ї на процес самовизначення в сфері професійної діяльності.
Розділ І. Психологічні особливості соціалізації сучасного підлітка в сім'ї
1.1 Психологічна сутність сім`ї як чинника становлення особистості підлітків
Соціальною сутністю сім`ї є система прийнятих у суспільстві та закріплених у законі взаємостосунків чоловіка та жінки, родини, батьків та дітей, взаємні почуття любові, моральної та юридичної відповідальності, а також сумісна діяльність, спрямована на задоволення спільних для сім`ї та кожного члена сім`ї зокрема потреб (1, c.45). Окрім того, сім`я є суспільною інституцією, діяльність якої спрямована на відтворення суспільством себе у нових поколіннях (А.Г. Харчев).
В психології під сім`єю розуміється група, що, з одного боку, створюється як суспільна одиниця на засадах соціального регламентування діяльності особистості, а з другого, на основі особистісного почуття - кохання чоловіка до жінки, любові батьків до дітей, родини у цілому (С.Д. Максименко, В.О. Соловієнко та інші). Сім`я об`єднана єдиною метою, включена у суспільну діяльність (2, с.60-61).
Сім`я виконує кілька функцій: економічну, репродуктивну, виховну, комунікативну, рекреативну та регулятивну. Аналіз соціологічної, психологічної, юридичної та іншої спеціальної літератури дозволяє стверджувати, що єдиної типології функцій сім`ї ще не випрацювано. Так, соціологи Г.М. Свердлов та В.А. Рясенцев найважливішими функціями сім`ї вважають функції продовження роду, виховання дітей та ведення господарства; В.П. Ключников - продовження людського роду, соціалізацію дітей та економічну функцію; С.О. Лаптинок - господарсько-побутову, відтворення населення, виховання дітей, організацію дозвілля тощо; Н.Г. Юркевич - функцію духовного спілкування, сексуальну, народження дітей, співпраці у процесі виховання дітей, забезпечення матеріальних потреб членів сім`ї, їх взаємопідтримки; А.Г. Харчев - відтворення населення, соціалізації та господарювання. Отож, соціологи, у основному, наголошують на двох фундуючих функціях: по-перше, народження та виховання дітей, і, по-друге, матеріального забезпечення існування своїх членів. На противагу соціології, психологи (Е. Бернс та інші) підкреслюють, що у сім`ї, по-перше, знаходить своє задоволення базова потреба людини кохати і бути коханою, і, по-друге, реалізуватись, продовжити своє індивідуальне буття у своїх нащадках.
У нашому дослідженні не є важливим перерахування усіх функцій сім`ї. Важливо те, що всі названі функції можна згрупувати навколо двох понять: перше, то є забезпечення умов (матеріальних, фінансових та духовних) життя та самореалізації членів сім`ї; друге, то є народження та виховання дітей, тобто виживання людини та продовження її роду.
Отож, одним із завдань сім`ї є народження та готування дітей до життя в існуючих соціальних умовах, забезпечення засвоєння ними знань та приписів поведінки, необхідних для адаптації до суспільних умов, у яких живе дитина, та самореалізації підростаючої особистості у цих умовах. Повсякденний досвід і спеціальні психологічні, соціологічні, педагогічні та інші дослідження дозволяють, одначе, стверджувати, що не всі сім`ї належним чином виконують це завдання. Необхідність зведення до мінімуму таких сімей породжує як практичні, так і наукові проблеми, пов`язані з дослідженням стану та перспектив розвитку сім`ї і виконання нею її найважливішої функції - виховання дітей.
Сім'я, як ланка соціальної структури суспільства, виступає регулятором відносин між людьми. Існуючі в суспільстві норми та культурні зразки задають визначені еталони уявлень по те, якими повинні бути чоловік чи дружина, батько чи мати по відношенню до дітей, діти по відношенню до батьків. В свою чергу, сім'я виховує і готує до суспільного життя майбутніх громадян, створюючи і реалізуючи в їх ціннісних системах запити і очікування соціуму. Саме в сім'ї дитина отримує основні духовні цінності, на основі яких будується її система взаємовідносин у соціальному середовищі. Спостерігається, що прийняті в сім'ї цінності визначають ставлення дитини до себе та інших людей, сприяють її духовному росту або, навпаки, перешкоджають розвиткові особистості.
З соціально-психологічного погляду сім'я є соціальною групою, що відповідає нормам і цінностям даного суспільства, яка об'єднана сформованою в сумісній діяльності сукупністю міжособистісних відносин: подружжя між собою, які знаходять своє виявлення в коханні, інтимності, прив'язаності (3, с.34).
Сучасна вітчизняна психологічна наука притримується положення проте, що сім'я - динамічна мала група людей, які спільно проживають і пов'язані родинними відносинами (шлюбу, кровної. спорідненості, усиновлення, опіки, свояцтва), спільністю формування і задоволення соціально-економічних та біологічних потреб, взаємною моральною відповідальністю (4, с.7).
Як одна з форм спільності людей з історично сформованими стійкими зв'язками і відношеннями, сім'я володіє рядом характерних ознак, що надають їй неповторну своєрідність. Сім'ю визначають за допомогою таких термінів, як "осередок", "спільність", "група", "інститут", "колектив". Подібна чисельність підходів зумовлена складністю і багатогранністю цього соціального явища і тим, що воно є об'єктом дослідження багатьох наук - філософії, соціології, педагогіки, економічних і законотворчих наук. Кожна з них розглядає ті процеси і взаємини, які характеризують окремі сторони життєдіяльності сім'ї. Сім'я як первинна "інтимна" група виступає зв'язуючою ланкою між індивідом і суспільством. Таким чином, хоча індивід і належить одночасно до різних груп, серед них все ж виділяється сім'я, як група, заснована на великій згуртовуючій силі, кровних зв'язках і, що поєднує у собі спонтанність неформальної і формальної форм організації.
Сім'ю можливо розглядати як осередок суспільства, що забезпечує тривале спільне життя чоловіка і жінки, а також їх нащадків. Це спільне життя засноване на зв'язках між членами сім'ї. Дані зв'язки регулюються правовими нормами, традиціями, звичками. Сім'я протягом всієї історії суспільства виступає таким структурним елементом визначеної суспільної системи, який володіє своєрідною внутрішньою структурою, закономірностями розвитку і характерним для організованих груп правовим порядком; на неї розповсюджується властива людським організаціям система соціальних норм поведінки. Вона виконує певні функції, зумовлені суспільством. І в цій суті вона виступає соціальним інститутом.
В сім'ї складаються різноманітні як особисті, так і групові стосунки (між членами сім'ї, що належать до однієї статі, шлюбного союзу, покоління). Сімейні стосунки розподіляються на матеріальні та духовні.
Ми засновуємо наше розуміння проблеми на усталеній в українській психології та психології країн СНД тези про те, що й у сучасних ускладнених соціально-економічних умовах сім`я продовжує визначати спрямованість формування особистості дітей та підлітків і має достатньо можливостей для виховання та підготовки до повноцінного життя підростаючого покоління (К. Є. Ігошев, Г.М. Міньковський, М.І. Алексєєва та інші).
Роль сім`ї у становленні свідомості та самосвідомості підлітків відмітив уже Л.С. Виготський, який вбачав у сімейному вихованні опору соціальному розвитку підростаючої особистості. Ідеї Л.С. Виготського розвинув В.В. Столін у роботі "Самосвідомість особистості". Він підкреслював, що образ "Я" підлітка та його поведінка, що визначається цим образом, формується під впливом того образу, що склався у батьків. Дорослі передають дитині образ як у спеціально організованій вербальній поведінці, так і мимовільно, у процесі повсякденного спілкування (5). М.І. Алексєєва та О.Б. Насонова вважають, що "у підлітковому віці, коли найінтенсивніше розвивається самосвідомість, батьківське ставлення до дитини набуває вирішального значення для становлення та закріплення "образу-Я" підлітка. Від того, як батьки сприймають і розуміють його потреби, інтереси, психологічні стани та переживання (а отже, відповідно, і взаємодіють з ним), залежить сприймання і оцінка підлітком себе, формування позитивного чи негативного "образу-Я", прийняття або неприйняття своєї особистості. Батьківські установки щодо дітей впливають на усвідомлення ними мотивів своєї поведінки і діяльності, формування цінностей і ідеалів, вироблення оцінок і самооцінок, за якими діти оцінюють себе і людей, що їх оточують. Усе це певним чином позначається на соціальній адаптації дітей." (6, с.63).
На значну роль сім`ї у формуванні особистості дитини зауважував М.Й. Боришевський: "Сім`я є тією найменшою соціальною клітинкою, де закладаються основи особистості громадянина: виховуються його почуття, формується характер, виробляються звички, ставлення до найрізноманітніших сторін життя - до людей, їх взаємин, до праці, до себе самого. Зміцнення сім`ї, поступове вдосконалення сімейного виховання є однією з найважливіших соціальних проблем, від успішного розв`язання яких великою мірою залежить сучасне і майбутнє нашого суспільства" (7, с.3-4).
