Оцінка ефективності розвитку медичного страхування в Україні

  • Вид работы:
    Дипломная (ВКР)
  • Предмет:
    Банковское дело
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    293,56 Кб
  • Опубликовано:
    2013-03-11
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Оцінка ефективності розвитку медичного страхування в Україні

1. Теоретико-методичні основи медичного страхування

.1 Економічний зміст, види та функції медичного страхування

медичний страхування обов’язковий вітчизняний

В економічному аспекті стан, ефективність та перспективи розвитку системи охорони здоров'я значною мірою залежать від системи фінансування цієї галузі економіки. Наразі є три основні види фінансування охорони здоров'я: державне (бюджетне), соціальне страхування та приватне медичне страхування. На думку В. Базилевича, медичне страхування - це форма особового страхування, що гарантує громадянам отримання медичної допомоги при настанні страхової полії за рахунок нагромадження страхових фондів. О. Вовчак зазначає, що за призначенням медичного страхування є захист інтересів громадян у разі втрати ними здоров’я з будь-якої причини. Воно пов’язане з компенсацією громадянами витрат, зумовлених оплатою медичної допомоги, та інших витрат, пов’язаних із підтримкою здоров’я:

відвідуванням лікарів та амбулаторним лікуванням;

придбанням медикаментів;

лікуванням у стаціонарі;

отриманням стоматологічної допомоги, зубним протезуванням;

проведенням профілактичних та оздоровчих заходів тощо.

У наукові праці О. Заруби визначені такі суб’єкти добровільного медичного страхування є:

страхувальники - окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;

страховики - страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;

медичні заклади, що надають допомогу на засоби медичного страхування і мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності, передбачену програмою добровільного медичного страхування (далі ДМС);

аптеки - фармацевтичні установи, що забезпечують застраховану особу або медичний заклад медикаментами та матеріалами, необхідними для надання медичної допомоги, передбаченої договором ДМС;

асистуюча компанія, яка є посередником між страховиком, медичним закладом та аптекою. Вона організує надання застрахованій особі медичної допомоги за програмою ДМС.

У науковій праці визначені страхові фонди з добровільного медичного страхування, які утворюються за рахунок таких добровільних страхових внесків:

підприємств та організацій;

різних груп населення;

окремих громадян.

Медичне страхування здійснюється у двох формах: обов’язковій і добровільній. На сучасному етапі в Україні функціонує тільки одна форма медичного страхування - добровільна, тому більш детально проаналізуємо теоретичний доробок добровільного медичного страхування. Відомо, що добровільне медичне страхування може бути індивідуальним і колективним. Т. Говорушко визначає, що за індивідуального страхування страхувальниками, як правило, є окремі громадяни, які уклали договір зі страховиком про страхування себе або третьої особи (дітей, батьків, родичів) за рахунок власних грошових засобів. За колективного страхування страхувальником, як правило, є підприємство, установа, яка укладає договір зі страховиком про страхування своїх працівників або інших фізичних осіб (членів сімей працівників, пенсіонерів тощо) за рахунок їхніх грошових засобів.

У науковій праці Т. Григораш визначені відмінності між добровільним і обов’язковим медичним страхуванням (Табл. 1.1).

Таблиця 1.1. Відмінності між обов’язковим і добровільним медичним страхуванням

Ознаки

Обов’язкове медичне страхування

Добровільне медичне страхування

Відношення до системи соціального страхування

Складова частина системи соціального страхування

Доповнення до системи соціального страхування

Законодавча база

Декларується і регламентується законами і постановами Уряду

Ґрунтується на добровільній згоді сторін, що беруть участь у страхуванні, - страхувальника до страховика

Джерело фінансування

Обов’язкові платежі і нарахування на зарплату (внески роботодавців і працюючого населення)

Добровільні внески громадян та юридичних осіб з отриманого ними доходу або прибутку

Можливості громадян вносити особисті заощадження

неможливо

Можливо

Страхувальники

Держава, роботодавці

Юридичні і фізичні особи

Застраховані

Всі громадяни

Обмежена кількість громадян, які бажають брати участь у цій формі страхування

Страховики

Некомерційні страхові організації - територіальні фонди загальнообов’язкового медичного страхування, страхові організації

Страхові організації різних форм власності

Обсяг медичної допомоги та послуг

Гарантований і рівний для всіх певний обсяг медичних послуг, встановлений державою

Додатковий обсяг медичних послуг, що розширює можливості медичної допомоги за обсягом та якістю

Терміни страхування

Безстрокове

Обмежене договором страхування


Страхові організації укладають угоди з профілактично-лікувальними закладами (незалежно від форм власності) про надання ними медичної допомоги застрахованим за певну плату, яку зобов’язується гарантувати страховик. Страховий поліс із добровільного медичного страхування обумовлює обсяг надання медичних послуг, можливість вибору умов отримання медичної допомоги тощо. Програми добровільного медичного страхування розширюють можливості та поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги.

А. Загородній зазначає, що договір з добровільного медичного страхування може, зокрема, передбачати:

ширше право вибору застрахованим пацієнтом медичних установ, лікарів для обслуговування;

поліпшення умов утримання застрахованого в стаціонарах, санаторіях, профілакторіях;

надання спортивно-оздоровчих послуг та інших засобів профілактики;

подовження тривалості після лікарняного патронажу та догляду за пацієнтом у домашніх умовах;

діагностику, лікування та реабілітацію з використанням методів нетрадиційної медицини;

розвиток системи сімейного лікаря;

страхування виплат з тимчасової непрацездатності, вагітності, пологів та материнства на пільгових умовах за строками і розмірами грошових виплат;

участь у цільовому фінансуванні технічного переозброєння й нового будівництва лікувально-профілактичних установ, підприємств з виробництва медичного устаткування, ліків з правом першочергового отримання послуг або продукції (протези, ліки, діагностика і т. ін.) цих підприємств та організацій.

Велике значення у визначенні економічного змісту страхування є ідентифікація ризиків у даній галузі. У наукові праці визначено, що страховим ризиком за ДМС є певна подія, що має випадковий але вірогідний характер, на випадок якої здійснюється страхування. Згідно із ЗУ «Про страхування» (далі Закон) страховими ризиками за ДМС є:

- хвороба застрахованої особи;

ушкодження здоров’я внаслідок нещасного випадку;

смерть застрахованої особи внаслідок хвороби під час перебування в медичному закладі.

Необхідно відрізняти такі поняття як «страховий ризик» та «страхова подія», «страховий випадок». У Законі запропоновано визначення страхового випадку, зокрема за правилами ДМС страховим випадком є звернення застрахованої особи з метою надання медичної допомоги в період дії договору страхування до медичного закладу, який обслуговує програму ДМС, у зв’язку з:

гострим захворюванням;

загостренням хронічного захворювання;

травмою;

наслідком нещасного випадку;

звернення спадкоємців застрахованої особи у зв’язку з її смертю під час її перебування на лікуванні в медичному закладі, пов’язаних з необхідністю покриття затрат у зв’язку з репатріацією померлої застрахованої особи тощо.

Суттєвим моментом є визначення нестрахових ризиків, які визначені у колективної праці, зокрема, авторами зазначено, що страховими випадками не визнаються звернення застрахованої особи до медичного закладу у зв’язку з:

хворобою, на яку застрахована особа захворіла до набуття чинності договором ДМС;

захворюванням на інфекційні, паразитарні та вірусні хвороби, якщо вони зареєстровані медичним закладом протягом першого місяця дії страхового договору;

новоутвореннями, хворобами ендокринної системи, якщо діагноз встановлено медичним закладом протягом перших трьох місяців дії договору;

вродженими хворобами;

захворюваннями, пов’язаними з вагітністю та пологами, крім позаматкової вагітності, якщо факт позаматкової вагітності встановлено не раніше ніж через три місяці з дня набуття чинності договором ДМС;

захворюваннями, пов’язаними з вживанням застрахованою особою алкоголю, наркотиків, токсичних речовин, самолікування;

захворюваннями, пов’язаними із самогубством (за винятком ситуації, за якої застрахований був доведений до такого стану протиправними діями третіх осіб);

захворюванням, пов’язаним з масовими епідеміями.

Значну роль при укладанні договору медичного страхування відіграє розмір страхової суми, тобто максимальна грошова сума, в межах якої страховик зобов’язаний здійснити виплату у разі настання страхового випадку, яка визначається за згодою страховика та страхувальника в договорі про ДМС. В залежності від програм, які пропонує страхова організація, визначається і максимальний розмір страхового покриття. Розмір страхової премії залежить від суми договору та тарифу за конкретним видом страхової послуги.

Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування встановлюються за згодою страховика і медичної установи, що обслуговує застрахованих. На сучасному етапі розвитку вітчизняної економіки, необхідності її ринкових трансформацій, наслідків фінансово-економічної кризи, інфляційних процесів суттєво знизилась купівельна спроможність населення. Купівлю страхової послуги із добровільного медичного страхування може собі дозволити лише незначна частина населення України.

У табл. 1.2 наведено коефіцієнти короткостроковості, які використовують для визначення розміру страхового платежу шляхом множення величини річного страхового платежу на коефіцієнт короткостроковості. Ці коефіцієнти використовують у разі здійснення страхування строком менше одного року.

Таблиця 1.2. Коефіцієнти короткостроковості залежні від періоду дії договору ДМС

Період дії страхового договору, місяці

1

2

3

4

5

6

7

8

9

10

11

12

Коефіцієнт короткостроковості

0,093

0,185

0,275

0,363

0,45

0,53

0,62

0,70

0,78

0,85

0,93

1,0


Страхова премія сплачується одноразово, якщо інше не передбачено договором, у терміни, визначені договором, у готівковій або безготівковій формі. Термін дії договору встановлюється за згодою сторін від 1 місяця до 1 року. Розміри страхових внесків встановлюються на договірній основі страховика і страхувальника з урахуванням оцінки ймовірності захворювання страхувальника у зв’язку з віком, професією, станом здоров’я тощо.

За співіснування обов’язкового та добровільного медичного страхування держава повинна запровадити механізми, які б забезпечували неможливість реалізації програм добровільного медичного страхування за рахунок погіршення реалізації програм обов’язкового медичного страхування.

На вітчизняному ринку добровільного медичного страхування діють біля 80 страхових компаній, серед них «Оранта», «Укрнафтагаз», «Провідна», «АСКА», «АВК», «PZU Україна», «Алькона» СК «Іллічівське» та ін. Лідером вітчизняного страхового ринку з медичного страхування є СК «Укрнафтогаз».

Зарубіжні науковці зазначають, що метою ДМС є гарантування громадянам (застрахованим особам) у разі настання страхового випадку оплати вартості медичної допомоги за рахунок коштів страхових резервів та фінансування профілактичних заходів. На думку В. Пліси, велике значення для ефективного функціонування ринку медичного страхування має визначення головних завданнь ДМС, а саме:

- забезпечення охорони здоров’я населення;

забезпечення відтворення населення;

- розвиток медичного обслуговування;

- фінансування системи охорони здоров’я;

- перерозподіл коштів, що використовуються на оплату медичних послуг, між різними верствами населення. А. Крутик зазначає, що визначення особливостей ДМС вирізняє його місце у системі соціально-економічних гарантій громадян, а саме:

- ДМС є однією з форм особистого страхування;

воно є важливим ринковим компонентом, що доповнює системи обов’язкового загальнодержавного медичного страхування і соціального забезпечення;

- програми ДМС обираються за бажанням страхувальника і залежать від його платоспроможності.

ДМС ґрунтується на принципі страхової солідарності, зміст якої полягає втому, що застрахована особа отримує медичну допомогу у випадках та обсягах, що визначаються страховим договором згідно зі сплаченим страховим платежем. Перевищення вартості медичних послуг над внесками страхувальника є можливим, оскільки частина застрахованих, які внесли премії до страхової компанії, не потрапляють у страхову ситуацію і не користуються послугами медичних закладів.

Велике значення в дослідженні економічної сутності медичного страхування є визначення особливостей договорів ДМС. На думку авторського колективу вітчизняних науковців до таких особливостей відносяться:

. Предметом договору ДМС є зобов’язання страховика у разі настання страхового випадку здійснити виплату страхової суми (або її частини) страхувальнику (застрахованому) на оплату вартості медичної допомоги (медичних послуг) певного переліку та якості в обсязі обраної страхувальником програми медичного страхування. Ці виплати здійснюються страховиком незалежно від суми, яку має отримати застрахована особа за державним соціальним страхуванням, соціальним забезпеченням, сум за договорами добровільного медичного страхування, укладеними з іншими страховиками, а також суми, що має бути сплачена як відшкодування заподіяної їй шкоди з боку третіх осіб згідно з цивільним законодавством України.

. Одержувачем страхової виплати може бути не тільки застрахована особа, а й лікувальний заклад або асистанська компанія, яка забезпечує отримання допомоги (медичних послуг).

. Договори ДМС передбачають обов’язковість конкретної застрахованої особи, майнові інтереси якої застраховано.

. Договори мають тристоронній, а подекуди багатосторонній характер.

. Територія дії договору ДМС не обмежується місцезнаходженням страховика.

З метою централізованого регулювання звернень застрахованих осіб за медичною допомогою страховики мають право створювати консультативно-диспетчерські пункти (КДП), які працюють цілодобово та без вихідних. Вони оснащені багатоканальним телефонним зв’язком, комп’ютерами з інформаційно-пошуковою системою, яка технологічно пов’язана з базою даних застрахованих.

Визначення функцій КДП розкриває механізм надання послуги з добровільного медичного страхування в медичному закладі, а саме:

попередній запис застрахованого до лікаря по телефону;

роз’яснення застрахованій особі її прав та можливостей, включаючи спірні та конфліктні ситуації;

- надання по телефону консультацій застрахованому та психологічної підтримки;

організація швидкої та невідкладної допомоги застрахованим особам;

організація розміщення застрахованої особи в стаціонарі як в екстрених ситуаціях, так і в плановому порядку;

здійснення контролю за належним доглядом застрахованої особи тощо.

В українському законодавстві чітко визначено, що одержання страхової виплати передбачає надання страховику таких документів:

- заяви на страхову виплату;

- довідки-рахунка з медичної установи із зазначеннями: прізвища, ім’я та по батькові, точного діагнозу хвороби, дати звернення до лікаря за допомогою, терміну лікування, переліку наданих послуг з розбиттям їх за датою та вартістю, загальної суми до виплати;

рецептів, виписаних лікарем у зв’язку із захворюванням, на придбання медикаментів зі штампом аптеки і зазначеною вартістю кожного препарату;

- направлення на проходження лабораторних досліджень у зв’язку з конкретною хворобою з переліком найменувань наданих послуг та їх вартості;

- документів, що підтверджують факт плати за лікування, медикаменти (розписка за одержання грошей, банківська квитанція із зазначеною сумою перерахування тощо).

