Циклічність економічного розвитку, її природа та методи сучасного регулювання

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Эктеория
  • Язык:
    Русский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    538,29 kb
  • Опубликовано:
    2011-05-19
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Циклічність економічного розвитку, її природа та методи сучасного регулювання

Національний технічний університет україни

„київський політехнічний інститут”

Факультет менеджменту та маркетингу

Курсова робота

з курсу «Макроекономіка»

на тему

„ Циклічність економічного розвитку, її природа та методи сучасного регулювання”

Виконав студент 1 курсу, групи УЕ-02

Пушкарьов Артем Сергійович

____________

(підпис)

Науковий керівник

к. е. н., доц. Тульчинська С.О.

____________

(підпис)

Київ - 2011

Зміст

Вступ         3

1. Циклічність економічного розвитку, фази та види економічних циклів   6

2. Причини циклічного розвитку економіки   13

3. Деформація класичного економічного циклу та методи регулювання циклічності    17

4. Циклічність економічного розвитку України       22

Висновки та пропозиції        28

Список використаних джерел        32

Додатки     36

Вступ


Ринкова економіка, як відомо, прагне досягти рівноваги всіх процесів, що в ній відбуваються. Макроекономічна рівновага - це економічна рівновага на рівні держави. Для неї характерним є пропорційність і врівноваження всіх економічних процесів у державі: попиту і пропозиції, виробництва і споживання тощо. Але характерним є те, що ринкова економіка ніколи не перебуває в збалансованому і рівноважному стані, тому що завжди існують певні диспропорцій, які періодично виникають і зникають, змінюючи один одного. Основними проявами макроекономічної нестабільності є: безробіття, інфляція, циклічність розвитку економіки.

Кожне суспільство прагне до економічного зростання. Збільшення ВВП, розширення виробництва, науково-технічний розвиток та підвищення рівня життя свого населення - все це є незмінними цілями розвитку кожної країни. Світовий досвід свідчить про те, що економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно: в ній періоди піднесення чергуються з періодами криз, економічне зростання - зі спадом виробництва.

Циклічність охоплює різноманітні сторони суспільного життя: виробництво, будівництво, зайнятість, дохід, фондові біржі, товарні ринки, політику. Економічний цикл по-різному впливає на окремих індивідів і на окремі сектори економіки.

Метою нашої роботи є аналіз циклічності економічного розвитку та циклічних коливань економіки України для визначення заходів щодо стабілізації економіки країни.

Для досягнення мети були поставленні наступні завдання:

Ø  визначити природу економічного циклу, його фази та основні види циклів;

Ø  дослідити причини циклічного розвитку економіки;

Ø  проаналізувати сучасний економічний цикл та його характерні риси;

Ø  з’ясувати основні методи регулювання циклічності;

Ø  проаналізувати циклічність економічного розвитку України;

Ø  запропонувати конкретні рекомендації щодо стабілізації циклічних коливань в економіці України.

Об’єктом дослідження є економічний цикл та його фази.

Предметом дослідження є причини циклічного розвитку економіки та його наслідки для економіки країни.

Методи дослідження:

Ø  теоретичний аналіз,

Ø  аналіз статистичного та фактичного матеріалу,

Ø  абстракція.

Основні джерела інформації:

ü  Підручники, навчальні посібники з курсу «Макроекономіка» та «Політекономія»;

ü  Інформаційні ресурси мережі Internet;

ü  Статистичні дані економічних показників.

В нашій роботі особливу увагу приділено причинам економічних циклів, причинам криз в економіці України, а також умовам подальшої стабілізації економіки країни.

Головним чином, актуальність теми полягає в наступних положеннях.

По-перше, розгляд економічних циклів є одним з найважливіших завдань сучасної економіки. Вивчення економічних циклів може дати уявлення про макроекономічну динаміку таких показників, як темпи зростання ВНП, національний і загальносвітовий рівень безробіття, рівень цін і т.д.

По-друге, Перед підприємцями всіх країн постійно стоїть проблема про безпрограшний вклад капіталу, тому вміння передбачати наслідки того чи іншого фактора означає можливість для підприємця наперед вжити заходи, які дозволять згладити негативний вплив у разі спаду, або стимулюючі заходи в разі пожвавлення.

По-третє, досвід економічної кризи 1990-1999 років та світової кризи 2008-2010 року виявив неспроможність України вчасно та ефективно застосовувати заходи щодо антициклічного регулювання економіки. Тому вивчення причин, перебігу та наслідків цих криз, дослідження механізму і структури економічних циклів дає можливість передбачити наслідки тих чи інших змін, спрогнозувати зростання або спад економічної активності, розробити певні заходи, спрямовані на врегулювання цих коливань.

Теоретичне значення роботи полягає у систематизації інформації про економічні цикли, фази та види циклів, причини циклічного розвитку економіки. Практичне значення нашого дослідження: наявність конкретних рекомендацій щодо стабілізації циклічних коливань в економіці України.

