Організаційно-правові аспекти укладання договорів з надання охоронних послуг

Вступ

Актуальність обраної теми роботи обумовлена тим, що професія приватного охоронця в Україні належить до сфери послуг. Охоронна діяльність мусить провадиться відповідно до законодавства з метою забезпечення схоронності майна та особистої безпеки фізичних осіб від незаконних посягань на майно.В процесі здійснення охоронної діяльності підприємці мають керуватися цивільним законодавством. Договір є основною підставою виникнення зобов'язально-правових відносин (зобов'язань), який встановлює певні суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки для сторін, що його уклали. Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при наданні суб'єктами підприємницької діяльності платних послуг з охорони майна.

Предметом дослідження є цивільно-правовий договір як юридична модель поведінки учасників відносин з охорони майна, яка відображає їх специфіку, правозастосовна та судова практика.

Метою роботи є визначення організаційно-правових аспектів укладання договорів з надання охоронних послуг.

Для досягнення цієї мети в дослідженні було поставлено такі завдання:

з’ясувати правову природу, поняття й зміст послуги з охорони майна як об'єкта цивільного права;

встановити ознаки поняття «договір охорони майна» і визначити правове регулювання договірних відносин, пов'язаних із наданням такого роду послуг;

дати тому й іншому теоретичне обґрунтування і на цій основі сформулювати пропозиції щодо закріплення норм про договір охорони, які відповідають сучасним потребам, в ЦК України та інших законодавчих актах України.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися загальнонаукові та спеціальні правові методи пізнання. Так, за допомогою формально-логічного методу, що ґрунтується на положеннях формальної логіки, шляхом тлумачення цивільно-правових норм та юридичних явищ з’ясовувалися правова природа, поняття й зміст послуги з охорони майна як об'єкта цивільного права. Історико-порівняльний метод дав можливість дослідити розвиток відносин щодо надання послуг з охорони майна як об’єкта приватного права та визначити сферу застосування договору охорони майна на сучасному етапі становлення в Україні ринкової економіки. За допомогою порівняльно-правового методу, було встановлено місце договору охорони в системі зобов’язального права та критерії його відмежування від суміжних договорів, а також особливості позитивного регулювання відносин, які досліджуються.

Наукова новизна дослідження обумовлена тим, що вперше подається комплексне дослідження договірних відносин в галузі приваної охоронної діяльності, з урахуванням наявної в Україні правової бази.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що вперше було систематизовано та опрацьовано науково-методичні джерела та нормативні акти стосовно організаційно-правових особливостей укладання договорів з нгадання приватних послуг охорони.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення, викладені у дипломній роботі, мають прикладне значення і можуть бути застосовані як в практичній діяльності приватних охоронних структур, так і у навчальному процесі під час вивчення окремих дисциплін у навчальних закладах з підготовки персоналу для охоронних підприємств.

Структурно робота складається із вступу, трьох розділів, дев’яти підрозділів, висновків, сиску використаних джерел, чотирьох додатків.

Практична реалізація комплексу заходів, пов'язаних із переходом України до ринкової економіки, не могла не торкнутися сфери таких специфічних правовідносин суб'єктів цивільного права, як надання послуг з охорони майна, житла, земельних ділянок, особи, інформації і т. ін. Усе гострішою стає проблема забезпечення недоторканності речових прав, насамперед, права приватної власності, права володіння. Цим зумовлена поява значної кількості різних охоронних підприємств, які надають послуги фактичного характеру, здійснюючи охорону об’єктів права власності (володіння) від протиправних посягань на підставі цивільно-правового договору.

Зародження в Україні ринку охоронних послуг відноситься до початку 1990-х років, коли почали з'являтися нові суб'єкти охоронної діяльності, в тому числі й недержавні. Із 1994 р. існує система ліцензування, яка запровадила певні обмеження для бажаючих займатися охоронною діяльністю, що свідчить про кваліфікований характер останньої та підвищену увагу до неї з боку держави. Однак, слід визнати, що на ринку охоронних послуг відсутні єдині правила для їх учасників. Державна служба охорони при МВС України об'єктивно має низку переваг. Виступаючи як суб'єкт даного виду діяльності, вона водночас виконує й певні контролюючі функції, що призводить до обмеження конкуренції в цій сфері. Безпосередньо сам договір на здійснення охорони не знайшов належного висвітлення в юридичній літературі. Авторові відомі лише декілька робіт, спеціально присвячені цьому питанню, зокрема: Н.П. Волошина «Договор охраны объектов силами вневедомственной сторожевой охраны при органах милиции», Є.Д. Шешеніна «Договор на оказание услуг организациями вневедомственной сторожевой охраны» і А.А. Травкіна «Договор об охране объектов подразделениями вневедомственной охраны при МВД СССР и пути его совершенствования». Однак потрібно зауважити, що ці розробки здійснювалися в період існування колишнього СРСР, в умовах панування державної форми власності та відсутності ринкової економіки, і ґрунтуються вони на нормах чинного тоді цивільного законодавства СРСР. Ця робота є першим в Україні дослідженням договірних відносин з приводу охорони майна в умовах ринкової економіки, що ґрунтується на аналізі сучасного законодавства України та положень перспективного законодавства.

Незважаючи на досить велике поширення відносин із надання послуг з охорони майна, загальною проблемою є те, що правове регулювання цих відносин не відповідає сучасним вимогам та основним засадам ринкової економіки, з чого випливає низка інших проблем, зокрема: проблема сфери застосування цивільно-правового договору, як регулятора суспільних відносин при здійсненні охоронної діяльності; проблема правової природи договору охорони майна; особливості його укладення, виконання та відповідальності за неналежне виконання.

Розділ 1. проблеми та сучасний стан регулювання договірних відносин в галузі охорони

1.1 Поняття договору з надання охоронних послуг

Концептуально поняття охорони нерозривно пов’язане з поняттям здійснення права, яке полягає у здійсненні особою дій, що служать для задоволення її позитивних інтересів, які захищаються правом, і виражається в протидії порушенню цих прав, що вельми характерно для права на самозахист. Водночас охорона майна на підставі цивільно-правового договору, хоча й має певну схожість із самозахистом, характеризується самостійними ознаками, на підставі чого автором зроблено висновок, що для реалізації свого права на захист, поряд з іншими способами, власник або інший титульний володілець майна на законних підставах може вдатися до такого інституту зобов'язального права, як цивільно-правовий договір. Але при цьому зміст зобов'язальних правовідносин буде визначатися наперед і обмежуватися змістом права замовника на самозахист [14, с.57].

Незважаючи на те значення, яке має цивільно-правовий договір в економічній сфері, ні ЦК УСРР 1922 p., ні ЦК 1963 p., ні навіть ЦК 2003 р. не дають його визначення та достатньо детальної характеристики. Законодавець обмежився лише вказівкою на деякі характерні ознаки договору. Так, ст.626 ЦК 2003 p. визначає договір як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Проте слід враховувати, що договір може розглядатися як багатозначне явище: як підстава виникнення правовідношення; як саме правовідношення, що виникло з цієї підстави; як форма, в якій відповідне правовідношення втілюється. При цьому найважливішим значенням терміна "договір" є якраз розуміння його як підстави виникнення правовідношення (цивільних прав і обов'язків) [34, с.87].

Саме такий підхід дозволяє визначити сутність, значення і характерні ознаки договору. Тому найбільш вдалим видається визначення договору як домовленості двох або кількох суб'єктів, спрямованої на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних правовідносин. Звідси випливає, що характерними ознаками договору як юридичного факту є те, що в ньому виражається взаємна воля сторін, а також те, що він є узгодженими діями суб'єктів, спрямованими на досягнення певних цивільно-правових наслідків: встановлення, зміну, припинення цивільних правовідносин.

За своєю правовою природою будь-який цивільно-правовий договір є правочином.

Категорії "правочин" і "договір" співвідносяться між собою як загальне і окреме: кожний договір є правочином, але не кожний правочин є договором. Договорами є лише дво- чи багатосторонні правочини, тоді як правочином можуть бути також дії однієї особи, спрямовані на встановлення, зміну, припинення тощо цивільних прав і обов'язків (односторонні правочини). Отже, на договори поширюються загальні положення щодо правочинів, встановлені гл.16 ЦК [30, с.28].

Слід зазначити, що поняття "договір" використовується також в інших галузях законодавства (наприклад, трудовий договір). До деяких з таких договірних відносин цивільно-правові норми можуть застосовуватися за умови, що це прямо передбачено законодавством.

Сутність, а також значення цивільно-правового договору найбільш яскраво виявляються в функціях, що ним виконуються.

До функцій цивільно-правового договору належать: регулятивна, ініціативна, програмно-координаційна, інформаційна, гарантійна, захисна.

Регулятивна функція договору зумовлена зростанням його значення як джерела (форми) регулювання цивільних відносин. Вона означає, що договір розцінюється як форма цивільного законодавства. Він може встановлювати права й обов'язки не тільки для учасників конкретних відносин, а й для інших осіб, які вступають у відносини з учасниками цього договору.

Ініціативна функція договору полягає в тому, що він є актом вияву ініціативи і реалізації диспозитивності сторін.

Програмно-координаційна функція означає, що договір є своєрідною програмою поведінки його учасників і засобом координації цієї поведінки.

Інформаційна функція виявляється в тому, що договір містить певну інформацію про права і обов'язки сторін.

Гарантійна функція зводиться до залучення з метою стимулювання належного виконання договору системи забезпечувальних засобів, які також отримують договірну форму.

Захисна функція полягає в застосуванні механізму захисту порушених прав шляхом примусу до виконання зобов'язання в натурі, відшкодування збитків тощо.

Називають також інші функції договору. Наприклад, відзначається роль договору як засобу, що дисциплінує цивільний обіг. При цьому підкреслюється, що договірна дисципліна, тобто найсуворіше виконання договірних зобов'язань, є найважливішим елементом правового механізму, що покликаний забезпечити стабільність ринкової економіки, захист законних прав і інтересів учасників торгового обігу та інших цивільно-правових відносин [9, с. 13 -18].

Однією із засад договірних зобов'язань, як і засад приватного права взагалі, є свобода договору, яка є неодмінною ознакою, передумовою і умовою існування ринкової економіки.

Стаття 627 ЦК визначає свободу договору таким чином: "Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості".

Звідси випливає, що свобода договору означає:

) неприпустимість примусу вступу в договірні відносини. Учасники цивільного обігу мають право вільно, виходячи з власних інтересів, вирішувати, вступати їм у договірні відносини чи не вступати;

) можливість вільного вибору майбутнього контрагента. Винятки з цього правила можуть встановлюватися лише законом. Наприклад, підприємець за публічним договором бере на себе обов'язок продати майно, надати послуги тощо кожному, хто до нього звернеться (ст.633 ЦК);

) можливість сторін вільно визначати характер (вид, тип) договору, який вони укладають. Це означає, що сторони за своїм вибором вправі укладати як договори, передбачені цивільним законодавством, так і договори, що не передбачені цивільним законодавством, але не суперечать його загальним засадам (так звані "безіменні" або ж "непойменовані" договори);

) можливість учасників договору вільно визначати його зміст.

Водночас принцип свободи договору логічно доповнюється вимогою обов'язковості його виконання сторонами (ст.629 ЦК). Такий принцип має тисячолітню історію, спираючись у його сучасному вигляді на сентенцію римського приватного права "Pacta sunt servanda". Такий підхід пояснюється тим, що сторони договору, вільно взявши на себе певні права та обов'язки, стають учасниками зобов'язання, а відтак перебувають у становищі "юридичної пов'язаності" своїм же рішенням про укладення договору на певних умовах [10, с.78].

Загальні вимоги щодо виконання зобов'язань встановлені гл.48 ЦК. Відмова від виконання договору можлива лише у випадках і з підстав, передбачених самим договором або законом (ст.651 ЦК). Невиконання або неналежне виконання сторонами договору спричиняє наслідки, встановлені гл.51 ЦК.

Договір можна визначити як угоду двох або декількох осіб, спрямовану на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Предметом договору завжди є певна дія, але ця дія може бути тільки правомірною. Якщо предметом договору буде неправомірна дія, тобто незаконна, то такий договір визнається недійсним.

Договір вважається дійсним за дотримання таких умов: законності дії; волевиявлення сторін; дотримання встановленої законом форми договору; право- та дієздатності сторін.

Головним елементом кожного договору є воля сторін, спрямована на досягнення певної мети, яка не суперечить законові.

Змістом будь-якого договору є права та обов'язки сторін, установлені ним. Зміст будь-якого договору характеризується його умовами. Прийнято розрізняти істотні, звичайні та випадкові умови договору.

За своїм змістом охоронна діяльність має ряд суттєвих відмінностей від інших видів господарської діяльності, а саме:

) охоронна діяльність здійснюється з метою протидії такому складному суспільному явищу, як злочин;

) безпосереднє виконання охоронних функцій пов’язане з підвищеною небезпекою для працівників, які їх виконують;

) суб’єкти господарювання, які здійснюють охоронну діяльність, мають визначені законом ознаки воєнізованих формувань;

) здійснення охоронної діяльності прямо передбачає вжиття до третіх осіб заходів примусу, аж до застосування фізичної сили та спеціальних засобів [16, с.84].

Унаслідок наявності цих особливостей охоронної діяльності необхідно зупинитися на аналізі можливої сфери її здійснення на підставі цивільно-правового договору.

Проблема розмежування сфери правового регулювання охоронної діяльності нормами різних галузей права зумовлена, насамперед, основною загальнотеоретичною проблемою, що полягає в розмежуванні права на приватне (цивільне) і публічне. Однак, у чинному та перспективному законодавстві таке розмежування відносно охоронної діяльності проводиться не досить послідовно. З одного боку, в чинному законодавстві та в проекті Закону України „Про охоронну діяльність” закріплено принцип обов’язкової охорони окремих особливо важливих майнових об’єктів Державною службою охорони (ДСО) при МВС України, з другого - відносини між володільцями цих об’єктів і ДСО при МВС України встановлюються цивільно-правовим договором. Така суперечність обумовлена різними причинами, зокрема дефіцитом бюджетних коштів, традиційно сформованими відносинами з охорони в період адміністративно-командної системи управління, однак намагання зберегти становище, притаманне одержавленій, адміністративно-командній економіці, змішування публічно-правового й приватноправового впливу, при перевазі другого й на шкоду першому, не може вважатися нормальним. Здійснення охорони в цих випадках на підставі цивільно-правового договору суперечить не тільки принципам цивільного права, але й інтересам суспільства в цілому, ставлячи в залежність життєві інтереси багатьох осіб від фінансового становища окремих суб'єктів господарювання, укладення й належного виконання ними приватноправового правочину [28, с.64].

Тобто, якщо у разі, якщо необхідність здійснення охорони певних об'єктів диктується переважаючими інтересами всього суспільства в цілому, дані відносини повинні регулюватися нормами публічного права. У цьому разі наявність між сторонами відносин влади й підпорядкування взагалі виключає можливість застосування не тільки цивільного законодавства, але й самої конструкції договору як такого.

Охоронна діяльність на основі приватної ініціативи має здійснюватися лише в тих випадках, коли держава об'єктивно не в змозі або не вважає за необхідне здійснювати адресну охорону. Тоді такою підприємницькою діяльністю може займатися будь-яке охоронне підприємство, яке має ліцензію на її здійснення, а також у певних межах, додатково до своєї основної діяльності, й Державна служба охорони при МВС України. Перелік об'єктів, що підлягають обов'язковій охороні державними силовими структурами, повинен бути чітко визначений законодавством. Наприклад, до них можуть бути віднесені: підприємства водопостачання населених пунктів із резервуарами питної води, пункти поховання радіоактивних відходів, сховища високотоксичних хімічних речовин, особливо важливі інженерні споруди на залізничних магістралях і автомагістралях державного значення, підприємства, що виготовляють вогнепальну зброю, вибухові речовини, й об'єкти їхнього зберігання, атомні електростанції, об'єкти, що являють собою історико-культурну цінність і т. Ін [34, с.72].

На рівні законодавства необхідне більш чітке розмежування понять «державна охоронна діяльність» і «недержавна охоронна діяльність». Слід вважати помилковим підхід, згідно з яким форма власності, на якій заснована юридична особа - суб'єкт охоронної діяльності, є критерієм такого розмежування (ст.1 проекту Закону України «Про охоронну діяльність»).

«Недержавною охоронною діяльністю» слід визнати підприємницьку діяльність, зумовлену приватними інтересами сторін, сфера якої окреслена приписами норм публічного права і яка здійснюється на підставі цивільно-правового договору [14, с.67].

«Державна охоронна діяльність» здійснюється в інтересах суспільства в цілому і є функцією держави, виконання якої є прерогативою органів державної влади. Регулювання цих відносин здійснюється виключно нормами публічного права без застосування конструкції цивільно-правового договору [14, с.68].

Предметом договору про надання послуг з охорони майна охоплюється також її корисний ефект (результат). За договором охорони майна одна сторона - охоронець (спеціалізована охоронна організація), зобов'язується прийняти майно під свою відповідальність і забезпечити його зовнішню недоторканність від протиправних посягань з боку третіх осіб, а володілець майна (власник або інший титульний володілець), у свою чергу, зобов'язується створити необхідні для цього умови й сплатити передбачену договором винагороду [11, с.204].

