Формування і реалізація державної політики зайнятості в сучасних умовах на прикладі Харківського регіону

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАЙНЯТІСТЮ НАСЕЛЕННЯ

.1 Сутність зайнятості та її функції

.2 Класифікація форм і видів зайнятості

1.3 Політика держави щодо регулювання зайнятості населення

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В РЕГІОНІ

2.1 Управління зайнятістю населення в регіоні

.2 Діяльність Харківського обласного центру зайнятості

2.3 Особливості діяльності державної служби зайнятості в сучасних умовах

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ В РЕГІОНІ

3.1 Шляхи розв’язання проблеми зайнятості в Україні

.2 Удосконалення нормативно-правової бази щодо зайнятості населення як інструмент подолання кризи 2009-2010 рр.

3.3 Методи удосконалення регулювання зайнятості населення та ринку праці на державному та регіональному рівнях

3.4 Шляхи покращення роботи центрів зайнятості

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. На етапі трансформування економіки України в ринкову проблеми формування ринку праці набувають статусу першочергових. У зв`язку з цим виникає необхідність вивчення цих проблем з метою визначення можливостей надання цьому процесу регульованих форм. Сьогодні одним з головних напрямків становлення цивілізованого ринку праці в Україні є розробка теоретично обґрунтованої політики (концепції) зайнятості. З цієї точки зору особливо актуальним стає комплексний аналіз формування і реалізації державної політики зайнятості населення в сучасних умовах реформування економіки.

Проблеми зайнятості в умовах ринку постійно досліджуються світовою економічною наукою. Особливо виділяються з цієї точки зору праці А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса, А. Маршала, Дж. Кейнса, М. Фрідмана, А. Філліпса, А. Оукена та ін. Проте цей досвід, на жаль, не можна використати без змін у нашій економічній практиці. Це пов'язано з особливостями сучасного етапу розвитку України - періодом переходу до ринкової економіки.

Серед найвагоміших досліджень з проблеми формування та регулювання зайнятості населення слід виділити роботи таких вітчизняних вчених, як Д.П. Богиіні, В.С. Васильченка, М.В. Шаленко, І.К. Бондар, В.В. Єрасова, Е.М. Лібанової, І.В. Сороки, В.А. Савченка, В.П. Онищенка, Н.О. Павловської, Ф.Є. Поклонського та ін. Істотним внеском у розв'язання проблеми зайнятості як на стадії її формування, так і становлення стали також праці таких російських вчених: І.Є. Заславського, А.А. Нікіфорової, С.А. Кузьміна.

Разом з тим, сучасний етап розвитку України вимагає подальшого дослідження проблеми підвищення ефективності регулювання зайнятості працездатного населення.

Ступінь розробленості проблеми. В усіх країнах світу управління зайнятістю населення займає одне з провідних місць у формуванні і реалізації державної політики. Це не випадково, оскільки стан ринку праці, забезпечення достатнього для конкретних соціальних умов рівня зайнятості населення характеризують загальний соціально - економічний стан країни, спроможність державної політики вирішувати найбільш гострі проблеми свого розвитку та соціальної безпеки.

Питання зайнятості та причини безробіття досліджували такі відомі економісти, як А. Сміт, Д. Рікардо, А. Пігу, К. Маркс, Т. Мальтус та інші.

При проведенні магістерського дослідження використовувалися наукові та навчальні праці таких вчених, як: М.В. Шаленко, Л.І. Петрова, В.І. Герасимчук, Д.М. Стеченко, А.М. Колот, та багато інших.

Мета і задачі дослідження. Головною метою роботи є аналіз державної політики зайнятості в Харківському регіоні. Її дослідження та виявлення особливостей процесів формування й регулювання зайнятості населення в сучасних умовах реформування економіки України, розробка рекомендацій по створенню ефективного механізму регулювання зайнятості населення на основі координації зусиль усіх суб'єктів регулювання.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі завдання:

розкрити сутність зайнятості та її функції;

розкрити види та форми зайнятості;

проведено аналіз зайнятості в Харківському регіоні;

запропоновано шляхи розв’язання проблеми зайнятості в Україні;

- проаналізовано нормативно-правове забезпечення державного регулювання зайнятості;

- визначено діяльність Харківського обласного центру зайнятості;

запропоновано шляхи удосконалення державного регулювання зайнятості в Україні.

Предметом дослідження є сфера зайнятості з її структурою, системою взаємозв’язків та закономірностей.

Об'єктом дослідження є процес формування і реалізації державної політики зайнятості населення в сучасних умовах на прикладі Харківського регіону.

Практична значимість дослідження одержаних результатів, які виносяться на захист, полягає в тому, що в ході дослідження здійснено подальшу розробку шляхів удосконалення державного регулювання зайнятості в Україні.

Зокрема обґрунтовано такі положення:

запропоновано шляхи розв’язання проблеми зайнятості в Україні;

запропоновано удосконалення нормативно-правової бази щодо зайнятості населення як інструмент подолання кризи 2009-2010 рр.;

запропоновано методи удосконалення зайнятості населення та ринку праці на державному та регіональному рівнях.

Головна мета заходів, які здійснює держава, регулюючи зайнятість, полягає в стимулюванні попиту на працю. Практично це - заходи щодо відповідності структури робочої сили і структури робочих місць, що змінюється. Це викликає необхідність чіткого уявлення структури фактичної зайнятості на певний період, а для цього необхідно визначити форми і види зайнятості.

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації не на «усереднену» людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення.

Тому, для того, щоб проаналізувати державну політику зайнятості Харківського регіону, я звернула увагу на демографічну ситуацію та стан економіки Харківського регіону.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАЙНЯТІСТЮ НАСЕЛЕННЯ

1.1 Сутність зайнятості та її функції

Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування [1].

Таким чином, зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення - найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягненні виробництва. Зайнятість об'єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв'язків.

Згідно із законом України “Про зайнятість населення” [2] до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об'єднаннях;

громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах національної безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням діяльності посольств і місій.

Отже, соціальна сутність зайнятості відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю [1].

Однак зайнятість має ще й демографічний зміст. Від демографічного стану суспільства значною мірою залежить розвиток його продуктивних сил, їх відтворення, економічне навантаження на працездатне населення працездатного віку, продуктивність суспільної праці, стан використання трудового потенціалу суспільства. Тому розглядати зайнятість у практичному аспекті без урахування питомої ваги різних статево-вікових груп населення не можна [1]. Враховуючи соціально-економічну сутність, демографічну ситуацію в країні, Закон України «Про зайнятість населення» відносить до зайнятих такі категорії населення:

працюючих по найму на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні як за кордоном;

громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, що беруть участь у виробництві;

обраних, призначених або затверджених на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об'єднаннях;

громадян, які проходять службу в збройних силах України, службі безпеки, прикордонних військах, військах внутрішньої та конвойної охорони, органах внутрішніх справ, в інших військових формуваннях України, альтернативну (невійськову) службу;

осіб, які проходять професійну підготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва та навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

працюючих громадян інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов'язані із забезпеченням посольств і місій.

До зайнятих також відносяться громадяни, які зайняті такою суспільно корисною працею як догляд за дітьми і хворими та ведення домогосподарства.

Відповідно на підставі цього Закону до незайнятого населення в Україні відносяться працездатні особи працездатного віку, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботу, не зареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності. Тимчасово незайняте населення - це працездатні особи працездатного віку, які не мають підходящої роботи, звернулися до державної служби зайнятості і зареєстровані в ній як шукаючі роботу [2].

Головна мета заходів, які здійснює держава, регулюючи зайнятість, полягає в стимулюванні попиту на працю. Практично це - заходи щодо відповідності структури робочої сили і структури робочих місць, що змінюється. Це викликає необхідність чіткого уявлення структури фактичної зайнятості на певний період, а для цього необхідно визначити форми і види зайнятості.

Концептуально зайнятість населення можна поділити на такі форми: повна, глобальна і примусова.

Повна зайнятість населення - це така зайнятість, за якої пропозиція робочої сили повністю покривається попитом на робочу силу в суспільному виробництві. Повна зайнятість працездатного населення означає використання всіх трудових ресурсів. Повну зайнятість населення в макроекономічному розумінні, про яку йдеться, не можна плутати з повною зайнятістю окремої особи, що визначається ступенем індивідуального використання робочого часу: неповний або повний робочий день (тиждень).

Повна зайнятість у макроекономічному понятті може бути досягнута за будь-якого рівня залучення робочої сили, якщо цей рівень відповідає задоволенню потреб населення в робочих місцях за умов економічної доцільності пропонованих робочих місць. Економічно доцільне робоче місце - це робоче місце, яке дозволяє працівникові досягти високої продуктивності праці і мати достатній заробіток [3].

Повна зайнятість ніколи не може бути 100%-ою, тому що завжди існує якийсь рівень (4 - 6%) добровільного безробіття. Навіть за радянські часи, коли потреба в працівниках була найбільшою, максимальна зайнятість населення України не перевищувала 97,6%. Завжди є певна кількість працездатних громадян працездатного віку, які з різних причин не працюють або не бажають працювати.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори [4].

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат в певний час і за конкретних умов.

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громадська робота тощо.

Збереження роботи не означає збереження конкретного робочого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.

Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота, яка організується з метою розв'язання особливо гострих місцевих проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей господарства внаслідок тимчасових економічних труднощів, розриву договірних зв'язків тощо [3].

Глобальна зайнятість - це врахування всіх видів корисної діяльності як у суспільному виробництві, так і поза ним, тобто ведення домогосподарства, догляд за дітьми і хворими, тимчасова зайнятість громадян. До глобальної зайнятості можна віднести також нерегламентовану і тіньову зайнятість за умов корисності праці.

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою показників, основними серед яких є:

частка працездатного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;

регіональний рівень безробітних;

виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;

показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).

Конвенція Міжнародної організації праці (1988 р.) про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть політику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості [5].

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні вважаю за необхідне провести комплекс заходів, серед яких найважливіші такі [6]:

інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (скороченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;

проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

егулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права працювати за кордоном;

сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств [6].

1.2 Класифікація форм і видів зайнятості

Будь-який вид зайнятості людина відповідно до Конституції України (ст. 43) і міжнародних норм обирає добровільно, за винятком зайнятості примусової за вироком суду або надзвичайного стану чи інших випадків, якщо такі зумовлені законом [7].

Види зайнятості класифікуються за різними ознаками. Найбільш вдало, на нашу думку, їх класифікує доцент Київського національного економічного університету В.М. Петюх [8]. Він поділяє зайнятість за такими ознаками:

за формою організації робочого часу - повна, неповна, видима, невидима, добровільна, вимушена;

за статусом - первинна і вторинна;

за характером організації робочих місць та робочого часу - стандартна і нестандартна;

за стабільністю трудової діяльності - постійна, тимчасова;

за формою правового регулювання - легальна, нелегальна, нерегламентована.

Крім повної зайнятості за формою організації робочого часу особи, існує поняття неповної зайнятості.

Неповна зайнятість може бути добровільною з використанням неповної робочої зміни (тижня) за згодою або бажанням працівника. Вона має соціальний характер (пенсіонери; певною мірою забезпечені громадяни; люди, у яких погіршилося здоров'я; мати, яка має неповнолітніх дітей та ін.). Але може бути неповна вимушена зайнятість (приховане безробіття). Вона має організаційно-економічний характер, тобто виникає через різні виробничі та бізнесові негаразди (несвоєчасне постачання сировини, матеріалів, комплектуючих; зниження збуту продукції; різні внутрішньо-змінні і цілодобові простої тощо). На жаль, вимушена неповна зайнятість є «візитною карткою» ринку праці України. Її особливо великі масштаби припадали на 1993-1996 рр., сягаючи за даними вибіркових обстежень від 25 до 50% чисельності зайнятих.

Видима неповна зайнятість - поняття, яке використовується статистикою. Це - зайнятість, яку можна виміряти через заробітну плату або шляхом вибіркових обстежень.

Невидима неповна зайнятість - поняття аналітичне, яке використовується для відображення порушення рівноваги між робочою силою та іншими факторами виробництва. Її можна встановити за низькими доходами і низькою продуктивністю праці.

Первинна зайнятість - це зайнятість громадян за основним місцем роботи (там, де знаходиться трудова книжка). Вона має бути основним джерелом доходів. Хоч додатковою зайнятістю може бути нерегламентована зайнятість, доходи від якої нерідко вищі, ніж за основним місцем роботи; первинна зайнятість у такому випадку більше служить для легального визначення особи як працюючої, ніж основним джерелом доходів.

До вторинної зайнятості належить зайнятість додаткова, на іншому підприємстві або не регламентована з метою отримання додаткових доходів.

Стандартна зайнятість - це зайнятість на конкретному робочому місці зі стандартами законодавчо встановленого часу роботи, з визначеним початком і кінцем робочого дня.

До нестандартної відносять зайнятість, яка не має певних стандартів і повної регламентації робочого часу. Це - тимчасова, сезонна зайнятість, самозайнятість громадян та їх сімей, сезонна робота тощо.

Постійна зайнятість - зайнятість на постійному місці роботи.

Тимчасова зайнятість пов'язана з тимчасовим характером роботи, а також з разовими епізодичними роботами особи.

Легальна або регламентована це зайнятість пов'язана законодавством, регламентована державними законодавчими актами і така, від якої сплачуються податки. Сюди входить робота найманих працівників в організаціях будь-якої форми власності і господарювання, індивідуальна трудова діяльність і інші види зареєстрованої діяльності.

Нерегламентована (іноді неформальна) зайнятість, це не регламентована державними актами діяльність громадян, яка виключена зі сфери офіційних соціально-трудових відносин, здійснюється без укладання письмового трудового договору, не враховується державною статистикою і така, від якої не сплачуються податки. Вона включає різні види торгівлі поза межами встановлених для цього норм і правил, «економічний» туризм, виготовлення в домашніх та різних непристосованих умовах харчових продуктів з місією продажу, «дикі» бригади будівельників і ремонтників, неліцензійне репетиторство та інші види дозволеної, але прихованої від реєстрації діяльності. Нерегламентована зайнятість не тотожна кримінальній, але знаходиться на її межі. Так, незареєстрована охороно - торгівельних точок іноді використовується для вимагання боргу, рекету і стає прямим криміналом.

Нерегламентована зайнятість через її величезні масштаби (за різними оцінками, від 3 млн. до 7 млн. нерегламентованих зайнятих громадян з урахуванням вторинної зайнятості) суттєво впливає на формування ринку праці і взагалі на соціально-економічні та психологічні процеси, які відбуваються в суспільстві. Головна загроза її (разом із прихованим безробіттям) - погіршення трудової моралі, декваліфікація робочої сили, втрата професійних інтересів і навичок, розширення тіньової економіки та маргіналізація значної частини суспільства. Однак нерегламентована зайнятість значною мірою знімає з держави турботу стосовно працевлаштування громадян. Цей момент слід використати, зважуючи на те, що особи, зайняті нерегламентовано, виконують переважно корисну незаборонену працю, а тому поступово на різних пільгових умовах необхідно регламентувати такі види діяльності. Це, до речі, вже розпочато в державі [8].

Нелегальна зайнятість мас за мету приховати або заборонені види діяльності (підпільне виготовлення зброї, вибухових пристроїв, наркотиків, ліків, горілки тощо), або незаконне наймання працюючих та їх надмірну, майже рабську експлуатацію.

Якщо нерегламентована зайнятість має за мету лише укриття доходів, то нелегальна, крім цього, ще й укриття самої забороненої діяльності та зайнятих нею громадян. Принциповою основою формування і розвитку «чорного» ринку праці (нерегламентована і передусім нелегальна зайнятість) завжди є особиста (колективна) власність і відповідна заінтересованість певної групи людей в одержанні незареєстрованих доходів [9].

Слід також підкреслити головну характеристику зайнятості за її соціально-економічною суттю. В такому аспекті зайнятість може бути продуктивною і непродуктивною.

Продуктивна зайнятість (іноді вживають термін - ефективна) - це така діяльність, яка за рахунок корисної і високопродуктивної праці створює необхідні для розвитку суспільства ресурси і дає працівникові дохід не менший, ніж потрібно для відтворення його фізичних, інтелектуальних і професійних якостей, тобто, як мінімум, дає можливість простого відтворення робочої сили.

Зайнятість, яка не відповідає цим критеріям, є непродуктивною. До неї можна віднести виробництво бракованої і неліквідної продукції, зайнятість у тіньовій економіці, нерегламентовану і нелегальну діяльність. Тіньова економіка, нерегламентована та нелегальна зайнятість не відраховують кошти від своєї діяльності, не даючи тим самим суспільству ресурсів, а тому не відповідають головному критерію продуктивної зайнятості [9].

У даному випадку визначення продуктивної зайнятості, яке відповідає нормам Міжнародної організації праці, має не тільки економічний аспект. Тому під продуктивною розуміється зайнятість також в інших сферах, яка безпосередньо або опосередковано впливає на зростання продуктивності. Це - наука, освіта, культура, спорт, медицина тощо, тобто суспільно-корисна діяльність поза межами матеріального виробництва.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення.

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою показників, основними серед яких є:

частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;

регіональний рівень безробітних;

виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;

показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону) [10].

Конвенція Міжнародної організації праці (1988 р.) про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть політику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості [5].

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передбачено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі:

інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (скороченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;

проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права працювати за кордоном;

сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств [11].

Зворотнім поняттю „зайнятість” є поняття „безробіття”. Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на суть та причини безробіття. Так, класичний аналіз не вбачає у безробітті серйозної економічної проблеми, оскільки причиною його вважає надто високу заробітну плату, а в умовах вільного ринку такий стан довго зберігатися не може. Дійовим заходом проти безробіття вважається зниження заробітної плати до рівня економічної рівноваги [12].

Кейнсіанський підхід до розуміння проблеми вбачає причини безробіття у недостатньому сукупному суспільному попиті. Держава, підвищуючи доходи або знижуючи податки, може збільшити в економіці сукупний попит, що зумовить зростання попиту на робочу силу, а це, в свою чергу, знизить рівень безробіття [3].

Сутність іншого пояснення причин безробіття випливає з того, що безробіття вважають наслідком деформації та негнучкості ринку праці. В цьому випадку важливими заходами щодо подолання безробіття є створення гнучкішої структури заробітної плати, проведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка за допомогою бірж праці, перекваліфікації тощо з'єднає безробітного з вільним робочим місцем [3].

Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають підходящої роботи, заробітку (трудового доходу), зареєстровані у державній службі зайнятості та отримують відповідну грошову допомогу, дійсно шукають роботу та здатні приступити до неї.

Підходящою вважається робота, яка відповідає освіті, професії (спеціальності), кваліфікації працівника і надається в тій самій місцевості, де він мешкає. Заробітна плата й інші умови праці повинні відповідати середньому рівню за даною професією. У разі неможливості надати таку роботу безробітному служба зайнятості може запропонувати йому пройти професійну перепідготовку або підвищити кваліфікацію з урахуванням його здібностей, колишнього досвіду і доступних для нього засобів навчання.

Безробіття характеризується двома основними показниками: рівнем і тривалістю.

Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних від кількості самостійного працездатного населення (такого, що живе переважно на доходи від своєї праці):

 1.1.

Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію у сфері зайнятості. Недоліками цього показника є те, що часткова зайнятість, а також не включення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, занижує офіційний рівень безробіття. Приховування інформації про зайнятість, наприклад у тіньовій економіці, завищує показник безробіття. Тому для його оцінки треба знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, а й те, протягом якого часу вони перебувають у такому стані, тобто тривалість безробіття.

