Агрономічна оцінка ґрунтового покриву ДПДГ 'Сонячне' Миколаївського району Миколаївської області
ЗМІСТ
Вступ
. Загальні відомості про
сільськогосподарське підприємство
. Природні умови
ґрунтоутворення
.1 Клімат
.2 Рослинність
.3 Ґрунтотворні породи
.4 Рельєф місцевості
2.5 Гідрологічні умови
3. Ґрунтовий покрив
сільськогосподарського підприємств
.1 Номенклатурний список
ґрунтів
.2 Характеристика основних
типів ґрунтів сільськогосподарського підприємства
.2.1 Генезис
.2.2 Морфологічні ознаки
.2.3 Фізичні властивості
ґрунтів
.2.4 Агрохімічні властивості
ґрунтів
. Агровиробниче групування
ґрунтів і рекомендації щодо підвищення родючості ґрунтів господарства та
сільськогосподарського використання
Висновки
Список використаної літератури
ВСТУП
Ґрунтознавство вивчає ґрунти, їх
утворення (генезис),еволюцію, будову, склад, властивості, поширення, шляхи
раціонального використання у різних галузях народного господарства, передусім у
зв’язку з формуванням родючості та її підвищенням у різних
природно-антропогенних ландшафтах.
На території України переважають
землі сільськогосподарського призначення (майже 70%), тобто
сільськогосподарські угіддя. Близько 80% сільськогосподарських угідь займають
орні землі, 13% яких припадає на пасовища і 5% сіножаті.
В сільському господарстві земля є
основним джерелом підприємства. Ґрунт - поверхневий шар земної кори,
сформований внаслідок взаємодії природних компонентів (повітря, води,
організмів тощо), якому властива родючість. Правильне використання землі -
головна умова повного задоволення зростаючих потреб населення в продуктах
харчування, промисловості - в сировині. Тому вивчення ґрунту, характеристика їх
промислових особливостей, побудови ґрунтових карт являється необхідною умовою.
Матеріали обстеження ґрунту
господарства необхідні для забезпечення найбільш раціонального використання
землі, правильного використання систем добрив, обробітку ґрунту, меліорації,
боротьби з ерозією. Вони є основним бонітіровки ґрунту і економічної оцінки
землі - структурних частин земельного кадастру.
Завдяки родючості ґрунти
забезпечують усі умови для отримання необхідних урожаїв вирощуваних культур.
Тому В.Р. Вільямс (засновник агрономічного ґрунтознавства) назвав ґрунтом
«поверхневий горизонт земної суші, здатний продукувати урожай рослин».
Ґрунт є специфічним поверхневим
природним утворенням земної суші, тобто має тільки йому одному притаманні будову,
властивості, цикл розвитку, грунтово-екологічні режими, впливаючи на які, можна
регулювати (змінювати, поліпшувати) конкретні властивості ґрунтів.
Ґрунти в різних
ландшафтно-кліматичних умовах утворюються під впливом ґрунтотворних процесів,
які охоплюють при поверхневу товщу порід, грубизна якої в різних природних
умовах буває різною.
В курсовій роботі проведено
агрономічну оцінку ґрунтового покриву науково дослідного господарства ДПДГ
«Сонячне» Миколаївського району Миколаївської області, яке є дослідним
господарством Миколаївського державного аграрного університету. В цій роботі
розкриють загальні відомості про сільськогосподарське підприємство; природні
умови ґрунтоутворення, зокрема: клімат, рельєф місцевості, рослинність,
ґрунтотворні породи, а також ґрунтові води.
1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКЕ ПІДПРИЄМСТВО
сільськогосподарський ґрунт родючість
Науково-дослідне господарство ДПДГ
«Сонячне» утворилося в наслідок поділу сільськогосподарського підприємства
«Урожайний» на два господарства: «Урожайний» і «Сонячне».
Центральна садиба (село
Комсомольське) розташоване в 20 км від обласного центру м. Миколаєва і 26 км
від залізничної станції Миколаїв.
ДПДГ «Сонячне» є навчальним
господарством Миколаївського державного аграрного університету.
Таблиця 1.1
Структура земельних угідь
(землекористування) сільськогосподарського підприємства
|
Вид земельних угідь
|
Площа, га
|
|
Рілля
|
5523,4
|
|
в тому числі зрошувальна
|
825,0
|
|
Пасовища
|
615,0
|
|
Всього сільськогосподарських угідь
|
6139,3
|
|
Лісові площі
|
10,0
|
|
Дерево-кущові насадження, які не входять в
держлісфонд - всього
|
84,6
|
|
в тому числі: - полезахисних лісосмуг та
інших захисних насаджень
|
84,6
|
|
Болота
|
15,8
|
|
Інші землі
|
178,9
|
|
Всього земель
|
6428,6
|
Висновок: Науково дослідне
господарство «Сонячне» розташоване в Новоодеському
природно-сільськогосподарському районі Степу Південо-Українського
Правобережно-Дніпропетровського.
Також має вигідне місце розташування
згідно обласного центру, та залізничної станції.
До структури земельних угідь входять
рілля, пасовища, лісові площі, болота та інші землі. Загальна кількість земель
6428,6 га.
2. ПРИРОДНІ УМОВИ ГРУНТОУТВОРЕННЯ
.1 Клімат
Згідно з агрономічним районуванням
території Миколаївської області НДГ «Сонячне» розташоване в третьому
(південному) агро кліматичному районі, котрий характеризується в міру жарким,
дуже посушливим кліматом.
Нижче приводяться багаторічні дані
найближчих до господарства метеостанцій. (табл. 2.1-2.4)
Таблиця 2.1
Середні місячні і рокові температури
повітря, 0С
|
Назва метеостанції
|
I
|
II
|
III
|
IV
|
V
|
VI
|
VII
|
VIII
|
IX
|
X
|
XI
|
XII
|
Середня за рік
|
|
м. Миколаїв, обсерваторія
|
- 3,6
|
- 3,0
|
2,3
|
9,2
|
16,3
|
19,9
|
22,9
|
22,0
|
16,8
|
10,8
|
3,8
|
- 1,3
|
9,7
|
Таблиця 2.2
Середні місячні і рокові кількості
опадів, мм
|
Назва метеостанції
|
I
|
II
|
III
|
IV
|
V
|
VI
|
VII
|
VIII
|
IX
|
X
|
XI
|
XII
|
За рік
|
|
м. Очаків
|
18
|
16
|
18
|
21
|
29
|
42
|
39
|
35
|
25
|
35
|
27
|
23
|
328
|
|
м. Миколаїв
|
27
|
23
|
24
|
26
|
37
|
63
|
43
|
34
|
26
|
34
|
29
|
20
|
386
|
Таблиця 2.3
Дати переходу середньої добової
температури повітря через 0,+5, +10, +150 і тривалість періодів (днів) з температурою
вище вказаних норм і нижче 00С
|
Назва метеостанції
|
Вище норм
|
Нижче норм
|
|
00
|
50
|
100
|
150
|
00
|
|
м. Миколаїв обсерваторія
|
5.III
|
28.III
|
18.IV
|
8.V
|
5.XII 5.III 90
|
|
5.XII
|
10.XI
|
19.X
|
25.IX
|
|
|
275
|
227
|
184
|
140
|
|
Таблиця 2.4
Дати утворення і руйнування снігового
покриву, число днів в році з сніжним покривом, його висота і запаси води в
снігу
|
Назва метеостанції
|
Число днів в році з сніговим покривом
|
Стійкий сніговий покрив
|
Середня із найбільших декадних висот за зиму
(см.)
|
Середні запаси води в снігу при найбільшій
висоті ( мм.)
|
|
|
Середні дати
|
|
|
|
|
Утворення
|
Руйнування
|
|
|
|
м. Миколаїв обсерваторія
|
46
|
22.XII
|
22.II
|
10
|
22
|
Дамо коротку характеристику сезонів
року
Весна. Характерною особливістю є
інтенсивне підвищення температури повітря. Тому весна настає швидко і зазвичай
буває коротка - біля 45 днів. Весняний період, в середньому, продовжується з
11-13 березня по 22-24 квітня.
Часто польові роботи - боронування
зябу - починаються в першій декаді березня. Приблизно, в третій декаді березня
відновлюється вегетація озимих культур і багаторічних трав.
Останні весняні заморозки в повітрі,
в середньому, відмічаються в другій декаді квітня. Весною часто спостерігаються
суховії слабкої і середньої інтенсивності.
Літо. В даному районі літо жарке,
посушливе. За його початок прийнята дата стійкого переходу середньодобової
температури повітря через +150С в бік підвищення (в середньому, 7-13 травня),
за кінець літнього періоду - в бік зменшення (в середньому, 15-12 вересня).
В літні місяці, в порівнянні з
іншими сезонами, випадає найбільша кількість опадів. Цей же період
характеризується підвищеною грозовою діяльністю, котра супроводжується в ряді
випадків зливами великої сили. Часто в літні місяці спостерігаються засухи.
Осінь. Осінь зазвичай буває
короткою, теплою і часто посушливою. Початок осені характеризується стійким
переходом середньодобової температури повітря і ґрунту через +100С в бік
зниження. В більшості випадків цей період спостерігається 11-12 жовтня. Кінцем
осені вважають стійкий період середньодобової температури повітря через 00С,
який проходить в третій декаді листопада.
В середньому, за багаторічний період
в повітрі заморозки настають з 28 жовтня по 4 листопада. Найбільш рані
відмічаються 25 вересня. Опади у вересні і жовтні спостерігаються у вигляді
дощу, а листопаді - мають змішаний характер.
Зима. Зима буває переважно коротка з
частими потепліннями і нестійким сніговим покривом. Опади в зимові місяці
випадають переважно у вигляді снігу, крупи але і порівняно часто бувають дощі.
Сніговий покрив буває стійким тільки в окремі роки. Заметілі на території
області спостерігаються порівняно рідко. Промерзання ґрунту зазвичай
починається в перших числах грудня місяця, а повне відтавання - в кінці першої,
початку другої декади березня. Сніговий покрив сходить з полів на початку
третьої декади лютого. Починається перехід до весняного періоду.
Висновок: Ґрунти сформувалися в
умовах рiзних
клiматiв,
сильно вiдрiзняються
мiж собою всiма
своiми морфо
генетичними ознаками, властивостями, екологiчними
режимами.
Вiдношення
рiчної
кiлькостi
опадiв, мм, до
випаровуваностi характеризує
коефiцiєнт
зволоження, який є дуже виразним
показником типу водного режиму. Не меншим є
вплив на грунтотворення
термічного режиму. До того ж забезпечення сільськогосподарських рослин теплом
та вологою має чи не найбільше агрономiчне
значення, прямо впливаючи через гiдротермiчний
режими на бiологiчнi
та бiохiмiчнi
процеси в ґрунтах у перiод
їх вегетацiї.
.2 Рослинність
В геоботанічному відношенні
території господарства знаходиться в Правобережному злаково-степовому
ботаніко-географічному районі України в зоні вузьколистих типчаково-ковилових
степів, для якого характерне домінування посухостійких вузьколистих ксерофітних
щільно-кущових злаків.
Майже вся територія НДГ «Сонячне»
розорюється, цілими залишились лише деякі ділянки на схилах і днищах балок.
Деревна рослинність на території
господарства представлена полезахисними і прибалковими смугами. В них
переважають акація, грецький горіх, гледичія.
Природних лісів на території
господарства нема.
Таблиця 2.5
|
Елементи Рельєфу
|
Найбільш поширенні рослини в тому числі і
бур’яни
|
|
|
на не розорених
|
на розорених
|
|
|
1
|
2
|
3
|
|
|
Плато
|
__
|
щириця звичайна, курай, марь біла, мишій
сизий, в’юнок польовий, осот рожевий і жовтий, суріпка польова
|
|
|
Схили балок
|
васильок розпростертий, багаторічник
звичайний, резеда жовта, кульбаба звичайна, чебрець, шалфей, молочай
кипарисовий, полинь австрійська, типчак, пирій повзучий, м’ятлики.
|
__
|
|
|
Днище балок
|
пирій повзучий, м’ятлик
вузьколистий, піжма звичайна, цикорій дикий, подорожник ланцетолистий,
дурнишник звичайний
|
__
|
|
|
|
|
|
.3 Ґрунтотворні породи
В ґрунтоутворенні на територій
господарства беруть участь леси, оглеєні леси і гумусований делювій.
Леси є основною і найбільш цінною
ґрунтотворною породою. Вони являють собою суглинкові або глинисті породи,
палевого кольору, добре відсортовані, з розвинутою пористістю (50-53 %),
відсутністю шаруватості.
В будові лесів чітко виявляється
ярусність. Звичайно в умовах плато спостерігається 3-4 яруси лесів.
Свердловина, розташована біля м. Березівка Одеської області на плато
водорозділу р. Інгул - Південний Буг глибиною 15,0 м., розчленовується на три
шари лесів. Верхня частина до глибина 9 м. представлена типовим
бурувато-палевим важкосугленковим лесом, нижня - шоколадним. Викопні ґрунти
спостерігаються на глибині 3-4 і 8-9м. В цьому профілі відмічаються добре
вираженні три горизонти максимальної соляної акумуляції : на глибині 2м від 5
до 9м і на глибині 13м. В першому із них загальна концентрація розчинних солей
досягає 15 мг.-екв., в другому - 10-15мг.-екв. і в третьому - 12 мг.-екв. на
100 г породи. В складі водорозчинних солей різко перевищують сульфати кальцію і
магнію. Кристалічний гіпс спостерігається на глибині 2,1-2,5 м.
