Оцінка експлуатаційних властивостей систем підлог

Оцінка експлуатаційних властивостей систем підлог

Зміст

Вступ

1. Загальні відомості про підлоги

. Поняття системи підлоги

. Сухі основи підлоги

. Системи порожнистих підлог

. Подвійна підлога

. Аналіз безшовних збірних систем підлоги Кнауф

. Порівняння вартості 1 м2 підлоги різних систем Кнауф

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

В даний час в практиці будівництва велика увага приділяється конструкціям підлог, їх міцності, застосування матеріалів, що забезпечують надійність підлоги і тривалу його експлуатацію, мінімальну вартість і трудомісткість влаштування. Підлоги в житлових, громадських і промислових будинках повинні бути не тільки міцними, а й створювати комфортні умови для людей, що знаходяться в приміщенні.

Значно розширився спектр технологій з влаштування підлог у житлових і громадських будівлях. Це зумовлено не тільки появою на ринку все нових і нових матеріалів, але і новим обладнанням і пристроями для влаштування підлог з традиційних матеріалів.

Надійність і довговічність конструкції підлоги залежить від багатьох чинників, але насамперед від правильно підібраних матеріалів і їхніх властивостей.

В даній курсовій роботі розглядаються різні види підлогових покриттів, їхні властивості, сфери застосування, переваги та недоліки.

1. Загальні відомості про підлоги

Підлога - це багатошарова конструкція, що складається з таких головних елементів: покриття (так звана чиста підлога), прошарку, стяжок, основи (підстильного шару), гідроізоляційного та тепло-, звукоізоляційного шару (за потреби).

До підлоги ставлять високі вимоги щодо міцності й дотримання санітарно-гігієнічних норм. Вона може виконувати функції естетичного елемента приміщення. Влаштовують підлоги на перекриттях або ґрунті. Останнім часом їх улаштовують також по покриттю як головний елемент тераси.

Конструктивне вирішення підлоги вибирають з урахуванням його техніко-економічної доцільності в конкретних умовах будівництва та з урахуванням забезпечення:

надійності і довговічності прийнятої конструкції;

економічної доцільності використання різних видів матеріалів;

щонайповнішого використання фізико-механічних властивостей застосовуваних матеріалів;

максимальної продуктивності за рахунок використання технологічних властивостей матеріалів, ефективних засобів механізації та ін.

Зона впливу рідин унаслідок їх перенесення на підошвах взуття і шинах транспорту поширюється в усі боки (в тім числі суміжні приміщення) від місця змочування підлоги:

водою і водними розчинами - на 20 м;

мінеральними оливами й емульсіями - на 100 м.

Проектування підлог, у свою чергу, здійснюють залежно від інтенсивності впливу на них механічних навантажень, рідин, агресивного середовища і кліматичних умов будівництва, згідно зі СНиП 2.03.13-88 «Полы».

Інтенсивність впливу рідин на підлогу слід вважати:

малою - незначний вплив рідин на підлогу; поверхня підлоги суха чи трохи волога; покриття підлоги рідинами не просочується; для прибирання приміщень воду зі шлангів не розливають;

середньою - періодичне зволоження підлоги, що зумовлює просочування покриття рідинами; поверхня підлоги зазвичай волога або мокра; рідини по поверхні підлоги стікають періодично;

великою - постійне або часто повторюване стікання рідин по поверхні підлоги.

Таблиця 1.1 - Інтенсивність механічних навантажень підлог

Миття підлоги (без розливання води) і зрідка випадкове потрапляння на неї бризок, крапель тощо не вважають впливом рідин на підлогу.

Покриття - верхній шар підлоги, що безпосередньо піддається експлуатаційним впливам.

Прошарок - проміжний шар підлоги, що зв’язує покриття з нижче розміщеним шаром підлоги, слугує для вирівнювання і підготовки нижче розміщеного шару під укладання покриття; як прошарок застосовують синтетичні клеї, бітумні мастики, цементно-піщані розчини та інші матеріали.

Рис. 1.1

Стяжка (основа під покриття) - шар підлоги, що слугує для вирівнювання поверхні нижче розміщеного шару підлоги або перекриття, надання конструкції підлоги заданого уклону, заховання різних трубопроводів, розподілу навантажень по нежорстких нижче розміщених шарах підлоги на перекритті.

Підстильний шар (основа) - шар підлоги, що розподіляє навантаження на ґрунт. Його виконують з гравію, шлаку, щебеню, бетону, асфальтобетону, кругляка або іншого матеріалу.

Гідроізоляційний шар (шари) - шар, що перешкоджає проникненню крізь підлогу води та інших рідин, а також потраплянню в підлогу ґрунтових вод.

Звукоізоляційний шар - шар, що забезпечує звукоізоляцію згідно зі СНиП ІІ-12-77 «Защита от шума».

Теплоізоляційний шар -конструктивний елемент, що виконується при улаштуванні підлог у житлових і громадських приміщеннях, а також у приміщеннях спеціального призначення (морозильні камери та ін.) Він зменшує теплопровідність підлоги і виконується з теплоізоляціонних матеріалів (шлак, керамзит, жорсткі мінераловатні плити і т. п.).

Найбільшого поширення як прошарки підлог набули саморозтічні полімерцементні маси. Властивості цих матеріалів дають змогу вирівняти поверхню під подальше укладання практично будь-яких покриттів.

Залежно від інтенсивності механічного впливу підбирають і марку суміші. Основним критерієм оцінки є міцність на стиск. Так, за слабких навантажень міцність на стиск саморозтічних сумішей має бути не менше 15 МПа, помірних - не менше 25, значних - не менше 30, дуже значних - не менше 40 МПа.

Залежно від міцнісних характеристик прошарку, його адгезії до основи і когезійної міцності поверхневого шару визначають можливість укладання того чи іншого покриття .

Таблиця 1.2 - Вимоги до прошарку залежно від типу покриття, що укладається, та інтенсивності механічних впливів

Стяжки у підлогах застосовують у тих випадках, коли потрібно:

вирівняти поверхню шару, що лежить нижче;

заховати комунікаційні трубопроводи;

розподілити навантаження по тепло- і звукоізоляційному шару;

створити потрібні уклони;

створити належну поверхню під гідроізоляцію.

Суміші для влаштування стяжок характеризують насамперед міцнісними показниками, строками тужавлення і ступенем складності при укладанні

Таблиця 1.3 - Вимоги до стяжок залежно від інтенсивності механічних впливів і конструкції підлоги

Товщину підстильного шару розраховують залежно від діючого на підлогу навантаження, застосовуваних матеріалів і властивостей ґрунту, на який він укладається.

Бетонний підстильний шар:

у житлових і громадських приміщеннях має бути завтовшки не менше 80 мм, мати міцність на стиск не менше 25 МПа;

у виробничих приміщеннях товщина шару має бути не менше 100 мм, а міцність бетону на стиск - не менше 35 МПа.

