Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи)
Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи).
Курсова робота:
Виконала студентка ІІ курсу факультету природничих наук
Охріменко Ольга.
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ “ КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ”
КИЇВ,1999
Особливістю сучасного етапу господарського розвитку є
формування концепції про тісний взаємозв¢язок між економічним та екологічним добробутом.
В наш час еколого-економічна проблематика визначає не
лише ефективність функціонування усіх видів та форм господарської діяльності,
але й принципіальні умови нормального функціонування кожної людини.
Екологічна економіка – молода наукова дисципліна, що
відкриває нові напрями досліджень для прийняття науково обгрунтованих рішень із
фінансування, планування, законодавчо-нормативного забезпечення керування
соціально-економічними процесами в цілому і в галузі природокористування
зокрема.
Проблеми, які досліджує екологічна економіка можна об¢єднати у дві великі
групи. По-перше, це ефективне використання економікою природних ресурсів.
По-друге, це пошук та обгрунтування методів запобігання та ліквідації збитків
від забруднення навколишнього середовища. Ці проблеми мають вирішуватися на
основі закономірностей природно-історичного характеру, а також із урахуванням
потреб суспільства, що постійно змінюються; формування нової системи цінностей
на тлі економічних проблем сучасності.
В теоретичному плані екологічна економіка спрямована на
створення наукових основ концепції стійкого екологічно-економічного розвитку, а
її практичне значення виражається в створенні науково обгрунтованих конкретних
рекомендацій із раціонального використання природних ресурсів та збереження
середовища життя людського суспільства.
Основні відмінності між екологічною економікою та її
попередницями – традиційними економікою та екологією - показані в таблиці.
Напрями
досліджень для екологічноі економіки
Для того щоб
досягнути стійкості, необхідні
кроки, де за основу беруться новітні дослідження.
Такі дослідження нерозривно пов'язані з політикою та менеджментом. Екологічна економіка повинна розвивати такі
основні напрямки:
-забезпечення
умов для існування живих систем та стійкого розвитку
-оцінка
національних запасів та національного капіталу
-економіко-екологічне
моделювання на місцевому, регіональному
та світовому рівні
-оновлення
інструментів природоохоронного менеджменту.
І більш широко
про кожен з пунктів. Стійкість
не має на увазі ні статичну, ні тим
більш застійну стагнантну економіку. До того ж ми повинні розрізняти поняття росту та розвитку. Економічний ріст ні в якому випадку не
веде до стійкості, на відміну від
економічного розвитку.
Стійкий
економічний розвиток можна визначити як використання протягом тривалого часу
без значного виснаження національних запасів, в тому числі й природного капіталу (сировини).
В бізнесі до
національних запасів належать довгострокові активи, такі як споруди та обладнання, що використовуються як засоби виробництва. Природні ресурси - це грунти та атмосферне
повітря, рослинний та тваринний світ, що формують екосистеми. Цей "природний акціонерний капітал" використовує
"первинні компоненти" ( сонячне світло) на потреби самоі екосистеми
та на утворення запасів природноі сировини. Прикладами природного капіталу можуть бути ліси, популяціі риби, запаси нафти. А запаси природноі сировини - це деревина, спіймана риба, викачана нафта.
Необхідно також
зупинитися на екологічній класифікаціі природного капіталу. Вона базується на ознаках вичерпності та
відновній здатності. Виділяють:
-невичерпні. Використання не призводить до виснаження в
даний час або в майбутньому (сонячна енергія, внутрішнє тепло землі, енергія води, повітря)
-вичерпні
невідновні - безперервне використання веде до зменшення запасів, до такого рівня, при якому подальша експлуатація економічно
недоцільна. Не здатні до
самовідновлення у термінах співрозмірних до термінів споживання
-вичерпні
відновні - ресурси здатні до відновлення (через розмноження або інші природні
цикли) - флора, фауна, водні ресурси.
Зараз ми маємо
нову еру, де лімітуючий фактор
розвитку - це не штучний капітал, а збережений природний. (Для видобутку деревини обмежуючим фактором будуть збережені ліси, а не потужності лісопильного заводу). Більшість
економістів розглядають природні та штучні ресурси як взаємозамінні, а не
взаємодоповнюючі фактори. Тобто
жоден з них не може бути лімітуючим. (Обмежувати фактор може лише тоді, коли він є комплементарним).
Екологічна
економіка розглядає природні та штучні ресурси, як фундаментально комплементарні і тому наголошує на важливості
лімітуючих факторів. Це
основна відмінність.
Оцінка запасів
екосистем та національного капіталу
Щоб досягти
стійкості, ми, перш за все, повинні визначити оцінки для
продуктів (результатів діяльності) екосистеми так само як для екологічних
товарів та послуг. Причому необхідно
зважати й на те, скільки з екологічних
живих систем ми можемо дозволити собі втратити, до якого часу ми можемо заміняти штучні фонди природними, яка частка наших національних запасів
невідновна.
