Сучасні енциклопедії

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ЕНЦИКЛОПЕДІЮ

.1 Історія виникнення та перші енциклопедії

.2 Особливості створення та видання

.3 Види сучасних енциклопедій

.3.1 За розміром

.3.2 За способом організації

.3.3 За призначенням

Висновки до І розділу

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКІ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ

.1 Типи енциклопедичних статей

.2 Особливості створення та видання

.3 Сучасні українські енциклопедії

Висновки до ІІ розділу

РОЗДІЛ ІІІ. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТА ВИДАВНИЧИЙ ДОСВІД

.1 Порівняння сучасних українських енциклопедій із радянськими енциклопедіями

.2 Порівняння українських енциклопедій із енциклопедіями інших країн

.3 Видавничий досвід українських енциклопедій

Висновки до ІІІ розділу

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Енциклопе́дія (лат. encyclopaedia від дав.-гр. ἐγκύκλιος παιδεία - «круг наук», дав.-гр. κύκλος - коло і дав.-гр. παιδεία - навчання, наука) - «коло наук», сукупність наукових знань з широкого кола питань. У широкому розумінні - збірка наукових відомостей і довідок на різні теми, призначена для широкого кола читачів.

Первісно слово означало сукупність знань, які слід було засвоїти у середньовічній педагогіці. Слово отримало сучасне значення після появи у XVI ст. енциклопедій - книжок, у яких були зібрані відомі на той час знання з різних галузей науки. Назви цих книжок при виданні церковнослов'янською, а потім російською мовами прийнято було перекладати як «Круг наук».

Енциклопедист - людина, що відрізняється енциклопедизмом знань чи діяльності; освічена людина, що має різносторонні знання з областей багатьох наук. В історії, людина, що належала до групи провідних мислителів, що об'єдналися навколо «Енциклопедії», яку видавали в кінці 18 століття у Франції Дідро та Д'Аламбер [6, 174].

Енциклопедія як жанр наукової або науково-популярної довідкової літератури має певні особливості. Популярність викладу, розрахована на широке коло читачів, має поєднуватися з науковою чіткістю та логікою викладання матеріалу. Неприпустиме недбале, наближене, однобічне висвітлення явищ і фактів.

Цим енциклопедії відрізняються від інших видів наукових видань, у яких такі матеріали можуть наводитися в авторській концепції. Мові енциклопедії властиві стислість, чіткість, лаконічність формулювань, уникнення вузькофахових термінів, професійних жаргонізмів, розмовних і просторічних слів, вставних слів і зворотів, емоційно забарвлених оцінок, надмірної кількості скорочень.

Статті в енциклопедіях поділяються на кілька типів: статті-огляди, статті-довідки, статті-тлумачення (містять лише дефініцію, а в разі запозичення слова з іншої мови - його етимологію) і статті-посилання (відсилають користувача до іншого терміна). Статті-огляди та статті-довідки, що різняться лише обсягом, є визначальними для енциклопедії; вони містять основну інформацію з розглядуваного питання: виклад наукової теорії, хронологію історичних подій, географічні, біографічні, статистичні відомості тощо.

Енциклопедії мають бути акумуляторами знань і відрізнятися від інших довідкових видань науковою достовірністю, ґрунтовністю, вивіреністю інформації, певною мірою «бездискусійністю».

Хоча сам термін «енциклопедія» увійшов у побут тільки в XVI столітті, енциклопедичні праці відомі з давніх часів. Термінологічні словники складалися вже в Давньому Єгипті в період Середнього царства (2 тисячоліття до н. е.). Збірки знань складалися і в Стародавньому Китаї (XII століття до н. е.-X століття до н. е.). Енциклопедії були популярні в християнському світі в період раннього Середньовіччя: на заході прикладом можуть служити твори Ісидора Севільського, на сході - візантійський словник «Суда» [9, 195].

Мета дипломної роботи «Випуск сучасних українських енциклопедій: порівняльний аналіз та видавничий досвід» полягає в дослідженні українських, радянських та зарубіжних енциклопедій.

Завдання даної дипломної роботи:

. Дослідження історії виникнення енциклопедії та знайомство з першими енциклопедіями.

. Огляд сучасних українських енциклопедій та особливостей їх створення та видання.

. Порівняння українських, радянських та зарубіжних енциклопедій.

Об’єкт дослідження: кращі енциклопедії світу.

РОЗДІЛ І. ЗАГАЛЬНІ ПОНЯТТЯ ПРО ЕНЦИКЛОПЕДІЮ

1.1 Історія виникнення та перші енциклопедії

У зрілий період Середньовіччя на заході Європи склалося кілька видів енциклопедичних праць: зерцала (лат. speculum), компендіуми (compedium), суми (summae), які служили в основному навчальними посібниками для студентів «нижчих» загальноосвітніх факультетів університетів. Прикладом може служити праця домініканського ченця Вінсента з Бове середина XIII століття) «Bibliotheca Mundi» («Всесвітня бібліотека»), інакше «Велике зерцало» (лат. Speculum majus) - у 80 томах і трьох частинах. До XIII століття всі подібні видання виходили на латині, однак поступово з'являються і глосарії - словники маловживаних слів і виразів.

Великий поштовх енциклопедична культура отримала в епоху Ренесансу в XIV-XVI століттях, в тому числі завдяки винаходу книгодрукування Йоганном Гутенбергом. У XVI-XVII століттях з'являється термін «енциклопедія» (а також «циклопедія») в його сучасному значенні.

Лексикон Технікум Харріса, титульна сторінка другого видання, 1708 р. Хоча сама ідея універсальної і загальнодоступною енциклопедії з'явилася ще до XVIII ст., Циклопедія або універсальний словник наук і мистецтв Е. Чемберса (1728 р.), «Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» Дідро і д'Аламбера (початок випуску з 1751 р.), а також Енциклопедія Британіка, Енциклопедія Брокгауза та інші енциклопедії того часу були першими серед тих, що мали цілком сучасний вигляд, звичний для нас. Статті у цих виданнях були одночасно доступними за стилем викладу та глибокими за змістом, систематично розташованими в передбачуваному порядку. Тим не менше, навіть у ранній з них, енциклопедії Чемберса 1728 р., був попередник, Лексикон Технікум Джона Харріса (1704 р.), який також за змістом та назвою представляв собою «Універсальний англійський словник мистецтв і наук, що тлумачить не тільки терміни мистецтв, а й самі мистецтва».

Вже в епоху французького Ренесансу енциклопедії прагнули описати не настільки кожен факт, відомий людству, оскільки знання найнеобхіднішого, і необхідність оцінювалася за різними критеріями, в результаті чого і енциклопедії значно відрізнялися за своїм обсягом. Серед них були, наприклад, енциклопедії про моральні норми. Великий вплив на європейський енциклопедизм справила популярна свого часу робота англійського лікаря і філософа Томаса Броуна Псевдодоксія епідеміка або Помилки і вульгаризми (1646 р.), що витримала до 1672 р. п'ять видань і перекладена на латинь, французьку, німецьку та голландську мови. У передмові автор вже називав її енциклопедією і ставив перед собою мету розвіяти помилки і забобони своєї епохи. Ця праця була, однак, викладена ще не в алфавітному, а у традиційному для Середньовіччя ієрархічному порядку і систематизував окремо мінерали, рослини, тварин, світ людини, небесні світила і космологічні уявлення [12, 147].

Найбільш поширений у наш час алфавітний порядок, мабуть, вперше застосував Джон Харріс в енциклопедії Лексикон Технікум. Сам Ньютон опублікував у другому томі Лексикону, що вийшов в 1710 р. свою єдину статтю з хімії. Енциклопедія Харріса була, в основному, присвячена науці, але в тому розумінні, яке існувало на початок XVIII ст., і який у наш час назвали б наукою і технологією. Тим не менш, значна кількість статей стосувалося гуманітарних наук, образотворчого мистецтва, законодавства, комерції, музики та геральдики. Порівняно невеликий за обсягом, близько 1200 сторінок, Лексикон можна назвати швидше енциклопедичним словником, ніж енциклопедією в сучасному розумінні цього слова. Сам Харріс вважав його словником; дійсно, це один з перших технічних словників всіх часів і народів.

«Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел», 1773. Двотомна Циклопедія Чемберса крім алфавітного порядку ввела ще одне нововведення: внутрішні посилання з одних статей на інші. Її перекладом на французьку надихалися автори самої відомої нині енциклопедії XVIII століття, що зробила настільки значний вплив на культурне і політичне життя Європи напередодні французької революції.

«Енциклопедія, або Тлумачний словник науки, мистецтва й ремесел» («Encyclopédie ou dictionnaire raisonné des sciences, des arts et des métiers ») за редакції Дідро і д'Аламбера з 1751 по 1772 р. вийшла у 28 томах, над ще 7 томами допоміжних матеріалів, опублікованих до 1780 р., працювали інші редактори. Історичне значення саме цієї енциклопедії обумовлено тим, що вона містила систематичний огляд ідей французького Просвітництва, викладений самими просвітителями, прозвані в свій час какуаками, на чолі з тим же Дідро [17, 167].

Погляди Дідро на те, якою має бути енциклопедія, були ним викладені у статті з однойменною назвою. На його думку, досконала енциклопедія повинна бути чимось більшим, ніж сума її складових частин. «Навіть якщо б аналітичний словник наук і мистецтв було лише методичної комбінацією своїх окремих елементів, я все ж запитав би, хто відповідає за підбір цих елементів?» Дідро вважав, що енциклопедія повинна встановлювати зв'язки між поняттями. Розуміючи, що весь масив людських знань неможливо викласти в одній роботі, він все ж вважав, що в ній можна, принаймні, показати взаємозалежність між ними.

Французька Енциклопедія, у свою чергу, стала надихаючим прикладом для створення знаменитої «Британської енциклопедії» або Британіки. Її початок в Шотландії 1768-1771 рр.. був скромним: у той час вона складалася з усього трьох томів і 2391 сторінок. Але коли до 1797 р. було завершено її третє видання, Британіка складалася вже з 18 томів, а серед її авторів були найавторитетніші вчені свого часу.

Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона

У Німеччині в 1732-1754 рр. була видана найоб'ємніша енциклопедія XVIII століття - «Великий повний універсальний лексикон всіх наук і мистецтв» («Grosses vollstandiges Universal-Lexikon aller Wissenschaften und Kunste», 68 томів, 750 тис. статей), випущена в Лейпцигу І.Г. Цедлером. У порівнянні з ним Енциклопедичний словник Ф.А. Брокгауза, також вперше виданий в Лейпцигу німецькою мовою у 1796-1808 рр., був зовсім невеликим, всього шість томів. Скорочення обсягу в порівнянні з попередніми енциклопедіями пояснювалося міркуваннями доступності для розуміння. Енциклопедія не ставила собі за мету замінити підручники, а лише популярно і без надмірних подробиць викласти результати досліджень і відкриттів того часу. Такий підхід, прямо протилежний стилю Британіки, був згодом перейнятий більшістю енциклопедій XIX століття як у Європі, так і в Сполучених Штатах [23, 187].

У XIX столітті важливу роль зіграли німецький «Великий енциклопедичний словник Мейєра» (1839-1852, 46 томів, згодом ще 6 додаткових), французький Великий універсальний словник XIX століття (Grand dictionnaire universel du XIXe siècle, 17 томів з додатками, видані в 1866-1890 рр.) та англійська «Пенні Циклопедія», випуски якої виходили щотижня і коштували всього пенні кожен. Таке видання користувалося попитом в епоху широкого поширення середньої освіти. Доступні за ціною енциклопедії широко видавалися і в XX столітті.

До кінця XIX століття власні національні енциклопедії з'явилися в Італії, Австрії, Польщі, Данії, Швеції, Португалії, Нідерландах, Чехії, а також в Австралії і США.

1.2 Особливості створення та видання

Виданню енциклопедії передує розробка тематичного плану (розподілу загального обсягу статей за їхніми типами та дисциплінами) і словника (повного переліку термінів, які увійдуть до видання). Крім того, науково-редакційна рада видавництва разом із редакційною колегією відповідної енциклопедії розробляють методичні рекомендації з підготовки статей та пам'ятку автора статті, примірники яких передають кожному авторові.

Отже, створення енциклопедичного видання високого наукового рівня потребує не тільки залучення широкого кола визначних авторів-учених, а й редакційного колективу високої кваліфікації, який має багаторічний досвід роботи зі створення подібних видань.

Енциклопедія надто специфічний жанр, і не кожний автор володіє потрібним для написання відповідної статті стилем. Ось чому під час створення енциклопедії гостро постає проблема добору авторів. І навіть якщо автор - досвідчений фахівець, серйозне втручання редактора в оригінал буває інколи неминучим. Редактор енциклопедії повинен добре знатися на певній науковій тематиці, вміти працювати з автором, виявляти неослабну пильність впродовж усієї роботи над виданням.

Спроби викласти відомості про Україну відносяться до XVII-XVIII століть: І. Гізель"Синопсис" (перше видання 1674). Далі слід назвати праці П. Симоновського "Краткое описаніе о козацком народе" (1765), С. Лукомського "Собраніе историческое" (1770), В. Рубана "Кракая летопись Малой Россіи" (1776), О. Рігельмана "Летописное повествованіе о Малой Россіи" (1778). Своє бачення історії України виклали Д. Бантиш-Каменський, М. Маркевич, П. Куліш, М. Костомаров, В. Антонович, І. Франко, М. Грушевський. Модерною українською енциклопедією стало видання під редакцією М. Грушевського, Ф. Вовка, Ф. Корша, А. Кримського, М. Туган-Барановського, О. Шахматова, С. Томашівського, М. Єфименка, С. Рудницького, О. Русова, В. Охріменка "Украинский народ в его прошлом и настоящем" (Петроград, 1914-16) [14, 187].

У ХХ-му столітті було кілька спроб видати енциклопедію України: три томи "Української Загальної Енциклопедії" побачили світ у Львові під редакцією І. Раковського; 1932-4 у Харкові було підготовлено матеріали для 3-х томів планованої 20-томної "Української Радянської Енциклопедії" (УРЕ) під редакцією М. Скрипника, але робота припинилася через сталінські репресії. Невдачею закінчилася і справа "Енциклопедії Українознавства" започаткованої 1941 року в Кракові. Український Науковий Інститут у Берліні 1942 року видав у Лейпцізі однотомну енциклопедію німецькою мовою "Handbuch der Ukraine" за редакцією І. Мірчука.

Першою фундаментальною науковою працею, що містить систематизовані знання про Україну, стала "Енциклопедія Українознавства", задумана й реалізована під егідою Наукового товариства ім. Т. Шевченка, підготовлена і видана українськими діаспорними вченими в Сарселі (передмістя Парижа, Франція). Головний редактор видання - В. Кубійович, автори статей, зокрема, А. Жуковський, Ю. Шевельов, В. Маркусь, О. Оглоблин, М. Глобенко, С. Янів та інші.

"ЕУ" - це 3-томна енциклопедія (1949-52) та 10-томна словникова частина (1955-84): 1600 друкованих аркушів, понад 20 тисяч термінів. Здійснено 5-томне англомовне видання "ЕУ" (Encyclopedia of Ukraine, видавництво Торонтського університету, 1984-93).

Найбільш масштабним сучасним проектом є Енциклопедія сучасної України (ЕСУ) - багатотомне енциклопедичне видання (алфавітна енциклопедія) про Україну у всіх вимірах від початку 20 століття до сьогодення. Енциклопедія подає цілісний образ новітньої України в подіях, інституціях, установах, родах діяльності, поняттях, персоналіях. Охоплює всі сфери життя в Україні, відображає сучасні погляди на історичні події та постаті. Водночас ЕСУ стане підґрунтям для створення багатотомної фундаментальної національної енциклопедії - Української Універсальної Енциклопедії. ЕСУ - це спільний проект Національної академії наук України та Наукового товариства ім. Шевченка.

В галузі спеціалізованих енциклопедій за роки нової Української Держави успіху досягнуто:

в галузі історії - це ряд сучасних енциклопедичних видань: Енциклопедія історії України, Малий словник історії України, Довідник з історії України, Українське козацтво: мала енциклопедія, Українська міфологія:енциклопедія та ін.

в технічній, в першу чергу гірничій галузі - це видання Гірничого енциклопедичного словника та Малої гірничої енциклопедії, в галузі економіки - Економічна енциклопедія, в галузі мовознавства - Енциклопедія «Українська мова»,

літературознавства - Українська літературна енциклопедія, Енциклопедія Української Літератури,

філософії і політології - Філософський енциклопедичний словник, Енциклопедія постмодернізму, Філософська думка в Україні, Енциклопедія політичної думки,

Юриспруденції - Юридична енциклопедія.

На Всеукраїнській конференції "СлосоСвіт" підкреслено, що активність творення словників та енциклопедичних видань в Україні за період від 1991 р. збільшилася у порівнянні з радянським часом у 8-10 разів [21, 184].

Сучасна Україна диспонує десятками енциклопедичних видань, серед яких:

Загальні енциклопедії;

Спеціалізовані енциклопедії і словники;

Історичні та географічні енциклопедії;

Регіональні енциклопедії;

Літературознавчі енциклопедії;

Культурознавчі та мистецтвознавчі енциклопедії;

Філософські та політологічні енциклопедії;

Соціологічні та психологічні енциклопедії;

Економічні енциклопедії;

Технічні енциклопедії;

Сільськогосподарського профілю;

Біологічні енциклопедії;

Юриспруденція, правознавство: енциклопедії.

Інститут енциклопедичних досліджень веде початок від Координаційного бюро Енциклопедії Сучасної України НАН України, утвореного в 1998 р. У квітні 2004 р. на базі Бюро постановою Президії НАН України створено Інститут, який є провідною науково-дослідною установою в Україні, що вивчає питання розвитку енциклопедичної справи, розробляє наукові та методичні засади створення різних типів енциклопедичних видань та здійснює їх фахову експертизу.

Серед основних завдань Інституту - аналіз та узагальнення світового та національного досвіду у галузі енциклопедознавства, координація енциклопедичної справи в Україні, створення баз даних текстових та іконографічних матеріалів.

Науковці Інституту розробляють для різних типів енциклопедичних видань концепції, словники (реєстри), визачають принципи подання матеріалу, критерії його відбору, методичні засади підготовки енциклопедичної статті та її інформаційного наповнення, бібліографічного та іконографічного забезпечення.

Одним із основних досягнень Інституту є підготовка та друк Енциклопедії Сучасної України (ЕСУ) - першої загальноукраїнської енциклопедії, що правдиво, неупереджено й всебічно подає цілісний багатогранний образ України 20-го століття. 25-томне видання містить понад 100 тисяч статей, близько 80 тисяч ілюстрацій, а також кольорові вклейки. Тираж - 10 000 примірників кожного тому. Друк ЕСУ розпочато у 2001 році [22, 187].

У 2002 р. ЕСУ отримала диплом Концерну “Райский уголок” (м. Харків) номінації Книга року “Тлумач природи речей”, у 2003 р. стала лауреатом Загальнонаціональної програми “Людина року-2002” у номінації “Культурний проект року”.

ЕСУ вперше серед видань такого типу подає значний блок статей-персоналій про науковців, митців, акторів, спортсменів, літераторів, політичних, громадських, державних діячів.

В ЕСУ подано дані не лише про громадян України, а й про українців, які мешкають за кордоном, і стали відомими в тій чи іншій галузі життя. Енциклопедія вперше подає статті про зарубіжних українознавців. В ЕСУ є статті й про основні місця компактного проживання українців поза Україною. Енциклопедія містить відомості про національні меншини України, їхню історію, інституції, видання, відомих представників.

