Історія смт. Демидівки та Демидівського району

  • Вид работы:
    Другое
  • Предмет:
    Культурология
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    5,93 Мб
  • Опубликовано:
    2013-11-12
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Історія смт. Демидівки та Демидівського району

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

Педагогічний факультет









Наукова робота

Історія смт. Демидівки та Демидівського району



виконала: Репетуха Зоряна

студентка І курсу, група ПП-12

Перевірив: Пальчевський Р.С.





Рівне 2013

План

Вступ

. Історія сіл Демидівщини

.1 Історія смт. Демидівка

.2 Історія сіл Хрінники і Боремель

.3 Історія сіл Вовковиї і Дубляни

.4 Історія села Глибока Долина

.5 Історія сіл Рогізне і Лисин

. Досьє Демидівського району

.1 Ігор Рафаїлович Юхновський

.2 Ващук Катерина Тимофіївна

.3 Яблонський Валентин Андрійович

.4 Скальський Валентин Романович

.5 Антоніна Іванівна Листопад

.6 Солоневський Ростислав Тимофійович

.7 РОМАНЮК Микола Ярославович

.8 Ярош Анатолій Петрович

.9 Володимир Григорович Жупанюк

.10 Євген Павлович Цимбалюк

Висновок

Використана література

Додаток

Вступ

Дослідження історії рідної землі завжди хочеться починати з найдавніших часів і тоді свідками, які б розповіли про неї, стають археологічні знахідки, тобто матеріальні історичні джерела.

Демидівська земля теж має таких мовчазних свідків своєї історії. Одні з них уже відкрили свої таємниці, інші ще чекають слушного часу, щоб заговорити на повний голос.


Відомо, що археологічні знахідки поселення найдавніших людей було знайдено на околиці сіл Вовковиї, Більче, Набережне, Товпижин, Хріники що неподалік від Демидівки. У епоху неоліту в межах краю спочатку з’явилося скотарство, і тільки пізніше населення почало займатися землеробство. Люди селилися поблизу лісів і води, оскільки займалися рибальством і мисливством. Як свідчать спогади старожилів, які проживали у середині ХХ століття, на місці сучасного селища ще у часи Київської Русі існувало містечко Ленчна, територія якого включала сучасну Демидівку та простір між теперішніми селами району Лішнею, Дублянами, Ільпибоками. До 1915 року на це вказував гранітний стовп, що розміщувався у Демидівці.

Проведення археологічних розкопок у Демидівці та її околицях у 1965-1975 рр.

І.К. Свєшніковим, підтвердили існування двошарового поселення - черняхівської культури і давньоруського часу. Це є ще одним підтвердженням того, що на цій території люди селилися здавна.

Основними вершителями долі краю, його міст і містечок були магнати.

1. Історія сіл Демидівщини

.1 Історія смт. Демидівка

Демидівський район знаходиться у південно-західній частині Рівненської області, перетинається річкою Стир. На північному сході межує з Млинівським, на сході - з Дубенським, на півдні - з Радивилівським районами, на заході - з Волинською областю.

Історія Демидівського краю сягає періоду неоліту й несе таємницю вільбарської культури східно-германських племен готів та дивує сучасників шедеврами археологічних знахідок. Ці знахідки доводять, що древні поселення IX-VI ст. до н.е., ІІ-ІІІ ст. до н.е. знаходилися поблизу сіл Вовковиї, Боремель, Товпижин, Вербень, Хрінники, Лопавше, Більче.

Уперше місцевість, яку в майбутньому було названо районним центром Демидівка, документально засвідчено у 1472 р. під назвою Демидів. На початку XVII ст. тут було невеличке поселення, яке належало кільком поміщикам. У 1795 р. ця територія ввійшла до складу Російської держави. А під час перепису населення в 1797 р. поселенню, де проживало близько 679 осіб, надано статус містечка.

Частина мешканців займалася різними ремеслами. Наприкінці XIX - на початку XX ст. у Демидівці відкрилося кілька невеликих підприємств: лісопильні, чотири мануфактури, тричі на рік збиралися великі ярмарки.

