Технологічні аспекти виробництва яловичини у ЗАТ 'Зернопродукт' с. Війтівці Липовецького району Вінницької області

Технологічні аспекти виробництва яловичини у ЗАТ 'Зернопродукт' с. Війтівці Липовецького району Вінницької області

ДИПЛОМНА РОБОТА

На тему: «Технологічні аспекти виробництва яловичини у ЗАТ «Зернопродукт» с. Війтівці Липовецького району Вінницької області»

ЗМІСТ

РЕФЕРАТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА

ЯЛОВИЧИНИ (огляд літератури)

.1 Сучасний стан м'ясного скотарства в Україні

.2 Організація міцної кормової бази при виробництві яловичини

.3 М'ясна продуктивність і фактори, що її визначають

.4 Інтенсифікація виробництва яловичини

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛ, УМОВИ І МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ

.1 Місце та обєкт досліджень

.2 Методика виконання роботи

РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ІСНУЮЧОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА ЯЛОВИЧИНИ (аналітично-технологічна частина)

.1 Характеристика стада

.2 Система утримання і технологічне обладнання ферми

.3 Мікроклімат та зоогігієнічні умови утримання тварин

.4 Організація створення кормової бази та годівля при виробництві яловичини

.5 Організація відбору та відправлення тварин на мясопереробне підприємство та її первинна переробка

ОХОРОНА ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

ПРОПОЗИЦІЇ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ДОДАТКИ

виробництво яловичина стадо ферма

РЕФЕРАТ

Дипломна робота Клюси Марини Вікторівни на тему: Технологічні аспекти виробництва яловичини у ЗАТ «Зернопродукт» с. Війтівці Липовецького району Вінницької області.

Напрям підготовки: 6.090102 технологія виробництва і переробки продукції тваринництва.

Випускна дипломна робота виконана на 72 сторінках компютерного набору, де використано 12 таблиць та 4 рисунка. Кількість використаних джерел для написання огляду літератури - 30 видань.

Основною метою роботи є розкриття особливостей технології виробництва яловичини в господарстві та розробка шляхів її удосконалення.

Були поставлені наступні задачі: зробити аналіз економічної діяльності господарства та аналіз стада; розглянути джерело виробництва яловичини в господарстві; проаналізувати технологію виробництва яловичини в господарстві; зробити висновки та пропозиції виробництву.

Враховуючи мету і завдання, робота виконувалась на базі ЗАТ «Зернопродукт», для цього були використанні результати звітності господарства за 2010-2012 роки з тваринництва і рослинництва, а саме форми № 24 - «Звіту про стан тваринництва», № 50 - «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств», № 29 «Підсумки збору врожаю сільськогосподарських культур, плодів, ягід та винограду», документація первинного , зоотехнічного, бухгалтерського обліку, відомості використання кормів, дані руху поголівя, журнали обліку продукції скотарства.

ВСТУП

В даний час м'ясна промисловість є однією з найбільших галузей харчової промисловості. Вона випускає широкий асортимент продукції харчового, технічного і медичного призначення. Ефективність виробництва яловичини її якість значною мірою залежить від регіону, породи тварини, годівлі та технічної оснащеності мясопереробних підприємств.

На Україні яловичину одержують за рахунок вирощування на м'ясо надремонтного молодняку і відгодівлі дорослих тварин великої рогатої худоби молочних та молочно-м'ясних порід. З підвищенням вгодованості тварин збільшується вихід м'яса в туші. Забійний вихід молочних і комбінованих порід складає 50-56 %, а у порід м'ясного напрямку продуктивності 65-72 %. Не дивлячись на скорочення чисельності худоби останніми роками якість забійного поголівя не підвищується, а скоріше навіть і погіршало. Середньодобовий приріст при вирощуванні і відгодівлі худоби залишається украй низьким. В даній ситуації зусилля виробників повинні бути направлені поряд із збільшенням кількості, на підвищення якості яловичини, поширення її асортименту і зниження собівартості. Виконання цих задач в більшості залежить від того, наскільки будуть використанні резерви збільшення виробництва і покращення якості.

Одним із основних резервів є розведення м'ясних порід великої рогатої худоби. На жаль, для забою на мясопереробні підприємства доставляється незначна кількість тварин м'ясних порід із постачаємих більшість має низьку живу масу та вгодованість.

Молочне скотарство було і поки що залишається джерелом виробництва яловичини. Однак із звязку з інтенсифікацією цієї галузі спостерігається зменшення поголівя дійного стада і кількість приплоду, який вирощується для відгодівлі, що призводить до скорочення виробництва яловичини. Забезпечення населення мясом як найважливішим джерелом повноцінного білка є однією з актуальніших і важко вирішуваних проблем. Як показує вітчизняний та зарубіжний досвід, що проблема виробництва яловичини в Україні може бути вирішена на основі впровадження інтенсивних технологій вирощування молодняку до високих кондицій, застосування промислового схрещування корів молочного і молочно-м'ясного напрямку продуктивності з бугаями м'ясних порід, розвитку м'ясного скотарства і створення товарних стад.

Метою дипломної роботи стало, розглянути джерело виробництва яловичини в господарстві, вивчити існуючу технологію вирощування і переробки великої рогатої худоби, проаналізувати систему утримання, годівлі тварин і реалізації худоби на м'ясо.

РОЗДІЛ 1

ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА ЯЛОВИЧИНИ (огляд літератури)

.1 Сучасний стан та перспективи мясного скотарства в Україні

У всіх розвинених країнах світу проблема забезпечення населення високоякісним мясом і мясопродуктами вирішується за рахунок інтенсивного розвитку галузі спеціалізованого мясного скотарства. В Україні мясо яловичини переважно одержують за рахунок використання на забій поголівя надремонтного молодняку та вибракуваного поголівя дорослої худоби молочних і молочно-мясних порід.

Аналіз динаміки поголівя великої рогатої худоби, виробництва молока і яловичини в Україні показує, що продовольча проблема сьогодні стоїть доволі гостро. Забезпеченість населення молочними продуктами випереджає потребу в мясі. Попит на молоко і продукти його переробки задовольняють споживачів на 80-85 %, а по яловичині менш ніж на 40 % [ 17 ].

Аналіз сучасного стану мясного скотарства в Україні показує, що на початку 2003 року розведенням мясної худоби в Україні займалося близько 300 господарств різної форми власності. Вони утримували більше 150 тис. голів мясної худоби, в тому числі близько 50 тис. корів. За останні 4 роки регулювання ринкових взаємовідносин, маточне поголівя худоби, мясного напрямку продуктивності скоротилося майже на половину, а кількість господарств, які розводять мясну худобу, зменшилось на 30 %.

У 2007 році в Україні було вироблено 780 тис. тонн мяса яловичини та телятини (у забійній вазі), що складає близько 1,16 % його світового виробництва. В той же час протягом 2007 року продовжилось скорочення дійного гурту в країні як у сільськогосподарських підприємствах різної форми власності (з 821,7 тис. гол. у ІІІ кв. 2006 р. до 708,0 тис. голів у ІІІ кв. 2007 р., або на 13,8 %), так і у господарствах населення (з 2779,9 до 2568,7 тис. голів відповідно, або на 7,6 %). У 2008 році вирощування великої рогатої худоби у живій вазі в сільськогосподарських підприємствах зменшилося на 11,6 % проти відповідного показника 2007 року і становило 48,2 тис. тонн. Як бачимо із статистичних даних, зменшення поголівя великої рогатої худоби значне, і в спеціалізованих господарствах , і в господарствах населення. За станом на 1 серпня 2009 року порівняно з аналогічною датою 2008 року поголівя великої рогатої худоби скоротилося на 3,8 %, в тому числі корів - на 5,9 %. Обсяги виробництва яловичини і телятини у вересні 2012 року склали 4,7 тис тонн, що на 34,7 % менше обсягу вересня 2010 року, який склав 7,2 тис. тонн, про це повідомляє Державна статистика України. Загалом від початку 2012 року в Україні було вироблено 39 тис. тонн яловичини і телятини, що відповідно 71 % та 94 % від обсягів виробництва за аналогічні періоди 2010 та 2011 років. Варто відзначити, що у вересні 2012 року в порівняні із аналогічним періодом 2011 року в Україні скоротилося виробництво свинини на 11 % та мяса свійської птиці на 1 % [ 10 ].

У господарствах населення утримується 77,6 % загальної кількості поголівя корів. Через такий спад поголівя корів валове виробництво тваринного білку (молока і мяса) всіма категоріями господарств продовжує зменшуватись. Загальне скорочення виробництва молочної та мясної продукції скотарства привело до стрімкого зростання цін на неї. Основу розвитку мясного скотарства станом на 1 січня 2012 року у господарствах усіх категорій нараховувалось 4471,4 тис. гол. великої рогатої худоби, у тому числі 2588,8 тис. корів. Близько 16,5 тис. голів мясних корів утримують товарні господарства. Питома вага мясних корів складає 6,0 % від наявного на початок 2008 року поголівя корів в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності. Для України така кількість поголівя є дуже маленькою. Недостатня кількість мясної худоби є основним гальмом подальшого розвитку мясного скотарства, особливо у регіонах.

Виходячи із науково-обґрунтованих норм харчування, людина повинна споживати на рік 400 кг молока і 39 кг яловичини, тому необхідно у господарствах всіх форм власності мати близько 6,0-6,5 млн. (із цієї кількості 4,0-4,5 млн. у державних та іншої форми власності підприємствах) молочних корів при надоях 3,5-4,0 тис. кг молока й 1,5-2,0 млн. мясних корів, або більше 30 %. Аналізуючи світовий досвід, вирішити цю проблему можливо за рахунок всебічного розвитку галузі спеціалізованого мясного скотарства, яка може забезпечити збільшення виробництва високоякісної яловичини. В Україні створилися обєктивні умови для інтенсивного формування цієї галузі тваринництва [ 9 ].

Визначальними обєктивними факторами, які надають можливість в перспективі розвитку галузі мясного скотарства, є такі:

продовольчі. Великий дефіцит виробництва мяса і його споживання, особливо яловичини. Населення далеко не повністю забезпечується цим важливим білковим продуктом харчування. Вимагає поліпшення якісних показників яловичини від тварин молочних і комбінованих порід;

соціальні. У сільській місцевості багатьох областей України більше третини населення - пенсійного віку. В господарствах, по розведенню молочної худоби, важко вирішуються кадрові проблеми, особливо із доярками. У найближчій перспективі ці проблеми залишаться. При цьому мясне скотарство потребує в 8-10 разів менше трудових ресурсів. Це пояснюється використанням маловитратної технології утримання мясної худоби;

енергетичні. При існуючому дефіциті енергоносіїв, ця галузь вимагає мінімальних витрат електроенергії, механізмів і машин. Енергоємність мясного скотарства на 60-80 % менше, у порівнянні із молочним скотарством;

екологічні. Особливої уваги заслуговує розвиток мясного скотарства в регіонах, які забруднені радіонуклідами в результаті аварії на ЧАЕС. Тут дуже гостро стоїть проблема із трудовими ресурсами і одержанням екологічно чистої продукції. Ця галузь допомагає вирішити проблему зайнятості населення.

Крім того, з мясом в організм людини попадає менше радіонуклідів, особливо стронцію, ніж з молоком;

ресурсні. Мясна худоба вимагає значно менших витрат концентрованих кормів, більш ефективно використовує пасовища. Необхідне створення високопродуктивних культурних пасовищ і луків, з яких значно дешевші корми, одночасно і раціональне використання наявних кормових ресурсів та рентабельне ведення галузі мясного скотарства;

цінові. Ціни на продукцію мясного скотарства не забезпечує простого відтворення стада. Відсутнє прогнозування цінової політики, недостатньо розвиненої ринкової інфраструктури та недосконалу систему управління ринком;

економічні. У раціонах харчування мясної худоби застосовують більш дешеві грубі та зелені корми, відходи харчової промисловості. Від них одержують високоякісне мясо та шкіри, цінну сировину для фармацевтичної промисловості при енерго- та ресурсозберегаючій технології його утримання [ 4 ].

У багатьох регіонах України, що мають незатребувані земельні площі, при створенні культурних і поліпшенні наявних природних угідь і пасовищ, таку можливість можна направити на використання специфічних особливостей мясної худоби при її вирощуванні. Ця галузь тваринництва може стати майбутньою перспективою не тільки в забезпеченні високоякісним мясом і мясопродуктами по науково-обґрунтованих нормах харчування, але й у поліпшенні життєвого рівня населення, створенні стратегічних ресурсів нашої країни і її експортного потенціалу.

