Сучасні методи управління витратами на виробництві

Зміст

Вступ

1. Теоретична частина Сучасні методи управління витратами на підприємстві

2. Практична частина

2.1 Завдання 1

2.2 Завдання 2

2.3 Завдання 3

Висновки

Література

Вступ

Управління витратами та калькулювання собівартості продукції - є чи не найважливішими інструментами управління підприємством та розділом управлінського обліку. Саме собівартість виробництва одиниці продукції є основою для прийняття управлінських рішень.

В міру того, як ускладнюються умови господарської діяльності й зростають попити до росту рентабельності продажів, в свою чергу зростає і необхідність обліку витрат на виробництво. Кожне підприємство має чітку уяву про склад витрат на виробництво готової продукції та їх окупність При функціонуванні ринкових механізмів виникає необхідність удосконалення та створення чіткої системи аналізу та контролю витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції.

Процес господарської діяльності - це поєднання трьох "вічних" елементів: цілеспрямованої упредмеченої діяльності людей як робочої сили, предметів праці - сировини, матеріалів та засобів праці - основних засобів. Два останніх елементи є матеріальною основою господарювання - засобами виробництва, створеними раніше затраченою (упредмеченою) працею.

Існує три основних складових витрат в процесі господарювання на підприємстві: витрати - матеріальна складова - вартість використаних виробничих запасів (сировини, матеріалів, робіт, послуг), оплати праці основних виробничих працівників, проведених відрахувань на соціальні заходи, зносу необоротних матеріальних і нематеріальних активів та ін. Витрати господарської діяльності суб'єктів підприємництва складають сукупні витрати живої та упредмеченої праці на виробництво продукції. В такому складі витрати виробництва однаково притаманні всім видам виробництва та надання послуг.

Національний бухгалтерський стандарт П (С) БО 16 "Витрати" визначає витрати підприємства як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками). Витрати підприємства на рівні виробничих структурних підрозділів виступають у формі виробничої собівартості продукції (робіт, послуг).

Для управління контролерам потрібні не просто витрати, а інформація про їх об'єкти - продукцію, роботи, послуги або вид діяльності підприємства, які потребують здійснення витрат, пов'язаних з їх виробництвом (виконанням робіт, наданням послуг).

За вартісною формою продукція (роботи, послуги) підприємства складається з трьох частин: вартості витрачених засобів виробництва; вартості продукту, створеного необхідною працею; вартості продукту, створеного додатковою працею.

Перша частина вартості є результатом минулої, упредмеченої праці, та інші - результатом живої праці. Необхідний продукт - це предмети і послуги, які задовольняють особисті потреби працівників та їх сімей. Додатковий продукт - це продукт, який використовується для покриття суспільних витрат виробничого і культурно-побутового призначення для збільшення національного багатства в інтересах кожного громадянина і всього суспільства.

Виражені в грошовій формі затрати на витрачені засоби виробництва, оплату праці і соціальні заходи становлять собівартість продукції. Іншими словами, собівартість - це сума всіх затрат на створення продукції, виражена у грошовій формі.

Під собівартістю продукції прийнято розуміти можливість кожного підприємства замістити витрачені ним ресурси, щоб безперервно продовжувати виробництво. Економічне значення собівартості полягає в тому, що вона показує величину затрат підприємства на виробництво продукції.

1. Теоретична частина Сучасні методи управління витратами на підприємстві

На сучасних українських підприємствах витрати в даний час є об’єктом обліку, хоча ринкові умови вимагають обов’язкового розгляду їх як об’єкта управління. Оптимізація рівня виробничих витрат повинна розглядатися як основа їх успішного функціонування, яка буде здатна забезпечити рентабельність та прибутковість виробництва, а також високу конкурентоспроможність продукції, що виробляється. На даний час на більшості вітчизняних підприємствах існують багато проблем з обліку витрат, які можуть бути вирішені за допомогою ефективної та раціональної системи управління витратами та використання методів управління витратами, в тому числі новітніх.

