Проблематика майнового оподаткування

  • Вид работы:
    Реферат
  • Предмет:
    Финансы, деньги, кредит
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    155,19 Кб
  • Опубликовано:
    2012-09-17
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Проблематика майнового оподаткування

Реферат

На тему

Проблематика майнового оподаткування

Зміст

Вступ

. Поняття майнового оподаткування

.1 Прагматика оподаткування в Україні

1.2 Види податків

.3 Податковий важіль регулювання економіки

. Проблематика майнового оподаткування

.1 Проблеми оподаткування в Україні

.2 Оподаткування в Єврозоні

. Пропозиції щодо удосконалення податкової політики в Україні

.1 Проблеми скорочення часу ведення податкового обліку

.2 Основні рекомендації щодо покращення роботи з податкового обліку

Висновки

Використана література

Вступ

оподаткування майновий законодавство

В умовах формування ринкових форм господарювання та фінансової кризи розвиток податкового законодавства має суттєве значення. Протягом тривалого періоду науковцями та експертами досить активно обговорюється тема оподаткування майна. На сьогодні оподаткування майна в Україні представлене податком на землю та податком з власників транспортних засобів. Проте з кожним роком виникає все більша необхідність введення в дію податку на нерухоме майно, що допоможе вирішити фінансові проблеми органів державної та місцевої влади.

Проблемам майнового оподаткування в Україні та дослідженням світового досвіду приділена увага в працях таких вітчизняних вчених та фахівців, як: Воронова Л.К., Воротіна Н.В., Жданов О.О., Козирін О.М., Кучерявенко М.П., Ігнатко В., Пацурківський П.С., Попадюк Н., Тихонов Ю.О., Шкрабтак О. та ін.

Метою нашого дослідження є аналіз стану майнового оподаткування в Україні на сучасному етапі, визначення основних проблем та перешкод на шляху до його вдосконалення, розгляд досвіду інших країн світу з питань оподаткування майна та окреслення напрямків реформування податкового законодавства з цього питання.

1. Поняття майнового оподаткування

 

1.1 Прагматика оподаткування в Україні

 

Податки - це система обов'язкових платежів підприємств, організацій, установ та населення, що є одним з основних джерел формування доходів державного бюджету на всіх його рівнях.

За економічною суттю податки є відносинами, які виникають між державою і юридичними та фізичними особами з приводу примусового відчуження нею частини новоствореної вартості в грошовій формі, її вилучення і перерозподілу для фінансування державних видатків.

Податки впливають на такі показники фінансово-господарської діяльності, як: ціна продажу продукції, дохід від реалізації продукції, собівартість продукції, операційний прибуток, чистий прибуток підприємства, швидкість обертання обігових коштів, платоспроможність, напрями використання прибутку тощо.

Податки є економічною базою функціонування держави і найважливішою формою регулювання ринкових відносин. Вони становлять 80-95% дохідної частини державного бюджету. Все, що пов'язане зі споживанням держави, закладено в податках [5.с.345].

Діалектика податків полягає в тому, що, з одного боку, податки зменшують доходи підприємств та інших суб'єктів господарювання, юридичних осіб та громадян, скорочуючи тим самим виробниче та особисте споживання. З іншого боку, саме за рахунок податків держава формує фонд грошових коштів, із допомогою якого розширює державний попит і споживання. Таким чином, податки змінюють структуру попиту і споживання. Із коштів державного бюджету фінансуються капітальні вкладення в економіку держави, соціальний захист населення, соціально-культурна сфера, науково-дослідні роботи, управління та оборона держави.

Сьогодні з приводу доцільності введення в дію Податкового кодексу точиться гіперактивна полеміка, яка інколи навіть переходить у більш радикальні форми діалогу. Позиція уряду - проект кодексу є гарним документом, позиція платників податків - поганим. У цій ситуації досить складно визначити, хто з них ближчий до істини, оскільки неможливо зрозуміти, що таке "гарний" і що таке "поганий" варіанти Податкового кодексу. Кожна зі сторін ототожнює свої інтереси з національними і, відповідно, дає власну оцінку документа.

Такі відгуки не можна вважати об’єктивними. Економічний зміст податкової системи полягає в тому, що вона перерозподіляє національний дохід, тому якщо хтось отримає більше коштів, то обов’язково будуть і ті, хто їх втрачає, відповідно, ситуація, за якої всі залишаться задоволеними, апріорі неможлива. Проте завдання податкової реформи саме в тому і полягає, щоб знайти оптимальний баланс інтересів, за якого кожна із сторін, жертвуючи частиною власних економічних вигод, отримувала б нові можливості, реалізація яких принесе їй ще більшу вигоду [7].

З державної точки зору, "гарний" Податковий кодекс - це такий кодекс, який, попри утиск інтересів окремих груп, здійснить загальний позитивний ефект для соціально-економічного розвитку країни. Оцінюючи прогресивність документа під таким кутом зору, треба виходити з того, чи дає він змогу вирішити ключові завдання, які стоять перед нашою державою. Наразі їх два:

наповнення бюджету;

стимулювання економічної активності.

Власне, це ті ключові завдання, які неможливо було вирішити в рамках діючого податкового законодавства і на виконання яких була спрямована ініційована урядом податкова реформа.

Даючи характеристику прогресивності Податкового кодексу для України загалом, а не для уряду чи окремих зацікавлених груп, необхідно чітко з’ясувати, чи допомагає він вирішити ці завдання в найбільш ефективний спосіб і чи не поглиблює поточних проблем.

В умовах значних розривів між доходами і видатками державного бюджету та інших публічних грошових фондів пріоритетом є і має бути мобілізація фінансових ресурсів до скарбниці. Необхідно чітко усвідомлювати, що кризові прояви в системі державних фінансів за масштабами негативних наслідків для економіки країни є найбільш небезпечними [26, c.78].

Сьогодні через гострий дефіцит коштів уряд відчуває складності з виконанням своїх зобов’язань. У поточному році очікуються планові дефіцити: загального фонду державного бюджету - 30,3 млрд. грн., спеціального фонду державного бюджету - 23,8 млрд. грн., Пенсійного фонду України (навіть з урахуванням бюджетного трансферту в розмірі 39,3 млрд. грн.) - 17,9 млрд., НАК "Нафтогаз України" - 10 млрд. грн. При цьому станом на листопад можна констатувати, що фактичні дефіцити будуть більшими, ніж планувалося.

Очевидно, що за таких обставин уряд шукатиме шляхи мобілізації додаткового обсягу фінансових ресурсів до бюджету. Відзначимо той позитив, що КМУ в Податковому кодексі відмовився від підвищення ставок ключових податків, як це зробила низка країн ЄС, бюджети яких також мають серйозні дефіцити. Були дещо підвищені рента за видобування газу, нафти, ставки акцизного податку на спирт, алкогольні напої та сигарети, граничні ставки єдиного податку, плата за землю, розширено перелік підакцизних товарів, запроваджено нові податки на нерухомість, депозити. Всі ці заходи не створюють відчутного фіскального тиску на бізнес і малозабезпечених громадян, тому є більш прийнятною альтернативою для України порівняно з тимчасовим підвищенням ПДВ чи відмовою від зниження (або навіть підвищення) податку на доходи фізичних осіб та корпорацій, що досить активно практикується в світі для оздоровлення системи державних фінансів.

Натомість уряд обґрунтовано віддав перевагу боротьбі з мінімізацією і ухилянням від сплати податків як головному напрямку збільшення доходів бюджету.

Це достатньо об’ємний ресурс податкових надходжень. За розрахунками експертів Національного інституту стратегічних досліджень, лише через застосування схем мінімізації оподаткування ПДВ бюджет втрачає 25,6% обсягу потенційно можливих надходжень, а це майже 30 млрд. грн. Очевидно, що втрати бюджету від мінімізації сплати податку з доходів фізичних осіб та податку на прибуток підприємств також є значними [27].

Закономірно, що завдання перекриття таких схем є серед ключових пріоритетів податкової реформи. Більш неоднозначним є питання, чи запропоновано Податковим кодексом найбільш ефективні інструменти його реалізації.

У межах боротьби з мінімізацією оподаткування та ухилянням від сплати податків розробники кодексу намагалися:

а) законодавчо обмежити можливість застосування даних схем (як, наприклад, обмеження терміну подачі ПДВ-накладних, заборона віднесення роялті до складу витрат, реформування оподаткування страхової діяльності тощо);

б) розширити повноваження контролюючих органів, які дозволяють "вручну" боротися з цими явищами.

Головною проблемою ПК часто називають недотримання балансу між застосуванням цих інструментів. Справді, кодекс чітко віддає перевагу розширенню функцій контролюючих органів, ніж впровадженню "обмежувальних" законодавчих механізмів. Серед найбільш відчутних змін порівняно з діючим законодавством відзначимо таке.

По-перше, впровадження нового виду перевірки - фактичної, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об’єктів права власності такого платника щодо дотримання порядку здійснення ним розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, патентів, свідоцтв, виробництва та обігу підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення та оформлення трудових відносин з працівниками, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації.

До слова, за результатами такої перевірки контролюючі органи можуть самостійно визначати базу оподаткування податку на доходи фізичних осіб та пенсійного і соціальних внесків, якщо встановлять, що відносини підприємства за цивільно-правовим договором з певними особами, які здійснюють надання товарів і послуг, "фактично є трудовими" [27].

До слова, досить часто платників єдиного податку справді використовують для необгрунтованого збільшення собівартості продукції контрагентів ("дружніх" структур), переважно з метою роздування податкового кредиту.

Ще одним опосередкованим методом є розумна економічна причина (ділова мета) - причина, яка може бути лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Цей інструмент дає можливість податківцям оскаржувати господарські операції не за формальними ознаками, а по суті. Загалом варто зазначити, що ці інструменти активно використовуються в розвинених країнах світу і розширюють можливості контролюючих органів у боротьбі з мінімізацією оподаткування.

По-четверте, розширення доступу податкової служби до інформації про платників податків. Згідно з кодексом, органи податкової служби можуть отримувати інформацію про фінансовий і майновий стан та операції платника податків від банків, нотаріусів, митниці, інших органів державної влади. Фактично, якщо будуть реалізовані всі нові повноваження контролюючих органів щодо розширення доступу до інформації, то вони зможуть формувати досить об’єктивну картину майнового стану платника податків та його співвідношення з обсягом сплаченого податку на доходи фізичних осіб.

