проаналізувати основні страхові небезпеки в договорі страхування.
Під час написання курсової роботи були застосовані різноманітні науково-дослідницькі методи:
Порівняльний метод - порівняльно-правові дослідження передбачають вивчення не лише правових норм та інститутів, а й судової практики та доктрини інших країн.
Формально-логічний метод - використовувався при формулюванні науково-цивілістичних понять, класифікаціях юридичних фактів, угод, договорів, об'єктів цивільних прав, видів зобов'язань тощо.
Системно-структурний метод застосовувався при дослідженні важливих цивільно-правових категорій.
Ступінь дослідженості теми курсової роботи - дослідженням теми даної курсової роботи займалися такі вчені як: Боброва Д.В., Дзера О.В., О.А. Підопригора, Б.С. Антимонова, С.М. Братуся, О.О. Красавчикова, І.Ю. В.К. Дронікова, І.А. Зеніна, О.С. Іоффе, Шевченко О.М., Фролова В.Д. та інші вчені.
Розділ 1. Загально-правові засади страхування в Україні
.1 Поняття, види та форми страхування
цивільний правий договір страхування
"Страхування", на думку західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова "securus" і "sine сига", які означають "безтурботний". Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, утому числі й в українській, виникнення терміна "страхування" пов'язують зі словом "страх".
У фаховій літературі етимології слова "страхування" також приділено значну увагу. Проте єдиної думки з цього питання не існує. Аналіз опублікованих визначень поняття "страхування" показує, що кожне з них уточнює або доповнює попередні, залишаючи без змін їх основу.
Офіційне тлумачення цього терміна в Україні наведено в Законі "Про страхування":
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
У Законі зафіксовано головні елементи, що формують поняття страхування. Це, насамперед, мета страхування - захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб. Наголошується, що захист забезпечується на випадок конкретних подій, перелік яких зафіксовано в чинному законодавстві або страхових договорах.
Водночас ретельне вивчення поняття страхування і зіставлення різних його тлумачень, які містяться в наукових працях, показують, що офіційне визначення терміна дещо перевантажене правовими аспектами. Страхування є,насамперед, системою економічних відносин між конкретними суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики.
Законодавець також визначив, що страхування є окремим різновидом фінансової діяльності та має специфічні призначення, знати і вміти використовувати які необхідно з метою ефективного використання страхування в якості дієвого інструменту ринкової економіки.
Страхування забезпечує майновий захист особи від загрози можливих збитків (шкод) та надає цій особі економічної та соціально-психологічної впевненості у майбутньому через отримання додаткової фінансової гарантії у вигляді страховки. Внаслідок цього стабілізується соціально-економічний стан суспільства та забезпечуються додаткові гарантії для здійснення процесу безперервності соціально-економічного розвитку суспільства взагалі.
Щоб забезпечити ефективний територіальний перерозподіл страхових коштів на протязі певного часу між застрахованими суб'єктами, необхідне значне залучення учасників на великій території.
Виходячи з розкладки збитку в часі та враховуючи випадковий характер виникнення надзвичайних подій, відшкодування їх негативних наслідків за рахунок страхового фонду не обмежується одним господарським роком.
Характерною особливістю страхування є поверненість страхових платежів, що внесені у страховий фонд. За виключенням тієї частини страхових сум, що йде на забезпечення діяльності страхової організації, сукупність страхових платежів направляється для відшкодування ймовірного збитку.
Величина їх встановлюється на основі вірогідного збитку за розрахунковий період (5 чи 10 років) в межах певного регіону і повертається у формі відшкодування втрат протягом прийнятого в розрахунок часового періоду в тому ж таки територіальному масштабі.
Виходячи з аналізу специфіки перерозподільчих відносин, що властиві страхуванню, можна дати йому таке визначення.
Змістом страхування є система замкнутих перерозподільчих відносин між його учасниками, об'єктом яких є формування ними цільового страхового фонду за рахунок грошових внесків, і відшкодування з нього можливого надзвичайного та іншого збитку застрахованих, або для виплати грошових коштів громадянам у випадку втрати ними працездатності.
На протязі існування колишнього СРСР в ньому панувала загальнонародна (державна) власність, що не створювало особливої потреби в страхуванні, обмежуючи його колгоспно-кооперативним сектором, особистою власністю громадян, їх сімейними інтересами. В умовах становлення ринкових відносин в Україні, роздержавлення власності та її приватизація відкривають широке поле для проведення страхових операцій у сфері підприємницьких структур, економічних інтересів суб'єктів господарювання.
Звернемо увагу на функції страхування - ризикову, попереджувальну, збережну й контрольну.
Основну роль відіграє ризикова функція, тому що страховий ризик як вірогідність збитку безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування - надавати грошове відшкодування потерпілим господарюючим суб'єктам або застрахованим громадянам.
Зміст попереджувальної функції полягає у фінансуванні за рахунок страхового фонду заходів по пом'якшенню страхового ризику. Якщо взяти страхування життя, то категорія страхування нагадує природу кредиту при нагромадженні по договорах страхування на дожиття вказаних в ньому страхових сум. Нагромадження коштів при застосуванні страхування на дожиття дозволяє реалізувати погребу громадян в страховому захисті досягнутого рівня життя.
Вияв контрольної функції полягає в цільовому формуванні й використанні коштів із страхового фонду.
Страхування проводиться спеціалізованими страховими організаціями, які можуть бути державними й недержавними. Послуги, що надаються ними, охоплюють різноманітні, як правило, неспівставні види страхового захисту. Разом з тим, все їх розмаїття можна розмежовувати при допомозі класифікації по об'єктах страхування та видах небезпек. Відомо, що страхування здійснюється в двох формах:
. Добровільне.
