Структурно-функціональні особливості реалізації регіональної екомережі в контексті стратегії збалансованого розвитку

Структурно-функціональні особливості реалізації регіональної екомережі в контексті стратегії збалансованого розвитку

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ АГРОЕКОЛОГІЇ і ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ

УДК 504.6(477.43/44):502.7

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора сільськогосподарських наук

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ РЕАЛІЗАЦІЇ

РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОМЕРЕЖІ В КОНТЕКСТІ СТРАТЕГІЇ

ЗБАЛАНСОВАНОГО РОЗВИТКУ

.00.16 - екологія

Мудрак Олександр Васильович

Київ - 2012

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Вінницькому державному педагогічному університеті імені Михайла Коцюбинського Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий консультант:

доктор геолого-мінералогічних наук,

професор екології,

Білявський Георгій Олексійович,

Державна екологічна академія

післядипломної освіти та управління

Міністерства екології та природних ресурсів,

директор навчально-наукового інституту

управління та екологічної безпеки

Офіційні опоненти:

доктор сільськогосподарських наук,

академік Лісівничої академії наук Українитадник Анатолій Петрович,

Білоцерківський національний аграрний університет,

завідувач кафедри лісівництва,

ботаніки і фізіології рослин;

доктор сільськогосподарських наук,

старший науковий співробітник

Ошибка! Недопустимый объект гиперссылки. <>

доктор сільськогосподарських наук, професор, Заслужений діяч науки і техніки України

Клименко Микола Олександрович,

Національний університет водного господарства

та природокористування, завідувач кафедри екології

Захист відбудеться “   ” грудня 2012 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.371.01 в Інституті агроекології і природокористування НААН України за адресою: 03143, Київ-143, вул. Метрологічна, 12

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту агроекології і природокористування НААН України за адресою: 03143, Київ-143, вул. Метрологічна, 12

Автореферат розісланий  “    ”                       2012 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат сільськогосподарських наук                               В.В. Чайковська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Збереження біорізноманіття є одним з найважливіших завдань світового співтовариства для досягнення збалансованого розвитку. Воно має значення для всіх сфер людської діяльності (економічної, соціальної, екологічної), істотно впливаючи на формування культури природокористування. Людина, як біологічний вид, має усвідомити, що її виживання залежить від вижи-вання інших видів, від збереження всієї повноти генофонду в екосистемах і ланд-шафтах як запоруки підтримання їх рівноваги. Це завдання було сформульовано в 1992 році в Ріо-де-Жанейро в Програмі дій “Порядок денний на XXI ст.”, Кон-венції ООН “Про біорізноманіття”, документах Всесвітніх екологічних Саммітів (Ріо+10, Ріо+20), Всеєвропейській стратегії збереження біологічного та ландшаф-тного різноманіття (Софія, 1995), Рамковій конвенції з її реалізації (Київ, 2003).

В стратегіях збалансованого розвитку провідних країн світу до одного з виз-начальних на сьогодні чинників віднесено розвиток екомережі регіону, держави, континенту. Більшість європейських країн вже перейшли від стратегії збереження осередків БР шляхом їх охорони до стратегії створення національної екомережі. В Україні процес формування національної екомережі лише набирає обертів. Це пов’язано з низкою перешкод: виникнення нових форм власності й широкомасштабне ліцензування земле-, лісо- і водокористування. Якщо наразі науковцями з’ясовані основні риси, принципи, методичні підходи, завдання, теоретичні і практичні положення майбутньої національної екомережі України, то питання вивчення прикладних аспектів формування регіональної екомережі знаходяться в початковій стадії розробки й розвитку. Саме вирішенню питань формування і розвитку регіональної екомережі, як основи збалансованого розвитку території, присвячена тема дисертаційного дослідження. А Поділля вибране, як один з найважливіших для розвитку України соціально-економічних регіонів, природний комплекс якого займає 10,1% території держави і має особливе екологічне й природоохоронне значення. Але наявна наукова інформація про склад біорізноманіття (яке поступається лише Криму і Карпатам), заповідні території не відображає сучасного рівня знань. Тому їх дослідження є актуальною проблемою. Збереження біоландшафтного різноманіття Поділля є пріоритетним завданням реалізації Загальнодержавної програми формування національної екомережі України, Національної стратегії збереження біорізноманіття України, Концепції збалансованого розвитку агроекосистем в Україні на період до 2025 р., цільової програми “Ліси України” на 2010-2015 роки. Політика формування регіональної екомережі є складовою природоохоронної й екологобезпечної політики держави.

Теоретичне обґрунтування та науково-методична розробка засад реалізації регіональної екомережі є актуальною і важливою для встановлення методів аналізу територіальної структури і формування політики збалансованого природокористування не тільки Поділля, але й інших регіонів держави. Це необхідно для встановлення закономірностей і чинників існування заповідних об’єктів, їх просторової диференціації, інтеграції, типології, класифікації, формування, динаміки, еволюції, аналізу і прогнозу створення нових, паспортизації, моніторингу, аудиту й управ-ління існуючих. Тому розробленню наукових засад ефективного внесення елемен-тів екологічного каркасу територіальної організації екомережі Поділля в генера-льну схему планування території України в дисертації приділена особлива увага.

Розв’язання проблеми охорони, збереження і відтворенням біорізноманіття Поділля, оптимізація іcнуючих і створення нових заповідних об’єктів шляхом формування регіональної екомережі є важливим завданням, необхідним для ефективного коригування стратегії збалансованого розвитку як регіону, так і держави.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою державних науково-дослідних тем: 1) Вінницького державного педуніверситету ім. М.М. Коцюбинського “Збереження навколишнього середовища (довкілля) та сталий розвиток” (протокол №3 від 09.11.1999); 2) “Виготовлення наукового обґрунтування на створення регіонального ландшафтного парку “Дністер” (2005 р., № ДР 0105U006378, керівник теми: Мудрак О.В.); 3) УДНДІПМ “Діпромісто” “Генеральний план м. Вінниці” (“Природно-заповідний фонд м. Він-ниці”, “Екологічна мережа м. Вінниці”, 2007 р., № ДР 0105U-00-53-99); 4) Інсти-туту агроекології і природокористування НААНУ “Методологічні основи збалан-сованого розвитку ландшафтів водно-болотних угідь і торфових екосистем” (2011 р., № ДР 0111U003228); 5) Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Міністерства екології та природних ресурсів: а) “Наукове опрацю-вання описів, схем, розроблення концепцій Дністровського, Південно-Українсько-го, Сіверсько-Донецького, Бузького, Галицько-Слобожанського природних кори-дорів” (2011 р., № ДР 0111U005209); б) “Наукове опрацювання, підготовка та видання національної доповіді про стан формування національної екологічної мережі за 2006-2010 роки” (2011 р., № РК 0111U005208).

Мета і завдання дослідження. Мета досліджень - науково-теоретичне обґрунтування і розробка методичних засад ефективного формування екомережі Поділля як важливого чинника стратегії збалансованого розвитку регіону.

Для досягнення поставленої мети були визначені наступні завдання:

) вивчення зарубіжного і вітчизняного досвіду створення і реалізації екомережі для збереження біорізноманіття та збалансованого розвитку територій;

) теоретико-методологічна база формування екомережі й визначення особливостей її створення для умов Поділля;

) дослідження біорізноманіття і особливостей змін біогеоценотичного покриву Поділля під впливом антропогенної діяльності та вдосконалення методики формування регіональної екомережі;

) визначення структурних елементів регіональної екомережі Поділля;

) вдосконалення екологічного моніторингу і аудиту заповідних об’єктів;

) розроблення методики створення типового екологічного паспорту заповідних територій для різних категорій як документу для ведення кадастру природно-заповідного фонду;

) визначення шляхів оптимізації землекористування в межах певної території;

) визначення місця регіональної екомережі Поділля в структурі національної екомережі для забезпечення стратегії збалансованого розвитку регіону.

Об’єкт дослідження - екологічна мережа Поділля.

Предмет дослідження - чинники впливу на структурні елементи регіональної екомережі Поділля, екологічні загрози, критерії та її оптимізація.

Дисертація базувалися на системно-синергетичному, екосистемному, агро-, гідро-, ландшафтно-екологічному й адміністративно-територіальному підходах.

Методи дослідження - літературно-аналітичний, системно-структурний, теоретичного узагальнення, порівняльний, експертний, картографічний, математико-статистичний, ретроспективного аналізу, аерофотозйомки, польових досліджень.

Наукова новизна одержаних результатів. Одержані результати розв’язують проблему охорони, збереження і відтворенням біорізноманіття Поділля, оптимізації іcнуючих і створення нових заповідних об’єктів шляхом формування регіональної екомережі в контексті стратегії збалансованого розвитку.

Теоретичними результатами дисертаційного дослідження є: вдосконалення теоретико-методологічних засад формування екомережі України; розроблення наукових основ щодо створення регіональної екомережі Поділля з виділенням ключових, сполучних і відновлюваних територій й буферних зон; удосконалення критеріїв виділення буферних зон і відновлювальних територій для екомережі Поділля; розроблення методики створення екологічних паспортів заповідних територій як документа для ведення кадастру природно-заповідного фонду; вдосконалення системи екологічного моніторингу і аудиту заповідних об’єктів; визначення шляхів оптимізації землекористування як визначального чинника формування регіональної екомережі й стратегії збалансованого розвитку Поділля.

Практичними результатами дисертаційного дослідження є те, що вперше: подано характеристику біорізноманіття, складено анотований конспект флори вищих судинних рослин Поділля, який нараховує 1962 види, що належать до 685 родів, 143 родин, 5 відділів; складено список фауни різних охоронних категорій Поділля, що нараховує 474 види; на основі комплексу запропонованих (15) критеріїв, проведено аналіз репрезентативності екомережі для всіх 64 адміністративних районів Поділля; виділено буферні зони і відновлювальні території, встановлені їх розміри, приуроченість в екокоридорі, конфігурацію, площу, статус в еко-мережі, наявність типових угруповань, ступінь природності території, рівень біорізноманіття, функціональне призначення та проведено ранжування; запропоновано програму формування регіональної екомережі Поділля з створенням перспективних заповідних об’єктів. Подальший розвиток дістала оптимізація природно-заповідної мережі регіону з позицій фізико-географічного і лісотипологічного районування. Результати дослідження використано при розробці держбюджетних тем УДНДІПМ “Діпромісто”, Міністерства екології та природних ресурсів України, Інституту агроекології і природокористування НААНУ, Державних управлінь охорони навколишнього природного середовища Тернопільської, Хмельницької, Вінницької областей для виконання “Регіональних програм охорони навколишнього природного середовища та раціонального використання природних ресурсів на 2013-2018 рр.”, “Стратегії державної екологічної політики на період до 2020 рр.”, “Регіональної програми формування екомережі на період до 2015 рр.”, “Програми розвитку туризму на 2012-2015 рр.”, “Стратегії збалансованого розвитку територіальних громад на 2012-2020 рр.”, “Комплексної програми охорони навколишнього природного середовища”, що засвідчено актами впровадження.

Результати досліджень увійшли до навчальних дисциплін “Охорона природи. Заповідна справа”, “Управління природоохоронною діяльністю”, “Основи загальної екології”, “Екологічна експертиза”, “Cоціоекологія”, “Нормування антропогенного навантаження на навколишнє природне середовища”, “Методика і практика екологічної освіти”, “Моделювання і прогнозування стану довкілля”, “Основи наукових досліджень”, які автор викладає на природничо-географічному факультеті Вінницького державного педагогічного університету ім. М.М. Коцюбинського з 1998 року, “Агробіоценологія”, “Екологічна безпека”, “Екологічна безпека акваторій”, які автор викладав впродовж 2006-2007 рр. на кафедрі екології та охорони навколишнього середовища Вінницького національного аграрного університету та використовуються у навчальному процесі на факультетах екологічного і природоохоронного напрямку у провідних (Тернопільському державному медуніверситеті, Хмельницькому національному університеті, Кам’янець-Подільському націо-нальному університеті, Подільському державному аграрно-технічному університеті, Вінницькому національному технічному університеті) вищих навчальних закладах Поділля, що засвідчено відповідними актами впровадження.

