Методика аудиту вибуття та ліквідації основних засобів

Методика аудиту вибуття та ліквідації основних засобів

Вступ

Розвиток України на сучасному етапі характеризується становленням ринкової економіки, її інтеграції у систему міжнародних економічних відносин, виникненням акціонерних компаній, товариств, різних фондів. До розвитку економіки залучаються зовнішні та внутрішні інвестиції, кредити, проводяться емісії цінних паперів, йде роздержавлення власності та приватизація майна.

Учасники цих процесів потребують достовірної і неупередженої інформації про фінансово-майновий стан, перспективи розвитку та фінансову стабільність суб'єктів господарювання. Подання достовірної та неупередженої інформації зацікавленим особам забезпечується через аудиторський висновок, про що свідчить віковий досвід зарубіжних країн, а також робота вітчизняних аудиторів.

Слід погодитись, що аудит в Україні відбувся. Він виник на соціальне замовлення і, ще не маючи глибокої теорії, почав виконувати практичні завдання щодо підтвердження відповідної фінансової інформації. В своєму арсеналі аудитори, що прийшли на ринок серйозно і надовго, мають теорію і практику зарубіжного аудиту та вітчизняну методику проведення різного роду ревізій і перевірок.

Процес аудиту - це процес пізнання істини, який полягає в ретельному вивченні здійснених операцій і являє собою дослідження фактів минулого. Інтереси осіб, задіяних в господарському процесі: власника, адміністратора, службовців, підзвітних осіб, кредиторів і дебіторів, - суперечливі, і ці суперечності неминуче знаходять своє відображення в облікових регістрах.

Кваліфікований аудитор повинен пам'ятати, що істина одна, а викривлень її безліч. Він повинен розуміти і вміти побачити викривлені тенденції, закладені в обліковій політиці підприємства, і, зрозумівши їх, побачити за документами інтереси зацікавлених осіб, незалежно від будь-яких обставин встановити об'єктивну істину. Щодо відображених в обліку і звітності господарських фактів, отримати докази на її підтвердження та донести цю істину через аудиторський висновок до користувачів інформації.

Одним з найскладніших видів аудиторських перевірок є аудит основних засобів.

Метою курсової роботи - систематизувати, поглибити і закріпити теоретичні і практичні знання методики аудиту вибуття та ліквідації основних засобів.

Об’єкт дослідження складають основні засоби підприємства.

Предмет дослідження аудит вибуття та ліквідації основних засобів.

Завдання курсової роботи:

розкрити сутність, поняття та класифікацію основних засобів;

проаналізувати нормативно-правовому базу, що регулює аудит основних засобів;

дослідити методику проведення аудиту вибуття та ліквідації основних засобів

При написанні курсової роботи використовувалися наступні економічні методи: на етапі збору, систематизації і обробки інформації для проведення дослідження - індуктивний; у процесі теоретичного осмислення проблеми - дедуктивний, а також методи аналізу і синтезу для поєднання різних складових економічних явищ в єдиному процесі.

1. Теоретичні основи аудиту основних засобів

.1 Сутність, поняття та класифікація основних засобів

основний програма аудит засіб

Активи являють собою ресурси, контрольовані підприємством, використання яких призводять до збільшення економічних вигод у майбутньому. До них відносяться всі наявні матеріальні цінності, нематеріальні активи та кошти, що належать підприємству на певну, а також їх розміщення та використання. Активи підприємства - це його майно. Воно складається з матеріальних, фінансових і нематеріальних активів.

До матеріальних активів належать земля (якщо вона перебуває у власності підприємства) чи право на її використання; будинки і споруди виробничого призначення; будинки і споруди невиробничого призначення; адміністративні, житлові, дитячі, учбові, лікувальні, оздоровчі та інші будинки, приміщення, які перебувають на балансі підприємства; встановлене та невстановлене виробниче обладнання, рухоме майно невиробничого призначення; запаси сировини, палива і напівфабрикатів (на складах, у цехах і в дорозі), готової продукції; майно, основні засоби, будинки чи споруди, здані в оренду, належні підприємству філіали, дочірні компанії, якщо вони мають статус юридичної особи, а їхні баланси не розділені з балансом даного підприємства.

Необоротні матеріальні активи - це матеріальні активи, у тому числі запаси корисних копалин, наданих у користування ділянок надр (крім вартості землі, незавершених капітальних інвестицій, автомобільних доріг загального користування, бібліотечних і архівних фондів, матеріальних активів, вартість яких не перевищує 2500 гривень, невиробничих основних засобів і нематеріальних активів), що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 2500 гривень і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом, та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік)

Об'єкт необоротних активів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям для нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначень, що мають для обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, внаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, комплекс - певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно.

Якщо один об'єкт необоротних активів складається із частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт необоротних активів.

Об'єкт необоротних активів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена.

Для чіткого аудиту необоротних активів необхідно насамперед їх правильно класифікувати.

Необоротні активів в Україні можна згрупувати за їх функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально-матеріальним складом (рис. 1.1) [15:c. 37-40].

За функціональним призначенням розрізняють:

виробничі - основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері матеріального виробництва;

невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері.

За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язку тощо.

Більша частина необоротних активів належить до галузі «Промисловість». Вона безпосередньо пов'язана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності (ведення підсобного сільського господарства, будівельно-монтажні роботи, утримання дитячих установ тощо) зумовлює необхідність обліку основних засобів, що належать до інших галузей господарства (екскаватори, підйомні крани, бульдозери тощо), які перебувають на балансі промислового підприємства, належать до галузі «Будівництво», підсобного сільського господарства - до галузі «Сільське господарство» тощо.

У зв'язку з цим у бухгалтерському обліку основні засоби промислових підприємств поділяються на промислово-виробничі, виробничі основні засоби інших галузей народного господарства та невиробничі.

До промислово-виробничих основних засобів належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини та обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини та обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми, інші основні засоби.

Рисунок 1.1 - Групування основних засобів за функціональним призначенням, галузевою ознакою, використанням та належністю

Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основних засобів належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення.

За використанням основні засоби поділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються у господарстві), недіючі (ті, що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).

Істотне значення в обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень.

Орендовані основні засоби показуються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих засобів [28:c. 115-120].

В наступній таблиці (див. табл. 1.1.) наводимо класифікацію основних засобів та інших необоротних матеріальних активів за групами, а також мінімально допустимі строки їх амортизації відповідно до п. 145.1 ПКУ.

Таблиця 1.1. Класифікація груп основних засобів та інших необоротних активів

З цієї таблиці стає зрозуміло, що класифікація основних засобів та інших необоротних матеріальних активів в податковому обліку тепер передбачає 16 груп замість звичних нам 4-х. Підмічаємо, що мінімальний строк корисного використання будівель становить 20 років, а транспортних засобів - 5 років.

1.2 Законодавчо-нормативна база, що регулює аудит основних засобів підприємства

Аудитор у своїй роботі постійно працює з різними нормативними актами. Нормативними актами називають письмові документи, що приймаються уповноваженими органами держави, які встановлюють, вносять зміни або відміняють норми права.

