Конфуціанство
Конфуціанство
Конфуцій (Кун-цзи, 551479 р. До н.е.) народився і жив в епоху великих соціальних і політичних потрясінь, коли чжоуский Китай знаходився в стані важкої внутрішньої кризи. Влада чжоуского правителя - Вана давно послабла, Руйнувалися патріархально-родові норми, в усобицях гинула родова аристократія. Крах древніх підвалин сімейно-планового побуту, міжусобні чвари, продажність і жадоба чиновників, бідування й страждання простого народу - все це викликало різку критику ревнителів старовини. Виступивши з критикою свого століття і високо ставлячи століття минулі, Конфуцій на основі цього протиставлення створив правила державного устрою і свій ідеал досконалої людини изюнь-цзи.
Правила по суті встановлювали морально-етичні основи життя людини, суспільства і держави в цілому. Значення чи дуже широке. Сюди входять і жень («людинолюбство») і насамперед любов до ближнього, сяо - шанобливість, повага до старших і підпорядкування їм, чесність і щирість; постійне прагнення до внутрішньої досконалості, ввічливість і ін.
Високо моральний цзюнь-цзи повинен був володіти двома найважливішими в його баченні гідностями: гуманністю і почуттям обов'язку. Гуманність (жень) містило в собі скромність, стриманість, гідність, безкорисливість, любов до людей і т. п. Жень - це майже недосяжний ідеал, сукупність досконалостей, якими володіли лише древні. Із сучасників він вважав гуманним лише себе і свого улюбленого учня Янь Хуея. Проте для дійсного цзюнь-цзи однієї гуманності було недостатньо. Він повинен був володіти ще однією важливою якістю - почуттям обов'язку. Обов'язок - це моральне зобов'язання, що гуманна людина в силу своїх чеснот накладає на себе сама.
Почуття обов'язку, як правило, обумовлено знанням і вищими принципами, але не наміром. «Шляхетна людина думає про обов'язок, низька людина піклується про вигоду,» - вчив Конфуцій. Він також розробив і ряд інших понять, включаючи вірність і щирість (чжен), благопристойність і дотримання церемоній і обрядів (чи).
Дотримання всіх цих принципів було обов'язком шляхетного цзюнь-цзи, і, таким чином, «шляхетна людина» Конфуція - це умоглядний соціальний ідеал, повчальний комплекс чеснот. Цей ідеал ставав обов'язковим для імітації, наблизиться до нього було справою честі і соціального престижу особливо для тих, представників вищого стану вчених-чиновників, професійних бюрократів-адміністраторів, що з епохи Хань (III в. До н.е.) стали управляти китайською конфуціальною імперією.
Конфуцій прагнув створити ідеал лицаря чесноти, що боролись за високу мораль, проти царюючої навколо кривди. Але з перетворенням його вчення в офіційну догму на передній план виступила не суть, а зовнішня форма, що виявлялася в демонстрації відданості старовині поваги до старих, напускної скромності і моральності.
«Якщо навчати людей за допомогою законоположення, якщо обмежувати і стримувати їх покараннями, то хоча вони не будуть коїти злочини, але в серцях своїх не будуть відчувати відрази до дурних вчинків». Тому Конфуцій вважає, що людей треба вчити за допомогою моральних вимог, тобто в відповідності правил поведінки «лі».
У середньовічному Китаї поступово склалися і були канонізовані певні норми і стереотипи поведінки кожної людини в залежності від місця, що він займає в соціально-чиновницькій ієрархії. У будь-який момент життя, на будь-який випадок, при народженні і смерті, вступу до школи і при призначенні на службу - завжди і в усім існували строго фіксовані й обов'язкові для всіх правила поведінки. У епоху Хань було створене зведення правил - трактат Ліцзи, компендіум конфуціанських норм. Всі записані в цьому обряднику правила необхідно було знати і застосовувати на практиці, причому тим ретельніше, чим більш високе становище в товаристві людина займала.
Ай-гун, правитель царства Лу, спитав Конфуція: «Як можна примусити народ підкорятися?»
Конфуцій відповів: «Якщо приближати прямих душею людей і ставити їх вище лукавих, то народ буде покірний. Якщо навпаки, то у людей не буде віри в правителя, і держава не може бути зрівноваженою.»
Конфуцій, відштовхуючись від сконструйованого їм соціального ідеалу, сформулював основи того соціального порядку який хотів би бачити в піднебесній.
«Нехай батько буде батьком, син - сином, государ - государем, чиновник - чиновником,» тобто усе стане на свої місця, усі будуть знати свої права і зобов'язання та робити те, що їм призначено. Упорядковане в такий спосіб суспільство повинно складатися з двох головних категорій, верхів і низів - тих, хто думає й управляє і тих, хто трудиться і кориться. Критерієм поділу суспільства на верхи і низи повинні були служити не знатність походження і не багатство, а ступінь близькості людини до ідеалу цзюнь-цзи. Формально цей критерій відкривав шлях наверх для будь-якого набагато складніше: стан чиновників було відділено від простого народу «стіною ієрогліфів» - письменність. Вже в Ліцзи було спеціально обговорено, що церимоніали й обряди не мають відношення до простолюдства і що грубі тілесні карання не застосовуються до письменного.
