Виконавча влада в Україні

Виконавча влада в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ

Кафедра історії та теорії держави і права,

конституційного та адміністративного права

Удовик Яна Володимирівна

КУРСОВА РОБОТА

з предмета: «Конституційне право України»

на тему: «ВИКОНАВЧА ВЛАДА В УКРАЇНІ»

Курс_ІІ_Група_212_

Науковий керівник:

канд. юрид. наук, доцент

Олефіренко Е. О.

Чернігів 2012

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ

.1Поняття виконавчої влади

.2Проблеми реформування органів виконавчої влади

.3Система органів виконавчої влади

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

.1 Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади

.2 Склад та порядок формування Кабінету Міністрів України

.3 Організація роботи Кабінету Міністрів України

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВИЙ СТАТУС ЦЕНТРАЛЬНИХ ТА МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

.1 Поняття і види центральних органів виконавчої влади

.2 Статус і повноваження міністерства як провідного центрального органу виконавчої влади

.3 Система органів виконавчої влади на місцях

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Національне державотворення, пройшовши складний і часто неоднозначний етап свого розвитку в період незалежності України, донині залишається заручником цілої низки проблем, які вимагають свого конструктивного розвязання з метою оптимізації існуючої моделі державної влади в Україні. Одними із найгостріших проблем, вирішення яких стоїть на порядку денному перед сучасною українською державою, є проблеми, повязані з реалізацію виконавчої влади та побудовою системи органів, які її здійснюють, адже внаслідок реалізації виконавчої влади відбувається прямий і безпосередній вплив на процеси суспільного розвитку.

Особливого значення при вирішенні проблем, повязаних із виконавчою владою, необхідним є вивчення теоретичного аналізу, осмислення базових основ, а також якісного нормативно-правового регулювання статусу складових елементів системи органів виконавчої влади України. Така необхідність зумовлена суто практичними потребами підвищення якісного рівня діяльності системи органів виконавчої влади України та її змістовної переорієнтації на реалізацію прав та свобод людини і громадянина.

Аналіз сучасного стану теоретичної та практичної розробки питання статусу органів виконавчої влади України дає змогу виявити деякі проблемні моменти, які необхідно розглянути і запропонувати шляхи їх вирішення. Зокрема, йдеться про збереження впливу традиційних підходів і методів у теоретичному аналізі феномену виконавчої влади, існування прогалин та суперечностей у правовому регулюванні питань, повязаних із діяльністю органів виконавчої влади України. Завдяки вищій юридичній силі Конституції України та основоположному характеру норм конституційного права особливого, пріоритетного значення у процесі дослідження статусу виконавчої влади набуває аналіз саме конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України. Дослідження конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України стає особливо актуальним у контексті потреби наступного вдосконалення конституційно-правового регулювання суспільних відносин в Україні та завершення започаткованої адміністративної реформи, подальша реалізація якої неможлива без наукового обґрунтування, чіткого розуміння конституційно-правового статусу органів виконавчої влади та його якісного нормативно-правового забезпечення.

Наведені фактори зумовлюють необхідність наукових розробок та практичних рекомендацій у досліджуваній сфері, а також свідчать про її актуальність.

Ступінь наукової розробки теми. Питання принципів та механізмів функціонування виконавчої влади є об'єктом наукових дискусій вже протягом тривалого часу. Ґрунтовно проаналізоване воно в роботах багатьох учених, зокрема В. Ф. Погорілка, І. Азовкіна, В. Кампо, М. Оніщука, Волянської Г., Б. Лазарева, Кравченка В., О. Макаренка, Рудика П. Ю.. Тодики, Рудика П., Федоренка В. та ін. Але єдиної точки зору на дану проблему не існує. Це пояснюється багатоаспектністю, різноманітністю проблеми, що й визначає різні, подекуди протилежні, підходи науковців до визначення її сутності.

Обєктом дослідження виступила сукупність правовідносин, повязаних з організацією та здійсненням виконавчої влади в Україні.

Предметом дослідження є конституційно-правові норми, що закріплюють систему, повноваження та інші елементи конституційно-правового статусу органів виконавчої влади України.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є узагальнення на основі врахування досягнень науки конституційного права, юридичної практики, вітчизняного та зарубіжного досвіду конституційно-правового регулювання системи органів виконавчої влади, визначення поняття конституційно-правового статусу органу виконавчої влади України, його основних елементів, специфіки конституційно-правового статусу різних видів органів виконавчої влади України.

Досягнення мети передбачає реалізацію таких завдань:

розкрити поняття та охарактеризувати систему органів виконавчої влади в Україні;

дослідити проблеми реформування органів виконавчої влади в Україні;

окреслити повноваження Кабінету Міністрів України;

визначити конституційно-правовий статус Кабінету Міністрів України, його склад та порядок формування;

дослідити структурну характеристику конституційно-правового статусу місцевих органів виконавчої влади України;

дослідити конституційно-правовий статус центальних органів виконавчої влади;

Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи до вивчення обраного предмета дослідження. З цією метою використано низку загальнонаукових і спеціальних методів пізнання, зокрема - формально-логічний метод, історичний метод, порівняльно-правовий метод, структурно-функціональний метод, системний метод.

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА СИСТЕМА ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ.

.1 Поняття виконавчої влади

Серед науковців і теоретиків права існує багато точок зору щодо поняття виконавчої влади. Більшість із них дотримується думки, що державна виконавча влада - це носій державної виконавчої волі, що реалізує свою компетенцію в закріпленій сфері державного управління і має свій юридичний (нормативно зафіксований) статус державного органу.

Визначаючи ознаки виконавчої влади, слід зазначити. що основними ознаками соціальної влади є те, що вона:

виявляється через соціальне управління;

являє собою особливий вид відносин між членами суспільства, їх об'єднаннями;

забезпечує прояв і домінування єдиної волі, здатної організовувати (обєднувати і спрямовувати) вольові зусилля різних осіб з метою задоволення колективних потреб;

здійснюється за допомогою механізму, що складається з таких прийомів і засобів впливу, як переконання, примус, стимулювання, норми поведінки.

Виконавча влада - влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву - Ради або Кабінети міністрів. Очолює уряд його глава. Разом із главою уряду до його складу входять заступник (віце-премєр ), міністри, що очолюють окремі міністерства.

Уряд забезпечує виконання законів та інших актів законодавчої влади, є відповідальним перед нею, підзвітним і підконтрольним їй. Проте виконавча влада не вичерпується одним лише «виконанням законів». Вона покликана відпрацьовувати шляхи та засоби реалізації законів, займатися поточним управлінням, здійснювати розпорядницьку діяльність. У цих цілях з усіх питань своєї компетенції уряд видає нормативно-правові акти (укази, розпорядження та ін.), що мають підзаконний характер.

