Сучасна типологія довідкових видань та її значення у роботі редактора

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Журналистика
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    23,2 Кб
  • Опубликовано:
    2014-03-29
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Сучасна типологія довідкових видань та її значення у роботі редактора















Курсова робота

Сучасна типологія довідкових видань та її значення у роботі редактора

У курсовій розглянуто принципи та прийоми роботи редактора над довершенням тексту довідкової літератури. Особливу увагу приділено типології. Висвітлено особливості енциклопедичних, словникових видань та довідників. Крім того, наведено деякі приклади сучасних довідкових видань.

Призначена для захисту на кафедрі видавничої справи та редагування, як курсова робота.

Вступ

Людина освічена - це та, яка знає,

Де знайти те, чого вона не знає

Геогр Зиммель

Саме довідкові видання допомагають знайти нам лаконічно викладену найрізноманітнішу інформацію, яка розміщена в зручному для швидкого пошуку порядку. Проте нині, коли стрімко розвиваються наукові напрями в усіх без винятку галузях знань, оновлюються, звільняються від ідеологічних догм суспільствознавство, історія, вкрай необхідними виявляються ті довідники, які віддзеркалюють рівень науки і культури нації обєктивно, неупереджено, з фундаментальною повнотою. Це, в першу чергу, енциклопедії й енциклопедичні словники широкого тематичного спектру. Акумулюючи інформацію з різноманітних галузей знань та практичної діяльності, систематизуючи й узагальнюючи здобутки національної культури, енциклопедичні видання вимагають від усіх, причепних до їх підготовки та видавничого опрацювання, ґрунтовних фахових знань [18, c. 3].

Як відомо, довідковою літературою називають вид видань, головне соціально-функціональне призначення яких - систематизувати матеріал у формі, зручній для отримання довідок найрізноманітнішого характеру, які розраховані на вибіркове читання [6, с. 374]. Словники, енциклопедії, довідники, визначники, атласи, путівники, буклети календарі − типологія довідкових видань досить широка. До найважливіших різновидів довідкових видань відносяться словники, довідники, енциклопедії.

Вперше визначення довідкової літератури було сформульовано вченим-лінгвістом А. А. Реформатський більше 70 років тому. Тоді вже довідкова література займала важливу нішу в системі літератури. А зараз, в умовах швидкого технічного та культурного розвитку, тим більше неможливо уявити собі життя без різних типів довідкової літератури, починаючи від інструкцій з експлуатації і закінчуючи багатотомними енциклопедіями. Надаючи в стислій формі величезну кількість інформації, довідкові видання стають незамінними при вирішенні наукових, професійних питань, при самоосвіті або ж для задоволення допитливості.

При цьому для упорядника та редактора важливо зрозуміти потреби читача і завдання майбутнього видання, адже специфіка інформації варіюється в залежності від читацької адреси та цільового призначення видання. Інформація довідкового видання повинна володіти такими важливими для читача якостями, як повнота, корисність, достовірність та новизна. В такому випадку довідкове видання шляхом наданої інформації усуває розрив між знанням автора і неповним знанням читача. Тому складання довідкового видання вимагає копіткої, тривалої, часом багаторічної, організованої діяльності великого кола фахівців.

У сучасних умовах національного й культурного відродження особливого значення набувають проблеми забезпечення найширшої читацької аудиторії нашої країни високоякісними, бездоганними з науково-методичного та редакційно-видавничого боку довідковими виданнями, тому дана тема є актуальною. Важливе значення довідкової літератури та читацький інтерес до неї підтверджується постійним перевиданням довідкової літератури. У нові видання включають додаткові та змінені матеріали.

Ступінь розробленості теми. У розвиток та дослідження довідкової літератури вагомий внесок зробили такі видатні діячі української культури -

І. Франко, В. Кубійович, М. Бажан, М. Грушевський. Також вивченням цих питань займалися: Д. Винокуров, А. Александрова, В. Гольцева та інші.

Предмет дослідження - визначення сучасної типології довідкових видань.

Обєкт дослідження - типологічні особливості довідкової літератури.

Мета роботи − сформулювати уявлення про сучасну типологію довідкових видань, що дає можливість всебічно і глибоко усвідомити, наскільки прийоми та принципи роботи редактора над книгою впливають на довершеність довідкової літератури.

Мета дослідження передбачає виконання таких завдань:

.розглянути особливості довідкової літератури;

.проаналізувати сучасну типологію довідкових видань;

.визначити взаємозвязок типу довідкової літератури і роботи редактора над книгою.

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що аналізуються теоретичні положення типології довідкової літератури, а саме специфіка роботи редактора над енциклопедіями, словниками та довідниками.

Практичне значення роботи − її результати можуть бути використані у викладанні курсу довідкової літератури, а також видавцями, які спеціалізуються на випуску довідкових видань.

Курсова робота складається з: титульного аркуша, анотації, змісту, вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Перший розділ містить загальні відомості про довідкову літературу, її значення та особливості. Другий - розкриває сучасну типологію довідкових видань. Обсяг роботи - 30 сторінок.

.Основні відомості про довідкові видання

1.1.Визначення та коротка характеристика

Довідковим виданням називають видання, що містить короткі відомості наукового чи прикладного характеру, розташовані в порядку, зручному для їх швидкого пошуку, не призначене для суцільного читання. До найважливіших різновидів довідкових видань відносяться словники, довідники, енциклопедії. Їх видовий ряд надзвичайно різноманітний − від багатотомних універсальних енциклопедій до компактних довідників, які мають вузьке цільове призначення (путівник, проспект, каталог). Це пов'язано з тим, що довідкове видання може містити будь-яку інформацію (за тематикою, науковим рівнем матеріалу, способом викладу, обсягом і т.д.) і призначатися для будь-якої читацької категорії.

