Сучасні методи фізичної реабілітації підлітків зі сколіозом

Сучасні методи фізичної реабілітації підлітків зі сколіозом

Миколаївський міжрегіональний інститут Відкритого

міжнародного університету розвитку людини «Україна»

Кафедра «Розвитку людини»

Пояснювальна записка до дипломного проекту

на тему «Сучасні методи фізичної реабілітації підлітків зі сколіозом»

Виконала: студентка VI курсу,групи ФР 52-12

Спеціальність 8.0102030

«Фізична реабілітація»

Черкас Наталя Анатоліївна

Керівник: к.мед.н.,доц.Тарасенко Т.Д

Рецензент: к.пед.н.доц.,док.філ.Бакатов В.Ю

Миколаїв -2013р.

Перелік умовних позначень

ЛФК - лікувальна фізична культура

ФР - фізична реабілітація

ЧСС - число серцевих скорочень

АТ - артеріальний тиск

ПТ - пульсовий тиск

ЧД - частота дихання

ЖЄЛ - життєва ємкість легень

В.П. - вихідне положення

ВСТУП

Згідно оцінці експертів ВООЗ, захворювання кісткової системи займають четверте місце по медико-соціальній значущості після захворювань серцево-судинної системи, онкологічних захворювань і цукрового діабету. Провідне місце в структурі ортопедичної патології займає сколіоз. За даними досліджень останніх років, це патологічний стан виявляється у 27,6 % із загального числа дітей, хворих на ортопедичні захворювання. Частота і тяжкість перебігу захворювання, що вражає дитячий організм, виникнення важких деформацій хребта і грудної клітки, що приводять до порушення функції внутрішніх органів, складнощі при виборі тактики лікування ставлять на денний порядок питання про причини прогресу деформації. За даними різних авторів, після лікування, що проводиться систематично, прогрес сколіозу виявляється від 5,7 до 60 %. Прогрес є характерною особливістю сколіозу, що найшвидше виникає в період статевого дозрівання дитини і пов'язаного з цим бурхливого зростання скелета. За літературними даними, багато авторів пов'язують розвиток сколіозу з порушенням мінерального обміну і зниженням щільності кісткової тканини тіл хребців.

Сколіоз-це широке поняття, що включає в себе морфо-функціональні зміни організму людини, які виникають внаслідок викривлення хребта і проявляється змінами діяльності дихальної, серцево-судинної, нервової систем, опорно-рухового апарату тощо. Дана патологія була відома ще у давні часи. Уже тоді сколіоз відносили до тяжких порушень фізичного розвитку. Сколіоз є небезпечною хворобою, адже порушення рівноваги, особливо з боку «основної опори» людського організму тягне за собою ряд важких наслідків, що значно погіршує якість життя і, як наслідок, здатні досить вагомо зменшувати тривалість життя у цілому. Сколіоз являє собою прогресуюче захворювання, що характеризується дугоподібним викривленням хребта у фронтальній площині й скручуванням хребців навколо вертикальної осі - торсія. У процесі фізичного розвитку людини формується її постава, яка може бути патологічною, тобто провісником розвитку захворювання хребта або сприяти розвитку дегенеративно-дистрофічних процесів у хребті. При обстеженні важливе значення має виявлення патологічної постави, її корекція. У дітей і підлітків часто розвивається сколіотична хвороба, яка потребує комплексного ортопедичного лікування, оскільки у нелікованих хворих або при пізній діагностиці настає тяжка інвалідність. Дегенеративно-дистрофічні захворювання хребта, які виникають у молодому і середньому віці, за статистичними даними, приводять до тривалої тимчасової або й постійної непрацездатності.

Дана проблема постає досить гостро, оскільки поширеність сколіозу серед населення, зокрема дитячого, є досить великою. Вважається, що справжній (структуральний) сколіоз розвивається лише у період формування та розвитку скелету. За даними різних авторів, найінтенсивніше сколіоз прогресує протягом перших двох років життя та після 10-ти років. Це пов’язують з швидким ростом та розвитком кісткової тканини у дані періоди.

Сколіотичні порушення хребта вважають одними з найбільш складних вад опорно-рухового апарату людини. Сколіоз називають біологічною трагедією людства. За статистичними даними вчених Європи у понад 95%, а в Україні та країнах СНД - майже у 98 % дітей виявляється така патологія. При проявах сколіозу відмічаються порушення не тільки функцій опорно-рухового апарату, але і виникнення та розвиток негативних зрушень у функціонуванні внутрішніх органів, серцево-судинної, дихальної, нервової систем, що первинно обумовлено процесом патологічного викривлення хребта.

Раннє комплексне лікування дозволяє зберегти працездатність, попередити інвалідність. Знання цієї проблеми, факторів призводящих до виникнення захворювання, особливостей клінічного перебігу з врахуванням віку хворого, статі, професії, дозволить значно поліпшити стан цієї категорії хворих, запобігти прогресуванню, зменшенню проценту інвалідності. Велика кількість деформацій хребта пов’язана з аномаліями розвитку хребців. В зв’язку з цим, їх вивчення являє собою важливий розділ проблеми патології хребта.

Актуальність теми: статистика численних досліджень по виявленню сколіозу у підлітків свідчить, що ця деформація - одне з найбільш частих захворювань опорно-рухового апарату, яке має тенденцію до прогресування і досягає вищого ступеня до закінчення зростання організму. Важкі викривлення хребта і грудної клітки значно впливають на функції внутрішніх органів: зменшують об'єм плевральних порожнин, порушують механіку дихання, що, в свою чергу: погіршує функцію зовнішнього дихання, знижує насичення артеріальної крові киснем, змінює характер тканинного дихання, викликає гіпертензію в малому колі кровообігу, гіпертрофію міокарду правої половини серця, розвиток симптомокомплексу легенево-серцевої недостатності. Така велика увага до цієї групи захворювань дозволяє розширити наші знання про причини виникнення і боротьби із хворобами хребта на більш високому рівні. В наш час, розробляючи стратегію боротьби з болями у спині, лікарі часто звертають свою увагу не тільки на медикаментозне і хірургічне лікування, але і на правильне харчування, фізичну активність і застосування нетрадиційних методів лікування.

Навіть при наявності схильності організму до захворювань хребта їх можна уникнути, якщо розробити навики правильної осанки і виконувати вправи, направлені на гармонійний розвиток опорно-рухового апарату. Одним із головних методів лікування неправильної осанки і захворювань хребта являється лікувальна фізкультура. Але ніяке лікування не може бути ефективним без усунення причини захворювання, і всі профілактичні заходи необхідно виконувати під час лікування.

Мета дослідження - визначити ефективний комплекс методів фізичної реабілітації при сколіозі.

Завдання дослідження:

. На основі аналізу літературних джерел проаналізувати причини виникнення сколіозів;

. Провести аналіз методів фізичної реабілітації при сколіозі;

. Розробити власний комплекс фізичної реабілітації при сколіозі;

. Провести порівняльний аналіз ефективності комплексів фізичної реабілітації у дітей основної і контрольної груп;

. Надати практичні рекомендації для лікування та реабілітації дітей зі сколіозом.

Наукова новизна - розроблена комплексна методика фізичної реабілітації, яка включає в себе ЛФК, фітбол-гімнастику, масаж, лікувальне плавання, що доказало свою ефективність в процесі дипломного дослідження.

Об’єкт дослідження - реабілітація підлітків з патологією хребта.

Предмет дослідження - використання та застосування засобів фізичної реабілітації в процесі лікування хворих на сколіоз.

Методи дослідження - аналіз літературних джерел по даній темі, вивчення передового досвіду практики, експеримент, фізіологічні та медико-білогічні методи дослідження, методи математичної статистики.

База дослідження- експериментальна частина дослідження була організована на базі Обласної лікарні відновного лікування.

Практичне значення отриманих результатів складається в розробці науково обґрунтованого й доступного комплексу заходів по впровадженню програми реабілітації підлітків хворих на сколіоз.

Апробація результатів випускної роботи:

1.       III Наукова-практична конференція магістрів та спеціалістів «Актуальні проблеми людинознавства у XXI cторіччі» 26 січня 2013року м. Миколаів, Миколаївський філіал ВМУРоЛ «Україна».

2.       X Всеукраїнська наукова конференція студентів і молодих вчених «Молодь: освіта, наука, духовність» 17-18 квітня 2013року м.Київ, ВМУРоЛ «Україна».

Публікації: Стаття №1 «Комплексна фізична реабілітація підлітків зі сколіозом I-II ступеня»; Стаття №2 «Фізична реабілітація підлітків зі сколіозом I-II ступеня».

Структура магістерської роботи - робота містить в собі вступ, 4 розділи, висновки, список використаної літератури в кількості 85 найменувань. Загальний обсяг роботи складає 117 сторінок. В роботі представлено 8 таблиць, 11 малюнків та додатки.

Ключові терміни: фізична реабілітація, сколіоз, порушення постави, лікувальне плавання, масаж, корекційні вправи, кінетотерапія, життєва ємкість легень, артеріальний тиск.

1. ПРОБЛЕМА СКОЛІОЗУ ТА МЕТОДИ ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ ПІДЛІТКІВ ЗІ СКОЛІОЗОМ

1.1 Анатомія та фізіологія хребта

Хребет, хребетний стовп (лат. <#"730490.files/image001.gif">

Мал.1 Хребетний стовб

Грудний відділ хребта нараховує 12 хребців. Характерною ознакою грудних хребців є наявність суглобових ямок на бічних поверхнях тіла та поперечних відростках для зчленування з головкою і горбиком ребра[9,с.5].

Поперековий відділ налічує 5 хребців. Поперекові хребці мають масивне тіло, тому що вони несуть велике навантаження і мають додаткові відростки.

Крижові хребці отримали назву несправжніх, тому що вони зрослися в одну крижову кістку. На ній розрізняють: передню (тазову) і задню (спинну) поверхні, основу (обернену угору), верхівку (обернену униз). На задній поверхні є п’ять гребенів: серединний, парні медіальний та латеральний. Вони утворилися внаслідок зрощення остистих, поперечних та суглобових відростків. На тазовій поверхні верхній край тіла І крижового і нижній край тіла V поперекового хребців утворюють виступ - мис, яким користуються акушери для визначення розмірів таза. Всередині крижової кістки проходить канал, який утворився при зростанні крижових хребців. Бічні частини крижової кістки мають вушкоподібну суглобову поверхню для зчленування з тазовою кісткою [9,с.6].

Куприковий відділ хребта людини відповідає хвосту хребетних тварин. Куприкові хребці теж зростаються в одну кістку-куприк. Іноді народжуються діти з хвостоподібним придатком [4,с.8].

Між хребцями є всі види з’єднання, а саме: синдесмози - наприклад, передня та задня поздовжні зв’язки, а також жовта зв’язка між дугами хребців (синеластоз); синхондрози - це диски між тілами хребців; синостози це крижові хребці, які зрослися в одну крижову кістку; діартрози - це суглоби, які утворені,при зчленуванні верхніх суглобових відростків хребця, що лежать нижче з нижніми суглобовими відростками хребця, що розташовані вище. За будовою ці суглоби комбіновані, за формою плоскі, за функцією багатоосьові, але малорухомі. Тіла двох сусідніх хребців з’єднуються між собою за допомогою міжхребцевих дисків. Перший міжхребцевий диск розташований між тілами осьового й ІІІ шийного хребців, останній - між тілами V поперекового й І крижового хребців. Кожен міжхребцевий диск має форму двоопуклої лінзи, у якій виділяють дві частини: периферичну й центральну. Периферична частина представлена волокнистим хрящем, волокна якого утворюють фіброзне кільце, anulus fibrosus. Центральна частина диска складається з еластичної речовини (залишки спинної струни), що отримали назву драглистого ядра, nucleus pulposus. За допомогою фіброзного кільця тіла сусідніх хребців з’єднуються між собою. Драглисте ядро, яке знаходиться всередині фіброзного кільця і стискується тілами сусідніх хребців, виконує роль амортизатора. Діаметр міжхребетного диска більше, ніж діаметр тіл хребців, що з'єднують, тому міжхребетні диски виступають у вигляді валиків за межі країв тіл сусідніх хребців. Товщина міжхребетних дисків залежить від рівня розташування й від рухливості відповідного відділу хребетного стовпа. У грудному відділі товщина міжхребетного диска 3-4 мм, у поперековому - 10-12 мм, а в шийному відділі дорівнює 5-6 мм. З'єднання тіл хребців за допомогою міжхребетних дисків підкріплюється двома поздовжніми зв'язками: передньої й задньої. Для з'єднання дуг хребців між собою служать жовті зв'язки, ligg. flava, які виконують проміжки між дугами. Вони складаються з еластичної сполучної тканини і тому мають жовтий колір і велику міцність. З'єднання відростків хребців утворюють дугостростчаті, або міжхребетні суглоби, articulationes zigapophysiales intervertebrales [33,34].

Довжина хребта у чоловіків у середньому дорівнює 73-75 см, а у жінок 69-71 см. Хребет поділяють на 5 відділів: шийний,  <#"730490.files/image002.gif">

перший ступінь другий ступінь

Мал.2 Дуги викривлення хребта при 1-2 ступені сколіозу

Таблиця 2

Ступені тяжкості сколіозу (кути викривлення хребта в градусах)

VII. По зміні ступеню деформації залежно від навантаження на хребет:

-нефіксований (нестабільний) сколіоз;

фіксований(стабільний)сколіоз [54].

VIII. По клінічній течії: не прогресуючий сколіоз, прогресуючий сколіоз.. За часом виникнення:

природжені - рідко виявляються до п'ятирічного віку, локалізуються переважно в перехідних відділах: попереково-крижовому, попереково-грудному, шийно-грудному, захоплюють невелику кількість хребців і найчастіше мають невеликий радіус викривлення, малу схильність викликати компенсаторні деформації, помірну тенденцію до торсії; виникають в результаті аномалій розвитку тіл хребців - розщеплювання тіл, клиновидні напівхребці, платіспонділія, мікроспонділія, спондилоліз, спонділолістез; аномалій змішаного типу - синдром Кліппель-Фейля, природжений синостоз, деформація Шпренгеля і ін.; аномалій числа хребців);

 придбані[54,55].

По протяжності: тотальні і часткові [54,55].

XI.Сколіози ділять на:

прості (що мають одну дугу);

складні (дві або три дуги).

При цьому виділяють: первинну, вторинну, компенсаторну дуги.

Епідеміологія сколіозу

Формування сколіозу - складний патологічний процес. В основі ґенеза його лежить асиметричне зростання хребців під впливом яких то чинників. При локальній односторонній механічній дії на зони зростання тіл хребців, а також при односторонньому пригнобленні зростання хребетного стовпа в експерименті розвивається, як правило, непрогресуюча або поволі прогресуюча (частіше локальна) форма сколіозу. Ймовірно, для розвитку поширеного прогресуючого сколіозу ідіоматичної, діспластічної, паралітичної або іншої етіології недостатньо наявність одностороннього порушення паросткових елементів одного або декількох хребців. Для цього потрібен якийсь первинний патологічний чинник, який обумовлює порушення апофізарного зростання цілого сегменту хребетного стовпа. Таким чинником, зокрема, можуть бути діпластічні зміни в спинному мозку, хребетному стовпі, диску. І. А. Мовшовіч запропонував розділити всі етіологічні чинники сколіотичної хвороби на три групи:

. Первинно-патологічні чинники. Ці чинники можуть бути як природженого, так і придбаного характеру. Порушення зростання і розвитку хребетного стовпа може бути зв'язано, наприклад, з природженим клиновидним або напівклиновидним хребцем, з асиметрією зон зростання тіл хребців. При такій аномалії хребетний стовп у міру зростання набуває дугоподібної форми з патологічно деформованим хребцем на вершині дуги. Сколіотична хвороба може бути зв'язана і з іншими природженими аномаліями - наявністю додаткового ребра або з відсутністю ребра на одній стороні; зрощенням п'ятого хребця з крижами (сакралізація) або, навпаки, переходом першого крижового хребця в поперекову область (люмбалізация). Первинно-патологічні чинники придбаного характеру, що приводять до сколіотичної хвороби, можуть бути пов'язані з рахітом, неправильно лікованим компресійним переломом хребетного стовпа. Туберкульозний спондиліт (специфічна туберкульозна поразка хребців), а також остеомієліт (запальна поразка хребців) також можуть привести до деформації ряду хребців і первинних порушень зростання і розвитку хребетного стовпа.

. Статико-динамічні чинники. Ці етіологічні чинники пов'язані з тривалим асиметричним положенням тіла, що приводить до компенсаторного викривлення хребетного стовпа. Так, бічне викривлення його може бути викликано паралічем м'язів однієї половини тулуба, різницею в довжині нижніх кінцівок природженого характеру або у зв'язку з одностороннім природженим вивихом стегна, односторонньою плоскостопістю, неправильно зрощеним переломом кісток однієї з кінцівок. Все це приводить до косого розташування тазу і сприяє розвитку сколіотичної хвороби.

До цієї ж групи етіологічних чинників відноситься деформація хребетного стовпа унаслідок обширних рубцевих змін на одній стороні тіла в результаті пошкодження м'яких тканин при опіках, важких травмах, іноді після оперативних втручань. Статико-динамічні порушення можуть бути при деяких захворюваннях хребетного стовпа і периферичної нервової системи. У таких випадках сколіоз виникає унаслідок тривалого асиметричного положення тіла, яке хворий приймає, щоб зменшити больові відчуття. Статико-динамічні чинники викликають деформацію хребетного стовпа, як правило, оборотного характеру, що піддається лікуванню після усунення самих статико-динамічних порушень. Проте в поєднанні з чинниками першої групи статико-динамічні розлади сприяють прогресуванню сколіотичної хвороби [67].

. Загальнопатологічні чинники. Ця група чинників не пов'язана безпосередньо з поразкою хребетного стовпа або патологічним положенням тіла, але сприяє виникненню або прогресуванню сколіотичного процесу в зв'язку в різким зниженням сприятності організму і зменшенням його компенсаторних можливостей. Так, нерідко прогресування сколіозу спостерігається в період статевого дозрівання, коли у хворих сколіозом підлітків виявляються порушення балансу діяльності залоз внутрішньої секреції. Уявлення про різні етіологічні чинники сколіотичної хвороби дозволяє не тільки зрозуміти причини виникнення і прогресування захворювання, але і побудувати лікувальний процес, враховуючи етіологію.

Очевидно, що первинно-патологічні чинники хоч і призводять до виникнення сколіозу, але самі по собі не можуть пояснити у кожному конкретному випадку швидке прогресування процесу [70,71].