Методи управління витратами, а саме новітні методи, їх переваги та недоліки широко висвітлені у науковій праці Кальєніна Н.В. Гудима Д.Р. здійснив аналіз систем обліку витрат на виробництво, приділивши особливу увагу стандарт-косту. Аналіз та оцінку існуючих систем управління витратами провів Власюк В.Г., зосередившись в основному на директ-костингу.

Метою статті є дослідження традиційних та сучасних методів управління витратами, визначення їх переваг та недоліків, а також визначення найефективніших.

Управління витратами являє собою процес цілеспрямованого формування витрат на підприємстві щодо їхніх видів, місць виникнення, носіїв за умови постійного контролю рівня витрат та стимулювання їхнього зниження. Система управління витратами є важливим елементом внутрішнього економічного механізму будь-якого підприємства [4].

На даний час директ-костинг використовується в таких варіантах:

. Класичний директ-костинг, що передбачає калькулювання за прямими витратами (всі змінні).

. Система змінних витрат - калькулювання здійснюється за змінними витратами, до складу яких входять прямі витрати і змінні непрямі витрати.

. Система обліку витрат залежно від завантаження виробничих потужностей: у калькуляцію включаються всі змінні витрати і частина постійних, що визначається відповідно до коефіцієнта використання виробничої потужності. Спільне полягає в тому, що калькулюється не повна, а часткова собі вартість.

При даному варіанті управління витратами передбачається, що тільки змінні витрати залежать від завантаженості потужностей або від обсягу продукції, а тому тільки вони можуть бути віднесені на об’єкт витрат. Таким чином, до собівартості носія витрат не включаються постійні витрати. Вони зазвичай покриваються маржинальним прибутком, отриманим від продажу продукції. Якщо максимальний розмір, якого можуть досягти постійні витрати, відповідає вели чині маржинального прибутку, то підприємство за знає збитків.

У нашій країні та країнах СНД до останнього часу була поширена система обліку та калькулювання повної собівартості, а система директ-костинг практично не застосовувалась. З цієї причини серед учених зазначених країн немає єдиного погляду на суть цієї системи [1].

Переваги системи "стандарт-кост" перед іншими системами обліку витрат на виробництво по лягають у наступному: система використовується для прийняття рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо за змінними елементами витрат, а також при правильно встановлених цінах на матеріали і нормах витрат на робочу силу; на підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про прибутки та збитки. За цієї системи керівництво підприємства отримує інформацію про величину відхилень від нормативів і про причини їх виникнення, яка використовується для оперативного прийняття управлінських рішень щодо усунення відхилень; менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки заздалегідь відомі нормативні величини виробничих ви трат; система "стандарт-кост" використовується для оцінки виконання встановленого замовлення; у разі правильної організації стандарт-косту облік ведеться за принципом виключення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів, тобто бухгалтерський облік стає менш трудомістким [2].

Дослідження показали, що система має і недоліки. Важко скласти стандарти згідно з технологічною карткою виробництва. Зміна цін ускладнює обчислення незавершеного виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. У разі виконання підприємством різних за характером і типом замовлень за порівняно короткий час обчислювати стандарт на кожне замовлення незручно.

Традиційні системи контролю витрат (у тому числі аналіз відхилень) сфокусовані в основному на змінні витрати і мало допомагають при вирішенні проблем, пов’язаних з постійними накладними ви тратами. У даний час в управлінні витратами найпоширенішими є наступні новітні методи: АВС-метод, таргет-костинг, абзорпшн-костинг, CVP-аналіз, кост-кліринг, бенчмаркінг витрат, LCC-аналіз, методи EVА. Тому доцінно розглянути детальніше дані методи управління витратами.

АВС-метод, або облік витрат на основі видів діяльності. Згідно з цим методом діяльність підприємства розглядається як процеси або робочі операції. Сума витрат впродовж періоду або на певний вид продукції визначається на основі витрат на здійснення сукупності відповідних процесів і операцій. Застосування цього методу передбачає виокремлення видів діяльності і операцій за ними, розширення наявної системи управлінського обліку. Перевагами даного методу є підвищення обґрунтованості віднесення накладних витрат на конкретний продукт; точніше калькулювання собівартості; забезпечення взаємозв’язку отриманої інформації з процесом формування витрат.

