Місцеві податки та їх характеристика

Місцеві податки та їх характеристика

Міністерство освіти і науки України

Національний авіаційний університет

Інститут економіки та менеджменту

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Місцеві фінанси»

на тему:

Місцеві податки та їх характеристика

Виконала: студентка 218 групи

Шеля Юлія

Перевірив: Васильчук Д.С.

Київ 2010

Зміст

Вступ

Розділ 1. Місцеві податки та збори як основне джерело формування

місцевих бюджетів

1.1   Місцеві бюджети та основні джерела їх формування

1.2     Місце і роль податкових надходжень

1.3 Законодавче регулювання надходжень до місцевих бюджетів

Розділ 2. Аналіз місцевих податків та зборів

2.1   Місцеві податки: види, особливості. Період сплати до місцевого бюджету

2.2     Місцеві збори: види, особливості. Період сплати до місцевого бюджету

2.3 Надходження місцевих податків та зборів за 2006-2007 роки. Місцевий бюджет

Розділ 3. Шляхи та напрями удосконалення місцевого оподаткування в Україні

Висновок

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

В Україні доходи місцевого бюджету формуються, в основному, з таких джерел: податок з доходів фізичних осіб, податок на прибуток підприємств, збори за використання природних ресурсів, місцеві податки і збори, надходження дивідендів від використання місцевого майна, власні надходження бюджетних установ та інші. Отже, податкові надходження є основним джерелом наповнення місцевого бюджету.

Саме з цієї причини, одним з основних завдань органів законодавчої та виконавчої влади, на сьогодні, є формування оптимальної податкової системи, яка б забезпечувала достатні надходження для фінансування бюджетних видатків і в той же час не стримувала розвиток економіки, оскільки, зростання ВВП спричиняє зростання надходжень до бюджету.

Ефективність податкової системи визначається тим, наскільки цілеспрямовано вона вирішує комплекс завдань, пов’язаних з керованістю економіки, як системи, розвитком виробництва, підвищенням життєвого рівня населення.

Отже, податкова система повинна успішно вирішувати фіскально-розподільче завдання. Шляхом оптимального розподілу доходів суб'єктів підприємництва та громадян забезпечувати дохідну частину бюджетів різного рівня, достатню для фінансування соціальних процесів та розвитку в цілому України та регіонів зокрема.

Також важливою проблемою на сьогодні є збільшення частки місцевих податків і зборів в структурі місцевих бюджетів оскільки цей вид оподаткування має бути основою наповнення місцевих бюджетів і забезпечувати їх самостійність та автономність.

Мета роботи - дослідити існуючі види доходів бюджетів місцевого рівня, зокрема податкових надходжень в розрізі місцевих податків та зборів,, а також розглянути недоліки та перспективи сучасної системи формування фінансових ресурсів місцевих органів влади.

Предметом дослідження даної роботи є:

- у теоретичній частині - висвітлення та докладне вивчення джерел фінансових ресурсів органів місцевого самоврядування;

-        основна частина містить детальну інформацію про різновиди міських податків та зборів;

         третій розділ присвячений удосконаленню місцевих податків та зборів, та визначенню шляхів підвищення їх ефективності.

На основі узагальнення наукової інформації зроблено висновок про доцільність більш широкого дослідження проблем забезпечення місцевого бюджету фінансовими ресурсами, та виявлення резервів зростання надходжень.

Розділ 1. Місцеві податки та збори як основне джерело формування місцевих бюджетів

1.1 Місцеві бюджети та основні джерела їх формування

Місцеві бюджети - основна складова місцевих фінансів. Їх функція, викликана особливими місцевими інтересами. Забезпечення цих Інтересів - головна мета діяльності місцевої влади, що насамперед визначає її функції, а отже, й об’єктивну потребу та закономірність функціонування місцевих фінансів.

Після набуття Україною суверенітету почався процес становлення національної фінансової системи та її складової - місцевих фінансів як об’єктивно економічної реальності, властивої фінансовим системам усіх сучасних цивілізованих держав, що пов’язано з радикальною зміною концепції державної влади, відмовою від її радянської моделі та переходом до організації влади на основі її поділу на законодавчу, виконавчу й судову.

У системі місцевих фінансів з’явилися і розвиваються такі інститути, як самостійний місцевий бюджет, позабюджетні валютні та цільові фонди, комунальна власність, місцеві податки і збори, фінансові ресурси комунальних підприємств тощо.

Одним із головних фінансових фондів місцевих органів влади, за допомогою якого в основному реалізуються покладені на них функції та завдання в межах власної компетенції, зокрема такі, як соціальне обслуговування, початкова і середня освіта, охорона здоров’я, дороги місцевого значення, благоустрій, житлово-комунальне господарство, житлове будівництво, а також делеговані повноваження, визначені центральною владою, є місцевий бюджет.

Якщо також врахувати закономірні відносини між бюджетами різних рівнів, то, виходячи із вищенаведеного, можна сформулювати таке визначення:

Місцеві бюджети - це система формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них функцій і завдань, як власних, так і делегованих.

Водночас місцевий бюджет може розглядатися за трьома аспектами.

По-перше, це правовий акт, згідно з яким виконавчі органи влади отримують легітимне право розпоряджатися певними фондами грошових ресурсів.

По-друге, це план (кошторис) видатків і доходів відповідного місцевого органу влади чи самоврядування.

По-третє, це економічна категорія, оскільки бюджет є закономірним економічним елементом будь-якої самостійної територіальної одиниці, наділеної відповідним правовим статусом.

Оскільки місцевий бюджет серед інститутів місцевих фінансів відіграє основну роль у забезпеченні виконання функцій і завдань місцевими органами, то упродовж останніх років було приділено багато уваги посиленню його впливу на економіку і соціальну сферу як інструменту перерозподілу валового внутрішнього продукту, фіскальної діяльності, забезпечення громадських послуг і економічного зростання.

Розв’язання цих проблем тісно пов’язане з утворенням системи самостійних бюджетів, удосконаленням відносин та запровадженням нових способів формування доходів і видатків.

Доходи місцевих бюджетів в умовах трансформації фінансово-бюджетних відносин вимагають вдосконалення та забезпечення їх стабільності з метою здійснення публічних видатків на виконання повноважень органами місцевої влади, їх формування вимагає нових форм і методів планування податків, зборів і обов’язкових платежів та пошуку дієвих інструментів регулювання на усіх стадіях бюджетного процесу. В цих умовах важливе місце відводиться дієвості фінансово-бюджетному законодавству, ефективності системи оподаткування та впливу макропоказників соціально-економічного розвитку на формування доходів місцевих бюджетів на відповідний бюджетний рік та середньострокову перспективу. Міністерство фінансів України при визначенні зведених планових показників доходів бюджету здійснює плановий розрахунок обсягу доходів місцевих бюджетів та плановий розрахунок трансфертів на наступний плановий рік для усіх бюджетів адміністративно-територіальних об’єднань.

Свого часу передбачена Законом України «Про бюджетну систему України» схема розподілу дохідних джерел між бюджетами була втілена лише частково. За роки, що минули з часу прийняття цього закону неодноразово змінювався перелік доходів як державного, так і місцевих бюджетів. У 1996 році Конституція України по-новому визначила місце й роль деяких бюджетів, зокрема обласних і районних.. Закріплення за Державним бюджетом України непрямих податків, а за місцевими - прямих (із числа регулювальних податків) докорінно змінило склад їхніх доходів.

Бюджетний кодекс України, який набрав чинності у липні 2001 року, закріпив перші результати розпочатої бюджетної реформи та налагодив прямі зв’язки державного бюджету із 686 місцевими бюджетами, включаючи Автономну Республіку Крим. Кодекс не лише визначив, а й закріпив конкретні джерела доходів за місцевими бюджетами. Це дало можливість спрямувати зусилля на збільшення надходжень і на посилення ефективності використання бюджетних коштів на місцевому рівні. Іншими словами, органи місцевого самоврядування отримали давно очікувані реальні стимули до нарощування своїх фінансових ресурсів. Водночас кодекс передбачає одну з важливих і обов’язкових умов - прозорість бюджетного процесу, а саме: застосування нових підходів і методів до аналізу конкретних наявних або перспективних проблем для ухвалення відповідних рішень.

Доходи місцевих бюджетів формуються із доходів загального фонду та доходів спеціального фонду. Податки, збори та обов’язкові платежі, які не мають спеціального використання, зараховуються до загального фонду місцевих бюджетів. До спеціального фонду зараховуються власні надходження бюджетних установ, окремі надходження до цільових фондів, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також інші платежі, які мають спеціальне цільове використання. Складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів є бюджет розвитку.

Доходи спеціального фонду складають на рівні 10-13% доходів місцевих бюджетів.

Одним з елементів розвитку бюджетного процесу, що підвищує самостійність у взаємовідносинах між усіма бюджетами - передбачене Бюджетним кодексом України (ст. 69) виведення 15 видів надходжень до місцевих бюджетів поза межі бюджетного регулювання. Це, насамперед, місцеві податки і збори, а також частина плати за землю.