Перші кроки становлення галузі мясного скотарства в Україні приходяться на середину 50-х років минулого сторіччя. Закордонний досвід по формуванні галузі мясного скотарства на той час показав, що найбільш ефективний шлях створення нових мясних порід є промислове і поглинальне схрещування спеціалізованих мясних порід з поголівям місцевої худоби, молочного й комбінованого напрямку продуктивності. При цьому враховується високий генетичний потенціал поліпшуючих, мясних порід і гарна пристосованість до місцевих природно-кліматичних умов із комплексом цінних якостей порід, що поліпшують. Розвиток мясного скотарства розпочався із закупівлі по імпорту мясного поголівя та сперми бугаїв іноземної селекції. Починаючи з 1955 і по 1972 рік було завезено із-за кордону 981 голову спеціалізованої мясної худоби. Переважно це були тварини абердин-ангуської, шаролезської, лімузинської, герефордської, санта-гертруда, шортгорнської і кіанської порід. У тому числі закупили і 342 голови племінних бугаїв-плідників. Надалі було закуплено невелику кількість худоби і сперми плідників маркиджанської, галловейської та інших порід. Бугаї-плідники були поставлені на станції штучного запліднення. Маточне поголівя розмістили у племінних репродукторах спеціалізованої мясної худоби. В Україні розпочали проводити великомасштабний експеримент по вивченню господарсько-біологічних особливостей різних порід при їх акліматизації й розведенні в умовах різних природно-кліматичних зон країни, у промислових схрещуваннях маточного поголівя районованих порід місцевої худоби із биками-плідниками мясних порід. Для реалізації цієї мети щорічно виділялося для схрещування до 1 млн. корів і телиць. В 1973 році спермою мясних биків було запліднено до 980 тисяч маточного поголівя. А в окремі роки (1976-1979) виділялося до 1,4 млн. поголівя корів і телиць. Такий прийом дав можливість збільшити виробництво високоякісної яловичини. Отримані помісні тварини, у порівнянні з аналогами районованих порід, мали більшу живу масу (на 10-12 %), вищі середньодобові прирости і оплату корму, більший забійний вихід (на 12-15 %). Тварини майже всіх імпортних мясних порід добре пройшли акліматизацію та пристосувались в різних зонах України. Отримані позитивні результати їх застосування у промисловому схрещуванні. Ці матеріали обумовили перспективність їхнього подальшого використання для створення своїх, вітчизняних мясних порід і типів. Починаючи із 1972 року, за ініціативою вітчизняних вчених-дослідників М. А. Кравченка, М. В. Зубця була обумовлена необхідність і розроблена методика створення своїх, вітчизняних мясних порід і подальшого розвитку на Україні галузі спеціалізованого мясного скотарства. У різних природно-географічних зонах України створили 18 племінних господарств-оригінаторів по виведенню української мясної худоби. Робота була завершена створенням трьох вітчизняних мясних порід: української мясної (1993 р.), волинської (1994 р.) і поліської (1998 р.). Успішно велась робота по створенню знамянської, південної та симентальської мясних порід. Крім цього, в Україні, у дуже обмеженій кількості в окремих господарствах розводиться худоба імпортних мясних порід: абердин-ангуської, герефордської, шаролезської, лімузинської та інші [ 11 ].

З метою успішного розвитку мясного скотарства, враховуючи розмаїтість природно-кліматичних зон України, необхідно мати більше мясних порід, створити їх «ринок», що нараховував би не менше 15-20 мясних порід. Для кожної зони, навіть мікрозони, необхідно мати декілька мясних порід, які добре схрещуються між собою, а також із поголівям районованих молочних порід. Природно-кліматичні умови України є сприятливими для створення розвинутої галузі мясного скотарства. Пасовища повинні бути невідємною складовою частиною галузі мясного скотарства. Для різних природно-кліматичних зон країни розроблені спеціальні технології створення й тривалого використання пасовищ на основі спеціально підібраних сортів трав [ 20 ].

Питома вага мясних корів у різних природно-кліматичних зонах в Україні може бути неоднаковою. У забруднених районах, на Поліссі, їхня чисельність може становить більше 50 %, у зоні Лісостепу - 30 % і Степу - близько 20 %. Природно-кліматичні умови України є сприятливими для створення розвинутої галузі мясного скотарства. В зонах Лісостепу й Степу господарства спеціалізуються на виробництві зерна, цукрового буряку. У структурі кормовиробництва близько 80 % займає сіно, солома, тобто грубі і соковиті, які найбільш раціонально можуть бути використані м'ясною худобою для повноцінності раціонів та загальної поживності. У літній період основний корм - зелена маса [ 16 ].

Для збільшення виробництва яловичини в перспективі важливо використати інтенсивну технологію, основними елементами якої є:

раціональна організація відтворення стада;

інтенсивне вирощування, дорощування й відгодівля молодняку;

удосконалювання племінних і продуктивних якостей тварин, створення високопродуктивних стад;

створення оптимальних зоогігієнічних умов утримання, що сприяють одержанню високої продуктивності;

комплексна механізація й автоматизація виробничих процесів;

профілактика захворювань тварин, раціональна організація праці, охорона навколишнього середовища;

широке використання низькопродуктивних ремонтних телиць молочних і молочно-мясних порід для схрещування із плідниками мясних порід, або їх штучне запліднення спермою мясних бугаїв. Отримане помісне потомство потрібно вирощувати за технологією мясного скотарства, що дасть можливість за рахунок помісного поголівя телиць створити товарні гурти мясної худоби. У першу чергу, таку роботу необхідно проводити у господарствах, що мають певні виробничі потужності (приміщення, земля, трудові ресурси), які не використовуються. Багато господарств мають умови для створення культурних пасовищ, що дозволить здешевити виробництво яловичини за рахунок зниження витрат праці та енергоресурсів;

використання трансплантації ембріонів в племінних заводах та племрепродукторах, дозволить від видатних батьків за рік одержувати 10-20 телят, замість одного у звичайних умовах [ 26 ].

Технологія і організація ведення мясного скотарства в умовах інтенсивного землеробства в господарствах-репродукторах всіх природно- кліматичних зон України в основному відпрацьована. Але поряд із цим, через ряд обєктивних і субєктивних причин (недостатню забезпеченість кормами, низькими закупівельними цінами на мясо яловичини, без врахування його якості, відсутність фахівців) широкого розвитку ця галузь не одержала. Невелика частина яловичини, яку отримують від мясної худоби, у загальному виробництві мяса істотно не впливає на підвищення рівня його споживання. За умов доведення споживання яловичини на душу населення у найближчі роки до 30-35 кг, необхідно широко розвивати галузь інтенсивного мясного скотарства [ 21 ].

Для збільшення кількості поголівя мясної худоби, підвищення його продуктивності та виробництва якісного мяса яловичини, важливе значення має надання державою дотації на утримання кожної продуктивної мясної корови, шляхом компенсації нормативних витрат на її вирощування. Підвищення рівня економічної ефективності в ринкових умовах можна досягти пошуками та реалізацією шляхів і напрямів поетапного збільшення виробництва, поліпшення якості, зниження собівартості й цін, на цій основі одержання максимально можливого рівня рентабельності або норми прибутку [ 28 ]. З метою забезпечення стратегічного розвитку мясного скотарства в Україні потрібно провести поетапне планування виробництва мяса великої рогатої худоби на перспективу з використанням наявних потужностей тваринницьких комплексів, спеціалізованих та інших підприємств із виробництва вказаного виду продукції й виходячи із потенціалу наявних потужностей, розробити виробничі завдання, переглянути та вдосконалити нормативно-правову базу і процес нормування використання ресурсів на виробництво мяса. Зміцнення матеріально-технічної бази підприємств і комплексів шляхом заміни застарілого обладнання і впровадження енергозберігаючих технологій й способів утримання молодняку великої рогатої худоби.

Для стабільного розвитку і становлення мясного скотарства необхідно виділити його в спеціалізовану галузь. При цьому в перспективі встановити тверді ціни на продукцію мясного скотарства, і тоді галузь буде розвиватися динамічно, досягне в загальному обсязі виробництва яловичини 25-30 %, що буде відповідати світовому співвідношенню розвитку мясного й молочного скотарства.

Таким чином, мясне скотарство має широке розповсюдження у багатьох країнах світу. В Україні створенню галузі мясного скотарства присвячена велика кількість наукових досліджень, але свій розвиток галузь не одержала. Тому її роль у виробництві високоякісної яловичини обмежена.

Для успішного виробництва й реалізації продукції скотарства необхідна державна підтримка, розробки та впровадження проектів, метою використання яких є підвищення ефективності, тому найбільш доцільно організовувати спеціалізовані господарства з виробництва яловичини і ретельне вивчення безперебійного постачання в господарство необхідною кількістю молодняку певної кондиції. За розрахунками фахівців, для повного забезпечення населення України високоякісною яловичиною потрібно мати на кожні пять молочних корів одну мясну. Мясне скотарство не потребує великих затрат і засобів виробництва.

Нині мясну худобу, в Україні розводять у 250 господарствах, в яких налічується близько 150 тис. голів.

.2 Організація міцної кормової бази при виробництві яловичини

Забезпечення кормами худоби як у спеціалізованих, так і в звичайних господарствах з виробництва яловичини слід планувати переважно за рахунок власного виготовлення. Створення кормової бази і забезпечення поголівя худоби необхідними якісними кормами сприяє інтенсифікація галузі мясного скотарства. Використовується багато різноманітних кормів, які за походженням поділяють на такі групи: рослинні, корми тваринного походження і мінеральні. Корми рослинного походження, в свою чергу, поділяються на концентровані (зерно фуражне, комбікорми, висівки, макуха, шроти), соковиті (силос, коренеплоди, бульбоплоди, баштанні культури), грубі (сіно, сінаж, солома, полова), зелені (сіяні трави, трави природних лук і пасовищ).

Виробництво зелених і грубих кормів має ґрунтуватися на вирощуванні багаторічних бобових і злакових трав (люцерна, еспарцет, тимофіївка, кукурудза). Багаторічні трави за врожайністю і якістю одержаного корму значно кращі за однорічні. Збільшення виробництва фуражного зерна є однією з умов інтенсивного вирощування й відгодівлі худоби. Найбільшу ефективність при виробництві яловичини мають комбікорми, в яких пшениця не перевищує 40 % за масою, а решту становлять: ячмінь - 30 %, горох та інші бобові - 20 %, висівки, макуха, шрот - 10 %.

Поряд із використанням польових сівозмін для вирощування кормових культур відводять і спеціальні кормові сівозміни. Їх планують так, щоб забезпечити рівномірне надходження зелених кормів, а також сировини для заготівлі сіна, сінажу, силосу, травяного борошна і січки. Кормові сівозміни розміщують поблизу ферми і комплексів. Важливим джерелом одержання соковитих кормів, багатих на вуглеводи, є кормові буряки. Введення їх до раціону дає змогу підвищити поживну цінність, нормалізувати цукро-протеїнове співвідношення, скоротити витрати концентрованих кормів. Однак ця культура найбільш трудомістка, тому 1 ц корм. од. і перетравного протеїну мають чи не найвищу собівартість. Визначена найнижча собівартість 1 ц корм. од. при використанні пасовищ на зелений корм, хоча вихід поживних речовин тут значно менший, ніж на посівах багаторічних трав на зелений корм і кукурудзи на силос [ 19 ].

При відгодівлі худоби можна використовувати різні відходи харчової промисловості: від переробки цукрових буряків (жом, меляса), зерна (барда, пивна дробина), картоплі. Багато господарств успішно відгодовують молодняк на жомі, патоці та барді. Для відгодівлі худоби застосовують комбікорми в розсипному, гранульованому і брикетованому вигляді. Можуть використовуватися повнораціонні кормові суміші для відгодівлі худоби, до складу яких входять сухий жом, вітамінні та мінеральні добавки [ 14 ]. На відгодівлю ставлять корів, вибракуваних за віком та повністю або частково порушеною відтворною функцією, а також первісток з низькою продуктивністю, які здатні ефективно використовувати поживні речовини кормів [ 23 ].

Основною умовою прискореного розвитку виробництва мяса і розвитку тваринництва в країні є створення міцної кормової бази в кожному господарстві. Саме це безпосередньо визначає можливості збільшення поголівя великої рогатої худоби і підвищення її продуктивності. Під кормовою базою розуміють сукупність матеріальних і технічних засобів виробництва і джерел надходження кормів з метою забезпечення ними тваринництва. Створення кормової бази в кожному господарстві передбачає таку систему і структуру виробництва кормів, яка повністю забезпечує поголівя різноманітними, повноцінними за поживністю кормами [ 2 ].

Організація кормової бази включає певну систему виробництва і використання кормів, що характеризуються відповідною структурою посівних площ кормових культур, технологією виробництва, заготівлі, зберігання і приготування кормів [ 3 ]. За одиницю кормів прийнята поживність 1 кг вівса середньої якості. Співвідношення кормів за їх загальною поживністю характеризує структуру кормової бази господарства. Головне завдання кормової бази є забезпечення раціональної годівлі тварин збалансованими за всіма поживними речовинами кормами. При цьому в раціонах тварин має забезпечуватися оптимальне співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, мінеральних речовин, мікроелементів та вітамінів.

Повноцінність і збалансованість кормових раціонів - найважливіша умова підвищення ефективності годівлі та продуктивності тварин. Відповідно до біологічних особливостей худоби кормові раціони значно відрізняються за співвідношенням у них різних видів кормів. У раціонах годівлі найбільшу питому вагу займають концентровані корми. У кормових раціонах скотарства концентровані корми становлять 25 %. При розробці раціонів годівлі великої рогатої худоби припадає 19-20 % кормів на силос, 18 % на сіно, сінаж і солому, до 30 % на зелені корми сіяних трав, природних лук і пасовищ [ 1 ].

Рівень розвитку кормової бази визначається такими показниками: обсягом виробництва кормів на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 га кормової площі, на одну умовну голову худоби (в ц корм. од.).

