Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі України

Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Дипломна робота

На тему

Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі України

Київ 2011

Вступ

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи регіонального розвитку внутрішньої торгівлі України

.1 Внутрішня торгівля як складова господарського комплексу регіону

.2 Історія розвитку наукових досліджень внутрішньої торгівлі

Розділ 2. Методика та методи регіонального аналізу внутрішньої торгівлі України

2.1 Наукові категорії та показники функціонування внутрішньої торгівлі

2.2 Теоретико-методичні підходи дослідження регіонального розвитку внутрішньої торгівлі

Розділ 3. Сучасний стан і регіональні особливості розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі України

3.1 Стан торговельної мережі регіонів України

3.2 Регіональна структура товарообороту закладів внутрішньої торгівлі

3.3 Визначення коефіцієнту локалізації товарообороту регіонів

Висновки

Додатки

Література

Вступ

З переходом України до ринкової економіки в усіх сферах діяльності, в тому числі й торговельній, відбуваються суттєві перетворення. Роздержавлення й приватизація торговельних підприємств сприяли створенню конкурентного середовища в торгівлі, в наслідок чого на споживчому ринку України з`явилися незалежні суб’єкти господарювання різних форм власності, які самостійно визначають стратегію своєї діяльності, формують товарну, цінову, збутову та комунікаційну політику, ведуть пошук нових форм і методів роботи на ринку.

Стан розвитку торгівлі є одним із наочних індикаторів економічного розвитку держави, а зростання платоспроможного попиту населення, позитивні або негативні зміни у розвитку вітчизняного виробництва ( зокрема, легкої та харчової промисловості), поява українських мегавиробників та українських товарних брендів, підвищення інвестиційної привабливості внутрішнього ринку України для іноземних інвесторів ( і в тому числі торговельного і ремонтного обслуговування, де зосереджується 2532,6 млн. дол.. або 12% загального обсягу прямих іноземних інвестицій в Україну в 2010 р.) - все це робить актуальним проведення аналізу сучасної ситуації в роздрібній торгівлі, потребує усвідомлення нових реалій та вузьких проблем її розвитку.

Останніми роками з`явилося чимало наукових робіт, присвячених даній тематиці. Серед них слід відмітити наступні роботи:

. Голошубова Н.О. Організація торгівлі: Підручник. - К.: Книга, 2007.

. Внутрішня торгівля в Україні: економічні умови ефективного розвитку: Монографія// За заг. наук. ред. А.А.Мазаракі. - КНТЕУ, 2009.

Але аналіз роздрібної та оптової торгівлі в них проводиться без врахування конкретних факторів регіонального зосередження закладів торговельного обслуговування, визначення змін у закономірностях і принципах розміщення об’єктів торгівлі на сучасному етапі, аналізу динаміки трансформаційних зрушень товарообороту та його товарної структури за регіонами країни.

В умовах розвитку і становлення ринкових відносин усе більше уваги з боку державних і суспільних інститутів та окремих громадян приділяється раціональній територіальній організації і комплексно-пропорційному розвитку внутрішньої торгівлі окремих регіонів України. У попередні роки ці питання майже не вивчались у вітчизняній науці, а поодинокі епізодичні дослідження не мали системного характеру і до того ж не враховували ринково-орієнтованих та регіональних аспектів.

Мета даного дослідження полягає у поглибленні теоретико-методологічних підходів до обґрунтування шляхів удосконалення регіонального розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі України.

Предметом дослідження є територіальні регіональні мережі внутрішньої торгівлі, сукупність функціонуючих закладів і об’єктів різного рангу і спеціалізації.

Об’єктом дослідження виступають соціально-економічні процеси формування територіальної організації внутрішньої торгівлі в умовах ринкових трансформацій, її сучасні закономірності та сукупність принципів ї факторів, що обумовлюють її регіональний розвиток..

Отже, завданнями науково-дослідної держбюджетної теми „Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі України: сучасний стан, проблеми, перспективи" були визначені:

§ Розкриття місця і значення внутрішньої торгівлі як галузі господарського комплексу;

§  Аналіз існуючих методологічних підходів у дослідженнях внутрішньої торгівлі;

§  Визначення методичних підходів до аналізу регіонального розвитку внутрішньої торгівлі;

§  Визначення дії та впливу факторів територіального розвитку закладів торгівлі;

§  Проведення аналізу і визначення сучасних трансформаційних змін розміщення торговельної мережі та її структури;

§  Дослідження регіональних диспропорцій у розвитку товарообороту закладів торгівлі та змін у його структурі;

§  Розрахунок та аналіз територіальних відмінностей розвитку торговельного обслуговування за коефіцієнтом локалізації товарообороту;

§  Сформулювати можливі напрями вдосконалення регіонального розвитку внутрішньої торгівлі.

Методи дослідження. Методологічною основою роботи є системний та комплексний підходи. Використовувались також методи аналізу та синтезу, формалізованого, табличного та графічного відображення, порівняльного аналізу, узагальнення, індексний та розрахункові методи.

Теоретичну та методологічну основу дослідження складають законодавчі та нормативні акти України, монографії та колективні наукові праці, наукові статті з досліджуваної проблеми видатних вітчизняних та зарубіжних вчених.

Інформаційною базою досліджень виступає статистична інформація щодо кількісних показників і обсягів діяльності та особливостей функціонування закладів внутрішньої торгівлі як сегментів економіки держави та її регіонів.

Комплексні дослідження, дозволили встановити основні функціональні диспропорції територіальної організації внутрішньої торгівлі України. Окреслені аспекти розвитку внутрішньої торгівлі України вимагають розробки загальних ринково-орієнтованих стратегій формування збалансованої та оптимальної територіальної структури торговельної діяльності. Її впровадження і підтримка допоможуть уникнути соціальних та економічних диспропорцій і сформують стійкі тенденції росту економіки та добробуту громадян.

Робота виконувалася на кафедрі міжнародної економіки.

Розділ 1. Теоретико-методологічні основи регіонального розвитку внутрішньої торгівлі України

.1 Внутрішня торгівля як складова господарського комплексу регіону

В умовах реформування економіки України і становлення ринкових відносин одним з найважливіших пріоритетів є забезпечення в кожному регіоні ефективного розвитку соціальної інфраструктури, чільне місце в структурі якої належить торгівлі.

Торгівля (від лат. Comercium) - це галузь господарської діяльності, що реалізує товари шляхом купівлі-продажу.

Загальновизнаним є віднесення внутрішньої торгівлі до соціальної інфраструктури регіонів, яка, в свою чергу, поділяється на:

а) соціально-духовну, що обслуговує процес формування та розвитку особистості (освіта, культура, охорона здоров'я тощо);

б) соціально-побутову, що забезпечує процес життєдіяльності (разом із роздрібною торгівлею сюди відносять житлово-комунальне господарство, побутове обслуговування населення).

Роль соціальної інфраструктури в розвитку районів дуже значна. Високорозвинена соціальна інфраструктура району сприяє підвищенню ефективності суспільного виробництва, створює передумови для підвищення життєвого рівня населення. З огляду на це, розвиток регіональної соціальної інфраструктури, у тому числі й торгівлі, слід розглядати як невід'ємну складову частину створення ринкової економіки в Україні.

Роль торгівлі в системі соціальної інфраструктури регіонів проявляється в тих функціях, які вона виконує в економіці держави:

1.      Доведення вироблених товарів до безпосередніх споживачів. Ця функція торгівлі є синтезованою, тому що вона складається з кількох більш вузьких операцій:

1 закупівлі товарів у виробників оптовою ланкою торгівлі та надання їм послуг щодо реалізації виробленої продукції;

2 надання виробленій товарній масі відповідної споживчої форми (підсортування асортименту, фасування, пакування товарів тощо);

3 завезення товарів до роздрібної торгівлі шляхом посередницьких або прямих торгових операцій, включаючи їх транспортування.

2.      Зміна форм вартості з товарної на грошову, реалізація вартості.

У процесі товарного обміну, що виконують торговельні підприємства, здійснюється зміна форм вартості, яка опосередковує перехід товару з рук продавця до рук споживача. Реалізація вартості є важливою умовою відтворення суспільного продукту, обігу капіталу. Зміна форм вартості характеризує останній акт реалізації товарів кінцевим споживачем.

3. Надання торговельних послуг споживачем у процесі реалізації товару. Торговельні послуги - це особливий вид корисної діяльності торговельних працівників, спрямованої на задоволення специфічних потреб покупців. В основному ці послуги супроводять процес продажу товарів, але можуть передувати йому (наприклад, послуги інформативного характеру) або входити до складу післяпродажного сервісу: наприклад, надання допомоги покупцеві в доставці товару, встановлення вдома технічно-складних виробів, їх обслуговування тощо.

Наведені функції торгівлі в системі соціальної інфраструктури по-різному проявляють себе за різних типів соціально-економічних відносин- насамперед, за умов директивно-адміністративної та ринкової економіки, що представлено в табл. 1.

Таблиця 1. Функції торгівлі за різних типів соціально-економічних відносин*

* АА Мазаракі. Сучасні проблеми регіонального розвитку торгівлі. - К., 2008. - С. 15.

Порівнюючи реалізацію функцій торгівлі в системі соціальної інфраструктури за різних типів соціально-економічних відносин, можна зробити висновок, що за умов директивно-адміністративної економіки вони були суттєво обмежені та проявлялись у спотвореній формі. Насамперед, доведення вироблених товарів до споживачів базувалось, переважно, не на торговельно-посередницьких або торгових операціях, властивих торгівлі, а на адміністративному розподілі через систему Мінторгу, що є основою директивної, планової економіки. Плановий розподіл товарів суперечить духу торгівлі, несумісний з нею, є, образно кажучи, тромбом, що перекриває природний товарний обіг та знижує його ефективність. Процеси реалізації вартості замість нормальної та простої форми зв'язку "товар - гроші" за умов директивно керованої економіки опосередковуються різноманітними талонами, купонами, картками, пільговим обслуговуванням тощо (спеціалісти нарахували близько 20 форм і методів такої реалізації товарів, що діяли в Україні за умов планової економіки). Таким чином, можна зробити висновок, що в умовах директивно керованої економіки торгівля не виконувала в повному обсязі своїх функцій у системі соціальної інфраструктури, мала обмежений характер і фактично була підмінена системою планового адміністративного розподілу товарів, що прирікав економіку на тотальний товарний дефіцит. За таких умов існував дефіцит товарів і перевищення готівкової маси грошей над товарною пропозицією.

За умов ринкової економіки, як свідчить досвід розвинених країн, функції торгівлі реалізуються повною мірою, що сприяє значному розширенню сфери обміну, зростанню підприємницької активності, збільшенню товарної маси на споживчому ринку, але при цьому відчувається брак грошей у населення. Пошук рівноваги між товарною пропозицією та грошовою масою, що є у населення у вигляді готівки та заощаджень, є чи не найголовнішим завданням держави.

Одним із основних завдань у реалізації державної регіональної політики в Україні є вирівнювання соціально-економічних показників рівня життя населення. Роль торгівлі в цьому зводиться до такого:

1.      Торгівля забезпечує безперервність обігу виробленої продукції та її відтворення на розширеній основі. Тривалість загального циклу обігу цієї продукції складається з часу її виробництва та часу обертання. Чим вищий період часу, протягом якого сукупна частина капіталу затримується у сфері обертання, тим менша частина цього капіталу, яка функціонує в даний час безпосередньо у сфері виробництва. Тому затримка в реалізації вироблених товарів уповільнює обіг виробничого циклу.

Торгівля забезпечує найбільш ефективний зв'язок між виробництвом і споживанням товарів. За умов ринкової економіки торгівля прямо опосередковує зв'язок між виробництвом та споживанням в регіоні, забезпечуючи при цьому пріоритет споживання в умовах розвиненої ринкової системи. Така форма зв'язку дає змогу значною мірою задовольнити потреби населення регіону, зорієнтувати розміщені на його території підприємства на виробництво необхідного асортименту товарів та оптимальний його обсяг.

2.      Торгівля сприяє підвищенню ефективності економічних зв'язків підприємств у регіонах, що належать до сфери матеріального виробництва. Забезпечуючи реалізацію сировини, матеріалів, обладнання, споживчих товарів, торгівля зміцнює зв'язок між підприємствами на трьох рівнях:

1 на макрорівні вона здійснює зв'язки між сільськогосподарськими та промисловими підприємствами у процесі обміну між ними сировиною, напівфабрикатами, засобами виробництва тощо;

2 на мезорівні торгівля сприяє обміну товарами між добувною та обробною промисловістю, між виробниками продукції рослинництва і тваринництва в сільському господарстві;

3 на мікрорівні за допомогою торгівлі здійснюється товарний обмін між підприємствами окремих галузей (наприклад, обладнанням).

3.      Торгівля підвищує ефективність регіонального поділу праці. Як відомо, виробництво окремих видів споживчих товарів сконцентрованого в Україні нерівномірно. Здійснюючи внутрішньорайонний, міжрайонний та міжнародний обміни товарів і послуг, торгівля сприяє посиленню спеціалізації виробництва та територіального поділу праці, внаслідок чого найбільш раціонально використовуються можливості виробництва товарів у певних районах.

4.Торгівля сприяє стабільності грошового обігу в регіоні. Здійснюючи функції обміну, торгівля дійсно тісно пов'язана з грошовим обігом. Кількість грошей, що перебувають в обігу на території окремих районів, залежить від величини цін на товари та послуги, використання безготівкових розрахунків та швидкості обігу грошей. У свою чергу, швидкість грошового обігу залежить від задоволення попиту населення на товари і послуги в регіоні. Несвоєчасне повернення готівки у сферу грошового обігу порушує нормальний обіг грошей у регіоні, ускладнює процес виплати заробітної плати, пенсій та інших грошових виплат населенню.

5.Торгівля бере активну участь у формуванні місцевих бюджетів, за рахунок яких значною мірою фінансуються соціальні заходи в регіоні. Надходження коштів до місцевих бюджетів забезпечується сплатою торговельними підприємствами податків, обов'язкових платежів і зборів, встановлених нормативами розподілу цих коштів між державами та місцевими бюджетами.

6.      Торгівля сприяє підвищенню матеріальної зацікавленості працівників інших галузей регіону. Більшу частину своїх доходів (до 75 %) працівники використовують на купівлю товарів. Якщо в торговельній мережі є широкий асортимент товарів за доступними цінами, то з'являється зацікавленість працівників у збільшенні своїх доходів, а відповідно і у зростанні продуктивності праці.

Отже, перехід до ринкової економіки значно змінює місце і роль торгівлі в господарстві України та її окремих районів. Ці нові тенденції можна охарактеризувати таким чином:

1 розширюється сфера діяльності торгівлі, зростає її роль у системі соціальної інфраструктури регіонів, часто і за рахунок скорочення питомої ваги інших галузей, що переживають глибоку кризу;

2 відбувається демонтаж розподільчої системи, галузь практично повністю роздержавлена, створено конкурентне середовище для діяльності підприємств різних форм власності;

3 відбулась лібералізація законодавства, пов'язаного з підприємницької діяльністю;

4 значно розширився асортимент пропонованих споживачеві товарів і послуг, з'явилось право вибору у покупців;

5 розмиваються межі спеціалізації торговельних підприємств, які здійснюють внутрішню і зовнішню торгівлю. Підприємства торгівлі одержали право самостійно виходити на зовнішні ринки, що дає змогу долати державний монополізм у сфері зовнішньої торгівлі, інтенсифікувати інтеграцію України в міжнародні економічні відносини;

6на зміну поділу торгівлі за соціальними формами - державну, кооперативну, колгоспну - відбувся її поділ за формами власності;

7змінюються характер і напрями міжгалузевих і регіональних зв'язків торгівлі, а також оптової сфери - вона стає важливою посередницькою ланкою між виробництвом і споживанням, формується інфраструктура товарного ринку, на якому значно зростає роль товарних бірж, аукціонів, тендерів тощо.

