Економіка сім'ї: теоретичний аспект

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ І СПОРТУ УКРАЇНИ

Кафедра міжнародної економіки

та економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни "МІКРОЕКОНОМІКА"

на тему "Економіка сім’ї: теоретичний аспект"

Виконав: студент 1 курсу,

Групи денного відділення

економічного факультету

Науковий керівник: доц., к. е. н.

Прушківська Е.В.

Запоріжжя 2012

Реферат

Курсова робота: __ с., __ джерел, ___ рисунки.

Об’єкт дослідження - економіка сім’ї.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні аспекти сімейної економіки.

Мета роботи - дослідити теоретичні аспекти сімейної економіки та визначити особливості функціонування сімейних господарств.

Методи дослідження - історичний, абстрагування, аналіз, синтез, графічний.

У роботі розкрито економічні погляди на сім’ю давньогрецьких мислителів. Наведено деякі аспекти сімейної економіки класичної економічної думки. Досліджено теоретичні проблеми економіки сім’ї у працях вчених кейнсіанського, неокласичного, інституціонального та неоінституціонального напрямків. У результаті опрацювання наявного наукового матеріалу та проведених досліджень було визначено суть, роль та функції сімейних господарств. Здійснено аналіз світового досвіду діяльності сімейних господарств. В результаті проведеного дослідження запропоновано перспективні напрями сімейного бізнесу в Україні.

СІМ’Я, ДОМОГОСПОДАРСТВО, СІМЕЙНЕ ГОСПОДАРСТВО, СІМЕЙНА ЕКОНОМІКА, СІМЕЙНИЙ БІЗНЕС.

Зміст

Вступ

1. Еволюція поглядів на сім’ю в економічній теорії

1.1 Дослідження Ксенофонта, Платона та Аристотеля у сфері сімейної економіки

1.2 Економічні погляди на сім’ю в класичний період розвитку економічної думки

1.3 Сімейна економіка в працях вчених кейнсіанського, неокласичного, інституціонального та неоінституціонального напрямків

2. Сім’я як суб’єкт ринкової економічної системи

2.1 Суть, місце та роль сім’ї в сучасній економіці

2.2 Функції та класифікація сімейних господарств

2.3 Сімейний бізнес як спосіб функціонування сімейного господарства

3. Особливості розвитку сімейного бізнесу

3.1 Світовий досвід функціонування сімейного бізнесу

3.2 Перспективні напрями сімейного бізнесу в Україні

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Cкладність і суперечливість просування економіки України шляхом ринкових реформ значною мірою пов'язані з недооцінкою загальної ролі сектора сімейної економіки у формуванні ринкової системи. Сімейні господарства як суб'єкти ринкової економіки можуть гнучко враховувати зміни попиту і задовольняти потреби в товарах першої необхідності, швидко адаптуватися до змін в умовах ринкового господарювання, оперативно приймати та здійснювати ефективні рішення. Активне функціонування сімейних господарств впливає на рівень забезпечення товарного ринку, особливо предметів споживання, сприяє вирішенню проблеми зайнятості шляхом створення нових робочих місць. Розвиток сімейного господарства може стати каталізатором здійснення таких важливих напрямків ринкової економіки як приватизація, розвиток малого підприємництва і конкуренції, соціальний захист тощо.

Економічна природа сімейного господарства була предметом наукового аналізу багатьох дослідників. Перші звернення до вивчення особливостей розвитку та життєдіяльності домогосподарства можна знайти ще у Давній Греції (Ксенофонт, Аристотель). Окремі питання функціонування домашнього господарства знайшли відображення у працях В. Петті, Ж.Б. Сея, Т. Мальтуса, К. Бюхера, Л. Моргана, Ф. Енгельса, М. Зібера, М. Туган-Барановського, О. Чаянова та інших.

ХХ століття характеризувалося посиленням уваги науковців до аналізу сутності та значення домашнього господарства. Серед інших можна виділити праці Ф. Модільяні, Дж. Колдуела, П. Самуельсона, Е. Тоффлера тощо. Особливий внесок у створення сучасної цілісної економічної теорії домогосподарства зробив відомий американський вчений, лауреат Нобелівської премії 1992 року Г. Беккер.

Все це пояснює необхідність виділення сімейного господарства як великого економічного сектора в умовах ринкової трансформації економіки та актуальність дослідження функціонування сімейних господарств в Україні. Тому у цій роботі автором ставиться питання систематизації наукових розробок та досліджень сімейної економіки.

Об’єкт дослідження - економіка сім’ї.

Предмет дослідження - теоретичні та практичні аспекти сімейної економіки.

Мета роботи - дослідити теоретичні аспекти сімейної економіки та визначити особливості функціонування сімейних господарств.

Завдання роботи:

         розглянути дослідження давньогрецьких філософів у сфері сімейної економіки;

-        дослідити економічні погляди на сім’ю в класичний період розвитку економічної думки;

         здійснити аналіз теоретичних положень щодо сімейної економіки в працях вчених кейнсіанського, неокласичного, інституціонального та неоінституціонального напрямків;

         визначити суть, місце та роль сім’ї в сучасній економіці;

         розкрити функції та класифікацію сімейних господарств;

         проаналізувати сімейний бізнес як спосіб функціонування сімейного господарства в Україні та закордоном;

         запропонувати перспективні напрями сімейного бізнесу в Україні.

1. Еволюція поглядів на сім’ю в економічній теорії

1.1 Дослідження Ксенофонта, Платона та Аристотеля у сфері сімейної економіки

Одним з перших трактатів із сімейної економіки є праця давньогрецького вченого Ксенофонта "Домострой" (399 р. до н. е.), в якому він розглядає питання управління домашнім господарством.

Домашнє господарство, вважає Ксенофонт, включає не тільки будинок, а й майно поза ним, включаючи негативні блага - коханок, ворогів. Мету сім'ї Ксенофонт вбачає у народженні дітей для придбання собі годувальників на старість і для продовження роду.

Зайнятість у домашньому господарстві територіально розподілена. Від роботи на відкритому повітрі отримують життєві припаси, у критому приміщенні годують новонароджених дітей, готують їжу та одяг, сплять, зберігають запаси. Таким чином, домогосподарство ділиться на зовнішнє і внутрішнє. Природу жінки бог створив для домашніх робіт і турбот, а природу чоловіка - для зовнішніх. Кошти надходять в будинок завдяки діяльності чоловіка, а витрачається більша частина їх за розпорядженням дружини. Якщо розпорядження дружини хороші, блага множаться; якщо погані, майно зменшується. Одні чоловіки в дружині знаходять собі помічницю для множення стану, але величезна більшість дружин, на думку Ксенофонта, розоряють господарство. Тому слід добре подумати над тим, кого краще взяти собі за дружину [1].

Першим законом домашнього господарства повинен бути режим сталості власності: "хто отримує найбільше користі від збереження речей в цілості і більше всіх збитку від знищення їх, тому має бути і більше всіх турботи про них". Дбайливість - справа прибуткова [1].

Під господарством Ксенофонт розумів управління майном, а під майном - все те, що є корисним для людини (тобто те, чим людина може користуватись, задовольняючи свої потреби). Вчений визначив домогосподарство як науку, "за допомогою якої люди можуть збагачувати господарство, а господарство, відповідно до нашого визначення, є все без винятку майно, а майном кожного ми назвали те, що корисне людині в житті, а корисне. - і це все, чим людина вміє користуватись" [2].

Інший давньогрецький філософ Платона у своїй праці "Держава" розкрив принцип оптимального шлюбу. Він хотів відповісти на питання: хто повинен займатися підбором найбільш кращої дружини: сам наречений, його батьки або фахівці? Платон, вважає, що фахівці-астрологи. Більш того, тут важливий державний підхід. Тому правителі визначають кількість шлюбів, щоб зберігалося постійне число чоловіків, беручи до уваги війни, хвороби і т.д., і щоб населення держави по можливості не збільшувалося і не зменшувалася. Так, буде підтримуватися оптимум народонаселення [1].

Платон вважав, що люди повинні бути добірними. Кращі чоловіки повинні здебільшого з'єднуватися з кращими жінками, а гірші, навпаки, з самими гіршими. Потомство кращих чоловіків та жінок треба виховувати, а потомство гірших - ні.

