Міжнародні та національні нормативи бухгалтерського обліку

1.      Наведіть принципи бухгалтерського обліку

Основним законодавчим документом, що регулює бухгалтерський облік в нашій країні, є Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» від 16.07.1997 р. № 996-XIV.

Бухгалтерський облік охоплює всю технологію інформаційного процесу, складовими якого є виявлення, вимірювання, реєстрація, накопичення, узагальнення, зберігання інформації про діяльність суб’єктів господарювання та її передача зовнішнім і внутрішнім користувачам.

Ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової і статистичної звітності на кожному підприємстві здійснюється на підставі нормативно-правових документів, що розробляються органами, на які покладено обов'язки регулювання у країні питань обліку і звітності. Це дає змогу вести бухгалтерський облік і складати фінансову звітність за єдиними принципами й формою і таким чином забезпечувати порівнянність облікової інформації. Однак це не означає, що підприємство, виходячи з конкретних умов господарювання, не може вибирати найбільш прийнятні для нього форми ведення обліку.

При формуванні облікової політики субє'ктам господарювання необхідно враховувати принципи бухгалтерського обліку, які відображено в Законі про бухгалтерський облік. Основні з них такі:

Принцип обачності - це застосування в бухгалтерському обліку методів оцінювання, які мають запобігати заниженню оцінки зобов’язань та витрат і завищенню оцінки активів та доходів підприємства. Це означає, що витрати та зобов'язання потрібно відображати в бухгалтерському обліку відразу ж після отримання інформації про ймовірність їх виникнення, а активи та доходи - лише тоді, коли їх реально отримано або зароблено.

Принцип повного висвітлення передбачає, що фінансова звітність має містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій і подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі. Це означає, що користувачам надана суттєва та доречна інформація про фінансовий стан і результати господарської діяльності підприємства.

Принцип автономності передбачає, що кожне підприємство розглядається як юридична особа, відокремлена від власників, у зв’язку з чим особисте майно та зобов’язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства. Цей принцип застосовується навіть у випадку, коли власник несе повну матеріальну відповідальність за зобов'язаннями підприємства. Цей принцип дає можливість виявити межі підприємства: територію, активи, пасиви, економічні зв’язки тощо.

Принцип послідовності передбачає постійне (з року в рік) застосування підприємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і має бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності. Цей принцип визначає, що облікова політика буде використовуватися тривалий час, що забезпечить зіставність даних бухгалтерського обліку за різні звітні періоди діяльності підприємства.

Принцип безперервності передбачає, що оцінювання активів і зобов’язань підприємства здійснюється на основі припущення, що його діяльність буде продовжуватись. Цей принцип встановлює, що бухгалтерських обік ведеться безперервно з моменту створення підприємства до його ліквідації.

Принцип нарахувань та відповідність доходів і витрат передбачає, що для визначення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи цього періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати відображають у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів. Виходячи з цього принципу, доходи слід відображати в обліку і звітності в тому періоді, коли їх було зароблено, а витрати - на основі відповідності цим доходам. Витрати, які не мають безпосереднього зв'язку з певними доходами, слід відображати в тому періоді, коли вони виникли.

За принципом превалювання сутності над формою операції обліковуються відповідно до їхньої сутності, а не лише виходячи з юридичної форми. Цей принцип засвідчує, що бухгалтерський облік не є засобом простої фіксації формальних даних. Тому наявність чи відсутність первинних документів або законодавчих актів не завжди є підставою для відображення чи невідображення операцій у бухгалтерському обліку з метою складання фінансової звітності.

Принцип історичної (фактичної) собівартості передбачає, що пріоритетною є оцінка активів підприємства на основі витрат на їхнє виробництво та придбання. Проте пріоритетність історичної (фактичної) собівартості стосується, головним чином, первісної вартості активів і зобов'язань.

Принцип єдиного грошового вимірника передбачає, що вимірювання й узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій діяльності здійснюється в єдиній грошовій одиниці. Цей обліковий принцип встановлює, що облікова інформація має бути відображена в одній грошовій одиниці, що дає можливість її узагальнювати та порівнювати. Тому інформація, яка показана у різних грошових одиницях, перераховується у національну валюту, що дозволяє її складати та подавати в єдиному вимірнику. Активи, пасиви та операції, виражені в іноземній валюті, для відображення у фінансовій звітності перераховують у гривні за курсом Національного банку України на певну дати відповідно до чинних правил.

