Технології соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Социология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    32,16 Кб
  • Опубликовано:
    2013-05-18
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Технології соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва

Вступ

В умовах перебудови системи цінностей і духовних орієнтирів особливого значення набуває проблема адаптації особистості до особливостей сьогодення. Сучасний кризовий стан суспільства створює систему впливів, що перешкоджають ефективній самореалізації особистості, розкриттю її здібностей та обдарувань. Це збільшує потребу в розвитку різноманітних технологій соціально-педагогічної роботи, збагаченні методів і форм соціальної допомоги населенню.

Вирішення соціальних проблем завжди пов'язано із впливом на людину, її поведінку, діяльність, психіку, тому соціально-педагогічна терапія тісно зв'язана з психотерапією, у якій використовуються методи впливу на психіку. Ці впливи засновані на психологічних теоріях та методах і містять у собі систематичні, цілеспрямовані заходи для надання допомоги особі чи групі осіб у питаннях врегулювання почуттів, імпульсів, думок, відносин і зняття психологічних симптомів, що викликають занепокоєння, дискомфорт у людини.

Реалії життя такі, що клінічний підхід іноді має дуже обмежені можливості і не завжди враховує широкий соціальний контекст розвитку індивіда, соціально-економічні, духовно-моральні умови його життєдіяльності, - тому лікування часом не може принести помітних реальних результатів. Отже, термін «терапія» усе більше набуває широкого соціального змісту, і перевага медиків-психотерапевтів у застосуванні терапевтичних методів на даний момент має відносний характер: там, де у людини є, були чи будуть невирішені соціальні проблеми, активну роль повинні будуть відігравати фахівці соціальної сфери, особливо соціальні педагоги та соціальні працівники [3].

Саме соціальний педагог, опанувавши сучасну технологію терапевтичного впливу, здатний перебороти вузьке трактування причин соматичних і психічних недуг. Сприймаючи людину цілісно як індивідуальну самоцінність, з її переживаннями, проблемами і труднощами, соціальний педагог має можливість творчо використовувати кращі, апробовані методи у своїй практиці, зробити терапевтичну допомогу більш діючою і гуманною.

Актуальними також на сьогодні є дослідження особливостей впливів на особистість та результативність вирішення соціально-педагогічних проблем клієнтів різноманітних засобів соціально-педагогічної терапії, зокрема таких як мистецтво.

Саме це обумовило вибір нами теми дослідження: «Технології соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва»

Метою нашої курсової роботи є характеристика технологій соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва.

Мета деталізується у наступних завданнях:

. Здійснити характеристику соціально-педагогічної терапії як провідної послуги в системі професійної діяльності соціального педагога.

. Визначити технології соціально-педагогічної терапії.

. Здійснити опис арт-терапії як однієї з технологій соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва.

. Розробити групове заняття з соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва.

Об`єктом дослідження є технології соціально-педагогічної терапії.

Предметом дослідження є мистецтво як засіб соціально-педагогічної терапії.

Розділ І. Теоретичні аспекти дослідження технологій соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва

.1 Сутність та зміст поняття соціально-педагогічної терапії

Слово «терапія» у перекладі з грецького означає «турбота, догляд, лікування». Як відомо, у медицині широко застосовуються різні види терапевтичного лікування: лікарські засоби, фізіотерапія, фітотерапія, мануальна терапія і багато чого іншого. Виходячи зі змісту поняття «терапія», «соціальна терапія» означає лікування якихось соціальних явищ, відношень.

Відповідно, поняття «соціально-педагогічна терапія» трактується як цілеспрямований процес практичного впливу соціального педагога на конкретні форми проявів соціальних відносин або соціальних дій.

Ще одне визначення соціально-педагогічної терапії за І.Д.Звєрєвою: «Соціально-педагогічна терапія - це форма втручання (інтервенції) в світ клієнта чи його оточення, орієнтована на допомогу клієнту через вплив на психічні та соматичні функції його організму» [6, 176].

Соціально-педагогічна терапія − це систематичні цілеспрямовані заходи з надання допомоги особі або групі осіб в питанні врегулювання відчуттів, імпульсів, думок, звертань і зняття психологічних симптомів, що викликають тривожність, дискомфорт у пацієнтів. [11,115].

Відомі чотири основні моделі психотерапії: психотерапія як метод лікування, тобто вплив на соматичний або психічний стан клієнта (медична модель психотерапії); психотерапія як метод маніпулювання, який служить меті суспільного контролю (соціологічна модель); психотерапія як метод, який приводить в дію процес навчання особи (психологічна модель); психотерапія як комплекс явищ, що виникають під час взаємодії між людьми (філософська модель).

Основною метою соціально-педагогічної терапії є оптимізація відносин в системах «людина-людина», «людина - група», «людина - світ». Технології соціально-педагогічної терапії ґрунтуються на досягненнях психології, психіатрії, психотерапії та соціальної педагогіки. Кожен із методів, що використовується в соціально-педагогічній терапії включає два елементи:

інтелектуальний, пов'язаний із інформаційним впливом слова4

емоційний, який зумовлюється використанням міміки, жестів та особливостей характеру соціального педагога.

В основі терапевтичного впливу лежить процедура соціальної допомоги, надання клієнту підтримки з боку оточення, ліквідація негативних наслідків взаємин. «Соціально-педагогічна терапія» допускає і пряме втручання з метою усунення перешкод, що заважають повноцінному соціальному розвитку індивіда, соціальної групи. Соціально-педагогічна терапія як визначена форма втручання (інтервенції) у світ клієнта може бути розглянута як метод «лікування», що впливає на психічні і соматичні функції організму; як метод впливу, пов'язаний з навчанням і професійною орієнтацією; як інструмент соціального контролю; як засіб комунікації. Об'єктом соціально-педагогічної терапії може бути не тільки сам клієнт з його особистими проблемами та взаєминами із найближчими людьми, але і робота, житло, сусіди, друзі, знайомі, тощо.

Взаємозв'язок соціально-педагогічної терапії і соціально-педагогічної роботи випливає зі спільної кінцевої мети - допомогти людині впоратись з повсякденними життєвими труднощами, спираючись на виявлення і діагностування проблем, структурування, перетворення повсякденних поведінкових і діяльнісних моделей і - в разі необхідності - їх корекцію.

На відміну від безпосередньої допомоги (нагодувати, одягти), соціально-педагогічна терапія - це «допомога з метою самодопомоги». Необхідно навчити особистість самій допомагати собі, розв'язуючи численні проблеми. В межах соціально-педагогічної терапії здійснюються такі види діяльності:

соціально-психологічна допомога (консультування);

допомога клієнтам у конфліктних і психотравмуючих ситуаціях;

розширення у клієнта діапазону соціально і особистісно прийнятних засобів для самостійного вирішення проблем і подолання труднощів;

допомога в актуалізації їх творчих, інтелектуальних, особистісних, духовних і фізичних ресурсів для виходу з кризового стану;

стимулювання самоповаги клієнтів і їх впевненості в собі. Наразі, визначені види діяльності значно розширюють можливості надання допомоги клієнтам саме у соціально-педагогічній сфері.

Аналіз технологій соціально-педагогічної терапії в роботі соціального педагога дозволяє виділити такі типи взаємодії його з клієнтами:

. Вирішення соціальних завдань - орієнтація на певні норми і критерії поведінки. Спроба клієнта усвідомити і прийняти нові соціальні цінності приводить до дискомфорту і навіть до психосоматичних захворювань. У цьому випадкові вимагається змінити і ввести нові критерії, оцінки, які допоможуть клієнту побачити свою мету в іншому світі, розширити перспективи, дозволять відійти від шаблонної поведінки і переживань.

