.
Об'єкт дослідження - інформаційно-аналітична діяльність.
Предмет дослідження - інформаційний продукт.
Мета дослідження - розглянути основні поняття та терміни інформаційної діяльності, а також дати характеристику сучасних інформаційних послуг в Україні та у світі.
Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:
дослідити основні поняття та терміни в інформаційній діяльності;
розглянути інформацію як товар та економічний ресурс;
дати загальну характеристику інформаційних послуг;
охарактеризувати інформаційних посередників;
дослідити друковані видання як джерело інформаційних продуктів;
розглянути статистичні інформаційні послуги;
визначити сегментацію та тенденції розвитку інформаційного ринку в розвинених країнах.
Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.
Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. В першому розділі мова йде про теоретико-методичні основи інформаційної діяльності. В другому розглядаються інформаційні продукти та послуги в сучасному світі. Список використаних джерел включає 24 найменування. Робота викладена на 47 сторінках друкованого тексту.
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методичні основи інформаційної діяльності
.1 Основні поняття та терміни в інформаційній діяльності
У сучасних умовах господарювання, коли наука за суттю є безпосередньою продуктивною силою суспільства, інформація прирівнюється до таких найважливіших ресурсів суспільної діяльності, як матеріали та енергія. Крім того, інформація пропонує методи і засоби підвищення ефективності всіх сфер управління, науки та виробництва, в тому числі й комерційної діяльності, на новому, вищому науково-технічному рівні. Це дає змогу фахівцям оперувати якісно новим терміном інформатизація економіки.
Інформатизація економіки - це процес перетворення інформації в економічний ресурс першочергового значення. Його основою є бурхливий розвиток комп'ютеризації всіх галузей господарської діяльності, масове застосування телекомунікацій та інших сучасних засобів зв'язку, використання новітніх інформаційних технологій в освітній галузі тощо. Усе це забезпечує суспільству принципово нові можливості економічного розвитку, значне зростання продуктивності праці, вирішення комплексу соціальних та економічних проблем і, в кінцевому результаті, становлення нового типу економічних відносин. Таким чином, інформацію в цілому можна розглядати як один з найважливіших ресурсів розвитку суспільства разом ресурсами матеріальними, енергетичними та людськими.
Інформація в найширшому трактуванні - це сукупність знань про фактичні дані і залежності та взаємозв'язки між ними [20].
Водночас у довідковій та спеціальній літературі наводиться багато визначень цього терміна, досить специфічних залежно від сфери вживання. Словники іншомовних слів трактують інформацію як повідомлення про стан справ або про чиюсь діяльність; відомості про що-небудь [23, 51]. Згідно з тлумачними словниками інформація - це, по-перше, відомості про навколишній світ і процеси в ньому, які сприймає людина або спеціальні пристрої; по-друге повідомлення про стан справ, становище чого-небудь чи в чому-небудь [18, 44]. Енциклопедичне визначення терміна інформація (від лат. informatio - викладення) в початковому трактуванні - це відомості, які передають люди усним, письмовим або іншим способом (за допомогою умовних сигналів, технічних засобів тощо).
В Україні вся діяльність, пов'язана зі сферою інформації, регулюється серйозною юридичною базою. Законодавчо в Україні про інформацію складають Конституція України, закони, законодавчі акти з окремих галузей, видів, форм і засобів інформації, міжнародні договори та угоди, ратифіковані Україною, та принципи і норми міжнародного права. Насамперед це Закони України:
"Про інформацію" від 02.10.1992;
"Про науково-технічну інформацію" від 25.06.1993;
"Про інформаційні агентства" від 26.02.1995;
"Про захист інформації в автоматизованих системах" від 05.07.1994;
"Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності" від 18.02.1992;
"Про Національну програму інформатизації" від 04.02.1998;
"Про порядок висвітлення діяльності органів державної впади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації" від 23.09.1997 та ін.
Крім того, сюди можна віднести понад 30 нормативних і нормативно-правових актів: декретів і постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, державних комітетів та інших відомств, інструктивних листів і т.п.
У статтях та окремих положеннях цих законодавчих і підзаконних актів подано визначення і трактування основних понять, пов'язаних зі сферою інформації, а саме: "інформація", "інформаційна діяльність", "інформаційна послуга", "інформаційна потреба", "інформаційна продукція", "види інформації", "інформаційні ресурси", "інформаційний ринок" тощо.
Так, у Законі України "Про інформацію" (ст. 1) сказано, що інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події чи явища, які відбуваються в суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності" трактує інформацію як відомості в будь-якій формі та вигляді, на будь-яких носіях (у тому числі листування, книги, помітки, ілюстрації (діаграми, органіграми, малюнки, схеми тощо), фотографії, голограми, кіно-, відеофільми, мікрофільми, звукові записи, бази даних комп'ютерних систем або повне чи часткове відтворення їхніх елементів, пояснення осіб та будь-які інші публічно оголошені чи документовані відомості.
Інформаційна діяльність, згідно зі ст. 12 Закону України "Про інформацію", - це сукупність дій, спрямованих на задоволення інформаційних потреб громадян, юридичних осіб і держави. Основними напрямами інформаційної діяльності є одержання, використання, поширення, передача і збереження інформації.
Інформаційна послуга (англ. - Information service, франц. - service d'informatiori) українським законодавством трактується як здійснення у визначеній законом формі інформаційної діяльності по доведенню інформаційної продукції до споживачів з метою задоволення їхніх інформаційних потреб. У законодавстві РФ поняття інформаційної послуги звучить так само і визначається як дії суб'єктів (власників) із забезпечення користувачів інформаційними продуктами. У ринковій практиці англійський термін "information service" часто перекладають як інформаційне обслуговування.
Інформаційне обслуговування - це подання інформації для вироблення і прийняття рішень та/або задоволення культурних, наукових, виробничих, побутових та інших потреб людини (споживача, користувача) [20].
Інформаційна продукція, згідно зі ст. 40 Закону України "Про інформацію", - це матеріалізований результат інформаційної діяльності, який призначений для задоволення інформаційних потреб громадян, державних органів, підприємств, установ та організацій.
Російські фахівці відрізняють терміни "інформаційна продукція" та "інформаційний продукт", тому розглянемо обидва визначення.
Інформаційна продукція (англ. - Information products), за їх тлумаченням, - це документи, інформаційні масиви, бази даних та інформаційні послуги, які, по-перше, є результатом функціонування інформаційних систем, а по-друге - призначені для розповсюдження та реалізації [20]. Підготовкою і наданням користувачам (споживачам) інформаційної продукції на практиці займаються спеціалізовані інформаційні фірми або фахівці відповідних структурних підрозділів конкретних суб'єктів господарювання.
Інформаційним продуктом (англ. - Information production; Information product) російські фахівці вважають документовану інформацію, яка підготовлена відповідно до потреб користувачів і подана у формі товару [20]. Інформаційними продуктами тут вважаються програмні продукти, бази і банки даних та інша інформація.
Інформаційна потреба (англ. - Information need) - це різновид потреби, яка виникає в тому випадку, коли мета, що стоїть перед користувачем у процесі його професійної діяльності або в його соціально-побутовій практиці, не може бути досягнута без запозичення і використання додаткової інформації.,
Таким чином, для задоволення інформаційних потреб будь-який інформаційний продукт можна пропонувати у вигляді інформаційних товарів і послуг. Перетворюючись в умовах ринку на товар, інформація набуває всіх його рис. Як товар вона повинна відповідати сучасним ринковим вимогам, а вся діяльність, пов'язана з нею як з об'єктом товарно-грошових відносин, регулюється ринковими законами і чинним законодавством. Усе це означає, що в умовах ринку інформація фактично набуває статусу економічного ресурсу.
.2 Інформація як товар та економічний ресурс: властивості, класифікація, види та особливості ринку
В Україні інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридичних осіб, які займаються інформаційною діяльністю, можуть бути об'єктами товарних відносин, що регулюються чинним цивільним та іншим законодавством. За ст. 39 Закону України "Про інформацію" ціни і ціноутворення на інформаційну продукцію та інформаційні послуги встановлюються договорами, за винятком випадків, передбачених цим законом. У процесі формування цін на інформаційні товари і послуги кожен виробник враховує цілий комплекс ціноутворюючих чинників: унікальність власних товарів і послуг, платоспроможність споживачів інформації (потенційних користувачів), структуру ринку даного продукту тощо. Це означає, що інформація є своєрідним товаром, який продається та купується на відповідному ринку. Водночас інформаційний продукт має певні особливості, що відрізняють його від інших товарів.
По-перше, інформація не зникає при споживанні, а може бути використана неодноразово, тобто, на відміну від традиційних товарів, не підлягає фізичному зношуванню. Інформаційний продукт зберігає інформацію, яку він містить, не залежно від того, скільки разів остання використовувалась.
По-друге, інформаційний продукт з часом підлягає своєрідному "моральному зношуванню", яке відбувається інтенсивніше порівняно із зношуванням традиційних товарів. Це означає, що інформація може втрачати свою цінність у міру того, як знання, які нею подаються, втрачають свою актуальність.
