Організація основних трудових процесів у рослинництві

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Сельское хозяйство
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    443,35 Кб
  • Опубликовано:
    2014-02-07
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Організація основних трудових процесів у рослинництві

КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

Кафедра аграрної соціології та розвитку села







КУРСОВА РОБОТА

на тему: «ОРГАНІЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ У РОСЛИННИЦТВІ»


Виконала: студентка факультету аграрного менеджменту,

спеціальності маркетинг, 2-го курсу, 1-ої групи

Щерба А.Л.

Науковий керівник: Балан О.Д.





КИЇВ-2011

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. Організаційно-економічна характеристика підприємства

.1 Коротка природно-економічна характеристика підприємства

.2 Аналіз господарської діяльності та спеціалізація сільськогосподарського підприємства

.3 Характеристика внутрішньогосподарських підрозділів сільського підприємства в галузі рослинництва

РОЗДІЛ 2. Теоретичні основи організації основних трудових процесів у рослинництві

.1 Принципи організації праці та трудових процесів

.2 Агротехнічні вимоги до організації трудових процесів

.3 Організація трудових процесів на основних механізованих польових роботах

РОЗДІЛ 3. Шляхи удосконалення основних трудових процесів у рослинництві

.1 Досвід застосування інноваційних технологій і групової роботи агрегатів

.2 Удосконалення організації основних трудових процесів на обробітку ґрунту, внесенні добрив і посіві обраної культури для виконання курсової роботи

.3 Удосконалення організації робіт по догляду за посівами та на збиранні врожаю

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

ВСТУП

Організація праці означає приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку. У зв'язку з тим, що процес праці охоплює технологічну, економічну, правову, соціальну, морально-психологічну та інші складові, організація праці передбачає узгодження усіх відносин, що формуються та реалізуються між його учасниками.

Організація праці на підприємстві - процес багатогранний і складний, спрямований на оптимальне поєднання інтересів учасників виробництва та створення необхідних умов для ефективного функціонування його засобів. Формування високоефективної системи організації праці є одним із напрямів підвищення ефективності управління підприємством, тому дана тема є досить актуальною.

Мета роботи - розглянути основні принципи та вимоги до організації праці на підприємстві та пов’язані з ними визначення і поняття.

Для здійснення мети роботи були поставлені наступні завдання:

. Розкрити сутність, принципи і завдання організації праці;

. Навести основні агротехнічні вимоги до організації трудових процесів.

3. Визначити напрямки по вдосконаленню основних трудових процесів у рослинництві та підвищенню ефективності управління підприємством.

Дослідження даної теми є теоретико-методологічним.

При написанні курсової роботи були використані математично-економічний метод, статистичний, а також аналіз та обґрунтування зібраної інформації.

Дана курсова робота складається з трьох розділів, які в свою чергу діляться на пункти, вступу, висновків і пропозицій, списку використаної літератури та додатків.

При написанні курсової роботи були використані періодичні видання, праці вітчизняних і зарубіжних вчених-аграрників та фахівців з проблеми дослідження, спеціальна і довідкова література, бухгалтерська та фінансова звітність підприємства СВК « Ружинський» за останні три роки, а також інформаційні ресурси світової комп’ютерної інформаційної мережі Internet.

РОЗДІЛ 1. ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПІДПРИЄМСТВА СВК «РУЖИНСЬКИЙ»

1.1 Коротка природно-еконономічна характеристика підприємства СВК ««Ружинський»

СВК «Ружинський» - це сільськогосподарський виробничий кооператив, який знаходиться у смт. Ружині Ружинського району Житомирської області. Підприємство має вигідне економічне положення, оскільки розташоване в районному центрі. Відстань до обласного центру становить 110 км.

Підприємство має вигідне географічне положення, так як знаходиться в зоні помірно-континентального клімату, де температурні та агрокліматичні умови сприятливі для отримання високих врожаїв більшості сільськогосподарських культур.

Історія СВК "Ружинський" бере свій початок від комуни "Новий світ", організованої у Канаді, яку очолив Яків Дудкін. Усі тридцять п'ять членів цієї комуни - колишніх українських та білоруських емігрантів - вирішили повернутись додому. Вони за власні кошти в сумі 23 тисячі 135 доларів придбали сільськогосподарську техніку та різноманітне обладнання, сортове насіння.

18 липня 1922р, комуна "Новий світ" вирушила з Нью-Йорка пароплавом і через чотири місяці прибула до Ружина. Невдовзі до них приєднується друга група комунарів, яка приїхала у Ружин через рік.

Комуні передали землю і приміщення Ружинського насіннєвого радгоспу, а ще раніше це все належало місцевому поміщику А. Злотницькому. Комунари досить швидко відремонтували будівлі, упорядкували парк колишнього поміщика, у якому росли такі рідкісні дерева, як тюльпанове дерево, шовковиста акація, катальпа, амурський бархатник і навіть гінкго - реліктове дерево, що збереглось нині тільки у Японії та на Далекому Сході.

Комуна "Новий світ" стала зразком прогресивного господарювання. Здійснювали механізований обробіток землі, використовували 11-пільну сівозміну, вирощували пшеницю, цукровий буряк, картоплю, хміль, кавуни, полуниці, лікарські трави. Мали розвинуте тваринництво, розводили худобу племінних порід. При комуні діяти і підсобні підприємства: хлібопекарня, маслозавод, майстерня по виготовленню черепиці, майстерня по ремонту і пошиттю взуття. Займались комунари рибництвом, птахівництвом і бджільництвом. Невтомні трудівники спорудили вітряк, який качав воду до прокладеного водопроводу, збудували електростанцію, лазню, пральню, двохповерховий житловий будинок на 16 кімнат, відкрили дитячі ясла, а також російськомовну школу, бібліотеку, в яку надходили зокрема і три англомовні газети зі США. Обідали комунари спільно під музику духового оркестру.

Слід відзначити, що зрівнялівки в оплаті праці комунари не схвалювали і тому запровадили доплату за перевиконання виробничих норм. Також гідним відзначення є те, що комуна "Новий світ" завжди допомагала місцевим жителям, виручаючи технікою, реманентом, а в голодні 1932 - 1933 роки - і продуктами.

1950 року шляхом об'єднання сільськогосподарської артілі "Новий Світ", колгоспів "ОДСЧА", ім. Шмідта, "Перебудова", "Праця", ім. 20-річчя Жовтня було утворено один колгосп ім. Леніна, діяльністю якого став керувати І.Д. Гетьман.

У новоствореному колгоспі налічувалось 870 працівників. 1956 року за високі виробничі показники і за участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці колгосп одержав в дарунок вантажний автомобіль ГАЗ-51.

У лютому 1961 року колгосп ім. Леніна очолив Гибало Микола Маркевич, який найтриваліший час головував до 1994 року. Під його керівництвом у 1970-ті роки господарство першим у районі почало вирощувати цукрові буряки за індустріальною технологією; перейшли на колективний підряд у рослинництві.

Господарство постійно розширювало і зміцнювало матеріально-технічну базу. Було споруджено нетельний комплекс у Зарічанському відділку, 9 тваринницьких приміщень у Ружині, Зоряному, очисно-сушильний зерновий комплекс, ремонтну майстерню і два житлові будинки механізаторів, збільшилась технічна база колгоспу. У Зоряному збудували новий клуб, добудували приміщення Зарічанської школи, закінчили спорудження восьмиквартирного будинку. 1980 року розпочинається будівництво дитсадка, завершується прокладення п'яти кілометрів доріг з твердим покриттям і п'яти кілометрів водопроводу від артезіанської свердловини.

У 1990-ті роки колгосп будує консервний завод і теплицю, здійснює реконструкцію і благоустрій тракторного стану, цегельного заводу, осучаснює зерноочисний і сушильний комплекс.

Наступник М.М. Гибала - Колібаба Олександр Феодосійович, обраний на загальних зборах колективу 19 лютого 1994 року головою правління, відзначив пріоритетним завданням зберегти колектив господарства, не допустити зниження виробничих показників й надалі постійно зміцнювати матеріально-технічну базу. І, незважаючи на складну економічну ситуацію в Україні, в господарстві не було скорочено жодного працівника, а результати господарської діяльності свідчили про поступове нарощування обсягів виробництва. З 1994 р. запрацювала колгоспна пекарня.

Приділяється велика вага у господарстві збільшенню родючості ґрунтів. Слід відзначити, що у СВК є достатня кількість сільськогосподарських машин і тому майже з усім комплексом робіт господарство справляється без залучення чужої техніки. Керівництво СВК турбується про придбання нових машин. Так, у 2001 році куплено нової техніки на 13500 тисяч гривень, що на 1229 тисяч гривень більше, ніж у 2000 році. А на запасні частини у 2001 році господарством витрачено 580 тисяч гривень, що майже на двісті тисяч більше від попереднього року. У 2006 році придбано два нових зернозбиральних комбайни "Дон", бурякозбиральний комбайн «Вервет». Також обладнано сучасний доїльний зал, де усі процеси керуються за допомогою комп'ютера [10,11].

1.2. Аналіз господарської діяльності та спеціалізація сільськогосподарського підприємства

Сільське господарство - це одна з основних сфер матеріального виробництва. Головним засобом виробництва в сільському господарстві є земля. На неосяжних земельних просторах вирощується величезна кількість рослин.

Таблиця 2.1

Склад і структура земельних угідь в СВК «Ружинський» у 2010 - 2012рр.

Вид угідь

2010 р.

2011 р.

 2012 р.

2012р. до 2010р. (+;-)


га

%

га

%

га

%


Загальна земельна площа

3533

100

3660,54

100

3677,7

100

144,7

Всього сільськогосподарських угідь, з них

3491,05

98,8

3618,68

98,9

3635,8

98,9

144,75

 - рілля

3217,45

91,1

3345,08

91,4

3258,4

88,6

40,95

 - сіножаті

40,7

1,15

40,7

1,1

75,9

2,1

35,2

 - пасовища

174,1

4,9

174,1

4,8

242,7

6,6

68,6

Багаторічні насадження

58,8

1,7

58,8

1,6

58,8

1,6

0

Землі---під господарськими будівлями і дворами

41,9

1,2

41,9

1,1

41,9

1,1

0


Отже більш детально розглянемо складову природних ресурсів, тобто земельних, які потрібні сільському господарству підприємства і є основним засобом і фактором виробництва. Для цього розглянемо склад і структуру земельних угідь в СВК «Ружинський» (таблиця 2.1).

Дані таблиці 2.1 свідчать, що найбільшу питому вагу в структурі земельних угідь займає рілля, найменшу - сіножаті. Порівнюючи площу сільськогосподарських угідь в 2010 р. з 20012 р., видно, що вона збільшилась.

Серед матеріальних умов, необхідних для життя людей, земля має особливе значення. Земельні ресурси - національне багатство нашої країни, важлива умова життя і діяльності суспільства.

Матеріальна основа розвитку сільського господарства, база для розміщення і функціонування усіх галузей національного господарства. Тому найбільш повне і раціональне використання землі для виробництва продукції є найважливішим завданням сільського господарства

Ознайомимось з структурою посівних площ в СВК «Ружинський», розглянувши наступну таблицю 2.2.

Розглянувши дані таблиці 2.2 можна зробити висновок, що посівна площа зернових і зернобобових з 2010 р. по 20012 р. зменшилася на 66 га. Проте площа зернобобових і озимих протягом 2010 - 2012 рр. не змінилася. В СВК «Україна» у 2011 та 2012 рр. почали вирощувати кукурудзу на зерно, площа якої становила 80 га, 70 га відповідно. Площа цукрових буряків зменшилась від 250 га у 2010 р. до 254 га у 2012 р. Посівні площі кормових культур зменшилась на 179,4 га.

В СВК «Ружинський» постійно поповнюється сортовий банк зернових культур. Зокрема, вирощуються сорти озимої пшениці, ячменю, вівса, гороху, гречки.

Таблиця 2.2

Структура посівних площ в СВК «Ружинський» у 2010 - 2012 рр.

Культури

2010 р.

2011р.

2012 р.

2012р до 2010р. (+;-)


га

%

га

%

га

%


Зернові і зернобобові, всього, в т.ч.:

1335

45,1

1465

46,8

1269

45,9

-66

- озимі

720

24,3

720

23,0

720

26,0

0

- ярі

525

17,7

645

20,6

459

16,6

-66

-зернобобові

90

3,0

100

3,2

90

3,3

0

Кукурудза на зерно

-

-

80

2,6

70

2,5

-

Цукрові буряки

250

8,5

400

12,8

234

8,5

-16

Кормові культури, всього, в т.ч.:

1373,9

46,4

1186,43

37,9

1194,5

43,2

-179,4

-кормові коренеплоди

10

0,3

20

0,6

22

0,8

12

- багаторічні трави

595

20,1

620

19,8

622

22,5

27

- кукурудза на силос і зелений корм

585,9

19,8

420

13,4

420

15,2

-165,9

- однорічні трави

183

6,2

126,43

4,0

130,5

4,7

-52,5

Всього посівів

2958,9

100

3131,43

100

2767,5

100

-191,4


Основними сучасними каналами реалізації продукції в СВК «Ружинський» є: продаж заготівельним організаціям, переробним підприємствам, продаж на біржі, продаж за братерськими угодами, продаж безпосередньо своїм працівникам та іншим громадянам, продаж через фірмові магазини сільськогосподарських підприємств та інші.

