Словники, їх роль у житті освідченоі людини
Міністерство освіти й науки України
Колледж Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського
Реферат
На тему: «Словники, їх роль у житті освіченої людини»
Виконав студент
Факультету «ОВ»
Кучинський А.А.
Сімферополь 2011
Зміст
Вступ
. Поняття словника, його види та призначення
. Давня та сучасна українська лексикографія
. Місце і значення словників у житті сучасників
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
словник лексикографія український перекладний
Словники бувають різні. Це і антропонімічні, двомовні і багатомовні перекладні словники, діалектні (чи обласні) словники, граматичні словники, словники сполучуваності, ідеографічні, семантичні й асоціативні словники, історичні, лінгвокраїнознавчі, і культурологічні словники, морфемні і словотворчі, зворотні, орфографічні, орфоепічні, синонімічні словники, словники антонімів, лінгвістичних термінів, словники іноземних слів, словники лінгвістичних термінів і енциклопедії, словники назв жителів, неологізмів, омонімів, паронімів, скорочень, словники епітетів, порівнянь, метафор, словники соціальних і професійних діалектів, мови письменників і словники окремих творів, словники-довідники труднощів мови, термінологічні словники тлумачні словники, топонімічні словники, етимологічні, фразеологічні та частотні словники.
Тільки один цей перелік видів словників показує у якій великій кількісті галузей людської діяльності використовуються словники. Без словників важко було б відшукати професіоналів у тій чи іншій сфері, спілкування, зокрема - професійне, перетворилося б на хаосне, з постійним перепитуванням що саме ви розумієте під цим, а що під тим. Годі вже й говорити про міжнародне спілкування без словників для перекладу на іншу мову.
1. Поняття словника, його види та призначення
Словник - довідкова книга, яка містить зібрання слів (чи морфем, словосполучень, ідіом і т.д.), розташованих по визначеному принципу, і яка дає відомості про їхні значення, вживання, походження, переклад на іншу мову і т.п. (лінгвістичні словники) чи інформацію про поняття і предмети, ними що позначаються, про діячів у яких-небудь областях науки, культури й ін. (Новий енциклопедичний словник. М., 2000). Словник, словник, словотолковник, словотолк, словарик, словарчик; словаришка; словарища; річковик, лексикон; збірник слів, висловів якої-небудь мови, з тлумаченням чи з перекладом. Словники бувають загальні і приватні, повсякденні і наукові (Даль В. І. Тлумачний словник живої великоросійської мови).
Словник - зібрання слів (переважно за абеткою), стійких висловлювань з поясненнями, тлумаченнями чи з перекладом на іншу мову (Ожогов С. І. і Шведова Н. Ю. Тлумачний словник російської мови).
Словник - зібрання слів якої-небудь мови в абетковому порядку або по слововиводу розташованих (Словник Академії Російської. Спб., 1806-1822).
Словник - книга, що містить перелік слів, звичайно з поясненнями, тлумаченнями чи перекладом на іншу мову. (Словник сучасної української літературної мови). Існує кілька класифікацій (типологій) словників. «Тип будь-якого словника визначається факторами двоякого роду: характером лексичного матеріалу, який він відображає, і практичним значенням» (Е. В. Кузнєцова. Передмова Лексико-семантичні групи російських дієслів. Свердловськ, 1988, с. 3). Словники прийнято поділяти на два типи: енциклопедичні і лінгвістичні.
Енциклопедичні (від греч. enkyklios paideia - навчання по всьому колу знань) словники містять екстралінгвістичну інформацію про описувані мовні одиниці; ці словники містять відомості про наукові поняття, терміни, історичні події, персоналіях, географії і т.п. В енциклопедичному словнику немає граматичних відомостей про слово, а дається інформація про предмет, який позначається словом.
Об'єкт опису лінгвістичних (мовних) словників - мовні одиниці (слова, словоформи, морфеми). У такому словнику слово (словоформа, морфема) може бути охарактеризоване з різних сторін, у залежності від цілей, обсягу і задач словника: з боку значеннєвого змісту, словотвору, орфографії, орфоепії, правильності вживання. У залежності від того, скільки ознак слова описані в словнику, розрізняють словники одноаспектні і багатоаспектні.
Будь-який словник складається зі словникових статей. Словникова стаття - основна структурна одиниця словника; текст, що роз'ясняє заголовну одиницю в словнику й характерні їй основні риси. Структура словникової статті визначається завданнями словника. Але словникова стаття будь-якого словника починається із заголовного слова [по-іншому: заголовне слово, лема, чорне слово (від напівжирного шрифту, яким звичайно виділене заголовне слово)]. Сукупність заголовних статей утворють словник, чи ліву частину словника.