Особливі вимоги ставлять до основи при застосуванні епоксидних чи поліуретанових покриттів - міцність на стиск їх має бути не менше 35 МПа, міцність поверхневого шару на відрив - не менше 1,5 МПа, вологість епоксидних покриттів - не більше 2 %.

Дефекти в основі і способи їх усунення (відновлення бетону, цементно-піщаної стяжки, мозаїчних покриттів), які трапляються найчастіше, наведено нижче.

Гідроізоляцію для захисту підлоги від впливу води та інших рідин варто передбачати за середньої і великої інтенсивності їхнього впливу на підлогу згідно зі СНиП 2.03.13-88.

Середньою вважають інтенсивність впливу за періодичного зволоження підлоги, що призводить до просочування покриття рідинами; поверхня підлоги зазвичай волога або мокра; рідини по поверхні підлоги стікають періодично.

Великою є інтенсивність впливу за постійного чи часто повторюваного стікання рідин по поверхні підлоги.

Якщо підлога знаходиться в зоні небезпечного капілярного підняття ґрунтових вод, гідроізоляцію слід улаштовувати з боку впливу води. Як правило, для цих цілей використовують рулонні або мастикові бітумно-полімерні матеріали. За таким самим принципом улаштовують гідроізоляцію в разі розміщення бетонного підстильного шару нижче рівня вимощення будинку в приміщеннях, де відсутній вплив на підлогу стічних вод середньої і великої інтенсивності.

Звукоізоляцію конструкції підлоги влаштовують у житлових, громадських і адміністративних будинках по міжповерхових перекриттях. Як правило, по основі підлоги укладають комунікаційні трубопроводи, тому під час вибору матеріалу для звукоізоляції потрібно враховувати і цей важливий чинник.

Для звукоізоляції використовують різні типи матеріалів, у тім числі мінеральні плити, спучені полімерні рулонні плівки тощо, по яких надалі треба укладати стяжку з досить жорсткими вимогами щодо її властивостей - високою міцністю, тріщиностійкістю, значною товщиною шару. Наприклад, по мінераловатних плитах рекомендується бетонна стяжка завтовшки не менше 70 мм. Ставиться також ціла низка інших вимог, покликаних забезпечити її монолітність і цілісність для укладання надалі по ній покриттів підлоги.

Аналіз пропонованих на будівельному ринку технологій для влаштування покриттів підлоги, показує, що їх можна класифікувати по виду матеріалів, конструктивним, технологічних або експлуатаційним особливостям.

Рис. 1.2 - Класифікація покриттів підлог

Таблиця 1.4 - Сфери застосування різних типів покриттів

До покриттів підлог у виробничих приміщеннях харчової промисловості ставлять особливі вимоги, а саме:

відповідно до санітарних і гігієнічних вимог поверхня покриття не повинна бути джерелом пилу і має легко піддаватися прибиранню;

поверхня покриття і шви мають бути позбавлені гострих країв, тріщин та інших дефектів, де можуть накопичуватися виробниче сміття, пил, бруд і мікроорганізми;

покриття слід укладати так, щоб забезпечити належний стік рідин із поверхні підлоги;

покриття має бути несприйнятливим до розвитку мікроорганізмів, особливо цвілі і грибків, і не сприяти їх розвитку;

у процесі експлуатації покриття не повинне виділяти шкідливих речовин, у тім числі запахів;

поверхня покриття має бути неслизькою, стійкою до стирання і досить міцною;

покриття має витримувати інтенсивний вплив механічних навантажень, бути стійким до впливу різних температур: від -40 °С (холодильники, рефрижератори) до +150 °С; витримувати циклічні гідротермічні впливи (дія гарячої води понад 80 °С під час прибирання приміщення);

покриття не повинне вбирати речовин, що виділяються в процесі виробництва тих чи інших продуктів, а також мийні засоби і розчинники;

покриття має бути ремонтопридатним.

2. Системи підлоги

Системи підлоги можна поділити на підлоги з сухою основою та підлогові системи. Сухі основи підлоги (сухі монолітні підлогові системи) застосовують переважно у будівництві житлових та офісних споруд, будівель для медичних установ, готельних та адміністративних споруд. При санації та відновленні будівель сухі основи підлоги застосовують насамперед завдяки невеликій масі, сухому способу монтажу та сприятливим акустичним, теплозахисним і протипожежним властивостям.

Підлогові системи, наприклад, подвійні підлоги та порожнисті підлоги, в основному застосовують в будівництві офісних та адміністративних споруд. Вони є оптимальним варіантом особливо в таких випадках, коли в порожнинах прокладають кабелі та трубопроводи, або коли передбачається проведення наступних інсталяційних робіт у великих офісних приміщеннях, комп'ютерних залах і лабораторіях. Завдяки універсальним можливостям для прокладення трубопроводів і комунікацій вони особливо підходять для офісних приміщень, коли на момент укладання підлоги ще не визначений наступний розподіл приміщення на зони.

Таблиця 2.1 - Підлогові системи в сухому будівництві: властивості та сфери застосування

3. Сухі основи підлоги

Сухими основами підлоги називають усі покриття (обшивки, облицювання) підлоги, котрі укладають сухим способом на плоску поверхню, які спроможні витримувати навантаження. До них належать:

обшивки підлоги, які укладають на перекриття по дерев'яних балках;

системи сухих монолітних підлог, які зазвичай укладають в так названий плаваючий спосіб.

Сухі основи підлоги застосовують насамперед у таких випадках, коли вирішальними є критерії оперативного введення будівлі в експлуатацію, невеликої власної маси підлогової конструкції або запобігання зволоженню будівельної конструкції Вони часто застосовуються під час проведення робіт із санації перекриттів на дерев'яних балках. Окремі системи основ підлоги розрізняються переважно за видом матеріалу, що використовують для виготовлення плит. Вони застосовуються у вигляді готових багатошарових елементів або окремих плит. Під час укладання останні з'єднуються між собою за допомогою:

ступінчастого з’єднання ;

систем з'єднання в шпунт і гребінь;

з'єднання в стик із перев'язуванням (у два шари), після чого вони склеюються чи скріпляються скобами із силовим замиканням.

Рис. 3.1 - Ступінчасте з'єднання елементів в стик

Рис. 3.2 - З'єднання в стик елементів у шпунт і гребінь

В Німеччині поширені такі системи сухих основ підлоги:

деревностружкові плити V100, з'єднання по периметру в шпунт і гребінь - залежно від відстані між точками обпирання мінімальна товщина має бути не менше 19 мм, у варіанті плаваючої основи підлоги - 25 мм;

сухі основи підлоги з гіпсоволокнистих плит розмірами 2 x 10 мм або 2 x 12,5 мм, із шаром клею, нанесеного на заводі-виробнику, зі ступінчастим з’єднанням по периметру;

елементи сухої основи підлоги з трьох шарів спеціальних гіпсокартонних плит, вздовж зі шпунтом та гребенем, з торця - зі ступінчастим з’єднанням, загальна товщина приблизно 25 мм;

елементи сухої основи підлоги з гіпсових будівельних плит завтовшки 12,5 мм, які склеюють між собою на будівельному майданчику;

гіпсокартонні/деревностружкові плити завтовшки 20 мм, які укладають одним шаром, зі з'єднанням у шпунт і гребінь;

деревностружкові плити на цементному в’яжучому (арболіт), які укладають одним чи двома шарами;

суха монолітна підлога з двох будівельних плит із нанесеним на заводі-виробнику клеєм та використанням цементу на будівельному майданчику, зі ступінчастим з’єднанням по периметру.

