Фінансування охорони праці в Україні

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Безопасность жизнедеятельности
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    53,73 Кб
  • Опубликовано:
    2014-04-14
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Фінансування охорони праці в Україні

Вступ

Актуальність теми. У нашій країні картина стану охорон праці та техніки безпеки залишається невтішною. Щодня на українських підприємствах гинуть люди Несприятливі умови праці є причиною високого рівня виробничого травматизму і профзахворювань. Незважаючи на прийняті ряд заходів по протидії цій тенденції, вони на даний момент не дали відчутних результатів. Назріла необхідність більш послідовної оцінки і вживання рішучих заходів по усуненню чинників безвідповідальності посадових осіб і роботодавців за стан умов і охорони праці організацій різних форм власності і видів економічної діяльності.

Щоб забезпечити безпечну працю на робочих місцях, необхідні кваліфіковані кадри і відповідальне, зацікавлене відношення до реалізації конституційних прав працівників з боку як працедавців, так і керівників на всіх рівнях управління. Ситуація, що склалася на ринку праці, вимагає підготовки інженерів і фахівців, що володіють науковими знаннями, здатних реалізовувати цілі охорони праці і довкілля на різних рівнях: у організаціях, установах, соціальних і інженерних службах, здійснювати методологічну, дослідницьку діяльність і що усвідомлюють соціальну значущість своєї професії.

За даними Російської академії медичних наук, від 20 до 40% трудових втрат внаслідок хвороб прямо чи опосередковано пов'язано з незадовільними умовами праці. За даними, кількість працюючих в основних галузях економіки в умовах, що не відповідають санітарним нормам, складає 27,8% від облікової кількості штатних працівників, тобто кожен четвертий працює в умовах дії шкідливих виробничих факторів, рівні яких перевищують граничнодопустимі. Крім того, за даними Міжнародної організації праці, рівень виробничого травматизму в Україні з розрахунку на 100 тис. працюючих залишається одним із найвищих у Європі (наприклад, порівняно з Великобританією вищий у 8,5 раза, Німеччиною - у 5,5 раза).

Активно висвітлюються проблеми зайнятого населення в контексті забезпечення безпечних умов праці, економіки охорони здоров'я в наукових публікаціях українських вчених: Д. Айстраханова, В. Баранова, Ю. Вороненка, О. Голяченка, І. Даценко, В. Костицького, В. Клименка, Ю. Кундієва, В. Лехана, Е. Лібанової, А. Мельник, В. Москаленка, В. Марунича, О. Осауленка, В. Пили, Н. Рингач, Рогача, В. Рудня, Г. Старостенко, С. Стеченка, Л. Тарангул, В. Таралла, С. Трубича, М. Фашевського, І. Чопея, В. Шевчука, Л. Шевчук та багатьох інших.

Метою курсової роботи є дослідження проблеми фінансування витрат на створення безпечних умов праці.

Виходячи з мети роботи, перед нами остають наступні завдання:

визначити суть і завдання охорони праці;

розглянути законодавче регулювання працеохоронної діяльності;

розкрити фінансування охорони праці;

дослідити сучасний стан охорони праці в Україні;

розглянути фінансування охорони праці: міжнародний досвід для України;

визначити проблеми та перспективи удосконалення фінансування охорони праці в Україні.

Обєктом дослідження є фінансування охорони праці.

Предмет дослідження складають теоретичні й практичні проблеми фінансування охорони праці.

Структура і зміст курсової роботи. Курсова робота включає вступ, два розділи, висновки та список використаних джерел.

1. Теоретичні основи фінансування охорони праці

.1 Суть і завдання охорони праці

охорона фінансування праця

У нових соціально-економічних умовах роль держави суттєво змінюється. Закон України «Про охорону праці» вперше чітко визначив політику держави у сфері захисту інтересів як найманих працівників, так і роботодавців у трудовому процесі, законодавчо закріпив право працівника на безпечну працю [5]. Згідно з цим Законом роль держави та її інститутів в охороні праці не зводиться до створення правових норм і адміністративного нагляду. Держава розробляє й реалізує заходи, спрямовані на створення цілісної системи державного управління охороною праці, організує контроль за виконанням відповідних законодавчих і нормативних актів, координує діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади в цій сфері, ініціює розробку конкретних програм у галузі безпеки та гігієни праці, стежить за їх виконанням.

Управління охороною праці - це підготовка, прийняття і реалізація правових, організаційних, науково-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоровя й працездатності людини в процесі трудової діяльності. Основними завданнями управління охороною праці є: опрацювання заходів щодо здійснення державної політики з охорони праці на регіональному і галузевому рівнях, а також підготовка, прийняття та реалізація заходів, спрямованих на:

забезпечення належних, безпечних і здорових умов праці;

забезпечення утримання в належному стані виробничого устаткування, будівель і споруд;

пропаганду охорони праці;

облік, аналіз та оцінку стану умов і безпеки праці;

забезпечення страхування працівників від нещасного випадку на виробництві та профзахворювання.

Державне управління формулює державну політику в галузі охорони праці - пріоритет життя і здоровя працівника щодо результатів виробничої діяльності. Держава приймає нормативно-правове законодавство в галузі охорони праці, встановлює обовязки, права і відповідальність щодо проведення державної політики, створює відділи з питань охорони праці при держадміністраціях, навчально-методичні й експертно-технічні центри, систему нагляду за охороною праці, санітарно-епідеміологічні служби, органи пожежної, екологічної безпеки, фонд соціального страхування від нещасних випадків і профзахворювань та інші наглядові і контролюючі органи, а також систему виробничо-технічного, інформаційного, наукового й фінансового забезпечення діяльності в галузі охорони праці [7, с. 185].

У ринкових умовах виникає три центри управління охороною праці: державне управління, управління з боку керівництва підприємства, управління з боку працівників підприємства (рис. 1.1).

