Організація обслуговування харчування та дозвілля в оздоровчо-профілактичних комплексах

Організація обслуговування харчування та дозвілля в оздоровчо-профілактичних комплексах

ЗМІСТ

ВСТУП

Розділ 1. Особливості оздоровчо-профілактичних комплексів галузі як складової туристичної індустрії

1.1    Загальна характеристика оздоровчо-профілактичних комплексів України

1.2    Особливості складання харчування у оздоровчо-профілактичних комплексах

.3 Технологія організації дозвілля в оздоровчо-профілактичних комплексах

Розділ 2. Функціонування оздоровчо-профілактичних комплексів Вінницької області

.1 Загальна характеристика діяльності санаторію «Авангард»

.2 Організація харчування у санаторію «Авангард»

.3 Особливості організації дозвілля в санаторії «Авангард»

Розділ 3. Перспективні напрямки розвитку санаторно-курортної діяльності

.1 Основні проблеми санаторно-курортної діяльності санаторію «Авангард» та шляхи їх вирішення

.2 Перспективи розвитку санаторно-курортної діяльності

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Лікувальні властивості багатьох природних факторів відомі з найдавніших часів, примітивні споруди для водолікування в місцях виходу мінеральних вод були свого роду прототипами бальнеологічних курортів. Чутки про лікувальні властивості деяких вод поширювались далеко за межі відповідних місцевостей, приваблюючи багато хворих. «Чудодійні» джерела та інші лікувальні фактори ставали основою лікувальних таємниць храмів, нерідко були предметом релігійного культу.

В Україні санаторно-курортна справа є одним з найдавніших видів рекреації. З ХІХ ст. відомі кліматичні курорти Південного узбережжя Криму, бальнеологічні курорти Передкарпаття та Закарпаття, Поділля, Полтавщини, грязьові курорти Криму та Одещини, які зазнали особливого розвитку у ХХ ст. Так, перші заклади в Україні, які почали функціонувати, використовуючи мінеральну воду для лікування, виникли у Шклі (1576), Саках (1799), Трускавці (1827), Одесі (1829), БерМінВодах (1862), Моршині (1877); лікувальні властивості грязей - на узбережжі Куяльницького лиману (1833), поблизу Голої Пристані (Гопри) (1895).

Система санаторно-курортних закладів розвивалась в межах державної системи охорони здоров`я, її послуги були соціально орієнтованими і достатньо дешевими для громадян (за рахунок фонду соціального страхування та інших джерел фінансування). В ринкових умовах сьогодення санаторно-курортна справа в Україні зазнає структурних змін. В першу чергу вони торкнулися організаційно-управлінських засад: зростаюча комерціалізація діяльності, вихід на ринок санаторно-курортної пропозиції, подальша сегментація даного ринку відповідно до змін попиту обумовили зміну форм власності (зокрема, розширилась колективна та приватна складові) та управлінської структури

Актуальність теми даної курсової роботи визначається тим, що Україна має великі рекреаційні ресурси, до яких належать географічні об'єкти, що використовуються чи можуть бути використані для відпочинку, туризму, лікування, оздоровлення населення. Але сучасний стан господарювання вітчизняних підприємств санаторно-курортного комплексу характеризується нестійкими тенденціями функціонування, що в основному обумовлюється сезонними коливаннями попиту, недостатнім рівнем якості обслуговування та організаційним консерватизмом процесу управління. Саме це обумовлює актуальність вивчення цього питання з метою розроблення рекомендацій для покращання санаторно-курортної справи в Україні.

Мета даної курсової роботи - дослідити організацію обслугованя харчування та дозвілля в оздоровчо-профілактичних комплексах.

Предмет даної курсової роботи - організаційно-економічні аспекти підвищення ефективності функціонування оздоровчо-профілактичного господарства як складової туристичної індустрії.

Об’єкт дослідження -оздоровчо-профілактична діяльність санаторно-курортного комплексу «Авангард».