Рівень безробіття прямо пропорційний рівню звільнення (показнику частки зайнятих, які щомісячно втрачають роботу) і обернено пропорційний рівню працевлаштування (показнику частки безробітних, які щомісячно знаходять роботу) [1].

Розрізняють природне і вимушене безробіття. Природне безробіття є добровільним і фрикційним.

Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що робітники не хочуть працювати за пропоновану їм заробітну плату, але стали б до роботи, якби вона була вищою.

Фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, зі зміною професій. Для нього характерний стан пошуку або чекання роботи в недалекому майбутньому.

Свобода вибору виду і місця діяльності є об'єктивною передумовою фрикційного безробіття. Щоб запобігти цьому, ринок робочої сили повинен своєчасно забезпечувати продаж і купівлю робочої сили.

Рух кадрів - неодмінна умова сучасного виробництва. Працівники можуть на деякий час відволікатись від безпосередньої участі у виробничому процесі (пошук нового місця роботи, пов'язані з цим просторові переміщення, час на навчання і перепідготовку, народження і догляд за дитиною тощо). Така незайнятість - цілком нормальне явище, що супроводжує кадрові переміщення. Важливо лише, щоб це відволікання не було надто тривалим і не охоплювало б одночасно великі маси людей [13].

Вимушене безробіття зумовлене перепадами ринкової кон'юнктури і різниться своєю тривалістю. Воно виникає в умовах негнучкої ціни робочої сили за наявності фіксованої заробітної плати. Якщо надто висока з позицій ринкової рівноваги оплата праці не знижується, то виникає надлишкова пропозиція робочої сили. Тільки частина робітників отримує місце, решта стають вимушено безробітними. Якщо людина не може знайти роботу більше року, безробіття вважається довгостроковим. Воно переходить у так зване застійне безробіття, наслідком якого є втрата трудових навичок, а часто й розпад соціально-психологічних основ особистості.

Вимушене безробіття буває сезонне, технологічне, конверсійне. Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм тощо). Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочого місця внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва. Конверсійне безробіття пов'язане із скороченням галузей воєнно-промислового комплексу та перепрофілюванням.

Конверсійне і технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, яке охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни у структурі суспільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних зрушень і зміни у структурі споживчого попиту [13].

Якщо фрикційне безробіття передбачає наявність навичок, які можна продати, то люди, які втратили роботу внаслідок структурних змін, не зможуть одержати її без попередньої перепідготовки, додаткового навчання, а той зміни місця проживання. Тому структурне безробіття має більш довгочасний характер, ніж фрикційне.

Крім фрикційного та структурного безробіття розрізняють циклічне безробіття, зумовлене економічною кризою, спадом виробництва. Коли сукупний попит на товари і послуги зменшується, зайнятість скорочується, а рівень безробіття зростає, тобто циклічне безробіття пов'язане з дефіцитом попиту [13].

Суспільне виробництво України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціалістів, потенціальний надлишок її - надзайнятість - становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси вивільнення робочої сили торкатимуться все більшого числа людей і цілих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах - боротьба із соціальним утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а також надання їй необхідної при цьому допомоги [1].

В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки відносно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства [14].

Невід'ємною складовою системи регулювання ринку праці має стати спрямованість зовнішньо-економічної політики не просто на підтримку вітчизняного виробника (стимулювання експорту товарів і послуг), а насамперед продукції кінцевого споживання, високотехнологічних товарів. Протекціоністські заходи мають застосовуватися перш за все щодо імпорту тих товарів, які за якістю і кількістю можуть конкурувати на зовнішньому ринку і на які відсутня монополія на внутрішньому ринку України [15].

Важливе місце серед економічних важелів регулювання ринку праці належить податковій системі. Податки впливають на обсяг споживчих витрат домогосподарств, інвестицій, чистого експорту, які зростають при зниженні податкового тиску. До того ж слід погодитися з ученими - прихильниками теорії економіки пропозиції стосовно того, що зниження податків впливає не тільки на збільшення сукупного попиту, але й на піднесення пропозиції таких факторів виробництва, як підприємництво і робоча сила, що в кінцевому підсумку збільшує зайнятість. На жаль, в Україні протягом перших дванадцяти років здійснення економічних реформ податковий тягар посилювався. Незважаючи на численні, можна навіть сказати - масові рекомендації науковців, що лунали вісь цей час, урядовці, не розуміючи складної залежності бюджетних надходжень від системи оподаткування, надмірно збільшували податковий тиск. І тільки після позитивного прикладу реформування податкової системи Російської Федерації ставка оподаткування прибутку в нашій країні була знижена. Але й тепер податкова система залишається важкою, надзвичайно складною і незрозумілою для платників, про що свідчить, зокрема, занадто велика тіньова економіка. Найбільше проблем викликає податок на додану вартість, який не має жодного відношення до цієї вартості. З точки зору автора, необхідно за прикладом європейських країн спрощувати податкову систему через перехід на пряме оподаткування сукупного валового прибутку сім'ї з урахуванням всіх його джерел. Це дасть змогу уникнути подвійного оподаткування, спростити нарахування податків, яке ведеться не на проміжних стадіях одержання прибутку, а на кінцевій стадії, обмежити всевладдя податкових чиновників. У підсумку це спричинить, по-перше, зростання сукупного попиту, по-друге, збільшення сукупної пропозиції, насамперед через посилення мотивації до праці шукачів роботи, до бізнесу - підприємців.

Потребує вдосконалення правовий механізм сприяння зайнятості населення. Йдеться про правові норми, які б регламентували дії держави щодо використання загальноекономічних регуляторів попиту на робочу силу, поєднували, як зазначалося, інвестиційну, кредитно-грошову, зовнішньоекономічну, податкову і бюджетну політику з політикою зайнятості, визначали б відповідальність за недостатню ефективність заходів при зростанні безробіття.

Потребують посилення також правові норми, спрямовані на підвищення активності в пошуку роботи самих безробітних, сприяння громадянам у підборі підходящої роботи й підвищення їх конкурентоспроможності. Йдеться про забезпечення суб’єктів ринку праці інформацією про вакантні робочі місця і про осіб, які шукають роботу; навчання безробітних, працевлаштуванню яких заважає брак навичок з пошуку роботи, потрібних прийомів і методів; створення для людей, які шукають роботу, можливості одержати послуги з професійної орієнтації і професійної освіти; активізацію зусиль у пошуку роботи і підготовці до нової роботи тих безробітних, які не проявляють необхідної активності, а можливо, взагалі опустили руки.

Найважливішою складовою інституційної підсистеми регулювання ринку праці є соціальне партнерство, потенціал якого в Україні використовується не повною мірою. На місцевому рівні воно майже відсутнє і не сприяє об'єднанню зусиль місцевих органів влади, підприємств, профспілок, центрів зайнятості у розв'язанні конкретних проблем зайнятості населення. Зокрема, йдеться про залучення безробітних до самозайнятості шляхом створення сприятливих умов для їх реєстрації як підприємців, мікрокредитування, участі в діяльності бізнес - центрів і бізнес - інкубаторів. На місцевому рівні доцільно впровадити систему оперативного реагування на групове (від трьох і більше працівників) вивільнення - вжиття інтенсивних попереджувальних заходів, поки громадяни ще працюють (відразу після надходження відомостей про скорочення штатів). Ця система має включати ознайомлення працівників, які підлягають вивільненню, з інформацією центрів зайнятості про вакансії, що є на інших підприємствах, одержання консультації психологів, участь у семінарах з техніки пошуку вакансій, заходи з підвищення кваліфікації і перекваліфікації. Усе це, по - перше, прискорить працевлаштування, по-друге, зменшить психологічний стрес і знизить моральний дискомфорт працівників [14].

      1.3 Політика держави щодо регулювання зайнятості населення

Трансформація економіки України у соціально орієнтоване ринкове господарство значною мірою залежить від досконалості механізмів реалізації стратегії і тактики регіональної політики в галузі формування і функціонування ринку праці. Централізоване регулювання ринку праці в державі має певні організаційні, матеріально - технічні і фінансові обмеження і тому активна політика держави у сфері праці може бути більш дієвою, якщо повною мірою будуть враховуватися економічні, соціальні, демографічні та інші особливості й відповідні пріоритети розвитку кожного конкретного регіону, в даному випадку Харківського.

Структурна перебудова економіки України, передача все більших прав в економічній і соціальних сферах з центру в регіони підвищує відповідальність останніх за ефективне вирішення повного комплексу питань життєдіяльності людей. Розширення і закріплення прав власності регіонів і різних суб’єктів господарювання на ресурси, розвиток місцевої ініціативи у підприємницькій діяльності на місцях, створення реального конкурентного середовища у виробництві і реалізації товарів та послуг - найважливіші умови ефективного формування та функціонування ринку праці, розвитку системи зайнятості населення кожного регіону.

Згадані перетворення нині не завжди супроводжуються створенням відповідних умов для ефективного використання трудового потенціалу регіону. Тому вивчення регіональних аспектів проблеми, обґрунтування пріоритетних напрямів реалізації регіональної політики зайнятості, а також розробка відповідних пропозицій щодо шляхів їх здійснення залишаються актуальними.

Аналіз сучасного стану регіональних ринків праці дає можливість дійти висновку, що ефективний механізм їх регулювання має включати досить різнопланові та диференційовані за силою впливу підсистеми, не обмежуючись лише загальною сферою зайнятості 23.

Результатом функціонування регіонального ринку праці є формування певного рівня і структури зайнятості населення. При цьому методологічно важливим принципом є те, що зайнятість в ринковому господарстві має формуватись переважно на основі самостійного працевлаштування. Це означає, що ринок праці має носити відкритий характер, оскільки природними причинами зміни місця роботи має бути прагнення людини покращити свої умови й оплату праці. Держава повинна допомагати людини здійснити ці прагнення. Тому держава регулює і організовує зайнятість населення. Основними принципами державної політики згідно Закону України ”Про зайнятість населення” є:

забезпечення рівних можливостей усім громадянам, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, в реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів і суспільних інтересів;

сприяння забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганню безробіттю, створенню нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

координації діяльності у сфері зайнятості з іншими напрямами економічної і соціальної політики на основі державної та регіональних програм зайнятості;

співробітництва професійних спілок, асоціацій підприємців, власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів у взаємодії з органами державного управління в розробці, реалізації та контролі за виконанням заходів щодо забезпечення зайнятості населення;

міжнародного співробітництва у вирішенні проблем зайнятості населення, включаючи працю громадян України за кордоном та іноземних громадян в Україні [3].

Щоб створити умови для повного здіснення громадянами права на працю держава передбачає:

заходи інвестиційної та податкової політики, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудящих, створення нових технологій, заохочення підприємництва, створення малих підприємств і застосування гнучких режимів праці та праці вдома, інші заходи, які сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав і інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, вдосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;

проведення аналітичних та наукових досліджень структури економіки і прогнозування наступних змін якості й розподілу робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

сприяння в разі н6еобхідності створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності, а також поліпшенню умов праці у суспільному виробництві;

організацію професійної орієнтації.

З метою сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці Кабінетом Міністрів України і виконавчими комітетами місцевих державних адміністрацій, виконавчими органами відповідних рад розробляються річні та довгострокові державні та територіальні програми зайнятості населення. Програма зайнятості - це програмний документ діяльності служби зайнятості. Заходи програми, підкріплені відповідним фінансуванням, є дієвим інструментом реалізації політики зайнятості, спрямованої на стабілізацію ринку праці, зниження соціальної напруги суспільства.

Державна програма зайнятості населення на 2005-2010 роки спрямована на виконання завдань, визначених Законом України "Про зайнятість населення".

Програма розроблена, виходячи з основних параметрів економічного розвитку України до 2010 року. Вона визначає основні напрями державної політики зайнятості в Україні на період до 2010 року і прогнозні показники національного ринку праці.

Необхідною умовою реалізації Програми є взаємозв'язок політики зайнятості та економічної політики держави, консолідація зусиль усіх гілок влади, об'єднань роботодавців і профспілок щодо сприяння вирішенню проблеми зайнятості населення. Програма передбачає посилення відповідальності органів влади і соціальних партнерів за реалізацію політики зайнятості.

Завдяки позитивним зрушенням в економіці країни та вжитим заходам щодо сприяння зайнятості населення намітилась позитивна тенденція до поліпшення ситуації на ринку праці:

збільшено обсяги та рівні зайнятості серед економічно активного населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;

зменшено обсяги та знижено рівні безробіття населення у віці 15-70 років та у працездатному віці;

уповільнено темпи та зменшено обсяги вивільнення працівників з підприємств, установ і організацій;

істотно зменшено чисельність працівників, які знаходились в адміністративних відпустках або працювали на умовах неповного робочого часу (дня або тижня);

збільшено обсяги надання соціальних послуг незайнятому населенню, зареєстрованому в державній службі зайнятості, зокрема обсяги працевлаштування безробітних.

Необхідною передумовою подальших позитивних зрушень на ринку праці у 2005-2010 роках є врегулювання наступних питань:

посилення відповідальності та підвищення ролі органів виконавчої влади всіх рівнів у реалізації державної політики зайнятості.

професійної підготовки спеціалістів та кваліфікованих робітників у відповідності до потреб ринку праці;

збереження ефективно функціонуючих і створення нових робочих місць;

підвищення якості робочої сили та професійно-кваліфікаційної збалансованості попиту та пропонування робочої сили;

посилення мотивації до легальної продуктивної зайнятості;

детінізації відносин у сфері зайнятості;

створення умов для самостійної зайнятості населення і розвитку підприємницької ініціативи;

підтримка регіонів з несприятливою ситуацією на ринку праці;

сприяння зайнятості та соціального захисту населення у монофункціональних містах і шахтарських регіонах;

сприяння зайнятості та соціального захисту сільського населення в умовах реорганізації агропромислового комплексу;

сприяння зайнятості та соціального захисту військовослужбовців, вивільнених внаслідок реформування збройних сил України;

сприяння зайнятості та соціального захисту населення, яке постраждало внаслідок катастрофи на Чорнобильській АЕС;

реалізації гарантій щодо працевлаштування громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці (молоді, жінок, інвалідів);

сприяння зайнятості та забезпечення соціального захисту зареєстрованих безробітних;

легалізації міждержавних трудових міграцій та посилення соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном.

Реалізація означених напрямів розглядається в контексті природного руху населення, (очікується зниження середньорічної чисельності наявного населення з 47,8 млн. осіб у 2008 році до 46,2 млн. осіб у 2008 році); внутрішніх соціально-економічних чинників активізації зайнятості (очікується, що номінальний ВВП зросте за 2005-2008 роки в 1,3 рази; середньорічні темпи приросту продукції промисловості складуть 8-12 відсотків, а продукції сільського господарства 3-4 відсотки); соціально-економічних наслідків входження України до Світової організації торгівлі (наприкінці 2009 року - початку 2005 року або наприкінці 2005 року); вступу України до Єдиного економічного простору (ЄЕП).

Входження України до СОТ пов’язане з інтенсифікацією ринку праці, необхідністю підвищення якості та кваліфікації робочої сили, зростанням чисельності безробітних (на початковому етапі інтеграції). Позитивними сторонами щодо зайнятості може бути підвищення попиту на робочу силу на окремих підприємствах (за умови випуску конкурентоспроможної продукції і розширення обсягів виробництва), а негативними - скорочення неефективних робочих місць і вивільнення значної кількості працівників [43].

Формування Єдиного Економічного Простору в частині створення спільного ринку праці із вільним переміщенням робочої сили відкриє доступ працездатним громадянам України до ринків праці країн-членів ЄЕП. Ці процеси зменшать тиск на ринок праці України, але потребуватимуть розробки додаткових заходів щодо посилення соціального захисту трудових мігрантів-громадян України.

Рух робочої сили на загальному ринку праці ЕЄП регламентуватиметься низкою нормативно-правових документів (Угода про вільне переміщення фізичних осіб-громадян держав-учасниць ЄЕП, Угода про правовій статус трудящих-мігрантів та членів їх сімей - громадян держав-учасниць ЄЕП, Угода про співробітництво держав-учасниць ЄЕП щодо захисту національних ринків), які розроблятимуться впродовж 2009-2005 років.

Після набрання чинності вищезазначеними Угодами, які лібералізують питання щодо міждержавних переміщень громадян країн-членів ЄЕП, в Україні очікуватиметься зменшення чисельності зайнятого та безробітного населення (проти очікуваних рівнів показників, сформованих за умов вступу України до СОТ). Прогнозується також зменшення чисельності економічно неактивного населення, насамперед, за рахунок контингенту зневірених у пошуках роботи, як можуть бути зорієнтовані на ринки праці країн ЄЕП.

Державна політика у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення спрямовуватиметься на створення правових, економічних, соціальних та організаційних засад для отримання молоддю професійних знань відповідно до потреб і можливостей особистості у здобутті освіти та ситуації на ринку праці щодо попиту на робочу силу певного професійного спрямування, підтримки професійно-освітньої діяльності осіб з обмеженими фізичними та розумовими можливостями (інвалідів), сприяння професійному розвитку персоналу на виробництві.

Основними напрямами державної політики у сфері формування професійно-освітнього потенціалу населення в 2005-2009 роках будуть:

переорієнтація ринку освітніх послуг на потреби роботодавців через:

обґрунтоване державне замовлення на підготовку кадрів, запровадження системи тендерів на його розміщення;

спрощення технології ліцензування на право надання освітніх послуг;

стимулювання навчальних закладів, що здійснюють підготовку кадрів відповідно до потреб роботодавців;

розробку та запровадження ефективного механізму взаємодії навчальних закладів та роботодавців.

Підвищення якості робочої сили шляхом:

розроблення та реалізації концепції неперервного навчання впродовж життя;

інвестування державних коштів в розвиток освіти та підготовку кадрів різних освітньо-кваліфікаційних рівнів;

забезпечення професійного навчання працівників, зайнятих в галузях економіки, відповідно до потреб виробництва за рахунок коштів роботодавців через відновлення та удосконалення системи професійного навчання кадрів на виробництві, законодавчого закріплення відповідальності роботодавців за належний рівень кваліфікації найманих працівників;

професійного навчання зареєстрованих безробітних за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття з метою подальшої їх зайнятості;

самоосвіти та професійного навчання фізичної особи за власні кошти для забезпечення розвитку особистості та кар’єри;

забезпечення професійної підготовки громадян з особливими потребами та інших соціально незахищених категорій на ринку праці шляхом реалізації програм їх професійної реабілітації. [6]

Регулювання зайнятості населення.

На період до 2010 року очікується розширення сфери застосування праці за рахунок створення нових робочих місць на рівні 500-650 тис. осіб щорічно. Головним джерелом інвестицій для створення робочих місць залишатимуться власні кошти підприємств.

Державна політика щодо розширення сфери прикладання праці за рахунок збереження та створення нових робочих місць реалізовуватиметься шляхом:

подальшої реструктуризації державних підприємств із залученням інвестицій для розвитку підприємництва у виробничій сфері на умовах забезпечення модернізації застарілих і створення нових високопродуктивних робочих місць;

запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця;

підтримки самостійно зайнятого населення, малого та середнього підприємництва;

економічного заохочення підприємців до створення нових робочих місць для безробітних і підтримки підприємницької ініціативи безробітних;

розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом, на допоміжних роботах, у приватній сфері послуг тощо;

розвитку сезонних та громадських робіт.

Пріоритети державної політики будуть націлені на розв’язання регіональних та галузевих проблем зайнятості населення на депресивних територіях, у малих монофункціональних містах, вугільних регіонах та у сільській місцевості, а також розв’язанню проблем, пов’язаних із соціальним захистом вивільнюваних працівників Чорнобильської АЕС у зв’язку з її закриттям, соціальною та професійною адаптацією військовослужбовців, звільнених внаслідок реформування збройних сил.