Рис. 1.1. Система управління охороною праці в ринкових умовах

Таким чином, управління охороною праці в ринкових умовах полягає в тому, що:

держава створює законодавство в галузі охорони праці, комплекс наглядових інспекцій, у завдання яких входить забезпечення застосування прийнятих нормативно-правових актів, інфраструктуру виробничо-технічного, інформаційного, наукового і фінансового забезпечення діяльності в галузі охорони праці;

власник підприємства економічно заінтересований у тому, щоб його працівники не травмувалися і не хворіли, а тому забезпечує виконання на підприємстві всіх нормативно-правових актів про охорону праці. Він повинен широко залучати працівників та уповноважених трудових колективів до управління охороною праці, пропагувати серед працівників культуру здоровя;

кожний працівник повинен дбати про здоровий стиль життя і праці, постійно підвищувати свій кваліфікаційний, фізичний та психофізіологічний стан, програмувати шлях здорового довголіття, запобігання випадків травматизму і захворювань. Він повинен негайно повідомити свого керівника про виникнення будь-якої небезпечної ситуації. Керівник не може вимагати від працівника виконання роботи до усунення небезпечної ситуації (пошкодження огорожі, блокування, сигналізації, запиленості, загазованості тощо). Комплексне управління охороною праці з боку держави, власника і працівника забезпечить підвищення ефективності цієї діяльності [7, с. 186].

.2 Законодавче регулювання працеохоронної діяльності

Визначним фактором процвітання і економічного благополуччя будь-якої країни на нинішньому етапі розвитку є не тільки рівень національного доходу і розвиток виробництва, але й загальний стан охорони здоровя та охорону праці. Нехтування таким фактором, як охорона праці, призводить до швидкого погіршення стану виробництва, відтоку значної частини продуктивних сил в інші галузі (в основному в невиробничу сферу), дисбалансу і нестабільності економіки.

За станом охорони праці сьогодні Україна посідає 90-92 місце в світі. Якщо коефіцієнт частоти нещасних випадків зі смертельними наслідками (на тисячу працюючих) у таких країнах, як Великобританія, Японія, Швеція, Фінляндія, Німеччина, колишніх республіках Радянського Союзу становить 0,016-0,053 то в Україні - 0,1. Крім людських втрат, матеріальні збитки від смертельних нещасних випадків щорічно становлять понад 100 млн. грн.

Без правового врегулювання служб охорони праці і забезпечення фінансування заходів з охорони праці якісна робота щодо створення безпечних умов праці неможлива.

Після прийняття Закону «Про внесення змін до Закону України «Про охорону праці» питання створення підрозділів охорони праці у складі державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування постало з новою гостротою [13, с. 102].

Оскільки проблеми охорони праці існують на державному, галузевому, регіональному і виробничому рівнях управління, законодавство має передбачити вимоги щодо забезпечення фінансування відповідних заходів на кожному з цих рівнів, а також визначити джерела фінансування та ті механізми, завдяки яким виділені кошти будуть використовуватися за цільовим призначенням.

На державному, галузевому, регіональному рівнях формуються цільові програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, програми навчання з питань охорони праці, організації виробництва та забезпечення працівників засобами індивідуального захисту (ЗІЗ). Визначаються заходи з охорони праці у відповідних розділах перспективних і поточних планів соціально-економічного розвитку держави чи регіону. На виробничому рівні формуються і включаються до колективного договору комплексні інженерно-технічні заходи для досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення рівня охорони праці на підприємстві, в установі, організації. Передбачається й виділення відповідних коштів на їх реалізацію.

В плані належного фінансування зазначених програм і профілактичних заходів найпрогресивнішим був Закон України «Про охорону праці» прийнятий у 1992 році. Створення і впровадження передбаченої ним системи цільових фондів охорони праці - державного, галузевого, регіональних та фондів охорони праці підприємств, а також те, що були започатковані інші економічні важелі впливу, дало змогу Україні суттєво просунутися у напрямі покращення організації охорони праці в суспільному виробництві.

На жаль, функціонування цільових фондів охорони праці було недовгим. Спочатку почалося заморожування рахунків, вилучення й використання коштів не за призначенням, а потім взагалі діяльність фондів було припинено. Згідно з чинним законодавством (ст. 19) джерелами фінансування заходів з охорони праці повинні бути роботодавці і місцеві бюджети, з одного боку, та фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань - з іншого [13, с. 103].

В останній редакції Закону «Про охорону праці» повноваження служб охорони праці органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування визначені у ст. 34 і 35. Але незважаючи на те, що Закон діє вже пятий рік, положення про ці служби відсутнє.

Цей документ, який готувався Державним комітетом України з нагляду за охороною праці, важливий тому, що ним передбачено відокремлення служб охорони праці від управлінь праці та соціального захисту населення, перетворення їх таким чином на самостійні структурні підрозділи органів виконавчої влади на місцях, підвищення їх статусу, фінансування охорони праці в місцевих бюджетах окремим рядком не здійснюється. На регіональному рівні оптимальне вирішення питань фінансування охорони праці може бути вирішене тільки шляхом розбудови фінансової бази органів місцевого самоврядування та надання їм широких повноважень в умовах реальної бюджетної самостійності та фінансової децентралізації. Важливим джерелом фінансування охорони праці на регіональному рівні може бути система економічних податків та зборів.

.3 Фінансування охорони праці

Відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону праці» фінансування заходів з охорони праці здійснюється підприємствами, незалежно від форми власності, або фізичними особами, які використовують найману працю, за рахунок коштів, що становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції [5].

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державних або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Дискусійним являється запитання; що відносити до суми реалізованої продукції? Так як до ціни реалізованої продукції входять так звані ціноутворюючі податки - податок на додану вартість та акцизний збір на підакцизні товари як надбавка до ціни підприємства.

