Трудове виховання дітей молодшого шкільного віку в сім’ї

Трудове виховання дітей молодшого шкільного віку в сім’ї

Міністерство освіти і науки України

Чернігівський державний педагогічний університет імені Т. Г. Шевченка

Факультет початкового навчання

Кафедра естетичного виховання

Дипломна (бакалаврська) робота

Трудове виховання дітей молодшого шкільного віку в сім’ї

Спеціальність Початкова освіта

Студент: Кириєнко Ю.М.

Науковий керівник: Першин С. О.

Чернігів-2009

Зміст

Вступ

Розділ 1. Трудове виховання молодших школярів в умовах сім’ї в теорії педагогіки і психології

.1 Історичний аспект проблеми трудового виховання в сім’ї

.2 Сутність та завдання трудового виховання в сім’ї

.3 Взаємозв’язок гри та трудового виховання

.4 Праця і її роль у всебічному розвитку особистості

.5 Перехід дитини з дошкільного в молодший шкільний вік і трудове виховання

Розділ 2. Стан проблеми трудового виховання в сім’ї

.1 Аналіз результатів анкетування учнів щодо трудового виховання в сім’ї

.2 Методичні рекомендації батькам щодо трудового виховання дитини в сім’ї

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

Вступ

Людина перетворює світ за допомогою праці - фізичної, інтелектуальної діяльності, спрямованої на задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Праця виконує практичну (створення матеріальних, духовних цінностей, соціально-побутових умов життя і діяльності людини), розвивальну (розвиток особистості в процесі активного включення людини у трудовий процес) і виховну (формування суспільно і особистісно цінних якостей людини, її морально-естетичного ставлення до життя і діяльності) функції. Виховна функція праці реалізується в процесі трудового виховання дітей.

Трудове виховання - цілеспрямований процес формування у дітей трудових навичок і вмінь, поваги до праці дорослих, звички до трудової діяльності, емоційного ставлення до результатів праці.

Його завдання полягає у формуванні в дітей стійких переконань, що праця є життєвою необхідністю. Трудове виховання дітей передбачає привчання їх до самообслуговування, елементарних трудових дій, ручної і господарської праці. Навіть найпростіший результат трудових зусиль дитини (вимитий посуд, прибрана кімната тощо) сприяє самоусвідомленню дитини, надає їй впевненості у собі, прагнення випробувати себе у нових видах діяльності.

Отже, правильне виховання можливе лише за умови використання різноманітних видів трудової діяльності дитини. Праця завжди була основою людського буття і була основою для створення благополуччя людського життя та культури. Соціальна значимість трудових навичок майбутнього громадянина і зумовила вибір теми нашої роботи: «Трудове виховання дітей молодшого шкільного віку в сім’ї».

Дипломна робота складається з 2-х розділів, висновків, списку використаної літератури, що нараховує 56 примірників, додатків. Робота містить фотоматеріали.

Об’єктом дослідження є процес виховання дітей у сім’ї.

Предметом дослідження виступають особливості процесу трудового виховання школярів у сім’ї.

Гіпотезою нашого дослідження є припущення про те, що без відповідних навичок трудової діяльності, які формуються у дитини в результаті виховного впливу сім’ї, не можна сподіватись на позитивний результат в майбутньому житті і виростити соціально-зрілу особистість.

Також визначені критерії рівня сформованості трудового виховання молодших школярів, якими можуть виступати такі ознаки:

Ø  Поява певного ставлення до різноманітних видів і форм трудової діяльності;

Ø  Бажання досягти мети трудової діяльності;

Ø  Емоційне сприймання як трудової діяльності, так і трудових результатів.

Ці критерії диференціюються за трирівневими показниками:

Ø  Активне (позитивне) сприймання;

Ø  Пасивне (негативне) сприймання;

Ø  Індиферентне сприймання.

Зміст роботи викладено на 63 сторінках друкованого тексту.

Розділ 1. Трудове виховання молодших школярів в умовах сім’ї в теорії педагогіки і психології

.1 Історичний аспект проблеми трудового виховання в сім’ї

За всієї багатоманітності національних культур одним із найважливіших спільних для них чинників є цінність праці як засобу існування людини в світі та засобу виховання підростаючих поколінь. Споконвічно перші заповіді та настанови дітям стосувалися саме підготовки до майбутньої трудової діяльності. Вже на етапі патріархальної родової общини з'являється потреба у вихованні як спеціальній діяльності, спрямованій на підготовку до здобування засобів для виживання.

Трудове виховання притаманне всім історичним формаціям, воно є найдавнішою формою виховання. Вже античні мислителі наголошували на необхідності виховання людини самостійної, здатної до життєвого самовизначення. Водночас класовий характер освіти і виховання не передбачав використання фізичної праці у школах. Діти рабів у школах не виховувалися; виховання відбувалося у праці нарівні з дорослими.

До проблеми виховання дітей у процесі праці зверталися автори перших утопічних систем оновлення суспільства шляхом виховання. Зокрема, Т. Мор рекомендував маленьких дітей знайомити з працею людей і спонукати їх до посильної участі в трудових процесах.

На думку Ж.-Ж. Руссо, дитину, яка фізично зміцніла і навчилася самостійно орієнтуватися в навколишньому середовищі, слід залучати до фізичної праці. Оволодіння трудовими навичками - необхідна умова забезпечення молодій людині власного кусня хліба, а відтак - незалежності і свободи.

Послідовник Руссо Й.-Г. Песталоцці не лише теоретично, а й практично доклав багато зусиль до того, щоб, поєднавши навчання з фізичною працею, виховувати дітей для чесного життя. Він вперше в історії педагогіки пов'язав мотивацію праці з природою дитини, обґрунтував роль праці як частини педагогічної системи. Песталоцці наголошував, що завдяки поєднанню навчання і фізичної праці діти виходять у життя морально загартованими, здатними до самостійного визначення.

Значна кількість теорій трудового виховання виникає із розвитком буржуазії. Засновник філантропізму німецький педагог Й. Базедов вважав за необхідне вводити у школах заняття праці, диференціюючи їх відповідно до соціального становища сімей учнів.

Особливу увагу питанням трудового виховання приділяв Георг Кершенштейнер (1854-1932), автор проекту німецької трудової школи, який пов'язував виховання громадянина з оволодінням професією. Він запропонував створювати, крім народних, додаткові школи, які мали забезпечувати професійно-технічне навчання і формувати навички виконання громадянських обов'язків.

Ідея праці як засобу всебічного розвитку людини розроблена в педагогічній теорії К. Ушинського. Їй присвячена спеціальна робота - «Праця у її психологічному та виховному значенні», в якій обґрунтована необхідність «вільної праці» для розвитку почуття людської гідності. Людина, відірвана від праці, на думку Ушинського, втрачає кращі якості особистості, а батьки, оберігаючи своїх дітей від праці, розбещують і роблять їх нещасними.

Дитяча праця, на думку С. Русової, є основою виховання. Зокрема, ручна праця повинна забезпечити творчу активність дітей, задоволення від результату. А старші дошкільники здатні до усвідомлення соціальної значущості праці. Це сприяє вихованню відповідальності, почуття обов'язку.

Проблемі трудового виховання дітей в сім’ї багато уваги приділяв видатний педагог А. С. Макаренко. В статті “Виховання в труді” він детально аналізує зміст і значення трудового виховання в сім’ї: “Перше, про що мають пам’ятати батьки, це наступне. Ваша дитина буде членом трудового колективу, отже її значення в цьому суспільстві буде залежати від того, наскільки вона буде здатна приймати участь в суспільній праці, наскільки буде підготована до цього. А від цього буде залежати і її благоустрій, і матеріальний рівень її життя”.

На важливості трудового виховання як засобу всебічного розвитку дитини наголошувалося на з'їздах народних вчителів. У 1919 р. на першому з'їзді було визначено види дитячої праці і вимоги до її організації. Другий з'їзд (1921) звернув увагу на зв'язок праці і гри. На основі його рішень у центральному дитячому садку Першої дослідної станції з дошкільного виховання, яка була експериментальним майданчиком для досліджень проблем дошкільної освіти, було введено самообслуговуючу, ручну та суспільну працю, необхідну для всіх (в саду, на городі тощо).

У 20-30-ті роки теоретики і практики дискутували питання про те, що є головним у вихованні дитини: праця чи гра. У процесі дискусій дійшли висновку, що ці види діяльності дитини не повинні протиставлятися один одному: граючи, дитина трудиться, а працюючи, грається. Відтак у 50-60-ті рр. питання трудового виховання були відображені і в програмних документах, і в наукових дослідженнях.

Сучасні українські дослідники проблеми трудового виховання (3. Борисова, В. Павленчик, Г. Бєлєнька, М. Машовець) вивчають питання виховного значення праці дітей молодшого шкільного віку.

До актуальних проблем трудового виховання в нових соціально-економічних умовах належать: виховання у дітей основ економічної грамотності, здатності сприймати і використовувати економічну інформацію; відбір видів праці, які найбільше цікавлять дітей у зв'язку з модернізацією економіки; підвищення педагогічної компетенції батьків у питаннях організації дитячої праці в умовах родинного виховання.

Отже, в усі часи педагоги різних народів світу переймалися питанням трудового виховання молодших поколінь, про що і свідчить різноманітність і велика кількість праць, залишених нам у спадок.

1.2 Сутність та завдання трудового виховання в сім’ї

З перших днів від народження дитини батьки виношують сподівання, що вона виросте гармонійною особистістю, успішним спеціалістом, продовжить їх справу чи реалізує здібності і вміння у самостійно обраній сфері діяльності, намагаючись виховати її цілеспрямованою, працелюбною, здатною долати труднощі на шляху до мети.

Трудове виховання дітей покликане забезпечити вирішення таких завдань:

. Сформувати соціальні мотивації (потреби, інтереси, почуття обов'язку і відповідальності), позитивно-емоційного ціннісного ставлення до праці як до форми буття і способу самореалізації людини.

2. Надати систему знань, необхідних для трудової діяльності, вибору майбутньої професії, соціального і життєвого самовизначення.

. Створити умови для набуття досвіду суспільно корисної виробничої діяльності, для використання теоретичних знань на практиці, здатності до творчості.

Вирішення цих завдань відбувається у процесі загальноосвітньої підготовки, трудового навчання, різноманітної за змістом і формою трудової діяльності, і що важливо, в умовах сім’ї.

Для того, щоб праця стала засобом виховання, вона повинна бути змістовною, мати особистісну і суспільно корисну значущість, чітку організацію. Процес праці слід будувати на моральних засадах (мета, процес, результат). Моральна сутність її виявляється не лише в бажанні трудитися, діяти творчо, домагатися значущого для себе та інших результату, а й у колективному характері трудової діяльності, що вимагає узгодження мети і дій її учасників, взаєморозуміння і допомоги.

З огляду на особливості розвитку дітей молодшого та середнього шкільного віку виокремлюють завдання трудового виховання, пов'язані з формуванням і розвитком мотиваційної сфери, навичок трудової діяльності, становленням особистості. У реальній педагогічній практиці воно покликане забезпечити:

. Виховання інтересу до праці дорослих, бережливого ставлення до їх результатів, поваги до людини-трудівника. Праця є особливим видом діяльності, спрямованим на створення суспільно значущих результатів. Ознайомлюючись із працею дорослих, дитина бачить трудовий процес, його конкретні результати, пізнає їх роль у задоволенні потреб людини. Оскільки дитина від природи схильна до наслідування, все цікаве її приваблює, батьки мають широкі можливості для спрямування її вільної діяльності, ініціювання певних емоцій, прагнень. Від педагогів та батьків залежить усвідомлення дітьми того, що праця потребує фізичних і вольових зусиль, терпіння.