Питання зайнятості працівників, які вивільняються у зв’язку з ліквідацією вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств, вирішуватимуться в рамках програм реструктуризації вугільної промисловості відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2007 р. №1954 “Про заходи щодо створення нових робочих місць для працевлаштування працівників, які вивільняються з вугледобувних, вуглепереробних та торфодобувних підприємств, що ліквідуються за рахунок коштів державного бюджету, передбачених на реструктуризацію вугільної і торфодобувної промисловості”. З цією метою передбачено чітке розмежування функцій органів виконавчої влади в питаннях:

прогнозування потреб у працевлаштуванні осіб, які будуть вивільнені з об'єктів реструктуризації, та членів їх сімей;

створення нових робочих місць для вивільнених шахтарів;

здійснення навчання новим професіям та працевлаштування вивільнених шахтарів та членів їх сімей;

підтримки розвитку підприємницької діяльності вивільнених шахтарів.

Створення нових робочих місць для працевлаштування вивільнюваних працівників буде здійснюватися за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, роботодавців, інших джерел.

Розв’язання проблем зайнятості населення на депресивних територіях та у малих монофункціональних містах буде здійснюватись в рамках Закону України „Про затвердження загальнодержавної програми розвитку малих міст”, шляхом:

визначення пріоритетів економіки малих міст для реалізації інвестиційних проектів і програм, які фінансуються за рахунок державного і місцевих бюджетів та надання державної підтримки районам, в яких склалася критична ситуація на ринку праці, шляхом запровадження особливих режимів приватизації, інвестування, оподаткування та кредитування, а також розроблення і впровадження механізму залучення коштів іноземних кредитних ліній та міжнародної технічної допомоги;

запровадження сприятливого інвестиційного режиму для підприємств, які створюють нові робочі місця, в тому числі надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатних громадян працездатного віку, які потребують соціального захисту і не здатні ні рівних конкурувати на ринку праці;

розвитку інфраструктури і створення сприятливих умов для розвитку підприємництва;

розробки та провадження механізму економічного стимулювання роботодавців до створення нових робочих місць.

Розв’язання проблем зайнятості вивільнюваних працівників Чорнобильської АЕС, забезпечення соціального захисту їх сімей і жителів м. Славутича здійснюватиметься в рамках Програми створення додаткових робочих місць для працівників Чорнобильської АЕС, які вивільняються після закриття станції, та жителів міста Славутича шляхом:

працевлаштування спеціалістів на спеціалізованих підприємствах;

створення нових робочих місць у рамках розвитку виробничої та соціальної інфраструктури м. Славутича;

відкриття спеціальної кредитної лінії для реалізації на конкурсній основі інвестиційних проектів у спеціальній економічній зоні "Славутич";

перепідготовки безробітних за професіями, що користуються попитом на ринку праці;`

підтримки підприємницької діяльності незайнятого населення;

організації для безробітних оплачуваних громадських та сезонних робіт.

Заходи щодо сприяння зайнятості сільського населення здійснюватимуться у процесі реформування аграрного сектора економіки і будуть спрямовані, зокрема, на розширення можливостей для створення у сільській місцевості додаткових робочих місць, сприяння самостійній зайнятості сільського населення, залучення безробітних до підприємницької діяльності. Створення нових робочих місць для незайнятого сільського населення здійснюватиметься відповідно до законодавства України [43].

Підтримка сільськогосподарського товаровиробника здійснюватиметься шляхом:

проведення ефективної цінової політики з метою створення умов для ведення рентабельного сільськогосподарського виробництва і на цій основі розширення сфери прикладання праці;

середньо- та довгострокового кредитування сільськогосподарського виробництва на пільгових умовах, враховуючи сезонний характер сільського господарства, що дозволить наростити обсяги виробництва та збільшити чисельність працюючих;

підтримки створення сільськогосподарських підприємств, заснованих на приватній власності, а також власних сільських господарств, пов’язаних з виробництвом, переробкою та реалізацією сільськогосподарської продукції;

підтримки розвитку малого підприємництва, а також власних сільських господарств у сфері збуту продукції.

Скорочення збройних сил України відбуватиметься в рамках проведення військової реформи. Додаткове навантаження на ринок праці за рахунок колишніх службовців збройних сил та військовослужбовців буде започатковане у 2009 році і матиме продовження впродовж всього періоду переорієнтації колишніх службовців збройних сил та військовослужбовців у працездатному віці на інші види діяльності. Означені процеси потребуватимуть розробки відповідних програмних документів, у складі яких мають бути передбачені заходи щодо державної підтримки зайнятості цієї категорії населення та їх соціального захисту.

Регулювання міждержавних трудових міграцій пов’язане із посиленням соціального захисту громадян України, які працюють за кордоном, а також із захистом національного ринку праці через систему дозволів роботодавцям на використання іноземної робочої сили.

Регулювання тимчасових трудових поїздок громадян України за кордон здійснюватиметься шляхом:

приєднання України до міждержавних правових актів;

укладення двосторонніх міждержавних і міжурядових угод і договорів з працевлаштування та соціального захисту громадян, які працюють за межами держави;

співробітництва прикордонних регіонів України та прикордонних регіонів держав, що межують з Україною, у питаннях розвитку прикордонних міграцій і взаємного врегулювання трудової діяльності громадян, які працюють за межами своїх держав;

розвитку інституту ліцензування господарської діяльності з посередництва у працевлаштуванні громадян України за кордоном.

Лібералізація доступу іноземної робочої сили на ринок праці України відбуватиметься в рамках вступу України до СОТ та функціонування ЄЕП.

Соціальний захист безробітних.

Динаміка безробіття протягом 2005-2008 років буде формуватися під впливом економічних чинників та зростанням вимог роботодавців до якості робочої сили. За прогнозом чисельність незайнятого населення, яке буде отримувати соціальні послуги та матеріальне забезпечення в службі зайнятості має збільшитися з 3,0 млн. осіб у 2005 році до 3,2 млн. осіб у 2008 році [43].

З метою забезпечення соціального захисту безробітних протягом 2005-2009 років передбачається реалізація заходів щодо:

удосконалення нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення та у сфері соціального захисту безробітних на страхових засадах;

надання соціальних послуг та матеріального забезпечення безробітним за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття;

створення стабільних фінансових засад соціального захисту населення від безробіття, зміцнення інституційної спроможності державної служби зайнятості та Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття щодо забезпечення соціального захисту населення від безробіття.

З метою ефективного використання існуючого потенціалу вільних робочих місць, зменшення тривалості пошуку роботи незайнятим населенням у 2005-2009 роках передбачається:

забезпечити інформування та консультування населення, зокрема, шляхом організації роботи консультаційних пунктів в сільрадах, райдержадміністраціях, податкових інспекціях;

впровадити систему автоматизованих консультацій (IVR- телефонія), використання тач-скринів, впровадження біг-бордів;

здійснювати постійну актуалізацію та поповнення банку вакансій для інформування населення про можливості працевлаштування, проведення спеціалізованих заходів, ярмарок тощо;

організувати роботу інформаційних та гендерних центрів, комп’ютерних класів, інтернет-центрів;

впровадити нові технології пошуку безробітними роботи, у тому числі технологій, які сприятимуть безробітним у самостійному пошуку роботи.

Для забезпечення додаткових гарантій зайнятості та розширення можливостей працевлаштування незайнятих працездатних громадян, особливо тих, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці, передбачається:

бронювання робочих місць на діючих підприємствах відповідно до законодавства;

надання дотацій роботодавцям для працевлаштування безробітних за рахунок коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

З метою підвищення конкурентоспроможності безробітних відповідно до потреб ринку праці і вимог роботодавців у 2005-2009 роках передбачається:

удосконалення профорієнтаційної роботи та професійного навчання безробітних громадян за професіям та спеціальностям з урахуванням потреб ринку праці та вимог роботодавців;

надання професійної інформації про стан ринку праці та перспективи його розвитку, особливості та вимоги до професій і спеціальностей, можливості працевлаштування, навчання новим професіям, підвищення кваліфікації тощо;

проведення профконсультацій з питань вибору сфери діяльності, прийнятної роботи, семінарів, тренінгів з пошуку роботи, зокрема з орієнтації до зайняття підприємницькою діяльністю безробітних, визначення напрямів професійної підготовки;

розширення практики підготовки кадрів з числа незайнятого населення за індивідуальними планами і програмами на замовлення роботодавців під конкретні робочі місця та стажування безпосередньо на робочих місцях;

розширення мережі навчальних центрів державної служби зайнятості при регіональних центрах зайнятості.

Вдосконалення форм і методів сприяння та підтримка підприємницької ініціативи безробітних шляхом:

посилення координації і взаємодії державної служби зайнятості та інших заінтересованих органів виконавчої влади за всіма програмами і видами діяльності, спрямованими на сприяння безробітним у започаткуванні власної справи;

проведення професійної діагностики та консультування безробітних щодо визначення можливостей їх діяльності в сфері підприємництва, самостійної зайнятості, навчання безробітних основам підприємницької діяльності, надання правової, фінансової та організаційної підтримки під час започаткування ними власної справи [43].

З метою забезпечення широкого інформування незайнятого населення щодо можливостей служби зайнятості у надані соціальних послуг та матеріального забезпечення, забезпечення потреби роботодавців у робочій силі у 2005-2010 роках передбачається:

вдосконалення системи інформаційної підтримки державної політики зайнятості, збору та аналізу інформації про стан ринку праці та діяльність державної служби зайнятості;

інформування населення та роботодавців через електронні та друковані засоби масової інформації, телебачення, радіо, в тому числі спеціалізовані періодичні видання державної служби зайнятості, про стан ринку праці; гарантії соціального захисту тощо;

реалізація Програми „Створення та утримання єдиної інформаційно-аналітичної системи державної служби зайнятості України на 2009-2008 роки” та програм щодо створення умов для обслуговування безробітних громадян;

координація проведення наукових досліджень з найбільш актуальних проблем ринку праці.

Щорічне забезпечення вдосконалення системи матеріальних виплат зареєстрованим безробітним шляхом поступового наближення їх до розміру прожиткового мінімуму.

Механізм реалізації Державної програми зайнятості населення на 2005-2010 роки. Програма реалізується шляхом розроблення Міністерством праці та соціальної політики України планів дій. Порядок розроблення та організації виконання планів дій визначається Кабінетом Міністрів України.

Державна і територіальні програми зайнятості населення спрямовані на:

сприяння розвиткові та структурній перебудові економіки, створенню умов для направлення вивільнюваних працівників у першу чергу на рентабельні виробництва і в пріоритетні галузі народного господарства;

запобігання розвиткові безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної зацікавленості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

поліпшення системи відтворення робочої сили у поєднанні з розвитком робочих місць, професійної орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації населення, ефективне використання трудових ресурсів;

захист безробітних та їх сімей від негативних наслідків безробіття та забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

формування матеріальної, кадрової, інформаційної, фінансової та науково - методичної бази державної служби зайнятості;

заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає в сільській місцевості 3.

У реалізації Програми зайнятості населення Харківської області беруть участь відповідні управління облдержадміністрації, райдержадміністрації, міськрайвиконкоми, обласний центр зайнятості спільно з об’єднаннями роботодавців та профспілок.

Контроль за реалізацією Програми здійснюється головним управлінням праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, обласним центром зайнятості шляхом постійного моніторингу виконання її основних заходів та показників в розрізі регіонів області. Підведення підсумків виконання Програми здійснюється щоквартально, одночасно з підготовкою відповідної інформації керівництву облдержадміністрації, Харківській обласній раді та соціальним партнерам.

Харківська область - одна з 24 територіальних соціально - економічних систем України обласного рангу. Її основними функціональними компонентами є територія, природно - ресурсний потенціал, виробнича й соціально - економічна інфраструктура, а головне - населення і трудові ресурси. З 1990 року чисельність населення в області має стійку тенденцію до зниження; за десять років (з 1990 по 2005 роки) це зниження в області становило 254,1 тис. осіб. Але ця проблема існує не тільки в Харківському регіоні, а й в усій країні.

Проаналізуємо обсяги виробництва по галузям.

У загальному обсязі виробництва Харківської області в 2008 році питома вага продукції харчової промисловості становить 30,6%, паливно-енергетичного комплексу - 21,1%, машинобудування - 24,9%, легкої промисловості - 0,6%, інших галузей - 22,8%.

Провідним у структурі промисловості області за важливістю та обсягами виробництва традиційно залишається машинобудування. Але втрата ринків збуту спричинила відсутність на більшості підприємств замовлень на виготовлення продукції та уповільнений процес реалізації товарів внаслідок їх високої собівартості. Обсяги виробництва у цій галузі у 2007 року скоротилася на 17% порівняно з 2006 роком.

Майже четверту частину в структурі промислового виробництва регіону займає паливно-енергетичний комплекс. У 2007 році галузь підвищила темпи виробництва електроенергії, порівняно з попереднім роком, на 4,95%, видобутку енергетичних матеріалів - на 4,43%, виробництва продуктів нафтопереробки - на 3,35%. Про стан ринку праці можна судити, порівнюючи обсяги виробництва з розмірами зарплати. Середньомісячна заробітна плата штатного працівника на Харківщині становила у 2007 році 370,37 грн., тобто без врахування темпів інфляції зросла порівняно з 2006 роком на 19,7%, а порівняно з 2005 роком - на 60,9%. Ці процеси розвивалися на фоні покращення ситуації на споживчому ринку [35].

На підприємствах, в установах та в організаціях області погашається заборгованість із виплати заробітної плати. Станом на 1 січня 2008 року загальний борг склав 76,8 млн. грн., причому за останні місяці 2007 року він скоротився майже на половину. Разом з тим зберігається значна диференціація між рівнями заробітної плати працівників різних видів економічної діяльності і в цьому відношенні Харківський регіон не є винятком. У цілому по Україні вища заробітна плата - у працівників фінансових установ (976,14 грн. за місяць), а найменша - у працівників сільського господарства (250,82 грн. за місяць) - тобто майже в 5 разів нижче. В останні чотири роки в Україні спостерігається стійка тенденція розширення чисельності середньо - та високооплачуваних працівників. Питома вага тих, хто отримував заробітну плату понад 600 грн., зросла від 5,6% у 2006 році до 25% у 2009 році. І навпаки, питома вага працівників, що мали заробітну плату не вище рівня офіційно встановленого мінімального її розміру за цей час скоротилася у 3 рази.

Аналіз динаміки зайнятості населення в економіці Харківської області свідчить про стійку тенденцію скорочення чисельності працюючих майже в усіх галузях господарського комплексу. Це можна побачити, розглянувши таблицю 1.1.

Характерною рисою розвитку сучасної економіки є перерозподіл робочої сили на користь сфери підприємницької діяльності та малого бізнесу, у тому числі особистого підсобного сільського господарства. Зміна форм власності і господарювання призвели до формування в Харківському регіоні секторів економіки з вигіднішими, ніж у державному, умовами найму працівників. Зростання їх питомої ваги у приватному секторі свідчить про значні зміни у структурі трудових ресурсів щодо їх розміщення на підприємствах різних форм власності.

Таблиця 1.1

Динаміка зайнятості населення у галузях економіки Харківської області, тис. чол.

Спостерігається посилена орієнтація населення на працевлаштування на підприємства приватної форми власності. Так, у 2010 році порівняно з 2006 роком зайнятість населення у приватному секторі зросла більше, ніж на 10%. Особливо це стосується малих підприємств. У Харківській області тут зайнято 125,3 тис. чол.. І це за умов їх економічної нестабільності, коли на фоні зростання кількості новостворених підприємств чимала їх кількість ліквідується. Для забезпечення продуктивної зайнятості населення регіону важливо налагодити взаємодію з роботодавцями, які безпосередньо надають послуги безробітним чи тимчасово зайнятим.

Процеси приватизації та перетворення державних підприємств у суб’єкти з різними недержавними формами господарювання супроводжується, з одного боку, негативним вивільненням працівників, а з іншого - створенням більш сприятливих умов розвитку приватного бізнесу, зокрема, нових малих і середніх підприємств на засадах залучення приватного капіталу. Це дає можливість створити додаткові робочі місця і звести до мінімуму рівень безробіття 35.

      РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ В РЕГІОНІ

      2.1 Управління зайнятістю населення в регіоні

У даний час безробіття найбільшою мірою торкнулася жінок у працездатному віці і молоді. Причому молоді - у набагато більшому ступені, чим це офіційно зафіксовано. Пояснюється це тим, що серед молоді лише кожен п'ятий звертається по питанню працевлаштування в службу зайнятості. Інші воліють займатися пошуками роботи самостійно чи поповнюють чисельність незайнятого працездатного населення, що на 01.01.2005 р. перевищило 210 тис. чол., що в 1,3 рази більше, ніж у 2005 р. Багато молоді переміщається в неформальний сектор економіки. У сферу неконтрольованої самозайнятості, посередницьких послуг і неконтрольованого збуту товарів народного споживання ідуть, в основному, особи з вищим утворенням. Тому серед цієї категорії молоді існує схована, офіційно незареєстрованна зайнятість і самозайнятість у "тіньовій" економіці, що не дозволяє оцінити реальні масштаби безробіття.

Процес переміщення молоді з формального офіційно зареєстрованого сектора економіки в неформальний, навіть при тенденції до його зменшення, у цілому має негативний характер, хоча наслідку його неоднозначні. З одного боку, зайнятість у неформальному секторі дозволяє одержати визначений доход, зм'якшити соціальні наслідки кризових явищ в офіційному секторі економіки і забезпечити людині прожитковий мінімум. З іншого боку, погіршується кадровий потенціал основної офіційної сфери економіки, можливості її виходу з кризи за рахунок інтелектуального потенціалу. Збільшуються також розміри доходів, приховуваних від оподатковування, що зменшує, у свою чергу, розміри фондів підтримки безробітних.

Проблема безробіття серед молоді здобуває усе більшу значимість для регіону в зв'язку з тим, що в працездатний вік у 2008-2009 роках увійшло більше 150 тис. чоловік, що досягли 16 років. Крім того, кількість учнів у працездатному віці, що навчаються з відривом від виробництва, склало на 01.01.2005 р. 183 тис. чол. Серед випускників вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації і ПТУ з кожним роком реєструється усе більше безробітних. Так, у 9 районних центрах зайнятості м. Харкова за станом на 01.07.2009 р. знаходилося на обліку 219 випускників ПТУ, 196 випускників вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації і 222 випускника вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. У 28 районних центрах зайнятості області більше всього безробітних зареєстровано серед випускників ПТУ (807 чол.), вузів І-ІІ рівнів акредитації (372 чол.), вузів ІІІ-ІV рівнів акредитації (119 чол.).

Управління зайнятістю молоді, її професійна орієнтація з наступною підготовкою у вузах І-ІV рівнів акредитації і ПТУ відповідно до потреб економіки регіону має велике значення. Не можна допустити сплеску безробіття серед молоді. Такі явища мають тенденцію до росту, про що свідчать статистичні дані Харківського обласного управління статистики. Так у 2009 р. у порівнянні з 2005 р. злочинність серед молоді у віці від 18 до 24 років зросла в 2,3 рази, а серед 25-29-літніх - у 1,96 рази.

Інтенсивна боротьба з безробіттям може привести до чергового росту інфляції, збільшенню чисельності "працюючих утриманців", оплачуваних за рахунок внеску в кінцеві результати роботи кваліфікованої робочої сили, що володіє високим трудовим потенціалом, знаннями й уміннями. Тому необхідна ефективна система керування зайнятістю в регіоні. Реалізація цієї задачі припускає знання і творче використання закордонного досвіду з урахуванням специфіки ситуації сформованої на ринку праці як в Україні в цілому, так і в кожнім її регіоні.