Ще одним новітнім методом управління витратами є кайзен-костинг. Він застосовується для досягнення цільової собівартості, але на відміну від таргет-костингу, полягає в постійному вдосконаленні якості процесів на всьому підприємстві за участі всіх його працівників, що дає можливість зменшити непродуктивні витрати. Перевагою кайзен-костингу є те, що він забезпечує постійне зменшення витрат і утримання їх на заданому рівні, а основним недоліком є необхідність мотивації працівників і корпоративної культури, що підтримує залучення персоналу в діяльність підприємства. Взаємодія методів таргет-костингу та кайзен-костингу дасть змогу ефективно управляти собівартістю [3].

Кост-кліринг - один з найжорсткіших методів управління витратами. В результаті його застосування відбувається зменшення витрат на оплату праці і, як наслідок, скорочення штату працівників, вивільнення і продаж не використовуваних або мало використовуваних активів, повне або значне зменшення витрат на соціальну сферу. Метою кост-клірингу є швидке скорочення витрат підприємства без шкоди для його діяльності та перспектив розвитку. Також даний метод орієнтований більше на витрати, що виникають у внутрішньому і у зовнішньому середовищі. Отже, перевагою кост-клірингу є те, що він дає можливість скоротити витрати підприємства, а недоліками - значна жорсткість, бо він передбачає зменшення витрат на заробітну плату і скорочення персоналу; використання його час від часу або лише у окремих підрозділах підприємства не дасть очікуваних результатів.

Ще одним методом управління витратами є CVP-аналіз, тобто аналіз точки беззбитковості. Даний метод ґрунтується на зіставленні трьох величин - витрати підприємства, доходи від реалізації й отримуваного прибутку, залежність яких дає можливість визначити виторг від реалізації, що за відомих величин постійних витрат підприємства і змінних витрат на одиницю продукції забезпечить беззбитковість діяльності запланований фінансовий результат. Перевагами даного методу є те, що він дає можливість визначити обсяг продажу, при якому досягається беззбитковість виробництва або заданий фінансовий результат; простота, наочність і оперативність методу. Недоліками даного методу є поділ витрат підприємства на змінні які лінійно залежать від обсягу продукції, і постійні, які від нього не залежать, що на практиці зробити досить складно; будь-яка зміна наявних у моделі чинників може суттєво змінити кінцевий результат; ґрунтується на припущенні, що продуктивність праці, яка безпосередньо визначає змінні витрати, не залежить від масштабу й не змінюється в часі. CVP-аналіз доцільно використовувати підприємствам для яких важливо визначити, яку продукцію і в якому обсязі необхідно виробляти для одержання більшого прибутку [5].

Отже, в даній статті досліджено як саме потрібно управляти витратами для максимальної ефективності та раціональності.

Для ефективної та високорентабельної діяльності підприємства на даний час та у перспективі повинні також застосовувати сучасні та новітні методи управління витратами. Тобто крім традиційних - директ-костинг, стандарт-костинг, попробувати застосовувати таргет-костинг, абзорпшн-костинг, CVP-аналіз, кост-кліринг, бенчмаркінг витрат, LCC-аналіз, методи EVА, АВС-метод. На нашу думку на сучасних українських підприємствах найдоцільніше використовувати АСВ-аналіз, бо у результаті впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу, тотальної автоматизації і механізації виробництва частка прямих витрат у собівартості постійно знижується. Тобто стає зрозумілим, що для сучасного підприємства характерним має стати пошук шляхів управління не стільки прямими, а накладними витратами. А це ефективно та раціонально може бути здійснено за допомогою АВС-аналізу. Але, все ж таки підприємство повинно самостійно обрати метод, який буде найефективнішим для його виду і напрямків діяльності.

управління витрата собівартість метод

2. Практична частина

2.1 Завдання 1

Закінчити розрахунки з визначення витрат на виробництво і збут продукції в табл. 2.1

Таблиця 2.1

Витрати на виробництво і збут продукції

Розв’язання

Алгоритм розрахунку:

Постійні витрати, всього = 740 000 грн.