1. Циклічність економічного розвитку, фази та види економічних циклів


Будь-якій формі руху характерна нестабільність. Економічний розвиток теж є певною формою руху, а тому цей закон поширюється і на нього. Поки зміни в кожній системі накопичуються поступово, а стабілізуючі механізми цієї системи за своєю потужністю перевищують коливання, спричинені цими змінами, система ці зміни сприймає спокійно, тобто знаходиться у стані рівноваги. За своїм змістом поняття «економічна рівновага» є досить простим і відображає такий стан взаємодіючих структур, за якого протидіючі елементи економічної системи компенсують один одного [7, c. 276].

 Але настає такий момент, коли стабілізуючі фактори за своєю силою починають поступатися змінам, зв’язки, що утримували систему у спокійному стані починають руйнуватися, а коливання стають все більш відчутними. Періодичність цих коливань та їх глибина залежить від самої системи, сили її стабілізуючих механізмів.

У багатьох країнах з ринковою економікою на протязі останніх двох століть відбувалося економічне зростання, а з ним і підвищенні рівня життя населення. Але їх економіка розвивалася нерівномірно, проте економічний розвиток мав не хаотичний, а хвилеподібний характер: піднесення неминуче чергувалося зі спадами, інколи наставали глибокі економічні депресії з великим безробіттям.

Економічний цикл - це періодичний підйом або спад реального ВВП на фоні загальної тенденції до зростання. Це регулярні коливання рівня ділової активності.

Характерною рисою циклічності є рух не по колу, а по спіралі, тобто вона є формою прогресивного розвитку. Кожна фаза наступного циклу за показниками рівня ділової активності вища, ніж аналогічна фаза попереднього циклу (Рис. 1).

Рис. 1. Модель економічного циклу

Рівень економічної активності у циклі з плином часу то підіймається, то спадає, подібно до хвилі. Цикл має тенденцію зростання, яка показує нам, що у однакових фазах сусідніх циклів рівень ділової активності не однаковий: з кожним новим циклом він все вище і вище.

В класичному економічному циклі відносно чітко виділяються чотири періоди, або фази:

1.      Спад (криза). Вона характеризується скороченням обсягів виробництва і зниженням ділової та інвестиційної активності, проте ціни не завжди мають тенденцію до зниження. Вони падають тільки в тому випадку, коли спостерігається депресія (глибокий і тривалий спад). Спад зазвичай супроводжується зростанням безробіття і масовим банкрутством. Зростає відсоткова ставка, скорочується реальна заробітна платня. Спостерігається недостатність грошової маси, обезцінення основного капіталу, падіння курсу акцій. Офіційно фазою економічного спаду, або рецесією, вважають ситуацію падіння ділової активності, яка триває понад три місяці поспіль.

2.      Дно (депресія, застій) - Найнижча точка спаду (депресії): виробництво і зайнятість досягають найнижчого рівня. Критична точка в економіці. Найбільша кількість банкрутств, дуже висока відсоткова ставка, низький попит, а нові інвестиції майже відсутні; поступово починають зменшуватись товарні запаси.

.        Пожвавлення. Характеризується поступовим зростанням зайнятості та виробництва. Починає оновлюватись капітал, модернізується виробництво. Багато економістів вважають, що даній стадії притаманні невисокі темпи інфляції. Відбувається впровадження інновацій в економіці з коротким терміном окупності. Реалізується попит, відкладений під час попереднього спаду. Коли виробництво досягає передкризового рівня, економіка входить до фази піднесення (піка).

.        Пік (піднесення) є «вищою точкою» економічного підйому. У цій фазі безробіття зазвичай досягає найнижчого рівня, виробничі потужності працюють з максимальним або близьким до максимального навантаженням, тобто у виробництво залучаються практично всі наявні в країні матеріальні і трудові ресурси. Зазвичай, хоча і не завжди, під час піків посилюється інфляція. Поступове насичення ринків посилює конкуренцію, що знижує норму прибутку і збільшує середній термін окупності. Зростає потреба в довгостроковому кредитуванні з поступовим зниженням можливостей погашення кредитів. Все це призводить до «перегріву» економіки, виникнення дисбалансу, що створює передумови до входження економіки у новий економічний цикл.

Тобто, ми бачимо, що економічний цикл характеризується:

         самовідтворенням,

         безперервністю,

         хвилеподібним характером динаміки макроекономічних показників.

Головним індикатором фаз циклу виступає показник темпу економічного зростання (rate of growth - g), який виражається у відсотках і розраховується за формулою:


де      Yt - реальний ВВП поточного року,

Y(t - 1) - реальний ВВП попереднього року [36].

Таким чином, цей показник характеризує процентну зміну реального ВВП (сукупного випуску) у кожному наступному році в порівнянні з попереднім. Тобто дана формула (1) насправді визначає не темп зростання (growth), а темп приросту ВВП. Якщо ця величина позитивна, це означає, що економіка знаходиться у фазі підйому, а якщо негативна, то у фазі спаду. Цей показник розраховується за один рік і характеризує темп економічного розвитку, тобто короткострокові (щорічні) коливання фактичного ВВП, на відміну від показника середньорічного темпу зростання, використовуваного при підрахунку швидкості економічного зростання, тобто довгострокової тенденції збільшення потенційного ВВП [36].