Протягом 1915-1916 pp. ця територія кілька разів переходила із рук в руки військ Австро-Угорщини та Росії. Соціально-економічні зміни в повсякденне життя регіону внесла Лютнева революція 1917 р. і вже у січні 1918 р. було проголошено радянську владу, яка протрималася три роки.

У 1921 p., згідно з Ризьким мирним договором, західноукраїнські землі, в тому числі і Демидівка, увійшли до складу Польщі, а в 1939 р., внаслідок таємного договору між Німеччиною і Радянським Союзом, - до складу Радянського Союзу. З утворенням Рівненської області Демидівка стала одним з її районних центрів.

Радянська влада принесла на ці землі репресії та арешти. Це зумовило створення загонів національно-визвольного руху, який почав стихати після того, як у липні 1944 р. підступом органами держбезпеки були зібрані на нараду в с. Шибин керівники загонів УПА і майже всі знищені.

З 1941 р. до 1944 р. край окупували гітлерівські війська. Фашисти знищили на теренах Демидівщини сотні мирних жителів, вивезли до Німеччини на роботи майже всю молодь.

Водночас із загонами УПА, які вели активну боротьбу проти окупантів, у лісах Демидівщини діяли також і загони червоних партизан.

Напровесні 1944 р. радянські війська 1-го Українського фронту визволили район від фашистів.

У 1962 р. Демидівський район розформували, а його територія ввійшла до складу Млинівського району. Проте кілька десятиліть потому - 22 вересня 1995 року, згідно з Постановою Верховної Ради України № 346/95-ВР, знову створено Демидівський район.

Сьогодні Демидівка належить до найрозвиненіших районних центрів області.

У районі швидких темпів розвитку набрали малий і середній бізнес, меблева галузь, фермерське господарство, торгівля.

Мальовничі пейзажі лісів і рік, багатство флори і фауни, гостинність місцевих жителів і високий рівень сервісу роблять Демидівський район привабливим для туристів із різних куточків України та зарубіжжя.

У Демидівському районі <#"660383.files/image002.gif">

Прапор Демидівського району <#"660383.files/image004.gif">

Народився 1 вересня 1925, в селі Княгинине, Демидівського району, Рівненська область.

Український фізик-теоретик, народний депутат України кількох скликань. З 2006 року - голова Українського інституту національної пам'яті.

Доктор фізико-математичних наук, професор, академік НАН України, народний депутат України І-ІV скликань, лауреат премії АН УРСР ім. М.М. Крилова, кавалер орденів “Знак пошани” (1975), Трудового Червоного Прапора (1985), Вітчизняної війни I ступеня (1985), Відзнаки Президента України (1995), Ордена За заслуги I ступеня (2000), Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня (2002), Герой України та кавалер ордена Держави (2005).

Голова Українського інституту національної пам’яті. Почесний директор Інституту фізики конденсованих систем НАН України, почесний доктор Інституту теоретичної фізики ім. М.М. Боголюбова НАН України, доктор Honoris Causa Львівського національного університету імені Івана Франка.

Вчений, фізик-теоретик, державний, політичний і громадський діяч. І.Р. Юхновський створив добре знану у світі Львівську наукову школу статистичної фізики. Ним розроблені оригінальні і потужні методи теоретичних досліджень систем взаємодіючих частинок: метод колективних змінних та метод зміщень і колективних змінних, які дозволили розв’язати серію принципових проблем фізики конденсованої речовини. Ним і його учнями зроблено суттєвий внесок у розвиток теорії рідин і розчинів електролітів, металів і сплавів, невпорядкованих систем, фазових переходів та критичних явищ. Останнім часом у полі наукових інтересів І.Р. Юхновського є математичні методи в економіці та в розвитку суспільства, проблеми енергетики, проблеми безпеки об’єкту “Укриття” на Чорнобильській АЕС, теорія гетерогенного каталізу і ряд інших стратегічно важливих проблем для держави.