Права частина словника - та, у якій розглядається заголовна одиниця. Права частина тлумачного словника, як правило, включає зони: граматична характеристика слова, тлумачення, тип значення (пряме, переносне); ілюстрації (цитати, вислови); словотворче гніздо; так звана «заромбова» частина (фразеологізми) і ін. Зони правої частини розробляються для кожного словника. Сукупність усіх словникових статей утворюють корпус словника. Крім корпусу, у будь-якому словнику є передмова, розділ «Як користуватися словником» (який рідко кимось читається); список умовних скорочень і ін.
Енциклопедичні словники, у свою чергу, поділяються на предметні: літературна енциклопедія, дитяча енциклопедія, політичний словник, філософський словник.
Лінгвістичні словники у свою чергу підрозділяються на два типи: двомовні (рідше багатомовні), тобто перекладні, котрими ми користаємося при вивченні іноземної мови, у роботі з іншомовним текстом (українсько-англійський словник, польсько-український словник і т.п.), і одномовні.
Найважливішим типом одноязичного лінгвістичного словника є тлумачний словник, що містить слова з поясненням їхніх значень, граматичною і стилістичною характеристикою.
. Давня та сучасна українська лексикографія
Лексикографія (грец. λεξικογραφία, від λεξικόν - словник і γράφω - пишу), словникарство - розділ мовознавства, повязаний зі створенням словників та опрацюванням їх теоретичних засад. Відповідно до цього виділяють практичну і теоретичну лексикографію. Тісно повязана з лексикологією.
Лексикографія виникла з практичних потреб пояснення незрозумілих слів, яке початково здійснювалося у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописів книг.
Староукраїнська лексикографія. До часів Київ. Русі належать невеликі рукописні словники: «О именЂхъ и гл̃емыхъ жидовьскымь ıазыкъмь», «РЂчь жидовьскаго эазыка, преложена на роускоую» <#"justify">У кін. 40-х pp. 17 ст. Єпіфаній Славинецький разом із Арсенієм Корецьким-Сатановським у Києві уклали «Лексиконъ словено-латинскій» (первісний список датується 1650) - церковнословян.-лат. словник (бл. 7 500 статей). Осн. джерело вокабул «Лексикона словено-латинского» - «Лексиконь...» Памва Беринди. Автори використали також польс.-лат.-грец. словник польс. філолога Г. Кнапського. У реєстрі «Лексикона...» Єпіфанія Славинецького та Арсенія Корецького-Сатановського засвідчується чимало укр. лексики. Це - одне з найб. зібрань церковнословян. лексики 17 ст.
Українська лексикографія кінця 18 ст. - 1917. З появою нової укр. л-ри та літ. мови на нар. основі починається новий період в укр. Л. її основою в 19 ст. стала укр. жива розмовна та літ. мова. Збільшується кількість видаваних словників. До «Енеїди» І. Котляревського 1798 Й. Каменецький додав укладене ним «Собраніє Малороссійскихъ словъ, содержащихся въ ЭнеидЂ, и сверхъ того еще весьма многихъ иныхъ, издревле вошедшихъ въ Малороссійское нарЂчіе съ другихъ языковъ, или и коренныхъ Россійскихъ, но не употребительныхъ», що мало 972 слова. Тут подано чимало й таких специфічно укр. слів, яких немає в «Енеїді». Напр., тільки серед 77 слів на літеру «Б» їх 23: Байбакь «сурокъ», Баглаи «лЂнь», Байбаракъ «крытый тулупъ», Барканъ «заборъ», Биндюга «роспуски» тощо.
З 2-ї пол. 19 ст. зявляються загальномовні укр. словники серед, обсягу. Першим з них був «Словарь малорусскаго нарЂчія» О. Афанасьєва-Чужбинського (1855; частина на літери А-3, бл. 6 000 слів), далі «Словарь малороссійскихь идіомовъ» М. Закревського (1861, 11 127 слів).
У 1873 вийшла «Словниця української (або югово-руської) мови» Ф. Піскунова, у реєстрі якої бл. 8 000 слів, серед них чимало штучних та вигаданих типу дадій «датель», дадійка «дательница».