По мінералогічному складі леси
являються досить складною породою, але більше всього в ньому кварцу (SiO2),
глинистих мінералів, карбонатів кальцію і магнію. Кількість карбонатів кальцію
в лесах складає 12-15 %. Кальцій лесів обумовлює закріплення розкладаючої
органічної маси, коагулюючи гумусні сполуки. Карбонати залягають в формі «
білозірки».
Механічний склад лесів
пилувато-глинистий. Фізичної глини (частини розміром менше 0,01 мм) вони
містять 63,30 %, або (частини розміром 0,05- 0,01 мм) - 34,10 %.
На лесах утворились чорноземи
південні з агрономічно ціною зернистою структурою.
Оглеєні леси, як ґрунтоутворююча
порода на території господарства розповсюдженні мало, тільки в подах. Це той
самий лес, що і вищеописаний, але під впливом чорноземного зволоження змінним
процесам (оглеєння). Окисні сполуки заліза і марганцю в ньому зібрані в тверді
концентрації (бобовини) діаметром 2-5 мм. і частково перетворенні в закисні
сполуки, в наслідок чого оглеєні леси мають зеленувато-сірий колір по всій
своїй товщині.
Карбонати кальцію в оглеєних лесах
спостерігаються в формі прожилок і твердих закамянівших конкрецій діаметром до
1,5-2,0 см.
Гумусований делювій зустрічається на
днищах балок. Це продукт змиву родючих частин ґрунту з схилів, тому мають
темно-сірий колір, містить значну кількість гумусу. Ґрунти, утворенні в цій
породі, добре гумусовані.
.4 Рельєф місцевості
Згідно з геоморфологічним
районуванням територія НДГ «Сонячне» розташована на Причорноморській низовині
правобережжі Дніпра в межах первинно акумулюючої рівнині, плато на водорозділі
рік Березань і Південний Буг.
Загальний ухил місцевості на південь
до Чорного моря. Найвищі відмітки корінної рівнини над рівнем моря 90 м.
Рельєф території господарства широко
хвилястий.
В геологічній будові первинно
акумулюючій рівнинні Причорноморській низовині складена лесовою серією, яка
складається із трьох-чотирьох ярусів лесів загальною силою 25-30 м. Леси
розчленовані двома-трьома горизонтами заборонених ґрунтів.
Лесова товща підстилається
червоно-бурими глинами. Нижче червоно-бурих глин залягають піщані і глинисті відкладення
верхнє пліоценового віку, котрі підстилаються понтичними вапняками.
.5 Гідрологічні умови
Вода в ґрунті є найважливішим
грунтогенним, екологічним, біопродукційним, меліоративним, агрономічним
чинником. Вона визначає перебіг процесів вивітрювання, які передують
грунтогенезу - гідролізу, гідратації, вилуговуванню, а в подальшому -
заболочування (оглеєння), засолення, елювіювання та багато інших, можливих лише
за участю вологи.
Найважливішим джерелом ґрунтової
вологи є атмосферні опади, кількість і розподіл яких протягом року визначаються
кліматом, а надходження до ґрунту (сніг, град, дощ) - головним чином рельєфом
місцевості і фітоекологічним станом поверхні (частина їх затримується
рослинністю).
Другим джерелом надходження вологи
до ґрунту є конденсація на поверхні ґрунту й у верхніх її шарах пароподібної
вологи з атмосфери. Її кількість невелика, оскільки вона відбувається лише в
поверхневому шарі ґрунту 10-15 мм завтовшки.
Третім джерелом - можуть бути
підгрунтові води. Зазвичай підземні води містяться надто глибоко, що виключає
їх зв'язок з ґрунтами. Проте там, де вони наближаються до поверхні - на схилах,
їх шлейфах, капілярні сили спрямовують їх до ґрунтового профілю. За відсутністю
опадів, коли вода лише випаровується з ґрунту, така волога суттєво поповнює її
втрати з нього, сприяючи цим також засоленню ґрунтів.
Таблиця 2.6
|
Елементи Рельєфу
|
Глибина залягання ґрунтових вод, м
|
|
1. Плато
|
30
|
|
2. Схили балок
|
10 і глибше
|
|
3. Днище балок
|
2-5
|
|
4. Поди
|
2-5
|
3. ГРУНТОВИЙ ПОКРИВ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО
ПІДПРИЄМСТВА
.1 Номенклатурний список ґрунтів
Науково дослідне господарство «
Сонячне » розташоване в Новоодеському природно-сільськогосподарському районі
Степу Південо-Українського Правобережно-Дніпропетровського.
Описані вище фактори в процесах своєї
взаємодії обумовили в даному районі розвиток дернового процесу ґрунтоутворення,
в результаті якого сформувались чорноземні ґрунти.
Особливістю цього процесу є
збагачення ґрунту, особливо верхньої частини профілю, специфічною органічною
сполукою - гумусом. Його накопичення проходить за рахунок розповсюдження
залишків трав’янистої рослинності, багатої на азот і зольними елементами.
Кількість кальцію ( СаСО3 ) в породі
і в ґрунтовому профілі обумовлює насиченість колоїдного комплексу катіонами
кальцію і закріплення ґрунтових колоїдів ( глини, гумусу ). Це сприяє утворенню
агрономічно цінної, водостійкої, зернисто-комкуватої будови. Профіль ґрунту
являє собою поетапний перехід від добре вираженого гумусового горизонту до
негумусованої материнської породи.
Наряду з дерновим типом
ґрунтоутворення на півдні України розповсюджено осолонцювання чорноземних
ґрунтів. Причиною осолонцювання чорноземів південних вважається обмінний
натрій. Він сприяє роз творенню органічних і мінеральних сполук ґрунту, в
наслідок чого з’являються лужні реакції. Колоїди при цьому набувають значну
рухомість і вимиваються в нижні горизонти. Причому, верхній елювіальний
горизонт стає більш світлим і рихлим, а в ньому накопичуються аморфна
кремнеземиста присипка.
На відповідній глибині формується
ілювіальний горизонт, де накопичуються вимиті зверху колоїди. Він потовщений,
має горіхоподібну або призьмоподібну структуру.
В динний час солонцюватість більшої
частини південних чорноземів є остаточною ( А.М.Можейко, Т.К.Воротнік ).
Кількість натрію в профілі ґрунту в
процесі розслоювання зменшилось. Велика кількість солей, в тому числі і
натрієвих, в процесі ґрунтоутворення винесена вглиб ґрунтової товщі, де
спостерігається добре вираженні горизонти максимальної солевої акумуляції (
описанні в розділі « Природні умови ґрунтоутворення» ).
Ознаки минулої солонцюватості ґрунту
відмічаються за зберігання генетичного горизонту ( елювіальним та ілювіальним
).
На схилах швидше 0,5 розвиваються
водяна ерозія, під впливом якої сформувались в різні ступені змиті ґрунти, а по
днищам балок і лощин, де відбувається акумуляція змитих частин - намиті ґрунти.
На вузьких ерозіонебезпечних плато,
де в результаті видування профіль ґрунтів скорочений, сформувались дефльовані
ґрунти.
Лучно-чорноземні ґрунти утворились
під лучно-степовою рослинністю при доповненому зволожені за рахунок місцевого
тимчасового накопичення вологи поверхневого стоку або за рахунок живлення
ґрунтовими водами, а іноді при одночасній дій цих двох факторів.
При наявності надлишку зволоження
проходять процеси заболочення - оглеєння, значення якого складається в тому, що
під впливом надлишкової кількості вологи в ґрунті складаються умови
анаеробіозису (відсутністю кисню). В результаті цього в ґрунті виникають
відновлювальні процеси. Відновлюються солі заліза, надаючи ґрунтовим горизонтам
сірий відтінок і сильну в’язкість. У відносно більш сухі періоди року по
тріщинах, ходам коренів та іншим пустотам знову може пропускати повітря яке
окислює залізо. Таким чином утворюються на сірому фоні яскраві руді плями,
більш характерні для оглеєних горизонтів.
У відповідності з описаними вище
процесами ґрунтоутворення ґрунтовий покрив представлений типовими ґрунтами:.
Чорноземи:
.південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті пилувато-легкоглинисті;
.південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті слабкозмиті пилувато-легкоглинисті;
. південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті середньозмиті пилувато-легкоглинисті;
. південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті сильнозмиті пилувато-легкоглинисті;
. південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті слабодефльовані пилувато-легкоглинисті;
. південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті намиті вилужені пилувато-легкоглинисті..
Лучно-чорноземні ґрунти подів:
. Лучно-чорноземні глеюваті
слабоосолоділі пилувато-легкоглинисті;
. Лучно-чорноземні глеюваті
середньоосолоділі пилувато-легкоглинисті.. Лучно-чорноземні ґрунти днищ балок:
. Лучно-чорноземні намиті
пилувато-легкоглинисті.. Болотно-лугові ґрунти:
. Болотно-лугові намиті
важкосуглинкові.. Виходи порід:
. Виходи лесів.Польове обстеження
ґрунту проводилось (в старих межах) проводилось ґрунтознавцями Миколаївською
державною обласною сільськогосподарською досвідною станцією в масштабі 1:25000.
Картографічною основою служив план земле використання в масштабі 1:25000 з
нанесеними горизонтальними лініями через 5м.
Коректеровка матеріалів
великомасштабного обстеження ґрунту проводилось ґрунтознавцями Миколаївського
філіалу інституту «Укрземпроект». Планово-картографічною основою служили
матеріали аерофотозйомки на м’якій основі М 1 : 10000 з нанесеним рельєфом.
Масштаб коректеровки 1: 10000.
При коректеровки було використано
198 розрізів ґрунтового обстеження, а згодом доповнено закладені і описані 417
розрізів і 253 прикопки.
Із 14 розрізів було відібрано 40
зразків ґрунту для лабораторних аналізів, які проводились в лабораторії
Херсонського філіалу інституту «Укрземпроект».
В лабораторії визначались:
· механічний склад
ґрунту за Качинським;
· гумус за Тюріним з
застосуванням фенілантраніловой кислоти;
· поглинання основи
(Са+1 і Mg++
) за Тюріним;
· поглинаючий натрій
за Антоновим-Каратаєвим з кінцевим визначенням на вогняному фотометрі;
· водяна витяжка
(плотний залишок, HCO3-,
Co3- -, SO4-
-,
Cl-, Ca++,
Mg++, Na+
(за Гедройцем / в засолених ґрунтах);
· реакція ґрунтового
розчину (pH
водяної суспензії) потенціометрична;
· CO2 карбонатів
на кальциметрі;
· гігроскопічна вода
ваговим методом.
В результаті великомасштабного
обстеження ґрунту складено:
. Ґрунтова карта, М 1:
10000.
2. Картограма агропромислових
груп ґрунту, М 1: 10000.
. Технічний звіт.
Один екземпляр перерахованих вище
матеріалів знаходиться в господарстві, інший - залишився в архіві філіалу
«Укрземпроект».
Номенклатурний список ґрунтів
представлений в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
Номенклатурний список ґрунтів
|
Індекс ґрунту
|
Найменування ґрунтів
|
Загальна площа
|
|
тип
|
підтип
|
рід
|
Вид
|
різновид
|
розряд
|
га
|
%
|
|
1Чп[сн];3,2,1в Л,
|
Чорнозем
|
південний
|
солонцюватий
|
середньо глибокий
малогумусний залишково-слабосолонцюватий
|
пилувато-легкосуглинкові
|
лес
|
4785,3
|
76,1
|
|
2Чп[сн];2,2,1в Л, ↓
|
Чорнозем
|
південний
|
солонцюватий слабозмитий
|
неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті
|
пилувато-легкосуглинкові
|
лес
|
976,1
|
15,5
|
|
3Чп[сн];2,2,1в Л, ↓↓
|
Чорнозем
|
південний
|
солонцюватий середньозмитий
|
неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті
|
пилувато-легкосуглинкові
|
лес
|
247,0
|
4,0
|
|
4Чп[сн];2,2,1в Л, ↓↓↓
|
Чорнозем
|
південний
|
солонцюватий сильнозмитий
|
неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті
|
пилувато-легкосуглинкові
|
лес
|
62,5
|
1,0
|
|
5Чп[сн];2,2,1в Л,
|
Чорнозем
|
південний
|
солонцюватий слабодефльований
|
неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті
|
пилувато-легкосуглинкові
|
лес
|
65,1
|
1,0
|
|
6Чп[сн];3,2,1в Л,
|
Чорнозем
|
південний
|
неглибокі малогумусний залишково-слабосолонцюваті
|
пилувато-легкосуглинкові
|
лес
|
42,5
|
0,7
|
|
7Члп[сд];3,1,1е Ло
|
Лучно-чорноземні
|
лучно-чорноземні
|
осолоділий
|
неглибокий слабоосолоділий
|
пилувато-легкоглинисті
|
оглеєний лес
|
25,1
|
0,4
|
|
8Члл[сд];2,2,2е Ло
|
Лучно-чорноземні
|
лучно-чорноземні
|
осолоділий
|
неглибокий середньо-осолоділий
|
пилувато-легкоглинисті
|
оглеєний лес
|
3,0
|
__
|
|
9Члл Дг
|
Лучно-чорноземні
|
лучно-чорноземні
|
намиті
|
неглибокий
|
пилувато-легкоглинисті
|
гумусований делювій
|
58,9
|
0,9
|
|
10Бл Дг
|
Болотно-лучні
|
лучно-болотні
|
намиті
|
___
|
важко суглинкові
|
гумусований делювій
|
15,8
|
0,3
|
3.2 Характеристика основних типів
ґрунтів сільськогосподарського підприємства
.2.1 Генезис
Типові ґрунти науково дослідного
господарства «Сонячне», чорноземи південні, лучно-чорноземні утворились в
результаті дернового процесу. А лугово-болотні утворились в результаті
болотного процесу.