Спираючись на емоції дітей, бажання брати участь у житті і діяльності дорослих, батьки разом із вчителем роз'яснюють, що саме працею дорослих створені всі блага, які їх оточують, наголошуючи, що сенс праці полягає у створенні необхідних для людини благ і розвитку самої людини (інтелекту, умінь, сили, цілеспрямованості, волі). Якщо праця не зорієнтована на конкретний результат, не створює необхідних суспільству, людям цінностей, то вона і не має суспільного значення. Бажано, щоб дитина пізнавала це на конкретних життєвих прикладах. Такі старання матері та батька сприяють формуванню позитивного ставлення дитини до праці дорослих, людини-працівника, майстра своєї справи, розумінню суспільно значущих мотивів праці, усвідомленому прилученню до трудової діяльності.

Спершу діти мають опанувати прості трудові уміння (розстібати і застібати ґудзики, розставляти хлібниці на столи, поливати рослини), а згодом - цілісні трудові процеси (накрити стіл до сніданку чи обіду, випрасувати білизну ляльки, прибрати в куточку природи тощо). Оволодіння трудовими навичками розширює можливості дітей щодо участі у простих трудових процесах вдома, дитячому садку, виховує самостійність, ініціативу, впевненість у своїх силах.

Постійна участь у різних видах праці формує вміння і звичку працювати регулярно, переборювати труднощі, виховує організованість, самостійність, вольові якості особистості.

Організовуючи трудову діяльність дітей, батьки мають бути особливо уважними до їх індивідуальних особливостей, сприяти виробленню індивідуального стилю трудової діяльності, оволодінню своєрідними прийомами роботи. Це забезпечить максимальне використання цінних особливостей характеру дитини, її ставлення до праці, компенсує те, що перешкоджає успіху в роботі.

. Виховання особистості дитини у процесі її трудової діяльності. Ця група завдань передбачає виховання таких характерних рис людини, як відповідальність, самостійність, цілеспрямованість, ініціатива й витримка. Без них неможливе формування основ працелюбства (звички до трудових зусиль, готовності брати участь у трудовій діяльності, вміння доводити розпочату справу до завершення). Батьки і педагоги мають зважати на вікові особливості організму дитини, психіки молодшого школяра. В цей період діти швидко втомлюються від одноманітної, складної роботи. Тому дорослі повинні регулювати обсяг і тривалість конкретних робіт, чергуючи елементи статичного й динамічного навантаження. Оптимізація трудових зусиль дитини вбереже її від розчарувань, непомірної втоми, що є важливими передумовами її позитивного ставлення до праці взагалі.

Розвиток особистості дитини обумовлений такими особливостями праці:

ü  результативність, яка сприяє вихованню цілеспрямованості, звички доводити почату справу до кінця, адже планування майбутнього результату, необхідність виконання запланованого, можливість використання результату спонукають дитину серйозно ставитися до роботи;

ü  творчий характер, що розвиває налаштованість дитини на пошук, удосконалення своєї праці і себе у праці; немає нетворчої праці, оскільки за будь-яких обставин дитина має змогу зробити щось по-новому, не так, як завжди, знайти нові форми взаємодії з однолітками.

Таким чином трудове виховання дітей спрямоване на особистісний розвиток дитини і залежить від фізичного, морального, розумового розвитку, а конкретні його завдання і форми організації трудової діяльності дітей зумовлені як виховними можливостями праці, так і віковими особливостями дитини.

Феномен праці діти відкривають для себе, спостерігаючи за тим, як працюють дорослі. Це породжує у них бажання наслідувати старших, брати участь у їхній діяльності.

Із працею дорослих діти знайомляться у процесі демонстрації різних видів праці, пояснення їх значення (спеціально організовані спостереження, бесіди, екскурсії), а також під час безпосередньої організації спільної діяльності дорослих і дітей. Діти залюбки допомагають дорослим, переймаються їх настроєм, наслідують їх вчинки, набуваючи конкретних знань і уявлень про працю, розвиваючи допитливість, інтерес до діяльності дорослих, проймаючись повагою до людей праці та результатів їх старань. Водночас дорослі мають змогу впливати на поведінку дітей - викликати у них прагнення до праці, досягнення конкретного її результату.

Під час ознайомлення дітей з працею дорослих їхню увагу зосереджують на простих трудових діях, спрямованість яких зрозуміла для них (праця матері та батька, лікаря, кухаря). Батьки повинні максимально використовувати приклад трудової поведінки працівників дитячого садка або школи. Однак лише спостереження не достатньо, оскільки дітям важко усвідомити зв'язок праці дорослих із власною поведінкою. Тому необхідно залучати їх до трудового процесу, використовуючи посильні доручення й елементарне співробітництво. Так, під час прибирання старша сестра або мати може доручити дитині принести в поливальниці води, протерти пил тощо. При цьому слід враховувати можливості для самостійної діяльності дитини, у процесі якої вона починає якомога точніше наслідувати працю дорослих.

Відчутно впливає на формування у дітей прагнення працювати емоційне ставлення дорослого до виконуваної роботи. З раннього віку дитина повинна бачити приклад раціонально організованої праці, оволодівати культурою праці, вмінням ставити мету (спочатку з допомогою дорослого, потім - самостійно), планувати і організовувати роботу, використовувати обладнання, послідовно здійснювати раціональні трудові дії, підтримувати порядок на робочому місці тощо.

Виховна ефективність ознайомлення з працею дорослих залежить від ефективності процесу спостереження, від того, на які аспекти праці дорослих спрямована увага дітей. Самі вони зацікавлюються передусім зовнішніми виявами процесу праці: послідовністю операцій, предметами, знаряддям праці тощо.

Тому потрібно спрямовувати їх на те, як людина ставиться до роботи, як здійснюється взаємодопомога у колективній праці. Дітей молодшого шкільного віку підводять до усвідомлення того, якою є людина-трудівник, для чого вона працює, як ставиться до своїх трудових обов'язків. Тобто одночасно зі знаннями про особливості праці діти отримують уявлення про ставлення до неї, про моральні якості тих, хто працює.

За визнанням психологів, педагогів, раціональною є така послідовність ознайомлення дітей з працею дорослих:

)        накопичення фактів про процес праці, перетворення предмета праці, результати праці, створенню уявлення про її значущість;

)        формування уявлень про людину праці, її ставлення до праці;

)        формування уявлень про колективний характер трудової діяльності.

Дітям молодшого шкільного віку вже доступне розуміння суспільної значущості праці дорослих, способів досягнення її результатів. Вони виявляють цікавість до праці поза межами школи. Під час спостереження за працею дорослих батькам слід звертати увагу дітей на їхню організованість, узгодженість дій, відповідальність та ін. У цьому віці розширюються можливості для виховання трудових навичок і вмінь. Діти оволодівають навичками самообслуговування, самостійно виконують елементарні обов'язки.

Організовуючи спільну діяльність, важливо враховувати форми співробітництва, які залежать від конкретного змісту роботи і віку дітей, а також від того, скільки дорослих і хто саме бере у цьому співробітництві участь. Чим молодші діти, тим більшу участь у співробітництві мають виявляти дорослі, спрямовуючи, організовуючи працю дітей. У спільній діяльності з дітьми батьки мають ширші можливості рівноправно працювати разом з ними, виконувати трудомістку роботу, яка вимагає складних умінь і навичок. Доцільною у ній є участь старших братів та сестер, інших членів родини. Педагогічно ефективне поєднання активності дорослих і дітей у спільній роботі сприяє перейманню досвіду старших, набуттю навичок, необхідних у майбутній самостійній роботі.

Ознайомленню дітей із працею дорослих сприяють спостереження та екскурсії. Для молодших школярів з цією метою у школі організовують екскурсії по школі, походи за її межі (до магазину, перукарні, бібліотеки тощо). Добираючи види праці для спостереження, необхідно враховувати їх виховну цінність, доступність змісту для розуміння, ймовірність виникнення у дітей бажання наслідувати трудову поведінку дорослих. Ефективними є повторні спостереження з батьками, які забезпечують формування чітких знань про результати і значущість праці. Набуті під час спостережень, екскурсій знання й уявлення потребують наступного уточнення і систематизації. З цією метою батькам необхідно проводити з дітьми узагальнюючі бесіди («Хто якою працею займається у школі», «Як ми допомагаємо нашій вчительці», «Що робить кухар» тощо).

З метою закріплення і уточнення знань про різні види праці використовуються також дидактичні ігри: «Кому що потрібно для роботи», «Відгадай, що ми робимо» (відтворення трудових дій) та ін.

Різноманітні особливості праці дорослих відкривають дітям художні твори різних жанрів (літератури, кіно, живопису, фольклору тощо) [див. додаток], завдяки яким вони пізнають не лише її зовнішні вияви, а й внутрішню суть, мотиваційну сферу, психологічні наслідки. Втім, читання та обговорення художніх творів в сім’ї активізує емоційну сферу дітей, спонукає їх до співпереживання з тими, хто працює, за досягнення результату, переконує, що навіть у найскладніших умовах цілеспрямована і працьовита людина зможе досягти своєї мети. Пережиті емоції зумовлюють конкретизацію знань про сутність праці, вимоги, які вона пред'являє людині, і про те, як праця впливає на розвиток, суспільне визнання особистості. Усе це формує основи внутрішньої готовності дитини до трудової діяльності в майбутньому.

Праця є творчим видом людської діяльності, що потребує від людини не тільки спеціальних знань і умінь, дотримання технологічної дисципліни, а й здатності оперативно приймати рішення у нестандартних ситуаціях, постійно вдосконалювати процес праці та створюваний нею продукт. Навіть у дошкільному віці вона є різноманітною за змістом, передбачає використання різноманітних потенцій дитини. Основними видами дитячої праці є самообслуговування, господарсько-побутова праця, праця в природі, ручна (художня) праця. Всі вони мають певні можливості для вирішення виховних завдань.

Самообслуговування. Виховне його значення полягає у спрямованості на задоволення повсякденних особистих потреб дитини (умивання, одягання, роздягання, прибирання ліжка та ін.). У процесі самообслуговування вона привчається до порядку й організованої поведінки, оволодіває всіма компонентами трудової діяльності. У неї поступово формується вміння бачити результат праці, встановлювати зв'язок між метою, трудовими діями і кінцевим результатом. Дитина стає самостійною, починає усвідомлювати, що праця є першою умовою виховання вільної і незалежної особистості. Якщо в старшому дошкільному віці за допомогою самообслуговування виховують у дітей самостійність, здатність до переборення труднощів, формують трудові навички, то у молодшому шкільному віці воно стає звичним для дітей. Роботу із самообслуговування дитина має виконувати як щоденну та обов'язкову. Значну частину уваги батьків вимагає чіткість організації життя дітей в родині, наявність відповідних побутових умов, що є передумовою своєчасності, постійності, систематичності, належної якості самообслуговування дітей.