В.О. Васютинський, розкриваючи роль сім`ї у становленні особистості дітей, зауважує: "Найважливішим середовищем людини, причому не тільки в ранньому віці, а й, по суті, аж до досягнення нею дорослості, є сім`я, родина. Які особливості поведінки, які уявлення про себе та про інших. засвоїть дитина - насамперед залежить від сім`ї, від тих стереотипів, що панують і виявляються в її щоденному житті" (9, с.59). На думку А.А. Гусейнова і І.С. Кона, "окремий індивід самостійно не може стати моральною особистістю. Це можливо лише у суспільстві, у сім`ї" (10, с.45). Звідси "підвищення цінності шлюбу та сім`ї і відповідальність кожного члена сім`ї за виховання дітей (10, с.308). Про роль сім`ї у формуванні особистості дитини писав й М.В. Савчин. Він доводив, що суспільство здійснює соціалізацію індивіда не безпосередньо, але суспільний вплив на дитину опосередковується родиною (11, с.171-172).
На думку В.І. Зацепіна, Л.М. Бучинської, І.Н. Гавриленко значущість сім`ї для становлення особистості підлітка визначається тим, що сім`я є для нього найбільш близьким соціальним середовищем. Особливості життя у сім`ї мають величезне значення для здоров`я та психічного розвитку дітей (12, с.45). Оскільки одним із засобів розвитку дітей у сім`ї, вважають названі автори, є наслідування поведінки дорослих, то значну роль у формуванні потреб, інтересів, мотивів, установок дитини відіграє мотивація батьків, яка знаходить свій вираз у їх ставленні до світу речей, людей, власної особистості та діяльності (12, с.151).
Значущість ролі сім`ї у становленні особистості дитини доводили у своїх працях Т.М. Афанасьєва, В.В. Бойко, В.І. Войтко, Т.В. Говорун, І.С. Дьоміна, Ю.А. Королев, С.Д. Лаптенок, Л.Д. Суслопарова, В.О. Сухомлинський, А.Г. Хрипкова, З.А. Янкова, М.І. Алексєєва, О.Б. Насонова та інші.
Визначення провідної ролі сім`ї у становленні особистості дитини характерне як для наведених сучасних дослідників, так і для психологів, що вивчали цю проблему двадцять-тридцять років рому. Так, К.К. Платонов писав, що завдяки виховним впливам сім`ї, тобто близьких для підлітка людей, формуються його потреби, бажання, інтереси, прагнення, ідеали, світогляд та переконання (13, 14).
Дослідник із США Езра Воучел та психоаналітик австрієць Гельмут Фікдор також наголошують на тому, що у процесі соціалізації дитини сім`я формує її установки (32, с.166). У майбутньому вони виявляться у суспільній діяльності дорослої людини. Отож, психологи психоаналітичної орієнтації вважають, що установки, які вироблені підлітком стосовно своїх батьків, можуть переноситися на інші особистості, які їм здаються чимось подібними до батьків (32, с.166).
Значна кількість психологів-дослідників зауважують, що вплив сім`ї на дитину є унікальним за інтенсивністю та результативністю, оскільки він здійснюється постійно на протязі багатьох років, є всебічним, засновується на емоційно-значущих взаємоставленнях між членами сім`ї (Іванов Н.Я., Ігошев К. Е.). До цих відомих чинників, що визначають дійовість сімейного виховання, ми можемо додати ще декілька. Зокрема те, що діти та підлітки не можуть уникнути впливу сім`ї. Підліток може піти зі школи, не з`явитися у вуличній компанії, змінити референтну групу однолітків, але впливу сім`ї підлітку не уникнути, оскільки самостійно, поза сім`єю, він жити ще не в змозі, і навіть втечі підлітків із сім`ї закінчуються, здебільшого, поверненням їх у сім`ї працівниками правоохоронних органів. Отож, сімейне виховання є менш дійовим у порівнянні з іншими формами суспільного виховання лише стосовно тих підлітків, які позбавлені сім`ї (наприклад, сироти). Сім`я є тому найбільш дійовим чинником виховання, що вона - основне середовище життєдіяльності підлітків. Визначальними у цьому середовищі є вияв любові батьків до дітей та відчуття підлітками своєї захищеності, безпеки та гарантованості допомоги. У неблагополучній сім`ї відсутні такі почуття дітей. Наш аналіз дозволяє також стверджувати, що сім`я - не лише місце захищеності, але є певною моделлю світу. Недостатність життєвого досвіду та авторитет батьків сприяє ототожненню стосунків у сім`ї та поза сім`єю, у суспільстві в цілому.
Сутнісною ознакою сім'ї є, насамперед, відносини. Для того, щоб отримати цілісну уяву про сім'ї, необхідно враховувати стосунки, які складаються в ній за типами:
. Чоловік - дружина.2. Батьки - діти.3. Діти - батьки.4. Діти - діти. Ці структурні характеристики сім'ї, маючи відносну незалежність, являють собою її соціально-психологічну єдність. Повноцінною сім'єю е така, яка має в наявності всі типи взаємовідносин. Не випадково багато вчених висувають на перший план системний характер внутрішніх сімейних відносин та їх взаємозв'язок з суспільством (33, с.56). Це визнання виходить з тої позиції про те, що сім'я - це первісний осередок в якому індивід усвідомлює себе як особистість та готується до включення в систему суспільних відносин. Отже, сутність сім'ї полягає у взаєминах між її членами.
Компонентами структури сімейних взаємин виступають: об'єкти взаємин (члени сім'ї - ті, що спільно проживають, тимчасово відсутні, колишні, майбутні, померлі); взаємини об'єктів (взаємозв'язок, взаємозалежність конкретних членів сім'ї - родинна, генетична, юридична формальна); основа взаємин (ядро сім'ї, основана на різних видах відносин); матеріальний фон взаємин: об'єктивна залежність членів (задоволення біологічних та соціально-економічних потреб) та їх суб'єктивна взаємозалежність - прояв родинних почуттів, любов,. взаємні моральні зобов'язання, відповідальність (4, С.6).
Виходячи із даної системи компонентів, всі нуклеарні (одноядерні) сім'ї - найбільш характерний тип сім'ї для сучасного суспільства - можна розділити на такі типи: подружня, повна, неповна, повна змінена ("повна сім'я"), сім'я з прийомними дітьми, опікунська сім'я (4, с.6).
Необхідно зауважити, що сім'я - досить динамічна соціальна група: можливі переходи одного типу сім'ї в інші, а також існування перехідного типу сім'ї. На сучасному етапі розвитку суспільства українська сім'я представлена всіма вказаними типами взаємовідносин між компонентами. Під час дослідження нами враховувалась класифікація сімей за об'єктами взаємин з обов'язковою умовою присутності дітей підліткового віку (одно-, дво, трьох-, багатодітні і т.д.), за матеріальним фоном відносин (авторитарні, демократичні, ліберальні і т.д.).
Ми дотримуємось положення, що саме тип відносин між структурними компонентами сім'ї здійснює першочергові впливи на процес соціалізації підлітка в сім'ї. Оптимальне функціонування сім'ї залежить від правильного розподілу ролей - внутрішньо і позасімейних обов'язків ситуативної гнучкості. Психологічний баланс визначається взаємодією чоловіка і дружини.
Інтегралом міжособистісних стосунків у сім 'ї є її психологічний центр - індетифікаційно-смислова домінанта, навколо якої кристалізується весь ансамбль суб'єкт-суб'єктивних взаємодій; спосіб поєднання "я" і "ми", зона вироблення психологічної ціннісної, етико-ритуальної сумісності членів сім'ї (25, с.171).
Сім'я як відносно замкнута мала група має свою соціально-психологічну структуру міжособових відносин. При їх вивченні на перший план виступають функціонально-рольові зв'язки - слідування соціальне заданим нормам поведінки, зразкам і ролям, зафіксованим у тій чи іншій культура Ядро взаємовідносин у сім'ї, як і у іншій соціальній групі, складає сумісна діяльність по реалізації загально сімейних задач.
Отож, сім`я має визначальну роль у формуванні не лише позитивних, але й негативних рис особистості підлітка. Однак домінуюча роль сім`ї не означає повного визначення розвитку особистості умовами сімейного буття. Як підкреслює академік С.Д. Максименко, внутрішні якості особистості, "формуючись під впливом зовнішніх, не є проте їх безпосередньою механічною проекцією. Формуючись і змінюючись у процесі розвитку, вони самі зумовлюють те специфічне коло впливів, яким це явище може підкорятися (34, с.41). Так, наприклад, подібність соціальної ситуації розвитку підлітків у алкогольноузалежненій сім`ї не визначає з необхідністю однотипності особистісного розвитку дитини, оскільки зовнішні умови опосередковуються специфікою внутрішніх умов (С.Л. Рубінштейн, Н.В. Чепелєва, О.М. Леонт`єв, М.Т. Ярошевський, О.М. Ткаченко, Г.С. Костюк, С.Д. Максименко та інші).
Отже, можна зробити перші висновки. Значна кількість дослідників вважає, що підлітки у своїй діяльності відтворюють та розвивають ціннісні орієнтації і мотиваційні установки, що панують у сім`ї. Такого погляду дотримуються психологи, що належать до різних наукових шкіл, сповідують різні методологічні установки, тобто визначальний вплив сім`ї на особистість підлітка визнається майже всіма науковцями, незалежно від упереджень школи, до якої вони належать. Такого ж погляду дотримується переважна більшість педагогів-практиків та значна кількість батьків.