Залежно від поведінки економічних величин на різних фазах циклу виділяють показники:

Ø  проциклічні, які збільшуються в фазі підйому і знижуються у фазі спаду (реальний ВВП, розмір сукупних доходів, обсяг продажів, прибуток фірм, величина податкових надходжень, обсяг трансфертних виплат, обсяг імпорту);

Ø  контрциклічні, які збільшуються у фазі спаду і знижуються у фазі підйому (рівень безробіття, обсяг запасів фірм);

Ø  ациклічні, які не мають циклічного характеру і величина яких не пов'язана з фазами циклу (обсяг експорту, ставка податку, норма амортизації) [10, с. 374].

Залежно від тривалості виділяють наступні види економічних циклів:

Ø  короткі;

Ø  середні;

Ø  довгі.

Короткі цикли (3-4 роки) ще називають циклами Кітчина, на честь англійського економіста, статистика Джозефа Кітчина, який пов'язував короткі цикли з коливанням запасів золота. Він вважав, що їх період дорівнює три роки і чотири місяці [13, 262].

Короткі цикли пов’язані з порушенням та відновленням рівноваги на споживчому ринку. В цьому випадку вони виступають як механізм саморегуляції ринку у зв’язку з тривалим дефіцитом: відбувається перепрофілювання виробництва, створюється нова структура економіки на основі вже сформованих продуктивних сил. Кожен цикл завершується новою рівновагою при вже змінених пропорціях в попиті на споживчі товари. Цикли Кітчина пояснюються тимчасовим проміжком між виділенням інвестицій та введенням в дію нових засобів праці, в результаті чого рівновага відновлюється.

Більшість сучасних економістів, що підтримують ідею існування короткострокових економічних циклів, схильна розглядати їх як невід'ємну частину загальної циклічної системи, основу якої складають середньострокові економічні цикли.

Середньострокові цикли (8-12 років) часто називають циклами Клемента Жугляра (французького вченого-економіста, який досліджував середні циклу у другій половині ХІХ століття). Він пов’язував причину середніх циклів зі сферою кредиту на основі фундаментального аналізу коливань ставок відсотка і цін. Як виявилося, ці коливання співпали з циклами інвестицій, які, у свою чергу ініціювали зміну ВНП, інфляції і зайнятості [13, 264].

У структурі економіки середні цикли виражені найбільш рельєфно, у зв’язку з чим їх прийнято називати базисними. Їх матеріальною основою, згідно з марксистською теорією, є періодичне оновлення основного капіталу, який фізично зношуються приблизно через 10-11 років після введення у експлуатацію, тому середні цикли також називають промисловими.

За своїм змістом середні цикли являють собою економічні цикли відтворювального процесу; вони відображають циклічність розвитку не лише виробництва, а й обміну, розподілу та споживання в їхній органічній єдності.

Розробка теорії довгих циклів (45-60 років) була почата в 1847 р., коли англійський учений X. Кларк, звернувши увагу на 54-річний розрив між кризами 1793 і 1847 рр.., висловив думку, що цей розрив невипадковий. У. Джевонс вперше залучив до аналізу довгих хвиль статистику коливань для пояснення нового для науки явища. Але створення теорії довгих хвиль в економіці пов’язується з ім’ям російського вченого М.Д. Кондратьєва. На початку 20 років ХХ століття він опублікував ряд важливих досліджень з цієї теми, опираючись на аналіз статистичного матеріалу за 140 років. Його дослідження охоплює розвиток Англії, Франції та США щодо динаміки виробництва чавуну, свинцю, вугілля, а також середнього рівня цін, заробітної плати та ставки відсотка, зовнішньоторговельного обороту та інших показників за період із 80-х рр. XVIII ст. до 20-х рр. XX ст.

Матеріальну основу довгих хвиль становить структурне оновлення технологічної бази суспільного виробництва. Здійснюється воно двома шляхами, які доповнюють і замінюють один одного:

.        Еволюційно, коли поліпшуються і вдосконалюються існуючі технології.

.        Революційно, коли відбуваються якісні зміни в матеріалізації наукових знань.

У результаті цих досліджень Н.Д. Кондратьєв виділив два етапи розвитку - низхідну і висхідну хвилі, або фази [17, с. 54].

Низхідна фаза великого циклу - це період, коли стара структура економіки не може забезпечити економічний розвиток, але ще не готова до змін. Ця фаза триває 20-25 років.

Висхідна фаза великого циклу триває 25-30 років - це період піднесення економічного та науково-технічного розвитку суспільства. Відбувається оновленням основного капіталу, масовим поширенням нових технологій, зародженням і розвитком нових галузей економіки. Характерними для цієї фази є соціальні потрясіння (війни, революції), внаслідок яких змінюється влада і соціально-політична структура суспільства.

