Процес розвитку та реалізації спрощеної системи оподаткування в Україні

Процес розвитку та реалізації спрощеної системи оподаткування в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОДАТКОВА ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

1.1 Основні напрями державної підтримки розвитку малого підприємництва

.2 Розвиток спрощеної системи оподаткування в Україні

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПЛАТНИКІВ ЄДИНОГО ПОДАТКУ

.1 Контроль за діяльністю платників єдиного податку з боку органів Державної податкової служби

.2 Показники та результати діяльності суб’єктів малого підприємництва в регіональному розрізі

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПОДАЛЬШОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ З БОКУ ДЕРЖАВИ

.1 Міжнародний досвід стимулювання розвитку малого бізнесу

.2 Шляхи вдосконалення та рекомендації щодо посилення державної підтримки розвитку малого бізнесу в Україні

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Малий бізнес є невід’ємним елементом сучасної ринкової системи господарювання, без якого неможливий подальший соціально-економічний розвиток. В сучасних умовах малий бізнес зайняв міцні позиції в економіці більшості розвинених країн світу. Наприклад, в країнах Євросоюзу частка малого бізнесу в загальних обсягах ВВП складає 60-70%, при цьому частка працюючих на малих підприємствах також є досить високою і в середньому складає більше 50% всього працевлаштованого населення [41, c. 78]. Разом з тим, зростання національної економіки, створення конкурентного середовища та забезпечення ефективної зайнятості населення висувають на передній план проблему створення необхідних умов для підвищення підприємницької активності та інноваційного розвитку малого бізнесу.

Одним із основних напрямів державної підтримки малого бізнесу є створення сприятливого податкового середовища для таких суб’єктів господарювання. Напрямом реалізації податкової підтримки малого бізнесу, як свідчить досвід, накопичений в Україні в сфері оподаткування, виступає спрощена система обліку та звітності. Основна ідея спрощеної системи оподаткування обліку і звітності, як системного інструменту податкового регулювання малого бізнесу, полягає в заміні цілої низки податків, що входять до загальної системи одним податком, який обраховується за спрощеними правилами. Цей податок було названо «єдиним» податком, який поєднує в собі характеристики податків і зборів, які він замінює. Сплачується єдиний податок суб’єктами малого підприємництва юридичними та фізичними особами.

На сьогодні спрощена система оподаткування перебуває у стадії перманентних змін та нововведень та потребує постійного реформування та пристосування до сучасних умов соціально-економічного розвитку держави.

Питання реформування спрощеної системи оподаткування досліджували багато українських вчених-економістів: Н. Буряк, З. Варналій, О. Василик, Ю. Воробйов, М. Гапонюк, Ю. Іванов, Т. Корнієнко, С. Лукаш, В. Орлова, М. Пожидаєва, О. Покатаєва та ін. З прийняттям Податкового кодексу, який не тільки не вирішив проблем спрощеної системи, але й певною мірою ще більше їх актуалізував, питання впливу податкових змін на розвиток малого бізнесу в Україні набуло ще більшої популярності як серед практиків, так і серед науковців.

Метою дослідження є вивчення механізму спрощеної системи оподаткування в Україні як основного засобу стимулювання суб’єктів малого підприємництва та розробка заходів щодо подальшого вдосконалення існуючої системи.

Об’єктом дослідження є процес розвитку та реалізації спрощеної системи оподаткування в Україні.

Предметом дослідження є методи та інструменти податкової політики щодо регулювання питань розвитку спрощеної системи оподаткування в Україні.

При проведенні досліджень використано сукупність методів і підходів, що дозволило забезпечити логіку змісту роботи і обґрунтованість пропозицій.

єдиний податок малий підприємництво

РОЗДІЛ 1. ПОДАТКОВА ПІДТРИМКА РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ

.1 Основні напрями державної підтримки розвитку малого підприємництва

Підтримка підприємців зародилася ще в XV столітті у вигляді протекціоністських тарифів держав на імпортовані промислові товари, а також заохочення експорту, особливо готової продукції. У подальшому розвитку підтримка підприємництва стала розширюватися заходами податкового стимулювання для дрібних підприємців. Підтримка в своєму зародженні здійснювалася в основному шляхом непрямих заходів і створенням сприятливих умов для розвитку. А цілеспрямована державна політика підтримки підприємництва з’явилася лише в 1932 році в США як міра по подоланню наслідків Великої Депресії.

Аналізуючи зародження підтримки підприємництва, можна зробити висновок, що вона надавалася не всім підприємствам, а лише певним категоріям, які сприяли вирішенню певних проблем національних економік. Ще Адам Сміт відводив для держави обовʼязок «створювати і підтримувати ті громадські інституції і ті громадські роботи, які хоча і можуть бути дуже корисними для суспільства, проте мають таку природу, що прибуток ніколи не відшкодовує витрати ні одному індивіду або невеликій кількості індивідів» [50, с.43]. Зважаючи на це, можна виділити принцип цілеспрямованості підтримки.

Оскільки підтримка покликана впливати на розвиток малого підприємництва, то слід визначитися з самим поняттям «розвиток малого підприємництва». Т. Куклінова під розвитком підприємства розуміє «процес змін, які відбуваються під впливом внутрішніх і зовнішніх факторів в результаті адаптації підприємства до вимог зовнішнього середовища шляхом цілеспрямованих внутрішніх змін, протягом яких воно змінює свій стан і характеристики, котрі, у свою чергу, призводять до якісних перетворень в цілому з появою якісно нових елементів і властивостей» [29, с. 69]. З вищесказаного визначення випливає, що підтримка розвитку малого підприємництва здійснюється шляхом зміни внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на підприємства з метою їх якісних змін.

Аналізуючи понятійний апарат трактування підтримки малого підприємництва, слід звернутися до досліджень вітчизняних вчених у даній сфері. У підручниках з державного регулювання економіки [30, с. 46; 57, с. 12] державна підтримка розглядається як форма державного регулюван,ня, спрямована на розширення можливостей діяльності господарюючих суб’єктів, у той час як регулювання встановлює їх рамки, межі діяльності та може здійснюватися за допомогою правових, економічних та організаційних форм.

С. Чистов розділяє державну підприємницьку політику на державне регулювання тих процесів, які відбуваються в підприємницькому середовищі і державну систему підтримки підприємництва [55, с. 134]. Цей автор відокремлює державну підтримку підприємництва від державного регулювання даного сектору. У той же час, Т. Ганділов говорить про необхідність розмежування державного нормативного регулювання та системи державної підтримки малого підприємництва - таким чином, він виділяє підтримку підприємництва у вузькому сенсі слова у вигляді прямої підтримки підприємництва [17, с. 49].

В результаті проведеного аналізу літературних джерел з проблеми дослідження виявлено, що в більшості визначень підтримки малого підприємництва [11; 32; 35, с. 28; 49, с. 8], її характеризують як «сукупність форм правового, економічного та організаційного сприяння розвитку малого підприємництва з урахуванням інтересів держави та суб’єктів господарювання». Але в даних трактуваннях мова йде скоріше про непряму підтримку малого підприємництва, яка виражається в сприянні їх розвитку, що робить дане визначення неповним і вимагає свого уточнення.

Деякі автори визначають підтримку малого підприємництва шляхом простого перерахування її заходів: Н. Чала під державною підтримкою підприємств має на увазі заходи прямого і прихованого субсидіювання, такі як пільги, субсидії, протекціоністські заходи, регулювання цін і тарифів, податкові канікули тощо [54].

Найбільш комплексне трактування даного поняття представлено в редакції З. Варналія : «під державною підтримкою слід розуміти, з одного боку, державне регулювання цього сектору економіки, яке передбачає в першу чергу свідоме формування державними структурами правових, економічних та організаційних умов становлення та розвитку малого підприємництва, а, з іншого боку, - створення стимулів, використання матеріальних і фінансових ресурсів, які залучаються у сферу малого підприємництва на пільгових засадах або безоплатно» [15, с. 33.]. Дане визначення поняття «підтримки підприємництва» є більш широким, аніж попередні визначення, оскільки воно включає у себе не тільки непряму підтримку розвитку сектора малого підприємництва, але і враховує заходи прямої допомоги. Однак у Законі Україні «Про державну підтримку суб’єктів малого підприємництва», не дано чіткого визначення поняття «підтримка малого підприємництва» [6]. Аналізуючи даний акт, можна виділити відсутність в ньому конкретизації, а критерії визначення суб’єктів малого підприємництва відрізняються від критеріїв суб’єктів малого підприємництва, які мають право користуватися спрощеною системою оподаткування, що також належить до заходів державної підтримки підприємництва. Відповідно до нових законодавчих актів у даній сфері, державна підтримка передбачає формування програм, в яких визначається механізм цієї підтримки і включає фінансову, інформаційну, консультаційну підтримку. І в редакції цього проекту чітко розмежовані поняття сприяння розвитку малому підприємництву і його підтримки [48]. Головним розпорядником бюджетних коштів, спрямованих на реалізацію сприяння розвитку малого підприємництва, на основі Національної програми сприяння розвитку малого підприємництва в Україні, є Міністерство економічного розвитку і торгівлі.

Для визначення основних ознак системи підтримки підприємництва необхідно розглянути основні принципи (табл. 1.1), на яких вона повинна функціонувати.

Таблиця 1.1

Класифікація принципів державної підтримки малого підприємництва [42]

Виділені принципи державної підтримки малого підприємництва найбільш повно характеризують її сутність та напрями її реалізації.

Семантично поняття «підтримка» означає допомогу, сприяння. При цьому «допомога» є процесом більш швидким і комплексним, коли «сприяння» є процесом більш повільним і характеризується меншою віддачею. У понятті «підтримка підприємництва» значення допомоги проявляється у вигляді прямих заходів з підтримки підприємництва, а значення сприяння - непрямих заходів, що створюють певні умови, покликані стимулювати розвиток даного сектору.

При цьому пряма підтримка малого підприємництва передбачає допомогу певної категорії підприємців шляхом видачі ресурсів, що спрямовуються на їх розвиток. Критеріями ефективності надання прямої підтримки, при цьому, не є кількісні параметри розвитку підприємництва в цілому, а розраховується віддача у вигляді збільшення податкових надходжень до бюджетів та створення нових робочих місць.