Давньогрецький філософ Аристотель у праці "Політика" запропонував закон взаємозбереження в сім'ї. Він вважав, що прагнення зберегти себе в нащадках є наслідок першого закону природи - закону самозбереження. Почуття любові до себе не випадково, воно від природи. Люди все більше дбають про те, що їм належить і що їм дороге. Звідси випливає закон: "До того, що становить предмет володіння дуже великого числа людей, додається найменша турбота. Люди дбають передусім про те, що належить особисто їм; найменше піклуються вони про те, що є загальним, або піклуються в тій мірі, в якій це стосується кожного. Крім усього іншого люди проявляють недбалість у розрахунку на турботу з боку іншого, як це буває з домашньою прислугою: велика кількість слуг іноді служить гірше, ніж якщо б слуг було б менше " [1]. Краще, щоб власність була приватною, а користування нею - загальним.

Сім'я складається з рабів і вільних, чоловіка і дружини, батьків і дітей. Основний об'єкт сімейної власності - дружина і діти. Домашні тварини переважно знаходиться в підпорядкуванні у людини, жінці чи чоловіка.

Аристотель вказує на помилкові цілі домогосподарства: а) накопичення грошей; б) насолоди. У домогосподарстві слід дбати більше про людей, ніж про придбання бездушною власності, більше про чесноти, ніж про достаток останньої, більш про людей вільних, ніж про рабів [1].

З'ясовуючи суть держави та її економічні засади, Арістотель поставив у її епіцентрі людину з усім необхідним для її життя, зокрема, із власністю. "Власність, - твердив він, - є частиною дому, і придбання є частиною сімейної організації, без предметів першої необхідності не можна не тільки добре жити, але й жити взагалі" [3].

За обсягом охоплення економічної проблематики і глибиною її з'ясування Аристотель належить до найвидатніших мислителів античності. Його творчість - це підсумок усього попереднього розвитку економічної думки. У ній цілком закономірно шукали аргументів наступні покоління мислителів і фахових економістів новітньої доби.

1.2 Економічні погляди на сім’ю в класичний період розвитку економічної думки

У феодальний період переважно саме селянська родина привертає увагу дослідників, де "сім'я" і "економіка" були нероздільними поняттями. Кінець XVIII ст. став часом становлення буржуазії як соціального класу і формування нового типу родини, відомої в літературі як "буржуазної". Традиція "всього дому" мала значення тепер тільки для частини суспільства. Відповідно подвоїлися спроби законодавства визначити склад і сутність сім'ї. З’явився поділ "будинкового співтовариства" на "родину" і "чужих осіб". На перший план висунулося подружнє та сімейне право. Привілеї буржуазії спиралися не на переваги народження і успадковану власність, а на господарські та інтелектуальні досягнення, що призвело до свідомого обмеження буржуазної родини від інших "станів". Саме на цьому ґрунтувалася як буржуазна концепція індивідуалізму, так і специфічно нова сімейна ідеологія [4].

Економічний спосіб життя, центральне місце в якому займало приватне особисте життя сім'ї, яке формувалося з необхідності накопичення капіталу, з свідомо певних принципів діяльності, культу духовних цінностей, підтримки звичаїв і "розвитку" особистості, представлявся через суттєві елементи буржуазного стилю життя, який відображав пошук можливостей громадського підйому і бажання відгородитися від нижчих шарів. Питання сімейного господарства і доходів членів сім'ї в літературі практично не піднімалися.

В цей період вперше в творах представників класичної школи політичної економії (Дж. Локка, А. Сміта, Д. Рікардо, Дж.С. Мілля) були закладені основи аналізу поведінкових передумов економічного індивіда, який пізніше трансформується в раціонального індивіда або просто споживача в маржиналістській, неокласичній, поведінковій та інших теоріях та наукових підходах.

Економічне зростання, значне підвищення добробуту сприяли масовому поширенню буржуазної моделі сім'ї, перетворенню її, по суті, в сім'ю середнього класу.

1.3 Сімейна економіка в працях вчених кейнсіанського, неокласичного, інституціонального та неоінституціонального напрямків

Протягом ХХ століття відбувалося становлення цілісної економічної теорії домогосподарства, яку сьогодні представлено синтезом теорій кейнсіанського (Дж.М. Кейнс, Ф. Модільяні), неокласичного (П. Самуельсон, Дж. Колдуел), немарксистського (К. Дельфі, Е. Зарецькі, Х. Хартманн), інституціонального (Т. Веблен, Дж. Гедбрейт) та неоінституціонального (Р. Поллак, Е. Тоффлер, Дж. Ходжсон) напрямів економічної думки. Важливим етапом у з¢ясуванні мікроекономічних закономірностей розвитку домашнього господарства стало виникнення у 60-тих роках нової економіки домогосподарства (Г. Беккер, К. Ланкастер, Д. Мінсер).

Основоположник макроекономічного підходу Дж. Кейнс поклав початок сучасному аналізу споживання і заощаджень і вперше ввів поняття споживчої функції, що зв'язує поточне споживання з поточним доходом. Він показав, що розподіл домогосподарством доходу між споживанням і заощадженням - одне з ключових рішень, прийнятих людьми, і одна з центральних проблем в макроекономіці. Представники кейнсіанського напрямку розглядали домогосподарства в якості головного джерела заощаджень, а головною його функцією вважали ощадну функцію, крім того, виявили взаємозв'язок рівня доходу домогосподарств з рівнем їх споживання. Логіка Дж. Кейнса була протилежна логіці маржиналістів. Трактування споживчої поведінки, як і вся концепція Дж. Кейса, була макротеорією і розглядала поведінку всієї маси споживачів (домогосподарств), а в цьому випадку закон великих чисел згладжує індивідуальні відмінності між ними. Тому його теорія, з одного боку, доповнювала функціональну структуру домогосподарств в особі споживачів, розширювала інформаційну базу сфер його життєдіяльності, але з іншого - ставила нові завдання в його дослідженні.

Прихильники неокласичної доктрини ототожнюють функціонування домогосподарства з діяльністю індивіда. Тому дана господарська форма в межах такого підходу, по-перше, виступає своєрідною "чорною скринькою", оскільки не досліджується її внутрішня структура, мотиви утворення тощо. По-друге, трактується як господарюючий суб’єкт, що діє тільки раціонально та в умовах повної визначеності, а також не враховуються соціокультурні, психологічні та інші аспекти діяльності домогосподарства [5].

Неокласична економічна теорія наче не бачила проблем розподілу всередині сім'ї її доходів та ресурсів. Але тільки в 1950-і рр. американський економіст Пол Самуельсон запропонував розглядати проблеми взаємин подружжя, батьків і дітей виходячи з припущення, що існує послідовний "сімейний консенсус", заснований на узгодженні інтересів або на компромісі між членами сім'ї. На його думку, зв'язок між членами сім'ї є спільною функцією добробуту, навіть якщо в реальності вони діють у своїх егоїстичних перевагах. Сім'я в цілому як би прагне максимізувати свою загальну функцію добробуту. Самуельсон як аргумент вжив вислів "кров - не водиця", який став частим аргументом у цій специфічній області. При цьому він і не припускав, що залишить слід в історії досліджень сім'ї, а просто докладно розглянув паралель між розподілом доходів в рамках сім'ї та всього суспільства [6].

Основоположник інституціонального підходу Т. Веблен вважав, що в неокласичній теорії споживчого вибору члени домогосподарства, які мають різні потреби, смаки та уподобання, ототожнюються з окремим індивідом. Тому виникає проблема, чиї саме потреби задовольняються. "Насправді, - стверджує Дж. Гелбрейт, - досконале домашнє господарство не допускає вираження індивідуальності і особистих переваг в багатьох областях того чи іншого члена сім'ї" [7, с.62]. Деякі вчені, наприклад, Р. Ліпсі і П. Стайнер підкреслюють, що коли в якості основної одиниці, що приймає рішення, береться домашнє господарство, то багато "цікавих проблем, що стосуються конфлікту в сім'ї та батьківського контролю над долею дітей, випадають з поля зору" [8, с.71]. Слідом за Дж. Гелбрейтом, вони вважають, що коли економісти говорять про споживача, то вони фактично мають справу з групою індивідів, що утворюють домогосподарство. Таким чином, домогосподарство ще не має чіткого визначення в економічній теорії, але вчені звертають увагу на соціально-економічні проблеми сім'ї і домогосподарства, взаємодія економічної та соціальної сфери, а також на результат цієї взаємодії.