Підйом першого циклу Кондратьєв пов’язував з промисловою революцією в Англії; підйом другого - з розвитком залізничного транспорту, третього - з винаходами та впровадженням електроенергії, телефону, радіо; четвертого - з автомобілебудуванням.

Хвилі великих циклів також здійснюють вплив на інші цикли. У висхідних хвилях інтенсивні піднесення переважають над депресіями, які мають незначний характер; у низхідних хвилях спостерігаються зворотні явища.

Великі цикли притаманні як країнам з розвинутою ринковою економікою, так і країнам командно-адміністративної системи. Глибина кризових потрясінь економіки колишнього СРСР і східноєвропейських країн, яка припала на другу половину 80-х - початок 90-х років, зумовлена не тільки деформаціями командно-адміністративної системи. Ці економічні потрясіння були пов'язані з необхідністю докорінного технологічного переозброєння виробництва, викликаного новим етапом науково-технічної революції [19, с. 41].

Відкриття Кондратьєвим великих хвиль мало велике значення. Вивчення особливостей і закономірностей довгих хвиль дає змогу прогнозувати зміни у господарстві у майбутньому, визначати тривалість цих змін.

Циклічні коливання важливо відрізняти від нециклічних коливань. Для економічного циклу характерно те, що змінюються всі показники, і що цикл охоплює всі галузі (або сектора). Нециклічні коливання відображають:

·        зміну ділової активності лише в деяких галузях, що мають сезонний характер робіт (зростання ділової активності, наприклад, у сільському господарстві восени в період збору врожаю; в будівництві - навесні і влітку і спад ділової активності в цих галузях взимку);

·        у зміні лише деяких економічних показників (наприклад, різке зростання обсягу роздрібних продажів перед святами і зростання ділової активності у відповідних галузях).

Отже, економіка, як і будь-яка інша система, розвивається нерівномірно: періоди спаду в ній чергуються з періодами піднесення. Такі коливання називають економічними циклами, для яких характерною є тенденція до зростання. В класичному економічному циклі виділяють 4 фази, які поступово змінюють одна одну: спад, дно, пожвавлення та пік. В залежності від тривалості економічні цикли бувають: 1) короткі (3-4 роки); 2) середні (8-12 років); 3) довгі (45-60 років). Проте важливо відрізняти економічні цикли від нециклічних коливань.

 

. Причини циклічного розвитку економіки


З 20-х рр. ХІХ ст. у капіталістичних економічних системах з певною періодичністю відбуваються кризи, які мали такі основні ознаки: надвиробництво товарів і неможливість їх реалізації, що тягне за собою спад виробництва, погіршення життєвого рівня населення, зростання кількості безробітних тощо [34].

Представники різних напрямів і шкіл політичної економії намагаються з'ясувати причини циклічного характеру виробництва, насамперед криз, виробити рекомендації для їх усунення. Серед усіх спроб розкрити причини цих явищ виділяють поверхові (циклічність пояснювали появою плям на Сонці, ритмом рухів Венери та ін.) та наукові.

Науковий підхід до визначення причин циклічності і криз пов’язують із представниками класичної школи політекономії. Так, Д. Рікардо, англійський економіст, такою причиною вважав несправедливий розподіл доходу й багатства. На відміну від нього Ж.-Б. Сей стверджував, що пропозиція породжує власний попит і кризи в усій економіці неможливі, вони можуть відбуватися лише в окремих регіонах або на окремих ринках товарів.

Т. Мальтус вважав, що особливістю попиту є його постійне відставання від пропозиції, тому що робітники на свою зарплату купують лише частину продукції, на іншу частину попит формують власники капіталу (величина якого дорівнює їх витратам), а частка, яка забезпечує отримання прибутку, не знаходить збуту. Щоб її реалізувати, вважав Мальтус, потрібні «треті особи» - землевласники, армія, духовенство та ін. Проте якщо доходів цих осіб недостатньо, може виникнути криза надвиробництва [35].

Подібні з Мальтусом погляди мав швейцарський економіст С. де Сісмонді, який пояснював виникнення криз недоспоживанням населення, невідповідністю між виробництвом і споживанням.

К. Маркс найбільш глибинною причиною цього явища вважав основну суперечність капіталістичного способу виробництва - суперечність між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичним характером привласнення результатів цього виробництва.

Вітчизняний вчений М.І. Туган-Барановський пояснював циклічність диспропорцією між галузями. Він також об’єднав теорії циклічності у три групи, залежно від процесів, якими вчені намагалися пояснити виникнення тієї чи іншої кризи [35].

 

Таблиця 1

Групи теорій виникнення циклічності за М. І. Туган-Барановським

Теорії

Причини циклічних коливань

теорії суспільного виробництва

1. Неможливість збуту одних товарів залежить від недостатнього обсягу виробництва товарів у інших галузях (Ж.Б. Сей) 2. Порушення пропорційності в суспільному виробництві (Д. Рікардо). 3. Коливання, властиві землеробству, спричиняють коливання і в промисловості (Дж. Вільсон). 4. Основна суперечність капіталізму - між суспільним характером виробництва і приватно-капіталістичною формою привласнення (К. Маркс, Ф. Енгельс).

