Загальні положення про спадкування
.1 Поняття спадкового права, спадкування. Види спадкування
Спадкове право - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають у зв'язку зі смертю фізичної особи та переходом її прав і обов'язків до інших осіб у порядку правонаступництва.
Загальні положення про спадкування встановлює главою 84 ЦК України.
Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) [1,ст.1216].
Спадкування є загальним (універсальним) правонаступництвом, оскільки права та обов'язки померлого переходять до спадкоємців одночасно як єдине ціле. Спадкоємець не може прийняти лише частину прав, а від інших відмовитися. Це - безпосереднє правонаступництво, оскільки спадкоємці одержують права та обов'язки безпосередньо після померлого на підставі заяви про прийняття спадщини.
Спадкування регулює книга шоста ЦК. Порядок здійснення прав спадкоємців регулюється також Законом "Про нотаріат". У судовій практиці застосовується постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. №4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування".
Види спадкування. Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Глава 87 ЦК України регулює здійснення права на спадкування. Прийняття спадщини. Згідно зі ст. 1268 ЦК спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.
Тобто прийняття спадщини є юридичною дією (одностороннім правочином) спадкоємця, що виражає його згоду бути спадкоємцем спадкодавця. Не можна прийняти лише частину спадкового майна. Якщо спадкоємець вже прийняв спадщину, то він не може відмовитися від неї.
Акт прийняття спадщини має зворотну силу. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцю з моменту її відкриття. З цього ж часу прибутки від майна є його власністю і він має нести усі витрати щодо спадкового майна.
Порядок прийняття спадщини у новому ЦК України значно змінений: він диференційований залежно від того, проживав постійно спадкоємець із спадкодавцем на час відкриття спадщини чи ні. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених чч.2-4 ст. 1273 ЦК України. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття останньої не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла 14 років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.
1.2 Час і місце відкриття спадщини
Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення. На день відкриття спадщини визначається кількість спадкоємців і склад спадщини. З часу відкриття спадщини починають обчислюватися строки на прийняття або відмову від неї. До спадкування застосовується законодавство, що діяло в момент відкриття спадщини.
Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з них. Якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної з цих осіб.
Місце відкриття спадщини - останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна.
Таким чином, місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті, коли громадянин помер у санаторії, у службовому відрядженні. Спадкове право місцю смерті значення не надає.
Відносини спадкування регулюються законодавством місця відкриття спадщини. Правильне визначення місця відкриття спадщини має значення для встановлення органів, які мають вживати заходів щодо її охорони, яким слід подавати заяву про прийняття спадщини або відмову від неї, претензії кредиторів. Нотаріуси за місцем відкриття спадщини приймають заяви спадкоємців про прийняття спадщини або про відмову від неї, видають останнім свідоцтво про право на спадщину.
1.3.Черги спадкування
Перша черга - діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, а також той з подружжя, який його пережив, та батьки.
При визначенні осіб, які вважаються дітьми спадкодавця, необхідно керуватися відповідними нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України). Так, згідно зі ст. 133 СК України, якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини. Презумпція батьківства діє не лише в період шлюбу. Дитина, народжена протягом десяти місяців після припинення шлюбу, визнання його недійсним, походить від подружжя, а відтак - батьком дитини буде чоловік її матері.
У випадку, коли мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров'я про народження дитини, а походження дитини від батька - як у добровільному порядку, коли чоловік подає заяву про визнання себе батьком дитини, так і в судовому - за відсутності такої заяви.
Спадкові права усиновлювачів та усиновлених відповідно до ст. 1269 ЦК України прирівнюються до спадкових прав родичів за походженням.
До подружжя належать особи, шлюб яких зареєстровано в органах РАГС, та особи, що уклали релігійний шлюб, який законодавець прирівнює до шлюбу громадянського.
Друга черга - рідні брати та сестри спадкодавця, дід та баба, як з боку батька, так і з боку матері. До таких спадкоємців віднесені як повнорідні, так і неповнорідні брати і сестри спадкодавця, тобто досить, щоб у спадкодавця з братом чи сестрою був спільним або батько, або мати. Так звані зведені брати та сестри, тобто діти від першого шлюбу чоловіка та жінки, спадщини один після одного не набувають.
Третя черга - рідні дядько та тітка спадкодавця, тобто брати і сестри батьків спадкодавця.
Четверта черга - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як пять років до часу відкриття спадщини.
Поняття «шостий ступінь споріднення» невідоме широкому загалу. Під час обгово-рення проекту ЦК країни в літературі зазначалося, що пересічний громадянин навряд чи зрозуміє зміст цього терміна [18,с.117].
У ст. 1505 проекту ЦК України від 25.08.96 р. пропонувалося дати розгорнутий зміст понять ступенів споріднення. На жаль, ця пропозиція не знайшла підтримки, хоча навряд чи це є виправданим.
Ступінь споріднення визначається за кількістю народжень, що відділяють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цієї кількості.
Так, родичами четвертого ступеня споріднення є діти рідних племінників (двоюрідні онуки) і рідні брати та сестри діда, баби (двоюрідні дід та баба) спадкодавця.
Родичами п'ятого ступеня споріднення є діти двоюрідних братів і сестер (двоюрідні племінники і племінниці) і діти двоюрідного діда і баби (двоюрідні дядьки та тітки) спадкодавця.
Родичами шостого ступеня споріднення є діти двоюрідних правнуків і правнучок (двоюрідні праправнуки і праправнучки), діти двоюрідних племінників і племінниць (троюрідні онуки і онучки) і діти двоюрідного дядька і тітки (троюрідні брати і сестри) спадкодавця.
До п'ятої черги спадкоємців за законом віднесені також утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї.
Утриманцем вважається неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім'ї спадкодавця, але не менш як п'ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування.
2. Спадкування банківського вкладу
Відповідно до внесених до Закону України «Про нотаріат» змін, які набирали чинності у червні 2009 року, уповноваженими щодо оформлення прав на спадщину і видачі свідоцтв про право на спадщину нарівні з державними нотаріусами виступатупають приватні нотаріуси. Метою внесення зазначених змін є впровадження практики більш якісного вчинення нотаріальних дій та вирішення проблеми доступу населення до нотаріальних послуг. У звязку з цим окремі питання оформлення спадщини, особливо спірні, проблемні та недостатньо врегульовані законодавством потребують особливої уваги для всебічного захисту прав спадкоємців.
