Фінансові результати підприємства

Фінансові результати підприємства

Вступ

фінансовий управління економічний

Актуальність цієї теми полягає в тому, що за неформальними критеріями, в сучасних умовах дві третини вітчизняних підприємств перебувають у стані кризи і є потенційними банкрутами. Висока собівартість продукції вітчизняного виробництва та істотне зменшення попиту на неї стали головними причинами фінансової кризи переважної більшості українських підприємств.

В умовах ринкової економіки суб'єкти господарювання повинні постійно адаптуватися до змін попиту: розширювати асортимент, поліпшувати якість, знижувати собівартість та ціни, оптимізувати структуру витрат, тобто випускати конкурентоспроможну продукцію. Але через недосконале законодавство, відсутність належного теоретико-методичного забезпечення санації, дефіцит кваліфікованого фінансового менеджменту, брак державної фінансової підтримки виробничих структур та з інших об'єктивних і суб'єктивних причин багато з потенційно життєздатних підприємств, у тому числі таких, що належать до пріоритетних галузей народного господарства України, стають потенційними банкрутами.

Об’єкт дослідження курсової роботи - система антикризового управління на ПАТ «Електротехнологія».

Предметом дослідження: є сукупність теоретичних, методичних та практичних методів антикризового управління на ПАТ «Електротехнологія».

Мета курсової роботи полягає у розробці шляхів оптимізації антикризового управління на ПАТ «Електротехнологія».

Для досягнення такої мети потрібно виконати такі завдання дослідження:

         розглянути теоретичні основи фінансової кризи на підприємстві;

         дослідити оголовні фактори фінансової кризи на підприємстві;

         дослідити методичні підходи щодо аналізу розвитку кризових явищ на підприємстві;

         виконати аналіз фінансової кризи на ПАТ «Електротехнологія»;

         дати організаційно-економічну характеристику підприємства;

         розглянути комплексний аналіз фінансового стану підприємства;

         виконати діагностику фінансової кризи на підприємстві ПАТ «Електротехнологія»;

         розглянути удосконалення антикризового управління на підприємстві ПАТ «Електротехнологія»;

         дослідити світовий досвід попередження фінансової кризи на підприємстві;

         розробити шляхи забезпечення антикризових заходів.

Інформаційною базою дослідження є монографії, підручники, законодавча та нормативна база, матеріали періодичних видань, бухгалтерський звіт, звіт про фінансові результати та звіт про основні показники діяльності підприємства ПАТ «Електротехнологія

1. Теоретичні основи фінансової кризи на підприємстві

1.1 Головні фактори фінансової кризи на підприємстві

В сучасній економіці України особливо гостро проявляється вплив на соціально-економічне становище фінансової кризи, в якій перебуває значна частина промислових підприємств країни. Під фінансовою кризою розуміють фазу розбалансованої діяльності підприємства й обмежених можливостей його впливу на фінансові відносини. На практиці з кризою, як правило, ідентифікується загроза неплатоспроможності та банкрутства підприємства, діяльність його в неприбутковій зоні або брак у фірми потенціалу для успішного функціонування. З позиції фінансового менеджменту кризовий стан підприємства полягає в його неспроможності здійснювати фінансове забезпечення поточної виробничої діяльності. Фінансову кризу на підприємстві характеризують за трьома параметрами: джерела (фактори) виникнення; вид кризи; стадія розвитку кризи. Ідентифікація вказаних ознак уможливлює правильне визначення діагнозу фінансової неспроможності підприємства та підбір найефективніших санаційних заходів. Для цього передовсім необхідно ідентифікувати причини фінансової неспроможності суб'єкта господарювання. Фактори, які можуть зумовити фінансову кризу на підприємстві, заведено поділяти на зовнішні, або екзогенні (які не залежать від діяльності підприємства), та внутрішні, або ендогенні (що залежать від підприємства).

До головних зовнішніх факторів, які обумовлюють кризовий розвиток підприємства, належать:

спад кон’юнктури ринку в економіці в цілому;

значний рівень інфляції й інфляційні коливання;

нестабільність господарського й податкового законодавства;

нестабільність фінансового й валютного ринків;

посилення монополізму на ринку, конкуренції в галузі й криза галузі в цілому;

дискримінація підприємства органами влади й управління, політична нестабільність у країні, де знаходиться підприємство, або в країнах, де розташовані постачальники сировини або споживачі продукції.

Внутрішніми факторами фінансової кризи на підприємстві є:

відсутність чітко визначеної стратегії розвитку підприємства;

дефіцит організаційної структури, низький рівень менеджменту, маркетингу, втрата ринків збуту продукції;

нераціональне використання виробничих ресурсів, непродуктивне використання вільних робочих місць, виробничих площ.

Внаслідок впливу загальної сукупності або деяких із цих факторів на фінансово-господарську діяльність підприємства відбуваються наступні негативні явища:

втрата клієнтів і покупців продукції, зменшення кількості договорів на її постачання;

неритмічність виробництва, неповне завантаження потужностей, підвищення собівартості й різке зниження продуктивності праці;

збільшення розміру неліквідних оборотних коштів і наявність наднормативних запасів;

виникнення внутрішньовиробничих конфліктів і підвищення плинності кадрів;

істотне зниження виручки від реалізації й підвищення тиску на ціни.

Виділяють такі види кризи:

стратегічна криза характерна тим, що на підприємстві зруйнований виробничий потенціал і недостатньо довгострокових факторів успіху;

криза прибутковості характеризується тим, що наростаючі збитки з’їдають власний капітал підприємства, що призводить до незадовільної структури балансу;

криза ліквідності свідчить про неплатоспроможність підприємства, або існує реальна загроза втрати платоспроможності.

Важливою умовою застосування правильних і своєчасних антикризових заходів на підприємстві є ідентифікація глибини фінансової кризи. Виділяють три фази кризи, які практично відповідають її видам:

перша фаза кризи, що безпосередньо не загрожує функціонуванню підприємства за умов введення антикризового управління. Це, як правило, криза ліквідності;

друга фаза загрожує подальшому існуванню підприємства й вимагає негайного проведення фінансової санації. Цій фазі, найчастіше, відповідає криза прибутковості;

третя фаза - це кризовий стан, не сумісний з подальшим існуванням підприємства, що призводить до його ліквідації. Це стратегічний вид кризи.

Для діагностики кризового розвитку підприємства й загрози його банкрутства застосовується система раннього попередження банкрутства - особлива інформаційна система, за допомогою якої керівництво підприємства одержує інформацію про потенційну загрозу діяльності підприємства внаслідок зовнішніх і внутрішніх факторів. Найважливішим її інструментом є дискримінантний аналіз, коли за допомогою математичних і статистичних методів будується функція й розраховується інтегральний показник, за допомогою якого можна оцінити загрозу банкрутства для підприємства. Існують різні підходи до прогнозування фінансової неспроможності.

Найпростішим і наочним показником загрози банкрутства є коефіцієнт абсолютної ліквідності («кислотний тест»), що аналізується в динаміці та являє собою відношення суми грошових коштів до суми поточних зобов’язань підприємства.

Будь-яка оцінка кредитоспроможності є одночасно й методикою прогнозування банкрутства, наприклад, у вигляді розрахунку наступних показників:

норми прибутку на капітал як відношення суми прибутку до валюти балансу;

коефіцієнтів абсолютної й швидкої ліквідності й покриття як відношення оборотних активів підприємства в різному ступені їхньої ліквідності до його поточних зобов’язань;

коефіцієнта залучення коштів як відношення суми всякого роду заборгованості до валюти балансу, що характеризує залежність підприємства від кредиторів.

Дискримінантний аналіз випереджає тест на банкрутство, що складається із шістьох показників:

. Коефіцієнт забезпеченості власним капіталом як відношення суми власного капіталу до валюти балансу. Незадовільне значення цього показника може свідчити про наявність стратегічної кризи на підприємстві, тобто про найважчу його фазу, третю, не сумісну з подальшим функціонуванням підприємства.

. Норма прибутку на капітал як відношення суми прибутку до валюти балансу. Незадовільне значення цього показника, розглянуте в динаміці за ряд років, свідчить про можливу наявність кризи прибутковості, тобто про другу фазу кризового розвитку, коли необхідна термінова санація.

. Коефіцієнт абсолютної ліквідності як відношення суми коштів до суми поточних зобов’язань. Значення цього коефіцієнта в розмірах нижче припустимого свідчить про кризу ліквідності й вимагає проведення антикризових заходів для виведення підприємства з першої фази його кризового розвитку.

. Коефіцієнт співвідношення вартості товарної й готової продукції свідчить про такі причини кризового розвитку, як затовареність, низькі обсяги реалізації продукції, криза надвиробництва й націлює підприємство на пошук причин і здійснення відповідних заходів.

. Коефіцієнт оборотності капіталу як відношення суми виручки від реалізації до валюти балансу характеризує ефективність використання інвестованого в підприємство капіталу. Незадовільне значення цього коефіцієнта вимагає вжиття серйозних і глобальних заходів на підприємстві.