Творчий колектив ЕСУ вводить в історичний та науковий обіг інформацію про багатьох замовчуваних чи з ідеологічних причин «забутих» видатних українців, подаючи уточнені біографічні дані.

Значний блок статей в ЕСУ присвячено загальним подіям, інституціям, поняттям, науковим напрямам. Кожна така стаття обов’язково містить інформацію, пов’язану з Україною.

ЕСУ охоплює всі регіони України, подає об’ємні статті про всі області, райони, міста та селища міського типу, в яких висвітлюється історія, природні умови, економічний стан, розвиток промисловості та сільського господарства, подаються дані про наукові та навчальні установи, заклади культури, релігійні громади, видатних уродженців цих місць.

В ЕСУ є статті про всі державні і переважну кількість недержавних навчальні заклади, академічні установи, НДІ, про найважливіші підприємства різних форм власності.

Іконографічний матеріал редакція трактує як продовження поданої у статті інформації. В ЕСУ вміщено значну кількість карт, таблиць та інших ілюстрацій. Практично у всіх статтях ЕСУ подано докладну бібліографію.

Серед авторів ЕСУ - всесвітньовідомі дослідники, визнані авторитети у своїй галузі - провідні фахівці Національної академії наук України, галузевих академій, науковці Вищої школи, мистецтвознавці, краєзнавці, науковці діаспори.

Для успішної реалізації ЕСУ необхідна добра джерельна база. Банк даних ЕСУ міститься на електронних носіях, що дозволяє швидко групувати інформацію за галузями, авторством, датами. Це відкриває широкі можливості для підготовки різноманітних галузевих енциклопедій, словників та їх INTERNET-варіанту [14, 187].

1.3 Види сучасних енциклопедій

Українська радянська енциклопедія, друге видання, I том. Обкладинка першого тому репринтного видання "Енциклопедії українознавства", Львів, 1993 рік.

Історія видання довідкової історичної літератури в Україні розпочинається у XVII столітті з виходу «Синопсиса» (1674 р.) - першого короткого систематичного викладу історичних подій в Україні та Росії з найдавніших часів до останньої чверті XVII століття. Додаток до книжки містив відомості за кілька століть про князів, воєвод, київських митрополитів. Автором «Синопсиса» був відомий український історик, культурний діяч І. Ґізель. Упродовж XVII-XIX столітть «Синопсис» витримав кілька десятків видань.

Своєрідним енциклопедичним виданням з історії українського народу і в цілому з проблем українознавства була підготовлена на початку XX століття за ініціативою видатного українського історика М. Грушевського двотомна праця «Украинский народ в его прошлом и настоящем».

У 1927 році було засновано видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ). Серед його фундаторів - Всеукраїнська академія наук (тепер НАН України) та Наркомат освіти республіки. Першим головним редактором став відомий державний діяч, академік ВУАН М.О.Скрипник. Видавництво розпочало випуск перших томів Української Енциклопедії, однак за традиційним у ті часи звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» та «шкідництві» діяльність УРЕ було припинено. В 1944-48 роках мала місце друга спроба відновити єдину енциклопедичну інституцію в Україні, проте лише 1957 знову постало енциклопедичне видавництво - Головна редакція Української Радянської Енциклопедії у складі АН УРСР. Її організатором та головним редактором (до 1983) був видатний діяч культури, академік АН УРСР М.П.Бажан.

У 1989 році головну редакцію УРЕ перетворено на видавництво з присвоєнням йому імені М.П. Бажана. Серед визначних учених, які входили до складу Головної редколегії УРЕ, були академіки В.М. Корецький, Б.М. Бабій та інші. За роки своєї діяльності видавництво випустило сотні томів різних видань: першу в історії українського народу Українську Радянську Енциклопедію (УРЕ: 1-е вид. - т. 1-17, 1959-65; 2-е вид. - т. 1-12, 1977-85), Український Енциклопедичний Словник (1-е вид. - т. 1-3, 1964-67; 2-е вид. - т. 1-3, 1986-87); фундаментальну «Історію міст і сіл Української РСР» (т. 1-26, 1967-74), «Історію Академії наук Української РСР» (т. 1-2, 1976-77); багатотомні енциклопедії історії України, народного господарства, сільського господарства, кібернетики, мистецтва, літератури та ін.; енциклопедичні словники - юридичний, політичний, філософський, економічний та ін [9, 76].

У 1955-1984 роках у Нью-Йорку випущено унікальну багатотомну «Енциклопедію українознавства» за редакцією В. Кубійовича. У десяти томах цього видання висвітлена історія України з найдавніших часів до 60-х років XX століття, широко представлена історична біографістика.

УСЕ - універсальний словник-енциклопедія містить близько 25000 статей, 3200 ілюстрацій, фото, карт, схем, таблиць: найновіші факти, історія та сучасність, наука і техніка, культура і спорт, географія і медицина, персоналії та реалії, Україна і світ. Підготовлено на основі міжнародного проекту EUROPEDIA, автор проекту шведський енциклопедист, засновник і президент Шведської Академії Вербовізуальної Інформації Свен Лідман. В Україні виходить регулярно від 2001.

Інтернет-енциклопедія - сайти з концепцією вільного чи закритого редагування для розміщення інформації на певну тему у вигляді статей. Спершу була думка, щоб це виглядало серйозно, але вікіпедисти в закордонних мережах вже давно стали вікіпідорами, у нас поки тримаються. Нещодавно, коли Українську Вікіпедію було визнано найбільшою україномовною енциклопедією, стало зрозуміло, що і в Україні такі сайти набирають популярність. 15 січня 2011 року усі вікіпроекти святкували десятиріччя технології свого функціонування.

Основою для розвитку переважної більшості сучасних енциклопедій є вигаданий ще на початку 2000-их рушій Вікімедіа, який дозволяє учасникам спільно редагувати інформаційне наповнення і коригувати одне одного, назва рушія походить з гавайської, де wiki-wiki означає швидко-швидко. Утім у рушія є свої недоліки: важка база змін та інші властивості рушія ставлять під сумнів можливість творення аналогічних Вікіпедії (яка має понад 9000 серверів в усьому світі) масштабних вікіпроектів, а недоліки контролю змін породжують можливість відносно легкого вандалізму статей.

Першою у своєму роді була Нупедія, яка не могла редагуватись вільно, а тому статті мали доступ писати лише вчені-добровольці. Здавалося б непогано, але написання відбувалося зі швидкістю равлика. Один з працівників компанії, що підтримувала проект, Джимі Вейлз разом з Ларі Сенгером - головним редактором Нупедії, побачивши це високопотенціальне неподобство, вирішили створити енциклопедію з концепцією вільного доступу і загальнолюдського покращення. Але Вікіпедія, з її рецензуванням, нейтральною точкою зору та недопустимістю особистих досліджень не могла достатньо точно віддзеркалити реальне буття, роблячи наголос лише на офіційну його частину. Продовжувачами Вікіпедії в описі офіційної культури є тисячі енциклопедій на загальну, а також різні тематики. За тим же принципом пізніше було створено Вікію.

Існують навіть вікі іншого типу, на приклад openstreetmap.org чи wikimapia.org - електронні мапи, які вільно може редагувати кожен. Саме з цієї причини не могло не виникнути у свій час так званих "енциклопедії інтернет-фольклору", "енциклопедій мережевої культури", "енциклопедій мемів, лулзів і драми", які називаючись з ухиленням у мережеві категорії, не можуть не висвітлювати і УРЖ-дійсність. Першою такою була Енциклопедія Драматика, яка була створена з метою описати ті з реальних подій, які принципово не можуть бути описані у Вікіпедії - неформальну культуру людства/народу. Подібні мережеві проекти невдовзі стали з'являтися і у інших країнах, чому приклад московитське Луркморье та вітчизняна Драматика. Чесно кажучи, дивлячись на те, яка у людства слина текла за таким описом, варто сказати, що Вікіпедія багато втратила [22, 187].

Ще пізніше, з'явилася нова концепція "сатиричних пародій на Вікіпедію - т. з. "розциклопедії" - "беззмістовна енциклопедія, яку кожен може редагувати". Систематизуючи їх відносно перших двох типів, їх можна назвати енциклопедіями ще не просунутих мемів. Це так, оскільки мем - це завжди певна творчість, а кожна стаття розциклопедій то сукупність індивідуальної творчості авторів, яка ніким більш не усвідомлена, і немає жодних гарантій, що вона ще комусь сподобається.

Народ бачить статтю і вона настільки меметична, що особисті думки автора стають частиною неформальної культури читачів. Читачі розносять надмем по мережам, усі називають це оповісним віном. Мем стає загальнонародним, визнаним таким, що неабияк вплинув на свідомість мас.

Але статті розциклопедій у переважній більшості настільки тупі і аутичні, що попередній алґоритм можна викреслити. Для того, щоб читати розциклопедичну статтю, як серйозну, варто підставляти до кожного твердження "Таке враження, що..." - саме у цьому і штука, довільні асоціації навіть без участі їх у відносинах між людьми.

Інтернет-енциклопедії, якщо вони дозволяють виявляти учасникам свою особистість, цілком очікувано самі є родючим полем для утворення власної мережевої культури. І якщо на серйозних енциклопедіях це скоріше практика формальної культури субординації, то на луркморах і розциклопедіях дедалі більше тяжіє до неформального початку, утворення власних мемів. Особливості діяльності таких педій спричинюють появу чисельних понять пов'язаних зі срачами у написанні і редагуванні статей та використанням розмітки.

1.3.1 За розміром

Енциклопедії залежно від обсягу умовно поділяють на великі (понад 12 томів), малі (7-12 томів), короткі (4-6 томів) та 1-3-томні, які переважно називають енциклопедичними словниками або довідниками [5, 86].

Словни́к - книга, в якій в алфавітному чи тематичному порядку подано слова якоїсь мови (з тлумаченням, перекладом на іншу мову тощо).

Словником також називають сукупність слів, які використовуються чиїй-небудь мові, сукупність слів певної мови. Пасивний словник - це запас слів у будь-якого носія мови, значення яких він розуміє, але сам їх не вживає.

Найбільш поширені в Україні двомовні перекладні словники. Їх створення ґрунтується на багатих традиціях української лексикографії, відзначається безперервним удосконаленням, поглибленням наукового, мовного опрацювання. Однією з визначних праць української лексикографії є шеститомний «Українсько-російський словник», укладений колективом Інституту мовознавства імені О.О. Потебні і виданий у 1953-1963 рр. Цей словник є широким зібранням лексичних та фразеологічних скарбів сучасної української літературної мови. Опубліковані російсько-українські словники, які представляють термінологію багатьох галузей знань: гірничий, хімічний, фізичний, математичний, геологічний, гідротехнічний, технічний, ветеринарний, сільськогосподарський, а також крім російсько-українських і українсько-російських, видано також двомовні і багатомовні словники, які охоплюють й інші мови. Навіть короткий огляд сучасних перекладних словників, створених українськими лексикографами, свідчить про значну і глибоку інформативність цих видань, їх важливе практичне значення.

Найвищим досягненням української лексикографії стало видання одинадцятитомного «Словника української мови» - першого тлумачного словника української мови, найповнішого та найбагатшого зібрання її лексики та фразеології. Словник, виданий упродовж 1970-1980 років, містить близько 135000 слів.

Помітним явищем у розвитку української лексикографії стала поява словників, присвячених мові окремих письменників: «Словник мови Шевченка», «Словник мови творів Г. Квітки-Основ'яненка». Готуються нові словники, присвячені описові словесних скарбів із творів найвидатніших майстрів українського художнього слова. Як уже відзначалося, серед тлумачних словників важливе місце посідають словники іншомовних слів [21, 98].

року побачив світ «Словник іншомовних слів» за редакцією академіка О.С. Мельничука, підготовлений співробітниками Головної редакції Української Енциклопедії. Словник дає коротке пояснення слів і термінів іншомовного походження, які перебувають у науковому обігу, вживаються в сучасній українській пресі, художній літературі. 1985 року вийшло друге видання цього словника.

Великим здобутком української лексикографії є створення Етимологічного словника української мови, укладеного в Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні. У словнику знаходять етимологічне висвітлення зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови й українських діалектів, як здавна успадковані, так і запозичені з інших мов. Він охоплює матеріали пам'яток української мови.

Ці словники теж значною мірою сприяють піднесенню мовної культури, розвивають навички стилістичної майстерності. Увага до синонімічних, антонімічних засобів допомагає збагачувати вираження думок і почуттів, досягати більшої точності, емоційності мовлення. Ставилась мета не лише дати тлумачення компонентів антонімічних пар та проілюструвати їх вживання, а й показати антонімічні слова в живих контекстуальних зв'язках, особливості сполучуваності антонімів, уживання їх у фразеологічних зворотах. У 1986 р. вийшов «Словник паронімів української мови». Словник є першою спробою в українській лексикографії опису паронімів - близьких за звучанням, але різних за значенням і написанням слів. Описано понад 1000 паронімів, які найчастіше зустрічаються в шкільних підручниках, у навчальних посібниках, науково-популярних книжках, публіцистиці, художній літературі, побутовому мовленні [5, 87].

Українські орфографічні словники видавалися досить часто ще в 20-х роках, але зі зміною правопису у 1946 р. постала потреба в нових словниках цього типу. Відомий український лексикограф Колектив науковців Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні створив великий (з реєстром до 114 000 слів) «Орфографічний словник української мови» (1975, 1977).

У зв'язку з деякими змінами в правописі сучасної української мови виникла потреба на нові словники. У 1994 році було видано. До орфографічного своїм практичним призначенням наближаються словники акцентологічні та орфоепічні, тобто словники нормативного наголошення слова і правильної вимови.

У 1984 р. вийшла праця М.І. Погрібного - «Орфоепічний словник». У словнику вміщено близько 44 000 слів. Він подає вимову і наголос слів відповідно до загальноприйнятих літературних норм. Останнім часом з'являються словники комплексного характеру, в яких відомості про написання, вимову поєднуються з інформацією про особливості слововживання. Широко представлені власні назви, абревіатури.

У 1989 р. вийшов «Словник труднощів української мови» за редакцією С.Я. Єрмоленко, в якому пояснюється написання й вимова слів, словотворення, дається граматична і стилістична характеристика слів, наводяться приклади сполучуваності слів, зокрема керування. У словнику зібрано найбільш складні випадки, які викликають труднощі у мовленні.)

Уживання фразеологічних зворотів збагачує мову, надає їй яскравої емоційної забарвленості, виразності. Чимало фразеологічних довідників присвячено прислів'ям та приказкам - справжнім перлинам народної мудрості. 1993 року вийшов «Фразеологічний словник української мови» в двох книгах. Це своєрідний підсумок попередніх надбань у систематизації української фразеології, зібрання найуживаніших сталих словосполучень з їхніми різноманітними функціональними характеристиками.

Упорядкований предметний матеріал, книга, що містить узагальнені, стислі впорядковані відомості з певних галузей науки, професій тощо у вигляді де потрібне гасло можна швидко знайти: (наприклад, Довідник з фізики, Довідник мисливця).

У системах обробки інформації - таблиця ідентифікаторів.

Довідник користувача - файл, що описує набори даних, пристрої та програмні засоби, що надаються окремому користувачеві.

1.3.2 За способом організації

Спосіб організації енциклопедії важливий для зручності її використання в якості довідкової літератури. Історично склалося два основних способи організації енциклопедії: алфавітний та ієрархічний.

Алфавітна (або алфавітно-словникова, або просто словникова) організація заснована на розташуванні окремих не пов'язаних між собою статей в алфавітному порядку назв їх предмета. Енциклопедії, в яких статті впорядковані за словами і словосполученнями, називаються енциклопедичними словниками, наприклад, 82-томний Енциклопедичний словник Брокгауза і Ефрона, Вікіпедія. Різновидом енциклопедій є також енциклопедичні довідники, в яких статті представлені в гранично стислій формі.

Системна (або логічно-тематична, ієрархічна) організація. Крім того, існують енциклопедії, в яких статті впорядковані за галузями знань, наприклад, Енциклопедія кібернетики.

Існують і енциклопедії змішаного типу, наприклад, більша частина Великої радянської енциклопедії побудована як енциклопедичний словник, але том «СРСР» побудований за логічно-тематичним (ієрархічним) принципом.

Сучасні засоби накопичення та обміну інформацією створюють все нові способи для збору, перевірки, обробки та подання інформації. Такі проекти як Вікіпедія є прикладом нових форм енциклопедії, в яких доповнення і вилучення інформації гранично спрощено. Он-лайнові енциклопедії полегшують пошук інформації, наприклад, дозволяють шукати за ключовими словами.

1.3.3 За призначенням

Енциклопедії поділяються на універсальні (напр., «Велика радянська енциклопедія», «Британіка», «Вікіпедія»), галузеві («Енциклопедія кібернетики», «Енциклопедія українознавства»), регіональні («Енциклопедія Львова»), проблемні, персональні.

Велика радянська енциклопедія (рос. Большая советская энциклопедия, (БСЭ)) - найвідоміша й найповніша енциклопедія, що видавалася в СРСР видавництвом «Советская энциклопедия». За числом статей і обсягом, за кількістю друкованих знаків друге видання «ВРЕ» перевершувало всі тогочасні енциклопедії, у тому числі найвідоміші - Британіку, американську, французьку Лярусс. Незважаючи на ряд недоліків і окремих помилок, щодо вірогідності і новизни відомостей.

Ще в перші роки радянської влади в Росії В.І. Ленін поставив завдання створити радянську популярну енциклопедію. Випуск радянських енциклопедій став можливим лише після закінчення громадянської війни та іноземної інтервенції, після здобуття перших серйозних успіхів у відбудові народного господарства і будівництві соціалістичної культури. Протягом 1925-1947 років вийшло в світ 1-е видання «ВРЕ».

У зв'язку з тим, що на кінець 40-х pоків більшість статей 1-го видання «ВРЕ» застаріла, не відображала змін, які відбулися в політичному, економічному і культурному житті СРСР і зарубіжних країн, в лютому 1949 Рада Міністрів СРСР прийняла постанову про 2-е видання «БСЗ» і визначила його програму. Нове видання «ВРЕ» повинно було стати систематизованим зведенням знань з соціально-економічних і природничих наук, техніки, військової справи та універсальним довідником для широких кіл радянської інтелігенції.

Енциклопедія витримала три видання.

Перше видання складалося з 65 томів і додаткового тому без номера - «СССР». Друковано у 1926-1947 роках. Головний редактор (до 1941 року) - академік О.Ю. Шмідт. Обсяг складав 4 400 авторських аркушів, тираж - 50-70 тис. примірників. Містить близько 65 тис. слів (статей), 12 тис. ілюстрацій і понад 1 000 карт.

Друге видання складалося з 50 томів і додаткового тому 51 «СССР», том 52 (у двох книгах) «Алфавітний покажчик», 1950-1960. Обсяг близько 5 000 авторських аркушів. Видання містить близько 96 тис. слів, близько 41 тис. ілюстрацій, близько 2 400 карт. Головні редактори - академіки С.І. Вавилов (1949-1951), Б.А. Введенський (1951-1958).

Друге видання «ВРЕ» створено колективними зусиллями діячів радянської науки і культури, з участю багатьох зарубіжних наукових установ і вчених. Першим головним редактором 2-го вид. «ВРЕ» був покійний президент АН СРСР С. І. Вавілов (1949-1951), який згуртував навколо видання Енциклопедії великі наукові сили. Велику кількість статей було перекладено і видано окремими брошурами та збірками в Китаї, Чехословаччині, НДР, Болгарії, Угорщині, Греції, Японії та ін. зарубіжних країнах. Значне місце належить статтям, присвяченим Українській РСР. Крім великого нарису «Українська Радянська Соціалістична Республіка» (44-й том), у «ВРЕ» надруковано понад півтори тисячі статей про народне господарство і культуру України, окремі її області, міста, про державних і політичних діячів, видатних діячів науки, культури, мистецтва.