Принцип періодичності визначає можливість розподілу діяльності підприємства на певні періоди з метою складання фінансової звітності. Цей принцип передбачає, що фінансовий результат та інші показники обчислюються за певні періоди (місяць, квартал, рік), а не з моменту створення підприємства. Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Баланс підприємства складається на кінець останнього дня звітного періоду. Проміжна (місячна, квартальна) звітність, яка охоплює певний період, складається наростаючим підсумком з початку звітного року.

Отже, розглянуті десять принципів бухгалтерського обліку і фінансової звітності, які в Україні законодавчо закріплено, є важливою складовою методології бухгалтерського обліку і базою для створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, що є обов'язковими для всіх підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів.

. Що таке амортизація основних засобів за МСБО 16 ? Навести методи нарахування амортизації основних засобів згідно МСБО 16

Метою Міжнародного Стандарту Бухгалтерського обліку 16 є визначення облікового підходу до основних засобів, щоб користувачі фінансової звітності могли розуміти інформацію про інвестиції суб'єкта господарювання в його основні засоби та зміни в таких інвестиціях. Основні питання обліку основних засобів - це визнання активів, визначення їхньої балансової вартості та амортизаційних відрахувань, а також збитків від зменшення корисності, які слід визнавати у зв'язку з ними.

Відповідно до пункту 7 МСФО 16 „Основні засоби”, амортизація - це систематичний розподіл суми активу, що амортизується, потягом строку його корисної експлуатації.

Вартість основних засобів, яка підлягає амортизації, визначається як різниця між собівартістю конкретного об’єкту та його ліквідаційною вартістю.

У свою чергу ліквідаційною вартістю вважається чиста сума, яку підприємство очікує отримати за актив по закінченні строку його корисної експлуатації, зменшена на суму очікуваних витрат, пов’язаних з його вибуттям.

Важливе значення для нарахування амортизації має строк корисної експлуатації, тобто:

період, протягом якого очікується використання об’єкту підприємством;

або кількість одиниць виробленої продукції, які підприємство очікує отримати від даного об’єкту.

Строк корисного використання (експлуатації) кожне підприємство (компанія) визначає самостійно. При цьому слід враховувати такі чинники:

очікувану потужність (продуктивність) об’єкту;

можливий фізичний та моральний знос об’єкту;

правові та інші аналогічні обмеження можливості використання конкретного об’єкту (наприклад, граничний термін його безпечної експлуатації тощо).

Підприємство має право визначити термін корисної експлуатації коротший, ніж нормативний технічний, або довший.

Існують різні методи нарахування амортизації. Приідприємствам надано право самостійно обирати той чи інший метод, який дозволяє отримати очікувані економічні вигоди та забезпечити обгрунтований розподіл вартості об’єктів на протязі визначеного терміну корисної експлуатації. При цьому суму, яка підлягає амортизації, необхідно розподіляти на систематичній основі.

У МСФО 16 „Основні засоби” не вказані конкретні методи нарахування амортизації, але обраний метод повинен найточніше враховувати реальні умови отримання економічних вигод від використання того чи іншого об’єкта на підставі принципу співвідношення отриманих за його участю доходів та понесених витрат.

Найчастіше використовують наступні методи нарахування амортизації:

. Метод прямолінійного списання. Характеризується рівномірним розподілом суми, що амортизується, на весь термін експлуатації об'єкта. При його використанні вартість об’єкта списується протягом усього періоду експлуатації рівними сумами. Суму амортизації можна розрахувати двома способами:

при використанні першого вона визначається за формулою:

за другим способом спочатку розраховують шляхом ділення 100% на кількість років корисної експлуатації річну норму амортизації за формулою:

Незалежно від способу визначення річної суми амортизації, її необхідно поділити на дванадцять (місяців) і отримати сума нарахованої амортизації за місяць.