Дерновий процес грунтогенезу
репрезентує класичну для грунтосфери гумусо-акумулятивну (чорноземну)
трансформацією біоорганогенних речовин, вік гумусу в яких становить 3-8 тис.
років.
Дерновий - накопичується в верхній
частині ґрунтового профілю гумусу залишків трав’янистої рослинності.
Утворюються чорноземи, лучні ґрунти, ґрунти каштанові і бурі.
Дерновий процес при розорюванні
чорноземів загалом істотно послаблюється, чорноземи збіднюються на гумус,
втрачають зернисту структуру. Зміна природних ксерофільних фітоценозів
мезофільними сільськогосподарськими мегатрофами провокує виникнення періодично
проливного водного режиму, натомість неполивного водного режиму чорноземів
цілинних степових.
Гумусоутворення, характерне для
чорноземів, стимулюється при розкладанні фіторешок нейтральною або слабко
лужною реакцією і доброю оксигенізацією, поєднанню з оптимальним зволоженням.
Рослинні залишки збагачуються білковим азотом та основами.
У ґрунтах чорноземах південних
сполуки азоту рухомі, так мінеральний азот становить у них 2%,
легкогідролізований - 11%, негідролізований - 75% від загального. Із глибиною
вміст загального азоту та його органічних і мінеральних сполук у ґрунті
поступово зменшується.
Болотний - ґрунтоутворення проходить
в умовах надлишкового зволоження під вологолюбивою рослинністю.
Болотний (гігроморфний) процес
ґрунтоутворення розвивається під впливом болотної, головним чином,
мохово-осокової рослинності в умовах постійного перезволоження, що викликає
оглеєння і накопичення слабко розкладених органічних решток у вигляді торфу.
В ґрунтовій товщі розвиваються
анаеробні бактерії, що використовують органічну речовину як енергетичний
матеріал і кисень з окисних сполук, які внаслідок цього переходять у закисну
форму.
Болотне утворення чорноземів
виводиться із явлення про еволюцію ландшафтів чорноземної зони, які першою
фазою свого розвитку мали заболочену тундру. Післяльодовикове потепління
клімату та поступове дренування території сприяли енергійному розкладу
болотно-тундрової рослинності, що й зумовлює формування чорноземних ґрунтів.
Ідею болотної генези чорноземів можна розглядати як перший крок на шляху
створення більш аргументованої гіпотези палеогідроморфного минулого чорноземних
степів. Інший варіант цієї гіпотези полягає в тому, що чорноземи утворилися із
видозміненої торфокришки, яка була принесена на південь із півночі талими
водами льодовика. Але сьогодні ця очка зору не витримує критики.
.2.2 Морфологічні ознаки
Морфологічні ознаки - це ознаки які
визначають візуально (колір, структура, будова, потужність).
Будова ґрунту - це зміна
вертикального положення (напрямку) її шарів або генетичних горизонтів. Вони
відрізняються один від одного кольором, структурою, складом хімічним і
механічним.
Структура ґрунту - окремі агрегати
на які здатний розкладатись ґрунт. Вони складаються з з’єднаних між собою
механічних елементів і дрібних агрегатів. Структура ґрунту може бути кубовидна,
призмовидна, плитовидна. Найпомітніша ознака ґрунту це його колір, за допомогою
якого візуально можна визначити родючість.
Темного кольору надає гумусу гідрат
сірчаного заліза.
Червоний колір і жовтий - від різних
сполучень окислів заліза.
Білий колір - від кремнезему,
вуглекислого кальцію, гіпсу, кристалів солей.
Перезволоженні ґрунти мають сизі,
блакитні, оливкові відтінки.
Потужність окремих горизонтів - це
вертикальна протяжність від поверхні до материнської породи.
Складення - зовнішнє вираження
потужності і пористості ґрунту. Вона залежить від механічного складу, структури
і діяльності ґрунтової фауни.
Новоутворення - скупчення речовин
різної форми і хімічного складу які формуються у відкладах горизонту ґрунту.
Включення - присутні в ґрунті тіла
органічного та мінерального походження.
Генетичні горизонти ґрунтів за
Соколовським О.М.:
Н (А) - гумусово-акумулятивний
Нр (В1) - верхня частина перехідного
горизонту
Ph/k
(В2) - нижня частина перехідного горизонту
Рк (Ск) - материнська порода.
Для прикладу розглянемо такі 4
типові ґрунти:
. (розріз №191) чорнозем
південний малогумусний залишково-слабосолонцюваті пилувато-легкоглинисті на
лесах;
2. (розріз №194) чорнозем
південний малогумусний залишково-слабосолонцюваті слабкозмиті
пилувато-легкоглинисті на лесах;
. (розріз №200)
лугово-чорноземний глеюватий слабоосолоділий пилувато- легкоглинисті на оглеєних
лесах;
. (розріз №560)
лугово-чорноземний намитий пилувато-легкоглинистий на гумусованому делювії.
Морфологічні ознаки представлені на
рисунках 3.1. - 3.4. на яких зображено профілі чотирьох ґрунтів.
Рис. 3.1. Профіль чорнозему
звичайного малогумусного слабозмитого пилувато-легкоглинистого на лесах.
Рис. 3.2. Профіль лучного
чорнозему намитого пилувато-легкоглинистого на гумусовому делювії.
Рис. 3.3. Профіль лучного
вилуженого крупно-пилувато
важкосуглинкового на алювіально-делювіальних відкладах
Рис. 3.4. Профіль лучно-болотного
сильно солончакового пилувато-легкосуглинкового на оглеєному лесі
3.2.3 Фізичні
властивості ґрунту
До фізичних властивостей ґрунту
відносяться гранулометричний склад, агрегатний склад, загальні фізичні,
фізико-механічні, водні, теплові та повітряні властивості ґрунтів.
а) гранулометричний склад
Гранулометричний склад є стабільною
ознакою ґрунту, успадкованою від материнської породи. Грунтогенезис може
призвести до певного перерозподілу по профілю, наприклад, мулу (у підзолистих,
солонцюватих, лесивованих ґрунтах), а тепер людина здатна і докорінно змінювати
гранулометрію ґрунту.
Поінформованість щодо
гранулометричного складу грунто-підгрунтя є обов’язковою передумовою
оптимального добору сільськогосподарських культур для різних ґрунтів в
екологізованих моделях землекористування.
Механічні елементи - це тверда фаза
ґрунту, яка складається із часток різних розмірів.
Механічний склад ґрунту - визначають
за відчуттями при розтиранні, станом сухого ґрунту. Відносний вміст в ґрунті
або породі механічних елементів.
Фракції ґрунту за М.О.Качинським -
це група частинок, діаметр яких знаходиться у визначених межах.
Фізична глина - сума всіх механічних
елементів ґрунту, розміром менше 0,01мм.
Фізичний пісок - сума всіх
механічних елементів ґрунту, розміром більше 0,01мм.
Методи визначення механічного складу
ґрунту:
1. лабораторний метод Качинського
(за допомогою піпетки)
2. польовий:
а) сухий
б) мокрий
Таблиця 3.2.
Гранулометричний склад ґрунту
|
Індекс ґрунтів
|
Глибина відбору зразка, см
|
Вміст фракцій (в %) розміром діаметру часток в
мм
|
Фізична глина, <0,01мм
|
Назва ґрунту за гранулометричним складом
|
|
|
1-0,25
|
0,25-0,05
|
0,05-0,01
|
0,01-0,005
|
0,005-0,001
|
<0,001
|
|
|
|
1Чп[сн];3,2,1в Л
|
0-20
|
0,15
|
7,22
|
31,33
|
7,64
|
14,29
|
37,37
|
61,30
|
пилувато-легкоглинисті
|
|
2Чп[сн];2,2,1в Л, ↓
|
0-20
|
0,16
|
8,39
|
30,70
|
9,50
|
10,56
|
38,69
|
60,75
|
пилувато-легкоглинисті
|
|
7Члл[сд];3,1,1е Л0,
|
0-20
|
0,25
|
6,26
|
31,57
|
7,06
|
10,98
|
41,88
|
61,92
|
пилувато-легкоглинисті
|
|
9Члл Дг
|
0-20
|
0,56
|
5,99
|
33,25
|
8,90
|
12,10
|
37,20
|
60,20
|
пилувато-легкоглинисті
|
Сухий метод визначення механічного
складу ґрунту:
Сухий ґрунт випробовують на дотик,
кладуть його на долоню і старанно розтирають пальцем. Механічний склад ґрунту
визначають за відчуттями при розтиранні, станом сухого ґрунту, за кількістю
піску.
Мокрий метод визначення механічного
складу ґрунту:
Зразок розтертого ґрунту зволожують
і перемішують до тістоподібного стану, при якому ґрунти володіють найбільшою
пластичністю. З підготовленого ґрунту на долоні скатують кульку і намагаються
розкотати його в шнур товщиною 3мм, потім звернути в кільце діаметром 2-3мм.
Гранулометричний склад ґрунтів
представлений в таблиці 3.2.
Розрахунки та висновки представлені
в таблицях 3.2.1. та 3.2.2.
Таблиця 3.2.1
Вміст фізичної глини та фізичного
піску
|
№ ґрунту
|
Фізична глина, % (суми до фракцій <0,01мм)
|
Фізичний пісок, % (сума до фракцій >0,01мм)
|
Сума фракцій
|
|
1
|
61,30
|
38,7
|
100
|
|
2
|
60,75
|
39,25
|
100
|
|
7
|
61,92
|
38,08
|
100
|
|
9
|
60,20
|
39,8
|
100
|
Таблиця 3.2.2
Назва гранулометричного складу
ґрунту
|
Індекс ґрунту
|
Назва ґрунту за співвідношенням фіз. глини і
фіз. піску
|
Допоміжна назва (за вмістом фракцій яка
переважає)
|
Повна назва ґрунту
|
|
1Чп[сн];3,2,1в Л,
|
61,30% глина легка
|
0,05-0,01 31,33% пил крупний
|
пилувато-легкоглинисті
|
|
2Чп[сн];2,2,1в Л, ↓
|
60,75% глина легка
|
0,05-0,01 30,70% пил крупний
|
пилувато-легкоглинисті
|
|
7Члл[сд];3,1,1е Л0,
|
61,92% глина легка
|
0,05-0,01 31,57% пил крупний
|
пилувато-легкоглинисті
|
|
9Члл Дг
|
60,20% глина легка
|
0,05-0,01 33,25 % пил крупний
|
пилувато-легкоглинисті
|
Згідно з таблицею 3.2.1. фізична
глина менше <0,01мм знаходиться в межах від 60,20 до 61,92%.
Користуючись таблицею 1 додатку Д
(методичних рекомендацій), визначаємо що всі чотири ґрунти господарства 1,2
Чорноземи південні та 7,9 Лугово-чорноземні відносяться до глини легкої
Допоміжну назву ґрунту визначаємо за
вмістом фракцій яка переважає для ґрунтів 1,2,7,9 найбільший відсоток фракцій
розміром 0,05-0,01 (30,70-33,25%) є пил крупний.
Таким чином за механічним складом
всі 4 ґрунти господарства 1,2 Чорноземи південні та 7,9 Лугово-чорноземні
відносяться пилувато-легкоглинистих.
б) агрегатний склад
Структура ґрунту - сукупність
агрегатів або структурних окремостей різного розміру, форми, шпаруватості і
механічної міцності. Агрегати складаються з механічних елементів зцементованих
між собою.
Макроагрегати - агрегати діаметром
більше 0,25мм.
Мікроагрегати - агрегати діаметром
менше 0,25мм.
Агрономічно-цінні агрегати - це
агрегати розміром від 1мм до 3мм. Чим більше в ґрунті структурних окремостей
цих розмірів, тим краща структура ґрунту.
Водотривка структура ґрунту - якщо
агрегати не розмиваються під дією води.
Метод визначення агрегатного складу
ґрунту при сухому просіюванні та за результатами визначення вмісту агрегатів:
Із зразка не розтертого
повітряно-сухого ґрунту беруть середню пробу масою 500г.
Вибирають із ґрунту всі включення.
Просіюють ґрунт крізь колонку сит. Агрегати із сит переносять в окремі
алюміневі чаші і зважують кожну фракцію на терезах.
Агрегатний склад ґрунту
представлений в таблиці 3.3.
Таблиця 3.3.