Зокрема, низку спірних питань викликають положення законодавства щодо спадкування права на вклад у банку (фінансовій установі). Статтею 1228 Цивільного кодексу України передбачено, що вкладник має право розпорядитися правом на вклад у банку (фінансовій установі) на випадок своєї смерті:
склавши заповіт або
зробивши відповідне розпорядження банку (фінансовій установі).
Інструкцією про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. N 492 (далі - Інструкція про відкриття рахунків), встановлено, що фізична особа може зробити відповідне розпорядження банку щодо коштів, що їй належать, на випадок своєї смерті (заповідальне розпорядження). Якщо заповідальне розпорядження клієнта складається у формі окремого документа, то на ньому має бути зазначена дата його складання. Цей документ засвідчується підписом уповноваженого працівника банку і зберігається в справі з юридичного оформлення рахунку [10,п.10.15].
Разом з тим, відповідно до ч. 3 ст. 1228 ЦК України дія заповідального розпорядження може бути повністю або частково скасована заповітом, складеним після того, як було зроблене розпорядження банку, якщо в заповіті змінено особу, до якої має перейти право на кошти фізичної особи - власника рахунку, або якщо заповіт стосується всього майна спадкодавця.
Водночас ч. 3 ст. 1228 ЦК України встановлено, що право на вклад входить до складу спадщини незалежно від способу розпорядження ним (до прийняття нового ЦК України грошовий вклад, стосовно якого було зроблено розпорядження банку на випадок смерті, згідно вимог ЦК УРСР не входив до складу спадщини, відповідні свідоцтва про право на спадщину не видавалися і вклад спадкоємцю видавався безпосередньо в банку). Отже, для отримання вкладу, щодо якого вкладником було зроблено розпорядження банку, спадкоємцеві необхідно в порядку спадкування отримати свідоцтво про право на спадщину. Інструкцією про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5 (далі - Інструкція), передбачено, що свідоцтво про право на спадщину на грошовий вклад, щодо якого вкладник зробив розпорядження банку (фінансовій установі), а також на грошовий вклад, щодо якого відсутнє заповідальне розпорядження, після смерті вкладника видається нотаріусом спадкоємцям на загальних підставах [11,п.220].
Таким чином, спадкоємцеві вкладника, незалежно від того, чи спадкування здійснюється згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, необхідно звернутися до державної нотаріальної контори або до приватного нотаріуса за місцем відкриття спадщини протягом шести місяців з дня смерті вкладника з відповідною заявою. Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шести місяців з дня відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину (за винятком окремих випадків відмови, передбачених ст. 1273 ЦК України). Отже, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
У відповідності із п. 222 Інструкції нотаріус на прохання спадкоємців померлого вправі зробити запит до банків (фінансових установ), страхових установ про наявність на ім'я померлого вкладів, страхових виплат. Відповідно до статті 46 Закону України "Про нотаріат", банки (фінансові установи), страхові установи повинні подати відомості в строк, указаний нотаріусом. Після спливу шести місяців з часу відкриття спадщини нотаріус видає спадкоємцям, що прийняли спадщину, свідоцтво про право на спадщину на підставі документів, що підтверджують факт смерті спадкодавця, місце відкриття спадщини, а також право власності спадкодавця на відповідний вклад у банку (фінансовій установі). Відповідно до ч.1 ст. 1298 ЦК України свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. У той же час ч. 3 ст. 1298 ЦК України передбачено деяке відхилення від загального принципу, а саме: до закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення.
У звязку з цим виникає питання щодо кола істотних обставин, за наявності яких нотаріус може (але не зобовязаний) видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу до закінчення строку на прийняття спадщини. Часткове розяснення з приводу даного питання закріплено в Інструкції, де п.199 встановлено, що нотаріус до закінчення строку на прийняття спадщини може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі):
-на покриття витрат з догляду за спадкодавцем під час його хвороби, а також на його поховання;
-на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;
-на покриття витрат, пов'язаних з повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини;
-інших витрат, викликаних обставинами, які мають істотне значення.
Один примірник дозволу нотаріуса на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі) залишається у справах нотаріуса і підшивається у спадкову справу, а інший предявляється банку.
Відповідне положення відображено і в п. 7.3. Інструкції про відкриття рахунків, у відповідності до якого незалежно від того, чи здійснюється успадкування вкладу згідно із законом, заповітом або заповідальним розпорядженням, банк здійснює виплату вкладу (частини вкладу) спадкоємцю власника рахунку на підставі відповідного свідоцтва про право на спадщину або дозволу нотаріуса на одержання спадкоємцем частини вкладу спадкодавця, або за рішенням суду.
Отже, нотаріус не має права видавати свідоцтво про право на спадщину раніше, ніж це встановлено законодавством, але він може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання певної частини вкладу, при цьому лише спадкоємцеві, що прийняв спадщину.
Аналіз згаданого вище п.199 Інструкції дає можливість зробити висновок, що дозвіл може бути видано як на покриття вже понесених витрат, так і майбутніх витрат (на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця). І кожного разу нотаріусу необхідно пересвідчитися в істотності таких обставин. Виникає питання щодо критеріїв оцінки істотності таких умов нотаріусом, оскільки як ЦК України, так і Інструкція дають лише приблизний перелік істотних умов, і в кожному окремому випадку нотаріусу необхідно самостійно оцінювати істотність тих чи інших обставин. Незрозумілим залишається також питання щодо розміру сум на покриття витрат в кожному випадку, на які нотаріус має видати дозвіл та можливого допустимого розміру таких сум. Законодавчого розяснення потребує також питання стосовно того, чи може спадкоємець звернутися із заявою до нотаріуса про видачу вказаного вище дозволу на одержання частини вкладу достроково, якщо цей вклад згідно заповіту або заповідального розпорядження заповідано іншій особі. Також виникає питання, яким чином нотаріусу, яким було видано дозвіл на одержання частини вкладу достроково, після закінчення строку на прийняття спадщини враховувати у свідоцтві про право на спадщину на грошовий вклад видану частину вкладу. Неврегульованим законодавчо залишається і питання щодо того, чи зобовязаний нотаріус при видачі дозволу на одержання частини вкладу достроково повідомляти інших спадкоємців та отримувати їх згоду. Всі перелічені вище спірні та недостатньо врегульовані моменти спонукають спадкоємців звертатися до суду з метою захисту своїх спадкових прав.