. Коефіцієнт співвідношення обороту від реалізації й дебіторської заборгованості як відношення виручки від реалізації до суми дебіторської заборгованості свідчить про вилучення оборотних коштів підприємства в дебіторську заборгованість і вимагає від підприємства вживання термінових заходів до її рефінансування.

1.2 Основні види та фази фінансової кризи

Стосовно до підприємства та складових його діяльності кризи можна класифікувати наступний чином:

- технологічна криза (застаріле устаткування та технологія не дозволяють випускати якісну, конкурентну продукцію, що призводить до фінансових втрат);

- соціально-управлінська криза (виникає в результаті появи між працівниками конфліктів, в тому числі між працівниками та адміністрацією, управлінських конфліктів в апараті управління, що призводить до прийняття неефективних рішень та втрати часу);

- фінансова криза (виникає в результаті неефективного використання власного капіталу, позичкових коштів, прибутку, що спричиняє фінансові проблеми підприємства);

- організаційна криза (виникає в результаті недосконалої організаційної структури управління підприємством, неефективного розподілу обов'язків, прав, повноважень і відповідальності між рівнями управління, підрозділами та виконавцями);

- інформаційна криза (є наслідком ситуації, в якій одержана інформація не відображає змін, що відбуваються на ринку, недостатньо відображає стан справ на самому підприємстві, а все разом призводить до виникнення та збільшення різних втрат);

- криза взаємовідносин (протиріччя між власниками підприємства, які недозволяють проводити ефективну політику та призводять до значних втрат на підприємстві).

Всі перераховані кризи достатньо тісно взаємопов'язані і всі вони відображаються на фінансах підприємства.

Розгортання кризи на рівні мікроекономічної системи структурно декомпонується на 3 фази кризи: прихована криза (або криза ефективності), криза платоспроможності та криза розрахунків по боргах (загроза банкрутства, неспроможність). Розглянемо зовнішні ознаки кожної фази кризи.

) фаза - криза ефективності (прихована криза). Характерними ознаками цієї стадії є зниження ефективності діяльності підприємства, яке виявляє себе через негативну динаміку показників прибутковості обороту та капіталу, тривалість операційного та фінансового циклу підприємства, його ринкової вартості та ін. Причиною зниження ефективності є отримання збитків спочатку від проведення окремих господарських операцій, потім - в окремі часові періоди, і поступово - в цілому за результатами господарсько-фінансової діяльності. Спочатку збитки, що виникають, покриваються за рахунок внутрішніх резервів - нерозподілених прибутків минулих періодів, ліквідної частини власного капіталу. Поступово внутрішні резерви протидії поточній збитковості вичерпуються, що обумовлює перехід до наступної фази розвитку кризи.

) фаза - криза платоспроможності. Характерною ознакою цієї фази кризи є періодичний та все триваліший дефіцит грошових коштів підприємства для виконання зобов'язань та фінансування поточної діяльності. Зовнішнім проявом такого становища є виникнення ситуації неплатоспроможності, яка характеризується порушенням термінів сплати поточних платежів у зв'язку з недостатністю грошей на розрахунковому рахунку, сплатою економічних санкцій (штрафів, пені) за несвоєчасну сплату, появою простроченої кредиторської заборгованості та непогашених кредитів і позик.

) фаза - криза розрахунків по боргах (загроза банкрутства, фінансова неспроможність). Поглиблення кризи платоспроможності обумовлює виникнення ситуації, за якої підприємство не може задовольнити вимоги своїх кредиторів протягом певного часу (відповідно до діючого законодавства критичний термін виконання зобов'язань становить три місяці). Це спонукає кредиторів до судового захисту своїх прав шляхом порушення справи про банкрутство суб'єкта підприємницької діяльності.

1.3 Методичні підходи щодо аналізу розвитку кризових явищ на підприємстві

Відповідно до діючого законодавства про банкрутство підприємств для діагностики їх неспроможності застосовується обмежене коло показників: коефіцієнти поточної ліквідності, забезпеченості власним оборотним капіталом і відновлення (втрати) платоспроможності. Підставою для визнання структури балансу незадовільною, а підприємства - неплатоспроможним є наявність однієї з умов:

-       коефіцієнт поточної ліквідності на кінець звітного періоду має
значення нижче за 2,0;

-       коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами на кінець звітного періоду має значення нижче за 0,1.

Коефіцієнт поточної ліквідності має розраховуватися за формулою:

 (1.1)

Коефіцієнт забезпеченості власними обіговими коштами визначається у такий спосіб:

             (1.2)

Якщо коефіцієнт поточної ліквідності нижчий за нормативний, а часткавласного оборотного капіталу у формуванні поточних активів менша за норматив, але намітилася тенденція зростання цих показників, то визначається коефіцієнт відновлення платоспроможності за період, що дорівнює шести місяцям:

                                                  (1.3)

де Кліч₁ і Кліч₀ - фактичне значення коефіцієнта ліквідності відповідно наприкінці й на початку звітного періоду;

Клік норм - нормативне значення коефіцієнта поточної ліквідності;

т - звітний період, міс.

Якщо Кв.п > 1, то у підприємства є можливість відновити свою платоспроможність; якщо Кв.п < 1, то у підприємства немає реальної можливості відновити свою платоспроможність найближчим часом.

Якщо фактичні величини Кліч і Кзвк дорівнюють або вищі за нормативні значення на кінець періоду, але намітилася тенденція їх зниження, розраховують коефіцієнт втрати платоспроможності за період, який дорівнює трьом місяцям:

                                                         (1.4)

Якщо Ку.п > 1, то підприємство має реальну можливість зберегти свою платоспроможність протягом трьох місяців і навпаки.

При незадовільній структурі балансу (Кліч і Кзвк нижчі за нормативні), але за наявності реальної можливості відновити свою платоспроможність у встановлений термін може бути ухвалено рішення про відстрочку визнання підприємства неплатоспроможним протягом шести місяців.

За відсутності підстав визнання структури балансу незадовільною (Кліч і Кзвк вищі за нормативні), але при Ку.п < 1 рішення про визнання підприємства неплатоспроможним не приймається, але через реальну загрозу втрати підприємством платоспроможності воно ставиться на відповідний облік у спеціальних підрозділах Міндержмайна зі справ про неспроможність (банкрутство) підприємств.

Якщо підприємство визнається неплатоспроможним, а структура його балансу - незадовільною, то перш ніж передати експертний висновок до арбітражного суду, запитується додаткова інформація та проводиться поглиблений аналіз виробничо-фінансової діяльності підприємства з метою вибору одного з двох варіантів рішень:

1)      проведення реорганізаційних заходів для відновлення платоспроможності підприємства;

2)      проведення ліквідаційних заходів відповідно до чинного законодавства.

Розглянута система критеріїв діагностики банкрутства підприємств суб'єктів господарювання є недосконалою й зазнає обґрунтованої критики.

Моделі дискримінантного аналізу. Для оцінки ризику банкрутства й кредитоспроможності підприємств широко використовуються дискримінантні факторні моделі, розроблені американськими й західноєвропейськими економістами.

Для діагностики можливості банкрутства часто використаютьрахунок Е. Альтмана, отриманий ним у США у 1968 р.: (1.5)

Отримане значення Z-рахунку інтерпретують у такий спосіб:

У 1983 р. Альтман одержав модифікований варіант своєї моделі для компаній, акції яких не котирувалися на біржі:

 (1.6)

У цьому рахунку банкрутство досить імовірно, якщо Z < 1,23. У 1972 р. Лисе (Великобританія) одержав таку формулу:

 (1.7)

Тут критичне значення становило 0,037.

У1997 р. Таффлер одержав таку формулу:

 (1.8)

Якщо величина Z - рахунку більше 0,3, то у підприємства непогані довгострокові перспективи; якщо менше 0,2, банкрутство досить імовірно.

Досвід діагностики банкрутства в США. Аналіз 183 американських фірм, що зазнавали фінансових труднощів протягом 10 років до 1931 р., показав, що найбільш надійним показником, який пророкує банкрутство, є зниження відношення чистого оборотного капіталу до суми всіх активів.

Порівняння показників 20 збанкрутілих у 1920-1929 рр. підприємств із показниками 19 успішних за 3 - 5 років до банкрутства показало, що надійними показниками, що пророкують банкрутство, є:

-       прибуток на чистий власний капітал підприємства;

-       відношення чистого власного капіталу до суми заборгованості.

Вивчення досвіду 939 підприємств за 1926-1936 рр. показало можливість пророкування банкрутства за 4 - 5 років до його настання на підставі динаміки трьох коефіцієнтів:

-       коефіцієнт покриття процентних виплат;

-       відношення чистого оборотного капіталу до суми активів;

-       відношення чистого власного капіталу до суми заборгованості.

Перед банкрутством ці коефіцієнти є нижчими за нормальний

рівень і продовжують знижуватися.

У. X. Бівер на базі порівняння 79 підприємств-банкрутів із 79 підприємствами, що зберегли конкурентоспроможність, визначив наступні надійні показники, що пророкують банкрутство:

-       відношення потоків коштів до суми заборгованості;

-       коефіцієнти структури капіталу;

-       коефіцієнти ліквідності.