Договір охорони майна є самостійною договірною моделлю про надання послуг, а не спеціальним видом договору зберігання, як це передбачено ЦК України. Для цієї моделі договору доцільно встановити спеціальний правовий режим. Він повинен бути особливим, тому, за відсутності прямих посилань, використання норм, розрахованих на іншу договірну модель, зокрема на договір зберігання, можливе тільки за аналогією закону .

1.2 Види договорів

Класифікація договорів має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення. Так, виявлення спільних типових рис договорів і відмінностей між ними полегшує для суб'єктів правильний вибір виду договору, забезпечує його відповідність змісту регульованої діяльності. Крім того, класифікація сприяє подальшому вдосконаленню і систематизації законодавства, слугує меті кращого дослідження договорів. Класифікація договорів здійснюється за різними підставами, що обираються залежно від поставлених цілей.

Залежно від моменту виникнення прав і обов'язків у сторін договору розрізняють договори консенсуальні і реальні.

Консенсуальні договори - це договори, які вважаються укладеними з моменту досягнення угоди з усіх істотних умов у формі, що вимагається законом. До них, зокрема належать: купівля-продаж, найм, доручення, комісія, спільна діяльність та інші [42, с.102].

Реальними є договори, в яких для виникнення прав і обов'язків недостатньо угоди, а необхідна ще й передача речі (речей). Наприклад, договір позики вважається укладеним не на момент, коли сторони домовилися про те, що гроші будуть передані в борг, а з моменту передачі їх позичальнику.

Практичне значення такого поділу полягає в тому, що при консенсуальних договорах спір про виконання обов'язків і відповідальність за їх невиконання може вирішуватися судовими органами вже після досягнення сторонами угоди, навіть якщо передання майна ще не відбулося. Наприклад, можлива вимога про передачу купленої речі, про відповідальність за невиконання такого обов'язку тощо [21, с.44].

Однак, як зазначалося вище, для деяких договорів потрібно не тільки досягнення угоди, а ще й оформлення належним чином, без чого договір не вважається укладеним. Наприклад, згідно зі ст.657 ЦК договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, жилого будинку, іншої нерухомості, має бути обов'язково нотаріально посвідчений та підлягає державній реєстрації під загрозою недійсності такого договору.

Залежно від характеру розподілу прав і обов'язків між учасниками угоди договори поділяються на односторонні та взаємні - у ст.626 ЦК вони іменуються двосторонніми та багатосторонніми.

У односторонньому договорі одна із сторін має лише права, а інша - лише обов'язки. Таким, наприклад, є договір позики, де у позикодавця є лише право вимагати повернення боргу, а у позичальника - лише обов'язок виконати вказану вимогу.

Взаємні договори завжди породжують права і обов'язки для кожного з учасників.

З урахуванням наявності або відсутності еквівалентності відносин договори поділяються на оплатні і безвідплатні [50, с.64].

Якщо обов'язку однієї особи щось зробити або передати, або виконати відповідає обов'язок контрагента надати зустрічне задоволення у грошовій або іншій матеріальній формі, то це відплатний договір. Таких договорів, де дії виконуються на відплатних засадах, у цивільному праві більшість. Вони встановлюються у вигляді загального правила (ч.5 ст.626 ЦК). Це договори купівлі-продажу, найму, підряду тощо.

Якщо ж передача майна, надання послуг тощо не супроводжується відповідною-компенсацією з боку іншої сторони, то це договір безвідплатний. Таким є, наприклад, договір дарування, де дарувальник безвідплатно передає іншій особі у власність майно.

За ступенем юридичної завершеності можна виокремити договори остаточні та попередні [19, с.104].

Остаточні договори безпосередньо породжують права та обов'язки сторін щодо виконання робіт, надання послуг, передачі майна тощо. Переважна кількість договорів має саме такий варіант.

Попередній договір таких прав та обов'язків безпосередньо не породжує. Він лише створює інший, досить своєрідний обов'язок: після закінчення певного строку (чи з настанням певного терміну) укласти передбачений ним новий договір (ст.635 ЦК). Іншими словами, попереднім договором є угода про укладення договору в майбутньому.

ЦК розрізняє попередній договір і договір про наміри. Договір про наміри (протокол про наміри), якщо в ньому прямо не виражена воля сторін надати йому силу попереднього договору, не породжує цивільно-правових наслідків.

ЦК прямо не закріплює якихось конкретних видів попередніх договорів. Як приклад попереднього договору можна назвати відомий практиці минулих років договір запродажу жилого будинку.

За змістом діяльності, що регулюється договорами, їх поділяють на майнові і організаційні.

Майновими є договори, спрямовані на регулювання діяльності осіб з приводу певного майнового блага, їх відмінною рисою є спрямованість па отримання майна або блага, що досягається виконанням зобов'язання.

Специфікою організаційних договорів є те, що вони призначені створити передумови, передбачити можливості для подальшої підприємницької або іншої діяльності [45, с.72].

Залежно від значення договору для задоволення певних (приватних або суспільних) інтересів розрізняють звичайні (приватноправові) договори і договори публічні.

До публічних договорів належать договори, укладені комерційною організацією з метою встановити її обов'язки щодо продажу товарів, виконання робіт і надання послуг, що їх такі організації за характером своєї діяльності мають здійснювати стосовно кожного, хто до них звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, енергопостачання, медичне, готельне обслуговування тощо).

Режим публічних договорів є винятком із загального правила, яке ґрунтується на принципі свободи договорів. Вказаний виняток є одним із випадків дії публічних засад у цивільному праві. Режим публічних договорів є прямо протилежним режиму свободи договорів, який найповніше виражає приватно-правові засади, що становлять основу цивільного права [18, с.38].

З урахуванням значення договору для визначення кола повноправних учасників розрізняють основні договори і договори приєднання.

Основний договір є первісною і головною підставою визначення прав і обов'язків учасників зобов'язання.

Значення договору приєднання полягає в тому, що його умови визначені однією із сторін у формулярах або в інших стандартних формах і можуть бути прийняті другою стороною не інакше, як шляхом приєднання до запропонованого договору в цілому (ст.634 ЦК). Це означає: "або погоджуєшся з усім, що я пропоную, або договору не буде". Тому, можливо, більш точним, ніж "приєднання", може вважатися термін "продиктований договір". Він дозволяє підкреслити обидві ознаки вказаних договорів: і те, що особа приєдналася до основного договору, не маючи можливості обговорювати його умови, і те, що вона змушена була внаслідок якихось причин вчинити саме так [20, с.14].

Юридична практика, особливо у сфері господарської діяльності, досить широко використовує договори приєднання, що й зумовило введення такого виду договорів у новий ЦК.

Залежно від цілей укладення розрізняють такі групи цивільно-правових договорів:

договори, про передачу майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління (купівля-продаж, постачання, контрактація, позика, міна, дарування, постачання енергоресурсів);

договори про передачу майна у тимчасове користування (майновий найм, оренда, житловий найм, побутовий прокат, безоплатне користування майном, лізинг);

договори про виконання робіт (побутовий підряд, підряд на капітальне будівництво, договір на виконання проектних і розвідувальних робіт, договір на виконання аудиторських робіт);

договори про передачу результатів творчої діяльності (авторські, ліцензійні договори, договори про передачу науково-технічної продукції);

договори про надання послуг (перевезення, страхування, доручення, комісія, зберігання, договір про посередницькі послуги, довічне утримання, кредитний договір);

договори про спільну діяльність (установчий договір, угоди про науково-технічну співпрацю) [27, с.56].

Своєрідною є класифікація цивільно-правових договорів із врахуванням належності їх до певного типу або різновиду.

Так, договори купівлі-продажу та міни розрізняються як певні договірні типи; роздрібна купівля-продаж - це різновид того договірного типу, який іменується купівлею-продажем; договір, за яким одна річ обмінюється на іншу з певною грошовою доплатою, є вже змішаним договором, що поєднує в собі елементи двох договірних типів - міни і купівлі-продажу.

Для такої класифікації договірний тип виокремлюється або за специфікою опосередкованого ним матеріального відношення, або залежно від юридичних умов, необхідних для утворення даного договірного зобов'язання.

У випадках коли договори схожі як за матеріальними відносинами, так і за істотними умовами, необхідними для виникнення зобов'язання, вони співвідносяться один з одним не як типи, а як різновиди одного і того ж договірного типу.

Якщо ж укладений договір опосередкує два або кілька різнорідних відносин і об'єднує умови, об'єктивно необхідні для формування зобов'язань різних типів, він стає змішаним договором.

Залежно від суб'єкта, що набуває права за договором, розрізняють договори на користь кредитора і договори на користь третьої особи.

Договір на користь кредитора - це звичайний, типовий цивільно-правовий договір, що ґрунтується на врахуванні інтересів учасників майбутнього зобов'язання.

Договір на користь третьої особи означає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок на користь третьої особи, яка встановлена або не встановлена в договорі. Причому ця третя особа, так само як і кредитор, також має право вимагати від боржника виконання договору (ст.636 ЦК). Таким, наприклад, є договір страхування життя.

На сьогодні суб'єктами господарських відносин можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи, що здійснюють у встановленому порядку підприємницьку діяльність [37, с.103].

Це положення, на жаль, поки що не знайшло чіткого відображення у законодавстві. Навпаки, тлумачення господарського договору, що міститься в ст.179 ГК, видається неконкретним. У цій нормі йдеться, власне, не про договір, а про господарсько-договірні зобов'язання, які виникають при укладенні та виконанні господарських договорів. При цьому визначення господарського договору не дається взагалі.

Слід зазначити, що останнім часом на практиці частіше оперують поняттям не "господарський договір", а "підприємницький договір". Це видається цілком виправданим, оскільки відповідно до ст.1 Закону України від 7 лютого 1991 р. "Про підприємництво" підприємницькою визнається будь-яка законна діяльність громадян і організацій, що має на меті отримання прибутку.

Це й дозволяє розцінювати підприємницькі та господарські відносини як тотожні.

Слід зазначити, що поняття підприємницького договору було відомим проекту ЦК України 1996-1999 pp. Зокрема про нього згадувалося в ч.2 ст.55 проекту, хоча детально це поняття у зазначеній та інших нормах ЦК не розкривалося [15, с.53].

У ЦК 2003 p. категорія підприємницького договору як така не згадується. Проте за своєю сутністю такими є група договорів, які за самою своєю сутністю є підприємницькими: публічний договір, договір приєднання та попередній договір (ст.ст.633-635 ЦК). Оскільки підприємницький договір за своєю природою є видом цивільно-правового договору, то він підпорядковується всім правилам останніх. Зокрема на нього поширюються загальні положення про договори розділу II книги п'ятої ЦК (ст.ст.626-654).

.3 Сутність договору з надання охоронних послуг

Суть і значення цивільно-правового договору в конкретних правовідносинах найбільш яскраво відображаються у його змісті, яким визначається і зміст самого правовідношення.

Зміст договору - це сукупність умов (пунктів), визначених на розсуд сторін і погоджених ними, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони також мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (ст.628 ЦК) [22, с.63].

Переважна більшість цивільно-правових норм, які визначають умови договорів, має диспозитивний характер, тобто сторони в договорі можуть відступити від положень закону і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Наприклад, ст.668 ЦК встановлює, що ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження товару переходить до покупця з моменту передання йому товару, якщо інше не встановлено договором або законом. Це положення закону є диспозитивним, оскільки передбачає можливість визначення сторонами моменту переходу ризику до покупця на їх розсуд.

Водночас договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов договорів певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Але навіть у тому разі, коли у самому договорі не міститься посилання на типові умови, останні можуть застосовуватись як звичай ділового обігу, якщо вони відповідають вимогам ст.7 ЦК (ст.630 ЦК).

Слід враховувати, що типові умови (типові договори) щодо певних відносин можуть затверджуватися органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування. Такі типові умови за своєю сутністю є актами цивільного законодавства, обов'язковими для застосування, якщо в них прямо не передбачено інше. Отже, у цьому випадку вказані типові умови стають приписами імперативного порядку.

Умови, на яких договір укладається, мають велике практичне значення, оскільки від них зрештою залежать особливості договірних прав і обов'язків сторін договору, а також належне виконання зобов'язань.

Залежно від їх юридичного значення всі договірні умови можна поділити на три основні групи: істотні, звичайні і випадкові [37, с.89].

Істотними вважаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це випливає зі ст.638 ЦК, згідно з якою договір вважається укладеним лише тоді, коли між сторонами в належній для відповідних випадків формі досягнуто згоди з усіх істотних його умов. Це означає, що за відсутності хоча б однієї з таких умов договір не може вважатися укладеним. Водночас якщо досягнуто згоди щодо істотних умов, договір набирає чинності, навіть якщо не містить якихось інших умов. Саме тому такі умови ще називають необхідними.

Визначення кола істотних умов залежить від специфіки конкретного договору. Наприклад, істотними умовами договору купівлі-продажу є предмет договору, ціна. Предмет договору, плата за користування, порядок користування найнятим майном є істотними умовами договору майнового найму [2, с.78].

Частина 1 ст.638 ЦК поділяє істотні умови на чотири групи:

) умови про предмет;

) умови, які визначені законом як істотні;

) умови, які є необхідними для договорів даного виду;

) умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін має бути досягнуто згоди [6, с.84].

При визначенні істотних умов того або іншого договору слід враховувати, що вирішення цього питання залежить насамперед від суті конкретного договору. Тому не випадково ЦК при визначенні істотних умов договору відсилає до спеціальних норм, присвячених договірним зобов'язанням даного виду і називає істотними насамперед ті умови, які визнані такими згідно із законом і передбачені як обов'язкові самими нормами права, що регулюють ці договірні відносини. Зокрема такий підхід був характерний при визначенні істотних умов так званих господарських договорів постачання, контрактації [42, с.76].

Однак не завжди істотні умови визначаються безпосередньо в законодавстві. Особливо це актуально нині, в умовах переходу до ринкових відносин, наділення учасників господарських відносин реальною самостійністю, в тих випадках, коли йдеться не про державні організації, все більшого значення набувають друга і третя групи істотних умов, зазначених вище. Наприклад, норми про купівлю-продаж, міну, найм, зберігання, спільну діяльність тощо не містять вичерпного переліку умов, однак останні випливають із сенсу відповідного договору і норм, що визначають поняття і сутність договору.

Будь-яка із сторін може визнати недостатніми ті умови, що названі істотними у законі або є необхідними для договору даного виду, і вимагати включення у договір додаткових умов, без яких угода її не влаштовує. У цьому випадку такі умови також набувають значення істотних.

Таким чином, для укладення договору необхідне досягнення угоди з усіх істотних його умов. Водночас іноді недостатньо і такої угоди. Крім неї, зокрема, може вимагатися передання речі, - якщо йдеться про реальний договір (позика, дарування). У встановлених законом випадках договір має бути укладеним у належній формі.

Крім істотних, можуть бути й звичайні умови договору. Звичайними називають ті умови, які передбачені нормативними актами. На відміну від істотних, вони не потребують узгодження сторонами, оскільки автоматично набирають чинності з моменту укладення договору. Тому відсутність у змісті договору звичайних умов не впливає на його дійсність. Наприклад, якщо при укладенні договору майнового найму сторони не домовилися про те, хто має виконувати поточний ремонт речі, автоматично вступає в дію умова, передбачена ч.І ст.776 ЦК, згідно з якою наймач зобов'язаний проводити за свій рахунок поточний ремонт, якщо інше не передбачено законом або договором.

Випадкові умови включаються у договір на розсуд сторін. Так само як і звичайні умови, вони не впливають на факт укладення договору і на його дійсність. Але на відміну від звичайних умов, які передбачаються безпосередньо законом , вони набувають юридичного значення лише тоді, коли вони включені самими сторонами в договір, їх відсутність, так само як і відсутність звичайних умов, не спричиняє недійсності укладеного договору. Крім того, відсутність випадкових умов лише в тому випадку має наслідком визнання договору недійсним, якщо заінтересована сторона доведе, що вона вимагала узгодження цієї умови [44, с.107].

Слід зазначити, що всі три групи умов, до якого б вони виду не належали, завдячують своєю появою зрештою лише домовленості сторін, якою одні умови формулюються безпосередньо, а інші - визнаються сторонами договору обов'язковими для них внаслідок самого факту укладення останнього. У цьому, зокрема виявляється значення договору як вольового юридичного акта.

Тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст.213 ЦК, яка визначає загальні правила тлумачення правочинів, про які йшлося у попередніх главах підручника. Крім того, у разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови (ст.637 ЦК) [20, с.98].

Оскільки договір є загальним юридичним актом двох або кількох осіб, узгодження умов договору між ними проходить як мінімум дві стадії: шляхом пропозиції однією стороною укласти договір (оферта) і прийняття пропозиції іншою стороною (акцепт). Відповідно сторона, що запропонувала укласти договір, називається оферентом, а сторона, що прийняла цю пропозицію - акцептантом.

У зв'язку з цим у юридичній літературі зазначається, що процес укладення договорів зумовлений самою природою цієї правової категорії. Тобто якщо сутність договору полягає у згоді, то тим самим укладення договору, яке є процесом досягнення згоди, спрямоване на досягнення того або іншого правового результату в сфері цивільного права, передбачає виявлення волі кожної з сторін і її узгодження.

Отже, першою стадією укладення договору є оферта. Оферта - це волевиявлення особи, спрямоване на укладення договору на певних умовах. Однак такого спрощеного визначення поняття оферти недостатньо для визначення її суті. Слід враховувати, що офертою є не будь-яка пропозиція про вступ у договірні відносини, а лише та, яка спрямована конкретній особі або кільком конкретним особам і при цьому містить вказівку на конкретні положення, які пропонується включити в договір. Тому в пропозиції в будь-якому випадку мають бути умови, що визнаються істотними [7, с.22].