Завершення переходу до ринкової економіки дасть змогу створити в кожному регіоні повнокровну і розвинену торгівлю, що значно зміцнить їх соціальну інфраструктуру.

1.2 Історія розвитку наукових досліджень внутрішньої торгівлі

Роль торгівлі у господарському комплексі визначається не тільки її великим історичним шляхом, але і вирішальним впливом на розвиток ринкових відносин.

Протягом тривалого часу слово "торгівля" ("комерція") вживалось у дуже широкому спектрі, визначаючи практично всю економічну діяльність у цілому; саме в цьому розумінні воно присутнє в таких звичних термінах, як "торговий кодекс" або "комерційний суд" у країнах Західної Європи.

У більш вузькому значенні під "торгівлею" розуміють купівлю-продаж товарів без внесення в них істотних матеріальних змін; на противагу цьому, виробничій діяльності притаманне саме внесення змін у природні матеріали з метою одержання такого кінцевого продукту, який був би придатним для споживачів.

Торговельна діяльність відома з глибокої давнини. Спочатку торгівля розвивалась у вигляді обміну (як грошового, так і натурального) між близько або далеко розташованими одна від іншої територіями або країнами з використанням морських шляхів або сухопутних доріг. Ця "зовнішня торгівля", яка в минулому часто приводила до втручання державної влади (створення митниць, накладання заборон на ввіз та вивіз товарів тощо) і до конфліктів між країнами, завжди вивчалась спеціалістами, у тому числі й економіко-географами, ширше, ніж внутрішня торгівля.

Внутрішня торгівля, що розглядається як сукупність різних видів діяльності з обміну товарів, виникає тоді, коли зростання міського населення утруднює прямі контакти між виробниками і споживачами. У Європі (Франції, Італії та інших країнах) так звані галантерейники, чия діяльність обмежувалась тільки продажем товарів, вироблених різними корпораціями (гільдіями) ремісників, з'являються вже в XIII ст.

Відтоді торговельна діяльність невпинно розширялась, а в XIX ст. почалось її бурхливе зростання, що відбувалось паралельно експансії міст і промисловості. Виробництво все більшої кількості і кращої якості споживчих товарів на спеціалізованих підприємствах, нерідко віддалених у просторі від місць споживання, потягло за собою ускладнення і збільшення числа взаємозв'язків між виробниками і споживачами.

У результаті стала очевиднішою справжня мета внутрішньої торгівлі, яку охарактеризував вже Ж.-Б.Сей у своєму "Курсі політичної економії" (1840): "Раніше думали, що суть торгівлі полягає в обміні, насправді ж вона полягає в тому, щоб зробити продукт доступнішим споживачеві".

У наш час внутрішня торгівля являє собою сукупність операцій, які здійснюються в межах однієї країни, регламентуються законодавством і полягають у купівлі товарів у виробників та їх продажу з метою надання матеріальних благ споживачеві в такому вигляді, в такий час і в такому місці, які відповідають їх потребам.

До цього часу в науковій літературі немає єдиного погляду на місце внутрішньої торгівлі в структурі господарства. В історії суспільної думки існували такі напрями (Аристотель, фізіократи, А.Сміт), в яких заперечувалась економічна "продуктивність" торгівлі. Основою для такого міркування слугувала відсутність матеріальних змін у товарах, що корінним чином відрізняє торговельну і виробничу діяльність. Марксистська теорія також дотримується цієї позиції і не включає торгівлю, поряд з іншими видами послуг, у національний продукт.

У колишньому СРСР, за класифікацією ЦСУ, торгівля належала до сфери матеріального виробництва разом з промисловістю, сільським господарством, будівництвом, транспортом і зв'язком на тій основі, що значна частина праці у торгівлі була безпосередньо пов'язана з продовженням процесу виробництва (наприклад, із заготівлею і переробкою сільськогосподарської продукції в системі споживчої кооперації тощо). У торгівлі 30 % працюючих зайнято доробкою продукції, а реалізацією - 70 %. Оскільки основна частина зайнятих у торгівлі все таки зайнята не у виробництві, а у сфері обігу, то, на думку багатьох сучасних спеціалістів, її більш обґрунтовано слід відносити до невиробничої сфери, бо головною економічною функцією є доведення товару до споживача, а не завершення виробничих процесів обробки продуктів. Разом з тим торгівля - одна з провідних галузей сфери обслуговування. У загальному обсязі споживання населенням матеріальних благ і платних послуг на частку торгівлі припадає близько 75 %.

На наш погляд, ця суто наукова суперечка про місце торгівлі в структурі господарства не має великого значення з практичного погляду. Головне - зрозуміти, яку роль відіграє внутрішня торгівля в господарстві та яка її ефективність. Таким чином, завдання полягає в тому, щоб з'ясувати економічні функції, що реально виконуються внутрішньою торгівлею в господарстві країни і безпосередньо виступають у вигляді послуг, які надаються населенню. Торгівля, яка є сполучною ланкою між виробником і споживачем, надає послуги і тим, і іншим.

Ґрунтовні регіональні дослідження розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі вимагають глибокого системного аналізу передумов і чинників її територіальної організації. На основі його проведення можна зробити висновки про основні тенденції торговельної діяльності регіону, окреслити наявні проблеми та виявити перспективи її розвитку.

Регіональні нариси про торгівлю мали місце вже в перших працях Л.Гвіччардіні „опис Нідерландів" (1567 р.) та Б.Бареніуса „Загальна географія" (1650 р.). У „Загальному торговельному словнику" (1723-1730 рр.), що був виданий братами Саварі у Франції широко застосовувався термін „comercium" - торгівля, який характеризував різноманітні види діяльності по обміну, продажу, надання в борг різноманітних товарів і грошей.

Саме зростання як зовнішньоекономічних зв’язків між країнами у 17 - 18 ст., розвиток виробництва і поглиблення національного поділу праці (виокремлення мануфактурного та фабричного виробництва) обумовили інтерес до комерційної діяльності, сприяли розвитку комерційної освіти.

Франція та Велика Британія були головними осередками, де зосереджувалися наукові комерційні школи, обґрунтовувалися і видавалися наукові праці. Так, серед них, однією із фундаментальніших є робота „Рекомендації з комерційної географії" Г. Чисхольма (1889 р.).

До цього періоду відносяться і розквіт досліджень комерційної галузі в Російській імперії та на території України.

Розвиток торгівлі на Україні знайшов відображення у працях І.С. Аксакова „Дослідження торгівлі на українських ярмарках" (1853 р.), Д.П.Журавського „Статистичний опис Київської губернії"(1852 р.), у третьому томі якого виділявся спеціальний розділ про торгівлю.

У соціалістичний період розвитку і вивченню торгівлі приділялась увага видатних економістів та економіко-географів, серед яких слід назвати: К.Г.Воблого, автора одного з перших підручників з економічної географії, де, до речі, був виділений спеціальний розділ з торгівлі. Впродовж 1921-1926 рр.

К.Г.Воблий опублікував цілий ряд статей про торгівлю України, які можна розглядати як регіональні нариси про її розвиток.

В цей період комерційна географія на Україні розвивалась у тісному зв’язку зі створенням і поширенням мережі комерційних учбових закладів, серед яких був і Київський комерційний інститут, який одержав права вищого учбового закладу в 1912 р., а в 1920 р. став інститутом народного господарства.

Новий етап розвитку досліджень у галузі торгівлі України почався в післявоєнні роки. Науково-дослідну роботу в галузі торгівлі на Україні здійснювали Український науково-дослідний інститут торгівлі і громадського харчування та Київський філіал Всесоюзного науково-дослідного інституту кон`юктури і вивчення попиту; а також викладачі Київського держуніверситету, чотирьох торговельних інститутів (серед яких і Київський торговельно-економічний інститут), майже 70 технікумів і 80 професійних училищ.

В республіці також діяли Київський і Харківській обчислювальні торговельні центри.

Серед дослідників географічних аспектів торговельної діяльності того періоду слід назвати І.Т. Твердохлібова і А.А.Александрова, стаття яких „Деякі проблеми розвитку географії торгівлі і торговельного обслуговування населення" (1973 р.) по праву вважається піонерною, В.М. Юрківського, який з 1974 р. викладав у КДУ ім.. Тараса Шевченка дисципліну „Географія сфери обслуговування", складовою частиною якого були проблеми територіальної організації торгівлі та ін.

Основні питання територіальної організації торгівлі знаходять відображення і в роботах вчених Ради по вивченню продуктивних сил АН України: О.І.Кочерги, В.І. Куценко, А.А.Мазаракі, Ф.С.П`яткової, Ю.М. Лисенкові та інших.

Що стосується незалежної України, то територіальні аспекти дослідження торгівлі простежуються в роботах В.В.Апопія, Є.М.Воронової, О.В.Гладкого, Н.О.Голошубової, Я.А.Гончарука, М.І.Долішнього, В.І.Дорошенка, В.І.Карсекіна, І.І.Королькова, Л.О.Лігоненко, А.А.Мазаракі, І.П. тощо

Розділ 2. Методика та методи регіонального аналізу внутрішньої торгівлі України

2.1 Наукові категорії та показники функціонування внутрішньої торгівлі

Заклади торгівлі традиційно відіграють важливу роль серед об’єктів соціальної інфраструктури регіону, яка визначається великим історичним шляхом та впливом на розвиток ринкових відносин, адже саме через об’єкти торгівлі встановлюються безпосередні зв’язки між виробником і споживачем. Саме тому розвиток і вдосконалення торговельної мережі на всіх рівнях господарювання є однією з найважливіших економічних та соціальних вимог, що потребують негайного вирішення.

Ефективність торговельного обслуговування й підвищення рівня життя населення багато в чому залежить від раціонального розміщення й територіальної організації закладів торгівлі. При цьому поряд із стратегічними цілями - переходом підприємств на роботу в умовах конкурентного середовища та забезпечення їх ефективної діяльності в задоволенні потреб населення - мають бути повною мірою враховані територіальні відмінності окремих регіонів у формуванні пропозиції і попиту на товарних ринках.

Мережа підприємств торгівлі в економічному районі - це складна поліструктурна система, яка має велику чисельність внутрішніх зв¢язків між своїми елементами та відповідну функціонально-просторову організацію. Ця система розвивається під впливом певних факторів (чинників). Під факторами формування роздрібного товарообороту розуміють об¢єктивні причинні явища і процеси в сфері товарного обігу, що призводять до зміни його показників.

Велика кількість і різноманітність факторів розвитку роздрібного товарообороту, різнонаправленість і відмінності у ступені їх впливу на товарооборот, внутрішні взаємозв¢язки обумовлюють необхідність їх класифікації. Можливі класифікації факторів роздрібного товарообороту за різними функціональними ознаками. Так, наприклад, фактори поділяють на:

·   основні і другорядні (з точки зору місця їх виникнення);

·   зовнішні і внутрішні (з точки зору їх використання);

·   інтенсивні і екстенсивні ( з точки зору їх використання);

·   об¢єктивні і суб¢єктивні (з точки зору характеру їх участі в процесі товарного обігу).

Узагальнена схема факторів раціональної територіальної організації і комплексно-пропорційному розвитку внутрішньої торгівлі регіонів України представлена на рис.3.

У територіальному розподілі крім основних факторів певну роль відіграють сезонні (туризм, відпочинок), цільві (відрядження, навчання, ділові поїздки) і торговельні міграції (спеціальні поїздки за товарами за межі місця проживання). Дія факторів виявляється на трьох рівнях (рис. 2).

Рис. 2. Рівні прояву дії факторів формування роздрібного товарообороту

При розміщенні закладів внутрішньої торгівлі регіону повинен діяти принцип комплексності. Це обумовлено швидким ростом масштабів галузі, зростаючою складністю як внутрішніх торгово-технологічних зв¢язків між підсистемами і елементами цього комплексу, так і економічних зв¢язків торгівлі з іншими галузями. Так, на території різних областей в один і той же період часу фактори, що формують регіональний ринок, з різною силою діють на попит і пропозицію, що відображається на своєрідності динаміки їх товарообороту.

Торгівлі традиційно відводилась значна роль у формуванні господарства регіону. Це пояснюється важливими економічними, согціальними, виховними функціями, які виконує торгівля в сучасній економіці.

Економічна роль торгівлі полягає у тому, що вона є сполучною ланкою між виробництвом, обміном і споживанням, перетворює вироблені товани на предмети споживання. У торгівлі акумулюються товарні потоки та спрямовуються у сферу споживання, забезпечується відповідність між суспільними потребами, виробничими і фінансовими ресурсами. Торгівля здійснює економічні зв"язки між усіма галузями господарства, забезпечує неперервність процесу розширеного відтворення, товарний обмін між окремими країнами і регіонами, сприяє поглибленню спеціалізації виробництва господарства регіонів, раціоналізації регіональних і міжгалузевих звязків, поглибленню регіонального поділу праці.

Специфіка галузі полягає в тому, що торгівля, реально надаючи послуги населенню, при цьому виконує суто економічні (виробничі) функції.

Деякі функції торгівлі присутні в будь-якому типі економіки, яка характеризується суспільним поділом праці. Насамперед торгівля надає послуги виробникам: вони звільняються від необхідності вступати у стосунки з великою масою споживачів; шляхом створення запасів товарів торгівля забезпечує синхронізацію ритму виробництва і ритму споживання, для яких характерні різночасові сезонні коливання; завдяки цьому грошові доходи виробників стають регулярнішими і незалежними від затримок у збуті виробленої продукції.

Соціальна роль торгівлі полягає в тому, що торгівля, будучи найважливішою галуззю соціальної інфраструктури, сприяє фізичному і духовному розвитку особистості, забезпечує населення в споживчих товарах. Раціональне розміщення торговельної мережі, широкий асортимент товарів і послуг, які надаються населенню, - один з найважливіших чинників у скороченні витрат позаробочого часу на пошуки і купівлю необхідних товарів, підвищення життєвого рівня кожної людини окремо і населення в цілому. Соціальна функція полягає в тому, що торгівля розширює можливості виробництва із задоволення запитів споживачів. Завдяки розгалуженій мережі оптової і роздрібної торгівлі споживчі товари, вироблені в масовому порядку багатьма підприємствами, які розташовані в різних районах і навіть країнах, стають доступними покупцеві в такій кількості та якості, в такому місці і в такий час, як це вигідно для покупця. Тобто можна говорити, що торгівля сприяє вирівнюванню соціальних умов життя різних територіальних груп населення, до певної міри зближує рівні торговельного обслуговування у великих і малих містах, сільській місцевості, хоча тут варто зауважити, що ці відмінності існуватимуть завжди. Реалізація цієї функції передбачає виконання цілого ряду послідовних операцій, таких як формування і подрібнення партій товарів, транспортування і зберігання, формування асортименту і викладки товарів. Виконання цих операцій беруть на себе і виробники, і торгівля, у тому числі і посередницькі фірми, у таких пропорціях, які різняться залежно від категорії товару, але й варіюють залежно від організації системи торгівлі і розподілу обов'язків між виробниками і торгівлею.