Зауважимо
також, що ми не можимо застосовувати екологічну
оцінку до так званих "неосяжностей" - людського життя, природноі естетики,перспективних
екологічних прибутків.
Через
невід'ємні складнощі та невизначеності у оцінюванні екологічноі екосистеми
застосовують декілька незалежних підходів. Не досягнуто згоди, який з них найбільш правильний.
ВИТРАТНИЙ ПІДХІД I.Метод оцінки за безпосередніми витратами - сума витрат на
освоєння та експлуатацію джерела ресурсів.
II.Метод оцінки
за витратами, коли враховуються не лише
безпосередні фінансові витрати але й збитки від його експлуатацій. Складовими цього підходу є:
-оцінка за
принципом втраченого прибутку. Вона має на увазі оцінку втраченого прибутку
через відмову від одного виду використання ресурсноі ділянки на користь іншого
(наприклад, створюючи водосховище, суспільство свідомо відмовляється від
сільськогосподарського використання даноі територіі). Таким чином втрачені
прибутки від неотримання сільськогосподарської продукціі характеризують
економічну цінність земельноі ділянки.
-оцінка за
вартістю залишків, коли визначається об'єм
коштів, які суспільство повинно витратити на
заміщення даного джерела ресурсів іншим, рівноцінним йому. В
цьому випадку до видатків відносять додаткові витрати на вивчення (геологічну
розвідку) територіі з метою експлуатаціі.
III.Метод
оцінки вартості відтворення, коли
оцінюються витрати, необхідні для
відновлення втраченого виду або виду, що деградував ( біологічного).
IV.Метод
"бажання платити", коли
через опитування, анкетування населення
з'ясовують бажання людей платити за існування певного виду ресурсів, наприклад,
рослин чи тварин, що зникають. Цей підхід використовують, коли немає нормальних ринків.
V.Метод
"транспортних витрат", коли на основі вартісних або часових витрат на досягнення
ресурсного об'єкту (економічноі відстані) визначають економічну цінність
ресурсного джерела.
РЕНТНИЙ ПІДХІД
базується на концепціі існування диференціальноі ренти. В залежності від кількісних та якісних
характеристик, ресурсні джерела одного
виду приносять неоднакову користь на одиницю витрат, тобто диференціальну ренту. Вона розраховується за принципом гранично
допустимих витрат, які готове нести
суспільство заради стримання одиниці даного ресурсу. Витрачати більше вже неефективно. Різниця між гранично допустимими витратами
та індивідуальними фактичними витратами показує, скільки виграє економіка на одиницю даного виду ресурсів. Згідно з цим
підходом гірші ресурсні джерела отримують нульову оцінку, хоча іх використання
економічно ефективне.
Рентна концепція
здається більш обгрунтованою за витратну. Хоча у теорії гранично допустимих
витрат є недоліки. Наприклад, фактичні витрати на джерело ресурсів можуть не
збігатися із суспільно необхідними, що визначають вартість.
На рентному
підході основана оцінка за прибутками підприємств, які експлуатують джерела
ресурсів (економічна оцінка за диференцальною рентою підприємств). Прибутки
економічних суб’єктів відображають цінність джерел, що експлуатуються.
Економіко-екологічні
розрахунки
ВНП так само як
і інші показники функціонування національної економіки став важливим
відображенням політики, загального добробуту та життєвого рівня. Але ВНП не
показує внесок природи у функціонування виробництва, а саме він найчастіше є
визначальним.
Наприкдад, ліс
забезпечує економічні об’єкти грунтом, чистим повітрям, водою, виконує
рекреаційну функцію. Але ВНП – сукупна вартість кінцевих товарів та послуг в
ринкових цінах , тобто лише загальна вартість деревини у даному випадку.
З іншого боку
відомий випадок, коли мільярди доларів, вкладені у ліквідацію нафтових плям,
полііпшили стан економікии США (створення нових робочих місць, використання –
усе це додавалося до ВНП). Звичайно, ці кошти не були б потрібні, якби нафта не
розлилася, тому їх не можна вважати прибутком. Але в ВНП розглядає виробництво
без відокремлення витрат та прибутків. Тому це не дуже ефективний показник
здоров'я економіки. H. Daly та J. Kobb зробили спробу пристосувати ВНП до врахування виснаження
національних запасів сировини, ефекту забруднень. Був отриманий індекс
стабільного економічного добробуту - ICED. Вчені зробили висновок, що в той час як ВНП США зростав
(з 1956 по 1986 рік), ICED залишався
майже незмінним з 1970. Коли були враховані такі показники як збитки
фермерських господарств, збитки від кислотних дощів, витрати на оздоровлення
постраждалих, виявилося, що економіка США зовсім не поліпшилася.
