Імідж особистості та його структура
Вступ
В даний час проблема іміджу (підприємства, товару, людини, міста, керівника і т.д.) привертає підвищену увагу дослідників і спеціалістів-практиків.
Імідж − це універсально застосовна до будь-якого об'єкту категорія, що стає предметом соціального пізнання: до людини (персональний імідж), організації (корпоративний імідж), соціальної позиції (імідж політичного діяча), професії (імідж юриста), освіти (імідж випускника державного університету), а також: до торгової марки («Life»), до предметів (імідж діаманта), до окремих споживчих характеристик матеріальних об'єктів (імідж якості).
Імідж особистості, мабуть, є одним з найменш вивчених в теоретичному аспекті, але викликає спеціальний інтерес у вчених-прикладників.
Дослідження іміджу припускає вивчення чинників і механізмів його формування, функціонування і трансформації в суспільство, політичних партіях і об'єднаннях, в учбових закладах, на радіостанціях і ін. Предметом власне психологічного підходу до іміджу стає визначення особливостей іміджу у представників різних соціальних груп, етносів і культур.
В даній робрті розглянемо визначення поняття «імідж» та його історичні витоки, його структуру, на прикладі жінок-політиків проаналізуємо імідж особистості.
1. Поняття іміджу та його історичні витоки
Кожна людина впродовж життя пізнає не тільки навколишню дійсність, самого себе, але й інших людей. Від того, як люди сприймають та оцінюють інших, які при цьому виникають образи та враження, залежать відносини, розуміння один одного та ефективність взаємодії.
Так, ще в Стародавньому Китаї в трактатах Конфуція знаходимо перші уявлення про образ правителя. Учений, описуючи образ (імідж) сучасного на той період керівника, уважав, що благородний муж повинен бути «в труде не расточителен, принуждая к труду не вызывать гнева; в желаниях не алчен, в величине не горд; вызывая почтение, не жесток».
У V ст. до н.е. в Стародавній Греції філософ Сократ закликав молодих людей звертати особливу увагу на свою зовнішність і дивитись у дзеркало: «красивим - чтобы не срамить своей красоты, безобразним - чтобы воспитанием скрасить безобразнее».
Великі мислителі Нікколо Макіавеллі та Густав Лебон не лише розробляли теоретичні аспекти іміджу, але й наводили розгорнуті й аргументовані докази широти практичного застосування цього концепту, зокрема і з практичного погляду.
Так, Макіавеллі обґрунтував необхідність для державного службовця формувати й відстежувати той образ, у якому він постає перед іншими людьми його кола, вищими або нижчими за соціальним становищем. Густав Лебон стверджував, що головним елементом у створенні іміджу як запоруки політичного успіху є ефект «особистої чарівності».
У царювання Єлизавети Петрівни існувала цензура на портрети імператриці. Найвищим указом було затверджено зразок її зображення живописцями. У 1886 році в Росії вийшла книга П. Мантегацца «Обличчя і вираз почуттів». У 1925 році була видана книга Б. Хатунцева «Про природу влади. Досвід дослідження соціально-психологічних основ влади «, в якій особиста чарівність розглядалося як суб'єктивний засіб створення навколо себе ореолу, що сприяє тому, щоб підкоряти людей і купувати їх визнання.
У 70-х роках імідж став з'являтися в СРСР у журнальних і рідше в газетних публікаціях як категорія негативна. Його розглядали в основному як маніпулятивний прийом буржуазної політики та засобів масової інформації, який використовується з метою ідеологічної обробки масової свідомості людей. Подібне ставлення до іміджу не сприяло об'єктивному інтересу до нього з боку радянських вчених. Однією із спроб подолати таке ставлення до іміджу були в ті роки статті у журналі «Питання філософії» талановитого вченого професора О. Феофанова.
Таким чином, потреба людей формувати позитивне ставлення до себезявилася ще в давнину. Більшість складників сприятливого образу (того, що в подальшому назвуть іміджем) формувалася, грунтуючись на практичній необхідності й обґрунтованості. Наприклад, під час укладання угод, веденні переговорів ураховували такі людські й ділові якості партнера, як комунікабельність, упевненість у собі, відповідальність. Було помічено, що більшу довіру викликають люди, котрі мають навички самопрезентації, володіють собою, їм притаманне почуття такту й субординації. Формування цих якостей, звичайно, не було цілеспрямованим, тому й можна говорити про таку пізню появу поняття «імідж».