Порядок здійснення страхової виплати безпосередньо лікувальному закладу та асистанської компанії визначається договорами між страховиком та лікувальним закладом чи асистанською компанією. Загальна сума страхових виплат за страхові події не може перевищувати страхової суми за договором страхування. Якщо страхувальник не повністю сплатив страховий платіж, страховик несе відповідальність у межах сплаченої частки страхового платежу.

Впродовж дії договору ДМС розмір страхової суми можна змінити з ініціативи страхувальника. Якщо страхова сума збільшується, то величина доплат страхової премії (Дсп) розраховується за формулою:

Дсп = (СП2 - СП1) (1.1)

де СП1 та СП2 - розмір страхових премій до та після зростання розміру страхової суми;

Кк - коефіцієнт короткостроковості, який визначається за табл. 1.1 для кількості повних місяців, що залишилися до закінчення строку дії договору. Такі зміни страхової суми та страхових платежів відображаються в додатковій угоді до чинного договору ДМС.

Асистанські компанії, як правило, виокремлюються з асистансу як підрозділу страхової компанії, що здійснює функції консультативно-диспетчерського центру, і мають значно ширші повноваження і можливості. Асистанські страхові компанії забезпечують організацію та координацію медичної, технічної, інформаційної, юридичної, повсякденної домашньої допомоги не тільки на всій території України, а й за кордоном.

В Україні однією з перших страхових компаній, яка утворила асистанський центр, була державна акціонерна страхова компанія (ДАСК) «Укрмедстрах». Зараз цей центр став окремою компанією, яка підтримує найтісніші відносини з ДАСК «Укрмедстрах». Його назва - «Асістанс-Центр «L.I.S.». Він має статус офісу кореспондента «Еurоре Аssistanse» - лідера світового асистансу, може надавати весь спектр допомоги застрахованим особам на європейському рівні.

З метою сприяння розвиткові відкритого та рівно доступного ринку медичного страхування в Україні в березні 1999 р. було створено Асоціацію «Українське медичне страхове бюро», членами якої стали 28 страхових компаній України та інших юридичних осіб, які представляють 12 областей України, АР Крим та м. Київ. На страховому ринку України також було створено Українське медичне страхове бюро (УМСБ), завданнями якого є:

впровадження єдиних правил, вимог і стандартів діяльності;

- забезпечення необхідної допомоги страховим компаніям у здійсненні медичного страхування;

- надання допомоги в організації юридичного захисту

прав страховиків та страхувальників;

- координація зусиль страховиків на ринку послуг медичного страхування.

Головними функціями УМСБ визначені такі:

- представлення інтересів своїх членів у відносинах з державними органами України, міжнародними організаціями тощо;

- розробка методології медичного страхування, стратегії і тактики його впровадження в Україні;

сприяння розвитку інфраструктури медичного страхового ринку в Україні;

- аналіз чинного законодавства України з питань страхової діяльності та охорони здоров’я, підготовка пропозицій щодо його вдосконалення;

залучення членів УМСБ до участі у виконанні державних програм з питань поліпшення медичної допомоги населенню через медичне страхування;

вивчення та аналіз стану та перспектив розвитку медичного страхування в Україні та за її межами, пропагування ідеї медичного страхування серед населення України;

сприяння залученню іноземних інвесторів до участі у програмах з медичного страхування та охорони здоров’я;

- проведення конференцій, семінарів та інших заходів науково-практичного характеру;

- здійснення іншої діяльності, що не суперечить чинному законодавству України.

Узагальнюючи наведене, робимо висновок, що медичне страхування є підгалуззю особового страхування, має дві форми (обов’язкову і добровільну). Але на страховому ринку України здійснюється тільки у добровільній формі, незважаючи на те, що у ВР України було подано 12 законопроектів щодо впровадження обов’язкового медичного страхування. Медичне страхування має значне соціальне значення тому потребує більш глибокого вивчення з метою визначення та усунення існуючих проблем та впровадження у вітчизняну практику медичного страхування у обов’язковій формі.

1.2 Основні концепції запровадження обов’язкового медичного страхування в Україні


Україна 14 вересня 2006 року ратифікувала Європейську соціальну хартію, згідно з якою «Україна бере на себе зобов’язання вважати частину 1 цієї Хартії декларацією цілей, до здійснення яких вона прагнутиме всіма відповідними засобами» Переглянута Хартія - це єдиний документ, що гарантує основні соціальні та економічні права в усій їх повноті. Зокрема, він зобов’язує державу прагнути до ефективної системи охорони здоров’я. Проте, ВР України не ратифікувала декілька важливих статей, які гарантовані Конституцією України, а саме статтю 13 - право на соціальну медичну допомогу. Вибіркове приєднання до Європейської соціальної хартії пояснюється тим, що на сьогодні в Україні проводиться робота з реформування страхування та пенсійного забезпечення й адаптації національного законодавства до європейських норм і стандартів у соціальній сфері. Разом з тим, проблема реформування фінансування галузі охорони здоров’я, підвищення якості медичних послуг і введення страхової медицини стоїть в Україні настільки гостро, що набула загрозливого для національної безпеки характеру. На сьогодні Україна залишається єдиною в Європі країною де відсутнє обов’язкове медичне страхування.

Сучасний стан системи охорони здоров’я не дозволяє у повній мірі забезпечити право громадян на медичну допомогу на рівні, передбаченому міжнародними стандартами та законодавством України. Становлення України як демократичної держави, відповідні перетворення у суспільстві потребують формування нової концепції державного управління галуззю охорони здоров’я, яка є надзвичайно складною, значною за обсягом та впливом на ефективність діяльності галузі. Існуючий стан нормативно-правового врегулювання формування та здійснення видатків державного бюджету на охорону здоров’я населення країни не забезпечує проголошеного Конституцією України права громадян на безоплатну медичну допомогу. Тому запровадження обов’язкового медичного страхування є невідкладною потребою для забезпечення громадян належним медичним страхуванням і є одним із видів загальнообов’язкового державного соціального страхування. Всі законопроекти, які були подані у ВР України, базуються на різних варіантах створення страхової організації, при виборі якого слід пам’ятати, що ефективність системи державного управління охорони здоров’я залежить насамперед від суб’єкта управління та механізму контролю. Проаналізуємо всі за і проти запровадження трьох основних запропонованих концепцій обов’язкового медичного страхування.

Згідно із Концепцією загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування пропонується два шляхи її реалізації: запровадження загальнодержавного соціального медичного страхування шляхом створення нового фонду соціального страхування та запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування на базі Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Створення п’ятого фонду соціального страхування призведе, на нашу думку, до збільшення адміністративних та капітальних видатків порівняно із запропонованим регуляторним актом механізмом адміністрування соціального медичного страхування. Збільшення кількості листків непрацездатності призведе до збільшення видатків на їх оплату Фондом соціального страхування, оскільки медичні працівники не будуть зацікавлені в ефективному використанні страхових коштів іншого фонду.

За розрахунками Інституту праці і зайнятості населення чисельність працівників Фонду, які виконуватимуть тільки функції по плануванню, укладанню договорів, обліку щодо надання медичних послуг, орієнтовано має становити 4,7 тис, а загальна орієнтовна чисельність фонду - 9 тис осіб. Запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування шляхом перетворення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у Фонд соціального медичного страхування України, покладання на останній функцій матеріального забезпечення у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та фінансування медичних послуг населенню, чим забезпечується відповідно до Конституції України безоплатність медичної допомоги, є для України, на нашу думку, оптимальною.

Аргументи на користь такого висновку полягають у наступному:

         досягається оптимізація державного соціального медичного страхування, уникнення від дублювання ряду функцій по страхуванню здоров’я, які покладено зараз на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, зокрема, щодо медичної реабілітації, відновлення здоров’я застрахованих осіб і членів їх сімей, дітей;

         потреба в медичному обслуговуванні та наданні допомоги по тимчасовій втраті працездатності для працюючих осіб у більшості випадків виникає при настанні одного й того ж страхового випадку, пов’язаного із захворюванням, які утворюють єдину систему медико-соціального забезпечення працюючих;

         буде досягнуто зниження захворювань та зменшення витрат на виплату допомоги по тимчасовій непрацездатності, що в значній мірі залежить від якості медичного обслуговування застрахованих осіб та рівня контролю за експертизою тимчасової непрацездатності;

         буде скорочено час впровадження соціального медичного страхування завдяки наявності підготовленого персоналу, в тому числі певної кількості медичних працівників.

Завдання щодо зниження захворюваності та зменшення витрат на виплату допомоги за страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності залежать від якості медичного обслуговування застрахованих, тому мають розглядатися як завдання єдиної системи медико-соціального забезпечення працюючих. Усі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, якими зараз забезпечуються застраховані особи за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, мають увійти як складова медичного страхування. Раціональна і ефективна організація справи дозволить сприяти підвищенню якості надання медичних послуг і, відповідно, сприятиме зменшенню втрат робочого часу внаслідок захворюваності. Конкретний перелік медичних послуг, що надаватимуться застрахованим особам, буде встановлюватися окремим законом одночасно з прийняттям закону України про Державний бюджет. Вартість медичних послуг визначатиметься виходячи з фактичних витрат надання цих послуг, але не вище граничних тарифів, що затверджуватимуться КМ України. Взаємовідносини Фонду медичного страхування та постачальників медичних послуг визначатимуться на підставі договору про медичні послуги та медичне страхування.

Концепція запровадження обов’язкового медичного страхування через страхові компанії не відповідає основам законодавства України Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, згідно з яким передбачено створення окремого некомерційного солідарного фонду, який має функціонувати на принципах самоврядування. Запропонована Концепція не відповідає світовому досвіду в частині принципів та умов залучення страхових компаній до обов’язкового медичного страхування, оскільки діяльність страхових компаній регламентується ЗУ «Про страхування» і побудована на комерційній основі. Соціальне медичне страхування у країнах світу, навіть через страхові компанії, як правило, побудовано на принципі неприбутковості. Тому можна констатувати, що Концепція передбачає норми, які між собою не сумісні, не відповідають статті 49 Конституції України щодо безоплатної медичної допомоги.

Ідея залучення до загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування страхових компаній може призвести до відбору ними страхових ризиків - осіб переважно молодого віку та низьким рівнем захворюваності, оскільки Концепція не передбачає механізми вирівнювання ризиків захворювань. Компанії відмовлятимуться страхувати осіб похилого віку, хронічно хворих, виникне проблема страхування дітей. Підтвердженням цього є вимоги страхових компаній щодо проходження медогляду претендента на укладання з ними договору про медичне страхування та заповнення декларації про здоров’я. За приховування захворювань страхова компанія може розірвати договір. Залежно від стану здоров’я та віку формується вартість медичного пакету. Крім того, більшість страхових полісів передбачає лише компенсацію витрат на ліки за умови наявності у застрахованої особи листка непрацездатності. Дослідження, які були проведені виконавчою дирекцією відділення Фонду соціального страхування з тимчасової непрацездатності виявили, що рівень захворюваності працівників на підприємствах, які уклали договори про добровільне медичне страхування, майже вдвічі вищі ніж на інших підприємствах. Цим також підтверджується незацікавленість медичних працівників у ефективному використанню страхових коштів. Крім цього, запровадження медичного страхування у такий спосіб відрізняється від діючої в Україні системи соціального страхування більшою непрозорістю та ускладнюватиме громадський контроль з боку соціальних партнерів.

Аналіз Концепції запровадження обов’язкового медичного страхування через державну страхову компанію показав, що підходи, покладені в її основу, багато в чому суперечать чинному законодавству України. Насамперед, дія ЗУ «Про страхування» не поширюється на соціальне страхування. Оскільки метою реформи системи соціального захисту в Україні є відокремлення коштів соціального страхування від державного бюджету та управління коштами соціального страхування тими суб’єктами, які сплачують та користь яких сплачуються страхові внески, що дозволяє забезпечити принцип рівності для всіх застрахованих осіб та фінансову стабільність системи соціального страхування, вважаємо недоцільним запровадження обов’язкового медичного страхування під управлінням держави. Концептуальна вразливість запропонованого підходу системи медичного страхування стала особливо помітною в умовах фінансової кризи. Адже цілком очевидно, що створення додаткових окремих структур об’єктивно призведе до значного збільшення витрат на організаційні заходи та дублювання ряду функцій по страхуванню здоров’я, які покладені зараз на Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, зокрема, по медичній реабілітації, відновлення здоров’я застрахованих осіб.

Нагромаджений багаторічний досвід у галузі медичного страхування свідчить про високу ефективність різних моделей та систем охорони здоров’я. Отже, підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що альтернативи медичному страхуванню немає. Медичне страхування - це єдиний шлях виходу охорони здоров’я України з глибокої економічної кризи. Мета такого страхування - забезпечити громадянам у разі настання страхового випадку медичною допомогою за рахунок накопичених коштів, а також фінансування профілактичних заходів.

Однією з найбільш важливих галузей сфери послуг є охорона здоров'я. Розвиток страхової медицини - один із перспективних напрямів розв'язання проблем фінансування охорони здоров'я. Нині питання страхової медицини є дуже актуальними. Досвід зарубіжних країн показує, що відповідні страхові фонди можуть стати вагомим джерелом фінансування, а механізм формування і витрачання цих коштів може забезпечити саме його адресність, тобто фінансування не загалом медичних закладів, а конкретних жителів.

В Україні фінансування охорони здоров'я здійснюється за рахунок Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, бюджетів місцевого та регіонального самоврядування, фондів медичного страхування, благодійних фондів та будь-яких інших джерел, не заборонених законодавством. В Україні Указом Президента «Про проведення експерименту щодо впровадження обов'язкового соціального медичного страхування в м. Києві і Київській області» здійснюється експеримент, який може стати основою загального обов'язкового медичного страхування в державі. Тут планується поетапне впровадження страхової медицини, яка ґрунтується на принципі обмеження доступу приватних страхових компаній до формування страхового фонду (принаймні на початковому етапі), що формується на рівні видатків підприємців і підпорядковується державі (у Києві - муніципальній владі).

На сучасному етапі в Україні обов'язкове медичне страхування поки що знаходиться на рівні проектів, а добровільне медичне страхування активно розвивається. Біля 80 страхових компаній уже отримали ліцензію на цей вид страхування. Послуги, які надають страхові компанії з медичного страхування, можна поділити на 4 основні категорії:

програма «Поліклініка»;

програма «Стаціонар»;

«Невідкладна і швидка допомога»;

«Стоматологія».