. Обовязкове.
Страхову діяльність у формі добровільного страхування, котра підлягає ліцензуванню на українському страховому ринку, можна класифікувати в залежності від обєктів страхування таким чином:
. Особисте страхування:
страхування життя;
страхування від нещасних випадків;
медичне страхування (безперервне страхування здоровя);
страхування медичних витрат;
страхування здоровя на випадок хвороби.
. Майнове страхування:
страхування окремих видів транспорту (повітряного, наземного крім залізничного, водного, залізничного);
страхування вантажів і багажу;
страхування від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ;
страхування кредитів (у тому числі відповідальності позичальника за непогашення кредиту);
страхування інвестицій;
страхування судових витрат;
страхування виданих гарантій (порук) та прийнятих гарантій;
страхування інших видів майна від інших ризиків.
. Страхування відповідальності:
страхування цивільної відповідальності власників наземного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
страхування відповідальності власників водного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);
страхування інших видів відповідальності перед третіми особами. Крім того, в залежності від принципу розподілу відповідальності між страховиками (особливо, коли обсяг страхової відповідальності великий) застосовуються особливі засоби страхування:
Співстрахування - страхування одного обєкту за одним договором страхування декількома страховиками одночасно, причому для кожного з них визначені його права й обовязки перед страхувальником. Кожний страховик відповідає перед страхувальником тільки в частині, яка зазначена для нього договором співстрахування. Взаємної відповідальності страховиків перед страхувальником немає.
Перестраховування - страхування одним страховиком (який називається цедентом, або перестраховиком) ризику виконання усіх або частини його зобовязань перед страхувальником в іншого страховика (який називається перестрахувальником) згідно з укладеним між цедентом і перестрахувальником договором перестрахування. Перший страховик - цедент відповідає перед страхувальником в обсязі укладеного між ним і страхувальником договору страхування, незалежно від наявності наступних перестрахувальників. Звичайно перестраховування - це роздрібнення значних ризиків для скорочення частки збитку страховика при можливому настанні страхового випадку. Операція перестраховування здійснюється між страховиками після укладання основного договору страхування між страхувальником і цедентом.
Об'єктами першої галузі є основні й оборотні активи. Страхування рівня життя громадян пов'язане з їх працездатністю, здоров'ям та життям. При страхуванні відповідальності в якості об'єктів виступають зобов'язання страхувальників виконувати договірні умови по поставках продукції, погашенню заборгованості кредиторам чи відшкодуванню матеріального або іншого збитку, якщо він був нанесений другим особам. При страхуванні відповідальності необхідне відшкодування, згідно законодавства, за винного виплачує страхова і організація.
До об'єктів страхування підприємницьких ризиків відносяться потенційно можливі різні втрати доходів страхувальника, наприклад, втрати від простоїш устаткування, ризик впровадження нової техніки і технології, втрачена вигода по нереалізованих або достроково припинених контрактах, тощо.
Інтереси двох сторін в страхуванні прямо пов'язані з величиною страхових тарифів, що лежать в основі страхових внесків, та відповідним обсягом страхового відшкодування.
У структурі майнового страхування виділяються там види (об'єкти): страхування будівель, споруд, сільськогосподарських тварин, домашнього майна, засобів транспорту, врожаю, тощо в господарствах різних форм власності.
Соціальне страхування включає такі конкретні види: страхування пенсій за віком, по інвалідності, з приводу втрати годувальника, страхування конкретних пільг серед тих чи інших груп населення.
По особистому страхуванню розрізняють такі конкретні види, як страхування від нещасних випадків, індивідуальне, за рахунок підприємств та організацій, змішане страхування життя, страхування на випадок втрати працездатності або смерті, страхування дітей, страхування додаткової пенсії.
У страхуванні відповідальності розмежовується страхування непогашення заборгованості, страхування цивільної відповідальності власників джерел підвищеної небезпеки, зокрема, транспортних засобів, страхування цивільної відповідальності на випадок нанесення збитку в процесі господарської діяльності та інші види.
В структурі страхування підприємницьких ризиків виділяються ті їх види, які прив'язані до наявності конкретного ризику в процесі виробництва продукції, виконання робіт чи надання послуг.
Страхуванню властиві обов'язкова й добровільна форми. Держава встановлює норми обов'язкового страхування, воно здійснюється на підставі законодавчих актів, де визначаються види, умови й порядок проведення обов'язкового страхування. При цьому страхувальник є вільним у виборі страховика, якщо інше не передбачене законодавством.
Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Декрету "Про страхування".
Під обов'язковим страхуванням мається на увазі обов'язковість внесення відповідним колом страхувальників фіксованих страхових платежів, коли необхідність відшкодування матеріального збитку або надання грошової допомоги зачіпає інтереси не лише конкретного потерпілого, але й державні інтереси. Йдеться про те, що обов'язкова форма страхування стосується пріоритетних об'єктів страхового захисту. Тому соціальне страхування, страхування житлових будівель, окремих сільськогосподарських тварин у громадян, пасажирів та деякі інші види страхування в Україні є обов'язковими. В інших країнах обов'язкова форма розповсюджується на страхування Цивільної відповідальності власників транспортних засобів, воєнних ризиків та інші види страхування.
.2 Поняття та учасники страхових відносин
Основними субєктами страхування є страховик, страхувальник і застрахований.
Страховик - юридична особа - страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобовязання щодо створення колективного страхового фонду і виплати з нього страхового відшкодування. За методом фінансової діяльності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовою інституцією.
Страхувальник - юридична чи фізична особа, яка на підставі відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду.
Застрахований - юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування при настанні страхового випадку. Крім того, може виділятись такий субєкт, як отримувач страхового відшкодування в тих випадках, коли його не може отримати застрахований.