Враховуючи вищенаведене, Державний Комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва дотримується думки, що до суми реалізованої продукції з метою визначення витрат на охорону праці, повинні включатися податок на додану вартість та акцизний збір, оскільки вони додаються до ціни товару і включаються у виручку від реалізації продукції (послуг, робіт).

До суми коштів від реалізованої продукції (робіт, послуг) включаються непрямі податки - податок на додану вартість за акцизний збір входять «тимчасово» до моменту перерахування до Державного бюджету і, відповідно, користуватися цими коштами можна тимчасово.

Таким чином, база для нарахування коштів для фінансування заходів з охорони праці буде фактично завищена причому за рахунок коштів, котрі належать державі, а не підприємству чи фізичній особі.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві вже біля 6-ти років діє і плідно працює по відшкодуванню витрат потерпілим на виробництві. Але ж одне з призначень Фонду - це профілактика виробничого травматизму та професійних захворювань, кошти на ці заходи повинен виділяти підприємствам та установам, які регулярно сплачують внески до Фонду.

Реально фонд соціального страхування забезпечує частково фінансування заходів, щодо поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, навчання та підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення та виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників.

Таким чином без змін у підходах до фінансування охорони праці на всіх рівнях бюджетування витрат забезпечення дії самого Закону «Про охорону праці» буде декларативним ще на протязі довгого часу.

2. Фінансування охорони праці в Україні

.1 Сучасний стан фінансування охорони праці в Україні

Критичний стан охорони праці в Україні підтверджується даними державної статистичної звітності, науковими дослідженнями Інституту праці АМН України, та матеріалами членських організацій ФПУ про:

незадовільні умови праці;

високу захворюваність працюючого населення;

значні показники виробничого травматизму;

явно недостатнє фінансування заходів і засобів з охорони праці;

неповне виконання та недостатня ефективність державної політики у

сфері охорони праці та здоровя працівників

. Незадовільні умови праці

Офіційне державне статистичне спостереження за умовами праці ґрунтується на матеріалах звітної форми №1-ПВ «Умови праці. Пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці», яка надається 1 раз на два роки (непарні).

Згідно бюлетеню «Стан умов праці найманих працівників у 2013 році» Державної служби статистики України, в умовах праці, які не відповідають санітарно-гігієнічним нормам, в Україні - станом на 01.01.2014 зайнято 1,3 млн. працівників, у середньому - 28,9% загального числа працюючих.

Питома вага таких працівників у загальній кількості щорічно збільшується. На підприємствах деяких видів економічної діяльності питома вага таких працівників складає: 77,4% (добування вугілля, лігніну і торфу), 55,9% (виробництво коксу і нафтопереробка), 54,6% (виробництво готових металевих виробів).

Значну кількість таких працівників складають жінки, що негативно позначається на їх здоровї, призводить до патології вагітності та впливає на здоровя нащадків.

У 2013 році, у порівнянні з 2011 роком збільшилась кількість таких працівників на підприємствах наступних видів економічної діяльності: добування паливно-енергетичних корисних копалин (100,3%), виробництво шкіри та виробів із шкіри та інших матеріалів (137,6%), виробництво машин та устаткування (109,5%), виробництво транспортних засобів та устаткування (124,9%), виробництво та розподілення електроенергії, газу та води (102,7%).

Зменшення кількості працюючих в шкідливих умовах праці у 2013 році у порівнянні з 2011 роком відмічено серед працівників виробництва гумових і пластмасових виробів (на 19,9%) та у будівництві (на 18,2%), а збільшення - серед працівників виробництва шкіри та виробів із шкіри (на 37,6%) та виробництва транспортних засобів та устаткування (на 24,9%).

Необхідно відзначити, що в Україні у 2013 році в умовах перевищення у повітрі робочої зони граничнодопустимої концентрації (ГДК) хімічних речовин 1-4 класу небезпеки в Україні працювало 8,9% працівників, пилу фіброгенної дії - 11,5%; в умовах збільшених рівнів вібрації - 4,0%, шуму - 16,1%; в несприятливому мікрокліматі - 9,6%, у важких умовах праці (8,0%), напруженості праці (11,6%), в несприятливій робочій позі (12,1%).

Ці дані свідчать про низьку ефективність комплексних заходів підприємств з поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, більшість з яких складаються формально, не направлені на істотне поліпшення або зміну умов праці працівника шляхом влаштування на робочому місці ефективної системи вентиляції, опалення та достатнього освітлення.

На підприємствах України повільно впроваджуються нові прогресивні технології, механізація, автоматизація та роботизація виробничих процесів. Більшість виробничих процесів є енергозатратними, супроводжуються наявністю комплексу шкідливих факторів виробництва, а також значним негативним впливом на довкілля.

Незадовільні умови праці на підприємствах супроводжуються і незадовільним санітарним станом підприємств через погане влаштування та утримання систем водопостачання, каналізування, опалення, вентиляції, освітленості, функціонування санітарно-побутових приміщень, практичної ліквідації підприємств соціально-побутової сфери (централізоване харчування, медичні пункти, санаторії профілакторії та інше).

Результати санепіднагляду свідчать, що в Україні з року в рік зростає кількість підприємств, як державної, так і недержавної форми власності з шкідливим та небезпечними умовами праці. «Лідерами» серед них є підприємства Мінвуглепрому (87,5% підприємств), важкого машинобудування (75,9%), верстатобудування (93,3%), гірничодобувної промисловості (81,2%), мінагропрому (85,0%).

На підприємствах недержавної форми власності (наприклад, фермерські господарства) кількість обєктів, що не відповідають санітарно-гігієнічним вимогам складає 70,8%.

В цілому в усіх галузях економіки не відповідають вимогам санітарного законодавства 70,6% обєктів нагляду.

Незадовільні умови праці вкрай негативно впливають на працездатність працівників та збереження їх здоровя, а також сприяють виникненню у працівників професійних захворювань.

