Українська народна музика в традиціях морального виховання
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ
ВИВЧЕННЯ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В НАРОДІ
.1 СУТНІСТЬ МОРАЛЬНОГО
ВИХОВАННЯ
.2 УКРАЇНСЬКІ НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ
МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1
РОЗДІЛ 2. ПРАКТИЧНА РОБОТА З
ВПРОВАДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ МУЗИКИ В ПРОЦЕС МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
.1 ОГЛЯД ПІСЕНЬ, ЩО ОСПІВУЮТЬ
ТЕНДЕНЦІЇ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
.2 РОЗРОБКА УРОКУ МУЗИКИ ДЛЯ
УЧНІВ ЧЕТВЕРТОГО КЛАСУ
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ДОДАТКИ
ВСТУП
У складному процесі формування всебічно
розвиненої особистості чільне місце належить моральному вихованню. Моральне
виховання починається з перших кроків свідомого життя дитини. Характерною рисою
розвитку культури у нашій державі за останні роки стало повернення до
традиційних основ, у тому числі й до моральних. Це явище не випадкове, й
викликано багатьма причинами, зокрема соціокультурними проблемами сьогодення.
Виховання моральних цінностей є одним із основних напрямків діяльності закладів
освіти як системи спільної роботи суспільства й сім’ї, кожного педагога. Саме
тому досліджувана проблема є актуальною та першочерговою для сучасної
педагогіки, теорії та практики виховання.
Моральність як явище педагогічної
думки сягає глибинних витоків людської культури. Відомі роботи філософів Давньої
Греції: Протагора, Сократа, Платона, Аристотеля, Плутарха. Питання моральності,
гуманізму в рамках психології розглядали західні науковці К. Гольштейн, Дж.
Дьюї, А. Маслоу, Дж. Олпорт, К. Роджерс, та інші.
Серед педагогів XVII - початку ХХ
століття, чиї праці пронизані ідеями моральності міжлюдських стосунків важливе
місце займають Я.А. Коменський, Й.Г. Песталоцці, А. Дістервег, К.Д. Ушинський,
О.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський. Послідовниками цих ідей є такі сучасні
педагоги як Ш.О. Амонашвілі, В.О. Сластенін, І.Д. Бех, І.П. Підласий, І.А.
Зязюн та інші.
Метою дослідження є визначення місця
та ролі народного музичного мистецтва у процесі морального виховання, а також
дослідження шляхів виховання музикою у процесі формування особистості з
високими моральними якостями.
Для досягнення мети необхідно
розв`язати наступні завдання:
) розкрити сутність
морального виховання;
) виявити специфіку народного
морального виховання;
) проаналізувати українські
народні пісні, що розкривають суть традицій морального виховання;
) розробити урок музики з
використанням української народної пісні для розвитку моральних якостей учнів.
Об`єктом дослідження є народні
традиції морального виховання.
Предмет дослідження - українська
народна музика як засіб морального виховання школярів
Методи дослідження.
) вивчення та аналіз
інформаційних джерел і педагогічного досвіду;
) фольклористичний аналіз
українських народних пісень;
) спостереження за розвитком
дітей у процесі застосування методів розвитку морального виховання під час
проведення уроку музики.
Практичне значення одержаних
результатів полягає у ознайомленні дітей четвертого класу з українською
народною піснею, умінням розрізняти інтонаційні особливості жанру української
народної пісні, а також у прищепленні дітям любові до Батьківщини.
Структура роботи. Робота складається
з двох розділів, які, в свою чергу, містять по два підрозділи, висновків,
списку літератури ( 26 інформаційних джерел), додатків.
РОЗДІЛ
1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ В НАРОДІ
.1 СУТНІСТЬ
МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
Моральне виховання - це
найважливіший бік формування і розвитку особистості дитини, який передбачає
становлення її відносин з батьками, оточуючими, з колективом, суспільством,
ставлення до своїх обов'язків і до самої себе [1, с. 5].
Моральне виховання - дуже важка
робота для вчителя, тому що не завжди збігаються вимоги школи і сім'ї, у
суспільстві відбувається багато негативного, нелегко все передбачити і виконати
у програмі з виховної роботи. Крім того, виховання має внутрішні суперечності:
не спрацьовує відразу зворотний зв'язок (результатів виховної роботи відразу не
побачиш), моральне виховання потрібно синтезувати іншими напрямами (розумовим,
трудовим, естетичним, екологічним, правовим, статевим, фізичним тощо) [6, с
13].
Моральне виховання - виховна
діяльність школи, сім'ї, що має на меті формування стійких моральних якостей
потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм
і принципів моралі, участі у практичній діяльності.
Структуру морального виховання можна
представити у такій схемі:
Рис. 1 Структура морального
виховання
Моральна культура - це найголовніший
компонент духовного життя людини, який характеризує її досягнення в оволодінні
основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, які регулюють
поведінку в усіх сферах життя [11, с. 103].
Моральна норма - вимога, яка
визначає обов'язки людини щодо навколишнього світу, конкретні зразки, які
орієнтують поведінку особистості, дають змогу оцінювати й контролювати її.
Введена в систему сукупність моральних норм утворює моральний кодекс. Якщо
мораль є суб'єктивним уявленням людини про добро та зло, то практична її
діяльність щодо творення добра, спонукана внутрішніми мотивами («голосом
совісті») постає як моральність.
Моральність - втілення у практичній
діяльності людей моральних переконань, моральних ідеалів, норм, почуттів та
принципів. Моральні переконання - стійкі, свідомі моральні уявлення людини
(норми, принципи, ідеали), відповідно до яких вона вважає за потрібне діяти так
і не інакше. Моральні почуття - стійкі переживання у свідомості людини, які є
основою її вольових реакцій в різних ситуаціях, її суб'єктивне ставлення до
себе, інших людей, окремих явищ суспільного життя, суспільства загалом. Моральні
якості - типові риси поведінки особистості [22, с. 250].
Моральний ідеал - образ, що втілює в
собі найвищі моральні якості, є взірцем, до якого слід прагнути. Це той взірець
моральної досконалості, який спонукає особистість до саморозвитку і на який зорієнтований
виховний процес.
Моральна свідомість - одна із сторін
суспільної свідомості, яка у вигляді уявлень і понять відображає реальні
відношення і регулює моральний бік діяльності людини.
Моральні переконання - пережиті та
узагальнені моральні принципи, норми.
Моральні звички - корисні для
суспільства стійкі форми поведінки, що стають потребою і здійснюються за
будь-якої ситуації та умов.
Моральна спрямованість - стійка
суспільна позиція особистості, що формується на світоглядній основі, мотивах
поведінки і виявляється як властивість особистості в різних умовах.
Методологічною основою морального
виховання є етика - наука про мораль, її природу, структуру і особливості
походження. Мораль - це система принципів, норм і правил, які регулюють
поведінку людини в суспільстві, роблять її правильною. Поняття
"моральний", "моральність" використовують, коли мова йде
про конкретний вчинок, практичну сторону стосунків. Отже, мораль, етику і
моральність не можна вважати синонімами [22, с. 250].
На сучасному етапі розрізняють дві
етичні (моральні) системи. Перша - домінує в Західній Європі та Америці. Згідно
з нею, заради досягнення навіть «великого добра» не можна допускати «мале зло».
Для прихильників другої поєднання добра і зла цілком прийнятне [26, c 28].
У моральному вихованні слід
спиратися на гуманістичну ідею про те, що людині від природи притаманне
прагнення до добра, правди і краси. Виховання учнів, на думку О. Вишневського,
має забезпечити формування в них наведеної нижче системи моральних цінностей.
Абсолютно вічні цінності -
загальнолюдські цінності, що мають універсальне значення та необмежену сферу
застосування (доброта, правда, любов, чесність, гідність, краса, мудрість,
справедливість та ін.) [22, с. 250].
Національні цінності - є значущими
для одного народу, проте їх не завжди поділяють інші народи. Наприклад, почуття
націоналізму зрозуміле і близьке лише поневоленим народам і чуже тим, які
ніколи не втрачали своєї незалежності. До цієї групи цінностей належать такі
поняття, як патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо
[22, с. 251].
Громадянські цінності - ґрунтуються
на визнанні гідності людей і характерні для демократичних суспільств. Це,
зокрема, права і свободи людини, обов'язки перед іншими людьми, ідеї соціальної
гармонії, поваги до закону тощо.
Сімейні цінності- моральні основи
життя сім'ї, стосунки поколінь, закони подружньої вірності, піклування про
дітей, пам'ять про предків та ін. [22, с. 251].
Моральні стосунки в сім'ї накладають
відбиток на все життя людини, оскільки їх вплив пов'язаний, по-перше, із
сильними переживаннями, по-друге, вони постійніші, по-третє, в них закладаються
підвалини всіх моральних ставлень людини до суспільства, до праці, до інших
людей.
Цінності особистого життя мають
значення насамперед для самої людини, визначають риси її характеру, поведінку,
стиль приватного життя та ін.
Зміст морального виховання учнів
зумовлений потребами і вимогами суспільства до формування всебічно розвиненої
особистості, рівнем його моральності. З огляду на ці чинники, завдання
морального виховання в школі - формування національної свідомості й
самосвідомості, прагнення жити в гармонії з природою, свідомої дисципліни,
обов'язку та відповідальності, поваги до закону, до старших, до жінки.
Формування національної свідомості
та самосвідомості передбачає: виховання любові до рідної землі, до свого
народу, готовності до праці в ім'я України, освоєння національних цінностей
(мови, території, культури), відчуття своєї причетності до розбудови
національної державності, патріотизм, що сприяє утвердженню національної
гідності, залучення учнів до практичних справ розбудови державності, формування
почуття гідності й гордості за свою Батьківщину [22, с. 251].