З метою правильного використання нормативних актів при проведенні аудиту аудитори повинні чітко розуміти компетенцію та положення органу, який видав відповідний нормативний акт в системі правотворчих органів держави, а також розуміти характер самих актів та їх дію в залежності від територіального розміщення клієнта та часу здійснення дії чи події, що відбулась.

Аудитору важливо знати, що нормативні акти знаходяться між собою в суворій ієрархічній підпорядкованості, від якої залежить юридична сила того чи іншого нормативного акта. Видавати їх мають право суворо встановлені законом органи.

В залежності від спрямованої дії нормативні акти можуть бути індивідуального впливу (вирок суду, наказ керівника клієнта щодо відповідного працівника і т.д.) та загального характеру. Аудитор повинен більше уваги приділяти нормативним актам, які носять загальний характер, направлені на регулювання відповідних суспільних відносин і неодноразово застосовуються.

Сукупність нормативних актів складає нормативну базу аудиту. Нормативна база, що використовується для організації перевірок, поділяється на зовнішню і внутрішню.

Зовнішня нормативна база - відповідні закони, постанови, накази, інструкції, положення, методичні матеріали з обліку та звітності, з оподаткування, національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку та національні нормативи аудиту.

Вони потрібні аудитору, щоб виявити законність та достовірність відображення господарської операції, відповідність ведення обліку та фінансової звітності, проведення аналізу, складання висновку. Внутрішня нормативна база - це облікова політика суб'єкта, різні методичні, інструкційні та розпорядчі документи з організації фінансово-господарської діяльності на конкретному [8; c. 87-90].

Джерелами інформації для аудиту операцій з необоротними активами є:

·        наказ про облікову політику підприємства;

·        первинні документи з обліку необоротних активів: акт приймання-передачі (внутрішнього переміщення) основних засобів (ф. №03-1), акт приймання-здачі відремонтованих, реконструйованих та модернізованих об'єктів (ф. №03-2), акт списання основних засобів (ф. №03-3), акт на списання автотранспортних засобів (ф. №03-4), акт про установку, пуск та демонтаж будівельної машини (ф. №03-5), інвентарна картка обліку основних засобів (ф. №03-6), опис інвентарних карток з обліку основних засобів (ф. №03-7), картка обліку руху основних засобів (ф. №03-8), інвентарний список основних засобів (ф. №03-9), розрахунок амортизації основних засобів (ф. №03-14, №03-15 та 03-16);

·        облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку необоротних активів (Головна книга, журнал-ордер №13);

·        акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

·        звітність - Баланс (ф. №1), Звіт про фінансові результати (ф. №2), Примітки до фінансової звітності (ф. №5) та інші [30, с. 163].

Нормативна база, яка регулює функціонування основних засобів, складається з таких законодавчих та нормативних документів.

. Податковий кодекс України від 02.12.2010 №2755-VI.

. «Порядок проведення індексації балансової вартості основних засобів підприємств, організацій і установ станом на 1 квітня 1996 року», затверджений наказом Мінстату, Мінекономіки, Мінфіну №148/64/103/563 від 23.05.96 р.

. «Порядок відображення в бухгалтерському обліку і звітності збільшення балансової вартості основних фондів на суму витрат, пов'язаних із закінченим капітальним ремонтом», затверджений наказом Мінфіну від 14.06.96 р. №120.

. Постанова КМУ «Про проведення індексації балансової вартості основних фондів та визначення розмірів амортизаційних відрахувань на повне їх відновлення у 1996-1997 роках» від 16.05.96 р. №523.

. «Інструкція з бухгалтерського обліку балансової вартості груп основних фондів», затверджена наказом Мінфіну України від 24.07.97 р. №159, втратила чинність з 1 липня 2000 р.

5. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджене наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №92.

. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи», затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 18.10.99 №242 [13; c. 12-15].

2. Методика аудиту ліквідації та вибуття основних засобів

.1 Порядок складання плану і програми

План аудиту - це документ, який зокрема, розглядає характер, час та обсяг аудиторських процедур, які повинні виконуватися працівниками аудиторської фірми для отримання достатніх та відповідних аудиторських доказів з метою зменшення аудиторського ризику до прийнято низького рівня.

План аудиту складається на початку аудиторської перевірки за результатами:

) знайомства з бізнесом клієнта, загальними напрямами та специфікою його діяльності;

) вивчення системи обліку, внутрішнього контролю, ступінь їх надійності;

) оцінки загального аудиторського ризику і визначення межі суттєвості помилок, які можуть бути виявлені в процесі аудиту, як це вказано в МСА 315 «Розуміння суб'єкта господарювання і його середовища та оцінка ризиків суттєвих викривлень»;

) визначення кількості необхідних аудиторських процедур, періоду їх виконання та виконавців, можливості залучення експертів, як це вказано в МСА 330 «Аудиторські процедури відповідно до оцінених ризиків»;

) забезпечення координації виконання планів, їх контролю, узгодженості із підприємством,

) передбачення інших аспектів, що викликають можливість внесення змін.

Складений план аудиту підлягає обов'язковому документуванню. Формат та обсяг документування залежать від таких аспектів, як розмір та складність підприємства, що перевіряються, суттєвість, обсяг іншого документування та обставини конкретного завдання з аудиту.

Документування плану аудиту повинно бути достатнім для відображення запланованого характеру, часу та обсягу процедур оцінки ризиків і подальших аудиторських процедур на рівні тверджень для кожного суттєвого класу операцій, залишків на рахунках та розкриттів у відповідь на оцінені ризики.

МСА 300 визначає, що аудитор повинен також документувати будь-які значні зміни до початково запланованої стратегії аудиту і детального плану аудиту, включаючи причини цих значних змін та дії аудитора у відповідь на події, умови або результати аудиторських процедур, що призвели до цих змін.

Задокументований план аудиту є підтвердженням відповідності планування та виконання аудиторських процедур. План аудиту затверджується на початку виконання процедур отримання аудиторських доказів, проте він може переглядатися залежно від зміни обставин, що виникають у процесі аудиту. Тобто, план аудиту не має раз і назавжди сформованого змісту, його зміст знаходиться в процесі постійного розвитку.

План бажано погодити з керівництвом підприємства. Це дасть можливість узгодити аудиторські процедури з діяльністю персоналу підприємства.

Загальний план аудиту розробляється настільки детально, щоб аудитор мав можливість на його базі підготувати програму аудиту [29; c. 115-120].

Програма аудиту - це документ, що містить перелік завдань у визначеній послідовності їх виконання, за допомогою яких отримуються достатні та надійні аудиторські докази у відповідності до мети перевірки щодо відповідного клієнта Іншими словами, програма аудиту - це докладні інструкції, яких повинні дотримуватися працівники аудиторської фірми в процесі здійснення аудиту фінансової звітності чи виконанні інших завдань.

Програма повинна бути настільки деталізованою, щоб можна було використовувати її як інструкцію для виконавців аудиту, які беруть участь у перевірці. Програма повинна також слугувати засобом контролю за роботою виконавців аудиту.