Забезпечуючи раціональне споживання, торгівля виконує важливі виховні функції, які полягають у формуванні розумних потреб у певних товарах, підвищенні вимог до споживчих якостей товару тощо. Торгівля виховує і формує естетичні смаки населення через рекламу товарів, їх презентації, виставки-продажі.

Слід зауважити, що в ринковій економіці (на противагу плановій), в якій виробники вільно організують своє виробництво, торгівля активно впливає на виробника: 1) вона допомагає інформувати останнього про стан і перспективи кон'юнктури споживчого ринку в певному регіоні і на певні групи товарів; 2) через систему замовлень на конкретні товари формує обсяги їх виробництва на промислових підприємствах; 3) сприяє реалізації антимонопольного законодавства і підтриманню конкуренції виробників через вибір постачальників продукції на конкретні споживчі ринки; 4) до певної міри бере участь у формуванні витрат виробництва і роздрібних цін. Таким чином, роль внутрішньої торгівлі не обмежується тільки матеріальним розповсюдженням виробленої продукції. Торгівля - це такий "організм", який стимулює виробництво і дає йому певне спрямування, вона є невід'ємним елементом структури і рушієм ринкової економіки, від якої багато в чому залежить ефективність її функціонування.

Згідно з національною класифікацією видів економічної діяльності (КВЕД), яка була впроваджена в практику статистичного аналізу з 2001 р. до внутрішньої торгівлі належать підприємства, заклади і об’єкти, що здійснюють оптову і роздрібну торгівлю, торгівлю транспортними засобами та здійснюють послуги з ремонту.

Отже це можуть бути магазини, кіоски, палатки, місця стаціонарної ринкової торгівлі, тимчасові орендні приміщення для ярмарків та

виставок-продажу, підприємства оптової торгівлі та посередництва, склади-магазини, торговельні філії, відділення тощо.

Отже, за видами торгівля може поділятися на оптові підприємства і заклади роздрібної торгівлі . Також, як визначають дослідники [], серед об`єктів торговельної діяльності можна виділити підприємства із статусом юридичної особи та підрозділи підприємств без статусу юридичної особи. Заклади торгівлі можуть бути спеціалізованими, де здійснюється торгівля певних видів товарів (аптеки, хлібні кіоски, мережа „Форнетті", „Алло"), неспеціалізованими (магазини при АЗС), а також універсальними (універсами, універмаги).

Враховуючи різні види торговельної діяльності підприємств торгівлі, можна здійснити наступну їх товарно-галузеву класифікацію:

·   Торгівля транспортними засобами та їх ремонт, що включають:

     торговельні заклади по торгівлі автомобілями;

-        заклади, що здійснюють обслуговування та ремонт автомобілів;

         заклади з торгівлі авто товарами;

         заклади з продажу мотоциклів та їх ремонту;

         роздрібна торгівля паливом.

·   Оптова торгівля та посередництво в торгівлі, в тому числі:

     посередництво в оптовій торгівлі;

-        оптова торгівля не переробленими сільгоспродуктами;

         оптова торгівля продовольчими товарами;

         оптова торгівля непродовольчими споживчими товарами;

         оптова торгівля несільськогосподарськими проміжними товарами;

         оптова торгівля промисловим обладнанням тощо

·   Роздрібна торгівля, з неї:

     торгівля в неспеціалізованих магазинах;

-        торгівля в продовольчих спеціалізованих магазинах;

         торгівля фармацевтичними товарами та парфумерією;

         роздрібна торгівля уживаними товарами ;

         роздрібна торгівля поза магазинами;

         ремонт предметів особистого та домашнього вжитку тощо.

За юридичним статусом заклади торгівлі поділяються на приватні, які становлять на сьогодні більшість (понад 98% загальної чисельності всіх торговельних об’єктів ), державні і комунальні.. Серед державних і комунальних торговельних підприємств із статусом юридичної особи значну частку становлять підприємства корпоративної власності, тобто такі, що організовані у формі відкритих акціонерних товариств.

Важливою характеристикою підприємств торгівлі є їх структура за розмірами. Згідно із встановленими в Україні критеріями суб’єкти підприємницької діяльності поділяються на великі, середні та малі, які і становлять переважну частку всіх об’єктів (майже 84%).

Неаби-яку роль у характеристиках торговельних підприємств має їх торговельна площа, яка визначається в кв. м і має тенденцію до зменшення. Слід підкреслити, що рівень забезпеченості населення. України торговою площею магазинів на початку третього тисячоліття був у 5-6 разів менше, ніж в економічно розвинутих країнах - Франції, Великій Британії, США тощо [ ].

Узагальнюючим показником розвитку торговельної мережі виступає оборот роздрібної торгівлі, який включає роздрібний товарооборот всіх підприємств, що здійснюють діяльність з роздрібної торгівлі, а також розрахункові обсяги продажу товарів на ринках та фізичними особами підприємцями. Товарооборот - це обсяги продажу всіх товарів в грошовому виразі торговельними підприємствами різних форм власності за певний проміжок часу ( у роботі використані річні показники). Можна казати і про структуру роздрібного товарообороту, яку можна характеризувати поділом на товарооборот продовольчих та непродовольчих товарів.

.2 Теоретико-методичні підходи дослідження регіонального розвитку внутрішньої торгівлі

Територіальна організація торговельного обслуговування - це процес просторово-ієрархічної локалізації закладів торгівлі у взаємозв’язку з розселенням, соціальними, економічними, природними, технологічними та іншими факторами і структурами управління, які виконують конкретні функції в суспільному відтворенні.

Дослідження регіональних відмінностей у рівнях розвитку закладів торгівлі, їх типах і видах, обсягах торговельного обслуговування, структурі товарообороту полягає у визначенні закономірностей, принципів і факторів організації торгівлі, формуванні регіональних територіальних торговельних систем і її елементів.

Слід зазначити, що в умовах ринкової економіки і трансформаційних процесах, які стосуються всієї економічної системи країни та її адміністративних одиниць, втратили чинність наступні закономірності, що діяли при командно-адміністративній системі господарювання: рівномірність, планомірність, пропорційність, гармонійність. Також впродовж економічної кризи не спостерігалось і не підтверджувалося статистичними даними вдосконалення структури товарообороту (до 1997 р.), випереджаючі темпи зростання його у сільській місцевості та мінімізація витрат часу на купівлю товарів ( або територіальна доступність закладів і підприємств), вирівнювання регіональних рівнів торговельного обслуговування населення.

Сучасні закономірності територіальної організації торгівлі обумовлюються дією законів вартості, конкуренції, концентрації, а конкурентоспроможність товару стає головним фактором розвитку і розміщення торгівлі. В сучасних умовах зросло значення таких закономірностей як комплексності у торговельному обслуговуванні, концентрації торговельних підприємств різних форм і видів на конкретній території, поєднанні підприємств торгівлі з іншими дозвільницькими, тематичними, культурними закладами.

Отже, можна констатувати що на сучасному етапі розвитку торгівлі в Україні об`єктивними закономірностями розвитку торговельної сфери є:

1.      Залежність рівня торговельного обслуговування від економічного рівня розвитку регіону.

2.      Зростання регіональних обсягів товарообороту як взагалі, так і на душу населення.

.        Зростання значення ринків у торговельному обслуговуванні населення.

.        Комплексна концентрація торговельних підприємств різних видів на конкретній території.

.        Поєднання офіційно фіксованих зон обслуговування із зонами, що формуються.

.        Підвищення ролі міст у торговельному обслуговуванні населення країни, і в першу чергу м. Києва.

.        Збільшення території торговельних майданчиків та ринків і погіршення санітарних умов продажу товарів широкого вжитку.

Дія об’єктивних закономірностей у практичній торговельній діяльності реалізується через низку принципів розміщення підприємств. Принципи територіальної організації торгівлі можна поділити на загальні і специфічні.

Перші відображають ефективність територіальної організації:

·        територіальної доступності:

·        оптимальності, що забезпечує ефективність торговельної діяльності;

·        комплексного розвитку об’єктів;

·        рівномірного розміщення однотипних закладів і спеціалізованих підприємств на території населеного пункту відповідно до щільності населення;

·        концентрації підприємств, відповідно до якої, комплексні підприємства з більш широким асортиментом товарів і послуг мають такий радіус дії, який охоплює зони дрібніших і менш спеціалізованих закладів, що дає змогу казати про утворення декілька рівнів або ступенів концентрації торговельної мережі;

·        територіальної ієрархії об’єктів при їх локалізації.

Другі відображають особливості надання торговельних послуг населенню і обумовлюються специфікою попиту і умовами продажу певних товарів.

На розміщення підприємств торговельної сфери впливають чинники двох рівнів: макро- і мікрорівня. Основними факторами макрорівня, на нашу думку, виступають демографічні та економічні, які формують розмір та розвиток ринків збуту товарів і послуг, кількість та якість трудових ресурсів, платоспроможний попит, умови проживання, податкова політика та стимулювання економічного розвитку. Основними чинниками мікрорівня, як правило, є: близькість до житлових масивів; вартість земельної ділянки та будівництва; місцезнаходження конкурентів; транспортні розв`язки тощо.

В регіональних дослідженнях досить гостро постає питання комплексної оцінки впливу факторів розвитку і функціонування внутрішньої торгівлі. Вирішення цих питань можливе за допомогою методу факторного аналізу. Він дозволяє звести множину часткових показників до декількох найсуттєвіших факторів, а також встановити рівень їх навантаженості. Слід відзначити, що особливістю факторного аналізу є розподіл факторів на загальні, тобто такі, що містять декілька високих навантажень показників, і характерні, що містять по одному навантаженню. Такий підхід дає достовірні результати, однак через складність розрахунків застосовується переважно на ЕОМ (пакет програм Statistica 6.0 (Statsoft, Inc.). Отже, факторний аналіз встановлює серед групи факторів найвпливовіші і найсуттєвіші для даної території.

Для інтегральної оцінки впливу факторів також використовується метод кластерного аналізу. Його математичний апарат також досить складний і потребує реалізації на ЕОМ. За його допомогою можна виділити групи (кластери) торговельних районів, подібних за характером та інтенсивністю розвитку регіональних факторів, процесів і явищ. Таке групування дозволяє провести типізацію і районування регіонів за характером розвитку внутрішньої торгівлі, сприяє визначенню її функціонально-територіальної структури.

Важливою складовою аналізу системи внутрішньої торгівлі, як вже зазначалось, є метод графів. Під графом ми розуміємо певну геометричну фігуру, які складається з окремих точок простору (населених пунктів, промислових підприємств тощо), об’єднаних у систему лінійними відрізками (транспортними комунікаціями, господарськими зв’язками). Граф характеризує розміщення у просторі певних точок, а також відстані між ними. Взагалі застосування графів сприяє аналізу функціонально-територіальної структури, виділенню окремих її елементів лінійного і точкового характеру. Побудова графу формує опорний каркас територіальної структури внутрішньої торгівлі.

Регіональний розвиток внутрішньої торгівлі моделюється у вигляді зв’язаного графу планерного типу (G). Його елементи задаються вершинами графу (V), а зв’язки з переміщення людей, речовини, енергії та інформації - ребрами графу (Е). Існує безліч топологічних мір, що характеризують різні форми територіальної структури графу, кожна з яких описується певними параметрами і показниками. Однак, універсальна і загальна класифікація теоретико-графових мір структури опорного каркасу внутрішньої тогрівлі ще не сформувалась. В нашому дослідженні ми зупинимося лише на аналізі найбільш поширених показників, що моделюються графами - міри центральності, міри зв’язаності та міри форми.

Міри центральності (доступності) характеризують значимість окремого елемента торговельного комплексу в його територіальній структурі та визначаються множиною співвідношень між вершинами графу. До мір центральності належать декілька показників, з яких в роботі розраховується індекс оптимальної зв’язаності вершини і показник ступеня центральності.

Індекс оптимальної зв’язаності (доступності) S_i характеризує позиційне розташування і міру центральності торговельних заколадів між собою та по відношенню до центру системи. Розв’язок задачі побудовано на встановленні матриці найкоротших відстаней між парами вершин графу і розрахунках індексу доступності за формулою:

, де

S_i - індекс доступності (оптимальної зв’язаності), n - загальна кількість міст, R_ij - найкоротша відстань між парами вершин і та j. Чим нижче показник S_i - тим вище роль елемента графу в системі торговельних закладів. Центральним являється елемент з мінімальним значенням індексу оптимальної зв’язаності.

Показник ступеня центральності (Z_i) вказує на відносне положення вершини V_i в ієрархічному ряді вершин G і визначається за формулою:

 де

Z_i - показник ступеня центральності, S_i - індекс оптимальної зв’язаності і вершини графу, S_min - мінімальне значення індексу оптимальної зв’язаності серед об’єктів, що включені в дослідження, S_max - максимальне значення індексу оптимальної зв’язаності серед об’єктів, що включені в дослідження. Значення показника Z_i зростає в міру віддалення від центру графу.

Міри форми графу вимірюють взаємовідношення і взаєморозташування елементів торговельного комплексу на множині відносин між ребрами графу. Найбільш характерним параметром є показник форми (π). Його розрахунок нерозривно пов’язаний із визначенням діаметру графу (δ). Останній являє собою топологічну довжину графу, яка дорівнює числу ребер в найкоротшому ланцюгу, що з’єднує дві найвіддаленіші одне від одного вершини. Показник форми (π) таким чином розраховується як співвідношення загальної довжини ребер (Е) графа (G) до його діаметра (δ):

Значення (π) зростає у послідовності переходу від деревовидного графу до поліциклічного. Його підвищення трактується, як покращення зв’язаності і посилення оптимізації територіальної структури внутрішньої торгівлі, усунення диспропорції транзиту людей, речовини, енергії, інформації.

Міра зв’язаності описує сумарний взаємовплив торговельних підприємств території і показує, наскільки граф насичений контактами (ребрами). Вона визначається, як множина відносин між вершинами і ребрами графу. В найбільшій мірі цей показник відтворює β-індекс. Він характеризує середнє число ребер (Е), що припадає на одну вершину (V):

Чим більше ребер зв’язують одну і ту ж кількість вершин, тим більше циклів в графі, тим складніше структура і вище зв’язаність. Значення β-індексу змінюється від 0 до 3. Якщо β-індекс менше 1, то ми маємо справу із незв’язаним і деревовидним графом, якщо β=1 - з моноциклічним графом, β>1 - з поліциклічним графом.

Для оцінки системи розташування підприємств внутрішньої торгівлі і характеру розподілу елементів функціонально-територіальної структури доцільно застосовувати методи "найближчого сусідства". Метод найближчого сусідства дає найзагальніше уявлення про конфігурацію територіальної структури внутрішньої торгівлі і характеризує рівень скупченості об’єктів на основі досліджень найкоротших відстаней між ними. При цьому розподіл характеризується формулою:

де R_п - статистика розподілу, D - середня відстань між найближчими сусідами, А - площа території дослідження, N - кількість центрів досліджуваної системи. При скупченому розміщенні статистика розподілу дорівнює 0, при рівномірному - 2,15, при випадковому - 1,0.

