язку" (5 березня 2009 р.).
На рівні відомств прийняті такі акти, як "Про затвердження договорів оренди (23 серпня 2000 р.), " Інструкція про ведення Державного реєстру правочинів " (18 серпня 2004 p.), "Інструкція про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб" (9 червня 1998 р.).
До підзаконних актів, в яких можуть міститися норми цивільного права, відносяться і рішення та розпорядження нормативного характеру місцевих органів влади. Голови місцевих державних адміністрацій, органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень приймають рішення, які стосуються питань, пов'язаних з правилами ведення торгівлі в даній місцевості, оренди нежилих приміщень тощо. Так, розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 17 червня 1998 р. "Про заходи щодо реалізації в м. Києві молодіжної житлової політики" визначається порядок створення молодіжних житлово-будівельних кооперативів, умови укладання кредитних угод про інвестування у житлове будівництво. В межах м. Києва це розпорядження є обов'язковим для виконання [17, 56].
До нормативних актів цивільного законодавства відносяться також затверджені відповідними державними органами управління примірні статути кооперативних та інших громадських організацій.
Нормативні акти Союзу РСР та Української РСР. У відповідності з Законом України від 12 вересня 1991 p. "Про правонаступництво України" і Постановою Верховної Ради України "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" закони Української РСР та інші акти, ухвалені Верховною Радою УРСР, діють на території України, якщо вони не суперечать законам України, ухваленим після проголошення незалежності України, а акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, діють на території республіки до прийняття відповідних актів законодавства України за умови, що вони не суперечать Конституції та законам України.
В числі цих актів великий масив складають підзаконні нормативні акти. Серед них: "Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення" і "Положення про поставку товарів народного споживання" (затверджені Радою Міністрів СРСР і чинні з 1 серпня 1988 p.); "Правила про договори підряду на капітальне будівництво" (затверджені РМ СРСР 26 грудня 1986 p.); "Інструкція про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народною споживання за кількістю" (затверджена Державним арбітражем СРСР 15 червня 1965 p.); "Примірний статут житлово-будівельного кооперативу" (затверджений постановою РМ УРСР 30 квітня 1985 p.).
Норми міжнародного права і міжнародні договори. Законом України вiд 29 червня 2004 року "Про міжнародні договори України" встановлено, що "укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства". Коли такий порядок не встановлено, пріоритет, згідно з нормами міжнародного права, мають норми міжнародних договорів [8].
Цивільні відносини можуть регулюватися звичаєм ділового обігу, тобто правилом поведінки, яке не передбачене актами законодавства, але є усталеним, таким, що широко застосовується у певній сфері підприємництва і не суперечить цивільному законодавству або договору. З певним застереженням можна вести мову про використання звичаєвих правил вже сьогодні. Так, ст. 149 Кодексу торговельного мореплавства України передбачає, що за відсутності угоди сторін щодо тривалості часу вантажних робіт, розміру плати перевізнику за простій, розмір винагороди за дострокове закінчення розвантаження визначається відповідно до термінів і ставок, прийнятих у відповідному порту [16, 50].
Крім вертикальної системи зв'язку нормативних актів (тобто класифікації нормативних актів за їх юридичною силою) цивільне законодавство має і так звану горизонтальну систему. Принципом її побудови є виокремлення і групування актів щодо того та іншого предмета регулювання (відносини по передачі майна у власність, тимчасове користування, по наданню послуг, виконанню робіт тощо).
За дією ознакою можна виділити такі складові частини цивільного законодавства, як транспортне законодавство, законодавство страхове, торговельне, будівельне, орендне, про інтелектуальну власність та ін.
Так, транспортне законодавство, як сукупність нормативних актів, визначає основні правові, економічні і організаційні засади діяльності транспорту, правовий статус транспортних організацій, їх взаємовідносини з клієнтурою, умови перевезення, організацію безпеки руху на транспорті тощо. Серед нормативних актів цієї категорії можна назвати: "Повітряний кодекс України"(1993); "Кодекс торговельного мореплавства України" (1994); закони України "Про транспорт" (1994), "Про залізничний транспорт" (1996), а також - "Статут автомобільного транспорту" (1969); "Статут залізниць" (1998). На кожному виді транспорту діють окремі правила перевезення. Оновлюючи транспортне законодавство, Кабінет Міністрів України затвердив "Правила надання послуг пасажирам автомобільного транспорту" (18 лютого 1997 p.), "Порядок обслуговування громадян залізничним транспортом" (19 березня 1997 p.), а Міністерство транспорту України "Правила перевозок вантажів автомобільним транспортом" (14 жовтня 1997 p.), "Порядок і умови організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом" (21 січня 1998 p.).
