Господарсько-правова відповідальність. Договір страхування

Господарсько-правова відповідальність. Договір страхування

Міністерство освіти і науки України

Красноармійський індустріальний інституту

Державного вищого навчального закладу

«Донецький національний технічний університет»

Кафедра соціально-гуманітарної підготовки

Контрольна робота

з правових основ діяльності організацій

варіант 6

залікова книжка № 2428596

Виконала Шкудун О.В.

студентка гр. МО-13з

Перевірив Пархоменко М.М.

викладач кафедри СГП

Красноармійськ - 2013

Зміст

Відповідальність за порушення господарських зобов'язань

Договір страхування та його зміст

Задача 1

Задача 2

Список використаних джерел

Відповідальність за порушення господарських зобов'язань

Основні засади ринкової економіки передбачають повну господарську самостійність підприємств і організацій, що функціонують у народному господарстві, вступаючи при цьому в різноманітні виробничі, господарські та інші зв'язки. Всі ці суспільні відносини потребують правового регулювання. Зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, акту планування, договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах, тобто сукупністю норм права про відповідальність субєктів господарських відносин.

Суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність. [1, ч.1 ст.55 ГК України]

Суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку, додержуючись вимог законодавства. [1, ч.3 ст.5 ГК України]

Господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншими учасниками відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених законом, в силу якого один субєкт зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку. [2, с.493]

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Цивільним кодексом України, іншими законами або договором і виникнення господарсько-правової відповідальності.

Господарсько-правова відповідальність - це відповідальність, яку несуть учасники господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом, іншими законами та договором. Застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. [1, ст.216 ГК України]

Згідно статті ч. 3 ст. 216 Господарського Кодексу України господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими:

)потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

)передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

)сплата штрафних санкцій за порушення зобовязань, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобовязань у натурі;

)у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. [1, ст.218 ГК України]

Господарські зобов'язання можуть виникати:

безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність;

з акту управління господарською діяльністю;

з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать;

внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав;

у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання. [1, ст.174 ГК України]

Проте у певних випадках учасник господарських відносин може бути звільнений від відповідальності за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, а саме якщо він доведе, що:

ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення;

належне виконання зобовязання виявилося неможливим унаслідок дії не переробної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за таких умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобовязань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобовязання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів. Застосування цієї підстави звільнення від господарсько-правової відповідальності є можливим тільки у разі, коли інше не передбачено законом або договором.

Як випливає із поданого вище визначення, господарсько-правова відповідальність полягає у застосуванні господарських санкцій, якими визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, у результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та (або) правові наслідки.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій:

)Відшкодування збитків. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. [1, ст.224 ГК України]

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим субєктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобовязання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона,яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобовязання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом. [2, с.494]

)Штрафні санкції. Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 Господарського Кодексу. [1, ст.230 ГК України]

)Оперативно-господарські санкції. Оперативно-господарські санкції - заходи оперативного впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобовязання, що використовуються самими сторонами зобовязання в односторонньому порядку.

У господарських договорах сторони можуть передбачати використання таких видів оперативно-господарських санкцій:

одностороння відмова від виконання свого зобовязання управленою стороною, із звільненням її від відповідальності за це - у разі порушення зобовязання другою стороною;

відмова від оплати за зобовязанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

відмова управленої сторони зобовязання від прийняття подальшого виконання зобовязання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобовязанням (списання з рахунку боржника в безакцептному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобовязань стороною, яка порушила зобовязання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції (робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

відмова від встановлення на майбутнє господарських відносин із стороною, яка порушила зобовязання, тощо.

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин.

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Види адміністративно-господарських санкцій, умови та порядок їх застосування визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами. Адміністративно-господарські санкції можуть бути встановлені виключно законами. [1, ст.238 ГК України]

До субєктів господарювання можуть бути застосовані такі види адміністративно-господарських санкцій:

)вилучення прибутку (доходу);

)адміністративно-господарський штраф;

)стягнення зборів (обовязкових платежів);

)зупинення операцій за рахунками субєктів господарювання;

)застосування антидемпінгових заходів;

)застосування індивідуального режиму ліцензування;

)зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення субєктом господарювання певних видів господарської діяльності;

)анулювання ліцензії (патенту) на здійснення субєктом господарювання окремих видів господарської діяльності;

)обмеження або зупинення діяльності субєкта господарювання;

)скасування державної реєстрації та ліквідація субєкта господарювання;

)інші адміністративно-господарської санкції, встановлені законом.

Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

визнання наявності або відсутності прав;

визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

присудження до виконання обов'язку в натурі;

відшкодування збитків;

застосування штрафних санкцій;

застосування оперативно-господарських санкцій;

застосування адміністративно-господарських санкцій;

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин;

іншими способами, передбаченими законом.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається Господарським Кодексом, іншими законами.[1, ст.20 ГК України]

Так, господарським визнаються зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими Господарським Кодексом та іншими законами.

