Технологія вирощування льону

Технологія вирощування льону

Вступ

Льон - луб’яне волокно. Волокниста тканина лежить між зовнішньою оболонкою і деревиною стебла. Волокна склеєні одне з одним і розміщуються окремими жмутами - пасмами. Пасма волокна завдовжки 30-75 см складаються з видовжених клітин. Тобто клітина льону - це довга тонка нитка. Її довжина в 1-2 тисячі разів перевищує її товщину. Це дозволяє виготовляти лляну нитку завтовшки до кількох мікрон.

Лляну тканину виготовляли давні індуси ще 9000 років тому. Пізніше льон стали вирощувати в Ассирії, Вавилоні та Єгипті. Єгипетські мумії, яким уже 5000 років, загорнуті саме в лляну тканину. З льону виготовлено славнозвісну Туринську плащаницю.

Завдяки унікальним властивостям льону вона вціліла до наших днів, пройшовши крізь вогонь і воду. Ці реліквії збереглися до сьогодні завдяки кремнезему, який міститься в льоні та стримує розвиток бактерій і грибків.

Греки робили вітрила своїх човнів із лляних тканин, адже намоклий льон стає ще міцнішим.

Під час воєн лляні пов’язки рятували поранених від гангрени та сепсису.

У багатьох культурах світу льон став символом світла, чистоти та вірності.

Вважають, що за давніх часів лляні вироби цінувалися вище за золото. Навіть легенда про подорож аргонавтів у Колхіду по золоте руно, на думку деяких дослідників, має за основу реальні факти. Історики свідчать, що у Давній Греції не було великих урожаїв льону; а той льон, що тут родив, мав досить низьку якість. Натомість високосортний льон вирощували в Колхіді, де виготовлялося славнозвісне «сардинське полотно».

На Русі льон з’явився на початку першого тисячоліття нашої ери. Незабаром льонарство стало тут поширеним і традиційним промислом (більше інформації про вирощення льону та виготовлення домотканного полотна - дивіться у статті "Домотканне льняне полотно")

Квіти льону мають блакитне, темно-синє, рідше - фіолетове, рожеве, жовте або біле забарвлення. Вони розпускаються на світанку, а закриваються і в’януть опівдні, у розпал спеки. Кожна квітка живе лише кілька годин.

Сільгоспвиробники, яким довелося мати справу з льоном олійним, переконані, що не займатися такою культурою - гріх. Затрати на вирощування льону невеликі, попередник він добрий, а віддача - не гірша, ніж у соняшнику.

У насінні льону олійного міститься 42-49% жиру, який швидко висихає, утворюючи тонку гладеньку блискучу плівку. Лляна олія містить п’ять жирних ненасичених кислот: олеїнову, лінолеву, ліноленову, пальмітинову і стеаринову. Найкращу оліфу виробляють саме з цієї олії. Її також широко використовують у харчовій, парфумерній, електротехнічній, авіаційній, автомобільній, суднобудівній, металообробній промисловості, миловарінні, медицині. Льон має велику кормову цінність.

Ринок насіння льону на сьогодні ще далеко не заповнений, навпаки, цей товар у дефіциті. Його купують вітчизняні лакофарбові підприємства, але найголовніші споживачі - усе ж таки міжнародні трейдери. Купуючи товарне насіння, увагу звертають лише на показник засміченості, якогось спеціального аналізу не роблять. Мабуть, вважається, що будь-який вирощений в Україні льон є якісним.

Претендуючи на місце соняшнику в сівозмінах, льон олійний демонструє не меншу прибутковість і перевершує соняшник за низкою інших показників. Зокрема, не потребує ручної праці під час боротьби з бур’янами, не виснажує ґрунт, є добрим попередником для озимої пшениці. Льон майже не уражується хворобами і не має шкідників.