Враховуючи різні методологічні підходи основних напрямів економічної думки ХХ століття у дослідженні економічної природи домогосподарства найбільш перспективним та продуктивним є інституціональний аналіз. Він дозволяє вивчити внутрішню структуру домогосподарства, різні аспекти взаємодії суб’єктів ринкової економічної системи, проаналізувати вплив позаекономічних чинників на розвиток домашнього господарства тощо. Проте цілісний аналіз домогосподарства може бути доповнений позитивними здобутками неокласики та інших течій сучасної економічної думки [5].

Поширення методів неокласики на проблеми, що традиційно належали до компетенції інших соціальних дисциплін, сприяло зародженню нового напряму, яке отримало назву "економічний імперіалізм". Найбільший внесок в розвиток даного напрямку внесли вчені трьох дослідницьких центрів - Чиказького університету (Г. Беккер, Р. Коуз, Р. Познер, Дж. Стіглер), Вірджинського політехнічного інституту (Дж. Бьюкенен, Г. Таллок) і Лос-Анджелеського університету (А. Алчіан, Г. Демсец, Дж. Хіршлейфер) [4]. Вони прагнули звести до абсолютного мінімуму число екзогенних (зовнішніх) змінних. З їх точки зору, все такого роду чинники слід розглядати як ендогенні, а не екзогенні (які підлягають поясненню всередині самої економічної моделі).

Визнання цього підходу сприяло зародженню в середині 60-х років ХХ ст. концепції нової економіки домашнього господарства. Її автори і прихильники - Г. Беккер, Дж. Мінсер і К. Ланкастер. Відповідно до цієї концепції передбачається, що домогосподарства є не тільки споживчими одиницями, а й усередині їх здійснюється виробнича діяльність. У своїх роботах вчені даного напрямку розглядають різні аспекти життєдіяльності домогосподарства та сім'ї, намагаються визначити і акцентувати увагу на основній та ведучою його функції.

Г. Беккер по праву вважається провідним теоретиком і провідником економічного підходу до соціальних питань. Економіці сім'ї присвячено найбільше число робіт Г. Беккера, в тому числі "Трактат про сім'ю", в якому розглядаються всі аспекти життя сім'ї. При цьому Г. Беккер не поділяє сім'ю і домогосподарство і визначає основну функцію домогосподарств через виробництво, реалізацію і збереження людського капіталу, що розуміється як сукупність знань, практичних навичок і трудових зусиль людини [4].

Майбутній Нобелівський лауреат з економіки за 1992 р Г. Беккер запропонував дві економічні моделі сім'ї. У першій моделі розглядається сім'я в домашньому господарстві, яке Беккер назвав міні-фабрикою. Але ця "фабрика" виробляє такі блага, як діти, престиж, повага, заздрість оточуючих, здоров'я, альтруїзм і почуттєві задоволення поряд з матеріальними благами та послугами. Особливість благ, вироблених в домашньому господарстві, полягає в тому, що вони створюються не для продажу і не мають ринкових цін. Однак це не означає, що вони дістаються людям задарма. Специфічні сімейні блага мають приховані, "тіньові" ціни, порівнянні з "втраченими заробітками" через відволікання на роботу по дому. Для родини доходи, що витрачаються на покупку товарів і послуг на ринку, так само цінні, як і той час, який витрачають члени сім'ї для виробництва сімейних благ. З ім'ям Г. Беккера пов'язаний початок традиції використання поняття "специфічний сімейний капітал". Він з'являється як результат накопичення сімейних специфічних благ, створення механізмів сімейного взаємодії, тобто всього того, що члени сім'ї втрачають у випадку розлучення [6]. Друга модель сім'ї будується Беккером на твердженні, що сімейні відносини є альтруїстичними. Проте якщо з цього ж твердження А. Маршалл продекламував неекономічність сімейних відносин, то Г. Беккер побудував альтруїстичну модель внутрішньо сімейного розподілу. В її основі як аксіома лежить твердження, що в родині завжди присутній "альтруїст" - член сім'ї, структура переваг якого визначається турботою про добробут всіх інших. Його наявність - фактор, що спонукає всіх членів сім'ї вести себе відповідно до принципів альтруїзму, не чекати відповідної подяки. Загальносімейна функція переваги відповідає аналогічній функції альтруїста, який може і не мати ознаки суверенної влади, але за змістом своїх функцій бути главою сім'ї.

Концепція специфічного сімейного капіталу отримала визнання і розвивалася далі. У 1982 р. Й. Бен-Порат в роботі "Сім'ї, друзі, фірми та організація обміну" аналізує сім'ю як співтовариство окремих особистостей, які можуть отримати вигоду або надприбуток через загальне виробництво в домашньому господарстві. Збільшення добробуту прямо пов'язане з укрупненням індивідуальних домашніх господарств [6].

Представники неоінституціоналізму розглядають домогосподарство як важливий суб’єкт господарської системи, який часто діє неусвідомлено й не завжди може заздалегідь передбачити результати своєї діяльності. Крім того, вони значну увагу приділяють дослідженню норм, правил, стереотипів мислення, які керують поведінкою членів домашнього господарства в економічному просторі, тобто аналізують різні психологічні, соціальні, політичні чинники, які впливають на діяльність домогосподарства. Гендерні питання, зокрема пригнічення прав жінки, способи присвоєння чоловіком результатів її діяльності та інші, знайшли відображення у наукових розробках прихильників неомарксизму [5].

Комплексне використання методології вищеназваних провідних шкіл і наукових теорій дозволяє повною мірою розкрити суть соціально-економічної категорій "домогосподарства" та "сім'ї": їх структури і функцій; системи внутрішніх і зовнішніх відносин, що впливають на їх життєдіяльність; механізм їх взаємовпливу і взаємодії, що сприяє формуванню поведінкових стратегій їх членів, в реалізації яких, важливу роль відіграють глибинні процеси формування свідомості членів домогосподарства.

сімейний бізнес господарство україна

2. Сім’я як суб’єкт ринкової економічної системи

2.1 Суть, місце та роль сім’ї в сучасній економіці

Етимологічно слово "сім'я" походить від слова "сьемь", що означає "робітник, слуга, домочадець". Таким чином в первісному розумінні сім'я - це коло осіб, які визначаються як робітники, слуги та домочадці [9], тобто особи, які об'єднані певними економічними зв'язками. Сучасне розуміння поняття сім'ї є більш складним і неоднозначним. Це пояснюється тим, що сім'я як соціальне явище має різноманітні прояви свого існування. У зв'язку з цим категорія сім'ї використовується різними науками - економікою, соціологією, демографією та психологією тощо.

Сім'я є складним об'єктом для дослідження, і кожна з наук, що досліджує її, створює свій набір визначень і моделей. Тому при вживанні терміну "сім'я" необхідно розмежування тих аспектів, які вкладаються різними науками, парадигмами, школами, моделями. В економічному аналізі сім'ї склалися дві традиції аналізу: на мікрорівні та макрорівні. Мікрорівень визначав аналіз окремої сім'ї, макрорівень - сукупність всіх сімей в суспільстві.

У суспільстві найвищою цінністю є людина. Саме у процесі саморозвитку людина "виробляє” свої потреби і здібності, продукти і послуги, а також відносини і стимули, а отже, виробляє саму себе. Таким чином, розвиток цивілізації - це розвиток людини та її потреб.

Сім'я завжди була, є і буде однією з найважливіших ланок у процесі відтворення нації та утвердження державності. Вирішення найболючіших і найскладніших проблем суспільства, пов'язаних з трудовими ресурсами, розвитком економіки і духовності українських сіл і міст залежить від рівня розвитку сім'ї.

Вважається, що сім'я є також економічною категорією, вона наділена певними функціями, потребами, інтересами. З економічної точки зору, суть сім'ї зводиться до відтворення нового людського життя, продовження роду, виробництва засобів до життя, тобто має демоекономічний характер. Тому при визначенні економічного поняття "сім'я" деякі вчені виходять з тісного взаємозв'язку двох її основних аспектів: з одного боку, як складової дітовідтворення у широкому значенні цього слова, включаючи народження, матеріальне становище і виховання дітей, та, з другого боку, матеріального її забезпечення, сімейно-домашнього виробництва предметів споживання і послуг. Вважається, що сім'я є економічною і демоекономічною формою виробництва засобів до життя і самого людського життя [10].