Більшість сухих основ підлоги виготовляють у вигляді комбінованих елементів. При цьому матеріали, з яких виготовлені плити, зі зворотного боку оклеюють ізоляційними матеріалами на основі мінеральної вати або жорсткого пінополістиролу. В іншому варіанті можна укладати ізоляційні матеріали без приклеювання.

Поверхні перекриття підлоги у будинку без підвалу (підлогові плити) слід ущільнювати (герметизувати) відповідно до групи навантаження згідно з вимогами стандарту DIN 18195.

У зв'язку з наявністю залишкової вологи, що на практиці трапляється досить часто, на всю поверхню залізобетонних перекриттів слід укладати покриття. Ці плівки або листи (смуги) слід укладати зі стиком внапусток, надаючи їм подібну до ванни форму, тобто з підйомом по краях приблизно на висоту 10 см у місцях примикання до прилеглих елементів будівельної конструкції. Якщо немає підстав для очікування збільшення вологості або наявності залишкової вологості у підлоговому перекритті, від застосування паронепроникної плівки можна відмовитися.

Перекриття по дерев'яних балках не обов'язково покривати паронепроникною плівкою з обох боків. Оскільки конструкція перекриттів по дерев'яних балках є відносно паропроникною, утворення бар'єру для пари під сухою основою підлоги може виявитися проблематичним з точки зору будівельної фізики. Для захисту від конденсації вологи, особливо дощатих підлог, слід використовувати паропроникні матеріали, наприклад гофрований папір, картон або аналогічні матеріали. Якщо для забезпечення вимог щодо тепло- та вологозахисту виникає потреба у застосуванні паронепроникних плівок, їх завжди слід розміщувати з нижнього боку перекриття по дерев'яних балках, тобто над основою підлоги чи облицюванням перекриття.

Оскільки майже всі матеріали, з яких виготовляють плити основи підлоги, відрізняються невеликою власною міцністю на вигин, вони мають прилягати до перекриття, на яке укладаються, всією поверхнею. В разі наявності нерівностей перекриття, на яке укладається основа підлоги, виникає потреба у вирівнюванні висоти залежно від встановлених допусків

Таблиця 3.1 - Заходи по вирівнюванню нерівностей підлоги

Сухі насипні матеріали застосовують для вирівнювання нерівностей перекриття під сухою основою підлоги, висота яких перевищує 10 мм. Вони маюіь теплоізоляційні властивості, тобто їх можна застосовувати як єдиний або додатковий теплоізоляційний матеріал. Окрім цього, вони підвищують рівень захисту конструкції перекриття від ударного шуму.

Залежно від вимог щодо теплоізоляції або ізоляції від ударного шуму, не і пред'являються до структури підлоги, використовують ізоляційні матеріали типів WD, T, TK. Укладання основи підлоги безпосередньо на перекриття є можливим лише за умови невеликих допустимих нерівностей поверхні V разі наявності більших нерівностей спочатку слід вирівняти поверхню Міцність ізоляційних матеріалів на стискання внаслідок невеликої власної міцності на вигин слід обирати вищою, ніж у разі укладання монолітних підлог

вологим способом. Надто м'які чи недостатньо тверді ізоляційні матеріали дають усадку при навантаженні (наприклад, внаслідок пересування). Надто великий пружний прогин підлоги призводить до того, що утворені коливання можуть передаватися предметам оснащення, встановленим на поверхні цієї підлоги. У разі застосування твердих покриттів підлоги, наприклад керамічної плитки чи каменю, плит основи підлоги, укладених на надто м'який шар матеріалу, значно зростає ризик утворення тріщин. У разі застосування ізоляційних матеріалів на основі жорсткого пінопласту слід обирати марку≥PS30; слід застосовувати волокнисті ізоляційні матеріали з ізоляційних монолітних плит типу ТК високої щільності.

В разі необхідності забезпечити додаткове вирівнювання висоти вже рівного перекриття, наприклад, для вбудовування комунікаційних ліній під сухою підлогою, можна використати легкі будівельні плити із арболіту, плити з пористого бетону або жорсткого пінопласту марки ≥PS30. В цьому випадку суху основу підлоги слід укладати під прямим кутом до ізоляційних чи вирівнювальних плит.

Ізоляційні матеріали, які мають забезпечувати ізоляцію від ударного шуму (плити для ізоляції від ударного шуму), слід укладати лише в один шар.

Покриття для сухих основ підлоги укладається безпосередньо на основу після затвердіння клейових з'єднань плит.

На елементи основи підлоги можна укладати такі покриття:

пружні покриття (полівінілхлорид - ПВХ, лінолеум, корок);

текстильні покриття (килимові покриття підлоги);

тверді покриття (керамічні плитки, природний камінь, паркет та ламінат).

Для укладання покриттів у вигляді смуг, наприклад, килимових та ПВХ-покриттів, слід спочатку зашпаклювати всю поверхню основи підлоги залежно від товщини покриття. Нанесення шару шпаклівки завтовшки принаймні 2 мм на всю поверхню основи для укладання плит із більшості матеріалів є необхідним також у тому разі, коли покриття має відповідати вимогам щодо стійкості до пошкодження від пересування стільця на коліщатах. Поверхні підлоги, які вкриватимуться плиткою чи паркетом, шпаклювати не слід.

Для приклеювання застосовують термоклей, контактний та реакційний клей або клеї з мінерального в'яжучого. Розмір керамічних плиток та елементів покриття з каменю слід обмежувати до 300 х 300 мм. Згідно з вимогами стандарту DIN EN 12057 необхідна міцність керамічного покриття на розтяг при вигині має становити >25 Н/мм. Приклеювання плиток з відповідними властивостями до сухої основи підлоги здійснюється з нанесенням тонкого шару клею. Як основу для покриття з керамічних плиток слід використовувати плити з мінерального в'яжучого (наприклад гіпсові будівельні плити, будівельні плити з цементом у якості в'яжучого). Деревностружкові плити не є придатними для застосування в якості основи для такого покриття внаслідок того, що їх характеристики усадки та набрякання значно відрізняються від характеристик плитки. У вологих приміщеннях (наприклад ванних кімнатах) всю площу поверхні сухих монолітних підлог спочатку слід ретельно ущільнити. Властивості клею для керамічної плитки, ущільнювального матеріалу та сухої монолітної підлоги мають бути узгоджені між собою, щоб забезпечити можливість тривалої експлуатації основи підлоги без пошкоджень. В іншому разі ймовірність пошкодження навіть без впливу вологи зростає зі збільшенням:

відстані між точками обпирання елементів сухої основи підлоги;

габаритів керамічної плитки.