Обов’язковим напрямом бюджетної політики у сфері відносин стало завершення у 2004 р. переходу місцевих бюджетів на обслуговування органами Державного казначейства України за видатками, що вимагало чіткого розподілу функцій і повноважень у фінансовій системі між місцевими фінансовими органами та органами Державного казначейства України з метою оптимізації витрат на їх функціонування та уникнення дублювання повноважень.

Отже, як бачимо позитивною характеристикою кодексу є чітке розмежування дохідних джерел між ланками бюджетної системи. Ст. 63-69 кодексу визначають склад доходів місцевих бюджетів. Вони представлені закріпленими за бюджетом місцевого самоврядування податками і зборами, що враховуються при визначенні обсягів між бюджетних трансфертів, і доходами, які не враховуються при визначенні таких трансфертів, інакше кажучи - нормативами відрахувань від прибуткового податку з громадян до бюджетів місцевого самоврядування, а саме:

до бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;

до бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення зараховується 75% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст;

до бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об’єднань зараховується 25% від загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на цій території.

Місцеві ради (сільські, селищні, міські) відповідно до переліку місцевих податків і зборів, передбаченого Декретом КМУ «Про місцеві податки і збори», запроваджують їх на своїй території, визначають механізм їх справляння і порядок сплати. Винятком є збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон, який встановлюється обласними радами.

Органи місцевого самоврядування за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентують порядок їх сплати до місцевого бюджету; визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення й перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх подання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи державної податкової служби.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до складу повноважень рад базового рівня належить право надавати пільги за місцевими податками й зборами у вигляді повного або часткового звільнення від їх сплати певних категорій платників чи відстрочки у сплаті місцевих податків і зборів.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність і повноту перерахування місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів покладається на платників.

Водночас недоліками кодексу є те, що не враховується зменшення ставки оподаткування, в результаті цього окремі місцеві бюджети нестимуть значні втрати доходів внаслідок невиконання обсягів доходів та безпідставного зменшення обсягів дотації вирівнювання (або збільшення обсягу коштів, що передаються до державного бюджету).

Дохідна частина місцевих бюджетів досі ще значною мірою залежить від перерозподілу фінансових ресурсів через державний бюджет, отже, відповідно обмежуються й видатки. Поки зберігатиметься така ситуація, місцеві фінанси залишатимуться слабкими, не забезпечуватимуть виконання покладених на місцеві органи влади функцій.

Важливе значення для забезпечення самостійності місцевих бюджетів мають порядок використання вільних бюджетних коштів і повноваження місце органів влади щодо його встановлення.

Законом «Про бюджетну систему України» встановлено, що вільні бюджетні кошти не можуть бути вилучені органами державної виконавчої влади вищого рівня. Рішення про використання їх приймають тільки місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування з подальшим затвердженням їх відповідними радами.

Гарантії прав щодо самостійного використання вільних бюджетних коштів збережено і Законом «Про місцеве самоврядування» від 1997 року.

Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати фундаментальне поглиблення реформи бюджетних взаємовідносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за розв’язання економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень.

1.2 Місце і роль податкових надходжень

Однією з найважливіших ознак демократичної держави є наявність у ній місцевого самоврядування - законодавчо закріпленого права територіальних громад самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів.

Підвищення ролі місцевих податків і збільшення доходів місцевих бюджетів за їх рахунок є головним напрямком розширення фінансової автономії регіонів. Лише за цієї умови місцеве самоврядування реально відповідатиме своїй суті, і будь-який вплив на нього, втручання у його справи стане можливим тільки у випадках і межах, визначених законом.

Існує точка зору, що податок на майно певною мірою відповідає вимогам загальних податкових принципів платоспроможності (ability-to-pay principle) і вигод від надання суспільних послуг (benefits-received principle). У першому випадку тому, що чим більше накопичив багатства індивідуум, тим, очевидно, вища і його можливість сплачувати податки. В другому - тому, що податок на майно можна розглядати в тому числі і як плату за послуги влади щодо його захисту й утримання.

Одна з головних проблем в організації майнового оподатковування - визначення вартості нерухомості. Це пов’язано з тим, що її об’єкти бувають найрізноманітнішими й одержати їх достовірну поточну ринкову оцінку дуже непросто. На практиці органи влади змушені приписувати оподатковувану вартість майна (зазвичай на базі річної суми орендної плати або можливої ціни продажу), яка може відрізнятися від ринкової у будь-який бік. Отже, така оцінка завжди містить певний суб’єктивний елемент, причому тим більший, чим менше розвинений ринок нерухомості й вищі темпи інфляції.

Декретом Кабінету Міністрів України від 20.05.93 р. №56-93 «Про місцеві податки і збори» визначені платники місцевих податків і зборів, об’єкти їх оподаткування, граничні розміри, джерела сплати. Особливість місцевих податків і зборів полягає в тому, що вони запроваджуються рішенням органу місцевого самоврядування. Цей самий орган на кожний платіж розробляє і затверджує положення, яким визначається порядок сплати і перерахування до місцевого бюджету місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних ставок.

Однак нинішню структуру наповнення місцевих бюджетів не можна вважати досконалою, бо питома вага надходжень від власних джерел, насамперед від місцевих податків і зборів, порівняно незначна.

Найбільша питома вага в доходах місцевих бюджетів сьогодні належить надходженням від загальнодержавних податків, зборів, обов’язкових платежів та інших надходжень, які практично не пов’язані з власною діяльністю органів місцевого самоврядування.

Такий стан певною мірою суперечить одному з головних принципів місцевого самоврядування, зафіксованому в Європейській хартії про місцеве самоврядування, Конституції і законах України, - принципу правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування.

Видається логічнішим, коли основою фінансової бази місцевого самоврядування будуть доходи з власних джерел, що цілком відповідатиме згаданому принципу. Лише за цієї умови місцеве самоврядування реально відповідатиме своїй суті, і будь-який вплив на нього, втручання у його справи стане можливим тільки у випадках і межах, визначених законом.

Зумовлено це передовсім тим, що передбачені чинним законодавством України місцеві податки і збори не відіграють суттєвої фіскальної ролі, а ті загальнодержавні податки, які традиційно зараховуються до дохідної частини місцевих бюджетів, не віднесені до місцевих.

Найбільшу суму надходжень до місцевих бюджетів забезпечується за рахунок комунального податку. Даний податок розглядається як компенсація за послуги, що надаються громадою для відтворення робочої сили.

Останніми роками спостерігається тенденція зростання надходжень в Україні від ринкового збору від 25,1% до 44,7%. Ринковий збір цілком підтверджує свою доцільність, тим більше, що він відповідає світовим вимогам до системи місцевих податків і зборів, а саме: тягар цього збору лежить безпосередньо на місцевих жителях окремих територіальних громад, оскільки саме вони переважно купують і продають товари на місцевих ринках. Надходження від цього збору покривають відповідні витрати на надання торгового місця на ринку. Разом з тим, слід враховувати, що запровадження ринкового збору є доцільним лише у порівняно великих населених пунктах (містах, селищах, районах, великих селах). В інших населених пунктах ринки фактично відсутні або не надають жодних послуг особам, які здійснюють торгівлю. Останнє ж означає відсутність підстав для справляння збору, не говорячи вже про невідповідність обсягів доходу від цього платежу витратам на його адміністрування.

Значною є також і частка надходжень від збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі - 7,9%. Недоліком цього збору, на нашу думку, є його тимчасовий характер, крім цього, надходження від нього об’єктивно зменшуватимуться з насиченням території відповідними об’єктами, зменшенням потреби в них.

Помітний рівень доходів до місцевих бюджетів також забезпечується за рахунок збору за паркування автотранспорту (близько 1,6%), який спрямований на відшкодування витрат, пов’язаних із наданням послуг з паркування. Як правило, витрати на забезпечення справляння цього збору та дотримання платниками правил сплати збору є невисокими, до того ж не вимагають канцелярської роботи.

Отже, як свідчить практика стягнення місцевих податків і зборів, найбільш перспективними видами щодо можливостей впровадження і за обсягами надходжень є комунальний податок, ринковий збір, готельний збір, збір за паркування автотранспорту, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі. Але можливості, закладені в цих платежах (зокрема, наявність потенційних платників та об’єктів оподаткування), використовуються ще не повною мірою.

Органи місцевої влади недостатньо використовують можливості збільшення доходів своїх бюджетів шляхом впровадження місцевих податків і зборів: багато видів місцевих податків і зборів не стягуються зовсім, навіть найбільш важливі з них.

Стримуючим фактором у процесі впровадження місцевих податків і зборів є також вільний підхід органів місцевого самоврядування до додержання законодавства про місцеві податки і збори: ряд місцевих рад під час прийняття рішень щодо введення зазначених податків і зборів не затверджували відповідних положень з чітким визначенням кола платників, ставок податків і зборів, строків їх сплати, пільг, відповідальності платників за неправильне або неповне обчислення податків та зборів, несвоєчасну їх сплату.