Окрім згаданих нововведень, кодекс містить численні деталі, які розширюють повноваження контролюючих органів у локальних питаннях.

Загалом, попри різку критику розширення повноважень податкової служби, яка особливо різко звучить з боку бізнесу, зазначимо, що з формальної точки зору в більшості випадків ці норми все-таки видаються адекватними. Але існує низка обставин, які можуть сприяти деструктивному застосуванню нових повноважень:

. Асиметричність розширення прав та обов’язків контролюючих органів. У Податковому кодексі немає норм про посилення відповідальності посадових осіб принаймні за такі грубі порушення, як відмова від прийняття податкових декларацій, неповернення підтвердженої суми відшкодування ПДВ, розстрочення, відстрочення та списання заборгованості окремим компаніям без реальних для цього підстав, видача свідоцтв платників єдиного податку тим СПД, котрі не мають на це права, тощо. Коли ж стосовно деяких порушень документом і передбачена відповідальність, то її встановлення покладено на керівників відповідної установи контролюючого органу, що закладає конфлікт інтересів.

Викликає також певне нерозуміння норма, згідно з якою збитки, завдані діяльністю чи бездіяльністю працівників податкової служби, покриваються за рахунок коштів державного бюджету за відсутності майнової відповідальності посадових осіб.

Податкова дискримінація платників податків. Розширення повноважень контролюючих органів у ПК можна назвати прийнятним і прогресивним у випадку, якщо вони будуть застосовуватися для виявлення порушень податкового законодавства однаковою мірою для всіх фізичних осіб - платників податків незалежно від їх майнового стану, посади та наближеності до влади, а також до всіх підприємств, незалежно від того, хто є їх власником.

Кодекс надав значні можливості податковій службі виявляти реальні доходи фізичних осіб, але якщо вони будуть застосовуватися лише до простих громадян, тоді як політики, бізнесмени та чиновники й надалі декларуватимуть мізерні доходи, купуючи при цьому дорогі авто та заміські будинки, то ПК навряд чи буде ефективним і знайде підтримку в суспільстві.

Існуюча практика застосування податкового законодавства. Бо, як показує український досвід, важливо не те, що написано в законі, а те, як він використовується на практиці.

Для прикладу, згідно з діючим законодавством, посадовим особам податкової служби прямо забороняється відмовляти в прийнятті податкової декларації на підставі того, що в ній зафіксовано від’ємне значення нарахованого податку. Однак за останній рік така практика вже стала досить поширеною. Аналогічну пряму заборону прописано щодо видачі свідоцтв платників єдиного податку тим СПД, що займаються реалізацією нафтопродуктів. Проте окремі інспекції її просто ігнорують.

Тому слід розуміти: навіть найбільш лояльний до бізнесу ПК не є гарантією поліпшення інвестиційного клімату, акцент необхідно робити не тільки на формальному аспекті, а й на формуванні конструктивних відносин між податковою та платниками податків. Ця проблема виходить за межі кодексу.

Існують ще два фундаментальні зауваження щодо ПК. По-перше, ефективні конкурентоспроможні податкові системи європейських країн побудовані на мінімізації спілкування інспектора та платника податку, відтак - суб’єктивного впливу на питання оподаткування. Зменшення втручання контролюючих органів у господарську діяльність підприємств буде мати наслідком зменшення трансакційних витрат бізнесу та видатків бюджету на утримання податкової служби.

По-друге, окремі питання необхідно вирішувати більш глибинно. Показовою є ситуація з мінімізацією нарахування та сплати податку на прибуток. Податкова служба отримала колосальні повноваження щодо контролю за достовірністю і повнотою нарахування податку, в ПК детально регламентовано, що можна, а що не можна включати до валових витрат підприємства, але є очевидним, що кваліфікований бухгалтер навіть за таких умов знайде можливість звузити базу оподаткування легітимними методами. Тому розробники ПК мали би боротися не з наслідками, а з причиною тотальної мінімізації податку на прибуток.

В європейських країнах система оподаткування побудована в такий спосіб, що контроль над достовірністю та повнотою нарахування податку покладений власниками підприємств на менеджерів. Оскільки розподіл прибутку є єдиним механізмом легального отримання доходів від прав корпоративної власності, завдання максимізації прибутку (і, відповідно, бази оподаткування корпоративного податку) для керівників західних компаній є пріоритетним. Тому ефективне адміністрування податку не потребує ні колосального штату контролюючих органів, ні деталізованого до дрібниць законодавства [26].

На тлі перманентної та різкої критики ПК поза увагою залишилися ті нові можливості, які він відкриває для бізнесу. Безперечним позитивом називають зниження ставок ключових податків. Цей намір практично не викликає заперечень. Однак, враховуючи значний дефіцит бюджету, в остаточному варіанті ПК уряд заклав для перших етапів менш стрімку динаміку зниження ключових податків, аніж це було спочатку задекларовано.

Нагадаємо, першим проектом Податкового кодексу (законопроект №6509), що був прийнятий у першому читанні, проте згодом знятий з розгляду, передбачалося досить різке зниження ставки податку на прибуток в 2011 році - відразу на 5 в.п. За розрахунками Національного інституту стратегічних досліджень, за умови збереження фінансових показників господарської діяльності на рівні поточного року, державний бюджет у 2011 році втратив би в результаті такого зниження 8 млрд. грн.

Очевидно, через очікувані проблеми з податковими надходженнями в остаточній версії вирішено перенести зниження ставок ключових податків на пізніші періоди. В наступному році ставка податку зменшиться лише на 2 в.п. і далі щороку знижуватиметься на 2 в.п. (в 2014-му - на 3 в.п.) - до 16% в 2014 році.

Ще менш стрімкою буде динаміка зниження ставки ПДВ. Вона почне знижуватися на 1 в.п. щорічно тільки з 2012 року.

Позитивним рішенням для бізнесу також називають скорочення кількості податків і зборів. ПК, який серед іншого має замінити Закон України "Про систему оподаткування", справді зменшив кількість податків та зборів. Замість 29 загальнодержавних та 14 місцевих обов’язкових платежів, що закріплені діючим законодавством, у Податковому кодексі пропонується запровадити відповідно 18 та п’ять платежів.

Стосовно загальнодержавних податків, частину їх пропонується скасувати (збір за проведення гастрольних заходів, податок на промисел та ін.), іншу частину - перевести в режим неподаткового платежу (судовий збір, державне мито та ін.), ще частину - передати місцевим бюджетам (єдиний податок, що був закріплений за місцевими бюджетами, але не входив до місцевих податків, а також податок на нерухомість, плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності).

Одним із найбільш позитивних рішень ПК є формування єдиного фіскального простору, який дає всім учасникам ринку рівні можливості та усуває податкову дискримінацію окремих суб’єктів залежно від лояльності до влади чи географічного місця розташування. Наявність численних пільг і преференцій порушує принцип нейтральності податків, знижує рівень конкуренції, оскільки ставить різні компанії в нерівні умови. В такій ситуації підприємства роблять ставку не на покращення якості та зниження ціни продукції, а на те, щоб здобути максимально можливу кількість пільг, збільшивши таким чином ціновий ресурс конкурентоспроможності своєї продукції. І замість того, щоб формувати та реалізовувати сталу стратегію розвитку, інвестори значну увагу приділяють стратегії оптимізації оподаткування.

У цьому сенсі значним досягненням уряду є те, що, попри активну лобістську діяльність, ТПР та СЕЗ так і не було відновлено. Податкові пільги отримали галузі, а не окремі компанії.

До позитивів ПК можна віднести значну кількість локальних нововведень, які залишилися поза увагою. Передусім це зближення бухгалтерської та податкової звітності (особливо в питанні нарахування податку на прибуток), запровадження методів прискореної амортизації, запровадження більш простого механізму адміністративного оскарження рішень податкової служби, заборона на вилучення контролюючими органами оригіналів первинних документів, запровадження механізму автоматичного відшкодування ПДВ тощо.

Загалом, попри те, що Податковий кодекс далеко не ідеальний, він видається більш прогресивним порівняно з діючим податковим законодавством. Відчутно негативний внесок щодо його оцінки зробило не зовсім обґрунтована фактична ліквідація ним спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності.

Необхідно розуміти, що уряд має досить вагомі аргументи щодо доцільності такого рішення. Частина платників єдиного податку справді займається мінімізацією оподаткування. Всім відомі три ключові схеми:

а) компанія на загальній системі оподаткування переносить прибуток, який є джерелом сплати податку на прибуток та об’єкта оподаткування ПДВ, на платників єдиного податку, які цих податків не сплачують (щодо ПДВ - мають право сплачувати);

б) виписка "дружнім структурам" - учасникам єдиної схеми мінімізації оподаткування фіктивних податкових накладних (або накладних по безтоварній поставці) або реалізація їм товарів за завищеними цінами з метою штучного збільшення нарахованого ПДВ, який "дружня структура" зарахує до податкового кредиту і вимагатиме його відшкодування з бюджету;

в) мінімізація оподаткування доходів окремих категорій працівників та сплати роботодавцями внесків до Пенсійного і соціальних фондів. Для оптимізації оподаткування роботодавець змушує (переконує) працівника зареєструватися платником єдиного податку і переводить взаємовідносини з ним на контрактну форму співробітництва. Таким чином, роботодавець уникає сплати внесків до Пенсійного та соціальних фондів, а фізична особа -податку на доходи, внесків до Пенсійного та соціальних фондів.

Крім того, за реєстрації платником єдиного податку істотно мінімізують свої податкові зобов’язання низка осіб, що займаються професійною діяльністю (адвокати, лікарі, консультанти).

Проте це лише один бік медалі, бо спрощена система оподаткування в Україні має важливе соціальне значення. Лише офіційно сумарна кількість фізичних осіб - підприємців та найнятих ними працівників становить 2,5 млн. осіб. Очевидно, що жодна галузь економіки не зможе адсорбувати таку кількість робочої сили. Крім того, багато видів діяльності, що здійснюються даним сегментом бізнесу, можуть бути рентабельними лише за наявності спрощеної системи оподаткування.