Все це вимагає специфічних способів подання матеріалу, його оптимізації, що виражається в особливій структурі довідкових видань та активному використанні засобів пошукової орієнтації. Для довідкових видань матеріал відбирається, обробляється і систематизується відповідно до цільового призначення, яке передусім пов'язане із завданням дати відповіді на передбачувані питання потенційного читача. Читач отримує потрібну відповідь (наводить довідку), звертаючись тим чи іншим способом до конкретної частини видання. Відповіді характеризуються якостями необхідності, повноти, корисності, новизни. Характер інформації широко варіюється в залежності від читацької адреси і конкретного цільового призначення видання.

Найважливіша вимога до складання довідкового видання − максимально чітка та повна розробка його концепції, яка має враховувати потреби певної читацької групи та конкретні завдання видання. Будь-яке довідкове видання відповідає певному типу інформаційного запиту. Структура видання, зміст, спосіб подання інформації, одиниці подання інформації повинні відповідати запиту. Довідкове видання усуває розрив між знанням автора і частковим, неповним знанням читачів.

Концепція видання стає основою редакторської підготовки довідкової книги; деталізація ключових параметрів видання на етапі його проектування дозволяє редактору приймати виважені та обґрунтовані рішення на всіх етапах своєї роботи. У зв'язку з цим особливе значення має глибоке знання редактором типологічних особливостей довідкової книги [14, с. 102].

Головне завдання довідкової літератури − дати необхідні або цікаві читачеві відомості в максимально стислому викладі [1, с. 5]. Така література підсумовує знання, накопичені наукою і практикою. Для неї характерні особливий відбір фактів, обумовлений необхідністю згортання інформації; особлива мова та стиль, лаконізм викладу, однак не на шкоду фактичного матеріалу, максимальна відкритість для пошуку потрібних відомостей. Все це вимагає специфічних способів подання матеріалу, його оптимізації, що виражається в особливій структурі довідкових видань та активному використанні елементів пошукової орієнтації. При цьому важливо для упорядника і редактора зрозуміти потреби читача і завдання майбутнього видання. Адже для довідкових видань матеріал відбирається, обробляється і систематизується відповідно до цільового призначення, яке передусім пов'язане з завданням дати відповіді на передбачувані питання потенційного читача. Читач отримує необхідну відповідь, звертаючись тим чи іншим способом до конкретної частини видання. Відповіді характеризуються якостями необхідності, повноти, корисності, новизни. Характер інформації широко варіюється в залежності від читацької адреси і конкретного цільового призначення видання. Зміст довідника буде представляти інформаційну цінність і чіткість тільки тоді, коли зрозумілі потреби читача, рівень його розвитку і пізнання в цій галузі. Правильно відібрані наукові або практичні відомості складають основу змісту довідкового видання.

Не менш важливим є і художньо-технічне оформлення та поліграфічне виконання довідника, це сприяє адекватному сприйняттю змісту [3, с. 39]. Для складання довідкового видання створюється редакційна колегія, яка повинна забезпечити цільову спрямованість, повноту і науковість видання, також організовуються галузеві редакції по окремих галузях знань. Складання словника вимагає злагодженої, організованої роботи великого кола фахівців.

Довідкові видання, завдяки своїй основній функції - акумулювати та закріплювати сучасні знання у формі більш точних і коротких відомостей, − завжди віддзеркалювали рівень культури нації, суспільний світогляд.

У нашій країні виробилася система випуску довідкових видань, встановлені наукові принципи їх підготовки, проте в умовах науково-технічної революції зросли вимоги до цієї літератури, підвищилось їхнє значення у звязку зі збільшенням загального обєму наукової інформації і більшою вибірковістю використання інформації різними категоріями читачів.

.2Вимоги до довідкової літератури

Довідкові видання займають вагоме місце в літературі, володіючи рядом важливих функцій. У зв'язку з цим до довідкової літератури висувають особливі вимоги, яким має відповідати високоякісне видання. М. М. Сікорський висуває такі основні положення:

.2.1 Повнота фактичного матеріалу

Фактичний матеріал, без сумніву, є основоположним елементом у будь-якому довідковому виданні, він становить основу змісту твору [13, с. 225]. Опора на фактичний матеріал забезпечує достовірність і наочність запропонованої інформації. Найважливіша вимога до фактичного матеріалу − авторитетність фактичних даних. Довідкові видання не допускають неточних, не перевірених, спотворених фактичних даних. Отримуючи в руки довідкове видання, читач повинен бути впевнений в тому, що він користується достовірними відомостями і вони відповідають реаліям сьогоднішнього дня. Тому перевірка фактичної сторони матеріалу є частиною роботи редактора.

.2.2 Наукова та практична значимість

Матеріали довідкового видання можуть бути найрізноманітнішими за тематикою, але повинні нести наукову та практичну значимість, не дублювати матеріали попередніх видань того ж типу, а вносити щось нове або розглядати попередній матеріал під іншим кутом. Багатогранний розгляд і опис матеріалу виражає його практичну значимість [13, с. 239]. Наукова та практична значимість є важливим аспектом складання енциклопедії, що забезпечує її цінність.

