Епізоотологічний моніторинг та діагностика інфекційних захворювань диких птахів

Епізоотологічний моніторинг та діагностика інфекційних захворювань диких птахів

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОСИЛАНЬ.

СЕК                      -        Східний енцефаліт коней

СЗН-76                -        синдром зниження несучості - 76

ФЕГ                     -        фібробласти ембріонів гусей

ХГ                        -        хвороба Гамборо

ХМ                      -        хвороба Марека

ЦПД                    -        цитопатогенна дія

Н 1-15                  -        позначення гемаглютиніну підтипів 1-15 вірусів грипу

N 1-9                    -        позначення нейрамінідази підтипів 1-9 вірусів грипу

ВСТУП

Позитивні економічні зрушення, які відбуваються останнім часом у національній економіці, впливають певним чином на розвиток різних галузей, в тому числі й галузі птахівництва. Забезпечення високої життєздатності та інтенсивної продуктивності сільськогосподарської птиці є актуальним науково-практичним завданням сучасного птахівництва. Зміна форми власності птахівничих підприємств та інші зміни, які відбулися в сільськогосподарському виробництві, відразу ж висунули цілу низку надзвичайно гострих ветеринарних проблем, без розв'язання яких рухатися далі стало неможливо. Птахівництво в силу своєї специфіки завжди було об'єктом особливої уваги ветеринарної служби. Одною з головних умов успішного розвитку та економічної ефективності птахівництва є його ветеринарна безпека та благополуччя. Але сьогодні існує багато чинників, які негативно впливають на епізоотичний стан птахівничих господарств. Серед них особливе місце займають дикі птахи. Тому неможливо здійснювати повний контроль за епізоотичною ситуацією у тваринництві, зокрема в птахівництві, без контролю її в популяціях диких птахів.

На цей час за даними Департаменту ветеринарної медицини ситуація в Україні щодо особливо небезпечних інфекційних хвороб птахів стабільна, контрольована та благополучна [25]. Але це не зменшує необхідність проведення моніторингу диких птахів щодо інфекційних хвороб. Вивчення розповсюдження та особливостей прояву хвороб у диких птахів дозволить ветеринарним спеціалістам прогнозувати розвиток епізоотичної ситуації та більш ефективно здійснювати захист свійських і сільськогосподарських птахів та тварин, а також людей від особливо небезпечних інфекційних захворювань.

Актуальність роботи. Одним із головних завдань ветеринарної медицини у птахівництві є забезпечення епізоотичного благополуччя, яке залежить від багатьох чинників. Серед них не останнє місце займають контакти сільськогосподарської птиці з мігруючими та синантропними птахами, що може призвести до погіршення епізоотичної ситуації. В умовах сучасного ведення птахівництва особливу увагу необхідно приділяти вивченню епізоотичної ситуації в орнітологічній фауні, що пов'язано з розвинутим промисловим та фермерським птахівництвом, яке поступово збільшує обсяги виробництва [4, 74], географічним положенням України, яка займає центральне місце в Європі, розташована на перехресті міграційних шляхів багатьох видів диких птахів, кліматичними умовами нашої країни, які сприятливі для існування багатьох живих істот, у тому числі й птахів. Орнітологічна фауна представлена великим різноманіттям видів, кількість яких сягає понад 414 видів птахів [75, 126].

Проблема хвороб диких птахів актуальна не тільки з точки зору ветеринарної медицини, вона актуальна в епідеміологічному, соціальному та економічному відношеннях. Це пов'язано з тим, що серед хвороб, які реєструються серед диких птахів, є зооантрапонози, що вражають людину, свійських та сільськогосподарських тварин.

Проблемі вивчення диких птахів, як джерела розповсюдження збудників інфекційних хвороб, присвячені чисельні наукові дослідження радянських та закордонних вчених, які здебільшого проводилися в 70-80 роки минулого сторіччя, коли була доведена роль мігруючих птахів у розповсюдженні збудників грипу та арбовірусів [46]. Деякий час цьому питанню приділяли мало уваги, але в останнє десятиріччя знову виникла потреба в доскональному його вивченні. Необхідно зазначити, що моніторингові дослідження мігруючих та синантропних птахів на території України практично не проводилися. До того ж, недостатньо досконалими є методичні прийоми з вивчення хвороб диких птахів.

Таким чином, враховуючи епідемічне, епізоотичне, економічне значення інфекційних хвороб, географічне розташування, природні умови і різноманіття орнітофауни нашої країни, надзвичайно актуальним є постійний моніторинг за ситуацією щодо інфекційних хвороб серед диких птахів України. птах вірусна хвороба інфекційний

Розробка науково обґрунтованої програми моніторингу епізоотичного стану дикої орнітофауни України є одним із пріоритетних напрямків забезпечення ветеринарного благополуччя птахівництва України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт відділу профілактики 8 хвороб птиці Інституту птахівництва УААН, зокрема НТП «Наукове забезпечення сталого розвитку галузей тваринництва», підпрограми «Птахівництво», (номер державної реєстрації 01.0101U001688), та НТП УААН «Ветеринарне благополуччя» Інституту експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН (номер державної реєстрації 07.0101U001612), а також згідно „Договору про наукову співпрацю між Інститутом птахівництва УААН та Біосферним заповідником „Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна.

Мета і задачі досліджень. Мета роботи - вивчити епізоотичну ситуацію серед диких птахів щодо вірусних хвороб сільськогосподарської птиці та визначити роль диких птахів у розповсюдженні збудників цих захворювань. На підставі результатів досліджень розробити науково обґрунтовану програму моніторингу за епізоотичною ситуацією серед диких птахів.

Основні завдання досліджень:

1   здійснити імунологічний моніторинг птахів, які сезонно мігрують через територію України;

2   здійснити імунологічний моніторинг синантропних птахів, які є

3   постійними мешканцями на території птахівничих господарств України;

4   провести імунологічний моніторинг птахів фонових видів, які є

5   звичайними для орнітологічної фауни сходу України;

6   провести вірусологічні дослідження диких птахів, ізоляцію та

7   ідентифікацію збудників інфекцій;

8   з'ясувати залежність інфікованості диких птахів збудниками захворювань птах вірусна хвороба епізоотичний

9   від біологічного циклу (гніздування, міграція та ін.);

10 розробити методичні рекомендації з проведення моніторингових

11 досліджень птахів щодо інфекційних хвороб.

Об'єкти досліджень: здорові та хворі дикі птахи, віруси, антитіла, імунітет, яйця диких птахів.

Предмет досліджень: ситуація щодо вірусних хвороб серед диких птахів, методи та засоби діагностики вірусних хвороб диких птахів, антитіла в сироватках 9 крові та екстрактах жовтків яєць диких птахів, вірусні агенти, які ізольовані від диких птахів.

Методи досліджень: епізоотологічний, вірусологічний, імунологічний, серологічний, статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше в Україні проведено широкомасштабний комплексний моніторинг щодо епізоотичного статусу мігруючих через територію країни водоплавних птахів у Біосферному заповіднику „Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна. Комплексні моніторингові дослідження синантропних птахів, які постійно мешкають на території птахівничих господарств трьох областей України. Проведено імунологічний моніторинг птахів фонових видів, які є звичайними представниками орнітологічної фауни сходу України. На основі маркерів інфекції виявлено присутність збудників ряду вірусних інфекцій в організмі мігруючих, синантропних та фонових птахів. Вперше в Україні виявлено інфікованість диких птахів вірусом ентериту гусей (за результатами імунологічного моніторингу). Розроблено та використано на практиці методику дослідження екстрактів жовтків яєць диких птахів на наявність антитіл до збудників інфекційних захворювань. Новизна підтверджена деклараційним патентом на винахід «Спосіб одержання екстракту жовтків яєць диких птахів для використання в імунологічних реакціях» № 70248 UA, а також рішенням про видачу деклараційного патенту на корисну модель «Спосіб епізоотологічного моніторингу диких птахів щодо основних вірусних інфекцій»

Практичне значення отриманих результатів.

Результати проведених досліджень використані при складанні методичних рекомендацій «Епізоотологічний моніторинг та діагностика інфекційних захворювань диких птахів», які затверджені Вченою радою ІЕКВМ УААН протокол № 5 від 18 травня 2005 року та підготовленні для розгляду науково-технічною радою Державного департаменту ветеринарної медицини.

Визначено епізоотичний стан мігруючих та синантропних птахів України щодо 8 вірусних інфекцій, які спостерігаються серед сільськогосподарської/

РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

.1 Дикі птахи як джерело розповсюдження збудників інфекційних захворювань

До недавнього часу вивченню диких тварин та птахів, як потенційних джерел збудників інфекційних хвороб, приділялося недостатньо уваги. Але за останні десятиріччя накопичились матеріали, які свідчать, що представники дикої фауни можуть бути переносниками збудників інфекційних хвороб сільськогосподарських тварин та людини. Окрім того, інфекційні хвороби, які існують зараз у свійських тварин, у більшості вивчені достатньо широко, в той же час патогенез, клінічна, патологоанатомічна картини та інші аспекти цих хвороб у диких ссавців та птахів вивчені недостатньо. В природних умовах у диких птахів часто виявляють різні віруси. У більшості випадків інфекційні хвороби у диких птахів протікають інакше, ніж у свійських, без клінічних ознак, у вигляді латентної інфекції. Латентна інфекція у птахів відіграє важливу роль у збереженні вірусів у періоди, коли умови для розповсюдження збудників несприятливі. Довгий час птахів вважали біологічним та екологічним тупиком для збудників деяких інфекційних хвороб, бо вони не викликали бактеріо- та вірусемію. Але, як показали експериментальні данні Ставського А.В., Сороченко А.Н., птахи дійсно переносять інфікування багатьма вірусами без наслідків та без вірусемії. В той же час стрес може призвести до загострення інфекційного процесу, вірусемії та виділенню збудника в навколишнє середовище [17]. Такі стресові реакції можуть наступати у птахів під час міграцій, змін кліматичних умов, перевтомлення, при переохолодженні, перегріванні, під час линьки, насиджування яєць та інше [46, 65]. Велику уваги до цього питання привернули події у Китаї та деяких інших країнах світу, які розгорнулися навколо атипової пневмонії, та диких тварин, які можуть бути переносниками збудника цієї хвороби [38]. Особливе місце серед представників дикої фауни, як потенційного носія та розповсюджувача збудників інфекційних хвороб, займають птахи. В еволюційному плані вони є одним із найдавніших резервуарів збудників вірусних, бактеріальних, грибкових, паразитарних хвороб. Диким птахам належить особлива роль у формуванні сучасних ареалів інфекційних хвороб людини, тварин та птахів. На відміну від інших наземних хребетних віруси, бактерії, паразити птахів можуть дуже швидко поширюватись на великі відстані за короткий проміжок часу, що пов'язано з особливостями біології та екології представників орнітофауни: здатністю до польоту та великим міграціям, надзвичайною мобільністю, розповсюдженню на всій Земній кулі від Антарктиди до Арктики, великим різноманіттям видів (сьогодні їх нараховується близько 8600) та величезною чисельністю (приблизно 100 мільярдів особин) [9, 21, 24]. Крім того цілому ряду птахів властивий колоніальний спосіб життя, що також має велике значення. Ще одна характерна особливість птахів - міграції. Хоча вони властиві багатьом видам живих істот на Землі, але птахам, як найбільш рухомим та високоорганізованим тваринам, міграції властиві чи не найбільше [27, 53, 75].

За висловами Д.К. Львова „миллионьї мигрирующих птиц можно сравнить с гигантским насосом, которьій два раза в год перекачивает адаптированньїх к ним возбудителей с континента на континент" [46].

Розрізняють декілька видів міграцій. У ветеринарному плані особливо цікаві місцеві переміщення та сезонні міграції, бо вони в більшості є масовими за чисельністю та значними за відстанями, які долають птахи [27].

Здійснюючи сезонні трансконтинентальні міграції, птахи утворюють великі зграї, за дуже короткий проміжок часу долають відстані в тисячі кілометрів, пролітаючи регіони з різною епізоотичною ситуацією. Починаючи з територій гніздування, жирування, відпочинку та закінчуючи територіями зимівлі, представники трансконтинентальних міграцій можуть стикатися з осілими птахами та такими, що кочують. Під час тривалих перельотів птахи летять певними міграційними шляхами, зупиняються в місцях масових постійних зупинок, де сходяться міграційні напрямки птахів із різних частин світу. Саме в таких місцях спостерігається велике скупчення мігруючих птахів різних видів на обмеженій території, що полегшує циркуляцію збудників [21, 75]. Навіть перебуваючи в місцях відпочинку недовгий час, мігруючі птахи здатні занести збудників інфекційних хвороб у зону міграції [29].

Локальні переміщення можуть сприяти обміну збудниками між мігруючими видами та місцевими угрупованнями. Аборигени можуть бути включені в циркуляцію збудників, які зовсім не характерні для цієї місцевості. Обмін збудниками можливий навіть між птахами, які не утворюють ніяких скупчень. Часто це обумовлено аліментарними зв'язками, так званими ланцюгами харчування.

При високій природній чутливості птахів до ряду патогенних вірусів їх епідеміологічне та епізоотологічне значення зростає у зв'язку з наявністю серед них постійного прошарку, який не має антитіл, що обумовлено порівняно малою тривалістю життя птахів (для більшості видів декілька років) [46, 65].

Деякі представники дикої авіфауни мешкають поблизу людини, їх об'єднують в групи синантропних птахів. Вони можуть бути як мігруючі, кочуючі, так і осілі. У різні пори року і в залежності від кліматичних умов синантропні птахи тримаються певних територій, населених пунктів, тваринницьких комплексів та інших об'єктів агропромислового комплексу і також можуть представляти потенційну небезпеку як джерела збудників інфекційних хвороб. Практично на всіх тваринницьких підприємствах, у тому числі і на птахівничих, існує певна кількість птахів, які постійно мешкають та харчуються на їх території. Під час місцевих переміщень на невеликі відстані вони здатні відвідувати території інших птахівничих господарств або інших тваринницьких підприємств. При таких масових перельотах з одних об'єктів на інші стає можливим перенос збудників інфекцій. Орнітологи, проаналізувавши зв'язки, форми та особливості контактів синантропних птахів із дикими тваринами та птахами, встановили їх тісний зв'язок з природними вогнищами небезпечних інфекцій [40, 59, 118, 205].

Особливе значення це має при вигульному утриманні сільськогосподарської птиці, контакти якої з дикими практично неминучі. Звичайним явищем при такій системі утримання є мешкання синантропних птахів (ластівки, горобці) у та птахами. Етапи досліджень птахів, як джерела розповсюдження арбовірусів, представлені нами далі.

1.2 Вірусні хвороби

Із усіх інфекційних захворювань сільськогосподарських птахів особливу небезпеку для промислового птахівництва представляють хвороби, спричинені вірусами різних родин. Це пов'язано з величезними економічними збитками для господарств та при деяких захворюваннях серйозними соціально-економічними наслідками для держави.

На сьогодні практично представники всіх відомих родин вірусів є збудниками тих чи інших інфекційних захворювань птахів.

Прикладом того, як птахи є складовою ланкою ланцюга розповсюдження збудників інфекційних захворювань, може бути їх участь у поширенні арбовірусів. Арбовіруси - це екологічна група вірусів, що об'єднує представників різних родин, особливістю яких є передача чутливим організмам біологічним шляхом через посередників. Головна роль у передачі арбовірусів чутливим тваринам належить членистоногим, але в цьому приймають участь і інші вектори - такі, наприклад, як птахи [57]. Арбовіруси були ізольовані на всіх континентах, за виключенням Антарктиди, і в багатьох країнах світу представляють серйозну проблему для медицини та ветеринарії [13, 14, 46, 92].

Встановлено, що птахи відіграють роль у збереженні арбовірусів між сезонами [65, 92]. У 1940 році Павловський Е.Н. припустив, що птахи грають певну роль в циркуляції вірусу кліщового енцефаліту. Москвін І.А. у цьому ж році експериментально встановив природну чутливість дрозда, поповзня та інших птахів до збудника цієї хвороби. У 1940-45 роках у СІЛА в осередках ЗЕК та енцефаліту Сент-Луїс виявляли антитіла та вірусемію у природно чутливих птахів [65].

За даними Наумова Р.Л. та ін., 73,8% досліджених видів птахів у Красноярському краї мали антитіла до арбовірусів, у 11,7% всіх досліджених перелітних птахів ізольовано вірус кліщового енцефаліту [65].

Woodal із спіав. у 1968 році в басейні Амазонки від різних птахів ізолював віруси СЕК, ЗЕК, енцефаліту Сент-Луїс, Турлок, Ітапоранга та ін. та встановив у них наявність антитіл до більш ніж 20 різних вірусів [65]. У США в мічиганських фазанів встановлено вірус СЕК [133].

У Каліфорнії від індичок ізольовано вірус ЗЕК [130], а вірус Конго-Кримської геморагічної лихоманки ізольовано від страусів в Італії [120].

Чутливість до вірусу ЗН встановлена у більш ніж 20 видів птахів. Вірус ЗН виділено від чорних дроздів та поповзнів в Азербайджані [65]. В США зареєстровано спалах енцефаліту ЗН серед екзотичних птахів зоопарку Нью-Йорка, а також спостерігалася масова загибель ворон у місті. Позитивні результати досліджень на ЗН були отримані і з 1 округу Коннектикуту та 12 округів Нью-Джерсі [95]. У Росії в різних регіонах ізольовані штами вірусу ЗН від птахів різних видів та різних екологічних комплексів [52, 61, 90].

У Таджикистані від диких птахів (крижнів, сорок, горлиць, крячків) ізольовано понад 50 штамів вірусів ЗН, понад 10 штамів вірусу Синдбіс, а також інші арбовіруси [68].

У Швеції основними носіями вірусу Синдбіс є три види дроздів [170].

У Бразилії з крові диких мігруючих птахів двох видів ізольовано вірус Ільєус, антитіла до нього встановили у сироватках крові 7 інших видів птахів [ПО].

Hammon із співавт. на Японських островах у 1958 році встановив наявність антитіл до вірусу японського енцефаліту в 24, 9% птахів, які відносяться до 154 видів [65].

В Індії було встановлено, що дикі птахи є одними з головних носіїв вірусу японського енцефаліту. При серологічних дослідженнях у сироватках крові качок, перепілок, шпаків у 19,2% виявлені антитіла до вірусу японського енцефаліту, в 9,77% - до вірусу Західного Нілу та в 4,56% - до вірусу Денге [173].

В Україні ряд арбовірусів ізольовано від сільськогосподарських тварин та диких птахів у західних областях [14, 92].

Всі ці дані - лише невелика частка копіткої наукової роботи дослідників, але вона свідчить, що вірусологія має достатньо фактів, які свідчать про участь птахів у 18 трансконтенитальних переносах арбовірусів. На нашу думку це є прикладом великої ролі диких птахів у розповсюдженні збудників інфекційних захворювань.

Родина параміксовірусів. Параміксовіруси птахів - досить чисельна група вірусів. Представники цієї родини нараховують 9 серотипів і є збудниками захворювань свійської та дикої птиці. ПВМ ізольовані від представників родин горобцеподібних, пастушкових, папугових, а також качок, гусей, курей, голубів, індиків [70, 97].

Найчастіше в птахівничих господарствах реєструються захворювання, спричинені ПМВ першого, другого та третього серотипів [71]. Особливо небезпечна з них ньюкаслська хвороба, збудник якої МЕБ віднесено до особливо небезпечних інфекцій (список А) [5, 16, 32, 49, 80, 185].

Вірус ХН широко розповсюджений у природі. Його виділяли від свійської птиці, синантропних та диких птахів багатьох видів, але епізоотію у вільномешкаючих птахів спостерігали рідко [54], хоча вірус ізольовано більше, ніж від 50 видів диких птахів [70]. До природного та експериментального інфікування чутливі понад 230 видів птахів [16, 32, 46, 80, 144, 168, 227].

Що стосується свійської птиці, то, крім курей, в багатьох країнах реєстрували захворювання індичок із наступною ізоляцією вірусу від них [101, 109]. Так, у США виділено 43 ізоляти лентогенних вірусів НХ від індичок. Як стверджує Vickers M.L., Hanson R.P. [230]., навіть відносно авірулентні віруси можуть викликати у них захворювання.

У Нігерії, Індії та інших країнах у цесарок встановлені антитіла та ізольовано від них вірус НХ [46, 158, 200, 210, 217]. Також до захворювання чутливі перепілки [16].

Треба зазначити, що гуси чутливі до експериментального інфікування, причому, патогенність вірусів збільшується при пасажуванні [46, 116]. Fioretti A., Guarini C.P.B. та інші виділяли від гусей вакцинні штами вірусу В і та La-Sota [162].

Качки можуть бути носіями лентогенних штамів вірусу НХ, про що свідчать дослідження Marius V. [175]. У 1972-1973 роках Pearson G. та McCann M. У Південній Каліфорнії під час епізоотії НХ серед курей ізолювали збудник від качок [195].

Серед синантропних птахів НХ реєструють у голубів. У них хвороба клінічно проявляється пригніченням, втратою апетиту, нервовими розладами, неможливістю до польоту [180]. В Європі та США, починаючи з 1981 року, НХ голубів набула широкого поширення. Від них виділяли віруси різної патогенності. Експериментально встановлена чутливість голубів до високопатогенних штамів вірусу НХ та можливість швидкого поширення інфекції серед них. У Великобританії, Туреччині, Судані, Японії від голубів ізольовано велогенні штами вірусів. Від голубів у Бельгії виділяли лентогенні, а в Японії мезогенні штами вірусу НХ [101, 187, 188, 190, 193, 195, 198, 210, 213, 214, 217, 233]. Alexander D.J. та Wilson G.W.C. у своїх роботах із вивчення спалахів НХ серед курей у Великобританії в 1983-84 роках вказують на те, що ізоляти від курей були подібними до ізолятів ПМВ-1 від голубів. Подальші дослідження довели, що 19 з 22 спалахів хвороби у курей пов'язані з прямим або непрямим переносом вірусу від хворих голубів [102, 233]. У США з травня 1984 по грудень 1985 років від хворих голубів у 12 штатах виділено 44 ізоляти НХ [194]. Багаточисельні дані свідчать, що голуби є природним резервуаром лентогенних вірусів НХ [46]. У зв'язку з тим, що голуби часто хворіють на НХ, розробляються різні заходи імунопрофілактики [180]. За даними МЕБ, в 2000-2001 роках НХ було зареєстровано серед голубів, горлиць у Північній Америці, Канаді, Франції, Швейцарії, Німеччині, Австрії, Італії [5]. Деякі вчені виділяють як окреме захворювання голубів параміксовірусну інфекцію першого серотипу. Так Fritzsche K. вважає, що найбільше значення в інфекційній патології голубів належить ПМВ-1 [144, 145]. Дикі голуби розповсюджують унікальні ізоляти ПМВ-1, що сприяє виникненню спалахів хвороби серед свійських голубів та сільськогосподарської птиці [172]. Alexander D.J., Lister S.A. описали нейротропне захворювання голубів у 866 зграях голубів [106]. Спалах хвороби серед голубів у 1984 році в США в Нью-Йорку описав Tangredi B.P.[222].

Під час епізоотій НХ серед курей багаторазово спостерігали масову загибель хатніх горобців (Passer domesticus) [16, 167], від них вдалося ізолювати патогенних збудників [101]. Спалахи НХ спостерігалися серед диких голубів та горлиць Columba livia, Streptopelia senegalensis, S. risoria, S. semitorquata, смертність серед них досягала 20% [46]. До експериментального інфікування чутливі шпаки (Sturnus vulgaris), мала горлиця (Streptopelia senegalensis). Під час спалаху хвороби в зоопарку хвороба вразила ворона (Bicorvus abyssinicus), сича хатнього (Athene noctua), орлана-білохвіста (Haliaeetus albicilla), страуса (Struthio camelus), збудника ізольовано від боривітря [16, 101, 105]. У Казахстані у 80-х роках минулого сторіччя на одній з птахофабрик відбувся спалах НХ, пов'язаний зі шпаками, багаточисельна міграція яких була викликана посухою в Індії [44].

При дослідженні птахів 60 видів під час епізоотії НХ у Південній Каліфорнії в 1972-1973 роках вірус було ізольовано від диких у 0,04% випадків, від напівдомашніх - 0,76%, екзотичних - 1,01%. Носіями збудника були горобці, ворони, які мали зв'язок з неблагополучними щодо захворювання птахами. Антигемаглютиніни в крові були встановлені у диких птахів у 0,21% випадків, у напівдиких - 8,3%, в екзотичних - 3,9% [195].

НХ встановлена серед фазанів [46], від них виділяли як вакцинні штами В і та La-Sota [101], так і патогенні [160, 195]. Pearson G. та McCann M. у Південній Каліфорнії ізолювали віруси різної патогенності від павичів [195]. У 2 спалахах НХ в 1997 році у Великобританії не виключають ролі фазанів, які були імпортовані з Данії, де спостерігалася епізоотія в 1996-97 роках [109].

Сюрин В.Н. зі співавторами повідомляє про випадок НХ у дрохви в Саудівській Аравії та ізоляцію вірусу в 1982 році від яструба (Accipiter virgatus golaris) [16].

У Швейцарії під час широкомасштабних досліджень 169 фермерських господарств антитіла до вірусу НХ були встановлені у 10,2% птахів (лелек, горобців, дятлів, дроздів, яструбів, куликів, ластівок, сорок, синиць, соколів, стрижів, диких качок). Але при вірусологічних дослідженнях клоакальних мазків вірус не ізольовано [70, 138].

В Єгипті Phtzer S., Verwoerd D.J., Gerdes G.H. та ін. виявили антитіла до вірусу НХ у мігруючих птахів 5 видів. Виділено 6 ізолятів вірусу НХ від представників 6 видів диких птахів [184]

За інформацією Лагуткіна Н.А. та Лутавинова В.І., штами НХ різної

патогенності ізольовані від пінгвінів, яструбів та індійських ворон [70].