Якщо ми й надалі ігноруватимемо природні екосистеми, ми
розвалимо економіку, причому у впевненості, що розбудовуємо її. Бездумно
витрачаючи наші національні ресурси, ми ставимо під загрозу здатність досягти
стабільного розвитку. Є кілька додаткових перспективних підходів до розрахунків
роботи екосистем та запасів національних ресурсів. Це досить велика сфера
досліджень для екологічної економіки.
Підходи базуються на різних припущеннях, але всі вони
намагаються визначити кількість зв’язків між екосистемами та приходять до
загальносистемних вимірів здоров’я та життєдіяльності. Василь Леонтьєв першим
спробував детально кількісно описати комплексні системи, що дозволило
підраувати міжсистемні зв’язки.
Аналіз
Леонтьєва став концептуальним аналізом та прикладною методикою у еколого –
економічних розрахунках. Він видає кількісний та загальний коефіціент здоров'я
системи, що застосовується як в економіці так і в екології.
На сьогодні ООН
та розвинені країни використовують ще й індекс рівня населення. Він є
агрегатним показником, що розраховується на основі характеристик тривалості
житт, рівня знань, рівня оволодівання ресурсами, необхідними для нормального
життя.
Моделювання
екологічних процесів
На сьогодні
екосистеми зазнають великого впливу від людської діяльності, тому захист їх та
збереження вимагають обізнаності із прямими та непрямими ефектами
антропогенного фактору протягом тривалого часу та на достатньо великій території.
Першою моделлю
прогнозування була модель Т. Мальтуса (1798 р.). він пов’язав геометричний ріст
чисельності населення та арифметичне збільшення засобів існування. Подальший
досвід показав спрощеність та помилковість такого підходу. Дж. Форестер запропонував
динамічну світову модель (1970 р.), що враховувала зміну населення, капітальних
внесків, природних ресурсів, забруднення навколишнього середовища та
виробництво харчових продуктів. Взаємозв’язки, що покладені в основу моделі,
досить складні. Наприклад, зростання чисельності населення поставлене у
залежність від його густини, забезпеченості харчуванням, рівня забрудненості,
наявності ресурсів, матеріального рівня. Темп смертності тут пов’язаний із
рівнем життя, харчуваням. Забруднення середовища – з об’ємом фондів та іншими
факторами. Багатофакторна модель Форестера динаміку показників стану світової
системи в залежності від варіювання різноманітних її чинників. Одним з
результатів досліджень Форестера були графіки витрат природних ресурсів за стабілізації
чисельності населення, фондів та якості життя. Група Д. Медоуза (1972)
побудувала динамічну модель на основі п’яти основних показників: прискорена
індустріалізація, зростання чисельності населеня, збільшення числа осіб, що
недоїдають, виснаження ресурсів, погіршення стану навколишнього середовища. В
модель закладено велику кількість окремих зв’язків: в три рази більшу за ту, що
в моделі Форестера. Виробництво сільськогосподарської продукції пов’язане з
площею землі для оранки, індустріалізація – з видобутком корисних копалин і т.
д. Враховуються в моделі і такі аспекти як знаходження нових природних ресурсів
та можливість їх більш ефективного використання.
Прогноз за
моделлю Медоуза показав, що внаслідок вичерпання ресурсів та збільшення об’єму
забруднень в середині 21 століття станеться світова катастрофа. Єдиний спосіб
уникнути її – стабілізувати чисельність населення та об’єм промисловості, а
також стимулюватирозвиток сільського господарства.
Модель М.
Месаровича та Е. Пестеля (1974) відрізняється розмірністю та детальністю
зв’язків. Вона містить більш ніж 100.000 рівнянь, що описують світову систему
як сукупність регіональних систем. Автори виділили найбільші країни ( Японія,
Росія, Китай, В’єтнам та інші) та регіони (Північна Америка, Західна Європа,
Північна Африка), 10 груп населення, 5 категорій транспорту, 2 різновидності
сільського господарства, 19 різновидів промислового капіталу, 5 видів капіталу
в енергетиці. На основі цієї моделі автори розглянули різні сценарії розвитку
світової системи.
В
Пенсильванському університеті створена система сумісного функціонування
національних моделей. В кожній з них проводяться розрахунки взаємопов’язаних
показників валоввого продукту, інвестицій, експорту та імпорту, цін, військових
витрат тощо. Система постійно нарощується та коректується. Її математична
частина складається більш ніж з 20.000 рівнянь.
Група експертів ООН під керівництвом В. Леонтьєва в кінці
70-х років розробила міжрегіональну модель міжгалузевого балансу світової
економіки. Подібні моделі найбільш пристосовані для опису одноцільових заходів
з охорони повітря та водних басейнів від забруднення. У 80-х роках в інституті
економіки модель цього типу була побудована для 18- продуктової схеми
міжгалузевого балансу нашої країни. Модель враховувала 6 галузей промисловості,
5 забруднювачів, 3 категорії стічних вод.