Особистий внесок здобувача. У роботі узагальнено результати авторських досліджень за 12 років. Дисертантом особисто виконано інформаційний пошук, аналіз і систематизацію літературних і картографічних джерел, узагальнено низку теоретико-методологічних аспектів, що стосуються дослідження екомережі. Проведено польові дослідження біорізноманіття Поділля, на основі яких розроблено картосхему регіональної екомережі. Теоретичні й експериментальні дослідження виконувалися в рамках кількох творчих колективів і кафедр (біології, географії, хімії Вінницького державного педуніверситету; екології та охорони навколишнього середовища Вінницького національного аграрного університету; екології Національного авіаційного університету; Інституту екологічної політики та збалансованого розвитку, Центру заповідної справи, рекреації та екологічного туризму Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління; відділу природокористування Інституту агроекології і природокористування). Результати опубліковані у спільних фахових роботах, звітах, права співавторів не порушені.

Висловлюю щиру подяку фахівцям, які сприяли написанню дисертаційної роботи і формуванню наукового світогляду: науковому консультанту Г.О. Білявському, професорам О.М. Байрак, В.П. Патиці, Ю.І. Грицану, О.В. Лукашу, Г.І. Денисику, доцентам Н.П. Гальченко, О.М. Нагорнюк, І.С. Нейку, В.В. Коніщуку, Т.В. Саєнко, М.Д. Матвєєву, В.М. Чехнію, краєзнавцям-натуралістам Є.І. Вороні, І.О. П’ятківському, О.А. Матвійчуку, М.В. Дребету, програмісту О.В. Мартинову.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовані на 65 наукових форумах - міжнародних і Всеукраїнських з’їздах екологів, конгресах, конференціях. Основні з них: Міжнародна науково-практична конференція “Регіональні проблеми розвитку агропромислового комплексу України: стан і перспективи вирішення” (Київ, 2000); Міжнародна наукова конференція “Регіональні екологічні проблеми” (Київ, 2002); Міжнародна конференція “Сталий розвиток агроекосистем” (Київ, 2002); II Міжнародна наукова конференція “Екологічна географія: історія, теорія, методи, практика” (Тернопіль, 2004), IX-ХІ Міжнародні науково-практичні конференції “Екологічна освіта і наука: проблеми та перспективи” (Харків, 2004-2006); II Miedzynarodova Konferencja Srodowiskowa “Woda darem natury” (Kielce, 2005); Міждисциплінарна конферен-ція “Збереження водно-болотного та наземного біорізноманіття на сільськогосподарських землях за допомогою оптимізації ландшафтів” (Київ, 2005); Міжнародна науково-практична конференція “I, ІІ, ІІІ Всеукраїнський з’їзд екологів” (Вінниця, 2006, 2009, 2011); Міжнародний семінар “Охорона природи в Польщі на прикладі Надварчанського пейзажного парку” (Льонд, 2006, 2007); I, ІІ, ІІІ Український екологічний конгрес (Київ, 2007-2009); II Міжнародна науково-технічна конференція “Актуальні проблеми водного господарства і природокористування” (Рівне, 2007); Міжнародна науково-практична конференція “Охорона і менеджмент об’єктів неживої природи на заповідних територіях” (Гримайлів, 2008); Міжнародна науково-практична конференція “Стратегія забезпечення сталого розвитку України” (Київ, 2008), XXVI Międzynarodowa Konferencja Naukowa "INŻYNIERIA PROCESOWA W OCHRONIE ŚRODOWISKA" (Szczyrku, 2008); Міжнародна наукова конференція “Ландшафтна архітектура у контексті сталого розвитку” (Львів, 2008); Міжнародна науково-практична конференція “Дністровський каньйон: проблеми розвитку туризму і шляхи їх вирішення” (Тернопіль, 2009); I Міжнародний конгрес “Захист навколишнього середовища. Енергоощадність. Збалансоване природокористування” (Львів, 2009); II Міжнародна науково-практична конференція “Екологічна безпека сільськогосподарського виробництва” (Київ, 2009); Міжнародна наукова конференція “Растительность Восточной Европы: классификация, экология, охрана” (Брянськ, 2009); Mezinarodni vedeckoodborna konference “Trendy Ve Vzde-lavani 2010” (Olomouc, 2010); III Міжнародна наукова конференція “Стале приро-докористування: підходи, проблеми, перспектива” (Тернопіль, 2010); Міжнародна наукова конференція “Інтродукція рослин, збереження та збагачення біорізноманіття в ботанічних садах і дендропарках” (Київ, 2010); Міжнародний екологічний форум “Довкілля 2010” (Київ, 2010); Міжнародна конференція “Экологическая безопасность и устойчивое развитие территорий” (Чебоксары, 2010); Всеукраїн-ська науково-практична конференція “Екологічні проблеми природокористування та охорона навколишнього середовища” (Львів, 2010); Всеукраїнська наукова екологічна конференція “Збалансований (сталий) розвиток України - пріоритет національної політики” (Київ, 2010); Міжнародний екологічний форум “Довкілля для України” (Київ, 2011, 2012); Міжнародна наукова конференція “Охорона довкілля та проблеми збалансованого природокористування” (Кам’янець-Подільський, 2011); Міжнародна наукова конференція “Екологічна безпека та економіка природокористування в агропромисловому виробництві” (Київ, 2011); Міжнародна науково-практична конференція “Екологічна безпека та збалансоване природо-користування в агропромисловому виробництві” (Київ, 2012).

Публікації та інформування про результати дослідження. За матеріалами дисертаційного дослідження опубліковано загалом 167 наукових праць, з яких: 6 монографій, 15 навчальних і навчально-методичних посібників, 53 наукові статті (39 - у фахових виданнях), 49 тез доповідей, решта звіти з науково-дослідних тем і навчально-методичні матеріали. Результати роботи використані при підготовці науково-популярних видань, теле- і радіопрограм, веб-сайтів, регіональних звітів про стан навколишнього природного середовища, біорізноманіття, формування регіональної екомережі, які публікувалися у виданнях “Екологічний вісник”, “Світ довкілля”, “Краєзнавство. Географія. Туризм”, “Екологічний вісник Вінниччини”.

Структура і обсяг роботи. Робота включає вступ, п’ять розділів, висновки та рекомендації, додатки. Дисертаційне дослідження викладене на 383 сторінках друкованого тексту, воно містить 36 додатків, список використаних джерел 602 найменування, з них 42 - латиницею, 38 таблиць та 54 ілюстрацій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

НАУКОВО-МЕТОДИЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ Й РОЗВИТКУ ЕКОМЕРЕЖІ КРАЇН ЄС І УКРАЇНИ

Сформульовано основні принципи, підходи, функції, значення європейської екомережі. Охарактеризовано її нормативно-правову основу, завдання, структуру, етапи формування. На основі сформульованих науково-методичних принципів і підходів показано проблеми формування і розвитку екомережі України. Охарактеризовано її нормативно-правову основу, методику формування на основі критеріїв вибору елементів, складові структурні елементи.

Теоретичною базою для написання дисертаційної роботи слугували ідеї і праці В.І. Вернадського, В. Шафера, М.Ф. Реймерса, К.М. Ситника, С.М. Стойка, Ю.Р. Шеляг-Сосонка, В.Д. Романенка, М.Д. Гродзинського, М.А. Голубця, Т.Л. Андрі-єнко, Г.О. Білявського, О.І. Фурдичка, О.І. Тараріка, Г.І. Денисика, Л.П. Царика, Я.І. Мовчана, С.Ю. Поповича, М.І. Бащенка, В.В. Лаврова, А.П. Стадника і інших.

МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ

Для досягнення цілей реалізації регіональної екомережі в контексті стратегії збалансованого розвитку було визначено такі принципи: а) принцип запобігання фрагментації екосистем; б) екосистемний підхід (басейновий принцип); в) інтегроване планування та управління біотичними (водними, земельними) ресурсами; г) транскордонна співпраця з Республікою Молдова (створення Єврорегіону “Дністер”); д) участь громадськості та залучення заінтересованих організацій. Стратегію реалізації регіональної екомережі Поділля здійснють за напрямами: збереження, відновлення та збалансоване використання біотичного і ландшафтного різноманіття; структурно-функціональна оптимізація природно-заповідного фонду; просторове планування структурних елементів регіональної екомережі (офіційно запроектованої і неофіційно запропонованої); інтегрований підхід до управління земельними і водними ресурсами й річковими басейнами; збалансова-ний розвиток сільського і лісового господарства й туризму; отримання інформації про стан природного довкілля регіону та формування системи комплексного моніторингу заповідних об’єктів; підвищення рівня екологічної освіти, культури і свідомості місцевого населення; участь громадськості; розробки регіональних програм “Екомережа Поділля”, “Екологічна безпека Поділля”.

Відповідно до вказаних принципів і напрямів, наукову проблему досліджували за таким алгоритмом: “принципи (завдання) реалізації регіональної екомережі” → “законодавчо-нормативна база впровадження” → “напрями реалізації регіональної екомережі” → “механізми реалізації завдань” → “законодавчі, ресурсні, організаційні перешкоди щодо реалізації регіональної екомережі” (рис. 1). Теоретична концепція роботи побудована на засадах методології системного аналізу екологічних, соціальних і економічних питань, а також визначення причинно- наслідкових зв’язків у межах певних систем. Основні дослідження проводили на природно-заповідних об’єктах Поділля, додаткові - у найменш трансформованих територіях та в межах басейнів рік. Природні екосистеми регіону дослідження розглядали як підсистеми екосистем водозбірних басейнів.

Рис. 1. Схема дослідження наукової проблеми

Методику впровадження положень “стратегії реалізації регіональної екомережі”, відповідні напрями і заходи розробляли на основі екосистемного підходу, беручи до уваги ратифіковані Україною міжнародні конвенції і угоди, враховуючи стан біогеоценотичного покриву, природно-ресурсного потенціалу і особливості впливу на нього діяльності людини, а також соціально-економічно-екологічні наслідки існуючих у регіоні ризиків впливу на біорізноманіття. Причинно-наслідкові зв’язки щодо антропо-генної трансформації природних ландшафтів, у т. ч. рослинності, біорізноманіття встановлювали методами комплексного, системного, агроекологічного, ретроспе-ктивного і порівняльного аналізів. У польових дослідженнях використано маршрутні, геоботанічні, фітоіндикаційні, екологічні, ґрунтознавчі, гідрологічні, ландшафтознавчі, рекреаційні методи. Шляхи і механізми впровадження екологічних, у т. ч. созологічних імперативів у практику, розробляли на засадах біології, ландшафтної екології, агроекології, гідрології, лісознавства і лісівництва. Стан, структурно-функціональні особливості та умови охорони і збереження біорізноманіття, об’єктів і територій природно-заповідного фонду досліджено в контексті розбудови національної екомережі з урахуванням пакету завдань, розроблених Мінприроди та Мінагрополітики України.

