Поняття міжнародного економічного права
Міжнародне економічне право - це галузь міжнародного публічного права, яка є сукупністю принципів і норм, що регулюють відносини між державами та іншими суб'єктами міжнародного права в галузі міжнародних економічних відносин.
У класичному розумінні міжнародне право - це комплекс, система правових норм, що базуються на узгодженні державних воль або за допомогою експліцитного вираження цих воль насамперед у міжнародних договорах (опосередковано - в актах міждержавних організацій), або в імпліцитному їх вираженні, у вкоріненому звичаї.
Сказане застосовується цілком і до міжнародного економічного права. У ньому теж присутня колективна владна державна воля.
Системи національного права та міжнародного права не розділені і не можуть бути розділені непроникною стіною, навпаки, вони взаємопов'язані. Якщо національна правова система, як доводить історичний досвід, цілком може бути самодостатньою, міжнародне право не можливо уявити без зв'язків з національним правом держав-суб'єктів і творців міжнародного права.
У практичному сенсі міжнародне публічне право, його норми знаходять своє реальне застосування і вираження за допомогою трансформування в національне право окремих держав. Це стосується і звичайноправових, і конвенційних норм. Але, якщо звичайноправові міжнародні норми можуть дотримуватися в національному правопорядку імпліцитно і без їх законодавчого закріплення, то конвенційні норми не можуть здійснюватися державою інакше, як будучи експліцитно переведені в національний формат.
Предмет регулювання міжнародного публічного права - це в реальності певні зміни або незмінність чинного внутрішнього правопорядку договірних (погоджувальних свої волі) держав. Узгоджувані зміни можуть відноситися до найрізноманітніших сфер внутрішньонаціонального правового регулювання.
Особливістю МЕП, яка відрізняє його від інших галузей міжнародного економічного права, є, перш за все, предмет регулювання. Тобто - які саме внутрішньодержавні сфери правового регулювання входять в коло узгодження в рамках міжнародного економічного права.
Предмет МЕП - міжнародні економічні багатосторонні і двосторонні відносини і відповідно опосередковане регулювання цих відносин на внутрішньодержавному правовому рівні.
Під міжнародними в МЕП розуміються відносини між державами, а також іншими суб'єктами міжнародного публічного права, а до економічних відносяться:
по-перше, торгові, комерційні відносини в широкому сенсі слова, включаючи відносини виробничі, науково-технічні, валютно-фінансові, в областях транспорту, зв'язку, енергетики, інтелектуальної та іншої власності, туризму тощо;
по-друге, відносини майнові, захист прав власності (інвестиції, інтелектуальна власність, «загальна спадщина людства» т.д.).
Реально узгоджене регулювання міжнародних економічних відносин опосередковано здійснюється на національному рівні змінами (незмінністю) національного правопорядку: у цивільному, митно-тарифному, валютному, транспортному, адміністративному законодавстві та інших секторах права. По суті, в будь-якому секторі правової системи країни, в якому в тій іншій мірі здійснюється правове регулювання зовнішньоекономічних відносин даної держави.
Критерієм розмежування сфер застосування МЕП від інших галузей міжнародного публічного права може служити на практиці наявність комерційного елемента (отримання прибутку) в тих інших регульованих правовідносинах, а також наявність охоронюваних майнових прав. Ті норми міжнародних актів, які стосуються, наприклад, морських повітряних перевезень вантажів і пасажирів, визначають майновий статус і захист, наприклад, морського дна і які трактують торгово-економічні, комерційні та майнові відносини, виправдано відносити до міжнародного економічного права. Наприклад, міжнародне співробітництво в галузі кінематографії стає предметом МЕП тоді, коли воно стосується взаємин держав, пов'язаних з комерцією, - прокат, продаж, спільне виробництво фільмів і т.п. Норми, що стосуються захисту майнових прав, наприклад, інтелектуальної власності на міжнародному рівні, також відносяться до МЕП.
Слід підкреслити, що предмет МЕП визначається не стосовно до матеріальних речових, нематеріальних субстанцій (метали, зерно, машини, одяг, авторські права і т.д.), але до предмета як виду регульованих правовідносин: купівля-продаж, найм і т.д. Саме комерційні та майнові правовідносини є предметом регулювання МЕП. Хоча купівля-продаж товарів (та окремих їх спеціальних видів) і купівля-продаж різного роду послуг можуть регулюватися по-різному [1].
.Система міжнародного економічного права
Місце МЕП в системі права можна визначити як галузь міжнародного публічного права (його особливої частини) в ряду таких галузей, як: морське, космічне, повітряне, екологічне, гуманітарне і т.п.
Існує і точка зору (Д. Карро і П. Жюйар), що МЕП - це не просто галузь міжнародного публічного права, але самостійна правова система, хоча й взаємозалежна з "загальним" міжнародним правом. І якщо "загальне" міжнародне право - це право захисту (державної незалежності), то МЕП - це право на експансію (право держави на збагачення).