Таким чином, ми можемо стверджувати, що установки підлітка щодо інших людей та самого себе породжуються сім`єю. У процесі життя підлітка у сім`ї йому передається життєвий досвід старших, їх рівень культури, прийняті ними приписи поведінки, а це є фундуючим чинником випрацювання ним власних ціннісних орієнтацій, інтересів та звичок поведінки. Сім`я формує базис, виходячи з якого підліток сприймає, оцінює та осмислює навколишній світ. Навіть ті підлітки, які намагаються не наслідувати поведінку батьків у дійсності не є незалежними від ціннісних орієнтацій та мотиваційних установок сім`ї, бо, на нашу думку, вони здійснюють своє "заперечення" батьківських настанов за зразком нонконформної поведінки. Як писав З. Фрейд, "непокірність" хлопця виражає: "мені нічого не потрібно від батька." (16, с.117).
Відомо, що сім'я як складовий елемент суспільного середовища диференційовано сприймає, засвоює і реалізує запити даного суспільства на певному часовому відрізку, впливаючи на формування суспільної складової підлітка. Стосунки всередині сім'ї залежать від навколишнього соціального середовища. Життєві цінності, що їх дотримуються члени родини, модель виховання дітей в сім'ї зумовлені належністю не тільки до певної держави, але й належністю до певної соціальної групи.
Сучасна сім'я характеризується наявністю проблематики, зумовленої соціально-економічними перетвореннями нашого суспільства.
Найбільш помітними за результатом е впливи економічної кризи, що породжують проблеми безробіття батьків, низької фінансової спроможності сім'ї, важких матеріально-побутових умов, погіршення стану здоров'я батьків і дітей, падіння рівня народжуваності. Всі названі фактори спричинюють процес дестабілізації сім'ї і підсилюють її внутрішню проблематику. Подібний симбіоз негативних впливів нерідко стає фатальним для чутливого організму сім'ї.
Сучасні соціально-економічні процеси зумовлюють необхідність перегляду старої системи ціннісних орієнтирів, її глобальну трансформацію і вироблення нової системи соціальних цінностей (детально в розділі 1.2). Вплив процесу трансформації системи життєвих цінностей, на перший погляд, менш помітний, але результати цього впливу суттєво відчуватимуться в майбутньому. Зміна системи ціннісних орієнтацій веде до порушення системи передачі соціально-культурного надбання в рамках сім'ї від батьків до дітей, поглиблюючи проблему поколінь, ускладнюючи процес соціалізації підлітка в сім'ї, що послаблює функцію сім'ї, як інституту соціалізації.
Сучасні соціально-економічні перетворення українського суспільства забезпечують в перспективі і умови зміцнення сім'ї. Серед них наступні: демократизація суспільних відносин і процесів неодмінно сприятиме демократизації відносин і всередині сім'ї, побудові їх на засадах рівноправ'я, взаєморозуміння і взаємоповаги; зробить їх більш гнучкими, рухливими. Стає більш широкою варіантність вибору стилів поведінки, спілкування, виховання в сім'ї; забезпечуються можливості самовизначення і самореалізації кожного з членів сім'ї в суспільному середовищі. Значно збагачується сьогодні інформація з питань виховання, культури міжособистісних стосунків, психології" що сприяє самоосвіті і підвищенню рівня обізнаності в цих життєвоважливих галузях; повернення до національної культури, традицій, історії сприяє відродженню національної системи виховання, яка сприятиме розвитку і формуванню майбутніх громадян України, генезує національний дух, менталітет, характер, психологію, традиційну родинно-побутову культуру, спосіб життя.
Важливими характеристиками сімейного виховання є його безперевність, тривалість, різноманітність і різносторонність, інтенсивність та індивідуальна спрямованість. Своєрідність і навіть деяка унікальність сімейного виховання відображають особливості життєвих звичаїв кожної сім'ї, її морально-психологічного клімату, емоційного тонусу і т.д. Сімейне виховання, маючи загальні характеристики в якості однієї з форм виховання підростаючого покоління, в кожній окремо взятій сім'ї реалізуються по-своєму.
Особливості сімейного виховання полягають у тому, що: воно є організація життєдіяльності сім'ї; основу його складає домашня праця; сім'я як колектив володіє багаторольовою структурою і в силу цього чинить багатостороннє виховне діяння на дітей; в сім'ї складається морально-психологічний клімат, в якому формується особистість людини з перших днів її народження; сімейне виховання виявляється найбільш ефективним у тому випадку, коли воно органічно пов'язане з суспільним вихованням.
Сімейне виховання вирішує ряд завдань: виявляє і розвиває здібності дітей-розумові, фізичні, емоційно-вольові, формує якості, що складають основний зміст внутрішнього світу особи - світогляд, ідейно-політичні, моральні якості; залучає підлітка до різноманітної діяльності, шляхом якої набувається соціальний досвід.
Успішність сімейного виховання значною мірою залежить від виховного потенціалу сім'ї - комплексу факторів і умов, які в сукупності визначають її педагогічні можливості. (19, с.34) Серед факторів, що чинять найбільш ефективний вплив на виховний потенціал сім'ї можна виділити: внутрісімейні стосунки (між подружжям, батьками і дітьми); ідейно-політичний і моральний приклад батьків, організація життєдіяльності сім'ї; чисельність і склад сім'ї; рівень педагогічної культури батьків і їх освіченості; ступінь відповідальності старших за виховання дітей. Особливе значення мають взаємини між батьками І дітьми. З одного боку вони е особистісним відображенням процесу взаємодії між вихователем і вихованцем, з іншого - внутрішньою особистісною основою процесу сімейного виховання.
Засновуючись на всьому вище сказаному, ми вважаємо доведеним фактом значну (у певних випадках й вирішальну) роль сімейного виховання у становленні особистості підлітка.
Ми також дотримуємося іншої узвичаєної в психології думки щодо розширеного тлумачення засобів сімейного виховання (В.О. Сухомлинський, С.Л. Соловейчик та інші). Тобто під сімейним вихованням розуміємо не лише цілеспрямовані виховні впливи, спеціально зорганізовану діяльність батьків з метою формування тих чи інших якостей дитини, але всю сукупність сімейних взаємостосунків, які сприяють розвитку одних та гальмують становлення або вияв інших патернів поведінки дітей, сімейну атмосферу, особливості спілкування у сім`ї (Коломинский Я., Колупаев Г.), пануючі ціннісні орієнтації і навіть специфіку побуту, які накладають свій відбиток на формування особистості дитини.
Отже, існує пряма форма сімейного виховання (при залученні батьками дітей до мистецтва, спорту, релігії, заохочення до читання тощо; контроль-відслідковування батьками небажаної, соціально неприйнятної поведінки та її нейтралізація та інше), і непряма форма, якою є умови сімейного життя, у яких батьки мимовільно стають для дітей зразками поведінки.
Аналіз психологічної літератури дозволив виділити наступні психологічні чинники сімейного непрямого "побічного" виховання. Першим з них є сімейні стосунки, у які включена життєдіяльність дітей. Сім`я мимовільно вводить дітей у свої повсякденні турботи, забезпечує контроль за їх поведінкою (Максимова Н.); перебування у сім`ї посилює значущість для дітей групових думок та оцінок членів сім`ї, спрямовує певним чином їх спілкування. Іншим чинником непрямої форми сімейного виховання є авторитет батьків (Кудряшова Ф., Макаренко А.). Значна кількість дослідників наголошує на певних змінах у непрямих формах сімейного виховання (Ігошев К, Максимова Н.). Зокрема, мова йде про зміну статусу дітей у сім`ї внаслідок подовження періоду підопічності дітей. Дослідники наголошують на тому, що виникла потреба утримувати дітей у сім`ї довше, ніж сорок-п`ятдесят років тому. Це пов`язано з тим, що для оволодіння багатьма сучасними професіями необхідно порівняно більше часу. Для оволодіння значним запасом інформації, необхідної для участі у кваліфікованій праці, керуванні складною технікою, оволодінні комп`ютерною грамотністю потрібен значний період навчання. Окрім того, повноцінна професійна діяльність неможлива без загального морального та інтелектуального розвитку, на який, також, затрачується значна кількість часу. Отож, якщо кілька десятків років тому діти, закінчуючи неповну середню школу у чотирнадцятирічному віці, починали працювати на виробництві, що фактично було початком самостійного життя, то нині - більшість дітей закінчує одинадцятирічну середню школу, а потім ще й п`ятирічні вищі або середні спеціальні заклади.
До цих описаних в літературі фактів можемо додати ще ряд. Зокрема, процеси міграції населення, які породжені техногенними та екологічними трагедіями і соціально-політичними та економічними кризами. Можна назвати також процес підвищення мобільності сім`ї (різкий перехід у інші соціальні страти) у перехідний період розвитку суспільства. Названі процеси у дечому порушують звичне сімейне виховання, можуть ослабити почуття захищеності підлітка у сім`ї, а також знизити авторитет батька як зразка поведінки для дітей, змінити звичні форми спілкування у сім`ї і, таким чином, ослабити дійовість сімейного виховання.
Ці та інші зміни структури сім`ї та динаміки її функціонування ускладнили, звичайно, сімейне виховання. Але, на нашу думку, значущість описаних чинників не є такою, що долає провідну роль сім`ї у становленні особистості підлітка. Адже формують підлітка не лише спеціально організовані "виховні зусилля" батьків, а, як відмічалося, раніше, здебільшого умови та обставини сімейного буття. Звичайно, у екстремальних умовах (зокрема під час міграції) спеціально сплановані та організовані заходи порушуються. Умови та обставини сімейного буття значно ускладнюються, але до часу розпаду сім`ї все ж система сімейних взаємостосунків ускладнюється, а отже, сім`я продовжує впливати на формування особистості підлітків.