Абсолютна більшість коштів від загальної суми місцевих податків і зборів по Україні надходить до бюджетів великих міст, у той час як кількість цих міст у загальній кількості населених пунктів, де є місцеві бюджети, тобто у системі місцевого самоврядування, незначна. Частка ж місцевих податків і зборів у дохідній частині абсолютної більшості сільських і селищних бюджетів на сьогодні не досягає навіть одного відсотка. Таким чином, необхідно зазначити, що існуюча сьогодні система місцевих податків і зборів не виправдовує себе і повинна бути змінена принаймні з кількох причин.

По-перше, питома вага місцевих податків і зборів у доходах бюджетів місцевого самоврядування є незначною (у середньому не перевищує 4,0%).

По-друге, передбачений чинним законодавством перелік місцевих податків і зборів об’єктивно не дає змоги забезпечити будь-які істотні надходження до абсолютної більшості бюджетів місцевого самоврядування, зокрема до сільських і селищних бюджетів, які складають понад 90 відсотків усіх місцевих бюджетів.

По-третє, беручи до уваги незначні обсяги надходжень від місцевих податків і зборів, справляння більшості з них, особливо у сільській місцевості, є економічно невиправданими і недоцільними.

В Україні місцеві податки і збори, тобто їхні ставки, не враховують реальних можливостей платників, отже, не стимулюють. Усе це переконує, що реорганізація системи оподаткування місцевими додатками і зборами назріла і має бути спрямована насамперед на забезпечення фінансової бази місцевого самоврядування, що є однією з найважливіших умов ефективної діяльності територіальних громад та утворених ними органів місцевого самоврядування. Наповнення сільських, селищних, міських бюджетів саме через зростання ролі місцевих податків і зборів має бути пріоритетним. Для її реформування доцільно також скористатися досвідом зарубіжних країн, який підтверджує, що цей вид платежів може бути вагомим джерелом доходів місцевих бюджетів для вирішення конкретних завдань органів місцевої влади.

1.3 Законодавче регулювання надходжень до місцевих бюджетів

У системі місцевих фінансів з’явилися і розвиваються такі інститути, як самостійний місцевий бюджет, позабюджетні валютні та цільові фонди, комунальна власність, місцеві податки і збори, фінансові ресурси комунальних підприємств тощо, які у правовому порядку й організаційно закріпляються в законах України «Про місцеві ради народних депутатів та місцеве і регіональне самоврядування», «Про місцеві держадміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні», а також у Законі «Про бюджетну систему України», Декреті Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», Бюджетному Кодексі.

Надходження до бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

) кошти від відчуження майна, яке знаходиться у комунальній власності, в тому числі від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення;

) надходження дивідендів, нарахованих на акції (частки, паї) господарських товариств, що є у власності відповідної територіальної громади;

) кошти від повернення позик, які надавалися з відповідного бюджету до набрання чинності цим Кодексом, та відсотки, сплачені за користування ними;

) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням відповідної ради;

) запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України (крім випадку, передбаченого статтею 73 цього Кодексу);

) субвенції з інших бюджетів на виконання інвестиційних проектів.

Для покриття тимчасових касових розривів, що виникають під час виконання загального фонду місцевого бюджету, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи відповідної ради можуть отримувати короткотермінові позички у фінансово-кредитних установах на термін до трьох місяців, але у межах поточного бюджетного періоду. Порядок отримання таких позичок визначається Міністерством фінансів України.

Видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10 відсотків видатків від загального фонду відповідного місцевого бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу.

Якщо у процесі погашення основної суми боргу та платежів по його обслуговуванню, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіка погашення з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років.

У доходи районних бюджетів, міських (міст обласного підпорядкування) бюджетів згідно з Законом України «Про бюджетну систему» від 29.06.95 р. №253/95-ВР [5] в порядку, на умовах і в межах, встановлених законами України, зараховуються:

прибутковий податок з громадян у розмірі, визначеному Радою народних депутатів вищого рівня;

плата за землю до районних бюджетів у розмірах, визначених Радою народних депутатів вищого рівня, і 60 відсотків - до міських бюджетів (міст обласного підпорядкування);

податок на нерухоме майно громадян;

місцеві податки і збори, крім винятків, передбачених законодавством України;

частина доходів від приватизації державного майна, яка визначається Радою народних депутатів вищого рівня;

надходження від оренди цілісних майнових комплексів, що перебувають у комунальній власності цього рівня;

відрахування, дотації і субвенції, отримані з бюджетів вищого рівня;

інші надходження.

Згідно Декрету КМУ «Про місцеві податки і збори» органи місцевого самоврядування самостійно встановлюють і визначають порядок сплати місцевих податків і зборів відповідно до переліку і в межах установлених граничних розмірів ставок.

Органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції мають право запроваджувати пільгові податкові ставки, повністю відміняти окремі місцеві податки і збори або звільняти від їх сплати певні категорії платників та надавати відстрочки у сплаті місцевих податків та зборів.

Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Повернення з бюджету місцевого самоврядування над міру сплачених сум місцевих податків і зборів

Над міру сплачені платниками суми місцевих податків і зборів зараховуються в рахунок майбутніх платежів або повертаються їм згідно з чинним законодавством.

Іноземні юридичні особи та громадяни сплачують місцеві податки і збори на рівних умовах з юридичними особами та громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами та законодавством України.

Відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати місцевих податків і зборів до бюджету місцевого самоврядування покладається на платників відповідно до чинного законодавства.

Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюється державними податковими інспекціями.

Законодавчо також обумовлено компетенцію місцевих органів влади стосовно функціонування місцевих бюджетів та місцевих податків і зборів, так в Законі України «Про місцеве самоврядування» із змінами і доповненнями від 4.03.2004 року №1577-IV вказано, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать:

) складання проекту місцевого бюджету, подання його на затвердження відповідної ради, забезпечення виконання бюджету; щоквартальне подання раді письмових звітів про хід і результати виконання бюджету; підготовка і подання відповідно до районних, обласних рад необхідних фінансових показників і пропозицій щодо складання проектів районних і обласних бюджетів;

) встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів щодо оплати побутових, комунальних, транспортних та інших послуг, які надаються підприємствами та організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до комунальної власності;

) встановлення за узгодженим рішенням відповідних рад порядку використання коштів та іншого майна, що перебувають у спільній власності територіальних громад;

) здійснення в установленому порядку фінансування видатків з місцевого бюджету;

) залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об’єктів соціальної і виробничої інфраструктури та на заходи щодо охорони навколишнього природного середовища;

) об’єднання на договірних засадах коштів відповідного місцевого бюджету та інших місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування комунальних підприємств, установ та організацій, вирішення інших питань, що стосуються спільних інтересів територіальних громад;

Відповідно до цього ж закону:

. Органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з цим Законом та законом про бюджетну систему.

. Районні та обласні ради затверджують районні та обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних та культурних програм, контролюють їх виконання.

. Складання і виконання районних і обласних бюджетів здійснюють відповідні державні адміністрації згідно з цим Законом та законом про бюджетну систему.

. Самостійність місцевих бюджетів гарантується власними та закріпленими за ними на стабільній основі законом загальнодержавними доходами, а також правом самостійно визначати напрями використання коштів місцевих бюджетів відповідно до закону.

. Втручання державних органів у процес складання, затвердження і виконання місцевих бюджетів не допускається, за винятком випадків, передбачених цим та іншими законами.

Участь держави у формуванні доходів місцевих бюджетів згідно ЗУ «Про місцеве самоврядування» проявляється в тому, що:

. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. У випадках, коли доходи від закріплених за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюджету, держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про державний бюджет.

. Мінімальні розміри місцевих бюджетів визначаються на основі нормативів бюджетної забезпеченості на одного жителя з урахуванням економічного, соціального, природного та екологічного стану відповідних територій, виходячи з рівня мінімальних соціальних потреб, встановленого законом.

Згідно ЗУ «Про місцеві держадміністрації» із змінами і доповненнями від 4 березня 2004 року №1577-IV, місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують:

) виконання Конституції, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

) законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян;

) виконання державних і регіональних програм соціально-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин - також програм їх національно-культурного розвитку;

) підготовку та виконання відповідних бюджетів;

) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;

) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

) реалізацію інших наданих державою, а також делегованих відповідними радами повноважень.