Технологічна оцінка зерна

З усіх видів луб'яних волокон найціннішим є лляне волокно. В сировинному балансі текстильної промисловості льон займає друге місце після бавовнику. Лляне волокно значно міцніше за бавовник, вовну, джут, має гарні прядивні властивості, гнучкість, міцність, здатність гарно ділитися при чесанні на тонесенькі волоконця. Із лляного волокна виробляється широкий асортимент товарів побутового і технічного призначення. Луб'яні волокна розміщені у коровій паренхімі стебла у вигляді пучків. Первинна обробка луб'яних культур льону складається з процесів і операцій, мета яких - виділення волокна або лубу із стебла і є досить складною. Для виділення волокна із стебла використовують мікробіологічні, ферментні процеси та здійснюють механічну обробку. Чим довші й тонші стебла льону, тим більше в них міститься волокна. Так, у тонких стеблах льону-довгунця міститься 35 % волокна; у середніх - 30 %; грубих - 25 % від маси стебла. У стеблах, що мають більшу довжину і меншу товщину, волокнисті пучки компактні, із щільним з'єднанням більш довгих елементарних волокон. Тому в таких стеблах за інших рівних умов вміст волокна більший і воно має кращі фізико-механічні властивості. У стебла льону-довгунця розрізняють загальну і технічну довжину. Загальну довжину стебла визначають за відстанню від місця прикріплення сім'ядольних листочків до найвищого місця прикріплення коробочки, технічну - за відстанню від місця прикріплення сім'ядольних листочків до початку розгалуження суцвіття. Дуже важливою ознакою якості майбутнього волокна є колір стебел. Він залежить від ступеня стиглості рослин, умов їх вирощування, погоди під час збирання і зберігання стебел та ін. Нормальні за якістю стебла льону, тобто зібрані в оптимальні строки (ранньо-жовта стиглість), правильно висушені й не ушкоджені хворобами, мають світло-жовтий або зеленувато-жовтий колір.

Міцність волокна при достроковому збиранні стебел знижується, а через це зменшується вихід довгого волокна. При дуже пізньому збиранні стебел (перестій) відбувається значне здерев'яніння волокна. Прядивні властивості луб'яних волокон залежать також від анатомічних властивостей рослин. Структура елементарних волокон і їх зв'язки поміж собою, характер сполучення їх у луб'яні пучки багато в чому визначають технологічні властивості майбутнього волокна. Елементарні волокна являють собою довгі (17 - 25 мм) веретеноподібні клітини з дуже потовщеними стінками, що з'єднані між собою серединними пластинками. Завдяки видовженій формі ці клітини своїми кінцями уклинюються між іншими волокнистими клітинами, утворюючи пучки, які дають суцільну стрічку волокна, що проходить по всій довжині стебла. Вилучені тим чи іншим способом із стебла луб'яні пучки, на відміну від елементарних волокон, називаються технічним, або довгим і коротким волокном. Головною складовою частиною волокон є целюлоза (80 - 84 %), що надає волокнам і виробленим із них тканинам міцності на розрив, гнучкості та еластичності, носкості, гігроскопічності, м'якості та блиску. Особливе значення має вміст у стеблах пектинових речовин. Заповнюючи міжклітинні проміжки, вони утворюють так звані серединні пластинки, які склеюють елементарні волокна у пучки, а пучки - з іншими тканинами стебла. Вилучити волокна із стебел можна руйнуванням (розкладанням) пектинових речовин. Варто зазначити, що пектинові речовини, які склеюють елементарні волокна в пучки, відрізняються своїми властивостями від речовин цієї ж групи, які склеюють волокнисті пучки з іншими клітинами стебла. Це дає змогу при правильній обробці соломи послабити зв'язок між волокнистими пучками і навколишніми тканинами корової паренхіми без руйнування пектинових речовин, що з'єднують елементарні волокна всередині пучків. Рослини льону, вирвані з корінням, після відокремлення насінних коробочок називають соломою. Це вже промислова сировина, з якої виробляють волокно. Після певної обробки соломи, яка спрямована на руйнування зв'язків між луб'яними пучками і деревиною, отримують тресту. Відомі кілька способів приготування трести: біологічний (водяне і росяне мочіння), фізико-хімічний та хімічний.