У наш час імідж став ходовим товаром у всіх, хто займається підприємництвом і особливо політичною діяльністю. На його придбання при проведенні виборчих заходів у країні витрачаються величезні кошти, які обчислюються десятками тисяч доларів. Підвищеним попитом імідж користується на естраді і в театрі. Завдяки іміджу однієї з розвинених сервісних індустрій стала політична і торгова реклама.
У науковій літературі існують різноманітні тлумачення поняття «імідж». Імідж у перекладі з англійської «іmage» (від латинського «іmage») означає «образ», «статуя» (ідол), «уподібнення», «метафора», «ікона». У повсякденній мові найбільш уживаним є значення слова «іmage» - «образ». У психологічному тлумаченні термін «іmage» - це «образ», що розглядають як сукупність не лише «матеріальних»(«видимих») характеристик обєкта, але й «ідеальних» («невидимих») його характеристик. Для пояснення цих двох груп характеристик зазвичай використовують такі висловлювання: «мені він здається красивим» - мова йде про видимі характеристики й «мені він здається розумним» - мова йде про невидимі характеристики.
Таким чином, імідж - це певний синтетичний образ, котрий стврюється у свідомості людей щодо конкретної особи, організації чи іншого соціального обєкта; містить значний обсяг емоційно забарвленої інформації про обєкт сприйняття й спонукає до певної соціальної поведінки.
Імідж людини визначає місце кожного в структурі суспільних, професійних та міжособистісних стосунків. Для сучасного фахівця будь-якої сфери діяльності все важливо - чого вона хоче і як виглядає, що вміє практично робити, наскільки володіє ораторською майстерністю й технікою впливу на інших, як освічена, наскільки компетентна, інноваційна.
Імідж - це певний образ особистості, у якому найяскравіше втілене те, як особистість виглядає, говорить, одягається, діє, її вміння триматися, постава, поза й мова тіла, аксесуари (П. Берд).
Імідж людини - це думка про неї в групі людей унаслідок сформованого в їх психіці образу цієї людини, що виник унаслідок їх прямого контакту з цією людиною чи внаслідок отриманої про цю людину інформації від інших людей; власне, імідж людини - це те, як вона виглядає в очах інших (А. Панасюк).
Виділяють такі функції іміджу:
) ціннісні:
особистісного зростання;
комфортизації міжособистісних стосунків;
психотерапевтична;
) технологічні:
виокремлення кращих особистісно-ділових якостей;
міжособистісної адаптації;
затемнення негативних характеристик;
організації уваги;
подолання вікових рубежів;
) інші:
психологічного захисту;
соціального тренінгу;
соціально-символічного впізнавання;
ілюзорно-компенсаційна.
Зважаючи на особливості, функції поділяють також на явні, тобто такі, що відкрито проголошують цілі й завдання, і приховані (латентні). Останні передбачають розробку ходів і механізмів створення сприятливого зовні позитивного способу дій, який дійсно таким не є.
Існують різноманітні типології іміджу. А. Коханенко пропонує таку типологію: особистісний, зовнішній, вербальний, кінетичний, середовищний, професійний імідж.
Особистісний імідж, або імідж особистості, - це уявлення або думка про людину як про особистість і про її особистісні якості. Особистісний імідж розглядають як поєднання внутрішніх і зовнішніх чинників, що спричинюють його складники (самоімідж, бажаний і необхідний іміджі).
Зовнішній імідж, або габітарний, - передусім це габарити людини. Габарити людини включають такі характеристики, як розміри, зріст (високий, середній, низький), тілобудова (повна, нормальна, худорлява, мускуляста).
Про жінок можна ще сказати - крупна, нормальна, мініатюрна або тонка, з пишними формами чи нормальними. Зовнішній імідж оцінюють також за одягом, аксесуарами, зачіскою, макіяжем (для жінок) і в цілому за ступенем доглянутості, здоровим зовнішнім виглядом.