Але немає сумнівів, що всі принципи і норми "загального" міжнародного права цілком застосовні і до МЕП; істотною особливістю МЕП є не більш ніж особливий предмет регулювання (міждержавні економічні відносини). Нема різниці між «загальним» міжнародним правом і МЕП і за ознаками «захисту» «експансії». Обидві ознаки властиві і «загальному» міжнародному праву, і МЕП. Так, наприклад, транскордонна охорона прав і свобод людини, боротьба з тероризмом, здійснювані в рамках «загального» міжнародного права, - є виразне «право» на експансію. З іншого боку, широко застосовувана в рамках міжнародного економічного права, у тому числі і найбільш економічно розвиненими державами, протекціоністська охорона, зокрема з використанням регіональної міждержавної інтеграції у відношенні до країн, які не беруть участь у цій інтеграції, - є, з очевидністю, право «захисту».
Формальної, нормативно закріпленої системи міжнародного економічного права, як в цілому і всього міжнародного публічного права, не існує. Можна тому говорити лише про наукову системі міжнародно-економічного права, хоча наукова систематика взагалі справа умовне. Крім чисто теоретичних підходів при цьому неминучі підходи прагматичні, в навчальних і подібних цілях [2].
.Поняття та класифікація норм міжнародного права
Норми міжнародного права - це обов'язкові правила діяльності і взаємин держав або інших суб'єктів. Для норм міжнародного права, так само як і для інших правових норм, характерне те, що це правила поведінки загального характеру, розраховані на неодноразове застосування і забезпечувані в процесі реалізації відповідними примусовими заходами [2].
Разом з тим міжнародно-правові норми мають ряд особливостей, що дозволяють виділити їх в окрему правову систему. Це: 1) предмет регулювання - міждержавні відносини і пов'язані з ними відносини інших суб'єктів; 2) порядок створення - узгодження позицій держав і (або) інших суб'єктів; 3) форма закріплення (існування) - відповідна погоджувальної характером змісту правил поведінки (договір, звичай , акти міжнародних конференцій і міжнародних організацій); 4) забезпечення реалізації норм, як правило, самими державами-творцями індивідуально або колективно, в тому числі за допомогою створених ними міжнародних організацій і органів, при цьому особливе значення мають заходи, що сприяють добровільній реалізації норм.
Норми міжнародного права можна класифікувати за такими критеріями:
) за сферою дії - універсальні, регіональні та партикулярні. Універсальні норми діють у глобальних масштабах і мають загальнообовязкову силу. Основною формою вираження цих норм є міжнародні звичаї. Прикладами універсальних норм є основні загальновизнані принципи міжнародного права, положення таких універсальних багатосторонніх договорів, як Віденська конвенція про дипломатичні зносини 1961 р., Віденська конвенція про право міжнародних договорів 1969 р. та ін. Регіональні норми регулюють відносини в межах певного географічного регіону між державами, що розташовані в ньому. Партикулярні норми регулюють відносини держав незалежно від географічного регіону. У більшості випадків вони містяться у двосторонніх угодах;
) за юридичною силою - імперативні та диспозитивні. Імперативні норми регулюють найважливіші міжнародні відносини, що стосуються всезагальних інтересів. Вони багато в чому визначають характер усього міжнародного права. Порушення імперативної норми заподіює шкоду усьому світовому співтовариству. Характерна особливість імперативних норм полягає також у тому, що вони є певними критеріями юридичної чинності інших норм міжнародного права. Згідно зі ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. «імперативна норма загального міжнародного права є нормою, яка приймається та визнається міжнародним співтовариством держав загалом як норма, відхилення від якої неприпустиме і яка може бути змінена лише наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий саме характер». Ця ж стаття оголошує нікчемним міжнародний договір, «якщо в момент укладання він суперечить імперативній нормі загального міжнародного права». Прикладами таких норм є принципи сучасного міжнародного права: суверенна рівність держав, сумлінне виконання взятих на себе зобовязань, вирішення міжнародних спорів мирними засобами та ін.
Диспозитивні норми закріплюють право сторін відступити від їхнього змісту й обрати інший варіант поведінки, який самою нормою прямо не передбачений. У разі якщо сторони не обрали цей інший варіант поведінки, вони зобовязані суворо дотримуватися приписів диспозитивної норми. За її порушення сторони несуть міжнародно-правову відповідальність;
) за функціями в системі міжнародного права - матеріальні та процесуальні. Матеріальні норми визначають конкретні права й обовязки сторін щодо певного обєкта міжнародно-правового регулювання. Процесуальні норми встановлюють порядок створення та реалізації матеріальних норм (правила процедури міжнародних конференцій та організацій, процедури вирішення міжнародних спорів та ін.);
) за способом створення та формою вираження - норми звичаєві, договірні та ті, що містяться в рішеннях міжнародних організацій, що мають нормативні властивості;
) за способом регулювання - зобовязальні, уповноважувальні, заборонні та відсильні. Зобовязальні норми закріплюють обовязки учасників конкретних міжнародних правовідносин. Уповноважувальні норми встановлюють певні права взаємодіючих учасників міжнародних відносин. Заборонні норми містять заборони на здійснення певних дій або на утримання від них. Відсильні норми зобовязують керуватися правилами, що містяться в інших нормативних актах. Відсильна норма може відсилати і до неправових актів (наприклад, до рекомендаційної резолюції міжнародної організації). У цьому разі відповідне положення неправового акта для регулювання цього правовідношення наділяється юридичною силою;
) за часом дії - строкові та безстрокові. Існування строкових норм визначається або чіткими часовими межами, або залежністю від настання чи ненастання будь-яких юридичних фактів. Безстрокові норми характерні для мирних договорів про дружбу та співробітництво, статутів міжнародних міжурядових організацій. Усі імперативні норми також є безстроковими [4].
