Фізичне виховання та спорт в школах Європи

Фізичне виховання та спорт в школах Європи

Реферет

на тему: «Фізичне виховання та спорт в школах Європи»

АНОТАЦІЯ

У першому розділі розглянуто національні стратегії та масштабні ініціативи, пов'язані з фізичним вихованням і фізичною активністю. Також надана інформація про моніторинг національних стратегій.

У другому розділі досліджуються навчальні програми, що включають в себе національні цілі, результати навчання, діяльність та керівні документи. Невеликий розділ присвячений охороні здоров'я та освіті.

У третьому розділі даються рекомендації щодо фізичного виховання та огляди змін до цих рекомендацій протягом останніх п'яти років. У ньому також аналізується частка часу, яка присвячується цій області порівняно з іншими дисциплінами.

У четвертому розділі описується використання основних методів оцінки фізичного виховання. У ньому також описані рівні засвоєння програми з фізичного виховання. Крім того, в цьому розділі розглядаються критерії оцінювання, одержуваних учнями знань у цій області, відображаються підсумкові річні звіти.

У п'ятому розділі розглядаються вчителя фізичного виховання, фахівці широкого профілю, аналізується необхідна кваліфікація фахівців, щоб викладати предмет. У розділі також розглядається безперервний професійний розвиток та можливості надані для викладачів.

Реферат складається зі вступу, анотації, 4 розділів, визначень основних понять, висновків та списку використаних джерел. Обсяг реферату- 25 друкованих сторінок, кількість використаних джерел- 7.

Рис. 1

ВСТУП

Протягом дитинства і юності, фізичне виховання в школі дає прекрасну можливість отримувати і застосовувати на практиці отримані навички, більше того, безперервно поліпшення фізичний стан та рівень здоров'я. Такими заходами можуть бути: щоденний біг, плавання, їзда на велосипеді і альпінізм, а також рухливі та спортивні ігри.

Поетапне придбання основних навичок допомагає молодим людям виконувати ці види діяльності і зрозуміти їх значення, а пізніше застосовувати на роботі або під час відпочинку. Однак фізичне виховання не обмежується формуванням рухових навичок і рекреацією учнів. Завдяки участі в процесі фізичного виховання приходять знання і розуміння, формуються принципи і концепції такі як «правила чесної гри», повага до суперника.

Знання, які виходять за межі фізичного виховання і спорту, такі, як гарне здоров'я, особистісний розвиток, соціальна інтеграція - мають достатню вагу для включення їх до шкільної програми.

Суспільне значення фізичного виховання і спорту були також висловлені в різних документах Європейської Комісії. Керуючись принципами Європейського Союзу стосовно здоров'я і підвищення рівня фізичної активності (робоча група "спорт і здоров'я", 2008), було постановлено, щоб проблемам для фізичного і психічного здоров'я, приділялося більше уваги, так як знижується рівень фізичної активності серед молодих людей і пов'язаний з цим малорухливий спосіб життя, що призводить до ожиріння. Було встановлено, що до 80 % дітей шкільного віку займаються фізичною активністю тільки в школі, і що вони повинні, принаймні, хоча б одну годину на день займатися фізичною активністю. Європейській комісії не вистачає правової основи для подальшого дослідження цієї області.

В даний час звіт Європейської Комісії, таким чином, може розглядатися як перша спроба ідентифікувати ці проблеми, більш детально вивчити стан справ у сфері фізичного виховання і спорт у школах Європи. На підставі її висновків можуть бути прийняті конкретні заходи в цій галузі.

РОЗДІЛ 1. НАЦІОНАЛЬНІ СТРАТЕГІЇ І МАСШТАБНІ ІНІЦІАТИВИ

Для розвитку фізичного виховання в школі передбачається введення адаптаційної політики, метою якої є підвищення загальної обізнаності про життя, соціальноі та освітні цінності фізичної і спортивної діяльності. У багатьох країнах, такі дії потребують стратегічного і раціонального підходу до мобілізації молодих людей, визнання цього принципу і створення для них можливостей брати участь у фізичному вихованні.

Національні стратегії можуть включати такі заходи, як реформи, підтримка викладачів, програми фінансування різних регіональних або місцевих ініціатив та інших відповідних дій. Вони, як правило, розробляються центральними органами (такими, як Міністерства освіти і науки, Міністерства молодіжної політики спорту та та туризму, та Міністерства охорони здоров'я). Однак, вони, як правило, тісно співпрацюють з різними органами і групами, такими як спортивні асоціації і федерації, олімпійські комітети, вчителями, учнями, батьків і партнерів з приватного сектора. У цій главі розглядаються підходи до питання про національної стратегії. Також досліджується наявність масштабних ініціатив.