Розглянемо таблицю рівня товарності основних видів сільськогосподарської продукції в СВК «Ружинський».

Дані таблиці свідчать, що рівень товарності зернових і зернобобових зріс на 16%, цукрових буряків - на 51%,меду - на 18%, м’яса свиней - на 10%, а молока і м’яса ВРХ знизився на незначну частку 1% і 2 % відповідно.

Таблиця 2.3

Рівень товарності основних видів сільськогосподарської продукції в СВК «Ружинський» в 2010 - 2011 рр.

Вид продукції

Валова продукція,ц

2011 до 2010 рр (+;-)

Товарна продукція, ц

2011 до 2010 рр (+;-)

Рівень товарності, %

2011 до 2010 рр (+;-)


2010р

2011р


2010р

2011р


2010р

2011р


Зернові і зернобобові

50303

37363

12940

21599

21943

344

43

59

16

Цукрові буряки

41181

67517

26336

12903

55549

42646

31

82

51

Молоко

27613

27796

183

23488

23415

-73

85

84

-1

М'ясо ВРХ

2585

2478

-107

2488

2328

-160

96

94

-2

М'ясо свиней

1523

1440

-83

1272

1351

79

84

94

10

Мед

34

23,7

-10,3

2,5

6

3,5

7

25

18


Підвищення рівня товарності всіх галузей сільського господарства можливе за таких умов:

-       зменшення витрат сільськогосподарської продукції та раціональне її використання на внутрішньогосподарському рівні;

-       підвищення якості виробленої продукції та створення необхідних умов для її перед реалізаційного зберігання;

-       поглиблення спеціалізації сільськогосподарського підприємства на виробництві одного або кількох видів продукції, що сприятиме одержанню більшого обсягу валової продукції;

-       впровадження і розвиток ринкових відносин у всіх сферах АПК та формування ефективної ринкової інфраструктури.

При формулюванні виробничого напряму підприємства в його назву доцільно включати 1, 2 або максимум 3 галузі, які мають найвищу питому вагу в структурі товарної продукції сільського господарства.

Для кращого висвітлення економічної характеристики СВК «Ружинський» розглянемо склад і структуру товарної продукції.

Таблиця 2.4

Структура товарної продукції в СВК «Ружинський» за 2010-2012 рр.

Вид продукції

2010р

2011р

2012р

В середньому за три роки


тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

тис. грн.

%

Зерно

929,2

12,0

1087,7

12,8

1454,5

20,6

1157,1

Цукрові буряки

189,6

2,5

1098,5

12,9

232

3,3

506,7

6,5

Соняшник

8,7

0,1

18,2

0,2

14,8

0,2

13,9

0,2

Соя

14,3

0,2

8,1

0,1

-

-

-

-

Ріпак

17,9

0,2

111,2

1,3

172,4

2,4

100,5

1,3

Картопля

1,2

0,02

4,6

0,1

2,5

0,04

2,8

0,04

Овочі відкритого грунту

1

0,01

1,2

0,01

1,5

0,02

1,2

0,02

Інша продукція рослинництва

12,8

0,2

58,8

0,7

7,5

0,1

26,4

0,3

Разом по рослинництву

1174,7

15,2

2388,3

28,1

1885,2

26,7

1816,1

23,4

Молоко

2964,4

38,4

2766,6

32,5

2390,7

33,8

2707,2

34,9

М'ясо ВРХ

1461,4

18,9

1119,2

13,2

1216,7

17,2

1265,8

16,3

М'ясо свиней

1349,8

17,5

1121,5

13,2

786,8

11,1

1086,0

14,0

Коні

14

0,2

18,2

0,2

-

-

-

-

Мед

3,6

0,05

6,7

0,1

7,9

0,1

6,1

0,1

Інша продукція тваринництва

2,4

0,03

1,3

0,02

5,6

0,1

3,1

0,04

Разом по тваринництву

5795,6

75,0

5106,4

60,0

4407,7

62,3

5103,2

65,7

Промислова продукція, всього

639,7

8,3

836,1

9,8

757,7

10,7

744,5

9,6

Реалізація іншої продукції, робіт, послуг

115,4

1,5

174,5

2,1

22,7

0,3

104,2

1,3

Всього по підприємству

7725,4

100

8505,3

100

7073,3

100

7768

100


За даними таблиці 2.4 можна зробити висновок, що виробничий напрямок СВК «Ружинський» молочно-м’ясний з розвиненим зерновим виробництвом. Найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займає продукція тваринництва, яка у вартісному вираженні в 2012 р. в порівнянні з 2010 р. збільшилась на 460,8 тис. грн. В основному це збільшення спричинене зростанням вартості реалізовано молока. В середньому по господарству за три роки тваринництво займає 65,7%, тобто більшу частину продукції, що виробляє господарство.

Вартість рослинницької продукції в 2012 р. становила 1885,2тис. грн.., що на 710,5 тис. грн. більше ніж у 2010 р. В середньому по господарству за три роки рослинництво займає 23,4 %.

У господарстві найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займає молоко (34,9%), друге місце - м’ясо ВРХ (16,3%) і третє - зерно (14,9%) , тому виробничий напрям СВК «Ружинський» можна сформулювати як молочно-м’ясний з розвинутим зерновим виробництвом.

Для визначення ступеня розвитку всіх товарних галузей підприємства, від розміру яких залежить ефективність виробництва, необхідно проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва (Кз=0,22).

Оскільки коефіцієнт зосередження становить 0,22 - підприємство має слабкий рівень спеціалізації, а це свідчить про те, що ефективність господарської діяльності не висока, тому що на підприємстві функціонує багато товарних галузей.

Завданням особливої важливості для підприємства є налагодження масового виробництва техніки нового покоління, яка може відкрити шлях до автоматизації всіх стадій виробничого процесу, значно скоротити затрати ручної праці.

Співвідношення окремих груп основних виробничих запасів становить їх структуру. Поліпшення структури основних виробничих запасів, передусім підвищення питомої ваги активної їх частини, сприяє зростанню виробництва, зниження собівартості продукції, збільшенню грошових надходжень підприємства.

У таблиці 3.1 розглянемо середньорічну вартість основних виробничих фондів у підприємстві та їх структуру.

Вартість основних виробничих фондів в 2010 році порівняно до 2012 року збільшилась на 1884,3 тис. грн.., в тому числі будинки, споруди - на 2652,2 тис. грн., машини та обладнання на 277 тис. грн., транспортні засоби 122,5 тис. грн. Вартість капітальних витрат на поліпшення земель та інструментів, приладів та інвентаря з року в рік не змінювалась [10, 11].

Таблиця 3.1

Склад і структура основних засобів у СВК «Ружинський» в 2010-2012 рр.

Групи основних засобів

2010 р

2011 р

2012 р

2012 р до 2010 р


тис.грн

%

тис.грн

%

тис.грн

%

тис.грн

Капітальні витрати на поліпшення земель

92

0,4

92

0,4

92

0,4

0

Будинки, споруди та передавальні пристрої

14825,1

66,6

14717,6

66,2

17477,3

72,4

2652,2

Машини та обладнання

5694,7

25,6

5569,6

25,0

5971,7

24,7

277

Транспортні засоби

449,3


571,8

2,6

571,8

2,4

122,5

Інструменти, прилади та інвентар

1

0,004

1

0,004

1

0,004

0

Робоча і продуктивна худоба

1106,4

5,0

1204,6

5,4

-

-

-

Багаторічні насадження

61

0,3

61

0,3

-

-

-

Інші основні засоби

237

1,1

23,7

0,1

23,7

0,1

-213,3

Разом

22253,2

100,0

22241,3

100

24137,5

100

1884,3


Поліпшити структуру основних виробничих засобів можна за рахунок:

-       оновлення та модернізації устаткування;

-       ефективного використання виробничих приміщень;

-       установлення додаткового устаткування на вільній площі;

-       ліквідації зайвого і малоефективного устаткування.

Незважаючи на всі труднощі сьогодення та складну економічну ситуацію в Україні сільськогосподарське підприємство СВК «Ружинський» удосконалює свою діяльність, розширює меші посівних площ, та збільшує урожайність зернових культур, зокрема кукурудзи.

1.3. Характеристика внутрішньогосподарських підрозділів сільського підприємства в галузі рослинництва

Основне завдання сільського господарства на сучасному етапі полягає в тому, щоб забезпечити дальше зростання і більшу сталість сільськогосподарського виробництва, підвищення ефективності землеробства і тваринництва для повнішого задоволення потреб населення в продуктах харчування і промисловості в сировині, створення державних резервів сільськогосподарської продукції. Підвищення рівня виробництва продукції і зростання продуктивності праці у сільському господарстві здійснюватимуться на основі дальшого розвитку механізації процесів, застосування комплексної механізації, використання засобів автоматики, впровадження системи машин з високими техніко-економічними показниками.

Головне завдання, яке стоїть нині перед сільськогосподарським виробництвом, полягає в тому, щоб у можливо стислі строки забезпечити стале постачання населенню всіх видів високоякісних продуктів, істотно поліпшити структуру харчування.

Вирішальною умовою успішного його здійснення є інтенсифікація виробництва. При цьому передбачається завершення комплексної механізації землеробства і тваринництва, широке впровадження на цій основі індустріальних технологій виробництва сільськогосподарської продукції.

Сільське господарство має свої специфічні особливості. Зокрема, в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливого значення набуває земля, як головний засіб виробництва. Тому оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі. Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.

Ефективність сільського господарства включає не тільки співвідношення результатів і витрат виробництва, в ній відбивається також якість продукції і здатність її задовольнити певні потреби споживача.

У таблиці 3.2 розглянемо економічну ефективність виробництва продукції рослинництва в СВК «Ружинський» в 2010 - 2012 рр.

Ефективність виробництва продукції рослинництва в 2012 р. значно нища ніж у 2010 р. Урожайність зернових і зернобобових зменшилась на 6,5 ц/га. Трудомісткість виробництва зернових і зернобобових збільшилась, у 2010 р. становила 1,1 люд.-год.\ц, у 2011 р. - 1,6 люд.-год.\ц, цукрових буряків навпаки зменшилась, у 2010 р. 0,9 люд.-год\ц, у 2011 р. - 0,5 люд.-год\ц.

У 2010 р. від реалізації продукції рослинництва було отримано 1162,1 тис. грн., проте у 2011 р. ця галузь була збитковою на 200,3 тис. грн.

Рівень рентабельності у 2010 р. дорівнює 19,9%, у 2011 р. - 2,7%.

Таблиця 3.2

Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва в СВК «Ружинський» в 2010-2012 рр.

Показник

2010р

2011р

2012р

2012р до 2010р (+;-)

Урожайність, ц/га:





 - зернових і зернобобових

37,7

25,5

31,2

-6,5

 - цукрових буряків

164,7

168,8

214,2

49,5

Трудомісткість виробництва, люд-год./ц:





 - зернових і зернобобових

1,1

1,6

-

-

 - цукрових буряків

0,9

0,5

-

-

Виробнича собівартість 1 ц, грн.:





 - зернових і зернобобових

40,12

49,25

-

-

- цукрових буряків

24,66

24,89

-

-

Отримано прибутку (+), збитку (-) від реалізації рослинництва, всього тис. грн

1162,1

-200,3

-

-

в тому числі з розрахунку на :





 - 1 га с.г. угідь, грн

332,9

-55,4

-

-

 -1середньорічного працівника, грн

8482,5

-1655,4

-

-

 - 1 люд-год, відпрацьовану в рослинництві, грн

8,3

-1,46

-

-

Рівень рентабельності галузі, %

19,9

-2,7

-

-


Приносять додаткові грошові надходження і підсобні господарські промисли. Зокрема, у СВК «Ружинський» є пекарня, пилорама, пасіка, олійня, два млини, крупорушка.

СВК Ружинський окрім основних підрозділів та основної роботи має внутрішньогосподарські підрозділи. Як зазначено в Господарському кодексі стаття 64, організаційна структура кожного підприємства визначається насамперед цілями і задачами діяльності, його виробничими функціями і залежить від багатьох умов: типу виробництва, характеру продукції, що випускається, або робіт, які виконуються, масштабу підприємства, організації виробничих процесів, їх особливостей тощо [10, 11].

Структура виробничих підрозділів підприємства залежить головним чином від характеру кінцевої продукції і виробничої технології.

Стаття 64. Організаційна структура підприємства

. Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

2. Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

. Підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

. Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Вони можуть відкривати рахунки в установах банків відповідно до закону.

. Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється цим Кодексом та іншими законами [4, с.40-41].

Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права й обов'язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства - положеннями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства в порядку, передбаченому установчими документами, статутом.

Цілеспрямоване управління виробничою діяльністю трудових колективів сільськогосподарського підприємства СВК «Ружинський» досягається впровадженням і закріпленням наукових форм організації праці, тобто раціональних форм поєднання трудових ресурсів із засобами виробництва, які забезпечують ефективність виробничого процесу при постійному поліпшенні соціальних умов праці селян.