Незадовільні умови праці зумовлені також масовими порушеннями роботодавцями Порядку, термінів та методики проведення атестації робочих місць за умовами праці. Посилаючись на недостатнє фінансування, керівники підприємств, систематично порушують 5-и річний термін проведення чергової атестації. Наприклад, згідно з даними нагляду Державної експертизи умов праці у 2011 році число таких підприємств у Одеській області становило більше 70%, а у Сумській області порушення методики проведення атестації відмічено більш, як на 30% робочих місць.

За результатами нагляду державної експертизи умов праці у 2013 році через порушення порядку і методики проведення атестації державні інспектори праці вимушені були відмінити значну кількість наказів підприємств про підведення підсумків атестації робочих місць за умовами праці.

Особливо постраждали при цьому працівники, яким в результаті порушень Порядку проведення атестації не було підтверджено стаж роботи у шкідливих умовах праці, що позбавило їх права на пенсійне забезпечення за віком на пільгових умовах.

Недоліки у проведенні атестації робочих місць за умовами праці також призводять до недостатнього соціального захисту працівників, зайнятих на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, а саме надання у неповному розмірі всіх пільг і компенсацій, передбачених ст. 7 Закону України «Про охорону праці». Наприклад, всього у шкідливих умовах праці у 2013 році працювало 28,9% працівників, а додаткову відпустку було встановлено лише 21,8%. Тільки 0,6% працівників отримують лікувально-профілактичне харчування, хоча значно більша кількість працівників працює в особливо шкідливих та особливо важких умовах праці. З 1,3 млн. працівників, зайнятих у важких та шкідливих умовах праці, тільки 17,0% отримують доплати за умови праці, що суперечить чинному нормативно-правовому акту з цього питання.

Зазначені недоліки у проведенні атестації були висвітлені членськими організаціями під час проведення у 2012-2013 роках всеукраїнської Акції профспілок «Атестацію робочих місць - під контроль профспілок», підсумки якої були підведені на засіданні Президії ФПУ 14 березня 2014 року (постанова №П-11-8).

Незадовільні умови праці супроводжуються також масовою ліквідацією на підприємствах закладів соціально-побутової сфери (їдальні, оздоровчі центри, санітарно-побутові приміщення, магазини, дитячі дошкільні установи, оздоровчі заклади (бази вихідного дня, санаторії профілакторії тощо), та лікувально-профілактичних закладів (медико-санітарні частини, здоров пункти, медичні амбулаторії та інші), що вкрай негативно впливає на збереження здоровя і працездатність працівників та їх оздоровлення.

Таке положення зумовлено невиконанням або недостатнім виконанням роботодавцями на більшості підприємствах приватизаційного договору та приватизаційних зобовязань, а також недостатнім контролем за їх виконанням з боку відповідних державних наглядових органів.

. Висока захворюваність працюючого населення

Забезпечення громадянських прав на безпечні і здорові умови праці є стратегічним напрямком соціальної політики всіх розвинутих країн. Вона узгоджується з принципами Європейської соціальної Хартії (1998) та Глобальної стратегії Всесвітньої організації охорони здоровя (ВООЗ).

Нині проблема охорони здоровя працюючого населення знаходиться в центрі уваги ВООЗ. На 49 сесії Всесвітньої асамблеї охорони здоровя схвалена Глобальна стратегія ВООЗ щодо забезпечення здорових і безпечних умов праці на кожному робочому місці, у травні 2007 року прийнято Глобальний план дій з охорони здоровя працюючих на 2010-2017 роки з метою створення відповідної директивної основи для наступного впровадження на національному рівні.

За даними Міжнародної організації праці у світі щорічно реєструється близько 160 млн. випадків професійних захворювань, економічні втрати суспільства від яких оцінюються у розмірі 4-5% світового ВВП, тобто більше 1251,3 млрд. доларів США.

Показники здоровя працюючого населення формуються не лише під впливом умов праці, але й способу життя, за рахунок генетичних та екологічних факторів, доступності та якості медичного обслуговування. Проте, при виконанні будь-якої роботи втрачається фізична і психічна енергія, яка повинна відновлюватись під час відпочинку. Якщо цього не відбувається, накопичується хронічна втома, знижується мотивація до праці, настає хронізація хвороб, поступова інвалідізація.

Одним з основних показників здоровя населення є поширеність захворювань. За даними наукових досліджень Інституту медицини праці АМН України (директор - академік Кундієв Ю.І.) в Україні у 2012 році на 20,9 млн. зайнятого населення працездатного віку (з них працюючого за видами економічної діяльності - 11,5 млн.) було зареєстровано 41,1 млн. випадків захворювань, або 1476,1 випадків на 1000 працюючих (у 1997 році цей показник складав 1108,0 або на 33,2% менше).

Складною проблемою в Україні є поширення хвороб за класом «Розлади психіки та поведінки», які у 2012 році склали майже 1,2 млн. випадків, з них 608 тис. хворих на хронічний алкоголізм і 700 тис. осіб, що вживають психоактиві речовини.

Ще однією з ознак часу стало зростання захворюваності на туберкульоз серед працездатного населення: у чоловіків вона складає 150-195 випадків на 100 тис. населення (порівняно з 118 для загальної кількості населення - тобто у 1,3-1,6 рази більше), а у жінок - 45-73 у порівнянні з 39 випадками для усього населення на 15,4% - 1,9 рази більше.

Основним чинниками високої захворюваності населення, зайнятого у виробничій сфері, є:

низька якість профілактичних медичних оглядів, недостатнє виявлення при їх проведенні початкових проявів професійних захворювань працівників,

неповний облік диспансерних груп хворих, їх оздоровлення, медична та професійна реабілітація,

неповне виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів щодо лікування працівників, у яких виявлені захворювання, а також працевлаштування працівників за станом їх здоровя.