. Вирішення моральних завдань - необхідність орієнтації на критерії добра чи зла, які вимагають морального вибору того чи іншого вчинку. Тут важливо показати обмеженість критеріїв добра і зла, якими користується індивід.

. Вирішення власне психологічних завдань - допомога клієнту в усвідомленні і зміні системи переживань, у розумінні проблем, оцінок, які сприяють розвиткові інших переживань і цілей діяльності [7; 151].

Технологія вирішення психологічних завдань передбачає:

·розуміння психологічних особливостей і закономірностей формування основних психологічних станів людини;

·розуміння психологічних механізмів корекції і самокорекції психологічних станів з метою усунення негативних станів (в т.ч. стресових) та цілеспрямованого формування позитивних, продуктивних станів;

·оволодіння прийомами самоуправління життєвим тонусом, рівнем працездатності і творчим потенціалом;

·вироблення необхідних навичок психогігієни особистості;

·розуміння прямого впливу морального стану на стійкість нервово-психічної сфери і стан здоров'я людини;

·знання психологічних прийомів і методів, які безпосередньо застосовуються на практиці [1; 196].

.2 Характеристика технологій соціально-педагогічної терапії

У змістовному аспекті соціальний педагог, що використовує терапевтичні методи, спирається на досягнення психології, психіатрії, психотерапії. Цей міждисциплінарний характер методів впливу на клієнтів обумовлює складність технології соціально-педагогічної терапії.

Будь який з методів терапевтичного впливу включає два компоненти: інтелектуальний, пов'язаний з інформаційним впливом слова, і емоційний - вираз обличчя, тембр і інтонації голосу, характер і особливості жестів соціального педагога.

Головне в роботі терапевта не виготовлення для клієнта шаблону як треба жити і діяти, а прагнення розкрити перед ним резервні можливості. Наразі для цього необхідно дотримуватись певних вимог:

вибір терапевтичних методів базується на правильному діагнозі та відповідній оцінці проблеми чи захворювання;

відсутність «гарних» та «поганих» методів соціально-педагогічної терапії, вони можуть взаємодоповнювати один одного або використовуватись у комбінації;

соціально-педагогічна терапія неефективна, а іноді і шкідлива, без зворотного зв'язку з клієнтом;

навіть у групових варіантах терапія має бути індивідуалізованою [11].

Терапевтичний вплив соціального педагога - це сприяння покращенню стану клієнта, що може бути безпосереднім (через бесіду з клієнтом); особистісно-опосередкованим (через оточення); предметно-опосередкованим (через книгу чи друковане слово). Зміни стану клієнта стимулюють процеси формування нових позицій у ставленні до себе, оточуючих та середовища, а також зміну поведінки стосовно різних сфер життя.

В цілому методи терапії ґрунтуються на двох формах роботи - індивідуальній і груповій, кожна з який характеризується визначеною технологією побудови взаємодії між фахівцем і клієнтом. Метою такої взаємодії може бути будь-яких емоційних проблем, обмін інформацією, розвиток соціальних навичок, зміна ціннісних орієнтацій, спрямування соціальних орієнтацій у конструктивному напрямку.

Індивідуальна терапія заснована на особистому контакті і клієнтом. У результаті терапевтичного впливу дитина вчиться розуміти і приймати себе, піклуватись про себе та будувати стосунки зі світом на основі вільного вибору. Перевагою індивідуальної терапії є те, що окремому учаснику приділяється більше уваги, разом з тим вона більш ефективна при вирішення проблем, що вимагають конфіденційності (зґвалтування, сексуальне життя, сімейні конфлікти тощо).

Групова терапія заснована на знанні законів міжособистісного впливу в малій групі. Терапевт пояснює членам групи сутність їх проблем, прогнозує можливість і терміни корекції, організовує тренінг спілкування. Переваги групової терапії полягають у можливості отримання за законами зворотного зв'язку емоційної підтримки від учасників групи, що мають такі ж проблеми і цілі. В такому випадку людина не тільки просить допомоги, але й надає її іншим. Це полегшує процес вирішення міжособистісних конфліктів, бо у людини є можливість спробувати різні стилі поведінки на заняттях у групі.

Групова терапія поділяється на сімейну та ігрову. Сімейна терапія, що передбачає вилив одночасно на дітей, батьків та найближчих родичів, є провідною у роботі з дітьми з девіантною поведінкою. Ігрова терапія ефективна у подоланні емоційних та комунікативних проблем дітей і підлітків [21].

У наш час існує багато методичних прийомів (технік і технологій) терапії. Соціальні педагоги в своїй практичній діяльності використовують ігрову терапію, арттерапію, бібліотерапію, казкотерапію, логотерапію, лялькотерапію, музичну терапію, танцювальну терапію, психогімнастику, епістолярну терапію тощо.

Ігротерапія - використання різноманітних ігор. Гра виступає дійовим терапевтичним засобом, тому, що вона сприяє звільненню від напруги, психологічних "затисків", стереотипів, стимулює розвиток енергійності, життєвого оптимізму, створює умови для особистісного росту дитини, зміни ставлення до свого «Я», підвищення рівня само-сприйняття. Для організації ігор можна використовувати неструктурований ігровий матеріал (воду, пісок, глину, пластилін), який сприяє розвитку сублімації.

При роботі з дітьми доречно використовувати структурований матеріал, який провокує дітей проявляти свої бажання і оволодівати соціальними навичками. Наприклад, фігурки людей, постільна білизна викликають бажання піклуватись про когось, зброя - проявляти агресію, телефон, машина - сприяють розвитку комунікативних дій.

Арттерапія - терапія засобами мистецтва. Арттерапія дає вихід внутрішнім конфліктам і сильним емоціям, сприяє підвищенню самооцінки клієнтів та їх здатності усвідомлювати свої відчуття.

Існує декілька варіантів цього методу:

використання вже існуючих творів мистецтва через їхній аналіз і інтерпретацію клієнтами;

спонукання клієнтів до самостійної творчості;

використання творів мистецтва і самостійна творчість клієнтів;

т ворчість самого фахівця - ліплення, малювання й ін., спрямоване на взаємодію з клієнтом.

Бібліотерапія - вплив на клієнта за допомогою читання спеціально підібраної літератури з метою нормалізації чи оптимізації його психічного стану. Терапевтичний вплив читання проявляється в тому, що ті чи ті образи і почуття, думки, бажання, що засвоюються за допомогою книжок, компенсують брак власних уявлень, замінюють тривожні думки і почуття, спрямовуючи їх до нових цілей. У процесі читання книги клієнт веде записи, аналіз яких допомагає об'єктивно оцінити його стан. Список книг психотерапевт підбирає відповідно до проблеми клієнта.

Казкотерапія є одним із найцікавіших терапевтичних методів. Казка з її багатим виховним потенціалом та емоційною забарвленістю дозволяє вирішити безліч психолого-медагогічних завдань.

В казкотерапії переважно використовуються такі форми роботи:

аналіз відомих дитячих казок; створення казки «по слову від кожного»; експромтне інсценування казки;

створення авторської казки кожним членом, де в завуальованій формі він розповідає про власні проблеми, переживання та очікування.

Аналіз таких казок дозволяє терапевту більш яскраво побачити причини життєвої кризи дитини чи підлітка, оцінити рівень позитивних зрушень, що відбулись (чи не відбулись) у клієнта.

Логотерапія - метод розмовної терапії - передбачає розмову з дитиною, спрямований на вербалізацію (словесний опис емоційних переживань пацієнтів терапевтом) емоційних станів, словесний опис емоційних переживань. У процесі логотерапії в особистості клієнта повинна відбутися перебудова, щоб він зміг самостійно виявляти конструктивні зміни в самому собі. Це приносить задоволення, підвищує ступінь самоповаги, сприяє становленню зрілої особистості.