Можливими формами організації виробництва на сільськогосподарському підприємстві є ділянки, цехи, ферми, бригади, ланки, відділення та інші виробничі підрозділи. Структура господарства встановлюється залежно від його розмірів, виробничого напряму, внутрішньогосподарської спеціалізації, розміщення виробництва, прогресивних форм організації праці та інших умов виробництва. Кожне сільськогосподарське підприємство самостійно визначає форми оплати праці його членів та інших працівників. Трудові відносини членів підприємства та найманих працівників регулюються законами України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про підприємства в Україні», статутами підприємств, правилами внутрішнього розпорядку, законодавством про працю. Статути та правила внутрішнього розпорядку відіграють важливу роль в організації праці і координації дій внутрішньогосподарських підрозділів (ланок, бригад, ділянок), а також підрозділів, притаманних товаровиробникам у галузі тваринництва.

Найстарішою формою організації праці є бригади. Спочатку вони створювалися за територіальною ознакою - бригада-двір. Проте самі бригади за спеціалізацією були різноплановими: спеціалізовані механізовані тваринницькі, рослинницькі бригади. Пізніше з'явилися будівельні бригади, комунальні, дорожні бригади тощо. У сільськогосподарських підприємствах, відповідно до їх спеціалізації, створюються ланки, бригади, дільниці, цехи, ферми, загони тощо.

Для державних сільськогосподарських підприємств притаманні такі структурні виробничі підрозділи, як постійні виробничі бригади, ланки, механізовані загони для виконання спеціалізованих робіт і т. ін.

У великих сільськогосподарських підприємствах можуть створюватися галузеві і багатогалузеві, а також комплексні бригади.

Найбільшим структурним підрозділом є ділянка. Вона може складатися, залежно від спеціалізації товаровиробника, з різних формувань, наприклад ферми, бригади. Ланка - це внутрішньо-бригадне (внутрішньоструктурне) стійке формування. Останнім часом у зв'язку з розвитком підсобних підприємств та промислів почали з'являтися такі виробничі підрозділи, як цехи та відділення.

Керівництво внутрішньогосподарськими структурними підрозділами здійснюють ланкові, бригадири, завідуючі відділеннями, цехами, фермами, ділянками.

Згідно з правилами внутрішнього трудового розпорядку сільськогосподарського підприємства керівник виробничого підрозділу встановлює особисто або через фахівців (ланкових, бригадирів, завфермами) завдання членам сільськогосподарського підприємства на виконання робіт з урахуванням їх виробничої кваліфікації, віку, стану здоров'я; знайомить їх з нормативами виробітку, розцінками за обсяг виконаних робіт; забезпечує працівників необхідними для роботи засобами виробництва, а при потребі і транспортом для поїздки на роботу; закріплює за ланками та окремими працівниками техніку, робочу худобу тощо; найбільш раціонально організовує працю робітників, створює безпечні умови праці, здійснює контроль за якістю і строками робіт, облік праці і заробітку кожного члена підприємства, забезпечує дотримання трудової дисципліни; вживає заходів щодо ефективного використання і збереження державного майна та майна підприємства; організовує ремонт будинків, споруд, транспортних засобів та інвентаря.

Так, ланковий організовує роботу ланки і бере участь у ній разом з усіма працівниками, допомагає керівникові підрозділу в підрахунку заробітків членів ланки, здійснює контроль за якістю робіт, несе відповідальність за виконання виробничого завдання та розпоряджень керівника виробничого підрозділу і фахівців. Бригадир організовує роботу бригади, веде облік виконаної роботи її членами (ланками), здійснює контроль за якістю робіт, передає дані в підрахунку заробітків, несе відповідальність за виконання виробничого завдання перед керівництвом підприємства тощо.

При здійсненні виробничої і господарської діяльності підрозділів втілюються методи організації і стимулювання праці, які забезпечують в умовах ринкових відносин залежність розмірів заробітної плати працівників від кінцевих результатів сільськогосподарського року.

РОЗДІЛ 2. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОСНОВНИХ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ У РОСЛИННИЦТВІ

2.1 Принципи організації праці та трудових процесів

трудовий робота польовий агротехнічний

Організація праці є об'єктивною необхідністю й невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. Питання організації праці є предметом наукової діяльності та об'єктом практичної діяльності господарюючих суб'єктів, оскільки раціонально та ефективно організований процес праці є вагомим чинником зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва.

При організації виробництва вирішуються всі питання щодо використання обладнання, спеціалізації та комбінування виробничих процесів, організації роботи основних та допоміжних служб підприємства, забезпечення виробництва сировиною, енергією, транспортом. Взаємозв'язок організації праці та організації виробництва полягає в тому, що питання організації праці вирішуються з урахуванням типу виробництва (одиночне, масове та ін.). Разом із тим, ефективність використання засобів, предметів праці, ритмічність випуску продукції та питання раціонального використання робочої сили залежать від стану організації праці.

Організація праці - це спосіб поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва з метою створення сприятливих умов для одержання високих кінцевих соціально-економічних результатів [2, c.96-122].

Уперше наукова теорія організації праці знайшла відображення в теорії Ф. Тейлора і подальший її розвиток полягав у переході до концепцій «збагачення праці», «автономних груп», «гуманізації праці», які потім продовжили свій розвиток у складі більш широких економіко-соціологічних і політико-ідеологічних теорій «демократії в промисловості», «соціальної інтеграції». Сьогодні праця людей, яка у процесі виробництва організовується під впливом розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, мав два боки: природно-технічний і соціально-економічний. Вони тісно пов'язані між собою, постійно взаємодіють і визначають зміст організації праці [3, c.160-187].

Організація праці на підприємствах, в окремих галузях виробництва здійснюється в конкретних формах, які залежать від таких основних чинників: рівня науково-технічного прогресу, системи організації виробництва; психологічних факторів і особливостей екологічного середовища; а також від низки чинників, обумовлених характером завдань, які вирішуються в різних ланках системи управління. Організація праці змінюється, удосконалюється залежно від зміни цих чинників [16, c. 142].

Загальними принципами раціональної організації праці та виробничих процесів є ті тенденції розвитку, що об'єктивно діють згідно з економічними законами та сформульовані як основні правила, якими необхідно керуватися при організації трудових колективів і здійсненні процесу виробництва.

В економічній літературі вони досить широко висвітлені. На основі всебічного аналізу виробництва продукції сільського господарства та організації праці на підприємствах, в об'єднаннях, а також узагальнення принципів, висвітлених у літературі, можна зазначити, що загальними принципами, які відображають сутність керівних положень раціональної організації праці, слід вважати ті, що відображають специфіку науки організації, а механізм їх дії широко проявляється в системі організації праці [1, c. 270].

Відповідно до цього можна визначити зміст таких загальних принципів які найбільше відображають закономірності організації:

-       відповідність організації праці досягнутому техніко-технологічному рівню виробництва;

-       оптимальне поєднання поділу і кооперації праці, засобів, предметів праці та робочої сили, розумової і фізичної діяльності працівників;

-       нормативність праці та її умов;

-       матеріальну і моральну заінтересованість у підвищенні продуктивності праці.

Перший із них відображає необхідність приведення у відповідність форм трудових колективів умовам виробництва, що змінюються. Реформування власності в сільському господарстві, перехід до нових форм господарювання, відособлення окремих виробничих процесів створюють умови для формування трудових колективів з метою здійснення таких процесів. У зв'язку з цим зростає відповідальність первинних трудових колективів за результати виробництва. Перед колективом постає завдання: в оптимальні строки високоякісно виконувати роботи на кожній окремій технологічній стадії виробництва. Тому пізнання механізму дії цього принципу в нових умовах і використання його положень на практиці дає можливість істотно підвищувати економічну ефективність виробництва.

Принцип оптимального поєднання поділу і кооперації праці, засобів, предметів праці та робочої сили, розумової і фізичної діяльності працівників полягає в тому, що з підвищенням рівня механізації виробничих процесів усе наочніше проявляються тенденції поділу праці. Поглиблення його при безперервному трудовому процесі підвищує продуктивність праці, але разом з тим збільшує її монотонність, знижує привабливість праці.

При циклічному внутрішньозмінному виробництві поглиблення поділу праці між виконавцями призводять до недостатньої внутрішньозмінної завантаженості, втрат часу в період технологічних перерв. Тоді кращому використанню часу, збагаченню праці сприяє суміщення різних робочих функцій. Але разом з тим воно вимагає від працівника і більш високої кваліфікації. Тому поділ і кооперація праці зумовлюють оптимальне поєднання її з урахуванням тісного взаємозв'язку і взаємозумовленості у виконанні операцій кожним виконавцем різних суміщуваних функцій, що сприяє підвищенню привабливості праці та фаховому розвитку особистості.

Без оптимізації основних факторів виробництва (засобів, предметів праці), точного розрахунку співвідношень між ними, підбору найкращого варіанта взаємозв'язку неможливо раціонально використовувати наявні резерви і можливості виробництва.

Принцип нормативності праці та її умов відображає соціальну сторону організації. Його дія полягає в необхідності дотримання суворої регламентації робочого дня, внутрішньозмінних, тижневих, місячних і річних режимів праці та відпочинку, встановлення нормативних параметрів санітарно-гігієнічних, психофізіологічних та естетичних умов праці, норм і нормативів на виконання окремих операцій та змінних завдань.

Принцип стандартизації матеріальних умов праці проявляється у вимогах до встановлення стандартних параметрів засобів праці, предметів, технологічних схем, параметрів робіт, прийомів і методів праці. Сама система машинного виробництва об'єктивно тяжіє до нормативу, стандарту. Різноякісність устаткування й технології при виробництві одних і тих самих продуктів і виконанні ідентичних робіт вимагає різних затрат праці, способів виконання робіт, різної кваліфікації виконавців. Тому використання типових машин та устаткування, прагнення до створення більш-менш одноманітних предметів праці дають змогу створювати однотипні трудові колективи і скорочувати час на виконання ідентичних робіт. Щодо предметів праці, то в сільському господарстві повна їх стандартизація неможлива. Однак встановлення рівновеликих полів, застосування районованих сортів та універсальних машин забезпечують типізацію окремих груп робіт і трудових колективів, а на цій основі - підвищення продуктивності праці.

Принцип матеріальної і моральної зацікавленості у підвищенні продуктивності праці полягає в тому, що така заінтересованість працівників в умовах підвищеної самостійності трудових колективів при вирішенні питань виробництва та розпорядження виробленою продукцією є дійовим стимулом для творчої ініціативи, активності у підвищенні продуктивності праці. Переведення сільського господарства на нові форми господарювання змінює характер праці в ньому, потребує вдосконалення її форм та систем оплати, приведення їх у повну відповідність з рівнем організації виробництва і праці. Головною умовою ефективності виробництва на сучасному етапі є продуктивність праці. Тому й стимули повинні забезпечити її зростання. Дотримання зазначених принципів при розв'язанні організаційних завдань - найважливіша умова раціонального створення організаційних систем і використання наукових досягнень.

Ці загальні принципи організації тісно пов'язані з принципами організації трудових процесів, які проявляють свою дію в різний час і з різною силою залежно від умов здійснення трудового процесу. В одних випадках їх дія поширюється на всі сторони виробництва; в других - на його окремі елементи; в третіх - на методи і прийоми праці. Тому для більш повного врахування їх дії при вивченні існуючих форм організації праці й раціональної організації трудових процесів доцільно класифікувати ці принципи на три групи:

-       загальні принципи раціональної організації трудового процесу (пропорційності, синхронності, ритмічності, безперервності, запасу ресурсів), механізм дії яких поширюється на всі його сторони.

-       часткові принципи (паралельності, «вузького місця», оптимальності, інтенсивності праці), які впливають на окремі елементи процесу праці.

-       принципи раціонального встановлення методів і прийомів праці (економії рухів, мінімальних переміщень, зручної пози трудівника).

Використовуючи положення цих принципів, можна точно визначити взаємозв'язок основних факторів виробничого процесу і раціонально організувати будь-який робочий процес.

Принцип пропорційності зумовлює встановлення суворих кількісних і якісних співвідношень між окремими елементами трудового процесу на різних взаємозв'язаних операціях технологічної лінії, проявляє свою дію у трьох напрямах і вимагає пропорцій:

-       між засобами праці (це досягається за допомогою підбору і точного розрахунку кількості та структури тяглових, причіпних засобів, що використовуються, а також транспортних одиниць, що підвозять або відвозять предмети праці);

-       між засобами, предметами праці та робочою силою (це дає можливість використовувати згадані елементи з найбільшою повнотою, уникати надлишку в одних і нестачі в інших);

-       між окремими взаємозв'язаними трудовими процесами (особливо на збиральних роботах, при підготовці, доставці й роздачі кормів на фермах тощо) через визначення затрат часу для виконання кожної операції або її елементів.

