Ринкова інфраструктура

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Эктеория
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    31,32 Кб
  • Опубликовано:
    2013-10-29
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Ринкова інфраструктура

Зміст

Вступ

Розділ 1. Ринкова інфраструктура як економічна категорія

.1 Сутність ринкової інфраструктури

.2 Функції ринкової інфраструктури

Розділ 2. Основні елементи ринкової інфраструктури

.1 Організаційно-технічна підсистема ринкової інфраструктури

.2 Фінансово-кредитна підсистема ринкової інфраструктури

2.3 Державно-регулятивна та науково-дослідна підсистеми ринкової інфраструктури

Розділ 3. Стан та шляхи вдосконалення ринкової інфраструктури в Україні

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

На сучасному етапі розвитку ринкової економіки в Україні науковці та економісти все більше уваги приділяють розвитку та проблемам функціонування риноковою інфракструктурою, яка є одним з головних чинників, що забезпечує збалансованість попиту і пропозиції, ефективне і повне задоволення як споживачів, так і товаровиробників. Адже лише за умов ефективного функціонування товарного ринку можна досягти підвищення прибутковості системи збуту і реалізації продукції, що є практично для всіх комерційних підприємств кінцевою метою їх діяльності.

У даній роботі ми комплексно розглянемо розвиток в Україні однієї складової ринковї економіки, ринкової інфраструктури, умови і чинники, що впливають на розвиток, а також проблеми і перспективи її подальшого розвитку. Інфраструктура ринку включає в себе різні засоби та організації, за допомогою яких здійснюється рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів та робочої сили. Інфраструктура ринку включає банки, біржі, фінансові установи - інвестиційні фонди так компанії, страхові компанії, інноваційні фонди, різного роду торговельно-посередницькі підприємства, організації та установи. Метою дослідження є оцінка стану, проблем та перспектив розвитку ринкової інфраструктури з метою подальшого розвитку високоефективних ринкових відносин. Для досягнення мети необхідно було вирішити такі питання: - проаналізувати існуючі в науковій літературі погляди щодо сутності інфраструктуриринку; - дослідити історико-правові та наукові засади створення в Україні ринкової інфраструктури; - визначити вплив соціально-економічних, національних та інших суспільних відносин на ринкову інфраструктуру; - охарактеризувати функції ринкової інфраструктури; - встановити основні елементи ринкової інфраструктури; - дати характеристику механізму створення ринкової інфраструктури в Україні; - встановити призначення інфраструктури ринку; - охарактеризувати особливості формування ринкової інфраструктури зовнішньоекономічних зв'язків України.

Ефективне функціонування сучасного ринку безпосередньо залежить від постійно відтворюваного ринкового середовища. Важливим його елементом є ринкова інфраструктура. Це система підприємств та організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. До таких установ належать біржі, банки, дилерські та брокерські контори, служби зайнятості, інформаційно-комерційні, оптові та постачально-збутові організації, пункти прокату та лізингу.

Звичайно, Україна розглядається, як нова самостійна держава, що виникла на розколотому терені колишнього народногосподарського комплексу СРСР зі складною інфраструктурою, створеною за багато десятиріч, не мож повторити за короткий час той шлях, який пройшов ринок Заходу. Вона може тільки розумно скористатися певним досвідом цих країн, а шлях переходу до ринкової системи має бути свій, з урахуванням усіх національних, політичних, економічних, географічних та інших особливостей історичного розвитку України.

Розділ 1 Ринкова інфраструктура як економічна категорія

.1 Сутність ринкової інфраструктури

Під інфраструктурою товарного ринку слід розуміти сукупність підприємств, організацій, установ різних організаційно-правових форм, які створюють організаційно-економічні умови прискорення руху товарів та коштів, зростання інвестиційних можливостей підприємств та забезпечують обслуговування і регулювання безперервного та ефективного функціонування й розвитку ринкової економіки. [23]

Інфраструктура ринку - це система підприємств і організацій, які забезпечують рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Розрізняють виробничу, соціальну і ринкову інфраструктуру. [20, с. 180]

Суть інфраструктури слід розглядати з урахуванням таких підходів, як хронологічний, генеалогічний, структурно-логічний і функціональний.

Хронологія появи перших спроб використання терміну "інфраструктура" в економічній літературі (виходячи з аналізу опублікованих в різних країнах робіт), значною мірою досить невизначена. В одних роботах указується післявоєнний період - кінець 40-х років XX ст., в інших стверджується, що термін "інфраструктура" був введений в економічну науку в 1955 р. американським економістом П. Розенштейном-Роданом. Поняття "інфраструктура" він застосував до всіх умов навколишнього суспільного середовища, необхідних для того, щоб приватна промисловість була в змозі зробити перший ривок.

Генеалогія терміну "інфраструктура" в економічній літературі простежується в двох напрямах: поняття інфраструктури існує як у військовій справі, так і в будівництві. [8, c.256]

Ринкова інфраструктура визначається як каркас ринку, що являє собою розгалужену і взаємозалежну мережу підприємств і господарств для обслуговування процесів обміну і руху товару, а також як сукупність технічних засобів та устаткування, які забезпечують ринкові процеси. Вона значно впливає на розвиток економіки завдяки підвищенню ефективності процесів товарного і грошового обігу та надання суб'єктам господарювання комплексу ринкових послуг, що створюють сприятливі умови для розвитку бізнесу.

Ринкова інфраструктура повинна бути пропорційна рівню розвитку виробництва на кожному етапі розвитку суспільства. Сучасна економіка вимагає наявності потужних промислових і торгово-складських комплексів, інформаційно-комерційних мереж, високоефективних засобів фінансово-кредитних розрахунків тощо. Особливо важливе значення ринкова інфраструктура має для розміщення продуктивних сил та економічного розвитку регіонів.

Отже, ринкова інфраструктура - це сукупність особливих інститутів, що виконують функції надання спеціалізованих послуг суб'єктам господарювання з метою створення для них нормальних умов для функціонування, найкращої реалізації їх інтересів та подальшої інтеграції у єдину економічну макросистему. Основною макроекономічною функцією ринкової інфраструктури є підвищення ефективності капіталу, та, відповідно, ринкової економіки в цілому. [23]

Через свої елементи інфраструктура ринку виконує такі основні функції: здійснює правове та економічне консультування підприємців і захист їх інтересів у державних і приватних структурах; забезпечує фінансову підтримку, кредитування, включаючи лізинг, аудит, страхування нових господарських формувань тощо; сприяє матеріально-технічному забезпеченню і реалізації продукції підприємств; регулює рух робочої сили; створює необхідні умови для ділових контактів підприємців; здійснює маркетингове, інформаційне та рекламне обслуговування і т.ін., що в кінцевому результаті забезпечує більш швидкий рух товарів і послуг від виробника до споживача. [20, с.180]

Функціонування ринкової системи передбачає постійний рух товарів, послуг, грошей, цінних паперів, робочої сили. Для цього потрібні певні організації, які, діючи в рамках закону, обслуговують ринкові відносини. Тобто, сучасному ринковому господарству необхідна відповідна інфраструктура.[17]