З метою забезпечення сім'ї всім необхідним для існування у багатьох людей виникає необхідність в організації сімейного господарства на загальноекономічних засадах. Господарство в найширшому розумінні - це керування майном. Так, Лех Г.А. зазначає, що поняття сімейне господарство охоплює економічні процеси як на рівні макроекономіки, так і на рівні мікроекономіки, виконуючи такі функції: постачальницьку, виробничу, посередницьку, споживчу, заощаджувальну, інвестиційну. Сімейне господарство є розгалуженою структурою, що складається із економічних і демоекономічних відносин, причому визначальними є економічні відносини, які виникають у процесі виховання дітей та забезпечення сім'ї матеріальними засобами [10].

Також необхідно розмежовувати поняття сім'ї та домашнього господарства. Під сім'єю розуміється група, поєднувана спільністю сімейно-родинних зв'язків (подружжя, батьківство, спорідненість), яка не обов'язково проживає під одним дахом і не обов'язково має загальний бюджет [6]. Домашнє господарство являє собою групу людей, об'єднаних загальними завданнями, місцем проживання, бюджетом і зазвичай сімейно-родинними зв'язками. Поняття домогосподарства, індивіда і сім'ї не тотожні один одному. Домогосподарство розкривається як господарюючий суб'єкт, "вписаний" у відповідну соціальну структуру, - сім'ю, родинні та сусідські відносини. В основі домашнього господарства лежать владні відносини - права з контролю над спільною економічною діяльністю передаються одному з його членів - главі родини [6].

Основою домогосподарства завжди була, є та залишається сім’я - заснована на шлюбі і кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Принципова відмінність між поняттями "домогосподарство" і "сім'я" полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, що ведуть загальне з сім'єю домашнє господарство, але не пов'язані з членами сім'ї відносинами спорідненості. З цих міркувань, одна людина, що живе окремо, не вважається сім'єю, але її діяльність з самостійної організації побуту є домогосподарством, яке може складатися з однієї або кількох сімей. Сім'я є первинною суспільною одиницею, натомість домогосподарство - одиниця економічна. Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління [9]. Термін "сімейне господарство" власне наголошує і на тісній спорідненості понять "сім'я" та "домогосподарство", і на відмінності між ними [2].

Економічна роль сім’ї у ринковій економіці досить важлива і складна. Сім’я вирішує різноманітні проблеми ведення домашнього господарства, сімейного бізнесу, відтворення робочої сили, забезпечення необхідного рівня споживчого попиту, формування споживчого потенціалу. Вирішення проблем сім’ї, яка веде домашнє господарство та займається підприємницькою діяльністю в умовах ринкової економіки, слід шукати у:

         формуванні нових потреб і можливостей сім’ї;

-        створенні умов розвитку і реалізації економічних функцій сім’ї;

         забезпеченні нормальних побутових умов сім’ї;

         підвищенні її соціально-економічного статусу.

Соціально-економічний статус сім’ї - це інтегральний показник, який відображає в сімейних відносинах особливості соціально-політичного устрою держави, її правові основи, рівень розвитку економіки, культури та суспільної самосвідомості [11].

В узагальненому вигляді домашнє господарство виконує подвійну роль в сучасній економіці. З одного боку, воно є активним суб’єктом ринкових відносин, а з іншого - важливою ланкою в економічному кругообігу ресурсів, товарів (послуг), доходів. Спрощену модель включення домогосподарств у виробничо-розподільчий кругообіг і місце сім’ї у сучасній економіці ілюструє рис. 2.1.

Рис 2.1 Місце сім’ї (домогосподарства) в ринковій економіці

Роль та місце сімейних господарств можна розглянути через призму становлення домогосподарств в Україні. Так, скасування кріпосного права у 1861 році стало важливою умовою на шляху формування капіталістичних відносин, дало поштовх для розвитку демократичних засад у суспільстві та сприяло розвитку вітчизняного домогосподарства, особливо на селі. Важливим наслідком реформи стало те, що селяни перетворилися на власників земельних наділів, які вони використовували для ведення домогосподарства. Скасування кріпацтва дало можливість простому селянину відчути себе:

) вільним власником господарства, що вже не було частиною поміщицького маєтку;

) відповідальним не тільки за власну долю, але й за долю своєї сім’ї;

) вільною людиною, що може самостійно розпоряджатися своєю робочою силою, вільним часом тощо [5].

Наступним етапом у розвитку вітчизняного домогосподарства став період панування командно-адміністративної системи, коли усуспільнення виробництва, знищення приватної власності та майже повна заборона індивідуально-трудової діяльності практично не залишили можливостей для подальшого розвитку домогосподарства. У тогочасній науковій літературі змінилося ставлення до домогосподарства, оскільки воно є невід’ємною складовою капіталістичних відносин. Така позиція була несумісною з розвитком соціалізму, тому дослідники змістили свій аналіз у площину основних функцій сім’ї, що виступала первинним осередком суспільства.

Вагомим трансформаціям було піддане значення виробничої діяльності членів домогосподарства. Вона, здебільшого, полягала лише у побутовому обслуговуванні членів сім’ї. Основним завданням сім’ї радянського періоду стало відтворення та відновлення робочої сили, якої потребувало суспільне виробництво. Серед інших факторів, що перешкоджали ефективному розвитку домогосподарства, можна назвати постійний дефіцит або складність доступу до споживчих товарів. Внаслідок чого платоспроможний попит населення не задовольнявся, а тому зростали заощадження домогосподарств (сімей), які часто носили вимушений характер.

Проте, поряд з негативними рисами розвитку домогосподарства за часів командно-адміністративної системи, можна виділити позитивні моменти розвитку сім’ї радянського періоду, зокрема це стабільна соціальна політика держави, а саме безкоштовна початкова, середня та вища освіта, медичне обслуговування, культурно-виховна діяльність та організація дозвілля тощо.

З проголошенням незалежності України розпочався процес становлення та розвитку вітчизняного домогосподарства як важливого суб’єкта ринкової економічної системи. Його умовно можна поділити на три етапи:

) становлення сектора домогосподарств;

) адаптація членів домашніх господарств до нових політико-економічних умов;

) розвиток даної господарської форми на ринкових засадах. Ринкова перебудова економіки суттєво змінювала середовище, у якому функціонують домогосподарства. Ринкова спрямованість трансформації припускала активізацію використання домогосподарствами своїх ресурсів на самозабезпечення, поширювала коло тактик та стратегій реалізації економічних інтересів [5].

Значною перешкодою на шляху розвитку українського домогосподарства стала економічна криза, що розпочалася у 2008 році. Головними її наслідками, що позначилися на діяльності домогосподарства стало зменшення рівня оплати праці й одночасне зростання кількості офіційно зареєстрованих безробітних, став майже неможливим процес отримання кредиту не тільки на виробничі, але й споживчі цілі. Нестабільна ситуація значно стримувала процес інвестування, що негативно позначається не тільки на подальшому розвитку домогосподарства, але й національної економіки в цілому.

Розпочати подолання сформованої ситуації можна з домогосподарства, оскільки воно виступає одним з наймасовіших та основних структурних елементів господарської системи. Першочерговими кроками мають стати послаблення податкового тягаря, запровадження пільгового кредитування, особливо для здійснення підприємницької діяльності, удосконалення соціальної політики тощо. Крім того, важливим напрямом діяльності уряду щодо посилення активності домогосподарств має бути удосконалення нормативно-правової бази, що регулює їх діяльність.

2.2 Функції та класифікація сімейних господарств

Функції сім’ї досить різноманітні. Вони стосуються всіх важливих секторів функціонування суспільства і багато в чому визначають соціально-економічні процеси, що відбуваються в ньому.

За ринкової економіки сім’я є основним осередком формування і нагромадження людського капіталу. В ній створюється фізіологічна основа даного капіталу, що постійно розвивається, одночасно адаптуючись до існуючої соціально-економічної системи життєдіяльності. Це пов’язано з соціальною та виховною функціями сім’ї.