Деякі компанії пропонують й інші види послуг: медичне обслуговування на дім, безоплатна видача полісів зі страхування медичних витрат при поїздках за кордон, пільгове страхування для членів сім'ї, спеціальні програми для дітей і вагітних жінок. Багато страхових програм, які відрізняються як за кількістю наданих послуг, так і за цілями чи їх комбінацією, дають можливість вибрати поліс, виходячи із наявних потреб і фінансових можливостей. Крім цього, майже кожна компанія пропонує знижки (інколи в розмірі до 25%) при страхуванні колективів, а також для своїх клієнтів, з якими вона працює за інших видів страхування або для постійних клієнтів за медичного страхування.

Добровільною формою охоплені й ті види страхування, згідно з якими відповідальність страхової компанії настає у разі звернення страхувальника до лікувально-профілактичної установи за одержанням медичної допомоги або послуг відповідно до умов договору страхування. Виплата має вигляд компенсації вартості необхідного лікування. Поява добровільної форми медичного страхування зумовлена тим, що обсяг послуг й умови надання медичної допомоги за програмою обов'язкового медичного страхування обмежені.

Об'єктом добровільного медичного страхування є майнові інтереси страхувальника або застрахованого, які пов'язані з витратами на одержання медичної допомоги. Добровільне медичне страхування базується на залученні вільних коштів підприємств, організацій і населення до сфери охорони здоров'я.

У наукові праці науковці визначають такі суб'єкти добровільного медичного страхування є:

страхувальники - окремі дієздатні громадяни, підприємства, що представляють інтереси громадян, а також благодійні організації та фонди;

страховики - страхові компанії, що мають ліцензії на здійснення цього виду страхування;

медичні установи, що надають допомогу на засоби медичного страхування і також мають ліцензію на здійснення лікувально-профілактичної діяльності.

Необхідно відмітити, що страхові фонди добровільного медичного страхування утворюються за рахунок:

добровільних страхових внесків підприємств та організацій;

добровільних страхових внесків різних груп населення;

добровільних внесків окремих громадян.

Добровільне медичне страхування проводиться в межах створених страховою медичною компанією правил і може бути індивідуальним або колективним. Страхові організації укладають угоди з профілактично-лікувальними закладами про надання ними допомоги застрахованим за певну плату, яку зобов'язується гарантувати страховик. За строками укладання договору добровільне медичне страхування може бути коротко - або довгостроковим.

Страховий поліс з добровільного медичного страхування зумовлює обсяг надання медичних послуг, можливість вибору умов отримання медичної допомоги тощо. Програми добровільного медичного страхування розширюють можливості та поліпшують умови надання профілактичної, лікувально-діагностичної та реабілітаційної допомоги. Договір з добровільного медичного страхування може передбачати:

ширше право вибору застрахованим пацієнтом медичних установ, лікарів для обслуговування;

поліпшення умов отримання застрахованого в стаціонарах, санаторіях, профілакторіях;

надання спортивно-оздоровчих послуг та інших засобів профілактики;

продовження тривалості після лікарняного патронажу та догляду за пацієнтом у домашніх умовах;

діагностику, лікування та реабілітацію з використанням методів нетрадиційної медицини;

розвиток системи сімейного лікаря;

страхування виплат з тимчасової непрацездатності, вагітності, пологів та материнства на пільгових умовах за строками і розмірами грошових виплат;

участь у цільовому фінансуванні технічного переозброєння й нового будівництва лікувально-профілактичних установ, підприємств з виробництва медичного устаткування, ліків з правом першочергового отримання послуг або продукції цих підприємств та організацій.

Тарифи на медичні та інші послуги з добровільного медичного страхування мають установлюватися за згодою страховика та медичної установи, що надає відповідні послуги. Тарифна ставка розраховується страховиком на основі статистичних даних про звернення по медичну допомогу та тривалість лікування. Іноді тарифна ставка диференціюється залежно від статі, віку та стану здоров'я застрахованої особи. Розміри страхових внесків установлюються на договірній основі страховиком та страхувальником з урахуванням оцінки вірогідності захворювання страхувальника у зв'язку з віком, професією, станом здоров'я тощо. Договір страхування вступає в дію у строки, встановлені в ньому. Протягом часу дії договору страхувальник має право змінити умови страхування або достроково розірвати договір.

Лікувально-профілактичні установи так само, як і при обов'язковому медичному страхуванні, повинні нести економічну відповідальність за надання застрахованим громадянам медичних послуг, обсяг і рівень якості яких передбачено договором страхування. У разі порушення лікувально-профілактичним закладом медико-економічних стандартів страхова організація може частково або повністю не оплачувати вартість медичних послуг. Спеціалізовані страхові поліси дають змогу скористатися медичними послугами лікарів із вузьких спеціалізацій або брати під страховий захист лише певний стан здоров'я (вагітність, пологи, інфікування вірусом СНІД тощо).

Добровільна форма медичного страхування дає змогу громадянам, які виїздять за кордон, укласти договори страхування на випадок захворювання, тілесних пошкоджень унаслідок нещасного випадку, а також смерті під час перебування за кордоном. Договір страхування може передбачати відповідальність страховика при потребі медичного транспортування хворого до найближчої або спеціалізованої лікарні; транспортування в країну проживання з медичним супроводом; репатріацію тіла застрахованого; дострокове повернення; екстрену стоматологічну допомогу; юридичну допомогу та ін.

Медичне страхування здійснюється через «Assistans» - організацію надання допомоги. Поліс медичного страхування «Assistans» гарантує за кордоном не тільки медичну допомогу з відшкодуванням витрат на госпіталізацію та лікування, а й повернення на батьківщину хворого чи загиблого та осіб, що його супроводжують. Асистанс-компанії працюють за угодами зі страховими компаніями. Прийнявши виклик застрахованого, вони зобов'язані (за необхідністю) доставити його у відповідний лікувальний заклад, передати кваліфікованому медичному персоналу та контролювати процес надання допомоги. Однією з міжнародних незалежних асистанських компаній є CORIS, яка забезпечує різноманітний сервіс для українських громадян, які подорожують за кордоном. CORIS має 45 представницьких офісів - диспетчерських пунктів, розташованих у найбільш відвідуваних нашими співвітчизниками країнах, а також потужну мережу кореспондентів, які обслуговують клієнтів страхових компаній у 135 країнах світу.

Підсумовуючи наведене, можна зробити висновок, що існуючі Концепції впровадження у вітчизняну практику обов’язкового медичного страхування є недосконалими і не відповідають вітчизняному законодавству, як в галузі соціального так і комерційного страхування. Потребують більш глибокого вивчення досвіди щодо впровадження обов’язкового медичного страхування провідних країн світу з урахуванням національної специфіки. Таким чином, на сучасному етапі необхідно підвищувати ефективність та доступність добровільного медичного страхування, розширювати страхове поле та асортимент пропонованих страхових послуг.

2. Оцінка ефективності розвитку медичного страхування в Україні

2.1 Ринок страхових послуг з медичного страхування в структурі страхового ринку України (на прикладі СТ «Іллічівське»)

На страховому ринку України на кінець 2012 року працювало 448 страхових компаній, з них 64 компанії займались страхуванням життя, добровільним медичним страхуванням - біля 80 компаній. Необхідно відмітити, що темп зростання валових страхових премій у 2012 році по відношенню до 2011 року мав від’ємне значення і становив 3,8%. У той же час темп зростання валових страхових виплат мав позитивне значення і становив 14,4%. Розглянемо більш детально темпи зростання страхових премій та страхових виплат з медичного страхування. За договорами з медичного страхування по ринку за 2012 рік надійшло чистих страхових премій на суму 930,5 млн гнр., що на 145,8 млн грн. більше, ніж за попередній рік. Позитивний характер мав показник обсягів чистих страхових премій за договорами страхування медичних витрат: темп приросту становив 20% по відношенню до 2011 року. Отже за договорами медичного страхування у 2012 році спостерігається позитивна динаміка щодо кількості укладених договорів та обсягів надходження страхових премій.

В структурі чистих страхових премій медичне страхування у 2012 році займало незначний показник - 6%, але даний показник із року в рік має позитивну динаміку. Страхування медичних витрат в структурі страхових премій за 2012 рік мало незначний показник -2% і становило 248,9 млн грн.

При загальному зростанні в досліджуваному періоді чистих страхових виплат на 13%, у порівнянні з аналогічним періодом 2011 року такий приріс був забезпечений за рахунок зростання чистих страхових виплат за видами страхування медичних витрат (у 5 разів) та медичного страхування (+22,5%). При цьому, на 38,9% скоротилися чисті виплати з інших видів страхування. В структурі чистих страхових виплат за 2012 рік медичне страхування займає 17% (653,1 млн. грн.), страхування медичних витрат - 2%.

На страховому ринку України в ТОР-20 входить страхове товариство «Іллічівське» у структурі страхового портфеля якої є договори добровільного медичного страхування. Проаналізуємо діяльність страхового товариства «Іллічівське» з метою визначення проблем та тенденцій розвитку медичного страхування в Україні. Розвиток страхового товариства «Іллічівське» на сучасному етапі характеризується позитивною динамікою: у 2011 році збільшився обсяг продажів страхових продуктів на 20,4% у порівнянні з 2010 роком, абсолютний обсяг продажів становив 127,89 млн грн. Компанія увійшла до трійки лідерів страхового ринку по темпах зростання за два кризових роки. Основним показником, який характеризує діяльність страховика є валове значення страхових премій (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Динаміка зростання страхових премій за договорами страхування (тис грн.), складено автором за звітними даними СК «Іллічівська»

Аналіз динаміки страхових премій страхового товариства «Іллічівське» за період 2007-2012 рр. показав позитивну динаміку даного показника. За шість років, що досліджуються обсяг надходження страхових премій виріс у 66,4 рази. Необхідно відмітити, що по вітчизняному страховому ринку за кризовий період 2008-2009 рр. темпи приросту валових страхових премій мали негативне значення. У той же час темп зростання валових страхових премій у 2012 році по відношенню до 2011 року становив 17%, що говорить про збільшення кількості укладених договорів.

Одним із основних показників, що характеризують страховика з точки зору привабливості для потенційного страхувальника є обсяг виплачених страхових сум та відшкодувань. За 2012 рік компанія виплатила своїм клієнтам 50,73 млн. грн. страхових відшкодувань, на 14,9% більше, ніж у 2011 році. При цьому рівень виплат склав 39,7% - на 1,9 відсоткових пункти нижче рівня виплат 2011 року (41,6%), хоча в абсолютному значенні страхові виплати виросли на 6,6 млн. грн. Це говорить про збалансованість страхового портфелю та грамотну андеррайтингову політику страховика.

Сформовані страховиком страхові резерви, які за вітчизняним законодавством повинні формувати та розраховувати страховики, характеризують фінансову стійкість та платоспроможність страховика і є основою його діяльності. Станом на 31.12.2012 року технічні резерви СТ «Іллічівське» складають 64,99 млн. грн., що на 23% більше ніж на аналогічну дату 2011 року. Ліквідні активи, які можуть враховуватись у підтвердженні технічних резервів (грошові кошти на поточних та депозитних рахунках, нерухомість та лістингові цінні папери) складають 120,26 млн. грн., Доля ліквідних активів в загальному об’ємі активів складає 82,8%. Загалом активи компанії станом на 31.12.2012 року складали 145,3 млн. грн. Компанія має майже 2-кратне покриття активами технічних резервів. Динаміка зростання страхових резервів компанії представлена на рис. 2.2.

Фактичний запас платоспроможності компанії складає 74,06 млн. грн. та перевищує нормативний запас, розрахований згідно вимогам закону України «Про страхування» в 3,86 рази, що є підтвердженням високого рівня надійності СТ «Іллічівське». Згідно з рейтингом «Insurance Тор» Страхове товариство «Іллічівське» увійшло до ТОР-20 системоутворюючих страхових компаній України та визнано компанією, яка значно впливає на розвиток і формування вітчизняного страхового ринку, інвестуючи в його розвиток.

Міжнародний економічний рейтинг ‘Ліга кращих» грунтуючись на офіційних даних Державного комітету статистики України та Europe Standart Raiting (Європейський стандарт рейтингування) присвоїв Страховому товариству «Іллічівське» 4 місце в рейтингу «Послуги у сфері страхування» та звання «Підприємство року 2012».

Рейтингове агентство «Кредит-Рейтинг» присвоїло компанїї рейтинги: uaAins (висока надійність) - за шкалою рейтингів надійності страхових компаній; uaВВВ+ - за національною рейтинговою шкалою довгострокового кредитного рейтингу. Рейтингове агентство «Кредит-Рейтинг» визнало Страхове товариство «Іллічівське» найпрозорішою компанією на страховому ринку України за результатами другого дослідження прозорості страхового ринку України. СТ «Іллічівське» зайняло першу позицію серед 29 компаній, що одночасно входять у Т0Р40 за активами, зібраними страховими преміями і страховими виплатами. На 01.01.2012 р. статутний капітал Страхової компанії «Іллічівська» складає 27 480 тис. грн. Активи компанії протягом 2012 року збільшились майже у 1,5 рази та складають 62 461 тис. грн. У 2012 році страхові резерви зросли на 52% до 30 870.9 тис грн. станом на 01.01.2013 р. Протягом 2012 року клієнтами компанії стали 2091 громадян України. За 2012 рік було зібрано 11712 тис. грн. страхових платежів, що на 17,1% більше ніж у попередньому році. Клієнтам компанії було виплачено 414,4 тис грн. страхових відшкодувань, що на 89,1% більше, ніж у 2011 році.

Відомо, що страховики у провідних країнах світу є потужними інституційними інвесторами. Проаналізуємо структуру активів ВАТ «СТ «Іллічівське» (рис. 2.3). Як видно із рис. 2.4. найбільшу питому вагу (67,1%) у структурі активів страховика складають грошові кошти та їх еквіваленти. Відомо, що криза в банківській сфері причинила неповернення страхових резервів страховикам, що розташували їх на депозитних рахунках. Тому, на нашу думку, активи страховика ВАТ «СТ «Іллічівське» повинні бути більш диверсифіковані.

Рис. 2.2. Зростання страхових резервів (тис грн.), складено автором за звітними даними СК «Іллічівська»

Проблема у даному випадку полягає у обмеженості інвестиційних інструментів, що пов’язано із слабким розвиток вітчизняного фондового ринку та необхідність реформування вітчизняної економіки.

Рис. 2.3. Структура активів ВАТ «СТ «Іллічівське», побудовано автором за звітними даними страховика за 2012 рік

Структура розміщення страхових резервів страховика представлена на рис. 2.4. Як видно із рис. 2.4. найбільшу питому вагу у структурі страхових резервів страховика займають грошові кошти (72,6%), найменшу - банківські метали - 6,4%; нерухомість складає 21,0%.