При вирощуванні і відгодівлі молодняку великої рогатої худоби треба мати необхідну кількість кормів, багатих на перетравні поживні речовини. Основним напрямом подальшого розвитку скотарства і підвищення його економічної ефективності є інтенсифікація виробництва яловичини на основі зміцнення кормової бази і підвищення рівня годівлі тварин, впровадження комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів та переведення галузі на індустріальні технології, широкого використання спеціалізованих порід худоби, пристосованих до машинної технології, удосконалення організації і оплати праці в умовах колективного підряду і орендних відносин.

Сучасний рівень виробництва кормів у господарствах України є недостатнім. Збільшення обсягів виробництва кормів повинна забезпечити інтенсифікація польового кормовиробництва на основі підвищення врожайності сільськогосподарських культур, зокрема кормових, шляхом поліпшення культур землеробства, більш ефективного внесення добрив, підвищення рівня механізації виробничих процесів, застосування матеріальної зацікавленості в кормовиробництві [ 8 ].

Головним напрямком збільшення виробництва біологічно повноцінних кормів, як основного фактора інтенсифікації тваринництва є підвищення врожайності зернофуражних і кормових культур. У середньому з гектара ріллі необхідно одержувати не менше 35-40 ц - на Поліссі [ 11 ].

Особливу увагу слід звернути на максимальне збільшення виробництва високобілкових концентрованих кормів за рахунок зернових і зернобобових культур, а також травяного борошна з бобових багаторічних трав, соковитих за рахунок сіножатей, комбінованого силосу, коренеплодів.

Прогресивна технологія заготівлі, зберігання та підготовки кормів до згодовування включає насамперед консервування вологого зерна, приготування силосу з консервантами, виробництво травяного борошна із стабілізаторами каротину, заготівлю вітамінної сінної січки, досушеної активним вентилюванням, брикетування та гранулювання кормів, приготування монокорму, будівництво типових силосних споруд, безстінних чи механізованих циліндричних скиртоутворювачів з активним вентилюванням.

Інтенсифікація скотарства ставить нові вимоги перед кормовиробництвом: в кормах необхідно підвищити вміст протеїну, біологічно активних речовин, поліпшити їх засвоюваність.

Заготівлю і зберігання кормів слід організувати так, щоб протягом усього року максимально зберегти їх поживні речовини та біологічну цінність [ 20 ].

Істотне значення має підготовка кормів до згодовування: подрібнення, запарювання та здобрення грубих кормів, дріжджування, використання кормових сумішей тощо. Значний ефект має впровадження прогресивних способів заготівлі кормів, таких як приготування сінажу, застосування при суміші сіна активного вентилювання, виробництво білково-вітамінного травяного борошна.

Основою організації високоінтенсивного кормовиробництва і створення сталої і міцної кормової бази можна вважати систему сівозмін. В інтенсифікації кормової бази можна виділити п`ять основних принципів (підходів): забезпечення систематичного підвищення урожайності зернофуражних і кормових культур та продуктивності сіножатей і пасовищ; постійного збільшення виробництва кормів з розрахунку на гектар кормової площі та умовну голову тварин; поліпшення якісного складу кормових ресурсів та забезпечення повноцінної годівлі худоби згідно із зоотехнічними нормами; забезпечення вищих темпів росту виробництва кормів порівняно з темпами розвитку тваринництва; підвищення продуктивності праці в кормо-виробництві та зниження собівартості кормів.

Для створення повноцінної міцної кормової бази необхідно: враховувати всі джерела надходження кормів, прагнути до раціонального використання земельного масиву господарства; щоб корми за кількістю, вмістом поживних речовин, збалансованістю забезпечували належну продуктивність тварин відповідно до їх породних можливостей; забезпечити високу продуктивність природних кормових угідь за рахунок проведення системи організаційно-економічних і технологічних заходів, в тому числі поверхневого і докорінного поліпшення їх; раціонально використовувати супутню і побічну продукцію вирощування сільськогосподарських культур, відходи переробної промисловості; використовувати кормовиробництво як елемент науково-обґрунтованої системи ведення господарства, формування раціональних сівозмін, створення умов для ефективного використання землі, трудових і матеріально-фінансових ресурсів господарства; прагнути до використання для годівлі тварин дешевих, але повноцінних, збалансованих за вмістом поживних речовин раціонів [ 27 ]. Годівля тварин повинна бути збалансованою за всіма елементами живлення - енергією, перетравним протеїном, незамінними амінокислотами, мінеральними речовинами.

.3 Мясна продуктивність і фактори, що її визначають

За важливістю після молочної продуктивності великої рогатої худоби є мясна її продуктивність. М'ясо цих тварин (яловичина і телятина) характеризується високими харчовими та смаковими якостями і користується великим попитом у населення. Особливо високо цінуються спеціалізовані мясні породи, які дають найбільш високоякісне так зване «мармурове» м'ясо. Велика питома маса яловичини у структурі споживання мясних продуктів пояснюється як її поживністю, так і невисокими затратами на виробництво. Яловичина порівняно з мясом інших сільськогосподарських тварин має оптимальніше співвідношення білка і жиру. Середній вміст білка (%) в окремих продуктах харчування становить: яловичина - 20,5, свинина - 14,5, молоко - 3,4, хліб - 5,8-7,8, картопля - 2,1, морква - 1,2. В яловичині менше холестерину, ніж у свинині та баранині. Високу поживну цінність яловичини зумовлюють амінокислоти аргініну, лізину, гістидину, тирозину, триптофану, цистину, а також жирні кислоти, мінеральні речовини, вітаміни групи А, Д, С, екстрактивні та інші речовини. Перетравність яловичини організмом людини 95 %, включення до раціону 100 г цього м'яса забезпечує 50 % необхідної кількості білка і дає 220 ккал [ 30 ].

За даними науково-дослідного інституту харчування фізіологічна норма споживання м'яса всіх видів худоби на одну дорослу людину за рік становить 85 кг: яловичина - 27,9 кг, свинина - 21,2, м'ясо птиці - 21,2, баранина - 6,0, вироби із м'яса (ковбаси, консерви, субпродукти) - 15,2 кг. При забої м'ясо великої рогатої худоби у віці старше трьох місяців відносять до яловичини, 14-90-денного віку - до телятини [ 5 ].

Показники, що характеризують м'ясну продуктивність худоби та якість м'яса при житті тварини: жива маса, скороспілість (прирости живої маси), стан вгодованості, оплата корму; при забої тварини: забійна маса (маса туші разом з масою внутрішнього жиру), маса субпродуктів 1 та 2 категорії, які використовуються у харчуванні або переробляються промисловістю, морфологічний склад туші (вміст м'язів, жиру, кісток, сухожилок); співвідношення в туші окремих відрубів за сортами; хімічний склад м'яса та його калорійність; забійний вихід туші, мармуровість, ніжність та соковитість. Вихід туші - це відношення маси туші до передзабійної живої маси, виражене у процентах, а забійний вихід - це відношення забійної маси до передзабійної живої маси, виражене у процентах. Жива маса - це маса тварин після закінчення вирощування (відгодівлі) у господарстві. Передзабійна жива маса - маса тварин після 24 - годинної голодної витримки без води. Внутрішній жир складається із шлункового, кишкового, сорочкового, навколониркового та мошонкового (пахового). А індекс м'ясності - відношення маси мускульної тканини і жиру туші до кісток і сухожилок. Туша - це тіло після забою без голови, шкури, внутрішніх органів, внутрішнього сала і кінцівок: передніх - по запястний, задніх - по скакальні суглоби [ 6 ].

У США, Канаді і в деяких інших країнах до маси туші включають також нирки і навколонирковий жир, а відношення цієї маси до передзабійної маси вважають забійним виходом. Крім туші та жиру при забої тварини отримують також харчові субпродукти і технічну сировину.

М'ясо складається із м'язової тканини разом із звязаними з нею кістками, хрящами, звязками, жировою та сполучними тканинами. Основну поживну цінність яловичини становлять білки і жири, що входять у значних кількостях до м'язової та жирової тканин, тоді як сполучна, хрящова, кісткова тканини та інші частини великої поживної цінності не мають, хоча й характеризують своєю наявністю якість яловичини. У тісному звязку з поняттям росту процес утворення м'яса, оскільки за розвитку молодняку збільшення маси зумовлюється головним чином збільшенням м'язової тканини. Найбільший абсолютний ріст м'язової тканини у тварин різних порід спостерігається у період від 4-6 до 14-18 місячного віку. З настанням зрілості тварин м'язова тканина поступово замінюється сполучною та жировою [15]. Морфологічний та хімічний склад туші залежить в основному від породи, статі, віку і вгодованості тварин. Тому вміст м'язової тканини у туші коливається від 42 до 68 %, жиру - від 14 до 30, кісток - від 13 до 22, сполучної тканини - від 10 до 15 %. Середній хімічний склад м'яса великої рогатої худоби залежно від вгодованості такий (%): середня вгодованість - білка 20,0, жиру 10,7, води 68,3, золи 1,0; вища - білка 17,0, жиру 22,9, води 58,5, золи 0,9; нижчесередньої - білка 21,0, жиру 3,8, води 74,1, золи 1,1. В телятині утримується більше води і менше жиру [ 12 ].

Головні фактори,що обумовлюють мясну продуктивність великої рогатої худоби - порода, скороспілість, стать, вік, кастрація, інтенсивність вирощування і відгодівлі, методи розведення та способи утримання худоби.

Порода худоби, її напрям продуктивності мають великий вплив на мясну продуктивність. Найбільш високою мясною продуктивністю характеризуються спеціалізовані мясні породи. Тварини цих порід скороспілі, мають велику живу масу (600-1000 кг і більше), підвищений забійний вихід (65 % і більше); дуже добре відгодовуються і оплачують корми приростом маси. Нині питома вага мясних спеціалізованих порід незначна (всього 0,2 %), тому основну кількість яловичини одержують від худоби молочного та молочно-мясного напрямів продуктивності.

Проведені дослідження в умовах промислової технології виробництва яловичини свідчать, що тварини молочних і молочно-мясних порід мають високі потенціальні можливості мясної продуктивності. При інтенсивному вирощуванні за умов промислової технології бички молочних порід вже до 14-місячного віку досягають живої маси 400 кг, а молочно-мясних - 450 кг при затратах на 1 кг приросту від 6,4 до 7,5 корм. од.

Скороспілість тварин має велике значення для підвищення мясної продуктивності худоби та поліпшення якості яловичини. Скороспілі тварини раніше закінчують ріст, краще засвоюють поживні речовини, менше витрачають кормів на приріст живої маси, краще відгодовуються. Інтенсивне вирощування молодняку з раннього віку прискорює ріст, підвищує скороспілість. На м'ясну продуктивність худоби та якість яловичини впливає і вік тварин. Порівняно з дорослими тваринами в туші телят міститься відносно більше кісток і сполучної тканини, менше - мязової та жирової. З віком це співвідношення змінюється за рахунок розвитку мязової та жирової тканин. У мязах дорослих тварин менше води, а м'ясо має вищу енергетичну цінність. До 12-15-місячного віку ріст мязів у молодняку розвивається інтенсивніше, ніж жирова тканина. Тому при забої тварин в цьому віці отримують туші з найкращим співвідношенням у них мязової та жирової тканини.

Стан вгодованості забійних тварин важливий показник виробництва яловичини та її якості. У дорослої худоби молочного напряму продуктивності забійний вихід у середньому при вищесередній вгодованості становить - 50 %, середній - 45, нижчесередній - 40; у мясного відповідно 70, 60-65 і 55 % [ 22 ].

Мясна продуктивність великої рогатої худоби у великій мірі залежить від рівня і характеру годівлі. Недостатній рівень годівлі молодняку негативно впливає на швидкість приросту живої маси, при цьому збільшується час вирощування на 30-40 %, а перевитрати кормів сягають 50-60 %. За інтенсивного вирощування молодняку не тільки швидко наростає його жива маса, а й суттєво покращується морфологічний склад туші та змінюється хімічний склад мяса. Водночас зростає вихід найбільш цінних відрубів. Раннє привчання молодняку до поїдання грубих та соковитих кормів і його вирощування на обємистих кормах сприяє підвищенню ефективності відгодівлі при збереженні поживності та смакових якостей мяса. Тварини на таких раціонах до 18-20-місячного віку досягають живої маси 500-550 кг. При концентратному типі годівлі формуються більш скороспілі тварини, прискорюється накопичення жиру в їх тілі. Такий тип застосовується при інтенсивному вирощуванні та відгодівлі молодняку до 14-місячного віку на деяких спеціалізованих комплексах по виробництві яловичини. Суттєво збільшується жива маса та покращується якість мяса при нагулі тварин. Конституційні відмінності мають істотний вплив на мясну продуктивність.

Тварини, які належать до сирого типу конституції, відзначаються підвищеною здатністю до відгодівлі і продукування мяса, пророслого жиром («мармурове» м'ясо ). Тварини грубої, сухої, міцної конституції менш здатні до відгодівлі і дають пізніше м'ясо. Тварини за темпераментом спокійніші, флегматичніші, відгодовуються набагато легше, ніж ті, які легко збуджуються, нервові. Значний вплив на ріст тварин і підвищення їх маси при відгодівлі мають різні біостимулятори. Частіше для мети використовують синтетичні препарати чоловічих та жіночих статевих гормонів, інсулін та інші препарати. Всі вони дають позитивний ефект тільки при повноцінній годівлі. Біостимулятори сприяють кращому використанню поживних речовин раціону, підвищенню білкового обміну, збільшенню живої маси тіла та зменшують відносне нагромадження жиру.