Таким чином, все вищесказане дозволяє нам наполягати на тому, що у сучасних умовах провідну роль у вихованні підлітків продовжує відігравати сім`я. Оскільки ж сім`я відіграє значну, якщо не вирішальну, роль у формуванні особистості підлітків, то ми можемо стверджувати, що відхилення у їх соціальному розвитку є у великих межах наслідком недостатнього виконання сім`єю своєї виховної функції.
Отож, у сучасних ускладнених соціально-економічних умовах сім`я продовжує визначати спрямованість формування особистості підлітків і має достатньо можливостей для виховання та підготовки до повноцінного життя підростаючого покоління. Сім`я лишається тією соціальною інституцією, де закладається фундамент особистості: виховуються її почуття, формується характер, випрацьовуються звички поведінки, потреби та ставлення до найрізноманітніших сторін суспільного буття та до самого себе. Фактор сім`ї є одним з найбільш важливим у системі взаємозв`язаних сил та чинників суспільного виховання (сім`ї, школи, церкви, правоохоронних та громадських об`єднань, рухів та організацій тощо). Тому подальше вдосконалення сімейного виховання є одною з найважливіших соціальних проблем, від успішного розв`язання яких у значній мірі залежить сучасне та майбутнє української держави.
1.2 Особливості професійного самовизначення та ціннісні орієнтації сучасного підлітка
Висвітлення аспектів процесу професійного самовизначення і ціннісних орієнтацій сучасного українського підлітка передбачає оперування такими поняттями, як самовизначення, підлітковий етап онтогенезу, ціннісні орієнтації (система цінностей) особистості.
Професійне самовизначення підлітка в межах психологічного понятійного апарату розглядається як процес соціально детермінований, обумовлений соціально-економічними факторами існування суспільства; двохсторонній, що передбачає одночасно входження індивіда в систему суспільних відносин і визначення свого місця у всіх сферах соціуму, а також відтворення цих відносин; самодетермінований, який в результаті передбачає не пасивного індивіда, а особистість, що активно змінює навколишнє середовище; розглядається як прогресивний, але не позбавлений елементів стихійності, неорганізованості, нерівномірності (17, с.14.).
Дане тлумачення дозволяє розглядати цей процес як динамічний, що передбачає можливість його вдосконалення. Самовизначення особистості-свідомий акт визначення і утвердження власних позицій в різних аспектах соціального життя (18, с.313). Процес самовизначення є центральним аспектом взаємодії індивіда і суспільства, головними рисами якого є соціальна детермінація індивідуальної свідомості та поведінки і роль "власної активності суб'єкта в цій детермінації.
Методологічні засади проблеми самовизначення були детально розроблені відомим психологом С.Л. Рубінштейном. Проблема самовизначення розглядається ним в контексті проблеми детермінації за принципом і зовнішні причини діють через внутрішні умови так, що ефект дії залежить від внутрішніх якостей обєкта. Будь-яка детермінація обумовлена як детермінація зовнішня і як самовизначення (19, с.359).
Формування суспільної спрямованості особистості - багатогранний, тривалий та суперечливий процес. Збагачуючи підлітка соціальним досвідом, школа дає не тільки загально-освітню підготовку, але й вирішує питання трудового виховання. методично правильно організована підготовка школярів до майбутньої професійної діяльності є одним з провідних чинників запобігання та подолання педагогічної занедбаності учнів.
Навчальна діяльність, займаючи більшу частину часу в житті підлітка, не є для нього головною, оскільки не впливає на зміну його соціальної позиції. провідною для підлітка діяльністю, яка оптимально задовольняє потребу в спілкуванні з однолітками та взаєминах з дорослими, стає переважно виробнича діяльність. проведене дослідження показало, що участь у ній допомагає формуванню моральних норм поведінки та моральних якостей особистості, проявленню самостійності та утвердженню своєї позиції в колективі, дає можливість не тільки прилучатися до праці, але й проявляти свою соціальну активність (Алемаскін А., Морозов Т.).
Нажаль, нині чимало батьків намагаючись створити сприятливі умови для підлітка звільняють його від домашніх обовязків, вигороджують від участі в суспільно корисній праці." Штучне затягування дитинства криє в собі небезпечні наслідки, - пише І.С. Кон. - У молодих людей, які не беруть участі в серйозній суспільній діяльності, не виробляється почуття відповідальності, притаманне дорослій людині. Їхня активність може спрямовуватися по суспільних каналах, виливаючись у пияцтво, хуліганство, всілякі форми злочинності" (20, с.119).
У багатьох сім'ях виховання підростаючого покоління та турбота про нього зводяться переважно до того, щоб узути, одягнути не гірше від інших, нагодувати й віддати до престижної школи, а формування моралі, правосвідомості, почуття відповідальності, працелюбства, розвиток таких вищих психічних функцій, як увага, самоконтроль, пам'ять, уява, мислення, вироблення навичок культурного способу життя, лишаються поза увагою.
У підлітковому віці діти нерідко стають "жертвами" сімейної профорієнтації: їх орієнтують на "вигідні", "престижні" професії, часто авторитарне, без урахування можливостей дитини, її бажань, думки педагогів.
Професійна орієнтація - це науково обгрунтована система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення та самореалізації. Вона спрямована на оптимізацію взаємозв'язків між інтересами, здібностями, можливостями особистості, різноманітними видами професійної діяльності та попитом на них на ринку робочої сили (Васильков В.)
Формування й розвиток людини, її трудової та громадської діяльності - це цілеспрямований, керований процес, у якому особистісний, діяльнісний підхід потребує розгляду вибору професії щодо особистості в цілому як інтегральної системи, що включає ціннісні орієнтації, настанови, мотиви, нахили, здібності, характер, темперамент. У зв'язку з цим професійне самовизначення розуміють як розвиток особистості, що є суб'єктом діяльності: пізнавальної, суспільне корисної, виробничої, комунікативної (Фельдштейн Д., Чистякова С.).
Професійне самовизначення, будучи динамічним процесом, у кожному віковому періоді відбувається своєрідно. При цьому кожному стану розвитку школяра відповідає свій вид провідної діяльності. Приміром, інтереси учня формуються здебільше в навчальній діяльності, закріплюються у "пробі сил", тобто суспільне корисній, виробничій праці, перетворюючись на нахили, що під впливом мотивів вибору конкретної діяльності стають професійними намірами.
У цей самий час під впливом спеціально організованої діяльності з формування моральних основ вибору професії, знань, умінь, максимально наближених до професійних, у школяра формується уявлення про себе як майбутнього професіонала (Єлісєєв А.).
Професійне самовизначення характеризується визначеною системою ціннісних орієнтацій щодо професій.
Цінності можуть грати роль цілеспонукання, коли вони співвідносяться з життєдіяльністю особистості та виявляють ставлення людини до визначених аспектів соціальної системи.
Ціннісні орієнтації - складне утворення соціальних та індивідуальних спонукань активності, що акумулюють особистий та соціальний аспекти професійного самовизначення (Васильков В., Фельдштейн Д.). Це методологічне положення є важливим з позиції управління професійною орієнтацією, оскільки завдяки йому, можна побачити внутрішні процеси, які визначають поведінку школяра у його професійному самовизначенні та допомагають керівній системі ефективно впливати на них. Профорієнтація в умовах загальноосвітньої та професійної школи потребує планомірності, координації дій школи, сім'ї, державних органів та інших соціальних інститутів.
Провідним фактором розвитку цінностей, їхніх якісних змін і кількісного нагромадження є соціально-історична практика. Розуміння суб'єктивно-об'єктивного характеру цінностей важливе саме для подолання так званого волюнтаризму в інтерпретації цінностей. Розвиток цінності досягає свого апогею лише за умов повної незалежності від соціально-історичних умов, поглядів і вподобань окремих груп людей. Отже, в процесі свого розвитку цінності втрачають свій безпосередній зв'язок з дійсністю і починають існувати у формі ідеалу і мети. Тому і аксіологічний рівень розвитку особистості надалі буде виступати саме рангом цінностей: ідеал до якого треба прагнути і мета - до якої треба спрямовувати своє буття.
Оскільки цінність - це об'єктивна значущість речей, явищ, ідей, обумовлена потребами й інтересами людини, яка може виявити себе тільки через сприйняття її суб'єктом як єдність естетичного, філософського і етичного значень об'єкта. Однак це не означає, що цінність повністю залежить від суб'єкта. "Суб'єкт - ще не міра вартості" (Кульчицький О.). Функціонально в ціннісному відношенні явища чи предмети будуть сприйматись суб'єктом як цінність тільки в силу їх об'єктивної можливості задоволення його потреб і інтересів. В такому випадку відбуватиметься трансформація цінності в ціннісну орієнтацію, яка можлива тільки за умови спільної діяльності емоційно-чуттєвої, раціоналістичної та вольової сфер психіки людини.