Елементами інфраструктури в сучасній ринковій економіці є:

кредитна система і комерційні банки;

емісійна система і емісійні банки;

організаційно оформлене посередництво на товарних, сировинних, фондових і валютних біржах;

аукціони, ярмарки та інші форми організованого позабіржового посередництва;

система регулювання зайнятості населення і центри (державні й недержавні) сприяння зайнятості (біржі праці);

інформаційні технології і засоби ділової комунікації;

податкова система і податкові інспекції;

системи страхування комерційного господарського ризику і страхові (державні і недержавні) компанії;

спеціальні рекламні агентства, інформаційні агентства і засоби масової інформації;

торгові палати, інші громадські й добровільні державно-громадські об'єднання ділових кіл;

митна система;

професійні спілки тих, хто працює за наймом;

комерційно-виставочні комплекси;

система вищої і середньої економічної освіти;

консультативні (консалтингові) компанії;

аудиторські компанії;

громадські і державно-громадські фонди, створені з метою стимулювання ділової активності;

- спеціальні зони вільного підприємництва тощо.[23]

Крім загальної інфраструктури, яка обслуговує весь обсяг ринкових відносин, існує спеціалізована інфраструктура, яка забезпечує ефективне функціонування окремих ринків: товарів, капіталів, праці та ін. Так, ринок капіталу обслуговують фондові біржі, страхові та аудиторські компанії, брокерські контори, комерційні банки, інноваційні фонди, інвестиційні фонди регіонального регулювання, страховий нагляд, інспекції з контролю за цінними паперами, валютні біржі; ринок товарів - товарні біржі, торговельні дома та торгово-посередницькі фірми, брокерські контори, комерційні центри бізнесу, лізингові компанії, аукціони, ярмарки, державні резерви і страхові фонди, державні інспекції із цін і стандартів; ринок праці - біржі праці, центри підготовки кадрів, державні фонди сприяння зайнятості, підприємництва, пенсійні фонди, фонди зайнятості.[20]

При розгляді суті інфраструктури одним із важливих моментів є визначення місця і встановлення функцій інфраструктури в ринковій системі країни. Так, на думку російських економістів В. П. Федько і Н. С. Федько при визначенні меж інфраструктури і виділенні її з системи суспільного виробництва, неприпустимо розглядати інфраструктуру як арифметичну суму галузей, які обслуговують економіку. Тільки комплекс галузей і видів діяльності, що мають функціональне єдине призначення і мають певні ознаки, може вважатися інфраструктурою. [23]

Американський економіст П. Розеиштейн-Родан включав до інфраструктури базові галузі економіки (енергетику, транспорт, звязок), розвиток яких передує більш швидко-окупним і прямопродуктивним інвестиціям. Зінгер також виділяв прямопродуктивний капітал і капітал накладний. На його думку, в країнах, що формують систему ринкових відносин, інвестиції в інфраструктуру повинні сприяти зростанню національного доходу, який надалі повинен стимулювати зростання інвестицій.[8]

Схожої думки дотримувався і П. Самуельсон, відзначаючи, що держава свідомо йде на інвестиції в інфраструктуру, оскільки збільшення суспільного допоміжного капіталу створює невідчутні вигоди, від яких не можна чекати грошових прибутків для приватних інвесторів, бо масштаби деяких із них дуже великі для обмежених ринків приватного капіталу, а інші окупатимуться протягом надто тривалого терміну, щоб приватні інвестори дуже ними зацікавилися.

Значна частина зарубіжних і вітчизняних дослідників, конкретизуючи природу інфраструктури, приходять до думки про те, що найбільш істотною ознакою вказаної категорії є її роль у створенні загальних передумов відтворювального процесу, загальних умов зростання суспільного виробництва і прогресу. Разом з тим загальні умови трактуються неоднозначно. Так, одні дослідники стверджують, що загальні умови створюються безпосередньо самим розвитком продуктивних сил і визначаються станом групи галузей що входять в них, у першу чергу, транспорту і звязку. Інші відносять до загальних умов природу, працю, ресурси, технічну культуру і обґрунтовують це нелімітуючим характером даних чинників у розвитку виробництва за часів мануфактури і великої машинної індустрії, коли підтримка їх відтворення на певному рівні виділялася як загальна умова, яку потрібно було соціально організувати і розвивати. Проте дані трактування доповнюють один одного: загальні умови мають найважливішу специфічну особливість - можливість створення єдиної платформи (фундаменту) для розширення соціалістичного відтворення інтенсивного типу.[8]

Основні елементи ринкової інфраструктури, через які реалізуються її функції, можна згрупувати у три блоки: організаційно-технічна інфраструктура, куди входять товарні біржі та аукціони, торговельні дома і торгові палати, холдингові і брокерські компанії, інформаційні центри та ярмарки, пункти прокату і лізингу, державні інспекції, різного роду асоціації підприємців і споживачів, транспортні комунікації та засоби оперативного звязку; фінансово-кредитна інфраструктура ринку, куди входять банки, фондові і валютні біржі, страхові та інвестиційні компанії, фонди профспілок та інших громадських організацій, тобто всі ті, хто може і займається мобілізацією тимчасово вільних ресурсів, перетворює їх у кредити, а потім і в капіталовкладення; організаційно-дослідна інфраструктура ринку включає наукові інститути, що вивчають ринкові проблеми, інформаційно-консультативні фірми, аудиторські організації, спеціальні навчальні заклади. Інститути та організації, що входять у цю інфраструктуру, вивчають динаміку ринкової ситуації, розробляють стратегію і тактику поведінки підприємців на ринку, розробляють прогнози для уряду і підприємців, моделюють наслідки тих чи інших рішень, консультують, залагоджують конфлікти між партнерами, готують економістів, менеджерів і спеціалістів з маркетингу. [20, с. 180-181

Інфраструктура за своїм змістом має ряд обєктивно властивих їй ознак:

) вона є продуктом розвитку продуктивних, сил суспільства;

) вона виступає як результат процесу виробництва матеріальних благ;

) її зміст визначається внутрішньою економічною єдністю галузей, які її формують, і видів діяльності;

) вона є відображенням тих економічних відносин, які склалися на даному етапі розвитку або властиві певному суспільству;

) види діяльності галузей, які формують інфраструктуру, обумовлюються тими функціональними призначеннями або пріоритетами, які складаються в суспільстві.

Вдосконалення інфраструктури благотворно впливає на економіку, тоді як ЇЇ відсутність або недостатній розвиток може сприяти відновленню інфляції.

За наслідками становлення та розвитку інфраструктури (у зіставленні з матеріальним виробництвом) можна виділити три групи країн:

першу групу представляють США, де рівень розвитку інфраструктурних складових національної економіки випереджає рівень розвитку інфраструктури;

другу групу складають країни Західної Європи, що одержали в післявоєнні роки могутні інвестиційні вливання США в свою економіку, які дозволили вирівняти темпи розвитку інфраструктури і матеріального виробництва;

третя група представлена країнами колишнього СРСР і державами колишнього соцтабору, рівень розвитку інфраструктури в яких значно відставав від рівня розвитку матеріального виробництва. Проблема полягала не в тому, що була відсутня елементарна інфраструктура, а в тому, що вона призначалася для централізованої планової економіки. Аналіз показує, що витрати через погану інфраструктуру еквівалентні додатковому 30% податку на всі комерційні підприємства.