Місцева державна адміністрація:

1) складає і подає на затвердження ради проект відповідного бюджету та забезпечує його виконання; звітує перед відповідною радою про його виконання;

) подає в установленому порядку до органів виконавчої влади вищого рівня фінансові показники і пропозиції до проекту Державного бюджету України, пропозиції щодо обсягу коштів Державного бюджету України для їх розподілу між територіальними громадами, розмірів дотацій і субсидій, дані про зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню, баланс фінансових ресурсів для врахування їх при визначенні розмірів субвенцій, а також для бюджетного вирівнювання виходячи із забезпеченості мінімальних соціальних потреб;

) отримує від усіх суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності інформацію, передбачену актами законодавства для складання і виконання бюджету;

) здійснює фінансування підприємств, установ та організацій освіти, культури, науки, охорони здоров’я, фізичної культури і спорту, соціального захисту населення, переданих у встановленому законом порядку в управління місцевій державній адміністрації вищими органами державної та виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад, а також заходів, пов’язаних із розвитком житлово-комунального господарства, благоустроєм та шляховим будівництвом, охороною довкілля та громадського порядку, інших заходів, передбачених законодавством;

) у спільних інтересах територіальних громад об’єднує на договірній основі бюджетні кошти з коштами підприємств, установ, організацій та населення для будівництва, розширення, реконструкції, ремонту та утримання виробничих підприємств, транспорту, мереж тепло-, водо-, газо-, енергозабезпечення, шляхів, зв’язку, служб з обслуговування населення, закладів охорони здоров’я, торгівлі, освіти, культури, соціального забезпечення житлово-комунальних об’єктів, в тому числі їх придбання для задоволення потреб населення та фінансує здійснення цих заходів;

) здійснює в установленому порядку регулювання інвестиційної діяльності;

) регулює ціни та тарифи за виконання робіт та надання житлово-комунальних послуг підприємствами, а також визначає і встановлює норми їх споживання, здійснює контроль за їх додержанням.

податок збір місцевий бюджет

Розділ 2. Аналіз місцевих податків та зборів

2.1 Місцеві податки: особливості та види. Періоди сплати до місцевого бюджету

Комунальний податок

Статтею 15 Декрету №56-93 визначено, що комунальний податок справляється з юридичних осіб, крім бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств. Його граничний розмір не повинен перевищувати 10% від річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Комунальний податок - це обов’язковий місцевий податок, який нараховується на основі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян та середньоспискової чисельності працюючих.

Платники - юридичні особи, за виключенням бюджетних установ, організацій, планово-дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Об’єкт оподаткування - фонд оплати праці, розрахований виходячи з офіційно встановленого неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (незалежно від фактично сплаченої заробітної плати), помноженого на середньоспискову чисельність працюючих за звітний місяць.

Розмір ставки -10% річного фонду оплати праці, розрахованого виходячи з неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (1,7 гривень). [10]

Враховуючи роз’яснення Мінстату України від 13.02.96 р. №04-2-7/60, для розрахунку комунального податку рекомендовано застосовувати показник «середньоспискова (на сьогодні - середньооблікова) чисельність штатних працівників спискового (на сьогодні - облікового) складу», який обчислювався відповідно до Інструкції зі статистики чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві України, затвердженої наказом Мінстату України від 07.07.95 р. №171 (зареєстровано у Мін’юсті України 07.08.95 р. за №287/823, за текстом - Інструкція №171).

Наказом Держкомстату України від 28.09.2005 р. №286 (зареєстровано в Мін’юсті України 30.11.2005 р. за №1442/11722, за текстом - Інструкція №286) затверджено і введено в дію з 01.01.2006 р. Інструкцію зі статистики кількості працівників, тому відповідно наказ Мінстату України від 07.07.95 р. №171 визнано таким, що втратив чинність з 01.01.2006 р.[ 4]

Пунктом 1.8 Інструкції №286 визначено, що суть показника середньооблікової кількості штатних працівників полягає в тому, що зайнятий працівник враховується лише один раз (за місцем основної роботи) незалежно від терміну трудового договору та тривалості робочого часу.

Розглянемо приклад заповнення податкового розрахунку комунального податку по підприємству.[22]

Вихідні дані: у квітні на ТОВ «Челсер» за штатом налічувалося 52 працівники, у т.ч. один - особа, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років. Щоденні дані протягом місяця не змінювалися.

СКШП (середньооблікова кількість штатних працівників) за квітень становить 51 особу (не враховується особа, що перебуває у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трьох років);

травня двох працівників звільнено (для них це останній робочий день), 23 травня прийнято на роботу одного працівника та 29 травня прийнято на роботу ще одного працівника й один працівник пішов у щорічну відпустку.

Кількість штатних працівників за кожний день місяця:

З 1 по 16 травня (включно) - 51 особа;

З 17 по 22 травня - 49 осіб;

З 23 по 28 травня - 50 осіб;

З 29 по 31 травня - 51 особа.

Працівники, які перебувають у щорічних відпустках, включаються до облікової кількості штатних працівників (п.п. 2.5.6 Інструкції №286).

СКШП за травень становить 50 осіб:

(51*16 днів+49*6 днів+51*3 дні): 31=50.4 ≈ 50 осіб.

червня одного працівника звільнено (для нього це останній робочий день).

Кількість штатних працівників за кожен день місяця становить:

З 1 по 17 червня - 51 особа (незважаючи на те, що працівника звільнено 15 червня (п’ятниця), за вихідні дні 16 (субота) та 17 (неділя) червня кількість працівників приймається на рівні облікової кількості працівників за попередній робочий день);

З 18 червня по 30 червня - 50 осіб.

СКШП за червень становить 51 особу:

(51*17 днів+50*13 днів): 30 = 50.6 ≈ 51 особа.

Кількісний склад працівників за II квартал 2007 року становить 152 особи (51+50+51).

У квітні та травні авансом сплачено комунального податку 167 грн. За підсумком II кварталу до 20 серпня включно (оскільки 19 серпня-неділя, вихідний день) підприємству слід доплатити 91.40 грн.(258.40 грн. - 167 грн.). помилок за минулі періоди немає. (Додаток 1).

Специфічним є визначення середньооблікової кількості штатних працівників на підприємствах, які працювали неповний місяць (наприклад, на створених або ліквідованих підприємствах). Так, згідно з п.п. 3.2.4 Інструкції №286 середньооблікова кількість штатних працівників на підприємствах, які працювали неповний місяць, визначається шляхом ділення суми облікової кількості штатних працівників за всі дні роботи підприємства у звітному місяці, включаючи вихідні, святкові та неробочі дні за період роботи, на число календарних днів у звітному місяці.

Слід мати на увазі, що до створених підприємств не належать підприємства, створені на базі ліквідованих (реорганізованих) юридичних осіб, відокремлених або несамостійних підрозділів.

Підприємства, які тимчасово припинили роботу з економічних причин, визначають середньооблікову кількість штатних працівників у середньому за період на загальних підставах.

Згідно з п.п 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 Закону України від 21.12.2000 р. №2181-III «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (зі змінами та доповненнями, за текстом - Закон №2181-III) податкові декларації подаються за базовий податковий (звітний) період, що дорівнює:

• календарному місяцю (у тому числі при сплаті місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця;

• календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі при сплаті квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

Базовий податковий період для комунального податку визначається відповідно до прийнятого рішення органу місцевого самоврядування про справляння місцевого податку на відповідній території органу місцевого самоврядування.

Відповідно до п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону №2181-III платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного терміну подання податкової декларації.

Доходи ланок бюджетної системи у відсотках до консолідованого державного бюджету, 2008 р.

Форму податкового розрахунку комунального податку затверджено наказом ДПА України від 24.12.2003 р. №625 (зареєстровано в Мін’юсті України 08.01.2004 р. за №4/8603). У формі податкового розрахунку в примітці зазначено, що кількісний склад працівників визначається згідно з Інструкцією №171.

Слід зазначити, що до форми податкового розрахунку комунального податку внесено зміни наказом ДПА України від 20.03.2006 р. №143 «Про внесення змін до форми податкового розрахунку комунального податку» (зареєстровано в Мін’юсті України 27.03.2006 р. за №331/12205, за текстом - наказ №143, надруковано у «Віснику» №13/2006, с. 15).

Наказом №143 у формі податкового розрахунку комунального податку примітку викладено у новій редакції, згідно з якою кількісний склад працівників за відповідний базовий податковий (звітний) період дорівнює показнику середньооблікової кількості штатних працівників, визначеному відповідно до Інструкції №286. При цьому, якщо згідно з рішенням органу місцевого самоврядування про встановлення комунального податку базовим податковим (звітним) періодом визначено календарний місяць, то в рядку 01 зазначається середньооблікова кількість штатних працівників за такий місяць, якщо визначено календарний квартал (півріччя, рік) - середньооблікова кількість штатних працівників за кожний місяць кварталу (півріччя, року).

Враховуючи те, що кошти комунального податку спрямовуються на комунальні потреби за місцем розташування суб’єкта господарювання, головне підприємство (або філія) сплачує комунальний податок за працівників філії до бюджету за місцем їх знаходження.

Платники фіксованого сільськогосподарського податку відповідно до Закону України від 17.12.98 р. №320-XIV «Про фіксований сільськогосподарський податок» комунальний податок не сплачують.

Відповідно до пункту 6 Указу Президента України від 03.07.1998 №727 “Про спрощену систему оподаткування” суб’єкти малого підприємництва, які сплачують до бюджету єдиний податок, не є платниками комунального податку.

