суду - це рішення суду, постановлене в судовому засіданні, про винуватість або невинуватість підсудного і про застосування до винуватого покарання. Серед усіх процесуальних актів, що постановляє суд і виносять органи розслідування та прокурор, вирок є найважливіший акт, оскільки він є актом правосуддя, який суд постановляє від імені України. Згідно з ст.62 Конституції України, підсудний вважається невинуватим у вчиненні злочину і не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. В цьому - одна з найважливіших гарантій прав і законних інтересів особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, оскільки постановлення вироку відбувається на підставі перевірки усіх обставин справи і у процесуальній формі, яка створює сприятливі умови для постановлення законного, обґрунтованого і справедливого вироку [19, 21].
У вироку відображаються громадсько-політична і правова оцінка дій підсудного і вирішуються всі питання, які виникли у справі, а саме: чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний; чи є в цьому діянні склад злочину; чи винуватий підсудний у вчиненні цього злочину; якому покаранню підлягає винуватий; чи завдано матеріальну шкоду злочином і в якому розмірі.
Вирок є підсумком всього провадження у справі. Суд обґрунтовує вирок лише на доказах, які були розглянуті в судовому засіданні.
За вироком суду підсудного може бути визнано винним у вчиненні злочину або виправдано і поновлено в правах, а це - найважливіша з гарантій прав і законних інтересів особи, яка була безпідставно обвинувачена у вчиненні злочину і реабілітована виправдувальним вироком.
Виконання судом завдань кримінального судочинства (ст.2 КПК України) вимагає, щоб вирок суду в кожній справі відповідав усім його властивостям, вказаним у законі.
Розрізняються внутрішні і зовнішні властивості вироку, які взаємопов'язані і повністю відбивають якісну характеристику вироку як акта в системі всіх процесуальних рішень. Причому внутрішні властивості вироку обумовлюють його зовнішні властивості. До внутрішніх властивостей вироку належать: законність, обґрунтованість, мотивованість вироку, його справедливість.
Вимога законності вироку означає, що він повинен бути постановлений за умови правильного застосування в ньому матеріального закону і дотримання при провадженні у справі кримінально-процесуального закону. Вимога законності вироку означає:
вирок як за формою, так і за змістом ґрунтується на матеріалах справи, які встановлені в судовому засіданні;
судовий розгляд справи суд здійснив з дотриманням правил, встановлених кримінальио-процесуальним законодавством;
розслідування у справі проведено відповідно до вимог закону;
вирок відповідає вимогам кримінального закону. Обґрунтованість вироку - це така його властивість, за якої висновки і рішення суду відповідають фактам, що дійсно мали місце. Вирок є обґрунтованим, якщо він постановлений на матеріалах, повністю зібраних, всебічно досліджених і правильно оцінених судом, а висновки суду про подію злочину, винуватість або невинуватість підсудного у вчиненні злочину, про призначення йому покарання, про вирішення цивільного позову, а також інші істотні питання, які виникли у кримінальній справі, є достовірними і випливають з матеріалів розглянутої справи. Обґрунтованість вироку означає, що виключається можливість постановлений іншого рішення, крім прийнятого судом. Для цього у вироку повинні бути проаналізовані і оцінені всі розглянуті в судовому засіданні докази, котрі як підтверджують висновок суду, так і свідчать проти нього [19, 24].
Законність і обґрунтованість вироку - це дві сторони вироку, проте вони невід'ємними і взаємопов'язаними. Необґрунтований вирок завжди є незаконним. Незаконний вирок може бути необгрунтованим, оскільки кримінально-процесуальні норми встановлюють такий порядок розслідування і судового розгляду кримінальної справи, який гарантує повне і всебічне її дослідження і дозволяє забезпечити обґрунтованість вироку. Тому порушення встановленого законом порядку провадження у справі призводить до неповноти, однобічності дослідження обставин справи або ставить під сумнів вирок і виключає визнання його таким, що встановив істину.
Мотивованість вироку - це зовнішній вигляд його обґрунтованості. Вона означає, що у вироку мають бути викладені докази, які стали підставою для винесення саме такого вироку, і вказано, чому суд прийняв ці докази.
Мотивованим є вирок, в якому вказано, чому суд визнав одні докази достовірними і поклав їх в основу вироку, а інші докази визнав недостовірними і відкинув їх, та наведено мотиви прийнятого судом рішення щодо вини підсудного, кваліфікації злочину, покарання або звільнення від нього, цивільного позову та інші важливі питання. Пленум Верховного Суду України у постанові "Про виконання судами України законодавства і постанов Пленуму Верховного Суду України з питань судового розгляду справ і постановлення вироку" від 29 червня 1990 р. № 5 оцінює як один з істотних недоліків судової практики відсутність у вироку мотивування, зокрема кваліфікації злочину підсудного, призначення покарання і вирішення цивільного позову.
Мотивування вироку є важливим засобом досягнення його законності і обґрунтованості, оскільки воно вимагає від суду оцінити, наскільки його висновки відповідають розглянутим доказам, встановленим обставинам справи і закону. Мотивованість вироку робить його зрозумілим і дає підстави зрозуміти, чи є він справедливий [19, 26].
Справедливість вироку - це його морально-правова характеристика. Вона базується на його законності і обґрунтованості.
Розрізняють справедливість вироку у вузькому розумінні (справедливість покарання) і широкому розумінні (правильність вироку по суті). Справедливий вирок - це вирок, який є правильним за суттю і за формою вирішення справи і відповідає як правовим, так і моральним принципам ставлення до підсудного і вчиненого ним злочину. Законний і обґрунтований вирок не може бути справедливим, якщо чинний і застосований закон вже не відповідає соціальним потребам.
До зовнішніх властивостей вироку належить його виключність, обов'язковість, преюдиціальність.
Виключність вироку означає: набрання вироком законної сили унеможливлює порушення кримінальної справи щодо особи, яку визнано винною чи виправдано. Ця властивість вироку ґрунтується на конституційній засаді про те, що ніхто не може бути притягнений вдруге до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (ст.61 Конституції України), а також на міжнародних стандартах, за якими ніхто не повинен бути вдруге засуджений або покараний за злочин, за який він вже був остаточно засуджений чи виправданий (ст.14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права). Винятком з цього є тільки можливість перегляду вироку за ново-виявленими обставинами.
Обов'язковість вироку означає, що викладені в ньому рішення суду є обов'язковими для всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських організацій, посадових і інших осіб і підлягають виконанню на всій території України. Таку властивість вирок отримує після набрання ним законної сили [19, 27].
Преюдиціальність вироку, який набрав законної сили, в тому, що його висновки про встановлені судом факти є обов'язковими для судів при розгляді і вирішенні тих самих обставин у цивільному судочинстві та органів розслідування, інших правоохоронних органів.
1.2 Питання, що вирішуються судом при постановленні вироку
Для того, щоб винести вирок, суд повинен вирішити низку питань, які передбачені законом (ст.324 КПК України), і забезпечити виконання вимог, яким має відповідати вирок, а саме: його законність, обґрунтованість і справедливість.
Виходячи із ст.324 КПК України, при постановленні вироку суд вирішує питання: що стосуються події злочину і винуватості підсудного, призначення покарання (у обвинувальному вироку), вирішення цивільного позову та інших питань.
Таким чином суд, постановляючи вирок, повинен вирішити такі питання:
. Спочатку суд обговорює і вирішує питання, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується підсудний. Якщо на це питання дана негативна відповідь - виключається можливість постановлення обвинувального вироку. Позитивна відповідь на це питання викликає необхідність обговорення і вирішення питань за ст.324 КПК України.
. Друге питання, яке вирішує суд, - це питання, чи є у діянні, яке встановлено, склад злочину. У випадку, коли склад злочину встановлено, суд визначає кваліфікацію злочину: статтю (а якщо стаття має частини - то й частину) Особливої частини Кримінального кодексу України.
. Далі суд повинен встановити, чи винен підсудний у вчиненні злочину. Для цього він має вирішити: чи вчинив злочин підсудний та чи є його вина в цьому. Згідно з кримінальним законом, винуватим може бути визнана лише особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння умисно або з необережності. Тому суд спочатку на підставі досліджених доказів встановлює, чи доведено факт вчинення злочину підсудним. Потім суду необхідно встановити осудність підсудного, форму його вини, мету і мотиви злочину, а також з'ясувати, чи немає інших обставин, що виключають його винуватість у вчиненні злочину, якими можуть бути вчинення злочину в стані необхідної оборони або крайньої необхідності [10, 367].