теорії обміну

Спекуляції на товарному і грошовому ринках (М. Еванс, М. Вірт, К. Жугляр)

теорії споживання

1. Маленькі доходи населення спричиняють недостатній попит і породжує кризи (Т. Мальтус). 2. Нагромадження багатства та розширення виробництва не можуть швидко пристосовуватись до швидких змін у попиті (С. де Сисмонді) 3. Зниження прибутку капіталістів змушує їх вивозити капітал за кордон, де норма прибутку вища (Дж.С. Мілль).


Також є багато підходів до визначення причин виникнення середніх (промислових) економічних циклів. Виділяють чотири групи теорій виникнення середніх циклів, залежно від причин зміни фаз циклу [35].

 

Таблиця 2

Теорії причин виникнення середніх циклів

Теорії причин середніх циклів

Автори

Зміст

теорія нововведень (інновацій)

Й. Шумпетер та його послідовники

Кожне нововведення порушує рівновагу: прибутки підприємця-новатора зростають, а інші капіталісти намагаються пристосуватися до інновацій. Це спричиняє ріст капіталовкладень, що з часом приводить до надлишку грошової маси в обігу. Це в свою чергу приводить до кризи, яка повертає економіку до рівноваги, бо реалізовані інновації знижують і витрати і ціни.

грошова теорія

Р. Хоутрі, Ф. Хайєк та ін.

Хоутрі вважав, що причиною криз є звуження грошової пропозиції банками шляхом підвищення відсоткової ставки. Згідно з Хайєком кризи викликають вплив грошей: розширення кредиту викликає диспропорції у цінах, особливо на споживчі товари та засоби виробництва.

теорії недоспоживання

Дж. Гобсон, Е. Прайзер та ін.

Гобсон вважав, що заощадження перевищують інвестиції, бо переваги прогресу привласнюють багаті, які не бажають інвестувати вільні кошти. Це веде до безробіття, зниження цін і доходів. Прайзер навпаки вважав, що у період піднесення заробітна платня починає відставати від інвестицій, що веде до надмірного інвестування і недостатнього споживання.

теорії відсутності синхронності розвитку різних сфер економіки

А. Афталіон, Дж. Кларк, У. Мітчел та ін.

Причиною циклічності є нерівномірний і неодночасний розвиток різних сфер економіки. Особливо тих, що виробляють предмети споживання і засоби виробництва.


Отже, спільним у поясненні середніх циклів є те, що вони аналізують співвідношення елементів сукупних витрат.

Отже, сучасна наука виділяє 2 основні групи теорій, що пояснюють причини циклічності (Рис. 2).

Причини циклічності

Екзогенні (зовнішні)

Ендогенні (внутрішні)

природні катаклізми (повінь, землетруси, плями на сонці);

нестабільність витрат (споживчих та інвестиційних)

зміни чисельності населення (міграція)

зміна цін на ресурси

поява значних наукових і технічних винаходів

діяльність держави з регулювання економіки

відкриття нових земель та родовищ корисних копалин


Рис. 2. Причини циклічності економічного розвитку

Спроби пояснити економічний цикл за допомогою тільки екзогенних чи ендогенних теорій не мали успіху, оскільки зміни економічної системи такого масштабу не можуть бути викликані тільки зовнішніми або тільки внутрішніми факторами. Тому більшість сучасних вчених-економістів пояснюють економічний цикл синтезом тих та інших, тобто зовнішні чинники дають поштовх циклу, а внутрішні призводять до коливань у фазах циклу [4, с.156].

У цілому, всі ці причини можуть бути зведені до однієї основної причини. Основна причина економічних циклів - невідповідність між сукупним попитом і сукупною пропозицією, між сукупними витратами і сукупним обсягом виробництва. Тому циклічний характер розвитку економіки можна пояснити: або зміною сукупного попиту при низькій сукупній пропозиції (зростання сукупних витрат веде до підйому, їх скорочення призводить до рецесії); або зміною сукупної пропозиції при незмінному сукупному попиті (скорочення сукупної пропозиції означає спад в економіці, її зростання - підйом).

Таким чином, причини циклічності намагалися пояснити представники різних шкіл та течій економічної науки: Д. Рікардо, У. Джевонс, М. Фрідмен, М. І. Туган-Барановський, К. Маркс та багато інших. Сучасна економічна наука розділяє причини циклічності на дві групи: 1) екзогенні (зовнішні) та 2) ендогенні (внутрішні). Причиною виникнення економічних циклів є синтез екзогенних та ендогенних факторів. У цілому, всі ці причини призводять до невідповідності між сукупним попитом і сукупною пропозицією, що і викликає циклічні коливання економіки.

 

. Деформація класичного економічного циклу та методи регулювання циклічності


Хоча економічні цикли - постійно повторюване явище, вони не мають такої регулярності і закономірності, як, наприклад, оберти Землі навколо сонця, або океанські припливи. Так, аналіз циклів, що відбувалися в США з 1824 по 1982 р., показує:

)        тривалість і структура циклів піддаються постійним змінам;

)        після другої світової війни зменшилася амплітуда коливань рівня ділової активності фази економічного спаду стали коротшими, в той час як фази підйому виробництва - триваліше.

