язку з прийняттям нового Кримінального кодексу 2001 р. професором Голіна В.В. була написана монографія під назвою «Судимість». Структура зазначеної монографії чимось схожа з попередньою, але за змістом - це нова робота, в якій детально і всебічно розглядаються проблеми, пов'язані з інститутом судимості та її погашення за чинним КК.
Питанням погашення судимості займався Білоконев В.М. Суддя апеляційного суду Запорізької області. У його роботі міститься аналіз сучасної судової практики про погашення і зняття судимості. Питання погашення судимості розглядала ще у 50-х роках XX століття Т.Л. Сергєєва, висвітлюючи проблему співвідношення провинності та погашення судимості. Проблематикою погашення судимості займалися також В.Д. Филимонов та І.В. Шмарова.
Виходячи з праць названих авторів бачимо,що судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Погашення судимості пов'язано зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна своєю поведінкою довести остаточне виправлення. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загально-правові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної судимості при вирішенні будь-яких питань, у т. ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим. Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК. Для того щоб судимість виявилася погашеною, необхідним є дотримання встановлених в Кримінальному Кодексі умов.
Актуальність даної теми курсової роботи обумовлена тим, що на практиці існує значний вплив так званих загально-правових наслідків судимості, оскільки поширюються випадки обмеження прав і свобод осіб, які мали судимість за різними підзаконними актами, що суперечить Конституції України. Не дивлячись на те, що судимість у таких осіб була погашена вони,можна сказати, на все життя залишаються з тавром судимості, навіть якщо й почали вести суспільно-корисний спосіб життя. А інколи судимі особи при бажанні змінити своє життя, просто не в змозі цього зробити оскільки постійно натикаються на різні обмеження та недовіру, як наслідок, можуть знову стати на злочинний шлях.
Метою написання курсової роботи є дослідження і обробка кола проблем, які вирізняють поняття, значення та особливості погашення судимості на сучасному етапі розвитку українського кримінального законодавства та узагальнення висновків та відомостей, що стосуються даної теми.
Розділ I. Виникнення та розвиток вітчизняного кримінального законодавства про погашення судимості
.1 Передумови виникнення норм про погашення судимості
Гуманізація кримінального права і процесу в європейських державах у ХІХ-ХХ століттях змінила погляди суспільства на злочин та покарання і взагалі на боротьбу зі злочинністю. У минулому залишився принцип остракізму, відторгнення злочинця від суспільства, клеймування і було висунуто нове положення про доцільність найскорішого повернення злочинця після відбуття покарання до рядів здорових і корисних членів суспільства. Серед сучасних на ті часи заходів у законодавстві багатьох європейських країн передбачався - з певними, під час суттєвими, змістовними і процесуальними відмінами-інститут реабілітації. Мета цього інституту повинна бути не тільки поновлення утрачених у зв'язку з засудженням прав винного, але ж і певне забуття судимості, усунення усіх її наслідків і навіть знищення запису про неї у відповідних документах.
Жодне європейське законодавство не допускало реабілітації негайно після відбуття покарання. Вимагалося, щоб винний довів своє виправлення, щоб він якийсь час прожив на свободі з дотриманням усіх обов'язкових умов для такого життя. Тому у законі запроваджувались певні строки, протягом яких заборонялося особі подавати клопотання про свою реабілітацію. У законах різних країн установлювались різні строки. Так, у французькому законодавстві такими строками були: для осіб, засуджених до кримінальних покарань, - 5 років, а до виправних - 3 роки. За норвезьким, відповідно, 10 років і 3 роки. За італійським законодавством строки визначалися однакові - 5 років та ін. У країнах, де реабілітація не сформувалася в окремий правовий інститут, вона все ж існувала, але як особливий вид прояву милосердя монарха, голови держави, відмінного від помилування.
Протягом XIX і на початку XX століть у кримінальному законодавстві більшості розвинутих європейських країн з різним рівнем юридичної розробленості існували норми про реабілітацію, тобто про судовий порядок зняття судимості, що потягло за собою поновлення утрачених по суду прав, і автоматичне припинення або погашення стану судимості за певних умов, яке також знищувало відомі юридичні її наслідки.
Російське кримінальне законодавство кримінальним укладенням 1903 р. запровадило норму про реабілітацію, але інститут не отримав розвинутого правового статусу. Первісно мова йшла про погашення і зняття судимості у осіб, які були засуджені до покарання умовно або до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, і успішно пройшли іспитовий строк. Відомо, що умовне засудження в Україні було запроваджено декретом від 17 березня 1919 р. "Про умовне засудження", який намітив широкі рамки його застосування. Народні суди і ревтрибунали України широко застосовували умовне засудження і до осіб, яким призначалося покарання у виді примусових робіт без позбавлення волі. [11, с.106]
.2 Правова природа погашення судимості
Наукові підходи щодо правової природи погашення судимості були пов'язані з певними етапами реалізації кримінальної відповідальності або цілями покарання. Інститут судимості відіграє певну роль у закріпленні результатів виправлення та перевиховання осіб, які відбули покарання, у попередженні вчинення з їх боку нових злочинів, оскільки кримінально-правові та загально-правові наслідки відбутого покарання потребують від них більш відповідального відношення до своєї поведінки. Правова природа погашення та зняття судимості є наслідком досягнення і закріплення цілей покарання. Поновлення соціальної довіри до людини, яка порушила кримінально-правові заборони, за сучасними соціально-правовими уявленнями, потребує перевірки бездоганності поведінки такої людини. Безперечно, погашення судимості повинно означати одне - втрату особою суспільної небезпечності, яка знаходить своє втілення у виправленні і ресоціалізації засуджених. Але навряд чи правильно жорстко пов'язувати судимість осіб, які відбули покарання, з визнанням їх деякий час суспільно небезпечними.
Таким чином, правова природа погашення судимості зумовлена досягненням і закріпленням цілей кримінальної відповідальності. Значить, підстава для реалізації норм про погашення судимості і їх правова природа співпадають. Звідси витікає важливий соціально-правовий висновок про те, що погашення судимості, як завершальний етап реалізації кримінальної відповідальності, повинно означати повне і остаточне припинення всіх обмежень і позбавлень судимості.