.2.3 Зручність пошуку інформації

Довідкова література призначена для вибіркового читання. Тому в довідковій літературі важлива зручна система пошуку необхідного читачеві матеріалу. При правильній логічній та поліграфічній організації тексту пошук значно спрощується. У довідковому виданні необхідний візуальний комфорт, який створюється в першу чергу чітким членуванням тексту на структурні складові [3, с. 17]. Для цього необхідно чітке розмежування логічних частин і різних елементів видання (основного тексту, ілюстрацій, коментарів до них, і в той же час відображення їх ролі та взаємозв'язків), оформлення текстового матеріалу (розрядка, курсив тощо), наявність ілюстративного матеріалу, який несе в собі рівне з текстом інформаційне навантаження, організація системи пошуку: зміст, покажчики, колонтитули тощо. Отже, довідкові дані повинні бути представлені у формі, що забезпечує їх швидке сприйняття і використання.

.2.4 Обсяг словникових або довідкових статей

Залежно від кількості матеріалу, ступеня його розкриття обсяг словникових статей може коливатися від кількох слів до декількох сторінок.

Але кожна довідкова стаття має будуватися за типовою схемою. Створення схеми типової статті, стандартизація її змісту та структури відповідають інтересам читачів, яким зручно користуватися однотипними матеріалами, і полегшує роботу автора [13, с. 243].

Статті повинні механічно приводитися до однієї структури чи обсягу − важливо дотримати їх відповідність і структурно-композиційну однаковість, однаковими для них повинні бути ступінь повноти подачі матеріалу, форма і метод викладу, рівень наукової глибини.

.2.5 Наявність посилань

Посилання та відсилання відображають міжгалузеві та внутрішньогалузеві зв'язки між поняттями.

Це записи в один рядок, що відсилають до іншого слова енциклопедії. Посилання повинні бути оформлені за єдиним принципом, забезпечувати зручність користування книгою.

.2.6 Наявність допоміжного довідкового апарату

Необхідний компонент будь-якого довідника − апарат видання. У нього входять: вихідні відомості, зміст, передмова, перелік умовних позначень та скорочень, бібліографічний список, покажчики. Він потрібен для того, щоб відрізнити видання від іншого, швидко і безпомилково зорієнтуватись у його змісті, мати можливість ідентифікувати його і здійснити пошук в потоках і масивах інших видань.

.2.7 Мова та стиль викладу

Енциклопедичний стиль викладу проявляється в умінні представити обширний фактичний матеріал в загальнодоступній і лаконічній формі.

Зміст видання знаходить своє відображення саме в мові та стилі викладу. Прагнення до точної і в той же час доступної для читача лексики вимагає від редактора серйозної роботи над стилем, єдність якого обов'язково в усьому виданні.

.2.8 Культура видання

Культура видання − це перше на що звертає увагу читач, тому це важлива сторона роботи над виданням. Культуру становлять: вибір шрифтів, зручний формат, якість паперу і палітурних матеріалів, характер ілюстрацій, таблиць, виділень і т.п. Все це забезпечує як естетичну сторону та практичну сторону видання. Також культура видання визначається дотриманням всіх перерахованих вище вимог до довідкової літератури.

Дотримання всіх восьми завдань довідкової літератури забезпечує високу якість і авторитетність видання.

.Сучасна типологія довідкових видань

2.1.Енциклопедичні видання

Енциклопедія − це довідкове видання, що містить в узагальненому вигляді основні відомості з однієї або всіх галузей знань і практичної діяльності, викладені у вигляді коротких статей, розміщених в алфавітному або систематичному порядку. Енциклопедія включає в себе набір впорядкованих, концептуально організованих і апробованих відомостей. Завдання енциклопедії − у тексті запланованого обсягу представити читачеві систематизоване зведення знань по всіх (універсальна енциклопедія) або по одній галузі знання (спеціалізована). Важливими вимогами до енциклопедії є стислість викладу, концентрація фактичного матеріалу, його точність.

Масив енциклопедичних видань складають довідники різного типу. Сучасна типологія різних енциклопедій досить складна, вона формувалась впродовж ХІХ-ХХ ст., коли в різних країнах Європи стрімко розвивалась енциклопедична справа. Нині всі енциклопедії поділяються за такими ознаками:

Цільове призначення. Більшість сучасних енциклопедій одночасно призначені як для кваліфікованого читача і можуть використовуватись в його фаховій, науковій чи виробничій діяльності, так і для масового читача, який має на меті лише отримати коротку довідку з певного питання, що його цікавило. Наприклад, «Українська літературна енциклопедія», «Шевченківський словник» та багато інших українських довідників задовольняють інформаційні потреби, що виникають не лише в науковій чи практичній роботі, а й в процесі навчання, самоосвіти, побуті. Однак існують й енциклопедії (зокрема, «Лікарські рослини»), які мають обмежене цільове призначення та сферу використання, задовольняють запити лише масового читача, оскільки їх матеріал носить яскраво виражений науково-популярний або ужитковий характер.

Читацька адреса енциклопедій доволі широка, але можна виділити кілька читацьких аудиторій, що користуються особливими різновидами видань. По-перше, це дитячий читач. Як відомо, існують «Дитячі енциклопедії», окремі довідники для цієї категорії читачів призначені певним віковим групам і носять назви, які викликають зацікавлення та спонукають до читання - «Почемучка», «Що? Де? Коли?», «Дивлюсь, дивуюсь, дізнаюсь» та ін. По-друге, це фаховий читач, спеціаліст певної або суміжних галузей знань, який звертається до енциклопедії за довідкою, необхідною у його науковій чи практичній діяльності. Прикладами видань для цієї читацької аудиторії можуть бути «Енциклопедія неорганічних матеріалів», «Енциклопедія кібернетики», «Українська сільськогосподарська енциклопедія», що містять найсуттєвішу наукову інформацію з відповідних галузей знань і задовольняють вибагливих висококваліфікованих читачів. По-третє, це масовий читач, який користується переважно енциклопедіями, що подають довідкові матеріали з усіх без винятку галузей знань та практичної діяльності (такою є, зокрема, УРЕ), або науково-популярними довідниками конкретнішого змісту - «Історією українського мистецтва», «Географічною енциклопедією України» та ін.

