Характеристика факторів розміщення продуктивних сил

Характеристика факторів розміщення продуктивних сил

Міністерство науки та освіти України

Національний Технічний університет України

“Київський політехнічний інститут”

Факультет менеджменту та маркетингу

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ: Характеристика факторів розміщення продуктивних сил

Виконала:

Студентка групи УМ-31

Войцехова О.С.

Перевірила:

Ободзинська Т.В.

Київ 2003

Зміст

Вступ.

Фактори розміщення продуктивних сил та їх економічна оцінка.

.1 Сировинний фактор.

.2 Паливно-енергетичний фактор.

.3 Водний фактор.

.4 Фактор робочої сили (трудовий).

.5 Споживчий фактор.

.6 Транспортний фактор.

.7 Фактор науково-технічного прогресу.

.8 Фактор ринкової кон’юнктури.

.9 Фактор економіко-географічного положення.

.10 Екологічний фактор.

Розміщення продуктивних сил і людський фактор.

Висновок.

Вступ

Вивчення і пізнання об'єктивних закономірностей територіальної організації продуктивних сил можливе лише за умови аналізу множини факторів, що впливають на розвиток і розміщення різних галузей народного господарства. Оцінка факторів розміщення складає основний зміст науки про територіальну організацію виробництва. У теорії розміщення продуктивних сил фактор розміщення є одним з центральних понять. Навіть можна сказати, що будь-який аналіз розміщення виробництва або населення - це, насамперед, факторний аналіз. Лише уважно вивчивши фактори розміщення, можна робити обґрунтовані висновки про його ефективність

Попри важливість поняття "фактор розміщення", однозначного трактування цього терміна нема. Саме слово "фактор" (від латинського гасіот - той, хто робить; виробник) означає причину, рушій якогось процесу або явища. Але стосовно розміщення продуктивних сил це не повністю розкриває зміст поняття.

Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей. При зміні складу факторів повинні змінитися і місця розміщення об'єктів. Кожен район характеризується набором певних факторів, що визначають придатність його території для розміщення конкретних об'єктів.

1. Фактори розміщення продуктивних сил та їх економічна оцінка

Вивчення і пізнання об' єктивних закономірностей територіальної організації продуктивних сил можливе лише за умови аналізу множини факторів, що впливають на розвиток і розміщення різних галузей народного господарства. Оцінка факторів розміщення складає основний зміст науки про територіальну організацію виробництва, бо лише при уважному вивчені всіх факторів можна робити висновки про ефективність розміщення.

Факторами розміщення продуктивних сил називають усю сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей. При зміні складу факторів повинні змінитися і місця розміщення об'єктів. Кожен район характеризується набором певних факторів, що визначають придатність його території для розміщення конкретних об'єктів.

Один з засновників теорії факторного аналізу А. Вебер виділив 4 групи факторів: природно-географічні, демографічні, техніко-економічні і соціально-економічні. Докладне врахування, аналіз і оцінка їх є найважливішою частиною економічного обгрунтування розміщення підприємств.

Природно-географічні фактори включають якісну і кількісну характеристики родовищ корисних копалин, енергетичних, водних, лісових, земельних ресурсів, природно-кліматичні й природно-транспортні умови. Особливо важливий вплив цих факторів на розміщення галузей видобувної промисловості, гідроенергетики, галузей промисловості, що переробляють сільськогосподарську продукцію. Кількісна та якісна характеристики корисних копалин, їх фі-зико-технічні властивості, характер залягання визначають розмір підприємств, методи видобутку і рівень технік о-економічних показників (собівартість, продуктивність праці, фондо- і капіталомісткість, рентабельність тощо).

Демографічні фактори: чисельність населення і його розміщення, кількісна та якісна оцінки трудових ресурсів у розрізі областей і районів. Нерівномірність розселення населення зумовлює потребу розміщення промисловості відносно споживача готової продукції, а також оцінки мобільності населення для прогнозування його міграції з огляду перспектив розвитку економічних районів. Ефективне використання трудових ресурсів потребує розміщення виробництва у невеликих і середніх містах і обмеження нового будівництва - у великих. Демографічні фактори найбільше впливають на розміщення трудо- та наукомістких галузей промисловості (приладобудування, інструментальної, радіотехнічної, електронної, електротехнічної галузей тощо). Розміщення підприємств цих галузей здебільшого залежить від наявності кваліфікованих кадрів.

Техніко-економічні фактори: науково-технічний прогрес, транспортні умови, форми суспільної організації виробництва. Вирішальне значення має науково-технічний прогрес. Його прискорення послаблює вплив природно-географічних і демографічних факторів. Впровадження результатів науково-технічного прогресу, особливо нових передових трудо- і ресурсозберігаючих технологій, знижує трудо-, матеріале-, фондо- і капіталомісткість, а це, в свою чергу, створює відносно однакові умови для прискореного розвитку продуктивних сил економічних районів, сприяє рівномірному розміщенню їх. Особливо велика роль у розміщенні виробництва належить хімізації, яка значно розширює можливості задоволення потреб підприємств у сировині та основних матеріалах, дає можливість економити натуральні види сировини, утилізувати відходи, а отже, й поліпшити охорону навколишнього середовища.