В кінці 70-х років під керівництвом Н. Н. Мойсеєва було
розроблено математичну модель атмосфери “Гея”. Вона складалася з двох взаємопов¢язаних систем. Перша
описувала процеси, що проходили в атмосфері та океані. Друга – кругообіг
речовин в природі ( перш за все, карбону). В основу математичної моделі
покладені такі локальні моделі як випаровування з поверхні океану води та її
конденсація в атмосфері, поглинання СО2 морською водою, перенос енергії
атмосферою, реакція фотосинтезу, відмирання рослин, розподіл біомаси по
поверхні Землі тощо. На базі моделі “Гея” вчені виконали розрахунки
різноманітних сценаріїв зміни клімату на планеті під впливом ядерного вибуху, пожежі,
виверження вулкану, створення місцевого ПЕКу, зміни гірського ландшафту.
Поверхня Землі у розрахунках моделі була розбита на сітку з ділянками 4´4.
У першій
половині 80-х років вчені різних країн створили глобальні математичні моделі,
щоб прогнозувати наслідки ядерної війни. Найбільш поширеними стали модель К.
Сагана та модель “Гея”.значною мірою саме дослідження вчених стимулювали
держави щодо рішень із скорочення ядерного озброєння та сформували уявлення про
наслідки ядерної війни для Землі.
В наш час
необхідні глобальні математичні моделі, в які б входили підсистеми взаємодій
між атмосферою та водою, атмосферою та поверхнею грунту, процеси в кожному з
елементів навколишнього середовища, взємодія верхнього шару атмосфери з
Космосом, механічні саморегуляції в природі, вплив розумної діяльності людини
на навколишнє середовище.така модель має бути досить детальною для регіонів
Землі. На ній можна буде оцінювати інженерні проекти, діяльність міст, варіанти
гідросистем, розміщенння заводів.
Економічні
механізми природокористуванння
Можна виділити
такі елементи економічного механізму природокористування:
плата за користування природними ресурсами;
система економічного стимулювання природоохоронної
діяльності;
плата за забруднення навколишнього середовища;
створення ринку природних ресурсів;
вдосконалення ціноутворення з урахуванням екологічного
фактору, особливо на продукцію природоексплуатуючих галузей;
екологічні фонди;
екологічні програми;
продаж прав на забруднення;
система “застава – повернення”;
екологічне страхування.
На основі економічних оцінок має вводитися платність
природокористування.
Введення
платного природокористування має сприяти більш адекватному врахуванню
екологічного фактора в економіці, раціональному використанню природних
ресурсів. Певним чином платаза природні ресурси є аналогом екологічного
податку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату:
за право користуватися природними ресурсами;
за відновлення та охорону природних ресурсів.
Плата за право користування природними ресурсами
практично призначена для їх власника (держава чи приватний власник). Вона пов¢язана з вилученням
абсолютної ренти. Платежі за охорону та відновлення – це компенсація витрат
ресурсів в процесі виробництва.
Суттєвого ззначення в системі платного
природокористування
Набули
різноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсів
та забруднення довкілля. У випадку відчуждення земель через їх нераціональне
використання (несанкціоноване складування відходів, забруднення важкими
металами, радіоактивними елементами, обробки, що руйнує грунтовий шар тощо),
забруднення води та повітря вище встановлених нормативів і т. д. повинні
застосовуватися суворі санкції, економічна та правова відповідальність. Зокрема
розмір штрафів має бути значним, щоб реально впливати на діяльність виробника.
Оплатне природокористування визначає характер системи
економічного стимулювання природоохороної діяльності, заходів із зниження
забруднень навколишнього середовища. Ця система має сприяти формуванню
екологічно збалансованої поведінки виробника та споживача. До системи
економічного стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове
кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів та інші
заходи.
Більшість з цих напрямків вже показала свою екологічну
ефективність у багатьох країнах світу. Особливо широко застосовуються податки.
У екологічних ( зелених) податків дві мети:
- зробити вартість продукції більш адекватною щодо витрат
(у тому числі на охорону природи та покриття збитків навколишнього середовища).
сприяти політиці, при якій збитки компенсує забруднювач,
а не суспільство в цілому ( реалізація принципу “забруднювач платить”).
Держава дає лише початковий поштовх, впливаючи на ціни.
Усе інше виконують ринкові механізми: впливають на поведінку виробника та
споживача, на попит та пропозицію продукції в залежності від ступеню її
екологічності тощо.