Автор близько 500 наукових статей, 7 монографій та підручників, зокрема:

Статистическая теория классических равновесных систем (К.: Наук. думка, 1980; зі співавтор.);

Фазовые переходы второго рода в методе коллективных переменных (К.: Наук. думка, 1985);

Квантово-статистическая теория неупорядоченных систем (К.: Наук. думка, 1991; зі співавтор.);

Основи квантової механіки (К.: Либідь, 1995; 2002 з доп.);

Мікроскопічна теорія фазових переходів у тривимірних системах (Л.: Євросвіт, зі співавтор.);

Вибрані праці. Фізика Л.: В-во Львівської політехніки, 2005);

Вибрані праці. Економіка (Л.: В-во Львівської політехніки, 2005)

У 1990 році І.Р. Юхновського обрано депутатом Верховної Ради України. В парламенті очолював опозицію як Голова Народної Ради. У 1990-1993 рр. був Головою Комісії Верховної Ради з питань науки та освіти, членом Президії Верховної Ради. У 1992 р. працював Державним радником України та очолював Колегію з питань науково-технічної політики Державної Думи України. У 1992-1993 рр. працював на посаді Першого віце-прем’єр міністра України. У 1994 р. вдруге обраний депутатом Верховної Ради України. У 1994-1996 рр. був лідером депутатської групи “Державність”. У 1996 р. за його ініціативою створена Міжвідомча аналітична консультативна рада при Кабінеті Міністрів України. У 1998 р. втретє обраний народним депутатом України, належав до фракції Українського народного руху. Протягом грудня 1999 р. - березня 2002 р. був Головою Комітету з питань науки і освіти Верховної Ради України. У 2002 р. вчетверте обраний до Верховної Ради України за єдиним списком від блоку Віктора Ющенка “Наша Україна”, входив до складу фракції “Наша Україна” і був першим заступником, а згодом Головою Комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти та Головою спеціальної тимчасової комісії Верховної Ради України з питань майбутнього, Голова Всеукраїнського об’єднання ветеранів, член ради НС “Наша Україна”. У червні 2006 року Постановою Кабінету Міністрів України І.Р. Юхновського призначено Головою Українського інституту національної пам'яті - центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом.

2.2 Ващук Катерина Тимофіївна

Народилася 20 січня 1947 (село Вербень, Демидівський район, Рівненська область); українка; батько Сапіжук Тимофій Филимонович (1918-1982) і мати Ганна Данилівна (1922-1982) - колгоспники; чоловік Ващук Віктор Іванович (1944) - фельдшер Берестечківської райлікарні №2; син Віктор (1966) - інженер агрофірми «Колос» Горохівського району; дочка Тетяна (1968) - лікар.


Освіта: Горохівський сільськогосподарський технікум (1961-66), агроном; Луцький педагогічний інститут (1969-74), вчитель історії; Львівський аграрний університет (1998-2001), економіст.

.1965-10.68 - 2-й секретар Горохівського РК ЛКСМУ. 10.1968-08.75 - відповідальний секретар Горохівської районної організації Товариства «Знання». 08.1975-08.77 - завідувач кабінету політичної освіти Горохівського РК КПУ. 08.1977-03.79 - секретар парткому - заступник голови колгоспу ім. Леніна Горохівського району. 03.1979-05.94 - голова колгоспу ім. ХXV з'їзду КПРС (з 1990 - агрофірма «Колос») Горохівського району.

Народний депутат України 2-го скликання з 04.1994 (2-й тур) до 04.1998, Горохівський виборчий округ № 69 Волинської області, висунута СелПУ. Член Комітету у закордонних справах і зв'язках з СНД. Член фракції АПУ. На час виборів: голова правління агрофірми «Колос». 1-й тур: з'яв. 92.1%, за 47.55%. 2-й тур: з'яв. 87.7%, за 61.81%. 7 суперників.

Народний депутат України 3-го скликання 03.1998-04.2002, виборчий округ №20 Волинської області. З'яв. 86.6%, за 41.2%, 12 суперників. Кандидат в народні депутати від АПУ, № 1 в списку. Заступник голови Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин (07.1998-02.2000). Член групи «Незалежні» (07.1998-02.99), уповноважений представник групи «Відродження регіонів» (02.1999-04.2001), уповноважений представник фракції Партії «Демократичний союз» (04.-07.2001). Голова Комітету з питань аграрної політики та земельних відносин (з 02.2000).