Непряма підтримка спрямована саме на сприяння розвитку усього сектору малого підприємництва і здійснюється шляхом надання податкових пільг, введення протекціоністських тарифів та ін. Критеріями ефективності підтримки у вигляді сприяння розвитку сектору малого підприємництва можна вважати кількісне зростання даного сектору, на що і спрямований даний вид підтримки (табл. 1.2).

Виходячи з вищесказаного, можна визначити підтримку малого підприємництва як процес цілеспрямованого впливу з боку державних та інших органів на кількісні і якісні характеристики розвитку сектору малого підприємництва з метою допомоги і сприянню у здійсненні останнім своїх соціально-економічних функцій.

Таблиця 1.2

Критерії ефективності прямої і непрямої підтримки малого підприємництва

Можна виділити наступні функції підтримки малого підприємництва:

. Стимулююча функція - забезпечує зростання ефективності розвитку малого підприємництва;

. Регулююча функція - за допомогою системи підтримки можна регулювати процес розвитку національної економіки та окремих галузей народного господарства;

. Функція планування розвитку малого підприємництва - оскільки підтримка малого підприємництва виконується на основі програм розвитку сектора малого підприємництва, то вона являє собою складову програмного розвитку підприємництва;

Варналій З. відзначає, що комплекс практичних заходів державної підтримки має три напрямки: наведення порядку у зовнішньому середовищі малого підприємництва, здійснення регулюючого впливу на внутрішнє середовище малого підприємництва, перш за все по лінії надання виробничої прямої ресурсної підтримки суб’єктам малого підприємництва, а також організаційну підтримку [15, с. 57].

На думку автора, виходячи з семантики підтримки, а також аналізу трактувань підтримки малого підприємництва, можна виділити два основних типи підтримки малого підприємництва:

. Зовнішня підтримка - створення сприятливих умов діяльності суб’єктів малого підприємництва на основі правових, економічних, організаційних форм. Даний тип підтримки відображає сприяння розвитку сектору малого підприємництва;

. Внутрішня підтримка - спрямування бюджетних коштів безпосередньо в сферу фінансування: фінансова, інформаційна, консультаційна підтримка малого підприємництва, що представляється у вигляді допомоги.

Таким чином, з урахуванням усього вищевикладеного можна виділити пряму підтримку, реалізовану шляхом допомоги суб’єктам малого підприємництва і дати їй таке визначення.

За своєю економічною сутністю пряму підтримку малого підприємництва (що представляє собою процес допомоги) можна уявити як специфічну форму економічних відносин між органами, які здійснюють підтримку, і певною категорією сектора малого підприємництва з приводу розподілу, та використання певних видів ресурсів (фінансових, матеріальних і т.д. ) на певних умовах з метою досягнення заданого соціально-економічного ефекту. Одним із шляхів такої підтримки в Україні є застосування спрощеної системи оподаткування.

.2 Розвиток спрощеної системи оподаткування в Україні

Офіційно розвиток підприємництва в Україні бере початок з 1 березня 1991 року, з того дня, коли набрав чинності Закон України «Про підприємництво». До того часу на території усіх постсоціалістичних країн приватне підприємництво було кримінальним злочином. Саме Закон України «Про підприємництво» визначив загальні правові, економічні та соціальні засади, умови здійснення підприємницької діяльності, а також визначив правові основи державного регулювання та підтримки підприємництва, відносин суб’єктів підприємницької діяльності та держави. Положення закону стали відправною точкою стимулювання створення підприємств, фірм, особливо малих форм бізнесу. Так за даними Мінфіну в Україні в 1992 році з усіх створених підприємств 88,8 % було новостворених лише 11,2 % шляхом реорганізації діючих [43].

З тих пір, майже за два десятиріччя, політика державної підтримки малого підприємництва зазнала багато змін у спробі адаптувати законодавчу базу до сучасних потреб малого бізнесу. Разом з тим, сьогодні в Україні відсутній діючий механізм підтримки, розвитку та захисту бізнесу. Про це свідчать недоліки і труднощі, що зустрічаються в процесі функціонування суб’єктів бізнесу. Тому перед урядом відкривається широке поле діяльності. При цьому синхронно слід розвивати як державну систему підтримки бізнесу, так і ініціативу самих підприємців, малих і середніх підприємств.

Головним інструментом економічного регулювання всередині країни є податкова система. Реформування податкової системи України як відбувається з урахуванням тенденцій розвитку систем оподаткування у країнах - членах ЄС. Це дозволить Україні зміцнити свої позиції на світовому ринку та досягнути стратегічної мети - інтеграції в ЄС. Зараз реформування податкової системи здійснюється в умовах подолання наслідків світової фінансово-економічної кризи, зменшення податкових надходжень до державного й місцевих бюджетів, високого рівня бюджетного дефіциту, дефіциту ПФУ, зменшення інвестицій у економіку, падіння ділової активності в реальному секторі економіки та фінансово-кредитній сфері [46, с. 128].

Діяльність малого бізнесу і сільського господарства є одними з найбільш важливих напрямів розвитку економіки будь-якої країни. Виконання завдань зростання зайнятості населення, швидкого впровадження у практичну господарську діяльність передових розробок науки і техніки, збільшення доходів до бюджетів різних рівнів, забезпечення населення країни продуктами харчування роблять дані галузі одними з пріоритетних. Тому, цим ділянкам завжди приділяється значна увага як в законодавчому регулюванні, так і в дослідженнях науковців.

Підтримка даних галузей є характерною для всіх розвинутих країн. Для них впроваджуються спрощені системи обліку, оподаткування, звітності, пільгові ставки податків та інші державні методи підтримки і сприяння розвитку.

Першими нормативними документами, що регулювали діяльність підприємств за спрощеними системами обліку, оподаткування і звітності стали Указ Президента «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності» [10] і Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок», що вступили в дію з 1 січня 1999 року [8].

Впровадження даних законодавчих актів сприяло розвитку і оптимізації діяльності як малого бізнесу, так і сільськогосподарських підприємств. Замість багатьох податків сплачувалися лише декулька за розрахунок сум до сплати мав чіткий механізм і був простим для застосування, значно зменшилась кількість звітів, які необхідно було подавати контролюючим органам.

Сплата єдиного податку відбувалась щомісячно. Юридичні особи самостійно обирали одну з двох ставок оподаткування: 6 % (при сплаті ПДВ) або 10 % (без сплати ПДВ). Відсотки нараховувались на суму коштів, яка була отримана за звітний місяць на розрахунковий рахунок підприємства або в касу за реалізовану продукцію власного виробництва. Фізичні особи-підприємці, що перебували на єдиному податку, сплачували лише від 20 до 200 гривень щомісячно (залежно від виду діяльності) на рахунки Держказначейства, звідки сума розподілялась між місцевим бюджетом (43 %), Пенсійним фондом (42 %) і на обов’язкове соціальне страхування (15 %). Якщо підприємець використовував найману працю або участь у діяльності брали члени його сім’ї, то сума єдиного податку зростала на 50 % за кожну особу. Для юридичних осіб розподіл сум податку був дещо іншим: місцевий бюджет (23 %), державний бюджет (20 %), Пенсійний фонд (42 %) і на обов’язкове соціальне страхування (15 %).

Однак згодом ця діюча система почала втрачати свою ефективність і доцільність. Було це зумовлено як бажанням державних органів збільшити наповнення бюджетів і інших фондів, так і бажанням суб’єктів господарювання мінімізувати свої суми податків до сплати.

Єдиний податок мали право сплачувати фізичні особи з чисельністю працівників до 10 осіб (включаючи членів сім’ї, які беруть участь у діяльності) і річним валовим доходом до 500 000 грн. Для юридичних осіб були встановлені межі у 50 осіб і 1 млн. грн.

Часто виникали ситуації коли розвиваючи свою діяльність суб’єкт господарювання на протязі року набирав суму валового доходу, яка практично дорівнювала максимальній. Керівництво у такому випадку мало прийняти рішення з 3-х можливих варіантів [36]:

працювати далі і при перевищенні суми максимально допустимого доходу перейти на загальну систему оподаткування, що б викликало збільшення як кількості звітів, що подавались, так і сум податків, які необхідно було б сплачувати в такому випадку;

призупинити діяльність задля уникнення переходу на загальну систему оподаткування;

розробка і впровадження в дію схеми діяльності, яка б дозволяла залишатись платником єдиного податку, але, в той же час, і давала б змогу перевищити встановлений Указом Президента ліміт валового доходу для суб’єкта малого бізнесу. Прикладом такої схеми є створення і реєстрація платником єдиного податку нового суб’єкта господарської діяльності через якого проводилось би оформлення операцій суми яких перевищували допустиму межу валового доходу. Таким чином, бюджети різних рівнів недотримували значні суми надходжень.

І платники єдиного податку, і представники різних бюджетів та фондів були не задоволенні деякими існуючими положення спрощеної системи. Так, суб’єкти малого бізнесу вимагали збільшення максимального розміру річного валового доходу для платника. Податкова служба, в свою чергу, звертала увагу на те, що переходом на сплату єдиного податку деякі суб’єкти намагаються ухилитись від сплати податків або принаймні зменшити їх розміри. Окрім того, більше 10 років залишались не змінними фіксовані розміри сум єдиного податку для фізичних осіб - за цей час вони морально застаріли і перестали відповідати сучасним вимогам.

Зміни були необхідні і почались із впровадженням в дію в середині 2010 року Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» [7]. Згідно нього суб’єкти малого бізнесу зобов’язувались додатково (крім сплати єдиного податку) нараховувати і сплачувати суми по єдиному соціальному внеску (ЄСВ) до Пенсійного фонду.

Підприємці за себе і членів сім’ї, які брали участь у діяльності, сплачували від 34,7 % до 38,11 % мінімальної заробітної плати у вигляді ЄСВ щомісячно залежно від кількості видів страхування за які проводилась оплата. Юридичні особи і підприємці за найманих працівників сплачували як і не платники єдиного податку на загальних підставах: від 36,76 % до 49,7 % від заробітної плати працівника в залежності від групи ризику діяльності суб’єкта господарювання.

У зв’язку з цим підприємці власне єдиного податку сплачували лише 43% від суми, оскільки частка, що мала бути сплачена як внески до Пенсійного фонду і Фонду соціального страхування включалась до сум перерахованих за ЄСВ.

Таким чином, суми коштів, які доводилось сплачувати платникам єдиного податку до бюджетів і фондів різного рівня суттєво зросли (власне розмір єдиного податку становив приблизно лише четверту частину від усієї суми до сплати).