Даний метод дуже простий, але він не забезпечує можливість врахування реального зносу та продуктивності конкретного об’єкту.

. Метод зменшення залишкової вартості. Характеризується постійним, час від часу, зменшенням суми амортизації, що нараховується. Метод зниження залишкової вартості об’єкта передбачає визначення суми амортизації шляхом множення його залишкової вартості на початок звітного періоду на норму амортизації у відсотках. Норму амортизації розраховують за формулою:

де n - термін корисної експлуатації

Необхідно звернути увагу на те, що:

Норма амортизації є постійною, крім випадків зміни терміну корисної експлуатації;

Використовувати даний метод можливо тільки за умови визначення ліквідаційної вартості об’єкта (групи однорідних об’єктів);

3. Метод вартості та суми одиниці продукції. Ґрунтується на можливій кількості продукції, робіт і послуг, що планується виробити на тому чи іншому об'єкті основних засобів до повного одержання всіх очікуваних від його експлуатації економічних вигод. Виробничий метод передбачає врахування виробітку (продуктивності) кожного об’єкта або групи однорідних об’єктів. При його використанні необхідно мати інформацію про виробіток конкретного об’єкта (групи об’єктів), як очікуваний так і фактичний за звітний період. Спочатку розраховується сума амортизацію на одиницю очікуваного обсягу виробництва за період корисної експлуатації за формулою:

Другим кроком розраховується сума амортизації конкретного об’єкта (групи об’єктів) за звітний період:

Використання даного методу забезпечує можливість врахування реальної потужності об’єкта основних засобів, що важливо для машин, обладнання (устаткування). Замість обсягу виробітку можна використовувати інші натуральні показники (наприклад, кількість відпрацьованих машинами, обладнанням годин тощо). До недоліків даного методу слід віднести труднощі обліку фактичної потужності кожного об’єкту або групи однорідних об’єктів.

4. Метод суми чисел років (кумулятивний метод). Його сутність полягає у використанні кумулятивного коефіцієнта, який являє собою співвідношення кількості років до кінця терміну використання об’єкта і суми чисел років використання, що можна представити наступною формулою:

Сума річної амортизації розраховується шляхом множення вартості об’єкта, яка амортизується, на відповідний кумулятивний коефіцієнт, а саме:

Сума річної амортизації = Вартість, яка амортизується * Кумулятивний коефіцієнт відповідного року.

Слід зазначити, що знаменник у формулі кумулятивного коефіцієнта для конкретного об’єкта залишиться незмінним (за умови незмінного терміну корисної експлуатації), а чисельник щорічно буде змінюватись на одиницю у наслідок чого найбільша сума амортизації нараховується у перший рік використання об’єкта (групи однорідних об’єктів), яка поступово буде знижуватись.

Вищенаведені методи розрахунку суми амортизації дозволяють зробити такі висновки:

. Суб’єкти підприємництва, обираючи той чи інший метод нарахування амортизації, можуть впливати на суму витрат, а отже і на фінансовий результат діяльності;

. Використання методу зниження залишкової вартості і кумулятивного забезпечують прискорене нарахування амортизації, що дає певні переваги:

найбільша виробнича потужність основних засобів припадає на перші роки їх експлуатації і в ці ж роки нараховуються найбільші суми амортизації;

прискорене нарахування амортизації запобігає втраті від морального старіння основних засобів;

до настання моменту заміни об’єктів, підприємство може використовувати накопичену суму амортизації як джерело розширення діяльності.

Крім розглянутих вище основних методів нарахування амортизації, існують і альтернативні, які можуть використовуватись у окремих галузях або у певних випадках:

метод амортизаційного фонду, при використанні якого сума амортизаційних відрахувань вкладається в надійні цінні папери, а отримані відсотки (дивіденди) збільшуються амортизаційний фонд і можливості підприємства оновлювати основні засоби;

метод списання і зміни доцільно використовувати, наприклад, у залізничних компаніях, у яких об’єкти основних засобів розташовані на великих площах. У цьому випадку розрахунок суми амортизації кожного об’єкта дуже трудомісткий, тому її суму визначають у розмірі вартості списаних за конкретний період основних засобів, зменшену на їх ліквідаційну вартість;

метод заснований на використанні фактичної кількості днів експлуатації об’єкта і деякі інші.