Характер інформації, яка міститься в енциклопедії, дає підстави запропонувати наступну класифікацію цих довідників. Насамперед можна виділити універсальні, галузеві, спеціальні та регіональні енциклопедії. Якщо універсальні енциклопедії подають інформацію з усіх галузей знань та практичної діяльності (фізики, сільського господарства, живопису, статистики тощо), то галузеві присвячені окремим галузям знань чи певним напрямам практичної діяльності людини. Так, до універсальних енциклопедій в нашій країні належать перше та друге видання УРЕ, а до галузевих - «Українська літературна енциклопедія», «Енциклопедія кібернетики», «Українська сільсько- господарська енциклопедія». Варто зазначити, що галузеві енциклопедії, у свою чергу, мають декілька різновидів залежно від того, яку саме інформацію вони викладають у своїх статтях.

Якщо матеріал довідника охоплює галузь науки чи практичної діяльності загалом, то це - власне галузева енциклопедія. Наприклад, «Українська літературна енциклопедія» належить саме до власне галузевих довідників, а «Енциклопедія кібернетики», яка викладає відомості, що стосуються лише частини галузі, є підгалузевою. Якщо ж довідник охоплює у своєму змісті кілька галузей знань та задовольняє інформаційні потреби фахівців суміжних наук, то це - міжгалузева енциклопедія (зокрема, міжгалузевою є «Политехническая енциклопедия», яка подає довідки з фізики, хімії, машинобудування, матеріалознавства та ін.).

Спеціалізовані енциклопедії, на відміну від галузевих, містять відомості з вужчих, конкретніших питань. Переважно вони викладають матеріали з певної теми (так, енциклопедія «Живий світ геральдики» розкриває одну локальну тему) або факти життя та діяльності видатного науковця, митця, літератора (прикладом може бути «Шевченківський словник»). Відповідно такі довідники називають тематичними та персональними енциклопедіями.

Особливої уваги заслуговують регіональні або, як їх ще називають, краєзнавчі енциклопедії. Саме вони подають всебічні та ґрунтовні довідки про частину світу, країну, місто, дають можливість яскраво виявити здобутки того чи іншого народу. Зокрема, «Енциклопедія українознавства», яка викладає відомості з усіх ділянок українського життя, належить до регіональних енциклопедій, так само, як і енциклопедичний довідник «Київ».

Слід наголосити, що універсальні, галузеві, спеціалізовані та регіональні енциклопедії охоплюють весь обсяг довідкової інформації та дозволяють оптимально задовольняти потреби читачів різного рівня та різноманітних зацікавлень.

За структурою (або розташуванням матеріалу) енциклопедії можуть бути алфавітні, систематичні та алфавітно-систематичні. В алфавітних енциклопедіях всі статті розміщені суворо за абеткою їхніх назв, що забезпечує читачам зручність пошуку необхідної довідки. Традиційно за алфавітом викладають відомості в універсальних енциклопедіях, оскільки цими виданнями користуються доволі широкі кола читачів різної кваліфікації. Крім того, багатогранність інформації, обєднаної в універсальних довідниках, що охоплюють відомості з усіх галузей знань та практичної діяльності, не дає змоги застосовувати інший тип побудови, крім алфавітного.

Алфавітно-систематичні енциклопедії мають доволі складну побудову: тут великі за обсягом розділи, що висвітлюють наукові проблеми у тій чи іншій системі, поєднані зі словниковою частиною, яка побудована за алфавітом. Варто зазначити, що алфавітно-систематична побудова вдало використана укладачами «Енциклопедії українознавства» (т. 1-3 - систематичні, далі їх доповнюють 10 т. алфавітного словника).

Обираючи тип розташування матеріалу в енциклопедичних виданнях, редактору доцільно враховувати тему, читацьке призначення довідника, однак чи не найважливішим критерієм тут виступає зручність пошуку необхідної читачу довідки, можливість її швидкого віднаходження.

За обсягом розрізняють великі (понад 12 т.), малі (10-12 т.), короткі (3-6 т.) енциклопедії та енциклопедичні словники, що складаються з 1-2 т. Так, два видання УРЕ (відповідно 17 та 12 т.), «Енциклопедія українознавства» (13 т.) - це великі енциклопедії, а «Історія українського мистецтва» (6 т.), «Географічна енциклопедія України» (3 т.) - короткі. Енциклопедичні словники традиційно включають до назви слово «словник», зокрема, так зроблено у «Шевченківському словнику» (2 т.), Українському Радянському енциклопедичному словнику (2 т.).

За форматами можна виділити настільні енциклопедії, що призначені, відповідно до своєї назви, для роботи за письмовим столом. Їх формат 84х108 1/16 мм. Це, наприклад, друге видання УРЕ, Український Радянський енциклопедичний словник та ін. Портативні енциклопедії (70х108 1/16, 70х100 1/16 мм) представлені «Шевченківським словником», «Енциклопедією кібернетики». Досить зручним для користувачів є формат кишенькових енциклопедій - 75х90 1/32 мм, який обрано, зокрема, для енциклопедичного довідника «Київ». Зрозуміло, що вибір раціонального формату залежить від умов користування енциклопедією, а також можливостей поліграфічних підприємств.