Антитіла до вірусу НХ були виявлені у мігруючих гуменіков та білолобих гусей [96]. Bolte A.L. зареєстрував випадки НХ у сірих гусей [116].

Значну роль у розповсюдженні вірусу НХ відіграють дикі качки. Так, від 3652 диких качок у Мінесоті (США) в 1980-83 роках було виділено 84 ізоляти вірусу НХ [161]. В Англії від загиблого крижня також було виділено вірус [104].

У Росії в крові крижнів у Рязанській, Тверській, Новгородській областях встановлені високі титрі антитіл до вірусу НХ, при дослідженні як весною (4,8-6,6 log₂), так і восени (4,9-5,2 log₂) [76].

Vickers M.L. та Hanson R.P. в період з 1974 по 1980 рік у Вісконсіні, Мінесоті (США) та Альберте (Канада) від диких качок (крижнів, нерознів, лисок та інших) ізолювали 61 лентогенний ізолят НХ [230].

Kelleher С. J. з колегами в Мінесоті (США) виділив 84 ізоляти НХ від 2,7% досліджених крижнів [161].

З 1977 по 1983 роки від представників 12 видів мігруючих через Атлантику птахів у США було виділено всього 89 ізолятів параміксовірусу, з них 71 було віднесено до НХ [156].

Різні автори, зокрема Ezeifeka G.O. зі співав, та Phtzer S. зі співав, повідомляють про роль диких птахів у поширенні НХ в Африці [141, 184].

Особливу роль у розповсюдженні збудника хвороби відіграють навколоводні птахи [46]. За інформацією Центру з захисту диких тварин, у Північній Америці було зареєстровано спалах НХ серед бакланів, білих пеліканів та мартинів [54].

У 1990-97 роках у Канаді та США від бакланів (Phalacrocorax auritus) ізольовано патогенний вірус НХ [169]. За даними МЕБ, в 2000-2001 роках НХ спостерігалась у бакланів багатьох країн світу [5].

У Радянському Союзі антитіла до вірусу були встановлені у близько 1% сироваток крові колоніальних птахів далекосхідного узбережжя [46].

У 1974 році на Командорських островах із змивів з носоглотки та клоаки, пулів внутрішніх органів тонкодзьобих кайр (Uria aalge), топорків (Lunda cirrhata), сірокрилих мартинів (Larus glaucescens) ізольовано 9 штамів вірусу. В дельті Волги

від птахів змішаних гніздових колоній великого баклану (Phalacrarocorax car bo), великої білої (Egretta alba) та сірої (Ardea cinerea) чаплі, косаря (Platelea leucorodia), коровайки (Plegadis falcinellus) ізольовано 32 штами вірусу НХ, з них 13- від великого баклану, 10 - великої чаплі, 4 - сірої чаплі, 3 - коровайки, 1 - косаря [46].

У 1979 році від папуги (Katakoe sulperea) ізольовано велогенний штам вірусу НХ, також його виділено і від сірих папуг (Psittacus erythacus) [16, 46]. Brugh M, Beard W. ізолювали від зеленого та сірого какаду та інших екзотичних птахів штами вірусу НХ різної патогенності [119]. Pearson G. та McCann M. повідомляють, що 92% випадків виділення вірусу НХ від 110 видів екзотичних птахів приходилося на папуг та пітт [195].

Alexander D.J. повідомляє про випадки НХ у страусів та спалах захворювання в 1989 році в Ізраїлі на фермі з розведення страусів, а також про широке поширення НХ в Африці в 90-х роках під час буму розведення страусів на комерційних фермах [105]. Huchzermeyer F., Gerdes G. описують клінічний прояв НХ у страусів та ізоляцією від них збудника [153].

Одинадцять ізолятів вірусу НХ виділили Kawamura M., Nerome K., Kodama H. та ін. від екзотичних птахів у Таїланді та Індонезії [211].

При серологічних дослідженнях пінгвінів різних видів також встановлені антитіла до вірусу НХ [58, 177].

Що стосується інших серотипів, то ПМВ-2 (віруси Юкейпа) ізолювали в багатьох країнах від свійської птиці та диких птахів, у тому числі від пастушкових, горобцеподібних, качок, індиків, папуг та ін. [16, 70]. Вони ізольовані, в Японії - від свища, чирянки, вівсянки, мартина, в Ізраїлі - від крижня, чаплі великої, лиски, а також в інших країнах від водоплавних та горобцеподібних [70]. Goodman В.В., Hanson R.P. в Коста-Риці з 876 птахів 132 видів ізолювали ПМВ-2 від курчати та горобця (Zonotrichia capensis) [148].

Штами ПМВ-3 були ізольовані від екзотичних птахів, папуг, африканських та австралійських зябликів, а також водоплавних птахів на Атлантичному, Тихоокеанському, Балтійському міграційних шляхах [16, 70]. Bettina Schemera, H.Того та ін. виділили два ізоляти ПМВ-3 від екзотичних зябликів (Ortygospiza antricollis, Poephila cincta) [98].

Штами, які належать до ПМВ-4 і ПМВ-5, були виділені від зябликів, фазанів та папуг в Японії, Ізраїлі, СІЛА [70].

ПМВ-6 виділено в Гонконзі з фекалій качок, води, де знаходилися птахи, а також від диких качок в Канаді, Японії, ФРН, Чехословаччині, США [70, 161, 174]. Kelleher C.J., Halvorson D.A., Newman J.A. та ін. в Мінесоті (США) від 3652 диких качок ізолювали 14 ізолятів ПМВ-6 [161].

Ізоляти, що належать до ПМВ-7 і ПМВ-8, були отримані від диких гусей в Японії, США та від сірої чаплі в Японії на Тихоокеанському міграційному маршруті [70]. Graham D.A., German A., Abernethy D. та ін. в 1997 в Північній Ірландії з проб фекалій казарок ізолювали ПМВ-8 [163].

В Ізраїлі описано 5 випадків одночасного виділення ПМВ різних серотипів від свійських та диких птахів. В одному випадку змішана інфекція була викликана серотипами ПМВ-1 та ПМВ-4, а в чотирьох - ПМВ-1 та ПМВ-2 [182].

При вірусологічних дослідженнях 1430 водоплавних птахів 12-ти видів, які мігрують через Атлантику, було отримано 89 параміксовірусів. З них до ПМВ-2 було віднесено 1 ізолят, до ПМВ-4 - 6 ізолятів, до ПМВ-6 - 7 ізолятів, до не ідентифікованих параміксовірусів - 4 ізоляти [156].

Родина поксвірусів. Віспа птахів - контагіозна хвороба курей, голубів, канарок, шпаків, індиків, фазанів. Хвороба описана у більш, ніж 60 видів диких птахів [16]. Що стосується екзотичних птахів, випадки цього захворювання зареєстровані у нерозлучників двох видів (Agapornis personata), (Agapornis roseicolld) та хвилястих папуг (Melopsittacus undulatus) [121]. Вірус віспи ізольовано з віспоподібних уражень у 3-х видів австралійських диких птахів: сороки (Gymnorhina tibicen), білоглазки (Zosterops laterales), жайворонка (Grallina cyanoleuca). Mete Ash, Borst Gerrit H.A. та Dorrestein Gerry M. у двох галопогоських голубів (Nesopelia g. galapagoensis) при електронно-мікроскопічних дослідженнях патологічних утвореннях внутрішніх органів виявили віріони віспи [181].

Boosinger T. R., Winterfield R. W., Feldman D. S. та ін. ізолювали вірус віспи птахів від амазонських папуг [199].

До родини герпесеірусіе (Herpesviridae) відносять збудників чуми качок, інфекційного ларинготрахеїту, хвороби Марека, а також ряду хвороб диких птахів.

Епізоотії чуми качок серед свійської птиці часто асоціюються з місцями, де мешкають дикі водоплавні птахи [16]. Brand Christopher J., Docherty Douglas E. встановили п'ять спалахів чуми качок у популяціях міських крижнів та крижнів гібридів. Ізолювати вірус вдалося від зеленого чирка (Anas crecca) [117]. У Каліфорнії (США) від водоплавних птахів ізольовано апатогенний штам вірусу чуми качок. У Сакраменто при серологічних дослідженнях 421 сироватки крові водоплавних птахів різних видів встановили, що 17% з них мали антитіла до збудника чуми качок [231]. Marius-Jestin V., Cherbonnel M., Picault J.P. у Франції від диких качок ізолювали високопатогенний штам вказаного вірусу [174].

Вірусом ІЛТ в експериментальних умовах вдавалося інфікувати індичат, фазанів, павичів, японських перепілок, качок та гусей, голубів [16, 33]. Епізоотія ІЛТ з клінічною картиною спостерігалася серед голубів. Природну інфекцію відмічали у пугачів (Bubo bubo), вухатої сови (Asio otus), білої сови (Nyctea scandiaca). Чутливі також хатній {Athene noctua) та волохатий сичі (Aegolius funereus), боривітер звичайний (Falco tinnunculus), нечутливими до експериментального інфікування виявилися сова сіра (Strix aluco) та сипуха (Tyto alba) [46].

У природних умовах ХМ встановлена у курей, перепелів, індиків, фазанів, качок, лебедів, куріпок, сов, канарок, куріпок [16]. До видів, які стійкі до вірусу ХМ, відносять горобців та голубів [16, 46].

Вірус ХМ ізольовано від птахів 10 видів, що відносяться до родини Gallus [16, 46], в Японії від представників цієї родини виділено 9 ізолятів другого серотипу ХМ (2 ізоляти - першого та один ізолят третього серотипу) [159]. Вірус виявлено також у тканинних гомогенатах від 3-х ворон та 1-го шпака [16, 46].

До групи захворювань, які викликають представники цієї родини, як окреме захворювання відносять герпесвірус голубів. Хвороба характеризується ураженням дихальної системи з катаральними проявами, нервовими розладами. Carranza J., Poveda J. B., Fernandez А. зареєстрували спалах цієї хвороби в 1977 році в Іраку, Сирії, Єгипті [122]. Декілька штамів герпесвірусу було ізольовано від голубів у різних країнах світу [209]. Saik J. Е., Weintraub Е. R, Diters R.W. та ін. вважають диких голубів резервуаром вірусу, з якого збудник може потрапити до свійських голубів [197].

До цієї ж групи інфекцій відносяться гепатоспленіт сов та хвороба Пачеко папуг [46]. Cho B.R., McDonald T.L. ізолювали вірусний агент, який викликає хворобу Пачеко, від какаду та інших видів папуг [127].

Родина аденовірусів. Зараз у промисловому птахівництві аденовірусна інфекція набула особливого значення, що пов'язано з рядом причин. По-перше, в курей аденовіруси викликають гепатит з тільцями-включенями, в індиків - геморагічний ентерит, у фазанів - вірусний гепатит та мармурову хворобу селезінки, у перепелів -бронхіт. По-друге, вони також виступають у ролі вторинного фактору при інших інфекційних захворюваннях. По-третє, аденовіруси негативно впливають на інтенсивність несучості та якість яєць [16, 39, 80, 123, 142, 179, 220].

За результатами серологічних досліджень CELO - інфекція виявлена у курей, індиків, фазанів, дроздів, лебедів, папуг, качок та інших видів мігруючих птахів. Вірус CELO було ізольовано від фазанів, гусят та з гусячих ембріонів, від цесарок, індиків [87]. У Німеччини при дослідженні 154 проб диких птахів, серед яких качки, гуси, баклани, ворони, виявили AT тільки в 7 пробах сироватки крові качок [229].

В Японії, як повідомляє Takase K. та ін., від голубів, уражених інклюзивним гепатитом, було ізольовано аденовірус серотипу 2, який був високовірулентний для добових курчат. Аденовірус першого серотипу виділений від білохвостих перепілок у 1990 році [16, 62, 221]. Про спалах аденовірусної хвороби серед голубів в Італії повідомляє Dottori M. та ін. [220].

Значне місце у вірусній інфекційній патології сільськогосподарських птахів займає СЗН-76. За твердженням McFerran та Baxendale вірус СЗН-76 має своє походження від качок. Широкому розповсюдженню його серед курей сприяло використання вакцини проти хвороби Марека з штаму „Ріспенс", яка виготовлялася на фібробластах качиних ембріонів [16]. Особливу роль у поширенні вірусу відводять диким качкам, які є його природними резервуарами [126]. Як повідомлять Risso М.А., Menendez N.A., Petpuccelli M.A. 35,4% диких качок із округи Буенос-Айресу мали антитіла до цього вірусу [202]. За повідомленням Schloer G. М., 3,7% крижнів та 14,7% канадських гусей мали антитіла до вірусу СЗН-76 [209]. В Угорщині 59% диких качок та 20% сріблястих мартинів мали антитіла до вірусу СЗН [87].

У природних умовах резервуаром інфекції є свійські та дикі качки всіх видів та порід. За результатами серологічних досліджень різних авторів від 33,15% до 85% досліджених свійських качок мають антитіла до цього вірусу. Антитіла виявляли в пекінських, мускусних та помісних качок [16, 39, 87, 126, 147, 219]. З клоаки клінічно здорових качок Garcia Zalvidea J.I.; Martinez B.L та ін. ізолювали віруси СЗН; його було виділено також від гусей [16, 39, 62, 147]. Цей вид птахів особливо чутливий в період несучості [16, 126, 178]. Від 65 до 100% проб сироватки крові гусей з різних ферм Угорщини мали антитіла до вірусу СЗН-76. При експериментальному інфікуванні гусенят вірус виділяли з фекальних мас протягом З тижнів після зараження. [16, 39, 87]. McFerran J.B. експериментально інфікував „ індиків та фазанів, але природного захворювання у них дослідник не виявив [178].

Антитіла до вірусу СЗН встановлювали в сироватці крові сов, лелек, лебедів, горобців, диких гусей, єгипетських чапель в Ізраїлі [16, 39, 62]. У 100% чапель були встановлені високі рівні гемаглютинінів до вірусу СЗН-76 [149]. У деяких птахів (сов, лелек), які позитивно реагували в серологічних реакціях, виявляли деякі ознаки СЗН, наприклад, погано сформована шкаралупа яєць [16]. Також були виявлені AT в сироватках крові пінгвінів в Антарктиці [58].

Ziedler К., Hlinak А. з співавторами встановили AT до вірусу СЗН-76 у крижнів, лебедів та страусів нанду в титрах 1:8 та 1:16 [229].

Sulochana S., Sudharma D. знайшли антитіла до вірусу СЗН у крові голубів та ворон, та не знайшли їх у японських перепелів [219].

Mohanty G.C., Pradhan H.K., Singh S.D. та ін. реєстрували наявність антитіл в різних титрах у японських перепелів, але їх не було в сироватці крові голубів, фазанів, цесарок. У інших видів птахів антитіла були в порівняно низьких титрах, але дуже часто від 47,4% до 78,5% [212].

Антитіла в різних титрах до вірусу СЗН виявляли у диких птахів, які були відловлені неподалік від птахівничих господарств. Експериментально вдалося заразити чижів [16, 39].

Родина ортоміксовірусів. Грип - одна з особливо небезпечних вірусних хвороб птиці, а також ссавців (людини та тварин), яка відноситься до інфекцій, що здатні викликати непередбачувані та надзвичайні епідемічні та епізоотичні ситуації. Згідно з класифікацією МЕБ грип входить у перелік найбільш небезпечних інфекційних хвороб птиці (список А). Найбільше розповсюдження в природі, а також велике епідемічне, епізоотичне та економічне значення мають віруси грипу А [16, 23, 28, 30,46,77,93,114,134,164].

На сьогодні згідно з діючою номенклатурою з класифікації вірусу грипу А існують 15 підтипів гемаглютиніну та 9 нейрамінідази [45, 77, 103]. Всі підтипи гемаглютиніну зустрічаються у вірусів птахів, але лише деякі підтипи характерні для вірусів грипу ссавців (НІ, Н2, НЗ у людей, НІ та НЗ у свиней, НЗ та Н7 у коней) [34].

Захворюваність на грип зареєстрована у багатьох видів свійських та диких птахів: курей, качок, індиків, японських перепілок, куріпок, голубів, мартинів, крячків, цесарок, пінгвінів та інших [58, 223, 224] у більшості країн світу [13, 16, 32, 46, 80]. Труднощі боротьби з грипом пов'язані з широкою антигенною мінливістю збудника. Тому не тільки вакцинація, а й перехворювання не завжди забезпечує надійний захист від цієї інфекції. Ефективній вакцинації перешкоджає швидка зміна варіантів вірусу, що супроводжується зміною антигенної структури [22].

При вивченні грипу одним із найважливіших питань було визначення джерел та резервуарів інфекції. Особливе місце в цьому займають дикі птахи. Грип у них протікає практично без клінічних проявів, у вигляді ентериту, що свідчить в першу чергу про високу ступінь адаптації та дозволяє вважати їх природними господарями вірусів грипу А. Але інколи хвороба серед диких птахів проявляється їх масовою загибеллю [165]. Висока стійкість вірусів у навколишньому середовищі, особливо у воді (при +4 протягом 6-8 місяців), та водно-фекальний шлях інфікування сприяє постійній персистенції збудників грипу серед диких птахів [22, 23, 77, 165].

Аналіз накопичених протягом останніх 60 років даних показав, що основним резервуаром вірусів грипу в природі є дикі птахи навколоводного та водного комплексів, а також представники родини горобцеподібних та ржанкових. Від них ізольовані штами, які містять всі гени вірусів, що викликали пандемії та епізоотії [99, 140], а також віруси з всіма відомими сполученнями гемаглютиніну та нейрамінідази. Встановлена трансдукція вірусу від ржанкових та мартинів іншим видам птахів, а також свиням та людині [45, 77].

Важливу епізоотичну роль відіграють дикі качки, в СІЛА та Ізраїлі вони викликали епізоотію у індичок, були причиною епідемії грипу людей в 1957 та 1968 роках. У Бельгії від диких птахів інфікувалися свині [175]. У Мінесоті (США) від диких крижнів, які мешкали поблизу індичок, вдалося отримати 213 вірусів грипу 26-ти комбінацій [139]. У штаті Луїзіана при дослідженні диких качок (чирянки малої, нерозня та інших) протягом 1986-87 років було отримано 28 ізолятів вірусу грипу птахів [111].

Віруси грипу людини гонконгського комплексу (H3N2, H3N8, H3N9, H2N3) багаторазово ізолювали від диких птахів. Вірус з антигенною формулою H2N3 ізольовано від диких качок у ФРН [46], в Угорщині - з трахеального змиву горобця (Passer domesticus) [228], в Казані - від галок (Cohens monedula), сірих ворон (Corvus corone comix), чорної ворони (С.с.согопе) [78]. Антитіла були встановлені в 0,5-1,5% у морських птахів на Далекому Сході СРСР та в качок у зимовий період 1974 року в Японії. За серологічними даними в 1969 році у буревісників (Puffinus pacificus), короткохвостого буревісника (Puffinus tenuirostris) та інших птахів з північно-східної Австралії були встановлені вірусоспецифічні антитіла [46]. Серед тонкодзьобих кайр та топорків імунний прошарок до вірусів гонконгського комплексу був в 1970-71 роках 8-13%, в 1972 - 26%, 1973 - 6%, 1974 - 1%. У Туркменії він становив від 3 до 18% серед сріблястих мартинів (Larus argentatus), тонкодзьобих мартинів (L. genei), крячків (Sterna sandvicensis) та (S. hirundo), черні чубатої (Aythya fuligula) [46]. У Таджикистані в 1976-1977 та 1982-1986 pp. при проведені серологічних досліджень синантропних птахів (горлиць, майн, горобців, сорок, куликів, крижнів) встановлені антитіла до вірусів грипу людини гонконгської групи [55, 84].

Віруси, що мають у своєму складі НЗ, ізольовані від свійських качок в Україні, Польщі та Гонконзі, від в'юрків у Великобританії, від крячків (Sterna sandvicensis) та (Sterna hirundo) в Туркменії в 1973 p., в Канаді в 1976 від диких качок, у Лондонському аеропорту ізольовано 43 штами від екзотичних горобцеподібних. У Хабаровському краї, на Курильських островах та Сахаліні в 1974 р. виділено 52 штами вірусу грипу від сірої чаплі (Ardea cinerea), качки (Anas falcate), чирянки великої (A. querquedula), чирянки малої (А. сгесса), крижня (Anas platyrhynchos), крячка білокрилого (Chlidonias leucoptera), річкового крячка (Sterna hirundo), тихоокеанської клуши (Larus schietiza), чорнохвостого грицика (Limosa melanuroides), коловодника (Tringa іпсапа), слукви (Scolopax rusticola), вівсянки лучної (Emberiza aureola), вівсянки (Е. spodocephala), мухоловки (Muscicapa davurica), шишкаря білокрилого (Loxia leucoptera), ворони (Corvus levaillantii), великого дятла (Dendrocopos major), фрегата (Fregata ariel), топорка (Lunda cirrhata), баклана (Phalacrocorax wile) та ін. [46]. У Чехословаччині в 1978-1981 роках від відстріляних у період міграції крижнів було ізольовано 8 штамів вірусу з НЗ [94], вірус H3N8 в Бурятії від огара та коловодника лісового [31].

Віруси грипу (H3N2) ізольовані в Західній Україні від звичайних горлиць (Streptopella turtus), плиски білої (Motacilla alba) та від польового горобця. Антитіла до цього штаму також були встановлені в сироватках крові шпаків, зябликів, крижнів, відловлених поблизу Дніпра [20, 46]. Про ізоляцію вірусів H3N2 від звичайних горлиць, хатніх горобців та мартинів, а також наявність у сироватці крові хатніх горобців (Passer domesticus) і чорних ворон (Corvus corone) та в жовтках яєць мартину звичайного (Larus ridibundus) і річкового крячка (Sterna hirundo) антитіл до H3N2 повідомляють J. Romvary, J. Meszaros, Katalin Barb, I. Matskasi [228].

Протягом 1980-81 років у Великобританії від крижнів (Anas platyrhynchos), фламінго (Phoenicopterus andinus) та екзотичних птахів (Ortalis species), (Penelope purpurascens) було ізольовано віруси грипу H3N2, H3N8, H4N1, H4N6 [100].

Віруси H4N1 ізольовані в ФРН, H4N8 - в США, Англії та ФРН від екзотичних птахів, які утримуються в неволі. Ізоляти H4N6 неодноразово виділяли від папуг та інших екзотичних птахів у Лондонському аеропорту в 1971-1974 роках. У Чехословаччині від крижнів отримано сім штамів вірусу грипу H4N6 [94], на Каспії віруси цього підтипу ізольовані від багатьох диких птахів [31]. Віруси H4N3 отримано під час спалаху серед мартинів та крячків поблизу Волги в Астраханській області. Антигемаглютиніни до вірусів, які належать до цієї антигенної групи, встановлені у качок, чистикових, куликів у Приморському краї (до 8%) в 1966-1969 рр. [46]. У сироватках крові синантропних птахів, які відловлені на Дніпрі, встановлені антитіла до вірусу H4N6 [66].

Віруси, що мають гемаглютинін Н5, виділені від свійської птиці та диких птахів у багатьох країнах світу. Так, вірус А/курка/Шотландія/59 виділено під час епізоотії серед курей в Шотландії. У цей же час спостерігали велике скупчення трипалих мартинів (Rissa tridactyla) та буревісників (Fulmarus glacialis) у цій місцевості та їх масову загибель. Зроблено висновок, що вірус на ферму був занесений дикими птахами [16, 46]. Вірус (H5N3) ізольовано під час великої епізоотії з високою смертністю звичайних крячок (Sterna hirundo) на Атлантичному узбережжі в ПАР. Два штами цього підтипу ізольовані від клінічно здорових полярного крячка та білохвостого мартину на мисі Барроу в США, від буревісника (Puffinus pacificus chlororhinchus) на великому Бар'єрному рифі в Австралії. Від хворих крячків (Sterna albifrons), (Sterna hirundo) та мартинів (Larus genei) на Волзі (Астраханська область) отримано 5 штамів вірусу. Антитіла до Н5 встановлені в 6-15% проб сироваток крові диких птахів на півдні Приморського краю [46].

Джерелом вірусу грипу H5N2, що викликав велику епізоотію в Пенсільванії в 1983-84 роках, були дикі птахи. Вірус виявили у вільномешкаючих птахів 12 родів 88 видів [216]. Вірус H5N2 ізольовано в 1982 році при дослідженнях диких птахів, які мігрують через Атлантику. Більшість ізолятів грипу отримано від крижнів, чорних качок та чирянок [156]. Віруси з такою ж формулою виділені поблизу Каспійського моря від каспійського крячка та мартина [31, 89].

На території нашої країни, за результатами досліджень проведених у кінці 80-х років, антитіла до вірусу H5N3 виявлено в сироватках крові синантропних птахів [66].

Віруси з гемаглютиніном Н6 ізольовано від диких крижнів у США та Угорщині, у крячок поблизу річки Печори в Архангельській області, також антитіла встановлені в 4,7% казарок (Branta canadensis) у США [46]. На Каспії від диких птахів отримані віруси H6N3 [31]. Ще один представник цього серологічного типу -H6N5 - отримано з трахеального змиву клінічно здорового буревіснику з Бар'єрного рифу в Австралії [46, 135], а також від диких качок (Anas platyrhynchos), (Anas rubripes) в 1973 році в Делаварі (США) [151]. Із збірних фекалій від лебедів-кликунів та сірих гусей в Північній Ірландії ізольовані віруси грипу серотипу H6N1 [163]. Штам вірусу з Н6 виділено від шпака (Sturnus vulgaris) [228]. Игнатенко Т.А., Сидоренко Е.В., Смогоржевский Л.А. та ін. виявили в сироватках крові синантропних птахів на Дніпрі антитіла до вірусу H6N2 [66]. Протягом 1980-81 років у Великобританії від диких та екзотичних птахів таких видів (Phoenicopterus andinus), (Anas platyrhynchos), (Ortalis species), (Penelope purpuras cens) було ізольовано віруси грипу H6N2, H6N8 [100]. В Угорщині від лиски (Fulica atra), водяної курочки (Gallinula chloropus), місцевих та перелітних крижнів (Anas platyrhynchos) ізольовані віруси грипу Н6 [157].