Торговельне законодавство. Окрім Закону України "Про захист прав споживачів" (1991 p.), згадаємо також: "Порядок заняття торговельною діяльністю і правила торговельного обслуговування населення" (8 лютого 1995 p.); "Правила комісійної торгівлі непродовольчими товарами" (13 березня 1995 p.); "Правила продажу непродовольчих товарів" (27 травня 1996 p.); "Правила продажу продовольчих товарів" (28 груди» 1994 p.);
"Правила торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами" (8 грудня 1995 p.); "Правила торгів на ринках" (12 березня 1996 p.), "Правила торгівлі у розстрочку" (1 липня 1998 p.); окремі правила роздрібної торгівлі: алкогольними напоями, примірниками аудіовізуальних творів, нафтопродуктами та ін. [15, 63]
Законодавство про інтелектуальну власність. До цієї групи відносяться Закони України: "Про авторське право і суміжні права" (23 грудня 1993 р.); "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі." (15 грудня 1993 p.); "Про охорону прав на промислові зразки" (15 грудня 1993 р.), "Про охорону прав на сорти рослин" (21 квітня 1993 p.); "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг"; "Правила складання і подання заявки на видачу патенту України на винахід і корисну модель" (17 грудня 1994 p.) та ін.
Відповідні нормативні акти складають зміст будівельного законодавства, законодавства про оренду, банківського та ін.
.2. Значення судової практики в цивільному законодавстві
Під судовою практикою звичайно розуміють ті положення (рішення) судів, які виносяться судами при розгляді певної категорії справ (наприклад, щодо встановлення батьківства, відшкодування шкоди, яка заподіяна джерелом підвищеної небезпеки тощо).
Рішення суду по конкретній справі мають обов'язкову силу лише для суб'єктів цієї справи і, звичайно, джерелом права вони не є. Джерелом права не можуть вважатися і узагальнення судової практики з певних категорій справ, позиції колегії в цивільних справах Верховного Суду України.
Разом з тим судова практика тісно пов'язана з джерелами права і має важливе значення в цивільному законодавстві.
По-перше, саме за допомогою судової практики встановлюється таке розуміння і тлумачення закону, яке розкриває його зміст і розвиває його положення.
По-друге, саме цивільна практика є вихідною базою для цивільного законодавства. Завдяки судовій практиці в нормативному порядку урегульовуються відносини, які до цього цивільним законодавством не регламентувалися. Так, ЦК України 1963 р. не містив положень щодо відшкодування витрат, які особа зазнала при веденні чужої справи без доручення. Але на практиці такі справи виникали, і суди змушені були їх вирішувати. Як наслідок цього, в прийнятому в 2003 році ЦК України з'явилася окрема глава: "Ведення чужих справ без доручення" [14, 101].
По-третє, застосування цивільно-правових норм на практиці дозволяє з'ясувати, наскільки ефективною і повною є діюча норма, виявити прогалини, неточності, суперечності, які закладені в ній, усунути їх і цим самим удосконалити норму права.
З метою забезпечення правильності рішень, які виносять суди. Пленуму Верховного Суду України надано право давати судам керівні роз'яснення, чим досягається єдність судової практики по однорідних справах. У відповідності зі ст. 12 Господарсько-процесуального кодексу України право давати роз'яснення господарським судам з питань практики застосування законодавства України, яке регулює відносини в господарській сфері, надано Вищому господарському суду України.
Питання щодо правової природи постанов Пленуму Верховного Суду України є дискусійним в юридичній літературі. На думку одних вчених, ці постанови є тлумаченнями норм права, мають офіційний характер і є складовими тих норм, які тлумачаться; в силу цього вони набувають значення джерела права.
Більшість цивілістів вважають, що правова норма і її тлумачення - явища різного роду. Якщо тлумачення визнавати частиною тієї норми, яка підлягає тлумаченню, то тим самим відкривається можливість зміни норми шляхом її тлумачення.