Істотний вплив на характер розміщення промислового виробництва мають форми його суспільної організації - концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування. Вдосконалення цих форм зумовлює зростання потужності підприємств, розмірів сировинних і паливно-енергетичних баз в економічному районі. При вирішенні питань раціонального розміщення виробництва враховується і транспортний фактор: розвинена транспортна мережа в районі, відстані перевезень, нераціональні зустрічні транспортні потоки.

Соціально-економічні фактори мають винятково велике значення в розміщенні виробництва. Вони повинні забезпечити подолання соціальне-економічних відмінностей між селом і містом, промисловістю і сільським господарством, раціональну зайнятість населення, охорону природи, поліпшення умов праці і життя людей, розвиток освіти, охорони здоров'я, житлово-комунального господарства, сфери послуг.

Орієнтовна оцінка кожного з факторів дається на основі глибокого вивчення особливостей економіки кожної галузі зокрема. Так, в разі оцінки факторів розміщення важкого машинобудування вирішальне значення має близькість підприємств до металургійних баз і районів збуту. До металургійних баз тяжіють підприємства, що виробляють металургійне, гірничошахтне і підйомно-транспортне устаткування; до районів споживання-заводи групи сільськогосподарського машинобудування. Однак для більшості галузей машинобудування основне значення мають два фактори: трудомісткість і орієнтація на трудові ресурси та можливість кооперувань виробництва.

Оцінюючи фактори розміщення, аналізується структура затрат на виробництво, співвідношення матеріальних та інших затрат, трудомісткість і фондомісткість у різних галузях. Безпосередній вплив на вибір варіантів розміщення виробництва має співвідношення основних техніко-економічних показників виробництва - його трудо-, матеріало- і капіталомісткості, енерго- та ресурсомісткості з обов'язковим врахуванням споживного фактора.

Розглянемо окремо найважливіші фактори кожної групи.

.1 Сировинний фактор

Відомо, що затрати на сировину і матеріали в багатьох галузях промисловості складають більше половини усіх затрат. Такі виробництва і галузі називають матеріаломісткими. Ступінь матеріаломісткості визначається відношенням суми затрат на сировину до обсягу промислової продукції ( в грошових або натуральних показниках). Однак це вимагає детальної інформації і певних розрахунків. Тому простіше буде співставити натуральні величини: вагу вихідної сировини, потрібної для виробництва однієї тонни готової продукції і, вагу готової продукції. Якщо відношення сировини до готової продукції дещо перевищує одиницю, то виробництво буде нематеріаломістким; якщо ж на виробництво одиниці продукції потрібно сировини в декілька разів більше, то воно відноситься до матеріаломістких. На практиці виділяють галузі низької, середньої і високої матеріаломісткості.

Таблиця 1 Матеріаломісткість деяких видів виробництва

Враховуючи матеріаломісткість, розміщують підприємства поблизу джерел сировини, на певній відстані від них або ж далеко від сировинних баз. Так, деякі галузі виробництва (гірничодобувна промисловість, калійна, лісопильна, цукрова), переважно розміщуються поблизу сировинних баз. Характерним прикладом може бути кольорова металургія, де обов'язково суміщені стадії виробництва і збагачення руди. Руди кольорових металів, як правило, полікомпонентні, тому їх переробка передбачає складні технологічні цикли та одержання різних металічних сполук. Оскільки вміст основного компоненту в рудах мінімальний, вони потребують обов'язкового збагачення в місцях видобутку. У багатьох галузях, наприклад, у чорній металургії повного циклу, питомі витрати сировини складають не менше 2,5 т, в цукровій промисловості - 5-7, при виплавці міді із концентратів - 7,5 т. Отже, високоматеріаломісткі галузі мають чітко виражену сировинну орієнтацію. Це такі галузі: кольорова металургія, чорна металургія з повним технологічним циклом, важке машинобудування, деякі галузі хімії (виробництво соди, калійних добрив, важкий органічний синтез), промисловість будівельних матеріалів (цементна, гіпсова, цегельна), легка і харчова промисловість (виробництво цукру, олії і т.д.).

Характерно, що матеріаломісткі галузі відрізняються високою концентрацією виробництва, бо розміщуються вони, як правило, в районах видобутку сировини, виплавки металів, заготовки лісу чи сільськогосподарської сировини. Прикладом можуть бути металургія та машинобудування Донбасу і Придніпров'я, цукрова промисловість лісостепових областей України, целюлозно-паперова промисловість Західного Уралу та ін. Однак поряд з матеріаломісткими виробництвами є й такі, для яких роль сировини не має великого значення при їх розміщенні. Сюди відносяться галузі точного машинобудування і приладобудування, виробництво засобів електроніки, оптико-механічних приладів тощо. Вартість сировини в цих галузях набагато менша вартості готової продукції, тому домінуючим фактором при їх розміщенні виступає наявність трудових ресурсів.

.2 Паливно-енергетичний фактор

Типовими ознаками енергомісткості галузей є частка паливно-енергетичних затрат у собівартості готової продукції і питомі витрати палива й енергії на її виробництво. В технологічних процесах різних галузей може переважати споживання електроенергії (електромісткі виробництва), палива (паливомісткі), тепла (тепломісткі виробництва).