При обстеженні дитячого населення з метою виявлення розповсюдженості сколіозу обов’язково треба враховувати два факти, котрі безпосередньо впливають на достовірність отриманих результатів. У дітей раннього віку функціональні сколіози, точніше, патологічні різновиди постави автоматично включаються у статистичні дані, що автоматично збільшує відсоток сколіотичних деформацій. Проте не можна враховувати, що при однократному огляді неможливо уникнути цієї помилки. Разом із цим, невеликі сколіотичні деформації, особливо у поперековій зоні, часто залишаються поза полем зору лікаря, який обстежує дітей і виявляються у дорослих у зв’язку з розвитком остеохондрозу і розвитком больового синдрому. Наявність цієї групи хворих змінює співвідношення у бік зменшення числа справжніх структуральних сколіозів, що відображається не лише на загальній розповсюдженості сколіозів, а й на співвідношенні легких і важких форм сколіотичної хвороби. Виявлення легких форм сколіотичної деформації (справжніх структуральних сколіозів) набуває великого значення при дослідженні спадковості. Так, нерідко у сім’ях легкі форми сколіозу у батьків пов’язуються з тяжкими формами сколіозу у дітей, особливо якщо ці деформації у батьків і дітей за рівнем та характером не співпадають. Даний факт заслуговує на увагу і свідчить про необхідність враховувати навіть незначні сколіотичні деформації як у дітей, батьків, так і у їх предків (із анамнезу). Слід враховувати, що у невеликої групи дітей і батьків сколіоз проявляється лише торсією хребців, яка розповсюджується майже на увесь хребет. Клінічно у них виявляється стійка фіксована паравертебральна асиметрія та асиметрія грудної клітки, що зберігається в положенні нахилу та у положенні лежачи. Для таких випадків характерне не прогресуюче протікання. На рентгенівському знімку майже неможливо виявити границі дуги по нахилу хребців, однак торсія хребців на великій ділянці виявляється чітко і відповідає клінічно виявленій паравертебральній асиметрії та деформації грудної клітки [77].

Таким чином, із аналізу найбільших праць у галузі розповсюдження сколіотичних деформацій серед дитячого населення випливає, що сколіоз серед дитячого населення зустрічається у 2 до 5 і навіть 9 % випадків. Тяжкі деформації складають 0,5-0,6%. Здавалось би, що відсоток не великий, проте в абсолютних цифрах дана група досить велика, якщо враховувати тривалість і важкість лікування цих дітей [53].

1.3 Методи фізичної реабілітації при сколіозі

Лікування сколіотичної хвороби комплексне.

Разом із загально- терапевтичними та гігієнічними засобами, ортопедичними методами лікування застосовують засоби фізичної реабілітації: ЛФК, лікувальний масаж, фізіотерапію. У разі безрезультатного тривалого консервативного лікування і прогресування захворювання при сколіозах ІІ - ІV ступеня інколи проводять оперативне втручання, суть якого зводиться до корекції деформації з наступною фіксацією хребта. Однак операція не завжди призводить до виліковування, тому в переважній більшості провідним методом лікування сколіозу є консервативний [6,7].

Консервативне лікування сколіозу ставить за мету створення компенсаторних викривлень і виправлення первинного викривлення. Методи консервативного лікування сколіозу багато в чому залежать від величини деформації і її стабільності. У випадках, коли при динамічному спостереженні наголошується прогресування сколіозу, дітей потрібно направляти в спеціалізовані школи-інтернати, де лікування поєднують з навчанням. У цих школах лікувальні заходи проводять протягом всього дня: діти вчаться, лежачи на спеціальних тапчанах, велике місце займають фізичні вправи, зокрема плавання в басейні [13,14].

Застосовують коригуючі гіпсові ліжечка, знімні ортопедичні корсети. Перевага ортопедичних корсетів в тому, що хворі при коригуванні можуть вільно ходити в них. Діти знімають корсет тільки на ніч і сплять в гіпсових ліжечках з деторсіонними подушками. Фахівці у області ортопедії, рекомендують дітям, хворим на сколіоз, спати на жорсткому ліжку з маленькою подушкою під головою і підкладенням подушки під дугу викривлення при положенні дитини на боку. Найбільшу увагу необхідно приділяти школярам, оскільки в 7-9 і 12-14 літньому віці відзначають максимальне прогресування сколіозу. Якщо сколіоз не прогресує, то можливо амбулаторне лікування [8,16,17].

Діти зі сколіозом І ступеня звичайно лікуються у поліклініці, де й займаються фізичними вправами, або в школах в спеціальних медичних групах. При сприятливому перебігу хвороби їм дозволяється займатися деякими видами спорту: плаванням (стиль брас), лижним спортом (класичний хід), академічним веслуванням, спортивними іграми (волейбол).

Лікування сколіозів ІІ ступеня проводять спеціалісти у кабінетах ЛФК, лікарсько-фізкультурних диспансерах, а при прогресуванні захворювання дітей слід направляти до спеціалізованих шкіл-інтернатів. У ніх пепебувають і хворі з ІІІ - ІV ступеннями сколіозу. В цих закладах лікування поєднують з навчанням: діти вчаться, лежачи на спеціальних топчанах; проводять фізкультпаузи на кожному уроці та 45-хвилинні заняття з лікувальної гімнастики, а зранку - гігієничну гімнастику. Використовують лікувальне плавання, елементи спортивних ігор. Застосовують коригуючі гіпсові ліжка, з'ємні ортопедичні корсети [22,26,27].

Останнім часом з'явилися рекомендації по застосуванню мануальної терапії при сколіозі, засновані на узагальненні тих, що є, на сьогодні відомостей і аналізі практичного досвіду авторів. Проте питання про використання мануальної терапії в цьому виді патології все ще залишається відкритим [35,69].

Лікування сколіотичної хвороби складається з трьох взаємозв'язаних ланок: мобілізація викривленого відділу хребта, корекція деформації і стабілізація хребта в положенні досягнутої корекції. Крім того, лікування направлене на усунення патологічних змін інших органів і систем організму хворого. Основним і найбільш важким завданням, рішення якого визначає успіх лікування в цілому, є не мобілізація і корекція викривлення, а стабілізація хребта в коригованому положенні. Корекція деформації, не підкріплена заходами, що забезпечують стабілізацію хребта, неефективна. Дійсне лікування сколіотичної хвороби, тобто зменшення структурної деформації хребців, може бути досягнуте тільки тривалими наполегливим лікуванням впродовж всього періоду зростання хребта з обов'язковим комплексним використанням ортопедичного лікування. Цей процес вельми складний і незавжди успішний [36,37,42].

У системі заходів профілактики, лікування і реабілітації при сколіозі продовжують переважати традиційні засоби лікувальної фізичної культури (ЛФК), такі як: гімнастичні комплекси вправ лікувальної і коригуючої спрямованості, фізичні вправи у водному середовищі і елементи способів плавання, корекції положенням і використання ортопедичних фіксуючих корсетів, використання масажу і фізіотерапевтичних процедур, які на сьогодні стають все менш дієвими у порівнянні з більш перспективними методиками [38,60,63].

Одним із методів фізичної реабілітації являється масаж. Метою масажу являється підвищення загального тонусу організму, нормалізація функціональних можливостей серцево-судинної і дихальної систем, формування правильної осанки, сприяння укріплення м’язів і м’язового корсету.Навіть при наявності схильності організму до захворювань хребта їх можна уникнути, якщо розробити навики правильної осанки і виконувати вправи, направлені на гармонійний розвиток опорно-рухового апарату. Масаж - це дозована механічна дія на поверхню тіла людини або будь-якого органа у вигляді тертя, тиску, вібрації, проведених як руками, так і спеціальними апаратами через повітряне, водне або інше середовище за допомогою спеціальних прийомів або спеціальних апаратів .Масаж може бути загальним і місцевим. При виконанні масажу застосовують різноманітні прийоми ручного масажу, спеціальні апарати, використовується самомасаж (у поєднанні з ранковою гімнастикою) в сауні, бані, ванній кімнаті, під душем. Всі прийоми виконують по ходу лімфатичних ходів, у напрямі до найближчих лімфатичних вузлів [12,15,25,48].

Одним із головних методів лікування неправильної осанки і захворювань хребта являється лікувальна фізкультура(див.дод.В). Але ніяке лікування не може бути ефективним без усунення причини захворювання і всі профілактичні заходи необхідно виконувати під час лікування. Складати конкретні комплекси вправ на кожен день слід з лікарем або методистом ЛФК. Звичайна тривалість тренування на кожен день - 30-60 хвилин, в залежності від віку дитини, її фізичної форми, вираженості порушень та багатьох інших факторів. Заняття складається з трьох обов’язкових частин- ввідна (розминка), основна і заключна. Під час розминки (5-10 хвилин) необхідно настроїтись на заняття, підготуватись до виконання основних вправ. Навантаження у ввідній частині невеликі: легкі загальнорозвиваючі, дихальні вправи, вправи для вироблення навику правильної осанки, на розслаблення м’язів. До загально розвиваючих відносяться, в тому числі, вправи на розвиток координації рухів і почуття рівноваги. При лікуванні порушення осанки вони відіграють особливу роль. Такі вправи дуже добре допомагають перемогти дітям з поганою осанкою незграбність, сформувати правильний рухливий стереотип, пристосуватись до зміни схеми тіла при зміні осанки [61,62,69,75].

У основній частині (20-40 хвилин) виконують спеціальні вправи для розтягнення і укріплення м’язів, для тренування рівноваги і координації рухів, загальнорозвиваючі вправи з підвищеним навантаженням і т.п. Вправи слід підбирати у співвідношенні з індивідуальними особливостями порушень осанки і загального фізичного розвитку. В заключній частині (5-10хвилин) навантаження постійно знижується, організм переходить в спокійний стан. Проводити заняття слід по можливості в один і той же час, починати обов’язково не раніше чим через годину після їди і закінчувати не пізніше чим за годину від сну. Вправи необхідно підбирати у співвідношенні з вихідним станом всього організму, хребта і м’язів. Занадто інтенсивні або неправильно організовані тренування можуть погіршити стан опорно-рухового аппарату [45,46].

Традиційно однією з основних рекомендацій при проблемах з хребтом є тренування м’язового корсету. Але перш ніж цілеспрямовано тренувати розтягнуті і ослаблені м’язи, необхідно забезпечити їм таку можливість, тобто розслабити і розтягнути вкорочені м’язи-антагоністи, укріпити організм і підготовити його до зростаючих навантажень. Перенапружені, спастичні м’язи згинають хребет туди, куди не потрібно і протидіють роботі м’язів, які повинні тягнути хребет у протилежний бік. На початку курсу тренування широко застосовуються вправи у вихідному положенні лежачи, яке дозволяє зняти напруження з позних м’язів. Збільшення гнучкості протипоказано при сколіозі, нестабільності хребта, дегенеративних змінах в його суглобах. Інтенсивні рухи хребта небезпечні при обмеженій рухомості в окремих його ділянках. Суглоби сусідніх з блокованою ділянкою хребців в цьому випадку, як правило, бувають зайве рухомими і рухи будуть відбуватися саме в них і травмувати м’які тканини, прискорюючи розвиток дегенеративних змін у нових ділянках хребта. Початковий, або підготовчий, період займає 1-2 місяці, в залежності від віку дитини, вихідного стану опорно-рухового апарату, інтенсивності тренувань. На перших заняттях необхідно приділити достатньо часу теорії: пояснити дитині, як осанка впливає на здоров’я, що таке правильна осанка, які види її порушення бувають і що необхідно виправити при його індивідуальних особливостях. Дитина повинна зрозуміти, як працюють суглоби, зв’язки і м’язи при підтриманні осанки і при виконанні різних вправ. Вправи для вироблення навику правильної осанки являється одним з головних моментів на початку тренування. У подальшому ці вправи будуть необхідні для покращення, закріплення і підтримання рухового стереотипу. Межа між підготовчим і тренувальним періодами умовна. Інтенсивність тренувань, час виконання і число повторення вправ поступово збільшується, вводяться нові вправи по мірі їх засвоєння. Вправи на удосконалення і підтримання навику осанки, на розслаблення і розтягування м’язів, загально розвиваючі і дихальні вправи в основному періоді поступово уступають головну роль вправам, які направлені на формування м’язового корсету і корекцію індивідуальних порушень. Тривалість тренувального періоду 1,5-2 місяці, в залежності від вираженості порушень. У заключному періоді (приблизно 1 місяць) остаточно закріплюються досягнені результати. Однією з головних задач всього тренувального курсу - привчити дитину до регулярних занять фізкультурою і навчити вправам, необхідним для того, щоб продовжувати підтримувати в нормі хребет. При функціональних порушеннях осанки і на ранніх стадіях захворювань кількох місяців занять кожного дня достатньо для того, щоб осанка стала хорошою або виправилась настільки, наскільки це можливо. Заключний період не закінчується ніколи. На кінець курсу лікування порушень осанки необхідно приділяти в день як мінімум 20, а краще - 40 хвилин. Якщо порушення були функціональними і досягнено так званий стан максимальної корекції, в цьому випадку можна приділяти менше уваги осанці і спині, а більше-загальній фізичній підготовці і спорту.
Всі вправи необхідно виконувати у відповідності з методичними вказівками. Неправильне положення тіла або неправильне виконання рухів часто переносить навантаження з м’язів, які нам потрібно тренувати, на інші м’язові групи [12,18,19,21].

Санаторно-курортне лікування: в наш час існує дуже багато курортів, де лікують хвороби опорно - рухового апарату, як в нашій країні, так і за кордоном - Сочі, Мацеста, Кисловодськ, Владикавказ, в Карлових Варах (Чехія), в Баден-Бадені (Германія), в Словенії, і на кінець в Швейцарських Альпах. В наших санаторіях збереглись хороша лікувальна база. В санаторіях, як правило, усі хворі отримують комплексні процедури: лікувальну гімнастику, масаж, дієт-харчування і мінеральні ванни [74].

Бальнеотерапія, або водолікування, відома ще з глибокої давнини і по сей час не втрачає своєї актуальності, тому що активні природні фактори, якими діє на організм мінеральна вода, створюють всебічний ефект.

По - перше, покращується кровообіг шкірних покривів і внутрішніх органів. По - друге, через велику кількість шкірних рецепторів активні речовини можуть впливати на життєво важливі центри організму, на серцево судинну, центральну і периферичну нервову системи, практично на всі внутрішні органи[28].

В комплекс лікувально-відновних міроприємств чітке місце займає фізіотерапія, задача якої про I-II ступені сколіозу надати загальну зміцнюючу і коригуючі дії на хребет, покращити кровообіг та кістково-м’язові тканини, зміцнити м’язи спини й живота, нормалізувати функціональний стан нервово-м’язового апарату, розгрузити слабку половину хребта. У розвитку статично-динамічного режиму (носіння певний час корсету) патогенетичними методами фізіотерапії є: електрогімнастика, електрофорез, індуктотермія, УФО, водолікування, масаж або підводний душ-масаж і лікувальна гімнастика. Електрогімнастика ослаблених м’язів спини й живота проводиться на боці випинання хребта (квадратної, довгої, зовнішньої, косої). Тривалість процедури 15-20 хв. щоденно або через день; курс 20-25 процедур, всього 2-3курса. Для підвищення лікувального ефекту рекомендується поєднувати електрогімнастику з індуктотермією за методикою В.І. Котлера. Електрогімнастику необхідно чергувати або поєднувати з парафіно-озокеритовими аплікаціями (42-46t) на ділянку спини. Тривалість процедури 30-60 хв через день, всього 20-25 процедур. Також застосовуються хвойні або прісні ванни, t36-37, по 10-15хв через день, всього 10-15ванн. Краще поєднувати з душем (34-27градусів, 3-4-хв), або циркулярним душем 35-36градусів 5-10хв через день або щоденно, всього 15-20процедур. Застосовується також кальцій-фосфор-індуктофорез на ділянки хребта: електроди 10 на 15см розташовуються паравертебрально на рівні дуги хребта. На верх цих електродів встановлюю малий диск-індуктор. Тривалість процедури 15хв через день, всього 15процедур. Краще чередувати з електрофорезом з вітаміном С. Пацієнтам з неврологічними розладами, з метою нормалізації основних нервових процесів і покращення трофічної функції нервової системи рекомендується загальний електрофорез-кальцію, 15-20хв через день, всього 15-20процедур. УФО призначається через день, 15процедур з метою загальнозміцнюючої дії та посилення мінерального обміну речовин [79].

У 80-ті роки в медицині виник цілий напрям, що отримало назву аутогравітаційна терапії, тобто терапії з використанням ваги людини.

Найбільш відомі з них - це пристрої системи Детензор, аутогравітаційна установка КВС, електромеханічні кушетки Nuga Best, похила дошка. Найбільш прогресивний спосіб лікування сколіозу - дозоване фізичне навантаження за методикою Євмінова. Вчені виявили, що при витягування хребта на дошці Євмінова міжхребцеві диски здатні повертати рідину і відновлювати свою структуру. Принциповою відмінністю її від інших систем є абсолютна нешкідливість, рівномірне витягування всіх відділів хребта в похилому положенні без використання вантажів і петель в умовах повного розслаблення при збереженні фізіологічних вигинів хребта. Процедура, що збільшує відстані між хребцями, дозволяє швидко зняти навантаження з ущемлених корінців, зменшити зону набряку.Тому основною складовою в лікуванні хребта є витягування хребта на дошці Євмінова. Переваги витягнення, як методу лікування очевидні, так як усувають основну причину виникнення захворювання. У разі сильних сколіозів, витягування може досягати 4 см. [39,40,41].

Особливе місце в комплексній програмі ФР дітей, страждаючих сколіотичною хворобою, займають рухливі ігри, які створюють умови для корекції дефектів постави і сколіозів, а так само допомагають вирішувати важливі задачі виховання, навчання дітей, уміння правильно керувати своїми рухами, дисциплінованого і свідомого відношення дітей до занять. Рухливі ігри, застосовувані в ортопедії, класифікують по величині психофізичного навантаження: незначної, помірної, тонізуючої і що тренує. У підборі рухливих ігор і елементів змагання необхідно враховувати індивідуальні особливості фізичного розвитку і здоров'я дітей. Рухливі ігри ортопедичної спрямованості підрозділяють на ігри в положенні розвантаження хребта і гри без розвантаження хребта [47,50,52].

Д.М. Цверава (1985), крім традиційних форм реабілітації, запропонував для лікування диспластичного грудинно-поперекового сколіозу І ступеня застосовувати верхівкову їзду. Ефективність лікування кінним спортом, на думку автора, полягає в наступному: стабілізації мобільності хребта, тобто усуненні функціонального компонента; створенні могутнього, надійного м'язового корсета тулуба; у навчанні активної корекції тулуба самовитяжінням; усуненні скутості в рухах; виробленні правильної постави; підвищенні стійкості вищої нервової діяльності; знятті "комплексу неповноцінності"; підвищенні функції опорно-рухової, серцево-судинної і дихальної систем; розвиток спритності, сміливості, організованості, внутрішній дисциплінованості і любові до тварин. Кінний спорт протипоказаний при поперековому сколіозі, тому що сприяє посиленню торсії хребців і збільшує ступінь попереково-крижової дуги; при грудино-поясничном сколіозі І ступеня, коли вершина скривлення знаходиться нижче L1 і L2, тому що тренування підвздошно-поперекових м'язів,яке інтенсивно проводиться при верхівковій їзді, несприятливо впливають на його плин [56].