Таким чином, призначення органів виконавчої влади - управління, що охоплює:

виконавчу діяльність - здійснення тих рішень, що прийняті органами законодавчої влади;

розпорядчу діяльність - здійснення управління шляхом видання підзаконних актів і виконання організаційних дій.

Ефективність діяльності державної влади залежить від узгодженості її складових.

Тому державне управління в Україні має бути реформованим, вивільненим від адміністративно-командних методів минулого, а виконавча влада - не лише декларованою, а й побудованою відповідно до Конституції України.

.2 Проблеми реформування органів виконавчої влади

Одним з важливих напрямів розвитку держави на сучасному етапі є подальше здійснення реформи з метою створення ефективної і результативної системи державного управління. Виконавча влада, зазначав М.Лазаревський є популярнішою серед громадян, ніж законодавча чи судова. Для населення завжди практичне значення має саме адміністрація. Вона найбільше позначається на умовах життя людей і навіть на виробленні національної свідомості. Виконавча влада є ознакою держави. Якщо народ не задоволений державним устроєм, то це, природно, обертається саме проти цієї гілки влади. [ ] Система державного управління в Україні загалом залишається не ефективною. Вона поєднує успадковані від радянської доби та нові інститути, сформовані в період незалежності. Ця система є внутрішньо суперечливою, недовершеною, громіздкою та відірваною від людей, унаслідок чого державне управління гальмує проведення соціально-економічних і політичних реформ.

Здійснюючи теоретико-концептуальні розробки цієї реформи, а також готуючи проекти нормативно-правових актів щодо її впровадження, треба виважено підходити до рецепції норм правових систем інших держав, бо орієнтація на ті чи інші моделі структурування та функції органів виконавчої влади без урахування історичних аспектів та особливостей вітчизняного державотворення може дати негативний результат.

Основною проблемою є багатофункціональність і дублювання функцій центральних органів виконавчої влади. З метою усунення дублювання функцій доцільно в спеціальному нормативно-правовому акті чітко визначити типи функцій цих органів, зокрема, ключові - з формування державної політики, її реалізації і надання управлінських послуг населенню, та розподілити їх між різними типами органів виконавчої влади. При цьому одна і та ж функція не повинна закріплюватися за різними типами органів. За результатами функціонального обстеження, аналізу й узагальнення доцільно систематизувати і типізувати виявлені функції та на цій основі реально скоригувати кількість і перелік міністерств та інших органів виконавчої влади центрального рівня.

Для утвердження провідної ролі міністерств у системі органів виконавчої влади функції формування державної політики у відповідних сферах (секторах) суспільної діяльності мають бути закріплені виключно за ними, як це зроблено, наприклад, у Польщі, Угорщині, Чеській Республіці.[ ] Недотримання цього правила призводить до існування інших центрів формування політики, крім міністерств, або, навіть, творення секторної політики взагалі без участі міністерств, що суттєво перешкоджає ефективному формуванню та реалізації політики Кабінету Міністрів України. З цього погляду, сумнівною є доцільність існування центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом.

Важливе значення має вирішення в Україні проблеми чіткого розподілу сфер діяльності центральних органів виконавчої влади та її спрямування на ефективну і результативну реалізацію державної політики. У зв'язку з цим доцільно законодавчо визначити перелік секторів діяльності уряду з їх наступним розподілом між відповідними міністерствами, що виключає їх перетин та дублювання функцій у формуванні секторної політики. Прикладом може бути Польща, у якій спеціальним законом закріплено 32 сектори урядової адміністрації.[ ] В Україні загалом налічується п'ять типів органів виконавчої влади на центральному рівні - міністерства, державні комітети, центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, урядові органи державного управління в складі центральних органів виконавчої влади, а також департаменти (служби) як органи державного управління у складі центральних органів виконавчої влади зі спеціальним статусом. Це є додатковою причиною дублювання функцій в системі органів виконавчої влади, існування в певних секторах діяльності інших центрів вироблення політики, крім міністерств, насамперед центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом, надмірно великої кількості центральних органів виконавчої влади. [ ] Отже, можна рекомендувати зменшити кількість типів органів виконавчої влади в Україні до трьох (міністерства, державні комітети, урядові органи державного управління), ліквідувавши центральних органів виконавчої влади із спеціальним статусом та органи державного управління в їх складі. При цьому мають суттєво змінитися статус та роль урядових органів державного управління. Ці органи, які на даний час функціонують у складі центральних органів виконавчої влади, фактично дублюють повноваження останніх, що спричиняє розпорошеність державного апарату та надмірні витрати державних коштів.

Актуальною проблемою є професіоналізація державного управління, в основі якої має бути фундаментальна академічна підготовка (на рівні бакалавра, магістра, кандидата і доктора наук), доповнена періодичним оперативним і ситуативним підвищення кваліфікації та стажуванням. Особливої уваги потребує підготовка вищих державних службовців, що обіймають посади І - ІІІ категорій (близько 7,6 тис. осіб). З метою уточнення потреб у професійному навчанні слід прискорити класифікацію державних посад та розроблення посадових інструкцій.

Проблема комплексного реформування державного управління має принаймні ще два ключових аспекти. По-перше, аспект чіткого визначення і збереження притаманних саме державі функцій та передачу решти функцій іншим субєктам суспільно-економічної діяльності. По-друге, запровадження сучасних стандартів здійснення державного управління (демократичність, відкритість, прозорість, професійність, підзвітність тощо).

. За результатами функціонального обстеження, аналізу й узагальнення його результатів та на підставі класифікації видів діяльності систематизувати і типізувати функції, скоригувати кількість та перелік міністерств, інших органів виконавчої влади центрального рівня та закріпити це в спеціальному законі.

. Надати міністерствам реальні можливості спрямовувати, координувати і контролювати діяльність усіх інших органів виконавчої влади центрального рівня, насамперед, передавши міністрам від віце-прем'єр-міністрів відповідні керівні повноваження щодо конкретних органів.

. Зменшити кількість типів органів виконавчої влади до трьох, а саме, міністерства, державні комітети та урядові органи державного управління, перетворивши останні на самостійні органи (не в складі центральних органів виконавчої влади ) та закріпивши за ними функції оперативного вирішення невідкладних конкретних проблем, окремі функції державного управління або надання управлінських послуг у певних секторах діяльності.

. Виходячи з актуальності й складності, масштабності й багатоаспектності проблем євроінтеграції для їх вирішення в Україні створити міністерство європейської інтеграції.

. Відповідно до назрілої комплексної проблеми територіального і місцевого розвитку утворити міністерство розвитку територій.

. Здійснити інші заходи, спрямовані на удосконалення механізмів державного управління (реструктуризація центральних апаратів, здійснення класифікації посад та розроблення посадових інструкцій, розмежування політичних і адміністративних посад, підвищення заробітної плати, професійне навчання тощо).

.3 Система органів виконавчої влади

Субєктами виконавчої влади в Україні є:

§органи загальної компетенції - вищі органи у системі органів виконавчої влади;

§органи спеціальної компетенції - центральні органи державної виконавчої влади;

§місцеві органи державної виконавчої влади.