У програмі аудиту види, зміст та час проведення запланованих аудиторських процедур повинні збігатися з прийнятими до роботи показниками загального плану аудиту. Аудиторська програма допомагає керувати виконавцями аудиту та контролювати їх роботу. Аудиторська програма також містить перелік об'єктів аудиту по його напрямах, а також час, який необхідно витратити на кожен напрям аудиту або аудиторську процедуру.

Аудитор затверджує програму, визначаючи суттєвість по процедурах аудиту, об'єкт аудиту по кожному питанню окремо та масштаб перевірки.

Для розробки програм можна використовувати стандартні аудиторські програми або контрольні листи щодо проведення аудиту, які розробляються аудиторською фірмою. Стандартні аудиторські програми є власними розробками аудиторської фірми, вони втілюють в собі накопичений професійний досвід виконання різних видів робіт і тому є своєрідним ноу-хау. Коли використовуються стандартні програми або контрольні листи, необхідно їх доробляти відповідно до умов конкретного завдання.

Під час підготовки програми аудитору для виконання робіт по конкретному договору доречно враховувати такі обставини:

визначені оцінки ризику суттєвих викривлень;

рівень впевненості, який має бути забезпечений при отриманні аудиторських доказів у процесі виконання процедур по суті;

заплановані терміни виконання тестів контролю і процедур по суті;

можливість координації будь-якої позиції в плані перевірки, наприклад, заміна одного працівника на іншого, надання технічної або методичної допомоги;

необхідність залучення інших аудиторів або експертів.

Програма аудиту, як і інші документи, що формуються в процесі перевірки, є важливим інструментом, який дозволяє забезпечити якісне надання професійних послуг, а також зменшити ризик не виявлення суттєвих помилок.

Отже, в програмі конкретизуються процедури, що необхідно виконати для отримання аудиторських доказів щодо тверджень, які містять показники та інформацію у фінансовій звітності [18; c. 117-120].

2.2 Методика проведення аудиту

Перед безпосереднім проведенням аудиту основних засобів аудитору необхідно:

1   ознайомитися з обліковою політикою підприємства у частині організації обліку основних засобів за період, що підлягає перевірці, її змінами порівняно з попереднім;

2   уточнити дати проведення останньої інвентаризації основних засобів та її результатів;

3   ознайомитися з матеріалами переоцінки основних засобів за станом на 1 січня та їх відображенням в обліку;

4   перевірити наявність наказів (розпоряджень) про створення на підприємстві постійно діючої комісії, щодо списання необоротних активів, про осіб, відповідальних за зберігання необоротних активів з місцями їх експлуатації, а також з’ясування умов укладених з ними договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність;

5   ознайомитися з договорами на оренду необоротних активів, укладеними з юридичними та фізичними особами;

6   перевірити наявність картотеки основних засобів за місця ми їх експлуатації у матеріально відповідальних осіб;

7   вивчити інформацію наказів, списку матеріально-відповідальних осіб, що звільнилися;

8   встановити забезпеченість бухгалтерії підприємства чинними нормативними документами, що визначають правила ведення обліку основних засобів, зразками міжвідомчих форм уніфікованої документації з обліку цих активів.

Така інформація дасть змогу аудитору на початку перевірки мати загальне уявлення про організацію обліку необоротних активів на підприємстві та визначити ті аспекти, що потребують особливої уваги.

Аудит основних засобів підприємства проводиться у такій послідовності:

Етап 1

Підготовчий: аудитор з'ясовує склад основних засобів, ступінь їх зносу, технічні характеристики, місцезнаходження та матеріальну відповідальність. Потім аудитор проводить оцінку стану внутрішнього контролю по напрямкам:

а) перевіряє наявність первинної документації по господарським операціям з основними засобами підприємства;

б) розподіл обов’язків посадових осіб, відповідальність осіб відповідальних за стан та рух основних засобів;

в) забезпечення умов зберігання та експлуатації основних засобів;

г) періодичність проведення інвентаризації основних засобів;

д) контроль записів в журналі обліку руху основних засобів.

- Етап 2

Основний: аудитор аналізує достовірність результатів проведеної інвентаризації основних засобів, проводить вибіркову перевірку шляхом перерахунку окремих основних засобів. При виявленні розбіжностей аудитор доповідає керівнику з метою скасування цих порушень.

Потім аудитор перевіряє:

а) приналежність основних засобів та правильність їх оцінки;

б) правильність нарахування зносу та визначення витрат на їх ремонт;

в) оцінку фінансових результатів від реалізації основних засобів;

г) правильність документального оформлення оприбутковування і списання основних засобів;

д) правильність індексації та переоцінки основних засобів;

е) порівнянність даних аналітичного та синтетичного обліку, Головної книги та Балансу;

ж) ефективність використання основних засобів.

- Етап 3

Підсумковий: аудитор на основі робочих документів складає проміжний Звіт про стан обліку і робить аудиторський висновок про достовірність, повноту і реальність відображення основних засобів у фінансовій звітності [3, с. 45].

Аудит класифікації основних засобів, їх збереження та оцінки

1)Найперше, що підлягає перевірці при аудиті основних засобів - це облікова політика підприємства. Тому що, перед тим як перевіряти, яким чином здійснюється облік треба перевірити, як цей облік на підприємстві організований. В обліковій політиці у відповідності з П(С) БО №7 «Основні засоби» повинно бути вказано методи оцінки основних засобів, їх класифікація на підприємстві, методи амортизації, ознаки включення об’єктів до складу основних засобів та інше [5, с. 13]. Аудитор повинен перевірити відповідність облікової політики чинному законодавству та бухгалтерським вимогам у відношенні основних засобів. Аудитор перевіряє, наскільки доцільно застосовувати ту чи іншу форму організації бухгалтерського обліку, чи відповідає вона конкретним умовам роботи підприємства. Перевірці підлягає також стан синтетичного обліку і його зв’язки з даними аналітичного обліку. Перевірка правильності визнання підприємством необоротних активів ґрунтується на встановленні аудитором відповідності їх загальним критеріям:

2)існування ймовірності того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з використанням цих активів;

3)можливість достовірного визначення вартості необоротних активів.

За першим критерієм має бути підтвердження того, що до підприємства перейшли всі ризики та вигоди, пов'язані з використанням необоротного активу.

За другим критерієм аудитор має впевнитись у достовірності інформації про витрати на придбання або створення об'єкта, дотримання підприємством принципу обачності. Аудитор повинен встановити правильність віднесення витрат за звітний період. Якщо у момент здійснення витрат з метою отримання майбутніх економічних вигід підприємство не отримує необоротний або інший актив, то такі витрати мають бути включені до складу витрат того звітного періоду, в якому їх зазнали [14, с. 7].

Аудитор повинен встановити дотримання підприємством економічно обґрунтованої класифікації необоротних активів. Ці типові класифікації призначені для встановлення єдиного їх групування в обліку. У відповідності до існуючої системи обліку в Україні діє наступний порядок класифікації:

1)      за галузевою ознакою;

2)      за характером участі в процесі виробництва - виробничі і невиробничі;

3)      за видами - земельні ділянки, будівлі і споруди, транспортні засоби, машини і обладнання, тварини, багаторічні насадження та ін.