Рис. 2.4. Структура розміщення страхових резервів ВАТ «СТ «Іллічівське», побудовано автором за звітними даними страховика за 2012 рік

Рейтингове агентство «Кредит-Рейтинг» присвоїло Страховій компанії «Іллічівська» рейтинг (висока надійність) за шкалою рейтингів надійності страхових компаній - uaAins. Результатами дослідження «Найбільш клієнтоорієнтовані страхові компанії України» рейтингового агентства «Кредит-Рейтинг» Страхова компанія «Іллічівська» посіла 2 позицію рейтингу в страхуванні життя.

Проаналізуємо структуру страхового портфеля ВАТ «СТ «Іллічівське» (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Структура страхового портфеля ВАТ «СТ «Іллічівське»*

Вид страхування

Частка, %

Добровільне медичне страхування

30,20

Добровільне страхування автотранспорту (КАСКО)

17,10

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦПВ)

15,80

Страхування майна

11,80

Страхування від вогневих ризиків та ризиків стихійних явищ

10,70

Страхування відповідальності перед 3-ми особами

5,40

Страхування фінансових ризиків

2,60

Страхування від нещасних випадків

1,50

Страхування цивільної авіації

1,30

Інші види

3,60


Аналіз показників табл. 2.1 показав, що найбільшу питому вагу у структурі страхового портфеля страховика займають договори добровільного медичного страхування - 30,2%. Розглянемо деякі програми, що пропонує страхова компанія ВАТ «СТ «Іллічівське». Страховик розробив програму добровільного медичного страхування «Дорожній талісман». За умовами цієї програми страхувальниками можуть бути як юридичні так і фізичні особи: водії автотранспортних засобів та пішоходи. Страховим випадком є звернення застрахованого в медичну установу з приводу погіршення здоров'я внаслідок ДТП за отриманням невідкладної допомоги. Програма страхування передбачає організацію невідкладних медичних послуг в медичних установах страховика і оплату їх вартості (швидка допомога, стаціонарне лікування, амбулаторно-поліклінічне лікування, медикаментозне забезпечення). Страхувальник може вибрати один із двох можливих варіантів «Економ» або «Бізнес». Варіант «Економ» передбачає страхову суму в розмірі 10 тис грн. із страховою премією у 35 грн. За умовами варіанту «Бізнес», при умові сплати у 70 грн., страхувальник отримує страховий захист в розмірі 20 тис грн. У випадку виникнення проблем із здоров'ям внаслідок ДТП, лікарі медичного асистансу забезпечать все необхідне для організації і оплати медичних послуг і медикаментів у договірних медичних установах або страхова компанія здійснить відшкодування витрат на медичні послуги і медикаменти, що сплатив страхувальник власним коштом.

Необхідно зауважити, що страхова компанія, починаючи з кінця 2008 року зіткнулася із рядом питань, які потребують невідкладного рішення та гнучкої цінової політики. На початку 2009 року вартість страхових полісів з добровільного медичного страхування значно зросла. Ціна полісу ДМС безпосередньо залежить від вартості послуг клінік-провайдерів, більшість яких з 2009 року збільшили ціни на 10-50%. Страховики були змушені збільшувати вартість ДМС, щоб зберегти рентабельність даного виду страхування. За оцінками страховиків, у зв’язку з девальвацією гривні ціни на імпортні ліки зросли приблизно на 60-80%, а на вітчизняні - на 25%. Вартість платних послуг у державних лікувальних закладах у 2009 році в середньому збільшилась на 30%, а в приватних - на 60%. Протягом 2010-2012 рр. ціни на поліси ДМС збільшились на 50-60%, що пов’язано із підвищенням вартості медичних послуг та медикаментів.

ВАТ «СТ «Іллічівське» надає страхові послуги з ДМС і корпоративним клієнтам. Але на сучасному етапі страховик зіткнувся із необхідністю підняття цін на вартість пакетів страхової послуги корпоративним клієнтам. Середня вартість страхової послуги з ДМС для них становила у 2012 році від 1-1,6 тис грн. до 10-15 тис грн., що в умовах посткризового періоду, підвищення рівня інфляційних процесів стало обтяжливим для бюджету багатьох підприємців. Корпоративні клієнти страховика скоротили бюджетні витрати на ДМС у 2012 році в середньому на 15-30%. Крім того у підприємців змінився підхід до сплати страхових внесків: страхові премій в корпоративних договорах ДМС сплачуються за рахунок страхувальників.

Таким чином, аналіз діяльності страхової компанії показав, що, незважаючи на позитивні тенденції його розвитку, збільшення кількості укладених договорів та обсягів надходження страхових премій, перед страховиками постало чимало проблем, що пов’язані із внутрішніми та зовнішніми факторами.

2.2 Визначення проблемних питань в галузі медичного страхування на сучасному етапі

Суспільні трансформації в Україні, спрямовані на запровадження принципів ринкової економіки, не спричинилися до адекватних перетворень у системі охорони здоров’я, діяльність якої і далі здійснюється на засадах адміністративних господарських відносин. Це супроводжується незадовільним рівнем суспільного здоров’я, неефективністю механізмів фінансового захисту громадян у разі захворювання, низькою економічною ефективністю діяльності галузі та якістю медичної допомоги, відсутністю задоволення потреб громадян в охороні здоров’я та медичній допомозі. Перехід до соціально орієнтованих та ринкових принципів в охороні здоров’я на основі різних форм власності, а також пошук шляхів подолання основних проблем галузі в Україні, зокрема браку фінансових ресурсів та незадовільної якості медичного забезпечення населення, вимагають нового підходу до формування товарно-ринкових відносин у галузі та спонукають переходити до системи, що базується на страхуванні здоров’я людей. Для цього потрібно, щоб держава, підприємець та громадянин стали партнерами у реалізації права на охорону здоров’я. Для реалізації такого партнерства в історичному контексті суспільство має виробити критичну масу правових та соціальних передумов, які б забезпечили становлення такої верстви населення, яка б узяла на себе соціальну відповідальність за своє сьогодення і майбутнє всього суспільства. Істотну роль у формуванні такого суспільства відіграють і системи соціального страхування, у тому числі й медичного. Всесвітня організація охорони здоров’я в останній чверті минулого століття проголосила міжнародну стратегію «Здоров’я для всіх до 2000 року», до чого приєдналася й Україна (Алма-Ата, 1978), а після неї - стратегію «Двадцять одне завдання на ХХІ століття» (1999). Всесвітньо відомою є Оттавська хартія, схвалена на Першій міжнародній науковій конференції з охорони громадського здоров’я (Оттава, Канада, 1986). У названих документах сформульовано кілька базових принципів щодо сучасної системи охорони здоров’я, а саме: державна політика, орієнтована на збереження, зміцнення та поліпшення громадського здоров’я; підвищення суспільної цінності здоров’я; сприятливі соціально-економічні, екологічні та інші чинники здоров’я; формування здорового способу життя та корекція чинників ризику захворювань; перебудова медичного забезпечення.

Від соціалістичного періоду свого розвитку Україна успадкувала складну й малоефективну систему охорони здоров’я, що базувалася на таких основних засадах: от командно-адміністративна система управління; єдине джерело фінансування - державний бюджет, який формується на основі загальних податків; орієнтація на екстенсивні форми розвитку галузі тощо. За роки незалежності не відбулося кардинальних змін в системі охорони здоров’я в Україні, і вона практично зберегла зазначені вище засади своєї діяльності. Водночас відбулися значні зміни в діяльності медичного забезпечення, найістотнішими з яких є: різке зменшення частки витрат на охорону здоров’я у структурі валового внутрішнього продукту; скорочення кількості медичних закладів, перш за все у сільській місцевості; започаткування розвитку страхової медицини; створення ринку приватного медичного обслуговування; легалізація народної медицини; стихійне впровадження принципів ринкової економіки у медичне обслуговування населення в державних та комунальних закладах охорони здоров’я, збільшення різноманітних легальних і нелегальних форм плати громадян за медичну допомогу; початок створення національної системи забезпечення країни фармацевтичною продукцією; прийняття деяких законодавчих та нормативних актів, що регламентують діяльність медичної галузі.

Соціально-політична криза в Україні призвела і до кризи в системі охорони здоров’я та погіршення якості медичного обслуговування населення. У складеному вперше за історію Всесвітньої організації охорони здоров’я рейтингу національних систем охорони здоров’я для 191 країни світу (2011) Україна посіла 79 місце. Зазначимо, що кількість витрачених коштів не завжди є мірою якості медичних послуг. Приміром, Росія, яка витрачає вдвічі більше коштів на медичне обслуговування одного пацієнта, посідає 130 місце, а США, де витрати в десятки разів більші, ніж в Україні, стоять на 37 сходинці.

У «Концепції розвитку охорони здоров’я населення України» визначено основні стратегічні напрями реформування галузі, що покликані розв’язати дві головні і взаємопов’язані проблеми: як забезпечити ефективне використання наявних ресурсів та які додаткові джерела можна залучити до фінансування галузі. При цьому організація національної системи охорони здоров’я має базуватися на основних принципах, визначених ВООЗ, а саме: справедливості, солідарності та доступності.

В Україні соціально - правовою базою для розвитку системи охорони здоров’я є 49 стаття Конституції (1996), яка визначає право людини на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я повинна забезпечуватися державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм, а медична допомога у державних і комунальних лікувальних закладах має надаватися безоплатно. Своєрідною «медичною конституцією» є прийнятий Верховною Радою України у листопаді 1992 року закон «Основи законодавства України про охорону здоров’я», у якому визначено правові, професійні, економічні та організаційні засади охорони здоров’я.

Одним із відомих шляхів розв’язання зазначених проблем, до яких вдаються в економічно розвинених країнах та й у східноєвропейських і нових незалежних державах, є соціальне медичне страхування, засноване на принципах соціальної справедливості та економічної солідарності, яке дає змогу гарантувати пацієнту надання медичної допомоги на сучасному рівні.

Соціальне медичне страхування є частиною системи медичного обслуговування, яке надається громадянам за рахунок суспільних фондів, роботодавців та внесків застрахованих осіб і здійснюється у двох формах - обов’язкове та добровільне страхування - разом з існуванням платної і безоплатної медицини, а також спеціальних медичних програм.

Сьогодні в Україні існує ряд економічних, правових і соціальних чинників, вплив яких стримує розвиток соціального медичного страхування, а саме: незавершеність процесу створення нормативної бази щодо медичного страхування; відсутність у населення позитивного досвіду взаємовідносин із страховими компаніями; відсутність механізмів заохочення роботодавців щодо медичного страхування працівників і членів їхніх сімей; обмеженість можливостей запровадження медичного страхування за рахунок коштів громадян внаслідок низького рівня доходів населення, а також механізму фінансової підтримки за рахунок державного і місцевих бюджетів; незначна кількість страхових організацій, що мають досвід впровадження медичного страхування.

Зазначені чинники мають тимчасовий характер і можуть бути усунені спільними зусиллями державних органів, страхових організацій, медичної громадськості та суспільства загалом. Законодавчою базою розвитку медичного страхування є Конституція України, Закон України «Про страхування» (1996; нова редакція від 4 жовтня 2001 року). Проте й досі в Україні немає цілісного правового акту, який би врегульовував правові та соціально-економічні проблеми соціального медичного страхування, що негативно впливає на стан медичного обслуговування населення, веде до занепаду матеріально-технічної бази медичних закладів тощо. Головною причиною затримки запровадження соціального медичного страхування є відсутність цілеспрямованої та скоординованої політики з боку законодавчої та виконавчої гілок державної влади, працівників медичних закладів та учасників страхового ринку.

Саме поетапне впровадження соціальної страхової медицини може стати основою для подолання кризи у медичній галузі і забезпечити формування адаптованої до ринкової економіки принципово нової правової, соціально - економічної, фінансової та організаційної системи взаємин між надавачами та споживачами медичних послуг, яка має бути побудована на взаємній відповідальності сторін, системі підтримки, зокрема фінансової, та контролю з боку органів державної влади, місцевого самоврядування і страховиків.

Слід зазначити, що в Україні деякі страхові компанії розпочали впровадження системи добровільного медичного страхування, а з 1997 року запроваджено обов’язкове медичне страхування громадян, які приїздять на відпочинок до Автономної Республіки Крим. Відповідні законодавчі та нормативні акти запровадили страхування іноземних громадян, що перебувають на території України. У залізничній галузі України успішно реалізується програма добровільного медичного страхування працівників залізниць та пенсіонерів-залізничників.

Ряд вітчизняних та зарубіжних вчених, а також практиків охорони здоров'я вважає, що в умовах реформування вітчизняної економіки необхідно форсувати введення страхової медицини. Але потрібен усебічний аналіз її реальних можливостей з тим, щоб запобігти багатьом труднощам, які можуть виникнути при введенні елементів страхової медицини в умовах нашої країни. На сьогодні створення страхових служб поки що може реально здійснюватись в аспекті додаткового резерву до діючої системи охорони здоров'я з метою контролю з боку суспільства за надходженням додаткових коштів та їх використанням для фінансування потреб держави в охороні здоров'я. Перехід системи охорони здоров'я на повне утримання за рахунок страхових фондів може розглядатись у перспективі.

В «Основах законодавства про охорону здоров'я» у ст. 18 сказано: «Держава забезпечує створення та функціонування системи медичного страхування населення. Питання організації медичного страхування населення та використання страхових коштів визначається відповідним законодавством». Як бачимо, цим встановлена пряма залежність медичного страхування від наявності інших державних законодавчих актів, які забезпечують його впровадження. Законодавчі акти не вийшли за межі розробки законопроектів та їхнього обговорення на рівні депутатських комітетів.

Для України існують особливі умови введення страхової медицини, що породжується десятиріччями не вирішення цього питання. Центральними проблемою є питання управління медичною галуззю, а з іншого боку - фінансове забезпечення страхової медицини. В одному випадку Міністерство охорони здоров'я може втратити реальні важелі впливу і не допускає систему діяльності медичних закладів на самостійну реалізацію всіх питань, пов'язаних з медичним забезпеченням населення, недостатньо усвідомлює виконання функцій районних, міській, обласних управлінь (відділів) охорони здоров'я, в якому вигляді іх належить і які функції вони повинні будуть виконувати. А друге питання більш важливе, це питання пов'язане з управлінням фінансовими ресурсами, які плануються на утримання охорони здоров'я в бюджетах.