Господарсько-побутова праця. Метою господарсько-побутової праці є підтримання чистоти і порядку в будинку або квартирі, на інших територіях життєдіяльності дитини, допомога дорослим в організації режимних процесів тощо. У молодшому шкільному віці батькам доцільно привчати дітей виконувати прості трудові дії з близьким у часі результатом (допомагати сестрі накривати на стіл; матері - у приготуванні їжі, після обіду - прибирати зі стола посуд).

Батькам необхідно наполегливо і терпляче формувати у дітей інтерес і бажання виконувати завдання дорослих охоче, старанно, якісно. Зміст праці може ускладнюватись за рахунок збільшення кількості або деталізації процесів. Передусім дорослі мають допомогти дитині з'ясувати мету роботи, послідовність трудових дій (раціонально підготувати робоче місце, правильно виконувати посильні трудові дії з досягненням кінцевого результату, навести порядок на робочому місці, уміти працювати вдвох-утрьох).

У молодшому шкільному віці діти починають розуміти працю як потрібну і серйозну справу, а інтерес до трудового процесу поєднувати з інтересом до його результатів. Значно складнішими стають для них трудові завдання, праця все більше відокремлюється від гри, а епізодичні трудові доручення набувають для них значущості постійних обов'язків. Перед дорослими відкриваються можливості для реалізації завдань виховання позитивних взаємин (працювати дружно, узгоджено, допомагати один одному), формування працелюбства, самостійності, активності та ін.

Організовуючи господарсько-побутову працю, батьки можуть використовувати різноманітні методичні прийоми: показ виконання кожної елементарної дії та послідовності дій, супроводжуваний детальними поясненнями; безпосередню допомогу у виконанні трудових дій; особистий приклад; постійне нагадування про послідовність дій; використання дидактичних ігор та прийомів, створення ігрових ситуацій; заохочення з урахуванням індивідуальних особливостей і можливостей дитини; оцінку результатів виконаної роботи, аналіз конкретних суспільно значущих вчинків тощо.

Але у шкільному віці поступово згасає інтерес до того виду праці, який стає звичним, повсякденним. Тому для відновлення інтересу до неї слід збагачувати її елементами новизни.

Праця в природі. Особливість її полягає в тому, що діти мають справу не з предметами, а з об'єктами живої природи - працюють у куточку природи в школі, на городі з усією родиною, у квітнику, доглядають за тваринами. Основним її виховним завданням є вироблення у дітей інтересу, дбайливого ставлення до живої природи, формування вмінь і навичок з догляду за рослинами і тваринами, вміння правильно користуватися знаряддями праці.

Праця в природі є доступним дітям видом продуктивної трудової діяльності. Кінцева мета (виростити квіти, овочі тощо), її результати конкретні та зрозумілі, однак їх неможливо швидко досягти. Віддаленість результату вимагає від дитини тривалих фізичних і розумових зусиль, повсякденної клопіткої роботи, терпіння. Як правило, більшість дітей охоче працює з живими об'єктами, радо доглядає за ними, пізнаючи світ живої природи, розкриваючи свої нові можливості, виховуючи в собі дбайливе ставлення до всього живого. Однак у них ще мало досвіду, умінь, тому дорослі мають разом із дітьми виробити чіткі правила їх поведінки і діяльності у природі.

Ручна (художня) праця. Функціональною її метою для дітей є виготовлення виробів з паперу, картону, тканини: іграшок-саморобок, вітальних листівок, ялинкових прикрас, персонажів і декорацій лялькового театру, букетів із засушених рослин, килимків для ляльок, серветок тощо. Виготовлення подарунків рідним і друзям справляє великий вплив на моральну свідомість дитини (привчає виявляти увагу до оточуючих, працювати заради того, щоб зробити їм приємне). Така праця розвиває уяву, спостережливість, художнє мислення, естетичне чуття, конструктивні здібності, моторні навички дітей, формує корисні практичні навички, збагачує знаннями про властивості різних матеріалів. Її результати здебільшого викликають позитивні емоції, захоплення дорослих, що посилює ефект самопізнання, самоусвідомлення, самоствердження дитини, збуджують у ній здорове честолюбство. Нерідко вже з дошкільного віку дитина починає усвідомлювати свої здібності, талант, виношувати мрію на все життя.

Таким чином, для того, щоб реалізувати всі завдання трудового виховання, батьки повинні включати дитину в різноманітні види праці - самообслуговуюча праця, господарсько-побутова, праця в природі, художня праця.

трудовий виховання школяр сім’я

1.3 Взаємозв’язок гри та трудового виховання

Гра має важливе значення в житті дитини, має те ж значення, яке у дорослого має діяльність, робота, служба. Яка дитина в грі, такою багато в чому вона буде в роботі, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається насамперед у грі. І вся історія окремої людини як діяча і працівника може бути представлена в розвитку гри і в поступовому переході її в роботу. Цей перехід здійснюється дуже повільно. У наймолодшому віці дитина переважно грає, її робочі функції дуже незначні і не виходять за межі найпростішого самообслуговування: вона починає самостійно їсти, вкриватися ковдрою, надягати штанці. Але навіть в цю роботу вона ще вносить багато гри. У добре організованій сім'ї ці робочі функції поступово ускладнюються, дитині доручається все більш складна робота, спочатку виключно в цілях самообслуговування, потім і така робота, яка має значення для всієї сім'ї. Але гра в цей час складає головне заняття дитини, найбільш її захоплює, цікавить. У шкільному віці робота вже займає дуже важливе місце, вона пов'язана з серйознішою відповідальністю, з більш серйозними уявленнями про майбутнє життя дитини, це вже робота такого сорту, яка близько стоїть до суспільної діяльності. Але і в цей час дитина ще дуже багато грає, любить гру, їй навіть доводиться переживати досить складні колізії, коли гра здається настільки симпатичнішою за роботу, що хочеться відкласти роботу і пограти. Якщо такі колізії відбуваються, це означає, що виховання дитини у грі і в робочих функціях відбувається неправильно, що батьки допустили якісь перегини. Звідси вже видно, яке важливе значення має керівництво грою дитини. У житті ми зустрічаємо багато дорослих людей, що давно закінчили школу, у яких любов до гри переважає над любов'ю до роботи. Сюди потрібно віднести всіх людей, які дуже активно женуться за задоволеннями, які забувають про роботу заради хорошої, веселої компанії. До цього сорту людей потрібно віднести і тих, які позують, величаються, брешуть без жодної мети. Вони принесли з дитинства в доросле життя ігрові установки, у них ці установки не були правильно перетворені в робочі установки, - це означає, що вони погано виховані, і це погане виховання відбувалося переважно в неправильно організованій грі.

Все сказане зовсім не означає, що потрібно якомога раніше відволікати дитину від гри і переводити на робочі зусилля і на робочу турботу. Такий переклад не принесе користі, він буде насильством над дитиною, він викличе у неї огиду до роботи і підсилить прагнення до гри. Виховання майбутнього діяча повинне полягати не в усуненні гри, а в такій організації її, коли гра залишається грою, але в грі виховуються якості майбутнього працівника і громадянина.

Для того, щоб керувати грою дитини і виховувати її у грі, батьки повинні добре усвідомити питання про те, що таке гра у житті дитини і чим вона відрізняється від роботи. В іншому випадку вони не зможуть керувати дитиною і губитимуться у кожному окремому випадку.

Перш за все потрібно сказати, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як багато хто думає. А. С. Макаренко з цього приводу у своїй праці «Книга для батьків» зазначав: «Хороша гра схожа на хорошу роботу, погана гра схожа на погану роботу. Ця схожість дуже велика, можна прямо сказати: погана робота більше схожа на погану гру, ніж на хорошу роботу.»

У кожній хорошій грі є перш за все робоче зусилля та зусилля думки, Якщо ви купите дитині заводну мишку, будете цілий день заводити її і пускати, а дитина буде цілий день дивитися на цю мишку і радіти, -- в цій грі не буде нічого хорошого. Дитина в цій грі залишається пасивною, вся її участь полягає в тому, що вона витріщається. Якщо ваша дитина займатиметься тільки такими іграми, з неї і виросте пасивна людина, що звикла витріщатися на чужу роботу, позбавлена радості самостійно зробленої роботи і не звична творити в роботі нове, не звична долати труднощі. Гра без зусилля, гра без активної діяльності - завжди погана гра. Як бачите, в цьому гра дуже схожа на роботу.

Гра дарує дитині радість. Це буде або радість творчості, або радість перемоги, або радість естетична - радість якості. Таку ж радість приносить і хороша робота. І тут повна схожість.

Деякі думають, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, - звичайно, в грі хорошій, правильній. Чим же все-таки відрізняється гра від роботи? Ця відмінність лежить тільки в одному: робота є участю людини в суспільному виробництві або в керівництві цим виробництвом, в створенні матеріальних, культурних, інакше кажучи, соціальних цінностей. Гра не переслідує таких цілей, до суспільних цілей вона не має прямого відношення, але має до них відношення непряме: вона привчає людину до тих фізичних і психічних зусиль, які необхідні для роботи.

Тепер вже зрозуміло, що ми повинні зажадати від батьків в справі керівництва дитячою грою. Перше - це стежити, щоб гра не робилася єдиним прагненням дитини, щоб не відволікала її цілком від суспільних цілей. Друге - щоб в грі виховувалися ті психічні і фізичні навики, які необхідні для роботи.

Перша мета досягається поступовим залученням дитини в область праці, яка поволі, але неухильно приходить на зміну грі. Друга мета досягається правильним керівництвом самою грою: вибором гри, допомогою дитині у грі. Доводиться дуже часто спостерігати неправильні дії батьків в справі керівництва грою. А. С. Макаренко виділяв три види неправильного керівництва дитячою грою. Деякі батьки просто не цікавляться грою своїх дітей і думають, що діти і самі знають, як краще грати. У таких батьків діти грають, як хочуть і коли хочуть, самі вибирають собі іграшки і самі організують гру. Інші батьки багато уваги приділяють грі, навіть дуже багато, весь час втручаються в гру дітей, показують, розповідають, дають ігрові завдання, часто вирішують їх раніше, ніж вирішить дитина, і радіють. У таких батьків дитині нічого не залишається, як слухатися батьків і наслідувати їх; тут, по суті, грають більше батьки, ніж дитина. Якщо у таких батьків дитина що-небудь будує і в неї виникають питання, батько або мати сідає поряд з ним і говорить:

Ти не так робиш, дивися, як треба робити. Якщо дитина вирізує щось з паперу, батько або мати якийсь час дивиться на її зусилля, а потім відбирає у неї ножиці і говорить:

Давай я тобі виріжу. Бачиш, як добре вийшло?

Дитина дивиться і бачить, що у батька вийшло дійсно краще. Вона протягує батькові другий листок паперу і просить ще щось вирізати, і батько охоче це робить, задоволений своїми успіхами. У таких батьків діти повторюють тільки те, що роблять батьки, вони не звикають долати складності, самостійно домагатись підвищення якості і дуже рано звикають до думки, що тільки дорослі все уміють робити добре. У таких дітей розвивається невпевненість в своїх силах, страх перед невдачею.