Третє видання складється з 30 томів, том 24 у двох книгах (книга перша: «Собаки» - «Струна», книга друга: «СРСР»), 1969-1978. У 1981 році випущено додатковий том без номера «Алфавітний іменний покажчик». Містить 95 279 статті, 29 120 ілюстрацій, 3701 портрет и 524 кольорові карти. Головний редактор - академік О.М. Прохоров.

У 2001 році компанія «Аутопан» видала останній (30-томний) варіант Великої радянської енциклопедії на 3 компакт-дисках (CD).

Універсальна енциклопедія - енциклопедія, яка охоплює все коло знань про світ і людину. Прообразом такої енциклопедії може служити складена Плінієм Старшим для імператора Тіта «Природнича історія» [9, 157].

Британська енциклопедія (англ. Encyclopædia Britannica) - найповніша й найстаріша універсальна енциклопедія англійською мовою. Створена шотландськими просвітителями Адамом і Чарльзом Блеком (Adam, Charles Black) в Единбурзі.

Перше видання Британської енциклопедії (1768-71) було в трьох томах. 1929 вийшло 14-е видання в 24 томах (понад 41 тис. статей). Останнє 15-е видання складається з 32 томів і містить близько 32 тис. сторінок, більше 65 тис. статей, 24 тис. фотографій, карт та ілюстрацій, коштує близько 1400 доларів США.

Вікіпедія (англ. Wikipedia) - відкрита багатомовна вікі-енциклопедія, яка підтримується некомерційною організацією «Фонд Вікімедіа». Назва утворена від слів «вікі» (технології для створення сайтів) і «енциклопедія». Вікіпедія містить понад 18 млн. статей, що написані добровольцями з усього світу. Учасників Вікіпедії називають вікіпедистами. Вікіпедія є п'ятим за популярністю веб-сайтом у світі - його відвідують понад 400 млн. осіб в місяць. Як інтернет-довідник Вікіпедія є найбільшою і найпопулярнішою серед подібних сайтів. За обcягом відомостей і тематикою Вікіпедія вважається найповнішою енциклопедією, яка коли-небудь створювалася за всю історію людства. Однією з переваг Вікіпедія є можливість представлення інформації рідною мовою.

Засновники Вікіпедії - Ларрі Сенгер і Джиммі Вейлз. Офіційне відкриття відбулося 15 січня 2001 року.

Вікіпідія почалась як братній проект до Нупедії, безплатної англомовної онлайн-енциклопедії, статті в яку писали спеціалісти, потім статті проходили процес формальної перевірки. Нупедія була заснована 9 березня 2000 року, і була власністю Bomis, Inc, компанія що володіла також однойменним веб-порталом. Головними фігурами були Джиммі Вейлз, головний виконавчий директор Bomis, та Ларрі Сенґер, головний редактор Нупедії та пізніше Вікіпедії. Нупедія спочатку публікувалась під власною ліцензією відкритого контенту, а потім перейшла на GNU Free Documentation License перед заснуванням Вікіпедії за наполяганням Річарда Столмена.[14, 98]

Заснували Вікіпедію Джиммі Вейлз і Ларрі Сенґер Вейлзу приписують визначення напрямку вільно редагованої енциклопедії, а Сенґеру зазвичай приписують створення стратегії по використанню вікі для досягнення цієї мети. 10 січня 2001 року Ларрі Сенґер запропонував в списку розсилки Нупедії створити вікі, як підготовчий проект для Нупедії. Вікіпедія була формально запущена 15 січня 2001 року як один англомовний розділ на сайті www.wikipedia.com, про відкриття оголосили в списку розсилки Нупедії. Політика Вікіпедії про «нейтральну точку зору» [12] сформувалась в перші місяці, вона була схожа на політику «неупередженості» Нупедії. Щодо іншого, то спочатку було відносно небагато правил і Вікіпедія функціонувала незалежно від Нупедії.

Вікіпедія здобула своїх ранніх учасників від Нупедії, завдяки статтям на Slashdot та індексування пошуковими машинами. Вона виросла до 20000 статей і 18 мовних розділів до кінця 2001 року. На кінець 2002 року, вона досягла 26 мовних розділів, 46 на кінець 2003 і 161 мовний розділ був на останні дні 2004 року.[13, 49] Нупедія і Вікіпедія співіснували доки колишні сервери не були відключені назавжди в 2003, а тексти були інкорпоровані у Вікіпедію. Англійська вікіпедія минула двохмільйонну позначку 9 вересня 2007 року, таким чином вона стала найбільшою енциклопедією, що коли-небудь існувала і перевершила навіть енциклопедію Юнгле, яка тримала рекорд рівно 600 років. [14, 87]

Посилаючись на страх комерційної реклами та відсутність контролю у відчутному англоцентризмі Вікіпедії, користувачі іспанської Вікіпедії відокремились від Вікіпедії та створили Enciclopedia Libre в лютому 2002 року. Пізніше цього року Вейлз оголосив, що Вікіпедія не буде розміщувати рекламу, а веб-сайт змінив адресу на wikipedia.org. Також було розпочато багато інших проектів вікі-енциклопедій, які відрізняються філософією від відкритої та НТЗ редакційної моделі Вікіпедії. Wikinfo не вимагає нейтральної точки зору і дозволяє оригінальні дослідження. Нові проекти на зразок Вікіпедії,такі як Citizendium, Scholarpedia, Conservapedia, а також Google's Knol, у якому статті носять більш творчий характер,[17] - було розпочато у відповідь на відчутні обмеження Вікіпедії, такі як політика щодо рецензування, оригінальних досліджень та комерційної реклами.

Організатором проекту є американська компанія Wikimedia Foundation Inc. Метою проекту є створення повної, нейтральної, відкритої енциклопедії всіма мовами Землі.

Проект набув популярності серед користувачів Мережі, і пізніше з'явилися розділи Вікіпедії іншими мовами (Дивіться також Wikipedia- багатомовний портал, який містить посилання на розділи Вікіпедії всіма мовами), з українською включно [35, 75].

Англомовний розділ є найбільшим за обсягом у Вікіпедії, і однією з найбільших енциклопедій узагалі. Станом на грудень 2007 року він містив понад 2 млн. статей, а в березні 2010 вже більше 3,2 млн. Другим за розміром є німецький розділ з більш ніж 1 млн. статей. Усього ж є близько 270 розділів вікіпедій різними мовами, хоча тільки 18 містять понад 150 000 статей, серед яких і український, який має 280 390 статей.

На відміну від традиційних енциклопедій, Вікіпедія застосовує відкриту, «вікі», редагувальну модель. За виключенням кількох сторінок, що найчастіше страждають від вандалізму, кожна сторінка може бути редагована анонімно чи через аккаунт користувача. Жодна сторінка не є власністю її творця чи будь-якого іншого редактора, і не перевіряється ніякими офіційними організаціями; вміст статей погоджується через консенсус.

Всі учасники, незалежно від того зареєстровані вони чи ні, можуть скористатись функціями доступними в програмному забезпечення, на якому працює Вікіпедія. Сторінка «історії» редагувань, що прикріплена до кожної сторінки, зберігає запис кожної минулої версії статті, хоча версії з наклепницьким змістом, кримінальними погрозами та з порушенням авторських прав можуть згодом видалити. Ця функція дозволяє легко порівнювати старі та нові версії, відміняти правки, які редактор вважає небажаними чи відновлювати втрачений вміст. Сторінка «обговорення», що супроводжує кожну статтю, використовується для того, щоб координувати зусилля кількох редакторів. Постійні учасники також використовують «список спостереження» для статей, які їх цікавлять, щоб легко слідкувати за останніми змінами в цих статтях. Широко використовуються комп’ютерні програми, що називаються інтернет-ботами, щоб видаляти вандалізм відразу після того, як він був зроблений, щоб виправляти поширені орфографічні помилки або щоб створювати статті стандартного вмісту, наприклад географічні.

З юридичної точки зору, вміст Вікіпедії є суб’єктом права (зокрема закону про авторське право) штату Флорида, де розміщені сервери Вікіпедії. Крім того, принципи редагування Вікіпедії втілені в «п’яти основах» та численних політиках і рекомендаціях, що призначені формувати відповідний вміст. Навіть ці правила зберігаються у вікі-формі, і редактори Вікіпедії як спільнота пишуть і переглядають ці політики та рекомендації і слідкують за їх виконанням - видаляють, додають шаблони із зауваженнями або змінюють статті, що не відповідають правилам. Правила різних Вікіпедій хоча можуть в загальному дуже схожі, хоча можуть відрізнятися в деталях.

Згідно з правилами української Вікіпедії, кожна стаття у Вікіпедії, щоб бути гідною включення сюди має бути енциклопедичною і не повинна бути словниковою статтею чи схожою на словникову. [21, 156] Тема статті також повинна відповідати вікіпедійним стандартам значимості, що зазвичай означає, що вона повинна бути достатньо розкрита в інших авторитетих джерелах, таких як провідні медіа чи академічні видання, які незалежні від предмету статті. Крім того, Вікіпедія має поширювати знання, що встановлені і визнаються. Іншими словами, вона не може містити, наприклад нову інформацію чи оригінальні дослідження. Твердження, яке може піддаватись сумніву, вимагає посилання на авторитетне джерело. Серед редакторів Вікіпедії, це часто формулюється «верифікованість, не означає істини» - це виражає ідею, що читачі, а не енциклопедія, в кінцевому підсумку відповідальні за перевірку істинності статей і можуть формулювати власні інтерпретації. Нарешті, Вікіпедія не може ставати на чиюсь сторону. Всі думки та точки зору, якщо мають посилання на належні зовнішні джерела, мають право на свою частку опису в статті.[26] Це правило відоме як нейтральна точка зору або НТЗ.

Початковими організаторами проекту були Джиммі Вейлз (англ. Jimmy Wales), виконавчий директор фірми Bomis, і Ларрі Сенгер (англ. Larry Sanger). Перші 13 місяців Bomis фінансувала Сенґера для створення перших статей Вікіпедії.

У Вікіпедії немає централізованого складу редакторів, весь матеріал доповнюється учасниками, вікіпедистами (wikipedians). Усі вони мають право писати статті на будь-які теми або виправляти вже написані статті. Учасники можуть стати адміністраторами Вікіпедії, однак ця посада дає більше відповідальності, ніж прав.

Теперішній рушій Вікіпедії називається MediaWiki. Він написаний на PHP і поширюється безкоштовно за Суспільною Ліцензією GNU.

Вікіпедія повністю відповідає концепції «вікі». Це означає, що кожен відвідувач може вільно, без реєстрації, редагувати і поширювати зміст будь-якої статті.

З цієї можливості випливає й інша важлива ознака Вікіпедії: відсутність авторських прав. Відповідно до Суспільної Ліцензії GNU, ніхто не може пред'являти свої авторські права на матеріали Вікіпедії.

Одним з головних пунктів у критиці проекту Вікіпедії є те, що статті можуть кожним змінюватися і ніхто не відповідає за правильність і повноту інформації. У противагу цьому учасники Вікіпедії дотримуються думки, що легкість і доступність зміни інформації сприяє підвищенню ступеню її правильності й актуальності.

Незрозумілі та суперечливі моменти можуть бути обговорені поза основним текстом статті, на спеціально відведеній у кожній статті сторінці «Обговорення».

Хоча у Вікіпедії мало правил, яких варто суворо дотримуватися, існує декілька базових принципів:

Найголовніший з них: неприпустимість публікації текстів і зображень, захищених авторськими правами.

У III кварталі 2009 року з території України було переглянуто 72.8% сторінок Вікіпедії російською, 13.9% англійською і лише 9.4% українською мовою.

В IV кварталі 2010 російською було переглянуто 67.4% сторінок, англійською 15.1%, а українською вже 15.0%. Серед українців також користувалися популярністю Вікіпедії німецькою - 0.4%, польською - 0.2%, французькою - 0.2%, іспанською, італійською та арабською мовами - по 0,08%.

Хоча українці поки відвідують Вікіпедію російською та англійською частіше, ніж українською, однак спостерігається тенденція до збільшення частки відвідувань сторінок Вікіпедії українською мовою [30, 87].

Висновки до І розділу

енциклопедія український сучасний

Найбільш відомою енциклопедією XX століття стала «Британська енциклопедія», права на яку належать американським видавцям. У 1985 році вийшло 16-е видання, що включає 32 томи.

. Рекламний плакат для 11 видання Британіки

Поряд з традиційними енциклопедіями з'являються енциклопедичні словники школяра.

У 90-х роках XX століття з розвитком мультимедійних технологій з'явилися електронні енциклопедії на компакт-дисках. Комп'ютерні технології істотно змінили характер доступу до енциклопедичних даних - пошук статей став практично миттєвим, з'явилася можливість вставляти в статті не тільки якісні фотографії, але і звукові фрагменти, відео, анімацію. Найбільш значущим стало видання в 1993 «Encarta» американською корпорацією Майкрософт, і у 1994 електронної версії «Британіки».

З розвитком інтернет-технологій стала можливою поява Вікіпедії - енциклопедії, яка створюється та редагується усіма бажаючими. Незважаючи на вседоступність, в тому числі і для деструктивного впливу, за охопленням Вікіпедія (англійська версія містить понад 3159 тисяч статей на 14 січня 2010 року), як мінімум, не поступається всесвітньо відомим виданням. Як інтернет-довідник Вікіпедія є найбільшою і найпопулярнішою серед подібних ресурсів. За обcягом відомостей і тематикою Вікіпедія вважається найповнішою енциклопедією, яка коли-небудь створювалася за всю історію людства. Однією з переваг Вікіпедії є можливість представлення інформації рідною мовою.

Засновники Вікіпедії - Ларрі Сенгер і Джиммі Вейлз. Офіційне відкриття відбулося 15 січня 2001 року.

РОЗДІЛ ІІ. СУЧАСНІ УКРАЇНСЬКІ ЕНЦИКЛОПЕДІЇ

2.1 Типи енциклопедичних статей

Статті в енциклопедіях поділяються на кілька типів: статті-огляди, статті-довідки, статті-тлумачення (містять лише дефініцію, а в разі запозичення слова з іншої мови - його етимологію) і статті-посилання (відсилають користувача до іншого терміна). Статті-огляди та статті-довідки, що різняться лише обсягом, є визначальними для енциклопедії; вони містять основну інформацію з розглядуваного питання: виклад наукової теорії, хронологію історичних подій, географічні, біографічні, статистичні відомості тощо.

“Енциклопедія - однотомне чи багатотомне довідкове видання, що містить в узагальненому вигляді основну інформацію по одній або всіх галузях знань і з практичної діяльності, викладену у вигляді коротких статей, розміщених у алфавітному чи систематичному порядку” [11, 47].

Будучи однією з підвидів довідкових видань, енциклопедії різняться в залежності від цільового призначення, читацького контингенту, характеру інформації, структури видання, художньо-технічного оформлення і поліграфічного виконання [31, 147].

Цільове призначення енциклопедичного видання означає його орієнтованість на визначені потреби. Більшість енциклопедій орієнтована однаково і фахівців, і широке коло читачів, тому вони поєднують у собі ознаки наукового і науково-популярного видання.

Типи енциклопедичних статей відрізняються в залежності від кола читачів для яких вони призначені. Читачів енциклопедії можна диференціювати по віковою, статевою, національною, професійною ознакою, і навіть за інтересами й захопленням (приміром, англійська дитяча енциклопедія “Teddy Bears” повністю присвячена плюшевим ведмедям). Залежно від категорії читачів змінюється сама побудова енциклопедичних статей.

За характером інформації енциклопедії діляться на універсальні, галузеві, спеціалізовані, региональні.

Універсальна енциклопедія містить інформацію по всіх галузях знання і набутої практичної діяльності.

Галузеві енциклопедії присвячені окремих областям знання і набутої практики. За шириною охоплення матеріалу є підстави власне галузеві, що відбивають галузь у цілому, є присвяченими одній з великих складових частин галузі, і міжгалузевими, котрі вкладають в себе знання, необхідні фахівцям кількох галузей.

Спеціалізовані енциклопедії порівняно з галузевими характеризуються значно вужчим профілем. У масиві цих енциклопедій виділяються тематичні (котрі розкривають одну локальну тему) і персональні (котрі розкривають життя і творчість видатного діяча науки, літератури, мистецтва).

Регіональні енциклопедії містять інформацію про будь-яку частину світу, країни, її адміністративний чи географічний район.

Розміщення матеріалу енциклопедії може бути алфавитним і систематичним. Для універсальних енциклопедій традиційним є алфавітна побудова. Видаються також енциклопедії з розташуванням матеріалу відповідно до системи тієї чи іншої галузі знання і набутої практики. Досить поширені енциклопедичні видання змішаного - систематично-алфавітного типу: великі оглядові розділи, скомпоновані в відому систему, поєднуються у тих енциклопедіях зі словникової частиною, де статті перебувають у алфавітному порядку.

За обсягом енциклопедії поділяються на багатотомні і однотомні, за форматом - на настільні, портативні, кишенькові. Залежно від повноти представленої інформації енциклопедії називають великими (повними) і малими (стислими). Алфавітні енциклопедії, які з одного чи двох томів, зазвичай називають енциклопедичними словниками.

З погляду художнього оформлення і поліграфічного виконання виділяють енциклопедії з чорно-білими і кольоровими ілюстраціями; з додатковим фондом документів (слайдів, магнітних стрічок, грамплатівок і ін.). З іншого боку, існують «безперервні» енциклопедичні видання з роздільними замковими сполуками, які передбачають періодичну заміну застарілого матеріалу новим [4, 209].

Енциклопедії для дітей і юнацтва покликані допомогти дітям в оволодінні знаннями, вміннями і навички у всіх галузях науки, культури та практичної діяльності. Вони формують інтереси, орієнтують в професіях, сприяють художньому і естетичному розвитку особистості. Ці видання супроводжують навчальному процесу і мають, зазвичай, науково- популярний характер.

Загальною особливістю всіх енциклопедій для дітей є і те, що вони, в на відміну від «дорослих» видань цього виду, значно більшою мірою реалізують пізнавальну функцію, наближаючись до науково-популярної книги для читання. Тож якщо «доросла» енциклопедія розрахована на епізодичні, короткочасні до неї звернення, то дитяча енциклопедія передбачає послідовне читання. З іншого боку, в енциклопедіях для дітей зазвичай багато ілюстрацій, оскільки ілюстрації допомагають дитині краще усвідомити сенс прочитаного. Нерідко майже повністю енциклопедичне видання для малят будується на образотворчому матеріалі.

Мова дитячих енциклопедій відрізняється образністю, менше, ніж у «дорослих» виданнях, стандартизовано. У статтях часто використовується форма запитань і відповідей, уривки творів художньої литератури.

У дитячій енциклопедії, як в будь-якій іншій дитячій книзі, затвердилися певні методи подачі знань. Найбільш ефективно діти засвоюють знання у процесі гри, тому ігрові елементи є з кращих методів посилення на читача. Значно активізують навчальну, пізнавальну функцію елементи настільною грою, питаннями, завданнями, додатками, таблицями й тому подібним.

Редактор має враховувати також, що для дитячого сприйняття протипоказано одноманітність, що викликає в дітей відчутт нудьги. І це пов'язане зі зниженням рівня освоєння змісту енциклопедії: коли читачеві нудно, він відволікається від змісту статті, не розуміє, про що ній говориться. Отже, слід шукати способи підтримки уваги юного читателя.