Спостереження показують, що картина сучасного циклу певним чином модифікується. Проте ця модифікація не обмежується лише змінами тривалості спадів і підйомів. Змінилася сама конфігурація циклу , що суттєво відрізняє сучасний цикл від класичного, тобто від циклу вільної конкуренції.

Щоб визначити, як змінився економічний цикл, треба мати на увазі, що на сучасний цикл істотно впливає ряд факторів, серед яких особливу роль відіграють:

.        Під впливом НТП оновлення капіталу відбувається в усіх фазах циклу, включаючи фази спаду і дна. В результаті цього перевиробництво, як характерна риса кризи, змінюється перевиробництвом капіталу і неповним завантаженням виробництва. Це призводить до розмивання класичної, пофазної динаміки циклу і циклічного характеру відтворення в цілому.

.        Інтернаціоналізація економіки під впливом глобалізації зумовлюють синхронізацію економічних циклів у різних країнах та регіонах світу.

.        Збільшення питомої ваги галузей, які виробляють товари народного споживання та послуги, зменшує амплітуду циклу, тому що на товари народного споживання попит більш стабільний, ніж на засоби виробництва.

.        Впровадження ресурсозберігаючих технологій зменшує залежність виробництва від основних видів ресурсів, палива, та погані наслідки підвищення цін на них.

.        Диверсифікація виробництва та збільшення асортименту продукції фірм зменшує залежність фірм від зміни попиту на певний вид товарів, бо вони можуть компенсувати це випуском інших видів продукції.

.        Державне втручання в економіку та її регулювання зменшує амплітуду коливань економічного циклу [25, с. 299].

Внаслідок дії цих факторів сучасні економічні цикли набувають якісно нових ознак:

·        синхронізація циклічного руху в різних країнах, що обмежує
можливості пом’якшення кризових процесів за рахунок розширення
експорту;

·        прискорення циклічних криз (вони стали виникати частіше) і
скороченні тривалості циклу;

·        відносному зменшенні глибини криз;

·        нестійкості (несталості) фаз пожвавлення і піднесення;

·        у економічному циклі відсутня фаза депресії: за спадом ділової активності відразу йде піднесення. Хоча, якщо спад дуже глибокий і тривалий, рецесію часто називають депресією;

·        на відміну від стихійного характеру перебігу криз у минулому, сучасні економічні кризи, механізм їх розгортання все більше піддаються регулюванню [25, с.302].

Також однією з найбільших змін є зменшення кількості фаз у сучасному циклі. Як ми пам’ятаємо, в класичному циклі більш-менш чітко виділяли наступні фази: спад, дно, пожвавлення, та пік. У сучасному циклі складно виділити всі чотири фази. Відбулося злиття фази спаду з фазою дна, а фази пожвавлення - з фазою піку (Рис. 3). Таким чином, сучасна економічна теорія визначає дві фази сучасного економічного циклу:

1)      Рецесія - включає кризу та дно. Це фаза між найвищою та найнижчою точками циклу, якій властивий спад виробництва.

)        Піднесення - складається з пожвавлення та піку. Це фаза між найнижчою та найвищою точками циклу.

Рис. 3. Модель сучасного економічного циклу

Дуже велике значення у модифікації сучасних циклів має державна антициклічна політика. Антициклічне регулювання економіки - свідомі й цілеспрямовані дії держави, а частково могутніх корпорацій і наднаціональних органів, на промисловий цикл з метою зменшення глибини циклічних криз, стабілізації господарської кон'юнктури і підвищення темпів економічного зростання [36].

Вперше в історії розвитку капіталістичного способу виробництва антициклічна політика була застосована у США під час кризи 1929-1933 pp. (держава організувала і забезпечила широке проведення громадських робіт (будівництво доріг, мостів та ін.). За кошти державного бюджету держава закуповувала надлишки продукції, надавала допомогу розореним компаніям, здійснювала виплати безробітним тощо). Теоретично обґрунтував необхідність антикризового регулювання економіки Дж. Кейнс.

Державні антициклічні заходи істотно впливають на хід економічного циклу, змінюють характер економічної динаміки:

         глибину і частоту криз,

         тривалість фаз циклу,

         співвідношення між ними.

Усі заходи держави такого характеру пов’язані з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами. Найважливішими методами, за допомогою яких держава впливає на економічний цикл, виступають:

         кредитно-грошові (зміна відсоткової ставки, кількості грошей в обігу);

         бюджетно-податкові важелі (податки, видатки державного бюджету, субсидії).

Існує 2 типи антициклічної політики держави [9, с. 103]. Першим типом є так звана політика стримування. Її застосовують з метою ослаблення «перегріву» економіки у фазі підйому шляхом обмеження сукупного попиту за допомогою таких інструментів:

         подальшого подорожчання кредиту (збільшення відсоткової ставки);

          введення нових та збільшення вже діючих податків;

         скасування прискореної амортизації і податкових пільг на нові інвестиції;

         зменшення бюджетних видатків та державних інвестицій.