Одним із перспективних методів оцінки регіонального розвитку внутрішньої торгівлі є регресійний аналіз, який розробляється для побудови трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії. Залишки просторової регресії свідчать про відхилення від загальних закономірностей поширення досліджуваних явищ (трендів) і наводять дані про локалізацію їх екстремальних значень. Таким чином розрахунки трендів і залишків просторової регресії з подальшим їх картографуванням (прив’язкою до території) наводить інформацію про значні відхилення від збалансованого розвитку конкретних територій на тлі загальних закономірностей поширення явища.

Для дослідження якісних аспектів розвитку системи внутрішньої торгівлі ефективно застосовувати метод побудови трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії. Математичні розрахунки трендових поверхонь та поверхонь залишків просторової регресії доволі складні, для їх реалізації використовується обробка даних на ЕОМ (пакет програм StatGrafics). Трендові поверхні визначають особливості розвитку явища та території, загальні тенденції його просторової локалізації і поширення, напрямки зміни інтенсивності і густоти. Якщо від фактичної статистичної поверхні відняти трендову, то в результаті ми одержимо поверхню залишків просторової регресії. У "рельєфі" цієї поверхні спостерігатимуться "підвищення" і "впадини", тому що окремі точки трендових поверхонь лежать вище, ніж відповідні точки статистичної поверхні і навпаки. Це свідчить про відхилення фактичних показників від загальних трендових значень, а отже про існування додаткових неврахованих факторів підвищення чи пониження рівня розвитку явища. Виявити ці відхилення і встановити їх причини - важливе завдання регіонального менеджменту внутрішньої торгівлі.

Для встановлення рівня тісноти зв’язків між окремими елементами функціонально-компонентної та функціонально-територіальної структури внутрішньої торгівлі доцільно використовувати метод кореляційного аналізу. Найбільш ефективним методом є обчислення показника параметричної кореляції:

де r - коефіцієнт параметричної кореляції, x_i - значення першого явища при і-му (i=1,2,…,n) спостереженні, y_i - значення другого явища при і-му спостереженні, x,y - середні значення першого і другого явища, σ_x, σ_y - середнє квадратичне відхилення відповідно першого і другого показника ряду спостережень. При коефіцієнті кореляції r=0,8-0,9 між явищами існує тісний прямий взаємозв’язок, при r=0,3-0,8 - середній, при r=0-0,3 явища між собою не пов’язані. Якщо коефіцієнт кореляції від’ємний, між явищами існує обернений взаємозв’язок певної тісноти.

Для перевірки впливу раніше визначених факторів розвитку і розміщення торговельних закладів та їх роботи доцільно розрахувати коефіцієнти парної кореляції:

·        між кількістю закладів торгівлі та чисельністю населення;

·        між кількістю закладів торгівлі, що здійснюють торгівлю автотранспортними засобами та доходами населення;

·        між кількістю торговельних закладів, що здійснюють торгівлю медикаментами та показниками смертності населення;

·        між кількістю міського населення та чисельністю діючих ринків з продажу споживчих товарів.

Аналіз територіальної структури торговельного обслуговування або розміщення торговельних закладів, товарообороту та споживання продовольчих і непродовольчих товарів населенням проводиться шляхом математично-статистичної обробки відповідних територіальних рядів статистичних показників.

Для характеристики рівномірності розподілу аналізуємих величин по регіонам можна використати криву Лоренца і коефіцієнт Джині.

За величиною загального обсягу товарообороту на душу населення ( а також обсягів товарообороту продовольчих і непродовольчих товарів на одну особу) регіонів доцільно проаналізувати відхилення від загальнонаціонального показника за 2010 р. і побудувати або стовпчикові діаграми або „радарні" діаграми.

Для характеристики частки торгівлі регіону або області можна застосувати коефіцієнт локалізації, який визначається за формулою:

К = Тр../ ВРП р : Т кр.. / ВРП кр. ,

де К - коефіцієнт локалізації торгівлі в районі;

Т р. - обсяг товарообороту району;

Т кр. - обсяг товарообороту країни;

ВРП р. - валовий регіональний продукт району;

ВРП кр. - валовий регіональний продукт країни.

Чим вище концентрація або локалізація торгівлі в регіоні, тим більше буде значення коефіцієнту К. Якщо К більше 1, то локалізація галузі в регіоні перевищує середню частку цієї галузі в валовому продукті країни.

Система територіальних індексів відносних показників кількісних характеристик розвитку окремих територій, де за базу приймаються середні показники по країні (району), дозволяє робити широкі порівняння і узагальнення щодо функціональної структури території. Індекс рівня порайонної спеціалізації торгівлі - це відношення питомої ваги торгівлі у певному районі до питомої ваги тієї ж галузі в країні.

, де

S_i^r - індекс рівня районної спеціалізації і-ї торговельної галузі (і = 1, 2, 3, … m) в r-му районі;_i^r - обсяг товарооброту і-ї галузі в r-му районі;^r - загальний обсяг товарооброту в r-му районі (r = 1, 2, 3, … n);_i - обсяги товарообороту в і-й галузі в цілому; Р - обсяг товарообороту всієї продукції в цілому. За умови S_i^r ³ 1, галузь господарства відноситься до спеціалізації певної території.

При аналізі сформованості територіальної структури внутрішньої торгівлі необхідно використовувати коефіцієнт територіальної концентрації, який розраховується за формулою:

,

де К_к - коефіцієнт територіальної концентрації господарства, Е_і - показник розвитку галузі господарства на і-й території, Е - сукупний показник розвитку галузі господарства на всій території, Т_і - площа і-ї території, Т - загальна площа. За цим показником встановлюється рівень концентрації господарської діяльності, що свідчить про інтенсивність, характер освоєності та можливості подальшого розвитку внутрішньої торгівлі окремих регіонів.

При оцінці рівня сформованості системи внутрішньої торгівлі певної території досить часто застосовують показники галузевої рівномірності та однорідності. Для обчислення рівня рівномірності галузевої структури товарообороту застосовують нормований коефіцієнт варіації U_r:

де U_r - коефіцієнт товарної різноманітності товарообороту, X_ir - питома вага і-ї товару в r-му регіоні, X_r - середня питома вага товару, n - кількість проданих товарів територій. Показник U_r визначається як частка стандартного відхилення (S_r) та середньої питомої ваги товарів і приймає значення від 0 до 1. Чим більше значення U_r, тим менш рівномірна товарна структура товарообороту регіону. Якщо розбити область значень U_{r ,} від 0 до 1 на декілька напівсегментів, то значення першого з них (0 - 0,2) можна вважати високим рівнем рівномірності, другого (0,2 - 0,4) - середнім рівнем. Якщо U_r лежить в межах напівсегменту [0,4 - 0,6), то має місце низький рівень рівномірності, в напівсегменті (0,6 - 0,8) склався середній, а від 0,8 до 1 - високий рівень нерівномірності. Інтерпретація даного показника полягає в тому, що високий рівень нерівномірності складається в регіонах надмірного, гіпертрофованого розвитку одного, або декількох видів діяльності.

Для визначення рівня галузевої різноманітності застосовується показник ентропійної міри (R):

, (1.14)

де R - коефіцієнт галузевої різноманітності, Р_і - питома вага і-ї галузі торгівлі в регіоні, n - кількість галузей. Показник R приймає значення від 0 до 1. Чим більше значення R, тим вище рівень різноманітності. Якщо розглядати значення коефіцієнта різноманітності , що були виділені для попередньої формули, то його значення R в першому з них свідчить про високий рівень однорідності, у другому - про середній, в третьому склався низький рівень однорідності і різноманітності, в четвертому - середній, а в п’ятому - високий рівень різноманітності. Інтерпретація цього показника полягає в тому, що території високої галузевої різноманітності товарооботу мають оптимальний набір закладів як продовольчого, так і непродовольчого торговельного обслуговування, є більш багатогранними щодо своєї діяльності, виконують функції торговельного обслуговування населення інших територій та регіонів. Навпаки, регіони з однорідною структурою потребують стимулювання нових видів діяльності та розширення чисельності спеціалізованих закладів торгівлі. На завершення, слід сказати декілька слів про коефіцієнт концентрації товарообігу. Він є основним інтегральним показником, що визначає особливості територіальної структури внутрішньої торгівлі. За його допомогою встановлюються внутрішньорегіональні відхилення в розвитку торгівлі та виявляються окремі регіональні диспропорції. По суті він являє собою частку питомої ваги показників роздрібного товарообороту і питомої ваги населення території.

Розділ 3. Сучасний стан і регіональні особливості розвитку і розміщення внутрішньої торгівлі України

.1 Стан торговельної мережі регіонів України

Розвиток внутрішньої торгівлі країни залежить від чисельності торговельних об’єктів роздрібної торгівлі, величини закладів, форм їх організації та спеціалізації, а також рівня забезпеченості ними населення.

Розглянемо динаміку та сучасний стан розвитку роздрібної торговельної мережі України за 2006 - 2010 рр. відповідно до статистичних даних Держкомітету статистики України.( табл..1)

Таблиця 1. Динаміка об’єктів роздрібної торгівлі України за 2006 - 2010 рр.

Як свідчать дані таблиці, впродовж 2006 - 2010 рр. відбулося суттєве зниження як чисельності закладів роздрібної торгівлі, відповідно, з 145,7 тис. до 73,6 тис. об’єктів, при цьому скорочення становило 49,5%.

Цей процес відбувається, в першу чергу, за рахунок зменшення стаціонарних торгових підприємств (магазинів), що в деякій мірі знижує рівень та якість торговельного обслуговування населення.

Скорочення магазинів, як основного виду закладів роздрібної торгівлі, відбувається більш високими темпами (на 54,7%) ніж кіосків та палаток (24,3%). Внаслідок цього скоротилася питома вага магазинів у загальній чисельності об’єктів торгівлі з 82,8% у 2006 р. до 74,2 % у 2010 р., а кіосків та палаток - зросла з 17,3% до 25,5%. І на 1.01.2011 р. у складі підприємств, що займаються роздрібною торгівлею, налічується 54,6 тис. магазинів і 19 тис. кіосків, які й формують роздрібну торговельну мережу.

За період 2006-2010 років скорочення торговельної мережі відбулось майже у всіх регіонах (областях), а за останній рік - крім м. Києва, Київської, Харківської та Запорізької областей (збільшення відповідно на 6%, 1,2%, 1.2% та 0,2 %). Наглядно динаміка розвитку мережі роздрібної торгівлі України наведена на рис.1

РИС.1 Розвиток мережі роздрібної торгівлі України.

Мережа підприємств роздрібної торгівлі скорочується як у міських поселеннях, так і у сільській місцевості. Порівняно з 1990 р. у міських поселеннях торговельна мережа скоротилась на 6,1 тис. об’єктів торгівлі (або на 24,3%.), а у сільській місцевості - на 66,3 тис. об’єктів (або на 55%). Однією з основних причин закриття магазинів у сільській місцевості є низька купівельна спроможність селян ( рис.2).

торгівля господарський регіон товарооборот

РИС.2. Розвиток роздрібної торгівлі у міській та сільській місцевості

Альтернативою скорочення чисельності магазинів та кіосків в Україні в 1994-2010 рр. було значне збільшення кількості ринків з продажу споживчих товарів ( табл. 2). Якщо в 1994 р. їх кількість становила 1576 одиниць, то в 2010 р. вона досягла 2890 одиниць, збільшившись на 1326 одиниць або в 1,9 разів.

Таблиця 2. Динаміка кількості ринків з продажу споживчих товарів в Україні в 1994 - 2010 рр.

Як свідчать дані табл..2, більше половини функціонуючих в країні ринків або 57,3% здійснюють продаж як продовольчих, так і непродовольчих товарів, тобто є змішаними, а частка речових ринків становить всього 17,2%.

Позитивною тенденцією останніх років можна вважати уповільнення темпів зростання кількості ринків, починаючи з 2000 р.. Так, якщо кількість ринків впродовж 1994 -2005 рр. зросла в 1,9 разів, то за 2005-2009 рр. - всього в 1,14 разів, а за останній рік - всього збільшилася на 4 заклади.

Регіональні відмінності у розміщенні торговельної мережі роздрібної торгівлі за регіонами ( областями) країни показані у таблицях 3,4.

Для аналізу регіональної концентрації закладів роздрібної торгівлі розрахуємо і порівняємо два наступних показника: щільність закладів торгівлі та індекс територіальної концентрації. Щільність закладів торговельної мережі представлена у таблиці і розраховується за формулою:

Щ тор. зал. р. = Е тор. зал. .р/ S р. х 100,

де: Щ тор. зал. р - щільність торговельної мережі регіонів (областей), одиниць на 100 кв. км;

Е тор. зал. .р - кількість торговельних підприємств в районі (області), тис. одиниць;

S р. - площа території району (області), тис. кв. км.

Індекс територіальної концентрації закладів торгівлі визначається за формулою:

Іk = Eі /E : Sі /S ,

де: Іk - індекс територіальної концентрації закладів торгівлі району

(області);

Eі - кількість закладів торгівлі в районі (області), тис. одиниць;

Е - кількість закладів торгівлі в країні, тис. одиниць;

Sі - площа території району (області), тис. кв. км.;

S - площа території країни, тис. кв. км.

Чим ближче значення Іk до 1, тим рівномірніший маємо розподіл закладів.

Таблиця Визначення щільності та індексу територіальної концентрації торговельних закладів регіонів України (2010 р.)

Назва регіону

Площа регіону

Кількість закладів

Щільність торговельн. закладів, один./100 кв. км

Індекс терит. концентр.

тис. кв.км

%

тис. один.

%

1.

АР Крим

26,1

4,3

3,5

4,8

13,4

1,11

2.

Вінницька

26,5

4,4

3,2

4,3

12,1

0,98

3.

Волинська

20,1

3,3

1,9

2,6

9.4

0,79

4.

Дніпропетровська

31,9

5,2

5.0

6,8

15.7

1,31

5.

Донецька

26,5

4,4

5,9

8,0

22,3

1,81

6.

Житомирська

29,8

4,9

2,3

3,1

7.7

0,63

7.

Закарпатська

12,8

2,1

2,1

2.9

16,4

1,38

8.

Запорізька

28,2

4,7

2,8

3.8

9.9

0,81

9.

Івано-Франківська

13,9

2.3

1,9

2,6

13,7

1,13

10.

Київська

28,1

4,7

2,9

3,9

10,3

0,83

11.

Кіровоградська

24,6

4,1

2,1

2,9

8,5

0,71

12.

Луганська

26,7

4,4

2,9

3,9

10.9

0,89

13.

Львівська

21,8

3,6

5,0

6,7

22,9

1,86

14.

Миколаївська

24,6

4,1

1,9

2,6

7,7

0,63

15.

Одеська

33,3

5,5

3,8

5,2

11,4

0,95

16.

Полтавська

28,8

4,8

2,9

3,9

10,1

0,80

17.

Рівненська

20,1

3.3

1,7

2,3

8,2

0,70

18.

Сумська

23,8

3,9

1,8

2,4

7,6

0,51

19.

Тернопільська

13,8

2,3

1,4

1,9

10,1

0,83

20.

Харківська

31,4

5,2

4,0

5,4

12,7

1,04

21.

Херсонська

28,5

4,7

1,8

2,4

6,3

0,51

22.

Хмельницька

20,6

3,4

2,3

3,1

11,0

0.91

23.