В основу роботи покладені матеріали польових досліджень, проведених автором впродовж 1999-2011 рр. на Поділлі. Основою для їх проведення був збір, первинна обробка і систематизація інформації, одержаної в результаті польових досліджень (вибір модельних районів на натурних ділянках), а також фондових і літературних джерел (текстових і картографічних матеріалів, архівних, літописних). Отримані матеріали включають геоботанічні описи, аналіз фітоценотичного матеріалу проводився в межах природно-заповідних об’єктів і найменш антропо-генно порушених фітоценозів за прийнятими методиками (Ярошенко, 1961, Шенников, 1964). Конспект флори вищих судинних рослин Поділля складений на основі архівних і гербарних даних, картографічних і літературних джерел, польових досліджень з подальшою критично-системною обробкою зібраного матеріалу. Інформаційною базою досліджень слугували фондові матеріали бібліотек ім. В.І. Вернадського, К.А. Тімірязєва (м. Вінниця), Державної екологічної академії післядипломної освіти та управління Міністерства екології та природних ресурсів України, Інституту агроекології і природокористування НААНУ, Національного авіаційного університету, Національного університету біоресурсів та природокористування України, Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Інституту ботаніки НАНУ імені М.Г. Холодного, Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАНУ, Інституту зоології імені І.І. Шмальгаузена НАНУ, Інституту географії НАНУ, Інституту гідробіології НАНУ, Наукового центру екомоніторингу та біорізноманіття мегаполісу НАНУ, Всеукраїнської екологічної ліги, Українського товариства охорони природи, Природничого університету в Познані (Польща), Літописів природи природного заповідника “Медобори” (смт. Гримайлів) і національного природного парку “Подільські Товтри” (м. Кам’янець-Подільський), природничих музеїв Львова і Києва, краєзнавчих музеїв Тернополя, Борщова, Нетішина, Хмельницького, Вінниці, Орхуських центрів при обласних управліннях охорони навколишнього природного середовища, вищих навчальних закладів Поділля, наукові обґрунтування на створення національних природних парків “Кременецькі гори”, “Дністровський каньйон”, “Мале Полісся”, “Верхнє Побужжя”, “Кармелюкове Поділля”, регіональних ландшафтних парків “Мальованка”, “Дністер”, “Середнє Побужжя”, “Мурафа”. Опрацьовані звіти управлінь охорони навколишнього природного середовища і екологічних інспекцій. Номенклатура таксонів вищих судинних рослин відповідає “Флоре европейской части СССР” (1964-1980), “Определителю высших растений Украины” (1987) і подана за системою S.L. Mosyakin, M.M. Fedoronchuk (1999), наведеною в “Vascular plants of Ukraine”. Біоморфологічний аналіз флори регіону оцінений за системою життєвих форм, розробленою В.М. Голубєвим (1972). Для хорологічної характеристики флори використана система географічних елементів на зональній основі за принципами, що викладені в роботах О.А. Гроссгейма (1936), Ю.Д. Клеопова (1938, 1990), А.М. Окснера (1940-1942), М.Ф. Макаревич (1963). Встановлення регіональних типів ареалів проводилося на основі підходів Г. Мойзеля (Mousel, Jager, Weinert, 1965; Rothmaler, 1976) з деякими доповненнями (Лавренка, 1940; Тахтаджяна, 1978). Фіторізноманіття оцінювали в межах таксона чи певної території (Юрцев, 1998). Для його визначення проведено аналіз таксономічної (на рівні споріднених груп) і типологічної (за різними категоріями ознак - географічних, екологічних, ценобіотичних) різноманітності. Фітохорологічна різноманітність включала виділення фітобіоти в просторі на певному територіальному рівні. Для її оцінки використано комплексний підхід.

У системі оцінювання стану біотичних параметрів довкілля важлива роль належить польовій індикації певних ознак компонентів екосистем чи ландшафтів з метою подальшого вивчення інтегральних показників. Індикація стану довкілля проводилась дистанційними (аерофотозйомка) і контактними методами, доповнювалась картографічними і лабораторними даними на рівні кризового, фонового чи базового моніторингу. Об’єктом польового дослідження (фітоіндикації) був біогеоценотичний покрив і його компоненти. Інформацію про нього отримували в результаті оцінювання стану рослин чи фітоценозів на організмовому, популяційному, ценотичному і біогеоценотичному рівнях. За методом фітоіндикації, проана-лізовано зміни флористичного складу, біометричних показників, хорології, проек-тивного покриву, зменшення структурної неоднорідності за рахунок зменшення видової різноманітності. Враховуючи роль зміни природних екологічних чинників та ступінь диференціації фітобіоти, була проведена екологічна характеристика синтаксонів рослинності методом фітоіндикації. Для встановлення закономірностей розподілу рослинних угруповань залежно від ґрунтово-гідрологічних умов і рельєфу використано метод закладання еколого-ценотичних профілів. За матеріалами аерофотозйомки встановлено зміни біогеоценотичного покриву регіону, її тематичну обробку, польову перевірку. Під час обробки матеріалів створено комп’ютерний банк даних із флори і рослинності Поділля, що включає 1962 види.

На основі науково-методичних і практичних принципів і підходів вперше розроблено методику створення екологічних паспортів заповідних територій як документу для ведення кадастру ПЗФ. Він включає 6 розділів (загальна характерис-тика заповідного об’єкта, його функціональні критерії, геосозологічні засади збе-реження біоландшафтного різноманіття, екологічна безпека заповідного об’єкта, особливості природоохоронної діяльності, чинники збалансованого розвитку).

Оцінку репрезентативності екомережі Поділля визначали за таким комплексом критеріїв: 1) загальна кількість природно-заповідних об’єктів і територій певної території (64 адміністративних районів, фізико-географічних, геоботанічних, лісотипологічних областей, районів, адміністративних одиниць і територій природного районування); 2) загальна площа природно-заповідного фонду певної території (для 64 адміністративних районів); 3) відсоток заповідності території визначали як відношення площі природно-заповідного фонду району до загальної його площі; 4) відсоток суворої заповідності визначали як відношення площ природно-заповідного фонду певної території з суворим режимом I категорії Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів до площі району); 5) ступінь розчленованості (інсуляризованості) заповідних об’єктів визначали як відношення площі відносно нестійких заповідних об’єктів, що мають площу меншу 50 га до загальної площі природно-заповідного фонду району; 6) рівномірність розподілу заповідних об’єктів по території адміністративного району (1 бал - нерівномірний розподіл, 2 бали - відносно рівномірний розподіл, 3 бали - рівномірний розпо-діл); 7) ландшафтна репрезентативність, представленість в мережі заповідних об’єктів основних елементів ландшафту певної території: 1 бал - низька, 2 бали - задовільна, 3 бали - достатня, 4 бали - висока, 5 балів - дуже висока. Ландшафтні засади передбачають створення заповідних об’єктів відповідно до типовості і унікальності різних рангів об’єднання ландшафтних одиниць. Вибір виду ландшафту для заповідання є комплексною проблемою, тому у межах фації доцільно створити заповідне урочище чи заказник, підтипу ландшафту - природний заповідник чи національний парк, типу ландшафту - біосферний заповідник. Для заповідання була врахована оптимальна репрезентативність ландшафтних компонентів і ландшафтів як окремих одиниць у межах фізико-географічних, зон, провінцій, областей і районів, що стануть еталонами і формуватимуть розгалужену мережу заповідних об’єктів для організації моніторингу довкілля; 8) характеристикою якісного складу природно-заповідного фонду певної території, яку проводили за шкалою, що визначена в Україні і за шкалою Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів; 9) ботанічну значущість території визначали за такими критеріями: а) флористична репрезентативність (типовість) і унікальність; б) генетична репрезентативність і унікальність. Першу оцінювали за охопленням мережею заповідних об’єктів флори регіону в цілому і рідкісних видів флори, зокрема, кількість видів, занесених до: Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (2004); Європейського червого списку (1991); Конвенціі про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979); Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення (СІTES, Вашингтон, 1973); Червоної книги України (2009); регіонально рідкісних видів, що зростають на Поділлі (Тернопільській, Хмельницькій, Вінницькій областях); кількість ендемічних і реліктових видів; кількість видів, що знаходяться на межі ареалу. Флористичну репрезентативність і унікальність оцінювали за 5-бальною шкалою: низька, задовільна, достатня, висока, дуже висока. Другу (генетичну репрезентативність і унікальність) визначали за наявністю в регіональній екомережі типових і рідкісних фітоценозів (лісових, степових, наскельно-степових, лучних, болотних, водних), що входять до Зеленої книги України (2009). Її оцінювали за 5-бальною шкалою: низька, задові-льна, достатня, висока, дуже висока; 10) фауністичну репрезентативність і унікальність визначали за кількістю видів, занесених до: Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (2004); Європейського червоного списку (1991); додатків Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979); додатків Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення (СІTES, Вашингтон, 1973); Червоної книги України (2009); Конвенції про збереження мігруючих видів диких тварин (СМS, Бонн, 1979); Угоди про збереження афро-євразійських мігруючих водно-болотних птахів (АЕWA, Гаага, 1995); Угоди про збереження кажанів в Європі (EUROBATS, Бонн, 1979); пере-ліків регіонально рідкісних видів фауни. Її оцінювали за 5-бальною шкалою. Фауністичну цінність природно-заповідних об’єктів також визначали за: а) біоріз-номаніттям її тваринного світу; б) кількістю місць гніздування і розмноження птахів; в) місцями нересту цінних видів риб; 11) гідрологічну цінність території визначали за: а) водоресурсністю: об’ємом водних ресурсів високоякісного складу; водоохоронним значенням території; водорегулюючим значенням території; б) типовістю гідрологічних об’єктів: відсотком площі гідрологічних заповідних об’єктів до однотипної площі певного регіону чи області; відсотком об’єму водних ресурсів, які охороняються на гідрологічно-заповідній території; в) рідкісністю і унікальністю гідрологічних явищ, які пов’язані з їх походженням, азональністю, наявністю джерел води з високими смаковими і лікувальними властивостями, водоспадів, виходу ґрунтових вод на поверхню; г) наявністю водно-болотних угідь регіонального, державного і міжнародного значення; 12) господарську цінність території визначали за запасами високоякісної питної води, мінеральної води, лікувальної води, лікарських рослин, ділової деревини, харчових продуктів, рекреаційних ресурсів; 13) історико-культурну цінність визначали за наявністю об’єктів культурної спадщини: місць, споруд (витворів), комплексів (ансамблів), їхніх частин, пов’язаних з ними водних об’єктів, інших природних чи створених людиною об’єктів незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з антропологічного, археологічного, естетичного, етнографічного, історичного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність; 14) середню площу заповідного об’єкта адміністративного району визначали співставленням площі природно-заповідного фонду цього району до кількості заповідних об’єктів; 15) забезпеченість заповідними територіями на 1 жителя адмінрайону.

Природні ядра, які є “кістяком” екомережі, виділяли з врахуванням наступних критеріїв: 1) ступінь природності (трансформованості) території (ландшафтів); 2) флористично-фауністична значимість; 3) ландшафтно-ценотична і видова репрезентативність; 4) функціональне призначення природного ядра; 5) існуючий режим заповідності ядра. За встановленими критеріями, оцінку природних ядер екомережі Поділля визначали за 5-бальною шкалою: 1 бал - низька, 2 - задовільна, 3 - достатня, 4 - висока, 5 - дуже висока. Проведена оцінка 62 ключових територій регіональної екомережі Поділля дала можливість здійснити типологічне ранжування, встановивши 5 груп за сумарним показником репрезентативності.

Характеристику природних ядер регіональної екомережі Поділля проводили за таким описом: 1. Власна назва структурного елемента екомережі; 2. Категорія елемента екомережі; 3. Географічні координати; 4. Географічне положення; 5. Дата створення; 6. Площа території; 7. Висота над рівнем моря; 8. Фізико-географіч-на характеристика; 9. Основні типи екосистем та їх співвідношення; 10. Флора і мікобіота території; 11. Рослинність; 12. Фауна; 13. Значення території як місця для міграції тварин; 14. Значення території як місця для розмноження і зимівлі тварин, а також масового линяння птахів; 15. Складові території структурного елемента екомережі; 16. Типи землекористування; 17. Земельна власність на елементі екомережі; 18. Поточне землекористування на елементі екомережі; 19. Чинники негативного впливу на біорізноманіття території; 20. Існуюча охорона; 21. Пропозиції щодо впровадження нових форм охорони; 22. Екологічна цінність території; 23. Економічна, соціальна і культурна цінність території; 24. Наукова цінність; 25. Екологічна просвіта місцевого населення; 26. Коло залучених організацій і осіб; 27. Управління і юрисдикція; 28. Критерії, за якими необхідно включити територію до складу екомережі; 29. Літературні джерела; 30. Дослідження; 31. Карта чи план території та її місце у системі регіональної екомережі; 32. Дата заповнення; 33. Укладач; 34. Адреса укладача.