В останні роки переважна більшість льоносоломи в Україні переробляється на тресту способом росяного мочіння - розстиланням. Солому розстилають стрічками на луках, багаторічних перелогах або прямо на льонищі, де вирощували льон. Внаслідок зволоження росою або опадами на поверхні соломи розвиваються гриби, які, поширюючи свій міцелій на корову перенхіму, виділюваними ферментами гідролізують (руйнують) пектинові речовини. Основні представники грибної флори, що руйнують пектинові речовини, - Cladosporium herbarum Fr. та Rhizopus nigricans Ehr. Крім них, у цьому процесі беруть участь й інші гриби (Mucor Lismasis) та аеробні бактерії. При температурі нижче 0 °С розвиток мікроорганізмів практично припиняється, при температурі від 0 до З °С він відбувається дуже повільно, а при 18 - 22 °С - дуже активно. Якщо роса або дощ не випадає, процеси гідролізу також затримуються. Встановлено, що найкращим часом для розстилання соломи є перша і друга декади серпня. Росяне мочіння у більш пізні строки призводить до збільшення тривалості вилежування трести і значного зменшення виходу та зниження якості волокна.

Технологія вирощування льону

Попередники

Льон - найбільш самонесумісна культура. При сівбі на одному місці протягом чотирьох років підряд рослини можуть загинути у фазі сходів. При частому поверненні на одне і те саме місце наступає льоновтома, яка викликається накопиченням в ґрунті шкідливої мікрофлори, зокрема грибів-збудників фузаріозного в`янення, фузаріозного побуріння, антракнозу, поліспоріозу, аскохітозу та ін., а також розвитком специфічних бур`янів (пажитниця льонова, шпергель льоновий, льонова повитиця та ін.). На те саме поле льон повинен повертатися через 7 років на легких ґрунтах і через 5-на суглинкових. Льон добре вдається після чистих від бур`янів багаторічних трав, картоплі. Але бобові багаторічні трави на родючих ґрунтах можуть викликати вилягання посівів, а після картоплі спостерігається стократість розвитку рослин у зв`язку з нерівномірністю внесення органічних добрив під картоплю. Тому кращим попередниками для льону є озима пшениця, яка вирощується після багаторічних трав, та овес після картоплі.

Удобрення

Безпосередньо під льон не рекомендується вносити гній, щоб уникнути додаткового забур`янення та строкатості посівів за висотою. З органічних добрив добре вносити сухий розмолотий пташиний послід восени або під передпосівну культивацію в кількості 2-8ц/га. Льон дуже чутливий до доз мінеральних добрив. Їх установлюють відповідно до родючості ґрунту, якості попередника, внесених під нього доз добрив. З урожаєм соломи 50ц/га (10ц/га волокна) льон виносить з ґрунту 75-80 кг азоту, 25-30 кг фосфору, 35-40кг калію, 50-70кг бору, 60-70г міді, 320-340г марганцю, 310-340г цинку, 5-6г кобальту. Під льон найчастіше вносять повне мінеральне добриво з таким співвідношенням азоту, фосфору і калію: на бідних азотом ґрунтах - 1:2:2 при дозі азоту 45к/га; на багатших - 1:3:3 або 1:3:4 при дозі азоту 30кг/га. Можна орієнтуватись ще й по таких показниках. При урожайності озимої пшениці 20, 30, 40ц/га дози азоту під льон повинні складати відповідно 45, 30, 20кг/га. Надлишок азоту за умов доброго забезпечення вологою може викликати вилягання стеблостою, а за посушливої погоди - підгорання рослин.

