Форми власності на землю за законодавством України

Форми власності на землю за законодавством України

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

ФАКУЛЬТЕТ ЕКОНОМІЧНИХ НАУК

Реферат з дисципліни «Правознавства»

на тему: «Форми власності на землю за законодавством України»

Виконав студент 112 групи

Сисан Олександр Миколайович

Миколаїв - 2012

План

І. Вступ

ІІ. Загальна характеристика земельного права України

. Земельна реформа

. Земельне право. Його предмет і принципи

. Система галузі і правовий інститут земельного права

ІІІ. Склад земель України

. Категорії земель України

IV. Право власності на землю

. Права власників земельних ділянок

. Обовязки власників земельних ділянок

. Обєкт і субєкт права власності

. Набуття права власності на землю громадянами України та іноземцями

. Види правового користування земельною ділянкою

V. Висновки

VI. Список використаної літератури

І. Вступ

Після проголошення незалежності в Україні почала формуватись національна система права. Вона базується на поєднанні традицій і нового розвитку права, які відображають реалії політичних та економічних перетворень у суспільстві. Виходячи з цього, правова наука розглядає систему права як обєктивну реальність. Система права формується з галузей права. Відмежування однієї галузі права від іншої, віднесення норм права і правових інститутів до певної галузі права здійснюється на підставі предмета та методу правового регулювання.

Предметом правового регулювання нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально-правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) реалізації земельно-правових норм, наприклад, порядок приватизації державних земель, вилучення земельних ділянок для державних і громадських потреб, надання земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства, землеустрій, порядок розгляду земельних спорів, облік тощо.

ІІ. Загальна характеристика земельного права України

1. Земельна реформа

Становлення земельного права відбувається за умов широкомасштабної земельної реформи.

Земельна реформа - це врегульована спеціальним земельним законодавством система дій різних субєктів та сукупність організаційних, економічних, екологічних, науково-технічних, землевпорядних та державно-правових заходів, спрямованих на докорінне перетворення (зміну) та вдосконалення земельних правовідносин відповідно до сучасних вимог розвитку суспільства, держави і забезпечення земельних потреб громадян України.

Сучасна земельна реформа в Україні спрямована на:

Øзабезпечення багатоманітності та рівноправності форм власності на землю;

Øзабезпечення багатоманітності організаційно-правових форм господарювання на землі;

Øнайбільш ефективне і раціональне використання, відтворення та захист ґрунтів, особливо сільськогосподарського призначення;

Øвведення платності земле використання;

Øпідвищення ефективності праці на землі;

Øохорону земель як специфічних цілісних екосистем;

Øзадоволення пізнавальних, естетичних, оздоровчих та інших потреб людини;

Øзахист прав субєктів земельних правовідносин.

2. Земельне право. Його предмет і принципи

Земельне право як галузь права - це сукупність земельно-правових норм, що регулюють на засадах багатоманітності форм власності на землю правовідносини щодо використання, відтворення та охорони земель, захисту прав і законних інтересів субєктів земельних відносин та дотримання встановленого земельного правопорядку.

Предмет земельного права - це вольові суспільні земельні відносини, що мають своїм обєктом землю і виникають у сфері використання, охорони та відтворення земельних ресурсів.

Юридичну специфіку земельного права виражають не лише його предмет і методи правового регулювання, а й наявність властивих даній галузі принципів.

Принципи земельного права - вихідні засади, ідеї, положення, що характеризуються універсальністю, загальною значущістю та вищою імперативністю і визначають загальну спрямованість і найбільш суттєві риси правового регулювання земельних відносин та тенденції його розвитку.

Принципи земельного права становлять певну систему й поділяються на загальноправові (законності, рівноправності всіх субєктів перед законом, гуманізму, демократизму, взаємної відповідальності держави і особи), міжгалузеві (захисту та примату прав власника, пріоритетність вимог екологічної безпеки тощо), галузеві та принципи окремих інститутів. Більшість з них знаходить своє відображення в законодавчих актах України. Особливе значення мають ті з них, які закріплені в Конституції України.

У ст.5 Земельного кодексу України закріплені принципи земельного права, однак цей перелік не охоплює всі галузеві принципи.

Основні галузеві принципи земельного права:

Øспеціального регулювання земельних правовідносин;

Øпоєднання імперативного та диспозитивного правового регулювання;

Øпоєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу та основного засобу виробництва (врахування цілей та характеру використання земель у різних галузях народного господарства);

Øпріоритету інтересів та потреб Українського народу як субєкта права власності на землю;

Øбагатоманітності форм права власності на землю;

Øзабезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

Øзабезпечення гарантій прав на землю;

Øдержавного управління землями незалежно від їх категорії та правової форми використання;

Øневтручання держави в господарську діяльність власників та користувачів земельних ділянок (за винятком, звичайно, випадків, коли така діяльність завдає шкоду земельним ресурсам чи правам і законним інтересам інших субєктів земельних відносин);

Øпріоритету екологічних інтересів в сфері землевикористання над господарськими;

Øкомплексності у раціоналізації використання і охорони земель з іншими природними ресурсами;

Øзабезпечення раціонального та бережливого землевикористання і охорони земель;

Øплатності використання земель;

Øцільового характеру використання землі;

Øстабільності землевикористання;

Øекономічного стимулювання раціонального використання і охорони земельних ресурсів.