Методологію реалізації регіональної екомережі зображено на рис. 2. У цьому контексті розглянуто проблеми збереження біоландшафтного різноманіття, подано особливості формування регіональної екомережі як територіальної системи вдос коналення структурно-функціональної організації природного довкілля. Визначено засади і механізми гармонізації економічних і екологічних підходів щодо ведення сільського господарства. Охарактеризовано стан, структуру і розвиток природно-заповідного фонду та розвиток українсько-молдовської транскордонної співпраці (створення Єврорегіону “Дністер”) щодо узгодження стратегії розбудови екомережі й створення першого українсько-молдовського біосферного резервату “Дністровський каньйон”. Виділено наявні законодавчо-нормативні, ресурсні, організаційні перешкоди, які необхідно подолати. Розроблено перелік пріоритетних завдань щодо збереження біорізноманіття й розвитку регіональної екомережі.

екомережа біорізноманіття біогеоценотичний антропогенний

ХАРАКТЕРИСТИКА АГРОЕКОЛОГІЧНИХ УМОВ І БІОРІЗНОМАНІТТЯ ПОДІЛЛЯ

Виділено Поділля як унікальну територію, що має сприятливі умови для формування регіональної екомережі. Проведено аналіз природних умов і ресурсів, показано положення регіону в системі фізико-географічного, геоботанічного і лісо-типологічного районування та вплив рельєфу і геоморфологічних особливостей на структуру екомережі. Охарактеризовано гідрокліматичні умови, режим і властивості поверхневих вод, ґрунтовий покрив, біорізноманіття Поділля (табл. 1).

За біорізноманіттям Поділля поступається лише Криму і Карпатам.

Систематичний аналіз флори представлений у табл. 2.

Рис. 2. Методологія реалізації регіональної екомережі

Таблиця 1. Видове різноманіття флори і фауни Поділля

Згідно з класифікацією Крістіана Раункієра здійснено еколого-морфологічний аналіз флори Поділля, де в основу покладено адаптивні ознаки, пов’язані з поведінкою рослин у несприятливий період (табл. 3).

Таблиця 2. Таксономічна структура флори судинних рослин Поділля

Біоморфологічний аналіз флори подано в таблиці 4. Він вказує на проміжний характер між європейською лісостеповою помірно широтною регіональною флорою, що має неморально-лісові і лісостепові термофільні риси, та аридною флорою європейсько-азіатського степового типу.

Таблиця 3. Диференціація флори за життєвими формами Крістіана Раункієра

Формування рослинного покриву відбувається залежно від ландшафтних, гідрологічних і ґрунтових умов. Провідним чинником у розподілі видів флори дослідженої території виступає рівень ґрунтових вод, за яким виділяємо такі еколого-ценотичні групи рослинності (табл. 5).

Таблиця 4. Біоморфологічний спектр флори

Конспект раритетного фіторізноманіття вищих судинних рослин Поділля включає 484 види, які належать до 214 родів, 73 родин та 5 відділів, що складає 24,6% від їх загальної кількості (1962 види) і 79,2% від загальної кількості черво-нокнижних вищих судинних рослин України (611 видів). Раритетне фіторізноманіття регіону складають вищі судинні рослини, які занесені до: 1) Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів (2004) - 8 видів; 2) Європейського червоного списку (1991) - 13 видів; 3) Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ існування в Європі (Берн, 1979) - 15 видів; 4) Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення (СІTES, Вашингтон, 1973) - 38 видів; 5) Червоної книги України (2009) - 169 видів; 6) регіонально рідкісні види, що знаходяться під охороною на території Поділля - 327 видів (рис. 3).

За мотивами охорони рідкісні види можна поділити на такі групи: 1) релікти; 2) ендеміки; 3) погранично-ареальні: а) види, що знаходяться на східній межі ареалу; б) види, що знаходяться на південній межі ареалу; в) види, що знаходяться на південно-східній межі ареалу; г) види, що знаходяться на північній межі ареалу; 4) види, що зменшують чисельність внаслідок порушення людиною біотопів, в яких вони зростають, чи через масове знищення (декоративні, лікарські).

Таблиця 5. Еколого-ценотична структура рослинності Поділля

Конспект раритетного зоорізноманіття Поділля включає 474 види (табл. 6). З 297 видів безхребетних тварин, занесених до Червоної книги України (2009), на території Поділля зустрічаються 69 видів (23,2%). З 245 видів хребетних тварин, занесених до Червоної книги України, трапляються 134 види (54,7%). Кількість червонокнижних видів тварин - 209, що становить 42,8% від загальної кількості раритетних видів. На Поділлі виявлено 52 види тварин (представники 8 класів), занесених до Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природ-них ресурсів, що становить 10,9% від загальної кількості раритетних видів. Тут зустрічаються 18 видів безхребетних і 45 - хребетних, занесених до Європейського червоного списку, що становить 13,3% від загальної кількості раритетних видів. В регіоні встановлено перебування 15 видів безхребетних тварин, що занесені до Додатка ІІ і ІІІ Бернської конвенції. Вони належать до 9 класів. Кількість “бернсь-ких” видів 362, що становить 76,4% від загальної кількості раритетних видів. На Поділлі виявлено 140 видів 3 класів (променепері риби - 4, птахи - 112, ссавці - 24), які охороняються Боннською конвенцією, що становить 29,9% від загальної кількості раритетних видів. Угодою про збереження мігруючих афро-євразійських водно-болотних птахів (АЕWA) тут охороняються 63 види, а Угодою про збереження кажанів в Європі (EUROBATS) - 24 види. На Поділлі 54 види тварин (3 класів) охороняються конвенцією CITES, що становить 11,4% від загальної

Таблиця 6. Види флори і фауни Поділля, що знаходяться під охороною

*ВСР - вищі судинні рослини

кількості раритетних видів. Кількість тварин Поділля, які охороняються на регіональному рівні, складає 231 вид, що становить 48,7% від загальної кількості раритетних видів. Раритетна фауна Поділля, що занесена до Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів, Європейського червоного списку, Червоної книги України, налічує 217 видів, які належать до 9 класів: комахи - 70 видів, кільчасті черви - 2, молюски - 2, ракоподібні - 2, круглороті - 1 вид, променепері риби - 18, земноводні - 4, плазуни - 6, птахи - 68, ссавці - 44. Це становить 45,8% від загальної кількості раритетних видів (рис. 4).

Стан збереження раритетних видів рослин і тварин оцінено за трьома рівнями захищеності: достатньо забезпечені охороною; недостатньо забезпечені охороною; не забезпечені охороною (рис. 5).

Сучасний стан біорізноманіття Поділля потребує збереження й охорони, про що свідчить значне антропогенне навантаження на природні екосистеми. Вони у найменш зміненому вигляді збереглися на землях, зайнятих лісовими (814,3 тис. га, 13,36% території), чагарниковими (27,3 тис. га, 0,45% території), водно-болотними (158,5 тис. га, 2,6% території) екосистемами і частково на пасовищах (469,6 тис. га, 7,7% території), сіножатях (214,8 тис. га, 3,52% території), перелогах (17 тис.га, 0,28% території), відкритих землях без рослинного покриву або з незначним рослинним покривом (68,2 тис. га, 1,11% території), полезахисних лісо-смугах (22,9 тис. га, 0,38%). Загальна їх площа становить 29,4% території регіону. З 1962 видів вищих судинних рослин Поділля (36,5% від загальної кількості в Україні) 245 видів потребують охорони. З 15912 видів фауни регіону (46,3% від загальної кількості в Україні) 164 види потребують охорони. Загальна кількість видів, яким загрожує небезпека - 409 (табл. 7).

Рис. 5. Стан збереженості раритетних видів вищих судинних рослин і тварин Поділля (Р - рослини; Т - тварини)

Табл. 7. Кількість видів флори і фауни Поділля, яким загрожує небезпека

З метою збереження біорізноманіття й унікальних комплексів неживої природи на Поділлі формується екомережа, ефективне функціонування якої має забезпечити екосистемний підхід. Відповідно до класифікації екосистем України (за Дідухом, Шеляг-Сосонком, 2001), що була запропонована для оцінки біорізноманіття регіональних екомереж, її природних коридорів і ключових територій, нами наведено перелік 39 видів екосистем і їх вітсоток від загальної площі, характерних для природних коридорів регіональної екомережі Поділля.

СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ СТАНУ Й РОЗВИТКУ ЕКОМЕРЕЖІ ПОДІЛЛЯ

Проводячи структурно-функціональний аналіз стану й розвитку регіональної екомережі Поділля виділено 8 етапів історичного розвитку заповідної справи в регіоні, які стосуються лише територіальної, а не таксономічної охорони. Вони різняться змістовністю, осяжністю і специфікою висвітлення. Перший етап (до 988 р.) - “дохристиянської священної природи”. Другий етап (ХI-XVI ст.) - “заповід-них гаїв і угідь”. Третій етап (ХVII cт. - 1850 р.) характеризується двома напрямами заповідної справи. Перший напрям - виділення “заказних гаїв”, “запо-відних дерев”, “засічних лісів”, “корабельних лісів” (для кораблебудування, обо-роноздатності). Другий напрям - “заповідання естетичної природи”. У цей час об’єкти природи почали заповідати з метою збереження їх надзвичайної краси. Четвертий етап (1850-1917 рр.) - “активної діяльності природоохоронних орга-нізацій”. П’ятий етап (1917-1965 рр.) - “підйомів і занепаду заповідної справи”. Шостий етап (1965-1990 рр.) - “планового формування мережі заповідних територій”. Сьомий етап (1991-1999 рр.) - “стрімкого розквіту заповідної справи”. Восьмий етап (2000 р. - до теперішнього часу) - “формування екомережі”. Динаміка природно-заповідної мережі основу якої формують об’єкти і території природно-заповідного фонду Поділля в адміністративно-територіальних одиницях (АТО) за останні 40 років значно змінилася (табл. 8).

Табл. 8. Динаміка розвитку природно-заповідної мережі Поділля

Примітка: n - кількість, S - площа (тис. га), % від загальної площі

Площа природно-заповідної мережі регіону має збільшитися, що передбачено Загальнодержавною програмою розвитку заповідної справи на період до 2020 р. (табл. 9).

Табл. 9. Динаміка зміни площі природно-заповідної мережі Поділля до 2020 року

Особливості структурно-функціонального розподілу об’єктів і територій природно-заповідної мережі Поділля подано в табл. 10.

Табл. 10. Особливості структурно-функціонального розподілу об’єктів і територій природно-заповідної мережі Поділля (за адміністративним поділом, на 1.01.2010)

Сучасна природно-заповідна мережа Поділля включає 1438 територій і об’єктів площею 499186,71 га, що складає 8,19% від загальної площі регіону. Фактична площа природно-заповідного фонду - 462048,03 га, що складає 7,58% від площі регіону. За останні 40 років показник заповідності підвищився від 0,33% до 8,19%. В Західному Поділлі він становить 8,75% (кількість об’єктів природно-заповідного фонду становить 562, фактична площа 120966,74 га), Центральному Поділлі - 14,83% (480 об’єктів, площею 319114,34 га), Східному Поділлі - 1,98% (396 об’єктів, площею 52472,96 га). Але високий рівень заповідності не завжди передбачає ефективний структурно-функціональний розподіл заповідних територій. Наприклад, на національний природний парк “Подільські Товтри”, площею 261316 га, припадає 81,88%, регіональний ландшафтний парк “Мальованка”, площею 16919,4 га - 5,30% заповідних територій Центрального Поділля, на природний заповідник “Медобори” (9516,7 га) - 7,75%, національний природний парк “Кременецькі гори” (6951,2 га) - 5,66%, регіональний ландшафтний парк “Дністровський каньйон” (42084 га) - 34,27% Західного Поділля, на національний природний парк “Кармелюкове Поділля” (15393,9 га) - 30%, регіональні ландшафтні парки “Мурафа” (3452,7 га) - 6,57%, “Середнє Побужжя” (2618,2 га) - 4,98%, “Дністер” (5049,03 га) - 9,62% заповідних територій Cхідного Поділля (табл. 11).

Табл. 11. Кількість заповідних об’єктів в адмінрайонах Поділля (на 1.1.2010)

Із загальної кількості територій і об’єктів природно-заповідної мережі Поділля 77,3% (1112 об’єктів), площею до 50 га, носять острівний характер і повною мірою не забезпечують збереження біотичного й ландшафтного різноманіття (табл. 12).