Необхідно також врахувати, що скасування спрощеної системи не означатиме автоматичного переходу відповідної кількості суб’єктів підприємницької діяльності на загальну систему оподаткування. Навпаки, наслідком такого рішення стане перехід у тінь значної частини малого бізнесу, що зменшить навіть наявні надходження до бюджету.

Тому, попри досить серйозні аргументи проти самого інституту спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, його ліквідація не є ефективним рішенням. А щоб повністю ліквідувати згадані схеми, достатньо було б законодавчо:

) забрати право реєстрації платників єдиного податку платниками ПДВ;

) встановити обмеження, відповідно до якого на одного покупця товарів (послуг) платника єдиного податку не може припадати більш як 50% реалізованої продукції (наданих послуг) (цю норму перед другим читанням кодексу було виключено);

) вивести зі списків сфер діяльності фізичних осіб-підприємців, на яких поширюється право застосування спрощеної системи оподаткування, незалежну професійну діяльність та оптову торгівлю.

Окрім першого і третього інструментів, ПК запроваджує ще ряд додаткових, які роблять мінімізацію оподаткування платниками в значних обсягах неможливою. По-перше, це заборона віднесення витрат на оплату товарів і послуг, що придбані у платників єдиного податку, до валових витрат підприємств, які застосовують загальну систему оподаткування. По-друге, ПК надає право контрольним органам самостійно нараховувати податкові зобов’язання по господарських операціях з платниками єдиного податку (за методом звичайної ціни). По-третє, ПК надає право податковій у ручному режимі (з допомогою фактичних перевірок) перекривати схеми, коли працівники компанії працюють в її приміщеннях, але на контрактній основі як платники єдиного податку.

За такої кількості обмежень використовувати спрощену систему оподаткування зможуть лише ті підприємці, які реально займаються бізнесом. Тому для них варто було б, навпаки, збільшити обсяг граничного доходу та принаймні залишити без змін кількість осіб, яких вони можуть найняти.

Загалом баланс між позитивним і негативним у ПК дещо порушений через фактичну ліквідацію спрощеної системи оподаткування і розширення повноважень контролюючих органів. Водночас документ усе-таки є більш прогресивним, ніж чинне законодавство, тому питання повинно стояти не в тому, чи вводити в його в дію, а в тому, які зміни необхідно оперативно внести, щоб інтереси платників податків були краще враховані та захищені.

1.2 Види податків


Велике значення при дослідженні податкової системи, впливу внутрішніх і зовнішніх чинників, при розробці податкової політики держави відігpaє класифікація податків за різними ознаками. ЇЇ необхідність визначається різними видами податкових форм і застосуванням різних податкових режимів. При цьому враховуються особливості їх розрахунку, сплати, віднесення на витрати виробничої діяльності тощо.

В Україні податки класифікують за такими ознаками:

. Належність до рівня суб'єктів, які встановлюють податки: загальнодержавні та місцеві податки. Розподіл за цією ознакою визначається згідно з Законом України "Про систему оподаткування" від 25 червня 1991 р. N2 1251-12 в редакції Закону від 18.02.97 р. N2 77/97-ВР з наступними змінами та доповненнями [3.с.214].

Перелік загальнодержавних податків, зборів та обов'язкових платежів подано в ст. 14 вищезгаданого Закону:

. Податок на додану вартість.

. Акцизний збір.

. Податок на прибуток підприємств.

. Податок на доходи фізичних осіб.

. Мито.

. Державне мито.

. Податок на нерухоме майно (нерухомість).

. Плата (податок) на землю.

. Peнтні платежі.

. Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів.

. Податок на промисел.

. Збір на геологорозвідувальні роботи, які виконуються за рахунок державного бюджету.

. Збір на спеціальне використання природних pecypcів.

. Збір за забруднення навколишнього середовища.

. Збір на обов'язкове соціальне страхування.

. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування.

. Плата за торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.

. Фіксований сільськогосподарський податок.

. Збір на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

. Єдиний збір, що справляють у пунктах пропуску через державний.

Збір за використання радіочастотного ресурсу України.

1.3 Податковий важіль регулювання економіки


Серед безлічі економічних важелів, за допомогою яких держава впливає на ринкову економіку, важливе місце займають податки. В умовах ринкових відносин, і особливо в перехідний до ринку період, податкова система є одним з найважливіших економічних регуляторів, основою фінансово-кредитного механізму державного регулювання економіки. Держава широка використовує податкову політику як визначений регулятор впливу на негативні явища ринку. Податки, як і вся податкова система, є могутнім інструментом керування економікою в умовах ринку. Від того, наскільки правильно побудована система оподатковування, залежить ефективне функціонування всього народного господарства.

Застосування податків є одним з економічних методів керування і забезпечення взаємозв'язку загальнодержавних інтересів з комерційними інтересами підприємців і підприємств, незалежно від відомчої підпорядкованості, форм власності й організаційно-правової форми підприємства. За допомогою податків визначаються взаємини підприємців, підприємств усіх форм власності з державними і місцевими бюджетами, з банками, а також з вищестоящими організаціями. За допомогою податків регулюється зовнішньоекономічна діяльність, включаючи залучення іноземних інвестицій, формується госпрозрахунковий доход і прибуток підприємства. За допомогою податків держава одержує у своє розпорядження ресурси, необхідні для виконання своїх суспільних функцій. За рахунок податків фінансуються також витрати по соціальному забезпеченню, що змінюють розподіл доходів. Система податкового обкладання визначає кінцевий розподіл доходів між людьми.

Отже, оподатковування - це система розподілу доходів між юридичними чи фізичними особами і державою, а податки являють собою обов'язкові платежі в бюджет, стягнуті державою на основі закону з юридичних і фізичних осіб для задоволення суспільних потреб. Податки виражають обов'язку юридичних і фізичних осіб, що одержують доходи, брати участь у формуванні фінансових ресурсів держави. Будучи інструментом перерозподілу, податки покликані гасити виникаючі збої в системі розподілу і стимулювати (чи стримувати) людей у розвитку тієї чи іншої форми діяльності. Тому податки виступають найважливішою ланкою фінансової політики держави в сучасних умовах. Головні принципи оподатковування - це рівномірність і визначеність. Рівномірність - це єдиний підхід держави до платників податків з погляду загальності, єдності правил, а так само рівного ступеня збитку, що понесе платник податків. Сутність визначеності полягає в тому, що порядок оподатковування встановлюється заздалегідь законом, так що розмір і термін сплати податку відомий завчасно. Держава так само визначає міри стягнення за невиконання даного закону.

Для того щоб більш глибоко вникнути в суть податкових платежів, важливо визначити основні принципи оподатковування, що сформулював Адам Смит у формі чотирьох положень, чотирьох основних, можна сказати, що стали класичними принципів, з якими, як правило, погоджувалися наступні автори. Вони зводяться до наступного:

"1. Піддані держави повинні брати участь у покритті витрат уряду, кожний по можливості, тобто відповідно до доходу, яким він користається під охороною уряду. Дотримання цього чи положення зневага їм веде до так називаної чи рівності нерівності обкладання.

. Податок, що зобов'язаний сплачувати кожний, повинний бути точно визначений, а не зроблений. Розмір податку, час і спосіб його сплати повинні бути ясні і відомі як самому платнику, так і всякому іншому...

. Кожен податок повинний стягуватися в такий час і такий спосіб, які найбільш зручні для платника...

. Кожен податок повинний бути улаштований так, щоб він витягав з кишені платника можливо менше поверх того, що надходить у каси держави".

Принципи Адама Смита, завдяки їхній простоті і ясності, не вимагають ніяких інших роз'яснень і ілюстрацій, крім тих, котрі містяться в них самих, вони стали "аксіомами" податкової політики.

Сьогодні ці принципи розширені і доповнені відповідно до духу нового часу. Сучасні принципи оподатковування вийшли такі:

. Рівень податкової ставки повинний установлюватися з урахуванням можливостей платника податків, тобто рівня доходів. Податок з доходу повинний бути прогресивним (тобто чим більше доход, тим більший відсоток від нього сплачується у виді податку). Принцип цей дотримується далеко не завжди, деякі податки в багатьох країнах розраховуються пропорційно (ставка податку однакова для всіх оподатковуваних сум).

. Необхідно додавати всі зусилля, щоб оподатковування доходів носило однократний характер. Багаторазове обкладання чи доходу капіталу неприпустимо. Прикладом здійснення цього принципу служить заміна в розвитих країнах податку з обороту, де обкладання обороту відбувалося по наростаючій кривій, на ПДВ, де знову створений чистий продукт обкладається податком всего один раз аж до його реалізації.

. Обов'язковість сплати податків. Податкова система не повинна залишати сумнівів у платника податків у неминучості платежу.

. Система і процедура виплати податків повинні бути простими, зрозумілими і зручними для платників податків і економічними для установ, що збирають податки.

. Податкова система повинна бути гнучкої і легко адаптируемой до мінливого суспільно-політичним потребам.

. Податкова система повинна забезпечувати перерозподіл створюваного ВВП і бути ефективним інструментом державної економічної політики.

Крім того, схема сплати податку повинна бути доступна для сприйняття платника податків, а об'єкт податку повинний мати захист від подвійного чи потрійного обкладання.

Податки можуть стягуватися такими способами:

1. Кадастровий - (від слова кодастр - таблиця, довідник) коли об'єкт податку диференційований на групи по визначеній ознаці. Перелік цих груп і їхні ознаки заноситься в спеціальні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характерний тим, що величина податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого податку може служити податок на власників транспортних засобів. Він стягується по встановленій ставці від потужності транспортного засобу, не залежно від того, використовується цей транспортний чи засіб простоює.

2. На основі декларації. Декларація - документ, у якому платник податку приводить розрахунок доходу і податку з його. Характерною рисою такого методу є те, що виплата податку провадиться після одержання доходу й особою яка одержує доход. Прикладом може служити податок на прибуток.