Віруси, що мають гемаглютинін Н7, були отримані від диких птахів, які здійснюють перельоти з Африки в Європу через Ізраїль, а також від лиски, водяної курочки, крижнів [154, 157, 171]. Вірус грипу серотипу H7N8 ізольовано від огара та коловодника лісового, H7N1 від попелюха в Бурятії [31]. Антитіла до гемаглютиніну Н7 встановлені в жовтках яєць мартину звичайного (Larus ridibundus) та річкового крячка (Sterna hirundo) [228]. У сироватках крові дроздів, плисок, галок, серпокрильців, сорокопутів, в'юрків були встановлені антитіла до вірусу H7N3 [56]. Віруси грипу H7N7 були ізольовані в Великобританії від диких та екзотичних птахів [100].

Віруси, що містять гемаглютинін Н9, ізольовані від птахів родини мартинових на Каспії [31]. У Таджикистані у двох горлиць, які відловлені в птахівничих господарствах, встановлені антитіла до серотипу H9N2 [55]. У синантропних птахів, які відловлені на Дніпрі, встановлені антитіла до вірусу H9N2 [66].

Вірус з гемаглютиніном Н10 ізольовано в Італії від японських перепілок [46]. Антитіла до вірусу H10N7 були встановлені в крові дроздів, плисок, галок, серпокрильців, сорокопутів, в'юрків [56].

Від полярної крячки (Sterna paradisaea), гагари (Gavia stellata) в Печорі, від крижня в 1974-1975 pp. в долині Міссісіпі ізольовано вірус грипу з гемаглютиніном НІ 1. Віруси, що відносяться до цієї антигенної групи, були ізольовані в 1975 році при дослідженні гніздових колоній на Великому Бар'єрному рифі (Австралія) від клінічно здорових буревісників (Puffinus pacificus chlororhinchus) (4 штами), крячок (Anous stolidus) [46], а в Угорщині від фазанів (Phasianus colchicus) [167]. У сироватках крові дроздів, плисок, галок, серпокрильців, сорокопутів, в'юрків були встановлені антитіла до вірусів грипу птахів H11N6 [56]. Alexander D.J. повідомляє про ізоляцію в Великобританії від диких птахів вірусів грипу НІ 1N8 та НІ 1N9 [100].

Вперше віруси грипу НІ3 були ізольовані в 1977 році від мартинів у Бостоні (США) [3]. У Радянському Союзі віруси грипу НІ3 ізолювали від представників родини мартинів у 1976-77 роках в районі Каспію та у Білорусії [19, 47, 48] та також від водоплавних птахів в Бурятії [31]. В 1979-1985 роках ізольовано 93 штами вірусів грипу цього серотипу від мартина каспійського (Larus ichthyaetus), мартина сріблястого (Larus argentatus), крячка каспійського (Hydroprogne caspia) [3, 89]. У Чорноморському заповіднику в чапель, качок та мартинів встановили антитіла до вірусів грипу серотипів H13N6 та H13N3 [66].

При серологічних дослідженнях пінгвінів у Східній Антарктиці у них були зареєстровані антитіла до вірусу грипу птахів [177].

На території Росії на півдні Західного Сибіру від двох видів чирянок (Anas querquedula) та (Anas crecca) ізольовані віруси грипу, які відносяться до підтипу НЗ та Н4 та мікст НЗ+Н4 [86].

Що стосується вірусу грипу В, то антитіла до нього виявляли в крові колоніальних птахів на узбережжі Чукотки, Камчатки, на Командорських островах, острові Іоні, а також птахів Далекого Сходу, Приморського краю, Західної Туркменії та півночі Архангельської області. Вірус грипу В виявлено у 2 тонкодзьобих кайр та 1 топорка з Командорських островів [46].

Антитіла до вірусу В/Сингапур встановлено у 34,2% диких птахів (в основному у сорок та крутиголовок), які були відловлені поблизу Дніпра [20].

Родина коронавірусів. Найбільш важливим для промислового птахівництва представником цієї родини є вірус ІБК. Інфекційний бронхіт курей -висококонтагіозна хвороба, що проявляється у курчат респіраторними та уремічними синдромами, а у курей - враженням органів репродуктивної системи. Хвороба спричиняє великі економічні збитки [16, 32].

Almarza A.G. вважає, що в розповсюдженні збудника хвороби можуть приймати участь дикі птахи [107]. Ізолювати вірус вдавалося від перепелів з характерними проявами захворювання (враженням респіраторного тракту, нирок, порушення діяльності шлунково-кишкового тракту, зниженням інтенсивності несучості), а також після експериментального інфікування [46, 124, 125]. В Криму при проведенні серологічних досліджень диких птахів антитіла до нього були встановлені у ворон, мартинів, щигликів, дроздів [8]. В Антарктиці у чубатих пінгвінів були виявлені AT до збуднику ІБК [118].

Родина реовірусів. При проведенні широкомасштабних серологічних досліджень у Німеччині Ziedler K., Hlinak А. зі співав, виявили в сироватках крові крижнів, чирянок та болотних качок AT до реовірусів птахів [229].

Родина бірнавірусів. Небезпечним для галузі птахівництва, особливо м'ясного напрямку, є хвороба Гамборо. Збудник цього захворювання - представник цієї родини. У природних умовах вірусом ХГ вражаються тільки кури, але в останні роки вірус ізолювали від качок [62], у Росії та СІЛА від індиків [16, 26, 35]. При експериментальному інфікуванні індичат клінічних проявів хвороби не спостерігали, але в організмі індичат утворювалися антитіла до вірусу [232]. Крім курей та індиків, вірус було ізольовано від кажанів, та деяких видів комах [26, 32]. Вважається, що дикі птахи можуть бути прямими та непрямими векторами [16]. Про загибель горобців на одній з ферм, де спостерігався спалах хвороби Гамборо, повідомляє Edgar S.A., Yung Cho [137]. Інші автори також вважають, що ці птахи чутливі до хвороби [62]. Стосовно чутливості перепілок існують протилежні відомості. Так Edgar S.A. та Waggoner R. [136] повідомляють, що вірус ХГ є патогенним для них, a Weisman J., Hitcher S.B. [232] при експериментальному інфікуванні не встановили клінічних проявів хвороби та змін у бурсі в перепілок. В Антарктиці у двох видів пінгвінів та інших птахів дослідники в сироватці крові виявили AT до вірусу ХГ [58]. У той же час у Німеччині при серологічних дослідженнях диких качок, гусей, бакланів та інших птахів, що належать до 21 виду, не встановлено AT до збудника цього захворювання [229].

Родина парвовірусів. До цієї групи вірусів входить збудник ВЕГ, захворювання яке небезпечне для гусей та спричиняє великі економічні збитки господарствам. Зараз на території України ситуація щодо цього захворювання складна. Захворювання реєструються практично в усіх регіонах, що підтверджується результатами серологічних та вірусологічних досліджень [7]. Що стосується поширення цього захворювання серед представників дикої орнітологічної фауни, то відомостей дуже мало. Так, вчені з Німеччини Ziedler K., Hlinak А. та ін. при дослідженні диких птахів 21 виду AT виявили тільки в 5,8% випадків у крижнів та лебедей [229].

Родина пікорнавірусів. Небезпеку для галузі розведення качок представляє ВГК, збудник відноситься до родини пікорнавірусів. Це - гостра висококонтагіозна хвороба, яка супроводжується характерними враженнями печінки та високою летальністю молодняка каченят у віці 1-30 діб. Птахи родини курячих стійкі до захворювання [15, 16, 60]. Експериментально вдавалося викликати захворювання у цесарят, гусят, фазанят, перепелят, індичат. Загибель гусенят може становити до 95% [16].

У поширенні вірусного гепатиту каченят не виключається роль диких птахів як джерела збудника інфекції [16]. Буряковський В.Д. [12] довів, що збудник вірусного гепатиту каченят може розповсюджуватися дикими качками. Він встановив чутливість каченят крижнів до вірусу з розвитком клінічної картини та те, що перехворілі каченята крижнів є вірусоносіями протягом 3-х місяців. При дослідженні крижнів, чирків, лисух, мартинів, які були відстріляні на території неблагополучного щодо ВГК господарства, в 11% крижнів встановлені антитіла у високих титрах, але ізолювати вірусний агент не вдалося. Можливість заносу вірусу до господарств дикими качками та іншими птахами була доведена багатьма вченими при вивченні ензоотій в господарствах Чехословаччини, Московської і Київської областей [60]. Про роль диких качок у розповсюдженні збудника ВГК повідомляють також Anon та Фотін А.І., які ізолювали вірус від диких качок [88, 108, 120]. В Німеччині AT в титрах 1:8-1:16 виявили у крижнів та чирянок [229].

.3 Бактеріальні хвороби

Розкриваючи етапи досліджень диких птахів як можливого вектора передачі збудників інфекційних хвороб сільськогосподарських птахів, неможливо обійти хвороби бактеріальної етіології.

Сальмонельоз. До захворювання чутливі людина, всі види свійських птахів та тварин і багато видів диких. Можливим джерелом збудників хвороби вважають інфікованих диких птахів [46, 79, 80]. Croven S.E., Stern N.J., Line E. зі спів, ізолювали Salmonella spp. в 24-33% випадків із кишечнику та проб фекалій шпаків і горобців, які мешкають поблизу ферм із вирощування бройлерів [132]. Smyser С. P. та Snoeyenbos G. Н. виділяли Sal. typhimurium від птахів різних видів, у тому числі від голубів [215]. Що стосується голубів та горлиць Кокошаров Т. вважає, що вони можуть механічно переносити збудника хвороби на кінцівках та пір'ї [36]. Sal. pullorum-gallinarum у природних умовах викликає захворювання у молодняка курей, індиків, фазанів, цесарок, голубів, павичів, лебедів, горобців, чижів, снігурів, куріпок [46, 79, 80, 176]. Збудника цього захворювання Pennycot T.W. та Duncan G. отримали від фазанів під час спалаху інфекції у Великобританії [196]. У Німеччині зареєстровані спорадичні випадки ізоляції Sal. litchfield від птахів у зоопарках та від диких і синантропних птахів [207]. Palmgren Н. зі співавторами та McFarlane R.A. ізолювали Sal. havana, Sal. typhimurium, Sal. enteritidis із проб фекалій пінгвінів та альбатросів в Антарктиці в 1996-1998 роках [58, 177, 206].

Пастерельоз. У природних умовах хворіють кури, індики, качки, гуси, цесарки, фазани, перепілки, голуби, а також багато видів диких птахів [79, 80, 191, 152]. Збудника пастерельозу знаходили у сов (Tybo alba, Strix aluco). Клінічний прояв захворювання з 40% смертністю зареєстровано у Кенії в 1940 році в єгипетських чапель. Зафіксовані великі епізоотії (приблизно 40 тис. птахів) серед диких водоплавних птахів (гуси, качки, лисухи, буревісники) [46]. Aye P.P., Morishita T.Y. та Angrick E.J. отримали патогенні для курей ізоляти P. multocida від хижих птахів [113]. В Антарктиці реєстрували випадки захворювання пінгвінів та інших морських птахів пастерельозом [58].

Колібактеріоз. Інфекційна, септична хвороба всіх видів свійської птиці. Е.соіі -звичайний коменсал шлунково-кишкового тракту свійських і диких тварин та птахів. Колібактеріоз, як самостійна хвороба, спостерігається у вигляді спорадичних випадків. Частіше вона спостерігається як вторинна інфекція при інших бактеріальних чи вірусних хворобах [32, 46, 79, 80]. Але все ж таки збудника хвороби ізольовано від мартинів, голубів, ворон, горобців та інших диких птахів [131, 143].

Туберкульоз. До туберкульозу чутливі практично всі види свійських та диких птахів [79, 80]. Роботи Аллахвердиєва І.І. підтвердили, що дикі птахи (в даному випадку горобці) є джерелами збудника туберкульозу для тварин та птахів [1, 2]. Захворювання виявлено серед шпаків, голубів, фазанів, мартинів, гусей, лебедів, куріпок, індиків та ін. [46, 201]. Рягузов B.C., Хабузов І.П., Чернавіна М.Є. отримали дві культури М. avium від грака та горобця [72]. Як повідомляють Nesic D., Radosavljevic D., Romanic S., в Югославії у 70% голубів на одній з ферм діагностовано туберкульоз М. avium [183]. У Чехословаччині від диких птахів 5 видів ізольовані культури М. avium [218]. У Нідерландах від канюків, боривітря, мартинів, голубів, лебедів, вухастих сов, галок, фазанів та інших диких птахів ізольовано 82 штами мікобактерій, серед яких М. avium, M. fortuitum, M. terrae [112]. Roffe TJ. ізолював М. avium від крижня звичайного та нерозня [204].

Збудник респіраторного мікоплазмозу Mycoplasma gallisepticum у природних умовах, крім курей та індиків, вражає фазанів, куріпок, перепілок, цесарок, голубів, павичів [32, 67, 79, 80]. AT в сироватках крові лисок та лебедів виявляли німецькі дослідники [229]. Davidson W. R., Nettles V. F., Couvillion C. E. зі співав, у США ізолювали збудника захворювання від диких індичок (Meleagris gallopavo) з проявами синуситу [155].

До Mycoplasma synoviae - збудника інфекційного синовіту - в природних умовах чутливі фазани [79]. Що стосується інших представників Mycoplasma, то в Англії Keymer I.F., Leach R.H., Clarke R.A. від голубів ізолювали Mycoplasma columbium [166]; М. imitans ізольовано від качок, гусей та куріпок [146]; не ідентифіковані мікоплазми було виділено від хижих птахів (Buteo lagopus) та (Buteo buteo) з ознаками аеросакуліту та пневмонії [115].

На думку багатьох дослідників, дикі та синантропні птахи можуть відігравати певну роль у поширенні таких захворювань, як вібріоз, псевдомоноз, ботулізм [79, 80, 132]. Так, ботулізм відмічено в США та Канаді у 36 видів птахів, серед яких сокіл, мартин, чапля, чорний дрозд [46]. Польников Д.Г. у Киргизії від диких птахів 38 видів отримав 97 штамів клостридій, в тому числі 72 патогенних та 25 умовно патогенних [64].

Що стосується збудників інших бактеріальних хвороб, то збудник туляремії Francisella tularensis ізольований від шуліки {Milvus korshun), голуба {Columbia sp.), глушеця {Tetrao urogallus), орябка {Tetrastes bonasia), перепілки {Coturnix coturnix), водяної курочки {Gallinula chloropis), деркача {Сгех сгех), крячка звичайного {Sterna hirundo), мартина звичайного {Larus ridibundus), орябка {Bonasa umbellus), фазана {Pediocetes phasianellus), тетерука {Centrocercus urophasianus), пугача {Bubo virginianus), мартина {Larus pipixcan) [46]. Лістеріоз описано у курей, качок, індиків, голубів, канарок, папуг, гусей [32, 46]. AT до Leptospira spp. Були встановлені у лебедя та качок [229]. До збудника псевдотуберкульозу Yersinia pseudotuberculosis чутливі горобці, канарки, кури, голуби, індики, лебеді та інші (понад 44 видів). У природних умовах захворювання спостерігалося у курей, індиків, голубів, фазанів, канарейок, лебедів, качок, туканів, чорних дроздів, синиць, міських та берегових ластівок, ворон [32, 46]. Від різних видів пінгвінів в Антарктиці виявляли AT до Borrelia burdorferi sensulato, ізолювали Campylobacter jejuni [58].

Диким та синантропним птахам належить важлива роль у поширенні такого небезпечного захворювання, як орнітоз. На цей час орнітоз виявлено у 132 видів птахів з 18 рядів та 28 родин: фазани, голуби, горлиці, чаплі, мартини, а також інші морські, лісні та болотні птахи. Птахи цих видів й можуть бути джерелом інфекції. Вчені надають особливу роль, як джерела розповсюдження збудника орнітозу, представникам папугових та голубів. Так, у США Panigrahy В., Grimes J.E., Brown CD. при дослідженні 190 папуг у зоомагазинах у 119 з них ізолювали збудник орнітозу [192]. За даними різних авторів інфікованість голубів орнітозом у різні роки складала від 50 до 80% [32, 46, 79, 128, 208]. Page L. при серологічних дослідженнях чорних дроздів, горобців, голубів, пісочників у 25-65% з них виявив антитіла до збудника орнітозу [189]. Travnicek М., Cislakova L., Misko J. встановили AT в сироватці крові фазанів [226]. За результатами Сарьіева Г.А., Ахмедовой А.Г. Алиевой Н.А. в Азербайджані у розповсюдженні та зберіганні збудника орнітозу приймають участь представники 7 видів диких птахів фауни республіки [73].

Хвороба також була встановлена і серед водоплавних птахів. її реєстрували на Каспії у крижнів, чапель та інших птахів на гніздуванні. Збудник ізольовано від крижня, чирка. У дельті Волги у представників 18 з 22 досліджених видів птахів у 24-32% популяцій в сироватці крові встановлені антитіла [46]. McFarlane R.A. ізолював збудника інфекції, а інші дослідники виявляли до нього AT у пінгвінів (Pygoscelis adeliae) [58, 177]. Roberts J.P. та Grimes J.E. експериментально підтвердили можливість інфікування збудником орнітозу представників екзотичних видів: (Cassidix mexicanus), (Quiscalus quiscula), (Molothrus ater), (Zenaidura macroura) [203] Узагальнюючи вищевикладене, можна стверджувати, що епізоотологія має

численні відомості про широкі екологічні зв'язки бактерій та вірусів - збудників інфекційних хвороб із птахами. Це підтверджується як фактами носійства птахами ряду мікроорганізмів, так і наявністю в сироватках крові антитіл до них. З огляду на факти, наведені в літературному огляді, контакти свійських птахів з дикими можуть бути причиною виникнення гострих інфекційних захворювань у вигляді спорадичних випадків, ензоотій та епізоотій.

Доведеною можна вважати роль диких, особливо мігруючих, птахів у розповсюдженні арбовірусів та підтриманні їх природних осередків. Також можна вважати, що встановлена роль диких птахів в поширенні бактеріальних інфекцій сільськогосподарських птахів.

Не дивлячись на великі зусилля вчених різних країн, багато питань досі залишаються нез'ясованими. Роль диких птахів у розповсюдженні збудників деяких вірусних хвороб залишається дискусійною, так як все ж таки основними джерелами збудників є свійська птиця.

Що стосується вірусних хвороб, то з всього їх різноманіття найбільш широко дослідженими можна назвати дві хвороби: НХ та грип. Це й не дивно, бо вони належать до списку найнебезпечніших інфекційних хвороб за номенклатурою МЕБ (список А). Доведена роль водоплавних, навколоводних птахів та голубів як джерела збудників НХ, та не в повній мірі з'ясована роль синантропних птахів. Що стосується грипу, то роль диких птахів у поширенні захворювання доведена остаточно. Але з огляду на величезне епідеміологічне, соціальне, економічне, епізоотичне значення цієї хвороби має сенс проведення постійного моніторингу за ситуацією серед диких птахів (мігруючих та синантропних). На цьому наполягають представники МЕБ, які з метою попередження спалахів грипу рекомендують проводити моніторингові дослідження.

Взагалі, літературні відомості, наведені в огляді літератури, в більшості стосуються закордонних країн, де дослідження проводили 10, 15, 20 років тому. За цей час ситуація докорінно могла змінитися. Крім того, кожна країна, кожний регіон є своєрідним та унікальним. Висновки, що відносяться до Західної Європи, не говорячи вже про Америку та Азію, мало стосуються України. Дотепер не проведено моніторингу епізоотичної ситуації щодо інфекційних хвороб (вірусних хвороб) диких птахів у різних регіонах України.

Актуальність цієї роботи підтверджується існуванням у різних країнах світу центрів з вивчення хвороб диких тварин, а при МЕБ - робочої групи з контролю за ними. Ще одним перспективним напрямком досліджень центрів, робочої групи та референт-лабораторій є розробка чутливих та специфічних тестів для діагностики хвороб диких ссавців та птахів [186]. В Україні подібних центрів немає і такі роботи не проводяться.

За даними МЕБ в 2000-2002 pp. серед диких птахів були зареєстровані такі інфекційні хвороби, що відносяться до списку А: НХ у бакланів, голубів, горлиць, страусів, альбатросів у Північній Америці, Канаді, Франції, Швеції, Швейцарії, Австрії, Італії, Індії, Зімбабве, ПАР, Австралії; грип птахів у мартинів та інших птахів в Австралії. З списку В - вірусний ентерит качок у диких качок та гусей (США), холера птахів у диких качок та гусей (США) та у бакланів (Канада), хвороба Гамборо у пінгвінів в Антарктиді, сальмонельоз у чижів (Північна Америка), снігурів, зеленяків, мартинів (Північна Європа), горобців (Нова Зеландія) [6]. За даними 72-ї сесії МЕБ, в 2003 році зі списку А у диких птахів були зареєстровані грип та НХ, а зі списку В - холера птахів. У більшості випадків ці хвороби встановлені у тих самих видів та в тих самих регіонах, що і раніше [186].

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕНЬ

Експериментальні дослідження роботи проведені протягом 2000-2004 років у відділі профілактики хвороб птахів Інституту птахівництва УААН, Інституті експериментальної і клінічної ветеринарної медицини УААН, Державному Біосферному заповіднику „Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна (Херсонська область), у птахівничих господарствах Харківської, Черкаської, Запорізької областей та у біотопах птахів на території м. Харкова, Харківської та Сумської областей.

Дослідження щодо індикації та ідентифікації збудників виконані спільно з фахівцями Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини (м. Київ) та ФДУ «Федерального центру охорони здоров'я тварин» (ФДУ ВНДІЗТ м. Владимир Російська Федерація). Імунологічні дослідження сироваток крові та екстрактів жовтків яєць диких птахів щодо наявності в них антитіл до вірусу грипу були проведені спільно з фахівцями Центральної державної лабораторії ветеринарної медицини (м. Київ) та Інституту вірусології ім. Д.І.Івановського (м. Москва, Росія).

.1 Об'єкти досліджень

Аналізуючи наведені в літературному огляді матеріали щодо інфекційних хвороб серед диких птахів, враховуючи небезпеку, яку вони представляють для свійських птахів та те, що дикі птахи є потенційним резервуаром збудників, основним напрямком нашої роботи було обрано вивчення розповсюдження серед птахів фауни України збудників вірусних хвороб. Моніторингові дослідження проводили щодо вірусних хвороб, які за номенклатурою МЕБ відносяться до списку А - ньюкаслська хвороба та грип, до списку В - вірусний гепатит качок, інфекційний бронхіт курей, інфекційний ларинготрахеїт, хвороба Гамборо, а також інші хвороби, які спричиняють значні економічні збитки птахівництву України -

синдром зниження несучості-76, вірусний ентерит гусей [6].

У роботі були проведені дослідження диких птахів, яких умовно можна поділити на три групи: водоплавні, синантропні та птахи орнітологічної фауни Сходу України. Зазначені види птахів належать до численних, так званих фонових видів, які в повній мірі можуть відображати ситуацію щодо інфекційних хвороб.

2.1.1  Водоплавні птахи

У Біосферному заповіднику „Асканія-Нова" ім. Ф.Є. Фальц-Фейна протягом 2001-2004 років були проведені дослідження птахів наступних видів: крижень звичайний (Anas platyrhynchos), огар (Tadorna ferruginea), гуска сіра (Anser anser), гуска білолоба (Anser albifrons).

Відбір матеріалу для серологічних досліджень мігруючих птахів проводили під час сезонних зимових міграцій. У грудні 2001 року були відібрані проби крові від крижнів та огарів, У січні 2003 року - крижнів, огарів, сірих та білолобих гусей, в січні 2003 року - крижнів, огарів, білолобих гусей. Птахів відловлювали за допомогою пасток, розроблених та виготовлених у заповіднику.

Збір яєць для імунологічних досліджень проводили під час сезону гніздування в 2002-2004 роках на внутрішніх та зовнішніх водоймищах заповідника. В 2002 та 2003 роках були зібрані яйця крижнів та огарів, а в 2004 році - крижнів, огарів та сірих гусей.

2.1.2  Синантропні птахи

У 5 птахівничих господарствах Харківської, Черкаської і Запорізької областей в 2001-2004 роках було проведено дослідження птахів таких видів: горобець хатній (Passer domesticus), синиця велика (Parus major), грак (Corvidae frugilegus), галка (Coloeus monedula), тояуб(СоіитЬа livid), яструб великий (Accipiter gentilis), горлиця садова (Streptopelia decaocto), сизий мартин (Larus canus), ластівка сільська (Hirundo rustica).

Відбір проб крові від синантропних птахів проводили в цих господарствах протягом 2001-2003 років. Збір яєць для дослідження екстрактів жовтків здійснювали у 2-х птахівничих господарствах Харківської області в 2002-2004 роках. Яйця зібрані від птахів таких видів: горобець хатній (Passer domesticus), ластівка сільська (Hirundo rustica).

.1.3 Птахи орнітофауни Східної України

У біотопах, не пов'язаних з помешканнями людей, сільськогосподарськими підприємствами та великими міграціями відбирали матеріал для досліджень від 11 видів птахів, що є звичайними мешканцями лісів, парків, степів Східної України.

Дослідження були проведені в 2002 році. Яйця для виготовлення екстрактів жовтків зібрані в парках м. Харкова, а також на території Харківської і Сумської областей. Види птахів та характеристика місць де були зібрані яйця наведені в таблиці 2.1.3.1.

Таблиця 2.1.3.1 Види синантропних птахів та характеристика місць збору яєць

2.2     Матеріали досліджень

У лабораторних дослідженнях використовували:

1 культуру клітин: ФЕГ;

2 ембріони птахів: КЕ, КачЕ;

3 живильні середовища та розчини для культур клітин: середовище Ігла,

4 199, сироватку крові великої рогатої худоби, розчин трипсину, МПА,

5 МПБ;

6 штами вірусів: вакциний штам „Ла-Сота" вірусу НХ; штам „L497" вірусу

7 СЗН-76, вакцинний штам „К-ІП" вірусу ВГК;

8 сироватки крові диких птахів із заповідників та птахівничих

9 господарств;

10 жовтки яєць диких птахів із заповідників та синантропних птахів із

11 птахівничих господарств;

12 діагностикуми: еритроцитарні антигени для діагностики хвороб птиці

13 виробництва ДП «Ветеринарна медицини» ІЕКВМ УААН (м. Харків),

14 «Диагностический набор антигенов вирусов гриппа (НІ-13) и

15 специфических антител к ним» виробництва Інституту вірусології ім.