Також хотілося би звернути увагу, що на вклади розповсюджується дія норм законодавства стосовно обовязкової частки у спадщині, право на яку мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкодавця. Зазначені особи спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Відповідно до п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року N 7 при визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Але можливими є ситуації, за яких вартість майна, охопленого заповітом, може бути значно вищою за вартість майна, не охопленого заповітом. Наприклад, спадкодавцем може бути складено заповіт або зроблено заповідальне розпорядження банку щодо вкладів у великих розмірах. В процесі оформлення спадщини та видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус бере до уваги і вартість спадкового майна, тому розмір вкладу може вплинути на розмір обовязкової частки у спадщині.
За таких умов обовязкова частка може бути визначена нотаріусом з усього складу спадкового майна, включаючи і вклади в банку, стосовно яких вкладником було складено заповіт або зроблено заповідальне розпорядження.
3. Спадкування частки в установчому фонді господарських товариств
Корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.
Відповідно до статті 1219 ЦК України, до складу спадщини не входять права й обовязки, нерозривно повязані з особою спадкодавця, тобто особисті немайнові права спадкодавця. Це зокрема, право участі у товариствах і право членства в обєднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом чи їх установчими документами.
Враховуючи зазначене, корпоративні права не можуть бути самостійним обєктом спадкування. Спадкоємець може набути корпоративні права лише за наявності згоди інших учасників на його вступ до товариства.
4. Особливості спадкування інших видів майна
.1 Спадкування неодержаних сум, які належали спадкодавцеві як засоби до існування
У статті 1227 ЦК України закріплено положення, яке регулює право спадкоємців на одержання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших спеціальних виплат, які належали спадкодавцеві.
Суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або певним ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Статтю 1227 ЦК України слід сприймати разом зі ст. 1219 ЦК України, оскільки до спадщини має увійти не тільки майно, а й визначені у даній нормі виплати, які мають нараховуватися до дня смерті спадкодавця. До складу спадщини не повинна входити лише соціальна допомога, яка виплачується у зв'язку із смертю спадкодавця і розрахована на покриття витрат на поховання. Ця виплата має бути отриманою безпосередньо тими особами, які здійснюватимуть поховання і вважаються спадкоємцями.
Існує цілий ряд зауважень щодо доцільності застосування на практиці положення про «передачу таких виплат членам сім'ї» спадкодавця, зокрема:
-таке положення зумовлює особливий підвид спадкування і за законом, і за заповітом, а саме: членами сім'ї спадкодавця на трудові та соціальні виплати, але це положення не узгоджуватиметься зі ст. 1217 ЦК України, якою не встановлено особливостей спадкування і за законом, і за заповітом;
-важко встановити логіку передачі таких виплат членам сім'ї, особливо враховуючи широке поняття «сім'я» відповідно до СК України як осіб, що спільно проживають і навіть перебувають у незареєстрованому шлюбі. Це положення можна зрозуміти так, що виплати успадковуватимуться членами сім'ї без врахування черговості спадкування за законом;
-положення про те, що «у разі їх відсутності - входять до складу спадщини» встановлює можливість спадкування таких виплат спадкоємцями за заповітом, а при визнанні спадщини відумерлою - їх отримання територіальною громадою. Тобто виникає суперечність - з одного боку право на отримання виплат вище ніж право на спадкування за заповітом, яке вище права спадкування за законом, а з іншого - при відсутності спадкоємців за законом виплати входять до складу спадщини.
Апріорі можна припустити, що законодавцем зроблено спробу надати членам сім'ї додаткові засоби для належного поховання спадкодавця, але не встановлено цієї умови, а тому виходить, що такі виплати просто окремо спадкуються. Аналогічне положення раніше існувало щодо спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку, але його з 2004 р. анульовано. Тому представляється, що це положення є таким, що суперечитьbootспадкодавця, який вправі встановити, кому мають перейти всі належні чому права та обов'язки. Дана норма є й не раціональною і може призвести до правопорушень, оскільки підприємства і установи не здатні визначити, хто належав до членів сім'ї спадкодавця і кому з них має бути виплачено заробітну плату та інші виплати, а тому вони будуть видаватися окремим спадкоємцям, можливо, навіть у значному розмірі, без вказівки на :прямування цих коштів тощо.
У разі ж їх зарахування до складу спадщини, виконавець заповіту може вимагати їх перерахування на депозитний рахунок державної нотаріальне: контори за місцем відкриття спадщини, а розшук може провадити нотаріус, який наділений повноваженнями витребовувати необхідні для вчинення нотаріальних дій відомості від підприємств, установ та організацій.
акція черга спадкування товариство
4.2 Спадкування права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування)
У статті 1229 ЦК України законодавець закріпив механізм спадкування праве на одержання страхових виплат (страхового відшкодування), які спадкуються на загальних підставах.
Винятком є положення ч.2 ст.1229 ЦК України, де передбачено: якщо страхувальник у договорі особистого страхування призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини.
Слід зразу звернути увагу фахівців на суперечність між частинами 1 та 2 ст. 1229 ЦК України, оскільки ч. 1 визначає відсутність особливостей спадкування страхових виплат, а ч. 2 такі особливості встановлює, тому така нечіткість закону на практиці призводитиме до суперечності інтересів спадкоємців та неузгодженості у правах на спадщину.
Частину 1 даної статті можна сприймати так:
-якщо страхувальник у договорі особистого страхування не призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, то це право входить до складу спадщини;
-якщо страхова агенція заявить про існування такого призначення, то вона вважається зобов'язаною здійснити виплату лише вказаній у розпорядженні спадкодавця особі.