Агрегатний склад ґрунтів
|
Індекс ґрунтів
|
Глибина відбору зразка, см
|
>10
|
10-5
|
5-3
|
3-1
|
1-0,5
|
0,5-0,25
|
<0,25
|
Сума агрегатів розміром 0,25-10мм, %
|
|
1Чп[сн];3,2,1в Л,
|
0-20
|
6,12
|
8,04
|
17,68
|
26,81
|
22,58
|
4,50
|
6,12
|
91,85
|
|
2Чп[сн];2,2,1в Л, ↓
|
0-20
|
6,80
|
8.94
|
13,12
|
13,21
|
28,39
|
15,00
|
6,80
|
92,26
|
|
7Члл[сд];3,1,1е Л0,
|
0-20
|
18,33
|
22,40
|
10,94
|
11,09
|
28,43
|
4,34
|
4,47
|
100
|
|
9Члл Дг
|
0-20
|
18,72
|
22,87
|
16,80
|
19,29
|
10,53
|
6,10
|
5,69
|
100
|
Обчислюють вміст у ґрунті агрегатів
фракцій різного діаметру у відсотках за формулою: Х= (М1/М2)·100%
Метод визначення агрегатного складу
ґрунту при мокрому просіюванні:
Наважку ґрунту 50г складають із
відхідних структурних фракцій. З кожної фракції відважують на технологічних
терезах кількість структурних окремостей рівну половині пр. вмісту даної
фракції. Фракцію менше 0,25мм не включають в середню пробу. Готують набір з
5шт. затворами діаметром 3:2:1:0,5=0,25мм і встановлюють їх в бак з водою.
Наважку ґрунту висипають в ситровий циліндр насичують вологою, яку проливають
по стінкам циліндру. Коли повітря видалено циліндр закривають пробкою і швидко
перевертають верх дном. Тримають в такому положенні поки основна маса агрегатів
не упаде вниз. Потім циліндр перевертають і чекають коли ґрунт досягне дна. Так
повторюють 10 разів.
За результатами агрегатного аналізу
вираховують коефіцієнт структурності (К) за формулою:
К = а/в
де а - сума агрегатів розміром від
0,25 до 10мм, %
в - сума агрегатів розміром
<0,25мм та >10мм, %
Чим більше коефіцієнт структурності
(К), тим краща структура ґрунту.
К1= 8,04 +17,68+26,81+22,58+4,50 =
6,5%
,12 + 6,12
К2= 8,94+13,12+13,21+28,39+15,00 =
5,7%
,80+6,80
К3= 22,40+10,94+11,09+28,43+4,34 =
3,3%
,33+4,47
К4= 22,87+16,80+19,29+10,53+6,10 =
3,0%
,72 +5,69
Оцінка структурного стану:
ґрунт - 91,85% - відмінний
ґрунт - 92,26% - відмінний
ґрунт - 100% - відмінний
ґрунт - 100% - відмінний
Висновок: середнє значення
коефіцієнту К знаходиться в межах від 3,0 до 6,5%, найбільше значення К = 6,5%,
має ґрунт перший, тобто цей ґрунт має найкращу структуру.
Оцінку структурного стану проводимо
за сумою вмісту агрегатів розміром від 0,25-10мм від маси повітряно-сухого ґрунту
мокрим просіюванням таблиці 3. оцінка структурного стану ґрунту (методичних
рекомендацій), так ґрунт перший сума агрегатів розміром від 0,25-10мм складає
91,85% - ґрунт відмінний, ґрунт другий - 92,26% - відмінний, ґрунт сьомий -
100% - відмінний, ґрунт дев’ятий - 100% - також відмінний.
Висновок: одним із найдоступніших
агротехнологічних заходів збереження і поліпшення структури ґрунтів є їх
своєчасна ( за оптимальної вологості) культурна оранка (хоча її вплив також є
неоднозначним). Істотно поліпшують агрегатний склад ґрунтів ( підвищують
водостійкість агрегатів) багаторічні трави, оптимально-включені в сівозміну, -
цьому сприяє розгалужена тонковолокниста коренева система конюшини, люцерни,
тимофіївки, багатьох інших трав.
Застосування гною є не лише джерелом
живлення рослин і підвищення мікробіологічної активності ґрунтів, а й засобом
поповнення запасів гумусу в ґрунтах як основного компонента, що агрегує
мінеральну їх частину. Втрати гумусу в разі нераціонального
сільськогосподарського використання ґрунтів позначаються насамперед на зниженні
водостійкості агрегатів, призводячи до їх руйнування та загального
знеструктурювання.
Агро меліоративними методами
оструктурювання ґрунтів є вапнування кислих ґрунтів, гіпсування солонців
(загалом кальцинація).
Відновлення структури відбувається
також під впливом однорічних сільськогосподарських культур, передусім таких, як
пшениця, соняшник, кукурудза та інших культурних рослин з добре розгалуженою
кореневою системою, яка виявляє чітко виражену оструктурю вальну дію.
в) загальні фізичні властивості
Грунтогенез неможливо уявити поза
впливом на цей біосферний мікропроцес розмаїтого спектра фізичних властивостей
усіх його учасників, які завжди взаємодіють у пористому, явно оструктуреному
субстраті. Саме через це в будь-якому ґрунті розрізняють два фізичних показники
його щільності - щільність ґрунту і щільність твердих фаз ґрунту. Дуже багато
ґрунтових процесів визначаються їх фізико-механічними властивостями, які
виявляються в разі дії зовнішніх навантажень. Їх поділяють на деформаційні (без
руйнування ґрунту при навантаженнях - стискуваність, просадність, ущільнення),
міцність (поведінка ґрунтів при руйнівних навантаженнях - зсув, розрив),
реологічні (характеризують ґрунт під впливом тиску із часом - в’язкість, пластичність).
Щільність - це маса одиниці об’єму
абсолютно сухого ґрунту взятого в нормальному складані.
Щільність твердої фази - це
відношення маси твердої фази до об’єму твердої фази.
Загальна пористість (сумарний об’єм
шпар усіх розмірів) виражається у відсотках від об’єму непорушеного ґрунту за
даними питомої й об’ємної маси.
Її величина є зворотною щільності -
вона максимальна у свіжозораному чорноземі і мінімальна в ілювіальних та
оглеєних горизонтах підзолистого, болотного, глейового та інших подібних ґрунтів.
Пластичність - здатність ґрунтів
змінювати свою форму під впливом зовнішнього навантаження і зберігати утворену
форму після усунення навантаження. У пересушеному і перезволоженому стані
ґрунти не мають пластичності. Ця властивість виявляється тільки у певному
інтервалі
зволоження між верхньою і нижньою
межами пластичності. За меншої вологості ґрунт з пластичного переходить у
напівтвердий і твердий, а за більшої - з пластичного в текучий чи напіврідкий
стан.
Число пластичності - це різниця між
вологістю на межі стікання та вологістю межі розкатування.
Липкість - це зусилля (г/см2),
потрібне для відриву ґрунту від металу або колеса. Липкість виявляється тільки
за певного рівня вологості, близького до верхньої межі пластичності. При
обробітку ґрунту в стані липкості поверхневий шар зазнає найгрубішої
деформації. Найбільшу липкість мають солонці і солонцюваті ґрунти важкого
гранулометричного складу. Піщані ґрунти не мають липкості. При вологості, коли
виявляється липкість, якісно обробити ґрунт неможливо.
Набрякання - це збільшення об’єму
ґрунту при зволожені.
Усадка - це зменшення об’єму ґрунту
в результаті висихання.
Зв’язаність - це здатність ґрунту
протистояти зовнішнім зусиллям яке прагне роз’єднати зовнішні частинки. Воно є
найбільшим у глинистих ґрунтів з їх щільним укладанням дрібнодисперсних
частинок. Із збільшенням у ґрунтах вмісту крупнодисперсних елементів та їх
оструктурюванні зчеплення слабшає і зв’язаність зменшується.
Твердість - це опір проникненню в
ґрунт будь-якого тіла певної форми. Він змінюється від 3-5 до 40-45кгс/см2, а у
висушеному важкосуглинковому ґрунті навіть до 150-180кгс/см2.мінімальне
значення спостерігається у зволожених ґрунтах легкого гранулометричного складу.
При підсушуванні ґрунту його твердість різко зростає.
Загальні фізичні властивості ґрунтів
представлені в таблиці 3.4.
Таблиця 3.4
Загальні фізичні властивості ґрунту
|
Індекс ґрунтів
|
Глибина відбору зразка, см
|
Щільність,г/см3
|
Щільність твердої фази, г/см3
|
Загальна пористість, %
|
|
1Чп[сн];3,2,1в Л,
|
0-20
|
1,14
|
2,64
|
57,00
|
|
20-40
|
1,26
|
2,64
|
52,00
|
|
40-60
|
1,28
|
2,67
|
52,00
|
|
2Чп[сн];2,2,1в Л, ↓
|
0-20
|
1,22
|
2,69
|
54,00
|
|
20-40
|
1,26
|
2,70
|
53,00
|
|
40-60
|
1,28
|
2,70
|
53,00
|
|
7Члл[сд];3,1,1е Л0,
|
0-20
|
1,15
|
2,64
|
57,00
|
|
20-40
|
1,31
|
51,00
|
|
40-60
|
1,33
|
2,67
|
50,00
|
|
9Члл Дг
|
0-20
|
1,16
|
2,66
|
56,00
|
|
20-40
|
1,32
|
2,67
|
50,00
|
|
40-60
|
1,34
|
2,69
|
50,00
|
Висновки та розрахунки: щільність
ґрунту для орного шару 0-20см для всіх чотирьох ґрунтів знаходиться в межах від
1,17-1,20г/см3, з глибиною щільність збільшується, так наприклад ґрунт
1-щільність збільшується від 1,18-1,35г/см3, для 2-щільність збільшується від
1,17-1,34г/см3, для 7-щільність збільшується від 1,17-1,24г/см3, для ґрунту 9
щільність збільшується від 1,20-1,26г/см3.
Це говорить про те що верхній шар
ґрунту пригодний для вирощування сільськогосподарських культур.
На глибині від 20-60см ґрунт значно
ущільнюється з 1,22-1,35г/см3.
Оцінку щільності ґрунтів проводимо
за допомогою таблиці 4. оцінка щільності ґрунтів (методичних рекомендацій).
Таблиця 3.4.1.
Якісна оцінка щільності ґрунту
|
Ґрунт
|
Щільність
|
Якісна оцінка
|
|
1
|
1,18
|
Типове значення для свіжозораного ґрунту
|
|
2
|
1,17
|
Типове значення для свіжозораного ґрунту
|
|
7
|
1,17
|
Типове значення для свіжозораного ґрунту
|
|
9
|
1,20
|
Оранка ущільнена
|
Щільність твердої фази орного шару
0-20см знаходиться в межах 2,61-2,67г/см3, з глибиною щільність твердої фази
змінюється не значно від 2,61до 2,72г/см3.
Загальну пористість ґрунтів для
кожного шару ґрунту розраховуємо за формулою:
Рзаг = (1-d
/dv)·100
де Рзаг - загальна пористість, %; d
- щільність ґрунту, г/см3; dv
-щільність твердої фази, г/см3.
. Рзаг (1-1,18/2,62) ·100=55%
. Рзаг (1-1,32/2,64) ·100=50%
. Рзаг (1-1,35/2,65) ·100=49%
. Рзаг (1-1,17/2,61) ·100=56%
. Рзаг (1-1,33/2,63) ·100=50%
. Рзаг (1-1,34/2,64) ·100=50%
. Рзаг (1-1,17/2,67) ·100=57%
. Рзаг (1-1,22/2,69) ·100=55%
. Рзаг (1-1,24/2,70) ·100=55%
. Рзаг (1-1,20/2,64) ·100=55%
. Рзаг (1-1,25/2,70) ·100=54%
. Рзаг (1-1,26/2,72) ·100=54%
Загальна пористість для чотирьох
ґрунтів:
Пористість чотирьох ґрунтів орного
шару 0-20см знаходиться в межах від 55-57%. Згідно таблиці 5. оцінка загальної
пористості (методичних рекомендацій) якісна оцінка ґрунтів за пористістю така:
Таблиця 3.4.2.
Оцінка ґрунтів за пористістю
|
№ ґрунту
|
Пористість, %
|
Якісна оцінка
|
|
1
|
55
|
Задовільна для орного шару
|
|
2
|
56
|
Відмінна. Культурний орний шар
|
|
7
|
57
|
Відмінна. Культурний орний шар
|
|
9
|
55
|
Відмінна. Культурний орний шар
|
Висновок: поліпшення фізичних
властивостей ґрунтів здійснюють агротехнічними, хімічними і біологічними
способами.
Агротехнічними є різні способи
обробітку ґрунту, за допомогою яких можна якісно підготувати посівний шар,
зруйнувати підорну підошву, брили, здійснити безліч інших агрономічно корисних
операцій.
Хімічними способами є вапнування,
гіпсування та штучне оструктурювання ґрунтів. Вапнування кислих і гіпсування
солонцюватих ґрунтів позитивно впливає на фізичні і фізико-механічні
властивості (твердість, опір обробітку, липкість та ін.). Це так звані заходи
хімічної меліорації.
Біологічні заходи є найбільш
універсальними й добре відомими з давніх часів. Це передусім внесення гною та
інших органічних добрив (різноманітних компостів, торфу тощо).
Оструктурювальний ефект і відповідно поліпшення фізичних властивостей можливі
лише за глибокого їх заорювання під плужний обробіток восени, а в разі
неглибокого внесення внаслідок швидкої мінералізації їх довгострокова дія
зникає.