Вербальний імідж - інформація про інтелект людини, котра формується на підставі того, як і що вона говорить. Кожній діловій людині корисно й необхідно володіти технікою й засобами вербального спілкування, у якому лексичний набір і тезаурус (лінгвістичний словник) складають головні елементи. До змісту «вербального іміджу» належать слова, написані й вимовлені, а також такі показники мовлення, як темп, інтонація, гучність, ритм, паузи та змістові наголоси, близькомовленнєві характеристики (вимовленні звуки, слова-паразити тощо). Усе це сприймають разом позитивно чи негативно.
Кінетичний, або невербальний імідж, - думка про людину, що виникає на підставі характеру типових рухів людини - постави, погляду, контакту очей, міміки, жестів, рухів окремих частин тіла під час взаємодії. Кінетичне мовлення виявляє підсвідомі установки людини й не контролюється свідомістю, але це мовлення має суттєве значення у формуванні думки про людину, про її справжнє ставлення до того, що вона говорить і як ставиться до партнера із взаємодії.
Середовищний імідж характеризує середовище перебування людини: її дім, офіс, автомобіль, місця проведення дозвілля, відпустки і т. ін. Залежно від виду діяльності ділова людина (сучасний фахівець) повинна виглядати краще, ніж її конкуренти: машина, кабінет, костюм - усе повинно бути трохи кращим, ніж у більшості колег.
Професійний імідж - це уявлення про людину як про спеціаліста чи професіонала.
2. Імідж особистості та його структура
Розглянемо поняття «імідж особистості», яке в науковій літературі позначене термінами «особистий» або «особистісний» імідж.
Особистий імідж є важливою складовою карєри. Існує декілька причин, які вказують на це:
люди вірять у те, що бачать;
зайняті люди зазвичай формують думку про людину на основі першого враження;
імідж впливає на тих, хто приймає рішення в питаннях професійного зростання;
люди діють, усвідомлено чи ні, як представники своєї професії чи організації;
гарний і впевнений вигляд важливий для самої людини.
З погляду англійської дослідниці Е.Семпсон, особистий імідж містить у собі самоімідж - погляд на особистість з боку свого «Я», бажаний імідж - погляд на неї з боку оточення, а також необхідний імідж - той, якого вимагає від людини той чи той статус.
Самоімідж - це візуальна привабливість особистості. Не всі люди від природи мають ідеальний зовнішній вигляд. Але, як правило, більшість набуває такої привабливості за рахунок свого високого професіоналізму, високої загальної культури, управління поведінкою, уміння самовдосконалюватися, стежити за собою. Без самоіміджу неможливо досягти великих успіхів у будь-якій сфері діяльності.
Бажаний імідж - це імідж, який створюється для сприйняття нас оточенням так, як би нам того хотілося. Бажаний імідж - це більш-менш адекватний для реальної людини образ особистості, який складається в її ділових партнерів на свідомому й підсвідомому рівнях. Будується він на основі:
а) зовнішнього вигляду людини;
б) її манер (уміння триматися, спілкуватися,використовуючи мовні й невербальні сигнали);
в) зовнішньої і внутрішньої культури;
г) уміння себе подати (з підкресленням позитивних та приховуванням негативних рис).
Необхідний імідж - це імідж, без якого неможливо уявити людину тієї чи тієї професії. Логіка мислення, добра память, нестандартне сприйняття - інтелектуальні показники, від яких залежить психічне здоровя людини. У житті активної людини велике значення має вміння управляти своєю психікою, ефективно застосовуючи прийоми саморегуляції та самонавіювання.
Результатом такого вміння є наявність в особистості високого життєвого тонусу, який виявляється у виваженості, манері спілкування, стриманій реакції на життєві труднощі, толерантності. Необхідний імідж повинен приховувати нездужання, незадовільний стан здоровя, поганий настрій, внутрішній дискомфорт. Сучасна людина (фахівець) повинна завжди бути «у формі».
На думку А. Панфілової, структура особистісного іміджу включає насамперед зовнішні смислоутворюючі ознаки, тобто ті цінності, котрі людина несе світові та оточенню:
. Зовнішній вигляд людини або її портретні характеристики включають:
фізичні дані (зріст, фігура);
костюм (одяг, взуття, аксесуари);
зачіску й манікюр;
манеру поведінки й мовлення;
жести й пози;
особливості голосу;
запах від людини.
. Соціально-рольові характеристики:
репутація (громадська думка про людину, що побудована на історії її життя, особистих досягненнях та заслугах);
амплуа (виконувана соціальна роль);
легенда (історія життя людини, подана в іміджі);
місія (соціально важливі цілі, корисність для суспільства).