Лялькотерапія - використання лялькової драматизації. Терапевт розігрує ляльковий спектакль, в якому бачить конфліктні і значимі для дитини ситуації, пропонуючи їй їх оцінити як сторонньому спостерігачу. До лялькотерапії, в якій всі дійові особи - звірі, варто залучати дітей, що проявляють тривогу, страх, піддавалися стресу, різноманітним травмам. Можна рекомендувати обмін ролей із дорослими або іншими дітьми.

Музична терапія - один з найстарших методів впливу на психіку людини, що може застосовуватися в соціальній терапії. Даний метод активно використовується в корекції емоційних проблем, страхів, рухових і мовних розладів, відхилень у поведінці, при комунікативних проблемах. Групові, індивідуальні музико терапевтичні заняття містять у собі, з урахуванням актуальної ситуації в групі, музичну тему, що викликає в слухачів переживання, пов'язані з їхнім минулим, сьогоденням і майбутнім. При роботі з дітьми і підлітками цей метод найбільш ефективний, якщо музичний твір виконує сам терапевт, тому що це сприяє виникненню обстановки спонтанної взаємодії, більшої автентичності, довірливості. Разом з тим, можливі тут і негативні моменти, - у клієнтів виникає підвищена тривожність, втомлюваність, дратівливість тощо. Складання музичної програми вимагає визначеної режисури, знання потреб, рівня культури клієнтів, що беруть участь у даній терапевтичній дії. Для деяких клієнтів метод музичної терапії є важкою формою, особливо якщо дитина відчуває недостатність музичної освіти чи не має музичного слуху.

Танцювальна терапія - метод, що застосовується при роботі з дітьми і підлітками з порушеннями спілкування та міжособистісної взаємодії. Танцювальні рухи в поєднанні з фізичними контактами і інтенсивною міжособистісною взаємодією можуть стимулювати глибокі і сильні почуття.

Мета танцювальної терапії - розвиток усвідомлення власного тіла, створення позитивного образу тіла, розвиток навичок спілкування, дослідження почуттів і накопичення групового досвіду. Основним завданням груп танцювальної терапії є здійснення спонтанних рухів. Танцювальна терапія розвиває рухливість і укріплює сили як на фізичному, так і на психічному рівні. Тіло і розум розглядаються в ній як єдине ціле.

Психогімнастика - одна з форм терапії, при якій взаємодія ґрунтується на руховій експресії, міміці, пантоміміці. Нправи спрямовані на зменшення напруги і скорочення емоційної дистанції учасників групи, а також на вироблення уміння виражати почуття, бажання - свої й іншої людини. Наприклад, вправи по зняттю напруги складаються з найпростіших рухів: я йду по воді, по гарячому піску, поспішаю на навчання, повертаюся з навчання та ін. По єднання міміки, жестів, рухів і дотиків створює більш повну можливість вираження і передачі своїх відчуттів і намірів без слів. Для дітей і підлітків це є необхідним переживанням і пізнанням того, що своїм тілом можна передати думку іноді більш переконливо, ніж словом.

Епістолярна терапія - написання листа. Цей метод терапії дозволяє досягнути реставрації міжособистісних стосунків у випадку, коли мовний контакт порушено чи він взагалі не існує. Те, що написане, переконує та навіює сильніше, ніж сказане. Крім того, лист до дитини (чи до батьків) можна використати як допоміжний засіб корекції стосунків. Такий лист повинен починатись словами любові та поваги. Лист має бути лаконічним, яскравим і обов'язково приємним. Бажано, щоб лист містив конструктивні пропозиції щодо покращення порушених міжособистісних стосунків. В епістолярній терапії переважно використовуються такі форми роботи:

лист до реального (уявного) друга;

лист самому собі (до своїх) кращого Я, до свого поганого Я);

лист до улюбленого героя (літературного, історичного, політичного тощо);

лист у майбутнє та ін.

У технології соціальної роботи не рекомендується віддавати перевагу якому-небудь одному терапевтичному методу, вважаючи його панацеєю. Вплив найбільш ефективний, якщо застосовується комплекс методів з урахуванням умов і ситуації, набутого досвіду, факторів, що підсилюють мотивацію клієнта.

В даний час система спеціальної підготовки кадрів у галузі соціально-педагогічної терапії ще не склалася, хоча потреба у фахівцях даного профілю постійно зростає. Тому кожному соціальному педагогу слід опанувати знаннями і технологічними навичками терапевтичної роботи з клієнтами [18].

Висновки до І розділу

Отже, соціально-педагогічна терапія є однією з соціально-педагогічних послуг, що тісно пов'язана з психотерапією, в якій використовуються методи впливу на психіку. Це систематичні, цілеспрямовані заходи з надання допомоги особі чи групі осіб у питанні урегулювання почуттів, імпульсів, думок, ставлень і зняття психологічних симптомів, які викликають тривожність, дискомфорт у пацієнтів.

В основі терапевтичного впливу лежить процедура соціальної допомоги, надання клієнту підтримки з боку оточення, ліквідація негативних наслідків взаємин.

Соціально-педаогічна терапія здійснюється в двох основних формах: індивідуальній та груповій.

На сьогодні існує багато методичних прийомів (технік і технологій) соціально-педагогічної терапії. Соціальні педагоги в своїй практичній діяльності використовують ігрову терапію, арттерапію, бібліотерапію, казкотерапію, логотерапію, лялькотерапію, музичну терапію, танцювальну терапію, психогімнастику, епістолярну терапію тощо.

Виходячи з вищезазначеного, наразі гостро стоїть проблема підготовки фахівців з соціально-педагогічної терапії, що професійно володітимуть технологіями терапевтичної роботи.

Розділ ІІ. Арт-терапія як технологія соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва

.1 Характеристика арт-терапії як технології соціально-педагогічної реабілітації

Можливості мистецтва багатогранні. Мистецтво формує інтелектуальні якості, стимулює творчі можливості, сприяє успішній соціалізації. Мистецтво лікує. Лікування мистецтвом називається арт-терапією. В арт-терапії використовують вже існуючі твори мистецтва; творчість самого спеціаліста - ліплення, малювання, спрямовані на взаємодію з клієнтом. Лікує музика, театр, живопис, архітектура.

Терапія мистецтвом є відносно новим методом психотерапії. Термін арт-терапія (art - мистецтво, art therape - терапія мистецтвом) означає лікування пластичною зображальною творчістю з метою вираження людиною свого психоемоційного стану. Вперше цей термін був використаний Адріаном Віллам в 1938 р. при описі своїх занять зображальною творчістю з туберкульозними хворими в санаторіях. Потім цей термін став застосовуватися до всіх видів терапевтичних занять, мистецтвом (музико терапія, драмотерапія, танцювальної діяльності арт-терапія почала розвиватися в Великобританії після Великої Вітчизняної війни, причому в тісному звязку з психотерапією [2].

Появу арт-терапії (термін А.Хілла) як галузі теоретичного і практичного знання на стику мистецтва і науки відносять приблизно до 30-х років ХХ ст. Еволюція поняття арт-терапія відбиває процеси уособлення трьох самостійних напрямків медичного, соціального, педагогічного. Обєднує названі напрямки використання художньої творчої діяльності в якості лікувального, відволікаючого чи психопрофілактичного фактору.

Арт-терапія існує як самостійний напрям у лікувально-корекційній і профілактичній роботі усього кілька десятиліть. Цей напрям почав формуватися як окремий і переважно емпіричний метод у середині XX століття.

Первинна основа арт-терапевтичних технологій - архаїчні форми мистецтва, що збереглися в народній творчості, що характеризується наївністю, безпосередньо діючим характером, опорою на символічну мову несвідомого і які є джерелам душевного здоров'я людей.