З урахуванням висловленого, можна відзначити наявність таких характерних рис оферти:

) вона адресується конкретно одній або кільком особам. Коли пропозиція розрахована на невизначене коло осіб (наприклад, в рекламі), вона розглядається як запрошення до оферти, якщо інше прямо не вказано в цій пропозиції;

) оферта має містити вказівку на істотні умови майбутнього договору, тобто такі, які є істотними згідно із законом або є необхідними для договорів даного виду, або ж в узгодженні яких заінтересований оферент;

) пропозиція виражає твердий намір оферента вважати себе зв'язаним договором і запропонованими умовами у разі їх прийняття (акцепту) іншою стороною [49, с.102].

Волевиявлення однієї особи (оферента) спрямоване на отримання у відповідь волевиявлення іншої (акцептанта), внаслідок чого виникає спільний вольовий акт, договір, що приводить до досягнення зустрічних результатів, бажаних для них.

Отже, хоч оферта і не є правочином, а лише однією зі стадій укладення договору, однак вона спричиняє наслідки правового характеру. Ці наслідки полягають в тому, що згідно зі ст.ст.643-645 ЦК оферент протягом певного строку пов'язаний своєю пропозицією про укладення договору. Цей строк залежить від того, чи був вказаний строк для відповіді, а також від того, в одному чи у різних місцях знаходяться контрагенти. Так, ст.643 ЦК передбачає, що коли пропозицію укласти договір зроблено з вказівкою строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, отримала від іншої сторони відповідь про прийняття пропозиції протягом вказаного строку.

Стаття 644 ЦК передбачає порядок укладення договору за пропозицією, зробленою без вказівки строку для відповіді. Так, коли пропозицію укласти договір зроблено усно, без вказівки строку для відповіді, договір вважається укладеним, якщо інша сторона негайно заявила оференту про прийняття цієї пропозиції.

У випадку коли пропозиція зроблена у письмовій формі, договір вважається укладеним, якщо відповідь про прийняття пропозиції отримана протягом нормально необхідного для цього часу.

Слід зазначити, що в цьому випадку оферент пов'язаний пропозицією протягом більш тривалого строку у випадку, коли він знаходиться не в тому ж місці, де акцептант. Тут має бути зроблена поправка на звичайні строки доставки кореспонденції в обидва кінці.

Розвиток технологій у галузі зв'язку призвів до того, що сторони, що знаходяться в різних місцях, отримали можливість спілкуватися без розриву в часі за допомогою телефону, обміну факсами, повідомленнями електронною поштою тощо. Цікаво, що вже ЦК УСРР 1922 р. був змушений вдатися до певної фікції, включивши в ст. 131 примітку, згідно з якою пропозиція, зроблена по телефону, визнавалася пропозицією присутньому. Таким чином, ЦК УСРР 1922 р. виходив з того, що при оферті без вказівки відповіді, але при використанні оперативних засобів зв'язку, відповідь на зроблену пропозицію повинна бути даною негайно. На жаль, ЦК 2003 р. не містить подібних роз'яснень [23, с.56].

Тому залишається незрозумілим, протягом якого часу залишається пов'язаним офертою контрагент, який зробив оферту по телефону, факсу, електронному зв'язку. Можна припустити, що строк має обчислюватися, виходячи з періоду, необхідного для відповіді аналогічним засобом: тобто на факс - факсом, на електронну пошту - електронною поштою тощо .

Однак практика свідчить, що тут можливі труднощі. Наприклад, контрагент отримує факсимільну оферту не на офіс або домашній факс, а через посередника (відділення зв'язку). В цьому випадку йому необхідний час не тільки для ознайомлення з текстом оферти і прийняття рішення, а й для доставки тексту від посередника і до посередника [3, с.105].

На сьогодні це питання вирішується з урахуванням конкретних обставин (наявності відповідних каналів зв'язку, технічної можливості негайної відповіді тощо). Слід зазначити, що й ст.ст.644-645 ЦК не містять такого рішення, фактично відтворюючи основні положення ст.156 ЦК 1963 р.

Ведучи мову про характер і порядок відповіді на оферту, слід мати на увазі, що іноді замість відповіді про прийняття пропозиції укласти договір контрагент у встановлений для акцепту строк здійснює дії з виконання вказаних в оферті умов договору: відвантажує товари, надає послуги, сплачує певні суми. Такі дії слід вважати акцептом, якщо інше не передбачено законодавчими актами або не визначено в оферті. Вчинення таких конклюдентних дій означає і згоду на укладення договору, і одночасне його виконання.

Як і оферта, акцепт може бути відкликаний акцептантом, якщо повідомлення про його скасування оференту надійшло до моменту або в момент отримання самого акцепту. У разі відкликання акцепту або неотримання відповіді від акцептанта протягом встановленого для цього терміну оферент вважається вільним від тих обов'язків, які пов'язані з раніше зробленою ним пропозицією.

ЦК особливо обумовлює наслідки отримання відповіді про згоду на укладення договору з запізненням (ст.645).

Якщо з отриманої з запізненням відповіді про згоду укласти договір видно, що відповідь була відправлена своєчасно, вона визнається такою, що запізнилася лише в тому випадку, якщо особа, що зробила пропозицію, негайно сповістить іншу сторону про отримання відповіді з запізненням. В цьому випадку відповідь вважається новою пропозицією [15, с.66].

Слід зазначити, що новою пропозицією є також відповідь про згоду укласти договір на інших умовах (ст.646 ЦК).

З наведених положень випливає, що навіть якщо оферта відповідає всім вимогам, які висуваються до неї і про які йшлося вище, вона не завжди є першою стадією укладення договору. У випадках, передбачених законом (наприклад, ст.646 ЦК), вона розцінюється не як оферта, а фактично як пропозиція вступити в переговори. Сторони в цьому випадку немовби міняються місцями: оферент стає акцептантом, а акцептант - оферентом. Це пов'язано з тим, що на нову пропозицію (зустрічна пропозиція) необхідна згода колишнього оферента. Якщо ж колишній оферент не погодиться з новою пропозицією, а висуне ще якісь нові, додаткові умови, то він знову стає оферентом, а його контрагент - акцептантом. Переговори або обмін листами між сторонами, таким чином, можуть продовжуватися довго і завершитися або досягненням згоди стосовно умов договору, або взагалі не призвести до позитивного результату.

Особливим випадком укладення договору є встановлення договірних відносин на підставі так званої публічної оферти, тобто оферти, зверненої до невизначеного кола осіб.

Тривалий час у юридичній літературі була поширена точка зору, згідно з якою оферта може бути звернена лише до певної особи. Якщо ж такої спрямованості до певної особи немає, то немає і оферти. Таку позицію, зокрема, захищав Ф.І. Гавзе, зауважуючи при цьому, що положення про адресованість оферти конкретній особі не стосується державних торгівельних організацій, купівлі-продажу на колгоспних ринках тощо [5, с.23-30].

Однак на сьогодні така позиція не знаходить підтримки ні в літературі, ні в законодавстві. Як зазначають М.І. Брагінський і В.В. Вітрянський, нині, коли учасники обігу мають можливість самі знаходити собі партнерів, та ще й в умовах конкуренції, що посилюється, поширилася практика виголошення різного роду запрошень до укладення договорів по радіо, телебаченню, в пресі [4, с.22-25].

До такої публічної оферти можна віднести пропозицію у газеті про виконання точно вказаних робіт, надання чітко вказаних послуг, адреси оферента, готовності вступити па оголошених умовах в договір з будь-якою особою, яка цього забажає. Крім того, публічна оферта фактично має місце при укладенні кожного публічного договору (ст.633 ЦК).

Згідно зі ст.639 ЦК договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Проте якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, вій вважається укладеним лише з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Зокрема у разі, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо ж сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Договір вважається укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.

Порядок вирішення спорів, що виникають у процесі укладення договорів, визначається ст.649 ЦК. Згідно з цією нормою можливість і порядок вирішення переддоговірних спорів залежать від того, чи є підставою укладення договору обов'язковий припис правового акта:

) якщо підставою договору е припис правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то спір вирішується судом. Так само судом він вирішується в інших випадках, встановлених законом;

) якщо укладення договору не пов'язане з приписами правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, то переддоговірні спори можуть бути вирішені судом у випадках, встановлених за домовленістю сторін або законом.

В інших випадках усі розбіжності при укладенні договору усуваються шляхом домовленості сторін.

Зміна або розірвання договору за загальним правилом допускається лише за згодою сторін. При цьому правочин, спрямований на зміну або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обігу.

Винятки із загального правила щодо добровільності зміни або розірвання договору можуть бути передбачені договором або безпосередньо законом. Зокрема договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним вважається таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Від розірвання (зміни) договору слід відрізняти односторонню повну або часткову відмову від договору, яка можлива лише у випадках, прямо передбачених законом або договором. Так, наприклад, відповідно до ч.2 ст.849 ЦК якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір вважається відповідно розірваним або зміненим.

Особливою підставою розірвання або зміни договору є істотна зміна обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У цьому випадку договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання (ст.652 ЦК).

Якщо сторони, не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

) із суті договору або звичаїв ділового обігу не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Крім того, для зміни договору необхідна наявність ще однієї з двох умов:

) розірвання договору суперечить суспільним інтересам;

) розірвання договору потягне для сторін (чи однієї з них) шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

У разі зміни договору за взаємною згодою зобов'язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо, а у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни [27, с.38].

Якщо договір змінюється або розривається за рішенням суду, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

За загальним правилом сторони не мають права вимагати повернення того, що було викопане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору. Втім згідно з ч.4 ст.653 ЦК сторони мають право своєю домовленістю передбачити повернення переданого за договором. Такі самі наслідки можуть бути встановлені спеціальним приписом закону.

У кожному разі, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.

Відшкодування збитків є заходом відповідальності і отже, до нього застосовуються правила ЦК та інших актів законодавства, якими регулюються відносини відповідальності. Зокрема згідно зі ст.614 ЦК особа, істотне порушення договору якою було підставою зміни (розірвання) договору, звільняється від відшкодування збитків, якщо доведе, що порушення договору сталося не з її вини.

У результаті дослідження суттєвих умов, зокрема стосовно предмета договору про надання послуг, стає зрозумілим, що поняття договору про надання послуг охоплює досить численну групу договорів, яка, в свою чергу, може бути поділена, як мінімум, на дві підгрупи.

Договори першої групи своїм предметом охоплюють і результат діяльності, який гарантується, і, отже, на який послугоотримувач має право розраховувати. Це завжди гарантійні зобов'язання. Кредитори за таких зобов'язань перебувають у набагато кращому становищі, на відміну від ситуації, коли боржник зобов'язаний тільки належним чином здійснювати певні дії, не гарантуючи результату. При гарантійних зобов'язаннях боржник - суб'єкт підприємницької діяльності - звільняється від відповідальності тільки в тому разі, якщо доведе наявність непереборної сили, що створила неможливість виконання зобов'язання. У разі невиконання зобов'язання відповідальність боржника стає автоматичною. Доказом невиконання є тільки той факт, що обіцяний результат не був наданий. Такі договори за своєю правовою природою є досить близькими до договорів на виконання робіт і можуть бути позначені як підрядоподібні. До них слід віднести договори, які без досягнення результату діяльності взагалі втрачають сенс (перевезення, зберігання, аудит і т. ін.), або коли корисний ефект цілком забезпечується обачливим і турботливим виконанням своїх обов'язків, і виконавець, укладаючи договір, міг припускати з достатньою мірою ймовірності його досягнення [34, с.58].

Друга підгрупа договорів характеризується тим, що результат діяльності не охоплюється предметом договору й перебуває за межами договірного зобов'язання. У таких договорах результат дійсно не може бути гарантований, і зобов'язання буде вважатися виконаним належним чином у разі, якщо діяльність послугодавця виконується у точній відповідності з договором. До цієї підгрупи слід віднести договори послуг, у яких досягнення поставленої мети ускладнене низкою невідомих наперед обставин, що мають об'єктивно-випадковий характер і стосуються або особистості споживача послуг (ступінь занедбаності захворювання при наданні медичних послуг, здібностей того, кого навчають, при наданні освітніх послуг), або обставин зовнішнього характеру, про які сторони при укладенні договору не могли й не повинні були знати, але ймовірність виникнення яких не виключена.

Тобто результат діяльності охоронця, хоча й не втілюється в якусь матеріальну форму, може бути гарантованим і є невід'ємною частиною відповідних дій як таких. У цьому разі можна виходити із принципу: немає результату - немає дій. Крім того, практично єдиним критерієм оцінки якості наданої послуги з охорони майна, в усякому разі для послугоотримувача, є саме той корисний ефект, на одержання якого вона спрямована.

Однак, позитивний результат послуги з охорони майна, з урахуванням передбаченого договором способу охорони, цілком може бути гарантований, і саме його наявність або відсутність буде основним критерієм оцінки належного виконання договірного зобов'язання.

Зіставляючи договір охорони майна з договором зберігання, можна зробити висновок, що договір охорони майна має істотні відмінності й не може розглядатися як спеціальний вид договору зберігання.

Розміщення поняття договору охорони в главі 66 ЦК України, присвяченій договору зберігання, як спеціального виду договору зберігання необхідно визнати помилковим. Відносини, опосередковувані договором охорони повинні регулюватися не правилами про зберігання, а загальними нормами ЦК про оплатне надання послуг.

Застосування правил про зберігання до відносин, що виникають між володільцем майна й охоронцем, можливе лише за аналогією закону.

Охорона майна є складовою відносин зберігання, а також і деяких інших договірних відносин, у яких одна із сторін договору зобов'язана зберегти чуже майно, що перебуває в її володінні. Однак, послуга з охорони набуває властивих їй специфічних рис тільки тоді, коли вона виділена в самостійні договірні відносини.

Охорона майна припускає виконання лише фактичних, заздалегідь обговорених за своїм характером дій, необхідних для того, щоб зберегти майно від небезпеки фізичного знищення, псування або втрати, що може загрожувати йому з боку навмисних неправомірних дій третіх осіб. Тобто за своїм характером діяльність зобов'язаної особи є більш спеціальною, ніж у договорі зберігання, обмежується забезпеченням збереження майна від розкрадання, умисного знищення або пошкодження та завжди є професіональною.

За аналогією з римським терміном detentio - тримання речі, пропонується позначити виконавця послуги з охорони майна терміном детентор, тобто це особа, яка здійснює панування над чужим майном, не маючи при цьому правомочності володіння.

Як приклад наведемо основні характеристики договору на охорону житла [26, с.78].

Договір про охорону квартири є різновидом договірних послуг. Як зазначалося вище, він має багато спільного з договором зберігання. Мета цих договорів - забезпечити збереження майна. Але якщо за договором зберігання річ передається у володіння зберігачу, то при укладенні договору про охорону вона залишається у володінні власника. Останніми роками значного поширення серед населення набув договір про охорону квартири.

Договір про охорону квартири власники укладають з підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (Положення про державну службу охорони затверджено Кабінетом Міністрів України 10 серпня 1993 р.).

Права та обов'язки сторін за договором детально регламентовані Типовим договором про централізовану охорону квартир підрозділами державної служби охорони, затвердженим наказом Головного управління державної служби охорони 4 травня 1995 р. № 52.

Договір на один рік укладається після обладнання квартири засобами охоронної сигналізації та контрольної перевірки їх технічного стану і набуває чинності на наступний день після його підписання.

Періодом охорони вважається час, з якого квартира прийнята для охорони й до зняття її з охорони. Вартість майна оцінює сам "Клієнт" в односторонньому порядку (від ціни договору залежить і розмір оплати охоронних послуг).

За несвоєчасну сплату <#"608848.files/image001.gif">

Мал. 1. Приклад CCTV-системі на тепловизорах

Аеропорт

Інфраструктура: огорожа, відеокамери, стовпи освітлення, можливо периметральніе датчики.

Завдання: моніторинг периметра (огорожі), поворот системи спостереження в зону детекции периметральніх датчиків, стеження за злітно-посадочною смугою.

Рішення: поворотний пристрій, тепловизор, відеокамера.

АЕС

Інфраструктура: огорожа, відеокамери, стовпи освітлення, периметральніе датчики, водні простори.

Завдання: моніторинг периметра (огорожі), поворот системи в зону детекции периметральніх датчиків, стеження за підходами до водного простору.

Рішення: поворотний пристрій, тепловизор, відеокамера, в деяких випадках - лазерний далекомір.

Межа

Інфраструктура: смуга контрольного сліду, огорожа, водний простір, ліс, гори.

Завдання: самостійний моніторинг прикордонної території, робота по целеуказанию від радарів.

Рішення: поворотний пристрій, тепловизор, відеокамера, лазерний далекомір.

Мультісенсорная система - це система тотального моніторингу об'єкту в режимі 24 години в сутки/7 днів в неделю/365 днів в році з максимальною скритністю і великою дальністю виявлення. Відеокамера з великою фокусною відстанню здатна вести спостереження на великих відстанях, але її робота сильно залежить від часу доби (працює в денний час) і погодних умов.

Відеокамера + прожектор - забезпечують більший за часом діапазон роботи системи, але це рішення не є ефективним з погляду тактики і стратегії охорони об'єкту, оскільки розсекречує свою зону відповідальності. Дане рішення ефективне, коли явно відбулося порушення і потрібно освітити зону цього порушення.