Раціональне харчування - невід’ємна умова успіху в лікуванні хворих на сколіоз, основане на фізіологічних співвідношеннях основних речовин (білків, жирів, вуглеводів) зі збільшеним вмістом вітамінів, мінеральних солей, мікроелементів. Особливе значення в їжі мають повноцінні білки тваринного походження - м’ясо, риба, сир, які є важливими стимуляторами енергетичних процесів, а також натуральні продукти: овочі, фрукти, соки, рослинні масла [59].

Повітряний режим - є визначним фоном усього комплексу лікувальних заходів при фізичні реабілітації дітей зі сколіотичними вадами. Дуже корисні ультрафіолетові опромінення в зимово - осінній період (з грудня до кінця березня) два рази на тиждень,а весною, літом та осінню -сонячні ванни поблизу моря, збагачуючи організм цілющим повітрям [64].

Плавання - універсальний засіб різностороннього впливу не організм людини(див.дод.Г). Воно сприяє закріпленню здоров’я: значно покращує функції серцево - судинної та дихальної систем, показники фізичного розвитку, сприяє привиттю прикладних навичок, загартовуванню організму та одночасно це - одне з ефективних засобів у системі фізичної реабілітації та лікуванні хворих на сколіоз. При плаванні відбувається розвантаження хребта, значно зменшується вага тіла, знижується асиметрична робота міжхребцевих м’язів, що робить сприятливі умови для виконання рухів, які знижують тиск на зони росту тіл хребців. Необхідність подолання опору води при русі в воді є заходом закріплення та розвитку м’язів хребта та всього скелету, удосконалення координації рухів, виховання відчуття правильної постави. Горизонтальне положення тіла в воді під час плавання, рівномірний тиск води на шкіру, її масажуючий вплив визивають збільшення обміну речовин, активізують діяльність організму. Збільшується частота серцевих скорочень та покращується легенева вентиляція [29,43,44,49].

Про те, що заняття фітбол-гімнастикою здатні скоригувати сколіозну хворобу, лікарі дізналися досить давно. Фітбол формує новий рефлекс пози, що забезпечує створення сильнішого м'язового корсета. Немає жодного тренажера, який зрівняється з фітболом за ефективністю на область тазу. Відомо, що чимало проблем з хребтом виникають саме через перекос у сфері таза. Посадка на м'ячі вирівнює таз. На відміну від загальноприйнятих методик гімнастика на фітболах (м'яч для фітнесу) дає унікальну змогу тренування рухового контролю та рівноваги, знімає навантаження з хребта, перерозподіляє тонус всіх груп м'язів; тренує правильну поставу, почуття природної координації тіла; одночасно тренує м'язи спини і черевного преса. До того ж, специфічні властивості м'яча, при становищі сидячи, компенсують різницю довжини ніг, що є в деяких дітей із діагнозом сколіоз(див.дод.Д). Фітболи - це великі гімнастичні м'ячі для активного відпочинку, ігор, спорту, занять ЛФК. Фітболи виготовляються з міцних матеріалів, що є гарантією безпеки проведення занять: у разі пошкодження м'яч не розривається, а поступово здувається. Фітбол-гімнастика допомагає виховати правильну поставу, розвиває почуття рівноваги, покращує роботу вестибулярного апарату, тренує м'язи кінцівок, спини, черевного преса, таза, поліпшує кровообіг і венозний відтік [23,24].

У зв’язку з цим, актуальним слід вважати подальше вивчення і обґрунтування ефективності методик, що використовуються у контексті розв’язання конкретних практичних завдань, а саме:

пошук нових і більш широке запровадження і поєднання традиційних та новітніх підходів у науково-методичному забезпеченні при доборі ефективних засобів фізичної реабілітації та принципів їх використання відповідно до індивідуальних особливостей дітей та в залежності від типу і стадії сколіотичних порушень;

підвищення рівня спеціальної професійної підготовленості педагога-реабілітолога, вчителя фізичної культури, інструктора-методиста з ЛФК;

підвищення рівня теоретичного, науково-методичного, матеріально-технічного, фінансового забезпечення навчально-виховного, лікувального та корекційно-реабілітаційного процесів спеціалізованих навчально-виховних закладів;

формування позитивної дидактико-реабілітаційної мотивації та створення умов для проявлення наполегливості, ініціативи дітей та їх батьків у тісній взаємодії з лікарями, вчителями, вихователями та психологами.

Висновки до I розділу: сколіоз (scoliosis) - стійке бічне викривлення хребетного стовпа, що викликає значні патологічні зміни у внутрішніх органах і інших відділах (сегментах) опорно-рухового апарату. Масові огляди і обстеження, що проводяться серед різних вікових контингентів дітей з метою раннього виявлення початкових ступенів сколіозу, сприяють своєчасному призначенню відповідного лікування. За даними багатьох авторів, складна структура дефекту, характер первинних та вторинних порушень у дітей з ураженнями опорно-рухового апарату свідчить про те, що система фізичної та соціальної реабілітації повинна бути побудована на основі об’єктивної інформації про стан їх рухової системи, нервово-м’язової працездатності, моторно-вісцеральної регуляції механізмів, адаптації організму до фізичних навантажень різної потужності та об’єму, корекційної спрямованості і в повній мірі враховувати їх індивідуальні особистості [78].

2. МЕТОДИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1     Організація дослідження

Дослідження проводилися на базі обласної лікарні відновного лікування з жовтня по квітень 2013року з підлітками, страждаючими сколіозом 1-2 ступеня. Для цього ми взяли дві групи: основну (15 чоловік) і контрольну (9чоловік). Всього обстежено 24 підлітка у віці від 12 до 17років (див.таб.3)

Таблиця 3

Дослідження з діагностики та корекції сколіозу у дітей 12-17 років проводилося в три етапи:

-На першому етапі дослідження був вивчений сучасний стан питання за літературними джерелами, опановані методики вивчення функціонального стану серцево-судинної та дихальної систем. Крім цього провели дослідження стану опорно-рухової системи, використавши тест на силу й витривалість м'язів спини і живота і виміряли рухливість хребта школярів.

На другому етапі проведені вивчення та оцінка функціональних можливостей дітей основної та контрольної груп, створена програма фізичної реабілітації дітей зі сколіозом 1-2 ступеня, виявлення причин порушення постави та провели анкетування з школярами основної групи.

На третьому етапі оцінена ефективність запропонованої програми, проведені аналіз і узагальнення отриманих даних.

На етапі дослідження було обрана методика для корекції порушень сколіотичної осанки та проводився експеримент серед дітей цієї групи, проводилася математична обробка отриманих результатів та порівняльний аналіз результатів до і після експерименту. На всіх трьох етапах проведено тестування статичної витривалості м'язів тулуба, рухливості хребта і антропометричних показників.

Для оцінки ефективності були взяті такі показники:

1. Зовнішній огляд:

а) пропорційність трикутників талії;

б) симетричність лопаток і положення плечового поясу.

2. Анатомо-фізіологічні показники:

а) наявність сколіотичної постави;

б) визначення функціонального стану серця - частота серцевих скорочень;

в) визначення функціонального стану дихальної системи - життєва ємкість легенів в спокої (ЖЕЛ), проба Генчі.

3. Рухова підготовленість:

а) визначення рухливості хребта у всі напрямки;

б) визначення гнучкості хребта.

Виміри проводилися двічі (жовтень, квітень) на базі реабілітаційного центру. Кількість піддослідних на всьому протязі експерименту залишалась незмінною.

Діти контрольної групи займалися по загальноприйнятій методиці корригуючої гімнастики та отримували сеанси масажу. Заняття проводилися 3 рази на тиждень (понеділок, середа, п'ятниця) з 13:00 до 13:45.

В основній групі діти займалися сеансами ЛФК зі специфічним уклоном, де вправи були підібрані згідно їх захворювання, отримували сеанси масажу по експериментальній методиці та ще додатково займалися фітбол-гімнастикою та плаванням.

Основна група пацієнтів отримала курс масажу, використовуючи експериментальну методику - 12-15 процедур, тривалістю не менше 60 хвилин. Перши 2-3 процедури виконували з невеликим навантаженням, поступово збільшували до 5-6 процедури. Контрольна група пацієнтів отримала масаж, використовуючи загальноприйняту методику-10-12 процедур по 20 хвилин.

Перш ніж розпочинати заняття з групами, ми ознайомлювалися з діагнозами захворювань, ступенями сколіозу, особливостями перебігу сколіотичної хвороби кожного учня, в цьому нам допомагали головний лікар та лікар з лікувальної фізкультури. Кожні три місяці ми слідкували за рівнем розвитку хворих дітей, проводили тестування з визначенням силової витривалості м’язів спини та живота. Разом з лікарем ЛФК ми приймали участь у вимірюванні амплітуди згинання хребта, рухливості в суглобах тазу, плечей, ліктів. Ці дані допомагали визначити орієнтований рівень фізичного розвитку дітей (нижче середнього, середній або вище середнього), вести систематичне спостереження за підготовленістю та функціональним станом, здійснювати індивідуальний підхід до кожного учня, допомагали у підборі необхідних засобів фізичного виховання в лікуванні сколіотичної хвороби. Пацієнтам вимірювали довжину і масу тіла, окружність грудної клітки.

Всім хворим проводилося рентгенологічне обстеження хребта з метою визначення ступеня деформації і торсії хребта, типу деформації, ознак прогресу.

Проводили загальне клінічне обстеження хворих (анамнез, огляд, обстеження внутрішніх органів, органів зору, вуха, горла, носа), а потім - спеціальне дослідження, що включає антропометричні вимірювання, клінічне дослідження хребта, неврологічне, рентгенологічне і функціональне обстеження. При зборі анамнезу виявляли умови народження (яким по рахунку народилася дитина, доношеним або недоношеним, вигодовувався грудьми або штучно, в якому віці прорізалися зуби, коли почав сидіти і ходити), особливості розвитку, перенесені захворювання, умови побуту і режим життя дитини. Особливу увагу приділяли виявленню наявності сколіозу у родичів, епілепсії, шизофренії, глухонемоти, природженої глухоти, косоокості, короткозорості і далекозорості, наявності пахової і бедренної грижи, деформації стоп, вродженої вади серця і т.д. Наявність цих природжених захворювань і диспластичних синдромів необхідна для визначення основної патології.

При огляді у хворого виявляли стан шкіри, слизистих оболонок, лімфатичних вузлів, мускулатури, вираженість підшкірно-жирової клітковини і особливості статури . Особливо зверталася увага на положення голови, надплечий, плечових суглобів і лопаток, на положення тулуба по відношенню до тазу, на наявність або відсутність кіфоза і лордоза, форму грудної клітки, трикутників талії, на положення тазу, форму ніг. При огляді дуже важливо встановити: є або відсутня асиметрія особи надплечий, плечей, лопаток, грудних залоз і трикутників талії, варусна і вальгусна деформація суглобів, надмірна їх рухливість, ступінь розвитку вторинних статевих ознак, оскільки це має значення у визначенні прогнозу розвитку сколіотичної деформації хребта.

Обрана методологічна основа і поставлені завдання визначали хід теоретико-експериментального дослідження проблеми.

Заняття в основній і контрольній групах мали 3 частини:

• підготовча частина 5 хвилин;

• основна частина 15-20 хвилин;

• заключна частина 3-4 хвилини.

Підготовча частина (10-15 хв) включала загальнорозвиваючі вправи, які проводилися в повільному, а надалі - в середньому темпі. Кожну вправу повторювали 4-5 разів, згодом 6-8 разів. Під час виконання загальнорозвиваючих вправ, особливу увагу ми звертали на рівномірне та глибоке дихання, перед початком роботи груп ми вивчали прийоми різних типів дихання: грудного, черевного та особливо змішаного (повного); включали вправи, що вимагали великих м’язових зусиль із затримкою дихання. Вправи виконували в чергуванні із спеціальними дихальними вправами в такому поєднанні: 1:2 перші два місяці занять, 1:3 та 1:4- надалі з вправами для формування правильної постави і на розслаблення м’язів.
Загальнорозвиваючі вправи добирали так, аби в роботі брали участь усі м’язові групи, але не одночасно, а в певній послідовності (за принципом „розсіяного” навантаження). Фізичне навантаження підвищувалось поступово аби спеціальні вправи сприяли рівномірності навантаження та багатоступінчатості фізіологічної кривої уроку. Навчальний матеріал в основній частині уроку ми розподіляли так, щоб фізіологічна крива відповідної реакції організму учнів на фізичне навантаження мала найбільший підйом у другій її половині. Заключна частина (до5 хв) включала дихальні вправи, вправи на розслаблення, її завдання-зниження фізіологічного навантаження і приведення організму до відносно спокійного стану, підбиття підсумків. У дихальні вправи включали рухи кінцівками й тулубом з метою координації дихального акту - динамічні дихальні вправи. Це привчало вільно використовувати певний тип дихання відповідно до положення тіла і підпорядковувало своїй волі ритм та швидкість дихальних рухів. Ми навчали учнів не затримувати дихання, а дихати глибоко та рівномірно.

Для хворих сколіотичною хворобою I-II ступеня застосовували індивідуальний і малогруповий метод проведення ЛФК. Заняття по лікувальній гімнастиці тривали 45-60 хвилин і складалось з трьох частин: підготовчої, основної і завершальної. Курс занять ЛФК будувалось залежно від особливостей захворювання і визначалося лікувальними завданнями. При виконанні лікувальної гімнастики проводили загальне і спеціальне тренування. Шляхом загального тренування весь організм дитини поступово включався в рівномірне навантаження. Звичайно важчі вправи чергували з більш легкими. Загальне тренування було лише вступом до спеціального тренування.

Дітям з непрогресуючими формами сколіозу давали вправи з навантаженням (гантелі, пружинні пристосування), а також спортивне навантаження без тренування спортивних показників.

При розробці вправ навантаження узгоджували з силами і можливостями хворого. Тривалість заняття і складність комплексу поступово збільшували і ускладнювали . Для збільшення нарощування функціональних можливостей організму і прояву на цій основі бажаних рухових якостей, перш за все сили і витривалості м'язів, застосовували багатократне виконання фізичних вправ. Компонентами, що визначали величину навантаження, була тривалість вправ, інтенсивність їх виконання, кількість, тривалість і характер періодів відпочинку між ними, тому що треба мати на увазі, що навантаження, що не відповідає можливостям організму, може призвести до небажаної перевтоми м'язів і навіть порушення діяльності серцево-судинної системи.

На початку заняття нерідко відмічалась підвищена стомлюваність, прискорене серцебиття, дихання. Тому інтенсивність і тривалість вправ, і частоту повторень ми рекомендували нарощувати поступово з урахуванням індивідуальних особливостей дитини. Справитися з цим завданням допомагало уміле чергування вправ середньої і малої інтенсивності, тимчасовий розподіл навантажень, як протягом одного уроку, так і на весь період занять лікувальною гімнастикою.

У підготовчому періоді лікувального курсу уточнювалися особливості індивідуального перебігу захворювання, визначалися функціональні можливості опорно-рухового апарату, серцево-судинної і дихальної систем хворого, рівень його фізичної підготовленості. У цьому періоді на тлі загально-розвиваючих вправ розв'язувалися завдання створення фізіологічних передумов для відновлення правильного положення тіла і стабілізації патологічного процесу, проводилися необхідні заходи для виховання і вироблення навику правильної постави, забезпечувалася нормалізуюча дія вправ на внутрішні органи і системи організму, підвищувалася його опірність до несприятливих чинників зовнішнього середовища. У підготовчу частину включалася, як правило, ходьба звичайна, ходьба з підкреслено правильною поставою і елементарні спеціально підібрані вправи для всіх м'язових груп, що не розхитують хребет.

У основному періоді лікувального курсу, який тривав до моменту задовільного рішення поставлених лікувальних задач, за допомогою загально-розвиваючих вправ удосконалювалася рухова сфера хворого, підвищувалася якість основних рухів, забезпечувалася стимулююча і нормалізуюча дія фізичних вправ. Широке використання фізичних вправ, направлених на вироблення і зміцнення м'язового корсета, дозволяла приступити до стабілізації патологічного процесу. У можливих межах проводилася корекція наявного дефекту за допомогою спеціальних коригуючих вправ. Провідним завданням ЛФК залишалося виховання і закріплення навику правильної постави, для вирішення якої використовувався весь арсенал відповідних засобів.

Завершальний період лікувального курсу переслідував мету закріплення досягнутих результатів лікування, а так само вироблення необхідного рухового режиму і рекомендацій для занять удома або в дитячих закладах.

2.2     Програма фізичної реабілітації підлітків зі сколіозом

Фізична реабілітація-це застосування з лікувальною і профілактичною метою фізичних вправ і природних чинників у комплексному процесі відновлення здоров'я, фізичного стану та працездатності хворих і інвалідів. Вона є невід'ємною складовою частиною медичної реабілітації і застосовується в усіх її періодах і етапах. Її засобами є: лікувальна фізична культура, лікувальний масаж, фізіотерапія, механотерапія, працетерапія. Призначення засобів фізичної реабілітації, послідовність застосування її форм і методів визначається характером перебігу захворювання, загальним станом хворого, періодом та етапом реабілітації, руховим режимом.

Масаж при сколіотичній хворобі є складовою частиною комплексної реабілітації. При його проведенні слід мати на увазі таке: у підтриманні хребетного стовпа беруть участь усі м’язи тулуба, внутрішні органи деформованих порожнин мають на поверхні тулуба певні рефлекторні представництва, які звуться зонами відбиття больової чутливості.Для розслаблення м'язів спини рекомендується поза лежачи на животі з витягнутими вздовж тіла і кілька поверненими всередину руками долонями догори. При масажі грудної клітини, і живота в.п. - лежачи на спині, ноги зігнуті в колінах і трохи розведені. Під впливом масажу збільшуються еластичність і рухливість зв'язок. Особливо ефективні прийоми розминання при захворюваннях суглобів. Завдання масажу: підвищення емоційного стану хворого, вирівняти тягу м'язів розгиначів спини: за опуклості м'язи тонізувати, за увігнутості м'язи розслабити і розтягти, сприяти зміцненню м'язів тулуба, виробленню м'язового корсета.Усе це вказує на необхідність масажування усього тулубу, незважаючи на локалізацію патології хребта. Масаж проводять у такій послідовності: спочатку спина і поперек, потім шия і надпліччя, далі передня поверхня грудної клітки і живіт. Масаж спини умовно складається з основної і спеціальної частин.