Однією із суттєвих проблем аксіології є проблема функціонального значення цінності в свідомості морально активної особистості. Тобто, які ж важливі функції приймає на себе цінність в суспільній та індивідуальній свідомостях. По-перше, це диференційна функція, як "цінність" можна наблизити до поняття "значущість", власне як та роль, яку предмет чи явище можуть відіграти в житті суспільства і окремої людини з точки зору їхніх потреб, інтересів, цілей. По-друге, інтегральна функція, як визначення спільного, такого, що об'єднує окремі явища. Спільним для таких понять як Добро, Совість, Честь, Гуманність, Справедливість, Обовязок може виступити така регулятивна форма як Мораль. По-третє, систематизуюча функція, як координування окремих явищ у детермінаційні системи. Так зокрема, естетичний, аналітичний, і етико-діяльнісний компоненти у певних співвідношеннях можуть визначати межі сфери індивідуальної свідомості. По-четверте, смисловизначальна функція, як відповідний механізм орієнтування щодо встановлення причинно-наслідкових зв'язків. По-п'яте, цілевизначальна функція, як співвіднесення з ідеальним, абсолютним. По-шосте, комунікативна функція, як забезпечення спільної комунікативної основи у спілкуванні різноманітних соціокультурних формацій та ін.
При розгляді ж психологічних передумов активності підлітка на життєвому та професійному шляху, особливого значення набувають цінності, які в процесі засвоєння складаються у відповідну систему саморегуляції особистості, які надалі і визначають специфічність форм її життєвої та професійної активності. Розгляд цінностей у вигляді відповідним чином організованої сукупності, як системи, яка детермінує відповідну активність особистості - завдання досить нове для психології, яке вимагає спеціальних рішень.
"Цінності людини зв'язуються в єдину систему, володарем якої виступає особистість як соціальне новоутворення людини, де головне місце займають цінності самої особистості і перетворені й прийняті особистістю цінності суспільства" (21, ст.72). Пріоритетність цінностей життєво та професійно активної особистості повинна в першу чергу враховувати форми життя та діяльності людини: суспільно-політичну сферу, мораль, релігію, правові відносини, мистецтво, професії тощо. Кожний з пріоритетів ціннісної системи повинен поєднувати в собі модифікацію вищих людських абсолютів і смислів і так звану індивідуальну особистісну цінність (самоцінність).
Таким чином, засвоюючи вищі людські цінності підліток може свідомо приймати рішення щодо морально-ціннісної регуляції своєї поведінки - проявляти життєву та професійну активність.
Основні принципи управління профорієнтацією: конкретність, оптимальність та ефективність, зворотний зв'язок, комплексність, системність, ієрархічність, інтеграція профорієнтаційних впливів, науковість, територіально-галузевий принцип (Чистякова С.).
Суть та зміст управлінської профорієнтаційної діяльності на усіх рівнях розкривають функції. Основні з них - планування, організація, координація, контроль, інформаційне забезпечення - спрямовані на здійснення професійного самовизначення школярів (Єлісєєв А., Клімов Е.).
Професійна орієнтація як цілісна система складається із взаємозв'язаних компонентів або підсистем (підструктур), об'єднаних спільністю мети та єдністю управління. Це професійна освіта, професійне виховання, професійна активізація, професійна психодіагностика, професійна консультація, професійний відбір, професійна адаптація. У свою чергу, кожна підсистема (підструктура) містить підструктурні складові, які мають свою мету (22).
Професійна освіта дає можливості учням здобути знання про соціально-економічні та психофізіологічні особливості різних професій, сприяє формуванню мотиваційних професійних намірів. До неї входять професійна інформація, професійна пропаганда і професійна агітація. Їх мета - повідомлення учням відомостей про професії, інформування про спосіб та умови їх опанування, пропаганда суспільної ваги тих професій, у яких має гостру потребу певний економічний регіон.
Професійне виховання - формування в учнів професійно важливих якостей особистості: почуття, професійного обов'язку та честі, професійної гордості, відповідальності за якість виробленої продукції, інтересу та нахилів до конкретної праці.
Професійна активізація - створення умов для практичної апробації сил учнів у різних сферах трудової діяльності.
Форми й методи професійної активізації найрізноманітніші: виконання учнями індивідуальних завдань, підготовка рефератів, альбомів, фотомонтажів про професії, гуртки технічної творчості, підліткові виробничі госпрозрахункові об'єднання, шкільні агропроми, виробничі об'єднання старшокласників тощо.
Професійна психодіагностика є одним з найважливіших компонентів професійної орієнтації. Вона спрямована на вивчення якостей особистості, без чого неможливо кваліфіковано підібрати відповідну професію. Особистість проявляється у спрямованості, рисах характеру, особливостях волі, здібностях людини тощо. З іншого боку, кожна професія потребує від особистості наявності певних психофізіологічних якостей. Завдання шкільного психолога, соціального працівника - визначити схильність індивіда до виду діяльності та запропонувати відповідну його інтересам і здібностям професію (23).
Як форми та методи професійної психодіагностики найчастіше використовують спостереження, бесіду, анкетування, тестування, аналіз результатів діяльності учнів, педагогічний експеримент.
Під професійною консультацією ми розуміємо систему заходів з надання допомоги підліткам у професійному самовизначенні. Види професійної консультації такі: довідкова (опанування різних професій, з'ясування можливості працевлаштування, терміну підготовки, системи оплати праці, перспектив професійного зростання); діагностична (вивчання індивідуальних особливостей учнів для з'ясування, чи відповідає їм обрана або близька до неї професія); формуюча (за її допомогою керують і коригують вибір професії; вона передбачає протягом тривалого періоду систематичну реєстрацію змін у професійному самовизначенні учнів); медична (визначення відповідності стану здоров'я школяра обраній професії).
У професійному консультуванні допоможуть професіограми або профкарти найбільш масових професій, списки медичних протипоказань до професії, відповідні психодіагностичні методики (Клімов Е.).
У професійному консультуванні допоможуть професіограми або профкарти найбільш масових професій, списки медичних протипоказань до професії, відповідні психодіагностичні методики (23).
Професійний відбір - це виявлення придатності до конкретного виду праці. Йдеться насамперед про професії, пов'язані з особливо складними й загрозливими умовами праці.
Завершальним етапом професійної орієнтації є професійна адаптація молодої людини до виробництва, нового соціального оточення, пристосування до умов праці та особливостей конкретної професії (22).
Усі підструктури профорієнтації тісно пов'язані між собою, функціонування їх визначено закономірностями системи в цілому.
Світ професій величезний, і розібратися в цій різноманітності надзвичайно складно. У повсякденній консультативній практиці здебільшого користуються психологічною класифікацією Є.А. Климова (23). Суть її полягає в тому, що залежно від особливостей основного предмета праці всі професії поділено на п'ять основних типів: діономічні ("людина - природа"), технономічні ("людина - техніка"), "соціономічні" ("людина-людина"), сигнономічні ("людина - знакова система"), артономічні ("людина - художній образ"). У свою чергу, професії п'яти основних типів діляться на підтипи, які різняться психофізіологічними вимогами до працівника.
Класифікація професій, зручна для свідомого вибору однієї з них, будується за такими основними ознаками: мета праці, її засоби (ручні, машинно-ручні, автоматизовані, апаратні), умови (звичайний "побутовий" мікроклімат, на відкритому повітрі, у незвичних умовах, з підвищеною моральною відповідальністю).
Вивчення факторів, що впливають на професійне самовизначення учнів, дає можливість зробити цей процес керованим.
У наших дослідженнях, проведених у школах Івано-Франківської області за участю ____ учнів 9 та 11-х класів, встановлено, що до завершення навчання у школі 71,9% випускників не визначилися з вибором професії. Причина-брак інформації (43,5%); відсутність системи профорієнтації (20,9%); скорочення в найближчому майбутньому кількості робочих місць з обраної спеціальності (13,4%).
Думка батьків щодо вибору професії виявилася визначальною для 30,8% обстежених учнів, порадами вчителів скористалися лише 1,42%.
Яку ж саме професію прагнуть отримати сучасні випускники шкіл? Дослідження показало, що старшокласники віддають перевагу професіям товарознавця, лікаря, бухгалтера, банківського працівника, юриста, інженера-програмувальника, педагога. Серед робітничих спеціальностей на першому місці - водій автотранспорту, далі - кравчиня, слюсар, продавець. Випускники шкіл практично не мають уявлення про зміст обраної ними професії, про здібності, яких вона потребує від працівника. Отже, можна припустити, що школа ще не повною мірою готує учнів до свідомого вибору професії. Насторожує, що мало випускників шкіл орієнтується на робітничі спеціальності. Приміром, завжди потрібні в Донбасі спеціальності прохідника, сталевара, доменника, тесляра, муляра обирають від 0,25% до 0,8% усіх опитаних. Не приваблюють молодь і сільськогосподарські професії. Збираються стати фермерами лише 0,7% опитаних.
Кількість випускників, які мають намір після школи одразу ж включитися у процес матеріального виробництва, майже однакова серед 9 та 11-класників (8,5% та 9,8% відповідно).
Низький рівень зацікавленості робітничими спеціальностями підтверджує попередню тезу, що система трудового виховання й професійної орієнтації в школі не виконує покладених на неї завдань, не відповідає потребам ринку праці.
Дослідження показали також зміни в поглядах на професію, тривожні для народного господарства й суспільства: орієнтація на "вигідні" спеціальності може спричинити відплив молоді з провідних галузей промисловості, науки, культури. Вибір батьківської професії в більшості школярів пов'язується з можливостями лише матеріального забезпечення.
Як бачимо, профорієнтаційна робота серед школярів потребує нагального пошуку нових форм і методів.