г) водні властивості ґрунтів
Вода в ґрунті є найважливішим
грунтогенним, екологічним, біопродукційним, меліоративним, агрономічним
чинником. Вона визначає перебіг процесів вивітрювання, які передають
грунтогенезу - гідролізу, гідратації, вилуговуванню, а в подальшому -
заболочуванню (оглеєння), засолення, осолодіння, елювіювання та багато інших,
можливих лише за участю вологи. Вода бере активну участь у формуванні
генетичних горизонтів, усіх грунтово-екологічних режимів і властивостей ґрунту.
Із ґрунтовою вологою пов’язані процеси виносу, переміщення й акумуляції в
ґрунтовому профілі всіх речовин, великий і малий кругообіги елементів
здійснюються тільки за наявності ґрунтової вологи.
Вода є незамінним джерелом живлення
коренів рослин, головною передумовою їх нормального розвитку і функціонування.
Водними властивостями називають
сукупність властивостей води які визначають поведінку ґрунтової води в шарі
ґрунту.
ГВ - гігроскопічна вода
ВВ - вологість в’янення
МГВ - максимальна гігроскопічна
вологоємність
НВ - найменша (польова)
вологоємність
КВ - капілярна вологоємність
ДАВ - діапазон доступної вологи.
Таблиця 3.5
Ґрунтові гідрологічні константи
|
Індекс ґрунтів
|
Глибина відбору зразка, см
|
Форми ґрунтової вологи, %
|
Вологоємність, %
|
ДАВ
|
|
|
ГВ
|
МГВ
|
ВВ
|
НВ
|
КВ
|
|
|
1Чп[сн];3,2,1в Л,
|
0-20
|
7,3
|
8,3
|
11,3
|
28,80
|
__
|
17,5
|
|
20-40
|
7,2
|
8,1
|
11,0
|
27,84
|
__
|
16,84
|
|
40-60
|
7,0
|
7,9
|
10,8
|
24,96
|
__
|
14,16
|
|
2Чп[сн];2,2,1в Л, ↓
|
0-20
|
8,8
|
10,0
|
13,6
|
29,76
|
__
|
16,16
|
|
20-40
|
8,5
|
9,6
|
13,2
|
24,96
|
__
|
11,76
|
|
40-60
|
8,3
|
9,4
|
12,9
|
24,00
|
__
|
11,1
|
|
7Члл[сд];3,1,1е Л0,
|
0-20
|
8,6
|
9,8
|
12,9
|
28,3
|
__
|
15,4
|
|
20-40
|
8,5
|
9,6
|
12,7
|
27,2
|
__
|
14,5
|
|
40-60
|
7,9
|
9,0
|
11,9
|
25,0
|
__
|
13,1
|
|
9Члл Дг
|
0-20
|
8,4
|
9,6
|
12,6
|
25,8
|
__
|
13,2
|
|
20-40
|
8,5
|
9,7
|
12,8
|
26,2
|
__
|
13,4
|
|
40-60
|
8,3
|
9,4
|
12,4
|
23,8
|
__
|
11,4
|
Волога в’янення рослин (ВВ) - це
доступна волога або продуктивна.
Найменша польова вологоємність (НВ)
- це максимальна кількість води яка утримується в рівновісно відмінному стані,
при її зволоженні зверху і більшому відтоці гравітаційної води, який
утримується в природних умовах в стані рівноваги.
Гігроскопічна вода - утворюється за
рахунок поглинання молекул води з повітря та утримання її навкруги ґрунтових
частинок (ГВ).
Властивість ґрунту поглинати водяний
пар з повітря називається гігроскопічністю.
МГВ - максимальна гігроскопічна
вологоємність - є важливою водно-фізичною константою ґрунту, за допомогою неї
визначають вологу в’янення рослин.
Ґрунтові гідрологічні константи
представлені в таблиці 3.5.
Розрахунки та висновки:
Гігроскопічна вода в даних ґрунтах
для орного шару (0-20см) коливається в таких межах від 7,3 до 8,8%, а
максимальна гігроскопічна вологоємність - від 8,3 до 10,0%.
Підраховуємо вологу в’янення,
польову вологоємність та діапазон активної вологи.
Результати заносимо в таблицю 3.5.1.
Таблиця 3.5.1
Розрахунки вологи в’янення, повної
вологоємності та діапазону активної вологи.
|
№ ґрунту
|
Глибина відбору, см
|
Волога в’янення. ВВ=1,5·ГВ
|
Повна вологоємність ПВ=nзаг.%
|
Діапазон активної вологи ДАВ= НВ-ВВ
|
|
1
|
0-20
|
ВВ=1,5·7,3=10,95 %
|
55
|
ДАВ=28,80-11,3=17,5%
|
|
20-40
|
ВВ=1,5·7,2=10,8 %
|
50
|
ДАВ=27,84-11,0=16,84%
|
|
40-60
|
ВВ=1,5·7,0=10,5 %
|
49
|
ДАВ=24,96-10,8=14,16%
|
|
2
|
0-20
|
ВВ=1,5·8,8=13,2%
|
56
|
ДАВ=29,76-13,6=16,16%
|
|
20-40
|
ВВ=1,5·8,5=12,75 %
|
50
|
ДАВ=24,96-13,2=11,76%
|
|
40-60
|
ВВ=1,5·8,3=12,45%
|
50
|
ДАВ=24,00-12,9=11,1 %
|
|
7
|
0-20
|
ВВ=1,5·8,6=12,9%
|
57
|
ДАВ=28,3-12,9=15,4%
|
|
20-40
|
ВВ=1,5·8,5=12,75%
|
55
|
ДАВ=27,2-12,7=14,5 %
|
|
40-60
|
ВВ=1,5·7,9=11,85%
|
55
|
ДАВ=25,0-11,9=13,1%
|
|
9
|
0-20
|
ВВ=1,5·8,4=12,6%
|
55
|
ДАВ=25,8-12,6=13,2 %
|
|
20-40
|
ВВ=1,5·8,5=12,75%
|
54
|
ДАВ=26,2-12,8=13,4 %
|
|
40-60
|
ВВ=1,5·8,3=12,45 %
|
54
|
ДАВ=23,8-12,4=11,4 %
|
Даємо оцінку польової вологоємності
(НВ) (за допомогою таблиці 6. додатку Д, методичних рекомендацій) яка наведена
в таблиці 3.5.2.
Таблиця 3.5.2.
Оцінка польової вологоємності
|
№ ґрунту
|
Важкі за гранулометричним складом ґрунти
|
|
Вологоємність, %
|
оцінка
|
|
1
|
28,80
|
Задовільна
|
|
2
|
29,76
|
Задовільна
|
|
7
|
28,3
|
Задовільна
|
|
9
|
25,8
|
Задовільна
|
Висновок: найбільш радикальним
засобом поповнення водних ресурсів є регулювання стоку.
Регулювання стоку здійснюють різними
агролісомеліоративними, агротехнічними та іншими засобами, які, однак, діють
далеко не завжди ефективно. Керування стоком стає ефективним лише за умови
ретельного обліку всіх ландшафтно-біокліматичних особливостей з вибором
адекватного їм екологічно орієнтованого комплексу заходів - складових блоків
регіональної протиерозійної організації території. Наприклад, у Степу
рекомендується проводити:
- глибоку зяблеву оранку на
27-30 (35)см - звичайну (з оборотом шару), ґрунтопоглиблювальну (без обороту -
плоскорізну) та снігозатримання;
- окультурювання ґрунтів
(формування добре гумусованого глибокого орного шару);
перехоплення стоку на межі
й у середині ланів лісосмугами, поселеними найпростішими гідротехнічними
спорудами;
регулювання скидання не
поглиненої стічної води для зменшення і розмиву ґрунтів;
створення на ріллі
водоємного мікро- та нанорельєфу з розпушеним ґрунтом - зменшує стік на 10мм, а
під просапними затримує зливові опади, вдвічі більші за ємність мікрорельєфу;
на сильно порізаних
вимоїнах та яругами схилах вирівнювання та часткове засипання їх схилів у
комплексі з водорегулювальними валами і травосіяннями.
3.2.4 Агрохімічні
властивості ґрунту
а) гумус
Гумусом називається складний
динамічний комплекс органічних з’єднань які утворились при розкладі та
гуміфікації органічних решток.
Вміст гумусу в ґрунті складає від
1-10%, і залежить від грунтово кліматичної зони, грунтоутворної зони,
фізико-хімічні властивості ґрунту та інших властивостей. З глибиною склад
гумусу зменшується.
Гумусовий стан ґрунту
характеризується комплектом морфогенетичних показників, які інформують про
загальні запаси в ньому органічних речовин їх властивості та
еколого-біогеохімічні тенденції утворення гумусу, його трансформації,
акумуляції та міграції в ґрунтовому профілі, а загалом у природно-антропогенних
ландшафтах.
Система оцінок гумусового стану
ґрунтів охоплює вміст і запаси в них гумусу, його профільний розподіл,
збагатченість азотом, ступінь гуміфікації, типи та специфіку гумусових речовин.
Вміст гумусу представлений в таблиці
3.6.
Таблиця 3.6.
Вміст гумусу
|
Індекс ґрунтів
|
Глибина відбору зразка, см
|
Вміст гумусу, %
|
Потужність шару ґрунту в % (А+В1), см
|
Висновок
|
|
|
|
|
за складом гумусу в %
|
за потужністю гумусового горизонту
|
|
1Чп[сн];3,2,1в Л,
|
0-20
|
4,17
|
48
|
малогумусні
|
середньоглибокі
|
|
20-40
|
2,69
|
|
|
|
|
40-60
|
1,61
|
|
|
|
|
2Чп[сн];2,2,1в Л, ↓
|
0-20
|
3,48
|
39
|
малогумусні
|
середньоглибокі
|
|
20-40
|
2,69
|
|
|
|
|
40-60
|
1,61
|
|
|
|
|
7Члл[сд];3,1,1е Л0,
|
0-20
|
4,12
|
52
|
малогумусні
|
середньоглибокі
|
|
20-40
|
3,25
|
|
|
|
|
40-60
|
2,04
|
|
|
|
|
9Члл Дг
|
0-20
|
5,05
|
52
|
малогумусні
|
середньоглибокі
|
|
20-40
|
5,10
|
|
|
|
|
40-60
|
4,84
|
|
|
|
Вона інформує про вплив
Гумусоутворення та генезис ґрунтів, надаючи можливість зробити висновок про
роль гумусових речовин у формуванні забарвлення, структури, стабілізації або
руйнуванні глинистих мінералів і міграції по профілю органо-мінеральних
речовин.
Гумусові речовини та продукти
розпаду приймають активну участь в ґрунтоутворенні. Найбільш енергійно мінерали
розкладаються під дією фульвокислот, так як водневі розчини мають сильно кислу
реакцію. Органічні рештки також допомагають розкладати рештки. Гумус формує
профіль ґрунту. В тих місцях де утворюється багато гумінових кислот формується
добре виражений гумусний горизонт. Якщо ґрунт багатий кальцієм гумус утворює
гумати кальцію, які приймають участь в утворенні пористої та водостійкої
структури. Якщо в складі гумусу багато фульвокислот вони об’єднуються Ca,
Mg, K
та іншими основами. Фульвокислоти утворюють водорозчинні солі, які
вимиваються.Висновок: вміст гумусу в ґрунті дозволяє говорити про родючість
ґрунту, чим більше гумусу тим більш родючий ґрунт. Згідно таблиці 3.6. в якій
приведені дані про вміст гумусу в шарах ґрунту від 0-20 знаходиться в межах від
3,48 до 5,05%, можна зробити висновок про те що всі чотири основних ґрунти
господарства (1,2,7,9) по процентному відношенню гумусу відносяться до
малогумусних, а за потужністю гумусового горизонту (А+В1) ці ж ґрунти
відносяться до середньо глибоких.
Про родючість ґрунту можна говорити
не тільки за % вмістом гумусу але й за вмістом гумусу в т/га.
Проводимо розрахунки вмісту гумусу в
т/га за формулою:
M=
phГ
де М - запас гумусу в кожному шарі,
т/га; p
- щільність шару ґрунту, см; h
- потужність шару ґрунту, см; Г - склад гумусу, %.
1. М= 1,18·20·4,17= 98,4 т/га
2. М= 1,32·20·2,69= 71 т/га
. М= 1,35·20·1,61= 43,5 т/га
. М= 1,17·20·3,48= 81,4 т/га
. М= 1,34·20·1,61= 43,1 т/га
. М= 1,17·20·4,12= 96,4 т/га
. М= 1,22·20·3,25= 79,3 т/га
. М= 1,24·20·2,04= 50,5 т/га
. М= 1,20·20·5,05= 121,2 т/га
. М= 1,25·20·5,10= 127,5 т/га
. М= 1,26·20·4,84= 122 т/га
Як бачимо із розрахунків найбільш
гумусованим тобто найбільш родючим є ґрунт дев’ятий.
Висновок: для малогумусних ґрунтів
підтримання запасів органічних речовин ґрунту означає збереження їх потенціалу.
Однак ведення сільськогосподарського виробництва без турботи про накопичення
гумусу у ґрунті призводить до помітного їх зниження. Стабілізація і збільшення
запасів гумусу у ґрунтах є однією з найактуальніших проблем сучасного
землеробства.
В орних ґрунтах практично не
вдається поповнити первинний рівень гумусованості, отже, необхідно
орієнтуватися на їх можливу гумусованість, яка забезпечує в певній зоні високу
родючість. основним прийомом стабілізації гумусованості є внесення органічних
добрив, включення до сівозмін певної кількості сільськогосподарських культур,
які залишають значну кількість збагачених азотом поживно-кореневих фіторешок, а
також внесення кальцієвмісних хімічних меліорантів (вапно, гіпс), що посилює
фіксацію ґрунтом ново утворюваних гумусових речовин. При цьому слід
мінімізувати інтенсивність розпушування ґрунту його обробітком.