3. У джерела. Цей податок вноситься особою яка виплачує доход. Тому оплата податку провадиться до одержання доходу, причому одержувач доходу одержує його зменшеним на суму податку. Наприклад, прибутковий податок з фізичних осіб. Цей податок виплачується чи підприємством організацією, на якій працює фізична особа. Тобто до виплати, наприклад, заробітної плати з її віднімається сума податку і перелічується в бюджет. Інша сума виплачується працівнику.

Існують два види податкової системи - шедyлярна і глобальна.

У шедyлярной податковій системі весь доход, одержуваний платником податків, поділяється на частині - шедyли. Кожна з цих частин обкладається податком особливим образом. Для різних шедyл можуть бути встановлені різні ставки, пільги й інші елементи податку, перераховані вище. У глобальній податковій системі всі доходи фізичних і юридичних осіб обкладаються однаково. Така система полегшує розрахунок податків і спрощує планування фінансового результату для підприємців. Глобальна податкова система широко застосовується в Західних державах.

Податки бувають двох видів. Перший вид - податки на доходи і майно: прибутковий податок і податок на прибуток корпорацій (фірм); на соціальне страхування і на фонд заробітної плати і робочу силу (так називані соціальні податки, соціальні внески); податки на володіння, у тому числі податки на власність, включаючи землю й іншу нерухомість; податок на переклад прибутку і капіталів за рубіж і інші. Вони стягуються з конкретної фізичної чи юридичної особи, їх називають прямими податками. Другий вид - податки на товари і послуги: податок з обороту - у більшості розвитих країн замінений податком на додаткову вартість; акцизи (податки, послуги, що включаються прямо в ціну чи товару,); на спадщину; на угоди з нерухомістю і цінними паперами й інші. Це непрямі податки. Вони чи частково цілком переносяться на ціну чи товару послуги.

Прямі податки важко перенести на споживача. З них легше всього справа обстоїть з податками на землю і на іншу нерухомість: вони включаються в орендну і квартирну плату, ціну сільськогосподарської продукції. Непрямі податки переносяться на кінцевого споживача в залежності від ступеня еластичності попиту на товари і послуги, оподатковувані цими податками. Ніж менш еластичний попит, тим велика частина податку перекладається на споживача. Ніж менш еластична пропозиція, тим менша частина податку перекладається на споживача, а велика сплачується за рахунок прибутку. У довгостроковому плані еластичність пропозиції росте, і на споживача перекладається усе велика частина непрямих податків. У випадку високої еластичності попиту збільшення непрямих податків може привести до скорочення споживання, а при високій еластичності пропозиції - до скорочення чистого прибутку, що викликає скорочення чи капіталовкладень переливши капіталу в інші сфери діяльності.

Розрізняють також тверді, пропорційні, прогресивні і регресивні податкові ставки. Тверді ставки встановлюються в абсолютній сумі на одиницю обкладання, незалежно від розмірів доходу. Пропорційні - діють в однаковому процентному відношенні до об'єкта податку без обліку диференціації його величини. Прогресивні ставки припускають зростання величини ставки в міру росту доходу. Прогресивні податки - це ті податки, тягар яких сильніше давить на осіб з великими доходами. Регресивні ставки припускають зниження величини ставки в міру росту доходу. Регресивний податок може і не приводити до росту абсолютної суми надходжень у бюджет при збільшенні доходів платників податків.

У залежності від використання податки поділяються на загальні і специфічні. Загальні податки використовуються на фінансування поточних і капітальних витрат державного і місцевого бюджетів без закріплення за яким або визначеним видом витрат. Специфічні податки мають цільове призначення (наприклад, відрахування на соціальне чи страхування відрахування на дорожні фонди).

На додаток до всьому необхідно виділити об'єкти оподатковування, пільги по податках відповідно до закону. "Об'єктами оподатковування є доходи (прибуток), вартість окремих товарів, окремі види діяльності платника податків, операції з цінними паперами, користування природними ресурсами, майна юридичних і фізичних осіб, передача майна, додана вартість продукції, робіт і послуг і інші об'єкти, установлені законодавчими актами."

"По податках можуть встановлюватися в порядку і на умовах, законодавчими актами, що випливають пільги:

2 вилучення з обкладання визначених елементів об'єкта податку;

3 звільнення від сплати податку окремих чи осіб категорії платників;

4 зниження податкових ставок;

5 відрахування з податкового окладу (податкового платежу за розрахунковий період);

6 цільові податкові пільги, включаючи податкові кредити (відстрочку стягування податків);

7 інші податкові пільги."

2. Проблематика майнового оподаткування

 

2.1 Проблеми оподаткування в Україні


Чинна податкова система зазнає критики як з боку наукових кіл, так і з боку підприємців, політичних діячів, депутатів. Однак ймовірно, що ця критика ґрунтується на емоційних і поверхових оцінках економічної дійсності, вона позбавлена глибокого аналізу фінансових зв’язків в економіці, усвідомлення дійсних потреб держави у фінансових ресурсах для виконання покладених на неї функцій щодо регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки, підтримання на належному рівні суспільного добробуту, обороноздатності, систем державного управління.

Потрібно зауважити, що при реформуванні податкової системи України слід говорити не лише про зниження рівня оподаткування. Нинішній рівень оподаткування в Україні має свої об’єктивні межі, зумовлені системою витрат бюджету.

Деякі фахівці вважають, що податкова система України має базуватися на таких принципах: погодження податкових ставок, рівність і справедливість, гнучкість податкової системи, однозначність тлумачення, недопустимість необґрунтованих пільг, автоматична індексація податків і зборів, відповідальність платників податків, системний підхід, численність податків тощо[4, 13].

Проблема побудови ефективної податкової системи - одна із найбільш актуальних в процесі розвитку в Україні ринкових відносин та інтегрування української економіки в світовий ринок. Її вирішення повинно здійснюватись шляхом вивчення, аналізу і творчого осмислення як існуючої в Україні законодавчої бази, так і накопиченого у світі досвіду в сфері оподаткування.

Створення податкової системи, адекватної потребам соціально орієнтованої економіки, повинне передбачати: по-перше, комплексність, по-друге, цілеспрямоване "портфельне" формування системи податків, по-третє, наукове визначення податкового потенціалу, по-четверте, формування адекватної правової основи.

Ефективність податкової системи визначається тим, наскільки цілеспрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов’язаних із скерованістю економіки як системи, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення.

Вимога комплексності полягає в тому, що податки повинні бути пов’язані між собою, органічно доповнювати один одного, не суперечити системі в цілому. Податки використовуються як фіскальний інструмент, з одного боку, і як інструмент економічної політики в цілому, з іншої.

Оподаткування має бути транспарентним і практичним. Транспарентність податкової системи передбачає максимально чітке і несуперечливе формування норм податкового права, що включає їх неоднозначне тлумачення. Це є необхідною передумовою практичного дотримання принципів рівності і загального характеру оподаткування.

Існуюча податкова система України характеризується наступними негативними рисами:

велика кількість нормативно-правових актів та колізійність законів та підзаконних актів, які регулюють податкові відносини - станом на кінець 2010 року налічується близько 500 нормативних документів, пов’язаних з оподаткуванням;

нестабільність податкового законодавства, а саме численні зміни до існуючих законів. Тільки відносно податку на додану вартість за останні два роки було прийнято 40 законів про внесення змін та видано більше 100 роз’яснень;

наявність законів, які належать до інших галузей права, але регулюють податкові відносини.

Всі ці проблеми вказують на недосконалість та неефективність чинної податкової системи, на те, що вона не сприяє економічному зростанню країни. Виникає необхідність проведення податкової реформи та створення єдиного систематизованого законодавчого акту прямої дії, який охоплюватиме всі без виключення питання податкового права та відповідатиме адекватним засадам податкової політики держави.

Створення нової законодавчої бази в сфері оподаткування повинно віддзеркалювати традиції існуючої податкової системи та відповідати світовим тенденціям розвитку податкових систем. В Україні необхідно формувати податкову політику, направлену на побудову стабільної та зрозумілої системи оподаткування, зменшення податкового тягаря і забезпечення збалансованості інтересів держави та інтересів суб’єктів господарювання.

Зрозумілість норм та положень податкового законодавства України - це необхідна передумова його життєздатності та прийняття до застосування всіма суб’єктами відносин, що виникають в процесі оподаткування. Положення законодавчих актів, які регулюють питання оподаткування, повинні викладатися із використанням загальноприйнятої та широковживаної лексики. Специфічним поняттям та термінам потрібно надавати повне та однозначне визначення, які використовується в усіх законодавчих актах, що відносяться до системи оподаткування.

Також до недоліків існуючої податкової системи, насамперед, варто віднести неврегульованість правових гарантій для учасників податкових відносин, відсутність прозорих і ефективних механізмів захисту прав платників податків та складність і недосконалість процедурної "підсистеми" адміністрування багатьох податків і неподаткових платежів, про що свідчить практика стягнення і відшкодування податку на додану вартість.

Удосконалення податку на додану вартість має здійснюватися за допомогою диференціації його ставок у розрізі окремих товарних груп. На моє переконання, слід скасувати оподаткування за нульовою ставкою. При цьому, уявляється доцільним диференціювати ставки податку на додану вартість між окремими групами товарів у залежності від їхньої соціальної значимості, як це робиться в інших країнах, наприклад у Франції[5, 67].

З метою вирівнювання умов господарювання і посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю підприємницьких структур замість нульової ставки доцільно застосовувати мінімальну ставку в розмірі 5%.

Об’єктом оподаткування майна слід визначити вартість землі, житлових будинків або їх частини (квартир), садових будинків, дач, гаражів тощо, а платниками податку - власників майна або уповноважених ними осіб.

Для підвищення ефективності роботи фондів соціального страхування необхідно запровадити єдиний соціальний податок, як консолідований страховий податок, що визначається на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування; загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття; у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням; від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, і сплачується в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за соціальним страхуванням.

Колізії між правовими нормами ведуть до порушення системності правового регулювання і тим самим знижують його ефективність. Законодавчі колізії заважають нормальній, злагодженій роботі правової системи, нерідко порушують права громадян, позначаються на ефективності правового регулювання, стані законності і правопорядку, правосвідомості і правовій культурі суспільства[6].

Неоднозначне трактування різними державними установами одних і тих же нормативно-правових актів призводить до конфліктів суб’єктів підприємницької діяльності з фіскальними органами.