Але у ч. З п. З постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" № 16 від 26 грудня 2003 р. надане дещо інше роз'яснення: "установивши, що попередня судимість погашена, суди повинні зазначити у вироку, що особа не має судимості, з посиланням на відповідні норми КК 1960 р. чи КК 2001 р. залежно від того, за яким законом вирішено це питання". Це зауваження, як вважається, рівноцінно признанню особи раніше судимою з відповідним відношенням до неї. Така дволикість підходу до інституту судимості підриває до нього довіру. На рівні Конституції України, інших законів, у багатьох постановах вищих судових органів категорично забороняється брати до уваги припинену судимість при вирішенні соціальних і усіх кримінально-правових питань, зокрема, при кваліфікації нового злочину як повторного, характеристиці особи підсудного, призначенні покарання тощо, разом з тим вона враховується при визначенні виду виправної колонії. Такий вибірковий підхід до оцінки правового значення припиненої судимості не має під собою ні законодавчої, ні теоретичної основи і не відповідає правовій природі погашення судимості. [11, с.89]
.3 Погашення судимості за радянським законодавством 1925-1958 років
Огляд первісного радянського кримінального законодавства свідчить про те, що ніяких видів припинення судимості йому не було відомо. Норми про погашення судимості були вперше впроваджені до Кримінального кодексу РРСФР декретом ВЦВК та РНК від 9 лютого 1925 р. "Про доповнення ст. 37 Кримінального кодексу", яка регулювала підстави скасування умовного засудження.
У відповідності до ст. 36 КК РРФСР 1922 р. умовне засудження застосовувалося до осіб, які вчинили злочин вперше при тяжкому збігу обставин їх життя та коли ступінь суспільної небезпеки винних була незначною і не виникало потреби у їх обов'язковій ізоляції від суспільства Успішність перебігу іспитового строку і є підтвердженням цієї переконливості. У частині 3 нової редакції ст. 37 КК РРФСР мова йде вже про поширення цих положень на осіб, які засуджені до реальних мір покарання, тобто зі змістом статей 36 і 37 КК РРФСР ця частина не має ніякого зв'язку, крім юридичної конструкції норм. Це був початок виникнення інституту погашення судимості у російському, а через деякий час і в українському кримінальному законодавстві. Декретом від 9 лютого 1925 р. були закріплені три види погашення судимості, які мали свої відмітні особливості: 1)погашення судимості в осіб, умовно засуджених; 2)погашення судимості в осіб, засуджених до позбавлення волі на строк не більше ніж шість місяців або до будь-якої більш м'якої міри соціального захисту; 3)погашення судимості в осіб, засуджених до позбавлення волі на строк понад шість місяців, але не більш ніж три роки.
Постановою ЦВК СРСР від 25 лютого 1927 р. до Основних засад була уведена додаткова ст. 10і наступного змісту. Такими, що не мають судимості, визнаються: а) особи, по суду виправдані; б) особи, умовно засуджені, які протягом призначеного судом іспитового строку не вчинили нового злочину; в) особи, присуджені до позбавлення волі на строк не більше шести місяців або до будь-якої іншої, більш м'якої міри соціального захисту, які протягом трирічного строку з дня відбуття застосованої до них відповідної міри соціального захисту не вчинили нового злочину, а також присуджені до позбавлення волі на строк понад шість місяців, але не більше трьох років, які не вчинили нового злочину протягом шести років. [11, с.113]
.4 Погашення судимості за Основами кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік 1958 р.
Свій подальший розвиток інститут погашення та зняття судимості отримав в Основах кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік, які були прийняті Верховною Радою СРСР 25 грудня 1958 р. Основи установили погашення судимості для осіб, засуджених до позбавлення волі на строк до 10 років включно або до більш м'якого покарання при умові спливу після відбуття покарання строків погашення судимості і не вчинення протягом цих строків нового злочину. Судимість погашалась в силу закону, автоматично і без будь-яких підтверджень цього факту довідками, судовими рішеннями.
Не дивлячись на те, що Основи, у порівнянні з раніш діючим законодавством про погашення судимості, ввели багато нормативних новел, разом з тим і вони не регламентували низку важливих положень. Зокрема, ними не було урегульовано обчислення строків погашення судимості у разі скорочення покарання або заміни призначеного судом покарання більш м'яким за актом амністії чи помилування, а також за рішенням вищого суду або при умовно-достроковому звільненні від подальшого відбуття покарання тощо.
Подальший розвиток норми про погашення і зняття судимості отримали у законі Союзу РСР від 11 липня 1969 р. „Про внесення доповнень та зміни в Основи кримінального законодавства Союзу РСР і союзних республік". Тим самим були вирішені спірні питання про погашення судимості при особливих ситуаціях, які викликали на практиці різні підходи до їх розв'язання. Ці доповнення увійшли до Кримінального кодексу УРСР. [20]
.5 Погашення судимості за Кримінальним кодексом України 1960 року
погашення судимість кримінальний кодекс
Напередодні отримання Україною незалежності текст ст. 55 Кримінального кодексу України (1960 р.) мав наступний вигляд. Ст. 55. Погашення судимості. Такими, що не мають судимості, визнаються:
особи, звільнені від покарання в силу статей 49 і 50 цього Кодексу; -особи, які відбули покарання в дисциплінарному батальйоні або достроково звільнені з нього, а також військовослужбовці, що відбули покарання у вигляді тримання на гауптвахті взамін виправних робіт; -особи, які відбули покарання у виховно-трудовому профілакторії або достроково звільнені з нього -особи, умовно засуджені, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку умовне засудження щодо цих осіб не буде скасовано з інших підстав, передбачених законом; -особи, умовно засуджені до позбавлення волі з обов'язковим залученням до праці, якщо вони протягом строку обов'язкового залучення до праці не вчинять нового злочину або не будуть направлені в місця позбавлення волі для відбування покарання за підставами, передбаченими законом; -особи, засуджені до позбавлення волі з застосуванням статті 46і цього Кодексу, якщо вони протягом строку відстрочки виконання вироку не вчинять нового злочину і відносно них у встановленому порядку вирок не буде виконано; -особи, засуджені до громадської догани, штрафу, позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю або виправних робіт, якщо протягом одного року з дня відбуття покарання вони не вчинять нового злочину;-особи, засуджені до позбавлення волі на строк не більше трьох років, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину; -особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад три роки, але не більше шести років, якщо вони протягом п'яти років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину; -особи, засуджені до позбавлення волі на строк понад шість років, але не більше десяти років, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину; -особи, засуджені до позбавлення волі на строк більше десяти років, особливо небезпечні рецидивісти, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного і додаткового) не вчинять нового злочину і якщо при цьому судом буде встановлено, що засуджений виправився і немає потреби вважати його таким, що має судимість. [13, с.104]
Якщо особа у встановленому законом порядку була достроково звільнена від покарання, то строк погашення судимості обчислюється, виходячи з фактично відбутого покарання з моменту звільнення від відбування покарання (основного і додаткового). В разі, якщо не відбуту частину позбавлення волі замінено більш м'яким покаранням, строки погашення судимості обчислюються, виходячи з відбутого строку позбавлення волі, з моменту відбуття більш м'якого покарання (основного і додаткового).
