Сучасна технологія виробництва радіоелектронної апаратури

  • Вид работы:
    Отчет по практике
  • Предмет:
    Информатика, ВТ, телекоммуникации
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    41,24 Кб
  • Опубликовано:
    2014-09-14
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Сучасна технологія виробництва радіоелектронної апаратури

Зміст

Вступ

. Характеристика підприємства

. Практика на робочому місці

.1 Технічна документація на підприємстві

.2 Організація роботи виробничих підрозділів

.3 Монтаж та складання РЕА

.4 Контроль якості продукції

.5 Організація роботи підрозділів підприємства. Посадові обов’язки техніка-технолога

.6 Відомості про виконання розділу індивідуального завдання

. Охорона праці

3.1 Стан охорони праці та техніки безпеки на робочому місці

.2 Розрахунок природного освітлення виробничого приміщення на підприємстві

Список використаної літератури

Вступ

Вирішення завдань підготовки висококваліфікованих фахівців вимагає закріплення набутих у навчальному закладі теоретичних знань шляхом одержання практичних навичок роботи на підприємстві. З цією метою учні проходять технологічну практику.

Виробнича технологічна практика студентів є складовою й невід'ємною частиною процесу підготовки спеціалістів. Для її організації й проведення повинні бути створені умови, що забезпечують не тільки закріплення отриманих учнями теоретичних знань із спеціальних дисциплін, а й набуття ними практичних навичок і уміння працювати за спеціальністю.

Практика - це самостійна робота учнів безпосередньо на робочих місцях, виконання ними конкретних службових обов'язків.

Метою виробничої технологічної практики є формування у учнів професійних умінь та навичок для прийняття самостійних рішень в різних виробничих ситуаціях (на технологічному рівні), що базуються на теоретичних знаннях, отриманих в процесі навчання, вмінні систематично поновлювати свої знання та застосовувати їх у практичній діяльності.

Під час практики учні набувають досвіду спостереження і аналізу методів та видів господарської діяльності підприємств різних форм власності, вивчають технологічні процеси виробництва та обслуговування в різних службах та взаємозв’язки між ними.

1. Характеристика підприємства

До складу підприємства входять:

         зерносховище;

         цех з розливу;

         виробничий цех;

         бродильне відділення;

         відділення перегонки та ректифікації;

         ферментний відділ.

Продукцією спиртового заводу є:

         етиловий спирт;

         фракція головна етилового спирту;

         зернова барда;

         двоокис вуглецю.

Основною сировиною, яку переробляє спиртовий завод є зернові культури: пшениця, жито, овес, ячмінь, просо, кукурудза.

Усе зерно, що поступає на завод відповідає якісним показникам, які затверджені в ГОСТах на зернові культури.

Зерно зберігається в спеціальних зерносховищах, звідки по мірі необхідності подається до виробництва.

При виробництві спирту здійснюються такі операції: подрібнення сировини, теплове оброблення сировини та оцукрення, культивування мікроорганізмів, бродіння, перегонка та ректифікація.

Підприємство постачає свою продукцію до країн СНД.

2. Практика на робочому місці

.1 Технічна документація на підприємстві

Технічні документи - узагальнююче назва документів (графічних та текстових), в яких зафіксована технічна думка.

Конструкторська документація - сукупність конструкторських документів, які містять потрібні у загальному випадку дані, згідно з якими розробляють, виготовляють, контролюють, приймають, постачають, експлуатують та ремонтують виріб [1];

Технологічна документація - сукупність документів, які визначають технологічний процес виготовлення виробу;

Програмна документація - сукупність документів, що містять відомості, необхідні для розробки, виготовлення, супроводу та експлуатації програм;

Технічна документація виникає у процесі проектування будівель та інженерних споруд, конструювання машин, проведення науково-технічних і експериментальних досліджень, організації промислового виробництва, під час здійснення геодезичних робіт, геологічних вишукувань. З технічними документами все більше стали мати справу працівники діловодства, органів науково-технічної інформації, відомчих архівів.

Найбільш широко відома конструкторська, проектна, технологічна, науково-дослідна документація. Основним видом технічних документів є креслення - зображення предмета на площині, виконане особливими графічними прийомами. Креслення, на якому є деякі текстові вказівки, дає можливість уявити зовнішній вигляд предмета у просторі, зрозуміти його пристрій, а також встановити, з яких матеріалів і яким способом предмет слід виготовляти.

Конструкторська документація (КД) - частина технічної документації у вигляді графічних і текстових документів, котрі в сукупності або окремо, визначають склад і будову виробу та містять необхідні дані для його розробки, виготовлення, контролю, експлуатації, ремонту і утилізації.