Якість мяса зумовлюється і статтю тварин. На відгодівлю ставлять надремонтний молодняк, вибракуваних корів та бугаїв-плідників. Найбільш високоякісне м'ясо отримують при відгодівлі бичків-кастратів. Воно має тонковолокнисту структуру з добрими смаковими якостями. Доведено, що не кастровані бички за умов високого рівня годівлі ростуть інтенсивніше, ніж кастрати і телиці, і тому у 15-18-місячному віці мають перевагу за живою масою на 10-12 % порівняно з кастратами і на 15-20 % - з телицями. Однак, незважаючи на явні переваги у рості некастрованих тварин, країни експортери яловичини на європейський ринок вирощують на м'ясо тільки кастратів. У господарствах багатьох країн світу (Данія, Німеччина, Італія) ставлять на відгодівлю некастрованих бичків, які за своїми біологічними властивостями, продуктивністю і якістю яловичини відрізняються від бичків-кастратів. В таких країнах як (Англія, Австралія, Нова Зеландія) відгодовують переважно кастратів. Вони майже удвічі переважають бичків за рівнем накопичення жиру в туші, але особливо відзначаються вмістом внутрішньомязового жиру, але поступаються їм за енергією росту. Крім того, у господарствах, де молодняк відгодовують груповим методом при безпривязному утриманні, реалізують на м'ясо у 18 місяців і більше, оптимальним віком кастрації бичків вважається 6-8 місяців. Адже при статевому дозріванні некастровані тварини проявляють статеві збудження і травмують одна одну. Після кастрації у молодих самців зникають статеві ознаки, їхній темперамент стає флегматичним, інтенсивніше відбуваються процеси жироутворення. Кастрація призводить до зменшення наднирників, незначного збільшення гіпофізу, що позначається на лінійному рості, порушується природна інтенсивність росту осьового і периферійного скелета. Тому наслідки кастрації настільки значні, що до півторарічного віку затримка маси більшості мязів повністю не компенсується. Вона помітно змінює мікроструктуру та макроструктуру мязової тканини. Мязові волокна у кастратів тонші, їх більше з розрахунку на одиницю обєму, у них менше сполучної тканини, менші анатомічний і фізіологічний поперечники мязів, що характеризують кількість мязових пучків у мязах, а отже, їх силу. Кастрація тварин затримує ріст більшості внутрішніх органів, підсилює жироутворення, особливо у бичків, кастрованих у віці 6 місяців. Некастрованих бичків найбільш доцільніше відгодовувати на привязі, вони переважають кастратів за живою масою, морфологічним складом туші та якісними показниками парної туші [ 25 ].

При житті тварин у господарствах мясну їх продуктивність оцінюють за живою масою, скороспілістю, середньодобовими приростами і затратою кормів на 1 кг приросту. Після забою мясну продуктивність оцінюють за масою туші, забійною масою, забійним виходом і виходом туші, морфологічним складом туші, хімічним складом мяса та його смаковими якостями. Для оцінки забійних якостей проводять контрольні забої тварин, результати яких враховують при організації племінної роботи у господарствах [ 14 ].

Вгодованість тварин прижиттєво визначають за будовою тіла, розвитком мускулатури та відкладання жиру в організмі, а після забою при оцінці туші беруть до уваги відкладання підшкірного жиру (полив), на внутрішніх органах та між мязами. У корів, волів і молодняку розрізняють вищу, середню, нижчесередньої вгодованість. Для бугаїв-плідників і телят встановлено дві категорії вгодованості: першу і другу. Тварини, які не відповідають вимогам нижчесередньої вгодованості або другої категорії, вважаються худими [ 8 ].

Бугайців бажано відгодовувати до більш високих вагових кондицій, бо вони здатні довше зберігати інтенсивний ріст і добре оплачувати корм приростами, ніж телиці і бички-кастрати. Тому їхню кінцеву живу масу планують залежно від рівня годівлі, породи і статі тварини.

Отже, серед факторів впливу на мясні якості тварин оновними є інтенсивність вирощування та відгодівлі, порода, вік, стать, кастрація та скороспілість.

1.4 Інтенсифікація виробництва яловичини

Основним напрямком подальшого розвитку скотарства і підвищення його економічної ефективності є інтенсифікація виробництва яловичини на основі зміцнення кормової бази і підвищення рівня годівлі тварин, впровадження комплексної механізації та автоматизації виробничих процесів і переведення галузі на індустріальні технології, широкого використання високопродуктивних спеціалізованих порід худоби, пристосованих до машинної потокової технології, тощо.

Важливим показником рівня інтенсивності сільського господарства є річні виробничі витрати на гектар сільськогосподарських угідь. Річні витрати включають частину вартості основних фондів у розмірі амортизації, віднесеної на собівартість продукції, а також вартість спожитих оборотних засобів, у тому числі і оплату праці. Цей показник залежно від обєкта інтенсифікації може характеризувати рівень інтенсивності виробництва підприємства або окремих його галузей [ 7 ]. До показників рівня інтенсивності виробництва яловичини належать: витрати кормів з розрахунку на одну фізичну голову худоби, а також рівень комплексної механізації і автоматизації виробничих процесів [ 9 ].

Основні фактори інтенсифікації виробництва яловичини включають комплекс показників, серед яких: ефективне використання тварин районованих молочних і комбінованих порід, інтенсифікація вирощування молодняку і збільшення чисельності поголівя, що забивається в старшому віці з великою живою масою, підвищення генетичного потенціалу мясної продуктивності; широке застосування промислового схрещування корів молочних порід з плідниками спеціалізованих мясних порід, інтенсивна відгодівля помісного молодняку; прискорений розвиток галузі мясного скотарства за рахунок розширеного відтворення наявного контингенту мясної худоби і використання для відтворення помісних телиць, отриманих при промисловому схрещуванні в молочному скотарстві; висока ефективність виробництва яловичини досягається на основі поглибленої спеціалізації і кооперації; інтенсифікація кормовиробництва з підбором таких культур, які в конкретних умовах господарства дають найбільший вихід поживних речовин з одиниці площі при мінімальних затратах праці і засобів по виходу перетравного протеїну з одиниці площі найбільш вигідними є багаторічні трави, а також горох; з урахуванням потреби худоби в поживних речовинах складають раціони, при цьому головними критеріями є вік, жива маса і середньодобовий приріст тварин; знання процесу формування мясної продуктивності, закономірностей росту і розвитку тварин з урахуванням цього в технологічному процесі, із поступовим збільшенням віку тварин після 18 місяців утворюється усе менше внутрішньомязового жиру і більше міжмязового і підшкірного; зниження собівартості вирощування молодняку і підвищення забійного виходу, у мясному скотарстві на одержання приросту молодняку з урахуванням утримання корови потрібно значно більше кормів, ніж у молочному, що при зниженні приростів призводить до різкого подорожчання приростів; у мясному скотарстві важливим є також підвищення запліднюваності маточного стада, збільшення наявності жиру в туші при збереженні смакових якостей, скорочення виробничих витрат; підвищення ефективності використання енергії корму при виробництві яловичини за рахунок насамперед грубих і соковитих кормів і оптимальної кількості концентратів; впровадження комплексу машин, що виконують кілька операцій, наближення мясопереробної промисловості до місць виробництва яловичини; мясна худоба вимагає невеликих капіталовкладень у будівлі й устаткування, що також повязано з підвищенням ефективності виробництва; розробка і впровадження у виробництво стандартів і цін на сировину і худобу залежно від якісних показників; прояв великої гнучкості у визначенні напрямку виробництва, сполучення окремих галузей, взаємозамінюваність і доповнюваність залежно від різних умов [ 18 ].

РОЗДІЛ 2

МАТЕРІАЛ, УМОВИ І МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ РОБОТИ

.1 Місце і обєкт дослідження

ЗАТ «Зернопродукт» розташований в селі Війтівці Липовецького району Вінницької області, яке було засноване в 1446 році.

Площа 3,371 км², густота населення 178,88 осіб/км². Географічні координати 49º 06´ 13˝ пн. ш., 28º 58´ 38˝ сх. д., середня висота 256 м над рівнем моря. Населення на 2001 рік складало 603 чоловіка. Орган місцевого самоврядування - Війтівецька сільська рада. Індентифікаційний код 36287048. Місцезнаходження вулиця Радянська будинок № 10. Від центральної садиби до райцентру м. Липовця господарство розташовано на відстані - 23 км, до обласного центру м. Вінниці - 72 км. Стан дорожньої сітки з твердим покриттям за межами господарства хороший, що задовольняє всі вимоги, чого не можна сказати про стан доріг в самому господарстві. Польові дороги - ґрунтові. Територія господарства не містить важливих автомобільних шляхів та залізно-дорожніх станцій. Тому господарство має не дуже сприятливі шляхи сполучення для реалізації продукції та звязку з постачальниками.

Найбільш поширеною ґрунтоутворюючою породою є високо родючий чорнозем. Земельний масив господарства зайнятий сінокосами і природними кормовими угіддями. Пологі і покаті схили водорозділів сприяють стіканню опадів, створюючи плоску ерозію ґрунтів. Протікає річка, яка характеризується заболоченістю з грубостебельною болотною рослинністю.

Клімат Липовецького району, де знаходиться господарство, помірно- континентальний з нерівномірною вологістю. Відносна вологість повітря влітку - 50-60 %. Літо жарке з періодичними засухами, весна рання, зима затяжна з частими відлигами. Таким чином агротехнічні умови господарства дозволяють з успіхом вирощувати сільськогосподарські культури. Середня температура повітря - 5 ºС, а влітку коливається в межах 19-20 Сº, напрям вітру південно-західний. За природно-географічним розташуванням територія господарства знаходиться в межах південно-західного агроґрунтового району.

Ґрунтові води на водорозділах залягають на глибині 10 м і ніякого впливу не здійснюють. Більшість опадів випадає пізньою осінню та на протязі зимового періоду. Постійні сніги на тривалий період залягають десь на початку зими, але не характеризуються довготривалістю. Глибина снігового покрову може сягати 50 см. Ґрунт промерзає більше ніж на 2 м. Перші заморозки трапляються вже на початку жовтня, останні - в березні, квітні.

Виробничий напрямок господарства - зерновий з розвитком тваринництва. Створено за рахунок придбання майна і оренди землі у мешканців села. Чистий прибуток від реалізації продукції рослинництва - 94,8 тис. грн., тваринництва - 13 тис. грн. Середньорічна кількість штатних та позаштатних працівників зайнятих у сільськогосподарському виробництві всього - 73 особи, у тому числі в рослинництві - 43, в тваринництві - 30 осіб.

Загальні земельні площі господарства становлять 2280 га, в тому числі сільськогосподарських угідь - 2167 га.

Дані складу земельних угідь представлені в таблиці 1.

Таблиця 1

Динаміка і структура земельних угідь, га

Показник2010 р.2011 р.2012 р.2012 р. в % до 2010 р.га%Загальна земельна площа23592280228010096,6Площа с/г угідь, в тому числі:21922167216710098,8 рілля21922167216710098,8

Дані таблиці 1 свідчать, що загальна площа орендованої землі за останній рік зменшилась на 3,4 %. Площа сільськогосподарських угідь - на 1,2 %. Вся площа сільськогосподарських угідь задіяна під рілля.

Динаміка і структура посівних площ наведена в таблиці 2.

Таблиця 2

Структура посівних площ

Показник2010 р.2011 р.2012 р.2012 в %га%га%га%до 2010Озима пшениця73333,4616,528,436416,749,6Озимий ячмінь--75,73,4783,5-Всього озимих73333,4692,231,944220,360,3Яра пшениця----1620,3-Кукурудза на зерно78835,982337,9117254148,7Всього зернових152169,31515,269,9163075,2107,1Соняшник43119,6342,515.830213,970,0Соя--129,55,9---Озимий ріпак813,6--401,849,3Всього технічних культур51223,347221,734215,766,7Кукурудза на силос1034,6914,1874,084,4Багаторічні трави994,584,83,91084,9109,0Всього кормових культур2029,2175,88,11958,996,5Посівна площа всього21921002167100216710098,5

Аналізуючи дані таблиці 2 видно, що в порівняні з 2010 роком посівні площі зменшились на 25 га. Це пояснюється зменшенням посівів зернових і зернобобових та технічних культур. В господарстві основними культурами із зернових є озима пшениця; із технічних культур - соняшник; кормових культур - кукурудза на силос та багаторічні трави. В структурі посівних площ найбільшу величину мають зернові і зернобобові - 69,9 %, а кормові і технічні культури відповідно 8,1 % та 21,7 %.

Урожайність основних культур, вирощуванням яких займається господарство наведено в таблиці 3.

Таблиця 3

Урожайність сільськогосподарських культур

Із таблиці видно, що спостерігається тенденція підвищення всіх сільськогосподарських культур. Цей процес пояснюється погодними умовами. В цілому показники урожайності культур відповідають середнім для природно-кліматичної зони, в якій знаходиться господарство. Найбільше покращення ситуації спостерігається у підвищені урожайності порівняно з 2010 роком, кукурудзи на 48 % та багаторічних трав на сіно на 52,5 %, у 2012 році дещо зменшилась урожайність соняшнику в порівняні з 2010 та 2011 роками.

Ефективна робота підприємства залежить від продуктивності тварин. Поголівя і продуктивність тварин у господарстві за останні три роки наведена в таблиці 4.