На сьогоднішній день розвитком цієї професії - арт-терапії - займаються в основному лікарі-психіатри, психотерапевти та практикуючу психологи, які використовують елементи арт-терапії в профілактичній та корекційній роботі.

Заняття мистецтвом надають унікальну можливість психологічного спілкування, що є не тільки самостійною сферою людського життя, але і, безумовно, необхідним, нічим не замінним її елементом.

Дослідження І.Ю. Левченко показало, що досить успішна компенсація тривоги, відносний психологічний комфорт може забезпечуватися «відходом у мистецтво» - читанням книг, прослуховуванням музики, вивченням історії мистецтва, переглядом архітектурних памяток, а також продуктивними видами художньої діяльності - живописом, віршотворчістю [30].

Продукти творчості відбивають підсвідомі бажання, настрої і думки людини, що дозволяє використовувати їх для динамічної оцінки її стану і розвитку.

Терапія засобами мистецтва - арт-терапія - це синтез декількох галузей наукового знання (мистецтва, медицини і психології). У лікувальній і психокорекційній практиці вона - сукупність методик, видів мистецтва у своєрідній символічній формі, що дозволяють за допомогою стимулювання художньо-творчих (креативних) проявів людини здійснити корекцію порушень психосоматичних, психоемоційних процесів (І.Ю. Левченко) [30].

Арт-терапія - метод зцілення за допомогою творчості, що застосовується у психотерапії, психосоматичних клініках та в соціальній сфері.

Говорячи про арт-терапію, найчастіше мають на увазі терапію художньою творчістю. Хоча в наш час інтенсивно розвиваються й інші напрямки арт-терапії (танцювально-рухова, піскова терапія, музикотерапія тощо).

Арт-терапія - це засіб вільного самовираження і самопізнання. Художня творчість допомагає зрозуміти й оцінити свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілкування із собою. Спираючись на трансцендентні властивості символів і власний творчий потенціал, людина здатна досягти самозцілення. Символічні образи являють собою способи вирішення внутрішньо-психічних конфліктів.

Арт-терапія існує в індивідуальному і груповому варіанті. Індивідуальна арт-терапія може застосовуватися в психіатрії: для осіб, до яких не можна застосувати вербальну психотерапію (олігофрени, психотики, особи похилого віку з порушеннями пам'яті часто здатні виражати свої переживання в образотворчій формі), пацієнтів з неглибокими психічними розладами невротичного характеру; для дітей і Дорослих з проблемами вербалізації (аутисти, мовні порушення - заїкуватість, малоконтактність), з невимовними переживаннями (з посттравматичними розладами) [2].

Індивідуальний арт-терапевтичний процес відбувається, як правило, на основі психодинамічного підходу - дослідження несвідомого на продуктах образотворчої діяльності. Як інші форми психотерапії, арт-терапія припускає психотерапевтичний контракт, встановлення психотерапевтичних взаємин, феномени перенесення і контрперенесення.

Методика арт-терапії базується на переконанні, що внутрішнє «Я» людини відбивається в образах кожен раз, коли вона спонтанно малює, пише портрет, розглядає архітектурні памятки або ліпить скульптуру. Використовується як засіб спілкування терапевта з пацієнтом на символічному рівні. Образи художньої творчості відображають види підсвідомих процесів, включаючи фобії, внутрішні конфлікти, спогади дитинства, сновидіння. Сприяє досягненню наступних цілей: дати соціально прийнятий вихід агресивності іншим негативним почуттям; полегшити процес лікування; розвинути відчуття внутрішнього контролю; дає переживання пацієнта. Найбезпечнішим і напевно, найприємнішим методом лікування психіки залишається та ж арт-терапія, яка впливає на психіку через витвори мистецтва - музику, малюнок, літературний твір, архітектуру, скульптуру.

Еволюція поняття арт-терапія відбиває процеси відособлення трьох самостійних направлень: медичного, соціального, педагогічного. Поєднує ці направлення художньою творчою діяльністю в якості лікувального, відволікаючого або гармонізуючого фактору [4, 305].

Основна мета арт-терапії складається в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності самовираження й самопізнання. З погляду представника класичного психоаналізу, основним механізмом корекційного впливу в арт-терапії є механізм сублімації. На думку К.Юнга, мистецтво, особливо легенди й міфи й арт-терапія, яка використовує мистецтво, у значній мірі полегшують процес індивідуалізації саморозвитку особистості на основі встановлення зрілого балансу між несвідомим і свідомим "Я" [8, 104].

З погляду представника гуманістичного напрямку, корекційні можливості арт-терапії пов'язані з наданням клієнтові практично необмежених можливостей для самовираження й самореалізації у продуктах творчості, ствердженням і пізнанням свого "Я". Створювані клієнтом продукти, об'єктивуючи його афективне відношення до світу, полегшують процес комунікації й установлення відносин зі значимими іншими.

У якості ще одного можливого корекційного механізму, може бути розглянутий сам процес творчості як дослідження реальності, пізнання нових, раніше схованих від дослідника, сторін і створення продукту, що втілює ці відносини.

Арт-терапія в соціально-педагогічному просторі - системна інновація, яка характеризується: 1)комплексом теоретичних та практичних ідей, нових технологій; 2)різноманіттям звязків з соціальними, психологічними та педагогічними явищами; 3)відносною самостійністю від інших складових педагогічної діяльності; 4)здатністю до інтеграції, трансформації.

Дорослий та дитина у арт-терапевтичному процесі здобуває досвід позитивних змін. Послідовно відбувається поглиблення самопізнання, самоприйняття, гармонізація розвитку, особистісний ріст. Це є потенційний шлях до самовизначення, самореалізації, самоактуалізації особистості у навколишньому світі [2, 174].

Аналіз сучасних досліджень з соціально-педагогіної терапії засобами мистецтва дозволяє побачити доказ корисності цього методу у лікувальних цілях в тому, що він:

) надає можливість для вираження агресивних почуттів в соціально прийнятній манері. Малювання, живопис фарбами або ліплення є безпечними способами розрядки напруги;

) прискорює прогрес у соціально-педагогічній терапії. Підсвідомі конфлікти й внутрішні переживання легше виражаються за допомогою зорових образів, чим у розмові під час вербальної психотерапії. Невербальні форми комунікації можуть із більшою ймовірністю уникнути свідомої цензури;

) дає підстави для інтерпретацій і діагностичної роботи в процесі соціально-педагогічної терапії. Творча продукція через її реальність не може заперечуватися пацієнтом. Зміст і стиль художньої роботи надають соціальному педагогові величезну інформацію, крім того, сам автор може внести вклад в інтерпретацію своїх власних створінь;

) дозволяє працювати з думками й почуттями, які здаються непереборними. Іноді невербальний засіб виявляється єдиним інструментом, що розкриває й пояснює інтенсивні почуття й переконання;

) допомагає зміцнити терапевтичну взаємодію. Елементи збігу в художній творчості членів групи можуть прискорити розвиток ємпатії й позитивних почуттів;

) сприяє виникненню почуття внутрішнього контролю й порядку. Малювання, живопис фарбами й ліплення приводять до необхідності організовувати форми й кольори;

) розвиває й підсилює увагу до почуттів. Мистецтво виникає в результаті творчого акту, що дає можливість прояснити зорові і кінестетичні відчуття й дозволяє експериментувати з ними;

) підсилює відчуття власної особистісної цінності, підвищує художню компетентність. Побічним продуктом терапії мистецтвом є задоволення, що виникає в результаті виявлення схованих умінь і їхнього розвитку. Необхідно підкреслити, що використання художніх прийомів у процесі проведення групи також дозволяє глибоко вивчати фантазування й уява, вирішувати конфлікти між членами групи й допомагати їм у досягненні особистісної гармонії [3, 177].