Курсова робота складається з вступу, трьох розділів, висновків. Списку використаної літератури та додатків. У першому розділі «Особливості санаторно-курортної галузі як складової туристичної індустрії» ми розглядаємо загальну характеристику оздоровчо-профілактичних комплексів України, особливості складання харчування у оздоровчо-профілактичних комплексах, технологію організації дозвілля. У другому розділі «Функціонування санаторно-курортної закладів Вінницької області» даємо характеристику діяльністі санаторію «Авангард», організацію харчування та особливості організації дозвілля у санаторії «Авангард». У третьому розділі. Пропозиції щодо удосконалення оздоровчо-профілактичної справи» характеризуються існуючі проблеми функціонування санаторію «Авангард», та визначаються шляхи та напрямки вдосконалення послуг у даному санаторії.

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ОЗДОРОВЧО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ КОМПЛЕКСІВ ГАЛУЗІ ЯК СКЛАДОВОЇ ТУРИСТИЧНОЇ ІНДУСТРІЇ

1.1    ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ОЗДОРОВЧО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ КОМПЛЕКСІВ УКРАЇНИ

Особливості розвитку регіонального курортного комплексу України визначаються різноманітністю запасів природних лікувальних ресурсів.

Бальнеологічні ресурси України. Радонові мінеральні води застосовують курорти Хмільник, Кремінна, санаторіями та водолікарнями Житомира, Черкас («Радон»), Білої Церкви, Миронівки, Полоного (Хмельницька обл.). Даний тип вод має значні ресурси для розширення їх використання особливо у південно-східних областях ареалу поширення.

Йодні, бромні та йодобромні мінеральні води застосовують в оздоровницях Криму та Закарпаття (Берегівська КРЗ).

Родовища сульфідних мінеральних вод заходу України широко використовуються курортами Немирів, Шкло, Любень Великий, Черче, в той час як на півдні України залишаються швидше перспективними щодо пошуків та експлуатації.

Переважно прісні кременисті мінеральні води використовують для розливу (березівська, харківська №1, кам’янець-подільська, хмельницька тощо) та на курортах Березівка, Рай-Оленівка Харківської області.

Джерела вуглекислих мінеральних вод приурочені до території Закарпаття, Покуття, заходу Буковини та Керченського півострова і їх широко використовують санаторно-курортні заклади Закарпаття та на розлив.

Мінеральні води з підвищеним вмістом органічних речовин поширені на території Львівської, Тернопільської, Хмельницької, Чернівецької та Івано-Франківської областей. Саме ці прісні води принесли світову славу оздоровницям Трускавця. На базі їх використання розвивається курортне господарство Сатанова, Східниці; функціонують санаторії «Україна» (Хмельницька обл.), «Збруч» (Тернопільська обл.).

Мінеральні води без вмісту специфічних компонентів застосовують курорти Трускавець, Моршин, Миргород, Слов’янськ, санаторії Одеської групи курортів, Криму тощо.

Миш’яковисті мінеральні води мають в Україні вузько локалізований прояв в околицях с. Кваси Рахівського району Закарпатської області. На основі їх використання функціонує санаторії «Гірська Тиса», який має лише два світових аналоги.

Залізисті мінеральні води в основному використовуються у якості лікувально-столових і йдуть на розлив. Їх прояви є у Вижницькому, Новоселицькому, Хотинському, Сокирянському районах Чернівецької області, на півночі Донеччини.

В санаторно-курортних закладах України найширше застосування мають мулові органо-мінеральні сульфідні грязі солоних озер та лиманів Азово-Чорноморського регіону. За розвіданими запасами найбільшими родовищами є лимани: Алібей, Шагани, Куяльницький, Тилігульський, Хаджибейський та ін.; озера: Кизил-Яр, Узунларське, Тобечицьке, Чокрацьке, Генічеське. Приблизно половина родовищ поки що не експлуатується. Поряд з тим, мулові грязі знайшли широке застосування, як самостійно так і в поєднанні з іншими лікувальними факторами в санаторіях Бердянська, Гопри, Євпаторії, Зотоки, Сак, Сергіївки, Слов’янська, Солоного Лиману, Феодосії, Чократу, Шкла, Одеської групи курортів.