У своїй сукупності субєкти виконавчої влади утворюють єдину систему органів. Виконавчій владі та системі її органів присвячено розділ VI Конституції Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади, Законом України Про Кабінет Міністрів України, Законом України Про центральні органи виконавчої влади, Законом України Про місцеві державні адміністрації .

Єдність системи органів виконавчої влади обумовлена: єдністю всієї державної влади, яка випливає з державної цілісності України; розмежуванням компетенції органів виконавчої влади; їх спільною діяльністю. У межах цієї системи визначається порядок формування окремих її елементів.

Очолює систему Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади. Кабінет Міністрів України здійснює виконавчу владу безпосередньо та через міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим та місцеві державні адміністрації, спрямовує та координує роботу цих органів. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України. [ ]

Важливою ланкою державної виконавчої влади є центральні органи виконавчої влади, які забезпечують здійснення державної політики у відповідній галузі чи сфері на всій території України, керують дорученою їм сферою управління, відповідальні за стан її розвитку. Ці органи підвідомчі безпосередньо Кабінету Міністрів України або за рішенням Президента України іншому центральному органу виконавчої влади. Центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції.[ ]

До єдиної системи органів виконавчої влади із загальною компетенцією належать місцеві державні адміністрації. Згідно зі статтею 118 Конституції України виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі здійснюють місцеві державні адміністрації. Зокрема, до них входять державні органи виконавчої влади в областях, районах, у районах Автономної Республіки Крим, а також у містах Києві та Севастополі, які наділені правом представляти інтереси держави та приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці.

Місцева державна адміністрація в межах своїх повноважень здійснює виконавчу владу на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, а також реалізує повноваження, делеговані їй відповідною радою.

Компетенція органів виконавчої влади визначається окремо для кожної ланки системи органів виконавчої влади. Згідно з ч. 12 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади.

У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми.

Таким чином, система органів виконавчої влади, її повноваження чітко визначено в законодавстві України, зокрема в Розділі VI Конституції України Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади, Законом України Про Кабінет Міністрів України, Законом України Про центральні органи виконавчої влади, Законом України Про місцеві державні адміністрації та забезпечує виконання державної політики у визначеній сфері.

РОЗДІЛ 2. ПРАВОВИЙ СТАТУС КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ

2.1 Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади

Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. На це вказують особливості його правового статусу, повноваження його посадових осіб, організація діяльності та відносини з іншими органами, що входять у систему органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України (ч. 3 ст. 113 Конституції України).

Діяльність Уряду України ґрунтується на принципах:

верховенства права;

законності;

поділу державної влади;

безперервності;

колегіальності;

солідарної відповідальності;

відкритості та прозорості.

Кабінет Міністрів України є колегіальним органом. Уряд приймає рішення після обговорення питань на його засіданнях. Він регулярно інформує громадськість через засоби масової інформації про свою діяльність, залучає громадян до процесу прийняття рішень, що мають важливе суспільне значення. Прийняття Кабінетом Міністрів України актів, що містять інформацію з обмеженим доступом, можливе лише у випадках, визначених законом, у звязку із забезпеченням національної безпеки та оборони України. Всі рішення Уряду підлягають обовязковому оприлюдненню, крім актів, що містять інформацію з обмеженим доступом. [ ]

Завданнями Кабінету Міністрів України відповідно до Закону України Про Кабінет Міністрів України є:

) забезпечення державного суверенітету та економічної самостійності України, здійснення внутрішньої та зовнішньої політики держави, виконання Конституції та законів України, актів Президента України;

) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина, створення сприятливих умов для вільного і всебічного розвитку особистості;

) забезпечення проведення бюджетної, фінансової, цінової, інвестиційної, у тому числі амортизаційної, податкової, структурно-галузевої політики; політики у сферах праці та зайнятості населення, соціального захисту, охорони здоров'я, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування;

) розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм;

) забезпечення розвитку і державної підтримки науково-технічного та інноваційного потенціалу держави;

) забезпечення рівних умов для розвитку всіх форм власності; здійснення управління об'єктами державної власності відповідно до закону;

) здійснення заходів щодо забезпечення обороноздатності та національної безпеки України, громадського порядку, боротьби із злочинністю, ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

) організація і забезпечення провадження зовнішньоекономічної діяльності, митної справи;

) спрямування та координація роботи міністерств, інших органів виконавчої влади;

) виконання інших функцій, визначених Конституцією та законами України, актами Президента України.

Діяльність Кабінету Міністрів України спрямовується на забезпечення інтересів Українського народу шляхом виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, а також Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України, вирішення питань державного управління у відповідних сферах. Розглянемо повноваження Уряду в цих сферах:

1) у сфері економіки та фінансів:

·забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання національної економіки;

·забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних программ економічного та соціального розвитку;

·визначає доцільність розроблення державних цільових програм з урахуванням загальнодержавних пріоритетів та забезпечує їх виконання;

·здійснює відповідно до закону управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, делегує в установленому законом порядку окремі повноваження щодо управління зазначеними об'єктами міністерствам, іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністраціям та відповідним суб'єктам господарювання; забезпечує розроблення і виконання державних програм приватизації; подає Верховній Раді України пропозиції стосовно визначення переліку об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації;

·сприяє розвитку підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та соціальній спрямованості національної економіки, здійснює заходи щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції та ринкової інфраструктури;

·забезпечує здійснення державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності;

·забезпечує розроблення і виконання програм структурної перебудови галузей національної економіки та інноваційного розвитку, здійснює заходи, пов'язані з реструктуризацією та санацією підприємств і організацій, забезпечує проведення державної промислової політики, визначає пріоритетні галузі промисловості, які потребують прискореного розвитку;

·забезпечує захист та підтримку національного товаровиробника;

·забезпечує захист прав споживачів та підвищення якості їх життя;

·визначає обсяги продукції (робіт, послуг) для державних потреб, порядок формування та розміщення державного замовлення на її виробництво, вирішує відповідно до законодавства інші питання щодо задоволення державних потреб у продукції (роботах, послугах);

·утворює згідно із законом державні резервні фонди фінансових і матеріально-технічних ресурсів та приймає рішення про їх використання;

·забезпечує проведення державної аграрної політики та продовольчу безпеку держави;

·забезпечує проведення державної фінансової та податкової політики, сприяє стабільності грошової одиниці України;

·розробляє проекти законів про Державний бюджет України та про внесення змін до Державного бюджету України, забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України, подає Верховній Раді України звіт про його виконання;

·приймає рішення про використання коштів резервного фонду Державного бюджету України;

·обслуговує державний борг України, приймає рішення про випуск облігацій державних внутрішніх та зовнішніх позик;

·організовує державне страхування;

·забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення;