До незадовільного проведення та низької ефективності профілактичних медичних оглядів призвела практична ліквідація інституту медицини праці та цехової медицини (закриття на підприємствах здоров пунктів та медико-санітарних частин, різке зменшення кількості лікарів з професійної патології, цехових лікарів тощо). Так, з 1991 року кількість медико-санітарних частин, заводських лікарень, поліклінік, кількість ліжок, лікарів, цехових лікарів зменшилась у 8-11 разів.

Особливо негативно вплинула ця ліквідація на ефективність попередження професійних захворювань.

Кількість діючих заводських здоровпунктів у 2012 році (109) була меншою у 19,4 рази у порівнянні з рівнем 1941 року та у 43,2 рази - з рівнем 1991.

Постійно зростає смертність населення працездатного віку, особливо серед чоловіків, що призвело до появи нового терміну у статистиці - «надсмертність чоловіків працездатного віку», яка у 3,2-3,8 разів перевищувала в останні 5 років смертність серед жінок.

В структурі причин смертності провідні місця традиційно займають хвороби системи кровообігу, нещасні випадки (травматизм) та злоякісні новоутворення. Слід зазначити, що в умовах сьогодення серед названих причин може бути керованою лише найбільш масова - травматизм.

За класами хвороб смертність чоловіків працездатного віку більше, ніж у жінок у 5,7 рази (нещасні випадки, травми), у 4,8 рази (хвороби системи кровообігу. У 3,8 рази (хвороби органів дихання, у 2,9 рази (хвороби органів травлення та у 1,8 рази (злоякісні новоутворення).

Показники смертності у працездатному віці серед сільського населення були більшими, ніж серед міського у 1,9 рази (самогубства та отруєння алкоголем) на 33,2% (хвороби органів дихання, на 28,9% (хвороби органів кровообігу), що відображає загальну негативну медико-соціальну ситуацію на селі, зокрема є результатом руйнації сільської системи медико-профілактичної допомоги населенню.

Рівні смертельного травматизму в Україні на 37,3% більші, ніж у Німеччині, у 2,7 рази - ніж у Фінляндії, 4,4 рази - ніж у Швеції, у 5,0 разів - ніж в Японії та у 6,1 рази - ніж у Великобританії.

Зазначені особливості захворюваності і смертності серед працюючих вкрай негативно впливають на проблему збереження трудового потенціалу країни.

Крім того, слід зазначити, що в Україні відмічається розбіжність між даними щодо кількості травмованих МОЗ, Національного інституту охорони праці та Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань на виробництві з причини відмінностей щодо обліку та оцінки випадків виробничого травматизму за відповідні періоди часу. Цього парадоксу можна уникнути лише створенням Національного Державного реєстру постраждалих від травм (отруєнь) на виробництві та професійних захворювань.

Демографічна криза, високий рівень загальної захворюваності та виробничого травматизму є тим фоном, на тлі якого формується професійна захворюваність.

Її основною причиною є незадовільний стан умов праці, а складовими настання - недоліки у проведенні періодичних медичних оглядів, недостатнє забезпечення та застосування працівниками колективних та індивідуальних захисних засобів, недоліки у медичній та професійній реабілітації працівників.

Протягом 2005-2011 років в Україні спостерігається збільшення кількості випадків професійних захворювань (з 5,9 у 2005 році до близько 7 тис. у 2011). Рівень захворюваності на 10000 працюючих складав від 4,6 (2005) до 4,8 (2011).

% професійної патології реєструється у осіб чоловічої статі. 15% потерпілих - особи віком 50-54 років, 23% - старше 60 років. Звертає увагу збільшення кількості професійних захворювань у осіб до 29 років, питома вага яких у загальній кількості складає 3,0%.

Середній період формування професійної патології становить від 17,6 до 19,4 років, вона супроводжується високим рівнем інвалідності та істотного зниження працездатності працівників.

За даними 2011 року 74,1% профзахворювань реєструються серед працівників вугільної промисловості, 5,3% - металургійної, 5,4% - машинобудування. Питома вага хворих на профзахворювання у працівників інших галузей становить від 0,1 до 0,4%.

В структурі професійної захворюваності переважають захворювання органів дихання, на які припадає 63,2% всіх профзахворювань; 26,7% становлять захворювання опорно-рухомого апарату; 6,3% - хворі на вібраційну хворобу, 1,8% - хвороби хімічної етіології.

Професійні захворювання мають особливості щодо регіонального розповсюдження, оскільки найбільші їх рівні (на 10000 працюючих) - 8,1-11,5 - реєструються, відповідно в Донецькій та Луганській областях. На другому місці - Дніпропетровська (6,3), Львівська (5,6), Волинська (3,6) та Харківська (2,3) області.

Відмічаються також особливості професійної патології у працівників окремих видів економічної діяльності, які зумовлені місцем їх роботи та видом економічної діяльності підприємства.

В Україні існують суттєві проблеми щодо встановлення діагнозу професійного захворювання (недоліки у проведенні періодичних медичних оглядів та виконання медичних рекомендацій заключних актів медоглядів, розслідування випадку професійного захворювання, складання санітарно-гігієнічної характеристики, підтвердження діагнозу професійного захворювання), а також соціального захисту хворих із професійними захворюваннями (встановлення ступеню втрати працездатності та середній розмір пенсії).

Перехід до «територіального принципу» медичного обслуговування працівників підприємств, установ та організацій призвів до створення в лікувально-профілактичних закладах (районні або територіальні поліклініки) спеціальних комісій для проведення періодичних профілактичних медичних оглядів. Як свідчить накопичений досвід, члени таких комісій часто не мають професійних знань з гігієни праці та профпатології, та не знайомі з особливостями трудових процесів, в яких зайняті працівники, що підлягають таким медоглядам.

До складу таких комісій майже не включаються кваліфіковані фахівці лікарі-профпатологи, не говорячи вже про представників науково-дослідних установ відповідного профілю.