Для підвищення міцності сухої основи підлоги на вигин можна розташовувати додаткові вирівнювальні шари з плит, виготовлених із придатних до цього матеріалів.

Покриття з паркету укладається переважно на деревностружкові або фанерні плити, оскільки останні мають аналогічні характеристики усадки та набрякання. Якщо передбачається укладання паркету на основу на мінеральній базі, наприклад, на суху основу підлоги з гіпсових будівельних плит, слід перевірити, чи є вона придатною для застосування як основа під паркетне покриття. Для укладання на такі основи перевагу слід надавати різновидам так званого паркету з малим зсувом, наприклад, багатошаровому проклеєному готовому паркету чи плитам з ламінату на дерев'яній основі. При цьому слід дотримуватися інструкцій щодо укладання, а саме критеріїв вибору типу та товщини паркету, способу укладання та клею.

Взагалі паркет можна укладати лише після того, як вологість будівельної споруди зменшиться настільки, що відносна вологість повітря вже не перевищуватиме приблизно 50%. Щоб уникнути непотрібного зволоження паркетної підлоги, слід застосовувати лише такі клеї, які взагалі не містять або містять невелику кількість води. Залежно від виду основи підлоги деформаційні шви слід розташовувати через кожні 10-15 метрів.

Ширина необхідних деформаційних швів по краях приміщення між стінами та основою підлоги, а також між стіною та паркетним покриттям має становити не менше 10 мм.

Акустична ізоляція основи підлоги від прилеглих елементів будівельної конструкції (стін, опор) забезпечується за допомогою розміщення по краях смуг із ізоляційного матеріалу завтовшки приблизно 10мм

Місця примикання до монолітної підлоги, облицювання з керамічних плиток, природного каменю або порожнистої підлоги слід підпирати кутовими шинами.

В місці примикання сухої основи підлоги до монотної слід підкладати деревностружкову плиту.

Наявні роздільні чи захисні плівки слід підтягнути вгору в граничних зонах. У вологих приміщеннях (наприклад, ванних кімнатах) основу підлоги та прилеглу зону стіни слід ущільнити за допомогою відповідної ущільнювальної маси.

У місцях стиків елементів сухої основи підлоги в зоні біля дверей і під підкладати елементи з силовим замиканням.

Для цього можна використовувати дошки з дерева або смуги з плит.

При цьому необхідно стежити за тим щоб підкладний елемент також прилягав зверху до смуги з ізоляційного матеріалу, щоб ця смуга не утворювала звуковий місток.

Плаваючі сухі основи підлоги можна застосовувати для зменшення рівня ударного шуму, укладаючи їх на монолітні перекриття та перекриття по дерев'яних балках.

Можливість зменшення рівня ударного шуму залежить переважно від конструкції несучого перекриття, структури сухої основи підлоги та динамічної жорсткості ізоляційного матеріалу.

4. Системи порожнистих підлог

У тих зонах будівлі, в яких мають бути дотримані звичайні вимоги щодо забезпечення можливості контролю, за відсутності потреби у вбудовуванні в підлогу комунікаційних ліній із надто великим перерізом, застосовуються насамперед порожнисті підлоги. Невелика монтажна висота, велика несуча спроможність, достатні протипожежні властивості, добра теплоємність та замкнута поверхня є тими критеріями, які визначають можливість використання систем порожнистих підлог.

Несучий шар зазвичай утворює самовирівнювальна монолітна підлога. Можна застосовувати також цементні та сухі монолітні підлоги. Основою шару монолітної підлоги є стаціонарна опалубка, яка постачається замовникам переважно у вигляді рулонного ПВХ-матеріалу; іншим варіантом є укладання пружних фасонних плит, по яких можна ходити, до котрих ще на заводі-виробнику формуються опорні ніжки-стійки з матеріалу, з якого виробляється монолітна підлога, чи з пластмаси. Альтернативою є гіпсокартонні плити, в яких заздалегідь висікаються отвори ще на заводі-виробнику. У цих отворах уже за місцем монтажу встановлюють опорні стійки з ПВХ із різьбою, які дозволяють вирівнювати основу підлоги. Хоча після монтажу монолітної підлоги елемент опалубки ще виконує другорядну несучу функцію, проте, в цьому разі виключається можливість ламання плит, оскільки шар монолітної підлоги завдяки високій жорсткості перебирає на себе переважну частину статичних навантажень. Можливість створення додаткового доступу до підпідлогової порожнини, а також для робіт із комунікаційними лініями забезпечується за рахунок утворення додаткових отворів.

Оскільки зазвичай шар монолітної підлоги укладається мокрим способом, порожнистим підлогам слід надавати перевагу перед підлогами, які укладаються сухим способом, лише на ділянках із попередньо виготовленими опалубками в поєднанні з сухими монолітними підлогами.

Для порожнистих підлог, які укладають сухим способом, можна використовувати такі самі елементи опалубки, що й для систем монолітних підлог, які укладають мокрим способом, якщо вони мають рівну гладку поверхню. Вищі вимоги пред'являються до вирівнювання елементів опалубки по висоті, оскільки можливість вирівнювання сухих монолітних підлог протягом наступного періоду відсутня на відміну від самовирівнювальних монолітних підлог. Крім цього, необхідно заповнювати опорні ніжки баластною масою. Вимоги щодо обробки сухої основи підлоги відповідають вимогам до обробки сухих монолітних підлог.

Переваги сухих монолітних порожнистих підлог:

значно менше зволоження будівельної конструкції, внаслідок чого скорочується час для висихання (невдовзі після укладання елементів сухої основи підлоги можна приклеювати плити монолітної підлоги);

достатня міцнісна характеристика - витримує навантаження від пересування людей;

менше навантаження на несуче перекриття внаслідок невеликої власної маси конструкції порожнистої підлоги;

менші витрати порівняно з подвійною підлогою.

підлога навантаження монолітний плита

Таблиця 4.1 - Класи навантаження та номінальні навантаження для порожнистих підлог згідно з Інструкцією щодо застосування стандарту DIN EN 13213

Рис. 4.1 - Конструкція порожнистої підлоги: 1 - крайові ізоляційні смуги з жорсткого пінопласту; 2 - крайові ущільнювальні смуги; 3 - шар монолітної підлоги; 4 - роздільний шар/плівка; 5 - елемент опалубки з гіпсокартонної/гіпсоволокнистої плити

5. Подвійна підлога

Поняття "подвійна підлога" охоплює попередньо виготовлені на виробництві плити і стійки для підлоги, монтаж яких здійснюється на місці сухим способом. Такі попередньо виготовлені підлогові системи дозволяють відкривати підлогу в будь-якому місці: кожну вільно укладену на стійки плиту можна зняти для відкриття доступу до міжпідлогового порожнього простору. Цей принцип конструкції застосовують насамперед для спорудження підлог у приміщеннях із електронними засобами обробки інформації, трансформаторних станціях, офісах та комп'ютерних залах. Вони є перевіреним на практиці оптимальним рішенням саме там, де в порожньому міжпідлоговому просторі необхідно прокладати велику кількість кабелів та комунікаційних ліній або якщо згодом передбачається проведення інсталяційних робіт у цьому порожньому міжпідлоговому просторі.