Огорожа з системою освітлення, відеокамерами і периметральніми датчиками - хороша система, проте стратегічно вона пасивна і є високоефективною тільки при використанні всього комплексу перерахованих засобів одночасно, що не завжди можливо.

Мультісенсорная система в аеропорту, постійно обертаючись, стежить за периметром; оператор має можливість проглядати поточну ситуацію двох відеоканалів - тепловизионного і телеканалу. При спрацьовуванні периметральніх датчиків система миттєво прямує в зону подачі сигналу, і оператор може визначити причину тривоги і ухвалити рішення. При небезпеці проникнення на територію аеропорту стороннього об'єкту з якої-небудь зони система прямує в цю зону і включається детектор руху і тепла.

Мультісенсорная система на АЕС працює за подібним принципом, що і в аеропорту, але, як правило, там також є водний простір, який система проглядає в постійному режимі.

На межі мультисенсорная система виконує роль усевидющого ока і фіксує всі живі і механічні об'єкти в зоні своєї відповідальності. При сумісній дії з радаром мультисенсорная система працює в режимі відробітку по целеуказанию. Радар засікає об'єкт, передає команду на поворот поворотного пристрою, і мультисенсорная голова повертається в потрібну зону. Після чого може відбутися захоплення і супровід об'єкту.

Ми розглянули тільки "класичні" варіанти застосування мультисенсорніх систем, проте побудову такої системи потрібно почати з постановки завдання і визначення тактики і стратегії охорони об'єкту. Наприклад, в одному з азіатських аеропортів система охорони створена таким чином: через кожних 300-400 м периметра коштують навіси, під якими розташовуються охоронці, що стежать за своєю частиною периметра, - вони служать як "периметральніми датчиками", так і "відеосистемою". Звичайно, за такою системою потрібний постійний контроль, і для спостереження за нею служба безпеці аеропорту вибрала мультисенсорную систему дальнього радіусу дії, яка здійснює постійний перегляд цих пунктів охорони і дозволяє операторові переконатися в працездатності своєї "периметральной системи". Даний приклад зазвичай викликає усмішку, але тільки до тих пір, поки не відбувається аналіз системи, що діє на об'єкті, не з погляду її модності, технологічності, а з погляду тотальної ефективності. Наприклад, на межі, один тепловизор здатний замінити 10-15 прикордонників на службі; 3-5 мультисенсорніх систем здатні перекрити весь периметр великого міжнародного аеропорту або АЕС.

Як правило, ефективність системи безпеки полягає в її здатності витримувати протидію, спроби вивести її з ладу або обійти тим або іншим способом (оскільки боротися з системою "напролом", це означає привести її в дію і чітко позначити свої наміри).

Мобільність системи відеоспостереження можлива завдяки дальньому радіусу дії мультисенсорніх систем. Трасу і точки зупинки мобільної системи заздалегідь знати неможливо, а значить, потенційний порушник ніколи не знатиме, звідки і як за ним спостерігатимуть. Як відомо, інформація - це найбільш цінний засіб в будь-якій системі безпеки. Хто володіє інформацією - володіє перевагою.

Мультісенсорная система - це надзвичайно ефективний засіб відеоспостереження, що володіє поряд ключових тактичних переваг, з якими порушникові дуже складно боротися. Проте максимальна ефективність даної системи, втім, як і будь-який інший, полягає в правильному комплексировании її з іншими інженерно-технічними засобами безпеки.

Різні підприємства: великі й малі потребують різного підходу щодо здійснення охоронної діяльності. У перших є великі матеріальні цінності, що вимагають охорони, і є кошти на цю охорону. У других: матеріальні цінності невеликі, але втрата їх веде до краху. Розглянемо кілька моделей розташування офісу й, відповідно, дії по його охороні.

Мале підприємство часто розташовані в офісах адміністративних будинків. Таке розташування офісу є зараз дуже розповсюдженим. Фірми знімають 1-2 кімнати в будинку інститутів, різних державних відомств, готелях. Будівлі ці, як правило, великі, що мають центральний вхід, і в цих організаціях діє пропускна система. Але всі ми знаємо, як перевіряються ці пропуски. Крім центрального входу, у держустановах є входи службові. Найчастіше їх взагалі ніхто не контролює [1].

Таким чином, фірми, що знімають офіси в держустановах, не можуть почувати себе в безпеці. В такому випадку доцільно домовитися з керівниками інших фірм про сумісний договір з охоронною фірмою.

Найнята охоронна фірма проведе наступні заходи: забезпечить прохід на поверх тільки через одні двері, посадить у цих дверей охоронця, організує строгий пропускний режим, заведе порядок обліку відвідувачів і порядок внесення й виносу матеріальних цінностей, перевірить працездатність сигналізації й виведе її на пульт охоронця, видасть йому в опечатаних капсулах другі екземпляри ключів від всіх охоронюваних приміщень [2].

Крім цього, охоронна фірма може провести ряд інших дій, викликаних специфікою конкретного об'єкта.

Такий спосіб охорони забезпечить прийняття тільки тих відвідувачів, у яких зацікавлені охоронювані фірми. А також забезпечить охорону матеріальних цінностей на умовах повної або часткової матеріальної компенсації у випадку розкрадання. До того ж, охоронна фірма підготує й затвердить індивідуальний проект безпеки фірми з обліком всіх можливих ризиків.

Велике підприємство зазвичай займає офіс розташований в ряді кімнат або на цілому поверсі в адміністративному будинку. Велике підприємство може дозволити собі створити власну службу охорони. При цьому треба піти на серйозні витрати й вирішити ряд проблем: підбор начальника служби охорони й охоронців, їхнє навчання, озброєння й оснащення. Начальник служби повинен бути професіоналом і оплачуватися так, щоб у нього не виникало бажання вступити в змову зі злочинцями [3].

Проте, служба охорони навіть дуже великого підприємства не зможе зрівнятися по своїй силі й можливостям з великою охоронною фірмою. У цілому система охорони офісу великого підприємства в держустанові будується в такий же спосіб, як було описане вище.

Однак, у зв'язку з більшою кількістю власних співробітників і відвідувачів пред'являються підвищені вимоги до технічних коштів охорони й внутрішнього зв'язку. Так найбільш важливі приміщення (кабінети керівництва, бухгалтерія, інформаційний центр) повинні обладнатися системами розмежування доступу. У спрощеному виді це можуть бути електронні замки на дверях, що відкриваються або шляхом введення коду, або за допомогою яких-небудь електронних ключів, або за допомогою ідентифікаційних карт (магнітних, Touch Memory і т.д.) [4].

Охоронець, що сидить у входу в офіс, повинен мати можливість зв'язку з кожним відділом підприємства. Він не повинен залишати своє місце, а у випадку приходу відвідувачів, викликати працівників відповідних відділів і передавати відвідувачів ім.

Обов'язок супроводжувати відвідувачів може бути доручена охоронцеві.

Цим демонструється повага до клієнта й гарантується безпека підприємства. У ряді випадків супроводжувати кожного відвідувача не представляється можливим. Тоді застосовуються відеокамери, які розміщаються у входу в офіс і в коридорах. Їхні монітори встановлюються в Центральному пості охорони в спеціальному приміщенні, де охороною ведеться контроль за обстановкою в офісі. Туди ж виводиться охоронно-пожежна сигналізація, а також пульт системи розмежування доступу [5, с.44].

Система відеоспостереження дозволяє контролювати не тільки відвідувачів, але й власних співробітників. Сучасні технічні системи охорони не можна назвати дешевими. Але чисто фізична охорона буде коштувати ще дорожче. Важливо розумне сполучення технічної й фізичної охорони в проекті, що буде містити в собі цілий комплекс мер безпеки й ураховувати всі можливі ризики. Вона ж подбати про його затвердження й реалізацію.

Проблема охорони офісу з окремим входом (або цілого будинку) зводиться не тільки до охорони приміщень, але й прилягаючої території: підступів до об'єкта, автостоянок. Як і в тільки що розглянутому випадку, без систем розмежування доступу й відеоспостереження служба охорони просто не зможе ефективно працювати [6, с.75].

За рубежем ці системи одержали настільки широке поширення (в одному будинку одних відеокамер може бути більше 20), що матеріали фіксації й реєстрації інформації (магнітофонна стрічка, комп'ютерні журнали на дискетах) часто ніхто навіть не переглядає. Вони лежать в архіві протягом певного часу ( 3-6 місяців), після чого використовуються знову для нового запису.

Але якщо виникає яка-небудь подія, хронологію подій дуже легко відновити по архівних матеріалах.

Знання ж співробітниками й відвідувачами того, що їхні дії перебувають під контролем, дисциплінує і є гарною превентивною мірою. Система охорони офісу (великого універмагу, готелю, банку) в окремо вартому будинку містить у собі всі фізичні, технічні й організаційні заходи, перераховані раннє. Однак, ця система настільки складна й залежить від виду конкретного підприємства, що вимагає спеціального розгляду [17, с.43].

Мультиплексування - найбільш ефективний спосіб безперервного запису зображення від декількох джерел на один носій. Мультиплексний запис - це запис повних кадрів (або напівкадрів - полів) послідовно (кадр за кадром, поле за полем) від кожної з підключених камер. Мультиплексний запис забезпечується застосуванням процесора цифрової обробки зображення з буферною кадровою пам'яттю, в яку записується зображення від відеокамер. Процесор з пам'яттю служить в цьому випадку коректором тимчасової бази (тобто коректором несинхронної камер). Взагалі кажучи, до появи мультиплексорів цієї мети служили фреймсвитчері - перемикачі відеосигналу, в яких перемикання здійснюється у момент кадрового синхроімпульса. При цьому, правда, потрібний, щоб всі відеокамери були синхронні і синфазні один з одним.

Процес формування вихідного сигналу для запису називається кодуванням. При цьому в невидимі рядки кадрового бланка записується службова інформація (ID камери, дата, час, мітки тривоги і тому подібне). Зворотний процес при відтворенні називається декодуванням. Основним недоліком послідовного мультиплексного запису є збільшення міжкадрового інтервалу щодо однієї записуваної камери (ефект мультиплікації). При установці магнітофона в режим тривалого запису цей ефект може привести до втрати цінної інформації. Для часткового усунення цього недоліку практично у всіх моделях мультиплексорів) застосовується спосіб динамічного розподілу часу запису, в основі якого лежить аналіз змін в зображенні. Алгоритми виявлення змін можуть бути різними - від простої яскравості до складної, з аналізом зображення у фазовому просторі. При виявленні змін в зображенні від камери частота запису зображення від цієї камери збільшується, що зменшує вірогідність пропуску важливих подій. У останніх моделях мультиплексорів виходи детекторів активності в кожному каналі обробки виводяться на зовнішній роз'єм і можуть бути використані для інших застосувань.

Основні режими роботи мультиплексора:

·              Запис зображення від камери (джерела відеосигналу).

·              Проглядання записів, зроблених раніше.

·              Мультіекранноє спостереження в реальному часі.

Залежно від своїх можливостей мультиплексори бувають, відповідно:

·              Сімплексні - можуть працювати тільки в одному з вищеперелічених режимів.

·              Дуплексні - працюють одночасно в двох режимах.

·              Тріплексниє - працюють одночасно в трьох вищеперелічених режимах. Іноді цей режим називають повним дуплексом.

Застосування триплексніх мультиплексорів не завжди виправдане, оскільки при відтворенні раніше записаних касет живе відео можна проглядати на додатковому моніторі. Тому найчастіше застосовуються дуплексні мультиплексори, до того ж триплексні поки що достатньо дорогі.

На відміну від ТБ камер, що вирішує здатність мультиплексорів вимірюється в пікселях (крапках), а не в телевізійних лініях (ТВЛ), хоча, в принципі, це одне і те ж. Пояснюється це тим, що мультиплексор - цифровий прилад, а в цифрових приладах дозвіл прийнято вимірювати кількістю крапок, що відображаються на екрані (або в кількості крапок на дюйм). Дозвіл мультиплексора визначається об'ємом (структурою) оперативної кадрової пам'яті і, в першу чергу, швидкодією (тактовою частотою) процесора цифрової обробки зображення (швидкодією АЦП, ЦАП і, власне, самого процесора)

Формат мультиекрана - це кількість і розмір вікон, що одночасно відображаються на екрані, в яких виводиться інформація (зображення). Формати мультиекрана можуть бути найрізноманітнішими - від стандартних (2х2, 3х3, 4х4) до самих екзотичних з нерівномірними розмірами вікон (8+2, 4+3, 12+1, PIP і так далі).

“Електронна лупа” дозволяє збільшувати ділянку зображення щодо вибраної крапки. Збільшення, як правило, двократне, але бувають і виключення. При цьому треба пам'ятати, що електронне масштабування приводить до погіршення роздільної здатності (оскільки початкове зображення вже дискретне), тому особливо спокушатися даною можливістю не треба.

Можливість послідовного автоматичного перегляду зображення від підключених камер (або відтворного зображення) в повноекранному форматі. Як правило, є можливість установки часу показу одного зображення, вірогідність виключення з перегляду якихось камер.

Можливість вибору користувачем тих камер, зображення від яких необхідно записувати на магнітофон або який-небудь інший реєстратор.

Можливість маскування (заборони показу) зображення від вибраних камер. Використовується для заборони спостереження зображення від деяких камер користувачем нижчого рангу. При цьому запис зображення від цих камер все одно проводиться.

Вбудований годинник і календар використовуються для програмування різних режимів залежно від часу доби, дати і дня тижня. Це може бути автоматичний перехід на літній час і назад, запис різних камер вдень і вночі і так далі, і тому подібне

Взагалі ці поняття досить часто плутають, тобто детектор активності називають детектором руху, хоча це, взагалі кажучи, різні пристрої. Річ у тому, що детектор активності реагує на будь-які зміни у полі зору ТБ камери - локальна зміна освітленості (лампочка запалилася), поява нового об'єкту, рух об'єкту в полі зору і так далі і тому подібне Алгоритми виявлення зміни можуть, як уже згадувалося, бути різними, але, як правило, всі вони будуються на аналізі змін яскравості (амплітудних) в зображенні. Детектор же руху зобов'язаний реагувати тільки на появу рухомого об'єкту і не реагувати на зміни яскравості в стаціонарному зображенні, тому алгоритми виявлення руху набагато складніші. Поле для творчості тут найобширніше. Як правило, дійсно надійні детектори руху - це інтелектуальні дорогі цифрові пристрої з великою кількістю сервісних функцій.

Вбудований пристрій аналізу дозволяє вчасно виявити відсутність відеосигналу на вході (за умови, що до цього він був) і видати сигнал попередження (звуковий сигнал, напис на екрані, спрацьовування реле). Дуже корисна функція, оскільки дозволяє вчасно виявити несправність або крадіжку ТБ камери і прийняти адекватні заходи.

Абсолютно неписьменний з погляду телемеханіки термін. Річ у тому, що під телеметричними функціями в мультиплексорах, матричних комутаторах і інших пристроях CCTV мається на увазі можливість управління видаленими пристроями (позиціонерами, об'єктивами з MOTORZOOM і тому подібне). Насправді це - телекерування, а телеметрія, навпаки, отримання інформації про стан видаленого об'єкту. Ну та і гаразд, термін -то устоявся...

Під час вступу сигналу на вхід тривоги мультиплексор переходить в особливий режим, званий тривожним записом. Що, власне, повинен робити мультиплексор в цьому режимі, визначається самим користувачем за допомогою екранного меню.

Деякий набір функціональних полів, в кожному з яких користувач може встановити певний набір параметрів мультиплексора, що прямо впливають на режими роботи мультиплексора в різних умовах.

Вхід зовнішньої синхронізації мультиплексора. Дуже корисна функціональна можливість, що дозволяє мультиплексору перемикатися від камери до камери по зовнішньому синхросигналу. Як правило, зовнішній сигнал синхронізації поступає на мультиплексор від підключеного до нього відеомагнітофона. При цьому у користувача відпадає необхідність уручну встановлювати режим роботи, відповідний швидкості запису магнітофона, це відбувається автоматично. Тобто при зміні швидкості запису (відтворення) магнітофона мультиплексор автоматично відстежує цю зміну.

Під час вступу зовнішнього сигналу тривоги (або при спрацьовуванні внутрішнього детектора активності) на цьому виході формується деякий узагальнений сигнал тривоги, який може бути використаний (і використовується) для перемикання відеомагнітофона в режим запису по тривозі. Втім, цей сигнал може бути використаний при побудові конкретної системи відеоспостереження для чого завгодно.

Стандартний послідовний інтерфейс, що дозволяє за допомогою спеціального протоколу (системи команд) управляти мультиплексором або за допомогою персонального комп'ютера, або за допомогою спеціального контроллера управління. На жаль, виробники про стандартний протокол обміну домовитися не спромоглися, тому у різних мультиплексорів система команд відрізняється. Добре ще, що виробники CCTV, на відміну від виробників охоронних панелей, хоч протокол не закривають.

ПДУ дозволяє управляти мультиплексором на деякій відстані. В принципі, пульт дистанційного керування зазвичай повністю повторює можливості кнопок на передній панелі мультиплексора.

Останнім часом з'явилися моделі мультиплексорів, що суміщають в собі ще і функції матричного комутатора з можливістю виведення зображення від будь-якої підключеної камери на будь-який з підключених (як правило, до 4-х) моніторів.