Загальні витрати = Змінні витрати, всього + Постійні витрати, всього

Постійні витрати на одиницю = Постійні витрати, всього / Обсяг, виробництва, од. Результати розрахунку занесемо у таблицю 2.2

Таблиця 2.2

Результати розрахунку витрат на виробництво і збут продукції

2.2 Завдання 2

Підприємство випускає продукцію X. Максимальний об'єм про-виробництва 100 000 шт. Засновники вважають, що в зіставленні з виробничою потужністю прибуток підприємства незадовільний. Вони припускають, що прибуток має становити 10% виручки від реалізації продукції. Ціна одиниці продукції 560 грн.

В якості основи для прийняття рішення використовуються слідуючи дані (тис. грн.):

постійні витрати:

Заробітна плата адміністративно-управлінського персоналу - 4 661;

Утримання апарату управління цехами - 3 312;

Загальновиробничі витрати - 1470;

Адміністративні витрати - 1200;

Витрати на рекламу - 2419;

Відсотки за користування кредитами банку - 2 307;

Амортизація - 3 238.

змінні витрати (при максимальному обсязі виробництва):

Заробітна плата виробничих робітників - 6922;

Сировина і матеріали - 16 850;

Допоміжні матеріали - 10 013.

Завдання

. На підставі існуючих даних про постійні та змінних витратах накресліть графік беззбитковості. Визначте обсяг виробництва в точці беззбитковості, величину балансового прибутку при максимально можливому обсязі виробництва.

. Побудуйте 3 графіка, які при максимальному обсязі виробництва показували б прибуток у розмірі 10 % від виручки підприємства в результаті:

а) збільшення продажної ціни; б) зниження постійних витрат; в) зниження змінних витрат.

Розрахувати і показати на графіку точку беззбитковості у кожному з цих випадків.

. Який з розглянутих варіантів краще для досягнення заданого прибутку? Обґрунтувати відповідь, підтверджуючи цифрами. Подумайте, який з 3 варіантів легше реалізувати на практиці?

Розв’язання

. На підставі існуючих даних про постійні та змінних витратах визначимо обсяг виробництва в точці беззбитковості, величину балансового прибутку при максимально можливому обсязі виробництва наступним чином:

Постійні витрати всього = 4 661 + 3 312 + 1 470 + 1 200 + 2 419 + 2 307 + 3 238 = 18 607 тис. грн.

Змінні витрати всього = 6 922 + 16 850 + 10 013 = 33 785 тис. грн.

Величина балансового прибутку при максимально можливому обсязі виробництва становитиме:

Балансовий прибуток = Виручка від реалізації продукції всього - Постійні витрати всього - Змінні витрати всього =

= 560 *100 000 - 18 607 000 - 33 785 000 = 3 608 000 грн.

Точка беззбитковості (break-even point) - це об'єм продажів, при якому підприємство генерує прибуток, рівний нулю (ні прибули, ні збитків):

, (2.1)

де FC - постійні витрати;

р - ціна флакона;С - змінні витрати.

Відповідно до наших вихідних даних обсяг виробництва в точці беззбитковості становитиме:

 од. у натуральному виразі, та  грн. у грошовому виразі.

Накреслимо графік беззбитковості:

Рис.2.1 Графік беззбитковості за умов максимального обсягу виробництва (100 000 шт. продукції)

Як бачимо з наведеного графіка точка беззбитковості знаходиться на рівні 46 907 тис. грн. у грошовому виразі та 83 тис. од. у натуральному виразі.

а) збільшення продажної ціни:

Методом підбору збільшимо ціну на 3,952% до 582,13 грн. /од., тоді отримуємо наступні розрахункові дані:

 од. у натуральному виразі, та  грн. у грошовому виразі.

Балансовий прибуток становитиме:

БП = 582,13 *100 000 - 18 607 000 - 33 785 000 = 5 821 300 грн.

що є 10% від валової виручки підприємства.