Таблиця 4

Поголівя та продуктивність сільськогосподарських тварин

Показник2010 р.2011 р.2012 р.2012 р. в % до 2010 р.Великої рогатої худоби голів, всього:23315914160,5в т. ч. корів73796791,7Свиней----Коней15-640Середньодобовий приріст великої рогатої худоби, г41330433079,9Надій на корову, кг251429723353133,3Вихід телят на 100 корів, гол.69756391,3

Із таблиці 4 видно, що в 2012 році чисельність великої рогатої худоби зменшилася на 39,5 %. Показник виходу приплоду на 100 голів маток за останній рік знизився на 8,7 % в порівняно з 2011 роком. Середньодобовий приріст також знизився в порівнянні з 2010 роком на 20,1 %. Спостерігається підвищення надою на корову на 33,5 %. Це пояснюється тим, що на рівень та якість молочної продуктивності вплинула повноцінна годівля і утримання за зоогігієнічними нормами. На рівень надоїв впливають багато факторів, які слід враховувати в процесі виробництва. У господарстві утримуються коні орловської породи, яких використовують у сільському господарстві як тяглову силу. Їх поголівя на 2012 рік зменшилось в порівнянні з 2010 роком на 40 %.

В умовах ЗАТ »Зернопродукт» утримують велику рогату худобу для одержання молока і м'яса, а коней тільки як тяглову силу.

У таблиці 5 наведені дані про виробництво тваринницької продукції у господарстві.

Таблиця 5

Виробництво продукції тваринництва

Показник2010 р.2011 р.2012 р.2012 р. в % до 2010 р.Реалізовано худоби на забій у живій масі, ц69745537453,6у тому числі: великої рогатої худоби, ц69745237453,6Надоєно молока, ц251429723353133,3

Аналізуючи дані таблиці 5, зазначимо зміни щодо діяльності господарства в даній сфері, зокрема зниження реалізації великої рогатої худоби на забій та підвищення надою молока у 2012 році в порівнянні з 2010 і 2011 роками.

Структура і собівартість виробництва м'яса у ЗАТ «Зернопродукт» наведені в таблиці 6.

Таблиця 6

Структура собівартості м'яса

Види затратЗатрати ,тис. грн.%Корма583,265Оплата праці334,713,6Амортизаційні відрахування47,92,7Транспортні витрати108,615,3Електроенергія25,53,4Усього витрат1693,5100

В структурі собівартості м'яса велику частку мають витрати на корми - 65 %, на другому місці затрати на транспортні витрати - 15,3 %. Також досить вагомою є частка оплати праці обслуговуючому персоналу - 13,6 %.

Дані про собівартість 1 центнера продукції наведені в таблиці 7.

Таблиця 7

Собівартість 1 ц продукції

Показник2010 р.2011 р.2012 р.2012 р. у % до 2010 р.Зерно65,9049,7450,4376,5Приріст великої рогатої худоби11,613,704,6039,6Молоко5,324,315,50103,3

Собівартість продукції рослинництва знаходяться в межах 50-60 тис. гривень за центнер продукції. Помітно зменшилась собівартість 1 ц приросту великої рогатої худоби в порівнянні з 2010 роком. Спостерігається збільшення собівартості виробництва молока на 3,3 %, що пояснюється збільшенням цін на корми, оплату заробітної плати робітникам та транспортні витрати.

Для нормального функціонування підприємства необхідно, щоб виробництво продукції було рентабельним, тобто приносило прибуток підприємству.

Рівень рентабельності господарства і галузей характеризує ефективність використання побічних виробничих витрат.

Рівень рентабельності виробничої діяльності господарства у 2010 році по рослинництву становив - 39 %, що на 13,7 % більше в порівнянні з 2012 роком.

В результаті проведеної економічної оцінки роботи господарства виявилось, що прибутковим є виробництво рослинницької продукції і молока, а виробництво яловичини - збиткове.

.2 Методика виконання роботи

Враховуючи поставлену мету і завдання робота виконувалась на базі ЗАТ «Зернопродукт» Липовецького району Вінницької області. Для виконання роботи була використана інформація звітної документації за 2010-2012 роки з тваринництва і рослинництва, а саме форми № 24 - «Звіту про стан тваринництва», № 50 - «Основні економічні показники роботи сільськогосподарських підприємств», дані зоотехнічного обліку, власні дослідження та спостереження, а також загальноприйняті методи і методики дослідження.

Дипломна робота виконувалась на основі аналізу технології виробництва яловичини на фермі та дослідження різних елементів технології одержання і вирощування молодняку. Був проведений аналіз технологічних аспектів виробництва яловичини, а саме: аналіз стада, вивчення існуючої технології реалізації і переробки худоби на м'ясо.

Для написання огляду літератури, що характеризує фактори впливу на успішне ведення м'ясного скотарства та отримання якісної яловичини було використано 30 джерел.

Обстежено умови годівлі і утримання молодняку за останні три роки. Аналіз існуючих раціонів для молодняку великої рогатої худоби проводили на основі норм годівлі і показників про деталізовану поживність кормів за практичними рекомендаціями І.І. Ібатулліна [ 13 ].

Проведено дослідження зоотехнічного аналізу стада.

Було досліджено профілакторні заходи щодо захворювань молодняку в процесі утримання.

Мясна продуктивність оцінювалась окомірними і за забійними показниками (жива маса, забійний вихід). Реалізація тварин здійснювалась на Літинський мясокомбінат. В результаті отриманих даних досліджень були зроблені висновки та пропозиції виробництву. Отримані та розраховані показники були наведені в таблицях і додатках.

РОЗДІЛ 3

АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ІСНУЮЧОЇ ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА ЯЛОВИЧИНИ (аналітично-технологічна частина).

.1 Характеристика стада

В ЗАТ «Зернопродукт» Липовецького району Вінницької області розводять та удосконалюють велику рогату худобу української молочної чорно-рябої та червоно-рябої порід. На кінець 2012 року кількість голів в господарстві 141, в тому числі корів - 67 голів.

Серед порід великої рогатої худоби сучасним вимогам щодо продуктивних та технологічних властивостей найбільше відповідає чорно-ряба. Створена шляхом відтворного схрещування чорно-рябої породи вітчизняної селекції з голштинською. Апробована в 1995 році. В породі виділено три внутріпородні типи, які між собою відрізняються материнською основою та часткою спадковості голштинської породи: ценрально-східний, західний та поліський. Також виділяють три заводських типи (київський, харківський і подільський), 6 заводських ліній і 55 заводських родин.

Тварини цього типу мають пропорційно розвинений тулуб, міцну, щільну конституцію, вимя ванноподібної чи чашоподібної форми з великим запасом, шия довга з тонкою складчастою шкірою, холка гостра, спина рівна, пряма, поперек широкий і рівний, зад широкий, довгий, кінцівки міцні, добре розвинена середня частина тулуба. Молочна продуктивність у кращих племінних стадах 6000-8000 кг молока з жирністю 3,6-3,8 %. Жива маса дорослих корів - 600- 650 кг, бугаїв - 850-1100 кг. Телиці при добрій годівлі досягають живої маси в 12-місячному віці 290-300 кг, у 18-місячному - 400-420 кг, бички відповідно - 500-520 кг, маючи при цьому задовільні м'ясні якості. Середньодобові прирости до 18-місячного віку становлять 900-1000 і більше грамів. Витрати корму на 1 кг приросту живої маси молодняку становлять - 6,5-7,2 корм. од. Відтворна здатність корів перебуває на рівні вихідних порід. Загальне поголівя породи в Україні - 2,6 млн. голів, в тому числі 1,8 млн. корів і 950 бугаїв-плідників. Серед порід великої рогатої худоби за чисельністю посідає перше місце. Вона розводиться в господарствах Київської, Вінницької, Черкаської, Полтавської, Харківської областей.

Подальше вдосконалення чорно-рябої породи має відбуватися в Україні в такому напрямку: підвищення жирномолочності, зміцнення конституції і стійкості до різних захворювань і стресів, поліпшення мясних якостей. За даними дослідників порода за резистентністю не поступається іншим породам.

Українська червоно-ряба молочна порода створена шляхом відтворного схрещування сименталів з червоно-рябими голштинами, частково з айширами та монбельярдами. У новій породі передбачалося поєднати високу молочну і мясну продуктивність, придатність до машинного доїння, добру пристосованість до місцевих умов та високу оплату корму продукцією. Порода апробована в 1992 році. Ареал породи охоплює 14 областей України. У породі є три внутріпородні типи: центральний, південно-східний та пять заводські типи (вінницький, київський, прилуцький, харківський і черкаський), 12 заводських ліній та 58 заводських родин.

Характерними ознаками тварин є міцна щільна конституція, гармонійність будови тіла, вимя ванноподібної або чашоподібної форми, великі й добре розгалужені молочні вени. Масть - червоно-ряба.

Генетичний потенціал за молочною продуктивністю перебуває на рівні 6500-7500 кг молока за лактацію з вмістом жиру в молоці 3,83 %. Жива маса дорослих корів 650-680 кг, теличок у віці 12 місяців - 300-320 кг, 18 місяців - 400-450 кг, бугайців - 500-550 кг.

Шляхи подальшого удосконалення породи закріплення її генетичного потенціалу і покращення мясних якостей.

Цілковите уявлення про цінність тварин встановлюють за результатами бонітування. Цей захід зоотехнічної роботи проводиться на основі оцінки великої рогатої худоби за комплексом ознак, враховуючи такі показники: порода, походження, розвиток, конституція і екстерєр, продуктивність, якість потомства, відповідно до діючої інструкції з бонітування великої рогатої худоби молочних і молочних-м'ясних порід.

Основним завданням бонітування є розподіл тварин наявних в господарстві на категорії: племінні, товарні та брак. Тобто на підставі оцінки за комплексом ознак встановлюють призначення кожної тварини, якість стада в цілому, організовують відбір і підбір худоби, її відтворення і виконання виробничих завдань господарства з удосконалення стада.

Бонітування в умовах ЗАТ «Зернопродукт» проводять щорічно при досягненні певного віку тварин. Його здійснюють селекціонери господарства у кінці року на підставі даних первинного зоотехнічного і племінного обліку та детального огляду тварин.

Структура стада великої рогатої худоби у господарстві на 2010-2012 роки подана в таблиці 8.

Таблиця 8

Динаміка і структура стада великої рогатої худоби господарства

Статево-вікові групиПоголівя по роках201020112012Велика рогата худоба, всього233159141Корови737967Нетелі---Телята до року575843Телиці старше року1032231Бички---

Аналізуючи дані таблиці 8 видно, що поголівя великої рогатої худоби за останні 3 роки суттєво змінилось. Спостерігається значний спад поголівя телиць старше року у 2011 році в порівняні з 2010 роком.

3.2 Система утримання і технологічне обладнання ферми

В господарстві передбачена стійлово-вигульна система утримання. При цій системі тварини перебувають на привязі, але приміщення (корівники) обладнані вигульними майданчиками. Згодовують корми як на вигульних майданчиках, так і в приміщенні. Тварини на фермі утримуються в різних приміщеннях по віковим групам. Для цього використовують два двохрядних корівника, зовнішні розміри яких складають 22×72 м, вони зблоковані між собою приміщенням розмірами 10×12 м, в якому розміщено молочний блок і підсобні приміщення. В одному ряді розміщується не більше 50 стійл (секцій). Кожна секція має зручний вихід на вигульні майданчики. Уздовж корівника розташовані кормовий і гнойовий проходи. Гнойові проходи знаходяться біля стін. Профілакторій розрахований на 30 телят від народження до 20-денного віку, телятник для утримання телят віком 20 днів до 6 місяців на 100 скотомісць розміром 10×72 м. Також на території ферми знаходяться загони для безпривязного утримання тварин влітку. Загони облаштовані навісами для захисту тварин від негоди, годівницями і коритами для напування.

У стійловий період худобу утримують в корівниках. Корівник одноповерховий з горищним приміщенням, яке використовують для зберігання кормів. Утримання привязне у стійлах розміром 2×1 м, яке передбачає індивідуальні стійла та стрічкове привязування. Відпочивають тварини у стійлах, поїдають корми у зафіксованому стані.

Привязне утримання відзначається простотою організації робіт і поряд з цим забезпечує хороші умови для догляду за тваринами, краще враховує їх індивідуальні особливості, сприяє раціональному використанню кормів та підвищенню продуктивності тварин.

Недоліком такого способу є високі питомі витрати праці, які в значній мірі обумовлюють саме обслуговування тварин також зростають капіталовкладення в засоби механізації.

Біля корівника, де утримують велику рогату худобу є вигульний майданчик розміром 78×16 м, площа загону на одну голову - 7 м.

Для здійснення моціону тварин їх випускають на вигульний майданчик з ґрунтовим покриттям, який обладнаний із південного боку приміщень, захищають від вітрів за допомогою зелених насаджень. На такі майданчики в літню пору їх випускають рано і ввечері заганяють у приміщення. Середня тривалість моціону для дорослого поголівя 3-4 годин (від 2 до 6 годин). Тварин до моціону привчають поступово, починаючи з літнього періоду (із 10-15 хвилин), молодняк - із раннього віку. В такому разі спочатку організовують моціон у приміщенні, а в гарну погоду випускають на вигул, де привчених тварин залишають на 1-2 години на день. Тварин не виводять на вигул в морозну (нижче мінус 15-20 ºС) і несприятливу погоду. Спочатку молодняк привчають до вигулу, стежачи, щоб тварини не лягали на землю.