Проблеми своєчасного виявлення хворих на професійні захворювання зумовлена також певними недоліками у статистичній звітності, особливо щодо відомостей про розповсюдженість цих хвороб та їх наслідків.

4. Недостатнє фінансування охорони праці

На зазначений стан охорони праці вкрай негативно впливає і явно недостатнє фінансування охорони праці.

Мінімальний рівень витрат роботодавця на охорону праці був передбачений ст. 19 Закон України «Про охорону праці»; не сприяли поліпшенню фінансування і зміни до статті 19 Закону України «Про охорону праці», прийняті Верховною Радою України у 2013 році.

Мінімальний розмір витрат на охорону праці, визначений Законом України «Про охорону праці» із змінами 2013 року, не відповідає нинішнім економічним умовам України, коли значно виросли (у десятки разів) ціни та вартість цих заходів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України

№994-2003 року.

Не дивлячись а неодноразові пропозиції профспілок, витрати на охорону праці не виділені окремим рядком бюджетної класифікації у державному та місцевих бюджетах, ці витрати були виключені з форми статистичного спостереження за виробничим травматизмом, і явно не відповідають умовам сьогодення.

Зазначені недоліки призводять до того, що комплексні заходи підприємств з поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, (за результатами атестації робочих місць за умовами праці та згідно з вимогами постанови КМУ №994-2003) фінансуються не повністю, а отже є недостатньо ефективними;

Положення з фінансуванням заходів з охорони праці погіршується тим, що деяких підприємствах, особливо приватної форми власності, не укладаються колективні договори, в яких були б передбачені витрати підприємства на охорону праці.

Сприяє такому положенню і відсутність на підприємстві профспілкової організації, яка змогла б налагодити належний громадський контроль за фінансуванням заходів з охорони праці.

Негативно вплинула на фінансування заходів з охорони праці ліквідація свого часу фондів підприємств з охорони праці.

.2 Фінансування охорони праці: міжнародний досвід для України

Найвищим пріоритетом будь-якої діяльності є людське життя і здоровя, про це свідчить і логіка економічного розвитку. Але ще зовсім недавно підхід до вирішення проблем охорони праці в різних країнах був неоднаковим, і змінювався в залежності від багатьох обставин. На сьогодні питання охорони праці в державі тісно повязане з рівнем її індустріалізації, типом державного управління і соціальним устроєм.

Охорона праці - ключовий інститут соціальної політики сучасної держави. З невпинним розвитком промисловості країни зміст поняття охорони праці наповнюється сьогодні новим сенсом. На сьогодні охорона праці націлена на запобігання травматизму і забезпечення сприятливих виробничих умов [10].

Умови праці мають велике економічне значення, як для особистості, суспільства, так і для підприємств і інших організацій. Вплив охорони праці широко поширюється на багато рівнів. З початку 1990-х років посилилося прагнення до поєднання економічного підходу з розвитком умов праці та з технікою безпеки. Буквально за останні 5-7 років уявлення про охорону праці зазнали змін, яких даний інститут не знав з часів свого виникнення. Вивчення подібних новацій дозволяє адекватно оцінити актуальні напрями в області охорони праці та сформулювати завдання в цій сфері, не повторюючи допущених помилок і не упускаючи ключових елементів. Без такого підходу немислимі ні ефективне управління сучасним підприємством, ні сучасна державна політика в області охорони праці.

Пошук нових підходів до управління охороною праці та її реформування як на державному, так і регіональному рівнях обумовлений змінами, що відбуваються, в економіці і соціальній сфері. Державна політика в області умов і охорони праці ще не повною мірою забезпечує системний, комплексний підхід до всього спектру вирішуваних завдань в цій області і впровадження інноваційних елементів економічної ефективності управління [10].

Міжнародний досвід, адаптований до умов України, може бути дуже корисним при реалізації завдань повязаних з поліпшенням стану охорони праці в нашій державі. У світовій практиці у сфері охорони праці давно і успішно застосовуються підходи, в основі яких лежить принцип запобігання нещасним випадкам і профзахворюванням.

Незважаючи на те, що змінюються підходи та розумннія системи техніки безпеки вцілому, за даними Міжнародної організації праці (МОП) в світі щорічно реєструється приблизно 270 млн. нещасних випадків, повязаних з трудовою діяльністю, і 160 млн. випадків професійних захворювань. Гинуть на виробництві майже 354 тис. працівників. У Євросоюзі щороку фіксується понад 7 млн. виробничих травм, що приводить до втрати 3 робочих днів. 167 тис. чоловік вмирають в результаті нещасних випадків на робочому місці або профзахворювань. Єврокомісія постановила понизити це число на 25% до 2012 року. Якщо ж до цього числа додати тих, хто отримав в результаті нещасного випадку профзахворювання і вибув з виробничого процесу, то цей показник склав в 2004 р. до 2,2 млн., причому серед таких захворювань 32% складали онкологічні, 23% - серцево-судинні, 19% - травматологічні, 17% - інфекційні. Щодня в світі відсутні на робочому місці унаслідок хвороби (тимчасовій непрацездатності) близько 5% робочої сили [10].

Для протидії цій негатівній тенденції в Євросоюзі (ЄС) Комісія ЄС прийняла в 2001 р. Програму заходів по охороні праці і здоровя на робочих місцях на 2002-2006 рр., а в 2005 р. - Програму REACH - реєстрації, оцінки і обмеження вживання хімікатів. ЕКП (Щорічна конференція Партнерства) провела в 2006 р. у Відні Міжнародну профспілкову конференцію, на якій висунута вимога підсилити контроль за реалізацією цієї Програми. Комісія ЄС прийняла рішення розробити Європейську стратегію по питаннях трудового середовища на період до 2012 р. [10]. Для втілення в життя положень стратегії Єврокомісія використовуватиме всі наявні інструменти (законодавче регулювання, соціальний діалог, практику корпоративної соціальної відповідальності, економічні стимуляції). Розвитку культури охорони праці повинні сприяти Європейські тижні по охороні праці на виробництві, що проводяться з 2000 р.