Виходячи з того, які питомі витрати палива й енергії характерні для різних виробництв, розрізняють три групи галузей:

1)          високоенергомісткі, де частка паливно-енергетичних затрат складає 30-45%;

2)      середньо- або малоенергомісткі, в яких частка паливно-енергетичних затрат складає лише 15-20% (тобто менше у порівнянні із затратами на сировину і матеріали);

)        неенергомісткі, де паливно-енергетичні затрати складають менше 6% (тобто в багато разів менші від затрат на сировину і матеріали).

Таблиця 2 Електромісткість деяких видів виробництва (кВт год/т)

До електромістких виробництв відносяться: виплавка легких металів (алюміній, титан, магній), електролітична виплавка міді, нікелю, феросплавів, виробництво синтетичного каучуку, віскозного шовку. Високоелектромісткі галузі орієнтуються на райони масового виробництва електроенергії, вони розміщуються біля гідроелектростанцій або в центрах з потужною тепловою енергетикою.

До тепломістких належать такі виробництва, що в процесі виготовлення готової продукції споживають багато тепла. Так, на глиноземних заводах, що виробляють напівфабрикати для алюмінію, на одну тонну глинозему необхідно витратити З тонни умовного палива, на одну тонну віскозного шовку -.1,5 тонни, а для виплавки тонни нікелю витрачається 50 тонн умовного палива. Багато теплоносіїв споживається на хлібопекарних заводах, у содовому виробництві, при виробництві синтетичного каучуку, целюлози, цементу, скла та в інших виробництвах. Всі види паливомістких виробництв розміщуються, звичайно, поблизу паливних баз або на шляхах перевезення палива. Особливо це характерно для розміщення теплових електростанцій (ТЕС). Так, головними районами теплової енергетики в Україні є Донбас і Придніпров'я. Саме тут працюють найбільші ТЕС потужністю в З млн. кВт. Для такої станції потреба в умовному паливі складає не менше 6,5 млн. тонн на рік.

.3 Водний фактор

При виробництві промислової і сільськогосподарської продукції споживається велика кількість прісної води. Саме тому вплив водного фактора на розміщення виробництва має велике значення. Відсутність води або обмеженість водних ресурсів у регіоні може стати серйозною перепоною для розміщення тих галузей і виробництв, які розглядаються як водомісткі.

Таблиця 3. Водомісткість деяких видів виробництва (м3/т)

Найбільш водомістким видом виробництва є вирощування сільськогосподарських культур на зрошувальних землях. Водоспоживання у сільському господарстві залежить у значній мірі від зрошення. На Україні зрошувальні системи побудовані переважно в зоні недостатнього зволоження (південні райони). Основна маса води надходить з Дніпра і його приток. Однак водні ресурси нашої держави обмежені і тому Україна відстає від більшості країн СНД за показником водоспоживання.

Нерівномірність у розподілі водних ресурсів на території України вимушує вдаватись до перекидання вод із'одного річкового басейну в інший, з тим щоб забезпечити дефіцитні райони. З цією метою були побудовані канали: Дніпро-Кривий Ріг, Дніпро-Донбас, Швнічно-Кримський. Діючими каналами перерозподіляється велика кількість води як для потреб промисловості, так і для сільського господарства. Все більше води потребує і комунальне господарство. В розрахунку на одного жителя в Україні витрачається щорічно до 87 куб.м води.

Велика роль належить водосховищам, що споруджуються головним чином в басейнах Дніпра, Дністра, Південного Бугу, Сіверського Дінця та на малих річках. Регулювання річного стоку за допомогою водосховищ забезпечує потреби енергетики і водопостачання галузей промисловості, сільського господарства, населення міст та селищ міського типу. У зв'язку з обмеженістю водних ресурсів на території України необхідно переводити промислові підприємства на замкнуте оборотне водопостачання і знижувати норми витрат води на виробництво промислової продукції.

.4 Фактор робочої сили (трудовий)

продуктивний фактор сила розміщення

Вплив цього фактора на розміщення виробництва визначається кількістю затраченої праці на виробництво одиниці продукції, числом робітників, потрібних на певну кількість продукції, кількістю продукції в розрахунку на одного робітника. Індикатором трудомісткості служить також показник частки заробітної плати у собівартості виробленої продукції.

За ступенем грудомісткості виробництва всі галузі поділяються на три основні групи:

1)      високотрудомісткі з великими затратами праці (в людино-годинах) на одиницю продукції при відносно матий вазі кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника;

2)      середньої трудомісткості з меншими, ніж у першій групі, затратами праці на одиницю продукції при відносно великій вазі кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника;

)        нетрудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю продукції при найбільшій за вагою кількості випущеної продукції в розрахунку на одного робітника.

Якщо виходити із затрат праці на одиницю випущеної продукції і частки заробітної плати у її собівартості, то найбільш трудомісткими галузями, що орієнтуються на місця зосередження робочої сили виявляться такі: машинобудування, легка, а також ряд хімічних виробництв. В сучасному промисловому виробництві найвищу трудомісткість мають галузі електроніки (виробництво ЕОМ, телевізорів, радіоприймачів, побутової електроніки); приладобудування, оптико-механічне виробництво, автомобілебудування; верстатобудування, швейна, текстильна, взуттєва галузі. Ці галузі розміщуються у містах з вільними трудовими ресурсами. З метою раціонального використання трудових ресурсів жіночої статі в районах зосередження підприємств важкої промисловості розміщуються підприємства легкої, харчової галузей (текстильні комбінати, взуттєві фабрики, кондитерські фабрики). Так, наприклад, у Донецьку розміщений великий бавовняно-прядильний комбінат, у Луганську - взуттєва і кондитерська фабрики, що дозволило зайняти значну кількість жіночої робочої сили в індустріальному Донбасі.