Деякі виробники додають “телеметричні” (зауваження із цього приводу дивися вище) функції (управління зовнішніми пристроями).

Використання інтерфейсу RS-485 дозволяє об'єднувати декілька мультиплексорів і управляти ними з одного пульта або (и) персонального комп'ютера.

Бурхливий розвиток комп'ютерних технологій позначився і на CCTV. У цій області почали активно розвиватися цифрові системи мультиплексування, суміщені з пристроями цифрового запису. Ці пристрої є комплексом програмних і апаратних засобів і будуються на базі новітніх комп'ютерних технологій з використанням високопродуктивних процесорів цифрової обробки зображення. Проте це предмет іншої розмови. Тут мова йде про класичних мультиплексорах CCTV.

Нижче приведені короткі описи мультиплексорів, що поставляються на російський ринок під різними торговими марками, а в кінці статті приведена таблиця, в якій представлена більшість мультиплексорів, що поставляються до Росії. Таблиця дає загальне уявлення про стан ринку мультиплексорів і дозволяє вибрати необхідну модель для системи відеоспостереження. Слід мати на увазі, що дана область розвивається достатньо швидко і на ринку з'являються нові моделі, які не включені в таблицю. Не включені в таблицю і торгові марки, про які у авторів немає повної інформації.

Законодавець мод в області мультиплексорів. У 1983 році компанією випущений перший в світі відеомультиплексор “Camplex”. В даний час проводить широкий спектр різних моделей мультиплексорів. Моделі серії Sprite дозволяють здійснювати покадровий мультиплексний запис зображення від підключених камер. Мультиплексори мають вбудований детектор руху (сітка розміром 16х8 осередків), характеристики якого програмуються користувачем. Чутливість детектора встановлюється залежно від умов на об'єкті. У разі пропажі відеосигналу або закінчення стрічки формується відповідне повідомлення. Можливий режим електронної лупи з переміщенням центру збільшення по полю.

Моделі Uniplex випускаються двох серіїв - I і II (відповідно монохромні і кольорові). Випускаються як сімплексні, так і дуплексні моделі. Моделі серії II підтримують формат S-VHS. Програмування здійснюється за допомогою екранного меню. Найбільш часто використовувані функції викликаються за допомогою програмованих функціональних клавіш. Є вбудована батарея для збереження настройок при пропажі живлення. Відображення живого відео і відтворного відео можливо у восьми мультиэкранніх режимах. Мультиплексори мають вбудований детектор активності в кожному каналі. Є вбудований годинник з календарем, підтримується режим електронної лупи. Моделі серії Uniplex підтримують технологію C-BUS, що дозволяє будувати розподілені системи, об'єднані в мережу по інтерфейсу RS-485. При цьому можливе об'єднання 16 пристроїв (к-ть камер до 256). Можливо видалене управління пристроями за допомогою зовнішньої клавіатури. З кожною з 5 можливих клавіатур можна управляти до 256 камер.

Причому вбудований передавач “телеметрії” дозволяє управляти поворотними пристроями і об'єктивами з Motor ZOOM. Також можливе управління пристроями з персонального комп'ютера (за допомогою спеціалізованого програмного забезпечення).

Останнє досягнення компанії - серія ZMX +. У цій лінійці є 4-, 10-, 16- і 32- канальні сімплексні, дуплексні і триплексніе моделі. Є вбудований детектор активності (сітка 16х16) в кожному каналі з виходом сигналу тривоги на релейний контакт. Є два порти: RS-232C для підключення зовнішньої клавіатури і комп'ютера, для об'єднання в мережу використовується інтерфейс RS-485. Існує можливість безпосереднього управління відеомагнітофоном з клавіатури мультиплексора. Телеметричний контролер дозволяє управляти камерами на поворотних пристроях. Підтримуються режими електронної лупи і електронного стоп - кадру. У серії ZMX+ є 16- і 32-розрядні мультиплексори з вбудованою матрицею на 4 вихідних каналу.

У серії Montage Plus є 8-, 16-, 24- і 32-канальні дуплексні і симплексні моделі високого дозволу. Мають модульну конструкцію. Є вбудований детектор активності. Є вбудований годинник з календарем, підтримується режим електронної лупи і стоп-кадру. Моделі цієї серії підтримують управління по інтерфейсу RS-485, що дозволяє будувати розподілені системи, об'єднані в мережу. При необхідності можна підключити додаткову клавіатуру управління. З однієї клавіатури можна управляти до 99 мультиплексорами (до 992 ТБ-камерами).

Нові серії мультиплексорів сумісні з будь-якими типами магнітофонів і підтримують формат S-VHS. Є функції електронної лупи, електронного стоп-кадру і титрирования. Випускаються 9- і 16- канальні, монохромні і кольорові, симплексні і дуплексні. Недавно з'явилася 6-ти канальна дуплексна модель. Є вбудований детектор активності, використовуваний для динамічного розподілу часу запису. Мультиплексори серії TETPO, крім того, можуть управлятися із зовнішньої клавіатури, є можливість управління камерами з поворотним пристроєм. При цьому з'являється можливість об'єднання в мережу до 40 приладів.

Відома фірма в області CCTV. Випускає мультиплексори серії Genex, в яку входять 9-ти і 16-ти канальні симплексні і дуплексні моделі, кольорові і монохромні. Всі моделі мають вбудований детектор активності в кожному каналі. Є вбудований годинник з календарем, підтримується режим електронної лупи і стоп - кадру. Моделі цієї серії підтримують управління по інтерфейсу RS-485, що дозволяє будувати розподілені системи, об'єднані в мережу.

Широко відома фірма, що прославилася своєю моделлю MV-16i. Свого часу мультиплексор MV16i провів революцію в системах відеоспостереження. Це був, на наш погляд, кращий мультиплексор по відношенню ціна - якість. Під торговою маркою Robot поставляються монохромні і кольорові моделі, симплексні і дуплексні. В даний час кращими споживчими якостями володіє модель MV16p. Цей мультиплексор має виходи детектора активності по кожному каналу, високий дозвіл і порівняно низьку для даного класу ціну.

Стандартний набір для пристойних торгових марок - 9- і 16- розрядні мультиплексори - монохромні і кольорові моделі, симплексні і дуплексні. Всі моделі мають вбудований детектор активності в кожному каналі. Є вбудований годинник з календарем, підтримується режим електронної лупи і стоп -кадра. Моделі цієї серії підтримують управління по інтерфейсу RS-485 і RS-232, що дозволяє будувати розподілені системи, об'єднані в мережу, а також програмувати і управляти за допомогою комп'ютера.

Широка лінійка включає ряд 4-, 9-, і 16- канальних симплексних, дуплексних і триплексніх моделей, кольорових і монохромних. Відмітна особливість - ІК-ПУЛЬТ управління для всіх моделей. Є вбудований детектор руху і детектор активності. Підтримується режим електронної лупи і стоп-кадра. Для об'єднання в мережу і управління використовується інтерфейс RS-232. У мережу об'єднуються до 63- мультиплексорів.

У каталозі фігурують тільки три моделі мультиплексорів. А ось на сайті російського представництва їх вже 6 - 4--, 9-, і 16- канальні дуплексних моделеи, кольорові і монохромні. Всі моделі мають вбудований детектор активності в кожному каналі. Є вбудований годинник з календарем, підтримується режим електронної лупи і стоп - кадру. Моделі цієї серії підтримують управління по інтерфейсу RS-232.

У серії Calibur є 4-х, 8-ми, 10-ти, 16-ти і 32-х канальні симплексні, дуплексні і триплексніе моделі, кольорові і монохромні. Є вбудований детектор руху і детектор активності (сітка 16х16) в кожному каналі, для об'єднання в мережу використовується інтерфейс RS-485. Телеметричний контролер дозволяє управляти камерами на поворотних пристроях. Підтримуються режими електронної лупи і електронного стоп - кадру.

У серії DPLEX є 4-, 9- і 16- канальні дуплексні моделі. Є вбудований детектор активності, використовуваний для динамічного розподілу часу запису. Підтримується режим електронної лупи. Можливість управління по RS-232 або із зовнішньої клавіатури. У серії Vision Station існує можливість 12-ти кратного збільшення.

Фірма Sony випустила 10- канальний симплексний і 16- канальний дуплексний мультиплексори, кольорові і монохромні. Є вбудований годинник з календарем, підтримується режим електронної лупи і стоп-кадру.

Фірма Sanyo випускає ряд 4-, 9-, 10- і 16- канальних симплексних і дуплексних моделей, кольорових і монохромних. Нові моделі MPX - xx162 і MPX - xx92 мають вбудований інтелектуальний детектор активності в кожному каналі. Детектор активності має вихід по кожному каналу. Є вбудований годинник з календарем, підтримується режим електронної лупи і стоп-кадра. Моделі цієї серії підтримують управління по протоколу SSP, що дозволяє будувати розподілені системи, об'єднані в мережу по інтерфейсу RS-485. Можливе управління декількома мультиплексорами (а також магнітофонами і ТБ камерами) за допомогою спеціального контролера VSP-7000.

У всіх моделях програмування здійснюється за допомогою екранного меню. Є режим електронної лупи і детектор пропажі відеосигналу. Висока якість зображення: 720х582 крапки. WJ-FS-616 - кольоровий дуплексний 16-ти канальний мультиплексор. Має вбудований контролер для управління камерами з поворотним пристроєм. Можливе підключення комп'ютера по інтерфейсу RS-232C. По інтерфейсу RS-485 можна об'єднати декілька мультиплексорів, при цьому можливе управління до 64- камер.

Найбільший південнокорейський виробник CCTV. Випускає ряд 4-, 9- і 16- канальних сиплексних і дуплексних моделей. Всі моделі мають вбудований детектор активності в кожному каналі. Є вбудований годинник з календарем, підтримується режим електронної лупи і стоп-кадру. Моделі цієї серії підтримують управління по інтерфейсу RS-485, що дозволяє будувати розподілені системи, об'єднані в мережу.

Випускається дві моделі мультиплексорів 8- канальні і 16- канальні сиплексні і дуплексні. Є вбудований годинник з календарем, підтримується режим електронної лупи і стоп-кадру. Підтримується управління по інтерфейсу RS-232C.

Випускається дві моделі дуплексних мультиплексорів - 8- канальні і 16- канальні. Підтримується управління по інтерфейсу RS-232C. Вбудований детектор активності.

Тайваньська фірма випускає ряд мультиплексорів, в який входять 9- і 16- канальні дуплексні моделі, кольорові і монохромні. Всі моделі мають вбудований детектор активності в кожному каналі. Є вбудований годинник з календарем, підтримується режим електронної лупи і стоп-кадру. Моделі цієї серії підтримують управління по інтерфейсу RS-232С.

- і 16- канальні дуплексні моделі мають вбудований детектор активності. Можливе дистанційне керування з виносної клавіатури.

Два прості мультиплексори - 4- і 8- розрядні можуть знайти своє застосування нескладних системах.

·              Запис зображення від декількох камер на один магнітофон.

·              Відтворення високої якості, оскільки записується повний кадр.

·              Моніторинг подій.

·              Очевидна економія апаратних засобів.

·              Ефективне використання часу персоналом СБ.

·              Інтегрованість в складні охоронні комплекси.

Підводячи короткий підсумок, можна сказати, що мультиплексор, як багатофункціональний прилад, значно покращує якісні характеристики системи відеоспостереження і полегшує працю оператора.

Автори не претендують на абсолютну повноту викладеного вище за матеріал. Проте ми сподіваємося, що цей матеріал допоможе вам зрозуміти, для чого призначені мультиплексори, які їх функціональні і технічні особливості, розібратися у всьому різноманітті торгових марок, що поставляються до Росії.

Надання гарантії - це найголовніше. І, проте, я з повною упевненістю можу сказати, що 80% людей, що набувають устаткування для охоронних систем відеоспостереження. Перше, що очевидно -- гарантія в більшості випадків не покриває витрати по роботі техніків-ремонтників безпосередньо на місці експлуатації устаткування, час проїзду до місця експлуатації і назад, витрати по перевезенню або інші супутні витрати.

Другим "хворим містом" більшості гарантій є документація. Якщо ваша "професійна" сервісна компанія видала вам квитанцію або який-небудь інший листок паперу, на якому всього лише і вказано, що 4 червня 2005 року ви придбали 25 телекамер WDI-4784 за таку-то суму -- вважайте, що ніяких гарантійних претензій ви вже не зможете пред'явити. Найчастіше, на підтвердження претензії ви повинні представити в гарантійну службу правильно оформлений документ.

У такому "правильно оформленому документі" повинні бути вказані дата покупки, найменування компанії-продавця, і, що ще важливіше, найменування моделі і її заводський серійний номер. Тому, якщо ви дійсно придбали 25 телекамер WDI-4784, то їх заводські номери повинні бути вказані в квитанції, а інакше вам доведеться забути про гарантію. Гарантія -- це особиста відповідальність кінцевого користувача. Далі ми оформляємо контракт на обслуговування. Він є домовленістю сторін, згідно якої передбачаються декілька варіантів, кожен за окремою вартістю, і що кожен грунтується на певних послугах, що надаються кінцевому користувачеві. Такі варіанти включають наступне (але не обмежуються ним):

1.       Енне або необмежене число викликів для виконання технічного обслуговування або ж необмежене число службових викликів з «обмеженнями».

2.       Гарантований час реагування на виклик з моменту його подачі.

.         Гарантований термін знаходження устаткування в ремонті.

.         Заміна устаткування або його надання в тимчасове користування.

.         Щоквартальні огляди.

.         Автоматична пролонгація контракту щорічно або раз на два роки з вказівкою зміни вартості.

Більшість контрактів на обслуговування включають велике число візитів технічних фахівців обслуговуючої компанії. Деякі передбачають необмежене число таких візитів. Тому що на місці, в процесі експлуатації всяке може трапитися . удар блискавки, повінь, скачки напруги, короткі замикання, перелякані працівники і тому подібне. В даному випадку компромісним рішенням буде, якщо провайдер технічних послуг передбачить необмежену кількість викликів для вирішення конкретних проблем, пов'язаних з системою і устаткуванням, але ті виклики, які пов'язані з фізичними пошкодженнями в результаті дії природних явищ або короткого замикання, повинні бути оплачуваними.

Гарантований час реагування на виклик означає, що сервісна фірма зробить все можливе для підтримки вашої програми безпеки. Вони обіцяють приїхати на місце і зайнятися вирішенням проблеми або усуненням несправності в проміжок від 15 хвилин до 48 годин з моменту телефонного дзвінка ваших співробітників про потребу в технічній допомозі. В більшості випадків, середнім часом реагування на службовий виклик буде період о 24 годині. Ви, проте, можете додати "особливі обставини" або устаткування, відносно яких ви чекаєте або вимагаєте приїзду технічного персоналу протягом 1 години або біля того. Це означає, що провайдер техобслуговування гарантує, що у нього завжди будуть фахівці, які зможуть приїхати на ваш об'єкт протягом години (при необхідності вони будуть зняті з іншою, менш термінової роботи). І це також означає, що щомісячні і річні витрати на техобслуговування зростають пропорційно вашим потребам.

Гарантований час знаходження в ремонті означає, що сервісна компанія повинна зробити все від неї залежне і гарантувати, що вся ваша апаратура, відправлена на ремонт, буде вам повернена протягом Х годин або днів. Якщо устаткування в належний термін не повертається з ремонту, то час, що перевищує гарантійний період, оплачуватися не повинно. Компанія повинна надати вам безкоштовно заміну апаратури аж до того моменту, коли ваша власна буде вам повернена.

Заміна або надання устаткування в тимчасове користування є хорошим пунктом, який обов'язково потрібно передбачити на випадок виходу з ладу яких-небудь одиниць основної апаратури. Тут є, проте, свого роду "підводні камені". Перший - це форма устаткування, другий - його програмування. Якщо вам необхідна точна заміна, то виходить, що ви вимагаєте від провайдера техобслуговування постійно зберігати таке устаткування у себе на складі і нести відповідні витрати. У більшості подібних випадків вам краще самим придбати своє власне резервне устаткування і надати його сервісній компанії. З іншого боку, більшість контрактів обумовлюють заміну "подібним" або "еквівалентним" устаткуванням. У цьому немає нічого поганого: все, що компанія техобслуговування зобов'язується зробити, це надати еквівалентний пристрій, коли, скажімо, у вас вийшла з ладу телекамера, тільки для того, щоб запобігти простою.

Більшість контрактів на техобслуговування містять пункт про щоквартальний технічний огляд. Це зовсім не погано, за умови, що є офіційна контрольна відомість, в якій перераховується все, що піддається перевірці, чищенню, ремонту і так далі. Потрібне багато що передбачити в контракті, наприклад: чищення корпусів/куполів телекамер (неабразивними матеріалами); регулювання заднього фокусу; перевірку всіх функцій управління; чищення екранів відеомоніторів; випробування всіх поворотних пристроїв; верифікацію передустановок; перевірку відтворення і програмування аналогових і цифрових відеореєстраторів і так далі

І, на закінчення: вам необхідно передбачити пункт, згідно якому, несправності, виявлені в ході перевірки, повинні бути тоді ж і усунені, або ж призначений точний час для повторних відвідин і усунення цієї проблеми.

Досить часто контракти містять умову про компенсацію від 10 до 30% витрат по інсталяції у разі розірвання в перших два або три роки.