Всупереч вимогам статті 1 Закону України „Про систему оподаткування", якою передбачено, що встановлення і скасування податків та пільг здійснюється Верховною Радою України, а ставки податків та пільги не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законодавчими актами України, крім законів про оподаткування, центральні органи виконавчої влади протягом останніх років видавали нормативні акти, якими встановлювали або скасовували податкові пільги. Часто такі нормативні акти викликали непорозуміння в законодавстві, виникали колізійні ситуації, що призводили до всіляких порушень як з боку платників, так і з боку посадових осіб органів державної податкової служби.

Найважливішою проблемою законодавства України, що регулює оподаткування, є колізії, що існують між законами та підзаконними нормативно-правовими актами, котрі іноді видаються всупереч змісту законів або на ускладнення їх виконання і встановлюють додаткові приписи, інструкції, роз’яснення, узгодження тощо[7].

Наприклад, відповідно до пункту 4.3 статті 4 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу платника податку не включаються доходи, зокрема, сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, сума внесків на обов’язкове страхування платника податку відповідно до закону, аліменти, що виплачуються платнику податку згідно з рішенням суду. А згідно з Наказом Державної податкової адміністрації від 29 вересня 2003 року № 451, яким затверджено Порядок заповнення та подання податковими агентами податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку, зазначено, що ознаками доходу є, зокрема, сума державної матеріальної та соціальної допомоги у вигляді адресних виплат коштів та надання соціальних послуг відповідно до закону, сума збору на державне пенсійне страхування та внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, аліменти, що виплачуються платнику податку.

Податки є важливою ланкою економічних відносин будь-якої держави. Україна вже чотирнадцять років існує як незалежна держава, але єдиного нормативного акту, який би регулював правовідносини в сфері оподаткування немає. Стало очевидним, що без прийняття Податкового кодексу економіка держави приречена на нестабільність. Його прийняття повинно базуватись на відповідній концепції реформування податкової системи в Україні.

На даний час існує декілька таких концепцій. Так, група народних депутатів під керівництвом Б. Губського розробила проект однієї з таких концепцій. Позитивом цієї концепції є проведений аналіз існуючої податкової системи та запропоновані засади та шляхи її реформування[8].

Іншим прикладом концепції реформування податкової системи України є концепція, що розроблялася в контексті проведення загальнонаціонального зібрання „Сучасна податкова політика: від тиску до заохочення", проведеного в рамках третього форуму „Влада і бізнес - партнери", який відбувся 8 вересня 2005 року, і є предметом для обговорення широкого підприємницького та експертного загалу[9].

Однак, цей проект головним чином має інформаційний характер і не базується на програмному, детальному, підтвердженому реальними показниками аналізі проблем, які є найбільш актуальними для чинної податкової системи України.

Проблема колізій у сфері оподаткування має вирішуватися не тільки шляхом приведення у відповідність законодавства із Конституцією України та усунення існуючих суперечностей між законами та підзаконними нормативно-правовими актами, а й застосування норм, що, спрямовані на вирішення колізій у праві.

Так, в проекті Податкового кодексу України зазначено, що нормативно-правові акти з питань оподаткування не можуть суперечити цьому Кодексу[10]. У разі існування суперечностей між нормами цього Кодексу та нормами інших нормативно-правових актів з питань оподаткування, застосовуються норми цього Кодексу.

Привабливість ідеї кодифікації податкового права зумовлена функціями, які повинен виконувати Кодекс. Ці функції полягають у стабілізації податкового права і створенні таким чином прогнозованого, певного економічного середовища; забезпеченні єдиної термінології, уніфікації правил оподаткування; узгодженні податкових законів, ліквідації колізій між ними, встановленні механізмів взаємодії всіх елементів податкової системи.

У Кодексі йдеться не про просте скорочення переліку податків та зниження їх ставок, хоч і ці заходи матимуть позитивний результат, а про розширення бази оподаткування, залучення до нього дедалі більшої кількості платників податків, а також про зміну самої ідеології оподаткування. На жаль, аналізуючи ситуацію, що склалася у зв’язку з обговоренням і ухваленням Податкового кодексу України, необхідно зауважити, що внаслідок специфічного поєднання процесів реформування і кодифікації податкового законодавства під час обговорення проекту Кодексу основна увага приділяється аспектам реформування, зокрема визначенню величини податкових ставок, пільг, податкової бази, і набагато менша - проблемам усунення правових прогалин, вирішенню податкових колізій, вдосконаленню правової регламентації всієї системи податкових відносин[11].

Прийняття Податкового кодексу може забезпечити поступовий перехід до періоду "податкової стабілізації" і частково-автоматичної фіскальної політики. Це значно поліпшить умови господарювання суб’єктів підприємницької діяльності, стане важливим фактором прискорення іноваційно-інвестиційних процесів.

Підсумовуючи викладене, необхідно зазначити, що в результаті здійснення податкової реформи в Україні, та як наслідок вирішення складних податкових колізій, має бути створена податкова система з базовими положеннями, при якому Податковий кодекс України буде єдиним нормативним документом, який регулюватиме відносини з приводу сплати податків. Він міститиме чіткі визначення всіх елементів податків та зборів, встановлюватиме права та обов’язки платників податків та податкових органів. Простота та зрозумілість норм (порівняно з діючим законодавством) дозволить уникнути подвійного тлумачення норм, протиріч та непорозумінь в застосуванні Податкового кодексу України на практиці. Це з одного боку, полегшить становище платників податків, а з іншого, призведе до можливості чіткого виконання податковими органами своїх контролюючих функцій.

 

2.2 Оподаткування в Єврозоні


В даний час відбувається якісна зміна ролі оподаткування в економіці. Зберігаючи функції основного важеля поповнення бюджету, оподаткування починає відігравати значний вплив на міжнародне розміщення виробництва, прямі і портфельні інвестиції, діяльність фінансових ринків. Нова роль оподаткування виявляється в рамках функціонування різних інтеграційних угрупувань, зокрема, гармонізація оподаткування є одним з перспективних елементів євроінтеграційних процесів в Україні.

В даний час структура оподаткування в країнах-членах ЄС характеризується значним ступенем уніфікації: податкові системи всіх країн-членів ЄС застосовують такі види податків, як податок на прибуток, прибутковий податок на доходи фізичних осіб, ПДВ, соціальні податки. Такі елементи податкової системи, як порядок розрахунку і сплати податків, податкові пільги, система контролю за платниками податків з боку податкових органів, багато в чому також є ідентичними.

Зокрема, в країнах-членах ЄС податок на прибуток юридичних осіб обчислюється за календарний рік або відповідний фінансовий рік, встановлений в засновницьких документах компанії (у випадку якщо фінансовий рік відрізняється від календарного). Об'єктом оподаткування в більшості країн-членів ЄС є прибуток, одержаний компанією від діяльності у всьому світі. Загальним моментом у порядку стягування податку на прибуток в країнах-членах ЄС є також наявність інвестиційних пільг по податку на прибуток. Дані пільги, як правило, надаються у вигляді права на прискорену амортизацію об'єктів основних засобів або можливості використання компаніями податкового вирахування на суму витрат, понесених при здійсненні науково-дослідної або інноваційної діяльності.

Порядок стягування інших податків також в значній мірі уніфікований, а відносно ПДВ є загальним для всіх країн-членів ЄС. Як приклад подібної уніфікації можна привести те, що система державного соціального страхування працівників в більшості країн-членів ЄС передбачає отримання коштів фінансування від працедавців у вигляді відповідних внесків до позабюджетних фондів. Оподаткування майна платників податків, як правило, здійснюється в країнах-членах ЄС на рівні місцевих органів влади та муніципалітетів.

В той же час податкові системи країн-членів ЄС мають свої особливості, що пов'язані з пріоритетами національної економічної політики, бюджетними взаємовідносинами між різними рівнями влади або іншими чинниками. Так, на відміну від всієї решти країн-членів ЄС податковим законодавством Франції передбачається стягування податку на прибуток за територіальним принципом, який припускає оподаткування прибутку, одержаного виключно від діяльності у відповідній країні. Інакше кажучи, у Франції компанія - податковий резидент - сплачує податок на прибуток з суми доходів, одержаних виключно від діяльності даної компанії у Франції. Іншим прикладом специфічності податкової системи країни-члена ЄС в частині податку на прибуток є податкове законодавство Данії, яке не передбачає можливості використання платниками податків будь-яких пільг по податку на прибуток у вигляді податкових вирахувань або звільнень.

Специфічність національного податкового регулювання чітко виявляється відносно соціальних податків і внесків. Як приклад подібного роду можна привести схему фінансування програм соціального забезпечення, прийняту в Данії. Відповідно до даної схеми внесок на соціальне забезпечення підлягає сплаті працівником по ставці 8% від загальної суми доходу, одержаного від трудової діяльності. Сплата соціальних податків працедавцями передбачається законодавством Данії виключно відносно компаній, що здійснюють діяльність в обмеженому переліку галузей економіки: охороні здоров'я, управлінні нерухомим майном, гральному бізнесі і т.д. В той же час, як було вказано вище, у всій решті країн-членів ЄС, переважна частина соціальних податків нараховується і сплачується працедавцем. Крім цього податкові системи деяких країн-членів ЄС включають податки на заробітну плату, відсутні в більшості країн-членів ЄС. Як і внески на соціальне страхування, податки на заробітну плату сплачуються працедавцем. Проте на відміну від внесків на соціальне страхування, програм соціального забезпечення населення, що є інструментом фінансування, і, як правило, зараховуваних до відповідних позабюджетних фондів, надходження від податків на заробітну платню включаються до складу доходів відповідного бюджету, хоч і мають цільовий характер.

Зокрема, у Франції передбачається чотири види податків на заробітну плату:

. загальний податок на заробітну плату, що стягується з суми заробітної плати працівника за прогресивною шкалою від 4,25 до 13,6%;

. освітній податок, що стягується по ставці 0,5% із загального фонду заробітної плати;

. податок на фінансування програм підвищення кваліфікації працівників, що стягується по ставках 0,15 або 1,15% з фонду заробітної плати;

. податок на житлове будівництво, що стягується по ставці 0,45% з фонду заробітної плати попереднього податкового періоду.