Податок з реклами

Податок з реклами - це податок на послуги зі встановлення і розміщення реклами.

Основним документом, що регулює організацію та проведення рекламних заходів, а також здійснення рекламної діяльності, є Закон «Про рекламу» від 03.07.96 р. №270/96-ВР (зі змінами та доповненнями, в редакції Закону України від 11.07.2003 р. №1121-IV). Зазначений Закон визначає засади рекламної діяльності в Україні, регулює відносини, що виникають у процесі виробництва, розповсюдження та споживання реклами.

Реклама - це інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Відповідно до цього Закону особа - це фізична особа, в тому числі суб’єкт підприємницької діяльності, юридична особа будь-якої форми власності, представництво нерезидента в Україні, а товар - будь-який предмет господарського обігу, в тому числі продукція, роботи, послуги, цінні папери, об’єкти права інтелектуальної власності; споживачі реклами - це невизначене коло осіб, на яких спрямовується реклама ( 1 Закону №270/96-ВР).

Відносини, що виникають у зв’язку з розміщенням зовнішньої реклами в населених пунктах, регулюються Типовими правилами розміщення зовнішньої реклами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 р. №2067, які також визначають порядок надання дозволів на розміщення такої реклами.

Зовнішня реклама розміщується на підставі дозволів та у порядку, встановленому виконавчими органами сільських, селищних, міських рад відповідно до цих Правил. Дозвіл - документ установленої форми, виданий розповсюджувачу зовнішньої реклами на підставі рішення виконавчого органу сільської, селищної, міської ради, який дає право на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та в певному місці.[ 10]

Щодо справляння плати за видачу зазначених дозволів зауважимо, що відповідно до п. 3 Типових правил справляння зазначеної плати виконавчими органами сільських, селищних, міських рад заборонено.

Рекламодавець - це юридична і фізична особа, від імені якої здійснюється реклама.

Об’єктом податку з реклами є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами.

Платники податку з реклами - юридичні особи та громадяни.

Об’єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення і розміщення реклами, а у разі виконання цих робіт власними силами рекламодавця - вартість фактично понесених витрат.

Розмір податку з реклами становить:

• 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами;

• 0,5% вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час.

Розглянемо приклад податкового розрахунку податку з реклами.

Вихідні дані: дохід рекламного агентства «Професіонал» за I квартал 2007 року склав 174 243 грн. від реалізаціі рекламних послуг.

Отже, ставка податку складає 0.5% від вартості послуг за розміщення реклами на тривалий час, розрахунок подається в терміни, передбачені для квартальної звітності, сплата здійснюється протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного подання податкового розрахунку. Помилок за минулі періоди немає

Загальна сума податків складає: 20%(ПДВ) +0.5%(ПР) = 20.5%

ПР= (174 243 / 1.205)*0.5% = 723 грн. (Додаток 2)

Податок з реклами сплачується з усіх видів оголошень і повідомлень, які передають інформацію з комерційною метою за допомогою ЗМІ, преси, телебачення, афіш, плакатів, рекламних щитів, інших технічних засобів, майна та одягу, на вулицях, магістралях, майданах, будинках, транспорті та в інших місцях.

Податок з реклами сплачується під час оплати послуг за встановлення та розміщення реклами.

Якщо рекламне агентство тільки встановило або розмістило рекламу, але ще не отримало оплати своїх послуг та податку з реклами до закінчення періоду, за який зобов’язане перерахувати всю суму отриманих податків до місцевого бюджету, то податок з реклами, пов’язаний з наданням цих послуг, рекламне агентство перераховувати не повинне, оскільки воно ще не отримало податку з реклами на свій поточний рахунок або до своєї каси від замовника реклами.

Іноземні юридичні особи і громадяни сплачують податок з реклами на рівних умовах з юридичними особами і громадянами України, якщо інше не передбачено міжнародними договором і законодавством України.

Бухгалтерські служби СГД, що стягують податок з реклами, зобов’язані вести окремий облік податку, а відповідальність за своєчасність і повноту стягнення податку покладається на керівника і головного бухгалтера цих підприємств.

Подання розрахунку податку з реклами до органів державної податкової служби здійснюється платниками за базовий податковий (звітний) період календарний місяць - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця; за базовий податковий (звітний) період календарний квартал - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу; за базовий податковий (звітний) період рік - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) року.

Сплата здійснюється протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного терміну подання податкового розрахунку.

Податковий розрахунок податку з реклами затверджено наказом ДПА України від 24.12.2003 р. №624.

2.2 Місцеві збори: особливості, види та період сплати до місцевого бюджету

Ринковий збір

Ринковий збір - це плата за торгові місця на ринках і в павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках для торгівлі з автомашин, візків, мотоциклів, ручних візків, що справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари.

З дати прийняття Указу №761/99 внесено корективи до порядку обчислення та граничних розмірів ринкового збору. Так, у ст. 1 цього Указу встановлено, що ринковий збір - це плата за право зайняття місця для торгівлі на ринках усіх форм власності, в тому числі у павільйонах, на критих та відкритих столах, майданчиках (включаючи орендовані), з автомобілів, візків, мотоциклів, ручних візків тощо.

Указом №761/99 визначено, що платниками ринкового збору є юридичні особи усіх форм власності, їх філії, відділення, представництва та інші відокремлені підрозділи, а також фізичні особи.

Ринковий збір справляється за кожний день торгівлі. Ставки ринкового збору встановлюються у розмірі від 0,05 до 0,15 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян для фізичних осіб (від 85 коп. до 2 грн. 55 коп.) і від 0,2 до 2 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 3 грн. 40 коп. до 34 грн.) для юридичних осіб за кожне місце.

Розглянемо приклад розрахування ринкового збору:

Приватний підприємець сплатив суму ринкового збору по закінченню звітного періоду 5258.73 грн. Але було виявлено суму недоплати у розмірі 476.86 грн. в зв’язку з цим на ПП Горіна О.І. було накладено штраф у розмірі 5% від суми недоплати. (Додаток 3)

.59 - 5258.73 = 476.86 грн. (сума недоплати)

.86 * 5% = 23.84 грн. (сума штрафу).

Ринковий збір сплачується до початку торгівлі через касовий апарат адміністрації ринку. На підставі касового чека про сплату ринкового збору особі надається місце для торгівлі.

Продавці на ринках зобов’язані сплатити ринковий збір до початку торгівлі. Водночас при справлянні ринкового збору початком торгівлі вважається час, що настає через дві години з початку роботи ринку. По закінченні двох годин з початку роботи ринку ринковий збір сплачується продавцем до займання торгового місця.

Торговець повинен здійснювати торгівлю тільки за умови сплати ринкового збору.[4]

Збір не справляється за торгівлю за межами ринку, проте при цьому необхідно одержати дозвіл на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, сплативши збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

Згідно з п. 16 Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Мінекономіки та з питань європейської інтеграції України, МВС України, ДПА України, Держстандарту України від 26.02.2002 р. №57/188/84/105 (зареєстровано в Мін’юсті України 22.03.2002 р. за №288/6576, за текстом - Правила торгівлі на ринках), продавець повинен мати при собі документи про сплату ринкового збору та оплату послуг ринку. У разі використання торгового місця на умовах оренди продавець повинен мати копію угоди з адміністрацією ринку про оренду, а на умовах суборенди - копію такої угоди із суб’єктом підприємницької діяльності (орендодавцем). Під час проведення органами контролю та адміністрацією ринку перевірок роботи суб’єктів підприємницької діяльності продавці повинні надати вищезазначені документи.

Таким чином, приватні підприємці повинні сплачувати ринковий збір на загальних підставах з усіх зайнятих місць для торгівлі на ринках незалежно від способу зайняття такого торгового місця (включаючи орендовані), якщо інше не передбачено рішенням органу місцевого самоврядування.

Пунктом 13 Правил торгівлі на ринках визначено, що торговельне місце - це площа, відведена для розміщення необхідного для торгівлі інвентарю (вагів, лотків тощо) та здійснення продажу продукції з прилавків (столів), транспортних засобів, причепів, візків (у тому числі ручних), у контейнерах, кіосках, палатках тощо. Розмір торговельного місця визначено у Положеннях про ринковий збір, які затверджуються рішеннями місцевих органів самоврядування.

Ринковий збір обчислюються виходячи з одного торгового місця. У разі, якщо розмір торгового місця перевищує встановлені органами місцевого самоврядування межи, розмір ринкового збору збільшується в залежності від розміру такого перевищення.

Ринковий збір, внесений за рахунок коштів юридичних осіб, відноситься до собівартості продукції (робіт, послуг).

Подання розрахунку ринкового збору до органів державної податкової служби здійснюється платниками за базовий податковий (звітний) період календарний місяць - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця; за базовий податковий (звітний) період календарний квартал - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу; за базовий податковий (звітний) період рік - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) року.

Сплата здійснюється протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного терміну подання податкового розрахунку.

Розрахунок затверджено наказом ДПА України від 24.12.2003 р. №627.