В загальному випадку для виробників податкові пільги
повинні встановлюватися із урахуванням рівня проведення природоохоронних
заходів, екологічності виду діяльності. При вживанні ефективних заходів
доцільне зменшення оподаткованого прибутку, наприклад, скорочення його на суму,
яке підприємство реінвестувало на охорону природи.
В деяких випадках податки взагалі можуть не вимагатися.
Наприклад, від податків звільнюються екологічні фонди. Таку політику доцільно
проводити і щодо прибутків, отриманих від утилізації вторинних ресурсів та
відходів, для внесків організацій, а також грантів на охорону природи.
З позицій переходу економіки до стійкого розвитку,
система податків повинна передбачати підвищені податки на природоекусплуатуючі
галузі. Це знизить вигідність внесків на їх розвиток.
Важливим є і регіональний аспект. В місцевості з
напруженою екологічною ситуацією система оподаткування повинна бути більш
м’якою у порівнянні із екологічно чистими регіонами.пільгові податки мають
надаватися державним та приватним підприємствам, які виробляють екологічне
обладнання, матеріали, а також тим, що пропонують екологічні послуги
(будівництво та реконструкція природоохоронних об’єктів).
Підвищені податки має сенс застосовувати при оціюванні
екологічно небезпечної продукції (препаратів, що руйнують озоновий шар,
етильованого бензину, пестицидів, енергомісткої техніки). Для того, щоб дати
промисловості час на на перехід до виробництва альтернативної продукції, цей
податок необхідно зробити прогресивним у часі.
За деякими оцінками частка податків, пов’язаних з
природокористуванням має зрости на порядок та складати 30-50% прибуткової
частини державного бюджету.
Вимагає поліпшення система державних субсидій для
економіки. В наш час субсидії відіграють антиекологічну роль. Особливо це
помітно на прикладах двох економічних комплексів ПЕК та АПК.
Прискорена амортизація основних фондів добре випробована
у світі як стимулятор приорітетних видів діяльності НТП. Підприємство,
завищуючи амортизаційні відрахування, скорочує розмір оподаткованого прибутку.
В результтаті цього його чистий прибуток зростає.
Важливим елементом в системі економічного механізму
природокористування є платежі за забруднення природного середовища. Вони
компенсують еколого – економічні збитки, екстерналії, скоєні підприємствами.
Хоча, очевидно, що зараз вони компенсують лише незначну їх частину.
В залежності від впливу на довкілля встановлені два види
нормативної плати:
-за гранично допустимі викиди в межах встановлених норм;
-за перевищення гранично допустимих нормативів. У цьому
випадку платежі зростають в декілька разів.
Суттєвим моментом є й механізм утворення джерел. Платежі
в межах нормативів забруднення можна віднести до собівартості і таким чином
перенести їх сплату наспоживача. Сума за понаднормативний вплив на довкілля
сплачується з прибутку підприємства. Це знижує його рентабельність.
Така система стимулює виробника до мінімізації
забруднень. Інший момент – можливість зменшення платежів за рахунок витрат на
природоохоронні роботи (будова очисних споруд, фільтрів, землеохоронні заходи).
Створення ринку природних ресурсів актуальне в умовах їх
дефіцитності та можливості отримання значних коштів від їх продажу.
Цивілізований ринок ресурсів дасть можливість активно залучати капітал в
природоексплуатаційну галузь. Створення бірж природних ресурсів, проведення
аукціонів, де підприємці могли б закупати права на розробку та оренду за умов
жорсткого екологічного контролю та комплексної екологічної експертизи могли б
суттєво збільшити державні та регіональні прибуткки від природокористування.
Ринок природних ресурсів (перш за все, землі) повинен
передбачати і створення іпотечної системи. Власники ресурсів зможуть
закладувати їх для отримання інвестицій у розвиток виробництва.
Концепція удосконалення ціноутворення в економіці має
важливе значення для поліпшення природокористування. Є два аспекти цієї
проблеми:
досягненння НТП, запровадження маловідходних технологій
натикаються на неефективність ресурсозбереженння через низьку вартість
ресурсів. За таких умов розумне підвищення цін стимулювало б перехід на режим
економної експлуатації;
-більш того, ціна повинна враховувати рівень екологічної
безпеки продукції. Чиста екологічно продукція має бути дешевшою за ту,
виробництво якої пов’язане з негативним впливом на довкілля, або ту, яка сама є
небезпечною для природи та здоров’я людини.
Важливе значення для фінансової сторони охорони природи
відіграють позабюджетні фонди. Основна мета їх формування - створення
незалежної від державного бюджету централізованого джерела фінансування
природооохоронних потреб. Серед їх основних задач:
-фінансування та кредитування програм та науково –
технічних проектів, спрямованих на покращення стану довкілля та забезпечення
екологічної безпеки населення;
-мобілізація фінансових ресурсів на природоохоронні
заходи та програми,
-економічне стимулювання раціонального природокористування,
запровадження чистих технологій;
-сприяння розвитку екологічного виховання та екологічної
свідомості.