Фінансова діяльність страховика, що є основним субєктом здійснення страхування, засновується на загальних для усіх субєктів підприємницької діяльності засадах.
Відносини страхування є досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим. Тристоронні відносини виникають між страховиком, страхувальником і застрахованим.
В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це засновується на двох формах страхових відносин: співстрахування і перестрахування.
Співстрахування - це участь у страхуванні відразу кількох страховиків. Перестрахування - це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах виділяються два субєкти: перестрахувальник і перестраховик. Перестрахувальник - це страховик, який передає другому договір страхування, перестраховик - це страховик, який приймає договір страхування і зобовязання з нього.трахові відносини охоплюють:
.Страхові платежі;
.Виплату страхового відшкодування;
.Перестрахування;
.Розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;
.Отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.
Страхові платежі - це перерахування одноразово чи поетапно коштів страхувальником страховику. Вони є джерелом формування як колективного страхового фонду, так і доходів страхових компаній. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів - розміру плати з одиниці страхової суми. Страховий тариф (брутто-ставка) складається з двох частин - нетто-ставки та навантаження. Нетто-ставка відображає ту частину тарифу, яка призначена для виплати страхового відшкодування. Вона залежить від загальних розмірів страхового відшкодування (визначається на основі статистичних досліджень про кількість страхових подій і середню вартість відшкодування на одну подію) та кількості страхувальників, охоплених цим видом страхування.
Страховий тариф - це ціна страхування.
Страхове відшкодування - це виплата страховиком застрахованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників - страхової суми і страхового збитку. Страхова сума характеризує масштаби даної страхової операції, тобто на яку суму застраховано той чи інший обєкт. Ця сума визначається, з одного боку, вартісною оцінкою обєкта страхування, а з іншого - можливостями і побажаннями страхувальника. Відношення страхової суми до вартісної оцінки обєкта страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100%. Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних застрахованому втрат.
Існують різні системи визначення розміру страхового відшкодування. Основними є методи повної і пропорційної відповідальності. При повній відповідальності страховика страхове відшкодування виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової суми. При пропорційній системі відповідальність розподіляється між страховиком і застрахованим у пропорції, яка відображає співвідношення між страховою сумою і вартісною оцінкою обєкта страхування. Наприклад, якщо страхова сума становить половину вартісної оцінки обєкта страхування, то застрахованому буде виплачено страхове відшкодування у розмірі 50% від суми заподіяних збитків.
Перестрахування, як правило, не супроводжується грошовими потоками, повязаними з переміщенням коштів страхового фонду між двома страховиками.
Страхові відносини між субєктами страхування і грошові потоки регулюються відповідними угодами між страховиком і страхувальником, які мають юридичну силу. Документ, який засвідчує факт страхування, називається страховим полісом (свідоцтвом). Він видається страховиком після сплати страхового внеску (разового чи першого).
.3 Державний нагляд за страховою діяльністю та його особливості
Проблема державного регулювання страхової діяльності не нова у теорії та практиці вітчизняного страхування. Проте, з огляду на процеси інтеграції та глобалізації світового страхового простору, вона набирає нової форми та змісту, особливо щодо впровадження міжнародного досвіду та використання в Україні прогресивних форм та методів державного регулювання страхової діяльності.
Система правового регулювання страхової діяльності включає в себе норми,визначені: Конституцією України; міжнародними угодами, що їх підписала і ратифікувала Україна; Цивільним кодексом України; законами та постановами Верховної Ради України; указами та розпорядженнями Президента України; декретами, постановами та розпорядженнями Уряду України; нормативними актами (інструкції, методики, положення, накази), котрі прийняті Міністерствами, відомствами, центральними органами виконавчої влади і зареєстровані в Міністерстві юстиції України; нормативними актами органу, що згідно із законодавством України здійснює нагляд за страховою діяльністю; нормативними актами органів місцевої виконавчої влади у випадках, коли окремі питання регулювання страхової діяльності були делеговані цим органам за рішенням Президента або Уряду України; окремими нормативними актами колишнього Радянського Союзу та УРСР, які не були відмінені законодавством незалежної України.
Конституція України, прийнята у червні 1996 року, визначила, що виключно законами України встановлюються засади створення і функціонування фінансового ринку (стаття 92), а Кабінет міністрів України забезпечує проведення фінансової політики (стаття 116). Отже, Конституція України встановила загальні норми правового регулювання фінансової політики, складовою частиною якої є страхова справа. Цивільний кодекс України, прийнятий ще за радянських часів, не дає, на жаль, повного законодавчого тлумачення правового регулювання страхової діяльності.
березня 1996 року Верховною Радою України був прийнятий новий Закон "Про страхування" (далі - Закон), який є сьогодні головним законодавчим актом у цій галузі в нашій державі. Закон України "Про страхування" має 5 основних розділів і 47 статей.
Законом в Україні встановлюється особливий механізм (який не має повних аналогів у жодній країні), коли види обов'язкового страхування можуть визначитися лише цим Законом, а не іншими законодавчими актами. При цьому Кабінетові міністрів України надається право регулювати порядок проведення кожного виду обов'язкового страхування за умови, що цей вид передбачено Законом.
Прийняття Закону дозволило Уряду запровадити цілий ряд підзаконних актів, зокрема постанов і розпоряджень, що регулюють окремі питання здійснення страхової діяльності. Так, окремою Постановою Уряду визначено порядок регулювання системи перестраховування в Україні.
Розпорядженнями Уряду подаються окремі доручення щодо проведення експериментів у галузі страхування, наприклад у системі Укрзалізниці, у курортних зонах Криму та Карпат. З допомогою розпоряджень можуть вирішуватися й окремі питання регулювання тарифів, умов договорів тощо, коли це не суперечить законам України.