Необхідно відмітити, що деякі виробництва можуть успішно розвиватись лише за умови наявності висококваліфікованих робітників і великих вкладень у науково-дослідну базу. Такі виробництва залежать від фактора наукомісткості і розміщуються переважно в центрах науки та освіти. Такими центрами є великі міста, а також міста-супутники, куди можуть бути винесені наукомісткі виробництва разом з науковою базою. На Україні основна кількість науко містких виробництв розміщена у великих містах-Києві, Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Львові.

.5 Споживчий фактор

при територіальній диференціації природних ресурсів і населення діє в напрямку, протилежному сировинному та паливно-енергетичному факторам. До районів ї центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслужуванням населення (виробництво товарів народного споживання) або ж виробляють малотранспортабельну продукцію (у порівнянні з вихідною сировиною і паливом).

Так, у місцях споживання виробляється переважна частина хлібобулочних і кондитерських виробів, молочної продукції та інших видів, які не можуть бути перевезені на велику відстань в силу своїх споживних властивостей. До місць споживання тяжіє завжди виробництво залізобетонних виробів та цілого ряду будівельних матеріалів. Перевезення цих виробів на великі відстані різко підвищує їх вартість, що є не вигідним для виробника і споживача. Ряд виробництв концентрується, як правило, у великих центрах (швейні, взуттєві, меблеві фабрики, м'ясокомбінати) оскільки сировина, яку вони споживають, без особливих і великих транспортних затрат може бути завезена з інших районів. До цієї групи відноситься також більшість галузей сільськогосподарського машинобудування, виробництво фосфорних, азотних добрив (на базі переробки природного газу). У великих містах розміщуються теплоелектроцентралі (ТЕЦ), вони забезпечують подачу тепла для потреб промисловості і комунального господарства. Роль споживного фактора часто посилюється фактором робочої сили, оскільки місця зосередження населення - це не лише джерела трудових ресурсів, але й райони споживання промислової продукції.

.6 Транспортний фактор

один з найбільш впливових при розміщенні виробництва. В залежності від величини транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє до сировини або ж до споживачів. Визначаючи інтенсивність його впливу, необхідно враховувати, перш за все, витрати сировини і палива на одиницю виробленої продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів, то підприємства вигідно розміщувати поблизу сировини і палива, бо це приводить до скорочення транспортних витрат. І навпаки, в тих випадках, коли витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприємства можуть бути розміщені на значній відстані від сировинних баз (наприклад, виробництво суперфосфату; макаронних виробів, печива). Нарешті, якщо на виробництво готового продукту витрачається стільки сировини, скільки становить його вага, то тоді підприємства розміщуються, виходячи з економічної доцільності (або в районах залягання сировини та поблизу них, чи в районах споживання готової продукції, або ж в місцях концентрації робочої сили).

Враховуючи транспортний фактор і зокрема порівняльну собівартість перевезення сировини, палива, готової продукції, А.Ю. Пробст виділив три групи галузей:

) галузі, що тяжіють до джерел сировини і палива у зв'язку із значним перевищенням собівартості перевезення сировини і палива у порівнянні з собівартістю перевезення готової продукції;

) галузі, в яких перевезення сировини і палива обходиться дешевше, ніж перевезення готової продукції, і які внаслідок цього орієнтуються на райони і центри споживання;

) галузі, що мало реагують на транспортний фактор і розміщуються незалежно від собівартості перевезення сировини, палива і готової продукції.

Вплив транспортного фактора на розміщення виробництва визначається шляхом сумування виробничих і транспортних витрат та встановлення частки останніх у загальних затратах. Якщо, наприклад, частка транспортних витрат у сумарних виробничих і транспортних затратах на одиницю продукції за певний період (за рік) зменшилася, то це свідчить про зниження впливу транспортного фактора.

З метою ліквідації нераціональних перевезень продукції проводиться районування виробництва і споживання найважливіших її видів. Районування виробництва сприяє раціональній територіальній організації промисловості і сільського господарства, а районування споживання визначає найбільш оптимальні зони збуту виробленої продукції.

.7 Фактор науково-технічного прогресу

впливає на розміщення підприємств І галузей в результаті наукових винаходів та змін в технології промислового і сільськогосподарського виробництва. Так, наприклад, завдяки застосуванню в чорній металургії для виплавки металів мінерального палива, що замінило деревне вугілля, Донбас з його кам'яним вугіллям став основним металургійним районом Російської імперії в кінці XIX століття, а Урал, де використовувалось деревне вугілля, поступився йому першістю.Після запровадження у чорній металургії новітніх технологій найбільш вигідно розміщувати підприємства в районах з достатньою кількістю палива й руди. Однак руду в збагаченому виді також можна завозити з інших районів, якщо є велика потреба у металургійному виробництві. Так, у Північному районі Російської федерації (м. Череповець) побудований потужний комбінат чорної металургії з повним циклом, який використовує збагачені руди з Кольського півострова та вугілля з Печорського басейну. Металургія Череповця є важливою сировинною базою для розвитку машинобудівного комплексу Санкт-Петербурга і Центральних областей Росії.