2.2 Особливості створення та видання

Робота редактора над енциклопедичною статтею неможлива без попереднього планування видання. До нього відноситься визначення читацької аудиторії, тематики, структури видання, складання словника, планів типових статей, засланого і бібліографічного апарату. У залежності від цих даних оцінюватиметься структура і зміст статей.

Насамперед слід звернути увагу редактору на відповідність матеріалу читацькій категорії. Остання визначає тематику видання, порядок відбору відомостей, ступінь згортання інформації (розмір статей), форму та художні засоби викладу матеріалу.

Вибір структури видання здійснюється виходячи з її цільового призначення (призначена для якнайширшого кола читачів або заради певної читацької групи). У виконанні вітчизняної практики видання енциклопедій дотримуються переважно алфавітного розташування матеріалу, але трапляється систематичне. У перекладних енциклопедіях часто помітне систематичне і алфавітно-систематичне розташування статей, що сприяє послідовному, суцільному читанні. У енциклопедіях, присвячених історії, цілком можливий хронологічний порядок розположення інформації.

Основним етапом попереднього планування енциклопедії є складання її словника. Словником називають повний алфавітний чи систематичний перелік назв статей із їхнім обсягом друкованих знаків, наявності списків літератури, карток та ілюстрацій. Редактор повинен оцінити принцип відбору слів та його значень, повноту словника, відповідність назв слів потребам адресата, відсоткове співвідношення змісту словника за тематикою (тобто коли перед нами універсальна енциклопедія, кількість статей з історії може становити 80%; статті з різних галузей знання мали бути представлені у в процентному відношенні приблизно одинаково).

Для енциклопедії, як й у іншого довідкового видання, дуже важливий правильний спосіб розташування фактичного матеріалу (в цьому плані виграє алфавітний порядок розташування). Зручність пошуку також досягається композиційним і графічним оформленням членування тексту на структурні складові: наданням цілісності кожної статті, ілюстрації, та додатковим текстам - і до того ж час їхнього розмежування з допомогою виразного оформлення «стиків» з-поміж них. У результаті створюється візуальний комфорт, необхідний у кожному довідковому виданні. Така пропрацьованість структури енциклопедичного видання як сприяє прискоренню пошуку й сприйняттю необхідної статті, але й дає можливість швидко оцінити її обсяг перед прочитанням, що читач робить осмислено чи інтуїтивно. Зручності пошуку також сприяє система внутрішньо текстових посилань та ссилок.

Формою подачі матеріалу у будь-якій енциклопедії служить енциклопедична стаття, що місьтить особливу структуру і стиль викладу. Основне завдання статті розкриття змісту тієї чи іншої проблеми освіти й висвітлення її найважливіших аспектів. Головними вимогами до енциклопедичної статті є: повнота представленої інформації, відповідність читацького і цільового призначенням видання, науковість та разом із тим доступність широкому колу читачів за будь-якої складності теми. Стиль викладу енциклопедичної статті зазвичай характеризується стислістю, лаконічністю викладу сутності того чи іншого предмета чи явища. У цьому стаття має повторювати зміст суміжних за тематикою статей.

Спочатку потрібно вирішити формальне питання: чи відповідає авторський рукопис (отже, і складові його статті) умовам замовлення, тобто попередньому плану.

Стаття характеризує ту категорію читачів, для яких вона призначена і вміння якої враховують загалом для підготовки енциклопедії. Це складна категорія, знання якої особливо важливо при роботі над статтями енциклопедії. Читацьку аудиторію літератури, зокрема енциклопедичної (отже, і енциклопедичної статті), яка представлена цілою системою окремих груп читачів з самостійними певними якостями.

Слід враховувати, що читачі кожної вікової категорії розвиваються, змінюючи свої інтереси і пристрасті під впливом мінливої дійсності. Це зумовлює перед редактором завдання постійно вивчати запити юних читачів, вдосконалювати зміст статей енциклопедії в відповідність до цих запитів.

Цільове призначення енциклопедичної статті у цілому полягає у тому, щоб у доступній для певного віку формі розкрити читачеві із різних областей культури, науку й техніки з єдиною метою формування та структурування системи знань дитини. Якщо енциклопедія спланована як універсальна за призначенням і покликана служити для читача шкільного віку, із тексту її статей нічого не повинно зустрічатися занадто складне розуміння дефініції.

Також необхідно дотримуватися одну з головних вимог до енциклопедичної статті - стислість і чіткість викладу суворих наукових фактів. Марно забувати і про оцінку оригінальності статті - при цьому не зайве порівняти її з однойменними статтями інших енциклопедій, особливо випущених на тому ж видавництві.

Слід також сказати оцінити, чи тип (отже, і обсяг) статті даного виду енциклопедії. Статті в енциклопедіях бувають наступних типів: статті-огляди, статті-справки, статті-тлумачення (останні містять лише дефініцію і - у разі запозичення слова з іншої мови - етимологію). Перші два типи статей, відрізняються переважно обсягом, визначальні: вони містять основну інформацію по суті питання. Тож у енциклопедії, яка перебуває, приміром, з статей-оглядів, статтей-тлумачень виглядатиме недоречною. Отже, редактор повинен приділити особливу увагу оцінці внутрішньої структури статей енциклопедії: за аналогічною побудовою рівнозначні статті повинен мати приблизно рівний об'єм і нести однакову інформаційну навантаження. Слід відзначити, що й суто інформаційні енциклопедичні статті найчастіше мають великий обсяг. Це зумовлено тим, що необхідно детально розшифровувати деякі терміни й поняття. Іноді з тексту однієї статті доводиться пояснювати відразу кілька визначень, необхідно розкриття сутності описуваного явища чи предмету. Тому існує умова стислості викладу, лаконічності яка завжди реально необхідна для енциклопедичних статей.

Наступний етап - оцінка поданого до статті фактичного матеріалу, його інформаційної ємності. Статті в енциклопедії повинні бути справді науковими й актуальними, тобто відповідати сучасному рівню вітчизняної і світової науки, відбивати глибокі зміни, які у світі. Підвищена щільність інформації, безліч фактичного, зокрема і статистичного матеріалу - важливі якісні критерії енциклопедичної статті. Стаття має включати фактичні дані, що носять випадковий, приватний чи кон'юнктурний характер. Не можна перевантажувати енциклопедичну статтю фактами заради фактів, і навіть матеріалами, швидко застарівають [15, 302].

Фактичний матеріал для статей енциклопедії повинен відбиратися за принципом популяризації, тобто відповідати комплексу понять і явищ, оточуючих певну вікову групу цього життєвого етапу. Увага у доборі матеріалу має зосереджуватися на вузлових моментах сучасності, дозволяює створити цілісну картину загального зв'язку й взаємозв'язку явищ у матеріальному світі. У цьому авторитетність розміщених у статті фактичних даних, має не викликати найменшого сумніву.

Редактор повинен звернути увагу на якість визначень терміну в статті - навіть коли цей термін входить до складу заголовку статті, але є у її тексті. З іншого боку, усі терміни навіть у складі назви статті можуть вимагати розшивровку.

В розкриття змісту терміну сприяють етимологічні довідки. Виділення і опис проблеми - пряме завдання автора, що пише енциклопедичну статтю. Проте фахівцю не завжди вдається самому справитися з нею. Нерідко він опускає очевидні (з його думки) відомості, іноді, навпаки, перевантажує виклад деталями. Виявити і усунути ці недоліки - обов'язок редактора.

Оскільки енциклопедія є концентрованим відбитком зводу знань, накопичених людством під час свого існування, фактичні помилки по тексту енциклопедичних статей цілком неприпустимі. Редактор має чітко виявляти і усувати подібні помилки автора, отже - добре розумітися на редагованому фактичному матеріалі.

З поданого до енциклопедичної статті фактичного матеріалу, оцінюється її інформаційна ємність, повнота. Якщо вона визначається редактором як недостатня, рукопис повертається автору на допрацювання.

Найчастіше - у енциклопедіях статті становлять цілі цикли, і вивчати доводиться комплексно. Цикли статей виділяються на міжгалузевому і внутрігалузевому рівні. Для універсальної енциклопедії це дуже істотно, що у ній часто поєднуються великі оглядові статті з численними матеріалами, що доповнюють провідну статтю і утворюють із нею «дерево знання». Завдання редактора у цій ситуації - зняти «непорозуміння» між статтями циклу, у разі потреби перерозподілити чи скоротити текст, прибрати повторення, уніфікувати формулювання, якщо потрібно - запропонувати нові рубрики. Практика показує доцільність спеціального редагування циклів статей, виділення цієї роботи у самостійний етап, попередннє редагування скомплектованого тома.

Наступний етап роботи редактора над енциклопедичної статтею - оцінка її мови та стилю. Мова і стиль статті забезпечують засвоєння її змісту, тому аналіз цих компонентів одна із найважливіших напрямів роботи редактора з енциклопедичної статтті.

Мову енциклопедичної статті повинна характеризуватися суворої науковістю й водночас доступністю викладу; вона має викликати відповідні асоціації, звертаючись не лише у логічному, але й емоційного аспекту сприйняття, створюючи особливу систему уявлень, і образів.

Мова статті, звісно, може бути цікавою, оскільки, як вже згадувалося, більшість дитячих розрахована на суцільне читання. Колишній завідуючий редакцією «Дитяча енциклопедія» видавництва «Просвітництво» У.Ю. Кирьянов навіть визначав статтю на енциклопедичних виданнях як «особливий вид художньо публіцистичного твору, якому відповідали б використання виразних мовних коштів та емоціональність [16, 98]. У певних виданнях не кожна стаття піднімається до висот художньої публіцистики. Нерідко, через специфіку словника чи вибору теми, значна частина статей відразу ж потрапляє в коло виключно інформаційних, несе в собі лише наукову інформацію, не забарвлену стилістичними прийомами публіцистики.

Надмірно вживати виражальні засоби у енциклопедичній статті годі, оскільки енциклопедія в першу чергу, все ж довідкове видання. Не слід вживати у статті і емоційно забарвлену лексику, має оціночний характер. Найважливіша вимога, запропонована до рідної мови енциклопедичної статті - грамотність. Особливо важливо ця умова для дитячої енциклопедичної статті, тому що в дитини у процесі читання формується поняття про грамотність, нормативність промови, про правильності побудови фрази. Мова статті повинна збагачувати словниковий запас читача. Виокремлюючи головними рисами описувані поняття, котрі розкривають його сутність, слід спиратися на життєвий досвід читача, на якого розрахована дана енциклопедія.

З особливою увагою редактор повинен підходити до аналізу визначень соціально забарвленої лексики. Річ у тім, що українці - широкі читачі, але люди, що займаються політичною діяльністю, нерідко схильні у своїй аргументації вдаватися до авторитету енциклопедії, і це, природно, загрожує грубими помилками, якщо тлумачення слова має похибки, якщо визначення поверхове як у семантичному, і у мовному відношенні. Дуже акуратно слід підходити до добору слів для дитячої енциклопедичної статті, що присвячена якомусь політичному чи соціальному явищю. Природно, щоб адекватно оцінювати утримання і мовні кошти, вжиті у цій статті, редактор повинен сам чудово розумітися на сучасних соціальних і політичних процесах, розуміти глибину зв'язку соціального життя і «мовної дійсності».

Під терміном «стиль» розуміється одне з різновидів мовної системи, що характеризується своєрідністю відбору слів, фразеології, синтаксичних конструкцій. Стиль більшості статей енциклопедії можна з'ясувати, як науково-популярний, у деяких випадках - як науково-художній (це від цільового призначення і теми статті).

Енциклопедична стаття з допомогою вмілого використання мовних коштів може бути ефективнішою, зрозумілою. Аби зробити текст статті не лише зрозумілим, а й цікавим пересічному читачу, необхідно поєднання науково-пізнавальних і образних аспектів у розповіді. У зв'язку з цим використання термінів з тексту енциклопедичної статті має кордон. Особливо це актуально для статей в енциклопедіях для дошкільнят та дітей молодшого шкільного віку, де терміни бажано змінювати синонімічними позначками з повсякденного словника чи метафоричними визначеннями. Якщо ж без терміна неможливо обійтися, необхідно знайти більш доцільний спосіб його пояснення у доступній для цієї категорії читачів формі. Основний принцип «дорослого» довідкового видання - починати статтю з терміна - в енциклопедичних виданнях для дітей. Іноді у термін вводять у текст статті після деяких загальних міркувань, що дозволяє читачеві поступово підійти до сенсу тексту [26, 58].

Важлива частину роботи редактора над статтею енциклопедії - оцінка її ілюстративного матеріалу, який допомагає краще розкрити суть тексту. У дитячих енциклопедіях ілюстрацію доводиться розглядати в нерозривному зв'язку й з текстом, оскільки вона несе рівне емоційне, й смислове навантаження. У деяких енциклопедіях текст навіть грає другорядну роль, логічно доповнюючи багатий ілюстративний матеріал, що є основним носієм змісту. Ілюстрації створюють певне ставлення до прочитаного тексту, налаштовують на потрібний лад, пояснюють, доповнюють, розкривають глибину тексту.

Такі якості зображень, як:

цілісність, ємність, конкретність та збереження індивідуальності візуальних образів;

здатність передавати самі точні і абстрактні характеристики предметів і явищ;

можливість одночасного сприйняття на зображенні різночасних і явищ, роблять зображення незамінними в статтях енциклопедичних видань для дітей.

Конструкцію за складних описів, дають внаслідок повного та конкретного уявлення про предмет чи явище, з легкістю можна зобразити одним малюнком, у доступній для дитини формі.

Ілюстрації як у дитячій енциклопедичної статті зазвичай розміщуються по ходу розвитку теми. Важливе значення набуває форма підписів ілюстрація - часто це є продовження тексту і стилістичних відмінностей від основного тексту немає, що дає тексту і ілюстраціям необхідну єдність. Критерій цілісності образотворчої низки у статті - одна з найважливіших, вона визначається багатьма показниками. Цілісність передбачає спільність манери художника ілюстрацій до цієї статті і всіх ілюстрацій в енциклопедії; спільність підходів до розкриття матеріалу: ступінь деталізації об'єктів, композиційна побудова кожного малюнка, гармонія кольору. Розташування ілюстрацій, зв'язок і зміцнення взаємодії їх між собою [18, 57].

Також редактор повинен розглянути, і оцінити достовірність зображуваних предметів, їх схожість з реальними, міру; ступінь повноти відображення змісту статті в ілюстрованому матеріалі до неї; естетичну вартість ілюстрацій.

Працюючи зі статтями в енциклопедичному виданні редактору слід звернути увагу до елементів довідкового апарату, що мають безпосередннє відношення до самих статтям. Це в першу чергу посилання і бібліографічні списки, що супроводжують статтю. Посилання в енциклопедіях пов'язують з родинними поняттями і служать для зручності пошуку; вказують на скорочення тексту, даючи посилання із статті на статтю, дозволяють організувати із розрізнених статей єдине ціле.

У енциклопедичних виданнях розрізняють дві групи зсилочних пояснень:

зсилка статті;

текстові посилання.

Зсилочні статті складаються з відкинутого терміна (він, на відміну від термінів-заголовків інших статей, не пояснюється) та прийнятого терміну. Внутрішньотекстові посилання відсилають читача за додатковою інформацією до інших статтей енциклопедії, зазвичай, за принципом від загального до окремого, але може бути зворотний порядок. Робота із посиланням повинна відрізнятися ретельністю, особливо в виправленні статей, коли вставляється (чи, навпаки, викреслюється) посилання того чи іншого терміну, а відповідної статті цього терміна немає. Щоб недопустити такої помилки, необхідно вести картотеку зворотних посилань, фіксують всі взаємозв'язки між термінами.

Систему посилань у дитячому енциклопедичному виданні необхідно узгоджувати з можливостями сприйняття читачів. Надмірне захоплення ними розсіює увагу, дробить окремі матеріали на фрагменти, ускладнюючи їх засвоєння.

Істотну роль енциклопедичних виданнь грають списки літератури, що розміщенні під статтями. У такій список традиційно включаються спеціальні монографії, навчальні курси, оглядові видання (за відсутності відповідної літератури українською мовою можна навести бібліографічну посилання зарубіжну літературу). У енциклопедіях списки літератури повинні:

рекомендувати кращі видання по даному питанню;

рекомендувати найдоступніші у цій країні видання;

підтвердити первинність наведених у енциклопедичної статті відомостей.

Крім бібліографічних списків, в енциклопедичних виданнях необхідні також допоміжні алфавітні предметно-іменні покажчики, що дозволяють як заощаджувати час читача у пошуку тієї чи іншої статті, а й які наштовхують його за нові, раніше невідомі дані. З іншого боку, такий «путівник» за книгою підвищує культуру читання й розуміння тексту, примушуючи читача точніше осмислити зміст статті, що особливо цінно за умов дефіциту часу.

2.3 Сучасні українські енциклопедії

При укладенні «Енциклопедії історії України» на відміну від «Енциклопедії українознавства» була використана схема наскрізних посилань, прийнята в російській та українській радянській енциклопедичній справі: заголовок окремої статті (чи посилання на неї) вводиться курсивом у текст іншої статті як його частина. Наприклад: «І. Богун керував козацьким військом на завершальному етапі Берестецької битви 1651». Система наскрізних посилань передбачає узгодження між собою змісту статей, які заторкують один і той самий предмет, відомості, наведені в одних статтях, «перетікають» до інших статей - переважно, підходи, запропоновані в концептуальних тематичних статтях (наприклад, «Колективізація сільського господарства УСРР», «Національна революція 1648-1676») - застосовуються у статтях, присвячених окремим моментам цих явищ або персоналіям, які були в них задіяні. Завдяки цьому видання з року в рік еволюціонує: від подоби перевидання «Радянської енциклопедії історії України» «виправленого і доповненого» - до видання, в основі якого лежать цілісні концепції історії України, значно відмінні від російських чи радянських схем.

Ілюстративний матеріал до енциклопедії заслуговує окремої уваги. Ретельно підібраний, він нерідко додає нові відомості для уважного читача. Ілюстрації чорно-білі, але це властивість усіх енциклопедій з історії: більшість ілюстрацій складають старі чорно-білі світлини та давні гравюри.

-й том. А-В. Київ: Наукова думка, 2003. 688 стор., іл. Містить 2060 статей, 766 ілюстрацій, 48 карт.

-й том. Г-Д. Київ: Наукова думка, 2004. 518 стор., іл. Містить 1298 статей, 702 ілюстрації, 15 карт, 3 схеми.

-й том. Е-Й. Київ: Наукова думка, 2005. 672 стор., іл. Містить 1025 статей, 855 ілюстрацій, 31 карту.

-й том. Ка-Ком. Київ: Наукова думка, 2007. 528 стор., іл. Містить 784 статті, 810 ілюстрацій, 53 карти.

-й том. Кон-Кю. Київ: Наукова думка, 2009. 560 стор., іл. Містить 704 статті, 833 ілюстрації, 37 карт.

-й том. Ла-Мі. Київ: Наукова думка, 2009. 784 стор., іл. Містить 1140 статей, 968 ілюстрацій, 57 карт.

-й том. Мл-О. Київ: Наукова думка, 2010. 728 стор., іл. Містить 883 статті, 573 ілюстрації, 72 карти.

Малий словник історії України // В. Смолій, С. Кульчицький, О. Майборода та ін. Київ: Либідь. - 1997, 464 с.

«Малий словник історії України», підготовлений колективом Інституту історії України Національної академії наук України із залученням фахівців інших наукових і педагогічних установ.