По-третє, для різних споживачів інформаційних товарів та послуг зручні різні способи подання інформації, оскільки споживання інформаційного продукту потребує певних зусиль. Ця особливість зумовлює властивість адресності інформації.
По-четверте, виробництво інформації, на відміну від виробництва матеріальної продукції, потребує більших витрат порівняно з витратами на тиражування. Копіювання того чи іншого інформаційного продукту обходиться, як правило, набагато дешевше, ніж його виробництво. Така особливість інформаційного продукту - труднощі виробництва і відносна простота тиражування - створює, зокрема, чимало проблем у зв'язку з визначенням права власності в рамках сфери інформаційної діяльності.
Своєрідність інформації як товару зумовлює особливості процесу її оцінювання за певними параметрами.
Параметри інформації (англ. - Parameter of information) - це специфічні характеристики, за якими оцінюються інформаційні ресурси: зміст інформації, її охоплення, джерела, якість та кількість, цінність, відповідність потребам (вимогам), спосіб фіксації, мова, вартість.
Розглянемо окремі параметри інформації детальніше.
Якість інформації (англ. - Information quality) - фахівці трактують як сукупність властивостей, котрі відображають ступінь придатності конкретної інформації про об'єкти та їх взаємозв'язки для досягнення певних цілей, які стоять перед її користувачем. Ще донедавна проблемам якості інформації та їхньому впливу на фінансову і виробничу діяльність підприємств, у тому числі й торговельних, фахівці приділяли недостатньо уваги. Однак у сучасних умовах більш посиленого впливу інформаційних магістралей на функціонування господарських об'єктів, особливо в рамках складних ринкових відносин, адміністративна та оперативна діяльність суб'єктів господарювання всіх форм власності все більше залежить від якості споживаної інформації [24, 11].
Кількість інформації (англ. Information content) в теорії інформації - це та її міра, яка повідомляється появою події певної ймовірності; або міра оцінки інформації, яка міститься в такому повідомленні; або міра, що характеризує зменшення невизначеності, котра міститься в одній випадковій величині стосовно іншої.
Інформація, як і будь-який товар, володіє цінністю. Цінність інформації може бути виражена в грошах, тобто в ціні. Однак вона може мати не тільки певну матеріальну, а й духовну вартість, тобто бути важливою чи значущою в сенсі задоволення конкретної інформаційної потреби. Особливістю прояву цінності інформації в умовах ринку є те, що вона може забезпечувати споживачеві додаткову свободу дій через розширення набору можливих альтернатив і допомогу правильного оцінювання наслідків цих дій.
Цінність інформаційного продукту зумовлюється, на думку фахівців [12; 13; 20; 22], багатьма властивостями, зокрема такими, як актуальність (своєчасність), автентичність, адекватність (точність), достовірність (надійність), достатність (повнота), доступність (форма подання), адресність, корисність тощо. Виходячи з "товарного" характеру інформаційного продукту, варто детальніше їх охарактеризувати, оскільки, по-перше, саме вони надають інформації особливостей, на які було вказано вище, а по-друге, вони ж забезпечують відповідність її певним потребам (вимогам).
Актуальність інформації - це її властивість бути важливою, істотною для конкретного часового періоду, тобто відповідати визначеним вимогам і потребам сучасності (сьогодення). Вона визначається мірою збереження цінності інформації для прийняття рішень у момент її використання, залежить від динаміки змін її характеристик та від часового інтервалу, який минув з моменту її виникнення. Таким чином, актуальність інформаційного продукту пов'язана з його "моральним" старінням.
Своєчасність інформації за змістом є властивістю, близькою до актуальності. Вона означає надходження інформації не пізніше від заздалегідь призначеного моменту, узгодженого з часом вирішення поставленого завдання. У ній відображається зв'язок актуальності і корисності: "Своєчасність - це надходження інформації в межах того часу, коли остання корисна для прийняття рішень. Своєчасність передбачає надходження інформації в потрібний момент прийняття інформаційного рішення, коли вона ще може вплинути на результат його прийняття" [14]. Несвоєчасність надходження інформації затягує процес прийняття рішень, спонукає до реалізації діяльності в умовах більшої невизначеності, до фактичного виключення інформації з її обігу в даному циклі прийняття рішення, викликає необхідність коригування раніше прийнятих рішень. Крім того, несвоєчасність надходження інформації призводить до зниження її цінності і достовірності, оскільки на момент прийняття на її ґрунті коректив вона все-таки частково втрачає актуальність.
Автентичність інформації, означає її дійсність, реальність, тобто те, що вона грунтується на першоджерелі. Наприклад, автентичним текстом перекладеного документа вважається такий, який офіційно визнаний рівнозначним іншому тексту, зокрема оригіналу іноземною мовою. Щодо оброблення даних, автентичність - це їхня властивість бути справжніми. Останнє означає, що дані були створені законними учасниками інформаційного процесу і те, що вони не піддавалися випадковим або навмисним спотворенням.
Адекватність інформації, або її властивість бути тотожною, - це рівень відповідності створюваного за допомогою отриманої інформації образу реальному об'єкту, процесу чи явищу. В теорії інформації ця властивість часто позначається терміном точність і визначається ступенем близькості отримуваної користувачем інформації до реального стану об'єкта, процесу чи явища. Зокрема для інформації, яка відображається цифровим кодом, відомі чотири класифікаційні поняття точності [12]:
формальна - вимірюється значенням одиниці молодшого розряду числа;
реальна - визначається значенням одиниці останнього розряду числа, вірність якого гарантується;
максимальна, яку можна отримати в конкретних умовах функціонування інформаційної системи;
необхідна - визначається функціональним призначенням показника.
Достовірність у теорії інформації це її властивість відображати реально існуючі об'єкти з необхідною точністю. Вимірюється вона довірчою імовірністю необхідної точності, тобто імовірністю того, що відображуване інформацією значення параметра відрізняється від істинного значення цього параметра в межах необхідної точності [14]. За тлумаченнями довідкової літератури, достовірність інформації - це її властивість бути вірно сприйнятою, причому вважається, що вона досягається такими чинниками:
вказуванням часу звершення подій, про які передаються відомості;
зіставленням даних, отриманих з різних джерел інформації;
своєчасним викриттям дезінформації;
оперативним вилученням спотвореної інформації.
У деяких джерелах [14] достовірність фактично ототожнюється з властивістю адекватності, причому стосовно останнього терміна вживаються синоніми істинність та вірність. Тут достовірністю інформації вважають міру наближеності явища або оригінал-об'єкта до його образу, який заданий інформацією, що включена в модельний опис даного явища або об'єкта.
Достатність інформації - означає, що вона містить мінімальний, але достатній для прийняття рішень зміст (набір показників) [15]. Ця властивість також може трактуватися як раціональна інформаційна насиченість, що виключає надання як зайвої, так і неповної інформації. Останнє поняття пов'язане з властивістю повноти інформації, яка означає наявність максимальної кількості визначених відомостей або даних про об'єкт її відображення. Повнота інформації визначається її смисловим змістом (семантикою) і прагматикою, зайва (надлишкова), і неповна, тобто недостатня для прийняття вірного рішення інформація, знижують ефективність рішень, які приймає її користувач. Термін "прагматика" пов'язаний з одним із критеріїв кількісного оцінювання інформації, за яким вона визначається як міра, що сприяє досягненню поставленої мети [16].
Доступність інформації - за своєю сутністю близька до властивості ергономічності традиційних виробів. Вона забезпечується виконанням відповідних процедур одержання і перетворення інформації. Наприклад, у сучасних інформаційних системах інформація перетворюється на доступну, зручну для сприйняття користувачем форму. Це досягається, зокрема, і шляхом узгодження її семантичної форми з тезаурусом} користувача. З цього погляду, її формально можна звести до зручності отримання даних та повідомлень, що також пов'язане з формою подання інформації. Однак особливість цієї властивості стосовно інформаційного продукту полягає в тому, що вона грунтується на дотриманні принципу інформаційної відкритості для всіх користувачів. Останнє забезпечується, у свою чергу, виконанням чотирьох вимог:
вимоги мовної доступності;
вимоги зручності;
вимоги зажадання (подання інформації за нагальною потребою);
вимоги зрозумілості.
Адресність інформації - це її здатність бути спрямованою конкретному, чітко визначеному споживачеві інформаційного продукту (користувачеві). Ця властивість також тісно пов'язана з формою подання Інформації, тобто з її доступністю.
Корисність інформації - це оптимальне задоволення визначених вимог щодо інформаційних запитів споживачів під час прийняття ними рішень у конкретних умовах (ситуаціях). Вважається, що корисність інформації не може визначатися незалежно від її сприйняття, тобто вона має суб'єктивний характер. Ступінь корисності інформації у сенсі визначення її цінності пов'язують зі збільшенням ймовірності досягнення певної мети після отримання інформації. Корисність інформації зумовлюється характером завдань, які вона дає можливість вирішувати.
У той же час термін корисності інформації можна використовувати для визначення та опису її впливу на внутрішній стан людини, настрій, самопочуття і навіть, здоров'я. У цьому сенсі корисна інформація - це та, яка індивідуумом сприймається емоційно позитивно, поліпшує його самопочуття і задовольняє його духовні потреби.