Досить сильний вплив на розміщення виробництва мають хімічні технології. Відомо, що після освоєння нового способу виробництва синтетичного каучуку сировиною для його виробництва певний час був спирт одержаний з картоплі. Саме тому заводи синтетичного каучуку були розміщені в районах виробництва дешевого картопляного спирту (центральні області Росії). Однак після того як спирт почали масово виробляти з нафтопродуктів, нові підприємства перемістились у райони Поволжя, вздовж трас нафтопроводів або ж у місця перерозподілу нафти різним споживачам.

Розвиток науково-технічного прогресу у виробництві супроводжується тенденцією до зниження матеріаломісткості, енергомісткості, трудомісткості продукції. Особливо важливо знижувати матеріаломісткість на підприємствах машинобудування України, оскільки витрати металу у нас ще досить великі і значно перевищують показники розвинених країн світу. Зниження матеріаломісткості у машинобудуванні сприятиме змінам у розміщенні деяких важливих виробництв, перш за все, переміщенню галузей складного машинобудування в райони достатньої кількості кваліфікованих трудових ресурсів, що значно віддалені від головних металургійних баз країни. Це зокрема стосується більшості областей правобережної України та західноукраїнського регіону.

Науково-технічний процес у транспорті також викликає істотні зміни в розміщенні виробництва. Так, завдяки розвитку високовольтних ліній передачі електроенергії (електронний транспорт) послабилась залежність виробництва від енергетичних баз, а прокладання трубопроводів змінило розміщення цілого ряду хімічних виробництв. Виникли великі хімічні підприємства в Черкасах і Рівному на базі використання природного газу, що надходить сюди з магістральних газопроводів, нафтохімічні комбінати в Лисичанську і Кременчуку, побудований хімічний комбінат в районі Одеси (м. Южний), що переробляє аміак, який транспортується аміакопроводом з Поволзького району Росії.

В міру розвитку І'вдосконалення технології змінюються витрати сировини, палива й енергії на одиницю готової продукції, що у свою чергу посилює територіальні зрушення у виробництві. Однак, створюючи умови для більш вільного розміщення підприємств, науково-технічний прогрес діє і в протилежному напрямі. В результаті росту масштабів виробництва зростає його залежність від відповідних за розмірами сировинних І паливно-енергетичних баз. Отже, з розвитком техніки деякі галузі промисловості відчувають в процесі свого розвитку посилення впливу певних природних ресурсів. Це змушує підприємства освоювати відносно бідні природні ресурси, вдаватися до їх комплексної переробки, залучати до виробництва все нові природні ресурси, розширювати сировинну і паливно-енергетичну базу.

.8 Фактор ринкової кон'юнктури

визначає рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості. Кон'юнктура ринку складається на основі співвідношень між наявними на ринку матеріальними цінностями і послугами та потребами в них. Стимулом для розвитку виробництва є ріст попиту на вироблену продукцію, і навпаки, зменшення попиту веде до скорочення виробництва. Якщо зниження попиту на сировину та готові вироби продовжується тривалий період, то це може призвести до значних змін у розміщенні виробництва.

Звернувшись до прикладів з історії розвитку паливної промисловості та енергетики країн свгіу, можна переконатись у тому, що на початку XX століття у паливному балансі більшості держав головне місце посідало кам'яне вугілля. Вугільна промисловість була важливим районоутворюючим фактором у Донбасі, Сілезькому та Рурському басейнах. На базі вугільних родовищ виникли потужні електростанції, сформувались металургійні комплекси. Однак у другій половині століття на арену виходять більш економічні види палива - нафта і природний газ - і поступово витісняють тверде паливо. У порівнянні з цими видами палива вугілля виявилось неконкурентоспроможним, бо його вартість значно вища (в перерахунку На умовне паливо собівартість вугілля перевищує собівартість нафти у 5 разів, а газу - в 10 разів). Саме тому у другій половині XX століття частка вугілля у світовому енергобалансі знижувалась до 40%, а в окремі періоди навіть до 20% проти 70-75% у першій половині. На карті світу з'явились і швидко розвивались нові райони нафто-газохімічної промисловості: після другої світової війни - Волго-Уральський і Західносибірський в Росії, Техаський і Каліфорнійський в Північній Америці та ряд інших. Внаслідок зростання світового виробництва нафти і газу роль цих видів палива різко підвищилась, що не могло не відбитись на розвитку І розміщенні електроенергетики багатьох країн світу.

Сприятлива кон'юнктура на ринку для деяких видів сільськогосподарської продукції визначила спеціалізацію аграрного сектора економіки ряду країн. Так, Куба стала світовим виробником цукру-сирцю, країни Центральної Америки - продукції тропічного землеробства, Шрі-Ланка - чаю, а Сінгапур - арахісу. В колишньому СРСР головними районом вирощування бавовнику стали середньоазіатські республіки.

Ринкова кон'юнктура складається під великим впливом науково-технічного прогресу. Застосування нових технологій у виробництві сприяє поліпшенню якості товарів, підвищує їх конкурентну здатність, такі товари користуються широким попитом і реалізуються за підвищеними цінами. В результаті конкурентної боротьби між виробниками перемагають сильніші. Вони розширюють виробничі потужності, будують нові об'єкти, що обов'язково приводить до певних змін у розміщенні та територіальній структурі виробництва.