Важливим резервом поповнення запасів
гумусу в ґрунтах є солома, коефіцієнт гуміфікації якої більш як удвічі
перевищує зелено-укісні рештки.
Існує пряма залежність між родючістю
ґрунту та врожаєм сільськогосподарських культур, крім того, помічено зворотний
зв'язок - високий врожай підтримує високу родючість.
б) фізико-хімічні властивості
ґрунтів
Катіони, які входять до складу
грунтово-вбирного комплексу і здатні заміщуватися катіонами іншого роду під час
взаємодії з розчинами нейтральних солей, отримали назву обмінних катіонів.
Кальцій (Са) є суто грунтогенним,
дуже потрібним рослинам елементом. Він стабілізує кислотно-лужний режим
організмів, водночас є класичним елементом старіння. Кальцій та його сполуки
визначають фізичні, фізико-хімічні і біологічні властивості ґрунту. У ґрунті
кальцій міститься в глинистих мінералах, перебуває в обмінно-увібраному стані,
у формі простих солей, входить до складу гумусу і рослинних решток. Серед
обмінних катіонів у більшості ґрунтів він посідає перше місце. Основним
джерелом рухомого кальцію виступають карбонати - СаСО3. Вміст СаО в без
карбонатних суглинистих ґрунтах становить 1-3% і визначається головним чином
присутністю глинистих мінералів, а також гумусом і фіторештками, які зумовлюють
тенденцію до біогенного збагачення кальцієм при поверхневій органо-мінеральної
частини профілю. Рослини зазвичай не відчувають нестачі кальцію на більшості
ґрунтів, проте внесення Са-вмісних сполук (гіпсу, вапна) є класичним прийомом
їх хімічної меліорації - поліпшення агрономічних властивостей ґрунту.
Магній (Мg)
за вмістом у ґрунтах близько до Са, виконуючи у рослинах важливу фізіологічну
роль, передусім у складі хлорофілу. У ґрунті він є в глинистих мінералах, у
великих фракціях представлений уламками доломіту, олівіну, рогових обманок, а в
засолених ґрунтах - хлоридами та сульфатами.
Натрій (Na)
надходить у ґрунт в основному з Na-вмісних
польових шпатів. Його валовий вміст дорівнює 1-3%
Na2O,
досягаючи 5-6% у великих фракціях та знижуючись до 0,5-1,0% у мулі. У засолених
ґрунтах Na
може перебувати в обмінному стані або у вигляді хлоридів і сульфатів. Його
надлишок спричинює граничне погіршення агрофізичних та фізико-хімічних
властивостей ґрунтів, передусім солонців з їх лужною реакцією.
Кислотність ґрунтів визначається як
їх здатність підкислювати ґрунтовий розчин або сольові розчини внаслідок
наявності у складі ґрунту кислот, а також обмінних іонів водню та катіонів, що
утворюють при їх витисненні гідролітично кислі солі.
Реакція ґрунту зумовлена наявністю
та співвідношенням у ґрунтовому розчині водневих і гідроксильних іонів і в
класичному вигляді характеризується показником рН.
Реакція ґрунту формується в
результаті сукупної дії багатьох чинників - мінералогічного та хімічного складу
мінеральної частини ґрунту, присутності вільних солей, вмісту та якості
органічних речовин.
Висока кислотність ґрунтів
загальмовує розвиток культурних рослин і сприяє перебігу процесів опідзолювання
ґрунтів. Від величини рН залежить рухомість і доступність рослинам поживних
елементів.
Фізико-хімічні показники ґрунтів
представлені в таблиці 3.7
.
Таблиця 3.7.
Фізико-хімічні показники ґрунтів
|
Індекс Ґрунтів
|
Глибина відбору зразка
|
рН водневий
|
Обмінні основи
|
Сума мг.-екв./100г ґрунту
|
Ca2+/Mg2+
|
|
|
|
Ca2+
|
Mg2+
|
Na+
|
|
|
|
|
|
мг.-екв./ 100г
|
%
|
мг.-екв./ 100г
|
%
|
мг.-екв./ 100г
|
%
|
|
|
|
1Чп[сн];3,2,1в Л,
|
0-20
|
6,7
|
22,90
|
80,8
|
5,08
|
17,9
|
0,35
|
1,24
|
28,33
|
4,5
|
|
20-40
|
6,8
|
23,32
|
77,6
|
6,36
|
21,1
|
0,38
|
1,26
|
30,06
|
3,6
|
|
40-60
|
8,1
|
23,10
|
76,5
|
6,72
|
22,2
|
0,38
|
1,25
|
30,2
|
3,4
|
|
2Чп[сн];2,2,1в Л, ↓
|
0-20
|
__
|
20,16
|
78,4
|
5,46
|
21,2
|
0,08
|
0,31
|
25,7
|
3,7
|
|
20-40
|
__
|
21,62
|
80,6
|
5,09
|
19
|
0,12
|
0,44
|
26,83
|
4,2
|
|
40-60
|
7,7
|
21,84
|
74,6
|
7,14
|
24,4
|
0,28
|
0,95
|
29,26
|
3,1
|
|
7Члл[сд];3,1,1е Л0,
|
0-20
|
6,3
|
18,06
|
77,6
|
5,04
|
21,6
|
0,18
|
0,77
|
23,28
|
3,5
|
|
20-40
|
6,4
|
19,50
|
78,7
|
5,09
|
20,5
|
0,20
|
0,80
|
24,79
|
3,8
|
|
40-60
|
6,7
|
19,08
|
75,6
|
5,94
|
23,5
|
0,22
|
0,87
|
25,24
|
3,2
|
|
9Члл Дг
|
0-20
|
7,7
|
25,20
|
81,1
|
5,46
|
17,6
|
0,40
|
1,28
|
31,06
|
4,6
|
|
20-40
|
__
|
23,94
|
82,6
|
5,04
|
17,4
|
__
|
__
|
28,98
|
4,8
|
|
40-60
|
__
|
26,04
|
86,1
|
4,20
|
13,9
|
__
|
__
|
30,24
|
6,2
|
Розрахунки:
1. Визначаємо суму обмінних основ
(катіонів)
∑ катіонів = Ca2++
Mg2++ Na+
мг.-екв./100г ґрунту
1. 22,90+5,08+0,35=28,33
мг.-екв./100г
2. 23,32+6,36+0,38=30,06
мг.-екв./100г
. 23,10+6,72+0,38=30,2
мг.-екв./100г
. 20,16+5,46+0,08=25,7
мг.-екв./100г
. 21,62+5,09+0,12=26,83
мг.-екв./100г
. 21,84+7,14+0,28=29,26
мг.-екв./100г
. 18,06+5,04+0,18=23,28
мг.-екв./100г
. 19,50+5,09+0,20=24,79
мг.-екв./100г
. 19,08+5,94 +0,22=25,24
мг.-екв./100г
. 25,20+5,46+0,40=31,06
мг.-екв./100г
. 23,94+5,04+0=28,98
мг.-екв./100г
. 26,04+4,20+0=30,24
мг.-екв./100г
2. Визначаємо відсоток кожного
катіону РК= Ca2+
(Mg2+, Na+)·100/∑
кат.
|
№п/п
|
РК= Ca2+·100/∑
кат.
|
РК= Mg2+·100/∑
кат.
|
РК= Na+·100/∑
кат.
|
|
1
|
22,90·100/28,33=80,8%
|
5,08·100/28,33=17,9%
|
0,35·100/28,33=1,24%
|
|
2
|
23,32·100/30,06=77,6%
|
6,36·100/30,06=21,1%
|
0,38·100/30,06=1,26%
|
|
3
|
23,10·100/30,2=76,5%
|
6,72·100/30,2=22,2%
|
0,38·100/30,2=1,25%
|
|
4
|
20,16·100/25,7=78,4%
|
5,46·100/25,7=21,2%
|
0,08·100/25,7=0,31%
|
|
5
|
21,62·100/26,83=80,6%
|
5,09·100/26,83=19%
|
0,12·100/26,83=0,44%
|
|
6
|
21,84·100/29,26=74,6%
|
7,14·100/29,26=24,4%
|
0,28·100/29,26=0,95%
|
|
7
|
18,06·100/23,28=77,6%
|
5,04·100/23,28=21,6%
|
0,18·100/23,28=0,77%
|
|
8
|
19,50·100/24,79=78,7%
|
5,09·100/24,79=20,5%
|
0,20·100/24,79=0,80%
|
|
9
|
19,08·10025,24=75,6%
|
5,94·10025,24=23,5%
|
0,22·10025,24=0,87%
|
|
10
|
25,20·100/31,06=81,1%
|
5,46·100/31,06=17,6%
|
0,40·100/31,06=1,28%
|
|
11
|
23,94·100/28,98=82,6%
|
5,04·100/28,98=17,4%
|
Na відсутній
|
|
12
|
26,04·100/30,24=86,1%
|
4,20·100/30,24=13,9%
|
Na відсутній
|
2.
Знаходимо відношення кальцію до магнію (в мг.-екв./100г ґрунту)
. 22,90/5,08=4,5 мг.-екв./100г-
добрі
2. 23,32/6,36=3,6
мг.-екв./100г- задовільні
. 23,10/6,72=3,4
мг.-екв./100г- задовільні
. 20,16/5,46=3,7
мг.-екв./100г- задовільні
. 21,62/5,09=4,2
мг.-екв./100г- добрі
. 21,84/7,14=3,1
мг.-екв./100г- задовільні
. 18,06/5,04=3,5
мг.-екв./100г- задовільні
. 19,50/5,09=3,8
мг.-екв./100г- задовільні
. 19,08/5,94=3,2
мг.-екв./100г- задовільні
. 25,20/5,46=4,6
мг.-екв./100г- добрі
. 23,93/5,04=4,8
мг.-екв./100г- добрі
. 26,04/4,20=6,2
мг.-екв./100г- добрі
Для визначення якості ґрунту за
відношенням вмісту поглинання Na+
у % від ємкості поглинання використовують таку формулу:
Х= А·100/Еп Еп = ∑ катіонів
де Еп - ємкість поглинання; А -
кількість натрію в мг.-екв./100г ґрунту.
1. 0,35·100/28,33=1,24 - незасолені
2. 0,38·100/30,06=1,26 -
незасолені
. 0,38·100/30,2=1,25 -
незасолені
. 0,08·100/25,7=0,31 -
незасолені
. 0,12·100/26,83=0,44 -
незасолені
. 0,28·100/29,26=0,95 -
незасолені
. 0,18·100/23,28=0,77 -
незасолені
. 0,20·100/24,79=0,80 -
незасолені
. 0,22·10025,24=0,87 -
незасолені
. 0,40·100/31,06=1,28 -
незасолені
11. Na
відсутній
12. Na
відсутній
Висновок: вивчення ґрунту виявило
потребу у поліпшенні агрофізичного та еколого-біогеохімічного стану ґрунтів -
внесення Na
з добривами підвищує врожайність цукрових буряків, поліпшує їх якість на
чорноземах.
Кислотність ґрунтів знижують, застосовуючи
всілякі меліоранти, найчастіше осадові породи, складені переважно кальцитом
СаСО3, доломітом СаСО3· Mg
СО3, у тому числі доломітизованні вапняки, мергелі, вапнякові туфи. Карбонат
кальцію, як еконейтральна сполука, не має жодних протипоказань щодо його
застосування для зниження ґрунтової кислотності при здійсненні національних
програм підвищення родючості ґрунтів та їх окультурювання.
Кислотною є небажаність застосування
для хімічної меліорації кислих ґрунтів солей сильних кислот, наприклад гіпсу,
оскільки при його взаємодії з ґрунтом утворюється сульфатна кислота.
в) ґрунтовий розчин
Ґрунтовий розчин, за В.І.
Вернадським, - це найважливіша категорія природних вод, основний субстрат
життя, неодмінний учасник усіх без винятку біосферних процесів.
Ґрунтовий розчин забезпечує
стабільне функціонування в ґрунті розмаїтого спектра елементарних мікропроцесів
і часткових реакцій, які беруть участь переміщенні речовин у реальних
ландшафтах, зумовлюючи цим надзвичайно важливий еколого-біогеохімічний вплив на
генезис ґрунтів і розвиток їх родючості.
Насамперед ґрунтовим розчином
вважають різнофазні компоненти ґрунту, які включають ту воду, що знаходиться в
ґрунті разом з розчиненими в ній мінеральними солями, органо-мінеральними та
органічними сполуками, газами. Усілякі водні, сольові, кислотні, спиртові та
інші витяжки з певною частиною умовності також можна вважати імітаторами
ґрунтових розчинів, штучно приготовлених у лабораторних умовах. Проте не слід
забувати, що кислотні та сольові витяжки провокують перехід у ґрунтовий розчин
додаткової кількості тих чи інших компонентів і застосування нейтральної водної
витяжки все ж порушує існуючі в реальних ґрунтах фазову рівновагу.
Ґрунтовим розчином ми називатимемо
динамічно зрівноважений водний розчин біоорганічних, мінеральних,
органо-мінеральних речовин, сформований у реальних умовах під впливом зональних
типів гідротермічного, водно-повітряного, поживного та інших
грунтово-екологічних режимів.