Відсутність єдиної думки з цього питання обумовлюється й діяльністю Верховного Суду України, який інколи встановлює, по суті, правила нормативного характеру, хоча не є нормотворчим органом. Так, в п. З Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 р. "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" зазначається, що володілець джерела підвищеної небезпеки не відповідає за шкоду, заподіяну цим джерелом, якщо доведе, що воно вибуло з його володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, а не з його вини. Але ж існує спеціальна норма ЦК України, яка передбачає умови звільнення від відповідальності володільця джерела підвищеної небезпеки. В цій нормі називаються дві виключні підстави: непереборна сила і умисел потерпілого [3]. У відповідності до ст. 147 Конституції України право офіційного тлумачення законів надано Конституційному Суду України [1].
Керівні роз'яснення Верховного Суду України з питань застосування чинного законодавства при розгляді окремих категорій цивільних справ е обов'язковими для всіх судів України.
Постанови Пленуму Верховного Суду публікуються в окремих збірниках і в періодичних юридичних виданнях ("Вісник Верховного Суду України", "Право України", "Збірник поточного законодавства, нормативних актів, судової практики", "Юридичний вісник", "Закон і бізнес" та ін.).
Серед постанов Пленуму Вищого господарського суду України і роз'яснень Президії Вищого господарського суду України наведемо наступні: "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про підприємництво"" від 6 серпня 1997 p. № 02/5/276; "Про деякі питання практики застосування Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкуртом" від 18 листопада 1997 р. № 02/5/444.
Постанови Пленуму Вищого господарського суду та роз'яснення Президії Вищого господарського суду України публікуються в спеціальному виданні "Збірник рішень та судової практики Вищого господарського суду України", а також в наведених вище виданнях [17, 78].
Отже, судова практика мають важливе значення в тлумаченні, удосконаленні і застосуванні цивільного законодавства. Проте слід памятати, що судовий прецедент офіційно не є джерелом права в Україні (окрім рішень Конституційного Суду України), отже він не носить імперативного характеру. Проте, при розгляді судових справ, особливо в судах першої інстанції, судді намагаються слідувати постановам Пленумів судів касаційної інстанції та Верховного Суду, а також не виходити за межі існуючої судової практики. Тому фактично судовий прецедент можна визнати неофіційним джерелом права в Україні, яке має подекуди більший вплив на судову практику, ніж офіційні джерела права.
цивільний процесуальний закон час
Глава 2. Дія актів цивільного законодавства
.1 Особливості дії актів цивільного законодавства у часі
Дія нормативно-правового акта цивільного законодавства у часі - це офіційно встановлений проміжок його юридичного буття, котрий, як правило, не обмежений певним строком, а визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії.
Для досягнення цілей практичного застосування відповідного нормативно-правового акта завжди підлягають вирішенню наступні питання: по-перше, з якого моменту нормативно-правовий акт набрав чинності; по-друге, на які відносини він поширюється і чи підпадають під його регулювання відносини, що виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, котрий втратив чинність; по-третє, з якого саме моменту попередній нормативно-правовий акт втратив чинність.
Враховуючи суспільну важливість законодавчого вирішення питання щодо дії закону та інших нормативно-правових актів у часі, Конституція (ст. 58) закріпила один з найважливіших загальновизнаних принципів сучасного права: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони розраховані тільки на майбутнє і не поширюються на відносини, які виникли до набрання цими актами чинності, за винятком передбачених ч. 1 ст. 58 Конституції України випадків, коли нормативно-правовим актом пом'якшується або скасовується відповідальність особи [1].
Закріплення принципу незворотності дії актів цивільного законодавства у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і людиною. Це породжує впевненість кожного, що його існуюче становище не буде погіршене законом або іншим нормативно-правовим актом, який буде виданий пізніше.
Фактично відтворюючи закріплену на конституційному рівні ідею щодо неприпустимості зворотної дії нормативно-правових актів у часі, ЦК України переносить її у площину приватно-правової сфери. У відповідності зі ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо ж цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності [17, 81].
Закон діє до його скасування у встановленому порядку. Про скасування закону може бути прямо вказано в новому законі. Якщо новий закон прямо не передбачає скасування попереднього, який суперечить новому і регулює ті самі відносини, його слід вважати таким, що втратив чинність у відповідній частині чи в цілому, з моменту набрання чинності нового закону.
Частина п'ята ст. 94 Конституції не допускає набрання законом чинності раніше дня його опублікування. Однак Конституція (ст. 58) встановлює зворотну силу законів та інших нормативно-правових актів, що пом'якшують або скасовують будь-яку юридичну відповідальність. При цьому Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що ст. 58 Конституції поширюється лише на фізичних осіб [9].