.Ієрархія норм міжнародного права
Норми міжнародного права не завжди знаходяться на одному рівні з точки зору їх юридичної сили. Цей рівень не залежить від форми закріплення правил поведінки. І договірні норми, незалежно від найменування договорів, і звичайні, і норми, що містяться в актах міжнародних організацій і актах міжнародних конференцій, - всі вони володіють однаковою юридичною силою, якщо лежить в їх основі угода держав (або інших суб'єктів), яка виражає рівнозначні інтереси і потреби .
Коли угода базується на спільних інтересах і потребах всіх або переважної більшості держав або коли це стосується особливо важливого предмета регулювання, держави в результаті взаємної домовленості надають відповідним нормам особливе юридичне значення.
Щодо юридичної сили такого найважливішого універсального договору, як Статут ООН, в ст. 103 Статуту сказано: «У тому випадку, коли зобов'язання членів Організації по справжньому Статуту виявляться в суперечності з їх зобов'язаннями з якою-небудь іншою міжнародною угодою, переважну силу мають зобов'язання по справжньому Статуту».
Локальні норми, в принципі, повинні відповідати універсальним. Однак це не означає, що локальна норма повинна бути точною копією універсальною. У такому випадку в локальних нормах не було б сенсу, так як вони не дозволяли б врахувати умови конкретних держав (регіональну та іншу специфіку). Питання про межі відступу повинні вирішуватися залежно від змісту норм. Правило про перевагу спеціального закону перед загальним застосувати і до міжнародно-правовим нормам. Разом з тим спеціалізація не повинна зачіпати права та інтереси інших держав - учасниць універсального договору, суперечити його мети, тобто приводити до несумісності локального та універсального договорів.
Неприпустимо, наприклад, укладення двостороннього договору про надання допомоги будь-якій третій державі у виробництві ядерної зброї, оскільки це заборонено Договором про нерозповсюдження ядерної зброї 1968 р., і таке відхилення є порушенням Договору.
Інший приклад. Відповідно до Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р. консульська посадова особа може бути піддана затриманню або арешту в разі переслідування за вчинення тяжкого злочину або виконання вступило в законну силу вироку суду (п. 1 ст. 43). У двосторонніх консульських угодах закріплюється або це положення в незмінному вигляді, або інше, наприклад повне звільнення консульських посадових осіб від кримінальної юрисдикції держави перебування. Інше, ніж у Віденській конвенції про консульські зносини, регулювання стосується двосторонніх відносин та не зачіпає інтереси інших держав-учасниць.
Серед локальних норм можна виділити норми, що володіють переважною силою по відношенню до інших локальних нормам. Це норми, які регулюють найбільш важливі сторони міжнародного життя кількох (або навіть двох) держав, визначають основні напрями їх взаємин, а тому подальші норми повинні створюватися на їх основі і їм відповідати. Так, у ст. 15 Угоди про основи відносин між Російською Федерацією та Аргентинською Республікою від 25 червня 1998 р. передбачається, що «Сторони будуть укладати в міру необхідності угоди та інші домовленості, необхідні для реалізації цієї Угоди». Згідно зі ст. 8 Договору про колективну безпеку від 15 травня 1992 р. «держави-учасниці зобов'язуються не укладати міжнародні угоди, несумісні з цим Договором».
Таким чином, ієрархія норм міжнародного права не означає, ніби одні норми обов'язкові, а інші - ні. Підпорядкованість - це не що інше, як сумісність одних норм з іншими. Зокрема, вимога відповідності локальних норм універсальним нормам міжнародного права відображає необхідність узгодження інтересів декількох держав з інтересами спільноти держав, що сприяє зміцненню міжнародного правопорядку [2].
.Механізм міжнародно-правового регулювання
У питанні про механізм міжнародно-правового регулювання слід зазначити, що дія цього механізму виявляється у впливі держав на свої взаємовідносини за допомогою реалізації норм міжнародного права. Дія норм міжнародного права - це процес його дії (впливу) на міжнародні відносини. Це обумовлено тим. що. як уже відзначалося, міжнародне право виступає як координатор і правовий регулятор міжнародних відносин. Через це відносини, які складаються між державами, носять юридичний і владний характер, тому що держави, хоча й добровільно, але узгоджено беруть на себе певні обов'язки і за їхнє дотримання відповідають перед міжнародним співтовариством.
При цьому слід зазначити, що серед факторів, які впливають на відносини між суб'єктами міжнародного права, і насамперед державами, крім факторів юридичного характеру (тобто норм міжнародного права), присутні й інші. До таких факторів належать політичні, ідеологічні, дипломатичні, економічні та інші засоби. Серед названих важливу роль відіграють політичні засоби. Це зумовлюється тим, що політика визнається елементом управління в організації всієї сучасної міжнародної системи.