Склад ґрунтового розчину. Притаманні
кожному типу ґрунту хімічні, фізико-хімічні, біологічні процеси формують
неповторний склад ґрунтового розчину. Інтенсивність і спрямованість зазначених
процесів значною мірою зумовлена впливом гідротермічних умов, сезонна
динамічність яких спричинює відповідну динамічність складу та концентрації
ґрунтового розчину протягом року, що постійно ускладнюється внаслідок
господарської діяльності людини (внесення добрив, хімічних меліорантів,
пестицидів, зрошення, осушення тощо).
Концентрація ґрунтового розчину в
незасолених ґрунтах коливається від десятих частин грама декілька грамів у
літрі (від 5-7 до 100-150 мг.-екв./л суми аніонів і катіонів), а в засолених
ґрунтах - підвищується до десятків грамів водорозчинних компонентів на літр. До
складу ґрунтового розчину входять органічні, мінеральні, органо-мінеральні
сполуки та розчинні гази. Найбільш дослідженими в ґрунтовому розчині є солі.
Серед катіонів тут переважають H+,
Ca2+, Mg2+,
Na+,NH+4,
K+ (в сильно кислих
ґрунтах трапляються Al3+,
Fe3+, в
перезволожених - Mn2+,
Fe2+), а серед
аніонів - HCO3-,
CO3--, H2PO4-,
SO4--, Cl-.
Склад водної витяжки представлений в
таблиці 3.8.
Таблиця 3.8.
Склад водної витяжки
|
Індекс ґрунтів
|
Глибина відбору зразка
|
Аніони, мг.-екв./ %
|
Сума
|
Катіони, мг.-екв./ %
|
Сума
|
Ступінь засолення, %
|
Сума токсичних солей, %
|
|
|
CO3--
|
HCO3-
|
Cl-
|
SO4--
|
|
Ca2+
|
Mg2+
|
Na+
|
|
|
|
|
1Чп[сн];3,2,1в Л,
|
0-20
|
__
|
0,60 0,037
|
0,76 0,024
|
1,30 0,072
|
2,66 0,133
|
1,06 0,021
|
0,32 0,004
|
1,48 0,034
|
2,86 0,059
|
0,58
|
0,12
|
|
2Чп[сн];2,2,1в Л, ↓
|
0-20
|
0,02 0,001
|
0,66 0,040
|
0,79 0,029
|
1,39 0,067
|
3,04 0,137
|
0,42 0,008
|
0,62 0,007
|
1,82 0,042
|
2,86 0,057
|
0,57
|
0,162
|
|
7Члл[сд];3,1,1е Л0,
|
0-20
|
__
|
0,38 0,023
|
0,11 0,004
|
0,62 0,032
|
1,11 0,059
|
0,42 0,008
|
1,0 0,001
|
0,53 0,014
|
1,95 0,023
|
0,18
|
0,102
|
|
9Члл Дг
|
0-20
|
__
|
0,15 0,005
|
0,14 0,005
|
0,28 0,013
|
0,57 0,023
|
0,33 0,007
|
0,13 0,002
|
0,11 0,008
|
0,57 0,017
|
0,5
|
0,016
|
1. Визначаємо суму аніонів і
катіонів у відсотках:
Аніони:
ґрунт 1. 0,60 + 0,79 + 1,30=2,66
мг.-екв./ %
,037+0,024+0,072=0,133 мг.-екв./ %
ґрунт 2. 0,20 + 0,66 + 0,79 +
1,39=3,04 мг.-екв./ %
,001+0,004+0,029+0,067=0,137
мг.-екв./ %
ґрунт 7. 0,38 + 0,11 + 0,62=1,11
мг.-екв./ %
,023+0,004+0,032=0,059 мг.-екв./ %
ґрунт 9. 0,15 + 0,14 + 0,28=0,57
мг.-екв./ %
,005+0,005+0,013=0,023 мг.-екв./ %
ґрунт 1. 1,06 + 0,32 + 1,48=2,86
мг.-екв./ %
,021+0,004+0,034=0,059 мг.-екв./ %
ґрунт 2. 0,42 + 0,62 + 1,82=2,86
мг.-екв./ %
,008+0,007+0,042=0,057 мг.-екв./ %
ґрунт 7. 0,42 + 1,0 + 0,53=1,95
мг.-екв./ %
,008+0,001+0,014=0,023 мг.-екв./ %
ґрунт 9. 0,33 + 0,13 + 0,11=0,57
мг.-екв./ %
,007+0,002+0,008=0,017 мг.-екв./ %
. Визначаємо ступінь засолення за
формулою: Cl
/ SO4, %, та тип
засолення з’ясовуємо відношенням іону хлору до сульфат-іону згідно з таблицею
3.9 (методичних рекомендації).
Таблиця 3.8.1
Визначення типу засолення
|
№ ґрунту
|
Тип засолення
|
Cl / SO4
|
|
1
|
Хлоридно-сульфатний
|
0,76/1,30= 0,58 %
|
|
2
|
Хлоридно-сульфатний
|
0,79/1,39=0,57 %
|
|
7
|
Сульфатний
|
0,11/0,62=0,18 %
|
|
9
|
Хлоридно-сульфатний
|
0,14/0,28=0,5 %
|
3. Визначаємо суму токсичних солей у
відсотках, за допомогою емпіричної формули: ∑= (Na++Mg2+)
,
мг.-екв./100г ґрунту.
15
. ∑= (1,48+0,32) =0,12
мг.-екв./100г
. ∑=(1,82+0,62) =0,162
мг.-екв./100г
7. ∑= (0,53+1,0) =0,102
мг.-екв./100г
15
. ∑= (0,11+0,13) =0,016
мг.-екв./100г
Ступінь засолення ґрунтів за сумою
токсичних солей у відсотках та втрати врожаю сільськогосподарських культур від
засолення визначають за допомогою таблиці3.10. (методичних рекомендацій)
Таблиця 3.8.2.
Класифікація ґрунтів за вмістом
токсичних солей, % до маси ґрунту
|
№ ґрунту
|
Ступінь засоленості ґрунтів
|
Тип засолення
|
Втрата врожаю, %
|
|
|
Хлоридно-сульфатний
|
Сульфатний
|
|
|
1
|
слабозасолені
|
0,12
|
|
0,30
|
|
2
|
слабозасолені
|
0,162
|
|
0,30
|
|
7
|
слабозасолені
|
|
0.102
|
0,30
|
|
9
|
незасолені
|
0.016
|
|
немає
|
Висновок: зміна концентрації та складу
ґрунтових розчинів призводить до зміни режимів водного і мінерального живлення
рослин, що не може не позначитись на їх розвитку та продуктивності. Через це
виробники сільськогосподарської продукції завжди намагалися будь-яким способом
оптимізувати склад ґрунтового розчину, з метою забезпечення якомога вищої
продуктивності агроценозів. Зрошення та осушування ґрунтів водночас зі
створенням сприятливого водно-повітряного режиму дають змогу знизити занадто
концентровані розчини, особливо коли в них є токсичні для рослин сполуки.
Внесення добрив сприяє оптимізації вмісту в ґрунтових розчинах біофільних
елементів. Для живлення рослин особливо великого значення набуває його
осмотичний тиск, який залежить від концентрації та ступеня дисоціації
розчинених речовин.
г) валовий (хімічний) склад
Валовий хімічний склад мінеральної
частини ґрунту зазвичай виражають у вигляді відсоткового вмісту вищих оксидів
елементів (передусім мікроелементів - SiO2,
Fe2O3,
CaO, MgO,
K2o,
Na2O,
P2O5).
Зручність такого способу подання елементного складу полягає в можливості
перевірки правильності аналізу визначенням їх суми, яка повинна наближатися до
100% (з доступним відхиленням в 1,5-2% при 5% точність аналізу).
Калій міститься в ґрунтах найчастіше
в глинистих мінералах тонко дисперсних фракцій, передусім у гідрослюдах, а
також у складі первинних мінералів великої фракції.
Азот зосереджений головним чином у
гумусі, акумулюючись у верхніх горизонтах ґрунту. Як класичний представник
змінно-валентних елементів він являє неабияку хімічну активність, внаслідок
якої в ґрунті продукується дуже багато різних N-вмісних
сполук. Мінеральний азот представлений у ґрунті іонами амонію, нітратів і
нітритів.
Фосфор ( «елемент життя думки» ),
якого в ґрунті мало (не >0,1-0,2%) входять до складу життєво важливих
сполук. У ґрунтах фосфор представлений органічними та мінеральними сполуками.
Хімічний склад ґрунту представлений
в таблиці 3.11.
Таблиця 3.11.
Хімічний склад ґрунту
|
Індекс ґрунту
|
Глибина відбору зразка, см
|
Валовий склад
|
Рухомий склад
|
|
|
N
|
P2O5
|
K2O
|
N
|
P2O5
|
K2O
|
|
|
%
|
%
|
%
|
мг./1000г
|
мг./1000г
|
мг./1000г
|
|
1Чп[сн];3,2,1в Л,
|
0-20
|
0,152
|
0,130
|
2,199
|
30,7
|
72,9
|
207,8
|
|
20-40
|
0,144
|
0,129
|
2,196
|
30,5
|
71,4
|
205,7
|
|
40-60
|
0,143
|
0,129
|
2,191
|
28,6
|
69,9
|
203,6
|
|
2Чп[сн];2,2,1в Л, ↓
|
0-20
|
0,157
|
0,131
|
2,201
|
30,2
|
78,5
|
208,5
|
|
20-40
|
0,149
|
0,130
|
2,192
|
29,7
|
74,2
|
207,8
|
|
40-60
|
0,142
|
0,128
|
2,183
|
28,6
|
72,7
|
205,7
|
|
7Члл[сд];3,1,1е Л0,
|
0-20
|
0,131
|
0,110
|
2,076
|
26,5
|
85,9
|
162,2
|
|
20-40
|
0,129
|
0,110
|
2,000
|
25,4
|
84,1
|
160,6
|
|
40-60
|
0,127
|
0,109
|
1,960
|
25,2
|
82,4
|
158,9
|
|
9Члл Дг
|
0-20
|
0,132
|
0,110
|
1,997
|
18,4
|
105,1
|
198,7
|
|
20-40
|
0,128
|
0,110
|
1,965
|
17,5
|
103,0
|
197,8
|
|
40-60
|
0,123
|
0,109
|
1,928
|
16,5
|
100,9
|
194,9
|
Розраховуємо вміст валових форм
азоту, фосфору та калію в т/га за формулою:
З= h
·10000 · k
· d / 100
де З - запас поживних елементів,
т/га; h
- потужність шару ґрунту, м;
d
- щільність ґрунту, г/см3; k
- вміст поживних елементів, %.
ґрунт:
N=
0,2·10000·0,152·1,18/100=3,6 т/га
N=
0,2·10000·0,144·1,32/100=3,8 т/га
N=
0,2·10000·0,143·1,35/100=3,9 т/га
P=0,2·10000·0,130·1,18/100=3,1
т/га
P=0,2·10000·0,129·1,32/100=3,4
т/га
P=0,2·10000·0,129·1,35/100=3,5
т/га
K=0,2·10000·2,199·1,18/100=51,8
т/га
K=0,2·10000·2,196·1,32/100=57,9
т/га
K=0,2·10000·2,191·1,35/100=59,1
т/га
ґрунт:
N=
0,2·10000·0,157·1,17/100=3,7 т/га
N=
0,2·10000·0,149·1,33/100=3,9 т/га
N=
0,2·10000·0,142·1,34/100=3,8 т/га
P=0,2·10000·0,131·1,17/100=3,1
т/га
P=0,2·10000·0,130·1,33/100=3,5
т/га
P=0,2·10000·0,128·1,34/100=3,4
т/га
K=0,2·10000·2,201·1,17/100=51,5
т/га
K=0,2·10000·2,192·1,33/100=58,3
т/га
K=0,2·10000·2,183·1,34/100=58,5
т/га
ґрунт:
N=
0,2·10000·0,131·1,17/100=3,1 т/га
N=
0,2·10000·0,129·1,22/100=3,1 т/га
N=
0,2·10000·0,127·1,24/100=3,1 т/га
P=0,2·10000·0,110·1,17/100=2,6
т/га
P=0,2·10000·0,110·1,22/100=2,7
т/га
P=0,2·10000·0,109·1,24/100=2,7
т/га
K=0,2·10000·2,076·1,17/100=48,5
т/га
K=0,2·10000·2,000·1,22/100=48,8
т/га
K=0,2·10000·1,960·1,24/100=48,6
т/га
ґрунт:
N=
0,2·10000·0,132·1,20/100=3,1 т/га
N=
0,2·10000·0,128·1,25/100=3,2 т/га
N=
0,2·10000·0,123·1,26/100=3,1 т/га
P=0,2·10000·0,110·1,20/100=2,6
т/га
P=0,2·10000·0,110·1,25/100=2,7
т/га
P=0,2·10000·0,109·1,26/100=2,7
т/га
K=0,2·10000·1,997·1,20/100=47,9
т/га
K=0,2·10000·1,965·1,25/100=49,1
т/га
K=0,2·10000·1,928·1,26/100=48,5
т/га
Аналізуємо забезпеченість
сільськогосподарських культур рухомими формами азоту, фосфору і калію з додатка
Д таблиці 8, 9 (методичних рекомендацій).