Нормативними актами міністерств і відомств - інструкціями, положеннями, методиками, наказами, що реєструються в Міністерстві юстиції, деталізуються ті чи інші законодавчі норми. Це передусім стосується тих питань, які належать до сфери регулювання кількох відомств.
Нормативні акти, що їх видає орган, уповноважений здійснювати контроль за страховою діяльністю (а це згідно із Законом - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю, далі - Комітет), є обов'язковими для страховиків.
Завдання та функції органів державного нагляду за страховою діяльністю.
Законом України "Про страхування" визначено єдиний орган державної виконавчої влади, що здійснює цей нагляд, - Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю - Укрстрахнагляд, утворений 17 вересня 1993 року Постановою Кабінету міністрів України згідно з вимогами Декрету "Про страхування".
Комітет у справах нагляду за страховою діяльністю є центральним органом державної виконавчої влади, який підпорядковано Кабінетові міністрів України. За своїм статусом Комітет має ранг Державного комітету України.
Законом України "Про страхування" визначені такі основні функції Комітету: 1) ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків); 2) видача ліцензій на здійснення страхової діяльності; 3) контроль за платоспроможністю страховиків щодо виконання ними страхових зобов'язань перед страхувальниками; 4) установлення правил формування, розміщення та обліку страхових резервів; 5) розробка нормативних і методичних документів з питань страхової діяльності, що віднесена цим Законом до компетенції Комітету у справах нагляду за страховою діяльністю; 6) узагальнення практики страхової діяльності, розробка і подання у встановленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову діяльність; 7) участь у здійсненні заходів, спрямованих на підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності. У рамках цих основних функцій Укрстрахнагляд виконує такі конкретні завдання: видачу ліцензій страховикам на право здійснювати страхову діяльність та перевірку щодо додержання ними видів страхування і перестраховування, передбачених ліцензіями; перевірку щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність та достовірності їх звітності; методичне забезпечення (згідно зі своєю компетенцією) роботи страховиків; розробку проектів актів законодавства з питань страхової діяльності та рекомендацій для захисту фінансових інтересів страховиків і страхувальників; прийом нормативних актів з питань страхової діяльності; аналіз додержання об'єднаннями страховиків чинного законодавства; контроль за платоспроможністю страховиків згідно зі взятими страховими зобов'язаннями; забезпечення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової діяльності та підвищення ефективності державного страхового нагляду; установлення правил формування й розміщення страхових резервів, а також (за погодженням з Мінфіном та Мінстатом) правил їх обліку та показників звітності;
Законом України "Про страхування" визначено головні права Комітету: 1) у межах своєї компетенції одержувати від страховиків установлену звітність про страхову діяльність, інформацію про їх фінансовий стан, а також інформацію від підприємств, установ і організацій, у тому числі банків і громадян, необхідну для виконання власних функцій; 2) перевіряти правильність застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність, достовірність їхньої звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування, не частіш як один раз на рік, призначати з визначенням аудитора додаткову обов'язкову аудиторську перевірку; 3) у разі виявлення порушень страховиками чинного законодавства України про страхову діяльність видавати їм приписи про усунення цих порушень, а в разі невиконання приписів зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків).
) звертатися до арбітражного суду з позовом про скасування державної реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької діяльності у випадках, передбачених статтею 8 Закону України "Про підприємництво".
Сам нагляд здійснюється у трьох напрямках. Перший, початковий, припадає на етап подання документів на ліцензування. Усі підрозділи Комітету вивчають подані документи, роблять свої зауваження до них.
Страховики згідно з цими зауваженнями усувають зазначені недоліки. Особлива увага звертається на правила (умови страхування, страхові продукти), які розробляє страховик за тими видами страхування, на які він має намір отримати ліцензію.
Другий напрямок - це аналіз звітності, яку щокварталу подають страховики. Комітет звертає особливу увагу на додержання умов платоспроможності, визначених законодавчими та нормативними актами, а також на розміщення страхових резервів на умовах, ним установлених. Крім того, особливо аналізуються розмір і причини заборгованості перед страхувальниками. За результатами аналізу формується план перевірок страховиків на наступний за звітним квартал. І, нарешті, третій напрямок - проведення безпосередніх перевірок на місці. Перевіряючи Комітету аналізують первинну бухгалтерську та фінансову документацію, вивчають відповідність договорів страхування правилам, затвердженим при ліцензуванні та реєстрації, вивчають банківські документи. За результатами перевірок складаються відповідні акти, що є підставою для прийняття санкцій до страховиків.
Розділ 2. Цивільно-правова характеристика договору страхування
.1 Поняття, форма та зміст договору страхування
У юридичній літературі зазначається, що такий договір виконує дві функції. По-перше, цей договір - юридичний факт, з яким норми права пов'язують виникнення, зміну чи припинення зобов'язань. Відповідне зобов'язання, оскільки воно виникає на основі договору, називається договірним, а даний договір є юридичним фактом, на підставі якого виникло договірне зобов'язальне правовідношення. По-друге, оскільки сторони договору не лише встановлюють між собою правовий зв'язок, а й тією чи іншою мірою визначають його зміст, то договір є ще й засобом регулювання відносин, формування умов, на яких будується правовий зв'язок між його учасниками [4, с. 16]. У такій якості він покликаний виконувати конкретні функції, властиві йому як самостійному договору. Самостійність договору страхування є тим показником, який дозволяє відмежовувати його від інших, зовнішньосхожих з ним договорів (договору поруки, доручення, зберігання, позики, перевезення). Таке відмежування особливо важливе для правильного розуміння суті страхування взагалі, і, крім того, воно дає можливість усувати виникнення практичних казусів [5, с. 18].