16 Д.І. Івановського, (м. Москва, Російська Федерація), «Набор препаратов

17 на основе моноклональньїх антител для дифференциальной диагностики

18 гриппа птиц и болезни Ньюкасла твердофазньїм иммуноферментньїм

19 методом» виробництва Всеросійського науково-дослідного інституту

20 ветеринарної вірусології та мікробіології (м. Покров, Російська

21 Федерація), «Набор компонентов для виявлення антител к вирусу

22 синдрома снижения яйценоскости-76 в реакции торможения

23 гемагглютинации» виробництва ТОВ «Кронвет» (Російська Федерація).

2.3     Отримання сироваток крові та екстрактів жовтків яєць

Відбір крові у диких птахів проводили з підкрильцової вени або з яремної вени за методикою, яка прийнята при відборі крові у свійської птиці [11], а також безпосередньо з серця. Для цього швидко розтинали грудочеревинну порожнину підранків (птахи, що поранені) та відбирали проби крові з камер серця за допомогою шприца або шляхом розрізання стінок серця. Сироватку крові отримували методом відстоювання. Подальшу підготовку здійснювали за загальноприйнятими методиками [42, 83].

Екстракти жовтків яєць диких птахів готували за двома методиками. Перша методика: жовток відокремлювали від білка, ретельно змішували в співвідношенні 1:2 з фізіологічним розчином (рН 7,2-7,4). Суміш центрифугували при 2500-3000 об/хв протягом 15 хвилин, супернатант використовували в дослідженнях. Друга методика: жовток відокремлювали від білка та ретельно змішували з фізіологічним розчином (рН 7,2-7,4) в співвідношенні 1:1, до отриманої суміші додавали рівний об'єм хлороформу. Суміш ретельно шутелювали протягом 5-10 хвилин, і центрифугували при 3000 об/хв 15 хвилин. Після центрифугування супернатант використовували в подальших дослідженнях.

.4 Імунологічні методи

Специфічні антитіла в сироватках крові та екстрактах жовтків яєць диких птахів до збудників НХ, СЗН-76, ХГ, ІБК, ІЛТ, ВЕГ виявляли за допомогою серологічних реакції: РН, РЗГА, РИГА.

РЗГА ставили згідно загальноприйнятої методики мікрометодом у плексигласових планшетах з U-подібними лунками. За цією реакцією встановлювали наявність в сироватках крові та екстрактах жовтків яєць диких птахів антитіл до вірусу НХ та СЗН-76. Компоненти реакції: сироватки крові та екстракти жовтків яєць, які досліджуються; антиген, який містить 4 ГАО; фізіологічний розчин; 1%-на суспензія еритроцитів півня [39, 42, 43, 83]. Для виявлення антитіл до вірусів грипу (НІ-13) використовували антиген, який містив 8 ГАО, фосфатний буферний розчин рН 7,4; 0,5%-ну суспензію еритроцитів півня.

За мікрометодом РНГА у плексигласових планшетах з V-подібними лунками здійснювали індикацію антитіл до збудників ВЕГ, ІБК, ХГ, ІЛТ [43] Використовували еритроцитарний діагностикум виробництва ДП «Ветеринарна медицина» ІЕКВМ (м. Харків) згідно з настановою з використання біопрепарату.

За РН виявляли антитіла в сироватках та екстрактах жовтків яєць до збудника ВГК. Постановку реакції здійснювали за загальноприйнятою методикою. Використовували 8-9-добові КЕ, двократні розведення матеріалів та постійну дозу антигену - 100 ЕЛД₅₀. Перед постановкою реакції сироватки крові та екстракти інактивували на водяній бані при температурі 56°С протягом 30 хвилин, додавали антибіотики (пеніцилін 200 ОД, стрептоміцин 100 мкг, ністатин 100 ОД на 1 мл). Облік результатів РН вели по ембріонах, що залишилися живі та не мали характерних змін. Титром сироватки, або екстракту вважали розведення, яке захищало 50% ембріонів від загибелі, розрахунок вели за Рід та Менч [60]. При постановці реакції використовували пул сироваток та екстрактів жовтків яєць від 10 особин одного виду.

2.5 Вірусологічні методи

Патологічний матеріал для вірусологічних досліджень збирали протягом 2001-2003 років. У Біосферному заповіднику „Асканія-Нова" матеріал для вірусологічних досліджень відбирався від загиблих мігруючих птахів таких видів: крижень звичайний, огар, гуска білолоба, чорний лебідь. Патологічний матеріал від синантропних птахів було відібрано в 5 птахівничих господарствах 3-х областей України (Харківської, Черкаської, Запорізької) від відстріляних птахів таких видів: горобець хатній, синиця велика, грак, голуб, галка, яструб великий, сизий мартин, ворона (таблиця 2.5.1).

Від загиблих або відстріляних птахів відбирали внутрішні органи (легені, трахею, нирки, печінку, шлунково-кишковий тракт), а також головний мозок. Також від живих птахів були відібрані клоакальні змиви за загальноприйнятою методикою [83].

Вірусні агенти виділяли з використанням первинно-трипсинізованих культур клітин та ембріонів птахів.

Курячі яйця для отримання ембріонів одержували з господарств, благополучних щодо інфекційних хвороб птиці, качині та гусячі - від качок та гусей батьківських стад відділу профілактики хвороб птахів Інституту птахівництва УААН.

Для інфікування використовували 9-10-ти добові КЕ, 10-12-ти добові КачЕ.

Таблиця 2.5.1

Характеристика місць збору патологічного матеріалу для вірусологічних досліджень

Інкубацію яєць, підготовку ембріонів, інфікування та спостереження за ними, розтин ембріонів та відбір екстраембріональної рідини проводили за загальноприйнятими методиками. При цьому наявність вірусних агентів в інфікованих ембріонах встановлювали за фактом загибелі ембріонів, наявності патологічних змін у них, позитивної РГА з 1% суспензією еритроцитів півня. При виявленні інфекційного агенту від ембріонів відбирали екстраембріональну рідину, яку зберігали до наступного пасажу при -20°С [50].

Первинно-трипсинізовані культури ФЕГ готували з 12-14-добових ГЕ за загальноприйнятою методикою [41]. Інфікування культури клітин проводили на 2-3 добу після формування щільного моношару. За інфікованою культурою спостерігали за стандартною методикою. При цьому цитологічні зміни обліковували за системою з чотириступеневою оцінкою стану моношару культури клітин. При появі в зараженій культурі цитопатичних змін на три-чотири хрести її заморожували при -20 С і зберігали в такому вигляді до наступного пасажу [41, 50].

Біологічні системи інфікували 10% суспензією патологічного матеріалу та змивами з клоаки. Підготовку матеріалу проводили згідно з існуючими методиками [26]. Вірусовміщуючий матеріал (зразки біоматеріалу) досліджували на предмет контамінації його сторонньою мікрофлорою висівом на МПБ, МПА, агар Сабуро[231].

Ідентифікацію ізольованого гемаглютинуючого агенту проводили в РЗГА з специфічною сироваткою крові проти вірусу НХ згідно з загальноприйнятими рекомендаціями [26], а також імуноферментним методом на основі моноклональних антитіл за допомогою діагностикуму «Набор препаратов на основе моноклональньїх антител для дифференциальной диагностики гриппа птиц и болезни Ньюкасла твердофазньїм иммуноферментньїм методом» виробництва Всеросійського науково-дослідного інституту ветеринарної вірусології та мікробіології (м. Покров, Росія)» згідно з настановою щодо використання біопрепарату. Для цього використовували полістиролові планшети з сорбованими моноклональними антитілами до нуклеопротеїнів вірусу грипу птахів (непарні ряди) та вірусу НХ (парні ряди). Планшети перед використанням попередньо однократно промивали ФБР-Т (фосфатний буферний розчин+твін). У лунки планшету вносили досліджувані зразки ЕЕР, специфічний позитивний антиген вірусу грипу, специфічний позитивний антиген вірусу НХ, нормальний негативний контрольний антиген, ФБР-Т (контроль кон'югату) в об'ємі 0,1см³. Планшети інкубували протягом 1 години на шутель-апараті при кімнатній температурі. Потім вміст лунок видаляли, а їх промивали тричі ФБР-Т. В непарні ряди вносили кон'югат моноклональних AT до антигену грипу, а в парні - кон'югат моноклональних AT до антигену НХ в об'ємі 0,1 см³, інкубували протягом 1 години на шутель-апараті при кімнатній температурі, промивали ФБР-Т 5-6 разів. До усіх лунок вносили хромогенний субстратний розчин в об'ємі 0,1 см³. Облік результатів проводили через 30 хвилин фотометрично при довжині хвилі 405 нм. Реакція підлягала обліку, якщо оптична щільність хромогенного субстратного розчину в лунках, в яких інкубували специфічні антигени, перевищували 0,4 одиниці, а в лунках, в яких інкубували контрольний нормальний антиген, - не перевищувала 0,15 од. Позитивними вважали зразки, якщо оптична щільність хромогенного субстрату в лунках, в яких вони інкубувалися, в 2 та більше разів перевищує оптичну щільність в лунках з нормальним контрольним антигеном.

Визначення патогенності ізоляту вірусу НХ проводили методом визначення середнього часу загибелі 10-денних КЕ, яка викликана мінімальною летальною дозою [26]. Для цього використовували десятикратні розведення вірусу 10"¹, 10~⁷, 10"⁸, 10"⁹, 10"¹⁰. Кожним розведенням вірусу інфікували по 10 ембріонів (5 ембріонів о 8 годині ранку та 5 ембріонів о 16 годині дня) в дозі 0,1 мл в алантоїсну порожнину. Інкубували при 37°С протягом 120 годин. Спостерігали за ембріонами двічі на день, час загибелі кожного ембріону фіксували. Середній час загибелі визначали шляхом поділу суми годин загибелі всіх ембріонів, яку викликала мінімальна летальна доза, на кількість ембріонів.

.6 Молекулярно-біологічні дослідження

Для молекулярно-біологічних досліджень патологічного матеріалу від диких птахів використовували тест-системи ПЛР, які розроблені ФДУ «Федерального центру охорони здоров'я тварин» (ФДУ ВНДІЗТ, м. Владимир, Російська Федерація) згідно з настановами та методичними рекомендаціями щодо їх використання [51]. При виготовленні буферних розчинів та розчинів для ферментативних реакцій використовували хімічні реагенти фірм «Serva» (Німеччина), «Sigma», «Promega» (США), «Fluka» (Швейцарія), «Pharmacia» (Швеція), а також реактиви марок х.ч. та о.с.ч. При проведенні ПЛР були використані праймери люб'язно надані для досліджень лабораторією молекулярної діагностики ФДУ «Федерального центру охорони здоров'я тварин». У роботі було використано обладнання: мікролабораторія «Eppendorf» (Німеччина), вакуумний насос, амплифікатор РТС-100 MiniCycler (MJ Research Inc, США), джерело живлення GPS 200/400 та EPS 3500 XL («Pharmacia», Швеція), апарат для електрофорезу, джерело УФ-випромінювання (трансілюмінатор).

Індикація геному та штамова диференціація вірусу НХ методом ПЛР та

секвенуванням участку гену F.

Сумарну РНК виділяли за допомогою набору реактивів RNAgents Total RNA Isolation System (Promega, США) згідно з інструкцією щодо їх використання. У роботі використовували РНК-залежну ДНК-полімеразу з вірусу міелобластозу птахів, Taq-полімеразу та dNTP (Promega, США). Праймери були люб'язно надані к.б.н. Грибановим О.Г.

Синтез кДНК. Для реакції зворотної транскрипції до 10 мкл розчину сумарної РНК додавали реакційну суміш, яка містила 2 мкл 10 мМ dNTP, 3 мкл Юх ревертазного буфера (0,5 М трис-НСІ, рН 8,3; 1,4 М КС1; 100 мМ MgCl₂, 200 мМ Р-меркаптоетанол), 15 од. РНК-залежної ДНК-полімерази та 100 пМ праймера ID (5'-CCATTGATGGCAGGCCTCTT-3'), додавали воду до кінцевого об'єму ЗО мкл, перемішували і інкубували 40 хв. при 37 С. Після інкубації прогрівали 4 хв. при 96°С та швидко охолоджували на льоду.

Ампліфікація кДНК. ПЛР проводили в програмованому амплифікаторі РТС-100 MiniCycler (MJ Research Inc, США). У пробірку об'ємом 0,5 мл вносили 5 мкл першого ланцюга кДНК, по 10 пМ праймерів ID (5'-CCATTGATGGCAGGCCTCTT-3') та 2D (5'-CCGCTACCGATTAATGAGCT -3'), 5 мкл IOxPCR буферу (570 мМ трис, рН 8,3; 160 мМ (NHO2 SO₄, 25 мМ MgCl₂, 0,1 % Твин-20), 3 мкл 10 мМ dNTP, 2 од. Taq-полімерази та воду до кінцевого об'єму 50 мкл, зверху нашаровували 50 мкл мінеральної олії. Реакцію проводили в два етапи. Перший етап - ампліфікація з зовнішньою парою праймерів (ID и 2D), ЗО циклів при наступних режимах: 94° С -0,5 хв; 53° С- 0,5 хв; 72° С- 1 хв. Аналіз продуктів ампліфікації проводили електрофорезом у 2% агарозному гелі 0,001% бромистим етидієм. У випадку, коли вірусспецифічна стрічка не виявлялася, проводили другий етап - реампліфікацію з внутрішніми праймерами ЇВ (5'- GTCAACATATACACCTCATC-3') та 2В (5'-ТААСАААСТССТОСАТСТТ-3')втомужрежимі. Продукти ПЛР очищали за допомогою набору реактивів Wizard™ PCR Preps DNA Purification Kit (Promega, США).

Секвенування кДНК. Нуклеотидну послідовність фрагменту F гену визначали методом прямого секвенування ампліфікованих фрагментів за допомогою набору "fmol DNA Sequencing System" (Promega, США). Аналіз нуклеотидних та амінокислотних послідовностей проводили, використовуючи пакет прикладних програм SeqProgs (Data handling for molecular epidemiology), версія 1.0 (N.J. Knowles, IF AN, Великобританія).

2.7     Статистичні методи

Статистичний аналіз результатів досліджень проводили за загальноприйнятими методами [63, 69]. Результати обчислювали за допомогою персонального комп'ютера та пакету програм „Microsoft Excel XP".

2.8     Характеристика осередків, де збирали матеріал для досліджень

Біосферний заповідник „Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна. Розташований в Херсонській області, в створі Азово-Чорноморського міграційного коридору. З 1985 року заповідник "Асканія-Нова" віднесено до системи біосферних резерватів ЮНЕСКО. Загальна площа заповідника 33397,6 га. До його землекористування входять: цілинний степ (11054 га), дендрологічний парк (196,6 га), зоопарк (61,6 га). Аборигенна фауна налічує 28 видів ссавців, понад 2000 видів безхребетних. У відкритому степу гніздяться майже два десятки видів птахів, а разом з тими, що заселяють деревостани і мігрують до вирію, їх 272 види. З широкого довкілля в захисні зони степового резервату щорічно збираються величезні зграї мігруючих птахів: сірих журавлів (9-15 тис), сірих (5-10 тис.) і білолобих гусей (20 - 500 тис), десятки тисяч крижнів та інших птахів. У зоопарку утримуються три види безкільових птахів: (африканський страус, нанду та ему), 72 види килегрудих: (лебеді, гуси, казарки, качки, фазани, журавлі та інші). Географія розльоту птахів з заповідника охоплює три континенти і простягається від Франції до Забайкалля та від Півночі Європейської Росії до Судану. Тут утримують 15 видів птахів, занесених до Червоної книги України: степовий орел, журавлі, сірий та красавка, огар та інші.

Господарство № 1 (Харківська область). Працює з трьома видами птиці: кури, індики, качки. Кури утримуються в приміщеннях у кліткових батареях та на підлозі. Індики - в приміщенні з вигулами. Качки - в приміщеннях з вигулами та вільним доступом до водоймища. На території господарства мешкають такі види синантропних птахів: горобець хатній, ластівка сільська, ворона, голуб та ін. Вони мають вільний доступ до годівниць та поїлок з питною водою на вигулах.

На території селища, в якому розташоване господарство, в приватному секторі утримується велика кількість сільськогосподарської птиці різних видів.

Господарство № 3 (Харківська область). Спеціалізується на утриманні та розведенні гусей. Гуси утримуються в приміщеннях з вигулами з вільним доступом до розташованого поблизу природного водоймища, на якому вільно мешкають різни види диких птахів. Населений пункт розташовано на відстані 1 -2 км від птахівничих приміщень. Відстріл проведено на території ферми з вирощування гусей. На території ферми та в господарчих приміщеннях мешкають та мають вільний доступ до годівниць горобці та сільські ластівки.

Господарство №4. Розташоване в Черкаській області. Спеціалізується на утриманні та розведенні качок. Качки розміщені в пташниках з вигулами; до годівниць та питної води мають вільний доступ дикі птахи. Господарство розташоване неподалік від Дніпра та Кременчуцького водосховища, на відстані 5 км від населеного пункту та оточене лісом. На території господарства мешкають горобці хатні, часто зустрічаються хижаки, такі як яструб великий. Відстріл синантропних птахів проведено на фермі з утримання качок.

Господарство №5. Розташовано в Запорізькій області неподалік від Дніпра та Каховського водосховища. Спеціалізується на утриманні курей, гусей, качок. Кури розміщені в приміщеннях ізольовано від водоплавної птиці. Гуси утримуються в приміщеннях з вигулами. Дикі та синантропні птахи мають вільний доступ до годівниць, поїлок з питною водою, відходів боєнського цеху. На території господарства мешкають хатні горобці, голуби, ворони, а також зустрічаються дикі водоплавні птахи (крижні, представники мартинів) особливо в зимовий період. Відстріл відбувався на території ферми з утримання водоплавної птиці.

РОЗДІЛ З. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЬ

3.1 Епізоотична ситуація щодо вірусних хвороб серед мігруючих водоплавних птахів у Біосферному заповіднику "Асканія-Нова"

3.1.1 Імунологічний моніторинг

Ньюкаслська хвороба. При інтерпретації отриманих результатів за діагностичний титр вважали титр антитіл 1:8 (3 log₂), тобто такий, який прийнятий в діагностиці НХ у сільськогосподарської птиці. Титр AT 1:2-1:4 в сироватці або в екстрактах жовтків яєць не вважали за позитивний. Результати імунологічного моніторингу мігруючих водоплавних птахів щодо цієї хвороби наведено в таблиці 3.1.1.1.

Встановлено, що з 57 досліджених у грудні 2001 році 10 проб сироваток крові крижнів не мали антитіл до вірусу НХ (17,54% від загальної кількості проб), 12 проб мали антитіла в титрах 1:2-1:4 (21,05%). У 35 пробах сироватки (61,41%), були виявлені антитіла в діагностичних титрах 1:8 (3 log₂) і вище. Антитіла в титрі 1:8 (З logz) мали 8 проб (14,03%), 1:16 (4 log₂) - 14 (24,58%), 1:32 (5 log₂) - 9 (15,79%). Максимальний рівень антигемаглютинінів 1:64 (6 log₂) було встановлено в - 4 пробах (7,01%). Слід відмітити, що рівень вірус специфічних антитіл не перевищував 1:128.

Наступні дослідження мігруючих крижнів були проведені в січні 2003 року. Всього було отримано проби сироватки крові від 113 крижнів. У 22 крижнів, тобто 19,46% від загальної кількості птахів цього виду, в сироватці крові не було встановлено AT до вірусу НХ. У 37 (32,74%) птахів були встановлені AT в титрах 1:2-1:4. Діагностичні титри антигемаглютинінів зареєстровані у 54 крижнів, що становило 47,80%. З них титр AT 1:8 мали - 25 (22,14%), 1:16 - 13 (11,51%), 1:32 -10 (8,85%), 1:64 - 6 (5,30%) крижнів.

Як і раніше, у 2003 не відмічено високих титрів антитіл до вірусу НХ (1:128 та вище).

При вивченні ситуації щодо НХ серед мігруючих крижнів під час чергової зимової міграції в січні 2004 року відловлено 145 птахів. Встановили, що тільки 12 з них, тобто 8,27%, не мали AT до збудника хвороби. Кількість позитивно реагуючих птахів - 133, що становило 91,73% від усіх досліджених. З них титр антитіл 1:8 мали 7 (4,82%) особин, 1:16 - 21(14,48%), 1:32 - 24 (16,56%), 1:64 - 46 (31,74%). У 2004 році, на відміну від 2001 та 2003 років, встановлені високі титри AT в сироватці крові крижнів: 1:128 - відмічено у 23 (15,87%), 1:256 - у 9 (6,20%), 1:512 - у З (2,06%) птахів, у той же час не було проб сироватки крові з титрами AT нижче діагностичних (1:2 - 1:4).

Поряд з крижнями нами було обстежено 50 мігруючих огарів. У 2001 році для дослідження було відловлено 3 огарі, у яких титри AT до вірусу НХ становили 1:4, 1:32 та 1:128 (середній титр становив 4,66±1,45 log₂). У наступному 2003 році кількість досліджених птахів становила 10 особин. З них 20% були серонегативні, 40% мали AT в титрі 1:2 - 1:4, та 40% - в титрі 1:8 (середній титр - 1,9±0,376 log₂). В січні 2004 року досліджена найбільша за весь період проведення моніторингу кількість огарів - 37 особин. Причому, всі птахи, яких досліджували, мали AT більш ніж, 1:8. AT в титрі 1:8 мали 2 (5,40%), 1:16 та 1:32 по 10 (27,03%), 1:64-9 (24,33%), 1:128-6 (16,21%) птахів. Середній титр склав 5,18±0,19 log₂.

За весь період моніторингових досліджень вивчено тільки 8 сірих гусок. З них три гуски (37,5%) були серонегативні до вірусу НХ, дві (25%) - мали AT в титрі 1:4 та три (37,5%) в титрі 1:8. СТ становив 1,62±0,49 log₂.

Білолобих гусей досліджували впродовж 2 років. У січні 2003 року з 19 білолобих гусей, яких вдалося відловити для досліджень, у 2 (10,52%) не було AT до збудника НХ, 8 (42,11%) - мали AT в титрах 1:2-1:4, 9 (47,37%) - в титрі 1:8 та вище, з них титр 1:8 у 15,78%, 1:16, 1:64 та 1:128-по 10,53% гусей. СТ становив 2,73±0,53 log₂.

У січні наступного року було досліджено 10 білолобих гусей, які мали AT до збудника НХ в титрі 1:8 та вище, з них титр 1:8 у 20%, 1:32 - 20%, 1:64 - 40%. У 20% птахів було зареєстровано високий титр 1:512. Середній титр - 5,8±0,64 log₂.

Результати моніторингових досліджень мігруючих водоплавних птахів у заповіднику "Асканія-Нова" під час гніздування наведено в таблиці 3.1.1.2.

Як видно з таблиці, в 2002 році для досліджень було зібрано 43 яйця крижня звичайного. При проведенні досліджень встановили, що 7 (16,27%) екстрактів жовтка яєць не містили AT до вірусу НХ, 6 (13,95%) містили антитіла в титрах 1:2-1:4. В ЗО (69,78%) пробах екстрактах жовтка встановили AT в діагностичних титрах. Причому титр AT 1:8 у 11 (25,59%), 1:16 - 14 (32,57%), 1:32 - 3 (6,97%), максимальний титр 1:64 - було встановлено у 2 пробах досліджених екстрактів жовтка (4,65%). Середній титр 2,93±0,26 log₂.

У наступному 2003 році було досліджено 20 екстрактів жовтків яєць крижня. В 5 (25%) екстрактах не було AT, у 8 (40%) містилися AT в титрах 1:2 - 1:4 та в 7 (35%) екстрактах антигемаглютиніни були в титрах 1:8 та вище, найбільший титр становив 1:32 - в 2 пробах (10%). СТ склав 1,95±0,43 log₂.

Дослідження 2004 року показали, що з 18 проб екстрактів жовтків яєць крижнів 10 (55,5%) не мали AT, а 8 (44,5%) - титр AT 1:2 - 1:4. Екстрактів жовтків із діагностичними титрами антигемаглютинінів у цьому році встановлено не було. СТ AT по групі крижнів, які гніздилися в заповіднику, становив відповідно 0,66±0,20 log₂.

За три роки в заповіднику досліджено 30 екстрактів жовтків яєць огарів. У 2002 році з 10 проб в 1 екстракті жовтка (10%) не було AT до вірусу НХ, в 4 пробах (40%) - титр AT становив 1:2 - 1:4, а в 5 (50%) пробах встановлено діагностичний титр антигемаглютинінів. З них 2 проби (20%) мали титр 1:8 та 3 (30%) - 1:16. Середній титр склав - 2,4±0,45 log₂.

У 2003 році також було зібрано 10 яєць огарів. З них 60% містили AT до вірусу НХ в титрі 1:4, а 40% - в титрі 1:8. СТ становив 2,4±0,16 log₂.

При дослідженні 10 проб екстрактів жовтків яєць огарів, зібраних у 2004 році, 30% (3 проби) з них зовсім не мали AT, також 30% (3 проби) - містили AT 1:2 - 1:4, 30% мали антигемаглютиніни в титрах 1:8, 10% - в титрі 1:16. СТ становив 1,7±0,471о&.         ;

Дослідження екстрактів жовтків яєць сірої гуски були проведені тільки в 2004 році. Встановлено, що з 8 проб екстрактів всі містили AT в титрах 1:2 - 1:4. Відповідно й середній титр був 1,62±0,18 log₂.