1.1 Національні стратегії

Європейські країни прийняли різні підходи до розробки стратегії пропаганди фізичного виховання і фізичної активності. Створені національні стратегії часто спираються на результати попередніх, або на результати досліджень в галузі фізичного виховання, також в результаті процесу консультацій за участю різних зацікавлених сторін, таких як спеціалізовані органи або експерти в спортивного сектору. Стратегії не завжди вказують на конкретні дії. Тим не менш, вони вказують напрямки в областях, в яких необхідні зміни і поліпшення. Вони, таким чином, розробляють і втілюють конкретні заходи або дії в конкретних областях.

Стратегії можуть сконцентруватися на фізичному вихованні в школах, або в більш широкому сенсі суспільства загалом. Часто стратегії визначають загальні рамки для розвитку фізичного виховання і фізичної активності. У країнах, де немає стратегії або великомасштабної ініціативи, часто посилаються на національні системи і програми, як основні керівні документи в галузі фізичного виховання. Хоча вони не є стратегіями, вони можуть бути дуже детальними документами, які охоплюють всі питання розвитку навчальної або позакласної роботи фізичного виховання в школах.

Проте, в цьому розділі розглядаються тільки офіційні стратегії. У деяких країнах стратегії містять у собі дії, або політику, конкретно спрямовану на певну цільову групу, а також цілі і завдання.

Цілі національної стратегії можуть варіюватися між країнами, відповідно до поточних політичних, економічних і соціальних пріоритів. Найбільш важливими цілями є: збільшення числа молодих людей, які беруть участь у спортивних заходах, підвищення обізнаності громадськості про цінність фізичного виховання, формування позитивного ставлення до фізичної активності і мотивації молодих людей брати участь в них протягом усього їхнього життя. Багато стратегій, таким чином, зводяться до важливої ролі фізичної активності та спорту у зміцнення здоров'я та здорового способу життя, а також збільшити їх внесок для фізичного, приватного і соціального розвитку. Однак, інші національні стратегії більш орієнтовані на конкретні питання, одну або кілька спільних цілей. Наприклад, здоров'я учнів та їх гармонійний фізичний розвиток відображаються стратегії Австрії, Румунії, Словенії та Великобританії (Уельс).

Деякі стратегії зосереджені на важливості спортивних споруд та обладнанні, як в Латвії та Хорватії. В цілому, в стратегіях підкреслюється необхідність підвищення якості та доступності спортивної інфраструктури для учнів і відкритість його для широкої громадськості.

1.2 Великомасштабні ініціативи

Як і стратегії, великомасштабні ініціативи також реалізуються на позашкільних заходах. Ці ініціативи, як правило, зосереджені на двох моментах. По-перше, вони заохочують і підтримують створення в школах високої якості в галузі фізичного виховання і фізичної активності для всіх їх учнів; по-друге, вони заохочують і призивають їх до активної участі в діяльності такого роду.

1.3 Моніторинг національних стратегій

У всіх європейських країнах, практично кожен аспект шкільної освіти, в тому числі фізичного виховання, є предметом регулярного внутрішнього або зовнішнього незалежного оцінювання, яке зазвичай проводять шкільні інспекції. Проте, регулярна оцінка такого роду тут не обговорюється. Замість цього, в цьому розділі коротко розглядаються централізовано організовані заходи для проведення моніторингу в рамках здійснення національних стратегій.

Методи моніторингу варіюються від однієї країни до іншої. Залежно від конкретної країни, національні, регіональні та місцеві органи беруть участь у процесі, а також самі школи. Моніторинг найчастіше включає в себе підготовку перевірки, як правило, органами, відповідальними за національну стратегію.

Ці звіти допомагають центральним органам влади вести політику, вимагаючи змінити, або оптимізувати використання фінансових чи інших ресурсів. Ці вимоги, як правило, опубліковані на сайтах органів, відповідальних за них. У Бельгія (Фламандське співтовариство), Іспанії, Австрії, Румунії та Сполученому Королівстві (Північна Ірландія), інші методи моніторингу, прийняті органами державної влади.

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Фізичне виховання є обов'язковим предметом в початковій і середній школах у всіх країнах. Є багато спільного, але є й деякі відмінності між цими країнами в їхніх підходах до цієї проблеми.

У цій главі описується, по-перше, основні цілі і завдання фізичного виховання, як визначено в центральних керівних документах. Потім у цій главі дається огляд того, що розглядається в якості результатів навчання, обов'язкова і необов'язкова фізична активність у школах. Перевіряється, чи розглядати медичну освіту як окремий предмет, або інтегрувати її в інші предмети.

2.1 Національні цілі

Всі країни вказали головну мету фізичного виховання в школі, в деяких країнах вону були доповнені національними особливостями. Фізичне виховання не може розглядатися тільки як поліпшення фізичних здібностей. Воно повинно розглядатися ширше: емоційна і соціальна складова, когнітивні процеси, мотивація і моральні аспекти. Так, практично всі країни виділяють фізичний, особистісний та соціальний розвиток молодих людей в якості своїх основних цілей.