Однак, незважаючи на це, правові засоби, що надаються сучасним міжнародним правом, мають важливі переваги завдяки їхній юридичній природі і загальновизнаності основних принципів міжнародного права.
Система міжнародно-правового регулювання є найбільш організованою, цілісною і глобальною системою координації міждержавних відносин. Вона найчастіше більш авторитетна, ніж політична та інші системи. Міжнародно-правове регулювання сьогодні більш стійке, менш залежне від політичних коливань. Його результати легше прогнозовані. Міжнародно-правове регулювання більш формалізоване, більш точне. Воно відрізняється від інших систем визначеністю свого змісту і силою юридичного впливу - обов'язковою силою. Внаслідок цього процес реалізації норм міжнародного права найбільш рельєфно виявляється у процедурах дотримання, виконання, використання і застосування норм міжнародного права. У літературі міжнародного права вони ще іменуються як юридичні форми здійснення міжнародно-правових норм. При цьому під дотриманням розуміється спосіб реагування на заборони, під виконанням - обов'язки, під використанням - правочинності, під застосуванням - характер і право використання тих або інших форм права. Здійснення всіх цих процедур входить до завдання механізму міжнародно-правового регулювання.
Що являє собою цей механізм. Поняття механізму в загальному плані - це сукупність засобів і способів, головна мета яких - сприяти здійсненню планованого результату. Механізм у галузі права являє собою сукупність засобів, способів і спеціальних органів, мста яких - сприяти реалізації норм права (тобто втілення їх у життя).
Однак наявність у цій сукупності спеціальних органів, під якими маються на увазі органи контролю, нагляду, примусу, є характерним для внутрішньодержавного права.
У міжнародному праві ці органи, у зв'язку з відсутністю наддержавного апарату примусу, в загальному плані не мають місця і їх певною мірою виконує продумана система засобів і способів. Як засоби розглядаються принципи і норми міжнародного права, а як способи - міжнародно-правова свідомість, під впливом якої створюються і проводяться в життя норми міжнародного права.
Міжнародно-правова свідомість також здійснює певний вплив і на міжнародно-правові відносини, які відображають взаємозв'язок прав і обов'язків, що випливають із норм міжнародного права і які, у свою чергу, можуть виступати як самостійний елемент механізму, як спосіб реалізації норм міжнародного права.
Таким чином, у загальному плані механізм міжнародно-правового регулювання - це система засобів і способів регулювання і реалізації міжнародних правовідносин, це процес правоздійснення (тобто процес реалізації норм міжнародного права у житті). У якості основних елементів механізму міжнародно-правового регулювання, об'єднаних під загальним висловом «засоби і способи», звичайно розуміються: принципи і норми міжнародного права, міжнародно-правова свідомість і міжнародно-правові відносини. При цьому принципи і норми, як засоби, відіграють роль безпосереднього впливу на процес реалізації їхніх положень, а міжнародно-правова свідомість і міжнародно-правові відносини, як способи, сприяють успіху цієї реалізації.
Механізм міжнародно-правового регулювання як сукупність засобів і способів реалізації положень міжнародного права має на меті регулювати міжнародні відносини в рамках міжнародного права.
Для найбільш повного досягнення цієї мети паралельно з механізмом і ніби йому в допомогу звичайно використовується метод функціонування міжнародного права, за дії якого реалізація міжнародно-правових норм здійснюється більш ефективно.
Метод функціонування міжнародного права звичайно розглядається як загальний підхід до розв'язання питання про реалізацію норм міжнародного права і. по суті справи, містить у собі ряд специфічно відособлених самостійних методів, які об'єднані не тільки спільною метою вирішення завдання реалізації, але і юридичним характером застосовуваних дій того чи іншого методу. В якості таких методів слід зазначити:
політико-правовий метод, що передбачає реалізацію норм міжнародного права суб'єктом міжнародного права політичними засобами (наприклад, при використанні принципу незастосування сили або погрози силою);
морально-правовий метод, що передбачає використання сили й авторитету моралі, моральних цінностей (наприклад, при застосуванні принципу поваги прав людини);
ідейно-правовий метод, що передбачає використання ідеології, міркувань, які ідейно об'єднують суб'єктів міжнародного права (наприклад, при організації якихось міжнародних союзів на зразок НАТО та ін.);
організаційно-правовий метод, що передбачає розробку і прийняття організаційних заходів для реалізації норм міжнародного права (наприклад, при створенні органів з морського законодавства);
спеціально-правовий метод, що припускає використання специфічних правових засобів впливу на міжнародні відносини, тобто суто юридичних засобів. У зв'язку з цим спеціально-правовий метод характеризується суто юридичною природою використовуваних засобів (наприклад, акцентується увага на необхідності неухильного застосування принципу «pacta sunt servanda»).