У порожньому міжпідлоговому просторі можна проводити не лише електричні комунікації, але й водопровідні та каналізаційні лінії, труби пневматичної пошти, елементи пневматичної системи, централізовану витяжну систему для відсмоктування пилу тощо. Інша перевага подвійної підлоги полягає в тому, що вона може виконувати також функції кліматизації, наприклад, забезпечення вентиляції крізь спіральні виходи або - в разі пред'явлення вищих вимог щодо вентиляційних та аеродинамічних характеристик - крізь цілі вентиляційні плити, причому є більш універсальною та гнучкою, ніж порожниста підлога. Наприклад, у чистих приміщеннях із подвійними підлогами, окрім вимог щодо статичних та електростатичних характеристик, забезпечується також дотримання суворіших кліматичних вимог.

Залежно від системи подвійної підлоги можна забезпечувати стандартну монтажну висоту до 1250 мм та більше, потреба в чому існує, наприклад, у конференц-залах, диспетчерських приміщеннях, кінотеатрах тощо.

Складові частини подвійної підлоги

Подвійні підлоги складаються з двох головних компонентів:

Несучої плити подвійної підлоги, яка складається з різних матеріалів, конструкцій із різними типорозмірами.

Опорної конструкції зі стійок різної довжини, з різних матеріалів, різної конструкції та з різною навантажувальною здатністю.

Несучі плити

Стандартним розміром плит для подвійної підлоги був прийнятий 600 x 600 мм. На відміну від цього основного модуля деякі виробники пропонують також плити розміром 600 x 1200 мм.

Для виготовлення плит для подвійної підлоги використовують різні матеріали:

деревностружкові матеріали (плити, вироблені в спосіб плоского пресування, фанерні плити) з облицюванням та без облицювання;

алюміній;

сталь;

сталь у поєднанні з мінеральними наповнювачами (ангідритом, легким бетоном);

армовані волокном мінеральні будівельні матеріали (ангідрит, гіпс, цемент, бетон).

Рис. 5.1 - Приклад конструкції опорної стійки для подвійної підлоги: 1 - вирівнювальна пластина (пристрій для монтажних робіт); 2 - плита несучого елемента; 3 - звукоізоляційна накладка; 4 - стопорний різьбовий елемент; 5 - приклеювання (прикріплювання) до основи підлоги

Деревностружкові плити, насамперед щільно спресовані стружкові плити (густина від 680 до 750 кг/м3), застосовуються як матеріал для виготовлення несучих елементів. Застосовувані плити в принципі відповідають вимогам щодо емісії формальдегідів. Стружкові плити зазвичай виробляються з покриттям з алюмінієвої фольги чи плівковим покриттям із нижнього боку для захисту від впливу вологи.

Залежно від конструкції та щільності несучих елементів, а особливо при підсиленні їх сталевими листами можна забезпечити виконання необхідних вимог для офісних приміщень, комп'ютерних центрів та приміщень, розрахованих на великі навантаження. При виконанні додаткових заходів для зміцнення, вони є придатними до експлуатації в приміщеннях, розрахованих на роботу легких вилочних навантажувачів. Плити можна відносно легко безпосередньо на місці узгоджувати з контурами будівлі; маса стандартної плити розмірами 600 x 600 мм становить від 11 до 15 кг. Вплив вологи на деревностружкові плити зменшується за рахунок відповідних захисних покриттів, завдяки чому одночасно можна збільшити несучу спроможність плит, без проблем влаштовувати впускні отвори вентиляційної системи, підключення до електричної мережі. Слід враховувати спільну властивість усіх деревностружкових матеріалів з точки зору будівельної фізики, а саме, що наслідками зміни вологості повітря можуть бути також зміни розмірів елементів із цих матеріалів. Утім, завдяки нанесенню покриття переважно на всю поверхню деревностружкових плит, ці зміни суттєво уповільнюються, і тому в нормальних кліматичних умовах із невеликими коливаннями вологості і температури їх вплив практично не відчувається. Проблеми можуть виникнути скоріше під час транспортування, зберігання та монтажу в екстремальних умовах.

Недолік полягає в тому, що деревностружкові плити віднесені до класів будівельних матеріалів B2 чи B1, і тому виникає ризик додаткового пожежного навантаження. Цього ризику можна позбутися завдяки застосуванню незаймистих матеріалів для виготовлення плит, але їх вартість є вищою.

Алюмінієві плити представлені різноманітними ребристими конструкціями. Перевагою алюмінієвих плит є їх невелика маса, малі допуски на розмір та нечутливість до впливу вологи. Проте, вони коштують дорого, під час ходіння по них утворюється гучний шум, їх складніше узгоджувати з контурами будівлі. Завдяки великій теплопровідності матеріалу збільшується відведення тепла у міжпідлоговий простір, що негативно впливає на комфорт приміщення. Хоча алюміній є незаймистим матеріалом (клас будівельних матеріалів А), внаслідок низької точки плавлення близько 500 °C він дуже швидко руйнується у разі пожежі. Забезпечити клас вогнестійкості F 30 не вдається.

Сталеві плити застосовуються у двох різних варіантах, по-перше, як зварні конструкції з прикріпленим до них накладним листом, а по-друге - як штамповані у вигляді ванни з прикріпленою до неї накладкою. Характеристики плит, які виготовлені виключно зі сталі, аналогічні характеристикам алюмінієвих плит, але вони є важчими, відрізняються більшою міцністю і потребують захисту від корозії.

Плити подвійної підлоги як комбіновані конструкції зі сталі та мінеральних речовин мають велику масу та досить однорідну поверхню для сприйняття навантажень. Їх узгодження з контурами будівлі взагалі є можливим лише за рахунок великих витрат. Можливість додаткової зміни форми слід враховувати вже під час виготовлення несучих плит; внесення змін на місці переважно виявляється дуже складним або взагалі неможливим. Плити цього типу є незаймистими (клас будівельних матеріалів A). Клас вогнестійкості > F 30 не забезпечується, оскільки металеві деталі, які проходять наскрізь до поверхні плит, утворюють теплові містки.

Гіпсоволокнисті плити є зручним рішенням, враховуючи забезпечення профілактичного протипожежного захисту. Матеріал класифікується як незаймистий і, оскільки не містить металевих деталей, які проходять наскрізь до поверхні, можна досягти класу вогнестійкості до F 60. Завдяки армуванню гіпсових плит розподіленими по всій товщині волокнами целюлози характеристики цих плит аналогічні характеристикам деревностружкових плит. Параметри цих плит узгоджуються з вимогами до несучого шару за допомогою такого самого виду покриття, що й для стружкових плит, а також обклеювання полімерними накладками.