Слід зауважити, що МСБО чітко не визначають дати початку та припинення нарахування амортизації основних засобів, які надійшли або вибули протягом звітного періоду. Найчастіше амортизацію нараховують з дати введення об’єкта у експлуатацію або з дати придбання, а припиняють її нарахування з дати вибуття.

Облік нарахованої амортизації здійснюють на регулюючому рахунку „Накопичена амортизація основних засобів” з одночасним збільшенням витрат. При цьому вибір рахунків витрат залежить від обраного варіанту їх обліку:

якщо облік витрат ведеться за елементами, то нарахування амортизації відображається записом:

Дебет рахунку „Витрати на амортизацію”

Кредит рахунку „Накопичена амортизація основних засобів”.

Дт рахунку „Виробничі накладні витрати”

Дт рахунку „Загальні і адміністративні витрати” та ін.

Кт рахунку „Накопичена амортизація основних засобів”

Слід зауважити, що термін корисної експлуатації може бути переглянутий, що зумовить і зміну суми нарахованої амортизації при використанні методів прямолінійного списання, кумулятивного та зниження залишку.

3.      Дайте визначення терміну «собівартість нематеріального активу» за МСБО 38

Згідно МСБО 38 "Нематеріальні активи" нематеріальним активом є немонетарний актив, який не має фізичної субстанції та може бути ідентифікований.

Актив може бути ідентифікований, якщо:

є відокремлюваним, тобто є можливість відокремити або відділити його від підприємства і продати, передатив оренду, надати ліцензію або обміняти індивідуально або разом із пов'язаним контрактом, активом чи зобов'язанням.;

виник в результаті контрактного або інших юридичних прав незалежно від можливості передавання або відокремлення їх від підприємства або інших прав і обов'язків.

Ідентифікований нематеріальний актив відрізняється від гудвілу, який виникає в результаті об'єднання підприємств, оскільки гудвіл не можна продати, обміняти або здати в оренду.Гудвіл відображає платіж, який здійснив покупець підприємства в очікуванні майбутніх економічних вигід від його діяльності. Проте гудвіл, на відміну від інших активів, не можна продати, обміняти або здати в оренду.

Первісною оцінкою нематеріального активу є його собівартість. Собівартість нематеріального активу - це сума сплачених коштів або їх еквівалентів, або справедлива вартість іншої форми компенсації, наданої для отримання активу на момент його придбання або створення, або, якщо доречно, сума, віднесена до активу, первісно визнаного згідно з вимогами інших стандартів, зокрема МСФО 2 "Платіж на основі акції".

Собівартість нематеріального активу, окремо придбаного підприємством в обмін на платежі або зобов'язання сплатити грошові кошти, включає ціну придбання (в тому числі ввізне мито та безповоротні податки) після вирахування торговельних знижок та всі витрати, прямо пов'язані з приведенням активу в стан використання за призначенням (гонорари за юридичні послуги, плату за реєстрацію, прямі витрати та виплати працівникам, перевірку щодо функціональної придатності активу тощо).

Нематеріальні активи, придбані в обмін на випущені інструменти власного капіталу (акції, опціони тощо), оцінюють за справедливою вартістю зазначених інструментів.

Нематеріальні активи, придбані шляхом обміну (повного або часткового) на не грошові активи, оцінюють так само, як основні засоби.

Собівартість нематеріального активу, отриманого в обмін на інший актив в операції, яка має комерційну сутність, дорівнює його справедливій вартості.

Нематеріальні активи, отримані безоплатно або за символічну плату, у вигляді державних грантів (ліцензії на імпорт або експортні квоти, ліцензії на певні види діяльності тощо), згідно з МСБО 20 "Облік державних грантів і розкриття інформації про державну допомогу", оцінюють за справедливою або номінальною вартістю (плюс усі витрати, прямо пов'язані з приведенням активу в робочий стан).

У деяких випадках у момент здійснення витрат з метою отримання майбутніх економічних вигід підприємство не отримує нематеріального або іншого активу. Такі витрати включають до складу витрат того звітного періоду, в якому вони були понесені.