Для масажу задньої поверхні тулуба, масажованого укладають на живіт у звичне для цього вихідне положення. Масажують дальній бік спини від крижа та гребенів клубових кісток до плечових суглобів з подальшим переходом до іншого боку. Проте при певному практичному досвіді масажуючого, це виконують одночасно з обох боків. Починають з погладжування. Після цього вижиманням ребром або основою долоні прогрівають масажовані тканини. Потім проводять поверхневе розтирання «пилкою» долонями, приділяючи особливої уваги ділянкам з обмеженою рухомістю шкіри. Повторивши погладжування, поступово проникають углиб і розминають м'язи спини в послідовності: спочатку основою долоні, а потім подушечками 2-5 пальців. При цьому особливої уваги надають обробці локальних м'язових ущільнень у зоні опуклості викривлення хребта. Після цього, кінчиками 2-5 пальців гвинтоподібними рухами розтирають зони міжхребцевих та реберно-поперечних суглобів; основою долоні або гребенем кулака - криженя; подушечками пальців - гребенів клубових кісток, ребер і міжреберних проміжків. Спеціальна частина процедури виконується диференційовано відносно форми скривлення.

При грудному С-подібному сколіозі спочатку розтягують м'язи в зоні максимальної увігнутості дуги викривлення. Першим проводять відведення паравертебральних м'язів. Для чого подушечки 2-3 пальців обох рук проникають між остистими відростками і довгими м'язами спини та плавним рухом відводять останні убік. При цьому не слід допускати прослизання м'язів під пальцями. Утримавши їх в такому положенні 3-4 секунди, також плавно відпускають назад. Потім ці розтягування доповнюють давлючим розтягуванням. Для цього в зоні максимального м’язового напруження між 2-4 пальцями обох рук, легким натиском створюють шкірну складку і притиснувши м'язи до кісткової основи, руки розводять в протилежних напрямах. Далі розтягують нижній край трапецієподібного м'яза. Для цього подушечками пальців проникають під його зовнішній край, і плавним рухом підводять цю частину м’яза у бік хребта. Витримавши паузу відпускають м’яз назад. Найширший м'яз з цього боку розтягують поперечним розминанням. Потім захоплюють обома руками як при подвійному кільцевому розминанні і далі одну з них приводять до себе, а іншу відводять від себе і утримують їх у такому положенні 3-4 секунди. Потім плавно відпускають. Потім на вершині опуклості виконують давлючу стимуляцію паравертебральних м'язів. З цією метою основою обох долонь на відстані 5-6 см одна від одної, притискують ці м’язи до кісткової основи і виконують декілька пружних різких зустрічних рухів. Таке ж саме виконують уздовж нижнього краю трапецієподібного м’яза. Далі, захопивши найширший м’яз обома руками, пружними зустрічними рухами імітують локальні скорочення найширшого м’яза. Потім долоні обох рук накладають на вершину викривлення і роблять плавні натискання з силою до 5-6 кілограмів. На завершення у зоні опуклості виконують стьобання або рубання і погладжують усю масажовану ділянку.

При поперековому С-подібному сколіозі спочатку за допомогою відведення та давлючого розтягання знижують локальний гипертонус паравертебральих м'язів у зоні максимальної увігнутості дуги викривлення, аналогічно описаному при патології в грудному відділі. Далі з цього ж боку обома руками захоплюють зовнішній косий м’яз живота і розтягують його поперечним прийомом. З боку опуклості спочатку виконують давлючу стимуляцію паравертебральних м’язів, а потім захопивши зовнішній косий м’яз живота обома руками пружними скороченнями стимулюють його. Після чого основою обох долонь виконують плавні натискування на вершину опуклості і проводять стьобання або рубання. Завершують погладжуванням усієї ділянки.Погладжування в основній частині проводять після кожного прийому, а в спеціальній тільки наприкінці.

При S-подібному сколіозі, в спеціальній частині, першими проводять описані вище розтягування спочатку з боку увігнутості основної або більшої дуги викривлення, а потім з боку компенсаторної - меншої. Після цього в тій же послідовності виконуються стимулюючі прийоми. Натискання виконують одночасно на обидві опуклості, ударні прийоми проводять послідовно у зоні обох вершин скривлення. Масаж комірцевої зони має такі ж завдання, але проводять диференційовано у вихідному положенні лежачи на животі, кисті рук одна на одну кладуть під лоб голови. Починають процедуру з піднесеного надпліччя: при С-подібному сколіозі це з боку викривлення, а при S-образному - з боку його верхньої дуги. Спочатку проводять поперемінне погладжування від основи черепа до плечових суглобів. Потім легке вижимання ребром долоні або великим пальцем. Повторивши погладжування виконують поверхневе розтирання «пилою» ребрами долонь або спіралеподібними рухами долонною поверхнею 2-5 пальців. Після погладжування розминають м'язи шиї і надпліччя, де як спеціальний прийом для усунення гіпертонусу, проводять подвійне кільцеве розминання в сполученні з поперечними розтягуваннями. За наявності м'язових ущільнень їх усувають розминаннями подушечками пальців. Далі подушечками розтирають місця прикріплення сухожилків м’язів шиї на основі потилиці.

Масаж шиї і надпліччя з опущеного боку починають прямолінійним погладжуванням, потім виконують вижимання і знов погладжування. При розминанні м’язів з цього боку не допускають їхнього розтягування, й тому проводять тільки давлючі розминання ребром і основою долоні та подушечками пальців, приділяючи певної уваги усуненню м’язових ущільнень. Повторивши погладжування розтирають місця прикріплення м’язових сухожилок до потилиці. Після цього виконують стимуляцію верхньої частини трапецієподібного м’яза, для чого на відстані 5-6 сантиметрів захопивши м’язи обома руками між великим та іншими пальцями, пружними зустрічними рухами імітують його скорочення. В зоні основи остистих відростків хребців шийного відділу хребетного стовпа розтирають кінчиками пальців відразу з обох боків. На завершення проводять прямолінійне погладжування.

Масаж передньої частини тулуба виконують у вихідному положенні лежачи на спині, руки вздовж тулуба, під колінні суглоби кладуть валик. Починають з боку опущеного надпліччя. Спочатку в напрямі від грудини до плечового суглоба поперемінно погладжують зону великого грудного м'яза потім вижимають основою долоні. Далі після поперемінного погладжування проводять подвійне кільцеве розминання. Як спеціальний прийом, виконують розтягування великого грудного м’яза, для чого захопивши його між великим та іншими пальцями, плавним рухом наближають до ключиці, утримують в натягнутому стані 3-4 секунди і також плавно відпускають. Завершують погладжуванням. Після цього подушечками пальців спочатку погладжують міжреберні проміжки, а потім невеличкими спіралеподібними рухами розминають міжреберні і зубчастий м’язи. Наприкінці знов погладжування. Далі з боку піднесеного надпліччя масажують зону великого грудного м’яза. Спочатку прямолінійними рухами від груднини до плечового суглоба погладжують зону великого грудного м'яза, далі проводять вижимання основою долоні. Після погладжування, запобігаючи значного розтягання, розминають безпосередньо м'яз тільки давлючими прийомами: основою долоні і подушечками пальців, де приділяють увагу усуненню можливих м’язових ущільнень. Стимулюють цей м'яз, захопивши його обома руками на відстані 3-4 см і зустрічними пружними рухами імітують скорочення. Для більшої ефективності на всій зоні проводять пунктирування з рідкою частотою. Всі прийоми, як завжди, чергують з погладжуванням. Після цього подушечками пальців спочатку погладжують міжреберні проміжки, потім дрібними спіралеподібними рухами розминають міжреберні та зубчастий м’язи. Завершують погладжуванням. Зону грудини передусім погладжують і далі основою долоні або подушечками пальців спіралеподібними або круговими рухами ретельно розтирають саму грудину, приділяючи особливої уваги грудинно-реберним сполученням. Після чого основою долонь і великими пальцями обох рук, відразу з обох боків спочатку прямолінійно погладжують підребер’я, потім штриховими рухами їх розтирають.

Ділянку живота погладжують у напряму товстої кишки. Далі долонною поверхнею всієї кисті спіралеподібно його розтирають, просуваючи руку в тому ж напрямі. Прямий м'яз живота розминають подвійним кільцевим прийомом. За наявності викривлення у поперековому відділі хребта, з боку угнутості дуги викривлення, зовнішній косий м'яз живота повторно розтягують поперечним розминанням, а з боку опуклості його стимулюють. На завершення, виконують стьобання на прямому м'язі живота. Всі описані прийоми чергують з погладжуванням.

Лікувальна фізична культура - метод лікування, що використовує засоби і принципи фізичної культури для лікування захворювань і ушкоджень, попередження їх загострень і ускладнень, відновлення здоров'я і працездатності хворих дітей. Головним засобом лікувальної фізичної культури (ЛФК) є фізичні вправи, їх основою є м'язова діяльність, біологічна роль якої має надзвичайно велике значення у житті людини. ЛФК показана на всіх етапах розвитку сколіозу. Комплекс засобів ЛФК, застосовуваних при консервативному лікуванні сколіозу включає: лікувальну гімнастику, вправи у воді, масаж, корекцію положенням, елементи спорту. Методика ЛФК визначається також ступенем сколіозу: при сколіозі 1, 3, 4 ступенях вона спрямована на підвищення стійкості хребта, в той час як при сколіозі 2 ступеня - на корекцію деформації (див.дод.В). Тому ЛФК є обов'язковим лікувальним засобом і невід'ємною складовою частиною процесу реабілітації. Головною особливістю, яка виділяє ЛФК від усіх інших методів лікування, є свідома і активна участь хворого у процесі лікування фізичними вправами. Протипоказаннями ЛФК є загальний важкий стан хворого, гострий період захворювання та його прогресуючий перебіг,сильний біль, загроза тромбоемболії, кровотеча чи можливість появи її у зв'язку з рухами, висока температура і збільшення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) понад 20-25 мм год, інтоксикація, злоякісні пухлини. Корекція сколіозу при виконанні фізичних вправ досягається зміною положення плечового, тазового пояса і тулуба хворого. Дуже велике значення в поліпшенні функціонального стану і відновних процесів у дітей з початковими ступенями сколіотичної хвороби грають вправи на розслаблення. Вони виконуються з положення стоячи, сидячи і лежачи. Серед них найбільш поширеним в практиці лікування сколіозу є трушення рук, ніг і довільне розслаблення м'язів тулуба в початковому положенні, лежачи на спині.

Особливе місце на заняттях лікувальною гімнастикою займають спеціальні дихальні вправи. Вони виконуються в нерухомому положенні тіла і в рухах. У статиці (лежачи на спині, боку, сидячи і стоячи) застосовуються: ритмічне носове дихання із закритим ротом і в звичному для хворої дитини темпі, ритмічне дихання через одну ніздрю при затиснутій іншій ніздрі, черевне (діафрагмальне) дихання, грудне дихання, повне дихання. Лікувальне плавання займає значне місце у фізичній реабілітації сколіозів (див.дод.Г). Його ми рекомендували всім дітям, які хворіють на сколіоз, крім тих, у яких є звичайні протипоказання по соматичним захворюванням. Під час плавання забезпечується природне розвантаження хребта, а саме витяжіння під час ковзання. При виконанні гребкових рухів послідовно утягуються у роботу майже всі м'язові групи, зникає асиметрична робота міжхребтових м'язів, відновлюються умови для нормального росту тіл хребців. Одночасно зміцнюються м'язи живота, спини і кінцівок, удосконалюється координація рухів. Дослідники довели, що основним стилем плавання для лікування сколіозу в дітей є брас на груди з подовженою паузою ковзання, під час якої хребет максимально витягається, а м'яза тулуба статично напружені. При цьому плечовий пояс розташовується паралельно поверхні води і перпендикулярно руху; рухи рук і ніг симетричні, виробляються в одній площині. При цьому стилі плавання мінімальні можливості збільшення рухливості хребта й обертальних рухів корпуса і таза, украй небажані при сколіозі.Плавання стилем кріль, батерфляй і дельфін у чистому виді застосовувати в лікувальному плаванні для дітей зі сколіозом не можна. Однак можуть застосовуватися елементи цих стилів. Підбір плавальних вправ враховує ступінь сколіозу. При сколіозі І ступеня використовують тільки симетричні плавальні вправи: брас на груди, подовжені пауза, ковзання, кріль на груди, для ніг. При сколіозі ІІ-ІІІ ступеня задача корекції деформації диктує застосування асиметричних вихідних положень. Плавання в позі корекції після освоєння техніки брасу на груди повинне займати на занятті 40-50% часу. Це значно знімає навантаження з увігнутої сторони дуги скривлення хребта. При ІV ступені сколіозу на перший план висувається задача не корекції деформації, а поліпшення загального стану організму, функціонального стану серцево-судинної і дихальної систем. Під час занять плаванням основними завданнями були: розвантаження хребта, виховання та закріплення навичків правильної постави, створення фізіологічних умов для відновлення правильного положення тіла, можлива корекція існуючої деформації хребта, покращення координації рухів, формування м’язевого корсету, нормалізація функції серцево-судинної та дихальної систем, придбання навиків плавання, навчання правильному диханню, корекція плоскостопостіі, загартовування. Плавання не рекомендували дітям при забороні педіатра, дерматолога, лор-лікаря, психоневролога (епілепсія, пієлонефрит, грибкові та інфекційні захворювання, кон’юктивіт тощо). Показником з боку сколіозу може вважатися нестабільність хребта з різницею між кутом викривлення на рентгенограмі в лежачому та стоячому стані більш 10-15˚.

Безпосередньо при проведенні плавання з дітьми, хворими на сколіоз, ми враховували наступні вимоги:

вибирали плавальні вправи та стиль суто індивідуально;

звертали особливу увагу на правильність дихання;

при виборі вихідного положення та індивідуальних спеціальних коригуючи вправ враховували тип сколіозу, ступінь викривлення, зміни хребта у сагітальній площині (кіфозування спини чи лордоз грудного відділу), стан м’язевої системи і рівень фізичної підготовки, наявність захворювань інших органів, які не можуть бути протипоказниками для занять плаванням;

попередньо опановували елементи кожної вправи на суші, враховуючи порушення координації у хворих на сколіоз;

уникали вправ, які мобілізують хребет і підвищують його гнучкість;

уникали вправ, які сприяють обертанню хребта з коливаннями навколо продовжної вертикальноої осі хребта;

забезпечували контроль за суворою стабілізацією хребта в стані корекції;

уникали застосування засобів для пасивного витяжіння хребта;

домагалися збільшенню паузи ковзання із самовитяжкою хребта;

обережно використовували деторсійні вправи у воді у зв’язку з тим, що їх виконання досить складне і неправильне виконання принесе шкоду у вигляді збільшення торсії і нестабільності хребта.

Виходячи з цих вимог, основним стилем плавання для лікування сколіозу у дітей ми вважаємо брас на грудях зі збільшеною паузою ковзання, під час якої хребет максимально витягується, а м’язи тулуба статично напружені. При такому стилі плечовий поперек розташовується паралельно до поверхні води і перпендикулярно руху, руки і ноги повинні рухатися симетрично в одній площині. Можливості збільшення рухливості хребта і кругових рухів корпусу і тазу, дуже небажані при сколіозі, при використанні цього стилю мінімальні. При плаванні стилями кроль і батерфляй під час гребкових рухів руками виникають обертальні рухи у хребті та рухи у поперековому відділі. Ці способи ми не рекомендуємо використовувати у лікувальному плаванні дітей, які хворіють на сколіоз. Але кроль найбільш фізіологічно наближений до ходіння і з нього починається навчання плаванню.

Перед початком занять плаванням у наших дослідженнях передбачався підготовчий етап, використовувався орієнтований комплекс вправ на суші. При цьому контролювали темп виконання вправ (рахунок повільний, секундами). Це давало можливість працювати дітям в ізометричному режимі з достатньою напругою м’язів. Контролювалось правильне положення дитини: при виконанні вправ з вихідної позиції стоячи, голову не рекомендуємо нахиляти вниз, підборіддя з шиєю створює при цьому прямий кут, верхівкою голови треба тягнутися догори, плечі розправлені, поперековий відділ не прогинати, м’язи живота та тазу напружені. При виконанні вправ лежачи на животі не допускалось прогинання поперекового відділу, голова не закидалась, площина обличчя була паралельна підлозі. При наявності кіфозу ми підкладали плоску подушку під живіт з метою виправлення лордозу поперекового відділу. Вправи на суші підготовлювали серцево - судинну, дихальну та м’язеву системи для роботи дітей у воді, а також підвищували ефективність лікувального плавання. Підбираючи вправи, ми враховували форму спини у сагітальній площині (кіфоз чи лордоз): при спині, яка має плоску форму, не рекомендували плавати на спині. При наявності лордозу в грудному відділі ми рекомендували робити гребки руками брасом, але менші ніж звичайно, або батерфляєм на половину гребка без виринання з води. При виявленому лордозі поперекового відділу під живіт підкладали дошку з пінопласту. Всі вправи ми вивчали з дітьми індивідуально, допомагаючи дітям усвідомлювати техніку плавання брасом на грудях і на спині, елементи техніки кроля та батерфляю. Після закінчення лікувального плавання вважаємо за необхідне виконувати дихальні вправи, це покращувало, активізовувало функцію зовнішнього дихання, а також знижувало фізичне навантаження. Виконують їх після одного-двох, або трьох-чотирьох вправ в залежності від підготовленості дитини. На кожному занятті діти виконували 8-10 вправ, серед яких видихання в воду. З метою тренування сили і витривалості при наявності достатньої техніки плавання, використовували швидкісне плавання.