3. Система галузі і правовий інститут земельного права

Система галузі земельного права - це сукупність земельно-правових інститутів, що складаються з певних множин земельно-правових норм, що регулюють однорідні, відносно відособлені цілісні групи земельних відносин.

Правовий інститут земельного права - це певна взаємоповязана система земельно-правових норм з спільними для всіх норм принципами, що регулює однорідні земельні відносини, які складають самостійну відносно відособлену групу.

Вони поділяються на прості й складні (включають в себе декілька інститутів; наприклад, інститут права власності на землю, інститут державного управління землями та ін.).

Інститути земельного права, які містять відправні, загальні положення, дія яких поширюється на всі або більшість земельних відносин, становлять загальну частину земельного права. Отже, до її складу входять наступні інститути:

Øправа власності та інших речових прав на землю;

Øправа землекористування, у тому числі на умовах оренди;

Øправового регулювання правочинів, обєктом яких є земля;

Øземельного процесу;

Øюридичної відповідальності за порушення земельного законодавства;

Øправової охорони земель.

Особлива частина земельного права має підпорядковане відносно загальної частини становище і складається з інститутів, що визначають правовий режим окремих категорій земель.

ІІІ. Склад земель України

. Категорії земель України

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними обєктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії.

Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення обєктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійснюється за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для:

а) визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам;

б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок;

в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною;

г) притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать:

а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);

б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації тощо).

До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших обєктів загального користування.

Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та обєктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та обєктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та обєкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, памятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені обєкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-памятки садово-паркового мистецтва).

До земель іншого природоохоронного призначення належать:

а) земельні ділянки водно-болотних угідь, що не віднесені до земель лісового і водного фонду;

б) земельні ділянки, в межах яких є природні обєкти, що мають особливу наукову цінність.

До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів, а саме: земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, обєктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних обєктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших обєктів стаціонарної рекреації.

До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані:

а) історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, меморіальні парки, меморіальні (цивільні та військові) кладовища, могили, історичні або меморіальні садиби, будинки, споруди і памятні місця, повязані з історичними подіями;

б) городища, кургани, давні поховання, памятні скульптури та мегаліти, наскальні зображення, поля давніх битв, залишки фортець, військових таборів, поселень і стоянок, ділянки історичного культурного шару укріплень, виробництв, каналів, шляхів;

в) архітектурні ансамблі і комплекси, історичні центри, квартали, площі, залишки стародавнього планування і забудови міст та інших населених пунктів, споруди цивільної, промислової, військової, культової архітектури, народного зодчества, садово-паркові комплекси, фонова забудова.

До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:

а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;

б) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель водного фонду належать землі, зайняті:

а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними обєктами, болотами, а також островами;

б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм;

в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;

г) береговими смугами водних шляхів.

Землями промисловості, транспорту, звязку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх підїзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

До земель транспорту належать землі, надані підприємствам, установам та організаціям залізничного, автомобільного транспорту і дорожнього господарства, морського, річкового, авіаційного, трубопровідного транспорту та міського електротранспорту для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту і розвитку обєктів транспорту.

До земель звязку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби звязку.

Землями енергетичної системи визнаються землі, надані під електрогенеруючі обєкти (атомні, теплові, гідроелектростанції, електростанції з використанням енергії вітру і сонця та інших джерел), під обєкти транспортування електроенергії до користувача.

Землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

IV. Право власності на землю

. Права власників земельних ділянок

земельний право власник

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Власники земельних ділянок мають право:

а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;

б) самостійно господарювати на землі;

в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену сільськогосподарську продукцію;

г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні обєкти, а також інші корисні властивості землі;

ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом;

д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Власники земельних ділянок зобовязані:

а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням;

б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля;

в) своєчасно сплачувати земельний податок;

г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;

ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі;

д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;

е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, повязаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;

є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Законодавчо можуть бути встановлені інші обовязки власників земельних ділянок.

3. Обєкт і субєкт права власності

Земельна ділянка як обєкт права власності - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні обєкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, а також на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд. Субєктами права власності на землю є:

а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності;

б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності;

в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

4. Набуття права власності на землю громадянами України та іноземцями

Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах населених пунктів, а також на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів, на яких розташовані обєкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності, у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими земельними правочинами;

б) викупу земельних ділянок, на яких розташовані обєкти нерухомого майна, що належать їм на праві власності;

в) прийняття спадщини.

Землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземними громадянами, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Юридичні особи (засновані громадянами України або юридичними особами України) можуть набувати у власність земельні ділянки для здійснення підприємницької діяльності у разі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими правочинами;

б) внесення земельних ділянок її засновниками до статутного фонду;

в) прийняття спадщини;

г) виникнення інших підстав, передбачених законом.