Народний депутат України 4-го скликання 04.2002-04.06 від блоку «За єдину Україну!», №3 в списку. Член фракції «Єдина Україна» (05.-06.2002). Уповноважений представник фракції «Аграрники України» (06.-10.2002), керівник фракції АПУ (10.2002-06.04), уповноважений представник фракції НАПУ (06.2004-03.05), уповноважений представник фракції НП (з 03.2005), голова підкомітету з питань фіскального регулювання окремих галузей економіки, вільних економічних зон та інвестиційних режимів Комітету з питань фінансів і банківської діяльності (з 06.2002).

Член Комісії з питань аграрної та земельної реформи при Президенті України (03.1995-02.99); член Комісії з питань аграрної політики при Президенті України (02.1999-11.2001); член Координаційної ради з питань внутрішньої політики (09.1998-12.99); член Національної ради з питань адаптації законодавства України до законодавства Европейського Союзу (08.2000-02.03). Автор законів України "Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» (13.07.2000), "Про внесення змін до Закону України «Про податок на додану вартість» (18.01.2001), «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 рр.» (18.01.2001), «Про фіксований сільгоспподаток» (25.10.2001), співавтор Земельного кодексу України (25.10.2001) та ін.

кандидат в народні депутати України від Народного блоку Литвина.

кандидат в народні депутати України від Блоку Литвина, №21 в списку.

Почесний член УААН (Відділення зоотехнії, 03.2001); Член АПУ (НАПУ, НП) (з 12.1996), голова Аграрної партії України (03.1997-05.99), 1-й заступник голови АПУ (з 05.1999). Заступник голови НП (з 02.2005), голова Волинської обласної організації НП; голова Всеукраїнської спілки «Громадський парламент жінок України» (з 07.2002); член Президії УААН (з 03.2001).

Нагороджена багатьма держ. нагородами. Заслужений працівник с.-г. України (1993). Ордени «За заслуги» III (03.1996), II (11.2000), I ст. (01.2002). Почесна грамота КМ України (01.2005).

Захоплення: історія, філософія, література, музика.

2.3 Яблонський Валентин Андрійович


Відомий учений у галузі ветеринарної медицини, доктор біологічних наук (1971), професор (1973),член-кореспондент Української академії аграрних наук (1995), заслужений діяч науки і техніки України (1992).

Народився 8 грудня 1930 в с. Вербень Демидівського району Рівненської області в родині священика. Закінчив Львівський ветеринарний інститут (1953), після чого працював головним ветеринарним лікарем Магерівського району Львівської області (1953-1959), навчався в аспірантурі НДІ землеробства і тваринництва західних районів України (1959-1962), працював заступником директора з наукової роботи Передкарпатської сільськогосподарської дослідної станції (1962-1967), доцентом, завідувачем кафедри ветеринарії Кабардино-Балкарського університету (1968-1972), завідувачем кафедри фізіології і біохімії, деканом зооінженерного факультету (1972-1973), проректором з наукової роботи та завідувачем кафедри ветеринарного акушерства Кам’янець-Подільського сільськогосподарського інституту (1974-1994 рр.).

З 1994 по 1998 рр. В. Яблонський - народний депутат України, голова підкомітету Верховної Ради з науки та технологій, член Ради Європи.

З 1998 року В.А.Яблонський - професор Національного аграрного університету.

Головні напрямки досліджень: біохімія сперми; фізіологія та патологія відтворення тварин; імунологія відтворення; наукознавство та методи наукових досліджень; історія та організація вищої освіти в Україні та за рубежем. Створив наукову школу з імунології відтворення тварин, підготував 1 доктора та 22 кандидати наук, член Міжнародного товариства імунологів та Міжнародної асоціації ветеринарної освіти, віце-президент її з 1990 по 1998 роки, учасник багатьох міжнародних симпозіумів та конгресів з імунології репродукції людини та тварин, співавтор Європейської конвенції з біоетики (“Про захист прав людини від невмілого застосування досягнень біології та медицини”).