У Австрії муніципальний податок на заробітну платню стягується по ставці 3% із загального фонду оплати праці. Крім цього податковим законодавством Австрії передбачається сплата працедавцем внесків до Фонду розподілу сімейного навантаження у розмірі 4,5% від загального фонду оплати праці. У Швеції податок на заробітну плату носить цільовий характер і призначений для соціального забезпечення немолодих працівників. Ставка даного податку складає 24,26% від загального об'єму заробітної плати, що виплачується працівникам, вік яких перевищує 65 років.

Крім структури податкових систем в значній мірі співпадає також напрям податкових реформ, здійснюваних в країнах-членах ЄС. Останніми роками більшість країн-членів ЄС провели реформи, направлені на зменшення рівня прямого оподаткування компаній.

Одним із чинників, що останнім часом визначає напрямки реформування податків на доходи в постсоціалістичних країнах - нових членах ЄС, є податкова конкуренція, спрямована на створення найсприятливіших умов для залучення прямих іноземних інвестицій. Наслідком цієї конкуренції стало зниження ставок податку на прибуток в Польщі з 34 до 19%, в Чехії з 35 до 26%, в Латвії - з 25 до 15%, в Литві з 29 до 15%, а також запровадження в Литві, Латвії та Естонії пропорційного податку з доходів громадян відповідно за ставками 33, 25 і 24%. Однак, дана податкова конкуренція викликає невдоволення в “старих” країнах-членах ЄС, проявом якого стали пропозиції щодо посилення гармонізації податку на прибуток, у тому числі запровадження єдиної мінімальної ставки цього податку, обов’язкової для всіх країн-членів ЄС. Подальше загострення податкової конкуренції може дати поштовх для активізації обговорення та застосування рішучих дій, оскільки така конкуренція - це “гонка на виснаження”, від якої в кінцевому підсумку можуть постраждати уряди всіх країн, оскільки державні доходи зменшаться. До того ж, згідно з результатами досліджень західних вчених, на економічну динаміку в довгостроковій перспективі впливає не стільки податкова політика (принаймні зменшення податкових ставок саме по собі не гарантує прискорення економічного розвитку), скільки такі чинники, як накопичення та розповсюдження знань, нагромадження людського капіталу, рівень розвитку інститутів, якість економічної політики держави і бюрократичного апарату. Практичним підтвердженням зазначених теоретичних висновків є висока конкурентоспроможність таких країн, як Фінляндія, Швеція і Данія. Незважаючи на найвищий рівень оподаткування (Фінляндія - 45,9% від ВВП, Швеція - 50,6%, Данія - 48,9%), ці країни, завдяки ефективному макроекономічному регулювання, якості державних інститутів, значним державним інвестиціям у розвиток людського капіталу, впровадженню новітніх технологій посідають за даними давоського Всесвітнього економічного форуму у міжнародному рейтингу конкурентоспроможності чільні місця.

Крім того, в Бельгії, Фінляндії, Німеччині, Греції, Італії, Нідерландах, Іспанії, були проведені реформи соціальних податків. Основним елементом даних реформ стало зниження граничних мінімальних і максимальних податкових ставок. Цей напрям реформ, з одного боку, повинен сприяти створенню сприятливіших умов для використання праці як чинника виробництва. З іншого боку, зниження податкових ставок не повинне перешкоджати належному фінансуванню системи соціального забезпечення - проблеми особливо актуальної у зв'язку з триваючим процесом старіння населення Європи.

Основними пріоритетами політики податкової гармонізації, що проводиться в даний час в ЄС, є ліквідація неефективних елементів податкових систем і відмова від номінального податкового суверенітету країн-членів ЄС. Одночасно концепція податкової гармонізації припускає збереження самобутності національних податкових систем і не передбачає повної стандартизації порядку стягування податків в ЄС. На практиці даний підхід був реалізований при затвердженні наступних документів: Директива про злиття, Директива про взаємовідносинах між материнськими і дочірніми компаніями, Арбітражна конвенція, Кодекс податкової конкуренції і інші документи "пакету Монті". Податкова гармонізація одержала лише непряме віддзеркалення в Угоді про Європейське Співтовариство та інші засновницькі документи ЄС. Відмітною особливістю регулювання оподаткування в ЄС є відсутність загального документа (аналогічного Податковому кодексу), що систематизує всі основні норми податкового законодавства ЄС. В даний час положення, що визначають податкову політику в ЄС, є сукупністю окремих рішень інститутів ЄС (Рада ЄС, Європарламент і ін.), які оформляються у вигляді директив, регламентів, рішень, рекомендацій і висновків.

У той же час європейська податкова гармонізація підкоряється чітко визначеним принципам. Відповідно до принципів "пропорційності" і "субсидіарності" інститути ЄС не мають права самостійно встановлювати норми оподаткування, без їх попереднього узгодження з країнами-членами ЄС. Принцип "податкової недискримінації" базується на двох основних положеннях:

. неможливості прямого або непрямого обкладення внутрішніми податками однією державою-членом ЄС продукції іншої держави-члена ЄС в розмірах, що перевищують оподаткування національної продукції;

. держава-член ЄС не повинна обкладати продукцію інших держав-членів ЄС внутрішніми податками з метою непрямого захисту іншої продукції.

Принцип "податкової недискримінації" часто знаходить своє практичне застосування в арбітражній практиці ЄС.

Тісно пов'язаним з принципом "податкової недискримінації" є принцип "нейтральності оподаткування", що полягає в забороні на відшкодування внутрішнього оподаткування при ввезенні продукції на територію іншої держави-члена ЄС в розмірі, що перевищує рівень сплачених прямих або непрямих податків.

Отже, очевидною є зацікавленість європейського бізнесу у формуванні єдиного підходу до проблем оподаткування в рамках ЄС. Необхідність обчислення і сплати податків відповідно до різних вимог країн-членів ЄС, існування специфічних і часто не пов'язаних одне з одним податкових формальностей призводять до збільшення витрат і не дають європейському бізнесу повною мірою використовувати переваги, що надаються наявністю спільного ринку і єдиної валюти. Більш того, окремі відмінності в податкових системах країн-членів ЄС приводять до можливості міжнародного подвійного оподаткування доходів європейських корпорацій, що негативно позначається на розвитку обороту товарів, послуг і інвестицій в ЄС.

3. Пропозиції щодо удосконалення податкової політики в Україні

 

3.1 Проблеми скорочення часу ведення податкового обліку


У табл. 3.1 наведено тривалість робочого часу, витраченого на забезпечення основних складників дотримання податкового законодавства підприємствами з різним обсягом річного доходу у 2007 році. Загальні середньорічні витрати часу на одному підприємстві становлять більше ніж 1300 людино-годин і коливаються від 800 людино-годин на малих підприємствах до більше ніж 5500 людино-годин на великих підприємствах.

Таблиця 3.1 - тривалість робочого часу витраченого на податковий облік

Податкові операції

Підприємства за розміром річного доходу

У серед


До 300 тис. грн

300 тис. грн - 1 млн грн

5 - 35 млн грн

Більше ніж 35 млн грн

ньому серед усіх підприємств

Ведення податкового обліку

673

1034

1758

2338

4856

1137

Візити до контролюючих

114

125

140

144

172

123

органів







Перевірки*

39

48

90

227

491

75

Разом за всіма операціями (у середньому для одного підприємства)

826

1207

1988

2709

5519

1335


З 2007 року середнє українське підприємство витратило 1335 людино-годин на дотримання податкового законодавства, а найменші за обсягом доходу підприємства витратили в середньому 826 год. на рік. На відміну від них, малі та середні підприємства, наприклад у Новій Зеландії, витрачають менше ніж 77 год. на рік на дотримання податкового законодавства, а малі та середні підприємства у Південно-Африканській Республіці - 150-260 год. на рік.

За даними щорічного рейтингу Світового банку та ІFC «Ведення бізнесу 2009», середнє українське виробниче підприємство, розташоване в Києві, витрачає 848 год. на рік на забезпечення дотримання податкового законодавства (податок на прибуток підприємств, ПДВ і податки із заробітної плати). Для порівняння: у Росії, податкове законодавство якої до реформи 2000 року було подібне до українського, витрати часу майже вдвічі менші, аніж в Україні. У більшості країн - учасниць ОЕСР середньорічні витрати часу на одну компанію становлять менше ніж 200 год. (див. графік 1). За показником витрат часу на дотримання податкового законодавства Україна посідає 171 місце серед 181 країни світу; витрати часу за основними податками в Україні суттєво більші, аніж у наведених для порівняння країнах, особливо для податків із заробітної плати (416 год.) і податків на споживання/ПДВ (246 год.).

Рис 3.1 - Порівняння затрат часу на ведення податкового обліку

Загальна вартість адміністрування податків для компаній Великої Британії становить 5,1 млрд фунтів на рік8. Цей показник включає внутрішні витрати (зокрема, вартість усіх процедур, які компанії здійснюють для дотримання податкового законодавства), зовнішні витрати (вартість послуг зовнішніх консультантів) і вартість придбання матеріалів та обладнання, пов'язані з дотриманням податкового законодавства (витрати, не пов'язані з витратами часу).

Незважаючи на те, що в абсолютних показниках вартість для компаній Великої Британії більша, аніж для українських підприємств (9,3 млрд дол. США проти 1,5 млрд дол. США відповідно), проте порівняно з розміром ВВП українські підприємства витрачають у вісім разів більше, ніж британські компанії (1% проти 0,12% відповідно).

З 2007 року вартість ведення податкового обліку, візитів до контролюючих органів і забезпечення проходження перевірок контролюючих органів становила майже 6 млрд грн (1,2 млрд дол. США). Витрати підприємств на ведення податкового обліку були основним складником загальної вартості дотримання податкового законодавства і становили майже 5 млрд грн (4,85 млрд грн, або 960 млн дол. США). Підприємства витратили майже 700 млн грн (138 млн дол. США) на подання обов'язкової звітності (вартість візитів працівників підприємств до контролюючих органів). Вартість проходження перевірок, які проводили контролюючі органи 2007 року, становила близько 300 млн грн (60 млн дол. США).