У північній та західній частинах України поширені торфові лікувальні грязі, які знайшли застосування на курортах Шкло, Моршин, Хмільник, Миргород, Горинь, Любень Великий, Черче, у водолікарнях відповідних областей. Дуже негативний вплив на використання торфових лікувальних грязей мала аварія на ЧАЕС .

В рекреаційному господарстві України обмежено використовуються (курорт Феодосія) сопкові грязі з Булганацької групи вулканів на Керченському півострові, а в санаторно-профілактичних закладах переважно Карпатського регіону (зокрема оздоровниці Трускавця) широко застосовують озокерит (гірський віск).

Найкращі в кліматичному відношенні рекреаційні території зосередженні на узбережжі Чорного та Азовського морів (переважно для літнього відпочинку), та Карпатах і Закарпатті (як літня, так і зимова рекреація).

Південний берег Криму - один з основних кліматичних рекреаційних районів України. Тривалість сонячного сяйва (2200-2350 год./рік), комфортні погодні умови, які створюють можливість цілорічного функціонування санаторіїв та насиченість повітря фітонцидами і морськими солями сприяли формуванню на південному узбережжі Криму близько двадцяти приморських кліматичних курортів та курортних місцевостей: Алупка, Алушта, Гаспра, Гурзуф, Коктебель, Кореїз, Лівадія, Масандра, Сімеїз, Судак, Феодосія, Форос, Ялта та ін.

Особливі кліматичні умови склалися в гірських районах України: Карпатах та Кримських горах. Кліматичні умови Карпат є більш комфортними для організації зимових видів рекреації, а передгірних районів та Закарпаття, як зимових, так і літніх. Важливими кліматичними курортами регіону є Ворохта, Косів, Шешори, Яремча, Ясиня, Яблуниця, Славське, Сойми, Чинандієве, Кобилецька Поляна тощо. В межах гірсько-кримської кліматичної області розташований кліматичний курорт Старий Крим .

Найсприятливіші кліматичні умови для лікування та відпочинку в рівнинній частині України склалися на вузькій (до 40 км) приморській смузі, де і знаходяться основні приморські кліматичні курорти степової зони України, придатні для геліо-, аеро-, таласо- та кінезотерапії: Бердянськ, Євпаторія, Кароліно-Бугаз, Кирилівка, Коблеве, Кремінна, Маріуполь, Одеса, Очаків, Саки, Сергіївка, Скадовськ, Слов’яногірськ тощо.

1.2   
ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДАННЯ ХАРЧУВАННЯ У ОЗДОРОВЧО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ КОМПЛЕКСАХ

санаторний харчування профілактичний курортний

Проведені за останні роки численні наукові дослідження та їх результати переконливо свідчать про тісний зв'язок між нутрієнтним складом раціону та метаболічним станом організму людини. Усяке тривале порушення цього зв'язку може призводити до функціональних та органічних розладів в системі травлення, кровообігу, кістковій тканині, імунній системі, мікробіоценозі кишок, інтелекті людини та ін. Вірно ж побудоване харчування, навпаки, може сприяти оптимальності метаболічного стану організму та підвищенню рівня захисної реакції організму стосовно несприятливого впливу на нього різних чинників. Особливого значення набуває харчування під час розвитку у людини того чи іншого захворювання. В цьому випадку ми говоримо про дієтичне або лікувальне харчування. При одних захворюваннях дієтотерапія може бути основним методом лікування, при інших - тим фоном, на якому медикаментозна терапія буде сприяти більш ефективній дії. Дієтичне харчування може бути ефективним лише у випадку правильної та доцільної його організації. Там, де відсутня дієтотерапія відповідна профілю лікувальної установи, там не може бути повноцінного і ефективного лікування.