Багато контрактів передбачають автоматичне підвищення ставок від 10 до 35 відсотків в рік. Теж на перший погляд непогано, але проходить п'ять років, ви не обертаєте уваги, а набігла вже вельми кругленька сума. Припустимо, спочатку ви заплатили 150 000 доларів за систему відеоспостереження. Вартість річного контракту на обслуговування складає 15% від цієї суми, тобто 22 500 доларів. За три роки ставка збільшується до 22% і тепер ви платите 40 850 доларів щорічно. Загальне збільшення за три роки складає 55%.

Багато контрактів на обслуговування містять також пункти про анулювання контракту, згідно яким кінцевий користувач обкладається штрафною неустойкою, якщо намагається розірвати договір раніше встановленого терміну. Іноді штрафи передбачаються в розмірі до 50% від первинної вартості системи.

Договір або угода на техобслуговування зазвичай обіцяє енну кількість викликів в рік для обслуговування в процесі експлуатації, при цьому кінцевий користувач сам оплачує всі витрати по ремонту. Угода на техобслуговування може також містити пункт про зобов'язання виконання заявки в енний період часу з моменту її подачі.

Договір про надання послуг пультової охорони. Період охорони - з моменту постановки об'єкта під охорону до моменту зняття. Реагування мобільною групою на спрацьовування сигналізації. Несення матеріальної відповідальності перед Клієнтом у розмірі, застереженому при укладанні договору. Мінімальна матеріальна відповідальність 10 000 грн. Збільшення Матеріальної відповідальності визначається Клієнтом самостійно. Сума відбивається на розмірі абонплати за послуги охорони. Невід'ємною частиною договору являється: протокол угоди про договірну ціну, акт приймання-передачі в тимчасову експлуатацію передавача. Система сигналізації може бути з "Тривожною кнопкою" або без. Відбивається на розмірі абонплати.

Договір про надання послуг охорони по телефонному дзвінку. Мобільна група виїжджає на об'єкт Клієнта після надходження телефонного дзвінка та діє згідно умов договору. Абонпалата становить від 300 грн. (містить у собі два виїзди мобільної групи на сигнал "Тривога"). Вартість наступних виїздів мобільної групи становить 50 грн. Невід'ємною частиною договору є: протокол угоди про договірну ціну.

Договір на охорону по "Тривожній кнопці" ( або "Тривожному брелоку"). Охорона здійснюється цілодобово. При надходженні сигналу "Тривога" (натискання "тривожної кнопки"), на об'єкт виїжджає мобільна група й діє згідно умов договору. Абонплата (матеріальна відповідальність не передбачена) становить 400 грн., у цю суму входить два виїзди мобільної групи на місяць. Вартість наступних виїздів 50 грн. за кожен виїзд. Невід'ємною частиною договору являються: протокол угоди про договірну ціну, акт приймання-передачі в тимчасову експлуатацію передавача.

Договір на поставку й установлення технічних систем охорони. Предмет договору - поставка й установлення технічних систем охорони на об'єкті замовника. Обмовляється вартість виконання робіт з монтажу охоронного встаткування, гарантійні зобов'язання й терміни поставки й установлення обладнання. Невід'ємною частиною договору являються: акт здачі-приймання виконаних робіт і кошторис на установлення обладнання.

Договір на сервісне обслуговування систем охоронної та пожежної сигнализациї. Провадиться сервісне обслуговування встановленої сигналізації. Абонентська плата плата розраховується виходячи із площі приміщення, висоти стель і виду сигналізації. Окремо сплачуються: заміна, доустановка комплектуючих.

Договір на інформаційне обслуговування. У рамках договору клієнту щомісяця надається звіт-роздруківка про час постановки під охорону й зняття з охорони об'єкта. Вартість послуг з договору становить 36 грн. за один об'єкт.

Договір про надання послуг фізичної охорони. Пропускний режим, охорона периметра, охорона матеріальних цінностей. Вартість послуг визначається виходячи зі складності й особливостей об'єкта.

Договір на створення проекту безпеки для будь-яких типів об'єктів.

Забезпечення особової безпеки фізичних осіб. Забезпечення громадського порядку в місцях проведення масових заходів.

Договір на охорону й супровід вантажів (залізничним і авто-транспортом).

Аудит систем безпеки об'єкта.

Охорона об'єктів службовими собаками.

Консультування й навчання правилам використання сигналізації.

До кожного договору додається інструкція з постановки об'єкта під охорону й зняття з охорони. Навчання й інструктаж відповідальних осіб здійснюється інженером під час підключення об'єкта на пульт.

Заміна коду для постановки під охорону. Від клієнта представляється список відповідальних осіб, яким буде привласнений код для зняття й постановки під охорону. Інформація, надана в спискові, являється конфіденційною. Перше присвоєння коду відповідальним особам безкоштовно й відбувається в момент підключення об'єкта до пульта охорони. Якщо буде потреба заміни коди відповідальним особам за якимись причинами, необхідно зробити письмову заяву. Заміна коду сплачується згідно діючих розцінок.

Реагування мобільними групами на спрацьовування сигналізації. При спрацьовуванні сигналізації на об'єкт виїжджає мобільна група (на "Тривожну кнопку" дві) і діє згідно з умовами договору. Виїзд мобільної групи коштує 50 грн.

Охорона об'єкта мобільною групою. При спрацьовуванні сигналізації, якщо необхідне перезакриття об'єкта, "Охорона" (підприємство через диспетчера) сповіщає про це Клієнта, і до його прибуття охороняє об'єкт у межах 1 години. Якщо в перебігу цього часу Клієнт (або відповідальні особи) не приїхав, охорона об'єкта мобільною групою здійснюється за окрему плату, яка обмовляється при укладанні договору, або мобільна група залишає об'єкт без охорони. Доставка "Охороною" відповідальних осіб не здійснюється.

Сервісне обслуговування сигналізації. Обслуговування сигналізації провадиться інженерами компанії. Для запрошення інженера на об'єкт, Клієнт повинен оформити письмову заявку. Після одержання заявки, компанія "Левіт" протягом доби надсилає на об'єкт інженера для здійснення необхідних робіт. Виїзд інженера сплачується відповідно виконаної роботи й діючих розцінок.

Виїзд чергового інженера. На пульті компанії щодня до 23.00 чергує інженер. Бувають випадки, коли відповідальні особи Замовника не можуть поставити об'єкт під охорону. Найбільш часта причина: невиконання інструкцій з постановки під охорону. Як правило, Замовник дзвонить на пульт і просить допомоги. Диспетчер пульта в телефонному режимі надає консультацію і якщо як і раніше об'єкт не може встати під охорону, то виїжджає черговий інженер для усунення несправності. Вартість виїзду становить 60 грн. (можливе збільшення залежно від складності робіт).

Охорона об'єкта у випадку несправності сигналізації. Якщо несправність відбулася не з вини охорони, то охорона об'єкта здійснюється за узгодженням із замовником і за окрему плату 50 грн./година.

Замовлення додаткового обладнання або послуг. Здійснюється за бажанням клієнта й оформляється додатковою угодою до чинного договору. Вартість робіт і обладнання розраховується виходячи з діючих розцінок.

Автономне обслуговування об'єкта. Здійснюється проект і монтаж охоронної сигнализація без виводу на пульт компанії. Замість цього сигнал виводиться на сирену, мобільний телефон (голосове або SMS повідомлення), пейджер. По цьому виду послуги може бути укладений договір про надання послуг охорони по телефонному дзвінкові. Оплата провадиться згідно з виконаними роботами й діючими розцінками.

Інформаційне обслуговування. Клієнт може отримати інформаційну роздруківку по постановці й зняттю з охорони об'єкта за минулий місяць. Вартість разової послуги 36 грн на один об'єкт. Роздруківка надається тільки керівникові підприємства й при наявності письмової заявки. Одержання щомісячної інформаційної роздруківки може здійснюватися на договірній основі із щомісячною оплатою 36 грн по кожному об'єкту.

3.3 Організація охорони установ банків

Охорона банків організується відповідно до вимог законодавчих і нормативних актів, які регламентують порядок, організацію охорони та обладнання банківських установ. Основними документами з охорони банків є: Закон України “Про банки і банківську діяльність”, Інструкція з організації охорони установ банків України затверджена Постановою НБУ № 548 від 25 грудня 1998 р. та наказом МВС України № 963 від 25 грудня 1998 р. Інструкція про вимоги з організації охорони установ банків України, затверджена Постановою НБУ № 134 від 29 березня 2001 р., наказ МВС України № 257 від 14 квітня 1998 р., наказ Державного комітету України по нагляду за охороною праці № 123 від 30 листопада 1999 р., наказ Міністерства охорони здоров’я України № 45 від 31 березня 1994 р.

Метою впровадження охорони в установах банків є забезпечення захисту клієнтів, співробітників, відвідувачів, цінностей та майна банків від протиправних посягань у межах цих установ.

В основу розроблення системи охорони банку та організації її функціонування покладено принцип створення послідовних рубежів безпеки, на яких загрози мають бути своєчасно виявлені, а їх поширенню протистоятимуть надійні перешкоди. Ефективність системи охорони банку можна оцінити тривалістю часу з моменту виникнення загрози до початку її ліквідації.

Вибір форм, методів і засобів охорони залежить від таких факторів:

можливі способи злочинних посягань на банки;

характеристика технічної укріпленості установ банків;

наявність і характеристики охоронно-пожежної сигналізації;

наявність уразливих місць у технічній укріпленості установи банку, які відомі тільки службі безпеки та охороні;

умови місцевості, де розташована установа банку, її конструктивні особливості;

режим і характер роботи установи банку, розмір грошових і матеріальних цінностей;

режим охорони установи банку;

якісно-кількісні характеристики сил охорони;

технічна оснащеність сил охорони.

Режим охорони може бути цілодобовим, частковим (у відповідні години доби) або вибірковим. Крім того, залежно від кількості сил і засобів, що використовуються для охорони, а також необхідності постійного чи часткового контролю території та об’єкта, установлюють простий або підсилений режим охорони.

активність і запобіжний характер охорони, що полягає у своєчасному виявленні ознак підготовки злочинних посягань на банк і вжитті заходів щодо їх попередження чи протидії;

доцільність і обґрунтованість організації режиму охорони банку, своєчасність його підсилення, раціональне використання сил і засобів охорони;

доцільне поєднання особистих можливостей з можливостями правоохоронних органів;

здійснення охорони за єдиним планом;

потайність і демонстративність охорони;

максимальна інформованість складу охорони про всі події, що відбуваються в банку, зміну умов його діяльності.

Установи банків організовують охорону власною службою охорони або залучають до охорони на договірних засадах спеціальні підрозділи МВС України чи юридичні особи, яким надано право на здійснення охоронної діяльності (надання охоронних послуг) згідно з чинним законодавством України. Вибір сил охорони покладається на керівника установи банку.

Для вирішення питання про взяття банківської установи під охорону силами підрозділів МВС її керівник направляє до регіонального управління (відділу) Державної служби охорони (ДСО) лист з проханням здійснити первинне обстеження установи. На основі листа проводиться обстеження об’єктів банківської установи міжвідомчою комісією у складі представників регіонального управління (відділу) ДСО, територіального органу внутрішніх справ, підрозділу ДСО, Державної пожежної охорони (ДПО), регіонального управління відповідного банку та керівника установи банку, що обстежується. Комісія повинна визначити вид та систему охорони, заходи технічної укріпленості, оснащення засобами охоронно-пожежної сигналізації (ОПС) і тривожної сигналізації (ТС), безпеки, зв’язку тощо. За результатами обстеження складається акт. Крім того, актом оформляється прийняття в експлуатацію засобів охоронної, охоронно-пожежної і тривожної сигналізації, установлених в установі банку.

Взяття об’єкта під охорону оформляється договором між органом охорони і банком. Одночасно з договором складається дислокація, в якій указуються об’єкти, що підлягають охороні, час та вид охорони.

Юридичні особи, які мають право надавати послуги охорони, здійснюють взяття установи банку під охорону за домовленістю сторін або у такий же спосіб, як і з підрозділами МВС.

Відповідно до використання сил та засобів охорони остання поділяється на фізичну та технічну. У свою чергу, фізична охорона здійснюється силами фізичних осіб за допомогою установлення стаціонарних постів, виділення груп для супроводження вантажів та цінностей, патрульних груп, груп охорони посадових осіб банку.

Технічна ж охорона забезпечується встановленням у визначених місцях технічних засобів охорони (ТЗО), які поділяються на засоби затримки, засоби охоронної та засоби пожежної сигналізації, засоби спостереження за територією і приміщеннями установи банку, обладнання для реєстрації внесення (винесення) заборонених матеріалів і виробів.

За рішенням керівника установи банку може обиратись один із перелічених видів охорони:

цілодобова фізична охорона з підключенням відповідних технічних засобів охорони для спостереження сил охорони;

у робочий час - фізична охорона з підключенням відповідних технічних засобів охорони для спостереження сил охорони, у неробочий час - охорона тільки за допомогою відповідних технічних засобів охорони, що підключені для спостереження сил охорони;

цілодобова охорона тільки за допомогою відповідних технічних засобів охорони, що підключаються для спостереження сил охорони.

Керівник банку або уповноважена ним особа при організації охорони визначає:

організацію пропускного та внутрішньо-об’єктового режиму;

місця встановлення технічних засобів охорони та їх кількість;

технічні засоби охорони для забезпечення відповідного реагування на їх сигнали сил охорони;

конкретні (мінімально можливі) терміни оперативного реагування сил охорони на сигнали технічних засобів охорони;

дії працівників банку і сил охорони у разі спрацювання технічних засобів охорони, а також їхні дії у непередбачених ситуаціях;

взаємодію між різними суб’єктами охорони, якщо має місце залучення до виконання завдань охорони різних суб’єктів;

інші заходи, необхідні для забезпечення надійного збереження цінностей і належного рівня охорони відповідної установи банку.

На випадок розбійного нападу, пожежі, стихійного лиха, інших надзвичайних обставин розроблюються плани дій персоналу банку та сил охорони. Згідно з такими планами один раз у квартал можуть проводитись відповідні інструктажі або тренування працівників банку.

У разі пожежі наряд охорони або працівники банку повідомляють про це пожежну охорону, чергового органу внутрішніх справ і управління (відділу) охорони, керівника банку і вживають заходів щодо врятування цінностей і майна.

У разі загорання в грошових сховищах не дозволяється відкривати їх і порушувати цілісність печаток до прибуття посадових осіб об’єкта, відповідальних за збереження цінностей.

Кількісний склад сил охорони на один цілодобовий пост визначають за діючою плановою нормою робочого часу працівників, які безпосередньо забезпечують охорону банку. За специфікою роботи особовий склад сил охорони може нести службу вдень і вночі за 8-, 12-, 24-годинним графіком чергування.

Загалом діяльність сил охорони передбачає виконання трьох груп завдань:

аналітичні, пов’язані з отриманням інформації про загрози охороні банку та джерела таких загроз, а також з аналізом стану охорони банку;

процедурно-відбивні, пов’язані з організацією охорони об’єктів установи банку, своєчасною реакцією сил охорони на виникнення загроз, відбиттям і локалізацією посягань на об’єкти охорони банку, взаємодією сил охорони з ДСО, ліквідацією наслідків посягань і відновленням режиму охорони;

попереджувальні, пов’язані зі створенням іміджу сильного і надійного режиму охорони, своєчасним виявленням ознак підготовки посягань на об’єкти охорони, завчасним зосередженням сил і засобів охорони на загрозливих ділянках та об’єктах охорони, проведенням заходів дезінформації зловмисників.

Працівники охорони мають відповідати таким вимогам (наказ МВС України № 112 від 28 лютого 1994 р.):

а) керівники підрозділів охорони - мати вищу юридичну освіту або стаж роботи не менше трьох років у охоронних, оперативних, слідчих підрозділах органів МВС, СБУ або стаж служби не менше п’яти років на командних посадах стройових частин і навчальних підрозділів ЗС або стаж роботи не менше п’яти років за останні 10 років у структурах, які надають послуги охорони;

б) працівники підрозділів охорони - мати вік не менше 18 років, позитивний висновок медичної комісії про відсутність протипоказань виконувати функції, пов’язані з охоронною діяльністю, початкову підготовку до виконання своїх обов’язків з охорони об’єктів і громадян, не бути поміченим у систематичному порушенні громадського порядку, зловживанні спиртними напоями або захопленні наркотичними речовинами, не мати пред’явленого звинувачення у скоєнні злочинів, притягнення до суду, непогашеної судимості за умисні злочини, вироку суду про позбавлення права займатись охоронною діяльністю, мати постійне місце проживання.

Договір охорони не може укладатися, а за укладеними договорами зобов'язання суб'єкта охоронної діяльності можуть бути призупинені в односторонньому порядку, в тому числі з негайним припиненням дії укладеного договору охорони, у разі отримання суб'єктом охоронної діяльності офіційних відомостей, що свідчать про його залучення до заходів, що:

мають ознаки правопорушень проти життя та здоров'я фізичних осіб, громадської безпеки, особистих та майнових прав фізичних і юридичних осіб;

спрямовані на створення перешкод щодо діяльності органів державної влади та управління, громадських організацій та об’єднань.

У разі виявлення зазначених обставин персонал охорони суб'єкта охоронної діяльності зобов'язаний негайно доповісти своєму безпосередньому керівникові та у подальшому діяти згідно одержаних вказівок керівника. На вимогу замовника послуг з охорони суб'єкт охоронної діяльності повинен надати офіційне пояснення з приводу припинення виконання своїх зобов'язань за договором.