Принцип синхронності доповнює принцип пропорційності. Його дія - у встановленні такого змісту і послідовності виконання трудового й технологічного процесів, за яких забезпечується найбільш повне завантаження людей і машин у часі при найменших переміщеннях на робочих місцях. Сучасне індустріальне сільськогосподарське виробництво характеризується складним переплетінням взаємозв'язаних процесів, тому відхилення в одному з них будуть викликати порушення в іншому, зв’язаному з ним єдиним ланцюгом виробництва. Тільки чітка синхронізація між різними процесами дасть змогу запобігти втратам живої та уречевленої праці.

Принцип ритмічності передбачає послідовне і рівномірне чергування трудових операцій та їх елементів у часі. Систематичне повторення їх через рівні проміжки часу забезпечує однакові темпи і швидкість переміщення предметів праці. Цей принцип передбачає ритмічність трудових дій і рухів виконавця, що досягається його навчанням і тренуванням.

Принцип безперервності вимагає такої організації трудових процесів, щоб кожний наступний елемент операції був продовженням попереднього. Це особливо важливо при виконанні окремих елементів операцій різними виконавцями. Наприклад, при доставці кормів на ферми і роздачі їх тваринам без додаткових перевалок та перерв між цими операціями тощо.

Принцип запасу ресурсів передбачає можливість виходу з ладу у виробничих умовах окремих елементів, особливо в системі засобів праці. Це порушує систему технологічного процесу, зокрема відповідного ритму роботи. Використання ж наявних у резерві засобів праці дає змогу продовжити технологічний процес. Кількість і номенклатура запасу ресурсів, предметів праці та засобів виробництва - визначаються поодинці для засобів, що постійно використовуються.

Принцип паралельності полягає в забезпеченні одночасної роботи людини і машини. Дотримання його скорочує затрати часу на виконання операцій і тим підвищує продуктивність праці. Щодо фізіологічної діяльності організму, то при нормальній інтенсивності праці втомлюваність людини не збільшується, а навпаки, знижується при мікропаузах під час роботи і встановлених режимах праці та відпочинку.

Принцип «вузького місця» - виявлення при організації трудових процесів так званих слабких ланок у техніці, технології та організації праці, які справляють істотний негативний вплив не тільки на трудовий, а й на виробничий процес в цілому. Так, у системі машин, що виконують окремі взаємозв'язані операції, найменш продуктивна машина буде визначати рівень продуктивності. Раціональна побудова технологічної схеми процесу виробництва дає можливість виявити найбільш трудомісткі її ланки і без порушення вимог технології здійснити потрібні заходи для чіткої організації трудових процесів.

Принцип оптимальної інтенсивності праці полягає у встановленні на основі фізіологічних та інженерно-економічних досліджень такого рівня інтенсивності праці, який би забезпечував її високу продуктивність за оптимального фізичного та нервового напруження. Такою оптимальною величиною прийнято вважати інтенсивність праці, в результаті якої трудівник може за короткий термін (не пізніше як до наступної зміни) відновити втрачену енергію без шкоди для свого здоров'я. Критерієм для її визначення може приблизно така структура затрат робочого часу зміни: на підготовчо-заключну роботу - 4 %, на відпочинок та особисті потреби - 8-12%, на оперативну роботу - 84-88 %.

Принцип економії рухів, мінімальних переміщень передбачає виключення при виконанні трудового процесу зайвих прийомів, дій і рухів, часто ними є перекладання засобів праці або інструменту з однієї руки іншу, непотрібні нагинання, повороти, присідання тощо і невиконання при цьому встановлених правил і прийомів роботи: починати і закінчувати кожний рух одночасно обома руками; застосовувати найбільш прості рухи, що забезпечує виконання заданої роботи (траєкторія руху не повинна виходити за межі нормальної робочої зони); розташовувати інструмент, інвентар у певній послідовності і завжди на тих самих місцях та ін.

Принцип сприятливої пози працюючого доповнює принцип економи рухів. При виборі пози необхідно враховувати, що м'язове напруження під час роботи стоячи, як правило, більше, ніж при роботі сидячи. Чергування роботи стоячи і сидячи значно зменшує втому, оскільки навантаження розподіляється на різні м'язи. Тому слід створювати під час роботи умови, щоб можна було періодично міняти її і виконувати симетрично плавні кругові рухи, переміщуючи вантажі за можливості по ковзних площинах.

Враховуючи і використовуючи зазначені принципи при організації трудових процесів, можна зменшити затрати живої та уречевленої праці, підвищити економічну ефективність сільськогосподарського виробництва [1, c. 270-276].

Отже, в даному питанні ми визначили сутність та принципи організації праці.

Сутність організації праці полягає в поєднанні безпосередніх виробників із засобами виробництва, приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками.

2.2 Агротехнічні вимоги до організації трудових процесів

До організації будь-якого трудового процесу ставляться дві вимоги: технологічні й організаційно-економічні.

Технологічні вимоги - це додержання певних кількісних і якісних показників при виконанні робіт: глибини обробітку ґрунту, загортання насіння, ширини міжрядь, висоти зрізання трав, хлібів, терміну виконання робіт тощо. Особливу значущість при цьому має швидкість руху агрегатів. Сучасні тяглові машини дозволяють розвивати швидкість руху від 600 м до 40 км на годину. Проте використання цього фактора диктується технологією. Підвищена швидкість руху на оранці призводить до надмірного подрібнення скиби, розпилювання ґрунту, тому цей процес обмежується швидкістю руху до 10 км/год. При механізованому садінні розсади овочевих культур вона може бути не більше 600-800 м/год, а боронуванні сходів міжрядному обробітку просадних культур - близько 3 км/год, оскільки при більшій швидкості рослини присипаються ґрунтом. Скошення зернових та обмолот валків обмежуються пропускною здатністю машин, а швидкість руху на цих роботах - 6-8 км/год. Подібні вимоги необхідні й на інших роботах - внесенні добрив, гербіцидів, сінозбиранні, силосуванні тощо.

Основою організаційно-економічних вимог є необхідність високопродуктивного використання техніки й агрегатів при мінімальних витратах виробництва, тобто має бути встановлений тісний взаємозв'язок між дотриманням технологічних вимог і раціональним використанням засобів виробництва і робочої сили. Кожна операція повинна виконуватися в суворо визначений для неї час у єдиному виробничому темпі, визначеному певною базовою машиною, яка дозволяє раціонально використовувати всі інші допоміжні засоби.

Досить важливим елементом забезпечення організаційно-економічних вимог є правильне комплектування і підготовка до роботи агрегатів. Для окремих видів робіт кількість причіпних (навісних) машин до певної марки трактора визначені і відповідні машини, які узгоджені з його тяговими потужностями. Це агрегати для посадки картоплі, розсадних овочевих культур, внесення органічних і мінеральних добрив, міжрядного обробітку тракторами типу МТЗ - класу 1,4. Це ж стосується і використання різних комбінованих агрегатів: підготовки ґрунту до посіву (АКГ-4, АКГ-6), з одночасним внесенням добрив (Європак-600), із одночасним посівом АТД 1835 та інші, для яких потрібно підібрати лише трактор відповідної потужності класу від 3 до 5 т. У таких випадках потрібно лише підібрати відповідні режими роботи, наприклад, швидкість, яка б відповідала певній тягловій потужності трактора і технологічним вимогам агротехніки.

Інша частина агрегатів, особливо ті, що пов'язані з енергоємними роботами з обробітку ґрунту, посіву, культивації, боронування тощо, можуть бути різні за складом, оскільки це залежить від потужності трактора і опору причіпних (навісних) робочих машин. Кількість машин в агрегаті повинна бути такою, щоб раціонально використовувати потужність тяглових засобів при встановленні швидкості руху і забезпеченні найвищої у таких виробничих умовах продуктивності агрегатів.

Режим роботи, напрям і способи руху агрегатів (петльовим з чергуванням загонів, безпетльовим комбінованим способом, беззагонно-круговому, по діагоналі тощо) вибирають з урахуванням чергування напрямів руху при обробітку ґрунту, виконанні посівних, посадочних, збиральних та інших робіт. Встановлюється послідовність виконання окремих операцій.

Розбивають поля на загони після видалення післязбиральних решток, які можуть негативно впливати на роботу агрегатів і якість робіт. Потім здійснюється провішування перших проходів, визначаються поворотні смуги, нарізаються контрольні борозни, включаються в роботу агрегати і визначаються місця завантаження сівалок насінням, добривами, вивантажується зібраний урожай та ін.

Для визначення площі загонів керуються тим, що чим довший загін і менша його ширина, тим більше часу використовується на основну роботу. Разом з цим частіша відбивка загінок погіршує якість робіт через велику кількість роз'ємних борозен, або перекрити при суцільному обробітку ґрунту. Тому ширина загонів повинна бути оптимальною залежно від складу агрегату. Визначається вона за відомою формулою:

В =     (2.2.1)

де В - ширина загону, м; L - довжина гону, м; a - ширина захвату агрегату, м; r - радіус розвороту агрегату, м.

При організації процесів праці на ручних роботах (прополювання, збір продукції та ін.) повинно бути забезпечено раціональне використання живої праці, її безперервність, оптимальні фізичні зусилля робітника, раціональні режими праці та відпочинку.

Методи й прийоми праці встановлюються з урахуванням якісного виконання робіт при пересуванні виконавців на найкоротші відстані і мінімально можливій кількості робочих дій і рухів. Інвентар, тара, інструмент повинні бути зручними і своєчасно доставленими на робоче місце.

У процесі виконання всіх робіт виконавці контролюють їх якість через певні проміжки часу заміряють глибину обробітку ґрунту; загортання насіння, внесення добрив; визначають наявність чи відсутність втрат продукції при її збиранні тощо [1, 9, 12].

2.3 Організація трудових процесів на основних механізованих польових роботах

При організації трудових процесів у рослинництві необхідно дотримуватися технологічні та організаційні вимоги.

Технологічні вимоги базуються на дотриманні певних кількісних і якісних показників при виконанні робіт: глибини обробки грунту, загортання насіння; ширини міжрядь; висоти зрізу трав, хлібів; встановлених термінів виконання робіт; способів і швидкості руху агрегатів та інших. Особливе значення має швидкість руху агрегатів.

Різниця в підходах при визначенні норм продуктивності машин на механізованих роботах не змінює суті аналітичних розрахунків при їх розробці. Насамперед, доцільно визначити раціональний баланс часу зміни, який має такий вигляд:

Тзм = Тпз +То +Тпов+Тзав/вив+Тпер+Тобс+Тв+Топ (2.3.1)

де Тзм - установлена тривалість зміни; Тпз - норматив часу на підготовчозаключні роботи; То - час основної роботи; Тпов - час, витрачений на повороти та заїзди; Тзав/вив - час на завантаження посівних агрегатів, розвантаження бункерів комбайнів; Тпер - час внутрішньозмінних переїздів з ділянки на ділянку, включаючи агрегатування; То6с - час організаційно-технологічного обслуговування агрегату в загоні; Тв -норматив часу на відпочинок виконавця; Топ - норматив часу на особисті потреби.

Виходячи з цього, норму виробітку на механізованих польових роботах (Нзм) можна визначити за формулою:

 (2.3.2)

де 0,1 Вр×Vр - погодинна продуктивність агрегату, га; Вр - робоча ширина захвату агрегату, м; Vp - робоча швидкість руху агрегату, км/год, To - час основної роботи протягом зміни, 0,1 - постійний коефіцієнт, який вводиться для вирівнювання показників, оскільки ширину захвату визначають у м, швидкість руху - в км, а виробіток - у га.

У свою чергу, робочу ширину захвату агрегату визначають таким чином:

Вр=Bk× n×K                                                                         (2.3.3)

де Вk - конструктивна ширина захвату, м; п - кількість робочих машин в агрегаті; К - коефіцієнт використання конструктивної ширини захвату.

Конструктивна ширина захвату визначається суто технічними характеристиками сільськогосподарських машин. Коефіцієнт використання конструктивної ширини захвату залежить в основному від характеру виконуваної роботи. На посіві, збиральних роботах, міжрядному обробітку він близький або дорівнює 1,0; на роботах передпосівного обробітку ґрунту (боронування, культивація та ін.) через часткове перекриття оброблених смуг - 0,95-0,97; на оранці внаслідок розбіжності між напрямом руху трактора і розміщенням корпусів плуга цей коефіцієнт дещо більше одиниці і становить 1,02-1,07.

Робоча швидкість руху агрегату визначається насамперед агротехнічними вимогами й тягловими можливостями трактора. Для агрегатів у розрізі окремих робіт і їх груп у збірниках типових норм праці рекомендовані допустимі швидкості руху тракторів. Фактичну швидкість руху агрегатів можна визначити за матеріалами спостережень за формулою:

 (2.3.4)

де Ln - довжина гону, м; п - кількість робочих проходів; Тфо - фактичний час основної роботи, год.

Розрахунковий час основної роботи визначають аналітично за допомогою формули:

 (2.3.5)

де T0 - час основної роботи; Тзм - встановлена тривалість зміни; Тпз - норматив часу на підготовчо-заключні роботи; Тобс - час організаційно-технологічного обслуговування агрегату в загоні; Тв - норматив часу на відпочинок виконавця; Топ - норматив часу на особисті потреби; dпов - коефіцієнт витрачання часу на повороти та заїзди до основного часу; dнав/розв - коефіцієнт витрачання часу на завантаження агрегатів до основного часу, розвантаження бункерів комбайнів тощо; dпер - коефіцієнт витрачання часу на переїзди з ділянки на ділянку, включаючи агрегатування, до основного часу.