У табл. 2.1. розглянуто стан пропозиції робочої сили та попиту на неї на зареєстрованому ринку праці Харківського регіону.

Таблиця 2.1

Пропозиція робочої сили та попит на неї на зареєстрованому ринку праці Харківської області

Можливість адаптації закордонного досвіду становить великий інтерес. Процеси керування і регулювання зайнятості в розвинутих капіталістичних країнах мають свої особливості, що відбивають специфіку соціально-економічних і політичних умов і враховуючі ступінь взаємодії органів влади, профспілок і роботодавців. Наприклад, у США в регулюванні зайнятості велику роль грають колективні договори. Багато які з них передбачають здійснення програм навчання і перенавчання (фінансованих тільки підприємцями чи разом із профспілками) робітників, перекладних на нові робочі місця, створення спільних комітетів для рішення питань, зв'язаних зі звільненнями по різних причинах [53].

У склад зайнятого населення включаються не тільки наймані працівники, але й роботодавці, самозайняте населення та інші категорії економічно активного населення, які за свою працю отримують будь-яку винагороду. Як показує рис. 2.1, найбільшу питому вагу в Україні становлять наймані працівники.

Роботодавці становлять лише 2%. При цьому у 2007 р. один роботодавець наймав в середньому 35 чоловік.

Рис. 2.1 Структура зайнятого населення за статусами зайнятості у 2009 р.

Значну частину зайнятого населення складають ті, що працюють на власних підсобних господарствах, що мають сільськогосподарську спеціалізацію. Це певною мірою негативно характеризує ринок праці, оскільки багато домогосподарств мають такі підсобні господарства у зв’язку з неможливістю отримувати пристойний дохід, продаючи свою робочу силу на ринку праці. Розроблена в роботі на основі закордонного досвіду організаційна модель управління зайнятістю населення на регіональному рівні базується на таких принципах: цілеспрямованість, комплексність, динамізм, гнучкість, соціальне партнерство роботодавців, профспілок і держави.

Пропонована модель дозволить підсилити взаємодію структур керування на різних рівнях (держави, регіону, підприємства, профспілок); запобігти надвиробництву висококваліфікованої робочої сили по тим професіям і спеціальностям, що не користаються попитом на ринку праці, створити єдину інформаційну базу з метою оперативного керування підготовкою робочої сили і зайнятістю працездатного населення в працездатному віці.

2.2 Діяльність Харківського обласного центру зайнятості

Харківський обласний центр зайнятості є місцевим органом державної виконавчої влади та місцевим органом державної служби зайнятості та підпорядковується місцевим органам державної виконавчої влади.

Центр забезпечує реалізацію питань, пов’язаних з регулюванням зайнятості населення, професійною орієнтацією, професійним навчанням, працевлаштуванням та соціальною підтримкою тимчасово непрацюючих громадян на підвідомчій території.

Центр у своїй діяльності керується Конституцією України, Законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, декретами, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, наказами і розпорядженнями Міністерства праці та соціальної політики України, наказами і розпорядженнями Державного та обласного центрів зайнятості, рішеннями голови місцевої державної адміністрації та місцевої виконавчої ради, прийнятими у межах їх повноважень, положенням про державну службу [29].

Діяльність центру фінансується за рахунок коштів державного фонду сприяння зайнятості. Центр є юридичною особою, має штамп і печатку із зображенням Державного герба України і своїм найменуванням.

Крім того, центр зайнятості:

- аналізує і прогнозує попит та пропозицію на робочу силу, інформує населення й державні органи управління про стан ринку праці;

консультує громадян, власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи, які звертаються до служби зайнятості, про можливість одержання роботи і забезпечення робочою силою, вимоги, що ставляться до професії, та з інших питань, що є корисними для сприяння зайнятості населення;

веде облік вільних робочих місць і громадян, які звертаються з питань працевлаштування;

здійснює у порядку, встановленому законодавством, збір та опрацювання адміністративних даних, які відображають стан ринку праці та становище в сфері зайнятості населення;

подає допомогу громадянам у підборі підходящої роботи і власникам підприємств, установ, організацій або уповноваженим ними органам у підборі необхідних працівників;

організує при потребі професійну підготовку і перепідготовку громадян у системі служби зайнятості або направляє їх до інших навчальних закладів, що ведуть підготовку та перепідготовку працівників, сприяє підприємствам у розвиткові та визначенні змісту курсів навчання й перенавчання;

надає послуги по працевлаштуванню та професійній орієнтації працівникам, які бажають змінити професію або місце роботи (у зв'язку з пошуками високооплачуваної роботи, зміною умов і режиму праці тощо), вивільнюваним працівникам і незайнятому населенню;

реєструє безробітних і подає їм у межах своєї компетенції допомогу, в т. ч. і грошову;

бере участь у підготовці перспективних і поточних державної і територіальних програм зайнятості та заходів щодо соціальної захищеності різних груп населення від безробіття [37].

Права центру:

1. Розпоряджатися в установленому порядку коштами державного фонду сприяння зайнятості населення за напрямами, визначеними територіальними програмами зайнятості населення та кошторисами, затвердженими обласним центром зайнятості і місцевими органами державної виконавчої влади;

2. Отримувати від підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності та господарювання, дані про наявність вільних робочих місць та вакантних посад, характер і умови праці на них, інформацію про передбачувані структурні зміни і інші заходи, які можуть призвести до вивільнення працівників, а також дані про всіх вивільнюваних, прийнятих і звільнених працівників;

3. Одержувати в установленому порядку від підрозділів місцевих органів державної виконавчої влади інформацію, документи та інші матеріали, а від місцевих органів державної статистики - безкоштовно статистичні дані, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

4. Вносити до місцевих органів державної виконавчої влади, обласного центру зайнятості пропозиції з питань поліпшення зайнятості та соціального захисту населення від безробіття, встановлення пільг при оподаткуванні прибутку підприємствам, установам і організаціям, які створили додаткові робочі місця понад встановлену квоту, або використовують інших осіб, які потребують соціального захисту, притягнення до відповідальності службових осіб, винних у порушенні законодавства про зайнятість населення, припинення на строк до 6 місяців рішення підприємств про вивільнення працівників у разі утруднення їх наступного працевлаштування з одночасною частковою або повною компенсацією витрат підприємств, викликаних цією відстрочкою;

5. Укладати за дорученням підприємств, установ і організацій договори з громадянами про працевлаштування з попереднім, у разі необхідності, професійним навчанням, оплатою вартості проїзду, добових, а також видавати допомогу при переїзді на нове місце проживання та праці за рахунок коштів підприємств, установ і організацій;

6. Оплачувати вартість професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації осіб, працевлаштування яких потребує одержання нової професії (спеціальності);

7. Припиняти виплату допомоги по безробіттю в установленому законодавством порядку;

8. Відвідувати підприємства, установи і організації всіх форм власності і господарювання для контролю і перевірки дотримання законодавства про зайнятість і вирішення питань, пов'язаних із соціальним захистом громадян;

9. Проводити перевірки відрахувань сум внесків на рахунок державного фонду сприяння зайнятості населення підприємствами, установами та організаціями усіх форм власності і господарювання [38].

Центр у процесі виконання покладених на нього завдань взаємодіє з відповідними підрозділами місцевих органів державної виконавчої влади, а також з підприємствами, установами та організаціями, об'єднаннями громадян та окремими громадянами. Структура, чисельність працівників, кошторис на утримання центру затверджується головним центром у м. Києві.

Діяльність і результати Харківського обласного центру зайнятості

На сьогоднішній день український ринок праці є незбалансованим, про що свідчить серйозна диспропорція, в першу чергу, з боку попиту та пропозиції робочої сили [38].

У розрізі професій та спеціальностей регіональний ринок праці перенасичений економістами, бухгалтерами, продавцями, кухарями, перукарями, тому в службі зайнятості на одну з вище перелічених професій та спеціальностей претендують по декілька десятків безробітних осіб. І, навпаки, є попит на технологічні спеціальності, не вистачає висококваліфікованих фахівців з обробки металів, слюсарів-ремонтників, будівельників.

Спостерігається збільшення частки зайнятості в тих галузях, ділова активність в яких виросла в зв'язку з ринковими перетвореннями. До таких відносяться, головним чином, сфера послуг - сфера торгівлі і суспільного харчування, матеріально-технічного постачання і торгового посередництва, а також кредитно-фінансова і страхова сфери [38].

З метою урегулювання ситуації, що склалася обласною службою зайнятості здійснюється перепідготовка кадрів під потребу роботодавців та гарантоване працевлаштування, активно розвивається програма підтримки підприємницької діяльності безробітними, створюються додаткові робочі місця за рахунок надання дотацій роботодавцям з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, проводиться профорієнтація молоді на професії затребувані у роботодавців, реалізується широкомасштабна інформаційна діяльність щодо стану ринку праці та послуг, які надає служба зайнятості.

У січні-жовтні 2009 року послугами служби зайнятості скористалося 124,8 тис. незайнятих громадян, з них 91,2 тис. осіб мали статус безробітного. Протягом 10 місяців 2009 року за сприяння служби зайнятості щодо отримання послуг з працевлаштування звернулось 77,2 тисячі осіб.

По відношенню до кожної особи, що звернулася до служби, здійснювались заходи активної політики зайнятості, згідно завдань Програми зайнятості населення Харківської області на 2007 - 2008 роки, правління Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття та окремого доручення голови обласної державної адміністрації щодо виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 20 липня 2008 року №417-р „Про поліпшення ситуації у сфері зайнятості населення на 2008 рік” [38].

До активних заходів сприяння зайнятості населення відноситься діяльність служби зайнятості щодо надання населенню інформаційних, профорієнтаційних послуг, створення банку вакансій та пошук підходящої роботи, працевлаштування незайнятих трудовою діяльністю громадян, в тому числі неконкурентоспроможних верств населення на заброньовані робочі місця, сприяння в започаткуванні підприємницької діяльності, надання роботодавцям дотацій для працевлаштування безробітних, організація для незайнятого населення професійного навчання, тимчасових сезонних та громадських робіт.

Таким чином, за сприяння служби зайнятості працевлаштовані 52,3 тис. осіб, рівень працевлаштування у порівнянні з 2008 роком зріс с 39,3% до 41,9%, з них майже 2,9 тис. осіб працевлаштовані на робочі місця, що створені за рахунок надання дотацій роботодавцям. Продовжувалась орієнтація безробітних на самозайнятість, зайняття підприємницькою діяльністю. Отримали одноразово допомогу по безробіттю для започаткування власної справи майже 1,8 тис. осіб. Тимчасова зайнятість на оплачуваних громадських роботах забезпечувалась для 21,3 тис. осіб, що на 717 чоловік більше, ніж за аналогічний період 2007 року. Питома вага охоплених тимчасовою зайнятістю становила 17,1% проти 15,2% торік. Більше 9,8 тис. безробітних скористались можливістю підвищити свою конкурентоспроможність на ринку праці шляхом професійного навчання, проти 9,4 тисячі за січень - жовтень 2008 року. Питома вага безробітних, які навчались зросла з 9,2% до 10,8%. Навчання в більшості було організоване під замовлення роботодавців [38].

Поліпшенню ситуації щодо зростання зайнятості та скорочення безробіття сприяє створення нових робочих місць. За рахунок усіх джерел фінансування в області створено понад 60,1 тис. робочих місць, що становить 91,6% від річного завдання. З них маже 4,7 тис. робочих місць створено за рахунок коштів Фонду. Із загальної кількості створених робочих місць майже третину становлять робочі місця, які введені у дію на підприємствах, в установах, організаціях. Більшість робочих місць (понад 70%) створено у сфері підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців та самозайнятості населення. В значній мірі зазначені робочі місця є результатом детінізації зайнятості.

Як наслідок, з початку 2008 року рівень офіційно зареєстрованого безробіття знизився в цілому по області (з 2,21% до 2,05%), у м. Харкові та більшості районів області. Чисельність зареєстрованих безробітних на кінець періоду становила 36,1 тисячі осіб [38].

На реалізацію заходів програми зайнятості та соціального захисту населення за 10 місяців із Фонду профінансовано біля 141,2 млн. грн., що становить 84,9% передбаченого річним кошторисом, з них чверть спрямована на розвиток активної політики зайнятості, якими охоплено 66,9% осіб, що перебували на обліку, проти 61,5% торік. В цілому показники та заходи Програми зайнятості населення, завдання Фонду та окремого доручення за 10 місяців виконані. Завдання з працевлаштування на 104,1%, з професійного навчання на 103,3%, з оплачуваних громадських робіт на 106,6% [39].

Програма соціального захисту населення Харківської області діє (4.11.2009 р.).

В рамках комплексної Програми соціального захисту населення Харківської області в частині забезпечення зайнятості населення та запобігання безробіттю в 2009 році запроваджено виплати допомоги по частковому безробіттю.

Так, станом на 1 жовтня 2009 р. фінансову підтримку отримали 1,5 тис. працівників ВАТ «Трест Житлобуд-1», АТЗТ «Куряжзький домобудівний комплекс», ДП «Харківський державний приладобудівний завод ім. Т.Г.Шевченка», на що витрачено 558,4 тис. грн.

Значну кількість роботодавців та працівників було охоплено інформаційними заходами, спрямованими на упередження масового вивільнення працівників.

У переважній більшості районів та міст прийняті рішення про встановлення доступності населених пунктів до послуг транспортного обслуговування [38].

Розпорядженням голови Харківської облдержадміністрації А.Б. Авакова від 18.08.09 №451 визначені об'єкти для проведення загальнодержавних оплачуваних громадських робіт [40].

У районах та містах області проводилась системна робота, спрямована на подолання неофіційної зайнятості, в результаті якої майже 1,1 тис. громадян отримали можливість працювати на постійній основі з відповідним пенсійним та соціальним забезпеченням. Інформаційно-роз'яснювальними заходами було охоплено 4,4 тис. роботодавців та 3,1 тис. громадян.

За рахунок встановленого нормативу на підприємствах та в організаціях, зайнято 27,1 тис. інвалідів. Фондом соціального захисту інвалідів профінансовано створення 64 робочих місць. Професійну реабілітацію проходило 19 осіб.

Із числа 1,4 тис. інвалідів, які перебували на обліку в службі зайнятості, протягом січня-вересня 2009 року, майже 1,3 тис. осіб охоплені профорієнтаційними послугами, працевлаштовані на постійні робочі місця 285 осіб, на тимчасові - 27 осіб, проходили професійну підготовку 88 осіб [40].

Для працевлаштування соціально незахищених категорій населення в районах та містах області заброньовано майже 1,6 тис. робочих місць. Здійснено персональне бронювання 390 робочих місць для працевлаштування дітей-сиріт з числа випускників професійно-технічних навчальних закладів. З метою вирішення житлового питання для 107 випускників цієї категорії прийнято розпорядження голови облдержадміністрації від 25.12.08 р. №765.

Реалізація заходів з проведення активної політики зайнятості дозволила набути керованості ситуації на офіційному ринку праці.

Із 100,8 тис. осіб, які перебували на обліку служби зайнятості протягом 9 місяців 2009 р., допомогу у працевлаштуванні отримали 32,6 тис. осіб., з них 14,8 тис. молоді, та 15,2 тис. жінок. На дотаційних робочих місцях працювало 4,7 тис. осіб, з них 55 безробітних працевлаштованих у вересні поточного року. На виплату заробітної плати роботодавцям відшкодовано 21,6 млн. грн. [40].

Підвищити свою конкурентоспроможність шляхом професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації мали можливість 9,9 тис. осіб, на що було витрачено 13,4 млн. грн. На базі навчального центру ПТО Державної служби, що діє з лютого 2009 року, проходило підвищення кваліфікації понад 1,1 тис. безробітних.

Численними заходами з професійної орієнтації за звітний період було охоплено 94,3 тис. незайнятих громадян, або 93,6% від числа тих, хто перебував на обліку, та 68,9 тис. учнівської молоді, в тому числі 38,6 тис. учнів загальноосвітніх шкіл.

У районах та містах певна увага приділялась організації оплачуваних громадських робіт та підвищенню їх ефективності. Згідно з укладеними договорами в роботах приймало участь 9,7 тис. осіб. На їх фінансування місцевими бюджетами було виділено 167,5 тис. грн., у тому числі м. Харків -118,0 тис. грн., Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття та підприємствами - відповідно майже 4,0 млн. грн., і 2,0 млн. грн. Більше 98% коштів витрачено на оплату праці безробітних, середньоденний рівень якої зріс на 55,1%. Тривалість робіт в середньому збільшилась до 16 днів.

У результаті заходів щодо стабілізації економічного та соціального становища в Харківській області відбулось підвищення рівня зайнятості з 57,3% у І кварталі 2009 року до 58,1% у І півріччі 2009 року (по Україні -57,7%) та зниження рівня економічного безробіття з 8,7% до 8,2% (по Україні -9,1%) [40].

Стратегія подолання бідності

У зв’язку із постійними змінами на ринку праці, Харківським обласним центром зайнятості здійснюється аналіз чисельності працевлаштованих, чисельності осіб, що шукають роботу та кількості вакансій по Харківській області. Відповідна інформація надається Головному управлінню праці та соціального захисту населення облдержадміністрації, Головному управлінню освіти та науки і Державному центру зайнятості. Проведений аналіз потреби в кадрах свідчить, що у Харківському регіоні зростає надлишок робочої сили. Так, станом на 01.07.2009 року кількість зареєстрованих актуальних вакансій становила 2,9 тисяч, при тому, що на обліку перебувало 37,3 тис. осіб, тобто навантаження незайнятих громадян на 1 вільне робоче місце становило 13 осіб [37].

На обліку в службі зайнятості Харківської області в І півріччі перебувало 11.6 тис. осіб, які відносяться до квотної категорії населення, потребують додаткових гарантій щодо зайнятості і не здатні конкурувати на ринку праці. Активними формами зайнятості охоплено 3,6 тис. осіб. Працевлаштовано за сприянням служби зайнятості в І півріччі 2009 р. 1,6 тис. осіб, що складає 14,2% від загальної кількості осіб квотної категорії що перебували на обліку. Близько тисячі осіб або 8,7% від загальної кількості осіб відповідної категорії пройшли професійну підготовку, перепідготовку або підвищили кваліфікацію. До участі в оплачуваних громадських роботах залучено 895 осіб, що становить 7,7% загальної кількості.

Враховуючи стан ринку праці та результати анкетування підприємств, організацій та установ районів щодо потреби в бронюванні робочих місць для квотної категорії станом на 01.07.2009 року заброньовано 1430 робочих місць в розрізі категорій, а саме:

жінки, які мають дітей до 6 років, одинокі матері з дітьми до 14 років або дітьми-інвалідами - 484 одиниці;

молодь, яка закінчила або припинила навчання у ЗОШ, професійно-технічних або вищих навчальних закладах та якій надається перше робоче місце - 288 одиниць;

молодь, яка звільнилася зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби та якій надається перше робоче місце - 57 одиниць;

молодь, якій виповнилося 15 років і яка, як виняток, може прийматися на роботу - 2 одиниці;

особи передпенсійного віку (чоловіки по досягненні 58 років, жінки - 53 років) - 575 одиниць;

особи, звільнені після відбуття покарання або примусового лікування - 24 одиниці [38].

Що стосується працевлаштування молоді, яка закінчила навчання в загальноосвітніх школах, отримала вищу або професійно-технічну освіту та звернулась до служби зайнятості в пошуках роботи, то протягом І півріччя 2009 року Харківською обласною службою зайнятості проводились інформаційно-консультаційні послуги, зокрема для молоді у віці до 35 років надано 58,2 тис. інформаційних, 39,4 тис. консультаційних послуг, понад 0,9 тис. послуг з профвідбору, якими охоплено 31,6 тис. осіб вищезазначеної категорії, серед яких випускники загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладів [38].