4)      по належності - власні та орендовані;

)        за ознакою використання - ті, що знаходяться в експлуатації, на реконструкції, в запасі, на консервації та інші класифікаційні ознаки.

Аудитором перевіряється правильність обліку основних засобів по первісній вартості, яка визначається на основі таких фактичних витрат:

–       сум, сплачених у відповідності з договором;

–       сум, сплачених організаціям за здійснення робіт по договорам, за інформаційні та консультативні послуги;

–       сплачення податків, мита, реєстраційних зборів, державного мита та інших платежів, пов’язаних з придбанням основних засобів;

–       витрат на страхування ризиків, пов’язаних з доставкою;

–       витрат на установку, монтаж, налагодження основних засобів.

Історично для обліку основних засобів використовується три види оцінки, правильність визначення яких перевіряється аудитором [34, с. 478]:

1)      первісна вартість - використовується в обліку на протязі всього строку служби об’єкта на даному підприємстві;

2)      переоцінена вартість - переоцінена первісна вартість;

)        залишкова вартість - первісна вартість за мінусом зносу;

Аудитором визначається достовірність оцінки основних засобів:

безкоштовно отриманні основні засоби оцінюються за справедливою вартістю на дату отримання;

первісна вартість об'єкта основних засобів, отриманого в обмін на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого об'єкта основних засобів.

первісна вартість об'єкта основних засобів, придбаного в обмін на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого об'єкта основних засобів, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

збудовані власними силами підприємства, внесені до статутного капіталу, переведені до основних засобів з оборотних активів, товарів, готової продукції тощо оцінюються по первісній вартості.

Справедлива вартість - це сума, по якій можуть бути здійснені обмін активу, або оплата обов'язків в результаті операцій між зацікавленими та незалежними сторонами. Різниця між справедливою і залишковою вартістю переданого об’єкта включається до складу витрат звітного періоду.

Первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов’язаних з покращенням об’єкта (модернізація, реконструкція, та ін.), які приводять до збільшення майбутніх економічних вигод. Аудитором перевіряється правильність ведення аналітичного обліку по кожному інвентарному об’єкту. Окремим інвентарним об’єктом є завершений механізм з усіма приладами і пристроями, який призначений для виконання визначених самостійних функцій. Для того щоб забезпечити високий ступінь доказовості перевірки збереження і технічного стану основних засобів, аудитор на прохання замовника може провести інвентаризацію спільно з комісією, призначеною керівником підприємства, до якої мають входити інженер-механік та інженер-будівельник. Це мас важливе значення для з'ясування ступеня розукомплектування окремих машин та обладнання, встановлення причин наявності обладнання, яке не використовується або невстановлене. Спочатку аудитор перевіряє дані бухгалтерського обліку про наявність основних засобів, ознайомлюється із записами про рух і технічний стан окремих об'єктів в інвентарних картках або інших документах, перевіряє наявність документів, які характеризують окремі основні засоби. Після докладного вивчення облікової інформації оглядаються об'єкти в натуральному вигляді з метою перевірки їх фактичної наявності у визначених розпорядними документами керівника підприємства місцях експлуатації та встановлення їх придатності для подальшого використання за прямим призначенням.

Орендовані машини й обладнання уважно перевіряють з огляду на їх стан, спроможність випуску продукції, а також повноту обліку виробленої на них продукції. Перевіркою встановлюється, чи закріплені основні засоби за окремими матеріально відповідальними особами за номерами, місцями їх збереження та використання. Щодо документального оформлення, то на основні засоби, які перебувають в оренді на даному підприємстві, має бути окремий опис у двох примірниках з обов'язковою перевіркою відповідних документів, які підтверджують факт отримання в оренду. Наявність фактів заміни нових окремих видів основних засобів старими встановлюється перевіркою правильності заповнення інвентарних карток та технічної документації: марки, заводського номера, обсягу виконаних робіт, відпрацьованого часу, зносу та ін. Особливої уваги потребує перевірка фактів незаконної передачі в особисте користування окремим особам виробничого та господарського інвентарю тощо. У разі виявлення таких фактів господарський інвентар має бути повернутий з оплатою сум за його використання та встановленням винних осіб. Особливо уважно перевіряють наявність і зберігання обладнання, що не працює та перебуває в резерві, умови його зберігання й комплектність.

Особливій перевірці підлягає технічний стан обладнання та машин, призначених для списання, виявлення в експлуатації списаних машин і обладнання. Виявлені у процесі аудиторської перевірки такі об'єкти підлягають відновленню в обліку. Особливо ретельно слід перевіряти факти нестачі або крадіжки пристосувань, які належать до окремих видів основних засобів. Зловживання полягає в тому, що окремі об'єкти основних засобів поділяють на складові частини, що обліковуються як самостійні. В такий спосіб приховуються нестачі або крадіжки. Для виявлення таких зловживань аудитор повинен вивчити технічну документацію, паспорти дорогого імпортного обладнання. У разі виявлення порушень і недоліків щодо збереження основних засобів і їх технічного стану аудитор має згрупувати їх у накопичувальній відомості. Аудитор має встановити правильність обробки результатів перевірки працівниками бухгалтерії підприємства, що полягає в регулюванні розбіжностей фактичної наявності основних засобів з даними бухгалтерського обліку, встановленими при інвентаризації

В аудиторському висновку з перевірки основних засобів потрібно визначити заходи, спрямовані на поліпшення зберігання обладнання, транспортних засобів, введення в експлуатацію невстановленого обладнання або його реалізації тощо.

Аудит надходження та вибуття основних засобів

Аудит руху необоротних активів (надходження, вибуття, внутрішнє переміщення) проводиться з метою встановлення законності, правильності та своєчасності оформлення їх у процесі господарської діяльності підприємства [16, с. 91]. На основі актів приймання-передачі основних засобів (ф. №03-1) встановлюється джерело їх надходження: як внесок до статутного капіталу, безоплатне отримання від юридичних і фізичних осіб, придбання за плату чи на бартерній основі, в результаті капітальних інвестицій, на умовах оперативної або фінансової оренди, в результаті виявлення об'єктів, що не значилися у бухгалтерському обліку, закладання багаторічних насаджень.

При встановленні достовірності відображення в обліку необоротних активів, аудитор визначає відповідність залишків на синтетичних рахунках, відображених у Головній книзі, аналогічним даним аналітичного обліку та бухгалтерського Балансу. Вони мають збігатися за всіма позиціями: сальдо на початок місяця, обороти за місяць, сальдо на кінець місяця. Якщо виявлено розбіжності, аудитор з'ясовує причини і рекомендує підприємству провести інвентаризацію основних засобів та устаткування. Для перевірки правильності залишків основних засобів на початок року аудитор порівнює їх з даними Балансу за попередній рік на кінець року [7, с. 10].