Якщо особа, яка відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку, що погашає судимість, переривається. Строк погашення судимості по першому злочину обчислюється заново після фактичного відбуття покарання (основного і додаткового) за останній злочин. У цих випадках особа вважається судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них.
Якщо засуджений до позбавлення волі після відбуття ним покарання зразковою поведінкою і чесним ставленням до праці довів своє, то за клопотанням громадських організацій або трудового колективу суд може зняти з нього судимість до скінчення зазначених у цій статті строків. [21]
Розділ II. Види та умови погашення судимості за діючим Кримінальним кодексом
Погашення судимості - це її припинення, отпадіння в силу самого закону при дотриманні особою, яка її має, певних умов. Судимість погашається автоматично і будь-якого підтвердження цього факту рішеннями, довідками або іншими документами державних органів не потрібно.
Аналіз норм свідчить, що автоматичне погашення судимості настає неоднаково, що дозволяє визначити декілька видів її припинення. Види погашення судимості - це положення закону про умови визнання різних категорій осіб такими, що не мають судимості. Розрізняються декілька видів припинення судимості: погашення судимості шляхом визнання осіб несудимими без перебігу певних строків; погашення судимості способом її анулювання при наявності спеціальних підстав; погашення судимості за спливом іспитового строку або після виконання чи відбуття деяких, передбачених законом, покарань; погашення судимості за перебігом після відбуття покарання у виді позбавлення волі диференційованих строків в залежності від ступеня тяжкості вчиненого злочину, а також дотримання інших, згідно закону, умов.
Погашення судимості шляхом визнання осіб несудимими без перебігу певних строків.
Відповідно до ч.З ст. 88 КК, особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або звільнені від покарання, визнаються такими, що не мають судимості.
Умовне звільнення пов'язане з пред'явленням особі визнаних законом вимог, які вона повинна виконати під час перебігу іспитового строку. Порушення цих вимог тягне за собою скасування застосованого судом звільнення від покарання. При безумовному звільненні перед особою не ставляться які-небудь вимоги у зв'язку з її звільненням від покарання. До цього виду відносяться: звільнення від покарання на умовах ч.4 ст. 74 і ст. 49 КК, звільнення у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК), заміна не відбутої частини покарання більш м'яким (ст. 82 КК), звільнення від покарання за хворобою (ст. 84 КК); звільнення від покарання у разі прийняття нового закону, що виключає або пом'якшує призначене особі покарання (ч. 2, 3 ст. 74 КК).
У ст. 88 зазначено, що особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувальним вироком, тобто виникнення судимості пов'язане з призначенням покарання. Виникає питання: чи вважати такими, що мають судимість, осіб, відносно яких обвинувальний вирок відбувся, але, як сказано в законі, "без призначення покарання або звільнені від покарання"?
Положення ч. З ст. 327 КПК про те, що суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання, якщо на момент розгляду справи в суді діяння втратило суспільну небезпечність або особа, яка його вчинила, перестала бути суспільно небезпечною, існувало під час створення нового Кримінального кодексу (5 квітня 2001 р.). Тому, це положення було перенесено у ч. З ст. 88 КК. Але згадане положення пізніше було замінено іншим положенням: "Суд постановляє обвинувальний вирок і звільняє засудженого від відбування покарання на підставах, передбачених статтею 80 Кримінального кодексу України (в редакції Закону від 12 липня 2001 р.)
Особа також може бути звільнена за вироком суду від покарання на підставах, передбачених статтею 49 КК (ч. 5 ст. 74 КК). Ст. 49 КК регулює питання про звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності. Згідно з ч. 2 ст. 84 КК особа, яка після вчинення злочину або постановлення вироку захворіла на тяжку хворобу, що об'єктивно перешкоджає відбуванню покарання, може бути звільнена від покарання або від подальшого його відбування. [2, с.33-37]
Погашення судимості способом її анулювання при наявності специфічних підстав. Звільнення особи від покарання можливе у випадку, коли вона засуджена за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК). Закон про кримінальну відповідальність, який скасовує злочинність діяння або пом'якшує кримінальну відповідальність, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, що вчинили відповідні діяння до набрання таким законом чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість. Якщо діяння не було декриміналізоване новим законом, хоча певні зміни і доповнення все ж відбулися то судимість у таких випадках погашається чи знімається на загальних підставах, передбачених ст.ст. 89-91 КК.
Визнаються такими, що не мають судимості, особи, які були реабілітовані. Реабілітація являє собою систему передбачених законом соціально-правових засобів, спрямованих на повне відновлення в попередніх правах громадянина, який був протиправно притягнутий до кримінальної відповідальності або засуджений, та відшкодування заподіяної йому шкоди. Особа, яка була реабілітована, визнається несудимою не з моменту реабілітації, а з часу незаконного виникнення судимості, тобто з дня набуття чинності незаконним обвинувальним вироком.
Погашення судимості за спливом іспитового строку або виконання чи відбуття деяких, передбачених законом, покарань.
У відповідності до ст. 75 КК звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути здійснене судом лише при умовах: а) призначення покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років; б) врахування тяжкості злочину, особи злочинця та інших обставин справи; в) впевнення суду про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. При наявності зазначених умов суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного судом іспитового строку (від одного року до трьох років) не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки, вичерпний перелік і характер яких передбачений ст. 76 КК. Це так зване звільнення від відбування покарання з випробуванням. У разі такого звільнення, якщо є відповідні підстави, судом можуть бути призначені додаткові покарання: штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу (ст. 77 КК).
Дані особи вважаються маючими судимість з дня набрання законної сили обвинувальним вироком, протягом іспитового строку і до моменту його закінчення. Пунктом ст. 89 КК установлено: такими, що не мають судимості, визнаються „особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо рішення про звільнення від відбування покарання не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом".
Отже, виходячи зі змісту закону (п. 1 ст. 89), погашення судимості у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст. 75), відбувається відразу після спливу іспитового строку.
Особлива ситуація виникає тоді, коли додаткове покарання, а це може бути позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, перевищує тривалість іспитового строку. До речі, як додаткове дане покарання призначається на строк від одного до трьох років (ч. 1 ст. 55 КК), тобто його тривалість однакова з діапазоном іспитового строку. У цьому випадку суд, при наявності законних підстав, може признати, що випробування протягом іспитового строку було успішним і прийняти остаточне рішення про звільнення засудженого від призначеного йому основного покарання. Додаткове ж покарання особа продовжуватиме відбувати реально ще певний час після: закінчення іспитового строку і прийняття означеного рішення. Тільки із завершенням відбування додаткового покарання особа визнається несудимою (п. 1 ст. 89 КК).
Звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, передбачене ст. 79 КК. Цей спеціальний вид звільнення від відбування покарання за багатьма ознаками суттєво не відрізняється від попереднього розглянутого звільнення від відбування покарання з випробуванням, встановленого в ст. 75 КК, однак має деякі свої особливості. Вони як раз впливають на визначення таких осіб несудимими. Правила залишаються майже такими ж. Погашення судимості можливо відразу після виконання або відбуття деяких видів покарань: позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, службове обмеження ,д;ля військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту.
Відбуття покарання (основного та додаткового). Однією з важливих умов нормального погашення судимості є відбуття особою покарання (основного та додаткового). Відбуте покарання вважається такою умовою, з виконанням якої починають реалізовуватися інші умови погашення судимості. Тому у кожному конкретному випадку необхідно установити факт відбуття покарання. Це тим більше важливо, що сучасне законодавство широко використовує дострокове звільнення від відбування покарання, внаслідок чого особа відбуває покарання не повністю. Відбуте основне покарання у виді позбавлення волі (стосовно розглядуваного нами виду погашення судимості) при відсутності додаткового покарання вважається умовою процесу погашення судимості і з цього дня починається перебіг відповідного строку, указаного в п.п. 6-9 ст. 89 КК. Але якщо призначено і додаткове покарання, виконання якого триває і після відбуття основного покарання (наприклад, покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке поширюється на весь час відбування основного покарання і, крім того, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили - ч. З ст. 55 КК), то тільки після його закінчення обчислюється строк погашення судимості, тобто особа перебуває у стані судимості упродовж відбуття основного, додаткового покарань і строку погашення судимості.
Безперервність перебігу строків погашення судимості.
Строк погашення судимості - це не тільки час, протягом якого особа після відбуття покарання (основного та додаткового) вважається такою, що має судимість, але й часовий період перевірки досягнення і закріплення цілей покарання. Тому поведінка особи під час перебігу строку погашення судимості з правової точки зору повинна бути бездоганною. Бездоганність поведінки під час спливу строку погашення судимості засвідчується його безперервністю, показником якої є не вчинення особою нового злочину. Якщо вчиняється новий злочин, перебіг строку погашення судимості за перший злочин порушується, переривається, як би зупиняється. Стан судимості особи за перший злочин продовжується, але сплив строку її погашення зупиняється. Його перебіг у повному розмірі починається заново після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин. У відповідності до ч. 5 ст. 90 КК, строки погашення судимості, визначені для кожної категорії злочину окремо (п.п. 6-9 ст. 89 КК), спливають самостійно, незалежно один від одного, з дня фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин. Та його (чи їх) частина, яка спливла до вчинення нового злочину, втрачає своє правове значення, відкидається, анулюється.
Не вчинення особою у цей час нового злочину.
Важливе положення закону (ч. 5 ст. 90 КК) про одну з умов пільгового погашення судимості - не вчинення особою під час перебігу відповідного строку нового злочину. Будь-який злочин, вчинений особою до закінчення строку погашення судимості, перериває його перебіг. Однак вказівка закону на те, що у таких випадках строк погашення судимості за перший злочин обчислюється, тобто починається наводить на думку, що новим може бути лише той злочин, відносно якого відбувся обвинувальний вирок, призначено покарання і воно фактично відбуте (ч. 5 ст. 90 КК). [11, с.176]
Розділ III. Строки погашення судимості та їх обчислення
Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання сили обвинувальним вироком і до погашення або зняття судимості. Строк погашення судимості залежить від виду призначеного покарання (пункти 1-6 ст. 89 КК), від ступені тяжкості вчиненого злочину (пункти 6-9 ст. 89 КК), застосування (або не застосування) звільнення від відбування покарання з випробуванням (пункти 1-2 ст. 89 КК). Зокрема, п. 5 ст. 89 передбачає строк погашення судимості в один рік, якщо особи відбули покарання у вигляді штрафу, виправних робіт або арешту. При засудженні особи до позбавлення волі тривалість строків погашення судимості, відповідно до пунктів 6-9 ст. 89, залежить від категорії злочинів (ст. 12), до яких належить вчинений засудженим злочин. Якщо особа була засуджена за злочин невеликої тяжкості, то строк судимості дорівнює двом рокам, середньої тяжкості- трьом, а якщо особа засуджена за тяжкий злочин - то шести рокам. [2, с.41]
.1 Правила та особливості обчислення строків погашення судимості
Загальне правило обчислення строків погашення судимості вказано у ч. 1 ст. 90 КК, відповідно до якого строки погашення судимості обчислюються з дня відбуття основного і додаткового покарання. Ці строки починають текти з наступного дня після відбуття покарань, а закінчуються в останній день перебігу строку погашення судимості. При цьому необхідно розрізняти між собою загальний строк судимості з дня набрання законної сили обвинувальним вироком і до погашення судимості, тобто строк в який входить: а) строк з дня набрання законної сили обвинувачувальним вироком і до дня початку відбуття покарання; б) строк відбуття основного та додаткового покарання; в) проміжок часу від закінчення відбування цих покарань і до погашення судимості і строк погашення судимості (з дня відбуття основного і додаткового покарання і до остаточного погашення судимості), які співвідносяться між собою як ціле і його частина. [19, с.409]
Проблемні питання, які виникають при обчисленні строків погашення судимості.
а) В судовій практиці виникають ситуації, коли після призначення засудженому покарання, суд звільняє останнього в залі суду із під варти, у звязку з відбуття тим покарання.
б) У судовій практиці виникло питання, чи у всіх випадках строк погашення судимості обчислюється спочатку з дня відбуття основного покарання, а потім продовжується обчислюватися з дня відбуття додаткового покарання? Аналіз ст. 52 КК дозволяє зробити висновок проте, що із всіх додаткових видів покарань, передбачених КК, в цьому випадку інтерес може представляти тільки додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, яке відноситься до так названих строкових покарань, які відбуваються засудженим, тобто триває у часі, проміжок якого визначається вироком суду. Всі інші додаткові покарання, наприклад, позбавлення військового звання, належать до так званих одноактних видів покарань і в звязку з цим не можуть відбуватися засудженим протягом певного часу. Згідно ч. 3 ст. 55 КК при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до основних покарань у виді арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйонові військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання.