На розвиток конституційних положень про чинність законодавства в часі, ст. 5 ЦК встановлює, що акти цивільного законодавства зворотної сили не мають. Тому акти не мають зворотної дії в часі. Однак такі акти мають зворотну дію в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність. Це означає, що акти цивільного законодавства діють на майбутній час і не застосовуються до тих відносин, які виникли до набрання ними чинності [3].
При цьому, оскільки Конституційний Суд України дійшов висновку про поширення ст. 58 Конституції лише на фізичних осіб (Рішення КС України від 09.02.99 р., справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), ч. 2 ст. 5 ЦК України поширюється тільки на фізичних осіб в частині про надання зворотної дії в часі актам цивільного законодавства, що пом'якшують або скасовують відповідальність.
До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, які виникли з моменту набрання ним чинності. Для цього норма ч. 3 ст. 5 ЦК України вимагає дотримання трьох умов:
а) відносини відносяться до сфери цивільно-правового регулювання;
б) акт, що регулює їх, втратив чинність;
в) права та обов'язки учасників цих відносин виникають і після набрання чинності нового акта цивільного законодавства [3].
Якщо акт цивільного законодавства, що регулював цивільні відносини, втратив чинність, новий нормативно-правовий акт з моменту набрання ним чинності застосовується до юридичних фактів цивільного права та породжуваних ними цивільних прав і обов'язків. Це загальне правило ЦК України доповнюється спеціальною нормою пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу про те, що Цивільний кодекс 2003 року застосовується до тих прав і обов'язків, що продовжують існувати після набрання ним чинності. У зв'язку з цим прийнятий 2003 року ЦК України підлягає застосуванню зразу після 1 січня 2004 року, якщо до цього рішення у відповідній справі прийнято не було. Якщо судове рішення було прийнято до 1 січня 2004 р., то апеляційна і касаційна інстанції повинні застосовувати ті нормативно-правові акти, які були чинними на день винесення рішення судом першої інстанції [12, 67].
ЦК України не виключає дії спеціальних правил, які не допускають застосування нових актів цивільного законодавства до зобов'язань, що виникли на підставі договорів, укладених до набрання чинності такими актами.
Прикладом таких правил є норма ч. 3 ст. 10 Закону "Про оренду державного і комунального майна", якою умови договору оренди визнаються чинними на весь строк дії договору, хоч би після укладення договору законодавством були встановлені правила, що погіршують становище орендаря. Ця норма вирішує питання співвідношення умов (тексту) договорів і актів законодавства, прийнятих після укладення договору. Умови договору ЦК України (ч. 1 ст. 268 ЦК) розуміє широко як умови, викладені в договорі, так і як положення законодавства, що визначають зміст прав та обов'язків сторін. Цей підхід закріплено положеннями Закону України "Про оренду державного і комунального майна", згідно з яким (ч. 3 ст. 10 Закону) умови договору оренди визнаються чинними на весь строк дії договору, хоч би після укладення договору законодавством були встановлені правила, що погіршують становище орендаря. Наведені положення слід розглядати як можливість дії положень скасованого нормативно-правового акта до закінчення строку дії договору оренди і неможливість застосування (у відповідній частині) до зобов'язання, що ґрунтується на цьому договору, акта законодавства, який набув чинності після укладення договору оренди. При цьому ті права, які виникли до моменту набрання чинності новим актом цивільного законодавства на підставі акту, що діяв і втратив чинність, підлягають захисту на загальних засадах, зокрема передбачених главою 3 ЦК України "Захист цивільних прав та інтересів" (статті 15-23 ЦК) [13, 32].
Іншими словами, в цьому випадку фактично наявний ефект юридично обов'язкових норм скасованого нормативного акта з одночасним незастосуванням норм нового нормативно-правового акта до раніше виниклих і триваючих відносин.
