Організація екскурсійних послуг 'Харків-науковий'

Організація екскурсійних послуг 'Харків-науковий'

Міністерство науки та освіти

Харківський торговельно-економічний інститут

Київського торговельно-економічного університету

Кафедра туризму і соціальних наук

Курсова робота

з курсу «Організація екскурсійних послуг»

«Харків- науковий»

Виконала : студентка гр. ТР-08

Ткачук Н.О

Прийняв: Доцент кафедри туризму і соціальних наук

Яковчук О.В.

Харків 2011

План

Вступ

І. Історія Харківської науки

.1 Розвиток науки у середині 50 - на початку 90-х років

.2 Відродження науки у 1940-1950 рр

.3 Наука у міжвоєнних роках (1917-1941)

.4 Наука на початку ХХ століття. Використання наукових об’єктів в екскурсіях та туризмі. Розробка екскурсій Харків науковий

.1 Вибір екскурсійних об’єктів

.2 Розробка маршруту екскурсії

.3 Розробка тексту екскурсії

.4 Розробка вартості екскурсійного обслуговування

Висновки

Перелік використаних джерел інформації

Додаток

Вступ

Науковий туризм - поняття відносно нове, хоча й має тривалу історію. Науковий туризм бере свій початок ще в часи античності. Тоді в мореплаваниях, що вживали з військовими або торговельними цілями, брали участь учені, що робили наукові екскурсії під час берегових стоянок.

Новизна полягає в тім, що саме сьогодні, на наших очах, науковий туризм перестає бути екзотикою й стає предметом нормального ринкового обігу. Як поняття науковий туризм містить у собі й екологічний, і этнокультурный, і підводний і багато інших видів, але головна ознака -і активна участь туриста в процесі тура, а не просте одержання цікавої інформації й споглядання об'єктів, що характерно для пізнавального туризму.

Науковий туризм містить у собі пізнавальну систему наукових досліджень у регіонах держави й у цілому по всій країні. Пізнавальна частина дозволяє туристам обмінюватися різними напрямками наукових досліджень, розвиваючи при цьому новий склад мислення в тій або іншій галузі державного народного господарства.

При туристських зустрічах і обмінах зароджуються нові наукові ідеї, і вчені одержують сильний імпульс творчого підйому для щиросердечного стану. До наукового спілкування повинні бути щільно прив'язані ексурсійно-лікувальне обслуговування й курортно-лікувальні заходи, що сприяють оздоровленню й розважальному відпочинку.

За рівнем освіти і науки Харківські виші й наукові установи є одними з найкращих в країні (а подеколи і Східної Європи), часто конкурують зі столичними.

Розділ 1. Історія Харківської науки

.1 Розвиток науки у середині 50 - на початку 90-х років

Друга половина 50-х - 60-і роки - кульмінаційний момент радянської епохи. Саме в цей період були досягнуті небувалі успіхи у розвитку науки, культури, освіти, інших сферах громадського життя. Підкорення космосу і отримання штучних алмазів, приборкання атомної енергії і досягнення наднизьких температур.

Харків залишався провідним центром освіти і науки. У кінці 70-х років у місті працювало 170 наукових установ, у тому числі 55 науково-дослідних та 48 проектних інститутів, 36 конструкторських та технологічних бюро. Кожна п'ята наукова установа і кожний сьомий учений України працювали в цей час у Харкові.

З Харківським університетом пов'язане ім'я видатного вченого-астронома, Героя Соціалістичної Праці, заслуженого діяча науки СРСР, академіка М. П. Барабашова. Серед багатьох його праць та відкриттів - перший «Атлас зворотного боку Місяця» (1960), в якому він виступив як редактор і один з авторів. Цей епізод знайшов своє відображення у мемуарах Л. І. Брежнєва «Космічний Жовтень». Конструкторське бюро академіка С. П. Корольова отримало сотню пляшок шампанського: «Виявилося, що якийсь винороб у Парижі посперечався зі своїми приятелями, що люди ніколи не зможуть побачити «потилицю» Місяця, Пройшло всього кілька місяців, і наша станція успішно завершила обліт Місяця, сфотографувала ту ж таки «потилицю». Незабаром вийшов і перший «Атлас зворотного боку Місяця». Француз дотримав свого слова й надіслав на адресу Академії наук СРСР 100 пляшок шампанського». Ім'я М. П. Барабашова присвоєно кратеру на Марсі, а Президія АН України заснувала премію його імені. Усього співробітники обсерваторії ХНУ присвоїли імена більш як 20 космічним об'єктам.

З 1960 р. директором Фізико-технічного інституту низьких температур АН України став видатний радянський фізик академік АН УРСР Б. І. Вєркін.

Завдяки його працям та роботі його колег у СРСР були отримані високочисті зразки металів, розроблені оригінальні прилади кріогенної електроніки. Б. І. Вєркін - один із засновників низькотемпературного та вакуумного матеріалознавства. Ім'я лауреата Державної премії СРСР та Державної премії УРСР Б. І. Вєркіна присвоєно (у 1990 р.) Фізико-технічному інституту низьких температур НАН України.

З 1947 р. з Харківським університетом, а з 1960 р. і з Фізико-технічним інститутом низьких температур пов'язане ім'я видатного математика, академіка НАН України та академіка АН СРСР, лауреата Ленінської премії, Державної премії СРСР та Державної премії УРСР, Міжнародної премії ім. М. І. Лобачевського, премії ім. М. М. Крилова - О. В. Погорєлова. Йому належать фундаментальні праці в галузі геометрії. У 1971 р. він розв'язав багатовимірну проблему Мінковського, а в 1974 - четверту проблему Гільберта. З 1978 р. був головою Харківського наукового центру АН України.

Видатним фахівцем у галузі патогенезу, діагностики, лікування та профілактики серцево-судинних захворювань була Герой Соціалістичної Праці академік АН України Л. Т. Мала. За ЇЇ ініціативою у 1986 р. на базі Харківської філії науково-дослідного інституту кардіології був створений відомий в Україні і за її межами своїми досягненнями Науково-дослідний інститут терапії.

Провідним ученим у галузі радіотехніки, електроніки та автоматики був двічі Герой Соціалістичної Праці, лауреат Ленінської та Державної премій, генеральний директор об'єднання «Електроприлад», академік АН УРСР В. Г. Сергєєв.

Структура харківського наукового центру удосконалювалась, розвивалась усі наступні роки, її характерною рисою була універсальність: вона включала в себе установи технічного природничо-наукового, сільськогосподарського, медичного, гуманітарного профілів.

Таким чином, у Харкові склалась унікальна розгалужена мережа установ, що охоплювала академічну та вузівську, фундаментальну та прикладну науку.

Іншою рисою, яка характеризує становлення Харкова як наукового центру у 50 - 80 роки, є формування інфраструктури, тобто підрозділів, які забезпечували розвиток науки і без яких немислиме її існування. Це - наукові бібліотеки, центри інформації, досліди виробництва, патентні бюро, виставкові комплекси та ін. Була кардинально розширена Державна наукова бібліотека ім. В. Г. Короленка - вона отримала новий 13-поверховий корпус для книгосховища на 4 млн томів та 5-поверховий службово-виробничий корпус. У 1956 р. у Харкові була заснована перша в Україні спеціалізована міська музично-театральна бібліотека ім. К. С. Станіславського. У 1977 р. була створена власна бібліотека для юнацтва Загальнодержавне значення мала Книжкова палата УРСР ім. Івана Федорова, фонд якої налічував до 10 млн примірників. У 70-і роки в місті працювало більше 330 масових бібліотек, фонд яких досягав 6,5 млн примірників книг та журналів.

Головним інститутом галузі став організований у 1956 р. Всесоюзний науково-дослідний інститут організації виробництва та праці чорної металургії. Спочатку як проектно-технологічна організація у 1955 р., а з 60-х років як науково-дослідний інститут почав працювати Всесоюзний науково-дослідний та проектно-конструкторський інститут технології електромашинобудування. Шлях перетворення філій, відділів тощо на самостійні наукові заклади був типовим для Харкова 50 -70-х років, таким чином у 1964 р. був створений інститут ДІПРОХімреактив (Всесоюзний інститут з проектування підприємств хімічних реактивів, препаратів і високочистих речовин), який був організований на базі філії Ленінградського проектного управління державного інституту прикладної хімії. У 1956 р. на 6азі Харківської обласної селекційної станції, яка існувала з 1909 р., та Інституту генетики селекції АН УРСР був створений Український науково-дослідний інститут рослинництва селекції та генетики, тож приклади легко примножити.

Будувалися нові корпуси або реконструювалися приміщення для тих закладів та установ, що продовжували існувати. Зокрема, на початку 50-х років на залишках зруйнованих у роки війни будівель були зведені корпуси гірничого інституту, інституту інженерів залізничного транспорту та ін. На межі 50-60-х років Харківський державний університет було поступово переведено до реконструйованого колишнього Будинку проектів, де і сьогодні розміщуються більшість його факультетів.

У 60 -80-х роках у Харкові виникло чимало нових освітніх та наукових центрів, деякі з тих, що існували раніше, були реорганізовані. У 1960 р. був заснований Інститут низьких температур АН УРСР. У 1963 р. консерваторію й театральний інститут об'єднали у єдиний Інститут мистецтв, якому згодом було присвоєно ім'я І. П. Котляревського. У 1967 р. був відкритий інститут громадського харчування, єдиний на той час ВНЗ подібного профілю, у 1972 р. - Інститут проблем кріобіології і кріомедицини АН УРСР та Інститут проблем машинобудування АН УРСР, а в 1971 р. виник Північно-Східний центр АН УРСР, який ставив на меті організацію комплексних досліджень фундаментальних проблем у галузях природничо-технічних та суспільних наук. У 1964 р. Харківський бібліотечний інститут був реорганізований у Харківський державний інститут культури, а в 1960 р., після злиття зоотехнічного та ветеринарного інститутів, виник Харківський зооветеринарний інститут. З 1986 р. почав своє самостійне існування Харківський інститут фізичної культури (який раніше був філією Київського інституту). На базі гірничо-індустріального інституту, що був переведений до Донбасу, виник Харківський державний інститут радіоелектроніки, якому було присвоєно ім'я академіка М. К. Янгеля.

Чималих успіхів у галузі науки досягли не тільки названі навчальні заклади та наукові установи. Так, наприклад, протягом другої половини 70-х -першої половини 80-х років Харківський інститут механізації та електрифікації сільського господарства (нині - Харківський державний університет сільського господарства) традиційно займав перше місце за основними показниками серед 106 профільних ВНЗ СРСР. У зазначений період вищі навчальні заклади Харкова підготували понад 200 тис. фахівців. Місто займало провідні позиції у системі освіти СРСР. За великі заслуги у справі підготовки кадрів та наукові досягнення у 1966 р. Харківський політехнічний інститут був нагороджений орденом Леніна, а в 1980 р. Харківський університет - орденом Дружби народів.

У науково-дослідних установах та ВНЗ Харкова працювали вчені, якими справді може пишатися Україна. Серед них - академіки О. К. Антонов, В. І. Атрощенко, О. І. Ахієзер, А. С. Бережний, С. Я. Брауде, І. М. Буланкін, Д. В. Волков, О. О. Галкін, В. І. Грищенко, І. М. Дмитренко, В. М. Єременко, В. В. Єременко, В. Ф. Зеленський, В. Є. Іванов, О. О. Корж, М. І. Кузнецов, М. М. Кулешов, Б. Г. Лазарев, Л. М. Литвиненко, І. М. Ліфшиць, В. Г. Манжелій, В. О. Марченко, В. М. Нікітін, Л. А. Пастур, І. В. Островський, С. В. Пелетминський, А. М. Підгор-ний, К. Д. Синельников, К. М. Степанов, В. П. Семиноженко, О. Я. Усиков, Я. Б. Файнберг, А. П. Філіппов, О. О. Шалімов, В. П. Шестопалов, Л. О. Шубенко-Шубін, І. К. Янсон та ін. Тільки з Харківським державним університетом пов'язана біографія більше ніж тридцяти академіків та членів-кореспондентів Академії наук України. У середині 70-х років у Харкові працювало понад 500 докторів наук і майже шість тисяч кандидатів наук.

У 70 -80-і роки розширилось міжнародне співробітництво вчених. Так, наприклад, у 1975 р. був проведений радянсько-американський симпозіум, учасники якого розглянули питання збереження чистоти річок, озер та морів.

1.2 Відродження науки у 1940-1950 рр

До війни в Харкові працювало 59 науково-дослідних інститутів (НДІ). Під час окупації більшість приміщень, де вони розташовувалися, було зруйновано, а матеріальні цінності пограбовано та вивезено до Німеччини. Тому перші роки після визволення головним завданням було відновлення роботи науково-дослідних закладів, відбудова їхньої матеріально-технічної бази, укомплектування висококваліфікованими науковими кадрами. Завдяки самовідданій праці харків'ян у 1946 р. працювало вже 49 НДІ, а через рік були відроджені 58 наукових установ. До кінця 40-х років внаслідок реорганізацій кількість їх зросла до 74, але в середині 50-х знов зменшилася до 57.

Важливо зазначити, що в науково-дослідних і проектних інститутах міста закладався ґрунт під відбудову, оновлення і подальший розвиток матеріально-технічної бази не лише міста, а й усієї країни. У 1944 р. у Харкові був створений Діпроцемент, за проектами якого із руїн і попелу піднімалися всі цементні та керамічні заводи союзного значення. А в 1951 р. він перетворився на самостійний інститут союзного підпорядкування - Південдіпроцемент. Вагомий внесок у відбудову вугільної промисловості Донбасу внесли найстаріший у країні інститут із проектування шахт і збагачувальних фабрик Південдіпрошахт і створений у 1947 р. Всесоюзний НДІ організації та механізації шахтного будівництва. Важливим науковим центром галузі став УкрНДІгаз, який здійснював наукові дослідження та проектно-конструкторські роботи в галузі геології газових родовищ, технології свердловин, очищення і транспортування газу, економічних дослідів. Значна частина газових і газоконденсатних родовищ України і сьогодні експлуатується за проектами і технологічними схемами інституту.