Аналізуючи результати моніторингу ми не встановили чіткого зв'язку між епізоотичною ситуацією під час зимової та весняної міграцій. Так, у 2001-2002 роках у крижнів, які прилітали до заповідника під час зимової міграції, та птахів, які тут гніздилися, рівень AT практично не відрізнявся. У грудні 2001 року СТ AT до вірусу НХ у крижнів становив 2,94±0,269 log₂, а влітку 2002 року - 2,93±0,26 log₂. В 2003 році збереглася практично така ж тенденція, але середні титри незначно відрізнялися. У січні 2003 року СТ був вищій та склав 2,4±0,165 log₂, а влітку цього ж року - 1,95±0,43 log₂. Зовсім інша картина спостерігалася в 2004 році. Взимку серед крижнів, що прилітали до заповідника зареєстрували високу кількість птахів з титрами вище 1:8. Звертає на себе увагу той факт, що в цьому році у крижнів зареєстровано високий рівень антигемаглютинінів 1:128-1:256-1:512. Середній титр AT становив відповідно 5,24±0,170 log₂. А влітку у крижнів, що гніздилися в заповіднику AT не перевищували 1:4. Відповідним був й середній титр 0,66±0,20 log₂.

Ситуація щодо імунологічного фону серед огарів була подібна до ситуації у крижнів. Відмінністю було те, що взимку 2001 року в огарів середній титр AT до вірусу НХ, був вищий в 2 рази при порівнянні з сезоном гніздування (взимку -4,66±1,45 log₂, а влітку 2,4±0,45 log₂). У 2003 році рівень AT в огарів, що прилітають до заповідника взимку, та в тих, що гніздяться, були практично однакові, але середній титр влітку був трохи вищий (1,9±0,376 log₂ та 2,4±0,16 log₂ відповідно взимку та влітку). У 2004 році в огарів спостерігалася ситуація, подібна до ситуації у крижнів у тому ж році. Під час зимової міграції в огарів зареєстровано високий рівень антигемаглютинінів (1:16, 1:32, 1:64) СТ склав 5,18±0,19 log₂, в протилежність цього влітку в огарів був невисокий рівень AT і становив 1,7±0,47 log₂.

Отже, при проведенні імунологічного моніторингу мігруючих водоплавних птахів у заповіднику «Асканія-Нова» встановлено наявність AT до вірусу НХ у крижнів звичайних, огарів, білолобих та сірих гусей. Високий рівень AT було виявлено у крижнів, огарів та білолобих гусей. Аналіз отриманих результатів дозволяє зробити висновок, що титри AT та кількість птахів, які мають їх в діагностичних титрах, не є стабільними показниками. Вони змінюються з року в рік, під час кожного міграційного сезону.

Синдром зниження несучості-76. Враховуючи літературні відомості про широке розповсюдження збудника цієї хвороби серед свійських та диких качок, ми провели імунологічний моніторинг щодо вірусу СЗН-76 серед диких водоплавних птахів заповідника „Асканія-Нова". Результати цієї роботи представлені в таблицях 3.1.1.3.

У довідковій літературі за діагностичний титр AT при серодіагностиці СЗН-76 у сільськогосподарської птиці приймають титр AT 1:4-1:32 [26]. В нашій роботі за діагностичний титр у диких птахів було прийнято титр 1:8.

За умов проведення роботи протягом трьох років отримано такі результати. В сироватці крові крижнів, досліджених в 2001 році, у 17 (29,82%) птахів не встановлено AT до вірусу СЗН-76, 13 (22,81%) мали AT в титрах 1:2-1:4, а 27 голів (47,37%) - AT в титрах вище 1:8, а саме: 1:8-8 проб (14,04%), 1:16-10 (17,55%), 1:32-5 (8,78%), 1:64-2 (3,50%), 1:128-2 (3,50%). СТ AT до вірусу СЗН цієї групі птахів становив 2,29±0,278 log₂.

У 2003 році досліджували сироватки крові від 113 крижнів, з них у 26 голів (23%) AT встановлено не було, титр у 25 голів (22,12%) становив 1:2 - 1:4, 62 (54,88%) крижні мали антигемаглютиніни в титрах 1:8 та вище, з них 12 (10,62%) крижнів -втитрі 1:8, 22 (19,50%)-втитрі 1:16, 17 (15,05%)-1:32, 2 (1,76%)-1:64, 6 (5,30%) - 1:128, 3 (2,65%) - 1:256. СТ антигемаглютинінів становив 2,9±0,21 log₂.

Із 145 птахів, які були досліджені в 2004 році, не мали AT до вірусу СЗН-76 60 голів, що становить 41,37%. Крижнів, що мали AT в титрах 1:2 - 1:4 зареєстровано не було. У 85 (58,63%) птахів встановлені антигемаглютиніни в титрах 1:8 та вище: титр 1:8 мали 9 птахів (6,2%), 1:16 - 12 голів (8,27%), 1:32 - 18 (12,41%), 1:64 -26(17,97%), 1:128 - 14 (9,65%), 1:256 - 6 (4,13%). Середній титр становив 3,22±0,24 log₂.

Також, крім крижнів, проводили дослідження огарів. У 2001 році з 3 птахів цього виду антигемаглютиніни до вірусу СЗН-76 встановлені в титрах 1:8-2 проби, 1:16 - 1 проба. Середній титр становив 3,3±0,34 log₂. У 2003 році було проведене дослідження 10 огарів. З них не виявили AT у 1 огара (10%), AT в тирах 1:2 - 1:4 виявили у 2 (20%), в титрах від 1:8 та вище у 7 (70%), з них титр 1:8-1(10%), 1:16-

 (20%) огара, 1:32-3 (30%), та титр 1:64-1 (10%) огара. СТ антигемаглютинінів у огарів цієї групи 3,5±0,611og₂. В 2004 році в заповіднику було досліджено 37 огарів, яких 8 (21,64%) не мали AT, а у 29 (78,36%) огарів у сироватці крові були встановлені антигемаглютиніни в титрах 1:8 та вище. Так, титр 1:8 мали 7 птахі (18,91%), 1:16 - 13 (35,14%), 1:32 - 1 (2,7%), 1:64 - 4 (10,81%). Були встановлені високі титри антигемаглютинінів до вірусу СЗН-76: 1:128 - 2 проби (5,40%), 1:256 - 2 огара (5,40%). СТ по групі птахів 3,56±0,381og₂.

Серологічним дослідженням піддавалися також сірі та білолобі гуси.

Сірі гуси були досліджені тільки в 2003 році. З 8 сірих гусей у одного (12,5%) не встановлено AT до вірусу СЗН-76, антигемаглютиніни в титрі 1:8 виявлено у 2 (25%), титр 1:32-у 1 (12,5%), 1:64-2 (25%), 1:128-2 (25%) сірих гусей. СТ антигемаглютинінів у сірих гусей становив 4,62±0,861og₂.

Білолобих гусей досліджували в 2003 та 2004 роках. У 2003 році було відловлено 19 особин цього виду. З них 7 (36,84%) голів не мали AT до збудника СЗН-76, 5 (26,32%) містили AT в титрі 1:2 - 1:4. Інші 7 (36,84%) птахів мали титри антигемаглютинінів вище 1:8. П'ять з них (26,32%) 1:8, та 2 (10,52%) - 1:32. В 2004 році 3 (30%) білолобих гуски не мали AT до збудника СЗН-76, титр 1:4-2 (20%), 1:16-2 (20%), 1:64-1 (10%), 1:128-2 (20%) гуски. СТ становив 3,6±0,70 log₂.

Таким чином, середній рівень AT до вірусу СЗН-76 у мігруючих качок та гусей під час зимових міграцій 2001-2004 років був невисоким.

Зовсім інша картина спостерігалася при імуномоніторингу диких качок та гусей, що гніздилися на території заповідника в період з 2001 по 2004 роки. Дані представлені в таблицях 3.1.1 А.

Дослідження 43 екстрактів жовтків яєць крижнів в 2002 році показали відсутність AT у 7 пробах (16,27%), у титрах 1:2-1:4 - в 9 (20,93%), а в 27 пробах (62,8%) рівень AT проти вірусу СЗН-76 був вище за діагностичний, титр 1:8 встановлено в 6 екстрактах (13,95%), 1:32 - в 13 (30,25%), 1:64 - в 6 (13,95%), 1:128 - в 2 (4,65%). СТ антигемаглютинінів в екстрактах жовтків яєць крижнів цієї групи становив 3,47±0,341og₂. У 2003 році серед крижнів, які гніздилися в заповіднику, зареєстровано ще більший рівень антитіл проти вірусу СЗН-76, антитіла мали всі 20 екстрактів. Тільки в 2 екстрактах жовтків (10%) встановили антитіла в титрі 1:4. По 4 екстракти мали антигемаглютиніни в титрі 1:8 та 1:16 та по 2 екстракти мали AT в титрах 1:32, 1:64, 1:128, 1:256, 1:512. СТ AT у крижнів становив 5,l±0,501og₂. В протилежність цього в 2004 році з 18 досліджених екстрактів жовтків 8 проб (44,45%) не мали AT, в титрі 1:2-1:4 мали 6 проб (33,33%), тільки в 4 пробах (22,22%) були AT в титрі 1:8. СТ становив 1,22±0,30 log₂.

При вивченні екстрактів яєць огарів у 2002 році в 5 пробах (50%) AT встановлено не було, в 20% (2 проби) встановлені AT в титрі 1:4, та в 30% проб (З екстракти) титр 1:32. СТ становив 1,9±0,72 log₂. У наступному 2003 році в усіх екстрактах жовтків огарів встановлені AT: 1:8 - в 30% екстрактів (3 проби), 1:16 - в 10% (1 проба), 1:32 - в 60% (6 проб). СТ становив 4,3±0,30 log₂. У 2004 році у 10% екстрактів AT встановлено не було, у 40% виявлені антитіла в титрі 1:2-1:4. Антитіла в титрах 1:8, 1:16, 1:32 були встановлені в 20%, 10% та 20% проб відповідно. СТ становив 2,6±0,78 log₂.

Яйця сірих гусей були зібрані тільки в 2004 році. З 8 екстрактів жовтків у З (37,5%) були AT до вірусу СЗН-76 в титрі 1:4, в титрі 1:8 - в 4 пробах (50%), 1:16 - в 1 пробі (12,5%). СТ становив 2,75±0,25 log₂.

При аналізі результатів моніторингу щодо СЗН-76 серед диких водоплавних птахів заповідника "Асканія-Нова" нашу увагу привернув той факт, що у птахів, які гніздилися навесні, рівень AT до збудника цієї хвороби був вищий. Так, у 2001 та 2003 роках рівень AT у крижнів під час зимової міграції становив 2,29-2,9 log₂, що нижче, ніж у птахів, які гніздилися навесні, в 1,5-2,2 рази. Особливо чітко різницю видно в 2003 році, коли зимою рівень AT становив 2,9±0,21 log₂, а в період гніздування 5,1±0,50 log₂. У 2004 році спостерігали протилежну картину: в крижнів взимку рівень антитіл був у 2,6 рази вищий, ніж на гніздуванні. При моніторингу огарів спостерігалася інша ситуація. Рівень антитіл у огарів взимку 2002 року та взимку 2004 був вищий в 1,3-1,7 рази при порівнянні з сезоном гніздування. А в 2003 році - навпаки, взимку рівень антитіл був нижчий в 1,2 рази, ніж навесні.

Таким чином, моніторинг водоплавних птахів у Заповіднику «Асканія-Нова» показав наявність AT до вірусу СЗН-76, як у сироватках крові, так і в екстрактах жовтків всіх досліджених видів птахів. Високий рівень AT було встановлено у представників родини качиних - крижня звичайного та огара. Титр AT в їх сироватках та екстрактах інколи сягав 1:256 -1:512.

Вірусний ентерит гусей. Подальші наші дослідження були спрямовані на проведення моніторингу щодо ВЕГ. Ця хвороба має велике значення для гусівництва тому, що спричиняє великі економічні збитки галузі. В Україні захворювання досить поширене серед свійських гусей в різних регіонах, що підтверджено серологічними та вірусологічними дослідженнями [7]. Що стосується даних з інфікованості диких птахів вірусом ентериту гусей, то їх дуже мало. Ми провели моніторинг щодо цієї хвороби серед диких водоплавних птахів. За діагностичний титр було прийнято титр антитіл у сироватці крові та екстрактах жовтків яєць 1:8.

Так, за результатами моніторингу водоплавних птахів під час зимової міграції, які наведені в таблиці 3.1.1.5, у сироватці крові крижнів протягом трьох років виявляли низький рівень AT до вірусного ентериту гусей. Так, у 2001 році в заповіднику з 44 досліджених крижнів тільки 11,36% мали титри AT 1:8 та 1:16, відповідно у 9,09% (4 проби) та 2,27% (1 проба). Максимальний титр AT становив 1:16.

Не мали AT 43,19% птахів (19 проб). Титри 1:2 - 1:4 були зареєстровані в 45,45% птахів (20 проб). СТ аглютинінів в сироватці крові крижнів цієї популяції становив 1,0±0,14 log₂. У наступному році було досліджено 113 крижнів. Але рівень AT до ВЕГ був ще нижчим. Тільки 7,07% крижнів мали діагностичні титри AT, а у 12,38% (14 проб) птахів титри AT у сироватці крові не перевищували 1:2 - 1:4. Проте переважна більшість з них 80,55% (91 проба ) не мали їх зовсім. Слід зазначити, що максимальний титр, який встановлено - 1:8, тому й середній титр відповідно був низьким 0,38±0,08 log₂. У 2004 році рівень AT у крижнів до збудника ВЕГ був найвищий за всі три роки досліджень. Діагностичні та вище титри AT зареєстровані у 23,43% крижнів. З них титр 1:8 мали 18,63% (27 проб) птахів, 1:16 -2,75% (4 проби), 1:64 - 0,68% (1 проба), 1:128 - 1,37% (2 проби). У 28,29% птахів (41 проба) AT були відсутні, а у 48,28% (70 проб) титри аглютинінів знаходилися в межах 1:2-1:4, СТ AT 1,54±0,11 log₂.

У 3 огарів, досліджених в 2001 році, титри аглютинінів становили 1:4, 1:8, 1:32. СТ відповідно 3,33±0,87 log₂. У 2003 році у жодного з огарів не виявлено AT до ВЕГ. У 2004 році з 37 сироваток крові огарів 32,46% (12 проб) не містили AT до парвовірусу гусей. Титри 1:2 - 1:4 були встановлені у 29,72% (11 проб). Діагностичні та вище титри були у 37,82% (14 проб). З них антитіла у титр 1:8 знайдені у 18,91% (7 проб), 1:16 - 13,51% (5 проб), 1:32 - 5,40% (2 проби). СТ склав l,81±0,261og₂.

Сірі гуси були досліджені тільки в 2003 році. З 8 гусей у двох AT не встановлено, в 3 - титри були 1:2 - 1:4, у 2 гусей - 1:8, а у 1 особини - 1:16. СТ AT по групі становив 1,87±0,51 log₂.

Білолобих гусей досліджували в 2003 та 2004 роках. З 19 птахів у 42,13% (8 проб) AT до збудника встановлено не було, в титрі 1:4 у 21,05% (4 проби). У діагностичних та вище титрах антитіла зареєстровані у 36,82% гусей, з них у титрі 1:8 - в 3 пробах (15,78%), 1:16 та 1:128 по 2 проби (по 10,52%). Середній титр 2,05±0,52 log₂. У 2004 році у білолобих гусей зареєстровано високий рівень AT до ВЕГ: від 1:64 до 1:256 у 80% птахів, 20% були серонегативними. СТ становив 5,7±0,91 log₂. Імунологічний моніторинг водоплавних птахів на гніздуванні свідчить про дуже низький рівень інфікованості вірусом ентериту гусей. Це підтверджується результатами, які наведені в таблиці 3.1.1.6.

Так у крижнів, що гніздилися в 2002 році, з 43 проб у 79,08% не було встановлено AT. Аглютиніни в титрі 1:2-1:4 були у 16,27% (7 пробах). Титр 1:8 був максимальним тільки в 2 екстрактах (4,65%). Тому середній титр по групі становив 0,37±0,12 log₂. При дослідженні 20 екстрактів жовтків яєць крижнів, які гніздилися в 2003  році, AT встановлено не було зовсім. Низький рівень AT був й в 2004 році. 3 18 проб екстрактів жовтків у 10 з них (55,5%) не було аглютинінів, а в 8 (44,5%) - AT у титрі 1:2. СТ антитіл 0,44±0,12 Iog2. AT у титрі 1:8 та вище не знайшли.

Низький рівень AT встановлено й в екстрактах жовтків яєць огарів у 2002 та 2004          роках. У 2002 у 80% проб AT не виявлено, а у 20% - AT у титрах 1:2-1:4. СТ 0,3±0,21 log₂. У 2004 році з 10 проб екстрактів жовтків яєць у 90% проб не виявлено аглютинінів проти збудника ВЕГ, а у 10% - вони не перевищували титр 1:2.

Відповідним був і СТ, який становив 0,1 ±0,12 log₂. Тільки в 2003 році рівень AT був вищий, ніж у попередні роки. Так, 40% екстрактів містили AT у титрі 1:8 та 1:16. СТ становив 2,5±0,37 Iog2.

Дослідження диких гусей, які гніздилися на водоймищах заповідника, були проведені тільки в 2004 році. Встановлено, що 87,5% екстрактів жовтків яєць сірих гусей не мали AT, а інші 12,5% мали AT у титрі 1:2. Середній титр був 0,12±0,13 log₂.

В цілому, якщо аналізувати результати імунологічного моніторингу диких качок та гусей, які мігрують та гніздяться в заповіднику „Асканія-Нова", то видно, що птахи всіх досліджених видів мали AT до вірусу ентериту гусей. На підставі низького рівня антитіл у сироватках крові та екстрактах жовтків яєць можна констатувати низький ступінь інфікованості їх збудником ВЕГ. У більшості випадків як взимку, так і навесні титри AT до вірусу в сироватках крові та екстрактах жовтків диких мігруючих крижнів та огарів не перевищували 1:8-1:16. Були поодинокі випадки, коли реєстрували антитіла в титрах 1:32-1:128.

Що стосується сезонного коливання рівня AT до ВЕГ, то в період гніздування він був значно нижчий в 2-3 рази, а в огарів майже в 10 разів, за винятком 2003 року, коли весною рівень антитіл був вищий ніж взимку. У диких гусей рівень антитіл був вищий, ніж у диких качок. Коливання титрів антитіл у них було досить великими: від 1:8 до 1:256. Слід зазначити, що високий рівень антитіл 5,7 log₂ був зареєстрований у білолобих гусей в 2004 році.

Вірусний гепатит каченят. На підставі літературних даних про роль диких качок у розповсюдженні ВГК був проведений моніторинг представників качиних, що мігрують та гніздяться в заповідника „Асканія-Нова".

У квітні 2001 року проведено моніторинг огарів та крижнів, які гніздилися на території заповіднику щодо циркуляції серед них збудника ВГК. У грудні 2001 року під час зимової міграції досліджували мігруючих крижнів. У 2002 році під час сезону гніздування (червень 2002) провели моніторинг крижнів, які гніздилися на території заповідника. У січні 2003 року провели дослідження мігруючих крижнів.

Імунологічний моніторинг щодо інфікованості диких качок збудником ВГК проведено було за допомогою РН. Результати наведені в таблиці 3.1.1.7.

Треба особливо зауважити, що отримані результати характеризують груповий імунітет. Це пов'язано з тим, що були використані пули сироваток та екстрактів по 10 проб у кожному. У 2001-2002 роках титри віруснейтралізуючих AT коливалися в межах 1:2 - 1:4. Моніторинг крижнів у 2003 році показав дещо більші коливання. Максимальний титр становив 1:16.

Отже, дані імунологічного моніторингу дають змогу констатувати, що птахи, які гніздилися, або мігрували в заповіднику "Асканія-Нова", мали низький рівень віруснейтралізуючих антитіл проти збудника ВГК як у сироватці крові, так і в екстрактах жовтків яєць.

Грип птахів. Результати серологічного моніторингу водоплавних птахів, які мігрували через заповідник „Асканія-Нова" протягом трьох років, наведені в таблиці 3.1.1.8.

У 2001 році досліджено 45 проб сироватки крові від мігруючих крижнів та З проби від огарів.

За позитивний титр AT вважали титр 1:40 та вище (згідно з настановою з використання діагностикуму). У 2001 році в сироватках крові досліджених огарів не було встановлено AT до жодного з 13 антигенів, у 17,7% проб сироваток крові крижнів знайдені AT у титрах 1:10-1:20 до НІ, Н2, Н8. В 2,2% проб титр до НІ становив 1:40 та в 4,5% до Н9 - 1:160.

У 2003 році досліджено 81 проба сироваток крові мігруючих крижнів, 3 проби сироваток крові огарів, 3 проби сироваток крові сірих та 11 проб сироваток крові білолобих гусей. При проведенні досліджень отримано результати, які відрізняються від результатів попереднього року. Так у 100% сироваток крові огарів встановлені AT до НІ, Н5, Н9 у діагностичних титрах 1:40-1:160. У 9% проб сироватки крові білолобих гусей виявлені AT до НІ у титрі 1:20 та до Н9 у титрі 1:160. У 2,5% проб сироватки крові крижнів титри антитіл до Н5 не перевищували 1:20, або досягав 1:40. В 14,8% проб виявили AT до Н9 у високому титрі - 1:160. У 80% проб сироватки - антитіл до вірусу грипу не встановлено. У сироватках крові сірих гусей AT до вірусів грипу (Н1-Н13) не було.

Серологічний моніторинг мігруючих водоплавних птахів було продовжено в 2004 році. Для цього відловили 65 крижнів, 12 огарів та 5 білолобих гусей. У 2004 році встановили більш широкий спектр антигенів вірусу грипу, до яких виявлені AT, у мігруючих водоплавних птахів у заповіднику „Асканія-Нова" у порівнянні з попередніми роками. Так, у сироватці крові огарів встановлено діагностичні титри AT до Н2, Н6, Н8, Н9, Н10, Н12. Зокрема, титр 1:40 мали 16,6% огарів до Н2 та 8,3% до Н6 і НІ2; титр 1-80 - 8,3% огарів до НІ0 і НІ2. Також виявлено високі титри AT (1:160-1:320) до Н8 у 16, 6% проб, до Н9 - 16, 6% та Н10 - 8,3%. У сироватках крові огарів не було AT до НІ, НЗ, Н4, Н5, Н7, НІ 1, Н13. У 20% білолобих гусей були AT до Н2 (1:80), Н6 (1:40), Н8 (1:80), Н9 (1:320).

До інших підтипів вірусу грипу антитіл встановлено не було. У крижнів від 1,5% до 3,0% проб сироватки крові містили AT у титрах 1:40 до Н2, НЗ, Н6, Н8, Н10. Високі титри антитіл були встановлені до Н8, Н9, Н10. Антитіла до Н8 в титрах 1:80 - 1:160 містилися у 7, 6% проб, AT до Н9 у титрах 1:160 - 1:320 у 13, 8%, AT у титрі 1:160 до Н10 у 1,5% проб сироваток крові.

Проведений моніторинг не обмежувався дослідженням тільки птахів, які мігрують через територію під час зимової міграції. Його проводили також навесні, коли птахи цих видів гніздилися в заповіднику. Для цього були використані екстракти жовтків яєць.

Так у 2002 році було зібрано яйця від 5 огарів та 31 крижня. Результат проведеної роботи представлено в таблиці 3.1.1.9.

Встановлено, що огарі, які гніздилися в заповіднику не мали AT до вірусів грипу. А в крижнів було встановлено низький їх рівень. У 3,2% проб екстрактів жовтків було виявлено титр AT 1:40 до підтипів НІ, Н8, Н9 та Н10, до інших підтипів вірусу грипу AT не було.

Інша картина спостерігалася при дослідженні екстрактів жовтків яєць крижнів та огарів, які гніздилися в заповіднику в 2003 році.

Позитивні титри AT (1:40 - 1:80) встановлено в екстрактах жовтків яєць огарів до підтипів НІ, Н2, Н6, Н7. Спектр антитіл, які виявлені в екстрактах жовтків яєць крижнів, був набагато різноманітнішим та представлений AT до описаних підтипів НІ, Н2, НЗ, Н5, Н6, Н8, Н9, Н12 вірусів грипу. Високі титри AT встановлено до Н2 (1:80 -1:160) у 50% проб екстрактів; до Н6 (1:80 -1:640) у 33,3%, до Н9 (1:80 - 1:160) у 16,6%.

У 2004 році продовжили серомоніторинг мігруючих водоплавних птахів, які гніздяться на території заповідника.

На відміну від попередніх років у цьому році виявлено низький рівень AT до вірусу грипу в мігруючих птахів, які гніздилися на території заповідника. Було встановлено наявність позитивних титрів AT тільки до таких підтипів вірусу грипу як Н8, Н9 у титрі 1:40 в екстрактах жовтків яєць крижнів та сірих гусей.

Отже, за результатами імунологічного моніторингу можна констатувати, що у всіх досліджених видів мігруючих водоплавних птахів (крижень звичайний, огар, гуска сіра та білолоба) були зареєстровані AT до різних підтипів вірусу грипу А. До більшості з них встановлений низький рівень AT. Частіше за все в сироватках крові та екстрактах жовтків виявляли високі титри AT до підтипів Н2, Н6, Н9, Н10.

3.1.2 Вірусологічні дослідження мігруючих водоплавних птахів

За літературними даними водоплавні птахи є носіями пара-, ортоміксовірусів, аденовірусів.

Для вірусологічних досліджень мігруючих птахів впродовж 2001-2003 років були відібрані внутрішні органи від загиблих на території заповідника птахів.

У 2001 та 2002 роках для вірусологічних досліджень використали внутрішні органи від 4 загиблих крижнів та чорного лебедя. У 2003 році з цією метою було відібрано 11 змивів з клоаки крижнів та 2 змиви з клоаки білолобих гусей.

Результати вірусологічних досліджень водоплавних птахів на КЕ та КачЕ представлені в таблиці 3.1.2.1.