Таким чином, ринкову інфраструктуру можна розглядати як сукупність органів та інститутів, що організаційно і матеріально забезпечують основні ринкові процеси - взаємний пошук один одного продавцями і покупцями, рух товару, обмін товарів на гроші, а також господарсько-економічну і фінансову діяльність ринкових структур.[8, c.258]

Ринкова інфраструктура виконує такі функції:

) організаційне оформлення ринкових відносин;

) полегшення реалізації інтересів учасників ринкових відносин;

) спеціалізація різних суб'єктів економіки, підвищення оперативності й ефективності їх роботи на основі диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють;

Для зручності аналізу елементи ринкової інфраструктури поділяють на два види:

) спеціалізована ринкова інфраструктура;

) загальна ринкова інфраструктура.

Спеціалізована ринкова інфраструктура забезпечує організаційне оформлення ринкових відносин за допомогою бірж, торгових домів, аукціонів, систем роздрібної та гуртової торгівлі, ярмарків, торгових палат та ін.

Біржа - постійно діюча організаційна форма оптового ринку цінностей.

Такими цінностями є:

товари масового попиту, які мають стандартні споживчі якості;

акції акціонерних підприємств і банків;

боргові грошові зобов'язання держави і облігації корпорацій, казначейські білети;

векселі (цінні папери, виписані під надані в кредит товари);

фрахтові документи (страхові зобов'язання під товари, що перевозяться);

валюта (іноземні банкноти (девізи) або чеки на іноземні депозити);

нерухоме майно;

праця.

За видом діяльності розрізняють біржі загальні і спеціалізовані. Загальна біржа - біржа, на якій обертаються кілька видів цінностей (наприклад, товари і цінні папери). Спеціалізована біржа - біржа, яка здійснює операції лише з одним видом цінностей.[23]

Професор Л. А. Ібрагімов вважає, що інфраструктура товарного ринку - комплекс видів діяльності у сфері обігу відповідних груп підприємств, організацій, установ, завдання яких зводиться до раціоналізації руху товару, ринкового регулювання товарно-грошового обігу. Вона створює передумови й умови для прискорення оборотності засобів в економіці, вдосконалення ринкового процесу реалізації знов створеної вартості, зміцнення матеріально-технічної бази сфери обігу, оптимізації ділових комерційно-господарських звязків. Завдяки наявності інфраструктури ділові взаємовідносини субєктів товарного ринку ведуться на стрункій цілеспрямованій основі.

Російський економіст В. Н. Стаханов визначає суть інфраструктури як комплекс специфічних трудових процесів з виробництва послуг, що забезпечують обмін діяльністю в суспільному виробництві і житті людини.

Різноманіття думок про суть інфраструктури дозволяє зробити висновок про те, що з однієї точки зору, інфраструктура - це сукупність галузей і субєктів господарювання, аз іншої - це сукупність організаційних, виробничих і соціальний функцій ринку.

.2 Функції ринкової інфраструктури

Ринкова інфраструктура як сукупність елементів, забезпечують безперебійне багаторівневе функціонування господарських взаємозв'язків і взаємодію суб'єктів ринкової економіки і регулюють рух товарно-грошових потоків. Кожна з її двох функцій, виділених вище, характеризується певними рисами або властивостями. [5, ст.192]

Забезпечуюча функція по самій своїй суті є функція внутрішня, що характеризує суть і безпосереднє призначення інфраструктури. Вона носить пасивний характер. Ринкова інфраструктура, як підсистема усієї економіки, надає останній умови і можливості для виконання своїх функцій (передусім таких, як оптимальна акумуляція ресурсів і створення з них продуктів господарської діяльності), безпосередньо не беручи участь в створенні продукту. Цю функцію можна класифікувати також, як пряму, оскільки формування адекватної інфраструктури - одна з безпосередніх і обов'язкових умов існування і розвитку економічної системи. Регулююча функція виростає із забезпечуючої, є її продовженням, але її властивості інші, прямо протилежні. Передусім, вона носить зовнішній характер. Незважаючи на те, що інфраструктура є підсистемою економічної системи, вона (підсистема) існує як би над процесом взаємодії господарюючих суб'єктів, як деяка даність: без неї вони, з одного боку, не можуть взаємодіяти, але, з іншого боку, при певних обставинах вона здатна впливати вельми істотним чином на весь процес відтворення. В цій своїй якості дана функція є активною, що особливо помітно в перехідних економічних системах. Нарешті, за своєю природою вона є функція зворотної дії, сигналізуючи економіці про ті або інші проблеми у сфері безпосереднього створення продукту. Обидві функції нерозривно пов'язані і не можуть реалізуватися одна без іншої. Результатом їх взаємодії є цілком певний синтетичний ефект, який можна визначити як оптимізацію руху товарно-грошових потоків. У процесі забезпечення і регулювання цього руху інфраструктура сприяє досягненню відповідності між суспільними потребами в товарах і послугах і здатністю процесу виробництва задовольняти їх в необхідних масштабах. Тим самим забезпечується сполученість у реалізації обох функцій, досягається пропорційність у розподілі ресурсів, що, в свою чергу, веде до мінімізації витрат, пов'язаних із розподілом ресурсів і продуктів. Саме тому інфраструктура своїми функціями забезпечує ефективність економіки, причому в тій мірі і через ті механізми, які властиві тільки їй. Цю частину ефективності можна назвати прихованою ефективністю в тому сенсі, що традиційні методи зіставлення витрат і результату (наприклад, негативні наслідки поганих доріг для збору врожаю або недостатня розвинутість банківської системи як чинник, що гальмує швидкість розрахунків тощо) прямо і безпосередньо до неї незастосовні. [5, ст. 193-194]

Сучасна інфраструктура ринкової економіки сформувалася в результаті тривалої еволюції товарного виробництва. Разом з цим формувалися і її функції.

1.Організаційне оформлення ринкових відносин.

.Полегшення учасникам ринкових відносин реалізації своїх інтересів.

.Спеціалізація різних субєктів економіки, підвищення оперативності і ефективності їх роботи на основі диференціації ринкових ніш, які вони заповнюють.

.Полегшення форм юридичного і економічного контролю, державного і громадського регулювання ринкових відносин.

Виходячи з цього, можна говорити про два види ринкової інфраструктури: спеціалізовану, тобто таку, яка обслуговує окремі ринки (ринок товарів, послуг, цінних паперів і т.ін.); загальну, тобто таку, яка обслуговує всю економічну систему, нею зайнятий весь економічний простір від виробника до споживача.[21]

Розглядаючи функцію організаційного оформлення ринкових відносин, ми звертаємо увагу також на валютну політику держави або міжнародних валютно фінансових організацій.