Крім того, було встановлено, що у підприємств-банкрутів:

-       відношення грошового потоку до сукупного боргу протягом п'яти років до банкрутства знизилося з +0,15 до -0,15, у фірм, що вижили, воно становило приблизно +0,45. З огляду на відношення грошового потоку до боргів, йдеться про чистий грошовий потік підприємства;

-       відношення чистого прибутку до сукупних активів протягом п'яти років до банкрутства поступово знижувалося з +0,05 до -0,2; у фірм, що вижили, він був дещо менший за +0,1.

Можливий прогноз за три роки до банкрутства. Інші результати дослідження дозволили зробити висновок, що у підприємств-банкрутів:

-       відношення сукупного боргу до сукупних активів протягом трьох років до банкрутства поступово збільшувалося з +0,50 до +0,80; у фірм, що вижили, коливалося від +0,37 до +0,40;

-       відношення оборотного капіталу до сукупних активів протягом трьох років до банкрутства поступово знижувалося з +0,30 до +0,06; у фірм, що вижили, коливалося від +0,40 до +0,42.

Можливий прогноз за один-два роки до банкрутства. У підприємств-банкрутів коефіцієнт поточної ліквідності протягом двох років до банкрутства знизився з 2,3 до 2,0; у фірм, що вижили - коливався від 3,3 до 3,5.

2. Аналіз фінансової кризи на ПАТ «Електротехнологія»

.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

Приватне акціонерне товариство «Електротехнологія» засновано на базi Запорізького заводу спеціального технологічного обладнання, побудованого у 1972 р., з намiром концентрацiї та розвитку виробництва спецiального технологiчного обладнання для механiзацiї та автоматизацiї технологiчних процесiв на пiдприємствах Мiнiстерства електротехнiчної промисловостi. Товариство призначено для органiзацiї виробництва та виготовлення рiзноманiтного технологiчного обладнання, у тому числі використовуємого у трансформаторобудiвництвi. Місцезнаходження підприємства: Україна, 69065, м. Запоріжжя, вул. Електрозаводська, 3.

Наглядно організаційна структура підприємства наведена в додатку А.

ПАТ «Електротехнологія» здiйснює свою дiяльнiсть згiдно з Статутом Товариства. Перелiк основних видiв обладнання, що виготовляється:

1. Автоматизованi лiнiї для розтину рулонної сталi.

2. Кантователi рулонiв сталi вантажопiд’ємнiстю вiд 5000 кг до 10000 кг.

3. Стани для намотки обмоток трансформаторiв.

4. Лiнiї для виготовлення вiтих магнiтопроводiв з ленти електротехнiчної сталi з розмiрами вiкна магнiтопровода вiд 16х40 до 40х100.

5. Гама конвейерiв пластинчатих вантажопiд’ємнiстю вiд 2000 кг до 11000 кг.

6. Складськi роботизованi комплекси для прийомки, збереження i видачи рiзноманiтних штучних вантажiв в унiфiцированiй тарi, ємкiсть комплексiв вiд 650 до 1590 вантажних мiст.

7. Установка вакуумна для нанесення алюмiнiєвого покриття на плiвку або бумагу.

8. Ножницi гiльотиннi для порiзки листового металу товщиною до 12,5 мм.

9. Установка виготовлення зварювальних водо-газопроводних труб зi стальної полоси.

10. Нестандартне обладнання для металургiчних, коксохiмiчних, феросплавних та iнших заводiв, також рiзноманiтнi види обладнання для енергетичного комплексу.

11. Товари народного споживання i послуги стороннiм органiзацiям по виготовленню деталей та вузлiв.

Основнi клiєнти - металургiйнi пiдприємства i метало-бази, сервiснi метало-центри, заводи трансформаторобудiвництва, що розташованi на терiторiї СНД. Основні ринки збуту готової продукцiї Росiя, Україна та Казахстан. Канали збуту й методи продажу, якi використовує підприємство: договори та контракти купiвлi-продажу.

Основна (виробнича) частина основних засобiв підприємства знаходиться за мiсцезнаходженням ПАТ «Електротехнологія» (м. Запорiжжя, вул. Електрозаводська, 3), а об’єкти соціально-культурного побуту на Азовському узбережжi. На терiторiї Товариства загальною площею 113247 кв. м. розмiщено будiвлi та споруди: адмiнiстративнi корпуси, складськi примiщення, виробничi споруди, гаражi, майстернi. Товариство має обладнання: - станки для виробничої дiяльностi слесарнi, токарнi, крани; - транспортнi засоби; - iнструменти, прилади, iнвентар. Орендованих основних засобiв товариство не має. Товариство здає в оренду примiщення адмiнiстративного корпусу, склади, виробничi площi.

Діяльність ПАТ «Електротехнологія» регламентується Законами України «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про власність», «Про зовнішньоекономічну діяльність», іншим чинним законодавством, Статутом підприємства та внутрішніми нормативними актами.

Проаналізуємо основні показники фінансово-господарської діяльності ПАТ «Електротехнологія» за 2010-2011 роки у табл. 2.1 розраховані на основі бухгалтерської звітності (додатки В, Д).

Таблиця 2.1. Основні показники фінансово - господарської діяльності ПАТ «Електротехнологія» за 2010-2011 роки

Як бачимо з таблиці 3.1 підприємство розвивається та нарощує обсяги реалізації, зріс обсяг реалізації продукції на 186 тис. грн.

Обсяг чистої реалізованої продукції має негативну динаміку, так як зменшився на 367 тис. грн., і склав 5371 тис. грн., темп росту - 93,6%.

На 2011 рік середньорічна чисельність персоналу знизилася на 16 робітників і склала 305 робітників. Також знизилася сума фонду оплати праці з 4480 тис. грн., до 3451,1 тис. грн., навіть за умови відносно незначного зниження чисельності працівників.

Відбулося зниження середньорічної заробітної плати на 2,7 тис. грн., до суми 11,3 тис. грн., на кожного працівника, проти 14 тис. грн., у 2010 році.

Середньорічна вартість основних фондів також знизилася на 416,5 тис. грн., від 10405 тис. грн., до 9988,5 тис. грн.

Негативною є тенденція до зростання собівартості на 1711 тис. грн., до суми 6929 тис. грн., темп росту - 132,8%. Це свідчить що підприємство не змогло втримати свої виробничі видатки на рівні попереднього року.

За 2010 рік підприємство мало валовий прибуток у розмірі 520 тис. грн., але за 2011 рік ПАТ «Електротехнологія» отримало валовий збиток у розмірі 1558 тис. грн. Така ж ситуація відбувається і з фінансовим результатом від операційної та звичайної діяльності, а також з чистим прибутком, який на 2010 рік становив 42 тис. грн, а на 2011 рік підприємство отримало чистий збиток у розмірі 1044 тис. грн. Такі зміни потребують уваги з боку керівництва.

Також відбувається зниження операційних витрат на 144 тис. грн., до суми 5584 тис. грн., темп росту - 97,5%.

Необхідно відмітити, що фiнансування пiдприємства ведеться за рахунок власних коштiв. Робочого капiталу достатньо для забезпечення поточних потреб товариства. Необхiдно реалiзувати нелiквiдні, а також здавати в оренду i реалiзовувати основнi фонди (будiвлi та споруди, обладнання), якi не використовуються в технологiчному циклi. До iстотних фактiв, якi можуть вплинути на дiяльнiсть ПАТ «Електротехнологія» в майбутньому можна вiднести велику i серйозну конкуренцiю на ринку обладнання, рiст цiн на метал, комплектуючi i енергоносiї, вiдсутнiсть державної пiдтримки в розвитку галузi (машинобудiвництва).

Як вже з’ясувалося, у 2011 році підприємство отримало збитки, що є однією з основних причин виникнення кризової ситуації та загрози банкрутства.

.2 Комплексний аналіз фінансового стану підприємства

Для оцінювання можливостей підприємства своєчасно й повністю виконати платіжні зобов’язання, що випливають з торгових, кредитних та інших операцій грошового характеру, розраховують показники фінансового стану підприємства.

Фінансовий стан підприємства - це складна, інтегрована за багатьма показниками характеристика якості його діяльності. У найконцентрованішому вигляді фінансовий стан підприємства можна визначити як міру забезпеченості підприємства необхідними фінансовими ресурсами і ступень раціональності їх розміщення для здійснення ефективності господарської діяльності та своєчасного проведення грошових розрахунків за своїми зобов’язаннями.

Основні показники, що характеризують фінансовий стан підприємства, можна поділити на групи:

–       показники ділової активності;

–       показники фінансової стійкості;

–       показники ліквідності і платоспроможності;

–       показники рентабельності.

Ці показники розраховуються за даними балансу підприємства, звіту про фінансові результати і звіту про рух грошових коштів.