Згодом, при розроблені проекту Податкового Кодексу суб’єкти малого бізнесу мали бути ще більш обмежені у своїй діяльності. Планувалось юридичним особам взагалі заборонити бути платниками єдиного податку, для фізичних осіб вводились суттєві обмеження по видах діяльності якими мав право займатись підприємець - по суті виходило, що «єдинниками» могли бути лише фізичні особи, що займаються роздрібною торгівлею (згідно проекту було заборонено займатись оптовою торгівлею, однак визначення «оптової торгівлі» так наведено і не було), зменшувались максимальні річні суми доходу тощо.

Зустрівши суттєвий опір суб’єктів малого бізнесу розробники Податкового Кодексу були змушені відправити даний розділ на доопрацювання, а сам Кодекс прийняти без нього. Працювати єдинники продовжували по законодавству, що діяло і раніше. Проте, суттєво обмежити діяльність платників єдиного податку даним документом все ж змогли. Згідно пп. 139.1.12 ПКУ [3] заборонялось відносити на податкові витрати вартість придбаних у «єдинників» товарів (робіт, послуг). Тобто, продовживши і далі працювати з «єдинниками» підприємства зіштовхувались з ситуацією значного зростання податкового навантаження у зв’язку із збільшення суми прибутку підприємства до оподаткування. Це не могло не відобразитись на роботі суб’єктів малого бізнесу - відбувалось значне зменшення об’ємів їх діяльності.

Однак, при затвердженні розділу ПКУ, що стосується спрощеної системи обліку, оподаткування та звітності більшість вище зазначених проблем були вирішені.

Висновки до розділу 1

Мета державної підтримки бізнесу - створення рівних умов для всіх суб’єктів господарювання, зайнятих у сфері бізнесу. Особливо такої підтримки потребує малий і середній бізнес.

На сьогодні Україна, як самостійна, суверенна держава, гарантує всім підприємцям, незалежно від обрання ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для функціонування. Вона забезпечує доступ до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, за умови виконання суб’єктами господарювання вимог, передбачених законодавством.

Нові правила застосування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності є позитивним кроком для розвитку малих суб’єктів підприємницької діяльності. Новими правилами вдвічі було зменшено ставку єдиного податку у відсотках до доходу, збільшено максимально допустимий обсяг річного доходу та дозволену кількість найманих працівників.

Також, нові правила детально регулюють питання щодо порядку переходу та відмови від спрощеної системи оподаткування, встановлює порядок визначення доходу, порядок застосування ставок єдиного податку отримання свідоцтва платника єдиного податку, порядок сплати єдиного податку та отримання, заміни свідоцтва платника єдиного податку тощо.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ДІЯЛЬНОСТІ ПЛАТНИКІВ ЄДИНОГО ПОДАТКУ

.1 Контроль за діяльністю платників єдиного податку з боку органів Державної податкової служби

За результатами своєї діяльності фізичні та юридичні особи сплачують єдиний податок, який є джерелом наповнення дохідної частини місцевого бюджету. Контроль за своєчасністю, повнотою та правильністю сплати цього податку здійснюють органи податкової служби.

На рис. 2.1 наведена динаміка надходжень єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва за період 2001 - 2012 рр.

Рис. 2.1. Динаміка надходжень з єдиного податку для суб’єктів малого підприємництва в 2001 - 2012 рр.

* статистична інформація з надходжень з єдиного податку за 2012 р. наведена за січень - квітень

Аналіз даних, наведених на рис. 2.1, свідчить про відсутність стабільного зростання аналізованих показників, що спричинене соціально-економічними умовами, що складалися в Україні за цей період. Так, в 2009 р. скорочення обсягів надходжень єдиного податку викликане кризовими явищами, що почалися в 2008 р. та суттєвим скороченням суб’єктів малого підприємництва. Наведені на рис. 2.1 дані також свідчать про відсутність постійного зростання суб’єктів малого підприємництва, що вказує на наявність суттєвих проблем в сфері реалізації податкової політики. В 2011 р. спостерігається суттєве скорочення обсягів надходжень з єдиного податку (на 50,2 % порівняно з показниками 2010 р.), що спричинене відсутністю чіткого законодавчого врегулювання питань, пов’язаних з діяльністю суб’єктів малого підприємництва.

Показники надходжень єдиного податку з фізичних і юридичних осіб наведені в табл. 2.1.

Таблиця 2.1

Основні показники надходжень єдиного податку в цілому по Україні за період 2003 - 2011 рр. [43]

Якщо в 2003 - 2005 рр. найбільша частка надходжень єдиного податку була забезпечена за рахунок діяльності юридичних осіб (50,21 - 56,55% загального обсягу надходжень). Починаючи з 2006 р. левову частку надходжень єдиного податку забезпечують суб’єкти підприємницької діяльності - фізичні особи.

Слід також зауважити, що унаслідок руйнівного впливу кризових явищ 2008 - 2009 рр. в Україні спостерігалось зменшення чисельності малих підприємств. Найбільше падіння припадало на 2010 р. (зменшення на 5,5 % у порівнянні з 2009 р.) та 2011 р. (на 8,9 % у порівнянні з 2010 р.). Кількість малих підприємств в Україні з 75 на 10 тис. наявного населення у 2009 р. скоротилась до 71 у 2010 р. та до 63 у 2011 р, що відповідає показникам 2005 р. Кількість суб’єктів малого підприємництва з 661 на 10 тис. населення у 2009 р. скоротилась до 464 у 2011 р. В Україні частина збиткових підприємств малого бізнесу з 32,8 % від загальної кількості у передкризовому 2007 р. збільшилась до 41,4 % у 2011 р. Кількість зайнятих працівників на підприємствах малого бізнесу також скоротилась з 2237,4 тис. у 2008 р. до 2073,6 (відповідає І половині 2006 р.) [41, с. 79].

У післякризовий період, в контексті заходів, спрямованих на скорочення дефіциту бюджетів всіх рівнів, в Україні відбулось суттєве скорочення обсягів фінансування заходів регіональних програм розвитку малого підприємництва. Так, у 2010 р. рівень фінансування зазначених заходів з обласних бюджетів становив лише 43 % від показників докризового рівня.

Причиною зменшення показників розвитку малого підприємництва та обсягу податкових надходжень внаслідок їх діяльності є також наявність сектору тіньової економіки, який, незважаючи на посилення норм податкового та іншого законодавства щодо притягнення платників податків до відповідальності, все одно залишається значним.

При цьому, як по інших податках і зборів, за несвоєчасну сплату єдиного податку суб’єкти малого підприємництва також притягуються до відповідальності. Найбільш поширеною мірою відповідальності є накладення на платників податку штрафу за відповідне порушення. Основні види порушень платників єдиного податку, розміри штрафів та подальші дії при здійсненні порушення при запровадженні норм податкового законодавства щодо поділу платників єдиного податку на 4 групи наведені в табл. 2.2.

Однак в 2012 р. відбулися значні зміни податковому законодавстві, внаслідок чого почали застосовуватися нові норми щодо притягнення платників єдиного податку до відповідальності.

Платники єдиного податку несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

Платники єдиного податку відповідно до Податкового кодексу України не несуть відповідальність за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Таблиця 2.2

Штрафні санкції для платників єдиного податку [46]

Розмір штрафу передбачений за несплату фізичною особою - платником єдиного податку авансових внесків єдиного податку складає 50 відсотків ставки єдиного податку, обраної платником єдиного податку.

При цьому платник податків зобов’язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи (підпункт 16.1.4 пункт 16.1 статті 16 Кодексу).

Положення статті 300 Кодексу розмежовують види порушень, за які до платника єдиного податку застосовується відповідальність, зокрема:

порушення при обчисленні податку;

несвоєчасність сплати сум єдиного податку;

не сплачено повністю суму єдиного податку, що підлягає до сплати;

порушено терміни подання податкових декларацій.

Разом з тим, приписами абзацу другого пункту 7 підрозділу 10 розділу XX Кодексу передбачено, що штрафні санкції до платників єдиного податку за порушення у 2012 році порядку обчислення, правильності заповнення податкових декларацій платника єдиного податку та повноти сплати сум єдиного податку платниками не застосовуються.

Тобто нормами Кодексу передбачено звільнення від відповідальності платників єдиного податку за вчинені у 2012 році такі порушення:

порядку обчислення єдиного податку;

правильності заповнення податкових декларацій платника єдиного податку;

повноти сплати сум єдиного податку.

Пунктом 295.3 статті 295 Кодексу [3] встановлено, що платники єдиного податку третьої - шостої груп сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

У разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків відповідно до пункту 126.1 статті 126 притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Щодо дати незастосування штрафних санкцій до платників єдиного податку, положеннями Закону України від 24 травня 2012 року N 4834-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» пункт 7 підрозділу 10 розділу XX Кодексу доповнено абзацом другим, яким передбачено випадки незастосування штрафних санкцій до платників єдиного податку за допущені у 2012 році порушення.

Пунктом 1 розділу II цього Закону встановлено, що останній набирає чинності з 1 липня 2012 року, крім окремих змін, визначених ним пунктом.

Разом з тим, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто штрафні санкції до платників єдиного податку за порушення у 2012 (з 01.01.2012 по 31.12.2012) році порядку обчислення, правильності заповнення податкових декларацій платника єдиного податку та повноти сплати сум єдиного податку платниками не застосовуються.

Згідно з Листом ДПС України від 18.10.2012 р. №6401/0/71-12/15-2217 «Щодо застосування штрафних санкцій до платників єдиного податку - юридичних осіб у 2012 році» [31], слід зауважити, що відповідно до пункту 113.3 статті 113 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №275 5-VI зі змінами та доповненнями (далі - Кодекс) штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за порушення норм законів з питань оподаткування або іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, застосовуються у порядку та у розмірах, встановлених Кодексом та іншими законами України.

Згідно з пунктом 50.1 статті 50 Кодексу платник податків, який самостійно виявляє факт заниження податкового зобов’язання минулих податкових періодів, зобов’язаний:

а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку;

б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов’язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п’яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов’язання з цього податку.

Пунктом 120.1 статті 120 Кодексу [3] визначено, що неподання або несвоєчасне подання платником податків або іншими особами, зобов’язаними нараховувати та сплачувати податки, збори податкових декларацій (розрахунків) тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 170 гривень, за кожне таке неподання або несвоєчасне подання.