У вихованні почуття національної
гідності велике значення має правдиве висвітлення історії культури та освіти
народу, повернення до культурних надбань минулого, відкриття невідомих сторінок
нашої спадщини.
Патріотичні почуття зміцнює
героїко-патріотичне виховання, покликане виробляти глибоке розуміння
громадянського обов'язку, готовність у будь-який час стати на захист Вітчизни,
оволодівати військовими знаннями, а також вивчати бойові традиції та героїчні
сторінки історії народу, його збройних сил.
Наголошуючи на важливості формування
почуття національного в людині, К. Ушинський писав: «Є лише одна загальна для
всіх природжена схильність, на яку завжди може розраховувати виховання: це те,
що ми звемо народність. Як немає людини без самолюбства, так немає людини без
любові до батьківщини, і ця любов дає вихованню ключ до серця людини і могутню
опору для боротьби з її поганими природними, особистими, сімейними і родовими
нахилами. Звертаючись до народності, виховання завжди знайде відповідь і
допомогу в живому і сильному почутті людини, яке впливає багато сильніше за
переконання, сприйняття тільки розумом, або за звичку, вкорінену страхом
покарань. У лиходія, в якого погасли всі благородні людські почуття, можна ще
дошукатися іскри любові до батьківщини: поля батьківщини, її мова, її перекази
і життя ніколи не втрачають незбагненної влади над серцем людини. Є приклади
ненависті до батьківщини, але скільки любові буває іноді в цій ненависті!» [22,
с. 252].
Отже, моральне виховання дитини несе
в собі одну з найголовніших ролей розвитку та існування дитини. Саме тому ця
тема є актуальною для кожного вчителя, який має будувати свій урок базуючись на
принципах розвитку моральної культури дитини.
1.2 УКРАЇНСЬКІ
НАРОДНІ ТРАДИЦІЇ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
Народ і виховання - ці два поняття
взаємопов'язані, вони не існують одне без одного. Адже так повелося в історії
людства, що кожен народ від покоління до покоління передає свій суспільний та
соціальний досвід, духовне багатство як спадок старшого покоління молодшому.
Саме так створюється історія матеріальної і духовної культури нації, народу,
формується його самосвідомість. Народ завжди виступає вихователем молодшого
покоління, а виховання при цьому набуває народного характеру. Тільки народне
виховання, зауважував К.Д.Ушинський, є живим органом в історичному процесі
народного розвитку, таке виховання набуває надзвичайної впливової сили на
формування національного характеру, національної психології людини [20, с.
169].
Перлини виховної мудрості народу,
невичерпна своєрідна скарбниця форм і засобів народного виховання становлять
золотий фонд народної педагогіки, одного з чинників колективної народної
творчості [2,с. 4].
В сучасній педагогічній літературі
існують різні підходи щодо тлумачення цього наукового поняття. Народна
педагогіка - це сукупність накопичених та перевірених практикою знань, умінь та
навичок, що передаються від покоління до покоління переважно в усній формі як
продукт історичного й соціального досвіду народу.
Пам'ятки народної педагогіки
зберігаються в казках, легендах, прислів'ях, приказках, які створив сам народ,
відбиваються в національних звичаях, традиціях, передбачають цілеспрямоване
виховання та навчання молоді на кращих ідеалах народу.
Поряд з терміном "народна
педагогіка" вживається термін "етнопедагогіка". Поняття
"народна педагогіка" і "етнопедагогіка" сумісні, оскільки
народна педагогіка знаходить конкретний вияв в етнопедагогіці - в педагогічних
традиціях того чи іншого народу. Іншими словами кажучи, етнопедагогіка - це
народна педагогіка певної етнічної спільності [17, с. 5].
Етнопедагогіка відбиває народний
світогляд, ґрунтується на знанні народної психології, вікової психології, цим
зумовлюється її надзвичайно великий вплив на молоду душу.
Українська етнопедагогіка склалась
на ґрунті давньоруської народної педагогіки, яка втілила в собі багатовіковий
виховний досвід східних слов'ян та їхніх предків - праслов'ян.
Дослідники вказують, що на стадії
розкладу родового суспільства виникає два типи навчально-виховних закладів:
будинки молоді для навчання всіх
дітей;
будинки (школи) для дітей знаті, де
вихованців готували до виконання обов'язків жерців і вождів [17, с. 24].
Народнопедагогічна термінологія, яка
вже виділилась із побутової термінології і набула певного значення казки,
загадки, прислів'я і приказки, досвід систематичного навчання в будинках
молоді, обряди і звичаї, в яких відбились педагогічні традиції, - все це
дозволяє говорити про наявність у наших предків народної педагогіки, що
склалась на слов'янській основі [17, с. 31-33].
Одним із найнадійніших способів
вивчення спадщини народної педагогіки є аналіз сутності традицій, які
зберігалися і передавалися з покоління в покоління через живий досвід, усне
спілкування і практику сімейного життя.
Традиції у формі масових звичок
підтримувались силою громадської думки і за своєю природою були наділені
величезною стійкістю. Філософ І.Суханов з цього приводу пише: "Стійкість
звичаїв, традицій і обрядів, їх живучість були воістину рятівними для
збереження і передачі новим поколінням досягнень культури"[23, с. 128].
Традиція (від лат. tradicio -
передача) - це досвід, звичай, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися
історично і передаються з покоління в покоління [23, с. 128]. Педагогічне
значення народних традицій полягає в тому, що вони виступають водночас і як
результат виховних зусиль народу протягом багатьох віків, і як незамінний
виховний засіб. Через систему традицій кожен народ відтворює себе, свою духовну
культуру, свій характер і психологію своїх дітей [16, с. 5]. Стійкість,
стабільність традицій не означає їх закостенілості. Кожна епоха вносить у їх
зміст свої корективи, розвиває і доповнює старі традиції, заперечує ті, які
втратили свою актуальність і суспільну значущість. Тому об'єктивне розкриття
сутності традицій можливе лише з позицій історико-педагогічного підходу і тих
суспільних явищ, які мають пряме відношення до народної педагогіки та родинного
виховання.
У нерозривній єдності з традиціями
перебувають народні звичаї.
Звичай - це загальноприйнятий
порядок, правила, які здавна існують у громадському житті і побуті певного
народу, суспільної групи, колективу [2, с. 128].
Однією з першооснов усної народної
творчості є обряд. Адже саме вона своїм походженням нерозривно пов'язана з
обрядом і міфом. Певну частину її становить обрядовий фольклор, тобто
примовляння, заклинання, які виконувались під час святково-обрядових дійств і
органічно впліталися в структуру обряду.
Обрядами (або ритуалами) називають
такі форми поведінки, що склалися історично, для яких характерні:
) стереотипність, повторюваність без
змін;
) символічність (кожна обрядова
пісня щось символізує), наприклад
"Засівання" на Новий рік
символізує майбутню сівбу і багатий врожай.
Обряди нерозривно пов'язувалися з
діями, для яких так само характерні стереотипність, повторюваність без змін,
але які не мають символічного змісту. Такі дії називаються звичаями. Звичаї
невіддільні від обрядів. Наприклад, традиційні звичаї зустрічі Нового року
включають в себе такі обряди, як колядування, щедрування, засівання, посипання
та ін. Усі вони вливаються в єдиний новорічний обрядовий комплекс і
розглядаються як його структурні елементи.
Обрядовість на початку її виникнення
була нерозривно пов'язана з міфологією: кожному обряду відповідав міф, кожному
елементу обряду - частина міфу. Лише згодом міф як оповідання про фантастичні
події відокремився від обрядового інсценування події і набув самостійності.
Обряди виникли в ту прадавню епоху,
коли наш предок ставав людиною. Людина як соціальна істота й обряд сформувалися
одночасно. В міру того як людина набувала досвіду, вона помічала, що певні пори
року повторюються (тому, щоб новий рік був не менш сприятливим, ніж попередній,
люди прагнули повторити все так само, без змін) .
Частина таких регулярно повторюваних
дій поступово втрачала практичне значення і ставала обрядом [23, с. 129].
В обрядовості українців розрізняють
два види - родинну (чи сімейну) і календарно-побутову. Перший вид обрядів тісно
пов'язаний з громадським осмисленням важливості події в житті окремої родини чи
людини. Сімейні обряди супроводжують громадське відзначення народження,
повноліття, весілля та похорону. Другого виду обрядів дотримувалися під час
урочистого святкування початку чи закінчення певних сезонів, природних циклів -
зими, весни, літа, осені. У давнину обидва види становили єдину обрядову
систему. І весілля, і свята повноліття, чи посвячення підлітків у стан
дорослості (так звані ініціації), здійснювались у певні календарні періоди.
Виняток становили лише обряди, якими супроводжувалось народження чи похорон. За
давньою українською традицією весілля відбувались або взимку, або восени, тобто
теж були приурочені до народного календаря [18, с. 123].
Пологові обряди і звичаї традиційно
складалися з трьох тісно пов'язаних циклів: передпологовий, власне пологовий і
післяпологовий. Перші два включають повір'я , звичаї, обрядові дії, метою яких
є збереження вагітності та забезпечення успішного перебігу пологів.
Післяпологові обряди спрямовані на охорону і очищення матері та дитини,
приєднання новонародженого до сім'ї, громади, церкви (хрестини, пострижени) [4,
с. 165].
З давніх-давен одруження завжди було
однією з найурочистіших, найбільш хвилюючих подій у житті людини.
Саме слово "весілля"
сприймається як означення радості, веселощів. Це важливий і урочистий момент не
лише для двох молодих сердець і їх родин, ще велике свято для всіх: близьких і
далеких, званих і незваних, для кожного, хто хоче підняти келих на честь
молодого подружжя.