Відповідальність за правильність обчислення, повноту стягнення, своєчасність перерахування ринкового збору до місцевого бюджету несе адміністрація ринку згідно з чинним законодавством України.

Контроль за сплатою місцевих податків і зборів здійснюють державні податкові інспекції.

За порушення порядку нарахування та своєчасності сплати ринкового збору до місцевого бюджету відповідальність покладено на адміністрацію ринку.

Збір за видачу ордера на квартиру

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується за послуги, пов’язані з видачею документа, що дає право на заселення квартири.

Граничний розмір збору за видачу ордера на квартиру не повинен перевищувати 30% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на час оформлення ордера на квартиру (тобто 5 грн. 10 коп.).

Збір за видачу ордера на квартиру сплачується через установи банків до одержання ордера і перераховується до бюджету місцевого самоврядування. Документом про сплату збору є квитанція, видана установою банку.

Облік надходжень збору за видачу ордера на квартиру здійснюють органи з обліку та розподілу житла. [10]

Джерело сплати - особисті кошти отримувача ордера.

Збір за право на використання місцевої символіки

Збір за право на використання місцевої символіки справляється з юридичних осіб і громадян, які використовують цю символіку з комерційною метою.

Дозвіл на використання місцевої символіки (герба міста або іншого населеного пункту, назви чи зображення архітектурних, історичних пам’яток) видають відповідні органи місцевого самоврядування.

Граничний розмір збору за право на використання місцевої символіки не повинен перевищувати з юридичних осіб - 0,1% від вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг з використанням місцевої символіки; з громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, - п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 грн.).

Подання розрахунку збору за право використання місцевої символіки до органів державної податкової служби здійснюється платниками за базовий податковий (звітний) період календарний місяць - протягом 20 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця; за базовий податковий (звітний) період календарний квартал - протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем податкового (звітного) кварталу; за базовий податковий (звітний) період рік - протягом 60 календарних днів за останнім календарним днем податкового (звітного) року.

Сплата здійснюється протягом 10 календарних днів, наступних за останнім днем відповідного терміну подання податкового розрахунку.

Розрахунок затверджено наказом ДПА України від 24.12.2003 р. №622.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей

Платниками збору за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є юридичні особи і громадяни, які мають дозвіл на проведення аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей.

Об’єктом збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів виходячи з їх початкової ціни або суми, на яку випускається лотерея.

Граничний розмір збору за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей не повинен перевищувати 0,1% від вартості заявлених до місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу товарів або від суми, на яку випускається лотерея.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів і конкурсного розпродажу справляється за три дні до їх проведення.

Збір за право на проведення лотерей справляється під час одержання дозволу на випуск лотереї.

Граничний розмір збору за право на проведення лотерей з кожного учасника не повинен перевищувати трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір за припаркування автотранспорту

Платниками збору за припаркування автотранспорту є юридичні особи та громадяни, які паркують автомобілі в спеціально обладнаних або відведених для цього місцях.

Ставка збору за припаркування автотранспорту встановлюється з розрахунку за одну годину парковки, її граничний розмір не повинен перевищувати 3% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у спеціально обладнаних місцях і 1% - у відведених місцях.

Збір за припаркування автотранспорту сплачують водії на місці паркування.

Збір за припаркування автотранспорту, сплачений за рахунок коштів юридичних осіб, відноситься до собівартості продукції (робіт, послуг).

Відповідальність за повноту стягнення збору за припаркування автотранспорту і своєчасність перерахування його до бюджету несуть власники автостоянок і відведених місць.

Розрахунок затверджено наказом ДПА України від 24.12.2003 р. №629.

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі

Збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі - це плата за оформлення та видачу дозволів на торгівлю у спеціально відведених для цього місцях.

Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється з юридичних осіб і громадян, які реалізують сільськогосподарську, промислову продукцію та інші товари залежно від площі торгового місця, його територіального розміщення та виду продукції.

Враховуючи, що з 06.01.2006 набрали чинності зміни, внесені Законом України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» від 06.09.2005 р. №2806-IV (зі змінами та доповненнями) до ст. 17 Декрету №56-93 “Про місцеві податки і збори”, згідно з якою для суб’єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях (стаціонарних об’єктах), збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі стягується одноразово.

Таким чином, в поточному році із суб’єктів, що постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях, а саме у стаціонарних об’єктах, збір за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі стягуватиметься одноразово, а по інших об’єктах - (кіосків, яток, автозаправних станцій тощо) - відповідно до рішень місцевих органів влади. [4]

Граничний розмір збору за видачу дозволу на торгівлю не повинен перевищувати 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб’єктів, які постійно здійснюють торгівлю у спеціально відведених для цього місцях (340 грн.), і одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян в день - за одноразову торгівлю.

Збір за видачу дозволу на торгівлю справляється уповноваженими організаціями, яким надано таке право.

Статтею 6 Указу Президента України від 03.07.98 р. №727/98 «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва» (у редакції Указу Президента України від 28.06.99 р. №746/99, за текстом - Указ №727/98) платники єдиного податку не є платниками збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі.

Отже, суб’єктів підприємницької діяльності - платників єдиного податку звільнено від сплати збору за видачу дозволу на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, але не від обов’язку отримання такого дозволу.

Таким чином, суб’єкти підприємницької діяльності - платники єдиного податку повинні отримати дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, відповідно до чинного законодавства, безплатно.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.97 N 447 «Про впорядкування діяльності аптечних закладів та затвердження Правил роздрібної реалізації лікарських засобів» роздрібна реалізація лікарських засобів здійснюється через аптеки та їх структурні підрозділи, до яких відносяться також відокремлені аптечні пункти та аптечні кіоски.

Тому згадані аптечні заклади, як суб’єкти господарської діяльності, що здійснюють роздрібну реалізацію лікарських засобів, повинні отримати дозвіл на розміщення об’єктів торгівлі та сфери послуг, відповідно до Закону України від 25.06.91 N 1251-XII «Про систему оподаткування».

2.3 Надходження місцевих податків та зборів за 2006-2007 роки

Місцевий бюджет

Бюджетна політика, що проводилась в області 2006 року направлені на недопущення розбалансування бюджету, вчасне виконання взятих зобов’язань, насамперед соціального характеру, запровадження соціальних, економічних і демократичних стандартів життєдіяльності людини та держави, зміцнення ресурсної бази місцевих бюджетів, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів

Питання наповнення та виконання місцевих бюджетів протягом звітного періоду постійно розглядалися на колегії облдержадміністрації, засіданнях координаційної ради при голові облдержадміністрації з фінансово-економічних питань, постійних комісіях обласної ради, засіданнях робочих груп по залученню додаткових платежів до місцевих бюджетів, спільних нарадах фінансових управлінь та податкових інспекцій, проводились інші заходи щодо забезпечення безумовного виконання місцевих бюджетів.

Так, за 2006 рік, порівняно з попереднім роком, обсяги виробництва в області нарощено на 6,4 відсотка, в цілому в Україні - на 6,2 відсотка.

За січень - листопад 2006 року сальдований фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування суб’єктів господарювання області (крім установ, що утримуються за рахунок бюджету, малих та сільськогосподарських підприємств, які займалися вирощуванням сільськогосподарських культур і розведенням тварин) становив 674,6 млн. гривень прибутку.

В цілому по області частка прибуткових підприємств склала 64,1 відсотка, а сума одержаних ними прибутків - 1062,2 млн. гривень. Серед основних видів діяльності прибутково спрацювали 64,2 - 83,3 відсотка підприємств будівництва, оптової і роздрібної торгівлі, охорони здоров’я, фінансової діяльності, освіти та ті, що займаються операціями з нерухомістю.

У результаті суб’єктами господарської діяльності усіх форм власності, які здійснюють фінансово-господарську діяльність на території Миколаївської області, збільшено порівняно з 2005 роком сплату податків і зборів до державного та місцевих бюджетів на суму понад 500 млн. гривень, обсяг яких - 2211,3 млн. гривень, (без урахування відшкодування ПДВ), в тому числі до державного - 1348,6 млн. гривень, до місцевих - 862,7 млн. гривень.

Доходи зведеного бюджету Миколаївської області за 2006 рік становили 1 млрд. 783 млн. гривень, з них отримано трансфертів з державного бюджету - 920,5 млн. гривень, в тому числі: дотацій - 524,9 млн. гривень, субвенцій - 395,5 млн. гривень.

За підсумками 2006 року до загального та спеціального фондів місцевих бюджетів Миколаївської області мобілізовано податків і зборів 104,8 відсотка плану звітного періоду тобто 862,7 млн. грн., що на 227,3 млн. грн. більше виконання за минулий рік, в тому числі відповідно: до загального фонду - 651,5 млн.  або 104,2 відсотка планових призначень, тобто надходження зросли на 141,4 млн.  або 27,7 відсотка та спеціального фонду - 211,2 млн.  або 106,4 відсотка плану (приріст 85,9 млн. грн. або 40,7 відсотка) з врахуванням власних надходжень бюджетних установ, яких отримано 119,0 млн. грн. (100,4 відс. Кошторисних призначень на рік). Схематично розподіл надходжень до місцевого бюджету має вигляд:

Завдяки проведеним у звітному періоду заходам по наповненню місцевих бюджетів виконано заплановані показники загального фонду по бюджетах 19 районів, обласному бюджету та бюджетів міст Миколаєва та Вознесенська.