На жаль, економіка України сьогодні знаходиться у такому стані, що багато її галузей не змогли зайняти належне місце на європейському і світовому ринку і виявились неконкурентоздатними. Для виправлення цього становища необхідно впроваджувати нові технології, знижувати виробничі витрати, підвищувати якість продукції. Цього можна досягти шляхом вдосконалення інвестиційної політики, реконструкції виробництва, структурної перебудови економіки.

.9 Фактор економіко-географічного положення (ЕГП)

займає серед інших дещо виняткове місце, оскільки положення кожного об'єкта народного господарства у просторі обумовлене впливом ряду причин і закономірностей. Економіко-географічним положенням об'єкта (країна, район, населений пункт, підприємство) називається сукупність промислових відношень даного економічного об'єкта до інших, які впливають або можуть впливати на його розвиток. Аналіз ЕГП означає розгляд промислових відношень досліджуваних об'єктів у порівнянні з положенням усіх інших. До найважливіших відношень належать відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, головних економічних центрів і вузлів.

Виходячи з відношення об'єкта до його оточення, розрізняють за масштабністю охоплюваної території макро-, мезо- і мікроположення. Відношення об'єкта до найближчого оточення характеризує мікроположення. Мезоположення відображає положення об'єкта на мезорегіопальному рівні, а макроположення - на рівні декількох держав або макрорегіональному рівні. Наприклад, положення Харкова в межах Харківської обласгі є мікроположенням, держави - мезоположенням, у Європі - макроположенням.

За місцем зосередженості об'єкта людської діяльності ЕГП може бути центральним, периферійним, глибинним, ексцентричним, суміжним. За спеціалізацією об'єктів діяльності людини: транспортно-географічним, промислово-географічним, агрогеог-рафічним, соціально-географічним, еколого-географічним і т. д. Транспортно-географічне положення поділяється на підтипи - приморське, вузлове, прикордонне. Соціально-географічне положення може охоплювати відношення об'єктів до соціальних явищ (центрів культури, науки, політики тощо). Промислово-географічне положення характеризує відношення промислового підприємства до джерел сировини (родовищ корисних копалин), ринків праці й збуту продукції. Агрогеографічне положення об'єкта характеризує його відношення до агроресурсів, споживачів продукції, постачальників засобів виробництва тощо.

Вплив економіко-географічного положення полягає у тому, що об'єкт або район має певні економічні вигоди при оптимальній взаємодії екологічних зв'язків з іншими об'єктами і районами. Економічний потенціал об'єкта залежить від інтенсивності зв'язків і максимального використання переваг внутрірайонного, міжрайонного та міжнародного територіального поділу праці. Так, міста з вигідним ЕГП перетворюються у великі транспортні вузли, через які здійснюється переміщення вантажів, перевантаження їх з одного виду транспорту на інший. Виділяються транспортні вузли, де сходяться лінії сухопутного транспорту (Харків, Донецьк, Львів); сухопутного і річкового (Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя); сухопутного і морського (Одеса, Миколаїв, Херсон, Маріуполь). З економіко-географічним положенням пов'язане створення економічних зон, які формуються навколо великих центрів з прилеглою до них господарською територією.

.10 Екологічний фактор

Починаючи з другої половини XX століття, надзвичайно посилився вплив людини на природу, оскільки різко зросли масштаби промислового і сільськогосподарського виробництва, з'явились нові види транспорту. Це призвело до швидкого зменшення на планеті лісів, родючих земель і до забруднення атмосферного повітря. Особливо небезпечним є збільшення викидів в атмосферу окису вуглецю і двоокису сірки великими електростанціями та хімічними підприємствами, а також фреонів. Не менш небезпечними вважається забруднення довкілля відходами господарської діяльності.

Серед галузей і виробництв, які мають найбільший вплив на забруднення атмосферного повітря України, провідне місце займає енергетична та вугільна промисловість (46% шкідливих речовин від загального обсягу викидів). Питома вага викидів від підприємств металургійної промисловості в загальному обсязі викидів становить 30,7%, хімічної і нафтохімічної 5%, причому на ці галузі припадає понад 40% всіх викидів вуглеводнів. В цілому, незважаючи на деяке зниження, обсяг викидів в Україні залишається високим, що зумовлює підвищений рівень забруднення атмосфери багатьох промислових регіонів (Кривий Ріг, Маріуполь, Дніпропетровськ, Запоріжжя^ Луганськ, Горлівка, Рубіжне та ін).

Досить напруженою в Україні є ситуація із станом водних ресурсів, які на сьогодні стали дефіцитними як для промисловості, так і сільського господарства і все більш виснажуються. До того ж у ріки України щорічно скидається 2,7 млрд. куб. м. забруднених стоків. Основна їх кількість скидається в ріки Донецького та Придніпровського районів (близько 66%). Значного техногенного впливу на даний час зазнають підземні водоносні горизонти. У долинах Сіверського Дінця, річок Західного Донбасу, Кривбасу, Криму, Прикарпаття та ін. зафіксовано більш як 200 осередків стійкого забруднення експлуатованих водних горизонтів, що призвело до забруднення 6% розвіданих запасів підземних вод, а майже 24% опинились під загрозою виснаження.