Протягом звітного періоду організовувалися профорієнтаційні заходи для молоді, яка закінчила або припинила навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, отримала вищу або професійно-технічну освіту та звернулась до служби зайнятості в пошуках роботи з метою формування у них професійних намірів, подолання стереотипів уявлення про робітничі професії та побудови професійної кар’єри. Так, проведено 149 тренінгів-семінарів для молоді «Побудова кар’єри», у яких взяли участь 1199 осіб з числа незайнятих, 975 з числа зайнятих громадян, серед яких випускники професійно-технічних та в вищих навчальних закладів. 180 осіб вирішили питання працевлаштування.

Харківським обласним центром зайнятості спільно з Головним управлінням освіти і науки, службою у справах неповнолітніх Харківської обласної державної адміністрації підписана угода щодо проведення комплексної профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю. Узгоджено з місцевими органами графіки проведення профорієнтаційних заходів з учнями загальноосвітніх шкіл регіону, які плануються службою зайнятості протягом 2008-2009 навчального року [38].

Протягом звітного періоду проведено 433 профінформаційних семінари для учнівської молоді, в яких взяли участь 250 осіб з числа незайнятих, 1954 особи з числа зайнятих громадян, серед яких випускники загальноосвітніх навчальних закладів. Проведено 10 профінформаційних семінарів «Молодь на ринку праці», в яких взяли участь 158 осіб з числа незайнятих та 162 з числа зайнятих громадян, серед яких випускники професійно-технічних та вищих навчальних закладів.

Харківським обласним центром зайнятості розпочато новий профорієнтаційний проект «Волонтерський рух «Твої обрії» щодо профорієнтаційної роботи серед учнівської молоді Харківського регіону.

Метою волонтерського руху є:

формування у учнівської молоді самостійного професійного визначення відповідно своїм індивідуальним особливостям та кадровому запиту суспільства, його вимогам до сучасного робітника;

отримання студентами вищих навчальних закладів та старшокласниками практичних навичок проведення профорієнтаційної роботи зі школярами для подальшого їх використання безпосередньо під час професійної діяльності.

Протягом звітного періоду службою зайнятості підготовлено понад 80 волонтерів із числа студентів вищих навчальних закладів та учнів 7 загальноосвітніх навчальних закладів м. Харкова. Волонтерами проведено 185 профорієнтаційних уроків для майже тисячі учнів 5-8 класів [38].

Протягом січня-червня 2009 р. в Харківському обласному притулку для неповнолітніх «Гармонія», Харківському обласному притулку для неповнолітніх та Харківській загальноосвітній школі соціальної реабілітації були проведені профінформаційні зайняття щодо підвищення престижу професій, що користуються попитом на ринку праці.

Неповнолітні вихованці притулків (89 осіб) мали змогу отримати інформацію про особливості сучасного ринку праці, соціальні послуги служби зайнятості, значення правильного вибору професії.

В рамках Угоди про спільну діяльність з управлінням у справах сім’ї та молоді Харківської обласної державної адміністрації з червня 2009 р. розпочато проведення профорієнтаційних заходів «Велика перерва» в позаміських закладах оздоровлення та відпочинку Харківської області. Такі заходи проведені в дитячому оздоровчому таборі - базі відпочинку «Дубрава» с. Липці Харківського району; в санаторії-профілакторії «Факел» газопромислового управління «Шебелинкагазвидобування» смт. Червоний Донець Харківської області; в позаміському закладі оздоровлення та відпочинку «Орлятко» смт. Борова Харківської області; в комунальному підприємстві «Чугуївський районний дитячий оздоровчий табір «Орлятко» смт. Кочеток Чугуївського району Харківської області; в позаміському закладі оздоровлення та відпочинку «Орлятко» с. Червоний Оскіл Ізюмського району Харківської області; в дитячому оздоровчому таборі «Лісовичок» Сахновщинської спеціалізованої школи-інтернату с. Великі Бучки Сахновщинського району Харківської області [38].

Для забезпечення виконання Державної програми розвитку системи реабілітації та трудової зайнятості осіб з обмеженими можливостями, психічними захворюваннями та розумовою відсталістю в базових центрах зайнятості Харківського регіону пройшло 45 міні-ярмарок вакансій для осіб з інвалідністю. Під час проведення міні-ярмарків, спеціалістами відділу працевлаштування базових центрів зайнятості направлено на підприємства для працевлаштування 267 осіб з інвалідністю, в результаті 19 осіб працевлаштовані.

В базових центрах зайнятості надається повний комплекс соціальних послуг особам з інвалідністю за участю територіальних відділень Фонду соціального захисту інвалідів, органів праці та соціального захисту населення.

У приміщеннях базових центрів зайнятості, районних управлінь праці та соціального захисту населення, сільських радах розміщено інформаційні матеріали, які включають окремі положення законодавства про пільги для інвалідів [38].

Служба зайнятості постійно здійснює підбір підходящої роботи інвалідам з урахуванням рекомендацій Медико-соціальних експертних комісій (МСЕК), ведеться постійне оновлення банку вакансій для осіб з інвалідністю та оновлюється інформація у «куточку для осіб з обмеженими фізичними можливостями».

Інваліди інформуються про можливість їх професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації, в тому числі стажування на робочому місці [38].

харківський правовий зайнятість безробіття

2.3 Особливості діяльності державної служби зайнятості в сучасних умовах

Основними завданнями державної служби зайнятості в сучасних умовах є:

1. Розробка та здійснення заходів щодо реалізації державної політики зайнятості, які забезпечують зайнятість працездатного населення та матеріальну допомогу громадянам у разі безробіття;

2. Систематичне вивчення процесів, що відбуваються на ринку праці, у сфері професійної зайнятості та професійного навчання, і розробка на цій основі необхідних прогнозів для вироблення і вжиття заходів щодо регулювання ринку праці та зайнятості робочої сили;

3. Раціональне й ефективне використання державного фонду сприяння зайнятості населення;

4. Контроль за дотриманням законодавства про зайнятість підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності.

Послуги пов’язані із забезпеченням зайнятості населення, його соціальним захистом від безробіття надаються державної службою зайнятості безплатно

Державна служба відповідно до покладених на неї завдань:

1)   Інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робочих місць і вакантних посад на підприємствах, в установах і в організаціях держави, про послуги, що надаються службою зайнятості;

2)   Консультує громадян з питань одержання роботи, в тому числі в інших населених пунктах держави, умов і оплати праці;

3)   Інформує та консультує власників підприємств, установ і організацій або уповноважені ними органи щодо наявності незайнятої робочої сили на відповідній території, можливості забезпечення нею підприємств, установ і організацій;

4)   Веде облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, вільних робочих місць і вакантних посад, створює автоматизовані банки даних про потребу підприємств, установ і організацій у кадрах;

5)   Здійснює добір і направлення на підприємства, в установи і організації усіх форм власності, працівників потрібних професій (спеціальностей) і кваліфікації, контроль за їх працевлаштуванням; веде первинний облік працевлаштування громадян, а також громадян, направлених на професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку і оплачувані громадські роботи;

6)   Сприяє створенню додаткових робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для використання праці громадян, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також на територіях пріоритетного розвитку;

7)   Розробляє прогнози щодо структури робочих місць, потреби підприємств, установ і організацій у працівниках за їх професійним складом та визначає на цій основі обсяги і напрями професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та незайнятого населення;

8)   Здійснює заходи щодо професійної підготовки, підвищення кваліфікації та перепідготовки вивільнюваних працівників та безробітних з метою підвищення їх конкурентної спроможності на ринку праці як у навчальних закладах системи служби зайнятості, так і в інших навчальних закладах з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів громадян;

9)   Бере участь у підготовці та реалізації державних і територіальних програм зайнятості, заходів щодо запобігання безробіттю;

10)Вносить до місцевих державних адміністрацій пропозиції про бронювання на підприємствах, в установах і організаціях до 5 процентів загальної кількості робочих місць для осіб, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

11)Бере участь в організації оплачуваних громадських робіт для забезпечення тимчасової зайнятості населення, передусім для осіб, зареєстрованих як безробітні, на підприємствах, в установах і організаціях комунальної власності та за договорами інших підприємств, в установах і організаціях;

12)Подає допомогу бажаючим влаштуватися на роботу громадянам, у тому числі тим, які потребують соціального захисту і нездатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці;

13)Реєструє безробітних, забезпечує їх працевлаштування, в тому числі за бажанням направляє безробітних на сезонні та оплачувані громадські роботи, виплачує допомогу по безробіттю, матеріальну допомогу по безробіттю, надає одноразову матеріальну допомогу безробітним та членам сімей, які перебувають на їх утриманні, а також матеріальну допомогу громадянам, які проходять підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості, надає безпроцентні позики безробітним для зайняття підприємницькою діяльністю;

14)Виплачує матеріальну допомогу громадянам, які за направленням служби зайнятості проходять професійну підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку;

15)Готує пропозиції щодо визначення територій пріоритетного розвитку, де збільшення кількості робочих місць заохочується державою;

16)Інформує населення про наявність навчальних закладів, центрів, курсів, технічних шкіл, комбінатів, пунктів підготовки та перепідготовки кадрів, про строки навчання;

17)Проводить роботу з питань організації професійної діяльності громадян України за кордоном;

18)Видає суб’єктам підприємницької діяльності ліцензії на посередництво у працевлаштуванні за кордоном;

19)Видає дозволи на працевлаштування іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну на визначений термін

20)Здійснює контроль за дотриманням підприємствами, установами і організаціями усіх форм власності, законодавства про зайнятість населення. Вживає заходів до запобігання незаконному використанню робочої сили;

21)Розробляє статистичну звітність про стан ринку праці, попит і пропонування на робочу силу, іншу звітність про зайнятість населення, забезпечує її достовірність та своєчасне подання;

22)Веде облік та складає звіти про витрачання коштів державного фонду сприяння зайнятості населення.

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ ЗАЙНЯТОСТІ В РЕГІОНІ

.1 Шляхи розв’язання проблеми зайнятості в Україні

Зайнятість населення являє собою діяльність частини населення щодо створення суспільного продукту (національного доходу). Саме в цьому полягає її економічна сутність. Зайнятість населення - найбільш узагальнена характеристика економіки. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва. Зайнятість об’єднує виробництво і споживання, а її структура визначає характер їхніх взаємозв’язків [41].

Зайнятість відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю. Згідно із Законом України “Про зайнятість населення” до зайнятого населення належать громадяни нашої країни, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах, організаціях незалежно від форм власності, у міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за кордоном;

громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їхніх сімей, які беруть участь у виробництві;

вибрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління чи в суспільних об’єднаннях;

громадяни, які служать у збройних силах, прикордонних, внутрішніх, залізничних військах, органах безпеки та внутрішніх справ;

особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; які навчаються у денних загальноосвітніх школах, середніх спеціальних та вищих навчальних закладах;

зайняті вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та громадянами похилого віку;

працюючі громадяни інших держав, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням діяльності посольств і місій [2].

Ринок праці, як важлива багатопланова сфера економічного і соціально-політичного життя суспільства потребує кваліфікованого регулювання з метою підвищення ефективності його функціонування. Саме створення дієвої системи регулювання сфери зайнятості є одним з основних соціальних заходів розвитку суспільства [42].

Державна політика зайнятості населення залежить від темпу і характеру ринкових перетворень. Вона передбачає систему адаптації різних категорій незайнятого населення до вимог ринку праці, а також систему соціального захисту безробітних та осіб з обмеженою конкурентоспроможністю [43].

Державне регулювання зайнятості населення, ми вважаємо, має ґрунтуватися на:

забезпеченні соціального партнерства суб’єктів ринку праці, тобто створенні рівних можливостей усім громадянам незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, віку, політичних переконань, ставлення до релігії, реалізації права на вільний вибір виду діяльності відповідно до своїх здібностей та професійної підготовки з урахуванням особистих інтересів та суспільних потреб;

сприянні забезпеченню ефективної зайнятості, запобіганні безробіттю, створенні нових робочих місць та умов для розвитку підприємництва;

добровільності й відсутності примушування громадян щодо вибору сфери діяльності й робочого місця;

гласності на основі всебічного інформування населення про наявність вакантних робочих місць;

дотриманні комплексності заходів щодо регулювання зайнятості населення;

підтримці працездатних громадян у працездатному віці, які потребують соціального захисту;

забезпеченні заходів запобіжного характеру щодо регулювання зайнятості населення та відтворення робочих місць;

певної гарантії зайнятості, тобто гарантії збереження робочих місць і професії, гарантії одержання доходів [44].

Залежно від стану економіки та ринку праці передбачається здійснення активних та пасивних заходів регулювання зайнятості.

Державне регулювання ринку праці можна представити таким чином (див. рис.3.1).

В літературі регулювання зайнятості розуміється іноді як підтримання нормального з точки зору ринкової економіки співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці. Однак це дещо хибна позиція.

До активних заходів належать:

створення додаткових і нових робочих місць шляхом реструктуризації економіки, розвитку приватного бізнесу, особливо малого й середнього, створення умов для іноземного інвестування та для самозайнятості населення тощо;

профорієнтація, підготовка й перепідготовка кадрів;

організація громадських робіт;

посилення територіальної та професійної мобільності робочої сили;

розвиток служби зайнятості тощо;

До пасивних заходів належать: виплата допомоги у зв’язку з безробіттям і надання допомоги членам сімей, які перебувають на утриманні безробітних [45].

Рис. 3.1. Державне регулювання ринку праці

Слід наголосити, що створення нових постійних і тимчасових робочих місць у сучасних умовах значною мірою залежать від розвитку малих підприємств і кооперативів. Нині в Україні на них припадає приблизно 60% загальної кількості зайнятих у недержавних структурах.

Для створення малих підприємств не потрібно великого стартового капіталу. Водночас ці підприємства забезпечують роботою значну частку тимчасово незайнятих громадян.

Галузева спеціалізація, розміри малих підприємств мають визначитися структурними та соціальними пріоритетами розвитку окремих міст, областей з урахуванням збалансованості регіональної економіки. Такі підприємства зможуть функціонувати навіть за умови банкрутства підприємств-монополістів і формуватимуть ринкове середовище та розвиток конкуренції. Малі підприємства можуть створювати вивільнені з виробництва працівники однієї або близьких спеціальностей [46].

Перспективним напрямом є організація малих підприємств шляхом залучення на них випускників профтехучилищ, технікумів з подальшим переведенням цих підприємств на оренду, викуп. Незважаючи на відносно меншу вартість робочих місць у соціально-побутовій сфері, доцільно створювати нові підприємства у виробничій сфері, зокрема у виробництві будівельних матеріалів, для перероблення м’яса, овочів, фруктів, заготівлі продукції, а також у виробничій інфраструктурі.

Про ефективність створення малих підприємств свідчить і зарубіжний досвід. Із загальної кількості нових робочих місць у промисловості розвинених країн від 60 до 80% припадає на малий бізнес. У Німеччині, наприклад, до 70% безробітних отримують роботу саме на малих підприємствах. Прогресивним напрямом регулювання зайнятості слід вважати пільгову кредитну і податкову політику щодо підприємств, які збільшують кількість робочих місць і надають їх соціально незахищеним групам незайнятого населення [46].

Важливим напрямом активної політики зайнятості повинна бути професійна підготовка, перепідготовка і підвищення кваліфікації працівників з метою створення сприятливих умов для широкомасштабного розгортання процесів структурної та технологічної перебудови економіки, запобігання змушеному хронічному безробіттю, розв’язання кадрових завдань, пов’язаних із раціоналізацією зайнятості.

Ми вважаємо, насамперед, необхідно здійснювати професійну підготовку й перепідготовку кадрів з наступним працевлаштуванням тих професійних груп працівників, які становлять основну масу безробітних.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення має виконувати соціальні (опанування професії, спеціальності як засобом захисту від безробіття) та економічні функції (розвиток трудового потенціалу суспільства, відтворення робочої сили необхідної кваліфікації). Ця система є одним із ланцюгів безперервного навчання, доповнюючі існуючі системи професійного навчання [45].

Професійне навчання має організовуватися насамперед для громадян, які особливо потребують соціального захисту; осіб, які тривалий час не працюють, інвалідів, молоді, одиноких і багатодітних батьків, жінок, які виховують дітей дошкільного віку та дітей інвалідів, осіб передпенсійного віку, біженців, вимушених переселенців.

Система професійного навчання безробітних громадян і незайнятого населення повинна бути призначена головним чином для підготовки та перепідготовки дорослого населення, спираючись на їхні професійні знання та вміння, виробничий досвід. Молодь, яка вперше шукає роботу, мусить набувати професію або спеціальність, як правило, в навчальних закладах професійного навчання до початку трудової діяльності.

Великого значення повинна набути підвищення гнучкості системи профнавчання і перекваліфікації, передусім шляхом розвитку прямих договірних відносин між підприємцями, підприємствами і навчальними закладами. При цьому плани і програми навчання слід орієнтувати на задоволення конкретних потреб замовника [44].

Необхідно удосконалити систему інформації щодо вакансій, передусім створити інтегровану базу даних про ринок робочої сили, яка б містила інформацію про потребу підприємств у кадрах за професіями та кваліфікаційними розрядами (структура професій, рівень кваліфікацій), а також дані про кількість наявних та необхідних робочих місць за категоріями персоналу.

Через удосконалення системи інформації та підвищення її ефективності можливе входження комп’ютерної системи державної служби зайнятості “Internet”.

Водночас слід поліпшити інформаційне обслуговування молодіжного сектора ринку праці шляхом періодичної підготовки і доведення до учнів і студентів інформації про потребу підприємств у робочій силі, про необхідність продовжувати навчання та одержання професії, конкурентоспроможної на ринку праці, проводити спеціалізовані (галузеві) та регіональні (міжгалузеві) ярмарки вакансій; забезпечувати розвиток профорієнтаційних послуг для молоді (інформаційних, діагностичних, консультативних та ін.) [38].

В умовах зростання безробіття і переростання їх в деяких регіонах і галузях народного господарства у масове важливим засобом активної політики держави на ринку праці є подальше розширювання оплачуваних громадських робіт.

В Україні широкому використанню громадських робіт заважають, з одного боку, відсутність коштів у місцевих бюджетах, незаінтересованість підприємств в організації цих робіт унаслідок обмеженої потреби в робочій силі, з іншого боку - непопулярність таких робіт серед незайнятих громадян через тимчасовість, невідповідність кваліфікаційному рівню і, як наслідок, психологічну неприйнятність.

Державна активна політика зайнятості передбачає розроблення програм сприяння зайнятості. Ці програми можуть охоплювати як окремі категорії населення, передусім маргінальні групи: молодь, жінок, інвалідів, так і специфічні випадки загрози безробіття, зумовлені економічною або іншою ситуацією (демографічним, політичним, стихійним лихом тощо) [38].

У розвинутих країнах більшість програм зайнятості стосується певних категорій населення, які потребують підтримки й допомоги. Розрізняють довгострокові (на один рік) програми. Вони розробляються як на державному, так і на регіональному рівнях.

Метою державних і регіональних програм зайнятості є сприяння зайнятості населення, задоволення потреб громадян у праці.