Табл. 12. Структурно-функціональний аналіз природно-заповідної мережі Поділля

Примітка. *ПЗ - природний заповідник; НПП - національний природний парк; РЛП - регіональний ландшафтний парк; ПП - пам’ятка природи; ЗУ - заповідне урочище; БС - ботсад; ДП - дендропарк; ЗП - зоологічний парк; ППСПМ - парк-пам’ятка садово-паркового мистецтва.

Ранжування 64 адміністративних районів природно-заповідної мережі Поділля провели за рівнем заповідності території (відсоток природно-заповідного фонду від загальної площі району), кількістю заповідних об’єктів, їх площею. На основі цього встановлено такий стан: а) кризовий - до 1% (29 районів, 45,31% від загальної кількості); б) дуже поганий - від 1,01% до 2% (9 районів, 14,06% від загальної кількості); в) поганий - від 2,01% до 3% (7 районів, 10,93% від загальної кількості); г) дуже низький - від 3,01% до 4% (3 райони, 4,68% від загальної кількості); д) низький - від 4,01% до 5% (3 райони, 4,68% від загальної кількості); е) задовільний - від 5,01% до 6% (2 райони, 3,13% від загальної кількості); є) малосприятливий - від 6,01% до 8% (2 райони, 3,13% від загальної кількості); ж) добрий - від 8,01% до 10% (1 район, 1,56% від загальної кількості); з) дуже добрий - від 10,01% до 12% (1 район, 1,56% від загальної кількості); и) оптимальний - понад 12,01% (7 районів, 10,93% від загальної кількості).

Аналіз проекту Зведеної регіональної схеми формування екомережі України (Мовчан Я.І., 2008), атласу об’єктів природно-заповідного фонду, додатків до нього, статистичних довідників, реєстру природно-заповідного фонду Тернопільської, Хмельницької, Вінницької областей, даних Інституту землеустрою, обласних управлінь охорони навколишнього природного середовища і польові дослідження, показали, що до складу регіональної екомережі Поділля віднесено 62 ключові території і 38 екологічних коридори. Серед них 2 ключові території міжнародного рівня (площею 285935 га), 9 - національного рівня (272810,7 га), 16 - міжрегіонального рівня (44512,13 га), 35 - місцевого рівня (55029,1 га). Загальна площа природних ядер Поділля складає 658286,93 га, що становить 10,8% від загальної площі регіону. Кількість екокоридорів - 38, серед них: 4 - національного рівня (площею 504301 га), 16 - міжрегіонального рівня (1064549 га), 18 - локального рівня (354178 га, як правило, малі і середні річки 2 і 3-го порядку, деякі лісові ділянки, водно-болотні угіддя, лісосмуги). Загальна площа екокоридорів Поділля складає 1923028 га, що становить 31,55% від площі регіону. Площа ключових територій і екокоридорів екомережі Поділля складає 2581314,9 га, що становить 42,35% від загальної площі регіону. Площі буферних зон, які встановлюють навколо ключових територій і екокоридорів регіону на відстані до 5 км, потребують уточнення. Кількість відновлювальних територій, визначених в структурі екокоридорів національного і регіонального рівня - 132, площею 191407,35 га, що становить 3,14% від загальної площі регіону. Отже, загальна площа структурних елементів екомережі Поділля (ключових, сполучних і відновлювальних територій) складає 2772722,2 га, що становить 45,49% від загальної площі регіону (рис. 6).

ШЛЯХИ ФОРМУВАННЯ ЕКОМЕРЕЖІ ПОДІЛЛЯ

На території Поділля в структурні регіональної екомережі виділено 4 види при-родних ядер зі статусом: міжнародний, національний, регіональний (міжобласний), локальний. Основу ключових територій (природних ядер, біоцентрів) міжнародного рівня складають міждержавні (транскордонні) заповідні території (національні природні і регіональні ландшафтні парки, площею не менше 5000 га), які є “вузла-ми” єднання суміжних екомереж країн Європи (Республіки Молдова). Основою ключових територій національного рівня є біоцентри функціонуючих і перспектив них природних заповідників, заповідні зони функціонуючих і перспективних націо-нальних природних парків, площею не менше 1000 га, які репрезентують найбільш унікальне ландшафтно-ценотичне і видове різноманіття. Природні ядра регіональ-ного рівня формуються на основі територій функціонуючих і перспективних заказ-ників загальнодержавного і місцевого значення, заповідних зон регіональних ланд-шафтних парків, пам’яток природи загальнодержавного значення, площею понад 500 га, які репрезентують біорізноманіття, унікальні, типові природні комплекси фізико-географічних областей і районів.

Рис. 6. Картосхема екомережі Поділля

Природні ядра локального рівня - функціонуючі і перспективні заказники і пам’ятки природи загальнодержавного і місцевого значення, регіональні ландшафтні парки, заповідні урочища, площею менше 500 га, які репрезентують біорізноманіття й типові ландшафтні комплекси. На Поділлі, враховуючи зведену схему формування екомережі України, нами виділено такі природні ядра міжнародного рівня: 1) Хмельницько-Товтрове; 2) Дністерське; національного рівня: 3) Кременецьке; 4) Медоборське; 5) Заліщицьке; 6) Центральнобузьке; 7) Горинське; 8) Мальованське; 9) Подільсько-Поліське; 10) Середньобузьке; 11) Кармелюково-Подільське; міжрегіонального рівня: 12) Стіжоцько-Іловецьке; 13) Суразьке; 14) Вороняцьке; 15) Поточансько-Урманське; 16) Голицько-Підвисоцьке; 17) Новоушицьке; 18) Панівецьке; 19) Мурафське; 20) Згарське; 21) Буго-Собське; 22) Буго-Деснянське; 23) Гармацьке; 24) Лядівське; 25) Наддніс-трянське; 26) Гопчицько-Надроське; 27) Сандрацько-Березнянське; локального рів-ня: 28) Малополіське; 29) Веселівсько-Довжоцьке; 30) Лановецьке; 31) Луб’янківсь-ке; 32) Мильнівське; 33) Залужанське; 34) Стрийовецьке; 35) Серетсько-Чистилівсь-ке; 36) Семиківсько-Ішківське; 37) Теребовлянське; 38) Яблунівське; 39) Росохацько-Озерянське; 40) Берем’янсько-Шутроминське; 41) Шупарське; 42) Комарівське; 43) Рудниківсько-Довгівське; 44) Яргорівсько-Криничанське; 45) Савинсько-Пулі-ковське; 46) Білогірське; 47) Циківське; 48) Ярмолинецьке; 49) Віньковецьке; 50) Ку-зьминське; 51) Хоморське; 52) Рівське; 53) Іллінецько-Дашівське; 54) Самчинецьке; 55) Грабарківське; 56) Журавлівське; 57) Сестринівське; 58) Устянське; 59) Горяч-ківсько-Княгинське; 60) Крушинівське; 61) Мазуровецьке; 62) Копистиринське.

Типологічне ранжування ключових територій (природних ядер) проводили з метою визначення оцінки їх функціональних можливостей, репрезентативності та виконуваної ними ролі в структурі регіональної екомережі.

На Поділлі сполучні території (екокоридори) регіональної екомережі мають статус: національний, регіональний (міжобласний), локальний. Екокоридори - полоси лісової, лучної, водно-болотної, степової і чагарникової рослинності по річкових долинах, горбогірних вододільних місцевостях широтної чи меридіональної спря-мованості шириною від 2 км національного рівня, 1,5 км регіонального рівня, 0,1 км локального рівня. Головним їх функціональним призначенням є забезпечення просторових зв’язків між ключовими територіями, тому основними критеріями для їх виділення є міграційні, територіальні, екотопічні, біорізноманіття, созологічні. Враховуючи ці підходи, обґрунтовано виокремлення екокоридори різного рівня для екомережі Поділля. Проводячи узагальнення науково-методичних розробок, використовуючи польові дослідження і враховуючи проект Зведеної регіональної схеми формування екомережі України, встановлено, що територією Поділля проходять 4 екокоридори національного рівня: 2 субширотні - Галицько-Слобожанський, Сте-повий (Південноукраїнський, незначна частина); 2 меридіональні - Дністровський і Бузький. Аналіз значної кількості публікацій (Г. Денисик, 2007; О. Мудрак, 2007; В. Коржик, 2009; Л. Царик, 2009) показує, що виокремлені меридіональні екокори-дори національного рівня, які проходять долинами великих рік, є досить проблемними, оскільки їх русла значно антропогенізовані. Враховуючи сучасний екологічний стан, геоботанічну і фізико-географічну характеристику території в межах Поділля, виділено 16 екокоридорів міжрегіонального і 18 локального рівня.

Буферні зони повинні забезпечувати охорону ключових територій і екокоридорів регіональної екомережі від потенційних зовнішніх екологічних загроз. Їх створюють з метою: 1) підтримки направленого управління захищеною територією; 2) термінової охорони; 3) послаблення впливу; 4) уникнення (зменшення) загроз. Нами удосконалено критерії вибору територій для створення буферних зон (табл. 13).

Табл. 13. Удосконалені критерії вибору територій для створення буферних зон

Відновлювальні території як просторові елементи регіональної екомережі створюють з метою подальшого її розвитку і удосконалення функціонування. Ця зона - потенційний резерв території, за рахунок якої можливе розширення екомережі у майбутньому, особливо площ ключових територій і екокоридорів. Певна відновлювальна територія після проведення відповідних заходів щодо ренатуралізації може бути включена до складу ключової території чи екокоридору або перетворитися на них. Тому основним критерієм вибору відновлювальних територій є збереження в них середовищ існування (біотопів), якщо навіть природне біорізноманіття повністю знищене. Нами виділено відновлювальні території на основі таких критеріїв: 1) ступеня природності території; 2) рівня біорізноманіття (відповідає корінним типам певних екосистем); 3) ландшафтно-ценотичної репрезентативності; 4) структурно-функціонального призначення; 5) існуючого режиму збереженості; 6) площі. Згідно встановлених критеріїв оцінку відновлювальних територій регіональної екомережі визначали за 5-бальною шкалою: 1 бал - низька, 2 - задовільна, 3 - достатня, 4 - висока, 5 - дуже висока. Проведена оцінка 132 відновлювальних територій регіона-льної екомережі Поділля дала можливість здійснити їх типологічне ранжування, встановивши 5 груп за сумарним показником значимості: 1 група - найвищий показник - 28-25 балів (8 відновлювальних територій), що становить 6% від їх загальної кількості в регіоні; 2 група - високий - 24-21 бал (20 відновлювальних територій), що становить 15,1% від їх загальної кількості; 3 група - середній - 20-17 балів (58 відновлювальних територій), що становить 43,9% від їх загальної кількості; 4 група - задовільний - 16-14 балів (29 відновлювальних територій), що становить 21,9% від їх загальної кількості; 5 група - низький - 13-11 балів (17 відновлювальних територій), що становить 12,9% від їх загальної кількості в регіоні. Проведене типологічне ранжування відновлювальних територій регіональної екомережі Поділля показало їх істотну диференційованість за основними критеріями виділення. Відновлювальні території 1-ої, 2-ої і 3-ої груп переважно відповідають зазначеним критеріям, їх зони можуть бути залучені до виконання комплексних науково-дослідних робіт з метою виділення на місцевості (встановлення конкретних меж, конфігурації). Відновлювальні території 4-ої і 5-ої груп потребують проведення комплексу запропонованих автором заходів охорони, які б забезпечували збереження і відтворення біорізноманіття в структурі природних коридорів регіональної екомережі. Виділені відновлювальні території репрезентують усі групи ландшафтів Поділля, відповідають загальнонауковим і практичним підходам до їх формування. Вони охоплюють практично всі характерні для регіону типи біотопів і, відповідно, флористично-фауністичне різноманіття. Однак формуванню відновлювальних територій у ряді ландшафтів передуватиме створення заповідних об’єктів, проведення значних природовідновних ренатуралізаційних заходів, оптимізація землекористування. На етапі розробки локальних схем регіональної екомережі у розрізі адмінрайонів, просторова структура пропонованих відновлювальних територій має бути деталізована на рівні окремих виділів землекористування з наданням їм різного статусу.