Однак, при призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до інших основних покарань, наприклад, громадських або виправних робіт, а також у разі застосування ст. 77 КК - строк цього додаткового покарання обчислюється з моменту набрання законної сили вироком (ч. 3 ст. 55 КК).
в) В судовій практиці виникло питання, як необхідно обчислювати строк погашення судимості засудженому, який спочатку був звільнений від відбування покарання з випробуванням (ст. 75 КК), а потім, після закінчення іспитового строку, на підставі ч. 1 ст. 78 КК, його було звільнено від покарання? Необхідності в таких випадках в обчислюванні строків погашення судимості не має.
г) В судовій практиці періодично виникають випадки, коли засудженому зменшується покарання у звязку із зміною кваліфікації його дій, однак останній на цей час фактично відбув більший строк покарання чим знову призначене йому покарання. Обчислення строку покарання в таких випадках необхідно обчислювати засудженому з дня закінчення зменшеної міри покарання, яке йому було призначено останнім судовим рішенням, а не фактично відбутого їм покарання.
) До строку погашення судимості зараховується час, протягом якого вирок не було виконано, якщо при цьому давність виконання вироку не переривалася. Якщо вирок не було виконано, судимість погашається по закінченню строків давності виконання вироку (ч. 2 ст. 90 КК).
) Якщо особу було достроково звільнено від відбування покарання, то строк погашення судимості обчислюється з дня дострокового звільнення її від відбування основного та додаткового покарання (ч. 3 ст. 90 КК). Строк погашення судимості починається з дня дострокового звільнення особи від відбування покарання - тобто з наступного дня після звільнення, а «початком іспитового строку вважається день винесення судом постанови про умовно-дострокове звільнення, а закінченням - день закінчення строку покарання, призначеного вироком суду». Таким чином, початок строку погашення судимості та початок умовно-дострокового звільнення від відбування покарання не співпадають між собою. [9, с.146]
.2 Особливості обчислення строків погашення судимості при умовно-достроковому звільненні від відбування додаткового покарання
Якщо враховувати всі види основних покарань, які передбачені ч. 1 ст. 81 КК, то таких варіантів може бути пять. Так, відповідно до ч. 1 ст. 81 КК умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосованим до осіб, що відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Крім того, особу може бути умовно-достроково звільнено повністю або частково і відбування додаткового покарання. Основною особливістю при одночасному умовно-достроковому звільненні від відбування, основного та додаткового покарання є те, що в таких випадках існує два різних варіанти:
а) при звільненні від відбування основних покарань у виді обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйонові військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк, - це додаткове покарання поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду. б) при звільненні від відбування основних покарань у виді виправних робіт або службових обмежень для військовослужбовців, - строк цього додаткового покарання обчислюється з моменту набрання законної сили вироком, тобто додаткове покарання відбувається одночасно (паралельно) з основним покаранням. У звязку з цим:
) якщо особа була засуджена до основного та додаткового покарання і достроково звільняється тільки від відбування основного покарання, то перебіг строку погашення судимості відраховується:
з дня відбуття додаткового покарання (варіант а- з дня відбуття іншої частини додаткового покарання, якщо строк додаткового покарання більше від строку основного покарання, яке відбув засуджений(варіанті б); - з дня звільнення від основного покарання, якщо строк додаткового покарання менше (рівне) від строку основного покарання, яке відбув засуджений(вар.б);
) якщо особа була засуджена до основного та додаткового покарання і достроково звільняється не тільки від відбування основного покарання, а повністю і від додаткового покарання, то перебіг строку погашення судимості відраховується:- з дня звільнення від основного і додаткового покарання (варіант б). - з дня звільнення від основного покарання (варіант а);
) якщо особа засуджена до основного та додаткового покарання і достроково звільняється не тільки від відбування основного покарання, а частково і від додаткового покарання, то перебіг строку погашення судимості відраховується: - з дня відбуття іншої частини додаткового покарання (вар. а); - з дня відбуття іншої частини додаткового покарання, якщо строк додаткового покарання більше від строку основного покарання, яке відбув засуджений(вар.б); - з дня звільнення від основного покарання, якщо строк додаткового покарання менше (рівне) від строку основного покарання, яке відбув засуджений (вар. б);
) якщо особа засуджена до основного та додаткового покарання і достроково повністю звільняється тільки від додаткового покарання, то перебіг строку погашення судимості відраховується в залежності від того, таке звільнення було під час відбуття основного покарання чи після його відбуття. Якщо таке звільнення від додаткового покарання відбувалось під час відбування основного покарання, то строк погашення судимості відраховується: - з дня відбуття основного покарання (варіант а, б).
Якщо ж таке звільнення від додаткового покарання відбувалось після відбування основного покарання, то строк погашення судимості відраховується: - з дня звільнення від додаткового покарання (варіант а); - з дня відбуття основного покарання, якщо строк основного покарання більше від строку додаткового покарання, яке відбув засуджений (варіанті б); - з дня звільнення від додаткового покарання, якщо строк основного покарання менше (рівне) від строку додаткового покарання, яке відбув засуджений (варіанті б);
) якщо особа була засуджена до основного та додаткового покарання і достроково частково звільняється тільки від додаткового покарання, то перебіг строку погашення судимості відраховується в залежності від того, таке звільнення було під час відбуття основного покарання чи після його відбуття.
Якщо таке звільнення від додаткового покарання відбувалось під час відбування основного покарання, то строк погашення судимості відраховується: - з дня відбуття основного покарання і іншої частини додаткового покарання (варіант а). - з дня відбуття основного покарання, якщо строк основного покарання більше від строку додаткового покарання, яке відбув засуджений і іншої частини додаткового покарання (варіанті б); - з дня відбуття додаткового покарання, якщо строк основного покарання менше (рівне) від строку додаткового покарання, яке відбув засуджений і іншої частини додаткового покарання (варіанті б);
Якщо ж таке звільнення особи від додаткового покарання відбувалось після відбування основного покарання,т о строк погашення судимості відраховується з дня відбуття іншої частини додаткового покарання (вар. а, б).
Строки погашення судимості необхідно обчислювати окремо за кожен злочин з дня набрання законної сили обвинувальним вироком за останній злочин, оскільки в іншому випадку строки погашення судимості почнуть обчислюватись за кожен злочин окремо і тоді, коли особа не буде ще судимою за останній злочин. [9, с.155]
Розділ IV. Правила та особливості погашення судимості
) Відповідно до вимог пунктів 1-2 ч. 1 ст. 89 КК у осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст. ст. 75, 79 КК) судимість погашається одразу після успішного спливу іспитового строку, тобто, якщо протягом іспитового строку вона не вчинить нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом (ч. 2 ст. 75, ч. 5 ст. 79 КК). Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання. Згідно ч. 1 ст. 165 КВК іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду.