Однією з ефективних методів є фітбол-гімнастика для дітей і підлітків. Спеціальна гімнастика на надувних еластичних м'ячах різного діаметра та конфігурації допомагає нам розширити можливості на організм дитини (див.дод.Д). На відміну від загальноприйнятих методик, гімнастика на таких м'ячах, дозволяє створити найоптимальніші умови для правильного становища м'язів, і навіть підвищення рівноваги і рухової координації. При сколіозі ми рекомендували займатися фітбол-гімнастикой. Фітболи - це великі гімнастичні м'ячі для активного відпочинку, ігор, спорту занять ЛФ. Про те, що заняття фітбол-гимнастикой здатні скоригувати сколиозну хворобу, лікарі дізналися досить давно. Фітбол формує новий рефлекс пози, що забезпечує створення сильнішого м'язового корсета. Фітболи виготовляються з міцних матеріалів, що є гарантією безпеки проведення занять: у разі пошкодження м'яч не розривається, а поступово здувається. Фітбол-гімнастика допомагає виховати правильну поставу, розвиває почуття рівноваги, покращує роботу вестибулярного апарату, тренує м'язи кінцівок, спини, черевного преса, таза, поліпшуються кровообіг і венозний відтік. Посадка на м'ячі вирівнює таз. Якщо за ньому здійснювати погойдування, кровообіг у сфері малого таза облаштовуватиметься. На відміну від загальноприйнятих методик гімнастика на фітболах дає унікальну змогу тренування рухового контролю та рівноваги, знімає навантаження з хребта, перерозподіляє тонус всіх груп м'язів; тренує правильну поставу, почуття природної координації тіла, одночасно тренує м'язи спини і черевного преса. До того ж, специфічні властивості м'яча, при становищі сидячи, компенсують різницю довжини ніг, що є в деяких дітей із діагнозом сколіоз. Заняття проводяться індивідуальними малогрупповими способами з допомогою музичного супроводу. Використовується в.п. - сидячи на м'ячі, у тому становищі проводяться підготовча частина, що включає пружинисті качання, які забезпечують:

 вирівнювання спини в нейтрально-оптимальное становище;

- м'яку слабку компресію суглобів;

- харчування з поліпшенням рухливості суглобів і пластичності тканинних структур;

- збуджує узгоджену активізацію м'язів хребта;

- тренує правильну установку центру ваги при динамічної основі у підтримці тулуба.

У основній частини заняття проводяться у в.п. - лежачи животом на м'ячі, лежачи спиною на м'ячі, лежачи боком на м'ячі і лежачи на підлозі м'яч під ногами. Заключна частина проводиться в в.п. - сидячи на м'ячі: це дихальні вправи на релаксацію в супроводі повільної музики. Періодичність: 3 рази на тиждень. Тривалість: 15-20 хвилин. Курс: 15 сеансів. Вправи з фітболом можна комбінувати зі звичайною гімнастикою, масажем і фізіотерапевтичними процедурами.

2.3     Методи дослідження

У нашій роботі використано 85 джерел науково-методичної літератури з вікової фізіології, анатомії, теорії методики фізичного виховання, педагогіки і психології. Проаналізовані літературні джерела з проблеми сколіозу у підлітків. Виявлення сколіозу, а також оцінка ефективності фізичної реабілітації потребує ретельного систематичного обстеження хворого.

Обстеження ми розпочинали з огляду, який слід проводити у відповідній послідовності: спереду, ззаду і сбоку. Людина повинна стояти невимушено, ноги розігнуті в колінах, стопи розташовані паралельно на відстані стопи друг від друга.

Для виявлення дефектів в сагітальній площині виконують огляд збоку. При цьому звертають увагу на положення голови, руки, лопаток, виразність фізіологічних вигинів хребта і положення нижніх кінцівок. Для виявлення порушень у фронтальній площині необхідно огляд ззаду і спереду. При цьому відзначається нахил пояса вперед, одне надпліччя вище за інше, хребет відхилений в сторону піднятого надпліччя, лопатка на стороні увігнутості хребта розташована нижче, трикутники талії асиметричні. М’язи тулуба послаблені.

При фізікальному обстеженні у хворих дітей оцінюється рухливість грудної клітки, межі легенів, серця, характер дихання і серцевих тонів. Досліджується стан носоглотки, оскільки за наявності хронічних тонзилітів, аденоїдів і поліпів змінюється стан дихальної і серцево-судинної систем хворої дитини. Проводиться загальноприйнятий клінічний аналіз крові.

У положенні нахилу з опущеними вниз руками у хворого виявляється наявність або відсутність вибухання м'язового валу.

У цьому ж положенні кольоровим олівцем позначаються верхівки остистих відростків всіх хребців.

На рівні остистого відростка VII шийного хребця лейкопластирем зміцнюється схил, який відповідає вертикальній осі тіла. Рівень і протяжність сколіотичної дуги визначається у випрямленому положенні по остистих відростках, що відхилилися від схилу і пересічним з прямовисною лінією.

При визначенні характеру і величини сколіозу використовується кифосколіозометр Недрігалової: хворий встановлюється на підставці штатива, на якому закріплена шкала з крізними отворами, куди вставлені рухомі палички. Ці палички висуваються до зіткнення з відміченими олівцем остистими відростками.

Положення паличок вказує локалізацію, напрям і величину лордоза і кіфоза. Це розташування паличок переноситься на папір, і одержують, таким чином, два контурні зображення вигинів хребта - в сагитальній і фронтальній площинах.

Найбільш точним і простим у вживанні є апарат З.В. Лесук, побудований на принципі пантографа. Апарат в зменшеному розмірі регіструє деформацію хребта в двох площинах. За допомогою електрощупа, що стосується остистих відростків, на папір (у масштабі 1:4) переноситься контурне зображення вигинів хребта у фронтальній і сагитальній площинах і не вимагається додаткової обробки.

Вимірювання величини сагітального відхилення хребта: від лінії виска вимірювання проводять на рівні першого грудного хребця, на вершині кіфозу, в найбільш глибокій точці лордозу і на рівні виступаючої частині крижу. Реєструються відстань окремих вибраних точок від лінії виска (див. мал. 3 а,б).

Мал.3 Вимірювання сагітальних викривлень хребта шляхом визначення відомих точок хребта від прямовисної прямої: а-шийний лордоз, б-поперековий лордоз

Вимірювання кіфозу доцільно при динаміці кіфотичного викривлення, використовувати кіфометр. Вимірювання треба проводити в наступних положеннях: звична постава, випрямлена постава, при максимальнім згинанні, при максимальнім розгинанні(див.мал.4).

Мал. 4 Вимірювання кіфозу за допомогою кіфометра: а-звична постава; б-випрямлена постава; в - при максимальнім згинанні; г-при максимальнім розгинанні

Для вирішення питань про методи лікування і для прогнозу захворювання, окрім етіології сколіозу і типу викривлення, велике значення має величина деформації або її ступінь. А. І. Казьмін запропонував використовувати для визначення ступеня стабільності індекс стабільності, який розраховують по наступній формулі

індекс стабільності = 180-а / 180-а'

де: а - величина викривлення в градусах в положенні лежачи; а' - величина того ж кута в положенні стоячи. Вирази 180-а, 180- а' є величиною суміжного кута, по якому в даний час визначають величину викривлення майже всі ортопеди миру. Отримані результати коливатимуться від 1 (при найстабільніших сколіозах) до 0 (у разі абсолютно мобільних сколіозів). Індекс стабільності у хворих з однаковим кутом викривлення може бути різним. Чим менш стабільна деформація, тим важче виправити її консервативним шляхом і потім утримати у виправленому стані.

Для більш детального виявлення асиметрій використовують сітковий екран с 10-сантиметровими квадратами, за який вміщується людина. Глибина лордозу визначається приладом, який складається із двох лінійок: вертикальної і горизонтальної. По розділенню вертикальної лінійки встановлюється висота заміру, по горизонтальній лінійці, яка з’єднана з першою муфтою що ковзає, вимірюється глибина лордозів.

Для вимірювання кута нахилу таза використовується акушерський тазометр з приєднаним до нього транспортиром з виском. Одна ніжка тазометра розміщається на верхньому краю лонного зчленування, а друга на остистому відростку IV поперекового хребця, при цьому нитка виска показує кут нахилу тазу в градусах по відношенню до горизонтальної лінії, який проходить через верхній край лонного зчленування, який в нормі - від 350 до 450 (див.мал.5). Для вимірювання відставання лопаток від плоскості спини використовується лінійка. При вираженій асиметрії вимірюють напівокружність грудної клітини (сантиметровою лінійкою від остистих відростків до середини грудини) з правої та лівої сторони.

Мал.5 Тазокутомір

До цих пір в ортопедії прийнято багато різноманітних методик виміру кута викривлення хребта, і відповідно, велика кількість різних класифікацій з різними величинами кутів у градусах.

Найточнішим у визначенні сколіозу є рентгенологічний метод. З його допомогою вдається відрізнити дійсний сколіоз від патологічної постави. Для цього рентгенографія хребта проводиться не тільки в положенні хворого стоячи, але і в положені лежачи. Величина дуги викривлення на рентгенограмах визначається різними методами. Найбільше визнання з них одержали методи Кобба і Фергюссона. По методу Кобба величина сколіозу визначається величиною кута, утвореного перетином перпендикулярів, відновлених до горизонтальної осі нейтральних хребців. При визначенні величини сколіозу методом Фергюссона кут викривлення утворюється від перетину ліній, що сполучають середину нейтральних хребців з серединною центрально розташованого хребця. Центр хребця визначається перетином діагоналей чотирикутника, утвореного тінню тіла хребця. По рентгенівських знімках в положеннях лежачи і стоячи, в положеннях сидячи з нахилом тулуба управо і вліво можна визначити ступінь рухливості хребта і можливості корекції кожної з сколіотичних дуг. В нашій країні розповсюджена класифікація, запропонована В.Д. Чакліним. Вимірюється викривлення так: на рентгенограмі треба провести декілька прямих ліній між хребцями, а потім виміряти кути між ними (див.мал.6).

Мал.6 Ступені викривленя хребта: а-1-й ступінь; б-2-й ступінь; в-3-й ступінь; г-4-йступінь

Таким же ґрунтовним, як і рентгенівське, повинне бути неврологічне обстеження хворих. Воно необхідне для виявлення етіології захворювання і включає визначення рівномірності або нерівномірності черевних, колінних і ахіллових рефлексів, лопаток і наявність або відсутність больової гиперестезії, переважно в зоні шийних і грудних сегментів, парціального гипергідроза, акроцианоза кістей і стоп, м'якості і рихлості шкіри в зоні ураження. Неврологічне обстеження дозволяє виділити сколіози, що виникли на грунті сирінгомієлії, дізграфії, мієлодисплазії, поліомієліту і міопатії.

Важливу роль в оцінці ефективності ЛФК у цих дітей грають проби, пов'язані з визначенням силової витривалості м'язів, що утримують тулуб:

Для оцінки сили м’язів спини та живота приймається положення лицем вниз поперек кушетки або гімнастичної лавки так, щоб верхня частина тулуба до гребенів клубових кісток знаходилась на вису, руки на пояс (ноги утримує людина, яка проводить огляд). Час до повної втоми м’язів визначається по секундоміру. Для дітей 12-17 років після курсу занять ЛФК воно повинно становити не менш 2-4 хвилин. Оцінка сили м’язів правої і лівої половини тулуба виконується так же, але в положенні лежачи на боку. Час утримання для дітей 12-17 років - 1,5-3 хвилини.

Сила м’язів черевного пресу визначається числом переходів із положення на спині (руки на поясі) в положення сидячи і навпаки (ноги фіксуються). Темп повільний (не вищий 16 разів за хвилину). Після курсу занять ЛФК діти 12-17 років повинні виконувати це завдання 20-40 разів. Обстеження необхідно доповнити вимірюванням ваги, зросту стоячи і сидячи, динамометрію правої кисті. Вимірювання ваги краще проводити зранку після відвідування туалету і до їжі, зріст теж краще бути виміряти зранку, так як на протязі дня зріст людини має тенденцію змінюватись.

Оцінка рухливості хребта вперед в поперековому відділі визначається з вихідного положення стоячи: основна стійка, стопи розташовані паралельно, дитина повинна нахилити тулуб і торкнутися пола пальцями, а краще долонями, не згинаючи ніг в колінах. Якщо пальці не досягаюсь полу, значить, рухливість недостатня.

Відстань від полу до пальців вимірюється сантиметровою стрічкою для зрівняння з наступними вимірюваннями (див.мал.7).

Мал.7 Визначення рухливості хребта при нахилі вперед: А - гіпорухливість; Б - нормальна рухливість; В - гіперрухливість

Оцінка рухливості хребта назад в поперековому відділі. Дослідження розгинання в поперековому відділі хребта проводиться наступним чином. Людина лежить на животі, кисті упираються в підлогу, кінчики пальців на рівні пліч, лікті відведені назад. Інструктор ближньою рукою фіксує ділянку таза. Потім дитина припіднімається на руках на скільки йому дозволяє хребет без допоміжних рухів тазом. Ступінь розгинання визначається по внутрішньому куту, утвореним ліктьовим суглобом. Якщо внутрішній кут доходить до 60 градусів, то ці показники рахуються гіпорухливими, якщо кут 60 - 90 градусів, то рухливість в нормі, якщо більше 90 градусів - поперековий відділ хребта гіперрухливий (див.мал.8).

Мал. 8 Визначення рухливості хребта при розгинанні тулуба:

А - гіпорухливість; Б - нормальна рухливість; В - гіперрухливість

Оцінка рухливості хребта в сторони в поперековому відділі: нахили вправо і вліво в поперековому відділі хребта у нормі складають до 35 градусів в кожну сторону.

При орієнтованій пробі дитина стоїть, ноги разівом і нахиляється в сторони. Ступінь рухливості визначається виском від пахових складок, протилежній стороні нахилу. При гіпорухливості (ступінь А) висок досягає середини тазу, при нормальній рухливості (ступінь Б) висок доходить до внутрішньої сторони сідниці на стороні нахилу, а при гіперрухливості (ступінь В) - до зовнішньої половини цієї сідниці (до латерального краю таза) (див. мал.9).

Мал.9 Визначення рухливості хребта при нахилі тулуба в сторони: А - гіпорухливість; Б - нормальна рухливість; В - гіперрухливість

Оцінка рухливості хребта в грудному відділі можна дослідити наступним чином. Людина сидить на краю кушетки (таз зафіксований), фіксуючи плечовий пояс складеними на затилку руками.

Спочатку пропонують зробити активні згинання, розгинання, бокові нахили і ротацію в обидві сторони. Інструктор під час виконання рухів контролює фіксацію таза.

У грудному відділі амплітуда руху у нормі складає: згинання вперед на 45 градусів, розгинання на 25 градусів, нахили вправо і вліво на 20 градусів.

Ротація (повороти вправо і вліво) до 50 градусів - гіпорухливість, 50 - 70 градусів - нормальна рухливість, більше 70 градусів в кожну сторону - гіперрухливість (див. мал.10).

Мал.10 Визначення рухливості при ротації тулуба: А - гіпорухливість; Б - нормальна рухливість; В - гіперрухливість

Оцінка рухливості хребта в шийному відділі проводиться з вихідного положення сидячи. Дитина починає виконувати активні рухи: нахили голови вперед, назад, бокові нахили і ротацію голови. При нормальній функції шийного відділу хребта можливі наступні рухи: нахил вперед на 60 градусів, назад - на 50 градусів (див. мал.10, а), бокові нахили на 50 градусів в кожну сторону (див. мал.10, б).

Мал.10 Вимірювання рухливості і амплітуди рухів у шийному відділі хребта: а) нахили вперед і назад; б) бокові нахили в сторони

При правильному положенні голови об’єм ротації (повороти голови вправо вліво) складає: при поворотах менше, чим на 70 градусів - показники вважаються гіпорухливими, якщо ротація в межах 70-90 градусів - рухливість в нормі, а більше 90 градусів - шийний відділ хребта гіперрухливий (див. мал.11 а,б,в). При виконанні ротації необхідно повністю виключити нахил голови вперед і бокові нахили, тому що амплітуда руху буде неповною.

Мал.11 Визначення рухливості при ротації голови: А-гіпорухливість; Б-нормальна рухливість; В-гіперрухливість

Для оцінки гнучкості хребта можна використовувати тест - нахил вперед з положення сидячи, ноги витягнуті і щільно притиснуті до підлоги. Ступні притискаються до тумби, до якої прикріплена вимірювальна лінійка. Випробовуваний поволі нахиляється і тягнеться якнайдалі вперед. При цьому вимірюється досягнуте пальцями ділення вимірювальної лінійки. У таблиці 4 приведені нормативи показників гнучкості хребта.

Таблиця 4. Нормативи показників гнучкості

У зв'язку з необхідністю акцентованої дії фізичних вправ на дихальну і серцево-судинну системи дітей з начальними ступенями сколіозу важливим моментом обстеження буде реєстрація показників зовнішнього дихання і кровообігу. Для виявлення функціонального стану апарату зовнішнього дихання у хворих сколіозом найширше застосовується методи спірографії, пневмотахометрії. Визначаються характер дихання, частота, глибина і хвилинний об'єм дихання, споживання кисню у спокої, життєва місткість легенів і її компоненти - резервні об'єми вдиху, видиху і дихальний об'єм, час довільної затримки дихання на вдиху (проба Штанзі), видиху (проба Генчи) і величина максимальної вентиляції легенів. Електрокардіографічні дослідження дозволяють з'ясувати наявність або відсутність перевантаження і гіпертрофії правих відділів серця, порушенні автоматизму, збудливості, провідності і скоротності серцевого м'яза у хворих дітей.

Функціональні проби з дозованим навантаженням (20 присідань за 30 секунд, біг на місці, робота на велоергометрі) дають можливість оцінити адаптаційні можливості серцево-судинної системи у дітей при сколіозі.

Для оцінки функціонального стану серцево-судинної i дихальної систем використовують функціональні проби:

) проба Руф'є є простим непрямим методом визначення фізичної працездатності, y якій використовуються значення частоти серцевих скорочень y різні часові періоди відновлення після відносно невеликих навантажень. У випробуваного, що знаходиться в положенні сидячи після 5 хвилин відпочинку виміряється ЧСС за 15с (ЧСС 1), потім обстежуваний виконує 30 глибоких присідань, викидаючи руки вперед за 45 секунд i відразу ж сідає на стілець. Підраховуеться ЧСС за перші 15с після навантаження (ЧСС 2), потім в останні 15с першої хвилини після навантаження (ЧСС 3). Індекс Руф'є розраховується за формулою:

                      4 х(ЧСС 1+ ЧСС 2+ ЧСС 3) - 200

Індекс Руф' є = --------------------------------------------

                                                10

Оцінка індексу: менше 3- висока працездатність, 4- 6 - гарна, 7- 9- середня, 10 - 14 - задовільна, 15 i вище - погана.

) проба Штанге - довільна затримка дихання на вдиху - полягае в тім, що о6стежуваний у положенні стоячи робить кілька глибоких дихальних циклів i після повного вдиху закриває рот (щільно стискає губи), а великим i вказівним пальцями затискає крила носа. За секундоміром визначають час з моменту зупинки дихання до його поновлення.

) проба Генчі - затримка дихання на видиху. Обстежуваний після декількох дихальних циклів робить повний видих, закриває рот i затискає пальцями ніс. Тривалість затримки дихання реєструється за секундоміром.