Треті батьки вважають, що найголовніше полягає в кількості іграшок. Вони витрачають великі гроші на іграшки, закидають дітей найрізноманітнішими іграшками і гордяться цим. Дитячий куточок у таких батьків схожий на іграшковий магазин. Такі батьки якраз дуже люблять механічні хитрі іграшки і заповнюють ними життя своєї дитини. Діти у таких батьків в кращому разі стають колекціонерами іграшок, а у гіршому разі - найбільш частому - без всякого інтересу переходять від іграшки до іграшки, грають без захоплення, псують і ламають іграшки і вимагають нових.

Правильне керівництво грою вимагає від батьків вдумливішого і обережнішого відношення до гри дітей.

Дитяча гра проходить декілька стадій розвитку, і в кожній стадії потрібен особливий метод керівництва. Перша стадія - це час кімнатної гри, час іграшки. Вона починає переходити в другу стадію у віці пяти-шести років. Перша стадія характеризується тим, що дитина вважає за краще гратись одній, рідко допускає участь одного, двох товаришів. У ці роки дитина любить грати своїми іграшками і неохоче грає іграшками чужими. У цій стадії якраз розвиваються особисті здібності дитини. Не потрібно боятися, що, граючись сама, дитина виросте егоїстичною, потрібно надати їй можливість грати наодинці, але потрібно стежити, щоб ця перша стадія не затягнулася, щоб вона вчасно перейшла в другу стадію. У першій стадії дитина не здатна грати в групі, вона часто свариться з товаришами, не уміє знайти з ними колективний інтерес. Потрібно дати їй свободу в цій індивідуальній грі, не потрібно нав'язувати компаньйонів, тому що таке нав'язування призводить тільки до руйнування ігрового настрою, до звички нервуватись і сваритись. Можна стверджувати: чим краще дитина грає в молодшому віці на самоті, тим кращим товаришем вона буде надалі. У цьому віці дитина відрізняється великою агресивністю, в певному сенсі вона - «власник». По можливості не потрібно давати дитині вправлятися в цій агресивності і в розвитку «власницьких» спонук. Якщо дитина грає одна, вона розвиває свої здібності: уяву, конструктивні навички, прийоми матеріальної організації. Це корисно для неї. Знаходження дитини в групі не позбавляє її агресивності, себелюбства.

У дітей по-різному відбувається перехід від самотньої гри групової і поступово переростає у бажання до товаришування. Треба допомогти дитині зробити цей досить важкий перехід. Потрібно, щоб розширення кола товаришів відбувалося в найбільш сприятливих умовах. Зазвичай цей перехід відбувається у вигляді підвищення інтересу дитини до рухливих ігор на свіжому повітрі, до ігор у дворі. А. С. Макаренко вважав найбільш вигідним таке положення, коли в групі дітей у дворі є один більш старший, який має загальний авторитет і виступає як організатор більш молодих.

Друга стадія дитячої гри важча у керівництві, оскільки в цій стадії діти вже не грають на очах у батьків, а виходять на ширшу суспільну арену. Друга стадія продовжується до 11 -12 років, захоплюючи частину шкільного часу.

Школа приносить більш широке коло товаришів, різноманітних інтересів, проте вона приносить готову, чіткішу організацію, більш визначений і точний режим і, найголовніше, допомогу кваліфікованих педагогів. У другій стадії дитина виступає вже як член суспільства, але суспільства ще дитячого, такого, що не володіє ні строгою дисципліною, ні суспільним контролем. Школа приносить і те і інше, школа і є формою переходу до третьої стадії гри.

На цій третій стадії дитина вже виступає як член колективу, при цьому колективу не тільки ігрового, але і ділового, учбового. Тому гра в цьому віці приймає строгіші колективні форми і поступово стає грою спортивною, тобто пов'язаної з певною фізкультурною метою, правилами, а найголовніше - з поняттями колективного інтересу і колективної дисципліни.

На всіх трьох стадіях розвитку гри вплив батьків має величезне значення. Звичайно, на першому місці по значенню цього впливу потрібно поставити першу стадію, коли дитина не є ще членом іншого колективу, окрім сімейного, коли, окрім батьків, часто і немає інших керівників. Але і на інших стадіях вплив батьків може бути дуже великим і корисним.

У першій стадії матеріальним центром гри є іграшка. Іграшки бувають наступних типів:

ü  Іграшка готова, механічна або проста. Це - різні автомобілі, пароплави, конячки, ляльки, мишки ін.

ü  Іграшка напівготова, що вимагає від дитини деякої доробки: різні картинки з питаннями, картинки розрізні, кубики, ящики-конструктори, розбірні моделі.

ü  Іграшка-матеріал: глина, пісок, шматки картону, слюди, дерева, паперу, рослини, дріт, цвяхи.

У кожного з цих типів є свої плюси та мінуси. Готова іграшка хороша тим, що вона знайомить дитину з складними ідеями і речами, вона підводить дитину до питань техніки і складного людського господарства. Тому така іграшка викликає ширшу діяльність уяви. Паровоз в руках хлопчика настроює його уяву на певний транспортний лад, кінь викликає уявлення про життя тварини, турботу про годування і використання. Батьки і повинні стежити, щоб ці хороші сторони такої іграшки дійсно були помітні для дитини, щоб вона не захоплювалась тільки однією стороною іграшки, її механічністю і легкістю для гри. І особливо важливо домагатись, щоб дитина не гордилася тим, що ось тато або мама купили для нього таку хитру іграшку, та ще не одну, а багато, а у інших дітей немає таких хороших іграшок. Взагалі ці механічні іграшки корисні тільки тоді, коли дитина дійсно з ними грає, а не тільки береже для того, щоб похвалитися перед сусідами, і грає при цьому, не просто спостерігаючи рух іграшки, а організовуючи цей рух в якому-небудь складному підприємстві. Автомобілі повинні що-небудь перевозити, ляльки повинні і спати, і не спати, одягатися і роздягатися, ходити в гості і здійснювати яку-небудь корисну роботу в іграшковому царстві. Для дитячої фантазії в цих іграшках полягає великий простір, і чим ширше і серйозніше розгортається ця фантазія з такими іграшками, тим краще. Якщо ведмедик просто перекидається з місця на місце, якщо його тільки потрошать, це дуже погано. Але якщо ведмедик живе у визначеному місці, спеціально для його життя обладнаному, якщо він когось лякає або з кимось дружить, це вже добре.

Другий тип іграшки хороший тим, що тут ставиться перед дитиною яке-небудь завдання - звичайно таке, яке потрібно вирішити з відомою напругою, яку сама дитина ніколи б поставити не могла. У розв’язанні цих завдань вже потрібна помітна дисципліна мислення, потрібна логіка, поняття про законне відношення частин, а не просто вільна фантазія. А недолік цих іграшок в тому, що завдання ці завжди одні і ті ж, одноманітні і набридають своїми повтореннями.

Іграшки третього сорту - різні матеріали - представляють найдешевший і найкорисніший ігровий елемент. Ці іграшки найближче стоять до нормальної людської діяльності: з матеріалів людина створює цінності і культуру. Якщо дитина уміє грати з такими іграшками, це означає, що у неї вже є висока культура гри і зароджується висока культура діяльності. У іграшці-матеріалі є багато хорошого реалізму; але в той же час є простір і для фантазії, не простої уяви, а великої творчої робочої фантазії. Якщо є шматочки скла або слюди, з них можна зробити вікна, а для цього потрібно придумати рами, отже, постає питання про будівництво хатинки. Якщо є глина і стебла рослин, виникає питання про створення саду.

Який тип іграшок найкращий? А. С Макаренко пропонував комбінувати всі три типи, але у жодному випадку не в надмірній кількості. Якщо у хлопчика або дівчинки є одна-дві механічні іграшки, не потрібно купувати більше. Додайте до цього яку-небудь розбірну іграшку і більше додайте всяких матеріалів, і ось вже іграшкове царство організовано. Не потрібно, щоб у дитини було все, щоб у неї розбігалися очі, щоб вона губилась у великій кількості іграшок. Дайте їй небагато, але намагайтеся, щоб з цього «небагато» дитина змогла організувати гру. А потім спостерігайте за нею, прислухайтеся непомітно до її гри, постарайтеся, щоб вона самостійно відчула який-небудь певний недолік і захотіла його поповнити. Якщо ви купили дитині маленьку конячку і вона захопилась завданням перевезення, природно, що у неї відчуватиметься недолік в підводі або екіпажі. Не поспішайте купувати дитині цю підводу. Постарайтеся, щоб вона сама її зробила з будь-яких коробок, котушок або картону. Якщо вона таку підводу зробить, чудово - мета досягнута. Але якщо їй потрібно багато підвод і саморобних вже не вистачає, не потрібно, щоб дитина обов'язково зробила і другу підводу, другу можна і купити. Найголовніше в цій дитячій грі домогтися наступного:

. Щоб дитина дійсно грала, складала, будувала, комбінувала.

. Щоб не кидалась від одного завдання до іншого, не закінчивши першого, щоб доводила свою діяльність до кінця.

. Щоб в кожній іграшці бачила визначену, потрібну для майбутнього цінність, зберігала її, берегла. У іграшковому царстві завжди повинен бути повний порядок, повинне проводитися прибирання. Іграшки не повинні ламатися, а у разі поломок повинен проводитися ремонт; якщо він важкий, то за допомогою батьків.

Особливу увагу повинні звернути батьки на відношення дитини до іграшки. Дитина не повинна ламати іграшку, повинна любити її, але не повинна і нескінченно страждати, якщо іграшка зіпсувалась або зламалась. Ця мета буде досягнута, якщо дитина дійсно звикла вважати себе хорошим господарем, якщо вона не боїться окремих потреб у іграшці і відчуває себе в силах виправити біду. Завданням батька і матері є завжди прийти на допомогу дитині в подібних випадках, підтримати її, довести, що людська винахідливість і праця завжди можуть виправити положення. Виходячи з цього, батькам рекомендується завжди вживати заходи щодо ремонтування поламаної іграшки, ніколи не викидати її завчасно. В процесі самої гри батьки повинні по можливості надати дитині повну свободу дій, але тільки до тієї хвилини, поки гра йде правильно. Якщо дитині важко в якому-небудь положенні, якщо гра пішла дуже просто, нецікаво, потрібно допомогти дитині: підказати, поставити яке-небудь цікаве питання, додати який-небудь новий, цікавий матеріал, іноді навіть і пограти з нею.

Такі загальні форми методу на першій стадії гри.

На другій стадії від батьків потрібна перш за все увага. Ваша дитина вийшла в двір, потрапила в групу хлопчиків. Ви повинні уважно вивчити, що це за хлопчики. Ваша дівчинка тягнеться до подруг у дворі, ви повинні добре знати цих дівчаток. Ви повинні знати, чим захоплюються діти, що оточують вашу дитину, чого у них не вистачає, що поганого є в їхніх іграх. Буває дуже часто, що увага і ініціатива одного батька або однієї матері допомагають змінити на краще життя цілої групи дітей в тому або іншому місці. Ви відмітили, що діти взимку спускаються, як з гори, із сміттєвої купи, що обледеніла. Змовтеся з іншими батьками, а якщо не домовитесь, то і самі допоможіть хлоп'ятам насипати гору. Зробіть разом із своїм сином прості дерев'яні санки, і ви побачите, і у інших хлоп'ят з'явиться що-небудь подібне. У цій стадії гри надзвичайно важливим і корисним буде спілкування батьків між собою, на жаль, дуже незначне серед батьків. Буває, що кожен батько незадоволений життям дітей у дворі, але не поговорить з іншим батьком, не придумають вони разом що-небудь для поліпшення цього життя, а тим часом ця зовсім не така важка справа, і кожному вона під силу. На цій стадії діти вже організовуються в деяку подібність колективу, буде дуже корисно, якщо і їх батьки так само організовано керуватимуть ними.