Правотворчій практиці відомі непоодинокі випадки прийняття нових актів цивільного законодавства з умовою, що прийняті раніше нормативні акти підлягатимуть застосуванню лише в частині, що не суперечить новому закону. У цьому випадку спеціальні норми законів, які увійшли в суперечність з більш загальними положеннями нового закону, також не підлягають застосуванню. За відсутності такого зазначення в новому законі, спеціальні правила прийнятих законів продовжують діяти. ЦК України нормою ч. 2 ст. 4 закріплює імперативне правило, згідно з яким інші закони України повинні прийматися відповідно ЦК з дотриманням процедури одночасного внесення відповідних змін до ЦК і нового закону, яким інакше регулюються цивільні відносини, ніж ЦК України. Цю норму ЦК України слід розглядати як положення про неприпустимість застосування законодавчих та інших нормативно-правових актів, які увійшли в суперечність з ним. За таких умов не матиме значення можливість тлумачення норм нового закону як спеціальних щодо норм ЦК, оскільки правило про перевагу спеціальної норми перед загальною заперечується імперативним правилом про неприпустимість застосування законів, які суперечать ЦК. Такі спеціальні положення законів не повинні підлягати переважному застосуванню перед положеннями ЦК, що є більш загальними. У цьому зв'язку недостатньо логічною видається позиція авторів, які, обґрунтовуючи застосування правила про перевагу спеціальної норми перед загальною, фактично не враховують імперативну норму ч. 2 ст. 4 ЦК [13, 32].
Чинність закону не обмежена строком, якщо в самому законі не вказано інше або його сама сутність закону не передбачає його дію протягом певного періоду часу. Зазвичай, дія актів цивільного законодавства у часі не обмежується, якщо у самому акті не визначено інше або природа відповідного нормативно-правового акта не припускає його дію протягом певного часу. Зокрема, коли Фонд державного майна України (далі - ФДМУ) видає нормативно-правові акти, спрямовані на реалізацію програми приватизації об'єктів державної власності на поточний рік, вони діють протягом року.
Як правило, акт цивільного законодавства діє до дня його відміни у встановленому законом порядку. Можлива також ситуація, коли з прийняттям нового закону ті, що були прийняті раніше, закони зберігають чинність у частині, яка не суперечить новому законові.
Деколи встановлюються правила, відповідно до яких регулюються відносини, що виникли до набрання чинності новим законом і до яких може застосовуватися новий закон.
Наприклад, відповідно до Прикінцевих та перехідних положень ЦК передбачається можливість його застосування до цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, але продовжують існувати після 1 січня 2004 р. Правила Книги шостої ЦК застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята жодним із спадкоємців до набрання чинності ЦК. До позовів про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 p., застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. Правила про набувальну давність, передбачені ст. 344 ЦК, поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності ЦК. Що стосується договорів, укладених до 1 січня 2004 p., які і продовжують діяти після набрання чинності ЦК, то до них положення останнього застосовуються лише щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів і незалежно від дати їх укладення. Правила ЦК про відповідальність за порушення договору застосовуються у тих випадках, коли відповідні порушення допущені після набрання чинності ЦК, крім випадків, коли у договорах, укладених до 1 січня 2004 p., була встановлена інша відповідальність за такі порушення [3].
.2 Порядок оприлюднення нормативно-правових актів в Україні
Порядок оприлюднення нормативно-правових актів регулюються указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності».
Закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніш як у п'ятнадцятиденний строк після їх прийняття у встановленому порядку і підписання підлягають оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях [10].
Офіційними друкованими виданнями є:
·"Офіційний вісник України";
·газета "Урядовий кур'єр".
Офіційними друкованими виданнями, в яких здійснюється офіційне оприлюднення законів та інших актів Верховної Ради України, є також газета "Голос України", "Відомості Верховної Ради України".
Офіційним друкованим виданням, в якому здійснюється офіційне оприлюднення законів, актів Президента України, є також інформаційний бюлетень "Офіційний вісник Президента України" (далі - "Офіційний вісник Президента України").
Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України можуть бути в окремих випадках офіційно оприлюднені через телебачення і радіо.
Нормативно-правові акти можуть бути опубліковані в інших друкованих виданнях лише після їх офіційного оприлюднення.
Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкованих виданнях, мають інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.
Громадяни, державні органи, підприємства, установи, організації під час здійснення своїх прав і обов'язків повинні застосовувати закони України, інші акти Верховної Ради України, акти Президента України і Кабінету Міністрів України, опубліковані в офіційних друкованих виданнях або одержані у встановленому порядку від органу, який їх видав.
Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України набирають чинності з моменту їх прийняття, якщо більш пізній строк набрання ними чинності не передбачено в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, набирають чинності не раніше дня їх опублікування в офіційних друкованих виданнях.