·забезпечує проведення зовнішньоекономічної політики України, здійснює в межах, визначених законом, регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

·організовує та забезпечує здійснення митної справи;

·бере участь у складанні платіжного балансу та організовує роботу із складання зовнішньоторговельного балансу України, забезпечує раціональне використання державних валютних коштів;

·виступає гарантом щодо позик, які у визначених законом про Державний бюджет України межах надаються іноземними державами, банками, міжнародними фінансовими організаціями, а в інших випадках - відповідно до міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

) у сферах соціальної політики, охорони здоров'я, освіти, науки, культури, спорту, туризму, охорони навколишнього природного середовища та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій:

·забезпечує проведення державної соціальної політики, вживає заходів щодо підвищення реальних доходів населення та забезпечує соціальний захист громадян;

·забезпечує підготовку проектів законів щодо державних соціальних стандартів і соціальних гарантій;

·забезпечує розроблення та виконання державних програм соціальної допомоги, вживає заходів щодо зміцнення матеріально-технічної бази закладів соціального захисту інвалідів, пенсіонерів та інших непрацездатних і малозабезпечених верств населення;

·забезпечує проведення державної політики зайнятості населення, розроблення та виконання відповідних державних програм, вирішує питання профорієнтації, підготовки та перепідготовки кадрів, регулює міграційні процеси, забезпечує виконання положень Генеральної угоди у межах взятих на себе зобов'язань;

·забезпечує проведення державної політики у сферах охорони здоров'я, санітарно-епідемічного благополуччя, охорони материнства та дитинства, освіти, фізичної культури і доступність для громадян послуг медичних, освітніх та фізкультурно-оздоровчих закладів;

·забезпечує проведення державної політики у сферах культури, етнонаціонального розвитку України і міжнаціональних відносин, охорони історичної та культурної спадщини, всебічного розвитку і функціонування державної мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України; створює умови для вільного розвитку мов корінних народів і національних меншин України, сприяє задоволенню національно-культурних потреб українців, які проживають за межами України;

·забезпечує розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку охорони здоров'я, освіти, культури і спорту, туристичного та рекреаційного господарства;

·проводить державну політику у сфері інформатизації, сприяє становленню єдиного інформаційного простору на території України;

·забезпечує проведення науково-технічної політики, розвиток і зміцнення науково-технічного потенціалу України, розроблення і виконання загальнодержавних науково-технічних програм;

·вживає заходів щодо вдосконалення державного регулювання у науково-технічній сфері, стимулювання інноваційної діяльності підприємств, установ та організацій;

·визначає порядок формування та використання фондів для науково-технічної діяльності;

·забезпечує проведення державної політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування;

·забезпечує розроблення та виконання державних і міждержавних екологічних програм;

·здійснює в межах своїх повноважень державне управління у сфері охорони та раціонального використання землі, її надр, водних ресурсів, рослинного і тваринного світу, інших природних ресурсів;

·приймає рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) або припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності у разі порушення ними законодавства про охорону праці та навколишнього природного середовища;

·координує діяльність органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, пов'язану з охороною навколишнього природного середовища, виконанням державних, регіональних і міждержавних екологічних програм;

·забезпечує здійснення заходів, передбачених державними програмами ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, приймає рішення з питань ліквідації наслідків інших аварій, а також пожеж, катастроф, стихійного лиха;

·засновує премії та стипендії Кабінету Міністрів України за особливі досягнення в різних сферах суспільного життя, визначає їх розмір та порядок призначення;

) у сферах правової політики, законності, забезпечення прав і свобод людини та громадянина:

·забезпечує проведення державної правової політики;

·здійснює контроль за додержанням законодавства органами виконавчої влади, їх посадовими особами, а також органами місцевого самоврядування з питань виконання ними делегованих повноважень органів виконавчої влади;

·вживає заходів щодо захисту прав і свобод, гідності, життя і здоров'я людини та громадянина від протиправних посягань, охорони власності та громадського порядку, забезпечення пожежної безпеки, боротьби із злочинністю, запобігання і протидії корупції;

·здійснює заходи щодо забезпечення виконання судових рішень органами виконавчої влади та їх керівниками;

·створює умови для вільного розвитку і функціонування системи юридичних послуг та правової допомоги населенню;

·здійснює заходи щодо забезпечення функціонування системи безоплатної правової допомоги;

·забезпечує фінансування видатків на утримання судів у межах, визначених законом про Державний бюджет України, та створює належні умови для функціонування судів та діяльності суддів;

·організовує фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності правоохоронних органів, соціальний захист працівників зазначених органів та членів їхніх сімей;

·забезпечує координацію і контроль за діяльністю органів виконавчої влади щодо запобігання і протидії корупції;

) у сфері зовнішньої політики:

·забезпечує у межах своїх повноважень зовнішньополітичну діяльність України, розробляє та затверджує державні програми в цій сфері, погоджує програми перебування офіційних закордонних делегацій, до складу яких входять представники Кабінету Міністрів України, та інші пов'язані з цим документи;

·забезпечує відповідно до закону про міжнародні договори вирішення питань щодо укладення та виконання міжнародних договорів України;

·приймає рішення про придбання за кордоном у власність України нерухомого майна (будівництво, реконструкцію об'єктів) для потреб закордонних дипломатичних установ України;

) у сфері національної безпеки та обороноздатності:

·здійснює заходи щодо охорони та захисту державного кордону України і території України;

·здійснює заходи щодо зміцнення національної безпеки України, розробляє та затверджує державні програми з цих питань;

·здійснює заходи щодо забезпечення боєздатності Збройних Сил України, визначає у межах бюджетних асигнувань на оборону чисельність громадян України, які підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори;

·вживає заходів щодо забезпечення обороноздатності України, оснащення Збройних Сил України та інших утворених відповідно до закону військових формувань;

·забезпечує соціальні і правові гарантії військовослужбовцям, особам, звільненим з військової служби, та членам їхніх сімей;

·здійснює керівництво єдиною системою цивільного захисту України, мобілізаційною підготовкою національної економіки та переведенням її на режим роботи в умовах надзвичайного чи воєнного стану;

·вирішує питання забезпечення участі військовослужбовців України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки у порядку, визначеному законом;

·визначає пріоритетні напрями розвитку оборонно-промислового комплексу;

) у сфері вдосконалення державного управління:

·здійснює заходи щодо кадрового забезпечення органів виконавчої влади;

·розробляє і здійснює заходи, спрямовані на вдосконалення системи органів виконавчої влади з метою підвищення ефективності їх діяльності та оптимізації витрат, пов'язаних з утриманням апарату управління;

·приймає рішення щодо забезпечення представництва інтересів Кабінету Міністрів України під час розгляду справ у Конституційному Суді України;

·вживає в межах своїх повноважень заходів щодо заохочення та приймає відповідно до закону рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності посадових осіб, які призначаються на посади та звільняються з посад Кабінетом Міністрів України;

·затверджує граничну чисельність працівників органів виконавчої влади;

·визначає відповідно до закону умови оплати праці працівників бюджетних установ та підприємств державного сектору економіки, а також грошового забезпечення військовослужбовців (осіб рядового і начальницького складу).