Корисність інформації як економічного ресурсу є характеристикою комплексною. Виходячи з товарного характеру інформації, - це, насамперед, її здатність приносити конкретну матеріальну вигоду, тобто давати реальний прибуток. З цього погляду, корисною є інформація, яка має певну якість, причому добру якість, тобто її корисність зумовлюється цілим комплексом властивостей. Основними критеріями корисності інформації вважаються: зрозумілість (в сенсі доступності), достовірність і надійність. Зрозумілість І надійність відносять до якісної сторони оцінювання інформації, а надійність - до кількісної. Усі ці критерії взаємопов'язані і утворюють єдину систему, в якій кожен з них необхідний, а всі разом вони достатні для того, щоб їх реалізація сприяла вирішенню завдань щодо встановлення корисності інформації. В основу виділення цих критеріїв також покладено комплексний підхід, який дозволяє враховувати всі аспекти пов'язані проблемою корисності [20, 23].
Зрозумілість означає, що інформація корисна тоді, коли вона доступна для користувача, який володіє певним рівнем знань і соціальним досвідом для її сприйняття. Однак за необхідності інформація може мати вищий від такого рівня ступінь складності. Критерій зрозумілості характеризується такими показниками:
доцільність - здатність інформації безпосередньо впливати на рішення користувачів і допомагати їм оцінювати минулі, поточні й майбутні події або підтверджувати і виправляти минулі помилки;
своєчасність - властивість, розглянута вище; відзначимо лише, що тільки своєчасно отримана інформація може принести очікувану користь під час прийняття рішення;
змістовність - інформацію з однієї й тієї ж самої проблеми можна викласти лаконічно (без несуттєвих подробиць), як у довідниках, словниках, інструкціях, або розгорнуто (детально і багатослівно), як у наукових джерелах, тощо;
повнота - як властивість інформації розглянута вище, додамо лише, що інформація в сенсі корисності є повною тоді, коли вона достатня для розуміння і прийняття рішень. При цьому вимога відображення всієї інформації не тотожна вимозі відображення значимої інформації;
значимість - корисною інформація є тоді, коли її відсутність або її помилкова оцінка можуть впливати на вирішення користувачем конкретного завдання.
Класифікація інформації - це її поділ на класифікаційні угруповання (групи та види) за різними ознаками. Такі угрупування називають інформаційними об'єктами. Існує багато видів наукової класифікації інформації: об'єктивна, атрибутивна, функціональна, прагматична, законодавча тощо. За об'єктивною класифікацією інформацію поділяють на групи за багатьма ознаками, причому в окремих групах можуть виділятися додаткові підгрупи.
За сферою виникнення:
елементарна - інформація у неживій природі;
біологічна - інформація у тваринному і рослинному світі;
соціальна - інформація в людському суспільстві.
За загальним призначенням:
масова - інформація, призначена для населення певних областей, регіонів (суспільно-політична, повсякденна, науково-популярна тощо);
спеціальна - інформація, призначена для певної групи людей, які можуть об'єднуватися за спільними інтереси, однаковим фахом, віком група тощо (наукова, виробнича, технічна, управлінська і т. п.);
особиста - інформація, яка необхідна користувачеві для забезпечення персональної діяльності (знання, уміння, навички, інтуїція тощо).
За способами виникнення, передачі і сприйняття:
естетична - інформація виникає в результаті поєднання природних носіїв: світло, тінь, колір, звук, запах;
семантична - інформація, яка є результатом пізнання законів природи, суспільства та мислення (первинна, вторинна і вихідна);
візуальна - інформація, яка передається видимими образами та символами (текстова, числова або цифрова, графічна, змішана або мультимедійна);
аудіо - інформація, яка передається звуками, в тому числі і музична;
органолептична - інформація, яка передається запахом і смаком;
тактильна - інформація, яка передається і сприймається відчуттями.
машинно-орієнтована - інформація, яка передається і сприймається технічними засобами.
За характером опису об'єктів та явищ:
повна і вибіркова інформація;
правдива (вірна) і неправдива інформація.
За характером впливу на діяльність людини або на роботу технічного засобу:
інформація, призначена для усвідомлення - використовується для накопичування фактів;
інформація, призначена для управління - використовується як інструкція для виконання певних дій [20, 26].
Згідно з чинним законодавством в Україні всю інформацію поділяють на види:
Статистична інформація - офіційна документована державна інформація, яка відображає кількісну характеристику явищ та подій, котрі відбуваються в економічній, соціальній, культурній та іншій сферах життя України; динаміку кількісних і якісних змін в економіці (в основному на рівні народного господарства країни, галузі, регіону) тощо.
Інформація державних органів та органів місцевого і регіонального самоврядування - офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої і судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування.
Інформація про особу - сукупність документованих оприлюднених відомостей (даних) про особу.
Правова інформація - сукупність документованих або оприлюднених відомостей про право, його систему, джерела, реалізацію, юридичні факти, правові відносини, правопорядок, правопорушення і боротьбу з ними, їх профілактику тощо.
Соціологічна інформація - документовані або оприлюднені відомості про відношення окремих громадян і соціальних груп до суспільних подій і явищ, процесів, фактів тощо.
Інформація довідково-енциклопедичного характеру - систематизовані, документовані або оприлюднені відомості про суспільне, державне життя та навколишнє природне середовище. Вони, як правило, подаються у словниках, довідниках, енциклопедіях тощо.
Крім того, з погляду реалій сучасного ринкового середовища, фахівці вважають актуальним поділ інформації ще на кілька видів [13, 24].
Кон'юнктурна інформація характеризує загальний стан ринку: рівень цінових коливань на товари і послуги, курси цінних паперів, банківські ставки, біржові котирування тощо. Комерційна інформація - сукупність відомостей про попит та пропозицію на певні види товарів і послуг, технічні і якісні характеристики цих товарів і послуг, дані про конкурентів та конкурентоспроможність виробів на внутрішньому ринку тощо.
Фінансова інформація - сюди відносяться відомості про фінансову стабільність, платоспроможність і кредитоспроможність партнерів і конкурентів, реальні і потенційні інвестиції, відомості про страхування і т. п.
Зовнішньоекономічна інформація - дані про обсяги імпорту-експорту конкретних виробів, про їх ціни, якість та конкурентоспроможність на зовнішньому ринку, про вплив цих чинників на внутрішній ринок даних виробів тощо.
Науково-технічна інформація - відомості про досягнення науки і техніки, винаходи, наукові дослідження та їх результати, ноу-хау, патенти, ліцензії і т.д.
Останній вид можна вважати різновидом інформації довідково-енциклопедичного характеру. Основні терміни в цій галузі також визначені чинним законодавством, зокрема Законом України "Про науково-технічну інформацію" (ст. 1).
Науково-технічна інформація згідно з законом - це документовані або оприлюднені відомості (дані) про вітчизняні і зарубіжні досягнення науки, техніки і виробництва, одержані під час науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної, виробничої та суспільної діяльності.
Науково-інформаційна діяльність трактується законом як сукупність дій, спрямованих на задоволення потреб громадян, юридичних осіб і держави в науково-технічній інформації. Задоволення цієї потреби полягає у зборі такої інформації, її аналітико-синтетичному обробленні, фіксації, зберіганні, пошуку і розповсюдженні, причому для цього використовуються особливі інформаційні ресурси (спільного користування та науково-технічної інформації).
Інформаційні ресурси спільного користування тут визначаються як сукупність інформаційних ресурсів державних органів науково-технічної інформації, наукових, науково-технічних бібліотек, а також комерційних центрів, фірм, організацій, що займаються науково-технічною діяльністю і з власниками яких укладені договори про їхнє спільне використання.
Інформаційні ресурси науково-технічної інформації згідно з законом - це систематизоване зібрання науково-технічної літератури і науково-технічної документації, яке зафіксоване на паперових або інших носіях (книги, брошури, періодичні видання, платіжна документація, нормативна нормативно-технічна документація, каталоги виробників продукції, конструкторська документація, звітна науково-технічна документація за результатами науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, депоновані рукописи, переклади науково-технічної літератури і документації).
Враховуючи вищесказане, інформацію, яка функціонує в інформаційних системах на ринку інформаційних послуг, можна поділити на такі сектори:
сектор ділової інформації, який включає правову, біржову (кон'юнктурну), фінансову, економічну, статистичну та комерційну інформацію;
сектор науково-професійної інформації;
сектор масової споживчої інформації;
сектор соціально-політичної інформації.
Ринок інформаційних послуг, або інформаційний ринок, який у сучасних умовах господарювання регулює більшість питань, пов'язаних з інформаційними відносинами, чинним законодавством трактується як система економічних, організаційних і правових відносин щодо продажу і купівлі інформаційних ресурсів, технологій, продукції і послуг.
Учасниками інформаційних відносин Законом України "Про інформацію" (ст. 42) визначено громадян, юридичних осіб або державу, які набувають передбачених законом прав та обов'язків у процесі інформаційної діяльності, причому основними учасникам цих відносин є автори, споживачі, розповсюджувачі та зберігачі інформації.