Кінцевою і вищою ціллю управління Конфуцій проголошував інтереси народу. Однак при цьому вони були переконані, що самому народу його інтереси незрозумілі і недоступні й без опіки освічених конфуціанців-управителів він обійтися ніяк не може: «Народ варто змушувати йти належним шляхом, але не потрібно пояснювати, чому.»
Однією з важливих основ соціального порядку, по Конфуцію, було сувора покірність старшим. Сліпа покірність його волі, слову, бажанню - це елементарна норма для молодшого, підпорядкованого, підданого як у рамках держави в цілому, так і в рядах клану, сім'ї. Конфуцій нагадував, що держава - це велика сім'я, а сім'я мала держава.
Морально-філософська модель побудови державної влади, яку хотів втілити Конфуцій, і досі залишається нездійсненною утопією, бо що таке моральне правило порівняно з волею до влади. Конфуцій сам відійшов від своєї теорії, коли був радником при царстві Лу, жорстоко розібравшись зі своїми суперечниками, мотивувавши це шкідливістю вільнодумства для зміцнення державної влади і непохитності соціально-суспільних звязків.
«Шляхетний пан думає про обовязок, а мілкі душею - про вигоду». Це твердження дуже морально правильне, але застосувати його до системи влади можливо лише поверхнево, нещиро, бо бути при владі невигідно лише коли іде революція, є можливість втратити владу. Зловживання владою - невиліковна хвороба людського суспільства.
Конфуціанство додало культу предків глибокий зміст символу особливого порядку і перетворило його в найпершу повинність кожного китайця. Конфуцій розробив вчення про сяо, синів шанобливості. Зміст сяо - служити батькам по правилах, поховати їх по правилах і приносити їм у жертву по правилах.
Конфуціанський культ предків і норми сяо сприяв розквіту культу сім'ї та клану. Сім'я вважалася серцевиною суспільства, інтереси сім'ї набагато переважали інтереси окремої особистості. Звідси і постійна тенденція до росту сім'ї. При сприятливих економічних можливостях прагненні до спільного проживання близьких родичів різко переважало над сепаратистськими схильностями. Виникав потужний розгалужений клан і родичів, що трималися одне за одного і населяли часом ціле село.
І в сім'ї й у суспільстві в цілому любий, у тому числі впливовий глава сім'ї, важливий чиновник імператора, являв собою насамперед соціальну одиницю, вписану в суворі рамки конфуціанских традицій, вийти за межі яких було неможливо: це означало б «втратити лице», а втрата лиця для китайця равносильно цивільної смерті. Відхилення від норми не припускалися, і ніякої екстравагантності, оригінальності ума або вищого образу китайське конфуціанство не заохочувало: суворі норми культу предків і відповідного виховання придушували егоїстичні схильності з дитинства.
Конфуціанство зуміло зайняти головні позиції в китайському товаристві, набути структурної міцності й обгрунтувати свій крайній консерватизм, що знайшов найвище вираження в культі незмінної форми. Дотримати форми, заради будь-чого скоротити вигляд, не загубити обличчя - усе це стало тепер грати особливо важливу роль, тому що розглядалася як гарантія стабільності. Нарешті, Конфуціанство виступало і як регулятор у взаємовідносинах країни з небом і - від імені «Неба» - із різноманітними племенами і народами, що населяли світ. Конфуціанство підтримало і піднесло створений у иньско-чжоуское час культ правителя, імператора «сина неба» керуючого піднебесної від степу великого неба. Звідси був тільки крок до поділу усього світу на цивілізований Китай і некультурних варварів, що мерзнули в теплоті і неуцтві та черпали знання і культуру з одного джерела - із центру Світу, Китаю.
Не будучи релігією в повному розумінні слова, Конфуціанство стало більшим, ніж просто релігія. Конфуціанство - це так само і політика, і адміністративна система, і верховний регулятор економічних і соціальних процесів - словом, це основа всього китайського способу життя, квінтесенція китайської цивілізації. Протягом двох із лишнім тисяч років Конфуціанство формувало уми і почуття китайців впливало на їх переконання, психологію поведінки, мислення, сприйняття, на їхній побут й уклад життя.
Cписок літератури
конфуцій філософськи мислитель соціальний
- Васильев Л.С. «История религии востока»
- Баканурский Г.Л. «История и теория атеизма»
- Древнекитайская философия. Собрание текстов. - М.: Мысль, 1972.
- Переломов Л.С. Слово конфуция, ТПО «Фабула», Москва, 1992.