Використання запропонованих авторами способів та засобів управління професійним самовизначенням молоді дасть змогу педагогічним працівникам здійснювати професійну орієнтацію підлітків на основі інтеграції психолого-педагогічних впливів та прогнозування особистісного розвитку учня, що, безперечно, сприятиме всебічному виявленню можливостей молодих людей у майбутній трудовій діяльності.
1.3 Міжособистісна взаємодія дітей і дорослих та її вплив на професійну орієнтацію підлітка в сімї
Одним з найвизначніших факторів, що впливають на особистісне та професійне становлення дитини є взаємними з дорослими, зокрема, в сфері родинного середовища - з батьками - представниками "дорослого" світу, і безпосередніми носіями його життєвих та професійних цінностей. Оскільки саме на особистісному рівні проходить безпосереднє ознайомлення індивіда з моральними нормами, приписами, професійними категоріями і, що найголовніше, перевід їх у внутрішній світ підлітка, в його внутрішні поведінкові регулятори.
Характер взаємовідносин підлітка і дорослого об'єктивно обумовлений віковими особливостями психофізіологічного розвитку підлітка та індивідуальними особливостями дорослого. Комплекс індивідуальних особливостей підлітка і дорослого формує стиль взаємовідносин. Суттєві корективи у взаємини підлітка з дорослими вносять соціально-економічні трансформації сучасного суспільства, зокрема процес формування системи життєвих цінностей. Спостерігається тенденція невідповідності, а іноді і взаємовиключеності ціннісних орієнтацій оновленого суспільства, дорослих - батьків і, безпосередньо, підлітків.
Для з'ясування впливу родинного середовища на професійну орієнтацію підлітка слід нагадати характеристику головних новоутворень цього вікового періоду.
Найважливішими показниками сформованості нового особистісного рівня підлітка є відкриття комплексу уявлень про самого себе (особистого "Я"). Це штовхає підлітка до перегляду свого становища серед однолітків і дорослих; головною умовою формування нової позиції є визнання оточенням його "дорослості". Різна сформованість "дорослості" у підлітків впливає на методи доведення своєї дорослості оточуючим, особливо коли сам ще не впевнений у цьому, є завданням достатньо складним для підлітка. Процес вирішення цього завдання можна означити як діяльність самоствердження. Причому самоутвердитися, домогтися поваги підліток намагається не стільки перед собою" скільки перед важливими для нього людьми з однієї сторони, і з іншої - ствердити себе в навколишньому світі, реалізувати себе в суспільстві.
Прагнення до самоствердження і самовизначення в навколишньому соціальному та професійному середовищі обумовлює характер провідної діяльності на даному етапі онтогенезу. Вона повинна характеризуватися як соціальна при неодмінній умові визнання навколишнім соціумом.
Старшому підлітковому вікові притаманна готовність до діяльності в дорослому житті, що породжує прагнення застосувати свої можливості, усвідомлювати належність себе до суспільства, актуалізуючи потребу у самореалізації.
Правомірним буде стверджувати, що кожний вид стосунків (підліток-дорослий, підліток-одноліток) зберігає для підлітка рівноцінне значення і саме ці відносини змінюють систему внутрішніх взаємодій в сім'ї.
Притаманним для підліткового віку е також те, що самооцінка і оцінка іншого відбуваються за характерними для цього періоду новоутвореннями. Оцінюється перед усім рівень "дорослості".
Активний інтерес до "дорослого" життя і прагнення ввійти в це "доросле" життя складають значною мірою мотиваційну сферу і життєдіяльність підлітка.
Підліток не тільки по-іншому дивиться на дорослих, вперше для дитини певний зміст отримують слова "суспільство", "суспільні стосунки", "професія, "спеціальність. Цей новий погляд на дорослих можливо назвати втратою для підлітка самоцінності стосунків в інтимному колі його спілкування, яка знаходить свій прояв в тому, що запити зі сторони навіть найближчих дорослих зберігають тепер свою змістовну функцію лише за умови, що вони включені в більш широку соціальну мотиваційну сферу, в протилежному випадку вони викликають лише "психологічне бунтарство" (24, с.219).
Ми допускаємо, що на даному часовому вимірі розвитку суспільства стосунки підліток-дорослий, особливо підліток-батьки, носять принципово інший характер. Так, згідно соціально-нормативної концепції (Фельдштейн Д. І.), головний зміст соціального розвитку дитини полягає в привласнені суспільної сутності. - рефлексії, самооцінки, самоствердження до самоусвідомлення соціальної відповідальності, інтериоризованих соціальних мотивів, потреби в самореалізації своїх можливостей, суб'єктивного усвідомлення себе самостійним членом суспільства, розуміння свого місця і призначення в ньому" (25, с.147). В основі розвитку особистості розглядається формування її як суб'єкта об'єктивних відносин, що виявляється в різноманітній позиції "Я" по відношенню до суспільства на різних вікових етапах причому формування такої позиції є постійним процесом і одночасно результатом соціального розвитку особистості в онтогенезі. Характер зміни цієї позиції, її місткість залежить як від об'єктивних закономірностей психічного розвитку, умов його протікання в попередній період, так і від реальної ситуації формування на кожному віковому ступені, виступаючи критерієм соціальної зрілості особистості (25, с.144).
Вченими виділені два типи реально існуючих позицій дитини відносно до суспільства, що називаються: "я в суспільстві" і "я і суспільство". Перша позиція, де акцент робиться на себе, відображає (намагання дитини зрозуміти своє "Я" - що таке "Я", і що можу робити. Друга - стосується усвідомлення себе суб'єктом суспільних стосунків (25, с.145). Ці дві позиції закономірно змінюють одна одну протягом всього онтогенетичного розвитку дитини і відповідають двом сторонам діяльності - по опануванню нормами людських стосунків і предметно-практичної діяльності, що відповідає процесам індивідуалізації і соціалізації індивіда.
Існуючи в невід'ємному єднанні, обидві сторони діяльності мають своє функціональне навантаження, свій особливий характер, свою визначену специфічними закономірностями лінію внутрішнього розвитку. свій продукт - результат цього розвитку. В предметно-практичній діяльності дитина засвоює знання, вміння, навички, привласнює людський досвід, що забезпечує переважаюче формування інтелектуальної активності. В діяльності по засвоєнню норм людських стосунків дитина намагається включитися і на певному рівні включається в систему цих стосунків, ніби "примірюючи" себе до суспільства, що забезпечує переважне формування його соціальної активності (25, с.160).
Таким чином, один з найзначніших факторів, що впливають на особисте та професійне ставлення дитини - стосунки з дорослими. Розвиток дитячо-батьківських стосунків на підлітковому етапі онтогенезу обумовлений процесом формування "почуття дорослості".
Сучасна психологія розглядає батьків як найбільш впливову групу "дорослих", стосунки дитини з якими значимі на кожному віковому етапі розвитку підлітка. Соціально-педагогічний, психологічний бік взаємодії можна розглядати у вигляді двох форм відносин: 1 - дорослий-підліток, підліток-дорослий; 2 - дорослий-підлітки; підлітки-дорослі.
Кожна форма цих відносин містить свою систему характеристик дорослого, які об'єднуються в відповідні чинники, що включають когнітивний, емоційний і дійовий аспекти.
Другий фактор об'єднує характеристики дорослого, пов'язані з відношенням "дорослий-підлітки", "підлітки-дорослий". Сюди, перш за все, відносяться такі характеристики дорослого, як знання специфічних психолого-педагогічних особливостей даного колективу (когнітивний аспект); щира повага до підлітків, величезне бажання їх зрозуміти і Їм допомогти (емоційний аспект); розмова "на рівних" (дієвий аспект). Значну роль у процесі такої взаємодії грають і ті характеристики, які викликають позитивне відношення до дорослого зі сторони підлітків. Сюди можна віднести: відомий підліткам престиж дорослого серед його колег, його професіоналізм і компетентність (когнітивний аспект); внутрішню і зовнішню привабливість дорослого (емоційний аспект); вміння адекватно реагувати на запити, пропозиції підлітків (діяльний аспект). Цей чинник можна позначити як чинник " поваги-привабливості" (27, с.29-30).
У своїй сукупності визначені елементи процесу взаємодії складають психолого-педагогічні основи ефективності діяльності дорослого (вчителя, батьків, вихователя).
Психолого-педагогічні дослідження, які вивчають вплив сім'ї, розглядають, в основному, три напрями: вплив особливостей подружніх стосунків на дитину; міжособистісний взаємозв'язок батьків і дітей; виділення основних типів сімейного виховання і їх структурних компонентів. Треба підкреслити, що в межах названих питань ця проблема достатньо вивчена.
Виховання прийнято розуміти як діяльність по переданню новим поколінням суспільно-історичного досвіду; планомірний і цілеспрямований вплив на свідомість і поведінку людини з метою формування визначених настанов, розумінь, принципів, ціннісних орієнтацій, що забезпечують необхідні умови для розвитку, підготовки до суспільного життя (28, с.54).
Що стосується сімейного виховання, то воно трактується не тільки як цілеспрямована система впливів батьків на дитину, але й як характер поводження з ними. При позначенні різних систем впливів і засобів поводження батьків з дитиною використовуються різноманітні теорії: тактика виховання, стиль виховання, тип виховання та ін. Крім того, визначається ряд понять: батьківське відношення, батьківська позиція, що часто використовуються як синоніми "типу виховання".