У 30-50-і роки в бувшому Радянському Союзі були розроблені наукові принципи харчування практично при всіх захворюваннях і на цій основі була створена та впроваджена в усі лікувальні заклади нова система дієт, що включала 15 дієт (дієта - від гр. diaita - спосіб життя, продовольство). Це мало велике прогресивне значення для розвитку охорони здоров'я країни. Поряд з цим інтенсивно проводились дослідження з технології приготування дієтичних страв для хворих людей. Одночасно розроблялись наукові основи організації дієтичного харчування у лікарнях. Таким чином була сформована єдина система організації дієтичного харчування в лікувально-профілактичних та санаторно-курортних закладах.

Протягом декількох десятиліть система дієтичного харчування удосконалювалась, уточнялась, однак загалом лишалась незмінною. Основою її побудови був нозологічний принцип, у відповідності з яким хімічний склад, енергетична цінність дієти та весь режим харчування прилаштовувався до клініко-патогенетичних особливостей хвороби. У подальшому з'явилась тенденція розробляти ледве не для кожної нозологічної форми свою дієту. В результаті до згаданої системи було внесено значну кількість доповнень, модифікацій, що призвело до виникнення майже 60 окремих дієт. Це, в свою чергу, призвело до того, що існуючі штати працівників харчоблоків багатопрофільних лікарень не в змозі були забезпечити передбачену кількість страв дієтних меню.

Аналіз свідчить, що дієти 1, 2, 3, 5, 7, 11, 15 практично мають однаковий хімічний склад та енергетичну цінність, відрізняються лише методами кулінарної обробки, ступенем подрібнення їжі (її консистенцією), вмістом кухонної солі. Стандартні дієти розраховані на людину віком 20-30 років з масою тіла 70 кг. При призначенні цих дієт не враховуються індивідуальні особливості хворих (вік, стать, професійна діяльність). Складається враження, що система згаданих дієт виходить з бажання лікувати хворобу, а не конкретного хворого. Особлива увага при цьому надавалась морфо-функціональним змінам в ураженому органі. Підґрунтям терапевтичної ефективності дієти слугувала динаміка клінічних симптомів, функціональних показників та лабораторних тестів. Що ж стосується вивчення такого важливого механізму, як асиміляція при різних видах захворювання, то воно не знаходило відповідних відображень в науковій літературі.

Таким чином, згадана вище система дієт уже не в змозі задовольнити сучасні вимоги, вона громіздка та архаїчна порівняно з системами харчування, що застосовують в інших країнах.Так, в Німеччині система харчування, на наш погляд, простіша та зручніша. Існує основна лікарняна, лікувальні та спеціальні дієти. Перша призначається, якщо немає необхідності в спеціальному дієтичному харчуванні. ЇЇ отримує більша частина осіб, які перебувають на стаціонарному лікуванні. Основним принципом цієї дієти є раціональне харчування. Лікувальні дієти представлені двома гастроентерологічними та двома дієтами, що призначаються у випадку хвороб обміну речовин (розширені та суворі дієти). Спеціальні дієти призначаються порівняно рідко, вони потребують особливого підбору продуктів та спеціальних продуктів для дієтичного харчування (при лактозній інтолерантності, харчовій алергії, нирковій недостатності, гіперліпопротеїдемії та ін.).

У США та Великобританії існують також досить зручні системи харчування хворих. Переважна більшість хворих отримує основну лікарняну дієту, яка має три варіанти. Полегшену (light diet), страви якої повинні бути апетитними і такими, що легко засвоюються. До її складу входять лише варені страви, призначається вона хворим, які одужують. М'яка дієта (soft diet) складається з рідких та напіврідких страв; призначають її в після операційний період, при різкому загостренні шлунково-кишкових захворювань. Різновидністю її є дієта, що використовується в стоматологічній практиці - у випадку порушення жування, відсутності зубів, при шинуванні щелеп. Рідка дієта ( Full liquid diet) використовується відразу після операцій на органах травлення, ускладненнях перебігу інфекційних захворювань (з високою температурою), інфаркті міокарда у перші 7-10 днів. Крім того, застосовують спеціальні дієти при певних ферментопатіях, алергічних захворюваннях, ожирінні тощо.