Отже, у даній нормі зроблено спробу надати ті привілеї страховим агенціям, яких з 2004 р. були позбавлені банківські установи, тобто надавати страхувальникам гарантії, що виплати, незважаючи на права третіх осіб, буде здійснено лише вказаним ними особам, яких, до речі, навіть спадкоємцями назвати неможливо. Здається, що суперечність такого положення може виявитися на практиці при зіставленні інтересів банку, який може видати позичку, що буде внесена страхувальником як плата за коштовне страхування, та інтересів страхової агенції, яка не вправі видавати такий платіж іншим особам.
Тому доречно говорити про дію ч.2 ст.1229 ЦК України лише щодо тих випадків, коли спадкодавець вносив суми страхування не на власне ім'я, а,зокрема, на ім'я неповнолітніх дітей чи інших близьких родичів, наприклад, що мають право на обов'язкову частку в спадщині і коли оплата такого страхування здійснювалася поступово, а не єдиним платежем, зокрема, коли він був здійснений напередодні смерті спадкодавця. Хоча за ст. 1241 ЦК України такі страхові внески мають враховуватися при визначенні розміру обов'язкової частки.
Автори вважають, що страхова агенція навіть при існуванні страхового призначення має на запит нотаріуса надавати відомості про належні страхувальнику-спадкодавцю на момент смерті страхові виплати, оскільки в противному разі можуть існувати зловживання щодо успадкування таких виплат.
Вважається також, що дію ч. 1 можна поширити й на ч. 2 ст. 1229 ЦК України про співставлення строків складання заповіту та зробленого страхувальником призначення, а також застосовувати за аналогією ч. 3 ст. 1228 ЦК України. Тобто в тому разі, коли заповіт складено пізніше ніж призначення, то має застосовуватися положення заповіту, оскільки спадкодавець вправі змінити свою волю передбаченим законом способом, якщо страхування було здійснено на його ім'я.
4.3 Спадкування права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойку
Спадкування права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки законодавцем регламентовано у ст. 1230 ЦК України.
Так, ч. 1 даної норми передбачено, що до спадкоємця переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві у договірних зобов'язаннях.
До спадкоємця переходить право на стягнення неустойки (штрафу, нені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя ч.2).
Частиною 3 даної статті також передбачено, що до спадкоємця переходить право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено супом спадкодавцеві за його життя.
Статтю 1230 ЦК України слід сприймати як загальну, оскільки визначені в ній підстави відшкодування збитків, моральної шкоди та неустойки - це не вичерпний перелік прав спадкодавця. Коли спадкодавець виступає як кредитор, то він вправі вимагати й індексації боргу, вчасного виконання обов'язків боржником, розірвання договору у разі його неналежного виконання тощо. Тому доцільно говорити про широкі межі правонаступництва спадкоємцями або виконавцем заповіту в договірних правовідносинах, особливо, коли виконання договору припадає на час прийняття спадщини, то це питання взагалі вважається вирішеним лише щодо прав кредиторів.
Тому здається, що до вирішення питання про конкретну належність прав спадкодавця певним спадкоємцям, вони вправі приймати рішення колективно про подальший розвиток договірних відносин, коли йдеться про права спадкодавця, або спільно уповноважити на вчинення відповідних дій одного з них чи виконавця заповіту.
Доцільно також виділяти час настання права вимоги, належної спадкодавцю. Якщо право вимоги за договором настане після закінчення строку для прийняття спадщини, то доцільно визначати, кому це право персонально належатиме.
Вважаємо також, що в разі переходу права вимоги до спадкоємців і за прострочення в період прийняття спадщини, строк для пред'явлення претензій має подовжуватися як пропущений з поважних причин.
У частинах 2 та 3 даної статті йдеться про те, що до спадкоємців переходить право вимоги, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя, але зміст даної норми не має імперативного характеру. Тому загалом можна погодитися з ч. З ст. 1230 ЦК України, але щодо ч. 2 цієї ж норми виникає запитання - чи може одна із сторін договору порушувати його умови і не нести відповідальності? Виходить, що може лише тому, що буде здійснюватися правонаступництво.
4.4 Спадкування обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем
Статтею 1231 ЦК України передбачено порядок спадкування обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем. Так, до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем, також обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, що було присуджено судом зі спадкодавця за його життя, обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню), яка була присуджена судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.
Здається, що обов'язковому виконанню спадкоємцями підлягають зобов'язання спадкодавця відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, які встановлені на підставі безспірних доказів: судове рішення, що набрало законної сили; судовий наказ чи виконавчий напис нотаріуса.
Загальний безумовний обов'язок спадкоємців - це відшкодувати майнову шкоду, завдану спадкодавцем. Наступний же загальний аналіз дає можливість встановити, що деякі вчасно пред'явлені до виконанню обов'язки спадкодавця виконуються в тому випадку, коли «були присуджені судом зі спадкодавця за його життя (частини 2, 3 даної статті). Визначення в цій нормі лише обов'язків спадкодавця без зазначення суб'єктів, які вправі витребувати виконання обов'язків, робить такі обов'язки абстрактними, хоча має простежуватися зв'язок з часом пред'явлення таких обов'язків до виконання, обов'язками спадкоємців щодо кредиторів:: та виконання обов'язків.
Водночас відповідно до ч. 4 передбачається відшкодовувати майнову та моральну шкоду у межах вартості рухомого чи нерухомого майна. Авторами свідомо посилено застосоване в даній нормі розмежування, оскільки воно вважається деякою мірою некоректним, адже за ст. 1218 ЦК України підлягають врахуванню всі права спадкодавця, як на рухоме, так і на майно. Слід також брати до уваги, що успадковані обов'язки спадкоємців не можуть перевищувати розміру прав, що підлягають спадкуванню. При цьому спадкоємці вправі виконувати обов'язки спадкодавця без будь-яких обмежень, але тільки за власним волевиявленням. Слід також враховувати особливості спадкування за правом на обов'язкову частку.
Так, за позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю руті і мого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину.