Ще з довоєнних часів у Харкові сформувалися відомі за межами країни наукові школи, які здійснювали дослідження в галузі фундаментальної фізики, ядерної фізики, фізики низьких температур. Вони не припиняли роботи під час війни в евакуації, а після повернення досить швидко відновили свою діяльність у Харкові. Гордість української науки - Фізико-технічний інститут АН УРСР був піонером у розробці резонансних лінійних прискорювачів у СРСР. В інституті працювала блискуча плеяда науковців, які зробили вагомий внесок у зміцнення ядерного потенціалу країни, ледве не щороку підкоряючи одну вершину за іншою.

вересня 1955 р. у Харкові був створений Інститут радіофізики й електроніки (ІРЕ). Він був укомплектований кваліфікованими науковими кадрами і мав добру матеріальну базу. Про значний науковий потенціал свідчили вже його перші кроки: у 1955 р. група науковців під керівництвом А. Я. Усикова розпочала роботу зі створення серії потужних генераторів міліметрових радіохвиль безперервної дії, яка завершилась через 5 років і була відзначена Ленінською премією, а в 1956 р. вченими ІРЕ та ХФТІ було відкрито явище циклотронного резонансу в металі.

Харківські науковці, які працювали в держуніверситеті, ХФТІ, ІРЕ та політехнічному інституті, зробили вагомий внесок у розвиток теоретичних досліджень і їх практичне застосування в галузі традиційної фізики твердого тіла, нейтронної фізики, ядерної фізики, фізики низьких температур, радіофізики та електроніки.

Цікаву й корисну роботу проводили Селекційна станція та Науково-дослідний інститут експериментального тваринництва. Ученими цих установ вирощувалися елітні сорти збіжжя та породи тварин, здійснювалося районування рослин і тварин. Їхні розробки, передані колгоспам і радгоспам, сприяли зростанню сільського господарства. Багато років Селекційну станцію очолював видатний радянський селекціонер-рослинник академік В. Я. Юр'єв. За розробку ефективного методу випробування селекційного матеріалу та створення високоврожайних сортів пшениці Народна Лютесценс 226 і ячменю Ювілейний він був нагороджений у 1947 р. Сталінською премією.

Ціла група харківських наукових установ працювала в галузі медицини. Усій країні були добре відомі НДІ мікробіології, вакцин та сироваток ім. І. І. Мечникова, НДІ медичної радіології, НДІ ортопедії та травматології ім. М. І. Ситенка, НДІ офтальмології та інші. При більшості з них працювали клініки, що давало можливість вченим-лікарям випробовувати і вдосконалювати свої методики лікування швидко і без перешкод. У цих наукових закладах працювали такі висококваліфіковані фахівці, як член-кореспондент Академії наук УРСР В. С. Деркач, професори І. О. Меркулов, В. К. Навроцький та ін. Роль Харкова як важливого центру медичної науки підтверджує той факт, що в післявоєнне десятиліття тут було проведено чимало наукових конференцій: наукова конференція з протезування (1945 р.), 1-а та 2-а Українські конференції морфологів (1948, 1956 рр.), Республіканська конференція з проблем боротьби з малярією та гельмінтозами (1952 р.), Українська республіканська конференція з переливання крові (1955р.), Міжреспубліканська наукова конференція з питань раку та передпухлинних захворювань молочної залози (1955 р.) та ін.

Чорна сторінка в історію радянської науки була вписана в 1948 р., коли після горезвісної IV сесії ВАСГНІЛ розпочався розгром генетики. Абсурдні ідеї академіка Лисенка про відсутність законів спадковості та необмежені можливості виховання у тваринництві та рослинництві були підтримані владою. Кампанія боротьби з генетикою - «продажною дівкою імперіалізму» - відбувалась під керівництвом партійних органів і розглядалася ними як складова частина боротьби проти буржуазної ідеології. Вона прокотилася по всій країні і завдала непоправної шкоди біологічним наукам, особливо генетиці. Розгром перспективного наукового напрямку здійснювався руками самих учених, які з різних причин підтримали ідеї Лисенка і цькували своїх колег. За сім років лисенківщини радянська генетика, яка наприкінці 40-х років займала передові позиції в світі, була відкинута далеко назад, і головне, це негативно позначилося на практиці - загальмувалася й селекційна робота.

Реабілітація генетики відбулася лише в другій половині 50-х років. Були реабілітовані й безвинно постраждалі вчені. І. М. Поляков з 1955 р. працював заступником директора, а з 1962 по 1973 р. директором Українського НДІ рослинництва, селекції та генетики ім. В. Я. Юр'єва. Е. Є. Уманського в 1953 р. призначено директором НДІ біології Харківського університету.

В історії науки повоєнні роки посідають особливе місце. Суперечливість наукового поступу обумовлювалася державною політикою, яка забезпечувала нечуваний злет одних наук, розгром інших і непрості умови розвитку для третіх. Ідеологічні кампанії були характерною прикметою часу. Вони спрямовувалися на боротьбу з генетикою та кібернетикою, з націоналізмом та космополітизмом та ін. Кампанія по боротьбі з антипатріотизмом найбільшого розмаху в Харкові набула у 1945 - 1949 роках. Вона мала певні об'єктивні причини і торкнулася, головним чином, вузівської науки. У результаті цілий ряд викладачів було звинувачено у «низькопоклонстві» перед Заходом: професора університету Семенова-Зусера за книгу «Скіфська проблема у вітчизняній науці», професора автошляхового інституту Васильєва за зневажливі відгуки про вітчизняне автомобілебудування й вихваляння заводів Англії та ін. Таким чином приверталась увага до розвитку і здобутків радянської науки.

Отже, незважаючи на певні проблеми політичного та економічного характеру, Харків швидко відродився як один із найбільших наукових центрів країни, зробив вагомий внесок у відбудову і реконструкцію народного господарства і продовжував нарощувати свій науковий потенціал.

.3 Наука у міжвоєнних роках (1917-1941)

Вельми суперечливим виявився і розвиток науки у зазначений період. Суттєві зміни відбулися насамперед в організаційній структурі та системі управління наукою. Як відомо, основним структурним елементом науки в СРСР став науково-дослідний інститут. Не торкаючись вельми дискусійного питання про причини та наслідки таких новацій, зазначу лише, що Харків перш за все став тим містом України, де створювалася мережа таких інститутів. Серед перших були інститути медичного профілю. Бурхливий розвиток ендокринології у 30-і роки призвів до відкриття інсуліну, тестостерону та ін. Уперше в СРСР інсулін було вироблено саме в Харкові в органотерапевтичному інституті.

У 1920 р. виникла Українська рентгенівська академія (тепер - Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор'єва Академії медичних наук України). У 1930 р. для цього наукового закладу збудували спеціальне приміщення. Це одна з найцікавіших споруд, виконаних у стилі функціоналізму. Цікаво, що перший радій для дослідницької роботи академія отримала від Марії Склодовської-Кюрі. Про певні успіхи в цій галузі свідчить той факт, що у 1931 р. в Харкові був проведений перший Всесоюзний з'їзд онкологів, а в 1936 р. за ініціативою інституту було створено Українське товариство онкологів.

З кінця 20-х років спостерігається безпрецедентне зростання прикладної науки, яке здебільшого пов'язують із запитами виробництва, індустріалізацією країни. Аналогічні процеси відбувалися й у інших країнах. За визначенням історика науки Д. Бернала, «етап 20 -30-х років XX століття являв собою епоху промислової науки». Однак при цьому в СРСР зв'язок науки і виробництва значно відрізнявся від тих форм, які спостерігалися в інших країнах, оскільки в умовах панування державної власності було створено державну систему управління наукою. Зокрема, управління прикладною наукою було побудовано за галузевим принципом. На межі 20- 30-х років у Харкові виникло чимало таких галузевих науково-дослідних інститутів. У 1927 р. було поставлено завдання про реорганізацію однієї з небагатьох на той час проектних організацій у Харкові - Українського відділення Ленінградського діпромезу (інститут з проектування металозаводів). На початку наступного року це питання було вирішено - виник Укрдіпромез. У 1930 р. з нього виділився Укрдіпромаш, потім Діпросталь, ВНДІчормет, інститут проблем машинобудування та ін. На початок 1940 р. в Харкові нараховувалось уже 46 науково-дослідних та проектних інститутів.

Плідно розвивалася й заводська наука в лабораторіях та КБ. Слід сказати, що у цей час наукові установи і підприємства працювали разом над вирішенням багатьох не лише інженерних, а й наукових проблем. Не випадково у вересні 1937 р. до складу того ж ХПЗ було включено Український науково-дослідний авіадизельний інститут, який до цього з 1929 р. існував як лабораторія Українського НДІ промислової енергетики, а в 1932 р. став самостійним інститутом. На заводі інститут став базою нового дизельного відділу.

Видатними були дослідження українських учених у галузі хімії, фізичної хімії і фізики. На особливу увагу при цьому заслуговує діяльність Українського фізико-технічного інституту (УФТІ) - наукової установи академічного профілю, створеної у Харкові у 1928 р. за ініціативи академіка А. Ф. Йоффе. Мотивуючи необхідність організації в Україні фізико-технічного інституту на засіданні колегії Науково-технічного управління ВРНГ УСРР А. Ф. Йоффе, зокрема, сказав: «У перші десять років радянської влади фізика концентрувалася у містах Москві і Ленінграді. Процес створення у цих містах фізичних інститутів викачав з країни всі таланти. Тепер прийшов час децентралізації фізики, час створення інститутів на периферії. Централізація надзвичайно небезпечна. Однією з причин високого стану техніки в Німеччині є децентралізація. Наукові центри розкидані там по всій країні, що збільшує її загальний культурний рівень і живить науку. Інститут, який має бути пов'язаний з промисловістю, повинен бути там, де є заводи, де є промисловість. Отже, доцільно створити центр саме в Харкові. Якщо погодитися з тим, що тут має бути центральна лабораторія низьких температур, то дуже важливо, щоб вона мала центральне становище в Союзі». Вже в перші роки існування інституту проф. Д. Д. Іваненко, який очолював відділ теоретичної фізики в УФТІ, висловив ідею протонно-нейтронної моделі ядра, що нині є загальновизнаною. 10 жовтня 1932 р. харківським науковцям (А. К. Вальтеру, Г. Д. Латишеву, О. І. Лейпунському, К. Д. Синельникову) другими у світі (після Резерфорда в Англії) вдалося здійснити розщеплення ядра літію прискореними протонами. З цього часу вивчення атомного ядра стало одним із головних наукових напрямів інституту.

У травні 1934 р. в Харкові відбулася Всесоюзна конференція з теоретичної фізики. На конференцію приїхали відомі фізики-теоретики, у тому числі й Нільс Бор. На ній були присутні В. Фок, Я. Френкель, І. Тамм та інші вчені. Тут Дірак, Фок і Подольський виконали класичну працю з квантової електродинаміки. Дірак був обраний почесним членом ученої ради УФТІ, а Капиця і Гамов були науковими консультантами інституту. В УФТІ Ландау почав створювати свій багатотомний «Курс теоретичної фізики», який набув всесвітнього визнання.

Ось як згадує про ті роки О. І. Ахієзер: «Наукове життя в УФТІ у ті роки вирувало. Прекрасно працювали реферативні зібрання і вчена рада інституту. Відвідання цих зборів, участь у їх роботі приносили співробітникам УФТІ величезну користь. Про те, що являла собою наукова діяльність інституту, можна довідатися з наступного - на першій виїзній сесії фізичної групи АН СРСР, яка відбувалася в УФТІ у січні 1937 р., академік С. І. Вавілов сказав: «Праці УФТІ - це чверть усієї радянської фізики». У резолюції сесії зазначалося, що УФТІ за шість років свого існування перетворився на один з провідних фізичних інститутів Радянського Союзу. «Ми тоді дуже пишалися такою високою оцінкою роботи УФТІ».

На хімічному факультеті та в НДІ хімії Харківського університету під керівництвом проф. А. І. Кіпріанова група науковців розробляла проблему фотосенсибілізаторів, що знайшли застосування у виробництві вітчизняної кіноплівки, завдяки чому радянська кінопромисловість перестала бути залежною від імпорту. Якість її була вищою від закордонної, що дозволяло вести аерофотозйомку при мінімальному освітленні.

Значних змін зазнали гуманітарні науки. Зокрема, у Харкові в 1921 р. виникла така нова установа, як Комісія по вивченню історії Великої Жовтневої революції на Україні та історії КП(б)У (Істпарт) з філіями в центрах губерній. Невдовзі було створено Інститут марксизму (пізніше перейменований на Український інститут марксизму-ленінізму, з 1931 р. Всеукраїнська асоціація марксистсько-ленінських інститутів (ВУАМЛІН), президентом якої став О. Шліхтер). Влада розраховувала на те, що таке об'єднання наукових установ успішніше розроблятиме проблеми суспільних наук, ніж «буржуазна» ВУАН.

У 20 - 30-і роки в Харкові відбулося чимало значних наукових форумів. Окрім тих, про які вже згадувалося, тут проходили перший Всеукраїнський з'їзд бактеріологів та епідеміологів (1920), перший Всесоюзний математичний з'їзд (1930), Всесоюзний з'їзд фізіологів (1930) та ін.

Наукові дослідження у цей період проводились і у вищій школі, проте на цей час уже стало тенденцією відокремлення науковця від викладача. Після реорганізації університетів і створення інститутів народної освіти були створені самостійні наукові структури - науково-дослідні кафедри. Попри те, що науково-дослідні кафедри були автономними закладами, їхня діяльність, однак, проходила в тісному контакті з ВНЗ. Харківський ІНО щодо цього відрізнявся від решти навчальних закладів. Лише при ньому кількість науково-дослідних кафедр була відповідною тим групам дисциплін, які викладалися у ВНЗ. Взагалі ж по інститутах ситуація з науково-дослідними кафедрами (зокрема на 1927 р.) виглядала таким чином: ХІНО - 13, технологічний інститут - 9, сільськогосподарський - 5, медичний - 5, ветеринарний - З, інститут народного господарства - 2, фармацевтичний технікум - 1. Науково-дослідні кафедри при ВНЗ проводили не лише значну науково-теоретичну роботу, але й працювали над вирішенням невідкладних практичних завдань. Кафедра хімічної технології мінеральних речовин вивчала ізюмські фосфорити та можливості їх використання як мінеральних добрив, працювала над створенням емалей для захисту металів від корозії і т. ін.