Всі ці методи можуть використовуватися як окремо, так і в поєднанні. Дія цих методів, той або інший їх характер подібні до дії основних принципів міжнародного права, у яких, залежно від головної мети принципу, також набувають чільного значення або моральні цінності (у принципі співробітництва), або політичні міркування (у принципі незастосування сили), або суто правові погляди (у принципі сумлінного виконання міжнародних зобов'язань) [2].
.Поняття та система джерел міжнародного економічного права
У ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН зазначені такі основні джерела міжнародного права в сучасному міжнародному публічному праві: міжнародний договір, міжнародно-правовий звичай, визнані всіма націями загальні принципи права, міжнародні судові рішення та доктринальні праці найавторитетніших фахівців з міжнародного права різних націй. Роль допоміжного засобу для визначення норм міжнародного права відіграють резолюції міжнародних організацій, які мають характер рекомендацій. Сучасне міжнародне право формувалось протягом останніх чотирьох століть.
У літературі зустрічається також термін «міжнародне законодавство». Його прихильники визнають, що міжнародне законодавство відсутнє, оскільки немає міжнародного органу, який би створював імперативні норми. Цим умовним терміном позначають міжнародні договори та рішення міжнародних організацій.
Поняття «міжнародне законодавство» охоплює міжнародно-правові акти універсального (планетарного) та регіонального характеру. Міжнародне законодавство формується як процес міжнародної уніфікації права. Завдяки міжнародній уніфікації ліквідуються відмінності в регулюванні відносин і економічного характеру, внаслідок чого створюється одноманітне міжнародне економічне право.
Основними джерелами міжнародного публічного права (нагадаємо, що його галуззю є й міжнародне економічне право) є міжнародний договір і міжнародно-правовий звичай. Форми регламентації взаємовідносин держав у міжнародному економічному праві відбивають загальний стан сучасного міжнародного публічного права. Міжнародний договір має пріоритетне значення серед джерел міжнародного економічного права. Цей пріоритет пояснюється не лише сучасними тенденціями розвитку міжнародного публічного права, а й специфікою міжнародних економічних відносин, які зароджувалися, усталювалися та розвивалися переважно як договірні та двосторонні.
Серед двосторонніх договорів, що регулюють міжнародні економічні відносини, є і так звані рамкові договори загальнополітичної спрямованості. Це передусім договори про дружбу, співробітництво та взаємну допомогу. У них окрім політичних зобов'язань сторін фіксуються зобов'язання, пов'язані з розширенням економічного співробітництва.
Отже, міжнародне публічне право загалом, і міжнародне економічне право зокрема, − це право писане. Звичай відіграє обмежену роль у сфері регулювання міжнародних економічних відносин, оскільки підтримка широкого розмаїття стандартів міжнародного публічного права не сприяє застосуванню звичаєвого права. У цьому зв'язку потрібно зазначити, що усталені, усім зрозумілі й ніби такі, що ні в кого не викликають сумнівів, основні принципи міжнародного права (повага до державного суверенітету, рівноправність, обов'язкове дотримання міжнародних договорів та ін.) держави намагаються регулярно включати як у дво-, так і в багатосторонні договори та інші акти. Переваги писаного документа над усним словом очевидні.
Писане право може народжувати звичай. Це відбулося принаймні двічі. У процесі еволюції міжнародного права на основі договорів і практики держав з'явилися звичаї про свободу морів під час війни і миру та про застосування до іноземців національного режиму.
На думку окремих фахівців, допоміжні джерела міжнародного права − резолюції міжнародних організацій, рішення міжнародних судів та арбітражів, внутрішньодержавні закони, рішення національних судів, доктрини − не є джерелами права, оскільки не вважаються результатом процесу створення міжнародно-правових норм. Ці фахівці твердять, що процес формування договірних норм міжнародного права та відповідних норм, що базуються на звичаях, складається з двох етапів: на першому узгоджується волевиявлення держав щодо правил поведінки, а на другому ці правила визначаються як міжнародно-правова норма.
Якщо виходити з того, що допоміжні джерела міжнародного права не є власне джерелами, то постає питання про їх правову природу. Фахівці зазначають, що так звані допоміжні джерела або є певними стадіями у процесі утворення міжнародно-правових норм, або впливають на перебіг зазначеного процесу, або допомагають встановити існування чи зміст норми міжнародного права.
Резолюції міжнародних організацій, як правило, мають рекомендаційний характер. Відповідно до ст. 10 Статуту ООН її Генеральна Асамблея з основних питань діяльності ООН формує лише рекомендації. Такі норми не є імперативними. їх виконання не може здійснюватися примусово. Вони надають правомірності діям, які були б неправомірними за відсутності рекомендаційної норми. Наприклад, Конференція ООН з торгівлі та розвитку 1964 р. рекомендувала надавати преференційні митні пільги країнам, що розвиваються. Якби не було цієї рекомендації, то винятки на користь країн, що розвиваються, з режиму найбільшого сприяння були б незаконними.
Західні фахівці з міжнародного права назвали рекомендаційні норми «м'яким законодавством» (тобто не обов'язковим, але таким, що має юридичне значення). Як свідчить досвід, резолюції Генеральної Асамблеї ООН використовують при розробці міжнародних договорів. Текст рекомендацій трансформується в текст статей договору. Положення резолюцій часто набирають обов'язкового характеру з огляду на те, що відбувається процес створення норм права за допомогою звичаю.