Черкаська

20,9

3,5

2,0

2,7

9,6

0,77

24.

Чернівецька

8,1

1,3

1,1

1,4

13,6

1,08

25.

Чернігівська

31,9

5,3

2,5

3.4

7,8

0,64

26.

м. Київ

0,8

0,13

4,1

5,8

512,5

21.53

27.

м. Севастополь

0,9

0,14

0,8

1,1

88,9

7,86

Всього по Україні

603,5

100,0

73,6

100

12,2

Але, як свідчать отримані показники, щільність закладів роздрібної торгівлі по регіонам країни має значні відхилення від загальнонаціонального показника, що дає змогу виділити чотири групи регіонів ( див. табл. 3. )

Таблиця 3 Групування регіонів України за показниками щільності закладів торгівлі

Отже, в сучасних умовах в Україні спостерігається нерівномірне розміщення закладів торговельної мережі. При цьому третина всіх областей країни мають нижчу за середньонаціональний показник щільність торговельних закладів, а близько 37% - високу щільність закладів. Серед останніх виділяються Донецька і Львівська області та міста Київ і Севастополь.

Отримані показники індексу територіальної концентрації закладів торгівлі в цілому підтверджують тезу про нерівномірність розміщення торговельних закладів по регіонам України, а їх аналіз дозволяє уточнити групування областей щодо розміщення закладів торговельного обслуговування ( див. табл.4.)

Таблиця 4 Групування регіонів України за індексом концентрації закладів торгівлі

Таким чином, понад половини регіонів України (55,6% ) мають низькі показники індексу локалізації торговельних закладів, які коливаються в межах 0,5 - 0,95. Цю групу регіонів формують всі поліські області: Рівненська, Волинська, Житомирська, Чернігівська, Київська, Сумська, а також області центральної частини та Поділля України - Полтавська, Черкаська, Хмельницька, Тернопільська та області півдня і сходу: Херсонська, Миколаївська, Запорізька і Луганська. Можна стверджувати, що торговельні заклади Полісся та крайнього сходу України не відіграють значної ролі у формуванні територіальної структури торгівлі і не впливають на формування споживчого попиту населення держави.

Торгова площа магазинів на початок 2011 року становила 6,8 млн. кв. м., у тому числі у міських поселеннях - 5,7 млн. кв. м., у сільській місцевості - всього 1,1 млн. кв. м. і проти 2005 р. зменшилась, відповідно, на 37,5, 25,4, 66,1%%. Порівняно з попереднім роком площа торговельних підприємств збільшилася на 7,7 % або на 488 тис. кв. м., у тому числі у міських поселеннях - на 10,7 % або на 557 тис. кв. м., а у сільській місцевості зменшилась на 6 % або на 70 тис. кв. м .

Тенденція скорочення роздрібної торговельної мережі, яка склалася у сфері внутрішньої торгівлі протягом останнього десятиріччя, призвела до деякого погіршення забезпеченості населення країни торговими площами.

Забезпеченість населення мережею роздрібної торгівлі у розрахунку на 10 тис. жителів загалом по Україні в 2010 р. залишилась на рівні 2009 р. і складає 16 одиниць, у тому числі магазинів - залишилася на рівні 2008 р. (12 одиниць). Забезпеченість населення торговою площею у розрахунку на 10 тис. жителів збільшилась з 1355 до 1468 кв. м.. І якщо забезпеченість міського населення зросла з 1627до 1807, то сільського населення навпаки, знизилась з 779 до 742 кв. м. (див рис.3)

Перший та другий показники покращились майже у всіх реґіонах країни, крім Одеської, Сумської, Хмельницької, Тернопільської та Чернівецької областей.

У деяких областях країни погіршилось забезпечення торговою площею міського населення - в Одеській (на 15,8 %), Чернівецькій (на 7,4 %), Сумській (на 4,1 %), Хмельницькій областях (на 2,9 %).

Зростання торгової площі відбулося за рахунок відкриття нових великих магазинів. Так, порівняно з 2009 р. кількість універсамів (супермаркетів) збільшилась на 9,1 %., а їх торгова площа на - на 8,7 %., відповідно гіпермаркетів - на 83,1% і 87,4 %, спеціалізованих непродовольчих магазинів з торговою площею від 2500 кв. м і більше - на 82,1 % і на 92,3 %.

РИС.3 Динаміка забезпеченості населення України торговою площею магазинів за 1994 - 201020 рр., один./10 тис. осіб

Більше половини підприємств роздрібної торгівлі (89,4 %) становили підприємства з торгівлі продовольчими товарами у неспеціалізованих магазинах, більше третини - з торгівлі непродовольчими товарами у спеціалізованих магазинах, з яких 2,7 тис. (55,9 %) займалися торгівлею фармацевтичними товарами. Серед спеціалізованих підприємств з торгівлі продовольчими товарами найбільшу питому вагу 61,4 % (530 підприємств) становили підприємства з торгівлі алкогольними та іншими напоями, 12,4 % (107 підприємств) - з торгівлі хлібом та хлібобулочними виробами.

З підприємств роздрібної торгівлі транспортними засобами 796 (61,3 %) займалися торгівлею пальним, 276 (21,3 %) - автотоварами, 225 (17,3 %.) - автомобілями.

З підприємств інших видів економічної діяльності, що займалися роздрібною торгівлею та ресторанним господарством, найбільшу частину складали підприємства сільського господарства, мисливства та лісового господарства (30,5 %), оптової торгівлі та посередництва у торгівлі (24,4 %), промисловості (21,2 %).

На 1 січня 2011 р. в Україні діяло 29,6 тис. продовольчих магазинів, що у порівнянні з 1 січня 2010 р. менше на 7,3 %, і 25 тис. непродовольчих магазинів, кількість яких збільшилась на 4,6 % у порівнянні з відповідним періодом минулого року.

Із загальної кількості непродовольчих магазинів у 2010 р. 90,3 % або 22,6 тис. припадало на спеціалізовані магазини, кількість яких проти 2009 року зросла на 5,5 %., а торгова площа - на 21,4 %. Спеціалізованих непродовольчих магазинів з торговою площею 2500 кв. м. і більше налічувалось 51 проти 28 одиниць у 2009 р.

Серед продовольчих магазинів 88,6 % складали магазини з універсальним асортиментом товарів, яких на початок 2011 року налічувалось 26,2 тис., спеціалізованих продовольчих магазинів - 3,4 тис., універсамів та супермаркетів - 986 од., гіпермаркетів - 108 одиниць. Найбільше - 24 гіпермаркетів діяло у м. Києві, в Донецькій області - 10, у Харківській - 9, в Одеській - 8, у Дніпропетровській - 7, у Миколаївській та Львівській областях - по 6, Київській - 5, в Автономній Республіці Крим, Закарпатській, Запорізькій, Кіровоградській областях та м. Севастополі - по 3, у Вінницькій, Волинській, Івано-Франківській, Полтавській, Рівненській, Херсонській, Хмельницькій та Черкаській областях - по 2, Житомирській та Тернопільській областях - по 1 гіпермаркету. Торгівлю алкогольними напоями здійснювали 25,6 тис. магазинів, що становило майже половину загальної кількості магазинів (46,9 %.).

Порівняно з початком 2010 р. така прогресивна форма торгівлі як самообслуговування знову розвивається. На 1.07.2011 кількість магазинів самообслуговування зросла на 35,6 %, у тому числі продовольчих - майже на 31,7 %., а непродовольчих - на 46,6 %. Питома вага магазинів самообслуговування у загальній кількості магазинів зросла з 4,8 до 6,6 %, тоді як у 2005 р. частка магазинів самообслуговування становила 21,8 % від загальної їх кількості.

У 2010 р. порівняно з минулим роком мережа кіосків роздрібної торгівлі в цілому по Україні скоротилась на 2,2 % і становила на 1 січня 2011 року 19 тисяч. У містах та поселеннях міського типу їхня кількість зменшилась на 3,1 % і становила 16 тис., у сільській місцевості - зросла на 3,1 %. і налічувала 3 тисячі об’єктів.

Із загальної кількості кіосків майже чверть (4,5 тис.) складали аптечні кіоски, кількість яких у порівнянні з 2010 р. зменшилась на 9,2 %.

Кількість автозаправних станцій за рік збільшилось на 7,1 %. і становила 5,9 тисяч.

За останній рік структура підприємств роздрібної торгівлі за формами власності не зазнала суттєвих змін. Частка підприємств державної власності скоротилася на 0,1 %, комунальних підприємств - на 0,3 %, а приватних підприємств зросла - на 0,4 %.

Діаграма 1

Мережа об’єктів торгівлі державної форми власності за 2010 р. скоротилася на 8,2 %. або на 168 об’єктів торгівлі, у тому числі магазинів - на 9 % (на 87 одиниці), кіосків - на 7,4 % (на 81 одиницю).

У комунальній формі власності перебуває 5891 об’єктів торгівлі, з яких 4605 магазинів, 1286 кіосків. За останній рік їх кількість зменшилася відповідно на 5,2, 3,9 та 9,8 % (або на 326, 187 та 139 одиниць).

У приватній власності знаходиться переважна кількість об’єктів торгівлі - 65,8 тис. одиниць, з яких 49,1 тис. магазинів, 16,7 тис. кіосків. За 2010 рік кількість приватних магазинів та кіосків зменшилася на 1,2 тис. одиниць або на 1,7 %, у тому числі магазинів - на 949 підприємств (на 1,9 %), кількість кіосків - на 209 одиниці (на 1,2 %).

Порівняно з 2005 р. кількість торгових об’єктів приватної форми власності зросла в 6,2 рази або на 55,2 тис. підприємств (за рахунок віднесення об’єктів колективної форми власності та власності іноземних держав до приватної форми власності), у тому числі магазини збільшили свою чисельність на 44,4 тис. об’єктів торгівлі (в 10,4 рази), а кіоски - на 10,8 тис. одиниць (у 2,8 рази).

Для виправлення становища пріоритетним завданням на найближчу перспективу має стати створення на регіональних рівнях сприятливого інвестиційного клімату в сфері торгівлі з орієнтацією спрямування інвестицій в розвиток матеріально-технічної бази торгівлі та розбудову її інфраструктури.

У той же час, слід урахувати, що в сучасних умовах на споживчому ринку України поряд із скороченням мережі торгових підприємств (юридичних осіб) набуває розвитку мережа фізичних осіб-підприємців, що здійснюють свою діяльність у сфері роздрібної торгівлі та ресторанного господарства.

Так, за даними одноразового суцільного обстеження об’єктів торгівлі та ресторанного господарства, що належать суб’єктам підприємницької діяльності - фізичним особам, яке провадять органи Держкомстату раз на п’ять років, у 2009 р. кількість об’єктів роздрібної торгівлі фізичних осіб-підприємців у 5 разів перевищувала кількість об’єктів, що належали підприємствам-юридичним особам, і становила 381,4 тис., у тому числі магазинів - 131,2 тис. одиниць і кіосків - 250,2 тис. одиниць.

Таблиця 3.

Таблиця 4 Підприємства роздрібної торгівлі по Україні

Таблиця 5 Підприємства роздрібної торгівлі по регіонах України

Таблиця 6 Забезпеченість населення об’єктами роздрібної торгівлі (на 10000 осіб; на кінець року; одиниць)

Таблиця 7 Роздрібна торгова мережа України за 2010 рік

Таблиця 8 Мережа роздрібної торгівлі за формами власності по регіонах України у 2010 році

Для характеристики частки торгівлі регіону або області можна застосувати коефіцієнт локалізації, який визначається за формулою:

К = Тр../ ВРП р : Т кр.. / ВРП кр. ,

де К - коефіцієнт локалізації торгівлі в районі;

Т р. - обсяг товарообороту району;

Т кр. - обсяг товарообороту країни;

ВРП р. - валовий регіональний продукт району;

ВРП кр. - валовий регіональний продукт країни.

Чим вище концентрація або локалізація торгівлі в регіоні, тим більше буде значення коефіцієнту К. Якщо К більше 1, то локалізація галузі в регіоні перевищує середню частку цієї галузі в валовому продукті країни.

Аналіз територіальної структури торговельного обслуговування або розміщення торговельних закладів, товарообороту та споживання продовольчих і непродовольчих товарів населенням проводиться шляхом математично-статистичної обробки відповідних територіальних рядів статистичних показників.

Для характеристики рівномірності розподілу аналізуємих величин по регіонам можна використати криву Лоренца и коефіцієнт Джині.

За величиною загального обсягу товарообороту на душу населення ( а також обсягів товарообороту продовольчих і непродовольчих товарів на одну особу) регіонів доцільно проаналізувати відхилення від загальнонаціонального показника за 2010 р. і побудувати або стовпчикові діаграми або „радарні" діаграми.

Для перевірки впливу раніше визначених факторів розвитку і розміщення торговельних закладів та їх роботи доцільно розрахувати коефіцієнти парної кореляції:

·        між кількістю закладів торгівлі та чисельністю населення;

·        між кількістю закладів торгівлі, що здійснюють торгівлю автотранспортними засобами та доходами населення;

·        між кількістю торговельних закладів, що здійснюють торгівлю медикаментами та показниками смертності населення;

·        між кількістю міського населення та чисельністю діючих ринків з продажу споживчих товарів.

.2 Регіональна структура товарообороту закладів внутрішньої торгівлі

Починаючи з 2007 року, темпи росту роздрібного товарообороту перевищують темпи росту реального валового внутрішнього продукту країни, в результаті чого роздрібна торгівля є одним з секторів української економіки, що найшвидше розвивається та є одним з найпривабливіших для інвестицій (рис.3.2.1).

Слід звернути увагу на те, що у 2008 році зв’язок темпів росту роздрібної торгівлі та валового внутрішнього продукту в Україні перестав бути істотним. Це пов’язано зі зміною системи перерозподілу доходів, яка проявляє себе у підвищенні заробітної плати під час падіння темпів росту економіки в цілому. При цьому, заощадження домогосподарств у такій ситуації зростають повільнішими темпами, ніж їхні поточні видатки. Це свідчить про те, що наявний рівень доходів ще не є достатнім для забезпечення всіх першочергових потреб, а роздрібний ринок є недосить насиченим. Тому, незалежно від тенденцій розвитку економіки загалом, попит на продовольчі та побутові товари зростає випереджаючими темпами. При цьому, зростання доходів населення стимулює покращення культури споживання.

Протягом останніх років в Україні спостерігається систематичне зростання обсягів роздрібного товарообороту, причому, що є позитивною тенденцією, - у всіх регіонах країни.

Продовольча частка роздрібної торгівлі поступово зменшується та складає у 2010 році приблизно 42% роздрібного ринку . За оцінками експертів, ця частка і далі буде зменшуватися на користь товарів непродовольчої групи.

Структура сукупних витрат домогосподарств України у 2010 році показує, що 61% загальних витрат домогосподарства здійснили на придбання продовольчих товарів (рис.3.2.3), а це означає, що в Україні і зараз зберігається значне розшарування населення за рівнем доходів, не сформований потужний середній клас.

Рис. 3.2.3. Структура сукупних витрат домогосподарств України у 2010 році

Як наслідок, купівельна спроможність населення не є достатньою для придбання потрібної кількості непродовольчих товарів, а спрямована переважно на задоволення потреби в товарах першої необхідності, які здебільшого представлені групами продовольчих товарів. По мірі того, як українці будуть ставати заможнішими, частка витрат на продукти харчування буде скорочуватися.