Нормативи на Тпз, Тв й Топ у цьому та в інших випадках розробляються дослідницькими організаціями і наводяться у довідниках.

Організаційно-технологічне обслуговування передбачає обслуговування агрегату в загоні, очистку робочих органів, перевірку якості роботи тощо. Норматив (Тобс) може встановлюватися, якщо названі роботи виконуються щозмінно, або ж за матеріалами хронографічних спостережень.

Час допоміжних робіт виражається у формулі через коефіцієнти (dпов, dнав/розв, dпер). На механізованих роботах сюди відносять повороти, завантаження-розвантаження місткостей, холості переїзди та ін. Коефіцієнти затрат часу кожного з видів допоміжної роботи є у певному співвідношенні з часом основної роботи. Таке співвідношення дає можливість встановити коефіцієнти, поділивши ці затрати часу протягом зміни на час основної роботи. Зокрема коефіцієнт поворотів розраховується:

dпов= (2.3.6)

де Тпов - затрати часу на виконання поворотів.

Кожен із наведених коефіцієнтів має свій порядок розрахунку. Так, коефіцієнт поворотів розраховується за формулою:

dпов    (2.3.7)

де Vp - робоча швидкість руху агрегату, км/год; tпов - тривалість одного повороту, хв, с; 3,6 - коефіцієнт співвимірності одиниць вимірювання; L - середня довжина гонів, м.

Коефіцієнти допоміжної роботи на завантаження (розвантаження) місткостей сільськогосподарських машин розраховують за формулами:

 (2.3.8)

де tнав/розв - тривалість одного завантаження (розвантаження), хв; Н - норма висіву насіння, добрив, отрутохімікатів, ц/га, кг/га; W - погодинна продуктивність агрегату, га; V- місткість сівалок, бункерів, візків тощо, л, ц, кг; п - кількість сівалок в агрегаті; g - об'ємна маса зерна, добрив, соломи, отрутохімікатів тощо, ц, кг; j - коефіцієнт використання місткості.

Час на внутрішньозмінні переїзди розраховується за допомогою розрахункового коефіцієнта:

 (2.3.9)

де tтп - час на переведення агрегату в транспортне положення, год; Lпep -відстань переїзду, км; Vneр - швидкість руху при переїздах, км/год; -погодинна продуктивність агрегату, га; Sсер - середня площа ділянки, що обробляється, га.

Внутрішньозмінні переїзди з ділянки на ділянку, що потребують переведення агрегату в транспортне положення, і відстань, що перевищує 0,6 км, нормуються й оплачуються окремо. Затрати часу на переведення тракторних агрегатів у транспортне положення залежать від складу агрегату і наводяться в довідниках із нормування.

Розробка норм праці, як типових, так і єдиних, здійснюється переважно експериментально-аналітичним способом. Типові норми, що наводяться в довідниках, порівнюються і в необхідних випадках уточнюються, насамперед, за матеріалами хронографічних спостережень. При проведенні таких спостережень об'єктивно визначаються умови виробництва і, зокрема, місце проведення досліджень, склад агрегату і виконавців, висвітлюються характер умов виконуваного виробничого завдання і прийнята організація трудових процесів, наводяться основні показники роботи тракторних агрегатів. Матеріали спостережень обробляються у встановленому порядку, і на їх основі розробляються необхідні трудові нормативи час основної і допоміжної, підготовчо-заключної роботи тощо, а також оптимальні показники робочої ширини захвату, швидкості руху агрегату.

Усі розрахунки виконуються за наведеною вище методикою. Змінну норму виробітку на оранці трактором ХТЗ-200 і плугом ПНЛ-8-40 у даних умовах можна визначити так: га проти 9,8 фактичного виробітку, тобто за формулою:

Нзм = 0,1 То = 0,1×1,89×5,8 = 10,9 га.                                        (2.3.10)

Одночасно з нормою виробітку па механізованих роботах визначають обсяги витрат палива на фізичну одиницю роботи. Для цього важливо мати дані про погодинні витрати палива за різних режимів роботи двигуна. Дані про витрати палива на зупинках, переїздах, поворотах і під робочим навантаженням двигуна наводяться в технічних характеристиках тракторів. Виходячи з цього, витрату палива на одиницю роботи (Q) можна визначити, враховуючи раціональне використання часу роботи машини, погодинні витрати палива й технічно обґрунтовані норми виробітку за такою формулою:

 (2.3.11)

де qо, qпов, qпер, qзуп - погодинні витрати палива відповідно при роботі двигуна під робочим навантаженням (основна робота), поворотах, переїздах і на зупинках, кг; То, Тпов, Тпер, Тзул - розрахунковий час відповідно основної роботи, поворотів, переїздів, зупинок, год; Нзм - технічно обґрунтована норма виробітку, га.

Серед робіт з підготовки ґрунту найбільш енергоємною є оранка. У рільництві на неї припадає близько третини витрат енергетичних потужностей. Виконується ця робота різними тракторами і плугами залежно від розміру і конфігурації полів. Найбільш широко використовується агрегат з тракторами класу 3 т з чотирьох, п'ятикорпусними плугами та 8-10 корпусними оборотними навісними плугами з тракторами класу 5 т.

До оранки висуваються такі загальні вимоги: забезпечення доброго подрібнення брили, повне загортання післязбиральних решток і органічних добрив, прямолінійність борозен, відсутність огріхів і однакова глибина на всьому полі (коливається не більше ±2 см), мінімальна кількість роз'ємних борозен і звальних гребенів з акуратною розораністю поворотних смуг. Від якості оранки залежить якість подальшого обробітку ґрунту: культивації, боронування, вирівнювання та ін.

До поверхневого обробітку ґрунту належить: боронування, культивація, лущення стерні, дискування, коткування та інші прийоми для вирівнювання ґрунту. За їх допомогою досягається рихлення ґрунту на певну глибину залежно від вимог технології вирівнювання ґрунту, запобігання його висушуванню, зберігання вологи, знищення бур'янів, хвороб і шкідників у післязбиральних рештках, поліпшення аерації ґрунту та створення сприятливих умов для діяльності мікроорганізмів.

За умов виконання робіт з обробітку ґрунту окремими агрегатами вони поділяються на такі технологічні операції.

Боронування - до нього пред'являються такі вимоги: дрібногрудкуватість верхнього покриву ґрунту, однакова глибина рихлення (відхилення не більше ±1 см); вирівняність поверхні - відсутність гребенів, огріхів, особливо на поворотах, прямолінійність ходу зубів борін.

Культивація є постійним прийомом підготовки ґрунту до посіву. За допомогою неї досягається вирівнювання поля, створюється дрібногрудкуватий шар ґрунту на глибину загортання насіння, знищуються бур'яни, зберігається волога верхнього покриву ґрунту, виконується ця робота різними марками тракторів та культиваторів залежно від її призначення та розмірів поля. Передпосівна культивація здійснюється поперек оранки або під кутом до неї, повторна - поперек попереднього руху. Найбільш широко при роботі з навісними культиваторами застосовується човниковий спосіб руху, для широкозахватних агрегатів з причіпними знаряддями - спосіб руху з перекриттям, коли агрегат одним проходом обробляє одну загінку, а іншим - другу, рухаючись із однієї в іншу по поворотній смузі. Для кращого обробітку ґрунту культивація і боронування часто виконуються одним агрегатом. При цьому скорочуються затрати праці, зменшується ущільненість ґрунту від руху тракторів, поліпшується якість обробітку.

Лущення, дискування, коткування здійснюються, щоб запобігти висушуванню ґрунту після збирання врожаю, а також для збереження в ньому вологи, знищення бур'янів, хвороб та шкідників, які накопичуються у післязбиральних рештках. Застосування поточного методу збирання зернових культур дозволяє звільняти поля від соломи одночасно зі збиранням, а це дає можливість услід за ними лущити стерню, що в свою чергу зменшує забур'яненість полів, поліпшує якість подальшого обробітку ґрунту.

Коткування здійснюють для ущільнення ґрунту і підтягування вологи до його верхнього шару в зону розміщення насіння. Застосовуються кільчасто-зубчасті і кільчасто-шпорові котки. Способи виконання робіт залежать від конфігурації і розмірів полів, як і при дискуванні - човниковий і вкругову.

Заготівля, транспортування і внесення мінеральних і органічних добрив, засобів захисту рослин є складними і трудомісткими процесами. їх організація залежить від наявності технічних засобів і прийнятих технологічних схем. Основними видами робіт при цьому є: навантаження у транспортні засоби, транспортування до місця внесення і внесення в ґрунт за допомогою різних розкидачів, сівалок та різних причіпних і навісних розпилювачів. Для навантаження добрив використовують різні навантажувачі, як мобільні, так і стаціонарні, на пунктах збереження добрив.

Транспортують добрива спеціальними автозавантажувачами, автомобілями ГАЗ-53А, тракторними причепами. Вносять їх як туковими розкидачами типу МВУ-0,5, МВСУ-0,6, так і відцентровими типу РМГ-4Б, МВУ-8Б та іншими засобами, а також комбінованими сівалками одночасно з посівом зернових чи інших культур. Змішують різні добрива безпосередньо перед їх транспортуванням до сівалок. Для внесення засобів захисту рослин використовують ОПШ-2000, ОСША-2500, ОПВ-2000 та ін. Залежно від використовуваних засобів виробництва, доз внесення добрив і відстань перевезень є різні схеми виконання цих робіт. Основні з них такі: прямоточна, з перевантаженням і перевалочна.

Прямоточне завантаження добрив у сівалки застосовується при внесенні добрив на відстані від місця завантаження 3-4 км (для розкидачів місткістю 10-12 т, які агрегатуються тракторами класу 5 т, відстань збільшується до 12-15 км). Внесення з перевантаженням здійснюється при збільшенні віддалі, причому різними транспортними засобами.

Перевалочна схема передбачає доставку і накопичення добрив у місцях їх внесення з наступним завантаженням сівалок чи розкидачів за допомогою навантажувачів. Кількість добрив, яку потрібно доставити в пункт завантаження, визначається за відомою формулою:

 (2.3.12)

де Q - кількість завезених добрив, кг; L - довжина гону, м; Вр - робоча ширина захвату сівалки (розкидача), м; H - норма внесення добрив, кг/га; М- кількість проходів агрегату між черговими завантаженнями; 10000 - кількість м2 в 1 га. Основні способи руху агрегатів - човниковий і з перекриттям.

Існує декілька способів внесення органічних добрив. Найбільш поширений - перевалочний, коли гній постійно з його накопиченням на фермах вивозиться на поле самоскидним транспортом і складається в бурти за допомогою бульдозерів. Відстань між буртами та їх вага розраховується за формулами:

   (2.3.13)

де L - відстань між буртами, м; Q - вантажопідйомність розкидача, т; Hвн - норма внесення добрив на 1 га, т; Вр - робоча ширина захвату розкидача, м; М - маса бурту, т.

Крім того, можна скористатися відповідними довідниками, в яких розраховані ці показники залежно від доз та технічних засобів їх внесення.

Для забезпечення раціональної організації посівних (посадкових) робіт потрібно одночасно виконати ряд додаткових робіт: підготовка насіння (посадкового матеріалу), добрив, їх навантаження, транспортування до посівних агрегатів, завантаження сівалок. Крім цього, Розмітити поля на загони, провісити лінії перших проходів, відбити поворотні смуги, визначити місця завантаження сівалок. Комплектування самих агрегатів повинно забезпечити точність висіву, рівномірність глибини загортання насіння, дотримання прямолінійності рядків, запобіганням просівам та великим перекриттям. Усі ці роботи мусять бути виконані у стислі терміни, від чого залежить кінцевий результат - вихід продукції з 1 га, що особливо важливо для зони з нестійким зволоженням.

Ще до виїзду в поле посівний агрегат слід укомплектувати, відрегулювати і встановити на норму висіву. Залежно від розміру поля, його рельєфу він може бути скомплектований з декількох сівалок або застосований комбінований агрегат. Після цього визначаються способи його руху.

Найчастіше використовується на посіві човниковий спосіб з грушоподібним розворотом на поворотній смузі, ширина якої відбивається плугом і дорівнює трьом-чотирьом захватам при роботі з причіпними сівалками і двом захватам - з навісними. Крім човникового способу руху агрегатів, залежно від конфігурації поля і кількості сівалок можуть застосовуватися також і інші способи: петльовий з чергуванням загонів, безпетльовий комбінований, беззагонно-круговий спосіб від центру поля до його межі.

Перед посадкою розсадних культур проводять інструктаж і тренування робітників. Шестирядний посадочний агрегат обслуговує тракторист, шість саджальниць, три оправщиці. Ці робітники завантажують також машини розсадою, а тракторист у цей час заправляє місткості водою.

Догляд за рослинами. Серед робіт з догляду за рослинами найскладнішими організаційно є міжрядний обробіток просапних культур з одночасним підживленням мінеральними туками або рідинними добривами, боротьба з хворобами та шкідниками.