.1 Правила погашення судимості у осіб, після відбуття призначено їм покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи за сукупністю вироків (ст. 71 КК)
В теорії кримінального права на протязі тривалого часу виникають питання, в чому особливість правил погашення судимості і як в цих випадках обчислювати його строк, якщо особи відбули покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК) чи за сукупністю вироків (ст. 71 КК), і при цьому відбуте покарання є більшим за розміром будь-якого із покарань, які входить до цієї сукупності?
Законодавець, як в минулому законі (ст. 55 КК 1960 р.), так і в сучасному Кримінальному кодексі України (Розділ ХІІІ Загальної частини КК), ці питання, коли особа, вчиняє два чи більше злочини, які мають ознаки самостійного складу злочину, залишив поза своєю увагою, оскільки питання погашення судимості, правила обчислення її строків установив тільки для одиночних злочинів. Правовою підставою таких правил повинні бути, з одного боку, юридична природа судимості, підстави і загальні правила її погашення, а з іншого боку, порядок призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків, при цьому інститут судимості та інститут призначення покарання за сукупністю злочинів або вироків повинні обєднатися в таку єдину органічну правову систему, яка дозволить визначити правила судимості для множинності злочинів. Що стосується інституту призначення покарання, то це зміст, насамперед, ч. 1 ст. 70 КК та ч. 4 ст. 71 КК проте, що остаточно призначене покарання за сукупністю злочинів та вироків повинно бути більшим від любого покарання призначеного за одиничний злочин, який входить в цю сукупність (за виключенням принципу поглинення менш суворого покарання більш суворим). [23, с. 21]
Виникає наступне питання, з дня відбуття якого покарання - остаточно призначеного за сукупністю злочинів та вироків чи призначеного за окремі злочини, повинні обчислюватися строки погашення судимості? Теорія кримінального права і судова практика по цьому питанню мають єдину думку проте, що строки погашення судимості в таких випадах повинні обчислюватися з дня відбуття остаточно призначеного покарання (основного та додаткового) за сукупністю злочинів або вироків.
Що же стосується впливу інституту судимості на особливості правил погашення судимості при множинності злочинів та на порядок їх обчислення, то необхідно насамперед звернути увагу на статтю 89 КК та ч. 5 статті 90 КК, оскільки в першій кримінально-правовій нормі вказані строки погашення судимості в залежності від виду призначеного покарання (пункти 1-6 ст. 89 КК), а також від ступеня тяжкості вчиненого злочину (пункти 6-9 ст. 89 КК), а в другій кримінально-правовій нормі, зокрема відзначено, «якщо особа, що відбула покарання, до закінчення строку погашення судимості знову вчинить злочин, перебіг строку погашення судимості переривається і обчислюється заново. У цих випадках строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після фактичного відбуття покарання (основного та додаткового) за останній злочин.
Особливість правил погашення строків судимості у осіб, після відбуття призначено їм покарання за сукупністю злочинів (ст. 70 КК).
Виникають труднощі при обчисленні строків погашення судимості, при призначенні покарання за сукупністю злочинів на підставі ч. 4 ст. 70 КК, якщо після постановлення вироку в справі буде встановлено, що засуджений винен ще іншому злочинні, вчиненому ним до постановлення попереднього вироку. Призначення покарання у порядку ч. 4 ст. 70 КК проходить три етапи:
) суд призначає покарання за другим вироком, тобто за злочин, розкритий останнім. При цьому в судовій практиці нерідко буває, коли при проголошенні другого вироку, особа засуджується за декілька злочинів. В цьому випадку суд зобов'язаний призначити покарання за кожен окремий злочин, а потім за сукупністю цих злочинів, відповідно до вимог ст. 70 ч. 1 КК;
) з урахуванням постановленого раніше вироку, суд призначає остаточне покарання або шляхом поглинання менш суворого вироку більш суворим, або шляхом повного або часткового складання покарань, в межах тих розмірів, які вказані в ч. 2 ст. 70 КК;
) за правилами ст. 72 КК до покарання призначеного за сукупністю злочинів, здійснюється зарахування того покарання, яке вже було повністю чи частково відбуте за попереднім вироком.
Особливість правил погашення судимості у осіб, після відбуття призначено їм покарання за сукупністю вироків (ст. 71 КК).
За сукупністю вироків покарання призначається, коли засуджена особа до повного відбування основного чи додаткового покарання вчинила новий злочин. Остаточне покарання за сукупністю вироків має бути більшим від покарання, призначеного за новий злочин, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.
Теорія кримінального права і судова практика по цьому питанню мають єдину думку про те, що строки погашення судимості в таких випадах повинні обчислюватися з дня відбуття остаточно призначеного покарання за сукупністю злочинів або вироків. [12, с.89]
Проблемні питання погашення судимості при призначенні покарання за сукупністю вироків.
) В судовій практиці трапляються випадки, коли особа, відбуваючи більш мяке покарання, на підставі ст. 82 КК, вчиняє новий злочин і останній призначається покарання на підставі ст. ст. 71 і 72 КК. Строки погашення судимості можуть значно відрізнятися один від одного, оскільки відповідно до вимог ч. 1 ст. 82 КК, тільки позбавлення або обмеження волі можуть бути в таких випадках замінені судом на більш мякі види покарань. В таких випадках необхідно враховувати вид покарання, який був призначений засудженому за вироком суду, оскільки, як ми вже раніше відзначали, на строк погашення судимості за вчинений злочин, призначення більш мякого покарання, ні яким чином не впливає і його тривалість залежить тільки від призначеного судом виду покарання.
) У судовій практиці виникало питання про правомірність застосуванні ст. 71 КК, коли винна особа вчиняла новий злочин до повного відбуття покарання, про те до моменту призначення покарання за новим вироком, покарання за попереднім вироком вже було повністю відбуте. Призначення покарання за сукупністю вироків в даному випадку не застосовується, оскільки відсутня не відбута частина покарання за попереднім вироком, яку необхідно приєднати повністю або частково.