Плити подвійної підлоги по чотирьох кутах обпираються на стійки, переважно металеві, висоту яких можна регулювати. На верхівці стійки розташований звукоізоляційний полімерний елемент, який використовується також для позиціювання кутів плит. Стабілізація стрижнів стійок є необхідною, починаючи з висоти ³ 700 мм або в разі збільшення навантаження на стійки елементів плит. Вона забезпечується зазвичай за рахунок перехресного регулювання за допомогою растрових стрижнів або натягнутих сталевих тросів.

Металеві стійки виготовляють повністю зі сталі чи алюмінію або з комбінації сталі з алюмінієм. Для забезпечення стійкості в разі пожежі перевагу слід надавати суцільно сталевій конструкції; в Німеччині це є умовою для спорудження підлоги, віднесеної до класу вогнестійкості F 30.

Ніжки стійок фіксуються на несучому перекритті за допомогою механічних з'єднувальних елементів або клею. Для фіксації стійок застосовують зазвичай однокомпонентний поліуретановий клей. Тривалість тужавлення до першого навантаження становить приблизно 20 годин. Тривалість тужавлення до досягнення остаточної міцності становить від 1 до 2 тижнів залежно від кліматичних граничних умов. Існують спеціальні клеї з коротким періодом обробки для особливих варіантів застосування.

Зазвичай покриття наносять на плити безпосередньо в процесі їх виготовлення. Можна також кріпити покриття, які поставляють у вигляді рулонного матеріалу, вже на місці. Але це суперечить функції подвійної підлоги, і уникнути проявлення ознак структури плит у покритті вдається не завжди. Частіше застосовують вільно укладене покриття у вигляді плит.

Покриття, придатні для укладання на подвійні підлоги, розподіляються на такі групи:

тверді покриття;

пружні покриття;

текстильні покриття.

До твердих покриттів відносять вироби з каменю, кераміки, паркет та плити з шаруватих пластиків, а також ламінат високого тиску (HPL - High Pressure Laminate).

Вироби з ПВХ, каучук та лінолеум відносять до пружних покриттів. ПВХ-покриття виготовляють у стандартному, антистатичному, струмопровідному та непровідному варіантах. Каучукові покриття зазвичай виготовляють лише в стандартному варіанті або варіанті з високою провідністю, а лінолеум - лише в стандартному та струмопровідному варіантах.

Текстильними покриттями є неткані матеріали, отримані в голкопробивний спосіб, тканеві покриття та покриття з пришитим ворсом.

До покриттів для подвійних підлог висувають вимоги стосовно зносостійкості, придатності для застосування в приміщеннях, де використовують стільці на коліщатах, можливості укладання відповідно до складного рельєфу, дотримання точного узгодження малюнків, міцності на розріз, антистатичних властивостей, стійкості до розшарування, світлостійкості, сумісності з клеями тощо.

Для приклеювання застосовують термоклеї, контактні та реакційні клеї або клеї з мінеральною зв'язувальною речовиною. Під час склеювання слід особливу увагу приділяти тому, щоб властивості клею, плити і покриття були узгоджені між собою, і в іншому разі можна очікувати завчасного руйнування місць склеювання або проникнення клею на поверхню покриття (спотворення кольору). Покриття можуть також відрізнятися почасти сильними термічними реакціями або процесами, обумовленими старінням (розширення чи усадка).

Подвійні підлоги мають бути виготовлені з вузькими допусками. Як усі інші конструктивні елементи, вони піддаються впливу будівельно-фізичних чинників.

Вимоги до навантажень

Для проектування та вибору відповідної системи подвійної підлоги промислового виробництва слід насамперед оцінити передбачувані навантаження, незалежно від того, чи йдеться про роботи із санації старого будинку, чи про спорудження нової будівлі. Крім площинних, статичних навантажень на подвійні підлоги треба брати до уваги навантаження від переміщень та точкові навантаження, знос чи хімічні навантаження. Розрізняють три види навантаження для оцінки несучої спроможності конструкції подвійної підлоги:

точкове навантаження;

площинне навантаження;

динамічне навантаження.

Рис. 5.2 - Види навантаження на подвійну підлог

Точкове навантаження: Для визначення точкового навантаження моделюється локальне статичне навантаження, наприклад, утворюване ніжкою стола чи стільця.

Площинне (питоме) навантаження: Аналогічно точковому навантаженню, для визначення площинного навантаження застосовують статичне навантаження, розподілене по площі, яке припадає на один квадратний метр. Вимога щодо мінімального площинного навантаження на конструкцію подвійної підлоги залежить від способу експлуатації. Такий підхід зазвичай не є необхідним, оскільки допустиме площинне навантаження на основу підлоги переважно значно нижче рівня міцності подвійної підлоги.

Динамічне навантаження: Визначення динамічного навантаження, наприклад, внаслідок експлуатації в приміщенні вилочних навантажувачів, визначається сукупністю різних чинників. Зазвичай для визначеного статичного навантаження (допустима загальна маса транспортного засобу) визначається відповідний коефіцієнт запасу міцності, на який множать максимально допустиме статичне навантаження. Обираючи покриття для подвійної підлоги, слід стежити за тим, щоб покриття та клей відповідали цим особливим вимогам.

Класи несучої спроможності

В Німеччині залежно від сфери застосування подвійні підлоги розподіляють на різні класи навантаження Головним критерієм оцінки несучої спроможності плити для подвійної підлоги є точкове навантаження, виміряне у найслабшому місці.

Для офісних та адміністративних будівель достатнім є точкове навантаження 3 000 Н, для комп'ютерних залів - до 5 000 Н. При цьому в основу покладено коефіцієнт запасу міцності 2. Зазначені навантаження є статичними, тобто нерухоме навантаження при допустимому прогині 2 мм. Для рухомого навантаження слід враховувати динамічний коефіцієнт до 1,4 залежно від методу обчислення.

Групи динамічних навантажень

Для оцінки можливого навантаження можна орієнтуватися на вимоги стандарту DIN 18560-7.

Група навантаження I (велике навантаження):

Переважно тертя кочення-ковзання, штовхання, тиск та удар унаслідок установлення на підлогу та кочення важких предметів - ця сфера не стосується звичайної офісної та промислової споруди.

Група навантаження II (середнє навантаження):

Переважно тертя кочення-ковзання внаслідок руху засобів транспортування вантажів із жорсткими шинами - цей вид навантаження зустрічається, зокрема, у виробничих та складських приміщеннях у разі транспортування предметів середньої ваги, монтажних цехів або автомобільних гаражах, а також на сходах та проходах із інтенсивним рухом людей (рух людей від 100 до 1000 осіб/добу).