Накреслимо графік беззбитковості:

Рис. 2.2 Графік беззбитковості за умов максимального обсягу виробництва (100 000 шт. продукції) та збільшення ціни на 3,952%.

б) зниження постійних витрат:

Методом підбору зменшимо постійні витрати на 10,71% до 16 614 тис. грн., тоді отримуємо наступні розрахункові дані:

 од. у натуральному виразі, та  грн. у грошовому виразі.

Балансовий прибуток становитиме:

БП = 560,0 *100 000 - 16 614 000 - 33 785 000 = 5 600 000 грн.

що є 10% від валової виручки підприємства.

Накреслимо графік беззбитковості:

Рис. 2.3 Графік беззбитковості за умов максимального обсягу виробництва (100 000 шт. продукції) та зменшення постійних витрат на 10,71%.

в) зниження змінних витрат.

Методом підбору зменшимо змінні витрати на 5,9% до 31 792 тис. грн., тоді отримуємо наступні розрахункові дані:

 од. у натуральному виразі, та  грн. у грошовому виразі.

Балансовий прибуток становитиме:

БП = 560,0 *100 000 - 16 614 000 - 31 792 000 = 5 600 000 грн.

що є 10% від валової виручки підприємства.

Накреслимо графік беззбитковості:

Рис. 2.4 Графік беззбитковості за умов максимального обсягу виробництва (100 000 шт. продукції) та зменшення змінних витрат на 5,9%.

. Як ми бачимо з наведених розрахунків, найбільш оптимальним для підприємства є варіант збільшення ціни на продукцію, але слід зауважити, що зі збільшенням ціни попит на продукцію падає.

2.3 Завдання 3

Розділіть витрати на постійні та змінні (дані 1989 р., Табл. 2.3), використовуючи метод найменших квадратів і вищої і нижчої точок.

Таблиця 2.3.

Вихідні дані для визначення рівняння витрат

Розв’язання

Із всієї сукупності інформації обираємо максимальний та мінімальний обсяг виробництва по роках: 1989 р. 1990 р.

_max = 18 582 шт. Q_max = 17 913 шт._min = 15 072 шт. Q_min = 12 541 шт.

За тіж періоди часу, коли бум максимальний і мінімальний обсяг виробництва, обираємо по відповідній статті витрати (З₁ та З₂): 1989 р.

_max = 18 582 шт. З₁ = 209,05 тис. грн. _min = 15 072 шт. З₂ = 190,46 тис. грн.

р.

_max = 17 913 шт. З₁ = 208,53 тис. грн._min = 12 541 шт. З₂ = 179,27 тис. грн.

Знаходимо різницю між максимальним та мінімальним обсягом виробництва (ΔQ) та різницю між витратами (ΔЗ):

р. ΔQ = 3 510 шт. ΔЗ = 18,59 тис. грн.

р. ΔQ = 5 372 шт. ΔЗ = 29,26 тис. грн.

Визначаємо ставку змінних витрат на одиницю продукції шляхом ділення різниці у витратах на різницю в обсязі виробництва (З_{змін. /од.} = ΔЗ / ΔQ):

р. З_{змін. /од.} = 18,59/3 510 = 5,30 грн. /од.;

р. З_{змін. /од.} = 29,26/5 372 = 5,45 грн. /од.

Обчислюємо загальну величину змінних витрат для максимального і мінімального обсягів виробництва шляхом множення ставки змінних витрат на відповідний обсяг виробництва:

(З_змін.1 = З_{змін. /од.} * Q_max; З_змін.2 = З_{змін. /од.} * Q_min):

р.

З_змін.1 = 5,30 * 18 582 = 98 484 грн.

З_змін.2 = 5,30 * 15 072 = 79 881 грн.

р.

З_змін.1 = 5,45 * 17 913 = 97 625 грн.

З_змін.2 = 5,45 * 12 541 = 68 348 тис. грн.

Визначаємо величину постійних витрат шляхом віднімання із загальних витрат змінні (З_пост1 = З₁ - З_змін.1; З_пост2 = З₂ - З_змін.2):

р.