Державні і територіальні програми зайнятості населення, на нашу думку, мають бути спрямовані на:

сприяння розвитку і структурній перебудові економіки, створенню умов для спрямування вивільнюваних працівників, насамперед на рентабельні виробництва та в пріоритетні галузі економіки;

попередження розвитку безробіття і його скорочення шляхом підвищення економічної заінтересованості підприємств і організацій у створенні додаткових робочих місць, переважно з гнучкими формами зайнятості;

удосконалення системи відтворення робочої сили водночас із збільшенням числа робочих місць, поліпшенням професійної орієнтації, підвищенням кваліфікації працівників та ефективності використання трудових ресурсів;

захист безробітних та їхніх сімей від негативних наслідків безробіття і забезпечення зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не спроможні конкурувати на ринку праці;

формування кадрової, матеріальної, інформаційної, статистичної, фінансової та науково-методичної бази державної служби зайнятості;

заходи сприяння зайнятості населення, яке проживає у сільській місцевості [38].

Спеціальні галузеві програми зайнятості населення призначені для вирішення на рівні окремих галузей і підприємств проблем прихованого безробіття, сприяння продуктивній зайнятості працівників і практичній реалізації диференційованого підходу щодо окремих підприємств з урахуванням державної політики структурної перебудови, санації державних підприємств і заходів державної політики на ринку праці.

В Україні вперше була розроблена державна програма зайнятості населення на 1995 рік як елемент довгострокової стратегії формування соціально-ринкової моделі управління ринком праці [38].

У програмах, розроблених в Україні, ми пропонуємо більш узагальнити конкретні заходи щодо створення відповідного правового, організаційного та методичного забезпечення політики зайнятості за такими напрямами:

формування механізму диференційованого підходу щодо збереження робочих місць;

створення механізмів реалізації політики зайнятості в загальнонаціональних програмах (зокрема в програмах громадських робіт, сприяння зайнятості молоді, відродження села та ін.);

регулювання трудових міграцій;

забезпечення додаткових гарантій зайнятості населення окремим категоріям громадян;

сприяння професійній мобільності;

розвиток соціально-трудових відносин;

удосконалення інформаційно-статистичної бази щодо розвитку ринку праці;

сприяння зайнятості шляхом розвитку соціального партнерства.

Заходи щодо реалізації державної політики зайнятості на територіальному рівні ураховують необхідність сприяння будь-яким формам розширення сфери прикладання праці, в тому числі створення нових робочих місць, забезпечення умов для розвитку підприємництва та працевлаштування незайнятого населення і безробітних; забезпечення державних гарантій зайнятості для окремих категорій населення; поліпшення системи професійної орієнтації, підготовки й перепідготовки кадрів, матеріальної підтримки безробітних та їхніх сімей; організації громадських робіт тощо [38].

У програмах також більш потребує обґрунтуванню організаційне, наукове і фінансове забезпечення усіх запланованих заходів та необхідність контролю щодо їх реалізації.

Заходи, розроблені у програмах, повинні передбачати забезпечення сприятливих податкових, інвестиційних, фінансово-кредитних та інших умов господарювання для підприємств усіх форм власності.

Формування державної програми зайнятості має подвійний характер. З одного боку, вона розробляється знизу і являє собою узагальнення територіальних програм. З іншого боку, державна програма зайнятості формується зверху, узагальнюючи завдання, які можуть визначатися тільки на загальнодержавному і міжрегіональному рівнях. Це здійснюється шляхом розроблення законодавчих актів, удосконалення системи управління, координації фінансових витрат на реалізацію заходів економічної і соціальної політики у сфері зайнятості, підвищення рівня її наукового обґрунтування [38].

Важливим є об’єднання річного та довгострокового підходів до програмування зайнятості населення, як це передбачено статтею 14 Закону України “Про зайнятість населення”.

Відповідно до Закону України “Про зайнятість населення” створено Державний фонд сприяння зайнятості населення (ДФСЗН), який формується та використовується на державному і місцевому рівнях [2].

Основними джерелами коштів фонду є:

. кошти державного і місцевого бюджетів;

. обов’язкові відрахування підприємств, організацій та установ;

. добровільні внески громадських організацій, громадян, зарубіжних фірм;

. кошти служби зайнятості;

. цільові фінансові відрахування підприємств;

. інші надходження.

Серед названих джерел надходження коштів основним джерелом повинні бути обов’язкові відрахування підприємств, організацій та установ.

На відрахування коштів до Державного фонду сприяння зайнятості населення впливають:

демографічне навантаження на зайняте економічно активне населення, що визначає обсяги різних соціальних фондів;

рівень зайнятості та ефективність праці економічно активного населення, від яких залежить обсяги валового внутрішнього продукту та фонду споживання;

чисельність і склад незайнятого економічно активного населення, що визначає обсяги витрат на реалізацію програм зайнятості безробітних;

розміри допомоги у зв’язку з безробіттям.

Досвід країн з розвиненою економікою свідчить, що інвестиції в людські ресурси зростають, оскільки є необхідною умовою модернізації виробничих систем.

Така політика проводиться на рівні як держави, так і окремих господарських об’єктів. У Франції, наприклад, з державного бюджету на зайнятість виділяють 6,8% коштів, а відрахування підприємств, соціальних установ, різні внески за обсягом майже в 1,5 рази перевищують надходження з бюджету.

В Україні частка фонду зайнятості у валовому внутрішньому продукту становить приблизно 0,3%, що в багато разів менше, ніж у країнах з розвиненою економікою [36].

Звідси можна зробити висновок, що в нашій країні фінансова база для розв’язання проблем зайнятості недостатня і не відповідає ситуації на ринку праці, яка різко загострюється через величезний потенціал безробіття.

За рахунок коштів зайнятості фінансуються заходи активної і пасивної політики. Співвідношення витрат на ці заходи залежить від стану ринку праці та безробіття, рівня законодавчих гарантій, досягнутого рівня розвитку служби зайнятості.

Зарубіжний досвід свідчить про різні підходи окремих країн щодо розподілу коштів на активні і пасивні заходи політики зайнятості. У таких країнах, як Франція, Німеччина, Англія переважають витрати на підтримування рівня доходів населення, а на активні заходи витрачається значно менше коштів. У Франції, наприклад, частка витрат на активні і пасивні заходи відповідно дорівнює 28,4% і 71,6%; в Англії - 29,1% і 70,9%, у Німеччині - 44,1% і 55,9%.

Зворотну картину щодо витрат на активні й пасивні заходи політики зайнятості населення спостерігаємо у Швеції та Італії, де відповідні витрати становлять 67,6% і 32,4% та 51,6% і 48,4%.

Стратегія зайнятості населення в Україні має пов’язуватися з подальшим розвитком і розширенням активних заходів для запобігання повальному безробіттю та збільшенням на них витрат із фонду сприяння зайнятості населення з урахуванням стану ринку праці [37].

Щодо розміру допомоги у зв’язку з безробіттям, то рекомендаціями Міжнародної організації праці передбачено, що вона має становити 60% середньої заробітної плати. У скандинавських країнах така допомога досягає 50-70% середньої заробітної плати за рівня безробіття 0,5-1%. Враховуючи дуже низький рівень середньої заробітної плати в Україні, можна стверджувати, що розмір допомоги у зв’язку з безробіттям не може бути меншим за 50% середньої заробітної плати (що має місце зараз в Україні), оскільки не забезпечуватиме мінімальних фізіологічних потреб людини. Інша річ, що при цьому слід обмежити термін надання допомоги і зробити все можливе для працевлаштування безробітного. Однак ситуація складається таким чином, що вартість соціального захисту населення зростає, а виробництво зменшується, що не дає можливості фінансувати систему соціального захисту за встановленими нормами [5].

Доцільно запровадити порядок централізованого управління Державного фонду сприяння зайнятості населення з метою забезпечення перерозподілу коштів між регіонами залежно від їх економічного розвитку та стану ринку праці.

Фонд зайнятості має формуватися як страховий на принципах соціального страхування. При цьому внески до фонду зайнятості мусять робити всі без винятку підприємства незалежно від форм власності, господарювання і фінансування. Має бути особисте страхування працівників від безробіття.

Реалізація конституційних прав України щодо вільного вибору зайнятості і захисту від безробіття незалежно від національності, статі, віку, соціального стану, політичних і релігійних переконань потребує створення та діяльності державного органу з питань зайнятості населення [5].

Служба зайнятості в Україні відразу формувалася як централізована державна система на правовій основі Закону про зайнятість населення і на базі широко розгалуженої державної служби працевлаштування з використанням її матеріально-технічної бази, системи обліку й кадрового складу працівників. Колишня служба працевлаштування перебудовувалася з урахуванням становлення ринку праці. Під час створення служби зайнятості враховувався світовий досвід і міжнародні норми. Державна служба зайнятості була створена у 1990 року. Її обов’язки й права були визнані статтею 19 Закону України “Про зайнятість населення”.

Головними функціями служби зайнятості є:

аналіз ринку праці та інформування про його стан;

трудове посередництво і сприяння роботодавцям у забезпеченні підприємств робочою силою, а громадян - в одержанні роботи;

регулювання ринку праці, яке здійснюється через трудове посередництво, так і через реалізацію програм профорієнтації, а також сприяння зайнятості;

допомога безробітним, яка включає в себе як попередні функції, так і матеріальну підтримку на період безробіття;

безпосередня участь у реалізації державної політики зайнятості тощо;

стимулювання механізмів адаптації до вимог ринку (і в першу чергу сприяння розвитку виробничої та соціальної інфраструктури) [38].

На сьогодні політика зайнятості в Україні спрямована на допомогу традиційним групам ризику та особам, які знаходяться під загрозою звільнення з промислових підприємств. Питання ж найбільш цінної з людської точки зору довгочасної економічної віддачі частини трудового потенціалу залишається невирішеним [47].

3.2 Удосконалення нормативно-правової бази щодо зайнятості населення як інструмент подолання кризи 2009-2010 рр

Останні місяці політичного, соціального й економічного життя в Україні сповнені думками про світову фінансову кризу, зокрема - про кризу в нашій державі. На жаль, остерігаючись погіршення показників дохідності виробництва, роботодавці оголошують, що на виробництвах можливе скорочення, а рівень зарплат протягом найближчого часу в найкращому випадку залишиться тим самим. Якщо відкинути емоційну складову й спробувати реально оцінити процеси, які зараз відбуваються у світі, то ознаки фінансової кризи справді є. Проте, за словами аналітиків, таке явище цілком закономірне. Тому треба підготуватися до можливих змін в економіці й подбати про нормативно-правове забезпечення для працюючих і безробітних громадян. Необхідність визначення категорій працюючих громадян, їхніх гарантій, прав і обов'язків, допоможе уникнути важкої кризи у сфері зайнятості населення [48].

Ураховуючи вищевказане, знову став актуальним законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» [2]. Свого часу цей проект Закону був поданий Кабінетом Міністрів України до парламенту 5-го скликання, пройшов усі необхідні процедури розгляду, погодження й голосування, що передбачає Регламент Верховної Ради України, і вже 7 червня 2006р. був прийнятий в цілому й направлений на підпис Президенту України. Однак Закон було повернуто без розгляду. Парламент, вбачаючи нагальну суспільну необхідність, повторно вніс законопроект на розгляд до Верховної Ради України. Новий проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» був розроблений на виконання ст. 2 Указу Президента України від 11 липня 2008 р. №1073 «Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні» й відповідно до пункту 1 заходів Програми зайнятості населення на 2009 р., затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2008 р. №744. Розробка й прийняття цього законопроекту обумовлені необхідністю удосконалення нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення, приведення її у відповідність до сучасних вимог соціально-економічного розвитку країни, необхідністю гармонізації українського законодавства з міжнародними правовими нормами. Необхідність викликана й тим, що у діючому Законі України «Про зайнятість населення», прийнятому Верховною Радою України у 1991 р., зафіксовано стратегію зайнятості, яка відповідала періоду становлення ринкових відносин і була спрямована на соціальну підтримку зареєстрованих безробітних, що було особливо актуальним у період кризового стану економіки. Проект Закону встановлює перелік категорій зайнятого населення, який відповідає ринковим умовам функціонування економіки України. Категорії зайнятого населення приведено у відповідність з нормами чинного законодавства України, зокрема Закону України «Про пенсійне забезпечення». Досить новаторським, але цілком виправданим є ведення такої категорії громадян, як «частково безробітні» - в умовах сьогоднішнього ринку праці досить розповсюджене явище. Тому недопустимим є визначення в законопроекті лише самого терміну. Час потребує детального визначення конкретних законодавчих пропозицій, на що частково безробітні можуть розраховувати, поки не зможуть відновити свої показники праці [36].

Введення до проекту Закону статей «Професійна орієнтація населення» і «Професійна освіта населення» обумовлено важливістю професійної орієнтації й професійної освіти громадян. Не секрет, що зараз досить складно знайти кваліфікованого робітника і не є проблемою пошук кваліфікованого юриста чи економіста. Мода на певні професії призводить до перенасичення ринку праці, до надмірної конкуренції й до погіршення умов співпраці. До проекту Закону введено статтю «Створення робочих місць», яка законодавчо визначає державну політику й сприяє задоволенню інтересів найманих працівників, роботодавців, держави [49].

Введення до проекту Закону статті, яка визначає порядок діяльності недержавних підприємств, установ і організацій, що надають послуги на ринку праці, їх права, обов'язки й відповідальність, забезпечує системний підхід при формуванні законодавчої бази у сфері зайнятості. При цьому за держслужбою зайнятості закріплюються функції реалізації державних гарантій зайнятості населення і його соціального захисту на випадок безробіття. Але слід зауважити, що детальнішого врегулювання потребує визначення статусу на ринку праці так званих посередників. Закон досить розмито описує цих суб'єктів господарської діяльності, визначаючи як основну їхню рису надання послуг у сфері працевлаштування. Можливо, було б доречним визначення саме Державної Служби Зайнятості України та її структурних підрозділів основними посередниками у сфері працевлаштування. Крім цього, варто було б доопрацювати перелік обов'язків цих державних органів при наданні таких послуг. Також більше уваги слід приділити регулюванню діяльності недержавних організацій, регламентації порядку їх створення й надання послуг у пошуках роботи, відповідальності за належне забезпечення прав осіб, які до них звертаються. Було б раціонально усунути таку прогалину, як невизначеність правового статусу Державної Служби Зайнятості України, оскільки з тексту законопроекту не зрозуміло, до якого рівня державних органів її віднесено [49].

Методологічною основою соціального захисту громадян на випадок безробіття є рекомендації Міжнародної організації праці та Європейського Союзу. У статті про порядок і умови визнання громадян, які шукають роботу, безробітними враховані міжнародні критерії визначення громадян безробітними, понятійний апарат приведений у відповідність з міжнародними нормами. У статті «Підходяща робота» враховано критерії визначення підходящої роботи для різних категорій безробітних. Критерієм непідходящої роботи можуть стати поважні особисті чи сімейні обставини, як це вказано в Модельному законі Співдружності Незалежних Держав [5].

Оскільки прийняття законопроекту і його реалізація сприятиме державному регулюванню у сфері зайнятості населення, підвищенню відповідальності роботодавців за використання робочої сили та посиленню ролі соціального партнерства у вирішенні проблем зайнятості населення, хочеться, щоб усі ці плани не залишилися на папері. Забезпечення роботи Державної Служби Зайнятості України щорічно потребуватиме досить значних видатків із Держбюджету України (за розрахунками, видатки становитимуть близько 1,8 млн. грн.). Варто було б окремо доопрацювати фінансово-економічну складову законопроекту відповідно до норм Бюджетного кодексу України й передбачити реальні витрати на фінансування сфери працевлаштування, щоб закон не був відкладений взагалі через необґрунтоване фінансування [36].

Отже, перш за все потрібно зробити все можливе для збереження вже існуючих робочих місць. А це безпосередньо пов'язано із скороченням заборгованості по заробітній платі. Людина буде дотримуватись свого місця роботи, якщо буде вчасно отримувати заробітну плату і мати надію на її збільшення. По-друге ми не зможемо полегшити проблему безробіття без створення додаткових робочих місць. Вони можуть бути створені на діючих підприємствах за рахунок відродження і розширення виробництва.

По трете нові робочі місця з'являться, якщо будуть створені нові виробництва тих галузях, які у нас недостатньо розвинені, наприклад переробка сільськогосподарської продукції. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні забезпечити бронювання необхідної кількості робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для працевлаштування випускників навчальних закладів. Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм доход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо та зовнішньо виробничими відносинами [50].

В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності [50].

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів [4].

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат в певний час і за конкретних умов [50].

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громадська робота тощо [51].

Збереження роботи не означає збереження конкретного робочого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.

Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота, яка організується з метою розв'язання особливо гострих місцевих проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей господарства внаслідок тимчасових економічних труднощів, розриву договірних зв'язків тощо.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення [52].

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою показників, основними серед яких є:

частка працездатного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;

регіональний рівень безробітних;

виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;

показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).

Конвенція Міжнародної організації праці (1988р.) про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть політику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості [5].

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні вважаємо за необхідне провести комплекс заходів, серед яких найважливіші такі [6]:

інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (скороченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;

проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права працювати за кордоном;

сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств [6].

3.3 Методи удосконалення регулювання зайнятості населення та ринку праці на державному та регіональному рівнях

Сучасний етап соціально-економічного розвитку України характеризується зміною соціальної сутності трудових відносин, коли робоча сила з трудових ресурсів, які адміністративно перерозподілялись з однієї сфери в іншу, перетворилась у один з товарів, який має певну кон’юнктуру попиту та пропозиції на ринку праці. Відбулася трансформація самого механізму регулювання ринку праці, ступінь участі держави в регулюванні перерозподілу трудових ресурсів, зазнала змін політика зайнятості.

Проблемам регулювання ринку праці та зайнятості населення присвячено чимало наукових робіт. Вагомих наукових результатів у процесі дослідження зазначених проблем досягли провідні українські вчені-економісти: А. Ачкасов, С. Бандур, Д. Богиня, В. Васильченко, В. Герасимчук, О. Левченко, Е. Лібанова, В. Онікієнко, В. Петюх, У. Садова, В. Секретарюк, Л. Семів, Ю. Туранський, Л. Фільштейн і російські дослідники: О. Бєлокрилова, В. Буланов, Н. Волгін, А. Заіченко, Б. Збишко, В. Ішін, А. Нікіфорова, А. Рофє та ін. Однак на сьогодні надзвичайно актуальними залишаються питання, пов’язані з визначенням пріоритетних напрямів регулювання ринку праці та зайнятості населення на державному та регіональному рівнях в умовах економічної нестабільності.

Метою даного підрозділу є обґрунтування пріоритетних напрямів регулювання ринку праці та зайнятості населення на державному та регіональному рівнях в умовах економічної кризи.

В умовах існування різноманітних форм власності та господарювання невід’ємним компонентом регулювання сфери зайнятості населення виступає ринок праці. Він, на думку О.М. Левченка, являє собою соціально-економічний механізм, або сукупність соціально-економічних відносин з приводу поєднання робочої сили та робочих місць на підставі взаємо вигідності та доцільності [53]. Економічна система ринку праці визначається через реалізацію економічних інтересів власників засобів виробництва та власників робочої сили, що повинен сприяти відтворенню робочої сили та подальшого розвитку економіки загалом. Отже, в умовах нового типу господарювання, ринок праці слід розглядати як систему соціально-трудових відносин, які ґрунтуються на принципах ринкової економіки.

У свою чергу, регіональний ринок праці являє собою систему, в якій органічно взаємодіють два підлеглих регіональних ринки: ринок робочої сили та регіональний ринок робочих місць [54].

Регіональний ринок праці, з одного боку, відбиває основні риси національного, а з іншого - має свою специфіку, що обумовлюється, передусім, особливостями певної території. Необхідно розділяти, по-перше, первинний і вторинний, по-друге, зовнішній і внутрішній ринки праці.