Для появи і розвитку людського капіталу необхідні такі фактори: самі продуценти - члени сім’ї, а також - споживчі блага (товари, послуги). Зниження дітонароджувальної функції сім’ї зменшує не лише трудовий, а й соціально-економічний потенціал суспільства в цілому. З економічної точки зору діти є не лише суб’єктом споживання, а й об’єктом інвестицій [11].

Наступною важливою функцією домогосподарств є споживча. Суть її полягає в тому, що саме сімейні господарства виступають основним споживачем товарів і послуг, які обертаються на відповідному ринку. Адресний платоспроможний попит домогосподарств на ринку товарів і послуг визначає обсяги та асортимент внутрішнього виробництва й імпорту. Такий попит є однією з рушійних сил функціонування та розвитку всієї економіки. При цьому важливо, щоб адресне грошове забезпечення домогосподарств як сукупного споживача дорівнювало адресному виробництву товарів і наданню послуг, тобто їх пропозиції. Зрозуміло, що це - ідеальна формула (мета), чого досягнути на практиці неможливо, але потрібно намагатися наблизитися до цього.

Одночасно роль домашнього господарства як економічного суб’єкта реалізується не лише в заключній (кінцевій) фазі суспільного відтворення - споживанні економічних благ (товарів, послуг). Не менш важливою його функцією є постачальницька. Кругообіг починається з домашніх господарств як власників ресурсів. Вони постачають на ринок такі важливі виробничі ресурси, як працю (робочу силу), капітал, землю та підприємницькі здібності, одержуючи за це доходи в грошовій або натуральній формі. Ці ресурси потрапляють до підприємств, які, поєднавши їх певним чином, створюють товари і послуги. Останні, опинившись на відповідному ринку, купуються домогосподарствами. Як бачимо, в умовах ринку домогосподарства і підприємства одночасно діють як покупці і продавці [11].

Такий подвійний зв’язок домогосподарств і підприємництва здійснюється через ринок споживчих товарів і послуг та через ринок ресурсів, узгодженість їх дій. Адже домогосподарства не можуть придбавати на споживчому ринку більше благ, ніж це дозволять їм отримані від продажу ресурсів доходи. А підприємці не можуть купити більше ресурсів, ніж це дозволяє їх виручка, яку вони отримали від продажу товарів і послуг.

Скорочення доходів домогосподарств відразу негативно впливає на споживчий попит. Його скорочення призводить до зменшення обсягів виробництва товарів і послуг, зростання безробіття, що зумовлює подальше зменшення маси трудових доходів населення, а відповідно і його споживчого попиту. Розірвати це "зачароване коло" можна збільшенням маси трудових доходів, але не шляхом емісії, а зниженням цін і тарифів на товари і послуги. Однак за економічної кризи дуже обмежені можливості як збільшення трудових доходів, так і зниження цін і тарифів.

Суттєва роль у функціонуванні домогосподарств як економічного суб’єкта належить їх виробничій та посередницькій функціям. Так, частина домогосподарств виступає безпосередніми виробниками різних товарів і послуг, які поставляються на ринок. За вітчизняних умов це в основному виробництво сільськогосподарської продукції, ремісництво, різноманітні ремонтні, будівельні та побутові послуги, а також інші види індивідуальної трудової діяльності. З подальшим розвитком останньої та фермерства в Україні продукуюча (виробнича) функція домогосподарств зростатиме.

Посередницька функція домогосподарств найчіткіше виявляється в сфері торгівлі. Зокрема, в країнах з розвинутою ринковою економікою досить поширені сімейні форми малих торговельних підприємств, які надають послуги на високому професійному та сервісному рівнях. На жаль, "масова ейфорія" щодо можливостей і вигід заняття роздрібною та дрібно-оптовою торгівлею різноманітними товарами, яка охопила різні прошарки українського населення на початку 90-х років, нічого спільного із загальними тенденціями розвинутої ринкової економіки не мала. Головна причина цього масового явища в Україні - глибока економічна криза. Різке скорочення виробництва, масова зупинка підприємств, незатребуваність науково-дослідної, культурно-просвітницької діяльності позбавили робочих місць десятки тисяч працездатних людей, які в пошуках засобів для виживання сім’ї змушені були зайнятись нескінченними "вояжами" до суміжних країн за товарами-напівфабрикатами та дрібною базарною торгівлею ними. Більшість з них готові негайно залишити професію крамаря-посередника і так званих реалізаторів, тільки-но трапиться постійна робота за набутою попередньою професією і кваліфікацією [11].

Сучасні дослідники виділяють велику кількість підходів до класифікації домогосподарств, оскільки не існує загальновизнаних критеріїв їх систематизації. Найбільш повно дане питання висвітлено у працях В. Жеребіна та О. Романова, які пропонують наступні ознаки: територіально-регіональна приналежність; дохідна, майнова та економічна характеристики; демографічні показники та соціальний статус домогосподарства тощо [5]. Проте такий підхід не є вичерпним. Адже при врахуванні, наприклад, політичних, соціальних, психологічних факторів розвитку класифікаційні чинники можуть видозмінюватися, доповнюватися, тим самим розширювати вже існуючу типологію домогосподарств.

В сучасній науковій літературі домогосподарства класифікують за низкою демографічних, територіальних, економічних та соціальних ознак [2]

Важливим чинником, який диференціює домашні господарства, є їхній розмір. Домашнє господарство, членами якого є одна шлюбна пара (чи один із батьків) з неодруженими дітьми (або без них), можна вважати простим домогосподарством.

Складне сімейне господарство складається з декількох кровно споріднених простих сімей, кожна з яких може бути повною чи непевною і включати інших родичів. Перехідним типом між простими і складними господарствами є розширені домашні господарства. Вони складаються з однієї подружньої пари і окремих близьких або/далеких родичів. Такий тип господарства необхідний переважно для виконання і значних за обсягом аграрних робіт, коли одній сім'ї не під силу здійснювати певні види господарської діяльності. Іншим важливим чинником, який диференціює домашні господарства, є тип і характер населеного пункту, в якому проживає сім'я (велике місто, містечко, село). За цим принципом домогосподарства прийнято поділяти на сільські та міські.

Залежно від виду діяльності, сільські домогосподарства, в свою чергу, поділяють на селянські фермерські господарства, деякі типи ремісничих господарств і особисті підсобні господарства. Міські домогосподарства можна класифікувати аналогічно, а саме: домогосподарства, що займаються торгівлею чи надомним бізнесом, "човникарством" чи кіосковим бізнесом, комп'ютерним бізнесом чи автоперевезеннями тощо (рис. 2.2) [10].

Рис 2.2 Класифікація сімейних господарств за видами господарювання

Беручи до уваги, основні складові підприємницького бізнесу, усі домогосподарства за видами господарювання доцільно поділяти на такі, що здійснюють: виробничу діяльність (фермерське господарство, особисте підсобне господарство, ремісниче господарство); комерційну діяльність (домогосподарства, які займаються "човниковим" бізнесом, кіосковим бізнесом, автотранспортними І перевезеннями і т.д.); фінансову діяльність (сімейні ломбарди, обмінні пункти І валюти тощо).

У державах з розвиненою ринковою економікою домашні господарства З класифікують за рівнем добробуту, виділяючи багаті, середнього достатку, бідні та маргінальні (ті, що знаходяться за межею бідності) сім'ї. На добробут домашнього господарства впливає низка демографічних, економічних, політичних, культурних, екологічних та інших чинників.

2.3 Сімейний бізнес як спосіб функціонування сімейного господарства

Сучасний стан економічного розвитку України ставить на порядок денний проблему пошуку нових форм господарювання, які значною мірою зможуть враховувати інтереси як виробників, так і споживачів продукції. Однією з таких форм є сімейний бізнес. Досвід розвинених країн переконує в необхідності розвитку малого сімейного бізнесу в Україні. Так, держави, які активно сприяють підприємництву, зростають і процвітають, а ті, що стримують його розвиток, - перебувають у стагнаційному становищі. У нашій державі сімейне господарювання не набуло бажаних масштабів розвитку через те, що їхня діяльність стримується певними чинниками: економічною кризою, нестабільністю податкової системи, низьким рівнем соціального захисту населення тощо.