Технологічна документація - сукупність документів, які визначають технологічний процес виготовлення виробу. Комплекс стандартів і керівних нормативних документів, що встановлюють взаємопов'язані правила і положення щодо порядку розроблення, комплектації, оформлення та обігу технологічної документації, що застосовується при виготовленні та ремонті виробів має назву "Єдина система технологічної документації" (ЄСТД)

.2 Організація роботи виробничих підрозділів

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад, а також має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на підставі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до законодавства України.

Основним змістом діяльності кожного промислового підприємства є виробничий процес.

Виробничий процес - це сукупність взаємопов'язаних основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, у результаті яких вихідні матеріали й напівфабрикати перетворюються на готову продукцію.

Виробничі процеси на підприємстві здійснюються у відповідних підрозділах, склад яких характеризує виробничу структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства характеризує кількісне співвідношення і розміри внутрішніх структурних підрозділів підприємства, а також механізм їхнього взаємозв'язку.

Структура залежить від характеру продукції, яку виробляє підприємство, рівня спеціалізації і кооперування з іншими підприємствами, технологічного процесу, виробничих потужностей тощо. Як правило, підприємство має основні цехи, в яких безпосередньо виготовляють продукцію, і допоміжні цехи та служби, що обслуговують та забезпечують безперервну роботу основних цехів.

Спеціалізовані підприємства мають просту виробничу структуру, а універсальні - складну. На невеликих за обсягом продукції підприємствах, як правило, існує безцехова структура, а на великих підприємствах доцільними є укрупнені цехи.

Таким чином, виробнича структура є формою організації виробничого процесу підприємства. Виробничі процеси, за допомогою яких предмети праці перетворюються на готовий продукт, є основними й утворюють основне виробництво. Матеріальними об'єктами виробничої структури підприємств с цехи, дільниці, лабораторії. У них виробляється, проходить технічний контроль і випробовується кінцева продукція, комплектуючі вироби, матеріали і напівфабрикати, запчастини, перетворюються види енергії.

Виробничі процеси, які забезпечують умови для ритмічного функціонування основного виробництва, називаються допоміжними і в комплексі утворюють допоміжне виробництво. Головна функція цих об'єктів полягає у всебічному обслуговуванні та ритмічному забезпеченні основного виробництва інструментом, енергією, паливом, ремонтом обладнання, транспортуванням вантажів та ін. Слід підкреслити, що виробнича структура кожного окремого підприємства має свою специфіку, бо вона визначається передусім характером поділу праці між суб'єктами його підрозділів.

.3 Монтаж та складання РЕА

Сучасна технологія виробництва РЕА - це технологія поверхневого, а частіше змішаного монтажу електронних блоків на друкованих платах, одержуваних методом травлення фольгованого склотекстоліту. Сучасний блок вітчизняної РЕА все частіше містить імпортну елементну базу особливо у високо інтегрованої частини. Основна відмінність методу поверхневого монтажу від традиційної технології - відсутність монтажних отворів для установки виводів компонентів. Це надає розробникам широкі перспективи в області комплексної мікромініатюризації електронних виробів і автоматизації виробництва. Процес виробництва РЕА - це сукупність дій людей і знарядь виробництва, необхідних для виготовлення або ремонту радіоелектронних пристроїв.

Збірка, монтаж та герметизація РЕА, трудомісткість яких складає до 50-80% загальних витрат виробництва. Ці процеси мають невисокий рівень автоматизації і механізації, широку номенклатуру технологічного оснащення, велику частку ручної праці. Для зниження тривалості виробничого циклу здійснюється паралельна збірка модулів різних рівнів, поєднання на одній лінії складання та герметизації, комплексна автоматизація. Основними напрямками їх вдосконалення є: підвищення щільності компонування навісних елементів , щільності друкованого монтажу за рахунок застосування на керамічних та поліїмидних підставах; широке використання без корпусних радіоелементів перспективної технології поверхневого монтажу, застосування автоматизованого устаткування; розробка нових методів збірки і монтажу модулів другого і подальших рівнів; оптимізація кількості операцій проміжного контролю за економічним критеріям; розробка заходів по технологічному забезпеченню надійності електричних з'єднань.

При виконанні складання і монтажу апаратури необхідно виміряти довжини монтажних проводів й ізолюючих трубок і одержанні дані заносять в таблиці, які необхідні для виготовлення джгутів приладу.

При визначенні довжини проводів потрібно зменшувати кількість розмірів таким чином, щоб градація проводів по довжині не була менш ніж 10 мм. Необхідно враховувати витрати проводів на кріплення кінців і також запас на повторне закріплення при обриві.