Джерела формування екологічних фондів: в основному
платежі підприємств за викиди ⁄ скиди забруднюючих речовин та розміщення
відходів, штрафні платежі, кошти за відшкодування заподіяних збитків,
добровільні внески.
Для реалізації важливих екологічних завдань велике
значення має формуванння екопрограм
– комплексних заходів. Цільові екологічні програми в нашій країні необхідні для
вирішення наступних питань:
виконання міжнародних зобов’язань (охорона озонового
шару, подоланння проблеми парникового ефекту, збереження біорізноманіття);
- охорона та раціональне використання природних ресурсів;
охорона особливо цінних природних об’єктів;
реабілітація зон екологічного лиха.
Великі
перспективи має розвиток ринкових механізмів продажу прав на забруднення. Одна
з важливих його складових – право на продаж різного виду викидів та скидів.
Спрощена схема цього механізму така. Підприємство, що бажає розширити своє
виробництво, має вибір: створити надійну систему очищення у себе або викупити
право на додаткове забруднення у іншого підприємства. В результаті загальна
сума забруднень не збільшується, а сума витрат на охорону природи
мінімізується.
Документом, що
закріплює права є екологічна ліцензія – вид цінних паперів, що законно надає
дозвіл на викиди конкретної забруднюючої речовини протягом конкретного часу.
Загальна кількість екологічних ліцензій підприємства має відповідати фактичному
рівню сукупних викидів.
На одну й ту саму забрудюючу речовину ціна екологічної
ліцензії може змінюватися в залежності від сезону, часу доби, ситуації в
регіоні (нормальна, екстремальна).Використання екологічної ліцензії замість
податків дасть можливість замінити державне регулювання ринковим.
Концепцію
екологічної ліцензії з початку 1970-х років розробляє та вдосконалює Агенство з
охорони навколишнього середовища США. З 1979 року ліцензія стала реальним
механізмом регулювання. Основні її складові: політика “хмари”, політика компенсацій,
випуск банківських зобов’язань. Перша складова дає можливість органам оцінювати
екологічний вплив фіврми в цілому. Всередині вона має право вільно розподіляти
викиди між джерелами. Розрахунковий перерозподіл здійснюється по кожній з
речовин окремо.
Політика
компенсацій визначає правила еконмічного росту в регіонах. Нова фірма, що бажає
відкрити підприємство, повинна викупити право на емісію кожної із забруднюючих
речовин у інших фірм даного регіону. При цьому продавці маєть скоротити викиди.
Банківські зобов’язання передбачають можливість
накопичення ліцензій на викиди. Якщо фірма знизила свої викиди нижче рівня,
передбаченого стандартом, то на різницю вона отримує аккредитив, який може
покласти у спеціальний банк. Це полегшує потенційним покупцям ліцензззій пошук
продавців.
Торгівля квотами на забруднення – найгнучкіший метод
економічного регулювання стану довкілля. Він сполучає економічні вимоги та
прагнення до економічного росту, ділової активності, запровадження досягнень
НТП. Підприємство – джерело шкідливих викидів – має різні мотиви для укладення
економічної угоди. Воно може проводити таку політику, щоб зменшити платежі за
недозволені викиди, щоб створити запас дозволів на викиди тощо.
В основу рішення підприємства - покупця екологічної
ліцензії покладені дві умови: екологічна допустимість, економічна можливість.
Екологічна
допустимість описується рівнянням:
Σ aij (
xi(0) + xi ) + a0y (x0 (o) + x0) ‹ S
i
aij , a0j – внесок і-го, базового підприємства в
забруднення j–ї контрольної точки (базове підприємство – те, що купляє
ліцензію.).
хі(0) та х0(0) – кількість викидів, що забезпечені
ліцензією на і-му та базовому підприємствах.
х0 та хі – кількість викидів не забезпечених ліцензією на
і- му та базовому підприємствах;
s- допустимий
показник ГДК для окремої речовини або групи речовин.
Але
підприємство зацікавлене в укладанні угоди, якщо вона економічно вигідна.
Σ di (xi
) › D(x0 )
i
де di (х0 ) - функція витрат підприємства і на зниження
викидів у масі хі
D(х0 ) - ціна ліцензії.
D(х0 ) не враховує витрат на проведення переговорів та на
обгрунтування доцільності угоди. Значення di(хі ) можуть встановлюватися
експертами або можливими партнерами.
Найбільш старим
та надійним економічним інструментом в охороні довкілля є заставна система.