Це, наприклад, витрати на:

введення нової продукції або послуг (на рекламу, просування продукції на ринку тощо);

забезпечення діяльності підприємства на новому місці його розташування або пов'язані з новим класом клієнтів (на навчання персоналу);

адміністративні та інші.

Згідно МСБО 38 "Нематеріальні активи", видатки на об'єкт нематеріальних активів слід визнавати витратами на момент понесення лише за таких умов:

ці витрати не є частиною собівартості нематеріального активу, який відповідає критеріям визнання;

такий об'єкт не було отримано у результаті придбання іншого підприємства.

Видатки, не визнані нематеріальними активами та списані на витрати в попередніх звітних періодах, не слід сторнувати та включати до собівартості нематеріальних активів у наступних звітних періодах.

Визнання витрат у балансовій вартості нематеріального активу припиняється з моменту приведення його до стану використання за призначенням, визначеним керівництвом підприємства. Тому витрати, що виникли в процесі використання або передислокації нематеріального активу, не включаються до його балансової вартості. Прикладом таких витрат є:

витрати, які виникли внаслідок того, що актив придатний для використання за призначенням, але його експлуатацію ще не розпочато;

первісні операційні збитки, що виниюіи в період формування попиту на продукцію активу.

Будь-які нематеріальні активи, отримані в результаті дослідження, не визнаються активами підприємства. Через це витрати на проведення дослідження списують і відображають у звіті про прибуток або збиток в тому періоді, в якому вони виникли.

Розробка - застосування результатів досліджень та інших знань для планування і проектування нових або суттєво вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем або послуг до початку їхнього серійного виробництва або використання.

Прикладами розробок є діяльність, пов'язана з:

проектуванням, спорудженням і випробуванням прототипів і моделей об'єктів виробництва та використання;

проектуванням інструментів, форм, затискачів, штампів, зумовлених новою технологією;

проектуванням, будівництвом та експлуатацією пілотного підприємства, яке не має економічних масштабів для комерційного виробництва;

проектуванням, спорудженням і випробуванням обраних альтернатив для нових або вдосконалених матеріалів, приладів, продуктів, процесів, систем і послуг.

Нематеріальні активи, отримані в результаті розробки, слід визнавати в звіті про фінансове становище (балансі) лише за умови, що підприємство може продемонструвати:

а) технічну можливість доведення нематеріального активу до стану, в якому він придатний для продажу або використання;

б) намір завершити створення нематеріального активу для продажу або використання;

в) здатність використати або продати нематеріальний актив;

г) імовірність отримання майбутніх економічних вигід від активу (наявність ринку для нематеріального активу або продукції, яка виготовлятиметься з його допомогою, або інша корисність цього активу);

д) наявність відповідних технічних, фінансових та інших ресурсів, необхідних для завершення розробки та використання або продажу нематеріального активу;

е) здатність достовірно оцінити витрати, пов'язані з нематеріальним активом у процесі його розробки.

У разі визнання нематеріального активу, створеного підприємством, до його собівартості вюіючають усі витрати на його створення, виробництво і підготовку до використання, які можуть бути прямо віднесені до активу (витрати на матеріали, послуги, заробітну плату працівникам і службовцям, наюіадні витрати та будь-які інші видатки на підготовку активу до використання).включаються до собівартості нематеріальних активів, створених підприємством:

         витрати на збут, адміністративні та інші загальногосподарські витрати, що прямо не пов'язані з приведенням активу у стан, у якому він придатний для використання за призначенням;

         чітко визначені непродуктивні витрати та первісні операційнізбитки, які виникають до моменту досягнення активом запланованої потужності;

         витрати на навчання персоналу керувати активом.

Згідно з МСБО 38 “Нематеріальні активи”, підприємство має обрати у якості облікової політики щодо оцінки нематеріальних активів модель собівартості або модель переоцінки.

Модель собівартості передбачає відображення нематеріального активу в звіті про фінансове становище (балансі) за його собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та накопичених збитків від зменшення корисності.

Модель переоцінки означає, що після первісного визнання нематеріальний актив відображають в звіті про фінансове становище (балансі) за переоціненою вартістю, якою є його справедлива вартість на дату переоцінки за вирахуванням подальшої накопиченої амортизації та подальших накопичених збитків від зменшення корисності.