Українська лексикографія 1917 - кінця 20 ст. Розвиток Л. у тій частині України, що входила до складу СРСР, можна поділити на кілька етапів. Перший етап 1917 - поч. 30-х pp. характеризується, по-перше, активним розвитком Л. за кількістю та різноманітністю словників (за П. Горецьким, їх видано 131; особливо багато - 1918 та в часи українізації), зумовленим становленням укр. державності і, відповідно, виходом укр. мови на держ. рівень.
Проте словники, що зявляються в цей час, неоднакові за наук. рівнем. Переважна більшість їх, як і раніше, - перекладні рос.-укр. і рідше укр.-рос., здебільшого спрямовані на задоволення практ. потреб соціального і вироб. життя (у сферах діловодства, права, виробництва і науки тощо). Особливо багато зявилося термінол. словників. По-друге, прагненням відшукати і максимально повно подати народну, питомо укр. лексику (звідси, зокрема, насичення укр. частини статті в перекл. словниках не тільки синонімічними, а й численними видовими найменуваннями) або, в разі потреби, створювати слова з морфем укр. мови, а не запозичати з ін. мов.
Найважливіші словники цього часу: а) перекладні загальномовні укр.-російські: «Словник української мови» Д. Яворницького (т. 1, 1920, А - К, бл. 8200 слів), який був задуманий як доповнення до «Словаря...» за ред. Б. Грінченка і містив тільки ті слова, яких у ньому не було або вони мали ін. знач.; «Словарь української мови» за ред. Б. Грінченка: 1924 його перевид. фотоспособом у Берліні в двох томах та 1925 - в одному томі малого формату, у 1927 - 28 здійснювалося його перевидання під назвою «Словник української мови» за ред. і з доповненнями С. Єфремова та А. Ніковського (вийшли т. 1 - 3 по літеру Н, потім видання було припинено), вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Ізюмова та ін.; б) перекладні загальномовні рос.-українські: «Російсько-український словник» С. Іваницького і Ф. Шумлянського (т. 1 - 2, 1918, бл. 35 000 слів), який кілька разів перевидавався; «Практичний російсько-український словник» М. Йогансена, М. Наконечного, К. Німчинова і Б. Ткаченка (1926); «Російсько-український словник» ВУАН (відомий також під назвою «Академічний словник») за ред. А. Кримського та С. Єфремова і за участю В. Ганцова, Г. Голоскевича, М. Грінченко, А. Ніковського, що створювався членами
Комісії для складання словника живої укр. мови і лишився незавершеним у звязку з політ. подіями: протягом 1924 - 33 вийшло окр. випусками три томи із запланованих чотирьох. Незважаючи на певну недоопрацьованість укр. частини словника щодо адекватності перекладу та нормативності вживання (без належних семант. і стиліст. коментувань), він лишається багатим зібранням укр. лексики, а за обсягом укр. синоніміки значною мірою компенсував відсутність синонім. словника. Вийшли також словники В. Дубровського, Л. Савченка, О. Ізюмова, Г. Сабалдиря та ін., 1925 перевид. словник М. Уманця і А. Спілки; в) термінол. і галузеві словники, переважно рос.-українські (за П. Горецьким, лише термінол. словників вийшло 83) - мед. термінології (укладачі О. Курило, М. Галин, О. Корчак-Чепурківський, В. Кисельов та ін.), природничі (X. Полонський та ін.), ботанічні (О. Яната і Н. Осадца, В. Вовчанецький і Я. Лепченко та ін.), зоологічні (М. Шарлемань та ін.), хімічні (О. Курило, С. Зенкевич та ін.), фізичні (О. Курило, В. Фаворський, Г. Холодний та ін.), геологічні (П. А. Тутковський, П. Василенко та ін.), технічні, механічні, будівельні (В. Дубровський, Т. Секунда, М. і Л. Дармороси, К. Туркало, І. Шелудько, Т. Садовський, С. Будда та ін.), математичні (Ф. Калинович та ін.), юридичні (О. Курило, В. Леонтович і О. Єфимов та ін.), ділової мови (Є. Лінкевич та ін., за ред. М. Гладкого і К. Туркала; В. Підмогильний і Є. Плужник; М. Дорошенко, М. Станиславський, В. Страшкевич - укладачі найповнішого і найдокладнішого словника), військ, справи (В. Євтимович, С. і О. Якубські), шкільництва (П. Горецький та ін.) та ін. Серед цих словників слід згадати, зокрема, «Словник ботанічної номенклатури (проект)» (1928, лат.-укр. з укр. покажчиком, понад 25 000 укр. назв), багатий на синоніміку; г) з-поміж ін. типів словників виділяються «Історичний словник українського язика» за ред. Є. Тимченка (1930, 1932; вийшли випуски на літери А - Ж); «Німецько-український словник» І. Шаровольського (1927, бл. 20 000 слів), правописні словники (Г. Голоскевич, Г. Сабалдир, О. Ізюмов), кілька словників іншомов. слів (3. Пиптенко, Г. Бойків, О. Ізюмов та ін.).