Основні вимоги до робіт з догляду за рослинами такі: рихлення ґрунту, знищення кірки, підгортання, букетування, підживлення рослин, їх обприскування та обпилювання.

Підготовка агрегатів до цих робіт полягає в розставленні коліс на необхідну ширину колії, підбір необхідного комплекту робочих органів та їх розставлення відповідно до схем посіву (посадки) з дотриманням необхідних захисних зон і глибини обробітку ґрунту. При одночасному підживленні рослин регулюють висівні апарати на задану норму внесення добрив (вона коливається від 100 до 400 кг на 1 га).

Кількість міжрядь, що обробляються за один прохід агрегату, повинна суворо відповідати рядкам одного проходу сівалки чи посадкової машини. Порушення цих вимог неодмінно призведе до підрізування рослин, тому що стикові міжряддя не завжди будуть крайніми, а вони не можуть бути точної ширини через відхилення при управлінні агрегатом під час сівби.

Рис. 3.1. Схеми руху агрегатів при обробітку ґрунту та сівбі: а) човниковий рух агрегатів; б) рух агрегатів петльовим способом із чергуванням загонів; в) нечовниковий рух агрегатів непетльовим комбінованим способом (Е - ширина розворотної смуги; С - ширина загону; х - кількість загонів) [1, c.276-286]

Для міжрядного обробітку разом із підживленням потреби транспортних засобах розраховують за тією ж методикою, що й для посіву. Підвезені добрива повинні бути подрібнені і просіяні через сито з отворами не більше 5-6 мм в діаметрі. Змішування туків, де є азотні добрива, можна не раніше ніж за півгодини до внесення, а краще - безпосередньо перед засипанням у туковисівні апарати, щоб запобігти злежуванню.

Обпилювання, обприскування. Поряд з агротехнічними методами боротьби з бур'янами, шкідниками та хворобами сільськогосподарських рослин (правильне чергування культур у сівозміні, підбір сталих сортів, своєчасний обробіток ґрунту, своєчасне видалення з полів післязбиральних решток тощо) широко застосовуються і хімічні методи боротьби - обпилювання і обприскування різними отрутохімікатами і гербіцидами.

Організація цих процесів полягає в підготовці обпилювачів та обприскувачів до роботи, установці відповідної консистенції розчину, робочого розпилу порошку, перевірці кріплень, комплектуванні необхідним обладнанням і реманентом, агрегатування тракторами, які відповідають типу певної машини, встановлення норми внесення на одиницю площі, яку визначає фахівець із захисту рослин залежно від виду засобу захисту, стану фази розвитку шкідників і фази росту рослин.

Обпилювання і обприскування не рекомендується виконувати в спекотний день, під час дощу, чи перед ним, при сильному вітрі. Основний спосіб руху агрегатів - човниковий або загонний, а при вітрі - з одностороннім робочим рухом. Для виконання зазначених робіт може використовуватися сільськогосподарська авіація, організація роботи якої здійснюється за спеціальними інструкціями, що чітко регламентують способи виконання цих робіт.

Збирання врожаю. Організація збиральних робіт має найбільшу складність і найвищу трудомісткість серед усього обсягу робіт з виробництва сільськогосподарської продукції. Залежно від культури, врожайності, рівня механізації праці питома вага на збиральних роботах становить 50-80 %. У цьому процесі необхідно виконувати велику кількість різноманітних операцій з використанням різних машин як під час самого збирання врожаю, так і при його транспортуванні, доробці, зберіганні. Все це вимагає особливо чіткої регламентації і узгодження виконання кожної операції в часі і просторі.

З метою усунення втрат вирощеного врожаю його збирання повинно бути виконано у стислі терміни, які залежно від культури становлять 8-12 Днів на збиранні зернових, до 35-45 днів - коренеплодів, фруктів.

Зернові культури збирають двома способами: роздільно і прямим комбайнуванням. Вибір способу залежить від природно-кліматичних умов густоти і висоти хлібів, наявності технічних засобів у господарстві. У зонах підвищеного зволоження застосовують в основному пряме комбайнування, помірного - обидва способи, в посушливих - головним чином роздільно. При збиранні культур з неодночасним достиганням зерна в колосі (просо, гречка, овес, горох) спосіб роздільного збирання є основним.

Сутність роздільного збирання полягає в тому, що скошування і обмолот хлібів виконують роздільно. Переваги цього способу в тому, що збирання починається на 4-6 днів раніше, знижуються втрати зерна, поліпшується його якість, знижуються витрати на сушіння й доробку зерна.

Разом з тим при підвищеній вологості та випаданні в період збирання дощів, особливо при зріджених посівах і високому зрізі (вище 25 см), стерня прогинається, валки лягають на землю, зерно проростає, збирання значно ускладнюється.

На скошуванні хлібів навісними і причіпними жатками, що агрегатуються з тракторами класу 1,4 т і комбайнами, застосовуються два основних способу руху: загінним способом правими поворотами та круговим способом. Ці способи показані на рисунку 20.3. Найбільш розповсюджений з них перший, оскільки дозволяє прямолінійно розміщати валки і при їх підборі застосовувати підвищення швидкості руху комбайнів, тобто продуктивніше їх використовувати.

Спосіб руху вкругову застосовують на полях зі складною конфігурацією, які мають невелику довжину гону. Порівняно із загінним рух в кругову зменшує шлях холостих проходів. Проте часті повороти і маневрування, рух в поперек оранки і роз'ємних борозен спричиняють трясіння жаток, що не дає переваг цьому способу над іншими.

Спосіб руху вкругову застосовують на полях зі складною конфігурацією, які мають невелику довжину гону. Порівняно із загінним рух вкругову зменшує шлях холостих проходів. Проте часті повороти і маневрування, рух упоперек оранки і роз'ємних борозен спричиняють трясіння жаток, що не дає переваг цьому способу над іншими.

На збиранні низькостеблових культур, де можливе збирання комбайном подвоєного валка, при скошуванні застосовують човниковий спосіб руху агрегатів з навісними жатками для створення подвійного валка. Полеглі хліба скошують упоперек чи під кутом до напрямку полеглості. При цьому на коротких гонах допускається односторонній рух. Кількість працюючих агрегатів на одному полі залежить від розміру поля, типу задіяних жаток, а також загонів. Широкозахватні агрегати доцільно використовувати по одному в загоні, навісні - по два. Загальний принцип при розстановці агрегатів повинен бути таким: протягом 1-2 днів скосити одне поле, створивши умови для подальшої групової роботи комбайнів.

Валки підбирають залежно від їх підсихання. Способи руху комбайнів повинні відповідати напряму руху жаток. Швидкість же руху комбайнів залежить від щільності валка, становить 3-8 км/год і регулюється пропускною здатністю молотарки і технологічною схемою виходу обмолоченої соломи.

Пряме комбайнування застосовується при повній стиглості основної маси зерна (90-95 %), а його вологість дозволяє обмолочувати з подальшим досушуванням на току. Основні способи руху агрегатів - з поворотами «закрита петля» і в кругову. Схема цих способів руху комбайна показана на рисунку 3.2. Пряме комбайнування, як і роздільне, більш раціональне при поточно-групових методах збирання.

Для забезпечення безперебійної роботи комбайнів визначають необхідну кількість транспортних засобів для того, щоб відвозити зерно. Закріплювати транспорт за кожним комбайном не доцільно, оскільки він буде простоювати в очікуванні розвантаження комбайна, а потім простоювати комбайн в очікуванні транспортного засобу. Найбільш раціонально використовується транспорт при груповій роботі комбайнів, коли транспортні засоби завантажуються від різних комбайнів. Застосування талонної системи дозволяє обчислювати зібране зерно за кількістю вивантажених бункерів.

           а)                                 б)

Рис. 3.2. способи руху зернозбирального комбайна: а) пряме комбайнування з поворотами «закрита петля»; б) пряме комбайнування. Круговий спосіб для ділянок із складною конфігурацією

Місткість у кузові транспортних засобів повинна відповідати кратному обсягу в бункері комбайна. При нестачі транспортних засобів доцільно застосовувати мобільні бункери - накопичувачі, які вивозять на поле і при затримці транспортного засобу зерно з комбайнів вивантажується в них.

Щоб визначити кількість транспортних одиниць для відвезення зерна, необхідно знати час заповнення одного бункера комбайна, вантажопідйомність транспортних засобів і час одного рейсу. Ці показники визначаються за такими формулами:

час заповнення бункера (хв):

 (2.3.14)

потрібна кількість транспортних одиниць для відвезення зерна:

 (2.3.15)

де Тp - час заповнення бункера, хв; Е - місткість бункерів комбайнів, ц; W - продуктивність комбайнового агрегату, ц/год; у - врожайність, ц/га; К - потрібна кількість транспортних засобів для відвезення зерна, одиниць; Тp - час одного рейсу транспортного засобу, хв; Q - вантажопідйомність транспортного засобу, ц.

Одночасно зі збирання урожаю звільнення полів від соломи (полови) і її скиртування є складовою частиною організації збирання зернових культур. Залежно від конструктивних особливостей і обладнання комбайнів застосовують три способи механізованого збирання соломи і полови.

Перший спосіб ґрунтується на використанні накопичувачів комбайнів, за допомогою яких солома складається рівними рядами копиць для наступного транспортування волокушами на край поля для скиртування. Подають її на скирту волокушами або скиртокладом. Спосіб подачі скиртокладом вигідно відрізняється від затаскування волокушами. Укладання скиртокладом більш якісне, скирта формується гостроверхою, солома не замокає від дощу, не знижується її якість при зберіганні. При наявності в господарстві достатньої кількості транспортних засобів і використанні соломи на корм і підстилку доцільніше підвозити її до ферм і там скиртувати або переробляти в гранули.

Другий спосіб збирання соломи передбачає її подрібнення механізмами, які встановлюються на комбайнах замість накопичувачів, і подачею в спеціальний критий сіткою причіп. Відвозять причепи від комбайна на край поля або до ферм на скиртування. Цей спосіб забезпечує одночасне потокове збирання зерна і соломи, поліпшує якість соломи і дозволяє слідом за комбайном обробляти ґрунт. Однак він вимагає збільшення транспортних засобів для відвезення соломи. Тому вибір способу збирання соломи залежить від наявності відповідних технічних засобів.

Третій спосіб - це пресування соломи преспідбірниками, які підбирають солому із валків, що залишають комбайни, працюючи без накопичувачів. Пресування забезпечує високу транспортабельність соломи, особливо якщо застосовуються підбиральники-навантажувачі тюків і солома транспортується для скиртування до ферм або цехів з її переробки. Подаються тюки на скирту скиртокладом. Цей спосіб є найбільш економічно доцільним і ефективним, дозволяє зберегти високу якість соломи і не залишати її рештки на полі.

Організація приймання зерна від комбайнів, його зважування, очищення, досушування, зберігання залежить від його призначення. При реалізації зерна на продовольчі цілі його доочищають, досушують за умов, якщо покупець не має відповідних очисних і сушильних механізмів. За їх наявності у покупця зерно може лише зважуватися і без перевантаження направлятися на реалізацію з оформленими приймально-здавальними документами. При підготовці зерна на насіння його очищають, досушують, затарюють у мішки, а за домовленості з покупцем - протруюють (і зберігають певний час до реалізації) у сховищах. При закладанні зерна в господарстві на продовольчі цілі, оплату праці, фураж його відповідно до певних вимог доочищують, досушують, і зберігають певний час до реалізації у сховищах.

Кількість персоналу на доробці зерна залежить від обладнання токів механізмами відповідно до установлених технічних нормативів щодо їх обслуговування.

Збирання цукрових буряків. Організація збирання цукрових буряків починається з визначення його термінів. Для цієї культури характерним є те, що в осінній період відбувається інтенсивний приріст коренів і підвищується їх цукристість. Отже ранні строки збирання врожаю знижують урожайність і цукристість, а пізні - через несприятливі погодні умови (дощі, заморозки) ускладнюють збирання, призводять до втрат врожаю. Тому вибір строків повинен визначатися наявністю збиральних засобів, природно-кліматичними умовами зони з урахуванням двох протилежних тенденцій - отримати якомога більший приріст коренів і закінчити збирання до настання несприятливої погоди.

Підготовка поля до збирання полягає у передзбиральному рихленні міжрядь (за 6-10 днів) на 10-12 см для сприятливої роботи комбайнів, збиранні буряків на поворотних смугах шириною 16,2-21,2 м (залежно від проходів сівалки при обсіві), поділ поля на загони при ширині міжзагінного проходу, рівного 12 рядкам (двом проходам сівалки). Перед збиранням з поворотних смуг на їх краях (межі поля) копають буряки за допомогою бурякопідйомника вручну для розвороту агрегатів.

Збирають корені трьома способами: потоковим, потоково-перевалочним і перевалочним буряковими комплексами шестирядних машин (комбайни КС-6Б, РКМ-6, гичковидаляюча машина БМ-6А). Застосовується також високопродуктивні бурякозбиральні комплекси типу «Кляйне».