Аудитору слід ознайомитися з обліковою політикою підприємства щодо обліку основних засобів, нарахування амортизації, дотримання порядку обліку витрат на ремонт основних засобів. Перевірка первинного обліку необоротних активів зводиться до встановлення аудитором дотримання підприємством затверджених Наказом Держкомстату України типових форм первинних документів. За всіх випадків надходження необоротних активів на підприємство має бути складений Акт приймання-передачі основних засобів (внутрішнього переміщення):

при оприбуткуванні після капітального ремонту, реконструкції, модернізації (ф. №03-2);

Перевірці підлягає правильність документального оформлення необоротних активів, переданих в експлуатацію. Вони мають бути закріплені за бригадами, фермами, відділеннями, іншими структурними підрозділами та за матеріально відповідальними особами. Закріплення необоротних активів за матеріально відповідальними особами має бути підтверджено їх інвентарним списком (ф. №03-9).

Аудитор встановлює правильність документального оформлення внутрішнього переміщення необоротних активів від однієї матеріально відповідальної особи до іншої на основі накладних. Аудитор повинен встановити виробничу необхідність переміщення основних засобів та витрати, пов'язані з цим, винних осіб при недоцільності переміщення, своєчасність відображення записів про переміщення основних засобів в інвентарних картках у розрізі матеріально відповідальних осіб та оприбуткування.

Правильність оформлення вибуття необоротних, активів, що має місце внаслідок фізичного та морального зносу і непридатності для подальшого використання тощо має бути оформлено Актом на списання основних засобів (ф. №03-3), Актом на списання автотранспортних засобів (ф. №03-4), Актом про установку, пуск та демонтаж будівельних машин (ф. №03-5), Актом на списання основних засобів (ф. №03-3), Актом на списання виробничого і господарчого інвентарю (ф. №126).

Операції щодо надходження матеріальних необоротних активів аудитор перевіряє з огляду на дотримання правил оформлення актів введення їх в експлуатацію шляхом капітальних інвестицій або актів приймання-передачі, а також правильності відображення цих операцій на рахунках бухгалтерського обліку. Особливо уважно аудитором перевіряються операції щодо оприбуткування безоплатно придбаних необоротних активів. Аудитор повинен перевірити, що безоплатно отримані необоротні активи оприбутковані підприємством із збільшенням додаткового капіталу (дебет рахунків 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 12 «Нематеріальні активи» та кредит рахунку 42 «Додатковий капітал»).

Аудитором перевіряти факти придбання підприємством основних засобів у фізичних осіб. Такі операції оформляються письмовим договором купівлі-продажу із зазначенням паспортних даних продавця на суму, сплачену фізичній особі за куплені у неї основні засоби. При цьому роблять такі записи:

Д-т 377 «Розрахунки з іншими дебіторами» К-т 311 «Поточні рахунки в національній валюті»;

Д-т 15 «Капітальні Інвестиції» К-т 377 «Розрахунки з іншими дебіторами»;

Д-т 10 «Основні засоби» К-т 15 «Капітальні інвестиції».

На суму, сплачену фізичній особі, подається довідка в податкову адміністрацію про отримання доходу (ф. №2) за місцем проживання. Аудит операцій, що відображують надходження основних засобів, потребує уваги щодо правильності формування первісної вартості об'єкта. Незалежно від того, чи були основні засоби в експлуатації, вони оприбутковуються підприємством за первісною вартістю. З метою визначення правильності встановлення підприємством первісної вартості основних засобів аудитор перевіряє рахунок 15 «Капітальні інвестиції», оскільки на ньому виявляється інвентарна вартість придбаного об’єкта, за якою він приймається на облік:

Д-т 10 «Основні засоби» К-т 15 «Капітальні Інвестиції».

Несвоєчасне оприбуткування необоротних активів призводить до недонарахування амортизації та до неправильного розрахунку собівартості продукції (робіт, послуг). Своєчасність оприбуткування в бухгалтерському обліку основних засобів визначається порівнянням дат оприбуткування у Журналі-ордері №13 з датами, зазначеними в актах приймання-передачі основних засобів. Аудиторська перевірка поширюється на операції, пов’язані з вибуттям основних засобів: у разі безоплатної передачі їх з балансу на баланс за рішенням органів управління, ліквідації у зв'язку з повним зносом, продажу зайвих і непотрібних, нестач, виявлених інвентаризацією та перевірками, внесків до статутного капіталу, передаванні в довгострокову оренду, у разі стихійного лиха, екстремальних ситуацій тощо. Із балансів підприємств можуть бути списані будівлі, споруди, машини та інші основні засоби, якщо вони стали непридатними внаслідок фізичного зносу, стихійного лиха, морального старіння або у зв'язку з будівництвом, розширенням, реконструкцією та технічним їх переоснащенням. Основні засоби підлягають списанню лише у тих випадках, коли відновити їх неможливо або економічно недоцільно і вони не можуть бути реалізовані. Особливість аудиту операцій з ліквідації основних засобів полягає в тому, що аудитор повинен переконатись у правильності списання виявленого фінансового результату від ліквідації недоамортизованої частини основних засобів [14, с. 7]. Аудитор з'ясовує, чи була створена за наказом керівника підприємства постійно діюча комісія для списання основних засобів, у якому складі і чи є в актах підписи членів комісії та мотивація доцільності списання.

Останнє обумовлено тим, що інколи основні засоби передчасно списуються через недбале зберігання, порушення правил експлуатації, з метою привласнення, заміни нових об'єктів необоротних активів старими. Для виявлення доцільності списання необоротних активів аудитор порівнює дані актів на списання з даними Інвентарних карток та інвентарними списками, а також перевіряє усі записи, проведені в обліку від надходження до вибуття об'єкта необоротних активів. Після цього перевіряє правильність визначення фінансового результату від списання необоротних активів як різницю між первісною вартістю об'єкта, що ліквідується, і сумою нарахованого зносу за період використання з урахуванням витрат, пов'язаних із ліквідацією.

Перевіряють також оприбуткування матеріальних цінностей, одержаних від ліквідації необоротних активів. У разі списання обладнання й транспортних засобів, які вибули в результаті аварії, до акта про ліквідацію має додаватися копія акта про аварію із з'ясуванням причин, що викликали аварію, і вжитих заходів щодо винних осіб. Аудитор перевіряє подані до затвердження акти на списання основних засобів, звіривши їх дані з технічними паспортами та проектами, отриманими у процесі перевірки об'єктів у натуральному вигляді [16, с. 91].

Результати перевірки достовірності списання основних засобів відображуються у накопичувальній відомості систематизації виявлених фактів порушень діючого порядку списання основних засобів. Така відомість має бути підписана аудитором, керівником і головним бухгалтером підприємства, яке перевіряється. На закінчення аудиторської перевірки руху основних засобів, аудитор встановлює достовірність даних синтетичного та аналітичного обліку. З цією метою проводить перевірку організації аналітичного обліку основних засобів, яку починають із встановлення матеріально відповідальних осіб і наявності укладених з ними договорів про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. Якщо такі договори відсутні, аудитору слід рекомендувати підприємству їх укласти.