Фосфорні і калійні добрива слід вносити під культивацію восени, а азотні - під весняну культивацію. Льон негативно реагує на хлор. Тому слід вносити безхлорні калійні добрива (калімагнезія), а хлоровмісні - тільки восени. Фосфорні добрива повинні бути легкорозчинними і збагачені мікро елементами (борний супер-фосфат, бормагнійові добрива, молібденовий суперфосфат тощо). Внесення на 1 га 1кг бору зменшує ураженість рослини бактеріозом до 16 разів, особливо на свіжо провапнованих ґрунтах. Безпосередньо під льон вапно вносити не слід. Льон повинен іти третьою культурою після вапнування.

Обробіток ґрунту

Льон вимагає найретельнішого обробітку ґрунту. Обробіток повинен бути спрямований на звільнення поля від бур`янів, якісну заробку добрив і післяжнивних решток, створення дрібногрудочкуватої структури, максимальне вирівнювання поверхні поля. Для цього застосовують напівпаровий зяблевий обробіток. Відразу після збирання пшениці поле лущать дисковими лущильниками ЛДГ 10,ЛДГ15,ЛДГ 20 у два сліди з боронуванням на глибину 6-8см. Через 12-14 днів, коли проростуть бур'яни, орють з повним обертанням скиби на глибину орного шару, ні в якому разі не допускаючи вивертання на поверхню з підорного шару підзолу, глею та інших неродючих горизонтів. В іншому випадку сходи будуть дуже нерівномірні, зріджені, а пізніше стеблостій - строкатим. В міру проростання бур`янів поле культивують перший раз на глибину 10-12 см (після внесення фосфорно-калійних добрив), другий - на 8-10, третій - на 6-8 см. Кожну наступну культивацію проводять впоперек або під кутом до попередньої. Останній обробіток проводять за 2-3 тижні до настання морозів, щоб насіння бур`янів ще раз проросло, а сходи будуть знищені низькими зимовими температурами. Такий обробіток дозволяє максимально очистити поле від однорічних бур`янів, виснажити кореневищні і коренепаросткові багаторічні бур`яни і максимально восени підготувати ґрунт до сівби. Якщо забур`яненість багаторічними бур`янами висока, то боротьбу з ними восени можна провести з допомогою гербіцидів (наприклад, раундапу, гліфосату, уталу, внісши їх після збирання пшениці).

Весною, на полях, оброблених за описаною вище схемою восени, якщо ґрунт легкого механічного складу, достатньо поле лише заборонувати вслід за досягненням ґрунтом фізичної стиглості зчіпкою важких, середніх і легких борін в 3-4 сліди.

На важких і запливаючих ґрунтах спочатку закривають вологу, а потім поле обробляють комбінованими агрегатами типу РВК-5.6, "Європак", "Волинянка", внісши перед тим азотні добрива. Якщо восени основний обробіток ґрунту проведений по типу звичайного зяблевого, тоді весняний обробіток вимагає проведення більшої кількості операцій, особливо, якщо не використовують комбінованих агрегатів. За досягнення ґрунтом фізичної стиглості проводять закриття вологи, через 3-4 дні - культивацію на глибину 4-5 см в агрегаті з боронами. Потім обробляють агрегатом з трьох рядів зубових борін (перший ряд важкі борони БЗТС-1.0, другий - середні БЗСС 1.0, третій - легкі ЗОР-0.7) або з борін зубових і шлейфборін ШБ-2.5. Перед сівбою поле коткують гладкими водоналивними котками ЗКВГ-1, СКГ-2, кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6, або борончастими котками КБН-3.

Сівба

В Україні рекомендовано для вирощування такі сорти льону-довгунця на волокно: Ірма (П), А-49 (П), Глухівський ювілейний (ЛП), Зоря 87(Л), К-6 (ЛП), Кийвський (П), М-5(П), Могилівський 2 (П), Персей (ЛП), Рушничок (ЛП), Синільга (П), Томський 16(ЛП), Український 3 (ЛП), Український ранній (ЛП), Псковський 85 (П).

