Традиции и обычаи Украины укр
Традиции
и обычаи украины
Кожна нація , кожен народ , навіть кожна соціаль- на група має свої
звичаї , що виробилися протягом багатьох століть і освячені віками .
Але звичаї - це не відокремлене явище в житті народу , це - втілені в
рухи і дію світовідчуття , світосприймання та взаємини між окремими людь- ми . А ці взаємини і світовідчуття
безпосередньо впливають на духовну культуру даного народу , що
в свою чергу
впливає на процес постання народньої
творчості.Саме
тому народна творчість нерозрив- но зв`язана з звичаями народу .
Звичаї
народу - це ті прикмети по яких розпізна-ється народ не тільки в сучасному
, а і в його істо- ричному минулому.
Звичаї
- це ті неписані закони , якими керуються в найменших щоденних і найбільших
всенаціональ-них справах . Звичаї , а також мова - це ті найміцніші
елементи ,що об`єднують окремих людей в один на-
род ,в одну
націю .Звичаї , як і мова ,виробилися про-
тягом усього
довгого життя і розвитку кожного
народу .
В
усіх народів світу існує повір`я , що той хто
забув звичаї
своїх батьків , карається людьми і Богом . Він блукає по світі , як блудний син
, і ніде не може знайти собі притулку та пристановища , бо він загублений для
свого народу .
Наш
великий поет Тарас Шевченко,звертаючись
до України ,як
до матері , що вічно страждає питає :
Чи ти рано до схід-сонця
Богу не молилась ?
Звичаю
не вчила?
I
Ми
, українці , нація дуже стара і свою духовну культуру наші пращури почали
творити далеко до християнського пері- оду на Україні . Разом із християнством
Візантія принесла нам свою культуру , але саме свою культуру , а не культуру
взагалі . У нас на Україні вже була національна культура , і Володимир Великий
тільки додав християнську культуру до своєї рідної , батьківської культури .
Зустріч
Візантії з Україною - це не була зустріч бідного з багатим ; це була зустріч
якщо не рівних , то близьких поту- гою , але різних характером культур . Ще й
тепер ми маємо у своїх звичаях і народній усній творчості ознаки зустрічі ,
поєд- нання староукраїнської , дохристиянської культур . Але ми до цього вже
так звикли , що іноді не можемо розпізнати де кінчається в народних звичаях
староукраїнське і де почина- ється християнське . Бо староукраїнські традиції
ввійшли у плоть і кров наших звичаїв , і тепер ми собі не уявляє-
мо Різдва без
куті , Великодня - без писанки , Святої Троїці - без клечання , навіть називємо
це останнє свято «Зеленими Святами» . Всі ми відзначаємо свято Купала , на
«Введіння» закликаємо щастя на майбутній рік , на «Катерини» кличемо долю , а
на «Андрія» хто з нас не кусав калети (це великий корж із білого борошна) і яка
дівчина не ворожила , чи вий-
де заміж цього
року ? Нарешті , діти , бавляться весною ,
співають :
«А
ми просо сіяли , сіяли ,
Ой
, дід-Ладо , сіяли , сіяли ...»
Співають
подібне і дівчата , ведучи хоровід :
«Ой
, дід , дід і Ладо ...»
Все
це - наша дохристиянська культура , наша найстаріша
традиція . Кутя
- це символ урожаю , писанка - це символ на-
родження сонця
. Зеленим гіллям наші предки охороняли своє
II
житло від
нечистих духів ,що прокидаються (так вони вірили)
разом із
воскресінням природи - від русалок , мавок , перелес-
ників ...
Купала - це типове дохристиянське свято з усіма старо-
українськими
атрибутами . Ладо - це поганський бог кохання
і плодючості .
На
час , у який ми тепер святкуємо Різдво Христове , колись ,ще до християнства на
Україні прпадало свято зимово-
го повороту
сонця . Це був час ворожіння на майбутній рік ; а тому ми і тепер маємо в
різдвяних звичаях цілу низку дохрис- тиянських елементів , що мали своїм
призначенням накликати добрий врожай у наступнім році , багатство і добробут у
дім господаря , щасливі лови для мисливця , весілля для дівчини та щасливу
мандрівку для парубка - дружинника князя або й самого княжеча . Всі стихійні
сили природи умиротворяються та закликаються , щоб не діяли на шкоду людям і
худобі .
Про
все це співається в колядках , що були відомі далеко ще до початку
християнських часів на Україні це виявляється
і у звичайних
обрядах , як ось : дванадцять полін , дванадцять святвечерніх страв ,
закликання на вечерю мороза , вовка , чорної бурі та злих вітрів , дідух на
покутті , сіно на столі .
Всі ці рухи , дії і слова , що на перший погляд не
мають ніякого значення в житті людини , віють на серце кожного з нас чаром
рідної стихії і є для душі живущим бальзамом , який сповнює її могутньою силою.