Отже, енциклопедія вимагає від редактора знань щодо особливостей її підготовки на основі детально опрацьованого тематичного плану з суворо визначеним розподілом обсягу між певними дисциплінами та окремими типами статей. Різні за характером викладу матеріалу, статті-огляди та статті-довідки є основними в енциклопедіях, адже саме тут розкрито суть питання, наведено фактичні та статистичні матеріали, біографічні дані тощо. Доволі стандартизована побудова статей-тлумачень (визначення терміна та етимологічна довідка) не дає можливостей розгорнути висвітлення теми та дещо обмежує їх зміст, а службове призначення статей-відсилань лише прискорює читачу пошук необхідних відомостей.

Сучасна типологія енциклопедичних видань складна, вона охоплює різні типи цих довідників та дає можливість видавцям, редакторам обрати саме той, який би оптимально задовольняв потреби читачів, сприяв швидкості пошуку інформації та зручності її використання [18, c. 44−48].

.2.Словникові видання

Словником називають довідкове видання, що містить впорядкований перелік мовних одиниць (слів, словосполучень, фраз, термінів, імен, знаків) та довідкових даних, які до них відносяться. У структурному відношенні словникове видання характеризується розчленованим розташуванням матеріалу: кожному слову чи групі слів присвячується незалежний відрізок тексту, що становить словникову статтю. Словникова стаття є структурною одиницею словника, вона включає заголовне слово і його пояснення (визначення, тлумачення, еквіваленти на інших мовах та ін.). Стаття може бути суцільною або ділитися на зони основної та додаткової інформації. Так, в тлумачному словнику вимова слова, етимологія, його синоніми і т.п. є додатковою інформацією. В етимологічному словнику, навпаки, додатковою інформацією може бути тлумачення слова.

Найважливіші функції словників (насамперед мовних) − інформативна (дозволяють найкоротшим шляхом долучитися до знань), комунікативна (дають знання про словниковий склад рідної або чужої мови як про засіб спілкування) і нормативна (фіксують значення слів, закріплюють мовну норму).

Значний досвід систематизації мовних словників, обширні дані про їх складання та опис накопичені в лексикографії. Теоретична лексикографія охоплює, зокрема, такі проблеми: розробка загальної типології словників і словників нових типів; розробка макроструктури словника (відбір лексики, принципи розташування слів і словникових статей, виділення омонімів тощо); розробка мікроструктури словника, тобто окремої словникової статті (виділення й класифікація значень, типи словникових визначень, типи мовних ілюстрацій та ін.). Досягнення практичної лексикографії найтіснішим чином пов'язані з практикою редакторської підготовки словникових видань і знаходять відображення у реальних редакторських рішеннях [4, с. 20].

У лексикографії під словником розуміється «довідкова книга, яка містить слова (або морфеми, словосполучення, ідіоми тощо), розташовані в певному порядку (різному в різних типах словників), пояснює значення описуваних одиниць, дає різну інформацію про них або їх переклад іншою мовою або повідомляє відомості про предмети, що позначаються ними». Так само як і в наведеному вище визначенні, тут міститься вказівка ​​на структуру словника (спосіб «упорядкування» мовних одиниць), характер інформації (лінгвістична, екстралінгвістична), але не вказується об'єм характеристики слова. Обидва визначення дозволяють розглядати в якості словників всі різновиди словникових видань.

За характером інформації виділяються три групи словників: мовні, термінологічні, енциклопедичні. Мовні (лінгвістичні) словники описують лексико-семантичну структуру мови. Відображаючи реальне буття слова в мові та мовленні, вони виводять його значення з вживань в різноманітних контекстах, супроводжують слово позначками і уточненнями, прикладами та ілюстраціями з показом ситуацій, в яких слово використовується. Фото та словники служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню точності і виразності мови його носіїв.

Термінологічні словники відображають термінологію однієї або декількох спеціальних галузей знань або діяльності. У цих словниках роз'яснюються поняття, що позначаються термінами тієї чи іншої галузі знання. Стаття в термінологічному словнику дає визначення терміна (семантизація терміну), а також може включати формальні (граматичні, фонетичні) і статистичні відомості, еквівалент на іншій мові, вказівка ​​на взаємопов'язані терміни (синоніми, родові поняття), показники допустимості, що рекомендується, мовні та графічні ілюстрації.

Енциклопедичні словники, як уже зазначалося, містять найважливіші відомості про сучасний стан тієї чи іншої галузі знань, про найбільш важливі події, осіб, явища, вони розкривають не слова, а поняття. У їх словник входять, як правило, іменники (власні та загальні).

Таким чином, об'єктом опису в лінгвістичних словниках є мовні одиниці − слова, стійкі словосполучення, словоформи, морфеми та інші, в термінологічних словниках − поняття, що позначаються термінами, в енциклопедичних словниках − поняття, терміни, персоналії, історичні події, географічні реалії і т.п.

За співвідношенням лівої (заголовне слово) і правої (інформація про слово) частин словникової статті словники діляться на односторонні, що мають тільки ліву частину, і двосторонні. Двосторонні діляться на перекладні і неперекладні. Перекладні бувають дво- і багатомовними.

За способом розташування заголовного словникового блоку словники поділяються на алфавітні та неалфавітні. Алфавітний принцип розташування статей є традиційним. Систематичні словники будуються за основними розділами та підрозділами певної дисципліни.

Алфавітні словники діляться на строгоалфавітні (прямі та зворотні) і гніздові (наприклад, словник В. І. Даля). У гніздових словниках матеріал розташовується за алфавітом так званих первісних слів, при цьому їх похідні і однокореневі поміщаються в тій же словниковій статті. Похідні слова розташовуються в алфавітних гніздах в залежності від їх словотворчих зв'язків, що дає можливість уявити слова не в механічній послідовності, а з урахуванням їх морфологічних і словотворчих властивостей

До групи алфавітних відносяться і зворотні словники, в яких слова підбираються за алфавітом не першої, а останньої букви (потім − передостанньою, третьої від кінця і т.д.) і вирівнюються не по лівому, а по правому краю.