Для підтвердження відповідності даних аналітичного обліку синтетичному необхідно, щоб оборот у Журналі-ордері №13 відповідав підсумкам руху основних засобів в інвентарних картках, а залишки основних засобів за даними Журналу-ордера №13 збігалися із залишками на синтетичному рахунку 10 «Основні засоби» в Головній книзі.

Аудит амортизації та використання основних засобів

Аудит амортизації основних засобів, інших матеріальних і нематеріальних необоротних активів проводиться за бухгалтерським і податковим обліком, що обумовлено відмінностями у відображенні цих операцій [12, с. 14]. Мета аудиту амортизації основних засобів за бухгалтерським обліком - встановити дотримання підприємством вимог П(С) БО 7 «Основні засоби» щодо нарахування та відображення в обліку амортизації основних засобів.

Завдання аудиту - перевірити правильність:

·        визначення вартості, що амортизується;

·        встановлення підприємством строку корисного використання (експлуатації) об'єктів основних засобів;

·        розрахунку річної та місячної суми амортизації основних засобів за обраним підприємством методом;

·        розрахунку амортизації інших необоротних матеріальних активів за прямолінійним чи спрощеним методом;

·        початку та закінчення нарахування амортизації основних засобів;

·        відображення у складі витрат підприємства амортизації основних засобів через систему бухгалтерських рахунків.

Джерела інформації для аудиторської перевірки амортизації: наказ про облікову політику підприємства, регістри інвентарного обліку необоротних активів (картки, відомості), розрахунок сум амортизації, регістри синтетичного обліку витрат підприємства [30, с. 176]. При перевірці правильності визначення вартості, що амортизується, аудитору слід врахувати, що такою є первісна (або переоцінена) вартість основних засобів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості. Аудитор повинен оцінити обґрунтованість визначення строку корисного використання об'єкта, враховуючи умови конкретного підприємства та ринкову ситуацію. За даними інвентарного обліку аудитор перевіряє обґрунтованість вибраного методу амортизації (виробничий, прямолінійний, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивний, зменшення залишкової вартості), встановленого строку корисного використання основних засобів, визначеної суми ліквідаційної вартості. Особливо ретельно аудитор має перевірити обґрунтованість зміни підприємством методу нарахування амортизації, що дозволено підприємству здійснювати у разі змін очікуваного способу отримання економічних вигод від використання конкретного засобу. Для встановлення обґрунтованості зміни методу нарахування амортизації аудитору потрібно проаналізувати реальність суттєвих відхилень очікуваного строку корисної експлуатації об'єкта основних засобів від попередніх оцінок [22, с. 5].

При перевірці дотримання встановлених строків початку та закінчення нарахування амортизації аудитор враховує, що нарахування амортизації починається з місяця, що настає за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним для корисного використання, а призупиняється починаючи з місяця, що, настає за місяцем вибуття об'єкта основних засобів [8, с. 9].

Амортизація не нараховується також протягом періоду реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації основних засобів. Правильність відображення нарахованих сум амортизації у складі витрат підприємства перевіряють встановленням відповідного віднесення її на окремі рахунки. Суму нарахованої амортизації має бути включено до витрат тих підрозділів виробництва (обігу), де перебувають в експлуатації основні засоби. Мета аудиту амортизації основних засобів за податковим обліком - встановити дотримання підприємством порядку нарахування амортизації відповідно до Податкового Кодексу України.

Аудиторською перевіркою має бути встановлено:

1правомірність розподілу основних засобів за встановленими податковим законодавством чотирма групами;

2правильність визначення балансової вартості кожної групи основних засобів на початок звітного періоду;

3дотримання підприємством строків нарахування амортизації;

4встановлення випадків неправомірного нарахування амортизації;

Перевірка правильності розмежування підприємством витрат, що є об’єктами нарахування амортизації, проводиться аудитором з урахуванням податкового законодавства [8, с. 10].

Достовірність розрахунків амортизаційних відрахувань перевіряють порівнянням їх з даними регістрів синтетичного й аналітичного обліку (Головна книга, Журнал-ордер №13, відповідна відомість при автоматизованої обробки інформації) з інвентарними картками.

2.3 Складання аудиторського висновку

Завершальним етапом аудиту є складання аудиторського висновку, тобто аудитор оформляє результати своєї перевірки у вигляді висновку і звіту.

Аудиторський висновок - це офіційний документ, засвідчений підписом та печаткою аудитора, аудиторської фірми, який складається у встановленому порядку і містить в собі висновок стосовно достовірності звітності, повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам бухгалтерського обліку фінансово-господарської діяльності.

Національний норматив Аудиторської палати України №26 «Аудиторський висновок» розроблено на основі міжнародних норм, законодавства і стандартів України, що регулюють аудиторську діяльність.

Відповідно до міжнародних нормативів аудиту та статей Закону України «Про аудиторську діяльність», аудитор повинен проаналізувати й оцінити висновки, одержані на основі аудиторських доказів для формування свого висновку про перевірену фінансову інформацію. Висновок аудитора призначений для широкого кола користувачів, його оприлюднення є свідченням того, що річний бухгалтерський звіт клієнта як у цілому, так і в усіх частинах відповідає чинному законодавству України, правилам ведення бухгалтерського обліку і є достовірним.

Аудиторський звіт за обсягом більш розширений документ, а висновок - стислий і короткий. Залежно від мети складання аудиторський висновок може мати кілька призначень. Насамперед це змістовний, цілеспрямований висновок незалежного спеціаліста про звіт підприємства, разом з тим висновок є правовим актом, оскільки у визначених законодавством України випадках лише звіт дає інформацію про результати роботи підприємства, яка може розглядатися акціонерами на своїх зборах.

Результати аудиту оформляються у вигляді аудиторського висновку, який повинен містити в собі чітко викладене письмове уявлення про перевірену фінансову звітність [10:c. 88-93].

Аудиторський висновок складається з таких розділів:

1. Заголовок.

. Розділ, у якому йдеться про замовника аудиторського висновку.

. Вступний розділ.

. Масштаб перевірки.

. Висновок аудитора про перевірену звітність.

. Дата аудиторського висновку.

. Адреса аудиторської фірми.

. Підпис аудиторського висновку.

Аудиторський висновок складається у довільній формі. Заголовок аудиторського висновку містить запис про те, що аудиторську перевірку здійснює незалежний аудитор (аудитори), та назву фірми або аудитора, який проводив аудит. Це є свідченням того, що під час аудиту не було жодних причин, які могли б призвести до порушення принципу незалежності перевірки. Незалежність міркувань аудитора - обов'язкова вимога об'єктивності аудиторського дослідження. Якщо цю умову порушено, аудитор не має права робити висновок про перевірену звітність, зібрана інформація не є достатньою і доказовою.

В аудиторському висновку має бути чітко визначено, кому він адресується, та споживач інформації, яка наведена в аудиторському висновку. В аудиторському висновку треба зазначити, що відповідальність за складання звітності покладається на керівництво підприємства, яке перевіряється, а також вказати на відповідальність аудитора за аудиторський висновок, який має бути обґрунтований за результатами проведеної перевірки.