Валютна політика являє собою сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів в галузі валютних відносин, здійснюваних державою і міжнародними валютно-фінансовими організаціями. Сферою дії валютної політики є валютний ринок і ринок дорогоцінних металів і каменів.[16]

Описані вище функції розкривають те, що повинна робити ринкова інфраструктура, але не визначають її природу. З точки зору свого походження, або природи, ринкова інфраструктура є не що інше, як інституціоналізована трансакція. Такий підхід виходить з товарно-грошової природи ринкової економіки, яка являє собою потоки товарів, ресурсів і грошових коштів, що безперервно рухаються через посередництво операцій (трансакцій), що також безперервно здійснюються. В свою чергу, трансакції укладаються і виконуються через посередництво цілої системи інститутів, які вплетені в тканину економічної системи і утворюють її інфраструктуру. Розвиненій ринковій економіці властива і відповідна мережа інститутів. Звичайно, в принципі трансакції можуть здійснюватися і без використання інститутів (це можливе, зокрема, тільки на початкових етапах переходу до ринку, коли відповідний інститут ще не сформувався).[5, c.195]

Розділ 2. Основні елементи ринкової інфраструктури

ринковий інфраструктура фінансовий кредитний

2.1Організаційно-технічна підсистема ринкової інфраструктури

В інфраструктурі сучасної ринкової економіки особливе місце займають біржі, товарні ринки, аукціони, торговельно-промислові палати, сервісні центри та ріелтерські фірми.

Свобода підприємства залежить від забезпеченості засобами виробництва, можливості вільної реалізації продукції, встановлення на, неї цін, укладання договорів тощо. В цьому зв'язку велике значення має наявність ринку засобів виробництва. Такий ринок існує головним чином у формі оптової торгівлі засобами виробництва, тобто торгівлі більш-менш великими партіями. Оптова торгівля включає як безпосередні комерційні зв'язки між підприємствами-виробниками й підприємствами-споживачами, так і зв'язки між ними через посередника - товарну біржу, ярмарки, аукціонів та дрібнооптові торгівельні підприємства. Прямі договірні зв'язки між підприємствами-виробниками і підприємствами-споживачами засобів виробництва найбільш поширені тоді, коли між підприємствами склалася стійка кооперація праці, наприклад, між текстильною і швейною фабриками, автомобілебудівним і металургійним комбінатами. Укладаючи договори, підприємства визначають обсяги та асортимент засобів виробництва, їх якість, строки та умови постачання. Поширеним видом оптової торгівлі засобами виробництва б торгівля через товарні біржі. Товарна біржа становить собою особливий ринок, на якому здійснюється оптова торгівля масовими однорідними товарами і зароджується попит та пропозиція цих товарів у масштабу регіону; країни, співдружності країн і світового ринку. Особливість торгівлі на біржі є те, що товари безпосередньо не переходять з рук у руки. Угоди укладаються на основі пред'явлення та огляду встановлених форм документів, що регламентують номенклатуру, обсяг, терміни, форму доставки, а також ціну товару і деякі інші умови. За характером операцій розрізняють товарні біржі реального товару і ф'ючерсні. Продаж контрактів на біржах реального товару супроводжується або переходом його від продавця до покупця, або наступною поставкою протягом 1-15 днів. На біржу з реальним товаром він доставляється у строго визначених розмірах і продається у вигляді біржових одиниць, що відповідають або вмісту транспортного засобу (вагон), або ж місця за обсягом і вагою. Фактичні величини продажу називаються лотами, тобто партіями. Біржа ставить певні вимоги до біржового товару: стандартність, серійність і масовість виробництва. Окремі види засобів виробництва можуть реалізовуватись через дрібнотоварні торгівельні підприємства, ярмарки, аукціони. Всі, названі форми торгівлі засобами виробництва запроваджуються і в Україні.[17, с.164-165]

Торговий капітал виконує свою основну функцію, тобто реалізацію товарного капіталу, шляхом здійснення внутрішньої і зовнішньої торгівлі. Принципової різниці між внутрішньою і зовнішньою торгівлею немає. Економічна суть їх обох одна і та ж - посередництво в реалізації товарного капіталу. За своїм обсягом внутрішня торгівля посідає провідне місце. На її долю припадає до 80% усієї валової продукції економічно розвинутих країн. За формами організації товарообігу на внутрішньому ринку поділяється на оптову і роздрібну торгівлю. Оптова торгівля - це посередницька торгівля між промисловими і торговими капіталістами, а також між самими торговими капіталістам.[17, с.120]

Аукціони як елемент інфраструктури становлять собою форму продажу у визначений час і у визначеному місці товарів, з якими попередньо ознайомлені покупці. їх проведення практикується сьогодні майже в усіх промислових центрах країни. Торгово-промислові палати становлять собою комерційні організації, які сприяють розвитку зв'язків вітчизняних суб'єктів господарської діяльності з партнерами зарубіжних країн. Вони діють на принципах повного комерційного розрахунку. Торгові доми становлять собою торговельні фірми, що закуповують товари у виробників або збутових організацій України і перепродують зарубіжним партнерам або ж навпаки: закуповують товари за кордоном і перепродують вітчизняним оптовим та роздрібним торговцям і безпосереднім споживачам у тих чи інших галузях народного господарства.[13, с.175]

2.2Фінансово-кредитна підсистема ринкової інфраструктури

Ринкові інститути, які існували в рамках адміністративно-командної системи, зазнають серйозних змін, пристосовуючись до виконання функцій, властивих інфраструктурі ринкового типу. Це стосується, насамперед, банків. Процеси, що відбуваються в банківській системі, носять подвійний характер. З одного боку, багаторічний досвід обслуговування потреб планового господарства забезпечив їй досить високий рівень технічного оснащення і кваліфікації кадрів, розвитку банківських технологій, розгалужену мережу банківських установ по території країни, належну міру керованості з боку держави, тобто явні позитивні риси, наявність яких робить її в принципі придатною для забезпечення потреб ринкової економіки (і передусім для створення дворівневої банківської системи класичного типу "державний центральний банк - система приватних комерційних банків", покликаної замінити традиційний державний монополізм у банківській сфері). У той же час відзначені переваги часто перетворюються в недоліки, бо їх носіями є колишні державні структури, вимушені в нових умовах створювати конкурентне середовище, що підриває їх монополізм, і тому вони не завжди послідовні в своїх діях щодо створення сучасної моделі банківської системи. Те ж саме можна сказати і про страхові компанії. Страхові компанії в свій час активно займалися так званим змішаним страхуванням життя, а по суті - завуальованою формою банківської діяльності (природно, без відповідного дозволу Нацбанку України), що призвело до відомих сумних наслідків. Ще більш красномовним є скандальний досвід роботи довірчих товариств, реальна діяльність яких на першому етапі їх розвитку до ринку трастових послуг, в його сучасному розумінні,ДмалаЛвельмиДвіддаленеЛвідношення. Загалом можна зробити висновок, що найменше розвиненими в кількісному і якісному відношенні, з точки зору відповідності вимогам ринкової економіки, є саме інститути грошового і фінансового ринку. Це й недивно, оскільки в командній економіці з її безпосереднім розподілом ресурсів і продукції з центру потреби в організації грошових потоків не було. Сказане, звичайно, не означає, що проблеми розвитку інфраструктури товарних ринків стоять менш гостро. Просто вони носять інший характер і пов'язані швидше з необхідністю її структурної перебудови і пошуком необхідних для цього інвестицій, ніж зі створенням нових інститутів і докорінною зміною характеру діяльності існуючих, як це має місце в інфраструктурі фінансових ринків. Така ж ситуація і з іншими складовими. Так, інформаційна складова характеризується надто низьким рівнем використання обчислювальної техніки і персональних комп'ютерів. Специфікою України є також форсування українізації діловодства - як в державному, так і в приватному секторі, що підвищує вартість здійснення трансакцій і супроводжується низкою небажаних побічних ефектів.