) Життєва ємкість легень (ЖЄЛ) - показник, що свідчить про функціональні можливості системи дихання, визначається за допомогою спірометра. Учень, стоячи, робить повний вдих, затискає ніс і, обхопивши губами мундштук приладу, робить рівномірний максимально глибокий видих, намагаючись триматись при цьому прямо, не горблячись. Робляться 2-3 вимірювання, фіксується найкращий результат з точністю в межах 100 см3. Належний об’єм ЖЄЛ встановлюють з урахуванням статі, віку, зросту, ваги і тренованості. Орієнтовно для людей молодого і середнього віку ЖЄЛ (в літрах) дорівнює 2,5 помножено на зріст (метрах).

Важливим показником, що характеризує функцію серцево-судинної системи, є рівень артеріального тиску (див. табл.5). АТ вимірюється ртутним або мембранним сфігмоманометром. Процедура вимірювання АТ така: на 3-4 см вище ліктьового згину на руку накладають гумову манжетку. Потім за допомогою гумової груші в неї нагнітають повітря. Далі на ліктьову артерію встановлюють фонендоскоп (гнучка слахова трубочка) і повільно знижують тиск у манжетці. У той момент, коли кров розкриє все ще стискаючою манжеткою променеву артерію, з’явиться перший пульсовий тон. Це буде величина максимального (систолічного) АТ. Продовжуючи знижувати тиск у манжетці, потрібно помітити, коли зникне пульсовий тон, це буде мінімальний (діастолічний) АТ. На рівень АТ впливають вага, зріст, вік, наявність менструацій, частота серцевих скорочень, характер харчування. Артеріальний тиск вимірюють до заняття лікувальною фізичною культурою, після і якщо треба під час нього для з’ясування реакції організму на фізичне навантаження. Якщо у дитини не відповідає тиск нормі у стані спокою, то треба порадитися з лікарем.

Таблиця 5. Класифікація артеріального тиску

Пульс прощупується на променевій кістці або скроневій артеріях. Досить з’ясувати два головні параметри пульсу: частоту і ритм. Підрахунок пульсу проводять 15 с. Отримане число помножують на 4 і в результаті отримують частоту пульсу за 1 хвилину. При визначенні ритму звертають увагу на тривалість проміжків між ударами пульсу.

Частота дихання: дорослі люди в умовах спокою виробляють в середньому від 16 до 20 дихань в 1 хвилину. В новонародженого частота дихання 60-70 в 1хв, до 5 років вона знижується до 26, а до 15-20 років - до 20 в 1 хвилину. При роботі, русі число дихань в 1хв. збільшується. Для визначення частоти дихання слід покласти руку на грудну клітку або живіт хворого і, відволікаючи його, рахувати число дихань протягом 1 хвилини.

3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1 Виявлення ефективності програми реабілітації у підлітків

Тести контролю за ефективністю методики лікування сколіозу ми проводили до початку експерименту і після всього курсу. Нами встановлено, що на початку обстеження у 23 (18,7 %) хворих сколіозом відмічались скарги: у 10 (8,1 %) дітей була підвищена стомлюваність, у 4(3,5 %) - емоційна лабільність, у 3 (3 %) хворих - понижений апетит, 2 (1,6 %) дітей скаржилися на головний біль. Види порушень виявлялися усередині контрольної і основної груп. Після закінчення експерименту були отримані дані, що розкривають динаміку зниження величин фізіологічних вигинів хребта. Згідно з отриманими результатами, процес корекції успішніше протікав в основній групі, де масаж застосовувався відповідно до наявного виду порушення (див.таб.6 ).

Таблиця 6. Напрямки масажних рухів при масажі

Для того, щоб підтвердити ефективність розробленої методики масажу відповідно до виду порушення, потрібно було перш за все досліджувати початковий стан дефекту хребта у підлітків. Проведені в ході експерименту дослідження підтверджують ефективність розробленої нами методики масажу відповідно до наявного ступеня сколіозу.

При оцінці ефективності ЛФК при усіх видах дефектів хребта ми орієнтувалися на поставленній лікувальній задачі. Перш за все позитивній клінічній динаміці, тобто зменшенні або ліквідаціі таких ознак, як зменшення асиметрії тіла, нормалізація фізіологічної кривизни, кута нахилу тазу, вирівнювання м’язової сили і тонусу м’язів, відновлення нормальної рухливості хребта. По закінченні експерименту в основній групі всі досліджувані показники виявилися більшими, ніж у контрольній групі, за винятком сили м'язів спини.

В основній групі після експерименту збільшилася рухливість хребта вперед і назад, вправо і вліво, сила м'язів бічних поверхонь тулуба ліворуч і праворуч, сила м'язів черевного преса, є тенденція до збільшення показників сили м'язів спини.

Рухливість хребта вперед і назад збільшилася тому, що в комплексній методиці були використані статичні і динамічні напруги м'язів спини з вихідного положення лежачи на животі, спині (прогинання), стоячи на четвереньках (прогинання), нахили і утримання із вихідного положення стоячи разом з прийомами сегментарного массажу, такими як: "Сверління", "Переміщення", які усувають рефлекторні зміни в м'язах спини і прийом "пилки",який розслабляючи діє на сполучну тканину. Приріст показників становив в основній групі 22%, у контрольній 18%. Ми вважаємо, що приросту показників сприяли різні перекати і нахили.

Бічна рухливість хребта вліво і вправо зросла тому, що вправи з вихідного положення стоячи (нахили, повороти тулуба) виконувалися в комплексі з таким прийомом сегментарного масажу, як "Накочення", який застосовується виключно для визначення і усунення перенапруги м'язів і сполучної тканини хребта. Приріст показників становив в основній групі 17%, у контрольній 14%.

Сила бічних мишц тулуба збільшилася тому, що вправи в статичних і динамічних напругах з вихідного положення лежачи на боці, лежачи на лавці виконувалися в поєднанні з прийомами сегментарного массажу, такими як "витягування", "струс", які застосовуються для усунення напруги м'язів. Приріст показників становив в основній групі 15%, у контрольній 12%.

Сила м'язів черевного преса збільшилася тому, що проводилися вправи з вихідного положення лежачи на спині, які збільшують силу м'язів (статичного і динамічного характеру напруги) разом з масажем сегментів хребта відповідних черевної порожнини (9-12 хребці грудного відділу і поперековий відділ хребетного стовпа) всіма прийомами, які надали сприятливий вплив на м'язову систему черевного преса. Приріст показників становив 45% в основній групі і 35% у контрольній.

Сила м'язів спини в основній групі не перевищувала таку в контрольній групі, але тенденція до збільшення її в порівнянні з контрольною групою намітилася. Приріст показників становив в основній групі 35%, а в контрольній 33%. Ми вважаємо, що приросту показників сприяли вправи, які зміцнюють м'язи тулуба. Результати експерименту представлені в таб.7.

Таблиця 7. Порівняльний аналіз показників до і після експерименту у контрольній й основній групах

Найбільша ефективність методики корекції сколіозу, заснованої на поєднання комплексів спеціальних фізичних вправ і різних за характером масажних прийомів, що виконуються залежно від виду порушення, досягається в групі продовженого дня за наступних умов: заняття спеціальними фізичними вправами протягом 45 хвилин п'ять разів на тиждень при об'ємі занять 90 годин у півроку; два курси масажу в рік по 15 сеансів; тривалість окремого сеансу масажу повинна складати 8-15 хвилин.

Рівень фізичної підготовленості дітей на початку експерименту не відповідав нормі. Цей висновок ґрунтується на результатах контрольних тестів, проведених в основній і контрольній групах. Після закінчення експерименту в обох групах спостерігається покращення результатів за всіма оцінюваними фізичними якостями. Приріст показників виявився вищим в основній групі. Разом з тим, динаміка фізичного розвитку школярів з патологією хребта протікає інтенсивніше при поєднанні фізичних вправ з масажем та плаванням, які застосовувалися в основній групі.

Через війку виконаної роботи було отримано такі результати: при зовнішньому огляді виявлені позитивні зміни як становища плечового пояса, так і пропорційності трикутників талії в усіх дітей основної групи. Дослідження зміни частоти серцевих скорочень у спокої свідчить про позитивні зміни у стані серцево-судинної системи досліджуваних вихованців. Якщо у контрольній групі показник ЧСС у спокої позитивно знизився на 15%, то в основній групі поліпшення становило 20%. Протягом часу експериментальної роботи життєва ємкість легких у вихованців контрольної групи зросла на 10%, то в основній групі збільшення становило15%. Позитивне зрушення в показниках фізичного розвитку (ЖЕЛ, станової сили, сили кисті рук) досягається шляхом систематичних занять фізичними вправами. Про це свідчать отримані експериментальні дані обох груп.

Таблиця 8. Результати експериментальної роботи

Виявлено, що застосування фізичних вправ у поєднанні з масажем наддало позитивну дію більшою мірою на дихальну систему, а також на силові показники учнів, ніж виконання тільки фізичних вправ без масажу. Так, в основній групі життєва ємкість легенів збільшилась в порівнянні з контрольною з жовтня по квітень на 20%. Зміни результатів нашої експериментальної роботи представлені в таблиці 8.

Таким чином, порівняння отриманих експериментальних даних дозволяє зробити наступний висновок. Процес корекції проходив найуспішніше в основній групі, де застосовувався масаж, відповідний до ступеня сколіозу, ЛФК, а також плавання та спеціальні фізичні вправи на фітболі в порівнянні з контрольною, де застосовувався тільки класичний масаж і фізичні вправи. В дослідній групі через аналогічний проміжок часу встановлені наступні зміни: у 72% підлітків зупинилось прогресування сколіозу, у 6% зменшився кут викривлення хребта, у 10% не відбулося суттєвих змін і у 12% продовжилось прогресування сколіозів. Цю обставину ми пов'язуємо насамперед з поганим відвідуванням занять ЛФК, нерегулярними заняттями лікувальним плаванням і проходженням массажу, а також із спадковою схильністю до захворювання. Крім того, діти відзначили покращення самопочуття та працездатності, зменшення болів в спині. При об’єктивному обстеженні встановлено оптимізацію параметрів функціонування серцево-судинної та дихальної систем, покращення фізичного розвитку і фізичної підготовленості. Розроблений і апробований нами комплекс корегуючих вправ і правила рухового режиму, як засоби фізичної реабілітації дають позитивні результати для лікування та профілактики прогресування сколіозів. Отже, під час експериментальної діяльності з корекції і профілактики сколіозу у підлітків, базисною частиною якого було фізичне виховання, отримано результати, що свідчать як про поліпшення ортопедичного діагнозу, так і про збільшення показників фізичного розвитку та рухової підготовленості.

3.2 Профілактика сколіозу

Профілактика сколіозу передбачає дотримання правильної постави. Відомо,що початкові ступені сколіозу клінічно схожі з патологічною поставою, тому загальними профілактичними мірами для цих груп хворих буде правильне фізичне виховання дітей. Воно має починатися з перших тижнів після народження і по мірі росту дитини включати нові засоби фізичного виховання. З боку батьків необхідна повсякденна увага за осанкою дитини, створення умов її формування: адекватні гігієнічні і фізіологічні вимоги до одягу, меблів, висвітлення, позам уві сні, сидінню, стоянню тощо. На зріст, розвиток, зміцнення здоров'я і формування постави впливають умови навколишнього середовища, тобто умови, у яких розвивається дитина. Так, варто уникати тривалого носіння дітей на руках (особливо увесь час на одній і тій же руці). Шкоду приносить раннє саджання дитини, передчасне навчання ходьбі і т.п. Навпаки, раннє стимулювання до повзання з положення лежачи на животі - досить корисний спосіб зміцнення м'язів шиї і спини. Так, дитину необхідно вкладати на живіт на 10-14-й день після народження, стимулювати повзання.

Дитина повинна отримувати правильне та збалансоване харчування, що забезпечує достатнє надходження пластичних і енергетичних речовин, макро- і мікроелементів. Характер харчування багато в чому визначає стан кістковій тканині, зв'язочного апарата і «м'язового корсета».

Негативний вплив на формування постави має неправильне положення під час сну. З гігієнічної точки зору спати треба на правому боці, що забезпечує кращий відпочинок м'язам, які перебувають у напіврозслабленому стані, що не досягається, якщо спати на спині або животі. Сон на лівому боці утрудняє діяльність серця. Постіль не повинна бути надмірно м'якою, а подушка високою. Довжина ліжка повинна бути більше росту дитини на 20-25 см, щоб можна було спати з витягнутими ногами. Правильна поза під час сну забезпечує пряме симетричне положення тулуба. Для дітей із викривленням хребта матрац (волосяний , трав'яний або ватяний) кладеться на щит з дощок або фанери. Перини, м'які подушки, пуховики підкладати замість твердого матраца не рекомендується.

Несприятливі фактори найбільш сильно впливають на дітей у період їхнього бурхливого росту, в 6-7 років і в 12-15 років; особливо різко це спостерігається в дітей ослаблених, з погано розвинутою мускулатурою. Суттєву профілактичну роль відіграє дотримання спеціального режиму, що має сприятливий вплив на статику дитини. Необхідно стежити за правильним розвитком у дитини статико-динамічних функцій, починаючи з молодшого ясельного віку: виховувати навички стояння і ходьби, зіставляючи строки навчання із загальним фізичним розвитком, і руховими можливостями дитини. Починаючи з дошкільного віку, особливо великого значення набуває вироблення в дитини правильного положення тіла при стоянні і сидінні. При цьому досить важливо вчасно усунути ряд порочних положень і поз, частина яких обумовлена звичкою неправильно триматися, частина ж пов'язана з порушенням правил шкільної гігієни.

Особливо порушує поставу неправильна поза при письмі і читанні. Під час занять за столом або партою треба сидіти так, щоб мати опору для ніг. Висота стола повинна бути на 2-3 см вище ліктя опущеної руки школяра. Сідати на стілець потрібно так, щоб прилягати до спинки стільця: відстань між грудьми і столом 1,5-2 см. (ребром проходить долоня), голова ненабагато нахилена уперед (це гарно впливає на тонус м'язів спини), відстань від очей до стола 30см. При письмі зошит треба класти під кутом 30° (кут, відкритий вправо, утвориться краєм стола і нижнім краєм зошита). При читанні передпліччя повинні лежати симетрично на столі, книгу треба тримати в нахиленому положенні.

Вже в ранньому дитинстві фізичне виховання (гімнастика, масаж, загартування, ігри) має бути складовим компонентом виховання. Щоб забезпечити всебічне фізичне виховання дітей, варто включити в їхній повсякденний режим систематичні фізичні вправи, спорт, спортивні ігри, прогулянки на свіжому повітрі. Особлива увага приділяється методикам лікування різними видами фізичних вправ. Основними принципами побудови занять по корекції порушень опорно-рухового апарата наступні: всесторонність впливу (комплекс вправ повинен охоплювати можливо більшу кількість м'язових груп і забезпечувати рівномірний розвиток організму; важливо також включати в заняття природні рухові вміння); поступовість збільшення навантаження з послідовним включенням в активну діяльність всіх основних м'язових груп; наочність - для створення уявлення про правильну поставу; спрямованість кожної вправи на виховання постави; доступність комплексу віковим і індивідуальним особливостям дитини; правильне дозування фізичних вправ по відповідному віку та тривалості занять, вибору оптимальних вихідних положень, темпу, ритму, амплітуди рухів, чергування вправ і відпочинку. Але треба зважати на те, що посилене заняття акробатикою, художньою гімнастикою, боротьбою в ранньому шкільному віці викликають надмірну гнучкість (рухомість) хребта, що може негативно відобразитися на формуванні постави.

Значне профілактичне значення має група заходів, які мають вплив на загальний фізичний розвиток і функціональний стан мускулатури. Для здійснення цієї мети повинні бути використані диференційовано підібрані вправи ранкової гігієнічної гімнастики, физкультхвилинки під час уроків, насичені фізичними вправами прикладного і ігрового характеру, а також фізичні вправи на повітрі в перервах між уроками. Для цього необхідно, щоб на шкільній ділянці були встановлені відповідні снаряди (гойдалка, вертикальні і горизонтальні сходи, поперечини, колода для балансування і інші пристосування). У загальному комплексі засобів, що впливають на фізичний розвиток, особливо більша роль належить правильно побудованому уроку фізкультури, ціль якого полягає в наданні загально - зміцнювального впливу на організм дитини, а не у виробленні вузьких рухових навичок спортивного характеру. Правильний підбір спортивних вправ, виховання інтересу до них у школяра, впровадження їх у режим дня дитини також дуже вплинуть на його правильний і гармонічний розвиток.У ранковій гімнастиці увага повинна бути акцентована на вправах, що зміцнюють м'язи, зближують лопатки, розширюють грудну клітку, укріплюють довгі м'язи спини (розгиначі корпуса) і черевний прес. У зв'язку із цим доцільно фізичні вправи робити не тільки стоячі, але також в положені лежачи на спині, на животі, стоячі в колінно-ліктьовій позі. Використання перерахованих груп заходів досить для підтримки правильного фізичного розвитку здорової дитини.

Для дітей з відхиленнями з боку загального фізичного розвитку, зниженою функціональною здатністю певних м'язових груп і недостатньою витривалістю до фізичного навантаження повинні бути організовані в школі додаткові заняття фізкультурою зі спеціальною спрямованістю. Так, дітям з схильністю до сутулості (посилення загального вигину хребта назад) і круглій спині (посилення грудного кіфозу переважно у верхньому відділі хребта) особливо показані напружені вигинання корпуса з локалізацією руху в грудній частині хребта (а не в більш рухливій поперековій). Дітям із крилоподібними лопатками і зведеними до переду плечовими суглобами корисні кругові рухи руками назад, відведення їх назад, згинання рук до плечей, на потилицю. При «звисаючих» плечових суглобах корисне відведення рук через сторони нагору, піднімання надпліч, витягування рук нагору із протидією. При схильності до лордозування хребта доцільно в положенні лежачи на спині робити поперемінні рухи ногами («велосипед», поперемінне піднімання прямих ніг), переходити з положення лежачи в положення сидячи, а також розгинати ноги в тазостегнових суглобах з положення стоячі і лежачі на животі для зміцнення сідничних м'язів. При зменшені фізіологічних вигинів хребта необхідно підвищити функціональну здатність м'язів спини і живота. Для більш інтенсивної напруги певних м'язових груп корисні вправи з легким обтяженням (гантель вагою 0,5-1 кг, медицинбол вагою 1-2 кг залежно від віку дитини). Виробленню більше симетричного положення плечового пояса допомагають вправи з гімнастичним ціпком (наприклад, передача її в колоні по одному через голову), у перекиданні м'яча, а також вправи із самокорекцією перед дзеркалом. Виробленню правильної постави сприяють також вправи в балансуванні і на рівновагу (наприклад, вправи на колоді, на рейці, гімнастичній лавці).