Таким чином, крім необхідної довжини проводу, при його приєднанні між точками схеми, необхідно дати запас рівний 30-40 мм.

При відробці джгута старанно монтують проводи на шасі, кінцівки проводів закріплюють без пайки на контактних пелюстках; вимірюють довжину кожного проводу до закріплення його другого кінця.

Після укладки проводів на шасі їх об’єднують в джгут і ув’язують міцною ниткою, а потім звільняють кінці і джгут виймають з приладу. Конфігурацію джгута переносять на ескіз в масштабі 1:1, на основі якого виготовляють шаблон для в’язки джгута, ескіз також використовують для розробки технологічної карти заготовки джгута.

Паралельно з відробкою джгута роблять відробку складання і монтажу вузлів радіоапаратури, а потім роблять загальне складання і монтаж шасі приладу, при цьому уточнюють прийняту послідовність праці, коректують таблицю з’єднань, замірюють і відмічають в попередньо складених таблицях довжини проводів і ізоляційних трубок.

В процесі складання і монтажу еталонного зразку шасі апаратури роблять відробку зразків навісних резисторів, конденсаторів і напівпровідникових приладів. Зразки необхідні для підготовки виводів схемних елементів перед монтажем в умовах серійного виробництва.

При складанні технологічної відомості процес загального складання і монтажу розчленовують на послідовний ряд елементарних робіт, більш мале дроблення яких технологічно неможливо або недоцільно.

При складанні технологічної відомості степінь дроблення складально-монтажного процесу визначають в кожному конкретному випадку розміром припущеного ритму потоку. Чим менше припускається ритм, тим дрібніше повинно бути дроблення для досягнення синхронізації операцій.

Загальна трудомісткість робіт по складанню і монтажу визначається наближено підрахунком загальної кількості кріпильних з’єднань, закріплених жил проводів і виводів навісних деталей, кількості пайок тощо, на основі середнього значення прийнятих норм часу на ці роботи.

Процес складання і монтажу приладу закінчується контролем, після якого йдуть настройка і випробовування, згідно технічних умов. При повній відповідності приладу технічним умовам він затверджується в якості еталонного.

.4 Контроль якості продукції

Мета контролю якості полягає у своєчасному запобіганні можливому порушенню вимог до якості та забезпеченні заданого рівня якості продукції за мінімальних витрат на її виробництво.

Завданнями контролю якості є:

.        Встановлення відповідності продукції та процесів вимогам нормативно-технічної документації, зразкам-еталонам;

.        Інформація про перебіг виробничого процесу та підтримання його стабільності;

.        Захист підприємства від постачань недоброякісних матеріалів, енергоносіїв та ін.;

.        Виявлення дефектної продукції на можливо ранніх етапах; запобігання випуску недоброякісної продукції.

Система контролю якості продукції - це сукупність методів і засобів контролю та регулювання компонентів зовнішнього середовища, які визначають рівень якості продукції на стадіях маркетингу, та виробництва, а також технічного контролю на всіх стадіях виробничого процесу.

Показники якості продукту формуються в нормативах на стадії маркетингу, уточнюються в конструкторській документації на стадії, матеріалізуються на стадії виробництва, використовуються (реалізуються) на стадії експлуатації.

Технічний контроль являє собою перевірку відповідності продукції або процесу, всіх виробничих умов та чинників, від яких залежить якість продукції, установленим техніко-технологічним вимогам до якості продукції на всіх стадіях її виготовлення.

Мета технічного контролю якості на підприємстві полягає в забезпеченні випуску високоякісної і комплектної продукції згідно з чинними стандартами і технічними умовами.

Вимоги до організації технічного контролю якості: профілактичність - запобігання браку; точність і об’єктивність; економічність; участь усіх працюючих у контрольних функціях.

Підвищення якості продукції повинно базуватися на основі розробки комплексної, взаємопов’язаної системи технічних, організаційних, економічних і соціальних та мотиваційних заходів, що забезпечують необхідний рівень якості на всіх стадіях виробництва і споживання продукції. Важливою умовою при їх формуванні є досягнення за рахунок зменшення вартості виробів.

Тому вважаємо доцільним впровадження заходів по підвищенню якості продукції одночасно:

. За технологічним напрямком:

техніко-технологічна досконалість виробництва (використання досягнень науки і техніки в процесі проектування виробів, удосконалення застосування стандартів і технічних умов);

досконалість засобів виробництва (запровадження новітніх технологій, забезпечення належної технологічної оснащеності виробництва);

удосконалення системи контролю за якістю сировини, матеріалів, готової продукції;

. За економічним напрямком:

ефективність управління витратами на якість;

рівень інвестиційного забезпечення модернізації;

ефективність системи логістики;

. За організаційним напрямком:

формування організаційної культури та філософії організації;

використання ефективної системи мотивації;

лідерство та фахова компетентність середнього та вищого менеджменту;

якість промислово-виробничого персоналу;

дотримання технологічної дисципліни;

проведення сертифікації продукції і послуг згідно міжнародних сертифікатів.