Банки - це підприємства, що виконують посередницькі функції при здійсненні платежів і кредитних операцій між субєктами економічної діяльності. Як юридичні особи вони економічно незалежні від органів державної влади у рішеннях, повязаних з їхньою оперативною діяльністю, а діють у межах чинного законодавства. Капітал банку складається з двох частин: власного капіталу банкірів та залученого у формі вкладів. Діяльність банків з залученням вільних засобів та кредитування субєктів господарської діяльності здійснюється через банківські операції. Останні поділяють на два основні види - пасивні й активні. Пасивними операціями є такі, за допомогою яких банки мобілізують тимчасово вільні кошти і створюють свої ресурси. Вклади бувають строковими, що можуть бути вилучені кредиторами після встановленого строку, і до запитання, які можуть вилучатися в будь-який час. За строковими вкладами виплачується більш високий відсоток, оскільки банк має можливість вільно використовувати ці вклади до встановленого строку. Активними називають ті операції, через які банки розміщують сконцентрований грошовий капітал. До них належать: облік векселів, надання позик під заставу товару, товарних документів, цінних паперів і надання позик, що не мають певного забезпечення. Банківський прибуток утворюється переважно за рахунок різниці між сумою відсотків за надання кредитів і тих, які банки сплачують вкладникам. У банківський прибуток входять також доходи, які банки отримують від біржових операцій з цінними паперами, надання позик власного капіталу тощо.[14, c.46-48]

.3Державно-регулятивна та науково-дослідна підсистеми ринкової інфраструктури

Існують різні методи державного регулювання ринкової економіки, які можна об'єднати у дві групи: адміністративні (прямі) та економічні (непрямі). Застосування цих методів залежить від соціальних, економічних, історичних, політичних умов, стану розвитку та структури економіки країни. Через це механізм державного регулювання економіки у кожній країні має свої особливості.[24, с. 268]

Мито, що стягується митницею, - це податок на товари та інші предмети, які переміщуються через митний кордон України.[7, с. 62]

Державна політика у сфері державної митної справи - це система цілей, принципів, функцій, напрямів, засобів і механізмів діяльності держави, спрямованих на забезпечення національних митних інтересів та безпеки України, регулювання зовнішньої торгівлі та захист внутрішнього ринку, розвиток національної економіки та її інтеграцію до світової економіки, наповнення державного бюджету.[15, стаття 5]

Ринкова інфраструктура взагалі та інфраструктура ринку праці як система, зокрема, - це сукупність субєктів матеріально-технічного, організаційного, інформаційного, фінансового і правового характеру, які забезпечують безперебійне функціонування ринкового механізму та безперервність процесу. Інфраструктура ринку праці гарантує додержання правопорядку і врахування інтересів усього суспільства та окремих субєктів ринкової економіки. Мета й основні завдання інфраструктури ринку праці полягають у забезпеченні ефективного функціонування ринку праці і максимальної продуктивної зайнятості населення, підвищенні рівня його гнучкості за рахунок: своєчасної і достовірної інформації незайнятих громадян, що має забезпечити їм скорочення часу пошуку робочого місця з відповідними умовами праці та задовільним рівнем заробітної плати; інформування роботодавців стосовно наявності необхідної їм робочої сили; професійного консультування, навчання, перенавчання і підвищення кваліфікації незайнятих громадян; квотування робочих місць для тих категорій осіб, котрі не здатні на рівних конкурувати на ринку праці; організації і сприяння розширенню сфери докладання праці в тому числі шляхом зростання втілення гнучких форм зайнятості; стримання масових неконтрольованих звільнень та запобігання масовому безробіттю; розвитку і раціонального фінансування заходів активного спрямування; своєчасного й справедливого соціального захисту безробітних і членів сімей, які знаходяться на їх утриманні;прогнозування розвитку процесів у якісному та кількісному аспектах на ринку праці та в сфері зайнятості населення, наукового обґрунтування й розробки заходів державної політики щодо регулювання зайнятості; розробки дієвих механізмів реалізації намічених заходів;систематичного контролю додержання субєктами соціально-трудових відносин законодавства та інших нормативних актів про зайнятість населення.[3, с.166]

1.Консалтингові компанії зявляються на ринку останніми разом з появою попиту на їх послуги за переходу від часткової до комплексної автоматизації, коли підприємство не здатне самостійно вирішити проблеми і готове платити не тільки за програмне та апаратне забезпечення, а й за консультації. З усіх напрямів бізнес-консалтингу виокремився ІТ-консалтинг, оскільки всі субєкти економіки оперують великою кількістю інформації у своїй діяльності, і роль професійних консультантів саме у сфері інформаційних технологій дуже підвищується. Види діяльності у сфері інформатизації: консультації з питань вибору типу та конфігурації компютерних засобів і ПЗ, аналізу та пошуку оптимальних рішень; створення ПЗ (аналіз, проектування і програмування готових систем для клієнта; розроблення, виготовлення, постачання, документування ПЗ на замовлення; розробка, виготовлення, постачання, документування стандартного і прикладного ПЗ; коригування програм за бажанням користувача) без тиражування; обробка даних. У групі консалтингових послуг з інформаційних технологій виділяються такі види: компютерні системи управління; застосування компютерів в аудиті та оцінюванні діяльності; електронна видавнича діяльність; інформаційно пошукові системи; проектування і розроблення систем. Для успішного впровадження системи ІТ-консультанти забезпечують спільну роботу менеджменту і компютерної групи клієнта із системними інтеграторами ззовні, здійснюють перепідготовку персоналу і менеджменту клієнта. Консультанти співпрацюють з виробниками для вибору оптимальних модулів і функцій, які б забезпечили найбільш раціональне та ефективне їх застосування для досягнення поставлених цілей. Гарантувати повний успіх навіть у разі залучення консультанта неможливо, особливо за реалізації комплексних проектів в галузі інформаційних технологій.

Нині більшості мислячих людей стало ясно - без цивілізованого підприємництва Україні, як і іншим країнам пострадянського простору, не вирішити проблем перехідного періоду - створити основи ринкового господарства, здійснити структурну перебудову виробництва, увійти до світової економіки рівноправним суб'єктом міжнародного поділу праці.