. Наступним питанням, яке вирішує суд, є питання, чи підлягає підсудний покаранню за вчинений ним злочин. Вирішуючи це питання, суд виходить з таких обставин: чи не закінчився строк давності притягнення до кримінальної відповідальності; чи немає акту амністії, який усуває покарання за вчинений злочин, або акту помилування підсудного та ін.
Суд також має право не застосовувати покарання щодо неповнолітнього підсудного, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо встановить, що виправлення підсудного можливе без застосування покарання шляхом застосування до нього примусових заходів виховного характеру, передбачених ст.105 КК України.
Суд звільняє підсудного від покарання також у випадку, коли дійшов висновку, що підсудний, який винен у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, своєю бездоганною поведінкою і сумлінним ставленням до праці на час розгляду справи довів, що він не є суспільно небезпечним.
При вирішенні питання про призначення покарання суд, виходячи з своєї правосвідомості, керується нормами Загальної і Особливої частин Кримінального кодексу України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину (зокрема, форму вини, мотив, стадію злочину, яку роль відіграв підсудний у злочині, вчиненому групою осіб, наслідки злочину та ін.), дані про особу винного та обставини справи, що пом'якшують і обтяжують покарання (статті 66, 67 КК України).
. У разі постановлення обвинувального вироку суд обговорює і вирішує питання щодо обрання запобіжного заходу засудженому до набрання вироком законної сили з метою забезпечення виконання вироку.
При вирішенні цього питання суд виходить з конкретних обставин справи, характеру призначеного покарання і даних про особу засудженого. Суд може обрати той самий запобіжний захід, який був раніше обраний, або змінити його чи скасувати.
Якщо суд постановив виправдувальний вирок чи звільнив засудженого від відбуття покарання або застосував до засудженого покарання, не зв'язане з позбавленням волі, він у разі, коли підсудний перебуває під вартою, негайно звільняє його з-під варти в залі судового засідання, обираючи до засудженого інший запобіжний захід до набрання вироком законної сили. У разі виправдання підсудного або звільнення засудженого від відбування покарання суд повинен скасувати застосований до нього запобіжний захід.
. Суд вирішує також питання, чи підлягає задоволенню пред'явлений цивільний позов, на чию користь і в якому розмірі. Вирішення цього питання залежить від того, який саме вирок постановлено: обвинувальний чи виправдувальний.
Якщо суд постановив обвинувальний вирок, то виходячи з підстав і розміру позову, він задовольняє позов повністю чи частково. У випадку, коли позов не був заявлений, суд вирішує питання, чи підлягають відшкодуванню збитки, завдані потерпілому.
У разі постановлення виправдувального вироку суд відмовляє у задоволенні цивільного позову у випадку, коли: не доведено, що мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачувався підсудний; не доведено, що діяння вчинив підсудний.
Якщо підсудного виправдано з підстав відсутності в його діях складу злочину, суд залишає цивільний позов без розгляду. Це дає можливість вирішити питання про завдані підсудним матеріальні збитки в порядку цивільного судочинства [10, 369].
Постановляючи вирок, суд вирішує також питання: що зробити з речовими доказами; на кого покласти судові витрати і в якому розмірі; чи слід застосувати до засудженого примусове лікування; чи необхідно застосувати до підсудного заходи безпеки та інше.
1.3 Види вироків
У результаті розгляду справи суд може визнати підсудного винним або виправдати його. Вирок постановляється на підставі ретельного дослідження судом доказів, і в ньому суд повинен викласти свої остаточні висновки в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумнів з приводу винуватості або невинуватості підсудного. Суд визначає у вироку, доведено чи ні обвинувачення, і має право постановити тільки один вирок, яким визнати підсудного винним або виправдати його. Якихось альтернативних рішень щодо цього важливого питання суд прийняти не може. Якщо є якісь сумніви щодо доведеності обвинувачення, котрі не можна усунути, суд повинен тлумачити їх на користь підсудного, що вимагає принцип презумпції невинуватості.
Закон передбачає тільки два види вироків: обвинувальний і виправдувальний. У кожній справі суд постановляє тільки один вирок. Навіть у випадку, коли підсудний обвинувачується у вчиненні декількох злочинів, а суд дійшов висновку про його винуватість не у всіх цих злочинах, суд постановляє один вирок. Так само постановляється один вирок, коли когось з групи підсудних виправдано у вчиненні злочину. Вирок є єдиним документом і тому може бути щодо одних підсудних обвинувальним, а щодо інших підсудних - виправдувальним.
Обвинувальний вирок постановляється за умови, що висновки суду щодо головного питання кожної справи - про винуватість підсудного повністю підтверджені матеріалами справи, які перевірені в судовому засіданні. Підставою для постановлення обвинувального вироку є висновок суду про те, що:
подія злочину мала місце;
в ній є склад злочину, передбаченого певною статтею Особливої частини Кримінального кодексу;
це діяння вчинено підсудним;
підсудний винуватий у вчиненні злочину [19, 34].
Для зазначеного висновку суд повинен встановити, що факти, на які він посилається, є достовірними. Вирок не може ґрунтуватися на вірогідних фактах, якою високою не була б ця вірогідність. Суд обґрунтовує свій обвинувальний вирок сукупністю доказів, які підтверджують правильність вирішення питань, передбачених пунктами 1-3, ч.1 ст.324 КПК України. Обвинувальний вирок постановляється, якщо іншого висновку щодо винуватості підсудного бути не може.
Виходячи з того, як вирішено судом у обвинувальному вироку питання про покарання засудженого, обвинувальний вирок може бути таких видів: з призначенням покарання, передбаченого законом, або без призначення покарання.
У обвинувальному вироку з призначенням покарання суд повинен точно і чітко визначити вид і розмір покарання, керуючись вимогами Кримінального кодексу.
Суд може призначити покарання і звільнити засудженого від його відбування (у зв'язку з амністією чи помилуванням; у зв'язку з тим, що час перебування його під вартою у даній справі поглинає покарання, що призначив суд; у зв'язку із збігом строків давності).
Обвинувальний вирок без призначення покарання суд постановляє у випадках, якщо дійшов висновку, що на час розгляду справи діяння, яке вчинив підсудний, втратило суспільну небезпечність або підсудний перестав бути суспільно небезпечним (ст.7 КПК України).
Виправдувальний вирок постановляється за таких підстав:
) не встановлено подію злочину;
) в діяннях підсудного немає складу злочину;
) не доведено участі підсудного у вчиненні злочину.
Усі названі підстави є різними за змістом, але рівнозначні за правовими наслідками, оскільки підсудний визнається невинуватим і реабілітується. Водночас різниця підстав виправдання впливає на вирішення питання про цивільний позов, а також необхідність подальшого провадження у справі з метою встановлення особи, винуватої у вчиненні злочину.
Суд постановляє виправдувальний вирок за відсутністю події злочину, якщо суд встановив: діяння, в якому обвинувачується підсудний, не мало місця у дійсності; відсутній причиновий зв'язок між діянням підсудного і шкідливими наслідками, з якими закон пов'язує склад злочину, або шкідливі наслідки настали незалежно від чиєїсь волі.
Суд виправдовує підсудного за відсутністю в діяннях підсудного складу злочину у випадках, коли дії підсудного не є злочином, наприклад, коли кримінальний закон не визнає кримінальну караність таких дій або прямо вказує на їх безкарність (малозначність, необхідна оборона, крайня необхідність, виконання незаконного наказу або в умовах виправданого ризику (статті 11, 36, 37, 39, 40, 41, 42, КК України) [19, 37].
Суд постановляє виправдувальний вирок у зв'язку з недоведеністю участі підсудного у вчиненні злочину, якщо злочин мав місце, проте досліджені судом докази не підтверджують або виключають участь у його вчиненні підсудного. У разі постановлення виправдувального вироку з такої підстави суд своєю ухвалою направляє справу прокуророві для проведення досудового слідства з метою встановлення особи, яка його вчинила, і притягнення її як обвинуваченої.