Сама назва словника свідчить про те, що він не претендує на статус джерела із цілком вичерпною інформацією з усіх без винятку тем і сюжетів української історії. У ньому у стислій, доступній читачеві будь-якого професійного та освітнього рівня формі даються відомості лише щодо найважливіших питань нашого минулого. За всієї обмеженості обсягу словника автори доклали зусиль, аби дати загальні уявлення про такі теми, як, приміром, доісторичний (археологічний) період української історії.

Словник також містить дані про всі протодержавні й державні утворення на наших теренах, античні причорноморські поліси, кочові державні об'єднання, а також держави, що їх творив український народ. Нарешті, низку статей присвячено іноземним державам, до складу яких входили українські землі.

Словник містить роз'яснення термінів, якими позначалися вищі органи влади в Україні, провідні державні, урядові установи, державні символи. Він дасть уявлення про основні адміністративно-територіальні одиниці, що існували на нашій території, - князівства, землі, воєводства, намісництва, губернії. Крім того, окремі статті присвячені історично-етнографічним областям України, а також українським етнічним землям поза її межами.

«Українське козацтво: Мала енциклопедія» - енциклопедичне видання, присвячене історії, військовій, матеріальній, духовній, культурній і політичній діяльності українського козацтва.

Видана Науково-дослідним інститутом козацтва при Запорізькому державному університеті.

В енциклопедії відображено обставини виникнення і становлення козацтва та його роль в історії, військове мистецтво, громадський устрій, судочинство, господарську діяльність, побут, звичаї та духовність, міжнародні контакти козацтва.

В енциклопедії також міститься серія біографічних статей про найвидатніші постаті козацької історії та про вітчизняних і зарубіжних державних діячів, дипломатів, вчених, письменників і митців, об'єктом уваги яких було козацтво. Висвітлюються питання розвитку козацьких традицій у ХІХ-ХХ століттях.

Авторами статей енциклопедії були 118 вчених з різних регіонів України. Енциклопедія містить 1376 статей, 283 ілюстрації і 79 карт. Всі ілюстрації і карти чорно-білі. Енциклопедія є довідковим виданням.

Українське козацтво: Мала енциклопедія. - Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. - 568 с.: іл., карти.

року енциклопедія була удостоєна диплому книжного фестивалю «Світ книги - 2002» у місті Харкові у номінації «Книжка року - сузірья століть».

На ІІ Київській міжнародній виставці-ярморку «Книжний сад - 2002» цього ж року енциклопедія отримала диплом першого ступеня у конкурсі «Краще видання нової епохи» у номінації «Краща книга початку 2002 року».

Українське козацтво: Мала енциклопедія. - Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2002. - 568 с.: іл., карти.

Українська міфологія. Енциклопедія. Київ. Либідь. 2002. 664 с.

Автор-упорядник: Валерій Войтович.

Книга є спробою осмислення надзвичайно багатого та яскравого світу української дохристиянської міфології - народних уявлень, звичаїв та обрядів, вірувань і повір’їв тощо. Це своєрідний погляд на духовну культуру предків, їхній світогляд, світосприйняття та ментальність. Текст супроводжується ілюстраціями та ґрунтовною бібліографією.

Економічна енциклопедія - перша в Україні та СНД тритомна робота вчених-економістів, що охоплює приблизно п'ятдесят економічних наук. Віддрукована у Києві видавничім центром «Академія» та Академією народного господарства у Тернополі. Розрахована на широке коло читачів.

Економічна енциклопедія охоплює усі історичні переіоди, водночас акцентує увагу на перехідних економіках. В енциклопедії вміщено інформацію про особливості функціонування фінансової, банківської, бюджетної систем, світової економіки, менеджменту, оподаткування, страхування, підприємництва; формування та реалізацію антициклічної, антикризової, регіональної, трудової, податкової та іншої політики держави у різних економічних системах. Важливим є висвітлення у енциклопедії становлення економіки України часів незалежності, формування власної економічної безпеки, доцільність та ефективність використання здобутків світової економічної науки в розбудові економіки України.

У видання увійшли не лише класичні економічні теорії та погляди. Велику увагу було приділено сучасним економічним дослідженням, що базуються на основі опрацювання теоретичних та практичних матеріалів. В написанні енциклопедії було застосовано різноманітні наукові методи та концептуальні засади, характерні понад двомстам сучасним вітчизняним та зарубіжним науковцям. У роботі над другим та третім томами видавці розглядали пропозиції не лише авторський колектив, а й інших вчених та економістів-практиків.

Українська мова: енциклопедія - перша енциклопедія, присвячена українській мові та українському мовознавству, опублікована у видавництві «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана (Київ) у 2000 році накладом 5000 примірників. Друге видання вийшло 2004 року.

У підготовці видання брали участь найкращі фахівці Національної академії наук України, Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України, Інституту української мови НАН України [18, 96].

В анотації до енциклопедії «Українська мова» сказано, що в ній на основі досягнень сучасного мовознавства подано відомості про українську мову та українське мовознавство. В енциклопедії розкрито термінологічні одиниці, номенклатурні одиниці, розглянуто різні аспекти опису української мови, подано основні поняття загального мовознавства. Багато статей присвячено мовознавцям, письменникам, які зробили істотний внесок у розвиток української мови, мовознавчої науки тощо. Вміщено статті про установи та організації, друковані органи, які ведуть дослідження і пропаганду української мови. Видання містить більш ніж 1800 статей, карту та безліч кольорових та чорно-білих ілюстрацій.

Редакційна колегія: Русанівський В.М. (співголова), Тараненко О.О. (співголова), Зяблюк М.П. (заступник голови), Карпіловська Є.А. (відповідальний секретар), Вихованець І.Р., Гриценко П.Ю., Єрмоленко С.Я., Задунайська Л.М., Клименко Н.Ф., Мельничук О.С., Німчук В.В., Півторак Г. П., Скляренко В.Г., Ткаченко О.Б.

Украї́нська літерату́рна енциклопе́дія - перше видання узагальненого змісту, започатковане 1988 року, яке всебічно висвітлює історію національної та світової літератури. Із запланованих п'яти томів вийшло три (до літери Н).

Українська літературна енциклопедія містить понад 10 тисяч статей про письменників, критиків, літературознавців, перекладачів, бібліографів, фольклористів, а також про літературні течії, об'єднання, музеї, видавництва, періодичні видання, альманахи тощо. Подаються матеріали з теорії літератури, поетики. Охарактеризовано творчий доробок якнайширшого кола діячів українського красного письменства - від найдавніших часів до наших днів.

Енциклопедію добре ілюстровано. До більшості статей подано чорно-білі та кольорові ілюстрації.

Українська літературна енциклопедія видається видавництвом «Українська енциклопедія» імені Миколи Бажана (Київ) за активної участі наукових співробітників Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАН України. Її редакційну колегію спочатку очолював Ігор Дзеверін, нині Микола Жулинський.

-ий том. А-Г. Київ. Головна редакція УРЕ. 1988. 536 стор., іл. Тираж: 75000. Містить понад 2000 статей.

-ий том. Д-К. Київ. Головна редакція УРЕ. 1990. 576 стор., іл. Тираж: 75000. Містить 2700 статей.

-ий том. К-Н. Київ. Українська енциклопедія. 1995. 496 стор., іл. Тираж: 75000. Містить 1997 статей.

Філософський енциклопедичний словник (ФЕС) - однотомний енциклопедичний словник, що містить систематичний виклад філософських знань з позицій сьогодення, а також відомості про творчість визначних філософів минулого і сучасності. Представлені основні філософські напрями, категорії, поняття філософських дисциплін. Призначений для філософів-науковців, студентів, викладачів, а також широкого кола читачів, що вичають філософію і цікавляться нею.

ФЕС містить 1700 статей.

Київ, "Абрис", 2002.- 742 с.: - тираж 1000 прим.

Енциклопедія постмодернізму. Київ, Основи. 2003. 504 с.

За редакцією Чарлза Вінквіста та Віктора Тейлора. Переклав з англійської Віктор Шовкун. Науковий редактор перекладу доктор філософських наук Олексій Шевченко.

Універсальне видання, що містить ґрунтовне зібрання відомостей про найістотніші течії новітньої західної думки та про найяскравіших її представників. У виданні з належною повнотою представлено всю множину концепцій, понять і категорій, запропонованих сучасним постмодернізмом, а також біографії чільних філософів і культурологів останніх десятиліть, включно з переліком їхніх найголовніших праць.

«Філософська думка в Україні» - біобібліографічний словник.

Київ. Університетське видавництво "Пульсари". 2002. 244 с., іл. Тираж: 3000.

Авторський колектив: В.С. Горський, М.Л. Ткачук, В.М. Нічик, В.Д. Білодід, Я.М. Стратій, І.Я. Лисий, С.В. Бондар. Відповідальний редактор доктор філос. наук В. С. Горський. Редактор-упорядник М. Л. Ткачук

Біобібліографічинй словник "Філософська думка в Україні" містить понад 150 статей, що відтворюють віхи життя та творчості провідних діячів філософської культури України Х-XX ст., висвітлюють їхній філософський доробок і стан його наукової дослідженості. За кількістю охоплених персоналій і широтою бібліографічного матеріалу пропоноване видання не має аналогів у філософській довідковій літературі.

Енциклопедія політичної думки. Київ. Дух і Літера. 2000.

"Енциклопедія політичної думки" Я. Міллера - одна з найавторитетніших і найпопулярніших європейських енциклопедій сучасності. Вдала ідея авторів поєднати в одній книжці філософію історії, історію політичної думки, історію права та філософію права, соціальну філософію та соціологію політики робить її необхідною як для дослідників минулого, так і для акторів сучасної політики. З виходом "Енциклопедії політичної думки" українською мовою вітчизняний читач чи не вперше отримує можливість осягнути систему понять наук, що вивчають політику. Найперше, ця система включає добірку статей про основоположні категорії політичних наук: бюрократію, владу, громадянство, законність і далі за алфавітом. Енциклопедія дає визначення цих понять (категорій) та необхідні історичні та філософські коментарі до них. Особливу увагу в Енциклопедії приділено статтям про основні ідеології сучасності: лібералізм, націоналізм, націонал-соціалізм, консерватизм [29, 76].

Кожна з ідеологій представлена як певна система цінностей, надані довідки про історію формування ідеологій, позначені ролі цих ідеологій сучасному світі. В "Енциклопедії політичної думки" також вміщено добірку статей, що висвітлюють історію політичної думки в світі. Це, в першу чергу, статті про історію політичної думки Риму, Відродження, Реформації.

Юридична енциклопедія - перша в Україні багатотомна систематизована наукова робота про державу і право. Спільна робота Інституту держата і права ім. Корецького, Національної академії наук України та видавництва Українська енциклопедія. Складається з шести томів. Загальна кількість статей - 10006. Розрахована на широке коло читачів.

З часу прийняття Україною незалежності у 1991 році постала необхідність у зібранні та систематизації знань з юридичної науки, в умавах вільної та демокричної діяльності наукових установ України. Тож, керуючись необхідністю створення великого ґрунтовного видання Президія Національної Академії наук України видала постанову «Про підготовку фундаментальної Юридичної енциклопедії» від 8.IX 1993. Необхідність видання такої праці і забезпечення фінансової підтримки змусило Кабінет Міністрів України видати постанову «Про держану підтримку видання «Юридичної енциклопедії» від 29.II 1996. Таким чином у справу створення енциклопедії доєднались і органи державної влади, наукові установи та підприємства державної форми власності.

Енциклопедія ґрунтується на сучасних досягненнях як вітчизняної, так і світової юридичної науки. У виданні подано поняття і категорії про усі інститути та галузі права. Розкриваються стрижневі положення Конституції України як основного нормативно-правового акта держави. Також окреслено законодавче регулювання у сфері суспільних відносин, забезпеченні прав і свобод людини та громадянина. Значний розділ статей торкається органів державної влади, місцевого самоврядування та різноманітних обєднань громадян. У юридичній енциклопедії є відомості про науково-дослідні установи та вищі навчальні заклади України юридичного профілю, подано біографії відомих вчених-правознавців сучасного та минулого. Широко висвітлена тематика з історії права України, вміщено інформацію про пам’ятки українського права. Енциклопедія торкається не лише української юриспруденції. У виданні висвітлюються інформація про державно-політичний і правовий устрій країн світу, а також їхніх органів та подається наукова оцінка документів цих країн.

Велика увага приділяється міжнародному праву: наводиться інформація про міжнародні органи та установи такі як ООН, ЮНЕСКО, ОБСЄ та ін. Враховуючи те, що багато країн визначають міжнародне законодавство, як частину національного то у енциклопедії можна знайти вичерпну інформацію про міжнародні договори, конвенції, декларації та інші документи, а також дізнатись історію та положення основних державно-правових учень.

Юридична енциклопедія адресована не лише професіональним юристам, а й усім хто цікавиться правовими відносинами та державним будівництвом в Україні, правовим життям міжнародного співтовариства [32, 158].

Украї́нська Вікіпе́дія - україномовний розділ Вікіпедії - багатомовного інтернет-проекту зі створення вікі-енциклопедії, яку може редагувати кожний охочий. На цей момент кількість статей становить 279 871. Українська Вікіпедія знаходиться на 15-му місці за кількістю статей серед всіх мовних розділів та на 3-му місці серед слов'янських вікіпедій.

Перші зафіксовані спроби створення статті в українській вікіпедії датуються 26 січня 2004. [11, 76] Перша стаття - Атом, створена 30 січня 2004 року користувачем 61.125.212.32 з Японії.

лютого 2004 - перша реклама на українському форумі (maidan.org.ua).

квітня 2004 було офіційно активовано українську частину вікіпедії. Кількість статей на той момент - 1000.

листопада 2004 на Головній статті поставлено першу вибрану статтю та останні новини.

жовтня 2007 було зроблено мільйонне редагування.

лютого 2008 зареєстровано 10 000-ого користувача: Purbo T.

березня 2008 було написано 100 000-ну статтю, на честь чого було розповсюджено прес-реліз.

листопада 2008 зроблено двомільйонне редагування.

серпня 2009 зроблено тримільйонне редагування.

квітня 2010 було написано 200 000-ну статтю, з нагоди чого було організовано прес-конференцію і розповсюджено прес-реліз.

Станом на 12 лютого 2011 року посідає 15-те місце серед проектів іншими мовами (між Вікіпедіями норвезькою та фінською мовами [12, 87]), та третє місце серед слов'янських вікіпедій, маючи 260 тисяч статей. Для порівняння, англійська Вікіпедія налічує понад 3,4 млн статей, німецька - понад 1,1 млн та французька - понад 1,0 млн статей, польська, італійська, японська, нідерландська, іспанська, португальска та російська - понад півмільйона.

Українська Вікіпедія посідає 9 місце у списку розділів Вікіпедії за обсягом 1000 статей, які повинні бути в кожній Вікіпедії.

Якість енциклопедії в цілому за суто статистичним аналізом, що враховує лише частку статей серед загальної кількості сторінок та середню кількість редагувань на статтю, можна оцінити лише приблизно.

Станом на 28 квітня 2011 за критерієм «глибини » (англ. Depth), що враховує середню кількість редагувань на статтю та частку саме статей серед усіх сторінок Вікіпедії, українська Вікіпедія (показник глибини - 35) випереджає кілька інших великих Вікіпедій (які мають більше 100 тис. статей), зокрема голандську (31), норвезьку (26), болгарську (23), словацьку (22), литовську (17), каталонську (17), есперанто (16), словенську (16), польську (13). Серед великих Вікіпедій найбільші показники глибини мають: Вікіпедія англійською (598), івритом - 225, арабською - 220, турецькою - 190, іспанською - 167, французькою - 143. [22, 158]

Цей показник «глибини» може частково пояснюватись невеликою кількістю редакторів (які зробили принаймні 10 редагувань у Вікіпедії) - близько 5 тисяч. Для порівняння, кількість дописувачів до англійської Вікіпедії - 676 тис., німецької - 107 тис., французької - 66 тис., іспанської - 60 тис., японської - 55 тис., російської - 42 тис.

Українська Вікіпедія містить багато статей, які у первісному вигляді було скопійовано з Енциклопедії українознавства (понад 6 тис.), Української радянської енциклопедії, довідника з історії України (під ред. Підкови та Шуста), ГЕС, МГЕ (разом - понад 10 тис.), урядових та інших сторінок. У той же час, деякі з цих статей були пізніше перероблені та розвинуті редакторами Вікіпедії, які також створили чи переробили чимало статей у повністю самостійні роботи.

Найкращими статтями української Вікіпедії є т. з. вибрані статті і вибрані списки, обрані користувачами як ті, що відповідають високому рівню якості, викладу матеріалу, досконалості, нейтральності, об'єктивності та відповідності до наукових джерел. Є також окрема категорія «Добрі статті», які ще не досягають рівня «вибраних», однак можуть бути зараховані до одних із кращих статей української Вікіпедії. Відповідність статей до цих категорій вирішується голосуванням користувачів.

Статті, що, навпаки, поки що не відповідають належному рівню відносяться до категорії «Статті, які слід доробити».

Українська Вікіпедія містить найбільшу кількість статей про всі населені пункти України. Інші східнослов'янські вікіпедії (білоруська та російська) досі не мають статей про всі населені пункти своїх країн.

За інформацією статистичного сервера Фонду Вікімедіа у грудні 2010 в Українській Вікіпедії було переглянуто 28,4 мільйони сторінок (11 сторінок щосекунди), що становить 0,22% від переглядів сторінок Вікіпедії усіма мовами, або 24-е місце у світі [17, 89].

У четвертому кварталі 2009 з території України було переглянуто 70,5% сторінок Вікіпедії російською, 12,3% англійською і лише 13,8% українською мовою.

У четвертому кварталі 2010 російською було переглянуто 67,4% сторінок, англійською 15,1%, а українською вже 15,0%. Серед українців також мають популярність Вікіпедії німецькою - 0,4%, польською - 0,2%, французькою - 0,2%, іспанською, італійською та арабською мовами - по 0,08%.

Хоча українці поки відвідують Вікіпедію російською та англійською частіше ніж українською, однак спостерігається тенденція до збільшення частки відвідувань сторінок Вікіпедії українською мовою.

В українській Вікіпедії зараз зареєстровано 101 885 користувачів. Станом на 30 листопада 2010 з них 20 033 зробили принаймні одне редагування. Станом на 31 грудня 2010 4304 користувачів зробили 10 і більше редагувань. Протягом грудня 2010 мінімум 5 редагувань за місяць здійснили 597 користувачів української Вікіпедії.

Серед українських вікіпедистів є відомі люди, громадські, культурні, мистецькі діячі, науковці. Професор Білецький Володимир Стефанович - український вчений в галузі гірництва, доктор технічних наук, професор Донецького національного технічного університету, громадсько-політичний діяч (Користувач: Білецький В.С.). Будзей Олег Васильович - український журналіст (Користувач: OlegB). Бондаренко Андрій Ігорович - український композитор і піаніст, член НСКУ (Користувач: A1). Мішалов Віктор Юрійович - бандурист, дослідник кобзарства, композитор, диригент (Користувач: Бандурист).

Географія проживання українських вікіпедистів є досить різноманітною. З особистих сторінок користувачів видно, що до Української Вікіпедії дописують користувачі з 10 країн світу - України, Канади, Росії, США, Франції, Японії, Італії, Польщі, Ісландії, Португалії. Географію незареєстрованих дописувачів та користувачів, що не вказали свого місцезнаходження, встановити неможливо.