Поняття договору страхування міститься в ст. 16 Закону України від 4 жовтня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про страхування» № 2745-ІП (далі - Закон «Про страхування») [6, с. 10] згідно з яким договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Тотожне визначення договору страхування дає і ст. 979 нового Цивільного кодексу України.
Проаналізувавши дане визначення, можна зробити певні висновки. По-перше, договір страхування є оплатним договором, оскільки діям страхувальника відповідає обов'язок страховика вчинити зустрічну дію. По-друге, даний договір є двостороннім, оскільки у кожної із його сторін виникають права та обов'язки. Важливо, що права однієї сторони співвідносяться з обов'язками іншої сторони таким чином, що відповідному обов'язку страховика кореспондує відповідне право страхувальника і навпаки. По-третє, договір страхування є реальним, оскільки він набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не встановлено договором (ст. 18 Закону «Про страхування»; ст. 983 ЦК України). Диспозитивність даної норми дає можливість сторонам визначити інший момент набрання чинності договором страхування.
У теорії страхового права, починаючи ще з дореволюційних часів, існують дві протилежні позиції стосовно того, чи можна договір страхування відносити до умовних угод, оскільки відповідальність страховика обумовлюється невизначеністю настання чи ненастання страхового ризику. Проте, на мою думку, правильною є позиція тих науковців, які стверджують, що даний договір не може вважатися умовною угодою [7, с. 26]. Адже умова може бути в будь-якій цивільно-правовій угоді й виступати при цьому додатковим приєднаним сторонами до основної угоди застереженням. Дана угода може існувати і без такої умови. Зобов'язання зі страхування, навпаки, неможливе без страхового ризику, який є необхідною умовою. Умова про страховий ризик не встановлюється сторонами зобов'язання, а визначається імперативними нормами закону, внаслідок чого страховий ризик набуває значення обов'язкового елемента будь-якого зобов'язання зі страхування.
Договір страхування відноситься до алеаторних (ризикових) договорів. Згідно з теорією цивільного права специфіка алеаторних угод полягає в тому, що залежно від настання чи ненастання встановленої обставини виграє одна сторона, а програє інша [8, с. 20]. Елемент ризику, який бере на себе кожна зі сторін у ризиковому договорі, полягає увірогідності того, що чи один, чи другий контрагент фактично отримає зустрічне задоволення меншого обсягу, ніж ним самим надано.
Зміст договору страхування.
·назву документа;
·назву та адресу страховика;
·прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника і його адресу;
·зазначення об'єкта страхування;
·розмір страхової суми;
·перелік страхових випадків;
·визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їх сплати;
·строк дії договору;
·порядок зміни і припинення дії договору;
·права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
·інші умови за згодою сторін;
·підписи сторін.
Факт укладення його може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою страхування. Страховий поліс може бути іменним та на пред'явника. В юридичній літературі дані документи визнаються специфічною, «страховою» формою договору [9, с. 12]. Науковці висловлювали різні точки зору стосовно правового значення цих документів. В одних випадках їх розглядали в якості основних доказів правовідносин, які виникли між сторонами договору страхування [10, с. 29]. В інших - в якості самого договору, який виник з моменту його викладення на папері. На мою думку, найбільш правильною точкою зору є та, згідно з якою правове значення страхового поліса (свідоцтва) полягає в тому, що даний документ поєднує в собі значення документа, який відповідно до вимог законодавства надає договору письмової форми, висловлює згоду страхувальника на пропозицію страховика укласти договір і є доказом укладення страхового договору [11]. Поряд з цим варто додати, що все ж таки страховий поліс є основним доказом факту укладення договору страхування. Варто зауважити, що законодавство не розкриває зміст поняття страхового поліса (свідоцтва,-сертифіката). У відповідних наукових дослідженнях пропонується визначити страховий поліс (свідоцтво) як письмовий документ, що видається страховиком у відповідь на усну чи письмову заяву страхувальника, містить всі істотні умови договору страхування, регулює відносини між страховиком і страхувальником та з достовірністю свідчить про наявність договірних зв'язків між ними [12, с. 8].
Для отримання страхової виплати страхувальник повинен пред'явити страховикові страховий поліс, проте дана обставина не перетворює його у цінний папір, оскільки страховий поліс не дає його власнику права вимагати виконання того, що в ньому зазначено, а цінний папір, навпаки, дає право вимагати виконання тільки того, що в ньому буквально зазначено.
.2 Укладання, початок дії, момент припинення договору страхування
Порядок укладання договору визначається цивільним законодавством, зокрема Законом України «Про страхування». Процедура підготовки та укладення договору передбачає чітку домовленість щодо однозначного обумовлення предмету страхування, страхової премії, терміну дії та страхової суми.
Процес укладення договору передбачає дві стадії: 1) пропозицію одної сторони Іншій вступити в договірні відносини (оферта); 2) одержання і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт), ще вказує на згоду укласти договір на умовах, викладених з пропозиції.
Пропозиція щодо укладення договору однією або кількома конкретними сторонами є офертою, якщо вона достатньо визначена і відображає намір особи, що внесла пропозицію, вважати себе пов'язаним договором в разі її прийняття.
До форми договору страхування застосовують загальні правила, установлені у формі угоди. Якщо згідно із законодавством або угодою сторін договір має бути укладений у письмовій формі, то він може бути укладений складанням одного документа, підписаного сторонами, обміну листами, телетайпограмами, а також підписаний стороною, яка їх надсилає.