Сімейне виховання вирішує ряд завдань: виявляє і розвиває здатності дітей - розумові, фізичні, емоційно-вольові, формує якості, що складають основний зміст внутрішнього світу особи - світогляд, ідейно-політичні, моральні якості; залучає підростаючу людину до різноманітної діяльності, шляхом якої набувається соціальний досвід. Відзначається, що успішність сімейного виховання значною мірою залежить від виховного потенціалу сім'ї - комплексу факторів і умов, які в сукупності визначають її педагогічних можливостей. Серед факторів, що чинять найбільш ефективний вплив на виховний потенціал сім'ї можна виділити: внутрісімейні стосунки (між подружжям, батьками і дітьми); ідейно-політичний і моральний приклад батьків, організація життєдіяльності сім'ї; чисельність і склад сім'ї; рівень педагогічної культури батьків і їх освіченості; ступень відповідальності старших за виховання дітей. Особливе значення мають стосунки між батьками і дітьми, які з одного боку е особистісне відображенням процесу взаємодії між вихователем і вихованцем, з іншої - внутрішня особистісна основа процесу сімейного виховання.
Ми дотримуємося думки, що в основі складових типу, стилю сімейного виховання лежить певне батьківське ставлення до дитини, яке сприяє формуванню новоутворень в психічній діяльності і поведінці дітей. Даний феномен визначається як цілісна система різноманітних почуттів у відношенні до дитини, поведінкових стереотипів, які практикуються в спілкуванні з нею, особливостей виховання і розуміння характеру дитини, її вчинків. При цьому відзначається, що батьківські відношення - це багатомірна освіта, яка включає в себе, щонайменше, три структурні одиниці: інтегральне сприйняття чи знехтування дитини; міжособистісну дистанцію, тобто ступінь близькості до дитини; форму і спрямованість контролю за поведінкою дитини. Причому кожний з трьох вимірів є собою сполученням в різній пропорції емоційного, когнітивного, поведінкового компоненту ставлення людини до людини.
Істотне значення має питання про межі батьківського контролю. Прикладом одного з найбільш "проблемних" варіантів є авторитарний стиль взаємин дорослих і дітей (особливо у підлітковому віці). Він передбачає великий об'єм батьківських правил, вимог, обмежень, що відображаються простими вказівками. Таких батьків відзначає висока зацікавленість у підтриманні батьківського авторитету, як наслідок особливу цінність має "слухняність". Авторитарність батьківського контролю достатньо тісно пов'язана з відсутністю у дитини емпатії, низької самооцінкою, слабкістю внутрішніх моральних устоїв, що супроводжуються орієнтацією на зовнішні вимоги і покарання, труднощі у стосунках з однолітками.
Один з центральних моментів, пов'язаних з особливостями батьківського контролю - дисциплінарний, його сутність - приведення якостей особистості дітей у відповідність з батьківською уявою. Але, хоча серед найрозповсюдженіших засобів, до яких вдаються батьки, зустрічаються покарання і заохочення, це не гарантує ефективності виховних впливів. Не менш значимі почуття, які переживає дитина: страху перед покаранням, провини, сорому, т. т. застосування деякого "психологічного контролю" (29, с.85). В цьому контексті доречно проаналізувати вплив стилю сімейних відносин на формування особистості підлітка.
Підлітки із родин з демократичним стилем відносин частіш виявляють колективну спрямованість, для них характерне дійове співчуття, відповідальність, самооцінка вчинків. Вони доброзичливі, в той же час вимогливі до себе і однокласників. Наявність таких позитивних якостей в підліткові пов'язана, як видно з практики, з тим, що і в родині переважають доброзичливість, довіра, взаєморозуміння. Тут дитина - повноправний член сімейного колективу, її прилучають до справ дорослих, з нею рахуються, радяться, з повагою відносяться до його думки. Але й підліток в такому випадку цінує думку батьків.
Серед підлітків із родин з авторитарним стилем спілкування багато дітей з егоїстичною спрямованістю (більш 60%), їм майже не притаманні такі якості як емпатичність, комунікабельність. Вони чи агресивні, чи замкнуті (відлюдкуваті), частіше, ніж діти з першої групи порушують дисципліну, завжди і у всьому шукають користь в першу чергу для себе.
Підлітки із родин з ліберальним стилем відносин схильні до вседозволення, до порушення дисципліни, до непослуху. Батьки впевнені у тому, що їх дитина краща за інших, відмовляються бачити його недоліки і у. випадку непристойних вчинків зі сторони підлітка всю провину перекладають на школу, громадськість. У таких дітей різко завищена самооцінка, вони, як правило, ростуть егоїстами. При зіткненні з дійсністю у підлітка виникає маса конфліктних ситуацій, в яких його "ставлять на місце", що супроводжується з боку підлітка скандалами, звинуваченнями інших і т.п. У таких дітей з'являється брехливість, бажання будь-яким шляхом висунутися з середовища. У батьків же не стає ні сил, ні засобів, щоби задовільнити всезростаючі потреби підлітка. Неправильне виховання визначається у даному випадку також непохитною впевненістю батьків у істинності своїх уявлень про потреби і запити дитини, в своїй педагогічній непогрішності. В даній ситуації дитина начисто несамостійна. Все за нього вирішують і роблять батьки. Зростає невпевненість в собі, в своїх можливостях і вчинках, виявляється страх самостійності, інфантильність. Такий підліток не може постояти за себе, для його поведінки типова "загубленість".
Діти зі змішаним і ситуаційним стилем стосунків поводяться по-різному: вони можуть бути агресивними, егоїстичними, замкнуті, але можуть вміло і швидко орієнтуватися в моральних ситуаціях. Все це наслідок схильності батьків, з одного боку, до засвоєння нових форм взаємовідносин з дітьми - їх стосунки характеризуються егалітарністю, а з другої - у таких родинах зберігаються ще декотрі пережитки авторитарних взаємовідносин. Деформації в підлітковому виходив! і розвитку спостерігаються й через небажання батьків вникати в інтереси підлітків. За нашими даними, на нерозуміння дорослими інтересів підростаючого покоління вказали біля 35% підлітків. А інтереси підлітків найрізноманітніші: вони стосуються сьогодні не тільки моди, танців/музики, але й питань політики, історії, дійсності і майбутнього нашого суспільства. Щоби розібратися у всьому цьому різноманітті, їм потрібна допомога дорослих. Якщо ж підтримки і допомоги немає, моральні принципи підлітків формуються на основі випадкових вражень, що призводить в кінцевому підсумку до. розпаду духовності, моральних мутацій.
Ще один тип неправильного виховання, характерний для даної групи відносин, сполучений з емоційною холодністю, байдужістю, а часом і жорстокістю батьків щодо дитини. Все це виливається в несправедливі зауваження, необгрунтовані докори, приниження підлітка, що дає потяг у останнього до невпевненості у собі, лякливості. В той же час у нього з'являється нездоланний потяг до ласки. У даному випадку велика ймовірність сформувати раниму, сприйнятливу до чужих бід, але таку, що не вміє постояти за себе, особистість. Однак результати дослідження свідчать також, що емоційна холодність батьків може сприяти й формуванню дуже жорстокої людини. Швидше всього, чималий відсоток підліткової жорстокості дає тільки ця категорія підлітків.
Є й інші типи неправильного виховання: невтручання дорослих у справи підлітків, бездоглядність з боку батьків за поведінкою і вихованням своїх дітей через надмірну зайнятість батьків на. роботі або їх пиятику і аморальний уклад життя, чи соціальної невлаштованості, чи виховання підлітка в неповній сім'ї. У такому випадку сподівання підлітка залишено напризволяще. Вихідці з подібних родин опиняються в надто сумнівних компаніях, які ведуть аморальний спосіб життя.
Раніше, характеризуючи особливості підліткового віку, ми підкреслювали особливу важливість потреби підлітків в спілкуванні: з однолітками, батьками, вчителями. Однак ця потреба в родині реалізується слабо. Як показують результати багатьох досліджень, особисті спостереження автора, зближенню батьків з дітьми, тісному їх спілкуванню перешкоджають, в першу чергу, характер укладу життя, відсутність психолого-педагогічних знань, гострий дефіцит часу. В яких сім'ях духовні зв'язки в спілкуванні частенько підмінюються матеріальними клопотами: головне дитину нагодувати, одягнути. Діти у таких родинах живуть в атмосфері постійного духовного голоду. Не бачачи зі сторони батьків співчуття, співпереживання, уваги до свого внутрішнього світу, підліток починає поступово байдужіти, що виявляється в відношенні до близьких, друзів.
Позиція надмірного замилування може сформувати у дитини при повній відсутності самобутності надмірну самовпевненість, високу думку про свою особу.
У тих же сім'ях, де володарює спокій і щастя, де стосунки між батьками гармонійні, будуються на основі щирої любові І поваги, діти, досягаючи зрілості, відрізняються щиросердністю і глибиною мислення. Вони постійно прагнуть до навчання, до оволодіння знаннями.
Коли ж батьки постійно незадоволені дитиною, критикують і ганьблять її, вважають у всьому винною, дитина у відповідь на такі стосунки починає здійснювати зухвалі вчинки, виявляти непослух. У глибині її серця завжди живуть гнів і образа, вона зростає руйнівничою, емоційно нестійкою. Якщо батьки надмірно пестять і оберігають дитину, задовільняючи кожну його примху, поводяться як з немовлям, не рахуючись з її віком, перешкоджають самостійності, то тим самим обмежують її розумову і фізичну активність, діти зростають лінивими, соціальне незрілими, не спроможними глянути в обличчя реальному життю.