) Коли остаточне покарання за сукупністю злочинів чи вироків призначалося за правилами передбаченими ч. 1 ст. 72 КК, тобто, коли при складанні покарань за сукупністю злочинів та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводився в більш суворий вид покарання в передбаченому цим Законом співвідношенні. З цих правил є виключення, оскільки відповідно до вимог ч. 3 ст. 72 КК, основні покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю при призначенні їх за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків складанню з іншими видами покарань не підлягають і виконуються самостійно. [10, с.126]
.2 Особливості погашення судимості у неповнолітніх
Особливості, які стосуються погашення судимості у неповнолітніх злочинців передбачені в ст. 108 КК. По-перше, норми ст. 108 КК поширюються тільки на осіб, які вчинили злочин до досягнення ними 18-річного віку. Саме погашення може відбуватися і тоді, коли особа досягла повноліття. Головне, щоб на день вчинення злочину особа була повнолітньою. По-друге, за умовами розрізняються два види припинення судимості: а) при відсутності перебігу певного строку її погашення; б) і при його наявності. Перший вид її погашення обумовлений покараннями, не повязаними з позбавленням волі і при дотриманні інших умов погашення судимості, передбачених ст. ст. 89-90 КК особа визначається такою, що не має судимості. При цьому виді погашення судимості стан судимості особи визначається тільки часом призначеного покарання (основного та додаткового) і його виконання (п. 1 ч. 2 ст. 108 КК - В.Б.). Другий вид погашення судимості обумовлений покараннями у виді позбавлення волі. Цей вид передбачає певний строк, тривалість якого залежить від ступеня тяжкості вчиненого неповнолітнім злочину (ст. 12 КК). Зазначені строки значно менші, ніж ті, що передбачені для дорослих злочинців у ст. 89 КК, - для засуджених за злочин невеликої або середньої тяжкості, - один рік; за тяжкий злочин, - три роки; за особливо тяжкий злочин це - пять років (відповідно п. п. 2-4 ч. 2 ст. 108 КК - В.Б.). Вони спливають з дня фактичного відбуття покарання у виді позбавлення волі. По-третє, факт вчинення злочину до досягнення особою 18-річного віку не позбавляє її загально-правових і кримінально-правових наслідків судимості. Правовий статус такої особи зазнає певних обмежень прав і свобод. Однак тривалість судимості значно менша ніж для дорослих злочинців.
Однак, нерідко суди не враховують того, що строки погашення судимості для неповнолітніх злочинців засуджених до позбавлення волі (п. п. 2-4 ч. 2 ст. 108 КК) значно менші від строків, які передбачені для дорослих злочинців (п. п. 6-9 ст. 89 КК). [11, с.300]
.3 Погашення судимості за певними обставинами
До виключних обставин за даним контекстом слід віднести випадки судимості у різних категорій осіб відповідно до Прикінцевих та перехідних положень КК України 2001 р., засуджених до покарання у виді довічного позбавлення волі, а також за межами України.
Що стосується законодавства про припинення судимості, як складової кримінальної відповідальності, то за новим КК 2001 р., у порівнянні з КК 1960'р, воно частково або посилює (ускладнює), або частково послаблює умови погашення судимості, у зв'язку з чим зворотну дію мають тільки ті його норми, що зрештою пом'якшують кримінальну відповідальність. [18, с.30]
.3.1 Погашення судимості у різних категорій осіб відповідно до Прикінцевих та перехідних положень КК
Розділ II Прикінцевих та перехідних положень регулює питання, пов'язані зі звільненням окремих категорій осіб від покарання на підставі КК 2001 р., зворотну дію у часі окремих його статей, судовий порядок перегляду справ стосовно осіб, які були засуджені за статтями КК 1960 р., та закриття справ щодо осіб, котрі вчинили злочини до набрання чинності КК 2001 р.
Водночас слід зазначити, що згідно з ч. 1 ст. 5 КК 2001 р. такому звільненню підлягають і особи, які вчинили дії, щодо яких КК 2001 р. скасував їх злочинність, незалежно від того, чи указані ці дії в підпункті "в" п. 1 розділу II. Таким чином, у п. "в" даний вичерпний перелік діянь, передбачених КК 1960 р., карність яких законом, тобто новим КК 2001 р., усунена. Треба відмітити, що пунктом "в" об'єднано 31 злочин, карність яких усунута за різними правовими підставами. Значна частина з них - це діяння невеликого ступеня тяжкості або криміналізація яких була викликана певними соціально-економічними чи навіть кон'юнктурними обставинами. Правова природа звільнення таких осіб від покарання (основного і додаткового) відповідає правовій природі погашення судимості, тому згідно з ч. З ст. 88 КК вони визнаються такими, що не мають судимості;
Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особою особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК 2001 р., якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк (ч. 1 ст. 64). Умовно-дострокове звільнення і заміна покарання більш м'яким в порядку статей 81, 82 КК 2001 р. до зазначених осіб не застосовується. Відповідно до ст. 87 КК 2001 р. актом помилування може бути здійснена заміна засудженому призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк не менше двадцяти п'яти років. Рішення про помилування приймається Президентом України стосовно індивідуально визначеної особи (ч. 1 ст. 87 КК). крім того, законом не заборонено звільнення особи від подальшого відбування покарання за хворобою (ч. 2 ст. 84 КК), про що йшлося. Нагадаємо, що згідно ч. З ст. 88 КК 2001 р. особи, звільнені від покарання, вважаються такими, що не мають судимості. За зазначених у цій статті умов, особи звільнені від подальшого відбування покарання на підставах ч. 1 і 2 ст. 84 КК вважаються такими, що мають судимість. У разі одужання звільнених осіб вони направляються для відбування покарання. Отже, у осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, у разі звільнення їх від подальшого відбування покарання за хворобою (ч. 2 ст. 84 КК), погашення або зняття судимості законом не передбачено. До речі, у проекті КК від 12 червня 1997 р. пунктом 10 ст. 83 було запропоновано: такими, що не мають судимості, визнаються "особи, засуджені до довічного позбавлення волі за особливо тяжкі злочини, якщо вони протягом 10 років з дня умовно-дострокового звільнення від відбування цього покарання не вчинять нового злочину".