Як видно з даних таблиці 3.1.2.1., при проведенні вірусологічних досліджень матеріалу від крижня з кільцем № 310502 на качиних ембріонах протягом трьох послідовних „сліпих" пасажів ізолювати будь-який вірусний агент не вдалося. При пасажуванні на КачЕ та КЕ не було зареєстровано загибелі ембріонів, при розтині патологічних змін у ембріонів та їх оболонок виявлено не було. ЕЕР всіх ембріонів у РГА з 1% еритроцитами півня давала негативну реакцію.

При вірусологічних дослідженнях матеріалу від крижня без кільця на КачЕ на першому „сліпому" пасажі була зареєстрована загибель 1 з 5 інфікованих ембріонів. На розтині у всіх ембріонів (живих та ті, що загинули) були встановлені крапчасті крововиливи на шкірі, внутрішніх органах. При постановці РГА з 1% еритроцитами півня ЕЕР ембріонів, що залишилися живими давала позитивну реакцію (спостерігалася аглютинація еритроцитів). Гемаглютинаційний титр становив 1:8 -1:16. ЕЕР ембріону, що загинув в РГА, була негативна. На другому „сліпому " пасажі також було зареєстровано загибель одного ембріона.

Таблиця 3.1.2.1. Вірусологічні дослідження мігруючих водоплавних птахів з заповідника „Асканія-Нова"

Патологічні зміни, а саме, крапчасті крововиливи на тілі ембріона, гіперемія, відставання в розвитку були виявлені як у ембріона, що загинув, так і в тих, що були живі. Гемаглютинаційний титр ЕЕР ембріона, що загинув становив 1:4, а тих, що залишилися живими -1:4-1:8. При проведенні третього „сліпого" пасажу було втрачено гемаглютинуючий агент. При спостереженні за інфікованими ембріонами не було встановлено ні їх загибелі, ні патологічних змін у них, у РГА ЕЕР всіх ембріонів давала негативну реакцію. Негативні результати отримано також при пасажуванні матеріалу на КЕ (для інфікування КЕ використовували ЕЕР качиних ембріонів І пасажу).

При дослідженні матеріалу від крижня № 310429 на КачЕ в першому „сліпому" пасажі була встановлена загибель одного з 6 інфікованих ембріонів. При розтині у всіх ембріонів (що загинули та залишилися живими) виявлені патологічні зміни у вигляді крапчастих крововиливів на шкірі. Гемаглютинаційну активність мала ЕЕР тільки ембріону, що загинув, у титрі 1:8.

На другому пасажі загибелі інфікованих ембріонів встановлено не було, але при розтині виявили крапчасті крововиливи на шкірі у всіх ембріонів. Гемаглютинаційний титр ЕЕР всіх ембріонів становив 1:4. Під час проведення третього пасажу закріпити гемаглютинаційні та патогенні властивості інфекційного агенту не вдалося. Не було зареєстровано ні загибелі ембріонів, ні патологічних змін у них при розтині, РГА також була негативною. „Сліпий" пасаж на КЕ також був негативний.

Досліджуючи матеріал від крижня № 434778, у першому „сліпому" пасажі на КачЕ зареєстрували загибель ембріонів (загинув один з 6-ти інфікованих), при розтині якого виявляли крапчасті крововиливи на тілі, а також на внутрішніх органах. У живих ембріонів встановили аналогічні патологічні зміни. При постановці РГА гемаглютинаційний титр ЕЕР ембріону, що загинув, становив 1:64, а в тих що були живими 1:128 - 1:2048. На другому пасажі на 3-5 добу всі інфіковані ембріони загинули. При розтині у них встановлено набряк та гіперемію ХАО, затримка розвитку ембріона, крапчасті крововиливи на тілі та внутрішніх органах.

Гемаглютинаційний титр ЕЕР становив 1:32 - 1:128. Загибель ембріонів, наявність у них патологічних змін та позитивна РГА при виключенні контамінації бактеріальною та грибковою мікрофлорою висівом ЕЕР на поживні середовища можуть свідчити про наявність у патологічному матеріалі крижня № 434778 вірусного гемаглютинуючого агенту. Подальше пасажування ізольованого гемаглютинуючого агенту продовжили на КЕ. У першому пасажі на КЕ не встановили загибелі ембріонів, але при розтині у всіх спостерігали відставання в розвитку, а також крапчасті крововиливи на шкірі та внутрішніх органів ембріонів. ЕЕР всіх ембріонів мала гемаглютинуючу активність у титрі 1:128 - 1:256. На другому пасажі реєстрували загибель КЕ. У всіх ембріонів спостерігали гіперемію тіла та ХАО, крововиливи на шкірі та внутрішніх органах. В РГА активність ЕЕР становила 1:256 - 1:512. На третьому пасажі протягом 7 діб загинули всі ембріони, при розтині також встановлені крововиливи. В РГА ЕЕР всіх ембріонів мала титри 1:256-1:512-1:1024.

Наступним етапом нашої роботи була ідентифікація ізольованого гемаглютинуючого агенту. Враховуючи, що вірусний ізолят інфікував КЕ та КаЕ, аглютинував еритроцитів півня, ідентифікацію його проводили стосовно належності до вірусів грипу, НХ та СЗН-76. Для диференціації вірусів грипу та НХ використали «Набор препаратов на основе моноклональньїх антител для дифференциальной диагностики гриппа птиц и болезни Ньюкасла твердофазньїм иммуноферментньїм методом» та ЕЕР І та II пасажів на КЕ. Результати представлені в таблиці 3.1.2.2.

Облік реакції проводили фотометрично. Згідно з настановою по використанню діагностикуму обліку результатів реакції оптична щільність хромогенного субстрату в лунках, в яких інкубували специфічні (позитивні) антигени, повинна перевищувати 0,4 одиниці, а в лунках, в яких інкубували контрольний (негативний) антиген - не перевищувати 0,15 од. Позитивними вважали зразки, якщо оптична щільність хромогену в лунках, перевищує оптичну щільність контрольного (негативного) антигену в 2 та більше разів. Із результатів представлених у таблиці видно, що оптична щільність хромогенного субстрату в лунках, сенсибілізованих

Таблиця 3.1.2.2

Результати постановки ІФА для диференціації вірусів грипу та НХ

*- одиниці оптичної щільності субстрату.

Моноклональними AT до нуклеопротеїну НХ та зразками матеріалу, перевищує оптичну щільність субстрату в лунках негативного контролю в 2,65-5,37 рази.

У той же час оптична щільність субстратного розчину в лунках, сенсибілізованих моноклональними AT до нуклеопротеїну вірусу грипу та дослідних зразків, була на рівні контрольного (негативного) антигену. Оптична щільність негативних та позитивних контролів відповідала умовам настанови з використання діагностикуму. У РЗГА позитивна специфічна сироватка крові до вірусу НХ (титр в РЗГА з вірусом НХ 1:128) викликала затримку гемаглютинації з антигеном ЕЕР КачЕ II пас. в титрі 1:32, із ЕЕР КЕ І пас. - 1:32, ЕЕР КЕ II пас. -1:16. Специфічна позитивна сироватка крові до вірусу СЗН-76 (титр в РЗГА з вірусом СЗН-76 1 :256) не викликала затримку гемаглютинації з антигенами досліджуваного ізоляту.

Таким чином, вірусний гемаглютинуючий агент, ізольований від крижня звичайного, № 434778, ідентифіковано, як вірус ньюкаслської хвороби. За83 результатами постановки ІФА та РЗГА антиген вірусу грипу та вірусу СЗН-76 в жодному з досліджених зразків не виявлено.

З метою вивчення патогенності виділеного ізоляту була використана методика визначення середнього часу загибелі 9-10-добових КЕ, інфікованих мінімальною летальною дозою. За її результатами протягом 168 годин спостереження за інфікованими ембріонами, їх загибелі не було. Проте, при розтині встановили затримку в розвитку, а також аглютинацію ЕЕР еритроцитів півня. Таким чином, виділений ізолят вірусу НХ відноситься до групи лентогенних вірусів.

Вірусологічні дослідження патологічного матеріалу від загиблого чорного лебедя здійснювались шляхом сліпих пасажів на культурі ФЕГ та КачЕ.

При пасажуванні на КачЕ на першому «сліпому» пасажі загибелі ембріонів встановлено не було. При розтині у всіх встановлені крововиливи у вигляді крапок на серці. РГА з ЕЕР дала позитивну реакцію, титр становив 1:8 - 1:16. На другому „сліпому пасажі була вже зареєстрована загибель ембріонів ( двох з 3-х інфікованих). На розтині у живих та тих, що загинули - гіперемія ембріонів та ХАО. У РГА тільки ЕЕР ембріону, що загинув позитивна, титр 1:8. На третьому пасажі інфекційний агент було втрачено.

При пасажуванні матеріалу на культурі ФЕГ протягом трьох «сліпих» пасажів ЦПД встановлено не було.

Паралельно матеріал від чорного лебедя було досліджено в ПЛР. Виявлення вірусу НХ проводили у патологічному матеріалі (10% суспензія внутрішніх органів) в зворотно-транскриптазній ПЛР. У результаті ампліфікації з праймерами ID та 2D синтезували вірус специфічний фрагмент комплементарної ДНК (кДНК) у патологічному матеріалі. Визначення та порівняльний аналіз первинної структури ампліфікованих фрагментів кДНК показали, що проба досліджуваного матеріалу від чорного лебедя містила геном польового ізоляту вірусу НХ, який має 96% гомології зі штамом Ulster.

При проведенні вірусологічних досліджень клоакальних змивів на КЕ ізолювати вірусні агенти протягом трьох „сліпих" пасажів нам не вдалося. Результати досліджень наведені в таблиці 3.1.2.2.

Таблиця 3.1.2.2. Вірусологічні дослідження змивів з клоаки мігруючих водоплавних птахів заповідника „Асканія-Нова"

Таким чином, при проведенні вірусологічних досліджень диких крижнів ізольовано один вірусний агент, який мав гемаглютинаційні властивості та був ідентифікований, як лентогенний вірус НХ. Також при проведенні досліджень інших двох зразків матеріалу на перших двох пасажах спостерігали ознаки дії інфекційного вірусного агенту (загибель ембріонів, патологічні зміни, гемаглютинацій на активність), але закріпити та ізолювати їх не вдалося. При пасажуванні їх було втрачено. При вірусологічному дослідженні чорного лебедя на перших пасажах спостерігали дію агенту, але при подальшому пасажуванні закріпити їх не вдалося та вони були втрачені. При проведенні ПЛР у зразках патологічного матеріалу від чорного лебедя встановили наявність геному польового вірусу НХ.

3.2 Епізоотична ситуація щодо вірусних хвороб серед синантропних птахів, які мешкають в птахівничих господарствах

За результатами попередніх досліджень ми встановили інфікованість мігруючих водоплавних птахів збудниками інфекційних хвороб сільськогосподарської птиці, що дало нам змогу зробити висновок про необхідність проведення подібних досліджень серед синантропних птахів, які постійно мешкають поблизу птахівничих господарств, оскільки вони можуть бути складовою ланкою ланцюгу можливого інфікування збудниками хвороб: мігруючі птахи -> синантропні птахи -> сільськогосподарська птиця.

3.2.1 Імунологічний моніторинг. Дослідження птахів Харківської області

Господарство № 1. Серологічні дослідження синантропних птахів цього господарства було проведено в 2001 році. Для вирішення цієї задачі були відстріляні 15 горобців, грак та голуб. Подальші дослідження синантропних птахів у наступні роки проводили за допомогою екстрактів жовтків яєць.

Результати серологічних досліджень синантропних птахів наведені в таблиці 3.2.1.1.

Як свідчать результати серологічного моніторингу відстріляних птахів, встановлено AT тільки до збудників НХ та ІЛТ.

До вірусу НХ виявлені AT у горобців, грака та голуба. У хатніх горобців тільки 13,33% (2 проби) не мали антигемаглютинінів до вірусу, а у всіх інших 13 птахів, тобто у 86,67%, були AT в діагностичних титрах. Причому, титр 1:8 мали 2 горобці (13,33%), 1:16 та 1:32 по 5 птахів (по 33,34%), у одного горобця (6,66%) зареєстровано найвищій титр 1:64. СТ антигемаглютинінів по групі горобців становив 3,8±0,44 log₂. У голуба та грака у сироватці крові AT до вірусу НХ становили - 1:8.

Щодо ІЛТ, то AT виявлені у горобців та грака. Майже половина хатніх горобців (7, 46,68%) AT до цього вірусу не мала. У чверті птахів (4 пробах, 26,66%) у сироватці крові містилися AT у титрах 1:2-1:4. Також у чверті горобців (4 проби, 26,66%) аглютиніни були в діагностичних титрах. У 13,3% птахів титри AT становили 1:8 та 1:16. СТ AT у горобців - 1,26±0,39 log₂. У грака титр AT був 1:8, а в голуба з цього господарства AT виявлено не було.

Що стосується збудників СЗН-76, ХГ, ІБК, то AT до них у жодного з досліджених птахів не встановлено.

Моніторинг за епізоотичним станом синантропних птахів двох видів (горобець хатній та ластівка сільська) продовжували в 2002-2004 pp. Для цього під час гніздування птахів збирали яйця, з жовтків яких готували екстракти. Результати досліджень екстрактів жовтків представлено в таблицях 3.2.1.2; 3.2.1.3; 3.2.1.4.

Аналізуючи результати досліджень екстрактів жовтків синантропних птахів у цьому господарстві, на підставі наявності AT в екстрактах жовтків, встановлено, що горобці мали контакти з вірусами НХ, ХГ, ІБК та ІЛТ.

Зокрема, в екстрактах жовтків яєць горобців, які гніздилися в господарстві № 1 у 2002 році, встановлено діагностичні титри AT проти вірусу НХ тільки у 13,3%. У більшості птахів AT були відсутні. AT проти збудників ХГ та ІБК у титрах 1:2- 1:4 було встановлено в 2-3 пробах з ЗО.

У наступному 2003 році, виходячи з того, що горобці протягом літа здатні вивести 2-3 виводки [21, 18, 85], було проведено два дослідження під час першого та другого гніздування. При дослідженні екстрактів жовтків яєць горобців під час першого гніздування не було встановлено AT до жодного з антигенів. Інші результати отримали при дослідженні екстрактів жовтків яєць горобців другого гніздування. Як і при першому гніздуванні в екстрактах жовтків не було AT до збудників НХ та СЗН-76. До вірусу ХГ та ІЛТ діагностичні титри (1:8) реєстрували у 20% проб. У 40% екстрактів виявлені діагностичні титри AT (1:32, 1:128) проти ІБК. Таким чином встановлено збільшення інфікованості горобців від першого до другого гніздування.

У 2004 році за результатами досліджень екстрактів жовтків яєць птахи були інфіковані тільки вірусом НХ та ІБК. Проти збудника НХ ми в 57,1% проб відмічали AT у діагностичних титрах (1:8, 1:16). У 71,4% проб екстрактів виявили високий рівень AT проти збудника ІБК (1:128, 1:256)

Дослідження екстрактів жовтків ластівок сільських проводили тільки в 2002 та 2003 роках. У 2002 році в екстрактах жовтків яєць ластівок був низький рівень AT тільки до вірусу НХ та ХГ. Щодо інших антигенів СЗН-76, ІБК, ІЛТ, то до них AT були відсутні зовсім.

В екстрактах жовтків ластівок, які гніздилися в 2003 році в цьому господарстві, виявляли AT проти вірусу НХ в діагностичних титрах у 50%. Причому титри були на рівні 1:16 та 1:32. До інших антигенів AT не виявлено зовсім.

Таким чином, у цьому господарстві встановлено різну імунологічну картину щодо інфікованості синантропних птахів під час першого та другого гніздувань. Під час першого - за результатами імуномоніторингу в горобців не було AT до жодного ¹ з вірусів. Навпаки, під час другого гніздування виявлено, що горобці стикалися з вірусами НХ, ХГ, ІБК та ІЛТ. Також різну картину виявляли при аналізі в різні роки. Щодо ластівок, то за результатами імуномоніторингу, вони були інфіковані НХ та ХГ.

Також було проведено дослідження на наявність у сироватках крові та екстрактах жовтків яєць синантропних птахів AT до вірусу грипу. Результати представлені в таблиці 3.2.1.5.

Як свідчать дані, наведені в таблиці, AT до вірусу грипу у синантропних птахів цього господарства були встановлені в 2002 році тільки у горобців. В екстрактах жовтків яєць AT у позитивних титрах були присутні до НІ (1:40 - 1:80) та до Н8 (1:80 - 1:320). В інші роки ні у горобців ні у ластівок AT до жодного з підтипів вірусу грипу AT не було.

Таблиця 3.2.1.5.

Моніторинг синантропних птахів, які мешкають у господарстві № 1 щодо наявності AT до вірусу грипу

Господарство № 2. Для серологічних досліджень у 2002 році було відстріляно12 горобців хатніх та 2 галки. Результати досліджень їх на наявність у них AT до збудників вірусних хвороб птахів наведені в таблиці 3.2.1.6.

Таблиця 3.2.1.6. Серологічні дослідження синантропних птахів,

які мешкають у господарстві № 2

На відміну від першого, в цьому господарстві отримано інші результати. Не встановлено AT у горобців до вірусу НХ, у однієї з двох галок - дуже високий рівень AT - 1:1024, а у іншої - вони були відсутні. Не виявлено в сироватці крові горобців та галок AT до СЗН-76.

Щодо ХГ, то AT встановлено як у горобців, так і у галок. У 58,33% (7 проб) горобців AT не виявлено, а у 5 - (41,67%) у титрах 1:2-1:4. AT у діагностичних титрах були відсутні. СТ AT по групі становив 0,66±0,251og₂. У галок титр: 1:2 та 1:8.

До вірусу ІБК у сироватці крові також були AT і в горобців, і у галок. Так, у 16,6% досліджених горобців AT до цього збудника відсутні. Титр аглютинінів 1:4 у сироватці крові був у 16,6% птахів. Всі інші, тобто 66,80% мали AT у діагностичних титрах. Причому в більшості з них титр становив 1:8 (50,2%), 1:16 тільки у 16,6% горобців. СТ дорівнював 2,0±0,59 log₂. У двох галок встановлено AT 1:8 та 1:32.

AT до збудника ІЛТ виявлені також як у горобців, так і у галок. Із загальної кількості досліджених горобців у 4-х (33,3%) не знайдено AT, у 2 птахів (16,6%) -AT у титрі (1:2), у 6 птахів (50%) - в титрі 1:8 та вище, в титрі 1:8 та в титрі 1:16 по 25%, відповідно. СТ AT до збудника ІЛТ у популяції горобців становив 1,91 ±0,49 Iog₂.y галок титри аглютинінів були 1:4 та 1:64.

При дослідженні сироваток крові горобців та галок Ат до вірусу грипу не виявлено.

Таким чином, отримані результати свідчать, що горобці цього господарства мали AT до збудників ХГ у невеликих титрах, та в середніх до збудників ІЛТ та ІБК, та не мали зовсім до НХ. У сироватках крові галок були AT до вірусу НХ у великих титрах, у середніх до ХГ, ІЛТ, ІБК. Базуючись на фактах наявності AT у сироватках крові синантропних птахів, можемо говорити про їх інфікованість збудниками вищезазначених інфекцій.

Господарство №33 метою серологічних досліджень синантропних птахів цього господарства було відстріляно в 2002 році 19 голубів. Результати цієї роботи наведені в таблиці 3.2.1.7.

Таблиця 3.2.1.7.

Серологічний моніторинг синантропних птахів, які мешкають у господарстві № З

У цьому господарстві моніторинг синантропних птахів проводили і стосовно вірусного ентериту гусей.

З даних представлених у таблиці 3.2.1.7. видно, що в сироватці крові голубів не виявлено антигемаглютинінів проти вірусу НХ та СЗН-76, а також аглютинінів проти збудника ВЕГ. Щодо збудників інших хвороб, то встановлено наявність невеликих титрів AT до них у сироватці крові голубів.

Так, що стосується ХГ, то 63,17% (12 голубів) не мали AT, у 10,52% голубів титри AT були в межах 1:2-1:4, у 5 голубів (26,31%) встановили діагностичні титри антитіл, з яких титр 1:8 у 4 птахів (21,05%), а 1:16 у одного (5,26%). СТ AT 0,66±0,25 log₂.

Щодо ІБК, то у 11 голубів (57,91%) AT не виявлено, у 5 (26,31%) титри AT становили 1:2-1:4. В інших 3 голубів (15,78%) реєстрували діагностичний титр AT -1:8. СТ становив 2,0±0,59 log₂.

Ситуація з ІЛТ у голубів була подібна до ситуації з інших хвороб. Так, у 12 (63,17%) з них AT не було. У 4 голубів (21,05%) титр аглютинінів становив 1:2-1:4. Три голуби (15,78%) мали AT у титрі 1:8. СТ 1,91±0,49 log₂.

У 2003 та 2004 pp. були зібрані яйця ластівки сільської та горобця хатнього, які гніздилися на території цього господарства. Як свідчать дані, що наведені в таблицяхЗ.2.1.8 та 3.2.1.9, встановлено низький рівень інфікованості горобців хатніх та сільських ластівок збудниками цих хвороб у господарстві №3. В екстрактах жовтків яєць горобців у 2003 році рівень AT до вірусу НХ був дуже низький, тільки дві проби мали AT у титрі 1:2 -1:4, більшість проб не мало їх. У наступному році рівень AT в екстрактах жовтків горобців був вищій - у 44,4% проб виявлено діагностичні титри - 1:8, 1:16.

Щодо СЗН-76 в екстрактах жовтків яєць горобців, які зібрані в 2003 році, діагностували високий рівень AT до цього антигену, в 40% птахів титри антигемаглютинінів становили 1:32, 1:64, 1:128. В 2004 році AT в екстрактах встановлено не було.

Таблиця 3.2.1.8

Дослідження екстрактів жовтків яєць синантропних птахів, які гніздилися у господарстві № 3 в 2003 році

Таблиця 3.2.1.9

Дослідження екстрактів жовтків яєць синантропних птахів, які гніздилися у господарстві № 3 в 2004 році

Також високий рівень AT у горобців було встановлено в 2003 році проти вірусу ІБК - 40% екстрактів містили їх у діагностичних титрах. Були зареєстровані такі титри AT: 1:32, 1:128, 1:256. У 2004 році рівень AT у горобців проти ІБК був значно менший - в титрах тільки 1:2-1:4 у 55, 5% проб.

До вірусу ІЛТ AT були зареєстровані тільки в екстрактах жовтків яєць горобців у 2004 році, причому, в двох пробах в титрі 1:64. При дослідженні екстрактів у 2003 році AT були відсутні.

Не встановили AT проти вірусу ХГ ні в 2003 році, ні в 2004 (в одній з 9-ти проб титр антитіл становив лише 1:2).

Не було також противірусних AT в екстрактах жовтків яєць горобців до збудника ВЕГ за весь час досліджень у цьому господарстві.

Окрім горобців, в 2003 році у цьому господарстві зібрали яйця ластівок сільських. В екстрактах жовтків яєць птахів, які гніздилися в цьому господарстві виявлені AT до всіх антигенів, які використовувалися.

У діагностичних титрах встановили AT до НХ, їх мали 40% екстрактів жовтків яєць ластівок, коливання титрів були від 1:8 до 1:64.

У 2 з 20 екстрактів жовтків титр AT проти вірусу СЗН-76 був 1:64.

Також у 2 екстрактах виявлено діагностичний титр AT проти збудника ІБК, 25% проб екстрактів мали AT проти вірусу ХГ та 15% - проти вірусу ІЛТ.

В екстрактах жовтків яєць ластівок AT проти збудника ВЕГ виявилися в невеликих титрах: 1:2, 1:4, 1:8.

Аналізуючи отримані дані, можна зробити висновок, що горобці, які гніздяться в цьому господарстві можуть бути інфіковані збудниками НХ, СЗН-76, ХГ, ІБК, та ІЛТ. Причому ступені інфікованості кожного року різний. В одному сезоні інфікованість була тільки збудниками НХ, СЗН-76, ІБК. В іншому птахи були інфіковані НХ, ХГ, ІБК та ІЛТ. У жодному році не виявили інфікованості горобців хатніх вірусом ентериту гусей, хоча ці птахи мають дуже тісний контакт з свійськими гусями.

У ластівок діагностовано присутність збудників всіх хвороб, у тому числі й вірусу ентериту гусей, чого не спостерігалося у горобців.

Також були проведені дослідження синантропних птахів цього господарства на наявність у них AT до вірусу грипу. До жодного з тринадцяти підтипів вірусу грипу AT в сироватці крові та екстрактах жовтків, як під час першого так і під час другого гніздування, протягом всього періоду спостережень не виявлено. Дослідження господарств Запорізької області.

У цій області були провели моніторингові дослідження в одному господарстві -господарстві № 4. Результати серологічних досліджень цих птахів наведені в таблиці 3.2.1.10.

Таблиця 3.2.1.10.

Серологічні дослідження синантропних птахів, які мешкають у господарстві № 4

Як свідчать дані, що наведені в таблиці, в сироватці крові голубів виявили AT тільки проти вірусу НХ та ХГ. Причому, до вірусу НХ титри антигемаглютинінів були 1:8-1 проба та 1:16 - 2 проби. СТ становив 3,66±0,32 log₂. До вірусу ХГ тільки в одній пробі встановили антитіла в титрі 1:2, а в інших їх не було. Відповідний був й СТ - 0,33±0,32 log₂.

До вірусу СЗН-76, ІБК, ІЛТ та ВЕГ AT у сироватці крові не було.

При дослідженні сироваток крові ворон наявність AT виявлено до вірусу НХ у титрах 1:8 - 1:16 у всіх птахів. СТ у сироватці крові ворон становив 3,25±0,25 log₂.

До ХГ у ворон не виявлено AT в 2-х пробах (50%), AT у титрі 1:2 та 1:8 були по 1-й пробі (СТ 1,0±0,70 log₂).