Водночас зрозуміло, що ринкова економіка не може вдосконалюватися без зовнішньоекономічних звязків, але для участі в світовому господарстві наші підприємства та організації мають вийти на світовий рівень ділової культури, стати рівноправними партнерами, засвоїти всі ті знання, що потрібні для розвитку суспільства. На сучасному етапі розвитку суспільства необхідно зрозуміти, що інформація - це товар, який має високу ціну, якщо він саме той, що потрібен користувачеві і надходить вчасно. Дійсно, хто із підприємців не хотів би знати найнижчу ціну, за якою пропонується конкретний товар і ким саме, або найвищу ціну й покупця, котрий хотів би придбати його товар. Мабуть, немає потреби доводити, що без вичерпної інформації про партнера не варто підписувати жодного контракту. Однак, отримуючи інформацію від інформаційної служби, користувач, як правило, сплачує не лише за інформацію, а й за інформаційні послуги, тобто за послуги з її надання конкретномурспоживачеві. Простий аналіз циклу прийняття ділового рішення свідчить, що на кожному з його етапів підприємцеві потрібна різноманітна інформація. З іншого боку, вимоги до цієї інформації постійно підвищуються й системи та засоби забезпечення її збору, обробки і доступу обєктивно постають найважливішими компонентами ринкової інфраструктури, значення якої постійно зростає. Великий і постійно зростаючий універсум електронної інформації практично з усіх галузей людської діяльності, доступної з використанням простої, розрахованої на фахівців компютерної технології, згідно з якою можна підключити персональну ЕОМ через модем і телефонну лінію, широко використовується діловими людьми в практичній роботі і, по суті, перетворюється в невідємну частину сучасного бізнесу. [20, с. 5]

3.Стан та шляхи вдосконалення ринкової інфраструктури в Україні

В Україні управлінська фінансова інфраструктура представлена державними фінансовими органами (Міністерством фінансів, Державною податковою адміністрацією, Державним казначейством, Рахунковою палатою, Державним департаментом з фінансового моніторингу), органами управління Пенсійним фондом і фондами соціального страхування, а також органами, що виконують регулюючу функцію (Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг). Особливе місце в організаційній фінансовій інфраструктурі належить Національному банку. З одного боку, це державний регулятор у банківській системі й за такими функціями він має бути віднесений до управлінської фінансової інфраструктури, а з іншого боку, банк є фінансовою інституцією й функціонує на відмінних від комерційних банків засадах. Тому він більше належить до конституційно інфраструктури, хоч і не є складовою фінансового сектору економіки.[5,с.192]

Створення ефективної інфраструктури фондового ринку України - один із головних засобів забезпечення підвищення якісних показників його роботи.[4, с.75]

Сьогодні на перший план у системі державотворення виходять ідеї запровадження нової парадигми державного регулювання фондового ринку в умовах посткризового управління економікою та розробки заходів щодо запобігання повторенню масштабних негативних наслідків кризових явищ в Україні. Значної уваги потребують ринки цінних паперів як каталізатори негативних явищ в економіці, що вимагає концентрації зусиль органів державного управління в напрямі розробки нової концепції та досягнення практичної результативності регулювання саме в цьому секторі економіки. Державне регулювання ринку цінних паперів широко подано в наукових працях вітчизняних і зарубіжних учених.

Водночас більшість праць присвячена розгляду досвіду дій уряду конкретних країн або аналізу окремих інструментів фондового ринку. Тому необхідне узагальнення тенденцій державного управління ринку цінних паперів, які спостерігалися в кризовий та пост кризовий періоди, для вироблення нової парадигми їх державного регулювання в Україні. Державна політика розвитку фондового ринку, як і будь-яка інша сфера регулювання, має свої особливості, які знайшли відображення в численних публікаціях відомих українських та зарубіжних авторів.

Серед плеяди відомих учених, які займалися питаннями регулювання фінансового ринку, зазначимо В. Гейця, І. Лютого, В. Мельника та ін. Водночас динаміка розвитку ринку є настільки інтенсивною, що визначення ключових напрямів у системі стратегічного й оперативного реагування держави на ці зміни є постійним процесом, що вимагає дослідження та коригування.[2, с. 118]

Ринкова інфраструктура є системою організацій, що забезпечує взаємодію ринкових контрагентів - структурних елементів товарних ринків, сприяє вільному руху товарів, здійсненню обмінних процесів. Вона об'єднує в собі окремі підсистеми - організаційну, матеріальну, інформаційну, кредитно-розрахункову, кадрову й нормативно-правову базу. Розвинена ринкова інфраструктура дозволяє ефективно розв'язувати проблеми продовольчого дефіциту, забезпечувати товаром споживача в тих термінах, якостях і кількостях, в яких бажає саме споживач, регулювати грошові обіги, ефективно розподіляти ресурси. А вдосконалення управління інфраструктурним забезпеченням може дозволити знизити витрати на інфрачтруктуру, забезпечити використання резервів підвищення ефективності інфраструкту́ри та створити нові місця шляхом перекваліфікації і підготовки кадрів в різних сферах інфраструктурного забезпечення. Адже управління ринковою інфраструктурою в даний час стає ключовою функцією бізнесу, що впливає не лише на формування обсягів витрат, виручки і прибуток, але й на виробничий процес, а аткож на якість життя працівників та їх продуктивність і якість праці. (18, с. 193_)

Не дивлячись на те, що сучасний стан світової економіки характеризується посиленням ризиків повторення масштабної рецесії, все ж переважна більшість досліджень стану й перспектив розвитку глобальної економіки прогнозує відновлення вітового економічного зростання. Проте, на думку більшості міжнародних експертів, темпи посткризового відновлення економіки будуть повільними, особливо для економік розвинутих країн - США, ЄС та Японії. Це створює обмеження для України як стосовно розширення експорту до розвинутих країн, так і щодо залучення інвестицій. Проте такі ризики можуть бути певною мірою помякшені у 2012 - 2013 рр. через очікуване поглиблення економічної інтеграції України та ЄС, що створить потужний модернізаційний ефект та ефект розширення торгівлі. Глобальна криза 2008 року хоч і справила відчутний вплив на Україну, не була головною причиною внутрішньої кризи, що вразила нашу економіку. Реальними причинами цього стали відсутність трансформацій та реформ практично в усіх сферах і галузях господарства, стратегії оновлення економіки, залучення іноземного капіталу, впровадження новітніх технологій та інноваційних механізмів, розвинутих валютного і фінансового ринків, параліч розвитку науки та освіти.

Нинішня економічна криза, на думку Р. М. Кантера, для деяких країн може стати поштовхом, щоб перетворити проблеми в можливості для зниження витрат, підвищення якості обслуговування населення тощо. В свою чергу П. Кругман вважає, що єдиний спосіб бути більш конкурентоспроможним є формування партнерських відносин між владою і бізнесом. Інтеграція цих підходів є досить актуальною для України, адже сприятиме розвитку виробництва, експорту та національної економіки в цілому.

Підвищення конкурентоспроможності в ключових секторах може допомогти Україні залучити іноземні інвестиції, стимулювати створення робочих місць і поліпшити довгострокові перспективи зростання. Задля розуміння стану розвитку економіки України та її місця на міжнародній арені, на нашу думку, слід проаналізувати рівень глобальної конкурентоспроможності України, який представили такі центри з вивчення конкурентоспроможності країн як Міжнародний інститут розвитку менеджменту (IMD) та Всесвітній економічний форум (ВЕФ).