Резолюції можуть застосовуватись і для констатування чи тлумачення чинних міжнародно-правових норм.
Нагадаємо, що рішення окремих організацій мають обов'язковий характер. Наприклад, рішення Ради Європейського Союзу є обов'язковими для держав-учасниць.
Обов'язкову правову силу мали рекомендації та рішення колишньої Ради Економічної Взаємодопомоги.
Значну кількість рекомендацій з питань міждержавного економічного співробітництва приймають органи ООН та установи, що входять до її системи (наприклад, ЮНКТАД, ЮНІДО) [5]. Хоча рішення цих організацій мають рекомендаційний характер, проте істотним є їх морально-політичне значення, оскільки рекомендації поширюються на більшість держав планети, що входять до відповідних організацій.
Фундаментальними для міжнародного економічного права є такі прийняті Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р. документи, як Хартія економічних прав та обов'язків держав, Декларація про новий міжнародний економічний порядок, Програма дій щодо встановлення нового міжнародного економічного порядку, а також резолюція Генеральної Асамблеї ООН 1979 року «Об'єднання і прогресивний розвиток принципів і норм міжнародного права, які стосуються правових аспектів нового міжнародного економічного порядку». Фахівці зазначають, що ці документи, виконуючи в цілому позитивну роль щодо забезпечення справедливих недискримінаційних економічних відносин, містять і необґрунтовані положення. Це, зокрема, стосується солідарної відповідальності всіх розвинених держав за наслідки колоніалізму, перерозподілу світового суспільного продукту на користь країн, що розвиваються, шляхом прямих фінансових відрахувань.
Вимоги країн, що розвиваються, спрямовані на досягнення трьох груп цілей: по-перше, визнання світовим співтовариством таких принципів, як повний і постійний суверенітет держав над їх природними ресурсами, суверенна рівність, свобода вибору економічної і соціальної системи та недопущення дискримінації на цій підставі іншими країнами чи міжурядовими організаціями світу; по-друге, надання цим країнам можливості відігравати належну роль у міжнародному процесі прийняття рішень (ця претензія передусім передбачає такі організації, як Міжнародний валютний фонд і Світовий банк); по-третє, задоволення вимог цих країн щодо конкретних економічних сфер світового ринку.
Важливими нормотворчими документами з точки зору міжнародного економічного права є також резолюції Генеральної Асамблеї ООН та її органів щодо міжнародної економічної безпеки.
«Міжнародна економічна безпека» − це такий стан міждержавних економічних відносин, коли існують надійні матеріальні та правові гарантії захисту економічних інтересів кожної держави від неправомірного застосування економічної сили з боку інших держав, міжнародних організацій і транснаціональних корпорацій.
Система міжнародної економічної безпеки має базуватися на міцному правовому фундаменті − сукупності універсальних, регіональних і двосторонніх норм, що забезпечують ефективне запобігання та припинення дискримінації й інших негативних намагань вирішити міжнародні економічні проблеми, спираючись на силу.
Система міжнародної економічної безпеки, як і система міжнародної безпеки загалом, може бути створена та функціонувати лише на основі неухильного дотримання основних принципів міжнародного права і спеціальних принципів міжнародного економічного права.
Опрацьованими вважаються норми інституту міжнародної економічної безпеки, які забороняють застосування економічної сили з політичних міркувань, дискримінацію, демпінг, обмежують використання протекціоністських засобів, забезпечують реалізацію суверенних прав держав щодо їх природних ресурсів.
Найважливішими міжнародно-правовими актами, що стосуються інституту міжнародної економічної безпеки, є такі:
«Відмова від примусових економічних заходів» (резолюція IV сесії ЮНКТАД, 1983 р.);
«Економічні заходи як засіб політичного та економічного примусу стосовно країн, що розвиваються» (резолюція 38-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1983 р.);
«Про заходи зміцнення довір'я в міжнародних економічних відносинах» (резолюція 39-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1984 р.);
«Міжнародна економічна безпека» (резолюція 40-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1985 р.);
«Міжнародна економічна безпека» (резолюція 42-ї сесії Генеральної Асамблеї ООН, 1987 р.).
До джерел міжнародного економічного права належить також Лімська декларація про промисловий розвиток і співробітництво, прийнята в 1975 р. Конференцією ООН з промислового розвитку (ЮНІДО).
Рішення міжнародних судів-арбітражів є актами застосування міжнародно-правових норм до конкретних випадків. З цього випливає відсутність у них правотворчого характеру. Зокрема, ст. 59 Статуту Міжнародного суду ООН передбачає, що рішення цього суду обов'язкові лише для сторін, що беруть участь у справі й лише стосовно цієї справи.
До компетенції Міжнародного суду ООН належить також підготовка консультаційних висновків з юридичних питань. Такі висновки мають факультативний характер.
Рішення міжнародних судів можуть вважатися міжнародними прецедентами і використовуватися для тлумачення міжнародно-правових норм.