Інші пов'язані з оподаткуванням витрати (такі як витрати на придбання спеціалізованих програм для ведення бухгалтерського і податкового обліку, правові та консалтингові бази даних, придбання спеціалізованої літератури, бланків форм обліку і звітності, участь у семінарах, придбання та технічне обслуговування реєстраторів розрахункових операцій) становили 1,5 млрд грн (300 млн дол. США).

Загальна вартість дотримання податкового законодавства (яка включає вартість ведення податкового обліку, проходження перевірок і відвідування контролюючих органів) для всіх активних приватних підприємств і приватних підприємців становить 7,8 млрд грн.

Розподіл витрат на забезпечення виконання податкового законодавства всіма активними приватними підприємствами України за видами витрат, найбільшу частину яких становлять витрати на ведення податкового обліку.

Таблиця 3.2 Вартість обліку окремих податків і зборів для всіх приватних підприємств України 2007 року       


Податки і збори

Вартість ведення податкового обліку, млн грн

1.

ПДВ

1900

2.

Податок на прибуток підприємств

900

3.

Внески до Пенсійного фонду та інших фондів соціального страхування

630

4.

Податок з доходу фізичних осіб

610

5.

Єдиний податок

85

6.

Фіксований сільськогосподарський податок

2,5

7.

Інші податки та збори

730


Разом

4857,5


Порівняння витрат робочого часу та фінансових витрат, пов'язаних із веденням податкового обліку на підприємствах, які використовують різні системи оподаткування доходів, показало, що найбільші витрати на ведення податкового обліку мають підприємства, які використовують загальну систему оподаткування.

Підприємства, що сплачують єдиний податок, зазнають найменших витрат часу та фінансових ресурсів (512 год. і 5947 грн на рік відповідно), тимчасом підприємства, що використовують загальну систему оподаткування, мають вдвічі більші витрати на ведення податкового обліку (961 год. і 11 700 грн на рік відповідно). Спрощена система оподаткування дає змогу суттєво скоротити витрати на ведення податкового обліку.

Вартість візитів до контролюючих органів, які здійснюються передусім для подання обов'язкової звітності, є одним із постійних, але найбільш неефективних складників загальної вартості дотримання податкового законодавства.

року кожне підприємство в середньому відвідало податкові органи 22 рази, установи Пенсійного фонду - 13 разів, а установи інших фондів соціального страхування - по 4 рази до кожного з фондів.

У Південно-Африканській Республіці менше половини малих і середніх підприємств відвідують податкові органи впродовж року, а три чверті тих, хто відвідує такі органи, роблять це чотири чи менше разів на рік.

Платники податків мають право надсилати звітність поштою або в електронному вигляді і, теоретично, юридично захищені, якщо надсилають звіти поштою або через Інтернет. Однак переважна більшість підприємств впевнені в існуванні ризику втрати звітності і, як наслідок, застосування відповідних санкцій за неподання такої звітності. У зв'язку з цим підприємства змушені особисто подавати звітність у паперовому вигляді. Подання звітності в електронній формі несуттєво скорочує кількість візитів до податкових органів. 2007 року представники підприємств, що подавали звітність у паперовому вигляді особисто, в середньому 21 раз відвідували податкові органи. Водночас підприємства, які подавали звітність на електронних носіях інформації (дискетах), мали в середньому 24 візити до податкових органів за аналогічний період. Проте найчастіше (26 разів на рік) відвідували податкові органи саме підприємства, які подавали звітність в електронному вигляді через Інтернет18.

Менше ніж 50% підприємств користувалися електронною формою подання звітності19. Серед них 20% використовували Інтернет, а 27% подавали звітність на електронних носіях інформації (дискетах).

З 2007 року більше ніж 60% підприємств проходили перевірки принаймні одного з контролюючих органів: державної податкової служби, Пенсійного фонду, фондів соціального страхування. Частки підприємств, перевірених 2007 року різними контролюючими органами:

% - органами державної податкової служби;

% - органами Пенсійного фонду;

% - сукупно всіма фондами соціального страхування20.

З 2007 року в середньому перевірки всіх контролюючих органів тривали 12 робочих днів. Кожна податкова перевірка тривала близько дев'яти робочих днів. Середня тривалість податкових перевірок коливається залежно від обсягу річного доходу підприємств. 2007 року підприємства з річним доходом до 300 тис. грн проходили одну податкову перевірку за 7 робочих днів. Водночас середня тривалість однієї податкової перевірки підприємств із річним доходом більше ніж 35 млн грн становила близько 25 робочих днів.

У Південно-Африканській Республіці менше ніж 5% малих і середніх підприємств підлягають перевіркам/аудитам упродовж року. Середня тривалість перевірки становить один робочий день.

У Франції менше ніж 2% суб'єктів господарювання перевіряють податкові органи щорічно. Відповідно до дослідження, близько 3/4 найбільших підприємств України (обсяг річного доходу перевищує 35 млн грн) перевірено 2007 року. Цей показник набагато більший, аніж у країнах ОЕСР. Для прикладу, у Франції щороку тільки близько 1/3 великих платників перевіряли в 2002-2005 роках.

Близько 63% опитаних підприємств відповіли, що мали певні «спірні ситуації» у відносинах з податковими органами. Серед них кожне четверте підприємство зазначило, що скористалося неофіційними способами «вирішення» таких спірних ситуацій.

У середньому кожне п'яте підприємство 2007 року сплачувало штрафи (20%) і майже кожне десяте - пеню (9%)24. Близько 23% підприємств сплачували штрафи та/або пеню. Штрафні санкції сплачували близько 17% малих підприємств.

Найпоширеніші порушення, які були підставою для застосування штрафних санкцій 2007 року, - неподання звітності чи подання звітності з порушенням термінів (32%) та несвоєчасна сплата податків і зборів (33%).

3.2 Основні рекомендації щодо покращення роботи з податкового обліку


Наведені нижче рекомендації спрямовані на зменшення вартості дотримання податкового законодавства.

Таблиця 1. Середні витрати часу (в людино-годинах) на одному підприємстві на дотримання податкового законодавства для підприємств із різним обсягом річного доходу та в середньому серед усіх підприємств у 2007 році


Результати дослідження

Рекомендації

1

Спрощення обліку ПДВ, податку на прибуток підприємств та інших податків

1.1

Витрати підприємств на пошук та аналіз податкового законодавства надмірні - середні витрати робочого часу, пов'язані з пошуком та аналізом нормативно- правових актів з питань оподаткування, становили 119 год., або 1300 грн на рік для одного підприємства

Реформи податкового законодавства мають максимально уніфікувати і кодифікувати податкове законодавство, зміни до якого потрібно вносити не частіше одного разу на рік

1.2

Витрати підприємств на податковий облік також надмірні - середні витрати робочого часу персоналу на облік основних податків становили 508 год., або 5560 грн на рік для одного підприємства

Податковий облік має бути максимально наближеним до бухгалтерського обліку і базуватися на ньому. Зменшення розбіжностей між податковим і бухгалтерським обліком повинно спростити податкове законодавство та зробити податковий облік більш наближеним до бухгалтерського обліку

1.3

Підготовка податкових накладних із ПДВ потребує великих витрат робочого часу - в середньому 313 год. на рік для одного підприємства, що дорівнює майже половині загальних витрат робочого часу на облік ПДВ

Впровадження та «популяризація» електронної системи підготовки та обміну податковими накладними з ПДВ дадуть змогу суттєво скоротити витрати часу на підготовку податкових накладних із ПДВ

1.4

Підготовка звітності: середні витрати робочого часу, пов'язані з підготовкою податкової звітності, становили 138 год., або 1500 грн на рік для одного підприємства

Спрощення форм звітності та зменшення кількості додатків, зокрема до декларації з податку на прибуток підприємств, дадуть змогу скоротити витрати часу на підготовку звітності. Встановлення тривалішого податкового періоду для певних податків і зборів, зокрема для місцевих податків і зборів, також дасть змогу суттєво скоротити витрати часу на звітність


Результати дослідження

Рекомендації

2 Спрощення обліку соціальних платежів

2.1

Витрати часу на облік соціальних платежів суттєві - середні витрати робочого часу, пов'язані з обліком соціальних платежів (внески до Пенсійного фонду та інших фондів соціального страхування), становили близько 146 людино-годин на рік для одного підприємства

Консолідація та спрощення платежів до Пенсійного фонду та інших фондів соціального страхування. Зменшення витрат підприємств на облік соціальних платежів безпосередньо пов'язане з подальшим об'єднанням адміністративних функцій (реєстрація, облік платників, приймання та обробка звітності, здійснення контролю) чотирьох фондів соціального страхування в межах Пенсійного фонду. Найкращий міжнародний досвід передбачає надання функцій адміністрування всіх соціальних внесків через один контролюючий орган. Це суттєво скорочує витрати працедавців, які адмініструють і сплачують внески до соціальних фондів за своїх працівників

3 Скорочення кількості візитів до контролюючих органів

3.1

Подання звітності в електронному вигляді ще не стало популярним. 2007 року лише близько 20% усіх підприємств подавали звітність через Інтернет (електронною поштою)

Підприємства мають бути зацікавлені добровільно подавати звітність в електронній формі через Інтернет або, принаймні, поштою. Треба забезпечити правові гарантії підприємствам, що надсилають звітність до контролюючих органів через Інтернет або поштою.