Необхідно зазначити, що стан земельних ресурсів та систем землекористування в Україні також викликає занепокоєння. За даними Національної доповіді про стан навколишнього середовища, різке зростання сільгоспугідь та ріллі призвело до скорочення лісів, багаторічних насаджень, третина ріллі зазнала ерозії (площа еродованих угідь становить 33%).

Отже, в системі «виробництво - природа» перевага не може бути віддана ні виробництву перед навколишнім середовищем, ні навколишньому середовищу перед виробництвом. Необхідно забезпечити таку взаємодію компонентів системи «виробництво - природа», при якій високі темпи економічного росту і задоволення потреб населення поєднуються із збереженням і відновленням якості навколишнього середовища. Однак розширення природокористування в процесі дальшого розвитку продуктивних сил супроводжується виснаженням природних ресурсів і накопиченням у навколишньому середовищі відходів виробництва і споживання, а значить - погіршенням умов життєдіяльності суспільства. Щоб уникнути цього, необхідно проводити ряд заходів з метою раціоналізації природокористування і екологізації господарської, перш за все виробничої діяльності. Проведення в життя програми екологізації виробництва вимагає не окремих заходів, а комплексу взаємопов'язаних робіт, що здійснюються за спеціальною довгостроковою програмою. Збереження природних комплексів в зонах техногенного впливу - це головне і найбільш складне завдання екологізації виробництва, яке безпосередньо пов'язане з розміщенням продуктивних сил.

Екологізація виробництва - це складова частина екологічної політики держави, що передбачає проведення комплексу заходів правового і економічного регулювання. Врахування екологічного фактора в розміщенні продуктивних сил повинно передбачати, по-перше, недопустимість концентрації шкідливих виробництв у населених пунктах і регіонах з високою концентрацією населення; по-друге, необхідно зважати на рельєф місцевості і мікрокліматичні умови, враховуючи «розу вітрів», потоки повітряних мас і т. д.

2. Розміщення продуктивних сил і людський фактор

Розвиток суспільного виробництва і підвищення його ефективності відбувається при постійному удосконаленні головної продуктивної сили суспільства - людини. Людський інтелект є необхідною і рушійною силою науково-технічного прогресу, впровадження у виробництво досягнень науки, нових зразків техніки і технології. В свою чергу науково-технічний прогрес вимагає підвищення рівня кваліфікації кадрів у всіх сферах людської діяльності. Отже, висока професійна підготовка кадрів в наш час перетворюється в обов'язкову умову успішної праці на підприємствах усіх галузей народного господарства.

Для досягнення високого рівня розвитку виробництва важливе значення має наукова розробка проблем формування, розподілу і використання трудових ресурсів, у тому числі відтворення робочої сили. Трудові ресурси треба розглядати як частину населення країни, яка має необхідні фізичні й духовні здібності, загальноосвітні і професійні знання для роботи в народному господарстві. До трудових ресурсів в Україні відносять працездатне населення: чоловіки у віці від 16 до 60 років і жінки - від 16 до 55 років, Сюди також належить віднести підлітків до 16 років та осіб пенсійного віку, які беруть участь суспільному виробництві.

Трудові ресурси, або наявне працездатне населення на території країни - це основна продуктивна сила суспільства. Як соціально-економічна категорія трудові ресурси є найактивнішою в економічному відношенні частиною населення, що забезпечує розширене відтворення суспільного продукту. В Україні та більшості розвинених країн трудові ресурси становлять 60-62% від загальної чисельності населення, їх використання відбувається під впливом об'єктивних законів суспільного розвитку, властивих способу виробництва.

Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності населення України є його природний рух (переважання народжуваності над смертністю). За період з 1940 по 2000 рр. населення України збільшилось з 41,3 млн. чол. до 50 млн. чол. Такий незначний показник його зростання можна пояснити людськими втратами в результаті другої світової війни і політичними репресіями. За цей період коефіцієнт смертності практично не змінився, проте різко знизився коефіцієнт народжуваності.

Наукові основи розміщення продуктивних сил повинні розроблятись з урахуванням регіональної структури трудових ресурсів. Така структура на території України характеризується нерівномірністю. Найбільша питома вага в загальній чисельності трудових ресурсів держави характерна для Донецької, Дніпропетровської, Харківської областей, м. Києва (6,3% - 10%). За прогнозом науки в найближчі роки ця ситуація не зазнає відчутних змін.

Кількісно трудовий потенціал визначається перш за все природним приростом населення. Однак частка трудових ресурсів у загальній чисельності населення залежить насамперед від вікової структури. Чим більша в структурі населення частка осіб віком до 16 або понад 60 років, тим менша чисельність трудових ресурсів. При необхідності у виробництво можуть залучатися особи пенсійного віку і підлітки. Однак якісний склад робочої сили при цьому буде погіршуватись, оскільки прогресивною вважається структура трудових ресурсів, у якій переважають особи віком до 40 років.