Повернення порожніх пляшок, використаних елементів живлення, пластикових
контейнерів. Незважаючи на простоту даний механізм суттєво знижує надходження
забруднень до навколишнього середовища (у тому числі і токсичних), зберігає
значні кошти і ресурси завдяки утилізації
Можливим
економічним механізмом запобігання або пом¢якшення наслідків екологічних катастроф є
екологічне страхування – страхування відповідальності підприємства-джерела
підвищеного ризику за завдання шкоди через аварію, технічний збій або стихійне
лихо.
До екологічного
страхування належать:
страхування
загальної громадянської відповідальності перед третіми особами, яке передбачає
відшкодування збитків майну юридичних осіб та громадян, а також шкоди здоров¢ю населення в результаті аварій та
катастроф.
страхування
відповідальності за завдання шкоди навколишньому середовищу. Під цим розуміють
страхування власників потенційно небезпечних об¢єктів в зв¢язку з необхідністю відшкодування збитків
третім особам. Цей вид страхування передбачає покриття витрат на ліквідацію
наслідків забруднення та прямих майнових збитків постраждалих третіх осіб.
Екологічне
страхування може здійснюватися в добровільній та обов¢язковій формі. Добровільне страхування
здійснюється на основі договору між страховником та страхувальником. Умови і
порядок визначаються Законом України про страхування від 7. 03. 1996.
Обов¢язковим є страхування підприємств,
внесених до затвердженого законодавством переліку екологічно небезпечних об¢єктів. З цією метою створюється банк даних
(екологічний архіваріус) про небезпечні для навколишнього середовища
підприємства та виробництва.
В основі
рангування підприємств за ступенем їх екологічної небезпеки лежать оцінки
вірогідності страхового ризику (події щодо якої проводиться страхування) та
потенційних економічних збитків. В залежності від величини останніх виділяють
три групи:
-особливо
небезпечні – група А. Повинні обов¢язково
підлягати страхуванню.
-небезпечні –
група Б. Рішення про страхування приймають регіональні природоохоронні органи.
-малонебезпечні
– група В. Підприємства страхують ризик екологічних аварій на добровільній
основі.
Страхове
відшкодування виплачується в розмірах, передбачених чинним цивільним
законодавством і визначається в результаті розгляду справи в судовому або
іншому порядку. Страхове відшкодування містить:
компенсацію
збитків пов¢язаних із пошкодженням або загибеллю
майна;
суму збитків,
пов¢язаних із погіршенням якості життя та
стану навколишнього середовища;
витрати
необхідні для врятування життя та майна осіб, яким завдано шкоди;
Не
відшкодовуються збитки, пов¢язані з
генетичними наслідками забруднення навколишнього середовища.
Забезпечення
екологічної безпеки населення та господарських об¢єктів на всіх рівнях реалізується через
створення системи екологічного страхування. До неї входять такі фонди:
-Страхові фонди
підприємств – джерел підвищеного ризику:
-Фонди
взаємного страхування, що створюються галузевими чи регіональними об¢єднаннями таких підприємств;
-Фонд
страхування екологічного ризику, який забезпечує захист інтересів третіх осіб,
у випадку завдання їм збитків аварійним забрудненням, та компенсацію збитків
самого страхувальника. Фінансові ресурси цього фонду формуються за рахунок
коштів екологічного фонду та страхових компаній, що стимулюють природоохоронну
діяльність.
Страхові фонди
підприємств та фонди взаємного страхування призначені для компенсації, як
правило, невеликих збитків. Розміри внесків та величина відшкодування збитків з
цих фондів визначаються спільним рішенням учасників в кожному конкретному
випадку. Схема роботи таких фондів полягає в тому, що підприємства-забруднювачі
та громадяни (реципіенти) вносять деяку суму в один чи кілька фондів, які у
випадку виникнення страхового випадку компенсують постраждалим збитки. об¢єднання
фондів в єдину систему дає можливість переміщувати капітал, тимчасово
розміщувати вільні кошти на депозитних банківських рахунках.
Практично
підприємство не може власноруч ліквідувати наслідки страхових випадків,
викликаних техногенними аваріями. Єдиною формою захисту інтересів і населення,
і підприємств є страхування.
Країни, що
вводять у себе систему екологічного страхування найчастіше стикаються з такими
проблемами:
-відсутність
методології страхування екологічного ризику;
-відсутність
методик нормальних оцінок збитків, особливо завданих здоров¢ю
населення;
-необхідність
пошуку перестраховика для виконання зобов¢язання або створення резервних фондів.
В механізмі
екологічного страхування не передбачені часові рамки
відповідальностістраховика, а також способи визначення хкарактеру забруднення
(постійне, поодиноке).
Угода укладається
на один рік і може бути продовжена за бажанням підприємства. При укладенні
визначається сума страхових платежів. Вона встановлюється, як правило, в % від
річного обороту підприємства. Найвищий він може бути в енергетичному комплексі,
нафтохімічній, хімічній та лісообробній промисловості, металургії.