До первинного ринку праці відносять працюючих на умовах стабільної гарантованої зайнятості, високих доходів, з високим рівнем якості робочої сили; до вторинного - робочу силу, що має низький рівень конкурентоспроможності на ринку праці, як правило праця зайнятих даної категорії не відповідає в повному обсязі потребам підприємств.

До зовнішнього ринку праці має відноситись такий, якому притаманна значна професійна, територіальна, галузева мобільність, плинність працівників, завдяки наявності професій і спеціальностей, що мають попит на різних підприємствах і організаціях; для внутрішнього ринку праці характерна вертикальна та горизонтальна мобільність, переміщення працівників всередині підприємств, професійна підготовка та перепідготовка працівників відбувається тут тільки для власних потреб підприємств.

Ринок праці відображає всі головні риси ринкової системи загалом і виконує дві основні соціально-економічні функції: розподілення трудових ресурсів за активними видами зайнятості (професіями, галузями, підприємствами, територіями) та розподілення доходів у формі окладів, заробітної платні як стимулу та як винагороди за працю [55].

Реалізація цих функцій ринком праці повинна сприяти ефективності, тобто підвищенню продуктивності, віддачі від людських ресурсів, максимізації доходів, економічному зростанню держави, соціальній справедливості.

Реалізація даних функцій можлива тільки шляхом створення системи регулювання зайнятості, як підсистеми регулювання економіки. Якщо поняття зайнятості прагне до балансу між бажаючими отримати роботу та вимогами ринку праці, то безробіття відображує стан рівноваги між сукупним попитом пропозицією. Недопущення зниження зайнятості являє предмет системи та її регулювання. Таким чином, головною метою створення системи регулювання зайнятості є, насамперед, покращання зайнятості та зниження безробіття. Це означає, що система регулювання зайнятості містить у собі систему регулювання безробіття та в цілому являє собою систему регулювання ринку праці [56].

Система функціонування ринку праці передбачає існування загальноекономічних законів, які можуть здійснити суттєвий вплив на рівень зайнятості, а також зумовити рішення, що приймаються на державному рівні, спрямовані на стабілізацію відносин між робітниками та роботодавцями. Ситуація, що складається в сфері зайнятості, вимагає ретельного аналізу, що передбачає комплексний підхід.

Сьогодні проблема зайнятості тісно пов’язана зі світовою економічною кризою, в умовах якої технічне переоснащення виробництва стає важко досяжним. Зусилля підприємств зосереджуються на підтримці існуючих потужностей, використовуються недостатньо гнучкі технології. Спад виробництва супроводжується формуванням відносного надлишку робочої сили, оскільки для виробництва меншої кількості продукції та послуг потрібна й менша чисельність працівників і, відповідно, робочих місць. Це сприяє накопиченню надлишкової робочої сили, що являє собою різницю між чисельністю економічно активного населення та економічно заданим попитом. При цьому об’єм надлишкової робочої сили, як правило, відповідає об’єму відкритого безробіття. У залежності від подальшого перебігу економічної кризи можливі різні підходи до проведення політики зайнятості. Можна підтримувати найменш розвинуті регіони та соціально незахищені верстви населення шляхом активізації соціальної та фінансової системи. А можна за найменшої можливості інвестувати виробництво, відновити динамічний внутрішньодержавний споживчий ринок, і за рахунок цього зберегти наявні та, можливо, створити нові робочі місця [43].

Очікуване після економічної кризи збільшення виробництва, як правило, не супроводжується одночасним і адекватним розширенням найму нових робітників. Роботодавці спочатку намагаються збільшити фонд робочого часу наявних робітників, тобто усунути на виробництві «недозайнятість», а потім уже наймають нових. Тому зростання зайнятості звичайно відбувається з певним часовим лагом. Більш того, рівень безробіття може підвищуватись до тих пір, поки режим економічного пожвавлення не встановиться остаточно. При цьому, чим ви ще відхилення чисельності працюючих від величини ефективного попиту, тим більш обмеженими будуть можливості розширення зайнятості за рахунок найму нової робочої сили.

Швидкість, з якою розширення зайнятості слідує за економічним пожвавленням, залежить не тільки від макроекономічної кон’юнктури, але й від інших факторів інституціонального, структурного та іншого характеру. У свою чергу, параметри пропозиції робочої сили визначаються, в першу чергу, демографічною динамікою, міграційною рухливістю населення та соціально-економічними факторами. Є й багато інших причин здатних перешкоджати можливим позитивним змінам. Може бути створено більше робочих місць з режимом неповного робочого часу, ніж звичайних повноцінних робочих місць. Робочі місця, що генеруються економікою, можуть бути з низькою заробітною платнею. Такі робочі місця здатні задовольнити наявний попит з боку малокваліфікованих робітників. Але з іншого боку, така ситуація здатна ввійти у протиріччя з кваліфікаційною структурою попиту на робочі місця, знизити можливість кар’єрного росту на них і, в кінцевому підсумку, підвищити ймовірність рецидиву безробіття [57].

Ще одна причина безробіття - розрив між новими економічними вимогами до робочої сили та здатністю працівників адаптуватися до умов, які змінюються. Така невідповідність може стати суттєвим фактором збереження та зростання безробіття, особливо тривалого, навіть при наявності вакантних робочих місць, як під час економічної кризи, так і на фазі підйому [56].

Система регулювання в сфері трудових відносин повинна бути відкритою, що, в свою чергу, визначається об’єктами, суб’єктами та характером взаємозв’язків між ними, вона повинна не відтворювати вихідне явище, а породжувати нову серію явищ. У даному контексті як суб’єкти виступають три сторони: роботодавець, наймані робочі та держава, що в процесі трудових відносин мають можливість свідомо приймати рішення. Система регулювання зайнятості містить весь спектр соціально-економічних відносин даних суб’єктів, а також юридичних, організаційних і психологічних прийомів, методів і інструментів, які забезпечують їх функціонування в системі трудових відносин [58].

У відповідності до рівнів регулювання зайнятості можна виділити державну та регіональну політику.

Державна політика - це унітарна політика, що проводиться на українському ринку праці, активна по відношенню до умов зайнятості, вивільненим працівникам, і незайнятого населення, пасивна по відношенню до відкритого ринку праці, руху робочої сили, самодостатня по відношенню до соціально-трудової сфери, регулюється законом про зайнятість населення України як частиною соціального законодавства, здійснюється під контролем служби зайнятості як частини системи органів виконавчої влади України, відповідає етапу становлення цивілізованого ринку праці з системою гарантій з безробіття. Об’єктом регулювання державної політики зайнятості виступає зайнятість населення в Україні [43].

Серед цілей державного регулювання можна виділити:

підтримка повної зайнятості, стримування безробіття на соціально-допустимому рівні;

боротьба з масовим безробіттям, розвиток трудових ресурсів, надання гарантій зайнятості та підтримування доходів безробітних.

Державний рівень регулювання передбачає такі форми та методи регулювання як: збереження, підтримування та створення робочих місць, регулювання та регламентація вивільненої робочої сили, надання державних гарантій зайнятості та підтримування доходів безробітних, у тому числі професійне навчання та перепідготовку, заходи адаптації до нових умов зайнятості, матеріальну допомогу соціально незахищеним безробітним.

Організація державної політики зайнятості ґрунтується на державній і регіональній програмах сприяння зайнятості та створення робочих місць [52].

Держава виконує наступні функції:

являється гарантом зайнятості населення, активно протидіє безробіттю, здійснює соціальний захист безробітних. Суб’єктом державної політики зайнятості є Міністерство праці та соціальної політики України, регіональні органи виконавчої влади.

Регіональні особливості зайнятості та функціонування ринку праці витікають зі специфіки формування економічно активного населення, рівня та структури зайнятості, зумовлених спеціалізацією та комплексністю господарства, його забезпеченістю сировинною базою, динамікою та ефективністю виробництва, інвестиційною активністю та привабливістю територій, характером підтримки підприємств з боку державних і регіональних органів влади [51].

Регіональна політика зайнятості - політика на рівні регіонів, яка враховує особливості локальних ринків праці, активна щодо структур ринків праці та системи економічної активності населення, вибіркова щодо умов зайнятості, інтегрована з соціально-трудовими відносинами, регулюється основами законодавства України про працю та зайнятість, здійснюється на принципах соціального партнерства та в межах компетенції регіональних органів праці та зайнятості, відповідає етапу формування автономних ринків праці в регіонах [48].

На цьому рівні об’єктом регулювання виступає регіональний ринок праці регіонів України. Цілі регулювання містять наступні:

узгодження попиту та пропозиції робочої сили;

розвиток трудової та професійної мобільності працівників у відповідності до кон’юнктури ринку праці;

регулювання безробіття на основі трудової активізації безробітних. Дані цілі досягаються за допомогою використання наступних форм і

методів регулювання:

активне трудове посередництво на відкритому ринку праці;

інвестування в робочу силу, спрямоване на підвищення конкурентоздатності та мобільності;

соціальне страхування від вимушеного безробіття;

Вибіркове підтримування робочих місць і розвиток форм зайнятості з урахуванням кон’юнктури ринку праці.

Організація політики зайнятості на даному рівні ґрунтується на оперативному регулюванні регіонального та локального ринків праці, системи соціального страхування від безробіття, цільових комплексних програмах професійно-кваліфікаційного удосконалення робочої сили, ефективній зайнятості та мобільності безробітних [48].

На регіональному рівні держава забезпечує правові гарантії соціальної справедливості на ринку праці, активну допомогу примусово безробітним у професійному навчанні, працевлаштуванні та переїзді до нового місця роботи.

Суб’єктами регіональної політики зайнятості є регіональні органи праці, зайнятості та міграції, інфраструктура ринку праці, система соціального партнерства на рівні регіонів України.

На регіональному рівні основним суб’єктом регулювання зайнятості виступає служба зайнятості. Однак потенційні можливості останньої в Україні з ряду причин невикористані. Її позитивний вплив на ринок праці особливо в умовах економічної кризи повинен бути підвищений [38].

Одним з найбільш потужних інституційних факторів, який впливає на ефективність активної та пасивної політики, повинен бути ступінь інтеграції трьох ключових функцій:

підбір робочого місця та працівника;

адміністрування виплат допомоги з безробіття;

спрямування безробітних на активні програми.

Слід відмітити, що основним напрямом у політиці зайнятості стало розширення активних заходів втручання в ринок праці. Однак, на наш погляд, у регіонах з високим рівнем безробіття пріоритетом у діяльності служб зайнятості повинна бути пасивна політика, але це не означає, що потрібно згортати програми перепідготовки та навчання безробітних. Особи, що пройшли перепідготовку, як правило, знаходять роботу чи підвищують свою конкурентоспроможність на ринку праці [38].

У регіонах з низьким рівнем безробіття пріоритет слід віддавати активній політиці. При цьому одним з факторів реалізації активної політики зайнятості повинна бути модель гнучкої зайнятості, механізмом реалізації котрої може бути гнучкий робочий час і робоче місце, а також об’єднання політики ринку праці та робочого часу, чим можна досягти наступних цілей:

попередження виникнення безробіття;

якісне подолання структурного перелому;

установлення нових відносин зайнятості.

Пріоритетом у період економічної кризи повинна бути не високо затратна при малій віддачі активна політика, а ефективна пасивна політика на ринку праці, яка проводиться в усіх ринково орієнтованих країнах. Це означає необхідність розробки принципово іншої системи страхування від безробіття.

Аналіз ситуації, що складається на ринку праці в Україні, свідчить про необхідність формування нової господарської системи регулювання зайнятості населення: систему, котра враховувала б всі зміни, що відбуваються [36].

Як свідчить досвід інших країн, позитивні результати приносить децентралізація політики зайнятості, що дає можливість пристосовувати її до регіональних умов. Регіональне регулювання підвищує значення місцевих ініціатив, місцевих органів влади в розвитку виробництва та підприємництва, у підвищенні зайнятості своїх регіонів.

Для пом’якшення ситуації в районах концентрації депресивних галузей необхідна завчасна розробка та здійснення за сприяння з боку уряду програм підйому та переорієнтації виробництва. Політика зайнятості повинна носити гнучкий і динамічний характер.

Політика працевлаштування та соціальної підтримки незайнятого населення в регіонах у цілому має ті ж задачі, що й на державному рівні. Оскільки задачі даного блоку в значній мірі виконуються регіональними службами зайнятості, то роль регіонів тут ширша, ніж центральних органів влади [32].

Отже, до політики зайнятості доцільно булоб висунути наступні основні вимоги:

. Регулюючий вплив держави не повинен перешкоджати реалізації вимог економічної ефективності, котрі передбачають мобільність робочої сили, вивільнення лишніх працівників;

. Високий ступінь зайнятості населення повинен забезпечуватись не збереженням надлишкової чисельності працівників, а створенням нових робочих місць, зниженням потреби населення в нових робочих місцях, забезпеченням інноваційних форм зайнятості;

. Повинні створюватись умови для наближення оплати праці до необхідних витрат на відновлення робочої сили;

. У рамках державної та з урахуванням регіональної політики зайнятості необхідно розробляти адресні програми, спрямовані на забезпечення зайнятості кожного конкретного сегменту ринку праці.

Таким чином, видається необхідним відслідковувати загальні тенденції на ринку праці з метою прогнозування рівня зайнятості в майбутньому та прийняття превентивних заходів з запобігання високого рівня безробіття та з захисту населення від її наслідків.

Найважливішою умовою реалізації нової політики зайнятості є фінансова стабілізація, відновлення економічного зростання, збільшення ресурсів для інвестиційної активності та вирішення соціальних проблем [58].

      3.4 Шляхи покращення роботи центрів зайнятості

Кожний рік, враховуючи результати виконання попередньої програми зайнятості, розробляються заходи поліпшення роботи центрів зайнятості взагалі - в обласній Програмі зайнятості, і окремо для кожного - в персональній програмі зайнятості районного центру зайнятості.

Основні заходи щодо реалізації політики зайнятості центрами зайнятості на 2005 рік:

. Формування нормативно - правової бази у сфері зайнятості.

Центрам зайнятості рекомендується надавати пропозиції Кабінету Міністрів України, Міністерству праці та соціальної політики України щодо удосконалення чинного законодавства про зайнятість населення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття в частині заохочення роботодавців до створення додаткових робочих місць, особливо в депресивних регіонах, залучення безробітних до підприємницької діяльності.

. Професійно-освітна підготовка кадрів, підвищення якості робочої сили. Для реалізації цього напрямку покращення роботи центрів зайнятості необхідно зробити наступні заходи:

вивчити та проаналізувати стан працевлаштування випускників професійно - технічних, вищих навчальних закладів освіти 2009 року, які навчалися за державним замовленням, щодо відповідності напрямів підготовки до потреб ринку праці. Результати аналізу врахувати при формуванні обсягів та напрямів навчання на 2005 рік за рахунок державних коштів;

здійснювати моніторинг стану професійної підготовки кадрів на виробництві з розповсюдженням позитивного досвіду роботи підприємств з цього напрямку. Надавати методичну та консультативну допомогу підприємствам всіх форм власності в організації професійного навчання робочих кадрів на виробництві та дотриманні ними державних стандартів освіти, нормативних документів з цих питань;

провести навчально-практичний семінар для працівників підприємств з питань організації професійної підготовки кадрів на виробництві;

надавати практичну допомогу підприємствам у організації професійної підготовки працівників за сучасними навчальними технологіями. Забезпечити впровадження модульної навчальної системи на провідних промислових підприємствах: ВАТ “Харківський підшипниковий завод”, ДП “Машинобудівний завод ФЕД”, ЗАТ “Завод “Південкабель” та інші;

вивчити проблемні питання діяльності учбово-курсових комбінатів, насамперед тих, що готують кадри для сільського господарства;

у рамках реалізації Програми підтримки розвитку малого підприємництва Харківської області на 2008-2009 роки проводити постійно діючі курси та семінари для осіб, які розпочинають самостійну підприємницьку діяльність;

відпрацювати питання організації професійної підготовки безробітних за напрямами, що сприяють зайняттю підприємницькою діяльністю, на базі бізнес-центрів, діючих в регіоні;

сприяти професійній підготовці, перепідготовці та підвищенню кваліфікації 9 тисяч громадян із числа безробітних за такими формами: стажування безробітних безпосередньо на підприємствах, проведення курсів цільового призначення з вивчення нових технологій, устаткування тощо, навчання безробітних під замовлення роботодавців;

провести в районах та містах області моніторинг щодо визначення напрямів професійної підготовки та перепідготовки безробітних на 2005 рік згідно регіональних потреб ринку праці для підвищення рівня їх працевлаштування після навчання.

. Для збереження та створення робочих місць, сприяння підприємницької діяльності та самостійній зайнятості населення планується вжити наступні заходи:

забезпечити організацію виконання заходів Програми соціального та економічного розвитку Харківської області на 2009 рік в частині розвитку сфери прикладання праці;

сприяти створенню умов для сталої діяльності стратегічно важливих для області виробництв: авіабудування, оборонної промисловості, атомної енергетики, сільськогосподарського машинобудування, нарощування обсягів виробництва нових найбільш перспективних видів промислової продукції шляхом: реалізації положень Законів України: “Про державну підтримку літакобудівної промисловості”, “Про визнання бронетанкової галузі однією з пріоритетних у промисловості України та заходи щодо надання їй державної підтримки”, “Про стимулювання розвитку вітчизняного машинобудування для агропромислового комплексу”; розширення співробітництва з підприємствами систем “Укрзалізниця” та ВАТ “Укртелеком”;

організувати проведення перевірок з контролю за виконанням умов договорів купівлі - продажу на приватизованих підприємствах в частині збереження робочих місць та забезпечення ефективного використання робочої сили;

забезпечити реалізацію ефективної підтримки самостійно зайнятого населення, сімейного, малого та середнього підприємництва, а також створення сприятливих умов для їх розвитку шляхом: поширеного впровадження в регіонах області фінансово-кредитних інститутів, системи мікрокредитування створення регіональних відділень Фонду підтримки малого підприємства, створення 3 бізнес-інкубаторів та координації їх діяльності на етапі становлення, надання фінансової підтримки та допомоги 3,4 тисячам безробітних в організації та становленні власної справи із забезпеченням їх професійної підготовки;

вивчати на підприємствах і в організаціях стан використання робочої сили, здійснювати контроль за обґрунтованістю використання адміністрацією підприємств та організацій режиму скороченого тижня або дня, вносити конкретні пропозиції керівництву підприємств і організації щодо удосконалення роботи з цього питання;

вживати заходи щодо зростання рівня заробітної плати в регіонах області, недопущення використання робочої сили з оплатою праці нижче законодавчо встановленого її мінімального розміру;

вивчити причини значних обсягів звільнення працівників підприємств на підставі припинення трудового договору; підготувати Міністерству праці та соціальної політики України пропозиції щодо внесення змін до КЗпП [5].