У другій половині 20-х років поступово посилюється тенденція перетворення кафедр на інститути. Так, наприкінці 1926 р. на основі кафедри педагогіки було створено Український науково-дослідний інститут педагогіки. У 1929 р. при ХІНО на базі науково-дослідних кафедр прикладної математики і геометрії було створено науково-дослідний інститут математики на чолі з академіком С. Н. Бернштейном. А відповідно до постанови Раднаркому УСРР від 1 серпня 1930 р. «Про ліквідацію деяких науково-дослідних установ НКО та нову мережу цих установ» при ХІНО була ліквідована решта науково-дослідних закладів. З відродженням університету чимало наукових структур увійшло до його складу.

Відповідно до положення про науково-дослідні кафедри 1921 р., головним їх завданням була «розробка під керівництвом найбільш видатних учених наукових проблем, а також підготовка до наукової і педагогічної діяльності осіб, що мають потяг до наукової діяльності і необхідні для цього знання і здібності».

Студенти, які бажали стати аспірантами, спочатку відвідували так звані семінари підвищеного типу (як при інститутах, так і при кафедрах), які мали покращити якість знань кандидатів в аспіранти, оскільки програми ВНЗ були скорочені і не давали необхідної теоретичної підготовки. Семінари підвищеного типу присвячувались окремим галузям науки. Частину доповідей на них робили студенти, частину - викладачі. Робота в таких семінарах за своїм характером та рівнем наближалася до наукових досліджень. Так, наприклад, студенти ХІНО, члени семінару з етнографії, яким керував проф. О. В. Вєтухов, не лише аналізували основну літературу з етнографії, знайомилися з музеями Харкова, а й робили спроби краєзнавчого дослідження міста та його пам'яток. До речі, колективи майже всіх науково-дослідних кафедр проводили чималу роботу щодо вивчення ресурсів Харківського регіону.

Для вступу до аспірантури необхідно було пройти співбесіду з керівником кафедри, а з 1925 р., відповідно до «Правил вступу аспірантів у кафедри, їхньої науково-підготовчої роботи та переводу в наукові співробітники», обов'язковим стає складання колоквіуму. Навчання в аспірантурі спочатку зводилося до розробки 10-12 тем та написання промоційної роботи (аналог кандидатської дисертації). У другій половині 20-х років система підготовки аспірантів ускладнюється: до старих форм контролю (звіти, усні виступи на семінарах та письмові доповіді) додаються колоквіуми та іспити.

У 1926 р. було прийнято «Положення про інститут студентів-висуванців». Відповідно до цього положення зі складу студентів двох останніх курсів відбиралися кандидати для поглибленого вивчення профілюючих дисциплін. За умови успішного навчання ці студенти мали переваги при вступі до аспірантури. У 1928 р. були переглянуті правила вступу до аспірантури. Перевагу при зарахуванні вони надавали робітникам та селянам.

У 30-х роках підготовка наукових кадрів здійснювалась як у вищих навчальних закладах, так і науково-дослідних інститутах, але в останніх навчалося не більше третини всіх аспірантів.

Навчання молодих науковців у той час ускладнювалося багатьма обставинами: недоліками їхньої загальноосвітньої підготовки, скрутними матеріальними й поганими побутовими умовами, навчальною перевантаженістю, а ще більше позанавчальною роботою, нестачею наукових керівників, поганою організацією їх навчання. Але поступово відбувалося вдосконалення системи підготовки наукових кадрів. У 1939 р. було прийнято нове «Положення про аспірантуру». Здійснені заходи підвищили ефективність аспірантури. Про це свідчать дані й по харківських ВНЗ: лише в Харківському фармацевтичному інституті за чотири передвоєнні роки було захищено 40 дисертацій.

Так чи інакше, але слід зазначити, що серед тих, хто навчався в аспірантурі в 20 -30-і роки, було чимало майбутніх видатних учених та організаторів науки. Зокрема, у 1926-1929 рр. аспірантом сектора порівняльної фізіології науково-дослідної кафедри зоології Харківського

інституту народної освіти був І. М. Буланкін - у майбутньому доктор наук, професор, ректор Харківського державного університету.

Уже в 20-і роки у ВНЗ активно діяли студентські наукові гуртки. Так, серед найбільш активних наукових гуртків ХТІ був гурток гідравліки та авіації. У ньому не лише вивчалися теоретичні проблеми, читалися доповіді, але й виконувалися проекти літальних апаратів. Силами гуртківців були спроектовані для представлення на конкурс, оголошений Товариством авіації та повітроплавання України та Криму, три планери - всі три проекти були відзначені преміями. За тими самими проектами Харківська авіабаза побудувала два планери, які у вересні 1924 р. брали участь у змаганнях. Для заводу ВЕК гурток розробив проект невеликого аероплана.

На хвилі українського національного піднесення у містах і селах створювалися осередки дослідників історико-культурних скарбів рідного краю та його природних багатств. Перший такий осередок було створено взимку 1923 р. в Харкові за ініціативою професора ХІНО К. Д. Зеленіна. На його установчих зборах була прийнята ухвала про об'єднання всіх українських краєзнавців. Це був початок створення організації центру краєзнавства в Україні. Після певної підготовки в Харкові у травні 1925 р. в приміщенні ветеринарного інституту відбулася перша Всеукраїнська краєзнавча конференція, було створено Український комітет краєзнавства. У 1927 р. співробітники УКК налагодили випуск науково-методичного журналу «Краєзнавство». Краєзнавчий рух об'єднав як науковців, так і широкі кола громадськості.

Оскільки вчені прагнули до самостійної профспілкової організації, був знайдений компромісний варіант - секція наукових працівників у профспілці працівників освіти. Однією з перших така секція була створена в Харкові. У вересні 1921 р. секція наукових працівників була організована в Одесі, а в жовтні 1922 р. - у Києві.

Значних успіхів у цій справі досягла й Харківська СНП. Завдяки її зусиллям стипендія аспірантів у деяких інститутах міста досягла 180 крб. на місяць (рівень професорської зарплати в середині 20-х років). Практично в 20-і роки секції були єдиними організаціями, що постійно відстоювали матеріально-правові й професійні інтереси наукової та вузівської інтелігенції. Значний вклад вони вносили і в розв'язання житлової проблеми, вельми гострої для науково-викладацької інтелігенції того періоду. Незважаючи на ряд відповідних розпоряджень Раднаркому України, житлові права вчених, особливо старої професури, обмежувалися. СНП всіляко протестували проти таких дій. Їх представники брали участь у судових розглядах житлових конфліктів.

На межі 20 -30-х років у діяльності секцій наукових працівників сталися суттєві зміни. Значно більше уваги почали приділяти виробничим питанням, захист же професійних інтересів оголошувався тред-юніонізмом. У 1934 р. відбулася чергова реорганізація профспілок. СНП були ліквідовані. З цього часу почала існувати єдина профспілка працівників освіти, вищої школи і наукових установ. Її діяльність будувалася на принципах адміністративно-бюрократичної системи.

Різноманітні форми громадської ініціативи наукової вузівської та науково-технічної інтелігенції наприкінці 20 - на початку 30-х років увійшли в суперечку з тенденцією до одержавлення усіх сфер життя, у тому числі й науки. Масові репресії 30-х років не оминули й вчених. Зловісну роль у долі української інтелігенції відіграв судовий процес, що відбувся навесні 1930 р. в Харкові над членами «Спілки визволення України» (СВУ), у справі якої проходили 45 осіб на чолі з видатним українським вченим-літературознавцем, віце-президентом ВУАН академіком С. О. Єфремовим. Майже одночасно з процесом СВУ в Житомирі відбувся суд над «шкідниками сільського господарства» - викладачами ВНЗ Харкова, співробітниками різних сільськогосподарських установ. Внаслідок цього Харківська секція наукових працівників залишилася без 12 чоловік, у тому числі таких відомих фахівців, як М. 3. Рєзников, К. Г. Маньківський, К. С. Кононенко, А. Ф. Дідусенкота ін. Гучною стала «справа УФТІ», коли були звинувачені у шпигунстві всесвітньо відомі фізики.

Про масштаби кампанії пошуку «ворогів народу» серед наукових співробітників, зокрема, свідчить такий факт: двадцять п'ять працівників Харківської науково-дослідної кафедри (інституту) історії української культури були репресовані. Приводи для арештів були різноманітні - належність у минулому до різних політичних партій, пропаганда українофільських поглядів у своїй творчості тощо. Лише протягом 1933 р. в науково-дослідних установах Наркомосвіти УСРР та університетах було репресовано 270 учених і викладачів, у педінститутах - 210. Повною мірою це торкнулося і харківських учених та викладачів ВНЗ. Лише декілька прикладів мовою документів 1933 р.: «...у педагогічному інституті, особливо на шкільно-педагогічному відділі, мав місце цілий ряд контрреволюційних, націоналістично-петлюрівських, антисемітських та правоопортуністичних вилазок та вихваток як від позапартійних (Малюга, Савенко), так і від комсомольців (Зубарев, Наливайко, Шевченко, Гончарова, Терещенко, Головаш, Андрущенко) та навіть членів партії (Лось), що виявлялося у формі систематичного розповсюдження анекдотів чи відверто прямих - часто хуліганських - вчинках». Доповідна записка про ідеологічний стан навчального процесу та партійно-масову роботу в медичному інституті також дає приклад «антирадянської діяльності»: «Серед викладачів є елементи, які в процесі викладання проводили антирадянську пропаганду. Так, на робітфаку викладач російської мови Краков, ведучи весь свій курс з явних буржуазно-ідеалістичних позицій, до того ж, практикувався на диктантах, підібраних з речень такого типу: «Мягко стелет, да жестко спать», «Только и одежки, что одни рогожки», «Вставай, голодный и бездомный, вставай, измученный народ», «Против вражьего напора ощетиним мы штыки», «Слезы льются из глаз» і т. ін. «Голодаю, система, закон, разбираю» - це слова, що їх саме в такому порядку подавав Краков для вивчення наголосів». Стан речей в інституті характеризувався словами «атмосфера аполітичного діляцтва». Як доповідав на районній конференції в січні 1934 р. ректор Харківського державного університету Я. С. Блудов, «зусиллями партійної організації і ректорату» були звільнені з роботи «ворожі елементи, націоналісти та ін.», з числа студентів 50 чоловік і викладачів 20 чоловік. І такі «приклади» можна продовжити наводити. У подальшому репресії лише набирали обертів.

Ідеологізація науки призвела до суттєвої зміни стилю і змісту наукової аргументації та полеміки, вона мала наслідком звуження міжнародних контактів. Звичайно, остання обставина обумовлювалася й зростанням міжнародної напруги, засекречуванням досягнень науки, які мали військове значення. Так чи інакше - адміністративний та ідеологічний тиск суттєво обмежили наукову творчість, створили умови для зловживань владою, прийняття невиправданих рішень, усунення від науки талановитих учених.

Підбиваючи підсумки розвитку науки в Харкові у 20 - 30-і роки, необхідно ще раз підкреслити, що він характеризується значною суперечливістю: руйнація сталих традицій і боротьба з неписьменністю, реорганізація університету, створення мережі науково-дослідних інститутів і репресії видатних науковців. Як одним словом оцінити ці, іноді абсолютно протилежні явища? Але одне безсумнівно - попри всі складнощі життя, долаючи неабиякі перешкоди, наприкінці 30-х років Харків значно посилив свій освітній та науковий потенціал.

1.4 Наука на початку ХХ століття

Наукова діяльність в Росії на початку XX століття, як і раніше, була зосереджена в університетах, які за статутами мали не лише викладати та навчати, але й рухати вперед науку (від інститутів останнього не вимагалося).

Помітний крок у своєму розвитку зробили гуманітарні науки. Серед видатних українських істориків досліджуваного періоду одне з почесних місць належить О. Я. Єфіменко. Майже всі свої найкращі праці, як відзначає Д. І. Багалій, вона написала у Харкові. Так, у 1906 р. побачила світ двотомна «История украинского народа», через рік - «История Украины и ее народа». За видатні успіхи в галузі історії Вчена рада Харківського університету в 1910 р. присвоїла їй першій серед жінок Росії звання Почесного доктора російської історії.

Важко переоцінити наукові дослідження професора Харківського університету Д. І. Багалія, який і в 1900-1917 рр. продовжував працювати над вивченням історії Слобідської України, до цього майже не розробленої. Цій темі він присвятив двотомну «Историю города Харькова за 250 лет его существования (с 1655 по 1905 год)», написану разом з Д. П. Міллером, «Історію Слобідської України», підготував три томи документів з історії Слобожанщини. Так, в 1897 р., на пропозицію міської думи, Д. І. Багалій приступив до написання історії Харкова. Комісія професорів Харківського університету присудила йому вищу премію імені імператора Олександра II саме за це дослідження. Д. І. Багалій брав участь у виданні творів Г. Сковороди з викладенням його філософських поглядів і біографії. Він написав цінну працю «Опыт истории Харьковского университета», в якій червоною ниткою проходить ідея зв'язку історії університету з історією російської культури взагалі і місцевої зокрема. Не можна не згадати ще про дві великі роботи історика - зібрання творів, листів і паперів засновника Харківського університету В. Н. Каразіна (кошти від продажу було перераховано на заснування премії імені В. Н. Каразіна для студентів університету) і «Курс русской истории», перший випуск якої вийшов у світ у 1909 році. Д. І. Багалій брав участь у всіх археологічних з'їздах у період з 1885 до 1910 року. Під його безпосереднім керівництвом і за його участю велись підготовчі роботи до XII археологічного з'їзду в Харкові. Він сам склав археологічну карту Харківської губернії і провів ряд розкопок. Якщо не під його керівництвом, то, у всякому разі, під його впливом і за його почином виникла школа харківських археологів. Під час святкування 30-річчя наукової діяльності Д. І. Багалія 10 жовтня 1910 р. зазначалося, що за цей час з-під його пера вийшло понад 160 наукових праць.

Серед істориків, що займалися всесвітньою історією, серйозними дослідженнями періоду античності вирізнявся В. П. Бузескул. Його праці «Політія Арістотеля», «Вступ до історії Греції», «Перікл», «Історія античної демократії» стали дійсно видатним надбанням вивчення грецької історії.