Другий етап охоплює період з 1933 до серед. 50-х pp. і характеризується: по-перше, помітним звуженням словникар, роботи (зокрема, у звязку зі згортанням українізації, репресіями проти укр. мовознавців
Третій етап розвитку Л. (кін. 50-х - кін. 80-х pp.) характеризується: по-перше, значним розширенням словникар, роботи і появою ряду як традиційних для укр. Л., так і нових типів словників; по-друге, певним послабленням ідеол. тиску на неї (щоправда, зі значними коливаннями в різні роки). Найважливіші словники цього часу: а) перекладні загальномовні: «Українсько-російський словник» за ред. І. Кириченка (т. 1 - 6, 1953 - 63) найповніший до 70-х pp. словник укр. мови (бл. 122 000 слів), з великим ілюстрат. матеріалом (проте наявність у ньому явних русизмів, таких, як забой, кумушка, нашенський, ненастя, получати, розлюбезний, трепло та ін., свідчить, що його укладачі ще не повністю позбулися практики поперед, років); «Українсько-російський словник» (1-е вид. 1964, за ред. В. Ільїна, бл. 65 000 слів); «Українськоанглійський словник» М. Подвезька (1957, бл. 60 000 слів) і «Польсько-український словник» за ред. Л. Гумецької (т. 1 - 2, кн. 1 - 3, 1958 - 60, бл. 100 000 слів); «Німецько-український словник» В. Лещинської та ін. (1959, бл. 50 000 слів); «Французько-український словник» (1955) і «Українсько-французький словник» (1963) О. Андрієвської і Л. Яворської (кожен бл. 50 000 слів), «Російсько-український словник» (т. 1 - 3, 1-е вид. 1968, редактори томів С. Головащук, Л. Коробчинська, М. Пилинський) - один з найповніших і найдокладніших рос.-іншомов. словників (бл. 120 000 слів); «Англо-український словник» М. Подвезька і М. Балли (1974, бл. 65 000 слів); «Болгарсько-український словник» І. Стоянова і О. Чмир (1983, 43 000 слів); «Чесько-український словник» (т. 1 - 2, 1988 - 89, бл. 80 000 слів) та ін.; б) тлумачний «Словник української мови» в 11 томах (1970 - 80) - найповніший і найдокладніший на сьогодні словник укр. мови (понад 134000 слів); в) термінол. словники - переважно російсько-українські, організацію створення яких покладено 1957 на Словникову комісію при АН УРСР під кер. Й. Штокала, а з 1969 - на Комітет наукової термінології АН УРСР. З 1959 по 70-і pp. видано бл. 30 галуз. рос.-укр. словників, серед яких виділяються «Російсько-український технічний словник» (1961, 80 000 слів-термінів) і «Російсько-український сільськогосподарський словник» (1963, понад 32 000 слів).
Четвертий етап (від поч. 90-х pp.) характеризується: по-перше, активізацією словникової роботи у звязку зі становленням України як самост. держави; по-друге, помітною відсутністю єдиних методол. засад і навіть орфогр. Принципів (можна провести певні аналогії між цим етапом і 1917 - 33). З одного боку, безпосередньо продовжується лексикогр. практика попередніх років, у руслі якої перевидано кілька термінол. словників кін. 50-х - поч. 60-х pp. і видано кілька нових без належної ревізії лекс. норм укр. мови минулих років. З другого боку, наявна тенденція до повернення традицій укр. словникарства кін. 19 - 1-ї третини 20 ст. (з униканням іншомов. слів, посиленою увагою до нар. лексики, «куванням» слів) та правопису 1928. Найбільшого сусп. резонансу в цьому плані набув «Російсько-український медичний словник» О. Мусія, С. Нечаєва, О. Соколюка, С. Гаврилюка (1991, з кількома перевиданнями), де з кількох пропонованих укр. відповідників на ост. місці подається той, що вважався досі найприйнятнішим або й єдиним (рос. акушер - укр. пологознавець, бабич, акушер; рос. амбулаторний - укр. рухомий, приходячий, легкий, амбуляторний, амбулаторний).