2.1.1 Фізичний розвиток

Природа фізичного виховання така, що заняття їм, як правило, дає розвиток фізичним і руховим навичкам. Діти і молоді люди вчаться, щоб розширити свої фізичні можливості, для поліпшення координації рухів, швидкості психомоторної реакції, швидкості, витривалості, гнучкості, рівноваги і сили. Литва і Угорщина виділяють додаткові навички, такі, як розвиток правильної постави і правильне дихання. Заняття також покликані розвивати рухові навички, що відносяться конкретно до певних видів спорту і рухливих ігор. Ще одним завданням фізичного виховання є компенсація годин проведених сидячи на більшості інших уроків і, в більш загальному плані, щоб протистояти малорухливого способу життя.

Фізичний розвиток, тісно пов'язаний з розвитком охорони здоров'я і здоровим способом життя, в тому числі постійне задоволення від фізичної активності і фізичних вправ. Майже всі країни підкреслюють, що це є життєво важливим для здоров'я з метою поліпшення якості життя.

Молодим людям в школі повинна бути дана можливість дізнатися більше про фактори, що впливають на їх фізичні здібності. Нарешті, фізичне виховання створює умови, за яких вони можуть перевірити свою фізичну форму самостійно.

2.1.2 Особистісний розвиток

Фізичне виховання може вирішальною мірою сприяти особистісному зростанню молодих людей, допомагаючи їм розвивати обізнаність і впевненість у власних фізичних здібностях, поряд із загальним відчуттям тілесног благополуччя і, отже, більшу впевненість в собі і самоповагу. Фізичне виховання також тренує їх волю, почуття відповідальності, терпіння і мужність. У той же час, це допомагає їм бути реалістичними щодо їх фізичних та інших можливостей, у своїх рішеннях і діях, вчитися приймати себе і бути терпимими до інших людей. Фізичне виховання розвиває самостійність, впевнену поведінку в різних ситуаціях, і дозволяє молодим людям конструктивно боротися з негативними емоціями і стресом. Крім того, кілька країн - Латвія, Угорщина, Мальта і Великобританія - підкреслюють, наскільки фізичне і спортивне виховання в школі сприяє особистісному розвитку.

Учні беруть участь у спортивних змаганнях чи заходах, в яких вони навчаються конкурувати і протистояти різним труднощам. Вони також дізнаються, як планувати, впроваджувати в практику і оцінювати свої дії і поведінку. Вони мають можливість пробувати різні ролі, такі як, наприклад, гравець, суддя, організатор і глядач, застосовувати різні стратегії і тактики.

.1.3 Соціальний розвиток

Соціальний розвиток охоплює дуже широкий діапазон навичок. У деяких країнах виділяють "соціальні навички", такі, як гарне спілкування та конструктивну співпрацю з іншими на рівній основі. Багато країн підкреслюють значення інтеграції молодих людей у суспільство, виховання і вдосконалення у них почуття солідарності, соціальної взаємодії, командній роботі та командного духу, чесної гри і поваги до інших і правилам, в рамках розвитку їх соціальної особистості.

Ісландія виділяє важливість відповідального ставлення до живих істот і навколишнього середовища, в той час як Данія підкреслює, що заняття фізкультурою повинні зробити дітей і молодих людей відповідальними за своє власне життя і брати активну участь у житті суспільства. У деяких країнах йдуть ще далі і виділяють основний внесок, який може зробити спорт - це запобігання насильству. Деякі країни підкреслюють значимість фізичного виховання і спорту в суспільстві. Ліхтенштейн розглядає спорт, як культурний компонент у суспільстві, який, таким чином, розглядаєся в якості громадського інтересу.

.2 Результати навчання

Країни вибирають різні способи визначення результатів навчання в галузі фізичного виховання в школі. У більшості з них виділяють загальні якісні показники. Крім навичок і здібностей у фізичному вихованні пропонується оцінювати такі показники, як рівень здоров'я, позитивне ставлення до фізичної активності, подолання ожиріння, знання про харчування і харчових властивостях продуктів. Крім того, фізичне виховання прагне до розвитку особистої гігієни, профілактики травматизму та підвищення рівня обізнаності та знань про ризики та заходи безпеки, а також навчанню молодих людей, як діяти в надзвичайних ситуаціях.