Автор біля 250 наукових праць, в тому числі 18 довідників, навчальних посібників, підручників та монографій (“Вища освіта України на рубежі тисячоліть”,К.- 1998,- 228 с; Наукознавство, К.-2001,-244 с; Біотехнологія відтворення тварин, К.-2005,-296 с) та автобіографічної повісті “Сімдесят п’ята зима, К.- 2005, - 305 с).

В.А. Яблонський - відомий громадсько-політичний діяч.

Академік АН ВШ України з 1992 р.

2.4 Скальський Валентин Романович

Народився 25 червня 1954 року в смт. Демидівка Рівненської області.

У 1971 закінчив Демидівську середню школу, а у 1978 році - радіотехнічний факультет Національного університету “Львівська політехніка”. Працював на Львівському заводі радіоелектронної медичної апаратури, служив у лавах Радянської армії, після чого пішов працювати у НТК “Фізико-механічний інститут ім. Г.В. Карпенка” Національної академії наук України, м. Львів, де працює і по нинішній день. В даний час виконує обов'язки завідувача відділу акустико-емісійного діагностування елементів конструкцій.


За час роботи в НТК (з 1980 р.) ним розроблено низку методик і засобів для проведення неруйнівного контролю методом акустичної емісії виробів та конструкцій, кількісної оцінки об’ємної пошкодженості і статичної тріщиностійкості матеріалів як на повітрі, так і у робочих середовищах. Більшість із них знайшли своє прикладне застосування.

У 1993 р. успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата технічних наук, а у 2003 р. - доктора технічних наук зі спеціальності „механіка деформівного твердого тіла”. За результатами наукових досліджень опублікував понад 200 друкованих праць, серед яких довідниковий посібник „Механіка руйнування та міцність матеріалів”, монографії: „Акустична емісія під час руйнування матеріалів, виробів і конструкцій”, „Оцінка об'ємної пошкодженості матеріалів методом акустичної емісії”, „Some methodological aspects of application of acoustic emission”, „Теоретичні основи акустичної емісії у механіці руйнування” а також 5 препринтів та близько 20 патентів України на винаходи. Його праці опубліковані у таких фахових виданнях як „Engineering Fracture Mechanics”, „Materialwissenschaft und Werkstofftechnik”, „Фізико-хімічній механіці матеріалів”, „Технической диагностике и неразрушающем контроле”, „Відбір та обробка інформації”, „Віснику двигунобудування” тощо. Неодноразово виступав із науковими доповідями на науково-технічних конференціях, симпозіумах та семінарах різного статусу як в Україні, так і поза її межами.

У 1997 р. присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника, а у 1998 р. на запрошення польської сторони проходив наукове стажування у Політехніці Свєнтокржиській (м. Кельце). За його безпосередньою участю виконувалась ціла низка наукових міжнародних грантів, серед яких і проекти УНТЦ. Важливим науковим доробком є участь у розробці та запровадженні у дію (2001 р.) Держстандартом України „Рекомендацій щодо акустико-емісійного контролю об’єктів підвищеної небезпеки. Р 50.01.- 01”, а особливо - Національного стандарту ДСТУ 4227-2003. „Настанови щодо проведення акустико-емісійного діагностування об’єктів підвищеної небезпеки”, який чинний від 01.12. 2003 р.

У 2004 р. під його керівництвом у ФМІ НАН України створено лабораторію акустико-емісійних досліджень. Займається науково-педагогічною діяльністю - за сумісництвом працює професором кафедри механіки у Львівському національному університеті імені Івана Франка та на кафедрі зварювального виробництва, діагностики і відновлення металоконструкцій Національного університету “Львівська політехніка”.

.5 Антоніна Іванівна Листопад (Нікітіна)


(народилася 11 жовтня 1941, село Перекалі Демидівського району Рівненської області) - українська поетеса.

Біографічні відомості

Закінчила Княгининську семирічку. Працювала в маминій колгоспній буряковій ланці.