Неалфавітні словники діляться на тематичні, в яких слова розташовані за понятійними групами, що позначають ті чи інші фрагменти лінгвістичної картини світу, і статистичні, в яких слова розташовані по зменшуючій чи зростаючій частоті. Так, частотні словники реєструють ті чи інші мовні одиниці (слова, морфеми тощо) із зазначенням на частоту їх вживання в мові.

Необхідним елементом будь-якого словника є словник-перелік мовних одиниць (слів, словосполучень, фраз, термінів тощо), розташованих в алфавітному або систематичному порядку, який готується для роботи над словником (енциклопедією). Словник являє собою повний перелік статей, призначених для опублікування, із зазначенням їх обсягу. Крім того, це і перелік заголовних слів, що позначають об'єкти опису, тобто слів, які підлягають роз'ясненню, тлумаченню[2, с. 41].

Словники є надзвичайно різноманітним масивом видань, виділяючись з цілого ряду характеристик, які нерідко перетинаються, доповнюють один одного. Так, в лексикографії прийнято диференціювати мовні словники, зокрема, з відбору лексики − загальні, що охоплюють всю лексику мови (тезауруси), і приватні, що відображають окремі її пласти (діалектні, просторічні, арго, мови письменника та ін.) або особливі різновиди слів (архаїзмів, неологізмів, рідкісних слів, скорочень, іноземних слів та ін.); за способом опису слова − розкривають ті чи інші аспекти слів і стосунків між ними (етимологічні, словотворчі, орфографічні, орфоепічні, синонімічні та ін.),за одиницею (об'єктом) лексикографічного опису − описують одиниці менші за слова (словники коренів, морфем), більші за слова (словники словосполучень, фразеологізмів, цитат) або збігаються зі словом; за розташуванням матеріалу − ідеографічні, аналогічні (слова розташовуються за смисловими асоціаціями), зворотні; за призначенням − словники помилок, труднощів, навчальні; за кількістю мов − одномовні, двомовні та багатомовні.

У книгознавчій типології, яка багато в чому спирається на лексикографічні дані, словники диференціюються за цільовим призначенням, читацькою адресою (фахівці в галузі лінгвістики, учні, широкі кола читачів), характером інформації, структурою.

За цільовим призначенням мовні словники поділяються на наукові, нормативні, навчальні та популярні, термінологічні словники − на нормативні, навчальні та популярні.

Наукові (або дослідницькі) мовні словники містять матеріали лінгвістичних досліджень і можуть виконувати функції базових при створенні нормативних, навчальних та популярних видань, вони призначені для використання у професійній діяльності фахівців. Як приклад наукового видання можна привести академічний двотомний «Словник синонімів української мови», який за охопленням мовних одиниць, багатством ілюстративного матеріалу, рівнем наукової підготовки займає виняткове місце у світовій практиці складання синонімічних словників.

Нормативні словники включають тільки усталену лексику сучасної літературної мови відповідно до діючої в даний час мовної норми. До числа нормативних відносяться, наприклад, «Тлумачний словник української мови» за редакцією В. В. Дубінчинського, орфографічні, орфоепічні словники, словники правильності мови. Поєднують функції наукових і нормативних словників багатотомні академічні тлумачні словники, наприклад 17-томний «Словник сучасної української літературної мови».

Навчальні мовні словники служать цілям навчання мови. Вони виступають як засіб розвитку лексичних знань учнів у прямому навчальному процесі та при самостійному вивченні оригінальних або навчальних текстів, в них фіксуються прийоми і засоби збагачення мовного досвіду учнів. Словник такого видання орієнтований на цілеспрямований відбір лексики, який сприяє конкретним завданням навчання.

Популярні словники містять найбільш вживану лексику сучасної літературної мови і переслідують загальноосвітні цілі: на відміну від навчальних словників їх цільове призначення не пов'язане із завданнями навчання мови. До них відносяться розмовники, короткі кишенькові словники.

Основний масив термінологічних словників складають нормативні словники. У навчальних термінологічних словниках вирішується завдання встановлення адекватних, стійких термінологічних уявлень в учнів і викладачів відповідно до навчального курсу. До нормативних термінологічних словників належить, наприклад, «Словник лінгвістичних термінів» О. С. Ахманова, до навчальних − «Словник-довідник лінгвістичних термінів» Д. Е. Розенталя і

М. А. Теленкової. Популярні словники покликані допомогти непідготовленому читачеві освоїти терміни будь-якої науки, ознайомити його з найбільш вживаними поняттями, доступно розкрити їх зміст.

До складу апарату словникового видання входять супровідні статті, списки скорочень і умовних позначень, система посилань, допоміжний покажчик (в окремих випадках), прикнижний бібліографічній список. Найважливіша з супровідних статей − передмова, в якій розкриваються погляди авторів, укладачів на окремі проблеми словникової роботи, вказуються цілі та завдання словника, охоплювана ним тематика та ін. Серед супровідних статей слід виділити елементи, названі «Як користуватися словником», «Як побудований словник», «Структура словникової статті» тощо, які полегшують читачеві пошук інформації, користування виданням в цілому.

.3.Довідники

Довідником називають видання, що носить прикладний, практичний характер, яке має систематичну структуру або побудоване за абеткою назв статей. Довідник містить комплекс відомостей, що охоплюють певну галузь знання і (або) практичної діяльності і будується таким чином, щоб забезпечити зручність пошуку необхідних даних. Для довідників характерна чітко виражена прикладна, практична спрямованість.