Це положення закону (ч. 5) вважається можливим сприймати лише щодо зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), розміру відшкодування майнової шкоди (збитків) та моральної шкоди, якщо вони не були встановлені в рішенні суду. Тобто, коли спадкоємець є правонаступником спадкодавця у судовій справі, тоді він вправі й користуватися належними йому правами і заперечувати проти позову. Якщо ж розмір обов'язків спадкодавця встановлено у судовому рішенні, яке набрало законної сили, то воно обов'язковим для виконання спадкоємцями.
Тому доцільно говорити про те, що коли розмір обов'язків спадкодавця перевищує розмір його прав, спадкування не настає, а здійснюється відшкодування шкоди, завданої спадкодавцем.
4.5 Спадкування заставленого майна
Особливості спадкування заставленого майна полягають у тому, що ці правовідносини мають бути врегульовані Цивільним кодексом України: або Законом України «Про заставу», однак цьому положенню законодавцем не приділено уваги. Тому дальший матеріал слід аналізувати виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Тобто в цьому разі треба говорити про правонаступництво прав та обов'язків.
Якщо спадкодавець у розглядуваній ситуації є боржником, то спадкоємці успадковують одночасно його права та обов'язки: обов'язок повернути борг та право звільнити майно з-під заборони відчуження. Як свідчить практика, в будь-якому випадку - чи заставлене майно належить спадкодавцю, чи заставодержателем є спадкодавець - таке майно (особливо об'єкти нерухомості або земля) знаходиться під забороною відчуження на певний строк.
У разі ж спадкування прав кредитора спадкоємці отримують право вимагати повернення боргу.
За чинною юридичною практикою негативним аспектом багатьох правовідносин, які пов'язані із заставою майна, слід констатувати невідповідність вартості заставленого майна за договором порівняно з реальною (ринковою) його вартістю. Виходячи із загальних принципів правонаступництва усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, обов'язкові для нього такою самою мірою, якою вони були б обов'язкові для особи, яку він замінив. Отже, спадкоємець не може ставити під сумнів вартість заставленого майна за договором.
За пунктом 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» проводиться відмежування «звичайних» претензій кредиторів спадкодавця від забес печених заставою на предмет строків звернення з претензією. Так, у Постанові йдеться, що правила ст. 1281 ЦК україни не застосовуються до зобов'язань, забезпечених заставою (за позичками кредитних установ), оскільки відповідно до ст. 572 ЦК України, ст. 1 Закону України «Про заставу» в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника і при переході права власності на заставлене майно до іншої особи, права застави зберігає силу щодо нового власника. У такому разі слід розглядати два варіанти:
) коли борг спадкодавця покривається за рахунок заставленого майна, тоді кредитори можуть і не звертатись до спадкоємців або державної нотаріальної контори з відповідною претензією. В цьому випадку достатнім способом забезпечення прав кредитора є звернення до нотаріуса з оригіналом договору застави, на якому може бути вчинено виконавчий напис, який є підставою для виконання державною виконавчою службою;
) якщо борг не може бути покритим за рахунок заставленого майна, то кредитори мають звертатися до зазначених осіб, оскільки вони втрачатимуть право вимоги до спадкоємців. Останній випадок також має місце на практиці, коли банки дають кредити під заставу нерухомого майна, але вартість об'єкта нерухомості на ринку значно змінюється.
Водночас, коли успадковується право вимоги кредитора, забезпечене отговором застави, то відбувається звичайне правонаступництво.
4.6 Спадкування автомобілів, наданих інвалідам
Згідно з п. 37 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 1997 р. № 999 (із змінами і доповненнями), передбачено, що після смерті інваліда автомобіль, яким він був забезпечений безплатно або на пільгових умовах, залишається його сім'ї та знімається з обліку в органах соціального захисту населення.
Перереєстрація автомобіля на ім'я одного з членів сім'ї інваліда, який на час смерті інваліда проживав разом з ним, проводиться Державтоінспекцією з дозволу органу соціального захисту населення, де інвалід перебував на обліку як власник транспорту.
Спори про частку в спільній власності вирішуються в судовому порядку за позовом будь-кого з членів сім'ї.
У разі відсутності у померлого інваліда сім'ї одержаний ним безплатне автомобіль повертається органу праці та соціального захисту населення або робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання в повній комплектності для реалізації в установленому порядку, а одержаний на пільгових умовах автомобіль повертається органу соціального захисту населення з подальшим відшкодуванням ним спадкоємцям оплаченої інвалідом вартості автомобіля з урахуванням ступеня його зносу. За бажанням члена сім'ї інваліда автомобіль може бути продано ним через комісійний магазин у встановленому порядку за дозволом органів соціального захисту населення.
4.7 Спадкування акцій
Сьогодні до спадщини можуть належати такі цінні папери, як акції. У нотаріальній практиці виникають питання з приводу оформлення свідоцтва про право на спадщину на акції. У таких випадках нотаріуси мають керуватися Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок»від 23 лютого 2006 p. № 3480-IV. Тобто нотаріусам слід розрізняти такі поняття як акції, сертифікати та виписки з рахунку цінних паперів.
При документарній формі випуску акцій акціонерам замість акцій можуть видаватися сертифікати. Сертифікат - бланк цінного паперу, який видається власнику цінного паперу і містить визначені законодавством реквізити та назву виду цінного паперу (акція, облігація тощо) або найменування «сертифікат акцій (облігацій тощо)» і засвідчує право власності на цінний папір [7,ст.1].
При без документарній формі випуску акцій підтвердженням права власності на них є виписка з рахунку цінних паперів [7,ст.5].
Як сертифікат акцій, так і виписка з рахунку цінних паперів - це не цінні папери, а документи, що підтверджують право власності на акції і на підставі яких видаються свідоцтва про право на спадщину. Але слід мати на увазі, що в усіх випадках свідоцтва про право на спадщину повинні видаватися на акції. Акції, сертифікати акцій, виписки з рахунків цінних паперів, а також видані нотаріусами на їх підставі свідоцтва про право на спадщину на акції мають містити в своїх текстах всі реквізити, перелічені 3 4.12 ст. 4 Закону «Про цінні папери і фондову біржу», які потім заноситимуться у свідоцтво про право на спадщину. Так, у свідоцтві про право на спадщину має бути зазначено: фірмове найменування акціонерного товариства та його місцезнаходження, найменування цінного паперу акція», її порядковий номер, дату випуску, вид акції та її номінальну вартість, ім'я власника (для іменної акції), розмір статутного фонду акціонерного товариства на день випуску акції, а також кількість акцій, що випускаються, строк виплати дивідендів та підпис голови правління акціонерного товариства або іншої уповноваженої на це особи, печатку акціонерного товариства.