З.Іміджева символіка:
імя;
особисті символи (колір, числа, герб, логотип, марка);
особиста атрибутика (повторювані деталі й ознаки зовнішнього вигляду);
соціальні символи або символи соціального престижу (гроші, становище в суспільстві, професія, обіймана посада, марка автомобіля, обраний вид спорту).
. Індивідуально-особистісні властивості:
професійно важливі якості;
домінуючі індивідуальні характеристики;
стиль взаємовідносин з людьми;
пропаговані ідеї;
цінності.
Зовнішній вигляд сучасного фахівця лежить в основі її візуального іміджу.
Імідж здійснює вплив не лише на те, як людину сприймають інші, але й на її самопочуття і настрій, і на те, як вона сприймає саму себе. Вдалий імідж дає позитивне самовідчуття, людина починаєте більше цінувати себе й чекає підтримки від інших. У дні, коли її зовнішність «не має значення», вона позбавляєте себе можливості виділитися. Імідж людини впливає на оточення. Спеціалісти вважають, що якщо людина виглядаєте гарно, привабливо, підтягнуто, якщо вона в добрій формі, то отримає більше визнання від оточення не лише завдяки своєму зовнішньому вигляду, але передусім тому, що в цілому створює враження людини конкурентоздатної, а тому з нею будуть прагнути до взаємодії.
Коли людина відчуваєте, що правильно діла, що виправдала очікування або навіть перевищила їх, їй хочеться втриматися на цьому рівні або навіть досягти більшого. Цей процес утвердження позитивного уявлення про самого себе циклічний. Більш вдалий імідж приводить до більшої самоповаги, до більшої впевненості в собі - це спонукає до кращої продуктивності, надає більшого визнання з боку оточення, що знову ж таки впливає на рівень поваги до себе.
Кожне професійне оточення надає не тільки особливі вимоги до формування іміджу, але й пропонує ту сукупність структурних елементів, на яку передусім необхідно звернути увагу.
3. Аналіз іміджу образів жінок-політиків
Аналіз іміджу особистості на прикладі образів жінок-політиків. Розглянемо і проаналізуємо найбільш яскраві образи жінок-політиків.
Вайра Віке-Фрейберга - президент Латвії з 8 липня 1999 по 7 липня 2007 року. Слід зазначити, що у світовій практиці відомі випадки, коли зовнішній вигляд політика може відігравати велику роль в іміджі, ніж виконана робота. Колишній президент Латвії Вайра Віке-Фрейберга була мало не однією з найстильніших жінок в політиці, але при цьому однією з найменш професійних. Відомо, що її особистий модельєр шив їй костюми за її ж розробками, причому він ніколи не міг диктувати їй, як одягатися. А вона була відома своєю «американізованою» модою на все кольорове і великою нелюбов'ю до сірих кольорів, що не є прийнятним в «політичної» моді. Хоча у випадку з Вайрою Віке-Фрейберга, її особистий стиль зміцнював її значущість на світовій арені. Їй часто приписували часткову безграмотність і поспішність у діях, що послужило сформованим швидше негативним іміджем по відношенню до неї. Та до того ж на пост Президента вона потрапила не за особливі заслуги, а скоріше за свою компромісність, яка влаштовувала всіх. По суті, вона ніколи не була активним учасником політичної діяльності, а зовнішня бездоганність була її єдиною візиткою, над якою вона ретельно працювала. У світі скоріш піарився бренд Вайри Віке, як ідеально одягненої і доглянутої жінки-політика, імідж якої при цьому не «обтяжується» успіхами в політичній діяльності.
Одяг: замовляла у прибалтійських модельєрів. Носила тільки сукні і костюми зі спідницею, навіть удома не дозволяла собі ходити в брюках. Аксесуари привозила з Канади, де мала свій сімейний особняк.
Політичні погляди: мріяла влаштувати Нюрнберзький трибунал над комунізмом. Патологічна неприязнь до ветеранів Великої Вітчизняної Війни.
Маргарет Тетчер прем'єр-міністр Великобританії в 1979-1990.