Досить високий титр AT у сироватках крові ворон відмічено проти вірусу ІБК -по дві проби 1:16 та 1:32. (СТ 4,5±0,28 log₂).

Практично не виявлено аглютинінів у ворон до вірусу ІЛТ. Тільки в одній пробі титр становив 1:2. (СТ 0,25±0,25 log₂).

Не встановлено в сироватках крові ворон AT до СЗН-76 та ВЕГ.

У сироватці крові мартинів виявлено AT до НХ у титрах 1:2, 1:4, 1:8. СТ 2,0±0,57 log₂. AT до вірусу ХГ містилися в одній пробі в титрі 1:8, а інших двох вони були відсутні. Практично не було AT до збудника ІЛТ: тільки в одній з трьох проб в титрі 1:4. СТ по групі становив 0,66±0,66 log₂.

Щодо збудників СЗН-76, ІБК, ВЕГ, то в сироватці крові сизих мартинів AT проти них не встановлено.

Результати досліджень сироваток крові синантропних птахів на наявність AT до вірусу грипу наведені в таблиці 3.2.1.11.

Таблиця 3.2.1.11. Моніторинг синантропних птахів, що мешкають у господарстві № 4 щодо наявності AT до вірусу грипу

У більшості птахів цього господарства у сироватці крові AT до вірусу грипу не було, тільки в у однієї ворони виявили AT в титрі 1:80 до підтипу вірусу грипу НІ. Дослідження птахів Черкаської області.

Результати серологічних досліджень синантропних птахів у господарстві № 5 наведені таблицях 3.2.1.12.

Таблиця 3.2.1.12.

Серологічні дослідження синантропних птахів, що мешкають у господарстві № 5

Як свідчать результати моніторингу синантропних птахів у цьому господарстві, у горобців зареєстровано наявність AT тільки до вірусу ІЛТ. Причому, були встановлені невисокі титри. Відсутні AT у 40% птахів, у 20% - AT у титрах 1:2-1:4, тільки 30% горобців мали діагностичний титр AT 1:8. СТ становив 1,2±0,43 log₂.

Що стосується яструба великого, то в його сироватці крові не виявлено AT тільки до вірусу НХ, а проти інших збудників були присутні AT. Так, до вірусу СЗН-76утитрі 1:32, ІЛТ- 1:16, ХГ- 1:16, ВЕГ- 1:4096.

В сироватці крові синантропних птахів господарства № 5 AT до вірусу грипу підтипів НІ - НІ3 не виявлено.

Отже підсумовуючі результати імунологічного моніторингу синантропних птахів в усіх п'яти господарствах, необхідно відмітити, що ми виявили AT у сироватках крові та екстрактах жовтків яєць птахів до збудників НХ, ІБК, ІЛТ, ХГ, СЗН-76, ВЕГ та групу. Треба підкреслити, що інфікованість птахів у кожному господарстві різна, вона також відрізняється при дослідженні в різні роки. У господарствах кожного конкретного року ми виявляли свій спектр антигенів, до яких були присутні AT.

3.2.2 Вірусологічні дослідження синантропних птахів

Відповідно до результатів імунологічного моніторингу була здійснена спроба ізолювати збудників вірусних хвороб від синантропних птахів, які постійно мешкають в цих господарствах, або на прилеглій території. Результати цієї роботи представлені в таблиці 3.2.2.1.

За результатами серологічного моніторингу в господарстві №1 встановлена серопозитивність горобців та граків до збуднику НХ та ІЛТ. При проведенні вірусологічних досліджень матеріалу від горобців, грака, синиці та горлиць нам не вдалося ізолювати будь-які вірусні агенти. У господарстві №2 серологічний моніторинг виявив наявність у синантропних птахів (горобців та галок) антитіл до збудників ХГ, ІБК, ІЛТ, а також антитіла проти вірусу НХ у високому титрі в одної галки. При проведенні вірусологічних досліджень матеріалу від цих птахів також не вдалося ізолювати вірусні агенти. Дослідження сироваток крові синантропних птахів із господарства № 4 показав наявність у них AT до вірусу НХ, ХГ, ІЛТ. Подальше вивчення матеріалу від цих птахів методом індикації геномів збудників у ПЛР дало негативний результат. Геномів збудників інфекційних хвороб виявлено не було.

Таблиця 3.2.2.1. Вірусологічні дослідження синантропних птахів, які мешкають у птахівничих господарствах

Примітка: - негативний результат.

При серологічному дослідженні синантропних птахів із господарства №5 встановлена серопозитивність горобців до збудника ІЛТ, у сироватці крові яструба великого виявили антитіла до ІБК, ІЛТ, СЗН-76, ХГ та у високому титрі до збудника ВЕГ. У результаті вірусологічних досліджень ізолювати збудників інфекційних захворювань не вдалося. Негативні результати вірусологічних досліджень патологічного матеріалу від синантропних птахів на біологічних системах були підтверджені негативними результатами ПЛР.

Таким чином, не дивлячись на наявність у синантропних птахів AT до цілого ряду збудників вірусних інфекційних захворювань, ізолювати патогенні агенти, або виявити наявність їх геномів ПЛР не вдалося. Аналізуючи результати серологічних та вірусологічних досліджень, можна стверджувати, що в популяціях синантропних птахів, які мешкають у досліджених нами господарствах, циркулюють збудники НХ, СЗН-76, ХГ, ІЛТ та ВЕГ, але підтвердити це ізоляцією вірусів не вдалося. Це може бути пов'язано або з використанням для вірусологічних досліджень комерційних ембріонів, або слабкою вірулентність збудників, які циркулюють серед синантропних птахів, або тим фактом, що на момент досліджень пройшла елюція збудника з організму, a AT ще залишилися.

.3 Імунологічний моніторинг птахів фонових видів, які є звичайними мешканцями біотопів Східної України

Результати досліджень, що описані в попередньому розділі, характеризують популяції синантропних птахів, які мешкають поблизу птахівничих господарств, або на їх території. Для порівняння був проведений імунологічний моніторинг птахів, які не пов'язані з сільським господарством, їх контакти з сільськогосподарськими птахами мінімальні, або відсутні. Ці птахи є звичайними мешканцями лісів, ланів, парків та відносяться до, так званих, фонових видів. З цією метою було проведено імунологічний моніторинг птахів 11 видів. Для цього використовували екстракти жовтків яєць, які були зібрані в 6-ти різних біотопах двох областей України -Харківської та Сумської. Результати проведеної роботи представлені в таблиці 3.3.1.

У чикотнів, яйця яких були зібрані на території Гідропарку (м. Харків), не виявлено AT до вірусів НХ, СЗН-76, ІБК, ІЛТ. Тільки в одній з 6 проб екстрактів містилися AT до вірусу ХГ в титрі 1:4. У протилежність цим результатам у чикотнів, яйця яких зібрали в с. Гінеєвка, встановлено AT у різних титрах до збудників НХ, СЗН-76, ХГ, ІБК. До вірусу НХ досить великий рівень антитіл 1:128 в одній пробі, до вірусу СЗН в одній з трьох проб титр антигемаглютинінів становив 1:32, що є діагностичним. Щодо ХГ та ІБК, то в екстрактах жовтків до збудників цих хвороб встановлено AT у титрах 1:2 - 1:4. Не було виявлено AT тільки до вірусу ІЛТ.

Імуномоніторинг співочих дроздів проводили в Гідропарку (м. Харків), с. Гайдари та м. Суми. У від ловлених у Гідропарку дроздів AT були відсутні до збудників НХ, СЗН-76, ІБК, ІЛТ. Тільки до ХГ були AT у титрі 1:2. Не встановили AT в екстракті жовтка співочого дрозда з м. Сум. А в екстрактах птахів цього виду з с. Гайдари виявили наявність AT і до вірусу НХ, і до всіх інших антигенів. Високі титри антигемаглютинінів встановили проти збуднику СЗН-76 (1:64, 1:128). В одній пробі виявили AT у діагностичному титрі 1:8 проти збудника ХГ. До інших антигенів (НХ, ІБК, ІЛТ) рівень AT коливався в межах 1:2 -1:4. Треба також відзначити, що в більшості проб екстрактів реєстрували відсутність AT до цих антигенів.

В екстрактах жовтків яєць чорних дроздів з м. Суми встановлено діагностичні і вище титри AT до вірусу СЗН-76 (1:64 та 1:256), до вірусу ХГ (1:16) та ІЛТ (1:8). До збудників НХ та ІБК AT практично не було (титр 1:2).

Імунологічний моніторинг сорок з с. Гайдари та смт. Високий не виявив у них AT до жодного з збудників, які використовувалися. В екстрактах жовтків сорок з с. Гінеєвка встановлені AT, причому, в титрах, вище діагностичних, до вірусів ХН (1:16, 1:32, 1:64) та СЗН-76 (1:632, 1:64, 1:128). В 1 пробі з 5 титр AT проти ХГ становив 1:2. До інших антигенів в екстрактах AT не встановлено. В екстрактах жовтків яєць сорок, які зібрані в м/р Салтівка (м. Харків), виявилися AT тільки до збудників НХ та СЗН у діагностичних титрах. В екстрактах жовтків яєць мухоловок з м. Сум зареєстрували AT до збудників НХ (титри 1:2 - 1:32), СЗН-76 ( 1:16, 1:32), ІБК (1:4, 1:64), не встановлено до ХГ та ІЛТ.

В екстрактах жовтків яєць зябликів як з с. Гайдари, так й з с. Гінеєвка було встановлено AT до вірусів НХ та СЗН-76, в тому числі й в високих діагностичних титрах (1:64 та 1:256) та не виявлено - до антигенів ХГ, ІБК, ІЛТ.

Не було AT до жодного з антигенів у екстракті жовтка яйця вільшанки.

В екстрактах жовтків яєць костогризів в діагностичних титрах зареєстровані AT до антигенів НХ (1:8, 1:64), СЗН-76 (1:32), ХГ (1:8), ІБК (1:8, 1:32) та відсутність їх до ІЛТ.

При дослідженні екстрактів жовтків яєць зеленяків, діагностувалися AT проти вірусу НХ у титрі 1:256 (с. Гайдари) та в титрі 1:4 (м. Суми). Антигемаглютиніни проти вірусу СЗН-76 були присутні в пробі з м. Сум. AT до інших антигенів були відсутні.

В екстракті жовтка яйця горихвістки виявлено AT тільки проти вірусу ХГ, а до інших - ні.

У двох пробах яєць сорокопудів присутні були AT проти вірусу НХ (1:8), ХГ (1:4), ІБК (1:16) та ІЛТ (1:16). AT проти СЗН-76 були відсутні.

У цілому, якщо проаналізувати результати імунологічного моніторингу цих птахів, виявлено наявність AT до збудників НХ та СЗН-76. Причому, титри AT до збудників цих хвороб у деяких випадках були дуже високі. Що стосується інших хвороб, то до вірусів ІБК, ІЛТ, XT AT встановлені були в невисоких титрах. Так, AT до ІБК виявили у чикотнів, чорних та співочих дроздів у титрах 1:2 - 1:4, в діагностичних титрах у мухоловки, костогризів, сорокопудів та горихвістки, зовсім вони були відсутні у сорок, зябликів, вільшанки, зеленяків. До вірусу ІЛТ AT у низьких титрах були тільки у співочих та чорних дроздів, сорокопудів, а зовсім були відсутні у чикотнів, сорок, зябликів, костогризів, вільшанки, зеленяків, горихвістки. До вірусу ХГ низький рівень AT було встановлено у чикотнів, співочих та чорних дроздів, сорок, костогризів та сорокопудів, у інших птахів вони були відсутні зовсім.

Таким чином нами проведено епізоотологічний моніторинг мігруючих, синантропних та фонових птахів, які належать до 25 видів орнітологічної фауни України. При проведенні досліджень сироватки крові та екстрактів жовтків яєць встановлено наявність у птахів AT до збудників НХ, СЗН-76, ХГ, ІБК, ІЛТ, ВЕГ, ВГК та грипу підтипів НІ, Н2, Н6, Н7, Н8, Н9, Н10, НІ 2. З патологічного матеріалу мігруючих птахів ізольовано лентогенний штам вірусу НХ та в зразку патологічного матеріалу в ПЛР виявлено геном польового штаму збудника НХ.

.4 Удосконалення методики приготування та використання екстрактів жовтків яєць диких птахів

Як відомо, для проведення імунологічного моніторингу широко використовуються сироватки крові. Але отримання сироватки крові у диких птахів пов'язано з рядом труднощів: необхідністю мати технічні засоби (зброю, пастки та ін.) для відлову та відстрілу птахів. Крім того у птахів, які мають невеликі розміри (горобці, ластівки та ін.) отримати проби крові в достатній кількості для серологічних досліджень, без шкоди для організму птаха, дуже важко. Оптимальним варіантом у цьому випадку є використання екстрактів жовтків яєць. Загальновідомо, що пасивний або материнський імунітет у птахів забезпечується за рахунок антитіл сироватки крові, які потрапляють у жовток фолікулів, що формуються. У жовтку не відбувається кумуляція антитіл, їх кількість не перевищує титр антитіл у сироватці крові та, як правило, титр антитіл у жовтку завжди трохи менший у порівнянні з сироваткою. Але все ж по їх кількості в жовтку можна судити про імунний статус дорослих птахів, які знесли ці яйця [10]. У нашій роботі на практиці доведено можливість використання замість сироваток крові в імунологічних реакціях екстрактів жовтків яєць. Ми випробували дві методики виготовлення екстрактів жовтків яєць. Суть першої - полягала в отриманні екстрактів жовтка на фізіологічному розчині з подальшим використанням рідини, яка утворилася над осадом при низько швидкісному центрифугуванні. Екстракти, отримані за цією методикою, були не прозорі, мали забарвлення від слабо-жовтого до жовтогарячого в залежності від забарвлення жовтка. При постановці імунологічних реакцій інколи забарвлення екстрактів заважало враховувати реакцію або спостерігалась неспецифічна реакція. Такі екстракти можна було зберігати при температурі +2+4°С протягом 3-4 діб. Зберігати такі екстракти в замороженому стані не можна, тому що після відтаювання відбувається денатурація та випадіння в осад білків, які входять до складу жовтка, та формування білкового конгломерату. Звільнити екстракти від нього не можливо, тому такі екстракти не придатні для діагностичних досліджень.

Суть другої методики полягала у виготовленні попередньо екстракту на фізіологічному розчині, а потім у додатковій обробці його хлороформом з подальшим використанням надосадової рідини. Ці екстракти були прозорі, вільні від жовтого забарвлення, або мали ледь помітний жовтий відтінок (рис 4.1.). При постановці реакції враховувати результати було легко, неспецифічні реакції були відсутні. Зберігати такі екстракти можна було як при температурі +2+4°С протягом 3-4 діб, так і в замороженому стані. Після відтавання вони були цілком придатні для роботи.

Рис 3.1. Екстракти жовтків яєць диких птахів (зліва виготовлені на фізіологічному розчині, справа з використанням хлороформу).

Перша методика виготовлення екстрактів більш проста, швидка у використанні та не потребує спеціальних матеріалів; друга - потребує спеціальних матеріалів та більш тривала у виконанні, але екстракти, виготовлені за другою методикою, при неможливості проведення досліджень відразу, можна зберігати в замороженому стані.

Рівень AT у жовтках яєць, а відповідно й в екстрактах не перевищує рівень AT у сироватці крові [10]. Він знаходиться на такому ж самому рівні, як у сироватці крові, або, як правило, нижче на 1-2 розведення [87]. Таким чином виявлення в екстрактах жовтків титру AT 1:4 - 1:8 свідчить про ще більший рівень AT безпосередньо в сироватці крові птахів, які знесли ці яйця. При наявності в екстрактах жовтків яєць AT до збудників інфекційних хвороб можна з впевненістю говорити про їх присутність у крові диких птахів. Базуючись на результатах власних досліджень, вперше на Україні пропонуємо ці методики для впровадження в роботу лабораторій ветеринарної медицини для проведення моніторингу різних видів птахів.

РОЗДІЛ 4. УЗАГАЛЬНЕННЯ РЕЗУЛЬТАТІВ ДОСЛІДЖЕНЬ

Інфекційній патології птахів присвячена величезна кількість наукових робіт як закордоном, так і в нашій країні. Більшість з них спрямована на вивчення хвороб сільськогосподарської птиці. Але на даному етапі розвитку тваринництва взагалі та птахівництва зокрема не можна ігнорувати інфекційну патологію у представників дикої фауни. Особливе місце в цьому колі питань відводиться диким птахам -одному з давніших в еволюційному плані резервуарів збудників вірусних, бактеріальних, грибкових, паразитарних хвороб. Треба сказати, що питання вивчення диких птахів як джерел інфекції не нове, та над його розв'язанням працюють багато лабораторій світу. Більшість науково-дослідних робіт з вивчення цієї проблеми стосується іноземних країн та відноситься до 70-80-х років минулого сторіччя, коли була доведена роль мігруючих птахів у поширенні грипу та арбовірусів [46]. У наступні роки спостерігалося зниження інтересу вчених до цього питання. Тільки з середини 90-х років XX сторіччя представники дикої орнітологічної фауни знову потрапляють до уваги науковців. Що стосується України, то роботи періоду 80-90-х pp., які присвячені хворобам диких птахів, носять спорадичний характер та в більшості стосуються арбовірусних інфекцій [14, 92], ортоміксовірусів [20, 46, 66], ще менше вірусного гепатиту каченят [12, 60] та інфекційного бронхіту курей [8] у диких птахів.

Аналіз викладеного матеріалу дозволяє, перед усе, констатувати, перебіг інфекційних хвороб у диких птахів, як правило, латентний, прихований. Виключенням можуть бути випадки, коли високопатогенні штами збудників таких, наприклад, як грип, ньюкаслська хвороба, викликають захворювання та загибель птахів. У нашій роботі ми не відмічали серед мігруючих та синантропних птахів клінічних симптомів будь-яких інфекційних хвороб. Це узгоджується з експериментальними дослідженнями Ставського А.В., Сороченко А.Н., які стверджують, що птахи дійсно переносять інфікування багатьма вірусами без наслідків та без вірусемії [17]. Це свідчить про високий ступінь адаптованості збудників цих хвороб до організму диких птахів, а це, в свою чергу, говорить про те, що вони є їх природними хазяями. Це твердження перед усе відноситься до орто- та параміксовірусів [77].

На сьогодні збудники інфекційних хвороб сільськогосподарської птиці адаптовані до їх організму та в більшості випадків викликають захворювання з клінічними проявами та загибеллю. При інфікуванні ними диких птахів, в силу їх високого ступеня природної резистентності, розвитку інфекційного процесу може й не статися, а буде лише відбуватися репродукція, виділення в навколишнє середовище різними шляхами. Не виключається також можливість мутацій, реасортацій та інших генетичних змін збудників, наслідком чого може стати поява ще більш патогенних штамів, або нових їх варіантів, здатних долати міжвидовий бар'єр. Яскравим прикладом цього можуть бути віруси грипу [23, 34, 77].

Нами проведено імунологічний моніторинг мігруючих та синантропних птахів з метою визначення епізоотичної ситуації серед них. На основі результатів цього моніторингу зроблена спроба з'ясувати роль синантропних та мігруючих птахів у дисемінації вірусів інфекційних хвороб серед сільськогосподарських птахів, та яку загрозу вони можуть представляти для галузі птахівництва нашої країни.

У рамках проведеної дослідницької роботи для виконання поставлених завдань з моніторингу диких птахів, ми використали як традиційні, так і нові методики досліджень. Так, для спрощення моніторингових досліджень диких птахів було удосконалено та запропоновано для широкого використання методику виготовлення екстрактів жовтків яєць диких птахів для імунологічних реакцій. За основу нами було взятий метод визначення імунного статусу птахів, який за твердженнями Фоміної Н.В. та Сюріна В.М., використовується в промисловому птахівництві для контролю якості вакцинації [26, 87, 129]. Слід відмітити, що в зарубіжній літературі є повідомлення про використання за кордоном жовтків яєць мартинів, крячків,

бакланів та пеліканів для контролю за епізоотичною ситуацією серед цих птахів [54, 228].

Зараз в науковій літературі існує термін маркери інфекції. Це ознаки інфекції, які реєструються та мають діагностичне значення (ізоляція збудника, його антигенів, AT до них та інші). Таким чином виявлення в сироватках крові та екстрактах жовтків яєць диких птахів специфічних AT до ряду збудників інфекційних захворювань сільськогосподарської птиці є типовим маркером інфекції. Він свідчить про те, що мігруючі та синантропні птахи інфікуються збудниками, результатом дії яких є імунна відповідь, що відображається утворенням специфічних AT.

Особливість досліджень мігруючих птахів полягає в тому, що під час кожної міграції ми вивчаємо епізоотичний статус птахів, які мігрують зараз через дану територію. Кожний міграційний сезон відрізняється від іншого птахами, які мігрують, напрямками міграції, кількістю птахів та відповідно різним епізоотичним станом. При проведенні моніторингових досліджень мігруючих птахів можна лише говорити про епізоотичну ситуацію конкретного міграційного сезону.

Серед синантропних птахів інша ситуація. Синантропних птахів в населених пунктах, тваринницьких господарствах можна вважати окремими стабільними популяціями, в яких ми проводимо дослідження. Вони „прив'язані" до місцевості, до населених пунктів, як правило, гніздяться в одних і тих же місцях. Тобто, в популяціях цих птахів при проведенні моніторингових досліджень можна відслідковувати зміни, які відбуваються в епізоотичній ситуації серед цих птахів.

Різницю між результатами імунологічного моніторингу під час зимової міграції та під час сезону гніздування, крім описаних вище причин, можливо пояснити стресовими реакціями організму птахів, які наступають під час міграції, гніздування за рахунок зміни кліматичних умов, перевтомлення, що, в свою чергу, може викликати загострення інфекції [46].

У роботі ми вперше провели масштабний імунологічний моніторинг мігруючих та синантропних птахів, які відносяться до 24 видів (серед яких один віднесено до Червоної книги України) щодо таких значущих інфекцій як грип, ньюкаслська хвороба, синдром зниження несучості-76, інфекційний бронхіт курей, інфекційний ларинготрахеїт, хвороба Гамборо, вірусний гепатит каченят, вірусний ентерит гусенят.

У спеціальній науковій літературі параміксовірусним інфекціям, а особливо НХ присвячена величезна кількість робіт вчених всього світу. На сьогодні практично доведено широке розповсюдження НХ серед диких птахів [5, 54, 70, 97, 169, 184, 195]. Нашим завданням було відстежити поширення цієї інфекції серед представників орнітологічної фауни України, провести моніторинг та визначити епізоотичну ситуацію щодо НХ серед мігруючих та синантропних птахів України.

На основі маркерів інфекції (специфічних AT та ізоляції збуднику НХ) встановлено наявність цієї інфекції у водоплавних птахів, які мігрують через територію заповідника „Асканія-Нова". Виявлено AT до вірусу НХ у діагностичних титрах у диких качок (крижнів та огарів) та диких гусей (сірих та білолобих), як при зимовій, так і при весняній міграції. Причому кількість птахів з діагностичними титрами AT взимку була у крижнів 47,80-91,73%, у огарів 40,0 - 100,0%, у диких гусей 37,5-100,0%, а влітку у крижнів - від 35,0% до 69,78%, у огарів - від 40,0% до 50,0%. У деякі роки реєстрували високі титри AT. Так у 2001 році СТ AT у огарів становив 4,66 log₂, у 2004 році у крижнів - 5,24 log₂, у огарів 5,18 log₂, у білолобих гусей 5,8 log₂. Такі ж результати отримали цілий рід авторів, які виявили антигемаглютиніни до вірусу НХ у диких качок та гусей [70, 76, 96, 116, 138].

При вірусологічних дослідженнях у патологічному матеріалі від чорного лебедя виявили геном вірусу НХ. Визначення та порівняльний аналіз первинної структури гена вірусу НХ показав, що виявлений вірус має 96% гомології зі штамом Ulster. За літературними даними, штам Ulster відноситься до високопатогенних вірусів, вперше його ізолювали від голубів [101]. Так як чорні лебеді не відносяться до орнітологічної орнітофауни України, а утримуються тільки в зоопарках та заповідниках, збудник НХ міг потрапити до нього тільки з перелітними птахами.

Що стосується синантропних птахів, досліджених у птахівничих господарствах трьох областей України, ми виявили AT до вірусу НХ у горобців, граків, голубів, галок, ворон, сизих мартинів, що узгоджується з даними закордонних авторів [70,119 138, 195]. У горобців у деяких господарствах СТ AT до вірусу НХ становив 3,8 Iog2-

У господарстві Запорізької області у голубів зареєстровано СТ 3,66 log₂, ворон 3,25 log₂, мартинів 2,0 log₂. Максимальний титр AT до збудника НХ, який зареєстровано у синантропних птахів, був у галки з одного господарства Харківської області, він становив 1:1024. Клінічного прояву захворювань не спостерігали. У двох господарствах Харківської області було проведено імунологічний моніторинг синантропних птахів протягом 3-4 років. Спостерігалися коливання, збільшення титрів, або навпаки їх зниження, а також періоди, коли вони були відсутні зовсім. При проведенні вірусологічних досліджень синантропних птахів не було ізольовано вірус НХ, що було підтверджено результатами ПЛР. Таким чином, наявність AT у синантропних птахів може бути пов'язана з латентною інфекцією, яка викликана як патогенними, так і вакцинними штамами вірусу НХ. Вакцинні штами могли потрапити до популяцій синантропних птахів, які мешкають у птахівничих господарствах під час масових обов'язкових щеплень сільськогосподарської птиці проти НХ живими вакцинами. До такої ж думки схиляються і вчені Pearson Ста МсСаппМ. [195].

При імунологічному моніторингу птахів звичайної орнітологічної фауни AT до збудника НХ виявлено в екстрактах жовтків чикотнів (титр 1:128), дрозда співочого (1:4), сороки (1:16 - 1:64), мухоловки (1:32), зябликів (1:256), костогризів (1:64), зеленяків (1:256) та сорокопудів (1:8). Переважна більшість цих птахів мешкає в сільській місцевості. У птахів цих же видів, які мешкають у містах, рівень AT був незначний (1:2 -1:4). Наявність AT у цих птахів більш вірогідно може бути пов'язана з латентною інфекцією, що викликана патогенними штамами. Можливість їх контактів з вакцинними вірусами мінімальна.