4.8 Спадкування майна члена фермерського господарства
Питання про спадкування земель фермерського (селянського) господарства є одним з найменш розроблених в українському законодавстві. Порядок спадкування майна члена фермерського господарства здійснюється : урахуванням вимог Конституції України, Закону України «Про фермерське господарство», Земельного кодексу України, Цивільного кодексу країни та інших нормативних актів. Саме спільний аналіз цих документів може дати певне уявлення про особливості спадкування прав громадян у фермерських господарствах.
Одразу слід звернути увагу на те, що поняття «фермерське господарство» має тлумачитися як організаційна форма здійснення підприємницької діяльності однією особою чи декількома родичами чи членами сім'ї. Тому таке утворення не слід ототожнювати з іншими формами організації підприємницької діяльності.
В основі такого об'єднання лежить Статут, де зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. Отже, статут фермерського господарства треба сприймати як установчий договір для колективного його складу та документ, у якому буде встановлено первісні внески до фермерського господарства, які мають визначати статус майна у фермерському господарстві.
Отже, особливостями спадкування прав учасника фермерського господарства слід визнати:
) складність визначення майна, яке належить фермерському господарству на момент його створення та за результатами його діяльності;
) правовий режим майна осіб, які ведуть фермерське (селянське) господарство;
) особливості спадкування земель фермерського (селянського) господарства, що зумовлено процедурою надання землі фермерському (селянському) господарству або складається з окремих ділянок учасників фермерського господарства.
Зазвичай, говорячи про фермерське господарство завжди мають на увазі землю, але цей стереотип сприйняття фермерського господарства може бути скасовано на підставі того, що сучасним фермерським господарствам можуть належати: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством у результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Конкретизуючи положення ст. 19 Закону України «Пре фермерське господарство», можна додати зернозбиральні комбайни, вантажні автомобілі, худобу та інше майно. Якщо взяти до уваги, що майне поділяється за принципом: підлягає або не підлягає реєстрації, то належне спадкоємцям майно, що залишилося після смерті учасника фермерського господарства, можна знайти за його реєстрацією. Інше ж майно має описуватися уповноваженими на вжиття заходів до охорони спадкового майна особами, але лише в межах фермерського господарства. Наприклад, у цьому випадку мається на увазі худоба, знаряддя, яке використовується для здійснення фермерської діяльності. Складність визначення результатів діяльності фермерського господарства полягає і в тому, що частина майна не може бути реально оцінена до певного строку, наприклад, це рослини, які знаходяться на полях і до їх збору не можуть бути спінені, але вони можуть і повинні бути описані. Вважається, що будинок та речі, що знаходяться у будинку, не можуть включатися до майна фермерського господарства. З цього приводу в п. 218 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. №20/5, сказано лише, що спадкування майна фермерського господарства здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про фермерське господарство» і все.
При цьому, якщо у Статуті не визначено інше, то статус майна фермерського господарства не повинні отримувати житлові будинки фермерів та присадибні ділянки, якщо їх не передано до складеного капіталу. Це положення обумовлене ч. 2 ст. 2 Закону «Про фермерське господарство».
Згідно зі ст. 31 Земельного кодексу землі фермерського господарства можуть складатися із:
а) земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі;
б) земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності;
з) земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди.
Крім того, громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).
Щодо успадкування майна фермерського господарства, то слід розглядати декілька можливих варіантів, які залежать від суб'єктного складу фермерського господарства. Коли фермерське господарство створене одною особою, то можливими варіантами можуть стати:
) у разі успадкування одним спадкоємцем: він вважатиметься правонаступником спадкодавця і має лише переоформити фермерське господарство на своє ім'я;
) у разі успадкування декількома спадкоємцями можливими варіантами можуть стати:
утворення фермерського господарства на колективних засадах, про що знов-таки має бути внесено відповідні зміни до Статуту, але слід брати до уваги, що Законом допускається утворювати фермерські господарства за принципами родинних чи сімейних зв'язків;
коли один чи декілька спадкоємців не бажають займатися фермерською діяльністю, то питання стоятиме про виплату компенсації таким спадкоємцям;
якщо один чи декілька спадкоємців бажають розподілити фермерське господарство, то має визначатися реальна можливість виділити кожному із спадкоємців відокремлене майно для здійснення фермерської діяльності, що може бути закріплено нотаріально посвідченим договором або буде встановлено за рішенням суду з урахуванням ст. 23 Закону «Про фермерське господарство».
У статті 23 Закону «Про фермерське господарство» встановлено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону, але зроблено певне застереження. Якщо фермерське господарство успадковується двома або більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Мінімальні розміри земельних ділянок, які утворюються в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 1908, у таких розмірах
РегіонМінімальний розмір земельної ділянки, гектарівАвтономна Республіка Крим5Область:Вінницька3Волинська3Дніпропетровська6Донецька6Житомирська4Закарпатська2Запорізька7Івано-Франківська2Київська3Кіровоградська5Луганська9Львівська2Миколаївська7Одеська5Полтавська4Рівненська3Сумська4Тернопільська2Харківська6Херсонська7Хмельницька3Черкаська3Чернівецька2Чернігівська4м.Севастополь2
Отже, так держава піклується про те, щоб на землі здійснювалася господарська діяльність саме фермерів.