Імідж: ділова, розумна і жорстка. Так звана «Залізна леді». Вона належить до типу іміджу «Жінки - « чоловіки ««. Всі іміджеві характеристики будуються на тотальному консерватизмі, які підкріплювалися вдалим веденням професійної діяльності, але в повсякденному житті переростала навіть в елементи жорсткості до себе і оточуючих. Часом вона сама говорила, що «так чи інакше, моє життя <#"justify">·Жінки - «чоловіки». Всі іміджеві характеристики будуються на тотальному консерватизмі, які підкріплювалися вдалим веденням професійної діяльності. Приклади використання цього іміджу − М. Тетчер, колишній держсекретар США К. Райс, президент Ліберії Е. Джонсон-Серліф.
·Жінки - «сірі мишки» не мають яскраво вираженого іміджу. Їх відрізняє своєрідність у виборі одягу, яка часто не відповідає займаній посаді і повна відсутність косметики. Імідж жінки - «сірої мишки» мають канцлер Німеччини А. Меркель і президент Фінляндії Т. Галонен.
·Жінки - «сексуальні символи» − це найчастіше ідеально одягнені і доглянуті жінки-політики, імідж яких не доповнюється успіхами в політичній діяльності. Прикладами даної іміджевої стратегії є − колишній президент Латвії В. Віке-Фрейберга і екс-депутат італійського парламенту І. Сталлер.
Імідж жінки-політика безсумнівно повинен включати: впевненість у собі і своїх силах; прояв бадьорості, ентузіазму, оптимізму, рішучості, волі; повинна враховувати культурну специфіку, національні та етнічні особливості того регіону, який представляє жінка. Особливу увагу необхідно приділяти тим деталям, які дозволять жінці-політику ефективно діяти і претендувати на кар'єрне зростання, наприклад, мова та особливості невербальної комунікації, одяг та аксесуари.
У більшості випадків, в будь-якій сфері діяльності кожна людина прагне сформувати позитивний імідж, мінімізуючи негативні особистісні характеристики. Проте позитивний імідж прямо не гарантує збільшення електорату, підвищення рейтингів і поліпшення взаємин з колегами-чоловіками. Доповненням до нього повинні бути обов'язково конкретні результати діяльності в сфері політики, наприклад, участь у розробці різних соціальних програм і проектів, просування у державних органах пропозицій щодо реформування окремих соціальних областей і т.п.
Розробкою образів наших політиків займаються професіонали, а саме − політичні іміджмейкери.
Як відомо, більшість жінок, що займають високі державні пости, віддають перевагу успадковувати чоловічі поведінкові стереотипи. Звичайно, в іміджі жінки-політика все-таки допускається якась частка жіночності, проте, в цілому, у світовій практиці прийнято, щоб високопоставлена «дама» виглядала в першу чергу строго і елегантно, непомітно і в жодному разі не підкреслено сексуально. Саме тому, в гардеробі більшості західних жінок-політиків переважають строгі костюми, які, залежно від контексту, можуть бути або пастельно-світлих, або ж приглушено-темних тонів у поєднанні з елегантними, але, знову ж таки, непомітними спідницями, взуттям та аксесуарами . Слід зазначити, що аксесуарам приділяється особлива увага, адже найчастіше якась маленька деталь здатна перетворити до невпізнання непомітний костюм жінки-політика. У цьому контексті можна згадати держсекретаря США Мадлен Олбрайт <#"justify">Висновок
імідж соціальний пізнання
Як бачимо, імідж . це досить вільне утворення, яке водночас базується на жорстких вимогах, що висуваються цільовою аудиторією. Імідж . це сполучення науки, що задає жорсткі вимоги, та мистецтва, яке надає креативні можливості. Імідж полегшує та урізноманітнює життя особистості, задаючи для неї найбільш ефективні типи іміджів. Проте, особистість повинна чітко витримувати свій імідж, який повинен бути достатньо чітким і ясним для сприйняття іншими людьми, її поведінка, вчинки повинні відповідати заданому контексту, інакше вона буде незрозумілою оточуючими.
Список використаної літератури
.Гаміна Т. С. Імідж особистості я к засіб самореалізації [Текст] / Т. С. Гаміна, Т. Я. Довга // Соціальна педагогіка: теорія та практика : Методичний журнал. - 2010. - N 4. - С. 22-26.
.Наумова С.А. Имиджелогия: учебное пособие.- Томск: Изд-во ТПУ, 2004. - 116 с.
3.Почепцов Г.Г. <#"center">5.