Найбільший товарооборот м'яса та птиці свіжої та замороженої у Київській області. Частка Київської області складає 4,7%. Це зумовлено тим, що в Київській області розміщена більша кількість птахоферм ніж в інших областях. У зв'язку з столичним положенням області і високим рівнем урбанізації, зайнятістю населення в сфері послуг і промисловості, населення області споживає більше готової продукції. Так як виробництво (птахоферми) зосереджено на місці (в Київській області), то і ціна на продукцію нижча (через низькі витрати на транспортування). Також значна частка в споживанні м'яса та птиці свіжої та замороженої належить Луганській області (3,0%), АР Крим (2,9%), м. Севастополі (2,9%). Найменший товарооборот м'яса та птиці свіжої та мороженої в Закарпатській (0,9%) та Запорізькій (0,2%) областях. Це пов’язано з тим, що тут розвинені домашні господарства. (рис.3.2.4)

Рис. 3.2.4. Регіональний товарооборот м’яса, 2010 р.

М’ясо копчене, солоне, ковбасні вироби, консерви м’ясні найбільше споживається в Полтавській області (4,8%), в зв’язку з тим, що підприємства по виробництву цих продуктів концентруються в Східній частині України. Невисока частка Закарпатської (0,7%) та Львівської (1,1%) областей зумовлено високими цінами (через витрати на транспортування), та історичними традиціями (в Західній Україні ці продукти виробляються в домашніх господарствах). Загалом м’ясо копчене, ковбасні вироби, консерви м’ясні мають приблизно рівний товарооборот по всій території України, бо це товари загального вжитку і на них завжди високий попит. (рис.3.2.5)

Рис. 3.2.5. Регіональний товарооборот м’ясних виробів, 2010 р.

Жири тваринні харчові, масло тваринне має нижчий відсоток товарообороту ніж інші продукти, бо є додатковим, а не самостійним продуктом. Найбільший товарооборот у Дніпропетровській (0,7%), Луганській (0,6%), Чернігівській (0,6%) областях, а найменше у Закарпатській (0,1%), Вінницькій (0,2%) областях. Масло виробляється по всій території України, бо є продуктом загального вжитку. Невисокий відсоток товарообороту в Західній Україні зумовлений тим, що тут добре розвинені домашні господарства. (рис.3.2.6)

Рис.3.2.6 Регіональний товарооборот тваринних жирів та масла, 2010 р.

Риба і морепродукти харчові, консерви рибні має однаковий товарооборот по всій Україні. Найбільший товарооборот в Одеській області (2,1%), м. Севастополі (2,1%) тому, що це приморські райони тут безпосередньо відбувається вилов і виробництво риби. Високий відсоток товарообороту морепродуктів у Східних областях (Дніпропетровська (1,8%), Харківська (1,8%), Донецька (1,1%), межують з Росією) тому, що відбувається товарообіг з Росією. Найменше товарооборот морепродуктів в АР Крим (1,0%) - бо основне заняття тут - туризм, і рибні ресурси майже вичерпані; Івано-Франківській (1,2%), Кіровоградській (1,0%) областях. (рис.3.2.7)

Рис.3.2.7 Регіональний товарооборот рибних продуктів, 2010 р.

Молоко та молочна продукція, морозиво, сир і бринза займає ІІ місце у загальному товарообороті після алкогольних напоїв. Найбільший товарооборот у м. Севастополі (4,0%), Черкаській (3,9%), Одеській (3,8%), Харківській (3,4%), Тернопільській (3,0%) областях. Найменше у Закарпатті (1,5%), Чернівецькій області (1,8%), бо тут розвинені домашні господарства.

Рис. 3.2.8 Регіональний товарооборот молочних виробів, 2010.

Яйця і яйцепродукти найбільше споживаються в АР Крим (0,6%), Запорізькій (0,6%), Миколаївській (0,6%), Рівненській (0,6%) областях та м. Севастополі (0,8%). Найменше в Закарпатській (0,1%), Івано-Франківській (0,2%), Хмельницькій (0,2%), Чернівецькій (0,2%) областях. Різниця між найбільшим і найменшим товарооборотом незначна, бо яйця - продукти загального вжитку і на них завжди високий попит. (рис.3.2.9)

Рис.3.2.9 Регіональний товарооборот яйце продуктів, 2010р.

Олія і маргарин споживається рівномірно по всій Україні, але найбільше в районах де вирощують соняшники - Черкаській (0,9%), Одеській (0,9%), Львівській (0,8%), Тернопільській (1,0%), Харківській (1,3%), Вінницькій (0,8%) областях. Найменший товарообіг олії і маргарину в Донецькій (0,3%), Закарпатській (0,4%), Луганській (0,3%), Кіровоградській (0,4%), Херсонській (0,4%) областях. (рис.3.2.10)

Рис.3.2.10 Регіональний товарооборот олійножирових виробів, 2010р.

Найбільше цукру виробляється у Вінницькій області (1,1%), бо тут найбільше вирощується цукрових буряків. Найменший товарооборот цукру у Волинській (0,2%), Закарпатській (0,2%), Хмельницькій (0,2%) областях, в АР Крим (0,2%).(рис.3.2.11)

Рис. 3.2.11 Регіональний товарооборот цукру, 2010р.

Цукрові кондитерські вироби, борошняні кондитерські вироби виготовляються по всій Україні, це пов’язано з широким вжитком цих продуктів. Виробництво борошняних кондитерських виробів тяжіє до хлібозаводів, які рівномірно розташовані по всій Україні, з цим пов’язаний і приблизно однаковий товарооборот в усіх областях. Найбільший товарооборот Сумській (3,9%), Чернігівській (3,6%), Полтавській (3,6%), Вінницькій (5,7%) областях - тут розміщені найбільші в Україні кондитерські фабрики. Найменший товарооборот в АР Крим (2,0%), Закарпатській (2,0%), Миколаївській (2,1%), Херсонській (2,1%) областях. (рис.3.2.12)

Рис. 3.2.12 Регіональний товарооборот кондитерських виробів, 2010р.

Найбільший товарооборот борошна в м. Севастополь (0,5%). Найменший в АР Крим (0,1%), Вінницькій (0,1%), Донецькій (0,1%), Київській (0,1%) областях. (рис.3.2.13)

Рис. 3.2.13 Регіональний товарооборот борошна, 2010р.

Хлібобулочні вироби мають відносно однаковий відсоток в товарообороті по всіх областях. Найбільший в Житомирській (2,4%), Луганській (2,3%), Чернігівській (2,7%), Черкаській (2,2%) областях; найменший - м. Київ (1,0%), Чернівецька (1,1%), Харківська (1,1%), Одеська (1,0%), Івано-Франківська (1,1%), Запорізька (1,1%) області. (рис.3.2.14)

Рис. 3.2.14 Регіональний товарооборот хлібобулочних виробів, 2010р.

Найбільший товарооборот круп та бобових в м. Севастополі (0,6%), бо це портове місто й значна частина товару йде на експорт, в Рівненській області - вирощується багато культур: гречка, пшоно…, в Херсонській (0,6%), Дніпропетровській (0,6%) областях. Найменший товарооборот у Закарпатській області (0,2%).(рис.3.2.15)

Рис. 3.2.15 Регіональний товарооборот круп’яних виробів, 2010р.

Найбільший товарооборот макаронних виробів у м. Севастополі (0,8%), найменший - Волинській (0,2%), Донецькій (0,2%), Закарпатській (0,2%) областях, АР Крим (0,2%).(рис.3.2.16)

Рис. 3.2.16 Регіональний товарооборот макаронних виробів, 2010р.

Картоплю вирощують по всій Україні, але історично найбільше в Дніпропетровській (0,4%), Запорізькій (0,4%), Полтавській (0,4%) областях, так як тут найсприятливіші природні умови. Найменший товарооборот картоплі у Вінницькій (0,0%) області , тому що переважно картопля вирощується в домашніх господарствах для себе, а не для продажу.

Рис. 3.2.17 Регіональний товарооборот картоплі, 2010р.

Овочі, кавуни та дині, плоди, ягоди, виноград, горіхи мають високий товарооборот по всій Україні. Найбільший - в м. Севастополі (2,0%) та АР Крим (1,7%) через найсприятливіші природні умови, теплий клімат. Найменший товарооборот в Закарпатській (0,5%) (мала кількість баштанів), Сумській (0,6%), Кіровоградській (0,7%), Полтавській (0,7%) областях.

Рис. 3.2.18 Регіональний товарооборот овочів і фруктів, 2010р.

Консерви овочеві, фруктово-ягідні мають відповідний відсоток товарообороту до районів вирощування овочів, фруктів, ягід. Найбільший в м. Севастополі (1,6%), найменший в Закарпатській (0,3%), Кіровоградській (0,3%) областях. (рис.3.2.19)

Алкогольні напої займають перше місце по відсотку товарообороту в країні. Найбільший товарооборот алкогольних напоїв у м. Севастополі (14,3%) тому, що значна частка йде на експорт. Найменша частка товарообороту в Східній Україні - Миколаївській (5,5%), Донецькій (5,7%), Херсонській (4,7%), Луганській (5,9%).(рис.3.2.20)

Рис. 3.2.19 Регіональний товарооборот плодоовочевих консервів, 2010р.

Рис. 3.2.20 Регіональний товарооборот алкогольних напоїв, 2010р.

Високий відсоток товарообороту чаю і кави в м. Севастополі (1,0%), Дніпропетровській (1,2%), Волинській (1,0%), Миколаївській (1,0%) області тому, що вся ця продукція імпортується з інших країн. Найменший товарообіг в Закарпатській (0,3%), Сумській (0,5%), Хмельницькій (0,5%) областях, АР Крим (0,5%).(рис.3.2.21)

Рис. 3.2.21 Регіональний товарооборот тонізуючих напоїв, 2010р.

Високий відсоток товарообороту солі в районах видобутку солі і портах: Вінницькій (0,1%), Волинській (0,1%), Полтавській (0,1%) областях, м. Севастополі (0,1%).(рис.3.2.22)

Рис. 3.2.22 Регіональний товарооборот солі, 2010р.

Високий відсоток товарообороту безалкогольних напоїв, мінеральних вод в Одеській (2,8%), Івано-Франківській (2,3%), Сумській (2,2%), Чернівецькій (2,2%) областях (в цих районах знаходяться мінеральні джерела, зосереджена найбільша кількість підприємств по виробництву мінеральних вод). (рис.3.2.23)

Рис. 3.2.23 Регіональний товарооборот безалкогольних напоїв, 2010р.

Найбільший товарооборот тютюнових виробів у Закарпатській області (13,0%). Найменший в Дніпропетровській (1,4%), Черкаській (1,4%) областях. (рис.3.2.24)

Рис. 3.2.24 Регіональний товарооборот тютюнових виробів, 2010р.

Висока частка інших продовольчих товарів у Кіровоградській (3,7%), Львівській (3,6%) областях. (рис.3.2.25)

Рис. 3.2.25 Регіональний товарооборот інших продтоварів, 2010р.

Таким чином найбільша частка товарообороту в м. Севастополь (44,1), тому що це портове місто і тут відбувається товарообмін - експорт та імпорт. Найменша частка товарообороту в Херсонській області тому, що Херсонська область спеціалізується на вирощуванні фруктів, овочів, а в решті відстає.

Рис. 3.2.26 Регіональний товарооборот разових продовольчих товарів, 2010р.

Рис. 3.2.27 Товарна структура роздрібного товарообороту продовольчих товарів підприємств торгівлі України в 2010р.

В роздрібному товарообороті по продовольчим товарам (рис.3.2.27) найбільша частка належить алкогольним напоям (7,4%; 9621590,6 тис. грн.) та тютюновим виробам (3,4%, 4391399,2 тис. грн.). Найменша частка належить солі (0%, 46501,8 тис. грн.).

Організована роздрібна торгівля, частка якої у загальному обсязі роздрібної торгівлі складає 63%, зростає більш швидкими темпами, ніж ринок в цілому. У загальнонаціональному масштабі питома вага сучасних магазинів роздрібної торгівлі складає менше 5%. У регіонах все ще переважають відкриті ринки. Кількість ринків з продажу споживчих товарів в Україні у період з 2007 по 2008 роки зросла з 2715 до 2891. У 2009 році їх число трохи зменшилося і становило на 1 січня 2010 року 2869, з яких лише 885 (або 31% від загальної кількості) - це продовольчі ринки. На кінець 2010 року кількість ринків з продажу споживчих товарів збільшилася до 2886.

У 2010 році 79,5% витрат населення України становили витрати на придбання товарів і послуг, що у вартісному вимірі дорівнювали 294,5 млрд.грн.. Порівнюючи це значення з роздрібним товарооборотом підприємств (94,3 млрд.грн.) та оборотом роздрібної торгівлі, до якого включено роздрібний товарооборот підприємств роздрібної торгівлі, розрахункові дані щодо обсягів продажу товарів на ринках і фізичними особами-підприємцями (157,5 млрд.грн.) можна стверджувати, що населення України і надалі використовує нецивілізовані об’єкти торгівлі у якості місця придбання товарів і послуг, наслідком чого є створення тіньового товарообороту. Зі зростанням доходів громадян підвищується їх купівельна спроможність, у результаті чого збільшуються обсяги купівлі більш якісних товарів через легальну торговельну мережу. Частка неформальних ринків у структурі обороту роздрібної торгівлі поступово зменшується. Структурні перетворення роздрібної торгівлі відбуваються, у першу чергу, за рахунок розбудови сучасних великоформатних магазинів.

В Україні набувають підвищеного розвитку формати західного зразка, зокрема: гіпермаркети; супермаркети; дискаунтери; Саsh & Саrrу. Разом з тим присутні традиційні формати, які були успадковані з минулих часів: гастрономи, універсами та павільйони. Останні поступово витісняються, але в найближчому майбутньому не будуть витіснені повністю, оскільки мають перевагу у часі обслуговування та спілкуванні "продавець-покупець".

Одним з основних напрямків розвитку галузі стає пропозиція комфорту, тобто обслуговування, зручності, зрозумілості та чіткості, а також, перш за все, задоволення при придбанні товару. Тому прогнозується активний розвиток формату самообслуговування - в першу чергу супермаркетів та гіпермаркетів, а також дисконтних магазинів, які працюють у форматі самообслуговування і орієнтуються на споживачів з низькою купівельною спроможністю, що складають поки що основну частку населення країни. Диска унтери також приваблять покупців з вищим рівнем доходів, яким подобається формат самообслуговування (за умови відсутності супермаркетів в районі їх проживання) та вигідного співвідношення ціни і якості.

Однією з найбільш вагомих тенденцій розвитку галузі є перерозподіл товарообороту на користь цивілізованих форм торгівлі. Згідно з інформацією консалтингової компанії Gfk-USM, у 2009 році 42% покупок в Україні було зроблено в місцях регулярної торгівлі проти 29% у 2008 році. Щодо пріоритетних регіонів розвитку роздрібної торгівлі визначають регіони Донецька, Дніпропетровська, Харкова, Одеси, Львова та Києва. За деякими підрахунками, впродовж найближчих 5 років частка сучасних форматів досягне 20-40%. Максимальний показник, з огляду на існуючі тенденції, прогнозується для Києва, Дніпропетровська, Одеси та Львова. Паралельно, очікується вихід нових гравців та зміцнення позицій існуючих, як вітчизняних так і зарубіжних. Серед них такі іноземні оператори як : "Real" (Меtго, Німеччина), "Патерсон та Рамсторг" (Росія), "Carrefour та Аuchan" (Франція), "Теsco" (Великобританія), "Migros" (Туреччина).