Особливо дієвою арт-терапія є в соціально-педагогічній роботі з підлітками. Більшість дослідників підліткового віку сходяться у визнанні того виняткового значення, яке має для підлітків спрямованість спілкування з однолітками.

У підлітків особливе значення в житті відіграє спілкування з однолітками, важливим стає думка інших. Дуже часто внутрішні протиріччя, які-небудь проблеми виявляються складними для вербалізації. Ці вікові особливості висувають особливі вимоги до проведення профілактичних, зокрема, тренінгових занять у підліткових групах. Тобто існує потреба в пошуку, адаптації й розробці психологічних технологій, які мають неклінічну спрямованість, доступні для освоєння психолога, цікаві й ефективні в роботі з дітьми. Таким умовам, на наш погляд, відповідає феномен арт-терапії, що повністю відповідає зростаючій потребі людини в м'якому підході до його проблем. Передбачається, що звертання до потужного потенціалу мистецтва, що виконує роль «екзистенціальної підтримки», буде сприяти гуманізації відносин, особистісному розвитку, формуванню позитивного самовідношення, придбанню цінних соціальних навичок.

Під арт-терапією ми розуміємо терапію за допомогою різних видів мистецтва, це один із сучасних напрямків психології.

Наступні характерні риси арт-терапії привабливі для її використання в роботі з підлітками. По-перше, арт-терапія використовує мову візуальної, пластичної, аудиальной експресії. Певні сторони внутрішнього життя підлітка дуже складні для вербалізації, тому арт-терапія стає єдиним способом «зв'язку» між підлітком і суспільством, підлітком і консультантом.

По-друге, арт-терапія сприяє розвитку креативності. Людина творча завжди знайде рішення в будь-якій ситуації. Знайти творче рішення - це значить зробити те, що (як найчастіше здається) ніхто до тебе не робив. Креативність майже тотожна адаптивності, розвиваючи креативність, ми будемо сприяти розвитку адаптивних ресурсів особистості [3, 39].

Наступний момент полягає в тім, що творчість як процес нерозривно пов'язаний з поняттям задоволення. Естетичне задоволення, отримане від створеного, сприяє формуванню в групі довірчих, теплих відносин, прийняттю себе й інших.

Крім того, мистецтво - це унікальний спосіб передачі й засвоєння людського досвіду взагалі, й універсальний життєвий досвід кожного.

Не менш важливим є й той факт, що діяльність, пов'язана із творчістю, є для більшості людей, крім професіоналів, зовсім незвичною, новою, недослідженою, найчастіше сприймається як гра. Ігрова діяльність не має практичної мети. Гра спрямована на процес. Граючи, ми попадаємо в абсолютно комфортний і безпечний простір. У цьому просторі людина може бути такою, якою ще ніколи не була у реальному житті. Коли дорослий або підліток грає, він автоматично попадає в дитинство. Отже, арт-терпія розкриває ресурси людини, дозволяє робити помилки й дурощі, одержувати досвід, що був не можливий у реальному житті.

Арт-терапія має очевидні переваги перед іншими - заснованими винятково на вербальній комунікації - формами психотерапевтичної роботи, а саме:

практично кожна людина (незалежно від свого віку, культурного досвіду і соціального стану) може брати участь в арт-терапевтичній роботі, яка не вимагає від неї яких-небудь здібностей до образотворчої діяльності чи художніх навичок. Кожен, будучи дитиною, малював, ліпив і грав. Тому арт-терапія не має обмежень у використанні. Немає підстав говорити і про наявність яких-небудь протипоказань до участі тих чи інших людей в арт-терапевтичному процесі;

арт-терапія є засобом переважно невербального спілкування. Це робить її особливо цінною для тих, хто недостатньо добре володіє мовою, має труднощі в словесному описі своїх переживань. Символічна мова є однією з основ образотворчого мистецтва, дозволяє людині найчастіше більш точно виразити свої переживання, по-новому глянути на ситуацію і життєві проблеми і знайти завдяки цьому шлях до їх вирішення;

образотворча діяльність є могутнім засобом зближення людей, своєрідним «мостом» між фахівцем і клієнтом. Це особливо цінно в ситуаціях взаємного відчуження, при ускладненні в налагодженні контактів, у спілкуванні з приводу занадто складного і делікатного предмета;

арт-терапія є засобом вільного самовираження і самопізнання, припускає атмосферу довіри, терпимості й уваги до внутрішнього світу людини;

продукти образотворчої діяльності є обєктивним свідченням настроїв і думок людини, що дозволяє використовувати їх для динамічної оцінки стану, проведення відповідних досліджень;

арт-терапевтична робота в більшості випадків викликає в людей позитивні емоції, допомагає перебороти апатію і безініціативність, сформувати більш активну життєву позицію;

арт-терапія заснована на мобілізації творчого потенціалу людини, внутрішніх механізмів саморегуляції і зцілення. Вона відповідає фундаментальній потребі в самоактуалізації - розкритті широкого спектра можливостей людини й утвердження нею свого індивідуально-неповторного способу буття у світі [2].

Арт-терапія - знак про себе. Будь-яка людина здатна виразити себе, свої почуття і свій стан мелодією, звуком, рухом, малюванням. Для деяких людей це єдиний спосіб дати світу знати про себе, заявити про себе як про творчу особистість.

Арт-терапія - шлях до встановлення відносин. За допомогою мистецтва людина може не тільки виразити себе, але і більше довідатися про себе і про інших людей. Будуючи відносини з людьми, які володіють мовою звуків, фарб, рухів, тобто мовою несловесного спілкування, вона отримує новий досвід, полегшуючи своє спілкування з іншими людьми.

Арт-терапія - процес усвідомлення себе і світу. У творчості втілюються почуття, надії і страхи, очікування і сумніви, конфлікти і примирення. Творчі можливості як дитини, так і дорослого, реалізовані в процесі арт-терапії, припускають інтелектуальний, емоційний розвиток, розкриття творчого потенціалу, здійснення прав на гідне життя, можливість перебороти обмеження, викликані хворобою чи травмами.

Арт-терапія - творчий пошук. Переживання моменту творіння дає сили для подолання перешкод і вирішення внутрішніх і зовнішніх конфліктів.

Арт-терапія - як спосіб соціальної адаптації. Арт-терапія особливо важлива для людей-інвалідів, що в силу фізичних чи психічних особливостей свого стану найчастіше соціально дезадаптовані, обмежені в соціальних контактах. Творчий досвід, усвідомлення себе, розвиток нових навичок і умінь, дозволяють цим людям більш активно і самостійно брати участь у житті суспільства, розширюють діапазон їхнього соціального і професійного вибору. Розвиток творчого потенціалу людини сприяє її можливостям приймати рішення, більш успішно будувати своє життя.

.2 Орігамі - як дієвий метод арт-терапії

Серед сучасних засобів і напрямів в арт-терапії все яскравіше заявляє про себе відносно нове перспективний напрям - орігамі.