Кабінет Міністрів України здійснює також інші повноваження,визначені Конституцією та законами України.

Отже, Кабінет Міністрів України - це вищий орган виконавчої влади в Україні, здійснює свої повноваження і завдання відповідно до Конституції України та законів України, здійснює управління в різних сферах державної політики, а також діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, поділу державної влади, безперервності, колегіальності, солідарної відповідальності, відкритості та прозорості.

.2 Склад та порядок формування Кабінету Міністрів України

Згідно статті 114 Конституції України, до Кабінету Міністрів України входять:

·Премєр-міністр,

·Перший віце-премєр-міністр,

·Три віце-премєр-міністри,

·Міністри.

Посадовий склад (кількість та перелік посад) новосформованого Кабінету Міністрів України визначається Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України одночасно з призначенням персонального складу Кабінету Міністрів України. . Посади членів Кабінету Міністрів України належать до політичних посад, на які не поширюється трудове законодавство та законодавство про державну службу. Статус членів Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України, Законом України Про Кабінет Міністрів України та іншими законами України. [ ]

Членами Кабінету Міністрів України можуть бути громадяни України, які мають право голосу, вищу освіту та володіють державною мовою. Не може бути призначена на посаду члена Кабінету Міністрів України особа, яка має судимість, не погашену або не зняту в установленому законом порядку, або на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення.

Члени Кабінету Міністрів України не мають права суміщати свою службову діяльність з іншою роботою, крім викладацької, наукової та творчої у позаробочий час, входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку. У разі виникнення обставин, що порушують вимоги щодо несумісності посади члена Кабінету Міністрів України з іншими видами діяльності, такий член Кабінету Міністрів України у двадцятиденний строк з дня виникнення цих обставин припиняє таку діяльність або подає особисту заяву про відставку.
У разі внесення на розгляд Президенту України подання щодо призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України особи, яка є народним депутатом України, до подання додається особиста заява народного депутата України про дострокове припинення ним депутатських повноважень у разі призначення на посаду члена Кабінету Міністрів України. Питання про дострокове припинення повноважень народного депутата України розглядається невідкладно Верховною Радою України на її першому ж пленарному засіданні після призначення його членом Кабінету Міністрів України.
Премєр-міністр України призначається на посаду Президентом України за згодою більше ніж половини від конституційного складу Верховної Ради України.

Президент України після прийняття рішення про відставку Кабінету Міністрів України або про припинення повноважень Премєр-міністр України вносить до Верховної Ради України письмове подання про надання згоди на призначення на посаду Прем'єр-міністра України.

Президент України подає до Верховної Ради України письмове подання про надання згоди на призначення на посаду Премєр-міністр України, до якого додаються:

) відомості про громадянство;

) відомості про освіту;

) відомості про трудову діяльність і автобіографія;

) декларація про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового характеру за минулий рік.

) відомості про перебування у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку;

) відомості про судимість кандидата.

Усі відомості подаються державною мовою і власноручно підписуються кандидатом на посаду Премєр-міністр України.

Верховна Рада України розглядає подання Президента України про надання згоди на призначення на посаду Премєр-міністр України не пізніше ніж у п'ятиденний строк з дня внесення такого подання до Верховної Ради України.
Під час розгляду питання про надання згоди на призначення на посаду Премєр-міністр України у пленарному засіданні Верховної Ради України бере участь Президент України.
Рішення про надання згоди на призначення Премєр-міністр України приймається у формі постанови Верховної Ради України.

Постанова Верховної Ради України про надання згоди на призначення Премєр-міністр України невідкладно направляється Президенту України.

У разі ненадання згоди Верховною Радою України на призначення Прем'єр-міністра України Президент України вносить на розгляд Верховної Ради України подання про надання згоди на призначення на зазначену посаду в порядку, встановленому законом.

Члени Кабінету Міністрів України, крім Премєр-міністр України, призначаються на посаду Президентом України за поданням Прем'єр-міністра України.

При формуванні нового складу Кабінету Міністрів України новопризначений Премєр-міністр України вносить Президенту України подання про призначення членів Кабінету Міністрів України відповідно до вимог Конституції України та закону.

Подання Премєр-міністр України стосовно персонального складу Кабінету Міністрів України може вноситися єдиним списком. Подання також можуть вноситися окремо на кожну посаду члена Кабінету Міністрів України.

На кожну посаду члена Кабінету Міністрів України Премєр-міністром України вноситься одна кандидатура.

Подання про призначення членів Кабінету Міністрів України щодо кандидатів на відповідні посади вносяться разом з:

) відомостями про громадянство;

) відомостями про освіту;

) відомостями про трудову діяльність і автобіографією;

) декларацією про майно, доходи, витрати і зобовязання фінансового

характеру за минулий рік;

) відомостями про перебування у складі керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті

одержання прибутку;

) відомостями про судимість кандидата.

За результатами розгляду подання Премєр-міністра України Президент України приймає рішення щодо призначення внесених кандидатур на посади членів Кабінету Міністрів України або доручає Премєр-міністрові України внести нове подання щодо персонального складу Кабінету Міністрів України або щодо кандидатур на окремі посади членів Кабінету Міністрів України.

Нове подання вноситься Премєр-міністром України у визначений Президентом України строк із додержанням вимог, передбачених законом.

Рішення про призначення членів Кабінету Міністрів України може прийматися як списком, так і щодо окремих посад членів Кабінету Міністрів України.

Призначення на вакантну посаду члена Кабінету Міністрів України (крім Премєр-міністра України) здійснюється у порядку та з додержанням вимог, передбачених законом.

Особа, призначена членом Кабінету Міністрів України, набуває повноважень за посадою з моменту видання Указу Президента України про призначення цієї особи членом Кабінету Міністрів України.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України базується на передвиборній програмі Президента України.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України подається до Верховної Ради України Прем'єр-міністром України.

Програма діяльності Кабінету Міністрів України вважається схваленою, якщо за неї проголосувала більшість від конституційного складу Верховної Ради України. Рішення про схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України приймається у формі постанови Верховної Ради України. Верховна Рада України може надати Кабінету Міністрів України можливість доопрацювати Програму діяльності Кабінету Міністрів України.

Повторний розгляд Програми діяльності Кабінету Міністрів України Верховною Радою України проводиться не пізніше ніж на п'ятнадцятий день після прийняття такого рішення.

Отже, склад та порядок формування Кабінету Міністрів України визначається Конституцією України та Законом України Про Кабінет Міністрів України. В цьому процесі бере участь Президент України, який призначає Премєр-міністра України та Верховна Рада України за згодою якої він призначається, за поданням Премєр-міністра призначаються інші члени Кабінету Міністрів України.