Якщо фермерське господарство було створено декількома особами, то фактично заміна одного учасника фермерського підприємства на іншого може здійснюватися з урахуванням таких обставин:
визначених у Статуті положень щодо спадкування прав учасника фермерського господарства;
статус голови фермерського господарства не успадковується, оскільки такий статус належить до немайнових відносин і у разі смерті голови члени фермерського господарства обиратимуть наступного голову господарства;
питання про включення замість померлого учасника фермерського господарства його спадкоємців, на наш погляд, має здійснюватися аналогічно до успадкування корпоративних прав, що розкриваються у цій книзі. Це зумовлено складністю вирішення питання про здійснення фермерської діяльності, оскільки не кожна особа здатна займатися такою діяльністю і бути корисною для господарства. Коли замість одного учасника господарства на його частку претендуватимуть декілька спадкоємців, питання набуватиме особливих труднощів. Тому це питання доцільно передбачати у Статуті;
положення про те, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності (ч. 1 ст. 20 Закону України «Про фермерське господарство»), то долю частки майна, що належить померлому учаснику господарства, мають вирішувати учасники господарства, якщо інше не випливає із Статуту. Зокрема, тут можуть за аналогією застосовуватися положення про виплату компенсації належної спадкоємцям частки або повернення належної учаснику землі, якщо вона використовувалася господарством на підставах оренди тощо.
Слід звернути увагу на те, що у ст. 6 Закону України «Про фермерське господарство» йдеться про професійний відбір осіб з питань створення фермерських господарств, але це положення слід сприймати в контексті спадкового права. Так, коли особа успадковує фермерське господарство, то вона вправі сама безпосередньо здійснювати фермерську діяльність або її функції можуть виконувати уповноважені особи. Цей висновок зумовлюється тим, що у даному випадку фермерське господарство не створюється, а успадковується. Зрозуміло, коли перед судом стоятиме питання про успадкування фермерського господарства в натурі між окремими спадкоємцями, які мають рівні права, то істотною перевагою можна вважати позитивний висновок професійної комісії з питань створення фермерських господарств про наявність у одного із спадкоємців достатнього досвіду роботи у сільському господарстві або необхідної сільськогосподарської кваліфікації.
У пункті 15 Прикінцевих положень Земельного кодексу йдеться про те, пес громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1січня 2007 р. продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.
Перехідні положення Земельного кодексу також можуть визначати пискливість посвідчення свідоцтва про право на спадщину на земельну ділянку, але вони мають декларативний характер і не впливають реально на нотаріальну процедуру. Так, за п. 13 Прикінцевих положень на період по 01 січня 2015 р. громадяни і юридичні особи можуть набувати право власності на землі сільськогосподарського призначення загальною площею 100 гектарів. Ця площа може бути збільшена у разі успадкування земельних ділянок за законом. Чому законодавець застосував саме такий вираз важко сказати, оскільки виходить, що спадкування за заповітом у даному випадку неможливе?
Проте як саме нотаріус може встановити, скільки громадянину належить землі на території України? Отже, це положення не має характеру прямої заборони для нотаріуса посвідчувати правочини, якщо він особисто не знає, скільки землі належить відповідному громадянину на момент посвідчення свідоцтва. Перевірити належність громадянину прав на 100 гектарів землі нотаріус не здатен, оскільки особа не зобов'язана подавати нотаріусу відповідні документи. Тому нотаріус не може відмовити спадкоємцю за заповітом у видачі свідоцтва про право на спадщину, хоча вважається, що вираз «за законом» у даному вислові є зайвим.
Слід зазначити, що специфічною умовою спадкування фермерського господарства, засновником якого була одна особа, може стати звіт про використання фінансової підтримки, що випливає з наказу Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Переліку документів, які подаються новоствореними фермерськими господарствами та фермерськими господарствами з відокремленими садибами для отримання фінансової підтримки на безповоротній основі, Порядку та умов проведення конкурсів, переліку документів, що подаються фермерськими господарствами для отримання фінансової підтримки на поворотній основі» від 4 березня 2005 р. № 88/223/52.
4.9 Спадкування речей, обмежених в обороті
У Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілів патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів де зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 р. № 622 закріплено поняття вогнепальної зброї. Так, вогнепальною вважається зброя, у якій снаряд (куля, шрот тощо) приводиться в рух миттєвим звільненням хімічної енергії заряду (пороху або іншої пальної суміші).
Пунктом 12.17 Наказу передбачено, у разі смерті власника, нагородна, нарізна вогнепальна та інша зброя армійських зразків, мисливська нарізна або гладкоствольна вогнепальна зброя, пневматична та холодна зброя протягом п'ятиденного терміну здається в органи внутрішніх справ на тимчасове зберігання до вирішення питання щодо спадкування майна (але на строк не більше шести місяців). Якщо хтось із спадкоємців бажає таку зброю (крім нагородної) залишити у власності, вона може бути зареєстрована на його ім'я у встановленому порядку. Якщо серед спадкоємців немає осіб, які можуть мати або мають право на зберігання зброя вона ними повинна бути в місячний строк продана або подарована особі, що має дозвіл органів внутрішніх справ на придбання зброї.
Якщо хтось із спадкоємців бажає стати власником нагородної зброї, остання, у разі можливості її законного перебування у власності громадян, може бути оформлена відповідно до вимог абзацу першого цього пункту.
Нагородна короткоствольна вогнепальна нарізна зброя (пістолети, револьвери) може бути залишена у власності спадкоємців після приведення її у стан, не придатний для стрільби в майстернях з ремонту зброї (довідка про переробку повинна знаходитися в особовій справі власника). Така зброя вважається колекційною і в дозволі на її зберігання ставиться штамп «колекція». Для одержання дозволу на її зберігання в орган внутрішніх справ подаються документи:
письмове клопотання;
заповнена картка-заява;
документ, що свідчить про спадщину;
дозвіл на право зберігання нагородної зброї померлого;
три фотокартки розміром 3x4 см;
копія договору страхування;
платіжне доручення (квитанція) банку про оплату послуг за видачу дозволу.
Генерали, адмірали, офіцери Міністерства оборони України, Національної гвардії України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Служби безпеки України, Управління державної охорони, а також особи вищого, старшого та середнього начальницького складу органів внутрішніх справ України, які були звільнені в запас або пішли у відставку з правом носіння військової форми зберігають кортики без дозволу органів внутрішніх справ. У випадку смерті власника, кортики здаються їх родичами у військові комісаріати або в органи внутрішніх справ за місцем проживання власника відповідно до ж.12.24.