Висновки

Безпека - це неодмінна умова виживання й розвитку будь-якого бізнесу, причому не тільки безпека підприємств, але й особистого життя його працівників, особливо керівників і власників бізнесу. В процесі дослідження було з’ясовано правову природу, поняття й зміст послуги з охорони майна як об'єкта цивільного права. Щоб зберегти в цілості і схоронності як майно, так і життя і здоров’я своїх співробітників, організації вдаються до послуг охоронних фірм або створюють власну службу безпеки.

Охорона майна - діяльність суб'єктів охоронної діяльності з організації та практичного здійснення заходів, спрямованих на забезпечення схоронності, цілісності визначених володільцем та належних йому об’єктів - будівель, споруд, іншого рухомого та нерухомого майна з метою відвернення та/або недопущення безпосередніх посягань на майно, припинення несанкціонованого володільцем доступу до нього для збереження його фізичного стану і забезпечення здійснення володільцем цього майна всіх належних йому повноважень щодо нього.

Послуги з охорони власності та громадян - це вид підприємницької діяльності, який за своїм суб'єктним складом і змістом діяльності є цивільно-правовими зобов'язальними правовідносинами і здійснюється на підставі законодавчих, нормативно-правових актів або державних ліцензій на право надання послуг з охорони власності, крім окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, та охорони громадян.

Способи організації безпеки різноманітні: від охорони людиною - фізична охорона, до високотехнологічного обладнання, яке контролює об'єкт охорони від вхідних дверей до комп'ютерних мереж - системи технічної охорони й захисту інформації. З метою задоволення будь-яких потреб кожен громадянин майже щодня вступає у відносини з різного роду підприємствами, установами, організаціями. Основним підтверджуючим документом відносин між споживачем і виконавцем є договір.

Цивільний Кодекс України визначає, що за договором охорони охоронець, який є суб'єктом підприємницької діяльності, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна, які охороняються. Володілець такого майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати охоронцю встановлену плату.

За договором охорони суб’єкт охоронної діяльності зобов’язується забезпечити недоторканість особи чи майна, що охороняються. Власник (володілець) такого майна або особа, яку охороняють, зобов’язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісячно сплачувати суб’єкту охоронної діяльності встановлену плату.

Договір охорони укладається в письмовій формі з обов'язковим визначенням в ньому номеру та дати виданої суб'єкту охоронної діяльності ліцензії.

Послуги з охорони власності та охорони громадян - це вид господарсько-підприємницької діяльності, який за своїм суб'єктним складом і змістом є господарськими або цивільно-правовими зобов'язальними правовідносинами і здійснюється на підставі законодавчих, інших нормативно-правових актів або державних ліцензій на право надання послуг з охорони власності, крім окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, та охорони громадян.

Замовник послуг з охорони зобов'язаний надати суб'єкту охоронної діяльності документи, що підтверджують його право власності (володіння) майном, охорона якого складає предмет договору, а також правомірність знаходження майна у визначеному місці охорони.

Також було встановлено ознаки поняття «договір охорони майна» і визначено правове регулювання договірних відносин, пов'язаних із наданням такого роду послуг.

Охоронна діяльність - діяльність суб’єктів охоронної діяльності по охороні фізичних осіб та майна.

Об'єкт охоронної діяльності - фізичні особи, крім посадових осіб органів державної влади та громадян, щодо яких заходи захисту життя, здоров'я та майна здійснюються відповідно до окремих законів України, майно фізичних та юридичних осіб, а також постійні та тимчасові заходи громадсько-політичного або іншого характеру.

Суб'єкт охоронної діяльності - юридична особа резидент незалежно від форми власності, що здійснює охоронну діяльність на договірних засадах або внутрішня служба охорони юридичної особи резидента.

Договір на охорону за своїм суб'єктним складом підставно віднести до одностороннього (взаємного), оплатного, консесуального та безіменного, тобто відповідно до нього у сторін договору виникають взаємні права та обов'язки: у "Охорони" - обов'язок забезпечити охорону майна "Власника" чи особистої безпеки "Особи", а у "Власника" чи "Особи" - створити необхідні для виконання охороною своїх договірних зобов'язань умови; за послуги охорони проводиться певна оплата і такий договір виникає в момент реальних намірів сторін недвозначно виражених словами або конклюдентними діями.

Визначено коло суб’єктів підприємницької діяльності, які надають послуги по охороні власності та громадян, які за обсягом надання послуг, можна класифікувати на:

підприємства з абсолютним обсягом надання послуг по охороні власності і громадян; до них відносимо:

) Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ України;

) Інші органи і підрозділи внутрішніх справ;

) Підрозділи внутрішніх військ МВС України;

підприємства з обмеженим обсягом надання послуг по охороні власності та громадян; до них відносимо будь-які суб'єкти підприємництва, в тому числі і громадян-підприємців, які надають послуги по охороні власності та громадян на підставі ліцензії на надання таких послуг (крім підприємств (підприємців), які мають ліцензію лише на надання послуг по охороні громадян );

спеціалізовані підприємства по наданню певного виду охоронних послуг; до них відносимо:

) службу інкасації і перевезень цінностей Національного банку України;

) службу інкасації, охорони грошових знаків і цінних паперів, що перевозяться, Державну службу охорони при МВС України;

) суб'єкти підприємницької діяльності всіх форм власності, які надають послуги по охороні тільки громадян - тобто мають ліцензію на надання послуг по охороні громадян.

Суб'єкти з надання охоронних послуг також можна класифікувати за ознакою права застосовувати вогнепальну зброю та спеціальні засоби на три групи:

)         організації, охоронний персонал яких згідно чинного законодавства України має право на носіння, зберігання та використання вогнепальної зброї та спеціальних засобів при виконанні договірних робіт з надання охоронних послуг; до них відносимо всі спеціальні державні організації, що надають охоронні послуги і діють на підставі Законів України та відповідних положень. Це:

а)       ДСО при МВС України;

б)       інші органи та підрозділи МВС України;

в)       підрозділи внутрішніх військ М ВС України;

г)       підрозділи податкової міліції ДПА України;

д)       митна варта Держмиткому України;

г) служба інкасації та перевезень НБУ.

підприємства, які не мають права на вогнепальну зброю, проте їх право на володіння будь-якими спецзасобами, використання яких передбачене чинним законодавством, не обмежене: до них відносимо державні підприємства як суб'єкти права власності, які надають охоронні послуги на підставі ліцензій МВС України на право надання послуг з охорони власності та громадян;

підприємства, охоронний персонал яких не має такого права; до них відносимо підприємства з недержавною формою власності (приватних підприємців), які здійснюють охоронну діяльність на підставі ліцензій МВС України на право надання послуг з охорони власності та громадян.

Правовідносини, що виникають на підставі договору про охорону, мають усі ознаки, властиві цивільно-правовим зобов'язанням про надання послуг. За цим договором, одна сторона (охоронець), що є суб'єктом підприємництва, зобов'язується забезпечити недоторканність особи чи майна. Володілець майна або особа, яку охороняють, зобов'язані виконувати передбачені договором правила особистої та майнової безпеки і щомісяця сплачувати встановлену плату.

Договір про охорону має багато спільного з договором зберігання: ці договори спрямовані на досягнення однієї мети - забезпечення охорони майна. Водночас вони мають суттєві відмінності.

За договором про охорону, власник доручає органам охорони здійснювати щоденно охорону майна або особи, без передачі їх у господарську сферу органу, що здійснює охорону. За договором зберігання поклажодавець передає майно зберігачу. Крім того, учасниками договору про охорону можуть бути тільки суб'єкти підприємництва, а учасниками договору зберігання - також громадяни. Договір про охорону завжди сплатний, а договір зберігання може бути як сплатним, так і безоплатним.

Договір про охорону укладається в тому самому порядку, що й інші договори. Специфіка цього договору полягає в тому, що його укладенню передують організаційно-технічні заходи, проводиться обстеження об'єкта з метою узгодження виду охорони, визначення кількості постів, необхідності обладнання засобами сигналізації і пожежогасіння, технічного управління, виходячи з розмірів території, яку займає об'єкт, технології виробництва продукції, режиму роботи та інших умов забезпечення схоронності власності. Результати обстеження оформлюють актом. На договірній основі силами підрозділів охорони чи інших організацій здійснюється монтаж засобів сигналізації.

Приймання об'єктів під охорону оформлюється договором між охороною і власником. При укладенні договору сторони готують окремий документ, що називається Дислокацією об'єктів охорони. Внаслідок проведення зазначених заходів погоджують такі важливі умови договору, як об'єкт охорони, предмет договору і вартість послуг охорони.

Договір укладається на строк, погоджений сторонами, і набирає чинності з дня його підписання. При розірванні договору з ініціативи власника охороні відшкодовують пов'язані з цим витрати.

За неналежне виконання договірних зобов'язань охоронець несе повну майнову відповідальність. Така відповідальність передбачає відшкодування не тільки прямих збитків, а й втраченої вигоди. Основною формою цієї відповідальності є відшкодування збитків, заподіяних власнику крадіжкою, грабежем, розбоєм, знищенням або пошкодженням майна сторонніми особами, які проникли на об'єкт охорони, чи внаслідок пожежі, що сталася з вини як сторонніх осіб, так і працівників охорони. Розміри збитків та залишки товарно-матеріальних цінностей підтверджуються відповідними документами і розрахунками, звіреними з бухгалтерськими даними на день події.

Якщо організація вирішила скористатися послугами приватного охоронного підприємства, потрібно врахувати, що договір про надання охоронних послуг має бути укладений у письмовій формі.

Незалежно від того, хто здійснює охорону, підприємство, що користується такими послугами, несе певні витрати, які необхідно відображати в обліку.

Виходячи з юридичного змісту підприємницької діяльності з надання послуг з охорони власності та громадян, нормативне визначення контролю за роботою охоронних підприємств доцільно викласти в такій редакції: під контролем за роботою охоронних підприємств... слід розуміти діяльність Державної служби охорони при МВС України та її регіональних підрозділів щодо перевірки дотримання вказаними суб'єктами охоронної діяльності чинного законодавства, законності реагування їх персоналу на факти виявлених правопорушень, щодо відповідності діяльності працівників їх функціональному призначенню, організації їх професійної підготовки, забезпечення охорони праці, організації обліку господарських договорів на надання послуг з охорони власності та охорони громадян, своєчасності надання інформації про відкриття філій або представництв, а контрольно-наглядову діяльність органів внутрішніх справ за роботою охоронних підприємств віднести до окремого виду адміністративного провадження зовнішньої дії, який спрямований на перевірку дотримання суб'єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг умов та правил здійснення цього виду підприємницької діяльності.

Є підставним внесення змін в усі законодавчі та інші нормативно-правові акти, в яких зустрічається термін "охорона громадян", і заміна його терміном "забезпечення фізичної безпеки осіб". Це, насамперед, Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", Інструкція про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій на надання послуг з охорони державної, крім особливо важливих об'єктів, колективної та приватної власності, а також охороні громадян, Інструкція про умови та правила здійснення підприємницької діяльності з надання послуг по охороні колективної і приватної власності, а також охороні громадян та контроль за їх дотриманням, Інструкція про порядок контролю за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності, які надають послуги з охорони власності, охорони громадян, а також за діяльністю служб охорони підприємств та організацій усіх форм власності. Відповідно, вид підприємницької діяльності, який є предметом цього дослідження, може мати визначення "надання послуг з охорони державної та іншої власності та забезпечення фізичної безпеки осіб".

Такий крок систематизував би правові норми, які регулюють поставлене питання, унеможливив би неоднозначність тлумачення тих чи інших норм.

Таким чином, договір охорони є ефективним засобом недопущення крадіжок, пошкодження або знищення майна і забезпечує недоторканність особи, оскільки укладання договору на охорону із приватним охоронним підприємством забезпечує грамотне виконання охоронцями своїх обов'язків і професійну відповідальність охоронного підприємства перед клієнтом.

договір охорона банк послуга

Перелік використаних джерел

1.  Бандурка А.М., Бессмертній А.К. и др. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебник / Под ред.проф. А.М.Бандурки. - Харьков: Ун-т внутр. дел, 1999.- 456 с.

2.       Бірюков І.А. Цивільне право України. - К.: Академія, 2000. - 542 с.

.         Бойко П.С. Цивільне законодавство. - Х.:Правова література, 1999.- 348 с.

4.       Буденко Н.И., Бондарев С.Н. Лицензирование и контроль органов внутренних дел за частной детективной и охранной деятельностью: Лекция. - М., 1994.- 45 с.

5.       Василенко А.В. Цивільне право. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 426 с.

6.       Ваулина О. Охрана: государственная с оружием, частная - с интеллектом: [Гос. служба охраны и частные охранные структуры] // Республика. - 1993. - 23-29 сент. (№17). - С. 6.

7.       Вауліна О. Гебісти, екстрасенси та інші сищики: [Приватї детективї фірми в Україні] // Республіка. - 1993. - №5 (2О-26 берез.). - С. 11.

8.  Вказівка МВС України від 17.03.2000 р. «Про впорядкування надання охоронних послуг органами і підрозділами органів внутрішніх справ, підрозділами внутрішніх військ МВС України». - 28 с.

9.       Дзера О.В. Зобов’язальне право. Теорія і практика. - Київ: Юрінком Інтер, 1998. - 564 с.

.         Довбій С.П. Цивільно-правове регулювання діяльності з охорони майна громадян та організацій // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових праць. - Донецьк, 2003. - № 2. - С. 211-216.

.         Довбій С.П. Щодо розмежування правового регулювання охоронної діяльності // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Збірник наукових праць. Випуск 7. - Харків: Право, 2004. - С. 194-202.

.         Довбій С.П. Щодо питання визначення меж відповідальності й розміру відшкодування збитків за договором охорони майна // Проблеми законності: Респ. міжвідом. наук. зб. Вип. 69. / Відп. ред. В.Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого, 2004. - С. 41-48.

13.     Задихайло Д.В. Предпринимательское право в Украине. - Х.: Эспада- Синтекс, 1998. - 288 с.

14.     Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 20. - Ст. 249.

.         Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» від 01.06.2000 р. № 1775-ІП // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. - Ст. 299.

.         Закон України „Про основи національної безпеки України”// Офіційний Вісник України. - 2003. - № 22. - С. 303.

.         Захаров П.М. Цивільні правовідносини. - Х.: Наука, 2002. - 348 с.

.         Iлюшин Ю, Собелевський Л. Недержавна правоохоронна діяльність: [Надання детектив. та охорон. допомоги громадянам і організаціям] // Право України. - 1993. - №2. - С. 48-49.

.         Інструкція про порядок видачі субєктам підприємницької діяльності ліцензій на надання послуг з охорони державної, крім особливо важливих обєктів колективної та приватної власності, а також з охорони громадян. Затверджена Наказом МВС України від 28.02.94 p. - 28 с.

20.     Калинин Г. Негосударственная служба безопасности в Украине: текущий момент и перспективі // Служба безопасности. - 1996. - №10. - С. 18-19.

21.     Колодій А.М. Принципи права України. К., 1998. - С. 143.

22.     Конституція України від 28.06.96 р.- Харків: Прометей, 2003.- 98 с.

23.     Копан О.В. Забезпечення внутрішньої безпеки України: теоретико-управлінські засади. Введення в поліцейську стратегію: Монографія. - К.: НАВСУ, 2001. - 424 с.

24.     Крісин А. Охраннsй бизнес Украині // Частн. сіск. Охрана. Безопасность. - 1995. - №2. - С. 88-92.

.         Кузьменко А.М. Аналіз соціально-правової регламентації діяльності новітніх і нетрадиційних культів у конкурентній боротьбі з публічною посткомуністичною владою України// Юридичний журнал. - К.: Юстініан, 2006. - № 9. - С.65

.         Кузьменко А.М. Контроль над спецслужбами (розвідкою і контррозвідкою) - ознака реальної влади в сучасній конкуренції „груп впливу і тиску” з публічною владою держав// Юридичний журнал. - К.: Юстініан, 2006. - № 4. - С. 34-37

.         Кузьменко А.М. Проблеми відповідності стратегії та системи забезпечення безпеки України національним потребам: фахова невизначеність сутності поняття та змісту „національного інтересу”// Юридичний журнал. - К.: Юстініан, 2006. - № 10. - С. 47-49

.         Кузьменко А.М. Розвідувальна діяльність як явище сучасних міжнародних відносин// Міжнародне право і національне законодавство: Зб. наук. пр. за загальною редакцією д.ю.н. В.Л. Чубарєва. - К.: КиМУ, 2003. - Вип.3. -С. 31-41.

.         Кузьменко А.М. Теоретико-прикладні аспекти „оперативної обстановки” як категорії безпекознавства // Юридичний журнал. - К.: Юстініан, 2006. - № 11. - С.43-50

.         Кузьменко А.М. Особливості проблеми формування концептуальних основ реформування спецслужб (розвідки і контррозвідки) та правоохоронних органів України у сучасних умова Євроінтеграції// Юридичний журнал. - К.: Юстініан, 2006. - № 8. - С.56-59

.         Кузьменко А.М. Особливості проблеми формування концептуальних основ реформування спецслужб (розвідки і контррозвідки) та правоохоронних органів України у сучасних умовах євроінтеграції// Юридичний журнал. - К.: Юстініан, 2006. - № 8. - С.34-39

.         Курило В. Надання охоронних послуг як об’єкт підприємництва//Право України 2003 рік, №2 - С.48-52

.         Ліпкан В. А. Безпекознавство: Навчальний посібник. - К.: Європейський університет, 2003. - 208 с.