У більшості довідників структурною одиницею є довідкова стаття, яка містить відповідь на питання, винесене в її заголовок, що характеризується, як правило, чіткістю і ясністю. Довідник не пояснює і не обґрунтовує представлені дані, його завдання − дати конкретну і по можливості вичерпну відповідь на поставлене запитання, тому і питання має бути сформульоване максимально точно, лаконічно. Існують довідники, заголовками статей в яких служать прямі запитання.

Довідкові дані повинні бути представлені у формі, що забезпечує їх швидке сприйняття і використання. К. Т. Ямчук писав: «Композиція, що втілює в собі утилітарність цільового призначення довідника, − це той ключ до системи довідок, без якого книга, образно кажучи, залишається для читача за сімома замками»; при цьому особливе значення має «... активна авторська позиція, логічна виправданість тексту, так звана «критика зсередини», яка досягається, наприклад, вмілим зіставленням кількісних і якісних показників». Найчастіше в довіднику використовується систематичний принцип побудови матеріалу, що відповідає певній логічній системі. В основу логічної системи може бути покладений тематичний, хронологічний, топографічний чи інший принцип. Застосовується в довідниках і побудова за алфавітом, вона характерна для біографічних словників, каталогів, визначників, тобто видань, що містять велику кількість окремих, не пов'язаних одна з одною статей [6, с. 47].

Відповіді на поставлені тим чи іншим способом питання в довідниках переважно даються у вигляді прикладних рішень, кінцевих формул, числових значень, рецептів, порад і т.п. У довідниках широко застосовуються таблиці, які дозволяють компактно, наочно представити інформацію; деякі довідники цілком складаються з таблиць. У ряді довідників велике інформаційне навантаження лягає на формули та ілюстрації: технічні та виробничі креслення, графіки, схеми, малюнки, фотографії, діаграми. Використання нетекстових елементів обумовлено специфікою відповідної галузі знання чи практичної діяльності.

Особливості охоплення матеріалу, представленого в довідниках, яскраво проявляються при їх порівнянні з енциклопедіями: останні широко і повно відображають систему знань, довідники ж носять локальний характер і передбачають розробку окремого аспекту цієї системи. Особливі вимоги висуваються до якості матеріалу, який має представляти собою усталені, перевірені наукою і практикою дані.

За складом основного тексту довідники бувають комплексними − містять широке коло різноманітних відомостей певної тематики і мають складну структуру, і спеціалізовані, які містять однорідну вузько тематичну інформацію і, як правило, складною структурою не відрізняються.

За цільовим призначенням розрізняють такі види довідників:

·науковий, акумулює наукові знання з відповідної галузі знання і призначений для наукової роботи;

·виробничо-практичний, що дає відомості, пов'язані з певною галуззю виробничої діяльності, і призначений для фахівців, зайнятих у сфері виробництва (громадської діяльності);

·масово-політичний, що містить актуальну суспільно-політичну інформацію і призначений для широкого кола читачів;

·навчальний, що включає відомості з певної навчальної дисципліни, організований відповідно до навчальної програми і призначений для учнів;

·популярний, що представляє відомості по якій-небудь темі і призначений для широкого кола читачів;

·побутовий, що містить матеріали прикладного характеру, необхідні у повсякденному житті.

Залежно від характеру інформації також існують довідник фахівця, довідник аматора, статистичний довідник, каталог, довідкова таблиця, визначник, біографічний довідник (біографічний словник), путівник, календар, календар знаменних дат.

За знаковою природою інформації виділяють текстовий довідник, більшу частину обсягу якого займає словесний, цифровий, формульний або змішаний текст, і образотворчий довідник, в якому основну роль відіграють ілюстрації.

До складу апарату довідника входять супровідна стаття (передмова), списки скорочень і умовних позначень, система посилань, допоміжний покажчик, бібліографічний список, зміст. У передмові пояснюються цілі, особливості змісту довідника, наводяться рекомендації щодо його використання. Передмова в довіднику, як правило, досить лаконічна, проте вона повинна містити вичерпну інформацію про видання та правильно зорієнтувати читача щодо його завдань, показати відмінності від інших видань аналогічної тематики, повідомити про внесені зміни, якщо видання повторне.

Допоміжний покажчик вибирається залежно від особливостей конкретного довідника. Наявність алфавітного покажчика для систематичного довідника слід вважати обов'язковим. В алфавітних довідниках допоміжний покажчик також вельми бажаний. Для алфавітних довідників він може бути єдиним чи становити систему покажчиків різних видів. При оформленні довідників рекомендується використовувати візуально-комунікативні елементи, застосування двох з них: змісту і змінного колонтитула − є обов'язковим [1, с.58].

довідковий енциклопедичний словниковий редактор

Висновки

Довідкове видання - видання, яке містить короткі відомості наукового чи прикладного характеру, розташовані в порядку, зручному для їх швидкого відшукання, не призначене для суцільного читання.

До довідкової літератури відносяться різні енциклопедичні словники, довідники, статистичні збірники, хроніки історичних подій, календарі знаменних дат, путівники.

Отже, довідкові видання надають читачеві концентровану інформацію з питання у всіх галузях знань. Всі довідкові видання забезпечені зручним апаратом пошуку, що дозволяє читачеві швидко знайти потрібну інформацію. Довідкові видання дають тільки базові знання в тій чи іншій галузі. Більш повне уявлення про досліджуваний предмет, можуть дати тільки першоджерела і навчальні посібники. Тому довідкові видання мають велику бібліографію, котра спрямовує читачів безпосередньо в потрібному напрямку.