Структурно-функціональний аналіз природно-заповідних об’єктів як ключових територій регіональної екомережі показує неефективність біогеографічної системи їх створення, основою якої має стати репрезентативність території. Враховуючи цей принцип пропонуємо створити географічно-репрезентативну мережу поліфункціональних заповідних об’єктів (природних заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків) Поділля (рис. 7, табл. 14), відповідно до фізико-географічного районування України, проведеного О.М. Мариничем і П.Г. Шищенком (2005). Згідно досліджень встановлено, що: по-перше з 11 областей фізико-географічного районування України лише Західно-Подільська область (IV - 15% території регіону) забезпечена природним заповідником “Медо-бори”, національним природним парком “Подільські Товтри”, двома регіональними ландшафтними парками “Загребелля” і “Зарваницький”, частиною регіонального ландшафтного парку “Дністровський каньйон”  (в основі якого створено одноймен-ний національний природний парк); по-друге, лише 2 фізико-географічні області (18,1% території регіону) забезпечені одним регіональним ландшафтним парком: Східно-Подільська область (V) - регіональним ландшафтним парком “Мальованка” і Придністровсько-Східно-Подільський лісостеп (VIII) - регіональними ландшафтними парками “Мурафа” і “Дністер”;

Рис. 7. Стан забезпеченості фізико-географічних областей Поділля природно-заповідними територіями (ПЗ, НПП, РЛП)

по-третє, фізико-географічну область Розто-ччя і Опілля (III - 9,3% території регіону) представляє лише частина регіонального ландшафтного парку “Дністровський каньйон”; по-четверте, у 7 фізико-географічних областях Поділля (57,6% території регіону) створення національних природних парків забезпечено планами державних програм, що становить лише 15%, а решта забезпечені на первинному рівні лише науковими пропозиціями вчених, органів місцевої влади, неурядовими організаціями, зокрема й автора. Враховуючи принцип ЮНЕСКО “кожному біогеографічному району - 1 біосферний резерват”, треба щоб природні комплекси кожної фізико-географічної області були представлені одним репрезентативним природним заповідником чи національним природним парком. Кожний iз ландшафтних районів повинен бути репрезентований в регіо нальній екомережі регіональним ландшафтним парком чи заказником, площею понад 500 га, які виконують функції ключових територій.

Табл. 14. Модель завершеної географічно репрезентативної мережі заповідників, національних природних і регіональних ландшафтних парків Поділля згідно з фізико-географічним районуванням України

Тому пропонуємо в Зоні широколистяних лісів Західно-Українського фізико-географічного краю створити біосферний заповідник “Мале Полісся”, а в Лісостеповій зоні Дністровсько-Дніпровського лісостепового краю - біосферний заповідник “Подільські Товтри” і трансбіосферний резерват “Дністровський каньйон” (спільно з Молдовою). Включення до складу останнього правобережної частини Дністра Івано-Франківської (від м. Галич), Чернівецької областей і лівобережної частини Тернопільської, Хмельницької, Вінницької областей (до м. Ямпіль) дозволить зберегти унікальне біоландшафтне різноманіття регіону, репрезентуючи Подільське біосферне природне ядро при формуванні національної екомережі.

Сучасні аспекти формування регіональної екомережі Поділля - проектування, створення, розширення, організація і охорона природних ландшафтів, система менеджменту для неї мають бути генетично пов’язані із розробленими класифікаціями природних екосистем, які складають її основу. Більшість територій екомережі представлені типовими лісовими об’єктами, тому використано лісотипологічні підходи до оцінювання компонентів регіональної екомережі. За лісотипологічним районуванням (Б.Ф. Остапенко, В.П. Ткач, 2002) і особливостями формування екомережі Поділля, більша частина екокоридорів і природних ядер розташована у зонах волого і свіжого грудів, незначна частина - у зоні сирого і сухого грудів. До області свіжого груду (2d) належить Дніпровський район свіжих грабових дібров, Подільський лісотипологічний сектор (4.1). В область вологого груду (3d) входять Полісько-Прикарпатський район вологих грабових дібров Поділь-ський (2.3) і частково - Прикарпатський (2.4) лісотипологічні сектори. Області сирого груду приурочений район Ростоцьких сирих грудів. Області сухого груду належить Середньобузький район сухих дібров із дубом скельним Придністровського сектора (рис. 8).

Мал 8. Схема лісотипологічного районування та розташування структурних елементів екомережі Поділля

Для визначення особливо цінних лісових насаджень у межах ключових територій регіональної екомережі Поділля - використано таку схему (рис. 9). Особливо цінні лісові масиви (біоцентри) у структурі регіональної екомережі встановлювали відповідно до лісотипологічних областей, районів, секторів. У межах цих лісотипологічних одиниць і запроектованих елементів екомережі, екокоридорів і ключових територій, визначали макрокомплекс типів лісу та їх різноманіття. Об’єкти екомережі представляти широкий список типів лісу (зокрема азональних і інтразональних), перелік яких встановлено для певних лісотипологічних секторів. У межах особливо цінних лісових масивів, які входять до ключових територій і буферних зон екомережі, відносили частину лісових масивів (узлісся), які межують із відкритим простором. До буферних зон біоцентрів регіональної екомережі відносили ділянки лісу довжиною близько 100 м.

З метою ефективної реалізації регіональної екомережі необхідно проводити комплексні наукові дослідження на етапах створення і функціонування заповідних об’єктів - моніторинг. Це система спостереження, збирання, обробки, передавання, збереження, аналізу інформації про стан природного довкілля, його прогнозування, що має складатися з таких блоків (рис. 10). Його впровадження дозволить приймати ефективні заходи збереження біорізноманіття і охорони заповідних об’єктів.

Рис. 9. Схема визначення особливо цінних лісових масивів (біоцентрів) у межах ключових територій регіональної екомережі

Регіональна екомережа Поділля стане дієвою лише тоді, коли кожний її структурний елемент буде забезпечений нормативно-правовими, управлінськими, фінансово-економічними і організаційними засобами збереження.

Рис. 10. Схема комплексної системи моніторингу заповідних об’єктів Поділля

ВИСНОВКИ

. Узагальнено методологічне і науково-методичне дослідження щодо ство-рення і реалізації регіональних екомереж як єдиних цілісних структурно-функціо-нальних систем об’єктів, їх елементів, що перебувають під охороною з метою збе-реження біорізноманіття, покращення стану природного довкілля, саморозвитку природи. Як просторова система регіональна екомережа передбачає включення до своєї структури біотичних і абіотичних елементів, природних і штучних екосистем, ландшафтів, пов’язаних між собою функціонально, які забезпечуватимуть стабілізацію екологічних, економічних і соціальних умов, збереження всього біорізноманіття та формування екоеволюційного простору. Концепція екомережі є інтегруючою, вона забезпечує нерозривну гармонійну єдність природи і людини та виступає невід’ємною складовою стратегії збалансованого розвитку регіону.

. На основі теоретико-методологічних засад розглянуто критерії, принципи і підходи вибору структурних елементів регіональної екомережі, особливості її формування для умов Поділля. Автором удосконалено методику виділення буферних зон і відновлювальних територій та вперше запропоновано методику створення екологічних паспортів заповідних територій як документа для ведення кадастру природно-заповідного фонду. Проведено оцінку репрезентативності регіональної екомережі за 15 критеріями. Подано характеристику природних ядер за типовим описом, що включає 34 пункти, та природних коридорів, буферних зон і відновлювальних територій екомережі Поділля.

. Сучасний біогеоценотичний покрив регіону сформувався впродовж останніх 10-12 тисяч років. Його різноманітність зумовлена тим, що сюди в різні часи проникли представники бореальної, неморальної, понтичної і середземноморської флори, а також сформувалися ендемічні, реліктові види й угруповання. В регіоні фрагментарно збереглася лісова, степова, чагарникова, лучна, наскельно-степова і водно-болотна рослинність, що сформувалася в мозаїчних екотопах. Тут трапляються типові, рідкісні й реліктові угруповання рослин і тварин, поширені ендемічні, реліктові, диз’юнктивно-ареальні види та види, що зазвичай існують на межі ареалу. За біорізноманіттям Поділля поступається лише Криму і Карпатам.

. Видове різноманіття флори регіону складає 2927 видів (16,6% від загальної кількості в Україні). Серед них: вищі судинні рослини (аборигенні і заносні) - 1962 види (36,9%); мохоподібні - 160 видів (20,9%); водорості - 248 видів (5,1%); ліхенізовані гриби (лишайники) - 188 видів (14,2%); гриби - 369 видів (7%). Видове різноманіття фауни регіону складає 15812 видів (46,1% від загальної їх кількості в Україні). Серед них безхребетні - 15400 видів (45,8%) і хребетні (хордові) - 412 видів (58,6%). Сучасний склад біорізноманіття Поділля - 18736 видів, що складає 36,1% від загальної кількості в Україні.

. На Поділлі переважають гемікриптофіти - 986 видів (50,2%). У спектрі біоморф флори домінують трав’яні рослини - 1732 види (88,2%) і криптофіти - 349 видів (17,8%), серед яких домінують геофіти - 262 види (13,4%). Найменша кіль-кість видів належить до гелофітів - 38 видів (1,9%) і гідрофітів - 49 видів (2,5%). Високою є участь терофітів 397 видів (20,2%). Частка фанерофітів і хамефітів у флорі становить - 8% і 3,8%. Панівне положення займає лучно-степова - 325 видів (16,6%), лісова неморальна - 301 вид (15,3%) і лучна рослинність - 281 вид (14,3%). На порушених територіях у природних угрупованнях переважає рудеральна і сегетальна рослинність - 221 вид (11,3%). Домінування видів лучно-степової, лісової неморальної, лучно-болотної, лучної еколого-ценотичних груп свідчить про відносну збереженність 39 екосистем та їх созологічний статус.

. У складі біогеоценотичного покриву Поділля виявлено 36 рідкісних рослинних угруповань, які підлягають охороні і занесені до Зеленої книги України.

. Конспект раритетного фіторізноманіття вищих судинних рослин Поділля містить 484 види, які належать до 214 родів, 73 родин та 5 відділів, що складає 24,6% від їх загальної кількості (1962 видів) і 79,2% від загальної кількості червонокнижних рослин України (611 видів). Раритетне фіторізноманіття регіону складають вищі судинні рослини, які занесені до: 1) Червоного Списку Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів - 8 видів; 2) Європейського Черво-ного Списку - 13 видів; 3) Конвенції про охорону дикої флори і фауни та природ-них середовищ існування в Європі (Берн, 1979) - 15 видів; 4) Конвенції про міжна-родну торгівлю видами дикої флори і фауни, що перебувають під загрозою зникнення (СІTES, Вашингтон, 1973) - 38 видів; 5) Червоної книги України (2009) - 169 видів; 6) регіонально рідкісні види, що знаходяться під охороною - 327 видів.

. Конспект раритетного зоорізноманіття Поділля містить 474 види. З 297 видів безхребетних тварин, занесених до Червоної книги України, зустрічаються 69 видів (23,2%), з 245 видів хребетних тварин - 134 види (54,7%), що становить 42,8% від загальної кількості раритетних видів. Раритетне зоорізноманіття регіону складають: 1) 52 види тварин, занесені до Червоного списку Міжнародної спілки охорони природи і природних ресурсів; 2) 18 видів безхребетних і 45 видів хребетних тварин, занесені до Європейського червоного списку; 3) 362 види тварин (15 видів безхребетних і 347 видів хребетних) занесені до Додатка ІІ і ІІІ Бер-нської конвенції; 4) 140 видів тварин занесені до списків Боннської конвенції; 5) Угодою про збереження мігруючих афроєвразійських водно-болотних птахів (АЕWA) тут охороняються 63 види, а Угодою про збереження кажанів в Європі (EUROBATS) - 24 види; 6) 54 види тварин охороняються конвенцією CITES; 7) регіонально рідкісні види, що знаходяться під охороною - 231 вид.