Сьогодні темпи зростання населення України надто повільні через зниження природного приросту. У перспективі, як зазначають демографи, приріст буде зменшуватись, що позначиться на розширеному відтворенні і посилить орієнтацію на якнайширше впровадження трудозберігаючих технологій. Негативний процес зменшення кількості населення в Україні і зниження частки працездатних віком до 40 років характерний сьогодні для більшості районів і адміністративних областей. Отже, на часі розв'язання однієї з найбільш актуальних проблем - підвищення ефективності використання трудових ресурсів, зниження трудомісткості продукції, що буде особливо ефективним при розміщенні підприємств у районах з недостатнім трудоресурсним потенціалом.

В процесі розміщення продуктивних сил важливо аналізувати розподіл зайнятих трудових ресурсів в галузях та в економічних регіонах. Для раціонального розміщення виробництва, комплексно-пропорційного розвитку продуктивних сил адміністративних областей і макрорайонів необхідно скласти баланс трудових ресурсів. У цьому документі фіксується наявність і склад трудових ресурсів, їх розподіл за видами зайнятості, сферами і галузями господарства та суспільними групами. На основі розроблених балансів трудових ресурсів регіонів розробляють заходи щодо оптимального використання працівників у певних групах адміністративних областей (з надлишком або дефіцитом робочої сили).

Для характеристики розміщення населення і трудових ресурсів використовують поняття «розселення». На нього великий вплив мають соціально-економічні чинники і зокрема територіальний поділ праці та розміщення продуктивних сил. Характер розселення населення залежить також від природних факторів та демографічних процесів.

Отже, в результаті взаємодії виробництва і розселення формується територіальна структура господарства, елементами якої виступають різні форми зосередження людської діяльності. В залежності від природних особливостей, характеру розміщення господарських центрів і розвиненості між ними транспортних зв'язків, складається системоутворюючий каркас територіальної структури господарства. В цьому каркасі домінуюча роль належить великим міським поселенням, з їх промисловими, транспортними, науковими, культурними та іншими функціями. Саме великі міста виступають опорними центрами розміщення продуктивних сил. Від розвиненості мережі таких центрів на території кожної адміністративної області і рівня їх функціонального розвитку у великій мірі залежить соціально-економічна ефективність територіальних систем виробництва і розселення.

Висновок

На сьогодні визначальними факторами раціонального розміщення продуктивних сил виступають екологічні та людські. Дотримання екологічного фактора передбачає: збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання; освоєння та застосування природо- і ресурсозберігаючих, маловідходних та безвідходних технологій; виробництво екологічно чистих видів продукції. Керуючись вимогами цього фактору, необхідно надавати пріоритет саме збереженню природного середовища і підпорядковувати йому суто економічні цілі.

Соціальний фактор передбачає врахування потреб та інтересів населення в соціально-економічному розвитку території, екологобезпечному проживанні в певному регіоні, розширенні мережі соціально-культурних закладів та сфери послуг, достатній забезпеченості робочими місцями, створенні територіальних центрів соціальної допомоги.

Наукове обґрунтування найважливіших закономірностей, принципів і факторів слугує основою вирішення завдань прикладного характеру. До основних, перспективних напрямів розвитку та вдосконалення розміщення продуктивних сил України слід віднести: структурну трансформацію народного господарства з метою збільшення в галузевій структурі наукомістких галузей обробної промисловості і галузей споживчого сектора економіки; інтенсивний розвиток соціальної інфраструктури; підвищення ефективності розміщення нових об'єктів на основі вирішення проблеми використання відходів виробництва, зниження водо-, енерго- та матеріаломісткості виробництва; розвиток екологобезпечного напряму в розміщенні продуктивних сил, санація територій колишніх військових об'єктів, поглиблення конверсії військово-промислового комплексу, диверсифікація виробництва.

Запитання і завдання

1.       Що розуміють під факторами розміщення продуктивних сил і які групи факторів виділяють?

2.      Яка роль сировинного та паливно-енергетичного факторів у розміщенні виробництва? Наведіть приклади їх впливу на території України.

.        Чому в районах розвитку важкої промисловості розміщують великі підприємства легкої промисловості? Наприклад, текстильний комбінат у Донецьку.

.        Як впливає фактор ринкової кон'юнктури на розміщення виробництва?

5.       Поясніть вплив екологічного фактора на розміщення виробництва.

6.      Чи є взаємозв'язки між розміщенням продуктивних сил і розселенням населення?

Список літератури

1.        Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). Вид.

4-е, доп. - К.: Європ. ун-т фінансів, інформ. систем, менеджм. і бізнесу, 2000. - 216с.

2.        Ковалевський В.В., Михайлюк О.Л., Семенов В.Ф. Розміщення продуктивних сил. - К.: Знання, 2000.

3.      Стеченко Д.М. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика: Навч. посіб. - 2-ге вид., випр. І доп. - К.: Вікар, 2002. -374 с.

.        Розміщення продуктивних сил України: Підручник/ Є.П.Качан, М.О.Ковтонюк, М.О.Петрига та ін.; За ред. Є.П.Качана. - К.: Вища шк., 1997. - 375с.

.        Заблоцький Б.Ф. Розміщення продуктивних сил України: Національна макроекономіка: Посібник. - К.: Академвидав, 2002. - 368 с.

.        Фащевський М. “Геоекономічний потенціал розвитку продуктивних сил”// Економіка України - 2002 - №7 - ст.32-36

.        Дорогонцов С. “Економічні аспекти розвитку і розміщення продуктивних сил України”//Економіка України - 2002 - №10 - ст.65-70