Одне з найважливіших питань, що потребує вирішення, це питання готовності страхових організацій забезпечити реальну ефективно діючу систему медичного страхування. В Україні нагромаджено певний досвід запровадження соціального медичного страхування. Наприклад, керівництво Укрзалізниці, приділяючи значну увагу здоров’ю залізничників, стану медичної допомоги у медичних закладах залізничного транспорту, ще у 2000 році стало ініціатором розроблення та впровадження моделі бюджетно-корпоративного фінансування галузевих медичних закладів, яка базується на принципах страхової медицини. Відповідно до наказу генерального директора Укрзалізниці, з 1 січня 2001 року розпочався експеримент з реалізації «Програми добровільного медичного страхування працюючих на залізницях України», а з січня 2002 року - і пенсіонерів-залізничників. Названі програми передбачають покриття дефіциту коштів на придбання медикаментів, витратних матеріалів, м’якого інвентарю, а також додаткового харчування для забезпечення потреб застрахованих залізничників, що отримують стаціонарну медичну допомогу, за рахунок страхових платежів. Механізм реалізації програми є таким: страхова компанія «ІнтерТрансПоліс» укладає з підприємствами залізничного транспорту Генеральні договори медичного страхування залізничників та пенсіонерів-залізничників. Річний страховий платіж за кожного застрахованого залізничника складається із щомісячних платежів, які вносять підприємства залізничного транспорту, починаючи з місяця підписання Генерального договору. За рахунок цих коштів відбувається до фінансування відомчих медичних закладів за бюджетними статтями, зазначеними вище, зберігаючи при цьому цільове персональне призначення цих коштів.

Таким чином, для покриття видатків на надання медичної допомоги створюється багатоканальна система фінансування, завдяки якій основні статті видатків на охорону здоров’я «прив’язуються» до різних джерел фінансування (бюджетного, корпоративного, страхового тощо). З метою підвищення ефективності сукупних суспільних витрат на охорону здоров’я потрібно поступово здійснити перехід від принципу постатейного утримання мережі лікувально-профілактичних закладів до фінансування їхньої діяльності відповідно до потреб пацієнтів на підставі контрактів та угод, що відповідає принципам ринкової економіки.

Підприємства залізничного транспорту, їхні профспілкові та громадські організації здійснюють контроль за виконанням умов Генерального договору і цільовим використанням страховою компанією коштів з медичного страхування. Щоб продемонструвати масштаби експерименту з добровільного медичного страхування залізничників, вважаємо за доцільне навести деякі кількісні річні показники, наприклад для 2011 року: кількість застрахованих осіб - 592329; кількість страхових випадків - 70393; загальний обсяг страхового відшкодування - понад 15 млн. грн.

Впровадження даної системи медичного страхування здійснюється в окремій галузі на рівні експерименту. Однак, головним підсумком є те, що система добровільного медичного страхування залізничників виявилася беззаперечно дієздатною. Працівники залізниць, які були застраховані в ЗАТ АСК «ІнтерТрансПоліс», під час госпіталізації у відомчих лікарнях забезпечені усіма потрібними медикаментами, витратними матеріалами, м’яким інвентарем та додатковим харчуванням. В деяких випадках, коли лікарня не має змоги з певних причин видати потрібні медикаменти і хворий змушений їх придбати самостійно, страхова компанія «ІнтерТрансПоліс» у межах лімітів страхових виплат відшкодовує йому витрати на придбання ліків. Якщо ж застрахована особа потрапляє за направленням залізничної лікарні до медичного закладу, що не входить до системи медичних закладів Укрзалізниці, або її госпіталізують у порядку надання швидкої допомоги, страхова компанія «ІнтерТрансПоліс» також відшкодовує витрати застрахованого на медикаменти.

Таким чином, експеримент з добровільного медичного страхування на залізницях України продемонстрував можливість підвищення соціального захисту залізничників за рахунок залучення додаткових коштів залізниць. Учасники експерименту довели, що навіть у наш складний час можна досягти здійснення конституційного права людей на якісну медичну допомогу. Слід зазначити, що з огляду на важливість гарантування повної безпечності українського залізничного транспорту, Укрзалізниця, як галузь, працює в умовах підвищених вимог до безпеки руху на залізницях, а залізничники перебувають у складних виробничих умовах: постійний рух, праця під відкритим небом, обслуговування рухомого складу залізничного транспорту тощо.

Усе це передбачає підвищені вимоги до стану здоров’я працівників. І цілком логічним є вважати витрати на медичну допомогу складовою частиною вартості робочої сили, а тому наявність платежів для відновлення одного з основних ресурсів виробництва - робочої сили - є соціально й економічно виправданою.

На нашу думку, цьому важливому та вкрай актуальному експерименту потрібна підтримка на державному рівні шляхом прийняття відповідних нормативних актів органами державної виконавчої влади. На підставі результатів цього експерименту можна сформулювати такі висновки:

запровадження системи медичного страхування для України є єдиним можливим засобом подолання кризи охорони здоров’я в країні;

введення медичного страхування дасть змогу зміцнити фінансову та матеріально-технічну базу медичної галузі, поетапно трансформувати управління охороною здоров’я, а також сприятиме розвитку економічних методів управління;

розбудова соціальної страхової медицини має здійснюватися на основі добровільної згоди всіх суб’єктів соціального медичного страхування і супроводжуватися збільшенням їхніх фінансових можливостей;

сплата страхових зборів усіма фізичними і юридичними особами має частково компенсуватися зниженням податків та інших обов’язкових платежів до бюджету;

у державному та місцевих бюджетах потрібно передбачати кошти на сплату внесків працівників бюджетних установ та населення, яке не працює (пенсіонерів, безробітних, учнів, студентів та інших соціально незахищених груп населення);

потрібно відраховувати частину надходжень від акцизного збору на алкогольні та тютюнові вироби - на фінансування медичного страхування;

ринок страхових послуг має бути відкритим для юридичних осіб усіх форм власності;

платники страхових зборів повинні мати ефективні засоби контролю за цільовим використанням коштів, а для цього потрібно створити інститут незалежних експертів;

оплата медичної допомоги має визначатися виключно обсягом і якістю наданих медичних послуг;

впровадження системи соціальної страхової медицини доцільно розпочати з експерименту запровадження страхової медицини у тих галузях та відомствах, які мають відповідні фінансові можливості та мережу медичних закладів;

впровадження соціальної страхової медицини стане одним з важливих чинників уведення в медицину принципів ринкової економіки і виходу значних коштів з тіньового сектора обігу в медичних закладах України, а це понад 8-10 млрд. грн. щороку;

заклади охорони здоров’я мають набути статусу юридичних осіб і отримати право на ведення господарської діяльності, їхні доходи, оплату медичного та обслуговуючого персоналу слід формувати залежно від обсягу і якості медичної допомоги (спрямовувати не менше половини прибутків, одержаних від страховиків, на підвищення оплати персоналу);

потрібно законодавчо врегулювати питання надання права юридичним особам-роботодавцям включати частину витрат на оплату страхових послуг за договорами соціального медичного страхування своїх працівників до складу собівартості продукції;

зміцнити надійність страхових організацій, підвищивши вимоги до їхнього ліцензування, та створити фонд страхових гарантій;

створити й забезпечити систему єдиних стандартів надання застрахованим особам медичної допомоги усіма медичними установами, що працюють у системі соціального медичного страхування, незалежно від їхньої відомчої підпорядкованості і форм власності;

поєднувати солідарну систему фінансування медичної допомоги (зокрема через лікарняні каси) з можливостями нагромадження індивідуальних коштів для лікування застрахованих осіб;

гармонійно поєднувати систему обов’язкового державного соціального медичного страхування з добровільним медичним страхуванням;

подолати у населення негативні стереотипи щодо фондів, а також нагромаджувати позитивний досвід взаємин із страховими компаніями;

збільшувати кількість страхових організацій, що мають досвід впровадження медичного страхування;

організувати підготовку фахівців з економіки охорони здоров’я та з медичного страхування;

ввести до номенклатури лікарських спеціальностей такі: «менеджер та організатор охорони здоров’я» і «лікар_експерт страхової компанії»;

розробити єдину державну методологію розрахунку тарифів на медичні послуги;

вивчати й творчо впроваджувати в Україні світовий досвід соціального медичного страхування.

Медичне страхування має стати одним з основних чинників подолання кризи у медичній галузі, сприяти впровадженню економічних методів управління в охороні здоров’я, гармонійному розвитку закладів охорони здоров’я різних форм власності, їхньої господарської самостійності, економічної і юридичної відповідальності за результати їхньої діяльності: надання якісної медичної допомоги та медичних послуг, перенесення акцентів на інтенсивні методи лікування та амбулаторно-поліклінічну допомогу хворим.

Це стане можливим, якщо спільними зусиллями всіх зацікавлених сторін буде підготовлена принципово та творчо перепрацьована нова редакція законопроекту щодо впровадження соціальної страхової медицини.

Таким чином, державна політика, спрямована на збереження і зміцнення суспільного здоров’я, має базуватися на новій парадигмі системи охорони здоров’я, у центрі якої перебуває не лікарня, а людина з її потребами з охорони здоров’я і медичної допомоги. Отже, перехідний період до страхової медицини засвідчив, що страхове фінансування охорони здоров'я більш обтяжливе, ніж передбачали. Серед причин - відсутність належного механізму державного регулювання діяльності страхових компаній; нестача адекватної інформаційної технології; брак технічних знань у галузі страхового менеджменту, недостатній розвиток організаційної інфраструктури.

3. Перспективи розвитку медичного страхування в Україні

3.1 Шляхи впровадження світового досвіду медичного страхування у вітчизняну практику

Природне право людини на отримання медичної допомоги при погіршенні (чи ушкодженні) стану здоров’я задовольняється через системи охорони здоров’я. Діяльність закладів охорони здоров’я має не тільки індивідуальну, а й досить від чутну соціальну спрямованість. Адже люди, контактуючи в соціумі, контактним чи безконтактним способом можуть суттєво впливати на фізичний та психічний стан інших людей. Тому у світовій практиці неможливо віднайти країни, де б суспільство було зовсім байдужим до системи охорони здоров’я. В економічному аспекті стан, ефективність та перспективи розвитку системи охорони здоров’я значною мірою залежать від системи фінансування цієї галузі економіки. Наразі є три основні види фінансування охорони здоров’я: державне (бюджетне), соціальне страхування та приватне медичне страхування.

Звісно, чистих форм на практиці не існує ні в природі, ні в суспільстві. Тому й фінансування охорони здоров’я здійснюють зазвичай у змішаній формі. Але залежно від того, яка форма фінансування є домінуючою, систему охорони здоров’я називають державною (Англія, Ірландія, Італія, Шотландія), обов’язкового медичного страхування (Австрія, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Швеція, Японія) та змішаною(страховобюджетною) (США), де близько 90% населення країни користуються послугами приватних страхових компаній.

Україна, здійснюючи ринкові трансформації в цій галузі, прагне сформувати змішану бюджетно-страхову систему фінансування охорони здоров’я. Не маючи власного досвіду змішаного фінансування охорони здоров’я, Україна переймає цей досвід у інших країн світу. Тому й ми розглянемо основні засади поєднання бюджетних та страхових коштів для надання населенню високоякісних послуг у галузі охорони здоров’я на прикладі тих країн, які вже мають у цій сфері належні успіхи.

Однією з перших країн, де було запроваджено медичне страхування, вважають Німеччину (1881 р.). Німецькій моделі системи медичного страхування властиві такі риси:

децентралізація, зміст якої полягає в тому, що в країні існує понад 1000 страхових кас: професійні, територіальні та ерзац-каси;

обов’язковий характер медичного страхування;

головне завдання уряду - створення умов для медичної допомоги та контроль за їх виконанням;

розподіл відповідальності між урядом і страховими касами щодо реалізації активної політики обмеження зростання цін на медичні послуги. Страхові каси запроваджують жорсткі системи взаєморозрахунків з медичними закладами, вводять системи доплат застрахованим за ліки і т. ін.

Британська модель характеризується такими особливостями:

високий рівень централізації. Обов’язковим медичним страхуванням охоплено 1/3 населення країни;

в превалювання бюджетної системи фінансування. Менше 10% бюджету системи охорони здоров’я формується за рахунок роботодавців і понад 90% - за рахунок податкових надходжень до бюджету;

обов’язкове страхування здоров’я всіх працюючих. Дружини, що не працюють, можуть скористатися добровільними програмами медичного страхування;

сплата пацієнтами 10% вартості лікування;

охоплення приватним страхуванням тих категорій осіб, які не підлягають обов’язковому страхуванню, та поширення приватного добровільного страхування на ті послуги, які не забезпечуються Національною службою охорони здоров’я.

Цікавою є американська модель медичного страхування, яка характеризується такими ознаками:

акумуляцією коштів у централізованому страховому фонді;

розподілом коштів централізованого фонду на основі законодавчо встановленої форми розрахунків. Цією системою охоплюється понад 20% населення;

добровільним груповим страхуванням за місцем роботи охоплюється близько 60% населення;

добровільним страхуванням не за місцем роботи охоплюється близько 2% населення;

15% населення не мають доступу до медичного страхування.

Розглянемо основні риси національної системи медичного страхування Канади:

обов’язковість медичного страхування;

понад 90% всіх затрат на стаціонарне та амбулаторне лікування покривається із суспільних фондів. За рахунок прогресивного оподаткування покривається 25% всіх затрат на охорону здоров’я;

добровільним страхуванням охоплені тільки ті медичні послуги, які не покриваються національною системою страхування.

На нашу думку, однією з найбільш прийнятних для вітчизняної практики є японська модель медичного страхування, яка характеризується:

- наявністю двох програм обов’язкового медичного страхування: державної та суспільної;

охопленням медичним страхуванням усіх, хто працює на підприємствах з кількістю зайнятих п’ять і більше осіб, а також членів їх сімей;

нарахування страхових премій (внесків) зі стандартного щомісячного заробітку;

охоплення добровільним медичним страхуванням медичних послуг підвищеної комфортності. Із наведених вище моделей видно, що в дуже незначній кількості країн держава може дозволити собі взяти відповідальність щодо майже повного забезпечення медичної допомоги виключно на бюджетній основі. У більшості країн намагаються поєднувати різні системи фінансування системи охорони здоров’я. Це пояснюється насамперед тим, що в сучасних умовах зростає обсяг загроз здоров’ю громадян:

глобалізаційні процеси пожвавили міграцію населення, що поширює невластиві цілим регіонам інфекційні захворювання;

надзвичайно стрімкий темп, життя, розвиток інформаційних технологій, окрім позитивних зрушень в економіці, породжують цілу низку стресових ситуацій, які негативно впливають на стан здоров’я населення;

терористичні акти, надзвичайні техногенні аварії та ін. посилюють потребу в медичній допомозі;

продовження тривалості життя супроводжується старінням населення, що породжує додаткові витрати на надання допомоги у зв’язку з хворобами старіння і т. ін.