На товарних посівах потрібно використовувати насіння категорії РН-1-3, яке має лабораторну схожість не нижче 80% і чистоту не нижче 97%. Насіння повинно бути вирівняним і крупним. Маса 1000 насінин-4.5-6г. Перед сівбою насіння прогрівають проти сонця 3-4 дні і протруюють за методом інкрустування, використовуючи вітавакс 200 (1.5-2л/га), фенорам (2.0кг/га) або інші протруйники. Для збагачення мікроелементами до робочого розчину додають борну кислоту (1.3-1.5кг/т), сірчанокислий цинк (2кг/т), молібденовокислий амоній (2кг/т), сульфат міді (1-2кг/т).

Норми висіву насіння слід розраховувати для конкретного сорту і конкретних умов вирощування, враховуючи польову схожість насіння і можливе зрідження сходів в процесі вегетації так, щоб на час збирання на кожному квадратному метрі посіву було 1800-2000 рослин льону. Така густота рослин за сприятливих умов вирощування досягається при висіву 25-27млн. схожих насінин на 1 га. На запливаючих грунтах норму висіву збільшують до 29-30млн/га, у вологих теплих умовах Карпат - зменшують до 23-24млн/га. Масову норму висіву розраховують за формулою М=Н·А·104:Ч:С, де М - норма висіву в кг/га, А - маса 1000 насінин,г ; Ч -чистота насіння, %; C- лабораторна схожість, %. Сіють льон тоді, коли на глибині 10см грунт прогріється до 6-8?С. це 10-15 квітня у західній, 15-20квітня в центральній, 20-25квітня в східній частині зони льоносіяння. Сіють льон вузькорядним способом сівалками СЗЛ 3.6 із залишенням технологічної колії. Всі висівні апарати повинні бути перевірені і встановлені на однакову норму висіву, а сошники - на однакову глибину загортання насіння - 1.5-2см.

Догляд за посівами

Якщо після сівби випадають інтенсивні дощі і утворюється щільна ґрунтова кірка, її слід зруйнувати обережним боронуванням легкими або сітчастими боронами, або коткуванням рубчастими котками. Роботу виконують максимально уважно, під вечір сонячного дня, щоб ніжні проростки льону не обпікались променями сонця.

Льонові наносять великої шкоди такі шкідники як льонова блоха, льоновий трипс, льонова плодожерка, люцернова совка, совка-гама, лучний метелик та інші. Найнебезпечніші хвороби - фузаріозне в`янення, фузаріозне побуріння, пасмо, іржа, поліспороз, антракноз, бактеріоз та інші.

Найефективнішим і найдешевшим способом боротьби з ними є дотримання чергування культур в сівозміні, забезпечення посівів збалансованими кількостями макро- і мікроелементів, оптимально ранні строки сівби, якісний обробіток ґрунту, своєчасне знищення бур'янів не лише на полі , яке йде під посів льону, а й на пустирях, обабіч доріг. Доповнюють ці заходи застосування хімічних заходів. Для захисту насіння молодих рослин насіння перед сівбою потрібно обов`язково протруювати.

Після сівби, для захисту від льонової блішки, за 1-2 дні до з`явлення сходів проводять крайові обприскування інсектицидами базудин (1.5-1.7л/га), БІ-58 новий (0.6-0.8л/га), децис (0.3-л/га), діазинон (1.7л/га), золон (1.5-3.0л/га), ф`юрі (0.1-0.15л/га). Якщо після цього щільність заселення шкідником перевищує 10 жуків на 1м.кв. - проводять обробку всього поля. Для захисту посівів від плодожерки, совки-гами, трипсів посіви обробляють одним із перерахованих інсектицидів у фазі швидкого росту стебла-бутонізації.

При загрозі ураження посівів посмо, антракнозом, фузаріозом і іншими хворобами, посіви обприскують розчином бенлату (1кг/га), фундазолу (1кг/га) або інших фунгіцидів, поєднуючи їх застосування з внесенням гербіциду та інсектициду.