З червоним дипломом закінчила Дубенське медичне училище. Від недоїдання та виснаження захворіла на туберкульоз. Працювала Фельдшером у селах Заруддя та Верба Дубенського району.

З червоним дипломом закінчила Івано-Франківський медичний інститут.

Від 1968 року живе і працює в Краснодоні Луганської області. За фахом - лікар-невропатолог.

Творчість

Автор поетичних книг:

«Сльоза любистку» (1990),

«Євшан-Провидіння» (1992),

«Біла молитва братика» (1993),

«Покрова» (1994).

Має численні поетичні та публіцистичні публікації в часописах України, Канади, США, Австралії.

Дипломант Інституту Маркіяна Шашкевича (Вінніпег, Канада) за написання молодіжних сценок про Маркіяна Шашкевича (1994).

Лауреат премії імені Василя Стуса (1993) та імені Олени Пчілки (1996).

Організатор українського культурного центру «Калина» в Краснодоні.

.6 Солоневський Ростислав Тимофійович

Народився 25 квітня 1930 р., с. Вовковиї, Демидівського району на Рівненщині - український письменник.

Із сім'ї хліборобів. Його навчання в школі було перерване війною, і він став учнем Стельмаха. Після закінчення семирічки в 1947 р. вступив у Дубенське педучилище, з якого в 1950 р. за відмову поступити в комсомол був виключений. Достроково став учителем Хотинської школи Радивилівського району, звідки весною 1951 р. був призваний в армію. У 1954 р. був поновлений учнем Дубенського педучилища, яке закінчив з відзнакою.

З 1957 р. працював директором Клеванського районного будинку школярів та юнацтва, вчителем СШ № 2 селища, одночасно навчався в Рівненському педінституті.

За фахом - вчитель математики і креслення. Педагогічній роботі віддав сорок років. Відмінник народної освіти України. Зараз на пенсії. Проживає в селищі Клевань Рівненського району. Опублікував чимало статей в ім'я відновлення історичної правди про діяльність УПА, заради збереження доброї пам'яті про її полеглих героїв.

Член Національної спілки письменників України.

Лауреат обласної літературної премії ім. Валер'яна Поліщука (1991).

Автор 27 поетичних збірок гумору та сатири, серед них:

«Хто є хто» (1991),

«Мусить кричати» (1991),

«Весела всячина» (1992),

«Бувальщина навиворіт» (1992),

«Зуб на зуб» (1994);

«Відгадаєш ти чи ні?» (1991),

«Я за голкою біжу» (1993),

«Експонати» (1995),

«Шаради» (1997),

«Кажуть люди, кажуть» (1998),

«Всяк по-своєму міркує» (2000),

«Хитрий внук» (2003),

«Бійтесь Бога, приймаки!» (2003).

2.7 Романюк Микола Ярославович

Заслужений економіст України.

Указом Президента України Віктора Ющенка №1199/2007 від 10 грудня 2007 року головою Волинської обласної державної адміністрації призначено Романюка Миколу Ярославовича


Народився 24 серпня 1958 року у с. Золочівка Млинівського району (тепер Демидівський район) Рівненської області. Має дві вищі освіти за спеціальностями "інженер-технолог" (Львівський лісотехнічний інститут, 1982 р.) та "економіст" (Луцький індустріальний інститут, 1995 р.)

Трудову діяльність розпочав у 1975 році робітником на Луцькому меблевому комбінаті. Після здобуття вищої освіти повернувся на це ж підприємство, де працював майстром з 1982 до 1983 року.

З 1983 до 1993 рр. - на комсомольській та партійній роботі. Цей період включає роботу на посадах інструктора, заввідділом комсомольських організацій Луцького міськкому комсомолу, першого секретаря Луцького міськкому комсомолу (1984-88 рр.), першого секретаря Волинського обкому ЛКСМ України (1988-91 рр.), голови комітету у справах молоді і спорту Волинського облвиконкому, заступника начальника управління у справах молоді і спорту Волинської облдержадміністрації. Стаж державної служби - більше 9 років.

З лютого 1993 до листопада 2007 року очолював Волинське головне регіональне управління ЗАТ КБ "Приватбанк".