Група навантаження III (невелике навантаження):

Переважно тертя кочення-ковзання внаслідок руху засобів транспортування вантажів, штовхання, тиск та удар унаслідок установлення на підлогу та кочення легких предметів - на таке навантаження можна розраховувати у майстернях, виробничих та складських приміщеннях у разі транспортування легких предметів. Цій групі навантаження відповідають також вестибюлі та зони руху людей до 100 осіб/добу.

Таблиця 5.1 - Класи навантаження подвійної підлоги згідно з DIN EN 12825

Придатність подвійної підлоги до експлуатації відповідно до наведених груп навантаження слід узгоджувати окремо, оскільки зазвичай виникає потреба в додаткових заходах.

Отвори для прокладення кабелів та комунікаційних ліній

У комп'ютерних залах міцність подвійної підлоги в зоні розташування машин послаблюється внаслідок наявності необхідних отворів для кабелів. Завдяки сучасному розвитку техніки це послаблення міцності можна компенсувати за рахунок додаткових растрових стрижнів або стійок. Доцільно поширити такий підхід також на інші зони та забезпечити вищу навантажувальну здатність лише в тих місцях подвійної підлоги, де це є дійсно необхідним.

Вимоги щодо температури та вологості

Подвійні підлоги розраховані на експлуатацію в нормальних кліматичних умовах. Такими умовами є температура від 15 до 30 °C та відносна вологість повітря в діапазоні від 40 до 60 %. Лінії систем кондиціонування повітря слід розміщувати в порожньому міжпідлоговому просторі в такий спосіб, щоб уникнути екстремальних перепадів температури та вологості. Досвід свідчить про те, що відхилення від зазначених умов мають місце переважно в період будівництва. Проблеми, що виникають у зв'язку з цим, не можна відносити на рахунок подвійних підлог у разі перевищення діапазону допусків, специфічних для цієї системи.

Вимоги щодо акустичних характеристик

Від подвійних підлог вимагають звукоізоляційних властивостей для запобігання передачі шуму через розділювальні елементи будівельної конструкції (ударний та повітряний шум), а також розповсюдження шуму в поздовжньому напрямку.

Звукоізоляція несучого перекриття не впливає на передачу звуку (шуму) в горизонтальному напрямку між сусідніми приміщеннями. Вирішальним чинником для цієї передачі є звукоізоляція подвійної підлоги в поздовжньому напрямку. Аналогічно підвісній стелі, передача звуку здійснюється переважно через порожнину конструкції. Завдяки шумопоглинальним поперечним перегородкам, які розташовують в порожньому міжпідлоговому просторі подвійної підлоги, забезпечується суттєве збільшення ізоляції від повітряного та ударного шуму, який розповсюджується в поздовжньому напрямку. Шумопоглинальні перегородки складаються зі смуг мінеральної вати завширшки 200 мм із густиною ³ 40 кг/м3, якими з невеликим стисканням заповнюють порожній міжпідлоговий простір

Вимоги до протипожежного захисту

Для систем подвійної підлоги слід документально підтверджувати термін вогнестійкості, а також клас будівельних матеріалів окремих елементів за результатами випробувань. Оцінка протипожежної характеристики подвійних підлог як елемента будівельної конструкції згідно зі стандартом DIN 4102 не є доцільною, оскільки пожежне навантаження в порожньому міжпідлоговому просторі внаслідок невеликого об'єму у поєднанні з несприятливими умовами для вентиляції не утворює "стандартне пожежне навантаження".

Зазвичай на подвійних підлогах намагаються встановлювати легкі, ненесучі перегородки.

Дозволяється встановлювати на подвійну підлогу перегородки, до яких пред'являють вимоги щодо вогнестійкості, які відокремлюють загально доступні вестибюлі чи інші експлуатаційні блоки будівлі, якщо забезпечується виконання певних вимог.

Ці вимоги залежать переважно від висоти наявного порожнього міжпідлогового простору. Вони розрізняються:

висота порожнього міжпідлогового простору < 20 см,

висота порожнього міжпідлогового простору > 20 см,

із особливостями для

висоти порожнього міжпідлогового простору від 20 до 40 см.

Як свідчить досвід, у таких невеликих порожніх просторах, принаймні якщо їх висота не досягає 40 см, не може розвиватися стандартна пожежа, оскільки пожежне навантаження для цього виявляється надто малим, або умови вентиляції не припускають повного розгоряння пожежі, що є характеристикою стандартної пожежі.

6. Аналіз безшовних збірних систем підлоги Кнауф

КНАУФ Brio (F126 / F127) і КНАУФ СОП (F145) - це системи безшовної підлоги ,зібрані з окремих елементів методом сухого будівництва

Система КНАУФ Brio складається з гіпсоволокнистих елементів із ступінчастою фаскою, які збираються в єдину конструкцію. Система КНАУФ СОП складається з двох шарів спеціальних гіпсокартонних плит високої міцності, які на будмайданчику склеюютьсяі з'єднуються між собою скобами.

Сфери застосування:

• Для житлового будівництва, офісів, шкіл, лікарень іт.п., в залежності від навантаження і нижележащих конструкцій

• Для внутрішніх робіт, включаючи вологі приміщення в житловихбудинкахпридатні:

• Для обігрівається підлоги: Елементи F126 Brio і плити F145 СОП

• Не схильні до стирання під роликами стільців:елементи F126 Brio і комбіновані елементиF127 Brio: без додаткових заходів

• Плити F145 СОП: зі шпаклівкоюКНАУФ Нівеліршпахтель 415 шаром ≥ 2мм

• Для готового або мозаїчного паркету

• Для укладання плаваючого паркету

• Для килимового покриття, ПВХ і лінолеуму

• Для кам'яних і керамічних плит макс. 33 x 33 см

• Елементи підлоги КНАУФ Brio і плити КНАУФ СОП не можнавикористовуватися в мокрих приміщеннях (похилий підлогу,злив води)Елементи BrioЕлементи КНАУФ Brio, товщина 18 або 23 мм,-це гіпсоволоконні плити розміром 0,6 x 1,2 м з вирізаним ступінчастим фальцем шириною 35 мм. Елементи склеюються на фальці двома смугами клею КНАУФ Brio Falzkleber і кріпляться шурупами або з'єднуються скобами.Комбіновані елементи Brio Елементи Brio, товщина 18 мм з шаром 10 мм деревно-волокнистої ізоляції ударного шуму (загальна товщина 28 мм) / теплоізоляційним шаром 20 мм з полістиролу (загальна товщина 38 мм) або елементи Brio, товщина 23 мм, з шаром 10 мм деревно-волокнистої ізоляції ударного шуму (загальна товщина 33 мм).145 плити СОП Два шари плит збірного основи підлоги, товщина 12,5 мм, на будмайданчику покриваються по всій поверхні клеєм КНАУФ Unterbodenkleber і з'єднуються скобами (загальна товщина 25 мм).