Процес інформаційних відносин між учасниками ринку зумовлює взаємодію інформаційних ресурсів з технічними засобами оброблення і передачі інформації, що, в свою чергу, викликає до життя нову галузь економіки - індустрію інформатики, або інформаційного бізнесу, яка визначальним чином впливає на традиційні галузі народного господарства - промисловість, транспорт, зв'язок, фінансово-кредитну систему і, звичайно, торгівлю.
Інформаційний бізнес - це підприємницька діяльність на інформаційному ринку з використанням інформаційних ресурсів і засобів їх розповсюдження для надання інформаційних послуг. Таким чином, у вузькому сенсі - це подання інформації користувачам на комерційній основі, тобто за гроші, а в широкому - це дуже різнопланове явище, яке поєднує процеси споживання інформації, виробництва інформаційного продукту та надання інформаційних послуг. Найбільш репрезентативною його галуззю з погляду бізнесу взагалі є подання суб'єктам ринку саме ділової інформації. У зв'язку з цим інформаційний бізнес займає помітне місце в структурі економіки промислово розвинутих країн. До підприємств цієї галузі відносяться різні дослідницькі центри, інститути та фонди науково-технічної інформації, консалтингові (консультативні) фірми, рекламні агентства, обчислювальні центри тощо. Виробничим процесам на підприємствах інформаційного комплексу притаманна низка особливостей стосовно предмету і засобів праці, а також - мети виробництва [20, 35].
Метою виробництва на підприємствах, які працюють у цій сфері, є видача інформаційного продукту такого рівня якості, який задовольняв би потреби замовника (користувача).
Таким чином, висновок про те, що в інформаційному суспільстві підвищується значення інформації як товару, цілком логічний. Це, з одного боку, є наслідком загального зростання рівня інформаційних потреб, а з іншого - втіленням у життя бурхливого розвитку галузі інформаційних послуг. Додатковим свідченням цього є збільшення внеску сектора інформаційного бізнесу у створення національного валового продукту провідних економічно розвинутих держав світу.
Крім того, в умовах сучасного ринку власність на інформацію може стати одним із джерел монопольного становища як у певній галузі народного господарства, так і в окремій галузі промисловості. Наприклад, у секторі науково-професійної, зокрема науково-технічної інформації, це пояснюється тим, що власність на винаходи і ноу-хау (патенти, ліцензії тощо) є додатковим нетарифним бар'єром для проникнення в галузь потенційних конкурентів. До того ж існує ще такий важливий аспект, пов'язаний зі специфікою реалізації інформаційного продукту, як умови продажу технологій. У них, наприклад, можуть включатися обмеження, які заздалегідь усувають прояв яких-небудь конкурентних переваг: вихід на ринки збуту готової продукції, де вже присутній продавець інформації; заборона продажу інформації третій стороні тощо. Хоча в такому випадку звичайно порушується класичний механізм конкуренції, інформатизація економіки надає йому механізму якісно нового змісту. Так, висока насиченість ринку товарами і послугами змушує фірми-виробники постійно стежити за технічними досягненнями у своїй галузі, відшукувати на ринку ніші для нових товарів і послуг. Гнучкість інформаційного виробництва і маркетинг на основі електронних технологій дають їм можливість швидко реагувати на зміну ринкової ситуації. У таких умовах конкуренція стає динамічнішою, на відміну від конкуренції індустріальної доби, коли фірми, впровадивши нові технології, могли протягом певного часу пожинати плоди нововведень, одержуючи монопольні надприбутки. Фірми-комерсанти в такій ситуації повинні постійно дбати про якісне інформаційне забезпечення торгівлі (інформаційний супровід, товарна інформація), яке за інших рівних умов (висока конкурентоспроможність виробів, сучасні методи продажу, активний маркетинг тощо) може надати їм додаткові конкурентні переваги.
РОЗДІЛ 2. Інформаційні продукти та послуги в сучасному світі
.1 Загальна характеристика інформаційних послуг
На сучасному етапі розвитку суспільства для аналітики інформаційну цінність можуть становити документи майже будь-якого типу. Стосовно типових ситуацій, можуть бути корисними доповіді, звіти, довідники державних і недержавних організацій, ділова та галузева преса, патентна документація, періодичні наукові видання й матеріали конференцій. Під час вирішення складної аналітичної проблеми, наприклад, при комплексному прогнозуванні розвитку міждержавних відносин у структурі альянсів, союзів тощо, кількість документів, які можуть містити корисні відомості, може становити декілька тисяч, що робить завдання збору всіх релевантних документів не тільки безнадійним, але й зайвим. Саме цим зумовлена важливість проблеми добору джерел інформації.
Телебачення є достатньо ефективним джерелом надання інформаційних послуг. По-перше, телебачення має одну перевагу, що значно відрізняє його від інших джерел, - наочність. Відеокадри, зняті під час мітингів, презентацій, виступів досить повно характеризують ситуацію, подію, обставини. Проте, варто використовувати відеосюжети разом з іншими видами інформації, що доступні для аналізу.
Повні виступи, інтерв'ю політичних лідерів, представників державної еліти дають інформацію про їхнє особисте ставлення до якихось подій, психологічну реакцію на певні проблеми. Відеосюжети щодо економічного та соціального стану певного регіону, області чи підприємства можуть міститися в кореспондентських оглядах, інтерв'ю з місцевими жителями, як наприклад, "Сільський час" (УТ-1), "N-кілометр" (студія "ІНТЕР"), "Spotlight" (ABC) та ін. Корисною може бути відеоінформація, що дає підстави до висновків про певні проблеми області, міста, району, їх інвестиційну привабливість, основні економічні проблеми, а також осіб, які є елітою регіону (району, області тощо) чи мають найбільший уплив у ньому.
Перевагою відеосюжетів на телебаченні, очевидно, є те, що вони дають одразу два види інформації - аудіо та відео. Отож саме відеосюжети дають зробити комплексний аналіз інформації. На їх основі, за наявності підготовки, можна зробити об'єктивний аналіз, виключаючи дезінформацію, через психологічні (реакції людини на певні запитання, події), технологічні (ознаки монтажу, запису чи попередні знання деяких особливостей об'єкта, що досліджується), природні (невідповідність ландшафту тієї місцевості, про яку йдеться) особливості. Проте конкуренція, що відбувається між телекомпаніями й деякими журналістами, примушує їх знімати сюжети, що є найбільш "сенсаційними" та, відповідно, становлять найбільший інтерес для аналітики.
На відміну від телебачення, газети є менш оперативним джерелом інформації, несуть менше інформації, мають більший ризик просунення інформації, що не відповідає дійсності. Це відбувається завдяки тому, що ми не бачимо автора, місця події, об'єкта репортажу (статті), тобто, не можемо оцінити весь "інформаційний масив" події (ситуації, обставин) через відсутність деяких важливих компонентів (аудіо, відео). Однак газетні та журнальні статті частіше за телебачення несуть інформацію, що становить інтерес для інформаційної аналітики.
Завдяки великій кількості газет і журналів можна відстежити подію (ситуацію, обставини) одразу в усіх аспектах, які мають значення. Так, особливу увагу варто приділяти найвідомішим національним виданням (The New York Times, The Washington Post, The Herald Tribune, The Times, La Stampa, El Pais, Figaro, Урядовий кур'єр, Дзеркало тижня, ВВ) та місцевій пресі (The Western Mail, The Belfast Telegraph, The News Letter, The Irish News) тощо.
Національні видання віддзеркалюють, переважно, думку найвідоміших експертів, політологів, економічних аналітиків, що в поєднанні зі знаннями про засновника (тобто те, інтереси яких кіл презентує газета/журнал) дає підстави до висновку про події, що описуються. На основі національних видань можна вдало проводити моніторинг політичної, економічної, соціальної ситуації в державі загалом. Окрім того, ці видання містять досить повну інформацію, на основі якої можна зробити висновки про основні тенденції економіки та фінансів у політиці держави та в світі загалом (наприклад, The Financial Times, The Economist - у США). Такі видання мають у своєму розпорядженні досить міцний і професійний редакторський склад, який відповідає за дотримання ідеології засобу масової інформації. Отож, випадкове потрапляння матеріалу, що не відповідає політичним або ідеологічним поглядам засновника (відповідно, й редакції), неможливе. За деякими виданнями можна відстежувати реакції па події тих або тих (відповідно до засновника) кіл еліти держави [4, 56].
Місцева преса, подібно до відеосюжетів про економічне та соціальне становище якогось регіону, області чи підприємства, найчастіше висвітлює питання регіонального масштабу. Відповідно до цього, інформація є більш повною, хоча багато що з неї не становить інтересу для політичної аналітики. Зважаючи нате, що кількість місцевих друкованих ЗМІ значно перевищує національні, кількість "інформаційного шуму" також зростає саме в регіональній пресі. Тож аналіз регіональної преси може бути дуже корисним лише для фокусного та пакетного режиму аналітичної роботи.
До інших друкованих видань належать прес-релізи, доповіді, огляди, звіти державних установ, організацій, а також недержавних установ і фірм.