На третій стадії керівництво грою вже не знаходиться у руках батьків, воно передане шкільній або спортивній організації, але у батьків залишаються великі можливості для правильного впливу на характер дитини. По-перше, потрібно уважно стежити, щоб захоплення спортом не приймало характеру всепоглинаючої пристрасті, потрібно указувати дитині і на інші сторони діяльності. По-друге, потрібно викликати у хлопчика або дівчинки гордість не тільки своїм особистим успіхом, головним же чином гордість успіхом команди або організації, також стримувати хвастливість, виховувати пошану до сили супротивника, звертати увагу на організованість, тренування, дисципліну в команді. Потрібно, нарешті, добиватися спокійного ставлення до своїх успіхів і невдач. І на цій стадії буде дуже добре, якщо батьки ближче познайомляться з товаришами по команді сина або доньки.

І на всіх трьох стадіях батьки повинні уважно спостерігати, щоб гра не поглинала все духовне життя дитини, щоб паралельно розвивалися і трудові навики.

«У грі на всіх трьох стадіях ви повинні виховувати прагнення до цінніших задоволень, а не просто задоволення, виховувати мужнє подолання труднощів, уяву і розмах думки. А на другій і третій стадіях треба мати на увазі, що ваша дитина вступила в суспільство, і тепер від неї потрібне вже не тільки уміння гратись, але і уміння правильно ставитись до людей, працювати, робити корисні і потрібні для суспільства речі» ( А. С. Макаренко).

Підсумовуючи вище сказане, можна стверджувати, що гра має важливе значення в житті людини, вона є підготовкою до праці і повинна поступово замінюватися працею. Батьки часто не звертають достатньої уваги на ігрову діяльність дітей, «віддають» дитину самій собі, або оточують її гру зайвою турботою і зайвими іграшками. Дорослі повинні використовувати різні методи на різних стадіях гри, але завжди повинні надавати дитині можливість для самодіяльності і розвитку її здібностей, не відмовляючи в той же час в допомозі дитині у важких випадках. На другій і третій стадіях потрібно вже керувати не стільки грою, скільки ставленням дитини до інших людей і до всього колективу.

1.4 Праця і її роль у всебічному розвитку особистості

Роль праці в розвитку особистості є загальновизнаною. Можливості для цього розвитку містяться уже в самих знаряддях, предметах і результатах праці. В знаряддях праці, крім призначення, втілено пізнання людиною явищ, законів, властивостей і умов існування предметів, які теж повинні бути пізнані людиною. Предмети, знаряддя і умови праці є найбагатшим джерелом знань про значну частину навколишньої дійсності. Ці знання виступають основою формування світогляду людини. Успішна трудова діяльність вимагає участі усіх якостей особистості: її психічних процесів, станів і властивостей характеру. За допомогою психічних процесів, наприклад, людина орієнтується в умовах праці, формує мету, контролює хід діяльності.

Високі вимоги до людини становлять соціальні умови праці.

В різноманітних дитячих трудових об'єднаннях праця носить колективний характер і його здійснення пов'язане з включенням школяра в широку і складну систему виробничих, моральних та міжособистісних відносин. Включення учня в колективну працю сприяє засвоєнню ним названих відносин, перетворенню їх із зовнішніх у внутрішні. Це відбувається під впливом панівних норм поведінки, суспільних поглядів, організації взаємодопомоги і взаємної вимогливості і таких соціально-психологічних феноменів, як внутрішньо-групове навіювання, змагання. Важливою похідною цих соціально-психологічних чинників є формування відповідальності за результати праці колективу.

Значні вимоги пред'являє суспільство до людини і результатів її праці. Таким чином, вимоги предмету, знарядь, умов і результатів праці є найважливішою умовою розвитку психіки людини в процесі трудової діяльності.

Другою умовою розвитку психіки людини під впливом праці є усвідомлення доцільності діяльності самим суб'єктом. Перетворюючи предмет праці, створюючи суспільно-цінні продукти, людина перетворює себе.

Для повного використання можливостей дитини, що розвиває праця, вони повинні доповнюватись діяльністю старших - навчанням і вихованням.

Діяльність вихователя є третьою умовою розвитку психіки в процесі праці.

Беручи участь в колективній праці індивід пізнає не тільки інших, але і себе: хто він є, яку цінність представляє для інших, на що він здатний. Діти, як показали психологічні дослідження, погано знають себе, свої можливості, своє положення в колективі. Внаслідок трудової діяльності відбуваються істотні зміни. Передусім змінюється їх відношення до себе, а потім відношення колективу і педагогів. В психології зібрано багато фактів, які показують, що трудова діяльність спонукається тим, на скільки високі її результати. Із цим пов'язане формування таких мотивів як особиста значимість праці, усвідомлення її суспільної значимості.

Праця має велике значення в розвитку здібностей учня. Здібності розвиваються головним чином в умовах провідної діяльності: в дошкільному віці в грі, в молодшому і середньому шкільному віці - в учінні, в юнацькому - в професійно-трудовій підготовці.

В процесі праці, наприклад, розподіл уваги стає надзвичайно широким, а її переключення швидким.

Велика роль праці в розвитку мислення. В міру оволодіння трудовими навичками розвиваються його нові форми: технічне, практичне, логічне. В процесі праці і спілкування з іншими членами трудового колективу відбувається розвиток чуттєвої сфери дитини. Включаючись у трудовий процес, вона змінює своє уявлення про себе і навколишній світ. Одночасно змінюється і її самооцінка. В процесі спілкування і оволодіння новими знаннями формується світогляд школяра. Робота в колективі сприяє соціалізації особистості дитини. Розвиток здібностей, почуттів і мислення робить особистість дитини гармонійно та всебічно розвиненою. Отже, праця є найважливішим чинником, що впливає на розвиток особистості дитини.

1.5 Перехід дитини з дошкільного в молодший шкільний вік і трудове виховання

Важливим моментом в переході дитини з дошкільного в молодший шкільний вік є наступність в її трудовому вихованні. Найважливіша ознака цього віку - зміна соціального статусу дитини. Вана стає учнем, починає займатись новою, систематичною, обов’язковою працею. З вступом дитини до школи змінюється і її місце в сім’ї. У неї з’являються нові права і обов’язки, батьки відводять місце для занять, встановлюють час для виконання домашніх завдань, забезпечують безліччю шкільних атрибутів - одягом, портфелем, письмовим приладдям… Дорослі тепер більше рахуються з новим життям маленького члена сім’ї. Часом першокласники починають використовувати своє положення, диктуючи сім’ї такий спосіб життя, в центрі якого знаходяться вони самі.

При входженні в нове життя у вчорашнього дошкільника виробляються звички до нового режиму, спілкування з однолітками (особливо це важливо для тих, хто не відвідував дитячий садок). Довільність, тобто керованість дій молодшого школяра, - одне з новоутворень цього періоду дитинства. Дитина здатна вже сама без нагляду та стимуляції примусити себе сісти за уроки, відклавши в бік цікаву гру, відмовившись від запрошення погратись на вулиці.

Учбова діяльність вимагає вдосконалення контролю з боку дорослих та самоконтролю дитини. У дошкільника лише дорослий оцінював якість виконаної роботи. Молодший школяр має сам контролювати та оцінювати свою діяльність - помічати помилки, виправляти їх. Позитивну роль відіграє самооцінювання учнем якості роботи. Поступово в учня виробляється звичка не тільки контролювати хід своєї роботи, але і вміння критично себе оцінювати. Наявність такого вміння - важливий показник правильного розвитку молодшого школяра. В ході учбової і трудової діяльності дітям часто доводиться мотивувати і доводити справедливість своїх висловлювань, дій і побажань. Необхідність висловлювати власні міркування передбачає появу уміння критично бачити і оцінювати власні дії, співвідносити їх з задумом.

Отже, молодший школяр - це дитина, що значну частину часу займається не стільки цікавою особисто для себе, скільки суспільно-корисною працею - навчанням. Якщо дошкільник володів в основному конкретними уявленнями про оточуюче середовище, то молодший учень опановує систему наукових знань і понять. Розширюється коло його інтересів, зростає пізнавальна активність, діяльність дитини все частіше підпорядковується раніше продуманому плану: наприклад, дитина планує спочатку приготувати уроки, а потім допомогти мамі приготувати вечерю.

Важливо, щоб діти навчились поважати людей праці, трудівників, бережливо ставитись до результатів їх діяльності.

Відбуваються зміни і в ставленні дитини до праці і в формах прилучення її до праці. Не можна вчити дитину праці лише в ігровій формі. Праця передбачає наявність в завданні певної складності, обов’язковості досягнення кінцевої мети - трудова діяльність завершується матеріальним результатом. В грі ж дитину приваблює не кінцевий продукт (частіше всього його немає), а сам процес. Дитина повинна чітко розуміти, що трудова діяльність - це серйозне, а не розважальне заняття. Тому не варто в такий спосіб штучно підтримувати в дитині почуття дитячості. Краще підтримувати в ній природне прагнення до праці. Дитина розуміє: вона росте, на очах у всіх стає сильнішою, розумнішою, близькі люди радіють цьому, пишаються тим, що тепер маленькому члену сім’ї можна довірити багато чого в домі. Праця завжди була і залишається своєрідним загартуванням дитини, в ній гартуються вольові якості особистості.

Як відомо, найбільш виховний вплив має не труд-робота, а труд-піклування. Ось чому важливо, щоб поряд з самообслуговуванням в життя дитини входило піклування про оточуючих людей - спочатку знайомих і рідних, а потім і чужих. Тут функцію вихователя виконує побутова праця. Її значення для дитини досить суттєве. З допомогою побутової праці дитина залучається до справжньої “дорослої” роботи, відволікається від власної особи і на ділі проявляє свою турботу про інших. Однак, незважаючи на це, батьки часто прагнуть відгородити дитину від роботи по дому, що характерно для більшості сімей. Цим в першу чергу і пояснюється те, що в багатьох сім’ях діти 6-10 років не приймають участі в систематичній побутовій праці. В них не формуються трудові навички, потреба в праці, почуття обов’язку перед сім’єю. Поважати домашній труд дитина навчиться лише в тому випадку, якщо цей труд поважатимуть батьки. Варто не лише включати дитину в домашню роботу, а й обґрунтовувати її необхідність, знаходити можливості зробити її більш привабливою, творчою, різноманітною. Корисно вносити в домашню роботу елементи гри, але не варто замінювати труд грою. Нехай відчуття серйозності, важливості, обов’язковості праці залишається, але при цьому буде цікаво, а якщо можливо, то й весело. Існує чимало способів перетворення домашньої праці в задоволення. Відомо, наприклад, що стихія дітей молодшого шкільного віку - це рух. Одна й та ж сама робота може здатися їм нудною чи, навпаки, веселою, в залежності від способу її організації. Можна запропонувати використати будь-який годинник: наручний, настінний, пісочний і загадати дитині за певний час прибрати зі столу книги, пришити ґудзик, пропилососити килим … Маленькому школяру корисно мати якесь постійне доручення, яке б він постійно виконував: це може бути догляд за квітами, домашніми тваринами, покупка хліба тощо.