Законодавство передбачає, що для укладання договору страхувальник подає страховикові письмову заяву встановленої форми або іншим способом повідомляє свій намір укласти договір страхування. Для письмового визнання договору страхування необхідна не тільки письмова заява страхувальника, а письмова згода страховика на укладання такого договору, підтвердженням якої є страхове свідоцтво (страховий поліс), видане страховиком.
Супровід договору страхування. Укладання і підписання договору страхування являє собою певною мірою формальну процедуру. Проте можливі проблеми з отриманням внесків, якщо страхові платежі мають вноситися неодноразово, а щокварталу, щомісяця, чи в інші строки. З метою уникнення ускладнень та кращої організації роботи, коли договорів страхування багато, окремі страховики запроваджують порядок проходження договорів страхування від їх укладення до передання в архів (табл. 2.1).
Окрім цього, етап супроводу договорів передбачає вжиття не менш важливих заходів з регулярного контролю за об'єктом страхування, а саме:
) виконання клієнтом своїх зобов'язань з додержанням норм безпеки, своєчасного виявлення та усунення передумов до страхового випадку або прийняття ним інших відповідних рішень;
) своєчасного виявлення можливих тенденцій у характері ризику (заміна перевізника чи маршруту транспортування застрахованого вантажу; заняття екстремальними видами спорту застрахованою особою; поява сторонніх факторів, у тому числі з незалежних від страховика причин тощо);
) систематичного отримання інформації, наприклад, щодо проходження чи причин затримки застрахованого вантажоперевезення, при страхуванні фінансових ризиків - щодо дій контрагента страхувальника, спрямованих на вжиття передбачених бізнес-планом заходів з погашення кредиту, чи надійності заставних зобов'язань для консультування клієнта в порядку його сервісного обслуговування та прийняття спільних відповідних рішень;
) вивчення стану та якості послуг, що надаються клієнтові третьою стороною за дорученням страховика (асистанс чи служба технічної допомоги на автошляхах, медичні заклади при медичному страхуванні, і т. ін.) з метою максимального задоволення потреб страхувальника та підтримання ділової репутації страховика. Викладений у таблиці процес значно спрощується в разі використання автоматизованої системи даних. Проте з різних причин такі системи у вітчизняній практиці значного поширення ще не набули, зокрема, через недостатній рівень забезпечення інформаційними технологіями та їх значну вартість.
Припинення дії договору страхування.
Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:
1)закінчення строку дії;
2)виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;
)несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;
)ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених в законі.
)ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;
)прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;
)в інших випадках, передбачених законодавством України.
Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування.
Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.
У разі дострокового припинення договору страхування, крім страхування життя, за вимогою страховика страхувальнику повертаються повністю сплачені ним страхові платежі
Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума.
Викупна сума - це сума, яка виплачується страховиком у разі дострокового припинення дії договору страхування життя та розраховується математично на день припинення договору страхування життя залежно від періоду, протягом якого діяв договір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Уповноваженому органі, здійснена актуарієм і є невід'ємною частиною правил страхування життя. Уповноважений орган може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми.
Не допускається повернення коштів готівкою, якщо платежі було здійснено в безготівковій формі, за умови дострокового припинення договору страхування.
.3 Забезпечення платоспроможності страховиків
Платоспроможність - одна з найважливіших економічних характеристик страхової компанії. Специфічна роль, яку відіграють страхові компанії у ринковій економіці, перетворює проблему забезпечення платоспроможності страховиків на об'єкт особливого контролю з боку держави.
Особливої гостроти набуває проблема забезпечення платоспроможності в період членства України в Світовій Організації Торгівлі (СОТ). Це змушує відповідати жорстким законодавчим вимогам, які діють в Європейському Союзі. Одна з них - норматив платоспроможності страхової компанії.
Поняття «платоспроможність» трактується як здатність страхової компанії своєчасно та повністю виконувати свої платіжні зобов'язання, що випливають з укладених договорів страхування або в силу закону.
Платоспроможність з позиції кредитора - це здатність суб'єкта господарювання в майбутньому виконувати зобов'язання, прийняті на сьогоднішній день.
Специфіка поняття платоспроможності страхової компанії виражається саме в особливостях формування зобов'язань і ресурсів для їх виконання, а також необхідності додаткових фінансових гарантій виконання зобов'язань як реакції на ризиковий характер діяльності.
До тлумачення поняття «платоспроможність» деякі науковці підходять з іншої точки зору. Аналіз вживання цього терміна показує, що має місце, як правило, два різних значення: здатність (можливість) і ситуація (стан). У першому значенні платоспроможність страховика визначається як здатність покривати всі фінансові зобов'язання, оплачувати всі ризики та страхові виплати за різними полісами, виданими страховою компанією. У другому значенні платоспроможність страховика характеризує ті ситуації, при яких вона здатна платити за зобов'язаннями. Таким чином, можна говорити про потенційне та ситуаційне трактування поняття «платоспроможність страховика» [4, с. 17].
З точки зору ситуаційного трактування розрізняють поняття технічної і фактичної платоспроможності страховика.
Під технічною платоспроможністю розуміють ситуацію, при якій страхова компанія володіє залишком (надлишком) коштів понад мінімальний рівень, який забезпечує резервний запас фінансових ресурсів, необхідних для підтримки належного рівня страхової діяльності компаній.
Технічна неплатоспроможність - це ситуація, при якій компанія не в стані виконати вимоги щодо мінімального залишку (надлишку).
Закон України «Про страхування» (ст. 30) зобов'язує страховиків дотримуватися вимог, які повинні забезпечити їх платоспроможність, а саме:
наявність сплаченого статутного фонду та гарантійного фонду;
створення страхових резервів, достатніх для майбутніх виплат страхових сум і страхових відшкодувань;
перевищення фактичного запасу платоспроможності страховика над розрахунковим нормативним запасом платоспроможності [1, с. 16].