Зрозуміло, що певна держава може визнати норму внутрішньодержавного закону іншої країни чи рішення її національного суду як норму міжнародного права.
Не всі положення договорів, а тим більше рішення міжнародних організацій чи звичаї, можна вважати правовими нормами. Положення ж, які є нормами, можуть мати різну силу − імперативну, диспозитивну, рекомендаційну.
Особливою формою нормотворчості в межах ООН є кодекси та правила поведінки (codes of conduct, sets of rules, guidelines). Вони схвалюються резолюціями ООН. Прикладом є такі документи: Кодекс узгоджених на багатосторонній основі справедливих принципів правил для контролю за обмежувальною діловою практикою (ухвалений Генеральною Асамблеєю у 198G р.); Кодекс поведінки в галузі технології та Кодекс поведінки для транснаціональних корпорацій (розроблені та ухвалені ЮНКТАД).
Одним з перших є Кодекс проведення лінійних конференцій. Його також розробила ЮНКТАД 1974 р. Він стосується організації лінійних перевезень у галузі торговельного мореплавства.
Коротко зупинимося на правових актах ЄС та Співдружності Незалежних Держав (СНД).
У межах ЄС приймаються переважно такі правові акти: положення (regulations), директиви (directives) та рішення (decisions) [12]. Найвищу юридичну силу мають положення. Вони є обов'язковими для всіх держав-членів. Директиви формулюють норми права, обов'язкові для ЄС загалом, а країнам-членам надають можливість трансформувати їх у норми національного законодавства. Рішення є переважно адміністративними актами і не вважаються нормами права.
Основним видом актів, що регулює міждержавні відносини країн-членів СНД, є дво- та багатосторонні договори.
Як організація СНД приймає протокольні рішення та протоколи. Вони не мають наддержавного характеру, а спрямовані на узгодження точок зору та координацію дій держав. Рішення органів СНД мають допоміжний характер або стосуються внутрішніх питань організацій. Серед рішень Ради глав держав і Ради глав урядів є й такі, що безпосередньо впливають на відповідні угоди суверенних держав.
Міжпарламентська асамблея країн СНД приймає рекомендаційні законодавчі акти. Це не що інше, як модельні закони. Наприклад, на 5-му пленарному засіданні Міжпарламентської асамблеї (29 жовтня 1994 р.) було прийнято першу частину Модельного цивільного кодексу країн СНД, на 6-му пленарному засіданні (13 травня 1995 р.) - другу.
Стосовно суб'єктів торговельного обороту в межах СНД прийняті:
Угода про сприяння у створенні та розвитку виробничих, комерційних, кредитно-фінансових, страхових і змішаних транснаціональних об'єднань (Москва, 15.04.94);
Конвенція про транснаціональні корпорації (Москва, 06.03.98). Відносини у сфері купівлі-продажу регулюють такі акти:
Угода про створення зони вільної торгівлі (Москва, 15.04.94);
Правила визначення країни походження товару (Москва, 24.09.93);
Угода про співробітництво в галузі зовнішньоекономічної діяльності (Ташкент, 15.05.92);
Угода про реекспорт товарів і порядок видавання дозволів на реекспорт (Москва, 15.04.94);
Угода про загальні умови поставок товарів між організаціями СНД (Київ, 20.03.92).
У сфері виробничої кооперації укладені:
Угода про загальні умови і механізм підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств і галузей СНД (Ашгабат, 23.12.93);
Примірна угода про виробничу кооперацію між суб'єктами СНД (Москва, 15.04.94).
У сфері перевезень укладені такі міждержавні акти:
Угода про контроль за транскордонним перевезенням небезпечних та інших відходів (Москва, 12.04.96);
Конвенція про міжнародні автомобільні перевезення пасажирів та багажу (Бішкек, 09.10.97).
У сфері цінних паперів укладено Угоду про регулювання міждержавного ринку цінних паперів (Мінськ, 22.01.93).
Щодо недобросовісної конкуренції та обмежувальної ділової практики укладені:
Угода про узгодження антимонопольної політики (Москва, 12.03.93);
Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики (Ашгабат, 23.12.93).
У сфері інвестицій укладені такі акти:
Угода про взаємне визнання прав регулювання відносин власності (Бішкек, 10.10.92);
Договір про створення Економічного союзу (Москва, 24.09.93);
Угода про співробітництво у сфері інвестиційної діяльності (Ашгабат, 24.12.93);
Конвенція про захист прав інвестора (Москва, 28.03.97).
Міждержавні акти, що стосуються розв'язання господарських спорів:
Угода про порядок розв'язання спорів, пов'язаних зі здійсненням господарської діяльності (Київ, 20.03.92);
Конвенція про правову допомогу і правові відносини з цивільних, кримінальних та сімейних справ (Мінськ, 22.01.93);
Угода про порядок взаємного виконання рішень арбітражних, господарських і економічних судів на території СНД (Москва, 06.03.98).
У сфері інтелектуальної власності укладені:
Угода про заходи з охорони промислової власності та створення Міждержавної ради з питань охорони промислової власності (Москва, 12.03.93);
Євразійська патентна конвенція (Москва, 09.09.94).