Деякі з них (наприклад, Daily Current Awareness Profiles) містять щоденний аналіз подій з міжнародної преси й інших мас-медіа. У цих щоденних звітах міститься також перелік ключових статей. Такі звіти можуть бути й галузевими. Наприклад, дипломатичні представництва Європейської Комісії разом із місіями TACIS видають щоденний огляд подій у Європейському Союзі, деякі українські аналітичні центри видають огляди українських засобів масової інформації.
Окрім того, існують установи, що видають аналітичні роботи з економічних і політичних питань. Так, асоціація Кгоll робить міжнародні дослідження, що включають економічні огляди, технічні проекти, опитування біженців з усього світу.
Радіостанції є найдешевшим засобом масової інформації. Втім радіопередачі несуть більший інформаційний масив, а ніж інші Засоби масової інформації. Радіостанції не залежать від часу, потрібного на відеомонтаж, тому можуть найбільш оперативно висвітлювати події. Крім того, вони не потребують часу на пересилку інформації, а також, є більш мобільними. Отож радіостанції мають майже виняткову можливість висвітлювати події у режимі реального часу, хоча й не мають змогу відтворити об'єктивну картину того, що відбувається.
Коли йдеться про використання радіостанцій для отримання аналітичної інформації, маються на увазі лише державні та напівдержавні інформаційні станції радіомовлення на SW, LW, MW хвилях. Такими станціями можуть бути Deutche Welle, The voice of America, Radio Free Europe, RFI, RAI, Радіо Свобода. Втім, потрібно мати на увазі, що радіостанції є найбільш упередженими, а інформацію, що надходить від них, слід ретельно перевіряти.
Серед різноманітних електронних інформаційних джерел найбільшу цінність для інформаційної аналітики, безперечно, становить глобальний інформаційний ресурс "Інтернет", що забезпечує можливість швидкого доступу до великих масивів документів із різних джерел.
Одразу зазначимо, що Інтернет-ресурси є недовговічними, оскільки мають обмеження перебування на серверах, особливо в умовах ліміту хостингу. Звичайно, Інтернет-ресурси працюють на гранти, пожертви або є офіційним представництвом фірми, організації чи установи в Інтернеті. Отож із припиненням існування цієї структури, зазвичай, закривається й Інтернет-ресурс. Тому Інтернет-ресурси важко використовувати для аналізу подій дво-три річної давнини, оскільки середній термін існування веб-сайту становить якраз два-чотири роки.
В інформаційному плані Інтернет - це безпрецедентне джерело інформації практично будь-якого тематичного спрямування. На сучасному етапі глобальний ресурс Інтернет може використовуватися для отримання відкритої документальної інформації політичного, економічного та військово-стратегічного характеру, для її обліку в роботі чи подальшій аналітичній обробці. Це може бути також отримання інформації для зіставлення, доповнення та підтвердження наявних даних, отримання настановчої інформації щодо осіб і організації, відстеження періодичних електронних видань, публікацій та матеріалів, джерел із тематики, що аналізується.
Основним джерелом аналітичної інформації в Інтернеті можна вважати аналітичні сайти, що належать державним і міжнародним установам. Як приклад можна навести сайт Європейського Союзу EUROPA (EU.INT) та Парламентської Асамблеї Ради Європи (STARS.CEO.FR). Вони містять небагато аналітичної інформації, проте є найбільшими джерелами прес-релізів і доповідей цих установ. Перевагою прес-релізів є те, що, незважаючи на відсутність висновків щодо проблеми, вони віддзеркалюють ставлення до події їхніх авторів. Вони є найповнішими документами, що їх видають установи, та на основі аналізу деяких з них можна дійти висновків про приховані мотиви прийняття певних рішень, позиції деяких представників установ і організацій, що становлять інтерес для розвідки [4, 58].
Джерелами отримання аналітичної інформації є також офіційні сайти вищих навчальних закладів, наприклад, Мічіганського університету (США). Зазвичай, вони пропонують нові якісні кваліфіковані дослідження в галузі економіки й економічної політики (макроекономіка, економіка перехідного періоду тощо).
Механізми ймовірного викривлення інформації, що представлена у "всесвітній павутині", залежать як від специфіки функціонування цієї мережі, так і від власне характеристик комунікацій, що здійснюються в Інтернеті. В останньому випадку маються на увазі характеристики адресантів, адресатів, комунікаторів, повідомлень тощо. Специфіка Інтернету, як зазначалося, унеможливлює жорсткого контролю за змістом більшості повідомлень. З цієї причини загальним чинником викривлення інформації в цій мережі виступають панівні або принаймні поширені в даному соціумі настанови, стереотипи та інформаційні уподобання. Останні проявляються в непропорційно високих пропозиції та попиті на певні види повідомлень, що може ускладнювати конкретним користувачам доступ до необхідних їм повідомлень. Таким чином формуються прагматичні шуми та бар'єри в Інтернеті.
Як це не парадоксально, головний недолік Інтернету як джерела інформації - величезна кількість різноманітних повідомлень, особливо коли до пошуку інформації з якогось конкретного питання користувач мережі вдається вперше. Для подолання таких перепон потрібне поєднання професійних знань у певній області з конкретними навичками користування Інтернетом.
Важливим джерелом інформації у сфері державного і місцевого управління, в політиці та бізнесі є результати соціологічних опитувань, їх завдання (цільова функція) полягає в оперативному задоволенні потреб органів відповідного управління в інформації про ставлення окремих категорій громадян, соціальних груп до суспільних явищ і процесів. Головні інформаційні функції цього типу джерела інформації - оперативне поінформування, ознайомча і дослідницька - залежать від конкретних завдань, які стоять перед замовником, і рівня його кваліфікації. Так, функцію оперативного поінформування результати соціологічних опитувань виконують тоді, коли замовник має справу із стандартними завданнями і для їх виконання потребує регулярного надходження інформації про поточну ситуацію, що постійно змінюється. Ознайомча і дослідницька функції результатів соціологічних опитувань нерідко взаємопов'язані і полягають у забезпеченні відповідною інформацією або різних суб'єктів однієї організації-замовника (наприклад, керівництво знайомиться з проблемою, а виконавці - досліджують її), або ж у забезпеченні інформацією одних і тих самих суб'єктів на різних стадіях їхнього ознайомлення з проблемою (від загального знайомства - до її поглибленого вивчення) [4, 62].
Окрім засобів масової інформації, звичайно, найбільш важлива інформація може бути отримана вербальним способом, тобто через спілкування з безпосередніми носіями інформації.
Політичні діячі, аналітики, журналісти часто отримують інформацію, за допомогою якої формують власну думку про конкретну особу, процес, подію та ін.
Найчастіше вербальним каналом є інформація, що надходить до аналітика від його джерел. Специфічним джерелом інформації (а також і дезінформації) є чутки. Як свідчить суспільна практика, залежно від обставин, чутки впливають на поведінку не тільки значних контингентів населення, а й певних груп фахівців. Тому, попри неофіційний характер цього джерела інформації, ним не можна нехтувати., Загальновідомо, що вплив чуток на поведінку гравців на валютних, фондових і товарних біржах призводить до збагачення одних і збитків інших. Ще одна, досить типова дилема для банкіра. Якому джерелу інформації віддати перевагу при зверненні потенційного позичальника, особливо якщо це відбувається вперше? Бездоганним документам чи певним чуткам, які ці документи спростовують? Як бачимо, проблема достовірності чуток може виражатись у категоріях ризику, втрат і вигоди. Тому фахівці в галузі інформаційно-аналітичної діяльності повинні знати природу чуток, механізми їх появу та функціонування.
Чутки як метод активного впливу дуже небезпечні в критичні моменти, коли об'єктивну картину того, що відбувається, визначити досить важко. У зв'язку з цим прийняття чуток як інформації для загального аналізу може вплинути па його результати.
В умовах безконтрольного поширення недостовірної чи первісно неправдивої, інформації підвищується роль виявлення дезінформації у відомостях, які надходять як вербальним каналом, так і через ЗМІ.
Під час аналізу слід мати на увазі, що будь-яка доступна інформація - це, передовсім, дезінформація чи спрямована інформація, котрі нелегко виявити навіть при найстараннішому аналізі. При цьому такі перекручення інформації не завжди відбуваються з метою ввести в оману зацікавлену в цих відомостях сторону. Дезінформація може просуватися з метою ввести в оману політичну опозицію у власній країні, а якщо мова йде про відомості економічного характеру, то і ввести в оману конкурентів.
Дезінформація - це заходи із закритого чи відкритого просування у визначені кола або певним особам як нібито справжніх спеціально розроблених неправдивих даних і документів політичного, економічного, військового характеру з метою внести ці кола чи певних осіб в оману та спонукати їх до бажаних для сторони-дезінформатора дій (бездіяльності). Також під дезінформацією розуміють власне неправдиві дані, що їх поширюють з метою введення когось в оману.