Традиційно українське весілля
поділяється на три цикли: предвесільний, власне весілля і післявесільний. У
свою чергу кожен з циклів складався з низки обрядів. Передвесільна обрядовість
включала: сватання, заручини, оглядини, бгання короваю, дівич-вечір. Потім
відбувались весілля і повесільні обряди (калачини, сватини, гостина, пропій)
[4,с.169-170].
Деякі з весільних обрядів збереглися
і використовуються і зараз, наприклад: напередодні весілля влаштовується
дівич-вечір; перед весіллям батьки благословляють молодих; обряд вінчання;
молодих з церкви зустрічали хлібом-сіллю і за традицією, хто більше відкусить
від кораваю, той в сім'ї буде головою та ін.
До вище перелічених обрядів можна додати
і ті, які почали використовувати під час весілля зовсім недавно: кидання
молодою весільного букета, викрадання молодої та її взуття, обряд викупу
молодої дружками молодого та інші.
Найсумніші, найтрагічніші хвилини
переживає родина, коли хтось з її членів чи то несподівано, чи після довгої
хвороби покидає світ. Тоді слід віддати йому останню шану, гідно поминути душу.
Існувала традиція: після похоронної
відправи в церкві, над могилою, крім звичайного плачу жінки ще й голосили.
Голосіння - це народно-поетичні
твори, в основі яких лежить уявлення про те, що померлий продовжує існувати в
невідомому далекому краю, але його зв'язок з оточенням, в якому перебуває до
смерті, триває. Тому в голосіннях до небіжчика зверталися як до живого,
відповідаючи йому свої страждання та жалі і благаючи повернутися [4, с.
190-192].
За традицією, зразу після похорону
робили в домі померлого поминальний обід з обов'язковою ритуальною стравою -
коливом (розварена пшениця або ячмінь з медом) - знак згуртування усіх живих.
Поминали покійника одразу ж після
похорону, а також на дев'ятий та сороковий дні і через рік. Крім того, щороку
через тиждень після Великодня влаштовувалися громадські колективні поминки -
проводи в пам'ять усіх померлих предків [4, с. 194].
Складний і тривалий шлях розвитку
пройшли українські календарно-побутові звичаї та обряди. Таку назву вони
отримали через зв'язок з календарними циклами (зимою, весною, літом і осінню),
від яких безпосередньо залежав побут наших предків [18, с. 123].
Опрацювання літератури дозволяє
констатувати, що календарно-побутові звичаї та обряди включають у себе:
народний календар;
світський календар;
церковний календар;
народні свята, під час яких
проводили певні обряди.
Вирощуючи культурні злаки, випасаючи
худобу тощо, селянин фіксував усі атмосферні зміни з огляду позитивних чи
негативних впливів на результати його праці. Оскільки головним заняттям
населення ще з правіку було хліборобство народний календар українців з повним
правом можна назвати хліборобським, або аграрним календарем.
Плекання зернових злаків вимагало
різноманітних знань про атмосферні опади, клімат, стан ґрунту, ботаніку рослин
тощо. Тож було важливо усю суму енциклопедичної народної мудрості звести до
певної системи, яка б мала практичну користь. Народний календар до певної міри
відтворив світоглядні уявлення хліборобів дохристиянської доби.
Основою сільськогосподарських робіт
у полі для українського хлібороба залишалися віками набуті знання про ріст
рослин та їх догляд. В аграрному календарі акцентувалась увага на визначенні
тривалими спостереженнями кліматичних факторів, сприятливих для вдалого початку
посіву тих чи інших культур.
Хліборобська весна починалася
здебільшого наприкінці березня, коли ледь просохли пагорби, засівали вівсом та
ячменем. Трохи пізніше, на початку квітня, на більшості території України сіяли
горох, і лише після того засівали яровою пшеницею або житом [18, с. 171-173].
За аграрним календарем
регламентувалися строки посіву. За народною традицією, льон та коноплі висівали
лише у другій половині травня, а потім приступали до обробки ґрунту під гречку,
сівба якої нерідко закінчувалась на Івана Купала. Вважалося, якщо цього обряду
будеш дотримуватися - восени багатий врожай. Таким чином, аграрний календар
відтворював здобуті впродовж віків народні знання про природні явища, був
уособленням справжньої емпіричної народної мудрості [18, с. 171-173].
Головним для селян був поділ року на
чотири пори - зиму, весну, літо, осінь.
На підставі аналізу наукових джерел
з теми дослідження, ми визначили, що менші відрізки часу визначали за
проведеними сільськогосподарськими роботами: наприклад, "коли орали",
"коли сіяли", "коли жали", "сінокосили" тощо [18,
с. 172].
Водночас звикали й до світського
календаря, який побутував поряд з народним. Рік ("літо",
"гід") мав 12 місяців, кожен з яких - свою власну назву, прив'язану
до тих чи інших робіт.
Якщо поділ місяця на чотири тижні, а
тижня на сім діб був загальноприйнятим в Україні, то доба у народі мала свої
виміри і означення.
Серед них основними були:
"рано", "в обід", чи "в полуднє" (12 година),
" увечері" (коли смеркається), "опівночі" (12 година ночі),
а також "удосвіта", "назорях"(передранком)тощо.
Кожна пора мала свою важливу дату -
свято, кульмінаційну точку, до якої були приурочені народні звичаї та обряди
річного календарного кола.
Більше третини днів року у наших
предків займали свята. Свято - це день, який служив для освячення людини, для
очищення її душі, для того, щоб привести себе у відповідність з вищими законами
буття, у гармонію зі Всесвітом, з природою [4, с. 9].
Під час кожного свята здійснювалися
певні обряди: чи то жертвоприношення богам у вигляді дарів поля, саду, у
вигляді танців і заклинань - у давні часи, чи то служба Божа у церкві і молитви
- у часи християнські.
Як ми вже зазначали вище, свята поділялися
на календарні цикли зими, весни, літа й осені. Тож, ми детальніше розглянемо
деякі свята кожного із циклів.
За давньою традицією наш народ
зустрічав весну з особливим настроєм, адже його хліборобська душа була
надзвичайно чутливою до всього живого, що пробуджувалося з весною до нового
життя.
Міфічний образ богині Весни поставав
в уяві наших предків в образі прекрасної молодої дівчини або молодиці, тому що
саме жінка дає початок життю.
Зустріч весни поєднувалася з
вигнанням зими-смерті. Ще збереглися подекуди обряди, під час яких спалюється
солом'яне опудало, яке символізує собою зиму.
Початок зими пов'язували наші предки
зі святом Сорока Мучеників. Воно святкується 22 березня. У цей день, говорили в
народі, птахи прилітають із вирію і приносять весну.
Господині, щоб відзначити цю подію,
пекли тістечка у вигляді пташок і роздавали дітям, "щоб птиця
водилася" [4, с. 9-10].
Ще під час весняного циклу
святкуються: вербна неділя та Великдень. Ці свята - великі і супроводжуються
постом, який на Великдень скінчується.
Великдень (день Воскресіння Ісуса
Христа) - одне з найсвятіших, найрадісніших і найбільших свят у християн. Щоб
краще зрозуміти велич, значення і дух свята Великодня - Паски, поглянемо на
його історію. Слово "паска" походить з єврейського "перехід",
що означає перехід Господнього ангела, який однієї ночі вибив усіх єгипетських
первінців за те, що фараон не хотів відпустити ізраїльський народ, а перейшов
мимо домів ізраїльтян, одвірки яких були помазані кров'ю однорічного ягняти.
Під час літнього календарного циклу
святкують: Зелені свята (День Святої Трійці), Івана Купала (7 липня), Спаса.
Під час зимового календарного циклу
святкують: свято Катерини (7 грудня), день Святого Миколая (19 грудня), Різдво
Христове (7 січня), Щедрий вечір (13 січня), Водохреща (19 січня).
Традиції, звичаї та обряди знаходять
також вияв у таких засобах народної педагогіки:
. рідна мова;
. фольклор;
. систематична посильна праця;
. національні звичаї і
культурно-історичні традиції народу;
. народне мистецтво;
. ремесла і промисли;
. народні свята;
. обряди;
. символи й атрибути;
. народний календар;
. мудрі заповіді народної моралі;
. дитячі ігри та іграшки;
. народні знання і проповіді
стосовно різних сфер життя людини і суспільства;
. народні правила взірцевої поведінки
й спілкування між людьми;
. культура сімейних родинних
відносин тощо.
Розкриємо детальніше деякі з
зазначених засобів. Фольклор - це народна творчість, в якій "художнє
відображення дійсності відбувається в словесно-музично-хореографічних формах
колективної народної творчості, що виражають світогляд трудящих мас і
нерозривно пов'язані з їхнім життям та побутом" [5, с. 15].
Фольклору властива така риса, як
традиційність. Фольклор бере витоки з народних традицій, своїми коренями він
сягає у давнє минуле. Завдяки йому забезпечується нерозривний взаємозв'язок між
минулим і сучасним, він також є скарбницею сталих народних звичаїв і
стимулятором їх дальшого розвитку.
Одним із жанрів поетичної усної
народної творчості є замовляння, заговори, які начебто несуть у собі чудодійну
силу впливу на навколишній світ. У народі побутують господарські, лікувальні,
громадські, приворотні замовляння.
До поетичної народної творчості
належать короткі влучні вислови - приказки, примовки, прислів'я, загадки,
прикмети, каламбури, вітання, прокльони, побажання, афоризми тощо. Цей вид
творчості називається параміографією, що означає найкоротші жанри, які в
образній формі відображають найсуттєвіші сторони навколишнього середовища
суспільних і родинних відносин.
Пісня супроводжує все життя і
діяльність людини - від народження до останнього проводу з життя. Аналіз
використаних джерел дав можливість скласти класифікацію пісень, до якої
входять:
календарно-обрядові;
трудові пісні;
весільні;
ігрові;
хороводні пісні.