.5 Організація роботи підрозділів підприємства. Посадові обов’язки техніка-технолога

Основний структурної виробничою одиницею підприємства є цех. Цех - відокремлений в адміністративному відношенні ланка, що виконує певну частину загального виробничого процесу (стадію виробництва) відповідно до внутрішньозаводської спеціалізацією. За характером своєї діяльності цехи, як правило, поділяються на: основні, допоміжні, побічні, підсобні (обслуговуючі).

В основних цехах виконуються операції з виготовлення продукції, призначеної для реалізації на сторону, тобто продукцію, яка визначає профіль та спеціалізацію підприємства. Основні цехи діляться на:

заготівельні;

обробні;

складальні.

До заготівельним відносяться ливарні, ковальсько-штампувальні, ковальсько-пресові, іноді цехи зварювальних конструкцій.

До обробляють - механообробні, деревообробні, термічні покриття деталей.

До складальним - цехи агрегатної і остаточного складання виробів, їх забарвлення, комплектації запасними частинами і знімним обладнанням.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, яка використовується для забезпечення особистих потреб усередині самого підприємства. До них відносяться: інструментальний, модельний, ремонтний, енергетичний, транспортний.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою та виготовленням продукції з відходів основного виробництва. До них відносяться цехи ширвжитку, пресування стружки в брикети, переробки металовідходів методами лиття.

Обслуговуючі (подібні) цехи та господарства виконують роботи, які забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів. Обслуговуючі цехи виготовляють тару для упаковки продукції, виконують консервацію продукції, її упаковку, навантаження та відправлення споживачеві.

У структурі деяких підприємств існують експериментальні цехи (конструкторські, науково-дослідні інститути, лабораторії), які займаються підготовкою та випробуванням нових продуктів, розробкою нових технологій, розробкою креслень, проведенням різних експериментальних робіт та ін. У них з особливою силою проявляється інтеграція науки з виробництвом. Зразковий склад цехів виробничого підприємства (завод).

До допоміжних підрозділам цеху відносяться ділянки ремонту технологічного устаткування, пристосувань. інструменту, заточувальні відділення, і обслуговуючі склади, внутрішньоцехових транспорт, пункти технічного контролю.

Основним виробничим ланкою всередині підприємства є цех. Повноправним керівником цеху є начальник цеху, який підпорядкований директору. Начальник цеху керує впровадженням нової техніки і передових технологічних процесів, забезпечує виконання та перевиконання цехом виробничого плану за всіма показниками.

Технік - технолог належить до професійної групи "Фахівці".

Призначення на посаду технолога та звільнення з неї здійснюється наказом керівника підприємства

Завдання та обов’язки техніка - технолога:

. Розроблює під керівництвом більш кваліфікованого працівника технологічні процеси і режими виробництва на прості види продукції або її елементи, забезпечуючи відповідність розроблюваних проектів технічним завданням і чинним нормативним документам з проектування, додержання високої якості продукції, скорочення матеріальних і трудових витрат на її виготовлення. [3]

. Встановлює поопераційний маршрут проходження виробів у процесі їх виготовлення і контроль за усіма операціями технологічної послідовності.

. Розроблює карти технологічного процесу, маршрутні і матеріальні карти, відомості оснастки та іншу технологічну документацію.

. Бере участь у проведенні патентних досліджень і визначенні показників технічного рівня проектованих об'єктів техніки і технології, в розробленні технічних завдань на проектування пристроїв, оснастки і спеціального інструменту, передбачених розробленою технологією, впровадженні технологічних процесів у цехах, виявленні причин браку продукції, підготовці пропозицій щодо його запобігання і ліквідації.

. Оформляє зміни в технічній документації у зв'язку з коригуванням технологічних процесів і режимів виробництва, узгоджує їх з підрозділами підприємства.

. Бере участь у розробленні технічно обґрунтованих норм часу (виробітку), розраховує подетальні і поопераційні матеріальні нормативи, норми витрат сировини, матеріалів, інструменту, палива та енергії, економічну ефективність проектованих технологічних процесів.

. Контролює додержання технологічної дисципліни у виробничих підрозділах підприємства і правил експлуатації устаткування.

. Бере участь у випробуваннях технологічного устаткування, проведенні експериментальних робіт, що включають перевірку і освоєння спроектованих технологічних процесів і режимів виробництва.