Станом на 9 березня 2010 року на одного активного користувача української Вікіпедії припадало 126 статей. Серед 20 найбільших за числом статей Вікіпедій - це другий показник у світі. На першому - каталонська Вікіпедія (131 стаття), на третьому - голландська (110), далі - польська (104), норвезька (99), фінська (95), румунська (93), шведська (89), португальська (85), італійська (75), чеська (62), угорська (59), турецька (55), японська (54), французька (54), китайська (51), німецька (42), російська (39), іспанська (35), англійська (20). Цей показник може свідчити про рівень патріотизму та працьовитості учасників української Вікіпедії, котрі невеликим числом досягають високих результатів.

На переконання академіка НАН України Віктора Грінченка:

Формування українського сегмента Вікіпедії є першочерговим завданням загальнонаціонального значення, і кожен український науковець повинен написати для Вікіпедії щонайменше дві-три статті.

На думку професора Володимира Білецького:

Як і інші національні Вікіпедії, українська є найбільш потужним енциклопедичним Інтернет-ресурсом свого національного середовища, у перспективі - одним з основних елементів інформаційного простору. Водночас вона репрезентує українську культуру, історію, науку, промисловість, бізнес та інші сфери і реалії України, а також подає для україномовного користувача багатогранну фахову інформацію про світ.

Масштаб і якість кожного національного сектора Вікіпедії побічно є мірилом сучасного суспільного потенціалу певної нації творити новий культурний продукт. По суті сукупність мовних розділів Вікіпедій є майданчиком змагань і репрезентацій світових культур, показником їх сучасних потенцій. Тому стратегічні завдання кожної національної Вікіпедії співвимірні місцю тієї чи іншої культури у сучасному світовому культурному просторі. Динаміка розвитку Вікіпедій, кількісні і якісні їх характеристики у суттєвій мірі корелюють з майбутнім національних культур і мов.

Виходячи з історичних реалій, місця і ролі Руси-України (за М. Грушевським) в історії Європи та світу, сучасного бачення українських пасіонаріїв та лідерів майбутнього країни доцільно спершу послідовно і наполегливо вибудовувати український сектор Вікіпедії за кількісними і якісними показниками на рівні польського та російського секторів (ближча перспектива), водночас орієнтуючись на досягнення рівня німецького та французького секторів (далека перспектива).

Висновки до ІІ розділу

Найбільш масштабним сучасним проектом є Енциклопедія сучасної України (ЕСУ) - багатотомне енциклопедичне видання (алфавітна енциклопедія) про Україну у всіх вимірах від початку 20 століття до сьогодення. Енциклопедія подає цілісний образ новітньої України в подіях, інституціях, установах, родах діяльності, поняттях, персоналіях. Охоплює всі сфери життя в Україні, відображає сучасні погляди на історичні події та постаті. Водночас ЕСУ стане підґрунтям для створення багатотомної фундаментальної національної енциклопедії - Української Універсальної Енциклопедії. ЕСУ - це спільний проект Національної академії наук України та Наукового товариства ім. Шевченка.

В галузі спеціалізованих енциклопедій за роки нової Української Держави успіху досягнуто: в галузі історії - це ряд сучасних енциклопедичних видань: Енциклопедія історії України, Малий словник історії України.

Енциклопедія історії України у 10 томах (на початок 2010 року вийшло 6) під ліцензією GNU Free Documentation License.

В енциклопедії представлено відомості про видатних громадських діячів, учених, діячів культури та мистецтва, освіти, основні історичні події України, охарактеризовано життя українців в інших державах, надано відомості про окремих видатних людей планети, тим чи іншим чином пов'язаних з Україною (при цьому цей зв'язок висвітлено у статтях) та про вчених, які істотно вплинули на розвиток історичної науки. ЕІУ є працею великого колективу науковців України, в якій підбито підсумок здобуткам національної історіографії. Чорно-біла. Наклад: 5000 примірників.

Енциклопедію видає Інститут історії України Національної академії наук України (Київ). До роботи над енциклопедією долучені Інститут археології Національної академії наук України (Київ) та Інститут українознавства імені І. Крип'якевича Національної академії наук України (Львів), а також багато вчених різних міст України, запрошених до роботи над енциклопедією; є автори з Польщі, Росії, Литви, Канади. Загальна кількість авторів згідно списку робочої групи складає 864 вчених, але це неповні данні, орієнтовно число їх доходить близько тисячі.

РОЗДІЛ ІІІ. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ТА ВИДАВНИЧИЙ ДОСВІД

3.1 Порівняння сучасних українських енциклопедій із радянськими енциклопедіями

Після появи першого тому «Української Загальної Енциклопедії» у Львові (1930) з ініціативою великої «Української Радянської Енциклопедії» (УРЕ) виступив М. Скрипник.

Під його головуванням створено в Харкові редакційну колегію УРЕ, секретарем якої став С. Бадан. Редакція видавала «Бюлетень» (2 числа). Залучено до співпраці понад 100 фахівців. З запланованих 20 томів підготовані три. Друк першого був передбачений на початок 1933 року, але московська цензура заборонила його як націоналістичний. Того ж року Скрипник вчинив самогубство і його наступником став В. Затонський. Виготовлені матеріали були знищені, і в листопаді 1934 редакцію УРЕ розпущено.

Проект 20-томної УРЕ знов виринув на початку 1948 р., але реально почато його здійснювати невдовзі після XX з'їзду КПРС (1956), знов у відповідь на українську енциклопедію поза УРСР - Енциклопедію Українознавства, що її почало видавати Наукове товариство ім. Т. Шевченка.

грудня 1957 р. доручено працю над УРЕ АН УРСР. На чолі створеної тоді головної редакції УРЕ (понад 40 осіб) став М. Бажан. Заплановано 15-16 тт. на 1958-1962. У 1959-1965 видано в Києві 17 тт. (17 т. цілковито присвячений УРСР, у 1967 і 1969 видано його російську і англійську версії). У 1968 додатково видано «Алфавітний предметно-іменний покажчик». У сумі УРЕ охопила 45 000 гасел. Серед ілюстрацій - понад 120 кольорових мап. Наклад - 80 000. У виданні УРЕ взяло участь понад 5000 авторів.

Зміст українознавчих гасел УРЕ згідний з заявою «Передмови», що УРЕ «має показати братерську єдність українського народу з великим російським і всіма іншими народами Радянської Вітчизни» і що вона спрямована проти «насамперед українського буржуазного націоналізму» (це останнє поширюється і на постаті XVII-XVIII ст., наприклад, на І.Виговського, П.Дорошенка, І.Мазепу, П.Орлика).

В УРЕ є тенденція (хоч не послідовна) розуміти українство за територіальним принципом (хто працює в Україні, той українець), але у випадку письменності - за мовним. Багато географічних назв зросійщені, деякі спольщені. Усі назви книг цитовані в УРЕ українською, внаслідок чого не можна дізнатися, якою мовою вони написані.

У 17 томі дуже скупо потрактовано розділ «Населення» (3 стор. з мапою), «Мова» (6 стор.), «Релігія і церква» (3 стор.), тоді як КПУ присвячено 25 сторінок. Немає зовсім розділів про етнографію та українців у світі, непропорційно мало місця приділено історії до Жовтневої революції 1917 р. (50 сторінок, а радянській добі - 54), що загалом є характерним для історичних праць радянської доби.

У 1974 р. почало виходити друге видання УРЕ за редакцією того ж М. Бажана, випуск якого завершено 1985 року. У складі редакції теж понад 40 осіб. Видання складалося із 12 тт. і 50 000 гасел (більша кількість їх при зменшенні числа томів пояснюється збільшенням кількості шпальт на стор. з 2 до 3). Новинкою цього видання став російський переклад, який почав з'являтися від 1978 року. Загальний наклад УРЕ 2 більший, ніж УРЕ 1, - 100 000, але наклад українського видання менший (50 000, інших 50 000 припадає на російське видання). У «Передмові» зазначено, що це видання УРЕ показує «характерні риси радянського народу - нової історичної спільноти людей» [32, 89].

Інші видання Головної редакції УРЕ:

Український Радянський Енциклопедичний Словник. У 3-х т. / За ред. М. Бажана. - 1966-1968.

Радянська енциклопедія історії України. У 4-х т. / Відпов. ред. А. Скаба. - 1969-1972.

Енциклопедія народного господарства УРСР. У 4-х т. / Відпов. ред. С. Ямпольський. - 1969-1972.

Українська сільськогосподарська енциклопедія. У 3-х т. / Відпов. ред. Р. Пересипкін. - 1970-1972.

Енциклопедія кібернетики. У 2-х т. / Відпов. ред. В. Глушков. - 1973. (Рос. вид. - 1974).

Політичний словник / Ред. Г. Шевель і В. Мазур. - 1971.

Філософський словник / Ред. В. Шинкарук. - 1973.

Словник художників України / Відпов. ред. М. Бажан. - 1973.

Юридичний словник / Ред. Б. Бабій та ін. - 1974.

Біологічний словник / Ред І. Підоплічко та ін. - 1974.

Шевченківський словник. У 2-х т. / Відпов. ред. Є. Кирилюк. - 1976-1977.

Словарь по кибернетике / Ред. В. Глушков. - 1979.(рос.)

Історія українського мистецтва. У 6-х т. / Гол. ред. М. Бажан. - 1966-1973.

Історія АН УРСР. У 2-х т. / Гол. ред. Б. Патон. - 1967.

История Академии Наук Украинской ССР / Гол. ред. Б. Патон. - 1979.(рос.)

Історія міст і сіл УРСР. У 26-х т. / Гол. ред. П. Тронько. - 1967-1974.

Словник іншомовних слів / Ред. С. Мельничук - 1974.

Російсько-український словник соціально-економічної термінології С. Воробйової і Т. Молодіда. - Наукова думка, 1966; 1976.

У пам'яті народній: історико-архітектурний довідник. - Редакція УРЕ, спільно з Українським Товариством охорони пам'яток історії та культури, 1975.

Після усунення з України П. Шелеста (1972) помітна тенденція Головної Редакції перейти частково на російську мову видань. Це відповідало прийнятій у 1970-80-х рр. методології зросійщення видань через двомовність, коли гостро актуальні чи важливі оригінальні українські видання перекладали паралельно російською мовою, з поступовим зменшенням чи навіть ліквідацією україномовних варіантів.

Статті в Українській Радянській Енциклопедії (УРЕ) розміщено за алфавітом.

Назви статей подані переважно у формі, що якнайстисліше визначає тему, предмет даної статті, й складаються, як правило, з одного, двох, рідше кількох слів. Однослівні назви статей наведено у формі іменника в однині. Наприклад, "Автомобіль" (а не "Автомобілі"), "Антологія", "Атомохід", "Баранець", "Біотрон". У множині назви статей дано в тому разі, коли це відповідає прийнятій науковій термінології. Наприклад, у зоології - "Антилопи", "Метелики", в хімії - "Барвники", в астрономії - "Астероїди", в ботаніці - "Злакові", "Боби", в географії - "Вулкани" тощо.

Якщо назва статті складається з кількох слів, то на перше місце ставиться, як правило, те слово, яке несе на собі логічний наголос і виражає специфічний зміст статті. Наприклад, "Автоматичне зварювання" (а не "Зварювання автоматичне"),"Українська мова", "Вітамінна промисловість", "Робітничий клас", "Соціалістичне змагання".

При формулюванні назв статей, що складаються з кількох слів, враховувалося не тільки те, яке з них є головним за своїм логічним значенням, а й узято до уваги, на яке слово читач найімовірніше шукатиме даний термін. Наприклад, бажаючи дістати відомості про державні герби або державні бюджети, читач, мабуть, передусім звертатиметься до слова "Герб" або "Бюджет". Тому заголовки ряду статей дано так: "Герб державний" (а не "Державний герб"), "Бюджет державний".

Щоб уникнути вміщення багатьох статей, що починаються тим самим словом (наприклад, словом "гіпотеза", "закон", "принцип", "договір", "угода", "прилад"), у назвах їх допускається інверсія - зміна звичайного порядку слів (наприклад, "Вартості закон", а не "Закон вартості", "Відносності принципи", а не "Принципи відносності").

Назви статей про підприємства, культурні заклади, вузи та інші організації, як правило, подано за географічною ознакою. Наприклад, "АМВРОСІЇВСЬКИЙ ЦЕМЕНТНИЙ КОМБІНАТ", "ВІННИЦЬКИЙ МЕДИЧНИЙ ІНСТИТУТ імені М.І. Пирогова", "КИЇВСЬКИЙ ТЕАТР ОПЕРИ І БАЛЕТУ УРСР імені Т.Г. Шевченка". На відміну від цього науково-дослідні, проектно-конструкторські та інші такого типу установи в переважній більшості подано за їхнім профілем. Наприклад, "ФІЛОСОФІЇ ІНСТИТУТ АН УРСР". В окремих випадках назви установ наведено за абревіатурою, якщо вона частіше вживана, ніж повна назва установи. Наприклад, статтю про Державний інститут проектування міст дано за скороченою назвою "Діпроміст". Знак наголосу ставиться в словах, які входять до назви статті, над наголошеними голосними (крім односкладових слів). У складних словах ставиться тільки головний наголос (наприклад, агропромисловий). Якщо слово вживається з двома наголосами, то зазначаються обидва (наприклад, індустрія).

Етимологічні довідки даються до слів, що входять до назви статті і є безсумнівними запозиченнями з іноземних мов. До іншомовних назв тварин і рослин, хімічних сполук і ліків етимологічні довідки здебільшого не даються.

Дати народження і смерті, а також місце народження і смерті в біографічних статтях наводяться після прізвища та імені в дужках. Наприклад: Гюго (Нugо) Віктор-Марі (26.11 1802. Безансон - 22.V 1885, Париж). У статтях про вітчизняних діячів, які жили в період, коли літочислення велося за старим стилем, дати народження і смерті позначаються за старим і, в дужках, за новим стилем. Наприклад: Лисенко Микола Віталійович [10 (22).ПІ 1842, с. Гриньки, тепер Глобинського р-ну Полтавської обл.- 24.X (6.XI) 1912, Київ]. Відсутність у статті про вітчизняних діячів дат за двома стилями зумовлена тим, що з джерел не можна точно встановити, за яким саме (старим чи новим) стилем наведено дати їхнього життя. У всіх датах числа, що означають рік, без слова "рік" або літери "р".

Систему посилань запроваджено для забезпечення внутрішнього взаємозв'язку серед тематично близьких циклів статей, усунення повторень того самого матеріалу в різних статтях, полегшення пошуку необхідних відомостей і допомоги читачам якнайповніше ознайомитися з матеріалами УРЕ в питаннях, які у них виникли або зацікавили їх. Назви статей, на які робляться посилання, набираються курсивом. При посиланнях на статті, назви яких є й загальновживаними абревіатурами, або на терміни, що мають у своєму складі поширені на письмі абревіатурні форми, допускається скорочене написання посилань. Наприклад, "Див. Українська PCP, розділ "Населення", а не "Див. Українська Радянська Соціалістична Республіка", розділ "Населення". Посилання на статті про всесвітньовідомих політичних діячів, вчених, письменників, митців, як правило, не подаються, оскільки статті про них обов'язково будуть вміщені в УРЕ.

Умовні позначення й скорочення застосовуються для заощадження місця. Поряд з загальноприйнятими вживаються скорочення й умовні позначення, встановлені для цього видання. Основні умовні позначення для карт винесено на окремий аркуш-вкладку. Коли слова, що становлять назву статті, повторюються в її тексті, вони позначаються початковими літерами, наприклад у статті "Космонавтика"-К.. у статті "Авіаційна промисловість" - А. п. Бібліографія наводиться в багатьох статтях як у середині тексту, так і в кінці статті.

Висловлювання К. Маркса і Ф. Енгельса цитуються за українським перекладом другого російського видання творів, В. І. Леніна - за українським перекладом п'ятого видання творів (Повного зібрання творів). Ілюстративні та картографічні матеріали подаються в колонках тексту, на берегах або на окремих аркушах. Окремі ілюстрації, як правило, вміщено на тій же сторінці чи розвороті, де й стаття. Якщо ілюстрацію або карту дано на іншому розвороті, то в кінці статті зроблено посилання на сторінку, де вона міститься. Підписи під ілюстраціями, які вміщено в своїх статтях, подаються світлим шрифтом. У підписи під ілюстраціями, що розміщені на берегах або не поряд з самою статтею, входить назва статті, яка набирається напівжирним шрифтом. Довідкові матеріали (статистичні, хронологічні таблиці тощо) частково наводяться на берегах тих сторінок, де вміщено статтю, якої вони стосуються.

3.2 Порівняння українських енциклопедій із енциклопедіями інших країн

Виникнення власне енциклопедії відноситься до нового часу, хоча роботи, що мали енциклопедичний характер, відомі з глибокої старовини - у Давньому Єгипті, в Древній Греції і Древньому Римі, а в середні віки - в Європі, в країнах арабської писемності, Китаї. На античному світі термін «енциклопедія» означав сукупність елементарних загальноосвітніх знань і не застосовувався до якого-небудь типа літературних творів. У 1620 слово «енциклопедія» було вперше включено в заголовок енциклопедичної праці (Alsted J. Н., «Cursus philosophiae encyclopaedia», Herborn).

В 1751-80 у Франції під редакцією Д. Дідро і Ж. Л.Д. Аламбера була опублікована «Енциклопедія, або Тлумачний словник наук, мистецтв і ремесел», що стала прапором французької Освіти і що поклала почало широкому і повсюдному розвитку енциклопедичних видань [27, 167].

На Русі словники «незрозумілих слів» з'явилися в 13 ст, з 16 ст словники перейшли на алфавітне розташування і отримали назву «азбуковников». В 1627 українську лексикографію П. Беринда випустив перший словник «Лексикон славеноросський...». У 18 ст з'явилися так звані реальні (географічні, історичні і т. п.) словники; у 30-х рр. В.Н. Татіщев склав «Лексикон Російської історичної географічною, політичною і цивільною» (опублікований в 1793). У 1823-25 видавець С.А. Селівановський зробив випуск «Енциклопедичного словника», розрахованого на 40-45 тт. У нім брали участь Ст Д. Кюхельбекер, В.І. Штейнгель і ін. Після придушення повстання декабристів три віддруковані томи словника були знищені. У 1835 книговидавець А.Л. Плюшар приступив до ізданію«Енциклопедічеського лексикону» (випуск його припинився в 1841 на 17-м-коді т.). Серед інших росіян Е. 19 ст заслуговує на увагу «Настільний словник для довідок по всіх галузях знань» (т. 1-3, 1863-64), під редакцією петрашевца Ф.Г. Толля (у 1866-77 виданий «Необхідний додатковий додаток» до словника, а в 1875-77 - «Доповнення до Настільного словника Ф. Толля»).

До початку 20 ст. з'являються Енциклопедії, при підготовці яких був врахований досвід створення російських і зарубіжних енциклопедичних видань в 19 в.; в них виявляються високий рівень справочності, прагнення до всестороннього освітлення даної теми, увага до бібліографічних відомостей і ін. У 1890-1907 в Петербурзі у виданні Ф.А. Брокгауза і І.А. Ефрона вийшов «Енциклопедичний словник» (в 82 напівтомах з 4 додатковими напівтомами).