Традиційне японське мистецтво орігамі-конструювання різноманітних паперових фігурок шляхом складання квадрата без вирізання та склеювання - все ширше інтегрується у світову культуру і науку, стає предметом досліджень фахівців таких галузей, як конструювання, архітектура, математика, технічний дизайн, педагогіка, практична психологія та арт-терапія. У наш час орігамі як метод арт-терапії з успіхом використовують в лікувальній і реабілітаційної практиці лікарі різних спеціалізацій. У матеріалах першої міжнародної конференції «Орігамі в педагогіці та арт-терапії» відзначається позитивний вплив занять орігамі в роботі з інвалідами слуху, зору, опорно-рухової системи, пацієнтами психоневрологічних диспансерів, психіатричних лікарень, глухонімими, онкологічними хворими,

Численні дослідження свідчать про те, що заняття орігамі покращують якість життя хворих, зменшують рівень тривожності, допомагають забути біль і горе, підвищують самооцінку, сприяють налагодженню дружніх відносин, взаємодопомоги в колективі, допомагають встановити контакт між лікарем і пацієнтом. Тому невипадковим є поява нового терміна в арт-терапевтичній практиці - «спосіб життя орігамі».

Займаючись орігамі, клієнт стає учасником захоплюючого дії - перетворення паперового квадрата в оригінальну фігурку - квітка, коробочку, метелик, динозавра. Цей процес нагадує фокус, маленьку виставу, що завжди викликає радісне здивування. Шляхом послідовного нескладного складання паперу вздовж геометричних ліній отримуємо модель, яка вражає своєю красою і змінює в кращу сторону емоційний стан хворого. Виникає бажання показати комусь це диво, скласти щось ще. Зникає відчуття ізольованості, налагоджується спілкування, в тому числі і лікаря з пацієнтом, що є особливо важливим, якщо пацієнт - дитина. Бувають випадки, коли діти, у стані страху, тривоги відмовляються приймати їжу або ліки. Тоді на допомогу приходить лялька в руках арт-терапевта і неможливе стає можливим. Такою ж «чарівною паличкою» служить орігамі. Але далеко не в кожній лікарні знайдеться фахівець з лялькотерапії, в той час як складання в техніці орігамі доступно практично всім, та й папір є завжди під рукою. Відомі приклади успішного застосування орігамі навіть у випадках аутизму.

Відомо, що син Миколи II, Олексій був болючим і замкнутою дитиною з симптомами аутизму. Викладач з Англії, за допомогою занять орігамі, не тільки зумів розговорити хлопчика, але і підвищив його інтерес до англійської мови. Ось ще один приклад з дорослою людиною: терапевт намагається привернути увагу хворого, гортаючи перед ним барвистий ілюстрований журнал. Пацієнт байдужий. Тоді лікар вириває сторінку з журналу, складає з неї фігурку орігамі, і пацієнт починає виявляти до побаченого інтерес, - контакт встановлений. Ефект посилюється, якщо застосувати рухомі фігури орігамі, такі як стрибуча жаба, крякали ворони, журавлик, махають крилами і ін Такі паперові іграшки цікаві і дорослим і дітям, особливо, якщо вони складені власними руками. З ними, в умовах стаціонару, можна влаштовувати ігри-змагання для дітей. А тим, хто обмежений у пересуванні, будуть доступні і піднімуть настрій пальчикових ляльковий театр і казки орігамі, різноманітні головоломки з паперу - все це внесе нові яскраві кольори в сіру дійсність лікарняному життя пацієнта.

Соціальні працівники та педагоги з різних країн світу, де вже більше 20 років використовується орігамі стверджують, що ці заняття значно покращують емоційний стан хворих, знімають депресію, підвищують впевненість у власних силах, сприяють встановленню дружніх контактів, Що в цілому поліпшує психологічний стан клієнтів і робить лікування більш ефективним. Унікальність арт-терапевтичного впливу орігамі полягає також у тому, що людина, навіть в умовах повної ізоляції, має можливість вести діалог з собою, зі своїм інтелектом. Це приносить величезне задоволення.

Причин успіху занять орігамі в арт-терапії та організації дозвілля хворих у лікарнях та реабілітаційних центрах багато:

сам папір з її звичним, неагресивним статусом. З папером можна робити все, що завгодно: Зім'яти, розірвати, малювати на ній, а в орігамі папір виступає в новій незвичній для себе ролі - з неї можна скласти безліч цікавих моделей. З'являється мотивація, бажання навчитися цьому;

оволодіти технікою орігамі дуже легко, в будь-якому віці, як дітям, так і дорослим;

результат досягається швидко;

має місце прогнозований позитивний результат - якщо складати фігурку акуратно і точно, вона обов'язково вийде гарною, і заставу цього - сама природа цієї техніки конструювання, де панують точність, Симетрія і гармонія геометричних ліній;

є можливість керувати процесом », тобто вносити зміни до фігурку за своїм бажанням, винайти багато власних моделей;

усувається бар'єр між лікарем і пацієнтом, виникає атмосфера довіри;

на заняттях орігамі здійснюється невербальний контакт в спілкуванні, що в окремих випадках буває єдино можливим;

орігамі поєднує в собі прийоми і форми роботи деяких інших арт-терапевтичних напрямків: Казкотерапія (казки орігамі), ігротерапії (ігри з рухомими фігурками), терапію засобами драми і лялькотерапії (розігрування сцен з ляльками орігамі, масок, і тому подібне), терапію засобами музики, Хорового співу та еврітміі з притаманними їм гармонією та ритмічністю рухів (що також має місце при складанні в техніці орігамі та дає терапевтичний ефект), терапію кольором (використовується різнобарвна папір);

метод повтору і ритмічність у складанні модульного орігамі (зірки, орнаменти, «3-D»-моделі) врівноважують психічний стан людини;

сама форма деяких фігур (кусудам, многогранників, каркасних структур) несе позитивний гармонізує і оздоровчий ефект.

Цікаво, що одні з найдавніших фігур оригамі - кусудама - паперові кулі із шести або більше модулів, і в наш час не втратили свого традиційного призначення - нести здоров'я людям. Вважається, що таку кулю, якщо його підвісити над ліжком хворого, буде сприяти одужанню. Такі подання відносяться до області сакральної геометрії, а сам термін використовується археологами, антропологами, філософами і культурологами. Його застосовують для опису системи релігійних, філософських і духовних архетипів, які спостерігаються протягом всієї історії людства і так чи інакше пов'язані з геометричними поглядами щодо будови Всесвіту і людини. Згідно з цими уявленнями, людина, за допомогою деяких геометричних об'єктів (правильних багатогранників, наприклад), вступає в контакт з енергетичним світом, земної і космічної енергією, що дає сили для його фізичного і духовного розвитку. Можливо, в цьому і секрет сили тяжіння і оздоровчого потенціалу орігамі. У ньому панує геометрія.

Сучасні дослідження показують, що правильні багатогранники (Платонова тіла) можуть захищати від випромінювань техногенного властивості, активізувати саморегуляцію організму, відновлювати енергообмін людини. Усередині приміщень у формі пірамід процеси загоєння та одужання йдуть швидше. Опукла форма без граней дозволяє накопичувати енергію і передавати власнику. Овальна форма позитивно впливає на психіку і поведінку. Кругла форма конденсує енергію кращим чином і служить для посилення здоров'я.

Є ще одна фігурка орігамі, яка завжди буде асоціюватися з надією на одужання. Це японський журавлик, «цуру», - птах з довгою шиєю - символ довголіття і щасливого життя. Згідно японською легендою, якщо скласти тисячу таких журавлів, виповниться бажання. Через десять років після атомного бомбардування Хіросіми і Нагасакі, японська дівчинка Садако захворіла на лейкемію, - вона стала складати тисячу паперових журавлів, щоб вижити. Коли вона зрозуміла, що не видужає, то, складаючи журавликів орігамі, стала молитися за мир у всьому світі. Садако не встигла скласти тисячу журавликів, але в пам'ять про неї летять тепер тисячі паперових журавлів до меморіального комплексу до Хіросіми, як символи надії.

Практика використання орігамі в арт-терапії дає стійкий позитивний ефект, про що свідчить досвід роботи соціальних працівників та педагогів різних країн світу протягом майже двох десятків років..