Організовуючи домашній труд, слід мати на увазі, що постійна праця при відсутності інтелектуального змісту швидко набридає не лише дитині, а й дорослому. Тому потрібно знаходити можливість протягом фізичної праці не забувати про інтелектуальний розвиток дитини. Розвивати її розум, увагу, сприймання, пам’ять. Це, по-перше, зробить домашню працю більш привабливою, а по-друге, буде сприятиме загальному розвитку дитини.

Праця вносить зміст і порядок в життя дитини. Існує прямий зв’язок між якісно виконаною роботою, в тому числі і домашньою, і дружним життя сім’ї. Саме в дружних сім’ях праця звична для всіх, для них характерна постійна творчість, в таких сім’ях кожен член родини вважає себе господарем. Помічено, що дитина краще засвоює навички домашньої праці, якщо вважає, що вона все робить добре, ніж навпаки. Тому дім і сім’я мають бути місцем, де зігріваються серця.

Розділ 2. Стан проблеми трудового виховання в сім’ї

2.1 Аналіз результатів анкетування учнів щодо трудового виховання в сім’ї

Нами було проведено опитування школярів других класів щодо трудової дисципліни вдома і в школі. Для більш високої вірогідності результатів було обрано такі школи і класи міста Чернігова: 2-А клас ЗНЗ №1, вчитель Романько Світлана Олександрівна (школа з нахилом до вивчення англійської мови. Вважається єлітною школою міста); 2-Б клас (клас вирівнювання) ЗНЗ №19, вчитель Кириєнко Валентина Андріївна; 2-А клас ЗНЗ №35, вчитель Сатур Віра Пантеліївна (одна із багатьох звичайних шкіл, розташована на окраїні міста).

В результаті проведеного анкетування було встановлено, що 14,9% дітей не допомагають своїм батькам виконувати домашню роботу. Всі ці діти є учнями школи №1. Владислав Г. зазначає, що у нього є няня, тому у допомозі батькам немає потреби.

Половина дітей відповіло, що більш за все їм подобається прибирати та мити посуд. 17% відповіли, що їм взагалі нічого не подобається робити. 8,5% подобається вчитись. Така ж кількість дітей вважає за працю гру. Всі інші діти (16%) зазначили інші види діяльності.

На питання «Яка робота тобі не подобається, але її доводиться виконувати?» 22% опитуваних відповіло, що їм подобається будь-яка робота, а 25,5% не робить того, що їм не подобається.

Згідно опитування 75% батьків карають своїх дітей працею. У цієї частини дітей менша варіативність видів виконуваних ними робіт вдома, що говорить про те, що за бажанням ці діти не працюють, або працюють дуже рідко. А. С. Макаренко писав: «Не рекомендується застосовувати в області праці будь-які покарання. Трудове завдання та його вирішення повинні самі по собі дарувати дитині таке задоволення, щоб вона переживала радість». Покарання працею викликає у дитини лише відразу від роботи, «відключає» дитину від виконання роботи, тобто праця виконується автоматично, від неї скоріше хочеться втекти. А це ніяк не сприяє позитивному трудовому вихованню.

Часто допомагають прибирати вдома 25,5% опитуваних, 24% вважають за часту працю навчання в школі та виконання домашніх завдань. А 9% учнів відповіли, що частіше вони граються і вважають, що це і є їх роботою.

Порівну розподілилися відповіді на питання «Чи поливаєш ти квіти в класній кімнаті?». Але в ЗНЗ №1 ніколи не поливають квітів 91,9% учнів, в школі №19 цей показник становить 72%, а у 35-й школі - 20%.

Було встановлено, що в 1-й та 19-й школах оформленням класного куточка займаються вчителі. Самі класоводи пояснили це тим, що діти ще не вміють виконувати такої роботи на належному рівні, «а хочеться, щоб все було гарно». Протилежної думки дотримується Сатур В. П. (ЗНЗ №35 міста Чернігова). На її думку діти не можуть навчитися щось робити, якщо не давати їм можливості вправлятися, пробувати себе у всіх видах діяльності, відчувати себе самостійними. Саме тому оформленням класного куточка у їхньому колективі займаються діти (див. фотоматеріали в додатку), а вчитель завжди приходить на допомогу, підказує. Рекомендує, як було б краще зробити те чи інше.

В умовах сьогодення відходить в минуле і щоденне чергування учнів в класі. У школі №1 діти не чергують, до того ж 42% з них ця ідея і не до вподоби.

Підсумовуючи все вище викладене, ми дійшли висновку, що трудова підготовка дітей в сім’ї на 90% залежить від матеріального статусу родини, від того, яку посаду займають батьки на роботі, ким вони працюють. Ми не хочемо сказати, що мати достаток в родині чи бути успішною людиною в бізнесі це є запорукою трудовому вихованню своїх дітей. Це залежить від того, на скільки відповідально батьки ставляться до дисципліни, виховання своїх нащадків. Саме тому у наступному параграфі нашої роботи ми будемо говорити про методичні рекомендації батькам щодо трудового виховання дітей в сім’ї.

2.2 Методичні рекомендації батькам щодо трудового виховання дітей у сім’ї

Спробуємо докладніше проаналізувати сенс і значення трудового виховання в сім’ї.

Перше, про що особливо повинні пам'ятати батьки, це наступне: ваша дитина буде членом трудового суспільства, отже, її значення в цьому суспільстві, цінність її як громадянина залежатимуть виключно від того, наскільки вона в змозі буде брати участь у суспільній праці, наскільки вона до цієї праці буде підготовлена. Але від цього буде залежати і її добробут, матеріальний рівень життя. Ми добре знаємо, що від природи всі люди володіють приблизно однаковими трудовими даними, але в житті одні люди уміють працювати краще, інші - гірше, одні здатні тільки до найпростішої праці, інші - до праці складнішої і, отже, ціннішої. Ці різні трудові якості не даються людині від природи, вони виховуються в ній продовж всього життя і особливо в дитинстві.

Отже, трудова підготовка, виховання трудових якостей дитини - це підготовка і виховання майбутнього громадянина.

Друге: в людській історії в більшості випадків праця завжди мала характер примусової важкої дії, необхідної для того, щоб не померти з голоду. Але вже і в старі часи люди прагнули бути не тільки робочою силою, але і творчою силою. Навчити творчій праці - особливе завдання педагогів та батьків.

Творча праця можлива тільки тоді, коли людина відноситься до роботи з любов'ю, коли вона бачить в ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця стає для неї основною формою прояву особистості і таланту.

Таке відношення до праці можливе лише за умови, коли у дитини вихована звичка до трудового зусилля, коли ніяка робота не здається неприємною, якщо в ній є який-небудь сенс.

Творча праця абсолютно неможлива для тих людей, які до роботи підходять зі страхом, які бояться відчуття зусилля, бояться, так би мовити, трудового поту, які на кожному кроці тільки і роблять, що міркують, як би скоріше втекти від роботи і почати щось інше... Це «інше» здається симпатичнішим до тих пір, доки вони за нього не взялися.

Третє: у трудовому зусиллі виховується не тільки робоче загартування людини, але і виховується правильне ставлення до інших людей - це вже буде етична підготовка. Людина, яка намагається ухилятися від роботи, яка спокійно дивиться, як інші працюють, користується результатами їх праці, така людина аморальна. І навпаки, спільні зусилля, робота всією сім’єю, трудова допомога близьких і постійна їх взаємна допомога можуть створити правильне ставлення людини до людини. А. С. Макаренко зазначав: «Тільки участь у спільній праці дозволяє людині виробити правильне, етичне відношення до інших людей - споріднену любов і дружбу по відношенню до всякого трудівника, обурення і засудження по відношенню до ледаря, до людини, що ухиляється від праці».

Четверте: неправильно думати, що в трудовому вихованні розвиваються тільки м'язи або зовнішні якості - зір, дотик, розвиваються пальці і т.д. Фізичний розвиток в праці, звичайно, теж має велике значення, будучи важливим і абсолютно необхідним елементом фізичної культури. Але головна користь праці позначається в психічному, духовному розвитку людини. Цей духовний розвиток, що породжується гармонійною працею, і повинен скласти ту особливість людини, яка відрізняє нас від тварин.

П'яте: необхідно вказати ще на одну обставину, якій у нас додають, нажаль, невеликого значення. Праця має не тільки значення суспільно-виробниче, але вона має велике значення і в особистому житті. Ми добре знаємо, наскільки веселіше і щасливіше живуть люди, які багато що уміють робити, у яких все вдається і йде на лад, які не загубляться ні за яких обставин, які уміють володіти речами і командувати ними. І навпаки, завжди викликають нашу жалість ті люди, які перед кожною дрібницею стають в безвихідь, які не уміють обслуговувати самі себе, а завжди потребують то няньок, то послуги друга, то допомоги, а якщо їм ніхто не допоможе, живуть в незручній обстановці, неохайно, брудно, розгублено.

Батьки повинні добре подумати над вище згаданим - у своєму житті і в житті своїх знайомих вони на кожному кроці побачать підтвердження значення трудового виховання.

Так само не треба думати, що під працею розуміється тільки фізична праця, мускульна робота. З розвитком машинного виробництва фізична праця поступово втрачає своє минуле значення в людському суспільному житті. Тепер від людини все більше і більше потрібні не фізичні, а розумові сили: розпорядливість, увага, розрахунок, винахідливість.

Тому не потрібно думати, що у вихованні є яка-небудь істотна різниця між працею фізичною і працею розумовою. У тій і в іншій праці важливою стороною є перш за все організація трудового зусилля, його справжня людська сторона.

У трудовому вихованні важливим є наступний прийом: перед дитиною може бути поставлене деяке завдання, яке вона може вирішити в той чи інший спосіб. Це завдання не обов'язково повинно бути вирішено в короткий відрізок часу, за один або на два дні, воно може мати тривалий характер, навіть продовжуватися місяцями і роками. Важливо те, що дитині повинна бути надана свобода у виборі засобів і вона повинна нести деяку відповідальність за виконання роботи і за її якість. Менше буде користі, якщо ви скажете дитині:

Ось тобі віник, підмети цю кімнату, зроби це так або так.

Краще буде, якщо ви на довгий час доручите дитині підтримку чистоти в певній кімнаті, а як вона буде це робити - надайте вирішувати і відповідати за рішення їй самій. У першому випадку ви поставили перед дитиною тільки мускульне завдання, в другому випадку ви поставили перед нею завдання організаційне; останнє набагато вище і корисніше. Отже, чим складніше і самостійніше буде трудове завдання, тим краще воно буде в педагогічному відношенні.

Трудова участь дітей в житті сім'ї повинна починатися дуже рано. Починатися вона повинна у грі. Дитина повинна усвідомити, що вона відповідає за цілісність іграшок, за чистоту і порядок в тому місці, де стоять іграшки і де вона грає. І цю роботу потрібно поставити перед нею в найзагальніших рисах: повинно бути чисто, не повинно бути накидано, налито, на іграшках не повинно бути пилу. Звичайно, деякі прийоми прибирання можна їй і показати, але взагалі добре, якщо вона сама здогадається, що для витирання пилу потрібно мати чисту ганчірку, якщо цю ганчірку вона сама випросить у матері, якщо дитина до цієї ганчірки пред'явить певні санітарні вимоги, якщо вона зажадає кращу ганчірку і т. д. Так само і лагодження зламаних іграшок повинне бути надане їй самій в тій мірі, в якій під силу дитині, зрозуміло, з наданням в її розпорядження певних матеріалів.