.         Ліпкан В.А. Національна безпека України у світлі теорії самоорганізації // Держава і право. - 2002. - № 16. - С. 143

.         Ліпкан В. А. Теоретичні основи та елементи національної безпеки України: Монографія. - К.: „Текст”, 2003. - 600 с.

36.     Литвин О.П. Організаційно - правові засади безпеки підприємництва і проблеми з провадженням охоронної діяльності суб`єктів недержавної форми власності.- http:// www.antiterunity.org/ <http://www.antiterunity.org/> ru/conferences/ 030409/speech/litvin.php

37.     Маевский В. Детективы в законе: [Ассоциация детективов Украины] // Правда Украины. - 1993. - 3 апр.

38.     Малыгин М. Черный бизнес - бизнесу рознь: [Закон "О частной детективной и охранной деятельности": Рос. Федерация] // Частн. сыск. Охрана. Безопасность. - 1996. - №4. - С. 13-15.

39.     Маляренко В. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України.- Київ. Юрінком Інтер .- 2004.- с.7 - 69.

40.     Матвеева Я. За каменной спиной // Суббота плюс, № 46.- 16 ноября, 2006.- с.7

41.     Мельнік М.І., Хавронюк М.І. Суд та інші правоохоронні органи. Правоохоронна діяльність: закони і коментарі: Друге видання, виправлене і доповнене. - К.: Атіка, 2001. - 654 с.

.         Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2002. - 588 с.

43.     Международное право: Учебник кол. авторов/ отв. ред. Ф.И. Кожевников. -М.: Междунар. отношения, 1987. -С.29.

44.     Митрохин В. Как защитить защитника: [Частн. охранно-сыск. деятельность в Рос. Федерации] // Частн. сыск. Охрана. Безопасность. - 1995. - №5. - С. 59-62.

45.     Нижник Н.Р., Ситник Г.П., Білоус В.Т. Національна безпека України (методологічні аспекти, стан і тенденції розвитку): Навчальний посібник/ За заг. ред. П.В. Мельника, Н.Р. Нижник. - Ірпінь, 2000. - 304 с.

46.     Онищенко Г. Приватні охоронці - конкуренти чи партнери МВС?: [Бесіда з президентом Укр. федерації працівників недерж. служб безпеки] // Юридичний вісник України. - 1997. - №11. - С. 6-15.

47.     Охранный бизнес: проблемы и тенденции // Частн. сыск. Охрана. Безопасность. - 1996. - №7. - С. 1-12.

48.     Положення про спеціальний підрозділ міліції охорони «Титан». Затверджене Наказам МВС України від 28.02.93 p. - 25 с.

49.     Про заходи щодо вдосконалення охорони обектів державної та їнших форм власностi від 10.08.93 р. - 34 с.

.         Правила застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку в Україні: постанова Ради Міністрів УРСР №49 від 27 лютого 1991 р. / Із змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України № 597 від 25 жовтня 1992 р. та № 583 від 30 липня 1993 р. // Збірник нормативних актів України з питань правопорядку.- К.: МВС України.- С. 433-438.

.         Про виконання постанови Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 575 «Про порядок застосування вогнепальної зброї»: наказ МВС України № 752 від 25 листопада 1992 року // К.: МВС України, 1992.- С.22

52.     Савелий М. Превышение полномочий служащими частных охранных служб // Частн. сіск. Охрана. Безопасность. - 1996. - №11. - С. 17-18.

53.     Сатановський О. Недержавна служба безпеки захищає бізнес: (Бесіда з віце-президентом Федерації недерж. служби безпеки України) // Час-Time. - 1999. - 2 березня. - С. 7.

54.     Скакун О.Ф. Теория государства и права: Учебник. -Харьков: Консум, Университет внутр. дел, 2000. -С.253.

.         Соснин А. С, Прыгунов П. Я. Менеджмент безопасности предпринимательства. Учебное пособие. - К.: Европейский университет, 2004. - 357 с.

.         Типовий договір на охорону обєктів та квартир громадян підрозділами Державної служби охорони при Міністерстві внутрішніх справ України (Затверджений Наказом Головного управління державної служби охорони при МВС України від 04.05.95 p. // Правознвець.- № 14, 1995 - С. 56-59.

.         Ткаліч А. =І. Тезаурус: тлумачний тематичний словник основних термінів і визначень. - К., 2001. - 148 с.

58.     Устав Украинской Федерации негосударственных охранных и детективных служб: Проект // Iменем закону. - 1995. - 13 січ. (№2). - С. 13-14.

59.     Шевченко В., Костенко Г. Концепція національної безпеки: методологічний аспект// „Голос України”. -1996. - 11 січня. - С.45-55.

Додаток А

ДОГОВІР

про охорону виробничих (господарських) об’єктів

м. ____________ "____" ___________ 200 ___ р.

ЗАМОВНИК: _____________________________________________,в особі ________________________________, що діє на підставі ______________________________________, з одного боку, і

ОХОРОННА ФІРМА: ______________________________________,в особі ______________________________________________________,що діє на підставі ___________________________________________, з іншого боку,

уклали Даний Договір про наступне:

. ПРЕДМЕТ ДОГОВОРУ

.1. ЗАМОВНИК доручає‚ а ОХОРОННА ФІРМА бере під охорону об’єкти‚ перераховані у переліку та плані (схемі) об’єктів‚ які охороняються‚ що додаються до договору.

.2. Об’єкти‚ що передаються під охорону‚ повинні відповідати наступним вимогам:

а) територія по периметру підприємств‚ виробничі цехи‚ склади‚ бази‚ будівельні майданчики та підступи до них‚ а також вітрини магазинів‚ ательє‚ павільйонів та інші приміщення‚ що охороняються‚ з настанням темряви повинні освітлюватися _________________________________,(вид‚ тип освітлення)щоб вони були доступні спостереженню нарядів охорони.

Освітлення території об’єкта‚ що охороняється‚ не здійснюється у випадках ________ __________________________________________.

Складування будь-яких матеріалів усередині об’єкту‚ що охороняється‚ може здійснюватися не ближче ____________________________ від огорожі.

б) стіни‚ дахи‚ стелі‚ горищні‚ слухові вікна‚ люки та двері приміщень‚ у яких зберігаються товарно-матеріальні цінності‚ мають знаходитися у справному стані. На вікнах нижніх поверхів наступних приміщень (за винятком вітринних вікон магазинів‚ підприємств громадського харчування та ательє): ______________________________________________ _________ установлюються металеві грати або віконниці з замками. Тип грат та віконниць узгоджується ЗАМОВНИКОМ з місцевими органами Державного пожежного нагляду.

в) об’єкти повинні бути обладнані наступними технічними засобами охорони: ________________(зв’язок‚ сигналізація‚ прилади охоронно-пожежної сигналізації‚_______________освітлення‚ огорожа‚ замки‚ засуви‚ турнікети‚ механізовані ворота‚_________оглядові майданчики‚ кімнати огляду та збереження особистих речей робітників і службовців)та засобами для гасіння пожежі.

На об’єктах повинен бути забезпечений вільний доступ ОХОРОННОЇ ФІРМИ до встановлених приладів охоронно-пожежної сигналізації та засобів для гасіння пожежі.

Технічний стан об’єктів‚ що приймаються під охорону‚ засобів охорони та гасіння пожежі‚ додаткова потреба в цих засобах‚ а також терміни їх запровадження зазначаються у двосторонньому акті‚ що складається в момент укладення договору та є його невід’ємною частиною.

.3. ОХОРОННА ФІРМА спільно із ЗАМОВНИКОМ та місцевими органами Державного пожежного нагляду не рідше двох разів на рік здійснює обстеження технічного стану об’єктів‚ що охороняються‚ засобів охорони‚ у тому числі приладів охоронно-пожежної сигналізації‚ перерахованих у п.2 Даного Договору‚ про що складається акт за підписом осіб‚ уповноважених на те ОХОРОННОЮ ФІРМОЮ‚ ЗАМОВНИКОМ і місцевим органом Державного пожежного нагляду із зазначенням термінів усунення ЗАМОВНИКОМ виявлених недоліків і термінів повідомлення про це ОХОРОННОЇ ФІРМИ та місцевого органу Державного пожежного нагляду.

.4. Охорона об’єктів здійснюється в дні та години‚ зазначені в переліку об’єктів‚ що додається до договору.

Система охорони об’єктів і дислокація постів визначаються ОХОРОННОЮ ФІРМОЮ та повідомляються ЗАМОВНИКУ.

.5. Щоденний прийом під охорону кожного об’єкта та здача його ЗАМОВНИКОВІ‚ у тому числі й об’єктів‚ що обладнані сигналізацією та під’єднані до пультів централізованого нагляду‚ здійснюється в наступному порядку: _______________________ ________________________________.

.6. Вказівки ОХОРОННОЇ ФІРМИ щодо дотримання встановленого режиму охорони‚ впровадження та утримання технічних засобів охорони у відповідності до вимог діючих інструкцій‚ настанов та інших документів є обов’язковими для ЗАМОВНИКА. Обладнання об’єктів технічними засобами охорони та ремонт цих засобів здійснюються за рахунок ЗАМОВНИКА‚ за винятком випадків виходу їх із ладу з вини ОХОРОННОЇ ФІРМИ.

.7. Сума договору ____________________________________.

Оплата за охорону відповідно до визначених тарифів здійснюється щомісячно платіжними дорученнями ЗАМОВНИКА‚ що здаються в установи банку за _____днів до початку наступного місяця.

. ОБОВ’ЯЗКИ ОХОРОННОЇ ФІРМИ

.1. ОХОРОННА ФІРМА зобов’язана:

а) організувати та забезпечити охорону товарно-матеріальних цінностей та грошових сум ЗАМОВНИКА‚ прийнятих під охорону‚ від розкрадання та не допускати проникнення сторонніх осіб на об’єкти‚ що охороняються;

б) здійснювати на об’єктах перепустковий режим‚ контролювати ввіз та вивіз (внесення та винесення) товарно-матеріальних цінностей на територію чи з території об’єкта‚ що охороняється‚ за матеріальними перепустками встановленої форми;

в) спільно з ЗАМОВНИКОМ здійснювати акції із впровадження технічних засобів охорони;

г) здійснювати експлуатаційне обслуговування приладів охоронної сигналізації та усувати несправності за заявою ЗАМОВНИКА в технічно можливий термін;

д) забезпечувати дотримання встановлених правил пожежної безпеки на постах силами працівників охорони під час несення ними служби‚ а у випадку виявлення на об’єкті‚ що охороняється‚ пожежі або спрацьовування охоронно-пожежної сигналізації внаслідок технічної несправності негайно повідомляти про це в пожежну частину та вживати заходів щодо ліквідації пожежі та технічної несправності охоронно-пожежної сигналізації;

е) приймати від ЗАМОВНИКА печатки і пломби в наступних випадках: ________________________________________________________.

. ОБОВ’ЯЗКИ ЗАМОВНИКА

.1. Замовник зобов’язаний:

а) здійснювати визначені договором акції з обладнання об’єктів технічними засобами охорони‚ створювати належні умови для забезпечення збереження товарно-матеріальних цінностей та сприяти ОХОРОННІЙ ФІРМІ при виконанні нею своїх завдань‚ а також у вдосконаленні організації охорони об’єктів і покращенні перепусткового та внутрішнього режимів об’єкта;

б) перед здачею об’єкта під охорону перевіряти‚ щоб у приміщенні‚ що охороняється‚ у неробочий час не залишились сторонні особи‚ увімкнені електричні та газові прилади й інші джерела вогню;

в) зачиняти на замки та пломбувати (опечатувати) зовнішні двері складів‚ баз‚ виробничих цехів‚ магазинів‚ ательє‚ павільйонів та інших виробничих і службових приміщень. Пломбувати (опечатувати) за наявності тамбура внутрішні двері. Зачиняти ззовні на висячі замки, окрім внутрішніх замків, та пломбувати (опечатувати) двері запасних ходів.

Грошові кошти‚ вироби з дорогоцінним камінням‚ із золота‚ платини та паладію‚ годинники в золотих‚ платинових та срібних корпусах повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах (ящиках)‚ прикріплених до підлоги‚ а особливо дорого коштуючі вироби після закінчення робочого часу - у відокремлених зачинених приміщеннях‚ а також із дотриманням інших діючих правил;

г) установлювати на об’єктах‚ де є внутрішній телефонний зв’язок‚ телефони в місцях знаходження постів; у неробочий для об’єктів час один із телефонів міської лінії установлювати на місці‚ доступному для працівників охорони;

д) вмикати охоронну сигналізацію після закінчення робочого дня на об’єкті‚ а у випадку її несправності негайно повідомляти про це ОХОРОННУ ФІРМУ та не залишати об’єкт до усунення несправності або передачі об’єкта ОХОРОННІЙ ФІРМІ в установленому порядку. Через 5 хвилин після повідомлення на пульт централізованої охорони про здачу об’єкта під охорону пересвідчитися в тому‚ що об’єкт під охорону прийнятий.

. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ОХОРОННОЇ ФІРМИ

.1. ОХОРОННА ФІРМА несе матеріальну відповідальність за збиток:

а) спричинений крадіжками товарно-матеріальних цінностей‚ здійсненими шляхом злому на об’єктах приміщень‚ що охороняються‚ замків‚ вікон‚ вітрин та огорож‚ іншими засобами в результаті незабезпечення належної охорони або внаслідок невиконання ОХОРОННОЮ ФІРМОЮ встановленого на об’єкті‚ що охороняється‚ порядку вивозу (винесення) товарно-матеріальних цінностей‚ а також розкраданнями‚ здійсненими шляхом грабунку або при розбійницькому нападі;

б) завданий знищенням або пошкодженням майна (в тому числі шляхом підпалу) сторонніми особами‚ які проникли на об’єкт‚ що охороняється‚ у результаті неналежного виконання ОХОРОННОЮ ФІРМОЮ узятих за договором зобов’язань;

в) спричинений пожежами або в силу інших причин з вини працівників‚ що здійснюють охорону об’єкта.

Факти крадіжки‚ грабунку‚ розбійництва‚ а також факти знищення або пошкодження майна сторонніми особами‚ які проникли на об’єкт‚ що охороняється‚ або через пожежу, або в силу інших причин з вини працівників‚ що здійснюють охорону об’єктів‚ встановлюються органами дізнання‚ слідства або судом.

.2. Про факт порушення цілісності приміщень‚ що охороняються‚ або завдання збитку шляхом пошкодження майна ОХОРОННА ФІРМА повідомляє у чергову частину органу внутрішніх справ та ЗАМОВНИКУ. До прибуття представників органу внутрішніх справ або слідства ОХОРОННА ФІРМА забезпечує недоторканість місця події.

Зняття залишків товарно-матеріальних цінностей повинно бути здійснене негайно після прибуття представників сторін на місце події.

.3. Відшкодування ЗАМОВНИКУ завданого з вини ОХОРОННОЇ ФІРМИ збитку здійснюється після надання ЗАМОВНИКОМ постанови органів дізнання‚ слідства або вироку суду‚ що встановив факт крадіжки‚ грабежу‚ розбійництва‚ а також факт знищення або пошкодження майна сторонніми особами‚ які проникли на об’єкт‚ що охороняється‚ або внаслідок пожежі чи в силу інших причин з вини працівників‚ що здійснюють охорону об’єкта. Розмір збитку повинен бути підтверджений відповідними документами та розрахунком вартості викрадених‚ знищених або пошкоджених товарно-матеріальних цінностей та викрадених грошових сум‚ укладеними за участі ОХОРОННОЇ ФІРМИ та звіреними з бухгалтерськими даними. До збитку‚ що відшкодовується‚ входить вартість викраденого або пошкодженого майна‚ розмір зниження вартості пошкоджених товарно-матеріальних цінностей‚ витрати‚ здійснені на відновлення пошкодженого майна‚ а також викрадені грошові суми.

.4. У випадку виявлення винних осіб майновий збиток стягується з них ОХОРОННОЮ ФІРМОЮ.

. ТЕРМІН ДІЇ ДОГОВОРУ

.1. Даний Договір укладається терміном на ______________ і набирає чинності з дня підписання.

.2. Усі суперечки за Даним Договором підлягають розв’язанню у визначеному законом порядку.

Договір з додатками укладається у двох примірниках‚ з яких перший знаходиться у ОХОРОННОЇ ФІРМИ‚ другий - у ЗАМОВНИКА.

Юридичні адреси, банківські реквізити і підписи сторін.

Додаток Б

Табл. 1 Порівняльна таблиця до проекту закону України “Про охоронну діяльність”

Додаток В

Приклад обліку витрат підприємства на охорону

Відповідно до умов договору з охоронною фірмою організація здійснює щоквартальні авансові платежі за послуги із забезпечення охорони офісу в сумі 36000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 6000,00 грн., з розрахунку 12000,00 грн. на місяць, у т.ч. ПДВ - 2000,00 грн. Акт прийому-передачі наданих послуг складається та підписується щомісяця. Рахунки-фактури також виставляються щомісяця. Відобразимо ці операції в бухгалтерському обліку, зважаючи на те, що оплата за 2-й квартал 2005 р. була здійснена 01.07.2005 р.

Табл. 3 Розрахунок витрат на охорону