Ті самі дії, вчинені платником податків, до якого протягом року було застосовано штраф за таке порушення тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень за кожне таке неподання або несвоєчасне подання. У разі, якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах:

при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу;

при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу (пункт 126.1 статті 126 Кодексу).

Відповідно до пункту 300.1 статті 300 платники єдиного податку несуть відповідальність відповідно до цього Кодексу за правильність обчислення, своєчасність та повноту сплати сум єдиного податку, а також за своєчасність подання податкових декларацій.

Разом з тим, абзацом 2 пункту 7 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Кодексу визначено, що штрафні санкції до платників єдиного податку за порушення у 2012 році порядку обчислення, правильності заповнення податкових декларацій платника єдиного податку та повноти сплати сум єдиного податку платниками не застосовуються. Враховуючи вищезазначене, неподання або несвоєчасне подання платниками єдиного податку - юридичними особами податкових декларацій тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі, встановленому пунктом 120.1 статті 120 Кодексу.

У разі несплати суми грошового зобов’язання у встановлені чинним законодавством строки до платників єдиного податку - юридичних осіб застосовуються штрафні санкції у розмірі, встановленому пунктом 126.1 статті 126 Кодексу.

Якщо на картці особового рахунку платника єдиного податку - юридичної особи рахується переплата по єдиному податку, то сума грошового зобов’язання, зазначеного у податковій декларації, погашається за рахунок переплати, а штрафні санкції за несплату грошового зобов’язання у встановлені чинним законодавством строки до платника не застосовуються.

До платників єдиного податку - юридичних осіб не застосовуються штрафні санкції, встановлені пунктом 50.1 статті 50 Кодексу та якщо грошове зобов’язання, зазначене у податковій декларації, сплачено таким платником у встановлені чинним законодавством строки, але не в повному обсязі.

.2 Показники та результати діяльності суб’єктів малого підприємництва в регіональному розрізі

В умовах післякризового відновлення економіки України значної ролі набуває стимулювання розвитку малого підприємництва у регіонах, завдяки чому стає можливим досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку як регіонів, так і країни в цілому:

створення нових робочих місць (є особливо важливим для депресивних регіонів), що сприятиме зменшенню соціальної напруженості та досягненню соціальної стабільності у суспільстві;

підвищення рівня доходів (а отже, зростання показників добробуту населення та його платоспроможності);

формування на місцевих ринках конкурентного середовища щодо пропозиції товарів та послуг, підвищення їх якості;

пожвавлення економічної активності у регіонах;

збільшення надходження капіталу до регіональної (та національної) економіки;

впровадження інноваційних та енергозберігаючих технологій, розвиток «зеленої економіки», покращення екологічної ситуації на місцях;

збільшення надходжень до державного та місцевих бюджетів;

уповільнення обсягів трудової міграції активної частини працездатного населення за кордон;

збільшення у суспільстві прошарку середнього класу.

Станом на 2011 р. понад половину малих підприємств від їхньої загальної кількості в Україні зосереджено у семи регіонах: у м. Києві (20,2 %), Донецькому (7,3 %), Дніпропетровському (7,0 %), Харківському (6,8%), Одеському (5,9 %), Львівському (5,8 %) регіонах та АР Крим (4,8 %). За кількістю малих підприємств - юридичних осіб на 10 тис. осіб населення лідером є м. Київ - 250 підприємств; після нього - Харківський (76) та Львівський (70) регіони. Найгірші показники за цим параметром у Вінницькому (35), Сумському (36) та Рівненському (37) регіонах. Найбільшу чисельність суб’єктів малого підприємництва (включаючи фізичних осіб - підприємців) на 10 тис. населення зареєстровано у м. Києві (699), Миколаївському (583) та Одеському регіонах (562), найменше - у Тернопільському (358), Донецькому (398) областях та у АР Крим (372).

За обсягами реалізованої продукції лідирують малі підприємства м. Києва (151,6 млрд. грн.), Дніпропетровського (44,5 млрд. грн.) та Донецького (38,3 млрд. грн.) регіонів. Замикають рейтинг за обсягами реалізованої продукції малі підприємства Чернівецького (3,3 млрд. грн.), Тернопільського (4,1 млрд. грн.) та Рівненського (4,3 млрд. грн.) регіонів. Розмір середньомісячної заробітної плати працівників малих підприємств також різниться за регіонами: найвищий рівень - у м. Києві (1838,19 грн.), у Донецькому (1280,46 грн.), Дніпропетровському (1215,39 грн.) та Запорізькому (1140,76 грн.) регіонах. Найнижча заробітна плата у працівників малих підприємств Волинського (983,83 грн.), Чернігівського (997,86 грн.) та Тернопільського (1000,38 грн.) регіонів [37, c. 305].

Поряд з аналізом регіонів за окремими показниками розвитку малого підприємництва пропонується прокласифікувати ці регіони одночасно за декількома складовими на підставі застосування методу кластерного аналізу. Метод кластерного аналізу дозволяє поділити досліджувану сукупність,яка характеризується безліччю різнорідних показників на однорідні групи,оскільки в якості групувальної ознаки для включення регіону в кластер використовується відразу декулька показників розвитку малого підприємництва. Для цілей проведеного дослідження були визначені три критерії кластеризації,що наведені в табл. 2.3.

Таблиця 2.3

Основні показники розвитку малого підприємництва в розрізі регіонів

в 2011 р. [43]

Результати кластерного аналізу, наведені на рис. 2.2 і свідчать про те, що найбільш раціональною є розбивка регіонів на три кластери.

При застосуванні методу k-середніх (рис. 2.3) отримані результати свідчать, що до першого кластеру належать регіони, для яких характерні найбільші показники обсягу реалізованої продукції та надходжень єдиного податку, незважаючи на те, що відсоток малих підприємств в загальному обсязі підприємств регіону порівняно з іншими кластерами знаходиться на середньому рівні.

Рис. 2.2. Дендрограма розподілу регіонів за кластерами

До складу першого кластеру входять м. Київ, АР Крим, Дніпропетровський, Донецький, Львівський, Одеський та Харківський регіони.

Рис. 2.3. Розподіл регіонів за кластерами при застосуванні методу k-середніх

До другого кластеру відносяться регіони, яким властиві середні показники обсягу реалізованої продукції та надходжень єдиного податку, тоді як показники кількості малих підприємств в загальному обсязі підприємств в цих регіонах є найбільшими. Такі показники є характерними для Вінницького, Волинського, Житомирського, Київського, Луганського, Полтавського, Рівненського, Сумського, Хмельницького, Черкаського та Чернігівського регіонів.

Що стосується третього кластеру, то до його складу належать регіони, що характеризуються найменшими аналізованими показниками (м. Севастополь, Закарпатський, Запорізький, Івано-Франківський, Кіровоградський, Миколаївський, Тернопільський, Херсонський, Чернівецький).

Виходячи з отриманих результатів, можна зробити висновки, що незважаючи на суттєві перетворення в сфері стимулювання розвитку малого бізнесу, деякі проблеми й досі залишаються не вирішеними.

Розвиток малого підприємництва на регіональному рівні гальмують наступні системні проблеми:. Вплив системних проблем, що супроводжують розвиток малого підприємництва на загальнодержавному рівні [44]:

. Дефіцит матеріальних ресурсів у суб’єктів малого підприємництва як наслідок:

недостатньої фінансової підтримки з боку держави;

неврегульованості механізмів кредитування малого підприємництва та високої вартості кредитних ресурсів;

. Відсутність чіткої системи податкових преференцій для суб’єктів малого підприємництва.

. Недостатня допомога з боку держави у просуванні продукції вітчизняних малих підприємств на закордонні ринки, незначне залучення малого бізнесу до виконання державних замовлень.

. Недосконалість нормативно-правового забезпечення розвитку малого підприємництва, зокрема, у сфері обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва.

. Нерівні умови господарювання малих та великих підприємств на ринку, у т.ч.: різні стартові можливості щодо доступу до фінансових ресурсів та державних інвестицій; нестача інформації; брак коштів на освоєння нової продукції та отримання сучасних технологій тощо.. На регіональному та місцевому рівні [58]:

. Недостатнє (негарантоване та несистематичне) фінансування регіональних програм підтримки і розвитку малого підприємництва (наприклад, у Київській області, незважаючи на затвердження програми підтримки малого підприємництва, кошти на реалізацію її заходів у 2009 - 2010 рр. так і не були виділені).

. Недосконалість контролю за використанням коштів, виділених малим підприємствам, внаслідок чого частина ресурсів втрачається за нецільовим призначенням.

. Відсутність ефективно функціонуючої системи дієвої взаємодії великого та малого бізнесу на місцевому (регіональному) рівні.

. Нерівномірність розташування та розвитку малого підприємництва у регіонах України, що обумовлено загальною економічною ситуацією в регіоні. Адже мале підприємництво напряму залежить від платоспроможного попиту населення в регіоні, від стабільного розвитку «точок росту» та потужних «ареалів» промислового, аграрного виробництва. Саме тому у депресивних, периферійних (у т.ч. монофункціональних регіонах) темпи розвитку малого підприємництва є низькими.

Висновки до розділу 2

Незважаючи на суттєві зміни в податковому законодавстві, на сьогодні все одно залишається не вирішеним ряд питань стосовно підтримки та розвитку малого бізнесу як на державному, так і регіональному рівнях. Особливу увагу при цьому слід приділити напрямам підвищення розвитку малих підприємств з боку органів місцевого самоврядування. Оскільки чим ефективнішою є діяльність суб’єктів малого підприємництва, тим більшим буде наповнення дохідної частини місцевих бюджетів за рахунок надходжень з єдиного податку. Однак, як показали, розрахунки, через постійне перетворення податкового законодавства, обсяги відповідних податкових надходжень суттєво зменшилися, що викликане небажанням самих платників податків створювати свою діяльність в нестабільних умовах через наявність значного ризику отримати збитки замість прибутків.

Виходячи з цього основним завданням органів місцевого самоврядування є створення сприятливих, інвестиційно привабливих умов для розвитку малого бізнесу. Держава в свою чергу, повинна надати стабільне нормативно-правове забезпечення питань функціонування малого підприємництва, яке не повинне йти всупереч інтересів представників малого підприємництва.