процесуальний вирок суд виконання
1.4 Структура і зміст вироку
Вирок суду складається з вступної, мотивувальної і резолютивної частин.
У вступній частині вироку зазначається, що він постановлений іменем України, а також:
назва суду як ланки судової системи судів загальної юрисдикції;
місце і час постановлений вироку. Місцем постановлення вироку вказується населений пункт, в якому було постановлено вирок. Воно може не збігатися з місцем розташування приміщення суду, якщо розгляд справи відбувався у виїзному судовому засіданні в іншому населеному пункті. Якщо суд перебував у нарадчій кімнаті у зв'язку із складанням вироку більше доби, датою постановлення вироку вказують день, коли вирок підписано;
склад суду, секретар судового засідання, прокурор, учасники судового розгляду (потерпілий, його представник, захисник, цивільний позивач, цивільний відповідач, їхні представники) із зазначенням прізвища та ініціалів кожного з них;
прізвище, ім'я і по батькові підсудного, рік, місяць і день його народження, місце народження і місце проживання, заняття, освіта, сімейний стан та інші відомості про особу підсудного, що мають значення для справи, наприклад, участь у бойових діях по захисту Батьківщини, інвалідність, нагороди, непогашена судимість та ін. (п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про виконання судами законодавства і постанов Пленуму з питань судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку");
кримінальний закон (стаття Особливої частини КК, її частина, пункт), що передбачає злочин, у вчиненні якого обвинувачується підсудний.
У мотивувальній частині вироку суд обґрунтовує свої висновки і рішення з питань винуватості або невинуватості підсудного, юридичної кваліфікації злочину, призначення покарання або звільнення від покарання винного, підстав виправдання невинуватого, цивільного позову та ін.
У мотивувальній частині вироку не може бути формулювань про доведеність вини інших осіб, які не є підсудними, про злочинні дії підсудного, в яких він не обвинувачується.
У виправдувальний вирок не можна включати формулювання, що ставлять під сумнів невинуватість виправданого [19, 41].
Мотивувальна частина обвинувального вироку починається з формулювання обвинувачення, яке суд визнав доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. Нечітке і неконкретне формулювання обвинувачення призведе до скасування вироку.
Так, районний суд своїм вироком визнав Б. винним у вчиненні злісного хуліганства. Б. було пред'явлено обвинувачення, що під час злочину він вдарив потерпілого головою в обличчя, від чого той впав, і продовжував його бити ногами, заподіявши тілесні ушкодження середньої тяжкості. Б. вину у нанесенні тілесних пошкоджень заперечував. Суд у вироку не сформулював конкретно, в яких саме діях він визнає Б., а послався лише на те, що Б. вчинив злісне хуліганство. Судова колегія Верховного Суду України скасувала вирок у зв'язку з порушенням вимог щодо необхідності конкретного формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним [10, 372].
У разі, коли у вчиненні злочину визнані винними декілька осіб, у вироку необхідно сформулювати обвинувачення так, щоб була визначена роль кожного співучасника та які дії він вчинив. Вироком районного суду К. було засуджено за вчинення у складі групи з 5 осіб розбійного нападу на 3-х потерпілих. Суд, визначаючи К. винним, у вироку не вказав, які саме дії вчинив К., кому з потерпілих він погрожував, кого бив, від кого вимагав гроші.К. посилався на те, що він злочину не вчиняв, а тільки був присутнім при вчиненні злочину іншими особами, засудженими цим же вироком. Вирок було скасовано судом вищої ланки у зв'язку з тим, що обвинувачення К. було неконкретним і справу направлено на додаткове розслідування [10, 373].
У мотивувальній частині вироку суд повинен навести докази, якими він обґрунтовує висновок, не обмежуючись тільки їх переліком, а розкривши зміст кожного доказу. Якщо суд не взяв до уваги інші докази, що були досліджені і суперечать його висновку, то наводяться мотиви такого рішення. В цій частині наводяться мотиви зміни обвинувачення у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованим і підстави для цього.
У мотивувальній частині вироку суд вказує мотиви щодо кваліфікації злочину, в якому визнано винним підсудного. Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні декількох злочинів, що кваліфіковані за різними статтями кримінального закону, і обвинувачення у вчиненні деяких злочинів не знайшло підтвердження, суд наводить мотивування щодо визнання підсудного винним у вчиненні одних злочинів і виправданні в інших злочинах.
У мотивувальній частині вироку обґрунтовується обрання покарання підсудному. Суд вказує, які конкретні обставини свідчать про характер і ступінь небезпечності злочину, які відомості щодо особи підсудного враховуються при визначенні ним покарання.
Суд вказує обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання. При цьому суд не вправі посилатися при обранні покарання як на обтяжуючі обставини на ті обставини, які не передбачені законом (ст.67 КК України).
У вироку суд зобов'язаний також навести мотиви:
призначення покарання у виді позбавлення волі, якщо санкція кримінального закону передбачає й інші покарання, не зв'язані з позбавленням волі;
звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням;
призначення покарання нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті Особливої частини Кримінального кодексу;
перехід до іншого більш м'якого основного виду покарання, не зазначеного в санкції статті КК за цей злочин;
звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до 7 років, та у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.
Якщо відповідно до ст.96 КК України суд визнав за необхідне застосувати до підсудного примусове лікування, в мотивувальній частині вироку зазначаються мотиви такого рішення.
У мотивувальній частині виправдувального вироку викладається:
) формулювання обвинувачення, яке було пред'явлене підсудному;
) аналіз і оцінка доказів як тих, що були зібрані під час розслідування, так і тих, що отримані в судовому слідстві;
) мотивований висновок суду про те, чому суд відкинув докази обвинувачення;
) за яких підстав (відсутність події злочину; відсутність у діянні підсудного складу злочину; недоведеність участі підсудного у вчиненні злочину) виправдано підсудного.
Усі вказані обставини викладаються так, щоб вони призводили до висновку про безпідставність обвинувачення і невинуватість підсудного. У виправдувальному вироку не допускаються формулювання, які ставлять під сумнів невинуватість виправданої особи.
Якщо підсудний обвинувачувався у вчиненні декількох злочинів, які кваліфіковані різними статтями (частинами, пунктами) Кримінального кодексу, або у вчиненні декількох злочинів, кваліфікованих однією нормою Кримінального кодексу, а підстави виправдання різні, у мотивувальній частині виправдувального вироку необхідно обґрунтувати і навести висновок про виправдання по кожному злочину, зазначивши мотиви, з яких суд відкинув докази обвинувачення.
У мотивувальній частині вироку суд вказує своє рішення щодо цивільного позову і завданих матеріальних збитків, зазначає мотиви, що обґрунтовують повне або часткове задоволення позову або залишення позову без задоволення з посиланням на закон, на підставі якого вирішено цивільний позов чи залишення позову без розгляду. Як роз'яснив Пленуму Верховного Суду України у п.20 постанови від 29 червня 1990 р. № 8, суд може залишити цивільний позов без розгляду лише у випадках виправдування підсудного за відсутністю в його діях складу злочину або неявки цивільного позивача чи його представника в судове засідання [10, 376].
Резолютивна частина вироку - заключна частина єдиного документа суду (вироку), яка повинна логічно випливати з попередніх його частин. Невідповідність резолютивної частини вступній або мотивувальній частинам може зробити вирок незаконним. Наприклад, районний суд визнав Г. винним у вчиненні умисного вбивства. У мотивувальній частині вироку суд, мотивуючи призначення Г. покарання, зазначив, що, враховуючи конкретні обставини справи, ступінь суспільної небезпечності вчиненого ним злочину, дані про його особу, обставини, які пом'якшують покарання, Г. необхідно призначити мінімальне покарання. Однак у резолютивній частині вироку суд призначив Г. покарання, яке за своїм розміром вище мінімального. Судова колегія Верховного Суду України, у зв'язку з невідповідністю резолютивної частини вироку його мотивувальній частині, вирок змінила і пом'якшила Г. покарання до мінімального строку позбавлення волі, передбаченого санкцією статті [10, 377].