.2 Інформаційні посередники
Основна суспільна функція інформаційних посередників - забезпечення інформаційних потреб споживачів. Вона реалізується завдяки професійній діяльності посередників з пошуку, збору, обробки, накопичення інформації та представлення її у зручній для споживача формі. Споживач за рахунок професійної діяльності інформаційного посередника отримує такий інформаційний продукт, який він не зміг би отримати іншим шляхом або мусив би для отримання аналогічного продукту витрачати значно більше ресурсів, ніж віддає інформаційному посередникові. Тому економічна доцільність існування інформаційних посередників обумовлена вигодою, яку споживач інформації отримує від їх функціонування. А ефективність діяльності посередників для конкретного споживача визначається економією часу і (або) коштів, що він їх отримує при задоволенні своїх інформаційних потреб за допомогою цього інформаційного посередника. По суті, інформаційні посередники в багатьох випадках є формою суспільної організації певних джерел інформації: друкованих видань, телебачення, інформаційних агентств, консалтингових фірм та ін. Діяльність інформаційних посередників може здійснюватися на комерційній та некомерційній основі. В останньому випадку фінансування діяльності інформаційних посередників забезпечується за рахунок державного чи місцевих бюджетів, позабюджетного фінансування, благодійних фондів тощо.
Так, чи не найдавнішою організаційною формою інформаційного посередництва є бібліотеки. Основна суспільна функція бібліотек полягає в накопиченні задокументованої інформації з якомога більшої сфери людських знань і надання їх споживачам без викривлення змісту інформації. З цією метою використовуються принаймні два види каталогів, один з яких алфавітний, а другий, котрий групує літературу за змістом, - систематичний, або предметний.
Великі публічні бібліотеки, що мають доступ до Інтернету, незамінні як інформаційні посередники при розв'язанні нових складних завдань. Адже такі завдання, як правило, потребують багато нової для даного суб'єкта інформації. Оскільки проблема нова для суб'єкта, то в масиві інформаційних ресурсів, які він спочатку має у своєму розпорядженні, нерідко відчувається брак відповідної інформації. За таких умов саме публічні, перш за все наукові бібліотеки є найзручнішим інформаційним посередником, що володіє не лише великим масивом різноманітних джерел інформації, а й кваліфікованими працівниками відповідних підрозділів бібліотеки та відповідною інфраструктурою для обслуговування користувачів. При цьому бібліотеки, як форма інформаційного посередництва, залишалися нейтральними щодо змісту наданої інформації. Ті споживачі, які мали право доступу до відповідних фондів, повинні були отримати повідомлення у невикривленій формі відповідно до своїх запитів. Ті ж суб'єкти, що не мали такого права доступу, відповідну інформацію у бібліотеці просто не отримували [15, 78].
Існують й інші інформаційні посередники, для яких свідоме викривлення наданої споживачам інформації в принципі неприпустиме, незважаючи на обмежений доступ до самої інформації.
Водночас для цілого ряду інформаційних посередників певне свідоме викривлення - досить закономірне явище і цілком може здійснюватись у межах чинного законодавства. Мова йде не тільки і не стільки про рекламу, де за своєю природою подача інформації побудована не на критеріях її об'єктивності, а на засадах якомога вигіднішого, з точки зору інтересів відправника, її сприйняття отримувачем. У цьому контексті треба звернути увагу насамперед на ЗМІ, які за своїм суспільним призначенням повинні подавати якомога об'єктивнішу оглядову та аналітичну інформацію для різних категорій споживачів.
.3 Друковані видання як джерело інформаційних продуктів
Потужний потік найрізноманітнішої інформації окремі індивіди та організації можуть одержувати з друкованих видань. Причому властивості отримуваної інформації розрізняються залежно від типу видань.
Так, витрати виробничих ресурсів на подачу інформації, наприклад, у вигляді фактів чи коротких коментарів подій вимагають відносно небагато часу та інтелектуальних зусиль на обробку отриманих первинних даних, включаючи перевірку їх достовірності. Водночас створення на підставі первинних даних якісно нової, складнішої за своїми характеристиками аналітичної та наукової інформації вимагає значних витрат часу та інтелектуальних зусиль. Правда, створений таким чином інформаційний продукт відкриває перед його споживачем якісно нові можливості у сфері управління, яких не надавали первинні дані.
Оскільки підготовка аналітичних і особливо наукових матеріалів вимагає досить багато часу, то це впливає на частоту виходу в світ відповідних періодичних видань. Наукові видання виходять раз на місяць і рідше. Причому суто наукові публікації розміщуються переважно у фахових виданнях. Що ж до періоду публікації аналітичних матеріалів, то він складає, як правило, більше тижня. Водночас поняття "аналітичні публікації в пресі" має не тільки широку сферу вживання, а й не менш широке поле тлумачення. Одні аналітичні публікації за рівнем висвітлення проблем тяжіють до наукових. Інші публікації, що подаються як аналітичні, по суті такими не є, а являють собою спрощені коментарі стосовно тих чи інших подій. Остання категорія публікацій розміщується, як правило, у громадсько-політичних виданнях.
Регулярність виходу аналітичних видань та їх сумарний тираж у певному регіоні чи країні залежить від накопиченого тут інтелектуального потенціалу, а також від попиту на ці видання. Особливо наочно це положення можна проілюструвати на прикладі ділової преси. Так, в Україні, на жаль, відсутнє щоденне ділове видання національного походження. "Бизнес", "Галицькі Контракти", "Украинская Инвестиционная Газета", "Деловой Донбасс" та ряд інших видань виходять у щотижневому режимі. У Росії точніше в Москві, видаються такі щоденні ділові видання, як "КоммерсантЪ" і "Ведомости". Останнє, до речі, є спільним виданням із компаніями Financial Times і Dow Jones. I нарешті, найавторитетніша щоденна британська ділова газета Financial Times - широковідома в усьому світі. У цьому ж напрямі, по лінії Київ - Москва - Лондон, зростає інтелектуальний потенціал і пропозиція висококваліфікованої робочої сили й обсяги попиту на бізнес-інформацію у макрорегіонах, звідки походять перелічені ділові видання, не кажучи вже про різні історичні традиції.
Недоліки пов'язані з оперативністю подачі інформації, яка у друкованих виданнях нижча, ніж, скажімо, в електронних ЗМІ, і з одноканальним (аудіо) сприйняттям повідомлень адресатом. Але позитивні сторони друкованих видань суттєво переважають їх недоліки, що робить ці видання провідними джерелами інформації для підготовки управлінських рішень. Причому, як свідчить практика, перелічені переваги й недоліки друкованих джерел використовуються і відправниками, і отримувачами інформації [15, 80].
Цільова функція неперіодичних наукових і аналітичних видань полягає в об'єктивній подачі інформації про стан та (чи) ймовірні зміни певного об'єкта. Відповідно інтереси відправника інформації, суть його інформаційної політики передбачають якомога об'єктивнішу подачу інформації відповідно до наявного в нього ресурсного забезпечення. Головні інформаційні функції цього типу видань - дослідницька та стимулююча, що органічно пов'язані із завданням об'єктивної подачі інформації. Ймовірні механізми та ступінь викривлення інформації пов'язані з впливом наукових шкіл, до яких фактично належить чи тяжіє відправник інформації, Панівними для даного суспільства чи якоїсь його соціальної групи настановами та стереотипами, індивідуальними характеристиками автора, випадковими похибками тощо. Важливо зазначити, що у справді наукових і аналітичних виданнях ймовірні механізми викривлення інформації мають ненавмисний характер. Відповідно й ступінь такого викривлення, як правило, значно менший, ніж в інших типах видань. Оцінка достовірності представлених повідомлень здійснюється на основі законів логіки, методології даної галузі наукових знань і, якщо це дає змогу зробити представлений матеріал, із застосуванням математичного апарату. Стосовно якісних характеристик неперіодичних наукових і аналітичних видань, то треба відзначити їхню високу точність, достовірність, коректність і порівняно невисоку оперативність. Причому аналітичні видання, як правило, мають більшу практичну спрямованість порівняно з типово науковими виданнями, хоча часто присвячені макрополітичним і макроекономічним проблемам. Останні є новими для українського суспільства. Тому аналітичні видання оперативніші, ніж типово наукові, але водночас часто характеризуються меншою точністю, достовірністю та коректністю. Серед головних недоліків, з якими стикається користувач цих видань, уже згадувана відносно невисока оперативність, а іноді й недостатня практична спрямованість. Останнє часто пов'язане із суто теоретичним характером деяких видань.
До головних недоліків ділових видань треба віднести ймовірне викривлення інформації через вплив бізнесових інтересів певних соціальних груп, панівних (для деяких верств суспільства) настанов і стереотипів, а також недостатню щодо висвітлення конкретної проблеми кваліфікацію кореспондентів. Причому багатотиражні видання, що, як правило, фінансуються з різних джерел, мають кращу можливість протистояти сторонньому суб'єктивному впливові й водночас повинні більше орієнтуватися на запити читачів, ринку.
.4 Статистичні інформаційні послуги
Статистика, як сфера наукової та практичної діяльності, має справу зі збором, аналізом та інтерпретацією даних. Статистична ж інформація дає узагальнену кількісну характеристику якісно однотипних явищ та (чи) процесів.