Елементи КНАУФ Brio і плити СОП можна укладати без швів як конструкцію без обігріву. Шви будівлі потрібно продовжувати і в безшовній підлозі. У дверному отворі підлоги формується стик без скріпленняння елементів безпосередньо під полотном дверей. Під нього підкладається смуга деревно-стружкової плити шириною 10 см, товщиною не менше 19 мм і склеюється з елементами підлоги або плитами (за допомогою клею для фальців Brio Falzkleber, для плит СОП - клеєм ПВА) і кріпиться шурупами.

У місцях примикання безшовної збірної основи підлоги до інших конструкцій підлоги передбачити упор або розділювальну планку або вставити профіль деформаційного шва, при цьому витягнути плівку вгору. Добре утрамбувати суху суміш в місцях стиків. Стики / шви плит при необхідності зашпаклювати КНАУФ Уніфлотт. Безшовна збірна основа підлоги залишається після укладання приблизно на чотири години ( залежно від температури), щоб міг схватитись клей, після чого по ньому можна ходити. Поверхня збірної основи підлоги потрібнот захистити на час виконання інших робіт на будівництві. Рекомендується укладати підлогу вже по закінченні решти робіт.

Отвори і відколи безшовнї збірної основи підлоги можна полагодити при допомозі ремонтного комплекту КНАУФ Stretto. Для цього краї підлоги потрібно змастити просоченням КНАУФ FE. Після цього по свіжому просочуванні укласти свіжу масу КНАУФ Stretto.

Під елементи КНАУФ F126 Brio і плити F145СОП можна укладати елементи обігріву підлоги. У дверних отворах і починаючи з довжини відкраю підлоги близько 20 м рекомендується влаштовувати деформаційні шви. Температура опалювальної системи на вході не повинна перевищувати 55 ° C. Використання електричного обігрівача для підлоги або електричного нагрівача для плитки можливо тільки при виконанні певних умов. Потрібно виключити задержку тепла (наприклад, під шафами, килимами).

Елемент безшовної збірної підлоги не повинен ні в одній точці нагріватися вище 45 ° C.

Елементи F126 Brio /Комбіновані елементи F127 Brio

Укладання починати від стіни, розташованої напроти дверей, зліва. У місцях примикання до стіни потрібно зрізати ступінчастий фальц.

При укладанні безпосередньо на суху засипку укладання слід починати від дверей справа.

Щоб заощадити час, рекомендується накрити суху засипку покривної плитою. У цьому випадку укладання потрібно починати від стіни, розташованої напроти дверей, зліва.

Елементи підлоги слід укладати впритул один до одного. Коли покладений перший ряд, новий ряд починати зі зміщенням, використовуючи частину,відрізану від останньої плити попереднього ряду Шви повинні зміщуватися мінімум на 20 см, неприпустимо перехрещування швів із залишенням стиків без скріплення їх скобами або шурупами.

Міцне жорстке з'єднання виходить при склеюванні фальців на стиках елементів Brio клеєм для фальців КНАУФ BrioFalzkleber (2 смуги клею). Елементи Brio скріплюються в області фальців шурупами Brio 17 мм (Brio 18) або22 мм (Brio 23) або скобами (відстань≤ 300 мм).

При багатошаровій укладанні елементів Brio при необхідності склеїти окремі шари Brio клеєм Brio Flachenkleber (зуби B3)і з'єднати їх скобами або шурупами.

Слід використовувати спеціальні шурупиVidiwall 30 мм або 45 мм.

а                                                                б

Рис. 6.1 - а - система безшовної збірної підлоги F126, б - система безшовної збірної підлоги F127

Плити F145 СОП Перший шар плит, починаючи з цілою плити,укласти зі схрещували швом. Другий шар плит укладається на нанесений клей для основи плит КНАУФ Unterbodenkleber (зуби B3) починаючи з половини плити. Поєднуючи плити скобами, притискайте їх

Плити СОП з'єднувати скобами, в кількості приблизно 20 шт. на кожну плиту

Рис. 6.2 - Система безшовної збірної підлоги F145

Таблиця 6.1 -Технічні дані систем підлог Кнауф

7. Порівняння вартості 1 квм підлоги різних систем Кнауф

Таблиця 7.1 - Порівняння вартості 1 квм підлоги різних систем КНАУФ

Висновок

Різні види покриттів підлог мають ряд позитивних властивостей, хоча і не позбавлені недоліків. Наприклад, підлоги з керамічних плиток недостатньо стійкі до ударних навантажень, шви схильні хімічному руйнуванню і інтенсивного забруднення. Лінолеумові підлоги досить «м'які» для сприйняття механічних навантажень.

Розбираючись у класифікації покриттів, можна оптимальним чином зробити вибір матеріалу для конкретного об'єкта і певних умов робіт, можливостей підрядника і запитів замовника. Широкий діапазон властивостей, різноманіття кольорів і видів полімерних матеріалів роблять можливим виконання підлоги практично з будь-якими заданими експлуатаційними властивостями. Грамотний підбір системи наливних покриттів дозволяє при правильній експлуатації довести прогнозований термін служби до 15-20 років і більше. Однак залежно від ситуації економічно виправданим може бути вибір покриття для підлоги з більш коротким терміном служби. Не варто забувати, що полімерні покриття - це витратний матеріал, з часом він схильний до руйнування. Саме тому його треба регулярно оновлювати.

Крім правильного підбору покриття, важливим чинником є грамотне виконання всього комплексу робіт із влаштування підлоги

Список використаної літератури

1.   Захарченко П.В., Долгий Е.М., Галаган Ю.О., Гавриш О.М., Гулін Д.В., Старченко Ю.О. «Сучасні композиційні будівельно-оздоблювальні матеріали» Підручник. К. КНУБА,2005. 512 с.

2.      Захарченко П.В., Ленга Г., Гавриш О.М., Півень Н.М. «Технологія та товарознавство систем сухого будівництва» Підручник. КНУБА - К.: «СПД Павленко», 2009. - 464 с.

.        Менейлюк А.І. Дорофеєв В.С., Лукашенко Л.Е. та ін. «Сучасні технології в будівництві». Підручник. - К.: Освіта України,2010. - 550 с.

.        Кривенко П.В., Пушкарьова К.К, Барановський В.Б., Кочевих М.О., Гасан Ю.Г., Константинівський Б.Я, Ракша Б.О. «Будівельне матеріалознавство»: Підручник. - К.: ТОВ УВПК «ЕксОб», 2004. - 704с.

.        ДБН В.2.6-22-2001 «Улаштування покриттів із застосуванням сухих будівельних сумішей»

6.      www.proxima.com.ua <http://www.proxima.com.ua>

.        http://www.ua-region.com.ua

.        http://infokluch.com.ua

.        http://canactions.livejournal.com

.        <http://bztik.com/news/stock/902/lan/uk/>

.        http://www.stam.vn.ua

.        http://ll-media.lg.ua

.        http://pol.blox.ua

.        <http://ribakov.com.ua/statti>

.        www.kreora.com.ua