В Україні в законодавчому порядку встановлено мінімальний розмір статутного фонду, який можна розглядати як фінансову гарантію платоспроможності. Зокрема, для страховиків, що займаються страхуванням життя, статутний фонд встановлено в сумі, еквівалентній 1,5 млн. євро за обмінним курсом української гривні, а для страховиків, які займаються іншими видами страхування, - 1 млн. євро. Проте, на нашу думку, ця гарантія (статутний фонд) є недостатньою, оскільки не враховує загального обсягу страхових операцій.
Згідно з українським страховим законодавством оцінка платоспроможності здійснюється через співвідношення фактичного запасу платоспроможності і нормативного. Якщо фактичний запас платоспроможності перевищує нормативний, то страхова компанія є платоспроможною. В іншому випадку страховик повинен представити в уповноважений орган нагляду за страховою діяльністю план фінансового оздоровлення, і залежно від його виконання до компанії можуть застосовуватися ті чи інші санкції [4, с. 34].
У країнах Європейського Союзу для контролю за відповідністю фактичної платоспроможності страховиків до вимог страхового законодавства розроблено і використовується показник нормативної платоспроможності, який визначає нижню межу нормативу, і гарантує достатньо надійний рівень фінансової стабільності. Такий норматив ґрунтується на статистиці відносно стабільної економіки і страхового законодавства цих країн, і не може повністю враховувати ні умови походження окремих ризиків, ні зміни страхового законодавства пострадянського економічного простору, до якого належить і Україна [2, с. 18].
Сьогодні в Європейському Союзі застосовується дещо інший підхід щодо визначення платоспроможності. Принципи регулювання в більшості держав уніфіковані і виступають у формі мінімальних вимог. Страхові компанії Євросоюзу повинні мати у своєму розпорядженні визначений резерв платоспроможності, тобто мінімальні ресурси, якими повинна володіти компанія, у вигляді вільних активів. Розмір резерву платоспроможності залежить від обсягів операцій компанії у всьому світі. Отже, платоспроможність страхових компаній країн Європейського Союзу забезпечується:
до початку діяльності - сплаченою часткою статутного капіталу, яка не може бути меншою за гарантійний фонд, і фонду на організаційні витрати;
у процесі діяльності - резервним фондом, технічними резервами, які адекватні зобов'язанням страхової компанії за обсягом, відповідно до розміщених активів і резерву платоспроможності (1/3 резерву платоспроможності складає мінімальний гарантійний фонд).
Законодавство в сфері страхового бізнесу повинно максимально враховувати вимоги сучасного страхового ринку України та стандарти і вимоги європейського законодавства.
.4 Аналіз сучасної практики страхування в Україні
Розвиток страхового ринку України і використання його в інтересах економіки в умовах її інтеграції у світове економічне господарство та посилення процесів глобалізації є важливим компонентом національної безпеки країни.
Ринок страхування є складовою фінансового ринку, його розвиток відбувається досить суперечливо і він далекий від світових стандартів. Закони ринку на етапі його становлення та стабілізації вимагають збалансованого функціонування всіх ринкових інститутів, які довели свою необхідність за багатовікову історію розвитку і становлення ринкових відносин в розвинутих державах світу.
На сьогодні визначальним завданням державної політики в галузі страхування є підвищення його ролі в економіці країни й забезпечення умов для ефективного розвитку, оскільки надійний страховий захист виступає фактором соціальної та економічної безпеки як окремої людини, так і держави загалом.
Незважаючи на позитивні результати діяльності страхових компаній існує низка проблем які потребують негайного вирішення:
·незабезпечення наявності страхового покриття майна, що перебуває у заставі в комерційного банку;
·встановлення податковими органами дискримінаційних вимог для страховиків щодо оподаткування курсових різниць;
·недостатній контроль за наявністю полісів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності автовласників;
·велика кількість страхових компаній з низьким рівнем капіталізації, а також слабкий розвиток національного перестрахового ринку;
·нерозвиненість довгострокового страхування життя, недержавного пенсійного забезпечення та відсутність правового регулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;
·недостатній рівень кадрового та наукового забезпечення страхового ринку.
Отже, страховий ринок має великий потенціал розвитку, тому важливим є створення нових можливостей у розвитку страхового бізнесу, що забезпечить належний розвиток страхового ринку України.
Тому, для забезпечення подальшого розвитку національного страхового ринку, необхідно:
) удосконалити правові засади захисту прав споживачів страхових послуг:
удосконалити порядок ліцензування діяльності страховиків;
підвищити вимоги до джерел формування статутного капіталу страховиків;
удосконалити проведення аналізу статистичної інформації із страхування та звітності страховиків і страхових посередників;
) сприяти розвитку довгострокового страхування життя, участі страховиків у системі недержавного пенсійного забезпечення та врегулювання діяльності страховиків у сфері обов'язкового медичного страхування;
) підвищити рівень капіталізації страховиків, їх фінансової надійності та платоспроможності;
) необхідно застосувати жорсткі правила по резервах, активах і фінансовій звітності страховика і вжити термінові заходи для захисту страхових резервів, які сьогодні заморожені в банківській системі України і знаходяться під загрозою зникнення в проблемних банках.
) забезпечити страховий ринок висококваліфікованими кадрами;
) забезпечення високого рівня страхової культури населення;
Страхова справа є досить важливою, бо забезпечує підприємцям надійну охорону їхніх інтересів від несприятливих наслідків різного роду техногенних аварій, фінансових ризиків, криміногенних факторів, стихійних і інших нещасть.