Взагалі, отримані нами дані узгоджуються з літературними відомостями про широке розповсюдження параміксовірусів, до яких відноситься збудник НХ, серед диких птахів [5, 54, 70, 169, 184, 195].

На нашу думку, дикі птахи можуть представляти серйозну загрозу для сільськогосподарської птиці як джерело збудника НХ, особливо при вигульному утриманні птиці. Синантропні птахи, крім того, можуть бути так званим резервуаром для тимчасового зберігання патогенних штамів вірусу.

Вченими різних країн багато уваги приділялося вивченню аденовірусних інфекцій у птахів [16, 39, 80, 123, 142, 220]. Ми зосередили свою увагу на такій економічно значимій інфекцій як СЗН-76. За даними закордонних авторів, збудник цієї інфекції має своє походження від качок. Особливу роль у розповсюдженні вірусу відводять диким качкам, які є природними резервуарами вірусу [126]. При моніторингових дослідженнях мігруючих водоплавних птахів у заповіднику „Асканія-Нова" встановлено на основі виявлення AT у сироватці крові та екстрактах широке носійство вірусу СЗН-76 дикими качками. AT у крижнів та огарів виявлялися як під час міграції, так і під час гніздування, у крижнів СТ взимку становив у деякі роки 2,9 log₂ - 3,22 log₂, у огарів 3,3 log₂ - 3,56 log₂, а під час гніздування у крижнів 3,47 Iog₂-5,1 log₂, у огарів - 2,6 log₂-4,3 log₂. Такі дані співпадають з даними закордонних авторів [202, 209], які також встановлювали антигемаглютиніни у диких качок. Але, на відміну від них, ми у заповіднику „Асканія-Нова" виявляли AT у понад 50% диких качок. Як і Бакулов В.А., Сюрин В.Н., Коровин Р.Н. та інші [16, 39, 62] ми також виявили AT вірусу в сироватках крові диких гусей. У сірих гусей взимку СТ AT становив 4,62 log₂ у білолобих - 3,6 log₂, а під час гніздування у сірих 2,75 log₂. Але на відміну від даних Schloer G. М. [209] відсоток гусей, що мали AT в наших дослідженнях був значно вищим. При проведенні вірусологічних досліджень ізолювати збудника нам не вдалося.

Таким чином результати наших досліджень підкріпляють твердження багатьох авторів [16, 39, 87, 126, 147, 219], що дикі качки є природним резервуаром вірусу СЗН-76 та можуть представляти загрозу для свійських качок при вигульному їх утриманні, що пов'язано з виділенням вірусу з фекаліями [16, 39]. Також потенційним джерелом інфекції можуть бути дикі гуси [16, 39].

Що стосується моніторингу синантропних птахів щодо СЗН-76 в більшості господарств не виявлено AT до цієї хвороби. В одному господарстві Харківської області, яке спеціалізується на утриманні гусей, у горобців, які гніздяться в цьому господарстві, виявлено AT до вірусу СЗН-76 в титрах від 1:32 до 1:128, а також у ластівок в титрі 1:64. Горобці та ластівки могли інфікуватися вірусом від свійських гусей, які можуть бути латентно інфіковані, або при контакті з дикими качками, які мешкають на розташованому поряд водоймищі. Крім нас, AT до вірусу СЗН-76 у горобців виявляли автори [16, 39, 62]. У господарстві Черкаської області AT до вірусу СЗН в титрі 1:32 виявлено в яструба великого. Про виявлення AT у птахів відловлених неподалік птахівничих господарств є повідомлення [16, 39]. Цей факт можна пояснити тим, що до ланцюга харчування яструба входять дикі качки, які є природним резервуаром вірусу. Також AT до вірусу СЗН виявлено практично у всіх видів птахів, які представляють звичайні біотопи Сходу України. Так, AT у титрах 1:16 - 1:128 виявляли у чикотнів, співочих та чорних дроздів, сорок, мухоловки, зябликів, костогризів, зеленяків. У науковій літературі відомостей про виявлення AT у птахів цих видів, а також про проведення такого широкого моніторингу не знайдено.

Результати наших досліджень збігаються з даними закордонних дослідників, що головним джерелом та резервуаром вірусу СЗН-76 в природі є дикі водоплавні птахи, особливо качки та гуси. Вони можуть представляти небезпеку для птахівництва при вигульному утриманні сільськогосподарської птиці. На нашу думку, синантропні птахи не можуть представляти серйозної загрози для птахівництва, так як і птахи звичайної орнітологічної фауни. А наявність AT у них можна пояснити фактом інфікування збудником, у відповідь на що відбулося утворення специфічних антитіл.

Як і у випадку з параміксовірусами, ортоміксовірусні інфекції досліджували здавна, з цього питання опубліковано величезну кількість наукових праць. Доведено, що дикі птахи є резервуаром вірусу та приймають участь у розповсюдженні їх на великі відстані. Але з огляду на події минулого року (спалахи грипу в країнах Азії в 2004 році та останні події цього року) моніторинг за цією хворобою не втрачає актуальності.

При імунологічному моніторингу диких качок, які мігрували взимку в заповіднику „Асканія-Нова" в 2001 та 2003 роках виявлено AT до вірусів грипу НІ, Н5 та Н9, в 2004 році ми відмічали розширення спектру підтипів гемаглютиніну, були встановлені AT до Н2, НЗ, Н6, Н8, Н9, Н10, Н12, причому, у великих титрах 1:160, 1:320 до Н8, Н9, Н10. Зовсім інша картина спостерігалася при проведенні моніторингу під час гніздування. Так, у 2002 році у качок виявлено AT до НІ, Н8, Н9, Н10, в 2003 році реєстрували розширення спектру антигенів, до яких виявляли AT - НІ, Н2, НЗ, Н5, Н6, Н7, Н9, а в 2004 навпаки скорочення - тільки Н8. У диких гусей в заповіднику „Асканія-Нова" виявлено невелику інфікованість. Так, взимку 2003 року у гусей виявляли AT тільки до Н9, взимку 2004 - Н2, Н6, Н8, Н9 (титр 1:320). Під час гніздування у гусей виявляли AT тільки до Н8 та Н9. Слід відмітити, що практично кожного міграційного сезону реєстрували AT до вірусів грипу Н9, Н8, Н10, причому, в титрах 1:80 -1:320. Особливий інтерес має той факт, що в Пакистані в 2004 році ізольовано вірус грипу Н9 від свійської птиці, припускають що він міг потрапити від мігруючих водоплавних птахів [186], а Н10 - від людей та мігруючих птахів у 2004 році в Єгипті. До антигенів Н5, Н7, які спричиняють у свійських птахів тяжкі епізоотії виявляли AT тільки в 2003 році взимку та влітку в титрах 1:40 - 1:80. В той же час за даними МЕБ та іншою інформацією розміщеною на Інтернет-сайті [186] в 2004 році в різних країнах світу ситуація щодо грипу залишалась напруженою: грип птахів Н7, який викликав захворювання у свійських птахів реєстрували в США, Канаді, Голландії; грип Н5 - в США, Японії, Камбоджі, Індонезії, Таїланді, В'єтнамі, Малайзії, Китаї, Південній Африці, Бельгії, Норвегії.

Імунологічними дослідженнями (дослідженнями сироваток крові та екстрактів) у мігруючих водоплавних качок виявили AT практично до всіх типів гемаглютинінів, що співпадає з твердженням Каверина Н.В. [34]. Можна стверджувати про значну та важливу роль диких качок на це вказують роботи багатьох авторів [16, 20, 31,46, 55, 84,94, 111, 139, 151, 154, 156, 157, 171, 175,216], а також диких гусей [163, 216].

При дослідженні синантропних птахів AT до вірусу грипу встановлено тільки в 2002 році у горобців, які гніздилися в господарстві №1. В екстрактах жовтків яєць були виявлені AT до НІ в титрах 1:40 - 1:80 та Н8 в титрах 1:80 - 1:320. А також у сироватці крові однієї ворони в господарстві №4 в 2003 році. В інших господарствах та у всіх інших птахів (горобців, ластівок, голубів, галок, сизих мартинів, яструба великого) AT до жодного антигену вірусу грипу встановлено не було протягом всіх років спостережень. Не встановлено також AT до вірусу грипу в екстрактах жовтків яєць птахів типових біотопів Східної України. У літературі важливу роль, як перехідної ланки між мігруючими та свійськими птахами, при передачі вірусів грипу відводиться синантропним птахам, від яких ізолювали різні віруси грипу [20, 46, 55, 56, 66, 78, 84, 223, 224, 228]. При вірусологічних дослідженнях мігруючих та синантропних птахів ізолювати збудника грипу нам не вдалося.

На основі отриманих результатів ми погоджуємося з думкою дослідників грипу з різних країн, що основним резервуаром вірусів грипу в природі є дикі птахи навколоводного та водного комплексів [45, 77, 99, 140].

Таким чином мігруючі птахи, особливо водоплавні, в першу чергу, можуть представляти загрозу для промислового та фермерського птахівництва як джерела та резервуар збудника грипу. Роль синантропних птахів може полягати в тому, що вони є складовою передаючою ланкою в ланцюгу мігруючі птахи -> синантропні птахи -> сільськогосподарська птиця. Результати наших досліджень підтверджують, що ситуація щодо грипу на території України благополучна, навіть при наявності AT у мігруючих птахів, у синантропних птахів AT до вірусу грипу не виявлено. Наша робота підкреслює необхідність проведення постійного моніторингу диких птахів щодо цієї хвороби.

У поширенні вірусного гепатиту каченят головну роль відводять хворим каченятам, качкам-вірусоносіям та забрудненому збудником навколишньому середовищу. Але також не виключається роль диких птахів як джерела збудника інфекції. Ряд вітчизняних та закордонних дослідників довели, що збудник цього захворювання може розповсюджуватися дикими качками. [18, 88, 108]. Базуючись на цих відомостях ми дійшли висновку про необхідність проведення моніторингу диких качок, що мігрують через територію України щодо ВГК.

У результаті проведених досліджень встановили наявність AT до ВГК у диких качок у низьких титрах, але які все ж таки дають змогу говорити про інфікованість диких качок на Україні цим захворюванням. Підтвердити це твердження ізоляцією збудника нам не вдалося у протилежність дослідженням Буряковського В.Д. [12], який не тільки реєстрував AT у диких качок, а і ізолював збудника від них.

У літературі диким птахам відводиться роль векторів у розповсюдженні збудника ХГ. Чутливими до захворювання закордонні автори [62, 137] вважають горобців. У наших дослідженнях виявлено дуже низький рівень AT (1:2 - 1:4) у горобців, який не може свідчити про наявність інфекції в популяціях горобців. Більш високий рівень AT було встановлено у голубів (титри AT 1:8 - 1:16), галок (1:8), ворон (1:8), мартинів (1:8), ластівок (1:8 - 1:32), яструба великого (1:16). AT до вірусу ХГ встановлено також у дроздів співочих, чорних, костогриза, в титрах 1:8-1:16. Але підтвердити інфекцію ізоляцією збудника захворювання нам не вдалося. Німецькі дослідники при вивченні птахів 21 виду також не встановили інфекцію у них [229].

Інформації щодо цього захворювання на ІБК серед диких птахів дуже мало. AlmarzaA.G. вважає, що дикі птахи приймають участь у дисемінації цього коронавірусу [107]. AT до збудника ІБК було встановлено Білявцевою [8] у ворон, мартинів, щигликів, дроздів у Криму [8]. Ми виявили AT у горобців, галок (1:8, 1:32), голубів (1:8), ворон (1:16 - 1:32), ластівок (1:8). Заслуговує уваги, що високі титри AT було виявлено в горобців 1:32, 1:128, 1:256. В одному господарстві спостерігали, що під час першого гніздування AT в екстрактах жовтків горобців не було, а при дослідженні під час другого гніздуванні були виявлені AT у високих титрах 1:32 та 1:128. В наступному році навіть під час першого гніздування було встановлено високий рівень AT у горобців. Цей факт можемо пояснити тим, що до другого гніздування птахи встигли інфікуватися вірусом, у відповідь на що були AT. Не виключаємо, що вірус горобці могли отримати від свійських курей (вакцинний вірус при вакцинації живою вакциною). При проведенні моніторингу птахів біотопів Східної України AT виявили у мухоловки у великому титрі 1:64, костогризів 1:8, 1:32, у сорокопуда та горихвістки (1:16). Ізолювати збудника нам не вдалося.

Таким чином на основі проведеного імунологічного моніторингу можемо стверджувати про широке розповсюдження інфекційного бронхіту курей серед синантропних птахів. Пов'язано це може бути як з природною латентною інфекцією, так і з інфекцією викликаною вакцинними вірусами, що потрапили до популяцій синантропних птахів при вакцинації сільськогосподарської птиці живими вакцинами.

Щодо інфекційного ларинготрахеїту існують не чисельні відомості про експериментальну чутливість до збудника голубів [16, 33], природна інфекція спостерігалася у хижаків (пугачів, сов, боривітрів) [46]. Ми, в свою чергу, на основі маркерів інфекції можемо констатувати інфекцію у горобців (титри AT 1:8, 1:16, 1:64), граків (1:8), галок (1:64), голубів (1:8), яструба великого (1:16), ластівки сільської (1:8). Антитіла до вірусу ІЛТ виявляли у синантропних птахів практично в усіх господарствах, крім господарства № 4. При дослідженні екстрактів жовтків яєць птахів звичайної орнітологічної фауни практично у всіх птахів AT до вірусу ІЛТ не було, крім чорного дрозда та сорокопуда. Підтвердити інфекцію ізоляцією збудника не вдалося. Результати наших досліджень на нашу думку свідчать про широке розповсюдження ІЛТ серед синантропних птахів, особливо тих, що мешкають в птахівничих господарствах.

Вірусний ентерит гусей широко розповсюджений серед свійських гусей в різних регіонах України, що підтверджене серологічними та вірусологічними дослідженнями [7]. Що стосується даних щодо інфікованості диких птахів ВЕГ, то їх дуже мало. В літературі дуже мало міститься інформації щодо цієї хвороби. Німецькі вчені виявили AT до вірусу ВЕГ тільки у крижнів та лебедів [229]. У нашій роботі проведено широкомасштабні дослідження як мігруючих так і синантропних птахів щодо цієї хвороби. Ми вперше в Україні встановили наявність AT у мігруючих качок та гусей. Так від 7,07% - 23,43% крижнів під час зимової міграції мали AT у діагностичних титрах, максимальний, зареєстрований титр становив 1:128. Серед огарів кількість птахів, які мали AT у діагностичних AT становила 37,82% - 66,6%, максимальний титр, встановлений у них - 1:32. В протилежність цим даним, під час гніздування у диких качок встановлено низький рівень AT до збудника ВЕГ. Тільки 4,65% мали AT в діагностичних AT, тільки в 2003 році 40% огарів мали позитивні титри AT. При імунологічних дослідженнях диких гусей, що мігрували через заповідник „Асканія-Нова" 36,82%-80,0% білолобих гусей мали AT до збудника ВЕГ, причому максимальні, встановлені титри 1:128 -1:256, тільки 37,5% сірих гусей мали позитивні титри AT, максимальний титр 1:16. П проведенні моніторингових досліджень диких гусей, що гніздилися в заповіднику встановлено низький рівень AT. Більшість птахів не мало AT.

Моніторинг синантропних птахів щодо ВЕГ було проведено в господарства які спеціалізуються на утриманні гусей та качок. Тільки в екстрактах жовтків ластівок нам вдалося зафіксувати AT у невеликих титрах (1:4, 1:8) у незначній кількості птахів та в сироватці крові яструба великого в титрі 1:4096. П проведенні вірусологічних досліджень ізолювати збудника від мігруючих синантропних птахів нам не вдалося. Високий титр AT у яструба може бути пов'язано з його харчовими ланцюгами, до яких залучені дикі качки та гуси. А7 ластівок були з господарства по утриманню гусей, неблагополучного щодо ВЕГ. той же час у горобців та голубів з цього ж господарства Ат не було. Цей фа можемо пояснити більш тісним контактом ластівок з гусями, так як вони гніздять безпосередньо в птах шиках, а голуби та горобці - в іншому місті.

На основі літературних джерел та власних досліджень та літературних джерел важко зробити остаточний висновок про роль диких птахів у розповсюдження ІБ ІЛТ, ХГ, ВЕГ. Це питання потребує подальших наукових досліджень.

На сьогодні в різних країнах світу існують центри з вивчення хвороб дик тварин та птахів, при МЕБ є робоча група з контролю захворювань серед дик тварин. В Україні на сьогодні не існує подібних центрів і, на нашу думку, необхідність в його створенні.

Узагальнюючі результати власних досліджень, а також літературних даних можна стверджувати, що дикі птахи в ряді випадків можуть представляти реальну загрозу для промислового, а особливо фермерського та присадибного птахівництві оскільки збудники інфекційних хвороб можуть циркулювати в їх популяції циркуляцію збудників інфекційних захворювань в популяціях диких птахів.

На підставі цього вважаємо, що головними напрямками епізоотологічного моніторингу повинно бути дослідження мігруючих та синантропних птахів щодо особливо небезпечних захворювань, які мають епізоотологічне, епідеміологічне, економічне значення. В першу чергу це захворювання, які відносяться до списку А та В Міжнародного епізоотичного бюро.

Моніторинг мігруючих птахів. Враховуючи той факт, що мігруючі птахи протягом року здійснюють дві великі міграції: весняну та осінню, тому проводити моніторинг необхідно двічі на рік. Найбільш придатним для цього є місця їх масового скупчення, як при перельоті так і при гніздуванні, так звані „ключові точки" міграційних коридорів. На території України це, перш за все, узбережжя Чорного та Азовського морів, а також заповідники, Біосферний заповідник „Асканія-Нова", Чорноморський біосферний заповідник, Дунайський заповідник [91]. Для роботи необхідно обирати масові фонові види птахів, які в повній мірі можуть характеризувати епізоотичний стан в популяціях мігруючих водоплавних птахів. Наприклад, в заповіднику „Асканія-Нова" це крижень, огар, сіра та білолоба гуски та ін., в Чорноморському заповіднику різні види мартинів та бакланів. Для досліджень під час зимової міграції пропонуємо відловлювати або відстрілювати птахів, під час сезону гніздування - використовувати екстракти жовтків яєць.

Моніторинг синантропних птахів. Необхідність проведення досліджень синантропних птахів може бути викликана потребою з'ясувати епізоотичну ситуацію серед них в окремому регіоні, або в окремому господарстві. Моніторинг синантропних птахів може бути індикатором епізоотичної ситуації в даному господарстві. Для досліджень, на нашу думку, треба обирати фонові та найбільш чисельні в цьому регіоні види. При дослідженні птахів у господарствах досліджують тих птахів, які мешкають безпосередньо на його території.

Для досліджень матеріал пропонуємо отримувати при відлові, відстрілі птахів, а навесні при гніздуванні використовувати яйця диких птахів. Строки збору яєць залежать від строків початку гніздування синантропних птахів. Треба враховувати, що деякі види птахів здатні утворювати 2-3 кладки за літо. Збір проводять безпосередньо з гнізд у кількості 1-3 яйця в залежності від розмірів кладки. При дослідженні синантропних птахів у кожному окремому господарстві яйця для досліджень відбирати безпосередньо на території цього господарства.

При моніторингу в господарствах можна використовувати птахів, наприклад, таких видів: горобець хатній, горобець польовий, сизий голуб, ворона, грак, галка, сорока, ластівка сільська, міська ластівка.

Для проведення імунологічного моніторингу диких птахів доцільно використовувати крім сироваток крові екстракти жовтків яєць, що в деяких випадках має перевагу перед дослідженням сироваток.

Відомий радянський вчений-вірусолог Львов Д.К. склав, стосовно небезпечних для людини вірусних інфекцій, перелік основних особливо важливих у медичному відношенню видів та груп птахів. Цей перелік містить систематично далекі види та групи, яких об'єднує участь в епідемічному процесі. На нашу думку цей перелік важливий не тільки для медицина, а також має велике значення для епізоотології та ветеринарної медицини. Вважаємо, що доцільним є проведення моніторингу птахів, що відносяться до видів та груп, наведених у переліку, щодо інфекційних захворювань сільськогосподарської птиці. Об'єднавши перелік, запропонований Львовим Д.К. та перелік видів птахів, яких пропонуємо досліджувати, отримуємо новий перелік: баклани, буревісники, чаплі, річкові та ниркові качки, дикі гуси, мартини, голуби, сільська та міська ластівка, горобці хатній та польові, галки, ворони, граки, сороки, дрозди, вівсянки, шпаки.

РОЗДІЛ 5. ВИСНОВКИ

1. За результатами імунологічних та вірусологічних досліджень встановлено інфікованість диких мігруючих водоплавних птахів 4 видів, синантропних птахів 9 видів, а також птахів, 11 фонових видів Сходу та Півдня України збудниками ньюкаслської хвороби, грипу, синдрому зниження несучості-76, вірусного гепатиту каченят, інфекційного бронхіту курей, інфекційного ларинготрахеїту, хвороби Гамборо, вірусного ентериту гусей. Наявність антитіл до вірусу ньюкаслської хвороби підтверджено ізоляцією збудників з патологічного матеріалу.

Встановлено, що від 35 до 100% мігруючих водоплавних птахів та від 13,3 до 86,67% синантропних птахів мали в сироватках крові та екстрактах жовтків яєць антитіла до вірусу ньюкаслської хвороби в діагностичних титрах. Максимальні титри антитіл у водоплавних птахів становили 7-9 log₂, у синантропних птахів - 6 log₂. В екстрактах жовтків яєць чикотнів, співочих та чорних дроздів, сорок, мухоловок, зябликів, костогризів, зеленяків, сорокопудів рівень антитіл коливався від 2 до 8 log₂.

В сироватці крові та екстрактах жовтків яєць диких птахів України виявлені антитіла до вірусу грипу. В різні сезони від 2,2 до 14,8% крижнів в сироватці крові та екстрактах жовтків яєць мали антитіла в титрах (1:40 - 1:640) до НІ, Н2, НЗ, Н5, Н6, Н8, Н9, Н10, Н12; від 8,3 до 100% огарів в титрах 1:40 - 1:160 до підтипів НІ, Н2, Н5, Н6, Н7, Н8, Н9, Н10, Н12; 37,5% сірих гусей до Н8, Н9 в титрах 1:40; 20% білолобих гусей до НІ, Н2, Н6, Н8, Н9 в титрах 1:40 - 1:320.

Встановлено наявність антитіл до вірусу грипу підтипу НІ в титрі 1:80 у ворон та підтипів НІ, Н8 в титрах 1:40 - 1:320 у горобців.

В різні сезони від 47,37% до 100% качок та від 36,84% до 87,5% гусей мали антитіла в діагностичних титрах до збудника синдрому зниження несучості-76. У горобців, ластівок та яструба великого виявлені антитіла в титрах 5-7 log₂. У чикотнів, співочих та чорних дроздів, сорок, мухоловки, зябликів, костогризів, зеленяків в екстрактах жовтків виявлені антитіла в титрах 4-7 Iog2.

У крижнів та огарів у сироватках крові та екстрактах жовтків яєць виявлені віруснейтралізуючі антитіла до збудника вірусного гепатиту каченят в титрах від З до 4 log₂.

Встановлено наявність антитіла в титрах 3-4 log₂ до вірусу хвороби Гамборо у голубів, галок, ворон, мартинів, ластівок, яструба великого, а також у співочих та чорних дроздів та костогризів.

Виявлено антитіла до вірусу інфекційного бронхіту курей в титрі 3 log₂ у голубів, ластівок, ворон та в титрах 5-8 log₂ у горобців та галок. В екстрактах жовтків мухоловки виявлені антитіла в титрі 6 log₂, костогризів - в титрі 3 - 5log₂, сорокопуда та горихвістки - 4 log₂.

НХ та виявлення в патологічному матеріалі загиблого чорного лебедя антигену НХ, який за результатами визначення та порівняльного аналізу первинної структури гену має 96% гомології з штамом Ulster.

Не виявлено залежності інфікованості птахів від біологічного циклу (гніздування, міграція). Гніздування та міграції є найбільш критичними з точки зору виникнення та поширення інфекційних захворювань, тому епізоотологічний моніторинг доцільно проводити в ці періоди життя диких птахів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.   Аллахвердиев И.И. Природньїе резервуари туберкулеза // Вестн.

ветеринарии. - 1997. - № 5 (3/97). - С. 60-62.

2.   Аллахвердиев И.И. О некоторьіх живьіх источниках и факторах

передачи туберкулеза // Диагностика, лечение, профилактика заболеваний с.-х.животньїх. - Ставрополь, 1988. - С. 27-31.

3.   Антигенная вариабельность вирусов гриппа птиц А/НІ3, изолированньх в СССР/Ямникова С.С., Ковтун Т.О., Дмитриев Г.А. и др. // Вопр. вирусологии.  1989. -№ 5. -С. 568-572.

4.   Анісімова О.В. Формування та функціонування ринку товарних яєць у

Харківській області // Птахівництво: Міжвід. темат. наук. зб. - Борки, 2003.- Вип 53.- С.366-372.

5.   Білецька Г.В., Стегній Б.Т., Безрукава І.Ю. та ін. Ізоляція патогенного

вірусу ентериту гусей // Тез. докл. міжн. конф. Прогресивні технол. вет. медицини в промисл. птахівництві XXI ст.: Київ, 2000. - С. 16-17.

6.   Білявцева О. А. Серологічні дослідження диких птахів на антитілоутворення до патогенних вірусів курей та їх значення в епізоотичному процесі // Вет. медицина: Міжвід. темат. наук. зб. - X., 1999. - Вип. 76. - С. 94-97.

7.   Благосклонов К.Н. Миграции птиц // Биологические науки. - 1968. -№ 4.