Україна демонструє значні стрімкі зміни рейтингових позицій, що характеризують національне економічне середовище як нестабільне та доволі турбулентне. У період з 2008 по 2010 роки рейтингові позиції України постійно знижувалися, 2011 та 2012 роки характеризуються поліпшенням рейтингових позицій та поверненням до показників 2009 та 2007 років відповідно. Підвищення місця України у Глобальному рейтингу ВЕФ відбулося завдяки покращенню низки субіндексів (табл.3.1).

Таблицяь 3.1 - Зміна рейтингу України та його складових за даними ВЕФ

Складові ІГК України2008 /20092009/ 20102010/ 20112011/ 20122012/ 2013ІГК7282898272Державні та суспільні установи115120134131132Інфраструктýра7978687165Макроекономічна стабільність9110613211290Охорона здоро'я й початкова освіта6068667462Вища освіта та навчання4346465147Ефективність товарного ринку103109129129117Ефективність ринку праці5449546162Рівень розвитку фінансового ринку85106119116114Технологічна готовність6580838281Розмір ринку3129383838Удосконалення бізнесу809110010391Інновації5262637471Кількість країн-учасниць131133139142144

Дані демонструють, що конкурентною перевагою України є значна місткість внутрішнього ринку.

Досить високим залишається також рейтинг країни в категорії "вища і професійна освіта", що багато в чому пояснюється великою кількістю людей з вищою освітою. Доволі високою є і оцінка ефективності ринку праці, що пояснюється відносно легкою фактичною процедурою найму і скорочення працівників, а також порівняно невисоким рівнем оплати праці. Найбільшою проблемою для конкурентоспроможності України були і залишаються неефективні інституції, трансформація яких не була завершена за майже двадцять років незалежності країни. Також значною проблемою залишається низька ефективність товарних ринків, у тому числі через високі податки, незручне їх адміністрування, проблеми з розвитком доброчинної конкуренції на ринку, а також через високі нетарифні барєри та складні митні процедури.

Однак рейтингові позиції України за даними IMD значно відрізняються від рейтингіз ВЕФ (табл. 3.2).

Таблиця 3.2 - Динаміка рейтингових позицій України та її складових за даними IMD

ПоказникРік20082009201020112012Позиція за ІМD5456575756Економічні показники5055554548Ефективність державного управління5256565856Ефективність бізнесу5253545555Інфраструктура4548414851Всього країн5557585959

Отже, у рейтингу конкурентоспроможності країн згідно IMD Україна в 2012 році посіла 56 місце серед 59 досліджуваних країн піднявшись на 1 позицію порівняно з 2011 роком. При цьому рейтинг таких важливих складових як інфраструктура та економічні показники у 2012 році зменшився на 3 позиції.

Наведені вище дані демонструють певні розбіжності у оцінці стану інфраструктури у рейтингах ВЕФ та IMD, які пояснюються відмінністю критеріїв його аналізу. Так, ВЕФ враховує розвиток та якість транспортних та телекомунікаційних мереж, а IMD оцінює розвиток освіти, базової, технологічної та наукової інфраструктури, охорони здоровя та навколишнього середовища. Наприклад, згідно рейтингу глобальної конкурентоспроможності ВЕФ стан інфраструктури у 2012 році поліпшився та піднявся на 6 позицій порівняно з 2011 роком, чому сприяло проведення в Україні чемпіонату Європи з футболу 2012, адже до проведення Євро було реконструйовано, збудовано та відремонтовано частину автомобільних доріг, аеропортів та залізничних доріг. А за версією IMD стан інфраструктури України у 2012 році знизився на 3 позиції, що пояснюється недостатнім розвитком технологічної та наукової інфраструктури, проблемами у сфері охорони здоровя та навколишнього середовища.

Низькі позиції України в загальному рейтингу пояснюються низкою проблем, які заважають країнським підприємствам досягти належного рівня конкурентоспроможності на міжнародних ринках. Серед них передусім варто виділити незначні іноземні та вітчизняні приватні інвестиції в оновлення виробництва, особливо в технологічно-інтенсивні галузі економіки. Іншим, не менш важливим чинником, є експортне виробництво, яке характеризується низькою доданою вартістю, високою капітало- та енергоємністю, що підвищує залежність економіки від руху світової конюнктури цін на сировину та енергоносії.

Таким чином, бенчмаркінг конкурентоспроможності України розкриває різноманітні розбіжні тенденції. З одного боку, Україна входить до топ-країн світу за письменністю дорослого населення, а з іншого - країна перебуває на неадекватному її потенціалу рівні економічного розвитку: маючи велику кількість вчених та інженерів, експортує лише 8 % товарів високотехнологічних галузей.

Інфраструктура є важливим чинником, що визначає умови ринкового реформування економіки. Вона забезпечує нормальний хід економічних перетворень, а відсутність прирікає їх на неефективність. Тому потрібна особлива увага до всіх елементів інфраструктури, бо тільки це забезпечить реалізацію ринкових реформ.

Аналіз розвитку інфраструктури фондового ринку України та виокремлення ключових проблем, а також визначення певних напрямків її ефективного розвитку.

Інфраструктура ринку України являє собою розмаїття економічних відносин, які швидко розвиваються. У процесі економічного переходу до ринкових відносин Україна зіткнулася з низкою гострих проблем: безробіття, високий рівень інфляції, скорочення обсягів виробництва, зниження рівня життя, зростання економічної нерівності. Ринковій же економіці необхідна відповідна інфраструктура - система взаємоповязаних, взаємодіючих, субординованих інститутів, які функціонують як у рамках окремих ринків (мікрорівень), що виконують відповідні функції, так і в національній економіці в цілому (макрорівень).

Процес глобалізації економіки виявляється у фінансовій сфері, що зумовило формування глобального фінансового ринку і його головної складової - фондового ринку.

Проблема створення ринкових інститутів, які не є субєктами фондового ринку, а входять до його інфраструктури, набула особливої актуальності в Україні у звязку з розвитком масової приватизації та активним формуванням вторинного ринку цінних паперів.[4, с.75]

Отже, структурна перебудова економіки України має створити конкурентне середовище як в економічній, так і у фінансовій системах, яке б дало змогу інвестору, інформаційному працівнику як споживачу послуг фондового ринку впливати на інфраструктурні зміни, що відбуваються на ньому. Мета цих змін - створення конкурентоспроможної моделі на мікро-, мезо-, макро- і мегарівнях.

Висновки

На основі проведеного дослідження сутності та механізму функціонування ринкової інфраструктури можна зробити такі висновки;

Інфраструктýра- сукупність підприємств і установ господарського комплексу,що обслуговують основні галузі виробничої сфери та сфери послуг,а також безпосередньо людей.Вони надають послуги для здійснення необхідних виробничих,економічних,організаційних зв'язків між складовими частинами господарства,забезпечують гідні умови життя населення.Свою інфраструктуру має кожна галузь економіки. Включає основні споруди і послуги, зокрема, системи каналізації, водопостачання, електропостачання, від яких залежить розвиток як окремих населених пунктів, так і економіки в цілому.