Відсутність моціону призводить до захворюваності поголівя, різкого зниження репродуктивних функцій як у самок, так і в самців і до масового передчасного вибракування тварин. Тривалість продуктивного використання зменшується у кілька разів.

Після 6-місячного віку молодняк вирощують в групі молодняку, утримують у станках по 10-15 голів до 1 року і далі від року до телиць парувального віку (18-20 міс).

Влітку телят утримують у індивідуальних клітках під відкритим небом.

На фермі з вирощування та відгодівлі худоби здійснюється комплексна механізація виробничих процесів. За цих умов використовують технологічне обладнання для напування, роздавання кормів, прибирання та видалення гною з приміщення.

Своєчасне забезпечення тваринницьких обєктів водою - одна з головних умов ефективного розвитку галузі. При цьому механізація сприяє стабілізації водопостачання, забезпечує подачу доброякісної води у достатній кількості безпосередньо до місць її споживання, в тому числі й напування тварин, різко скорочує затрати праці на їх утримання, дозволяє значно знизити собівартість тваринницької продукції. Крім того, постійне подавання води на ферму покращує її санітарний стан і підвищує протипожежну безпеку тваринницьких будівель. Автоматизація напування значно скорочує затрати праці на обслуговування тварин.

На господарстві застосовують для напування тварин чашкову автонапувалку закордонного виробництва MACRO POLL.

Це спеціальний автоматичний пристрій, за допомогою якого тварина самостійно, без участі людини споживає воду з водопровідної мережі протягом доби і в потрібній кількості. Для створення і зберігання запасів та регулювання подачі води у господарстві є водонапірна башта, завдяки якій заощаджують електроенергію. Для забезпечення тварин водою на вигульних майданчиках обладнують корита для напування.

Ефективність годівлі тварин залежить від роздавання кормів, адже цей процес за трудомісткістю займає від 25 до 35 % всіх витрат праці на виробництво молока або м'яса. Соковиті корми (силос, сінаж) роздають за допомогою гужового транспорту включаючи такі процеси робіт: завантаження у транспортний засіб, доставку до місць згодовування та роздавання кормів. Роздача концкормів і коренебульбоплодів великій рогатій худобі здійснюється з використанням ручних візків марки ТУ-300. Засоби роздавання кормів на фермі забезпечують відсутність надмірного шуму в приміщені, легко очищаються від залишків корму та бруду.

Рівномірність та норму роздавання кормів визначають візуально.

Прибирання тваринницьких приміщень та видалення гною - одна з найважливіших проблем, яка впливає на санітарно-гігієнічні умови утримання тварин і якість продукції, що виробляється.

Його основне призначення видалення гною з тваринницького приміщення та одночасного завантаження в транспортні засоби. На вигульно-кормових майданчиках гній прибирається кожні два дні, вивозиться трактором і використовується як органічне добриво на полях. Якщо після прибирання місць відпочинку тварин залишається гною більше 0,15-0,20 кг/м², то дуже забруднюються їх шкіра, а у корів - вимя. При цьому виникають умови появи інфекційних та інвазійних захворювань.

При випаровуванні вологи із залишеного гною, повітря у приміщенні забруднюється шкідливими газами (аміак, сірководень), підвищується його відносна вологість.

Видалення гною із приміщення і вигульно-кормових майданчиків - досить трудомісткий процес. Очищення стійл виконують вручну, при цьому затрати праці на цю операцію досягають 65-85 %. Для створення найкращих умов відпочинку тварин застосовують підстилку, в основному використовують подрібнену солому, іноді тирсу.

За умов утримання, яке передбачене в господарстві гній із стійл прибирають за допомогою ручних скребків у канал і на транспортер. Потім видаляють гній за межі приміщення і завантажують у тракторні причепи. Складають гній у бурти.

Застосування транспортних засобів для видалення гною полегшує ручну працю робітників ферми, але не усуває її, оскільки робітникам вручну доводиться очищати стійла від гною і скидати його у гнойовий канал.

Видалення гною із вигульно-кормових майданчиків здійснюється бульдозером загального призначення.

Структура технологічного процесу прибирання тваринницьких приміщень та використання гною включає комплекс операцій; доставка і розподіл підстилки в місцях утримання тварин; прибирання й видалення гною з приміщень; транспортування; доставка органічних добрив на поле та внесення їх в ґрунт.

Ефективнішими є технології, що забезпечують мінімальну вологу гною і максимальну збереженість в ньому цінних для добрива речовин.

В умовах недостатнього рівня механізації чи не надійної роботи системи прибирання, гній замість цінної сировини для одержання органічного добрива може стати джерелом забруднення навколишнього середовища. Системи та технічні засоби прибирання гною повинні забезпечувати постійну чистоту приміщень для утримання тварин та вигульних майданчиків.

Залежно від конкретних умов утримання тварин та консистенції гною набули поширення різні технологічні схеми його видалення і використання, які застосовуються в умовах господарств.

.3 Мікроклімат та зоогігієнічні умови утримання тварин

Мікрокліматом тваринницького приміщення називається сукупність фізичних і хімічних параметрів середовища, у якому знаходяться тварини.

Доведено, що продуктивність тварин на 20 % залежить від породи, на 40-50 % від якості кормів, води, рівня і умов годівлі та напування, а також на 25-30 % від стану мікроклімату в зоні їх утримання.

Нормативні параметри мікроклімату у приміщеннях для відгодівлі тварин становлять: температура повітря 6-10 ºС, відносна вологість 70-80 %, швидкість руху повітря 0,3 м/с, освітлення 20-30 Лк, допустима наявність шкідливих газів в повітрі: вуглекислий газ - до 0,15-0,30 %, аміак - 10-20 мг/м³, сірководень - 5-10 мг/м³. На господарстві за мету не було визначення вмісту шкідливих газів в повітрі, але в приміщенні відчувається значний запах аміаку. Це свідчить про перевищення норми даного газу в повітрі. І тому внаслідок порушення установлених норм мікроклімату: зростають витрати кормів; зменшується стійкість тварин до різних захворювань, погіршується якість тваринницької продукції.

Недотримання сприятливого мікроклімату у виробничих приміщеннях може призвести також до скорочення строків використання обладнання і самих приміщень, а також погіршення самопочуття працівників і навіть спричинити їх захворювання.

Крім видових та вікових ознак і щільності розміщення тварин, на мікроклімат у тваринницькому приміщенні впливають багато й інших факторів: кліматичні умови; конструктивні особливості будівлі та матеріали, з яких виготовленні її елементи; системи та способи утримання тварин; технологія роздавання кормів та прибирання гною тощо.

Мікроклімат у тваринницькому приміщенні формується комплексом параметрів. До головних з них відносяться: температура і швидкість руху повітря, його механічний та хімічний склад, тривалість і рівень освітлення, рівень шуму. Найнебезпечнішим у повітрі є вуглець, аміак, сірководень, наявність яких зменшує продуктивність та стійкість до захворювань. Всі показники мікроклімату у приміщеннях нормуються вимогами технологічного проектування приміщень для утримання тварин.

Стан мікроклімату у приміщеннях постійно порушується внаслідок дихання тварин та випаровувань з їх тіла, а також від гною та гноївки.

Зоотехнічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо мікроклімату зводяться до підтримання всіх його параметрів в таких межах, за яких в зонах утримання забезпечуються комфортні умови для тварин, при якій вони є здоровими, а всі фізіологічні процеси в їх організмі протікають з високою ефективністю.

Основними факторами, від яких залежить формування оптимального мікроклімату в приміщеннях, є температура повітря за межами приміщення і термічний опір обмежуючих його конструкцій, кількість і вид тварин у приміщенні, прийняті системи їх утримання та годівлі і видалення гною.

Слід підкреслити важливість дотримання стабільності параметрів мікроклімату. Особливо шкідливе різке порушення його режимів. Якщо відхилення від оптимальних норм за тим чи іншим показником супроводжується переважно зниженням продуктивності тварин, то різке коливання (наприклад температури) часто є причиною захворювання і падежу тварин, насамперед молодняку.

У підтриманні параметрів мікроклімату на рівні зоотехнічних та санітарно-гігієнічних вимог значна роль належить конструктивному розміщенню дверей, воріт, при переміщенні тварин на вигульні майданчики. У разі цього в холодну пору року приміщення часто переохолоджуються і тварини застуджуються.

Формування мікроклімату у тваринницьких приміщеннях в основному

досягається за рахунок природної вентиляції. Вона створює нормальний гігієнічний режим повітряного середовища для доглядачів тварин, сприяє нормальному перебігу всіх технологічних процесів, збереженню приміщень. Обмін повітря через вікна, двері, щілини, тобто це і є природна вентиляція без спеціальних пристроїв, вона забезпечує тварин у чистому повітрі лише на 20-30 %. Повітрообмін у приміщенні здійснюється також за допомогою пятьох вентиляційних шахт. Для освітлення - одного із факторів мікроклімату доцільно максимально використовувати денне світло, але для освітлення приміщення застосовують електричні лампи в кількості 20 штук.

Важливою умовою благополуччя тваринницьких підприємств є організація у них оптимальних зоогігієнічних умов утримання. Для цього на господарстві проводяться певні ветеринарно-санітарні заходи: очищення (миття), дезинфекція і дезинсекція приміщення, де утримуються тварини, обладнання, дрібного інвентарю, тари. Особлива увага приділяється дезинфекції, а саме очищенню тих елементів, з якими безпосередньо контактують тварини: напувалки, кормові столи, нижні частини стін, підлога. Для очищення поверхонь використовують різні механічні засоби (лопати, скребки, щітки, граблі, вила). Після дезинфекції приміщення провітрюють до повного зникнення запахів дезинфекційних засобів. Так як ферма з невеликим поголівям великої рогатої худоби профілактичну дезинфекцію приміщень, технологічного обладнання, території проводять двічі на рік - навесні та восени. Поточну вимушену дезинфекцію здійснюють у день першого випадку інфекційного захворювання і щоразу, коли виявляють нову хвору тварину та під час чергового обстеження тварин.

Дезинсекція полягає у заходах боротьби з крилатими комахами. Для попередження потрібно підтримувати чистоту в приміщеннях і на територіях навколо них, недопущення нагромадження гною та кормових залишків, щоденне очищення переходів і стійл.

З метою підтримання належного ветеринарно-санітарного стану в приміщеннях для тварин їх щодобово очищають від гною, з годівниць і напувалок видаляють залишки корму і промивають, проходи посипають гашеним вапном. Не рідше одного разу на місяць на фермі проводять санітарний день.

Санітарний день на господарстві - пятниця.

.4 Організація створення кормової бази та годівля при виробництві яловичини

Створення кормової бази - це не тільки збільшення виробництва і підвищення якості кормів різних видів, але перш за все впровадження високоефективних засобів і способів їх виробництва, приготування, що сприяють високій засвоюваності тваринами поживних речовин, що містяться в кормах та забезпечують їх раціональне використання. У структурі собівартості продукції частка кормів становить при виробництві яловичини - 65-70 %.

Забезпечення кормами худоби і молодняку у господарстві здійснюється переважно за рахунок власного виготовлення. Виробництво зелених і грубих кормів ґрунтується на вирощуванні багаторічних бобових і злакових трав (люцерна, тимофіївка, кукурудза та інші). Багаторічні трави за врожайністю і якістю одержаного корму переважають однорічні. Збільшення виробництва зернових культур є однією з умов інтенсивного вирощування та відгодівлі великої рогатої худоби. За підсумками збору врожаю сільськогосподарських культур найбільшу ефективність при виробництві яловичини мають комбікорми з пшениці і ячменю.

Спеціальні сівозміни для вирощування кормових культур планують таким чином, щоб забезпечити рівномірне надходження зелених кормів, а також сировини для заготівлі сіна, силосу, сінажу, травяного борошна. Кормові сівозміни розміщують поблизу ферми.

Річну потребу в кормах розраховують на господарський і календарний рік. Першу використовують як основу для планування джерел надходження кормів (розмір посівних площ сільськогосподарських культур), а другу - для визначення вартості кормів як статті витрат у тваринництві. Потребу в кормах на господарський рік розраховують від урожаю планового до урожаю наступного року, що повязане зі строками надходження їх від земельних угідь. Сюди входять основна і страхова потреби в кормах для скотарства, план продажу їх державі та іншим господарствам, кількість відпуску для худоби населення. Отже, площа посіву зернофуражних і кормових культур та інші джерела надходження кормів (включаючи і купівлю повинні забезпечувати загальну потребу). Розрахунок потреби в кормах для тваринництва можна здійснювати за даними обсягу виробництва його продукції і нормами витрачання корму на її одиницю (корм. од.) або поголівям тварин за нормами їх годівлі (у натурі). Річна норма годівлі однієї голови тварин залежить від її продуктивності та витрат корму на одиницю продукції. За середнє поголів'я на господарський рік приймають вихідне поголів'я на кінець планового року.