У сучасних умовах сімейний бізнес став для економіки тією сферою трудової діяльності, яка поглинає індивідуальну працю і є протилежністю стандартизованого великого виробництва. Тому закономірності розвитку дрібного бізнесу залишаються актуальними і на тлі глобалізації економіки.

Сімейні компанії з'явились досить давно. Найстарішою компанією є Hoshi Hotel, яка була заснована ще 1717 р. і яка належить союзові Henokines. Союз Henokines налічує 40 членів - компаній, кожній з яких понад 200 років. До союзу Henokines належать такі компанії, як: Coussergues Wines, Beretta Fi-earms, Confetti Pelino, Gekkeikan Sake, Hugel & Fils Wines, Van Eeghen Merchant та інші. Всі менеджери цих компаній є нащадками родин [12].

Сімейний бізнес, як соціальний інститут, спрямований на збереження цінностей та репутацію сім'ї-власника. Крім цього, сімейний бізнес сфокусований на його передачі майбутньому поколінню, а тому спадковість - провідна мета для сімейних компаній. Сімейний бізнес передбачає чимало парадоксів, оскільки сім'я - категорія емоційна, а бізнес - раціональна. Тому процес підготовки сімейного бізнесу вимагає серйозної сімейної платформи. Реальний фізичний контроль над бізнесом - це контроль в родині. Перш ніж будувати бізнес потрібно розібратися у сімейних стосунках [13].

Перед організацією сімейної справи варто чітко визначитись з основними положеннями, які допоможуть захистити бізнес від можливих небезпек. До них належать: основні цілі сімейного бізнесу; місія сімейного бізнесу; що сім'я може дати бізнесу; що бізнес може дати сім'ї; принципи здобуття освіти наступними поколіннями; політика наймання членів сім'ї; сімейна рада та сімейні зустрічі тощо.

Сімейний бізнес трактують як бізнес, який належить одній сім’ї. Насправді ж існує декілька парадигм сімейного бізнесу [12].

Сімейна компанія відрізняється від звичайної партнерської, акціонерної та публічної наявністю цінностей, якими компанія пишається, бо саме вони роблять сімейний бізнес компанією з "людським обличчям". Сімейний бізнес, як соціальний інститут, спрямований на збереження цих цінностей та репутацію сім’ї-власника.

Інша відмінність сімейного бізнесу від несімейного полягає у тому, що він сфокусований на передачі бізнесу майбутньому поколінню, а тому спадкоємність - провідна ціль для сімейних компаній. Несімейний бізнес спрямований на збільшення короткотермінової ціни на акції та виправдання очікувань інвестора.

Щоб бути успішними в бізнесі і родині, сімейний бізнес повинен вирішувати два взаємозв'язаних завдання - досягнення високих показників в бізнесі і збереження сімейної рішучості у питанні власності.

Виділяють п'ять аспектів сімейної бізнес-діяльності, що мають працювати в синергії (рис.3.1) [14]:

         гармонійні стосунки в родині і розуміння того, яким чином вони можуть бути залучені в бізнес;

-        структура власності, яка забезпечує достатній капітал для зростання і спроможність керувати родиною, як ключовим активом бізнесу;

         ефективне управління компанією і динамічний бізнес-портфель;

         професійне управління добробутом родини;

         благодійні фонди для пропаганди сімейних цінностей від покоління до покоління.

Однією з причин розвитку сімейного бізнесу у всьому світі є зростання кількості жінок, які прагнуть поєднувати кар'єру й виховання дітей. Багато жінок створюють свої невеликі фірми завдяки своїй енергії, хорошим знанням, бажанню самореалізуватись. Маючи вищу освіту, багато жінок для того, щоб збільшити дохід сім'ї, працює за спеціальністю і одночасно дистанційно за допомогою комп'ютера, використовує свої вміння в'язати, вишивати, малювати та інші здібності або ж улаштовується додатково прибиральницею, посудомийкою чи нянею. Частка жінок, які займаються сімейним бізнесом, становить 49,5 % [13].

Рис. 2.3 П’ять аспектів сімейного бізнесу

Для багатьох сімей можливість організувати власну сімейну справу стає умовою виживання, особливо в період світової економічної кризи, коли швидкими темпами відбувається скорочення робочих місць, зменшення заробітної плати та затримка її виплат протягом півроку і більше [13].

Як свідчить досвід світової економічної кризи - сімейний бізнес є більш адаптованим до стресових умов. Власник має абсолютні повноваження, тому здатен миттєво реагувати на проблему і може швидко її вирішити без зайвих узгоджень. Тут на перший план виходить критерій забезпечення самозайнятості власника свого бізнесу, зайнятості членів його родини та знайомих-партнерів. У США, наприклад, при реєстрації свого бізнесу треба спочатку визначитися, чи буде він реєструватися як прибутковий, або ж як неприбутковий.

Сімейний бізнес - це справжня наука, а виховання сімейного лідера є основною функцією науки сімейного бізнесу. Загальновідомо, що сімейний бізнес - ефективний бізнес. У США навіть існує спеціалізована програма МВА (Магістр з бізнес-адміністрування) з сімейного бізнесу. Відомі чисельні спроби сформулювати поняття сімейного бізнесу, зокрема в Австрії.

3. Особливості розвитку сімейного бізнесу

3.1 Світовий досвід функціонування сімейного бізнесу

Для ґрунтовного теоретичного аналізу проблем сімейного бізнесу необхідно узагальнити існуючі концепції, що стосуються питань малого бізнесу та способу функціонування сімейного господарства. У нашій країні практична господарська діяльність великою мірою обмежена і тому є недостатньою для теоретичних узагальнень. Концептуальні розробки проблем сімейних господарств протягом останніх років так само практично не проводились. Тому з метою серйозного опрацювання проблем сімейних господарств на сучасному етапі розвитку нашої держави вважаємо за необхідне звернутися до господарського досвіду розвинених країн, а також до світової економічної думки.

Більшість розвинених капіталістичних країн має розроблені спеціальні програми розвитку та підтримки сімейного бізнесу як на державному, так і на регіональному рівнях.

Однією з характерних особливостей розвитку дрібного бізнесу на сучасному етапі є те, що він сприяє відродженню традиційних ремесел, народних промислів, кустарництва. Це зумовлено пожвавленням інтересу до національних традицій, культури, народної творчості, ручної роботи. Такий інтерес підсилюється високими темпами зростання міжнародного туризму.

Зацікавлення держави розвитком ремесел спостерігається, зокрема, в Росії, де розробляється концепція і програма "Відродження ремісничої справи в Росії". На думку авторів концепції, реміснича праця позитивно впливає на людей, приносячи задоволення не лише людині, яка нею займається, але й людям, що її оточують. Звідси випливає необхідність відновлення народних ремесел, а цього можна досягти, лише піднісши престиж роботи ремісника, що в умовах ринкової економіки є однією із найскладніших проблем.

У багатьох країнах сімейні господарства займаються ремісничою, торговою та іншою діяльністю. Так, у В'єтнамі відновлюються і розвиваються традиційні ремесла та промисли. Утворюються ремісничі села, які спеціалізуються на виробництві текстильних виробів, паперу, гончарних виробів, штучних перлин і виробів з перламутру, вишивки та мережок. Декілька сімей об'єдналися і мають свої машини для молотіння рису, спільний капітал, який приблизно становить 3 млрд донгів і використовують свою власну силу для обмолоту 800-900 т неочищеного рису на день. В окремих селах сім'ї спеціалізуються на переробці лікарських рослин. Кожна сім'я тут подібна на міні - підприємство, де працює 3-4 людини, в якому і діти, і старші люди фахово володіють своєю роботою [15]. В Китаї індивідуальний сектор економіки базується на приватній власності на засоби виробництва і переважно на особистій праці і праці членів сім'ї. У Німеччині в 1988 р. з усіх зайнятих - 1,8 % були кооперативні ремісники, 1,6 % - індивідуальні ремісники і сім'ї, які займались промислом. У Польщі індивідуальні підприємці надають 65,7 % побутових послуг населенню, а ремісники забезпечують більше 5 % вартості поставок підприємцям державного сектору [15]. В Угорщині малі форми бізнесу отримали широкого розвитку як у сільському господарстві, так і в інших галузях. Деякі різновиди цього бізнесу, наприклад ремесло і приватна торгівля, були започатковані ще з 60-х років. В Індії також розвиваються кустарні промисли, які пов'язані переважно з сільським господарством.