Серед українських словників є чотири, що сильно вирізняються на тлі інших: "Українсько-німецький словник" Є.Желеховського і С.Недільського, "Словарь української мови" Б.Грінченка, "Правописний словник" Г.Голоскевича, і "Російсько-український словник" (редактори: В. М. Ганцов, Г. К. Голоскевич, М. М. Грінченкова; головні редактори: акад. А. Е. Кримський, акад. С.О. Єфремов). Про перший словник - іншим разом. Словник Б.Грінченка не раз перевидавався: 1924 і 1925 (двічі фототипічним способом); 1927 - 28 - за ред. С. Єфремова та А. Ніковського з додатком нових матеріалів (т. 1 - 3, літери А - Н; кожному тому передують статті, що висвітлюють історію підготовки словника); 1937 - за ред. А. Хвилі із застосуванням тогочасного правопису (без передмови Б. Грінченка; вийшов тільки т. 1, літери А - Ж); 1958 - 59 (фотомех. способом з 1-го видання); 1996 (фототипічне; зі вст. словом О. Тараненка); 1996 - 97 (фототипічне); у т. 2 останніх двох видань додано пропущену в ін. виданнях (крім видання за ред. С. Єфремова та А. Ніковського) частину Захи́дный - захурчбты, написану переважно рос. графікою. видання 1907 - 1909 рр.).
Якість друку (принаймні в останніх виданнях) відповідна. Варто було б перевидати, перенабравши текст (причому бажано видання за ред. С. Єфремова та А. Ніковського) і зробивши потрібні правки. Ну й, звісно, розмістити в Інтернеті. Може й візьметься хтось за цю справу (врешті тільки академічних є 2 мовних інститути).
Відповідна історія з словником Голоскевича: якість друку 12-го видання 1994-го року дуже низька. І хоч час наклав свій відбиток і мова збагатилася новими словами від 1930-го року, але значення свого словник не втрачає і як спрямівний може прислужитися в розвязанні правописних проблем. [Зараз словник вже перенабраний і в міру розставляння наголосів розміщуватиметься на сайті. Єдине, що по завершенні роботи над ним, для пошукової зручності, наголошені букви будуть замінені на курсивні].
Стосовно Академічного словника, ситуація кепська. Мало того, що 4-й підготовлений том в свій час знищили, і на сьогодні є тільки 3 томи (А - П), цей словник ніколи не передавався і є дуже рідкісним (в Національній бібліотеції ім. В.Вернадського, скажімо є тільки 1-й том (А - Ж)). А серед двомовних словників йому досі нема рівних. Як на мене, словниковий шедевр. Основне, що можна зазначити - словник написали не просто великі знавці, шанувальники, оборонці української мови. Укладачі словника - люди з вільним мисленням, українську частину писали, виходячи з суто українських мовних норм, а приклади наводили не зважаючи особливо на "політичний момент". Це вільнодумство і щонайвищий фаховий рівень, врешті, і є основою знаменитості словника. Відносно мало запозичень з инших мов і часто до них подано напрочуд вдалий український відповідник. Не кажучи вже про те, що запозичення улягають нормам української мови. Одним словом без "ноу хау" і т.п. одоробал. Хоч тут і трапляються поодинокі помилки чи спірні слова, але загалом досі словник залишається неперевершеним.
. Місце і значення словників у житті сучасників
Словники відіграють велику роль у сучасній культурі, у них відбиваються знання, накопичені суспільством протягом століть. Вони служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню правильності і виразності мови його носіїв.
Особливо важливе місце посідають словники у житті сучасної людини. Чим далі рухається людство у різних сферах, тим більше зявляються нові терміни. Для прикладу достатньо тільки згадати такі слова з сучасної людської галузі як Інтернет: сервер, трафік, мова запитів, хіти, хости тощо. Без використання сучасного словника комютерного адміністратора важко зясувати про що йдеться. Особливо важливе місце посідають словники у тих професіях, де є багато іншомовних запозичень. Для прикладу: медицина, юриспруденція, точні науки. Без знання термінології просто неможливо діяти, розуміти хід бесіди тощо.
Для професій, де слово є основним знаряддям праці (філологія, журналістика, письменницька та літературна діяльність, радіо і телебачення), правильне використовування слів та словосполучень, зворотів є вкрай необхідним завданням, інакше в цих сферах краще не працювати, оскільки представники цих професій є носіями мовної культури.