. Виконує окремі службові доручення свого безпосереднього керівника.

Технік-технолог має право:

. Ознайомлюватися з проектами рішень керівництва підприємства, що стосуються його діяльності.

. Вносити на розгляд керівництва підприємства пропозиції по вдосконаленню роботи, пов'язаної з обов'язками, що передбачені цією інструкцією.

. В межах своєї компетенції повідомляти безпосередньому керівнику про всі виявлені недоліки в діяльності підприємства та вносити пропозиції щодо їх усунення.

. Вимагати та отримувати особисто або за дорученням безпосереднього керівника у керівників структурних підрозділів та фахівців інформацію та документи, необхідні для виконання його посадових обов'язків.

. Залучати фахівців усіх структурних підрозділів до виконання покладених на нього завдань.

. Вимагати від керівництва підприємства сприяння у виконанні своїх посадових обов'язків.

Технік - технолог несе відповідальність:

. За неналежне виконання або невиконання своїх посадових обов'язків, що передбачені цією посадовою інструкцією, - в межах, визначених чинним законодавством України про працю.

. За правопорушення, скоєні в процесі здійснення своєї діяльності, - в межах, визначених чинним адміністративним, кримінальним та цивільним законодавством України.

Технік - технолог повинен знати:

. Систему технологічної підготовки виробництва.

. Стандарти, технічні умови та інші нормативні й керівні матеріали з проектування, розроблення й оформлення технологічної документації.

. Конструкцію виробу або склад продукту, на який розроблюється технологічний процес або режим виробництва.

. Технічні характеристики проектованого об'єкта і вимоги до нього.

. Технологію виробництва продукції, що випускається підприємством.

. Основне технологічне устаткування підприємства і принципи його роботи.

. Типові технологічні процеси та режими виробництва.

. Методи проведення патентних досліджень.

. Основні вимоги організації праці в процесі проектування технологічних процесів і устаткування.

. Основи економіки, організації праці і виробництва, трудового законодавства.

.6 Відомості про виконання розділу індивідуального завдання

Більшість промислових способів виготовлення плат з друкованим монтажем вимагає складного обладнання та дефіцитних матеріалів.

У ремонтних та аматорських умовах технологія виготовлення друкованих плат може бути спрощена за рахунок введення ручних операцій. Нижче пропонуються два способи виготовлення друкованого монтажу та друкованих схем. Майстер або радіоаматор може вибрати будь-який із цих способів і потрібний йому матеріал. [4]

Спосіб перенесення. Провідники друкованого монтажу, вирізані з мідної або латунної фольги та змонтовані на якій-небудь тимчасовій основі (наприклад, на міліметровому папері), наклеюються на діелектрик, після чого підкладка видаляється. Цей спосіб цінний тим, що друковані провідники можна наклеїти на будь-який плоский діелектрик і не потрібно складної оснащення та дефіцитних матеріалів.

Спосіб переносу

Для виготовлення друкованої плати за цим способом потрібні: гетинакс товщиною від 1 до 2 мм, мідна фольга товщиною 0,05-0,06 мм, БФ-2, клей конторський універсальний казеїновий (Можна використовувати сіндетікон), міліметрівка, пергамент, копіювальна і писальний папір. З пристосувань потрібні тільки дві металеві пластини, між якими затискається плата при наклейці друкованої схеми.

Під міліметрівку, на якій викреслений в натуральну величину друкований монтаж, підкладають послідовно: копіювальний папір, кальку олівцеву, фольгу і, нарешті, якусь підкладку, наприклад кілька аркушів паперу або картон. Усі аркуші скріплюють по краях скріпками, після чого отриману пачку кладуть на рівний металевий лист або скло і гостро заточеним твердим олівцем ретельно обводять контури провідників друкованого монтажу. Після зняття скріпок отримують пергамент, на якому буде видний чіткий малюнок друкованого монтажу; такий же малюнок буде і на фользі у вигляді рельєфних ліній. [5]

Фольгу перед нанесенням на неї малюнка треба обробити з одного боку шліфувальною шкуркою, щоб вона краще прилипала до гетинаксу. При копіюванні фольгу кладуть шорсткою стороною вниз. По контурах друкованого монтажу ножицями вирізують з фольги провідники і приклеюють їх глянсовою стороною казеїнові клеєм до пергаменту. Клей слід наносити тонким рівномірним шаром і стежити при наклейці провідників на пергамент за точним суміщенням контурів провідників з малюнком на пергаменті. Для точного розміщення провідників щодо країв гетенаксової плати на пергамент наклеюють рамку. Схему наклеюють на гетинаксову плату одразу ж після того, як провідники схеми змонтовані на пергаменті; якщо клей висохне, провідники можуть відокремитися від пергаменту. Плату обрізають так, щоб вона точно входила всередину наклеєною на пергамент по центру рамки. Сторону гетинаксової плати, де будуть наклеєні провідники, прошліфовивают.