Організація збирання картоплі здійснюється за таким же принципом, як і цукрових буряків, з тією різницею, що вся вона від комбайнів надходить на сортувальний пункт, а після (в місцях зберігання) відправляється на реалізацію, закладається на насіння та зберігання для подальшої реалізації в кагатах або картоплесховищах.

Збирання інших технічних культур: льону, конопель, хмелю, тютюну та ін. - висвітлюється в спеціальній літературі з вирощування цих культур.

Збирання овочів здійснюється протягом усього літнього періоду залежно від особливостей культури і термінів досягнення споживчої зрілості. У зв'язку з цим і різні вимоги до організації збиральних робіт. Зелені овочі - щавель, салат, ревінь тощо - при збиранні вимагають зрізання їх листкової поверхні; редис, цибуля на зелень, пучковий товар столових буряків, моркви та інших - підкопування, витягування з ґрунту, очищення від землі, в'язання в пучки, затарювання; томати, огірки - відділення від штамбів та батогів. Причому збиральні процеси значної частини культур не Механізовані, виконуються вручну за допомогою простих засобів праці (ножі, копачі, лопати, корзини, відра, ящики, шпагат та ін.). Звідси висока їх трудомісткість: питома вага затрат ручної праці на збиральних роботах сягає 70 % загальних затрат на виробництво продукції. З урахуванням цього організація збиральних робіт здійснюється двома способами.

Дослідження щодо організації збиральних робіт в овочівництві свідчать про те, що при вибірковому збиранні ранніх овочів продуктивність праці вища, ніж при простій кооперації. При масовому збиранні переваги за роздільним способом виконання різних операцій окремими робітниками.

Зниження витрат праці на збиранні овочевих культур можна досягти, застосовуючи чітко встановлені методи і прийоми праці на кожній роботі та використовуючи можливі способи механізації цих робіт. Збирання овочів із застосуванням тракторної платформи дозволяє підвищувати продуктивність праці робітників у 2-2,5 разу, порівнюючи з ручним збиранням. Але таку систему збирання слід передбачати ще на стадії садіння овочевих культур при визначенні схем розміщення рослин на полі, враховуючи колії для трактора і площадки. Найбільше цим вимогам відповідають стрічкові посіви (посадки). В структурі затрат змінного часу при збиранні овочів тракторною площадкою збір повинен становити 75 %, розвантаження продукції і навантаження тари - близько 10 %. Інші види витрат - підготовчо-заключні роботи, відпочинок [1, 3, 10].

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ОСНОВНИХ ТРУДОВИХ ПРОЦЕСІВ У РОСЛИННИЦТВІ

3.1 Досвід застосування інноваційних технологій і групової роботи агрегатів

Впровадження прогресивних індустріальних технологій вирощування сільськогосподарських культур, високопродуктивних систем машин, розвиток сільськогосподарського кооперування і створення сервісних служб в умовах реформування сільськогосподарських підприємств у ринкові структури приватного спрямування для виконання певних циклів технологічних операцій вимагають нових підходів до організації робіт.

З розвитком цих процесів і впровадженням потоково-індустріальних технологій, на основі поглибленого поділу праці на окремі його технологічній стадії (внесення добрив, заготівля кормів, збирання врожаю, меліоративні та інші роботи) будуть створюватися і певні трудові колективи для виконання зазначених робіт при наданні послуг на договірній основі. Створення таких тимчасових колективів для виконання певних Циклів робіт доцільно і в колективних сільськогосподарських підприємствах, тому що кожному внутрішньогосподарському підрозділу організувати роботи потоковим способом неможливо через нестачу технічних засобів.

Для таких колективів характерна групова організація робіт, заснована на суворому дотриманні узгодженості виконання окремих операцій у часі й просторі у встановленій послідовності, що відповідає найбільшою мірою принципам раціональної організації праці. Така організація робіт підвищує продуктивність праці і скорочує матеріально-грошові витрати на виробництво продукції. За даними Інституту аграрної економіки, групова робота агрегатів на обробітку ґрунту дозволяє підвищувати продуктивність праці на 11-27 % і знижувати собівартість робіт на 3-10 %. Змінний виробіток на один комбайн при збиранні зернових культур підвищується на 26-28 %, а витрата праці на 1 га зменшується на 7-8 %.

Практика групової роботи свідчить про те, що розстановка агрегатів може бути як в одному загоні, так і в різних. Згідно з даними досліджень у цілому переваги залишаються за індивідуальною роботою механізаторів у своєму загоні. При цьому переваги групового способу зберігаються, краще контролюється якість кожного виконавця і не створюється перешкод при вимушених зупинках одного з агрегатів.

Особливо доцільно використовувати потоковий спосіб на збиральних роботах. Для цього формуються тимчасові виробничі збирально-транспортні комплекси. До складу такого комплексу входять ряд спеціалізованих ланок, що дозволяє забезпечити роботу на принципах поточності й безперервності у підготовці полів до збирання врожаю, безпосереднє збирання, звільнення полів від поживних решток, первинний обробіток ґрунту разом із збиранням і виконанням інших робіт, що завершують повністю технологічну стадію - збирання.

В основу організації збирально-транспортних комплексів покладено такі принципи високопродуктивного використання техніки:

· своєчасна і високоякісна підготовка;

· застосування потокових технологій і групової роботи агрегатів;

· максимальне використання доби для виконання збиральних робіт через запровадження двозмінної (вахтової) роботи механізаторів і водіїв транспортних засобів;

· використання резервних агрегатів на випадок виходу із ладу окремих з них у процесі роботи;

· технічне обслуговування і усунення неполадок у польових умовах спеціалізованими ланками без участі основних працівників (у цей час вони працюють на резервних агрегатах);

· заправка пальним, мастилами збиральних машин, тракторів, автомобілів безпосередньо на полі мобільними заправочними засобами;

· інформування про змінні результати роботи кожного працівника і всього колективу;

- раціональні форми матеріального і морального заохочення, спеціально розроблені для збиральних робіт.

До комплексів доцільно залучати такі ланки:

· підготовки полів до збирання;

· комбайно-транспортні;

· збирання незернової частини врожаю;

· первинного обробітку ґрунту (дискування, лущення);

· технічного обслуговування машин комплексу;

· побутового обслуговування.

Переваги групових способів збирання незаперечні. Вони дозволяють у більш стислі терміни зібрати врожай і значно скоротити витрати. Дослідження цих питань свідчать про те, що найдоцільніший розмір комплексу на збиранні зернових культур - 14-16 механізаторів, 5-7 комбайнів з усіма іншими формуваннями, про що зазначено вище.

За традиційною технологією, яка на даному етапі виробництва продукції в сільськогосподарських підприємствах переважає на передпосівному обробітку ґрунту - розпушуванні, вирівнюванні, коткуванні задіяно три трактори і три трактористи, кожен з яких виконує одну технологічну операцію. На 1 га за цих умов підготовки ґрунту до сівби витрачається 8,7 кг пального і 0,63 люд.-год. праці. За інноваційною технологією, якщо всі операції з підготовки ґрунту до сівби (розпушування, подрібнення, ущільнення, вирівнювання) виконується комбінованим агрегатом за один прохід трактора, то витрати пального на 1 га становлять 5,6 кг, а затрати праці - 0,12 люд.-год., або менше порівняно з попереднім варіантом у 1,5 і 5,2 разу.

Отже, комплексне застосування раціональної організації виробничих процесів та впровадження інноваційних технологічних заходів дозволяє зменшувати витрати ресурсів виробництва та праці, підвищуючи загальну ефективність діяльності підприємства [18, 14].

3.2 Удосконалення організації основних трудових процесів на обробітку ґрунту, внесенні добрив і посіві обраної культури для виконання курсової роботи

Серед зернових культур озима пшениця найвимогливіша до родючості ґрунту. При врожаї більше 4,0 т/га вона виносить з ґрунту майже 120 кг азоту, 45-55 кг фосфору і 50 -80 кг калію [6]. Крім того, значна частина елементів живлення залишається в корінні та пожнивних рештках. Такої кількості легкозасвоюваних поживних речовин у ґрунті не буває. Тому для одержання високих і стабільних врожаїв озимої пшениці при одночасному поліпшенні якості зерна необхідно вносити невистачаючу для певного врожаю дозу добрив.

Внесення органічних добрив та мінеральних добрив позитивно впливає на зимостійкість, ріст і розвиток, нагромадження корисних речовин, ефективніше використання води та продуктів зерна .

Науковими дослідженнями встановлено, що інтенсивні сорти різняться специфічністю живлення протягом вегетаційного періоду. Високопродуктивні сорти характеризуються особливо активним використанням азоту і калію до середини фази колосіння, фосфору до початку формування зерна. У зв'язку з цим для високопродуктивних сортів необхідна підвищена кількість елементів живлення в цілому і з урахуванням особливостей кожною сорту, а також по основних елементах їх розвитку.

Мовну дозу фосфорних і калійних добрив доцільно вносити під основний обробіток ґрунту, а також як правило за 2-3 рази [7].

До внесення мінеральних добрив пред'являються наступні агротехнічні вимоги.

При подрібненні добрив діаметр горошин повинен бути не більше 5 мм. При змішуванні - середнє арифметичне відхилення від потрібного співвідношення компонентів повинно бути не більше 10 %, допускається подрібнення гранул до розміру 1 мм не більше 5 %. При внесенні відхилення середньої фактичної дози внесення від загальної не більше 10 %, нерівномірність розподілу добрив не більше 15 % . Перекриття суміжних проходів не більше - 6 % від ширини захвату агрегату.

На поворотні смути, що обробляються, теж вносяться мінеральні добрива. Час між внесенням і заробкою добрив повинен становити не більше 12 годин.

Виходячи з характеристики агрегатів підбираємо комплекс машин для підготовки і внесення добрив. При цьому завантаження здійснюється агрегатом ЮМЗ-6Л + ПЕ-0.8Б, подрібнення - агрегатом ЮМЗ-6Л +ІАІР-20, змішування добрив - агрегатом ЮМЗ-6Л +СЗУ-20, а внесення - агрегатом МТЗ-80 + 1РМГ-4.

Всі ці машини відповідають агротехнічним вимогам виконуваних операцій, задовольняють критерієві зменшення приведених затрат і органічно вписуються в комплекс машин по інтенсивній технології вирощування озимої пшениці.

Для створення оптимальних умов росту і розвитку озимої пшениці в сівозміні різних кліматичних зон застосовують обробіток ґрунту залежно від його властивостей, окультурення, попередників і забур'янення.

Своєчасний доброякісний обробіток ґрунту під озиму пшеницю дозволяє зберегти запаси води, поліпшити поживний режим, зменшити забур'яненість посівів, запобігти ураженню рослин хворобами і шкідниками, створює умови для появи дружніх сходів і формування доброго врожаю.

Необхідно правильно поєднувати глибокий , звичайний і поверхневий обробіток із застосуванням полицевих, плоско різних, дискових, голчастих та інших ґрунтообробних знарядь. Застосування будь-якого способу обробітку повинно забезпечувати необхідні умови для високоякісної сівби, загортання насіння на оптимальну глибину та дружнього його проростання .

Про ефективність різних прийомів основного обробітку під озиму пшеницю свідчать дані УНДІЗ (таблиця 3.2.1)

Таблиця 3.2.1

Ефективність різних прийомів основного обробітку під озиму пшеницю

Спосіб обробітку

Глибина, см

Урожайність, т/га

Оранка

20-22

5,16

Лемішне лущення

10.дек

5,2

Плоскорізний обробіток

20-22

5

Дискування

10.дек

5,01


Основний обробіток ґрунту включає лущення дисковими лущильниками або дисковими боронами стерні попередника, що провокує ріст бур'янів, які знищуються при подальшому обробітку.

Структурний склад комплексів машин для основного обробітку ґрунту при звичайній та інтенсивній технологіях вирощування озимої пшениці між собою принципово не відрізняються.

В нашому випадку загальна площа вирощування озимої пшениці 410 га складається із двох площ, які були зайняті попередниками кукурудза на зелений корм 260 га та однорічні трави на сінаж 150 га. Застосовуємо агрегати:

Т-150 + ЛДГ-15 А; ДТ-75М+КПГ-250+БИГ-3;Т-150+БДТ-7Л; ДТ-75М + КПС-4 (3 шт.) + С-11У.

При дискуванні і лущенні стерні агрегати рухаються човниковим способом із петльовою формою повороту. Особливої розбивки поліз на загінки для виконання цієї операції не потрібно поворотні смути обробляються подвійним проходом агрегату при виконанні останнього проходу з однієї сторони і завершення обробітку всієї площі з другої сторони. Оранка полів здійснюється затінковим способом із розбивкою поля на загінки, площа кожної з яких рівна денному виробітку агрегату. Загінки нарізаються таким чином, щоб мали найменшу кількість борозен.

Крім того розбивки поля на загінки сприяє зменшенню кількості клинових залишків недоораної площі. Обробіток клинів пов'язаний з великою кількістю поворотів, в результаті чого перевитрачається паливо і зменшується продуктивність агрегату. Ширина поворотної смуги повинна бути кратною ширині захвату агрегату. Для орного агрегату з навісним плугом вона повинні складати 12... 15. а напівначіпним - 18. ..21 [8].