Більшість статей по всіх галузях знань складені видними представниками російської науки. Як довідкове видання словник стояв на високому рівні. Видатною російською універсальною Енциклопедією є «Енциклопедичний словник» братів А. і І. Гранат. Популярністю користувалися і небагатотомні універсальні енциклопедичні словники кінця 19- початку 20 століття. Серед них - «Енциклопедичний словник» («Науково-енциклопедичний словник») М.М. Філіппова (т. 1-3, 1898-1901), в якому вперше в російських енциклопедіях була поміщена стаття про В.І. Леніна (опублікована в 1900 під назвою Ільін Володимир), однотомний «Енциклопедичний словник» Ф.Ф. Павленкова (1899, 5 видавництво, 1913, див. Павленкова енциклопедичний словник) , «Малий енциклопедичний словник» Брокгауза і Ефрона (т. 1-3, 1899-1902, 2 видавництва, т. 1-2, 1907-09) і ін. Окрім універсальних Енциклопедій вийшло декілька галузевих (технічна, сільськогосподарська, військова і ін.).

В період Революції 1905-07 і роки, що послідували за ним, активізувалася діяльність по випуску довідкових видань, в підготовці яких брали участь В.І. Ленін і багато інших більшовиків. Так, в 1906 видавництвом «Вперед» був випущений «Короткий народний словник»; видавництвами «Зерно» - «Календар для всіх на 1908 рік» (1907), «Прибій» - «Супутник робітника на 1914 рік» (1913) і ін.

Після перемоги Жовтневої революції 1917 року розвернулася робота з підготовки енциклопедичних видань на основі марксистсько-ленінської ідеології. У перших же роки Радянської влади В.І. Ленін постало питання про необхідність створення радянських словарно-енциклопедичних видань, короткого тямущого і в той же час енциклопедичного словника. До середини 20-х рр. йшов процес становлення енциклопедичної справи в країні. Здійснений випуск галузевих Е.: «Селянської сільськогосподарської енциклопедії» (т. 1-7, 1925-28), «Торгівельної енциклопедії» (т. 1-5, 1924-25), «Педагогічної енциклопедії» (т. 1-3, 1927-29) і ін.

Новий етап розвитку енциклопедичної справи був ознаменований початком видання Великій радянській енциклопедії (БСЕ) відповідно до постанови ЦВК (Центральний виконавський комітет) СРСР від 13 лютого 1925. У 1926-47 здійснено перше видання БСЕ в 66 томах, в 1950-58 - друге видання в 51 томі, в 1969-78 - третє видання в 30 тт [28, 95].

З 1957 року виходить «Щорічник БСЕ». Підготовлені і випущені 3 видання Малій радянській енциклопедії (т. 1-10, 1928-31; 2 видавництва, т. 1-11, 1933-47; 3 видавництва, т. 1-10, 1958-60), 2 видання «Енциклопедичного словника» (т. 1-3, 1953-55; т. 1-2, 1963-64), здійснений випуск ряду галузевих енциклопедій, енциклопедичних словників і довідників (по країнах, регіонах і т. д.). Серед найбільших галузевих Е. 30-х гг.- «Технічна енциклопедія» (т. 1-26, 1927-36), Велика медична енциклопедія (т. 1-35, 1928-36), «Літературна енциклопедія» (т. 1-10, 1929-39, видання не завершене) і ін. З середини 40-х рр. різними радянськими видавництвами почався випуск енциклопедичних видань по машинобудуванню, гірській справі, військовій медицині, виданий ряд словників (політичний, філософський, дипломатичний, політехнічний економічний, педагогічний, юридичний і ін.).

Провідне радянське видавництво в області енциклопедичної літератури - «Радянська енциклопедія». В кінці 50-х - початку 60-х рр. воно приступило до одночасного випуску більше 20 галузевих Енциклопедій, що відобразило процес диференціації наук і підняло на новий рівень енциклопедичну справу в СРСР.

До середини 70-х рр. завершено видання наступних галузевих Енциклопедій «Філософській енциклопедії» (т. 1-5, 1960-70), «Радянській історичній енциклопедії» (т. 1- 16, 1961-76), економічній енциклопедії «Промисловість і будівництво» (т. 1-3, 1962-65), «Педагогічної енциклопедії» (т. 1-4, 1964-68), «Фізичного енциклопедичного словника» (т. 1-5, 1960-66), «Короткої хімічної енциклопедії» (т. 1-5, 1961-67), «Короткої географічної енциклопедії» (т. 1-5, 1960-66), «Сільськогосподарської енциклопедії» (т. 1-6, 1969-75), «Ветеринарної енциклопедії» (т. 1-6, 1968-76), «Великій медичній енциклопедії» (2 видавництва, т. 1-36, 1956-64; 3 видавництва, т. 1-30, виходить з 1974), «Малій медичній енциклопедії» (т. 1-12, 1965-70), «Театральній енциклопедії», (т. 1-5, 1961-67), енциклопедії «Велика Жовтнева соціалістична революція» (1977). Завершуються видання «Короткої літературної енциклопедії» (т. 1-9, 1962-78), енциклопедії «Мистецтво країн і народів світу» в 5 тт. (т. 1-4, 1962-78), «Музичній енциклопедії» в 5 тт. (т. 1-4, 1973-78) і ін. Воєніздатом випускається «Радянська військова енциклопедія» (до 1978 - 5 тт.) [19, 159].

З кінця 50-х рр. почалася робота з підготовки і видання Енциклопедій у союзних республіках на національних мовах, яких можна розділити на два основні види: універсальні і регіональні, присвячені своїй республіці (перші досліди створення Е. по регіонах відносяться до 30-м-коду рр.). Першою радянською республіканською Е. з'явилася «Українська радянська енциклопедія» (т. 1-17, 1959-65); окрім універсальної Е. на Україні видані: «Український радянський енциклопедичний словник» (т. 1-3, 1966- 1968), «Радянська енциклопедія історії України» (т. 1-4, 1969-72), енциклопедія «Історія міст і сіл України» (т. 1-26, 1967-73, Державна премія СРСР, 1976), енциклопедія «Історія українського мистецтва» (т. 1-7, 1966-68), «Сільськогосподарська українська енциклопедія» (т. 1-3, 1970-72), «Кібернетика» (1973). Завершені видання «Білоруській радянській енциклопедії» (т. 1-12, 1969-75), «Малій енциклопедії Латвійської РСР» (регіональна, т. 1-3, 1967-72), «Малої Литовської радянської енциклопедії» (регіональна, т. 1-2, 1966-75), «Естонської радянської енциклопедії» (т. 1-8, 1968-76). За станом на 1 сент.(вересень) 1978 в союзних республіках ведеться підготовка і випуск наступних енциклопедій: «Азербайджанська радянська енциклопедія» в 10 тт. (вийшло 2 тт.), «Вірменську радянську енциклопедію» в 10 тт. (3 тт.), «Грузинська радянська енциклопедія» в 10 тт. (2 тт.), «Казахську радянську енциклопедію» в 12 тт. (12 тт.), «Киргизька радянська енциклопедія» в 6 тт. (2 тт.), «Молдавську радянську енциклопедію» в 8 тт. (7 тт.), «Таджицька радянська енциклопедія» в 6 тт. (1 т.), «Туркменську радянську енциклопедію» в 10 тт. (1 т.), «Узбецька радянська енциклопедія» в 14 тт. (10 тт.), «Литовську радянську енциклопедію» (універсальна) в 12 тт. (3 тт.).

Важливою подією в радянській енциклопедичній справі стало видання «Дитячої енциклопедії» (т. 1-10, 1958-62; 2 видавництва, т. 1-12, 1964-69; 3 видавництва, т. 1-12, 1971-78).

Велика увага приділяється створенню універсальних Е. у інших соціалістичних країнах. Болгарська академія наук видала «Коротку болгарську енциклопедію» («Коротка б'лгарська енциклопедія», т. 1-5, Софія, 1963-1969); Угорська академія наук - «Нову угорську енциклопедію» («új magyar lexikon», т. 1-7, Bdpst, 1959-1972). У ГДР (Німецька Демократична Республіка) Бібліографічний інститут другим виданням публікує «Новий словник Мейєра» (див. Мейєра енциклопедичні словники). Державне наукове видавництво в Польщі опублікувало «Велику загальну енциклопедію» («Wielka encykklopedia powszechna», t. 1-13, Warsz., 1962-70) і готує її друге видання. Академія Румунської Соціалістичної Республіки випустила «Румунський енциклопедичний словник» («Dictionar enciclopedic romîn», t. 1-4, Buc., 1962-66), а засноване в 1968 Румунське наукове енциклопедичне видавництво веде підготовку «Енциклопедії Румунії» («Enciclopedia României») в 5 тт. і «Великої румунської енциклопедії» («Marea enciclopedia româna») в 10 тт. У виданні Енциклопедичного інституту Чехословацької академії наук вийшов «Настільний науковий словник» («Přiruční slovnik naučný», т. 1-4, Praha, 1962-67), планується випуск 6-млосної Е. у Словаччині. Югославський Лексикографічний інститут видав «Енциклопедію Лексикографічного інституту» («Enciklopedija Eeksikografskog zavoda», t. 1-7, Zagreb, 1955-64) і «Енциклопедію Югославії» («Enciklopedija Jugoslavijc», т. 1-8, Zagreb, 1955-71).

В капіталістичних країнах старою з тих, що виходять по теперішній час великих універсальних Енциклопедій є «Британська енциклопедія». В 1975 вийшло її 15-е, принципово нове по своїй структурі видання в 30 тт.; воно ділиться на три частини: «Мікропедія», «Макропедія» і «Пропедія». «Мікропедія» («Micropaedia», т. 1-10) містить короткі статті для швидкої довідки з відсиланнями до «Макропедії» («Macropaedia», т. 1-19), що складається з вибраних розгорнутих статей (з числа представлених в «Мікропедії») для поглибленого вивчення питання; вони супроводяться списками літератури. Однотомна «Пропедія» («Propaedia») має орієнтуючий характер, показуючи загальний круг людських знань і розкриваючи кожен з його розділів в систематичному порядку і від загального до приватного; завдяки множинним відсиланням до «Макропедії» «Пропедія» виступає в ролі допоміжного покажчика. Серед інших найбільш відомих сучасних Енциклопедій Заходу - іспанська «Універсальна ілюстрована європейсько-американська енциклопедія», «Італійська енциклопедія наук, літератури і мистецтва», «Енциклопедія Брокгауза», що публікується у ФРН (Федеральна Республіка Німеччини), багаточисельні видання французькі фірми Ларусс, «Американська енциклопедія» [28, 59].

3.3 Видавничий досвід українських енциклопедій

Енциклопедія Львова

„Енциклопедія Львова” - перше в історії України енциклопедичне видання, головним героєм якого є Місто - його історія, культура, мистецтво, наука, релігійне й соціально-економічне життя.

До Енциклопедії увійшли біограми відомих осіб, які народилися, вчилися, якийсь час мешкали та працювали у Львові, померли й поховані тут. Окремі гасла присвячені очільникам міської та окружної адміністрації (бурґомістрам, президентам міста, губернаторам і намісникам Львівщини), керівникам держав (князям, королям, президентам та ін.), церковним ієрархам, видатним діячам культури та науки, які відвідували Львів й чия діяльність безпосередньо стосувалася розвитку міста. Видання вміщує інформацію про сучасних діячів культури, науки і спорту, актуальних керівників найбільших наукових і навчальних закладів міста.

Окремі енциклопедичні гасла присвячені найвідомішим пам’яткам архітектури, вулицям та площам, пам’ятникам, унікальним експонатам, які зберігаються в музейних збірках Львова. Громадські та державні інституції представлено у виданні гаслами про навчальні та наукові заклади (університети, інститути, бібліотеки), установи культури (театри, музеї, галереї), пресові видання, мистецькі й наукові об’єднання тощо.

Спеціальний тематичний блок становлять гасла, які висвітлюють реалії міського побуту матеріальної і духовної сфери, локальні вияви загальносвітових тенденцій розвитку культури, місцеві здобутки окремих галузей науки, перебіг у Львові найважливіших подій світової й української історії.

Енциклопедія Львова - багато ілюстрована. Велика частина ілюстрацій походить із збірок Львівської галереї мистецтв, Львівського історичного музею, Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України, Центру досліджень визвольного руху, приватних колекцій. Значний відсоток використаних у виданні архівних фотографій та репродукцій публікується вперше, завдяки чому буде збагачено іконографію давнього Львова.

Авторами Енциклопедії Львова стали фахівці-львовознавці, дослідники минулого міста, спеціалісти в галузі політичної, економічної, соціальної історії та історії культури, працівники вищих навчальних закладів, архівів, бібліотек і музеїв, театрів та ін. Кожен із авторів узяв на себе відповідальність за зміст енциклопедичних статей, ідентифікуючи їх власним підписом.

Другий том “Енциклопедії Львова” презентували 13 вересня в актовому залі Франкового університету в межах книжкового Форуму видавців. Варто зауважити, виданий торік 1-й том енциклопедії уже став раритетом. “Енциклопедія Львова” (2-й том) - унікальна книга про місто Лева, його історію та культуру. Понад 1500 сторінок і 1170 світлин ознайомлюють читача з біограмами видатних львів’ян, керманичів міста, церковних ієрархів і діячів культури, які творили його історію; відкривають незнані сторінки життя славетного міста. В енциклопедії описано найвизначніші пам’ятки архітектури, вулиці та площі, унікальні експонати львівських музеїв. Окремі гасла присвячено навчальним і науковим закладам, установам культури та мистецьким об’єднанням. Висвітлено найважливіші події української та світової історії, пов’язані зі Львовом. Цікаво, що енциклопедія увійшла до 15 найкращих книг цьогорічного Форуму видавців та отримала спеціальну відзнаку президента Форуму видавців”. “Ми пишаємося, що вона народилась у Львові”, - сказав про видання директор видавництва “Літопис” Михайло Комарницький. Книга багата ілюстраціями. Значну частину світлин і репродукцій енциклопедії публікують уперше. Збирали їх цілою громадою: долучились і Львівська галерея мистецтв, й історичний музей, і Львівська наукова біб­ліотека ім. В. Стефаника, й колекціонери. Авторами енциклопедії стали понад 150 фахівців-львово­знавців, серед них - дослідники минулого нашого міста, фахівці політичної, економічної, соціальної історії та історії культури, які працюють у вищих навчальних закладах, бібліотеках, архівах, музеях, театрах. Кожен з авторів узяв на себе відповідальність за зміст енциклопедичних статей, ідентифікуючи їх власним підписом. Про їхню титанічну роботу над книгою гарно сказала на презентації редактор “Енциклопедії” Мирослава Дубко: “Жили ми не по годинах, місяцях, а по буквах: Різдво зустрічали з буквою “Д”, паску святили з “І”, й не було меж нашому щастю, коли жодного гасла не знайшлося для букви “И”.

Унікальна книга “Енциклопедія Львова” побачила світ завдяки ініціативі й організаторському таланту видавництва “Літопис”. Уперше в історії України з’явилося енциклопедичне видання, присвячене історії окремого міста.

Властиво, місто Лева має давні енциклопедичні традиції: в середині ХVIII століття тут вийшла перша польська загальна енциклопедія “Нові Афіни” священика Бенедикта Хмельовського, яку перевидавали кільканадцять разів аж до початку ХХ ст. У 1841-1848 роках саме у Львові мешкав славетний австрійський лексикограф і бібліограф Костянтин фон Вурцбах, і саме тут він розпочав працювати над 60-томним “Біографічним лексиконом Австрійської імперії” (куди увійшло майже 25000 біограм). Зрештою, перша енциклопедія українською мовою - “Українська загальна енциклопедія” - за редакцією Івана Раковського (1930-1935 рр.) з’явилася Львові. Однак енциклопедичного видання, присвяченого місту, ми не мали. Зрештою, як і не мало такого жодне інше місто України, хоча чи тут чи там розмови на цю тему виникали.

“Навряд нас можна назвати авторами ідеї, - розповідав “Газеті” керівник проекту та водночас директор “Літопису” Михайло Комарницький, - оскільки вона давно витала в повітрі. Обмірковували її в середині 1980-х років, потім - на початку 1990-х. Наприкінці 1990-х навіть обговорювали концепцію майбутнього видання. І тільки тепер ми зважилися взятися за цю працю. А вона насправді надзвичайно важка. Наприкінці 2005 року сформували робочу групу (основу якої склали викладачі історичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка на чолі з деканом Романом Шустом та Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича НАН України на чолі з академіком Ярославом Ісаєвичем), яка розробила принципи формування енциклопедії, визначила перелік гасел, вимоги до них. За попередніми підрахунками, енциклопедія мала б охоплювати 4200 гасел із різних ділянок знань і понад 4000 ілюстрацій (архівних і сучасних світлин, репродукцій картин, карт, схем тощо). Цими днями ми закінчили роботу над першим томом, тому можемо підбити підсумки”.

А ці підсумки такі: до першого тому “Енциклопедії Львова” (літери від “А” до “Ґ”), який має обсяг 656 повноколірних сторінок, увійшло майже 1000 гасел. У книжці представлено інформацію, що стосується не лише біограм осіб, які мали дотичність до Львова, а й історії будівель, вулиць, стилів, подій, культурологічних та історичних явищ тощо. Важливо, що “Літопис” в особі організаторів розширив історичні рамки цієї книги. Зокрема, читачам буде цікаво дізнатися, як відбувалася не тільки Галицька крайова виставка 1894 року, а й львівський фестиваль “Вивих” на початку 1990-х. Завдяки цій енциклопедії можна мандрувати Львовом і пізнавати його цікаві вулички, пам’ятки архітектури, ознайомитися з культурними здобутками, скажімо, вірмен, греків, які віддавна замешкали на цих теренах.

До укладання енциклопедії було залучено фахівців із найрізноманітніших сфер, зокрема авторами гасел до першого тому стали 150 осіб. Наукове редагування текстів провели Андрій Козицький та Ігор Підкова. У кінцевому варіанті книжки врахували зауваження кваліфікованих незалежних експертів, котрі провадили верифікацію текстового й ілюстративного матеріалу. Спеціально для майбутньої енциклопедії створено групу фотографів, які забезпечили видання якісними ілюстраціями. Проект утілили в життя завдяки доброчинству Львівського автобусного заводу та ВАТ “Кредобанк” [28, 167].

“Особисто для мене найважливішим у праці над енциклопедією стало те, що чимало людей справу такого видання сприйняли як власну, - ділився враженнями Михайло Комарницький. - За цей час десятки людей пройшли через наше видавництво, і кожен пропонував до цієї енциклопедії матеріали, які були не лише цікаві, а часто й новаторські. Скажімо, родичка Мирона Кордуби принесла нам дипломатичний паспорт Української Народної Республіки. Сказала, що її родина берегла його від лихоліть десятки років і тепер хотіла б, щоб замість портрета ми помістили фото цього паспорта, в якому чудовий тризуб. Працівник Галицького авіаційного товариства Ярослав Янчак, який усе життя досліджував історію авіації у Львові, приніс унікальні фотографії літаків. Іван Яремко запропонував редколегії скористатися з його великої колекції світлин і шаржів, починаючи від 20-х років ХХ століття аж до сьогодні. І таких прикладів безліч.

У процесі творення першої енциклопедії міста народжувалася нова культура корпоративної солідарності львівських інтелектуалів, які подали чудовий приклад усій Україні, - сподіваємося, що львівська ініціатива заохотить інші міста писати свої книги буття і закладати основи сучасної культури пам’яті. Енциклопедії в Україні з’являлися й надалі з’являються не так уже часто. Енциклопедій міст у нас іще не було взагалі. Ми пишаємося, що перша енциклопедія міста народилася у Львові, й наше видавництво мало причетність до цього”.