Для забезпечення стабільності кормової бази, крім основної потреби, планують страховий фонд кормів. Його приблизна норма у лісостеповій зоні використовується в такій кількості: концентровані, сіно, сінаж - 10 %, солома, силос - 20 %, коренеплоди - 15 %. Потребу в кормах на плановий (календарний) рік підраховують на основі середньорічного поголів'я тварин і річних норм годівлі. Її визначають по кожному виду корму і вікових груп тварин. Загальну потребу і витрати окремих видів кормів на плановий рік визначають множенням середньорічного поголів'я статево-вікових груп худоби на річні норми годівлі однієї голови. Щоб розрахувати вартість кормів, потрібно підраховану суму кормів помножити на ціну 1 ц відповідного корму. Потребу в зеленому кормі на господарський рік визначають множенням поголів'я худоби на кінець планового року на норму використання його протягом пасовищного періоду або за даними помісячного поголів'я і відповідними нормами потреби в зеленому кормі. При розрахунках кількість зеленого корму по місяцях розподіляють пропорційно до помісячного поголів'я тварин. Потребу в зеленому кормі забезпечують за рахунок природних угідь сіяних культур (основних, проміжних і повторних). Примірне співвідношення виходу зеленої маси по місяцях пасовищного періоду становить: травень - 15 %; червень - 16 %; липень - 16 %; серпень - 17 %; вересень - 14 %; жовтень - 12 %; листопад - 5 %; квітень - 5 %. Тривалість пасовищного періоду - з 20 квітня до 10 листопада. Площі і кількість зеленої маси однорідних культур кількох строків сівби підсумовують і визначають їх середню врожайність. По багаторічних травах заплановану врожайність розподіляють за кількістю укосів. Ці культури розміщують у польових, кормових та інших сівозмінах згідно із схемами їх чергування.

Корми - один з найважливіших видів матеріальних ресурсів, необхідних для виробництва тваринницької продукції, оскільки продуктивність тварин на 50-80 % залежить від факторів зовнішнього середовища, з яких найголовнішим є годівля.

Основою ефективного розвитку галузі тваринництва є повноцінна годівля, яка забезпечується, в першу чергу виробництвом достатньої кількості кормів, зниження втрат їх поживності при заготівлі і зберіганні, а також правильною підготовкою до згодовування.

Корми заготовляють на зимовий-стійловий та літньо-пасовищний періоди.

В стійловий період тваринам згодовують грубі (сіно бобове, злакове, бобово-злакове і природних сінокосів), соковиті (силос, сінаж, коренебульбоплоди) та концентровані корми. При нестачі здійснюють закупівлю необхідних кормів для годівлі тварин. У літньо-пасовищний період заготовляють зелену масу (злакових і бобових трав), яку косять за допомогою комбайна КСК-100. При поганих погодних умовах використовують причіпний комбайн з трактором марки МТЗ-82. Зелену масу згодовують у свіжому вигляді протягом 1-1,5 годин, щоб не втратились поживні речовини, що містяться в її складі.

Біологічна цінність кормів різна. Сіно є джерелом органічних, мінеральних і активних речовин, сприяє нормалізації травлення. Для виготовлення сіна високої якості, збирання трав розпочинають в фазі бутонізації бобових та в фазі колосіння злакових трав, збирання не перевищує 7 днів. Для прискорення сушіння бобових трав застосовують його плющення. Технологія заготівлі сіна складається з таких основних процесів: скошування трави, підвялення маси до 50-55 % вологості; згрібання маси в валки, досушування трави з ворошінням та перевертанням валків; підбирання маси та досушування на місці складання методом активного вентилювання до вологості 17 %. Далі сіно транспортують до місця зберігання - сіносховища для тюків, рослинне сіно укладають в скирти.

Сінаж - це корм, який одержують шляхом підвялення до вологості 45-55 % трав, що збирають в ранні фази вегетації. Його зазвичай готують з однорічних та багаторічних бобових, злакових трав та з їх сумішей.

Силос - найбільш поширений корм у годівлі великої рогатої худоби. Технологія силосування передбачає: скошування та подрібнення рослин; транспортування зеленої маси до місця силосування; укладання, розрівнювання та ущільнення силосованої маси в сховищі; щільне укриття та ізоляція сировини від повітря. Силос закладають і зберігають у траншеях.

Коренебульбоплоди в своєму складі мають високий вміст води. Завдяки смаковим якостям їх охоче поїдають тварини маючи при цьому прекрасні дієтичні властивості. Не можна згодовувати мерзлі та брудні коренебульбоплоди. Цукровий буряк в раціонах є джерелом цукру.

В годівлі тварин велику роль відіграють концентровані корми. На господарстві зернові згодовують розмеленими у вигляді дерті, бо вона значно краще перетравлюється, ніж зерно.

Годівля молодняку ведеться в залежності від стадії вирощування.

В господарстві вирощується за такою технологією:

вирощування з 20 дня до 6 місяців;

дорощування з 9 до 12 місяців;

заключна відгодівля.

Вирощування телят у перші два тижні після народження - відповідальна справа. Їх ріст, розвиток і життєдіяльність залежить від умов годівлі.

Схема випойки телят, вирощуваних на м'ясо наведена в таблиці 9.

Таблиця 9

Схема випойки телят, вирощуваних на мясо

ВікЖива маса, кгДобова даванка корму, кгСіноСіль, гмісяцідекадамолококонцентровані кормисоковиті кормиІ 1 2 3516 6 4 160- привчають 0,1 1,0- - -- 0,1 0,1 2,0- 5 10 150За 1 місяцьІІ 4 5 6723 1 - 400,2 0,4 0,5 11,00,2 0,3 0,5 100,1 0,3 0,5 9,015 15 20 500За 2 місяцяІІІ 7 8 993- - -0,6 0,6 0,6 18,00,5 1,0 1,5 300,5 0,5 0,5 15,020 20 25 650За 3 місяцяIV 10 11 12124- - -0,6 0,6 0,6 18,03,5 4,0 4,0 115,00,8 0,8 1,0 26,025 25 25 750За 4 місяцяV 13 14 15135- - -1,3 1,3 1,3 39,04,5 5,0 5,5 150,01,0 1,0 1,0 30,025 30 30 850За 5 місяцівVI 16 17 18156- - -1,5 1,5 2,0 50,06,5 6,5 6,5 195,01,5 1,5 2,0 50,030 30 30 900За 6 місяців

З даних таблиці 9 видно, що телята, яких вирощують на м'ясо всього за 6 місяців випивають 200 кг молока. Всього кількість корму за період вирощування складає: концентрованих - 137 кг, соковитих - 500 кг, сіна - 128 кг.

Важливим є період дорощування від 6 до 12 місяців. У цей період інтенсивно збільшується жива маса молодняку за рахунок мязової, кісткової тканин, виробляється здатність до споживання великих даванок обємистого корму, що є дуже важливим для подальшої відгодівлі.

Складання раціону здійснюється з урахуванням віку, статі, фізіологічного стану тварин, згідно норм годівлі і потреби в енергії для підтримання нормальної життєдіяльності тварин та виробництво екологічної безпечної продукції тваринництва враховуючи обсяги власного кормовиробництва.

Таблиця 10

Раціон годівлі молодняку на відгодівлі, жива маса 120-200 кг

КормакгСРК.од.П/ПЦу-кор Крох-мальКлітко-винаЖирСа РНорма4,65,35054005558402002511Конц. корма2,32,22,22551151104149,578,212,611,5Сіно2,01,70,99650605024012,83,6Силос7,01,71,498351544976310,53,5Патока 0,60,50,536300---1,90,12Жмих0,30,30,310515341,720,41,12,28Сіль----------Всього12,26,45,358851513211190,2201,639,021 ±+1,8-+85+115+766+350,2+1,6+14+10 Як показано в таблиці 10, у період відгодівлі у господарстві максимально використовують корми власного виробництва: сіно бобово-злакове, силос кукурудзяний, які в структурі раціону займають 80 % загальної поживності. Таблиця 11 Раціон годівлі молодняку на відгодівлі, жива маса 250-300 кг Корма кг СР К. од. П/П Цу -кор Крох - маль Кліт-ковина Жир Са Р Норма 6,4 7 665 530 730 1345 260 35 20 Конц. корма 2,6 2,2 2,5 205 65 800 242 104 3,9 8,8 Сіно 2,5 2,1 1,1 107 75 - 812 62 9 3,7 Соло-ма 1,0 0,8 0,2 9 3 - 351 15 3,3 0,9 Силос 16,0 4,0 3,0 224 78 128 1200 160 22,4 6,4 Всього 22,1 9,1 6,8 545 221 928 2605 341 38,6 19 ± +2,7 -0,2 -120 -309 +198 +1260 +81 +3,6 -1

Як видно з таблиці 11, що раціон не збалансований за поживними речовинами. Раціон має бути повноцінним, містити в достатній кількості всі необхідні поживні речовини. При його складанні виходили із кількості даванок.

Відгодівля молодняку - основний резерв збільшення виробництва яловичини. Для запобігання ожиріння і здешевлення відгодівлі спочатку тваринам згодовують переважно грубі й соковиті корми. З підвищенням вгодованості в раціоні молодняку збільшують частку концкормів.

Молодняк відгодовують три-чотири, а дорослу худобу два-три місяці. Завдяки відгодівлі збільшується маса тварин, забійний вихід, зменшується відносний вміст кісток у туші, підвищується калорійність та покращуються смакові якості м'яса.

Відгодівля в господарстві здійснюється на силосі в осінньо-зимовий період. Використання високоякісного кукурудзяного силосу сприяє збалансованості раціонів по протеїну і вітамінам. Молодняку дають по 20-25 кг силосу на добу. Для підвищення біологічної цінності раціонів в них включають 0,5-1 кг сіна.

Схема раціону відгодівлі на силосі молодняку великої рогатої худоби наведена у таблиці 12.

Таблиця 12

Схема раціону відгодівлі на силосі молодняку великої рогатої худоби

КормиПеріоди відгодівліПочатокСерединаКінецьСилос кукурудзяний24,025,026,0Солома пшенична1,51,01,0Відвійки пшеничні0,50,50,5Сіль, г25,025,030,0

Виходячи з таблиці 12, по періодам відгодівлі тварини отримують однакову кількість концентратів. Тому в господарстві дуже низькі прирости молодняку великої рогатої худоби. Переваги відгодівлі на силосі такі: вартість кормової одиниці значно менша, ніж інших соковитих кормів; за якістю він наближається до зелених кормів; силосні культури дають порівняно високий урожай і вихід кормових одиниць з одного гектара площі; зберігаються цінні поживні речовини, значна кількість мінеральних речовин та вітамінів.

3.5 Організація відбору та відправлення тварин на мясопереробне підприємство та її первинна переробка

Молодняк і доросла худоба реалізується на Літинський мясокомбінат для одержання мяса, мясних продуктів, напівфабрикатів та інших продуктів, сировини для інших галузей промисловості.

До забою на м'ясо допускаються здорові тварини, не виснажені і не ослаблені. Тварини, що направляються підлягають ветеринарному огляду з вибірковою термометрією за рішенням лікаря ветеринарної медицини. Перед відправленням худоби її зважують через три години після останньої годівлі і напування, визначають вгодованість, оформлюють товарно-транспортну накладну і ветеринарне свідоцтво.

Забороняється відправляти на переробні підприємства тварин: клінічно хворих на бруцельоз і туберкульоз, з невстановленим діагнозом захворювання, хворих на неінфекційні хвороби зі зниженою або підвищеною температурою тіла, яким ввели антибіотики з лікувальною і профілактичною цілями упродовж терміну, що вказується у відповідних настановах з застосуванням їх у ветеринарній медицині, а також оброблених пестицидами. Відправлення на забій таких тварин дозволяється лише після того, як мине термін, передбачених діючим «Списком хімічних препаратів, рекомендованих для обробки сільськогосподарських тварин проти комах і кліщів». Тварини, що реагують на бруцельоз та туберкульоз, а також хворих іншими захворюваннями можуть направлятися (в узгоджені терміни) для негайного забою на мясопереробні підприємства лише за спеціальним дозволом обласної надзвичайної протиепізоотичної комісії при обладміністрації за погодженням з Надзвичайною протиепізоотичною комісією при Кабінеті Міністрів України. При цьому забезпечується суворе дотримання ветеринарно-санітарних правил відповідно до чинної інструкції з профілактики та недопущення розповсюдження відповідного захворювання тварин. Але транспортування тварин гоном у цих випадках забороняється.

На мясопереробне підприємство тварин перевозять автомобільним транспортом. Основне завдання транспортування - забезпечити доставку тварин в оптимальний термін з мінімальними втратами живої маси,не допустити в дорозі їх захворювання, звести до мінімуму травматичні пошкодження шкури та кінцівок. Перевага перевезення тварин автотранспортом полягає в тому, що значно скорочується і спрощується завантаження (вивантаження) тварин, знижується собівартість перевезення худоби. Крім того, тварин доставляють невеликими партіями, при цьому заощаджуються корми через те, що годувати тварин під час транспортування не потрібно. Завантаження тварин в пристосований транспорт здійснюється з спеціальних площадок-трапів або платформ. Між транспортним засобом і завантажувальним пристроєм обладнують перехідний деревяний настил. Звичайний автомобіль обладнаний нарощеними бортами. Висота бортів 100 - 110 см. Під час несприятливих кліматичних умовах (спека, осіння і зимова негода) кузов машини закривають брезентом. Кузов машини мусить бути чистим, підлога цілою, без щілин і покрита шаром підстилки (тирса, солома).