Розвитку філологічних наук сприяли учні і наступники видатного харківського ученого професора університету О. О. Потебні М. Ф. Сумцов і М. Г. Халанський.

Слов'янознавство в Харківському університеті мало знані традиції, започатковані ще в першій половині XIX століття. Одним з найвідоміших учених початку ХХ століття був професор Харківського університету М. С. Дрінов. Він працював над проблемами історії південнослов'янських народів і заклав основи сучасної болгарської літературної мови.

Харківський університет став головним центром розвитку мистецтвознавчої науки. З появою в університеті Є. К. Рєдіна почалося систематичне викладання теорії та історії мистецтва. Його справедливо вважають фундатором вітчизняного мистецтвознавства, джерелознавства та бібліографії мистецтва.

У 1912 р. до університету на посаду завідувача кафедри всесвітньої історії та теорії й історії мистецтва прийшов Ф. І. Шміт. Він відразу активно включився до науково-дослідної роботи, в якій був послідовником Є. К. Рєдіна. Найбільш відомою працею Ф. І. Шміта, створеною в 1916 р., була - «Закони історії. Вступ до курсу загальної історії мистецтв», в якій він поставив за мету виявити в еволюції мистецтва повне відображення еволюції людської цивілізації.

На юридичному факультеті Харківського університету розвивалися правознавчі науки. Відомим ученим, котрий займався проблемами досить актуального тоді фінансового права, був П. П. Мігулін. У Харківському університеті працював один з найталановитіших учнів історика права професора М. Ф. Владимирського-Буданова М. О. Максимейко.

Значні успіхи спостерігалися в цей час у розвитку природничих наук та техніки. До 1902 р. у Харківському університеті працював професор-математик Д. О. Граве, один із засновників алгебраїчної школи в Україні, що досліджував найважливіший розділ алгебри - теорію груп. До 1902 р. викладав у Харківському університеті і всесвітньо відомий учений О. М. Ляпунов, котрий започаткував тут свою математичну школу.

Засновником харківської школи радіофізиків вважається Д. А. Рожанський, який своїми дослідженнями коливного розряду в 1908 р. набагато випередив зарубіжних учених. До видатних спеціалістів у галузі оптики належав професор Харківського університету Т. П. Кравець, дослідження якого з питань поглинання світла в розчинах забарвлених речовин становило на той час одне з найвидатніших досягнень. Цінні дослідження з питань геофізики, оптики, радіотехніки і рентгенографії проводив професор технологічного інституту М. Д. Пильчиков. Різні галузі електротехніки збагатили своїми винаходами професор Харківського університету, автор перших вітчизняних підручників з електротехніки П. П. Копняєв, наукові праці якого були присвячені теорії машин і електричної тяги, та М. А. Артем'єв, котрий вивчав дії струму високої напруги і розробив проекти електростанції та електромережі в Харкові.

Широко розвивалася в місті хімічна наука. У цій галузі слід відзначити наукові пошуки професора університету, вихованця школи М. М. Бекетова І. П. Осипова, який поклав початок фізичній хімії.

Успішно працював у геолого-географічній науці професор Харківського університету А. М. Краснов, невтомний мандрівник, який приділяв значну увагу вивченню рельєфу, рослин і ґрунтів Харківської губернії.

Високого рівня на початку XX століття харківські вчені досягли в біології та медицині. У Харкові в цей час працював відомий ботанік-морфолог, засновник харківської школи альгологів В. М. Арнольді. Далеко за межами Росії стали відомі праці видатного фізіолога В. Я. Данилевського - професора Харківського університету, одного із засновників ендокринології, автора тритомного підручника «Фізіологія людини». Його праці з фізіології було відзначено нагородами Паризької академії наук, Інституту тропічної медицини в Ліверпулі.

Ще в 1872 р. став професором Харківського університету відомий учений-патологоанатом В. П. Крилов. Його діяльність (інколи з ризиком для життя) у галузі загальної та інфекційної патології, епідеміології стала гідним внеском до світової науки.

Талановитим харківським хірургом був М. П. Трінклер, професор Харківського університету з 1905 року. Його наукові праці охоплювали, питання травматології, нейрохірургії, онкології, лікування ран. Блискуче працював у хірургії у факультетській клініці університету В. Ф. Грубе, який за період перебування в Харкові надрукував 35 наукових праць, зробив 20 доповідей у Харківському медичному товаристві.

Безцінний внесок у розвиток офтальмології зробив Л. Л. Гіршман, який до 1905 р. працював професором Харківського університету, а потім перейшов до міської очної клінічної лікарні. Ще в 1870 р. він створив при Харківському університеті першу самостійну клініку очних хвороб. Напочаток століття він мав чимало наукових праць і цілу школу послідовників. Своєю науково-практичною діяльністю Л. Л. Гіршман здобув широку популярність у Росії та за її межами.

Наукові товариства, які існували в Харкові на початку XX століття, своєю дослідницькою, видавничою, лекційною роботою сприяли координації наукових досліджень, надавали науковцям фінансову допомогу, допомагали обміну науковими розробками між вітчизняними та зарубіжними вченими і, нарешті, популяризували наукові дослідження серед широкої громадськості, сприяли демократизації наукових знань. Більшість наукових товариств були створені при Харківському університеті: історико-філологічне, математичне, юридичне, природничих досліджень, фізико-хімічних наук, наукової медицини і гігієни, хірургічне.

Дослідженнями в різноманітних галузях науки займалося найстаріше в Україні Товариство дослідників природи, що існувало ще з 1863 року. Воно вивчало природні ресурси краю, геологію, рельєф, ґрунти, клімат, флору та фауну. Товариство видавало свої наукові праці (на 1904 р. вийшло у світ 38 томів від 25 до 28 друкованих аркушів кожен, де було надруковано 4450 повідомлень і статей) та численні додатки до них.

Найбільш плідною виявилася робота Історико-філологічного товариства при Харківському університеті, статут якого було затверджено ще в 1876 р., а перше засідання відбулося 28 лютого 1877 року. Товариство було одним із найбільш популярних учених товариств в Україні. Сорок з лишком років дореволюційної діяльності воно з гідністю виконувало важливі наукові завдання, головним чином вивчаючи місцеву слобожанську історію. Існує думка, що дослідження краю фактично й почалося із заснування товариства, а розвиток місцевих наукових знань був тісно пов'язаний зі зростанням та розвитком самого товариства. В товаристві вчені працювали над проблемами історії мови і словесності, історії розвитку правових відносин і правових інститутів, історії церкви, історії мистецтв, археології та етнографії.

Крім того, товариство за роки діяльності створило педагогічний відділ, етнографічний музей, історичний архів з відділом листів і паперів місцевих видатних діячів, дві бібліотеки - педагогічної літератури і літератури документально-довідкового характеру, організувало наукові лекції для жіноцтва, які стали основою для створення Вищих жіночих курсів. Товариство видавало вчені праці - «Збірники», що містили статті і матеріали, перш за все, з історії Слобідської України, української літератури, праці загального характеру, археологічні відомості, історичні документи, фольклорний матеріал, дослідження з етнографії.

Одним із найбільших науково-практичних товариств було Харківське медичне товариство, створене зусиллями лікарів усього міста з ініціативи професора В. Ф. Грубе в 1861 році. На початок XX століття науково-педагогічна діяльність товариства полягала в розробці актуальних проблем медицини, влаштуванні курсів і лекцій з метою перепідготовки лікарів. Із 1866 до 1904 р. Медичне товариство взяло за правило публікувати найбільш цікаві доповіді, прочитані на його засіданнях, у своїх «Працях». Із 1904 р. товариство почало видавати періодичний орган «Харківський медичний журнал», яким цікавилися не лише медики-науковці, а й практикуючі лікарі. Наукова бібліотека Медичного товариства нараховувала більше 10 тис. томів спеціальної літератури. Найбільше читачів збирав журнальний відділ бібліотеки, який одержував усі російські та багато іноземних медичних видань.

Товариство стежило за санітарним станом міста, особливо водопроводу, м'ясобоєнь, базарів, продуктових лавок тощо. Неодноразово міське управління зверталося до Медичного товариства з проханням про проведення дезінфекції відпрацьованих заводських вод. Під час російсько-японської війни товариство організувало бактеріологічно-гігієнічний загін, який був відправлений на фронт.

Товариство проводило значну благодійницьку роботу, яка полягала у створенні безплатної лікарні для бідних, стаціонару для хворих на 10 ліжок, притулку для безнадійно хворих.

Одним із найбільш масових товариств було Південноросійське товариство технологів, започатковане під час святкування 10-річчя Харківського технологічного інституту в 1895 році. Серед його фундаторів - ректор Харківського технологічного інституту В. Кирпичов, професори Є. Зубашев, В. Зернов та ін. У 1910 р. у зв'язку з активізацією наукових досліджень у галузі аеронавтики і зростанням інтересу до авіаційної справи при Харківському відділенні товариства відкрили повітроплавальний відділ, який очолили інженери В. Мороховець і Г. Окуліч-Козарін. У 1910 р. у місті відбулася виставка аероплана, винайденого і власноручно зібраного з вітчизняних матеріалів харківським конструктором. Відділ видавав у 1911 - 1913 рр. журнал «Тяжелее воздуха», а також відкрив школу пілотів та організував перший в Україні аероклуб.

ІІ.Використання науки в екскурсіях та туризмі

Екскурсія являє собою цілеспрямований, научний процес пізнання оточуючого, середовища. Цей процес будується з використанням заздалегідь відібраних об'єктів, які знаходяться в природних умовах, і відбувається під керівництвом кваліфікованого спеціаліста-екскурсовода у відповідності до заздалегідь визначеної тематики.

В контексті сервісного забезпечення турпродукту екскурсія покликана задовольнити духовні, естетичні, інформаційні потреби людини, реалізовуючи пізнавальну функцію туризму: розширення кругозору, організації культурного дозвілля, відпочинку, спілкування. Екскурсії сприяють поширенню наукових знань і є важливим засобом патріотичного виховання, вивчення історії країни або місцевості, героїчного минулого її народу, традицій, розвитку культури та мистецтва. Екскурсії як ефективна форма навчання використовуються в педагогічному процесі.

Їх педагогічними завданнями є побудова екскурсії на основі максимальної активності і самостійної розумової діяльності екскурсантів, формування у них навичок самостійного спостереження і аналізу візуальної інформації та зорових вражень. Таким чином, екскурсії виконують освітню і виховну функції.

Реалізацію функціонального змісту ескурсій забезпечує екскурсійна діяльність - специфічний вид діяльності людини з надання послуг організаційного, інформаційно-методичного і виробничого забезпечення проведення екскурсій - екскурсійного обслуговування.

Забезпечення активного впливу па уявлення, сприйняття, емоції, підсвідомість шляхом віддалених тематичних, ритмічних, географічних асоціацій (рекреаційної сугестивності) при проведенні екскурсій відіграє вирішальну роль в сучасній практиці екскурсійного обслуговування. Теоретичним підґрунтям цього виступає екскурсознавство - галузь теоретичних знань, яка вивчає проблеми моделювання ідеальної екскурсії і впливу екскурсії на свідомість людей; практичних методів підготовки екскурсій, техніки їх проведення, підготовки екскурсоводів.

Кожна екскурсія має свої особливості в методиці проведення і оганізації обслуговування. Ознаки екскурсії свідчать, як про її подібність іншим формам культурно-виховної роботи (лекції, конференції), так і про відмінності від них:

.Тривалість у часі проведення (від академічної години до доби);

.Наявність екскурсантів, їх активна діяльність (спостереження, вивчення, дослідження об'єктів);

.Кваліфікований керівник-спеціаліст (екскурсовод);

.Наочність, зорове сприйняття об'єктів;

.Переміщення за заздалегідь визначеним маршрутом;

.Цілеспрямованість огляду (тема).

Окрім таких загальних для всіх екскурсій ознак, у кожного виду екскурсій є свої специфічні ознаки.

Інструментом реалізації екскурсійного обслуговування є екскурсійний метод - один з методів надання знань аудиторії, в основі якого лежить принцип наочності, обов'язкового поєднання двох елементів екскурсії - показу та розповіді, і активної взаємодії таких учасників процесу екскурсійного обслуговування, як екскурсовод, об'єкт та екскурсант. Засобом дослідження об'єкта екскурсантами під керівництвом екскурсовода є екскурсійний аналіз: історичний, природничонауковий, мистецтвознавчий, архітектурний, літературний, виробничо-економічний.

В практично-прагматичному сенсі екскурсія передбачає відвідування об'єктів і місцевостей, ознайомлення за допомогою екскурсовода з визначними пам'ятками і явищами в розвитку певного міста або регіону. Заздалегідь вибрані явища і об'єкти (об'єкти показу), які вивчаються на місці їх розташування, - матеріальна основа екскурсій.

Класифікація екскурсійних об'єктів проводиться по видами:

пам'ятки

історичні,

археологічні,

мистецтва,

документальні;

об'єкти природи

ліси, гаї, річки, заповідники, заказники, національні парки, урочища, ландшафтні комплекси;

змістом - однопланові, багатопланові;

функціональним призначенням - основні, додаткові, супутні;

ступенем збереженості повністю збережені, перебудовані, реконструйовані.

Реалізацію завдань екскурсійного обслуговування, з одного боку, забезпечують властивості екскурсійних об'єктів: пізнавальна цінність, відомість (популярність), незвичайність (екзотичність), виразність, збереженість, місце розташування, типовість (специфічність для даної місцевості), унікальність, аграктивність. З іншого боку, - змістовне наповнення пояснювального тексту (тексту екскурсії) і ефективність методичних прийомів проведення екскурсій, які мають задовольняти вимогам повноти і достовірності інформації, культурно-пізиавальної значимості, досконалості і довершеності композиції і виконання, естетичного задоволення. Особливе значення має дохідливість (доступність) та доказовість інформації, що надається, та застосування диференційного підходу до слухачів. Технологічними інструментами, які дозволяють забезпечити реалізацію відповідних потреб і вимог до екскурсійного обслуговування є:

) логічні прийоми : аналіз, порівняння, синтез, абстрагування, узагальнення;

) прийоми показу - попередній огляд, панорамний показ, візуальний аналіз,' реконструкція, локалізація подій;

) розповідь - екскурсійна довідка, опис, характеристика об'єкта, пояснення, репортаж, коментування, цитування, літературний монтаж.