Якщо закон України, інший акт Верховної Ради України опубліковано в будь-якій із газет, зазначених у частинах другій і третій статті 1 указу Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності», чи в "Офіційному віснику Президента України", до його опублікування в "Офіційному віснику України", "Відомостях Верховної Ради України", він набирає чинності після опублікування в тій із вказаних газет, чи в "Офіційному віснику Президента України", де його опубліковано раніше [10].
Якщо інший нормативно-правовий акт опубліковано в "Офіційному віснику Президента України" чи в газеті "Урядовий кур'єр" до його опублікування в "Офіційному віснику України", він набирає чинності після опублікування в тому із вказаних офіційних друкованих видань, де його опубліковано раніше.
Нормативно-правові акти органів виконавчої влади, які зачіпають права, свободи і законні інтереси громадян чи мають міжвідомчий характер, набирають чинності через десять днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено більш пізній строк, але не раніше дня їх офіційного оприлюднення. Державну реєстрацію здійснюють Міністерство юстиції України та його органи в Автономній Республіці Крим, областях, района. Це правило поширюється на акти міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, управлінь, відділів та інших служб обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та їх управлінь, відділів тощо.
Такі нормативно-правові акти набирають чинності через десять днів після їх державної реєстрації, якщо в них не встановлено більш пізній строк набрання чинності.
Нормативні акти Національного банку (постанови правління), що регулюють відносини з участю громадян, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції і набирають чинності відповідно до тих же правил, що й акти міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (ст. 56 Закону "Про Національний банк України"). Постанови Національного банку, що регулюють відносини за участі юридичних осіб і не стосуються фізичних осіб, набирають чинності в строки, встановлені в таких постановах, але не раніше дня прийняття. Нормативні акти Національного банку України також не можуть мати зворотної сили [7].
Рішення сільських, селищних, міських, районних в містах рад, районних і обласних рад набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк набрання ними чинності [6].
Акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, які не мають загального значення чи нормативного характеру, можуть не публікуватися за рішенням відповідного органу. Ці акти та акти з обмежувальними грифами офіційно оприлюднюються шляхом надіслання відповідним державним органам та органам місцевого самоврядування і доведення ними до відома підприємств, установ, організацій та осіб, на яких поширюється їх чинність.
Неопубліковані акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності з моменту одержання їх державними органами або органами місцевого самоврядування, якщо органом, що їх видав, не встановлено інший строк набрання ними чинності.
Акти Верховної Ради України і Президента України про призначення відповідно до законодавства на посади і звільнення з посад набирають чинності з моменту їх прийняття.
.3 Особливості дії цивільно-процесуального закону в часі та його відмінність від цивільного
Дія цивільного процесуального законодавства у часі істотно відрізняється від дії цивільного законодавства у часі. Якщо цивільні правовідносини регулюються нормами, які діяли на момент виникнення цивільних правовідносин, то цивільні процесуальні правовідносини регулюються нормами, яки є чинними на момент вчинення певних процесуальних дій [4].
Частиною 4 статті 2 ЦПК України, однак, встановлено, що закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Таким чином, принциповою відмінністю між цивільним та цивільним процесуальним правом є те, що для цивільних правовідносин застосовуються норми закону, які набрали чинності на момент виникнення цих правовідносин, і наступні зміни у законодавстві не можуть застосовуватися до цих правовідносин, за винятком випадків, коли вони помякшують цивільно-правову відповідальність учасників правовідносин або старий закон втратив чинність, а в цивільному процесі застосовується закон, який діє на момент вчинення певних процесуальних дій.
Висновки
Цивільне право являє собою сукупність правових норм, що регулюють майнові та деякі особисті немайнові відносини. Цивільне законодавство - це сукупність нормативних актів, в яких містяться дані норми. Тому "цивільне право" і "цивільне законодавство" - це різні поняття.
За юридичною силою та територіальною ознакою джерела цивільного права поділяються на закони, інші правові акти, в яких містяться норми цивільного права: укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств та відомств, виконавчої влади, діючі (ті, що не втратили сили) нормативні акти Союзу РСР та Української РСР та норми міжнародного права і міжнародні договори.