3.2

Кількість візитів до контрол юючихорганів надмірна - в середньому представники одного підприємства відвідували органи державної податкової служби 22 рази на рік, органи Пенсійного фонду - 13 разів на рік і кожний із фондів соціального страхування - по 4 рази на рік. Середня тривалість усіх візитів до всіх контролюючих органів становила 123 год. на рік для одного підприємства

Подальше удосконалення системи подання звітності в електронній формі (включаючи звітність до органів Пенсійного фонду та інших фондів соціального страхування) дасть змогу суттєво скоротити витрати часу та загальну вартість дотримання податкового законодавства для підприємств


Результати дослідження

Рекомендації

4

Удосконалення системи контролю та скорочення кількості перевірок

4.1

Перевірки є однією з найбільших проблем для українського бізнесу - 2007 року 61% активних приватних підприємств перевірено принаймні одним із контролюючих органів. Найактивнішими були органи державної податкової служби, які перевірили 42% підприємств України

Пришвидшення впровадження та подальше вдосконалення системи перевірок на основі оцінки ризиків усіма контролюючими органами згідно з найкращою міжнародною практикою відбору платників податків для перевірок - запорука поліпшення ефективності контрольно-перевірочної діяльності контролюючих органів і зменшення втручання в діяльність платників податків, зменшення витрат часу та коштів на забезпечення проходження перевірок. Планування перевірок повинно здійснюватися на основі аналізу ризиків діяльності платників податків, що дасть змогу також зменшити кількість планових перевірок платників податків із групи низького ризику, багато з яких є малими та середніми підприємствами. Інші види «контролю» (наприклад позапланові перевірки) мають бути мінімізовані, особливо щодо малих і середніх підприємств

4.2

2007 року органи Пенсійного фонду України перевірили 34% усіх активних приватних підприємств. Крім того, фонди соціального страхування сукупно перевірили 32% українських підприємств

Консолідація функції зі збирання та адміністрування всіх соціальних внесків у єдиному контролюючому органі сприятиме вдосконаленню системи контролю (поряд із впровадженням відбору підприємств для перевірок на основі оцінки ризику, описаної вище). Запровадження консолідованих перевірок дотримання податкового законодавства та законодавства з питань соціальних внесків також дасть змогу скоротити загальну кількість перевірок

4.3

Велика кількість запитів до платників податків щодо підготовки додаткової інформації/документації - кожне четверте підприємство готувало та подавало на запит податкових органів додаткову інформацію чи документацію. Загальні витрати робочого часу працівників бухгалтерської служби на підготовку додаткової інформації або документації становили 7 людино-днів на одному підприємстві 2007 року

Підвищення ефективності роботи податкових органів через запровадження автоматизованого обігу інформації третіх сторін28 та забезпечення електронного звіряння даних може усунути потребу в отриманні великих обсягів інформації безпосередньо від самих платників податків. З одного боку, це дасть змогу зменшити вартість дотримання податкового законодавства, з іншого - вдосконалити систему планування перевірок і скоротити їхню кількість

5.1

Велика частина підприємств щороку підпадає під штрафні санкції. Так, 2007 року 23% підприємств сплачували штрафи та/або пеню. У середньому кожне п'яте підприємство сплачувало штрафи (20%) і майже кожне десяте - пеню (9%). Основні підстави для нарахування штрафних санкцій за порушення: неподання чи несвоєчасне подання звітності, а також несплата чи несвоєчасна сплата податків і зборів

Податковим органам потрібно розглянути питання про перебудову чинної системи санкцій з акцентом на адміністративних санкціях. Необхідно створити та активно застосовувати зважену систему швидкого та безперешкодного застосування санкцій, серед яких можуть бути і позбавлення реєстрації, і штрафи, і тимчасове закриття відповідного підприємства та інші адміністративні заходи. Запровадження такої системи має супроводжуватися, принаймні, наступним: (1) оперативним і рішучим застосуванням санкцій у разі виявлення та доведення правопорушень; (2) подальшим скороченням корупції; (3) підвищенням прозорості системи адміністративних санкцій (зокрема через широке інформування); (4) посиленням наявних механізмів оскарження і здійсненням апеляційних процесів платниками податків. Що стосується кримінального переслідування, то інформування про перебіг розслідування невеликої кількості справ і оприлюднення вироків (винесених під час судового процесу) можуть сприяти кращому дотриманню податкового законодавства29

6

Поліпшити доступ до податкової інформації

6.1

Консультації податкових органів мають посередню користь - консультації інспекторів, періодичні друковані видання податкових органів і семінари, організовані податковими органами, користуються популярністю як джерела податкової інформації, проте користь їх обмежена. Ще менш корисними, на думку платників податків, є листи податкових органів, отримані платниками на їхні запити, та телефонна довідкова служба податкових органів порівняно з іншими джерелами інформації

Доцільно суттєво посилити роз'яснювальну та консультативну функцію податкових органів для заохочення добровільного виконання податкового законодавства платниками податків, зменшення кількості випадків порушення податкового законодавства й застосування штрафних санкцій. Підвищення довіри до податкових органів і рівня використання джерел податкової інформації, що надходить від таких органів, залежить від подальшого поліпшення якості роз'яснень податкового законодавства та підвищення професійного рівня працівників податкового органу


Висновки


Отже, податкова система - це сукупність встановлених у країні податків, зборів та обов'язкових платежів, які взаємопов'язані, органічно доповнюють один одного та мають різну цілеспрямованість.

Чинне законодавство не дає визначення податкової системи, що досить часто тягне за собою проблемні моменти не лише в теоретичних дослідженнях, а й на практиці. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про систему оподаткування" система оподаткування являє собою сукупність податків, зборів та обов'язкових платежів до бюджетів та державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку.

Розробляючи податкову політику та впроваджуючи її у життя, органи державної влади повинні базуватися також на методології оподаткування. Методологія оподаткування - це теоретичне, науково-практичне і концептуально-правове обґрунтування сутності поняття "податок" - одночасне дослідження податку як об'єктивної економічної категорії та конкретної форми правових взаємовідносин платників податків з державою.

Вартість дотримання податкового законодавства в Україні лягає важким тягарем на підприємства, особливо на суб'єктів малого бізнесу, в яких вона сягає 8% їхнього річного доходу. Ці витрати можна порівняти з додатковим податком, який шкодить їхній конкурентоспроможності і на внутрішньому, і на світовому ринку. Малі підприємства опинилися в невигідному конкурентному становищі порівняно з великими корпораціями навіть на внутрішньому ринку країни, що не сприяє залученню інвестицій і може бути певною перешкодою для створення нових малих і середніх підприємств. Отже, пріоритетним завданням має стати реформа системи оподаткування, яка повинна скоротити вартість дотримання податкового законодавства для приватних підприємств, особливо малого бізнесу.

Використана література

 

1. Галкин В.Ю. “Новые методы хозяйствования: налоговые платежи из прибыли предприятий и их роль в формировании доходов государственного бюджета”. М., Минфин СССР, 1991.

2. Киперман Г. Я., Белялов А. З. "Налогообложение предприятий и граждан в Российской Федерации". М., 1992.

3. Кэмпбелл Р. Макконнелл, Стэнли Л. Брю “Экономикс: принципы, проблемы и политика”. Баку, 1992.

4. Столяров В. Ф., Хасан-Бек Ц. М. “Налогообложение и рыночная экономика”. Киев, 1991.

5. Черник Д. Г. “Налоги”. М., "Финансы и статистика" , 1994.

6. Налоги: учебное пособие /Д.Г. Черник. М., Финансы и статистика, 1995.

7. Налоговый портфель /Д.Н. Акуленок. М., "Соминтек", 1993.

8. “Налоги - 92”, жур. "Экономика и жизнь", №4, 1992 год.

9. “Налоги”, жур. "Экономика и жизнь", №36, 1992 год.

10. Закон РСФСР "Об основах налоговой системы в РСФСР", журнал "Финансы", № 9, 1992 год.

11. Материалы газеты "Финансовые известия" и журнала "Экономика и жизнь".

12.Агапова Т.А., Серегина С.Ф. Макроэкономика: Учебник. - М.: МГУ: Изд-во "Дело и Сервис", 2000. - С. 270- 360.

13.Базилевич В Д., Баластрик Л.О. Макроекономіка: Навч. посіб. - К.: Атіка, 2002. - С. 318-322.

14.Гальчинський А.С. Сучасна валютна система. - К.: ЦВКА, 1993.-96с.

15.Економічна теорія: політекономія: Підручник / За ред. В.Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2004. - С 497- 523.

16.Ивашковский С.Н. Макроэкономика: Учебник. - М.: Дело, 2000. - С. 226-358.

17.Макконнелл К.Р., Брю С.Л. Макроекономіка. - Л.: Просвіта, 1999. - С 393-418; 529-560.

18.Макроэкономика: Учебник / Общ. ред. Л.С. Тарасевича. - СПб.: Экон. шк., 1994. - С. 276-304.

19.Манків Г.Н. Макроекономіка. - К.: Основи, 2000. - С. 339-354.

20.Мікроекономіка і макроекономіка: Підручник / За заг. ред. С. Будаговської. - К.: Основи, 1998. - С. 366- 467.

21.Основи економічної теорії: політекономічний аспект / За ред. Г.Н. Климка. - К.: Знання-Прес, 2004. - 5-те вид., випр. - 615 с

22.Панчишин С. Макроекономіка. - К.: Либідь, 2001, -С 476-515.

23.Самуельсон П. Економіка. - Л.: Світ, 1993. - С 483-488.

24. Про систему оподаткування: закон України від 18 лютого 2010 року №77/97-ВР зі змінами та доповненнями // zakon1.rada.gov.ua.

25. Про податок на нерухоме майно (нерухомість), відмінне від земельної ділянки: Проект закону України від 15 грудня 2008 року // zakon1.rada.gov.ua

26. Концепція реформування податкової системи України. Схвалена розпорядженням КМУ від 19 лютого 2007 року № 56-р // Офіційний вісник України. - 2007. - № 13. - С.26.

27. Декларація цілей та завдань бюджету на 2010 рік (Бюджетна декларація). Схвалена постановою КМУ від 5 березня 2008 року № 160 // Офіційний вісник України. - 2008. - № 19. - С.17.

28. Ігнатко В., Шкрабтак О. Запровадження податку на нерухоме майно - позиція профспілок // http://www.fpsu.org.ua/news/ukraіne-world - офіційний веб-портал Федерації професійних спілок України.

29. Попадюк Н. Податок на нерухомість: реалії та перспективи // http://www.justіnіan.com.ua/artіcle.php?іd=2232- - видавнича організація Юстініан, юридичний журнал. - 2007. - № 12.

30. Фліссак Н. Світовий досвід у справлянні податку на нерухоме майно // Консультант. - 2007. - № 34.

31.Вартість дотримання податкового законодавства в Україні - К., 2009 р.

Похожие работы на - Проблематика майнового оподаткування

 

Не нашел материал для своей работы?
Поможем написать качественную работу
Без плагиата!