У резолютивній частині обвинувального вироку зазначається:
прізвище, ім'я та по батькові підсудного;
кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним;
покарання, призначене підсудному за кожний злочин;
остаточне покарання, обране судом;
тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням;
рішення про цивільний позов;
рішення про речові докази і судові витрати;
рішення про залік попереднього ув'язнення, якщо підсудний перебуває під вартою;
рішення про запобіжний захід щодо підсудного до набрання вироком законної сили;
вказівка про порядок і строк оскарження вироку.
У випадках, коли відповідно до ст.54 КК України, засуджений за тяжкий чи особливо тяжкий злочин має бути позбавлений військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, у резолютивній частині вироку викладається рішення про звернення з поданням про це до відповідних державних органів.
Суд у резолютивній частині вироку зазначає також своє рішення щодо застосування до засудженого примусового лікування.
У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається:
прізвище, ім'я та по батькові підсудного;
рішення про виправдання підсудного у вчиненні злочину, передбаченого статтею (частиною, пунктом статті) Особливої частини Кримінального кодексу;
передбачені законом підстави виправдання;
рішення про скасування запобіжного заходу;
рішення щодо цивільного позову;
рішення про скасування заходів забезпечення конфіскації майна і відшкодування збитків;
рішення щодо речових доказів;
судових витрат;
про порядок і строк оскарження вироку.
Таким чином, у резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний в пред'явленому обвинуваченні визнаний невинуватим і судом виправданий; вказується про скасування запобіжного заходу про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку (ст" 335 КПК).
Розділ 2. Процесуальний порядок постановлення вироку
2.1 Процесуальний порядок постановлення і проголошення вироку
Вирок постановляється в окремому приміщенні - нарадчій кімнаті, в якій під час його постановлення можуть бути лише судді, які входили до складу суду в даній справі.
Встановлення такого порядку постановлення вироку є однією з гарантій незалежності суддів, виключає можливість впливу на них і створює необхідні умови для спокійного і ділового обговорення ними всіх питань справи і прийняття необхідного рішення за внутрішнім переконанням. Вирок постановляється у нарадчій кімнаті незалежно від того, яким складом суду він постановляється.
Таємниця парадної кімнати створює умови для вільного обговорення суддями всіх питань, які вони повинні вирішити під час постановлення вироку. Порушення таємниці наради суддів є істотним порушенням кримінально-процесуального закону і є обставиною, що тягне скасування вироку.
Нарадча кімната - це ізольоване приміщення. Нею може бути приміщення, яке призначено суто для наради суддів, або інше ізольоване приміщення, пристосоване для можливості зосередження і тривалої роботи суддів, пов'язаної з постановленням вироку. Приміщення, яке використовується для наради суддів, повинно бути обладнано так, щоб повністю виключалась можливість стороннього впливу на суддів (наприклад, через телефон, мегафон та ін.) [14, 389].
З метою охорони таємниці наради суддів закон передбачає застереження - судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті; протокол наради суддів не ведеться; думка кожного судді у вироку окремо не зазначається; вирок підписується усіма суддями (навіть тим, хто залишився при голосуванні з окремою думкою). Позиція судді, якої він дотримувався, приймаючи вирок, може стати відомою лише, коли вій виклав у письмовій формі свою окрему думку, або у зв'язку з провадженням за обвинуваченням судді у вчиненні службового злочину під час розгляду справи.
У тих випадках, коли постановлення вироку протягом одного дня неможливе внаслідок великої за обсягом справи, з настанням нічного часу (з 22 години) суд вправі перервати нараду для відпочинку і залишити нарадчу кімнату. Перерва наради суддів для відпочинку повинна використовуватися за призначенням. Під час неї не можна складати вирок, спілкуватися з іншими особами з питань, пов'язаних з постановленням вироку, відвідувати розважальні установи, брати участь у громадських заходах тощо.
Передбачений законом порядок наради суддів дозволяє уникнути істотних розбіжностей думок під час наради суддів, які можуть виникнути при розгляді справи колегіальним складом суддів. Нарадою суддів керує головуючий у справі. Він забезпечує, щоб на вирішення суддів були поставлені усі питання, які підлягають вирішенню. Рішення з кожного питання приймається більшістю суддів. Ніхто з суддів не вправі ухилятися від відповіді на поставлене питання. Щоб уникнути впливу головуючого на інших суддів, передбачено, що головуючий голосує останнім.
Вирок вважається прийнятим, якщо за нього проголосувала більшість суддів. За таких умов він стає актом правосуддя. Суддя, який залишився в меншості при постановленні вироку, має право викласти окрему думку. Окрема думка - це незгода з рішенням, яке приймає більшість суддів. Це може бути незгода з вироком у цілому або з вирішенням окремих питань.
Під час наради суддів може утворитися виключна ситуація, коли думки суддів з окремих питань не збігаються і на кожне з них не набирається більшості голосів. Серед фахівців превалює думка, що у такому випадку необхідно керуватися положенням найбільшої сприятливості захисту законних інтересів підсудного. Наприклад, один суддя з трьох висловився за виправдання підсудного, а двоє вважають, що необхідно постановити обвинувальний вирок, але пропонують призначити йому неоднакове покарання. Видається, що має бути постановлено обвинувальний вирок і підсудному призначено більш м'яке покарання із запропонованих суддями, оскільки головне питання про винуватість підсудного вирішено більшістю суддів, а думка судді про призначення більш м'якого покарання у такій ситуації є найбільш сприятливою для захисту інтересів підсудного.
Якщо під час постановлення вироку з'явилася необхідність з'ясувати будь-яку неясну обставину, котра має значення для справи, суд вправі своєю ухвалою поновити судове слідство для її дослідження.
Для цього суд повертається до залу засідання і поновлює судове слідство, яке проводиться в межах з'ясування обставин, що викликали його поновлення.
Після закінчення поновленого судового слідства, залежно від його результатів, суд відкриває судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надає підсудному останнє слово і виходить до нарадчої кімнати, щоб постановити вирок. Якщо дослідження цих обставин в суді виявилося неможливим, суд замість вироку в нарадчій кімнаті постановить ухвалу про направлення справи на додаткове розслідування.
Після обговорення і розв'язання в нарадчій кімнаті всіх питань, які необхідні для постановлення вироку і вирішення питання, який вирок ними постановляється, один з суддів викладає вирок.
Вирок має бути викладений у такій формі, щоб переконував, що прийняте судом рішення - єдино можливе і правильне. Наспіх і неохайно викладений вирок може викликати сумнів у його законності і обґрунтованості.
Вирок викладається офіційно-діловою мовою, якою проводився судовий розгляд справи, юридично грамотно, з коротким, точним описом обставин справи і результатів дослідження доказів. Не можна застосовувати неточні формулювання, неприйняті скорочення і слова, застосування яких не прийнято в офіційних документах. У випадку наведення спеціальних юридичних термінів дається їх роз'яснення, зрозуміле учасникам процесу і іншим особам [14, 392].
Усі питання у вироку викладаються послідовно, у такому порядку: вступна, мотивувальна і резолютивна частина.
За загальним правилом, у тексті вироку не повинно бути ніяких виправлень. Проте, якщо суду не вдалось цього уникнути, кожне виправлення має бути застережене та підписане суддями в нарадчій кімнаті до проголошення вироку. Після проголошення вироку суд не вправі вносити виправлення у вирок.
Після складення вироку його підписують усі судді. Непідписання вироку хоча б одним суддею є підставою для його скасування.
Якщо суддя залишився з окремою думкою і склав її письмово, вона приєднується до справи в закритому конверті і в судовому засіданні під час проголошення вироку про неї не повідомляється.
Після підписання вироку судді повертаються до залу засідання, де головуючий або один із суддів проголошує вирок - зачитує текст вироку в повному обсязі. Якщо проголошується вирок дуже великого обсягу, судді можуть проголошувати його, читаючи по черзі. Під час проголошення вироку всі присутні (в тому числі і судді) слухають його стоячи. І лише з дозволу головуючого може сидіти особа (особи), яким через поганий стан здоров'я важко стояти.
Присутність підсудного під час проголошення вироку є обов'язковою. Якщо він був видалений із залу засідання до його завершення у зв'язку з порушенням порядку, то вирок оголошується у його відсутності і після оголошення йому негайно окремо оголошують вирок (ч.1 ст.272 КПК України). Вирок оголошується у відсутності підсудного і у випадку, коли він не брав участі у розгляді справи.