Показ та розповідь є основою методики проведення екскурсій - сукупності прийомів, які є основою роботи екскурсовода під час надання екскурсійних послуг. Вона включає загальну і спеціальні методики. Загальна методика проведення екскурсій охоплює систему методичних прийомів показу і розповіді, незалежних від теми, складу групи та інших факторів. Спеціальна - конкретизує методичні прийоми стосовно особливостей певного екскурсійного маршруту.

Сучасні методики екскурсійного обслуговування головну роль відводять показу - спостереженню, огляду об'єкта під керівництвом екскурсовода, при якому екскурсант і не тільки бачить об'єкт, але й розрізняє в ньому окремі частини, бере участь в їх аналізі. Основою показу є три елементи: безпосереднє спостереження об'єкта, ознайомлення з експонатами «портфеля екскурсовода», зорова реконструкція для відтворення зовнішнього вигляду втраченого об'єкту, картини минулих подій, поведінки людей, про яких розповідає екскурсовод.

Показ в екскурсії - не цілеспрямований, послідовний процес ознайомлення екскурсантів з об'єктами, що розкривають тему екскурсії. Використання цього прийому під час екскурсії має бути послідовним та логічним.

Розповідь екскурсовода - невід'ємна частина екскурсії, хоча по відношенню до показу Rona виконує вторинну роль. Адже надання екскурсоводом інформації про об'єкт не може підміняти самостійну, активну, аналітичну роботу екскурсантів, перетворювати екскурсію в лекцію. Під час розповіді екскурсовод має зацікавити і активізувати екскурсантів. Для цього в практиці екскурсійного обслуговування широко використовуються ілюстрації, наочні матеріали, активізуючі запитання. Особливості використання прийомів розповіді при забезпеченні екскурсійного обслуговування залежать від швидкості руху групи (ритму), підпорядкованесті розповіді показу (вторинність), необхідності використання візуальних доказів.

Співвідношення показу та розповіді неоднакове в різних екскурсіях і залежить від теми екскурсії, наявності та характеру об'єктів показу, виду екскурсії та складу групи. їх дозування в часі зумовлює посилення ефективності і якості екскурсійного обслуговування. Практика доводить, що час показу - нормативний розрахунковий час, який виділяєтея на показ під час екскурсії, повинен займати не менше 2/3 всього екскурсійного часу і оптимально розподілятися за структурними складовими екскурсії: вступом, основною і заключною частинами.

Вступна частина екскурсії, як правило, складається з двох частин: організаційної (знайомство з аудиторією, інструктаж екскурсантів щодо правил поведінки, безпеки на маршруті тощо) та інформаційної (коротке повідомлення про тему, маршрут, його протяжність, тривалість, час і місце закінчення екскурсії). Основна частина будується на поєднанні показу конкретних екскурсійних об'єктів та розповіді про них, які підпорядковуються обраній темі. Досвід свідчить, що найбільш якісно розкрити основну тему дозволяє виділення від 5 до 12 окремих підтем.

) висновки за темою екскурсії, які закріплюють її мету та

) інформація про інші екскурсії, які можуть поглибити дану тему.

Розташування і співвідношення підтем, основних питань, вступу і заключної частини формують композицію екскурсії, основи якої визначаються в процесі проектування екскурсії. Етапи підбору і формування тексту і змісту екскурсії включають:

) попередню роботу - підбір матеріалів, їх вивчення, відбір об'єктів, які стануть основою екскурсії;

) розробку екскурсії: складання екскурсійного маршруту, обробку фактичного матеріалу; роботу над змістом екскурсії, її основною частиною (підтеми і основні питання кожної з них); підготовку контрольного тексту екскурсії; роботу над методикою проведення екскурсії; вибір найбільш ефективних методичних прийомів показу і розповіді та кращих точок, ракурсів огляду об'єктів показу; підготовка методичної розробки екскурсії, технологічної карти і схеми маршруту (для транспортної екскурсії), "портфеля екскурсовода".

Співвідношення цих двох стадій при розробках інноваційного екскурсійного продукту майже завжди співпадають.

Пошук оптимальних поєднань методів і прийомів екскурсійного обслуговування, визначення структури, композиції екскурсії і проектування екскурсійиих послуг зумовлюються класифікацією екскурсій: за змістом, складом учасників, місцем проведення, засобом пересування, формою проведення, кількістю учасників.

До групи, класифікованої з критерієм змісту, належать дві підгрупи екскурсій - оглядові (багатопланові) та тематичні.

Оглядові екскурсії - багатотемні, тобто розкривають різні аспекти життя міста тощо. Об'єкти показу різняться за формою та змістом (пам'ятки історії та культури, будинки, природні об'єкти, місця знаменних подій тощо). В цих екскурсіях поєднується історичний та сучасний матеріал. Хронологічні рамки оглядової екскурсії - час існування міста з дня його за-сігування до сьогодення. Відмінність оглядової екскурсії від тематичної простежується у змісті, глибині розкриття матеріалу; накладає відбиток на вступ та висновки, логічні переходи (підпорядковані, тотожні, протилежні, співвідносні тощо).

Тематична екскурсія присвячується одній темі. Тематичні екскурсії поділяються на ряд груп: історичні, істерико-революційні, воєнно-історичні, виробничі, природознавчі, мистецтвознавчі, літературні і архітектурно-містобудівні. Кожна з зазначених груп має відповідні підгрупи.

Так, за змістом історичні екскурсії поділяються на підгрупи: історико-краєзнавчі, археологічні і етнографічні. В екскурсіях на історико-революційні теми виділяють підгрупи, присвячені видатним революційним діячам, певним періодам боротьби. Воєнно-історичні екскурсії поділяються на екскурсії по пам'ятним місцям, де проходили бої; по місцям, пов'язаним з подвигами народних героїв; екскурсії до музеїв.

Виробничі екскурсії поділяються на історичні, виробничо-економічні, виробничо-технічні. Екскурсії на природознавчі теми поділяють на геологічні, географічні, гідрологічні, біологічні, ландшафтні.

В групі мистецтвознавчих екскурсій виділяють: театральні, історико-музичні, екскурсії до музеїв, на виставки, по місцям життя та діяльності майстрів мистецтва.

Літературні екскурсії доцільно групувати наступним чином:

літературпо-біографічпі - по місцям, що зберігають пам'ять про життя та творчість певного письменника;

істориколітературні - розкривають певні періоди розвитку літератури;

літературно-краєзнавчі - присвячені вивченню природного або культурного комплексу за допомогою літературних творів;

- літературні екскурсії на природу - побудовані на літературному матеріалі, художньо описаних природних об'єктах.

Щодо екскурсій на архітектурно-містобудівну тематику існує наступна класифікація:

♦ екскурсії, пов'язані з показом пам'яток архітектури певного періоду;

♦ екскурсії, що дають уявлення про творчість одного архітектора;

♦ екскурсії, що знайомлять з плануванням та забудовою

міст за генеральними планами.

Тематичні екскурсії певного виду рідко існують ізольовано одна від одної.

За складом учасників розрізняють екскурсії для дорослої аудиторії і для дітей; для місцевого населення та для туристів; для міського та сільського населення; для організованих груп та для поодиноких відвідувачів. За місцем проведення розрізняють екскурсії міські, позаміські, виробничі, музейні, комплексні.

Міські екскурсії передбачають показ усього міста або його частини. Вони бувають оглядовими та тематичними. Позаміська екскурсія організовується за межі міста, при цьому рекомендується, щоб відстань до кінцевого пункту слідування не перевищувала 100 км. Такі екскурсії також поділяються на оглядові та тематичні.

Місцем проведення виробничих екскурсій є підприємство.

Значні масштаби варіативності обслуговування характеризують екскурсії до музеїв: історичних, мистецтвознавчих, технічних, природничих, краєзнавчих, меморіальних тощо.

Особливо складними з точки зору змісту екскурсійного обслуговування є комплексні екскурсії, які поєднують міські та музейні екскурсії. Вони складаються з двох частин - оглядової та тематичної екскурсії під час відвідання музею, виставки. Обидві частини пов'язані однією загальною темою.

За засобом пересування екскурсії бувають пішохідними та транспортними. Транспортні - в основному автобусні екскурсії, але бувають і тролейбусні, теплохідні, залізничні тощо.

Пішохідні екскурсії більш насичені, оскільки надають можливість глибше вивчити об'єкти, але вони охоплюють меншу територію. Протяжність таких екскурсій не перевищує 5-6 км в місті, 10-12 км за містом.

Транспортні екскурсії мають свої особливості - аналіз екскурсійних об'єктів здійснюється на зупинках з виходом із транспортного засобу, а також під час його руху.

За формою проведення розрізняють: екскурсії-масовки, екскурсії прогулянки, бесіди, концерти, уроки, консультації тощо.

Екскурсія-масовка передбачає велику кількість учасників (10-30 автобусів). Крім екскурсії передбачається проведення мітингів, зокрема, на місці пам'ятних подій, зустрічей з їх учасниками.

Екскурсія-прогулянка поєднує загальноосвітні елементи та елементи відпочинку (частіше за все, це - природознавчі екскурсії) .

В екскурсії бесіді перевага надається розповіді (музейні екскурсії, відвідання виставок, підприємств). Закінчується така екскурсія обговоренням ЇЇ змісту.

Екскурсія-концерт проводиться в межах позаміських екскурсій, в процесі слідування до об'єкта показу.

Екскурсія-урок являє собою форму навчання або підвищення кваліфікації екскурсоводів.

Пробна екскурсія є заключним етапом індивідуальної роботи по підготовці до проведення екскурсії.

Важливим елементом екскурсійного забезпечення турпродукту є надання екскурсійних послуг широкого тематичного асортименту. Кожна екскурсія має свою тему - основу, на якій будується показ та розповідь. Тема пов'язана з об'єктами, адже вона грунтується на тому матеріалі, який повідомляється екскурсантам при показі цих об'єктів. Вона обумовлює зміст розповіді.

Умовою якісного екскурсійного обслуговування, розкриття теми екскурсії є вірний підбір об'єктів. З великої кількості об'єктів відбираються найцікавіші, найбільш інформативні. Враховується їх виховне значення та художня цінність, ступінь збереження. Відбір об'єктів проводиться за наступними критеріями: пізнавальна цінність, відомість (популярність), незвичайність (екзотичність), неповторність, виразність, ступінь збереження, місцезнаходження. Для оглядової екскурсії рекомендується 15-20 об'єктів, для тематичної - 8-10. На кожний об'єкт складається паспорт - картка.

Сукупність об'єктів та явищ, які включаються до екскурсії, формує маршрут. Він може бути побудований за хронологічним, тематичним або тематико-хроиологічним принципом і в просторовому аспекті визначає оптимальний шлях руху екскурсантів (екскурсійної групи) і задовольняє вимогам логічної послідовності об'єктів екскурсійного показу і атрактивності загального сприйняття.

Атрактивність - це імперативний акцент екскурсійного обслуговування - важливе відношення суб'єкта до ресурсу, яке визначає індивідуальну або групову привабливість місцевості (місця), природного ландшафту, міста, селища, культурно-історичної пам'ятки, країни, взагалі будь-якого природного тіла, явища або артефакту, які виступають предметами оцінки з боку екскурсантів (споживачів екскурсійної послуги). Дане відношення є інтегральним. Воно враховує інші властивості екскурсійних об'єктів - екзотичність, комфортність, виразність, унікальність, типовість і т.п. і максимально визначає рівень естетичної оцінки ресурса та його вибірковість.

Сприйняття, як цілісне відображення предметів, ситуацій, подій, яке виникає при дії фізичних подразників, є однією з важливих характеристик екскурсії, оскільки представляє її комплексну оцінку з урахуванням індивідуального досвіду особистого відпочинку, рекреаційних очікувань, моди, комплексної ціни на обслуговування.

Психологи стверджують, що 93% сприйняття грунтується на візуальних відчуттях. Суспільна психологія останнім часом акцентує увагу на їх екологізації, що має виключно важливе значення для екскурсійної діяльності в контексті аналізу механізмів сприйняття людиною естетичності ландшафтів. Так, ландшафт сприймається як незвичайний, якщо його композиція і глибока перспектива чітко виражені. Досвід свідчить, що візуальний прояв контрастності не повинен бути дуже сильним - ця властивість саме в малих дозах підкреслює необхідність природного комплексу. В цілому, сприйняття естетичності ландшафтного комплексу залежить від його екологічного стану. Саме тому, особливо корисними при визначенні перспектив розвитку пізнавально-рекреаційного типу природокористування, виборі естетично цінних ландшафтів, вирішення завдань екскурсійної маршрутизації і проведенні системи природоохоронних заходів є, так звані, ментальні карти, які в останні роки набули значного поширення.

Сприйняття пов'язане з мисленням, пам'яттю, увагою і спрямовується мотивацією. Спеціальні дослідження, які грунтуються на визнанні пріоритету «принципу діяльності», пояснюють мотивацією не тільки вибір, але й поведінку людей під час подорожі, екскурсії. А це означає і той досвід, який розвивають рекреаційно-туристичні потреби та їх задоволення, в тому числі в процесі екскурсійного обслуговування.

Одним з обов'язкових каналів сприйняття екскурсії, окремої події або об'єкта є спогади - емоційний настрій (позитивний чи негативний), який залишається в пам'яті екскурсанта, як результат взаємовідносин, що витікають з процесу обслуговування. Сприйняття проявляється в різних емоційних станах, які ранжуються від максимально позитивних до максимально негативних: приємне відчуття, задоволення, захоплення, прикрість, роздратування, обурення.

Факторами, що впливають на сприйняття екскурсійного обслуговування і якість сервісного забезпечення турпродукту є безпека, постійність (відчуття високої якості обслуговування протягом всього часу), повнота обслуговування (відповідність всіх запропонованих послуг отриманим), умови (навколишнє середовище і фізичне оточення), доступність, поведінка і зовнішній вигляд обслуговуючого персоналу.

Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса Міністерства юстиції України

Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. Засл. проф. М.С.Бокаріуса (ХНДІСЕ) - одне з найстаріших державних судово-експертних установ України і колишнього СРСР. На чолі з відомим судовим медиком і криміналістом Миколою Сергійовичем Бокаріусом у 1923 році в м. Харкові був заснований Кабінет науково-судової експертизи.

Головними завданнями установи є своєчасне та якісне виконання науково-дослідних робіт, максимальне задоволення потреб правоохоронних органів, судів, організацій, підприємств, установ і громадян у різних видах експертних досліджень. Більше 80% висновків експертиз у ХНДІСЕ проводяться для судів, органів прокуратури, МВС, СБУ і Державної податкової адміністрації. Пріоритети в роботі віддаються подальшому удосконаленню традиційних, розробці та впровадженню нових методів експертного дослідження. екскурсія туризм харків науковий

На сьогоднішній день Харківський НДІСЕ має три відділення в містах Суми, Полтава і Севастополь. Про високий науковий потенціал інституту свідчить і той факт, що на базі його відділень у м. Донецьку, Криму і м. Дніпропетровську створені науково-дослідні інститути судових експертиз.

Протягом останніх років інститутом проводяться науково-практичні конференції, семінари, читання, видаються книги, в тому числі періодично видається збірник науково-практичних матеріалів "Теорія і практика судової експертизи і криміналістики". За останні два роки опубліковано більше 200 робіт співробітників ХНДІСЕ.

У Харківському НДІСЕ проводяться дослідження з наступних видів судових експертиз:

криміналістичні (почеркознавча, авторознавча, технічна експертиза документів, балістична, трасологічна, вибухово-технічна експертизи, фототехнічна і портретна експертизи, експертиза фоно- і відеозапису);

експертиза матеріалів, речовин і виробів;

біологічна, інженерно-технічна, економічна, товарознавча, автотоварознавча експертизи;

експертиза, пов'язана з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності;

психологічна, мистецтвознавча та інші експертизи.

Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості "Гипрококс".

Рівень розвитку сучасного суспільства залежить в першу чергу від стану та рівня науки. Невід'ємною складовою наукового потенціалу України є Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості "Гипрококс", створений в м. Харкові в 1929 році. Інститут створено з метою організації власної школи проектувальників-коксохіміків. За короткий час нова проектна організація, що на той час не мала достатньої кількості фахівців та досвіду, створила власну школу проектування цехів і агрегатів коксохімічних підприємств.

На сьогодняшній день Гипрококс є єдиним в Україні і на теренах держав СНД головним проектним інститутом коксохімічної промисловості. Інститут є головним по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості і провідною комплекною технологічною організацією з науково-технічної діяльності і екпертизі науково-технічних розробок, проектно-конструкторських робіт і прикладних досліджень на стадії практичного використання, науково-технічних програм, проектів і прогнозування коксохімічної промисловості.

За проектною документацією інституту створена і побудована вся коксохімічна промисловість України і колишнього Радянського Союзу і багатьох країн дальнього зарубіжжя, в тому числі в Алжирі, Болгарії, Боснії і Герцеговині, Угорщині, Єгипті, Індії, Китаї, Нігерії, Пакистані, Польщі, Румунії, Туреччині, Фінляндії, Словакії, Чехії, Ірані, в тому числі об'єкти комплексу коксових батарей №№ 1, 2 и 3 Ісфаханського металургійного заводу в Ірані. Всього побудовано 60 коксохімічних заводів. В країнах СНД працює 20 установок сухого гасіння коксу, а в країнах дальнього зарубіжжя їх побудовано 16. Інститут є калькотримачем 30% проектів коксових батарей світу.

Гипрококс є носієм усього нового у світовій практиці виробництва коксу. Інститут постійний учасник світових конгресів, симпозіумів і конференцій з питань металургійного і коксового виробництва.

Державна установа "Інститут терапії імені Л.Т. Малої Академії медичних наук України"

Основними напрямками діяльності Інституту є вивчення причин та розробка методів попередження, раннього виявлення та лікування найбільш поширених хронічних захворювань внутрішніх органів. Результати цих пошуків постійно передаються у практику охорони здоров'я. Колектив поширює науково-організаційні форми профілактики й терапевтичної допомоги населенню, підтримує новий передовий досвід у регіональних лікувально-профілактичних установах, координує міжгалузеву співпрацю вчених у терапії.

Щорічно в клініці Інституту проходить лікування близько 10 тисяч хворих, і понад 27 тисяч пацієнтів одержують консультації і рекомендації. Вчені Інституту представляють українську медичну науку на міжнародних форумах всесвітнього значення, всеукраїнських науково-практичних конференціях, які щорічно проводить Інститут, плідно працюють в українському і міжнародному медичному суспільствах. До складу Інституту входить 12 науково-дослідних підрозділів, 8 клінічних відділень, регіональний лікувально-діагностичний центр медичної реабілітації, консультативна поліклініка.

У поліклініці і стаціонарі Інституту можна пройти обстеження і лікування, отримати консультативну допомогу лікарів-терапевтів кардіологічного, гастроентерологічного, нефрологічного профілів, а також інших спеціалістів.

Науково-дослідні підрозділи включають відділи популяційних досліджень, захворювань печінки та шлунково-кишкового тракту, атеросклерозу та ішемічної хвороби серця, гострого інфаркту міокарда, нефрології, артеріальної гіпертонії, пульмонології, клінічної фармакології і фармакотерапії, лабораторію біохімічних і імуноферментних методів дослідження, лабораторію експериментальної і клінічної морфології, науково-організаційний відділ, відділ науково-медичної інформації з бібліотекою.

Протягом 25 років в Інституті проводиться підготовка кадрів вищої кваліфікації з терапії. За період існування Інституту виконано 27 докторських і 148 кандидатських дисертацій, в тому числі підготовлено 57 кандидатів і 8 докторів наук для різних держав дальнього і ближнього зарубіжжя. Успішно завершили навчання 87 аспірантів і 64 клінічних ординатора.

Сьогодні Інститут терапії є науково-дослідним і клініко-діагностичним центром, що з честю носить ім'я його засновника академіка Л.Т. Малої. Це одна з провідних установ у системі Академії медичних наук і Міністерства охорони здоров'я України, де займаються фундаментальними і прикладними науковими дослідженнями в терапії, розробкою методів оптимальної фармакотерапії основних захворювань серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, органів дихання, нирок епідеміологією хронічних неінфекційних захворювань і оптимізацією їхньої багатофакторної профілактики.

Інститут рослинництва ім. В.Я. Юр'єва Української академії аграрних наук бере початок з Харківської селекційної станції, яка була організована в 1908 році. Наказом № 87 міністра сільського господарства СРСР від 8 березня 1956 року на базі державної селекційної станції і Інституту генетики і селекції Академії наук УРСР був створений Український науково-дослідний інститут рослинництва, селекції і генетики Міністерства сільського господарства УРСР. Основні напрямки науково-дослідної роботи передбачають:

розробку теоретичних основ селекції;

створення нових сортів і гібридів зернових, зернобобових, круп'яних і олійних культур;

розробку високоефективних систем насінництва с.-г. культур, ведення первинного та елітного насінництва районованих сортів і гібридів;

розробку технологій вирощування польових культур;

формування та ведення банку генетичних ресурсів рослин України;

забезпечення та науковий супровід розробок в АПВ Харківської області.

Відкрите акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань". Відкрите акціонерне товариство "Науково-дослідний інститут радіотехнічних вимірювань" - провідна науково-виробнича організація України в галузі розробки, проектування та виробництва радіоелектронної техніки:

наземних та бортових систем і приладів для космічних комплексів,

систем високоточних траєкторних вимірювань для відпрацювання ракетно-космічної техніки,

складної медичної техніки,

контрольно-вимірювальних приладів і систем управління для паливно-енергетичного комплексу.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "АСЕП"

Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "АСЕП" основано в 1992 році і займється комплексною автоматизацією та електрифікацією об'єктів металургійної промисловості. Ми маємо Державну Ліцензію на проведення спеціальних видів робіт по проектуванню та будівництву в сфері електрифікації та автоматизації різних галузей промислового виробництва.

ТОВ НВП "АСЕП" пропонує комплексну електрифікацію об'єктів в металургійній промисловості:

. Розробка електричної частини для будівництва і реконструкції, в тому числі:

Електропостачання, підстанції 0,4 - 110кВ;

Силове електрообладнання, КІП і А;

Виконання проектно-конструкторських розробок автоматизованих електроприводів, локальних систем автоматизації та автоматизованих систем управління технологічними процесами;

Розміщення замовлень на постачання електрообладнання для об'єктів, що проектуються;

Проектні дослідження.

. Виробництво низьковольтних комплектних пристроїв.

. Авторський нагляд.

. Шеф-монтаж та пуско-налагоджувальні роботи.

. Навчання виробничого персоналу.

Інститут овочівництва і баштанництва Української академії аграрних наук

Основні напрямки наукової діяльності:

на основі сучасних методів прикладної генетики, біотехнології технології та імунітету створення високопродуктивних і конкурентоспроможних сортів і гібридів овочевих і баштанних культур для відкритого і закритого ґрунту з протекторно-лікувальними властивостями, стійких проти шкідників, хвороб, біотичних і абіотичних факторів;

розробка ресурсозберігаючих технологій виробництва екологічно безпечної продукції овочевих і баштанних культур на продовольчі і насіннєві цілі на базі нових сортів і гібридів;

розробка високоефективних технологій:

а) зберігання свіжих овочів та маточників для отримання якісного насіннєвого матеріалу;

б) комплексної переробки овочевої сировини для створення вітчизняних продуктів харчування;

координація та ведення системи генетичних ресурсів рослин України, створення національної колекції овочевих і баштанних культур;

розробка комплексних систем удобрення, захисту рослин від хвороб, шкідників і бур'янів;

розробка організаційно-економічних і технологічних основ розвитку товарного овочівництва і насінництва в умовах ринкових відносин;

елітне насіння, вирощене в інституті за ліцензійними договорами, передається в господарства різних форм власності, які мають паспорт-патент для вирощування насіння першої репродукції;

сорти мають авторські свідоцтва і патенти.

Вчені інституту готують фахівців на курсах підвищення кваліфікації з овочівництва та насінництва, надають практичну допомогу господарствам в освоєнні сучасних технологій вирощування овочів.

Науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут автоматизованих систем управління транспортом газу, філія ДП "Науканафтогаз" НАК "Нафтогаз України"

Діяльність НДПІАСУтрансгаз спрямована на науково-технічне забезпечення зберігання, транспортування та розподілу природного газу, підвищення надійності та безпеки роботи обладнання технологічних об`єктів та ГТС у цілому, розроблення та впровадження енергозаощаджуючих технологій, автоматизацію технологічних процесів та виробничо-господарської діяльності на базі сучасних інформаційних технологій за такими основними напрямками:

комплексна автоматизація та телемеханізація технологічних процесів лінійної частини, компресорних цехів і станцій, підземних сховищ газу, газорозподільних і газовимірювальних станцій, ГТС;

науково-технічне забезпечення оперативно-диспетчерського керування всіх рівнів газотранспортної системи;

науково-технічне та методичне забезпечення обліку газу на технологічних об`єктах газотранспортної системи;

розроблення та впровадження сучасних програмно-технічних засобів з обліку газу;

створення сучасних засобів та систем автоматизації, забезпечення їх виготовлення та впровадження;

створення та впровадження автоматизованих систем діагностичного моніторингу технічного стану газоперекачувального обладнання для забезпечення ефективності його функціонування;

створення та впровадження інформаційно-дорадчих систем моніторингу корозійного стану МГ ГТС;

інформаційне обслуговування наукової та виробничої діяльності ДК "Укртрансгаз" , визначення патентоспроможності розробок, експертиза розробок сторонніх організацій та сертифікація розробок інституту;

науково-методичне супроводження розробок інституту на об`єктах ДК "Укр-трансгаз";

створення дослідних зразків засобів і систем автоматизації та телемеханіки, організація їх виробництва;

розроблення та впровадження нормативно-технічної документації, державних та галузевих стандартів;

розроблення та впровадження на об`єктах ДК "Укртрансгаз" систем якості;

підвищення кваліфікації фахівців ДК "Укртрансгаз" з сучасних інформаційних технологій, комп'ютерних мереж, програмного забезпечення та обліку кількості та контролю якості газу та ін.

Інститут проблем кріобіології і кріомедицини НАН України

Основні наукові напрями ІПКіК НАН України:

дослідження механізмів кріоушкоджень, кріозахисту, природної стійкості біологічних об'єктів до холоду та її репарації після дії холоду;

створення ефективних засобів штучного кріозахисту біологічних систем різного рівня організації та на їх основі розробка технологій кріоконсервування біологічних об'єктів і технічних засобів їх реалізації

застосування гіпотермії, кріотерапії та кріоконсервованих біологічних об'єктів у лікуванні різних захворювань.

В Інституті проведено значні дослідження у напрямку створення нових технологій застосування ембріональних та плодових тканин і клітин (гемопоетичні, нервові) при різних захворюваннях. Це стало основою нового напряму в медицині - "Клітинна терапія". На базі Інституту створено "Міжвідомчий науковий центр", основною метою якого є прискорення фундаментальних досліджень і розробка сучасних технологій, які не мають світових аналогів.

Національний науковий центр "Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини"

Інститут експериментальної і клінічної ветеринарної медицини - перший в Україні спеціалізований науково-дослідний заклад, створений для вирішення актуальних науково-практичних завдань ветеринарного забезпечення тваринництва нашої країни.

Основні напрямки діяльності:

. Вивчення механізмів розвитку і перебігу інфекційного та епізоотичного процесів хвороб тварин (туберкульоз, бруцельоз, лейкоз, сальмонельоз, хвороби Гамборо, Ауєскі, пріонні інфекції).

. Розробка сучасних методів діагностики захворювань сільськогосподарських тварин і створення ефективних засобів їх профілактики (проти лейкозу, туберкульозу, інфекційного ринотрахеїту та ін.)