міжнародний економічний право регулювання
8.Міжнародні економічні договори - основне джерело МЕП
В одному з найважливіших міжнародно-правових документів сучасності - Статуті ООН - особливо вирізняється міжнародний договір як джерело міжнародного права. У преамбулі Статуту ООН ідеться про рішучість народів Об'єднаних Націй «створити умови, за яких можна додержуватися справедливості і поваги до зобов'язань, що випливають з договорів та інших джерел міжнародного права...» [3].
Проте в науці міжнародного права склалося дві точки зору на місце договорів у системі джерел міжнародного права: 1) визнання пріоритетним джерелом договору; 2) визнання пріоритетним джерелом звичаю.
Прихильники превалюючої ролі міжнародного договору як джерела сучасного міжнародного права виводять його першорядність із таких висновків:
.Після Другої світової війни кількість міжнародних договорів різко зросла і вже давно подолала першу сотню тисяч. Питома вага міжнародних договірних норм явно перевищує норми, що випливають з інших джерел міжнародного права.
.Міжнародний договір є чітко висловленою згодою держав, зручним засобом формулювання норм, взаємних прав і зобов'язань. Наявність як самого міжнародного договору, так і його норм і, що не менш важливо, їх зміст досить легко встановити.
.Міжнародний договір дає змогу оперативно врегулювати міжнародні проблеми, що виникли.
.Переважаючої ролі міжнародний договір набув у другій половині XX ст., коли цілі інститути (прав людини, роззброєння і контролю за його здійсненням, міжнародної боротьби зі злочинністю тощо) і навіть галузі між народного права (міжнародне ядерне право, міжнародне космічне право, міжнародне договірне право, міжнародне посольське і консульське право, міжнародне морське право, міжнародне економічне право та ін.) або набули договірного оформлення, або почали розвиватися здебільшого через укладення відповідних міжнародних договорів.
.Форма викладу норм міжнародного договору дає можливість здійснювати чіткий контроль за його виконанням як міждержавними і внутрішньодержавними інституційними механізмами, так і неурядовими організаціями, широкою громадськістю.
.Глобальні та інші подібні проблеми сучасного міжнародного життя поставили перед державами та міжнародними організаціями вимогу здійснювати свідомий, узгоджений вплив на міжнародні відносини, що є можливим лише через міжнародний договір.
.Лише через міжнародний договір можна програмувати міжнародні відносини, викликати до життя нові відносини або сприяти їх виникненню.
.Процедура укладення міжнародного договору порівняно проста. Період його створення значно коротший за період створення міжнародного звичаю або іншого джерела міжнародного права.
.Норми міжнародного договору не ведуть до суперечливого тлумачення або специфічного, особливого розуміння.
.Механізм реалізації міжнародних договорів ефективніший за механізм реалізації міжнародного звичаю або іншого джерела міжнародного права.
.Міжнародний договір можна використовувати для регулювання будь-якої сфери міждержавних відносин. У сучасних міжнародних відносинах з'явилися цілі галузі міждержавних стосунків, які взагалі не можуть бути врегульовані без міжнародного договору або регулюються виключно договором (роззброєння, співробітництво в атомній промисловості, міжнародна безпека, економічна, науково-технічна та інші види спеціалізованої співпраці) [6].
Наголошуючи на перевагах міжнародного договору як джерела міжнародного права, не слід забувати й про його недоліки. Більшість договорів є результатом компромісу, якого вдалося досягти в результаті переговорів. Але часто це досягається за рахунок чіткості, ясності формулювання. Значна більшість принципів та універсальних норм міжнародного права навіть у найавторитетніших міжнародних угодах формулюється дещо звужено (на відміну від того, як вони функціонують століттями у звичаєвому міжнародному праві). Багато таких угод за кількістю її сторін часто поступаються відповідним міжнародним звичаям, які визнають сучасні суб'єкти міжнародного права. Надто оптимістичними є твердження про можливість оперативною врегулювання міжнародних відносин тільки завдяки міжнародному договору. Практика свідчить, що для підготовки і переговорів з метою укладення деяких багатосторонніх договорів були потрібні роки й десятиріччя. Особливо це є характерним для відносин роззброєння, контролю над озброєнням, заборони зброї масового знищення тощо.
Література
1.Чубарєв В.Л. Міжнародне економічне право: підруч. / В.Л. Чубарєв. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 398 с.
2.Международное право: Учебник для вузов / Отв. ред. М43 Г.В. Игнатенко, О.И. Тиунов. - 3-е изд., перераб. и доп. - М.: Норма, 2005. - 624 с.
.Устав ООН [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Український юридичний портал Радник [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://radnuk.info/pidrychnuku/mishnarod-pravo/45-byromensk/825-s-10.html
5.Офіційний сайт ЮНКТАД [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <http://unctad.org/en/Pages/Home.aspx>
.Український юридичний портал Радник [Електронний ресурс]. - Режим доступу: www.lnu.edu.ua/faculty/pravo
.Міжнародне право: Підручник. Затверджено МОН / Тимченко Л.Д., Кононенко В.П. - К., 2012. - 631 с.