Протягом звітного періоду майже не зменшилась податкова заборгованість, яка за станом на 1 січня 2007 року склала 11,3 млн. гривень, або 1,7 відсотка фактичних надходжень податків і зборів до загального фонду місцевих бюджетів, в тому числі: по податку з доходів фізичних осіб - 3,0 млн. гривень, або 26,5 відсотка від загальної суми боргу, платі за землю - 3,5 млн. гривень, або 31,0 відсоток, по податку на прибуток підприємств і організацій, що належать до комунальної власності - 2,8 млн. гривень, або 24,8 відсотка.

Органи місцевого самоврядування та райдержадміністрації недостатньо впливали на удосконалення механізму адміністрування податків, що призвело до зростання податкового боргу по бюджетах 3 міст: Миколаєва, Первомайська, Південноукраїнська та 3 районів: Казанківського, Миколаївського та Снігурівського.

Надходження податків і зборів до загального фонду державного бюджету, за рахунок яких здійснюється перерахування дотації вирівнювання області, згідно зі статтею 56 Закону України „Про Державний бюджет України на 2006 рік”, за 2006 рік виконано на 123,2 відсотка при плані 966,9 млн. гривень, тобто надійшло 1190,9 млн. гривень, з них: державною податковою адміністрацією в Миколаївській області забезпечено - 134,5 відсотка, або 881,0 млн. гривень при плані 654,9 млн. гривень, Миколаївською митницею - 99,2 відсотка, або 287,0 млн. гривень при плані 289,3 млн. гривень.

У розрізі адміністративно-територіальних одиниць не забезпечено виконання планових обсягів звітного періоду по 7 місцевих бюджетах, найнижчий рівень мобілізації у Веселинівському - 82,1 відсотка.

Місцеві органи виконавчої влади недостатньо вживали заходів щодо підвищення ефективності використання бюджетних коштів, удосконалення мережі бюджетних установ, оптимізації чисельності працюючих в цих установах, приведення видатків на їх утримання до можливостей бюджету.

Протягом 2006 року органами місцевого самоврядування приймалися рішення про зміну тарифів на житлово-комунальні послуги та приведення їх у відповідність з собівартістю надання послуг. Проте і нові тарифи не повною мірою забезпечили стовідсоткове відшкодування витрат підприємств на ці послуги.

За 2006 рік видатки на дотацію підприємствам житлово-комунального господарства області з місцевих бюджетів склали 5,8 млн гривень, які (при самоокупних тарифах) можливо було б спрямувати на інші важливі для галузі заходи з енергозбереження, впровадження нових технологій, освітлення населених пунктів, забезпечення сіл якісною питною водою.

Незважаючи на погашення заборгованості населення шляхом проведення розрахунків по погашенню зобов’язань держави за знеціненими грошовими заощадженнями громадян в установах Ощадного банку в сумі 21,2 млн. гривень, заборгованість населення за отримані житлово-комунальні послуги протягом року зросла на 1,8 млн. гривень і за станом на 1 січня 2007 року становила 135,1 млн. гривень, що погіршує фінансовий стан підприємств житлово-комунального господарства та негативно впливатиме на перерахування дотації вирівнювання з державного бюджету місцевим бюджетам 2007 року.

Недостатній контроль з боку Березанської райдержадміністрації, Первомайського та Вознесенського міських голів за платіжною дисципліною 2006 року призвів до збільшення у цілому по області кредиторської заборгованості по загальному фонду порівняно з початком року на 279,2 тис гривень по бюджету міста Первомайська та дебіторської заборгованості - на 64,5 тис гривень по бюджетах міста Вознесенська та Березанського району.

Незважаючи на посилений попередній та поточний контроль за витрачанням бюджетних коштів, перевірками, проведеними працівниками фінансових та контрольно-ревізійних органів встановлено неефективне та незаконне використання бюджетних коштів на загальну суму 17,2 млн. гривень, з них заниження та завищення вартості основних активів - 5,9 млн. гривень, завищення асигнувань - 4,4 млн. гривень, випадаючі доходи 1,7 млн. гривень та інше.

Дані про надходження місцевих податків і зборів відображені у Додатку 4

Надходження місцевих податків та зборів за перше півріччя 2007 року

Розділ 3. Шляхи та напрями удосконалення місцевого оподаткування в Україні

Бюджетну систему України складають державний бюджет і місцеві бюджети. Саме місцевим бюджетам на сучасному етапі розвитку країни приділяється значна увага, оскільки вони є гарантом фінансового забезпечення розвитку регіонів. Основне джерело наповнення місцевих бюджетів - податки і збори.

До місцевих бюджетів надходять кошти з Державного бюджету для фінансування витрат органів місцевого самоврядування, пов'язаних із здійсненням ними делегованих (відповідно до закону) повноважень органів виконавчої влади, виконанням рішень державних органів, а також кошти у вигляді дотацій, субвенцій, субсидій.

Держава не лише формально визнає та гарантує місцеве самоврядування, а й реально підтримує його, зокрема бере участь у формуванні місцевих бюджетів, створенні дохідної бази бюджетів місцевого самоврядування, достатньо для здійснення повноважень місцевого самоврядування, забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. Це є закономірним для кожної справді демократичної держави.

Основний напрям зміцнення місцевих бюджетів, розширення їх фінансової автономії - підвищення ролі місцевих податків і зборів та збільшення доходів за їх рахунок.

Проведене дослідження переконує, що реорганізація системи місцевого оподаткування назріла і має, насамперед, забезпечити зміцнення фінансової бази місцевого самоврядування, що є однією з найважливіших умов ефективної діяльності територіальних громад як первинного суб'єкта місцевого самоврядування та утворених ними органів місцевого самоврядування. Пріоритети повинні віддаватися наповненню сільських, селищних, міських бюджетів саме через зростання ролі місцевих податків і зборів.

Законопроектом за місцевими закріплено такі податки, як податок на нерухоме майно юридичних і фізичних осіб, плата за землю, податок з власників транспортних засобів, що дозволило б поповнити бюджети не тільки великих міст, а й бюджети сіл, селищ, чисельність яких переважає в системі органів місцевого самоврядування і які не мають стабільних фінансових джерел.

Відмова від цих зборів пояснюється незначною їх часткою у загальній сумі доходів місцевих бюджетів в цілому по Україні чи окремому регіоні, обмеженістю територій, на яких можуть справлятися ці збори. Не враховується, що в конкретних місцевих бюджетах (наприклад, у населених пунктах, що мають багату історію, пам'ятки архітектури, в курортних місцевостях) надходження від них становлять значні суми.

Перелік же місцевих податків і зборів, встановлений органами місцевої влади, може бути значно ширшим, однак він повинен відповідати податковим можливостям територіальної громади. Слід сміливіше йти на експерименти на окремих територіях та в регіонах України і в рамках відповідних законів запроваджувати нову модель місцевих податків.

Треба зазначити, що органи місцевого самоврядування завдяки своїм повноваженням можуть вводити пільгові податкові ставки, повністю скасовувати окремі податки і збори чи повністю звільняти від них деякі категорії платників, надавати відстрочку щодо сплати місцевих податків та зборів, але не можуть запроваджувати додаткових податків і зборів, котрі суперечать чинному законодавству.

Сьогодні ситуація, що склалася у сфері наповнення місцевих бюджетів податками і зборами, пов'язано насамперед із наданням чисельних пільг, що стосуються оподаткування, і, як правило, ці пільги недостатньо обґрунтовані. Велика кількість пільг з оподаткування у регіоні є причиною недонадходжень до місцевого бюджету значних бюджетних коштів, а це, у свою чергу, позначається на рівні соціального забезпечення населення. Ми не обстоюємо повної ліквідації всіх податкових пільг, а лише наголошуємо на чіткому, повному й детальному регулюванні процедури надання цих пільг, на встановленні вичерпного переліку суб'єктів оподаткування, яким можуть надаватися пільги, і, нарешті, на посиленні контролю за наданням пільг платникам податків [18].

У складі ДПА створено низку підрозділів, один із них - підрозділ зі стягнення податкової заборгованості. Сьогодні робота цих підрозділів базується на нових формах стосунків із платниками податків, їхнє головне завдання не покарати платника податку, а відшкодувати належні до бюджету платежі. При цьому примусове стягнення заборгованості використовується лише як запобіжний захід.

Велика робота саме у сфері справляння місцевих податків і зборів проводиться вищезгаданим Управлінням місцевих податків і зборів та неподаткових платежів, а також Управлінням справляння платежів за користування природними ресурсами. Це управління є запорукою і важливим гарантом наповнення місцевих бюджетів, оскільки відповідає за справляння місцевих податків і зборів, а також плати за землю, фіксованого сільськогосподарського податку тощо.