Статистичну інформацію поділяють на первинну і вторинну. Первинну інформацію отримують завдяки статистичним спостереженням, що являють собою систематизований збір масових відомостей про явища шляхом реєстрації їх суттєвих ознак відповідно до заздалегідь складеної програми. Як синонім терміна "первинна статистична інформація" вживається термін "первинні статистичні дані". У результаті зведення, обробки та аналізу первинних даних отримують вторинну статистичну інформацію. Найрозповсюдженішими є дві форми статистичних спостережень:
звітність юридичних і фізичних осіб;
спеціально організовані спостереження (переписи, одноразові обліки, спеціальні обстеження тощо).
Ступінь достовірності статистичної інформації залежить від способу її отримання (звичайно, за умов добросовісного його здійснення), чим більше процедур обробки зазнає інформація на шляху від першоджерела, що у статистичній формі описує певне явище, до споживача, тим більше можливості для викривлення кінцевої інформації. У цьому плані ймовірність викривлення вторинної статистичної інформації завжди вища, ніж первинної. Ступінь достовірності інформації залежить і від механізму отримання первинних даних. Наприклад, достовірність інформації, отриманої в результаті суцільного обстеження, вища, ніж вибіркового [12, 150]. Адже до викривлення інформації може спричиняти саме механізм екстраполяції результатів вибіркового обстеження. Цей чинник обов'язково повинен враховуватись у процесі організації інформаційної діяльності зацікавлених осіб.
Суспільна функція органів державної статистики, як інформаційного посередника, полягає у виконанні завдань, визначених законодавством і поставлених перед ними органами державної та місцевої влади. Органи Держкомстату мають і власні відомчі інтереси. Головні інформаційні функції, які виконує ця система, - пошук даних та оперативне поінформування для основних споживачів. Інші інформаційні функції система державної статистичної інформації виконує в меншому обсязі, часто опосередковано і залежно від ситуації. Імовірні механізми викривлення інформації пов'язані з методологією статистичних спостережень та обчислень. Можливість великомасштабної фальсифікації державної статистичної інформації виключена. Викривлення статистичної інформації виникає через її некоректне подання і особливо використання. Механізми оцінки достовірності інформації: спочатку - логічний аналіз, а потім - методи математичної статистики. Що стосується якісних характеристик, то точність, достовірність статистичної інформації, коректність її сприйняття фахівцями висока і дуже висока. А оперативність коливається в дуже широких межах: від щоденної (курс валют) до одного разу на десятиріччя й більше (перепис населення).
.5 Реклама, виставки, конференції - основні джерела інформаційних послуг
Важливим джерелом інформації можуть слугувати такі засоби просування товарів на ринок або ж навіть введення у суспільний обіг певних ідей, як реклама, виставки та конференції. Вони передбачають можливість візуальної комунікації та (чи) особистого спілкування суб'єктів, пов'язаних із управлінням та його інформаційним обслуговуванням.
Реклама - це оплачена певним спонсором неперсоніфікована комунікація, що використовує засоби масової інформації з метою вплинути на аудиторію аби схилити (стимулювати) її до певних дій. Саме розуміння того, що реклама є засобом просування товарів та ідей відповідно до інтересів відправника, визначає підхід до її аналізу як джерела інформації.
Реклама не тільки інформує про продукцію, а й трансформує це повідомлення у певний образ, що стає у психіці покупця нероздільним із фактичними відомостями про характеристики товару. При цьому одні спеціалісти розглядають рекламу як комунікативний інструмент переконування, що використовується фахівцями ринку для відволікання уваги покупців від цін на товари та послуги. Інші, навпаки, вбачають у рекламі засіб впливу, що підвищує чутливість покупців до рівнів цін товарів та послуг і, відповідно, стимулює конкуренцію. Тому першорядне значення для ефективної реклами має успішне виконання нею естетичної та емотивної функцій, тобто тих, що визначають форму повідомлення та ставлення до нього адресанта (відправника інформації) [13, 68]. Від реалізації цих функцій залежить характер сприйняття змісту реклами його отримувачами та їхня подальша поведінка, а отже й одержання рекламодавцем і рекламістом відповідної вигоди. Закономірно, що за таких умов у дозволених законом межах зміст рекламного повідомлення буде свідомо коригуватись у найвигіднішому для рекламодавця напрямі. Тобто об'єктивність подання інформації є далеко не першорядною метою реклами.
Реклама-умовляння за своїм змістом і формою подачі інформації спрямована на формування приязного ставлення покупців (перш за все потенційних) до певної марки товару, надання йому переваг у порівнянні з товарами конкурентів. Особливого значення вона набуває на етапі зростання, коли перед фірмою постає завдання формування попиту на її товари та послуги у конкретних сегментах ринку.
Нагадувальна реклама спрямована на утримання образу товару в свідомості споживачів (у тому числі потенційних). Апелює до їхніх звичок, тому, поряд з раціональною аргументацією, часто використовує прийоми, зорієнтовані на емоційне сприйняття об'єкта. Найчастіше використовується на етапі зрілості товару [15, 32-40].
Таким чином, усебічне дослідження реклами, тобто змісту, форми та умов подачі повідомлень, характеристик рекламістів і рекламодавців у поєднанні з параметрами ринків, на яких діють ті та інші, можуть дати значно більше корисної інформації для прийняття бізнесових рішень, ніж спостереження лише за змістом рекламних повідомлень.
Характерною ознакою торгових виставок/ярмарків є те, що вони являють собою багатоцільовий засіб безпосередньої комерційної комунікації. Адже сукупність окремих засобів комунікації (різноманітні друковані матеріали, телевізійна техніка, різного виду реклама, особисте спілкування фахівців тощо), що їх застосовує експонент-адресант для відвідувача виставки-адресата, перетворюється на якісно нове інтегральне за своєю структурою і водночас дуже оперативне джерело комплексної інформації. Саме комплексний характер комунікації з можливістю встановлення оперативного зворотного зв'язку є основною конкурентною перевагою виставок як джерела інформації для адресата. Водночас виставки/ярмарки дають можливість експонентам просувати на ринок свої товари та послуги.
Торговий ярмарок (або виставка/ярмарок) (Trade Fair, Messe, Foire) - це короткочасний захід, який проводиться періодично і в основному в одному й тому ж місці, в межах якого велика кількість підприємств (експонентів) за допомогою зразків (експонатів) презентує об'єктивний масштаб товарів/послуг однієї чи кількох галузей, для того щоб відвідувач-комерсант отримав уявлення про їхні підприємницькі можливості, тоді як експонент за допомогою товарів, що експонуються, прагне розповсюдити інформацію про свою фірму та її продукцію й укласти прямі торгові угоди.
Торгово-промислова виставка (Exhibition, Ausstellung, Exposition) - це короткочасний захід, який проводиться періодично і зазвичай в одному й тому ж місці, в межах якого велика кількість підприємств (експонентів) за допомогою зразків (експонатів) дають представницьку картину пропозиції товарів/послуг однієї чи кількох галузей і прагне інформувати останніх (або проміжних) споживачів про свою фірму та її продукцію з кінцевою метою сприяння продажу.
Характерною ознакою торгових ярмарків є те, що вони ставлять своїм завданням укладання прямих торгових контрактів відповідно до запропонованих експонентами зразків, тоді як торгово-промислові виставки такої мети не мають. Завдання торгово-промислових виставок полягає в розповсюдженні інформації з кінцевою метою стимулювання продажу відповідно до представлених експонентами зразків [12, 21-33]. І в тому, і в іншому випадках важливу роль відіграє структурна форма інформації у вигляді зразків товарів. Але на ярмарках представлена структурна інформація у вигляді зразків товарів слугує стимулом для оперативного прийняття рішень, оскільки умови бізнесу сторонам, як правило, відомі. Тоді як інформація, отримана відвідувачами виставок, виконує нерідко стимулюючі функції, тобто слугує поштовхом для подальшого збору інформації та аналізу ситуації. Тому не дарма, як зазначають деякі експоненти, їхня участь у виставках дає результати протягом 3-12 місяців після закінчення цих заходів [22].
Виставки та ярмарки дають їх учасникам найновітнішу оперативну інформацію не лише про стан і тенденції розвитку ринку, а й уявлення про очікування суб'єктів ринку. Для цього можна проаналізувати динаміку участі в ярмарках і виставках різних суб'єктів (їх кількість, профіль спеціалізації, іншу інформацію) у контексті зміни ділової активності в країні, в світі. Відомості про очікування суб'єктів ринку особливо важливі, оскільки можуть слугувати для прогнозування динаміки ділової активності у відповідному сегменті ринку на перспективу. Правда, сприйняття такої інформації учасниками виставок, як правило, має яскраво виражений суб'єктивний характер. Тому точність цих прогнозів може коливатись у досить широких межах.
Важливу інформацію можна отримати за рахунок участі в різноманітних конференціях, "круглих столах" тощо. З точки зору задоволення інформаційних потреб певних суб'єктів такі заходи виконують насамперед стимулюючу інформаційну функцію, сприяючи генерації нових ідей та знань у їх учасників.