Договір страхування та його зміст

Економічні та соціальні перетворення в Україні зумовили формування страхової галузі. Страхові правовідносини останнім часом набувають все більш масового характеру: ними пронизані майже всі сфери нашого життя - воно й не дивно, адже прагнення фізичних та юридичних осіб убезпечити своє існування, діяльність та майбутнє є раціональним і прогресивним. Страхування поступово закріплюється в якості обов'язкового компоненту організації життя, адже економічно розвинуте суспільство не може існувати без страхування, яке є гарантом благополуччя та стабільного розвитку.

Правовим засобом, що опосередковує надання страховиками страхових послуг, є договір страхування, що виступає основним регулятором страхових правовідносин. Договір має складатися з урахуванням особливостей та проблем, які притаманні даним відносинам, щоб бути адекватним їм, а відтак стати ефективним правовим механізмом реалізації прав та інтересів сторін, регулювання відносин між ними.

Договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Особи постійно укладають різноманітні договори, тому їх для зручності класифікують: залежно від розподілу прав та обовязків між сторонами; за характером правовідносин, що виникають на підставі договорів; залежно від моменту, з якого договори вважаються укладеними, тобто в їх сторін виникають права та обовязки; за спрямованістю - це договори про надання послуг, зокрема договори страхування. [2, с.439-440]

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів. [3, ст.1 ЗУ «Про страхування»]

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно з Законом України "Про господарські товариства" з урахуванням особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. [3, ст.2 ЗУ «Про страхування»]

Страхувальниками визнаються юридичні особи та дієздатні фізичні особи, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України. [3, ст.3 ЗУ «Про страхування»]

Договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Договори страхування укладаються відповідно до правил страхування. Договір страхування повинен містити:

назву документа;

назву та адресу страховика;

прізвище, ім'я, по батькові або назву страхувальника та застрахованої особи, їх адреси та дати народження;

прізвище, ім'я, по батькові, дату народження або назву вигодонабувача та його адресу;

зазначення предмета договору страхування;

розмір страхової суми за договором страхування іншим, ніж договір страхування життя;

розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат за договором страхування життя;

перелік страхових випадків;

розміри страхових внесків (платежів, премій) і строки їх сплати;

страховий тариф (страховий тариф не визначається для страхових випадків, для яких не встановлюється страхова сума);

строк дії договору;

порядок зміни і припинення дії договору;

умови здійснення страхової виплати;

причини відмови у страховій виплаті;

права та обов'язки сторін і відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору;

інші умови за згодою сторін;

підписи сторін.

Уповноважений орган має право встановлювати додаткові вимоги до договорів страхування життя та договорів страхування майна фізичних осіб. [3, ст.16 ЗУ «Про страхування»]

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. [4, ст. 979 ЦК України]

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані:

з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування);

з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування);

з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності). [3. Ст.4 ЗУ «Про страхування»]

Для укладання договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування.

При укладанні договору страхування страховик має право запросити у страхувальника баланс або довідку про фінансовий стан, підтверджені аудитором (аудиторською фірмою), та інші документи, необхідні для оцінки страховиком страхового ризику.

Факт укладання договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом (полісом, сертифікатом), що є формою договору страхування.

Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування.

Договір страхування життя може бути укладений як шляхом складання одного документа (договору страхування), підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає. У разі надання страхувальником письмової заяви за формою, встановленою страховиком, що виражає намір укласти договір страхування, такий договір може бути укладений шляхом надіслання страхувальнику копії правил страхування та видачі страхувальнику страхового свідоцтва (поліса), який не містить розбіжностей з поданою заявою. Заява складається у двох примірниках, копія заяви надсилається страхувальнику з відміткою страховика або його уповноваженого представника про прийняття запропонованих умов страхування. [3, ст.18 ЗУ «Про страхування»]

Дія договору страхування припиняється та втрачає чинність за згодою сторін, а також у разі:

1) закінчення строку дії;

2) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником у повному обсязі;

3) несплати страхувальником страхових платежів у встановлені договором строки. При цьому договір вважається достроково припиненим у випадку, якщо перший (або черговий) страховий платіж не був сплачений за письмовою вимогою страховика протягом десяти робочих днів з дня пред'явлення такої вимоги страхувальнику, якщо інше не передбачено умовами договору;

4) ліквідації страхувальника - юридичної особи або смерті страхувальника - фізичної особи чи втрати ним дієздатності, за винятком випадків, передбачених статтями 22,23 і 24 Закону України «Про страхування»;

5) ліквідації страховика у порядку, встановленому законодавством України;

6) прийняття судового рішення про визнання договору страхування недійсним;

7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

Дію договору страхування може бути достроково припинено за вимогою страхувальника або страховика, якщо це передбачено умовами договору страхування. Дія договору особистого страхування не може бути припинена страховиком достроково, якщо на це немає згоди страхувальника, який виконує всі умови договору страхування, та якщо інше не передбачено умовами договору та законодавством України.