Отже, система фольклорних жанрів
створена українським народом упродовж віків, є тим ґрунтом, на якому зросла
народна педагогіка.
Народні художні промисли та ремесла
- одна з історично зумовлених організаційних форм народного декоративного
мистецтва. Це товарне виготовлення художніх виробів при обов'язковому
застосуванні ручної праці [2, с. 293].
Важливу роль у моральному вихованні
відіграє знання та відношення до державних символів.
В Україні до державних символів
належать:
герб;
прапор;
гімн.
Герб - це знак, своєрідний ключ до
історії сім'ї, міста, національного утворення держави. Це пам'ятка духовної
культури. В гербі у вигляді знаків втілюються реальні події, суспільні явища,
ідеологія та світосприймання [2, с. 187].
Прапор - це символ державності та
національної незалежності.
З утворенням Української Народної
Республіки Центральна Рада у Києві 22 березня 1918 р. ухвалила Закон про
державний прапор України - він був жовто-блакитний.
Нині жовто-блакитний прапор
проголошено державним прапором незалежної України [2, с. 191-194].
Гімн - це урочисто музичний твір на
вірші програмного характеру. Це символ державної єдності, який виражає
ідеологічні устої держави, її принципи, історію та програмні цілі на майбутнє.
Гімни можуть бути державними, революційними, військовими, релігійними, хвалебними
тощо. Вони виступають засобом масової агітації, згуртування народу. З гімну
починають урочисті збори, свята, масові події, гімном їх і закінчують.
Крім державних символів існують ще й
народні символи України. Їх ще називають оберегами. Це батьківська хата,
материна пісня, святий хліб, вишитий рушник, червона калина, зажурена верба,
хрещатий барвінок, дивовижна писанка, вірний своєму краю лелека та інші.
Розглянемо детальніше деякіз перелічених народнихсимволів.
Рідна хата - берегиня українського
народу. Вона зігріта теплом материнської любові, осяяна мудрим усміхом батька.
За традицією, хати на Україні фарбували в білий колір - символ чистоти,
морального здоров'я, душевної краси. Гарна біленька хата у вишневому садку, мов
дівчина у вінку. У цій хаті люди народжувалися, жили і помирали, щоб
поступитися місцем прийдешнім поколінням. У ній - корінь нашого роду, все
одвічне, як життя, святе, як мамина пісня. Вона - символ добра і надії, її
любили, про неї згадували в далекій дорозі разом з матір'ю і батьком, як одне
ціле.
Українська хата - це колиска нашого
народу, де творилася його журлива й оптимістична доля.
Інший символ життя українців - це
хліб. З давніх-давен він у великій пошані в народу. Недаремно у молитві до Бога
"Отче наш..." люди як великої милості просили не позбавляти їх хліба,
бо він не просто основа життя, хліб - то саме життя. Його споконвіку називають
святим. Він завжди лежав на столі.
Важливу роль відіграє хліб в обрядах
та звичаях українців. Він з людиною від народження і до смерті. З хлібом ідуть
на родини, хрестини, новосілля, сватання. На знак згоди дівчина подає хліб на
вишитому рушнику сватам, хлібом і зустрічають молоде подружжя.
З хлібом-сіллю на вишитому рушнику
зустрічають в Україні найпочесніших гостей.
Він - ознака гостинності
українського народу. З хлібом на вишитому рушнику йшли оглядати поле, сіяти,
жати. На його честь складено багато пісень, сповнених відданості й любові.
Наступний символ України - калина -
найулюбленіший кущ українського народу.
За традицією, кущ калини садили біля
хати - щоб вівся рід. Однак калина це не тільки окраса оселі, а й духовний
символ, спадщина українського народу. З давніх-давен вона відіграє неабияку
роль у весільних обрядах: з неї плели гірлянди, прикрашали світлиці, весільні
столи,коровай. Калинові букети ставили перед молодими, бажаючи їм вічної краси
і міцного кохання.
"Без верби і калини нема
України", - говорять у народі. Калина - символ нев'янучої краси, кохання,
рідної землі, нашої вродливої України.
Ще один народний символ України -
лелека. Він символізує семейний затишок, благополуччя, вірність своєму краю.
Народні ігри - це історія народу,
оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи [2, с. 169-170].
Іграшки - це галузь українського
народного мистецтва.
Народні керамічні, дерев'яні та
плетені іграшки були переважно побічним промислом у системі основного
виробництва - гончарства, художньої деревообробки чи плетіння виробів. За
традицією, де виготовляли побутові речі на продаж, там, водночас, створювали
їхні маленькі моделі, що відрізнялися від справжніх хіба що масштабом.
Від давніх українських іграшок
ХІV-ХVIII ст. майже нічого не збереглося. До нас дійшли переважно керамічні й
дерев'яні зразки, датовані XIX ст. - "лялька", "кінь",
"вершник", "птах" тощо [18, с. 402].
Отже, народна педагогіка насичена
традиціями и має величезний багаж засобів та способів для розвитку та виховання
у дитини найголовніших моральних якостей, які потрібні для життя та достойного
співіснування у сучасному суспільстві. Українська культура насичена величезною
кількістю традицій, обрядів, символів. Знайомлячи та вивчаючи з дітьми народну
творчість, вчитель прищеплює дитині любов, повагу, патріотизм по відношенню до
своєї країни та свого народу і таким чином закладає надійний фундамент
морального виховання.
ВИСНОВКИ
ДО РОЗДІЛУ 1
Проаналізувавши літературу з теми
дослідження, було визначено:
) сутність морального виховання;
) виявлена специфіка народного
морального виховання;
Розглядаючи сутність морального
виховання, були виявленні такі поняття як моральність, моральна культура,
моральна норма, моральний ідеал, а також розкриті такі поняття як національні,
сімейні та громадянські цінності. Всі ці поняття всебічно охарактеризовують
моральні якості, які варто прищеплювати та виховувати вчителю у своїх учнях.
Дитина, яка дорожить сімейними цінностями - шанує і національні цінності.
Вчитель, який виховує в собі моральні ідеали - є взірцем для наслідування,
саморозвитку і є одною з головних рушійних сил у вихованні моральних якостей
дитини. Прищеплюючи дитині моральні цінності - вчитель неодмінно знайомить її з
культурою нашого народу.
Специфіка народного морального
виховання нашої країни є дуже особливою, оскільки вона вражає своею
різноманітністю традицій та обрядів. Дуже важливу роль відіграє участь дитини у
родинних обрядах, знайомство з календарно-обрядовими традиціями, правильно
виховане ставлення до символіки країни, розуміння її походження та знання
історії виникнення, а також до релігії нашого народу з якою пов`язано безліч
традицій та обрядів. Це розвиває шанобливе ставлення до країни, породжує такі
моральні якості як шанобливе ставлення до предків, патріотизм і багато інших.
Задача вчителя - ознайомити дитину з культурою нашого народу, проникнути у
серце кожного за допомогою вивчення та безпосередньої участі у обрядових та
традиційних заходах, використовуючи народні культурні надбання, наприклад такі
як пісня.
РОЗДІЛ
2. ПРАКТИЧНА РОБОТА З ВПРОВАДЖЕННЯМ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНОЇ МУЗИКИ В ТРАДИЦІЇ
МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
.1
ОГЛЯД ПІСЕНЬ, ЩО ОСПІВУЮТЬ ТЕНДЕНЦІЇ МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ
Пісні - це один із найбільш
поширених жанрів фольклору. Дитина зустрічається з піснею вже в перші дні свого
життя, набагато раніше, ніж сама навчиться говорити та співати. Як доведено
наукою, це має позитивний вплив на розвиток мовлення, і безпосереднього
морального виховання дітей.
Існує велика кількість жанрів
народної пісні.
Епоха становлення простого речення в
мові сягає глибин раннього палеоліту. Саме в цей час, на думку вчених,
виникають перші трудові і сигнальні пісні, які ритмічно узгоджуються з
процесами праці. Найдовше трудові пісні можуть зберігатися там, де ще існують
архаїчні форми колективної праці, пов'язані з підійманням великих тягарів, які
вимагають певних «команд» для одночасного зусилля всього колективу (при будівництві,
лісосплаві тощо). Тут пісня виконує командно-організуючу роль. Пауза означає
зміну положення рук. Трудові пісні настільки архаїчне явище, що в Україні майже
не збереглися в первісному вигляді. Вони існували ще в середині XX ст. на
Поволжі та Єнісеї, де застосовувалася важка фізична праця.
В Україні ж існує ряд пісень, які
можна назвати умовно-трудовими. Вони виконуються не стільки під час самої
праці, як перед нею або після роботи (жниварські, косовицькі).
Такі пісні створюють психологічний
настрій, спрямований на успішне виконання праці в колективі. На Закарпатті
збереглися діалогічні пісеньки пастухів - гоєкання - якими перемовляються
пастухи, що пасуть отари на різних гірських схилах. Одна з таких пісень:
«А гоя, гоя! Калино зеленейка! Гей,
подай голос, гей подай голос, Тудусьо молодейка, Тудусьо молодейка!»
Здавна мандрівники й дослідники,
письменники та громадські діячі сусідніх народів та держав відзначали як одну з
найтиповіших рис характеру українців їх невичерпний гумор. Ця риса стала ледве
не головною і визначальною при характеристиці українського народу, як пісенного
та такого, що може розважатися, сміятися та веселитись.
Конденсуючи світлі емоції, гумор був
для трудового народу своєрідним засобом самозахисту в умовах гніту та
лихоліття. В атмосфері буйних веселощів і в сміхові, нерідко пройнятому
смутком, трудова людина прагнула знайти забуття від усього несправедливого і
злого, вдарити лихом об землю й дихнути на повні груди. Несучи важкий тягар
біди, експлуатації, воєн, народ ніби урівноважував гумором свій настрій, свій
життєвий пульс, усвідомлював свою колективну силу, оберігав своє духовне і
моральне здоров’я.