Довідковий апарат книги має багато спільного за своїм призначенням з довідковими виданнями. Він також дозволяє (але тільки в обсязі даної книги) прискорити процес відшукання потрібного матеріалу, отримати роз'яснення окремих термінів і понять (коментарі). Прикнижна бібліографія також надає читачеві літературу для подальшого вивчення теми, освітлюваної даною книгою. Передмова та післямова дозволяють більш повно розкрити проблему, якій присвячена книга, дають відомості про її автора. Анотації допомагають швидко скласти уявлення про видання, коли стоїть проблема вибору потрібної книги в бібліотеці або магазині. Останнім часом анотації, особливо в популярних виданнях, набувають форми рекламних нотаток, мета яких не стільки коротко розкрити зміст і призначення книги, скільки залучити й заінтригувати читача.

В залежності від типу довідкового видання скеровується робота редактора над книгою. Для редактора важливо детально розібратися в суті запропонованої концепції, виявити основні складові задуму майбутнього видання. Перш за все необхідно усвідомити загальні принципи підбору та систематизації матеріалу, що стане підставою для визначення конкретних методів підготовки видання. Аналізуючи концепцію майбутнього видання, редактор йде по своєрідній спіралі, що розгортається від найзагальніших характеристик (цільове призначення і читацька адреса) до конкретних (розташування елементів статті один щодо одного, система виділень, скорочень); майбутнє видання набуває при цьому все більш певні риси.

З питаннями систематизації матеріалу тісно пов'язана робота редактора над апаратом видання. Завдання апарату − підвищити інформаційний потенціал видання, зробити пошук інформації найбільш оптимальним.

Також редактор повинен розуміти, що велике інформаційне навантаження лягає на супровідні статті, перш за все на передмову. Адже, передмова в енциклопедії дає, як правило, досить докладні відомості про цілі, адресата, тематику видання, авторський колектив, характеризує підбір фактів, обґрунтовує структуру, вказує на інші специфічні риси видання.

Однин з найважливіших напрямків роботи редактора − робота над ілюстраціями та художньо-технічним оформленням видання. Як і всі ключові питання підготовки видання, їх рішення залежить від типу видання, конкретної цільової установки. Ілюстрації в довідкових виданнях − одне із суттєвих засобів збагачення їх інформативності.

Тому редактор, який працює над такими виданнями повинен дуже добре знати всі особливості підготовки довідкових видань і реалізовувати їх на практиці. Довідкові видання і довідковий апарат книги дозволяє читачеві швидко знайти і вивчити потрібний йому питання. Таким чином, вміння користуватися довідковими виданнями і довідковим апаратом книги є важливою складовою культури читання.

Список використаних джерел

1.Адамов Е.Б., Кричевский В.Г. Оформление справочных зданий [Текст] / Е.Б. Адамов, В.Г. Кричевский. − М.: Б-ка оформителя книг. − 1981. - 110 с.

2.Барыкин В.Е. Некоторые проблемы редактирования словарных изданий [Текст] / В.Е. Барыкин // Книга: Исслед. и материалы. − 1982. − № 45. -

С. 37-52.

.Винокуров Д.И. О научно-справочном аппарате энциклопедических изданий [Текст] / Д.И. Винокуров // Книга: Исслед. и материалы. − 1965. − №11. − С. 117-127.

4.Гольцева Э.В., Александрова А.А. Типология справочных изданий [Текст] / Э.В. Гольцева, А.А. Александрова // Книга: Исслед. и материалы.1979. − №38. −С. 18-36.

.Добкин С. Ф. Оформление книги. Редактору и автору [Текст] /

С. Ф. Добкин. - М.: Книга, 2010. - 210 с.

.ДСТУ 3017−95. Чинний від 01.01.96. − К.: Держстандарт України, 1996. 47 с.

7.Енциклопедія видавничої справи [Текст] / [В. П. Ткаченко, І. Б. Чеботарьова, П. О. Киричок, З. В. Григорова]. - Х.: ХНУРЕ, 2008. - 320 с.

.Мануйлов В.А. Персональная энциклопедия как тип издания [Текст] / В.А. Мануйлов // Книга: Исслед. и материалы. − 1965. − №11. − С. 263-269.

.Мильчин А.Э. Методика редактирования текста [Текст] / А. Э. Мильчин. М.: Логос, 2008. - 282 с.

.Мильчин А.Э., Чельцова Л.К. Справочник издателя и автора[Текст] / А. Э. Мильчин, Л. К. Чельцова. - М.: Логос, 2003. - 326 с.

.Призмент Э.Л. Справочный аппарат справочных изданий [Текст] / Э.Л. Призмент // Предметизационные системы и аппарат книги (теория и практика). − М., 2009. − С. 239-244.

.Сикорский Н.Н. Теория и практика редактирования [Текст] /

Н.Н. Сикорский. - М.: Книга, 1980. - 286 с.

.Сава В. Основи техніки творення книги [Текст] / Василь Сава. -Львів: Каменяр, 2010. - 136 с.

15.Справочные издания: Специфические особенности и требования / Под. общ. ред. Э.В. Гольцевой. М.−1982. −184 с.

.Справочные издания. Типология изданий / В.С. Агриколянский, А.А. Александрова, Г.И. Бахтурина и др.; Рук. авт. колл. Э.В. Гольцева. М., 1990. С. 105-118.

.Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця [Текст] / Микола Тимошик. - К.: Наша культура і наука, 2008. - 560 с.

.Черниш Н.І. Українська енциклопедична справа: історія розвитку, теоретичні засади підготовки видань [Текст] / Н.І. Черниш. - Львів: Фенікс, 1998. - 92 с.

Похожие работы на - Сучасна типологія довідкових видань та її значення у роботі редактора

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!