Заняття орігамі здатні відвернути їх увагу від хвороби і полегшити важке душевний стан.

Орігамі володіють наступними психотерапевтичними властивостями:

підвищують активність правої півкулі мозку і врівноважують роботу обох півкуль;

підвищують рівень інтелекту в цілому;

активізують творче мислення;

підвищують і стабілізують на високому рівні психоемоційний стан;

знижують тривожність і допомагають легше адаптуватися до важких ситуацій;

покращують пам'ять і окомір.

Ці спостереження однаково цінні як для роботи зі здоровими дітьми, так і в умовах лікарні, коли мобілізація психологічного стану є дуже важливою умовою одужання.

Позитивний досвід у роботі зі сліпими Є.Л. Карабинською (Санкт-Петербурзький центр орігамі). Вона відзначає, що користь орігамі полягає не тільки у розвитку дрібної моторики, концентрації уваги, але і в розвитку тактильної чутливості, мікрооріентірованіі, можливості одномоментного сприйняття цілісності образу предмета, стимуляції творчих здібностей. Перспективними є дослідження швидкості засвоєння точково-рельєфного шрифту та просторового орієнтування в процесі занять орігамі - прекрасного засоби реабілітації.

У нашій країні орігамі в арт-терапії тільки починає свій шлях, а в педагогічній практиці існує вже більше, 15 років. І першими вагомий внесок у справу популяризації цього мистецтва зробили М. Г. Яременко та О. М. Сухаревська з Полтави.

Навчання орігамі та заняття з дітьми у не вимагають багато часу, або якогось спеціального обладнання. У більшості випадків потрібні тільки паперові квадрати або папір формату А4 і елементарні знання роботи в цій техніці. Початковий курс орігамі включає вивчення базових форм, основних прийомів складання, міжнародних умовних знаків для роботи за схемами, знайомить з простими класичними моделями, модульним орігамі та технікою гофрування. Вивчаються також ігрові методи роботи з дітьми. У орігамі є величезна кількість моделей, різних за рівнем складності. Їх вибір залежить від віку дитини і стану його здоров'я.

Розвиток орігамі в нашій країні, впровадження його в педагогіку і арт-терапевтичну практику інтернатів, дитячих будинків, роботу соціальних служб, роботу з літніми людьми - один з пріоритетних напрямків роботи Київського клубу орігамі, створеного в 2000 р. За підтримки Посольства Японії, Київський клуб орігамі щомісяця проводить відкриті заняття для всіх, хто хоче долучитися до цього мистецтва (викладачів, лікарів, студентів, дітей та їх батьків). Щорічно організовуються міжнародні виставки, семінари, майстер-класи, проводяться консультації.

.3 Структура проведення арт-терапевтичного заняття з дітьми та підлітками

Однією з особливостей застосування арт-терапевтичних технологій у процесі соціально-педагогічної терапії є структура проведення занять даного типу, що складається з шістьох послідовних етапів.

Перший етап - налаштування

Початок заняття - це налаштування на творчість. Завдання цього етапу - підготовка учасників до спонтанної художньої діяльності і внутрішньогрупової комунікації. При цьому можна використовувати ігри, рухові і танцювальні вправи, нескладні образотворчі прийоми. Наприклад, різні варіанти техніки «карлючки» («карлючки тіла», «каляки»), техніка «закритих очей», «автографи», «естафета ліній» (див.). При виконанні цих вправ відбувається зниження контролю з боку свідомості і настає релаксація.

Другий етап - актуалізація візуальних, аудіальних, кінестетичних відчуттів.

На цьому етапі можна використовувати малюнок у сполученні з елементами музичної і танцювальної терапії. Музика як терапевтичний засіб, на думку багатьох вітчизняних і закордонних учених (С.С. Корсаків, В.М. Бехтерев, К. Швабі та ін.) впливає на настрій людини, поліпшує її самопочуття, стимулює її волю до одужання, допомагає активно брати участь у лікувальному процесі. Для занять краще підбирати мелодійні композиції без тексту, які не викликають протесту в учасників. Голосність звучання також установлюється з загальної згоди. Необхідно змінити чи виключити музику, якщо цього бажає хоча б один із присутніх. Можна сполучати арт- і танцювально-рухову терапію.

Третій етап - індивідуальна образотворча діяльність

Цей етап припускає індивідуальну творчість для дослідження власних проблем і переживань. Прийнято вважати, що всі види підсвідомих процесів, у тому числі страхи, сновидіння, внутрішні конфлікти, ранні дитячі спогади, відбиваються в образотворчій продукції при спонтанній творчості. Більше того, заняття візуальним мистецтвом, на думку англійського арт-терапевта С. Скейфі, сприяють розкриттю внутрішніх сил людини. Таким чином, людина невербальною мовою повідомляє про свої проблеми і почуття, вчиться розуміти й аналізувати свої емоції. За твердженням Е. Крамер, продукт образотворчої діяльності сублімує руйнівні, агресивні тенденції автора і попереджає тим самим їхній безпосередній прояв у вчинках.

Учасники занять, як правило, розрізняються за ступенем готовності до експресії, до контакту з арт-терапевтом, до відкритості у вербалізації своїх переживань. Деякі діти і дорослі намагаються створювати реалістичні, красиві малюнки, тому необхідно пояснити учасникам заняття, що їхні роботи не будуть оцінюватися. Важливий процес спонтанної творчості, емоційний стан «малювальника», його внутрішній світ, пошук адекватних засобів самовираження.

Даний етап заняття передбачає непряму діагностику. Так, деякі додаткові відомості про автора можна одержати при інтерпретації малюнків відповідно до критеріїв відомих проективних методик (див.). Однак варто уникати прямолінійних аналогій і поспішних висновків. При виборі образотворчих засобів потрібно враховувати стан особистості, її потребу в приховуванні травматичних переживань, бажання контролювати емоції. На перших заняттях учасники прагнуть працювати знайомими і звичними засобами, і тільки в міру подолання психологічного захисту починають експериментувати, стають більш експресивними. Як правило, діти з високою особистісною чи ситуативною тривожністю спочатку малюють простим олівцем, багаторазово виправляючи зображення, а тільки потім розфарбовують його. Коли переборені захисні тенденції, фарби здатні викликати сильний емоційний відгук, стимулювати уяву і прагнення творчості. Поліфонія кольорів і відтінків дозволяє більш точно відобразити настрій і психічний стан.

Прийнято вважати, що пластичні матеріали (глина, пластилін, тісто) найбільшою мірою підходять для вираження сильних переживань, агресивних почуттів, страхів.

Використання техніки колажу нерідко допомагає перебороти невпевненість, ситуативну тривожність, повязану з відсутністю художнього таланту. Колективна робота над створенням колажу сприяє проясненню взаємин в групі.

Четвертий етап - активізація вербальної і невербальної комунікації

Головне завдання цього етапу полягає у створенні умов для внутрішньогрупової комунікації. Кожному учаснику пропонується показати свою роботу і розповісти про неї. Ступінь відкритості і відвертості самопрезентації залежить від рівня довіри до групи, до арт-терапевта, від особистісних особливостей дитини. Якщо вона з якихось причин відмовляється від висловлювань, не слід наполягати. Можна запропонувати учасникам скласти історію про свій малюнок і придумати для нього назву. Починати розповідь можна словами «Жила собі людина, схожа на мене...». Такий початок полегшує вербалізацію внутрішнього стану і підсилює ефект проекції та ідентифікації. По розповіді учасника можна зрозуміти, кого він засуджує, кому співчуває, ким захоплюється. Тому неважко скласти уявлення про нього самого, його цінності та інтереси, відносини з навколишніми.

Пятий етап - колективна робота в малих групах.