Після оголошення вироку головуючий роз'яснює підсудному, його законному представникові, потерпілому, цивільному позивачеві, цивільному відповідачеві та їхнім представникам зміст вироку, строки і порядок оскарження та право засудженого подати клопотання про помилування.
Якщо підсудний не володіє мовою, якою постановлено вирок, то після його проголошення перекладач зачитує підсудному вирок його рідною мовою або іншою, якою він володіє.
Якщо вироком підсудного звільнено від відбування покарання з випробуванням, головуючий роз'яснює йому наслідки порушення іспитового строку.
У випадку постановлення виправдувального вироку головуючий роз'яснює виправданому порядок відновлення порушених прав.
Після проголошення вироку підсудному у триденний строк вручається його копія. Підсудному, що не володіє мовою, якою складено вирок, копія вироку вручається у перекладі його рідною мовою або мовою, якою він володіє.
2.2 Окрема ухвала (постанова) суду
Одночасно з постановленням вироку суд за наявності підстав, передбачених ст.23 КПК України, виносить окрему ухвалу, а. якщо справа розглядається суддею одноособово, - постанову, якою звертає увагу державних органів, громадських організацій або посадових осіб на встановлені при розгляді справи порушення закону, істотні недоліки в роботі підприємств, установ, організацій, причини і умови, що сприяли вчиненню злочинів.
Підставами для винесення окремої ухвали (постанови), зокрема, є такі обставини:
факти порушення закону;
причини та умови, що сприяли вчиненню злочину:
порушення прав громадян та інші порушення, допущені при проведенні дізнання, досудового слідства.
Пленуму Верховного Суду України в своїх постановах звертає увагу судів на необхідність реагування окремими ухвалами (постановами) на зазначені недоліки і, зокрема, на факти незаконного притягнення громадян до кримінальної відповідальності, арешту чи інших порушень їхніх прав під час провадження у справі.
Крім цього, суд повинен реагувати окремою ухвалою (постановою) на встановлені судом факти виявлення громадянином високої свідомості, мужності при виконанні громадського обов'язку, які сприяли припиненню чи розкриттю злочину, затримання злочинця тощо.
Суд виносить окрему ухвалу (постанову) у випадку, коли у засудженого до позбавлення волі є неповнолітні діти, які залишилися без нагляду і потребують влаштування або встановлення над ними опіки чи піклування.
Суд не може виносити окрему ухвалу (постанову) щодо правової оцінки позиції адвоката-захисника чи представника у справі (ст.10 Закону України "Про адвокатуру") та прокурора.
Окрема ухвала (постанова) складається з трьох частин: вступної, мотивувальної і резолютивної, У вступній частині ухвали (постанови) зазначається назва суду, місце і час її постановлення, склад суду, секретар, учасники судового розгляду, назва справи. У мотивувальній частині вказується короткий зміст обставин справи і підстави для винесення окремої ухвали (постанови), вказується, в чому вони полягають і встановлені судом обставини, якими вони підтверджуються. В резолютивній частині наводяться можливі рекомендації щодо усунення причин і умов, що сприяли вчиненню злочину, а також зазначається, кому вони адресуються для виконання.
Окрема ухвала (постанова) суду приєднується до справи і може бути проголошена після вироку в залі засідання. Суд у парадній кімнаті вирішує питання, чи слід її проголошувати, чи лише повідомити після проголошення вироку, що суд постановив окрему ухвалу (постанову).
Окрема ухвала (постанова) набирає законної сили в такому ж порядку, як і вирок. Після цього її копія направляється судом для виконання тій особі або тій організації, що зобов'язані вжити заходів, про які вказано в ухвалі (постанові). Одночасно пропонується повідомити про них суд [14, 395].
У разі залишення окремої ухвали (постанови) суду без розгляду або коли службові особи не вживуть необхідних заходів до її виконання, суд притягає службових осіб до адміністративної відповідальності (ст.1856 Кодексу України про адміністративні правопорушення).
Розділ 3. Стадії виконання вироку
3.1 Загальна характеристика кримінально-процесуальної діяльності у стадії виконання вироку суду
Виконання вироку є завершальною стадією кримінального процесу, в якій реалізується прийняте судове рішення, що набрало законної сили, і реалізується конституційний принцип (засада) кримінального процесу про обов'язковість судового рішення. Судочинство у справі вважається здійсненим лише у випадку, коли вирок або інше завершальне судове рішення звернено до виконання і виконано.
Якщо виходити з усієї системи заходів, які вживаються для реалізації вироку, то виконання вироку є діяльністю суду, інших учасників судочинства та низки державних органів і службових осіб, насамперед органів, установ і службових осіб кримінально-виконавчої системи, міністерства юстиції, прокурора та ін. І така діяльність регламентується не тільки Кримінально-цроцесуальним кодексом, а й Кримінальним кодексом, Кримінально-виконавчим кодексом та іншими правовими актами.
У сфері кримінального судочинства виконання вироку має більш обмежений зміст: вчинення комплексу кримінально-процесуальних дій, які регламентовані переважно Кримінально-процесуальним кодексом. Вирішальна роль у цій діяльності належить суду: він звертає вирок до виконання і вирішує всі важливі правові питання, котрі можуть виникнути у процесі фактичного виконання вироку. Виконання вироку - це стадія кримінального процесу, в якій суд:
звертає вирок до виконання;
здійснює контроль за приведенням його відповідними органам до реального виконання;
вирішує у передбаченому законом судовому порядку важливі правові питання, які виникають у зв'язку, а також при виконанні вироків. Проте ця діяльність суду не змінює суті ухваленого судом вироку. Суд вирішує тільки; ті питання, що є юридичними питаннями щодо застосування норм кримінального законодавства, які виникли під час звернення до виконання і безпосереднього виконання вироку і вимагають уточнення окремих положень вироку, а не зміни його положень. Вирішуючи ці питання, суд не вирішує питання щодо вини або невинуватості засудженого, не ставить під сумнів призначене засудженому покарання.
Характерним для діяльності суду в стадії виконання вироку є те, що:
діяльність суду при вирішенні питань, що виникають, є однією з форм правосуддя, оскільки вона здійснюється на підставі процесуального закону, в судовому засіданні, судовим рішенням якого визначаються питання, що потребують вирішення у зв'язку з виконанням вироку.
Значення стадії виконання вироку в тому, що створюються передумови для реалізації приписів суду, що зазначені у вироку, формується переконання про невідвертість покарання, забезпечується охорона прав і законних інтересів особи, утверджується режим законності у суспільстві. Саме в стадії виконання вироку має бути досягнута мета, яку ставить держава, передбачаючи кримінальне переслідування особи, яка вчинила злочин [8, 125]. Завданням виконання вироку, іншого судового рішення (постанови, ухвали) суду є організація процесуальної діяльності, спрямованої на звернення судового рішення до виконання, і забезпечення у випадках, встановлених законом; повної або часткової його реалізації, вирішення встановлених законом питань, що виникають при фактичному виконанні приписів судового рішення, здійснення контролю за виконанням судового рішення.
3.2 Набрання вироком законної сили і порядок звернення його до виконання
Однією з передумов звернення до виконання вироку є набрання ним законної сили, коли він набуває ознак обов'язковості для всіх органів, організацій, посадових осіб і громадян. На жаль, закон не вказує, що таке законна сила вироку, але аналіз норм Кримінально-процесуального кодексу дає можливість зробити висновок щодо цього.
Законна сила вироку - це його загальнообов'язковість, виключність і преюдиціальність.
Загальнообов'язковість вироку в тому, що він стає законом у конкретній справі для всіх установі організацій, підприємств, посадових осіб і громадян, яких він стосується, і підлягає виконанню.
Виключність вироку означає, що повторний розгляд тієї ж справи щодо тієї самої особи, яка була засуджена (виправдана), неможливий, як неможливо повторне обговорення і вирішення зазначених у вироку фактів і висновків.
Преюдиціальність вироку в тому, що обставини, зазначені у вироку, не можна спростувати і вони не підлягають доказуванню при розгляді інших справ.