При висвітленні питання про спадкування нерухомого майна слід також додати, що при купівлі-продажу особою (спадкодавцем) об'єктів нерухомості дуже поширеним є давання завдатку. У такому разі можна констатувати, що завдаток не може вважатись спадковим майном, оскільки де то правовий статус залежить від реалізації договору купівлі-продажу, а тому не може повертатись спадкоємцям. Однак і законних підстав для його втрати спадкоємцями також не існує. Тому загальна концепція щодо вирішення розглядуваної ситуації полягає в тому, що спадкоємці у правочині купівлі-продажу об'єкта нерухомості є правонаступниками спадкодавця. Звідси випливає висновок, що вони можуть реалізувати право спадкодавця щодо купівлі об'єкта нерухомості, коли набувають статус покупців, або відмовитись від нього разом із втратою завдатку. У практиці авторів мав місце випадок, коли дружина уклала договір завдатку, сума якого була залишена на зберіганні у агенції нерухомості, продавець не пред'являв ніяких вимог про повернення завдатку у подвійному розмірі, тому за згодою агенції його було повернено чоловіку-спадкоємцю.
Коли ж особи за правонаступництвом набувають статус продавців, то зрозумілим є їх обов'язок щодо продажу об'єкта нерухомості або повернення завдатку в подвійному розмірі. Але тут необхідно розглядати реальну можливість цих осіб щодо відчуження об'єкта нерухомості, яка у них виникне лише через шість місяців як у спадкоємців. При цьому в переважній більшості завдаток надається не на такий тривалий час. Звідси випливає висновок, що договір купівлі-продажу має посвідчуватись відповідно до взятих спадкодавцем зобов'язань. Інакше право покупця буде порушене. Тому пропонується для того, щоб забезпечити право покупця на своєчасне посвідчення договору, надати право нотаріусу запитати всіх спадкоємців, які на момент посвідчення договору виявили бажання прийняти спадщину, про подальшу долю об'єкта нерухомості. В разі їх згоди на відчуження, на наш погляд, нотаріус може посвідчувати угоду, яка має бути підписаною зазначеними вище спадкоємцями. Якщо ж вони не погоджуються на це, то за рахунок майна спадкодавця має компенсуватись завдаток у подвійному розмірі або за рахунок коштів спадкоємців. Але загальний характер цього правочину не дає підстав формально вважати покупця лише кредитором спадкодавця, оскільки ці правовідносини характеризуються зобов'язанням хоча й майнового змісту, але особистого. Можливо, що житловий стан покупця може йому дозволяти чекати шість місяців, тоді за взаємною домовленістю відповідний договір може посвідчуватись спадкоємцями, які набудуть право власності на це майно. Але в разі неможливості або небажання покупця зачекати шість місяців, за цей строк неповернення коштів завдатку можуть нараховуватись додаткові вимоги, що зумовлюватимуться неможливістю придбання житла та необхідністю оплачувати квартиру, втраченою вигодою тощо.
Тому такі обставини мають регламентуватись законодавством або передбачатись договором у розділі «Форс-мажорні обставини» (смерть сторони угоди), а також мають зумовлювати доцільність відстрочення виконання зобов'язання спадкодавця хоча б на три дні. Цей строк має надаватись нотаріусу на визначення спадкоємців та на досягнення ними єдиної позиції щодо відчуження майна.
Щодо виявленої волі спадкодавця про відчуження належного йому об'єкта нерухомості, то цей аспект може трактуватись з двох позицій. Перша позиція полягає в тому, що сам покупець з виникненням такої ситуації - смерті особи в майбутній його квартирі, може пов'язувати недоцільність її придбання. Однак, якщо цього не було зазначено в договорі завдаток йому не повертається, якщо інше не буде встановлено судовим рішенням.
Друга позиція має враховувати те, що до прав спадкодавця належала з ломова від посвідчення договору з втратою завдатку, а тому його спадкоємні правонаступники за договором, не можуть позбавлятись цього права.
ВИСНОВКИ
Проаналізувавши матеріали цієї курсової роботи - можна зробити висновок, що:
-Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців);
-Існує два види садкування - за законом та за заповітом;
-Час відкриття спадщини - момент смерті спадкодавця
-Місце відкриття спадщини - останнє місце проживання спадкодавця;
-Відповідно до цовільного законодавства є 5 черг спадкування;
-Строк прийняття спадщини - 6 місяців з момента відкриття спадщини;
Дізналися як здійснюється спадкування:
-банківського вкладу;
-частки в установчому фонді господарських товариств;
-неодержаних сум, які належали спадкодавцеві як засоби до існування;
-права на одержання страхових виплат (страхового відшкодування);
-права на відшкодування збитків, моральної шкоди та сплату неустойки;
-обов'язку відшкодувати майнову шкоду (збитки) та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем;
-заставленого майна;
-автомобілів, наданих інвалідам;
-акцій;
-майна члена фермерського господарства;
-речей, обмежених в обороті;
-завдатку.
Список використаних джерел
1.Цивільний кодекс України #"justify">2.Сімейний кодекс України #"justify">.Земельний кодекс України #"justify">.Закон України Про нотаріат #"justify">5.Закону України «Про заставу» #"justify">6.Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок» від 23 лютого 2006 p. № 3480-IV #"justify">.Закон України «Про національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні» #"justify">.Закон України «Про цінні папери і фондову біржу» #"justify">.Закон України «Про фермерське господарство» #"justify">.Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. N 492 #"justify">.Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р. N 20/5 #"justify">.Інструкція про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілів патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями металевими снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів де зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 р. № 622 #"justify">.Наказ Міністерства аграрної політики України, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України «Про затвердження Переліку документів, які подаються новоствореними фермерськими господарствами та фермерськими господарствами з відокремленими садибами для отримання фінансової підтримки на безповоротній основі, Порядку та умов проведення конкурсів, переліку документів, що подаються фермерськими господарствами для отримання фінансової підтримки на поворотній основі» від 4 березня 2005 р. № 88/223/52. #"justify">.Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України справ про спадкування» http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0007700-08
15.МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ щодо вчинення нотаріальних дій, повязаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя <http://www.minjust.gov.ua/0/18563>
.Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право: Навч. посібник. -К., 2000.