На цьогорічному ярмарку видавництво “Літопис”, окрім інших своїх нових видань, представляє книгу, котра без сумніву має особливе значення. „Ми вперше в історії незалежної України презентуємо перший том Енциклопедії Львова”, - зазначив у коментарі РадіоМан директор видавництва Михайло Комарницький. Енциклопедія містить тисячу гасел і стільки ж кольорових світлин: „Робота над першим томом енциклопедії тривала два роки, були залучені понад 150 авторів - переважно це науковці львівських установ. Перелік є довгий”. Гасла розташовані в алфавітному порядку і там можна знайти не тільки персоналії, які творили історію нашого міста, наголошує пан Комарницький: „Там ви знайдете історію вулиць, історію вілл, історію різних культурних установ, орденів”.

Енциклопедія охоплює період від першої згадки про місто Лева - 1256, і аж по сьогодні. Вагомість видання - не лише у її історичному значенні. Воно має 656 сторінок, а вага фоліанту, за словами Михайла Комарницького, понад 2 кілограми. Особливо вразило видавців те, що навіть пересічні львів’яни активно долучались до створення цієї енциклопедії. Михайло Комарницький: - Наприклад, один із колекціонерів приніс нам світлини, присвячені спортивному життю Львова впродовж останніх ста років. Більшість світлин публікується вперше. Презентація першого тому “Енциклопедії Львова” відбудеться у суботу, о 12-ій годині, в Італійському подвір’ї. Перший наклад „Енциклопедії Львова” - дві тисячі примірників. А відразу після Форуму видавництво „Літопис” завершуватиме роботу над другим і третім томами. Вони з’являться вже на полицях наших книгарень менше ніж через рік.

Львівська погода розчулилася з’явою у видавництві «Літопис» першого тому «Ециклопедії Львова й внесла свій експромт у його репрезентацію: урочистість із Італійського патіо перенесли до Королівської зали, де місця всім запрошеним не вистачило, - про це сьогодні 15 вересня повідомив кореспондент ЗІКу.

Розділити радість із авторським колективом видання, над яким працювало 151 особа, прийшли Генеральний консул Республіки Польща у Львові Вєслав Осуховський, міський голова Львова Андрій Садовий, ректор Львівського національного університету ім. І.Франка Іван Вакарчук, академік Ярослава Ісаєвич, на численна когорта істориків і видавців, які спеціалізуються на випуску історичної літератури. Під музику камерного ансамблю оркестру «Академія» під керівництвом Артура Микитки та слайд-шоу із ілюстрацій «Енциклопедії Львова» ведуча доцент Ірина Старовойт запросила до слова згаданих осіб, а також художника книжки Андрія Кіся, літературного редактора Мирославу Олійник, голову редколегії Романа Шуста, директора бібліотеки ЛНУ Василя Кмитя, меценатів Степана Кубіва та Саїда Фарбазова, персонажа «Енциклопедії» художника Євгена Безніска та двох авторів - Андрія Козицького та Ігоря Підкову, які трудилися над книжкою 581 день.

Промовці означили започатковане видавництвом «Літопис» багатотомне й повноколірно ілюстроване видання - як крок назустріч славі міста, яке за свою історію робило спроби власної енциклопедії і не полишатиме їх робити й надалі, однак вони не конкуруватимуть, тільки доповнюватимуть одна одну. Від 18 століття Львів прагнув своєї енциклопедії, ця стала його атестатом зрілості, не відкинувши таких джерел, як легенди, перекази й навіть плітки, не кажучи вже про літописи та архівні акти. «Правда нічого не перемагає, вона просто лишається до часу, коли буде сприйнятою. Це спокійне, не афектоване слово про Львів, сказане наново» - охрестив своє дітище Андрій Козицький, а Ігор Підкова сказав: «Якби наші попередники могли вертатися, то Грушевський повернувся б до Львова у той час, коли Львів після Петербургу та Варшави був найбільшим центром книговидання. Тут Грушевський започаткував неалфавітну енциклопедію «Український народ в минулому й теперішньому». Зараз Львів сформував цілу школу історіографів. Місто занадто довго очікувало своєї енциклопедії, щоб вона вийшла пересічною. Це яскраве напружене полотно історії різних часів, коли Львів був і столичним і периферійним, і самоврядним містом. Це не кінець, і не початок. Це кінець початку». Продовжуючи цю тему, Мирослава Олійник запевнила, що в останньому тому на літеру «Ф» читачі неодмінну знайдуть згадку про те, що на форумі видавців у Львові було репрезентовано перший том «Енциклопедії».

Останній протокольний момент репрезентації «Енциклопедії Львова» полягав у тому, що її перший том зробили історичним експонатом і передали на збереження директору Львівського історичного музею Богдану Чайковському.

Україномовна «Енциклопедія кібернетики»

У передмові до першого тому «Енциклопедії кібернетики» (ЕК), 1973 р., сказано, що це видання здійснено відповідно до постанови ЦК КПУ та Ради Міністрів УРСР. «Створення ЕК є результатом творчої співпраці Головної редакції Української Радянської Енциклопедії та ордена Леніна Інституту кібернетики Академії наук Української РСР».

Тому, перш ніж вести мову про те, як конкретно вели підготовку «Енциклопедії кібернетики» ці дві поважні академічні установи (Головна редакція УРЕ та Інститут кібернетики), як вони поділили роботу над виданням, і чому воно спочатку побачило світ українською мовою, а лише через рік - російською, треба сказати кілька слів про ці установи.

Видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ) заснували у листопаді 1927 р., серед його фундаторів були Всеукраїнська Академія наук та Наркомат освіти республіки. Першим головним редактором видавництва став відомий державний діяч, академік ВУАН М.О. Скрипник (до 1930 р.). Видавництво почало готувати видання Української Енциклопедії, однак за звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» та «шкідництві» діяльність УРЕ припинили, а Скрипник у 1933 р. покінчив життя самогубством [31, 176].

У 1944-48 рр. спробували вдруге відновити енциклопедичну інституцію в Україні, проте енциклопедичне видавництво - головна редакція Української Радянської Енциклопедії у складі АН УРСР - постало лише в 1957р. Головним редактором став відомий поет, академік АН УРСР М. П. Бажан (до 1983 р.). За цей час у видавництві побачила світ низка енциклопедичних видань: два видання «Української Радянської Енциклопедії» (1-ше видання у 17 томах, 1959-1965 рр.; 2-ге - у 12 томах, 1977-1985 рр.), «Український Енциклопедичний Словник» у 3-х томах (1-ше видання - 1964-1967 рр.; 2-ге - 1986-1987 рр.), «Історія міст і сіл Української РСР» у 26-ти томах (1967-1974рр.), «Історія українського мистецтва» у 6-ти томах (1966-1968 рр.) тощо; юридичний, політичний, філософський, економічний та ин. енциклопедичні словники.

Інститут кібернетики бере свій початок від утвореного в 1957 р. у складі АН УРСР Обчислювального центру. 1962-го року обчислювальний центр перейменували в Інститут кібернетики. Слава про перший в країні Інститут кібернетики в Києві поширилася на увесь Радянський Союз і наприкінці 60-х років директор інституту акад. В. М. Глушков вирішив, що інститут досягнув такого наукового рівня, що може забезпечити видання першої в світі «Енциклопедії кібернетики».

Академічний інститут - не видавництво, його працівники майже не уявляли, що значить видати енциклопедію. Це зовсім не те, що видати наукову монографію. Тому вся, якщо можна так сказати, технічна робота лягла на Головну редакцію УРЕ, а Інститут кібернетики повинен був забезпечити науковий рівень видання.

В УРЕ працювали люди, які добре знали видавничу справу, але, як і їхній головний редактор (поет Микола Бажан), мало що знали про таку, тоді ще молоду науку як кібернетика. Тому, коли почалася підготовка до видання кібернетичної енциклопедії, в УРЕ створили спеціальну редакцію, до якої ввійшли кілька працівників із технічною або математичною освітою, сподіваючись, що вони зможуть знайти спільну мову з співробітниками Інституту кібернетики. Вченим секретарем редколегії «Енциклопедії кібернетики» і, одночасно, керівником редакції в УРЕ став П.В. Походзіло. Він, мабуть, - колишній працівник якогось видавництва, бо його ерудиція в галузі кібернетики, як виявилося, була незадовільною. Працівникам з УРЕ довелося чи не кожного дня звертатися до «кібернетичних корифеїв» із Інституту кібернетики з різними проханнями: то допомогти скласти реєстр статей енциклопедії, то порадити, хто зміг би написати їх, то, нарешті, прочитати одержаний від авторів матеріял. Корифеїв це нервувало, відволікало від основної роботи.

Робота над енциклопедією йшла повним ходом, коли я прийшов в редакцію УРЕ. Вже давно було затвердили реєстр статей і поступило від авторів чимало замовлених матеріалів. Багато матеріалів, за які вже заплатили авторам гонорар, довелося забракувати. Крім того, до реєстру внесли декілька біографічних статей про діячів в галузі кібернетики, але список цих людей був складений дуже тенденційно. Довелося йти до В. Глушкова і доповісти йому про ситуацію.

Енциклопедію планували видавати двома мовами: українською та російською. Багато авторів було з Москви, Ленінграда, Новосибірська та інших російських міст. Вони, звичайно, присилали замовлені статті російською мовою. Однак й ті автори, які жили в Україні та знали українську мову, писали російською, посилаючись на те, що вони не знають української термінології. Важку роботу перекласти все на українську мову взяла на себе редакція літературного контролю УРЕ. Пишу «перевести», а не «перекласти», бо це справді була робота не тільки перекладацька, а й термінологічна, адже українських кібернетичних термінів не було. Особливо хочеться відзначити в цій справі добросовісну, справді творчу працю завідувача редакції літконтролю І.А. Черненка.

В УРЕ було правило: якщо видання готується двома мовами, матеріал не приймуть до того часу, поки обидва варіанти - український і російський - не будуть готові. Отже, коли на початок 1973 р. треба було здавати енциклопедію в друк, виникло питання, який варіант вийде у світ першим. М. Бажан хотів, щоб україномовна енциклопедія була першою, а В. Глушков - щоб першим був російський варіянт.

Іван Драч, мабуть за порадою Миколи Бажана, навіть вірша написав про енциклопедію кібернетики («На дні роси, або Внутрішній діалог з приводу випуску енциклопедії кібернетики»). Бажан зачитував його Глушкову, але той був непоступливий.

Коли ж ми першим випустимо український варіант, його росіяни не читатимуть, пріоритет ми все одно матимемо, а за рік ми «відшліфуємо» російський варіант і вже не будемо боятися ніякої критики. В. Глушков із цим погодився. Таким чином перша «Енциклопедія кібернетики» в 1973 році вийшла в світ українською мовою, а російською - в 1974 р. Згодом її ще переклали німецькою в Німецькій демократичній республіці.

Висновки до ІІІ розділу

Українська Вікіпедія наздоганяє Фінську. 7 квітня 2010 року кількість статей українського розділу всесвітньої інтернет-енциклопедії «Вікіпедія», #"670296.files/image001.jpg">

Рис. 1. Порівняльна характеристика Вікіпедій різних країн

ВИСНОВКИ

Всеукраїнське державне спеціалізоване видавництво «Українська енциклопедія» імені М.П. Бажана - наукова, редакційно-видавнича установа, яка випускає універсальну та галузеву енциклопедичну, довідкову і словникову літературу. Заснована у листопаді 1927 року як видавництво «Українська Радянська Енциклопедія» (УРЕ). Серед його фундаторів - Всеукраїнська академія наук (тепер НАН України) та Наркомат освіти республіки.

Першим головним редактором став відомий державний діяч, академік ВУАН М.О. Скрипник. Видавництво розпочало випуск перших томів Української Енциклопедії, однак за традиційним у ті репресії часи звинуваченням в «українському буржуазному націоналізмі» та «шкідництві» діяльність УРЕ було припинено. В 1944-48 мала місце друга спроба відновити єдину енциклопедичну інституцію в Україні, проте лише 1957 знову постало енциклопедичне видавництво - Головна редакція Української Радянської Енциклопедії у складі АН УРСР. Її організатором і головним редактором (до 1983 року) був видатний діяч культури, академік АН УРСР М.П. Бажан. 1989

Головною редакцію УРЕ перетворилось на видавництво з присвоєнням йому імені М.П. Бажана. Серед визначних учених, які входили до складу Головної редколегії УРЕ, були академіки В.М. Корецький, Б.М. Бабій та ін. За роки своєї діяльності видавництво випустило сотні томів різних видань: першу в історії українського народу Українську Радянську Енциклопедію (УРЕ: 1-е вид. - т. 1-17, 1959-65; 2-е вид. - т. 1-12, 1977-85), Український Енциклопедичний Словник (1-е вид. - т. 1-3, 1964-67; 2-е вид. - т. 1-3, 1986-87); фундам. «Історію міст і сіл Української РСР» (т. 1-26, 1967-74), «Історію Академії наук Української РСР» (т. 1-2, 1976-77); багатотомні енциклопедії історії України, народного господарства, сільського господарства, кібернетики, мистецтва, літератури та ін.; енциклопедичні словники - юридичний, політичний, філософський, економічний та ін. Значне місце в універсальних енциклопедичних виданнях займає державно-правова та історично-державна тематика.

Серед основних структур, підрозділів видавництва - головна наукова редакція Юридичної енциклопедії (утв. замість наук, редакції державиви і права - для наук.-ред. підготовки і випуску 6-томної Юридичної енциклопедії, 1998-2004), головна редакція Зводу пам'яток історії та культури України (з 27 томів вийшли перші дві книги по м. Києву). «Українська енциклопедія» бере участь у здійсненні загальнодержавному видавничому проекту - підготовці багатотомної серії «Реабілітовані історією» (про несправедливо засуджених у тоталітарний період радянської історії) та інших суспільно важливих видань. У видавництві працювали відомі правознавці Ю.О. Бачинський, Ф.Г. Бурчак, І.П. Бутко, І.М. Разнатовський, В М. Терлецький та ін.

Із розвитком компютеризації та мережі Інтернет важливе місце серед енциклопедій посіла «Вікіпедія», оскільки вона є найзручнішою у користуванні. 9 березня 2010 міністр освіти і науки Іван Вакарчук закликав українських науковців написати хоча б по 2-3 статті для українського сегмента інтернет-енциклопедії «Вікіпедія».

Український сегмент енциклопедії може суттєво розширитися, якщо кожен з українських науковців напише хоча б по 2-3 статті з його напрямку діяльності, - зауважує міністр. - До роботи можна залучати й студентів старших курсів, які під керівництвом своїх викладачів змогли б долучитися до створення потужної української Вікіпедії. Адже написати чи відредагувати статтю в цій інтернет-енциклопедії може кожен. Формування українського сегменту Вікіпедії є завданням національного значення.

Міністр вважає, що українська Вікіпедія сильно поступається своїм аналогам і за якістю. Багато наявних статей мають уривчастий, неповний і незавершений характер. А це спонукає українських інтернет-користувачів читати російську, англійську чи іншу зрозумілу іноземну версію «Вікіпедії».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Книги: один автор       1. Бебик В. Сучасні українські енциклопедії. - К., 2004.

. Білоус А. Загальні поняття про енциклопедії. - К., 2005.

. Роль енциклопедії в науці. - К.: Заповіт, 2007.

. Бовкун Е. Сучасні енциклопедії. К., 2003.

. Бляхер Л. Современные энциклопедии. - М.: РОССПЭН, 2002.

. Бятець А. Енциклопедії, енциклопедичні словники // К., Наука, 2008.

. Вознесенська О. Енциклопедії, енциклопедичні словники. К., Вип. 2. 2004.

. Горбатенко В. Сучасні енциклопедії. К.: - 2007.

. Винниченко В. Особливості створення та видання енциклопедій. - К., 2005.

. Гаевський Б. Особливості створення та видання енциклопедій. - К., 2004.

. Гелей С. Роль енциклопедії в науці. - Львів, 1996.

. Георгіна А. Сучасні енциклопедії. - Чернівці, 1994.

. Гурська Н. Сучасні енциклопедії. К., 2005.

. Гунчак Т. Україна. Енциклопедії, енциклопедичні словники. - К., 2003.

. Донченко Е. Енциклопедії, енциклопедичні словники. - К., 1994.

. Дубарець К. Видавництво енциклопедій: Хрестоматія. - К., 2007.

. Камінський А. Енциклопедії, енциклопедичні словники. - Львів, 2003.

. Кухта Б. Особливості створення та видання енциклопедій. - К., 2005.

. Зубченко О.С. Енциклопедії, енциклопедичні словники. - 2008.

. Зливков В. Сучасна українська енциклопедія. - К., 2007.

. Королько В.Г. Сучасні енциклопедії - К.: Ваклер, 2003.

. Лавренко О. Сучасні енциклопедії. К., 2002.

. Литвин А.П. Сучасні українські енциклопедії. - К., 2003.

. Медведчук В. Енциклопедії, енциклопедичні словники. - К., 1998.

. Старовойтенко Р. Роль енциклопедії в науці // Нова політика. - 2004.

. Пахарев А.Д. Русские энциклопедии. - К.: Знание Украины, 2004.

. Пахарєв А.Д. Особливості створення та видання енциклопедій. - К.: Світогляд, 2005.

. Полохало В. Русские энциклопедии. - М., 2009.

. Почепцов Г.Г. Русские энциклопедии. - М.: „Рефл-бук”, К.: „Ваклер”. - 2007.

30. Ящінський В.А. Сучасні українські енциклопедії /За ред. О.В.Бабкіної. - К., 1998.

Книги: два автора        31. Брайант Дженнингз, Томпсон Сузан. Русские энциклопедии. Год издания: 2004.

. Кухта Б., Теплоухова Н. Особливості створення та видання енциклопедій. - Львів, 1999.

. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Особливості створення та видання енциклопедій. - К., 2007.

. Дашутін Г., Михальченко М. Видавництво енциклопедій. К.: Парламентське вид-во, 2007.

. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Издание Русские энциклопедии: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений. - М., 2008.

. Гелей С.Д., Рутар С.М. Енциклопедичні словники. Навчальний посібник. - К., 2004.

. Рябов С.Г., Тименко М.В. Енциклопедичні словники. - Київ: Тандем, 1996.

. Піча В.М., Хома Н.М. - Сучасна українська енциклопедія. - К.: «Каравела», 2000.

39. Нельга О.В., Забара Т.Б. Сучасна українська енциклопедія. - К.: ЦВК України, 2007.

Книги: три автора       40. Гелей С., Пастушенко Р., Рутар С. Українська енциклопедія: Навчальний посібник. - Львів, 1997.

. Гелей С., Пастушенко Р., Рутар С. Українська енциклопедія: Навчальний посібник. - Львів, 1998.

42. Егорова-Гатман Е.В., Плешаков К.В., Байбачова В.Б. Русские энциклопедии. - М.: Никколо-медиа, 2002.

Книги без автора         43. Энциклопедический словарь. СПб.: Ф. А. Брокгауз, И. A. Ефрон, 1890-1907. 82 + 4 тт. на «Рубиконе»

. Большая энциклопедия: Словарь общедоступных сведений по всем отраслям знания / Под ред. С.Н. Южакова. СПб.: Просвещение, 1900-1909. 1-е - 4-е изд. (стереотипные). 1900-1907. 20 тт. + 2 дополнительных.

-е изд. 1907-1909. 22 тт.

. Гранат: Энциклопедический словарь. 58 тт. 1910-1948.

. Большая советская энциклопедия (БСЭ). Москва. 1-е изд. 65 тт. 1926-1947. 2-е изд. 50 тт. 1950-1960. 3-е изд. 30 тт. 1969-1978.

47. Советская военная энциклопедия (СВЭ), М., Ордена Трудового Красного Знамени военное издательством Министерства обороны СССР в 1977 -1979 годах в 8-ми томах.