Важливими профілактичними заходами,при всіх згаданих видах постави буде участь у позашкільних роботах, у спортивних секціях (лижі, плавання, ковзани, настільний теніс, волейбол, баскетбол). Спортивні заняття, спортивні ігри, крім позитивного впливу на тренування м'язової системи, розвивають ряд рухових якостей (витривалість, силу, швидкість, координацію рухів) і мають високу емоційність. Емоційно позитивний стан дітей є основною умовою для повноцінного фізичного і нервово-психічного розвитку . Разом з тим у сучасному спорті (у дитячих спортивних школах) застосовуються більші, іноді надмірні фізичні навантаження, несумісні із завданнями фізичного виховання дітей з дефектами постави. Тому вибір спортивної секції і дозвіл на заняття в ній повинні бути погоджені з лікарем-ортопедом.

Таким чином, наявні на сьогоднішній день методи профілактики дозволяють з раннього віку усунути формування порушень постави і сколіозів. А при їх наявності дозволяє на ранніх стадіях проводити більш ефективну корекцією, що сприяє зниженню числа важких форм сколіозів і зменшенню числа дітей, що потребують оперативного лікування.

4. ОХОРОНА ПРАЦІ

4.1 Нормативні документи

Робота з охорони праці в медичній установі організована згідно наказу № 13 від 04.0 1.12р. «Про призначення відповідальних за здійснення безпечних умов праці».

Існують типові положення про службу охорони праці НПАОП 0.00-4.35-04, згідно яких організовується робота на підприємствах тощо:

.Загальні положення:

.1. Згідно з Законом України "Про охорону праці" служба охорони праці створюється роботодавцем для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці;

.2. На основі Типового положення про службу охорони праці (далі - Типове положення) з урахуванням специфіки виробництва та видів діяльності, чисельності працівників, умов праці та інших факторів роботодавець розробляє і затверджує Положення про службу охорони праці відповідного підприємства, визначає структуру служби охорони праці, її чисельність, основні завдання, функції та права її працівників відповідно до законодавства.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади в положенні про структурний підрозділ з охорони праці враховують вимоги цього Типового положення.

Порядок створення та організації роботи структурних підрозділів з охорони праці місцевих органів виконавчої влади визначається відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону праці".

Об'єднання підприємств у разі виконання ними делегованих функцій в галузі охорони праці розробляють і затверджують Положення про службу охорони праці відповідно до статті 36 Закону України "Про охорону праці" та цього Типового положення НПАОП 0.00-4.21-04;

1.3. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю;

.4. Служба охорони праці створюється на підприємствах з кількістю працюючих 50 і більше осіб. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва (суміщення) особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають виробничий стаж роботи не менше трьох років і пройшли навчання з охорони праці;

.5.Назви посад (професій) установлюються відповідно до Національного класифікатора України ДК 003:2005 "Класифікатор професій"(vb375609-05), затвердженого наказом Держспоживстандарту від 26.12.2005 N375(v0375609-05), а кваліфікаційні вимоги - відповідно до розділу1 "Професії керівників, професіоналів, фахівців та технічних службовців" та випуску 1 "Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності" довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників, затвердженого НПАОП 0.00-4.21-04 про типове положення про службу охорони праці;

1.6. Навчання та перевірка знань з питань охорони праці працівників служби охорони праці проводяться в установленому законодавством порядку під час прийняття на роботу та періодично один раз на три роки;

1.7. Працівники служби охорони праці підприємства в своїй діяльності керуються законодавством України, нормативно-правовими актами з охорони праці, колективним договором та актами з охорони праці, що діють в межах підприємства;

1.8. Ліквідація служби охорони праці допускається тільки в разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.

. Основні завдання служби охорони праці:

.1. В разі відсутності впровадженої системи якості відповідно до ISO 9001 опрацювання ефективної системи управління охороною праці на підприємстві та сприяння удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожного працівника. Забезпечення фахової підтримки рішень роботодавця з цих питань НПАОП 0.00-4.21-04;

2.2. Організація проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози життю або здоров'ю працівників;

2.3. Вивчення та сприяння впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, прогресивних і безпечних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працівників;

2.4. Контроль за дотриманням працівниками вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці, положень (у разі наявності) галузевої угоди, розділу "Охорона праці" колективного договору та актів з охорони праці, що діють в межах підприємства;

2.5. Інформування та надання роз'яснень працівникам підприємства з питань охорони праці.

. Функції служби охорони праці НПАОП 0.00-4.21-04:

.1. Розроблення спільно з іншими підрозділами підприємства комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці, планів, програм, поліпшення умов праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням, надання організаційно-методичної допомоги у виконанні запланованих заходів;

.2. Підготовка проектів наказів з питань охорони праці і внесення їх на розгляд роботодавцю;

.3. Проведення спільно з представниками інших структурних
підрозділів і за участю представників професійної спілки підприємства або, за її відсутності, уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці перевірок дотримання працівниками вимог нормативно- правових актів з охорони праці;

3.4. Складання звітності з охорони праці за встановленими формами;  3.5. Проведення з працівниками вступного інструктажу з охорони праці НПАОП 0.00-4.21-04;

3.6. Ведення обліку та проведення аналізу причин виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій, заподіяної ними шкоди;

.7. Забезпечення належного оформлення і зберігання документації з питань охорони праці, а також своєчасної передачі її до архіву для тривалого зберігання згідно з установленим порядком;

.8. Складання за участю керівників підрозділів підприємства переліків професій, посад і видів робіт, на які повинні бути розроблені інструкції з охорони (безпеки) праці, що діють в межах підприємства, надання методичної допомоги під час їх розроблення;

.9. Інформування працівників про основні вимоги законів інших нормативно-правових актів та актів з охорони праці, що діють в межах підприємства;

.10. Розгляд питань про підтвердження наявності небезпечної виробничої ситуації, що стала причиною відмови працівника від виконання дорученої роботи, відповідно до законодавства (у разі необхідності); листів, заяв, скарг працівників підприємства, що стосуються питань додержання законодавства про охорону праці;

.11. Організація забезпечення підрозділів нормативно-правовими актами та актами з охорони праці, що діють в межах підприємства, посібниками, навчальними матеріалами з цих питань; роботи кабінету з охорони праці, підготовки інформаційних стендів, кутків з охорони праці тощо; нарад, семінарів, конкурсів тощо з питань охорони праці; пропаганди з питань охорони праці з використанням інформаційних засобів;

.12. Участь у розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року N 1112; складанні санітарно-гігієнічної характеристики робочих місць працівників, які проходять обстеження щодо наявності профзахворювань; проведенні внутрішнього аудиту охорони праці та атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці; роботі комісій з приймання в експлуатацію закінчених будівництвом, реконструкцією або технічним переозброєнням об'єктів виробничого та соціально-культурного призначення, відремонтованого або модернізованого устатковання в частині дотримання вимог охорони (безпеки) праці; розробленні положень, інструкцій, розділу "Охорона праці" колективного договору, актів з охорони (безпеки) праці, що діють у межах підприємства; складанні переліків професій і посад, згідно з якими працівники повинні проходити обов'язкові попередні і періодичні медичні огляди;

.13. Забезпечення організаційної підтримки (в разі наявності) роботи комісії з питань охорони праці підприємства;

3.14. Контроль за: виконанням заходів, передбачених програмами, планами щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, колективним договором та заходами, спрямованими на усунення причин нещасних випадків та професійних захворювань; проведенням ідентифікації та декларуванням безпеки об'єктів підвищеної небезпеки.

4.2 Охорона праці в кабінеті ЛФК

Робота відділень (кабінетів) лікувальної фізкультури лікувально-профілактичних закладів здійснюється під організаційно-методичним керівництвом та за практичною допомогою диспансерів, центрів (обласних, міських) або відділень лікувальної фізкультури обласних чи центральних міських лікарень (поліклінік) та головного позаштатного спеціаліста відповідного регіону.

Кабінет лікувальної фізкультури є структурним підрозділом, самостійним або у складі відділення відновлювального лікування (медичної реабілітації) лікувально-профілактичних закладів: лікарень, поліклінік, санаторіїв, диспансерів, центрів реабілітації, клінічних науково-дослідних установ та медико-санітарних частин. Штати кабінету лікувальної фізкультури встановлюються у відповідності з діючими типовими штатними нормативами, виходячи з обсягів роботи та норм навантаження лікарів і медичних сестер (інструкторів) з лікувальної фізкультури та лікувального масажу. У забезпеченні роботи з лікувальної фізкультури беруть участь всі ланки адміністративного та медичного персоналу. Кабінет лікувальної фізкультури в своєму складі може мати: зали для групових і індивідуальних занять лікувальною гімнастикою та самостійних занять за індивідуальним завданням загальною площею від 30 кв. м (із розрахунку 4 кв. м на одного хворого при груповому занятті) з натуральним килимовим покриттям, дзеркальною стіною, достатніми природною та примусовою вентиляцією, освітленням, забезпеченням оптимальної температури та належним набором обладнання, снарядів, приладів; зали або кабінети механотерапії, працетерапії, побутової реабілітації, тренажерний зал, басейн для гімнастики у воді та лікувального плавання, кабінети лікарів, медичних сестер (інструкторів), кабінети лікувального масажу та приміщення для переодягання, очікування і відпочинку хворих; на території лікувально-профілактичних закладів та поза нею доріжки для лікувальної ходьби, теренкуру, прогулянок, ігрові майданчики, тренажери, природні чи штучні відкриті басейни для лікувального плавання, веслування.

Медична сестра веде спостереження за виконанням призначень з лікувальної фізкультури, в т. ч. самостійних занять за індивідуальним завданням; проводить (після спеціального навчання) процедури гігієнічної, а за призначенням лікуючого лікаря лікувальної та дихальної гімнастики, підтримання і зміни спеціальних положень тулуба, кінцівок.

Посадові обов'язки медичної сестри (інструктора) з лікувальної фізкультури та лікувального масажу визначені функціональними обов'язками, які включають такі положення:

І. Загальні положення:

.1. Медична сестра з лікувальної фізкультури ( ЛФК) призначається директором навчального закладу і працює під керівництвом лікаря;

.2. Медична сестра з ЛФК підпорядковується директору, лікарю, старшій медичній сестрі;

.3. На посаду медичної сестри з ЛФК призначається медична сестра, яка має спеціальну підготовку з проведення ЛФК;

.4. У своїй діяльності медична сестра з ЛФК керується Законами України, постановами уряду, розпорядчими документами органів освіти і органів охорони здоров’я, Положенням про заклад та Правилами внутрішнього трудового розпорядку.

ІІ. Завдання та обов’язки:

.1. Під керівництвом лікаря забезпечує первинну профілактику захворювань дітей методами комплексної гімнастики, корекції режиму рухової активності;

.2. Кваліфіковано проводить індивідуальні та групові заняття з лікувальної фізкультури;

.3. Навчає батьків дітей з різною патологією методикам профілактики хвороб та їх ускладнень;

.4. Здійснює підбір комплексів фізичних вправ для самостійних занять;

.5. Володіє прийомами реанімації, вміє надати допомогу при травматичному пошкодженні, кровотечі, колапсі, отруєнні, утопленні, механічній асфіксії, анафілактичному шоці, опіках, відмороженні, алергічних станах;

.6. Веде медичну документацію;

.7. Дотримується принципів медичної деонтології;

.8. Постійно удосконалює свій професійний рівень;

.9. Володіє методами та прийомами лікувального та профілактичного масажів, знає основні теоретичні положення про механізм лікувальної дії масажу, послідовність проведення, поєднання його з іншими оздоровчими процедурами та місце проведення в режимі дня;

.10. Слідкує за станом здоров’я дитини під час масажу, лікувальної фізкультури, у випадку його погіршення надає необхідну медичну допомогу, викликає лікаря або швидку допомогу за телефоном 103;

.11. Систематично перевіряє стан шкіри дитини, ділянок, що масажуються. При наявності екскоріацій, гнійних елементів та інших змін - утримується від проведення масажу, повідомляє лікарю;

.12. Володіє теорією та методикою лікувальної фізкультури;

.13. Формує групи, проводить заняття на виправлення порушень, укріплення стопи, добираючи відповідні комплекси;

.14. Розробляє комплекси гігієнічної гімнастики з елементами корекції і пропонує їх для проведення з дітьми;

.15. Дає поради вихователям щодо проведення з вихованцями протягом дня дихальної гімнастики, комплексів вправ на закріплення правильної постави, укріплення стопи;

.16. Бере участь у поширенні медичних знань серед працівників, батьків вихованців;

.17. Слідкує за станом інвентарю, обладнання, яким користується;

.18. Виконує санітарно-гігієнічний режим та правила особистої гігієни;

.19. Своєчасно і якісно веде обліково-звітну документацію;

.20. Безпосередньо приймає участь в плануванні і проведенні всіх заходів спрямованих на оздоровлення і укріплення здоров’я дітей.

ІІІ. Права:

.1. Має право знайомитись з документами, що містять оцінку її роботи, давати свої пояснення;

.2. Подавати пропозиції директору щодо придбання та заміни обладнання, необхідного інвентарю, що використовується в роботі з дітьми;

.3. Захищає свої інтереси і права в усіх інстанціях;

.4. Підвищує свою кваліфікацію за рахунок держави;

.5. Ставити вимоги перед директором щодо дотримання нормативних документів з охорони життя і здоров’я дітей.

ІV. Відповідальність:

.1. Медична сестра по ЛФК та масажу несе відповідальність за життя і здоров’я дітей;

.2. За дотримання належних санітарно-гігієнічних вимог в своїй роботі;

.3. За якісне і своєчасне ведення обліково-звітної медичної документації;

.4. За виконання посадових обов’язків, інструкції з охорони праці і інших нормативно-правових актів чинного законодавства України.

V. Повинен знати:

.1. Чинне законодавство про охорону здоров'я та нормативні документи, що регламентують діяльність закладів освіти;

.2. Організацію роботи з лікувальної фізкультури в лікувально-профілактичних закладах;

.3. Права, обов'язки та відповідальність сестри медичної з лікувальної фізкультури;

.4. Методику проведення лікувальної фізкультури та масажу при різних захворюваннях;

.5. Сумісність та послідовність процедур лікувальної фізкультури і масажу з іншими процедурами в процесі лікування;

.6. Показання та протипоказання до застосування лікувальної фізкультури, роль і значення її в медичній реабілітації дітей;

.7. Правила оформлення медичної документації, сучасну літературу за фахом.

VІ. Взаємовідносини:

.1. Сестра медична з ЛФК співпрацює працює з лікарем, сестрою медичною старшою, сестрою медичною, сестрою медичною з масажу;

.2. Планує самостійно свою роботу. План роботи погоджує з лікарем, старшою медичною сестрою, затверджує план у директора закладу;

.3. В разі виробничої необхідності може замінити сестру медичну старшу, сестру медичну з масажу, сестру медичну. Завчасно повідомляє директора про свою хворобу або іншу причину невиходу на роботу.

ВИСНОВКИ

. Причини, які можуть призвести до сколіозу, багаточисленні. Поява сколіозу пов’язана з недостатньою чутливістю рецепторів, що визначає вертикальне положення хребта або послабленням м’язів, утримуючих це положення, з обмеженням рухливості у суглобах, акселерацією сучасних дітей. Причиною сколіозу можуть бути також нераціональна одежа, захворювання внутрішніх органів, зниження зору, слуху, недостатнє освітлення робочого місця, невідповідність росту дитини меблі та ін. Дискогенні сколіози формуються на ґрунті дисплазії хребта, при яких студеністе ядро міжхребцевого диска первинно зміщюється, внаслідок чого виникають всі наступні ланки сколіотичної хвороби. Гравітаційні сколіози виникають внаслідок порушення симетрії тіла дитини щодо хребта: при кривошиї, грубих однобічних рубцях, перекосі таза, укороченні м'язів на одній стороні. Міотичні сколіози виникають при функціональній неспроможності м'язів тулуба, внаслідок ураження нервової системи при церебральних інфекціях, міопатії, поліомієліті.

. Велике місце в реабілітації хворих сколіозом займає консервативний метод лікування, під яким розуміється комплекс медичного, ортопедичного, педагогічного, психологічного і соціального порядку. Методика фізичної реабілітації в системі комплексного лікування дітей зі сколіотичними ураженнями хребта включає в себе: виконання режиму дня, дотримання ортопедичного режиму, лікувальну гімнастику, масаж, лікувальне плавання, застосування ортопедичних корсетів (фіксуючих, коригуючих), фізіопроцедури, раціональне харчування, визначені види фізкультури, лікування суміжних захворювань. На характер перебігу сколіозу впливають вид та регулярність виконання заданого комплексу фізичних вправ.

. Розроблена програма комплексного лікування, в яке ми включили ЛФК, масаж, фітбол-гімнастику та лікувальне плавання. Лікувальну фізкультуру необхідно проводити, враховуючи витривалість м’язевої системи, інакше вона може дати негативний наслідок. У кожному конкретному випадку необхідно дозувати вправи, спираючись на результати функціональних проб, а також перевірки сили і витривалості м’язів. Серед засобів лікування сколіозу важливе місце займають вправи на воді. При плаванні відбувається природне розвантаження м’язів хребта, створюються умови для нормального росту хребцевих тіл. Також спеціальна гімнастика на надувних еластичних м'ячах різного діаметра та конфігурації дозволяє створити оптимальні умови для правильного становища м'язів і навіть підвищення рівноваги і рухової координації.

. Проведений порівняльний аналіз результатів розробленого комплексу фізичної реабілітації. Тести контролю за ефективністю методики лікування сколіозу ми проводили до початку експерименту і після всього курсу. Контроль ЧСС і АТ проводився до і після першої процедури з ціллю виявлення реактивності серцево-судинної системи.

Згідно з отриманими результатами, процес корекції успішніше протікав в основній групі, де масаж застосовувався відповідно до наявного виду порушення. При оцінці ефективності ЛФК при усіх видах дефектів хребта ми орієнтувалися на поставленній лікувальній задачі.

Рухливість хребта вперед і назад збільшилася в основній групі на 22%, у контрольній на 18%, бічна рухливість хребта вліво і вправо зросла в основній групі на 17%, у контрольній на 14%, сила бічних мишц тулуба збільшилася в основній групі на 15%, у контрольній на 12%, сила м'язів черевного преса збільшилася на 45% в основній групі і 35% у контрольній, приріст сили м'язів спини в основній групі становив 35%, а в контрольній 33%.

При зовнішньому огляді виявлені позитивні зміни як становища плечового пояса, так і пропорційності трикутників талії в усіх дітей основної групи. Дослідження зміни частоти серцевих скорочень у спокої свідчить про позитивні зміни у стані серцево-судинної системи досліджуваних вихованців. Якщо у контрольній групі показник ЧСС у спокої позитивно знизився на 15%, то в основній групі поліпшення становило 20%. Протягом часу експериментальної роботи життєва ємкість легких у вихованців контрольної групи зросла на 10%, то в основній групі збільшення становило15%.