Іноземні юридичні особи можуть набувати право власності на земельні ділянки несільськогосподарського призначення:

а) у межах населених пунктів у разі придбання обєктів нерухомого майна та для спорудження обєктів, повязаних із здійсненням підприємницької діяльності в Україні;

б) за межами населених пунктів у разі придбання обєктів нерухомого майна.

Землі сільськогосподарського призначення, отримані в спадщину іноземними юридичними особами, підлягають відчуженню протягом одного року.

Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані обєкти комунальної власності.

Територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі:

а) передачі їм земель державної власності;

б) примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

в) прийняття спадщини;

г) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими правочинами;

ґ) виникнення інших підстав, передбачених законом.

У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій відповідно до закону.

Іноземні держави можуть набувати у власність земельні ділянки для розміщення будівель і споруд дипломатичних представництв та інших, прирівняних до них, організацій відповідно до міжнародних договорів.

Держава набуває права власності на землю у разі:

а)відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб;

б)придбання за договорами купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

в)прийняття спадщини;

г)передачі у власність державі земельних ділянок комунальної власності територіальними громадами;

ґ) конфіскації земельної ділянки.

. Види правового користування земельною ділянкою

Окрім права власності Земельний кодекс передбачає право користування, оренди, сервітуту та інші права відносно землі.

Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Право оренди земельної ділянки - відповідно до нової редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про оренду землі» від 2 жовтня 2003 р.

це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Об'єктами оренди землі є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності. Земельна ділянка може передаватися в оренду разом із насадженнями, спорудами, водоймищами, які знаходяться в ній, або без них. Орендована земельна ділянка або її частина може передаватися орендарем у суборенду без зміни цільового призначення, якщо це передбачено договором оренди або за письмовою згодою орендодавця.

Оренда землі ґрунтується на відповідному договорі. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимок земельного законодавства. Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років. Він підлягає обов'язковій державній реєстрації.

За оренду землі сплачується орендна плата, під якою розуміють платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Вона може справлятися у грошовій, натуральній та відробітковій (надання послуг орендодавцю) формах.

При цьому орендодавець має право вимагати від орендаря:

• використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;
• дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання державних стандартів, норм і правил, у тому числі місцевих правил забудови населених пунктів;
• -своєчасного внесення орендної плати тощо.
• Орендар земельної ділянки має право:
• самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору оренди землі;
• за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження;
• отримувати продукцію і доходи і т.д.
• Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. Він припиняється у випадках чітко визначених діючим законодавством. Договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом.
• Спори, пов'язані з орендою землі, вирішуються у судовому порядку.
• Право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками), при цьому встановлюються такі земельні сервітути:
• право проходу та проїзду на велосипеді;
• право проїзду на транспортному засобі наявним шляхом;
• право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій тощо.

V. Висновки

Суспільні земельні відносини виникають між органами державної влади всіх рівнів та органами місцевого самоврядування, юридичними особами і громадянами щодо права власності на землю та її використання за цільовим призначенням, які з врахуванням особливих властивостей землі як обєкта суспільних відносин, регулюються переважно земельно-правовими і частково цивільно-правовими нормами в тій частині, у якій вони не врегульовані нормами земельного права.

Це означає, що предметом земельного права є суспільні земельні відносини, які обумовлені особливими специфічними властивостями землі як обєкта суспільних відносин у тій частині, в якій вони регулюються нормами земельного права.

Підсумовуючи викладене, земельне право можна розглядати як сукупність земельно-правових норм, спрямованих на регулювання земельних відносин щодо права власності на землю, використання земельних правил, встановлення правового режиму земельних ділянок з врахуванням категорії земель, до якої вони відносяться, створення умов для раціонального використання землі, збереження її природних властивостей, захисту земельних прав громадян, юридичних осіб, держави та українського народу.

Земельне право, будучи галуззю правової науки, розглядається як система ідей, теорій, національних правових традицій та інших ціннісних категорій про землю; земельно-правовий принцип; правових норм, якими регулюються земельні відносини, а також правових способів задоволення і захисту земельних інтересів фізичних та юридичних осіб за допомогою державних і земельно-правових інститутів.

VI. Список використаної літератури

1.Земельний кодекс України.

2.Словник-довідник юриста. - Харків, 2001.

.Основи земельного права. Підручник. - К., 2000.

4. Правознавство: Навч. посібник. За ред. В.В. Копейчикова. - К. - 2001.

. Михайленко О.Р. Основи правознавства. - К. - 1997. - 256 с.

. Правознавство: Навч. посібник. За ред. М.В. Кравчука. - Тернопіль - 2002. - 408 с.

. Основи правознавства: Навч. посібник. За ред. С.В. Ківалова. - 2001. - 364 с.

. Основи правових знань: Підручник. - К.: Юридична книга. - 2000. - 224 с.

. Правознавство: Підручник / В.Ф. Опришко, Ф.П. Шульженко, С.І. Шимон та ін.; За заг. ред. В.Ф. Опришка, Ф.П. Шульженка. - К.: КНЕУ, 2003. - 767 с.