У ряді країн в останні десятиліття 20-го століття були проведені дослідження глибоких механізмів асиміляції окремих харчових речовин на різних рівнях їх засвоєння, в тому числі на рівні клітинного метаболізму. Цьому сприяли успіхи в області біохімії харчування, розвитку концепції збалансованого харчування, теорії функціональних систем та відкриття мембранного травлення і доказ універсальності цього механізму. Останній розглядається як головний в реалізації проміжних та кінцевих етапів гідролізу усіх основних груп харчових речовин з утворенням нутрієнтів - субстанцій, сприятливих для асиміляції. При цьому були визначені також різні типи їх транспорту, роль травних ефектів кишкової гормональної системи, мікробної екосистеми кишок в досягненні оптимальності травлення та ряду інших моментів, що складають так званий трофічний ланцюг. Саме трофологічний підхід дозволив О.М. Уголєву сформулювати основні постулати теорії адекватного харчування, що лягла в основу такого важливого напрямку клінічної медицини, як нормалізація метаболічних порушень гомеостазу. Слід відмітити, що теорія адекватного харчування не виключає, а, навпаки, включає всі положення попередньої теорії збалансованого харчування як важливу складову частину, що розглядається як результат розвитку цієї теорії, хоч і виходить за межі останньої.

Виходячи з позицій нутріціології, ми можемо говорити про нутрієнтний гомеостаз і нутрієнтний статус конкретного хворого, підкреслюючи зв'язок цих розумінь з основними постулатами трофології (або нутріціології) з опорою на методи їх контролю. Останній оправдано може називатись нутрієнтним, так як він здійснюється лікарем, що володіє в тій чи іншій мірі основами нутріціології.

Кожний клініцист, зустрічаючись з системними проявами хвороби, повинен враховувати зміни нутрієнтного статусу та своєчасно приймати рішення для досягнення найбільш необхідних та своєчасних змін в інтересах одужання хворого.

В контексті вищезгаданого та інших наукових досягнень, М.О. Самсоновим було розроблено концептуальну схему метаболічних принципів дієтотерапії. Основою останньої є те, що вона базується на фізіологічній потребі здорової людини в харчових речовинах та енергії. Подальшим є індивідуальна корекція хімічного складу, енергетичної цінності дієти та режиму харчування з урахуванням:

антропометричних показників, віку, статі, енерговитрат, особливостей зовнішнього та виробничого (для працюючих) середовища, національних особливостей харчування;

клініко-патогенетичних особливостей захворювання;

стану процесів травлення та всмоктування;

найбільш ушкодженого ланцюга метаболічного конвеєра;

найбільш порушеної системи гомеостазу;

забезпечення синергічної дії дієти щодо фармакологічних та інших лікувальних засобів.

Згадане вище дає можливість побудувати патогенетично збалансовану дієту, дія якої буде сприяти: - зменшенню проявів клінічних симптомів хвороби;

відновленню найбільш порушеного ланцюга метаболічного конвеєра та досягненню фізіологічної дії метаболічних воріт;

відновленню ієрархії функціональних систем та забезпеченню їх взаємодії;

формуванню компенсаторних механізмів, що забезпечують досягнення інтегрального лікувального ефекту;

прискоренню виведення з організму продуктів обміну речовин та антиаліментарних чинників;

стабілізації досягнутого відновлення основних напрямків гомеостазу.

При наявності у лікаря об'єктивних даних щодо порушень певних ланок метаболічних процесів в організмі людини, важелями у їх нормалізації можуть бути використані:

дієти вузько цільового призначення (магнієва, калієва, безлактозна, аглютенова та ін.);

природні та синтетичні біостимулятори (вітаміни, ПНЖК, незамінні амінокислоти, ферментні препарати, фітоекстракти та ін.);

спеціалізовані дієтичні продукти (морепродукти, продукти для ентерального харчування, продукти із сої, з певним складом злакових культур, протиалергічні та ін.);

природні і синтетичні продукти, що стимулюють захисні механізми (селен, каротиноїди, антикоагулянти, антиоксиданти, антидоти та ін.);

біологічно активні добавки до їжі (або дієтичні добавки).