Висновок
Підводячи підсумки дослідження, можна зробити певні висновки. По-перше, договір страхування є самостійним цивільно-правовим договором, який поєднує, як загальні ознаки, властиві будь-якому цивільно-правовому договору про надання послуг, так і особливі (публічність; договір на користь третьої особи; договір приєднання). По-друге, основним доказом факту укладення договору страхування є страховий поліс. Останній не може визнаватися цінним папером. По-третє, необхідно прийняти закон України «Про договір страхування», в якому виділити різновиди загального договору страхування.
Отже, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобовязання у разі настання страхового випадку виплатити страхову суму або відшкодувати завданий збиток у межах страхової суми страхувальнику чи іншій особі, визначеній страхувальником, або на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені терміни та виконувати інші умови договору.
Договори страхування укладають відповідно до правил страхування.
Договір страхування повинен містити:
·назву документа;
·назву та адресу страховика;
·прізвище, ім'я та по-батькові або назву страхувальника та його адресу;
·зазначення об'єкта страхування;
·розмір страхової суми;
·перелік страхових випадків;
·визначення розміру тарифу, розмір страхових внесків і терміни їхньої сплати;
·термін дії договору;
·порядок зміни і припинення дії договору;
·права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;
·інші умови за згодою сторін;
·підписи сторін.
У разі смерті страхувальника-громадянина, який уклав договір майнового страхування, права й обов'язки страхувальника переходять до осіб, які одержали це майно в спадщину. Страховик або будь-хто зі спадкоємців має право на переукладення договору страхування.
В інших випадках права й обов'язки страхувальника можуть перейти до іншого громадянина чи юридичної особи лише за згодою страховика, якщо інше не передбачено договором страхування.
У разі смерті страхувальника, який уклав договір особистого страхування на користь третіх осіб, його права й обов'язки можуть перейти як до цих осіб, так і до осіб, на яких відповідно до чинного законодавства покладено обов'язки щодо охорони прав і законних інтересів застрахованих.
Список використаних джерел та літератури
1.Директива 2002/13 ЕС. Европейского парламента и Совета Европы от 5 марта 2002 г. О внесении изменений в Директиву Совета Европы 73/239/ЕЕС в отношении требований к марже платежеспособности, устанавливаемых к страховым организациям, специализирующимися на видах страховых иных, чем страхование жизни // Страховое право. - 2004. - № 4. - С. 66-74.
.Закон України «Про страхування» № 85/96-ВР від 7 березня 1996 р. (зі змінами та доповненнями) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua
.Монті А. Страхове законодавство в Європейському союзі // Страхова справа. - 2003. - №94 (12). - С. 34-43
.Орланюк-Малицкая Л.А. Платежеспособность страховой организации. - М.: АНКИЛ, 2001. - 280 с.
.Заіка Ю.О. Українське цивільне право. Навч. посіб. - К. Істина, 2010. - 312 с. (с 113,114-115)
.Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл./ В.В. Галюк, О.X. Юлдашев. - К.: МАУП, 2005. - 240 с - Бібліогр.: с 232-233.)
.Науково-практичний коментар до Цивільного кодексу України за ред. Є.О. Харитонова 2007р. (ст.691 - ст.1308))
.Науково-практичний коментар Цивільного кодексу України під ред. Дзери, Кузнецова, Луць, том 2, 2009
.Науково-практичний посібник / С.Я. Фурса, Є.І. Фурса, О.М. Клименко, С.Я. Рябовська, Л.О. Кармаза та ін. - К.: Видавець Фурса С.Я.: КНТ, 2007. - 1216 с. - (Серія "Ваш радник)
.Харитонов Є.О., Старцев O.B. Цивільне право України :Підручник. - Вид. 2, перероб. і доп. - К. : Істина, 2011. - 816 с)(761,765)
Інформаційні ресурси
.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://pravo-ks.com.ua/ua/info/forma-zapovitu-chastina-iii
.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.reallook.com.ua/4896/pravove-regulyuvannya-sekretnogo-zapovitu/
.Газета онлайн «Адвокат-консалтинг» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://advocat-cons.info/index.php?newsid=1681
.Заіка Ю.О. Спадкове право в Україні: Становлення і розвиток : [монографія] 2ге вид. / Заіка Ю.О. - К. : КНТ, 2007. - 288 с., с. 122
.Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України Затв. наказом Мва юстиції України № 20/5 від 03.03.2004[Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0283-04
.Консультационно-правовой портал«Юрисконсульт» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://legalexpert.in.ua/komkodeks/gk/79-gk/1611-1243.html
.Офіційний веб-сайт головного управління юстицій у Тернопільській області. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.obljust.te.ua/?page=consult&consultid=2752&sub=
.Офіційний веб-сайт головного управління юстицій у Тернопільській області.[Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.obljust.te.ua/?page=consult&consultid=2758&sub=
.Офіційний веб-сайт головного управління юстицій у Тернопільській області[Електронний ресурс]. - Режим доступу:.http://www.obljust.te.ua/?page=consult&consultid=2755&sub=
.ЮР.ГАЗЕТА №1 (136) 22 січня 2008 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.yur-gazeta.com/issue/136/
.Юридичний портал [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.uristua.ru/social/s95/
.Юридичний портал України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.urzona.com/index.php?option=com_content&view=article&id=545:2011-01-20-11-38-36&catid=85:2011-01-20-11-32-57
.Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 року (в редакції від 22.09.2012 року) // Голос України від 12.03.2003. - № 45// ст. 1251, ч. 2 ст. 1235,1242
.«Юридичний журнал» випуск 5/2005. Автор - Павлова Людмила - стаття «Виконавець заповіту: процедура призначення та його повноваження. Видача свідоцтва виконавцю заповіту» [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.justinian.com.ua/article.php?id=1725