Посилення конкуренції створюватиме цінність для споживача, який матиме вибір ціни, якості, асортименту, місця придбання та іміджу, що максимально відповідатиме його потребам. На думку експертів, роздрібна торгівлі України за таких швидких темпів розвитку скоро ввійде в стадію гострої конкуренції, яка визначить близько п'яти лідерів національного масштабу та великих регіональних гравців.

Для сучасного етапу розвитку роздрібної торгівлі України характерним є поступовий перехід до великого торговельного бізнесу, мереженої форми його організації.

Розвиток торговельних мереж в Україні відбувається нерівномірно, переважно в містах-мільйонниках та обласних центрах. Станом на початок 2010 року 75% торговельних об’єктів торговельних мереж сконцентровані в 10 містах України (таблиця 3.2.1).

Таблиця 3.2.1 Основні міста України за розвитком торговельних мереж на початок 2010р

Київ займає перше місце за рівнем розвитку мережевої торгівлі у порівнянні з іншими містами України, як за кількістю операторів (20) так і за кількістю торговельних об’єктів (128). Серед інших міст варто виділити Дніпропетровськ та Одесу, що мають відповідно по 6 мереж із 131 торговельного об’єкту і 7 мереж із 38 торговельними об’єктами. Наприклад, найбільшою регіональною мережею у східних областях України є "АТБ-маркет". Конкурують з нею ЗАТ "КС Трейдинг" (мережа "Пік") і ТВГ Rainford.

Проте відбувається поступове вирівнювання розвитку торговельних мереж України. Більшість операторів приділяє значну увагу регіональному розвитку і поширює свої межі по всій країні. І все ж таки, економічне відставання периферії відображається на структурі розташування торговельних мереж та темпах їх поширення. Тому найкращим прикладом для ілюстрації тенденцій та процесів розвитку торговельних мереж в Україні може бути місто Київ, що не тільки займає найбільшу питому вагу в роздрібному товарообігу країни (16,7% в першому кварталі 2011 року) та має найвищий рівень концентрації торговельних мереж, але відіграє провідну роль в розвитку та поширенні сучасних технологій торгівлі, і може слугувати дзеркалом того, що з часом відбудеться в інших містах та регіонах України.

Крім вітчизняних ритейлерів активно розвивають свої мережі і великі міжнародні компанії. Іноземні торговельні компанії представлені "Metro", "Патерсон та Рамсторг", "Перехресток" та ін. У західному регіоні країни продуктовий ритейл найкраще розвинений у містах Львові та Луцьку. Головними гравцями на ринку роздрібної торгівлі у Західному регіоні України є:

− ТзОВ "Торгова компанія "Інтермаркект" - представлена мережею супермаркетів "Арсен" (у Львові), мережею дисконтних магазинів "Барвінок" (у складі 13 магазинів у Львівській та Волинській областях), мережею магазинів-складів типу Cash & Carry (у м. Львові), магазинами "Інтермаркет" (у м. Львові);

− ЗАТ "Агроконтракт" - представлена у Волинській та Рівненській областях мережею супермаркетів "Колібрі" та гуртівнями типу Cash & Carry "Агроконтракт";

− компанія "Корпорація "Пакко" - представлена дрібногуртовими магазинами "Пакко" (9 об’єктів), мережею супермаркетів "Вопак" (15 об’єктів), прогнозованим ще не відкритим гіпермаркетом "Там-там" у м. Луцьку;

− мережа супермаркетів "Наш край" - представлена 12-ма магазинів у Волинській та Рівненській областях.

Ефективність торговельного обслуговування й підвищення рівня життя населення багато в чому залежить від раціонального розміщення й територіальної організації об’єктів торгівлі. При цьому поряд із стратегічними цілями - переходом підприємств на роботу в умовах конкурентного середовища та забезпечення їх ефективної діяльності в задоволенні потреб населення - мають бути повною мірою враховані територіальні відмінності окремих регіонів у формуванні пропозиції і попиту на товарних ринках.

.3 Визначення коефіцієнту локалізації товарообороту регіонів

Розглядаючи коефіцієнт концентрації товарообігу, який є основним інтегральним показником, що визначає особливості територіальної структури внутрішньої торгівлі, а також свідчить про внутрішньорегіональні відхилення у територіальному розвитку торгівлі та вказує на окремі регіональні диспропорції, можна зазначити наступне. На його основі нами було встановлено, що за останні 25 років територіальна структура внутрішньої торгівлі України пережила суттєві зміни (табл.3.3.1). Перш за все, за цей період відбулось глибоке розшарування регіонів України за показником територіальної концентрації торгівлі.

Табл.3.3.1. Динаміка коефіцієнту концентрації товарообігу України за регіонами

У більшості депресивних, аграрних районів півночі, центру і заходу нашої держави Ккт постійно знижується і не перевищує 0,75 (Вінницька, Черкаська, Хмельницька, Тернопільська, Житомирська, Сумська, Рівненська, Івано-Франківська області). Натомість, промислово розвинені регіони (Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Харківська, Львівська області) характеризуються високими показниками коефіцієнта локалізації товарообороту, а в Закарпатській області також відбувається його постійне зростання. Майже вдвічі зросли показники Ккт в м. Києві. На решті територій відбувається їх незначне коливання в напрямку зменшення.

Це свідчить про те, що за останні роки відбулась глибока диференціація рівня торговельного обслуговування між урбанізованими територіями і сільською місцевістю, між північними, західними, центральними і східними територіями, які мають різний господарський потенціал та фактори територіальної організації. Прискорений розвиток торгівлі має місце переважно у великих і надвеликих містах. У середніх та малих містах і, особливо, у сільській місцевості відбулось різке скорочення кількості торговельних об’єктів, істотно знизивши територіальну доступність торговельних послуг для населення.

По регіонах України існують суттєві відмінності у розмірах середньодушового товарообороту ( табл. 3.3.2.) Максимальні відмінності між значеннями цього показника складають 4,6 раз. Особливо низький товарооборот в розрахунку на одну особу спостерігається в Тернопільській, Луганській, Івано-Франківській, Черкаській, Вінницькій, Рівненській, Хмельницькій та Житомирській областях, де відхилення від середньо національного показника по Україні становлять, відповідно, 56,2, 56,6, 59,0, 63,0, 63,0, 65,2, 66,0, 66.0%%. Сприятлива ситуація склалась у Дніпропетровській, Харківській, Одеській областях та мм. Києві та Севастополі, а також, (можна вважати за величиною відхилення, що коливається у межах 3-3,7%%) у Запорізькій та Львівській областях. Решта регіонів України мають недостатній рівень розвитку внутрішньої торгівлі.

З огляду на окреслені вище тенденції, в сучасній територіальній структурі внутрішньої торгівлі України доцільно виділити чотири регіональні угруповання:

·        Регіони з високим рівнем розвитку внутрішньої торгівлі (Київська з м. Києвом, Харківська, Дніпропетровська, Запорізька, Донецька, Львівська і Закарпатська області). Коефіцієнт концентрації товарообороту в них змінюється від 0,9 до 2. Це переважно території з високим рівнем урбанізації, розвитком промислового виробництва (Львівщина, Придніпров’я) і соціального комплексу (Київська, Харківська області), в яких знаходиться 29,3% всіх торговельних підприємств України та сконцентровано понад 30% їх роздрібного товарообороту. Вони мають специфічну структуру зайнятості населення і високий рівень доходів, що також позитивно впливає на показники розвитку торговельної діяльності. Закарпатська область потрапила до цієї групи через близькість до західного кордону України, розвиток багатосторонніх економічних відносин із східноєвропейськими державами, прикордонної торгівлі, а також через високий потенціал рекреаційної сфери.

·        Регіони із середнім рівнем розвитку внутрішньої торгівлі (АР Крим, Херсонська, Полтавська, Волинська, Миколаївська, Чернівецька і Кіровоградська області) отримали показники від 0,7 до 0,9 завдяки впливу цілої низки факторів. Перш за все, більшість з них мають значну мережу рекреаційно-туристичних закладів, що забезпечує зростання чисельності населення їх в літні місяці „пік" і сприяє збільшенню частки закупівель товарів літнього пляжно-купального асортименту та продовольства, особливо, овочів й фруктів.

Також ці області мають достатньо значний потенціал промислового комплексу і високу концентрацію населення, особливо навколо обласних центрів.

·        В регіонах із низьким рівнем розвитку внутрішньої торгівлі (Житомирська, Рівненська, Сумська, Чернігівська, Черкаська, Вінницька, Хмельницька ), останнім часом особливо стрімко проходили процеси скорочення роздрібного товарообороту та кількості торговельних підприємств. Переважно це відбулось за рахунок масового скорочення стаціонарних підприємств торгівлі, розвитку вуличної і пересувної форм, які, в переважній більшості, офіційно не зареєстровані. Це області з доволі низьким рівнем урбанізації, переважним розвитком аграрного сектору та значними показниками природного скорочення населення. Все це істотно знизило їх торговельний потенціал.

·        Мінімальними показниками розвитку внутрішньої торгівлі в Україні відрізняються Луганська, Івано-Франківська і Тернопільська області. Окрім першої, це переважно аграрні області, в яких спостерігається найвища частка сільського населення, низька промислова освоєність території і найнижчий рівень доходів. Скорочення кількості закладів торгівлі і громадського харчування, а також обсягів роздрібного товарообороту набуло в цих областях максимального рівня.

Для визначення перспективних можливостей розвитку територіальної структури внутрішньої торгівлі України нами було побудовано поле потенціалу роздрібного товарообороту. Встановлено, що в Україні останнім часом відбувається сформування декількох полюсів росту торговельного потенціалу. Так, у впродовж 2005 - 2010 рр. швидкими темпами відбувалося формування Київського, Донецького та Львівського, які охоплювали своїм впливом переважну більшість території держави. А впродовж 2001-2008 рр. почалось формування ще трьох полюсів, а саме: Дніпропетровського, Харківського та Одеського, Закарпатського

Ізолінії підвищеного потенціалу, сформованого у столиці, розповсюджуються на території північних і центральних областей України. Харківський і Донецький вузли поширюють свій вплив на східні регіони, а Львівський і Закарпатській - на західні. Однак останній з них є малопотужним і відіграє переважно місцеве значення. На території південних областей України суттєвий вплив за останні роки здійснює Одеса, потенціал якої значно збільшився й проявляється на тлі загальних низьких показників причорноморських регіонів.

З моделі поля потенціалів видно, що в майбутньому можна очікувати зростання значення Київського, Харківського, Дніпропетровського і Одеського полюсів росту, які охоплюватимуть своїм впливом основну частину території України. Їх розвиток призведе до подальшого зростання територіального потенціалу роздрібного товарообороту Запорізької Полтавської, областей Поділля, Київського Придніпров’я . Також можна очікувати зростання товарообороту в Карпатських областях Украни, що обумовлюється розвитком прикордонної торгівлі, транспортними коридорами, значною рекреаційно- туристичною інфраструктурою.

На завершення, розглянемо основні територіальні диспропорції розвитку внутрішньої торгівлі України за допомогою побудованої поверхні залишків просторової регресії. Вона являє собою різницю між статистичною і трендовою поверхнями явища. На трендовій поверхні відображено загальні тенденції просторового розвитку роздрібного товарообороту України, на залишковій - різницю із статистичною. Остання виступає основою для розробки оптимізаційних моделей розвитку явища.

Так, на територіях, які мають від’ємні відхилення від трендів (ізолінії позначені пунктиром) спостерігається недостатній рівень розвитку підприємств внутрішньої торгівлі. Обсяги їх роздрібного товарообороту не забезпечують всіх потреб місцевого населення. Території, що знаходяться біля нульової ізолінії (виділена жирним пунктиром) визначаються оптимальними показниками розвитку торгівлі. І, нарешті, високі додатні показники залишків просторової регресії в м. Києві та Київській області, на Львівщині, Донеччині, Дніпропетровщині свідчать про найвищий рівень роздрібного товарообороту, який задовольняє потреби не лише місцевих мешканців, але притягує до себе маятникових мігрантів з інших регіонів України.

Модель залишків просторової регресії має глибоке пізнавальне значення. На її основі можна розробити прогнози оптимізації територіальної структури внутрішньої торгівлі України, користуючись показниками відхилень статистичної і трендової поверхонь у кожному конкретному випадку.

Наведені диспропорції розвитку внутрішньої торгівлі України зумовлюють необхідність ефективного державного втручання до процесів формування її територіальної структури. Його метою має бути створення раціональної територіальної організації торгівлі (усунення регіональних диспропорцій між містом і селом, між депресивними та господарсько-розвиненими регіонами)

Висновки

З переходом України до ринкової економіки в усіх сферах діяльності, в тому числі й торговельній, відбуваються суттєві перетворення. Роздержавлення і приватизація торговельних підприємств сприяли створенню конкурентного середовища в торгівлі, внаслідок чого на споживчому ринку України з’явилися незалежні суб’єкти господарювання різних форм власності, які самостійно визначають стратегію своєї діяльності, формують товарну, цінову, збутову та комунікаційну політику, ведуть пошук своїх форм і методів роботи на ринку.

Стан розвитку торгівлі є одним із наочних індикаторів економічного розвитку держави. Зростання платоспроможного попиту населення України, стрімкий розвиток вітчизняного виробництва (зокрема, легкої та харчової промисловості), поява українських мега-товаровиробників та українських брендів, підвищення інвестиційної привабливості внутрішнього ринку України для іноземних інвесторів усе це посилює зацікавленість до проведення аналізу сучасної ситуації в роздрібній торгівлі, потребує усвідомлення нових реалій та перспектив її подальшого розвитку.

Внутрішня торгівля займає особливе місце в економічній системі України та в соціальній сфері. Вона забезпечує оборот товарів та послуг більш як на 400 млрд. грн.. в рік, що становить приблизно 60% суспільного продукту, формує більш як 12% ВВП країни, поступаючись за цим показником лише промисловістю та сільському господарству.

В торговельній галузі сконцентровано значну частину національного багатства України. Так, в торгівлі зосереджено 23,1 млрд. основних фондів (за залишковою вартістю), 35,4% усіх оборотних активів , 27,5%- товарно-матеріальних запасів . В цілому сума активів підприємств торгівлі становить на 01.01.2010 року 274,1 млрд. грн. , що становить 21,4% загальної суми активів підприємств усіх галузей економіки. Характерною рисою сучасного етапу розвитку торгівлі є важлива роль цього виду економічної діяльності у забезпеченні зайнятості населення, а відповідно, і у формуванні його грошових доходів. За даними статистичних обстежень в оптовій та роздрібній торгівлі, торгівлі транспортними засобами, в підприємствах з ремонту, готелях та ресторанах працює близько 4 млн. осіб, тобто більш як шоста частина усього економічно активного населення України. В якості найманих працівників підприємств в цій сфері працює більш як 1 млн. осіб, що становить близько 8,5% усього зайнятого населення.