Про намір достроково припинити дію договору страхування будь-яка сторона зобов'язана повідомити іншу не пізніш як за 30 календарних днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше ним не передбачено.

У разі дострокового припинення дії договору страхування, крім договору страхування життя, за вимогою страхувальника страховик повертає йому страхові платежі за період, що залишився до закінчення дії договору, з відрахуванням нормативних витрат на ведення справи, визначених при розрахунку страхового тарифу, фактичних виплат страхових сум та страхового відшкодування, що були здійснені за цим договором страхування. Якщо вимога страхувальника обумовлена порушенням страховиком умов договору страхування, то останній повертає страхувальнику сплачені ним страхові платежі повністю.

Якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником умов договору страхування, страхувальнику повертається викупна сума. [3, ст. ЗУ «Про страхування»]

Договір страхування вважається недійсним з моменту його укладання у випадках, передбачених Цивільним кодексом України.

Відповідно до цього Закону договір страхування визнається недійсним і не підлягає виконанню також у разі:

1) якщо його укладено після страхового випадку;

2) якщо предметом договору страхування є майно, яке підлягає конфіскації на підставі судового вироку або рішення, що набуло законної сили.

Договір страхування визнається недійсним у судовому порядку. [3, ст.29 ЗУ «Про страхування»]

Об'єкти страхування, види обов'язкового страхування, а також загальні умови здійснення страхування, вимоги до договорів страхування та порядок здійснення державного нагляду за страховою діяльністю визначаються Цивільним кодексом України, Господарським Кодексом, законом про страхування, іншими законодавчими актами. [4, ч.1 ст. 355 ГК України]

Згідно до ч. 1 ст. 16 ЗУ «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (надати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Існують три основних види страхування, які можуть здійснюватися в обох формах страхування: особисте, майнове та страхування відповідальності.

Договірні відносини є динамічними: вони починаються, розвиваються (змінюються) та припиняються.

Задача 1

Громадянин Росії Петров П.П., здійснює безпосередню самостійну систематичну діяльність в Україні з надання посередницьких послуг з метою отримання прибутку. Чи є Петров П.П. субєктом господарювання?

Відповідь

За умови державної реєстрації його, як підприємця.

Згідно ч.1,2 ст. 55 Господарського Кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є:

) господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Згідно ч.1 ст.58 Господарського Кодексу України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом. Правовому становищу громадянина як суб'єкта господарювання присвячена ст. 128 ГК, що називається «Громадянин у сфері господарювання». Згідно з ч.1 цієї статті громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи. [1]

господарський зобов'язання договір страхування

Задача 2

Під час перевірки додержання законодавства про працю на машинобудівному заводі державним інспектором з охорони праці були виявлені такі факти:

неповнолітні приймаються на роботу без попереднього медичного огляду;

до надурочних робіт і робіт у вихідні дні допускаються, за їх згодою, жінки, які мають дітей віком до трьох років;

пятнадцятирічна Миронова працює курєром по чотири години в день при пятиденному робочому тижні;

трьом неповнолітнім працівникам передбачено надання щорічної відпустки в листопаді всупереч їх бажанню.

Які з вказаних фактів є порушенням законодавства про охорону праці?

Відповідь - 1,3,4

- Порушення законодавства про охорону праці, згідно ст. 191 КЗпП України усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові. [5]

- Не порушено законодавство про охорону праці, є згода на залучення до надурочних робіт. Жінки, які мають дітей віком від 3 до 14 років або дитину-інваліда, можуть залучатися до надурочних робіт лише за їх згодою згідно ст.63 КЗпП України. [5]

- Порушення законодавства про охорону праці. Згідно ст. 51 КЗпП України для неповнолітніх встановлюється скорочена тривалість робочого часу. Так, для працівників віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють у період канікул) - 24 години на тиждень. [5]

- Порушення законодавства про охорону праці. Згідно ст. 195 КЗпП України щорічні відпустки працівникам молодше 18 років надаються в зручний для них час. Це необхідно враховувати під час складання щорічного графіка відпусток. [5]

Список використаних джерел

Господарський кодекс України// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 18, 19, 20, 21, ст. 144 - остання редакція вiд 04.07.2013р. офіційний сайт rada.gov.ua

А.І. Берлач, С.С. Бичкова, Д.О.Карпенко, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, В.І. Осадчий, Правознавство підручник - 2-ге видання - К.: Правова єдність; Київ-2009. - 790с.

Закон України «Про страхування»// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 18, ст. 78 - остання редакція від 04.07.2013р. офіційний сайт rada.gov.ua

Цивільний кодекс України// Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, NN 40-44, ст. 356 - остання редакція вiд 04.07.2013р.

Кодекс законів про працю України// Закон № 322-VIII від 10.12.1971р. Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1971, додаток до № 50, ст. 375 - остання редакція від 04.07.2013р. офіційний сайт rada.gov.ua <http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08>