Якщо фінансові труднощі не впливають на позицію батьків щодо дітей, то діти зростають працелюбними, емоційно спокійними, скромними. Та коли низький рівень життя позначається на сімейному кліматі і з дому йде любов, батьківська доброта, то діти почувають себе нещасними, закинутими, на майбутнє дивляться песимістично, з почуттям розчарування і горя.
Як справедливо відзначав А.В. Петровський: "В кожній сім'ї об'єктивно складається визначена, далеко не завжди усвідомлена система виховання" (30, с.48). Тут мається на увазі і розуміння мети виховання, "кумир сім'ї". Особливий аспект - егоїстичне виховання (31, с.180). По ряду моментів з "гіперпротекцією" можна співвіднести симбіотичне і авторитарно-симбіотичне відношення. При цьому останнє займає нейтральну позицію, тобто авторитарний контроль супроводжується позитивним відношенням і близькою міжособистісною дистанцією і відповідно, може бути сприятливим для розвитку дитини.
Нам уявляється, що всі три компоненти мають однакове значення для вироблення певного типу виховання і між ними існує тісний взаємозв'язок. Так неадекватне відношення чи необ'єктивне уявлення неминуче виявиться на застосованих формах впливу і т.п.
Суттєвий вплив на рівень соціально-педагогічної і психологічної підготовленості не тільки батьків але і дорослих взагалі, здійснюють властивості, якості і індивідуальні особливості особи дорослого.
Дорослий повинен володіти великим об'ємом і високою стійкістю уваги, вміти Я розподілити. З цією властивістю пов'язане і психологічне спостереження щодо підлітків. Воно передбачає вміння відмічати найменші особливості в їхньому настрої і поведінці і бачити за цим суттєве в самій особі підлітка.
Значну роль в спілкуванні відіграють і властивості пам'яті дорослого: не перекручувати ім'я, пам'ятати особисті властивості характеру того чи Іншого підлітка, знати їх потреби і захоплення - все це необхідні передумови хорошого контакту з дітьми.
Мислення є найважнішим пізнавальним процесом, що обслуговує спілкування. У даному випадку мова йде про здатність дорослого аналізувати вчинки і провини підлітків, розкривати їх мотиви, не зачіпляючи при цьому особи підлітка, не вражаючи його гідності.
Проникненню у внутрішній світ підлітка значно сприяє інтуїція, при якій усвідомлення людиною даних виховання здійснюється у вигляді миттєвого мислячого замикання безпосередньо від вихідних даних до результату. При цьому проводить швидка мобілізація минулого досвіду, що допомагає проникнути в суть того чи іншого вчинку чи всієї особистості іншої людини (29, с.47). Мова перш за все йде про емпатичність, що припускає вміння співчувати і співпереживати дитині. Багато в здатності налаштовуватися на іншу людину і вибирати найбільш відповідний обставинам спосіб поведінки залежить від знання не тільки дитини, але перш за все самого себе, від вміння усвідомлена керувати своєю поведінкою у різноманітних ситуаціях взаємодії. А це, як ми вважали, передбачає самоконтроль, самокритичність, самооцінку дорослими своїх вчинків.
В цілому, підсумовуючи наведенні положення, слід зазначити, що для всього підліткового етапу онтогенезу характерна переважна орієнтація на світ дорослих, в якій відображається прагнення до побудови рівноправних стосунків з дорослими людьми. Орієнтація на дорослого набуває дещо іншого характеру, перетворюючись з орієнтації на конкретних дорослих в орієнтацію на визначений соціальний прошарок як частину суспільства, з якою ідентифікує себе підліток. В підлітковий період зростаюча людина виходить на новий рівень стосунків з світом дорослих - стосунки з суспільством як системою соціальних зв'язків, де він повинен знайти своє місце. Дорослий перед усім постає перед дитиною не зі сторони випадкових і індивідуальних якостей, а як носій певних видів суспільної за своєю природою діяльності, що здійснює певні завдання, вступаючи при цьому в різноманітні стосунки з іншими людьми і сам підпорядкований певним нормам.
На стосунки підлітків з дорослими суттєвий вплив здійснюють наступні фактори: - психофізіологічні особливості розвитку дітей підліткового віку, їх індивідуальні риси особистості. Орієнтація на міжособистісне спілкування з дорослими обумовлена важливими психологічними новоутвореннями даного етапу онтогенезу, такими, як формування комплексу уявлень про себе (образ "Я"), самоусвідомлення і самооцінки, що поєднані зі створенням "почуття дорослості". В свою чергу підліткова "дорослість" спонукає до пошуку свого місця в соціальному середовищі, самовизначення і самоутвердження надуманої взаємодії з дорослими і визнання ними підлітка як рівну самоцінну особистість; - індивідуальні особистісні якості дорослого, його знання, вміння та навички спілкування з підлітками, урахування їх психофізіологічних особливостей, розуміння специфіки і важливості даного етапу онтогенезу; - вплив навколишнього соціального середовища на міжособистісні взаємини підлітків і дорослих, зокрема сучасних соціально-економічних перетворень, що обумовлюють трансформацію системи життєвих цінностей суспільства і ускладнюють в багатьох аспектах взаємовідносини підлітків і дорослих.
Література
1.Харчев А.Г. Брак и семья в СССР. - М.: Прогресс, 1980. - 386 с.
2.Ноэм Дж. Психология и психиатрия в США. - М.: Прогресс, 1984. - 327с.
.Азаров Ю.П. Педагогика семейных отношений. - М., 1976. - 98 с.
.Родинні взаємини і проблеми виховання дітей // За ред. В. Костіва. - Ів. - Фр., 1995. - 48с.
.Столин В.В. Самосознание личности. - М.: Просвещение, 1983. - 387 с.
.Алексєєва М.І., Насонова О.Б. Соціально-психологічні типи сім`ї та виховання дітей // Практична психологія і школа. Доповіді Луцької наукової конференції 11-14 листопада 1992 р. Частина 1. - Київ-Луцьк, 1992. - С.3-12.
.Боришевський М.Й. Сім`я ростить громадянина. - К.: Політвидав, 1982. - 102 с.
.Боришевський М.Й. Сім`я ростить громадянина. - К.: Політвидав, 1982. - 102 с.
.Васютинський В.О. Хлопці та дівчата: статево-рольове виховання у родині // Вихователю про психологію та педагогіку сексуального розвитку дитини: Науково-методичний збірник / За ред. Т.В. Говорун. - К.: ІЗМН, 1996. - 168 с.
.Словарь по этике / Под ред. А.А. Гусейнова и И.С. Кона. - 6-е изд. - М.: Политиздат, 1989. - 447 с.
.Савчин М.В. Соціальна педагогічна психологія. Навчальний посібник. - Дрогобич: Відродження, 1998. - 208 с.
.Семья. Социально-психологические и этические проблемы: Справочник / В.И. Зацепин, Л.М. Бучинская, И.Н. Гавриленко и др. - К.: Политиздат, 1989. - 255 с.
.Основи загальної психології / За ред. Максименка С.В. - К.: НПЦ Перспектива, 1998. - 256 с.
.Островский Ю.М., Сатановская В.И., Садовник М.Н. Биологический компонент в генезисе алкоголизма. - Минск: Бедарусь, 1986. - 95 с.
.Максименко С.Д. Основи генетичної психології. - К.: НПЦ Перспектива, 1998. - 220 с.
.Фрейд З. Очерки по психологии сексуальности. - К.: Здоров`я, 1990. - 144 с.
.Орбан Л.Э. Акмеологическая концепция нравственного становления личности: Автореф. дисс. докт. психол. наук. - М., 1992. - 61 с.
.Родинні взаємини і проблеми виховання дітей // За ред.В. Костіва. - Ів. - Фр., 1995. - 48с.
.Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии. - М. 1976. - 416 с.
.Кон И.С. Психология ранней юности: Книга для учителей. М. 1989.
.Фельдштейн Д.И. Психология становления личности. М. 1995.
.Васильков В.Н. Профориентация учащихся школ и ПТУ. - Донецк. - 1995
.Климов Э.А. Психология профессионального самоопределения. Ростов - на - Дону. - 1998.
.Леонтьев А.Н. Избранные психологические произведения. В 2-х Т. - М., 1983. - 391 с.
.Фельдштейн Д.И. Психология развития личности в онтогенезе. - М., 1989. - 208 с.
.Фельдштейн Д.И. Психологические особенности развития личности в подростковом возрасте // Вопр. психол. - 1988. №6. - с.31-81.
.Фельдштейн Д.И. Психологические закономерности социального развития личности в онтогенезе // Вопр. психол. №6. - С.26-38.
.Психология. Словарь / Под общ. ред. А.В. Петровского. - М., 1990.
.Орбан Л.Э. Становление личности. - М., 1992. - 112 с.
.Петровский А.В. Дети и тактика семейного воспитания. - М., 1981. - 96 с.
.Эйдемиллер Э.П., Юстицкий В.В. Семейная Психотерапия. - М., 1989.
.Воучел Е. Сім`я і рідство // Американська соціологія: перспективи, проблеми, методи. - М.: Прогресс, 1972. - С.163-173.
.Орбан Л.Э. Нравственное становление подростков (социально - психологический аспект). - К., 1991. - 91 с.
.Берн Є. Игри, в которые играют люди, люди, которые играют в игры. - Л., 1992.