Як бачимо із розрахунків
забезпеченість ґрунтів рухомими формами азоту низька, він коливається в межах
від 3,1 до 3,9 т/га при рН>6.
Вміст фосфору в ґрунті визначаємо з
таблиці 8 (методичних рекомендацій) за Чіріковим: він знаходиться в межах від
2,6 до 3,5т/га - це дуже низька забезпеченість.
Оцінку вмісту обмінного калію за
Мачигіним: його вміст коливається від 47,9 до 59,1т/га, а це значить що вміст
калію дуже високий.
Висновок: сільськогосподарські
культури з ґрунту виносять багато поживних речовин і цим знижують родючість
ґрунту, якщо під них не вносити добрива. Під такі культури є обов’язкове
внесення мінеральних і органічних добрив. Органічні добрива найбільш ефективні
в на бідних гумусом ґрунтах.
В ґрунт вносять такі органічні
добрива: гній, перегній, торфокомпост.
Гній і торфогнойові компости вносять
під зяблеву оранку.
З N
обрив на всіх ґрунтах використовують аміачну селітру, аміачну воду, сульфат
амонію. Найбільш поширеним фосфорним добривом є суперфосфат, фосфоритне
борошно, слід вносити на кислих і слабко кислих ґрунтах восени під зяблеву
оранку. З калійних - хлористий калій, калійну сіль, сульфат калію.
Мікродобрива використовують в
невеликих дозах. Дози і співвідношення мінеральних добрив залежить від
запланованого врожаю та вмісту поживних речовин в ґрунті. При їх внесенні слід
дотримуватися рекомендованих норм внесення мінеральних добрив.
4. АГРОВИРОБНИЧЕ ГРУПУВАННЯ І
РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ РОДЮЧОСТІ ГРУНТІВ ГОСПОДАРСТВА ТА
СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ВИКОРИСТАНЯ
В якості супроводжувального
ґрунтової карти матеріли для більш повного використання в промисловості
результатів обстеження складається картограма агропромислових груп ґрунту, які
є основною формою агрономічного тлумачення і використання матеріалів
великомасштабного обстеження ґрунтів.
На картограмі ґрунтові різновиди
об’єднані в агропромислові групи ґрунтів по генетичним ознакам, агротехнічним
властивостям, ступеня прояву негативних властивостей - еродованості,
перезволоження, засолення і приблизно однаковому рівні родючості.
До однієї агрогрупи об’єднують лише
ті види грантів, які близькі за умовами залягання і ступенем впливу на них
ґрунтотворного процесу. Наприклад: слабо-, середньо- і сильноопідзолисті види не
можуть увійти до однієї агро виробничої групи, хоча вони близькі за генезисом і
відносяться до одного ґрунтового типу. Ступінь їх опідзолення настільки різний,
що кожний із видів потребує різних агротехнічних і меліоративних заходів. У
даному випадку можна об’єднувати лише слабо- і середньоопідзолисті або
середньо- і сильноопідзолисті види. Об’єднувати слабо- і сильноопідзолисті
ґрунти не можна.
Не можна об’єднувати в одну
агрогрупу солончакові і солонцюваті ґрунти. Низька родючість солончакових
ґрунтів обумовлена високою концентрацією в них і токсичністю легкорозчинних
солей., а солонцюваті мають несприятливі фізичні та фізико-механічні
властивості, хоча солей в них може і не бути. Корінне поліпшення перших можливе
лише за умови вилучення з них надлишку солей, а солонцюваті ґрунти більшою
мірою потребують агрофізичних властивостей. Дані ґрунти досить різноманітні
навіть у межах одного типу.
Велике значення має і тип засолення.
Не можна об’єднувати в одну агро виробничу групу ґрунти, засолені содою, хлоридами
та сульфатами.
Велике значення має і структурний
стан ґрунтів. Чим структурніший ґрунт, тим він пухкіший, легше обробляється і
дає кращу якість оранки.
При агро виробничому групуванні
ґрунтів слід враховувати також ступінь і характер їхнього окультурення.
Особливої уваги заслуговують ґрунти, які вимагають спеціального використання та
різних меліорацій. До цієї категорії належать змиті, дефльовані, заболочені,
солончакуваті та солонцеві ґрунти. Неправильне використання таких ґрунтів може
не тільки погіршити їх, а навіть вивести з ладу.
В господарстві 11 ґрунтових
різновидів об’єднаних в 10 агропромислових груп ґрунту, котрі з метою
використання протиерозійних заходів, розділені на підгрупи в залежності від
місця залягання в рельєфі.
Ґрунти агропромислових груп 71л,
74л, 77л - чорноземи південні не еродовані і слабко еродовані - універсального
використання для всіх районованих сільськогосподарських культур і багаторічних
насаджень.
Ґрунти агрогрупи 75л і 76л -
чорноземи південні середньо- і сильнозмиті - необхідно використовувати тільки в
ґрунтозахисних сівозмінах або під залужені багаторічною рослинністю.
Ґрунти агрогрупи 209л - чорноземи
південні намиті і лучно-чорноземні ґрунти - потенціальні високородючі і можуть
використовуватись для вирощування всіх сільськогосподарських культур.
Ґрунти агрогрупи 141л -
болотно-лучні без дренажу в сільськогосподарській промисловості використовувати
неможливо.
Ґрунти агрогрупи 215л - виходи
лесових порід.
Агровиробниче групування ґрунтів та
заходи їх поліпшення представлені в таблиці 4.1.
Таблиця 4.1.
Агровиробниче групування ґрунтів та
заходи їх поліпшення
|
Номер агрогрупи
|
Індекс ґрунтів що входять до агрогрупи
|
Найменування ґрунтів, що входять до складу
групи
|
Заходи щодо поліпшення та використання
|
Загальна площа, га
|
|
|
|
загальні агротехнічні
|
меліоративні
|
|
|
І. 71л
|
1Чп[сн];3,2,1в Л,
|
Чорноземи південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті легкоглинисті на лесах широких водороздільних
плато (0-10)
|
Звичайна зональна агротехніка: відкидна оранка
під пари, кукурудзу на зерно, соняшник, овочі. Без відкидна оранка під озимі
культури і ярові зернові.
|
не потрібна
|
4785,3
|
|
ІІ. 74л
|
2Чп[сн];2,2,1в Л,
|
Чорноземи південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті слабкозмиті легкоглинисті на лесах вузьких
ерозіонебезпечних плато (0-10)
|
Звичайна зональна агротехніка, але всі види
обробітку проводяться впоперек схилів. Доповнюється - посівом озимих культур
і багаторічних трав.
|
не потрібна
|
73,5
|
|
ІІІ. 75л
|
3Чп[сн];2,2,1в Л, ↓↓
|
Чорноземи південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті середньозмиті легкоглинисті на лесах крутизною
1-20
|
Звичайна зональна агротехніка, , але всі види
обробітку проводяться впоперек схилів. Доповнюється - посівом озимих культур
і багаторічних трав, лункуванням зяби, валкуванням.
|
не потрібна
|
41,0
|
|
ІV.76л
|
4Чп[сн];2,2,1в Л, ↓↓↓
|
Чорноземи південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті сильнозмиті легкоглинисті на лесах схилів простої
форми крутизною 2-30
|
Агротехніка подібна агрогрупі 74л. Докорінне
поліпшення з посівом багаторічних трав.
|
не потрібна
|
13
|
|
V. 77л
|
5Чп[сн];2,2,1в Л,
|
Чорноземи південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті слабодефльовані легкоглинисті на лесах вузьких
ерозіонебезпечних плато (0-10)
|
Агротехніка подібна агрогрупі 74л. Звичайна
зональна агротехніка, але всі види обробітку проводяться впоперек схилів.
|
не потрібна
|
65,1
|
|
VI. 141е
|
10Бл Дг
|
Болотно-лугові намиті важкосуглинкові ґрунти
на гумусованому делювії днищ балок (0-10)
|
Без дренажу в сільськогосподарському
виробництві використовувати неможливо.
|
дренаж
|
15,8
|
|
VII. 165л
|
8Члл[сд];2,2,2е Ло
|
Лугово-чорноземні глеюваті середньоосолоділі
легкоглинисті ґрунти на оглеєних лесах подів (0-10)
|
Агротехніка як на прилеглих масивах.
|
1,5-2,0т/га вапна
|
3,0
|
|
VIII. 166л
|
7Члл[сд];3,1,1е Л0,
|
Лугово-чорноземні глеюваті слабоосолоділі
легкоглинисті ґрунти на оглеєних лесах подів
|
Агротехніка подібна агрогрупі 71л.
|
не потрібна
|
25,1
|
|
ІХ. 209л
|
9Члл Дг 6Чп[сн];3,2,1в Л,
|
Чорноземи південні малогумусні
залишково-слабосолонцюваті намиті вилугувані легкоглинисті на лесах впадин
(0-10) та лугово-чорноземні намиті легкоглинисті ґрунти днищ балок (0-10)
|
Агротехніка як на прилеглих масивах. По днищам
балок створюються дерево-кущисті насадження.
|
не потрібна
|
101,4
|
|
Х. 215л
|
11
|
Виходи лесів
|
Неприродний для використання в
сільськогосподарському виробництві.
|
__
|
4,8
|
ВИСНОВКИ
Чорноземи - це ґрунти, сформовані
трав’янистими фітоценозами степової ландшафтно-біокліматичної зони. Провідним
тут є гумусово-акумулятивний процес, який сприяє утворенню глибоко гумусованого
профілю, його оструктурюванню та підвищенню трофності. Характерний гумусовий
профіль чорноземів завдячує могутньому впливу степових трав, коренева система
яких становить значну частку їх біомаси і здатна швидко відмирати і легко
муміфікуватися.
Найсуттєвішою особливістю чорноземів
є незмінність гранулометрії в процесі класичного типового чорноземоутворювання,
за винятком опідзолених, солонцюватих та осолоділих підтипів.
Водний режим чорноземів найчастіше
лімітує можливість отримання високих урожаїв сільськогосподарських культур, оскільки
чорноземна зона є зоною недостатнього зволоження. Літні опади здатні зволожити
лише орний шар, а солідний запас вологи створюється в усьому профілі опадами
пізньоосіннього холодного періоду і доповнюється весняним сніготаненням.
Поживний режим ґрунтів господарства
тісно пов'язаний із значними валовими запасами біогенних елементів. Велику роль
тут відіграють вміст гумусу та характерний його розподіл по профілю. Гумус
забезпечує багатство ґрунтів азотом. Більша частина цього азоту представлена
важкодоступними для рослин формами. Саме вони і слугують тим резервом, з якого
утворюються легко засвоювані рослинами нітрати та амоній. Значними є в таких
ґрунтах і запаси фосфору, половина якого також пов’язана з органічною частиною,
решта - з глиняною частиною. Фосфор у них доступний для рослин, проте його
рухомість, а отже й доступність, як і рухомість інших поживних речовин, значно
залежить від клімату, вирощувальних культур та агротехнологій.
У чорноземах південних вже можна
помітити ознаки солонцюватості, які стають постійними їх супутниками на
зрошуваних масивах.
Лугово-чорноземні ґрунти,
темнозабарвлені гумусом напівгідроморфні аналоги чорноземів відрізняються від
останніх оглеєністю породи за рахунок відносно неглибокого залягання
підгрунтових вод. Вони за своїми властивостями наближаються до чорноземів,
перевищуючи їх кількісними показниками: вони мають більший вміст і запаси
гумусу, мають підвищений вміст обмінного Mg,
а не Са, який переважає в автоморфних чорноземах. Гідрологічний режим
лугово-чорноземних ґрунтів виявляє велику чутливість до порівняно незначних
коливань у кількості атмосферних опадів і температури.
Прийоми раціонального використання
лучно-чорноземних ґрунтів аналогічні чорноземам, але все ж потребують більшої
уваги. Особливо негативним є ненормоване зрошення, яке спричинює вторинне
заболочування, засолення, осолонцювання та інші несприятливі процеси.
У землеробстві чорноземи
використовують переважно під посіви найважливіших продовольчих культур:
пшениці, кукурудзи, ячменю, соняшнику, садових, овочевих, городніх культур,
винограду та багатьох інших культур. У зв’язку з цим чорноземи є найбільш
освоєними ґрунтами. Сільськогосподарська продукція вирощена на таких ґрунтах,
характеризується дуже високою якістю. Чорноземи, завдяки своїй високій родючості,
є ґрунтами універсальної придатності під всі сільськогосподарські культури і
плодово-ягідні насадження.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Основна
. Геологія з основами
мінералогії / Д. Г. Тихоненко, В. В. Дегтярьов,
М. А. Щуковський та ін.; За ред..
Д.Г. Тихоненка. - К., 2003. - 287с.
. Ґрунтознавство: Підруч. /
Д.Г. Тихоненко, М.О. Горін, М.І. Лактіонов та ін.; За ред. Д.Г. Тихоненка. -
К.: Вища освіта, 2005. - 697с.
. Качинский
Н.А. Физика почв. - Ч. 1 - 2. - М., 1965, 1970.
. Мишустин Е.Н., Емцев В.Т.
Микробиология - М., 1978.
Додаткова
. Методичні рекомендації / Л.М.
Шевченко, О.М. Хотиненко та ін. - М., 2009.
. Тлумачний словник з
агрогрунтознавства / За ред. М.І. Лактіонов, Т.М. Лактіонової. Харків. 1998. -
75с.