. Екологічно неузгоджене землеробство, промислове виробництво, комуна-льна сфера, лісництво, рибництво, рекреація призвели до знищення середовищ існування (біотопів) рослин і тварин, втрати всіх таксонів біорізноманіття Поділля (44 види фауни, внесених до Червоної книги України, вже зникло, але ще зустрічаються в інших регіонах України). Сьогодні 164 видам тварин (137 видам хребетних, 27 видам безхребетних) і 245 видам рослин (237 видам вищих судинних рослин, 3 видам папоротеподібним, 5 видам плауноподібним) загрожує небезпека.

. До складу регіональної екомережі Поділля віднесено 62 ключові території і 38 екокоридорів. Серед них 2 ключові території міжнародного рівня (площею 285935 га), 9 - національного рівня (272810,7 га), 16 - міжрегіонального рівня (44512,13 га), 35 - місцевого рівня (55029,1 га). Загальна площа природних ядер складає 658286,93 га, що становить 10,8% від загальної площі регіону. Кількість екокоридорів - 38, серед них: 4 - національного рівня (площею 504301 га), 16 - міжрегіонального рівня (1064549 га), 18 - локального рівня (354178 га, це малі і середні річки 2 і 3-го порядку, деякі лісові ділянки, водно-болотні угіддя, лісосмуги). Площа екокоридорів складає 1923028 га, що становить 31,55% від загальної площі регіону. Площа ключових і сполучних територій екомережі Поділля складає 2581314,9 га, що становить 42,35% від загальної площі регіону. Площі буферних зон, які встановлюють навколо ключових і сполучних територій, уточнюються. Кількість відновлювальних територій, визначених у структурі екокоридорів націо-нального і регіонального рівня, - 132, що мають площу 191407,35 га, яка становить 3,14% від загальної площі регіону. Площа структурних елементів екомережі Поділля (ключових, сполучних і відновлювальних територій) складає 2772722,2 га, що становить 45,49% від загальної площі регіону.

. Структурно-функціональні особливості розподілу 1363 об’єктів природно-заповідної мережі Поділля площею 449544,91 га і рівнем заповідності - 8,07% з позицій біогеографічної системи показують, що вона не є оптимальною. Для цього треба створити географічно-репрезентативну мережу заповідних об’єктів, враховуючи фізико-географічне і лісотипологічне районування України.

. Для реалізації завдань збереження біорізноманіття треба провести оптимізацію землекористування. Враховуючи надмірно високу й еконебезпечну розораність земель Поділля (62,8%), її рекомендовано скоротити в середньому на 22,8%. Зменшення частки орних земель треба проводити за рахунок вилучення сильно еродованих і малопродуктивних земель. Значну їх частину з крутизною схилів більше 70 треба відвести під заліснення, що сприятиме зростанню лісистості тери-торії в середньому до 19-20%. Іншу частину вилучених орних земель з крутизною схилів менше 70 треба відвести під залуження, що дасть можливість збільшити ча-стку пасовищ і сіножать до 18-19%. Проведення цих оптимізаційних заходів доз-волить збільшити частку екологічно стійких угідь з 29,4% до 45% та істотно роз-ширити екостабілізаційну і соціально-економічну роль регіональної екомережі.

. Для оптимізації використання біотичних ресурсів Поділля, збереження їх різноманіття та ландшафтної структури, розширення до європейських норм мере-жі природно-заповідних об’єктів і територій, а також для сприяння розвитку національної і європейської екомережі доцільно створити українсько-молдовський трансбіосферний резерват “Дністровський каньйон”, забезпечити ефективне функціо-нування новостворених національних природних і регіональних ландшафтних пар-ків “Кармелюкове Поділля”, “Кременецькі гори”, “Дністровський каньйон”, “Мурафа”, “Середнє Побужжя”, “Дністер”. З метою забезпечення репрезентативності екомережі та створення еколого безпечного каркасу території доцільно використати систему комплексного моніторингу заповідних об’єктів та регіональні програми “Екомережа Поділля”, “Екологічна безпека Поділля”. Для ефективної реалізації регіональної екомережі необхідно створити ефективний фінансово-економічний механізм її управління з відповідним нормативно-правовим, інформаційним і фінансовим забезпеченням.

СПИСОК РОБІТ, опублікованих ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії, посібники

Заповідні об’єкти / О.В. Мудрак, О.П. Чиж // Середнє Побужжя: монографія / за ред. Г.І. Денисика. - Вінниця: Гіпаніс, 2002. - С. 254-269 (написання розділу “Заповідні об’єкти”).

Мудрак О.В. Екологія: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. (гриф МОН, №1.4/18-Г-1326 від 04.12.2006). - Вінниця: Міська друк. - 2006. - 508 с.

Мудрак О.В. Екологічний стан річки Дністер / О.В. Мудрак, В.С. Поліщук // Се-реднє Придністров’я: монографія / за ред. Г.І. Денисика. - Вінниця, 2007. - С. 353-363 (написання підрозділу 4.1. “Екологічний стан річки Дністер” з 4 розділу “Екологія, охорона й раціональне використання природних ресурсів).

Екологічна безпека Вінниччини: монографія / за заг. ред. О. Мудрака. - Вінни-ця: Міська друкарня, 2008. - 456 с (написання передмови, 17 розділів, післямови).

Мудрак О.В. Екологія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - 2-е вид-я, пер. і доп. - Вінниця: ВАТ “Міська друкарня”. - 2011. - 520 с.

Мудрак О.В. Екологічний стан довкілля Вінницької області: Навч.-метод. посіб. - Вінниця: “ФОП Корзун Д.Ю”., 2011. - 104 с.

Мудрак О.В. Збалансований розвиток екомережі Поділля: стан, проблеми, пер-спективи. Моногр. / О.В. Мудрак. - Вінниця: “СПД Главацька Р.В.” - 2012. - 914 с.

Статті в наукових виданнях

Мудрак О.В. Пріоритетні напрямки розвитку АПК України / О.В. Мудрак // Агроекологія і біотехнологія: зб. наук. пр. Ін-ту агроекології та біотехнології УААН. - К., 2000. - Вип. 4. - С. 68-76.

Мудрак О.В. Основні положення агроекологічного моніторингу / О.В. Мудрак // Зб. наук. пр. Вінниц. держ. аграр. ун-ту. - Вінниця, 2000. - Вип. 7. - С. 101-107.

Мудрак О.В. Про необхідність змін в аграрній політиці України / О.В. Мудрак // Зб. наук. пр. Вінн. держ. агр. ун-ту. - Вінниця, 2000. - Вип. 8, т. 2. - С. 125-133.

Мудрак О.В. Антропогенні зміни грунтового покриву Поділля / О.В. Мудрак // Зб. наук. пр. Под. дер. агр.-техн. акад. - Кам’ян.-Под., 2000. - Вип. 8. - С. 180-186

Мудрак О.В. Екологічні аспекти сучасного стану агроландшафтів Вінницької області / О.В. Мудрак, С.В. Палій // Агроекол. журн. - 2003. - № 2. - С. 8-16.

Природно-заповідна мережа Вінницької області та шляхи її оптимізації / О.В. Мудрак, В.С. Поліщук, Є.І. Ворона та ін. // Зб. наук. пр. Вінниц. держ. аграр. ун-ту. - Вінниця, 2002. - Вип. 12. - С. 50-66.

Мудрак О.В. Водно-болотні угіддя Вінницької області - резервати збереження біорізноманітності / О.В. Мудрак // Агроекол. журн. - 2005. - № 1. - С. 22-30.

Мудрак О.В. Екологічні та соціальні чинники створення національного природного парку “Подільське Полісся” / О.В. Мудрак // Вісн. Держ. агроекол. ун-ту. - Житомир, 2005. - № 1. - С. 245-252.

Мудрак О.В. Урочища “стінки” як унікальні заповідні об’єкти Поділля / О.В. Мудрак // Зб. наук. пр. Вінн. дер. агр. ун-ту. - Він., 2006. - Вип. 25. - С. 15-20.

Мудрак О.В. Перспективи створення природоохоронних об’єктів фізико-географічних районів Вінницької області / О.В. Мудрак // Вісн. Львів. держ. аграр. ун-ту. - Л., 2006. - № 10. - С. 38-47.

Мудрак О.В. Пріоритетні заходи з охорони й раціонального використання малих річок Східного Поділля / О.В. Мудрак, Г.О. Білявський // Зб. наук. пр. Нац. ун-ту водн. господарства та природокор. - Рівне., 2007 - Вип. 4 (40). - С. 227-233.

Воловик В.М. Еколого-географічна характеристика перспективного регіональ-ного ландшафтного парку “Середнє Побужжя” в межах регіону Східне Поділля / В.М. Воловик, О.В. Мудрак, Ю.М. Шкатула // Зб. наук. пр. Вінн. держ. агр. ун-ту. - Вінниця, 2007. - Вип. 31. - С. 28-40 (написан. статті, формування висновків).

Воловик В.М. Характеристика флористичного і фауністичного різноманіття пе-рспективного регіонального ландшафтного парку “Середнє Побужжя” / В.М. Во-ловик, О.В. Мудрак // Зб. наук. пр. Він. держ. агр. ун-ту. - Вінниця, 2007. - Вип. 29. - С. 19-30 (аналіз літератур. джерел, написання статті, формування висновків).

Воловик В.М. Пропозиції та рекомендації щодо створення регіонального ланд-шафтного парку “Середнє Побужжя” в межах Східного Поділля / В.М. Воловик, О.В. Мудрак, Ю.М. Шкатула // Зб. наук. пр. Луган. нац. аграр. ун-ту. - Луганськ, 2008. - № 82. - С. 11-18 (написання статті, формування висновків).

Воловик В.М. Заповідні об’єкти та функціональне зонування перспективного регіонального ландшафтного парку “Середнє Побужжя” / В.М. Воловик, О.В. Муд-рак, О.М. Нагорнюк // Наук. вісн. Нац. агр. ун-ту / ред.: Д.О. Мельничук (відп. ред.) та ін. - К., 2008. - Вип. 118. - С. 228-238 (напис. статті, формув. висновків).

 Мудрак О.В. Науково-методичні засади формування й розвитку екологічної мережі Європи і Поділля в контексті збалансованого розвитку // О.В. Мудрак, О.М. Нагорнюк. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Nd/2008-4/08movobd.pdf. - Назва з екрану.

Мудрак О.В. Перспективи створення геопарків як просторових елементів еко-логічної мережі Поділля в контексті збалансованого розвитку / О.В. Мудрак // Наук. вісн. Нац. аграр. ун-ту / редкол.: Д.О. Мельничук (відп. ред.) та ін. - К., 2008. - Вип. 126. - С. 286-298.

Мудрак О.В. Біосферні заповідники - каркас екологічної мережі: історія виникнення та перспективи розвитку / О.В. Мудрак // Вісн. Житомир. нац. агроекол. ун-ту. - Житомир, 2008. - Вип. 2. - С. 3-13.

Мудрак О.В. Охорона та збереження культурних ландшафтів екологічної мережі Поділля в контексті збалансованого розвитку / О.В. Мудрак, В.І. Мокрий // Наук. вісн. Нац. лісотехн. ун-ту України. - Л., 2008. - Вип. 18.12. - С. 90-101; www.nbuv.gov.ua/portal/chem_biol/nvnltu/18.../90_Mudrak_18_12.pdf

Мудрак О.В. Науково-методичні принципи і підходи формування екологічної мережі / О.В. Мудрак. - Режим доступу: http: //www.nbuv.gov.ua/e-journals/Nd/2009-1/09vcmmol. Pdf . - Назва з екрану.

Білявський Г.О. Проблеми формування екологічної мережі України в контексті збалансованого розвитку / Г.О. Білявський, О.В. Мудрак // Вісн. Житомир. нац. агроеколог. ун-ту. - Житомир, 2009. - Вип. № 1. - С. 117-129.

Нейко І.С. Теоретико-методологічні аспекти оцінювання лісових ландшафтів у структурі екологічної мережі Поділля / І.С. Нейко, О.В. Мудрак // Агроекол. журн. - 2009. - № 6. - С. 219-222 (аналіз літературних джерел, написання статті).

Мудрак О.В. Екологічна мережа Східного Поділля: необхідність створення і розбудови / О.В. Мудрак // Агроекол. журн. - 2009. - № 2 - С. 9-16.