. Сприяння зайнятості громадян, які потребують соціального захисту і не здатні конкурувати на ринку праці. Для соціального захисту окремої категорії громадян необхідно:

здійснити бронювання на підприємствах області всіх форм власності не менше 7,1 тисячі робочих місць, в тому числі для жінок, які мають дітей віком до 6 років, одиноких матерів з дітьми до 14 років або дітьми - інвалідами - 3,1 тисяч місць, для молоді - 2,9 тисяч місць, осіб перед пенсійного віку - 0,8 тисяч місць, звільнених після відбуття покарання або примусового лікування - 0,4 тисяч місць. Забезпечити контроль за виконанням прийнятих рішень з працевлаштування соціально незахищених категорій населення;

організувати роботу з надання допомоги у працевлаштуванні 3,4 тисячам безробітних, насамперед з числа тих, хто потребує соціальної допомоги і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, шляхом надання дотацій роботодавцям за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного страхування;

сприяти створенню на підприємствах та в організаціях всіх форм власності не менше 60 робочих місць для працевлаштування інвалідів за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів;

сприяти стабільній діяльності підприємств УТОГ, УТОС, Союзу організації інвалідів, забезпеченню зайнятості інвалідів шляхом формування регіонального замовлення на продукцію цих підприємств та надання їм переваги при проведенні відповідних тендерів, а також надання допомоги при укладенні договорів та визначенні обсягів виробництва продукції по кооперації з промисловими підприємствами області;

сприяти розробленню індивідуальних програм працевлаштування та професійного навчання для дітей - сиріт з числа випускників професійно - технічних закладів освіти;

сприяти розвитку молодіжного підприємництва, організації постійно діючих курсів з підготовки менеджерів малого бізнесу, проведенню обласних конкурсів бізнес-планів, надавати молодим підприємцям фінансової допомоги за рахунок коштів Харківського регіонального фонду підтримки підприємництва;

сприяти створенню не менше, як 10 громадських центрів зайнятості у вищих навчальних закладах, надавати всебічну організаційну та методичну допомогу в діяльності зазначених структур, сприяти тимчасовій та вторинній зайнятості учнівської та студентської молоді у вільний від навчання час, на період канікул, організації молодіжних трудових загонів;

здійснити професійну підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації 4 тисяч молодих громадян, що зареєстровані у службі зайнятості, з професій, які користуються попитом на ринку праці та сприяють самозайнятості, в тому числі за модульними програмами;

провести масові інформаційні та профорієнтаційні заходи для молоді з метою правильного вибору професії та її соціальної адаптації;

забезпечити виконання Угоди про співпрацю Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від Чорнобильської катастрофи України, Харківської обласної та Вовчанської районної державних адміністрацій. Сприяти створенню в смт. Вільча Вовчанського району сільськогосподарського підприємства із замкнутим циклом виробництва (птахофабрика), в результаті чого буде створено 400 вільних робочих місць для мешканців смт. Вільча;

сприяти створенню швейного цеху на фабриці “Світанок” Вовчанського району за рахунок надання дотацій із Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття для працевлаштування мешканців смт. Вільча з числа соціально незахищених категорій населення (20-25 робочих місць).

. Для розв’язання проблем зайнятості населення в сільській місцевості рекомендується зробити наступні заходи:

сприяти відновленню платоспроможності підприємств, що визначають зайнятість населення міст Ізюм, Лозова, Первомайський (ДП “Хімпром”, ДП “ІОМЗ - Холдінг”, ВАТ “ЛКМЗ”), завершити реалізацію планів судової та досудової санації. Надати допомогу в установленні нових виробництв, що створені на базі існуючих підприємств;

сприяти залученню іноземних інвестицій для розвитку малих монофункціональних міст з критичною ситуацією на ринку праці та розширення сфери застосування праці в них;

забезпечити реалізацію положень Концепції розвитку сільського господарства Харківської області на 2006-2005 роки та на період до 2010 року шляхом створення економічних умов для стабільної діяльності сільськогосподарських підприємств, заснованих на сумісному використанні приватної власності на землю та майно, а також шляхом розвитку підприємств переробної промисловості та інфраструктури аграрного ринку;

сприяти максимальному залученню 30 тисяч місцевого населення до тимчасових та сезонних робіт, в тому числі в сільському господарстві. Забезпечити участь в цих роботах 5,7 тисяч безробітних.

. Щоб регулювати міждержавні трудові міграції необхідно сприяти розвитку трудової міграції, соціальному захисту прав трудових мігрантів шляхом здійснення контролю за діяльністю суб’єктів підприємницької діяльності, що працюють за ліцензіями Державного центру зайнятості з питань посередництва у працевлаштуванні, проведення ярмарок вакансій для працевлаштування мешканців області в прикордонних областях Російської Федерації [29].

. Надання соціальних послуг зареєстрованим безробітним вимагає здійснення наступних дій:

сприяння у працевлаштуванні на вільні та новостворені робочі місця 40 тисяч офіційно незайнятих громадян шляхом удосконалення форм співпраці з роботодавцями;

забезпечення організацію оплачуваних громадських робіт для 21,9 тисячі безробітних громадян;

сприяння організації індивідуального підходу в роботі з безробітними, які тривалий час перебувають на обліку в службі зайнятості;

сприяння організації надання профорієнтаційних послуг для 95,1 тисячі безробітних, проведенню масових профорієнтаційних заходів: “Дні зайнятості”, “Дні інформації”, ярмарок вакансій;

будівництво Харківського міського центру зайнятості “Біржа праці” з метою покращення умов прийому громадян міста Харкова, надання їм соціальних послуг з пошуку підходящої роботи.

. Регулювання соціально - трудових відносин вимагає здійснення таких заходів:

·   здійснювати державний нагляд і контроль за додержанням законодавства про працю підприємствами та організаціями з метою забезпечення захисту прав і гарантій найманих працівників, недопущення використання робочої сили без належного оформлення трудових відносин з роботодавцем;

·   через обласний та регіональні координаційні комітети сприяння зайнятості населення вживати заходи щодо розвитку соціального партнерства, спільного та оперативного розв’язання проблем зайнятості населення;

·   організувати широке вивчення Трудового Кодексу України з використанням засобів масової інформації, провести громадські слухання.

Державні служби та центри зайнятості є суб’єктом реалізації принципів соціальної політики. Функціонування центрів зайнятості усіх рівнів припускає розгляд людини і як суб’єкта і як об’єкта соціальної політики держави. Група, колектив людей складають людський елемент будь - якої організації як складного соціального феномена і самої організаційної культури визначає ціннісно-значуще ставлення і бачення людини як працівника [19].

Професійна діяльність центрів зайнятості здійснюється шляхом постійної взаємодії в системі “людина - людина”, де особливого значення набуває реалізація норм ділового спілкування. Ділове спілкування є основним засобом здійснення комунікативного впливу, передачею форм культури й інформації. Важливо підкреслити, що продуктивна практична діяльність служби зайнятості багато в чому залежить від норм і правил культури ділового спілкування як параметра загальної організаційної культури.

Правила ділового спілкування повинні являтися суттю організаційної культури центрів зайнятості.

Отже, розвиток і успішне функціонування центрів зайнятості сучасного українського суспільства багато в чому залежить від урахування такого важливого фактора як організаційна культура, основними напрямками формування якої сьогодні виступає орієнтація на особистість, розвиток її творчого потенціалу, реалізація норм культури ділового спілкування на принципах гуманізму, толерантності й ідеології соціального партнерства.

ВИСНОВКИ

Написання магістерської роботи дало можливість розв'язати комплекс проблем, зв'язаних з формуванням в Україні ефективної системи регулювання зайнятості працездатного населення. Суть основних висновків та пропозицій полягає ось у чому.

. Розкрито сутність зайнятості та її функції. Поняття «зайнятість» - це не тільки індивідуальне право людини на працю, а й колективна економічна необхідність. Це результат повної економічної політики й конкретних дій, відповідальність за які несе держава. Саме тому Україні необхідний програмно-цільовий підхід, завдяки якому зайнятість населення відігравала б роль одного з найважливіших інтегральних показників ефективності реформ, їх своєчасності та дієвості. Основними функціями зайнятості населення є: забезпечення життєдіяльності і розвитку суспільства, в тому числі його непрацездатних членів; забезпечення життєдіяльності і розвитку особистості; забезпечення якості робочої сили. Ці функції в свою чергу, значною мірою забезпечують відтворення населення, а також екстенсивне або інтенсивне відтворення робочої сили.

. Розкрито види та форми зайнятості. Будь-який вид зайнятості людина обирає добровільно, за винятком зайнятості примусової за вироком суду або надзвичайного стану чи інших випадків, якщо такі зумовлені законом. Види зайнятості класифікуються за різними ознаками: за формою організації робочого часу - повна, неповна, видима, невидима, добровільна, вимушена; за статусом - первинна і вторинна; за характером організації робочих місць та робочого часу - стандартна і нестандартна; за стабільністю трудової діяльності - постійна, тимчасова; за формою правового регулювання - легальна, нелегальна, нерегламентована. Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

. Проаналізовано нормативно-правове забезпечення державного регулювання зайнятості. Розглянувши Закон України «Про зайнятість населення» та Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», ми побачили, що вони: безпосередньо регулюють зайнятість і ринок праці, захищають безробітних і членів сімей, що знаходяться на їх утриманні. Але їх практична реалізація і стосовно окремих понять і щодо застосування окремих статей цих законів неможлива без інших законодавчих і підзаконних актів. Виконання законів свідчить про наявність системи правового забезпечення державного регулювання зайнятості населення, що складається з багатьох доповнюючих, пояснюючих визначень і нормотворчих актів, які кореспондуються між собою. Комплексне застосування цих актів забезпечує безпомилковість вирішення переважної більшості питань.

. Визначено діяльність Харківського обласного центру зайнятості населення м. Харкова. До основних функцій, які виконує цей орган влади є надання послуг населенню щодо працевлаштуванню, та надання послуг роботодавцям. Центр забезпечує реалізацію питань, пов’язаних з регулюванням зайнятості населення, професійною орієнтацією, професійним навчанням, працевлаштуванням та соціальною підтримкою тимчасово непрацюючих громадян на підвідомчій території.

. Запропоновано шляхи удосконалення державного регулювання зайнятості в Україні. Проблему зайнятості нині не можна розв'язувати ізольовано, без урахування можливостей стабілізації та економічного зростання, активізації інноваційної діяльності. Водночас треба мати достовірну інформацію про рух робочої сили та відтворення робочих місць, належне правове, організаційне та методичне забезпечення служб зайнятості, а головне - конституційні гарантії захисту безробітних, включаючи питання оплати праці, термінів виплати заробітної плати, обмежень на неповну зайнятість, об'єктивної експертної оцінки фінансового стану підприємств та ін. Заходи повинні бути спрямовані на послідовну реструктуризацію зайнятості у відповідності з динамікою ринкового сектора економіки та розвитком регіональних ринків праці.

. Запропоновано удосконалення нормативно-правової бази щодо зайнятості населення як інструмент подолання кризи 2009-2010 рр. Для удосконалення нормативно-правової бази щодо зайнятості населення, можна зробити наступне: збереження вже існуючих робочих місць, а це безпосередньо пов'язано із скороченням заборгованості по заробітній платі; потребує створення додаткових робочих місць; важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота, яка організується з метою розв'язання особливо гострих місцевих проблем; проведення активної соціально-економічної політики зайнятості, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

. Запропоновано методи удосконалення регулювання зайнятості населення та ринку праці. Державна політика зайнятості, впливаючи в основному на пропозицію робочої сили, і опосередковано на чинники, які сприяють розширенню пропозиції робочих місць (інвестиційна активність, фінансово-кредитна політика тощо). Тому основна увага в сучасних умовах має приділятися оптимізації функціонування ринку праці через узгодження та регулювання попиту й пропозиції робочої сили. У рамках державної та з урахуванням регіональної політики зайнятості необхідно розробляти адресні програми, спрямовані на забезпечення зайнятості кожного конкретного сегменту ринку праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1.   Васильченко В.С. Державне регулювання зайнятості: [навчальний посібник] / В.C. Васильченко. - К.: КНЕУ, 2003. - 252 с.

2.      Закон України «Про зайнятість населення»: станом на 12 квітня 2005 р. [Електронний ресурс]

.        Экономика труда и социально-трудовые отношения / под ред. Г.Г. Меликъяна, Р.П. Колосовой. - М.: ЧЕРО, МГУ, 1996. - 623 с.

.        Нікіфорова А.А. Ринок праці: зайнятість і безробіття / А.А. Нікіфорова. - М.: Фис, 2008. - 650 с.

.        МОТ: Конвенции и рекомендации. 1919 - 1966. - Женева, 1983. - 130 с.

.        Грузінов В.П. Економіка підприємництва / В.П. Грузінов. - М.: Наука; Софіст, 2004. - 325 с.

.        Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. - Х.: ТОВ «Одіссей», 2006. - 48 с.

.        Петюх В.М. Ринок праці / В.М. Петюх. - К.: Вид-о КНЕУ, 1999. 287 с.

.        Скуратівський В. Соціальна політика / В. Скуратівський, О. Палій. Е. Лібанова. - К.: Вид-во УАДУ, 1997. - 360 с.

.        Буряк П.Ю. Економіка праці й соціально-економічні відносини / П.Ю. Буряк, Б.А. Карпінський, М.І. Григор’єва. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 440 с.

.        Завіновська В.Т. Економіка праці / В.Т. Завіновська. - К.: КНЕУ, 2000. - 200 с.

.        Ватаманюк З.Г. Економічна теорія: макро- і мікроекономіка / Г. Ватаманюк, С.М. Панчишин, С.К. Ревчук. - К.: ВД «Альтернативи», 2001. - 608 с.

.        Основи економічної теорії: політ економічний аспект: [підручник] / відпр. ред. Г.Н. Климко; 5-те вид., випр. - К.: Знання, 2004. -С. 35-87.

.        Москвин В.А. Безработица и стресс / В.А. Москвин, Н.И. Кораблева // Человек и работа. - 1994. - №2. - С. 5-2.

.        Башнянін Г.І. Політична економія / Г.І. Башнянін, С.Б. Медведчук, Є.С. Шевчук. - К.: Каравела, 2004. - 480 с.

.        Эренберг Р. Дж. Современная економика труда. Теория и государственная политика / Р.Дж. Эренберг, Р.С. Смит. - М.: Изд-во МГУ, 1996. - 777 с.

.        Журавлев П.В. Технология управления персоналом (настольная книга менеджера) / П.В. Журавлев, С.А. Карташов, Н.К. Мадсов [и др.]. - М.: Екзамен, 2000. - 575 с.

.        Колот А.М. Глобалізація економіки та її вплив на соціально-трудову сферу / А.М. Колот // Україна: аспекти праці. - К.: Видавництво фірма «Праця». - 2001. - №3. - 190 с.

.        Колот А.М. Глобалізація як чинник трансформації соціально-трудових відносин / А.М. Колот // Стратегія економічного розвитку в умовах глобалізації; за ред. Д.Г. Лук’яненка - К.: Вид-во КНЕУ, 2001. -583 с.

.        Кім М.Н. Трудовий потенціал і зайнятість: [навчальний посібник] / М. Н. Кім. - Х.: ХДУ, 1993. - 133 с.

.        Государственное регулирование рыночной економики: [підручник]. - К.: Вища школа, 1991. - 350 с.

.        Михасюк І. Державне регулювання економіки: [підручник для вищих навчальних закладів]. - 2-е вид., виправ. і доп. / І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка [та ін.]. - К.: Атіка, 2000. - 592 с.

.        Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» [Електронний ресурс]

.        Закон України «Про підприємництво»: станом на 18 вересня 2008 р Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / упоряд. О.П. Товстенко, Л.П. Ляшко. - К.: Юрінком - 2000. - С. 9

.        Закон України «Про Соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»: станом на 12 грудня 2006 р.

26. Закон України «Про статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»: станом на 31 грудня 2009 р. №796-12

27.    Указ Президента України «Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів на працевлаштування випускників вищих навчальних закладів»: станом на 23 січня 1996 р. №77/96 в редакції указу від 16 травня 1996 р. №342/96 [Електронний ресурс]

28.    Стретович В. Правовая система Украины / В. Стретович // Право Украины. - 1999. - №2.

.        Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки: [навчальний посібник] / А.М. Стельмащук. - Тернопіль: Астон, 2001. - 362 с.

.        Терюханова І. Програми підтримки самостійної зайнятості та підприємницької діяльності в зарубіжних країнах / І. Терюхова // Україна: аспекти праці. - 2001. - №2. - С. 3 - 10.

.        Поздняк О. Теоретико-методологічні основи дослідження самозайнятості в Україні / О. Поздняк // Україна: аспекти праці. - 2000. - №8. - С. 9-14.

.        Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: [навчальний посібник] / Д.М. Стеченко. - К.: МАУП, 2000. - 176 с.

.        Государственное регулирование рыночной економики: [учебное пособие]. - 2-е изд. - М.: Дело, 2002. - 280 с.

.        Мортікова В. Стабільність зайнятості громадян України / В. Мотрікова // Україна: аспекти праці. - 2001. - №4. - С. 8-15.

.        Державна служба зайнятості: основні відомості // Людина і праця. - 2008 - №12.

.        Офіційний веб-сайт «Труд» [Електронний ресурс]

.        Офіційний веб-сайт «Харківський Обласний центр зайнятості» [Електронний ресурс].

.        П’ятниця. - 2008. - №48. - 30 листопада.

.        Офіційний веб-сайт Харківської обласної державної адміністрації [Електронний ресурс]. - Режим доступу

.        Герасимчук В.І. Заробітна плата і зайнятість населення України / В.І. Герасимчук. - К., 1999. - 31 с.

.        Волкова О.В. Ринок праці: [навчальний посібник] / О.В. Волкова. - Режим доступу: - К.: Центр навчальної літератури, 2007. - 624 с.

.        Белокрылова О.С. Занятость и рынок труда в переходной економите: теория и практика / О.С. Белокрылова, А.А. Заиченко. - Ростов-н/Д: Книга, 1998. - 212 с.

.        Занятость и рынок труда: новые реалии, национальные приоритеты и перспективы / за ред. Л.С. Чижова. - М.: Наука, 1998. - 254 с.

.        Петрова Л.І. Трудовий потенціал України і його реалізація в умовах перебудови національної економіки / Л.І. Петрова. - Львів: ЛДУ. - 1997. - С. 219-224.

.        Мімандусова Г. Ринок праці в Україні: тенденції та перспективи (соціально-економічний аналіз) / Г. Мімандусова. - К., 1999. - 96 с.

.        Шаленко М.В. Формирование механизма территориальной организации трудовых ресурсов: теория и практика / М. В. Шаленко. - К.: Наук. думка, 1992. - 129 с.

.        Кузьмін С.А. Ринкова економіка і праця / С.А. Кузьмін. - М.: Наука, 2008. - 520 с.

.        Кошанов А.Н. Механізм регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки / А.Н. Кошанов, І.З. Ібрагімова // Питання економіки. - 2008. - №7.

.        Сучасна економіка / за ред. О.Ю. Мамєдова. - Ростов-н/Д, 2006. - 480 с.

.        Заславський І.Є. Праця, зайнятість, безробіття / І.Є. Заславсьеий. - М.: Наука, 2006.- 459 с.

.        Лях І.Н. Реалізація державної програми зайнятості дозволила знизити рівень безробіття / І. Н. Лях // Республіка. - 2008. - 12 жовтня.

.        Богиня Д.П. Соціально-економічний механізм регулювання ринку праці та заробітної плати / Д.П. Богиня. - К.: Інститут економіки НАНУ, 2001. - 300 с.

.        Садова У. Регіональні ринки праці: аналіз та прогноз / У. Садова, Л. Семів; відп. ред. М.І. Долішній. - Львів, 2000. - 264 с.

.        Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: [навчальний посібник] / В.М. Петюх. - К.: МАУП, 1997. - 130 с.

.        Никифорова А.А. Рынок труда: занятость и безработица / А.А. Никифорова. - М.: Международные отношения, 1991. - 184 с.

.        Ачкасов А.Е. Основы стратегии регулирования занятости населения Украины (теория и практика): дис. … д-ра экон. наук: спец. 08.02.03 / А.Е. Ачкасов. - Х., 2004. - 535 с.

.        Рофе А.И. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда / А.И. Рафе, Б.Г. Збышко, В.В. Ишин. - М.: МИК, 1997. - 160 с.