Учасники придумують сюжет і програють невеликі спектаклі. Переклад травмуючих переживань у комічну форму призводить до катарсису, звільненню від неприємних відчуттів, емоцій.

Шостий етап.- рефлексивний аналіз

Заключний етап припускає рефлексивний аналіз у безпечній обстановці. Необхідна присутність елементів спонтанної «взаїмотерапії» у вигляді доброзичливих висловлювань, позитивного програмування, підтримки. Атмосфера емоційної теплоти, емпатії, турботи дозволяє кожному учаснику арт-терапевтичної сесії пережити ситуацію успіху в тій чи іншій діяльності. Діти здобувають позитивний досвід самоповаги і самосприйняття, у них зміцнюється почуття власної гідності, поступово коректується образ «Я». На завершення необхідно підкреслити успіхи всіх і кожного окремо [2].

Висновки до ІІ розділу

Отже, арт-терапія є однією з технологій соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва. Арт-терапія є засобом вільного самовираження і самопізнання, оскільки художня творчість допомагає зрозуміти й оцінити свої почуття, спогади, образи майбутнього, знайти час для відновлення життєвих сил і спосіб спілкування із собою.

Основна мета арт-терапії складається в гармонізації розвитку особистості через розвиток здатності самовираження й самопізнання.

Корекційні можливості арт-терапії пов'язані з наданням клієнтові практично необмежених можливостей для самовираження й самореалізації у продуктах творчості, ствердженням і пізнанням свого "Я". Створювані клієнтом продукти, об'єктивуючи його афективне відношення до світу, полегшують процес комунікації й установлення відносин зі значимими іншими.

Творчий досвід, усвідомлення себе, розвиток нових навичок і умінь, дозволяють цим людям більш активно і самостійно брати участь у житті суспільства, розширюють діапазон їхнього соціального і професійного вибору. Розвиток творчого потенціалу людини сприяє її можливостям приймати рішення, більш успішно будувати своє життя.

Арт-терапевтичне заняття має свою специфічну структуру, зокрема, етапи налаштування, актуалізації візуальних, аудіальних, кінестетичних відчуттів, індивідуальної образотворчої діяльністі, активізації вербальної і невербальної комунікації, колективної робота в малих групах та рефлексивного аналізу.

Висновки

Отже, соціально-педагогічна терапія є важливою складовою соціально-педагогічної діяльності і трактується як цілеспрямований процес практичного впливу соціального педагога на конкретні форми проявів соціальних відносин або соціальних дій.

Основною метою соціально-педагогічної терапії є оптимізація відносин в системах «людина-людина», «людина - група», «людина - світ», а об'єктом соціально-педагогічної терапії може бути не тільки сам клієнт з його особистими проблемами та взаєминами із найближчими людьми, але і робота, житло, сусіди, друзі, знайомі, тощо.

На сьогодні існує багато технологій соціально-педагогічної терапії, зокрема, в практиці надання соціально-педагогічних послуг спеціалісти широко використовують ігрову терапію, арттерапію, бібліотерапію, казкотерапію, логотерапію, лялькотерапію, музичну терапію, танцювальну терапію, психогімнастику, епістолярну терапію тощо.

Особливе місце в соціально-педагогічній терапії займає терапія мистецтвом як один з методів соціально-педагогічної <#"justify">1.Актуальні проблеми соціально-педагогічної роботи (модульний курс дистанційного навчання) /А.Й. Капська, О.В. Безпалько, Р.Х. Вайнола; Загальна редакція А.Й. Капської. - К., 2002 - 256с.

.Арт-педагогіка і арт-терапія в спеціальну освіту / Е.А. Медведєва, І.Ю. Левченко, Л.М. Коміссарова, Т.А. Добровольська. - М., 2001 - 176с.

4.Діти "групи ризику": психологічні, соціальні та правові аспекти. - К.: Київська міська державна адміністрація, Служба у справах неповнолітніх, 2001 - 197с.

5.Иванов В.Н. Социальные технологии в современном мире. - М., 1996 - 183с.

6.Звєрєва І. Д. Соціальна педагогіка: теорія і технології: підручник /. І. Д. Звєрєва. - К.: Центр навч. л-ри, 2006. - 316 с.

.Карпенчук С.Г. Теорія і методика виховання: Навч. посібник. - К.: Вища школа, 1997 - 275с.

8.Копитін А.І. Основи арттерапії. - СПб., 1999 - 172с.

.Копытин А.И. Руководство по групповой арт-терапии. - М.: Речь, 2003. - 444с.

.Методика и технологии работы социального педагога: Учебное пособие для студ. высш. учеб. зав. /Б.Н. Алмазов, М.А.Беляева, Н.Н.Бессонова и др. Под ред. М.А.Галагузовой, Л.В.Мархадаева. - М. - Издат. центр «Академия», 2002 - 287с.

11.Мудрик А.В. Соціальна педагогіка. - М.: Видав. Центр «Академія», 2000 - 285с.

12.Основы возрастного психологического консультирования; Учебно-методическое пособие / Под ред. А.Г. Лидерса. - М.: Изд-во МГУ., 1991 - 189 с.

13.Психология личности: Словарь-справочник / Под. ред. П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. - К., 2001 - 249с.

14.Психология социальной работы: Уч. пособние /О.В. Боголюбова, Г.Л.Васильєва и др. Под общ. ред. М.А. Гулипой. - СІІб.: Питер, 2004 - 293с.

.Сластенин В.А., Исаев И.Ф., Мишенко А.И., Шиянов Е.Н. Педагогика: Учеб. пособие. - М., 1997 - 325с.

.Словарь-справочник по социальной работе / Под ред. д-ра ист. наук проф. Е.И.Холостовой. - М.: Юрист, 2000 - 202с.

17.Социальная педагогика: Курс лекций / Под общ. ред. М.А. Галагузовой. - М., 2000 - 265с.

18.Социальная педагогика: Учебное пособие для вузов / Под ред. В.А.Никитина. - М.: Владос, 2000 - 291с.

19.Социальная работа /Под общ. ред. В.И.Курбатова. - Ростов н/Д.: Феникс, 2000 - 311с.

20.Теория и методология социальной работы /Под ред. С.И.Григорьева. - М., 1994 - 298 с.

.Технології соціальної роботи: Навч. посібник /Заг. Редакція А.Й.Капської. К., 2000 - 276 с.

22.Технология социальной работы: Учебное пособие для вузов / Под ред. И.Г.Зайнышева. - М.: Владос, 2000 - 388 c.

.Шакурова М.В. Методика й технология работы социального педагога: Уч. пособие для студ. высш. пед. уч. заведений. - М.: Изд. центр "Академия", 2002 - 271c.

24.Формування культури здоровя дівчинки-підлітка: Методичний посібник. - К.: Інститут проблем виховання АПН, 2004 - 121c.

.Шахрай В.М. Технології соціальної роботи. Навч.посібник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006 - 253c.

.Шакурова М.В. Методика й технология работы социального педагога: Уч. пособие для студ. высш. пед. уч. заведений. - М.: Изд. центр "Академия", 2002 - 263c.

.Шелихова Н.И. Техника педагогического общения /Под ред. М.Р.Гинзбурга. - М., 1998 - 142c.

.Широкова Е.Ф. Основы педагогической технологии: Учеб. пособие. - Барнаул, 1995 - 256c.

29.Лікування мистецтвом - Режим доступу: vokrugsveta.ru.

.Алексеева Л.Л. О теоретических предпосылках педагогики искусства/Л.Л. Алексеева // Педагогика искусства. - 2008. - № 1. - Режим доступу: http: www.art-education.ru/AE-magazine.

Похожие работы на - Технології соціально-педагогічної терапії засобами мистецтва

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!