Великої шкоди посівам льону завдають бур`яни. Для їх знищення часто буває не достатньо агротехнічних заходів і тоді застосовують гербіциди. Набір гербіцидів для цього значний. Найкращий строк застосування гербіцидів - фаза "ялинки", коли листки мають еректоїдне розташування і вся рослина покрита щільним восковим нальотом. Проти однорічних двосім`ядольних бур`янів рекомендується вносити агрітокс (0.7-1.2л/га), 2М-4Х (0.75л/га), дікопур МЦПА (0.5-0.75л/га), базагран, базагран М, базагран новий (2-3 л/га), хармоні.При засміченні посівів однорічними та багаторічними злаковими бур`янами можна використати набу (3-4л/га), поаст (3-4л/га), тарга (2-3л/га), тарга супер (2-3л/га), шогун (0.8-1.2л/га), зелек-супер (1-1.2л/га), ілоксан. Проти однорічних та деяких багаторічних двосім`ядольних -крос(120-140мл/га), лонтрел 300 (0.1-0.3л/га).

Збирання

На волокно льон найкраще починати збирати у фазі ранньої жовтої стиглості (65-75% жовто-зелених коробочок) і закінчувати у жовтій (50%-корбочок жовті). Для збирання використовують комбайни ЛК-4А, ЛК-4Т, ЛКВ -4А, ЛКВ-4Т, льонобралки ТЛН 1.5А. Перед збиранням поле розбивають на загінки. Проходи за вширшки 6м і поворотні смуги завширшки 12м вибирають льонобралкою, зв`язують у снопи і вивозять з поля, де обмолочують молотаркою МЛ-2.8П.

Льоновий ворох від комбайна відвозять до пункту сушіння і обмолочування, а льоносолому розстилають для одержання трести льонокомбайном на льоновому полі або відвозять і розстилають на стелищі на луках. Для поліпшення умов одержання якісної трести на льоновому полі під час сівби під льон доцільно підсівати багаторічні трави (вівсяниця лучна 10-12кг/га, райграс пасовищний 15-18кг/га або інші).

Технологія виробництва олії <#"669538.files/image001.gif">

Рис. 1 - П'ятивальцьовий верстат

Процес подрібнення ядра насіння впливає на вихід олії і продуктивність обладнання. Він спрямовується на подрібнення ядра насіння - максимально можливе руйнування структури клітин. Для цього використовують п'ятивальцьовий верстат - вальцівку марки BС-5. Ядро насіння соняшнику подрібнюється за чотири проходи через вальцьові верстати (рис. 1).

Якість подрібнення ядра значно залежить від вологості насіння. Структура клітин ядра максимально руйнується при його вологості 5,5 - 6%. Подрібнене на вальцівках ядро називають м'яткою. Її не можна зберігати тривалий час, бо ферменти клітин (ліпаза) швидко розкладають жири, гідролізуючи їх на гліцерин і вільні жирні кислоти та погіршуючи властивості олії.

Олія в м'ятці розподілена у вигляді тонких плівок на поверхні часточок подрібненого ядра або насіння й утримується на ній силами молекулярної взаємодії, величина яких перевищує тиск, який створюють преси для видавлювання олії. Для зменшення сил, що зв'язують олію з поверхнею м'ятки, застосовують волого-теплову обробку, що називається підсмажуванням. Волого-теплова обробка здійснюється у спеціальних апаратах - жаровнях. Продукт, одержаний після волого-теплової обробки, називається мезгою. В промисловості відомі два типи підсмажування - вологе й сухе.

Вологе підсмажування здійснюють у два етапи. На першому етапі проводять зволоження та нагрівання м'ятки з добавлянням води, після чого її пропарюють, доводячи вміст у ній вологи й температуру до оптимальних значень. На другому етапі зволожену м'ятку висушують, тобто відбувається її кондиціювання, яке забезпечує необхідну структуру матеріалу для кращого його пресування.