Ри́нкова інфраструкту́раи - це різні установи, підприємства, організації, що обслуговують різноманітні види ринків, створюють сприятливі умови для їхнього ефективного функціонування. Це - біржі, банки, фінансово-кредитні посередники, комерційні фонди, страхові агенції, служби зайнятості, торговельні та інші організації, кожна з яких діє у своїй сфері.

Ринкова інфраструктура складається з сукупністі спеціалізованих виробництв і видів діяльності, функції яких полягають у наданні основним галузям послуг виробничого і соціального призначення з метою забезпечення ефективного функціонування загальнонародної кооперації праці й отримання високих кінцевих результатів.

Ринкові умови господарювання потребують створення сучасної та гнучкої інфраструктури ринку, що здатна адаптуватись до мінливих умов в залежності від потреб виробників і споживачів продукції. Дослідження інфраструктури має ґрунтуватись на певних методологічних підходах, серед яких значущими є системний, динамічний, функціональний та структурний.

Обєктивними умовами інсування і функціонування ринку є товарне виробництво - основа ринкової економіки, суспільний поділ праці, економічна відокрлеменість виробників, базою якої є економічна конкуренція між відокремленими, самобутніми субєктами господарювання, існування відповідної структури та інфраструктури, стійкої фінансової і грошової систем, наявність правової бази, що сприяє створенню і постійному відновленню відповідного ринкового середовища і психологічного клімату.

Україні, в сучасних умовах,як і іншим постсоціалістичним країнам,що переходять до ринкової економіки, необхідне ринкове регулювання, в тому числі щодо ціноутворення.

Так створення ринкової інфраструктури відбувається дуже повільно, з великим відхиленням. Товарних бірж, наприклад, у нас засновано більше, ніж у США або в будь-якій іншій країні. Проте процес формування ринкової інфраструктури відбувається, його треба прискорювати. Набувають досвіду і кадри, що працюють в інститутах ринку.

Для того щоб суб'єкти національного ринку не тільки мали ринкову інфраструктуру, право власності на засоби виробництва і продукцію, а й могли реалізувати це право, крім економічних потрібні ще й правові передумови. Ось чому в країні йде процес відпрацювання і прийняття юридичних законів, які сприяють формуванню ринкового середовища. Проте він іде повільно, часто в прийняті закони вносяться суттєві зміни, відсутня узгодженість законодавчих актів. Все це гальмує ринкові перетворення. Юридичні закони мають відображати реалії економічного життя, бути націленими на відтворення конкурентного середовища. Слід відпрацювати механізм реалізації цих законів.

Відтворюючи ринкові інститути, не можна забувати, що ринок будують люди, від їхньої свідомості, бажання, розуміння залежить дуже багато. Якщо суспільна свідомість не буде настроєна на ринкову хвилю, то ринок будуватись не буде. Цей процес може затягтись, а то й піти у якомусь іншому напрямі. Слід врахувати, що психологічний стан наших людей нині досить складний і суперечливий. У такій обстановці вибір моделі й шляху побудови ринку має надзвичайно важливе значення.

Список використаних джерел

.Державна служба статистики України: [Електронний ресурс] - Режим доступу: www.ukrstat.gov.ua.

2. Держава та регіони: Науково-виробничий журнал. - Запоріжжя: 2001 - 225с.

. Державне регулювання зайнятості. Васильченко В.С.: Навч. посібник - К КНЕУ - 2003р. - 252с

. Економіка и держава: Наукове фахове видання України з питань економіки - Киїі: 2003 - 150с.

. Економічна теорія. Воробйов Є. М. Модульний курс: Навч. посібник. Є.М.Воробйов.-Х: Торсінгплюс,2009.- 320 с.

6. Економічна теорія: політекономія. - Базилевич В. Д., Попов В. М., Базилевич К. С., Найдич Н. М., Гражевська Н. І. К.: Знання-Прес, 2006. - 615 с.

7.Зовнішньоекономічна діяльність підприємства. Дідківський М.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємства: Навч, посіб. - К.: Знання, 2006. - 462 с - (Вища освіта XXI століття).

.Інфраструктура товарного ринку / М. І. Белявцев, Л. В. Шестопалова. - К. : Центр навч. літ., 2005. - 416 с.

9.Інформаційний маркетинг. Єжова Л. Ф. Інформаційний маркетинг.: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2002. - 560 с.

10.Інформаційні системи в міжнародному бізнесі. Гужва В.М., ПостєвойА.Г. Навч. посібник.-К.:КНЕУ, 1999р.-164с.

.Інфраструктура товарного ринку: теоретичні засади [Текст] : підручник / за ред. О. О. Шубіна. - К. : Знання, 2009. - 379 с.

. Іщенко А.В. Ідинаміка конкурентноспроможності України у посткризовий період //Інноваційна економіка - 2012 - №37 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/inek/2012_11/38.pdf

12. Макроекономіка. Базілінська О.Я. Навч. пос. /2-ге видання, випр. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 442 с.

. Міжнародна економіка. Кукурудза І.І.: Матеріали до лекцій та семінарів. - Черкаси: РВВ Черкаського державного університету, 2000. - 186 с.

14. Макроекономіка. Тарасбк А.В.: Конспект лекцій - Херсон - 2007р. - 104с.,

. Митний кодекс України від 28.04.2013 за № 4495-VІ Докумен 4495-17, чинний, поточна редакція -Редакція, підстава 183-18: [Електронний ресурс]: Режим доступу: www.zakon3.rada.gov.ua.

16. Національна економіка. МельниковаВ. І., МельниковаО. П., СідлярукТ. В., ТурІ. Ю., ШведоваГ. М. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та доп. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 248 с.

17.Політична економія. Кукурудза І.І. Матеріали до лекцій та семінарів : Черкаський нац. університетт ім. Богдана Хмельницького. - Черкаси: ЧНУ ім.Богдана Хмельницького, 2007. - 368 с.

.Погребняк Л.В.// Особливості та проблеми розвитку ринкової інфраструктури/ Збірник наукових праць - 2010 - №4. [Електронний ресурс]

19.Пушкаренко П. І., Нєсвєтов О. О., Логвиненко М. І. Основи макроекономіки: політекономічний аспект. - Суми: ТОВ "ВДТ "Університетська книга", 2004. - 198 с. 20. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К. Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001. - 508 с.

21. Ринкова економіка [Електронний ресурс] - Режим доступу : www.kniga.ukru.net

22. Основи економічної теорії.// Рудавка С. І. - Вінниця: Тезис, 2003. - 340 с. 23.Cутність інфраструктури товарного ринку //Електронний ресурс// www.refine.org.ua

24.Сучасна економіка. Єщенко И. С, Палкім Ю. І. Сучасна економіка: Навч. посіб. - К.. Вища шк., 2005. - 327 с.

Похожие работы на - Ринкова інфраструктура

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!