Після надходження худоби до мясопереробного підприємства її приймають протягом двох годин. При цьому звіряють наявність і якість відповідно до товарно-транспортної накладної, після чого зважують, якщо приймають її за живою масою і вгодованістю. Від загальної живої маси вираховують знижки - 3 % на вміст травного тракту. У разі, коли тварин перевозять на відстань 50-100 км, знижка становить 1,5 %, а понад 100 км живу масу зараховують за результатами фактичного зважування. Знижку до 1 % застосовують для тварин із забрудненою гноєм шкірою. Всі показники сумують і вираховують із загальної живої маси. Фактичну живу масу тварин, їх кількість і категорію вгодованості записують у товарно-транспортну накладну.

На прийняту худобу видають приймальну квитанцію (ф. № ПК-1), на підставі якої мясопереробні підприємства розраховуються з постачальниками.

У разі суперечки щодо визначення якості худоби проводять контрольний забій, і розрахунок із господарствами-постачальниками здійснюють за масою та якістю мяса. Такі випадки зумовили необхідність застосування нової форми здавання й приймання худоби за масою та якістю м'яса. Відповідно до цієї форми кожному господарстві визначають певний номер. Тварини перед відправленням зважують і помічають бирками. На приймальному пункті здійснюють групове зважування й живу масу записують у товарно-транспортну накладну. На прийняту партію худоби після передавання її на переробку виписують накладну зважування й живу масу записують у товарно-транспортну накладну (ф. № Заг-2 м'ясо).

Прийняті тварини повинні бути перероблені не пізніше наступного дня. Після забою худоби туші зважують та їхню масу і категорію якості записують до накладної на приймання мяса, яку разом із накладною на прийняття тварин і передавання її на переробку (ф. № Заг-2 м'ясо) та актом ветсанекспертизи передають бухгалтерії мясопереробного підприємства для заповнення розрахункової приймальної квитанції.

На мясопереробних підприємствах первинна переробка проводиться в певній послідовності технічного процесу: оглушення; знекровлення та зібрання крові; відокремлення голови та кінцівок; забіловка туші і знімання шкіри; нутровка; розпилювання туші на півтуші; туалет туші та визначення категорії. На мясокомбінаті можуть застосовуватися різноманітні методи забою тварин. Проте, завжди необхідно дотримуватись загального правила: забій тварин повинен бути швидким, безболісним, супроводжуватися повним знекровленням і бути безпечним для людей, які проводять забій. Забивання здійснюється у спеціально обладнаному боксі забійно-обробного цеху. Оглушують їх електрострумом, а на невеликих бойнях механічною дією на головний мозок ударом молотом або стилетом. Цими методами повинно бути забезпечено знепритомлення тварин та збережена робота серця для задовільного знекровлення м'яса та повного збирання крові. Тварин знекровлюють у вертикальному положенні, при цьому можна повністю зібрати кров, і створюються кращі санітарні умови для обробки туш.

На заплесна накладають пута і тварин за допомогою електролебідки підвішують. Розрізають шкіру шиї, на стравохід накладають лігатуру і вводять ніж у напрямку грудної порожнини для перерізання кровоносних судин. Знекровлення відбувається швидко, харчову кров збирають в призначені для цього чисті і висушені бідони (у один бідон зливають кров від 4-5 голів великої рогатої худоби), технічна кров стікає по спеціальному жолобу. Наповнені кров'ю бідони направляють на переробку із забійного цеху тільки по закінченню ветеринарного огляду внутрішніх органів і туш тварин, від яких була одержана кров.

Після знекровлення знімають шкіру з голови, відділяють її, проводять забіловку, відрізають кінцівки по запястковий і скакальний суглоби. Шкіру знімають механічними засобами. Після зняття шкури проводять нутрування. Робітники розкривають черевну порожнину, виймають черевні, а розрізаючи діафрагму, і грудні органи (лівер). Далі внутрішні органи складають на стіл для ветеринарного огляду. Після забою і розборки туш проводиться ветеринарно-санітарна експертиза голів, ліверу, шлунково-кишкового тракту, нирок і потім м'ясних туш. Тушу розпилюють на ліву й праву половини. Далі проводять сухий туалет: видаляють забруднені ділянки туші, побитості, синці, згустки крові, залишки діафрагми. З потреби, де відбулося забруднення масами шлунково-кишкового тракту, кровю, використовують миття туш (вологий туалет). В заключенні визначається вгодованість - проводиться товарна оцінка туш, і на доброякісні туші ветеринарний лікар становить відповідне клеймо. Потім туші просувають на ваги, зважують кожну окремо або по декілька туш однакової вгодованості.

Конвеєром їх направляють до камери охолодження, де витримують упродовж 24-36 год за температури 1-4 ºС, а потім 0 ºС. За таких умов м'ясо може зберігатися до 20 діб. Для тривалішого зберігання температуру знижують до - 18 ºС. Строки зберігання мороженого м'яса залежать від температури й вгодованості туш. Яловичину зберігають 5-12 місяців.

За розвитком мязів і відкладанням жиру м'ясні туші великої рогатої худоби розподіляють на першу та другу категорії. Так, на тушах дорослої худоби, які відносять до першої категорії, найбільші відкладання жиру спостерігають від восьмого ребра до сідничних горбів, молодняку - біля кореня хвоста і на верхній частині внутрішнього боку стегон.

Туші дорослої худоби другої категорії мають відкладання жиру у вигляді невеликих ділянок на сідничних горбах, попереку й останніх ребер, а у молодняку вони відсутні.

Для роздрібної торгівлі половинки туш розділяють на одинадцять відрубів, які обєднані в три сорти: перший - тазостегновий, поперековий, спинний, лопатковий (лопатка і передплічний край).

ВИСНОВКИ

. ЗАТ «Зернопродукт» середнє товарне господарство, яке розташоване в селі Війтівці Липовецького району Вінницької області. Загальна земельна площа становить 2280 га, в тому числі 2167 га сільськогосподарських угідь, які задіяні під рілля. Створено за рахунок оренди землі у мешканців села. Виробничий напрямок - зерновий з розвитком тваринництва. Середньорічна кількість штатних працівників зайнятих у сільськогосподарському виробництві всього 70 чоловік, у тому числі в рослинництві - 43, в тваринництві - 30 осіб.

. Посівна площа сільськогосподарських культур становить: озимих - 78 га, зернових - 1630 га, технічних культур - 342 га та кормових культур - 195 га. Одержано врожаю у початково-оприбуткованій вазі зернових культур - 121489 ц, соняшнику - 297 ц, кукурудзи на силос - 15156 ц, багаторічних трав на зелений корм, сінаж і силос - 3730 ц.

. В господарстві розводять та удосконалюють велику рогату худобу української молочної чорно-рябої та червоно-рябої порід. На кінець 2012 року чисельність якої становить 141 голови, в тому числі 67 корів. Головним напрямком використання корів є виробництво молока. Надій на корову - 3353 кг, вихід телят на 100 корів - 63 голови.

. Утримуються коні орловської породи, в кількості - 6 голів, яких використовують у сільському господарстві як тяглову силу.

. Джерелом виробництва яловичини є вибракувана доросла худоба та надремонтний молодняк. Середньодобовий приріст складає 330 г. Кількість кормоднів, які припадають на вирощування - 55358.

. В структурі собівартості м'яса велику частку мають витрати на корми - 65 %, транспортні витрати - 15,3 %, оплата праці - 13,6 %.

. В господарстві передбачена стійлово-вигульна система утримання. Тварини на фермі утримуються в різних приміщеннях по віковим групам. Для цього використовують два двохрядних корівника, зовнішні розміри яких складають 22×72 м, вони зблоковані між собою приміщенням розмірами 10×12 м. Вигульний майданчик розміром 78×16 м. Для напування тварин встановлена чашкова автонапувалка закордонного виробництва - MACRO POLL. Роздавання кормів здійснюється гужовим транспортом, видалення гною з приміщення 1-2 рази на добу за допомогою скребкового транспортера ТСН-160А.

. Нормативні параметри мікроклімату у приміщенні для відгодівлі тварин становлять: температура повітря - 6-10 ºС, відносна вологість - 70-80 %, швидкість руху повітря - 0,3 м/с, освітлення - 20-30 Лк. Для освітлення в приміщені встановлені електричні лампи в кількості - 20 штук.

. Корми заготовляють на зимовий-стійловий та літньо-пасовищний періоди. Зелену масу (злакових і бобових трав) косять за допомогою комбайна КСК-100, а при негоді використовують причіпний комбайн з трактором марки МТЗ-82. Відгодівлю молодняку великої рогатої худоби здійснюють на кукурудзяному силосі по 20-25 кг на добу, а для підвищення біологічної цінності включають 0,5-1 кг сіна.

. Молодняк і вибракувана доросла худоба реалізується на Літинський мясокомбінат для одержання м'яса, мясних продуктів, напівфабрикатів та інших продуктів, сировини для інших галузей промисловості.

ПРОПОЗИЦІЇ

. Необхідно здійснити комплекс заходів для покращення кормової бази, тобто збільшити посіви кормових культур, підвищити врожайність за рахунок застосування сучасних методів землеробства.

. Для збільшення обсягів виробництва високоякісної і дешевої яловичини в господарстві застосувати нагул вибракуваних корів за розробленими технологічними параметрами: споживання тваринами на пасовищах 50-55 кг зеленої маси, тривалість нагулу 120 діб, без використання концентрованих кормів.

. Застосувати прості, доступні та ефективні удосконалені технології з закінченим виробничим циклом, щоб поєднувалось виробництво молока і яловичини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Анрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств. - К . : КНЕУ, 2001. - 530 с.

. Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств: підручник 2-ге видан. доп. і перероб. - К. : КНЕУ, 2002. - 624 с.

. Башкірова А. В. Економіка підприємств. - К. : КНЕУ, 2001. - 528 с.

. Баштанова Н. К. Перспективи виробництва яловичини та розвитку мясного скотарства. // Мясное дело. - 2010. - № 4. - 32-34 с.

. Бірта Г. О ., Бургу Ю. Г. Товарознавство мяса. - К. : Вища школа, 2011. - 80 с.

. Бусенко О. Т.Технологія виробництва продукції тваринництва. - К. : Вища школа, 2005. - 188 с.

. Бредіхін Л. П. Інтенсифікація та реєстрація - складова для дотацій // Ефективне тваринництво. - 2012. - № 7. - 14-19 с.

. Власенко В. В., Захаренко М. О., Гаврилюк М. Д.Технологія продуктів забою тварин. - В. : Едельвейс, 2009. - 208 с.

. Гетя А. А. Високорентабельне виробництво яловичини // Ефективне тваринництво. - 2012. - № 7. - 14-19 с.

. Головач А. В. Статистика: навч. посіб. - К. : Вища школа, 2005. - 623 с.

. Данилевська О. Е. Економічні та зоотехнічні аспекти породної структури м'ясної худоби України // Економіка АПК. - 2002. - № 3. - 35-41 с.

. Дзізюк В. В. Мясне скотарство. - К. : Вища школа, 2010. - 15 с.

. Ібатуллін І. І. Годівля сільськогосподарських тварин. - В. : Вища освіта, 2006. - 400 с.

. Клименко М. М. Технологія м'яса та м'ясних продуктів. - К. : Вища освіта, 2006. - 13 с.

. Лиса Н. Г., Петя С. А. Харчова цінність м'яса і показники його якості // Мясное дело. - 2005. - № 6. - 22-23 с.

. Міненко К. В. Ефективність виробництва яловичини в зоні Лісостепу за різного рівня продуктивності худоби // АгроСвіт. - 2013. - № 2. - 29-31 с.

. Михальчишин Л. Г. Аналітична оцінка ефективності виробництва яловичини в умовах Вінницької області // Збірник наукових праць Вінницького національного аграрного університету. - 2010. - Вип. 4(44). - 50-53 с.

. Надворняк Я. М. Підвищення економічної ефективності виробництва яловичини // Економіка АПК. - 2010. - № 11. - 33-37 с.

. Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві. - К. : КНЕУ, 2004. -495 с.

. Олійник В. І. Мясна справа - не пріоритет? // Агробізнес сьогодні. - 2007. - № 5. - 28 с.

. Оляднійчук Н. В. Ефективність інноваційних технологій при виробництві яловичини // Економіка АПК. - 2008. - № 3. - 55-60 с.

. Пелих В. Г., Сморочинський О. М., Назаренко І. В. Технологія продуктів забою тварин. - Х. : Вища освіта, 2008. - 76 с.

. Підпала Т. В. Скотарство і технологія виробництва молока та яловичини. -М .: МДАУ, 2008. - 318 с.

. Польовий Л. В., Яремчук О. С. Технологія скотарства в реформованих сільськогосподарських підприємствах Вінницького регіону. - В. : Книга-Вега, 2002. - 65 с.

. Рубан Ю. Д. Скотарство і технологія виробництва молока та яловичини. -Х. : Еспада, 2002. - 397 с.

. Садко М. Г. Стан та перспективи ефективного виробництва яловичини // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України. - 2011. - № 68. - 132-138 с.

. Семенда Д. К. Роль кормової бази у розвитку тваринництва // Економіка АПК. - 2002. - №2. - 24-27 с.

. Славов В. В. Причини подорожчання яловичини на ринку України. // Тваринництво України. - 2013. - № 1/2. - 2-5 с.

. Угнівенко А. М., Костенко В. І., Чернявський Ю. І. Спеціалізоване мясне скотарство. - К. : Вища школа, 2006. - 87 с.

. Якубчак О. М. Сучасні вимоги до яловичини та телятини // Мясной бизнес. - 2011. - № 4. - 70-71 с.