Провідники, змонтовані на пергаменті, а також гетинаксову плату знежирюють ацетоном, спиртом, або будь-яким іншим розчинником. Після цього обидві склеюванні поверхні (Провідники і гетінаксовую плату) покривають тонким шаром клею БФ-2, якому дають підсохнути протягом 10-20 хв. Потім на поверхню провідників пензликом вдруге наносять шар клею і на змащений клеєм друкований монтаж кладуть гетинаксову плату шорсткою стороною вниз. Весь пакет затискають між двома металевими пластинами, які стягують гвинтами і витримують у такому вигляді протягом години при кімнатній температурі. Після цього пакет нагрівають до 120°С і витримують при цій температурі 3 години. Якщо друкована плата невелика, то нагрівати її можна за допомогою електричного праски, прикріпивши пакет до прасувальної поверхні. Особливо зручний праска з терморегулятором.

Після остивання пакет розбирають і гострим скальпелем чи ножем зіскоблювати приклеєний до плати пергамент-підкладку. Пергамент зволожують гарячою водою. Коли весь пергамент буде видалений з плати, її шліфують дрібною шкіркою і промивають розчинником. У платі свердлять отвори для кріплення деталей. Необхідно стежити за тим, щоб отвори проходили через центри контактних майданчиків.

Хімічний спосіб

На фольгований гетинакс наносять малюнок друкованих провідників кислототривким лаком або наклеюють смужки з липкої стрічки, які захищають від трав’яного розчину ті місця фольги, які повинні залишитися на платі.

Для виготовлення аматорських плат з друкованим монтажем найбільше підходить заводський фольгований гетинакс марки ГФ-1 (для односторонніх друкованих плат) і ГФ-2 (для двосторонніх).

Хімічний спосіб виготовлення друкованого монтажу має кілька різновидів, що відрізняються методом нанесення зображення друкованого монтажу на фольгованну заготовку. Малюнок друкованого монтажу може бути виконаний ручним способом за допомогою пензлика і рейсфедера; за допомогою липкої стрічки.

Спосіб ручного нанесення друкованого монтажу. Через копіювальний папір малюнок монтажу переносять на фольгований гетинакс з боку фольги.

У місцях, де повинні бути отвори, набивають заглиблення після чого міліметрівку і копіювальний папір видаляють. Місця фольги, які повинні залишитися на платі, зафарбовують нітролаком, цапонлаком, асфальтобітумним або яким-небудь іншим лаком. Спочатку всі набиті поглиблення ставлять лаком точки. Найпростіше це зробити сірником, вмочивши її кінець в лак. Потрібно стежити за тим, щоб поглиблення було в центрі точки. Діаметр точки повинен бути 2,5-3 мм. Коли всі крапки поставлені, їх з’єднують лаком між собою згідно схеми. Сполучні криві лінії проводять пензликом, а прямі лінії - рейсфедером. [6]

Коли лак висохне, плату ретушують, тобто підправляють малюнок скальпелем, лезом безпечної бритви або спеціальним скребком для ретуші фотографій.

Відретушовані плату піддають травленню у фарфоровому або пластмасовою фотографічної ванночці з розчином хлорного заліза щільністю 1,3 (для отримання такого розчину в стакан ємністю 200 см3 кладуть 150 г хлорного заліза і заливають його до країв водою). Ванночку енергійно і безперервно погойдують, через кожні 5 хв. плату обережно протирають ватним тампоном, який утримують пінцетом, щоб видалити продукти реакції з пробільних ділянок плати, що сповільнюють процес травлення. Повністю схема витравлюється за 40-50 хв. Якщо ж розчин хлорного заліза підігріти до 40°С, то плата витравиться за 10 хв.

Потім з витравлених плати розчинником видаляють лак, добре її промивають кілька разів холодною і гарячою водою, сушать, а в місцях, набитих, свердлять в платі отвори для висновків радіодеталей. Щоб уникнути відклеювання (відшаровування) провідників від матеріалу плати отвори свердлять з боку фольги спочатку свердлом діаметром 0,5-0,8 мм. Потім всі отвори з обох сторін плати свердлом, заточеним під кутом 90° з таким розрахунком, щоб після свердління свердлом необхідного діаметра на отворах залишилися фаски приблизно 0,1-0,2 х 90°.