Звісно, мінімальна межа втручання держави в забезпечення медичної допомоги визначається необхідністю забезпечення життєво значущими послугами найбільш вразливих верств населення. Далі держава мусить створити умови, за яких роботодавці були б зацікавлені у створенні належних умов праці та відновлення здоров’я їх найманих працівників. Окрім того, завданням уряду є запровадження такої політики доходів, за якої громадяни могли б оплачувати високоякісні медичні послуги.

Якщо в країні створена така система фінансування закладів охорони здоров’я, де частка держави перевищує 70% загального обсягу фінансових ресурсів, а решта припадає на страхові компанії, то таку систему називають бюджетно-страховою.

Таким чином, існує значний зарубіжний досвід щодо впровадження обов'язкового медичного страхування та його ефективного функціонування. Впровадження даного досвіду у вітчизняну практику повинно враховувати вітчизняні реалії, а саме: низька капіталізація вітчизняного страхового ринку, не реформованість вітчизняної економіки, низька купівельна спроможність вітчизняного потенційного страхувальника, залежність вітчизняної економіки та ринку фінансових послуг від впливу зовнішніх факторів, зокрема впливу світових криз.

3.2 Доцільність та необхідність впровадження обов’язкового медичного страхування

Використовуючи як мікромодель добровільне медичне страхування, спробуємо спроектувати деякі тези класичної ринкової економіки на реалії нашого сьогодення - зокрема, починаючи з якості страхування в окремо взятій страхової компанії і закінчуючи фінансуванням та розвитком медичної галузі в цілому. У розрізі добровільного медичного страхування (ДМС) твердження «попит формує пропозицію» може набути прямо протилежного значення: «якісна пропозиція формує попит» Це особливо актуально з огляду на те, що в українського населення не розвинена культура страхування. Тому вміння вітчизняних страховиків привернути увагу громадян до переваг медичного страхування може певною мірою вплинути на подальше фінансове забезпечення медичної галузі в державі. З плином часу українці все далі йдуть від радянських стереотипів мислення, звична для суспільства система всеосяжного державного фінансування медичних потреб людини все частіше замінюється послугами страхових компаній в області добровільного медичного страхування. Численні дослідження підтверджують зростання попиту на ДМС в Україні. За даними експертів ринку, до кінця 2012 року попит на цю послугу вже перевищив пропозицію. У першу чергу це пов'язано з погіршенням рівня медичного обслуговування в державних лікувальних закладах.

В деяких країнах ДМС є суттєвою частиною медичної сфери і виконує функцію додаткового, але важливого джерела її фінансування. Зокрема, варто звернути увагу на США, де, незважаючи на суттєве зменшення обсягів порівняно з 1970-1980-ми роками, ДМС забезпечує близько 40% загальних витрат на медичне забезпечення населення. При цьому частка таких витрат є однією з найбільших у світі - 14% обсягу ВВП країни.

Незважаючи на збільшення попиту, частка ДМС в загальному обсязі бюджетного фінансування системи охорони здоров'я України складає всього 1,9%, в той час як в європейських державах вона коливається від 5% до 20%. Одночасно ДМС - єдина фактично діюча форма медичного страхування в Україні, яка не є доповненням до обов'язкового медичного страхування.

Місце ДМС в житті країни в значній мірі визначається впливом державних органів влади. В останні роки розроблялося безліч сценаріїв розвитку медичного страхування в Україні. Один з них запропонований Лігою страхових організацій України. Саме тому в ньому в раціональних пропорціях розраховано розподіл частині фінансування медицини з різних джерел, включаючи обов'язкове медичне страхування (ОМС) і ДМС. Але цей проект експерти назвали занадто ринковим і випереджаючим економічні реалії України.

Найбільш привабливими для чиновників стали проекти системи медичного страхування, при яких страхувальники в особі держави, роботодавців юридичних та фізичних осіб будуть платити внески в обов'язковий соціальний фонд страхування або інше об'єднання. За прогнозами експертів, за такої схеми страховики не матимуть жодних гарантій ефективного використання цих коштів, оскільки далі грошові потоки будуть перебувати під контролем нереформованої системи медичного забезпечення МОЗ. Це призведе до того, що галузь знову поглине всі ресурси, не підвищивши якість обслуговування. Попередні розрахунки показують, що якщо держава залишить бюджетні кошти для фінансування медичної галузі на рівні 21 млрд. грн. і додатково вирішить ввести 5% податок з доходів фізичних осіб, це не дозволить покрити необхідні витрати на систему охорони здоров'я.

Ситуація ускладнюється старінням української нації. Збільшення чисельності людей пенсійного віку призведе до зменшення грошових потоків, отриманих з доходів працюючої частини населення. Таким чином, існує ризик того, що Україна повторить негативний досвід Німеччини, пов'язаний з крахом системи Бісмарка. Тому державі також варто звернути увагу на розвиток додаткових джерел фінансування медичної галузі та застосування до них преференцій.

Кроки, які необхідно зробити владі для розвитку ДМС, пов'язані зі специфікою оподаткування страхових компаній - учасників ринку ДМС. Податкове навантаження для страхових компаній, які займаються ДМС, діє на загальних для страховиків підставах і не стимулює останніх займатися цим видом послуг, що відрізняється ресурсоємністю і високим рівнем виплат (високі витрати пов'язані з соціальною значимістю виду та його функціональної специфікою).

Дозвіл держави на віднесення, грошей по ДМС працівників до валових витрат буде стимулювати громадян до захисту свого здоров'я за допомогою податкових преференцій. Оподаткування витрат (не віднесення їх до валових витрат) працівників на ДМС не стимулює їх до розвитку програм медичного страхування на підприємствах. Наприклад, введення податкових пільг для підприємств, які використовують послуги страхування «life» своїх працівників привело до значного збільшення обсягів «лайфового» сектора страхового ринку України 2010 року. Фізичних осіб зацікавити добровільним медичним страхуванням може надання права податкового кредиту для громадян - страхувальників ДМС.

Ще одним і, можливо, найефективнішим способом підвищення попиту населення на ДМС в Україну є поліпшення якості такої послуги. Для того, щоб визначити, що саме необхідно зробити для створення та задоволення попиту населення на ДМС, необхідно враховувати той стан, в якому знаходиться дана галузь страхування і можливі шляхи її успішного розвитку. Сьогодні добровільним медичним страхуванням активно займається незначна кількість українських страховиків. Зокрема, перша рейтингова п'ятірка учасників ринку ДМС концентрує близько 40% загальних обсягів страхових платежів з цього виду страхування. У першу чергу, саме ці страховики повинні докласти максимум зусиль для поліпшення рівня обслуговування населення з метою збільшення попиту громадян на ДМС.

Досвід окремо взятої страхової компанії, спроектований на методи сучасного менеджменту, дозволяє поліпшити якість страхових послуг. Такий досвід роботи СТ «Іллічівське» на практиці підтверджує, що необхідними кроками для розвитку системи ДМС є формування клієнто-орієнтованої політики урегулювання страхових випадків; створення власного медичного асистансу; введення процесного підходу; розробка оптимізації бізнес-процесів, розробка стандартів якості обслуговування клієнтів; запуск системи постійного вдосконалення бізнес - процесів і стандартів, впровадження системи криза-менеджменту.

При цьому, питання впровадження системи криза-менеджмент є особливо важливим для страхових компаній в умовах погіршення загальної економічної ситуації в країні, в тому числі в умовах кризових явищ, коли в боротьбі за збереження доходів деякі компанії нехтують головними критеріями якості страхових послуг.

За шість років роботи в сфері ДМС компанія узагальнила основні принципи роботи для підвищення якості обслуговування клієнтів:

при врегулюванні страхового випадку - всі сумніви тільки на користь клієнта;

оптимальне скорочення кількості відвідувань клієнта при врегулюванні страхового випадку;

надійні партнери: функції, делеговані асистансу щодо роботи з клієнтами, виконуються так само зважено і коректно, як би вони виконувалися співробітниками самої компанії,

відповідність страхових виплат рівню договорів страхування.

Крім того, для поліпшення якості обслуговування клієнтів був створений власний асистанс. За підрахунками фахівців страхової компанії, при співпраці із зовнішнім асистансом втрачається близько 20% часових ресурсів скарги на недосконалу роботу зовнішнього асистансу завдають шкоди іміджу страхової компанії.

З метою залучення нових і збереження лояльних клієнтів страхові компанії повинні приділяти багато уваги якості послуг, які вони надають. Глибокий аналіз страхових послуг і бізнес-процесів в сфері ДМС дає можливість визначити детермінанти формування пропорцій страховими компаніями, що відповідно сформулює попит у клієнтів. Поліпшення якості обслуговування користувачів ДМС - це складний процес, який постійно вдосконалюється. Важливим аргументом на користь впровадження ДМС є застосування методів менеджменту.

Розвиток медичного страхування в Україні має стати спільною справою всіх суб'єктів цього ринку, починаючи від клієнта і страхової компанії і закінчуючи вищими рівнями державної влади. Збалансоване регулювання, чиновниками медичного страхування включаючи політику оподаткування учасників інфраструктури) дасть можливість ринковим механізмам внести свої корективи на терені медицини.

Сьогодні якісна медична допомога обходиться досить дорого для гаманців більшості українських громадян. Норма статті 49 Конституції України, відповідно до якої держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, не виконується. Тому запровадження загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування є невідкладною потребою для наших громадян.

Загальнообов'язкове державне соціальне страхування в Україні є системою прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках визначених Законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових внесків працедавцями, громадянами, а також бюджетних та інших законних джерел. Hа сьогодні в Україні юридичні та фізичні особи вже сплачують внески, на рахунки відповідних фондів на такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: обов'язкове державне пенсійне страхування; у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; на випадок безробіття; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Для залучення додаткових коштів підприємств (установ, організацій), фізичних осiб-пiдприємців та осіб вільних професій на утримання медичних закладів через систему державного соціального страхування необхідно прийняти Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування».

Законопроектом передбачено об’єднати два види загальнообов’язкового державного соціального страхування: у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням та медичне страхування. Тобто замість п’яти видів соціального страхування, передбачених Основами, пропонується функціонування чотирьох видів страхування. У зв’язку з цим передбачено перетворити Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у Фонд загальнообов’язкового державного соціального медичного страхування України. Планується, що всі види матеріального забезпечення та соціальних послуг, які зараз надаються застрахованим особам за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, буде представлено в складі медичного страхування.

Така пропозиція ґрунтується на тому, що створення окремої структури об’єктивно призведе до значного збільшення витрат. Крім того, потреба в медичному обслуговуванні та наданні допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів для працюючих осіб здебільшого виникає при настанні одного й того ж страхового випадку. Раціональна та ефективна організація справи, за наявності розширення існуючої у Фонді матеріальної бази та спеціалістів, дозволить зменшити витрати на виплату допомоги з тимчасової непрацездатності, завдяки чому можна буде збільшити обсяги медичних послуг, які надаються застрахованим особам за рахунок страхових коштів.

За нашими розрахунками доцільною була б така система обов'язкових відрахувань - внесків на загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування:

а) для працедавців - певний відсоток від суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що включають витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, інші заохочувальні і компенсаційні виплати, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян;

б) для найманих працівників - від суми оплати праці, що включає основну та додаткову заробітну плату, а також інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, які підлягають обкладанню прибутковим податком з громадян: цей відсоток повинен бути різний для громадян з різними доходами. В той же час розмір внесків для непрацюючих громадян не повинен бути нижчим, ніж для працюючих.

Основними джерелами коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України повинні бути: страхові внески страхувальників; внески з фонду страхування від нещасних випадків на виробництві за оплату медичної допомоги постраждалим; відрахування підприємств і громадян за існуючий ризик для здоров'я; цільові бюджетні субсидії; інші надходження, дозволені законодавством. Цей Фонд повинен бути цільовим централізованим страховим фондом і некомерційною самоврядною організацією.

Територіальні відділення цього Фонду формуються в Автономній Республіки Крим, областях i містах Києві та Севастополі. Кошти на поточну діяльність Фонду та його територіальних відділень не повинні перевищувати 3% зібраних коштів. Управління цим Фондом повинно здійснюватись на паритетних засадах державою, представниками застрахованих осіб та роботодавців за допомогою колегіального органу - Правління Фонду. Hа нашу думку, в Україні повинна бути організована пряма форма обов'язкового медичного страхування. Для цього необхідно передати у володіння Фонду загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування України загальнодержавне майно державних лiкувально-профiлактичних закладiв, в тому числi санаторно-курортнi заклади, Лiкувально-оздоровче об'єднання при Кабiнетi Мiнiстрiв України, медичні заклади Мiнiстерства внутрішніх справ, Служби безпеки України i Мiнiстерства оборони України, крім деяких медичних закладів, що знаходяться безпосередньо на території військових частин та інших об’єктів з суворим режимом перепусток. При цьому майно комунальних лiкувально-профiлактичних закладiв, в тому числi санаторно-курортних закладiв, залишається у комунальнiй власностi територiальної громади.

Перехід до загальнообов'язкового соціального медичного страхування i його функціонування на державних засадах є механізмом, спроможним зберегти та упорядкувати систему безплатної медичної допомоги, забезпечити єдиний механізм функціонування усіх її ланок, цього можна досягти прийняттям відповідного законопроекту, який вже розроблений і знаходиться у Верховній Раді. Метою законопроекту є створення економічних механізмів забезпечення конституційних гарантій громадян України на охорону здоров'я, безоплатну медичну допомогу та медичне страхування.

Сьогодні охорона здоров'я продовжує працювати за умови дефіциту бюджетних коштів. Недостатність фінансування із бюджету призвела до серйозних соціально-негативних наслідків. Загальнодоступна медична мережа у плані медичних технологій помітно регресує. Склалась несприятлива демографічна ситуація - зростає смертність працездатного населення, знижується народжуваність, внаслідок чого спостерігається природне зменшення населення. Зменшення доступності безоплатної медичної допомоги призвело до відчутного збільшення хворих із запущеними формами злоякісних пухлин, серцево-судинних захворювань, туберкульозу. Саме тому постає питання визначення напрямків реформування фінансового забезпечення галузі.

У сучасних економічних умовах для нашої країни одним із можливих напрямків реформування є перехід від системи виключно бюджетного фінансування охорони здоров'я до нової бюджетно-страхової моделі охорони здоров'я, що базується на соціальному страхуванні. Така система фінансується цільовими страховими внесками роботодавців, фондів соціального страхування, держави, а також за рахунок бюджетних коштів. При цьому страхові внески не розчиняються у загальному бюджеті, а спрямовуються безпосередньо на потреби охорони здоров'я і забезпечують платникам гарантований обсяг якісної медичної допомоги.

Запровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування дозволить здійснити глибоку внутрішню перебудову національної системи охорони здоров'я. При цьому стане можливим забезпечення більш вагомих позицій охорони здоров'я в системі суспільних пріоритетів, забезпечення незалежного, більш ефективного контролю за діяльністю медичних установ та якістю надання медичної допомоги. До того ж це ґрунтується не на адміністративних, а на економічних засадах.

Впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування передбачає відхід від залишкового методу формування ресурсів галузі, поєднання бюджетних і позабюджетних коштів, гармонійний розвиток закладів охорони здоров'я різних форм власності. Проект Закону, зберігаючи позитивні риси існуючої системи охорони здоров'я (безоплатність надання медичної допомоги, загальний характер, доступність), посилює відповідальність держави, підприємств, організацій, установ, та закладів охорони здоров'я в охороні здоров'я. Він містить механізми соціального захисту населення в нових економічних умовах. Населенню забезпечується визначений обсяг медичної допомоги, передбачений програмою загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, що затверджується на рівні держави.

Відповідно до програми загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування повинен встановлюватись розмір страхового внеску. Він визначається виходячи із обсягу програми та структури медичної допомоги. Медичне страхування здійснюватиметься Фондом загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування, який належить до державних позабюджетних цільових фондів, його робочими органами на місцях - територіальними управліннями та відділеннями в Автономної Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, в районах і містах обласного підпорядкування, які мають укладати договори із закладами охорони здоров'я, здійснювати оплату за надану медичну допомогу, контролювати якість надання медичної допомоги.

Впровадження загальнообов'язкового державного соціального медичного страхування змінює умови фінансування і діяльності медичних закладів. Медичні заклади стають самостійними суб'єктами господарювання. Їх фінансування здійснюватиметься за конкретно виконану роботу певного обсягу і якості, що передбачено умовами договору. Дія цього Закону поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні.

Однак механізм запровадження закону про загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування має не лише переваги, але й недоліки. Про це свідчить досвід переважної більшості країн регіону Центральної, Східної Європи та Центральної Азії, що пішли шляхом його запровадження. Введення обов’язкового медичного страхування без створення відповідних економічних та політичних передумов у суспільстві може породити немало проблем. Якщо не буде проведена реструктуризація системи медичної допомоги, не будуть реалізовані відповідні стратегії підвищення ефективності витрат, раціоналізації використання наявних у галузі фінансових, матеріально-технічних та кадрових ресурсів запровадження обов’язкового медичного страхування, замість очікуваного позитивного ефекту можуть виникнути небажаних наслідки. Це, зокрема, підвищення вартості медичні послуг, додатковий податковий тиск на працюючих та роботодавців, ухилення від сплати податків, високі витрати на утримання персоналу ще одного фонду соціального страхування тощо. Все це, зрештою, може лише дискредитувати гарну і благородну ідею. Саме тому одностайною була думка фахівців Світового банку та ВООЗ про те, що запровадження обов’язкового медичного страхування в Україні доцільно відкласти доти, доки не будуть створені необхідні умови для його запровадження.

Як відомо, однією з головних причин складного становища у системі охорони здоров’я України є значний дефіцит фінансових ресурсів. Вирішення проблеми фінансового забезпечення державного сектора охорони здоров’я принципово можливе шляхом застосування двох основних стратегій, які можуть використовуватися як окремо, так і одночасно, взаємно доповнюючи одна одну. Перша з них полягає у перерозподілі фінансових коштів за рахунок інших видаткових статей державного та місцевих бюджетів, а друга - у запровадженні нових або підвищенні чинних податків чи зборів у рамках системи соціального страхування. Стосовно першого з названих підходів слід зазначити, що перерозподіл і без того вкрай обмежених бюджетних коштів на користь потреб охорони здоров’я за рахунок зменшення фінансування інших секторів (освіта, культура, національна оборона, охорона правопорядку тощо) з політичних та економічних міркувань навряд чи можливий.

За умови негайного прийняття закону про обов’язкове медичне страхування навряд чи можна очікувати у найближчі кілька років якогось суттєвого збільшення фінансових ресурсів у системі охорони здоров’я. Адже зрозуміло, що від запровадження додаткового податку як населення, так і роботодавці будуть не в захваті, а тому залучити вагомі додаткові кошти в охорону здоров’я буде дуже важко. Тим більше, що зменшення податкового тиску проголошене одним з основних принципів національної політики у галузі оподаткування. Важливо усвідомлювати, що саме собою обов’язкове медичне страхування є не додатковим джерелом коштів (як багато хто думає), а лише одним з можливих механізмів збору та розподілу наявних фінансових ресурсів.

Крім того, прийнятий у другому читанні Верховною Радою минулого скликання проект закону про обов’язкове медичне страхування потребує суттєвого доопрацювання по ряду серйозних позицій. Зокрема це стосується необхідності визначення безпосередньо у законі обсягу базової програми медичної допомоги, переліку послуг, що мають надаватися за рахунок обов’язкового медичного страхування, механізмів страхового покриття вартості медикаментів тощо.

Серйозною вадою проекту закону є й те, що він не передбачає зміни правового статусу державних і комунальних закладів охорони здоров’я, надання їм прав повноцінних суб’єктів господарської діяльності. Не маючи можливості самостійно розпоряджатися переданими їм фінансовими ресурсами, лікувальні установи не будуть зацікавлені раціонально та ефективно використовувати ці ресурси. Не вирішивши цієї проблеми, не можна говорити і про визначення якоїсь реальної відповідальності усіх тих, хто надає медичні послуги, за якість цих послуг та про ефективний контроль за забезпеченням цієї якості з боку страховика. Однак, навіть за умови доопрацювання проекту закону з урахуванням цих та ряду деяких інших суттєвих нюансів, від моменту його остаточного прийняття як закону до реального ефективного запровадження системи обов’язкового медичного страхування у життя має бути пройдений ще досить складний і довгий шлях.

По-перше, залишається відкритим питання про визначення розміру страхового внеску, що, згідно з основами законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, має встановлюватися щорічно окремим законом одночасно з прийняттям державного бюджету. По-друге, для забезпечення ефективної реалізації закону треба буде розробити й прийняти велику кількість інших нормативних актів, що мають урегулювати ряд надзвичайно складних і важливих проблем. Зокрема: забезпечення уніфікованого підходу до визначення вартості конкретних медичних послуг; створення ефективної системи ідентифікації застрахованих, контролю за сплатою страхових внесків та відповідного інформаційного забезпечення системи обов’язкового медичного страхування; розробку і запровадження ефективних уніфікованих методів оцінки медичних потреб пулу застрахованих на різних адміністративних територіях та відповідного пов’язаного з ними фінансування тих, хто надає медичні послуги; створення і запровадження ефективного методу фінансової компенсації (вирівнювання ризиків) між різними адміністративно-територіальними одиницями держави, який повинен враховувати різні характерні для них обтяжуючі фактори (вікову структуру населення, стан його здоров’я тощо) і враховуватися при обґрунтуванні та коригуванні розміру страхового внеску тощо.

Отже, запровадження обов’язкового медичного страхування є набагато складнішим завданням, ніж запровадження інших, уже діючих в Україні видів соціального страхування. Адже воно пов’язане не просто із забезпеченням грошових виплат, як, скажімо, страхування на випадок безробіття чи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, а із забезпеченням надання відповідних соціальних, точніше, медичних послуг у натуральному вигляді, з фактичною закупівлею цих послуг у відповідних виробників та наданням цих послуг застрахованому населенню.

Слід визнати, що в нинішній економічній ситуації без залучення додаткових коштів ані бюджетна система фінансування, ані обов’язкове медичне страхування, ані їх поєднання не спроможні забезпечити достатнє повноцінне фінансування системи медичного обслуговування населення у державних та комунальних закладах охорони здоров’я. Крім того, навіть залучення певних додаткових коштів, якщо воно буде здійснене суто механічно, не є гарантією майбутнього фінансового благополуччя. Можливість виникнення дефіциту коштів може бути пов’язана, наприклад, з розвитком і запровадженням у клінічну практику нових медичних технологій, лікарських засобів, що, в свою чергу, обумовлюватиме зростання вартості медичної допомоги. Не можна виключати й таких факторів, як тенденція до надмірного споживання послуг з боку пацієнтів і небезпека генерування необґрунтованих медичних послуг та витрат суб’єктами, що надають медичну допомогу.

Тому поступове збільшення фінансування системи охорони здоров’я, що дійсно має стати одним з пріоритетів державної політики в цілому, повинно супроводжуватися одночасним введенням додаткових економічних механізмів контролю за витратами на охорону здоров’я. Йдеться про стратегії, що дозволяють підвищити сталість системи охорони здоров’я навіть в умовах фінансового дефіциту за рахунок забезпечення ефективного використання наявних фінансових, кадрових та матеріально-технічних ресурсів. Зважаючи на те, що фінансового дефіциту у системі охорони здоров’я України так швидко, як того бажається, не подолати, у найближчій перспективі саме ці механізми набувають важливого і навіть вирішального значення. Вони мають передбачати ряд заходів, спрямованих як на зменшення попиту на медичні послуги, що фінансуються за рахунок громадських ресурсів, шляхом перенесення деякої частини відповідних витрат (але, безперечно, не основної) на населення, так і заходи, що впливають на пропозицію медичних послуг. При цьому надзвичайно важливо, що вказані механізми можуть бути використані при будь-яких подальших можливих варіантах розвитку системи фінансування охорони здоров’я - як бюджетному, так і тому, що спиратиметься на загальнообов’язкове державне соціальне медичне страхування.

Їх запровадження доцільно розбити на два послідовних і, разом з тим, взаємопов’язаних етапи, які дозволили б реально, а не на папері, започаткувати та здійснити ефективні реформи у системі охорони здоров’я України. На першому етапі доцільно було б вжити заходів, які протягом, скажімо, найближчих двох років, не потребуючи значного збільшення асигнувань на охорону здоров’я, в рамках існуючої бюджетної моделі фінансування цієї галузі за рахунок застосування сучасних організаційних механізмів дозволили б:

перейти від принципу фінансування закладів охорони здоров’я в залежності від кількості відвідувань (у поліклініках) і кількості ліжок (у стаціонарах) до їх фінансування в залежності від обсягу та якості медичних послуг, що надаються населенню;

надати державним і комунальним медичним закладам, які нині є бюджетними установами з украй обмеженими правами, статус повноцінних суб’єктів господарської діяльності;

посилити роль первинної медико-санітарної допомоги як основного інструмента для усунення структурних диспропорцій у системі надання медичної допомоги, основною ланкою у якій має стати сімейний лікар/лікар загальної практики, а основними принципами - профілактика, ранні діагностика та лікування захворювань;

розробити та запровадити у практику діяльності медичних закладів державні соціальні нормативи у сфері охорони здоров’я (передусім перелік та обсяг гарантованого рівня медичної допомоги громадянам у державних і комунальних закладах охорони здоров’я, нормативи надання медичної допомоги; показники якості надання медичної допомоги і т.д.);

реалізувати передбачені Законом «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» механізми закупівлі медичних послуг для потреб населення за рахунок державних коштів на конкурентних засадах.

Перелічені вище заходи дадуть змогу створити умови для поступового істотного поліпшення якості та загальної доступності безоплатної медичної допомоги населенню, підвищення розмірів оплати праці медичних працівників та забезпечення дійового державного і громадського контролю за витратами на охорону здоров’я та ефективністю їх використання. Тобто, з одного боку, вони сприятимуть вдосконаленню існуючої системи бюджетного фінансування охорони здоров’я, а з іншого - створять умови для наступного етапу реформи, що полягатиме у запровадженні по-справжньому ефективного обов’язкового медичного страхування населення.

Висновки

Вивчення теоретико-методичних аспектів медичного страхування, аналіз розвитку даної галузі страхування, виокремлення існуючих проблем, вивчення пропозицій вітчизняних та зарубіжних науковців щодо перспектив розвитку добровільного медичного страхування та шляхів впровадження його в обов’язковій формі дозволили зробити в роботі ряд таких основних висновків:

. Медичне страхування - це форма особового страхування, яка гарантує надання громадянам медичної допомоги при настанні страхового випадку за рахунок нагромаджених страхових фондів. Медичне страхування здійснюється у двох основних формах - як обов’язкове, зміст якого полягає в праві громадян на отримання гарантованого державного рівня та обсягу медичних послуг, незалежно від рівня добробуту та соціального стану громадянина, та добровільне, зміст якого полягає у праві громадян на отримання асортименту послуг і їх якості на рівні, що перевищують обсяг та якість медичних послуг, гарантованих державою. Добровільне медичне страхування оплачується самими громадянами-застрахованими або їх роботодавцями. На сучасному етапі розвитку в Україні функціонує тільки система добровільного медичного страхування, яке не може задовольнити населення і не здійснює функцію соціального захисту. Відсутність законодавчої бази, низька купівельна спроможність населення України, необхідність суттєвого реформування вітчизняної економіки - це все негативні фактори, які впливають на розвиток медичного страхування в Україні. Особливості договорів ДМС такі: виплати з ДМС не залежать від виплат за соціальним загальнодержавним страхуванням, соціальним забезпеченням та виплат з ДМС іншими страховиками; страхову виплату може отримувати не тільки застрахований, а й асистанські компанії; договори мають як мінімум тристоронній, а то й багатосторонній характер; дія договору не обмежується територіально місцезнаходженням страховика.

. Сучасний стан фінансування охорони здоров’я України знаходиться на низькому рівні і розвивається дуже повільно, що негативно позначається на загальному стані здоров’я населення. Страхова медицина - це система фінансування закладів охорони здоров’я за рахунок страхових фондів. В України не створені сприятливі умови введення страхової медицини, що спричинено хронічними та новими невирішеними проблемами. Основною проблемою є питання управління медичною галуззю, а з іншого боку - фінансове забезпечення страхової медицини. В першому випадку Міністерство охорони здоров'я неефективно здійснює регулювання галузі та недостатньо усвідомлює виконання функцій районних, міських, обласних управлінь (відділів) охорони здоров'я, та сутність цих функцій. По-друге: це проблема, що пов'язана з управлінням фінансовими ресурсами, які плануються на утримання охорони здоров'я в бюджетах. Ще одне важливе невирішене питання - це готовність страхових організацій забезпечити реальну ефективно діючу систему медичного страхування.