Громадська робота. Позапартійний. Депутат Волинської обласної ради трьох скликань. У нині діючому складі Волинської обласної ради - член фракції "Наша Україна", заступник голови постійної депутатської комісії з питань бюджету, фінансів, цінової політики та використання майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області.

Нагороди. Нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, Грамотою Верховної Ради України та Почесною грамотою Національного банку України.

Сімейний стан. Одружений. Дружина Марія Василівна - домогосподарка. Проживають у с. Зміїнець Луцького району. Двоє дорослих синів займаються підприємницькою діяльністю.

.8 Ярош Анатолій Петрович - відомий костоправ, цілитель


Народився Анатолій Ярош у 1929 році у селі Золочівські Ниви Демидівського району Рівненської області. Багато хто в Україні та поза її межами дізнався про це поселення саме за адресою цілителя. Але три роки тому подружжя Ярошів переїхало до доньки Марії у село Ратнів. Однак потік хворих до цілителя не зменшився.

Під час війни Анатолій Ярош від вибуху снаряда втратив на одному оці зір та ліву руку, а згодом… почав лікувати від сколіозу, остеохондрозу, поліартриту, спинних гриж, складати переломи, вправляти вивихи, диски. Багато років костоправ нічого не бачить.

Попри похилий вік (79 років) костоправ не перестає приймати хворих, лікуючи їх від сколіозу, остеохондрозу, поліартриту, спинних гриж; складає також переломи, вправляє вивихи, диски...

Лікувати людей йому допомагає дружина Надія Миронівна. Вона робить перев’язки, підтримує поламані руки.

.9 Володимир Григорович Жупанюк - художник, живописець


Народився у селі Вовковиї Демидівського району на Рівненщині, закінчив Рівненське торгове училище і Чернівецький економічний інститут, працював інструктором райсоюзу у Дубно, служив в армії, був завторгом, майстром Мар’янівського консервного заводу. Переїхавши із сім’єю до Луцька, Володимир Жупанюк подався на художній комбінат. Там у товаристві знаних майстрів пензля й здобув професійний гарт.

Попри те, що художник - майстерний графік, чудесний аквареліст і живописець-пейзажист, він створив серію іконописних робіт.

Понад 30 років Володимир Жупанюк працює в галузі образотворчого мистецтва. Митець має широке коло шанувальників. Його роботи, пройняті любов’ю до рідного краю та щирим захопленням красою навколишнього світу, є окрасою приватних колекцій в Україні та за кордоном. У творчому доробку митця є також сюжетні композиції на історичну тематику ("Під містечком Берестечком", "Пані Габріеля, вибачте").

Нещодавно відбулась презентація нової праці автора «Христос Боремельський. Нова картина представляє відомий іконографічний сюжет ікони «Христос Боремельський» та події, пов’язані з історією містечка Боремель

Захоплення батька передалося сину Ярославу. Молодий художник віддає перевагу реалістичному, у кращому розумінні цього слова, художнього письму. Ярослав відтворює у своїх невеликих за розміром роботах те, що може назавжди зникнути з нашої землі і більше ніколи не відродиться, - сільські старі хатки, сільські дороги, жнивна осіння чи зимова пора на полях. Він не раз виставляв свої роботи. І серед інших вони були впізнавані, одразу впадали у вічі. Визначальна риса у творчості Ярослава Жупанюка - його непересічне вміння в тому чи іншому кольорі бачити багатство відтінків.

2.10 Євген Павлович Цимбалюк - український письменник <#"660383.files/image013.gif">

25 серпня 1946 року збудували школу-семирічку

Реконструкція Демидівської школи

Порівняння сучасних меж району з межами до 1962 року

Буклет санаторію „Хрінники“

Санаторій „Мотор“ в Товпижині

Пам’ятник в урочищі „Рейзі“

Орнітологічний заказник державного значення "Хрінники"

Пам'ятник Ісусу Христу під хрестом в селі Боремель

Богослужіння в Свято-Миколаївському храмі в селі Дубляни

Похожие работы на - Історія смт. Демидівки та Демидівського району

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!