Спосіб виконання малюнка друкованого монтажу за допомогою липкої стрічки. На фольгований гетинакс наклеюють гуртки і смужки, вирізані з липкої поліхлорвінілової ізоляційної стрічки . Гуртки і смужки заготовлюють наступним чином. На мотку ізоляційної стрічки роблять надріз глибиною 1,5-2 мм, відокремлюють від кола кілька шарів стрічки і гострим ножем по лінійці вирізують смужки, а висічкою вирубують гуртки. Ширина смужок і діаметр залежать від креслення друкованого монтажу (зазвичай смужки мають ширину 1-2 мм, а діаметр гуртків 2,5-3 мм).

Висічку найкраще виточити зі сталі і загартувати. Після вирубки отримаємо стопку які лежать один на одному гуртків. Підготувавши деталі з липкої стрічки, приступають до виготовлення друкованої плати.

Заготівлю з фольгованого гетинаксу знежирюють (промивають розчинником) і добре просушують. На заготівлю кладуть міліметрівку з кресленням друкованого монтажу і через міліметрівку набивають керном поглиблення в місцях заготівлі, де повинні бути отвори, після чого міліметрівку видаляють. Потім зі стопки гуртків липкої стрічки за допомогою скальпеля і пінцета відділяють один гурток і наклеюють його на поглиблення, набите кернів таким чином, щоб поглиблення було точно в центрі гуртка.

Після наклейки всіх гуртків наклеюють липкі смужки, з’єднуючи між собою контактні площадки (гуртки) згідно з кресленням друкованої плати, виконаному на міліметрівці. При цьому треба дотримуватися наступних правил: не торкатися руками клейкої поверхні смужки, при наклейці не розтягувати стрічку, а укладати її без додаткових поздовжніх зусиль; вигини провідників робити можливо більшого радіусу; з’єднувати смужки з гуртками, тобто встик, і зафарбовувати проміжок між гуртком і смужкою кислототривкої фарбою. Якщо ж з’єднання робити внакладку що здається більш простим, то при травленні трав'яний розчин потрапить між смужкою і гуртком після травлення кінці смужок підтравляться. Отже, таке з’єднання все одно вимагає зафарбовування місць стику гуртка і смужки. Потім плату травлять у зазначених вище розчинах, промивають і сушать.

радіоелектронний апаратура монтаж плата

3. Охорона праці

.1 Стан охорони праці та техніки безпеки на робочому місці

При виробництві схеми блоку управління бензогенератором широко використовуються ізоляційні матеріали (гетинакс, текстоліт і склотекстоліт), в процесі механічній обробці яких утворюється багато пил і виділяються газоподібні продукти розкладання матеріалу. Тому верстати обов'язково мають бути обладнані місцевою витяжною вентиляцією. Повністю усунути шкідливу дію шаруватих ізоляційних матеріалів при механічній обробці можна лише шляхом її автоматизації.

При хімічній обробці металів (травленні) використовують ряд травильників: хлорне залізо, персульфат амонія, хлорна мідь, хромовий ангідрид з сірчаною кислотою і інші токсичні речовини. Так в процесі того, що труїть друкарських плат для модуля живлення рідкокристалічного телевізора використовувалося хлорне залізо. Роботу з травильниками слід проводити в спецодягу (халат, бавовняні і гумові рукавички) і захисних окулярах. [2]

Занурювати в розчин і виймати з розчину виріб слідує за допомогою спеціальних пристосувань або інструменту (наприклад, пінцета), але не руками. При хімічних опіках шкіри уражене місце потрібно промити сильним струменем проточної води і остаточно нейтралізувати.

Процес того, що травлення повинно проводиться в приміщеннях з місцевою витяжною вентиляцією, оскільки травильники є токсичними речовинами.

Перед початком роботи необхідно перевірити справність інструментів і пристосувань, надійність заземлення паяльника. Стрижень паяльника не повинен гойдатися, ручка його не повинна мати тріщин, а шнур не повинен мати порушення ізоляції. Крім того, паяльник слід тримати на металевій або теплостійкій підставці або в спеціально обладнаному для нього місці. При роботі з паяльником необхідно дотримуватися обережності, щоб уникнути опіків.

При монтажі електричної схеми блоку управління бензогенератором забороняється: провіряти на дотик наявність напруги і нагрів токоведущих частин схеми; застосовувати для з'єднання дроту з пошкодженою ізоляцією; виконувати паяння і установку деталей в устаткуванні, що знаходиться під напругою; вимірювати напругу і струми переносними приладами з неізольованими дротами і щупами.