Торгівля є важливою галуззю національної економіки, яка вносить достатньо вагомий внесок у формування валової доданої вартості За даними системи національних рахунків частка торгівлі в доданій вартості зросла з 4,5% в 2005 р. до майже 15% у 2010 році. . Темпи зростання фізичного обсягу доданої вартості в торгівлі України суттєво вищі, ніж в цілому по народному господарству. Суттєвим є вклад торгівлі в формування доходної частини бюджетів усіх рівнів. Так, у загальній сумі податкових платежів підприємств (податку на додану вартість, акцизного збору, податку на прибуток та деяких інших), податкові виплати підприємств торгівлі становили у 2008 році 26,1 %. Досліджуючи розвиток роздрібної торгівлі протягом 90-х-початку 2000-х років, необхідно зазначити, що він відбувався на тлі економічної кризи, яка охопила країни пострадянського простору ,і характеризувався такими тенденціями :

·        погіршення показників діяльності підприємств торгівлі України змінилося тенденцією стабілізації (2005-2010 роки);

·        при створенні торговельних підприємств в Україні домінуючою формою власності була колективна (у період з 2000 по 2010 роки частка торговельних об’єктів, заснованих на колективній власності в їх загальній кількості, перевищувала 60%);

·        у 2008-2010 роках фінансовим результатом від звичайної діяльності до оподаткування підприємств торгівлі та громадського харчування був збиток, який становив відповідно: 1879 та 1649 млн.грн.. Лише у 2009 році фінансовим результатом діяльності торгівлі як галузі став прибуток у розмірі 1134 млн.грн., торгівлі як виду економічної діяльності - в сумі 1195 млн.грн.;

·        з початку 90-х років структура роздрібної реалізації характеризувалася домінуванням частки продажу продовольчих товарів. Починаючи з 2005 року спостерігається поступове зменшення частки продажу продовольчих товарів у загальному обсязі реалізації і відповідне зростання питомої ваги продажу непродовольчих товарів;

·        до 2000 року в Україні панувала тенденція постійного збільшення кількості магазинів (за 1986-1990 роки їх приріст склав 3,4%), а у період з 2000 по 2010 роки частка магазинів у загальній кількості об’єктів роздрібної торгівлі зменшилася з 82,8 до 75,5%;

·        кількість ринків з продажу спожиткових товарів починаючи з 2000 року постійно зростала. У 2010 році в порівнянні з 2000 роком їх наявність збільшилася з 1576 до 2514 (на 59,5%);

·        частка підприємств роздрібної торгівлі у містах України значно перевищувала відповідну частку в сільській місцевості (у 2008-2010 роках - більш ніж у 2 рази).

·        у період з 2005 по 2010 роки темпи зростання роздрібного товарообороту на одну особу у сільській місцевості перевищували відповідний показник по міських поселеннях;

·        поступове зменшення кількості великоформатних об’єктів роздрібної торгівлі (універмаг, універсам) призвело до відповідного скорочення розмірів торгової площі мережі торговельних підприємств України, при чому особливо помітно - у період з 2005 по 2010 рік.

Характерною особливістю сучасного розвитку вітчизняної торгівлі можна вважати її глибоку структурну перебудову і перехід цієї сфери з галузевої на функціональну модель. Це означає, що всі товаророзподільчі канали, що функціонували у період соціалістичної системи господарювання, об`єдналися в єдину систему і створили принципово нову сферу товарного обігу, яка функціонує на ринкових принципах.

Можна зі всією очевидністю констатувати, що в Україні формується якісно нова система торгівлі, де практично закінчився процес демонополізації. Внаслідок приватизації роздрібної торгівлі і корпоратизації оптової ланки соціальні форми торгівлі суттєво змінилися.

Насамперед, слід підкреслити, що внутрішня торгівля не зповна виконує важливої своєї функції - забезпечення потреб населення. Існують серйозні диспропорції між товарооборотом і обсягами особистого споживання. Це спостерігається майже в усіх регіонах, що для країни з ринковою економікою, на роль якої претендує наша держава, є аномальним явищем. Тому в стратегічному плані необхідно випереджальними темпами розширити сферу обігу товарів і послуг, оновити матеріально - технічну базу, стимулювати всі форми торгівлі, щоб досягнути рівня фізичного обсягу товарообігу хоча б рівня 1990 року. Також необхідно звузити натуральне споживання, особливо в сільській місцевості.

Але найскладніше стратегічне завдання - це виведення торгівлі з „тіні". Тіньовий, тобто не облікований оборот, досягає величезних розмірів.

Іншою проблемою сучасного розвитку торгівлі є внутрішня і галузева незбалансованість. У сфері внутрішньої торгівлі області відчутним є дисбаланс між платоспроможним попитом і товарною пропозицією. Ринок перенасичений споживчими товарами. Становище ускладнюється тим, що незначні підвищення доходів населення супроводжуються постійним зростанням цін. Це призводить до падіння реальних доходів. Друга складова дисбалансу на споживчому ринку - це товарна пропозиція. Пояснюється це тим, що рівень виробництва споживчих товарів на вітчизняних підприємствах досить низький, що призводить до експансії імпорту. Вихідним моментом вирішення проблеми збалансування основних параметрів торгівлі, як вважають більшість дослідників, є, насамперед, збільшення грошових доходів населення як основи платоспроможного попиту шляхом суттєвого підвищення вартості робочої сили.

Останнім часом простежується стійка тенденція скорочення магазинів і, відповідно, торговельної площі. Це суттєво знижує рівень торговельного обслуговування населення області. Пріоритетними напрямами розвитку роздрібної мережі повинно стати:

·        створення крупних, переважно вітчизняних, універсальних магазинів, універмагів, супермаркетів, гіпермаркетів;

·        розвиток спеціалізованих підприємств, дисконтних магазинів, посилкової торгівлі;

·        трансформування ринків у торговельно-сервісні центри, проведення їх типізації;

·        інтенсивний розвиток віртуальних магазинів на базі Інтернет - комунікацій.

Суттєві недоліки у розміщені підприємств торгівлі по регіонам країни, по території сільських і міських населених пунктів обумовлюються відсутністю цілеспрямованої держаної політики з боку місцевих органів влади. Суб’єкти господарювання відкривають підприємства торгівлі, як правило, без проведення маркетингових досліджень і в умовах недостатньої інформованості про стан споживчих ринків в регіоні, їх місткість, спеціалізацію , без урахування потреб усіх верств населення даних регіонів.

Лідерство як в забезпеченості торговельними закладами та їх площею, так і за коефіцієнтом локалізації товарообороту промислово розвинутих регіонів країни: Києва і Київської області, Харківської, Дніпропетровської, Запорізької, Одеської, Донецької, Львівської і Закарпатської областей вказують на суттєвий зв’язок показників розвитку торгівлі та загального рівня розвитку продуктивних сил. Регіональні відмінності торгівлі відбиваються співвідношенням аграрного та індустріального розвитку регіонів, обумовлюються рівнем виробництва товарів народного споживання, доходів населення та умовами товарного самозабезпечення населення.

Список літератури

1.       Про державне регулювання відносин у сфері торгівлі: Указ Президента України від 1.07.2005 р. № 603.

2.      Комплексна програма розвитку внутрішнього ринку: Постанова Кабінету Міністрів України від 04.12.08 р. №1635.

.        Концепція розвитку внутрішньої торгівлі України: Постанова Кабінету Міністрів України від 20.12.07 р. №1449.

.        Проект Закону України „Про внутрішню торгівлю" - К., 2005.

.        Апопій В.В. Внутрішня торгівля України: напрями структурної перебудови // Вісн. Львів. Комерційної академії. - 2010. - №4.- с. 38-49.

.        Апопій В.В Сучасні проблеми та стратегічні пріоритети розвитку внутрішньоі торгівлі України // Вісник Дон дует. - 2009.- №4. - с. 145-153.

.        Апопій В.В,, Міщук І.П., Рудницький С.І., Хом’як Ю.М. Теорія і практика торговельноо обслуговування: Навч. посіб. /За ред. В.В.Апопія. - К.: Центр навчальної літератури, 2005.

.        Внутрішня торгівля: регіональні аспекти розвитку: Монографія / За ред. О.О.Шубіна, Я.А.Гончарука. - Донецьк -Львів: ДонНУЕТ, 2009.

.        Воронин В.Р. Торгово-промышленный комплекс: региональный аспект. - Воронеж, 2007.

.        Воронова Є.М., Гладкий О.В., Шпарага Т.І. Формування територіальної структури внутрішньої торгівлі України в умовах трансформації економічних відносин // Вісник КНТЕУ. Спецвипуск. - 2011. - №2. - С.177-183.

.        Гладкий О.В. Територіальна організація внутрішньої торгівлі Київської господарської агломерації// Вісник Київського університету. Сер. Географія, 2010, №47.

.        Гладкий О.В. Територіальна організація внутрішньої торгівлі Північно-Східного суспільно-географічного району України.// Вісник КНУ ім.. Т.Шевченка Сер. Географія, №53, 2010

.        Головня О.М. Регіональні особливості розвитку торгово-побутової сфери: Автореферат дис. на здобуття наук. ступеня канд.. екон. наук. - К.: РВПС України НАН України, 2007.

.        Головня Ю.І. Фактори формування торговельної політики в Донецькому економічному районі. // Формування торговельних режимів в перехідних економіках в умовах глобалізації. Матеріали ІХ міжнародної науково-теоретичної конференції. К., ІМВ, 2010.

.        Головня Ю.І., Шпарага Т.І. Тенденції розвитку торгівлі у трансформаційний період. // Державне регулювання торгівлі у ринкових умовах. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 24-26 жовтня 2001. К., КНТЕУ, 2001.

.        Головня Ю.І. Торгівельна мережа столиці: сучасний стан та напрями розвитку. // Економічна теорія: сучасні проблеми сфери товарного обігу. Матеріали науково-практичної конференції - КНТЕУ, 2011.

.        Головня Ю.І. Напрямки екологізації підприємництва в України // Проблеми та перспективи розвитку підприємництва в Україні: Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції 15-17 травня 2007 р., м. Ялта. - К., 2007.

.        Головня Ю.І. Актуальні питання розвитку роздрібної торгівлі України та шляхи їх розв’язання. Розділ монографії Лігоненко Л.О. та інші „Споживчий ринок України: методологія дослідження та регулювання". КНТЕУ, 2010.

.        Головня Ю.І. Регіональні особливості розвитку і розміщення

.        Голошубова Н.О. Організація торгівлі: Підручник. - К.: Книга, 2004.

.        Голошубова Н.О., Торопков В.М. Оптова торгівля: організація та технологія: Навч. посіб. - К.: КНТЕУ, 2005.

.        Гончаров П.Г., Егоров В.Ф. Организация торговки продовольственными товарами. - М.: Экономика, 1989.

.        Гончарук Я.А. Стан і сучасні тенденції розвитку внутрішньої торгівлі України // Вісн. Львів. комерційної академії.- 2010.- №19.-с.3-10

.        Гончарук Я.А., Апопій В.В. Ринок споживчих товарів України: проблеми сучасного розвитку // Економіка і прогнозування. - 2011. - №4. - с..23-30.

.        Гуляев В., Евстигнеев Е. Направления перестройки торговки в период перехода к рыночной экономике // Торговля.- 2011 - №4-6.

.        Дашков Л.П., Памбухчиянц В.К. Комерція и технология торговли: Учебник.. - М.: Дашков и К, 2008.

.        Долішній М.І. Регіональні особливості розвитку внутрішнього споживчого ринку // Вісн. Львів. комерційної академії.- 2008.- №4.- с.77-84.

.        Кабан П.С. Перспективи розвитку внутрішнього ринку України у контексті поглиблення глобалізацій них процесів // Вісн. Львів. комерційної академії. - 2010. - №4.- с. 3-10.

.        Копей Д.П. Организация управления торговлей в хозяйстве областей. - М., 2004

.        Крис А. Внутренняя торговля. - М., 2005.

.        Леви М., Вейтс Б. Основы розничной торговли / Пер.с англ. - СПб: Питер, 1999.

.        Лігоненко Л.О. Державне регулювання розвитку внутрішньої торгівлі: сучасний стан та напрямки вдосконалення // Актуальні проблеми економіки. - 2011. - №1. - с. 52-57.

.        Лігоненко Л.О. Проблеми та перспективи розвитку роздрібної торгівлі // Вісн. Львів. комерційної академії. - 2011. - №4. - с.90-97.

.        Лігоненко Л.О. Роздрібна торгівля України у дзеркалі світових тенденцій розвитку галузі // Вісн. КНТЕУ. - 2010. - №6. - с.12-22.

.        Мазаракі А.А. Внутрішній ринок як основа економічного зростання // Вісн. ІЕП НАН України. - 2010.- №2. - с.10-17.

.        Мазаракі А.А. Макроекономічні проблеми розвитку сфери товарного обігу // Вісник ЛКА: Сер. Економічна. - Л. -2009. - вип..19. - с. 11-20.

.        Мазаракі А.А. Національна торговельна політика України: складові та механізми реалізації // Вісник КНТЕУ, 2007, № 1 , с.3-11.

.        Мазаракі А.А. та ін. Проблеми внутрішньої торгівлі в Україні: критичний погляд // Вісн. КНТЕУ. - 2008 -№6. - с. 3-10.

.        Мазаракі А.А. Сучасні проблеми регіонального розвитку торгівлі. - К.:КДТЕУ, 1994.

.        Мазаракі А.А. Сучасний стан і пріоритетні напрями розвитку внутрішнього ринку споживчих товарів. // Вісн. Львів. комерційної академії. - 2011. - №4;. - с. 19-24.

.        Мазараки А.А. Торговля. Деньги. Менталитет: Монография. - К.: Книга, 2006. -631 с.

.        Мазаракі А.А., Воронова Є.М., Регіональні фактори розвитку внутрішньої торгівлі.// Економіка і підприємництво: стан і перспективи. /Зб. наук. праць. - К.:КНТЕУ, 2002.

.        Манжалій С.М. Основні шляхи оптимізації територіальної організації внутрішньої торгівлі Причорноморського економічного району України. // Матеріали конференції „Управління розвитком соціально-економічних систем: :глобалізація, підприємництво, стале економічне зростання. Донецьк 2007.

.        Мірзодаєва Т.В. Проблеми розвитку сфери товарного обігу індустріальних регіонів України. // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції "Економічна теорія: сучасні проблеми розвитку сфери товарного обігу". КНТЕУ, 2007.

.        Мірзодаєва Т.В. Регіональні фактори розвитку і розміщення роздрібної торгівлі (на прикладі Придніпров’я). // Зб.н.праць. РВПС України НАНУ, Київ, 2007.

.        Національний стандарт України „Роздрібна та оптова торгівля. Терміни та визначення понять"./ ДСТУ 4303: 2008. - К.: Держспоживстандарт України, 2009.

.        Омелянович Л. Внутрішня торгівля України: динамічні реалії та їх оцінка // Галицькі контракти. -2009. - №6. - с.18.

.        Правила осуществления торговой деятельности: нормативная база. - Х.: ФАКТОР, 2002.

.        Сокальський В. Вплив ринкової економіки на статистику торгівлі в Україні / Економіст.- 2011. - №8. - с.30-31.

.        Сорока И. В., Омельянович Л.А., Яркова Н.И. Торговля в период рыночной трансформации экономики Украины. - Донецк, ДонГУЭТ, 2001.

.        Точилі В., Остапко Т., Олефір В. Внутрішній ринок України: проблеми розвитку // Економіст. - 2010. - №2. - с. 34-37.