З віком трудові доручення повинні бути ускладнені і відокремлені від гри. А. С. Макаренко називав такі види дитячої роботи в сім’ї:

. Поливати квіти.

2.      Витирати пил на підвіконнях.

.        Накривати на стіл перед обідом.

.        Стежити за сільницями, гірчичницями.

.        Стежити за письмовим столом батька.

6.  Відповідати за книжкову полицю або за книжкову шафу і тримати їх в порядку.

7.  Одержувати газети і складати їх у визначеному місці, відокремлюючи нові від прочитаних.

8.  Годувати домашніх тварин.

9.  Тримати в порядку умивальник, купувати мило, зубну пасту, шампунь для всієї родини.

10. Проводити повне прибирання в окремій кімнаті або окремій частині кімнати.

11.Пришивати на своєму одязі ґудзики, що відірвалися, мати завжди у повному порядку пристосування для цього.

12.Відповідати за порядок у кухонній шафі.

13. Прати одяг свій або молодшого брата чи сестрички.

. Якщо в сім'ї є город або квітник, відповідати за певну його ділянку як в плані посіву, так і догляду за ним і збору плодів.

16.Піклуватися про те, щоб в квартирі були квіти, для цього іноді поїхати і за місто (це для більш старших дітей).

17.Якщо в квартирі є телефон, першому підходити на дзвінок, вести домашній телефонний довідник.

18.Вести довідник тролейбусних і автобусних маршрутів з урахуванням тих місць, куди членам сім'ї доводиться найчастіше їздити.

19.У більш старшому віці самостійно планувати і обслуговувати відвідування сім'єю театрів і кіно, дізнаватися програми, діставати квитки, зберігати їх і т.д.

20.Вести у повному порядку домашню аптеку і відповідати за своєчасне її поповнення.

21. Допомагати матері або сестрі в певних господарських функціях.

Кожна сім'я знайде у себе дуже багато подібних робіт, більш менш цікавих і посильних. Звичайно, не можна дитину завантажувати надмірною кількістю роботи, але в усякому разі необхідно, щоб не впадала в очі різниця в трудовому навантаженні батьків і в трудових навантаженнях дітей. Якщо батькові або матері доводиться дуже важко в домашньому господарстві, діти повинні притягуватися до допомоги їм. Буває і інакше: якщо в сім'ї є хатня робітниця, діти часто-густо звикають сподіватися на її працю в тих випадках, коли вони і самі могли б себе обслужити. Батьки повинні уважно придивитись до цих прикладів і добиватися того, щоб домробітниця не робила таких робіт, які можуть і повинні зробити діти самі.

Потрібно при цьому завжди пам'ятати: коли діти вчаться в школі, остання досить сильно навантажує їх домашньою роботою. Зрозуміло, ця робота повинна вважатися найголовнішою і першочерговою.

З іншого боку, неправильно, якщо тільки шкільна робота користується пошаною, а вся решта трудових завдань відкидається. Таке відособлення шкільної роботи дуже небезпечне, оскільки викликає у дітей повну зневагу до життя і роботи свого сімейного колективу. У сім'ї повинна завжди відчуватися атмосфера колективізму, якомога частіше виявлятися допомога одних членів сім'ї по відношенню до інших.

Питається, якими заходами можна і потрібно викликати у дитини те або інше трудове зусилля. Заходи ці можуть бути найрізноманітнішими. У ранньому дитинстві, звичайно, багато що дитині потрібне і підказати і показати, але взагалі необхідно вважати ідеальною формою, коли дитина сама помічає необхідність тієї або іншої роботи, бачить, що матері або батькові ніколи її зробити, коли вона за власною ініціативою приходить на допомогу своєму сімейному колективу. Виховати таку готовність до праці, таку уважність до потреб свого колективу - означає виховати справжнього громадянина.

Дуже часто буває, що дитина по своїй недосвідченості, по слабкості орієнтування не може самостійно помітити потребу в тій або іншій роботі. В таких випадках батьки можуть обережно підказати, допомогти дитині з'ясувати своє відношення до цього і взяти участь в її виконанні. Це краще всього робити, викликаючи простий технічний інтерес до праці, але і зловживати цим способом не можна. Дитина повинна уміти виконувати і такі роботи, які не викликають у неї особливого інтересу, які здаються в перший момент роботами нудними. Взагалі вона повинна виховуватися так, щоб вирішальним моментом в трудовому зусиллі була не її цікавість, а її користь, її необхідність. Батьки повинні виховувати у дитини здатність терпляче і без пхикання виконувати роботи неприємні. Потім, у міру розвитку дитини, навіть не дуже приємна робота приноситиме їй радість, якщо суспільна цінність роботи буде для неї очевидна.

В тому випадку, якщо необхідність або інтерес недостатні, щоб викликати у дитини бажання потрудитися, можна застосувати прийом прохання. Він відрізняється від інших видів звернення тим, що надає дитині певну свободу вибору. Прохання і повинне бути таким. Його так потрібно вимовити, щоб дитині здавалося, що вона виконує прохання по власному доброму бажанню, не спонукувана до цього ніякими примушеннями. Потрібно говорити:

У мене до тебе прохання. Хоч це і важко, і у тебе всякі інші справи...

Прохання - найкращий і м'якший спосіб звернення, але і зловживати проханням не слід. Форму прохання краще всього вживати в тих випадках, коли ви добре знаєте, що дитина із задоволенням прохання вашу виконає. Якщо ж у вас є який-небудь сумнів в цьому, застосовуйте форму звичайного доручення, спокійного, упевненого, ділового. Якщо з найменшого віку вашої дитини ви правильно чергуватимете прохання і доручення і особливо якщо ви порушуватимете особисту ініціативу дитини, учитимете її бачити необхідність роботи і за власним бажанням виконувати її, у вашому дорученні не буде вже ніяких проривів. Тільки якщо ви запустили справу виховання, вам доведеться іноді удаватися до примушування.

Примушування може бути різне - від простого повторення доручення до повторення різкого і вимогливого. В усякому разі ніколи не потрібно вдаватися до фізичного примушування, оскільки воно менше всього приносить користі і викликає у дитини огиду до трудового завдання.

Якість праці повинна мати вирішальне значення: високої якості потрібно вимагати завжди, вимагати серйозно. Звичайно, дитина ще недосвідчена, часто вона фізично нездатна виконати роботу в усіх відношеннях ідеально. Від неї і потрібно вимагати такої якості, котра для неї абсолютно посильна, яка доступна і її силам і її розумінню. Не потрібно при цьому поносити дитину за погану роботу, соромити її, дорікати. Потрібно просто і спокійно сказати, що робота зроблена незадовільно, що вона повинна бути перероблена, або виправлена, або зроблена заново. При цьому ніколи не потрібно проводити роботу за дитину силами самих батьків, тільки в окремих випадках можна виконати таку частину роботи, яка явно не під силу дитині, поправляючи в цьому випадку допущену батьками помилку в самому призначенні роботи.

Рішуче не рекомендується застосовувати у області праці які-небудь заохочення або покарання. Трудові завдання і їх вирішення повинні самі по собі доставляти дитині таке задоволення, при якому б вона переживала б радість. I визнання дитячої роботи хорошою роботою повинне бути кращою нагородою за її працю. Такою ж нагородою буде для нею ваше схвалення її винахідливості, її способів роботи. Але навіть і таким вербальним схваленням ніколи не потрібно зловживати, особливо не слід хвалити дитину за проведену роботу у присутності її та ваших знайомих і друзів. Тим більше не потрібно дитину карати за погану роботу або за роботу невиконану. Найважливіше в цьому випадку - домагатися того, щоб робота була все-таки виконана.

Отже, використовуючи різні методи і підходи до дитини в питаннях трудової дисципліни ви зможете досягти позитивних результатів у вихованні нащадків і виростити соціально-зрілу особистість.

Висновки

Аналіз літератури свідчить, що проблема трудового виховання у всі часи турбувала людство. Зокрема, над цією проблемою працювали такі видатні педагоги, як Т. Мор, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, К. Д. Ушинський, С. Ф. Русова, А. С. Макаренко та багато інших

Поведене нами експериментальне дослідження показало, що для дітей природно виконувати роботу, при чому інтерес дитини до неї тим вищий, чим більш відповідальна робота, і навпаки, якщо робота одноманітна, або батьки просто скинули на дитину виконання якихось обов’язків, інтерес до роботи втрачається. У дітей немає чіткого розмежування між грою і роботою. Та і, як казав А. С. Макаренко, між грою та роботою нема великої різниці. Хороша гра схожа на хорошу роботу, погана гра схожа на погану роботу.

Великий педагог В. О. Сухомлинський писав, що праця стає великим вихователем, коли вона входить в духовне життя наших вихованців, дає радість дружби і товариства, розвиває допитливість, народжує радість, що хвилює, відкриває все нову і нову красу в тому, що оточує нас, будить перше громадянське відчуття - відчуття творця матеріальних благ, без яких неможливе життя людини.

Отже, радість праці - могутня виховна сила. У роки дитинства дитина повинна глибоко пережити це благородне відчуття. Праця для народу є не тільки життєвою необхідністю, без якої неможливо уявити людське існування, але і сферою багатогранних проявів духовного життя духовного багатства особи. У праці розповсюджується багатство людських відносин. Виховати любов до праці неможливо, якщо дитина не відчує красу цих відносин. У трудовій діяльності народ бачить найважливіший засіб самовираження, самоствердження особи. Без праці людина стає порожнім місцем. Важливе виховне завдання в тому, щоб відчуття особистої гідності, особистої гордості кожної дитини ґрунтувалося на трудовому успіху.

Список використаної літератури

1.      Аверичев Ю. П. Организация трудового обучения и воспитания школьников: (Из опыта работы). - М.:Педагогика, 1976.-78 с.

.        Алексеев С. Н., Семыкин Н. П. Мудрая школа труда.-М.: Мол. гвардія, 1981.-176 с.

.        Артемонова В. Н. Для себя и для других. - М.: Знание, 1984.-95 с.

.        Бех І. Д. Праця - головний вихователь школярів. Психологічний аспект трудового виховання молодших школярів. - К.: Знання, 1983.-32 с.

.        Болтарович 3. Традиції сімейного виховання // Народна творчість та етнографія. - 1993. - № 2.

.        Бордовская Н. В. Педагогика: Учеб. Пособие для студ. вузов/ Н. В. Бордовская, А. А. Реан. - С. Пб: Питер, 2006.-304 с.

.        Васильева-Гангнус Л. П. Уроки занимательного труда. - 2-е изд. - М.: Педагогика, 1987.-117 с.

.        Вертенко Т. Г. Загальна педагогіка.: Навч. посібник для студ. пед. спец. ВНЗ. - К.: Професіонал, 2004.-128 с.

9.      Виховання дошкільників в праці / За ред. 3. Н. Борисовой - К.: Знання, 2002.- 148 с.