У США з розвитком комп'ютерної техніки та використання її в домашніх умовах сформувалася нова назва "надомного бізнесу" - telecommuting, electronic cottage (термін, що його ввів А. Тоффлер). Співробітника, який працює вдома і пов'язаний з основною фірмою комп'ютерними лініями, називають "телеком'ютер" - "дистанційний працівник" (англ. "telecommuter"). Цей вид діяльності широко використовується вже протягом декількох десятиліть у великих компаніях, які дійшли висновку, що продуктивність працівників "telecommuter" набагато вища, ніж у штатного персоналу. Про перспективність даного виду сімейного бізнесу свідчать темпи його зростання (20 % річних). Крім цього, поява нового, більш продуктивного обладнання лише сприятиме розвитку такої системи надання послуг [16; с.81].

У США сімейний бізнес досить різноманітний. Тут займаються і ремеслами, і побутовими послугами, надають ділові та освітні послуги. Так, тільки 4,4 % всіх сімейних підприємств займаються ремеслами; 11,8 % зайняті в роздрібній торгівлі; фінансові, бухгалтерські, консультаційні та комп'ютерні послуги становлять 30 % всього "домашнього" бізнесу; на частку будівництва, нерухомості, освітніх, юридичних і оздоровчих послуг припадає 53,8 % [17; с.163]. Надавати такі послуги можна і в Україні, (певною мірою вони вже існують, але нелегально), але належної підтримки з боку держави цей бізнес ще не набув.

Використовуючи досвід США у розвитку "надомного" бізнесу, можна значно покращити питання зайнятості населення в Україні. Така організація праці є вигідною не тільки для безробітних, але й для держави загалом, проте її можна реалізувати лише за умови забезпечення певної частини населення хоча б вживаними комп'ютерами (для виконання, скажімо, найпростіших комп'ютерних послуг). Хоча в умовах інтенсивних економічних перетворень, за динамічного розвитку інформаційно-комунікативних технологій, комп'ютерних мереж і програмного забезпечення зросло значення діяльності висококваліфікованих працівників, які виконують певну частку складної комплексної роботи, використовуючи персональний комп'ютер, перебуваючи при цьому поза межами безпосереднього виду діяльності. Таку дистанційну зайнятість називають відповідно "позаштатною дистанційною роботою" (або телероботою, або "мобільною дистанційною роботою") [16, с.81-84]. Найприйнятнішими для дистанційної зайнятості є роботи, які виконують індивідуально.

Вирішенням проблеми безробіття, зокрема у сільській місцевості можуть бути "сімейні ферми". Так, деякі вчені терміном "сімейна ферма" позначають лише ферми, на яких працюють тільки члени сім'ї. Найбільш загальним і зручним є визначення ферми як виробництва, яким керує фермерська сім'я, навіть за тієї умови, що на ньому працюють наймані робітники. Так, у США індивідуальна або сімейна ферма є господарством, яким керує сім'я. Наявне дуже чітке правове поняття, яке дає визначення фермерському господарству. Тільки ферми, які мають дохід не менший 1000 дол. в рік, можна віднести до цієї категорії [18]. Основні роботи виконує сім'я. На п'ять ферм є один постійний найманий робітник. Річний виторг від реалізації сільгосппродукції становить 62 тис. дол. [18].

Таким чином, аналіз розвитку сімейного бізнесу переконує в тому, що тільки організація сімейного бізнесу всіх проблем працевлаштування населення вирішити неможливо. Проте системний розвиток усіх форм бізнесу і зайнятості за належної підтримки держави допоможе вивести Україну на траєкторію сталого економічного зростання.

Використання досвіду багатьох країн світу в розвитку сімейного бізнесу може значно покращити проблему зайнятості населення в Україні. Така організація праці є вигідною не лише для безробітних, але й для держави загалом.

3.2 Перспективні напрями сімейного бізнесу в Україні

Для української економіки розвиток сімейного бізнесу набуває виняткового значення. Саме ефективне підприємництво, що ґрунтується на приватній власності, є важливим джерелом економічного зростання.

Особливий інтерес становить розвиток малого туристичного бізнесу в сільській місцевості, який набув значного поширення в Угорщині, Чехії, Польщі, Словаччині та Великобританії. Можливість задовольнити рекреаційні потреби населення, що мешкають в умовах урбанізованого середовища, в районах, де є високий ступінь забруднення, зумовило істотний інтерес до сільського зеленого туризму, як до однієї з альтернативних форм відпочинку.

Сільський зелений туризм є перспективним напрямком малого туристичного бізнесу, що ґрунтується на основі активного відпочинку в сільській місцевості. Різноманітність надання послуг сімейними господарствами, які організовують цей вид бізнесу, має широкий спектр: пізнавальний (знайомство з культурно-історичними, природними, етнографічними цінностями), розважальний (риболовля, полювання, збирання грибів, ягід і трав), оздоровчий (купання у водоймах, виконування фізичної роботи). Саме зміна вражень і постійний контакт з природою роблять сільський зелений туризм одним із найефективніших типів рекреаційної діяльності.

Існуюча зарубіжна економіка давно навчила міських і сільських мешканців будувати свої стосунки на основі взаємної вигоди. Таким чином, завдяки розвитку сільського туризму жителі міста отримали можливість за допустимими цінами оздоровитись та відпочити, та сільські мешканці - можливість більш ефективно використати свій житлового фонд, реалізувати частину сільськогосподарської продукції на місці. Крім цього, економічна актуальність такого виду малого бізнесу в сільських районах полягає у можливості вирішити проблеми зайнятості, а для міського населення - розширити взаємозв'язки між містом та селом, конвергенції їх соціально-економічного розвитку.

Пріоритетність розвитку сільського зеленого туризму в Україні зумовлюється також нагальною потребою вирішення соціально-економічних проблем сучасного села.

Важливим аспектом туристичного продукту є можливість використання етнографічних особливостей території: ознайомлення з традиціями, національною кухнею, ремеслами, фольклором конкретних областей, а також участю в етнографічних фестивалях. Звичайно, для цивілізованого відпочинку в селі необхідною умовою є і соціальна інфраструктура: музеї, виставки, медичні установи.

У світі сільський зелений туризм розглядається як альтернатива сільському господарству за величиною отриманих прибутків. До того ж, розвиток інфраструктури сільського туризму не потребує таких значних капіталовкладень, як інші види туризму, і може здійснюватися за рахунок коштів самих селян без додаткових інвестицій. Скорочення міграції з сіл до міст надасть змогу заощадити значні фінансові й матеріальні ресурси, адже за підрахунками експертів Європейського банку реконструкції та розвитку, облаштування в місті вихідця з сільської місцевості в 20 разів дорожче, ніж створення умов для його життя і роботи в селі [19].

Необхідною умовою розв'язання існуючих проблем функціонування сімейних господарств в Україні є сприяння їх розвитку, що в подальшому зменшуватиме рівні інфляції та безробіття. Тому вважаємо, що одним із способів подолання безробіття в Україні є впровадження та підтримка "домашнього” (надомного) бізнесу, у межах якого можна займатися і ремеслами, і побутовими послугами, надавати ділові та освітні послуги (фінансові, бухгалтерські, консультаційні, рекламні, комп'ютерні, управлінські), а також послуги будівництва, юридичні та оздоровчі послуги.

Держава отримає певні вигоди від розвитку сімейного бізнесу, а саме: поповнення бюджету за рахунок податків, вирішення транспортної проблеми (зменшення людей, які добираються на роботу громадським транспортом), зменшення витрат комунального господарства (економія енергоносіїв), послаблення соціальної напруги тощо.

За високого рівня безробіття, інфляції, економічної кризи, нестабільної податкової системи, низького рівня соціального захисту населення доцільно запропонувати такі заходи щодо розвитку сімейного бізнесу:

1)      поступово зменшити податковий тягар для сімейних господарств, що займаються бізнесом; переглянути принципи надання податкових пільг. Зниження податкового навантаження буде стимулювати сімейні господарства до виходу з тіньового сектора економіки, що, своєю чергою, призведе до збільшення надходжень до бюджету;

2)      всебічно підтримувати розвиток сімейного бізнесу в тих сферах, де не потрібні значні матеріальні ресурси. У цьому ракурсі особливе значення мають сімейні господарства, які працюють у сфері ремонту та інших послуг, на основі матеріалів замовника. Важливо швидко розвивати консультаційні послуги. Без великих витрат швидкий розвиток мережі таких послуг допоможе швидше покращити матеріальний стан багатьом сімейним господарствам.