Під час електромонтажних робіт використовуються припої і флюси. У зв'язку з тим, що до складу припоїв входить свинець, необхідне використання захисних заходів для запобігання отруєнню організму, що викликає зміни в нервовій системі, крові і судинах людини. Флюси, вживані при паянні (каніфольний - спиртний, хлористий цинк), також є токсичними. Так, каніфоль викликає роздратування шкіри і поява висипу, а хлористий цинк - опік шкіри і слизистої оболонки. Для запобігання шкідливій дії всі припої і флюси повинні зберігається в спеціальній щільно закритій тарі. Робоче місце паяння повинне обладнатися місцевою витяжною вентиляцією, що забезпечує концентрацію свинцю в робочій зоні не більше гранично допустимою (0, 01мг / м3).

Також під час електромонтажних робіт використовуються горючі і легкозаймисті рідини, такі як спирти, бензин, бензол і ацетон, які є сильнолетучими і їх пари можуть при великій концентрації представляти велику пожаронебезпеку. Тому не слід тримати на робочому місці легкозаймисті рідини у великих кількостях. Працювати необхідно в приміщеннях, забезпечених місцевою витяжною вентиляцією і протипожежними засобами (вогнегасниками, піском, азбестовими і шерстяними ковдрами) в разі спалаху.

Після закінчення роботи необхідно: відключити паяльник і обпалюючий пристрій від електромережі; обтерти інструменти і пристосування і прибрати їх у відведених для цього місця (паяльник при цьому має бути холодним); очистити робоче місце від припою і каніфолі, протерти вологою серветкою поверхня столу; сполоснути руки однопроцентним розчином оцтової кислоти, потім вимити їх гарячою водою з милом.

.2 Розрахунок природного освітлення виробничого приміщення на підприємстві

Для того щоб розрахувати природне освітлення необхідно визначити геометричні параметри майстерні,а саме довжину,ширину,висоту згідно плану приміщення (Рис. 1).

Довжина L=7м; Ширина B=8м; Висота H=4м.

Знаходимо площу підлоги за формулою:

= B ∙ L ; (3.1)= 8 ∙ 7=56 ;

Знаходимо площу світлових отворів за формулою:

 (3.2)

де: So-площа світлових отворів ;площа підлоги ;

- це значення світлової характеристики вікон; ηо=13-15;

- коефіцієнт запасу;=1,4;

- загальний коефіцієнт світло пропускання вікон, визначається за формулою:

 ; (3.3)

де:

- коефіцієнт пропускання вікон;- 0.9;

- коефіцієнт виду вікон;- 0.85;

- коефіцієнт який враховує конструкцію вікон; - 0.8;

- коефіцієнт який враховує витрати світла в сонцезахисних конструкціях; - 1;

- коефіцієнт який враховує витрати світла в захисній сідці; - 0.9;

 = 0.9  0.85 08 1 0.9 = 0.486;

- коефіцієнт який враховує відбивання світла від поверхні; =1,8;

-коефіцієнт який враховує затемнення вікон (будинки,насадження);=1;

In-нормальне значення коефіцієнта природного освітлення, визначається за формулою:

 = І М С; (3.4)

Де:

М - це коефіцієнт світлового клімату; М=0,9 ;

С - це коефіцієнт сонячності клімату; С =0,85;

=1,5 ∙ 0,9 ∙ 0,85=1,147=1,15


Геометричні параметри вікна:

Н=1,7 м; В= 2 м;

в = НВ ; (3.5)

Sв=22=3,4 ;

Знаходимо кількість вікон за формулою:

; (3.6)


Рис. 1. План приміщення

Список використаної літератури

1. ГОСТ 3.1001-81 Единая система технологической документации. Общие положения.

. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці: підруч. / В.Ц. Жидецький. - 3-тє вид., перероб. і доп. - Львів: Укр. акад. друкарства, 2006. - 336 с. - ISBN 966-8013-11-5.

. Мала гірнича енциклопедія. В 3-х т. / За ред. В.С. Білецького. - Донецьк: Донбас, 2004. - ISBN 966-7804-14-3.

. Практическое пособие по учебному конструированию РЕА. / В.Т. Белинский, В.П. Гондюл, А.Б. Грозин и др.; Под ред. К.Б. Крюковского-Синевича, Ю.Л. Мазура. - К.: Вища шк., 1992. - 494 с., ил.

. Преснухин Л.Н., Шахнов В.А. Конструирование электронных вычислительных машин и систем. Учеб. для втузов по спец. "ЭВМ" и "Конструирование и производство ЭВА". - М.: Высш. шк., 1986. - 512 с., ил.

. Парфенов Е.М. и др. Проектирование конструкций радиоэлектронной аппаратуры: Учебное пособие для вузов / Е.М. Парфенов, Э.Н. Камышная, В.П. Усачов. - Радио и связь, 1989. - 272 с.

Похожие работы на - Сучасна технологія виробництва радіоелектронної апаратури

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!