Сухе підсмажування полягає у висушуванні та нагріванні м'ятки до певної температури без попереднього її нагрівання і зволоження. Сумарна дія вологи, тепла і кисню повітря під час підсмажування сприяють інактивації ферментної системи м'ятки, яка сприяє інтенсивному протіканню гідролітичних та окислювальних процесів. Тому перед сухим підсмажуванням проводять інактивацію ферментів у м'ятці в пропарювальних шнеках інтенсивним і короткочасним нагріванням її до 80 - 85 °С з одночасним зволоженням.

Зволоження та підсмажування м'ятки на олійних заводах здійснюють на спеціальних жаровнях, які за конструкцією поділяють на три типи: чанні, шнекові та барабанні. Мезга із ядра соняшнику при одноразовому пресуванні на пресах подвійної дії (МП-21) після подрібнення надходить у пропарювально-зволожувальний шнек, де зволожується парою до вологості 8 - 9 % і нагрівається до температури 80 - 85 °С. Зволожену м'ятку підсушують на жаровні, доводячи вміст вологи у ній до 2 - 1,5 %, а температуру - до 115 - 120 °С. Тривалість прожарювання 40 - 45 хв.

Для добування олії пресовим способом раніше застосовували гідравлічні преси, недоліком яких було недостатньо повне видавлювання олії, внаслідок чого вміст її у шротах становив 7 - 8 %.

На сучасних заводах застосовують шнекові преси, основними робочими органами яких є шнековий вал і зеєрний циліндр. Залежно від тиску, створюваного в зеєрному просторі, на матеріал, що пресується, а також від вмісту олії, яка залишається в макусі, на олійних заводах застосовують різні типи шнекових пресів. За призначенням вони поділяються на преси для попереднього відокремлення олії (форпреси), преси глибокого, або кінцевого, відокремлення олії (експелери) та преси подвійної дії (в одному агрегаті здійснюється попереднє і кінцеве відділення олії).

Тиск на початку пресування становить 0,03 МПа, в середній частині зеєрного простору 1,67 - 2,23 МПа і на виході макухи - 0,35 МПа. Тривалість перебування матеріалу в пресі (тривалість пресування) залежить від швидкості обертання вала, розміру вихідної щілини, фізико-механічних властивостей матеріалу тощо.

Екстракційний спосіб добування олії можна застосовувати як у чистому вигляді, так і в комбінації з форпресовим способом. Прикладом екстракційного способу добування олії в чистому вигляді є пряма екстракція «сирої м'ятки» при переробці сої.

Для добування олії з насіння соняшнику і льону застосовують схему форпресування, тобто на першому етапі використовують преси неглибокого одержання олії.

На олійних заводах для виділення олії екстракційним способом як розчинник використовують бензин, а в останні роки - суміш бутан-пропану, яка за нормальних умов є газоподібною.

Після форпресування макуху направляють на екстракцію для остаточного добування олії. Щоб збільшити поверхню дотику між розчинником та подрібненою сировиною (макуховою крупкою), останню пропускають через спарену плющильну вальцівку з гладенькими вальцями і дістають пластини завтовшки 0,2 - 0,4 мм.

Є два варіанти для добування олії при екстракційному способі - настоювання і послідовне знежирювання. При настоюванні матеріал заливають розчинником. Через деякий час олія переходить у розчинник та утворюється розчин (місцела), який потім зливають. Знежирений матеріал знову заливають чистим розчинником і так повторюють доти, поки не буде добута майже вся олія.

При послідовному знежирюванні чистий розчинник безперервно надходить на максимально знежирений матеріал. У процесі екстракції розрізняють два періоди: 1) добування вільної олії, тобто тієї, що міститься на зовнішніх і внутрішніх поверхнях; 2) добування олії, яка знаходиться у незруйнованих або частково деформованих клітинах. Після закінчення екстракції у шроті міститься приблизно 1 % олії та близько 40 % розчинника.