З_пост1 = 209 050 - 98 484 = 110 565 грн.

З_пост2 = 190 460 - 79 881 = 110 565 грн.

р.

З_пост1 = 208 530 - 97 625 = 110 905 грн.

З_пост2 = 179 270 - 68 348 = 110 905 грн.

Складемо лінійне рівняння:

р. Y = 5,30 Х + 110 565

Висновки

Нині часто в теорії й практиці управління собівартістю і прибутком декларується й застосовується наступний принцип: найточніша калькуляція виробу не та, яка найбільш повно після численних розрахунків і розподілів містить у собі всі види витрат підприємства, а та, у яку включені тільки витрати, безпосередньо пов'язані з випуском даної продукції, виконанням робіт і послуг.

Система "директ-кост" загострює увагу керівництва підприємства на зміні маржинального доходу (суми покриття) по підприємству в цілому і по різних виробах, наданих чення статей собівартості спрощується її нормування, облік, контроль і до того ж поліпшується облік і контроль умовно-постійних, накладних витрат, оскільки їхня сума за даний конкретний період показується у звіті про доходи окремим рядком, що наочно демонструє їхній вплив на величину прибутку підприємства.

Основна перевага системи обліку сум покриття в тому, що на основі інформації, одержуваної в ній, можна приймати різні оперативні рішення по керуванню витратами й підприємством у цілому.

Дана система припускає обґрунтований розподіл непрямих витрат на постійні й змінні.

Це можливо тільки на рівні місць виникнення витрат, оскільки лише там можна визначити, як поводяться різні види витрат даного структурного підрозділу при зміні обсягів виробництва.

При організації обліку в розрізі місць виникнення витрат по системі "директ-кост" не використовується саме поняття накладних витрат, тому що накладні витрати місць виникнення витрат стають прямими стосовно даного місця виникнення витрат. Таким чином, по даній системі витрати в місцях їхнього виникнення підрозділяються на постійні й змінні. Система обліку витрат у результаті подає інформацію для калькулювання собівартості наступного елемента системи виробничого обліку тільки по змінних витратах.

Наявна облікова методологія надає можливість використання елементів системи "директ-кост", суть котрої полягає в роздільному обліку прямих (змінних, виробничих) і періодичних (постійних) витрат і калькулювання неповної (обмеженої) собівартості.

Застосування даної системи на підприємстві нафтогазового комплексу можна розглядати тільки на перспективу при впровадженні управлінського обліку, але деякі елементи системи можуть бути використані й нині. Так, розподіл витрат на постійні та умовно-змінні може бути використано в наступних цілях:

планування витрат за видами діяльності (планування умовно-змінних витрат здійснюється за нормами витрат ресурсів на одиницю виготовленої продукції);

укрупненого планування витрат за видами діяльності на підставі витрат базового періоду;

розрахунку маржинального прибутку й точки беззбитковості виду діяльності;

аналізу витрат при відхиленні фактичних витрат від планових показників з урахуванням відхилень обсягу виробництва від планового значення.

Таким чином, проведений аналіз сучасних методів управління витратами показав, що для вирішення проблеми оптимізації витрат та ефективності господарювання компаній необхідний індивідуальний підхід до вибору існуючих систем управління витратами, а в низці випадків до формування власної системи управління з урахуванням галузевих особливостей, організаційної структури і масштабності корпорації.

Література

1. Влюсюк Г.В. Аналіз та оцінка існуючих систем управління витратами // Держава та регіони. - №6. - 2012. - С.78-79.

. Гудима О.В. Системи обліку витрат на виробництво та їх характеристика // Держава та регіони. - №2. - 2011. - С.47-49.

. Кальєніна Н.В. Методи управління витратами, їх переваги та недоліки // Держава та регіони. - №5. - 2012. - с.32-35.

. Пилипенко О.О. Управління витратами на сучасних підприємствах // Формування ринкових відносин в Україні. - №12. - 2012. - С.8-9.

. Глинський Ю.М. Новые методы управленческого учета. - Ч.1. - http://www.goap.ru.