Аналіз рентабельності підприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання. Всі показники рентабельності є відносними і показують скільки одиниць прибутку отримують на одиницю елементів виробництва, що сприяли його створенню. Проаналізуємо рентабельність ПАТ «Електротехнологія» (табл. 2.2)

Таблиця 2.2. Аналіз показників рентабельності ПАТ «Електротехнологія»

Головною складовою фінансової стабільності підприємства є фінансова стійкість, яка формується в процесі всієї його фінансово-господарської діяльності. Аналіз фінансової стійкості підприємства здійснюється за даними балансу підприємства, характеризує структуру джерел фінансування ресурсів підприємства, ступінь фінансової стійкості і незалежності підприємства від зовнішніх джерел фінансування діяльності. При оцінці фінансової стійкості використовуються абсолютні та відносні показники. Абсолютні показники фінансової стійкості ПАТ «Еллектротехнологія» проаналізуємо за допомогою табл. 2.3.

Таблиця 2.3. Узагальнюючі показники фінансової стійкості ПАТ «Електротехнологія»

Ліквідність і платоспроможність підприємства вважається однією з найважливіших характеристик їх діяльності. Аналіз ліквідності підприємства здійснюється за даними балансу та дозволяє визначити спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання. При аналізі ліквідності підприємства використовують показники, наведені в табл. 2.4

Таблиця 2.4 Показники ліквідності ПАТ «Електротехнологія» у 2010-2011 роках

Ділова активність в широкому розумінні - це весь комплекс зусиль, що спрямовує підприємство на ринках продукції, праці, капіталу. Аналіз ділової активності дозволяє проаналізуватиефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Проаналізуємо показники ділової активності ПАТ «Електротехнологія» за допомогою табл. 2.5

Таблиця 2.5. Показники ділової активності ПАТ «Електротехнологія», тис. грн.

2.3 Діагностика фінансової кризи на підприємстві ПАТ «Електротехнологія»

Діагностика фінансової кризи на підприємстві ПАТ «Електротехнологія» розпочнемо з вивчення даних річної звітності (додатки 2, 3) з акцентуванням уваги на горизонтальному та вертикальному аналізі балансу та з використанням аналітичних балансів, приведених у додатку 4. Що дозволить прослідкувати зміни та відхилення абсолютних та відносних показників по різним статям.

Були виявлені наступні зміни у структурі майна на протязі періоду, що аналізується.

Почнемо з показників 2010 року - валюта балансу збільшилася на 2111 тис. грн., з 16215 тис. грн. до 18326 тис. грн., темп росту становить 113,02%.

На протязі усього періоду, що аналізується у складі активів підприємства найбільшу питому вагу займали необоротні активи 65,69% на початок періоду і 56,05% на кінець періоду, тобто підприємство має важку структуру активів, значні накладні витрати та високу чуттєвість навіть до незначних змін виручки - підприємству не вистачає мобільності майна.

На протязі 2010 року відбулося зменшення розміру необоротних активів на 380 тис. грн., і становить суму 10271 тис. грн., темп росту склав 96,43%. Ці зміни викликали зменшення питомої ваги першого розділу активу на 9,64%. Це падіння було викликано зменшенням залишкової вартості основних засобів на суму 376 тис. грн. і на кінець періоду становить 55,75% від суми необоротних активів.

Відбувся незначний спад залишкової вартості нематеріальних активів з 13 тис. грн. на початок 2010 року до 9 тис. грн. на кінець 2010 року, та ці суми не значні відносно валюти балансу і питома вага даної статті на кінець року складала лише 0,05%.

Вартість оборотних активів підприємства зросла на 2491 тис. грн., з 5564 тис. грн. на початок періоду до 8055 тис. грн. на кінець періоду, темп росту склав 144,77%. Також зросла на 9,64% частка оборотних активів у структурі підприємства і на кінець періоду становить 43,95%. Така зміна в оборотних активах може бути наслідком прискорення оборотності оборотних коштів, що є вже позитивною тенденцією.

Проаналізуємо зміни активів за 2011 рік - загальний обсяг майна зменшився на 3658 тис. грн., з 18326 тис. грн., до 14668 тис. грн., темп росту - 80,04%.

На кінець 2011 року необоротні активи зменшилися на 343 тис. грн., і їх сума становила 9928 тис. грн., але зросла їх питома вага на 11,63%, темп росту склав 96,66%. Звідси структура активів стала більш важкою, так як на кінець періоду питома вага необоротних активів становить 67,68%. Такі зміни у співвідношенні оборотних і необоротних активів сприяють уповільненню оборотності.

Відбулася переоцінка первісної вартості основних засобів, на суму 114 тис. грн., але залишкова вартість основних засобів зменшилася на 457 тис. грн., з 10217 тис. грн. до 9760 тис. грн., але збільшилася її питома вага з 55,75% до 66,54%.

Зменшилася залишкова вартості нематеріальних активів з 9 тис. грн. до 8 тис. грн., та ці суми не значні відносно валюти балансу і питома вага даної статті на кінець року складала лише 0,05%.

Вартість оборотних активів підприємства знизилась на 3315 тис. грн., від 8055 тис. грн. до 4740 тис. грн., знизилась питома вага на 11,63%, з 43,95% до 32,32%, темп росту - 58,85%.

Аналізуючи майновий стан підприємства, необхідно також оцінити стан основних засобів, що використовуються. З цією метою розрахуємо показники стану основних засобів підприємства «Електротехнологія» в табл. 2.6.

Таблиця 2.6. Показники стану основних засобів ПАТ «Електротехнологія» за 2010-2011 р. (станом на кінець року)

З введенням в експлуатацію нових основних засобів ситуація на підприємстві не покращилася. Коефіцієнти зносу та придатності основних засобів протягом всього періоду не відповідають нормативним значенням:

коефіцієнт зносу перевищує 50% та становить на початок та на кінець 2010 року - 0,60 та 0,62 відповідно; на початок 2011 року - 0,62 та на кінець - 0,64.

коефіцієнт придатності основних засобів нижче 50% та становить на початок та на кінець 2010 року - 0,40 та 0,38 відповідно; на початок 2011 року - 0,38 та на кінець - 0,36.

Після проведення аналізу активу підприємства зробимо деякі висновки:

Вартість сукупних активів підприємства спочатку зросла за рахунок росту майже усіх статей, але під кінець аналізованого періоду все ж таки знизилася. Співвідношення необоротних та оборотних активів практично не змінилося, як і раніше переважають необоротні активи, тобто підприємство має важку структуру активів і відносно велику чутливість прибутку до зміни виторгу від реалізації продукції.

За звітний період збільшується сума дебіторською заборгованості за послуги, це може бути обумовлено зниженням попиту на послуги. Це є негативною тенденцією і потребує уваги з боку керівництва.

Основні засоби мають високий рівень зносу (0,60 - 0,64%). Коефіцієнт придатності основних засобів знижується (0,40 - 0,36), що є прямим наслідком їх зношеності. Швидкість оновлення дуже низька 1%, що є негативною тенденцією.

Перейдемо до аналізу пасиву балансу за 2010-2011 рік, тобто джерел формування майна, використовуючи додатки І, И.

Розпочнемо з аналізу пасивів підприємства за 2010 рік.

На підприємстві основним джерелом формування майна як на початок, так і на кінець 2010 року є власний капітал. Протягом року його розмір збільшився на 42 тис. грн., з 14111 тис. грн. до 14153 тис. грн., питома вага цієї статті навпаки зменшилася на 9,79% і складає на кінець року 77,23%, темп росту - 100,3%.

При більш докладнішому розгляді можна сказати, що найбільша питома вага власного капіталу припала на «інший додатковий капітал», який в свою чергу не змінився протягом року і становив 16229 тис. грн., знизилася його питома частка у власному капіталі на 11,53% до рівня 88,56%.

На 42 тис. грн. зменшилася сума нерозподіленого збитку до 3190 тис. грн., питома вага цієї статті зменшилася на 2,52%, темп росту - 98,7%.

Щодо поточних зобов’язань, то збільшення відмічаються майже за усіма аналітичними статтями.

Кредиторська заборгованість за товари, роботу та послуги зросла на 35 тис. грн. до 502 тис. грн., темп росту 107,49%, питома вага цієї статті зменшилася на 0,14%, і становить 2,74% на кінець періоду. Але збільшення кредиторської заборгованості можна вважати позитивною тенденцією так як підприємство почало використовувати комерційні кредити, враховуючи що у пасиві балансу відсутні довгострокові зобов’язання.

Серед поточних зобов’язань за розрахунками у 2010 році відбулось зростання усіх статей, окрім поточних зобов’язань за розрахунками з учасниками на початок звітного періоду сума складала 2 тис. грн., а на кінець періоду знизилася до нуля.

Найбільше зросли поточні зобов’язання з одержаних авансів на 1872 тис. грн., з 1387 тис. грн. на початок періоду до 3259 тис. грн. на кінець, питома вага також зросла на 9,23%, темп росту склав 234,97%.

Поточні зобов’язання з бюджетом зросли на 90 тис. грн., питома вага на початок періоду становить 0,3%, а на кінець - 0,76%, темп росту складає 283,67%.