. Розробка діагностичних молекулярно-генетичних тест-систем для індикації збудників інфекції;

. Лікування та профілактика інфекційних і інвазійних хвороб великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці, бджіл, дрібних домашніх тварин;

. Розробка сучасних методів контролю якості с/г продуктів та кормів;

. Забезпечення роботи науково-виробничих центрів:

із вивчення губчатоподібної енцефалопатії та інших пріонних інфекцій;

із вивчення інфекційних хвороб великої рогатої худоби;

хвороб дрібних домашніх тварин;

токсикологічних досліджень і сертифікації продуктів тваринництва;

з ветеринарного забезпечення птахівництва;

з паразитарних захворювань;

. Здійснення спільних досліджень із провідними науковими центрами Європи і США в рамках міжнародного співробітництва.

Український науково-дослідний інститут природних газів

Сфера діяльності:

дослідження в галузі геології та розробки газових та газоконденсатних родовищ, буріння глибоких свердловин, добування, переробки, підземного зберігання газу, охорони навколишнього середовища та надр, економіки галузі;

розробка проектно-кошторисної документації для будівництва об'єктів промислового та житлового призначення, газифікації.

Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатноті.

Український науково-дослідний інститут протезування, протезобудування та відновлення працездатноті займається розробкою нових технічних рішень в протезобудуванні та комплексною реабілітацією інвалідів зі складною патологією опорно-рухового апарату.

Сфера діяльності:

розробка та виготовлення конструкцій протезно-ортопедичних виробів:

устаткування для біомеханічної оцінки функціональності протезних виробів и контролю якості реабілітації: аналіз ходи, контроль осанки, базометричний комплекс.

У інституті вперше в Україні створено лабораторію для проведення сертифікаційних випробувань технічних засобів реабілітації:

випробування стоп и колінних механізмів у відповідності з ISO 10328;

випробування крісел-колісних у відповідності з ISO 7176

Товариство з обмеженою відповідальністю науково-виробниче підприємство "SINTA"

Сфера діяльності:

Виробництво наноматеріалів детонаційним (наноалмази) і механохімічним способом (нанопорошки металів і мінералів, наприклад нанопорошки міді, нікелю, кобольту, природного і штучного алмазу, кремнію, германію та інш.);

Промислове виробництво ефективних добавок у мастильні матеріали на основі наноалмазів;

Розробка і практичне впровадження промислових технологій застосування наноматеріалів і коректування діючих промислових виробництв під застосування наноматеріалів, з метою створення якісно нової, конкурентоздатної продукції (наприклад, технології композиційного хромування, золочення з наноалмазами, технології з застосуванням наноалмазів з метою підвищення пружно-міцносних характеристик гуим, вуглепластиків, клеїв та інш.);

Науково-технічні роботи в області створення якісно нових композитів і покращання властивостей тих, які уже випускались промисловістю;

Науково-дослідні роботи в області створення нових медичних препаратів з застосуванням властивостей наноалмазів.

Для більш детального пізнання про наукові об’єкти міста Харкова проводять екскурсії ,використовують рекламні акції .

Про організацію навчальної практики і навчальних екскурсій у загальноосвітніх навчальних закладах міста

Навчальні екскурсії та навчальна практика є обов’язковими та необхідними складовими навчально-виховного процесу. Вони передбачають створення умов для наближення змісту навчальних предметів до реального життя, спостереження та дослідження учнями явищ природи і процесів життєдіяльності суспільства, розширення світогляду школярів, формування в них життєво необхідних компетенцій, посилення практичної та професійно-орієнтаційної спрямованості навчально-виховного процесу.

Навчальні екскурсії проводяться для учнів 1-4 класів протягом 4 днів тривалістю не більше 3 академічних годин на день.

Навчальні екскурсії організовуються з метою формування в учнів уміння спостерігати за навколишнім світом, сприяння розвитку наукового мислення, інтересу до вивченого матеріалу, ознайомлення з культурно-суспільним надбанням нашого народу та людства, національними традиціями.

Екскурсії з учнями загальноосвітніх навчальних закладів можуть мати різну дидактичну мету та об’єкти. Екскурсії можуть бути випереджувальними і проводитися напередодні вивчення нової теми; тематичними - для поліпшення розуміння учнями певної теми або розділу; комплексними, що охоплюють широке коло питань основ наук і проводяться наприкінці вивчення розділу або навчального року з метою узагальнення знань та вмінь.

Під час огляду екскурсійних об’єктів учні повинні спостерігати, робити замальовки, записувати необхідні відомості тощо.

Підбиття підсумків екскурсій може здійснюватися залежно від віку школярів у різних формах:

бесіди, під час якої вчитель з'ясовує враження учнів від об’єкта, обговорює найважливіші етапи екскурсії,

конференції - під час якої учні звітують щодо виконання запропонованих раніше завдань (проектів),

диспуту, під час якого учні висловлюють власну позицію щодо побаченого та почутого;

виставки колекцій, стіннівок, малюнків, альбомів тощо.

Якщо екскурсію передбачено змістом навчальної програми, то вона обліковується на відповідних сторінках навчальних предметів класного журналу та може оцінюватися вчителем.Усі інші навчальні екскурсії, їх зміст і дата проведення обліковуються в класних журналах на спеціально відведених сторінках. Оцінювання навчальних досягнень учнів за результатами таких екскурсій здійснюється на розсуд учителя.

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБКА ЕКСКУРСІЇ «НАУКОВИЙ»

.1 Вибір екскурсійних об’єктів

Програма розрахована на один день для ознайомлення туристів з тими видами наукової діяльності які представлені в м. Харків. Тому    для своїх туристів я запропонувала б наступні релігійні об’єкти:

Міський музей К.І. Шульженко

Музей «Космос»

Планетарій

Музей-квартира сім’ї Гризодубових

Площа Свободи

Розмаїтість даних об’єктів дасть можливість забезпечити правильне чергування вражень в екскурсантів, дозволить зберегти елемент новизни при відвідуванні різних екскурсійних об’єктів.

На мою думку вибрані мною туристичні об’єкти є найцікавіші для даної теми. Всі вибрані об’єкти є відомими серед широких верств населення.

Всі представлені об’єкти є унікальні та надзвичайні, деяким з них немає аналогів в Європі. Кожен із них пов'язаний з якоюсь історичною подією, що відбулась в даних будівлях, на певному місці, або за легендою.

Споруди найкраще вписуються в місцевість, гармоніюють ї іншими об’єктами та ландшафтом.

При виборі об’єктів я врахувала відстань до представлених мною об’єктів, зручність під’їзду до них, придатність дороги для автотранспорту, можливість під’їзду до об’єкта екскурсантів, природна обстановка, що оточує даний об’єкт, наявність місця, придатного для розташування групи з метою спостереження.

3.2 Розробка маршруту екскурсії

Маршрут моєї екскурсії являє собою найбільш зручний шлях проведення екскурсійної групи, що сприяє розкриття теми. Одним із основних завдань - сприяння найбільш повному розкриттю теми екскурсії.

Розробка маршруту - складна багатоступінчаста процедура, що вимагає досить високої кваліфікації і є одним з основних елементів технології створення екскурсії. При розробці автобусного маршруту я керувалась «Правилами дорожнього руху», «Правилами перевезення пасажирів» та ін.

Маршрут екскурсії:

Дана екскурсія розпочинається о 10 годині біля станції метро Площа Повстання. Де чикатиме на групу комфортабельний автобус. Після того як збереться вся група туристів автобус вирушає до першого об’єкту (Міський музей К.І. Шульженко), який знаходиться по переулку Байкальський 1. Після оглядової екскурсії група туристів сідають до автобусу і прямують до наступних об’єктів № 2 та №3 ( Музей «Космос» та Планетарій ), які знаходиться за адресою переулок Кравцова 15.

Після екскурсії на об’єктах №2 та №3 туристи вирушають до об’єкту №4 - це Музей-квартира сім’ї Гризодубових котра знаходиться неподалік від станції метро «Університет» вул. Мироносицька54б.

По завершенні екскурсії група туристів прямують до наступного об’єкту №5 - це Площа Свободи. Який включає Головний корпус інституту В.Н.Каразіна, Памятник воїнам - студбатівцям, Держпром, Другий корпус інституту В.Н.Каразіну, Памятик Леніну, Готель «Харків», Харківська обласна державна адміністрація , Державний університет по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс», Харківський обласний палац дитячої та юнацької творчості. Екскурсія закінчується близько 16 -00 години.

.3 Розробка тексту екскурсії

. Об’єкт - Міський музей К.І. Шульженко.

У Харкові, рідному місті Клавдії Іванівної Шульженко, знаходиться єдиний на території колишнього Радянського Союзу музей, присвячений цій видатній співачці XX століття. Експозиція була заснована за ініціативою родича артистки - Бориса Агафонова. Відкриття музею відбулося у вересні 1995 року під час проведення в Харкові I Міжнародного фестивалю естрадної пісні імені К. І. Шульженко.

Зараз у музеї, розташованому в особняк початку XX століття, розмістилося кілька експозицій. В одній з кімнат відроджений інтер'єр будинку Клавдії Шульженко. Тільки тут можна побачити особисті речі, меблі співачки.

Документи, грамоти, записні книжки, ноти, фотографії, концертні сукні дозволять відвідувачам перейнятися атмосферою тієї епохи, коли пісні Шульженко звучали практично в кожному будинку.

У музеї також працює постійна експозиція, присвячена народному артисту СРСР - харків'янину Юрію Богатикову. Пісні «На безіменній висоті», «Через дві зими» і багато інших у його виконанні стали всенародно улюбленими. В експозиції представлені особисті речі співака, документи, відео та фотоматеріали.

Екскурсії, які проводять співробітники музею, будуть цікаві для відвідувачів різного віку. Розповідь про маловідомі факти з життя артистів доповнять перегляд фільмів, концертних виступів і прослуховування аудіо записів.

У музеї зберігаються парфуми «Синий платочек», які створили харківські парфумери на честь Клавдії Шульженко. Правда, співачка вважала за краще інший аромат, якому вона ніколи не змінювала. До речі, косметику Клавдія Іванівна завжди купувала тільки французьку. Музей представлений в Додатку А.

Об’єкт Музей «Космос»

Харківський планетарій пропонує захоплюючі екскурсії в «Космос». Всі необхідне для польоту вашої фантазії надаються - ракети, космонавти і навіть інопланетяни.

Музей космонавтики і уфології «Космос» був відкритий в 2008 році. Аналогів йому немає не тільки в Україну, а й у Європі. Співробітниками планетарію протягом декількох років збирали колекцію унікальних експонатів. В її основі - матеріали, висвітлюючи історію космонавтики і розкриваючі найзагадковіші таємниці Всесвіту.

Подібний музей з'явився в Харкові невипадково. Наше місто вніс великий внесок в освоєння космосу. Саме харківські вчені підготували технічну базу для польоту Юрія Гагаріна. А у військовому училищі під Харковом проходили льотну підготовку відомі космонавти, серед яких був і Олексій Леонов - перша людина, що зробив вихід у відкритий космос.

Крім документів, фотографій, марок, значків, макетів українських ракетоносіїв, у виставковому залі представлені експонати, які побували на космодромі Байконур і в тренувальних центрах.

На приклад, ключ «на старт», що запускає ракету. А ще порошок титану, з якого створюють корпусу космічних кораблів. Про трудові будні космонавтів розкажуть їхні особисті речі - тренувальний костюм, шолом, електробритва, яка літала в космос, і багато інших.

Значна частина експозиції присвячена дослідженню НЛО. У музеї зібрані відомості про аномальні зони, посланнях землян інших цивілізацій. Клуб дослідників непізнанного, який діє при планетарії, фіксує випадки появи НЛО в нашому регіоні.

А декілька інопланетян були помічені прямо в залі музею! Незважаючи на свій поважний вигляд, фігури гуманоїда цілком нешкідливі, оскільки зроблені з пластикових пляшок, скотчу і паперу. За словами автора скульптур - художника Ігоря Березюка, образи «зелених чоловічків» йому навіяли свідчення очевидця НЛО і власні спостереження. Адже тут з’являється відчуття, що перед тобою I відкрита вся Всесвіт. Музей представлений в Додатку Б.

Об’єкт - Планетарій

Харківський планетарій - ровесник космічної ери. Він був заснований благо ¬ даруючи зусиллям ученого-астронома Миколи Барабашова 21 квітня 1957. І в цьому ж році в космос відправився перший штучний супутник Землі.

У 1962-му планетарію присвоїли ім'я Юрія Гагаріна. Перший у світі космонавт особисто дав на це свою згоду - його лист до цих пір зберігається в музеї уфології та космонавтики «Космос».

У зірковому залі Харківського планетарія встановлено унікальний апарат, «Середний Цейсс», який дозволяє побачити зоряне небо таким, яким ви його ніколи не бачили. На нічному небі людина може охопити поглядом близько 4 тисяч зірок, а під куполом планетарію - до 15 тисяч! Такі апарати вважаються одними з кращих, їх використовують на тренувальних базах для підготовки космонавтів.

Щоб стати ще ближче до зірок, можна піднятися на дах планетарію, де встановлений потужний телескоп. Він дозволяє детально розглянути поверхню Місяця і навіть тіні, які відкидають місячні гори. При гарній погоді видно і супутників, хмари у вигляді смуг на планеті Юпітер, а також кільця Сатурна.

Харківський планетарій ім. Ю. А. Гагарина є членом міжнародної асоціації планетаріїв. Його співробітники приділяють велику увагу освітнім програмам, які супроводжуються сучасними аудіо-та візуальними ефектами. Кожного тижня в планетарії можна стати свідком унікального космічного дійства, яке буде цікаво і дітям, і дорослим.

Крім того, тут проводяться наукові конференції, фестивалі, концерти. При планетарії працює Космічний дитячий ліцей, театр-студія «Сяйво», музикальний клуб авторської пісні «Серебряная струна», молодіжний Фан-клуб групи «Queen», астрономічний гурток, Клуб слідче непізнаного, а також музей космонавтики та уфології «Космос».

Спочатку на місці, де зараз розташовується планетарій, знаходилася одна з харківських синагог. Її звели I в 1912-1914 роках.Представлено в Додатку В.