Висновки

Сьогодні економіка сім'ї - це визнана галузь економічної науки, яка успішно розвивається. Число економічних досліджень сім'ї зростає. Вони впливають на підхід представників інших соціальних дисциплін до цього фундаментального інституту.

На основі проведеного дослідження з’ясовано, що у ХХ столітті окремі аспекти діяльності домогосподарства виступали предметом наукового дослідження представників провідних течій економічної думки, зокрема кейнсіанства (Дж.М. Кейнс, Ф. Модільяні), неокласики (П. Самуельсон, Дж. Колдуел), неомарксизму (К. Дельфі, Е. Зарецькі, Х. Хартманн) та неоінституціоналізму (Р. Поллак, Е. Тоффлер, Дж. Ходжсон), в межах яких були вивчені різні аспекти сутності та життєдіяльності даної господарської одиниці. Важливим етапом у з¢ясуванні мікроекономічних закономірностей розвитку домашнього господарства стало виникнення у 60-тих роках нової економіки домогосподарства (Г. Беккер, К. Ланкастер, Д. Мінсер). Визначено, що сукупність теоретичних розробок у даній галузі формують сучасну економічну теорію домогосподарства.

Особливим науковим проривом у дослідженні домогосподарства стали розробки видатного американського вченого, лауреата Нобелівської премії 1992 року Гарі Беккера, який у своїй фундаментальній праці "Трактат про сім’ю" (1981 р.) дослідив різні аспекти функціонування сім’ї, тим самим поширив економічний аналіз на коло питань щодо життєдіяльності домогосподарства, які раніше не вважалися сферою економічної науки, а саме:

) особливості поділу праці між подружжям;

) аналіз шлюбного ринку;

) значення альтруїзму для добробуту та розвитку сім’ї тощо.

Сім'я є економічною категорією, вона наділена певними функціями, потребами, інтересами. З економічної точки зору, суть сім'ї зводиться до відтворення нового людського життя, продовження роду, виробництва засобів до життя. Основою домогосподарства є сім’я - заснована на шлюбі і кровному зв'язку об'єднання людей, пов'язаних спільністю побуту і взаємною відповідальністю. Принципова відмінність між поняттями "домогосподарство" і "сім'я" полягає в тому, що домогосподарство ширше за своїм складом за рахунок осіб, що ведуть загальне з сім'єю домашнє господарство, але не пов'язані з членами сім'ї відносинами спорідненості.

Сімейне господарство охоплює економічні процеси як на рівні макроекономіки, так і на рівні мікроекономіки, виконуючи такі функції: постачальницьку, виробничу, посередницьку, споживчу, заощаджувальну, інвестиційну. Економічна роль сім’ї у ринковій економіці досить важлива і складна. Сім’я вирішує різноманітні проблеми ведення домашнього господарства, сімейного бізнесу, відтворення робочої сили, забезпечення необхідного рівня споживчого попиту, формування споживчого потенціалу.

Сучасні дослідники виділяють велику кількість підходів до класифікації домогосподарств, оскільки не існує загальновизнаних критеріїв їх систематизації. В сучасній науковій літературі домогосподарства класифікують за низкою демографічних, територіальних, економічних та соціальних ознак.

Розвиток сімейного бізнесу в Україні має великі перспективи, оскільки він зумовлює розвиток малого підприємництва. Держава отримає певні вигоди від розвитку цього сектору економіки, а саме: поповнення бюджету за рахунок податків, вирішення транспортної проблеми (зменшення людей, які добираються на роботу громадським транспортом), зменшення витрат комунального господарства (економія енергоносіїв), послаблення соціальної напруги тощо.

Для розвитку сімейного бізнесу як одного із способів функціонування сімейного господарства державі необхідно: поступово зменшити податковий тягар для сімейних господарств, що займаються бізнесом; переглянути принципи надання податкових пільг; всебічно підтримувати розвиток сімейного бізнесу в тих сферах, де не потрібні значні матеріальні ресурси (сфера ремонту та інших послуг, на основі матеріалів замовника, консультаційні послуги зелений туризм).

Перелік посилань

1.      Тюгашев Е.А. Экономика семьи и домашнего хозяйства / Е.А. Тюгашев [учеб. пособ для студ.]. - Новосибирск. - 2002. - 523с.

2.      Кизима Т. Домогосподарство як елемент економічної системи: сутність, еволюція та функції в умовах ринку / Т. Кизима // Вісник ТНЕУ. - 2008. № 3. - с.22-33. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua

3.      Злупко С.М. Історія економічної теорії / Злупко С.М. [навч. посіб.] / К.: Знання, 2005. - 719 c. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://ualib.com.ua/br_3524.html>

.        Можайкина Н.В. Методологическая основа исследования домохозяйств / Н.В. Можайкина // Бизнес-информ. - 2009. - №2. - с.214-217 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Bi/2009_12_2/214-279. pdf <http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Bi/2009_12_2/214-279.pdf>

.        Станкевич Ю.Ю. Становлення теорії домогосподарства в сучасній економічній думці / Ю.Ю. Станкевич // Економіка та підприємство: Зб. наук. пр. молодих учених та аспірантів. - К.: КНЕУ. - 2009. - № 22. - С. 19 - 26.

.        Резник С.Д. Менеджмент в домашнем хозяйстве / С.Д. Резник [учеб. пособ для студ.]. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://fictionbook.ru/author/valeriyi_anatolevich_bobrov/menedjment_v_domashnem_hozyayistve_ucheb/read_online.html? page=1 <http://fictionbook.ru/author/valeriyi_anatolevich_bobrov/menedjment_v_domashnem_hozyayistve_ucheb/read_online.html?page=1>

7.      Гэлбрейт Дж. Экономические теории и цели общества / Дж. Гэлбрейт - М.: Прогресс, 1986. - С.62.

.        Липси Р., Стейнер П. Экономика / [2-е изд. пер. с. англ.] - М.: Наука, 1986. - С.71.

9.      Грищук А.М. Природа функцій сім’ї / А.М. Грищук // Митна справа. - 2011. - № 3. - ст.34-40

.        Баран І.М. Сутність, функції та види сучасних домашніх господарств / М.М. Баран, І.М. Васькович, Г.А. Лех // Вісн. Нац. ун-ту "Львів. політехніка". Менедж. та підприємництво в Україні: етапи становлення і пробл. розв. - 2011. - N 704. - С.120-125

.        Бєляєв О.О. Політична економія / О.О. Бєляєв [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://studentbooks.com.ua/content/view/259/50/1/4/>

.        Бурда В. Сімейний бізнес - ефективний бізнес [Електронний ресурс] Режим доступу: <http://www.innovations>.com.ua/uk / articles/4/22/1088

.        Лех Г.А. Стан і тенденції функціонування сімейного бізнесу в Україні / Г.А. Лех // Науковий вісник НЛТУ України. - 2009. - Вип. 19.11 - с. 194-199

.        Сімейний бізнес: можливості і ризики // [Електронний ресурс] Режим доступу: <http://www.innovations.com.ua/ua/articles/14006/temp>

.        Лех Г.А. Світовий досвід розвитку сімейного бізнесу / Г.А. Лех // Науковий вісник НЛТУ України. - 2011. - Вип.21.12 - с.216-221.

16.    Макарова M.В. Дистанційна зайнятість в умовах розвитку мережної економіки / М.В. Макарова // Економіка і держава. - 2006. - № 1. - С.81-84.

17.    Gronau Reuben. The Measurement of Output of the Nonmarket Sector: The Evaluation of Housewives' Time // The Measurement of Economic and Social Performance. - New York: National Bureau of Economic Research, 1973. - Р.163-189.

18.    Лех Г.А. Шляхи подолання безробіття / Г.А. Лех // Науковий вісник НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20,3 - с.300-304

19.    Європейський банк реконструкції та розвитку [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://www.ebrd.com/>.