Підприємства, з
якими протягом 2 та більше років без перерви укладали угоди екологічного
страхування користуються пільгами. Знижка від суми складає протягом двох років
– 10%; трьох – 15%; чотирьох – 20.5%; більше – 30%.
ПРІОРИТЕТИ У
СФЕРІ ВИТРАТ НА ОХОРОНУ ДОВКІЛЛЯ
Щоб швидше
поліпшити стан навколишнього середовища, потрібні бюджетні асигнування. Дві
основні категорії витрат – це 1) фінансування діяльності, пов¢язаної з
утриманням та ремонтом вже існуючих державних об¢єктів та служб з охорони довкілля.
Особливо це стосується проблем очищення питної та стічної води, обробки
комунальних відходів, а також організації обліку та контролю за знищенням
токсичних та небезпечних ядерних відходів.
безпрограшні
інвестиції, які виправдовуються економічно і дають значні прибутки в сфері
охорони довкілля. Економія енергії, низьковитратні технології - все це
стосується другої категорії.
Крім того до
пріоритетних категорій витрат належать:
термінові
інвестиції у сферу охорони здоров¢я. У регіонах з високим рівнем
забрудненості повітря пріоритети повинні віддаватися заходам щодо поліпшення
системи контролю за пилом від підприємств кольорової металургії та
сталеплавильних заводів, а також заходам, пов¢язаним із заміною вугілля на газ для
використання на районних ТЕС та в будинках. Щодо забруднення водних ресурсів в
першу чергу увагу слід звернути на попередню обробку промислових стічних вод із
великим вмістом вапжких металів та токсичних хімічних речовин, а також заходам,
які б знизили надмірний вміст нітратів у джерелах питної води в сільській
місцевості. Щодо небезпечних відходів, особливу увагу варто звернути надійному
захисту джерел грунтових та поверхневих вод від забруднюючих речовин, що
вимиваються із звалищ. Слід також підтримувати охорону навколишнього середовища
з боку підприємств (зменшення викидів засолених вод шахтами, очищення
промислових витоків целюлозних, текстильних та хімічних підприємств. Необхідно
заохочувати і зменшення викидів токсичних речовин хімічними та нафтохімічними
підприємствами.
Ефективні
інвестиції на вирішення специфічних проблем різних країн. До цих заходів
відносять очищення стічних вод для охорони цінних прибережних, туристичних та
екологічних ресурсів, поетапне закінчення будівництва очисних споруд, особливо
там, де це впливає на якість води, а також виконання програм, які запобігають
пошкодженню найважливіших екосистем.
-Заходи, що не
потребують великих витрат і стосуються довгострокових екологічних пріоритетів у
тих випадках, коли своєчасні дії допоможуть уникнути більших витрат у
майбутньому. До них можна віднести поступову заборону використання бензину
високим вмістом свинцю; фінансування прикладних досліджень в галузі охорони
екосистем, а також розвиток систем збору, обробки та поширення екологічної
інформації про стан довкілля.
Промисловість
країн Центральної та Східної Європи використовує технології та виробляє продукцію,
що була характерна для промилової ринкової економіки інших європейських країн
тридцять та більше років тому. Протягом останніх двадцяти років західні держави
інвестували кошти у поглиблення основних виробничих фондів та почали
використовувати менш енергомісткі та менш шкідливі для довкілля технології. В
країнах, де панувала централізована планова економіка, пріоритетним напрямком
став екстенсивний розвиток основних фондів,при якому високого рівня виробництва
досягають через будівництво нових більших підприємств, а не шляхом модернізації
вже існуючих. Нові технології вводилися безсистемно, часом шляхом ліцензування
або копіювання західних ноу-хау.Серед економічних показників не зростали ні ті,
що пов¢язані із навчанням на досвіді, ні ті, що
стосувалися інвестування у невеликі вдосконалення фізичного та людського
факторів. А саме вони стали лейтмотивами економічного росту у країнах з
ринковою економікою.
БЕЗПРОГРАШНІ
ІНВЕСТИЦІЇ
З того часу як
збільшилося занепокоєння щодо погіршення здоров¢я людей внаслідок шкідливого впливу
промислових викидів, почалися розробки та реалізація нових технологій та
ефективних методів контролю. Але у багатьох випадках не відомо чи зможуть
економічні прибутки зацікавлених галузей промисловості виправдати сподівання. В
зв¢яязку з цим краще більшу увагу приділити
не таким масштабним, легнко контрольованим акціям. Це може значно поліпшити
ситуацію особливо в найбільш забруднюючих галузях промисловості.
Установка
термостатів та інших найпростіших засобів контролю підвищить ефективність
використання палива, зменшить втрати сировини. Підвищення цін на енергію та
Схема 1. Порівняння екології, економіки та екологічної
економіки.
Похожие работы на - Екологія та економіка (минуле, сучасне, перспективи)
|