2.3 Організація роботи Кабінету Міністрів України

Засідання Кабінету Міністрів України. Організаційною формою роботи Кабінету Міністрів України є його засідання. Засідання скликаються Премєр-міністром України. Засідання вважається повноважним, якщо на ньому присутні більше ніж половина посадового складу Уряду. У разі якщо міністр не має змоги взяти участь у засіданні Кабінету Міністрів України, з правом дорадчого голосу в засіданні бере участь заступник міністра.

На засіданнях головує Премєр-міністр України, а в разі його відсутності - Перший віце-премєр-міністр. Засідання проводяться щосереди і розпочинаються о 10 годині. Порядок денний засідання складається з таких розділів:

концептуальні засади реалізації державної політики;

акти законодавства;

кадрові питання;

звіти та питання контролю;

різне.

Якщо у засіданні Кабінету Міністрів беруть участь Президент України та/або Голова Верховної Ради, про це головуючий оголошує на початку проведення засідання. У засіданні Кабінету Міністрів відповідно до закону можуть брати участь народні депутати України, Генеральний прокурор або його заступник, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, Голова Національного банку або його заступник, Голова Антимонопольного комітету, а також в установленому порядку - Представник Президента України у Кабінеті Міністрів. Кабінет Міністрів за пропозиціями членів Кабінету Міністрів визначає інших осіб, які беруть участь у його засіданнях з правом дорадчого голосу (постійні учасники). На засідання Кабінету Міністрів можуть запрошуватися у разі необхідності посадові особи, яких стосується обговорюване питання.

З питань, передбачених порядком денним, доповідають на засіданні члени Кабінету Міністрів. За пропозицією члена Кабінету Міністрів з окремих питань на засіданні може доповідати керівник центрального органу виконавчої влади, який не входить до складу Кабінету Міністрів, або інша посадова особа.

Рішення Кабінету Міністрів приймаються шляхом голосування більшістю голосів посадового складу Уряду. У разі рівного розподілу голосів вирішальним є голос Премєр-міністра.

Урядові комітети. Для забезпечення ефективної реалізації повноважень Кабінету Міністрів України, координації дій органів виконавчої влади, попереднього розгляду проектів нормативно-правових актів, проектів концепцій, інших документів, що подаються на розгляд Кабінету Міністрів України, утворюються урядові комітети. Перелік урядових комітетів та їх посадовий склад затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Премєр-міністра України.

До складу урядового комітету входять відповідно до їх компетенції члени Кабінету Міністрів та можуть входити заступники міністрів, а також керівники центральних органів виконавчої влади, що не належать до сфери спрямування і координації міністрів. Урядовий комітет здійснює свої функції шляхом обговорення питань та прийняття рішень на засіданнях. Рішення урядового комітету приймаються більшістю голосів його посадового складу шляхом голосування. Засідання урядових комітетів проводяться щотижня за графіком, затвердженим Премєр-міністром.

Рішення урядового комітету, прийняті в межах його повноважень, обовязкові для виконання.

Секретаріат Кабінету Міністрів України. Організаційне, експертно-аналітичне, правове, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення діяльності Кабінету Міністрів України здійснює Секретаріат Кабінету Міністрів України. Секретаріат забезпечує підготовку та проведення засідань Кабінету Міністрів України, урядових комітетів та діяльність Премєр-міністра України, Першого віце-премєр-міністра України, віце-премєр-міністрів України та міністрів України, які не очолюють міністерства. Секретаріат здійснює контроль за своєчасним поданням органами виконавчої влади проектів законів, проектів актів Кабінету Міністрів України, інших документів для підготовки їх до розгляду Кабінетом Міністрів України, урядовими комітетами.

Постійні, тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи. Кабінет Міністрів України для забезпечення здійснення своїх повноважень може утворювати постійні, тимчасові консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи. Завдання, склад та організація роботи цих органів визначаються Кабінетом Міністрів України.

Отже, законодавство України, зокрема Конституція визначає центральним колегіальним органом державної виконавчої влади Кабінет Міністрів України, який у своїй діяльності підпорядкований Президентові України, підзвітний Верховній Раді України і керується Конституцією, законами України, постановами Верховної Ради України, указами і розпорядженнями Президента України, програмою діяльності Уряду, схваленою Верховною Радою України. У той же час приписи права фіксують за Президентом значний комплекс важелів, що дають йому можливість безпосередньо впливати на діяльність діяльністю уряду та його міністерств. Це дає підстави стверджувати про дуалізм або двоцентровість виконавчої влади з існуючою практикою позасистемного втручання в діяльність її органів інших інституцій.

РОЗДІЛ 3. Правовий статус центральних та місцевих органів виконавчої влади

.1 Поняття і види центральних органів виконавчої влади

Центральними органами виконавчої влади в Україні є міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. Міністерство чи інший центральний орган державної виконавчої влади очолює міністр або керівник, якого призначає за поданням Прем'єр-міністра України Президент України.

Спрямовує і координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади Прем'єр-міністр.

До системи центральних органів виконавчої влади України входять:

·міністерства;

·державні комітети (державні служби);

·центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.

Керівників центральних органів виконавчої влади у встановленому порядку призначає на посади Президент України за поданням Прем'єр-міністра України. Повноваження керівників центральних органів виконавчої влади на цих посадах припиняє Президент України.

Міністерство, звичайно, визначається як центральний орган виконавчої влади, який здійснює керівництво дорученою йому галуззю управління або сферою діяльності. В Україні створено 26 міністерств: внутрішніх справ, вугільної промисловості, економіки, енергетики і електрифікації, закордонних справ, транспорту і зв'язку, зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі, інформації, культури і мистецтв, лісового господарства, машинобудування, військово-промислового комплексу і конверсії, оборони, освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, праці, промисловості, рибного господарства, агропромислового комплексу, соціального захисту населення, статистики, з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, у справах сім'ї та молоді, фінансів, юстиції.

Державний комітет - центральний орган виконавчої влади, який здійснює міжгалузеве управління відповідними сферами, в Україні існує 24 Державних комітети.

У своїй діяльності центральні органи виконавчої влади реалізують державну політику у внутрішній галузі або сфері, керуючись Конституцією України, законами, постановами Верховної Ради України і розпорядженнями Президента України, постановами і розпорядженнями Кабінету Міністрів України, а також Положеннями про відповідні Міністерства та Державні комітети, спеціальні відомства.

Центральні органи виконавчої влади узагальнюють практику застосування законодавства з питань, що належать до їх компетенції, розробляють пропозиції про вдосконалення законодавства та у встановленому порядку вносять їх на розгляд Президентові України, Кабінетові Міністрів України. У межах своїх повноважень вони організують виконання відповідних нормативних актів, здійснюють контроль за їх реалізацією. Компетенція центральних органів виконавчої влади визначена у відповідних Положеннях про ці органи.