Після досягнення відповідного терапевтичного результату рекомендується в подальшому розширення режиму харчування.

На основі досягнень згаданого вище та експериментальних і клінічних досліджень була розроблена нова номенклатура дієтичних раціонів - система базисних дієт, що передбачає наступні дієти:

гастроентерологічна;

метаболічна;

нефрологічна;

адаптогенна;

адаптогенно-раціональна.

Основною вимогою до базисної дієти є адекватність її хімічного складу, енергетичної цінності та усього режиму харчування особливостям розладу обміну речовин, порушеному ланцюгу метаболічного конвеєра, відновлення яких буде сприяти стабілізації метаболізму в цілому. Якщо клінічні симптоми хвороби досить специфічні для кожної нозологічної форми, притаманні лише цьому захворюванню, то в порушенні гомеостатичних систем часто констатуються загальні, схожі закономірності не тільки у різних хворих, що страждають однією і тією ж хворобою, а і у пацієнтів з різними захворюваннями. Збіг механізмів порушення гомеостазу у хворих, що страждають різними захворюваннями, стало привидом для об'єднання внутрішніх хвороб, які найбільш часто реєструються, в сімейство хвороб на метаболічній основі. В кожне сімейство включені хвороби, що мають специфічні клінічні симптоми, властиві певному захворюванню .

Так, сімейство хвороб шлунково-кишкового тракту включає виразкову хворобу, гастрит, панкреатит, постгастрорезекційний синдром, ентерит, синдром мальабсорбції, коліт, дискінезії кишечника і жовчного міхура, глютенову ентеропатію, гепатит та інші хвороби ШКТ. До нього адаптована базисна гастроентерологічна дієта.

Сімейство метаболічних хвороб включає атеросклероз, гіпер- і дісліпопротеідемію, ІХС, інфаркт міокарда, гіпертонічну хворобу, ревматизм, недостатність кровообігу, цукровий діабет, ожиріння, остеопороз, інші метаболічні хвороби. До нього адаптована базисна метаболічна дієта.

Сімейство хвороб нирок та сечовивідної системи включає гострий і хронічний гломерулонефрит, ХНН, уремію, гіперурікемію, подагру, нефротичний синдром, гостре ураження нирок, гостру ниркову недостатність, нефролітіаз та інші хвороби нирок. До нього адаптована нефрологічна базисна дієта.

Сімейство хвороб, що викликані інфекційними, токсичними та іншими чинниками, включає гострі і хронічні радіаційні та токсичні ураження, опікову хворобу, білково-вітамінну недостатність, алергози, нутрітивну алергію, бронхіальну астму, стресові синдроми, туберкульоз, хвороби крові, онкологічні захворювання в період застосування рентгено- і хіміотерапії. До нього адаптована адаптогенна базисна дієта.

Усі сімейства хвороб у фазі реконвалесценції включають усі сімейства хвороб в період завершення курсу дієтотерапії і стабілізації досягнутого лікувального ефекту у фазі переводу хворого на режим харчування, що наближений до раціону здорової людини. До таких станів адаптована адаптогенно-раціональна дієта.

Побудова варіантів базисної дієти ґрунтується виходячи з найбільш порушеної системи гомеостазу певного сімейства хвороб.

Гастроентерологічна - у випадку порушення секреторних процесів та механізмів травлення їжі, порушення процесів всмоктування і транспорту харчових речовин до тканин органів і систем, порушення нервово-гуморальної регуляції ШКТ, порушення моторно-евакуаторної функції ШКТ, порушення асиміляції глютену, фенілаланіну, глюкози, фруктози (сімейство гастроентерологічних хвороб).

Метаболічна - при порушенні ліпідного та вуглеводного обміну, ПОЛ, антиоксидантної та імунної систем, гомеостазу, водно-електролітного балансу, пуринового обміну, толерантності до вуглеводів (сімейство метаболічних хвороб).