Після обробітку ґрунту вищевказаними операціями і часткового проростання бур'янів проводиться суцільна культивація по всій площині агрегатом ДТ-75М + КПС-4 (3 шт.) + С-11У.

Суцільна культивація проводиться для роз рихлення шару ґрунту на задану глибину, знищення сходів бур’янів покращення повітряного і водного.

Для того, щоб підготувати ґрунт до посіву проводять передпосівну культивацію агрегатом ДТ-75М + КПС-4 (3 шт) т С-1 І У на глибину 6-8 см. Необхідно, щоб проміжок часу міх передпосівною культивацією і посівом був мінімальним, доцільніше, щоб ці дві операції виконувалися в один день.

3.3 Удосконалення організації робіт по догляду за посівами та на збиранні врожаю

Догляд за посівами відіграє значну роль в технологічному процесі вирощування та збирання озимої пшениці. Дотримання заходів, що посилають зимостійкість посівів, ретельний догляд за посівами протягом осінньо-зимового та весняного періодів, спрямований на підвищення життєздатності рослин, менше їх зрідження за весняно-літній період вегетації, покращує умови формування продуктивності стеблостою.

Перша операція по догляду за посівами проводиться взимку це снігозатримання, як захід попередження вимерзання посівів, пошкодження льодовою кіркою та для накопичення води в фунті. Виконується агрегатом Т-150К т СВШ-7. Під сніговим покровом 10-15 см і зниженні температури до -22 -25 °С рослини пошкоджені не будуть .

До негативних факторів зимівлі належить і різке коливання температур із сильними відлигами, що приводять до танення снігу і утворення на посівах льодової корки.

У весняний період догляд за посівами починається із підживлення агрегатом ДТ-75М + СЗ-3.6А (3 шт.) + СП-11А.

Збудники хвороб зернових - в основному грибки, що передаються через ґрунт, насіння та залишки попередніх культур. Найпоширеніші хвороби іржа, борошниста роса, гниль коренева та інші.

Заходи захисту від перерахованих хвороб виконуються комплексно. Покрашенню фіто-санітарного стану сприяє дотримання порядку чергування культур в сівозмінах, правильне застосування системи добрив і обробітку ґрунту, знищення бур'янів та підбір імунних сортів.

Боротьба з бур'янами у системі догляду за рослинами посідає важливе місце, її здійснюють відповідно до зональних науково-обґрунтованих систем землеробства. Правильне поєднання агротехнічних та хімічних заходів боротьби з бур'янами невід'ємна частина інтенсивної технології вирощування озимої пшениці. Технологію обробітку посівів пшениці наведено нижче.

Приготування розчину відбувається безпосередньо в полі. Транспортування води здійснюється агрегатом Т150К+РЖТ-8. приготування розчину агрегатом МТЗ-80+АПР "Темп", а внесення агрегатом МТЗ-80+ ОПШ-15. Агрегати при роботі рухаються технологічними коліями.

Штанговий обприскувач ОПШ-15 має колію 1350 мм, але в господарстві його можливо переобладнати на колію 1800 мм [5].

Для цього зрізається жолоб, до якого, кріпляться півосі коліс, на його місце приварюється новий подовжений жолоб та подовжені колінчасті півосі для убезпечення дорожнього просвіту 500 мм. При ширині захвату 10,8 м частину розпилювачів по краям штанги відключають.

З метою повного використання технічних можливостей зернозбиральні комбайни повинні працювати на швидкостях близьких до розрахункових.

Залежно від агрокліматичних умов, стану хліба та наявності техніки спеціалісти господарств вибирають однофазні (пряме комбайнування) чи двохфазний (зкошування у валки із наступним обмолотом) спосіб збирання.

Двофазний спосіб найбільш ефективний для більшості зон країни, що вирощують зернові культури. Його використовують при вбиранні забур'янених посівів, а також на посівах із підсівом трав, маючи густоту стеблистою не менше 300 рослин на 1 квадратний метр і висоту не нижче 0.6 м. Скошувати у валки при цьому способі починають у фазі середини воскової стиглості, яку визначають по таких показниках: стебло становиться повністю жовтим, ендосперм зерна білий, в кульку зерно не скатується, нігтем ріжеться, вологість має 25-35 %.

Висоту стерні встановлюють у межах 16... 18 см. Хліби підвищеною соломистістю укладають на більш високу (16... 18 см) стерню, а низькорослі і полеглі на низьку (8...12 см). Оптимальна товщина валка 10. .18см. а ширина його не повинна перешкоджати підбору. Косовицю слід вести на постійній швидкості, щоб не утворювалися купи хлібної маси, не потрібно зупиняти (без потреби) комбайн чи жатку до виїзду за поворотну смуту. При об'їздах перешкод валки слід укладати на стерню не ближче ніж 1.5 м від краю перешкоди. Втрати при скоту ванні не повинні перевищувати при стоячому стеблистою -1 %. а при полеглих хлібах - 2 %.

Прямим комбайнуванням збирають рівномірно достиглі посіви із густотою стеблистою менше 300 рослин на квадратний метр, а також низькорослі. Збирання хлібів починають на початку повної стиглості, коли вологість зерна не перевищує 20 %. Оптимальна висота зрізу залежить від густоти і висоти стебел.

При збиранні похилих хлібів висоту зрізу зменшують так. щоб різальний апарат знаходиться нижче колоса . Втрати зерна в цьому випадку допускаються такі ж як і при розподільному способі збиранні врожаю. При прямому комбайнуванні, як і у випадку обмолоту валків, солому і полову слід вивантажувати прямолінійними рядами. Копиці повинні бути стягнуті до місця скиртування в найкоротші строки. Втрати при скиртуванні соломи допускаються не більше 5 %.

Недолік способу прямою комбайнування,полягає в тому, що збирання починають тоді, коли хліб уже достиг, що підвищує небезпеку втрати врожаю. Потрібно пам'ятати, що при досягненні повної стиглості біологічний урожай і якість зерна на корені залишається незмінними лише протягом 4...6 днів, а потім проходять «всихання» врожаю, понижується його якість; зменшується абсолютна вага зерна, погіршується борошномельна і хлібопекарна якість, посилюється випадання зерна з колосу і обламування цілих колосків.

В результаті втрати хлібів зростають часом до 25...30 % Якість збирання, як правило оцінюють за кожним комбайном На період збирання зернових доцільно на групу комбайнерів, що працюють в одному полі,виділити одного із них як контролера якості.

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

При написанні й аналізі сільськогосподарської діяльності СВК «Ружинський» в даній курсовій роботі виявлено, що підприємство поступово адаптується до роботи в умовах, які склалися для нього. Ставляться певні завдання перед керівником підприємства, а також умови, щодо працівників для забезпечення ефективного й керованого мотиваційного процесу.

Сутність організації праці полягає в поєднанні безпосередніх виробників із засобами виробництва, приведення трудової діяльності людей у певну систему, яка характеризується сукупністю елементів та їх стійкими взаємозв'язками, змістом функціонування цих елементів, напрямками та динамікою їх розвитку.

Принципи організації праці поділяються на загальні організаційні принципи і принципи, що визначають організаційно-технічний аспект системи організації праці. Вони були докладно описані в роботі.

Організація праці є об'єктивною необхідністю й невід'ємною складовою трудової діяльності людини. Вона має сприяти вдосконаленню всіх процесів праці, виробничих структур для досягнення найвищої ефективності суспільного виробництва. Питання організації праці є предметом наукової діяльності та об'єктом практичної діяльності господарюючих суб'єктів, оскільки раціонально та ефективно організований процес праці є вагомим чинником зростання продуктивності праці, зниження витрат виробництва.

При організації трудових процесів у рослинництві необхідно дотримуватися технологічні та організаційні вимоги.

Технологічні вимоги базуються на дотриманні певних кількісних і якісних показників при виконанні робіт: глибини обробки ґрунту, загортання насіння; ширини міжрядь; висоти зрізу трав, хлібів; встановлених термінів виконання робіт; способів і швидкості руху агрегатів та інших. Особливе значення має швидкість руху агрегатів.

При організації виробництва вирішуються всі питання щодо використання обладнання, спеціалізації та комбінування виробничих процесів, організації роботи основних та допоміжних служб підприємства, забезпечення виробництва сировиною, енергією, транспортом. Взаємозв'язок організації праці та організації виробництва полягає в тому, що питання організації праці вирішуються з урахуванням типу виробництва (одиночне, масове та ін.). Разом із тим, ефективність використання засобів, предметів праці, ритмічність випуску продукції та питання раціонального використання робочої сили залежать від стану організації праці.

Основними напрямами діяльності СВК «Ружинський» є:

вирощування зернових і технічних культур;

молочне та м’ясне скотарство;

сільськогосподарські послуги;

У господарстві найбільшу питому вагу в структурі товарної продукції займає молоко (34,11%), друге місце - м’ясо ВРХ (17,14%) і третє - зерно (16,44%), тому виробничий напрям СВК «Ружинський» можна сформулювати як молочно-м’ясний з розвинутим зерновим виробництвом.

Оскільки коефіцієнт зосередження становить 0,27 - підприємство має слабкий рівень спеціалізації, а це свідчить про те, що ефективність господарської діяльності не висока, тому що на підприємстві функціонує багато товарних галузей.

Цільовою аудиторією підприємства СВК «Ружинський» є працівники підприємства, які відповідають за розробку та виготовлення продукції, а також фізичні особи, яким потрібна продукція підприємства для задоволення власних потреб та членів родини або друзів, а також, завдяки напруженій роботі і професіоналізму керівництва та працівників основними клієнтами СВК «Ружинський» стало київське підприємство «Фавор», яке закуповує у СВК «Ружинський» молоко для дитячого харчування, Шепетівський м’ясокомбінат, ВАТ Козятинський м’ясокомбінат, Бердичівський м’ясокомбінат. Зернові культури закупив ФОП Ганжа (приватний підприємець).

Під час вивчення господарської діяльності СВК «Ружинський» було виділено такі пропозиції поліпшення умов праці на підприємстві: удосконалення технологічних процесів, механізація та автоматизація виробничих процесів, впровадження дистанційного управління виробничими процесами для виведення людини з зони несприятливих умов праці, раціональне планування та інженерне забезпечення виробничих процесів, залучення новітніх технологій та зарубіжного досвіду, стимулювання кваліфікованих кадрів,використання екологічно-якісного, не модифікованого зерна.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ДЖЕРЕЛ

1.       Економіка праці й соціально-трудові відносини: Підручник / Шкільов О.В., Барабан С.С., Ярославський В.А., Гаврилюк І.П., Балан О.Д., Ткачук В.А., Ланченко Є.О., Ібатуллін М.І., Гапоненко Н.В., Мельнянкова Л. В. За ред. д-ра. екон. Наук, проф.. Шкільова О.В. - К.: Четверта хвиля, 2008.

2.       Ланченко Є.О., Тимошенко М.М., Економіка праці і соціально-трудові відносини: Навчальний посібник. - Житомир: «Полісся», 2010. - 280 с.

.        Гриньова В.М., Шульга Г.Ю., Економіка праці та соціально-трудові відносини: Навч. посіб. - К.: Знання, 2010. - 310 с.

4.       Господарський кодекс України, стаття 64. - 154 с.

.        Катін І.М. та ін. Комплексна механізація виробництва зерна. Київ.: Урожай, 1985.

.        Корнев Г.В. и др. Интенсивная технология возделывания сельскохозяйственных культур. - М.: Агропром., 1988.

.        Гречкосій В.Д. та ін. Довідник сільського інженера. Київ.: Урожай, 1991.

8.       Диденко Н.К. Эксплуатация машинно-тракторного парка. К.: Высшая школа, 1997.

9.       Шкільов О.В. Організація виробництва і підприємницької діяльності в сільськогосподарських підприємствах. Підручник. - К.: Урожай, 1997, 336.

.        Махорін Г.Л. Від комуни «новий світ» до КСП ім. Леніна: шлях у 75 років: Житомир: Журфонд, 1997. - 48 с.

.        Махорін Г.Л., Гаврилюк В.Ю., Мокрицький Г.П.Сільськогосподарськи виробничий кооператив «Ружинський». - Житомир: видавництво «Волинь», 2007. 16 с.

.        Шкільов О.В. та ін. Аграрні соціально-трудові відносини: Підручник / О.В. Шкільов, О.І. Здоровцов, М.Г. Лобас, С.С. Барабан - К.: Агроінком, 1997. - 304 с.

.        Журнал. Економіка АПК, 2005, № 10.

.        Орлов О.О. Планування діяльності підприємства. Підручник. - К.: Скарби, 2002. - 336 с.

.        Швайка Л.А. Планування діяльності підприємства: Навч. посібник. - 2-ге вид. стереот. - Львів: «Магнолія 2006», 2007. - 268 с.

.        Завіновська Г.Т. Економіка праці. Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 365 с.

17.     Жуков Л.И., Погосян Г.Р. Экономика труда. - М.: Экономика, 2001. - 452 с.

.        Плоткін Я.Д. Економіка праці. Навч. посібник. - Львів: Національний університет “Львівська політехніка”, Ужгород: Патент, 2001. - 412 с.

Похожие работы на - Організація основних трудових процесів у рослинництві

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!