У процесі реалізації своїх повноважень центральні органи виконавчої влади мають право: залучати спеціалістів центральних та місцевих органів державної виконавчої влади, підприємств, установ, організацій до розгляду питань, що належать до їх компетенції; одержувати у встановленому законодавством порядку від інших центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, представницьких органів інформацію, документи і матеріали, статистичні дані для виконання покладених на них завдань.

Штатний розклад центрального апарату конкретного міністерства, державного комітету, відомства та положення про його структурні підрозділи затверджує керівник відповідного центрального органу державної виконавчої влади.

Таким чином, до центральних органів галузевої, міжгалузевої та функціональної компетенції відносяться центральні органи виконавчої влади - міністерства, державні комітети (державні служби) і органи виконавчої влади із спеціальним статусом.

3.2 Статус і повноваження міністерства, як провідного центрального органу виконавчої влади

виконавчий влада міністерство кабінет

У системі центральних органів виконавчої влади міністерства посідають провідне місце. Їх керівники - міністри - входять до складу Кабінету Міністрів України і безпосередньо беруть участь у формуванні державної політики в країні. Міністри особисто відповідають за розробку і впровадження Програми Кабінету Міністрів України з відповідних питань, реалізацію державної політики у визначених сферах державного управління. Вони здійснюють управління в цих сферах, спрямовують і координують діяльність інших органів виконавчої влади з питань, віднесених до їх підпорядкування.

Міністерства є єдиноначальними органами, тобто адміністративно-правовий статус міністерства уособлюється посадою міністра. Водночас міністр доручає здійснення частини своїх повноважень заступникам, які можуть виконувати їх від імені міністерства відповідно до затвердженого міністром розподілу службових обовязків між заступниками. У межах своїх повноважень міністерства видають (у вигляді наказів міністра) загальнообовязкові нормативно-правові акти.

До загальних функцій та повноважень міністерства віднесені наступні:

) формування і реалізація державної політики у відповідних секторах державного управління;

) вжиття заходів щодо забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

) здійснення заходів щодо удосконалення діяльності з надання адміністративних послуг у відповідних секторах державного управління;

) розробка і реалізація цільових програм розвитку у відповідних секторах державного управління;

) участь у розробленні проекту Закону про Державний бюджет України, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, виділених для розвитку у відповідних секторах державного управління;

) розробка загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку України, охорони довкілля тощо та забезпечення їх виконання;

) участь у формуванні та реалізації політики щодо виконання робіт, послуг і поставок продукції для державних потреб та утворенні державних резервних фондів фінансових і матеріально-технічних ресурсів, право виступати державним замовником зазначених робіт та послуг;

) внесення у встановленому порядку пропозицій про зміну умов оподаткування, ціноутворення, визначення особливостей приватизації, демонополізації підприємств в окремих галузях;

) розробка відповідних фінансово-економічних та інших нормативів, механізмів їх впровадження, затвердження відповідно до законодавства державних стандартів;

) здійснення у межах, визначених законодавством, функції управління обєктами державної власності;

) самостійно або за участю роботодавців недержавних підприємств ведення переговорів і укладання галузевих угод із представниками найманих працівників;

) забезпечення в межах, визначених законодавством, реалізації державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням;

) проведення методичних і науково-методичних семінарів, інших заходів з обміну досвідом із питань відповідного сектору державного управління;

) здійснення інших повноважень, передбачених законами України та інші функції, в тому числі визначені актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

3.3 Система органів виконавчої влади на місцях

Місцеві державні адміністрації - це державні органи виконавчої влади в регіонах, які наділені правом представляти інтереси держави і приймати від її імені розпорядження, що діють на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вони працюють за принципом субординації, відповідальності перед Президентом України, Кабінетом Міністрів України, підзвітності та підконтрольності органам виконавчої влади вищого рівня, а також районним і обласним радам у межах, передбачених Законами України "Про місцеві державні адміністрації" і "Про місцеве самоврядування в Україні".

Місцева державна адміністрація є місцевим органом у системі органів виконавчої влади на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці. Вона виконує повноваження держаної влади і делеговані їй відповідними радами виконавчі функції через створювані управління, відділи та інші структурні підрозділи та діє під керівництвом голови місцевої державної адміністрації.

Саме місцеві державні адміністрації реалізують принцип поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, покладений в основу побудови територіального устрою України (ст. 132 Конституції).

Основною функцією місцевої державної адміністрації є виконавча функція, оскільки цей орган, його діяльність безпосередньо пов'язані з практичною реалізацією виконавчої влади.

В управлінні відповідних місцевих адміністрацій перебувають об'єкти державної власності. До них входять і заклади освіти, культури, охорони здоров'я, масової інформації, інвестиційні фонди, засновниками яких є відповідні місцеві державні адміністрації, об'єкти, які забезпечують діяльність державних організацій, установ та служб, що перебувають на відповідному обласному чи районному бюджеті, інші об'єкти відповідно до чинного законодавства. У разі делегування їм відповідних повноважень районними чи обласними радами в їх управлінні перебувають також об'єкти спільної власності територіальних громад.

Місцеві державні адміністрації здійснюють повноваження, делеговані їм обласними і районними радами відповідно до Конституції України в обсязі і межах, передбачених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Місцеві державні адміністрації взаємодіють з Президентом України, Кабінетом Міністрів, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, іншими органами державної влади. Місцеві державні адміністрації також взаємодіють з обласними та районними радами, з органами місцевого самоврядування територіальних громад, підприємствами, установами та організаціями, що належать до сфери їх управління, а також до сфери управління міністерств та інших центральних органів виконавчої влади. Нарешті, місцеві державні адміністрації взаємодіють з політичними партіями, громадськими та релігійними організаціями, а також з громадянами.

Отже, можна зробити висновок, що управління місцевими справами здійснюється через органи державної адміністрації в областях і районах, що виступають як периферійні ланки виконавчого апарату, призначаються з центру та формуються за участю представницьких органів, що обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Такий підхід повною мірою відповідає змісту управління місцевими справами, якого додержується більшість країн сучасного світу.

Висновки

Можна зробити наступні висновки:

Виконавча влада - влада, що має право безпосереднього управління державою. Носієм цієї влади в масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється Конституцією і законодавством. Частіше за все уряд має офіційну назву - Ради або Кабінети міністрів. Державна влада нерозривно пов'язана з політичною владою. Конкретно цей зв'язок виявляється у соціальна-політичній функції виконавчої влади, яка спрямовує владно-політичну та владно-адміністративну діяльність усієї системи виконавчих органів на чітке і неухильне виконання законів та інших нормативно-правових актів і безпосереднє керівництво об'єктами управління.