В аудиторському висновку треба показати масштаб та розкрити зміст проведеної роботи. Цей розділ повинен дати впевненість споживачам аудиторського висновку в тому, що аудит здійснено відповідно до вимог українських нормативів та загальноприйнятої практики або згідно з вимогами загальноприйнятих стандартів аудиту (міжнародних стандартів).
Аудиторський висновок має містити зауваження про те, що перевірку було сплановано, підготовлено з достатньою впевненістю у тому, що звітність не містить у собі суттєвих помилок. Під час аудиторської перевірки аудитор повинен оцінювати викривлення та невідповідності в облікових системах підприємства, їх суттєвість, визначити чи можуть вони настільки змінити звітність, що це впливатиме на економічні рішення її користувачів.

Суттєвість залежить від абсолютного розміру позиції, або погрішності, оцінюваної аудиторам з урахуванням конкретних обставин.

Аудиторський висновок повинен містити також відомості щодо:

використання аудитором конкретних тестів під час перевірки інформації, що підтверджує цифровий матеріал, покладений в основу поданої звітності;

методології обліку, яка використовувалася керівництвом під час підготовки звітності та подання фінансових звітів у цілому;

масштабу перевірки. Останнє може викладатися аудитором орієнтовно так: «Ми провели нашу перевірку відповідно до вимог українських стандартів, згідно з якими під час аудиторської перевірки необхідно зібрати достатню інформацію про те, що звіти не містять у собі суттєвих помилок, і сформувати на цій основі висновок про його реальний фінансовий стан. Ми перевірили тестуванням інформацію, що підтверджує цифровий матеріал, покладений в основу звітності. Під час перевірки були розглянуті бухгалтерські принципи оцінки матеріальних статей балансу, використані керівництвом підприємства (організації), здійснена оцінка основних засобів, матеріалів та ін. Ми вважаємо, що під час перевірки нами було зібрано достатню кількість інформації для висновку».

Висновок аудитора про перевірену звітність. Аудитор повинен підготувати чіткий висновок про перевірену звітність, забезпечити відповідність її у всіх суттєвих аспектах інструкціям про порядок складання звітності та принципам обліку, що діють в Україні.
Дата аудиторського висновку. Датою аудиторського висновку є день завершення аудиторської перевірки. У цей день аудитор зобов'язаний доповісти про результати перевірки керівництву підприємства, що перевіряється. Тільки після підписання керівництвом звітів, що додаються до аудиторського висновку, і підтвердження їх своїм підписом він проставляє дату аудиторського висновку. Адреса аудиторської фірми. В аудиторському висновку слід зазначити адресу (місцезнаходження) аудиторської фірми або юридичну адресу, а також номер і свідоцтво про включення в Реєстр Аудиторською палатою України [5; c. 7-12].

Підпис аудиторського висновку. Аудиторський висновок підписує від імені аудиторської фірми її директор або аудитор, який має на це відповідні повноваження.

Аудиторський висновок рекомендується підписувати ім'ям аудиторської фірми, оскільки вона несе юридичну відповідальність за якість проведеного аудиту. Аудиторською палатою України у разі неякісного проведення аудиторської перевірки аудиторська фірма може бути виключена з Реєстру суб'єкта аудиторської діяльності.

Після підписання аудиторського висновку і вручення примірників клієнту аудитор повинен попередити його про відповідальність за несвоєчасне подання аудиторського висновку до податкової інспекції у разі проведення обов'язкового аудиту.

Завершальним етапом аудиту є складання аудиторського висновку, який має відповідати вимогам Закону України «Про аудиторську діяльність» (ст. 7, 21) та національних нормативів аудиту.

Аудиторський висновок складається з таких розділів.

Розділ «Заголовок», де треба записати, що аудиторська перевірка проводилася незалежними аудиторами, вказати назву аудиторської фірми, а також навести повну назву підприємства, яке перевіряється, та час перевірки.

Розділ «Кому адресується аудит» потребує чіткого визначення адресата.

Розділ «Вступ» містить дані про склад звітності, яка перевірялась, дату, на яку була складена інформація, обов'язкове повідомлення про відповідальність за складання звітності керівництва підприємства та зауваження, що аудитор зобов'язаний готувати висновок на підставі інформації, яка надійшла за результатами перевірки представленої звітності.

Розділ «Масштаб перевірки» передбачає висвітлення масштабів аудиту і змісту виконаних робіт. Цей розділ має забезпечити споживачам аудиторського висновку впевненість у тому, що аудит спланований і проведений відповідно до вимог українських нормативів або за вимогами міжнародних стандартів аудиту. Аудиторський висновок повинен містити твердження про те, що перевірка була спланована і підготовлена з достатньою достовірністю виявлених найсуттєвіших помилок звітності.

Аудитор має оцінити суттєвість помилок у системі обліку і внутрішнього контролю підприємства клієнта, виявити ступінь їх впливу на фінансову звітність.

Аудиторський висновок має містити такі заяви:

про те, що аудитор використав конкретні тести при перевірці інформації, яка підтверджує цифровий матеріал, покладений в основу створення звітності;

про методологію обліку, яку використало керівництво підприємства для підготовки звітності в цілому.

Розділ «Висновок аудитора про перевірену фінансову звітність» потребує чіткого судження аудитора про звітність, правильність усіх її суттєвих аспектів відповідно до інструкцій про порядок складання звітності та чинних принципів обліку.

Розділ дата аудиторського висновку. Аудитор повинен проставляти дату аудиторського висновку на день завершення аудиторської перевірки. Завершеною вважається перевірка, коли її результати доведені до керівництва підприємства, на якому проводилася перевірка і керівництво підписало звіти, що додаються до аудиторського висновку та акту прийому-здачі роботи. Керівництво підприємства подає аудиторський висновок до відповідної податкової інспекції України не пізніше як через десять днів після закінчення аудиторської перевірки.

Розділ «Адреса аудиторської фірми» містить адресу дійсного місцезнаходження аудиторської фірми, номер та термін дії ліцензії, отриманої від Аудиторської палати України.

Розділ «Підпис аудиторського висновку». Аудиторський висновок та звітність, про яку аудитор дає свій висновок, підписується незалежними особами (аудиторами) від імені аудиторської фірми [17:c. 112-115].

Висновки

До основних засобів відносяться матеріальні активи, якими підприємство володіє з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів, послуг, надання в оренду іншим особам, або для здійснення адміністративних функцій, строк корисного використання більше одного року.

Завданням аудиту необоротних матеріальних активів є встановлення:

- правильності визнання, класифікації та оцінки необоротних активів;

дотримання вимог щодо документального оформлення наявності та руху необоротних активів;

правильності ведення інвентарного обліку необоротних активів;

збереженості необоротних активів та їх технічного стану;

правильності відображення в обліку надходження необоротних активів та витрат на їх утримання;

дотримання вимог щодо нарахування амортизації необоротних активів і правильності відображення в обліку;

достовірності відображення в обліку орендованих необоротних активів;

правильності переоцінки та зменшення корисності необоротних активів;

достовірності відображення в обліку вибуття необоротних активів, контроль за збереженням основних засобів;

правильності документального оформлення та визначення витрат на ремонт необоротних активів та відображення їх на рахунках бухгалтерського обліку;

достовірності розкриття інформації про основні засоби та нематеріальні активи у Примітках до фінансової звітності.