Поряд з якісними результатами, виділяють кількісні показники, наприклад плавання на певні відстані або виконання конкретних вправ в певних видах спорту. Результатами навчання є конкретні досягнення рівнів знань, навичок і компетенцій. Вони можуть бути кількісні і якісні. У країнах, наприклад, у Німеччині, Португалії, Великобританії та Скандинавських країнах, існує міжпредметний підхід до навчання в школі; кожен предмет має свої власні цілі, а також пов'язаний з іншими предметами. Таким чином, учні матимуть можливість дізнатися про додаткові аспекти фізичного виховання, класичної освіти, природних і соціальних науках, а також вивчити цікаві практичні зв'язки між ними.

Наприклад, Скандинавські країни повідомляють, що школярі дізнаються, як користуватися картами та іншими засобами орієнтування в навколишньому середовищі. У Чеській Республіці, Німеччині та Норвегії, правила для пішоходів і велосипедистів є частиною фізичної освіти, а також надання першої допомоги. У Греції, в Польщі і Чехії визнають важливість ознайомлення молодих людей з Олімпійською ідеологією і символікою.

.3 Засоби фізичного виховання

Влада багатьох країн впроваджуює засоби фізичного виховання, такі як ходьба , біг, стрибки і метання в навчальні програми в перші роки навчання у початковій школі. Серед обов'язкових засобів фізичного виховання в школах, ігри є найбільш популярними. Органи влади в деяких країнах використовують деякі додаткові засоби фізичного виховання.

2.4 Освіта в галузі здоров'я

Здоровий спосіб життя часто згадується країнами в якості однго з головних завдань фізичного виховання в школі. Дійсно, багато країн включають в програми різні аспекти медичної освіти у викладанні інших предметів, таких, як біологію та соціальні науки. У Румунії санітарна підготовка є факультативним предметом початкової та середньої освіти на національному рівні.

Деякі країни пропонують медичну освіту як обов'язкову самостійної дисципліну у своїх навчальних планах. Це стосується Кіпру, Ірландії та Фінляндії. Майже в усіх інших країнах, вона є невід'ємною частиною інших обов'язкових предметів. Медична освіта включає в себе наступні теми: фізичний, особистісний та соціальний добробут, здоров'я та профілактика захворювань; засоби гігієни; безпеки; сексуальне здоров'я; харчові продукти та живлення; охорона здоров'я і шкода алкоголю, тютюну та наркотиків.

2.5 Політичні причини вибору конкретного виду обов'язкової діяльності

Країни, як правило, підкреслюють значення постійної прихильності до фізичної активності. Фізичне виховання розглядається як спосіб надихаючий дітей і молодих людей спробувати себе в різних видах діяльності, щоб вони були мотивовані насолоджуватися фізичної рекреацією протягом всього свого життя.

Навчальні заклади повинні бути в змозі надати належні умови та обладнання для навчання, тривалістю уроку близько години. У той час як центральна влада в деяких країнах наголошує про обов'язкову діяльність у галузі фізичного виховання, в інших країнах школи є вільними для визначення видів діяльності для себе, а деякі приймають обидва підходи.

Однак, всі країни, вибирають обов'язкову діяльність відповідно до визначених критеріїв. Відповідаючи на питання про політику і причини їх вибору, майже всі вони спрямовані на навчальну мету і результати навчання. У школі вони вибирають найбільш відповідну фізичну діяльність для досягнення певних цілей. Тим не менш, деякі країни наводять деякі конкретні причини вибору конкретного виду обов'язкової фізичної активності.

Історичні та культурні традиції є найбільш важливими причинами, вибору школою видів фізичного навантаження. Це бере свої витоки в національних танцях та іграх країни. Стародавні види фізичної активності і спортивних ігор також використовуються у фізичному вихованні в школі. Проте, нові або модні види спорту також можуть мотивувати учнів займатися фізичною активністю. Латвія і Литва заявляють, що крім традиційно популярних ігор, нові види спорту, наприклад, софтбол і фризбі вводяться в програму фізичного виховання, щоб допомогти розвинути позитивний інтерес до спорту серед молоді. В освіту впроваджують роботу експертів, які роблять дослідження і публікують свої висновки, які потім використовуються в якості основи для вибору відповідних програм фізичного виховання.

Попередній досвід і міжнародна практика в значній мірі сприяють вибору фізичної активності в початковій таі середній освіті на Кіпрі, в Чешській Республіці, Греції, Франції, Литві, Польщі, Хорватії та Туреччини.

2.6 Звільнення від фізичного виховання

Не можуть займатися фізичним вихованням учні, звільнені від занять з різних причин, пов'язаних з відхиленнями у стані здоров'я. Вони можуть бути постійно або тимчасово звільнені від них. Звільнення від занять відрізняються в різних країнах. Деякі країни вимагають від учнів надати медичну довідку, яка свідчить про їх нездатность відвідувати заняття з фізичного виховання, і в цьому випадку батьківські запити не приймаються.