Мудрак О.В. Система цінностей екологічної мережі Поділля / О.В. Мудрак // Зб. наук. пр. Полт. дер. пед. у-ту ім. В.Г. Короленка. - Полт., 2009. - Вип. 8. - С. 84-88.

Мудрак О.В. Методика вдосконалення екологічного моніторингу агро-ландшафтів як просторових елементів екомережі Поділля / О.В. Мудрак // Наук. вісн. Нац. ун-ту біоресурсів і природокористування України / редкол.: Д.О. Мель-ничук (відп. ред.) та ін. - К., 2009. - Вип. 132. - С. 264-276.

Мудрак О.В. Функціонально-просторова структура природно-заповідного фонду екологічної мережі Поділля / О.В. Мудрак. - // Наук. вісн. Нац. ун-ту біоресурсів і природокористування України / редкол.: Д.О. Мельничук (відп. ред.) та ін. - К., 2009. - Вип. 140. - С. 250-258.

Нейко І.С. Лісова генетична компонента як основа ключових територій екологічної мережі Східного Поділля / І.С. Нейко, О.В. Мудрак // Вісн. Житом. нац. агроек. ун-у. - Жит., 2009. - Вип. № 2. - С. 67-72. (аналіз літературних джерел, формування висновків)

Мудрак О.В. Методика створення екологічних паспортів заповідних об’єктів / О.В. Мудрак // Режим доступу: http: //www.nbuv.gov.ua/e-journals/Nd/2009-1/09vcmmol. Рdf - Назва з екрану.

Мудрак О.В. Поділля в структурі національної екологічної мережі // Заповідна справа в Україні. Том 15. Випуск 2. - 2009. - С. 15-19.

Мудрак О.В. Созологічна оцінка зоорізноманіття Поділля //“Наукові доповіді НУБіП”. - 2010. - 2 (18) http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/Nd/2010-2/10 movzvp.pdf

Мудрак О.В. Флористична різноманітність Поділля, її оцінка та структурно-порівняльний аналіз / О.В. Мудрак, Г.О. Білявський, О.М. Нагорнюк // Науковий вісник Національного університету біоресурсів і природокористування України / Редкол.: Д.О. Мельничук (відп. ред.) та ін. - К., 2010. - Вип. 145. - С. 74-85.

Мудрак О.В. Історія дослідження лісових угідь Вінниччини / О.В. Мудрак, Ю.А. Єлісавенко, В.І. Мокрий // Науковий вісник НЛТУ України: збір. науково-технічних праць. - Львів: РВВ НЛТУ України. - 2010. - Вип. 20.13. - С. 53-58.

Нейко І.С. Лісотипологічні аспекти формування національної екологічної мережі рівнинної частини України / І.С. Нейко, О.В. Мудрак // Лісівництво і агролісомеліорація. - Харків: УкрНДІЛГА, 2010. - Вип. 117. - С. 34-39 (аналіз літературних джерел, написання статті, формування висновків).

Мудрак О.В. Історія господарського освоєння поверхневих водойм Вінни-ччини / О.В. Мудрак, С.В. Рябоконь // Збір. наук. праць Вінницького національ-ного аграрного університету. Серія: Сільськогосподарські науки / Редкол.: Калетнік Г.М. (гол. ред.) та інші. - Вінниця, 2011. - Випуск 7(47). - С. 121-126.

Єлісавенко Ю.А. Історія збереження лісових угідь Вінниччини / Ю.А. Єлісаве-нко, О.В. Мудрак // Наук. вісн. НЛТУ України: Зб. наук.-техн. праць - Львів: РВВ НЛТУ України. - 2011. - Вип. 21.10. - С. 89-95 (напис. статті, формув. висновків).

Білявський Г.О. Сучасний стан біорізноманіття Поділля / Г.О. Білявський, О.В. Мудрак // Агроекологічний журнал. - Спец. випуск. - К., 2011. - С. 20-24 (участь у проведенні досліджень, аналіз, узагальн. результатів, написання статті).

Мудрак О.В. Типологічне ранжування відновлювальних територій екомережі Поділля / О.В. Мудрак // Агроекол. журн. - 2012. - № 3 - С. 74-77.

Тези і матеріали конференцій, з’їздів, конгресів, форумів

Мудрак О.В. Значення лісу для захисту агроландшафту / О.В. Мудрак // Ланд-шафти і сучасність: м-ли міжнар. наук. конф. - К.; Вінниця, 2000. - С. 262-264.

Мудрак О.В. Перспективи збільшення природно-заповідного фонду Вінни-ччини / О.В. Мудрак, Т.І. Демчук // Регіональні екологічні проблеми: м-ли міжнар. науков. конфер.: зб. наук. пр. - К., 2002. - С. 204-208.

Мудрак О.В. Проблеми збереження біологічного і ландшафтного різноманіття Східного Поділля / О.В. Мудрак // Екологічна безпека: моніторинг, оцінка ризику, перспективні природоох. технології: м-ли наук.-прак. кон. - Л., 2007. - С. 43-44.

Мудрак О.В. Науково-методичні та практичні підходи до охорони й менедж-менту заповідних гідрологічних об’єктів як елементів регіональної екологічної ме-режі: (на прикл. Поділля) / О.В. Мудрак // Охорона і менеджмент об’єктів неживої природи на заповідних територіях: м-ли міжн. наук.-прак. конф. - Гримайлів-Тернопіль, 2008. - С. 220-226.

Mudrak О. Geoparkes as the perspective protected objects ecological network of Podillya / O. Mudrak, О. Nagornuk // XXVI Międzynarodowa Konferencja Naukowa "INŻYNIERIA PROCESOWA W OCHRONIE ŚRODOWISKA". - Uniwersytet Rzeszowski, Rzeszow, 2008. - P. 242-246.

 Мудрак О.В. Інноваційні підходи щодо створення раціональної системи при-родних парків як об’єктів регіональної екологічної мережі: (на прикладі Поділля) / О.В. Мудрак //М-ли Укр. екол. конгр., 21 верес. 2007 р. - К., 2007. - С. 467-475 ; Екол. вісн. - 2007. - №6. - С. 26-29.

Мудрак О.В. Етапи створення європейської екологічної мережі / О.В. Мудрак // Захист навколишнього середовища. Енергоощадність. Збалансоване природо-користування: зб. матеріалів I Міжнар. конгр. - Л., 2009. - С. 153-155.

Мудрак О.В. Природно-заповідний фонд екологічної мережі Поділля в структурі адміністративно-територіального поділу / О.В. Мудрак, Г.В. Мудрак // II-й Всеукр. з’їзд екологів з міжнародною участю Екологія/Есology-2009, Вінниця, 23-26 верес. 2009 р.: зб. наук. стат. - Вінниця, 2009. - С. 231-235.

Мудрак А.В. Проблемы сохранения биотического разнообразия лугов как клю-чевых территорий экологической сети Подолья / А.В. Мудрак // Растительность Восточной Европы: классификация, экология, охрана: мат-лы Междунар. науч. конф.(Россия, Брянск, 19-21 окт. 2009 г.). - Брянск, 2009. - С. 150-155.

Мудрак О.В. Екологічна етика як форма поведінки людини в природі /О.В. Му-драк, В. Собчик, О.М. Нагорнюк //Пріоритети збалансованого (сталого) розвитку України: м-ли Укр. екол. конгр., 27-28 жовт. 2008 р. - К., 2008.- Ч. 2 - С. 211-223.

Мудрак О.В. Репрезентативність природно-заповідної мережі Поділля згідно з фізико-географічним районуванням / О.В. Мудрак, Г.В. Мудрак // Структурна пе-ребудова та екологізація економіки в контексті переходу України до збалансо-ваного розвитку: м-ли Укр. екол. конг., 10-11 груд. 2009 р. - К., 2009. - С. 286-291.

Мудрак О. Еколого-ценотичний аналіз флори Поділля / О. Мудрак // Стале природокористування: підходи, проблеми, перспектива: м-ли III Міжн. наук. кон., 28-29 травня 2010 р. - Тернопіль: “Підручники і посібники”, 2010. - С. 33-37. Aleksandr. Small rivers of Podilla as territorial elements of regional ecological network / Aleksandr Mudrak // Trendy Ve Vzdělávání 2010: Mezinárodní vědeckoodborná konference konaná 24. června 2010 v Olomouci. - Р. 183-191.

MUDRAK Aleksandr. Environmental education for balanced development of Ukraine / Aleksandr MUDRAK, Oksana Nagorniuk // Edukacia - Technika - Iunformatyka. Rocznik naukowy Nr 1/2010 / Część 1 - Р. 325-330.

Мудрак О.В. Перспективний біосферний резерват “Дністровський каньйон - важлива складова національної екомережі” / О.В. Мудрак, Г.В. Мудрак // Охорона довкілля та проблеми збалансованого природокористування: м-ли між-ї кон-ї (Ка-м’ян.-Под., 10-11 трав. 2011 р.). - Кам’ян.-Поділ.: Мошинський, 2011. - С. 82-84.

Мудрак О.В. Дністровський екокоридор у структурі екомережі Поділля: суча-сний стан та перспективи розвитку / О.В. Мудрак, Г.В. Мудрак // “Зелена” еконо-міка: перспективи впровадження в Україні: м-ли Міжн. конф. (Київ, 24-25 кв. 2012 р.): у 3 т. - К.: Центр екологічної освіти та інформації, 2012. - Т. 2. - С. 37-44.

АНОТАЦІЯ

Мудрак О.В. Структурно-функціональні особливості реалізації регіональ-ної екомережі в контексті стратегії збалансованого розвитку. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора сільськогосподарських наук за спеціальністю 03.00.16 - “екологія”. - Інститут агроекології і природокористування НААН, Київ, 2012.

У дисертації вдосконалено теоретико-методологічні засади створення й реалізації регіональних екомереж як єдиних цілісних структурно-функціональних систем об’єктів, їх елементів, що перебувають під охороною з метою збереження біорізноманіття, покращення стану природного довкілля, саморозвитку природи.

Подано характеристику біорізноманіття, вперше складено анотований конспект флори вищих судинних рослин Поділля (1962 види), досліджено її таксономічний склад, біоморфологічний аналіз і еколого-ценотичну структуру рослинності. Складено список раритетних видів флори і фауни та оцінено стан їх захищеності.

Виконано структурно-функціональний аналіз природно-заповідної мережі. На основі комплексу запропонованих критеріїв, визначено репрезентативність екомережі для всіх 64 адміністративних районів регіону. Розроблено картосхему екомережі Поділля з виділенням 62 ключових, 38 сполучних, 132 відновлювальних територій, площа яких складає 2772722,2 га, що становить 45,49% від загальної площі регіону. Для нанесення буферних і відновлювальних територій в структурі екоме-режі запропоновано методику їх виділення. На основі встановлених критеріїв проведено їх ранжування. Вперше розроблено методику створення типових екологічних паспортів заповідних об’єктів як документа для ведення кадастру природно-заповідного фонду, вдосконалено систему комплексного моніторингу заповідних об’єктів, запропоновано шляхи підвищення рівня екоосвіти місцевого населення.

Для реалізації завдань збереження біорізноманіття треба створити нові і роз-ширити деякі функціонуючі заповідні об’єкти та провести оптимізацію землеко-ристування. Враховуючи надмірно високу й еколого небезпечну розораність земель Поділля (62,8%), її рекомендовано скоротити в середньому на 22,8%. Це дозволить збільшити частку еколого стійких угідь з 29,4% до 45% та істотно розширити еколого стабілізаційну і соціально-економічну роль регіональної екомережі як визначального чинника стратегії збалансованого розвитку Поділля.

Для плодотворної реалізації регіональної екомережі необхідно створити ефективний соціально-економічний механізм її управління з відповідним нормативно-правовим, інформаційним і фінансовим забезпеченням.

Доведено, що реалізація напрацьованих пропозицій створить сприятливі умови для ефективного функціонування регіональної екомережі та підтримання збалансованого природокористування й розвитку як Поділля, так і держави.

Ключові слова: Поділля, збереження біорізноманіття, екосистемний підхід, еко-мережа, природно-заповідний фонд, оптимізація землекористування, моніторинг.