З врахуванням значення вказаної передумови для виконання вироку у Кримінально-процесуальному кодексі регламентуються правила, за якими визначається час набрання вироком законної сили, а саме:
) вирок місцевого суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляції, а вирок апеляційного суду - після закінчення строку на подання касаційної скарги, внесення касаційного подання, якщо його не було оскаржено чи на нього не було внесено подання;
) в разі подачі апеляції, касаційної скарги чи внесення касаційного подання вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи відповідно апеляційною чи касаційною інстанцією;
) у тих випадках, коли оскаржено або внесено подання тільки на частину вироку або коли засуджено декілька підсудних, а вирок оскаржено чи внесено подання щодо одного з них, вирок в інших частинах або щодо інших засуджених осіб законної сили не набирає до моменту винесення відповідною інстанцією апеляційної чи касаційної ухвали;
) до набрання вироком законної сили засуджений, який перебуває під вартою, не може бути переведений в місця позбавлення волі, що знаходяться в іншій місцевості;
) виправдувальний вирок і вирок, що звільняє підсудного від покарання, виконуються негайно після оголошення вироку. Якщо підсудний перебуває під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання.
До набрання вироком законної сили суддя, який ухвалив вирок, або головуючий у справі, якщо справа розглядалася колегіальним складом суду, або голова суду зобов'язані надати дозвіл близьким родичам засудженого за їх проханням на побачення із засудженим, який перебуває під вартою (ст.345 КПК України).
Відповідно до ст.404 КПК України вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили, а якщо справа була в апеляційному чи касаційному суді, то - з дня повернення справи з апеляційного чи касаційного суду. Звернення вироку до виконання полягає в тому, що суд направляє розпорядження про виконання обвинувального вироку тому органу, на який покладено обов'язок виконати вирок [8, 126].
Виконання кримінального покарання здійснюють:
Департамент з питань виконання покарань Міністерства юстиції України та його територіальні органи;
установи виконання покарань (арештні доми, кримінально-виконавчі установи - виправні центри і виправні колонії, спеціальні виховні установи - виховні колонії);
Державна виконавча служба та її територіальні органи;
військові частини, гауптвахта, дисциплінарний батальйон.
Своєчасне звернення до виконання вироку, який набрав законної сили, покладається на суддю або голову відповідного суду, який постановив вирок.
У розпорядженні суду про виконання вироку вказується орган, на який покладено обов'язок приведення вироку у виконання, а також суд, який постановив вирок, час і місце його постановлення, дані про засудженого (прізвище, ім'я і по батькові), час набрання вироком законної сили, вказівка про приведення його у виконання і вимога про повідомлення про час приведення вироку до виконання. Якщо засуджений за вироком позбавлений волі, у розпорядженні пропонується органу, що виконує вирок, повідомити родину засудженого, в яку виправну установу його направили.
З метою забезпечення виховного впливу вироку суд може надіслати його копію в необхідних випадках підприємству, установі, організації за місцем роботи засудженого.
Розпорядження про виконання вироку надсилається:
) якщо особа, яка засуджена до позбавлення волі, утримується під вартою - адміністрації місця попереднього ув'язнення;
) якщо особа, яка засуджена до позбавлення волі, не перебуває під вартою - територіальному органу Департаменту з виконання покарань;
) у випадку, коли за вироком суду засудженого звільнено від відбування покарання з випробуванням (статті 75 і 104 КК України) - кримінально-виконавчій інспекції за місцем проживання засудженого, а щодо неповнолітнього - також службі у справах неповнолітніх, а щодо військовослужбовця - командиру військової частини, що здійснює контроль за поводженням таких засуджених;
) якщо вироком призначено покарання у виді утримання в дисциплінарному батальйоні - військовому командуванню;
) у випадку призначення покарання у виді виправних або громадянських робіт - органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого і кримінально-виконавчій інспекції;
) якщо засудженому призначено покарання у виді обмеження волі - адміністрації виправного центру;
) у разі засудження до арешту - адміністрації арештного будинку;
) якщо засудженому призначено покарання у виді позбавлення права займати певні посади або займатися певною діяльністю - адміністрації за місцем роботи засудженого для виконання і органу внутрішніх справ за місцем проживання засудженого для здійснення контролю за виконанням;
) якщо вироком передбачено позбавлення засудженого військового або спеціального звання, рангу, чину, кваліфікаційного класу - копія вироку направляється органу, який їх присвоїв;
) якщо вироком передбачено стягнення штрафу, конфіскація майна, стягнення заподіяної злочином шкоди та інші майнові стягнення, то суд виписує виконавчі листи і передає їх разом з копією вироку і копією акту опису майна до районної державної виконавчої служби за місцем проживання, роботи засудженого або за місцем знаходження майна, яка здійснює виконання у порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження" [8, 128].
Органи і посадові особи, на яких покладено безпосереднє виконання вироку, зобов'язані забезпечити виконання з додержанням закону і засад, передбачених ст. З Європейської конвенції про захист прав і основних свобод (1950 р.) стосовно того, що жодна людина не може зазнавати катувань чи нелюдського або такого, що принижує її гідність, поводження чи покарання. З цією метою діяльність органів, що виконують вирок, регламентовано законом - Кримінально-виконавчим кодексом України і Законом України "Про виконавче провадження".
Звернення до виконання виправдувального вироку, який набрав законної сили, відбувається шляхом направлення судом:
) копії вироку відповідним органам для повернення вилучених у особи, що виправдана, документів, цінностей та інших предметів, зняття арешту з майна і кореспонденції;
) спеціального повідомлення виправданому про порядок відновлення його порушених прав і законних інтересів, який регулюється Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду" від 1 грудня 1994 р.
На підставі цього закону виправданому:
) відшкодується заробіток та інші доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;
) повертається майно (в тому числі гроші та інші цінності), на яке накладено арешт;
) відшкодовуються суми, виплачені за надання йому юридичної допомоги;
) відшкодовується моральна шкода.
3.3 Процесуальні питання, які вирішує суд у стадії виконання вироку
У стадії виконання вироку виникає низка процесуальних питань, які вимагають судового рішення.
Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом, до таких питань належать питання: що виникають під час звернення вироку до виконання; при фактичному відбуванні покарання і після відбуття покарання. Розглянемо ці питання.
Питання, що виникають під час звернення вироку до виконання
Ними є питання: про застосування давності виконання обвинувального вироку щодо особи, засудженої до довічного позбавлення волі; питання про звільнення від покарання або пом'якшення покарання у разі прийняття закону, яким усунена карність закону або зменшена санкція закону, на підставі якого особа засуджена (частини 2 і 3 ст.74 КК України). Ці питання вирішуються ухвалою суду за заявою засудженого або поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.
Питання, які вирішуються судом у процесі фактичного виконання вироку:
1) про зарахування в строк покарання часу перебування в лікувальній установі засудженого до позбавлення волі під час відбуття покарання;
) умовно-дострокове звільнення від відбуття покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким.
Це питання вирішується на підставі статей 81 і 82 КК України ухвалою судді районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженим за спільним поданням органу, що відає відбуванням покарання, і спостережної комісії або служби у справах неповнолітніх, а щодо осіб, які відбувають покарання в дисциплінарному батальйоні вирішується суддею
військового суду гарнізону за поданням командування дисциплінарного батальйону.
Зазначене подання розглядається в 10-денний строк у судовому засіданні з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого.
Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміна невідбутої частини покарання більш м'яким, яке має надзвичайно важливе значення для виправлення засуджених і попередження вчинення нових злочинів, можливі тільки після фактичного відбуття засудженим частини покарання, передбаченої відповідно статтями 81 і 82 КК України, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення (постанова Пленуму Верховного Суду України "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміни невідбутої частини покарання більш м'яким" від 26 квітня 2002 р. № 2);
) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Відповідно до ст.83 КК України від відбування покарання звільняються вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до трьох років, крім жінок, засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за умисні тяжкі та особливо тяжкі злочини, в межах строку, на який згідно із законом, жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною трирічного строку [14, 403].
Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років, здійснюється суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання засудженою за спільним поданням органу, що відає виконанням покарання, і спостережної комісії;
) звільнення від покарання за хворобою.
Стаття 84 КК України передбачає підстави, за яких засуджений може бути звільнений від покарання за хворобою.