Інші країни зазвичай приймають письмові запити від батьків, як достатні підстави для звільнення. Медичні довідки можуть знадобитися, якщо звільнення потрібно на більш тривалий термін. Бельгія повідомляє, що батьківські заяви можуть бути не задоволені, якщо є сумніви з приводу обгрунтованості запиту, в той час як медичні сертифікати формально школи зобов'язані прийняти. У Данії, Угорщині та Швеції, школи самі вирішують, чи є батьківський запит достатнім, або необхідна медична довідка.

Якщо учні звільняються від фізичного виховання через травму або хворобу, вони зазвичай здійснюють діяльність, сумісну з нею, у разі часткового звільнення. У деяких випадках, учням, можливо, доведеться зробити теоретичну роботу, пов'язану з фізичним вихованням. Це може гарантувати, що вони можуть отримати щось від уроків, навіть якщо вони менш активно беруть участь у процесі. Це також допомагає перешкоджати пропуску учнями занять з фізичного виховання з тим, щоб зробити домашнє завдання або, можливо, роботи з інших предметів.

РОЗДІЛ 3. РЕКОМЕНДОВАНИЙ ЧАС НАВЧАННЯ

Важливість фізичного виховання підкреслюється в програмах усіх європейських країн, в яких воно є обов'язковим предметом протягом усього обов'язкової освіти. Тим не менше, час відведений для фізичного виховання суттєво відрізняється в різних країнах. У першому розділі цієї глави розглядається мінімальний обсяг, рекомендований для початкової та середньої освіти. Другий розділ присвячений змінам між 2006/07 і 2011/12.

3.1 Рекомендації до термінів навчання в системі обов'язкової освіти

У двох третіх європейських країн Міністерство вказує мінімальну кількість годин на всі роки обов'язкової освіти. У деяких країнах школи самі вирішують, скільки часу виділяти на фізичне виховання. В Естонії, Польщі, Словаччині, Фінляндії, Ісландії та Норвегії. Рекомендований час вказується для кожного освітнього етапу в рамках освітнього уровня, в той час як у Швеції, рекомендується протягом усього періоду обов'язкової освіти. У Бельгії, Італії та Португалії (в 1-4 класах, час виділений на фізичне виховання варіюється, але тільки в початковій школі.

У країнах зі значними щорічними варіаціями, кількість часу, відведеного на фізичне виховання знижується після перших чотирьох-шести років. Загальний час обов'язкової освіти, як Німеччини, Іспанії, Люксембурзі, Мальті, Хорватії та Туреччині не змінюється протягом процесу навчання. І навпаки, в деяких країнах, кількість годин збільшується, як у Данії, Греції та Кіпрі. Порівнюючи кількість годин, призначених для фізичного виховання начальної та середньої школи, відмінності між країнами є суттєвими. Воно варіюється від 37 годин в Ірландії до 108 годин у Франції, від 24-35 годин в Іспанії, Мальті і в Туреччині, до 102-108 годин у Франції та Австрії.

3.2 Зміни в навчальних планах в 2006-2007 і 2011-2012 рр.

Між 2006/07 і 2011/12, рекомендоване річне навантаження з фізичного виховання не змінилися в більшості європейських країн. У деяких країнах воно було незначно змінено. Як правило, ці зміни не були безпосередньо пов'язані з організацією фізичного виховання, а коливання кількості навчальних годин на рік та/або тривалість уроків як у Чехії, Кіпрі, Ліхтенштейні, Німеччині, привели до скорочення середнього навантаження, що не могло не позначитися на рівні фізичного розвитку учнів, який суттєво знизився в ці роки. Тільки в Словаччині, істотно не змінився час, який приділяється фізичному вихованню, в результаті реорганізації викладання предмета.

3.3 Розділ фізичного виховання в навчальних програмах

У переважній більшості країн рекомендований час, відведений на фізичне виховання, відносно всього часу, виділеного на навчання взагалі, у початковій школі більше, ніж у середній .

У початковій школі в половині країн обов'язкові уроки складають близько 9-10 % від загального часу. В Угорщині, Словенії та Хорватії цей показник досягає 15 %, а в Ірландії - тільки 4 %. У середній школі, мінімальний обьем, рекомендований для фізичного виховання, становить зазвичай 6-8% від усього навчального часу в більшості країн. У Франції - 14 % від усього навчального часу, а в Іспанії, Мальті та Туреччини - всього 3-4 %. Різниця в часі, виділеному на фізичне виховання в початковій і середній школах особливо велика в Естонії, Іспанії, Мальті, Хорватії та Туреччини.

Приблизно в два рази більше часу на фізичне виховання виділяється в молодшій школі, ніж у середній. У Бельгії, Франції та Кіпрі навпаки - в два рази більше часу на фізичне виховання виділяється в середній школі, ніж у молодшій. У чотирьох країнах частка часу, яка виділяється на фізичне виховання в обох школах майже однаково: в Австрії - 11 %, в ​​Норвегії - 9 %, у Фінляндії - 8 %, а в Ірландії менше 5% від загального навчального часу. Частка часу, який виділяється на фізичне виховання, становить приблизно одну третину часу, який виділяється на вивчення мов і математікі.