10.    Воспитание в труде / АНП СССР; под общ. ред. И. Ф. Протченко. - М.: Педагогика, 1975.-206 с.

.        Глущенко А. Г. Трудовое воспитание младших школьников во внеклассной работе. - М.: Просвещение, 1985.-159 с.

.        Гордин Л. Ю. Поощрения и наказания в воспитании детей. - М.: Педагогіка, 1971.-123 с.

.        Зайченко І. В. Загальна педагогіка.: Навч. пос. для студ. вузів. - Чернігів, 2003.-528 с.

14.    Запорожец А. В. Проблемы развития психики // Избранные психологические труды. - М.: Просвещение, 1986. - 265 с.

15.    Кавалерова Н. А., Кавалеров А. И. Краса праці. - К.: Рад. школа, 1981.-80 с.

.        Кононко Е. Л. Трудовое воспитание детей в семье. - К.: Рад. школа, 1988.-127 с.

17.    Кононко О. Л. Стратегічна мета виховання - життєва компетентність дитини //Дошкільне виховання. - 1999. - № 5.

.        Котляр В. Ф. Изобразительная деятельность дошкольников. - К.: Освіта, 1986. -128 с.

.        Кравець В. Історія української школи і педагогіки. Навчальний посібник. - Тернопіль, 1994. - 322 с.

20.    Лавриненко Н. В., Небоженко В. С. Роль семьи в трудовом воспитании. - К.: Наук. думка, 1988.-61 с.

.        Ладивір С. О. Сім’я і виховання працелюбності у дітей. - К.: Знання, 1979.-46 с.

.        Макаренко А. С. Трудовое воспитание. - Минск.: Нродная асвета, 0977.-256 с.

.        Макаренко А. С. Сочинения. В 7-ми т. Т. 1. Педагогическая поэма. - К.: Рад. шк., 1953.-711 с.

.        Макаренко А. С. Сочинения. В 7-ми т. Т. 3. Флаги на башнях. Повесть.-М.: Акад. пед. наук РСФСР, 1958.-496 с.

.        Макаренко А. С. Сочинения. В 7-ми т. Т. 4. Книга для родителей. - Лекции о воспитании детей. - Выступления по вопросам семейного воспитания. - М.: Акад. пед. наук РСФСР, 1957.-552 с.

26.    Макаренко А.С. Трудове виховання. Взаємини, стиль тон у колективі // Макаренко А.С. Твори: У 7 т. - К.: Рад. школа, Т. 5. - 1954. - 455 с.

27.    Максименко С. Д., Бех І. Д. Трудове виховання в сім’ї. - К.: Політвидав України, 1983.-77 с.

.        Маркова Т. А. Приучайте маленьких детей к домашнему труду. - М.: АПН, 1961.-55 с.

.        М’якушкою В. А. Воспитание трудовых навыков у детей в семье. (Практ. пособие). - М.: знание, 1975.-48 с.

.        Настольная книга родителей: Хрестоматия по семейному воспитанию / (Сост. В. В. Чечет, Е. И. Сермяжко). - Минск.: Народная асвета, 1987.-173 с.

31.    Неллі Абашкіна. Чи актуальна сьогодні педагогіка А.С. Макаренка? // Неперервна професійна освіта: теорія і практика: Науково-методичний журнал. - К: - МДГУ, 2003. - Випуск 1. - 246 с.

32.    Нісімчук А. С. Педагогіка.: Підручник. - К.: Атака, 2007.-344 с.

.        Панков В. А. Трудовое воспитание младших школьников: Книга для учителя. Из опыта работы. - М.: Просвещение, 1984.-144 с.

.        Печерникова И. А. Поощрение и наказание детей в семье. - М.: Учпедгиз, 1959.-156 с.

.        Печерникова И. А. Воспитания послушания и трудолюбия у детей в семье. - М.: Просвещение, 1965.-360 с.

.        Підкурганна Г. Дитяча творчість. Програма та методичні рекомендації з художнього розвитку дітей дошкільного віку. - К.: освіта, 2001, 98 с.

.        Польцин Юрген. Как воспитать любовь к труду: (Пер. с нем.). - М.: Педагогика, 1985.-65 с.

.        Поніманська Т. І. Дошкільна педагогіка.: Навчальний посібник. - К.: Академвидав, 2004.-455 с.

.        Поніманська Т. І. Моральне виховання дошкільників. - К.: Академвидав , 1993.-360 с.

40.    Практикум з педагогіки: Навчальний посібник: Видання 3-тє, перероблене і доповнене / За заг. ред. О.А. Дубасенюк. - Київ: "Центр навчальної літератури", 2004. - 347 с.

41.    Радіонов В. М. Виховання працьовитості дітей в сім’ї. - К., Освіта, 1971.- 45 с.

.        Радов А. Г. Что доверить детям. - М.: Знание, 1984.-79 с.

.        Резнюк Г. Б. Дети и труд. - М.: Знание, 1975.-95 с.

.        Семья и дети: воспитание трудолюбия / (А. К. Бешенков, И. И. Зарецкая, Г. А. Зверева и др.). - М.: Профиздат, 1988.-250 с.

.        Смирнов М. И. Психологические проблемы трудового воспитания школьников: Учебн. пособие. - Киров: Киров. гос. пед. ин-т им. В. И. Ленина, 1992.-67 с.

.        Сухомлинський В. О. Праця і моральне виховання. - К.: Рад. шк., 1962.-153 с.

.        Перехов Л. В. Трудове навчання дітей в сім’ї. - К.: Рад. шк., 1990.-141 с.

49.    Приходько Ю. С. Формування позитивних взаємин у дитячому колективі. - К.: Освіта, 1987.-140 с.

.        Проколієнко Л. М. Формування допитливості у дітей дошкільного віку. - К.: Знання, 1979.-128 с.

51.    Точин А. Е. Трудовое воспитание детей в семье. - Минск.: Народная асвета, 1982.-96 с.

.        Трудовое воспитание детей в семье. Под. ред. Е. И. Волковой. - М.: Акад. пед. наук РСФСР, 1960.-152 с.

.        Уманская Л. В. Трудове виховання школярів у сім’ї. - К.: Рад. шк., 1958.-31 с.

.        Храпов В. Е. Воспитание и труд. - М.: Знание, 1985.-96 с.

.        Черепанова И. Б. Дети взрослеют в труде. - М.: Педагогика, 1990.-174 с.

.        Шевченко І. П. Формування в учнів творчого ставлення до праці. - К.: Знання, 1971.-46 с.

Додатки

Додаток 1

Прислів’я

Гей нуте косарі! Хоч не рано почали, та багато утяли.

Дай Боже, час і добру пору (як починають роботу).

Дай Боже, щоб робилось, - аби не псувалось!

Добрий початок, половина діла.

За початком продовжується діло.

Із шкури вилазить - так робить.

Кінець діло хвалить.

Ніколи і носа втерти.

От тобі віз і перевіз. - Оце тобі все діло зробив.

Очам страшно, а руки зроблять.

Працюємо до синього поту.

Старається, що піт кривавий його обливає.

Щира праця мозолиста.

КОЛОСОК

(українська народна казка)

Жили собі на світі двоє мишенят, Круть і Верть, та півник Голосисте Горлечко. Мишенята тільки те й знали, що співали і танцювали, крутились та вертілись. А півник рано-ранесенько прокидався, спочатку всіх піснею будив, а потім до роботи брався.

От якось підмітав півник подвір'я і побачив на землі пшеничний колосок.

Круть, Верть,- покликав півник,- глядіть, що я знайшов!

Прибігли мишенята і кажуть:

Треба його обмолотити.

А хто молотитиме? - спитав півник.

Тільки не я! - закричало одне мишеня.

Тільки не я! - закричало друге мишеня.

Гаразд! - сказав півник,- я обмолочу.

І взявся до роботи. А мишенята почали гратися.

Скінчив півник молотити і гукнув:

Гей, Круть, гей, Верть, глядіть, скільки зерна я намолотив!

Прибігли мишенята і запищали:

Треба зерно до млина віднести, борошна намолоти!

А хто понесе? - спитав півник.

Тільки не я! - закричав Круть.

Тільки не я! - закричав Верть.

Гаразд,- сказав півник,- я віднесу зерно до млина.

Взяв собі на плечі мішок і пішов.

А мишенята тим часом почали в довгу лозу гратися. Одне через одного стрибають, веселяться.

Повернувся півник додому, знову кличе мишенят:

Сюди, Круть, сюди, Верть! Я борошно приніс.

Прибігли мишенята, дивляться, не нахваляться:

От так півник! От так молодець! Тепер треба тісто замісити та пироги спекти.

Хто міситиме? - спитав півник. А мишенята знову за своє:

Тільки не я! - пропищав Круть.

Тільки не я! - пропищав Верть. Подумав, подумав півник і каже:

Мабуть, мені доведеться.

Замісив він тісто, приніс дров, розпалив у печі. А як піч витопилась, посадив у неї пироги.

Мишенята теж часу не гають: пісні співають, танцюють.

Спеклися пироги, півник їх вийняв, поклав на стіл. А мишенята тут як тут. І кликати їх не довелося.

Ох, і зголоднів я! - пищить Круть.

Ох, і їсти мені хочеться! - пищить Верть.

Швиденько сіли за стіл. А півник їм каже:

Стривайте, стривайте! Ви мені спочатку скажіть: хто знайшов колосок?

Ти знайшов! - голосно закричали мишенята.

А хто колосок обмолотив? - знову спитав півник.

Ти обмолотив! - тихіше сказали вони.

А хто його до млина відніс?

Теж ти,- зовсім тихо відказали Круть і Верть.

А тісто хто місив? Хто дрова носив? Піч топив? Хто пироги пік?

Все ти, все ти,- ледве чутно пропищали мишенята.

Що відповісти мишенятам? І сказати нічого.

Почали Круть і Верть вилазити з-за столу, а півник їх не затримує.

Нема за що таких нероб і ледарів пирогами частувати!

Басня СТРЕКОЗА И МУРАВЕЙ

(А. И. Крылов)

Попрыгунья Стрекоза

Лето красное пропела;

Оглянуться не успела,

Как зима катит в глаза.

Помертвело чисто поле;

Нет уж дней тех светлых боле,

Как под каждым ей листком

Был готов и стол и дом.

Всё прошло: с зимой холодной

Нужда, голод настает;

Стрекоза уж не поет:

И кому же в ум пойдет

На желудок петь голодный!

Злой тоской удручена,

К Муравью ползет она:

"Не оставь меня, кум милый!

Дай ты мне собраться с силой

И до вешних только дней

Прокорми и обогрей!"-

"Кумушка, мне странно это:

Да работала ль ты в лето?"-

Говорит ей Муравей.

"До того ль, голубчик, было?

В мягких муравах у нас -

Песни, резвость всякий час,

Так что голову вскружило".-

"А, так ты..." - "Я без души

Лето целое всё пела".-

"Ты всё пела? Это дело:

Так пойди же, попляши!"

Додаток 2

Календар погоди, виготовлений учнями 2-А класу ЗНЗ №35

Щодня діти самостійно відмічають в календарі стан погоди

Класний куточок учні 2-А класу ЗНЗ №35 прикрашають власними роботами

За порядок в класі відповідальність несуть не лише чергові, а й увесь колектив