Рішення суду по конкретній справі мають обов'язкову силу лише для суб'єктів цієї справи і, звичайно, джерелом права вони не є. Джерелом права не можуть вважатися і узагальнення судової практики з певних категорій справ, позиції колегії в цивільних справах Верховного Суду України. Разом з тим судова практика тісно пов'язана з джерелами права і має важливе значення в цивільному законодавстві.
Дія нормативно-правового акта цивільного законодавства у часі - це офіційно встановлений проміжок його юридичного буття, котрий, як правило, не обмежений певним строком, а визначається моментом набрання ним чинності та моментом припинення його дії.
Закріплення принципу незворотності дії актів цивільного законодавства у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і людиною
Частина п'ята ст. 94 Конституції не допускає набрання законом чинності раніше дня його опублікування. Однак Конституція (ст. 58) встановлює зворотну силу законів та інших нормативно-правових актів, що пом'якшують або скасовують будь-яку юридичну відповідальність.
До цивільних відносин, які виникли раніше, новий акт цивільного законодавства застосовується до тих прав та обов'язків, які виникли з моменту набрання ним чинності. Для цього норма ч. 3 ст. 5 ЦК вимагає дотримання трьох умов:
а) відносини відносяться до сфери цивільно-правового регулювання;
б) акт, що регулює їх, втратив чинність;
в) права та обов'язки учасників цих відносин виникають і після набрання чинності нового акта цивільного законодавства.
Чинність закону не обмежена строком, якщо в самому законі не вказано інше або його сама сутність закону не передбачає його дію протягом певного періоду часу.
Порядок оприлюднення нормативно-правових актів регулюються указом Президента України «Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності». Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України набирають чинності через десять днів з дня їх офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самими актами, але не раніше дня їх опублікування в офіційному друкованому виданні.
Дія цивільного процесуального законодавства у часі істотно відрізняється від дії цивільного законодавства у часі. Якщо цивільні правовідносини регулюються нормами, які діяли на момент виникнення цивільних правовідносин, то цивільні процесуальні правовідносини регулюються нормами, яки є чинними на момент вчинення певних процесуальних дій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
1.Конституція України. Закон України від 28.06.1996 №254к/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. -1996. - №30. - Ст. 141.
2.Кодекс торговельного мореплавства України. Закон України вiд 23.05.1995 № 176/95-ВР // Відомості Верховної Ради України. -1995. - №47. - Ст. 349.
.Цивільний кодекс України. Закон України від 16.01.2003 №435-IV // Відомості Верховної Ради України. -2003. - № 40. - Ст. 356.
.Цивільний процесуальний кодекс України. Закон України від 18.03.2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. -2004. - №40. - Ст. 402.
.Про правонаступництво України. Закон України вiд 12.09.1991 № 1543-XII // Відомості Верховної Ради України. -1991. - №46. - Ст. 617.
.Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України вiд 21.05.1997 № 280/97-ВР // Відомості Верховної Ради України. -1997. - №24. - Ст. 170.
.Про банки і банківську діяльність. Закон України від 07.12.2000 № 2121-III // Відомості Верховної Ради України. -2001. - №5. - Ст. 30.
.Про міжнародні договори України. Закон України вiд 29.06.2004 № 1906-IV // Відомості Верховної Ради України. -2004. - №50. - Ст. 540.
.Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів). Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 №1-рп/99 // Офіційний вісник України. -1999. - №7. - Ст. 160.
.Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності. Указ Президента України від 10.06.1997 №503/97 // Офіційний вісник України. -1997. - №24. - Ст. 11.
.Бірюков І.А. Цивільне право України. Заг. частина - К.: Юросвіта, - 2000. - 431 с.
.Боброва Д.В. Цивільне право. ч. перша - К.: Літера, - 2007.- 543 с
.Заіка Ю.О. Українське цивільне право: Київ «КНЕУ» - 2006р. - 403 c.
.Харитонов. Є.О.; Саніахметова. Н.О. Цивільне право України. -Київ: «Істина» - 2005 - 765 с.
15.Цивільне право України: Академічний курс: Підручник <http://www.publications.nas.gov.ua/books/catalog/2006/Pages/1053.aspx> у 2 т. -Вид.2-ге, доп. і перероб. - Т.2. Особлива частина К.: Видавничий Дім „Ін Юре" -2006 - 431 с.
.Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн./ Д.В. Боброва, О.Д. Дзера, А.С. Довгет та ін.; За ред.О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової.-К.: Юрінком Інтер, - 2000.- 740 c.
.Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Академічний курс; Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», - 2005. - 624 с.