На Кіпрі і в Туреччині ця частина складає від однієї шостої до однієї п'ятої відповідно. Однак, в більшості країн частина часу, що виділяється на фізичне виховання трохи вище, ніж частка, виділена на природничі науки або іноземні мови. Фізичному вихованню та художній діяльності, як правило, виділяється однакова кількість часу. Як і раніше, в середній освіті, тенденції, щодо мов, математики і мистецтва, повторюються. Раніше на фізичне виховання виділялося близько половини часу від мов і математики. Однак в Австрії це розподіл був найбільш пропорційним, ніж в інших країнах.

РОЗДІЛ 4. ОЦІНЮВАННЯ УЧНІВ

фізичний освіта учень оцінювання

У другому розділі ми вже обговорювали основні завдання фізичного виховання і фізичної активності, організованих в школі, а також їх реалізацію в процесі навчання.

У всіх європейських країнах, процес фізичного виховання учнів регулярно контролюється і оцінюється протягом усього навчального року. Однак, методи оцінювання можуть відрізнятися залежно від країни і рівня освіти. У цій главі описуються ті методи, які найбільш широко використовується. Крім того, розглянуті головні інструменти оцінювання, спеціально розроблені для фізичного виховання. Нарешті, в розділі розглядається питання про те, як досягнення дітей у цій області відображаються у звітах про їх всебічний розвиток в кінці кожного навчального року, і чи будуть країни організовувати національне тестування з предмету.

Фізичне виховання є обов'язковим як у початковій, так і середній школах в системі освіти в усіх країнах - респондентах. У більшості з них, учнів у процесі фізичного виховання, оцінюють, як і по будь-яким іншим дисциплінам. Тільки в декількох країнах, учні відвідують заняття з фізичного виховання без виставлення офіційної оцінки, як в Мальті та Норвегії, в початковій школі.

Хоча оцінка з фізичного виховання не є обов'язковою вимогою в початковій школі Ірландії, вчителі повинні повідомляти батькам про успіхи їхніх дітей та участі в уроках з фізичного виховання. У більшості Європейських країн розроблені чіткі рекомендації щодо методів оцінки, що використовуються для оцінки фізичного виховання в школі. Однак, в Бельгії та Ісландії, навчальні заклади вільно застосовують свої власні методи оцінки. Існують два найбільш поширених методу оцінки фізичного виховання - формальний і оцінковий. Формальне оцінювання, в основному, усне або описове (тобто виражено в усній або письмовій формі).

Воно визначає результати навчання та досягнення учнів за даний період, а також подальше їх поліпшення. На Кіпрі, формальне оцінювання у шкільній освіті грунтується на таких критеріях: прогрес, досягнутий у даний період часу (50 %); активне і позитивна участь в уроках (30 %); і ставлення учнів до занять фізичним вихованням і вправами для здоров'я і спорту (20%). В Іспанії, процес навчання школярів у фізичному вихованні оцінюється на регулярній основі. У шкільній освіті враховуються такі аспекти, як придбання навичок здорового способу життя, вміння долати труднощі, розвиток фізичних якостей, робота в команді, колективізм, участь у спортивних заходах, творчість, теоретичні та практичні знання та навички критичного мислення.

У початковій і середній школах Словенії протягом року і на всіх етапах процесу навчання, викладачі проводять моніторинг фізичного, і функціонального розвитку учнів, і їх рівень майстерності в різних видах спорту, участь у позакласних заходах і в інших конкурсах, а також оцінюються особисті спортивні досягнення в галузі фізичного виховання. І навпаки, оцінковий метод, як правило, виражається в цифрах або буквах, за виконання певних завдань або тестів протягом певного періоду часу. Оцінки ставляться, як правило, від 1 до 10 або від А до Е, які використовуються в більшості випадків для всіх предметів у навчальній програмі.

У шкільній освіті Греції, вчителя фізичного виховання, оценюють знання учнів в ході виконання короткого тесту. Час виконання тесту повинно бути мінімальним. Шкала оцінювання особистої успішності в кожному предметі - від 1 до 20. Річне оцінювання успішності з дисципліни в різних країнах варіюється:

Греція: оцінки з фізичного виховання починають виставлятися тільки з 3 класу початкової школи;

Франція: нова національна система оцінювання з фізичного виховання була вперше випробувана в 2012/13 р.р.;

Латвія, Польща і Словенія: оцінки з фізичного виховання починають виставлятися тільки з 4 класи початкової школи;

Угорщина: оцінки з фізичного виховання можуть виставлятися вже наприкінці другого року навчання в початковій школі;

Португалія: оцінки з фізичного виховання починають виставлятися тільки з 5 класу;

Фінляндія: оцінки з фізичного виховання є обов'язковими лише з 8-9 років.