В умовах кризи, навпаки, державні заходи спрямовані на стимулювання сукупного попиту. Такі дії держави отримали назву політика експансії. Стимулювання сукупного попиту відбувається шляхом:

         здешевлення кредиту,

         скорочення податків,

         прискорення амортизації,

         податкові знижки на нові інвестиції,

         збільшення державних інвестицій та бюджетних видатків.

Антициклічна політика спрямована на згладжування циклічних коливань в економіці. Антициклічні заходи у розвинених країнах світу перетворилися в один з найважливіших факторів послаблення глибини економічних криз, подовження фаз пожвавлення й піднесення та скорочення фаз спаду та депресії. Однак повністю воно не в змозі подолати циклічний характер суспільного виробництва.

Проте, держава повинна дуже обережно застосовувати вищезазначені заходи щодо регулювання циклічності. За невдалого та некомпетентного регулювання ці заходи можуть ще більше посилити коливання, особливо кризу, або спричинити ситуацію, коли офіційно проголошені цілі державної політики не відповідатимуть фактичним результатам регулювання економіки (замість росту економіки - його падіння, замість повної зайнятості - масове безробіття, замість стабільності цін - хронічна інфляція і т.д.). Щоб не допустити цього, держава повинна прораховувати всі можливі наслідки своїх дій, вдосконалювати форми та методи антициклічної політики.

Як бачимо, сучасний економічний цикл певним чином відрізняється від класичного циклу. Головними змінами є зменшення амплітуди коливань, тривалості циклу та кількості його фаз. Виділяють декілька причин цього явища, найважливішими з яких є НТП та державна антициклічна політика. Державне регулювання циклічності пов’язане з регулюванням сукупного попиту і впливом на величину витрат, що здійснюються економічними агентами. Залежно від фази економічного циклу виділяють політику стримування та політику експансії.

 

4. Циклічність економічного розвитку України


Після здобутку незалежності у 1991 році Україна опинилася у ситуації, яку характеризують як системну кризу, яка продовжувалась протягом 90-х років ХХ - початку ХХІ століття. Відмінною рисою кризи було те, що її причина полягала не в перевиробництві, а в недовиробництві. За своєю суттю вона була системною трансформаційною кризою [6, с. 449]. Це означає, що вона була породжена початком процесу трансформації адміністративно-командної економіки у ринкову. Вона супроводжувалась хронічним дефіцитом предметів виробничого призначення, значним порушенням ринкової рівноваги, гіперінфляцією (додаток Б).

Основні ознаки кризи в Україні наприкінці ХХ - початку ХХІ століття

1.      Різке зниження національного доходу (на 42%), виробництва промислової продукції (на 42%) та продовольства (на 47%) (додаток А, Д).

2.      Гіперінфляція: індекс інфляції у 1993 р. перевищив 10000%, у 1998 р. досяг 120%; у 2000 р. становив 128% (додаток Б);

3.      Різке зниження життєвого рівня населення (за різними оцінками, приблизно в 6 разів);

4.      Швидкі темпи зростання безробіття (тільки офіційний показник наприкінці 90-х сягав 12 %) (додаток Г);

5.      Дефіцит державного бюджету (рис.4);

6.      Зростання тіньової економіки та злочинності;

.        Загострилась демографічна ситуація (смертність почала перевищувати народжуваність, що призводить до депопуляції) (додаток В);

.        Послабляються зовнішньоекономічні позиції країни (додаток З).

Про глибину структурних деформацій в Україні свідчать тривалість та глибина економічної кризи. За 10 років загалом спад виробництва досяг майже 60% від рівня 1990 p., a коефіцієнт використання виробничих потужностей не перевищував 30-40%. За своїми масштабами вона не мала аналогів у світі.

Рис. 4 Динаміка дефіциту державного бюджету України у 1992-1999 роках

цикл економіка коливання

Причини економічної кризи ділять на три групи:

.        Причини, успадковані від колишнього СРСР:

         майже повне, або тотальне, одержавлення економіки (92% усіх засобів виробництва належали державі) [21, с. 466];

-        відсутність конкуренції між товаровиробниками;

-        орієнтація на виробництво заради виробництва, а не на людину;

-        диспропорції між виробництвом та споживанням, нагромадженням та споживання;

-        дисбаланс між грошовими заощадженнями населення та їх товарним покриттям.

2.      Причини, що постали з часу проголошення незалежності України:

         розрив господарських зв’язків з пострадянськими країнами, що призвів до втрати багатьох традиційних ринків збуту продукції і значною мірою комплектуючих виробів;

         відсутність науково обґрунтованої стратегії переходу від командно-адміністративної до ринкової економіки;

         непослідовність реформ уряду;

         непомірний податковий тягар на товаровиробників;

         відсутність надійної фінансово-банківської системи;

         тіньовий характер роздержавлення й приватизації;

         значні витрати на відшкодування збитків від Чорнобильської катастрофи.