Нефрологічна - у випадку порушення процесів фільтрації, реабсорбції, водно-електролітного балансу, азотовидільної функції нирок, уремії, розладі азотистого балансу в термінальній стадії ХНН, вітамінно-балансовій недостатності, розладі електролітного, білкового, азотистого, вітамінного балансу в гемодіалізній фазі ХНН, гіпертонії, еклампсії, церебральних та кардіальних розладах (сімейство захворювань нирок та сечовидільних шляхів).

Адаптогенна - у випадку розладів усіх видів обміну речовин, токсичного пригнічення функцій кровотворної системи, порушення процесів ПОЛ, АОС, зниження імунного захисту, білково-вітамінної недостатності, токсемії, токсико-септицемії, пригнічення репаративних процесів, розладах функцій ендокринної, статевої систем, порушення синхронності функцій ШКТ, органних ушкодженнях, порушенні послідовності функцій усіх систем гомеостазу (сімейство захворювань, що викликані інфекційними, радіаційними, термічними та хімічними ушкоджуючими чинниками).

Адаптогенно-раціональна - у випадку порушення обміну фенілаланіну (фенілкетонурія), галактози (галактоземія), фруктози (непереносність фруктози), нестерпності пшеничного глютена (глютенова ентеропатія), нестерпності молочного цукру (лактазна недостатність) - сімейство захворювань, що пов'язані із спадковими ферментними аномаліями.

Таким чином, в основу побудови базисних дієт і їх диференційованого застосування покладені метаболічні принципи з урахуванням порушень метаболічного конвеєра. Основоположною закономірністю застосування цих принципів є досягнення адекватності хімічного складу і цінності дієти з урахуванням порушеного метаболічного ланцюга, дезадаптації ферментних систем та клініко-патогенетичних особливостей хвороби.

Уява про хворобу як про відхилення від нормального ферментного і метаболічного статусу організму дозволяє визначити роль патогенетично збалансованого харчування, адаптованого до особливостей порушення обміну речовин, і сприяти відновленню ушкоджених хворобою ферментних систем та регулюючих їх механізмів. У зв'язку з цим харчування слід розглядати як фактор регуляції обміну речовин з урахуванням клініко-патогенетичних особливостей. Головним критерієм у визначенні показань до диференційованого призначення дієтотерапії є вірно поставлений діагноз.

Розуміючи велике значення науки про харчування в повсякденній діяльності лікарів різних спеціальностей, в ряді країн розроблено ряд заходів щодо впровадження її результатів в практику. Так, у 1997 р. в США створено міждисциплінарний консорціум професійної освіти в галузі клінічного харчування (PNEC), а в Європі працює комітет з освіти в галузі клінічного харчування (ESPEN). Згідно резолюції Ради Європи від 12.11.2003 р., клінічне харчування дорослих і дітей включаються як самостійні дисципліни не лише в загальну первинну підготовку, а і в післядипломне навчання лікарів усіх спеціальностей. Передбачається відкриття кафедр нутриціології в усіх медичних навчальних закладах Західної Європи.

Таким чином, функціонуюча в нашій країні номерна система організації дієтичного харчування, що розроблялась в 40-60 роках ХХ століття, не відповідає сучасним досягненням науки про харчування - нутриціології. Сьогодення вимагає невідкладного проведення національних наукових розробок щодо сучасних і прогресивних методів дієтотерапії та впровадження їх в практику лікувально-профілактичних закладів України. Не вирішивши цього, ми не зможемо досягти оптимальності в комплексній терапії хворих.

1.3   
ТЕХНОЛОГІЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ДОЗВІЛЛЯ В ОЗДОРОВЧО-ПРОФІЛАКТИЧНИХ КОМПЛЕКСАХ

Організація відпочинку рекреантів на курортах є однією з найважливіших завдань фахівців курортної справи. Численні опитування показують, що основною метою приїзду на курорт 50-70% відпочиваючих є відпочинок <#"731372.files/image001.jpg">

Дитячий відпочинок

Бізнес та відпочинок

Додаток Г

ПРЕЙСКУРАНТ

На медичні послуги

Додаток Д

Прейскурант на проживання

Прейскурант на харчування