. Визначено, що до принципів організації ОМС відносяться: все загальність, некомерційний характер; обов’язковість сплати страхових внесків до фонду ОМС всіма юридичними особами та працюючими громадянами; встановлення законом розміру страхових платежів, обсягу та порядку їх сплати, а також рівня страхового забезпечення.

. Доведено, що саме впровадження соціальної страхової медицини може стати основою для подолання кризи у медичній галузі і забезпечити формування адаптованої до ринкової економіки принципово нової правової, соціально - економічної, фінансової та організаційної системи взаємин між надавачами та споживачами медичних послуг, яка має бути побудована на взаємній відповідальності сторін, системі підтримки, зокрема фінансової, та контролю з боку органів державної влади, місцевого самоврядування і страховиків. Головною причиною затримки запровадження соціального медичного страхування є відсутність цілеспрямованої та скоординованої політики з боку законодавчої та виконавчої гілок державної влади, працівників медичних закладів та учасників страхового ринку.

. Аналіз сутності медичного страхування у країнах з розвиненою економікою свідчить про необхідність розвитку медичного страхування та його величезну роль як надійного механізму захисту громадян від можливих ризиків пов’язаних хворобами, зростання яких останнім часом спостерігається у всьому світі, як важливого чинника стабільності суспільного виробництва, неперервності та безперебійності процесу відтворення. Розвиток світової економіки і міжнародних економічних відносин, входження України до системи світових господарських зв’язків та перебудова національної економіки вимагають розвитку страхового ринку України з урахуванням світового досвіду відповідно до національних особливостей, що зумовлює проведення наукового дослідження міжнародного ринку страхування та вироблення рекомендацій щодо використання світового досвіду у галузі медичного страхування, як одного із видів надання соціальних гарантій населенню, для подальшого розвитку національного страхового ринку у період переходу до ринкової економіки.

Список джерел

1.     Александрова М.М. Страхування: навчально-методичний посібник / М. Александрова. - К,: ЦУЛ, 2002 - 208 с.

2.      Антонова О. Систематизація методичних підходів до оцінки фінансової безпеки підприємства [Електронний ресурс]. - Режим доступу: htt: // http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc.

3.      Барановський О.І. Фінансові кризи: передумови, наслідки і шляхи запобігання: Монографія. - К.: Київ.нац. торг. - екн. - ун - т, 2009. - 754 с.

.        Батищева Т. Страховой рынок - новые правила игры [Электронный ресурс] / Татьяна Батищева // exspert.ru. - 10.01.2011. - - Режим доступу: http:// www. insur/kz/index.

.        Безугла В.О. Страхування: навч. пос. / В. Безугла, І. Постіл, Л. Шаповал. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 582 с.

.        Бобров Є.А. Роль та місце ринку фінансових послуг у структурі фінансового ринку / Є.А. Бобров // Фінанси України. - 2012. - №4. - С. 88-94.

.        Воблый К.Г. Основы экономии страхования / К. Воблый. - Тернопіль.: Економічна думка, 2001. - 238 с.

.        Вовчак О.Д. Страхові послуги: навчально-методичний посібник / Вовчак О.Д., Завійська О.І. - Львів: Видавництво ЛКА, 2005. - 156 с.

.        Гальчинський А.С. Глобальні виклики: сучасність і майбутнє / А.С. Гальчинський // Економіка ринкових відносин. - 2010. - №2. - С. 5-21.

.        Гаманкова О.О. Ризик у страхуванні: проблеми тлумачення / Ольга Гаманкова // Міжнародна науково - практична конференція «Ризикологія в економіці та підприємництві». - К.: КНЕУ, Академія ДПС України, 2011. - С. 97 - 98.

.        Гаманкова О.О. Ринок страхових послуг України: сутність, тенденції та шляхи розвитку: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. економ. наук: спец. 08.00.08 «Гроші, фінанси і кредит» / О.О. Гаманкова. - Київ, 2010. - 33 с.

.        Гварлиани Т.Е. Денежные потоки в страховании / Т.Е. Гварлиани, В.Ю. Балакириева. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 336 с.

.        Говорушко Т.А. Страхові послуги: навчальний посібник / Говорушко Т.А. - Київ: Центр навчальної літератури, 2005. - 400 с.

.        Горбач Н. Перспективи розвитку страхування фізичних осіб в Україні / Н. Горбач, Т. Ільченко // Вісник КНТЕУ. - 2010. - №3. - С. 5-10.

.        Грищенко Б.В. К вопросу формирования страхового продукта / Б. Гищенко [Электронный ресурс]. - Режим доступа: httр://ec.asu.ru/lib/formю.strakh.pdf.

.        Дьячкова Ю.М. Страхування: навчальний посібник / Ю. Дьячкова. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 240 с.

.        Ефимов С.Л. Деловая практика страхового агента и брокера / С. Ефимов. - М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1996. - С. 273.

.        Завада А. Страховой рынок Украины и антикризисные мероприятия / А. Завада // Insurance Top. - 2009. - №1. - С. 8 - 9.

.        Загородній А.Г. Фінансово - економічний словник / Загородній А.Г., Вознюк Г.Л. - Львів: Видав. Нац. універ. «Львівська політехніка», 2005. - 714 с.

.        Залєтов О.М. Убезпечення життя: монографія / Олександр Залєтов. - К.: Міжнародна агенція «БІЗОН», 2006. - 688 с.

.        Залетов А. Страховой рынок Украины: реалии 2008 года / Александр Залетов // Insuranse Top. - 2010. - №1. - С. 15 - 23.

.        Заруба О.Д. Страхова справа: підручник / Олександр Заруба. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. - 321 с.

.        Закон України «Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 19 травня 2011 р. №3394-VI - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: / htt: // www.rada.gov.ua.

.        Закон України «Про внесення змін до деяких законів регулювання ринків фінансових послуг ринків фінансових послуг» від 02 лютого 2011 р. №3462-VI - [Електронний ресурс]. - Режим доступу http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3462-17.

.        Закон України «Про страхування» №2745 - ІІІ від 04.10.2001 р. (зі змінами і доповненнями). - Режим доступу: zakon1.rada.gov.ua.

.        Закон України «Про страхування» №86/96 - ВР від 07.03.1996 р. (зі змінами і доповненнями). - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

.        Заруба О.Д. Страхова справа: підручник / Олександр Заруба. - К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. - 321 с.

.        Положення про «Асоціацію «Українське медичне страхове бюро» // [Электронный ресурс]. - Режим доступу: http:// forinsurer.

.        Клименко А. Основные задачи развития отечественной индустрии медицинского страхования / А. Клименко // Insurance Top. - 2011. - №3 (23). - С. 4-7.

.        Козьменко О.В. Страховий ринок України у контексті сталого розвитку: монографія / О.В. Козьменко. - Суми: ДВНЗ «УАБС НБУ», 2008. - 350 с.

.        Котлобовский И.Б. Рисковый подход к оценке платежеспособности страховой компании / И.Б. Котлобовский, А.Е. Сметанин // Финансы. - 2012. - №6. - С. 39-43.

.        Косаренко Н.Н. Страхование как объект государственного регулирования / Н. Косаренко // Страховое дело. - 2011. - №5. - С. 41 - 54.

.        Костицький В. Соціально - економічні та правові проблеми запровадження страхової медицини в Україні / В. Костицький // Право України. - 2001. - №12. - С. 94 -99.

.        Крутик А.Б. Страхование: учебное пособие. / Крутик А.Б., Никитина Т.В. - СПб.: Изд - во Михайлова В.А., 2001. - 256 с.

.        Лютий І. Фінансова система та її вплив на макроекономічні процеси в Україн / І. Лютий, Л. Алексеєнко // Економіка України. - 2010. - №1. - С. 92-93.

.        Медведева Т.П. Региональные процессы управления развитием рынка страховых услуг / Т. МЕдведева // Вестник ОГУ. - 1999. - №2. - С. 66.

.        Митрофанов С. Маркетинговые коммуникации в страховании: от управления коммуникациями - к управлению качеством / С. Митрофанов // Маркетинговые коммуникации. - 2003. - №4. - С. 40 - 41.

.        Никулина Н.Н. Страхование. [Теория и практика: учеб. пособие для студентов вузов] / Н.Н. Никулина, С.В. Березина. - 2 - е изд., перераб. и доп. - М.: ЮНИТИ - ДАНА, 2007. - 511 с.

.        Опарін В. Фінансова система України (теоретико-методологічні аспекти): [монографія] / В. Опарін - К.: КНЕУ, 2005. - 240 с.

.        Офіційний сайт Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.dfp.gov.ua.

.        Офіційний сайт Державного комітету статистики України [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http: // www.ukrstat.gov.ua.

.        Охріменко О.О. Туристичний сегмент страхового ринку України: сучасні тенденції та технології розвитку: [монографія] / О.О. Охріменко. - К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2008. - 502 с.

.        Плиса В.Й. Страхування: навч. посібник. 2 - е вид. / Плиса В.Й. - К.: Каравела, 2008. - 392 с.

.        Позднякова Л.О. Сучасні тенденції розвитку вітчизняного ринку страхування / Людмила Позднякова // Науковий вісник Нац. універ. ДПС України (економіка, право). - 2011. - №1 (44). - 260 с.

.        Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку використання засобів резервів зі страхування життя для довгострокового кредитування житлового будівництва, в тому числі індивідуальних забудовників» - Режим доступу: zakon1.rada.gov.ua.

.        Постанова Кабінету Міністрів України «Про створення Українського медичного страхового бюро» №132 від 01.02.1997 р. із змінами і доповненнями. - Режим доступу: http: // www. liga. net.

.        Прандецкий И.А. Стратегии диверсификации страховой деятельности / И. Праднецкий // Финансы. - 1997. - №8. - С. 46 - 47.

.        «Програма розвитку страхового ринку України на 2009-2014 роки» від 21.12.2008 №536-р. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua.

.        Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження Правил розміщення страхових резервів із страхування життя» №2875 від 26.11.2004 р. (зі змінами і доповненнями). - Режим доступу: http:// www.zakon.rada.gov.ua.

.        Ротова Т.А. Страхування: навч. посіб. / Ротова Т.А., Руденко Л.С. - К.: Київ, Нац. торг. - екон. ун - т, 2001. - 400 с.

.        Рекомендації щодо аналізу діяльності страховиків, затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17.03.2005 №3755 [Електрон. ресурс]. - Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua.

.        Рейтинг страховиків життя України / Проект Українського агентства фінансового розвитку // Фінансовий ринок України. - 2010. - №3 (65). - С. 19.

.        Рейтинг страховиків життя України / Проект Українського агентства фінансового розвитку // Фінансовий ринок України. - 2011. - №5 (67). - С. 15.

.        Салига С.Я. Накопичувальне страхування життя на ринку фінансових порслуг України / С. Салига, С. Шумкін // Економіка та підприємництво. - 2012. - №1. - С. 190 - 195.

.        Словарь страховщика [Ефимов С.Л., Лозовский Л.Ш., Райзберг Б.А., Ратновский А.А.] - М.: ОАО «НПО «Изд-во «Экономика», 2000. - 322 с. - (Сер. «Деловые слова»).

.        Словарь иностранных слов. - 11 - е изд., стереотип. - М.: Русский язык, 1984. - 608 с.

.        Современный толковый словарь русского языка / [Гл. ред. С.А. Кузнецов]. - М.: Ридерз Дайджест, 2004. - 960 с.

.        Стратегічне управління страховою компанією: кол. моногр. [В.М. Фурман, О.Ф.Філонюк, М.П.Ніколаенко, О.І. Барановський та ін.]; наук. ред. та кер. кол. авт. д - р екон. наук В.М. Фурман. - К.: КНЕУ, 2008. - 440 с.

.        Страхование переживает не лучшие времена [Електронный ресурс] // - Режим доступу: http:// ec.europa.eu/ enterprise/.

.        Страхование [под ред. проф. Шахова В.В.]. - М.: «Анкил», 2002. - 480 с.

.        Страхування: підручник [За ред. В.Д. Базилевича]. - К.: Знання, 2008. - 1019 с.

.        Страхование: принципы и практика / [пер. с англ. Составитель Д. Бланд]. - М.: Финансы и статистика, 1998. - С. 25 - 26.

.        Страховий ринок України: інформаційно - аналітичний довідник / [головн. ред. Н. Захаревич]. - К.: ПП «Поліграфічні послуги», 2011. - 319 с.

.        Страхові послуги: підручник / [С.С. Осадець, Т.М. Артюх, О.О. Гаманкова та ін.]; Кер. авт. кол. й наук. ред. проф. С.С. Осадець і доц. Т.М. Артюх. - К.: КНЕУ, 2007. - 464 с.

.        Страховой бизнес: словарь - справочник / [авт. - уклад. Юлдашев Р.Т.]. - М.: Анкил, 2005. - 803 с.

.        Страхування в Україні. Аналітичний звіт - 2011 / Український науково-дослідний інститут «Права та економічних досліджень». - К., 2011. - 55 с.

.        Страхування: підручник / [Керів. авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець, д - р, екон. наук, проф.]. - К.: КНЕУ, 1998. - 528 с.

.        Страхування: підручник / [Керів. авт. кол. і наук. ред. С.С. Осадець, 2 - ге вид., перероб. і доп.] - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.

.        Суслов В. Підсумки діяльності страхового ринку за 2008 рік. Проблеми, перспективи та нові напрямки державного регулювання страхової діяльності на 2009 рік. [електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.dfp.gov.ua.

.        Сухонос С.Л. Перспективи та проблеми розвитку страхового ринку України в умовах глобалізаційних процесів / Світлана Сухонос / Збірник наукових праць. - Випуск 261: В 7 т. - Т. ІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2011. - 566 с.

.        Терещенко Г.М. Проблеми розвитку недержавного пенсійного страхування в Україні / Г. Терещенко, Т. Мусатова // Фінанси України. - 2012. - №12. - С. 76 - 81.

.        Ткаченко Н.В. Страхування: навчальний посібник / Наталя Ткаченко. - К.: Ліра - К, 2012. - 376 с.

.        Турбина К.Е. Теория и практика страхования: учеб. Пособие / Катерина Турбина. - М.: Анкил, 2003. - С. 44-45.

.        Ткаченко Н.В. Вплив іноземного капіталу на розвиток страхової системи України // Фінанси України. - 2011. - №6. - С. 115 - 121.

.        Финансовый кризис затормозил медицинское страхование в России [Электронный ресурс] // Финмаркет. - 29.01.2009. - Режим доступу: http:// forinsurer.com/public/09/01/29/3676.

.        Фурман В.М. Страхування: теоретичні засади та стратегія розвитку: монографія / Володимир Фурман. - Київ: Наук. думка, 2006. - 334 с.

Похожие работы на - Оцінка ефективності розвитку медичного страхування в Україні

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!