Місцела, яку одержують після екстракції, складається із леткого розчинника, олії і твердих часточок. Щоб видалити з неї тверду фракцію та розділити на олію й розчинник, часточки твердої фракції відокремлюють від місцели відстоюванням, центрифугуванням або фільтрацією. Із трьох основних способів розділення неоднорідних систем здебільшого застосовують спосіб фільтрації. Цей спосіб очищення місцели ґрунтується на затримці твердих часточок пористими перегородками, які здатні пропускати рідку фазу та затримувати тверді домішки. На виробництві процес фільтрації місцели здійснюється при постійному тиску і поступовому зменшенні швидкості фільтрації або при постійній швидкості фільтрації і поступовому збільшенні тиску.

Для відгонки леткого розчинника з місцели застосовують також спосіб дистиляції, використовуючи для цього спеціальні дистиляційні установках. Спочатку місцелу підігрівають у дистиляторі парою до температури 100 - 105 °С. При цьому частина бензину випаровується і концентрація олії підвищується до 75 - 85 %. Після цього місцела надходить у кінцевий дистилятор, де бензин повністю відганяється парою при температурі 210 - 220 °С. Утворена в кінцевому дистиляторі олія виводиться з нього, охолоджується водою в теплообміннику, зважується і направляється у сховище, з якого подається на очищення. Пара бензину по трубах відводиться в конденсатор з водяним охолодженням, де пари води й бензину, різні за густиною, розділяються на дві фракції.

Нині екстракційний спосіб добування олії на заводах України є провідним, тому що забезпечує більший вихід олії, ніж при використанні пресового способу.

Рослинна олія - складна багатокомпонентна система, в якій, крім гліцеридів, містяться механічні домішки та деякі інші речовини. Тому високу її якість можна забезпечити ретельним її очищенням. Умовно розрізняють очищення первинне і глибоке -рафінування.

За ступенем очищення та цільовим призначенням рослинна олія буває нерафінована (очищена від механічних домішок), гідратована (очищена від фосфатидів), рафінована (очищена від фосфатидів, вільних жирних кислот, барвників), рафіновано-дезодорована (рафінована олія, очищена від ароматичних та смакових речовин, пестицидів і канцерогенів).

Найпоширенішим способом очищення олії є фільтрація на спеціальних фільтрпресах. Перевагою цього способу є те, що він дає змогу відокремлювати механічні домішки, густина яких не відрізняється від густини олії. Олію фільтрують крізь спеціальну тканину або тканину з фільтрувальним папером у фільтрпресах рамного чи камерного типу.

На олійних пресових заводах продуктивністю до 200 - 250 т насіння за добу олію очищають переважно способом подвійної фільтрації. Після відокремлення крупних часточок на гущеуловлювачах олія надходить на першу так звану гарячу фільтрацію, яка здійснюється на рамних фільтрах. Після першої фільтрації олія охолоджується до 20- 25°С за допомогою повітряних калориферів і знову повторно фільтрується на таких самих фільтрпресах. Відфільтрована й охолоджена олія надходить у складські місткості для зберігання.

Від фосфатидів олію очищають гідратацією. В неї вводять насичену пару або воду при перемішуванні, внаслідок чого фосфатиди і білкові речовини зволожуються. Маючи гідрофільні властивості, білкові речовини під час гідратації інтенсивно вбирають воду, набухають, укрупнюються, утворюючи пластівці, які випадають в осад.

Одним з поширених способів очищення олії від жирних кислот є обробка її слабкими розчинами лугів (NaOH). При взаємодії жирних кислот з лугами утворюються нерозчинні в олії солі - мила, які випадають в осад у вигляді пластівців. Щоб очистити олію від барвників, застосовують так зване адсорбційне рафінування. Суть його полягає в обробці олії спеціальними відбілюючими порошками, дрібненькі часточки яких адсорбують на своїй поверхні барвники.

Неприємний запах і смак видаляються з олії дезодорацією. Для цього у спеціальних апаратах періодичної або безперервної дії крізь шар олії пропускають перегріту, дуже розріджену водяну пару, що в техніці називається дистиляцією.

Показники якості олії