.        Причини, зумовлені необхідністю самої трансформації існуючої економічної системи:

         відсутність закінченого циклу виробництва більшості підприємств;

         використання здебільшого застарілих технологій та значне зношення основних фондів;

         відсутність ринкового економічного мислення більшості людей та майже тотальна недовіра уряду.

Ці три групи (або підсистеми) причин органічно пов'язані між собою [4, с. 401].

Моделі переходу від командно-адміністративної системи господарювання до соціально-орієнтованої, які були вдалими для інших країн, виявилися непридатними для України. Тиск з боку міжнародних організацій і нав'язування стратегії реформ очікуваних результатів не дало. Формування вітчизняної наукової бази трансформації та визначення пріоритетів та напрямків проведення реформ крокувало разом, а іноді і не встигало за реформами.

Статистичні дані свідчать, що у 1992 - 1994 рр. спостерігався глибокий економічний спад, який проявився майже у дворазовому скороченні обсягів реального ВВП. У 1999 р. він сягнув найнижчої точки, а в 2000 р. розпочався перехід до позитивних приростів ВВП. Економічне зростання, що почалося у 2000 р., зумовлене передусім значним збільшенням експорту, 42 % якого становить продукція металургійної галузі.

2001-2004 роки - це - період відновлення економіки і початку її розвитку після кризи 90-х років. Якщо в 1998 році торговельний баланс України був негативним і становив 1 мільярд 207 мільйонів доларів, то з 2001 року він був вже позитивним і становив 613 млн. доларів. А в 2004 році торговельний баланс досяг плюс 4 мільярдів 908 мільйонів доларів, а рахунок поточних операцій - 6 мільярдів 909 мільйонів доларів. Це - найкращі показники за роки незалежної України [39].

У 2008 році у світі починається глобальна фінансова криза, найгірша з часів великої депресії. Розпочавшись з банкрутства великих фінансових установ в США, вона швидко розрослась у глобальну кризу, що призвела до банкрутства декількох європейських банків та падіння різних біржових індексів та значного падіння вартості акцій <#"526937.files/image006.gif">

Рис. А. 5. Динаміка номінального ВВП в Україні у 1994-1999 роках

Варто звернути увагу не на збільшення абсолютного значення, а на випереджальні темпи інфляції і девальвацію гривні.

Додаток Б

 

Динаміка рівня інфляції в Україні в 1990-2001 роках

Рис. Б. 6. Динаміка рівня інфляції в Україні в 1990-2001 роках

Додаток В

 

Динаміка кількості населення України у 1994-1998 роках

Рис. В. 7. Динаміка кількості населення України у 1994-1998 роках

В Україні смертність перевищує народжуваність, що спричиняє депопуляцію та старіння нації.

Додаток Г

 

Показники рівня безробіття в Україні (за результатами вибіркових опитувань)

Рис. Г. 8. Показники рівня безробіття в Україні (за результатами вибіркових опитувань) в 1994-2003 роках

Порівняння даних таблиць свідчить, що показники рівня безробіття за результатами вибіркових опитувань із застосуванням методології МОП у 1995--2003 рр. у середньому в 2--3 рази перевищували дані офіційної статистики. У той час безробіття існувало одночасно у формі фрикційного, структурного і циклічного.

Додаток Д

 

Зміна реального ВВП у 1993-1998 роках

Рис. Д. 9. Зміна реального ВВП у 1993-1998 роках

Ми бачимо, що за роки кризи реальний ВВП скоротився у 2 рази.

Додаток Е

 

Динаміка державного боргу України у 1993-2000 роках.

Рис. Е. 10. Динаміка державного боргу України у 1993-2000 роках

Зовнішня заборгованість України наближається до критичного значення - 60% від ВВП, коли країна буде вважатися неплатоспроможною.

Додаток Ж

 

Резерви Національного Банку України, млрд. дол.

Рис. Ж. 11. Резерви Національного Банку України

Резерви недостатні, щоб підтримувати курс національної грошової одиниці ринковими методами, тому НБУ використовує адміністративні методи обмеження волі дій суб'єктів валютного ринку. Усі ці роки резерви НБУ використовувалися не на рефінансування банківської системи, а на покриття дефіциту державного бюджету.

Додаток З

 

Таблиця З. 4

Основні характеристики зовнішньоекономічної позиції України

Роки

Баланс товарів та послуг  (млн. дол.)

Рахунок поточних операцій  (млн. дол.)

Чисті іноземні інвестиції  (млн. дол.)

Зростання резервних активів  (млн. дол.)

1993

-1716

-

-

-

1994

-1366

-1163

-

1995

-1190

-1152

257

488

1996

-1122

-1185

526

873

1997

-1536

-1335

581

383

1998

-1207

-1296

747

-1324

1999

1821

1658

489

283

2000

1406

1481

594

398


Похожие работы на - Циклічність економічного розвитку, її природа та методи сучасного регулювання

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!