РОЗДІЛ 3. НАПРЯМИ ПОДАЛЬШОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ ПІДТРИМКИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ З БОКУ ДЕРЖАВИ

.1 Міжнародний досвід стимулювання розвитку малого бізнесу

Світовий досвід і практика господарювання показують, що найважливішою компонентою ринкової економіки є існування та взаємодія великих, середніх та малих підприємств, їх оптимальне співвідношення.

Найбільш динамічним елементом у структурі ринкового господарства є мале підприємництво. Про роль і можливості малого підприємництва свідчить позитивний досвід країн з розвинутою ринковою економікою, таких, як США, Італія, Японія, Великобританія, Німеччина, Франція, Нідерланди та інших країн. Кількість малих підприємств у цих країнах становить до 90 - 95% від загальної кількості, на їх частку припадає 50 - 70 % виробництва валового національного продукту, в них зайнято більше ніж 60 % працездатного населення [59, с. 12].

Спрощена система оподаткування широко застосовується у багатьох країнах в світі. Вона знайшла своє місце у формуванні бюджетних надходжень як у розвинутих країнах, так і в країнах, де відбуваються глибокі економічні перетворення. Наприклад, спрощена система оподаткування у вигляді сплати єдиного податку існує в таких розвинутих країнах світу, як Австрія, Канада, Нідерланди, Швейцарія тощо. В цих країнах створення привабливих умов ведення малого бізнесу є пріоритетним, і багаторічний досвід підтвердив економічну ефективність цієї стратегії.

Так, в Австрії всі види господарюючих суб’єктів, незалежно від їх юридичного статусу, обкладаються податком на підприємницьку діяльність, який складається з двох частин - податку на прибуток підприємства та податку у фонд заробітної плати. У Нідерландах з фізичних осіб стягується єдиний (комбінований) податок, до складу якого входять прибутковий податок і податок на соціальне страхування [19, c. 147]. В Японії на рівні місцевих податків стягується корпоративний муніципальний податок, до складу якого входять префектурний і міський або міський (як у випадку з Токіо) і районний [21, c. 95]. Деякі провінції Канади (Нью Брансуїк, Нова Шотландія, Ньюфаундленд) об’єднали свої місцеві податки з продажів з федеральним податком на товари і послуги, що вказує на появу об’єднаного непрямого податку, який включається до роздрібних цін [33].

В Швейцарії єдиний податок за єдиною ставкою, що сплачується в бюджети на рівні конфедерації, замінює прибутковий податок, а в деяких кантонах і податок на власність [52, c. 49]. Усі кантони справляють податки з доходів іноземних громадян, тимчасово працюючих у Швейцарії. Проте деякі кантони стягують податок за єдиною (фіксованою) ставкою з іноземців, що мешкають у Швейцарії. Ці іноземні громадяни не повинні займатись жодною підприємницькою діяльністю як на момент визначення податку, так і протягом 10-ти попередніх років [39, c. 423]. У цьому випадку обчислення податку з використанням єдиної ставки може бути застосовано лише за зверненням платника. Якщо загальне оподаткування є більш вигідним для платника, він має право самостійного вибору - застосовувати йому єдину ставку оподаткування чи звичайну, що вказує на альтернативність та добровільність даного платежу.

Малий бізнес відіграє дуже важливу роль в економіці, його розвиток впливає на економічний розвиток, на створення нових робочих місць, на насичення ринку товарами, тобто вирішує багато економічних, соціальних і інших проблем. У країнах із розвиненою ринковою економікою, де малий бізнес забезпечує 60-70 % ВВП, на його підтримку щорічно спрямовується 2 - 3 % видаткової частини бюджету [38]. Це зумовлено тим, що поряд із соціально-економічною значущістю, малий бізнес має низький ступінь життєздатності та є найбільш вразливим до таких явищ, як інфляція, обмеженість фінансових ресурсів, конкуренція великих корпорацій тощо. Натомість у нашій країні малими та середніми суб’єктами підприємництва виробляється лише 11 % ВВП [14].

У сучасних економічних умовах розвитку малого та середнього підприємництва України варто звернути увагу на досвід колишніх соціалістичних країн, зокрема Польщі. Досить часто польські реформи наводять як еталон економічних перетворень, що і дало змогу країні вступити в Європейський Союз. Ця країна має беззаперечний результат - розвиток приватного сектору, а саме малого та середнього бізнесу, що став вагомою рушійною силою на шляху до формування нового соціального та економічного простору.

Тенденції до посилення значущості малих і середніх підприємств (МСП) спостерігаються з 2003 р. На кінець 2009 р. частка МСП у загальній кількості зайнятого населення - 60 %, частка МСП в ВВП країни - 46-47 %, а часка МСП у загальній чисельності всіх підприємств - 99 % [61]. Сучасні позитивні тенденції в економіці Польщі пояснюються послідовною реалізацією державою низки реформ для підтримки малого бізнесу. У 1995 - 1997 рр. уряд прийняв програму розвитку МСП, у межах якої були створені базові організаційні структури, зокрема:

у 1995 р. «Польський фонд підтримки та розвитку МСП», що забезпечив взаємодію 240 агентств та інститутів підтримки МСП. Фонд працює з урядом та парламентом, надаючи достовірну та аналітичну інформацію про стан МСП та перспективи розвитку;

в 1997 р. «Національний фонд кредитних гарантій», що гарантував надання кредитів МСП, з часом було створено мережу регіональних фондів для підтримки та розвитку аграрних та депресивних районів;

в 1997 р. почало діяти «Агентство розвитку техніки та технологій», що сприяє розвитку інноваційних технологій та їх застосуванню в малому та середньому бізнесі [45].

Уряд у 2003 р. запровадив пільгові податкові тарифи для щойно створених підприємств та підприємств, що надають нові робочі місця; процедури банкрутства; зміцнення системи гарантування кредитів для МСП та системи фондів кредитування малих підприємств. Програма «Капітал для підприємців» (2002 - 2006 рр.) була спрямована головним чином на полегшення та поліпшення умов залучення зовнішнього фінансування для бізнесових потреб сектором МСП.

Внаслідок ратифікації Європейської Хартії малого підприємництва, вступу країни до ЄС, малий бізнес опинився у сприятливих умовах щодо розширення ринку збуту виробленої продукції, а також для розвитку міжнародних бізнесових інтересів. У підсумку всіх вжитих державою заходів у проекті Світового банку «Ведення бізнесу - 2011» Польща опинилася на 70 місці із 183 країн, які було досліджено (у 2009 р. - 82 місце) [56].

Угорщина у цьому світовому рейтингу посідає 46 місце. Одним із факторів успішного на сьогодні становища Угорщини є також державна політика розвитку МСП, що зорієнтована переважно на досягнення стратегічних цілей соціально-економічного розвитку країни і задоволення попиту населення [25].

Цьому сприяло ухвалення закону про розвиток та підтримку МСП, який чітко визначив категорію мікро-, малих та середніх підприємств. Для покращення співпраці між суб’єктами малого підприємництва та держави було створено низку організаційних структур із чіткою ієрархією, зокрема:

Національна Рада розвитку підприємництва та Міністерство економіки Угорщини (визначають напрямки державної політики в країні стосовно МСП та контролюють її реалізацію);

Агентство з розвитку інвестицій та торгівлі та холдинги регіонального розвитку (контролює розподіл фінансової підтримки МСП);

Угорський державний банк розвитку (видає та контролює фінанси для МСП);

Державне акціонерне товариство гарантій (надає державні гарантії організаціям, які видають кредити);

Державний фонд підтримки інновацій та науково-дослідницької діяльності (сприяє розвитку інноваційної діяльності у підприємницьких структурах, освоєнню нових технологій і винаходів) [12, с. 49].

До опосередкованих економічних стимулів можна віднести зниження податкового навантаження, спрощення звітності, пільгове кредитування, принцип «одного вікна» у разі відкриття підприємств.

США є країною з найвищим рівнем підприємницької активності у світі. Досвід адміністрації малого підприємництва у сфері податкового стимулювання полягає в поетапному зменшенні податкових ставок та пониженні прогресивних податкових стягнень за достатньо вузької податкової бази та широкої сфери застосування податкових пільг, що спонукає забезпечити прилив інвестицій у промисловість, сферу послуг, торгівлю. Зменшення ставки податку залежно від розмірів підприємництва є одним з повсякденно використовуваних методів податкових стягнень у малому підприємництві. У США діють пільгові ставки податку на доходи до 16 тис. дол., 15 % - податок на перші 50 тис. дол. і 25 % - на наступні 25 тис. Понад цю суму діє максимальна ставка - 34 %. Також діє прогресивне оподаткування прибутку: до 25 тис. дол. - 15 %; 25 - 30 тис. дол. - 18 %; 50 - 75 тис. дол. - 30 %; 75 - 100 тис. дол. - 40 % [22, с. 199]. Таким чином, реалізується роздільний підхід до малого підприємництва за принципом - чим менше підприємство, тим більше податкових пільг.

Сенат США схвалив 17 вересня 2010 р. законопроект про підтримку малого бізнесу вартістю 30 млрд. дол. [60]. Законопроект не тільки надаватиме підтримку банкам у наданні кредитів, але і забезпечуватиме американських підприємців різними податковими пільгами. При цьому, основною метою Вашингтона є створення нових робочих місць і боротьба з безробіттям шляхом стимулювання малого бізнесу. Світовий банк оцінив старання уряду США п’ятим місцем у проекті «Ведення бізнесу - 2011» [61].

Щодо інших країн, чий досвід заслуговує уваги, варто згадати Грузію, яка прийняла восени 2010 р. новий Податковий кодекс, за яким малий бізнес з обігом до 17 тис. дол. взагалі не оподатковується [34]. У «Doing business - 2011» країна посідає почесне 12 місце і має всі шанси покращити цей показник за підсумками року після набуття чинності нових податкових правил. У Грузії відкриття бізнесу триває три дні, в Україні - майже місяць.

Українські ж реалії не залишають підстав для оптимізму. Уряд чинить із точністю до навпаки. У «Doing business - 2011» країна посідає 145 місце, а після прийняття скандального нового Податкового кодексу ситуація зміниться не в кращий бік за прогнозами експертів. У структурі підприємств найбільшу частку займають саме малі - 85,1 % [44], натомість у малому бізнесі зайнято лише 15 % усіх працездатних громадян, а частка сектору у ВВП країни не перевищує 8 % [44].