Поточні зобов’язання за розрахунками зі страхування зросли на 19 тис. грн., до суми 66 тис. грн., питома вага цієї статті зросла на 0,07% і становить 0,36%, темп росту - 140,43%.

Зросли поточні зобов’язання з оплати праці на 21 тис. грн., від 136 тис. грн. до 157 тис. грн., питома вага зросла на 0,02% і становить 0,86%, темп росту - 115,44%.

На 34 тис. грн., зросли інші поточні зобов’язання до суми 50 тис. грн., темп росту 312,5%.

Перейдемо до аналізу пасиву 2011 року.

Основним джерелом формування майна на підприємстві залишишся власний капітал у розмірі 14153 тис. грн. на початок періоду, але протягом року сума його зменшилася на 1044 тис. грн., до суми 13109 тис. грн., збільшилася питома вага цієї статті на 12,14%, з 77,23% до 89,37%.

Найбільша частка власного капіталу незмінно припадає на «інший додатковий капітал» у розмірі 16229 тис. грн. на початок 2010 року. Протягом звітного періоду ця сума не змінилася, але збільшилася його питома вага на 22,08% до 110,64%.

Негативно вплинуло на ріст власного капіталу збільшення непокритого збитку на 1044 тис. грн., до суми 4234 тис. грн., питома вага цієї статті збільшилася на 11,46%, з 17,41% до 28,87%, темп росту складає 132,73%.

У звітному році сума поточних зобов’язань знизилась на 2614 тис. грн., від 4173 тис. грн. до 1559 тис. грн., питома вага цієї статті зменшилася на 12,14%, темп росту становить 37,36%.

Кредиторська заборгованість зменшилася на 170 тис. грн., з 502 тис. грн. до 332 тис. грн., також зменшилася її питома вага на 0,48% до рівня 2,26%, темп росту - 66,14%.

Зменшилася сума поточних зобов’язань з одержаних авансів на 2219 тис. грн. і на кінець року становить 1040 тис. грн., питома вага цієї статті знизилась на 10,69%, темп росту становить 31,91%.

На 67 тис. грн. зменшилася сума поточних зобов’язань з бюджетом і становить на кінець 2011 року 72 тис. грн.

Поточні зобов’язання зі страхування зменшилися на 47 тис. грн., з 66 тис. грн. до 19 тис. грн., питома вага знизилася з 0,36% до 0,13%, темп росту становить 28,79%.

Сума статті «поточні зобов’язання з оплати праці» зменшилася на 78 тис. грн., з 157 тис. грн. до 79 тис. грн., питома вага цієї статті знизилася на 0,32%, темп росту становить 50,32%.

Провівши аналіз джерел формування майна підприємства за 2010-2011 роки ми можемо зробити висновки: Вага власного капіталу підприємства займає найбільшу частку - 89,37% у структурі балансу, хоча цим підприємство обмежує свою здатність до збільшення фінансової рентабельності та використання ефекту фінансового важеля. Негативний вплив на ріст власного капіталу зробило збільшення непокритого збитку.

Позиковий капітал представлений в основному поточними зобов’язаннями, що пов’язано із труднощами залучення довгострокових кредитів у сучасних умовах господарювання. За 2011 рік сума поточних зобов’язань знизилася, за рахунок зменшення всіх статей поточних зобов’язань.

Аналізуючи склад кредиторською заборгованості, відзначаємо, що сума кредиторської заборгованості по товарних операціях (векселя видані та розрахунки за товари, роботу, послуги) нижче в порівнянні з величиною дебіторської заборгованості. Це означає що підприємства майже не користується товарним кредитом постачальників, у той час як досить активно кредитує покупців. Така ситуація потребує уваги збоку керівництва.

Таким чином, проведений аналіз балансу дозволяє зробити висновок про не досить стійкий фінансовий стан підприємства. У ході аналізу балансу підприємства були виявлені такі негативні моменти як: збільшення дебіторської заборгованості на ряду із зменшенням кредиторської заборгованістю, зменшення ліквідних коштів, відсутність довгострокових зобов’язань, наявність непокритого збитку.

Наступним етапом оцінки є визначення ліквідності підприємства.

Загальний аналіз ліквідності проводиться шляхом групування активів та пасивів за ступенем ліквідності та строком погашення відповідно. Проаналізуємо ліквідність балансу за 2010-2011 років у табл. 2.7.

Як бачимо з таблиці 2.7. наведені баланси підприємства ПАТ «Електротехнологія» на вказані дати не є ліквідними, а саме:

підприємство не має достатньої суми наявних грошових коштів для розрахунків з кредиторами (А1≤П1). На кінець 2011 року найбільш ліквідні активи покривають найбільш термінові зобов’язання лише на 30,3%, на початок і кінець 2010 року - на 84,7% та 45,4% відповідно;

ліквідними є друга та третя група активів протягом усього аналізованого періоду. Однак, слід зазначити, що підприємство не користується послугами установ банків і не має заборгованості як за довгостроковими, так і за короткостроковими кредитами. Тому вважаємо виконання 2 та 3 співвідношень умовними; відмічаємо достатність власного капіталу для формування важко ліквідних активів.

Отже, загалом зміни в балансі свідчать про погіршення фінансового стану підприємства. Суб’єкт дослідження на кінець 2011 року на 67,7% володіє неліквідним майном і для перетворення його на грошові активи потрібен значний час.

Для об’єктивної оцінки фінансового стану підприємства важливе значення має розрахунок та застосування показників ліквідності. З цією метою розрахуємо коефіцієнти ліквідності ПАТ «Електротехнологія» (табл. 2.4).

Аналіз показників ліквідності підприємства вказує, що суб’єкт дослідження є платоспроможним. Так, станом на початок і кінець 2010 року коефіцієнт абсолютної ліквідності складає 0,85 та 0,45 відповідно, що свідчить про можливість підприємства за рахунок наявних грошових коштів погасити 85% та 45% найбільш термінових зобов’язань. Станом на кінець 2011 року значення даного коефіцієнта змінилося і становило 0,30, що на 33% нижче від кінця попереднього року, але значення показника знаходиться в межах оптимального значення.

У той же час, підприємство за рахунок наявних грошових коштів та очікуваних надходжень від дебіторів може розрахуватися з боргами короткострокового характеру на 148% і 88% на початок і кінець 2010 року, на 122% на кінець 2011 року. Тобто, на початок 2010 року коефіцієнт термінової ліквідності становив майже вдвічі більше оптимального значення, на кінець цього ж року знизився до межі оптимального значення, але на кінець 2011 року знову збільшився майже до показника початку 2010 року.

Коефіцієнти мобільності та співвідношення активів протягом двох років мають негативне відхилення від оптимальних значень. На початок та кінець 2010 року коефіцієнт мобільності активів становив 0,34 та 0,44 відповідно, на кінець 2011 року - 0,32. Коефіцієнт співвідношення активів на початок та кінець 2010 року - 0,52 та 0,78, на кінець 2011 року - 0,48

Для об’єктивної оцінки фінансового стану підприємства важливе значення має розрахунок та застосування показників ліквідності. З цією метою розрахуємо коефіцієнти ліквідності ПАТ «Електротехнологія» (табл. 2.4).

Аналіз показників ліквідності підприємства вказує, що суб’єкт дослідження є платоспроможним. Так, станом на початок і кінець 2010 року коефіцієнт абсолютної ліквідності складає 0,85 та 0,45 відповідно, що свідчить про можливість підприємства за рахунок наявних грошових коштів погасити 85% та 45% найбільш термінових зобов’язань. Станом на кінець 2011 року значення даного коефіцієнта змінилося і становило 0,30, що на 33% нижче від кінця попереднього року, але значення показника знаходиться в межах оптимального значення.

У той же час, підприємство за рахунок наявних грошових коштів та очікуваних надходжень від дебіторів може розрахуватися з боргами короткострокового характеру на 148% і 88% на початок і кінець 2010 року, на 122% на кінець 2011 року. Тобто, на початок 2010 року коефіцієнт термінової ліквідності становив майже вдвічі більше оптимального значення, на кінець цього ж року знизився до межі оптимального значення, але на кінець 2011 року знову збільшився майже до показника початку 2010 року.

Коефіцієнти мобільності та співвідношення активів протягом двох років мають негативне відхилення від оптимальних значень. На початок та кінець 2010 року коефіцієнт мобільності активів становив 0,34 та 0,44 відповідно, на кінець 2011 року - 0,32. Коефіцієнт співвідношення активів на початок та кінець 2010 року - 0,52 та 0,78, на кінець 2011 року - 0,48.

Незначне відхилення від рекомендованих значень спостерігається щодо коефіцієнту загальної ліквідності. Отримані кошти від перетворення оборотних активів на готівку станом на кінець 2011 року дозволяють перекрити кредиторську заборгованість товарного характеру та поточні зобов’язання за розрахунками на 304%, що майже у 1,5 рази більше оптимального значення.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості показує, що на початок 2010 року підприємство на 1 грн. дебіторської заборгованості залучало 1,64 грн. кредиторської, на кінець цього ж року - 3,16 грн., на кінець 2011 року - 1,12 грн. Тобто, на кінець 2011 року при достатності власного капіталу підприємство практично не використовувало кредиторську заборгованість як джерело фінансування.