Стихія смішного в українській
народній творчості найбільше виявляє себе в гумористичних, жартівливих
творах-іграх.
Серед гумористично-сатиричних жанрів
української народної творчості провідне місце належить жартівливій пісні. В ній
переливають всі барви й відтінки народного гумору, всі нюанси сміху - від ледь
вловимої посмішки одними очами до бурхливого, масового нестихаючого реготу. Жартівливі
пісні в основному розробляють гумористично сімейно-побутові теми. А вже
виходячи на громадську арену, сміх, як правило, набирає сатиричної
спрямованості.
Родинно-побутова тематика
жартівливих пісень надзвичайно різноманітна і колоритна. Спостережливі і
дотепні творці народного гумору змогли підгледіти всі тіньові сторони свого
повсякденного життя, освітили їх сміхом, що розливається в піснях то легким
жартом, то глумом і глузуванням, то соромливим натяком, то гострим гротеском,
то ледь вловимою усмішкою, то злою іронією або їдким дотепом.
Характеризуючи героїв української
жартівливої пісні то можна сказати, що чи не найчастіше в них зустрічається
молодь - дівчата і парубки: «А у нашого Омелечка» (див. Додаток 1). Акцентуючи
на смішних і негативних рисах окремих представників молодого покоління,
народний гумор відіграє роль своєрідного вихователя. Разом з тим весела пісня -
це одна з форм залицяння та взаємопізнання між парубками й дівчатами.
Жартівливі пісні про молодь кепкують над дівочими та парубочими вадами,
передусім над лінивством і безгосподарністю, над недбальством, над дурістю і
недотепністю, над нескромністю і легковажністю, над різними недоречними
ситуаціями в час дівування та парубкування: комічними освідченнями та
непорозумінням між парубком та дівчиною, безглуздими суперечками й надто
відвертими любощами. Причому в усіх цих випадках народна етика дозволяє
зачіпати й вади зовнішності парубків та дівчат. Особливо гостро висміюються в
піснях недбайливі пестухи та одиначки з багатого роду.
Поняття краси в народній естетиці
органічно поєднане з поняттями працьовитості та справедливості. Якщо героям
пісні бракує цих рис, якщо говориться про їх негативні риси, то їхні портретні
характеристики даються в повній гармонії - теж негативними. У багатьох
піснях-діалогах важливим гумористичним прийомом є мимовільне самовикриття
героя. Скажімо, з відповіді парубка дівчині, що кличе його на побачення,
вимальовується гумористична постать неабиякого боягуза та подібне. Пісні такого
характеру пронизані м’яким інтимним гумором, що прикрашає життя й вібрує
бадьорим настроєм непереможної молоді.
Жартівливі пісні щедро відобразили і
сферу родинного побуту. Тільки зрідка оспівується в них ідилія сімейного життя,
захоплення чоловіка жінкою чи навпаки. В переважній же більшості тематика їх
присвячена різним смішним сторонам сімейних відносин
Своєрідну групу жартівливих пісень
становлять твори, що зображають життя старих дідів та бабів. Різні колізії
відносин і непорозумінь родинного життя, відтворені через постаті діда і баби,
набирають ще яскравішої гумористичності й рельєфності.
Що стосується ролі жартівливої пісні
в художньому житті народу, то вона найрізноманітніша. Ця пісня знайшла притулок
в обрядах, в звичаях, танцях, вона прикрашає й повсякденне трудове життя народу.
Фактично жартівлива пісня просочилась в усі куточки музичного життя народу.
Вона існує як окремий сольний чи хоровий твір, пов’язана з деякими хороводами,
що виконуються в рухові, та такими побутовими танцями, як метелиці, гопаки,
козачки, коломийки тощо. Окремі строфи жартівливих пісень використовуються в
сюжетних танцях.
Соціально-побутові пісні
різнопланові і за тематикою, і за сюжетами, і за мотивами, і за колоритністю
образів. Для них характерне поєднання реалістичної конкретності з метафорично-символічною
образністю, вони багаті на традиційні для народного епосу метафори, постійні
епітети, порівняння.
Це пісні про гірку долю простого
люду в умовах тоталітарних режимів, соціальну нерівність, громадські, родинні,
побутові конфлікти, природне віковічне прагнення народу до волі, пошуки шляхів
до кращого життя тощо.
У соціально-побутових піснях
українського народу узагальнено відбився світ людських доль в усьому його
різноманітті. Як писав Микола Гоголь, для України народні пісні - це все: «і
поезія, і історія, і батьківські могили».
За тематичними і жанровими ознаками
соціально-побутовий фольклор розділяють на такі цикли пісень: козацькі
(додаток3), гайдамацькі, рекрутські, солдатські (жовнірські), бурлацькі,
заробітчанські (строкарські), чумацькі, кріпацькі, наймитські, родинні (додаток
2), сирітські та ін. Кожен з цих циклів має свої особливості, але всі вони
об'єднані соціальними мотивами і найкраще характеризують певну історичну епоху.
Обрядові пісні - це пісні, які
виконувались під час різних народних свят та обрядів. Ці пісні тісно зв'язані з
язичницькими віруваннями. Слов'яни вірили в сили природи, в духів природи та
вважали, що обрядовими піснями можуть вплинути на них та примусити їх діяти в
бажаному напрямку. Обрядова поезія дуже тісно зв'язана з працею людини, з
родинним побутом та з народним календарем. У різні пори року виконувались різні
обрядові (календарно-обрядові) пісні. Ці пісні повинні були забезпечити успіхи
в господарюванні, добрий урожай, щастя в родинному житті. Наприклад: на сільських
майданах і галявинах співали веснянки і гаївки, під час Зелених свят - русальні
пісні, на Івана Купала - купальські пісні. По закінченню жнив, люди співали
жниварські пісні, славлячи землю за те, що дала їм гарний урожай. Під час
зимового сонцестояння виконували сонцесяйні пісні.
Пізніше календарно-обрядові пісні
поступово втрачали зв'язок з давніми обрядами, почали підпорядковуватись
християнським святам. Надзвичайної популярності в народі набули колядки та
щедрівки. Ці пісні приурочувались до основних свят зимового циклу: колядки - до
Різдва (7 січня) (Додаток 4), щедрівки - до Нового Року (за старим календарем
14 січня) (Додаток 4). Календарно-обрядова пісенна поезія має три умовних
цикли: зимовий, весняний та літній. До зимового циклу календарних пісень
входять колядки і щедрівки. Істотної різниці щодо змісту в цих двох близьких
видах пісень немає. Це - новорічні вітання, побажання успіху в новому
землеробському році, побажання здоров'я сім'ї, величання господаря,
прославлення праці хлібороба та її здобутків. Розпочиналося виконання зимового
циклу пісень із зимового рівнодення (кінець грудня) і закінчувалося з появою
перших ознак наближення весни (кінець лютого) проводами зими - святом масляної.
Весняний цикл складається з веснянок і хороводних ігор. Початок його припадає
на ранню весну, коли оживає природа, а кінець - на завершення весняних польових
робіт. За змістом веснянки зводяться до закликання весни, відображення
підготовки поля, знарядь тощо. Пісні і хороводи поділяються на тематичні групи відповідно
до різних періодів весни. Крім власне веснянок, в Україні були поширені так
звані «русальні» пісні, а на межі між весною і літом - петрівки. В них
оспівувалася весняна природа, відображалися народні звичаї, побут. Велике місце
в петрівках займала тема кохання. Ще з язичницьких часів до нас дійшло
прекрасне свято Івана Купала з його специфічними піснями. Ними й розпочинається
літній пісенний цикл. Серед купальських пісень є ніжна лірика про кохання,
залицяння та сватання, жарти, гумор, сатира, де дівчата висміюють вади хлопців,
а хлопці - дівчат. Все це надає святу веселощів, радості; обрядові пісні
звеличують процес збирання врожаю, що практично завершує хліборобський
календарний рік. Серед відомих колективів, що досліджують і відтворюють
українську календарно-обрядову пісенність - фольклорний гурт автентичного співу
"Володар", основу репертуару якого складають саме календарні,
обрядові, весільні пісні [8].
Станові пісні - соціально-побутові
пісні про життя, побут та інтереси окремих суспільних та професійних груп.
Найвидатніші серед них - це високопоетичні чумацькі пісні, що своїми мотивами
наближаються до козацьких. Вони виникли у 15 ст. і найбільшого поширення
набрали під час розквіту чумацького промислу у 18 і в першій третині 19 ст. .
Найбільшу збірку чумацьких пісень видав І. Рудченко, багато їх у збірці
українських народних пісень, що видав М. Лисенко.
Рекрутські та солдатські пісні -
пісні про рекрутів, що примусово відбували військову службу в царській або в
цісарській (австро-угорської) армії, про тяжку долю вояка, змушеного 25 років.
служити у чужому війську в тяжких умовах; про тугу за рідним краєм, страхіття
воєн, каліцтво, смерть вояка, про зустріч з родиною по багаторічній розлуці.
Виникнення цих пісень припадає на кінець 18 ст., коли в Україні було введено
обов'язкову військову службу (Додаток 5).
Наймитські, заробітчанські та
бурлацькі пісні, відбивають життя, побут, почуття й настрої бурлак, наймитів та
заробітчан. Основні мотиви цих пісень: скарга на тяжку долю, на непосильну
працю («Та немає в світі гірш нікому»), нарікання на самотність («Та забіліли
сніги»). Особливу групу становлять пісні про тяжку долю жінки-наймички і
строкарки («Ой, піду я лугом», «Ненько ж моя, ненько», «Ой, матінко-зірко»).