Пропоновані урядом суворі обмеження на ведення малого бізнесу - збільшення суми єдиного податку, скорочення максимальної величини виторгу і видів діяльності, яким дозволено користуватися спрощеною системою, а також розширення прав податківців - знищать платників єдиного податку, а значить і малий бізнес. Він і зараз ледь зводить кінці з кінцями. Якщо ж уряд переведе підприємців на загальну систему оподаткування із збільшенням витрат і податків, використанням касових апаратів і обтяжливим штатом бухгалтерів, то армія представників малого бізнесу «протягне руки» за державною допомогою [53, с. 18].

Після нетривалого періоду збільшення податкових надходжень внаслідок прийняття кодексу неминуче настане період стагнації економіки із чисельним згортанням малого бізнесу. Далі нас чекають дефіцит товарів і послуг, соціальні потрясіння, скорочення ВВП. Пропоноване кодексом посилення контролю над збиранням податків і розширення повноважень фіскальних органів на тлі несприятливих умов роботи малого бізнесу, який змусять піти у тінь, створять сприятливу базу для повсюдного розквіту корупції.

Світова спільнота намагається всіляко сприяти розвитку малого бізнесу, оскільки це - основна ланка економіки. Зокрема пропонують пільгові податкові тарифи для підприємств, які створюють робочі місця, полегшуються умови для залучення зовнішнього фінансування, створюється чітка ієрархія організаційних структур, які є посередниками між державою та підприємствами, спрощується звітність, надається пільгове кредитування. В Україні ж суб’єктів малого підприємництва строго обмежують: збільшується частка єдиного податку, скорочується максимальний обсяг виторгу і види діяльності, яким дозволено користуватися спрощеною системою. Це свідчить про те, що влада та малий бізнес в Україні живуть у різних реаліях, що рано чи пізно приведе країну до економічної катастрофи.

Доцільним є також дослідити нормативно-правову базу, що стосується спрощеної системи оподаткування, в таких країнах колишнього СРСР, як Росія, Літва та Републіка Беларусь.

У Росії з метою спрощення оподаткування доходів певного кола суб’єктів або відповідних видів діяльності запроваджено єдиний податок, який передбачає окремі спеціальні податкові режими. Кожен з них є пов’язаним з заміною сукупності основних податків, що сплачував платник до переходу на відповідний податковий режим, одним податком. Порядок обчислення єдиного податку врегульовано такими главами Податкового кодексу Російської Федерації, як: 26(1) «Система оподаткування для сільськогосподарських товаровиробників (єдиний сільськогосподарський податок)»; 26(2) «Спрощена система оподаткування»; 26(3) «Система оподаткування у вигляді єдиного податку на отриманий дохід» [9].

Згідно з Главою 26(2) Податкового кодексу РФ, спрощена система оподаткування застосовується поряд із загальною. Перехід на сплату єдиного податку здійснюється добровільно. Його платниками можуть бути юридичні та фізичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність та відповідають певним вимогам Глави 26(2) Податкового кодексу РФ. Єдиний податок замінює собою сплату податку на прибуток або податок з доходів фізичних осіб, податок на додану вартість, податок з продажів, податок на майно, а також єдиний соціальний податок.

У Росії разом з іншими податковими платежами справляється і єдиний соціальний податок. У відповідності до Глави 24 частини другої Податкового кодексу РФ, з 1 січня 2001 р. страхові внески до Пенсійного фонду РФ, Фонду соціального страхування РФ, фондів обов’язкового медичного страхування замінили на сплату єдиного соціального податку. Цей податок має загальнообов’язкове та суто цільове спрямування [1].

В Литві, як і в Україні, оподаткування малих та середніх підприємств залежить від статусу платника податків (юридична або фізична особа), і в окремих випадках від виду діяльності. Стандартний податок на дохід складає 29% від оподаткованого прибутку. Фізичні особи-підприємці, які здійснюють свою діяльність без ліцензії, сплачують тільки особистий податок на дохід зі ставкою 29%. Ліцензія дає право займатися деякими видами бізнесу (наприклад, виробництво одягу, туризм, парикмахерські або фотопослуги та інші). При цьому кількість податків збільшується, а їх облік та сплата ускладнюється [34].

В Республіці Беларусь застосування спро­щеної системи оподаткування замінює сплату різних податків і зборів сплатою єдиного податку. Об’єктом оподаткування є валовий дохід від реалізації продукції, робіт та послуг за звітній період. Суб’єкти господарювання, що використовують спрощену систему оподаткування, сплачують податок у розмірі 10% від валового доход [2]. Як і в Україні, існують обмеження для застосування спрощеної системи для фінансових установ, учасників ринку цінних паперів, виробництва ювелірних виробів та інших.

На відміну від національних систем оподаткування різних країн, в податковому законодавстві Республіки Казахстан передбачена дуже важлива виховна норма, відповідно до якої перехід на спрощену систему оподаткування можливий тільки після двох років роботи на загальної системі оподаткування [13]. Також, на відміну від українського податкового законодавства, встановлена диференційована ставка спрощеного податку підприємств та підприємців в залежності від прибутку.

Диференційований підхід до обчислення ставки єдиного податку застосовується також в деяких розвинутих країнах, наприклад в Великобританії. Шкала податку в залежності від прибутку складає від 10% до 40% [38].

Дослідження податкового законодавства зарубіжних країн дозволило зробити висновок, що в законодавстві більшості розвинутих країн діяльність малого бізнесу є особливим об’єктом державного регулювання. В теперішній час основною тенденцією розвитку оподаткування малого бізнесу в економічно розвинутих країнах можна вважати його максимальну раціоналізацію, спрощення, відхід від складних податкових схем обчислення податків.

.2 Шляхи вдосконалення та рекомендації щодо посилення державної підтримки розвитку малого бізнесу в Україні

Не дивлячись на позитивні моменти в стимулюванні розвитку малого бізнесу, його подальше функціонування в Україні вимагає ще багато доопрацювань.

В умовах післякризового періоду розвиток малого підприємництва відіграє надзвичайно важливу роль для досягнення в Україні соціальної стабільності, збільшення робочих місць, зростання доходів населення.

Стабільні темпи зростання національної (та регіональної) економіки України - запорука для гарантованого стабільного розвитку малого підприємництва. Адже суттєва активізація діяльності малого підприємництва спостерігається в процесії його залучення до виробничо-інфраструктурних зв’язків із великим (та середнім) виробництвом; а також як відповідь на зростання доходів та збільшення платоспроможного попиту населення на товари та послуги (у т.ч. на місцевих ринках).

В Україні виникла нагальна потреба у забезпеченні державної підтримки розвитку малого підприємництва. Заходи держави у цьому напрямі мають поєднувати як загальносистемне регулювання ринкового середовища (конкурентна, податкова, зовнішньоекономічна, митна та ін. політика), так і специфічні заходи державного регулювання та державної підтримки розвитку малого підприємництва, у т.ч. на регіональному рівні.

На сучасному етапі системної модернізації економіки України особливого значення мають заходи в рамках Програми економічних реформ на 2010 - 2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [47] щодо державної підтримки розвитку малого підприємництва. Водночас, формування нової державної політики щодо підтримки малого підприємництва тільки розпочалось.

У 2011 - початку 2012 рр. згідно з Національним планом дій щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010 - 2014 рр. «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» з метою стимулювання розвитку малого підприємництва було здійснено кроки щодо:

. Оптимізації дозвільної системи:

а) законодавчо затверджено вичерпний перелік документів дозвільного характеру (прийнято Закон України «Про перелік документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності»);

б) внесено зміни до законодавчих актів щодо посилення відповідальності посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування за порушення законодавства у сфері дозвільної системи.

. Спрощення системи ліцензування:

а) з 78 до 57 скорочено перелік видів діяльності, що підлягають ліцензуванню (прийнято Закон України «Щодо обмеження державного регулювання господарської діяльності»);

б) для спрощення процедури отримання ліцензій суб’єктами господарювання розроблено проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

. Оптимізації системи нагляду (розроблено проект Закону України «Про саморегулівні організації», яким передбачено передача саморегулівним організаціям частини функцій державного нагляду).

. Спрощення процедури створення та ліквідації підприємств:

а) спрощено започаткування та ведення бізнесу завдяки запровадженню принципу необов’язковості свідоцтва про державну реєстрацію (прийнято Закон України «Щодо скасування свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та фізичної особи-підприємця»);

б) спрощено процедуру припинення діяльності суб’єктів господарювання шляхом зняття з них низки адміністративних обов’язків (прийнято Закон України «Щодо спрощення процедур припинення діяльності юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців»).

. Розроблення заходів сприяння розвитку малого підприємництва:

а) створюються умови для надання суб’єктам малого підприємництва державної підтримки, у т.ч. фінансової (прийнято Закон України «Про розвиток та підтримку малого і середнього підприємництва в Україні»);

б) створюються умови для забезпечення оптимальної процедури використання бюджетних коштів, передбачених для мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва (постанова кабміну «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для мікрокредитування суб’єктів малого підприємництва»).

. Упровадження заходів щодо прискореного перегляду регуляторних актів, прийнятих органами місцевого самоврядування.

. У межах реалізації регіональних програм підтримки малого підприємництва реалізуються заходи щодо створення умов для залучення інвестицій:

а) удосконалюється нормативно-правове середовище в напрямку стимулювання розвитку підприємництва та інвестиційної діяльності;

б) формується інфраструктура підтримки малого підприємництва;

в) проводяться конкурси бізнес-проектів.

Так, кроки державних органів стосувались, перш за все, реформування нормативно-правової бази. Питання щодо надання малим підприємствам ресурсної, інформаційної та освітньої допомоги досі залишається поза увагою.

В Україні також відсутні чітко сформульовані напрями (пріоритети) державної підтримки малого підприємництва на регіональному рівні (з урахуванням особливостей кожної області).

З огляду на це, можна надати наступні рекомендації щодо першочергових заходів ефективної підтримки та визначення головних перспектив розвитку малого підприємництва на регіональному та місцевому рівнях.

. Сприяти формуванню сприятливого підприємницького клімату:

а) привести чинні нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування у відповідність до принципів державної регуляторної політики;

б) розробити механізм часткового відшкодування з місцевих бюджетів відсоткових ставок за кредитами, залученими суб’єктами малого та середнього підприємництва для реалізації інвестиційних проектів;

в) сформувати регіональні бази даних щодо інвестиційних пропозицій малих підприємств (особливу увагу слід звернути на розповсюдження інформації серед іноземних інвесторів).