Підводячи загальний підсумок за усіма вищенаведеними розрахунками можна стверджувати, що підприємству вистачає власних джерел фінансування для формування оборотних активів. Загалом підприємство має задовільну структуру балансу.

Перейдемо до аналізу фінансової стійкості підприємства. Фінансову стійкість підприємства можна визначити за системою узагальнюючих та часткових показників. Узагальнюючим показником фінансової незалежності є надлишок або нестача джерел фінансування для формування запасів, який визначають як різницю між величиною джерел покриття та величиною запасів.

Розрахунок узагальнюючих показників фінансової стійкості підприємства представлено у табл. 2.3.

Враховуючи показники фінансової стійкості, розраховані у табл. 2.3, фінансовий стан підприємства на кінець 2010 року оцінюється як кризовий та протягом 2011 року він змінився на абсолютно стійкий.

Підприємство має не зовсім задовільну структуру майна, яким володіє, адже частка вартості основних засобів у валюті балансу протягом аналізованого періоду зростає і вже перевищує оптимальне значення на 33%. Так, на початок 2010 року коефіцієнт реальної вартості основних засобів у валюті балансу становив 0,65, на кінець цього ж року він знизився майже до оптимального значення та становив 0,56, а вже на кінець 2011 року збільшився до 0,67.

У структурі пасиву підприємства як на початок, так і на кінець періоду, відсутні довгострокові зобов’язання. Підприємству вистачає власного капіталу для покриття оборотних активів, запасів та товарів.

Про нераціональність розподілу та ефективність використання власного капіталу свідчить коефіцієнт маневреності. При оптимальному значенні цього коефіцієнта 0,5, станом на початок 2010 року він становить 0,25, на кінець 2010 року - 0,27 та знижується до 0,24 на кінець 2011 року.

Підводячи підсумок можна сказати, що в цілому відбулися як позитивні, так і негативні зміни у складі показників фінансової стійкості підприємства. Значення коефіцієнту економічної незалежності перевищує нормативне значення та свідчить про незначну залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, так на кінець періоду підприємство на 89% фінансувалося за рахунок власного капіталу. Відповідно, протягом періоду відбулося зменшення фінансової залежності. Водночас це є негативною тенденцією, так як практично не використовується позиковий капітал.

Тепер перейдемо до оцінки ефективності використання наявних ресурсів, у тому числі і фінансових, тобто до оцінки ділової активності.

Розрахунок показників ділової активності наведено в таблиці 2.5.

На низький рівень ділової активності підприємства вказує, перш за все, уповільнення оборотності капіталу підприємства на 0,01 оборотів порівняно з 2010 роком. Такі зміни свідчать про неефективність вкладення фінансових ресурсів у формування активів.

Не зважаючи на прискорення оборотності кредиторської заборгованості, ефективність її «утримання» підприємством з позицій дотримання платіжної дисципліни та забезпечення стійкого фінансового становища визначається порівнянням термінів повного погашення кредиторської та повної інкасації дебіторської заборгованості.

Розрахунки свідчать, що погашення поточної заборгованості підприємства перед кредиторами відбувається у 2,1 рази повільніше за інкасацію боргів контрагентів перед підприємством. Якщо середній термін погашення кредиторської заборгованості підприємства у 2011 році становив 189,85 днів, то термін інкасації заборгованості дебіторів - 89,82 днів.

Зростання суми дебіторської заборгованості підприємства з 1290 тис. грн. у 2010 році до 1340 тис. грн. у 2011 році вказує на те, що і його не обминула криза взаємних неплатежів в економіці України.

Головними причинами спаду ділової активності підприємства є, насамперед, погіршення ефективності використання запасів та відвернення коштів у дебіторську заборгованість. Враховуючи попередні дані можна стверджувати, що загальне зростання тривалості операційного циклу підприємства зумовлене збільшенням терміну оборотності запасів на 27,59 днів. Щодо фінансового циклу, то його збільшення свідчить, що збільшилась тривалість періоду протягом якого підприємство відчуває потреби в коштах для фінансування оборотних активів.

Відсутність значень показників «період окупності власного капіталу» та «коефіцієнт сталості економічного росту» у таблиці пояснюється, перш за все, збитковою діяльністю підприємства та недоцільністю їх розрахунку за цих обставин.

На короткострокову й довгострокову ліквідність підприємства впливає його здатність генерувати прибуток. У цьому зв’язку розглянемо такий аспект діяльності підприємства як рентабельність. Виконаємо аналіз системи показників рентабельності для підприємства, що аналізується, дані наведено у табл. 2.2. Слід зазначити, рентабельність при від’ємному значення порахувати не можливо, тому штучно розрахуємо коефіцієнти збитковості.

Дані таблиці свідчать, що протягом періоду, який аналізується відзначається погіршення всіх показників рентабельності порівняно з 2010 роком. Найбільше погіршилася рентабельність оборотних активів, тому необхідно прискорити оборотність активів та їх складових частин (за рахунок нарощення обсягу реалізації; оптимізації розміру оборотних активів; скорочення розміру дебіторської заборгованості; реалізації, консервації чи здачі в оренду основних засобів, які в даний момент часу не використовуються тощо).

Підприємство має низький рівень рентабельності продажу на 2010 рік цей показник був 2,04%, а на 2011 рік він має від’ємне значення -18,21%. Це викликано скороченням прибутку до оподаткування та зниженням суми виручки від реалізації.

Рентабельність основних засобів знизилася в 8,3 рази, і на 2011 рік має від’ємне значення - -3,66%.

Рентабельність оборотних активів також погіршилася, якщо у 2010 році вона складала 3,42%, то вже у 2011 році має від’ємне значення -27,09%.

Отже за 2010-2011 роки маємо негативну динаміку по усім показникам, що свідчить про зниження ефективності його діяльності й викликано в основному, скороченням фінансових результатів.

3. Удосконалення антикризового управління на підприємстві ПАТ «Електротехнологія»

3.1 Світовий досвід попередження кризових явищ на підприємстві

Огляд економічної періодики та аналіз реальної економічної ситуації на Україні і за кордоном показують, що кризові ситуації частішають, а їх наслідки набувають все більших масштабів. Очевидним є і те, що в умовах кризи майже завжди виникають суперечні рішення. Тому для кожного підприємства, зацікавленого в проведенні стратегії тотального підвищення якості, необхідно переступити через приватні аспекти виробничих проблем і орієнтуватися переважно на стабільне підвищення якості рішень, котрі приймаються в кризових ситуаціях.

З поняттям кризи асоціюються і інші близькі їй за змістом поняття: катастрофа, конфлікт, стихійне лихо, а також нестабільна, надзвичайна чи екстремальна ситуація (економічна, екологічна, політична і т. п.). Проте загальне, що їх об'єднує, це - несподіваність, раптовість, високий рівень загрози життєво важливим інтересам.

У відповідності з цим підходом менеджмент кризових ситуацій повинен включати наступні етапи:

діагностику, яка направлена на оцінку параметрів кризової ситуації;

розробку концепції подолання кризи, яка націлена на вироблення

стратегічних і оперативних заходів;

реалізацію цієї концепції для усунення кризи і її наслідків;

вихід на намічені цілі нормального функціонування організації. В свою чергу, кожен з цих етапів включає більш детальні завдання. Діагностика включає в себе розпізнавання відхилень параметрів ситуації від

нормальної, раннє виявлення симптомів кризової ситуації, оцінку ймовірних ознак загрози кризи; встановлення причинно-наслідкових зв'язків і прогнозування можливих напрямів розвитку кризи за параметрами можливих втрат, можливості збитків і рівня дефіциту часу для виходу з кризової ситуації; визначення і оцінку факторів, які впливають на розвиток кризової ситуації, встановлення їх взаємозв'язку і взаємозалежності. Результати роботи на етапі діагностики оформляються у вигляді аналітичних оцінок, прогнозів, рекомендацій.

Розробка концепції подолання кризи включає в себе:

налагодження міжособистісних і міжгрупових комунікацій;

забезпечення інформаційних і документаційних потоків;

налагодження інноваційних процесів;

висування версій і гіпотез про шляхи подолання кризи;

розробку реалістичних планів подолання кризи;

підготовку альтернативних варіантів планів і оцінку ризику кожного варіанту рішень.

Реалізація заходів по виходу з кризи включає підтримку процесів оновлення; підвищення рівня керівництва фірмою; налагодження групової роботи кризових команд; неперервний контроль і оцінку ходу робіт і їх результатів; забезпечення необхідного рівня згуртованості персоналу.

Кризова ситуація подолається з успіхом, коли буде проводитися глибокий причинний аналіз ситуації; послідовно впроваджуватися удосконалення культури управління фірмою на оперативному і стратегічному рівнях; персонал буде задіяний в управлінні кризою на всіх можливих етапах для забезпечення співпраці і зацікавленості; раціонально використовуватимуться страхові фонди подолання кризової ситуації.