Окрему групу заробітчанських пісень становлять емігрантські пісні, що
відбивають сумні настрої бідних селян, які змушені шукати заробітків у чужих
краях. Багато уваги збиранню бурлацьких і наймитських пісень присвятив І.
Манжура; на мотиви цих пісень написані його власні вірші «Бурлака», «З заробітків»
та ін.
Виникнення і розвиток козацьких
пісень пов'язані з історією козацтва (XV-XVIII століття). їхня тематика
різноманітна: підготовка і від'їзд козака до походу, прощання з рідними,
сутичка з ворогами, смерть на полі бою, нелегка доля в неволі, туга за
батьківщиною та родиною («Ой у лузі, та ще й при березі»). В образах головних
героїв пісень втілені волелюбність українського народу, непримиренність до
соціального й національного гніту. Саме цими мотивами вони споріднені з
історичними піснями й думами.
І стилістично, і тематично до них
близькі гайдамацькі пісні, в яких оспівано боротьбу народних мас проти
феодально-кріпосницького та національно-релігійного гніту польської шляхти у
XVIII столітті. На території Буковини і Закарпаття були популярними гайдуцькі
пісні, що зафіксували боротьбу слов'янських народів проти турецьких загарбників
у XV-XIX століттях.
Хоч деякі походи і перемоги в
згаданих циклах пісень були романтизовані, все-таки в них переважали мінорні
мотиви, бо людям важко було змиритися з тим, що дужі, молоді хлопці змушені
були відриватися від звичної, улюбленої хліборобської праці, багатьом з них
довелося накласти головами на чужині, залишивши на рідній землі вдів і сиріт.
Коли відстоювалися інтереси свого народу, то захист рідного краю сприймався як
почесний обов'язок, коли ж після введення рекрутської повинності з села почали
насильно забирати у військо міцних працездатних хліборобів, щоб їхніми руками
здійснювати чиїсь авантюрні експансіоністські плани, а їхня відсутність лягала
важким тягарем на жіночі плечі, то відповідно змінювалися і настрої народу, в
пісенній творчості з'являлися нові мотиви. Виникали рекрутські та солдатські
пісні. В різних сюжетних варіантах висловлювалося співчуття юнакам, які «лише
сіяли та орали, ціпом молотили», а тепер їх змушують через муштру
призвичаюватися до зброї («Вилітали орли з-за крутої гори»).
Особливо трагічні долі вихідців із
села зображені в бурлацьких піснях. Бурлаки - це бездомні, самотні люди, які в
XVI-XIX століттях наймалися вантажниками, чорноробами у риболовецьких артілях
на Дніпрі, Дунаї, Дністрі, Чорному морі. Вони - народ працьовитий, дружний, але
знедолений: без дружини, родини поневіряються на чужині, змушені вмирати в
самоті («Та забіліли сніги», «Горе мені на чужині»).
За тужливими образами, поетичними
тропами близькі до бурлацьких пісні заробітчанські, строкарські, наймитські.
Найдавніші із них виникли в середовищі зубожілих козаків, зайнятих на відхожих
промислах (цукроварнях, мануфактурах, шахтах).
Інтенсивний розвиток капіталізму
прискорив процес пролетаризації селянства, посилив його експлуатацію. Тяжка
праця заробітчан, їхня безправність, зловживання роботодавців - основні теми
народних пісень.
Історичне значення заробітчанської
поезії ще й в тому, що своїми сюжетами вона започаткувала в Україні робітничу
пісню.
Не легше жилося й строкарям, молодим
людям, убогі батьки яких за завдаток віддавали їх заможним на домовлений строк
(звідси й назва «строкарі»). Відробляти завдаток доводилося виснажливою працею,
зносячи постійні знущання господаря («Ой матінко-зірко», «Ой піду я лугом»).
У кріпацьких піснях найяскравішими
сатиричними образами засуджена панщина, дармова примусова праця закріпаченого
селянина у господарстві поміщика. У різноманітних сюжетних варіантах пісень
селяни не лише з сумом, відчаєм, а й з невгасимим гнівом, обуренням засуджують
негідну поведінку поміщиків та їхніх економів, які розкошують, гуляють,
бешкетують, визискуючи селян («А в неділю пораненько»).
Складні економічні й соціальні умови
згубно впливали на родинне життя. В пісенних сюжетах знаходимо постійні
конфлікти між подружжям, сварки, бійки, розлучення, бідування сиріт («Ой
зацвіла рожа край вікна», «Та немає гірш нікому»).
Порівняно з іншими родинний цикл все
ж не такий похмурий. Тут трапляються майстерно виписані ліричні сцени,
привабливі образи дівчат і парубків, дотепний гумор. Навіть тяжка праця
опоетизована. І хоч вона інколи позбавляє права на особисте життя («Посадила
огірочки»), проте працьовиті люди завжди в пошані. Їх люблять, і вони
відповідають взаємністю. І найтяжча праця не може згасити палких почуттів («Ой
у полі нивка»).
Мова і стиль традиційних ліричних
пісень зберігають дивовижну стійкість навіть тоді, коли ці пісні істотно
змінюються в своєму змісті, значно трансформуються в композиційному відношенні.
Та все ж мова і стиль традиційних ліричних пісень впродовж століть не
залишаються нерухомим. Відбуваються зміни як в самому словнику, так і в
стилістиці окремих пісень. Змінюються застарілі слова сучасними, з'являються і
різного роду соціально-професійна термінологія. З'являються нові епітети. У
піснях втрачається початкова розгорнена описова картина, перетворюючись на
коротку оповідну інформацію. Відбувається спрощення художньої форми і
ускладнення змісту пісні. Але українська лірична пісня була і залишається
більше ніж піснею для пересічних українців.
Отже, українські народні пісні
різних жанрів насичують українську культуру почуттями, збагачують її смисловим
багажем і виконують дуже важливу функцію у моральному вихованні дитини.
Знайомлячись, вивчаючи та проникаючи у глибинну суть української пісні, дитина
має змогу поринути у життя та переживання українського народу різних часів його
існування. Українська народна пісня насичена щирими почуттями, які, в свою
чергу, виховують безмежну кількість моральних якостей. Поринаючи у пісенний
світ, дитина має змогу переживати такі почуття, як радість та смуток, тривогу,
гордість, любов до Батьківщини. Українська пісня, що розповідає про козацькі
подвиги, виховує почуття патріотизму, гордості за рідну Украйну. Родинні пісні
оспівують долю жінки, долю матері, теми відносин між різними членами сім`ї, що
у різних напрямах виховують моральні якості дитини по відношенню до власної
родини і родини як частини суспільства. Надзвичайно цікавими та різноманітними
є обрядові пісні. Вони дарують почуття різного характеру, виховують повагу та
любов до традицій наших предків, спонукають проникнути в ті часи, де вони брали
свій початок і дарують неповторні відчуття давнини, традиційності, цікавості.
Українська пісня має надзвичайно
великий багаж для виховання моральних якостей сучасної дитини.
2.2
РОЗРОБКА УРОКУ МУЗИКИ ДЛЯ УЧНІВ ЧЕТВЕРТОГО КЛАСУ
Мета:
закріпити поняття «народна
музика», поняття жанру, уміння розрізняти інтонаційні особливості жанрів
української народної пісні;
формувати вокально-хорові
навички;
навчати співати в ансамблі
з товаришами, з акомпанементом і a capella;
розвивати навичку
сприймання шляхом збагачення різнохарактерними інтонаціями;
розвивати уміння
аналізувати, порівнювати, узагальнювати;
виховувати такі моральні
якості як, любов до музики, до народного мистецтва, любов до Батьківщини, її
історії, гордість, патріотизм, вічливість.
Музичний матеріал:
. Українські народні пісні:
«Ой на горі та женці жнуть»
«Подоляночка»
«Ой ходить сон»
«Котику сіренький»
«Вийшли в поле косарі»
«Сіяв мужик просо»
. Українські народні
щедрівки:
«Темненькая нічка»
«Добрий вечір тобі»
. Поспівки:
«Добрий день»
«Вирушаєм нині…»
Використана література:
Смоляк О.С. Українське
народознавство. Тернопіль, 1996
Зміст уроку:
І. Музичне вітання.
Учитель: Добрий, добрий день!
Учні:
Добрий, добрий день!
Звуки лунають, серця єднають,
Кличе нас світ пісень,
Добрий день, добрий день.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
Сьогодні наш урок присвячений
українській народній пісні. Ми поговоримо про різні жанри пісенної музики,
поспіваємо і відчуємо особливості кожного жанру. Ще раз прислухаємось до краси
народної пісні.
ІІІ. Робота над новим матеріалом.
Але наш урок буде не зовсім
звичайним. Вранці до школи прийшов дивний лист. Я його прочитаю, а ви
послухайте.
« Добрий день вам, дітки любі,
Юлі, Олі, Саші, Люби!
Пише вам старенька скриня
Із села Мелодійне.
Чула я, що діти нині
Вчать історію Вкраїни.
Вам я хочу підсобити
Часи давні уявити.
Вас до себе кличу в гості,
Із собой пісні приносьте.
Є в старої тітки Скрині
Речі гарні, старовинні.
Я вам речі покажу,
Про звичаї розкажу.
Поспіваємо пісень!
Ох і гарний буде день!»
Ну, що? Підемо в гості до
бабусі Скрині?
А подорож наша, звичайно,
буде музичною.
(Звучить поспівка «Грицю, Грицю до
роботи») (Додаток 6)
Грицю, Грицю, до роботи,
В Гриця порвані чоботи.
Грицю, Грицю, до телят,
В Гриця ніженьки болять.
ІV. Актуалізація опорних знань.