У половині країн використовуються обидва методи для оцінки результатів в фізичному вихованні. У деяких країнах, таких як Болгарія, Хорватія, Німеччина, Франція і Австрія використовується тільки оцінковий метод в початковій і середній школі, тоді як у Данії та Сполученому Королівстві (Північна Ірландія), в основному використовується формальний метод оцінювання результатів навчання з фізичного виховання.

Формальне оцінювання використовується найчастіше в початковій школі. У деяких країнах, використовується оцінковий метод результатів навчання з фізичного виховання у початковій школі. Так виставляють оцінки в Греції, Латвії, Угорщини, Польщі, Португалії та Словенії.

Протягом перших років навчання, зазвичай застосовується формальний метод оцінювання результатів навчання, а пізніше, в поєднанні з оціночним. Як вже зазначалося, оцінковий метод, як правило, застосовується до всіх інших предметів в навчальному плані. Такий підхід до оцінювання, як правило, у вигляді шкали з критеріями оцінювання фізичної та спортивної підготовки, визначає спрямованість навчання, результати і прогнози щодо його ефективності, а також відповідність рівню підготовки, за який виставляється оцінка .

Кожна школа розробляє свої власні критерії оцінювання, згідно, згідно з навчальною програмою даного навчального закладу. Деякі країни створили єдину шкалу оцінювання, в цілях виставлення стандартних оцінок для всього фізичного виховання в країні, а також для порівняння результатів навчання. Цілі і завдання навчання у фізичному вихованні на Мальті визначаються для кожного виду фізичної активності, як легка атлетика, танці, фітнес і гімнастика. Кожна вправа має десять рівнів оволодіння, які описані і використовуються для оцінки школярів у процесі фізичного виховання.

У Швеції, вимоги до підготовки в галузі фізичного виховання встановлені по завершенню двох етапів освіти (на кінець 6 і 9 року). Рівні успішності визначаються категоріями (від A до E). Критерії оцінювання цих рівнів вказані для кожного з етапів навчання.

У Сполученому Королівстві (Англія та Уельс), освоєння навчальної програми оцінюється рівнями рівня від 1 до 8 на основі оцінного методу, і оцінюється, як правило, по закінченню певного етапу освіти (на кінець 2 і 6 року навчання).

Критерії оцінювання дозволяють оцінити досягнення учнів щодо вимог шкільної програми. Учень після проходження певного етапу навчання, повинен продемонструвати рівень освоєння навчального матеріалу. У кількох країнах, шкали оцінки розробляються для конкретної діяльності в освітній програмі з фізичного виховання.

Це відноситься, наприклад, до Словенії та Ісландії, в яких плавання оцінюється так само, як і інші види спорту, якими займаються на уроках фізичного виховання під час обов'язкової освіти. Школи в Словенії проводять моніторинг плавання у дітей, принаймні, двічі, 2 або 3 рік, а потім на 6 рік навчання.

Учні оцінюються за п'ятибальною шкалою з зазначенням рівнів складності басейнів від 0 до 8. В Ісландії, плавання оцінюється дуже строго, протягом всієї обов'язкової освіти (1-10 класи) шляхом тестування результатів в кінці кожного навчального року, коли учні повинні освоїти певні навички.

У більшості країн, учні отримують остаточні результати в кінці кожного року, які містять результати фізичного виховання разом з іншими предметами. У деяких країнах, підсумкову оцінки з фізичного виховання не виставляють в кінці року, а виставляється як підсумкова в атестат по закінченню обов'язкової середньої освіти.

Це характерно для Франції, Фінляндії та Ісландії.

Національне тестування у сфері фізичного виховання в Європі зустрічається дуже рідко. Проте його можна було вибрати в якості державного екзаменаційного предмета, по закінченні шкільної освіти, в Словенії в 2009 році.

ВИСНОВКИ

Усі Європейські країни визнають важливість фізичного виховання і спорту в школі. Предметом вивчення є центральні структури навчальних програм початкової та середньої освіти по всій Європі.

Всі країни також підкреслили важливість фізичної активності та спорту в якості кращого способу використання вільного часу. Близько половини систем національних стратегій присвячені сприянню розвитку фізичного виховання і фізичної активності. Це чітко відображає політику розвитку і заохочення таких заходів, як фактор соціального благополуччя і здоров'я.