Ліквідаційна вартість нематеріальних активів дорівнює нулю. Метод амортизації підприємство може обирати самостійно на основі очікуваної форми споживання економічних вигід, втілених у цьому активі. При цьому, зокрема, можуть бути використані прямолінійний метод, метод зменшення залишку та метод суми одиниць продукції.

Строк корисної експлуатації нематеріального активу не повинен перевищувати 20 років. Однак якщо у підприємства існує переконливе свідчення того, що строк корисної експлуатації нематеріального активу буде довшим за 20 років, використовується цей термін. У цьому випадку підприємство розкриває інформацію про причини того, чому припущення про те, що строк корисної експлуатації нематеріального активу не перевищуватиме двадцять років, не є чинним, та про чинники, що відіграли значну роль у визначенні строку корисної експлуатації активу. Крім того треба щороку перевіряти зменшення корисності балансової вартості нематеріального активу.

Вимога до щорічної перевірки на зменшення корисності нематеріального активу також застосовується до активів, що не можуть бути використані.

Строк корисної експлуатації активу обмежений, тобто, якщо актив очікується використовувати упродовж дуже тривалого терміну, це не є підставою для уникнення амортизації активу.

Ліквідаційна вартість нематеріального активу дорівнює нулю, якщо не існує зобов’язання третьої сторони придбати нематеріальний актив наприкінці строку його корисної експлуатації або не існує активного ринку для активу такого типу і не ймовірним, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисної експлуатації активу і можна буде визначити ліквідаційну вартість.

Амортизація визнається у звіті про всеохоплюючий прибуток як витрати, якщо нематеріальний актив не використовується для створення іншого активу. У цьому випадку амортизація капіталізується як частина нового активу або включається до балансової вартості запасів.

Строк корисної експлуатації нематеріального активу та метод амортизації слід щороку перевіряти.

Припинення визнання нематеріального активу відбувається у разі вибуття або, якщо у разі його подальшого використання або вибуття, не очікуються майбутні економічні вигоди.

Фінансовий результат від припинення визнання нематеріального активу визначають як різницю між сумою чистого надходження від вибуття (продажу) активу та його балансовою вартістю.

У фінансових звітах слід розкривати таку інформацію для кожного класу нематеріальних активів, відмежовуючи внутрішньогенеровані нематеріальні активи та інші нематеріальні активи:

а) строки корисної експлуатації чи застосовані норми амортизації;

б) застосовані методи амортизації;

в) валова балансова вартість та накопичена амортизація (об'єднана з накопиченими збитками від зменшення корисності) на початок та на кінець періоду;

г) стаття (статті) звіту про прибуток або збиток, в яку (які) включено амортизацію нематеріальних активів;

д) узгодження балансової вартості на початок та на кінець періоду, де вказується:

надходження, окремо від внутрішніх розробок та внаслідок об'єднання компаній;

ліквідація та продаж;

збільшення або зменшення протягом періоду, які є результатом переоцінки та збитків від зменшення корисності, визнаних чи сторнованих прямо в капіталі згідно з МСБО 36 "Зменшення корисності активів" (якщо вони є);

збитки від зменшення корисності, визнані у звіті про прибутки та збитки протягом періоду згідно з МСБО 36 (якщо вони є);

збитки від зменшення корисності, сторновані у звіті про прибутки та збитки протягом періоду згідно з МСБО 36 (якщо вони є);

амортизація, визнана протягом періоду;

інші зміни балансової вартості протягом періоду.

Клас нематеріальних активів є групою активів, подібних за характером та використанням у діяльності підприємства. Приклади окремих класів можуть включати:

а) торгові марки;

б) заголовки та назви видань;

в) комп'ютерне програмне забезпечення;

г) ліцензії та франшизи;

ґ) авторські права, патенти та інші права на промислову власність, права на обслуговування та експлуатацію;

д) рецепти, формули, моделі, проекти та прототипи;

е) нематеріальні активи на етапі розробки.