Щоб всі вказані вище етапи менеджменту кризових ситуацій були впроваджені в дію і при цьому були отримані успішні результати в стислі строки і з мінімальними ресурсами, перш за все, необхідно провести наступні заходи по організації так званого оберненого зв'язку:

. Покращити якість інформації шляхом вдосконалення техніки представлення і структуризації даних або зміни форми подання матеріалів, або розвитком нових каналів комунікації. Адже забезпечення своєчасною, повною інформацією на всіх етапах прийняття рішень успішно сприяє подоланню кризової ситуації.

. Підвищити здатність швидкої реакції завдяки передбаченню кризової ситуації. Раптовість кризи і негативність її наслідків вимагають від управлінців термінового аналізу інформації. Будь-які виявлення симптомів кризової ситуації повинні бути негайно розглянуті і своєчасно враховані. Сьогодні це можна здійснити за допомогою різноманітних технічних засобів та інформаційних систем: комп'ютерів при розробці планів і визначенні наслідків прийнятих заходів; експертних систем; інформаційних систем, які дозволяють краще «відчувати» оточуюче середовище.

. Підвищити якість групових рішень, організувати обговорення проблем з врахуванням різних точок зору, щоб знизити ймовірність диктату лідера.

. Проводити профілактику кризових ситуацій по наступних напрямках:

фінансово-господарська діяльність; культура управління фірмою;

інноваційна

активність;

моніторинг зовнішнього і внутрішнього середовища фірми і критерії прийняття рішень.

Під системою управління розуміється сукупність функцій та повноважень, які необхідні для здійснення управлінського впливу, в тому числі й антикризового. Система антикризового управління повинна будуватися з врахуванням таких основних принципів:

) функціональної інтеграції - антикризове управління не може бути ефективним, якщо воно спиратиметься тільки на розв'язування оперативних та тактичних задач; необхідно весь менеджмент підприємства, усі його функції орієнтувати на запобігання кризі, а у разі виникнення ознак кризового стану - їх локалізацію;

) професіоналізму, що передбачає наявність спеціальної підготовки тих осіб, які приймають на себе відповідальність за дієвість антикризового управління, опанування певних знань та навичок для безпосереднього проведення або управління цією роботою; тільки професійна підготовка забезпечує дієвість та результативність антикризових перетворень, виділення пріоритетів, правильне ранжирування завдань, дає можливість заощадити час, зберегти кошти, а іноді й власність;

) відповідальності за наслідки рішень, що приймаються, саме в цій функціональній підсистемі управління необхідна розвинута та збалансована система відповідальності за наслідки реалізації антикризової програми, насамперед фінансові; у розвинутих країнах така система відповідальності сформувалася та пройшла випробування часом, в Україні формування її засад та механізмів входить до першочергових завдань, які повинні бути вирішені;

) оптимального співвідношення централізму та децентралізму в прийнятті відповідних рішень, максимальне залучення персоналу підприємства, яке опинилося в кризовому стані, до розробки та впровадження антикризових заходів. Тільки за цих умов можна сподіватись на максимальну швидкість та ефективність у досягненні цільового результату.

Визначені принципи антикризового управління, доповнюючи та конкретизуючи один одного, можуть та повинні діяти тільки в системі.

Основними принципами, на яких ґрунтується механізм антикризового управління, визнаються:

) принцип опори на антикризову свідомість - розуміння негативних наслідків виникнення та поглиблення кризи для усіх суб'єктів антикризового процесу; найважливішими характеристиками свідомості є інтереси, цінності та мотиви діяльності, від яких залежить досягнення поставленої мети;

) принцип антикризової мотивації діяльності - його суть полягає в переважному використанні засобів мотивації, спрямованих на розв'язання кризових проблем; адміністративні або організаційні заходи не підкріплені економічною та морально-етичною мотивацією, як правило, неефективні;

) принцип упередженості в розв'язанні проблем - швидкість поглиблення кризових явищ на певному етапі виходить з-під контролю, зміни стають незворотними, тому механізм антикризового управління має бути орієнтованим насамперед на запобігання виникненню та поглибленню кризових явищ;

) принцип багатоваріантності розробки можливих антикризових процедур з врахуванням фактора невизначеності і ризику реалізації окремих планових заходів, необхідність розробки альтернативних заходів обумовлюється, по-перше, їх можливою не результативністю, по-друге, ймовірністю змін у зовнішньому оточенні, внутрішньому потенціалі, ціле визначенні власників підприємства, внаслідок чого розроблений варіант антикризових дій буде визнаний як недоцільний або неможливий для реалізації;

) принцип реалістичності в оцінці ситуації, успіхів або невдач, які мають місце; оцінюючи можливість подолання кризи необхідно спиратися на об'єктивну реальність. Інформація про будь-які позитивні зрушення, які мають місце і є результатом антикризових заходів, має розповсюджуватися серед персоналу. Невдачі не повинні сприйматися фатально, слід зосереджувати увагу на вивченні причин низької ефективності або не результативності для запобігання повторенню таких помилок у майбутньому.

Процес управління прийнято визначати як послідовність дій, які мають бути здійснені і які формують управлінський вплив. Головним в організації процесу антикризового управління є дотримання таких принципів:

) стратегічності (цілеспрямованості) - антикризове управління не може бути ефективним, якщо воно здійснюється без певної мети або чітких завдань, коли відсутня антикризова стратегія управління;

) послідовності розв'язання проблем - у перебігу антикризового управління необхідно аранжувати завдання та проблеми за ступенем їх важливості для досягнення кінцевої мети, враховуючи їхній вплив на розв'язання подальших завдань та швидкість антикризових перетворень;

) своєчасності прийняття управлінських рішень, реалізація якого потребує постійного моніторингу стану господарської системи, раннього виявлення ознак кризового стану, швидкого реагування на них відповідними антикризовими заходами; ігнорування цього принципу може мати фатальні наслідки, оскільки загальновідомо, що виведення системи з глибокої кризи потребує значно більших зусиль та витрат, ніж попередження та запобігання її виникненню;

) гнучкості, маневреності, пристосування до швидких змін у внутрішньому та зовнішньому середовищі підприємства; незважаючи на доцільність розробки типової схеми антикризового процесу, специфіка конкретного підприємства може уточнювати зміст та інструментарій роботи, яка має бути здійснена на кожному етапі, аранжувати їх значущість, змінювати порядок проведення;

) оцінки позитивних та негативних наслідків рішень, що приймаються, врахування їхнього впливу на життєдіяльність підприємства в короткостроковому та довгостроковому періодах.

Отже, висновок, який можна зробити, полягає в тому, для подолання труднощів кризового періоду підприємство повинно володіти запасом необхідних виробничих технологій, набором сучасних інформаційних технологій, щоб оволодіти технікою обробки інформації для подолання невизначеності, покращувати якість комунікацій. Необхідно вивчати і впроваджувати нові технології (від виробничої до стратегічного планування), які дозволяють підвищити продуктивність праці. «Розумне» підприємство повинно звернути більше уваги на процеси навчання, привити працівникам навички сумісної роботи і дати можливість брати участь у прийнятті важливих рішень, постійно оновлювати ноу-хау при участі робітників всіх рівнів. Підприємство повинно широко використовувати співробітництво і кооперацію. Вищеописані підходи повинні бути використані при виробленні рішень в умовах кризи. Адже теза «управляти - значить передбачати» в сучасній реальності перетворилася на тезу «управляти - значить діяти в непередбачених ситуаціях». В сучасних умовах дії в кризових ситуаціях стають повсякденною практикою управління.

.2 Шляхи забезпечення антикризових заходів на ПАТ «Електротехнологія»

Для більш детальної оцінки ПАТ «Електротехнологія» доповнимо кількісну оцінку діяльності підприємства, якісною. Для цього використаємо SWOT - аналіз та зважену рейтингову оцінку конкурентоспроможності.

Однак, перед початком дослідження необхідно окреслити поле та умови дослідження, без цього його якість буде доволі низькою.

По-перше, необхідно відмітити, що перелічену гаму продукції у розділі 3 випускає в Україні тільки підприємство, що досліджується.

По-друге, воно поставляє свою продукцію в більшій мірі у країни, учасниці СНД та Україну.

По - третє, головним ринком збуту для підприємства є Російська Федерація.

По-четверте, його головними конкурентами є тільки два підприємства: АТ «Могільовспецтехніка» (республіка Бєларусь), ТОВ «Електротехпром» (м. Єкатеринбург, Російська Федерація).

По - п’яте, перелічені конкуренти не випускають такого асортименту продукції.

По-шосте, підприємство було організовано раніше конкурентів та має широке коло споживачів.

Виходячи з наведених вище даних, розпочнемо якісний аналіз конкурентоспроможності ПАТ «Електротехнологія» з проведення SWOT - аналізу у таблиці 2.8.