У керівних документах з фізичного виховання, включені основні завдання: фізичний, особистісний та соціальний розвиток вихованців; здоров'я та здоровий спосіб життя; освіта в галузі здоров'я; результативність навчання в фізичного виховання. Наведено рекомендації про мінімальний обсяг в фізичному вихованні. Існують великі відмінності між країнами. Майже у всіх країнах оцінюються особисті успіхи і досягнення в галузі фізичного виховання, хоча в перші роки навчання в школі, ця оцінка є формальною.

Позакласні заходи доповнюють і розширюють сферу фізичної діяльності. Це змаганнях та інші заходи, організовані при школах та шкільних клубах, або в партнерстві з іншими організаціямі.

Інтересний підхід в концепції спортивних змагань, демонструє Греція та Фінляндія, які підтримують участь, а не змагальний характер, що є важливим мотиватором. Учні повинні цінувати сам процес участі в змаганнях і задоволення від участі у них. Такі заходи повинні приборкати насильство в школі і знущання. Кілька країн намагаються включити більше фізичної активності в повсякденне шкільну рутину і практикувати їх протягом дня, протягом перерв у заняттях або навіть по дорозі в школу.

Біля однієї третини країн- респондентів планують відповідні реформи з фізичного виховання. Португалія та Фінляндія мають намір підняти престиж фізичного виховання, Греція і Угорщина мають намір покращити забезпечення організованої фізичної активності в школі. Національні реформи прагнуть до поліпшення умов, в яких цей предмет викладається і сприяти підготовці тих, хто навчить цьому інших.

Викладачі відіграють ключову роль в ефективності фізичного та спортивного виховання в школі. Однак, вчителі-предметники повинні мотивувати молодих людей до фізичної діяльності, необхідної для просування здорового способу життя, організовувати і проводити спортивні заходи. Щоб робити це, вони повинні отримати відповідну кваліфікацію і безперервно професійно розвиватися.

ВИЗНАЧЕННЯ

Навчальна програма належить до «керуючих документів», які визначаєтьься таким чином: різні види офіційних документів, що містять керівні принципи, зобов'язання та/або рекомендації з фізичного виховання. В той же час кілька типів керуючих документів може існувати в фізичному.

Гнучкий графік. Вказує на те, що час, який буде виділений на різні обов'язкові предмети не буде обов’язково фіксований або що час відведений на них, може доповнюватись певною кількістю годин, що учень або школа може присвятити цьому питанню за своїм вибором.

Обов'язкова загальна освіта. Період зазвичай закінчується по завершенні середньої освіти, за винятком Бельгії, Болгарії, Франції, Італії, Угорщини, Нідерландів, Словаччини і Великобританії (Англії, Уельса і Північної Ірландії), в яких деякі предмети можуть складати частину очної обов'язкової загальної освіти.

Універсальний вчитель. Учитель, який за власною кваліфікацією може викладати всі предмети (або майже всі) предмети в навчальному плані, в тому числі і фізичне виховання.

Вчитель-спеціаліст. Учитель, який має право викладати один, або два різних предмета. Для фахівця з фізичного виховання, це буде означати викладання фізичного виховання та ще одної дисципліни.

Стратегія. Плани, підходи або методи, які розроблені зазвичай національним/ регіональним урядом, з ціл'ю досягнення загальної мети або цілі.

Час викладання дисципліни. Обсяг годин, який учні виконують протягом навчального року, як правило, виражається у годинах. Сюди не входить час на виконання домашніх завдань, проектної роботи або інших приватних досліджень. Він може підлягати рекомендаціям або правилам центральних або місцевих органів влади, чи може визначатися в школі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.     EACEA/Eurydice, 2011. The structure of the European education systems 2011/12: schematic diagrams. Brussels: Eurydice.

2.      EACEA/Eurydice, 2012a. Recommended annual taught time in full-time compulsory education in Europe, 2011/12. Brussels: Eurydice.

.        EACEA/Eurydice, 2012b. Key Data on Education in Europe 2012. Brussels: Eurydice.

4.      EU Working Group 'Sport & Health', 2008. EU Physical Activity Guidelines. [pdf] Available at:<http://ec.europa.eu/sport/library/documents/c1/eu-physical-activity-guidelines-2008_en.pdf> [Accessed 12 March 2013].

.        European Commission, 2007a. White Paper on Sport. COM(2007) 391 final. [pdf] Available at:<http://eur-lex.europa.eu/LexUriServ/LexUriServ.do?uri=COM:2007:0391:FIN:EN:PDF> [Accessed 12 March 2013].

6.     European Commission, 2007b. Key Competences for Lifelong Learning - European Reference Framework.[pdf] Available at: http://ec.europa.eu/dgs/education_culture/publ/pdf/ll-learning/keycomp_en.pdf [Accessed 12 March 2013].

7.      European Commission, 2011. Communication from the Commission to the European Parliament, the Council, the European Economic and Social Committee and the Committee of the Regions, Developing the European Dimension in Sport. COM(2011)12 final.[pdf] Available at.