Таким чином, порівняння отриманих експериментальних даних дозволяє зробити наступний висновок. Процес корекції проходив найуспішніше в основній групі, де застосовувався масаж, відповідний до ступеня сколіозу, ЛФК, а також плавання та спеціальні фізичні вправи на фітболі в порівнянні з контрольною, де застосовувався тільки класичний масаж і фізичні вправи.

. Практичні рекомендації: організовувати групи в кабінетах лікувальної гімнастики можливо тільки по віку, в якій треба об'єднувати хлопчиків і дівчаток, які мають однаковий ступінь і локалізацію сколіозу. Чисельність групи повинна складати не більше 10-12 чоловік. Заняття проводити не менше трьох разів на тиждень. При проведенні уроку важливо керуватися наступними положеннями: на всьому протязі уроку викладач не повинен забувати про основну спрямованість занять - свідоме освоєння хворими правильного положення тіла. При проведенні групових занять потрібно максимально індивідуалізувати вправи, як по дозуванню, так і по підбору цілого комплексу індивідуальних вправ. У зв'язку з посиленим тренуванням силової витривалості фізіологічне навантаження (крива пульсу) поступово збільшується до кінця основної частини уроку, в межах 40-50% прискорення пульсу по відношенню до початкових цифр, тому необхідна уміла організація відпочинку. При сколіозі I ступеня можна застосовувати всі прийоми масажу для зміцнення м'язів. Сколіоз II і III ступеня вимагає диференціації методики з урахуванням особливостей клінічних форм поразки. Одержані нами дані можна використовувати в роботі фахівців з фізичної реабілітації в умовах лікувальних та реабілітаційних закладів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.       Закон України «Про охорону праці». - Постанова Верховної Ради України від 14 жовтня 1994 р. / Законодавство України про охорону праці (в 3-х томах). - Т. 1. - К, 1997. - С. 3-29.

.        Геврик Є.О., Пешко Н.П. Гігієна праці на виробництві: Навч. посіб. для студентів вищих навч. закладів. - К.: Ельга Ніка Центр, 2004. - 276 с.

.        Гогіташвілі Г.Г. Системи управління охороною праці: Навч посібник. - К.: ІСДО, 1993. - 252 с.

.        Абальмасова Е.А., Лузина Е.В. Лечение врожденных и диспластических деформаций опорно-двигательного аппарата у детей и подростков. -Ташкент: Медицина, 1979.-121с.

5.       Алдер М.В., Росляков Г.А. Режим и диспансерное наблюдение детей и подростка со сколиотичсской болезнью. Рига: МЗ Латв. СССР, 1989.-с.20

.        Алемасов Р.Ю., Умарходжаев Ф. Организация консервативного лечения сколиоза у детей // Проблемные вопросы травматологии и ортопедии. -Ташкент, 1992.-с. 4-16.

7.       Анатомия человека / под ред. М.Р. Сапина; в 2-х томах. - М.: Медицина, 1986. - 486 с.

.        Андрианов B.JI. Заболевания и повреждения позвоночника у детей и подростков.- Л.: Медицина, 1985. -246 с

9.       Багров Г.А. Заболевания позвоночника у детей и подростков. - Л.: Медицина, 1987.-102с.

10.     Белая Н.А.Лечебная физкультура и массаж / Н.А. Белая. - М.: Советский Спорт, 2004. - 176 с.

.        Белоусова Т.П. Коррекция позвоночника / Т.П. Белоусова. - Запорожье: Медицина, 1996. - 348 с.

12.     Белохвостова Г.П., Егоров Г.С. Организация раннего выявления, лечения и профилактики пороков осанки и сколиозов в условиях городского врачебно-физкультурного диспансера // Здоровье. - 1991. - №9. - С.2-3.

13.     Бирюков А.А. Лечебный массаж: [учебник для студ. высш. учеб. заведений] / А.А Бирюков. - М.: «Академия», 2004. - 368 с.

14.     Бородич Л.А., Назарова Р Д. Занятие плаванием при сколиозе у детей и подростков. - М.: Просвещение, 1988. - 77 с.

.        Вайнруб Е.М., Волощук А.С. Гигиена обучения и воспитания детей с нарушением осанки и больных сколиозом. -Киев: Здоров'я, 1988.-136 с.

.        Васичкин В.И. Сегментарный массаж. - Санкт-Петербург: Лань, 1997. - 176 с.

17.     Гандельсман А.Б Лечебная физическая культура в детской ортопедической практике / [под общ. ред. д. м. н. проф. А.Б. Гандельсмана]. - Л.: Медгиз, 1961.-312 с.

.        Готовцев П.И. Лечебная физическая культура и массаж/П.И. Готовцев, А.Д. Субботин, В.П. Селиванов. - М.: Медицина, 1987. - 304 с.

19.     Демченко А.В. Биомеханические условия прогрессирования диспластического сколиоза // Ортопедия, травматология. - 1998. - №4. - С. 47-53.

20.     Дубровский В.И. Лечебная физическая культура / В.И. Дубровский. - М.: «ВЛАДОС», 2004. - 624 с.

21.     Евсеев СП., Шапкова Л.В. Адаптивная физическая культура: Учебное пособие. - М.: Советский спорт, 2000. - 240 с.

22.     Епифанов В.А. Лечебная физическая культура и спортивная медицина: учебник. - М.: Медицина, 1999. - 304 с., ил.

.        Епифанов В.А. Лечебная физическая культура: учебное пособие / В.А. Епифанов. - М.: ГЭОТАР - Медиа, 2006. - 568 с.: ил.

24.     Єфименко П.Б. Техніка та методика класичного масажу / П.Б Єфименко. - Харків: «ОВС», 2007. - С. 167-169.

25.     Жаденов М.И. Лечение сколиотической болезни у детей и подростков. - Л.: "ОВС", 2001.-144 с.

.        Зацепин Т. С. Ортопедия детского и подросткового возраста. - М.: Медгиз, 1980.-19с.

.        Каптелин А.Ф. Восстановительное лечение при травмах и деформациях, 1980.-270 с.

28.     Каптелин А.Ф. Гидрокинезотерапия в ортопедии и травматологии / А.Ф. Каптелин. - М.: Медицина, 1986. - С. 46-1 12, 122-126.

29.     Капустина Г.М. Внешнее дыхание и некоторые вопросы гемодинамики Медицина, 1986. - С.46-112.

30.     Клиническая физиотерапия / под ред. И.Н. Соcина. - Киев: Здоров'я, 1996. - С 321-324.

.        Лечебная физическая культура в педиатрии / Л.М. Белозерова [и др.]. - Ростов Н/Д.: Феникс, 2006. - 222 с.

.        Лечебная физическая культура при заболеваниях в детском возрасте / под ред. С.М. Иванова. - М.: Медицина, 1975. - С. 152-165.

.        Ловейко И.Д. Лечебная физическая культура при дефектах осанки, сколиозах и плоскостопии / И.Д. Ловейко. - Л.: Медицина, 1982. -166 с.

.        Майданник В.Г. Основи клінічної діагностики в педіатрії / В.Г. Майданник - К., 1998. - 213 с.

.        Маркс В.О. Ортопедическая диагностика [руководство-справочник] / В.О. Маркс. - Мн.: Наука и техника, 1978. - 512 с.

36.     Мартыновец Л.В., Севашко Т.И., Опыт лечения сколиотической болезни по материалам детского санатория им. Н.К. Крупской //Актуальные вопросы лечебно-профилактической, диагностической и учебно-воспитательной работы. - Одесса. -1991. - С.130.

.        Мищенко Н.И., Марасич Г.Я. Комплексное лечение больных сколиозом Актуальные вопросы лечебно-профилактической, диагностической и учебно-воспитательной работы. - Одесса. -1991. - С.134.

.        Мухин В.М. Фізична реабілітація. - Київ: Олімпійська Література, 2000. -С.335-341.

.        Мухін В.М. Фізична реабілітація / В.М. Мухін. - К:. Олімпійська література, 2005. - 472 с.

40.     Мятига О.М. Фізична реабілітація при порушеннях постави, сколіозах та плоскостопості / О.М. Мятига - Харків: ХДАФК, 1998. - 36 с.

41.     Овсянников В.Е. Состояние сердечно-сосудистой и дыхательной систем у больных сколиозом // В кн.: Актуальные вопросы травматологии и ортопедии. Материалы юбилейной научной сессии, посвященной 50-летию института. - Минск, 1980. - С. 66-70.

42.     Овчаров В. К. Международная классификация состояний здоровья и ограничений жизнедеятельности//Проблемы социальной гигиены, здравоохранения и истории медицины. -М.:Медицина, 2002, № 3.-С. 38.

44.     Осьмак Д.И. Функциональное состояние сердечно-сосудистой и дыхательной систем у детей с деформациями позвоночника и грудной клетки в период лечения физическими упражнениями. Автореф. канд. дисс. - Киев, 1967.-25с.

45.     Оценка эффективности занятий лечебной физической культури: [метод, указания] / [отв. ред. И.С. Дамскер]. -Ленинград, 1986. - 40 с.

46.     Петренко Г.Г. Плавание в комплексном лечении больных сколиозом. Автореф. канд. дисс. - Киев, 1973.

.        Пешкова А.П. Лечебная физическая культура при начальных степенях сколиотической болезни. - Омск, 1977. - 74 с.

.        Пешкова А.П. Состояние дыхательной и сердечно-сосудистой систем у детей с начальными степенями сколиотической болезни в связи с задачами лечебной физкультуры. Автореф. канд. дисс. - Омск, 1975. - 22 с.

.        Пешкова О.В. Вступ до спеціальності(Фізична реабілітація)/начальний посібник. / О.В. Пєшкова - Харків: ХДАФК, 2007. - 147 с.

50.     Погосян М.М. Массаж: Монография / М.М. Погосян. - Изд. 2-е, доп. и перераб. - М.: Советский спорт, 2009. - 784с., ил.

51.     Полеся Г.В., Петренко Г.Г. Лечебное плавание при нарушении осанки и сколиозе у детей. - Киев: Здоров'я, 1980. - 113 с.

52.     Попов С.Н. Физическая реабилитация: учебник / под общей ред. проф. С.Н. Попова. изд. 3-е. - Ростов н/Д: «Феникс», 2005. - 608 с.

.        Потапчик А.А. Осанка и физическое развитие детей. Программы диагностики и коррекции нарушений / А.А. Потапчик, М.Д. Дидур. - СПб. : Речь, 2001. - 166 с.

.        Правосудов В.П. Учебник инструктора по лечебной физической культуре / В.П. Правосудов. - М.: ФиС, 1980. - С. 34-43.

55.     Приоров Н.Н. Дефекты осанки у детей, их профилактика и лечение. Вопросы травматологии и ортопедии. - М.: Просвещение, 1958. - № 8. - С. 14-18.

.        Путилова А. А., Лихварь А. Т. Сколиотическая болезнь. - Киев: Здоровье, 1975.-176 с.

57.     Руководство по реабилитации больных с двигательными нарушениями под ред. А.Н. Беловой, О.Н. Щепетовой. - М.: АОЗТ «АНТИДОР», 1998. - Т. 1. -224 с.

58.     Скляренко Є.Т. Травматологія і ортопедія: підручник / Є.Т. Скляренко. К.: Здоров’я, 2005. - 384 с.

.        Скоблин А.П., Рехлицкий А.Я. Деформации скелета у детей. - М.: Медицина, 1975.-48 с.

60.     Смычек В. Б. Основы реабилитации: Курс лекций.- Минск, 2000.- 31 с.

61.     Соколовський В.С. Лікувальна фізична культура: підручник / В.С. Соколовський, Н.О. Романова, О.Г. Юшковська. - Одесса: Одес. держ. мед. ун-т, 2005. - 234 с.

.        Справочник по детской лечебной физкультуре / под ред. М.И. Фонарева. - Л.: Медицина, 1983. - 360 с., ил.

63.     Учебник инструктора по лечебной физической культуре /Под ред В.П. Правосудова. - М.: ФиС, 1980. - С.357-364.

64.     Физическая реабилитация детей с нарушениями функций опорно-двигательного аппарата / под ред. Н.А. Гросс. - М.: Сов. Спорт, 2000. - 224с.

65.     Физическое воспитание детей со сколиозом и нарушением осанки / под общ. ред. Г.А. Халемского. - М.: Изд-во НЦЭНАС, 2002. - 80 с.

66.     Фищенко В.Я., Ильин А.В., Клюшникова О.В., Шарышев И.А. Возможности комплексного консервативного лечения сколиотической болезни у детей. // Актуальные вопросы вертебрологии. - Новосибирск, 1991. С. 63-65.

.        Фищенко В.Я., Улещенко В.А., Вовк Н.Н. и др. Консервативное лечение сколиоза. - Киев: УНИТИ - Атлант, 1994. - 188 с.

.        Халер В.М. Изучение торсии и клиновидности позвонков при комбинированном сколиозе // Ортопедия, травматология. -1999. - №3. - С. 104-107.

.        Халер В.М. Методика измерения торсии позвонков при структуральном сколиозе // Ортопедия, травматология. - 1999. - №2. - С. 103-106.

.        Хачатуров Р.С. Лечебная гимнастика и массаж при сколиозе. - Л.: Просвещение, 1988.

.        Цивьян Я.Л. Сколиотическая болезнь и ее лечение. - Ташкент, 1972.

.        Чаклин В.Д., Абальмасова Е.А. Сколиозы и кифозы. - М.: Просвещение, 1973.-С. 8-16,44-152.

.        Черноусова Л.Н., Ганюшкина СМ. О легочных объемах подростков со сколиозом. /Ортопедия, травматология и протезирование. - М.: Здоровье, 1970. -№ 8.-С. 67-70.

.        Черфас М.Д., Киреев В.А., Капустин С.А. Методика определения торсии позвонков при начальных формах сколиоза //Ортопед, травматол. - 1965. -№ 4. - С.30-33.

.        Шапиро М.С., Горин Л.Ю. Преемственность и эффективность санаторно-курортного лечения больных сколиозом //Организация помощи и вопросы клиники в детской ортопедии. - Саратов, 1992. - С. 22-24.

.        Шаргородский B.C. Корригирующая гимнастика при сколиозе. - Киев: Здоровье, 1983.

.        Шевченко С.Д., Ермак Г.А. Остеопения у больных сколиозом детей // Ортопедия, травматология. - 1999. - №4. - С. 71-75.

78.     Энштейн Г.Г. Биомеханические факторы прогнозирования сколиотической деформации в процессе роста // Лечение сколиотической болезни у детей и подростков.- Л., 1980.- С. 55 - 57.

.        Язловецкий B.C. Физическое воспигание детей и подростков с ослабленым здоровьем / B.C. Язловецкий. - К.: Здоровье, 1991. - 456 с.

ДОДАТОК А

Складова кісткова система хребетного стовпа

ДОДАТОК Б

Поверхневі та глибокі м'язи спини

ДОДАТОК В

Комплекс вправ з лікувального плавання при сколіозі I - II ступеня

ДОДАТОК Г

Комплекс вправ на фітболі:

. Вихідне положення(в.п.): сидячи на м'ячі з зігнутими колінами. Скатитися по фітболу горілець, повільно переступаючи вперед ногами, відвести ліву руку за голову. Напружити сильно сідниці, підняти таз, намагаючись відірвати його від м'яча. Обпертись правої рукою на м'яч, підняти верхню частину тулуба. Потім повернути плече вправо. Потім повернутися у початкове становище. Вдих при вихідному становищі, і видих при повороті. Виконуючи цю вправу сідниці тримати напруженими постійно. Виконати 8-16 поворотів з лівого рукою за головою, та стільки ж із правої рукою.

. В.п.: лежачи на спині, на підлозі, обпертися прямими ногами на м'яч, притискаючи поперек до підлоги. Уриваючи голову і лопатки від статі, напружити прес. Зігнути ноги в колінах, потягнутися руками вперед. Потім неквапливо відвести руки за голову, випрямляючи ноги. Повернутися повільно у початкове становище. Повторити вправу 8-16 раз.

3. В.п.: лежачи на спині, на підлозі. Ноги зігнуті з точки на 90 градусів, гомілки рівнобіжні підлозі. Взяти руками фітбол і підняти його над зігнутими колінами. Припіднявши голову і відриваючи лопатки від статі, випрямити праву ногу з точки на 45 градусів до підлоги. Фітбол одночасно перенести до зовнішнього боку лівого коліна. Роблячи видих, поміняти місцями ноги і перемістити фітбол вправо. Повторити 16 раз.

4. В.п.: лежачи на спині, на підлозі, випрямити ноги. Зажати фітбол між щиколотками. Руки витягнути вздовж тіла, поперек притиснути до підлоги. Знаходячись у такому становищі, не відриваючи поперек від статі, зігнути в колінах ноги. Ікри ніг повинні бути рівнобіжні підлозі і піднімати фітбол. Випрямляючи ноги в колінах, повернути м'яч на підлогу, не забуваючи притискати поперек до підлоги. Виконати 8-16 повторень.

5. В.п.: лежачи животом і стегнами на фітболі. Ноги покласти широко, спираючись шкарпетками на підлогу. Руки за головою. Робимо видих і відриваємо живіт від м'яча, розгортаючи плечі вправо. Повернутися у вихідне становище і повторити вправу, розвертаючись у бік. Початкове положення - вдих, поворот - видих. Виконати по 8-10 поворотів у кожний бік.

6. В.п.: стоячи прямо, ноги на ширині плечей. Тримаємо м'яч у руках і піднімаємо його над головою, поясницу тримаємо рівно. Робимо вдих і на видиху опускаємо руки вниз - вправо. Опустив руки, робимо вдих. Видихая, піднімаємо фітбол вгору -вліво. Виконати вправу безупинно, по 3-5 повторів у кожний бік.

7. В.п.: лежачи на фітболі на правому боці, ноги витягнуті. Правою рукою спираємося на м'яч, а ліву витягуємо над головою вгору. Напружити м'язи пресу і сідниць, підняти вгору ліву ногу, опускаючи руку вниз. Повернутися у початкове становище. Повторити 8-10 разів.

. Виконання: стоячи навколішки, руки лежать на м'ячі, відштовхнутися колінами від статі-упор зроблено на руки, вернутися у в.п. Повторити 6 раз.

. Вправа на рівновагу«Зірочка». Виконання: лежачи на м'ячі на животі, руками і ноги розвести убік. Утримати рівновагу.

. Вправа на рівновагу«Наїзник». Виконання: сидячи на м'ячі, обхопити м'яч ногами обабіч, руки на поясі чи боку. Утримати рівновагу.