На підставі соціально-політичної функції розкривається зміст наступної важливої функції виконавчої влади - правозастосовної, яка являє собою систему дій, що мають яскраво виражений організаційний аспект. Право застосовна діяльність полягає у розробці і фактичному здійсненні організаційних заходів, спрямованих на те, щоб забезпечити втілення приписів правових норм у життя. Правоохоронна функція виконавчої влади забезпечує хід реалізації правозастосовної діяльності і належну поведінку всіх учасників керованих процесів.

Суб'єктами виконавчої влади в Україні, які здійснюють перелічені функції, є: органи загальної компетенції - вищі органи у системі органів виконавчої влади; органи спеціальної компетенції - центральні органи державної виконавчої влади; місцеві органи державної виконавчої влади. У своїй сукупності суб'єкти виконавчої влади утворюють єдину систему органів.

Виконавчій владі та системі її органів присвячено розділ VI Конституції "Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади".

Очолює систему Кабінет Міністрів України - вищий орган виконавчої влади. Середньою ланкою цієї системи є міністерства, державні комітети та центральні органи державної виконавчої влади, зі спеціальним статусом, підпорядковані Кабінету Міністрів України. Органами виконавчої влади України місцевого або територіального рівня є, по-перше, органи виконавчої влади загальної компетенції, місцеві державні адміністрації в областях і районах, які підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня. По-друге, до цього рівня належать також органи спеціальної (галузевої та функціональної) компетенції, які безпосередньо підпорядковані як центральним органам виконавчої влади, так і відповідним місцевим органам виконавчої влади.

Компетенція органів виконавчої влади визначається окремо для кожної ланки системи органів виконавчої влади.

У межах своєї компетенції вищі органи виконавчої влади організують реалізацію внутрішньої і зовнішньої політики Української держави; здійснюють керівництво і регулюють соціально-економічну сферу; забезпечують єдність системи виконавчої влади; спрямовують і контролюють діяльність підлеглих органів виконавчої влади; здійснюють управління власністю незалежно від її форм; розробляють і реалізують загальнодержавні програми.

Одним з важливих напрямів розвитку держави на сучасному етапі є подальше здійснення адміністративної реформи з метою створення ефективної і результативної системи державного управління.

Дослідження конституційного статусу виконавчої влади в Україні є вкрай важливим і необхідним завданням і на перспективу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України. - К., 1996.

. Закон України «Про Кабінет Міністрів України» від 07.10.2010, zakon.rada.gov.ua

. Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011р. zakon.rada.gov.ua

. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 09.04.1999, .zakon.rada.gov.ua

. Регламент Кабінету Міністрів України. zakon.rada.gov.ua

. Авер'янов В. Центральні органи виконавчої влади України: концептуальний підхід до класифікації в контексті адміністративної реформи в Україні // Акад. правових наук України. Вісн. - К., 1999. - № 1(16). - С. 42-50.

.Авер'янов В. Адміністративна реформа. Науково-правове забезпечення // Віче. - 2002. - № 3 - С. 19-23.

. Авер'янов В.Б. Органи виконавчої влади в Україні. - К.: Ін Юре, 1997. - 48 с.

. Білоус А.О. Політико-правові системи: світ і Україна. Навчальний посібник. - К.: АМУПП, 2000. - 200 с.

. Бакуменко В.Д., В.М.Князєва, Європейські орієнтири адміністративного реформування в Україні: Монографія /. - К.: Вид-во НАДУ, 2005. - 172 с.

. Битяка Ю.П., Адміністративне право України. Підручник для юрид. вузів і фак. /. - Харків: Право, 2001. - 528 с.

. Гонцяж Я., Гнидюк Н., В.Гуменюк, О.Куленкова, Самоврядування та територіальна організація влади в Польщі /- К.: Міленіум: Вид-во УАДУ, 2001. - 184 с.

. Гладун З. Конституція і система органів виконавчої влади України // Вісн. Укр. акад. держ. управління при Президентові України. - 1996. - № 3. - С. 3-27.

. Державна виконавча влада в Україні: формування та функціонування // Збірник наукових праць: В 2 ч. Ч. 1. / Наук. кер. Н.Р. Нижник - К.: Вид-во УАДУ, 2000.

. Державне управління в Україні: організаційно-правові засади: Навчальний посібник / Н.Р. Нижник, С.Д. Дубенко, В.І. Мельниченко та ін. / За заг. ред. Н.Р. Нижник - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 164 с.

. Загальна оцінка країни. Україна / Агентства ООН в Україні. - К., 2004. - 136 с.

. Коваленко А. Уряд та урядова діяльність як базовий елемент функціонування виконавчої влади // Нова політика. - 2001. - № 1. - С. 34-38.

. Коваленко А. Конституційний механізм державної влади у незалежній Україні: політико-правові проблеми організації виконавчої влади. // Право України. - 1997 - №4. - С. 21-33.

. Луговий В.І. Професійна підготовка державно-управлінських кадрів у контексті сучасних тенденцій // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 3. - С. 11-20.

. Лазаревський Н. И. Лекции по русскому государственному праву // Административная юстиция: конец ХІХ - начало ХХ века: Хрестоматия. - Ч. 2 / Сост. и вступит. ст. Ю. Н. Старилова. - Воронеж: Изд-во Воронежского государственного университета, 2004. - 367 с.

. Михеєнко Р. Виконавча влада і конституційні статуси Президента України та Кабінету Міністрів України // Право України. - 2000. - № 8. - С. 24-28.

. Михеєнко Р. Дуалізм виконавчої влади і конституційний принцип поділу державної влади в Україні // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князева - К.: Вид-во УАДУ, 2001. - Вип. 1. - С. 372-382.

. Мартинюк Р.С. Компетенційний дуалізм виконавчої влади : державно - правовий досвід Пятої французької Республіки та України // Право України. - 2011. - №1. - С. 200-208.

. Марченко В.В. Конституційно-правовий статус уряду в країнах ЄС: Монографія. - К.: Алерта, 2010.

. Ославський М.І, Виконавча влада в Україні: організаційно правові засади: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - 216 с.

. Опришко В. Ф., Ф. П. Шульженко, О. О. Гайдулін та ін.; за заг. ред. В. Ф. Опришка, Ф. П. Шульженка Теоретичні та практичні проблеми правового забезпечення соціально-економічного та політичного розвитку суспільства і держави: Моногр.. - К.: КНЕУ, 2006. - 699 с.

. Скрипнюк В.М. Розвиток системи державної влади в Україні: конституційно-правові аспекти: Монографія. К.: Логос, 2010.

. Совгиря О. Принцип відкритості, прозорості та гласності діяльності уряду: визначення змісту і співвідношення понять // Публічне право. - 2011. - №2. - С. 19-25.

. Телешун С. Структурні елементи вертикалі політичної влади і державного управління та органи місцевого самоврядування // Право України. - 2001. - № 6. - С. 28-31.

. Фрицький Ю.О. Деякі проблеми визначення правового статусу Кабінету Міністрів України // Держава і право: збірник наукових праць. - 2006. - Вип.. 34. - С. 148-152.