Таким чином, поступово нова концепція забезпечення безпечних і здорових умов праці придбала міцний фундамент, стовпами якого стали критерії «системності», «комплексності», «превентивної», «гнучкості», «персоніфікації» і «співпраці». Як вважають західноєвропейські фахівці, традиційних моделей охорони праці вже недостатньо для протистояння ризикам, управління якими націлено на виправлення положення, що складається, а не на їх запобігання. Вирішення проблеми охорони праці слід починати із забезпечення його безпеки при розробці нових технологій і устаткування, організації виробничих процесів і контролю за поведінкою людини. Особлива увага повинна приділятися розробкам охороні праці на малих і середніх підприємствах [10].


У сучасних умовах розвитку економіки діяльність держави має бути спрямована на забезпечення нормального функціонування населення держави і здоров'я людей. Вирішальну роль у цьому відіграє охорона праці. Так, у епіцентрі дискусій і донині залишається питання безпеки, здоров'я й добробуту людей, що може бути досягнуто лише за наявності високого рівня фінансування заходів з охорони праці.

Законодавчі підстави для фінансування охорони праці передбачені у Кодексі законів про працю України, Законах України «Про охорону праці», «Про колективні договори і угоди», «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Фінансування охорони праці на підприємстві може здійснюватися на багатоцільовій та одноцільовій основі. При багатоцільовому фінансуванні заходи щодо поліпшення безпеки виробничих процесів, технологій, обладнання, машин і механізмів є складовою частиною реконструкції, модернізації, впровадження нових засобів виробництва і кошти на охорону праці окремо не виділяються, а належать до капіталовкладень для оновлення виробництва. Що стосується одноцільового підходу до фінансування охорони праці, то джерелами фінансування можуть бути власні кошти підприємств, кредити, капітальні вкладення, бюджетів засоби держави, амортизація основних фондів, благодійні внески та пожертвування тощо.

При здійсненні заходів з охорони праці на підприємстві керівництво повинно керуватися, перш за все, Законом України «Про охорону праці».

На сьогодні формування коштів на фінансування охорони праці (особливо бюджетне) залишається проблемою як у регіонах, так і в Україні в цілому. Наша держава за станом охорони праці посідає у світі 90-92 місце.

Причиною такого рейтингу країни є занадто низький рівень фінансування зазначеної сфери діяльності, повна розбалансованість системи управління охороною праці на всіх рівнях державної влади, це також відсутність загальнодержавної та більшості галузевих і регіональних програм поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища.

В Україні затверджено ряд програм, які стосуються розвитку та фінансування охорони праці як на регіональному, так і на державному рівнях [14, с. 185].

Та не зважаючи на це, формування коштів на фінансування охорони праці залишається серйозною проблемою у нашій країні, яка вимагає проведення дієвих заходів щодо її усунення.

Тому, необхідно прийняти комплексну програму, яка б передбачала такі пункти:

. Збільшення фінансування програм повязаних із забезпеченням охорони праці в країні.

. Удосконалення та спрощення нормативних документів, що регулюють відносини у сфері безпеки та гігієни праці на робочому місці.

. Поліпшення інформування, навчання та співробітництва через систему освіти;

. Удосконалення системи запобігання нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

. Ідентифікацію та оцінювання нових професійних ризиків;

. Посилити співпрацю діяльності всіх субєктів правовідносин у сфері безпеки та гігієни праці.

Зрозуміло, невичерпним резервом для поліпшення роботи у сфері охорони праці є міжнародний досвід в практичній, нормативній і правовій діяльності. У той же час зарубіжний досвід привабливий і цінний не лише ретельною опрацьованістю спеціальних питань охорони праці. На не меншу увагу заслуговує оголошена в країнах Заходу прихильність пріоритетам, що стосуються перш за все інтересів людини в праці.

Безумовно, безпека на ринку праці заслуговує на пріоритет перед останніми чинниками соціально-економічної безпеки. Хоча в умовах сучасного суспільства більшість людей вимушена більше уваги приділяти питанням працевлаштування і заробітної плати, а не проблемам поліпшення охорони праці. Для подолання цих негативних тенденцій необхідно апелювати і до державних інститутів, і до соціальних партнерів, метою ефективної політики яких в цій області повинно стати створення системи по вдосконаленню умов праці і виробничої сфери. Адекватне розуміння суті суспільних процесів на початку нашого століття робить ефективну охорону праці необхідною складовою політики будь-якої цивілізованої країни.

Висновки

Отже, Закон України «Про охорону праці» вперше чітко визначив політику держави у сфері захисту інтересів як найманих працівників, так і роботодавців у трудовому процесі, законодавчо закріпив право працівника на безпечну працю. Згідно з цим Законом роль держави та її інститутів в охороні праці не зводиться до створення правових норм і адміністративного нагляду.

Державне управління формулює державну політику в галузі охорони праці - пріоритет життя і здоровя працівника щодо результатів виробничої діяльності.

Визначним фактором процвітання і економічного благополуччя будь-якої країни на нинішньому етапі розвитку є не тільки рівень національного доходу і розвиток виробництва, але й загальний стан охорони здоровя та охорону праці. Нехтування таким фактором, як охорона праці, призводить до швидкого погіршення стану виробництва, відтоку значної частини продуктивних сил в інші галузі (в основному в невиробничу сферу), дисбалансу і нестабільності економіки.

Без правового врегулювання служб охорони праці і забезпечення фінансування заходів з охорони праці якісна робота щодо створення безпечних умов праці неможлива.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про охорону праці» фінансування заходів з охорони праці здійснюється підприємствами, незалежно від форми власності, або фізичними особами, які використовують найману працю, за рахунок коштів, що становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державних або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Положення з фінансуванням заходів з охорони праці погіршується тим, що деяких підприємствах, особливо приватної форми власності, не укладаються колективні договори, в яких були б передбачені витрати підприємства на охорону праці.