Шдприємство розкриває інформацію щодо характеру та впливу зміни облікової оцінки, яка істотно впливає у поточному періоді чи, як очікують, істотно впливатиме у подальших періодах, згідно з МСБО 8 "Облікова політика, зміни в облікових оцінках та помилки". Розкриття такої інформації може бути результатом змін:

а) періоду амортизації;

б) методу амортизації;

в) ліквідаційної вартості.

У фінансових звітах слід також розкривати:

а) причини, через які не діє припущення про те, що строк корисної експлуатації нематеріального активу не перевищуватиме двадцять років, починаючи з дати, коли актив стає придатним для використання, якщо нематеріальний актив амортизується понад двадцять років. Пояснюючи ці причини, підприємство має зазначити чинник (чинники), який грав (які грали) значну роль у визначенні строку корисної експлуатацію активу;

б) опис, балансову вартість та період амортизації, що залишився, будь-якого нематеріального активу, суттєвого для фінансових звітів підприємства у цілому;

в) для нематеріальних активів, отриманих за державним грантом та первісно визнаних за справедливою вартістю:

справедливу вартість, первісно визнану для цих активів;

їхню балансову вартість;

відображаються вони за базовим чи за дозволеним альтернативним підходом для подальшої оцінки;

г) існування та балансову вартість нематеріальних активів з обмеженим правом володіння та балансову вартість нематеріальних активів, заставлених як забезпечення зобов'язань;

д) суму угод на придбання нематеріальних активів.

Якщо нематеріальні активи відображаються за переоціненими сумами, слід розкривати таке:

а) за класом нематеріальних активів:

чинну дату переоцінки;

балансову вартість переоцінених нематеріальних активів;

балансову вартість, яка була би включена до фінансових звітів, якби переоцінені нематеріальні активи відображалися згідно з базовим підходом;

б) суму дооцінки, яка відноситься до нематеріальних активів на

початок та на кінець періоду, вказуючи зміни протягом періоду та будь-які обмеження на розподіл залишку акціонерам.

Може виникнути потреба об'єднати класи переоцінених активів у більші класи з метою розкриття інформації. Проте класи не об'єднуються для оцінки, якщо це призводить до поєднання нематеріальних активів у клас, що вюіючає суми, оцінені як згідно з базовим, так і з дозволеним альтернативним підходом.

У фінансових звітах слід розкривати сукупну суму видатків на дослідження та розробки, визнану як витрати протягом періоду.

Видатки на дослідження та розробки складаються з усіх видатків, які прямо відносяться до діяльності з досліджень та розробок або які можна розподілити на обґрунтованій та послідовній основі на таку діяльність.

амортизація собівартість нематеріальний актив

Задача

Підприємство придбало верстат для виробництва механічних деталей, собівартість якого складає 60 000 тис.,ліквідаційна вартість 5000 тис., термін корисного використання 6 років, розрахуйте амортизацію цього основного засобу прямолінійним методом.

Перший спосіб:

Визначаемо суму амортизаційних відрахувань за формулою:

АВ = ,

Де АВ - річна сума амортизаційних відрахувань,

ПВ - первісна вартість,

ЛВ - ліквідаційна вартість,

Т - термін корисного використання об’єкта.

АВ =  = 9166,67 тис.

Другий спосіб:

Визначаємо норму амортизації за формулою:

Нам = ,

де Нам - норма амортизаційних відрахувань.

Нам =  = 16,67 %

Визначаємо суму амортизації за рік:

АВ =  = 9168,5 тис.

Відповідь: сума амортизаційних відрахувань складає: за першим способом - 9166,67 тис.; за другим способом - 9168,5 тис.

Список використаних джерел

1.      Бухгалтерський облік: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / за ред. М.Д.Корінька. Державна академія статистики обліку та аудиту Держкомстату України. - К.: ДП «Інфомаційно-аналітичне агентства», 2009 - 459 с.

2.      Жолнер І. Фінансовий облік за міжнародними та національними стандартами: Навч. посіб. - К.: Центр учбової літератури, 2012 - 368 с.

3.      Михайлова Т. П. Міжнародний облік і аудит (Частина Міжнародний облік) - Донецьк, ДонДУЕТ, 2006 - с. 78

.        http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/929_014