Проведення зазначених заходів необхідно здійснювати на всій території країн, тобто сприятимуть розвитку малого підприємництва у всіх трьох отриманих кластерах.

. Для створення нових робочих місць та скорочення безробіття та стимулювання розвитку підприємництва місцевій владі необхідно:

а) сприяти самозайнятості безробітних шляхом надання їм одноразової грошової допомоги для започаткування власної підприємницької діяльності. Для отримання такої допомоги безробітні повинні представити бізнес-план для вирішення актуальних на регіональному рівні проблем;

б) при перепідготовці та підвищенні кваліфікації безробітних особливу увагу слід приділяти професіям, що не тільки користуються попитом на ринку праці, але й дають змогу започаткувати власну справу;

в) проводити семінари та курси підвищення кваліфікації для всіх бажаючих розпочати підприємницьку діяльність.

В першу чергу, проведення цих заходів є невідкладним в регіонах третього та другого кластерів.

. Вжити заходів щодо розвитку малого підприємництва у сільській місцевості [51, c. 365]:

а) розробити механізми надання матеріальної допомоги малим підприємствам, що виробляють екологічно чисту продукцію сільського господарства, займаються її переробкою та експортом;

б) сприяти переорієнтації вивільненої робочої сили на нові види діяльності у сільському господарстві та у сфері розвитку «зеленого туризму»;

в) сприяти залученню безробітних, зареєстрованих у містах, до працевлаштування на новостворених робочих місцях у сільській місцевості.

Зазначені заходи треба проводити по всій країні.

. Стимулювати проведення регіональних конкурсів (тендерів) щодо закупівлі товарів та надання послуг малими підприємствами за кошти державних та місцевих бюджетів, а також участь підприємців у виконанні регіональних замовлень. Створення конкуренції між регіонами є своєрідним стимулом для посилення розвитку малого бізнесу та викличе більшу зацікавленість з боку органів місцевого самоврядування щодо стимулювання такого розвитку.

. Запровадити механізми державно-приватного партнерства у сфері підтримки малого підприємництва на місцевому рівні:

а) для залучення суб’єктів малого підприємництва до участі у формуванні регіональної політики створити при облдержадміністраціях Регіональні ради підприємців;

б) стимулювати впровадження у регіонах інноваційних та енергозберігаючих технологій шляхом спільного фінансування проектів у науково-технічній та інноваційній сферах, що реалізуються малими підприємствами;

в) налагодити здійснення щоквартального моніторингу наявності площ приміщень виробничого та невиробничого призначення, які перебувають у комунальній власності і можуть бути надані в оренду суб’єктам підприємницької діяльності.

. Для інформаційного забезпечення малих підприємців та спрощення їх доступу до необхідної інформації створити у регіонах бази даних, які будуть акумулювати (та систематизувати) інформацію щодо норм чинного законодавства України; інформаційно-аналітичні матеріали стосовно розвитку підприємництва регіону, цінової ситуації, регуляторної політики, наявних банківських установ та кредитних спілок з переліком їх послуг у сфері кредитування суб’єктів малого підприємництва.

Заходи, зазначені в пунктах 4 - 6 необхідно проводити на всій території України.

Пріоритетного значення на регіональному (місцевому) рівні має отримати стимулювання малого підприємництва до розвитку інноваційної діяльності (у т.ч. у сфері енергозбереження, освоєння альтернативної енергетики, виробництва конкурентоспроможних товарів та послуг, імпортозаміщення), що вимагає:

. Розробити механізми фінансово-кредитної підтримки суб’єктів малого підприємництва, що здійснюють інноваційну діяльність:

визначити обсяги коштів місцевого бюджету, що можуть бути використані на фінансове забезпечення інноваційної діяльності;

стимулювати залучення коштів фінансово-кредитних установ та суб’єктів малого підприємництва до венчурних фондів;

передбачити компенсацію з регіонального (обласного, міського) бюджету відсотків за користування банківськими кредитами на реалізацію інноваційних проектів.

. Сприяти створенню спеціалізованих місцевих лізингових компаній, пріоритетною сферою діяльності яких має стати підтримка розвитку малого підприємництва шляхом:

зосередження уваги на сприянні оновленню основних засобів малих інноваційно-зорієнтованих підприємств;

сприяння зміцненню експериментальної бази для проведення прикладних досліджень.

. Започаткувати систему замовлень місцевої влади на виконання важливих для регіону інноваційних науково-технологічних розробок, що можуть реалізовуватись суб’єктами малого підприємництва.

. Для стимулювання регіональної співпраці між секторами великого і малого підприємництва у впровадженні інновацій задіяти аналітичні підрозділи при обладміністраціях, що дозволить:

проводити дослідження ринкового попиту на науково-технічну та інноваційну продукцію, результати досліджень вносити у регіональні бази даних;

виявляти потреби великих підприємств у виконанні робіт щодо розробки та впровадження інновацій, інформувати про них малі підприємства;

сприяти налагодженню коопераційних зв’язків великого, середнього та малого бізнесу в інноваційній сфері.

. Сформувати електронну біржу інновацій та у межах цього:

створити базу даних про інвестиційно привабливі інноваційно-орієнтовані малі підприємства;

розвивати місцеві електронні інформаційні ресурси, спрямовані на популяризацію та рекламування інноваційних проектів малого підприємництва;

надавати допомогу у підготовці бізнес-планів та інвестиційних проектів малих підприємств в інноваційній сфері.

Сприяння розвитку інноваційної діяльності найбільш актуальним є в регіонах першого кластеру з метою подальшого виведення продукції малих підприємств цих регіонів на зовнішній ринок. Однак це не означає, що такі заходи повинні проходити повз регіонів другого та третього кластерів.

Висновки до розділу 3

Проведене дослідження довело, що тільки за рахунок вдосконалення норм податкового законодавства, спрямованих на регулювання та стимулювання розвитку суб’єктів малого підприємництва, досягнення високих показників їх діяльності неможливо. Значну роль в цьому має відігравати надання сприятливих умов для створення та функціонування фізичних та юридичних осіб переважно з боку органів місцевого самоврядування, оскільки саме від того, наскільки ефективною є діяльність малих підприємств, залежать обсяги надходжень єдиного податку, що є джерелом наповнення дохідної частини місцевих бюджетів.

Досвід країн з ринковою економікою з розвитку й ефективного застосування можливостей малого підприємництва має велике значення для України, особливо з погляду розроблення довготривалої стратегії його розвитку і підтримки. Його вивчення неабиякою мірою сприяє правовому, організаційному оформленню політики щодо нього як на державному, так і на регіональному рівнях.

ВИСНОВКИ

Процес підтримки розвитку малого підприємництва має певні особливості:

протікає як шляхом зовнішніх, так і внутрішніх форм впливу на процес розвитку малого підприємництва;

вимагає постійного вдосконалення своїх методів і інструментів з метою найбільш якісного впливу на економічне зростання національних економік;

ґрунтується на певних принципах, порушення яких призводить до неефективності передбачених заходів.

Функціонування спеціальних податкових режимів для суб’єктів малого бізнесу дає змогу максимально спростити облік цих суб’єктів, контроль за їх оподаткуванням, а також знизити податкове навантаження на малий бізнес. За умови чинного податкового законодавства в Україні спрощена система оподаткування є оптимальним способом стягнення податків з малого бізнесу, оскільки загальна система оподаткування є надто складною й обтяжливою.

Однією з найвагоміших переваг вітчизняної спрощеної системи оподаткування є спеціальний порядок податкового обліку, який: по-перше, дає змогу істотно знизити трудомісткість обліково-аналітичних процедур і, по-друге, зменшити ризик податкових помилок і відповідних штрафних санкцій, але основною перевагою все ж є те, що використання спрощеної системи оподаткування для платників податків є звільнення їх від сплати багатьох податків, зборів і внесків до фондів соціального страхування.

Не зважаючи на наявність суттєвих переваг функціонування малих підприємств, розвиток малого бізнесу в Україні перебуває тільки на стадії розвитку. Про це свідчать результати кластерного аналізу, які вказують на те, що тільки в декількох регіонах (м. Київ, АР Крим, Дніпропетровський, Донецький, Львівський, Одеський та Харківський регіони) розвиток малого підприємництва відбувається на високому рівні, що спричинена наявністю потужних виробничих можливостей в цих регіонах. Стосовно АР Крим та Львівської області - наявність високих показників розвитку малого бізнесу пов’язане із розвитком туристичного бізнесу. Ці регіони є також найбільш привабливими для інвесторів.

Для усунення значної міжрегіональної диференціації щодо розвитку малого підприємництва в процесі дослідження запропоновані заходи щодо посилення та підвищення показників малих підприємств. Особливу увагу при цьому слід зосередити на створенні нових робочих місць та скороченні обсягів безробіття та стимулюванні розвитку підприємництва, створенні інвестиційно привабливого клімату в країні, збалансуванні інтересів між державою та органами місцевого самоврядування.

Отже, економічні показники розвитку малих підприємств в Україні свідчать про те, що вони не можуть ефективно виконувати фіскальну функцію.

Проте, як доводить практика розвинених країн, макроекономічна політика щодо малого бізнесу повинна перш за все враховувати не фіскальні функції, а здатність малих підприємств створювати стійкий позитивний соціально-економічний ефект. Таким чином, на сьогодні основним завданням податкової політики в Україні залишається формування умов для розвитку малого бізнесу, що сприятиме подальшому розвитку підприємницької діяльності в Україні, збільшенню надходжень до бюджету, створенню конкурентного середовища та усуненню схем зловживання спрощеною системою.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Налоговый кодекс Российской Федерации. Часть вторая (Официальный текст з изменениями и дополнениями на 01.02.2001 г.). Постатейный научно-практический комментарий. - М.: Библиотечка «Российские газеты», 2001. - 280 с.

. Податковий кодекс Республіки Беларусь // Режим доступу: http://www.taxpravo.ru/law/98688/view.

. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

. Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо удосконалення деяких податкових норм» від 24.05.2012 р. № 4834-IV // Офіційний вісник України. - 2012. - № 49. - Ст. 1917.