Сприяє такому положенню і відсутність на підприємстві профспілкової організації, яка змогла б налагодити належний громадський контроль за фінансуванням заходів з охорони праці.

Поступово нова концепція забезпечення безпечних і здорових умов праці придбала міцний фундамент, стовпами якого стали критерії «системності», «комплексності», «превентивної», «гнучкості», «персоніфікації» і «співпраці». Традиційних моделей охорони праці вже недостатньо для протистояння ризикам, управління якими націлено на виправлення положення, що складається, а не на їх запобігання. Вирішення проблеми охорони праці слід починати із забезпечення його безпеки при розробці нових технологій і устаткування, організації виробничих процесів і контролю за поведінкою людини. Особлива увага повинна приділятися розробкам охороні праці на малих і середніх підприємствах.

Список використаних джерел

  1. Бандурка О.М. Охорона праці в діяльності ОВС України: Підруч. - Х.: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. - 288 с.
  2. Гандзюк М.П., Желібо Є.П., Халімовський М.О. Основи охорони праці: Підруч. - 4-е вид. - К.: Каравела, 2007. - 384 с.
  3. Гандзюк М.П., Основи охорони праці: Підручник / М.П. Гандзюк, Є.П. Желібо, М.О. Халімовський; За ред. д-ра техн. наук, проф. М.П. Гандзюка. - 5-е вид. - К.: Каравела, 2011. - 384 с.
  4. ДСТУ 2272-93 «Пожежна безпека. Терміни та визначення»: [Електронний ресурс] // BudInfo - онлайн-бібліотека нормативно-технічних документів #"justify">Закон України «Про охорону праці». - Суми: Видавець Соколик Б.В., 2007. - 32 с.
  5. Запорожець О.І., Протоєрейський О.С., Франчук Г.М., Боровик І.М. Основи охорони праці: Підруч. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 264 с.
  6. Керб Л.П Основи охорони праці: Навч. посіб. - К.: КНЕУ, 2003. - 215 с.
  7. Ковжога С.О. Цивільний захист і охорона праці в галузі: навч. посіб. / С.О. Ковжога, С.А. Тузіков, Є. В. Карманний, А.П. Зенін. - Х.: Нац. ун-т «Юрид. акад. України імені Ярослава Мудрого», 2012. - 192 с.
  8. Міжнародний стандарт ДСТУ ОНSAS 18001-2007 «Система менеджменту охорони здоровя та безпеки персоналу. Вимоги»: [Електронний ресурс] // BudInfo - онлайн-библиотека нормативно-технических документов #"justify">Основні напрями стратегії з охорони праці у країнах ЄС. [Електронний ресурс] - Режим доступу: #"justify">Основи охорони праці: Навч. посіб. / В.В. Березуцький, Т.С. Бондаренко, Г.Г. Валенко та ін.; За заг. ред. В.В. Березуцького. - 2-ге вид., переробл. і допов. - Х.: Факт, 2007. - 480 с.
  9. Основи охорони праці: Підручник. 21 ге видання, доповнене та перероблене. / К.Н. Ткачук, М.О. Халімовський, В.В. Зацарний, Д.В. Зеркалов, Р.В. Сабарно, О. І. Полукаров, В.С. Козяков, Л.О. Мітюк. За ред. К.Н. Ткачука і М.О. Халімовського. - К.: Основа, 2006 - 448 с.
  10. Паньонко І.М. Охорона праці: Навч. посіб. - Л.: Львів. держ. ун-т внутр. справ, 2007. - 148 с.
  11. Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності: Закон України від 05.04.2007 р. №877-V // Там же. - 2007. - №29. - Ст. 389.
  12. Про затвердження Типового положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05) та Переліку робіт з підвищеною небезпекою: затв. наказом Держ. ком. України з нагляду за охороною працi від 26.01.2005 р. №15 // Там же. - 2005. - №8. - Ст. 455.
  13. Методичні рекомендації для проведення атестації робочих місць за умовами праці: із змінами і допов., внесеними розясненням М-ва праці України, М-ва охорони здоровя України від 22.03.1993 р. №06-960 // Право і практика. - 2000. - №17. - С. 62. 185
  14. Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій: затв. наказом М-ва охорони здоровя України від 21.05.2007 р. №246 // Офіц. вісн. України. - 2007. - №55. - Ст. 2241. - С. 149.
  15. СНиП 23-05-95 «Естественное и искусственное освещение»: [Електронний ресурс] // BudInfo - онлайн-библиотека нормативно-технических документов #"justify">ГОСТ 12.1.003-83 «Шум. Общие требования безопасности»: [Електронний ресурс] // BudInfo - онлайн-бібліотека нормативно-технічних документів #"justify">Правила охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин: затв. наказом Держнаглядохоронпраці від 26.03.2010 р. №65 // Офіц. вісн. України. - 2010. - №30. - Ст. 1119.
  16. Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.2004 р. №1112 // Там же. - 2004. - №35. - Ст. 2337. - С. 56.
  17. Порядок розслідування та обліку нещасних випадків невиробничого характеру: затв. постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2001 р. №270 // Там же. - 2001. - №13. - Ст. 543.
  18. Правила пожежної безпеки в Україні: затв. наказом М-ва надзв. ситуацій від 19.10.2004 р. №126 // Офіц. вісн. України. - 2004. - №45. - Ст. 2984.
  19. Русаловський А.В. Правові та організаційні питання охорони праці: Навч. посіб. - 4-те вид., допов. і переробл. - К.: Університет «Україна», 2009. - 295 с.

Похожие работы на - Фінансування охорони праці в Україні

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!