Ефективність конференцій та "круглих столів", як джерел інформації, хоча й визначається суб'єктивними потребами кожного з учасників, але в цілому обумовлюється такими чинниками:
тематикою проблем, які обговорюються, ступенем їх вивчення, накопиченням у суспільстві досвіду розв'язання цих проблем;
відповідністю професійного рівня учасників тематиці обговорюваних проблем (так би мовити, їх "володіння проблемою");
рівнем організації зазначених заходів, що, в свою чергу, залежить від кола учасників, розпорядку проведення заходів, їх технічної оснащеності, наявності заздалегідь підготовлених інформаційних матеріалів тощо.
Як правило, проведення конференцій та "круглих столів" практикується у науковій та громадсько-політичній сферах. А в підприємницькій діяльності до проведення подібних заходів вдаються під час різноманітних виставок. У перелічених випадках конференції та "круглі столи" нерідко одночасно є зручним медіаприводом для різноманітних прес-конференцій, презентацій тощо.
.6 Консультативні послуги як джерело інформації
Надзвичайно важливим джерелом інформації, особливо у підприємництві, є консультативні послуги, або консалтинг. Останній являє собою забезпечення клієнта спеціалізованими знаннями, професійними навичками та іншими ресурсами, що дають змогу оптимізувати фінансово-економічне становище клієнта в межах чинного законодавства.
Потреба у сторонніх консалтингових послугах, як і потреба у будь-якому зовнішньому джерелі інформації, виникає тоді, коли суб'єкт або не в змозі власними силами розв'язати проблему, що постала перед ним, або самотужки це йому невигідно робити з якихось причин, перш за все економічних.
В ролі консультантів можуть виступати як консультанти-сумісники, так і спеціалізовані консультанти. До першої категорії належать усі сторонні фахівці, в яких консультаціями супроводжується надання клієнтам певних товарів і послуг, які визначають спеціалізацію даної організації. Прикладами тут можуть слугувати консультативно-кадрове супроводження поставок під ключ ліній якогось технічного обладнання, професійна діяльність банківських службовців, працівників інших фінансових установ тощо. До категорії спеціалізованих консультантів належать спеціалізовані фірми або окремі фахівці, для яких консалтингова діяльність є основним, а часто і єдиним видом професійної діяльності.
Перевага консультативних послуг у порівнянні з іншими джерелами інформації полягає в тому, що вони зорієнтовані на індивідуальні потреби конкретних споживачів і дають змогу їм отримувати не просто інформацію, а необхідні знання за рахунок залучення додаткового професійного потенціалу консультантів. Так, джерелами інформації для попередньої діагностики проблеми клієнта є внутрішня документація клієнта, оприлюднені матеріали клієнтської організації, спостереження та бесіди, інформація про клієнта супротивних організацій, матеріали консалтингових фірм тощо. І саме від професіоналізму консультантів залежить якість нових знань, отриманих у результаті обробки перелічених та інших джерел інформації [15, 89].
Поряд із перевагами використання консультативних послуг може створювати для потенційних і реальних споживачів певні проблеми. Справа не лише у відносно вищій вартості консалтингу в порівнянні з іншими джерелами інформації. Попри всі юридичні та етичні обмеження, не виключена можливість використання певними консультантами у своїх інтересах конфіденційної інформації клієнтів, що загрожує останнім значними втратами. Тому потенційні споживачі повинні обрати найкращу для них модель консультування.
.7 Сегментація та тенденції розвитку інформаційного ринку в розвинених країнах
Поглиблення суспільного поділу праці останніми десятиріччями сприяло посиленню сегментації інформаційного ринку розвинених країн. З точки зору організації інформаційної діяльності у сфері управління першочерговий інтерес становить аналіз ринку інформації виробничого призначення. Ринок інформації споживчого призначення повинен розглядатись лише як один із напрямів підприємницької діяльності для створення інформаційних товарів або як діяльність суміжна зі створенням інформації виробничого призначення, наприклад у ЗМІ.
Сегментація ринку - це поділ ринку на групи покупців, для кожної з яких можуть знадобитись окремі товари та/чи системи маркетингу [19].
Ділова преса і ЗМІ у цілому спрямовані на виконання широкого спектра інформаційних функцій. Наприклад, у таких авторитетних ділових виданнях, як Financial Times, Wall Street Journal, Economist, подаються аналітичні публікації, здатні виконувати ознайомчу, дослідницьку та стимулюючу функції. А функцію оперативної поінформованості, поряд із статтями, виконують статистичні показники про стан ринків, що публікуються регулярно. Для підвищення оперативності подачі інформації періодичні видання у розвинених країнах поряд із друкованими мають і електронні версії. Останнім часом традиційні друковані ЗМІ трансформуються у так звані полімедіа (multiple media), одна з можливих схем роботи яких наступна: журналіст готує коротке повідомлення, що по мобільному телефону передається в редакцію дочірнього телевізійного каналу; детальний репортаж готується для сайту; ще детальніший - для вечірніх теленовин; і нарешті, журналіст робить публікацію для завтрашнього випуску газети. Характерними ознаками полімедіа є:
оперативне отримання та передача повідомлень;
багатоваріантність координації редакторської роботи (у тому числі дистанційна);
паралельна технологія виробництва та подання новин [17].
Стрімке скорочення витрат на обробку та передачу інформації та зростання доходів підприємців і населення сприяло розвитку різноманітних баз даних (БД), які функціонують на комерційній основі і призначені для задоволення інформаційних потреб комерційних і некомерційних організацій, органів державної та місцевої влади, населення. Це підтверджується тематикою означених БД: бізнес, новини, науково-технічна інформація, правова інформація, суспільні науки, медицина і біологія, споживча інформація загального призначення тощо. Причому останнім часом на комерційні принципи доступу до своїх БД переходить усе більше організацій, які раніше надавали послуги безкоштовно. Нещодавно це зробив веб-сайт Britannica.com <#"justify">1. Антонов А. В. Информация: восприятие и понимание. - К.: Наук, думка, 1994. - 184 с.
. Арістова I. В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти. - X.: УВС, 2000. - 368 с.
. Багдикян Б. Монополия средств информации. - М., 1985.
. Баронін А. С. Аналіз і прогноз у політиці та бізнесі: Курс лекцій. - К.: Вид. ПАЛИВОДА А.В., 2005. - 128 с.
. Берк А. Й., Черняк O. Й. Информация и управление. - М.: Наука, 1998.
. Бережний Є. О. Законодавчі та нормативні акти, прийняті після проголошення незалежності України, які пов'язані зі створенням, інтеграцією та використанням інформаційних ресурсів // Інформація. Ринок. - 1996. - № 4.
. Веревченко АЛ. Информационные ресурсы: определение, основные понятия, параметры, особенности открытого потока информации, помехи возникающие в каналах поступления информации. - #"justify">. Видрін Д. Суспільство і витоки інформації. - К., 1996.
. Виноградов В. А. Информация как глобальная проблема современности. - М.: Наука, 1978.
. Войналович О., Моргунюк В. Російсько-український словник наукової і технічної мови (термінологія процесових понять). - К.: Вирій, Сталкер, 1997. - С. 3-14.
. Гайкова Л.В. Информационные системы и качество информации. - Информационные технологии в образовании // Конгресс конференций. - М.: 1998. - #"justify">. Горшков Й. Д. Информатизация общества. - М.: Наука, 1991.
. Гужва В. М., Постовой А. В. Інформаційні системи в міжнародному бізнесі. - К.: Вид-во КНЕУ, 1999. - 164 с.
. Кузнецов И. Н. Учебник по информационно-аналитической работе. - М.: Яуза, 2001. - 320 с.
. Кулицький С. П. Основи організації інформаційної діяльності у сфері управління: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2002. - 224 с.
. Лизанчук В. В. Засоби масової інформації і духовне відродження України: формування національних ідеалів та інтересів - Л.: Львівський університет, 1990.
. Ніколас Д. Оцінка інформаційних потреб: методи і технології. - Aslib, 1996.- 76 с.
. Новий тлумачний словник української мови / Уклад. В. Яременко, О. Сліпушко. - К.: Аконіт, 1998. - У 4-х т. - Т. 4. - С 610.
. Осауленко О. Г. Інформаційне забезпечення державного управління сталим розвитком. - К., 2001. - 72 с.
. Полікарпов І.С., Шумський О.В. Товарна інформація: Підручник. - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 616 с.
. Почепцов Г. Г. Інформаційне суспільство, інформаційний простір, інформаційна політика: чи існують вони в Україні? // День. - 2001. -13 квіт. - С. 6-7.
. Почепцов Г. Г. Теория коммуникации. - М.: Рефл-бук; К.: Ваклер, 2001. - 656 с.
. Словник іншомовних слів: 23 000 слів та термінологічних словосполучень / Уклад. Л.О. Пустовіт та ін. - К.: Довіра, 2000. - 1018 с.
. Шумсъкий О.В., Полікарпов І.С. Товарна інформація та її роль в інформаційному забезпеченні діяльності на ринку товарів та послуг // Матеріали міжнар. наук.-практ. конф. 24-25 жовтня 2002 р. "Товари XXI століття". - 4.1. - Полтава. РВВ ПУСКУ, 2002. - С. 11-15.
1.