. Закон України «Про Державний бюджет України на 2012 рік» від 22.12.2011 р. № 4282-VI // // Відомості Верховної Ради України. - 2011. - № 100. - Ст. 3696.

. Закон України «Про державну підтримку малого підприємництва» № 2063-ІІІ від 19.10.2000 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 51-52. - Ст. 267.

. Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 р. № 2464-VI [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

. Закон України «Про фіксований сільськогосподарський податок» від 17 грудня 1998 р. № 320-XIV [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

. Федеральный закон Российской Федерации «О внесении изменений и дополнений в часть вторую Налогового кодекса Российской Федерации, а также о признании утратившими силу отдельных актов за­конодательства Российской Федерации о налогах и сборах» от 24.07.2002 г. // Собрание законодательства Российской Федерации. - 2002. - № 30. - Ст. 3021.

. Указ Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» від 3 липня 1998 р. № 727 / 98 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua.

. Андрейків Л. В. Інституційне забезпечення державної політики у сфері розвитку малого бізнесу в Україні / Л. В. Андрейків // Збірник наукових праць національного університету державної податкової служби України. - 2010. - №1. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/znpnudps/2010_1/pdf/10alvdiu.pdf.

. Артемов Ю. Некоторые особенности бюджетной и налоговой систем Швейцарии / Ю. Артемов // Финансы. - 1995. - № 11. - С. 47 - 52.

. Бобоев М. Р. Налоговые системы зарубежных стран: содружество независимых государств / М. Р. Бобоев, Н. Т. Мамбеталиев // Режим доступу: http://univer.itop7.com/index.php?newsid =48235.

. Бугаєнко Н. Особливості державної підтримки національного виробництва в умовах економічної кризи / Н. Бугаєнко. [Електронний ресурс]. - Доступний з http://www.niss.gov.ua.

. Варналій З. С. Мале підприємництво: основи теорії і практики: монографія / З.С. Варналій. - К. : т-во «Знання», 2007 - 302 с.

. Василенко А. Вигоди та переваги єдиного податку / А. Василенко // Все про бухгалтерський облік. - 2008. - № 70. - С. 56.

. Гандилов Т. М. Некоторые проблемы развития законодательства о малом и среднем предпринимательстве / Т. М. Гандилов, М. А. Супатаева // Проблемы развития законодательства о малом и среднем предпринимательстве. - 2007. - № 4. - С. 49-50.

. Гарасим П. М. Особливості обліку і звітності малих підприємств в контексті податкового законодавства України / П. М. Гарасим, С. В. Приймак // Вісник Волинського інституту економіки і менеджменту. - 2011. - № 2. - С. 87 - 93.

. Дема Д. І. Спрощена система оподаткування: реалії та перспективи в Україні / Д. І. Дема, І. В. Шевчук // Облік і фінанси АПК. - 2011. - № 1. - С. 146 - 149.

. Дем’яненко М. Я. Проблемні питання державної політики фінансової підтримки сільського господарства / М. Я. Дем’яненко // Економіка АПК. - 2011. - № 7. - С. 67 - 76.

. Дрига С. Г. Мале підприємництво України: становлення, механізми управління та підтримки : монографія / С. Г. Дрига. - К. : НДІ економіки М-ва економіки України, ДКС центр, 2009. - 359 с.

. Заярна Н. М. Міжнародний досвід підтримки малого бізнесу та сучасні українські реалії / Н. М. Заярна // Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - № 21.1. - С. 198 - 202.

. Іванілов О. С. Економіка підприємства / О. С. Іванілов. - К., 2009. - 728 с.

. Калмиков О. В. Реформування спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності / О. В. Калмиков [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/evu/2012_18_1/Kalmykov.pdf

. Кіщак В. Розвиток малого та середнього підприємництва: досвід Польщі, Угорщини, Чехії / В. Кіщак, І. Кіщак [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua.

. Колісник Г. М. Технологічне забезпечення виготовлення секцій робочих органів гнучких гвинтових конвеєрів : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук : 08.00.03 / Г. М. Колісник. - Львів, 2007. - 23 с.

. Корнієнко Т. Н. Місцеві податки і збори в Податковому кодексі України - шлях до зміцнення фінансової бази місцевих бюджетів / Т. Н. Корнієнко, С. А. Корнієнко // Вісник Дніпропетровської державної фінансової академії: Економічні науки. - 2011. - № 1. - С. 111 - 115.

. Крисоватий А. І. Податкові системи зарубіжних країн / А. І. Крисоватий. - Тернопіль: Економічна думка, 2001. - 257 с.

. Куклінова Т. В. Внутрішнє стимулювання розвитку малих та середніх підприємств / Т. В. Куклінова // Вісник Хмельницького національного університету. - 2011. - № 2. - С. 68 - 72.

. Лаптева В. В. Предпринимательское (хозяйственное) право / В. В. Лаптева, С. С. Занковский. - М. : Волтерс Клувер. - 2006. - 560 с.

. Лист ДПС України «Щодо застосування штрафних санкцій до платників єдиного податку - юридичних осіб у 2012 році» від 26.09.2012 р. N 2543/0/61-12/10-1115/3557 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://club.dtkt.com.ua/read.php?13,1063313

. Логачова С. С. Підтримка діяльності малих підприємств в Україні / С. С. Логачова [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://intkonf.org/logachova-ss-pidtrimka-diyalnosti-malihpidpriemstv-v-ukrayini/

. Майстренко О. В. Перспективи розвитку в Україні спрощеного оподаткування малого підприємництва / О. В. Майстренко // Режим доступу: http://www.trudovoe_pravo.livejournal.com/32969.html.

. Малига В. Шляхи удосконалення спрощеної системи оподаткування. / В. Малига, А. Терованесов [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/Portal//Soc_Gum/Evp/2011_2_1/Mal_Tero.pdf.

. Малый бизнес: устойчивость и компенсаторне возможности : монографія / А. В. Козаченко, А. Э. Воронкова, В. Ю. Медяник, В. В. Назаров. - К.: Лібра - 2003. - 328 с.

. Марченко О. І. Сучасний стан та тенденції розвитку малого підприємництва / О. І. Марченко // Інноваційна економіка. - 2012. - № 6. - С. 54 - 57.

. Мединська Т. В. Особливості реформування спрощеної системи оподаткування в Україні / Т. В. Мединська // Науковий вісник НЛТУ України. - 2012. - № 22.1. - С. 302 - 307.

. Міжнародна практика застосування спрощених (спеціальних) режимів оподаткування малого підприємництва // Режим доступу: http://www.academia.org.ua/?p=342.

. Налоги и налогообложение / Под ред. И. Г. Русаковой, В. А. Кашина. - М.: Финансы, ЮНИТИ, 1998. - 495 с.

. Налоговые системы зарубежных стран / Под ред. В. Г. Князева, Д. Г. Черника. - М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1997. - 191 с.

. Орлова В. О. Вплив спрощеної системи оподаткування на подальший розвиток малого бізнесу / О. В. Орлова // Сталий розвиток економіки. - 2012. - № 3. - С. 78 - 81.

. Орынбасарова С. Е. Государственное регулирование малого бизнеса в Республике Казахстан : автореф. диссертации на соискание научной степени кандидата экономических наук : 08.00.05 / С. Е. Орынбасарова. - Астана : КГАТУ им. С. Сейфуллина. - 2007. - 26 с.

. Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

. Поліщук О. В. Проблеми розвитку малого бізнесу в Україні / О. В. Поліщук, В. В. Цимбал [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/ppei/2011_32/Polis.pdf.

. Покатаєва О. В. Правові основи функціонування спрощеної системи оподаткування / О. В. Покатаєва // Вісник Запорізького національного університету. - 2010. - № 4. - С. 85 - 90.

. Поповенко С. Н. Державна підтримка розвитку малого бізнесу в Україні / С. Н. Поповенко, О. В. Ганенко // Економіка: реалії часу. - 2012. - № 1. - С. 126 - 132.

. Програма економічних реформ на 2010 - 2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://www.president.gov.ua/docs/Programa_reform_FINAL_1.pdf

. Проект Закону «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=41229

. Сафонов І. П. Правова регламентація державної підтримки аграрних товаровиробників : автореф. дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 / І. П. Сафонов. - Х., 2006. - 42 с.

. Смит А. Исследования о природе и причинах богатства народов. Т.1. / А. Смит. - М. : Антология экономической класики, 1993. - 615 с.

. Ткаченко Н. М. Суб’єкти малого підприємництва: особливості сплати єдиного податку та фіксованого податку у співставленні з податком на доходи фізичних осіб / Н. М. Ткаченко // Фінанси, облік і аудит. - 2011. - № 17. - С. 360 - 366.

. Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть / А. Філіпенко, В. Будкін, А. Гальчинський та ін. - К.: Либідь, 2002. - 470 с.

. Хом’яков В. Манія переслідування / В. Хом’яков // Контракти. - 2010. - № 46. - С. 18.

. Чалая Н. Д. Особливості державної підтримки економіки в умовах кризи / Н. Д. Чалая // Теорії мікро-макроекономіки. - 2009. - № 33. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Tmm/2009_33/14.pdf.

. Чистов С. М. Державне регулювання економіки : навч. посібник / С. М. Чистов, Т. Ф. Куценко. - К. : КНЕУ, 2000. - 316 с.

. Шевченко А. С. Державна підтримка розвитку бізнесу як запорука виконання містом своєї економічної функції / А. С. Шевченко // Актуальні проблеми державного управління. - 2011. - № 1(39). - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/ebook/apdu/2011-1/doc/3/06.pdf

. Шишкин С. Н. Государственное регулирование экономики: предпринимательско-правовой аспект / С. Н. Шишкин. - М. : Волтерс Клувер. - 2010. - 256 c.

. Щодо ефективності підтримки та перспектив розвитку малого підприємництва у регіонах. Аналітична записка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss.gov.ua/articles/903/

. Ясинська Н. А. Фінансовий механізм державного управління розвитком малого підприємництва : автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата державного управління : 08.00.03 / Н. А. Ясинська. - Донецьк, 2008. - 24 с.

. Joseph Picard Small business aid bill stalls in Senate // International business Times. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.ibtimes.com/articles/39520/20100729/senate-smallbusiness-banks.htm.

. Raport o stanie sektora małych i średnich przedsiębiorstw w Polsce w latach 2008-2009. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.parp.gov.pl/files/74/81/380/9282.pdf.