Державна податкова адміністрація постійно розробляє програми щодо поліпшення сплати податкоплатниками місцевих податків і зборів, попередження приховування податків, забезпечення своєчасного наповнення місцевих бюджетів, що підвищуватиме рівень соціального забезпечення населення й стимулюватиме місцеві органи влади до переходу від пасивної на сьогодні розрахунково-платіжної діяльності до організаційно-управлінської.

На нашу думку, форми і методи діяльності ДПА мають постійно удосконалюватися і розвиватися. Для цього треба широко роз'яснювати основи податкового законодавства через засоби масової інформації, створювати мережі консультаційних пунктів на підприємствах, у великих організаціях, де кожен працівник міг би одержати необхідну інформацію з питань оподаткування, і особливо формувати високу податкову культуру в молоді.

При доопрацюванні проекту Податкового кодексу в основу необхідно покласти нову ідеологію місцевого оподаткування з урахуванням існуючого світового досвіду, а саме: закріплювати лише ті податки і збори, на формування податкової бази яких можуть впливати органи місцевого самоврядування та які фактично забезпечують стійкі, стабільні джерела доходів місцевих бюджетів.

При запровадженні переліку місцевих податків і зборів необхідно і надалі поширювати практику надання радам права самостійно визначати (з числа встановлених законом) перелік місцевих податків і зборів), які з найбільшою ефективністю будуть справлятися на відповідній території, та відмовлятися від тих, що не мають відповідної бази оподаткування. Цим реально забезпечуватиметься принцип правової, організаційної, матеріально-фінансової самостійності місцевого самоврядування в межах, визначених законодавством України - один із основних принципів місцевого самоврядування, зафіксований у Конституції України (ст. 140, ч. 1), Законі "Про місцеве самоврядування в Україні" (ст. 4).

Для вдосконалення місцевого оподаткування необхідно:

. Розширити в розумних межах (з урахуванням реальних можливостей, місцевих умов, а також набутого досвіду, в тому числі й історичного) як перелік місцевих податків і зборів, так і повноваження органів місцевого самоврядування щодо їх запровадження і справляння.

. Визначити обов'язковий перелік місцевих податків і зборів, який повинен запроваджуватися на всій території України, в кожній територіальній громаді. У випадку неприйняття таких податків на своїй території місцевими радами доцільно надати право податковим органам стягувати їх за мінімальними ставками па користь держави. При цьому потрібно встановити дві межі кожного податку - мінімальну і максимальну, щоб надати можливість місцевим радам диференціювати окремі ставки податків, але тільки в межах ставок, визначених законодавством, тобто доцільним є існування двох груп податків: тих, що повністю регламентуються центральною владою, і тих, що самостійно встановлюються місцевою владою.

. Враховуючи, що сьогодні в Україні місцеві податки і збори практично не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функцій, оскільки місцеві ради, в першу чергу, найбільш масові - сільські і селищні (що складають 91% від загальної кількості місцевих рад) - не мають жодного більш-менш серйозного об'єкта оподаткування, основу місцевого оподаткування повинні складати майнові податки: податок на майно, податок на транспортні засоби. Як різновид місцевих, доцільно розглядати податок на прибуток підприємств. За умови надання таким податкам статусу місцевих вони почнуть відігравати суттєву роль у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування. Збільшення податкових надходжень до бюджету також відбудеться і за рахунок зростання динаміки фінансово-господарського обороту через створення соціально-економічної інфраструктури в певних територіально-адміністративних одиницях.

. В процесі адміністративної реформи, що здійснюється в Україні, забезпечити реалізацію основних принципів податкової і бюджетної політики, спрямованої на створення міцної фінансово-економічної бази, - однієї з найголовніших передумов зміцнення і розвитку нашої держави, зростання її міжнародного авторитету.

. Створити стабільну законодавчу базу оподаткування, маючи на меті збільшення податкових надходжень до Державного бюджету України та бюджетів місцевого самоврядування за рахунок удосконалення системи оподаткування, зокрема впровадження науково обґрунтованих, випробуваних на практиці місцевих податків і зборів, системи податкових пільг, які б не лише забезпечували оптимальні фінансові надходження, а й стимулювали 6 розвиток виробництва, підприємництва, активний пошук ефективних форм і методів вирішення завдань соціально-економічного розвитку, підвищення добробуту населення.

. Удосконалити структуру податкових органів, вирішити питання забезпечення їх фахівцями відповідної кваліфікації, створити чітку систему підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, включаючи працівників органів місцевого самоврядування, пов'язаних зі справлянням місцевих податків І зборів.

Вирішити на законодавчому рівні питання розмежування сфер діяльності та взаємодії органів державної податкової служби й органів місцевого самоврядування, зокрема у забезпеченні справляння місцевих податків і зборів, шляхом внесення відповідних змін і доповнень до законів України «Про державну податкову службу в Україні», «Про місцеве самоврядування в Україні» та інших законодавчих і нормативних актів, які регулюють відповідні питання.

. Активізувати роботу з підвищення правової культури населення, зокрема роз'яснення податкового законодавства, значення своєчасності й повноти сплати податків, а також відповідальності за ухилення від їх сплати.

. Посилити державний контроль за додержанням чинного законодавства щодо оподаткування, справляння передбачених законом місцевих податків і зборів, забезпеченням встановлених законами прав юридичних і фізичних осіб,

конституційних прав і свобод громадян.

Необхідно, щоб система оподаткування місцевими податками і зборами відповідала ще й таким вимогам:

по-перше, тягар місцевих податків і зборів повинен лежати на місцевих жителях, бо в цьому випадку місцеві органи державного управління нестимуть відповідальність перед ними, а отже, ефективніше надаватимуть суспільні блага та послуги;

по-друге, одержувачі послуг місцевих органів управління мають вносити плату за такі послуги, якщо споживання цих послуг є конкурентним і може бути обмежене тими, хто платить. Плата за споживання послуг, яка мас на меті покриття витрат на їх надання, дозволяє підвищити ефективність надання суспільних послуг місцевими органами державного управління. При цьому розміри місцевих зборів не повинні виходити за межі покриття витрат на послуги, за які вони стягуються;

по-третє, подібно до будь-яких інших податків чи зборів, місцеві податки та збори повинні зводити до мінімуму викривлення (деформацію) вибору в галузі споживання і виробництва. Місцеві податки на споживання товарів, комерційні трансакції на мобільні фактори виробництва з диверсифікованими ставками справляють сильніший деформаційний вплив, ніж загальнодержавні податки з однорідними ставками;

по-четверте, важливо, щоб видатки на адміністрування та забезпечення дотримання платниками правил добровільної сплати місцевих податків були невисокими;

по-п’яте, система місцевих податків і зборів повинна створювати рівні можливості для всіх територій щодо мобілізації доходів, адже на сьогодні у сприятливіших умовах перебувають лише великі громади.

Дотримання цих вимог є запорукою створення міцної, стабільної системи місцевого оподаткування, яка сприятиме ефективній реалізації регіональної політики та забезпечить фінансову стійкість регіонів.

Висновки

Місцеві бюджети - основна складова місцевих фінансів. Їх функція, викликана особливими місцевими інтересами. Забезпечення цих Інтересів - головна мета діяльності місцевої влади, що насамперед визначає її функції, а отже, й об'єктивну потребу та закономірність функціонування місцевих фінансів.

Доходи місцевих бюджетів формуються із доходів загального фонду та доходів спеціального фонду. Податки, збори та обов'язкові платежі, які не мають спеціального використання, зараховуються до загального фонду місцевих бюджетів. До спеціального фонду зараховуються власні надходження бюджетних установ, окремі надходження до цільових фондів, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, а також інші платежі, які мають спеціальне цільове використання. Складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів є бюджет розвитку.

Органи місцевого самоврядування за кожним видом місцевих податків і зборів розробляють положення, яким регламентують порядок їх сплати й перерахування до місцевого, бюджету; визначають також органи (підприємства, установи та організації), які повинні вести облік платників податків (зборів) і нести відповідальність за їхнє стягнення й перерахування до місцевого бюджету; затверджують форми звітів за цими податками, порядок і строки їх подання до податкових органів. Контроль за сплатою місцевих податків і зборів покладений на органи державної податкової служби.

Місцеві податки і збори перераховуються до бюджетів місцевого самоврядування в порядку, визначеному Радами народних депутатів, якими вони встановлюються. Стягнення не внесених в установлений термін місцевих податків і зборів здійснюється згідно з чинним законодавством.

Додатки

Рис.1 Структура регулюючих доходів

Таблиця 1

Доходи ланок бюджетної системи у відсотках до консолідованого державного бюджету, 2008 р.

Планова                                           Фактична

Рис. 2. Структура зведеного бюджету України за доходами станом на 2008 року (відсотки)

Рис. 3 Розподіл витрат місцевих бюджетів за видами бюджетів так і з обласними.