Таблиця 2.8. SWOT - аналіз ПАТ «Електротехнологія»

Спираючись на проведене дослідження у таблиці можемо зазначити суттєві проблеми у ПАТ «Електротехнологія», що ускладнює його роботу та може призвести його до банкрутства. Доповнимо дослідження конкурентоспроможності ПАТ «Електротехнологія» зваженою рейтинговою оцінкою його конкурентоспроможності у таблиці2.9

Таблиця 2.9. Зважена рейтингова оцінка конкурентоспроможності підприємства

Проведене дослідження у таблиці підтверджує дослідження у рамках SWOT - аналізу, і свідчить про низьку конкурентоспроможність ПАТ «Електротехнологія».

Підсумовуючи дослідження необхідно зазначити, що ПАТ «Електротехнологія» необхідно вирішувати свої проблеми комплексно в рамках розробки системи антикризового фінансового управління.

Основними завданнями антикризового управління є:

аналіз зовнішнього середовища і внутрішнього потенціалу підприємства та вибору стратегії його розвитку на основі прогнозування його майбутнього фінансового стану;

діагностика причин виникнення кризових ситуацій в економіці і фінансах підприємства;

аналіз фінансово-економічного стану підприємства для встановлення методів його оздоровлення;

реструктуризація сфер діяльності підприємства;

бізнес-планування фінансового оздоровлення підприємства;

процедури антикризового управління і контроль за їхнім виконанням

Кожне підприємство являє собою процес взаємодії управлінської системи і системи, якою управляють. Під системою розуміють сукупність функцій та повноважень, які необхідні для здійснення управлінського впливу. Для переведення системи, якою управляють, у новий стан, або для підтримання стійкості рівноваги її складових елементів слід забезпечити цілеспрямований вплив на основні елементи виробництва (техніку, технологію, організацію, фінанси, маркетинг, персонал). Кожна організаційна система ієрархічна. З метою активної взаємодії персоналу виникає потреба в чіткому інформаційному забезпеченні та отриманні зворотних зв'язків, що можливо лише при об'єднанні людей у певні групи по вертикалі і створенні ступінчастої ієрархічної побудови на підприємстві.

Процес антикризового управління має передбачати цілеспрямованість, послідовність, своєчасність прийняття рішень та їх адаптованість у процесі життєдіяльності підприємства. Антикризове управління повинно охоплювати всі підсистеми управління підприємством: операційну, технічну, фінансову, стратегічну, маркетингову, кадрову. Визначені підсистеми не функціонують ізольовано. Основна мета антикризового управління полягає в узгодженості та координації дій між цими системами, створенні умов для їх працездатності. Антикризове управління повинно враховувати сучасний етап розвитку теорії і практики менеджменту, механізми упередження і подолання кризових явищ.

Виходячи з цього, авторами запропоновано основні шляхи подолання кризової ситуації на підприємстві:

підвищення мобільності капіталу підприємства;

підвищення загального рівня конкурентоспроможності шляхом створення і випуску відповідної продукції;

зміна форми власності;

придбання знань в області антикризового управління;

зміцнення бюджетної дисципліни;

поліпшення механізму управління фінансовими потоками;

створення системи маркетингового управління;

створення принципово нових моделей управління;

розробка ефективної системи мотивації персоналу.

впровадження інновацій в усіх сферах господарювання;

інвестування для впровадження інновацій та розвитку підприємництва;

створення нових і трансформація існуючих організаційних форм управління на всіх рівнях;

диверсифікація суб'єктів підприємницької діяльності;

санація підприємств;

реструктуризація та реінжиніринг діючих підприємств;

банкрутство підприємства як метод пошуку ефективного власника;

консалтинг-менеджмент як елемент антикризового управління.

Висновок

Оцінивши антикризовий менеджмент ПАТ «Електротехнологія» за 2010-2011 роки за допомогою фінансового аналізу можемо зробити висновки:

1. Відбувається зниження розміру майна підприємства зі збереженням важкої структури активів - переважають у структур необоротні активи.

2. Збільшення дебіторської заборгованості протягом двох років свідчить про неякісне керівництво.

3. За результатами аналiзу встановлено, що пiдприємство має достатнiй запас лiквiдностi. Так, на 1 грн. поточних зобов`язань пiдприємство має 0,30 грн. високолiквiдних активiв.

4. Підприємство забезпечено власними оборотними засобами, так, чистий оборотний капiтал станом на 31.12.2011 р. становить 3181 тис. грн., коефiцiєнт їх забезпеченностi (покриття) дорiвнює 3,04, при теоретичному значеннi його бiльше 1,0.

5. Зменшення адміністративних витрат та інших видатків є позитивною тенденцією.

6. В цілому відбулися як позитивні, так і негативні зміни у складі показників фінансової стійкості підприємства. Значення коефіцієнту економічної незалежності перевищує нормативне значення та свідчить про незначну залежність підприємства від зовнішніх джерел фінансування, так на кінець періоду підприємство на 89,4% фінансувалося за рахунок власного капіталу. Відповідно, протягом періоду відбулося зменшення фінансової залежності. Водночас це є негативною тенденцією, так як практично не використовується позиковий капітал.

7. Погіршення всіх показників рентабельності.

Загалом є значна ймовірність банкрутства, так як підприємство стало отримувати збитки.

У ході роботи також було здійснене дослідження і порівняння методологічних підходів до прогнозування банкрутства підприємства ПАТ «Електротехнологія», що розповсюджені в закордонній та вітчизняній практиці. У результаті чого, можна зробити висновок, що майже усі закордонні моделі є недієздатними на українських підприємствах, в тому числі і на аналізованому ВАТ «Електротехнологія», через відсутність необхідних даних для підрахунку деяких показників, тому розрахунки можна вважати неточними. Стосовно тих моделей, які в принципі можна застосовувати для підприємств України, є модель Альтмана та вітчизняні підходи до оцінки ймовірності банкрутства.

Проведений SWOT - аналіз та зважена рейтингова оцінка підтвердили раніше зроблені висновки про не конкурентноздатність ПАТ «Електротехнологія» та його суттєві проблеми.

Для вирішення проблем підприємства, що досліджується та виводу його з кризи було запропоновано механізм антикризового управління.

Список використаної літератури

1.   Андрушко О, Капустяк М. Теоретико - методологічний підхід до ідентифікації кризового стану підприємства // Регіональна економіка. - 2005. - №4. - с. 66 - 72.

2.       Бланк А.И. Финансовый менеджмент - уч. курс - К.: Ника - Центр, 1999. - 480 с.

.        Білошкуровський М.В. Деякі особливості діагностики кризового стану підприємства // Наукові записки. Економічні науки. - 2005. - №44. - с. 85 - 88.

.        Близнюк І.П. Проблеми виходу підприємства з кризового становища // Регіональні перспективи. - 2003. - №2 - 3. - с. 123 - 126.

.        Гринькова В.М., Коюда В.О. Фінанси підприємств: Навч. посібник. - 3 - є вид., перероб. і допов. - Х.: ВД «ІНЖЕК», 2004. - 432 с.

.        Доручення Президента України від 06.03.2006 р. №1-1/200, від 24.05.2006 р. №532, від 25.05.2006 р. №1-1/412, від 15.07.2006 р. №1-1/678

.        Діагностика стану підприємства: теорія і практика: Монографія / А.Е. Воронкова. - Х.: ВД ІНЖЕК, - 2006. - 448 с.

.        Закон України «Про банкрутство» // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №31. - с. 1038-1043.

.        Коротков Э.М. «Антикризисное управление»: учебн. - М.: ИНФРА - М, 2000. - 432 с.

.        Ковалев А. Предприятие в финансовом кризисе // Финансовая консультація. - 2006. - №9. - с. 18 - 23.

.        Козлова Т. Антикризисный консалтинг // Новости турбизнеса. - 2006. - №17. - с. 37-39.

.        Кукурудза Л.О. Банкрутство: причини, наслідки, організація протидії // Вісник КДТЕУ. - 1998. - №1. - с. 91-101.

.        Лігоненко Л.О. Антикризове управління підприємством: теоретико - методологічні засади та практичний інструментарій. - К., 2000. - с. 390

.        Манойленко О. Теоретичні засади формування ефективного механізму діагностики кризових явищ у процесі розвитку складно структурованих корпоративних систем // Підприємство, господарство, право. - 2006. - №5. - с. 17-20.

.        Пушкарь А.И., Тридед А.Н., Колос А.Л. Антикризисное управление: модели, стратегии, механизмы. Науч. Изд. - Х.: ООО «Модель вселенной», 2001. - 452 с.

16. Турчин А. Діагностика кризисна на предприятии: к постановке вопроса // Менеджмент и менеджер. - 2006. - №9. - с. 21 - 26

17. Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств. - К., 2000. - с. 412.

18.     Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навч. пос. - К.: Кондор, 2005. - 400 с.

.        Фокіна Н.П. Криза на підприємстві: економічний зміст, причини виникнення та систематизація кризових факторів // Актуальні проблеми економіки. - 2003. - №6 (24). - с. 43 - 45.

.        Чернявский А.Д. Антикризисное управление: Уч.пос. - К.: МАУП, 2000. - с. 208