Справа про звільнення від покарання за хворобою розглядається суддею районного (міського) суду за місцем відбування покарання за поданням установи, яка відає відбуванням покарання, та висновку лікарської комісії. Своєю постановою суддя звільняє засудженого від покарання чи подальшого його відбування.
У випадку звільнення від подальшого відбування покарання засудженого, який захворів на хронічну душевну хворобу, суддя вправі застосувати примусові заходи медичного характеру.
Якщо на психічну чи іншу тяжку хворобу захворів засуджений до виправних робіт або штрафу, суддя у всіх випадках виносить постанову про звільнення його від дальшого відбування покарання.
На постанову судді протягом семи діб з дня її оголошення прокурор і засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду;
) звільнення від покарання з випробуванням після закінчення іспитового строку.
Звільнення від покарання засудженого до покарання з випробуванням відбувається у випадку, якщо засуджений виконав покладені на нього обов'язки та не вчинив нового злочину. Питання про це розглядається суддею за місцем проживання засудженого за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає відбуванням покарання;
) скасування звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Скасування звільнення засудженого від відбування покарання з випробуванням, призначеного вироком суду, якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення (ч.2 ст.78 КК), розглядає суддя районного (міського) суду за місцем проживання засудженого за поданням органу виконання покарання, а щодо неповнолітнього - за спільним поданням органу, який відає відбуванням покарання, та службою у справах неповнолітніх.
У судовому засіданні беруть участь представники органів, які відають відбуванням покарання і на які згідно з ч.2 ст.76 КК покладено контроль за поведінкою таких засуджених.
) скасування звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Після досягнення дитиною жінки, звільненої від відбування покарання, трирічного віку або в разі смерті дитини, або відмови засудженої від дитини, або передачі її у дитячий будинок, або, коли засуджена зникла з місця проживання або ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, або систематично вчиняє правопорушення, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про небажання стати на шлях виправлення, звільнення від покарання може бути скасовано.
Суддя районного (міського) суду за поданням органу кримінально-виконавчої системи за місцем проживання засудженої розглядає питання про скасування звільнення засудженої від відбування покарання або заміну його більш м'яким чи направлення засудженої для відбування покарання, призначеного за вироком [14, 406].
Зазначені подання надсилаються до суду з матеріалами, які підтверджують обставини, передбачені частинами 4 і 5 ст.83 КК і розглядаються суддею в десятиденний строк з моменту надходження їх до суду з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженої, і, як правило, самої засудженої.
На постанову суду з питань, визначених у цій статті, протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджена вправі подати апеляції до апеляційного суду;
) заміна штрафу покаранням у виді громадських робіт, виправних робіт штрафом, обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні.
Питання про заміну штрафу покаранням у виді громадських робіт відповідно до ч.4 ст.53 КК України, виправних робіт штрафом відповідно до ч. З ст.57 КК України, позбавлення волі триманням у дисциплінарному батальйоні відповідно до ч.1 ст.62 КК України, обмеження чи позбавлення волі службовим обмеженням для військовослужбовців відповідно до ч.1 ст.58 КК України вирішуються суддею районного (міського) суду за поданням органу, що відає відбуванням покарання, або за клопотанням колективу.
Всі ці питання розглядаються судом за місцем виконання вироку з участю прокурора, представника органу, що відає виконанням покарання, і, як правило, засудженого. Суд заслуховує пояснення викликаних осіб і думку прокурора, потім у нарадчій кімнаті виносить постанову.
На постанову суду протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляцію до апеляційного суду;
) застосування судом примусового лікування до засуджених, які є алкоголіками чи наркоманами, і його припинення.
Якщо вироком суду не було призначено примусове лікування засудженому до позбавлення волі, який є алкоголіком або наркоманом, питання про застосування примусового лікування вирішується суддею районного (міського) суду за місцем відбування ним покарання за поданням адміністрації виправно-трудової установи на підставі висновку лікарської комісії.
Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії, призначеного судом, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправно-трудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновків лікарської комісії [14, 408].
Зазначені питання розглядаються з участю прокурора, представника адміністрації виправно-трудової установи або медичного закладу, що звернулись з поданням, представника лікарської комісії, що дала висновок, і, як правило, засудженого.
Неявка в судове засідання прокурора не зупиняє розгляду суддею цих питань.
У судовому засіданні заслуховуються пояснення викликаних осіб і думка прокурора, після чого суддя в нарадчій кімнаті виносить постанову. На постанову протягом семи діб з дня її проголошення прокурор і засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду;
) визначення порядку застосування покарання при наявності декількох вироків
Коли щодо засудженого є вирок, який не виконано і про який не було відомо суду, що постановив останній за часом вирок, суд за місцем виконання вироку зобов'язаний визначити порядок застосування покарання за всіма вироками відповідно до ст.71 КК України.
Це питання вирішується і постановою районного (міського) суду, якщо всі вироки постановлені суддями одноособово; ухвалою районного (міського) суду, якщо хоча б один з вироків постановлено районним (міським), міжрайонним (окружним) чи військовим судом гарнізону в колегіальному складі; ухвалою апеляційного суду АРК, апеляційних судів областей, міст Києва і Севастополя, якщо хоча б один з вироків постановлено апеляційним судом АРК, апеляційним судом області, міст Києва і Севастополя, військовим апеляційним судом регіону, Військово-Морських Сил;
) про тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі чи в тюрмі і переведення з виправно-трудової установи у слідчий ізолятор чи тюрму.
Питання про тимчасове залишення в слідчому ізоляторі чи в тюрмі засудженого до позбавлення волі з відбуванням покарання у виправно-трудовій установі або виховно-трудовій колонії, дисциплінарному батальйоні, а також про тимчасове переведення засудженого з виправно-трудової установи в слідчий ізолятор чи тюрму у разі необхідності розгляду іншої справи в суді чи проведення слідчих дій у справі іншої особи вирішується судом або слідчим, в провадженні якого перебуває справа.
Питання, що вирішуються судом після відбуття покарання:
1) клопотання про зняття судимості.
Клопотання осіб, які відбули покарання, і колективу підприємства, установи чи організації про дострокове знаття судимості відповідно до ст.91 КК розглядаються суддею районного (міського) суду за місцем постійного проживання осіб, щодо яких порушені клопотання.
Таке клопотання розглядається за участю особи, яка його порушила, а у разі звернення з клопотанням колективу підприємства, установи, організації - за участю також їх представника. Клопотання розглядаються суддею без витребування судової справи. Суддя, якщо визнає потрібним, може витребувати необхідні документи.
У розгляді цих клопотань бере участь прокурор. Неявка прокурора в судове засідання не зупиняє розгляду клопотання суддею.
Після розгляду клопотань суддя виносить мотивовану постанову в нарадчій кімнаті. Постанова судді оголошується в судовому засіданні і копія її видається особі, щодо якої вирішено питання про дострокове зняття судимості.
На постанову судді протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду.
Якщо суддя відмовив у достроковому знятті судимості, повторне клопотання може бути порушено не раніше як через рік з дня відмовлення;
) клопотання про включення часу відбування виправних робіт до загального трудового стажу.
Питання про включення до загального трудового стажу часу відбування виправних робіт у випадках, передбачених Кримінально-виконавчим кодексом України, вирішується суддею районного (міського) суду за місцем проживання особи, яка відбула покарання [14, 410].
Зазначене питання розглядається суддею щодо особи, яка відбула покарання, за її клопотанням. До клопотання повинні бути додані копія вироку, довідка про відбуття покарання і характеристика власника підприємства, установи чи організації або уповноваженого ним органу про роботу і поведінку особи в період відбуття нею покарання.
Про час і місце розгляду клопотання повідомляється прокурор, а також орган, що відає виконанням покарання, і особа, щодо якої вирішується питання.
У судовому засіданні суддя оголошує клопотання, потім вислуховуються пояснення особи, яка порушила клопотання, досліджуються докази і заслуховується думка прокурора, якщо він бере участь у розгляді справи. Після цього суддя виносить у нарадчій кімнаті мотивовану постанову.
На постанову протягом семи діб з дня її оголошення прокурор, засуджений вправі подати апеляції до апеляційного суду.
Копія постанови після набрання нею чинності видається особі, яка порушила клопотання.