Ось ця хатина! Заходимо! А ось і
скриня! Прийшли ми до тебе, бабусю, щоб ти переконалася, що діти люблять
українську пісню, намагаються більше дізнатися про неї.
Отже,діти, якою буває
музика в залежності від того, хто її автор? (композиторська і народна).
Що ми розуміємо під словами
музика нашого народу? (Народні пісні, танці, та музика українських
композиторів).
Сьогодні тема нашого уроку
- «Жанри народної пісні». А як ви розумієте слово жанр? (Це різновид художнього
твору).
Виявляється, що всі пісні
теж поділяються на жанри. Від чого залежить цей розподіл? (Від змісту пісні).
Які ви знаєте жанри
українських народних пісень? (Історичні, трудові, ліричні, колискові,
календарно-обрядові, жартівливі та інші).
. Виконання історичної пісні.
Як ви гадаєте, як виникла
історична пісня? Хто її склав? Про що в ній розповідається? Якого характеру вона
може бути?
А яку ви знаєте історичну
пісню? («Ой. на горі та женці жнуть»).
Давайте виконаємо цю пісню
та будемо намагатися передати дух українського козацтва.
. Виконання української
народної пісні «Подоляночка».
Давайте відкриємо скриню.
Вона обіцяла щось нам показати, чомусь навчити.
(Учитель дістає зі скрині вінок)
Подивіться, що це? А чи
знаєте ви, що колись дівчата були майстринями по плетінню вінків. Вони так
підбирали квіти за розміром і кольором, що вінок перетворювався на витвір
мистецтва і підкреслював красу дівочого обличчя. А в українській музиці є такі
пісні, які виконуються переважно дівчатами. Це пісня- танець, пісня-гра.
Що це за жанр? (Хороводні
пісні).
Так. Давайте згадаємо, як
це робилося. Обиралася хороводниця - дівчина, яка знала найбільше пісень. Вона
вела хоровод, вигадуючи його малюнок.
(Дівчатка надівають віночки і
виконують пісню «Подоляночка» з танцювальними рухами).
Яка особливість хороводних
пісень? (Помірний темп, щоб було зручно іти, спокійний характер).
. Виконання української
народної колискової пісні.
Що там іще у скрині є?
Подивіться, що це? Впізнаєте?
(Учитель загортає ляльку в дитячу
пелюшку.)
Це пелюшка. До якого
пісенного жанру вона нас веде? (колискова)
Як народилася колискова
пісня? Хто був ії автором?
Давайте зараз уявимо, як це
було колись давно-давно. Електрики не було (вимикається світло, запалюється
свічка). Матуся при світлі свічки колисає свою дитину.
(Учитель виконує пісню «Ой, ходить
сон»)
Які особливості колискових
пісень?
А зараз конкурс на краще
виконання колискової пісні. Вам було завдання вивчити колискову, яку вам
співала мама. Хто хоче просівати?
(Діти виконують по куплету пісень,
оцінювання співу дітьми)
Чиє виконання вам найбільше
сподобалось? Чому?
(Звертається увага на «чистоту» інтонування,
якість звуку, дикцію та створення образу)
. Виконання трудової пісні.
Подивлюся, що іще нам
покаже скриня.
(Учитель дістає рушник)
Що ви знаєте про
український рушник?
Так. Рушник - це оберіг
дому від злого. Рушник подають молодим на весіллі, рушником зустрічають гостей,
рушником колись сповивали дитину - на щастя. А можна просто витерти працьовиті
руки. Про який жанр української пісні нагадав нам рушник? (Трудові пісні).
Як склалася трудова пісня?
Так. Навіть приказка є:
«Бесіда дорогу коротає, а пісня - роботу»
Яку ви знаєте трудову
пісню?
Давайте виконаємо її,
створюючи ритмічний супровід за допомогою дитячих музичних інструментів.
(Виконання)
. Виконання танцювальних рухів
Зазвучали музичні інструменти, і
одразу згадалося, що народна музика - це не тільки пісні, але і танці. Які ви
знаєте українські танці?
Який характер гопака?
Давайте подивимося, як виконується
гопак.
(Виконання танцю спеціально
підготовленими учнями)
А тепер спробуємо всі разом
потанцювати.
. Виконання жартівливої пісні.
Який з пісенних жанрів завжди
веселий, найчастіше в швидкому темпі?
Подивіться на дошку. Тут три
варіанти мелодій, записаних нотами. Знайдіть знайому вам жартівливу пісню.
(Діти знаходять мелодію пісні «Сіяв
мужик просо») (Додаток 7).
Давайте виконаємо мелодію
сольфеджіо.
А тепер виконаємо зі
словами.
(Виконання)
. Виконання календарно - обрядової
пісні.
У скрині ось яка є річ.
Подивіться, що це?
(Учитель дістає зі скрині різдвяну
зірку)
Про який пісенний жанр вона
вам нагадує?
Чому ці пісні так називаються?
Які пісні відносяться до
календарно - обрядових? (Колядки, щедрівки, веснянки та інші).
Вірно. Зараз наближаються
різдвяні свята. Колись ходили хлопці колядувати, і все село звучало піснями.
Давайте прислухаємось, десь на тому кінці села хлопці співають.
О, любі діти України!
Благословення Боже вам речу -
За те, що в смутний час руїни
Ви пісню несете, а в ній і Бога, і
красу!
( Виконання щедрівки «Добрий вечір
тобі…»)
. Висновок.
Добре нам у гостях, але час додому
повертатись. Але спершу дайте мені відповідь на останнє питання: про що народна
пісня? (Про життя)
Вірно, народна пісня - дзеркало
життя, з його радощами та печалями. А тепер - додому.
В ході проведення уроку діти
приймали активну участь у всіх запропонованих діях. Діти активно аналізували
запропоновані їм твори, висловлювали власні думки та робили висновки. З
практичної точки зору поставлена мета виконана. Щодо морально-виховної роботи,
діти проникли змістом пісень, про що свідчить аналіз та висловлювання щодо
наданого матеріалу. Атмосфера уроку була дуже урочистою та насиченою
національним духом, що викликало у дітей почуття патріотизму, гордості за
культуру власного народу.
ВИСНОВКИ
ДО РОЗДІЛУ 2
Виховна сила народних пісень
зумовлена передусім тим, що своїм змістом, мелодією вона спрямована на
формування почуттів людини.
Ознайомлення зі змістом величезного
масиву народних пісень дає підстави стверджувати, що в них зосереджено
величезний потенціал для виховання морально-духовних цінностей молодого
покоління. Це невмируще багатство українського народу, яке треба активно
відроджувати, розвивати, користуватися ним у процесі родинного виховання,
діяльності загальноосвітніх навчально-виховних, професійних освітніх закладів,
а також у засобах масової інформації. Прикро, що в засобах масової інформації в
Україні має місце очевидне засилля масової культури сумнівного ґатунку,
позбавленої ознак конкретної національної культури, загальнолюдських
морально-духовних цінностей.
Під час проведення уроку музики
можна було спостерігати за позитивною реакцією дітей. Вони активно виконували
всі поставлені задачі, як практичного так і психологічного характеру. З точки
зору морального виховання, в ході проведення уроку діти набули позитивних
відчуттів та поринули у світ української пісні, що в свою чергу викликало
відчуття поваги до традицій та обрядів наших предків, інтерес до різних жанрів
української пісні, гордість за власну культуру, почуття гідності та
патріотизму.
Завдяки різножанровості української
пісенності вдалося урізноманітнити хід уроку. Діти дуже активно реагували на
зміну жанру пісень. Таким чином, реакція на вже знайому їм календарно-обрядову
пісню відрізнялася від реакції на нову для них пісню жартівливого жанру. Діти
уважно проникли у зміст тексту та дуже добре відчули її настрій, що проявилося
під час виконання. Велику цікавість викликало індивідуальне виконання
колискових пісень, які теж були представлені з особливим настроєм, адже саме
колискові пісні нагадують про родинне тепло і викликають ті почуття на яких
базуються головні моральні якості людини.
ВИСНОВКИ
На підставі аналізу
психолого-педагогічної літератури з теми дослідження, було визначено місце та
роль музичного мистецтва у процесі морального виховання, а також досліджено
шляхи виховання музикою у процесі формування особистості з високими моральними
якостями.
Досягнення мети стало можливим
завдяки:
. розкриттю сутність морального
виховання, що супроводжувалося розкриттям головних понять теми;
. виявленню специфіки народного
морального виховання, що супроводжувалося наведенням таких інструментів як
традиції та обряди українського народу;
. аналізу української народної пісні
та її здатності розкривати суть традицій морального виховання. Цієї мети
вдалося досягти за допомогою огляду жанрів української пісні, а також розкриття
їх суті та розглядом наведених на прикладах пісень;
. проведенню уроку для учнів
четвертого класу з використанням українських народних пісень різних жанрів для
розвитку моральних якостей учнів.
У ході роботи було розкрито сутність
морального виховання. Його роль та становище у нашій країні було
охарактеризовано завдяки визначенню спадщини народної педагогіки, а саме
визначенню сутності традицій та обрядів нашого народу. Завдяки поглибленню та
розгляду жанрів української народної пісні, вдалося проникнути у глибини
української культури та її ролі, як вихователя найголовніших моральних якостей
сучасної дитини.
Використовуючи весь цей матеріал,
було проведено урок, тема та заходи якого були спрямовані на виявлення та
виховання моральних якостей дітей, знайомство їх з традиціями та обрядами
нашого народу завдяки вивченню різножанрових пісень. Задача вчителя на уроці -
донести матеріал уроку до кожного учня окремо, а також організувати колективну
роботу, та аналіз запропонованого матеріалу. Не менш важливим є створення
відповідної атмосфери, що забезпечить небайдужість кожної дитини до того, що
відбувається на уроці.