Словники не тільки дозволяють краще зрозуміти складні терміни та напрямки їх застосування, тлумачать значення слів інших мов, але й дозволяють дотримуватися основних законів логіки, серед яких є закон тотожності.
Тобто, знаючи точне визначення того чи іношого поняття (терміна) людина легко може порозумітися з іншою людиною, яка знає значення цього слова. І навпаки, не знаючи визначення конкретного терміну, або розгляд одного і того ж слова з використанням різних значень (різних областей використання) може призвести до непорозумінь, хибності міркування.
Також словники велике значення відіграють в систематизації та класифікації словесного багатоманіття сучасної людини.
Так, в перекладацькій справі одне і те ж слово може перекладатися, в залежності від ситуації, по-різному, або знання слів-синонімів робить переклад більш художнім та цікавим для сприйняття.
Так, словник мови HTML полегшує написання web-сторінок, більше того, даний словник, як і ряд інших, може бути представлений у електронному вигляді, тому можна просто використовувати цілі заготовки (шаблони) даного словника і включати їх до своєї роботи. Це економить і час і сили людині, яка займається подібною справою.
Оскільки були згадані електронні можливості словників, які якнайбільше характеризують сучасний прогрес лексикографії, то варто зазначити, що на основі словників-перекладачів існує вже чимало спеціалізованих автоматичних програм для перекладу з однієї мови на іншу. Якщо раніше на переклад однієї сторінки спеціаліст міг затрачати від 5 до 10 хвилин (наприклад, переклад з англійської на українську мову), то компютерна програма робить це за лічені секунди, а людині залишається тільки підкорегувати результат автоматичного перекладача.
Більшість словників (не тільки вузькоспеціалізованих для системних адміністраторів та перекладачів) переведені в електронні форми. Так, можна швидко знайти відомості по конкретному історичному персонажу, переглянути його фотографію чи навіть почути запис його голосу тощо. Мультимедійні словники, які сьогодні все більше і більше оточують сучасну людину економлять час і місце. Сучасний компютер тепер легко може вміщувати у собі не один десяток Бібліотек імені Т.Шевченка, при чому пошук потрібної інформації настільки швидкий, що років 10-20 тому ці темпи видавалися б фантастикою.
Висновки
З вищесказаного можна зробити наступні висновки: Словник - довідкова книга, яка містить зібрання слів (чи морфем, словосполучень, ідіом і т.д.), розташованих по визначеному принципу, і яка дає відомості про їхні значення, вживання, походження, переклад на іншу мову і т.п. (лінгвістичні словники) чи інформацію про поняття і предмети, ними що позначаються, про діячів у яких-небудь областях науки, культури й ін. Словники відіграють велику роль у сучасній культурі, у них відбиваються знання, накопичені суспільством протягом століть. Вони служать цілям опису і нормалізації мови, сприяють підвищенню правильності і виразності мови його носіїв.
Використовуючи різноманітні словники, людина може не тільки орієнтуватися в наукових та технічних спеціалізованих термінах, але за допомогою словників слів-синонімів збагачувати свою мову, робити її більш досконалою та цікавою для сприймання.
Для промовців, телевізійних чи радіо дикторів багатство мови - вимога номер один, без словників не обходяться навіть маститі майстри пера. Особливо велике значення відіграють осучаснені форми словників - електронні словники, які також є різноманітними за своєю професійною спрямованістю. Такі словники дозволяють знаходити потрібні знання за лічені секунди, що підвищує продуктивність праці.
Шкода, що в наш час, коли значення словників є настільки очевидним, так мало приділяється уваги для навчання школярів та студентів правильно користуватися різними видами словників. Це б так стало їм у пригоді, більше того - слугувало б росту їх мовної та пізнавальної культури!
Список використаної літератури
1. Грінченко Б. Словарь укр. мови, т. 1. К., 1907;
. Червінська Л. Ф., Дикий А. Т. Покажчик з укр. мови. X., 1929 - 30;
. Дослідження з мовознавства в Укр. РСР за сорок років. К., 1957;
. Касарес X. Введение в совр. лексикографию. М., 1958;
. Москаленко А. А. Нарис історії укр. лексикографії. К.., 1961;
. Горецький П. Й. Історія укр. лексикографії. К., 1963;
. Паламарчук Л. С. Укр. рад. лексикографія. К., 1978;
. Тараненко О. О. Новий словник укр. мови: Концепція і принципи укладання словника. К. - Камянець-Подільський, 1996;
. Москаленко А. А. Нарис історії укр. лексикографії. К., 1961;