Крім вищезазначених питань, які прямо вказані у законі, суди у стадії виконання вироку мають право вирішувати й деякі інші питання, які не змінюють вирок по суті, не погіршують становище засудженого, не розширюють і не звужують обсяг обвинувачення, не стосуються прогалин і недоліків вироку в частині кваліфікації злочину, призначення покарання, вирішення цивільного позову. Як правило, це питання про уточнення і усунення неясностей.
Пленум Верховного Суду України в постанові "Про практику застосування судами України процесуального законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків" від 21 грудня 1990 р. № 11 називає низку питань, які найчастіше вирішуються судами. Це такі питання:
про застосування акту амністії, якщо його застосування є обов'язковим і суд при постановленні вироку не обговорював цього питання;
про звільнення з-під варти особи, засудженої умовно з випробуванням чи до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, якщо підсудний був під вартою і суд не вирішив питання про зміну запобіжного заходу;
про скасування запобіжного заходу, якщо при виправданні підсудного або засудженні його зі звільненням від покарання суд у вироку не вказав про його скасування;
про зарахування попереднього ув'язнення в строк відбуття покарання, якщо таке зарахування не проведено судом або допущено неточність при його обчисленні; про скасування заходів по забезпеченню цивільного позову чи можливої конфіскації майна, якщо при виправдувальному вироку чи відмові у позові або незастосуванні конфіскації вироком ці заходи не скасовані;
про виключення з акту опису майна, на яке за законом не допускається звернення стягнення;
про долю речових доказів, якщо вироком суду її не вирішено;
про оплату захисника;
про долю неповнолітніх дітей засудженого, які залишилися без догляду, і передачу їх для піклування установам, родичам або іншим особам, якщо суд не вирішив це питання;
про усунення неточностей, допущених у вироку при написанні прізвища, імені, по батькові чи інших біографічних даних засудженого, очевидних описок, які не стосуються суті вироку і не тягнуть погіршення становища засудженого [14, 411].
Зазначені питання вирішує суд, який постановив вирок, у судовому засіданні з участю прокурора. В судовому засіданні може брати участь засуджений, а за його клопотанням - і захисник, а якщо питання стосується виконання вироку в частині цивільного позову - то й цивільний позивач і цивільний відповідач.
Висновки
Курсова робота досліджувала одну з актуальних проблем сучасного кримінального процесу України - стадії виконання вироку. Дослідження та аналіз низки літературних джерел дали змогу зробити такі висновки і узагальнення.
Вирок суду - це рішення суду, постановлене в судовому засіданні, про винуватість або невинуватість підсудного і про застосування до винуватого покарання.
Вирок може бути обвинувальним або виправдувальним. У свою чергу, обвинувальний вирок буває двох видів:
) з призначенням покарання;
) без призначення покарання. Обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях і постановляється за умови, якщо в ході судового розгляду винність підсудного у вчиненні злочину повністю доведено.
Вступна частина вироку - як обвинувального, так і виправдувального - згідно зі ст.333 КПК повинна містити ряд важливих даних, що логічно підводять до викладу його мотивувальної частини.
Перш за все у вступній частині повинно бути зазначено, що вирок постановлено іменем України. Це надає йому необхідного авторитету, завдяки чому він сприймається громадянами і самим засудженим як правова оцінка державою вчиненого діяння. Далі зазначається повна назва суду, який постановив вирок (будь-які скорочення є недопустимими).
Мотивувальна частина обвинувального вироку (ст.334 КПК) повинна містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків злочину, форми вини і мотивів злочину. В цій частині вироку наводяться обставини, що визначають ступінь тяжкості вчиненого злочину та докази, на яких грунтується висновок суду щодо кожного підсудного із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає інші докази; обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання; мотиви зміни обвинувачення; у разі визнання частини обвинувачення необгрунтованою - підстави для цього.
У резолютивній частині обвинувальноговироку повинні бути зазначені; прізвище, ім'я та по батькові підсудного; кримінальний закон, за яким підсудного визнано винним; покарання призначене підсудному по кожному з обвинувачень, що визнані судом доведеними; остаточна міра покарання, обрана судом; початок строку відбуття покарання; тривалість іспитового строку, якщо застосовано звільнення від відбування покарання з випробуванням; рішення про цивільний позов; рішення про речові докази і судові витрати; рішення про залік досудового ув'язнення; рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили і вказівка про порядок і строк оскарження вироку.
У резолютивній частині виправдувального вироку зазначається прізвище, ім'я та по батькові виправданого; вказується, що підсудний в пред'явленому обвинуваченні визнаний невинуватим і судом виправданий; вказується про скасування запобіжного заходу про скасування заходів до забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна, про речові докази, судові витрати і про порядок та строк оскарження вироку (ст.335 КПК).
У сфері кримінального судочинства виконання вироку має більш обмежений зміст: вчинення комплексу кримінально-процесуальних дій, які регламентовані переважно Кримінально-процесуальним кодексом. Вирішальна роль у цій діяльності належить суду: він звертає вирок до виконання і вирішує всі важливі правові питання, котрі можуть виникнути у процесі фактичного виконання вироку. Виконання вироку - це стадія кримінального процесу, в якій суд:
звертає вирок до виконання;
здійснює контроль за приведенням його відповідними органам до реального виконання;
вирішує у передбаченому законом судовому порядку важливі правові питання, які виникають у зв'язку, а також при виконанні вироків.
Виконання вироку є завершальною стадією кримінального процесу, в якій реалізується прийняте судове рішення, що набрало законної сили, і реалізується конституційний принцип (засада) кримінального процесу про обов'язковість судового рішення. Судочинство у справі вважається здійсненим лише у випадку, коли вирок або інше завершальне судове рішення звернено до виконання і виконано.
Значення стадії виконання вироку в тому, що створюються передумови для реалізації приписів суду, що зазначені у вироку, формується переконання про невідвертість покарання, забезпечується охорона прав і законних інтересів особи, утверджується режим законності у суспільстві. Саме в стадії виконання вироку має бути досягнута мета, яку ставить держава, передбачаючи кримінальне переслідування особи, яка вчинила злочин.
У стадії виконання вироку виникає низка процесуальних питань, які вимагають судового рішення.
Згідно з Кримінально-процесуальним кодексом, до таких питань належать питання: що виникають під час звернення вироку до виконання; при фактичному відбуванні покарання і після відбуття покарання.
Список використаних джерел
1. Конституція України. - К.: Парламентське видавництво, 1996.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України. - К.: Атіка, 2001.
3. Кримінально-процесуальний кодекс. Науково-практичний коментар. - К.: Форум, 2003.
5. Кримінально-виконавчий кодекс України. - К.: Парламентське видавництво, 2003.
6. Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами України законодавства при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням вироків" від 21 грудня 1990 р. № 11 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000). - Т.2. - С 373-379. - К.: А.С.К., 2000.
7. Білоусенко В.Г. Складання вступної частини вироку // Коментар судової практики з кримінальних справ. - К.: Юрінком, 1997. - С.122-125.
. Білоусенко В.Г. Виклад мотивувальної частини обвинувального вироку // Коментар судової практики з кримінальних справ. - К.: Юрінком, 1997. - С.125-127.
. Грошевой Ю.М. Правові властивості вироку акта правосуддя. - X.: Вища школа, 1994.
10. Коваленко Є.Г. Кримінальний процес України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 576 с.
11. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Юрінком. Інтер, 2004.
12. Маляренко В.Т. Кримінальний процес України. - К., 2004. - 600 с.
. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України. - К.: Либідь, 1999.
14. Назаров В.В., Омельяненко Г.М. Кримінальний процес України: Підручник. - К.: Юридична думка, 2005. - 548 с.
. Омельяненко Г.М. Постановления вироку // Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. - К.: Форум, 2003. - Ґл.28.
16. Омельяненко Г.М. Питання перевірки законності та обгрунтованості вироків вищестоящою судовою інстанцією // Коментар судової практики з кримінальних справ. - К.: Юрінком, 1997. - С.128-169.
17. Савченко А.В., Кузнєцов В.В., Штанько О.Ф. Сучасне кримінальне право України. - К., 2005. - 640 с.
18. Тертишник В.М. Кримінально-процесуальне право України: Підручник. - К.: А.С.К., 2003.
19. Толочко О.М. Судовий вирок і його мотивування. - К., 1991.