Любов до української пісні
найприродніше та найглибше духовне начало людського життя. Адже кожна людина
генетично несе в собі пам'ять тієї музичної свідомості, на якій в далекому
минулому вона зросла.
Формування морального виховання у
початковій школі на засадах народних традицій та обрядів здійснюється не тільки
у навчально-виховній роботі в школі, але й у повсякденному житті; в цьому
допомагає використання українських народних свят, усних журналів, заочних
подорожей, проведення систематичних бесід, відкритих уроків прогулянок,
екскурсій, вечорів питань та відповідей, які прищеплюють молодшим школярам
любов до українських народних традицій.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. Азбука нравственного
воспитания / Под ред. И.А. Каирова, О.С. Богдановой. - 3-е изд., перераб. и
доп. - М.: Просвещение, 1979. - 318 с.
. Богуш А.М., Лисенко
Н.В. Українське народознавство в дошкільному закладі: Навч. посібник. - К.:
Вища шк., 1992. - 398 с.
. Вака В.А. Моральне
виховання молодого покоління засобами етнопедагогіки / / Матеріали
всеросійської науково-практичної конференції. - М.: Изд. МДУ, 2004. - 381 с.
. Вудвуд Л.Ф., Вудвуд
І.М. 3 батьківської криниці. Українське народознавство / За заг. ред. А.П.
Загнітка. - Донецьк: Центр підготовки абітурієнтів, 2000. - 256 с.
. Гусев В.Е. Эстетика
фольклора. - Л., 1967. - 423 с.
. Демиденко В.К. Деякі
аспекти морального виховання: Практичний матеріал для керівників, вихователів і
вчителів. - К.: ІЗМН, 1995. - 65 с.
. Демиденко В.К.
Навчання, виховання та розумовий розвиток. - Бердянськ, 2002. - 47 с.
. Земцовский И. Мелодика
календарних песен. - Л., 1975. - 132 с.
. Карпенчук С.Г. Теорія
і методика виховання. - К.: Вища шк., 1997. - 304 с.
. Климишин І.А. та ін..
Основи християнської моральності. - Івано-Франківськ, 1995. - 28 с.
. Кукушин В.С.
Современные педагогические технологии. - Ростов-на-Дону: «Феникс», 2003. - 448
с.
. Моковенко О. Народні
символи України // Початкова школа. - 1998. - № 8. - 57-60 с.
. Назар П.С., Віденський
Ю.Г., Грандо О.А. Основи медичної етики.- К.: Здоров'я, 2002.- 344 с.
. Національна доктрина
розвитку освіти України // Освіта. - 11-18 липня 2001 р. - 2-6 с.
. Нова радість стала
(колядки та щедрівки) / За ред. А.С. Лук'яненка. - К.: Веселка, 1991. - 33 с.
. Педагогическая
энциклопедия / Под ред. И.А. Каирова, Ф.Н. Петрова и др. - М.: Советская
Энциклопедия, 1966. - Т. 3. - 880 с.
. Подласый И.П.
Педагогика начальной школы. - М.: ВЛАДОС, 2001. - 400 с.
. Програми середньої
загальноосвітньої початкової школи 1-4 (1-3) класи. - К.: Блиц, 1997. - 205 с.
. Стельмахович М.Г.
Народна педагогіка. - К., 1985фйф. - 256 с.
. Стельмахович М.Г.
Етнопедагогічні основи вивчення народознавства в школі // Початкова школа. -
1990. - № 12. - 2-8 с.
. Сухомлинський В.О.
Вибрані твори. В 5-ти т. - К.: Рад. школа, 1976. - Т. 2. - 670 с.
. Український дитячий
фольклор / За ред. В.С. Шило. - К.: Академія наук УРСР, 1962. - 248 с.
. Фіцула М.М.
Педагогіка. - Київ.: Академвидав, 2003. - 249-254 с.
. Харламов І.Ф.
Педагогіка. - М.: МАУП, 1997. 119 с.
. Читанка: підручник
4(3) класу початкової школи / За ред. Н.Ф. Скрипченко, О.Я. Савченко, П.Й.
Волошина. - 4-те вид. - К.: Освіта, 1995. - 336 с.
. Читання в 4 кл.
чотирирічної початкової школи: Посібник для вчителя / За ред. Л.К. Балацька,
М.М. Миронов, Т.Ю. Горбунцова. - 2-е вид., перероб. і доп. - К.: Рад. шк.,
1979. - 143 с.
. Ягупов В.В.
Педагогіка: Навч. посібник. - К.: Либідь, 2002. - 560 с.
Додаток 1
А В НАШОГО ОМЕЛЕЧКА
А в нашого Омелечка
Невеличка сімеєчка:
Тільки він та вона,
Та старий та стара,
Та дві ляльки в колисці,
Та дві няньки колише,
Та по хаті двоє лазить,
А третього возком возять.
Та дві Христі в намисті,
Та дві Насті в запасці,
Та дві дівки косаті,
Та два парубки вусаті,
І Андрон, і Харитон,
Парамон і Антон,
І Прутас, і Панас,
І той парубок, що в нас;
І Горпина, і Уляна,
Що полюбила Дем’яна,
І низенькая Килина,
Що полюбила Мартина.
І зовиця білолиця,
І ще якась молодиця,
І ще ота мички миче,
Що всякого за чуб смиче;
І ще отой Герасим,
Що чоботи усім шив.
Отака сімеєчка
У нашого Омелечка.
Додаток 2
ГЕЙ ГОЛОВОНЬКО Ж МОЯ БІДНАЯ
Гей головонько ж моя бідная,Гей, а
плач, дочко, та на воленьку,
В мене мати та й не рідная.Що
втопила та головоньку."
Гей в мене ненька та й не рідная,
А свекруха неймовірная.
Гей, сами сіли та вечеряти,
Мене молодую та шлють по воду.
Гей, шлють по воду по криничную,
Мене молодую, непривичную.
Гей, по йоду йшли через батьків
двір,
А з водою під віконечком.
Гей, сидить батько край віконечка,
Держить руку коло серденька.
"Гей, дитя ж моє, ти коханеє,
Життя твоє препоганеє.
Гей, в мене була за хазяєчку,
А в свекрухи та за наймичку.
Гей, не плач, дочко, ні на батенька,
Не плач, дочко, та й на матінку.
Додаток 3
ДОЛЯ КОЗАКА
Їхав козак степом по-під хутірцем,
Зустрів дівчиноньку - вербове
гільце.
Дівчинонько люба, гарна, як весна,
Дай же мені руку, стань мені жона!
Не піду, козаче, навіть і не клич,
Бо твій батько - вітер, мати - темна
ніч,
Рідний брат це коник, що іде услід,
А сестриця бурка - от і весь твій
рід!
Приспів:
Вибиває в полі вітер гопака,
Ой, не легка доля, доля козака!
Вибиває в полі вітер гопака,
Ой, не легка доля, доля козака!
Не піду, козаче, ти і не проси,
Щоб не змарнувати ніжної краси,
Бо життя з тобою згіркне, як полин,
Адже твоя хата - у степу курій!
Приспів.
В козака багатство - люлька та
кесет,
А ще - гостра шабля та отой узел,
Милий мій козаче - весняний розмай |
Зичу тобі щастя - з Богом прощавай!
| (2)
Додаток 4
Ангельськії співи в небесах звучать;
Радість утішіння мир вони дарять.
Нам родився Спаситель, дивне
Немовля.
Всім Він Відкупитель, грішників як
я.
Приспів:
Ангельськії співи в небесах звучать.
В них для всіх спасіння, мир і
благодать.
Слава Богу в небі і мир на землі
Слава Богу в небі і мир на землі.
Амінь! Амінь!
У висотах неба слава й честь Тому
Хто страждав за грішних, що любили
тьму.
Із глибин сердечних до небес ясних
Співи ллються щирі від Його святих.
Приспів.
Будемо любов'ю за любов платить
Тому Хто нас кров'ю спас; щоб вічно
жить
Братові, що гине, руку подамо.
Не за користь й плату - вічність
маємо.
(Колядка)
Вечір різдвяний до хати заходить,
Разом із нами радіє земля,
Діва Пречиста Ісуса народить
І над вертепом звізда засія,
І над вертепом звізда засія.
Приспів:
нехай несе вона добро
Господарю і господині!
Та темна ніч, чарівна ніч, |
Різдвяна ніч на Україні! | (2)
В серцях добро розцвітає, як квіти.
Весело празнує кожна сім'я,
Славлять сьогодні дорослі і діти
Божого сина велике ім'я,
Божого сина велике ім'я!
Приспів.
(Щедрівка)
Додаток 5
ВИЙШОВ РЕКРУТ ЗА ВОРОТА
Вийшов рекрут за ворота,
Низенько вклонився,
Прощай, прощай, вся родино,
Може з ким сварився.
Ой, сварився, не сварився,
Прощають всі люди,
Нехай тобі, молодому,
Легка служба буде.
Кропіть, люди, доріженьку,
Щоб ся не курила,
Розраджайте дівчиноньку,
Щоб ся не журила.
Кроплять люди доріженьку,
Дорога ся курить,
Розраджають дівчиноньку,
Дівчина ся журить.
Щоб то була за дорога,
Щоб ся не курила,
Щоб то була за дівчина,
Щоб ся не журила.
Коло млина горобина,
Зацвіла калина,
Породила бідна вдова
Не рекрута, сина.
Вона його породила
Темненької ночі,
Дала йому стан козацький
Ще й карії очі.
Нащо ж мене, моя мамцю,
На сей світ создала,
Що ти мене молодого
В рекрути віддала?
Не сама я віддавала,
Віддавали люди,
Що судили, говорили -
З тебе рекрут буде.
моральний виховання
народний пісня
Додаток 6
Додаток 7