Заміна особі актом помилування довічного позбавлення волі на строк позбавлення волі "не менше двадцяти п'яти років" ставить питання про порядок анулювання у неї судимості після відбуття цього покарання. Такі ситуації законом не розглядаються. Пункт 9 ст. 89 КК 2001 р. пояснює, що в осіб, засуджених до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, судимість погашається, якщо вони протягом восьми років з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину. [11, с.257]
.3.3 Погашення судимості осіб, засуджених за межами України. Питання про погашення судимості осіб, засуджених за кордоном, тісно пов'язане з проблемою преюдиціального значення - для здійснення правосуддя в Україні - обвинувальних вироків іноземних країн
Проблема державного відношення до правових наслідків засудження громадян України, іноземців або осіб без громадянства за злочини, вчинені за межами України, які знову вчинили злочин на території України чи повернулися або опинилися на Україні, набула у даний час певної актуальності. Ця проблема має два аспекти: перший - визнання і врахування Україною правових наслідків вироку іноземної держави; другий - анулювання цих наслідків, зокрема, судимості. Після розпаду СРСР і створення СНД постала низка правових питань стосовно врахування (чи навпаки) факту засудження особи за обвинувальним вироком іноземної держави - учасниці СНД. У м. Мінську укладена між державами-учасницями СНД Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р., ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 р., та Протоколом до неї, підписаним 20 березня 1997 р. і ратифікованим Україною Законом від 3 березня 1998 р. Україна ратифікувала цей Протокол, але з певними застереженнями; "Україна не приймає на себе зобов'язання визнавати і враховувати вироки, винесені судами договірних сторін. Це означає, що вироки судів інших країн СНД при здійсненні правосуддя не враховуються в Україні взагалі, цілком.
вересня 2002 р. Україною із заявами і застереженнями була ратифікована Європейська конвенція про міжнародну дійсність кримінальних вироків. Згідно ст. 9 КК України, зміст якої відповідає вимогам ст. 56 Європейської конвенції, вирок суду, іноземної держави може бути врахований, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства були засуджені за злочин, вчинений за межами України, та знову вчинили злочин на території України (ч. 1 ст. 9 КК). Відповідно до частини першої цієї статті рецидив злочинів, не відбуте покарання або інші правові наслідки вироку суду іноземної держави враховуються при кваліфікації нового злочину, призначенні покарання, звільненні від кримінальної відповідальності або покарання (ч. 2 ст. 9 КК).
жовтня 2002 р. у м. Кишинів Україною була підписана нова Конвенція про правову допомогу і правові відносини по цивільним, сімейним та кримінальним справам. Але даних про ратифікацію Верховною Радою України цієї нової Конвенції, яка надає право Договірним Сторонам визнавати і враховувати вироки, винесені судами (трибуналами) колишнього Союзу РСР і союзних республік, що входили до його складу (ст. 99 Конвенції), не має. [11,с.259]
Висновок
Під час написання курсової роботи детальніше розглянуто та вивчено передумови виникнення законодавства про погашення судимості, основні умови, проблеми та застосування.
Розглядаючи основні положення погашення судимості можна сказати,що суттєве значення набуває розробка проблеми соціальної адаптації в сучасних умовах тих осіб, які відбули покарання і повернулися до суспільства, яке не спроможне соціально влаштувати навіть законослухняних громадян, з кримінально-правовою „відзнакою" - судимість. Строки погашення судимості повинні бути такими, сприятливий перебіг яких, з одного боку, свідчив би про дійсне закріплення цілей кримінальної відповідальності, а з другого - не були зайвими, що протирічать правовій природі цього інституту. Строки погашення та зняття судимості передбачені чинним КК, майже не відрізняються від їх тривалості за КК 1960 р. Зараз важко сказати, з яких критеріїв виходив вітчизняний законодавець, обираючи зазначені строки. Питання це не просте і вирішувати його необхідно на основі ґрунтовних кримінологічних досліджень. Кримінально-правовий аспект інституту судимості, її погашення є лише частина більш глобальної соціально-правової і кримінологічної проблеми підвищення рівня ефективності соціально-правових заходів у боротьбі зі злочинністю.
Написавши курсову роботу можна зробити висновок про необхідність прийняття закону, який по суті буде специфічним переліком тимчасової (а для деякої категорії засуджених і довічної) поразки прав і свобод громадянина, яка пов'язана саме з судимістю та її погашенням. Адже Конституцією України проголошено, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду, але на практиці це не зовсім так, оскільки існує досить багато обмежень навіть після погашення судимості.
Використана література
1. Конституція України. - С.: ФОП Соколик Б.В. 2010 - 48 с.
. Кримінальний кодекс України (із змінами та доповненнями станом на 10 квітня 2011 року). - Х.: ООО «Одіссей», 2011. - 232 с.
. Кримінально- процесуальний кодекс України. - Х.: Одіссей, 2012. - 256 с.
. Закон України «Про адміністративний нагляд за особами; звільненими з місць позбавлення волі» від 1 грудня 1994 р.
. Закон України «Про застосування амністії в Україні» від 1 жовтня 1996 р.
. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред. С.С. Яценка. - К.: А.С.К., 2002. - С. 930.
. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін..; За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004.
. Баулін Ю.В. Звільнення від кримінальної відповідальності. - К.: Атіка, 2004.
. Білоконев В.М. Застосування законодавства про погашення і зняття судимості (судова практика). - Запоріжжя, видавець Глазунов С.О., 2010. 10. Білоконев В.М. Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика). - Запоріжжя: Видавець Глазунов С.О., 2009. 11. Голіна В.В. Судимість: Монографія. - Харків: Харків юридичний, 2006.
. Зінченко І.О., Тютюгін В.І. Множинність злочинів: поняття, види, призначення покарання: Монографія / За заг. ред. проф. Тютюгіна В.І. - Харків: Фінн, 2008. - С. 163.
. Ераксин В.В., Помчалов Л.Ф. Погашение и снятие судимости в советском уголовном праве. - М.: Изд-во МГУ, 1963.
. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. - К.: Правові Джерела, 2002.
. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001.
. Кримінальне право України. Загальна частина: навчальний посібник. - За редакцією О.М. Омельчука. - К.: Алерта ; кнт ; ЦУЛ,2010. - 208 с.
. Митрофанов І.І. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. - Кременчук: Видавець ПП Щербатих О.В.; 2009. -646 с.
. Пономаренко Ю.А. Чинність і дія кримінального закону у часі: Монографія. - К.: Атіка, 2005. - С. 189.
. Сташис В.В. Тацій В.Я. Кримінальне право України. Загальна частина. Харків: право, 2010. - 56 с.
. Основи уголовного законодательства Союза ССР и союзних республик. Уголовное законодательство Союза ССР и союзних республик в двух томах. - М.: Юрид. лит., 1963 г.
. Уголовное право Украинской ССР на современном зтапе. Часть Общая. - К.: Наукова думка, 1985 г.
. Вісник Верховного Суду України. - 2001. - № 5. - С. 13-14.
. Паневін В.О. Застосування законодавства про погашення і зняття судимості // Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 6. - С. 44.
. Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. - 2004. - № 12.
. Судова практика у кримінальних справах // Кримінальне судочинство. - 2006. - № 1-2. - С. 140.