. Музей-квартира сім’ї Гризодубових

Перший керований літак в Харкові побудував авіаконструктор-самоучка Степан Гризодубов у власному сараї. Він сам зробив креслення, переглянувши кіноплівки з кадрами польотів винахідників братів Райт. Мало того, Гризодубов першим в Російській імперії створив авіаційний бензиновий двигун. Піднявши свій літак в повітря, обдарований технік на цьому не зупинився - він постійно удосконалював літальні апарати, намагаючись зробити їх більш безпечними і маневреними.

Справу батька продовжила дочка Гризодубова - Валентина. У 1937 році вона встановила кілька авіаційних рекордів, у тому числі і по дальності польоту, і стала першою жінкою, удостоєної звання Героя Радянського Союзу.

Пам'ять про цих видатних харківських авіаторів зберігають співробітники Меморіального музею-квартири сім'ї Гризодубових. Ідея створення музею втілилася в життя в грудні 1970 року. Тоді вперше відкрив свої двері Кабінет історії авіації при Харківському авіаційному інституті. Виставка розмістилася в квартирі, де з 1921 по 1965 рік жив Степан Гризодубов і де пройшла юність Валентини.

Після багато чисельних перетворень експозиція отримала статус музею. У 1985 році на фасаді будинку була встановлена ​​меморіальна дошка, а в 1986-м будинок внесли до списку пам'яток історії. Але в 2008 році приміщення, в якому знаходиться музей, сильно постраждало від пожежі. Ремонт ішов більше двох років.

Зараз готується нова експозиція. Вона буде складатися з трьох розділів: «Життя і діяльність Степана Васильовича Гризодубова», «Видатна льотчиця Валентина Степанівна Гризодубова», «Традиції харківської школи повітроплавання, авіації та космонавтики».

Сьогодні в музейному фонді зберігаються особисті речі родини Гризодубових і других видатних авіаторів та космонавтів, документи, фотографії і навіть катапультове крісло радянського винищувача. Крім того, при музеї діє бібліотека з великим зібранням книг з авіаційно-космічної тематики. Музей представлений в додатку Г.

. Об’єкт - площа Свободи

Створення площі почалося в 1924 році на основі проекту В. К. Троценко. Площа складається з двох частин: прямокутної, що виходить на вулицю Сумську, і круглої, за якою починається проспект Леніна.

Площа була названа на честь Фелікса Дзержинського, і 1995 році перейменована в площу Свободи.

На прямокутній ділянці площі з північної сторони розташовані готель "Харків" і будинок, де знаходяться різні організації.

Східну займає будівля Харківської обласної державної адміністрації та обласної ради.

Уздовж південного боку площу розташований бічний фасад Палацу дитячої та юнацької творчості та міський сад ім. Т. Шевченка.

На круглій частини площі розташовані три грандіозних будівлі: Держпром, два корпуси Харківського національного університету ім. В. Каразіна.

Довжина площі - 750 метрів, ширина - 130 метрів, діаметр кола - 350 метрів. Площа займає близько 12 гектарів, що робить її другою за величиною в Європі і шостою за величиною в світі.

Тут регулярно проходять ярмарки, паради, народні гуляння.

У 2008 році на площі дала благодійний концерт легендарна група «Queen». Музикантам вдалося зібрати рекордну кількість глядачів - більше 250 000.

Головний корпус інституту В.Н.Каразіна

Перед нами знаходиться головний корпус Харківського університету імені Каразіна. Будинок побудований у 1930 - 1933-х роках за проектом С. С. Серафимова і М. А. Зандіберг-Серафимова для Будинку проектів.

Спочатку будинок було виконано в стилі конструктивізму. Післявоєнна реконструкції надала йому типові риси сталінського стилю.

Після реконструкції в будівлі розмістився університет.

На майданчику університету встановлено пам'ятник засновнику університету В. Н. Каразіну, виготовлений в 1905 році.

Фігуру Каразіна в повний ріст відлили з бронзи в Санк Петербурзі а потім його привезли до Харкова.

Вже в 90-х роках до споруди було прибудовано великий портик, а також з боку Держпрому встановлено пам'ятник воїнам-студбатівцям, що пішли у 1941 р. на фронт прямо зі студентської лави.

Пам'ятник воїнам-студбатівцям.

Харківський університет у роки Великої Вітчизняної війни сформував студентський батальйон.

Більшість вояків-студентів не повернулися у свої аудиторії. Майже половина загинула на річці Рось під Білою Церквою.

Ідея поставити такий пам'ятник з'явилася ще на початку 1980-х років. Протягом шести років студентські будівельні загони збирали для цього гроші.

Фігури швидко відлили на Київській скульптурній фабриці, перевезли до Харкова. У дворі університету і пролежали скульптури багато років.

На встановлення не знаходилося грошей ... Гроші з'явилися тільки в 1999 році - їх виділила облдержадміністрація, університет і спонсори - колишні студенти. Відкрили памятник 28 жовтня 1999 року.

Держпром

Центральна будівля, домінант площі і всього міста, - Держпром. Ця унікальна пам'ятка архітектури в стилі конструктивізму побудований в 1925-1928-х роках. На проект будівлі був проведений конкурс, і з 19 заявлених претендентів переміг проект «Непроханий гість» петербурзьких архітекторів Сергія Серафімова, Самуїла Кравця і Марка Фельгера.

Спочатку будівельникам доводилося самим копати лопатами гігантський котлован і виносити землю на ношах. За допомогою цієї землі була вирівняна горбиста територія площі Свободи. Під час риття котловану був знайдений скелет мамонта, що зберігається нині у Харківському музеї природи.

Через величезні трудовитрати в 1926 році будівництво мало не заморозили, але відвідав Харків Ф. Е. Дзержинський який особисто розпорядитися додатково виділити на будівництво дев'ять мільйонів рублів з союзного бюджету.

Тоді ж під керівництвом головного інженера проекту П. П. Роттера робота була механізована на 80%, а харківські інженери-конструктори А. Прейс - Фрейнд і М. Пайків розробили новий спосіб розрахунку залізобетонних конструкцій.

У момент споруди Держпром був найвищим у СРСР хмарочосом. Його висота - 63 метри, а разом з встановленої в 1955 році телевежею - 108 метрів. Площа ділянки забудови - 10 760 квадратних метрів, об'єкм - 347 000.

На будівництво витрачено 1315 вагонів цементу 9000 тонн металу, 3700 вагонів граніту, 40 000 квадратних метрів скла. У будівлі 4500 віконних прорізів, 12 ліфтів (сім з яких функціонують вже більше 80 років).

У 1933 році в будівлі Держпрому, у своєму кабінеті, застрелився глава уряду УРСР Микола Скрипник, прихильник політики українізації.

Під час німецької окупації влаштована стайня, на інших поверхах жили тварини, що втекли з розташованого поряд з Держпромом зоопарку. Три макаки-резусу дожили до дня визволення міста, а на честь 65-ї річниці звільнення їм встановили пам'ятник на території зоопарку.

Перед відступом німці замінували будівлю, але вибух запобіг невідомий патріот, який сам при цьому загинув. Тоді будівлю підпалили, але залізобетонному гігантові це не нанесло істотної шкоди.

Будівля Держпрому внесено до попереднього список ЮНЕСКО. Потрапити до основного списку йому завадила недавня реконструкція, перекрутили справжній архітектурний задум. Справа в тому, що об'ємні віконні рами були замінені плоскими склопакетами, і це спотворило зовнішній вигляд будівлі.

Другий корпус інституту В.Н.Каразіну

Другий університетський корпус почали будувати в 1930 році, але після того як столиця була перенесена до Києва, будівництво протікало дуже повільно. Закінчено воно вже в післявоєнний час, у 1954 році. Архітектор - І. Дмитрієв.

В 2010 році по обидві сторони від входу в університет встановили пам’ятник двом видатним вченим:

Багалій Дммитру Івановичу (7 листопада 1857 - 9 лютого 1932) - український історик, громадський діяч, академік, ректор Харківського університету (1906-1910), Харківський міський голова (1914-1917 ).

Ляпунову Олександру Михайловичу (25 травня (6 червня) 1857, - 3 листопада 1918) - російський математик і механік, академік Петербурзької Академії наук.

У студентів вже з’явився традиція: перед сесією приходити да бронзових геніїв і просити в них допомогу при здачі іспитів.

Зараз на площі будується новий готель «Харків - палац» до Євро2012.

Пам'ятник Леніну

Пам'ятник Леніну самий високий на площі.

Пам’ятник відкритий у 1963 році. Загальна висота 20 м, висота скульптури 8,5 м. Проект скульпторів Веронського, Олійника. Бронзова фігура Ілліча встановлена на пядисталі із червоного граніту

Готель Харків

По всій довжині прямокутної частини з північної сторони розташований готель "Харків" (колишній готель "Інтернаціонал").

Готель побудований в 1932-1936 роках за проектом архітектора Г. Яновицького, - остання передвоєнна будівля в стилі конструктивізму. У післявоєнний час реконструйована в сталінському стилі.

У торці площі в 1954 році споруджено будинок Обласної адміністрації (архітектори П. Костенко та В. В. Орєхов). Всі будівлі площі гармонують один з іншою утворюючи цілісний архітектурний ансамбль.

Харківська обласна державна адміністрація

На східній стороні площі навпроти пам'ятника Леніну розташоване монументальна 6-поверхова адміністративна будівля, побудована в 1954 р. для обкому КПУ в єдиному стилі з готелем "Харків" за проектом архітекторів В. Костенко і В. Орєхова на місці зруйнованого у війну колишню будівлю, виконаного в стилі конструктивізму. Після розпаду радянського союзу ця будівля називається Харківська обласна державна адміністрація та Харківська міська рада.

У 2004 р. неподалік від центрального входу в будівлю Харківської облдержадміністрації був встановлений пам'ятник Євдокиму Олексійовичу Щербініну - першому харківському губернаторові.

Державний інститут по проектуванню підприємств коксохімічної промисловості «Гипрококс».

Це одна з найбільших світових інжинірингових компаній, єдиною в СНД проектною організацією, що надає комплексні інжинірингові послуги в області будівництва нових, реконструкції й модернізації діючих коксохімічних підприємств і установок.

За більш ніж 80-літню історію існування Гипрококсу за його проектами і ліцензіями були побудовані коксохімічні підприємства потужністю від 200 до 7600 тис. т валового коксу на рік у країнах Європи, Азії, Африки, Південної Америки.

Харківський обласний палац дитячої та юнацької творчості.

В будинку 28 -31 травня 1925 року відбулась перша Всесвітня краєзнавча конференція на якій був утворений Український комітет краєзнавства.

У 2008 та 2009 роках до дня захисту дітей було побудовано Пісочне містов якому були піраміди статуї казкові персонажі

-2010 взимку було побудовано Льодове місто. На якому були представлені казкові персонажі та казвокі палаци

В літку 2010 було побудовано Парк юрського періоду який вражав своїми скульптурами а особливо динозаврами в повний ріст.

Сад Шевченка

До площі примикає Центральний міський сад імені Шевченка, улюблене місце прогулянок харків'ян. У саду знаходиться кіноконцертний зал «Україна», міський зоопарк, дельфінарій, безліч кафе і атракціонів. Сад прикрашають доглянуті клумби, фонтани, оригінальні статуї. Від площі Свободи сад тягнеться вздовж вулиці Сумської до будівлі театру опери та балету. У глибині саду розташований живописний фонтан-каскад. Площа Свободи представлена в додатку Д.

.4 Розробка вартості екскурсійного обслуговування

Розрахунок коштів (витрат для розробки екскурсійного туру)

Висновок

Багато пишуть і говорять про те, що Україна має значні можливості для розвитку туризму. Це, безумовно, так і є. Однак також із впевненістю можна стверджувати, що практично немає в світі країни, яка б не мала можливостей для розвитку туризму. Тому основне завдання полягає не в тому, що ми можемо самі побачити в своїй країні й іншим показати, а в тому як подати ті ресурси і які створити можливості для їх споживан­ня. Загальним місцем в публікаціях стало також критикувати державну політику в сфері туризму, що само по собі є, безумовно, корисним і сти­мулюючим, але в той же час не слід забувати, що за останні роки саме завдяки тій же туристичній політиці державних органів влади туризм зміг подолати кризову межу і організаційно закріпитися як достатньо вагома галузь економіки. Туризм має всі об'єктивні умови для розвитку - законо­давчу базу, організаційно оформлену галузь діяльності, поступово роз­будовується матеріально-технічна база, реставруються пам'ятки історії і культури, нарощують обсяги діяльності національні природні парки, історико-культурний та інший заповідний фонд, сформована система підготовки кадрів. Окрім зусиль представників самої галузі не можна говорити про неувагу до її розвитку з боку влади: провадились слухання з питань розвитку туризму у парламенті, затверджена Державна про­грама розвитку туризму на 2002-2010 роки; діють громадські організації, наприклад, такі як Спілка сприяння розвиткові сільського «зеленого» туризму та інші.

Нарешті, проблемою залишається науковий супровід туристичної діяльності. Потрібно розвивати теоретичну базу туризмології - комплек­сного наукового напрямку розвитку туризму як багатогранного суспіль­ного явища, а також прикладні дослідження, спрямовані на поліпшення туристичної практики (наприклад, поновити розробку схем та проектів туристсько-рекреаційної організації території, спрямованих на комплек­сний розвиток і забудову рекреаційних територій з дотриманням норм граничних навантажень на об'єкти та інших екологічних і санітарних параметрів з урахуванням перспектив розвитку територій). Практика потребує оновлення методик математико-статистичного, економічного аналізу, новітніх інформаційних технологій тощо.

Таким чином, спільні зусилля підприємництва, органів місцевої і державної влади, практиків і науковців здатні підняти туризм не тільки до рівня ефективної галузі господарства, а й необхідної складової спо­собу життя кожного українця.

Список використаних джерел інформації

Альохіна В.М. Журб М.С. «Україна путівник 245 міст та селещ» ТОВ «Біблекс» Харків 2010. - 620 с.

Беликов О.М. «Все що варто бобачіти» - Харків «Біблекс» 2009. - 272с.

Харків туристичний «100 ммісць котрі потрібно побачіти» ООО «Видавництво «Теленеделя - Харків» Харків 2011. - 98 с.

<#"731367.files/image001.gif">

Додаток Б

Музей «Космос»

Додаток В

Планетарій

Додаток Г

Музей-квартира сім’ї Гризодубових

Додаток Д

Площа Свободи