Об'єктами аудиту основних засобів є:

наявність і стан збереження основних засобів;

операції, пов'язані з рухом основних засобів, їх технічний стан;

стан оперативного, інвентарного, аналітичного та синтетичного обліку основних засобів;

амортизація та індексація основних засобів;

операції з капітального ремонту, технічного переозброєння, модернізації та реконструкції основних засобів;

облік орендованих основних засобів; придбання та виготовлення основних засобів;

облік витрат на утримання й експлуатацію машин і обладнання;

матеріали інвентаризації, статистичної та фінансової звітності.

Джерелами інформації для аудиту операцій з основними засобами є:

наказ про облікову політику підприємства;

первинні документи з обліку необоротних активів на підприємстві;

облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку необоротних активів (Головна книга, журнал-ордер №13);

акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

звітність - Баланс (ф. №1), Звіт про фінансові результати (ф. №2), Примітки до фінансової звітності (ф. №5) та інші [30, с. 163].

Під час проведення аудиту ліквідації та вибуття основних засобів, аудитором складаються програма аудиту там аудиторський висновок, приклади їх оформлення відображені в додатках курсової роботи.

Список використаної літератури

1.   Закон України «Про аудиторську діяльність» від 14 вересня 2006 р.

2.      Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 р. №996 - ХІY.

.        Методические рекомендации по подготовке аудиторского заключения при проверке ОАО, одобренные АПУ от 23 февраля 2001 г. №99 // Бухучет и аудит. - 2001. - №4, с. 50.

.        Белоусов А. Учет излишков и недостач основных средств // Бухгалтерский учет и аудит: журнал. - 2006. №5. с. 27 - 31.

.        Белоусов А. Пути гармонизации бухгалтерского и налогового учета основных средств // Бухгалтерский учет и аудит: журнал. - 2005. №11. - с. 11 - 16.

.        Бондарь А. К вопросу оценки основных средств предприятия в бухгалтерском учете // Бухгалтерский учет и аудит: журнал. - К, 2005. - №3. - с. 23 - 28.

.        Валентинова Т. Документальная сторона нематериальных активов // Все о бухгалтерском учете. - Киев, 2007. - №54. - с. 7 -13.

.        Дорощенко И.В. Классификация основных фондов и нормы налоговой амортизации // Все о бухгалтерском учете. - Киев, 2007 - №55. - с. 9 -10.

.        Золотухин А. Ремонт собственных основных средств // Вестник налоговой службы Украины: журнал. - 2006. - №19. с. 30 - 33.

.        Ивкин К. Учет нематериальных активов // Вестник бухгалтера и аудитора Украины: журнал. - 2007 - №11/12. - с. 22 - 25.

.        Ивкин К. Учет операций арендованных основных средств // Вестник бухгалтера и аудитора Украины: журнал. -2007. - №3/4. - с. 18 - 22.

.        Ивкин К. Амортизация основных средств // Вестник бухгалтера и аудитора Украины: журнал. - 2007. - №7/8. - с. 14 - 19.

.        Кириченко В. Ремонт основных средств: документальное оформление и учет // Бухгалтерский учет и аудит: журнал. - Киев, 2004. - №2. - с. 38 - 44.

.        Копылов В.А. Методические рекомендации по бухгалтерскому учету основных средств / Бухгалтерский учет и аудит: журнал. - Киев. - 2003. - №10. с. 3-10.

.        Лепетан І. М. Нематеріальні активи та інтелектуальний капітал // Економіка АПК: журнал. - 2007. - №19. - с. 83 - 87.

.        Медведєва Н.Ю. Особливості бухгалтерського обліку вибуття основних засобів // Облік и фінанси АПК: Науково-виробничий журнал. - 2007. - №6/7. - с. 90 - 92.

.        Мировнова О. Переоценка основных средств как один из способов влияния на финансовый результат деятельности предприятия // Вестник бухгалтера и аудитора Украины: журнал. - 2007. - №9/10. с. 17 - 21.

.        Миняйло В. Бухгалтерский учет основных средств // Вестник бухгалтера и аудитора Украины: журнал. - К., 2005. - №19/20. - с. 39 - 43.

.        Облік основних засобів // Бухгалтерія в сільскому господарстві: журнал. - 2007 - №3. - с. 38 - 44.

.        Основные средства // Балонс. Библиотека бухгалтера: методическое пособие. - 2006. - №4. - с. 2 - 177.

.        Основные средства // Все о бухгалтерском учете. - Киев, 2006. - №31. - с. 1 - 64.

.        Павлюк И. Бухгалтерский учет выбытия и амортизации нематериальных активов // Бухгалтерский учет и аудит: журнал - 2007 - №2. - с. 3 - 8.

.        Петрик Е. Методологические аспекты аудита основных средств предприятия // Бухучет и аудит. - 2001. - №3, с. 33.

.        Поступление и выбытие основных фондов // Все о бухгалтерском учете. - Киев, 2006. - №67. - с. 7 - 37.

.        Повлюк И. Бухгалтерский учет реализации и передачи основных средств // Бухгатерский учет и аудит: журнал. - 2006. - №4. - с. 33 - 36.

.        Рындя А. Основные средства и основные фонды: порядок их учета // Налоги и бухгалтерский учет. - 2005 - №11. - с. 11 - 80.

.        Сук П. Облік вибуття основних засобів // Бухгалтерія в сільському господарстві. Київ. - 2006 - №11. с. 11-13.

.        Шумакова Т. Документальное оформление операций с основными средствами (часть 1) / Баланс Агро: газета. - 2006. - №9. - с. 17-21.

.        Белуха Н.Г. Аудит: Учебник. - К.: Знання, 2000. - 769 с.

.        Білик М.Д. Організація і методика аудиту сільськогосподарських підприємств: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003.-628 с.

.        Бутинець Ф.Ф. Аудит: Підручник. 3-тє вид., доп. і перероб. - Житомир: ПП «Рута», 2006. - 512 с.

.        Бычкова С.М. Итыгмлова Е.Ю. Международные стандарты аудита: Учебное пособие. - М.: Изд-во Проспект, 2007.-432 с.

.        Завгородний В.П., Савченко В.Я. Бухгалтерский учет, контроль и аудит в условиях рынка. 2-е изд. - К.: Фирма «ДИ-КСИ», 1997. - 832 с.

.        Кулаковська Л.П., Піча Ю.В. Основи аудиту: навчальний посібник для студентів вищих закладів освіти. - К.: «Каравела»; Львів: Новий світ - 2000», 2002 - 504 с.

.        Огійчук М.Ф. Організація і методика аудиту: Навчальний посібник. - Харків: ХНАУ, 2005 - 230 с.

.        Усач Б.Ф. Аудит: Навчальний посібник. - 2 - ге видання, - К.: «Знання-прес», 2003. - 223 с.